.

Аналіз суспільної кризи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 5493
Скачать документ

Реферат

не тему:

Аналіз суспільної кризи

Ілюзії з помаранчевого диму повільно розвіялися. Але минуле яскраво
показало бажання й готовність більшості суспільства до морального
оновлення і поступу. Разом з тим, відкритими залишаються найістотніші
питання стратегії такого руху.

Так, нам потрібна демократія. Але яка саме? Ліберальна,
тоталітарно-індивідуалістична (з орієнтацією на безмежжя майнової
нерівності та споживацтва для кількох кланів ціною вимирання
українського народу) чи інша – орієнтована на пріоритет інтересів
суспільства, духовність, сталий розвиток і принаймні незмінність його
чисельності?

Причина і будова нашої кризи

Причиною нашої системної кризи є криза духовно-світоглядна, моральна.
Простіше – наявність надто високої частки у суспільстві людей, ладних
заради вигоди знехтувати мораллю. Такими людьми, у тому числі відверто
аморальними, переповнені структури усіх гілок влади – як наслідок
панування Комуністичної Партії Радянського Союзу. “Нові українці” – того
ж ґатунку. (Якщо вірити часопису, один із “наших” мультимільярдерів на
прохання віддати не надто багатій людині борг, який можна порівняти з
вартістю квартири, чемно, із почуттям гумору відповів: “При всем
уважении и симпатии я не могу вернуть долг, поскольку мой принцип
заключается в том, что я не плачу налогов и не возвращаю долги” [1]. No
comments – як кажуть англійці.)

Адже стосовно суспільної моралі радянський соціалізм ґрунтувався на
виявленні відданості й любові до керівництва і без “архаїчних”: “не
побажай добра ближнього”, “люби ближнього”…

Монополія партійної номенклатури на суспільні відносини призвела до її
остаточної деморалізації і втрати компетенції. Це й викликало
економічний крах і політичну загибель СРСР (радянський соціалізм
останніх років став зразком тоталітарно-монополістичного державного
капіталізму з майже достатнім рівнем соціалізації – це його наукове
визначення). І хоча тоді далеко не все було погано (про вимирання народу
навіть не чули) – результат відомий і вельми відчутний.

За висловом американського політолога, радянська номенклатура
конвертувала неуспадковану владу у власність, що успадкується дітьми і,
заодно, очолила опозицію – самій собі. Після розпаду СРСР влада
опановувалася тією ж колишньою комуністичною номенклатурою у нових
іпостасях: владною і наче “опозиційною”, з вагомим додатком пов’язаного
з нею криміналітету. Отже, ситуація стала за багатьма ознаками гіршою за
попередню. Чому? Бо ще сто років тому, у 1905 р., глибоким мислителем
Максом Вебером неспростовно доведено, що політико-економічні стосунки у
суспільстві визначаються його моральним статусом (зокрема й моральним
статусом владної верхівки – В.К.) [2].

Саме звідси, з морального занепаду – політична криза, неефективність
щодо потреб суспільства усіх гілок влади. Політична неспроможність і
криміналізація влади призвела до нищення потужних виробництв і втечі у
“тінь” тих, які залишилися, до подальшого загострення економічної кризи.
Звідси й відсутність у держави потрібних грошей. Недостатньо грошей –
недостатньо й виплат. Результат – соціальна криза. А це – найвагоміша з
низки причин вимирання нашого народу (по 320 – 400 тисяч щорічно).

Якщо чотирнадцять років тому більшість населення, дивлячись на Захід,
підтримувала ринкові перетворення, то тепер більше чверті хочуть
повернутися у “совєти”, ще близько 12 % прихильні до капіталізму, а
решта не знає, що й робити [3]. А це – очевидний розкол суспільства,
який перешкоджає згуртуванню, виходу з політичної кризи і тим самим із
кризи загальної. Таким чином, він утворює дуже небезпечну ланку так
званого “позитивного” зворотного зв’язку або замикає собою частини
кризової будівлі у хибне коло, що душить і душитиме нас надалі.

(Окрім лінії розколу між прихильниками радянського соціалізму і
утвореної у нас ринкової системи суспільної деградації, є й інша лінія –
між бідною більшістю і надто багатою меншістю. Тому, з метою
відволікання уваги суспільства від розколу істотного, справжнього,
найманими політтехнологами штучно роздмухуються до масштабів розколу
порівняно малоістотні протиріччя: між сходом і заходом України, між
тими, хто віддає перевагу українській чи російській мові тощо. З цією ж
метою створюються і фінансуються відповідні конфліктні ситуації).

Крім того, у структурі кризи є й інші надзвичайно потужні (“позитивні”)
зворотні зв’язки, або хибні кола:

– не вистачає грошей на національну культуру (а вона є подоланням зла
засобами творчості), на духовно-моральне і трудове виховання дітей,
немає морально-політичної волі зупинити потік бруду з екранів та інших
ЗМІ, істотно посилюється тенденція до подальшого зниження моральності
суспільства і тим самим поглиблюється політична криза, збільшуються
економічні втрати;

– немає морально-політичної волі для організації швидкого, правого і
завжди справедливого суду, зростає недовіра до держави, влади,
поглиблюється моральна криза.

Складається враження, що багатоступенева криза із зворотними зв’язками
неначе спеціально організована для невідворотного досягнення певних
руйнівних цілей. І морально-полiтичний курс, яким нас дотепер ведуть
верхи, спрямований на поглиблення системної кризи з усiма нищівними
наслiдками. Адже теперішні розмови про “розвиток” суспільства
вимираючого – лише тема для блюзнірських анекдотів. Чи не так?

Отже, головною метою суспільства має стати подолання загальної кризи,
припинення вимирання і вступ на шлях розвитку.

Що робити?

Подолання кризи можливе лише за умови припинення тих “позитивних”
зворотних зв’язків, що їх підтримують і поглиблюють. Тут, насамперед,
постають наступні завдання. У загальному плані – духовно-світоглядна
переорієнтація діяльності влади і суспільства із начебто “ринкових
стосунків” на мораль і моральне, справедливе право. Іншими словами: не
“ринок попереду моралі”, а “мораль попереду ринку”.

Якщо більш предметно, то необхідно:

– подолати морально-політичний розкол суспільства, об’єднати його
навколо суспільно очікуваних ідей та лідерів, які зможуть втілити ці
ідеї у життя;

– перетворити “правосуддя” з обслуги “грошових мішків”, корумпованих
владних структур та криміналітету у знаряддя додержання інтересів
суспільства – знаряддя його розвитку;

– побудувати і впровадити систему виховання підростаючих поколінь у
працелюбності, моральності, національної духовності – у патріотизмі.

Як це зробити?

Подолання розколу: моральна справедливість (термін мій – В.К. [4]) –
вісь об’єднання суспільства.

Найдовше наш народ страждав і продовжує страждати від кривди, неправди і
лицемірства, від диктату “так повинно бути”. Тому ідея моральної
справедливості – нині найактуальніша і згодом зможе об’єднати
суспільство, людей різної віри, мови і навіть політичних поглядів.

Принципи моральної справедливості є первинним втіленням правових уявлень
і волі творчої, істотно переважної конституційної більшості українського
суспільства. Це джерело для створення, зміни, впровадження і
застосування законів. Тому моральна справедливість вища від закону.

Мораль – найважливіша духовна основа будь-якого суспільства. Це уявлення
про добро, зло і справедливість, у тому числі про принципи суспільної
поведінки, які визначають слушність або неприпустимість тих чи інших
вчинків, довіру до інших людей та передбачення їхніх дій. Йдеться про
забезпечення діяльності і, разом з тим, – самого існування суспільства.

Джерелом моральності є культура – подолання зла творчістю [5]. Подібно
до того, як система аксіом Евкліда визначає зміст геометрії, сприйняті і
засвоєні суспільством принципи моралі визначають найбільш істотні ознаки
цивілізації. На зразок аксіом геометрії, ці – неначе очевидні для
багатьох – принципи не можуть бути доведеними лише шляхом логічних
міркувань.

Завжди можна знайти достатньо переконливі аргументи як за, так і проти
будь-яких моральних засад. Проте, як свідчить досвід людства, морально
відсталі суспільства поступово занепадають і неминуче гинуть.

Отже, мораль – засіб виживання і розвитку суспільства, який виник
внаслідок групового добору і культурної еволюції [6]. Це і є
неспростовним аргументом на користь моралі.

Суспільна мораль ділиться на:

а) правову, або нормативну, із приписами для виконання. Порушення цих
приписів веде до санкцій – від громадського осуду аж до покарання.
Наприклад: “не кради”;

б) духовну, або героїчну, із приписами суто ідеальними. Виконання
людиною приписів духовної моралі є цілком особистою справою. Наприклад:
“будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” [7, 8].

Проте духовна мораль є найважливішою, латентною програмою розвитку
цивілізації, духовним компасом прогресу.

Право – це “обґрунтованість, виправданість поведінки особистості у
суспільстві і обґрунтованість, виправданість ставлення держави до
особистості” [9]. Раніше поняття “право” означало переважно законодавчі
акти та діяльність юристів, що ніяк не узгоджувалося з мораллю. Зате
“обґрунтованість, виправданість” опирається на морально-правові уявлення
суспільства, які є насправді єдиним легітимним джерелом права.

Про зв’язок права і моралі свідчить безліч документів аж із сивої
давнини. Так, на кам’яній стелі Законів Хаммурапі з Вавилону (приблизно
1792 – 1750 рр. до н. е.) вибито: “Для того, щоб сильний не кривдив
слабкого, щоб сироті і вдові надавалася справедливість, я викарбував мої
дорогоцінні слова” [10].

У давньому японському зводі законів зазначено:

“Призначення і просування чиновників.

При розгляді кандидатур потрібно, передусім, враховувати доброчесну
поведінку [згідно з іншим законом, це – висока моральність, високий
моральний дух, справедливість і старанність – В.К.].

За однакової доброчесної поведінки відбирати осіб з відмінними
здібностями.

При однакових здібностях відбирати осіб більш працелюбних…

Якщо чиновник, перебуваючи на службі допускає лестощі й обман, а також
пожадливість, то відносити його до дев’ятого [найнижчого – В.К.]
розряду” [11].

Нині в Японії цивільним законом послуговуються тільки у крайніх
випадках. Конфлікти зазвичай улагоджують за визнаними моральними
уявленнями про право і справедливість. Причому існує безліч традиційних
кодексів поведінки – “гирі”: батько й син, брати між собою, торговець і
клієнт, старший службовець і підпорядкований тощо. У Японії ганебно не
виконати будь-який «гирі».

Взірцем зв’язку права і моралі є судова система Великої Британії: вироки
англійських судів визначаються “за прецедентом” – попередніми рішеннями
високих судів з подібних обставин [12]. Підставою останніх, насамперед,
були і є морально-правові уявлення суддів.

З іншого боку, у правовій системі континентальної Європи зв’язок між
правом і мораллю здебільшого опосередкований: система базується на
нормах давнього римського права – Дигестах Юстиніана (Iustiniani
Digesta), що не завжди співпадають з приписами релігії чи буденної
моралі. Згодом принципи римського права використав Наполеон, який
створив знамениті Цивільний та Кримінальний кодекси. Вони, у свою чергу,
були використані при створенні німецького правового “Уложення” (1898) і
дотепер використовуються як певний європейський правовий взірець [13].

В Україні найвищу юридичну силу має Конституція. Але, згідно з
Конституцією України, “єдиним джерелом влади в Україні є народ”, який
може “визначати і змінювати конституційний лад” (Конституція України.
Стаття 5). Отже, у нас немає формальних перешкод для створення і
реалізації права, яке ґрунтується на морально-правових уявленнях
конституційної більшості суспільства.

Справедливість

Автор найкращого її визначення – Юстиніан: “Це постійна і вічна воля
віддавати кожному належне” [14, 15]. (От звідки “кожному – своє” на
воротах німецького концентраційного табору у Бухенвальді часів Другої
світової війни).

Щоправда, тут не зрозуміло, а що таке “належне”? А як бути з болючими
проблемами сьогодення? І з цілком “законним” привласненням виробництв за
незначну частку їхньої вартості і подальшим продажем устаткування в
металобрухт? Як бути із землями, що пустують? Із жебраками і
безпритульними дітьми на вулицях міст? Нарешті, з вимиранням
українського народу?

Цицерон вважав, що “перше завдання справедливості – не завдавати шкоди,
якщо тільки тебе на це не спонукало протизаконня; друге – користуватися
суспільною власністю як суспільною, а приватною – як своєю” [16]. “В
історії склалася тверда тенденція вбачати нерозривний зв’язок між
справедливістю і законом: бути справедливим і для окремої людини, і для
публічної влади – означає бути законослухняним /…/ Для того, щоб
вважатися справедливим, сам закон теж має відповідати певним моральним
вимогам” [14]. Тобто, слід покладатися на державний закон і мораль. Але
на яку саме? Невизначеність етичної категорії “справедливість” потребує
її детальнішого розгляду.

Чи існує справедливість окремо від її носіїв?

Поняття “справедливість” – синонім до вислову “бажаний для когось
перебіг стосунків і подій” і тому, як етична категорія для всього
суспільства, має таки сенс, якщо суспільство поєднане у моральних
принципах і переконаннях, якщо в ньому владна еліта, істеблішмент і
народ у цілому сповідують однакові уявлення про правильний перебіг
подій. Такими є усталені суспільства, наприклад, японське, англійське,
датське.

Що ж стосується нашого, українського народу, то тут інтереси, потреби, а
тому й дії влади та істеблішменту, як і в Росії, цілком протилежні
потребам суспільства. Чому? Мабуть тому, що народ – їхній небажаний
конкурент у споживанні обмежених невідтворюваних ресурсів [17].
“Перегін” цих ресурсів у приватну власність за кордон – чи не головний
сенс буття нашої владної “еліти” та істеблішменту?

Адже не співпадають (радше взаємовиключні) потреби й бажання більшості
викинутих на вулицю працівників підприємств і мізерної меншості тих, хто
ці заводи за безцінь приватизував, вигідно продав, справне устаткування
відправив на брухт, а сплюндровані корпуси віддав в оренду комерсантам.
Природна справедливість для вовка і зайця – адже обом притаманне бажання
жити – взаємовиключна.

Тому започатковані іще Платоном намагання визначити “справедливість
взагалі” – марні і нескінченні. Уявлення про справедливість для
непоєднаного суспільства невіддільні від їх носіїв і сповідуваних
моделей суспільного ідеалу.

Соціологічно-правовий аналіз принадних ідей “свободи і рівності” як
“ідеалів справедливості” приводить до висновку про їх внутрішню
суперечність – неможливість втілення у життя. Наприклад,
ліберально-індивідуалістичне “суспільство свободи” – суспільство
безмежної нерівності; комуністичні “суспільства рівності” – на зразок
Кампучії Червоних кхмерів чи Радянського Союзу часів Сталіна – були
суспільствами безмежної сваволі й геноциду.

Усталені цивілізовані суспільства втілювали і втілюють понині різні
форми поміркованого компромісу між свободою і рівністю.

З іншого боку, теперішній лад в Україні має ознаки безмежної свободи
узурпації суспільної власності і, відповідно, безмежної нерівності для
решти громадян. Це абсолютно не збігається з нормами сучасної
цивілізації. На риторичне запитання колишнього народного депутата
України Л. Кучми “якої кінцевої форми соціально-політично-економічного
устрою прагне Україна?” [18] я відповім: «Нам потрібне суспільство
моральної справедливості».

 Мета і принципи моральної справедливості:

а) припинення вимирання українського народу;

б) сталий розвиток суспільства, тобто такий, “що задовольняє потреби
сьогодення, не приносячи при цьому в жертву здатності майбутніх поколінь
задовольняти свої потреби” [19, 2]. Досягнення суспільно прийнятних
стандартів життя, політичної і економічної міцності України;

в) виховання наступних поколінь порядними, творчими, духовно і фізично
здоровими людьми.

Основні принципи моральної справедливості

віддзеркалюють правові уявлення українського народу, які склалися
протягом століть і збереглися дотепер. Сюди можна додати й окремі тези,
що стосуються проблем власності, влади і прав людини.

– Власність і багатство: власність правильна (чесна) і неправильна
(ганебна).

– Джерелом правильної власності є творча праця самого власника –
створення нового продукту, нової суспільної цінності. Правильна
власність особи – фізичної чи юридичної – створюється лише внаслідок
збагачення суспільства або ж законно успадковується, якщо була раніш
чесною.

????¤?¤?$???????U?– Тільки суспільно визнана правильна власність –
недоторканна.

– Власність є неправильною (ганебною), якщо вона:

1. переходить від одних осіб до інших всупереч волі чи інтересам перших
(кримінальне та посередньо кримінальне привласнення);

2. виникає внаслідок прямого чи опосередкованого збіднення суспільства
(протисуспільне привласнення).

– Ганебне привласнення кличе за собою цивільні або разом карні та
цивільні санкції за законом.

Словосполучення “ганебна власність” (здобута ганебним або незаконним
шляхом) запозичене із авторитетного джерела – “Дигест Юстиніана”. Згідно
з римським правом, санкції за ганебне привласнення не мають терміну
давнини за цивільними позовами.

У багатих, відносно врівноважених суспільствах Заходу правовим
відповідником “ганебної власності“ є “брудні гроші” та “їх відмивання“.

Про правильну власність Павло Чубинський писав: «Труд народ считает
вообще единственно справедливым способом для приобретения права
собственности. Он не признает, например, права на лес вполне
неприкосновенным, потому что на лес не употреблено человеческаго труда;
вследствие того и порубку чужого, в особенности казенного леса народ не
считает воровством, в полном смысле этого слова, между тем как бортяное
дерево признается неприкосновенным, потому что на него положен труд”
[20]. На думку автора, зазначений правовий погляд і тепер притаманний
українському народу, звичайно, з поправкою на час.

Принцип обмеження майнової нерівності

Усі люди різні і працюють неоднаково. Наслідок цього – їх життєва
нерівність. Але безмежна нерівність у розподілі доходів і приватної
власності неприпустима. Тому граничну нерівність у розподілі доходів має
визначати закон.

За Германом Дейлі (Herman E. Daly, 1938, професор економіки університету
штату Меріленд, США. Автор та співавтор багатьох книг. Серед його
нагород – “Альтернативна Нобелівська премія” 1996 р.), зазначений
принцип досить обґрунтований у Святому Письмі: “Бідності й багатства
мені не давай, годуй мене тільки хлібом насущним, щоб я не переситився і
не відрікся від Тебе, і не сказав: “Хто Господь?” І щоб я, збіднівши, не
став красти і не зневажав ім’я мого Бога” [21]. Г.Дейлі вважає: “Сталий
розвиток вимагатиме змін у серці, оновлення духу і здорової дози каяття.
Все це релігійні терміни, але це не є випадковим збігом, тому що зміна
фундаментальних принципів, за якими ми живемо, – це таке глибоке
зрушення, що воно значною мірою є релігійним /…/ Ті, які віддають
перевагу обгрунтуванню етичних принципів у культурі та історії, знайдуть
/…/ тлумачення Біблії як основи етичних принципів /…/ Я наполягаю /…/
що існує обмеження загального матеріального виробництва, яке може
підтримувати екосистема, і що було б напевно несправедливим, якби 99 %
обмеженого загального продукту йшло тільки на одну особу. Тому я роблю
висновок, що, безумовно, повинен бути якийсь максимальний особистий
доход /…/ Ніхто не агітує за несправедливу, насильницьку рівність.
Десятикратний коефіцієнт нерівності був би виправданим як наслідок
реальної різниці в зусиллях і старанності й створив би достатній стимул
для прояву цих якостей. При консервативному підході можна встановити
двадцятикратний коефіцієнт. Але коли коефіцієнт наближається десь до
сотні, узи спільноти розриваються. /…/ Цей принцип, якщо його можна було
б викласти у формі одинадцятої заповіді, звучав би так: “Не дозволяй
необмеженої нерівності в розподілі приватної власності”. /…/ У
збройних силах США, наприклад, найбільш оплачуваний генерал заробляє в
десять разів більше, ніж найменш оплачуваний рядовий. /…/ В
корпораціях цей діапазон значно більший, але /…/ тому, що керівники
вищого ешелону можуть самі встановлювати свої власні посадові оклади.
/…/ Принциповим є перехід від необмеженої до обмеженої нерівності.
Точні обмеження є довільними величинами. /…/ Отже, найпростіший і
найочевидніший інститут обмеження нерівності є також і найкращим
інститутом, а саме: встановлення максимального та мінімального рівнів
доходу” [19, 239 – 268].

Ю.Белік, радник секретаріату російсько-японського комітету з
економічного співробітництва, так пише про японський досвід у питанні
рівнів доходу: “Японський капіталізм – це капіталізм “з людським
обличчям”. Основою досягнутих високих результатів є “людський фактор”.
/…/ Великим досягненням японського суспільства є відсутність різкого
поділу на багатих і бідних. Після відрахування податків і внесків
зарплата президента великої компанії тільки втричі перевищує зарплату
робітника у віці 30 років. Японія – країна, де не так вже багато
багачів, але зате мало і людей, що животіють у злиднях” [22].

Що стосується сучасного українського досвіду у питанні рівнів доходу,
маємо таке свідчення: “Тем временем, разгорается скандал по поводу
размеров пенсии и выходного пособия /…/ экс-министра МВД, генерала
Николая Билоконя. /…/ Ему была назначена ежемесячная пенсия по выслуге
лет в размере 14336,33 грн., а также выплачено одноразовое пособие в
сумме 258409,96 грн.” Є підозра, що “пенсия Билоконю назначалась /…/
на основании определенных документов или распоряжений прежнего Кабмина”
[23]. Зауважимо, що 14336,33 грн. орієнтовно у 40 разів більше, ніж
пенсія звичайного пенсіонера; а 258409,96 грн. – більше, ніж у 800
разів. Заробітна платня народного депутата України становить приблизно
17 тис. грн. [24], що лише у 45 разів більше мінімальної заробітної
платні – 375 грн. з 01 липня 2006 р.

Банківська діяльність

Банківські вклади не можуть зростати або зменшуватися у фізичному
відповіднику. Прибутки від банківської діяльності мають цілком належати
суспільству. Коментар. “Кесареве – кесареві” [25]. Як зазначив Фредерік
Содді (Frederck Soddy), “панівною пристрастю сучасності є перетворення
багатства на борг з метою отримання від нього постійного майбутнього
доходу – перетворення багатства, яке зникає, на борг, який продовжує
існувати, борг, який не псується, нічого не коштує для свого утримання і
приносить вічні відсотки. /…/ Якщо багатство не може довго зростати за
складними відсотками, то й борг не повинен цього робити. /…/ Коли банк
позичає гроші, він нічого не втрачає. /…/ Справжній “кредитор” – це
вся спільнота, грошові баланси якої з випуском в обіг нових грошей
втрачають у купівельній спроможності” [19, 205 – 225]. Тобто, прибутки
банків – водночас різновид інфляційного податку на суспільство!
Подолання Великої кризи у США на початку 30-х рр. стало можливим лише
завдяки націоналізації банків президентом Рузвельтом.

Довідка. Кредитні ставки банків: японських – менше 1 %; європейських та
Федеральної резервної системи США – 2,0 – 2,5 %; вітчизняних – 18 – 25 %
[26]. Приватні банки України працюють як надпотужні насоси, що
перекачують суспільне багатство у свою (приватну) власність. На цілком
законних підставах. Але чи є це чесним збагаченням?

Влада і її діяльність. Загальні принципи

Владні інституції відповідальні за благополуччя, за сталий розвиток
суспільства і додержання його інтересів. Зміст і тексти всіх
міждержавних угод мають бути доведені до загалу. Підготовка міждержавних
угод повинна стати абсолютно прозорою.

У своїй діяльності влада має керуватися такою черговістю задоволення
потреб у суспільстві – порядком прiоритетiв iнтересiв:

а) найвищими є загальні iнтереси суспiльства: “Громадянське прозоре
українське суспільство понад усе!”;

б) iнтереси спільноти, громади, колективу;

в) iнтереси сiм’ї як суспільного джерела відтворення українського
народу;

г) інтереси окремого громадянина України;

д) iнтереси юридичної особи України;

е) інтереси держави як владної інституції, що обслуговує суспільство та
його складові частини;

ж) інтереси інших держав та осіб – юридичних та фізичних.

Загальносуспільними інтересами є: збереження і відтворення чисельностi
народу; убезпечення і збереження території; захист [ДОДАНО 11 вересня
2006 р.: культурної, духовної та матеріальної спадщини суспільства]
природних невідновлюваних ресурсів; захист фізичного і духовного
здоров’я народу; захист територіальної і морально-політичної єдностi;
моральний і духовний розвиток українського народу, у тому числі
позитивних національних ознак; виховання підростаючих поколінь у
напрямах працелюбності, української національної моральності,
духовності, інтелекту; повна зайнятість населення тощо.

Примітка. Зазначений порядок пріоритетів не може бути абсолютним:
життєві ситуації вимагають і винятків. Він же є цілком демократичним і
саме таким, що відповідає нашим уявленням. Разом з тим, побутують думки,
що ставлять під сумнів справедливість такого порядку щодо прав людини. З
цієї причини пропонуємо звернутися до теорії демократії.

Порівняння концепцій демократії [27, 28, 29]

Тоталітарно-ліберальна Соціал-демократична теорія теорія

Морально автономний індивід Соціальна людина

Суверенітет особистості Суверенітет народу

Суспільство як сума індивідів Солідарне суспільство

Інтерес усіх Загальний інтерес

Плюралізм інтересів Єдність інтересів

Першість права Першість загального блага

Свобода людини Свобода громадянина

Першість прав людини Єдність прав і обов’язків

Представницька демократія і Безпосередня демократія

вибори і вибори

Вільний мандат Імперативний мандат

Поділ влади Поділ функцій

Підпорядкування меншості більшості Підпорядкування меншості

із захистом прав меншості більшості із моральним

урахуванням прав меншості

Події Помаранчевого Майдану (за масовістю і політичною згуртованістю,
небаченою на Заході) слід трактувати саме як прихильність українського
суспільства до безпосередньої демократії народного суверенітету, тобто
солідаристської соціал-демократичної концепції. Вказане істотно
відрізняє наше суспільство від суспільств Заходу, особливо від яскраво
індивідуалістичного (тоталітарно-ліберального) американського.

Окремі принципи діяльності влади

Землі сільськогосподарського призначення, території енергетичних
об’єктів, дороги, рекреативні території та корисні копалини (у тому
числі шахти, газові, нафтові і потужні водяні свердловини) є
загальносуспільним багатством, що вимагає розпорядження і користування
ними в інтересах усього суспільства.

Збагачення приватних осіб шляхами видобутку і розпорядження
невідновлюваними ресурсами суспільства, очевидно, є морально
несправедливим.

Моря, річки, великі озера, береги морів, річок та великих озер, ліси,
луки та болота є загальносуспільними рекреативними ресурсами, незалежно
від користувачів і розпорядників за законом. Доступ до них, як правило,
вільний і визначається законом.

Цей момент був у римському праві, а нині чинний у Франції: “В силу
природного права, звичайно, є загальним для усіх таке: повітря, текуча
вода і море, отже і береги моря. /…/ Нікому не забороняється доступ на
берег моря. /…/ Користування берегами є публічним, що випливає із
права народів так само, як і користування самою рікою” [15, 39 – 40].

Права і обов’язки людини: загальні принципи

“Чого не бажаєш собі, того не роби іншим” (551…479 рр. до н. е.) –
найбільш узагальнений принцип правової моралі [30].

Творчi, духовнi цiнностi – вище матерiальних i владних.

Права людини не вичерпуються законом (Конституція України. Стаття 22).

Кваліфікація протисуспільних діянь та злочинів також не вичерпується
законом.

Адже законодавець не в змозі передбачити наперед усе різноманіття
протисуспільних діянь. Крім того, “ніщо /…/ не перешкоджає відданню
під суд і покаранню будь-якої особи за будь-яке діяння чи упущення, що
на момент вчинення було кримінальним злочином згідно з загальними
принципами права, визнаними міжнародним товариством” [31, стаття 15].
Сам принцип прецедентного права Великої Британії передбачає покарання за
злочинні “новації”.

Права й обов’язки людини утворюють єдине ціле: без прав нема обов’язків,
без обов’язків немає прав. Причому, має бути збережений принцип балансу
між правами й обов’язками людини.

Недоторкані права людини:

а) головним недоторканим правом людини є право на життя [31, стаття 6];

б) право на повну – вичерпну – інформацію щодо об’єктів свого
політичного, громадського, економічного чи комерційного вибору. Перелік
охоронюваних таємниць фізичних та юридичних осіб має бути морально
обґрунтованим, встановленим законом і доведеним до суспільного загалу.
Люди мають чітко знати: кого вони обирають, з ким співпрацюють і що
купують. Ось що пише про чилійський досвід О.Гуревич: “Я, звернув увагу,
що тамтешні “гаїшники” хабарів не беруть. /…/ Кожній юридичній і
фізичній особі наданий індивідуальний код./…/ На його підставі
фіксується будь-яка зроблена суб’єктом фінансова операція, що надходить
у загальнодержавну базу даних і доступна будь-якій особі. Тому там
вважається правилом доброго тону при діловому знайомстві відразу
повідомити свій код і, поки ви п’єте каву з потенційним партнером, його
референт за допомогою комп’ютера пізнає усю вашу фінансову історію [32];

в) право на контроль за діяльністю виборних осіб та на їх відкликання.

Це цілком необхідна умова чесних передвибочих обіцянок. У Конституції
Японії читаємо: “Стаття 15. Народ посідає невід’ємне право вибирати
публічних осіб та усувати їх від посади” [33].

Інше:

Доходи осіб і джерела збагачення мають бути відкритими для суспільства.
Власники майна (нерухомість, транспортні засоби тощо) повинні стати
відомі суспільству.

Громадяни України мають право утворювати громадські організації з метою
контролю за додержанням у суспільстві моралі, моральної справедливості
та законності. Це можуть бути громадські слідчі комісії.

Репутація фізичної, юридичної особи має віддзеркалювати їх справжню
суспільну позицію. Закон не може захищати репутацію особи, яка її
втрачає через свої суспільно значущі дії або через бездіяльність.
Законний захист репутації – захист від оприлюднення і поширення
неправдивих тверджень, що плямують особу.

Висновки:

1. Українське суспільство нагально потребує влади і законів, що
відповідають принципам правової моралі.

2. Наступним кроком суспільного життя має бути звернення суспільства до
морального оновлення і світоглядної єдності: тільки так стане можливим
здолати всеохоплюючу кризу.

3. Моральне оновлення суспільства невіддільне від створення політичних
партій насправді “чистих рук” та реформи виховання підростаючих
поколінь.

Література

30 самых богатых украинцев. Подзаголовок: “Игорь Коломойский” //
Корреспондент. – 2006. – № 25 (01 июля). – С. 34.

Вебер М. Протестантська етика і дух капітализму / Пер. з нім. – К.,
1994.

Українське суспільство 1994 – 2004. Моніторинг соціальних змін. – К.:
Інститут соціології НАН України, 2004. – С. 224 – 225.

Колісник В. Антикризова ідеологія // День. – 03 липня 2001. – № 114.

Свідзинський А. Культура як феномен самоорганізації // Сучасність. –
1992. – № 4. – С. 141 – 155.

Хайек Ф. Происхождение и действие нашей морали: проблема науки //
Экономика и организация промышленного производства (ЭКО). – 1991. – N
12. – С. 177 – 197.

Мт. 5:48.

Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией
нравственности. – СПБ, 1909. – Т. 1. – С. 49 – 62.

Алексеев С.С. – Право и судьба России // Наука и жизнь. – 1999. – № 7. –
С. 2 – 7.

Волков И.М. Законы вавилонского царя Хаммураби / Культурно-исторические
памятники Древнего Востока. – М., 1914. – Вып. 1. – С. 49.

Свод законов “Тайхорё”. (702 – 718 гг., I – XV законы). – М., 1985. – С.
123.

Рене Д. Основные правовые системы современности. – М., 1988. –
HYPERLINK “http://www.lib.ru/PRAVO/rene.txt” www.lib.ru/PRAVO/rene.txt
; Рене Давид, Жаффре-Спинози Камилла. Основные правовые системы
современности / Пер. с фр.(10e edition 1992). – М., 1998. – С. 208 –
265; 366 – 377.

Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии. – М., 1994; Германское право.
Часть 1. Гражданское уложение. – М., 1996.

Енциклопедія політичної думки / Пер. з англ. – Київ, 2000. – С. 385 –
387.

Дигесты Юстиниана. – М., 1984.

Цицерон Марк Тулий. О старости. О дружбе. Об обязанностях. – М., 1975. –
Кн. 1. – С. 63.

Паршев А. Почему Россия не Америка? – М., 1999. – С. 382 – 391.
HYPERLINK “http://www.lib.ru/” http://www.lib.ru/

Кучма Л. Україна, якою я її бачу // Голос України. – 17 червня 1994. – №
113. – С. 5.

Дейлі Г. Поза зростанням. Економічна теорія сталого розвитку / Пер. з
англ. (1996). – К., 2002.

Чубинский П.П. Очерк народных юридических обычаев и понятий в
Малороссии. – СПБ, 1869. – С. 7.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020