Реферат
на тему:
Академік П.М.Василенко – засновник наукової школи землеробської механіки
в Україні
Петро Мефодійович Василенко – видатний вчений у галузі землеробської
механіки, академік Української академії аграрних наук, член-кореспондент
Національної академії наук України, академік Російської академії
сільськогосподарських наук, доктор технічних наук, професор, прізвище
якого занесено до Української радянської енциклопедії [10].
Творчість його розкривається у публікаціях Войтюка Д.Г. [1, 2],
Погорілого Л.В. [З, 4], Булгакова В.М. [5], М.В. Герасимова [6],
Юрчишина В.В. і Гапоненка В.С. [7], Бузенкова Г.М., Карпенка О.М. і
Кучера П.А. [8], Листопада Г.Є. [9] та ін., де окреслено основні наукові
здобутки непересічної особистості XX ст.. Але наукову школу
землеробської механіки академіка П.М.Василенка в Україні висвітлено в
них недостатньо.
Наукові здобутки П.Василенка знайшли визнання не тільки в нашій країні,
айв усьому світі. На теренах колишнього Радянського Союзу йому одному з
перших видатних учених в галузі землеробської механіки була присуджена
Золота медаль імені В.П.Горячкіна. Біографія П.Василенка увійшла до
сьомого видання Міжнародного довідника видатних людей минулого
тисячоліття, виданого Американським Біографічним Інститутом (АВІ). Серед
багатьох тисяч претендентів, видатний вчений був обраний кандидатом на
одержання Медалі Пошани 2-го тисячоліття [11].
Монографія П.М.Василенка та І.І.Василенка “Автоматизация процессов
сельскохозяйственного производства” увійшла до Міжнародного фонду 00Н.
За її допомогою Міжнародна економічна комісія 00Н оцінювала стан
автоматизації процесів сільськогосподарського виробництва в різних
країнах світу. Американські вчені при розробці місяцехода користувалися
працею П.Василенка “К теории кочення колеса со следом”. Наукові праці
П.Василенка видані у Франції, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Китаї,
цитуються у США [11].
Слід відзначити велику кількість робіт, в яких даються загальні
характеристики наукових шкіл. Серед них звертають на себе увагу роботи
П.К. Анохіна [12], О.О.Баєва [13], О.О.Богомольця [14], П.Л.Капиці [15],
К.А.Ланге [16], М.І.Родного [17], Ю.О.Храмова [18]. На жаль, ці автори
не розкрили повністю особливості наукових шкіл, різних напрямків науки,
зосередившись в основному, на фізиці та математиці. У даній статті
передбачається:
– показати особливості наукової школи землеробської механіки України;
– розкрити діяльність академіка П.Василенка як лідера цієї наукової
школи;
– показати здобутки його та його наукової школи.
З давніх часів у літературних джерелах зберігається інформація про
видатних людей, що самовіддано служили науці. Незрівнянно менше вивчене
різноманіття соціальних і творчих зв’язків між ученими. Найважливішими
серед форм цих зв’язків є наукові школи, які виконують подвійну функцію:
освітню і дослідницьку. Без них зникла б могутня історична традиція
передачі від одного покоління до іншого мистецтва дослідження, норм і
цінностей наукового співтовариства [19, 4].
Складність проблеми “наукова школа” зумовили розмаїття підходів до неї,
велика кількість трактувань самого поняття [19]. Наведемо деякі з них.
– Наукова школа – неформальна творча співдружність у межах будь-якого
наукового напрямку висококваліфікованих дослідників, об’єднаних
спільністю підходів до вирішення проблеми, стилю роботи, спільного
наукового мислення, ідей і методів їх реалізації [20, 41].
– Наукова школа – як неформальний науковий колектив, який формується при
великому вченому на базі науково-дослідної установи з метою колективної
розробки певної наукової ідеї (проблеми, напрямку) або цілий ряд
формально відособлених наукових колективів [16, 207].
– Наукова школа – колектив на чолі з науковим керівником, що є автором
певної програми дослідження. Кожній науковій школі притаманний певний
стиль роботи, що залишається не змінним при зміні проблематики [17, 84].
О.О. Баєв відзначає, що коли виникає питання про школи в сучасній науці,
то в пошуках відповіді природно було б звернутися до реальної ситуації.
І тоді приходимо до висновку, що важко знайти структуру, яка б володіла
ознаками наукової школи, тобто єдністю проблематики, методів дослідження
і тлумачення наукових результатів, а до того ж була би пов’язана із
певною особистістю і географічною точкою [13, 503].
– Перш ніж говорити про роль наукової школи у формуванні молодого
вченого, потрібно сформулювати саме поняття. Лабораторія,
науково-дослідний колектив переходять у ранг школи тоді, коли в них є
оригінальна концепція, зовсім новий напрямок у науці. Наукова школа – це
традиція мислення, особлива наукова атмосфера. Така школа дуже прискорює
становлення вченого [12, 259].
Цей перелік визначень наукової школи можна було б продовжити.
Узагальнене ж визначення наукової школи ще не сформоване, але окремі
характерні риси його вже відомі. Саме наявність їх дає підставу
присвоїти тому або іншому неформальному об’єднанню вчених статус
наукової школи [18, 11].
Ю.О.Храмов визначає такі характерні риси наукових шкіл:
– наявність наукового лідера дослідницького колективу – видатного
вченого, керівника школи;
– стиль роботи і методика досліджень;
– наукова ідеологія, певна наукова концепція (фундаментальна ідея),
науково-дослідна програма;
– особлива наукова атмосфера;
– висока наукова кваліфікація дослідників, що групуються навколо лідера;
– значимість отриманих школою результатів у певній галузі науки,
– її високий науковий авторитет у цій галузі та громадське визнання [18,
13].
В результаті сучасну наукову школу можна визначити як неформальну творчу
співдружність дослідників різних поколінь високої наукової кваліфікації
на чолі з науковим лідером у межах якогось наукового напрямку,
об’єднаних спільними підходами до рішення проблеми, стилем роботи і
мислення, оригінальністю ідей і методів реалізації своєї наукової
програми, що одержала значні результати та завоювала авторитет і
суспільне визнання уданій галузі знання [18, 13].
О.О.Богомолець вважав, що для створення наукової школи необхідний перш
за все, видатний учений, який має нову ідею узагальнюючого, синтетичного
значення, але й цього мало, бо необхідні ще й співробітники-однодумці
[14, 303].
Цей перелік стосовно наукової школи у землеробській механіці можна
доповнити такими характерними рисами, як використання результатів
фундаментальних досліджень у суміжних галузях знань і доведення
результатів досліджень до впровадження у виробництво.
Якими ж якостями має володіти науковий керівник, щоб залучити до науки
талановиту молодь, щоб стати науковим лідером колективу або очолити
школу? “Історія науки показує, – відзначав П.Л.Капиця, – що великий
учений – це не обов’язково велика людина, але великий учитель не може не
бути великою людиною” [15, 28].
Однією з важливих ознак наукової школи є наявність наукового лідера,
керівника школи. Таким лідером, безперечно, був Петро Мефодійович
Василенко. Йому були притаманні такі якості ученого і людини, як
природна обдарованість, любов до науки і відданість їй,
цілеспрямованість і безмежна працездатність, сміливість, здатність
передбачати, вміння розпізнавати нове, скромність, наукова етика, висока
вимогливість до себе й учнів. Він володів різнобічними знаннями,
інтуїцією, був чарівним і доброзичливим, умів підтримати ініціативу і
спрямувати роботу, користувався високим авторитетом серед учених. У
ньому гармонічно поєднувалися талант, педагогічне обдарування й високі
особистісні якості. Все це дозволило йому і його школі досягти вагомих
наукових результатів.
Про природну обдарованість Петра Мефодійовича влучно висловився його
учень і послідовник, член-кореспондент УААН, професор Д.Г.Войтюк:
“Особистість Петра Мефодійовича являє собою унікальний феномен: як із
звичайного хлопця з бідної селянської родини може сформуватись видатний
вчений. Для цього, як відомо, треба мати в наявності чотири передумови:
природні здібності, відповідне виховання, працьовитість і можливість
одержати … освіту” [21, 63].
Особистістю і визнаним ученим П.Василенко зробив себе сам. Одержавши
фрагментарну освіту, він самостійно опанував усі премудрості механіки
завдяки безмежній працездатності й цілеспрямованості, математичному
складу розуму та щасливому збігу обставин – спілкуванню з видатними
вченими того часу: академіками К.К.Симінським, М.М.Крилевим,
М.М.Боголюбовим, С.В.Серенсеном, що були його викладачами під час
навчання в аспірантурі. Систематична самоосвіта, спілкування з видатними
математиками і механіками, безсумнівний талант і широка ерудиція дали
світу блискучого вченого і педагога [11, 30].
Про самостійність суджень і сміливість Петра Мефодійовича свідчить такий
випадок. Коли ЦК КПРС не рекомендував обирати членом-кореспондентом
ВАСГНІЛ молодого доктора технічних наук Л.В.Погорілого, який мало
миготів у коридорах влади, Петро Мефодійович разом із друзями –
академіками М.М.Севернєвим, І.М.Хохловим, Г.М.Бузенковим виступив проти
такого рішення і, всупереч думці владних структур, рекомендували обрати
до складу академії молодого вченого, що й було підтримано більшістю [11,
41].
Досить повчальними були скромність і наукова етика великого ученого. Він
принципово не ставив свого підпису під науковою статтею або іншою
працею, якщо сам не був їх ініціатором або не вніс своєї вагомої, а
часто основної лепти. Про його високу наукову етику свідчить той факт,
що при публікації в академічному журналі “Доклады ВАСХНИЛ”
фундаментальної статті “Про аналітичні методи визначення опору робочих
органів сільськогосподарських машин” його учнів П.С.Короткевича і
В.П.Третяка, де використовувалися розроблені ним методи варіаційного
числення, він відмовився ставити свій підпис першим, а обмежився лише
представленням статті, що за звичаєм згадувалося після назви [11, 32].
Вчений був дуже вимогливим до себе і до учнів, до рівня їх підготовки і
морального обличчя, високі вимоги ставив і до дисертаційних робіт [11,
39]. Він дивував оточуючих різнобічністю інтересів у галузях механіки,
прикладної математики, автоматичного керування і суміжних з ними
галузей, а також питань теорії ймовірності, статистичної динаміки. Не
були далекими для нього історія і філософія [11, 22].
Велику увагу академік приділяв підготовці молодих учених для своєї школи
та інших науково-дослідних установ і вузів. При цьому мав талант
відкривати молоді обдарування. “Ви хочете стати вченим? Це дуже нелегка
праця і відповідальна робота, – говорив він, – головне не засмічувати
науку… Нехай кожний своєю працею здобуде честь і право називатися
вченим” [11, 40].
У формуванні молодого вченого велику роль відігравали лекції та семінари
академіка. Учень і послідовник П.Василенка – Л.В.Погорілий згадував, що
курс лекцій Петро Мефодійович читав із захопленням, логічно, строго
академічно, так, що всі бажаючі могли скласти неоціненні для екзаменів
конспекти. Ґрунтовним конспектом лекцій Л.В.Погорілого з
сільськогосподарських машин ще декілька років користувалися його
друзі-студенти, а на початку 60-х – ще й аспіранти [11, 20].
Велике значення для майбутніх учених мав гурток землеробської механіки,
який вів Петро Мефодійович. Під час цих занять-бесід він неквапливо
розповідав що-небудь нове – про роль теорії, про новини науки, про
розв’язок актуальних прикладних задач. Він також обов’язково цікавився у
слухачів про те, що вони зробили за його завданням або самі [11, 21].
Спілкування зі студентами на лекціях, семінарах, у лабораторії, під час
дискусій було однією з умов формування творчої особистості. Для наукової
школи П.Василенка була характерна особлива творча атмосфера
доброзичливих дискусій, демократичності й наукової принциповості,
взаємної поваги і вимогливості, відданості науці та науковому
ентузіазму.
Велике значення для підвищення рівня наукових досліджень і
конструкторських розробок на території України та колишнього Радянського
Союзу мали науково-методичні семінари, на яких розглядалися питання
застосування механіко-математичних методів досліджень при конструюванні
нової сільськогосподарської техніки. Керівником цих семінарів був
академік П.Василенко [11, 4]. Він був ініціатором й організатором
багатьох наукових нарад і конференцій з проблем механізації та
автоматизації сільськогосподарського виробництва [11, 4].
У науковій школі П.Василенка чітко простежується традиція наступності,
що полягає у передачі від одного покоління дослідників до іншого певного
запасу знань, ідей, концепцій, підходів і методів, стилю мислення і
стилю роботи. Керівництво школою П.Василенко передав своєму учневі й
послідовнику члену-кореспонденту УААН, академіку АІНУ, директору
Навчально-наукового технічного інституту Національного аграрного
університету, професору Д.Г.Войтюку. Він не тільки розвинув учення школи
про землеробську механіку, але й відкрив її нову сторінку – систему
точного землеробства.
Наукова школа академіка П.Василенка не тільки зберігає традиції свого
засновника, але є осередком інтенсивної концентрації творчої енергії у
процесі наукового пошуку, є зародком нових точок росту науки та окремих
її напрямків. Школа не тільки генерує наукову продукцію, ідеї і
відкриття, але й забезпечує розширене відтворення наступних поколінь
дослідників, її вихованці самі стають науковими лідерами, керівниками
нових “дочірніх” шкіл або груп учених, нових напрямків. Школа відкрила
шлях у науку кільком поколінням учених – і в цьому її довголіття і
життєва сила. Продовжувачами традицій школи П.Василенка стали школи
академіка Л.В.Погорілого, члена-кореспондента УААН В.М.Булгакова,
професорів О.О.Омельченка, М.С.Хоменка, В.С.Басіна та інших.
v
???????¤?¤?$???????t?орми бокового профілю ріжучого робочого органа [22,
58]. Він також провів широкий комплекс досліджень ротаційних
ґрунтообробних знарядь, зокрема, ротаційних просапних культиваторів,
розробив теоретичні передумови, які знайшли своє втілення у першому
дослідному зразку просапного ротаційного культиватора КФ-2,8. Пізніше
результати досліджень, які стосувалися культиваторів, увійшли до
фундаментальної монографії “Культиваторы: (Конструкция, теория и
расчёт)”, написану П.Василенком у співавторстві з його учнем і
послідовником П.Т.Бабієм [22, 60]. Ним створена конструкція робочого
органу, який виконує одночасно дві операції – розпушування та ущільнення
ґрунту на глибину заробку насіння. Цей тип робочого органа заслуговує
тепер особливої уваги, з огляду на використання комбінованих
ґрунтообробних машин [23]. Ущільнення ґрунту ходовими системами машин та
машинних агрегатів обумовлюється величиною напружень. Для їх визначення
П.Василенко запропонував використовувати математичні моделі
пружно-в’язкого стану ґрунту. Разом із своїм учнем і послідовником
В.С.Гапоненком він розробив аналітичні залежності для окремих моделей
складних пружно-в’язких середовищ, які дають змогу з достатньою точністю
визначити напруження і відносну деформацію [22, 60].
Василенко провів фундаментальні дослідження з визначення оптимальних
параметрів дискових сошників, результати яких послужили основою для
створення перших вітчизняних тракторних сівалок СД-24 і “Ростсельмаш –
24”. На основі методів теорії ймовірності, здійснив якісну оцінку
технологічних показників роботи дискових і анкерних сошників та
гніздових і квадратно-гніздових сівалок. Під його керівництвом була
розроблена перша у світі зерно-трав’яна універсально-комбінована сівалка
СЗТУ-47, використання якої значно зменшило висушування й руйнування
структури ґрунту і зниження його родючості при економії металу, енергії,
паливо-мастильних матеріалів і затрат праці на одиницю засіяної площі
[24].
Значний вклад у розробку методів аналітичного розрахунку основних
робочих органів комбайна для механізованого збирання буряків з
обрізуванням гички був зроблений саме П.Василенком. Ці розробки були
передані СКБ Дніпропетровського заводу сільськогосподарського
машинобудування, а покладені в основу комбайна з обрізуванням гички на
корені теоретичні та експериментальні передумови, розроблені
П.Василенком, відіграли важливу роль у створенні виробничих конструкцій
сучасних бурякозбиральних комбайнів [25].
Цінним внеском у землеробську механіку стала фундаментальна монографія
П.Василенка “Теория движения частицы по шероховатым поверхностям
сельськохозяйственных машин” [26]. Результати цих теоретичних розробок
знайшли широке застосування при вдосконаленні об’єктів
сільськогосподарської техніки – вони були основою для розрахунку та
проектування конструктивних і кінематичних елементів машин для сівби та
внесення у ґрунт мінеральних і органічних добрив, для очищення і
сортування купи зернових культур і т. д. [25].
П.Василенком були розроблені основні положення теорії автоматичного
регулювання [27], проведена класифікація систем автоматичного
регулювання, керування і контролю, розроблена методика побудови вихідних
рівнянь та їх лінеаризація, визначені способи вивчення перехідних
процесів, досліджені умови стійкості системи регулювання й проведена
оцінка якості процесу автоматичного регулювання [27].
Одним з основних завдань землеробської механіки є створення загальних
теоретичних передумов функціонування сільськогосподарської техніки, на
основі яких можна було б успішно розв’язувати завдання в даній галузі.
Одним із перших у світі П.Василенко почав широко використовувати як
класичні, так і нові механіко-математичні методи при дослідженнях у
галузі сільськогосподарської техніки – моделювання, оптимальних рішень,
лінійного й динамічного програмування, використання методів аналітичної
механіки, принципів варіаційного числення, теорій випадкових функцій,
надійності та стійкості, елементів кібернетичної математики і т. д.
[28].
Ним розроблено основні методи моделювання, окреслено перспективи їх
використання при розробці сільськогосподарської техніки [29], виявлена
функціональна залежність між масою машинно-тракторного агрегату,
швидкістю його руху і моментами сил, що прикладені до нього, а для цього
використано методи аналітичної динаміки, зокрема, метод Лагранжа
(диференційні рівняння Лагранжа 2 роду) [30].
Значним внеском П.Василенка у вивчення динаміки сучасних
сільськогосподарських машин і машинних агрегатів є дослідження технічних
можливостей поліпшення динамічних характеристик машин [37]. Виконані в
цій галузі дослідження були спрямовані на створення методів оцінки
вказаних динамічних характеристик самохідних типів сільськогосподарських
машин і агрегатів. Одержані дані дають змогу прогнозувати поведінку
машин як динамічних систем і на цій основі вирішувати питання їх
раціонального проектування. Особлива цінність його робіт у цій галузі
полягає в тому, що вони ґрунтуються на використанні теорії лінійних і
нелінійних диференційних рівнянь, теорії ймовірності та випадкових
величин, методів варіаційного числення і т.п. Прагнення П.Василенка
розв’язувати завдання землеробської механіки на сучасному науковому
рівні забезпечило йому пріоритету багатьох найважливіших питаннях
методики проектування й розрахунку сільськогосподарських машин.
У вченні про обробіток ґрунту науковою школою П.Василенка розроблений
аналітичний метод визначення опору ґрунту різанню з урахуванням
фізико-механічних властивостей ґрунту і геометричної форми поверхні
робочих органів (П.С.Короткевич), встановлений вплив форми робочих
органів, що рухаються у ґрунті, на їх тяговий опір (В.П.Третяк),
запропонована методика розрахунку основних розмірів опорних поверхонь
(коліс, польових дощок, тощо) ґрунтообробних машин (В.С.Гапоненко),
досліджений вплив конструктивних параметрів і динамічних характеристик
ґрунтообробних фрез на стійкість їх ходу і режим роботи (В.М.Борисов),
встановлена залежність величини вертикальних відхилень робочих органів
культиваторів від швидкості їх переміщення, параметрів робочого органа
та параметрів системи кріплення робочих органів (П.Т.Бабій), розроблені
технологічні основи механізації терасування схилів, обґрунтовані
раціональні варіанти терас, запропонована методика оптимального їх
розміщення (М.С.Хоменко), встановлені оптимальні типи та конструктивні
параметри робочих органів просапних культиваторів для міжрядного
обробітку ґрунту в умовах Полісся (П.І.Жолтишев), визначена ефективність
роботи орного агрегату (Ю.П.Моспан) та розроблена нова механізована
технологія і конструкція комбінованої ґрунтообробної машини
(В.Ф.Пащенко) [22].
У механізації внесення добрив науковою школою П.Василенка одержані
вихідні передумови для розрахунку і проектування машин для внесення у
ґрунт рідких добрив гідромоніторним способом (О.М.Пилипенко) та
обґрунтований тип апарата для локального внесення у ґрунт органічних
добрив (В.І.Міняйло). Також вибрані оптимальні параметри посівних машин
для просапних культур (В.С.Басін), розроблені нові конструкції висівних
апаратів (К.Г.Іваниця, О.О.Петренко) та сошників (В.М.Соколов,
С.М.Донець, М.І.Пахар), визначений вплив динамічних характеристик
привода на якісні показники роботи сівалок (Г.Р.Гаврилюк,
Л.В.Аніскевич), розроблена сенсор-технологія змінних норм внесень для
технологій точного землеробства (Д.Г.Войтюк, Л.В.Аніскевич,
Г.Р.Гаврилюк) [24].
У питанні механізації захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів
встановлені оптимальні значення режимів транспортування та розмірів
крапель при їх транспортуванні повітряним потоком при мало- та
ультрамалооб’ємному обприскуванні (Д.Г.Войтюк), розроблена методика
визначення оптимального режиму роботи гідравлічної магістралі
малооб’ємних обприскувачів (Г.І.Живолуп) та механіко-технологічні основи
вертикально-шнекового дозатора протруювача насіння (Б.М.Гевко).
В механізації збирання зернових і кормових культур та післязбиральної
обробки зерна науковою школою П.Василенка розроблені нові типи
ротаційних різальних апаратів (О.М.Погорілець), механіко-технологічні
основи побудови технологічного процесу сепарації грубої купи направленим
способом (С.П.Бублик), рекомендації з удосконалення конструктивних
параметрів підбирачів зернозбиральних комбайнів і машин для збирання
соломи (Є.О.Офат) та встановленні оптимальних значень конструктивних
параметрів і кінематичних режимів роботи плоских решіт для сепарації
дрібної купи у зернозбиральних комбайнах (Сяо-Лінь-Хуа).
Розроблені також технологічні та технічні основи удосконалення
механізованих процесів збирання цукрових буряків, вибрані оптимальні
варіанти робочих процесів і технологічних схем, типи і параметри
основних робочих органів бурякозбиральних машин (Л.В.Погорілий),
математичні моделі процесу копіювання поверхні ґрунту самохідними
коренезбиральними машинами (В.М.Булгаков), створена конструкція
вібраційного пристрою для викопування коренів цукрових буряків і
визначені його оптимальні параметри та режими роботи (В.В.Брей),
розроблений новий механізований спосіб викопування коренеплодів кормових
буряків та спеціальний пристрій для його виконання (М.Я.Довжик).
Розроблений технологічний процес механізованого збирання картоплі з
використанням ротаційних робочих органів, створена картоплезбиральна
машина і комбайн (П.М.Настенко), досліджені ротаційні сепарувальні
робочі органи (Я.І.Верменко).
У механізації садівництва і овочівництва удосконалений процес
транспортування й дозування плодів і овочів хвильовими конвеєрами та
встановлені їх оптимальні параметри й режими роботи (О.М.Дімчев).
У питанні механізації тваринництва удосконалені технологічні процеси,
конструктивні параметри, режими роботи робочих органів і механізмів
машин для роздавання кормів (О.О.Омельченко), розроблені технологічні
режими процесу запарювання грубих кормів і обґрунтовані конструктивні
параметри запарника для них (В.М.Синявський).
Школа П.Василенка має високий авторитет у галузі землеробської механіки,
величезний науковий потенціал і значимість отриманих результатів, високу
наукову кваліфікацію дослідників, які роблять значний внесок до науки й
наукового прогресу.
Нині є всі підстави говорити про видатну наукову школу землеробської
механіки та сільськогосподарських машин, створену академіком
П.М.Василенком. Під його керівництвом захищено близько 60 кандидатських
і 7 докторських дисертацій, дуже багато майбутніх докторів і кандидатів
наук з усіх республік колишнього Радянського Союзу консультувались у
вченого. Своїм безпосереднім учителем його вважають близько 200
науковців. Багато учнів нині вже самі досягли вагомих наукових
результатів – вони обрані академіками і членами-кореспондентами
Української академії аграрних наук, Академії інженерних наук України,
Російської академії сільськогосподарських наук та Міжнародної академії
технічної освіти, очолюють провідні науково-дослідні інститути країни,
факультети і кафедри, є провідними спеціалістами науково-дослідних
лабораторій і конструкторських бюро, стали заслуженими працівниками
народної освіти України, заслуженими винахідниками та заслуженими
діячами науки і техніки України. Учні академіка П.М.Василенка –
першопрохідці в Україні у розробленні технологій точного землеробства –
нового напрямку в розвитку землеробської механіки.
Література:
Войтюк Д.Г. Історичний нарис розвитку факультету механізації сільського
господарства Національного аграрного університету, його досягнення та
перспективи // Механізація сільськогосподарського виробництва: 36. наук.
пр. Нац. аграр. ун-ту. – К., 1999. – Т. 5: Сучасні проблеми механізації
сіл. госп-ва. – С. 3 – 7.
ВойтюкД., Булгаков В. Життєвий та творчий шлях академіка П.М.Василенка
// Техніка АПК. – 1999. – №8. – С. 18.
Слово об учителе // Введение в земледельческую механику / Погорелый
Л.В., Войтюк Д.Г, Линник Н.К й др. – К.: Сільгоспосвіта, 1996. С. 3 – 5.
Погорілий Л.В., Войтюк Д.Г., Булгаков В.М. Із скарбниці наукових праць
академіка П.М. Василенка // Механізація сільськогосподарського
виробництва: 36. наук. пр. Нац. аграр. ун-ту. – К., 1999. – Т. 6: Теорія
і розрахунок с.-г вир-ва. – С. 4 – 5.
Булгаков В.М., Войтюк Д.Г. Академік Петро Мефодійович Василенко. – К.:
Вид-во НАУ, 1998. – 20с.
Герасимов Н.В. К 70-летию академика ВАСХНИЛ Петра Мефодьевича Василенко
// Вести, с.-х. науки. – 1970. – № 9. – С. 127.
Юрчишин В.В., Гапоненко В.С. К 75-летию академика ВАСХНИЛ Петра
Мефодиевича Василенко // Вести, с.-х. науки. – 1975. – № 10. – С.131 –
132.
Бузенков Г.М., Карпенко А.Н., Кучер П.А. К 80-летию академика ВАСХНИЛ
Петра Мефодиевича Василенко // Вестник с.-х. науки. – 1980. – № 10. – С.
110.
Листопад Г.Е. Развитие научных идей академика В.П. Горячкина в трудах
его последователей – лауреатов Золотой медали его имени // Наук. вісн.
Нац. аграр. ун-ту. – К., 1997. – Вип. 9. – С. 27 – 30.
Украинская Советская Энциклопедия // Василенко Пётр Мефодиевич. – К.,
1979. – Т. 2. – С. 125.
Бібліогр. покажчик наук, праць за 1933 – 1999 роки // Василенко Петро
Мефодійович УААН, ЦНСГБ, НАУ; Упоряд.: Т.Ф.Дерлеменко, Л.Д.Полякова,
Д.В.Устиновський, З.І.Варта, В.М.Булгаков, Д.Г.Войтюк; Наук. ред.
Г.Г.Хурманець. – К.: Аграрна наука, 2000. – с. 125.
Анохин П.К. Верю таланту // Наука сегодня. – М.: Наука, 1969. – С. 257 –
260.
Баев А.А. О научных школах // Школы в науке.. – М.: Наука, 1977. – С.
503 – 504.
Богомолец А.А. Избранные труды. – К.: Изд.-во АН УССР, 1958, Т. 3. – 359
с.
Капица П.Л. Розенфорд – ученый й учитель. – М.: Наука, 1973.
Ланге К.А. Организация управлення научными исследованиями. – Л.: Наука,
1971. – 248 с.
Родный Н.И.Очерки истории и теории развития науки. – М.: Наука, 1969. –
243 с.
Храмов Ю.А. Научные школы в физике / Под ред. В.Г.Барьяхтара. – К.:
Наукова думка, 1987. – 400с.
Школы в науке. / Под ред. С.Р.Микулинского, М.Г.Ярошевского, Г.Кребера,
Г.Штейнера. – М.: Наука, 1977. – 510 с.
Краснобокий Ю.М., Лемківський К.М. Словник-довідник науковця-початківця.
2-е вид., випр. і доп. – К.: НМЦВО, 2001. – 72 с.
Войтюк Д.Г. Науковий заповіт академіка П.М. Василенка // Василенко Петро
Мефодійович: Бібліогр. покажчик наук, праць за 1933-1999 роки / УААН,
ЦНСГБ, НАУ;. – К.: Аграрна наука, 2000. – С. 62 – 67.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
