.

“Дозволь менi, мiй вечоровий свiте, упасти зерном в рiднiй сторонi…” (за творчiстю Василя Стуса)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 679
Скачать документ

“Дозволь менi, мiй вечоровий свiте, упасти зерном в рiднiй сторонi…”
(за творчiстю Василя Стуса)

   Людям краще щоб було

   жити,

   попiд косами лягло

   жито.

   / В. Сосюра /

Минають столiття, держави зникають i народжуються новi. та вiчно живуть
народи. I навiки залишаються в народнiй пам’ятi тi, кому Батькiвщина,
рiдна мова та вiльна думка були дорожчими за власне життя. Серед таких
лицарiв почесне мiсце належить i героєвi нашого часу Василевi Стусу.

Син селянина, щира, натхненна, емоцiйна людина, вiн понад усе любив
землю i працю на нiй. Але ще вiн бачив, що не все гаразд в Українi, тому
став поетом, щоб бити на сполох словом. Стус обрав шлях боротьби, бо
“Поет – це людина. Насамперед. А людина – це, насамперед, добродiй. Якби
було краще жити, я б вiршiв не писав, а робив би бiля землi”.

З 47 рокiв його життя 23 були роками страждання у ГУЛАГiвських таборах.
Таку долю вiн обрав свiдомо i нiколи не шкодував, бо за ним “стояла
Україна, її пригноблений народ”.

Про що ж спiвала його змучена, але не скорена Муза?

Про рiзне. Спочатку його поезiя була життерадiсною, юнiстю свiтилася
його сповнена вiри i надiї пiсня:

   Шумуйте, весни, днi, ярiйте, вечори,

   Поранки, шлiть нам усмiшки лукавi!

   Вперед, керманичу!

    Хай юнiсть догорить –

   Ми вiдданi життю,

    i нам вiддастся в славi!

    (“Не одлюби свою тривогу ранню”)

Вже тодi поет починає перейматися загальнолюдськими проблемами i
розумiти бiль рiдного народу. I гiркi ноти починають бринiти, а потiм –
панувати у його вiршах:

   Народе мiй, коли тобi проститься

   Крик передсмертний i тяжка сльоза

   Розстрiляних, замучених, забитих

   По соловках, сибiрах, магаданах…

r ?

кiв. I от вже поет-громадянин проголошує нову, активнiшу позицiю:

   … не рюмсати на порiддя,

   Коли твiй гайдамацький рiд

   Рiжуть линвами на обiддя

   Кiлька сот божевiльних лiт.

   Часом ця думка лунає ще вiдвертiше, В. Стус закликає:

   …I зважитись боротися, щоб жити,

   I зважитись померти, аби жить…

Хiба може пробачити таке тоталiтарний режим? Вiн не пробачав i
меншого…

Але не шкодують герої-подвижники, що обрали шлях крiзь терени до зiрок
правди i духовностi.

“Караюсь, мучусь, але не каюсь”, – писав колись Т. Г. Шевченко. Василь
Стус теж не кається, хоча, за власним висловом, вiн “не крицевий”, i
тому просить Бога дати йому сили до смертного часу лишитися таким:

   Яким мене мати вродила

   I благословила в свiти.

   I добре, що не зумiла

   Мене вiд бiди зберiгти.

    (“Господи, гнiву пречистого…”)

Дещо схоже звучить i у його листi до матерi: “Це щастя: мати таку долю,
як у мене… Чуюся добре, бо нiкому не зробив зла, бо дбав не тiльки про
себе. I вiд того менi свiтло на душi”.

Навiть смерть була безсилою перед його гарячим серцем. Не раз вона
чигала на нього в катiвнях, в карцерах, в засланнi. Любов Стуса до людей
i України була сильнiшою.

   Як добре, що смертi не боюсь я

   I не питаю, чи тяжкий мiй хрест,

   Що перед вами, суддi, не клонюся…

    (“Як добре те, що….”)

Безсмертна сила народу, сила любовi до рiдної землi. Вiрив поет, що
упаде “зерном в рiднiй сторонi”, сподiвався, благав долю, щоб так
сталося…

Та хiба зовсiм не судилося це йому?

Так, вiн помер у неволi, але лишився живим. У пам’ятi. У пiснi. У тому,
що сьогоднi Україна незалежна. Вiн символiчно став зерниною майбутнiх
перемог, i реально – вiхою в iсторiї української лiтератури.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019