твір
Вірю в майбутнє твоє Україно
Вірю в твоє майбутнє, Україно.
“Україно моя барвінкова,
переконаний твердо у тім,
що мені усміхнулася доля
Народитись під небом твоїм”.
Україна… Щедра земля під високим волошковим небом, осяяна промінням
вічного сонця. Задумливі степи з своїм високим різнотрав’ям, широкі поля
золотої пшениці, що грають хвилями, поле справжні моря. Густі прадавні
ліси, гірські вершини, які здіймаються високо в небо, сині плеса озер,
що манять своєю прохолодою, ріки – швидкоплинні, гірські, бурхливі, або
повноводні. Могутні. Глибокі. Калина край вікна, яка чарує білим цвітом
навесні та сяє червоним намистом, восени, похилена верба, прекрасна у
своїй зажурі, маленькі хати, що немов хустини біліють поміж зеленими
садками. А квіти… яких тільки квітів не родить українська земля?! І
чорнобривці, голубі, наче дівочі очі, волошки, ніжні незабудки, горді
троянди, сором’язливі лілії, червоні як жар маки, айстри, півонії,
півники… У всю цю красу можна побачити біля кожної української хати.
А які гарні величні українські міста. З широкими вулицями, веселими
будівлями, парками, скверами, фонтанами.
Це – моя Батьківщина, це – моя земля, моя Україна.
Який я щасливий. Що живу в Україні, що я українець, що моя земля
найкраща в світі.
“Мені над все більш нічого не треба.
Домівка матусі, волошки в житах,
Вишневий світанок, полив’яне небо
І сиза роса на траві при шляхах…”
Україна… в одному цьому слові і для нас і навіть для чужинців бринить
музика смутку і жалю…
Україна – країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і
найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради,
довгої вікової героїчної боротьби за волю. Шлях України позначений
високими степовими могилами, руїнами та прекрасними місцями.
Найбільшою моєю гордістю є український народ. Працьовитий, гордий,
волелюбний, добрий, милосердний. Скільки йому прийшлось вистраждати,
скільки переживати! Які випробування випали на твою долю, мій народе,
які поневіряння і звитяги були на твоєму шляху.
Гортаю сторінки історії рідного краю і в уяві бачу спалені села,
порубаних козаків і довгий гарний шлях на чужину. Женуть тим шляхом
змучених нещасних українських бранців: дівчат, хлопців, молодих жінок. З
прекрасних очей течуть сльози, погляд знову і знову повертає назад, в
Україну, у те найрідніше село, де залишилися їхні батьки, матері,
кохані. Білі руки здіймаються до неба в німому благанні, – “Боже,
поможи! Поможи повернутися на Україну!” І вірять, вірять, що припливуть
до чужих земель козацькі чайки, що розірвуться кайдани і повернуться
братці на Батьківщину. Колись це буде, хоч би раз побачити рідну землю,
а ні, то хоч випасти росою на рідну траву, прорости мальвою там на своїй
вже далекій, але рідній землі.
Українська земле! Скільки крові прийняла ти, скільки пожарів, боїв,
скільки сліз, плачу і голосіння, скільки проклять і молитов чула ти!
Ось лежать твої сини. Порубані, мертві, скалічені. Це вони сміливо
кинулись в бій, захищаючи своїх дітей, дружин, сестер, матерів, тебе,
рідна земле. Та не встояли… сили були нерівні. Тільки дим від пожарищ
та довге протяжне голосіння, та пісня тужлива, українська, сумна.
Прекрасною перлиною, безцінним даром, Божою благодаттю світить для
українців, гріє їхні серце українська пісня. І в горі і в щасті, в бою і
в праці, в смутку і в радості, в чужих далеких країнах і вдома лунала,
пливла пісня. Очищала, звеселяла, додавала сили, підіймала віру в себе,
в незмінність буття.
Всього було в нашій історії і високого і трагічного. Як ніякий інший
народ, українці заплатили за своє право на волю мільйонами синів і
дочок, як жоден народ навчився мовчки вмирати за волю, за віру, за своє
майбутнє.
Гинули по світах за ту ідею, без якої будь-який народ перестає бути
народом. Скільки разів розлука і відчай брали гору, коли здавалося, що
вже ніхто і ніщо не порятує. Кожна епоха породжувала нових героїв,
готових до самопожертви.
Кожен крок нашого національного визволення, скроплені кров’ю української
молоді – цвіту нашої нації. Але волелюбний український народ
відроджувався немов Фенікс із попелу, на диво і заздрість ворогам.
Незнищенний, нескорений, гордий український народ цвів і буде цвісти як
неопалима купина, вічна квітка його землі.
Наша Українська держава здобула незалежність, таку омріяну і вистраждану
волю.
Тепер наш народ впевнено крокує в майбутнє. Майбутнє нашої України –
прекрасне.
Це, насамперед, щасливі заможні люди, які своєю працею прикрашають і
збагачують рідний край. Величні і красиві міста і села. Заводи і
фабрики. На родючих українських землях будуть хвилюватися чудові врожаї.
І розгорнуться перед поглядом неозорі простори Дніпра – Славути і
розкинуться довкіл наш зелених і широкополі і розхлюпочеться багатство
зелених лісів. Подивиться на тебе з пагорба сільська вулиця, складуться
в міські квартали сучасні нові будинки. І перед очима постане велич і
краса України.
“Коралі калини, і мамині очі
і доля – з лелечого наче крила…
Я більшого щастя на світі не хочу,
Щоб лиш Україна міцніла й жила”.
І все це залежить від нас. Молодих, які народилися і живуть в вільній
Україні.
Так давайте ж примножувати багатство нашої України, доти, доки світить
сонце над землею, щоб наливалось добром кожне серце. І буде гордість за
нашу Україну і заживемо ми щасливо і довго.
Люди потягнуться один до одного. І буде скрізь звучати українська мова.
Навіть далеко за межами України. І українська пісня попливе по цілому
світу. У школах інших країн будуть вивчати твори нашого батька –
Шевченка. Україна стане сильною і могутньою державою.
Мене обдарував Бог талантом. Я виліплюю з пластиліну скульптури, вони як
живі.
Я мрію бути скульптором, створити величні архітектурні споруди,
пам’ятники героям України, які любили Україну, боролися за неї, і за
Україну віддавали життя.
Я вірю, надіюся, що моя мрія здійсниться.
Вірю: народ у якого така історія, – незнищенний і сильний.
Вірю: ми зробимо все для процвітання своєю держави.
Вірю в твоє майбутнє Україно.
“Україно моя! Мені в світі
нічого не треба
Тільки б голос твій чути і
ніжність твою берегти.”
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
