Головна тема поезiї Василя Стуса
Наша Україна має трагiчну i незвичайну iсторiю. Прикладiв тому можна
навести безлiч. Один iз них: найкращi люди часто сидять за гратами.
Одна iз таких трагiчних доль – доля Василя Стуса. Багато хто порiвнює В.
Стуса з Т. Шевченком.
“Якби було краще життя, я б вiршiв не писав, а – робив би коло землi”, –
говорив Стус. Вiн був освiченою людиною, навчався в аспiрантурi, мiг
мати прекрасне майбутнє, але доля свого народу не давала йому спокiйно
жити. Не мiг вiн терпiти наругу, брехню i лицемiрство.
Україна – головна тема творчостi В. Стуса.
За стодалями вiтчизна,
перестрашене пташа,
то мiй трунок i трутизна,
нею витлiла душа.
В оцих коротких рядках увесь Стус. Про що б не писав Стус: про сина,
матiр, дружину, свою самоту в Мордовiї i на Колимi, про життя i смерть –
вiн пише про Україну. Україна його п’янить, робить навiженим, надає сили
(це “трунок”), але ж вона i “трутизна”, яка вбиває його дух i тiло.
0\
З чого зiткана Україна Стуса? Це спогади про дитинство, де вiн був
щасливий, де звучала мамина пiсня, це найсвятiша людина на землi – мати:
“Вiтчизна. Матере, Жоно…” Це i Шевченко, який був для Стуса не лише
поетом, а пророком, повiтрям. Цi двi трагiчнi постатi в українськiй
лiтературi зливаються в одну: Шевченкове стає Стусовим.
Рiдко можна зустрiти людину такої цiлiсностi, чистоти, одержимостi. Адже
Стус багато досяг в життi, мав сiм’ю, друзiв, але заради iдеї все
покинув i страждав. Хотiв життя, побудованого на честi, не мiг змиритися
з насильством, облудою. Дивує, що вiдiрванiсть вiд рiдної землi тiльки
посилила вiдчуття синiвського зв’язку з рiдною землею. Вона – найбiльша
його святиня, його духовний порятунок:
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному снi,
I лазурово простелися,
I душу порятуй менi.
В. Стус – митець самобутнього, оригiнального свiтобачення, поет, який
вiдчував необхiднiсть гармонiйного єднання людини i природи, який
розумiв, що людина – дитя природи – несе вiдповiдальнiсть за весь свiт.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
