.

Відпустки, їх види та порядок надання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
73 16672
Скачать документ

Реферат на тему:

Відпустки, їх види та порядок надання

Поняття та види відпусток. Відпустки надаються з різною метою.
Наприклад, для відновлення працездатності та відпочинку працівникам
надаються щорічні відпустки, які у свою чергу поділяються на основні та
додаткові. Працівникам можуть надаватися соціальні відпустки, у зв’язку
з навчанням у вищих закладах освіти чи аспірантурі, можуть надаватися
творчі відпустки та відпустки без збереження заробітної плати за
сімейними обставинами та з інших причин.

Відпустка — це вільний від роботи час визначеної тривалості в
календарних днях із збереженням на її період місця роботи (посади),
заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених законодавством.

Відносини, пов’язані з різними видами відпусток, регулюються
Конституцією України, Законом України “Про відпустки” (надалі — Закон),
КЗпП, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови,
тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення
працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей,
задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного
розвитку особи.

На практиці виникає чимало питань щодо застосування правових норм, які
регулюють різні види відпусток.

Право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових
відносинах з підприємствами, установами, організаціями

(надалі—роботодавцем) незалежно від форм власності, виду діяльності та
галузевої належності, а також; працюють за трудовим договором у фізичної
особи.

Це означає, що не впливають на реалізацію права на відпочинок
організаційно-правова форма організації, вид (строк) трудового договору
працівника, розмір та форма оплати праці, місце виконання трудових
обов’язків (вдома чи в організації), режим робочого часу.

Отже, право на відпустку мають працівники, які уклали безстрокові
трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання
певної роботи, сезонні, тимчасові працівники, працівники, які працюють
на умовах сумісництва та неповного робочого часу.

Право на відпустки нарівні з громадянами України мають іноземні
громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні.

Не користуються правом на відпустку, наприклад, особи, які працюють за
цивільно-правовими угодами, засуджені до виправних робіт без позбавлення
волі. Право на відпустку забезпечується:

• гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням
на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у
випадках, передбачених Законом України “Про відпустки”;

• забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків,
передбачених Законом.

За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за
порушення трудової дисципліни) йому має бути надана невикористана
відпустка з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є
останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового
договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й
тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового
договору. У цьому разі чинність трудового договору продовжується до
закінчення відпустки.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період
перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок
повної ліквідації підприємства, установи, організації (ст. 40 КЗпП).

Відпустки залежно від їх оплати поділяються на оплачувані — із
збереженням на період відпустки заробітної плати та не оплачувані — без
збереження заробітної плати. Види відпусток встановлені ст. 4 Закону
(рис. 9.7).

Інші види щорічних відпусток можуть встановлюватися законодавством,
колективним договором, угодою та трудовим договором.

Тривалість відпусток розраховується в календарних днях незалежно від
режимів та графіків роботи і визначається Законом, іншими законами та
нормативно-правовими актами України.

Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП) при визначенні тривалості щорічних
відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 19
Закону), не враховуються.

Щорічна відпустка, як правило, є сумою основної і додаткової відпустки,
на яку працівник має право. Основна відпустка — це частина щорічної
відпустки (якщо у працівника є право на додаткову відпустку). Щорічна
відпустка може надаватися (за бажанням працівника) у вигляді
безперервного відрізку часу або частинами.

Види щорічних відпусток встановлені ст. 4 Закону (рис. 9.8).

На практиці виникають питання щодо застосування правових норм для
визначення тривалості щорічної відпустки. У Законі встановлено
мінімальну тривалість щорічної відпустки.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24
календарних дні за відпрацьований робочий рік, відлік якого ведеться з
дня укладення трудового договору.

Окремим категоріям працівників з урахуванням їхнього віку, характеру та
специфіки роботи, трудової функції, стажу роботи та інших обставин
встановлюється щорічна основна відпустка більшої тривалості (ст. 6
Закону) (табл. 9.1).

Якщо працівникові надається відпустка у рік, коли йому виповнюється 18
років, тривалість її визначається залежно від відпрацьованого ним часу:
за рік, коли він був неповнолітнім, — із розрахунку 31 календарний день
за робочий рік, а після виповнення повноліття — залежно від тривалості
відпустки, встановленої для працівників відповідної професії.

Сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається
пропорційно до відпрацьованого ними часу1.

Зауважимо, що сезонні й тимчасові працівники до прийняття Закону не мали
права на відпустку.

Положення ст. 6 Закону щодо тривалості щорічної основної відпустки не
поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється
іншими актами законодавства. Наприклад, спеціальним законодавством для
деяких категорій працівників установлені додаткові відпустки за стаж
роботи (табл. 9.2, 9.3, 9.4).

Додаткові відпустки за стаж роботи можуть бути встановлені та-кож
колективним договором для окремих категорій працівників.

У деяких випадках у зв’язку з умовами праці чи особливим харак-тером
праці, станом здоров’я працівники мають право на додаткові відпустки.

Додаткова відпустка — це час відпочинку, що надається додатко-во до
щорічної основної відпустки тривалістю та на умовах, установ-лених
законодавством, галузевими угодами, колективним та трудовим договором.

Підстави, тривалість та порядок надання додаткових відпусток різні. За
підставами та метою їх надання додаткові відпустки поділяються на певні
види (рис. 9.9).

У зв’язку з умовами праці законом встановлено кілька додаткових щорічних
відпусток:

• додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці (ст.
7 Закону);

• додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

• інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Щорічна
додаткова відпустка за роботу в шкідливих та важких умовах праці
тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на
роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих
виробничих факторів1.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за роботу в шкідливих
та важких умовах праці встановлюється колективним чи трудовим договором
залежно від результатів атестації робочих місць з урахуванням умов праці
та часу зайнятості працівника в цих умовах2.

Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

• окремим категоріям працівників, робота яких пов’язана з підвищеним
нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в
особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах
підвищеного ризику для здоров’я, — тривалістю до 35 календарних днів.
Особливі природні географічні та в геологічні умови праці властиві
гірським населеним пунктам;

• працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних
днів згідно зі списками посад, робіт та в професій, визначених
колективним договором, угодою. Така відпустка надається як компенсація
за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і
самостійність у роботі, необхідність періодично виконувати службові
завдання понад встановлену тривалість робочого часу.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер
праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу
зайнятості працівника в цих умовах.

Зазначимо, що нині ліквідовано додаткові відпустки, що надава-лися
раніше як заохочення за виконання державних або громадських обов’язків.
Скажімо, громадським вихователям неповнолітніх тощо.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку,
зараховуються періоди роботи, встановлені ст. 9 Закону та передбачені
законодавством (рис. 9.10).

Наприклад, згідно зі ст. 12 Закону України “Про колективні договори і
угоди” особи, які беруть участь у переговорах як представники сторін, а
також спеціалісти, запрошені для участі в роботі комісій, на період
переговорів та підготовки проекту звільняються від основної роботи зі
збереженням середнього заробітку та зарахуванням цього часу до трудового
стажу.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки,
зараховуються періоди роботи, передбачені ст. 9 Закону (рис. 9.11):

• час фактичної роботи в шкідливих, важких умовах або з особливим
характером праці, якщо працівник зайнятий в цих умовах не менше половини
тривалості робочого дня, встановленої для працівників певного
виробництва, цеху, професії або посади;

• час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу в шкідливих,
важких умовах та за особливий характер праці;

• час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку
на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих
виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або
частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки й не
одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на
щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він
не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Список використаної літератури

Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лифшиц, Ю. П.
Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.

Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.

Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.

Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.

Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право
України. — 2000. — № 8.

Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //
Право України. — 1992. — № 7.

Давиденко Г. І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладанням, зміною і
припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. —№3.

Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики
// Право України. — 2000. — № 6.

Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.

Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.

Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.

Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.

Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — № 11.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020