.

Розірвання трудового договору з ініціатив працівника і роботодавця (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1 9295
Скачать документ

Пошукова робота

Розірвання трудового договору з ініціатив працівника і роботодавця

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Порядок
звільнення з ініціативи (волевиявлення) працівника залежить від того,
який трудовий договір був укладений працівником з роботодавцем: на
невизначений строк чи строковий трудовий договір.

Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з
ініціативи працівника. Стаття 38 КЗпП надає працівнику право розірвати
трудовий договір у будь-який час. Про бажання розірвати трудовий договір
працівник повинний лише попередити роботодавця в письмовій формі за два
тижні до звільнення.

Згода роботодавця на припинення трудового договору з працівником
правового значення не має

Усна заява працівника щодо розірвання трудового договору не може бути
підставою для видання наказу (розпорядження) щодо звільнення працівника
з роботи.

За домовленістю між працівником і роботодавцем трудовий договір може
бути розірваний і до закінчення двотижневого строку попередження про
звільнення з роботи. Підставою припинення трудового договору у цьому
разі є власне бажання працівника, а угода досягається тільки щодо дати
звільнення працівника з роботи.

Якщо роботодавець не дав згоди на звільнення працівника до закінчення
двотижневого строку попередження про звільнення, працівник має
відпрацювати цей строк.

Мінімальний строк попередження роботодавця щодо розірвання трудового
договору — два тижні до звільнення

Коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням
зумовлена неможливістю продовжувати роботу, роботодавець повинен
розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно зі ст. 38 КЗпП достроково, на вимогу працівника, трудовий
договір, укладений на невизначений строк, розривається у таких випадках:

• переїзд на нове місце проживання;

• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

• вступ до навчального закладу;

• неможливість проживання у певній місцевості, підтверджена медичним
висновком;

• вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного
віку або дитиною-інвалідом;

• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або
інвалідом І групи;

• вихід на пенсію;

• прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин.

Поважні причини звільнення працівника за власним бажанням мають бути
підтверджені необхідними документами.

Протягом строку попередження сторони не можуть приймати рішення в
односторонньому порядку щодо розірвання трудового договору за власним
бажанням. Так, працівник не має права раніше строку попередження без
згоди роботодавця залишити роботу, що може розцінюватися як прогул без
поважних причин. Керівник організації не може звільнити працівника до
закінчення строку попередження або іншим способом змінити цей строк без
згоди працівника.

Метою попередження про звільнення працівника за власним бажанням є
надання можливості роботодавцю підшукати працівника на місце звільненого
за власним бажанням.

Зауважимо, що працівник має право подати заяву щодо звільнення з роботи
за власним бажанням під час щорічної відпустки, відрядження чи хвороби.
Цей час теж зараховується у двотижневий строк попередження про
звільнення з роботи за власним бажанням.

Працівник може бути звільнений з роботи за власним бажанням і до
закінчення щорічної відпустки, але у строк, про який просить працівник,
а можливо й до закінчення двотижневого строку попередження.

Якщо у період строку попередження про звільнення за власним бажанням
працівник захворів, то він має право у письмовій формі відкликати свою
заяву про звільнення з роботи за власним бажанням чи перенести дату
звільнення. Наприклад, подати заяву про звільнення за власним бажанням
на день закінчення тимчасової непрацездатності.

Тимчасова непрацездатність працівника не припиняє двотижневий строк
попередження про звільнення за власним бажанням

Слід враховувати, що коли заява працівника про звільнення з роботи за
власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу і працівник
просить звільнити його з певної дати, то при недосягненні згоди
роботодавець не має права без згоди працівника звільнити його через два
тижні після попередження про звільнення з роботи за власним бажання.

Після закінчення строку попередження про звільнення працівник має право
припинити роботу, і роботодавець зобов’язаний у день звільнення видати
йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у
строки, зазначені в ст. 116 КЗпП. Зауважимо, що копія наказу щодо
звільнення з робити з ініціативи працівника видається на вимогу
працівника.

Варто враховувати, що в разі невиплати з вини роботодавця належних
звільненому працівникові сум у визначені строки, при відсутності спору
про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити
працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку по
день фактичного проведення розрахунку (ст. ІПКЗпП).

Трапляються випадки, коли працівники звертаються до суду, вважаючи, що
роботодавець змусив їх подати заяву про звільнення за власним бажанням.
Іноді в заяві про звільнення вони зазначають ті чи інші обставини, що
спонукали їх до звільнення. Тому подача заяви працівником про звільнення
за власним бажанням повинна свідчити про його добровільне волевиявлення,
щоб розірвання трудового договору з ним було визнано правомірним.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не
залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець
не має права звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків,
коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до
законодавства не можна відмовити в укладенні трудового договору.

Працівник, який попередив роботодавця про звільнення за власним
бажанням, має право до закінчення строку попередження про звільнення
відкликати свою заяву, а звільнення у такому разі не проводиться за
поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено
іншого працівника, якому відповідно до законодавства не можна відмовити
в укладенні трудового договору. Так, особі, запрошеній на роботу в
порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за
погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може
бути відмовлено в укладенні трудового договору (ст. 24 КЗпП).

Якщо по закінченню строку попередження про звільнення роботодавець не
звільнив працівника з роботи, працівник має право не виходити на роботу.
Якщо ж після закінчення строку попередження про звільнення з роботи
роботодавець не звільнив працівника і працівник не вимагає звільнення,
трудовий договір вважається продовженим на невизначений строк.

Зауважимо, що працівник має право у визначений ним строк розірвати
трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує
законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника.
Строковий трудовий договір, як правило, не підлягає розірванню
достроково, оскільки працівник, уклавши такий договір, узяв на себе
зобов’язання виконувати роботу протягом строку договору. Роботодавець,
як правило, не має права достроково розривати трудовий договір без згоди
працівника.

Працівник може виявити ініціативу щодо розірвання строкового договору за
наявності поважних причин. Згідно зі ст. 39 КЗпП строковий трудовий
договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника у разі його
хвороби або інвалідності, що перешкоджають виконанню роботи за
договором, порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного
чи трудового договору та з інших поважних причин, передбачених ст. 38
КЗпП. Зауважимо, що у законі не міститься вичерпного переліку поважних
причин при звільненні працівника за власним бажанням.

У разі відмови роботодавця у вимозі працівника розірвати строковий
трудовий договір працівник має право звернутися в органи з розгляду
трудових спорів (комісію з трудових спорів чи суд). У цьому випадку
зазначений орган дає оцінку поважності причини і правомірності вимоги
працівника про дострокове розірвання трудового договору.

Потрібно враховувати, що тимчасові та сезонні працівники мають право
розірвати трудовий договір, попередивши про це роботодавця письмово за
три дні.

Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. У законодавстві
про працю України встановлено вичерпний перелік підстав розірвання
трудового договору з метою охорони трудових прав громадян. Звільнення
працівників з ініціативи роботодавця крім підстав, визначених у законі,
не допускається.

Наявність підстави для розірвання трудового договору дає роботодавцеві
право звільнити працівника з роботи, але не зобов’язує розірвати
трудовий договір з працівником. У кожному окремому випадку це питання
вирішує роботодавець з урахуванням усіх обставин і з обов’язковим
додержанням установленого порядку розірвання трудового договору.

Підстави припинення трудового договору, установлені ст. 40 КЗпП,
називаються загальними підставами розірвання трудового договору з
ініціативи роботодавця і застосовуються для всіх працівників незалежно
від місця роботи, трудової функції, сфери діяльності організацій, де
вони працюють. За цими підставами може бути розірваний як трудовий
договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий
договір до закінчення строку його дії.

Для окремих категорій працівників за певних умов крім загальних
установлено додаткові підстави розірвання трудового договору (ст. 41
КЗпП).

До загальних підстав розірвання трудового договору належать підстави,
пов’язані:

• з організаційно-виробничими обставинами;

• з особистістю працівника;

• з винними діями працівника;

• з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю

роботу.

Зауважимо, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також
строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть
бути розірвані роботодавцем лише у випадках, визначених у ст. 40 КЗпП.
Розглянемо ці підстави розірвання трудового договору.

Звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, в
тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання
підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату
працівників (п. 1 ст. 40 КЗпП). Установлено, що у зв’язку зі змінами в
організації виробництва і праці працівник вивільняється з організації
при ліквідації організації та скороченні чисельності або штату.

Підстави та порядок ліквідації юридичної особи визначені Цивільним
кодексом України та законами України. Рішення про ліквідацію юридичної
особи може прийняти її засновники (учасники), суд. Підставою для
ліквідації юридичної особи може бути визнання її банкрутом. Для
розірвання трудового договору за згаданою підставою має значення сам
факт ліквідації організації. Ліквідація організації — самостійна
підстава розірвання трудового договору з працівниками.

Під реорганізацією розуміється злиття, приєднання, поділ, виділення,
перетворення і дія трудового договору працівника, як правило,
продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця
можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Чинне трудове законодавство не містить легального визначення поняття
“скорочення чисельності або штату працівників”. Під скороченням
чисельності або штату розуміється вивільнення у встановленому порядку
працюючих чи штатних одиниць за відповідною посадою. Скорочення
чисельності або штату працівників обумовлено інтересами виробництва і
можливе при автоматизації виробничих процесів, зменшенні обсягу робіт
тощо.

Право приймати рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників
належить роботодавцю, але профспілки мають повноваження щодо
забезпечення захисту працівників від безробіття1.

Таким чином, при звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП слід відрізняти
ліквідацію організації від її реорганізації або перепрофілювання.
Підставою звільнення працівників за п. 1 ст. 40 є ліквідація організації
та скорочення чисельності або штату працівників. Тому слід встановити,
що пов’язано зі змінами в організації праці.

При звільненні працівника у зв’язку з ліквідацією організації (юридичної
особи) з працівниками розривається трудовий договір за п. 1 ст. 40 КЗпП.
Потрібно враховувати також, що:

• не застосовується переважне право на залишення на роботі при
вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і
праці (ст. 42 КЗпП);

• не вимагається попередня згода профспілкового органу, первинної
профспілкової організації, членом якої є працівник (ст. 43 КЗпП);

• на керівника організації не покладається обов’язок щодо переведення
працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП).
Зауважимо, що зміна підпорядкованості підприємства, установи,

організації не припиняє дії трудового договору, а ліквідація організації
може відбуватися у зв’язку з її банкрутством та іншими підставами,
визначеними законодавством України.

Потрібно зауважити, що при ліквідації підприємства (установи,
організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих
випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється
нове підприємство. В цих випадках працівник не має права вимагати
поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не
був переведений туди в установленому порядку.

Від ліквідації організації необхідно відрізняти її реорганізацію чи
зміну її власника, з якими не обов’язково пов’язане припинення трудового
договору. Так, згідно з ч. З ст. 36 КЗпП у разі зміни власника
підприємства, а також у разі його реорганізації дія трудового договору
працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи її
власника можливе лише у разі скорочення чисельності або штату
працівників. При ліквідації звільняються всі працівники організації, а
при реорганізації, як правило, певна їх частина або взагалі ніхто може
не звільнятися з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП, а працівників переводять на
іншу роботу за їхньою згодою.

Реорганізація організації може бути у формі злиття, приєднання, поділу,
виділення, перетворення. Якщо у процесі реорганізації змінюється
структура організації, напрями її діяльності, то в цих випадках можлива
зміна штатного розпису, зменшення чисельності працівників та їх
вивільнення.

Судовою практикою визнано, що при реорганізації підприємства або при
його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце,
якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників,
змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією,
професіями.

Підтвердженням скорочення чисельності чи штату працівників конкретної
організації є: штатний розпис з внесеними до нього змінами; рішення щодо
зміни структури організації; відомості щодо скорочення фонду оплати
праці; накази щодо реорганізації організації та інші докази.

Доказом скорочення чисельності працівників є зменшення загальної
чисельності усіх категорій в організації чи окремих категорій
працівників (спеціальності, кваліфікації, професії) у цілому по
організації.

Кандидатури на вивільнення визначає роботодавець згідно з нормами
чинного законодавства про працю.

Насамперед роботодавець має:

• з’ясувати, чи немає серед осіб, посади яких скорочуються, працівників,
яких забороняється звільнювати за п. 1 ст. 40 КЗпП;

• визначити працівників, які мають переважне право на залишення на
роботі при вивільненні у зв’язку із змінами в організації виробництва і
праці (ст. 42 КЗпП).

При скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці переважне право залишитися на роботі
надається працівникам з вищою кваліфікацією і продуктивністю праці. При
рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні
на роботі надається:

• сімейним — за наявності двох і більше утриманців;

• особам, у сім’ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком,
та іншим категоріям працівників (ст. 42 КЗпП). Перевага в залишенні на
роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це
передбачено законодавством України.

Порядок вивільнення працівників врегульований ст. 49-2 КЗпП. Так, про
майбутнє вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж
за два місяці. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку
попередження працівника про майбутнє звільнення (не менш ніж за два
місяці) часу перебування його у відпустці або тимчасової
непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про
звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав,
суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження,
протягом якого він працював.

Як правило, роботодавець видає наказ (розпорядження), який оголошується
вивільнюваному працівникові під розписку. Протягом строку попередження
працівник має виконувати свої обов’язки та підпорядковуватися правилам
внутрішнього трудового розпорядку.

При звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП роботодавець має право в межах
однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування)
працівників і перевести кваліфікованішого працівника, посада якого
скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих
підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не
використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність
такої перестановки (перегрупування).

При вивільненні працівників у разі змін в організації виробництва і
праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене
законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в
організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу
роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Таким чином,
якщо настали обставини, перераховані у п. 1 ст. 40 КЗпП, роботодавець
зобов’язаний запропонувати працівникові іншу роботу, а при відсутності
роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови
працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в
установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за
допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується
самостійно.

Роботодавець має довести до відома державної служби зайнятості про
майбутнє вивільнення працівника із зазначенням його професії,
спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба
зайнятості пропонує працівникові роботу в тій самій чи іншій місцевості
за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а в разі її відсутності
— підбирає іншу роботу з урахуванням індивідуальних побажань і
суспільних потреб. У разі необхідності працівника можуть направити, за
його згодою, на навчання нової професії (спеціальності) з подальшим
наданням йому роботи.

В інтересах охорони материнства та дитинства звільняти вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — ч. 6 ст.
179 КЗпП), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти
років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним
органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства,
установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим
працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП). При цьому звільнення працівників
молодше вісімнадцяти років з підстав, зазначених в ст. 40 КЗпП,
проводиться лише у виняткових випадках і не допускається без
працевлаштування (ст. 198 КЗпП).

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір може бути розірваний у разі
відмови працівника укласти договір про повну матеріальну
відповідальність з поважних причин (або коли раніше виконання обов’язків
за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну
матеріальну відповідальність), а також з особою, яка приймалась для
заміщення відсутнього працівника, але пропрацювала більше чотирьох
місяців, при поверненні цього працівника на роботу, якщо немає
можливості переведення з її згоди на іншу роботу.

Зауважимо, що відмова працівника укласти контракт може бути підставою
для припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП у тому разі, коли
відповідно до законодавства така форма трудового договору для цього
працівника була обов’язкова.

При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40
КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше
середнього місячного заробітку.

Звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП буде правомірним за таких умов:

• реальні зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація,
реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації,
скорочення чисельності або штату працівників; є докази щодо змін в
організації виробництва і праці;

• власником або уповноваженим ним органом додержано норм законодавства
щодо вивільнення працівників;

• працівник відмовився від переведення на іншу роботу або роботодавець
не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на
тому ж підприємстві, в установі, організації;

• вивільнюваний працівник не мав переважного права на залишення на
роботі (враховано ділові якості працівника);

• працівника завчасно (персонально під розписку, за два місяці до
звільнення) попереджали про майбутнє вивільнення. Звертаємо увагу, що
зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє
дії трудового договору. Від ліквідації організації (юридичної особи)
необхідно відрізняти її реорганізацію або зміну власника організації.
Потрібно враховувати, що в разі зміни власника підприємства, а також у
разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення,
перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у
разі скорочення чисельності або штату працівників.

Підтвердженням скорочення штату працівників конкретної організації може
бути штатний розпис з його подальшими змінами, рішення про зміну
структури, що відповідають наказам адміністрації, дані про скорочення
фонду оплати праці тощо.

Доказом скорочення чисельності працівників є зменшення загальної
кількості працівників усіх категорій в організації або за певною
категорією (спеціальністю, професією, кваліфікацією) загалом по
організації. У цьому разі потрібно уточнити: чи зменшувалася загалом по
організації, а не тільки в певному підрозділі, кількість працівників
тієї чи іншої категорії (професії, спеціальності тощо), за якою
проводилося скорочення.

Факт скорочення чисельності чи штату працівників визначається
порівнянням чисельності працівників, штатних розписів, довідки щодо
скорочення фонду заробітної плати, доказами про зміну характеру роботи
виробництва тощо.

При скороченні чисельності, штату працівників насамперед ліквідуються
вакантні посади.

Працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п.
1 ст. 40 КЗпП (крім випадку ліквідації підприємства, установи,
організації), протягом одного року має право на укладення трудового
договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо роботодавець
приймає на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного
прийняття на роботу надається особам, зазначеним у ст. 42 КЗпП, та в
інших випадках, передбачених колективним договором.

Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до
вивільнення, визначаються колективним договором.

Звільнення при виявленні невідповідності працівника займаній посаді або
виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану
здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП).
За зазначеною підставою роботодавець може звільнити працівника у двох
випадках:

• у разі невідповідності працівника займаній посаді;

• у разі невідповідності працівника виконуваній роботі.

Отже, згідно з цією підставою звільнення може відбуватися через дві
причини: недостатню кваліфікацію або стан здоров’я, які перешкоджають
продовжувати цю роботу.

Критеріями невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній
роботі є недостатня кваліфікація або стан здоров’я працівника.
Кваліфікація і стан здоров’я працівника — дві причини, у яких відсутня
суб’єктивна вина працівника. Наприклад, значне погіршення зору у водія
автомобіля може бути причиною для визнання його невідповідним для
виконування роботи водія.

Невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі —
нездатність працівника через недостатню кваліфікацію, підготовку чи стан
здоров’я належним чином виконувати обумовлену трудовим договором роботу,
а також: зниження працездатності, що перешкоджає якісно виконувати
роботу без шкоди для здоров’я працівника чи здоров ‘я оточуючих його
осіб.

Потрібно наголосити, що невідповідність працівника займаній посаді або
виконуваній роботі не слід змішувати з винним невиконанням працівником
трудових обов’язків, за що працівник може бути звільнений за п. З ст. 40
КЗпП. Звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП проводиться без вини працівника.

Розглядаючи справи про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП, суд може визнати
законним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить:

• по-перше, звільнення проведено на підставі фактичних даних, які
підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я
(стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати
покладених на нього трудових обов’язків чи їх виконання протипоказане за
станом здоров’я або небезпечне для членів трудового колективу чи
громадян, яких він обслуговує;

• по-друге, неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу
роботу.

З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з
керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв’язку
з нездатністю забезпечити належну дисципліну праці в організації.

Не можна визнати законним звільнення з цих підстав лише з мотивів
відсутності спеціальної освіти (диплома), якщо відповідно до чинного
законодавства про працю наявність її не є обов’язковою умовою виконання
роботи, обумовленої трудовим договором.

У випадках, коли згідно із законодавством виконання певної роботи
допускається після надання в установленому порядку спеціального права
(водії автомобільного та електротранспорту тощо), позбавлення цього
права може бути підставою для звільнення працівника з мотивів
невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі з додержанням
правил ч. 2 ст. 40 КЗпП.

Недостатня кваліфікація працівника може виявитися у відсутності
необхідних знань та навичок, без яких неможливо виконувати обов’язки за
конкретною посадою чи виконувати роботу, визначену трудовим договором,
при створенні всіх необхідних умов праці. Недостатня кваліфікація
працівника підтверджується фактами неякісного виконання ним роботи,
обумовленої трудовим договором. Це може виявлятися:

• у виконанні роботи, що не відповідає вимогам до її якості;

• несвоєчасній здачі виконаних робіт;

• невиконанні норм праці;

• систематичному виготовленні бракованої продукції тощо. Неналежне
виконання працівником своїх трудових функцій внаслідок несприятливих
умов праці не може кваліфікуватися як невідповідність працівника
займаній посаді чи виконуваній роботі. Роботодавець має забезпечити
нормальні умови праці, якими згідно зі ст. 88 КЗпП вважаються:

• справний стан машин, верстатів і пристроїв;

• належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання
роботи, їх вчасне подання та ін.).

Якщо нормальні умови праці не були забезпечені, звільнення працівника
визнається незаконним. Роботодавець має довести невідповідність
працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

Звільнення працівника за цією підставою можливе, якщо недоліки, виявлені
в процесі праці, свідчать про його нездатність виконувати роботу
внаслідок недостатньої спеціальної підготовки, відсутності необхідних
знань і навичок, але ніяк не пов’язані з його винним невиконанням чи
неналежним виконанням обов’язків.

Невідповідність внаслідок недостатньої кваліфікації може бути виявлена
за результатом атестації працівника, за рішенням атестаційної комісії,
якщо працівник проходить атестацію1.

Висновок атестаційної комісії щодо ділових якостей працівника
(відповідності займаній посаді), при вирішенні питання щодо звільнення
працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП, потрібно оцінювати у комплексі з іншими
доказами. Потрібно зауважити, що висновок атестаційної комісії має
рекомендаційний характер для керівника організації. Розірвання трудового
договору за п. 2 ст. 40 КЗпП не допускається з працівниками, які не
мають:

• необхідного виробничого досвіду і навичок роботи через нетривалий стаж
роботи (наприклад, неповнолітні працівники, випускники освітніх установ
тощо);

• диплома про спеціальну освіту, якщо така освіта законом прямо не
вимагається для займаної посади або виконуваної роботи. Стан здоров’я
може бути причиною звільнення працівника, якщо виявлено стійке зниження
працездатності, що перешкоджає якісному виконанню трудових обов’язків
(виконання трудових обов’язків, з огляду на стан здоров’я працівника,
може бути йому протипоказано).

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі
внаслідок стану здоров’я має бути підтверджена медичним висновком.

Зауважимо, що тимчасова втрата працездатності не може бути підставою для
звільнення працівника з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП.

Керівник організації за можливості зобов’язаний створити працівнику
належні умови чи перевести, з його згоди, на легшу роботу. Умова щодо
переведення вважається виконаною, якщо запропонована робота відповідає
професії, спеціальності працівника. У разі її відсутності працівнику
може бути запропонована інша робота, тобто

робота, що не відповідає його професії, спеціальності. Якщо працівник
залишитися на роботі в організації, погоджуючись виконувати роботу, що
не стосується його професії, спеціальності, і така робота в організації
є, то її пропонують працівникові. При цьому робота, що надається
працівнику, не повинна суперечити медичним рекомендаціям.

Хронічне захворювання чи інвалідність працівника самі по собі не можуть
бути підставою для звільнення через невідповідність працівника займаній
посаді або виконуваній роботі за станом здоров’я, якщо ці факти не
впливають на якість роботи і не є небезпечними для працівника та
оточуючих. Звільнення працівника при інвалідності допускається тільки за
умови, що між інвалідністю працівника та виконуваною ним за трудовим
договором роботою є прямий причинний зв’язок.

Часткова втрата працівником працездатності також не може бути підставою
для звільнення працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо працівник належно
виконує свої трудові обов’язки і виконувана робота за станом здоров’я
йому не протипоказана.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі може бути і в
інтересах забезпечення безпеки громадян (наприклад, при звільненні
працівників дитячих установ, транспорту, харчової промисловості,
громадського харчування тощо у разі виявлення у них захворювання, що
загрожує здоров’ю населення), якщо продовження роботи загрожує стану
здоров’я самого працівника (наприклад, тяжкі, небезпечні та шкідливі
умови праці).

Роботодавець має довести, що виявлена невідповідність працівника
займаній посаді або виконуваній роботі є наслідком саме стану здоров’я,
що перешкоджає продовженню цієї роботи. Як вже зазначалося, роботодавець
має довести стійку втрату працездатності працівника.

Звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести
працівника, за його згодою, на іншу роботу. За відсутності такої роботи
чи відмови працівника від переведення він може бути звільнений за
зазначеною підставою розірвання трудового договору.

Таким чином, працівник може бути звільнений за зазначеною підставою лише
за наявності фактичних даних, що підтверджують:

• по-перше, виявлення невідповідності працівника займаній посаді або
виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану
здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи;

• по-друге, неможливість переведення працівника на іншу роботу.

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 2 ст. 40 КЗпП,
може здійснюватися лише за попередньою згодою профспілкового органу.
Профорган, розглядаючи подання роботодавця щодо дачі згоди на звільнення
працівника за п. 2 ст. 40 КЗпП, має з’ясувати такі обставини:

• чи справді працівник не може забезпечити належного виконання своїх
трудових обов’язків (невідповідність працівника займаній посаді або
виконуваній роботі);

• чи пов’язана невідповідність працівника займаній посаді або
виконуваній роботі з його кваліфікацією чи станом здоров’я і якими
доказами це підтверджується;

• чи є можливість перевести працівника на іншу роботу за його згоди;

• чи забезпечив роботодавець нормальні умови праці.

При звільненні через невідповідність працівника займаній посаді або
виконуваній роботі в наказі про звільнення і трудовій книжці
зазначається, якій роботі працівник не відповідає і з якої причини.

При звільненні за цією підставою працівникові виплачується вихідна
допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44
КЗпП).

Звільнення згідно зп. 5 ст. 40 КЗпП за нез’явлення на роботу протягом
більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності,
не враховуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не
встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при
певному захворюванні. Звільнення за цією підставою є правом, а не
обов’язком роботодавця. Працівник звільняється, як правило, за
нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд
внаслідок тимчасової непрацездатності, якщо цього потребують інтереси
виробництва.

Варто врахувати, що звільнений за цією підставою працівник продовжує
одержувати допомогу у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності до
видужання або переходу на інвалідність. Звільнення можливе лише в період
хвороби працівника, коли він одержує зазначену допомогу після закінчення
чотирьох місяців підряд.

У разі видужання працівника і виходу його на роботу звільнення за п. 5
ст. 40 КЗпП не допускається.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим
каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада)
зберігається до відновлення працездатності або встановлення
інвалідності.

Важливо врахувати, що тимчасовий працівник може бути звільнений з роботи
у разі нез’явлення на роботу протягом двох тижнів підряд внаслідок
тимчасової непрацездатності, а сезонні працівники — у разі нез’явлення
на роботу безперервно протягом більше одного місяця внаслідок тимчасової
непрацездатності.

Згідно зі ст. 25 Закону України “Про захист населення від інфекційних
хвороб” від 6 квітня 2000 р. особам працездатного віку, в яких уперше
виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок
непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та
оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами
протягом цього строку зберігається місце роботи.

Звільнення при поновленні на роботі працівника, який раніше виконував цю
роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП). Звільнення за цією підставою допускається, як
правило, у двох випадках:

• коли працівник, неправильно звільнений чи неправомірно переведений,
поновлюється на роботі, а працівник, який займав його місце (посаду),
звільняється;

• якщо на займане працівником місце роботи повернувся працівник, який
працював раніше, звільнений від військової служби протягом перших трьох
місяців, не враховуючи перебування у дорозі.

Потрібно враховувати, що згідно зі ст. 6 Закону України “Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів
дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” від 1 грудня 1994р.
громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв’язку з незаконним
засудженням або відсторонений від посади у зв’язку з незаконним
притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на
колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація
підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також
наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають
поновленню на роботі (посаді)) — державна служба зайнятості має надати
йому іншу підходящу роботу.

Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з
дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту
набрання законної сили виправдувальним вироком, або винесення постанови
(ухвали) про закриття кримінальної справи через відсутність події
злочину, відсутність у діянні складу злочину, або недоведеність участі
обвинуваченого у вчиненні злочину.

Запис про звільнення з роботи (посади) у зазначених випадках, зроблений
у трудовій книжці, визнається недійсним. На вимогу громадянина власник
або уповноважений ним орган у триденний термін видає йому дублікат
трудової книжки без запису, який визнано недійсним.

Згідно зі ст. 20 Закону України “Про статус народного депутата України”
народний депутат має право повернутися на попередню роботу (посаду).

Зауважимо, що згідно зі ст. З Закону України “Про альтернативну
(невійськову) службу” від 12 грудня 1991 р. за громадянином, який
проходить альтернативну службу, зберігається попередня робота (посада),
яку він виконував (займав) до направлення на службу, а в разі її
відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за
згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Він
користується переважним правом залишитися на роботі у разі скорочення
чисельності або штату працівників протягом двох років з дня звільнення з
альтернативної служби.

Слід враховувати, що Законом України “Про професійні спілки, їх права та
гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р. встановлено, що працівникам,
звільненим з роботи у зв’язку з обранням їх до складу виборних
профспілкових органів, після закінчення терміну їх повноважень надається
попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна
робота (посада).

Звільнення за п. 6 ст. 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести
працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розірвання трудового договору на підставах, передбачених п. 6 ст. 40
КЗпП, здійснюється без попередньої згоди профспілкового органу (ст. 43-1
КЗпП).

Список використаної літератури

Бойко М. Д. Трудове право України. Навч. посіб. — К.: Олан, 2002.

Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины: Учеб.
пособ. для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998.

Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студ. юрид. вузів та
факультетів. — К.: Вілбор, 1999.

Житецъкий В. П., Джигирей В. С, Мельников О. В. Основи охорони праці. —
5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001.

Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев, Л.
А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Прокопенко В. I. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. —
Харків: Консум, 1999.

Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Харків: Консум,
1998.

Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І.
Чанишевої. — К.: Т-во “Знання”; КОО, 2000.

Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лифшиц, Ю. П.
Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.

Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.

Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — №11-12. — С.32-34.

Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.

Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.

Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.

Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.

Клюев А. А., МавринА. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.

Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — № 11.

Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.

Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.

Лазор В. Юридична природа трудового договору у ринкових відносинах //
Право України. — 2000. — № 1.

Маркіна Т. Юридичні умови визнання громадянина безробітним // Право
України. — 2000. — № 6.

Мінюков П., Мінюкова Т. Особливості регулювання трудових відносин з
керівниками закладів освіти України // Право України. — 1997. —№5.

Мурашко М. І. Довідник. Практичні питання реалізації положень
законодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим
законодавством. — К.: Компас, 1995.

Попов В. И. Предупреждение трудовых споров. — М.: Юрид. лит., 1981.

Прокопенко В. І. Порядок прийняття і звільнення з роботи. — К.: Юмана,
1996.

Прокопенко В. І. Трудове право. — К.: Вентурі, 1996.

Старцееа А. П. Трудовые споры по отдельным категориям судебных дел //
Право и экономика. — 1998. — № 6.

Толкунова В. Н. Трудовые споры и порядок их разрешения. — М.: Юристь,
1996.

Трудові спори: законодавство, коментар, судова практика / Упо-ряд. В. А.
Скоробагатько, Й. I. Федишин. — К.: Істина, 2000.

Цивільне право / За ред. Д. В. Бобрової та ін. — К.: Вентурі, 1997. — Ч.
I.

Чанишева Г. І., Фадєєнко А. Ф. Розгляд судами справ у спорах, що
випливають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. —
1998. — № 8.

Яресько А. Доцільність функціонування комісії по трудових спорах //
Право України. — 1998. — № 8.

Ярошенко О. Щодо дискримінації в реалізації права на працю // Право
України. — 2000. — № 7.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020