Реферат на тему:
Поняття, загальні підстави та умови матеріальної відповідальності
Матеріальна відповідальність — інститут трудового права та один з видів
відповідальності за трудовим правом, а також вид юридичної
відповідальності сторін трудового договору. Сторона трудового договору
зобов’язана відшкодувати заподіяну іншій стороні трудового договору
шкоду відповідно до законодавства.
Матеріальна відповідальність — це обов’язок сторони трудового договору
відшкодувати іншій стороні заподіяну шкоду в установленому законом
порядку та розмірі.
Матеріальна відповідальність має такі ознаки:
• властиві всім видам юридичної відповідальності;
• властиві тільки видам відповідальності, що мають характер
відшкодування шкоди;
• властиві тільки виду юридичної відповідальності за трудовим
законодавством.
Матеріальна відповідальність сторін трудового договору відрізняється од
передбаченої нормами цивільного права майнової відповідальності:
1) матеріальна відповідальність передбачається за шкоду, заподіяну
внаслідок порушення трудових обов’язків працівника;
2) встановлено відповідальність тільки за пряму дійсну шкоду (неотримані
доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права,
відшкодуванню не підлягають);
3) межі матеріальної відповідальності та порядок покриття шкоди,
заподіяної працівником, встановлені законодавством;
4) допускається добровільне покриття шкоди повністю або частково;
5) роботодавець зобов’язаний створити працівникам умови, необхідні для
нормальної роботи й забезпечення повного збереження дорученого їм майна;
6) суб’єктами матеріальної відповідальності є працівник і роботодавець;
7) матеріальна відповідальність працівника може застосовуватися разом з
іншими видами юридичної відповідальності або самостійно.
Матеріальна відповідальність (на відміну від дисциплінарної) має
двосторонній, взаємний характер, оскільки відповідальність несуть не
тільки працівники перед роботодавцем, а й роботодавець несе
відповідальність перед працівником за заподіяння йому шкоди.
• Працівники зобов’язані дбайливо, бережливо ставитися до майна
роботодавця і вживати заходів для запобігання шкоді (ст. 131, 139 КЗпП).
Працівники, які внаслідок порушення покладених на них трудових
обов’язків заподіяли шкоду роботодавцеві, несуть матеріальну
відповідальність (ст. 130 КЗпП).
• Своєю чергою, роботодавець зобов’язаний створити працівникам умови,
необхідні для нормальної роботи та забезпечення повного збереження
дорученого їм майна, забезпечити безпечні і нешкідливі умови праці (ст.
131, 153 КЗпП) і нести відповідальність перед працівниками за заподіяну
їм шкоду: зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням
трудових обов’язків (ст. 173 КЗпП).
Отже, порушення покладених на сторони трудового договору обов’язків,
якщо внаслідок цього заподіяно шкоду, викликає трудове майнове
правопорушення.
Колективний договір і трудовий договір (контракт) можуть конкретизувати
матеріальну відповідальність працівника та роботодавця, але слід
врахувати, що договірна відповідальність роботодавця не повинна бути
нижчою, а працівника — вищою, ніж це передбачено чинним трудовим
законодавством України.
Залежно від того, хто заподіяв шкоду, розрізняють два види мате-ріальної
відповідальності (рис. 14.1).
Кожний із зазначених видів матеріальної відповідальності відрізняється
один від одного нормативними актами, що їх регулюють, межею матеріальної
відповідальності та порядком покриття шкоди.
Матеріальна відповідальність полягає у встановленому законом обов’язку
однієї із сторін трудового договору (працівника або робото-давця)
покрити (відшкодувати) у встановлених законом межах і по-рядкові шкоду,
заподіяну другій стороні внаслідок винного, протиправ-ного порушення
покладених на них обов’язків.
Матеріальна відповідальність працівників є самостійним видом юридичної
відповідальності, яка може бути покладена незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної
відповідальності (ч. 3 ст. 130 КЗпП).
Цей вид відповідальності врегульований главою IX КЗпП “Га-рантії при
покладанні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду,
заподіяну підприємству, установі, організації”, іншими нормами КЗпП, а
також іншими нормативно-правовими актами.
Важливе значення для практики застосування чинного законодав-ства про
матеріальну відповідальність працівників мають постанови Пленуму
Верховного Суду України1.
Чинне трудове законодавство при покладанні матеріальної
відпо-відальності на працівників має на меті:
• забезпечити права й законні інтереси працівників, встановивши гарантії
при покладанні на працівника матеріальної відпові-дальності за шкоду,
заподіяну організації;
• відшкодувати повністю або частково шкоду, заподіяну майну роботодавця;
• виховати у працівника бережливе, дбайливого ставлення до майна
роботодавця.
Отже, інтереси охорони майна роботодавця поєднуються з охороною прав і
законних інтересів працівника, а матеріальна відповідальність
працівників має відшкодовуючу, гарантійну та превентивну мету.
Особливості матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом
зумовлюються певними факторами і відображені на рис. 14.2.
Суб’єктами відповідальності у трудовому праві можуть бути:
• працівники, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем і
заподіяли його майну шкоду внаслідок порушення покладених на них
трудових обов’язків;
• роботодавець — власник підприємства, установи, організації або
уповноважений ним орган чи фізична особа, майну якого шкоду заподіяв
працівник, або з вини якого шкоду заподіяно працівникові.
Суб’єктом майнової відповідальності за цивільним правом є гро-мадянин чи
юридична особа, що заподіяла шкоду.
Неповнолітні, що уклали трудовий договір, теж несуть матеріальну
відповідальність за нормами трудового права (ст. 187 КЗпП).
У ст. 130 КЗпП визначено загальні підстави й умови матеріальної
відповідальності працівників (рис. 14.3).
Підставами матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну майну
роботодавця, є проступки працівників — порушення покладених на них
трудових обов’язків (дисциплінарне правопорушення), внаслідок чого
завдано прямої шкоди (трудове майнове правопорушення).
Обов’язки працівників щодо збереження майна роботодавця визначені у ст.
131 КЗпП. Так, працівники повинні дбайливо ставитися до майна
роботодавця, а роботодавець, своєю чергою, — створити працівникам умови,
які забезпечують повне збереження дорученого їм майна. Порушення
покладених на працівників обов’язків, якщо внаслідок цього заподіяно
шкоду майну, й утворює трудове майнове правопорушення, що є також
підставою для матеріальної відповідальності працівників.
Матеріальна відповідальність працівників — це відповідальність за
трудове майнове правопорушення — заподіяння прямої дійсної шкоди майну
роботодавця внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.
Підстави матеріальної відповідальності подано на рис. 14.4.
Непритягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить
про відсутність порушення покладених на працівника трудових обов’язків і
підстав для матеріальної відповідальності.
Не є порушенням покладених на працівників трудових обов’язків дії, які
схожі на порушення покладених на працівників трудових обо-в’язком щодо
збереження майна, але не визнаються такими внаслідок обставин, за яких
були вчинені.
На працівників не може покладатися матеріальна відповідальність у
випадках, зазначених на рис 14.5.
Матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності
прямої дійсної шкоди — елементу, який характеризує об’єктивну сторону
складу правопорушення, вчиненого працівником.
Під прямою дійсною шкодою слід розуміти шкоду, заподіяну наявному,
реальному майну. Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що під прямою
дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти:
• втрату, погіршення або зниження цінності майна;
• необхідність витрат на відновлення, придбання майна чи інших
цінностей;
• необхідність здійснити зайві, тобто викликані внаслідок порушення
працівником трудових обов’язків, грошові виплати;
• при самовільному використанні працівником техніки пряма дійсна шкода
може охоплювати: амортизацію техніки, витрати електроенергії чи
пального, необхідність оренди аналогічної техніки тощо.
За наявності прямої дійсної шкоди для настання матеріальної
відповідальності працівників згідно з ч. 2 ст. 130 КЗпП необхідно ще три
умови матеріальної відповідальності працівників (рис. 14.6).
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності
звільняє працівників від обов ‘язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов’язок доведення наявності умов для покладення матеріальної
відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (ст. 138 КЗпП).
Протиправна дія (бездіяльність) виявляється у поведінці працівника, який
не виконує або неналежно виконує трудові обов’язки, встановлені
законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, трудовим
договором, посадовими інструкціями, наказами (розпорядженнями)
роботодавця.
При вирішенні питання про покладення на працівника матеріальної
відповідальності слід з’ясувати:
• якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій
працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди;
• чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних
цінностей і нормальну роботу з ними;
• у якій конкретно обстановці, за яких обставин заподіяно шкоду.
Якщо шкоду заподіяли кілька працівників, потрібно визначити, які
конкретно порушення трудових обов’язків допустив кожен працівник,
ступінь вини кожного та пропорційну їй частину від загальної шкоди, за
яку до того чи іншого працівника може бути застосовано певний вид та
визначено межу матеріальної відповідальності.
Причинний зв’язок між протиправним порушенням покладених на працівників
трудових обов’язків і шкодою є також умовою для того, щоб працівники
несли матеріальну відповідальність. Суть цієї умови полягає в тому, що
враховується лише такий зв’язок, за якого заподіяна шкода — наслідок
невиконання чи неналежного виконання працівником своїх трудових
обов’язків.
Зауважимо, що у випадках, зазначених у п. 2 ст. 133 КЗпП, дії
(бездіяльність) посадових осіб є лише умовою в розвитку
причинно-наслідкового зв’язку, і покласти на них матеріальну
відповідальність можна лише тоді, коли шкода не була відшкодована у
повному розмірі працівниками, що безпосередньо її заподіяли. Якщо шкода
була відшкодована повністю, до зазначених посадових осіб можна
застосувати дисциплінарну відповідальність.
Вина виражає психічне ставлення працівника до вчиненого протиправного
діяння (бездіяльності) та його наслідку — заподіяння шкоди.
Винним визнається протиправне діяння, вчинене працівником умисно чи з
необережності.
Умисел може бути прямим і побічним, необережність виражається у
недбалості й самовпевненості.
Залежно від форми вини встановлено два основні види матеріальної
відповідальності: обмежену та повну.
Суд, визначаючи розмір шкоди, що підлягає покриттю, враховує ступінь
вини працівника (ч. 1 ст. 137 КЗпП). При умисній формі вини працівника
настає відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної працівником,
або, відповідно до ст. 135 КЗпП, — підвищена матеріальна
відповідальність.
На відміну від цивільно-правової відповідальності, яка встановлює
випадки майнової відповідальності без вини, матеріальна відповідальність
на працівників не може бути покладена без їхньої вини.
Межі матеріальної відповідальності працівників подано на рис. 14.7.
Працівники за заподіяну з їх вини шкоду при виконанні трудових
обов’язків, як правило, несуть обмежену матеріальну відповідальність — у
розмірі прямої дійсної шкоди, але не більшої за свій середній місячний
заробіток (ст. 132, 133 КЗпП).
Відповідно до законодавства працівники несуть і матеріальну
відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їхньої вини
роботодавцеві (ст. 134 КЗпП).
Межі матеріальної відповідальності працівників за шкоду, завдану
роботодавцеві розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою
окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли
фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір, встановлюються
законодавством (ст. 135 КЗпП). Розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню,
залежить від:
• виду матеріальної відповідальності працівників (обмежена, повна,
підвищена);
• характеру правопорушення, яким заподіяно шкоду (зайві грошові виплати,
неправильна постановка обліку й зберіганням матеріальних або грошових
цінностей та ін.);
• форми вини працівника (умисел чи з необережності);
• способу заподіяння шкоди (зіпсуття, знищення, розкрадання);
• виду майна, якому завдано шкоду (матеріали, вироби, інструменти,
спеціальний одяг, дорогоцінні метали тощо).
Матеріальна відповідальність працівників є обов’язком працівників
відшкодувати роботодавцеві, з яким вони перебувають у трудових
відносинах, пряму дійсну шкоду, заподіяну внаслідок порушення покладених
на них трудових обов’язків, винними протиправними діями (бездіяльністю)
у межах, розмірі та порядку, визначених чинним законодавством.
Список використаної літератури
Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. — Львів:
Вільна Україна, 1996.
Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І.
Чанишевої. — К.: Т-во “Знання”; КОО, 2000.
Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. Р. 3. Лиф-шиц, Ю. П.
Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998.
Трудовое право Украины: Учеб.-справ, пособие / Отв. ред. Г. И. Чанышева,
Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999.
Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харьков:
Консум, 1998.
Вороніна Л. Сфера і порядок застосування контракту як особливої форми
трудового договору // Право України. — 1994. — № 11-12.— С. 32-34.
Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудовых
споров. — М.: ВЮЗИ , 1984. — Ч. I.
Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору // Право
України. — 2000. — № 8.
Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //
Право України. — 1992. — № 7.
Давиденко Г І. Розгляд судами спорів, пов’язаних з укладанням, зміною і
припиненням трудового договору // Вісн. Верх. Суду України. — 1997. — №
3.
Єрьоменко В. Призначення на посаду: актуальні питання теорії і практики
// Право України. — 2000. — № 6.
Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового і
цивільного права // Право України. — 2000. — № 7.
Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічні
аспекти. Правова держава. — К.: ІнЮре, 1998. — Вип. 9.
Заржщъкий О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права у
Конституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С 39-41.
Клюев А. А., Маврин А. В. Трудовые споры. — М.: Профиздат, 1978.
Коссак С. Особливості участі третіх осіб у трудових справах // Право
України. — 1997. — №11.
Лазор Л. Підвідомчість трудових спорів, що виникають за результатами
атестації // Рад. право. — 1982. — № 8.
Лазор В. Про соціальну значимість трудового договору в ринкових
відносинах // Право України. — 2000. — № 7.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
