Пошукова робота

Основні принципи трудового права

Поняття та значення принципів трудового права

Принципи правового регулювання трудових відносин та безпосередньо
пов’язаних з ними інших відносин стосуються концептуальних питань
трудового права. Правові принципи — не тільки правова, а й філософська,
соціологічна категорія. Кожна галузь права має свої принципи, які
визначають для цієї галузі найсуттєвіше, характерніше.

Принципи трудового права визначені Законами України, і насамперед —
Конституцією України, міжнародно-правовими документами про працю, КЗпП.
Принципи трудового права лежать в основі правового регулювання праці
всіх видів трудових відносин, пронизують трудове право, виражають
сутність чинного трудового законодавства.

Серед науковців існують різні точки зору щодо поняття принципів
трудового права. Професор В. І. Прокопенко під основними принципами
трудового права розуміє виражені в правових актах економічні
закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі
основних, керівних положень, основних засад правового регулювання
трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш
істотні риси його змісту1.

Професор О. В. Смірнов вважає, що під принципами трудового права слід
розуміти закріплені у чинному законодавстві основоположні керівні засади
(ідеї)1.

На думку правознавців Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, під принципами
трудового права слід розуміти основні керівні ідеї (засади); вони
закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що характеризують
зміст трудового права й напрями його подальшого розвитку.

Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова вважають, що принципи права не
можна вважати ідеями, позаяк правові ідеї — це категорія
правосвідомості, яка може значно випереджати чинне право. Правові
принципи — принципи самого чинного права. Основні принципи правового
регулювання праці — це головні положення, що стисло розкривають суть
чинного трудового законодавства.

Професори Р. 3. Лівшиць і В. І. Прокопенко виокремлюють два різновиди
принципів права — принципи норми та принципи, які виводяться з норм4.

В. І. Прокопенко вказує, що в правовій нормі правові принципи можуть
бути закріплені двома шляхами: безпосередньо або побічно. Безпосереднє
закріплення правового принципу має місце у тих випадках, коли
формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Такі правові норми
можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від інших норм
важливістю сформульованих положень, визначають зміст інших правових
норм. Побічне закріплення правового принципу має місце у тих випадках,
коли формулювання норми прямо не закріплено в правових нормах, але
правові принципи можуть бути виведені з них.

Значення основних принципів правового регулювання праці полягає в тому,
що вони:

• відображають сутність і загальну спрямованість усієї системи норм
трудового права, допомагають зрозуміти зміст трудового законодавства,
його зв’язок з економікою та мораллю суспільства;

• визначають сутність майбутніх правових норм, дають змогу усувати
прогалини в чинному трудовому законодавстві при застосуванні правових
норм;

• є однією з підстав об’єднання окремих норм трудового законодавства в
систему даної галузі;

• визначають становище суб’єктів трудового права, їх права й обов’язки
тощо.

Наприклад, ст. 2 КЗпП охоплює основні трудові права працівників, а ст.
2-1 — рівність трудових прав громадян України.

Зауважимо, що принципи трудового права виявляються через права й
обов’язки працівників, їх зміст значно ширший.

При реалізації норм права, коли відсутня конкретна правова норма,
принципи трудового права набувають особливого значення, виникає потреба
застосувати аналогію закону чи аналогію права. Правові принципи
застосовуються органами, що розглядають трудові спори, для тлумачення
нормативно-правових актів.

Правові принципи дають можливість порівнювати право різних держав,
створюють основу для єдиного розуміння положень чинного законодавства
про працю, дають змогу тлумачити норми трудового законодавства.

Наголосимо, що правові принципи трудового права є обов’язковими
приписами, керівними вказівками законодавця щодо організації праці.

У теорії права розрізняють: принципи права в цілому (загальні);
міжгалузеві принципи, властиві тільки деяким галузям права; галузеві
принципи; принципи окремих інститутів галузі права.

Система основних принципів трудового права

Правові принципи лежать в основі всіх норм трудового права, зокрема
правового регулювання праці. Вони дають змогу створювати певну систему і
мають бути узгоджені із загальними принципами права, з принципами
міжнародно-правового регулювання праці, а також між собою.

Досі залишаються недослідженими питання, що стосуються переліку
принципів трудового права, їхні система, зміст і узгодженість з
принципами міжнародно-правового регулювання праці.

У навчальній літературі принципи трудового права поділяють на групи.
Професор О. В. Смірнов вирізняє чотири принципи трудового права:

• принципи, що виражають політику держави в галузі правового регулювання
ринку праці й ефективної зайнятості;

• принципи, що містять керівні засади, які визначають умови праці;

• принципи, що регулюють застосування праці найманих працівників;

• принципи, які відображають головні напрями правової політики в галузі
охорони здоров’я і захисту трудових прав працівників1.

Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова принципи трудового права
поділяють на три групи:

• принципи щодо залучення до праці, забезпечення зайнятості й
використання робочої сили;

• принципи високого рівня умов праці та охорони трудових прав;

• принципи виробничої демократії та розвитку особистості працівника2.

Н. Б. Болотіна і Г. І. Чанишева, виходячи з класифікації суспільних
відносин, які є предметом сучасного трудового права України, принципи
трудового права поділяють на два види:

• принципи трудового регулювання індивідуальних трудових відносин;

• принципи правового регулювання колективних трудових відносин3.
Професор В. І. Прокопенко називає такі принципи трудового

права України (рис. 3.1).

У чинному КЗпП немає окремої статті, яка б визначала основні принципи
регулювання трудових відносин. Не всі принципи трудового права отримали
текстуальне оформлення в КЗпП. Конституційний принцип збереження
існуючих прав і свобод (ст. 22, 157 Конституції України) не закріплений
в КЗпП.

На думку Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, необхідно назвати і такий
принцип трудового права, як недопущення погіршення стано-вища працівника
щодо рівня, передбаченого законодавством (ст. 9, 9-1 КЗпП), і принцип
соціального партнерства. Принцип, згідно з яким договори про працю не
можуть погіршувати становища працівників порівняно із законодавством
України, — це основний принцип, що має універсальний характер. Принцип
соціального партнерства як принцип міжнародно-правового регулювання
праці набув поширення і в Україні1.

Основні принципи трудового права за їх спрямованістю можна поділити на
три групи.

До першої групи входять принципи, що визначають правове регулювання
застосування праці з огляду на міжнародно-правове регулювання праці —
забезпечення основних прав свобод людини і громадянина (рис. 3.2)

Принцип забезпечення свободи праці закріплений у ст. 43 Конституції
України і реалізується у нормах інститутів працевлаштування та трудового
договору (починаючи з виникнення трудових відносин і закінчуючи їх
припиненням). Свобода праці виявляється у добровільному, свідомому
обранні конкретної форми застосування праці. Тільки громадянин визначає,
де йому застосувати свої знання та здібності. Свобода праці означає і
право взагалі не займатися трудо-вою діяльністю. Незайнятість громадян
не може бути підставою для притягнення їх до відповідальності. Принцип
забезпечення свободи праці — це сукупність таких можливостей громадянина
як суб’єкта трудового права (рис. 3.3).

1. Можливість отримати роботу і бути працівником організації будь-якої
форми власності конкретизується в інститутах працевлаштування й
трудового договору. Конвенція МОП “Про політику в га-лузі зайнятості” №
122 (1964 р.) передбачає активну політику, спрямовану на здійснення
повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості. Сприяння державними
службами зайнятості у виборі підходящої роботи й працевлаштуванні —
засіб забезпечення свободи праці. Право на працю визнається за кожною
людиною, що означає можливість заробляти собі на життя працею, яку
людина для себе обирає чи на яку погоджується.

2. Можливість отримати підходящу роботу. За нинішнього безробіття деякі
громадяни не можуть реалізувати можливість отримати бажану роботу.

Підходяща робота — це робота, яка відповідає освіті, професії
(спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же
місцевості, де він живе. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який
особа мала за попереднім місцем роботи з урахуванням її середнього
рівня, що склався в галузі. Для громадян, які вперше шукають роботу і не
мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, що
потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота
(включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної
підготовки. Для громадян, котрі бажають відновити трудову діяльність
після перерви тривалістю понад шість місяців, підходящою вважається
робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи
підвищення кваліфікації, а в разі неможливості цього — інша оплачувана
робота за спорідненою професією (спеціальністю)1.

3. Можливість вільно обирати рід заняття та професію. Громадяни можуть
реалізувати право на працю, що дає можливість заробляти на життя працею,
яку вони вільно обирають, або на яку вільно погоджуються. Громадянин має
право не вступати у трудові відносини і в цьому разі на нього не
поширюються принципи трудового законодавства.

4. Можливість реалізувати здатність до праці у безпечних умовах (права
на належні, безпечні й здорові умови праці).

5. Можливість при звільненні та безробітті на сприяння у
працевлаштуванні. Держава створює умови для повного здійснення
громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії
та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного
навчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільних
потреб. У випадку незайнятості з незалежних від особи причин їй
гарантується право на матеріальне забезпечення відповідно до закону1.

6. Можливість захисту права на працю. Відповідно до ст. 43 Конституції
України громадянину гарантується захист від незаконного звільнення.
Працівник має можливість вимагати захисту прав і свобод через відповідні
органи.

Принцип свободи праці доповнюється принципом заборони примусової праці
та принципом свободи трудового договору, пов’язаного з принципом
визначеності трудової функції.

Заборонена примусова або обов’язкова праця. Заборонений будь-який примус
виконувати роботу під загрозою застосування покарання (примусового
впливу), в тому числі:

• для підтримання трудової дисципліни;

• для покарання за участь у страйку;

• як метод мобілізації й використання робочої сили для потреб
економічного розвитку;

• як засіб політичного впливу, виховання, чи покарання за політичні
погляди або ідеологічні переконання, протилежних установленій
політичній, соціальній або економічній системі;

• як міра дискримінації за расовою, соціальною і національною ознаками
або віросповідання.

Не вважається примусовою працею:

1) військова чи альтернативна (невійськова) служба;

2) робота, необхідна в надзвичайних обставинах, тобто у випадках
оголошення надзвичайного чи воєнного стану, під час пожеж,

повеней, голоду, землетрусів, а також в інших випадках, що ставлять під
загрозу життя або нормальні життєві умови всього або частини населення;

3) робота, виконувана внаслідок вироку суду, що набрав чинності під
наглядом державних органів, відповідальних за дотримання законодавства
при виконанні судових вироків.

Кожна з означених можливостей змісту права на працю забезпечується
конкретними нормами інститутів трудового права (працевлаштування,
трудового договору, оплати праці, охорони праці, трудових спорів,
нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю).

Юридичними гарантіями права на працю є:

1) заборона необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу (ст. 22 КЗпП);

2) установлений порядок в укладенні, зміні й припиненні трудового
договору (ст. 24, 31, 36 та інші КЗпП);

3) недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище
працівників (ст. 9 КЗпП).

Принцип забезпечення свободи праці стосується всіх суб’єктів трудового
права. Зміст цього принципу виявляється у вільному вираженні волі
суб’єктів щодо укладання, зміни і припинення трудового договору.

Свобода праці не сумісна з дискримінацією у сфері праці. Принцип
недопущення дискримінації у сфері праці, зайнятості — один із основних
принципів трудових відносин. Забезпечення рівності трудових прав
громадян (рівність у трудовій правосуб’єктності) конкретизується у всіх
інститутах трудового права. Конвенція МОП №111 (1958 р.) «Про
дискримінацію у сфері праці та зайнятості» передбачає викорінення всякої
дискримінації у праці й зайнятості. Кожний має рівні можливості в
реалізації своїх трудових прав. Рівноправність, яка ґрунтується на
суспільній рівності всіх людей, означає, що кожному громадянинові
надаються рівні з іншими юридичні можливості у сфері праці.

В Україні забезпечується рівність трудових прав усіх громадян незалежно
від походження, соціального й майнового стану, расової та національної
належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань,
роду й характеру занять, місця проживання та інших обставин (ст. 2-1
КЗпП). Відповідно до Конституції України та ст. 22 КЗпП не допускається
будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або
непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору
залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та
національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних
переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян,
роду і характеру занять, місця проживання.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть
встановлюватися законодавством України, що обумовлено особливостями
трудової діяльності працівників. Не є дискримінацією обмеження,
обумовлені турботою держави щодо осіб, які потребують соціального і
правового захисту. Не розглядається як дискримінація заборона приймати
на роботу без обов’язкового медичного огляду осіб, які не досягай 18
років, а також осіб у випадках, установлених КЗпП чи законами України.

Порушення принципу про заборону дискримінації у сфері праці є підставою
для звернення до суду щодо усунення дискримінації. Збитки, заподіяні
особі дискримінацією у сфері праці, підлягають відшкодуванню.
Дискримінацією у сфері праці є також оплата праці працівників, що не
відповідає їхній посаді й кваліфікації (має бути відшкодована різниця у
заробітній платі). Можлива також компенсація моральної шкоди, заподіяної
працівникові у зв’язку з допущеною щодо нього дискримінацією.

До основних принципів правового регулювання відносин та інших
безпосередньо пов’язаних з ними відносин належить і принцип договірного
регулювання відносин, що є предметом трудового права, — працівників,
роботодавців та їх об’єднань.

Принцип захисту трудових прав і свобод працівників здійснюється в різних
формах:

• установлення відповідальності роботодавця за порушення закону чи інших
нормативно-правових актів;

• створення спеціальних органів за державним наглядом і контроль за
дотриманням трудового законодавства;

• відшкодування збитків, заподіяних працівникові у зв’язку з виконанням
ним трудових обов’язків;

• судовий захист трудових прав працівників і вирішенням колективних
трудових спорів.

Принципом трудового права є виконання взаємних зобов’язань сторін
трудових відносин.

До другої групи входять принципи, які визначають рівень умов праці й
охорони трудових прав працівників (рис. 3.4).

Принцип забезпечення права на винагороду не нижче державного мінімуму
оплати праці конкретизується й забезпечується нормами інституту оплати
праці, гарантійних і компенсаційних виплат. Оплата за працю має
забезпечувати гідні умови життя працівника та його сім’ї.

Принцип забезпечення права на відпочинок конкретизується і
забезпечується нормами інституту робочого часу і часу відпочинку,
нор-мами щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчанням.
Право на відпочинок охоплює регламентація робочого часу, надання
щоденного відпочинку, вихідних і святкових днів, оплачуваної щорічної
відпустки.

Принцип забезпечення виконання трудових обов’язків працівниками та
роботодавцем конкретизується і забезпечується нормами інституту
дисципліни праці, трудового договору (дисциплінарні звільнення),
відповідальності роботодавця, працівника за заподіяну шкоду, а також
інститутом трудових спорів.

Принцип забезпечення права на охорону праці шляхом встановлення
роботодавцем умов праці, які гарантують працівникові безпеку праці,
захист від каліцтва та компенсацію шкоди, заподіяної його здоров’ю при
виконанні трудових обов’язків. Цей принцип забезпечується здійсненням
нагляду і контролю за охороною праці, конкретизується нормами інституту
трудового договору (при прийнятті на

роботу та переведенні працівника на іншу роботу), нормами охорони праці,
а також охорони праці жінок та молоді, держаного нагляду за охороною
праці, відповідальності роботодавця за ушкодження здоров’я працівника.

Принцип забезпечення права на захист своїх трудових прав (гарантованості
трудових прав). Працівник має право на соціальне забезпечення, на
свободу об’єднань для здійснення й захисту своїх прав, свобод та
інтересів. Права і свободи громадян гарантуються, охороняються й
захищаються державою. Цей принцип конкретизується і забезпечується
нормами інституту нагляду та контролю за дотриманням трудового
законодавства, участі трудових колективів і професійних спілок у
вирішенні питань встановлення умов праці і здійснення контролю за
дотриманням законодавства про працю.

Принцип свободи об’єднання для здійснення та захисту своїх прав і
свобод. Такими об’єднаннями можуть бути професійні спілки, молодіжні
організації, наукові товариства тощо. Відповідно до законодавства
України професійні спілки визнаються представницькими органами трудящих
у питаннях виробництва, праці, культури. Право на їх створення належить
тим, хто працює в організації, і гарантується Конституцією України.
Основна функція професійних спілок захисна — представництво і захист
прав трудящих, а також виробнича-економічна.

До третьої групи належать принципи соціального партнерства та розвитку
особистості працівника (рис. 3.5).

Принцип забезпечення права на освіту доповнюється принципом трудового
права — права на безплатну професійну підготовку, перепідготовку та
підвищення кваліфікації працівників, який конкретизується нормами
інституту працевлаштування, трудового договору, робочого часу, оплати
праці, гарантій і компенсацій.

Принцип забезпечення права на соціальне партнерство (виробничу
демократію). Він виявляється в тому, що працівники мають право
створювати професійні спілки для захисту своїх прав, вести колективні
переговори, укладати колективні договори та угоди -брати участь у
встановленні й регулюванні умов та оплати праці. Цей принцип
конкретизується й забезпечується нормами інституту

колективно-договірного регулювання умов праці, прав професійних спілок і
трудових колективів, дисципліни праці та трудових спорів —
індивідуальних і колективних.

Зміст основних принципів трудового права

У ст. 2 КЗпП визначені основні трудові права працівників,
кон-кретизується право громадян України на працю, проголошене
Конституцією України — тобто на одержання роботи з оплатою праці не
нижче встановленого державою мінімального розміру. Держава створює умови
для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці
й підвищенню кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку
осіб, вивільнюваних внаслідок переходу на ринкову економіку.

Принцип свободи трудового договору виражає сутність норм, які регулюють
укладання трудового договору, підставою виникнення, зміни і припинення
трудового договору. Свобода укладання трудового договору про роботу може
бути реальною тоді, коли базується на праві на працю. Право на працю
містить здатність до праці, що забезпечує особі саме таку роботу.
Об’єктом обов’язку, що випливає з права на працю, є держава, яка сприяє
громадянину в наданні роботи відповідно до законодавства; в разі
відсутності підхожої для громадянина роботи виплачується грошова
компенсація у розмірах і порядку, визначеному законом. Законодавство про
працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою
сторін. Трудовим договором визначаються умови застосування праці,
взаємні права й обов’язки. Чинним законодавством забороняється
необгрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Зазначимо, що в тривалості й стабільності трудових відносин виявляється
гарантія зайнятості працюючих. Стабільність трудових відносин
забезпечується тим, що роботодавець може змінити умови трудового
договору лише за наявності на те згоди працівника, а розірвати трудовий
договір — тільки за наявності підстав, передбачених у законі.
Законодавство про працю України спрямоване на формування стабільних
трудових відносин.

Для працівника свобода укладання трудового договору означає можливість
обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власних інтересів. Для
роботодавця свобода трудового договору означає можливість вибрати
з-поміж інших найпридатнішого з точки зору ділових і кваліфікаційних
якостей працівника.

Принцип визначеності трудової функції працівника виявляється у
встановленні трудової функції в договірному порядку, а конкретна форма
застосування праці працівника визначається волею, вільним волевиявленням
самого працівника і роботодавця. Умова про трудову функцію, що
виконуватиметься працівником, — це основа трудового договору. Він не
може вважатися укладеним, якщо сторони не домовляться щодо професії,
спеціальності, кваліфікації чи посади працівника. У КЗпП закріплюється
принцип договірного характеру трудових відносин і визначеності трудової
функції, яка виконується працівником. Право на працю працівники
реалізують шляхом укладення трудового договору про роботу на
підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. При
укладанні трудового договору робота, що виконується працівником (трудова
функція), визначається угодою сторін трудового договору (ст. 21 КЗпП).

У КЗпП визначається принцип стабільності трудових відносин — трудові
відносини можуть припинятися лише з підстав, передбачених законом (ст.
36-41 та 45 КЗпП).

В Україні виключається будь-яка форма примусу до праці (принцип свободи
праці). Так, громадяни України вільно обирають види діяльності, не
заборонені законодавством, у тому числі й не пов’язані з виконанням
оплачуваної роботи, а також професію, місце роботи відповідно до своїх
здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за
винятком випадків, передбачених законодавством України. Добровільна
незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до
адміністративної або кримінальної відповідальності1.

Закріплено добровільність праці, вибір або зміну професії та виду
діяльності, безплатне сприяння у виборі підходящої роботи й
працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної
підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступними
засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку.

Закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представницьких
органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю за дотриманням
законодавства про працю3.

Закріплено принцип матеріальної зацікавленості працівників у наслідках
своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здійснюється на
основі системи угод, які укладаються на державному, галузевому,
регіональному та виробничому рівнях.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження
робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки. Закон
встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови,
тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення
працездатності, зміцнення здоров’я, а також для виховання дітей,
задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного
розвитку особи. Право на відпустки мають громадяни України, які
перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами,
організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої
належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи5.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на
належні, здорові й безпечні умови праці в процесі трудової діяльності
визначені законом, який відображає принцип безпеки праці, за участю
відповідних державних органів регулює відносини між власником
підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і
встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні6.

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирішенні
питань, пов’язаних з умовами праці, здійсненні контролю за дотриманням
законодавства про працю. Правове регулювання умов праці здійснюється
централізованим і локальним методами. За допомогою локального
регулювання конкретизується загальна норма з урахуванням специфіки
конкретної організації. Умови праці в організації встановлюються за
допомогою різних правових форм: колективного договору, положеннями про
преміювання, правилами внутрішнього розпорядку та іншими угодами.
Локальні норми, які погіршують становище працівників порівняно з
законодавством України про працю, є недійсними.

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирішенні
питань встановлення умов праці доповнюється наданням їм права
здійснювати контроль за дотриманням чинного законодавства про працю,
зокрема — встановлених умов праці. КЗпП визначені повноваження виборного
органу профспілкової організації та трудового колективу на підприємстві,
установі, організації1. Цей принцип охоплює право на індивідуальні та
колективні трудові спори, включаючи право на страйк, які визначені в
інституті трудових спорів. Контрольні функції за дотриманням
законодавства про працю здійснює й трудовий колектив за допомогою
комісії з трудових спорів (КТС). Вона є первинним органом, що вирішує
трудові спори в організаціях, де працює не менше 15 чоловік.

Принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів трудових
відносин, пронизують трудове право, є керівними положеннями чинного
трудового законодавства. Наявність принципів трудового права не виключає
диференціацію у правовому регулюванні окремих видів трудових відносин.
Диференціація обумовлюється особливостями застосування праці в різних
галузях господарювання, організацією праці, характером виробництва тощо.
Одна з істотних рис правового регулювання праці в Україні — єдність
принципів та їх диференціація.

Основні принципи правового регулювання трудових і безпосередньо
пов’язаних із ними відносин такі:

• свобода праці;

• право на працю, яку кожен може вільно обирати або на яку добровільно
погоджується, включаючи право розпоряджатися своїми

здібностями й обирати професію і рід занять; право на захист від
безробіття й сприяння у працевлаштуванні;

• право на справедливі умови праці, зокрема, право на умови праці, що
відповідають вимогам безпеки, гігієни, передбачають право на відпочинок,
включаючи обмеження робочого часу, надання щоденного відпочинку,
вихідних і святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки;

• заборона примусової або обов’язкової праці й дискримінації в сфері
праці;

• право на справедливу заробітну плату, що забезпечує життя, гідне
людини, для неї самої та її сім’ї — принаймні не нижче установленого
законом мінімального розміру, а також право на одержання заробітної
плати своєчасно й у повному розмірі;

• право на професійну підготовку й перепідготовку;

• рівність прав і можливостей працівників, а також забезпечення рівних
можливостей працівникам без жодної дискримінації в просуванні по роботі
з урахуванням продуктивності праці, кваліфікації й стажу роботи зі
спеціальності;

• право працівників і роботодавців на об’єднання для захисту своїх прав
і інтересів, включаючи право працівників створювати професійні спілки і
вступати до них, а також право на участь працівників, роботодавців,
їхніх об’єднань у договірному регулюванні трудових і безпосередньо
пов’язаних із ними відносин;

• право працівників на участь в управлінні організацією у передбачених
законом формах;

• право на компенсацію шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку з
виконанням ним трудових обов’язків;

• встановлення державних гарантій, які забезпечують визнання, дотримання
і захист прав працівників і роботодавців, здійснення державного нагляду
та контролю за їх дотриманням, забезпечення права кожного на захист
державою його прав і свобод, зокрема в судовому порядку;

• право на вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів,
включаючи право на страйк, у порядку, встановленому законом;

• право роботодавця вимагати від працівників виконання трудових
обов’язків і дбайливого ставлення до майна, а також право працівників
вимагати від роботодавця дотримання його обов’язків стосовно
працівників, законодавства про працю й інших актів, що містять норми
трудового права. Зокрема — право представників працівників здійснювати
профспілковий контроль за дотриманням законодавства про працю й інших
актів, що містять норми трудового права.

Список використаної літератури

«Устав Международной Организации Труда» с измен, и дополн., внес. Актом
о правах к Уставу Международной Организации Труда от 22.06.62.

Міжнародна Конвенція від 22 червня 1982 p. «Конвенція про припинення
трудових відносин з ініціативи підприємця».

Международные акты о правах человека: Сб. документов. — М.:
НОРМА-ИНФРА-М, 1998.

Конституція України. — К.: Юрінком, 1996.

Коментар до Конституції України. — К.: Ін-т законодавства Верховної Ради
України, 1996.

Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами (за станом
законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 01 серпня
2000) / Відп. ред. О. П. Товстенко. — К.: Юрінком Інтер, 2000.— 1024 с.

Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б. С.
Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань. — 2-ге вид., доп. та пере-роб. —
К.: А.С.К., 2000. — 1072 с — (Економіка. Фінанси. Право).

Законодавство України про пільги громадянам. Пільги. Переваги. Гарантії.
Компенсації: 36. норматив, актів / Упоряд. Я. М. Гуталін. — К.: Юрінком
Інтер, 2000. — 560 с

Законодавство України про працю: 36. норматив, актів: У 3 кн. / Упоряд.
В. М. Вакуленко.

Закон України № 803-ХІІ «Про зайнятість населення»// ВВР України. —
1991.—№ 14. — Ст. 170.

Про забезпечення ефективної діяльності населення, вдосконалення
працевлаштування і посилення соціальних гарантій для трудящих: Постанова
Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 22 грудня 1987 р. № 1457 // СП СССР. —
1988. — № 5.

Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1996 р.//
Право України. — 1996. — № 12.

Про порядок і умови суміщення професій (посад): Постанова Ради Міністрів
СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145 // СП СРСР. — 1982. — № 2. — Ст. 7.

Законодавство України про охорону праці // 36. норматив, документів. —
К., 1995. — Т. 3.

Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»
//ВВР України. — 1991. —№ 21. — Ст. 252.

Похожие записи