.

Угода про текстиль і одяг, сільське господарство, генеральна угода з торгівлі послугами (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2373
Скачать документ

Реферат на тему:

Угода про текстиль і одяг, сільське господарство, генеральна угода з
торгівлі послугамиУгода про текстиль і одяг

Угода про текстиль і одяг має на меті поширення режиму ГАТТ на сферу, в
якій раніше широко застосовувалися двосторонні та багатосторонні
обмеження. За станом на 1 січня 1995 р. існувало дев’ять десятків угод
між країнами-експортерами і країнами-імпор-терами у межах так званої
багатотканинної домовленості (Multi-Fibre Arrangement— MFA). Наприкінці
1994 р. MFA було скасовано. На той час її учасниками були 39 держав,
серед них — 8 держав-імпор-терів і 31 держава-експортер. Цією угодою
заохочувалось укладення двосторонніх угод щодо обмеження експорту
текстилю і одягу. За станом на кінець 1994 р. також існувало три десятки
угод і односторонніх заходів поза рамками MFA.

Угодою про текстиль і одяг встановлено, що до 1 січня 2005 р. обмеження
на імпорт текстилю мають бути пофазово скасовані. У виняткових випадках
у майбутньому застосування обмежень можливе лише на підставі Угоди про
охоронні заходи. У такому разі обмеження мають поширюватися на всі
джерела імпорту, а не на окремі країни, що мало місце при застосуванні
механізму MFA.

В Угоді про текстиль і одяг виокремлено чотири фази поширення правил
ГАТТ на текстиль і одяг.

Протягом зазначеного 10-річного періоду могли застосовуватися перехідні
охоронні заходи щодо товарів, не охоплених ГАТТ, якщо обсяги імпорту
завдавали серйозної шкоди національній промисловості та між імпортом і
матеріальною шкодою існував причинно-наслідковий зв’язок.

Такі обмеження могли накладатися лише після проведення консультацій і
досягнення угоди з країнами-експортерами про обсяги імпорту. У разі
відсутності такої угоди застосування обмежень можливе на основі рішення
Органу з моніторингу текстилю (Textiles Monitoring Body — ТМВ). Для
країн-імпортерів рішення ТМВ обов’язкові.

Угода про сільське господарство

Угода про сільське господарство містить програму поступових реформ
міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією і стосується
прикордонних заходів з контролю над імпортом і субсидування
сільськогосподарського виробництва.

Зазначеною угодою скасовуються нетарифні заходи (кількісні обмеження,
дискримінаційне ліцензування і змінні мита). Нетарифні обмеження
зараховані до так званих тарифних еквівалентів, останні додані до
фіксованих тарифів. Це призвело до того, що розвинені країни світу
підвищили тарифи на продукцію сільського господарства помірного поясу,
до якої раніше застосовувалися нетарифні обмеження. У майбутньому
заборонено підвищувати тарифи.

Зобов’язання з тарифікації кількісних обмежень не застосовується до
обмежень, використовуваних країнами, що розвиваються, у разі їх
негативних платіжних балансів. Країни, що розвиваються, також узяли на
себе зобов’язання не підвищувати тарифи на сільськогосподарську
продукцію. Економічно розвинені країни та країни перехідної економіки
зобов’язалися впродовж 6 років знизити тарифи на 37 %, а країни, що
розвиваються, — на 24 % протягом 10 років. При цьому тарифи на
конкретний товар мають знизитися щонайменше на 15 % у групі розвинених
країн і на 10 % — у групі країн, що розвиваються.

Економічно розвинені країни скасували всі тарифні і нетарифні обмеження
щодо імпорту тропічних продуктів. Країни, що розвиваються, також знизили
тарифи на ці продукти. Рівень тарифів на сільськогосподарську продукцію
помірного поясу становить 60-100 %, в окремих випадках він досягнув
300-350 %.

В угоді вперше сформульовано правила субсидування сільськогосподарського
виробництва. Такі правила відрізняються від правил субсидування
промислового виробництва, оскільки у сфері сільського господарства
відсутні заборонені субсидії (субсидії “червоного світла”), а
використовуються дозволені субсидії — “жовтогарячого світла” і “зеленого
світла”.

Субсидіями “зеленого світла” вважаються такі, що не призводять до
перекручення торгівлі або до цінової підтримки виробників. Субсидії
“жовтогарячого світла” спрямовуються на підтримку національного
виробника. Було розраховано рівень такої підтримки і передбачено його
зниження економічно розвиненими країнами на 20 % упродовж 6 років, а
країнами, що розвиваються, — на 13 /3 % упродовж 10 років.

За певних умов не враховуються і прямі виплати виробникам у рамках
програм обмеження виробництва. Якщо субсидії на конкретний продукт не
перевищують 5 %, то вони не враховуються, також не враховуються і
непродуктові внутрішні субсидії такого самого обсягу. Зазначене
стосується економічно розвинених країн. Для країн, що розвиваються,
“знехтуваний” рівень становить 10 %.

Угодою встановлено вартість і обсяг субсидованого експорту
сільськогосподарських продуктів. Економічно розвинені країни
зобов’язувалися впродовж 6 років знизити свої експортні субсидії на 36
%, імпортні — на 21 %. Ці самі показники для країн, що розвиваються,
становили відповідно 24 та 14% протягом 10 років. Згідно з угодою, якщо
певний продукт не мав експортних субсидій, то такі субсидії не повинні
надаватися йому у майбутньому.

Генеральна угода з торгівлі послугами

З 1947 р. міжнародна торгівля товарами регулювалася положеннями ГАТТ,
тоді як багатостороннє міжнародно-правове регулювання торгівлі послугами
було відсутнє до VIII (Уругвайського) раунду переговорів ГАТТ. У рамках
раунду було укладено Генеральну угоду з торгівлі послугами, мета якої
співзвучна з метою ГАТТ. Положення ГАТТ застосовуються у ГАТС з
урахуванням специфічних особливостей послуг.

В основному тексті ГАТС зафіксовано концепції, принципи та правила, що
загалом стосуються торгівлі послугами. У додатках до угоди сформульовані
принципи і правила, що стосуються певних видів послуг.

Генеральна угода з торгівлі послугами поширюється на послуги, що
надаються на комерційних засадах як компаніями приватного сектору
економіки, так і фірмами, що перебувають у власності урядів або
контролюються ними. ГАТС не поширюється на послуги стосовно регулювання
руху повітряних суден і пов’язаних з цим прав. Послуги, які надаються
урядовим агентствам, виведено з-під дії угоди, до них застосовуються
положення Угоди про державні замовлення.

Загальні зобов’язання ГАТС стосуються:

• застосування до міжнародної торгівлі послугами режиму нації
найбільшого сприяння;

• прозорості регулювання (transparency of regulations);

• взаємного визначення кваліфікаційних вимог до надавачів послуг;

• правил щодо врегулювання монополій, виключних надавачів послуг
(exclusive service suppliers) та іншої підприємницької діяльності, що
обмежує конкуренцію;

• заходів лібералізації торгівлі, зокрема таких, які передбачають
зростання ролі країн, що розвиваються.

Угодою був встановлений 10-річний перехідний період для усунення всіх
винятків із застосування режиму нації найбільшого сприяння, що мали
місце серед шести десятків країн. Наприклад, країни Північної Європи
надавали пільги північно європейським фірмам, що співпрацювали у сфері
технологій для захисту довкілля. Країни Європейського Союзу були
пов’язані преференційними угодами з низкою інших країн світу.

Зазначеною угодою передбачається заснування у кожній країні-учасниці
щонайменше однієї “довідкової точки”, де інші країни зможуть одержати
потрібну їм інформацію про законодавство щодо міжнародної торгівлі
послугами. Інформація у таких точках надається у разі звернення за нею
через відповідні національні уряди. Очевидно, такий порядок спрямований
на зменшення потоку запитів до іноземних держав, оскільки багато
запитувачів можуть відшукати інформацію в національних урядів.

Постачальникам послуг з країн, що розвиваються, інформація надається
безпосередньо у так званих контактних точках (contact points).

Право на надання послуг виникає на підставі сертифікатів, ліцензій та
інших документів. ГАТС заохочує країни-учасниці укладати двосторонні та
багатосторонні угоди щодо взаємного визнання (mutual recognition)
кваліфікацій, необхідних для отримання документів, що підтверджують
право на надання послуг. Такі системи взаємного визнання слід тримати
відкритими для приєднання до них (accession) інших країн-учасниць, якщо
вони доведуть, що їх національні стандарти і вимоги відповідають
міжнародним.

Угодою передбачено заходи, що запобігають зловживанню монопольним
становищем ексклюзивними надавачами послуг. Якщо у певній країні
склалася ситуація, за якої конкуренція у наданні послуг обмежується, то
інші країни мають право проконсультуватися з нею з метою усунення
відповідних обмежень.

Захист національного надавача послуг відбувається не за допомогою
заходів, що вживаються на кордоні, а в результаті законодавчого
регулювання зарубіжних прямих інвестицій.

Згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами зобов’язання
країн-учасниць щодо лібералізації доступу до ринків послуг має
виконуватись за допомогою внесення змін до національного законодавства,
спрямованих на широке застосування принципу національного режиму до
іноземних надавачів послуг і сервісних продуктів (service products).
Мають усуватися такі обмеження:

• щодо індивідуальних і загальних інвестицій іноземців у сфері послуг;

• заснування іноземцями закладів, що надають послуги;

• кількості видів послуг та їх загального обсягу;

• кількості конкурентів у конкретному секторі послуг;

• організаційних форм підприємницької діяльності;

• загальної чисельності надавачів послуг на ринку.

Принцип національного режиму повинен надаватися країнами у результаті
переговорів з іншими країнами-партнерами, при цьому мають визначатися
сектори, підсектори, умови (conditions) і кваліфікаційні вимоги
(qualifications) для застосування зазначеного принципу.

Відповідно до угоди насамперед слід лібералізувати доступ до ринків
послуг надавачам з країн, що розвиваються. Цим країнам дозволяється
жорсткіше застосовувати протекціонізм національної індустрії послуг,
зокрема, допускати іноземних конкурентів у меншу кількість секторів,
лібералізувати менше типів угод, а також вимагати від іноземних
інвесторів утворювати спільні підприємства з національними надавачами
послуг і надавати національним компаніям доступ до інформації іноземних
компаній та їх каналів збуту.

Згідно з вимогами ГАТС національне законодавство щодо міжнародної
торгівлі послугами повинно використовуватися обґрунтовано й об’єктивно,
право на виконання послуг має надаватися іноземцям без бюрократичних
зволікань, також не можна застосовувати обмеження щодо міжнародних
трансферів і платежів (international transfers and payments), якщо
країна не має серйозних проблем з платіжним балансом.

Угодою передбачено, що країни-члени проводитимуть подальші переговори з
питань субсидування послуг і вжиття охоронних заходів до міжнародної
торгівлі послугами.

У ГАТС містяться положення, що регулюють винятки із загальних правил
цієї угоди (у зв’язку з економічною інтеграцією, платіжним балансом,
інтеграцією ринку праці, етикою, охороною здоров’я людини, охороною
навколишнього середовища, безпекою держав).

Обмеження у наданні доступу до ринку або у дотриманні принципу
національного режиму поділяються на горизонтальні, тобто такі, що
стосуються всього комплексу послуг (entire range of services), і
специфічні, які охоплюють відповідний сектор або вид послуг.

Практично всі обмеження так званих горизонтальних зобов’язань
(horizontal commitments) стосуються послуг, для надання яких необхідна
комерційна присутність у країні-імпортері, а також пересування фізичних
осіб. Економічно розвинені країни мають небагато горизонтальних обмежень
щодо комерційної присутності (commercial presence) іноземних
постачальників послуг. Горизонтальні зобов’язання у зв’язку з рухом
фізичних осіб стосуються переважно внутрішніх пересувань у компаніях
“ключового персоналу” (essential personnel) — менеджерів і технічних
працівників, а також нетривалих візитів ділових відвідувачів (business
visitors).

Країни, що розвиваються, виступають за те, щоб незалежні професіонали
могли працювати за кордоном без утворення ними компанії або іншої форми
комерційної присутності. Не всі економічно розвинені країни погоджуються
з такою точкою зору.

Країни, що розвиваються, передбачають у своїх горизонтальних
зобов’язаннях такі обмеження щодо комерційної присутності:

• присутність дозволяється лише у формі спільного підприємства (joint
venture);

• іноземному постачальнику не дозволяється мати контрольний пакет акцій
(majority share) спільного підприємства;

• певна кількість членів правління повинна бути громадянами даної
країни;

• іноземний постачальник має використовувати передову технологію та
управлінський досвід (advanced technology and managerial experience);

• іноземний постачальник повинен навчати місцевих працівників (local
employees);

• іноземний постачальник має співпрацювати з місцевими субпідрядниками
(local subcontractors);

• іноземний постачальник має чітко і швидко звітувати (to furnish
accurate and prompt reports) про свою діяльність.

Поряд з горизонтальними зобов’язаннями існують ще й секторні (sectoral
commitments). Економічно розвинені країни зарезервували за собою право
на встановлення обмежень у всіх секторах. Країни, що розвиваються,
виявили більшу гнучкість і охопили обмежену кількість секторів (limited
number of sectors).

Зобов’язання і обмеження щодо комерційної присутності стосуються таких
секторів:

• будівельні та пов’язані з ними інжинірингові послуги;

• соціальні, з охорони здоров’я та пов’язані з ними послуги;

• управлінсько-консультаційні послуги;

• фінансові послуги.

Отже, взяті країнами зобов’язання слід розглядати як перший крок у
напрямі лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Розвиток
ефективної індустрії послуг є пріоритетним для багатьох країн. Третинний
сектор відставав у своєму розвитку від вторинного сектору економіки
країн, що розвиваються. Ці країни надалі можуть скористатися вигодами
від співпраці з іноземними постачальниками послуг. Брак інформації про
комерційні й технічні аспекти послуг, яку бажають одержувати країни, що
розвиваються, певною мірою усуватиметься завдяки створенню розвиненими
країнами “контактних точок”. Інформацією про національне законодавство у
сфері послуг і практику його застосування можуть скористатися всі
країни-учасниці. Фізичні особи мають нині більші можливості для надання
послуг, не створюючи для цього форми комерційної присутності у
країні-імпортері. Слід все ж таки враховувати, що шанси фахівців щодо
надання послуг за кордоном зростуть, якщо вони у себе на батьківщині
діють у складі юридичної особи (juridical personality).

Лібералізаційні заходи сприяють зростанню торгівлі послугами між
країнами, що розвиваються. Спільні підприємства, утворені юридичними
та/або фізичними особами цих країн, можуть успішно конкурувати з фірмами
економічно розвинених країн, особливо у наданні послуг країнам, що
розвиваються.

Генеральна угода з торгівлі послугами має такі додатки:

• Додаток про рух фізичних осіб, які надають послуги відповідно до угоди
(Annex on Movement of Natural Persons Supplying Services Under the
Agreement). Передбачає, що послуги надаються відповідно до специфічних
зобов’язань (specific commitments), узятих країна-ми-імпортер ами.

• Додаток про фінансові послуги (Annex on Financial Services).
Стосується страхових і перестрахувальних, банківських та інших
фінансових послуг, зокрема, дає змогу країнам вживати заходів,
спрямованих на захист інтересів інвесторів, депозитаріїв, власників
полісів;

• Додаток про телекомунікації (Annex on Telecommunications).
Передбачає, що до всіх іноземних постачальників послуг застосовуються
режим нації найбільшого сприяння і принцип національного режиму, що
включає доступ до мережі громадських телекому-нікацій і послуг. Згідно з
угодою не вимагається застосування зазначених принципів до кабельного
або іншого поширення радіо- і телепрограм (cable or broadcast
distribution of radio and television programming). Країнам, що
розвиваються, дозволяється запроваджувати розумні умови (reasonable
conditions) для зміцнення національної телекомунікаційної інфраструктури
і посилення участі у міжнародній торгівлі телекомунікаційними послугами;

• Додаток про переговори про базові телекомунікації (Annex on
Negotiations on Basic Telecommunications). Стосується переговорів про
лібералізацію міжнародних комунікаційних послуг, що надаються на великі
відстані;

• Додаток про переговори про морські транспортні послуги (Annex on
Negotiations on Maritime Transport Services). Поширюється на морські
перевезення, допоміжні служби, доступ до портових потужностей і їх
використання. Правила ГАТС щодо цього сектору не застосовувалися до
набрання чинності додатку за результатами переговорів.

Список використаної та рекомендованої літератури

Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.

Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.

Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.

Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.

История экономических учений (современный этап): Учебник / Под общ. ред.
А. Г. Худокормова. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020