.

Угода про державні замовлення, державна торгівля, торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2763
Скачать документ

Реферат на тему:

Угода про державні замовлення, Державна торгівля, торговельні аспекти
прав інтелектуальної власності

Угода про державні замовлення

Угода вперше була укладена у 1988 р. після Токійського раунду
переговорів ГАТТ і стосувалася лише товарів. Угода, укладена під час
Уругвайського раунду, стосується як товарів, так і послуг. Угодою про
державні замовлення було визначено стандартну практику

здійснення міжнародних торгів для фірм, що бажають взяти участь у
виконанні державних замовлень.

Урядові відомства і контрольовані урядом агентства є на нинішньому етапі
великими покупцями товарів і послуг. Нерідко такі закупівлі досягають
10-15 % валового національного продукту. Міжнародна торгівля товарами і
послугами, які закуповують уряди, постійно зростає.

Уряди країн світу здавна дотримувалися політики цінових преференцій.
Товари закуповувалися в іноземних виробників лише тоді, коли ціни
товарів національних виробників на 10-15 % перевищували ціни
імпортованих товарів, при цьому віддавалася перевага товарам з дружніх
країн. Таке становище порушувало режим нації найбільшого сприяння і
принцип національного режиму.

Правила ГАТТ не поширювалися на закупівлю урядами тих товарів, що
купувалися для власного використання і не призначалися для перепродажу.

Основна мета угоди полягає у тому, щоб призвичаїти уряди керуватися
комерційними міркуваннями (commercial considerations) при закупівлі
товарів і послуг для власного використання. При цьому заборонено
дискримінацію внутрішніх або зовніїпніх постачальників. Ця
багатостороння угода не зобов’язує інші країни, які вступили до СОТ,
приєднатися до неї, тому наприкінці XX ст. серед її учасниць було лише
дві країни, що розвиваються, — Гонконг і Південна Корея.

Кожна країна, що приєдналася до Угоди про державні замовлення, веде
перелік агентств, уповноважених здійснювати міжнародні закупівлі. Такі
переліки вважаються складовою угоди. Країни-учас-ниці можуть також
зазначати товари і послуги, на які поширюється дія угоди. При цьому на
закупівлі оборонними відомствами товарів воєнного призначення положення
угоди не поширюються.

Зроблено лише перші кроки у сфері міжнародного регулювання державних
закупівель послуг. Під дію угоди підпадають такі найпоширеніші види
послуг:

• будівельні;

• консультаційний менеджмент (management consultancy) і пов’язані з ним
послуги;

• послуги з дослідження ринку (market research services);

• комп’ютерні;

• бухгалтерські й аудиторські (accounting and auditing services);

• рекламні (advertising services);

• послуги з прибирання будинків (building cleaning services);

• поліграфічні (publishing and printing services).

Положення Угоди про державні замовлення відповідають режиму нації
найбільшого сприяння і принципу національного режиму.

Відомства, що здійснюють закупівлі, мають робити це за допомогою
тендерів і забезпечувати рівноправну участь у них іноземних
постачальників. Угодою передбачено прозорість укладення контрактів
(greatest public scrutinity of decisions to award contracts).

Якщо той, кому відмовлено в закупівлі, хоче одержати обґрунтування цієї
відмови, то угода зобов’язує аргументувати її. Згідно з угодою державна
влада повинна створити на національному рівні органи для розгляду заяв,
скарг і запитів (challanges, complaints, requests) національних і
закордонних постачальників, незадоволених рішеннями відповідних
відомств.

Кожна розвинена країна зобов’язана створити інформаційний центр
(information centre), який надаватиме інформацію:

• про норми права у сфері урядових закупівель і практику їх
застосування;

• адреси закладів, на які поширюється дія угоди;

• сутність і обсяг товарів і послуг, що закуповуються, а також майбутні
тендери (future tenders).

Запити про таку інформацію формально мають право надсилати учасники
угоди. Фактично ж на одержання інформації можуть розраховувати всі
країни, що розвиваються, які є членами Світової організації торгівлі,
але ще не приєдналися до угоди. Цією угодою передбачено створення
Міжнародного інформаційного центру, який би подавав допомогу
зацікавленим постачальникам з країн, що розвиваються. Такі постачальники
зможуть конкурувати з постачальниками з інших країн на цій важливій
ділянці міжнародного ринку. Принагідно слід зазначити, що
країни-учасниці Угоди про державні замовлення не забороняють
постачальникам з інших країн брати участь у тендерах (винятком є США).

Державна торгівля

Державну торгівлю (state trading) слід відрізняти від державних
замовлень. Якщо урядові закупівлі використовуються для задоволення
власних потреб урядових установ у товарах і послугах, то державна
торгівля розглядається як вид підприємницької діяльності. При цьому
імпортовані товари і послуги продаються на внутрішньому ринку, а
продукти національної економіки купуються для їх перепродажу на
внутрішньому ринку та експорту на зовнішні.

Підприємства, що здійснюють державну торгівлю, є урядовими й неурядовими
установами, які мають виключні (ексклюзивні) права і, використовуючи їх,
впливають на закупівлі, продажі і спрямування експорту й імпорту. Стаття
XVII ГАТТ 1994 p. щодо імпорту й експорту товарів стосується діяльності
державних торговельних підприємств і містить “домовленість про
тлумачення” (understanding on interpretation).

Згідно з положеннями ГАТТ державні підприємства повинні здійснювати
підприємницьку діяльність, керуючись комерційними міркуваннями і
дотримуючись загальних принципів недискриміна-ційного режиму
(non-discriminatory treatment). У процесі закупівлі товарів мають
враховуватися ціна, якість, умови транспортування та інші аспекти
купівлі-продажу. Торговельним підприємствам з інших країн має надаватися
можливість позмагатися за участь у цих закупівлях і продажах.

Державна торгівля повинна бути прозорою. Раду у справах торгівлі
товарами (Council for Trade in Goods) необхідно інформувати:

• про державні підприємства, що беруть участь у міжнародній торгівлі;

• імпортовані й експортовані продукти;

• інші об’єкти, що висвітлюють специфіку діяльності державних
торговельних підприємств.

Зазначена рада утворює робочу групу (workingparty), яка розглядає надану
раді інформацію та готує відповідний довідник (Compendium of State
trading enterprises). Завдяки діяльності робочої групи країни-учасниці
ГАТТ можуть здійснювати нагляд (surveillance) за діяльністю таких
підприємств. Також вони можуть надсилати скарги (counter-notifications)
на ті державні торговельні підприємства, діяльність яких суперечить
принципам і правилам ГАТТ.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності

Цією угодою встановлено мінімальні стандарти з охорони прав
інтелектуальної власності та процедури і заходи для їх дотримання

(procedures and remedies for their enforcement). Угодою також визначено
міжнародний механізм консультацій і нагляду за дотриманням
країнами-члєнами зазначених стандартів.

Під час роботи над угодою враховано міжнародні конвенції у сфері охорони
прав інтелектуальної власності. Угода стосується таких об’єктів
інтелектуальної власності:

• патентів;

• авторського права і суміжних з ним прав (copyright and related
rights);

• товарних знаків (trademarks);

• промислових зразків (industrial designs);

• топографій інтегральних мікросхем (lay-out designs of integrated
circuits);

• комерційної інформації (undisclosed information);

• зазначень географічного походження товарів (geographical indications);

• антиконкурентних дій у рамках контрактних ліцензій (anti-competition
practices in contractual licenses).

Неуповноважене використання об’єктів інтелектуальної власності є
порушенням прав відповідних власників, а товари, виготовлені у такий
спосіб, вважаються “піратськими”, або контрафактними.

Економічно розвинені країни світу запропонували встановити контроль над
торгівлею зазначеними товарами ще під час Токійського раунду переговорів
ГАТТ, а також розробити мінімальні стандарти з охорони прав
інтелектуальної власності у країнах-членах.

Основні положення угоди поділяються на п’ять груп:

• головні принципи і зобов’язання;

• мінімальні стандарти охорони;

• обмежувальні ділові практики (restrictive business practices);

• примусове дотримання прав інтелектуальної власності (enforcement of
intellectual property rights);

• перехідні положення застосування угоди на національному рівні.
Зазначеною угодою передбачено застосування режиму нації найбільшого
сприяння і дотримання принципу національного режиму.

Згідно з угодою виокремлюють такі критерії патентоспроможності
винаходів:

• новизна (novelty);

• винахідницький крок (inventive step);

• промислове застосування (industrial application).

Патенти мають видаватися в усіх галузях технології. Об’єктами винаходів
є способи (processes) і продукти (products). Угодою визначено винятки з
цього правила і об’єктами винаходів не можуть бути:

• діагностичні, терапевтичні та хірургічні методи лікування людей і
тварин;

• рослини і тварини (крім мікроорганізмів);

• біологічні процеси продукування рослин і тварин.

Охорона сортів рослин має відбуватися за процедурою, визначеною
Конвенцією про охорону нових сортів рослин (Convention on the Protection
of New Varieties of Plants). Критерії охороноспроможності сорту такі:

• відмінність (distinctiveness);

• достатня одноманітність (sufficient homogeneity);

• стабільність (stability);

• новизна.

В угоді досить чітко сформульовано виключні права патентов-ласників.
Продукт, виготовлений із застосуванням запатентованого винаходу, можна
виготовляти, продавати або імпортувати лише з дозволу відповідного
патентовласника.

Не можна використовувати запатентований спосіб без згоди патентовласника
і продавати або імпортувати продукт, безпосередньо одержаний згідно з
цим способом.

Угодою передбачено чіткі умови примусового ліцензування -виняткові
обставини (exceptional situations), об’єктивність (objective basis),
невиняткове використання (non-exclusive use), достатня винагорода
(adequate remuneration).

Подаючи заявку на одержання патенту, заявник має проінформувати про
винахід так повно, щоб цей винахід міг відтворити фахівець відповідної
галузі (the invention to be carried out by a person skilled in the art).

Твори, на які поширюється авторське право, мають бути оригінальними
(original creation of the author).

Угодою визначено майнові й особисті немайнові права авторів (moral
rights). Суміжними вважаються права:

• виконавців;

• виробників аудіо- і відеозаписів;

• організацій теле- і радіомовлення.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності доповнює
Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів (1886 р.)
і Женевську конвенцію про авторське право (1952 р.) щодо таких об’єктів:

• комп’ютерних програм і баз даних;

• прав оренди на комп’ютерні програми, звукозаписи і фільми (rental
rights to computer programmes, sound recordings and films);

• прав виконавців (performers) і продюсерів фонограм (producers of
phonograms);

• прав організацій мовлення (broadcasting organizations). Знаками для
товарів і послуг є позначення або їх комбінації (signsor combinations of
signs), за якими товари або послуги (goods or services) певного
підприємства (undertaking) можна відрізняти від таких самих товарів і
послуг інших підприємств. Власники зареєстрованих знаків мають право
забороняти третім особам використовувати ідентичні або схожі знаки для
тих товарів і послуг, для яких зареєстровані відповідні знаки, якщо таке
використання може ввести в оману (to cause confusion).

Згідно з положеннями угоди країни мають припинити практику, за якої
використання іноземного товарного знаку дозволяється лише у комбінації з
національним. Забороняється також запроваджувати щодо знаків спеціальні
вимоги (special requirements), які заважають відрізняти знаки один від
одного. Умови видачі ліцензій і від-ступлення знаків належать до
компетенції держав, але угодою не дозволяється пов’язувати видачу
ліцензій або відступлення знаків з відчуженням того бізнесу, де
використовується знак.

Зазначеною угодою визначено певні критерії щодо скасування реєстрації
знаків (наприклад, безперервне їх невикористання впродовж щонайменше
трьох років).

Промисловим зразком вважаються декоративні ознаки (ornamental features)
виробів, наприклад, форми (shapes), лінії (lines), мотиви (motifs),
кольори (colors).

Згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності
критеріями охороиоспроможиості промислових зразків є новизна й
оригінальність (originality). Власник промислового зразка, якому надана
охорона, має виключне право на його використання, а також право
заборонити третім особам виготовляти, продавати або імпортувати вироби,
що втілюють відповідні промислові зразки.

Зазначення географічного походження товарів означає, що якість,
репутація та інші характеристики пов’язані з географічним походженням
товарів. Відповідно до угоди держави зобов’язані не реєструвати товарні
знаки, що містять обманну вказівку про географічне походження товарів
(misleading indication of the geographical origin of goods).

Угодою передбачено, що секретам виробництва (trade secrets), іншими
словами, ноу-хау (know-haw) має надаватися правова охорона.

В угоді секрети виробництва визначено як об’єкт власності і зазначено,
що власники повинні мати можливість запобігти розкриттю (to disclose),
одержанню (to acquire) або використанню (to use) їх третіми особами
всупереч чесній комерційній практиці (contrary to honest commercial
practices).

Згідно з угодою топографії інтегральних мікросхем повинні охоронятися
відповідно до Вашингтонського договору про інтелектуальну власність щодо
інтегральних мікросхем (Washington Treaty on Intellectual Property in
Respect of Integrated Circuits, 1989).

В угоді зафіксовано, що імпорт або продаж виробів, у яких використані
топографії інтегральних мікросхем, без дозволу на це власника права
(right holder) є незаконним, при цьому передбачено випадки так званого
невинного порушення.

Угодою визначено мінімально допустимі терміни охорони прав у сфері
інтелектуальної власності. Наприклад, запатентований винахід
охороняється впродовж 20 років від дати подання відповідної заявки,
промисловий зразок — щонайменше 10 років; товарний знак — 7 років від
дати першої реєстрації (initial registration) або дати її чергового
поновлення.

Угодою ТРІПС передбачена можливість боротьби із зловживаннями з боку
власників прав інтелектуальної власності. Це може мати місце тоді, коли
власник необгрунтовано обмежує торгівлю або негативно впливає на
передачу технології.

В угоді зазначається, що норми законодавства у сфері інтелектуальної
власності мають не лише проголошуватися, а й виконуватися, з порушеннями
слід боротися, спираючись на норми цивільного, адміністративного і
кримінального права.

Угодою передбачено перехідні періоди для різних груп країн, протягом
яких національне законодавство має бути узгодженим з її

положеннями. Наприклад, найменш розвиненим країнам на це від-ведено 11
років (до 1 січня 2006 р.).

Угоду про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності можна
розглядати як інструмент глобальної гармонізації стандартів у сфері
охорони прав інтелектуальної власності, що потребує знач-них змін
передусім із законодавчого регулювання інтелектуальної власності у
країнах, що розвиваються. Окремі з цих країн повинні впровадити охорону
фармацевтичних і хімічних товарів. У багатьох країнах на момент
укладення угоди була відсутня правова охорона комп’ютерного
забезпечення, сортів рослин тощо. Інші групи країн теж мають виконати
певну роботу у цьому напрямі.

У минулому зворотний інжиніринг (reverse engineering) викорис-товувався
як важливе джерело технологій для країн, що розвивають-ся. Угодою
передбачено передачу технології насамперед на комер-ційних засадах, що
може сприяти створенню спільних підприємств і розвитку інших форм
міжнародної передачі технологій.

Список використаної та рекомендованої літератури

Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.

Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.

Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.

Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.

История экономических учений (современный этап): Учебник / Под общ. ред.
А. Г. Худокормова. — М.: ИНФРА-М, 1998.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020