.

Світові ринки. Сільськогосподарська сировина, руди і метали, паливо (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 7146
Скачать документ

Реферат на тему:

Світові ринки. Сільськогосподарська сировина, руди і метали, паливо.

Сільськогосподарська сировина

У ряді країн лісове господарство належить до сільського господарства. За
станом на 1993 р. обсяг світового виробництва різних лісових товарів був
таким:

• круглих лісоматеріалів — 3484,4 млн м ;

• фанери — 48,3 млн м ;

• деревостружкових плит — 51,6 млн м ;

• деревоволокнистих плит — 19 млн м ;

• паперу і картону — 253,3 млн м ;

• пиломатеріалів — 432,4 млн м .

Найбільшими у світі виробниками різних видів товарів з деревини є такі
країни:

• круглих лісоматеріалів — США, Китай, Індія, Бразилія, Індонезія,
Канада, Росія;

• фанери — США, Індонезія, Японія, Китай, Канада, Росія;

• деревостружкових плит — ФРН, США, Канада, Росія Франція;

• деревоволокнистих плит — США, Китай, Росія, Японія;

• паперу і картону — США, Японія, Китай, Канада, ФРН, Фінляндія,
Франція;

• пиломатеріалів — США, Канада, Росія, Японія, Китай.

Понад половина світового обсягу лісозаготівель припадає на дров’яну
деревину, що широко застосовується як паливо у країнах Південної
півкулі.

Країни Північної півкулі намагаються ширше використовувати широколисту
деревину й економити хвойну. Країни, в яких добре розвинена
лісопереробна промисловість, забезпечують максимально можливе
використання заготовленої деревини за допомогою утилізації її відходів.

Відходи деревини перетворилися на важливу статтю міжнародної торгівлі.
Зокрема, протягом 1983-1993 pp. обсяг експорту щепи та деревинної
стружки зріс удвічі — з 13,8 до 27,6 млн м .

Бавовник забезпечує (за вагою) майже 50 % світового виробництва волокон.
Найбільшими виробниками бавовнику є США, Китай, Індія. На ці країни
припадає близько 50 % міжнародної торгівлі текстильними волокнами.
Найбільші експортери бавовнику — США, Узбекистан, Австралія, Пакистан,
Туркменістан, імпортери — Росія, Японія, Південна Корея, Індонезія,
країни ЄС.

Нью-Йоркська біржа і посередницький ринок Асоціації з бавовнику у
Ліверпулі вважаються основними центрами світової торгівлі бавовною. Ціни
на бавовник досить нестабільні.

Вирощують бавовник коротко-, середньо- і довговолокнистих сортів.
Коротковолокнистим вважається бавовник, що має довжину волокон від 1 до
4 см. Середньоволокнисті та довговолокнисті сорти потребують більших
затрат для свого вирощування, тому дорожчі. Лише у США бавовник збирають
виключно за допомогою техніки, в інших країнах застосовують ручну працю.
На світовому ринку реалізуються також відходи бавовнику.

Основні виробники джуту — Індія, Бангладеш, Шрі-Ланка, окремі регіони
Африки. Використовується переважно для виготовлення тканинної тари,
вважається замінником конопель (hemp).

Частка вовни у споживанні всіх текстильних волокон становить близько 5
%. Основні продуценти — Австралія, Нова Зеландія, Аргентина, Уругвай,
ПАР, країни СНД. Найпоширеніша форма торгівлі вовною — аукціон.

Натуральний каучук одержують з латексу (соку) кількох видів
каучуконосних рослин, передусім з бразильської гевеї, батьківщиною якої
є ліси басейну Амазонки. Каучуконосні дерева вирощують на плантаціях.
Пропозиція і попит, а також ціни на цю продукцію у світі порівняно
стабільні. Натуральний каучук все ще не можна замінити на синтетичний
при виготовленні низки виробів. Виробництво натурального каучуку
зосереджено у Південно-Східній Азії.

До 1989 р. світовим виробником-лідер ом була Малайзія, згодом перше
місце посів Таїланд, друге — Індонезія. Нині ці три країни забезпечують
близько 80 % світового виробництва натурального каучуку. Загалом на
Південно-Східну Азію припадає 90 % світового збору каучуку. Основні
споживачі каучуку — промислово розвинені країни.

Руди і метали

Цей ринок складається з таких видів:

• ринок чорних металів;

• ринок кольорових металів.

Світові ціни на сировину для одержання кольорових металів практично
відсутні, що зумовлено різноманітністю вихідної сировини. Ціни на руди і
концентрати залежать від цін відповідного рафінованого металу.
Розглянемо докладніше ринок кольорових металів.

Мідні руди є у багатьох місцях планети, але її основні поклади та
видобування зосереджені у порівняно невеликому колі країн (США, Канада,
Австралія, Чилі, Замбія, Перу, Заїр).

Основні експортери мідних концентратів — США, Чилі, Папуа-Нова Гвінея,
Португалія, Філіппіни, великі імпортери — Японія, ФРН, Іспанія, Південна
Корея. Торгівля чорновим металом обмежена. Чилі та Перу є його
найбільшими постачальниками, основні споживачі — США, країни ЄС,
Південна Корея.

Ціни мідних концентратів розраховуються на основі котирування
Лондонської біржі металів на мідь сорту А (вміст міді 99,99 %).

Основними виробниками і споживачами рафінованої міді є промислово
розвинені країни. Приблизно половину міді у світі споживає
електротехнічна промисловість, 25-30 % — машинобудування, 15 % —
будівництво. 40-50 % виготовленої рафінованої міді надходить на світовий
ринок. Основні центри торгівлі міддю — Лондонська біржа металів і ринок
США.

Алюміній. Австралія, Латинська Америка (Ямайка, Гайана, Бразилія,
Венесуела, Сурінам і Гвінея) — основні райони видобування бокситів. США,
Канада, Австралія та зазначені латиноамериканські країни — провідні
видобувачі глинозему. Найбільшими у світі продуцентами первинного
алюмінію є США, Канада та Австралія, основні його споживачі — США,
країни ЄС, Японія.

Експортерами алюмінію світового значення є Норвегія, Канада, Австралія,
Бразилія. Найбільші імпортери — Японія, США, ФРН, Франція, Італія,
Південна Корея і Тайвань. Ціни алюмінію, що складаються на Лондонській
біржі металів, вважаються показовими.

Свинець. Геологічні запаси свинцевих руд у світі становлять 70 млн т.
Основні родовища зосереджені в Австралії, США, Канаді,

Китаї та деяких державах СНД. Австралія, Канада, Перу та Мексика —
найбільші видобувані руд і виробники концентратів.

Рафінований свинець виготовляють у деяких країнах ЄС, в Японії, США,
Австралії, Канаді та Мексиці. Останні три країни — основні експортери
рафінованого свинцю, США та країни ЄС — основні його імпортери.

Близько 60 % загального обсягу споживання свинцю припадає на виробництво
кислотних акумуляторів. Показовими цінами вважаються ті, що складаються
на Лондонській біржі металів.

Цинк. Геологічні запаси цинкових руд у світі нині оцінюються в 150 млн
т. Світові експортери цинкових руд і концентратів — Канада, Швеція,
Перу, Мексика, імпортери — ФРН, Франція, Бельгія, Японія.

Ціни цинкових концентратів у пресі не повідомляють, але публікують дані
про вартість їх переробки, що дає змогу опосередковано дізнатися про
ціни концентратів.

Провідні продуценти і споживачі цинку — країни ЄС, Канада, Японія, США,
Південна Корея, Мексика, Бразилія. Показовими цінами вважаються
котирування Лондонської біржі металів.

Олово. Основні видобувачі олов’яних руд — Бразилія, Болівія, Індонезія,
Малайзія, Таїланд. Провідними постачальниками олов’яних концентратів на
світовий ринок є Австралія, Перу, Болівія, Канада. Головні
країни-продуценти олова — Малайзія, Індонезія, Бразилія, Болівія,
Таїланд, основні споживачі — країни ЄС, США, Японія.

Показовими цінами вважаються котирування Лондонської біржі металів і
ринку Малайзії. У світі експортується 90 % обсягу виробленого олова.

Нікель. Геологічні запаси нікелевих руд у світі становлять 50 млн т.
Найбільші видобувачі нікелевої руди — Канада, Австралія та острів Нова
Каледонія в Океанії. Первинну нікелеву продукцію (рафінований нікель,
феронікель, оксид нікелю) переважно випускають компанії Канади, Японії,
Норвегії. Основні споживачі нікелю — Японія, США, ФРН, Бразилія,
Південна Корея, Тайвань.

Ціни на нікель зазнають ринкових коливань. Показовими є ціни Лондонської
біржі металів. У 1996 р. середньорічна ціна 1 т нікелю становила 7700
дол.

Кадмій. Цей метал є передусім побічним продуктом виробництва цинку,
свинцю і міді. Його також виготовляють з лому. Наприкінці

XX ст. у світі щороку вироблялося 18-20 тис. т кадмію. Метал
використовується переважно для виробництва нікель-кадмієвих
акумуляторних батарей. Основним споживачем кадмію була Японія.

Золото. За останні 6 тисяч років у світі було видобуто 125 тис. т
золота. Нині найбільший золотовидобувач — Південно-Африканська
Республіка. Вона має чотири десятки золотовидобувних шахт і рудників, на
яких працюють півмільйона чоловік. Частка ПАР у загальносвітовому обсязі
золота, видобутого у 1970 p., становила 79 % (або 1 тис. т). Нині цей
показник значно менший (трохи більше 20 %).

У колишньому СРСР найбільше золота було видобуто у 1988 р. — 304 т.

Демонетизація золота, що відбулася у 70-х роках XX ст., істотно змінила
його світовий ринок. Це означає, що виробництво, реалізація і споживання
золота нині концентруються у приватних руках. Офіційна ціна золота була
скасована. Угоди щодо цього металу нині використовують лише ринкові
ціни.

Основні джерела золота нині такі:

• новий видобуток;

• золотий лом;

• державні резерви;

• нагромадження приватних осіб (фізичних і юридичних).

У січні 1980 р. ціна однієї унції золота досягла максимуму -850 дол., а
у лютому 1985 р. знизилася до мінімальної позначки 284 дол. Цінам на
золото властиві коливання.

Провідні золотовидобувачі — США, Канада, Австралія. Основні споживачі
золота:

• виготовлювачі ювелірних виробів, монет, медалей, товарів
промислово-по бутового призначення;

• приватні особи, які нагромаджують золото як скарб (тезавратори);

• державні органи (для поповнення офіційних ресурсів). Наприкінці XX ст.
склалася така структура використання золота:

• 33,8 тис. т — золоті резерви країн-членів МВФ і міжнародних
організацій;

• 25,4 тис. т — нагромадження приватних осіб;

• 34 тис. т — промислово-побутове використання.

Попит на золото з боку промислових споживачів найбільший. Левову частку
цього металу використовує ювелірна промисловість (за станом на 1991 р.
—понад 2100 т). У 1991 р. промислово-побутове використання золота у
світі становило лише 267 т.

Біржова торгівля золотом стосується не фізичного металу, а юридичних
зобов’язань щодо його постачання. Однак вона істотно впливає на
кон’юнктуру торгівлі золотом як фізичним металом. На кон’юнктуру також
більше впливає попит, ніж пропозиція.

Іридій. До середини 90-х років понад 90 % іридію використовувалося в
електрохімічній промисловості, передусім для покриття електродів, а
також як каталізатор.

Ціни на іридій зазнають значних коливань, про що свідчать такі дані.
Протягом 1991-1992 pp. ціна унції іридію становила приблизно 300 дол., у
1995-1996 pp. — 60 дол., у 1997 p. — 120-130 дол.

Паливо

Основні товари ринку палива — нафта, нафтопродукти, природний газ і
вугілля. На початку 1990-х років частка економічно розвинених країн у
світовому експорті палива становила близько 71 %, країн, що
розвиваються, — 22 %.

Нафта. За станом на середину 1990-х років видобувні запаси нафти у світі
становили 137 млрд т. Дві третини світових розвіданих запасів нафти
зосереджені у регіоні Перської затоки. За умови збереження тодішніх
темпів видобування, нафти має вистачити лише на чотири десятки років.
Понад три четвертих запасів нафти зосереджено у країнах-членах ОПЕК.
Частка цих країн у світовій торгівлі нафтою становить близько 65 %.

Частка США у світовому видобуванні нафти наприкінці XX ст. становила 12
%, а в її споживанні — 25 %. Японія є найбільшим серед індустріально
розвинених країн імпортером нафти.

Щороку у світі видобувають понад 3 млрд т нафти. Сира нафта є
найважливішим товаром міжнародної торгівлі.

Природний газ. Світові запаси природного газу у середині 1990-х років
становили 148 трлн м . За тодішніх темпів видобування газу могло б
вистачити на сімдесят років. У перерахунку на умовне паливо обсяг
видобування природного газу у ті роки становив 60 % світового видобутку
нафти.

Основні родовища газу розміщено в країнах СНД і на Близькому Сході
(разом — близько 70 %). Щороку у світі видобувається понад 2 трлн м
газу.

Західна Європа отримує газ передусім з родовищ Північного моря,
Нідерландів, Росії та Алжиру. 75 % вартості світової торгівлі скрапленим
газом припадає на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Основний імпортер
газу у регіоні — Японія, великими імпортерами є також Південна Корея і
Тайвань.

Зростає у світі попит на продукти переробки природного газу. Провідний
постачальник конденсату — Алжир (16 млн т щороку).

Вугілля. Запасів вугілля у світі значно більше, ніж сумарних запасів
нафти і газу. За станом на середину 90-х років видобувні запаси вугілля
становили 1600 млрд т. Цього обсягу мало б вистачити на 440 років. 96 %
запасів вугілля припадає на 10 країн: Росію, США, Південну Корею,
Австралію, ФРН, Південно-Африканську Республіку, Великобританію, Польщу,
Індію. 65 % видобутого вугілля використовується для виробництва
електроенергії, значні його обсяги застосовуються також в металургійній
промисловості.

У середині 90-х років у світі щороку видобувалося 3,5 млрд т вугілля.
Найбільшим його продуцентом був Китай (1,2 млрд т), експортером —
Австралія (130 млн т).

Світові ціни на вугілля досить різноманітні, що зумовлено сортністю
продукції та іншими чинниками. Енергетичне вугілля дешевше, ніж
коксівне. Наприкінці XX ст. ціна однієї тонни енергетичного вугілля у
світі встановилася на рівні 32-40 дол. (на умовах FOB), а коксівного —
35-53 дол.

Список використаної та рекомендованої літератури

Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.

Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.

Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.

Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.

Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.

Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.

Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.

Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.

Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.

Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.

Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.

Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.

Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.

Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002.

Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбал-кина. — М.,
1997.

Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. —
М.: Изд-во МГУ; Дело и сервис, 1998.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020