КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу Міжнародна економіка

Суть та форми міжнародної економічної діяльності. Конвертованість валюти

План

1Суть та форми міжнародної економічної діяльності.

1.1 Поняття міжнародна економічна діяльність.

1.2 Відкрита економіка.

1.3 Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної
діяльності.

1.4 Світове господарство та міжнародний ринок.

2 Конвертованість валюти.

2.1 Механізм конвертованості валют.

2.2 Внутрішня й зовнішня конвертованість валют.

2.3 Особливості формування конвертованості гривні.

Суть та форми міжнародної економічної діяльності.

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та
багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті
національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У
першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і
загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними
партнерами. У другому – весь господарський механізм України постає
невід’ємною складовою світової економіки, елементом більш загальної
системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування
ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя,
справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення
ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її
макроекономічних та мікроекономічних форм. Транс націоналізація
української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної
конкурентоспроможності , дедалі більшою мірою визначатиме глобальну
перспективу держави.

Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є одним із ключових
факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з
початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг
у структурі ВВП України зросла з 24-26% до 45-47% ( особливо значним
було зростання частки експертного “ покриття ” ВВП у 1994 та 1995 рр..
Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як
самостійного організму здатного до саморегулювання та виживання в
міжнародній конкурентній боротьбі.

Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення
сприятливих нормативних та організаційних передумов міжнародної
економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні
перешкоди:недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної
економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи
митного, податкового регулювання механізмів банкрутства;нерозвиненість
або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної
економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страху
вальній, кредитній, фінансовій сферах;адміністративні і фінансові
обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних
операцій умови митного та податкового регулювання;дефіцит інституцій і
організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної
економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних,
аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб( інжиніринг
– надання… знань, проведення технічних робіт, консультування на місці
подій з метою оптимізації, виробничо-комерційної діяльності; консалтинг
– надання ділової інформації щодо дослідження стану та прогнозування
динаміки ринку товарів, послуг, технології…)

Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної
економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову
оптимізації участі України у світо господарських відносинах, є подолання
тонізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні,
бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення
політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До
речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги
тонізації становлять 5-10 %від ВВП, в африканських країнах, які є
найяскравішим прикладом надмірної тонізації, — 30 %, то в Україні
відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцінці і
становить, за різними розрахунками, від 40% до 60% ВВП.

Визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності як своєрідний
відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність – це
поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за
національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

1.1Поняття міжнародна економічна діяльність

“ Міжнародна економічна діяльність – це цілісна система господарських
зв’язків між національними економіками різних країн, належних до них або
утворених ними суб’єктами господарського життя, а також міжнародними
організаціями, яка має характерні лише для себе взаємозв’язки ,
закономірності та реалізує ті специфічні інтереси, які пов’язані з
використанням міжнародного співробітництва. “ (1+)[1.55ст]Поділу та
факторного розміщення.

Поняття “ міжнародна економічна діяльність “ (1+)[1. 60ст]органічно
охоплює не тільки сферу виробничої, комерційної діяльності, та
міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання
та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення
власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі,
регулятивні за характером акції, на інструмент впливу з метою поліпшення
загальних умов господарювання як з боку національних урядів,
спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та
структур. Таким чином, широке тлумачення терміну “ міжнародна економічна
діяльність ” охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються
різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти
, агенти підприємницької та регулятивної діяльності. Феномен міжнародної
економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце
перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами . як:
товари, послуги, капітали, сировинні ресурси, нарешті люди.

Міжнародна економічна діяльність так само, як і будь-який живий
організм, являє собою саме системну цілісність. І так само, як живий
організм є чимось більшим ніж механічною сукупністю органів, міжнародна
економічна діяльність не зводиться до суми своїх атрибутів, суб’єктів та
інструментів. Будучи самостійним явищем, проявами якого є складні
зворотні зв’язки між складовими елементами, а також із компонентами
більш широких механізмів відтворення вона є фактором та своєрідним
прискорювачем економічного розвитку країн.

Міжнародна спеціалізована галузь – це сукупність галузей сфери
матеріального виробництва любої країни, яка найбільш активно бере участь
у міжнародному поділі праці. Особливість цієї галузі:

— Висока частка експорту порівняно з іншими галузями (у виробництві
товарів);

— Високий рівень внутрігалузевої спеціалізації та кооперації (існує
коефіцієнт еластичності міжнародної спеціалізованої галузі – КВЕС –
коефіцієнт відносної експортної спеціалізації галузі:

КВЕС = Ео/Ем*100% (2.70 ст.)

Ео – питома вага певної галузі в експорті товарів;

Ем – питома вага товарів – аналогів на світовому ринку.

КВЕС показує у якій степені національна промисловість, або її окремі
галузі орієнтуються на зовнішній ринок, або те наскільки національна
промисловість та її окремі галузі відірвані від світового ринку.

Всі держави стимулюють міжнародну спеціалізовану галузь шляхом
пільгового оподаткування, кредитування, та шляхом страхування цих
галузей.

1.2. Відкрита економіка.

Міжнародне співробітництво в результаті збільшення його обсягів та
поглиблення дедалі більшою мірою впливає на характер і перспективи
розвитку національних економічних комплексів. Причому можна казати про
перехід кількісних змін у нову якість кооперації: на певних стадіях
інтерактивності економік виникає феномен відкритості ( або відкритих)
економік.

“ Відкритою економікою можна назвати національний господарський
комплекс, який бере участь у системі міжнародного поділу праці та
опосередковує в ході міжнародної кооперації вагому частину сукупного
продукту, причому макроекономічна рівновага такого комплексу
забезпечується за активної ролі міжнародного сектору.”(1+)[3.67 ст.]

Як ми бачимо, наведене визначення ґрунтується на відносних критеріях.
Адже країни різняться своїми розмірами, відтак абсолютні показники
міжнародної економічної діяльності не мають безумовного значення. США,
Китай, хоча і відіграють помітну роль у світовій торгівлі, мають дуже
місткі внутрішні ринки. Тому ступінь опосередкування ВВП
експертно-імпортними операціями у них нижчий відповідного показника
значно менших за розмірами Бельгії, Кореї, Люксембургу чи Ізраїлю. З тих
самих причин Німеччина – країна , яка в 90-х роках 20 ст. посідала
чільні позиції у світі за валовими показниками експортно-імпортної
діяльності, — реалізує на зовнішніх ринках меншу частину свого ВВП, ніж
сусідні Нідерланди. Наприклад, наприкінці 20ст. у США частка товарного
експорту становила близько 10% від ВВП, тоді як у великій європейській
країні цей показник має величину до 20%, а в порівняно невеликій країні
Старого Світу – до 50%.

Водночас США, ФРН, а також КНР набагато помітніше впливають на всю
систему міжнародних економічних відносин, що також важливо враховувати.
Україна опосередковує більшу частину ВВП, ніж США, проте має менш
ефективну економіку, та, на відміну, від цієї країни справляє незначний
вплив на світову економіку.

“ Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку
України. Основні напрямки впливу – збільшення обсягів експорту та
імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою
заборгованості країни .”(1+)[4.80 ст.]

Постійне погіршання основних показників розвитку України в 90-х роках
негативно вплинуло на формування ефективного механізму її відкритої
економіки. На відміну від цього протягом останнього періоду темпи
зростання розвинутих країн були стабільно позитивними, що сприяло їх
подальшому взаємному зближенню. Єдиним винятком стала Японія, яка
постраждала від кризи 1997-1998 рр.

Більше економічна відкритість національного господарства означає
поглиблення та урізноманітнення форм, а також розширення обсягів його
взаємодії із зовнішнім світом. Важливим критерієм та принциповим змістом
відкритості економіки є наявність ліберального режиму міжнародної
економічної діяльності для ринкових суб’єктів.

Основні риси такої господарської системи, яку, з певною мірою умовності
заведено вважати відкритою економікою. Ними є такі :

наявність у суб’єктів ринкової економіки достатньо широких прав виходити
на зовнішні ринки та співробітничати із зарубіжними партнерами при
мінімальних обмеженнях з боку держави;

міжнародні контакти мають порівняно велике значення для підтримання
макроекономічного балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить
високим;

ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти господарювання
– порівняно конкурентоспроможним ( інакше відбувся б масовий колапс як
неконкурентоспроможних виробників, так і економіки в цілому, що, до
речі, загрожує економікам транзитивного типу, зокрема й українській)

Генезис та наступний розвиток системи міжнародного економічного
співробітництва відбувалися не за лінійними схемами. Вони відповідали
більш загальним процесам – становленню цивілізованих центрів та
соціокультурних осередків, однією з важливих сторін життя яких є
економічна діяльність.

1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної
діяльності

“Платіжний баланс – це результуюча сума усіх міжнародних грошових угод
та платежів, які здійснюються між усіма резидентами певної країни, у
тому числі між усіма верствами населення, комерційними структурами та
державними установами, з відповідними агентами за кордоном, тобто із
резидентами інших країн. “(1+)[4.90 ст.]

З погляду національної грошової системи та узагальнюючої фінансової
звітності платіжний баланс відображає фінансовий бік усієї міжнародної
економічної діяльності в широкому її розумінні та є сумою операцій, що
породжують попит та пропозицію на іноземну валюту. Він охоплює всі
доходи, які отримують громадяни держави від фізичних та юридичних осіб з
інших держав, та усі виплати, які роблять резиденти певної держави
назовні.

Оптимізація платіжного балансу країни має велике значення для поліпшення
умов функціонування економіки в цілому, оптимізації міжнародної
діяльності загалом та її окремих компонентів. Тому національні уряди
проводячи макроекономічну політику, повинні врахувати ті обмеження та
вимоги, які висувають завдання формування платіжних балансів.

У ньому полягають ці обмеження та вимоги. Насамперед вони пов’язані з
суперечностями між об’єктивними цілями розвитку реального сектору –
промисловості, сфери обслуговування, сільського господарства та вимогами
стабільного функціонування сектору монетарного – передусім нульового або
обмеженого зростання грошової маси, стабільності цін. ( Засобом
позитивного впливу на умови формування платіжного балансу є скорочення
непродуктивних видатків, а отже – податків. Так, згідно з умовами
складання бюджету США на 2001 р (обсяг – 1,8 млрд. дол. сумарне
скорочення податків порівняно з попереднім роком становило 150 млрд.
дол.)

Збільшення кількості національних грошей на ринку та тиск з їх боку на
валютний ринок стають причиною девальвації національної валюти.
Девальвація ж національної валюти є , по-перше, про експортним фактором,
оскільки здешевлює національну продукцію на зовнішніх ринках, де
використовуються інші валюти, а по-друге, анти імпортним фактором,
оскільки робить відносно дорожчою імпортну продукцію на національному
ринку. Особливо цінові механізми справляють позитивний вплив на
національне виробництво ( як експортне, так і імпортне), якщо не
враховувати можливих негативних наслідків щодо загальних умов формування
платіжного балансу та господарського клімату в країні.

Отже, збільшення грошей у споживачів є передумовою фінансування
виробництва, і інколи вважається, що для стимулювання економічного
розвитку необхідна грошова емісія.

Україна в перші роки незалежності, власне і проводила таку політику,
яка, зокрема, передбачала інфляційно-девальваційне стимулювання
виробництва. Це призводило до гіперінфляції та втрати стимулів до
підприємницької діяльності. Врешті-решт, фіаско політики «грошового
верстата» обумовило зміну її на повну протилежність східноєвропейський
варіант жорсткого монетаристського регулювання.

У другій половині 90-х років сліпе дотримання рекомендацій МВФ,
заангажованих та необізнаних на реаліях економічного розвитку України
західних радників під час формування платіжного балансу країни мало
своїм наслідком тривалий економічний спад, занепад базових галузей
національної економіки.

У тім, спрощеної стратегічної оцінки принципового вибору моделі
макроекономічного регулювання (жорстко-монетарної чи
дискреційно-дирижистської ) виходить замало, і нею проблема вироблення
адекватної структурно-бюджетної, кредитно-фінансової політики не
вичерпуються.

У цьому контексті активізуються проблеми створення реального,
заощаджуваного та ефективного бюджету. Необхідно подолати тенденцію до
зростання зовнішніх боргових зобов’язань через незбалансованість та не
реалістичність бюджетного планування, перевищення обсягу «пожежних»
витрат порівняно з можливостями акумулювати фінансові ресурси.

Формування державного бюджету на основі реального визначення його
дохідної частини є необхідною умовою оптимізації політики формування
платіжного балансу, реальної макроекономічної стабілізації та здійснення
програм розвитку реального сектору.

Для скорочення бюджетних витрат доцільно перевести частину сфери, що
фінансується з державного бюджету, на самофінансування у тому числі
через поступову приватизацію та зміну власника.

З підвищення національної платоспроможності, уникнення або принаймні
зменшення необхідності вдаватися до зовнішніх запозичень необхідно
вдосконалити податкову систему України. Найпринциповішим фактором має
стати нова ідеологія оподаткування, яка мала б стимулюючу роль, а не
виконувала виключно фіскально-поліцейські функції .(Платіжний баланс
складається з двох частин : 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок
руху капіталів)

1.4 Світове господарство та міжнародний ринок

Існування відкритих економік породжує світове господарство як систему
цілісності та динамічний організм. Світове господарство є своєрідним
середовищем, у якому відбуваються міжнародні економічні зв’язки між
країнами та будь-яка міжнародна економічна активність підприємницьких
структур, а також окремих людей.

Повномасштабне входження України до системи світового господарства на
вигідних для неї умовах має сприяти розвиткові ринкових інститутів,
виробничої та банківсько-кредитної сфер, стимулювати
науково-дослідницьку, інноваційну діяльність, інформаційний обмін із
зовнішнім оточенням

“ Світове господарство – це динамічна система взаємозв’язаних
національних економік та відносин між належними до них суб’єктами
економічного життя, яка діє на принципах міжнародного поділу праці та
охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. ”(1+)[6. 100 ст.]
Світове господарство реалізується в різноманітних формах міжнародної
економічної діяльності, які відповідають економічним інтересам
підприємницьких та державних структур.

Практичним механізмом, який реалізує закономірності світового
господарства та міжнародної економічної діяльності, є інститут
міжнародного ринку. Міжнародний ринок ( або міжнародні ринки) – продукт
історичного розвитку економік країн, процесів виробництва. Разом з там
він постає ключовим фактором політики держав та підприємницьких агентів.

Сказане стосується і України. Протягом століть Русь-Україна була одним
із учасників міжнародного ринку. Причому рівень активності та характер
її ринкової діяльності визначався долею самої держави: була вона
самостійним учасником торгівлі та інших форм співробітництва чи входила
окремими своїми територіями до складу сусідніх імперій.

Виходячи із загального тлумачення ринку, серед визначень ринку
найтиповішими є такі, що відображають функціональне, інституційне, а
також вузьке маркетологічне його розуміння.

Ринок можна визначити як систему, котра об’єднує різних суб’єктів
(покупців і продавців, більш опосередковано – виробників і споживачів
товарів та послуг) на повних принципах (передусім згідно з певними
умовами ціноутворення та правилами поведінки) і з урахуванням дії певних
інститутів ( законодавства, матеріальних об’єктів та ін.)

“ Міжнародний ринок – це динамічна система, яка поєднує в єдиний
господарський механізм різнонаціональних продавців та покупців,
виробників та споживачів товарів за допомогою цінових та споживчих
критеріїв обміну з використанням нормативно-правової та інституційної
інфраструктури міжнародних економічних відносин. ”(1+)[2. 57ст.]

Розвиток міжнародного ринку відбувається паралельно та в умовах складних
і багатобічних зворотних зв’язків зі сферою виробництва, прискорюючи
його отримуючи від нього імпульси щодо збільшення обсягів товарів, які
перебувають в обігу, та диверсифікації, якісної модифікації форм і
предметів обміну. Міжнародний ринок став набувати ознаки єдиної світової
системи ( кажуть про створення світового ринку наприкінці 19
ст.) Тоді, а також на початку 20 ст., перед Першою світовою війною,
відбулась значна концентрація виробництва та банківської діяльності, за
якої переважна частина світу була включена в орбіту
господарсько-збутової діяльності великих корпорацій. Провідні ж країни
поділили світ на сфери впливу та перетворили взаємну конкуренцію на
протистояння та протиборство в глобальному масштабі.

Висновок: отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та
концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності активізують
вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які
характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і
світових ринків, а також їх регулювання.

2 Конвертованість валюти

Конвертованість або обіг національної грошової одиниці – це можливість
для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на
іноземні валюти. Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу та
жорсткості валютних обмежень, що практикується в державі. Обіг може бути
зовнішній та внутрішній. При зовнішньому обігу повна свобода обміну
зароблених в даній країні грошей для розрахунків із закордонним
партнером надається лише іноземцям (нерезидентам). При режимі
внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць на
іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни. Обіг
національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довготермінові
вигоди додаткової участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та
розрахунків:

• вільний вибір виробниками та споживачами найбільш вигідних ринків
збуту та закупок всередині країни та за кордоном в кожний момент;

• розширення можливостей залучення іноземних інвестицій та здійснення
інвестицій за кордоном;

• «підтягування» національного виробництва до міжнародних стандартів по
цінах, витратах, якості;

• можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.

За ступенем конвертованості розрізняють валюти:

• вільно конвертовані (резервні);

• частково конвертовані;

• замкнуті (неконвертовані);

• клірингових розрахунків.

“ Вільно конвертована валюта (ВКВ) – валюта, яка вільно та необмежене
обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня
Конвертованість). ”(1+)[10 .96ст.] ВКВ називають резервною валютою, так
як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають
резерви коштів для міжнародних розрахунків (долар, фунт стерлінгів,
швейцарські франки, єни, євро).

“ Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких
застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами
обмінних операцій. ”(1+)[8. 86 ст.] Розрізняють такі основні сфери
валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові та
неторгові угоди); обмежений продаж іноземної валюти, заборона продажу
товарів за кордоном за національну валюту, регулювання строку платежів,
експорту та імпорту. Основна причина валютних обмежень – нестача валюти,
тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.

Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, яка функціонує
тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Клірингові валюти – це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на
основі клірингових угод. Клірингові угоди укладаються для вирівнювання
платіжного балансу без витрат валютних резервів: 1) при необхідності
отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний баланс;
2) в якості заходу у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави.

В умовах інтернаціоналізації господарювання зростає взаємозалежність
національних господарств, активізуються пошуки засобів національного
регулювання. В сфері валютних відносин з’являються нові особливості і
тенденції:

• посилюються міжнародні функції національних валют (національні грошові
одиниці приймають участь в міжнародних розрахунках);

• масштаби діяльності якої-небудь валюти в міжнародному платіжному обігу
визначаються комплексом факторів (історичних, економічних,
міжнародно-правових), в тому числі і національною політикою;

• відсутня єдина грошова основа в валютній сфері – світова валюта;

— в умовах вільної конвертованості валют та руху капіталу між країнами
розмиваються межі між внутрішнім грошовим оборотом та міжнародним
платіжним оборотом;

— тенденція до зростання національних та міжнародного грошово-кредитного
ринку прокладає шлях в умовах специфіки та особливостей національних
грошово-кредитних ринків.

Тенденція до зростання ролі валютної сфери у відносинах учасників
міжнародного обміну досліджена на всіх етапах еволюції світової валютної
системи, починаючи з золотого стандарту. Чим глибше втягнене національне
господарство в систему світових господарських зв’язків, тим сильніше
прагнення національних органів регулювання відмежувати економіку від
неприємного на даному етапі зовнішнього впливу. Це протиріччя визначило
еволюцію валютного механізму кожної країни, починаючи з періоду золотого
стандарту і по теперішній час. В умовах золотого стандарту під
конвертованістю розуміли обмін однієї валюти на іншу при твердій
фіксації золотого вмісту національних валют, з їх обов’язковою
розмінністю на монетарний товар.

На відміну від золотого стандарту, конвертованість в умовах
кредитно-паперових грошей визначається інституційними нормами, які
включають важливі ланки валютної політики кожної країни, а також
загальні вимоги, визначені Міжнародним валютним фондом (МВФ).

Таким чином, конвертованість валюти є необхідною для забезпечення
процесу демонополізації економіки, її структурної перебудови, подолання
кризи платіжного балансу, інтеграції у світове господарство.

2.1Механізм конвертованості валют

0 hy

( hy

hx

0 hy

hx

0 hy

hx

6

?

a

$a$gdx

n[nLn31 hy

hy

h<tB*OJQJph% hy % hy 6 < | ~ ? „ Ue TH a }n_}L9% hy % hy hy hy h<tB*OJQJph% hy % hy 1 hy 1 hy ) hy ph) hy ph a :D:iO?!?!?!?!?!?!?o?o?!?!?!o!?!?!S7 hy 1 hy 1 hy 1 hy 1 hy 1 hy hx % hy hx UEUaeUEUaeUEUaeU?UaeUaeg1 hy hy hssQcB*OJQJph% hy % hy % hy % hy hy hssQcB*ph1 hy aeNae?aeN?N?ae?ae?ae?ae?ae?aeqaeNaeN?N?aeXae?ae?1 hy 1 hy ) hy ph1 hy 1 hy ) hy ph1 hy caeIae?ae?ae›ae›ae‚aemaeTaeIA% hy 1 hy ) hy ph1 hy 1 hy 1 hy 1 hy 1 hy r”YDDY1% hy ) hy 1 hy hy hy h1 NB*OJQJph% hy h1 % hy hy B*OJQJph% hy % hy % hy % hy 1 hy ) hy hy вільна конвертованість". Конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави. В даному розумінні конвертованість означає певний рівень розвитку продуктивних сил, такий стан економіки, який жодним декретом створити не можна. Це - цілий механізм прямого зв'язку внутрішнього ринку із світовим, з відповідною відкритістю економіки та багатогранністю торгівлі. Серйозною перевагою конвертованості для України стала б можливість здійснення міжнародних розрахунків у національній грошовій одиниці. Це зняло б дуже багато зовнішньоекономічних проблем, особливо тих, що пов'язані з нееквівалентним обміном української продукції за спекулятивно завищеним курсом долара і рубля. Реальною стала б також спеціалізація відповідних галузей народного господарства України на масштабному виробництві певних видів експертної продукції. Конвертованість національної валюти становить також об'єктивну базу для повномасштабного входження національного господарства у світову економіку. Інвесторам вона дає змогу вільно обирати найприбутковіші проекти і створює сприятливі умови мобілізації та залучення коштів під них. Класичний золотий стандарт передбачав необмежене карбування повноцінних металевих монет, їх обіг у внутрішньому грошовому обороті і розмін паперових грошей на золото за твердим паритетом. “Згідно з правилами МВФ, що стосуються й України як члена цієї організації, рівень конвертованості може вважатися задовільним тоді, коли країна: а) не прийняла ніяких валютних обмежень на платежі за поточними операціями; б) не зберігає обмежень на короткострокові банківські й кредитні операції, платежі щодо погашення позик та відсотків по них; в) не перешкоджає здійсненню переказів прибутків за інвестиції та інші види капіталовкладень; г) вільно реалізує процес грошових переказів некомерційного характеру. “(1+)[11.93ст.] Основними критеріями конвертованості є: по-перше, наявність всебічно розвиненого й динамічно зростаючого внутрішнього ринку на основі конкурентних цін; по-друге, достатньо розвинений і диверсифікований рівень національного господарства в поєднанні з регулярними імпортними закупівлями. Тут рівень цін і затрат не мають сильно відрізнятися від умов закордонних партнерів, тому що інакше імпорт стане пригнічувати, а не доповнювати внутрішнє виробництво; по-третє, розширення виробничого потенціалу не лише має пов'язуватися з потребами власного ринку, а й узгоджуватися з можливостями зовнішнього ринку. Коли ж рівень експортного виробництва буде недостатнім, то це не забезпечить вільної рівноваги платіжного балансу; по-четверте, наявність валютних резервів, які потрібні для підтримки стабільності міжнародних розрахунків за можливих тимчасових відхилень рівноваги платіжного балансу. Покриваючи розриви в платежах, країна отримує необхідні можливості прийняти відповідні дії для покращення. ситуації. Важливим критерієм конвертованості є наявність стабільної економіки й проведення антиінфляційної політики. Конвертованість можна ввести і в умовах інфляції, але тоді знецінення національної валюти не повинно випереджати падіння вартості інших грошових одиниць, особливо тих, якими користуються як міжнародним платіжним засобом. Окрім цього, номінальне зростання цін має компенсуватися номінальним зростанням доходів у країні. Першими кроками до запровадження конвертованості гривні стали: рішення Національного банку України про заборону на території України обігу іноземних валют з 18 лютого 1994 р.; налагодження регулярних торгів на Українській міжбанківській валютній біржі та обов'язковість вільного продажу валютної виручки всіма експортерами за офіційним курсом; входження України до Світової торговельної організації, що виникла на основі діяльності ГАТТ, та ін. Розрізняють повну й часткову конвертованість. Повна конвертованість означає відсутність будь-яких валютних обмежень у поточних і фінансових операціях, часткова - збереження тих чи інших обмежень. Повна конвертованість означає відсутність будь-яких валютних обмежень у всіх поточних і фінансових операціях як для резидентів (фізичних і юридичних осіб даної країни), так і для нерезидентів (іноземних фізичних і юридичних осіб). Повна оборотність означає, що кожна іноземна та і вітчизняна юридична і фізична особа має нічим не обмежене право міняти будь-яку кількість національної валюти на одну з головних міжнародних резервних валют, мати валютні кошти у вигляді депозитних рахунків у банках тощо. Вона спирається на високий рівень розвитку продуктивних сил і товарно-грошових відносин, на розвинений міжбанківський ринок та невисокі темпи інфляції і означає відсутність будь-яких валютних обмежень у поточних та фінансових операціях. Відображаючи стан ефективності всієї економіки, повна конвертованість позитивно впливає на її розвиток. Вона означає вільне пересування товарів, капіталів і праці, укладання довготермінових багатосторонніх торговельних угод, переваги у зовнішньоекономічних розрахунках, пошук найвигідніших ринків збуту й закупівель необхідних товарів. Через конвертованість національної валюти здійснюється тиск на виробника з боку зовнішніх конкурентів. Це змушує товаровиробників діяти більш ефективно, бути завжди конкурентоспроможними і технологічно краще забезпеченими. Водночас конвертованість як ознака відкритості економіки здатна негативно впливати ззовні на її стабільність. Історично категорія "конвертованість" означала свободу обміну національної валюти на золото. В такому розумінні після Другої світової війни лише США мали повну конвертованість долара. До обмеженої конвертованості провідні європейські країни перейшли лише в кінці 50-х років, а в 1991р.вже 17країн-членів МВФ із 152 (США, ФРН, Англія, Японія, Канада, Нідерланди, Австрія, Нова Зеландія, Сінгапур, Гонконг, Малайзія, арабські нафтодобувні країни) повністю відмінили обмеження, понад 60 країн в основному ліквідували обмеження в поточних операціях, а решта членів МВФ зобов'язалися просуватися до цього. Часткова оборотність передбачає збереження тих чи інших обмежень у деяких сферах зовнішньоекономічної діяльності. Обмеження можуть поширюватися також і на певні категорії власників. Здебільшого часткова конвертованість виражається в тому, що вільний обмін національної валюти дозволяється лише для здійснення поточних операцій; водночас не дозволяються угоди, пов'язані із закордонними інвестиціями. Можуть бути й інші обмеження, приміром щодо свободи міжнародного переміщення капіталів, яке й донині діє у Франції. Наявність різного роду обмежень зумовлюється насамперед економічними причинами. Ці обмеження закріплені у відповідних законодавчих актах. Часткова конвертованість, як правило, виникає при потребі запровадження конвертованості в поточних операціях і недоцільності (до досягнення певних економічних зрушень усередині країни) повної конвертованості. Вона може стосуватися обмежень, пов'язаних із забороною вітчизняним громадянам і підприємствам здійснювати інвестиції за кордоном, обмежень на вивіз валюти за кордон для цілей туризму тощо. Механізм конвертованості як складова частина економічної системи включає: ринковий курс національної валюти, що регулює і відображає попит та пропонування; відсутність валютних обмежень у поточних і фінансових операціях; право резидентів володіти й розпоряджатися іноземною валютою; право нерезидентів здійснювати операції з національною валютою; регулювання зв'язків із світовим ринком, відповідну торгову, митну, а також валютну політику (режим валютного курсу й форми його підтримання, валютний контроль); регулювання ринкових відносин і участь держави в економіці, грошово-кредитну та бюджетну політику. Отже, в економічному розумінні навіть часткова конвертованість передбачає пряме включення у світовий ринок, наявність внутрішнього ринку (товарів, послуг, капіталів, валюти), його відкритість і достатню збалансованість та відсутність обмежень у поточних операціях. Своєчасне введення часткової конвертованості було б значним кроком уперед і стимулювало б ефективність економіки. Різко контрастувала з таким підходом діяльність адміністративно-командної системи. Завдяки монополії зовнішньої торгівлі, забороні валютних операцій, одержавленню всіх сфер господарського життя в колишньому СРСР склався режим найбільш неконвертованої валюти в світі. Йому властиві були такі негативні риси, як валютна монополія, повна ізоляція сфери зовнішніх розрахунків від внутрішнього платіжного обороту, розподіл централізованих валютних ресурсів за цільовим призначенням згідно з детальними планами імпорту та зведеним валютним планом, надуманість, необґрунтованість офіційного курсу карбованця по відношенню до інших валют, що позбавляло цей курс будь-якого економічного сенсу. Цілком очевидно, що купоно-карбованець як тимчасова і нестабільна валюта 1992-1996 рр. незалежної України, що переживала важкі часи державотворення і формування власної економіки, не міг стати конвертованим. Проте він мав більше ознак валюти, ніж навіть колишній рубль. Купоно-карбованець вільно котувався на валютній біржі, зростала і зміцнювалась його товарна база. Водночас за порівняно короткий період часу стався його "обвал" тобто курс українського карбованця катастрофічно покотився вниз і вичерпав себе як претендент на конвертованість. Причини такого негативного процесу охоплюють всі сторони сучасного стану товарного виробництва в Україні. Низький рівень якості товарної продукції доповнився падінням продуктивності праці, що є основоположним чинником рівноваги валют, зростанням вартості енергоносіїв, посиленням нееквівалентного обміну на основі штучно заниженого курсу українського карбованця та ін. Це ще раз наголосило, що конвертованість означає не стільки обмінюваність купюр, скільки широкий фронт товарного обміну на фоні багатоаспектної експортно-імпортної взаємодії учасників цього обміну і їхніх валют. Тому серед причин, що зумовили спекулятивний, надлишковий (понад 5-6 разів) курс долара до українського карбованця, головною була частка продажу продукції України за кордон з урахуванням обов'язкової валютної оплати і можливою поправкою на якість. Немалої ваги у цьому набули й деструктивні дії комерційних банків на Українській міжбанківській валютній біржі, які стимулювали спекулятивне зростання курсу долара, тому що мали значні прибутки від цього, а також спекулятивні операції на чорному ринку. 2.2 Внутрішня й зовнішня конвертованість валют Розрізняється конвертованість внутрішня й зовнішня. Внутрішня конвертованість як відсутність обмежень у використанні заробленої валюти означає: вільне використання її для поточних розрахунків та довготривалих угод, надання кредитів іншим учасникам угод, що пов'язані з рухом капіталів; проведення комплексу заходів, які включали б ліквідацію системи адміністративного розподілу валюти й перехід на ринкову її купівлю-продаж; свободу переведення вкладів, капіталів та товарів у національній валюті в будь-яку вільноконвертовану валюту; припинення централізованих асигнувань валюти для імпортерів (валютні кошти вони змогли б отримати, купуючи їх за ринковим курсом); введення в народне господарство елементів іноземної конкуренції; переборення замкнутості національної економіки й наближення структури внутрішніх цін до світових показників. “ Величина співвідношення між товарами та грошима, а також між обмінюваними валютами залежить від маси грошей в обігу (Г), швидкості їх обертання (V) і маси товарів (Т), які пропонуються на продаж, помножену на їхню ціну (Ц), тобто Г V = Т * Ц. “(1+)[10.78ст.] За умови, коли кількість грошей відповідає кількості товарів, внутрішня конвертованість досягнута. Але якщо товарів на ринку обмаль, немає і внутрішньої конвертованості. Не буде її також до повної ліквідації всіляких обмежень на вільне ціноутворення, коли ціни на товари не встановлюються на рівні рівноваги попиту й пропонування. Отже, в результаті автоматичного ринкового збалансування встановлюється внутрішня конвертованість валюти. Її досягнення означало б рішучу ломку бюрократичного апарату й формування відносин ринкової економіки. Зовнішня конвертованість пов'язана з операціями, спрямованими на підтримку потоків капіталів та кредиту з допомогою вільного обертання національної валюти, й означає здатність вільно обмінювати кошти в будь-якій валюті на широкий асортимент товарів та майна. Зовнішня конвертованість означає також здатність національної грошової одиниці вільно обертатися за межами національної території і обмінюватися на інші валюти. Вона дає: а) цілковиту свободу обміну заробленої у даній країні суми грошей для розрахунків із іноземними партнерами у будь-якій іноземній валюті; б) право вільно переводити кошти у будь-якій валюті в широкий асортимент товарів і майна; в) змогу проведення операцій, що спрямовані на підтримку руху потоків капіталів і кредиту за допомогою вільного обертання національної валюти. Це і є найважливіша властивість вільноконвертованих валют. І, навпаки, неможливість здійснювати подібні операції зумовлює товарну та валютну не конвертованість. Скажімо, в колишньому СРСР до 90% товарів були неконкурентоспроможними на світовому ринку, а решта продавалися за демпінговими цінами. Звідси зрозуміло, якою далекою для нас була зовнішня конвертованість. Зауважимо, що неконвертованими інколи стають навіть конвертовані валюти. Це буває тоді, коли попит на іноземну валюту перевищує її надходження від експорту, а також резерви, кредити та прибуток капіталу з інших джерел. Щоб погасити можливі негативні наслідки, держава вимушена вводити нормативний розподіл валюти до встановлення рівноваги попиту й пропонування. розрізняють три головні причини не конвертованості: завищений валютний курс, нераціональні внутрішні ціни, товарна не конвертованість. Звичайно, керівні структури колишнього Союзу добре обізнані зі станом виробництва й фінансів, але з ідеологічних мотивів приховували його від громадськості. Злочинним був також курс на розбудову експортних добувних галузей виробництва й ігнорування виробництва товарів народного споживання. Неконвертованість рубля підсилювала нераціональна система цін, яка була абсолютно відірвана від світового ринку, та неконвертована товарна маса. Ці та інші чинники не конвертованості вимагають негайних радикальних змін у системі фінансів, господарства, політики та ідеології. Гривня здатна стати вільноконвертованою стабільно оберненою валютою за умов подолання відставання у продуктивності праці й технологічному рівні основних галузей виробництва та ін. Продуктивність праці становить основу всякої рівноваги. Якщо на світовому валютному ринку йдеться про підвищення курсу марки чи єни, то слід мати на увазі, що за стабільного співвідношення цін лише зростання виробництва внаслідок підвищення продуктивності праці є основою зміцнення цих валют. 2.3 Особливості формування конвертованості гривні Проблема конвертованості української грошової одиниці нині з теоретичних дискусій переросла у практику її впровадження. Провідними економічними аргументами тут стали: потреба контролювати всю національну територію; формувати з колишнього імперського економічного простору власний народногосподарський комплекс; забезпечити нормальний процес відтворення; здійснити віковічні прагнення народу до добробуту й процвітання; розбудувати свою власну фінансово-кредитну систему, без якої економіка не може формально функціонувати. Є й політичні причини, що вказують на грошову повноцінну одиницю як на ознаку авторитетної держави. Ще й нині діють норми візантійського права, що визначають започаткування держави не з її проголошення, а з утворення власних грошей. За умов, коли ліквідована Бреттонвудська система й скасовано статус золота як засобу міждержавного регулювання, більшість валют світу забезпечена товарами й державними цінними паперами. Тому для забезпечення стабільності української валюти найважливішим е виробництво високоякісних і конкурентоспроможних товарів особистого й виробничого призначення. “ Особливістю формування конвертованості гривні є насамперед той факт, що в усіх нинішніх країнах відновлення конвертованості пов'язане з тими чи іншими причинами, що позбавили національну валюту властивостей оберненості. ” (1+)[7,89ст.] Оскільки в Україні взагалі не було власної грошової одиниці, то потрібно спочатку побудувати абсолютно новий власний український валютно-економічний механізм, який не має нічого спільного з минулою системою унітарної радянської держави. Другою особливістю е той факт, що економіка України лише розпочала відхід від командно-адміністративної системи, проте ще не стала вільноринковою і демократичною. Третьою особливістю є проблема залежності України від енергоносіїв та економічних і політичних чинників Росії. Фактично всі негаразди економічної ситуації звідти нині вільно переливаються в Україну із значно більшим руйнівним коефіцієнтом, ніж це спостерігається в Росії. Безпосередній процес становлення української валюти випливає з потреби впровадження гривні як складової частини міжнародної валютної системи, як системи валютного регулювання, контролю й підтримки резидентів на стадії, коли ще немає належної довіри до валютної стратегії держави. Щоб конвертованість дала позитивні наслідки, потрібно мати чотири найважливіші передумови: а) реальний валютний курс; б) достатній рівень міжнародних ліквідних засобів; в) здорову макроекономічну політику, що забезпечує ліквідацію грошових надлишків; г) економічну систему, яка б створила підприємцям можливість вільно реагувати на цінові зміни та усувати диспропорції. Провідними складовими елементами проблеми впровадження конвертованої гривні є масштаб зміни курсу по відношенню до іноземних валют, зміни масштабу цін і вартостей, вибір економічних показників і забезпечення внутрішньої конвертованості. Скажімо, щоб курс гривні був реальним, необхідно встановити його на основі паритету купівельної здатності валют, який визначається комплексом таких факторів, як попит і пропонування даної валюти на ринку, співвідношення національних рівнів цін тощо. Реальність курсу гривні забезпечить достовірність вартісних вимірів і правильність вибору того чи іншого напрямку в розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Насамперед у забезпечення конкурентоспроможності національного виробництва. Приміром, реальний курс вартості українського продовольчого кошика середнього громадянина зіставляється з таким же набором кошика іншої країни. Лише на основі цього співвідношення можна встановити реальний курс і підняти заробітну плату до світового рівня. Проблему забезпечення достатнього рівня міжнародних ліквідних засобів потрібно вирішити шляхом створення наявних запасів валютних резервів та ліквідації від'ємного сальдо платіжного балансу. Нестачу міжнародних ліквідних засобів можна вирішити шляхом створення стабілізаційного фонду з коштів, що їх кредитують міжнародні фінансові заклади, укладення міжнародного платіжного союзу країн СНД тощо. Щоб не допустити негативного впливу короткотермінових коливань платіжного балансу в країні, потрібно мати резерви не менше, ніж тримісячного імпорту. Проте плаваючий курс валюти може зробити достатнім навіть менший валютний резерв. Найефективнішим засобом регулювання економіки є фінансово-кредитна система з національною валютою в основі формування стабільних і вільноконвертованих національних валют. Звичайно, це - тривалий процес, який переплітається з проблемами підвищення економічної ефективності виробництва, переборення інфляції й стабілізації внутрішнього ринку. Тому друкування українських грошей - не політична гра, а шлях перебудови вкрай неефективної економіки. Будь-яка країна, що має власну валюту, має більше простору для вдосконалення своїх продуктивних сил, ефективніше регулює свою економіку і є розвинутішою , незважаючи навіть на те, що не має багатих природних ресурсів та володіє малою територією (наприклад, Японія, Сінгапур). Упровадження українських грошей вимагає докорінної перебудови засад емісії, взаємозв'язків готівкового й безготівкового обігу, забезпечення купівельної спроможності національної валюти та визначення її курсу. Співвідношення українських грошей та інших національних валют визначиться ринком у процесі вільного плавання курсів та конкуренції. Україні потрібна така система економічних відносин, за якої підприємства постійно прагнутимуть більше заробляти українських грошей, тому що вони матимуть вище забезпечення товарною масою, ніж інші валюти. Звичайно, Україні насамперед слід розпочати диверсифікацію виробництва. Нав'язана їй спеціалізація й кооперація в масштабах Союзу розірвала виробничі й технологічні взаємозв'язки всередині країни, нав'язала численні неефективні поставки сировини, напівфабрикатів й комплектуючих деталей, абсолютну більшість яких здатні виробляти підприємства України. Диверсифікація може різко збільшити виробництво засобів виробництва та товарів народного споживання, акумулювати валютні надходження та встановити взаємовигідні зовнішньоекономічні зв'язки. В таких умовах удосконалення виробництва й підвищення якості продукції за одночасного зниження затрат на її виготовлення порівняно з іншими країнами дасть можливість розраховувати на виробництво товарів, які або не виготовляються в світі, або ж їх випускається мало. Зовнішні їхні покупці для забезпечення угод будуть купувати українські гроші для розширення своїх зв'язків з Україною. Розвиватиметься і кредит грошових коштів та інші угоди, що приведуть до вільного обертання українських грошей на внутрішньому та зовнішньому ринках. Тобто через конвертованість товарів буде досягнута і конвертованість української валюти. Безпідставними є домисли про дороговизну друкування національних валют із світового досвіду відомо, що невигідно друкувати самим власні гроші лише тим країнам, в яких чисельність населення становить менше 4 млн. чоловік. Водночас збитково не друкувати власні гроші тим країнам, чисельність населення в яких становить понад 7 млн. чоловік. Лише через відсутність власної грошово-банківської системи Україна щорічно втрачала понад 20 млрд. крб., а відсутність дійової митниці додає ще 11 млрд. крб. Багато інших джерел безкоштовного відпливу національного капіталу можна назвати через те, що не існувало власної банківсько-грошової системи. Отже, Україна - надто велика держава і їй вигідно самій друкувати власні гроші та формувати національну базу друкування цінних паперів. Не обов'язкове нині також золоте забезпечення української грошової одиниці. Конференція країн - членів МВФ відмінила статус золота як засобу міждержавного валютного регулювання. З 1976 р. золото залишилося лише як резерв кредитних ресурсів банків для погашення міждержавних зобов'язань; воно виступає як страховий фонд при проведенні дефляційних заходів і резерв ліквідних грошових ресурсів для часткового забезпечення грошової одиниці. Тому більшість валют світу забезпечені державними паперами (облігаціями, векселями тощо). Головним стабілізатором української гривні стане жива праця її громадян. Економісти підрахували, що під сукупну живу працю Україні необхідно мати 25 млрд. гривень. Такої ж величини повинна бути й товарна маса. А резерви для її виробництва - колосальні. Поки що лише 22% економічного потенціалу працює на людину. За ефективного проведення конверсії та модернізації виробництва стабільність грошового обігу можна гарантувати абсолютно. Отже, незалежна Україна має достатні передумови для формування гарантованої оберненості своєї грошової одиниці, яка буде спиратися на вигідне використання міжнародного поділу праці, на формування таких виробничих відносин, які вигідно використають національні риси українців - бережливість, працьовитість тощо. А це дасть змогу досягти й достатньо забезпеченого рівня життя, бо всі надбання народу залишаться на національній території, стануть основою піднесення рівня життя нинішніх та прийдешніх поколінь. Висновок: отже конвертованість з економічної точки зору означає свободу будь-якого підприємства чи особи брати участь у зовнішньоекономічній діяльності, право вільно купувати, продавати або обмінювати національну валюту на іноземну за існуючими курсами без будь-яких обмежень чи прямого втручання держави. Список використаної літератури 1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси . – К.:Знання-Прес, 2002. 2. Кіреєв А.Міжнародна економіка . Посібник ч. I М., 1998. 3. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б., Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник – К., 2001. 4. Кіреєв А.П.Міжнародна економіка : В 2ч.- Ч.2: Міжнародна макроекономіка: відкриття економіки і макроекономічного програмування. – М.: міжнародні відношення, 1999. 5. Кузякін А.П., Семічев М.А. Міжнародна економіка: ТК Велбі, Проспект, 2003. 6. Семенов Г.А., Панкова М.О., Семенов А.Г. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми. - К.:Центр навчальної літератури, 2006. – С.34 – 60. 7. Міжнародна економіка / Румянцев А.П., Климко Г.Н., Рокоча В.В. та ін. За ред. Румянцева А.П. – К.: Знання-Прес, 2003. 8. Міжнародна економіка. /За ред. Ю. Г. Козака. Київ 2002. 9. Міжнародна економіка /Под. ред. Булатова А.С. – М.: 2001 – 734с. 10. Новицькій В.Є. Міжнародні економічні відносини. – К.:КНЕУ, 2003. 11. Рокоча В.В., Міжнародна економіка. У 2кн. – Кн.1: Міжнародна торгівля: теорія та політика – К.: Таксон,2000 12. Філіпенко А. С. Світова економіка – К., 2000.- C.28 – 66.

Похожие записи