.

Облігації (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
0 9380
Скачать документ

Курсова робота

Облігації

Зміст

1. Визначення і види облігацій

2. Облігації підприємств

3. Державні облігації та інші державні цінні папери

4. Державні облігації України

5. Інновації на ринку фінансових інструментів

Список використаної літератури

Визначення і види облігацій

Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного папера в передбачений у ньому термін з виплатою
фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Дата,
яка встановлена умовами випуску як дата відшкодування вартості
облігації, називається датою погашення, а вартість, за якою погашається
облігація, — вартістю погашення. Як правило, вартість погашення дорівнює
номінальній вартості облігації. Хоча, наприклад, для індексованих
облігацій вартість погашення обчислюється з допомогою індексу,
визначеного в умовах випуску. Законом України “Про цінні папери і
фондову біржу” встановлюється мінімальна номінальна вартість облігації.
Номінал будь-якої випущеної облігації має бути рівним або кратним
установленій мінімальній вартості.

Облігація є одним з найпоширеніших інструментів боргу. Емітентами
облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених
законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки
підприємства різних форм власності, а й об’єднання підприємств,
акціонерні та інші товариства. Облігації підприємств, або корпоративні
облігації, є одним із способів формування позикового капіталу, основою
якого є коротко-, довгострокові кредити та боргові цінні папери.

Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для
залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або
внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих
позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до
республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.

Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У
держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість
розрахуватись за борговими зобов’язаннями за рахунок випуску нових
боргових зобов’язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень
доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за
корпоративними облігаціями.

Для створення ринку довгострокового позикового капіталу необхідно
утримувати темпи інфляції на стабільному та невисокому рівні (менш як
10%). У країнах, де темпи інфляції перевищують 20% на рік, дуже важко
створити ринок довгострокового позикового капіталу, в тому числі ринок
облігацій.

Існує два основних типи облігацій: процентні та безпроцентні, або
дисконтні. За процентними облігаціями періодично через певний термін має
сплачуватись визначений в умовах випуску процент, який називають
купонним. Якщо процентна облігація запропонована для відкритого продажу
з подальшим вільним обігом, вона повинна мати купонний лист на виплату
процентів. Купони на виплату процентів на дату чергового платежу
відрізаються і пред’являються для оплати.

Частіше за такими облігаціями сплачується фіксований процент, який
визначається емітентом в умовах емісії, хоча може сплачуватись і змінний
процент, який підлягає зміні через визначені інтервали часу.

За безпроцентними облігаціями, або облігаціями “з нульовим купоном”,
процентні виплати не здійснюються, проте такі облігації продаються за
ціною, меншою від ціни погашення. В такому разі кажуть, що облігація
продається зі знижкою, або дисконтом.

Існують так звані цільові облігації. За ними, як і за безпроцентними, не
здійснюються процентні виплати, але при закінченні терміну обігу
надаються визначені в умовах емісії товари чи послуги.

Іноді емітуються облігації, за якими емітент не бере на себе зобов’язань
про їх остаточне погашення. Такі облігації називають вічними.

Абсолютна величина доходу за процентною облігацією дорівнює сумі
отриманих процентних виплат та різниці цін купівлі та продажу цієї
облігації, за безпроцентною облігацією — це додатна різниця цін купівлі
та продажу цієї облігації.

Облігації, як і інші цінні папери, випускаються іменні та на
пред’явника. Облігації підприємств можуть бути як іменними, так і на
пред’явника, а облігації внутрішніх республіканських та місцевих позик
випускаються тільки на пред’явника.

Облігації можуть перебувати у вільному обігу на ринку або мати обмежене
коло обігу залежно від умов випуску.

4.2. Облігації підприємств

Емітентом облігацій можуть бути не тільки промислові, транспортні чи
інші корпорації, а й різні кредитно-фінансові установи, в тому числі
банки. Корпоративні облігації є фінансовим інструментом, як правило, з
фіксованим доходом. Для власника корпоративних облігацій останні є
інвестиціями під фіксований процент. При падінні процентних ставок на
ринку ціна на такі облігації зростає, а при зростанні таких ставок —
спадає.

Облігації забезпечують залучення коштів на певний термін під фіксований
процент і є досить привабливим фінансовим інструментом. Проте
скористатись цим інструментом можуть лише порівняно великі та фінансове
стійкі корпорації, які мають досить високий кредитний рейтинг і відомі
на ринках, де вони мають намір розмістити свої облігації.

Для того щоб корпорація могла успішно розмістити свої облігації серед
інвесторів, процентні ставки на ринку мають бути достатньою мірою
передбачувані та не мати високих темпів зростання.

Корпоративні облігації є інструментом довгострокового фінансування для
підприємств-емітентів. Терміни погашення перебувають у межах від
трьох—п’яти до десятків років. Підприємство не може випускати облігації
для покриття збитків, пов’язаних з його господарською діяльністю.

Облігації українських підприємств становлять незначну частку від
загального обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу на фондовому
ринку України. Серед основних причин такого становища — низька
кредитоспроможність багатьох українських підприємств і, як наслідок,
відсутність попиту на корпоративні облігації.

Акціонерні товариства в Україні є найбільш надійними емітентами
корпоративних облігацій, оскільки лише для них встановлено обмеження на
розмір емісії облігацій, а отже, і на розмір боргового капіталу. Для
підприємства, що формує свій борговий капітал за рахунок кредитів,
структуру капіталу (співвідношення боргового капіталу до власного)
контролює банк. У разі, коли борговий капітал становить значну величину,
підприємству не буде надано кредит. Якщо борговий капітал формується за
рахунок облігацій, рівень боргового капіталу контролюється лише в
акціонерних товариствах. Останні можуть випускати облігації на суму, що
не перевищує 25% розміру статутного фонду.

За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що
залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов’язкових
платежів. Забезпечуються корпоративні облігації в більшості випадків
майном та доходами корпорації-емітента. Тобто гарантією повернення
коштів для інвестора, що придбав корпоративні облігації, є рухоме,
нерухоме майно або цінні папери, якими володіє компанія-емітент.

У разі невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов’язань
щодо виплати доходу по облігаціях чи їх погашення стягнення відповідних
сум з емітента провадиться в примусовому порядку судом або арбітражним
судом.

Розглянемо основні види облігацій, які емітуються корпораціями на
розвинених фінансових ринках.

1. Залежно від рівня і характеру забезпечення облігації поділяють на
забезпечені та незабезпечені.

Забезпечені облігації характеризуються тим, що зобов’язання
корпорації-емітента щодо виплати процентів та основної суми боргу за
ними підкріплюється відповідним обсягом матеріальних активів або цінними
паперами.

При емісії заставних облігацій корпорація-емітент оформляє заставну на
активи, визначені корпорацією як забезпечення. Іпотечні облігації
забезпечуються нерухомістю і є одним із видів заставних облігацій.
Емітентом таких облігацій є банки, що надають довгострокові кредити під
заставу нерухомості. Банки випускають їх для рефінансування
довгострокових кредитів, виданих під заставу нерухомості. Загальний
обсяг емісії іпотечних облігацій разом з процентними виплатами
відповідає вартості заставленої нерухомості. В облігаціях під обладнання
забезпеченням є не нерухоме майно, а більш ліквідні активи, частіше за
все обладнання.

Облігації з додатковим забезпеченням дають додаткові гарантії
інвесторам, але не за рахунок активів компанії-емітента, а за рахунок
активів іншої фірми. Емісія таких облігацій може здійснюватись
компанією, яка використовує лізингове обладнання. Додатковим гарантом
випуску в цьому випадку стає фірма, що надає лізинг. Гарантовані
облігації — це облігації, виконання зобов’язань за якими гарантується не
компанією-емітентом, а іншими компаніями.

Так звані спільні облігації гарантуються двома і більше компаніями.
Спільне забезпечення позики і випуск спільних облігацій мають місце,
коли кілька підприємств здійснюють спільний проект і через випуск
облігацій фінансують його.

Незабезпеченими називають облігації, не підкріплені відповідною
заставою, їх випускають корпорації, кредитоспроможність яких не викликає
сумніву, або фірми, активи яких настільки малі, що не можуть слугувати
заставою позики.

Незабезпечені короткострокові боргові зобов’язання корпорацій та
фінансово-кредитних установ називають комерційними цінними паперами, їх
емітентами є промислові корпорації, іпотечні банки, ощадно-кредитні
асоціації тощо. Термін обігу таких боргових зобов’язань найчастіше
становить 30-45 днів, а максимальний строк не перевищує 9 міс.
Комерційні цінні папери є одним із ефективних способів залучення
грошових коштів на короткий строк.

2. Облігації можуть розрізнятися не тільки рівнем забезпеченості, а й
умовами погашення. Існують, наприклад, облігації з правом дострокового
викупу або серійні облігації, що випускаються серіями з різними
термінами погашення.

3. Існують також конвертовані та обмінювані облігації. Конвертовані — це
облігації, які можуть за бажанням власника бути обміняні на певну
кількість акцій того самого емітента. В інформації про емісію
конвертованих облігацій в обов’язковому порядку обумовлюються пропорції
обміну (коефіцієнт конвертації), терміни конвертації, порядок та розмір
виплат.

Коефіцієнт конвертації показує кількість акцій, на яку може бути
обміняна конвертована облігація. Конвертаційна ціна облігації дорівнює
поточній ринковій вартості однієї звичайної акції компанії, помноженій
на кількість акцій, в які буде конвертована ця облігація. Для більшості
конвертованих облігацій ціна конвертації збільшується через певні
інтервали.

Конвертовані облігації мають, як правило, меншу дохідність, ніж звичайні
облігації або привілейовані акції. В момент випуску вони мають вищу
ціну, ніж їх конвертаційна ціна. Різниця між цими цінами — конвертаційна
премія — становить 10—20%. Викуп конвертованих облігацій призводить до
зниження вартості звичайних акцій компанії і “розбавлення” прав
акціонерів, тому в проспекті емісії конвертованих облігацій для “старих”
акціонерів слід передбачити певні пільги щодо придбання таких облігацій
або нових акцій. Ринкова вартість конвертованих облігацій, як правило,
вища за їх конвертаційну вартість. Термін обігу таких облігацій
становить від десяти до двадцяти років.

Обмінювані облігації схожі на конвертовані, але вони обмінюються на
акції іншої компанії, якими володіє компанія — емітент обмінюваних
облігацій.

Державні облігації та інші державні цінні папери

Завданням ринку державних цінних паперів є оптимальне забезпечення
потреб державного бюджету. Державні облігації, казначейські
зобов’язання, казначейські векселі та ноти, інші державні боргові
зобов’язання емітуються центральними урядами та місцевими органами влади
з метою мобілізації грошових ресурсів для:

• фінансування бюджетного дефіциту;

• погашення розміщених раніше позик;

• фінансування цільових програм;

• згладжування нерівномірності надходження податкових платежів;

• забезпечення касового виконання державного бюджету тощо.

Кошти, отримані від продажу боргових зобов’язань, емітованих центральним
урядом, надходять до державного бюджету. Кошти від реалізації облігацій,
випущених місцевими органами влади, надходять до місцевих бюджетів.

Державні цінні папери є важливим джерелом неінфляційного покриття
дефіциту бюджету. (Покриття дефіциту бюджету через емісію грошей
призводить до надходження в обіг незабезпечених реальними активами
платіжних засобів, а отже, до інфляції.) Вважається, що випуск державних
цінних паперів є одним з ефективних методів фінансування бюджетного
дефіциту.

Державні цінні папери випускають не тільки для покриття дефіциту
бюджету, а й для погашення емітованих раніше державних боргових
зобов’язань. З допомогою нових випусків державних цінних паперів
здійснюються виплата доходу та погашення боргових зобов’язань попередніх
випусків.

Випуск короткострокових державних боргових зобов’язань може також бути
використаний для згладжування нерівномірностей у надходженні податкових
платежів, що є однією з причин касової незбалансованості бюджету.
Подальше надходження коштів від сплати податків використовується згодом
для погашення таких зобов’язань. Іноді механізм погашення державних
боргових зобов’язань за рахунок коштів, отриманих від сплати податків,
називають попередньою сплатою податків. У деяких країнах випускаються
зобов’язання, що мають назву податково-депозитних сертифікатів. Останні
за бажанням власника можуть бути через певний термін погашені або
використані при сплаті податків.

Основними джерелами погашення державних позик є:

• доходи від вкладення залучених за допомогою державних позик коштів у
інвестиційні проекти в різні галузі економіки;

• додаткові надходження від сплати податків;

• кошти, отримані від зменшення видатків;

• емісія грошей;

• кошти, залучені від випуску нових держаних зобов’язань.

При первинному розміщенні державних цінних паперів головну роль
відіграють центральні банки, міністерства фінансів або спеціальні
підрозділи за управління державним боргом. Часто первинне розміщення
державних цінних паперів проводиться серед комерційних банків.
Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі
серед широкого кола юридичних та фізичних осіб. Переважна більшість
власників державних цінних паперів — комерційні банки, страхові та
інвестиційні компанії, пенсійні фонди, фізичні особи, місцеві органи
влади, іноземні й міжнародні учасники ринку та ін.

Державні цінні папери поділяють на дві основні категорії: ринкові та
неринкові. Ринкові цінні папери можуть перебувати у вільному обігу на
фінансовому ринку. Неринкові цінні папери не підлягають вільному обігу,
тобто не можуть бути передані або продані іншій особі. В умовах випуску
таких паперів часто передбачається можливість дострокового погашення,
при якому власнику цінного папера будуть сплачені понижені проценти.
Неринкові цінні папери розміщуються тільки серед фізичних осіб.

Прикладом неринкового цінного папера є ощадна облігація США. Вона
належить до безпроцентних облігацій і продається з дисконтом. Термін її
погашення — 10 років, хоча вона може бути погашена в будь-який момент,
але не раніше ніж через 6 міс. після її придбання інвестором.

До ринкових цінних паперів у США відносять коротко-, середньо-строкові
векселі та облігації. Принципова відмінність між цими видами державних
цінних паперів полягає в термінах їх погашення. Термін обігу
короткострокового векселя — до одного року (найчастіше З, 6, 12 міс.).
Середньострокові векселі перебувають в обігу на ринку від 1 до 10 років.
Облігації мають термін погашення не менш як 10 років. Емітує ці цінні
папери і здійснює їх первинне розміщення на аукціонах казначейство.

Короткострокові векселі є безпроцентними борговими цінними паперами, що
продаються з дисконтом. За середньостроковими векселями та облігаціями
їх власникам раз на півроку сплачуються проценти.

Короткострокові державні цінні папери в США, Великій Британії та інших
розвинених країнах світу вважаються практично безризиковими і
високоліквідними фінансовими інструментами. Рівень дохідності за ними є
основою для формування ринкових процентних ставок.

Залежно від того, хто є емітентом державних цінних паперів — центральний
уряд чи місцеві органи влади, цінні папери можна віднести до категорії
загальнодержавних чи муніципальних.

Центральний уряд емітує облігації зовнішньої та внутрішньої позики,
ощадні облігації, казначейські зобов’язання, казначейські векселі та
ноти. Місцевими органами влади емітуються муніципальні облігації з
різними термінами обігу — від кількох місяців до десятків років. У
багатьох випадках дохід за такими облігаціями не оподатковується, що
робить їх досить привабливими для населення.

Середньо- та довгострокові муніципальні облігації забезпечують
фінансування проектів, пов’язаних з будівництвом житла, об’єктів
соціально-культурної сфери, доріг. Короткострокові муніципальні
облігації іноді називають комерційними паперами, які не оподатковуються.
Забезпеченням муніципальних облігацій є місцеві податки та доходи від
реалізації проектів. Муніципальні облігації вважаються більш ризиковими,
ніж цінні папери, випущені центральними органами влади. Вони мають
відповідні рейтинги, які визначаються провідними рейтинговими
агентствами.

Державні облігації України

В Україні перебувають в обігу облігації внутрішньої та зовнішньої
державних позик, муніципальні, республіканські облігації.

1. Облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Випуск облігацій
внутрішньої державної позики здійснює Міністерство фінансів, яке
одночасно виступає гарантом їх своєчасного погашення. Генеральним
агентом уряду з розміщення ОВДП виступає Національний банк України.
Облігації існують у вигляді електронних записів на відповідних
електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Кожний
випуск облігацій оформляється глобальним сертифікатом, який зберігається
в Національному банку. Первинне розміщення облігацій відбувається на
аукціонах, що проводяться через комп’ютерну систему. В аукціонах беруть
участь Національний банк та комерційні банки, які виступають від свого
імені або за дорученням клієнтів, у тому числі нерезидентів.

Розміщення державних облігацій здійснюється на добровільних засадах
серед юридичних осіб. Випуск державних облігацій вважається таким, що
відбувся, якщо у період розміщення продано не менш як 20% кількості
облігацій, передбаченої до випуску. Національний банк має право
здійснювати додаткове розміщення державних облігацій, не реалізованих у
встановлений період розміщення.

Перший випуск облігацій внутрішньої державної позики відбувся в 1995 р.
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій
внутрішньої державної позики 1995 року” від 23 серпня 1994 р. № 586.
Основні умови випуску та порядок розміщення облігацій внутрішньої
державної позики 1995 р. передбачали випуск облігацій на пред’явника
загальним обсягом емісії один трильйон карбованців. Номінальна вартість
однієї облігації — 100 млн крб., термін обігу — один рік, щоквартальна
виплата доходу — з розрахунку 140% річних, погашення і виплата доходу —
в безготівковій формі.

Перший аукціон з розміщення ОВДП, в якому взяли участь 11 комерційних
банків, відбувся 10 березня 1995 p., другий і третій — відповідно 11 і
18 квітня. На цих аукціонах було розміщено облігацій на загальну суму
емісії 1 трлн крб. і залучено коштів до бюджету на суму 1187,2 млрд крб.

Другий випуск державних облігацій було здійснено також у 1995 р. згідно
з постановою Кабінету Міністрів України № 408 “Про другий випуск
облігацій внутрішньої державної позики 1995 року”. Загальний обсяг
емісії становив 25 трлн крб., терміни погашення облігацій — 90, 180 та
270 днів. Дохід встановлювався на рівні 90% річних. Постановою Кабінету
міністрів України “Про третій випуск облігацій внутрішньої державної
позики 1995 року” від 11 грудня 1995 р. № 994 передбачався випуск ОВДП
загальним обсягом емісії 5 трлн крб. з розрахунку 90% річних з термінами
погашення 91, 182 та 273 дні. Всього у 1995 р. було проведено 28
аукціонів, від яких у бюджет надійшло ЗО 416 млрд крб. На аукціонах
переважно розміщувались ОВДП з терміном погашення 91 день не тільки як
найбільш привабливі для інвесторів, а і як найбільш придатні для виплати
доходу та погашення облігацій попередніх випусків.

На початку 1996 р. зобов’язання держави за ОВДП становили близько 25,3
трлн крб., або 253 млн грн. Законом України “Про Державний бюджет на
1996 рік” джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України
визначались внутрішні державні позики в розмірі 150 млрд крб. При цьому
передбачався перехід від процентних облігацій до дисконтних
(безпроцентних). Терміни погашення державних облігацій — 28, 63, 91,
182, 273 дні та один рік з виплатою доходу з розрахунку 90% річних. За
облігаціями з терміном погашення 182, 273 та один рік виплата доходу
здійснювалась щокварталу, за облігаціями з терміном погашення 28, 63 та
91 день — під час погашення. Номінальна вартість облігацій становила 10
та 100 млн крб. Погашення та виплата доходу здійснювались у
безготівковій формі.

29 квітня 1996 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 469 “Про
випуск безпроцентних (дисконтних) облігацій внутрішньої державної позики
1996 року”, згідно з якою державні облігації розміщувались серед
фізичних та юридичних осіб на добровільних засадах за ціною, нижчою від
їх номінальної вартості (номінальна вартість однієї облігації становила
10 млн крб.) Ці облігації, як і попередні, також випускались у вигляді
записів на відповідних рахунках у системі електронного обігу цінних
паперів.

Для того щоб зробити ринок державних облігацій більш привабливим не
тільки для комерційних банків, а й для інших інвесторів, у 1996 р.
Головна державна податкова інспекція України направила лист “Про
оподаткування прибутку від здійснення операцій з облігаціями внутрішніх
державних і місцевих позик”, відповідно до якого об’єктом оподаткування
не вважались проценти, нараховані на облігації державних і місцевих
позик. При цьому оподаткування прибутку резидентів та нерезидентів від
здійснення операцій з державними облігаціями проводилось однаково. Проте
ставка оподаткування прибутку для нерезидентів, що не здійснюють
підприємницької діяльності в Україні, встановлювалась на рівні 15%, у
зв’язку з чим ринок державних облігацій ставав значно привабливішим для
нерезидентів, ніж для резидентів України.

В умовах високих рівнів інфляції та зниження реальної дохідності ОВДП
комерційні банки поступово почали переказувати свої кошти з ринку
державних облігацій на інші, більш прибуткові ринки. На активізацію
діяльності комерційних банків на ринку ОВДП 28 травня 1996 р. була
спрямована постанова Правління НБУ № 125 “Про тимчасовий порядок
формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних
осіб”, яка зобов’язувала комерційні банки створювати фонди страхування
вкладів фізичних осіб за рахунок придбання останніми державних цінних
паперів та передачі їх на зберігання до НБУ. При відмові комерційного
банку передати на зберігання до НБУ державні цінні папери або при
порушенні умов договору НБУ мав право застосувати до банку відповідні
санкції.

З метою підвищення зацікавленості комерційних банків у придбанні
облігацій внутрішньої державної позики та поліпшення їх ліквідності
постановою НБУ “Про тимчасовий порядок формування комерційними банками
фонду страхування вкладів фізичних осіб” № 228 від 30 серпня 1996 р.
встановлювався коефіцієнт ризику “О” для вкладень у державні боргові
зобов’язання.

Для спрощення процедури погашення облігацій з боку Міністерства фінансів
України й одночасної купівлі облігацій з боку комерційних банків грошові
розрахунки між учасниками аукціонів з первинного розміщення ОВДП у 1997
р. почали проводитись на кліринговій основі. Кліринг здійснювався з
урахуванням взаємних грошових зобов’язань між учасниками торгів за
придбані облігації з одного боку та Міністерства фінансів при сплаті
доходу або погашенні облігацій — з другого, за умови, що терміни
проведення платежів збігаються.

Кошти від випуску ОВДП у 1996 р. покрили дефіцит Державного бюджету в
розмірі 1569 млн грн. Протягом року було проведено 283 аукціони з
розміщення ОВДП. Всього в 1996 р. було розміщено облігацій внутрішньої
державної позики на суму 3,3 млрд грн., що в 12,6 раза більше, ніж у
1995 р.

Сума заборгованості уряду за державними цінними паперами, включаючи
проценти за ними, на початок 1997 р. становила 2342 млн грн.

Випуск державних облігацій у 1997 р. регламентувався постановою Кабінету
Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої державної позики
1997 року” від 4 січня 1997 р. № 2. Це були дисконтні облігації
номінальною вартістю 100 грн. і термінами погашення 28, 63, 91, 182, 273
дні та один рік.

Частка дефіциту бюджету, що покривалась за рахунок ОВДП, зросла в 1997
р. до 60%. (У 1995 р. вона становила 6%, у 1996 р. — 35%.) В умовах
недостатності інших джерел фінансування облігації внутрішньої державної
позики стали основним джерелом фінансування дефіциту бюджету. Для того
щоб досягти необхідних рівнів залучення коштів до бюджету, дохідність
облігацій підвищувалась, що не могло не призвести до негативних
наслідків.

З липня 1997 р. прибуток від проведення операцій з ОВДП на вторинному
ринку почав оподатковуватись на загальних підставах за ставкою 30%. Це
поставило в неоднакові умови резидентів та нерезидентів, які здійснювали
операції з купівлі-продажу ОВДП. Частка нерезидентів на ринку ОВДП
досягла в 1997 р. 60%. Ринок ОВДП став значною мірою контролюватись
нерезидентами, що загрожувало економічній безпеці держави. Капітал
нерезидентів, досить рухливий і чутливий до змін на різних сегментах
фінансового ринку, був спроможний у будь-який час переміститися на
валютний ринок і репатріюватися за кордон.

Основною проблемою на ринку ОВДП на початку 1998 р. стала необхідність
погашення випущених раніше ОВДП, загальна сума заборгованості за якими
досягла 13,2 млрд грн. При цьому поточну заборгованість у розмірі 8,8
млрд грн потрібно було погасити протягом 1998 р. Не маючи коштів для
погашення заборгованості, Міністерство фінансів та Національний банк
України у вересні 1998 р. оголосили про реструктуризацію внутрішнього
боргу через конверсію середньострокових ОВДП у довгострокові (КОВДП) з
терміном погашення через два роки для нерезидентів та через 3,5 року для
резидентів. Проведена конверсія дала змогу суттєво скоротити виплати за
ОВДП, але не вирішила всіх проблем, пов’язаних з обслуговуванням
внутрішнього боргу.

У 1999 р. Національний банк почав випускати Депозитні сертифікати
Національного банку України. Метою їх випуску було уведення інструменту,
що мав замінити ОВДП, довіру до яких було підірвано, а також
використання нового способу регулювання кількості грошей в обігу.

З початку року уряд не розміщував ОВДП, водночас обсяг виплат за
облігаціями внутрішньої позики становив 155 млн грн. Загалом протягом
1999р. Мінфін реалізував облігацій внутрішньої державної позики
загальною номінальною вартістю 4685 млн грн. на суму 3842 млн грн. За
підсумками 1999р. за рахунок ринку ОВДП бюджет було профінансовано на
807 млн грн.

На початку 2000 р. збільшився внутрішній державний борг за ОВДП, емісію
яких було спрямовано на погашення внутрішніх та зовнішніх зобов’язань
попередніх років без погашення вже накопичених боргів за державними
цінними паперами, зокрема перед основним внутрішнім кредитором
Міністерства фінансів — Національним банком України.

У вересні 2000 р. Національний банк та Міністерство фінансів України
уклали угоду про реструктуризацію облігацій внутрішньої державної позики
із портфеля НБУ на термін до 2010 р. Реструктуризацію було проведено
шляхом заміни ОВДП та КОВДП на нові процентні облігації внутрішньої
державної позики. У жовтні 2000 р. Мінфін та Національний банк закінчили
процедуру реструктуризації ОВДП.

У результаті реструктуризації були знищені всі облігації внутрішньої
державної позики та конверсійні облігації внутрішньої державної позики,
які належали НБУ та загальний обсяг виплат за якими дорівнював 11 млрд
грн., а виплати закінчувались у 2004 р.

Натомість НБУ отримав нові процентні облігації внутрішньої державної
позики (ПОВДП) номінальною вартістю 9,56 млрд грн. Мінфін почав погашати
ПОВДП з 1 січня 2002 р. з поступовим погашенням їх рівними частинами до
1 січня 2010 р. З 25 січня 2001 р. Мінфін зобов’язався щомісячно
виплачувати за новими облігаціями дохід у розмірі, який буде дорівнювати
рівню інфляції плюс три процентні пункти.

Розміщення нових облігацій внутрішньої державної позики в 2001 р. не
проводилося. Продавалися раніше випущені облігації та облігації, які
знаходились у портфелі Національного банку.

У цілому протягом 2000 та 2001 pp. у результаті продажу державних цінних
паперів внутрішнього боргу до бюджету було залучено коштів на суму
відповідно 1,9 млрд та 1,2 млрд грн.

Історія розвитку ринку ОВДП свідчить про те, що випуск державних
боргових зобов’язань лише тоді може бути ефективним механізмом
фінансування бюджетного дефіциту, коли він супроводжується позитивними
зрушеннями в економіці, а кошти, залучені до бюджету, використовуються
ефективно.

2. Облігації внутрішньої державної ощадної позики. Відповідно до
постанови Кабінету Міністрів України “Про випуск облігацій внутрішньої
державної ощадної позики” від 5 лютого 1997 р. № 138 облігації
внутрішньої державної ощадної позики мають випускатись з терміном
погашення 6 міс., один та два роки і розміщуватись на добровільних
засадах серед фізичних і юридичних осіб як резидентів, так і
нерезидентів. Для придбання облігацій інвестори можуть використовувати
як готівкові кошти, так і кошти, розміщені на рахунках в банку.

Уповноважені банки отримують облігації відповідно до укладених з
Міністерством фінансів угод і оприбутковують їх у депозит Мінфіну.
Установи уповноважених банків продають облігації за такими цінами:

• викуплені у Мінфіну чи придбані на вторинному ринку за курсовою
вартістю, що встановлюється банком самостійно;

• облігації, що перебувають у депозиті Мінфіну, в перший день купонного
періоду продаються за номінальною вартістю, в інші дні — за курсовою
вартістю, яка щомісяця встановлюється окремими постановами Кабінету
Міністрів України за поданням Мінфіну на основі фактичних та прогнозних
індексів споживчих цін; в останні три банківські дні купонного періоду
продаж не здійснюється.

Виплата процентного доходу чи погашення облігацій провадяться виключно в
установах уповноважених банків, які здійснили їх перший продаж.

У червні 1997 р. з’явились перші облігації внутрішньої державної ощадної
позики з номінальною вартістю 50 грн. у паперовій формі. Вони були
насамперед призначені для залучення коштів фізичних осіб для потреб
бюджету, проте попитом у останніх не користувались.

3. Облігації державної зовнішньої позики (ОДЗП). Облігації зовнішніх
державних позик України — це цінні папери, що розміщуються на
міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов’язання
України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з
виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Вони можуть
деномінуватися у конвертованій іноземній валюті, випускатися
процентними, дисконтними, можуть бути як іменними, так і на пред’явника,
з вільним або обмеженим колом обігу.

Облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в
конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. Емітентом
облігацій є держава в особі Міністерства фінансів України. Грошові
кошти, одержані від розміщення облігацій, надходять виключно до
Державного бюджету України.

Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах
передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік
приймається Кабінетом Міністрів України. Умовами випуску облігацій
визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї
облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, термін виплати,
розмір доходу, термін погашення тощо.

Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх
державних позик здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою
Міністерство фінансів України може залучати банки, інвестиційні компанії
тощо. Витрати на підготовку випуску, випуск, погашення облігацій
зовнішніх державних позик, виплата доходу та інші необхідні витрати
здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених
на ці цілі. Виплата доходів і погашення облігацій зовнішніх державних
позик України здійснюються виключно за грошові кошти або за інші
облігації державних позик.

Відповідно до Указу Президента України “Про випуск облігацій державної
зовнішньої позики України 1995 року” від 5 жовтня 1995 р. № 912 і на
виконання Угоди від 18 березня 1995 р. між урядом України і Російським
акціонерним товариством “Газпром” “Про принципи врегулювання
заборгованості України за поставки російського природного газу в 1994
році і забезпечення поточних платежів у 1995 році” були емітовані такі
ОДЗП. Основні параметри емісії: обсяг емісії — 1,4 млрд дол.; номінальна
вартість однієї облігації — 5 тис. дол.; дохід — 8,5% річних з виплатою
доходу щокварталу. ОДЗП передавались у власність PAT “Газпром” і
підлягали вільному обігу. Прийняття для погашення облігацій і здійснення
платежів за ними провадились генеральним платіжним агентом уряду
України, Національним банком України та додатковими платіжними агентами.
Згідно з умовами випуску визначені обсяги облігацій могли обмінюватись
на матеріально-технічні ресурси або акції підприємств, що
приватизовувались. Однак облігації так і не були обміняні на акції
приватизованих підприємств. Вони були викуплені урядом України.

У лютому 1998 р. відбулася перша емісія єврооблігацій України.
Міністерство фінансів України отримало від продажу єврооблігацій 732 млн
нім. марок. За рахунок коштів, отриманих від розміщення єврооблігацій,
була погашена заборгованість за кредитом Росії за 1997р. у розмірі 104,2
млн дол., здійснені платежі за зовнішнім боргом у розмірі 30 млн дол. та
викуплені ОВДП на суму 320 млн грн. Залишок коштів становив 225 млн грн.
і був спрямований на фінансування інших бюджетних витрат.

Номінал єврооблігації — 100 нім. марок, термін обігу — 3 роки, річний
купон за облігаціями — 16%. Випуск облігацій було здійснено через банк
“Chase Manhattan Luxembourg”. Перед розміщенням позики агентством
“Moody’s” Україні був присвоєний кредитний рейтинг В2. Облігації були
розміщені серед інвесторів за цінами від 99,5 до 103% від номіналу, що
забезпечило дохідність на рівні 16,2—14% річних. Слід зауважити, що
процентна ставка 16% річних за облігаціями державних позик, номінованих
у німецьких марках, стала на той час найвищою на європейському ринку за
останні п’ятдесят років.

У березні 1998 р. Україною було здійснено другий випуск євро-облігацій
обсягом 500 млн ЕКЮ з терміном погашення через два роки та дохідністю на
рівні 15,1%. Кошти, отримані від розміщення облігацій, були використані
на погашення заборгованостей за заробітною платою, соціальними
виплатами, на поповнення валютних резервів НБУ, що зазнали суттєвих
втрат у результаті відтоку нерезидентів з ринку ОВДП, та на інші цілі.
На травень 1998 р. загальна сума зовнішнього боргу становила 10,5 млрд
дол.

Значне боргове навантаження на видаткову частину Державного бюджету
привело до необхідності розпочати реструктуризацію не тільки
внутрішньої, а й зовнішньої заборгованості.

У серпні 1999 р. шляхом обміну боргових зобов’язань України з погашенням
у вересні 2000 р. на боргові зобов’язання з погашенням у лютому 2001 р.
було зменшено виплати за державним зовнішнім боргом у 2000 р.

З лютого по березень 2000 р. була проведена глобальна реструктуризація,
що охопила 98% облігацій зовнішньої позики, емітованих Україною.
Протягом цього часу згідно з постановою КМУ від 11.02.2000 р. № 360 “Про
випуск облігацій зовнішньої позики 2000 р.” були емітовані облігації
зовнішньої позики. Вони були випущені у двох валютах (евро і дол. США),
мали два типи номіналу — від 150 тис. і від 1 тис. дол. США і один
термін обігу — сім років. Якщо єврооб-лігації розміщувалися серед
інституціональних інвесторів США, то їхня номінальна вартість була не
меншою за 150 тис. дол. Поза США розміщувалися облігації меншого
номіналу (починаючи з 1 тис. дол.). Оголошена Мінфіном процентна
прибутковість українських облігацій, номінованих у евро, дорівнювала 10
%, у доларах — 11 % річних. Виплата доходу за цими облігаціями
здійснюється Україною щокварталу (15 березня, 15 вересня і 15 грудня)
протягом кожного року до моменту повного погашення. Повне погашення усіх
єврооблігацій, випущених Україною в 2000 p., має відбутися 15 березня
2007 р.

4. Республіканські позики,. В 1996 р. відбулася перша кримська
республіканська позика. Емітентом облігацій виступило Міністерство
фінансів Автономної Республіки Крим. Облігації процентні, загальний
обсяг емісії — 5 млн грн., термін погашення — 91, 182 та 273 дні з
щоквартальною виплатою доходу на рівні 60% річних, номінальна вартість
облігацій — 100 грн. Близько 85% емісії було розміщено серед комерційних
банків, 15% — серед інших юридичних осіб. Грошові кошти, що надійшли від
реалізації облігацій республіканської позики, були зараховані до
республіканського бюджету. Друга кримська республіканська позика
відбулася також у 1996 р. Були емітовані чотирирічні облігації із
загальним обсягом емісії 120 млн грн.

5. Муніципальні облігації. Облігації місцевих позик випускаються в
документарній формі на пред’явника або у бездокументарній формі.
Джерелом погашення облігацій не можуть бути кошти від випуску нових
позик. Крім того, максимальний розмір сумарної вартості випусків
облігацій місцевої позики не має перевищувати 30% дохідної частини
бюджету емітента за попередній рік. Випуск облігацій місцевої позики
обов’язково здійснюється із зазначенням мети випуску.

Генеральними агентами місцевих позик переважно виступають комерційні
банки. Вони, як правило, здійснюють діяльність з обслуговування ринку
облігацій: їх продаж, погашення, взаємовідносини з третіми особами.
Кошти місцевих позик спрямовуються на програми стабілізації економіки та
соціально-економічний розвиток міст та областей. Поряд зі звичайними
проводяться транспортні та житлові позики, призначені для залучення
коштів юридичних та фізичних осіб з метою інвестування в житлове
будівництво та на розвиток інфраструктури.

Власниками місцевих облігацій можуть бути як юридичні, так і фізичні
особи. Власниками муніципальних облігацій (якщо це не житлові позики)
переважно є юридичні особи. Облігації випускаються як у паперовій, так і
безпаперовій формі, як процентні, так і безпроцентні. Процентні виплати
часто встановлюються на рівні 70% від середньої облікової ставки
Національного банку України за період обігу облігацій.

У 1995 р. з’явились перші облігації внутрішніх місцевих позик. Випуски
муніципальних облігацій були зареєстровані в Київській, Харківській,
Донецькій, Дніпропетровській, Одеській, Львівській, деяких інших
областях та в Автономній Республіці Крим.

Відповідно до умов випуску багатьох місцевих позик при розміщенні менш
як 20% обсягу емісії позики вважаються такими, що не відбулися.
Незважаючи на таку низьку межу, деякі позики не розмістили і 1%
облігацій.

Деяким міськрадам, наприклад Львівській, було відмовлено у реєстрації
інформації про випуск облігацій у зв’язку з невідповідністю поданих
документів чинному законодавству. У зв’язку з численними порушеннями
чинного законодавства при проведенні деяких місцевих позик органами
контролю приймались рішення про закриття позик.

Умовами випуску безпроцентних облігацій першої обласної
сільськогосподарської цільової позики (Харківська обл.) передбачалось
погашення пшеницею. Проте у зв’язку з неврожаєм погашення відбулося
насінням соняшника. Крім того, в умовах емісії процентних облігацій
другої міської позики в Харкові передбачались виплати в розмірі
номінальної вартості облігацій без виплати процентів у випадку, якщо
облігації не будуть пред’явлені до погашення протягом місяця у
визначений термін.

Серед муніципальних позик, що мали місце в різних областях України з
1995 по 1997 p., були як вдалі, так і невдалі спроби вирішити
соціально-економічні проблеми відповідних регіонів за рахунок емісії
муніципальних облігацій.

Незважаючи на посилення державного регулювання та контролю ринку
місцевих позик і затвердження у 1997 р. положення “Про порядок випуску
та обігу облігацій місцевих позик”, залучення коштів до місцевих
бюджетів шляхом випуску облігацій місцевих позик не набуло до останнього
часу значного поширення в Україні. У 1998— 1999 pp. була зареєстрована
лише одна емісія муніципальних облігацій у м. Бровари на суму 1 млн грн.

Основними причинами незадовільного розвитку ринку муніципальних позик є
низький рівень довіри з боку інвесторів до органів місцевої влади та
відсутність кваліфікованих спеціалістів в органах місцевого
самоврядування з питань випуску та обігу облігацій місцевих позик.

Інновації на ринку фінансових інструментів

Основні інновації на ринку фінансових інструментів можна розглядати, з
одного боку, як наслідок вирішення ряду конкретних проблем, а з другого
— як закономірний результат еволюції фінансового ринку в цілому.
Інноваційні процеси охопили ринки більшості існуючих фінансових
інструментів. Зупинимось на деяких нововведеннях на ринку основних
фінансових інструментів.

Ринок інструментів боргу поділяється на інструменти з фіксованим та
плаваючим купоном, нульовим купоном (дисконтні) і амортизовані. Перші
три категорії мають відношення як до ринку боргових зобов’язань, так і
до ринку кредитів. Амортизування являє собою погашення боргу частинами і
частіше пов’язується з кредитним ринком. Нові боргові інструменти є або
комбінацією названих вище інструментів, або результатом їх вдосконалення
чи розщеплення, або механізмом формування вторинного ринку кредитів.

Традиційною основою для обчислення процентних виплат за зобов’язаннями з
плаваючою ставкою залишаються процентні ставки за державними цінними
паперами та за позиками для першокласних позичальників (prime rate).
Однак за деякими сучасними інструментами з плаваючим купоном доходи
прив’язують до поведінки індексів або руху цін на фондовому ринку. Так,
за депозитами з ринковим індексом доходом є визначена частка приросту
фондового індексу.

На вторинному ринку боргові інструменти можуть бути розщеплені на
процентні виплати і номінал. У результаті розщеплення на ринку
з’являються два фінансових інструменти, які мають назви “тільки номінал”
і “тільки проценти”. Якщо відщеплені процентні платежі, борговий
інструмент має назву “тільки номінал”, а якщо відщеплена номінальна
вартість — “тільки проценти”. Основним видом фінансових інструментів, що
використовуються для розщеплення на вторинному ринку, є заставні, хоча
останнім часом коло таких інструментів розширилось за рахунок кредитних
карток, позик під купівлю автомобілів тощо.

Результати розщеплення процентних боргових інструментів типу “тільки
номінал” становлять лише невелику частку боргових інструментів з
нульовим купоном, до яких належать державні цінні папери, дисконтні
облігації, векселі та кредити, що погашаються одним платежем.

Одним із визначальних напрямів розвитку ринку боргових інструментів на
сьогодні є значне розширення вторинного ринку кредитів за рахунок
сек’юритизації активів (securities — цінні папери). Суть процесу
сек’юритизації полягає в емісії цінних паперів, які забезпечені певною
групою активів. Розглянемо процес сек’юритизації на прикладі.

Нехай банк дає кредити для фінансування купівлі нерухомості.
Забезпеченням цих кредитів є заставні на нерухомість. Сек’юрити-зація
активів у цьому випадку полягає в наступній емісії банком цінних
паперів, забезпечених заставними на нерухомість. Розміщення таких
паперів серед інших учасників ринку означає закінчення процесу
сек’юритизації та вихід кредитів на вторинний ринок.

Безпосередньо сек’юритизацією для інших учасників ринку займаються
інвестиційні банківські фірми чи інші фінансові посередники. Один або
кілька власників заставних формують пул (єдиний пакет) активів —
заставних. Кількість заставних у пулі може коливатись від кількох
десятків до кількох сотень. Потім за допомогою фінансового посередника
емітуються і розміщуються серед інвесторів цінні папери, які називають
частками (share) або сертифікатами участі в пулі активів. Емітовані у
такий спосіб цінні папери мають дохідність, яка розраховується як
середньозважена дохідність за заставними, що входять в пул, а термін
погашення визначається як середнє, розраховане на основі термінів
погашення тих самих заставних. Власники цінних паперів отримують дохід і
беруть участь у диверсифіковано-му портфелі заставних.

Основним видом активів, що використовуються для сек’юритизації, є
заставні та позики під купівлю автомобілів.

Сек’юритизацію активів можна розглядати як продаж позик, оформлених у
вигляді цінних паперів. При продажу позик у вигляді цінних паперів
емітент перекладає ризик на інвесторів. Крім того, позики у вигляді
цінних паперів є більш ліквідними, ніж інші види позик.

Поняття “сек’юритизація”, “розщеплення” мають відношення до боргових
інструментів. З ринком акцій пов’язані такі похідні інструменти, як
депозитарні розписки та варанти, які будуть розглянуті нижче.

Рекомендована література

1. Про цінні папери і фондову біржу. Закон України від 18 червня 1991 р.
№ 1201-ХП.

2. Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 23 серпня 1994 р. № 586.

3. Про випуск дисконтних облігацій внутрішньої державної позики 1996
року. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 469.

4. Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1997 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 4 січня 1997р. № 2.

5. Про випуск облігацій внутрішньої державної ощадної позики. Постанова
Кабінету Міністрів України від 5 лютого 1997 р. № 138.

6. Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду
страхування вкладів фізичних осіб. Постанова Правління НБУ від 28 травня
1996 р. № 125.

7. Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик.
Затверджено Рішенням ДКЦПФР від 13 жовтня 1997 р. № 48.

8. Долан Э.Дж. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. —
СПб., 1994.

9. Правові основи підприємницької діяльності: Підручник / За ред. B.I.
Шакуна — К., 1997.

10. Роуз П.С. Банковский менеджмент. — М., 1997.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020