Реферат на тему:
Міжнародні товарні біржі
Міжнародну торгівлю важко навіть уявити без товарних бірж, міжнародних
картелів, аукціонів та ярмарків.
В “Oxford Paperback Encyclopedia” відсутнє поняття “товарна біржа”
(commodlity exchange). Розглянемо, яке тлумачення біржі наведено в
“Большом энциклопедическом словаре” (1998 р., с. 131): “Біржа (гол. —
beurs, нім. — Borse) — форма регулярно діючого оптового ринку товарів,
що продаються за стандартами і зразками (товарна Б.), цінних паперів
(фондова Б.) та іноземної валюти (валютна Б.), а також робочої сили (Б.
праці). Товарна біржа концентрує оптовий оборот масових, переважно
сировинних і продовольчих товарів (кольорові метали, зерно, бавовник,
цукор тощо). Вирізняють універсальні та спеціалізовані (за окремими
товарами або їх групами) товарні біржі. На офіційних фондових біржах
дозволяються операції з акціями лише великих компаній; у багатьох
країнах виникають неофіційні фондові біржі, на яких перебувають в обігу
будь-які цінні папери.
Члени біржі поділяються на брокерів і дилерів.
Біржі встановлюють стандарти на біржові товари, рівень цін (котирування)
на товари та цінні папери, аналізують кон’юнктуру попиту і пропозицій,
поширюють ділову інформацію”.
Функції біржі виконує об’єднання торговельних організацій, яке має права
юридичної особи, діє відповідно до законодавства країни свого
місцезнаходження.
На біржах продаються і купуються великі партії товарів без перевезення
їх з одного місця до іншого. Часто угоди стосуються ще не існуючих
товарів (наприклад, ще не вирощеної кави). Угоди укладаються за
допомогою короткого усного вислову, а то й жесту. Такі вияви волі до
укладення угод негайно підтверджуються короткими письмовими нотатками.
Далі наведемо стислі дані про діяльність найголовніших товарних бірж
світу.
Публічна біржова торгівля керується принципами подвійного аукціону,
тобто пропозиції покупців, що збільшуються, зустрічаються з пропозиціями
продавців, що зменшуються. Коли ціни пропозицій покупців і продавців
співпадають, укладається угода. Кожна угода реєструється і про неї
публічно оголошується (в пресі тощо). Рух цін залежить від кількості
продавців, які бажають продати товар за існуючого рівня цін, і кількості
покупців, готових придбати товар за такого рівня цін.
Нині біржі реального товару збереглися лише в окремих країнах, їх
обороти незначні. Діяльність таких бірж можна розглядати як одну з форм
оптової торгівлі товарами місцевого значення. В економічно розвинених
країнах біржі реального товару практично відсутні. Вони переросли у
ф’ючерсні біржі, тобто перетворилися на біржі прав на товар. Відомо, що
ф’ючерсним угодам властиві елементи договорів купівлі-продажу і кредиту.
Ф’ючерсна торгівля є провідною формою сучасної біржової торгівлі. На
строкових (іншими словами — ф’ючерсних) біржах торгують не реальним
товаром, а контрактами на постачання товарів у майбутньому.
Основні ознаки ф’ючерсної торгівлі такі:
• фіктивний характер угод, обмін товарів при цьому фактично відсутній,
зобов’язання сторін за угодами припиняються за допомогою зворотної
операції з виплатою цінової різниці;
• зв’язок з ринком реального товару відбувається за допомогою
хеджування, а не постачання товару;
• чітко визначена та уніфікована споживча вартість товару, який є
предметом біржового контракту, товар розглядається як носій ціни,
прирівнюється до грошей і обмінюється на них у будь-який момент;
• повна уніфікація умов щодо обсягу товару, який реалізується;
• знеособленість угод і замінність контрагентів цих угод. Слід звернути
увагу на те, що угоди укладаються не між конкретними продавцями і
конкретними покупцями, а між ними (часто їх представниками, тобто
брокерами) і розрахунковою палатою біржі,
яка відіграє роль гаранта виконання зобов’язань сторін відповідних
біржових контрактів. Сама біржа не вважається стороною контракту і не
виступає на боці одного з партнерів. У разі ф’ючерсних операцій повна
свобода сторін зберігається лише щодо ціни товару, свобода щодо термінів
постачання товару обмежена. Решта умов строго регламентована і не
залежить від волі сторін контракту. Отже, ф’ючерсні біржі — це ринки цін
(тобто ринки цінових вартостей). Ринки реальних товарів фахівці
розглядають як ринки сукупності та єдності, оскільки сторони контрактів
можуть узгоджувати між собою будь-які їх умови.
Чиказька товарна біржа — найбільша товарна біржа світу з торгівлі
зерном. Торгівля здійснюється як наявним товаром, так і за допомогою
укладення ф’ючерсних угод. Окрім зерна на біржі торгують іншими
сільськогосподарськими продуктами.
Лондонська біржа металів (London Metal Exchange) є основною світовою
біржею з торгівлі кольоровими металами — міддю, свинцем, оловом, цинком
тощо. Біржа заснована у 1877 p., нині налічує близько ПО членів.
Мінімальний обсяг продажу міді, свинцю, цинку, алюмінію становить 25 т,
олова — 5 т, нікелю — 6 т. Офіційні прайс-листи біржі використовуються
продуцентами і споживачами світу для укладення довгострокових
контрактів. На біржі укладаються також контракти типу ф’ючерс і опціон.
Інформація про укладені угоди надходить до Лондонського клірингового
дому (London Clearing House).
Міжнародна біржа нафти (International Petroleum Exchange) -фінансова
біржа, заснована у 1980 р. Має справу з опціонами та ф’ючерсами щодо
різних видів нафти. Розміщується у Лондоні у доці Св. Катерини, там, де
і Лондонська біржа ф’ючерсів та опціонів (London Futures and Options
Exchange).
Міжнародні картелі
Велику роль у міжнародній торгівлі відіграють утворення картелеподібного
типу. Найвідомішим серед них є Організація країн -експортерів нафти
(ОПЕК). Наведемо стислу інформацію про цю та інші міжнародні
організації.
Організація країн — експортерів нафти (Organization of Petroleum
Exporting Countries) — міжнародна міжурядова організація, що має на меті
регулювання ціни на нафту. Перші спроби встановити контакти між країнами
— виробниками нафти були зроблені Венесуелою, Іраком, Іраном, Кувейтом і
Саудівською Аравією невдовзі після Другої світової війни, у 1949 р. У
1960 р. у столиці Іраку Багдаді відбулася конференція представників
зазначених країн. У відповідь на зниження цін міжнародними нафтовими
компаніями країни — експортери нафти вирішили заснувати постійно діючу
організацію. Наступного року вона була утворена у столиці Венесуели м.
Каракас. До організації згодом приєдналися Катар (1961 p.), Індонезія
(1962 p.), Лівія (1962 p.), Об’єднані Арабські Емірати (1967 p.), Алжир
(1969 p.), Нігерія (1971 p.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 p.).
Останні дві держави згодом залишили організацію: Еквадор -у 1993 p.,
Габон — у 1996 р. Штаб-квартира ОПЕК розташована в м. Відень (Австрія).
Наприкінці 1973 р. після чергової арабо-ізраїльської війни ОПЕК
підвищила ціну на нафту вчетверо, що спричинило нафтову кризу. Вплив
ОПЕК на встановлення єдиних світових цін на нафту згодом зменшився з
таких причин:
• Великобританія та Норвегія розпочали видобуток нафти з-під дна
Північного моря;
• економічно розвинені країни розширили використання інших видів палива;
• країни світу почали застосовувати програми, спрямовані на скорочення
використання енергії.
Ряд країн ОПЕК у 1968 р. утворили Організацію арабських країн —
експортерів нафти з метою захисту інтересів її членів. Штаб-квартира
цієї організації розміщується в Кувейті.
На початку 1990-х років ціна на нафту підвищилася через агресію Іраку
проти Кувейту, але у 1992 р. знову знизилася. Відтоді періоди зростання
і зниження цін чергувалися. Не виключені коливання цін на цей рідкий
мінерал і в майбутньому.
Азіатське і Тихоокеанське співтовариство виробників кокосового горіха
(Asian and Pacific Coconut Community) утворене у 1969 p., штаб-квартира
розташована в м. Джакарта (Індонезія). До співтовариства належать Індія,
Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Філіппіни, Соломонові острови,
Шрі-Ланка, Таїланд, Вануату, Західне Самоа.
Організація сприяє обміну інформацією між країнами-виробни-ками цього
продукту про шляхи підвищення ефективності вирощування і переробки
кокосових горіхів.
Альянс виробників какао (Cocoa Products Alliance) — організація
виробників какао, утворена у 1962 р. її штаб-квартира розташована у м.
Лагос (Нігерія). Організація сприяє обміну інформацією між членами
альянсу, здійснює заходи, спрямовані на зростання світового попиту на
какао, намагається забезпечити надійність його постачання, стабільні
ціни і доходи виробників цього продукту.
Асоціація країн — виробників натурального каучуку (Association of
Natural Rubber Producing Countries). У 1970 p. асоціацію утворили такі
країни: Індія, Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур,
Шрі-Ланка, Таїланд. Штаб-квартира розміщується у м. Куала-Лумпурі
(Малайзія). Основною метою діяльності асоціації є стабілізація цін на
натуральний каучук і забезпечення прибутків виробників від його
експорту.
Асоціація країн — експортерів залізної руди (Association of Iron Ore
Exporting Countries) заснована у 1975 p., штаб-квартира розташована в м.
Женева (Швейцарія). До асоціації належать країни з різних частин світу:
Алжир, Австралія, Індія, Ліберія, Мавританія, Перу, Сьєра-Леоне, Швеція,
Венесуела. Створено механізм співробітництва країн — виробників цього
товару, асоціація впливає на рівень світових цін на нього.
Міжнародна угода з пшениці (International Wheat Agreement) укладена у
1971 p. і містить два міжнародно-правові акти — Конвенцію про торгівлю
пшеницею (стосується міжнародного співробітництва) і Конвенцію про
продовольчу допомогу (охоплює питання доставки зерна країнам, що
розвиваються).
Попередня Міжнародна угода з пшениці, укладена у 1948 р. низкою країн —
продуцентів пшениці, передбачала поділ світового ринку пшениці з метою
недопущення перенасичення ринку у врожайні роки (to share the existing
world market for wheat rather than for any one of them to glut the
market during a highly productive year). Угода виявилася неефективною й
учасники почали виходити з неї вже наступного року.
Міжнародна угода з цукру (International Sugar Agreement) укладена у 1969
p. і спрямована на підтримання стабільних і вигідних експортерам цін на
цукор. Передбачає підтримання цін на цукор на рів-
ні, що перевищує певний мінімум (to keep the price above a certain
minimum). Основним заходом для досягнення цього вважалися експортні
квоти. Угода виявилася недостатньо ефективною і докладаються зусилля для
її перегляду.
Африканська рада з арахісу (African Groundnut Council) — рада країн —
виробників арахісу, утворенау 1964р. її штаб-квартира розташована у м.
Лагос (Нігерія). До організації належать Гамбія, Малі, Нігер, Нігерія,
Сенегал, Судан, Буркіна-Фасо. Організація сприяє обміну інформацією про
ефективні методи вирощування арахісу та його реалізації, про
стабілізацію цін на продукт, досягнення їх передбачуваності.
Африканська організація деревини (African Timber Organization) заснована
у 1975 p., штаб-квартира розташована у м. Лібревіль (Габон). Координує
політику країн-виробників африканської деревини і намагається впливати
на світові ціни на неї. До організації належать Габон, Гана,
Екваторіальна Гвінея, Камерун, обидва Конго, Кот-д’Івуар, Ліберія,
Мальгаська Республіка, Танзанія, Центрально-Африканська Республіка.
Міжнародна угода з кави (International Coffee Agreement). Через
погіршення умов торгівлі для виробників кави протягом перших десятиліть
після Другої світової війни виникла потреба у стабілізації світового
ринку кави. Міжнародна угода з кави була укладена у рамках ООН.
Країни-експортери взяли зобов’язання дотримуватись експортних квот, тоді
як країни-імпортери зобов’язалися дотримуватись мінімальних цін на каву
(importing countries accepted a floor on coffee prices). Країни — члени
угоди також зобов’язалися обмежити закупівлі кави у тих країнах, що не
приєдналися до угоди.
Міжнародні аукціони
В “Большом энциклопедическом словаре” (1998 р., с. 181) наведено таке
тлумачення терміна “аукціон”: “Аукціон (від лат. auctio -продаж з
публічних торгів), спосіб продажу товарів, за якого товар (або його
зразки) попередньо виставляються для огляду. У формі аукціону продаються
також нерухомість, здійснюється примусовий
продаж майна неплатоспроможних боржників та ін. Звичайно на аукціоні
встановлюється стартова ціна”.
В “Oxford Paperback Encyclopedia” (1998 р., с. 98) це явище пояснюється
так: “Торги (sale), звичайно публічні, на яких вироби (articles) або
худоба (live stock) продаються покупцеві, що запропонував найвищу ціну
(to the highest bidder). Продавцем може встановлюватися резервна ціна
(reserve price), нижче якої товар не може продаватися. Твори мистецтва
(works of art), антикваріат (antiquities), будинки (houses), товари
міжнародного ринку (commodities) та іноземна валюта (foreing currencies)
можуть продаватися на аукціоні”.
На міжнародних аукціонах торгують партіями товарів та/або окремими
предметами. Найчастіше на них реалізують хутро, вовну, тютюн, чай,
коней, антикваріат, діаманти тощо.
Відомі такі основні види аукціонів:
• валютний, об’єкт якого — обов’язкові валютні відрахування, що мають
чи мали місце у певних країнах;
• вексельний, на якому відбувається розпродаж короткострокових
казначейських векселів;
• груповий, на якому замовлення накопичуються, а потім один-два рази
протягом дня “викидаються” до торговельної зали, де продаються під
контролем уповноваженого брокера або працівника фірми). Цей аукціон ще
має назву залпового;
• подвійний — торги, де між собою конкурують як продавці, так і
покупці, ціна встановлюється внаслідок рівноваги попиту і пропозиції,
коли кількість продавців при ціні, що склалася на аукціоні, дорівнює
кількості покупців;
• закритий, на якому всі покупці пропонують ціни одночасно (як правило,
письмово), товар купує той із них, хто запропонував найвищу ціну;
• золотий, об’єктом продажу якого є золото;
• англійський (класичний), на якому товар продається покупцеві, що
запропонував найвищу ціну;
• голландський, що проводиться з благодійною метою. Стартова ціна
знижується доти, доки найщедріший продавець-меценат не дасть згоди на
мінімальну ціну оголошеного лота. Аукціони, як правило, проводяться
спеціально створеними юридичними особами. Від бірж аукціони
відрізняються тим, що весь товар, призначений для продажу, є на складах
або в торговельному залі аукціонного закладу.
Маклери (аукціоністи) у своїй професійній діяльності пов’язані
спеціальною клятвою. Окремі аукціони передбачають, щоб покупці діяли
лише через маклерів.
Для участі в аукціоні зазвичай вимагається завдаток. Проданий на
аукціоні товар покупець має негайно забрати після закінчення торгів.
Міжнародні ярмарки
В “Большом энциклопедическом словаре” (1998 р., с. 1432) наведено таке
тлумачення ярмарку: “Ярмарок (від нім. Jahrmarkt — щорічний ринок) —
торги, ринки товарів, які періодично організовуються у встановленому
місці. Відігравали важливу роль в економічному житті Західної Європи у
середні віки. З розвитком ринкових відносин ярмарки з центрів привозу
великих партій наявного товару перетворюються на ярмарки зразків,
ярмарки-виставки. У Росії в середині XIX ст. було 6,5 тис. ярмарків, на
початку XX ст. — 18,5 тис. Найбільші ярмарки — Нижньогородська,
Ірбітська. Ярмарки бувають: всесвітні, міжнародні, регіональні,
національні і місцеві. Найбільші сучасні міжнародні ярмарки: в Мілані,
Парижі, Ліоні, Ганновері, Лейпцигу, Познані, Загребі, Пловдиві, Торонто,
Ізмірі, Дамаску”.
У “The Penguin Dictionary of Human Geography” (1997 p., с 1671) дається
таке тлумачення ярмарків: “Періодичні збори для продажу товарів, часто з
виставами (side-shows) і розвагами (entertainments). Певний вид товару
(a certain kind of merchandise) часто асоціювався з конкретним ярмарком,
наприклад, ярмарком сиру. Припускають, що ярмарки походять від зборів
людей в доісторичні часи, а згодом від релігійних зборів у священних
місцях (holy shrines) або від кульмінацій святкування святого (feast of
saint). За часів середньовіччя ярмарки часто відбувалися на церковних
подвір’ях у дні святих (on saints’ day)”.
Англійське слово fair (ярмарок) має латинське походження. У римлян слово
fereae означало свято. У давнину на ярмарках відбувався і бартерний
обмін товарами.
Міжнародні ярмарки є місцем демонстрації товарів, призначених переважно
для експорту. Ярмарки виконують роль “свахи” і однією з найголовніших їх
функцій є організація контактів між потенціальними експортерами та
імпортерами.
На відміну від контрактів, укладених на міжнародних біржах і аукціонах,
контракти, укладені на міжнародних ярмарках, не мають специфічних
особливостей, їх зміст визначається продавцями і покупцями самостійно.
Угоди укладаються здебільшого вже після закінчення ярмарків.
Окрім контактної іншою важливою функцією ярмарків є рекламна. Отже,
ярмарок є саме тим місцем, де і на людей можна подивитися, і себе
показати, що на мові економістів означає — зібрати оферти. Функції,
схожі з ярмарковими, виконують і міжнародні виставки.
Коротко зупинимося на найголовніших особливостях ярмаркової справи в
окремих європейських країнах. У ФРН ярмарки проводять переважно
спеціалізовані товариства, ярмарково-організаційна діяльність є для них
основною. Товариства належать державі або комунам. Має місце тісне
співробітництво між організаторами, учасниками та відвідувачами ярмарку.
Ярмарки ФРН мають велике значення в Європі. Серед європейських ярмарків
одним з основних є Лейпцизький. У часи “холодної війни” та поділу Європи
цей ярмарок відіграв унікальну роль у розвиткові торговельних зв’язків
між Сходом і Заходом. У ярмарковому житті Лейпцига протягом періоду, що
розпочався після об’єднання обох Німеччин, відбулися певні зміни —
замість гігантських універсальних виставок почали проводити невеликі
спеціалізовані виставки, що орієнтуються на задоволення потреб ринку.
Всесвітньо відомий і Мюнхенський ярмарок. Це своєрідна глобальна
виставка промисловості. Щороку на ярмарку відбувається два десятки
виставок, у яких беруть участь учасники і відвідувачі з багатьох країн
світу.
Берлінський ярмарок посідає провідні позиції в Європі у таких галузях,
як сільське господарство, туризм, радіоелектроніка. Ярмарок приваблює
передусім країни Східної Європи та Скандинавії. Зростає престиж ярмарку
і в інших галузях — будівництві, електротехніці, автомобілебудуванні,
санітарній техніці, водопостачанні й охороні водойм, виробництві
офісного обладнання та авіакосмічній промисловості.
У Франції ярмаркова інфраструктура зосереджена переважно у Парижі і
належить Торговельно-промисловій палаті. Як і у ФРН, у
Франції ярмарки проводять спеціалізовані товариства. У провінціях такі
товариства часто є власниками матеріально-технічної бази для організації
ярмарків і виставок. Більшість галузевих і спеціалізованих ярмарків
відбувається у столиці Франції.
Італійські агентства з проведення ярмарків належать промисловим
об’єднанням або перебувають у приватній власності. Найбільший ярмарок
Італії — Міланський, він здає в оренду павільйони або є організатором
виставок. Ярмарок має 20 представництв за кордоном. ЗО % зовнішньої
торгівлі Італії забезпечується завдяки ярмаркам, у тому числі близько 20
% — завдяки Міланському.
“Рід” і “Бленхейм” є найбільшими ярмарковими компаніями Великобританії,
їх діяльність поширюється і за межі країни. Ярмаркова інфраструктура
країни належить переважно комунальним організаціям. Невеликі приватні
компанії організовують основну кількість ярмарків.
В Іспанії тривалий час провідним був Барселонський ярмарок, нині
лідерство перейшло до Мадридського, який має два десятки зарубіжних
представництв. У країні взято курс на підвищення якості ярмаркової
справи і проведення невеликих ярмарків.
Ярмарковим центром країн Бенілюксу є Утрехт. До цього нідерландського
міста зручно діставатися транспортом, а матеріально-технічна база дає
змогу проводити щороку 40-50 галузевих ярмарків (є великі площі для
організації торгівлі непродовольчими і споживчими товарами).
Найбільшим у Скандинавії виставковим центром і місцем для проведення
конференцій є Копенгагенський виставковий центр “Белла-сентрет”, де
щороку відбувається 30 заходів. Постійно діють виставки одягу, взуття,
меблів, конторського обладнання. У спеціальному готелі можуть
розміщуватися офіси іноземних фірм. Щороку центр відвідує понад 700 тис.
чол.
Список використаної та рекомендованої літератури
Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.
Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.
Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.
Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002.
Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбалкина. — М.,
1997.
Світова економіка: Підручник / А. С. Філіпченко, О. І. Рогач, О. І.
Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2000.
Спиридонов И. А. Мировая экономика: Учеб. пособие. -М.:ИНФРА-М,
2001.
Тэор Т. Р. Мировая экономика: Пособие для подготовки к экзамену. — СПб.:
Питер, 2001.
Уваров В. Д., Борисов К. Г. Международные туристические организации:
Справочник. — М.: Междунар. отношения, 1990.
Фомичев В. И. Международная торговля. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.:
ИНФРА-М, 2000.
Business Guide the Uruguay Round. — Geneva.: ITC/CS, 1995.
Goodall B. The Penguin Dictionary of Human Geography. — London: Penguin
Group, 1997.
Oxford Dictionary for the Business World. — Oxford: Oxford University
Press, 1993.
Oxford Paperback Encyclopedia. – – Oxford: Oxford University Press,
1998.
Stutz Frederic P.; de Souza Antony R. The World Economy. Resources,
Location, Trade and Development. — Upper Saddle River, New Jersey:
Prentice Hall, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
