Реферат на тему:
Ф’ючерсні угоди
Визначення і види ф’ючерсів
Ф’ючерс — це біржовий дериватив, який засвідчує зобов’язання на
біржовому ринку купити чи продати базовий актив за стандартизованими
вимогами щодо характеристик базового активу, термінів і умов виконання
за ціною, зафіксованою на момент укладення угоди.
Ф’ючерсні угоди укладаються лише на біржах. Сторонами виступають не
продавець і покупець контракту, а продавець (покупець) і біржа або її
розрахункова (клірингова) палата. Вона виплачує стороні, яка виграла і
відповідно отримує від сторони, яка програла, різницю між вартістю
контракту в день його укладення і вартістю контракту на момент його
виконання. Тобто ф’ючерсна угода є законною угодою між покупцем
(продавцем) і біржею або її кліринговою палатою, в якій покупець
(продавець) погоджується прийняти (здійснити) поставку певного активу за
обумовленою ціною в кінці визначеного періоду часу. Дату виконання умов
угоди називають датою поставки. (Більшість фінансових ф’ючерсів мають
стандартизовані дати поставки в березні, червні, вересні, грудні.) Ціну
базового активу, зафіксовану в контракті, називають ціною поставки.
Якщо учасник ринку уклав угоду на поставку певного активу, то кажуть, що
він відкрив коротку позицію, або продав контракт. Якщо учасник ринку
уклав угоду, у якій зобов’язався прийняти поставку певного активу, то
вважають, що він відкрив довгу позицію, або купив контракт.
Закриття (ліквідація) позиції полягає у виконанні умов угоди чи передачі
зобов’язань за нею іншій особі через укладення зворотної (офсетної)
угоди. Під зворотною розуміють угоду, протилежну за змістом даній угоді.
Наприклад, якщо є угода на продаж 100 акцій корпорації А з датою
поставки через 3 міс., то зворотною буде угода на купівлю 100 акцій
корпорації А з датою поставки через три місяці.
Отже, ліквідувати позицію можна в будь-який момент до дати поставки,
придбавши угоду протилежного змісту (уклавши офсетну угоду). При цьому
прибутком чи збитком учасника ф’ючерсного ринку буде різниця в цінах на
ф’ючерсний контракт у момент відкриття та закриття позиції. Якщо
протягом періоду ціни на ф’ючерсному ринку зросли, то той, хто відкрив,
а потім ліквідував довгу позицію (купив, а потім продав контракт),
отримає прибуток, хто відкрив — закрив коротку позицію, зазнає збитків.
Варто підкреслити, що близько 98% контрактів ліквідуються саме через
укладення офсетних угод, а не реальної поставки активів. У разі якщо
позиція не була ліквідована до дати поставки, ф’ючерсна угода буде
виконана одним з двох способів: з поставкою або без поставки базового
активу. В контракті з поставкою базового активу продавець у день
виконання контракту здійснить поставку стандартної кількості базового
активу за розрахунковою ціною (ціною закриття останньої торгової сесії),
а покупець оплатить та прийме відповідний базовий актив. У контракті без
поставки базового активу (розрахунковий ф’ю-черс) одна сторона у день
виконання контракту виплатить другій стороні грошову суму, що дорівнює
різниці в цінах контракту на дату укладення угоди та дату виконання її
умов (на дату відкриття та закриття позиції).
Учасники ф’ючерсного ринку проводять дві основні стратегії на ринку:
вони або хеджують позиції, або грають на коливаннях цін. У першому
випадку їх називають хеджерами, в другому — спекулянтами. З допомогою
ф’ючерсного ринку хеджери управляють ризиком та переносять його на
спекулянтів. Спекулянти приймають на себе ризик і, як правило, отримують
за це додаткові прибутки. Вони викуповують та продають необхідні іншим
учасникам ринку контракти, заповнюють простір між покупцями та
продавцями і створюють цінову рівновагу. Цим самим спекулянти виконують
дуже важливу економічну функцію: вони стабілізують ринок та збільшують
його ліквідність.
Основна економічна функція ринку ф’ючерсів полягає в наданні учасникам
ринку ефективного механізму управління ціновим ризиком та у визначенні
форвардних цін, які суттєво впливають на формування поточних ринкових
цін на відповідні активи.
Механізм укладення фьючерских угод
Учасниками ф’ючерсного ринку можуть бути будь-які юридичні чи фізичні
особи. Безпосередньо брати участь у торгах і укладати угоди на біржі
можуть тільки фінансові посередники, які мають право проводити операції
від свого імені (дилери) чи від імені клієнтів (брокери). Учасники
ринку, які не мають права самостійно укладати угоди на ф’ючерсному
ринку, звертаються до брокерів, стають клієнтами брокерських контор.
Клієнт брокерської контори з допомогою брокера укладає відповідну
ф’ючерсну угоду, відкриваючи тим самим довгу чи коротку позицію. При
цьому він вносить на свій рахунок, відкритий в кліринговій палаті, деяку
суму, що називається початковою маржею.
Початкова маржа є внеском клієнта в забезпечення виконання умов
контракту, тобто певною гарантією того, що клієнт має намір виконувати
свої обов’язки.
Як початкова маржа можуть бути прийняті не тільки грошові кошти, а й
деякі види державних цінних паперів. Початкова маржа, як правило,
становить 1—6% від загального обсягу контракту. Причому на хеджерські
рахунки традиційно нараховується менша маржа, ніж на спекулятивні. Якщо,
наприклад, мінімальна вимога біржі щодо початкової маржі становить 5%,
то брокерська контора підвищить цю маржу для хеджерів до 7—10%, для
спекулянтів — до 10—15%. Вимоги щодо початкової маржі коливаються
залежно від базового активу та ситуації на ринку. На ф’ючерсні
контракти, що мають більші цінові коливання, нараховується більша
початкова маржа.
Після перевірки ф’ючерсних контрактів кліринговою палатою вони
перестають бути зобов’язаннями між покупцем та продавцем, а стають
зобов’язаннями між покупцем (продавцем) і кліринговою палатою. Остання з
моменту реєстрації укладеної угоди на біржі бере на себе зобов’язання
перед покупцем поставити актив, а перед продавцем — оплатити його в
обумовлені контрактом строки.
Отже, клірингова палата стає контрагентом і гарантом виконання угоди як
для покупця, так і для продавця. Крім того, наявність клірингової палати
значно полегшує ліквідацію позиції учасника до дати поставки. Покупцю чи
продавцю ф’ючерсного контракту допоможуть, якщо це необхідно, придбати
протилежний контракт.
Наприкінці кожного біржового дня біржею визначаються ціни ф’ючерсних
контрактів, які потім використовуються для внесення змін у рахунки
клієнтів. Цю процедуру називають marked to market — переоцінка позицій
відповідно до поточних ринкових цін. Клірингова палата знімає кошти з
рахунків тих, хто зазнав збитків, і нараховує відповідні суми тим, хто
отримав прибутки. Кошти зі збиткових рахунків переказуються на
прибуткові протягом ночі.
Якщо протягом дня ціна деякого ф’ючерсного контракту зменшиться на 30гр.
од., то продавцю цього контракту нарахують кошти у розмірі ЗО гр. од., а
з рахунку покупця цього контракту знімуть ЗО гр. од. При падінні цін на
певні ф’ючерсні контракти продавці цих контрактів отримують прибутки, а
покупці контрактів зазнають таких самих збитків. При зростанні цін на ці
контракти виграють покупці контрактів і програють продавці контрактів.
Поточний прибуток або збиток за відкритою позицією, який виражається в
платежах клієнта або від клієнта, називають варіаційною маржею.
Варіаційна маржа — це грошові кошти, що підлягають нарахуванню або
списанню за кліринговим рахунком клієнта в разі відхилення ціни
укладення угоди від котирувальної. Тобто це прибуток або збиток, за яким
виконуються взаєморозрахунки між учасниками ринку.
Якщо в результаті операцій залишок коштів на клієнтському рахунку стане
меншим від деякої встановленої біржею величини, яку називають
підтримуючою маржею, клієнт внесе на свій рахунок так звану додаткову
маржу. Якщо додаткова маржа не буде внесена клієнтом протягом 24 год,
його позиція на біржі закриється. На відміну від початкової маржі,
додаткова маржа вноситься тільки грошовими коштами. Підтримуюча маржа —
це мінімальний рівень, до якого може знизитись залишок коштів на рахунку
інвестора в результаті небажаного руху цін. Сума, що перевищує
підтримуючу маржу, може бути вилучена інвестором в будь-який час.
Брокерські контори дають 3—5 днів своїм клієнтам для додаткових внесків.
Клієнти, неспроможні внести додаткові кошти, повинні закрити свої
позиції на ринку та свої рахунки. Якщо клієнт не покриває потреби в
додаткових коштах і його рахунок вичерпано, усі подальші збитки
відшкодовуються за рахунок брокерської контори.
Більшість ф’ючерсних контрактів мають дозволену верхню та нижню межі
коливання ціни кожного дня. Це так звані граничні значення котирувальної
ціни — максимальне та мінімальне значення, в межах якого може
змінюватися ціна контракту протягом торгової сесії. В разі, коли ціна
переходить допустимі межі, говорять про закриту верхню чи нижню межу.
Закрита нижня межа не дає можливості покупцям вільно увійти або залишити
ринок, а закрита верхня межа так само впливає на продавців. Тобто торги
продовжуються, але у напрямі зменшення цінових коливань. Якщо закрита
цінова межа діє протягом кількох днів, біржа розширює цю межу.
Цінові межі встановлюються для стабілізації ринку та утримання його під
контролем. Встановлення межі — своєрідна затримка часу для того, щоб
ринок зміг пристосуватися до подій, які спричиняють коливання цінової
межі.
Клірингова палата є одним з відділень біржі або незалежною організацією.
Через клірингову палату здійснюються реєстрація, узгодження,
гарантування, закриття позицій та поставка активів за укладеними
угодами. Фінансові звіти також готує клірингова палата. Членами
клірингової палати є розрахункові фірми, які виконують розрахунки для
брокерських контор.
Брокерські контори несуть фінансову відповідальність перед своїми
розрахунковими фірмами, а клірингова палата діє гарантом для своїх
членів — розрахункових фірм у проведенні всіх розрахункових операцій з
торгів. Усі члени клірингової палати вносять і тримають на рахунках за
кожною торговельною позицією так звану клірингову маржу, яка є гарантією
належного виконання ф’ючерсних контрактів з боку учасників ринку. Щодня
кліринговою палатою звіряються рахунки членів палати, встановлюється та
регулюється маржа залежно від ситуації на ринку.
Основні принципи ціноутворення у форвардних та ф’ючерсних контрактах
Розглянемо основні принципи ціноутворення та основні складові ф’ючерсних
та форвардних цін. При цьому не будемо брати до уваги витрати на
відкриття та закриття позиції у ф’ючерсному контракті чи інші витрати на
проведення операцій. Не будемо враховувати і різницю у процентних
ставках із залучення та інвестування коштів.
Нагадаємо, що базовими активами в форвардних контрактах можуть виступати
різноманітні фінансові або матеріальні активи, валюта, процентні ставки,
фондові індекси тощо. Ціноутворення в угодах на купівлю-продаж валюти чи
в угодах про форвардні процентні ставки мають свою специфіку.
Розглянемо звичайну форвардну угоду на купівлю-продаж деякого
фінансового активу X. Ціну активу, зафіксовану у форвардному контракті,
називають ціною поставки (відповідно до дати поставки). Форвардною ціною
називають ціну поставки у форвардних контрактах, які укладаються в даний
момент. Щодня укладаються форвардні угоди і щодня змінюються не тільки
ціни спот, а й форвардні ціни на ті чи інші активи. Чим ближче дати
поставки, тим менша різниця між цінами на ринку спот та форвардними
цінами.
При визначенні теоретичної форвардної ціни роблять два припущення:
• операція на форвардному ринку не здійснюється за власні кошти, тобто
при проведенні операцій на форвардному ринку не здійснюється
інвестування власних коштів, вони залучаються під деяку ринкову
процентну ставку;
• фінансові результати від реалізації двох протилежних за змістом
стратегій, які полягають у купівлі активу згідно з форвардним контрактом
і безпосередній купівлі того самого активу на ринку, мають збігатися і
дорівнювати нулю.
Це означає, що в цьому випадку неможливо здійснити арбітражну угоду й
отримати арбітражний прибуток. Арбітражні угоди полягають у паралельному
проведенні операцій на кількох ринках з метою отримання прибутку від
різниці в цінах на один і той самий актив на різних ринках. Причому не
обов’язково, щоб це були однакові за своїм функціональним призначенням
ринки (наприклад, купівля-продаж акцій на біржі в США і на біржі в
Німеччині). Арбітражна угода може полягати і в паралельному проведенні
операцій на ринках строкових угод та угод спот.
Визначення теоретичної форвардної ціни проілюструємо на прикладі. Ціна
спот фінансового активу X становить 100 гр. од. За цим активом раз на
квартал сплачується дохід у розмірі 5 гр. од. Форвардний контракт на
актив X має дату поставки через три місяці. Ринкова процентна ставка з
фінансування чи інвестування коштів на три місяці дорівнює 16% річних.
Розглянемо дві стратегії.
І. Припустимо, що форвардна ціна активу X — 104 гр. од. Тоді інвестор
продає форвард (тобто укладає форвардну угоду на поставку активу X через
3 міс. за ціною 104 гр. од.), позичає 100 гр. од. на три місяці під 16%
річних і купує фінансовий актив X за ринковою ціною 100 гр. од.
Через три місяці інвестор отримує дохід за активом у розмірі 5 гр. од.,
здійснює поставку активу, отримує за це 104 гр. од. і повертає основну
суму боргу в розмірі 100 гр. од. та проценти в розмірі: 100 • 0,16 : 4 =
= 4 гр. од.
Результатом реалізації такої стратегії є прибуток у розмірі 5 гр. од.
Дійсно, доходи та витрати за проведеною операцією становлять:
Доходи Гр. од. Витрати Гр. од.
Позичка 100 Повернення боргу 100
Дохід за активом X 5 Проценти за боргом 4
Продаж активу X за форвардним контрактом 104 Купівля активу X 100
Всього 209 Всього 204
Отже, Прибуток = Доходи – Витрати = 209 – 204 = 5 гр. од.
II. Припустимо, що форвардна ціна активу X — 93 гр. од. Інвестор позичає
у брокера на 3 міс. (як правило, позичка безпроцентна) актив X, продає
його на ринку за 100 гр. од. і інвестує кошти на 3 міс. під 16% річних.
Одночасно він купує форвард (тобто укладає форвардну угоду на купівлю
активу X через 3 міс. за ціною 93 гр. од.).
Через 3 міс. інвестор отримує інвестовані 100 гр. од. та дохід за ними:
100•0,16:4 = 4 гр. од. Згідно з форвардним контрактом купує актив за
ціною 93 гр. од. і повертає брокеру актив X та дохід за активом X.
Доходи і витрати від реалізації такої стратеги становлять:
Доходи Гр. од. Витрати Гр. од.
Продаж активу X
Повернення інвестованих коштів
Дохід за інвестованими коштами 100
100
4 Інвестування коштів
Купівля активу X за форвардом
Виплата доходу за активом X 100
93
5
Всього 204 Всього 198
Отже, Прибуток = Доходи – Витрати = 204 – 198 = 6 гр. од.
Перша та друга стратегії є прикладами арбітражних стратегій, які дають
змогу отримати арбітражний прибуток у випадках, коли форвардна ціна
нижча чи вища від теоретичної форвардної ціни.
Теоретичну форвардну ціну визначимо, прирівнявши прибуток, отриманий у
результаті реалізації першої чи другої стратегій, до нуля. Нехай Цс —
ціна спот активу X; rф, r1 — відповідно ставки з фінансування та
інвестування; Ф — форвардна ціна активу X; kа — дохідність активу X,
виражена у процентах до ринкової ціни. Тоді доходи та витрати згідно зі
стратегіями І та II матимуть такий вигляд:
I. Доходи = Цс + Цkл + Ф; Витрати = Цс + Цrф + Цс;
II. Доходи = Дс + Цс r1 + Цс; Витрати = Цс + Цcka + Ф.
Прибуток буде дорівнювати нулю, якщо виконується рівність:
Доходи = Витрати,
Тобто
Цс + Цс ка + Ф = Цс + Цсrф + Цс
або
Цс + Цс rc + Цс = Цс + Цска + Ф
Отже,
Ф = Цс + Цс (rф – ka)
Ф = Цс + Цс(r1-kа).
Процентні ставки в даному випадку виражені не в річних процентах, а за
квартал. Відповідно до наведеного вище прикладу rф = r1= 16:4 = 4%, kл =
5%, оскільки на інвестовані в актив X кошти за квартал сплачують 5 гр.
од. доходу. Якщо прийняти rф = r1 = r, отримаємо вираз для теоретичної
форвардної ціни
Фт=Цс + Цс (r-ka)
Це теоретична ціна для контрактів, які не переоцінюються наприкінці дня,
як біржові ф’ючерсні контракти. Якщо вважати процентну ставку з
фінансування вищою від ставки з інвестування (rф>r1). Що більше
відповідає дійсності, отримаємо верхню та нижню межі форвардних цін:
Фв=Цс+Цс (rф – ка);
Фн=Цс+Цс (rі – ка);
Теоретична форвардна ціна перебуває в інтервалі Фн, Фв, тобто ФнРекомендована література 1. Правила випуску та обігу фондових деривативів. Затверджено рішенням ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. № 13. 2. Правила проведення торгів у секції термінового ринку УМВБ. Затверджено Біржовим Комітетом УМВБ від 17 жовтня 1997 p., протокол N° 33. 3. Буренин А.Н. Рынки производных финансовых инструментов. — М., 1996. 4. Fabozzi J., Modigliani E. Capital markets: institutions and instruments. — Prentice Hall Inc., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
