Світовий ринок

РЕФЕРАТ

на тему:

Досягнення світової науки і виробництва. Науково-технічна революція і
прогрес.

ПЛАН

“Науково-технічна революція та науково-технічний прогрес

Фактори виробництва.

Поняття і параметри виробничої функції.

Сукупний, середній та граничний продукт.

Протягом усієї історії людство перебуває в стані постійного наукового і
технічного пошуку. Розум, зусилля і майстерність рук людини дали змогу
їй пройти, напри, вклад, в галузі енергетики шлях від набуття вміння
застосування вогню до відкриття ядерної і термоядерної енергії; в галузі
транспорту — від винайдення колеса до створення сучасних надшвидкісних
поїздів або літаків. Поступальний рух людського суспільства у розвитку
науки і техніки називають науково-технічним прогресом, На відміну від
науково-технічного прогресу, що споконвіку супроводжує розвиток
цивілізації, науково-технічна революція (НТР) — це якісний стрибок у
розвитку продуктивних сил, що відбувається в результаті поєднання
процесів наукової та технічної революції.

Основні риси сучасної науково-технічної революції такі:

1. Небувало швидкий розвиток науки, її взаємодія як з матеріальним
виробництвом, так і іншими видами діяльності, перетворення науки в
безпосередню продуктивну силу. Наука не тільки перетворилася в одну з
провідних сфер людської діяльності, а й стала одним з інтеграційних
чинників виникнення міжгалузевих систем господарства, як національних,
так і світових. Подібний прорив став можливим завдяки сучасним системам
освіти та великим затратам на наукові дослідження. Особливо великі
досягнення в сфері освіти і наукових досліджень мають США, Японія, ФРН,
Франція, Великобританія, малі промислово розвинуті країни Європи. Стало
цілком очевидним, що для передових країн наявність наукового потенціалу
і високоосвічених кадрів є значно ціннішим економічним ресурсом, ніж
будь-який вид мінеральної сировини, а капіталовкладення в науку — це
капіталовкладення в майбутнє.

2. Всеосяжність НТР, яка охоплює не тільки матеріальне виробництво, а й
обслуговування, побут, культуру впливає на психологію і ментальність
жителів передових країн. Масштаби цього процесу вражаючі. Так, якщо
спеціалісти можуть пишатися масовим застосуванням роботів, які?
використовуються для виготовлення кузовів автомобілів (мал. 17) або
панелей телевізорів найвідоміших марок, то звичайна людина може оцінити
здобутки НТР, маючи можливість негайно зателефонувати з найближчого
телефону-автомата в будь-який кінець світу, за хвилину розрахуватися в
магазині за цілий кошик товарів за допомогою електронної кредитної
картки або без зволікань перерахувати гроші партнеру в інший кінець
світу.

3. Корінним чином змінюється технічна і технологічна база господарства
світу. НТР розвивається і вглиб — освоюються мікро-

світ атома, генна інженерія, нові фізико-хімічні процеси; і вшир — в
нових технічних конструкціях поєднуються традиційні механічні та
електричні системи з мікропроцесорною технікою, системи управління — з
мережами ЕОМ електронного в’язку та кібернетичними пристроями.

Про сучасний стан технічної і технологічної оснащеності тієї чи іншої
країни можна зробити висновок, виходячи з обсягів виробництва та
застосування ЕОМ і наукоємної продукції в цілому. На сьогодні понад 50 %
обсягу виробництва цих галузей припадає на США та Японію.

Науково-технічна революція впливає і на зміни в розміщенні господарства
світу. Так, географія промисловості, що склалася під впливом чинників,
які діяли наприкінці XIX — першій половині XX ст. доповнюється такими
новими рисами.

1. Відбулася переорієнтація базових матеріаломістких галузей
промисловості від орієнтації на місцеву сировину до орієнтації на ринки
збуту кінцевого продукту. Більшість промислових районів, що нині
найбільш динамічно розвиваються, якраз не мають сировинних баз. Так,
Японія, Франція, Італія, Республіка Корея на 9/10 залежать від довозу
енергоносіїв, мінеральної сировини, але мають потужну енергетику і важку
промисловість. Добувна промисловість зберігає провідне значення тільки в
нових ресурсних районах окремих розвинутих країн (Канада, Австралія, ПАР
тощо), в країнах, що розвиваються, та деяких постсоціалістичних країнах
(Росія, Казахстан тощо).

2. Основними центрами і регіонами, до яких тяжіє розміщення виробництва
й інших видів економічної активності, стали осередки і території з
передовою наукою та освітою. Територіальне поєднання освіти, науки,
наукоємних виробництв стало типовим для великих столичних агломерацій і
провідних промислових районів економічно розвинутих країн. В США — це
райони Промислового поясу та Тихоокеанського узбережжя; в Європі — так
зване індустріальне ядро Європи, що охоплює території від півдня
Великобританії до північної Італії; в Японії — зона мегалополісу
Токайдо; в Росії — регіони Москви, Санкт-Петербурга, в Україні
-Придніпров’я, Донбас. Перспективною формою територіальної організації
науково-виробничих комплексів стали технополіси — цілеспрямовано
сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі
науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства.
Вони вже створюються в Японії, США, Франції та інших країнах.

3. Сучасні процеси перебудови світового господарства привели до високої
територіальної концентрації виробничої діяльності і населення.
Посилилися процеси урбанізації, що, з одного боку, сприяє консолідації
ринків збуту, створенню перспективних маркетингових систем, використанню
спільної інфраструктури, з другого — загострює екологічні і соціальні
проблеми. Звичайно, на розміщення господарства впливають й інші чинники:
орієнтація на використання висококваліфікованої робочої сили в
економічно розвинутих країнах або на дешеву робочу силу в країнах, що
розвиваються; можливості використання вигідного географічного положення
або транспортної доступності; орієнтація на потенційні ринки збуту
продукції. До того ж доводиться враховувати і екологічний чинник —
законодавством багатьох країн передбачаються жорсткі санкції за
забруднення навколишнього середовища.

Отже, до XXI ст. світ підходить, демонструючи не тільки політичну
взаємозалежність, а й певну єдність і взаємозв’язаність своїх технічних
і господарських систем.

1. Виробництво – це процес використання робочої сили і обладнання у
сполученні з природними і матеріальними ресурсами для виготовлення
товарів, послуг, інформації.

Виробництво — це не тільки процес створення благ, необхідних для
задоволення різноманітних потреб людини, це ще й відтворенння життя
людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного
існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей

Виробництво завжди є процесом суспільним. Суспільне виробництво в цілому
– це складна і комплексна система, в якій можна виділити 3 рівні:

Працю індивідуального працівника;

Виробництво в межах підприємства, фірми (мікрорівень);

Виробництво на рівні суспільства, держави (макрорівень).

До 1 рівня – розрізняють предмети праці, засоби праці і працю. Праця –
це така доцільна, свідома діяльність людини, при котрій речовини природи
видозмінюються таким чином, щоб вони могли задовольнити певні людські
потреби. Предмети праці – це те на що спрямована праця. Засоби праці –
те, при допомозі чого людина діє на предмети праці.

Стосовно мікрорівня – виділяють 3 основні фактори виробництва:

праця, земля, капітал. + ще два фактори: менеджмент і інформація.

Стосовно макрорівня. Структура:

суспільний поділ праці по галузях і сферах господарювання;

виробництво матеріальних благ і матеріальних послуг, а також виробництво
нематеріальних благ і нематеріальних послуг;

виробничі відносини;

суспільне виробництво як органічна єдність безпосереднього виробництва,
розподілу, обліку і споживання.

Під час аналізу всіх рівнів виробництва слід враховувати обмежену
виробничу можливість окремого працівника, фірми, суспільства в цілому
(абсолютна обмеженість – недостатність ресурсів для задоволення всіх
потреб, відносна обмеженість – недостатньо ресурсів для вирішення
окремого завдання).

Первинними факторами виробництва були – земля і праця.

Отже, під факторами виробництва слід розуміти блага, які потрібно
придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ – готової продукції;
основні види факторів – капітал, праця, земля (природні ресурси),
підприємницький хист. Основними факторами слід вважати – працю, капітал,
матеріальні ресурси.

2. Виробнича функція – співвідношення між будь-якою комбінацією факторів
виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології;

Може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для
виробництва будь-якої кількості товарів;

Якщо весь спектр комбінованого виробництва уявити як витрати: праці (L),
капіталу (К), матеріалів (М), то виробнича функція може бути визначена
таким чином:

Q=f(L,K,M), де Q – максимальний обсяг продукції, що виробляється при
одній технології і даному співвідношенні праці, капіталу і матеріалів.
В залежності від кількості факторів розрізняють однофакторну,
двофакторну і багатофакторну виробничу функцію.

Властивості виробничої функції:

Існує границя для збільшення обсягу виробництва, що може бути досягнуто
шляхом збільшення витрат одного ресурсу і незмінності інших.

Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення
обсягів виробництва можлива і певна взаємозв’язаність цих факторів.

Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні у
довгостроковому періоді.

Функціональна залежність може бути подана у табличній, графічній і
аналітичній формах.

Виробничі можливості вибору фірми обмежені у короткостроковому періоді в
наслідок того, що деякі види витрат є фіксованими і не можуть бути
змінені навіть коли змінюється їх вартість. Такі види витрат являють
собою постійний фактор (будівлі, засоби виробництва). Витрати, які
можуть бути змінними у короткостроковому періоді, відносяться до змінних
факторів.

Короткостроковий період – період виробництва, протягом якого деякі
фактори не можуть бути змінені; довгостроковий – протягом якого
виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва
продукції.

Функція виробництва дає можливість об’єднувати вхідні ресурси у різних
пропорціях для виробництва продукції різними шляхами. Наприклад, вино
можна виробляти, інтенсифікуючи працю, за якої люди виноград чавлять
ногами, або інтенсифікуючи капітал, за якого сік з винограду витискають
машини. .

Функції виробництва описують те, що є фактично здійсненним, за умови, що
фірма діє ефективно, тобто, якщо фірма з максимальною ефективністю
використовує кожну з комбінацій вхідних ресурсів. Оскільки, функції
виробництва описують максимально можливий вихід продукції за певного
набору вхідних ресурсів у ефективний у технічному відношенні спосіб, з
цього випливає, що вхідні ресурси не використовуватимуться, якщо вони
зменшують рівень виробництва.

3. Процес трансформації ресурсів у готову продукцію характеризується
показниками сукупного, середнього та граничного продукту.

Розглянемо випадок, при якому один із факторів є змінним (L), а інші –
фіксованими. Сукупний продукт (total product) змінного фактора
виробництва – це кількість продукції, що виробляється при певній
кількості фактора (L) і при незмінності інших факторів. ( ТРL (або СПп)-
сукупний продукт праці).

Середній продукт (average product (АРl або СрПп) – відношення обсягу
сукупного продукту змінного фактора (L) до обсягу фактора, що забезпечив
випуск цього продукту.

TPl

АРl=

L

Граничний продукт (marginal product (МРl або ГПп) – додатковий випуск
продукції, який забезпечується використанням додаткової одиниці ресурсу:

(ТРl

МРl=

(L

(ТРl =ТР2-ТР1 – додатковий випуск, що забезпечується за рахунок (L (при
фіксованому К); (L=L2-L1 – додаткові обсяги ресурсів.

Промислове підприємство являється найбільш важливою і ведучою областю
сфери матеріального виробництва. Воно являє собою систему
взаємозв’язаних галузей, які зайняті видобування і переробкою
промислової та сільськогосподарської сировини в готову продукцію, яка
необхідна для суспільного виробництва і особистого користування.

Підприємство – це перш за все товаровиробник, який випускає продукцію,
виконує роботи і надає послуги, необхідні споживачу. Воно має право
юридичної особи і працює на основі комерційного розрахунку.

Підприємство – це основна первинна, господарська одиниця в економічній
системі, яке виготовляє і реалізує вироби та послуги і забезпечує
досягнення своєї мети.

Головна мета підприємства – це отримання максимального прибутку в
довгостроковій перспективі.

Необхідно відмітити, що прибуток не завжди є головним мотивом для
функціонування підприємства. Це може бути – прагнення до суспільного
визнання, бути володарем на ринках, збереження початої справи. Для цього
необхідно відмовитися від швидкого прибутку, тому для таких підприємств
головна мета – максимізація ситуації в цілому, а вже потім прибуток.

Головне завдання підприємства – повне і своєчасне задоволення потреб
споживачів, яке являється вищим змістом і нормою діяльності трудового
колективу. В зв’язку з цим підприємство повинно забезпечувати
конкурентоздатність продукції, яка випускається на основі її високої
якості, гнучко обновлювати її в залежності від попиту.

Підприємство забезпечує розвиток і підвищення ефективності виробництва,
добивається всестороньої інтенсифікації, прискорює науково-технічний
прогрес.

Використовуючи науково-технічний прогрес підприємство виготовляє і
освоює нову техніку, вдосконалює випуск продукції.

Ставлячи конкретні вимоги до сировини, матеріалів, обладнання,
інструменту воно в певній мірі визначає напрямки технічного розвитку
підприємств-суміжників.

Крім того підприємство організовує роботу раціоналізаторів і
винахідників, цим самим забезпечуючи соціальний розвиток колективу,
формує матеріальну базу соціальної сфери, створює сприятливі умови для
високопродуктивної праці, соціальної справедливості, самоуправління
трудового колективу, охорони і поліпшення навколишнього середовища.

Для промислових підприємств характерні:

виробничо-технічна єдність;

організаційно-технічна єдність;

господарська самостійність.

Виробничо-технічна єдність – це тісна взаємодія всіх складових частин
підприємства, яка визначає спільність призначення їх до виготовлення
продукції або технологічного процесу. Це доповнюється допоміжними і
обслуговуючими господарствами.

Організаційно-технічна єдність – це наявність єдиних органів управління,
взаємозв’язок плану виробництва з матеріальними, технічними і
фінансовими ресурсами.

Господарська самостійність – самозабезпечення основними і обіговими
коштами для здійснення виробничої діяльності, самостійний збут і
самостійно закінчені системи звітності та бухгалтерського обліку.

Характерні ознаки і властивості підприємства, як виробничої системи.

Виробнича система – це особливий клас систем, які включають працівників,
знаряддя і предмети праці та інші елементи, які необхідні для
функціонування системи в процесі якої створюється продукція або послуги.

В широкому смислі система – це сукупність елементів, які утворюють ціле
із складових частин.

Підприємство розглядається як виробнича система, тому що підрозділи
підприємства (цехи, участки, служби, відділи) виступають в ролі
підсистем, які складаються з елементів різної ступені важкості (трудовий
колектив, предмети і знаряддя праці).

Таким чином в промисловому підприємстві створюється система, яка
зв’язана одна з одною єдністю функціонування і розвитку підприємства.

Характерні ознаки підприємства як виробничої системи:

цілеспрямованість – це є здатність створювати продукцію, надавання
послуг;

поліструктурність – одночасне існування на підприємствах
взаємопереплетиних підсистем (цех, участок, служба, відділ);

складність – обумовлене поліструктурністю підприємство в якості
основного елементу має трудовий колектив, на який діє зовнішнє
середовище;

відкритість – взаємодія підприємства з зовнішнім середовищем (це
реалізація продукції, зв’язок з іншими підприємствами, матеріальні,
енергетичні ресурси, податки).

Підприємство являє собою динамічну систему, воно може змінюватися,
переходити з одного типу в інше, але при цьому воно залишається системою
тому що має такі властивості:

результативність – здатність отримувати ефект, створювати необхідну
споживачу продукцію;

надійність – стійке функціонування, яке забезпечується внутрішніми
резервами, системою управління, зв’язком з іншими виробничими системами;

довготривалість – властивість виробничої системи напротязі довгого часу
зберігати результативність;

гнучкість – можливість виробничої системи пристосовуватися до змінних
умов зовнішнього середовища;

управляємість – допустимість тимчасової зміни процесів функціонування в
бажаному напрямі під впливом управлінських факторів.

Це дозволяє нам говорити про підприємство, як саморегулююча система, яка
може пристосовуватися як до внутрішнім так і до зовнішніх змін. Але
саморегуляція може бути до певних меж. Необхідно чітко регламентувати
діяльність підприємства, яка випливає з його завдань.

Висновки

Світове господарство — система національних господарств, що пов’язані і
взаємо. діють відповідно до законів міжнародного поділу праці.
Міжнародний поділ праці фор. має якісно нову ситуацію в географічному
поділі праці і полягає у спеціалізації окрему країн на виробництві
певних товарів та послуг і товарному обміні цими продуктами на світових
ринках.

Світове господарство — складна система, яка має численні структури.
Найголовніші з них — соціально-економічна, функціонально-галузева і
територіальна. . особливостей соціально-економічної структури залежить
напрям суспільно-політичного та економічного розвитку держав, а від
стану функціонально-господарські структур — розвиток суспільного та
міжнародного поділу праці. Територіальна структура визначає просторові
риси і пропорції географії світового господарства.

Особливо великий вплив на розвиток світового господарства має
науково-технічна революція, яка являє собою якісний стрибок у розвитку
науки, техніки і продуктивних сил суспільства. Під її впливом
знаходяться не тільки сучасний стан та структура господарства, а й
відбуваються якісні і територіальні зрушення в географії світового
господарства.

Похожие записи