.

Страхування зовнішньоекономічних операцій (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
782 4517
Скачать документ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему:

Страхування зовнішньоекономічних операцій

ПЛАН

1. Сутність і основні поняття страхування. Специфіка страхування у сфері
зовнішньоекономічної діяльності

Страхування

Види страхування

Страховий захист

2. Страхування зовнішньоекономічних ризиків

Страхування експортних кредитів

Специфіка ризику експортного кредитування

3. Захист від валютних і кредитних ризиків при здійсненні
зовнішньоекономічних контрактів

Валютні застереження

Вибір валюти ціни контракту

Мультивалютна застереження

HYPERLINK “http://enbv.narod.ru/text/Econom/uzed/str/” \l “123” 1.
СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ СТРАХУВАННЯ. СПЕЦИФІКА СТРАХУВАННЯ У СФЕРІ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

СТРАХУВАННЯ – це система економічних відносин, що включає утворення за
рахунок коштів підприємств, організацій і населення спеціального фонду і
його використання для відшкодування збитків у майні, завданих у
результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а
також для надання громадянам (або їхнім сім’ям) допомоги під час різних
подій у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності,
смерть тощо). У страхуванні обов’язковою є наявність двох сторін:
страхової організації – страховика і юридичних і фізичних осіб, що
вносять у страхову організацію встановлені платежі страхувальників. Крім
того, учасниками страхових відносин можуть бути застрахований,
вигодо-одержувач, особа, призначена для одержання страхової суми, тобто
треті особи, яким заподіюється шкода (збиток) діями страхувальника.

Характерні риси страхування:

* цільове акумулювання коштів, що використовуються лише на покриття
втрат у заздалегідь обумовлених випадках;

* імовірнісний характер відносин, оскільки заздалегідь невідомо, коли
настане відповідна подія, якою буде її сила і кого зі страхувальників
вона стосуватиметься;

* повернення коштів, тому що вони призначені для виплати всім
страхувальникам у сукупності (але не кожному страхувальнику окремо).

У процесі страхування відбувається перерозподіл коштів між учасниками
створення спеціального страхового фонду: відшкодування збитків одному
або кільком страхувальникам здійснюється шляхом його розподілу на всіх.
Кількість страхувальників, що вносять платежі протягом того або іншого
періоду, більша від кількості тих, хто отримує відшкодування (допомогу).

Страхування здійснюється переважно в грошовій формі, хоча за певних умов
буває також натуральне страхування.

Історично першою була розкладкова система страхування, за якої основним
моментом взаємовідносин між страхувальниками було реальне виникнення
збитків в одного або кількох власників майна. Внесок кожного учасника
страхування, необхідний для покриття фактичної суми збитків, визначався
виходячи з розміру збитків, тобто він розкладався на всіх
страхувальників. У сучасних умовах переважає система страхування, що
грунтується на внесенні страхувальником твердо встановленої, заздалегідь
нарахованої суми платежів, яка не залежить від розміру збитків, що
виникли даного року; відповідне відшкодування втрат провадиться за
рахунок створеного з попередніх внесків фонду.

ВИДИ СТРАХУВАННЯ. Розрізняють такі види страхування:

* майнове страхування, об’єктом якого є різноманітні матеріальні
цінності;

* особисте страхування, де основою економічних відносин є події в житті
фізичних осіб;

* страхування відповідальності, предметом якого є найрізноманітніші
зобов’язання страхувальника щодо відшкодування збитків (шкоди) третім
особам.

Страхування може проводитися добровільно, на основі угоди сторін, а
також в обов’язковому порядку, коли це передбачено відповідним
законодавством. До особливих форм страхування належать перестрахування і
співстрахування, що дає змогу розподілити і перерозподілити значні
ризики між багатьма страховими організаціями.

Спочатку страхові відносини виникли у зв’язку в різними несприятливими
явищами природного характеру. У міру розвитку суспільства страхування
поширюється також на події, зумовлені виробничою діяльністю людей,
розвитком техніки тощо.

В Україні державний контроль за роботою страхових організацій здійснює
Укрдержстрахнагляд, що будує свою діяльність на основі Закону України
“Про страхову діяльність від 7 березня 1996 р. № 47.

СТРАХОВИЙ ЗАХИСТ – це:

1) економічна категорія, що відображає сукупність розподільних і
перерозподільних відносин, пов язаних Із подоланням або відшкодуванням
втрат, завданих суспільному виробництву та життєвому рівню населення
стихійними лихами й іншими надзвичайними подіями. Ці відносини
зумовлюють об’єктивну необхідність формування страхового фонду
суспільства;

2) сукупність перерозподільних відносин щодо подолання і відшкодування
збитків, а також надання матеріальної допомоги громадянам під час втрати
чи пошкодження конкретних матеріальних об’єктів або втрат у сімейних
доходах населення у зв’язку з втратою здоров’я та іншими подіями
(наприклад, страховий захист сільськогосподарського виробництва, урожаю
сільськогосподарських культур, майна, життя і здоров’я громадян).

Страховий захист як економічна категорія характерна для всіх
суспільно-економічних формацій. Він пов’язаний з вічною категорією
випадку, із ризикованим характером суспільного виробництва, із дією
протиріччя між суспільним виробництвом і руйнівними силами природи. Хоча
суспільство в міру розвитку продуктивних сил використовує досягнення
науки і техніки для попередження впливу стихії на виробництво
матеріальних благ або локалізації цього впливу, проте непереборні
стихійні сили, пожежі, вибухи, транспортні та дорожні катастрофи,
хвороби і смерть людей у працездатному віці, а також інші надзвичайні
події завдають збитків народному господарству і життєвому рівню людей.

Суспільство не може допустити порушення безперебійності виробництва,
оскільки це торкається його життєвих інтересів. Тому ці об’єктивні
фактори неминуче породжують відносини між людьми, пов’язані з
необхідністю відшкодування завданих збитків, які у сукупності становлять
економічну категорію страхового захисту суспільного виробництва.

Найхарактернішою, специфічною для даної економічної категорії є ознака
надзвичайності, що відображає, з одного боку, наявність певного ризику,
тобто можливості настання страхового випадку та його руйнівних
наслідків, а з іншого боку – об’єктивну необхідність відшкодування
завданих надзвичайних збитків, тобто захисних заходів людини від
зазначених наслідків випадкових подій.

Відповідно до вимог цієї економічної категорії здійснення необхідних
заходів стає можливим тільки шляхом відокремлення частини утворюваного
суспільством сукупного суспільного продукту і раніше створеного
національного багатства для формування страхового фонду. Тим самим
економічна категорія страхового захисту матеріально втілюється в
страховому фонді, що являє собою сукупність різноманітних цільових
страхових натуральних запасів і грошових страхових фондів.

Формування цільових страхових фондів можливе як у процесі розподілу, так
і перерозподілу матеріальних благ і фінансових ресурсів. Одним із
перерозподільних методів формування страхового фонду є метод
страхування, при якому страховий фонд створюється за допомогою
фіксованих грошових внесків учасників страхування і використовується за
строго цільовим призначенням і тільки серед платників внесків.

HYPERLINK “http://enbv.narod.ru/text/Econom/uzed/str/” \l “123” 2.
СТРАХУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ РИЗИКІВ

Страхування зовнішньоекономічних ризиків – це, комплекс видів
страхування, що забезпечують захист інтересів вітчизняних і закордонних
учасників тих або інших форм міжнародного співробітництва. Він включає
страхування експортно-імпортних вантажів, засобів транспорту (судна,
літаки, автотранспорт тощо), будівельно-монтажного ризику, експортних
кредитів, міжнародних торговельне-промислових та інших виставок,
створених спільно з іноземними фірмами підприємств, майна діючих на
нашій території іноземних компаній (філій) і функціонуючих в інших
країнах українських організацій (представництв), страхування цивільної
відповідальності українських та іноземних учасників економічного
співробітництва й інші види страхування. Відповідні страхові операції
здійснюються у вільно конвертованій і національній валютах.

Юридично для більшості видів страхування укладення договорів є
добровільним. Проте сам характер угод про товарні поставки, підряди на
будівництво і перевезення, про оренду того або іншого майна, як правило,
враховує страхування як неодмінну передумову дії договору. Залежно від
змісту відповідних контрактів витрати на страхування може нести будь-яка
зі сторін, вона вибирає страхову компанію й умови страхування, беручи
орієнтир на власні інтереси й інтереси вітчизняних страхових
організацій.

Так, під час експорту вітчизняних товарів пріоритет одержують контракти,
укладені на умовах СІФ, що включають витрати на страхування в ціну
продажу продукції, тобто вона страхується в якийсь національній
організації. При імпорті продукції кращим є договір на умовах ФОБ, коли
купівельна ціна не містить витрат на страхування, з тим, щоб товари
могли бути застраховані в Україні.

СТРАХУВАННЯ ЕКСПОРТНИХ КРЕДИТІВ. Особливе місце серед інших ризиків
страхування відповідальності займає страхування кредитних ризиків.
Сутність його полягає в зменшенні або усуненні кредитного ризику.
Об’єктами цього страхування є комерційні кредити, надані покупцеві,
банківські позики постачальнику чи покупцеві, зобов’язання і
поручительства за кредитом, довгострокові інвестиції тощо. Серед
різновидів цього страхування своїми специфічними особливостями
виділяється страхування експортних кредитів, що охоплює всі згадані і
низку інших видів страхування, таких як страхування валютних ризиків,
страхування витрат на входження експортера на новий ринок, страхування
від інфляції.

Страхування кредитних ризиків захищає інтереси продавця або
банку-кредитора на випадок неплатоспроможності боржника або несплати
боргу з інших причин.

Якщо договір укладається за рахунок продавця, то погашення наданого
кредиту при неплатежі бере на себе страхова організація. Випадки
несплати кредиту можуть зумовлюватися різними причинами. Наприклад,
тільки в страхуванні експортних кредитів є до 50 окремих ризиків, їх
звичайно поділяють на дві основні групи. До першої можна віднести суто
комерційний, або економічний, ризик (банкрутство приватного покупця,
відмова від платежу або прийняття товару, несплата боргу в обумовлений
термін та ін.). До другої групи належать політичні ризики (воєнні дії,
революції, заборона на платежі за кордон, консолідація боргів,
націоналізація, конфіскація; неплатіж покупця, у ролі якого виступає
державна організація; скасування імпортної ліцензії, введення ембарго
тощо).

Сьогодні в усіх розвинутих країнах є компанії, що страхують кредитний
ризик, багато з них мають свої системи страхування експортних кредитів і
схеми страхування іноземних інвестицій. У внутрішній торгівлі воно
проводиться невеликою кількістю приватних страхових компаній, а
страхування експортних кредитів переважно державними страховими
агентствами.

СПЕЦИФІКА РИЗИКУ ЕКСПОРТНОГО КРЕДИТУВАННЯ. Цей ризик може бути у двох
видах: він випливає або з достатньо повного знання експортером і
банкіром, який акцептує його векселі, даних про фінансовий стан покупця
(кредитоспроможність, становище в торговельному середовищі, максимальний
товарний кредит, наданий йому іншими фірмами, приблизні розміри його
операцій), або з розбіжностей між продавцем і покупцем у питанні про
відповідність товару умовам торговельної угоди.

Зокрема, підставою для ризику є невідповідність товару тим сортам і
якісним ознакам (вміст у ньому певних елементів, колір, відсоток
вологості, засміченість тощо), котрі докладно описані і перелічені у
специфікаціях, що звичайно додаються разом з іншими документами до
трасованого векселя чи контракту.

Фінансовий ризик пов’язаний безпосередньо з недобросовісністю клієнта (з
фінансовою частиною операції).

Торговельний ризик пов’язаний не з фінансовою, а з торговельною частиною
операції.

Перший, по суті, належить до сфери діяльності банку, що видає акцепт,
унаслідок чого фінансовий ризик обмежений у банках, що добре знають свою
іноземну клієнтуру і володіють інформацією про її кредитоспроможність.
Що стосується суто комерційного ризику, то через відсутність повної
ясності в попередніх угодах, різноманітність сортів товару, зміни його
якості під час транспортування та багато інших важко передбачуваних
причин, питома вага цього ризику завжди є значною.

Розглянемо результати відмови трасата здійснити платіж. Експортер може в
цьому разі розпочати безпосередньо або через свого агента в країні
імпортера реалізацію товару або повернути товар і одночасно порушити
справу проти покупця, або вдатися до послуг арбітражного або
третейського суду. Проте в усіх випадках результат справи залишається
неясним і навіть за найсприятливіших обставин має важкі наслідки для
експортера. Останній змушений або повернути товар і, отже, зазнати нових
витрат і надовго іммобілізувати свої капітали в невдалій угоді, або
продати товар у випадкових і непередбачених ринкових умовах. Навіть при
відправленні товару за безвідкличним підтвердженим акредитивом імпортер
усе ж має право відмовитися від здійснення платежу, посилаючись на
невиконання експортером тієї чи іншої деталі контракту. Цей ризик не
погрожує експортерові тоді, коли в акредитиві обумовлено, що вексель
трасується під відправлені експортні товари без обороту, тобто без права
зворотної вимоги до трасанта. Весь ризик, комерційний і фінансовий,
пов’язаний із таким векселем, лягає на його акцептанта, що має право
вимоги тільки до трасанта. Проте банки, не бажаючи переносити на себе
усю фінансову відповідальність за комерційною операцією дуже неохоче
купують і акцептують векселі, які не надають їм права регресу до
трасанта.

Таким чином, фінансовий ризик кредитування зовнішньої торгівлі може бути
зведений до мінімуму і при деяких методах кредитування, наприклад, при
рамбурсі. У цьому разі страхування кредиту може бути лише засобом його
додаткового забезпечення. Що ж стосується торговельного ризику, то його
неможливо усунути звичайними банківськими методами і для його
елімінування велике значення має страхова організація та її методи.

В останні роки форми і методи кредитування, що забезпечують вкладений у
зовнішню торгівлю капітал, втратили минуле значення, і поряд із
торговельним ризиком зріс і фінансовий. Зростання ризику, пов’язаного з
загальною нестабільністю грошового обігу, із нестійкістю фрахтового
ринку, митно-тарифної політики країн і т. п., вплинуло на рух приватного
облікового відсотка, що звичайно перевищує офіційну дисконтну ставку на
1%.

Тому через зростання торговельного і фінансового ризиків зросла і
вартість позичкового капіталу. Крім звичайного облікового відсотка,
з’явилася нова величина – вартість страхування від збільшеного ризику.
Зростання вартості позичкового капіталу не могло, у свою чергу, не
відбитися на ціні на імпортні та експортні товари, оскільки експортер
прагнув перекласти цей новий ризик на імпортера.

Ці труднощі в багатьох країнах були досить-таки пом’якшені, а то й
зовсім усунуті створенням спеціальної організації для страхування
кредитів від усіх видів ризиків. Хоча до ціни товару, крім усіх
накладних витрат, вартості фрахту, мита, звичайної вартості кредиту і
банківських послуг, приєдналася ще одна величина – вартість страхування
кредиту від ризику, проте доходи від можливого розширення торговельних
операцій, завдяки полегшеним умовам страхування кредиту, значно
перевищували нові витрати.

Крім того, у практиці постійно діючої страхової організації, що має
численну клієнтуру і здійснює великі операції, вартість страхування вже
не могла перевищити певний рівень и економічно або погашалася зниженням
вартості продукції внаслідок зростання її виробництва і зменшення
накладних витрат, або в крайньому разі легко перекладалась. Поряд із цим
страхування кредиту мало велике значення для експортера в тому
розумінні, що вексель, забезпечений гарантією страховика, можна було
набагато легше і за значно вигіднішою ставкою облікувати в будь-якій
кредитній установі країни, оскільки акцепт, як ми вже з’ясували, не був
достатньою гарантією платежу.

Крім акцептованих векселів, страхуються й усі інші форми кредиту, що
надається експортером своїм покупцям. Серед них усі види як покритого,
так і непокритого кредиту (відкриті рахунки). Таким чином, можуть бути
застраховані:

а) рамбурсні операції, переважно від торговельного ризику;

б) акцептні кредити;

в) векселі, що трасуються на покупця в межах відкритого йому
максимального кредиту (овердрафту) із правом або без права його
поновлення;

г) усі спеціальні рахунки клієнтів на точно визначену суму;

д) кредити, надані покупцеві протягом точно фіксованого періоду.

Сутність страхування полягає в тому, що страхова установа бере на себе
певну частку можливого ризику, тобто кінцевих збитків від угоди, що
страхується. Вона видає страховий поліс на точно визначену суму
застрахованого кредиту із зазначенням терміну кредитування і частки
ризику, звичайно від 60 до 85 %, яку бере на себе страховик. Розмір
страхової премії, стягнутої останнім, залежить від розміру страхових
операцій, форми кредиту, його терміну, становища експортера і виробника
в комерційному середовищі та економічного стану країни-експортера. Тому
шкала преміальних ставок щодо страхування кредиту є досить строкатою
(коливається навколо середніх норм у розмірі від 1/4 до 10%
застрахованої суми).

HYPERLINK “http://enbv.narod.ru/text/Econom/uzed/str/” \l “123” 3.
ЗАХИСТ ВІД ВАЛЮТНИХ І КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ КОНТРАКТІВ

Будь-яка зовнішньоторговельна операція має на меті еквівалентний обмін
товару або на інший товар, або на еквівалент цієї вартості, виражений в
іноземній валюті. Розрахунки в міжнародній торгівлі здійснюються, як
правило, у вільно конвертованих валютах: доларах США, німецьких марках,
англійських фунтах стерлінгів та в інших валютах, причому особливістю
міжнародних економічних відносин узагалі є те, що для однієї зі сторін
розрахунки завжди здійснюються в іноземної для неї валюті. Становище цих
валют не залишається постійним. Залежно від внутрішнього економічного
стану тієї чи іншої країни, її платіжного балансу, а також під впливом
інших чинників курс валюти цієї країни стосовно інших валют змінюється.

Після скасування твердих, або фіксованих, курсів і переходу багатьох
країн на початку 1973 р. до “плавання”, тобто до ринкового регулювання
курсів своїх валют, коливання бувають досить істотними. Такі коливання
валютних курсів дезорганізуюче впливають на міжнародний поділ праці,
ускладнюють еквівалентний обмін товарами і послугами.

ВАЛЮТНІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. В умовах значних коливань курсів валют виникають
втрати або виграші для партнерів у міжнародних економічних операціях.
Для захисту від можливих валютних втрат, пов’язаних із курсовими
коливаннями, у зовнішньоторговельних контрактах, а іноді й у кредитних
угодах, застосовують так звані валютні застереження. Захист від ризиків
з допомогою валютних застережень належить до так званого нестрахового
захисту, оскільки не передбачає розміщення цих ризиків на страхування у
страхових компаніях.

Сутність цих застережень зводиться до встановлення в контракті, а саме у
двох його статтях – “ціна товару” та “умови платежу” – таких умов, які
зводили б до мінімуму можливі валютні втрати.

Практика свідчить, що більшість контрактів передбачають як валюту ціни
та валюту платежу одну і ту саму валюту. При цьому експортер
заінтересований у встановленні ціни в стійкій валюті, тобто не схильній
до ризику знецінювання. Фіксація ціни товару в стійкій валюті є однією з
форм страхування валютних ризиків, найпоширенішою нині.

При системі фіксованих паритетів (до 1973 р.) валюта ціни в контракті не
відігравала такої ролі, як сьогодні. Річ у тім що коливання курсів
будь-якої валюти країни – члена МВФ не могли виходити за припустимі межі
відхилень від офіційного паритету ± 1% (до грудня 1971 р.) і ± 2,25% (до
лютого 1973 p.). Головним завданням експортера в той час було
страхування від офіційної девальвації валюти ціни.

Таке страхування здійснювалося в двох основних формах: за допомогою
валютного і золотого застереження. Валюта ціни прив’язувалася або до
долара США за офіційним курсом, або через нього до іншої валюти, або ж
до свого офіційного золотого вмісту. У разі цих застережень сума платежу
у девальвованій валюті змінювалася у такий спосіб, щоб зберігався
еквівалент у валюті, до якої прив’язувалася валюта ціни, або в
початковому золотому вмісті.

При системі фіксованих паритетів девальвація однієї валюти не вела до
автоматичної зміни паритетів і курсів інших валют між собою. Так,
наприклад, девальвація англійського фунта стерлінгів не змінювала
автоматично паритетів і курсів між доларом і німецькою маркою, маркою і
французьким франком тощо. Застосування валютного застереження дозволяло
експортеру зберегти еквівалент ціни в інших валютах без зміни. Золоті
застереження, що застосовувалися в той час, за яких ціна товару фактично
прирівнювалася до певної кількості золота, були застереженнями на базі
офіційної ціни золота.

Сьогодні твердих паритетів і офіційної ціни золота не існує. Курси валют
змінюються не східчасте, а постійно під впливом ринкових сил. Причому в
русі перебувають одночасно курси багатьох валют.

ВИБІР ВАЛЮТИ ЦІНИ КОНТРАКТУ. Не існує валюти -еталона, до якої можна
прив’язати ціну і платіж у контракті з метою зберігання незмінного
еквівалента у всіх інших валютах, оскільки одні валюти дорожчають, а
інші стають дешевшими (відносно одна одної).

Як уже зазначалося, велике значення в плані страхування від валютних
втрат має вибір валюти ціни.

Очевидно, із достатньо високим ступенем імовірності можна орієнтуватися
лише на короткострокові тенденції в русі курсів валют, скажімо, на 3-6
місяців. На довший термін (рік і більше) визначити рух курсу тієї або
іншої валюти значно складніше. Для такого прогнозування необхідно
враховувати кілька найважливіших чинників розвитку економіки даної
країни. Одним із них є аналіз інфляційних процесів у розвинутих країнах.

Безпосереднім регулятором валютного курсу, як відомо, є платіжний баланс
країни, що відбиває співвідношення надходження і платежів валюти за
експортовані й імпортовані товари і послуги, а також рух капіталів у той
або інший момент або за певний період.

Основу платіжного балансу, як правило, формують розрахунки із зовнішньої
торгівлі тієї або іншої країни. Якщо країна імпортує більше товарів і
послуг, ніж сама надає, то виникає підвищений попит на іноземну валюту.
За вільного коливання валютних курсів це зумовлює підвищення курсів
іноземних валют і зниження курсу валюти даної країни. І, навпаки,
перевищення експорту над імпортом збільшує попит на валюту даної країни
з боку імпортерів із інших країн, що веде до підвищення курсу даної
валюти відносно інших валют.

Вже протягом тривалого часу економіка розвинутих країн розвивається в
умовах інфляції. Зростання цін усередині країн впливає на
зовнішньоекономічні зв’язки, викликає структурні зміни в платіжному
балансі, які, у свою чергу, визначають рух курсів валют.

Оскільки інфляційні процеси в країнах відмінні за своєю інтенсивністю,
тобто темпи зростання цін різні, то у вигіднішому становищі перебувають
країни з низькими темпами зростання цін. Товари цих країн
конкурентоспроможні на зовнішніх ринках, а фірми цих країн мають більше
можливостей розширити свій експорт. За інших рівних умов це веде до
збільшення надходжень іноземної валюти, зростання попиту на валюти цих
країн і підвищення їхніх курсів. І, навпаки, вищі темпи зростання цін у
якійсь країні порівняно з іншими країнами в кінцевому підсумку
призведуть до зниження курсу її валюти.

При визначенні можливої тенденції валютних курсів важливо з’ясувати
динаміку цін на товари і послуги, що є об’єктами міжнародної торгівлі.
Для цього, зокрема, можуть бути використані індекси оптових цін. Індекс
оптових цін, звичайно, не дає абсолютно точної картини, оскільки товари,
що надходять у міжнародну торгівлю, можуть мати різну питому вагу в
товарній масі тієї або іншої країни, і динаміка цін на ці товари може
відрізнятися від загального індексу оптових цін.

Хоча основною валютою міжнародних розрахунків продовжує залишатися долар
США, проте дедалі більшу роль починають відігравати валюти інших країн:
німецька марка, єна швейцарський франк.

В умовах такої нестійкості валютних курсів установлення ціни в доларах
не завжди повністю забезпечує інтереси експортера. У цьому разі виникає
необхідність страхування від можливого падіння курсу долара.

У принципі таке страхування експортної виручки вираженої у валюті,
становище якої нестійке, можливе з допомогою валютного застереження,
наприклад, до німецької марки, яка на перспективу вважається більш
стійкою. При цьому в умовах платежу фіксується, що платіж здійснюється в
німецьких марках, виходячи з її курсу до долара на момент (дату)
підписання контракту. Фактично це застереження переводить ціну, виражену
в доларах, у німецькі марки. Це доречно тоді, коли ціна в контракті з
поставками протягом року і більше встановлюється на базі котирувальної
ціни на якійсь товарній біржі. (Котирувальні ціни відображають в
основному співвідношення попиту і пропозиції товару й меншою мірою –
зміну валютних курсів.) Ціна в контракті, встановлена в доларах,
відповідно до котирувальної ціни може змінюватися в будь-яку сторону,
але перерахунок її в німецькі марки за курсом, зафіксованим на весь
термін контракту, постане гарантією від втрат унаслідок можливого
падіння курсу долара.

МУЛЬТИВАЛЮТНА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ. У зовнішній торгівлі в даний час
застосовується і такий метод страхування валютних ризиків, як включення
в контракти багатовалютних, або мультивалютних застережень.

Особливість мультивалютного застереження полягає в тому, що як валютне
застереження береться не одна, а кілька валют, об’єднаних разом у так
званому “кошику” валют.

“Кошики” валют являють собою умовні облікові одиниці. З їх допомогою
визначається вартість тієї або іншої валюти відносно набору валют, із
тим щоб зменшити валютний ризик для обох сторін – учасниць угоди.

За таких застережень розмір платежу ставиться в залежність від зміни
курсу валюти платежу одночасно до низки інших валют. Це нівелює курсові
коливання даної валюти щодо всіх валют “кошика” загалом і якоюсь мірою
стабілізує початковий вартісний вираз зобов’язань і платежів за
контрактом.

Вибір валют здебільшого залежить від характеру торгівлі даної країни з
її основними торговельними партнерами і характеру інших
зовнішньоекономічних зв’язків цієї країни. Це стосується, зокрема, країн
ЄС, де велику роль відіграють і політичні обставини, а також деяких
азіатських і арабських країн.

Ряд країн з інших регіонів світу розробили свої умовні рахункові
одиниці, найбільш прийнятні для них. Проте ідеальних валютних “кошиків”,
що цілком гарантували б від ризику валютних втрат, не знайдено,
незважаючи на посилені пошуки їх протягом останнього років.

До розряду умовних або їх валютних одиниць належить й одиниця СДР,
створена МВФ. Вартість СДР визначається на базі середньозваженої
вартості валют п’яти найбільших країн – членів МВФ, на кожну з яких
припадає значна частина світового експорту товарів і послуг. Найбільшу
питому вагу в цьому “кошику” валют займає долар США. Ця одиниця
застосовується МВФ у розрахунках із країнами – членами Фонду, у ній МВФ
обчислює світові валютні резерви і всі здійснювані самим Фондом
операції.

Як облікова одиниця СДР використовується також у статистичних матеріалах
ОЕСР, при розміщенні облігаційних позик на євровалютних ринках та в
інших сферах.

У сучасних умовах найзручнішим, хоч і не завжди вигідним, для
зовнішньоторговельних партнерів є саме валютне застереження на базі СДР.
Щоденно публіковані МВФ курси валют відносно СДР показують зміну
становища тієї або іншої валюти загалом у системі міжнародних
розрахунків. Курс долара США може знижуватися відносно деяких валют, що
входять у “кошик” СДР, наприклад відносно німецької марки, японської
єни, англійського фунта, як це було до 1980 р. Водночас відносно більш
слабких валют курс долара може підвищуватися. Вартість же долара,
виражена в СДР, відображає середню зміну його цінності відносно всіх
валют “кошика” СДР.

При використанні СДР як мультивалютного застереження ціна в контракті
встановлюється в якійсь вільно конвертованій валюті, з огляду на її
вартість в СДР на дату укладення угоди або контракту. Платежі
здійснюються у валюті за курсом до СДР на дату платежу, причому сума
платежу перераховується у такий спосіб, щоб еквівалент ціни в ній
зберігався.

На додаток до валютних застережень можливе ще і таке застереження:
валюта ціни прив’язується до іншої валюти за певним курсом. При зміні
курсового співвідношення на дату платежу прибутки і збитки сторони
ділять навпіл. Ціна і платіж перераховуються за середнім курсом між
курсами на дату підписання контракту і дату платежу.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Аленичев А. А. Страхование валютных рисков, банковских и экспортных
коммерческих кредитов. – М., 1994.

2. Александров А. А. Страхование. – М., 1999.

3. Катасонов В. Ю., Морозов Д. С. Проектное финансирование: организация,
управление риском, страхование. – М., 2000.

4. Страховое дело: Учебник / Под ред. А. И. Рейтмана. – М., 1992.

5. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: экономика страхования. – М.,
1996.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020