.

Система пенсійного страхування в Україні (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
11 36864
Скачать документ

Дипломна робота

Система пенсійного страхування в Україні

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в
Україні.

1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування.

1.2. Форми та види пенсійного страхування.

1.3. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного
страхування.

Розділ 2. Формування системи пенсійного страхування в Україні.

2.1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні.

2.2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному
забезпеченні.

2.3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування.

Розділ 3. Шляхи реформування системи пенсійного страхування у
вітчизняній економіці.

3.1. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи
пенсійного забезпечення в Україні.

3.2. Запровадження персоніфікованого обліку у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

3.3. Розвиток нагромаджувальної пенсійної системи та управління її
коштами в Україні.

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

ВСТУП

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя,
добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних
чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що
з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як
активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя
мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального
забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з
най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на
принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних
членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення
вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання
непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних
громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну
підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності,
були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним
розв’язанням.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної
політики є законодавче регулювання та організація пенсійного
забезпечення громадян. З переходом економіки України від
командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна
система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну
функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян.
Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного
забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею
низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих
бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які
сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування
системи пенсійного забезпечення в Україні.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в
Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів
війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн.
потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян
похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів т а інвалідів зростає.
Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання
кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на
працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один
працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки
пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому,
яка перестане бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає
вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого
реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з
існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою
економікою.

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення.
Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед
яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність
розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду,
існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих
категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне
забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато –
прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого
забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють.
Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже,
соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року
Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне
забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної
пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави,
яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту,
забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у
суспільстві.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні засади дослідження

системи пенсійного страхування в Україні

1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування.

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до
пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених
Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до
статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004
року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного
забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу
пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного
страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна
система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів,
осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі
пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат,
додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і
субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за
рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів
застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування
витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових
виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи відбудеться після досягнення Україною певних
критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання
персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на
індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у
єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального
пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з
пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних
надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як
50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на
пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному
накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і
передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку.
Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для
внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу,
сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати
пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками
накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої
системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років. [2, c.
25-26].

Третій рівень – це система недержавного пенсійного страхування, що
основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх
об’єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує
застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за
загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії
шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів,
які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за
корпоративними та професійними ознаками.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати
одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.

Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна,
так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України
протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується
до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в
державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли
страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам,
тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів
нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами
можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче
нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу,
працювали і утримували пенсіонерів того часу.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1
«Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що
громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за
віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших
випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні,
мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах
передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами,
провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. [2, c. 30-35]

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають органи
законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у
керівництві всією системою соціального захисту України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України – орган
загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України приймає
закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні
джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі.
Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До
його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням
законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає
підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення,
щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою
якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання
Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює
функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче
Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики
України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі
центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації
державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення,
соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці,
охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального
обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової
міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство
забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом
своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі
державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати
працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного
нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного
соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства
під час призначення та виплати пенсій.

На Міністерство праці України у сфері пенсійного забезпечення покладені
такі функції, як:

здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного
соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо
призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі,
взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового
державного соціального страхування;

організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з
перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами
Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої
влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування
списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у
яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки
нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань.
[2, c.37]

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них
Міністерство праці і соціальної політики України виконує через систему
обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального
захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних
адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Так, відповідно до Типового положення про головне управління праці та
соціального захисту населення обласної, Київської міської д державної
адміністрації і управління праці та соціального захисту населення
Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із
змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі
функції:

організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після
передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює
контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну,
консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє
створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку
в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування,
розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та
розвитку багаторівневої пенсійної системи;

разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування
підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з
трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;

організовує через засоби масової інформації роз’яснення
нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість,
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне
забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що
здійснює керівництво та управління солідарною системою
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить
збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та
готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі
фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних
виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів
Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням
коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України
спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. №39, а в новій редакції
– Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами)
визначено основні завдання Пенсійного фонду України:

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного
забезпечення та соціального страхування;

забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного
забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату
пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що
здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в
межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів
фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням
коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України виконує такі функції:

бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників
економічного і соціального розвитку України;

планує доходи та видатки;

прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду
України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду
України для забезпечення соціальних виплат;

розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення
або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне
страхування;

організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду
України [5, пункт 1-2]

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», а
зокрема статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду»
визначено:

страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування,
крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів
для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до
Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

добровільні внески;

інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону
«Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

а) виплату пенсій;

б) надання соціальних послуг;

в) фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням
функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

г) оплата послуг з виплати та доставки пенсій;

д) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий
позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду
є:

страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального
фонду;

інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування
коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за порушення
встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати
страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та
використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень,
накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці
порушення. [71]

Отже, можна визначити головну функцію системи пенсійного страхування,
суть якої полягає у формуванні в спеціальних страхових фондах фінансових
потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків,
тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям
матеріальним забезпеченням у старості.

Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є:

створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;

акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через
цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину
власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових
ризиків;

забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів
страхових фондів;

розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі
виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;

регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком,
страхувальниками та застрахованими особами.

Отже, в загальному можна сказати, що із запровадження трирівневої
системи пенсійного страхування певною мірою врегулювались питання
пенсійного забезпечення непрацездатних громадян похилого віку,
інвалідів, осіб, які втратили годувальника у виплаті пенсій,
компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

1.2. Форми та види пенсійного страхування.

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування:
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне
додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка
входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має
дворівневу структуру:

– перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах
солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних
послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

– другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на
засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді
та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій
та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено
різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає
певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

– осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах – підвищений розмір
пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах,
набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на
пенсію;

– осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних
закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають
право на пенсію за вислугу років;

– осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового
стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за
дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на
мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7, c.44]

Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не тільки для
України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років
реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної,
не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у
вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування
реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою
збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти
грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та
інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» [7, 3]

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень,
тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою
частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка
ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб,
крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень
з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення
додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного
пенсійного страхування за різними законами.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада
1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:

а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати
годувальника; за вислугу років);

б) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею
при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України
«Про пенсійне забезпечення»:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях,
кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру),
незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є
членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та
організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на
особистій власності фізичної особи та виключно її праці, – за умови
сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є
членами таких спілок, – за умови сплати страхових внесків до Пенсійного
фонду України;

г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному
соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу
фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні
ординатори, аспіранти, докторанти;

е) особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи
громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню
людського життя, охороні державної колективної та індивідуальної
власності, а також по охороні правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або
дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за
висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення, а зокрема
статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з
числа цих осіб – у разі втрати годувальника. [8, стаття 3]

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни,
які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії,
призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам
внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при
захисті Батьківщини або під час виконання інших обов’язків військової
служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті
чи з виконанням інтернаціонального обов’язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і
призначається обмеженому, визначеному законом колу громадян, є пенсії за
особливі заслуги перед Україною.

Згідно статті 9 цього Закону «Добровільне страхування додаткової пенсії»
визначено, що поряд з державним пенсійним забезпеченням трудящі мають
право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії.
Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної
страхової комерційної організації є страховий фонд, який складається на
50 процентів з особистих внесків трудящих і на 50 процентів – з коштів
державного бюджету України.

Термін «пенсія» походить від латинського pension – тобто «платіж». В
сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку
на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил
громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які
набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або
яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших
обставин, передбачених законом, за рахунок коштів Пенсійного фонду,
Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від
нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів,
асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Пенсії за віком на сьогодні – це основний вид матеріального забезпечення
непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів
мільйонів пенсіонерів «У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни
(а їх близько 15 мільйонів осіб) 10 мільйонів або 70 процентів – це
пенсіонери за віком» [2, c.84]

Для призначення пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для
цього основною підставою, необхідна ще наявність трудового стажу,
характер та тривалість якого, якісно впливає на вид та розмір пенсії за
віком. Отже, пенсія за віком – це така пенсія, яка призначається з
досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного
трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік для призначення цього виду
пенсії для чоловіків – після досягнення 60 років і при стажі не менше 25
років; жінок – після досягнення 55 років і при стажі не менше 20 років.
Цей вид пенсії призначається довічно. Воно не залежить від фактичного
стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії
по інвалідності. З призначенням цього виду пенсії працівник може
продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до
призначення пенсії.

Залежно від категорій громадян, які мають право на пенсію, пенсії можуть
призначатися на загальних підставах і на пільгових умовах.

Пенсії на пільгових умовах у свою чергу диференціюються залежно від
юридичних підстав надання пільг. Це пільги, які пов’язані з умовами,
характером та тривалістю роботи, тобто наявністю і тривалістю
спеціального трудового стажу та пільги пов’язані з правовим статусом
громадян. Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсію за
віком на пільгових умовах мають особи, незалежно від місця останньої
роботи:

а) працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах з
особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, – за списком №1
виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним
Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки –після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20
років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки – після
досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше
7 років 6 місяців на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливим
і важкими умовами праці, – за списком №2 виробництв, робіт, професій,
посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за
результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55
років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6
місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при
стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених
роботах;

в) жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами
будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на
базі тракторів і екскаваторів – після досягнення 50 років і при
загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на
зазначеній роботі;

г) жінки, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та
післязбиральній обробці тютюну, після досягнення 50 років і при стажі
зазначеної роботи не менше 20 років;

д) жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали
п’ятеро і більше дітей – незалежно від віку і трудового стажу і інші
категорії осіб, які визначенні цим Законом. [8, стаття 13]

Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного
забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:

громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

інвалідам, учасникам війни, сім’ям загиблих (померлих
військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів
внутрішніх справ);

багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства;

особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспропорційним
карликам;

інвалідам по зору першої групи (додаток А).

Пенсії за віком пенсіонерам призначаються відповідно до статті 19 Закону
України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 55% заробітку, який
визначається відповідно до статей 65 «Загальний порядок визначення
середньомісячного заробітку для обчислення пенсій» і 66 «Види оплати
праці, що враховуються при обчисленні пенсії», а також статті 67
«Обчислення пенсій членам творчих спілок» цього Закону, але не нижче
мінімального розміру пенсії. За кожний рік роботи понад 25 років
чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на один процент
заробітку, але не менш як на один процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального
споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду
виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі
не нижче межі малозабезпеченості.

Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для
працівників, зайнятих на роботах підземних і відкритих гірничих та в
металургії, – чотирьох мінімальних пенсій за віком, але не більше 75%
заробітку, за винятком мінімальних пенсій підвищених за роки роботи
понад 25 років у чоловіків і 20 років – у жінок, а працівникам, зайнятим
на підземних та відкритих гірничих роботах – 85% заробітку. [2, c.
87-88]

До пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі,
встановлюються такі надбавки:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних
членів сім’ї, – на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі
соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії
непрацездатних;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичного закладу потребують
постійного стороннього догляду, – на догляд за ними в розмірі соціальної
пенсії;

в) особам, які набули права на пенсію за віком і мають стаж роботи
відповідно – чоловіки – 25 років і жінки – 20 років, але після
досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію
з більш пізнього строку, – в розмірі 10% основного розміру пенсії без
урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік
роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш, як 40%.

Ці надбавки зберігаються при переведенні на інший вид трудової
діяльності.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60
календарних місяці роботи підряд чи п’ять років протягом усієї трудової
діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з
1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період
роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про
нараховану заробітну плату, виданих у встановленому порядку
законодавством порядку, а за період роботи з 1 липня 2003 року – за
даними персоніфікованого обліку відомостей у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У разі відсутності відомостей про заробітну плату у системі
персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну
плату, видані в установленому законодавством порядку.

У разі якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала менший
період, ніж передбачено Законом [8, стаття 12] середньомісячний
заробіток визначається за фактичний період роботи шляхом ділення
загальної суми заробітку за цей період на число місяців у ньому.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
визначено, що пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за
віком або інвалідністю не менш як два роки з більш високим заробітком,
ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за заявою
пенсіонера новий розмір пенсії виходячи з більш високого заробітку, який
визначається за 2 роки роботи підряд після призначення пенсії. У разі
дальшого зростання заробітку пенсіонера провадиться за його заявою новий
перерахунок пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не
раніше як через два роки роботи після попереднього перерахунку.

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні грошові виплати з
Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету,
які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або
часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або професійного
захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не
пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Цей вид пенсії
відрізняється від інших видів пенсії насамперед тим, що така пенсія
цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який
визначається спеціальним державним медичним органом, і вона
призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення
інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Отже,
основною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність.
Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності.
Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється
на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також
час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини
встановлюються медико-соціальними експертними комісіями Міністерства
охорони здоров’я, що діють на підстав Положення про їх діяльність
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. [2, c. 92]

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене
обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм,
уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної
дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації та
контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю
у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у
постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є обмеження
дієздатності, що не потребують постійного стороннього догляду чи
допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок
різко вираженого утруднення навчання, спілкування, контролю за своєю
поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій
діяльності або при неможливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності призводять лише до значного
зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого
утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій
діяльності, то це є підставою для встановлення третьої групи
інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначення строку
переогляду, залежно від стану здоров’я та віку. Так, залежно від причин
настання інвалідності, пенсії по інвалідності поділяються на:

пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання;

пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування
від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання», які спричинили втрату
працездатності». Право на таку пенсію мають особи, які підлягають
обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які
застрахувались від нещасного випадку добровільно.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва,
якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався:

а) при виконанні трудових обов’язків, а також при здійсненні будь-яких
дій в інтересах підприємства або організації, хоча і без спеціального
доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи
протягом робочого дня, протягом часу, необхідного для приведення в
порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після
закінчення роботи;

г) при виконанні державних або громадських обов’язків;

д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної,
колективної та індивідуальної власності.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання встановлюється
всім іншим особам, інвалідність яких не пов’язана з трудовим каліцтвом
чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Для призначення
пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім
встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й
страховий стаж інваліда. [6, c. 166]

Поняття пенсії у зв’язку з утратою годувальника пов’язується з
необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацездатних
членів сім’ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у
зв’язку з утратою годувальника розуміють щомісячні виплати з Пенсійного
фонду, призначені непрацездатним членам його сім’ї в разі втрати
годувальника, які перебували на утриманні, у розмірі, співвіднесеному із
заробітком годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому,
що пенсійне забезпечення членів сім’ї має похідний характер від права на
пенсію іншої особи, яка є годувальником і що ця пенсія призначається не
конкретній особі, а сім’ї, тобто, на всіх членів сім’ї, які мають право
на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу
конкретного члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його
частка, яка виплачується йому окремо.

Право на цей вид пенсії мають всі сім’ї, чиї годувальники підлягали
загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, чи добровільно
брали участь у такому страхуванні. Коло непрацездатних осіб визначено
Законом України [8, стаття 37]:

а) діти, які досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють,
або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку
самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми
навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23
років;

б) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо
вони не працюють;

в) інваліди – члени сім’ї потерпілого на час інвалідності;

г) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був
зобов’язаний виплачувати аліменти;

д) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але
мають на це право.

Згідно цього ж закону, а зокрема статті 44 «Розміри пенсій в разі втрати
годувальника» призначаються на кожного непрацездатного члена сім’ї в
розмірі 30 процентів заробітку, але не менше соціальної пенсії,
встановленої для відповідної категорії непрацездатних. На дітей, які
втратили обох батьків, а також на дітей померлої одинокої матері пенсія
на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної
пенсії. Сім’ям до складу яких входять діти, які втратили обох батьків,
пенсія обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків.

Пенсія за вислугу років за певними своїми ознаками дуже схожа на пенсію
за віком, оскільки вона, як і пенсія за віком, призначається довічно, не
залежить від фактичної працездатності особи, для призначення пенсії за
вислугу років, до уваги береться трудовий стаж, а іноді враховується і
вік. Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,
пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян,
зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної
працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію
за віком.

Законодавством встановлені такі категорії працівників, які мають право
на пенсію за вислугу років:

– військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, податкової міліції та кримінально-виконавчої системи
України;

– державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

– наукові працівники;

– журналісти державних і комунальних засобів масової інформації;

– окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

– працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад,
безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових,
геофічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

– працівники освіти, охорони здоров’я, а також соціального забезпечення;

– спортсмени заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного
класу – члени збірних команд і інші. [2. c. 103]

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з
Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в
розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством
категорії працівників, які мають спеціальний стаж – вислугу років,
встановленої тривалості.

Умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян
неоднакові. Одним вони призначаються лиш за наявності вислуги років,
незалежно від віку, другим – крім вислуги років, встановлюється і вік, а
для третіх враховується і загальний стаж. Але для всіх категорій
працівників обов’язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є
полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид
пенсії (додаток Б).

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які
призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним
непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на
трудову пенсію. До таких громадян належать:

– інваліди І і ІІ груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також
інваліди ІІІ групи;

– особи, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;

– діти (в тому числі: брати, сестри, онуки – за умови, якщо вони не
мають працездатних батьків) – у разі втрати годувальника;

– діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку:
чоловіки – 60 років, жінки – 55 років і не набули права на трудову
пенсію без поважних причин;

б) 50% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку:
чоловіки – 60, жінки – 55 років і не набули права на трудову пенсію з
поважних причин; інвалідам ІІІ групи;

в) 100% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам ІІ групи;
дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам
й онукам, які не досягли 18 років), а також одному із батьків, або
чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно
від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми,
братами, сестричками чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8
років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи;
матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїння».

За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на
непрацездатних членів сім’ї до пенсії за віком або по інвалідності
призначається за вибором того, хто звернувся, або пенсія або надбавка
[2, c.104]

Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються як надбавки до
розміру пенсії особам, які мають право на пенсію за віком, по
інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Відповідно
до статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед
Україною» визначено категорії осіб, котрим належить право на такий вид
пенсії:

1) Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці,
особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів,
орденом Трудової Слави трьох ступенів;

2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових
дій орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю Ушакова, партизанам
Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю «За відвагу»;

3) видатним спортсменам – переможцям Олімпійських ат Параолімпійських
ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;

4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам
льотно-випробувальних екіпажів літаків;

5) народним депутатам України, депутатам колишнього Союзу Радянської
Соціалістичної Республіки та Української Радянської Соціалістичної
Республіки «заслужений»;

6) особам, відзначеним почесним званням України, колишнього Союзу
Радянської Соціалістичної Республіки «заслужений», державними преміями
України, колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки;

7) депутатам – всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської
міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного
значення в Україні та в колишній Українські Радянській Республіці;

8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до
восьмирічного віку.

Порядок призначення таких пенсій та їх розміри неоднакові і залежать
вони від категорії громадян. Пенсія за особливі заслуги встановлюється
як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом,
у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які
втратили працездатність:

– від 35 до 40% – Герої України, Радянського Союзу;

– від 25 до 35% – ветерани Великої Вітчизняної війни, видатні
спортсмени, народні депутати України і колишнього Союзу.

– від 20 до 25% – особи, нагороджені почесним званням «заслужений»,
депутатам чотирьох і більше скликань, матерям, які народили п’ятеро і
більше дітей.

Розмір надбавки визначається відповідними комісіями залежно від заслуг
особи. У разі збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб,
які втратили працездатність, органи, що виплачують пенсії, здійснюють
перерахунок надбавки, виходячи із цього прожиткового мінімуму, з
урахуванням встановленого відповідними комісіями відсотку надбавки. У
разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги перед
Україною, непрацездатні члени сім’ї померлого мають право на
встановлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного
непрацездатного члена сім’ї – 70 відсотків, двох і більше – 90 відсотків
надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що
могла бути йому встановлена [2, c.106-107]

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в
Україні має дворівневу структуру:

– І рівень – солідарна система

– ІІ рівень – обов’язкова накопичувальна система (додаток В).

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує
в режимі забезпечення поточних виплат.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
запроваджено структуру пенсійного страхування, у якій відносини між
учасниками побудовані не за схемою вертикальних владних повноважень, а
за принципом взаємопов’язаних прав та обов’язків.

У статті 3 цього закону визначено учасників правовідносин:

– застраховані особи;

– страхувальники;

– Пенсійний фонд України;

– уповноважений банк;

– підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку
пенсій.

У солідарній пенсійній системі усі учасники правовідносин мають
відповідні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Згідно цього закону
уперше узагальнено весь комплекс прав та обов’язків кожного з учасників
пенсійної системи, при цьому кожному праву будь-якого суб’єкта
відповідає обов’язок іншого (додаток Д-Ж).

Згідно із статтею 18 цього закону визначено, що страхові внески на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – це цільовий
загальнообов’язковий платіж, який справляється на всій території
України, вони не входять до складу податків або інших обов’язкових
платежів, і на них не поширюється податкове законодавство. Розміри
страхових внесків встановлюються Верховною Радою України за результатами
актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони мають забезпечувати
надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг.

Отже, страхові внески до солідарної системи згідно з пунктом 1 статті 19
Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
нараховуються:

1) Для роботодавців – у розмірі 32 відсотки суми фактичних витрат на
оплату праці.

2) Для підприємств, установ, організацій, які використовують працю
найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден
цивільної авіації, борт-інженерів і борт операторів – 42 відсотки суми
фактичних витрат на оплату праці.

3) Для вищезазначених платників – також 100 відсотків фактичних витрат
на виплату і доставку пенсій.

4) Для цих же платників – фактичні витрати на виплату і доставку пенсій
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на
роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком
№1 [1, c.76-91]

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
(стаття 1) визначено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в
солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею
передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або
отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом.

В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:

– пенсії за віком;

– пенсії по інвалідності;

– у разі втрати годувальника.

Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного
страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за
пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.

Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли
пенсійного віку – 60 років, а жінки – 55 років. Поряд з цим передбачено
право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії
під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки
цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний
відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на
пенсію [додаток 3].

Стаття 26 цього закону вимагає, щоб особа, яка звертається за
призначенням пенсії за віком, мала не менше ніж п’ять років страхового
стажу, а також визначено статті 28, зокрема на її призначення особа має
право за умови наявності страхового стажу: у чоловіків – 25 років, а у
жінок – 20 років. У цьому разі мінімальна пенсія встановлюється на рівні
20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки
України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Якщо особа має
менший страховий стаж, мінімальну пенсію встановлюватимуть пропорційно
до наявного страхового стажу.

Статтю 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за
віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант. За
першим варіантом розмір пенсії обчислюють за новою формулою:

П = Зп * Кс, де

Зп – осучаснений заробіток (дохід), тобто скорегована заробітна плата;

Кс – коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою У
цьому разі пенсія складається із двох частин: частина пенсії, яка
припадає на період стажу до набуття чинності Законом України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та частина пенсії,
яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності
зазначеного закону. Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу
до 1 січня 2004 року, буде проіндексована відповідно до визначеного
порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період
до моменту фактичного виходу на пенсію та підсумована з другою частиною
пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 року.
Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі
однією сумою. [1, c.166-167]

Пенсії по інвалідності призначаються на тих самих умовах, що й пенсія за
віком, тобто пенсія призначається на період встановлення інвалідності, а
особам, які досягли пенсійного віку (встановленого згідно із законом) –
довічно. Головною умовою для призначення пенсії по інвалідності є
наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності (додаток
С). У той же час на цей вид пенсії не можуть розраховувати особи, які не
мають відповідного страхового стажу, до початку його зарахування.

Згідно із статтею 33 зазначеного закону пенсія по інвалідності
призначається у відсотках до пенсії за віком залежно від групи
інвалідності:

І група – 100% пенсії за віком;

ІІ група – 90% пенсії за віком;

ІІІ група – 50% пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу для призначення пенсії за віком інвалідам
враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення
нею пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим
стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію
по інвалідності.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» у разі зміни групи інвалідності пенсія у новому
розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання
особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується
до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в
якому змінено групу інвалідності [1, c.170].

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:

1) Якщо непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника перебували на
повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них
постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія
у зв’язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи
були вони на утримані годувальника.

2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної
тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб,
які належать до непрацездатних членів сім’ї померлого, та умов, за яких
особу вважають такою, що перебувала на утриманні (додаток Л).

Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у
годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для
призначення пенсії по інвалідності.

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається одна на всіх
членів сім’ї, які мають на неї право, і розподіляється між
непрацездатними членами сім’ї рівними частинами. Розмір цього виду
пенсії визначається в такому порядку:

1) Якщо в сім’ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у
розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

2) Якщо в сім’ї два і більше членів непрацездатних, – 100 відсотків
пенсії за віком померлого.

3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за
віком кожного з батьків.

Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком
годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до
страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли
годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв’язку із втратою
годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї
померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім’ї, які
досягли пенсійного віку – довічно.

Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року
було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати
годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних
справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому
під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна
плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера,
заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців
страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за
весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також
визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився
меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.

Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до
органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток,
набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій.
Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів,
виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок
пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього
перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1,
стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного
закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про
індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться,
починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої
заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування»
визначено, що даний вид страхування здійснюється:

пенсійними фондами;

страховими організаціями;

банківськими установами.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом
укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та
вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення
договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання
інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про
недержавне пенсійне страхування» та законодавства про страхування, а
банківськими установами відповідно до законодавства про банківську
діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних
рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної
для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що
встановлюється згідно із законом.

Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить
такі стадії:

звернення за призначенням пенсії;

призначення пенсії;

виплата пенсії.

Під зверненням за пенсією розуміється вираження громадянином, яки набув
суб’єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення
відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру
отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії
може здійснюватися будь-коли після виникнення суб’єктивного права на
конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за
віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено
роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу
років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид
пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на
роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і
поновлюється після звільнення з роботи.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з
дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі
працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії
припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням
пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак
не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.

Звернення за пенсією полягає в подачі відповідної письмової заяви, де
зазначається прізвище, ім’я, по батькові заявника, його фактичне місце
проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до
статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про
призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим
– до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок
пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до
органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при
необхідності – його законним представником за місцем проживання.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків,
коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення
пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами
медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не
пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення
інвалідності;

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення
права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за
пенсією.

Перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в
якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву
з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із
першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними
документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин,
які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому
наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із
першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку за місцем
фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата пенсій
за поточний місяць проводиться загальною сумою у встановлені строки, але
не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83,
84, 85]

Отже, в сучасних в умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду
чи виплату в розрахунку на місяць, яка призначається відповідно до
встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого
законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої
тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили
годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України «Про
пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» і «Недержавне пенсійне страхування», за рахунок коштів
Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також
коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

1.3. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного
страхування.

Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства
існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква,
благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом
розвитку промисловості та широкого застосування на промислових
підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу
виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної
системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати
заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки
на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по
державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв’язку з трудовим
каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему
на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а
згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі
пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три
латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку
зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а
інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість
найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали
непрацездатними.

У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901
році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і
рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону
«Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних
випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на
матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві,
а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка
базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець
звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої
необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим
каліцтвом компенсація називалася пенсією.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи
соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки
законів. Це, зокрема, «Про страхування робітників від нещасних випадків
на виробництві», «Про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про
затвердження Ради у справах страхування робітників» та інші.

До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку
будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі
втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що
чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати
соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий
страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до
сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників
пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так
викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним
забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років,
робітники текстильної промисловості й транспорту – 1929 року. Таким
чином, пенсійне забезпечення, пов’язане зі старістю, на той час не мало
всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження
робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою
працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного
господарства. [2, с.53-54]

Пенсійне забезпечення селян не ввійшло до державної пенсійної системи і
здійснювались за рахунок організацій селянської взаємодопомоги,
створення яких передбачалось Положенням про селянські товариства
взаємодопомоги від 28 вересня 1924 року. Внаслідок колективізації
виникли нові форми соціального забезпечення колгоспників. Примірний
Статут колгоспу передбачав створення у колгоспі фонду допомоги
престарілим і непрацездатним колгоспникам.

11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в
старості. Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для
чоловіків – 60 і для жінок – 55 років. Загальний стаж роботи за наймом:
для чоловіків – 25 років і для жінок – 20 років.

Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім’ї чоловік
був на п’ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби
пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих
п’ять років раніше, ніж їхні дружини.

Стаття 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 р., декларативно
проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в
старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а
через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б). Ради Народних Комісарів
СРСР. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і
службовці, тоді, як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад
30 років. [2, c.55-56]

Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо
удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були
підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим
працівникам, у 1949р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

У 1956 році був ухвалений Закон СРСР «Про державні пенсії», який
закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні
робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з другого. Крім
того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального
страхування.

Упродовж перших п’яти років існування радянської влади половина
економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної
пенсійної системи. Приміром, у 1960 році в УРСР проживало 5,6 мільйонів
осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення
республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4
мільйони осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише
844 тисячі або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили
пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати
годувальника, колишні військові та члени їхніх сімей.

Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Паро пенсії і допомогу
членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного
забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з
червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх
членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим
підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений
вищим, аніж для робітників і службовців 65 років – для чоловіків і 60
років – для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію
за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення
громадян в СРСР» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців»,
практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи
пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами.
Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах
страхування, фактично це було поєднання принципів соціального
страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи,
передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Основним
джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який
формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й
організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень.
Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась
вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків
у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку. Це була своєрідна
перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового
стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована
на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. [2, c.
57]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки
національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії
соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам,
забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада
1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне
забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного
закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових
категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на
пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує
демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік
виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності
пенсіонерів в Україні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для
виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад двадцяти
категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років.
При цьому розміри пільгових пенсій здебільшого перевищують пенсії за
віком.

Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а
наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних
пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора
десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству
і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними
чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд «Оберіг»
за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку
своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які
добровільно втратили мільйони доларів США. [2, c. 58]

У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового
інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є
«стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів
громадян і суб’єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові
ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування
будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення
можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів
за довгостроковими житловими ощадними вкладами».

Але, як стверджують фахівці, з огляду на міжнародний досвід приватного
пенсійного забезпечення ця програма розроблена не на користь вкладників
ощадних пенсійних рахунків, оскільки суперечить міжнародним стандартам
інвестування пенсійних коштів. Внаслідок чого цілком вірогідне
виникнення фінансової кризової ситуації з пенсійними вкладами.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію
соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої 14
січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи
загальнообов’язкового державного соціального страхування». Закладені в
Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної
пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового
пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через
пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного
особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції
знайшли відображення у схвалених 13 квітня 1998 року Президентом України
Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні.
Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної
системи, яка має поєднувати елементи державного солідарного й приватного
пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна
робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи,
зокрема 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті закони
України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які набули чинності
з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства,
спрямовані на вдосконалення чинної солідарної пенсійної системи. [2,
c.58-59]

Отже, необхідність в утримуванні непрацездатних членів суспільства
існувала з давніх-давен і пройшла історичні етапи до формування сучасної
системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує близько 13,8 мільйонів
пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни (дані станом
на 1 вересня 2004 року).

РОЗДІЛ 2

Формування системи пенсійного страхування в Україні

2.1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні.

Упродовж вісімдесяти років уряду СРСР вдавалось забезпечувати виплату
відносно пристойної пенсії, тому що:

1) економічна система не перебувала в стані кризи;

2) демографічна ситуація була сприятливою;

3) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення;

4) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не
існувало проблеми ухилення від сплати податків.

Після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкових відносин в
економіці пенсійна система в Україні перестала бути ефективною і
потребувала термінового реформування. Але відсутність під час розробки
національного пенсійного законодавства незалежних економічних
обґрунтувань і актуарних розрахунків, ігнорування демографічних
тенденцій та розширення пільгових пенсій спричинило фінансову
неспроможність пенсійної системи України. Для компенсації дефіциту
коштів у Пенсійному фонді України Верховна Рада України спочатку
запровадила надвисокий тариф страхового збору з підприємств – 55,88%
фонду оплати праці, який протримався лише протягом першого кварталу 1992
року. Подібні необґрунтовані і шкідливі заходи у податковій системі
стали одним з головних чинників тонізації економіки України. З квітня
1992 року парламент був змушений зменшити цей непосильний соціальний
податок до 32%, оскільки це також негативно впливало на
конкурентоспроможність українських товарів. [2, c.60]

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою
макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них – зростання
кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні
налічувалось 13,8 мільйонів осіб.

Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і
зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого
безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність
пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки
пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні
та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить
низький.

Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук
України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з
урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу
демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні
Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і
зовнішнє середовище України у 2002 році», та прогнозу демографічного
розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації
Об’єднаних Націй (додаток М). За цим прогнозом очікується зростання
чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної
чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного
віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного
навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за
співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку,
так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду
України) практично протягом усього 40-річного періоду (додаток Н).

Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для
запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня – обов’язкової
накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана
демографічним ризикам.

У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату
заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати
було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання
заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу
пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати
пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено
проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної
системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток
добровільної накопичувальної системи.

Упродовж десяти років самостійності в Україні було прийнято понад
двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють
особливості пенсійного забезпечення державних службових експертів,
митних працівників, журналістів, науковців, банківських працівників
тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної системи.
Навпаки, це був відступ від заявлених принципів пенсійної політики, що
призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян,
які сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою
з рештою працівників ставкою, одержують значно вищі пенсії і на
пільгових умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного
забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею
низькі надходження до бюджету Пенсійного фонду, але надзвичайно важливим
є існуючі демографічні фактори, які наразі є чи не найбільш серйозним
бар’єром на шляху реформування пенсійної системи.

Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці
питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною
самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української
Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи
щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично
розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування
пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з
Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від
адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного
страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням
розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та
персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду
України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд
першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного
забезпечення в Україні:

1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід
був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов
запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України
було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне
використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо
погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою
України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими значно було
розширене коло платників збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування та об’єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого
збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи
надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють
торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння;
підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та
фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]

2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування. Протягом 1998 р. – 2000 року було
проведено комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого
персоніфікованого обліку згідно Указу Президента [13, пункт 1-3]
Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної
пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної
системи, а також спрямований на:

а) легалізацію доходів працюючих громадян;

б) зменшення тіньового сектору економіки;

в) скорочення неформальної зайнятості;

г) збільшення диференціації пенсій залежно від трудового внеску.

З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за
період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого
обліку згідно положення про організацію персоніфікованого обліку.

3. Розмежування джерел фінансування пенсій і соціальних виплат та
звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому виплат. Цей захід
передбачає:

а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;

б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали
участь у формуванні його коштів;

в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;

г) звільнення Пенсійного фонду від виплат пенсій згідно із Законами
України: «Про судову експертизу», «Про зайнятість населення», «Про
державну службу», «Про донорство крові та її компонентів» від виплати
соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

4. Удосконалення організаційної структури пенсійного фонду включає:

а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі
функції щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір
внесків, їх персоніфікований облік, призначення та виплата пенсій).

б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;

в) запровадження державного нагляду за дотриманням пенсійного
законодавства;

г) зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з виплатою пенсій,
шляхом виплати пенсій через банки і зменшення тарифу послуг підприємств
зв’язку за доставку пенсій;

д) підвищення ефективності роботи інших страхових фондів шляхом
здійснення пенсійним фондом функцій по збору і обліку внесків,
здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7,
c.33]

5. Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:

а) поступове запровадження зв’язку між розміром пенсії і участю
працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду – збільшення тривалості
часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій,
врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи
персоніфікованого обліку;

б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення
розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком
№1 за рахунок коштів підприємств;

г) запровадження нового порядку відшкодування підприємствами витрат
Пенсійного фонду на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком
№2;

д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій
працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених
розмірах.

6. Створення законодавчої бази для нової пенсійної системи – це
прийняття законів України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»
та «Недержавне пенсійне забезпечення». З метою розроблення узгодженої
стратегії реформування пенсійного забезпечення в Україні Указом
Президента України було утворено Державну раду з питань пенсійної
реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про
Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c. 65]

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових
умов пенсійного забезпечення громадян передбачила і перерахування пенсій
нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій
і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів
пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 серпня 2004 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про
додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення» тим
пенсіонерам, розмір пенсії яких не досягав рівня прожиткового мінімуму,
встановленого для непрацездатних осіб (284,69 грн.), було встановлено
надбавки до пенсій у розмірі до 30 гривень.

А з 1 вересня 2004 року розмір пенсії яких з урахуванням надбавок,
підвищень, доплат та індексації не досягає прожиткового мінімуму для
осіб, які втратили працездатність, піднято щомісячну державну адресну
допомогу до зазначеного рівня, встановленого на 2004 рік (284,69 грн.).
Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання
норми статті 46 Конституції України, яка передбачає, що пенсії, інші
види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування,
мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,
встановленого законодавством. У результаті цих заходів середній розмір
пенсійної виплати з 1 вересня 2004 року збільшився до 311 гривень проти
139,45 гривень на 1 січня 2003 року (додаток П).

У подальшому, як визначено в Законі України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» починаючи з 2005 року, проводитиметься
щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20% зростання реальної
середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх
індексація.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового збільшення
співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона
покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу
коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з
часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій
в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості,
зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної
системи. [7, c. 34-45]

2.2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному
забезпеченні.

Трудовий стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової
діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий
стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість
минулої трудової та іншої суспільно корисної діяльності громадян, яка
протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою
пов’язуються правові наслідки в галузі пенсійного забезпечення.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має
кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість
трудової та іншої суспільно корисної діяльності, друга – є показником не
тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними
кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій
проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з
цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж; спеціальний та
неперервний стаж.

Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та
іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв у
ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний стаж для права
пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за
наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення
в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального
захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок загального
захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості
загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій,
оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тобто до 1
січня 2004 року, зараховується до страхового стажу. [2, c. 66]

У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового
договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах,
незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також
на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від
характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу
роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не
виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в
громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною
тривалістю.

Крім цього до стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному
соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, період
одержання допомоги по безробіттю, а також робота в’язнів і робота за
угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих
працівників, які не є членами таких спілок, – за умови сплати страхових
внесків до Пенсійного фонду України;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з’єднаннях,
служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ,
незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв’язку і в
гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та
наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в
училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та
перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16
років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу
потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше
ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків,
мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в
місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за
спеціальністю, але не більше десяти років. [8, стаття 56]

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на
виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи
із шкідливим умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових
і у пільгових розмірах.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачені випадки,
коли стаж може нараховуватись і в пільговому порядку. Так, громадянам,
необгрутовано репресованим і згодом реабілітованим, час тримання під
вартою, час відбування покарання на місцях позбавлення волі та заслання,
а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у
потрійному розмірі. Особливої уваги в Законі приділено порядку
обчислення стажу роботи в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945
років. Робота, незалежно від віку, в тому числі як вільнонайманого
складу у військових частинах, в роки Великої Вітчизняної війни та в інші
періоди ведення бойових дій, зараховується до стажу роботи у подвійному
розмірі, а час перебування у фашистських концтаборах, місцях примусового
утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, насильно вивезених з
тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, – у
потрійному розмірі. Пільги щодо нарахування стажу роботи передбачені і
окремим медичним працівникам. Так робота в лепрозорних і протичумних
закладах, у закладах по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту
людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних
відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи в
подвійному розмірі. [8, стаття 60]

Спеціальний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності,
виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов,
інтенсивності праці, сфері чи місцевості, в якій вона здійснювалась За
певних умов до нього може включатися інша суспільно корисна діяльність
(навчання, військова служба тощо).

Спеціальний трудовий стаж, який враховується для надання пільг при
призначені трудових пенсій можна поділити на два види: а) за особливі
умови праці; б) за змістом роботи, тобто характер виконуваної роботи,
посада, професія і відповідна галузь народного господарства чи сфера
державного життя, де проходила трудова діяльність. Спеціальний трудовий
стаж, виокремлений за особливим умовами праці, в свою чергу поділяється
на два підвиди:

– стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо
важкими умовами праці, – за списком №1;

– стаж на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці – за
списком №2.

Списки 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад, що дають право на
пенсію за віком на пільгових умовах, застосовуються незалежно від
відомчого підпорядкування підприємств, де працювали чи працюють особи,
які звернулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади зазначені в цих
списках за відповідними виробництвами і цехами.

До стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається
час виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у цехах, дільницях,
відділеннях за професіями й посадами, передбаченими списками №1 і 2,
якщо працівники зайняті на цих роботах повний робочий день. Робота за
сумісництвом не зараховується до стажу, який дає право на пільгове
пенсійне забезпечення. [2, c.69]

До стажу роботи, який можна визначити як спеціальний за змістом роботи,
насамперед слід віднести трудову діяльність працівників зайнятих повний
робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах, на будівництві
шахт і рудників і інші. Основною особливістю пільгового пенсійного
забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на
пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих
роботах не менше двадцяти п’яти років, а працівники провідних професій
на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на
вибійних молотках ,машиністи гірничих виймальних машин, сталевари,
агломератники, – за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не
менше двадцяти років.

До цього виду спеціального стажу відносять працю:

а) трактористів-машиністів, зайнятих у виробництві сільськогосподарської
продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського
господарства;

б) жінок, які працюють трактористами-машиністами, машиністами
будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин;

в) жінок, які працюють доярками, свинарками-операторами в колгоспах,
радгоспах;

г) жінок, зайнятих протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та
післязбиральній обробці тютюну;

д) жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали
п’ятеро і більше дітей;

е) водіїв міського пасажирського транспорту і великовагових автомобілів,
зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.

Спеціальним стажем також слід вважати період певної трудової діяльності
окремих категорій працівників, яка законодавством визначена як вислуга
років, і враховується при призначенні пенсії за вислугу років.

Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують
підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень
законодавством передбачене пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою
професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який
дає право на пенсію за віком. При цьому враховується тривалість такої
роботи, тобто наявність певного спеціального стажу – вислуги років, яка
є для певної категорії працівників основною підставою для пенсійного
забезпечення. Вона також впливає і на розмір пенсії. За вислугою років
призначення пенсії пов’язується не з досягненням пенсійного віку та
наявністю загального стажу, хоч в деяких випадках і ці критерії беруться
до уваги, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може
повноцінно працювати за своєю професією до похилого віку і йому
призначається пенсія як компенсація втраченої професійної
працездатності. [2, c. 71]

Неперервний трудовий стаж – це тривалість неперервної трудової
діяльності, нарахованої за встановленими відповідними нормативними
актами правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації,
галузі. В окремих випадках, передбачених нормативним актами, до нього
можуть включатися і інші види суспільно корисної діяльності (навчання,
військова служба).

Неперервний трудовий стаж як в праві пенсійного забезпечення, так і в
праві соціального забезпечення в цілому втратив своє значення. Він може
враховуватися при наданні пільг і переваг в соціально-побутовому та
іншому обслуговуванні працівників підприємств, установ, організацій, яке
передбачається колективними договорами та іншими нормами трудового
права.

Як докази трудового стажу, необхідного для призначення пенсії можуть
прийматися різні документи, які підтверджують трудову чи інші види
суспільно корисної діяльності, які відповідно до законодавства
зараховуються до трудового стажу, а також документи, які підтверджують
сплату страхових внесків до Пенсійного фонду:

– трудова книжка, яка ведеться на кожного працівника, який працює за
трудовим договором на підприємствах, установах;

– доказом трудового стажу можуть бути інші видані за місцем роботи,
служби, навчання документи, які підтверджують стаж роботи;

– довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу
заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові угоди з
відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про
періоди роботи.

Для підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки
приймаються:

– військові квитки;

– довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи
Міністерства оборони, Головного управління командуючого Національною
гвардією, Управління охорони вищих посадових осіб України, органів
управління інших військових формувань, що утворюються Верховною Радою
України, Служби безпеки;

– довідки архівних і військово-лікувальних установ і інші документи.

Час догляду за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16
років, а також пенсіонерам, який за висновком медичного закладу потребує
постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі:

– акта обстеження фактичних обставин здійснення догляд;

– документів, що засвідчують перебування на інвалідності і вік.

Час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення
волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні
підтверджуються довідками органів внутрішніх справ і зараховується до
трудового стажу за наявності документів про реабілітацію. [2, c. 75]

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості
одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації
або відсутності архівних даних з інших причин, трудовий стаж
установлюється на підставі показань двох свідків, які б знали заявника
по спільній з ними роботі на одному підприємстві, установі, організації.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають
право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені
для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального
трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або
організацій. У такі довідці має бути вказано: період роботи, що
зараховується до спеціального стажу; професія або посада, характер
виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або
їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за
час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону
України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
враховується страховий стаж. Страховий стаж за наявності якого особа
набуває права на пенсії в солідарній системі – це період, протягом якого
особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню
та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж
мінімальний страховий внесок. [1, стаття 24] До страхового стажу для
обчислення пенсії враховуються:

– періоди трудового стажу до набрання чинності Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; періоди роботи після
набрання чинності цього закону – за умови сплати страхових внесків;

– час догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та отримання
допомоги в зв’язку з цим доглядом;

– час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за
пристарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг
80-річного віку, якщо працездатні особи, які здійснюють догляд за
зазначеними особами, отримують допомогу або компенсацію відповідно до
законодавства;

– час професійної підготовки ,перепідготовки або підвищення кваліфікації
з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ,
організацій;

– час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення цією особою
пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення пенсії за віком
інваліда;

– час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би
пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у
зв’язку з втратою годувальника.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами пенсійного фонду за
даними що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до
запровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів
та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до 1 січня 2004 року.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи
зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума
сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж розмір
страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати
(мінімальний страховий внесок).

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою
мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового
стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати до суми
страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за
відповідний місяць була не меншою мінімального страхового внеску. Якщо
така доплата не була здійснена, страховий стаж враховується пропорційно,
тобто до страхового стажу зараховується період, визначений за формулою:

ТП = Св:В,

де, ТП – тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та
визначається в місяцях;

Св – сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В – мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

За періоди, які припадають на догляд за дітьми до досягнення трирічного
віку, догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за
престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг
80-річного віку, та періоди строкової військової служби страхові внески,
починаючи з 1 січня 2005 року, сплачуватимуться відповідними державними
бюджетами у розмірі десяти відсотків розміру страхового внеску,
обчисленого із мінімальної заробітної плати із наступним збільшенням
його щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру страхового
внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати. Зазначені періоди
враховуватимуться як періоди, за які сплачено страхові внески у повному
розмірі, тобто вважається, що для цих осіб виконані умови сплати в ці
періоди внесків у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. [2,
c. 80]

Періоди до набрання чинності Законом враховуватимуться у тому ж порядку,
що передбачений чинним на той час законодавством, тобто із урахування
пільгового обчислення стажу. Після набрання чинності Законом, тобто з 1
січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуватимуться в
ординарному розмірі.

Періоди роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та
місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу
Радянських Соціалістичних Республік, а також на острові Шпіцбергем
зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених
законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. При цьому страховий стаж
визначається відповідно до переліку районів Крайньої Півночі і
місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі в редакції
постанови Ради Міністрів СРСР від 03 січня 1983 р. № 12 і застосовується
пільгове обчислення страхового стажу з 1 серпня 1945 року по 1 березня
1960 року в подвійному розмірі, а за період роботи з 1 березня 1960 року
– в півтора кратному розмірі. Зазначений порядок обчислення страхового
стажу застосовується і при проведенні перерахунків пенсій, призначених
до 1 січня 2004 року, за наявності документів, які підтверджують факт
роботи в таких місцевостях та про те, що на них поширювались пільги,
передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та
місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. [додаток Р]

Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру
пенсії, визначається із заокругленням до п’яти знаків після коми за
формулою:

, де:

Кс – коефіцієнт страхового стажу;

См – сума місяців страхового стажу;

Вс – визначена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» величина оцінки одного року страхового
стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі
величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%, а за період
участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування –
0,8%.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах,
визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта
страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та
коефіцієнт страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і
накопичувальній системах. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням
періодів до набрання чинності Закону не може перевищувати 0,75, а з
урахуванням страхового стажу за кожний повний рік роботи на підземних
роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами
праці за списком №1 виробництв, робіт, професій і показників – 0,85. [1,
стаття 24-25]

2.3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина
системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на
засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, у формуванні
пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного
пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між
адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування
довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті
учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне
забезпечення» та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне
страхування» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення
договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення
пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із
законодавством.

Отже, недержавне пенсійне забезпечення, крім Закону України «Про
недержавне пенсійне забезпечення», регулюється також законодавством про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, законами України «Про
страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути
спільного інвестування», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», іншими законами та
нормативно-правовими актами прийнятими відповідно до Закону України «Про
недержавне пенсійне забезпечення».

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному
забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними
особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного
забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення
пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного
пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних
внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного
забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення
пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на
користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких
пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в
одній пенсійній схемі;

9) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних
коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду
або застрахованої особи;

10) гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих цим Законом;

11) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

12) державного регулювання діяльності недержавного пенсійного
забезпечення та нагляду за його здійсненням. [3, стаття 4]

Суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є фізичні і юридичні
особи як учасники відносин, що регулюються Законом України «Про
недержавне пенсійне забезпечення», а суб’єктами:

– недержавні пенсійні фонди – юридичні особи, створені відповідно до
Закону, які мають статус неприбуткової організації, функціонують та
провадить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на
користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними
активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду;

– страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії,
страхування ризику настання інвалідності або смерті – це Страховик, який
отримав ліцензію на страхування життя;

– банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних
депозитних рахунків;

– учасники та вкладники пенсійних фондів – це особи, на користь яких
сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають
або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є
учасниками пенсійного фонду. Учасниками пенсійного фонду можуть бути
громадяни України, іноземні та особи без громадянства. Участь фізичних
осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

Особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом
перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов
пенсійного контракту, є вкладником пенсійного фонду. У будь-якому
пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками
такого фонду. Учасники відкритого пенсійного фонду мають право
залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних
внесків на їх користь;

– вкладники пенсійних депозитних рахунків – особи, які сплачують
пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів
на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи за договором про
відкриття пенсійного депозитного рахунку;

– фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної
пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

– засновники пенсійних фондів;

– роботодавці – платники корпоративних пенсійних фондів – це
роботодавці, які визнають статут уже створеного корпоративного
пенсійного фонду, виявили бажання перераховувати грошові кошти на
користь своїх працівників до такого фонду на підставі договору;

– саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного забезпечення – це неприбуткові організації, що
створюються з метою встановлення професійних стандартів діяльності з
адміністрування недержавних пенсійних фондів;

– органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного
забезпечення;

– особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до
Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Агентські послуги
надаються фізичними особами на підставі договору доручення про надання
таких послуг, який укладається з адміністратором недержавного пенсійного
фонду. До агентських послуг належать:

1) будь-яка дозволена законодавством діяльність, спрямована на
забезпечення переконання осіб у необхідності укладення пенсійного
контракту з пенсійним фондом;

2) послуги з укладення пенсійних контрактів від імені адміністратора
пенсійного фонду. [2, c. 184-185]

Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників.
Виключним видом діяльності для них є недержавне пенсійне забезпечення.
Вони не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу
між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків
до пенсійного фонду та прибутку від інвестування пенсійних внесків.
Єдиним органом управління – є рада пенсійного фонду. За видами пенсійні
фонди можуть утворюватися відкриті, корпоративні та професійні пенсійні
фонди.

Засновником відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи
декілька юридичних осіб, крім юридичних осіб, діяльність яких
фінансується за рахунок Державного бюджету України чи місцевих бюджетів.

Засновником корпоративного пенсійного фонду може бути одна юридична
особа-роботодавець або декілька юридичних осіб – роботодавців, до яких
можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об’єднання
юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи
професійні спілки, або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної
діяльності.

Пенсійний фонд діє на підставі статуту, який затверджується засновниками
фонду і погоджується з представниками трудових колективів відповідних
юридичних осіб-роботодавців у частині пенсійної схеми. Цей статут та
зміни до нього реєструються Державною комісією з регулювання ринків
фінансових послуг України у встановленому ним порядку. Фонд набуває
статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з
недержавного пенсійного забезпечення від моменту його реєстрації у
Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та
отримання відповідного свідоцтва.

Засновники пенсійного фонду зобов’язані протягом трьох місяців з дня
реєстрації пенсійного фонду сформувати склад ради фонду, яка повинна
укласти договори:

– про адміністрування пенсійного фонду – з адміністратором, який має
ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів;

– про управління активами пенсійного фонду – із компанією з управління
активами або з іншою особою, яка отримала ліцензію Державної комісії з
цінних паперів т а фондового ринку на впровадження діяльності з
управління активами;

– про обслуговування пенсійного фонду зберігачем – зі зберігачем. [2,
c.187]

Для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і
вирішення основних питань його роботи із числа представників,
делегованих засновниками пенсійного фонду та роботодавцями – платниками
корпоративного пенсійного фонду, утворюється рада фонду у кількості же
менше п’яти осіб. Рада фонду провадить свою діяльність у порядку,
визначеному статутом пенсійного фонду та відповідно до вимог Закону
України «Про недержавне пенсійне страхування», зокрема:

1) звітує про діяльність пенсійного фонду перед зборами засновників
фонду;

2) реєструє в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг
України зміни до пенсійних схем фонду, погоджені із засновниками;

3) затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї;

4) обирає голову та секретаря ради фонду з числа членів ради;

5) заслуговує звіти про діяльність адміністратора, осіб, які здійснюють
управління активами пенсійного фонду, зберігача та приймає рішення щодо
цих звітів;

6) затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка
підлягає оприлюдненню в порядку, встановленому Законом, та розглядає
аудиторський висновок;

7) здійснює контроль за цільовим використанням активів пенсійного фонду;

8) розглядає спірні питання, віднесені статутом пенсійного фонду до
компетенції ради цього фонду. [стаття 14, 3]

Збори засновників пенсійного фонду проводяться не рідше одного разу на
рік. До компетенції зборів засновників належать:

а) погодження змін до статуту пенсійного фонду в частині, що стосується
пенсійних схем;

б) затвердження підсумків роботи пенсійного фонду;

в) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності членів
ради пенсійного фонду;

г) заслуховування звіту ради пенсійного фонду та винесення рішень про
переобрання членів ради пенсійного фонду;

д) вирішення інших питань, віднесених до компетенції зборів засновників
статутом пенсійного фонду.

Ліквідація пенсійного фонду здійснюється на підставі рішення
засновників пенсійного фонду чи правонаступників засновників фонду
передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».

Сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних і
професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може
передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду роботодавцем або
відрахування пенсійних внесків роботодавців до інших пенсійних фондів.
Право участі у корпоративному пенсійному фонді належить усім найманим
працівникам юридичної особи, що є засновником або роботодавцем-платником
такого фонду. Роботодавець не має права будь-яким чином обмежувати права
працівників на участь у корпоративному пенсійному фонді.

Якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь всіх своїх
працівників, пенсійні контракти укладаються роботодавцем з пенсійним
фондом за вибором такого роботодавця, який має право також встановлювати
однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до цього фонду на
користь всіх своїх працівників від суми їх заробітної плати або
застосовувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми
заробітної плати залежно від віку працівників та від стажу роботи на
цьому підприємстві із встановленням однакового від сотка відрахувань
пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників. [3, c.190]

Фізичні особи – учасники будь-якого пенсійного фонду мають право
самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь без обмежень.
Засновники професійного пенсійного фонду мають право сплачувати пенсійні
внески за власні кошти на користь усіх своїх членів – фізичних осіб.

Юридичні особи, які входять до складу засновників корпоративного або
професійного пенсійного фонду, або є роботодавцями-платниками
корпоративного пенсійного фонду, а також юридична особа, яка є
одноосібним засновником корпоративного фонду, мають право прийняти
рішення щодо тимчасового припинення сплати пенсійних внесків за власні
кошти на період до одного року за погодженням із Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України, повідомивши про це
учасників фонду, професійного адміністратора, якщо такий залучався,
осіб, що здійснюють управління активами, та зберігача у строк протягом 7
календарних днів після прийняття такого рішення. Якщо після закінчення
вищезазначеного строку вказані юридичні особи, крім одноосібного
засновника корпоративного пенсійного фонду, не приймають рішення про
поновлення сплати пенсійних внесків до пенсійного фонду за власні
кошти, такі юридичні особи виходять зі складу засновників або припиняють
участь у пенсійному фонді з обов’язковим повідомленням про це Державної
Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Коли ж після закінчення вищезазначеного строку юридична особа, яка є
одноосібним засновником корпоративного пенсійного фонду, не приймає
рішення про поновлення сплати пенсійних внесків за власні кошти до
утвореного цією юридичною особою фонду, такий пенсійний фонд підлягає
ліквідації.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з
управління активами або банківська установа має право здійснювати
управління активами та адміністрування такого фонду за умови отримання
відповідних ліцензій у порядку, встановленому законодавством. При цьому
витрати, пов’язані з виконанням функцій адміністрування та управління
активами такого пенсійного фонду, здійснюються за рахунок такого
засновника [2, c.191]

Від імені пенсійного фонду і в інтересах його учасників діє
адміністратор, який надає послуги фонду на підставі договору про
адміністрування, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій
формі. Адміністратором може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування
недержавних пенсійних фондів;

б) юридична особа – одноосібний засновник корпоративного пенсійного
фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування
такого фонду;

в) компанія з управління активами.

Адміністратор зобов’язаний:

1) вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду;

2) укладати пенсійні контракти від імені недержавного пенсійного фонду;

3) забезпечувати здійснення виплат учасникам пенсійних фондів у випадках
передбачених Законом;

4) надавати фонду агентські та рекламні послуги, пов’язані з його
діяльністю;

5) складати звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення,
вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного
фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду. [3,
стаття 21]

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися
такими особами:

– компанією з управління активами, яка є юридичною особою, утворюється
та діє відповідно до норм законодавства;

– банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

– професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження
діяльності з управління активами.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії
на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів –
діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку,
відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду,
який укладається з радою пенсійного фонду в письмовій формі.

Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який відповідає таким
вимогам:

1) має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на
здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – депозитарної
діяльності зберігача цінних паперів;

2) не є пов’язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено
договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора,
осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого
фонду та їх пов’язаних осіб;

3) не здійснює управління активами створеного ним корпоративного
пенсійного фонду;

4) не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління
активами пенсійного фонду, з яким зберігачем укладено договір про
обслуговування пенсійного фонду.

Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватись тільки в одного
зберігача. Основними обов’язками його є:

– відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

– приймання, передача, обмін та забезпечення зберігання цінних паперів,
а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи
в інших формах;

– виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо
перерахування пенсійних коштів;

– виконання розпоряджень особи, яка здійснює управління активами
пенсійного фонду;

– зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінних паперів та іншими
активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного
фонду;

– подання звітності. [3 стаття 44]

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування»
визначено, що до складу активів пенсійного фонду належать:

1) активи в грошових коштах;

2) активи в цінних паперах;

3) інші активи згідно із законодавством.

Пенсійні активи не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на
підставах, що суперечать законодавству, а також не можуть бути предметом
застави і повинні використовуватись лише на цілі, передбачені в Законі
України про недержавне пенсійне забезпечення, а саме:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсій на визначений строк, укладених з
учасниками пенсійного фонду, та для здійснення одноразових пенсійних
виплат;

3) оплата договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування
ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із
страховою організацією;

4) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного
фонду;

5) оплата послуг зберігача;

6) оплата послуг з проведення планових аудиторських перевірок
недержавного пенсійного фонду;

7) оплати послуг торговців цінними паперами, витрат на ведення обліку та
перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду.

Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється. [2, c.197]

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах у порядку,
встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних
схем. Зазначені в пенсійному контракті розміри сплачуваних до пенсійного
фонду пенсійних внесків можуть змінюватися відповідно до умов обраних
пенсійних схем. Внески за страхуванням ризику настання інвалідності або
смерті учасника фонду сплачуються у порядку, визначеному пенсійним
контрактом.

Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний розмір пенсійних
внесків – 10% мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць.

Роботодавець, який здійснює перерахування внесків до відкритого
пенсійного фонду, від імені своїх працівників – учасників цього
пенсійного фонду, може здійснювати внески по добровільному страхуванню
ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Розмір таких
внесків не може перевищувати одного відсотка внесків, сплачуваних
відкритому пенсійному фонду за кожного відсотка внесків, сплачуваних
відкритому пенсійному фонду за кожного учасника, за умови, що пенсійний
фонд надає можливість придбати цей вид страхування як складову частину
пенсійного контракту.

У разі прийняття фізичною особою рішення щодо накопичення частини
обов’язкових страхових внесків у пенсійному фонді на умовах, визначених
законодавством, розмір таких пенсійних внесків встановлюється згідно із
законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум
на поточні рахунки пенсійного фонду у зберігача. [3, стаття 50]

Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником,
який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та
згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або
декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.
Кожен вкладник може укласти один або кілька пенсійних контрактів з
адміністратором одного чи кількох пенсійних фондів. Вкладник, який є
учасником пенсійного фонду, має право в односторонньому порядку
розірвати пенсійний контракт, який укладено з ним особисто, або вимагати
зміни його умов.

У разі розірвання пенсійного контракту таким вкладником він повинен
укласти новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді,
або укласти договір зі страховою організацією, або відкрити в банку
пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти вкладника фонду,
який є учасником фонду, передаються за його рахунок до іншої фінансової
установи, яка надає послуги з недержавного пенсійного забезпечення, в
сумі, що обліковується на його індивідуальному пенсійному рахунку в
пенсійному фонді та складається з пенсійних внесків, зроблених таким
вкладником, та розподіленого на суму цих внесків інвестиційного прибутку
(збитку), зменшених на суму витрат, пов’язаних з перерахуванням таких
пенсійних коштів.

Розмір витрат на переведення пенсійних коштів обчислюється
адміністратором за методикою, встановленою Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України.

У разі, коли на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, який
розкриває пенсійний контракт з пенсійним фондом, обліковуються пенсійні
внески, які здійснюються на його користь іншими вкладниками, суми цих
внесків та розподіленого на них інвестиційного прибутку (збитку) можуть
бути вилучені з пенсійного фонду лише після розірвання пенсійних
контрактів з такими вкладниками.

У разі припинення трудових відносин з роботодавцем-засновником або
роботодавцем-платником корпоративного пенсійного фонду його учасник
зобов’язаний розірвати пенсійний контракт з таким фондом та може укласти
новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого фонду, або
укласти договір зі страховою організацією або відкрити в банку пенсійний
депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти учасника передаються до
іншого фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок
банку за рахунок учасника в порядку, передбаченому Законом України «Про
недержавне пенсійне страхування» [3, c.199]

Пенсійний контракт укладається у письмовій формі щонайменше в трьох
примірниках, якщо контракт укладається з вкладником, я кий не є
учасником відповідного пенсійного фонду, або у двох примірниках ,якщо
вкладник є учасником пенсійного фонду.

Разом з примірником пенсійного контракту адміністратор повинен надати
вкладнику та учаснику фонду:

1) пам’ятку з роз’ясненнями основних положень пенсійного контракту;

2) копії зазначеної в пенсійному контракті пенсійної схеми;

3) витяг з основних положень статуту пенсійного фонду та на вимогу
вкладника – копію статуту пенсійного фонду.

У всіх примірниках пенсійного контракту робиться відмітка та фіксується
дата про надання зазначених документів. Один примірник пенсійного
контракту залишається в адміністратора.

Істотними умовами пенсійного контракту є:

1) паспортні дані вкладника та його ідентифікаційний номер Державного
реєстру фізичних осіб, місцезнаходження постійно діючого органу
управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника;

2) посилання на обрану вкладником пенсійну схему;

3) строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

4) порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі
дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного
фонду;

5) права, обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання
спорів;

6) розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

Пенсійний контракт повинен відповідати положенням статуту фонду і
обов’язково містити застереження про те, що держава не несе
відповідальності за зобов’язаннями пенсійного фонду.

Відповідно до контракту адміністратор зобов’язується від імені
пенсійного фонду:

1) здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника фонду на
умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним
контрактом;

2) забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

3) надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального
пенсійного рахунку;

4) забезпечувати відшкодування учасникам фонду збитків, завданих
унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

5) виконувати і забезпечувати виконання інших обов’язків, які визначенні
пенсійним контрактом, законом та іншими нормативно-правовими актами з
питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов’язується:

– сплачувати на користь учасника Фонду пенсійні внески у порядку,
встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

– відшкодувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення
вкладником фонду умов законодавства, пенсійної та пенсійного контракту;

– виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом. [3, стаття 57]

Пенсійний контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником
та адміністратором.

Дія пенсійного контракту вважається закінченою:

1) після повного виконання вкладником своїх зобов’язань за пенсійним
контрактом та укладення учасником фонду договору про виплату пенсії на
визначений строк з пенсійним фондом;

2) після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації
відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору страхування
довічної пенсії;

3) після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі
відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору про
відкриття пенсійного депозитного рахунку;

4) у разі ліквідації пенсійного фонду в порядку, передбаченому Законом;

5) у разі ліквідації вкладника – юридичної особи, без визначення його
правонаступника;

.¤N

N

&?)o-?/1/4/u/L0N03/40A7L8ue:”=iiicccssOOOOOOOOssssssOOOOOO

‡oe?P‰ooooooooooooeeeeooeeeooeeeo

&

&

&

&

F

©[email protected]¬O‚??°A?®?®?–1/4r1/2ccUU?????UUUUUUUUUUUUUUU

&

&

/ooooooooooooooooooooooooooo

V

?#.’ *:,O-x.i.3?43/45oooooeeeeeeeeeeeeeeeeeooeee

&

X¬X–Yoe[^_Jaoa|boooooooooooooooooooooooooooo

AE„?…I…H†&‡0‰¦‰oooooooooooooooooooooooooooo

©~©¬???ooooooooooooooooooooocoooo

dh`„?a$

Y6THzTHcTHATHoooooooooooooooooooeeeooeee

&

o!^%z’®)P. 3oooooooooooooooooooooooooooo

»oooooooooooooooooooooooooooo

aUeaoi`iEo?oFoIoeEuZyAyoooooooooooooooooooooooooooo

aOiUeiii?i3/4uAuOe

TH

a

i

i

oooooooooooooooooooooooooooo

ooooooa******oEoooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

Законом;

7) у разі дострокового розірвання контракту.

У випадку несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника фонду
адміністратор за власний рахунок сплачує учаснику пеню в розмірі
подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на
один день від суми, що підлягає перерахуванню за кожен день прострочення
платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків
фінансових послуг України.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має
право прийняти рішення щодо зменшення суми пені, нарахованої
адміністратору, якщо затримка у перерахуванні пенсійних коштів учасника
фонду сталася з поважних причин [3, стаття 58]

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється
пенсійними фондами, визначаються пенсійними схемами, які розробляються з
дотриманням вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»
та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного
забезпечення.

Пенсійна схема повинна відображати:

1) опис всіх видів та умов здійснення пенсійних виплат;

2) порядок визначення розміру пенсійних виплат;

3) строк, протягом якого здійснюються пенсійні виплати, та порядок їх
здійснення;

4) порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість
їх зміни за умови пенсійного контракту;

5) умови та порядок участі у пенсійній схемі;

6) права та обов’язки вкладника, учасника пенсійного фонду за такою
пенсійною схемою;

7) інші умови, що не суперечать законодавству.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем. Вкладники
пенсійного фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, якщо інше
не передбачено законодавством, а також мають право на зміну пенсійної
схеми, але не частіше одного разу на 6 місяців. Пенсійні схеми та зміни
до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України. При цьому пенсійний фонд має право
запроваджувати нові пенсійні схеми, а також вносити зміни чи анулювати
пенсійні схеми у разі:

– відсутності пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що
змінюються або анулюються;

– отримання письмової згоди всіх вкладників, з якими укладені пенсійні
контракти за пенсійною схемою, яка змінюється. [2, c. 203]

По досягненні пенсійного віку учасники пенсійного фонду мають право
отримувати, передбачені Законом України «Про недержавне пенсійне
забезпечення», види пенсій безпосередньо з пенсійного фонду або від
страхової компанії чи з пенсійного депозиту банку. Особи, які укладали
договори страхування життя із страховими компаніями, отримуватимуть
довічні пенсії від Страхової компанії.

Пенсійні фонди відповідно до цього Закону можуть виплачувати пенсію на
визначений строк та одноразову пенсійну виплату. Розміри пенсій
визначаються, виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на
індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду, тривалості
пенсійних виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений
строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання
ринків фінансових послуг України. Пенсії виплачуються у грошовій формі в
національній валюті України.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором
пенсійного фонду за бажанням учасника пенсійного фонду, який має право
на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви чи на вимогу
учасника фонду у таких випадках:

1) досягнення учасником пенсійного фонду пенсійного віку, визначеного у
заяві учасника;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров’я;

4) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерті учасника фонду.

Пенсійний вік визначається учасником фонду самостійно і може бути меншим
або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за
загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш
ніжна 10 років, якщо інше не визначено законами. Пенсійний вік
визначається за заявою учасника фонду, який має право змінити визначений
ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніш
ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку. У
разі набуття учасником пенсійного фонду права на отримання пенсії по
інвалідності за системою загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду
допускається раніше настання пенсійного віку.

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як
10 років від початку здійснення першої виплати. Протягом цього періоду
виплати пенсії учасник пенсійного фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання
пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов
учасник, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії
з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються
на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді. [2, c.
204]

Для отримання пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду подає
адміністратору заяву, на підставі якої пенсійні кошти повинні бути
перераховані до обраного ним пенсійного фонду протягом п’яти робочих
днів після отримання заяви. У разі укладення договору про виплату пенсії
та визначений строк з іншим пенсійним фондом, учасник фонду подає
адміністратору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального
пенсійного рахунка та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в
якому накопичувалися пенсійні кошти учасника. Цей договір укладається у
письмовій формі і в ньому міститься інформація про найменування
пенсійного фонду та адміністратора, паспортні дані учасника фонду та
його ідентифікаційний номер, обраний пенсійний вік учасника фонду, права
і обов’язки сторін договору; порядок зміни та розірвання договору,
порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у
разі зміни або розірвання договору і інша інформація.

На початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на
визначений строк, обов’язково надається інформація про:

1) суму пенсійних коштів, яка обліковувалася на індивідуальному
пенсійному рахунку отримувача пенсії станом на початок звітного
фінансового року, сплачені протягом цього року пенсійні внески;

2) обсяг здійснених пенсійних виплат за рахунок пенсійних коштів, що
обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку; суму вартості
послуг, сплачену протягом попереднього фінансового року.

Одноразова пенсійна виплата здійснюється адміністратором на вимогу
учасника фонду, якщо:

1) медично підтверджений критичний стан здоров’я або настання
інвалідності цього учасника;

2) сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання
пенсійного віку учасника не досягає розміру мінімальної суми пенсійних
накопичень ,встановленого Державною комісією з регулювання фінансових
послуг України;

3) учасник фонду виїздить на постійне проживання за межі України. [2,
c.206]

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам пенсійних
фондів страховими організаціями, з якими учасники уклали договір
страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих
страховій організації з пенсійного фонду або накопичених у страховій
організації за рахунок страхових внесків. Договір страхування довічної
пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно
із законодавством про страхову діяльність з урахуванням вимог
,передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та
пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного
учасником фонду. Для укладення договору страхування довічної пенсії
учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про
обсяг належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду повідомляє
адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову
заяву про перерахування до цієї страхової організації належних йому
пенсійних коштів.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який
зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі актуарних
розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та
довідкою ,виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у
такої особи цієї суми пенсійних коштів.

Пенсійні кошти накопичені за час перебування у шлюбі одним з подружжя у
пенсійному фонді, страховій організації чи на пенсійному депозитному
рахунку, є спільним майном подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним
контрактом. У разі розподілу пенсійних коштів у зв’язку з розірванням
шлюбу, кожна із сторін визначає відповідно пенсійний фонд, страхову
організацію чи банківську установу, яка має право на відкриття
пенсійного депозитного рахунку, для передачі належної їм частини
пенсійних коштів та письмово повідомити про це адміністратора, страхову
організацію чи банківську установу, з яких передаються пенсійні кошти. У
разі ненадходження чергового внеску від учасника фонду, застрахованої
особи або особи, яка відкрила на свою користь пенсійний депозитний
рахунок, адміністратор пенсійного фонду, страхова організація або банк
повинні з’ясувати причину такого ненадходження. Якщо ненадходження
внесків виникло у зв’язку зі смертю учасника фонду, адміністратор
письмово повідомляє державну нотаріальну контору за місцем проживання
протягом десяти робочих днів після отримання інформації про смерть
учасника фонду. Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов’язаний
протягом двох місяців після закінчення строку для прийняття спадщини
подати адміністратору заяву про оформлення права на спадщину.
Успадковані спадкоємцем пенсійні кошти виплачуються як одноразова
пенсійна виплата. [2, c. 207]

Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав
і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення
шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного
забезпечення – за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових
організацій та банківських установ здійснює Державна комісія з
регулювання ринків фінансових послуг України у межах повноважень і в
порядку визначеному Законами України «Про недержавне пенсійне
страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг».

Органи, які здійснюються державний нагляд та контроль зобов’язані:

– надавати один одному інформацію яка є необхідною для здійснення ними
регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

– оприлюднювати перелік юридичних осіб, які проводять діяльність у сфері
цього виду пенсійного забезпечення;

– здійснювати інші дії з координації своє діяльності, в тому числі,
спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у сфері
недержавного пенсійного страхування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України
застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу. [21, пункт
1-2]

Адміністратор пенсійного фонду несе відповідальність за своїми
зобов’язаннями перед пенсійними фондами всім майном, що належить йому на
праві власності. Особа, що здійснює управління активами пенсійних
фондів, несе відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх
зобов’язань і збитки, завдані пенсійному фонду відшкодовуються за
рахунок резервного фонду, а зберігач – внаслідок невиконання або
неналежного виконання умов договору про обслуговування пенсійного фонду.

Держава не несе відповідальності за зобов’язання адміністратора,
управляючого активами та зберігача пенсійного фонду.

Згідно доповіді про стан недержавного пенсійного забезпечення та
функціонування недержавних пенсійних фондів визначено, що станом на
16.12.2003 року була зібрана інформація про діяльність 47 недержавних
пенсійних фондів. З них 22 безпосередньо займаються недержавним
пенсійним забезпеченням, не було встановлено місцезнаходження 12 фондів,
9 установ не здійснюють фінансово-господарської діяльності, 4 –
здійснюють діяльність, не пов’язану з додатковим недержавним пенсійним
забезпеченням. Загальний обсяг активів залучених до діючих недержавних
пенсійних фондів складає близько 16 млн. грн.. Слід зазначити, що майже
90% активів акумульовані чотирма найбільшими пенсійними фондами:

1) ТОВ «Народний пенсійний фонд Україна», зареєстровано в 1995 році в м.
Київ – 7,8 млн. грн.;

2) ТОВ НПФ «Укоопспілка», зареєстровано в 1996 році в м. Києві – 3,6
млн. грн.;

3) ТОВ НПФ «Кримспоживспілка», зареєстровано в 1997 році – в м.
Сімферополь – 1,5 млн. грн.;

4) ТОВ Український НПФ «Добробут», зареєстровано в 1998 році в м. Києві
– 1,2 млн. грн.

Загальна кількість громадян, що приймають участь в цьому виді
страхування, – приблизно 31 тис. осіб, при цьому 72% загальної кількості
учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких відносяться до найбільших за
обсягом пенсійних активів. В середньому на одного учасника пенсійного
фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. [19, пункт 1-2]

Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів
коливається від 8 грн. до 750 грн., в середньому ця сума складає 40-50
грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організації, що проводять
додаткове пенсійне забезпечення, ще не проводили пенсійних виплат своїм
учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін
початку виплат після першого внеску три роки. Розподіл коштів
роботодавця між працівниками проводиться пропорційно їх заробітній платі
з урахуванням коефіцієнтів, встановлених залежно від загального стажу
роботи на підприємстві. Всі кошти, залучені на недержавне пенсійне
забезпечення, розміщуються на банківських депозитах, при цьому розмір
банківських відсоткових ставок коливається від 14% до 21%. Оскільки
активи фондів не диверсифіковані, зменшення процентних ставок
безпосередньо веде до зменшення прибутку фондів, що розподіляється між
учасниками. Фонди щомісяця нараховують інвестиційний дохід на залишок
коштів, що обліковуються як на особистих, так і на іменних пенсійних
рахунках в однаковому розмірі. З отриманого інвестиційного прибутку
фонди утримують від 15% до 20% як винагороду за свої послуги. [19, пункт
3]

Отже, на сьогоднішній день функціонує 22 недержавних пенсійних фондів,
що забезпечують додатковим недержавним пенсійним забезпеченням приблизно
31 тис. осіб. Обсяг залучених активів дорівнює 16 млн. грн. Схема їх
використання виглядає наступним чином: залучені кошти розміщуються на
депозитних рахунках, а отримані відсотки розподіляються між учасниками
недержавного пенсійного фонду пропорційно розміру їх внесків. Серед 22
діючих фондів можна відзначити 5 найбільших, діяльність яких охоплює 90%
всього запровадженого додаткового пенсійного забезпечення. (додаток С)

РОЗДІЛ 3

Шляхи реформування системи пенсійного страхування у вітчизняній
економіці.

3.1. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи
пенсійного забезпечення в Україні.

Правове регулювання у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у
цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин
проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на
соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом. Це право гарантується
загальнообов’язковим державним пенсійним страхування за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також
бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма
Конституції є правовою основою системи загальнообов’язкового державного
соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування є Основи законодавства України про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні
принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що
регулює питання загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно
врегульовано всі питання, пов’язані з функціонуванням системи пенсійного
страхування, – від визначення суб’єктів цієї системи, їхніх прав та
обов’язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних
виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання
регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних
галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом
«Про пенсійне забезпечення», питання обов’язкових платежів до Пенсійного
фонду – Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було
врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що
вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його
правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про
пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з
Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»,
законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні
від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та
недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного
забезпечення, згода яких на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених
відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини
у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [7, c. 58-59]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

– види пенсійного забезпечення;

– умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

– пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має
право на пенсійні виплати;

– джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

– умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

– організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які
регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже
до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Так, сьогодні
питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма
законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного
забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну
службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про
Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і
інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове
регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі
інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої
влади.

Стаття 5 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

– принципи та структура системи пенсійного страхування;

– коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

– платники страхових внесків, їхні права та обов’язки;

– види пенсійних виплат;

– мінімальний розмір пенсії за віком. [7, c.61]

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які
підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов’язані із
загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо
врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами.
Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей
права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного
страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним
законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так,
статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність
за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про
адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до
адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення,
зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування».

За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у
частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у
сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Усього на
цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими
державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено
спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали
відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених
національним законодавством. [7, c. 62-63]

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9
липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було
створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного
забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові
добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного
забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та
функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на
впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян. Однак слід
зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як
недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від
підприємств та громадян для управління цими коштами з подальшим
накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії.
Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений
список таких організацій та розроблений план проведення перевірок
діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками
департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також
з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного
нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок
недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання
чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».

Згідно з цим законом підприємства, установи та організації, які займають
недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах яких використовуються
слова «недержавний пенсійний фонд» чи «пенсійний фонд», можуть здійснити
реорганізацію в пенсійні фонди, створені відповідно до вимог цього
Закону, у строки та в порядку, встановлені Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України, з урахуванням певних
особливостей або ліквідуватися. [19, c.6]

Особи, що були зареєстровані і провадили діяльність з недержавного
пенсійного забезпечення на день набрання чинності Законом у разі
використання пенсійних планів або пенсійних схем, що базується на
внесках роботодавців за рахунок прибутку, мають право продовжувати
роботу, пов’язану із здійсненням такого пенсійного забезпечення для
існуючих на дату набрання чинності цим Законом учасників пенсійних
фондів, за умови подання до Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України детальної інформації щодо методології
розрахунків пенсійних виплат.

Правове регулювання соціального захисту народних депутатів, в тому числі
особливостей їх пенсійного забезпечення, здійснюється відповідно до
спеціального Закону України «Про статус народного депутата України» від
17 листопада 1992 року. Згідно зі статті 1 цього Закону народний депутат
України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних
депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді
України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень
здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами
України. [2, c. 211]

Відповідно до частини 12 статті 20 зазначеного Закону при досягненні
встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для
чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, а також у
разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутата призначається
пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати нині працюючого народного
депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу.
Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від
його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі
виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в
розмірі дванадцяти місячних посадових окладів працюючого народного
депутата за рахунок бюджетних призначень. У разі зміни розміру
заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно
здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Відповідно до Указу Президента України «Про ранги державного службовця
народних депутатів України» на період до законодавчого врегулювання
питання щодо присвоєння рангів державного службовця народним депутатам
України, яких було звільнено від виконання службових або виробничих
обов’язків на весь період повноважень у Верховній Раді України,
встановлено, що в разі припинення їх повноважень і переходу їх на
державну службу або виходу не пенсію за віком у порядку визначеному
Законом України «Про державну службу». [2, c.214]

Питання щодо призначення пенсій, посади, обов’язків державних службовців
регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року.
Додержавних службовців згідно із цим Законом віднесені особи, які
обіймають посади в державних органах та їх апараті, здійснюють
професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій
держави, мають відповідні службові повноваження та одержують заробітну
плату за рахунок державних коштів. Відповідно до Закону на одержання
пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого
законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу
для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому
числі стажу державної служби – не менше десяти років, та які на час
досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а
також, особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах
,віднесених до категорій посад державних службовців – незалежно від
місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним
службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на
які нараховуються збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, без
обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за
призначенням пенсії не є державним службовцями, – у розмірі 80%
заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та
рангу за останнім місцем роботи на державній службі. [2, c. 220]

Для окремих категорій державних службовців законодавством передбачені
щомісячні надбавки за вислугу років. Зокрема постановою Кабінет
Міністрів України від 20 грудня 1993 року №1049 затверджене положення
про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років
працівникам органів виконавчої влади.

Комплекс заходів по соціальному забезпеченню постійно здійснює майже 140
тис. працівників органів соціального захисту населення та Пенсійного
фонду. В Україні функціонує 756 районних та міських управлінь
соціального захисту населення та 733 регіональних підрозділів Пенсійного
фонду. Пенсійне забезпечення в Україні регулюється Конституцією України,
які передбачають види, порядок та розміри пенсійного забезпечення як
загального кола осіб, так і особливості пенсійного забезпечення окремих
категорій громадян. Наразі їх нараховується більше двадцяти. Окремі
норми Конституції України прямо чи посередньо встановлюють право всіх
громадян на пенсійне забезпечення. Стаття 92 Конституції України
голосить, що виключно законами України визначаються основи соціального
захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Відповідно до статей 21 і
22 право на пенсійне забезпечення, як і всі інші конституційні права, є
невід’ємним та непорушним, воно не може бути скасованим, а також не може
бути звужено його зміст та обсяг при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів.

Крім Конституції України, законодавчу базу пенсійного забезпечення
складають такі законодавчі акти:

1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року
(із змінами). Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного
забезпечення, що гарантує усім непрацездатним громадянам України,
іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних
підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за
рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місцевих бюджетів шляхом
надання трудових і соціальних пенсій. Цей Закон наразі є чинним у
частині, що не врегульована Законом «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року та не суперечить йому [2,
c.29]

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року
(із змінами) визначає основні положення щодо реалізації конституційного
права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на
охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення
категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і
трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Законом передбачені компенсації та пільги для всіх громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до
встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають
пільги у сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного
забезпечення.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ від 9 квітня
1992 року (із змінами) визначає умови, норми і порядок пенсійного
забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил
України, прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління
державної охорони України, інших, утворених відповідно до законів
України, військових формувань, осіб начальницького і рядового складу
органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової
міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої
системи України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з
числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань,
утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів
їхніх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до
міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне
забезпечення таких громадян, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із
законодавством держави, на території якої вони проживають. [2, c.30]

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003
року визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного
пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані
з цим видом діяльності.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
від 9липня 2003 року (із змінами) визначає принципи, засади і механізм
функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання
соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок
страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених
цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального
пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на
оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат
застрахованим особам, передбаченим цим Законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення
належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві
шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на соціальний захист
ветеранів війни і передбачає пільги в їх пенсійному забезпеченні.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та
інших громадян похилого віку в Україні визначає основні засади державної
політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і
спрямований на формування у суспільстві гуманного, шанобливого ставлення
до них і забезпечення їх