.

Система пенсійного страхування в Україні (диплом)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
11 36755
Скачать документ

Дипломна робота

Система пенсійного страхування в Україні

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в
Україні.

1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування.

1.2. Форми та види пенсійного страхування.

1.3. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного
страхування.

Розділ 2. Формування системи пенсійного страхування в Україні.

2.1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні.

2.2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному
забезпеченні.

2.3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування.

Розділ 3. Шляхи реформування системи пенсійного страхування у
вітчизняній економіці.

3.1. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи
пенсійного забезпечення в Україні.

3.2. Запровадження персоніфікованого обліку у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

3.3. Розвиток нагромаджувальної пенсійної системи та управління її
коштами в Україні.

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

ВСТУП

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя,
добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних
чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що
з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як
активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя
мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального
забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з
най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на
принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних
членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення
вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання
непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних
громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну
підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності,
були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним
розв’язанням.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної
політики є законодавче регулювання та організація пенсійного
забезпечення громадян. З переходом економіки України від
командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна
система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну
функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян.
Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного
забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею
низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих
бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які
сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування
системи пенсійного забезпечення в Україні.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в
Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів
війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн.
потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян
похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів т а інвалідів зростає.
Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання
кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на
працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один
працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки
пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому,
яка перестане бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає
вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого
реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з
існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою
економікою.

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення.
Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед
яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність
розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду,
існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих
категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне
забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато –
прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого
забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють.
Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже,
соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року
Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне
забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної
пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави,
яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту,
забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у
суспільстві.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні засади дослідження

системи пенсійного страхування в Україні

1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування.

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до
пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених
Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до
статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004
року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного
забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу
пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного
страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна
система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів,
осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі
пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат,
додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і
субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за
рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів
застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування
витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових
виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи відбудеться після досягнення Україною певних
критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання
персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на
індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у
єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального
пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з
пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних
надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як
50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на
пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному
накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і
передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку.
Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для
внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу,
сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати
пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками
накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої
системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років. [2, c.
25-26].

Третій рівень – це система недержавного пенсійного страхування, що
основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх
об’єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує
застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за
загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії
шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів,
які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за
корпоративними та професійними ознаками.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати
одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.

Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна,
так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України
протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується
до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в
державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли
страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам,
тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів
нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами
можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче
нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу,
працювали і утримували пенсіонерів того часу.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1
«Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що
громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за
віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших
випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні,
мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах
передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами,
провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. [2, c. 30-35]

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають органи
законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у
керівництві всією системою соціального захисту України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України – орган
загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України приймає
закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні
джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі.
Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До
його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням
законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає
підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення,
щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою
якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання
Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює
функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче
Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики
України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі
центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації
державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення,
соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці,
охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального
обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової
міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство
забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом
своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі
державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати
працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного
нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного
соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства
під час призначення та виплати пенсій.

На Міністерство праці України у сфері пенсійного забезпечення покладені
такі функції, як:

здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного
соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо
призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі,
взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового
державного соціального страхування;

організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з
перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами
Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої
влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування
списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у
яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки
нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань.
[2, c.37]

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них
Міністерство праці і соціальної політики України виконує через систему
обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального
захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних
адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Так, відповідно до Типового положення про головне управління праці та
соціального захисту населення обласної, Київської міської д державної
адміністрації і управління праці та соціального захисту населення
Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із
змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі
функції:

організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після
передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює
контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну,
консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє
створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку
в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування,
розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та
розвитку багаторівневої пенсійної системи;

разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування
підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з
трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;

організовує через засоби масової інформації роз’яснення
нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість,
загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне
забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що
здійснює керівництво та управління солідарною системою
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить
збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та
готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі
фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних
виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів
Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням
коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України
спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. №39, а в новій редакції
– Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами)
визначено основні завдання Пенсійного фонду України:

участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного
забезпечення та соціального страхування;

забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного
забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату
пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що
здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в
межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів
фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням
коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України виконує такі функції:

бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників
економічного і соціального розвитку України;

планує доходи та видатки;

прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду
України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду
України для забезпечення соціальних виплат;

розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення
або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне
страхування;

організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду
України [5, пункт 1-2]

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», а
зокрема статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду»
визначено:

страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування,
крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів
для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до
Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

добровільні внески;

інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону
«Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

а) виплату пенсій;

б) надання соціальних послуг;

в) фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням
функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

г) оплата послуг з виплати та доставки пенсій;

д) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий
позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду
є:

страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального
фонду;

інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування
коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за порушення
встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати
страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та
використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень,
накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці
порушення. [71]

Отже, можна визначити головну функцію системи пенсійного страхування,
суть якої полягає у формуванні в спеціальних страхових фондах фінансових
потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків,
тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям
матеріальним забезпеченням у старості.

Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є:

створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;

акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через
цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину
власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових
ризиків;

забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів
страхових фондів;

розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі
виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;

регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком,
страхувальниками та застрахованими особами.

Отже, в загальному можна сказати, що із запровадження трирівневої
системи пенсійного страхування певною мірою врегулювались питання
пенсійного забезпечення непрацездатних громадян похилого віку,
інвалідів, осіб, які втратили годувальника у виплаті пенсій,
компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

1.2. Форми та види пенсійного страхування.

В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування:
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне
додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка
входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має
дворівневу структуру:

– перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах
солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних
послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

– другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на
засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді
та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій
та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено
різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає
певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

– осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах – підвищений розмір
пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах,
набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на
пенсію;

– осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних
закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають
право на пенсію за вислугу років;

– осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового
стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за
дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на
мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7, c.44]

Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не тільки для
України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років
реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної,
не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у
вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування
реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою
збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти
грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та
інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» [7, 3]

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень,
тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою
частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка
ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб,
крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень
з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення
додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування
пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного
пенсійного страхування за різними законами.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада
1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:

а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати
годувальника; за вислугу років);

б) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею
при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України
«Про пенсійне забезпечення»:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях,
кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру),
незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є
членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та
організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на
особистій власності фізичної особи та виключно її праці, – за умови
сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є
членами таких спілок, – за умови сплати страхових внесків до Пенсійного
фонду України;

г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному
соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу
фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні
ординатори, аспіранти, докторанти;

е) особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи
громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню
людського життя, охороні державної колективної та індивідуальної
власності, а також по охороні правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або
дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за
висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення, а зокрема
статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з
числа цих осіб – у разі втрати годувальника. [8, стаття 3]

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни,
які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії,
призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам
внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при
захисті Батьківщини або під час виконання інших обов’язків військової
служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті
чи з виконанням інтернаціонального обов’язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і
призначається обмеженому, визначеному законом колу громадян, є пенсії за
особливі заслуги перед Україною.

Згідно статті 9 цього Закону «Добровільне страхування додаткової пенсії»
визначено, що поряд з державним пенсійним забезпеченням трудящі мають
право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії.
Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної
страхової комерційної організації є страховий фонд, який складається на
50 процентів з особистих внесків трудящих і на 50 процентів – з коштів
державного бюджету України.

Термін «пенсія» походить від латинського pension – тобто «платіж». В
сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку
на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил
громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які
набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або
яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших
обставин, передбачених законом, за рахунок коштів Пенсійного фонду,
Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від
нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів,
асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Пенсії за віком на сьогодні – це основний вид матеріального забезпечення
непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів
мільйонів пенсіонерів «У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни
(а їх близько 15 мільйонів осіб) 10 мільйонів або 70 процентів – це
пенсіонери за віком» [2, c.84]

Для призначення пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для
цього основною підставою, необхідна ще наявність трудового стажу,
характер та тривалість якого, якісно впливає на вид та розмір пенсії за
віком. Отже, пенсія за віком – це така пенсія, яка призначається з
досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного
трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік для призначення цього виду
пенсії для чоловіків – після досягнення 60 років і при стажі не менше 25
років; жінок – після досягнення 55 років і при стажі не менше 20 років.
Цей вид пенсії призначається довічно. Воно не залежить від фактичного
стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії
по інвалідності. З призначенням цього виду пенсії працівник може
продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до
призначення пенсії.

Залежно від категорій громадян, які мають право на пенсію, пенсії можуть
призначатися на загальних підставах і на пільгових умовах.

Пенсії на пільгових умовах у свою чергу диференціюються залежно від
юридичних підстав надання пільг. Це пільги, які пов’язані з умовами,
характером та тривалістю роботи, тобто наявністю і тривалістю
спеціального трудового стажу та пільги пов’язані з правовим статусом
громадян. Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсію за
віком на пільгових умовах мають особи, незалежно від місця останньої
роботи:

а) працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах з
особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, – за списком №1
виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним
Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки –після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20
років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки – після
досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше
7 років 6 місяців на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливим
і важкими умовами праці, – за списком №2 виробництв, робіт, професій,
посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за
результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55
років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6
місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при
стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених
роботах;

в) жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами
будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на
базі тракторів і екскаваторів – після досягнення 50 років і при
загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на
зазначеній роботі;

г) жінки, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та
післязбиральній обробці тютюну, після досягнення 50 років і при стажі
зазначеної роботи не менше 20 років;

д) жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали
п’ятеро і більше дітей – незалежно від віку і трудового стажу і інші
категорії осіб, які визначенні цим Законом. [8, стаття 13]

Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного
забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:

громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

інвалідам, учасникам війни, сім’ям загиблих (померлих
військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів
внутрішніх справ);

багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства;

особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспропорційним
карликам;

інвалідам по зору першої групи (додаток А).

Пенсії за віком пенсіонерам призначаються відповідно до статті 19 Закону
України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 55% заробітку, який
визначається відповідно до статей 65 «Загальний порядок визначення
середньомісячного заробітку для обчислення пенсій» і 66 «Види оплати
праці, що враховуються при обчисленні пенсії», а також статті 67
«Обчислення пенсій членам творчих спілок» цього Закону, але не нижче
мінімального розміру пенсії. За кожний рік роботи понад 25 років
чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на один процент
заробітку, але не менш як на один процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального
споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду
виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі
не нижче межі малозабезпеченості.

Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для
працівників, зайнятих на роботах підземних і відкритих гірничих та в
металургії, – чотирьох мінімальних пенсій за віком, але не більше 75%
заробітку, за винятком мінімальних пенсій підвищених за роки роботи
понад 25 років у чоловіків і 20 років – у жінок, а працівникам, зайнятим
на підземних та відкритих гірничих роботах – 85% заробітку. [2, c.
87-88]

До пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі,
встановлюються такі надбавки:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних
членів сім’ї, – на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі
соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії
непрацездатних;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичного закладу потребують
постійного стороннього догляду, – на догляд за ними в розмірі соціальної
пенсії;

в) особам, які набули права на пенсію за віком і мають стаж роботи
відповідно – чоловіки – 25 років і жінки – 20 років, але після
досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію
з більш пізнього строку, – в розмірі 10% основного розміру пенсії без
урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік
роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш, як 40%.

Ці надбавки зберігаються при переведенні на інший вид трудової
діяльності.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60
календарних місяці роботи підряд чи п’ять років протягом усієї трудової
діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з
1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період
роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про
нараховану заробітну плату, виданих у встановленому порядку
законодавством порядку, а за період роботи з 1 липня 2003 року – за
даними персоніфікованого обліку відомостей у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У разі відсутності відомостей про заробітну плату у системі
персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну
плату, видані в установленому законодавством порядку.

У разі якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала менший
період, ніж передбачено Законом [8, стаття 12] середньомісячний
заробіток визначається за фактичний період роботи шляхом ділення
загальної суми заробітку за цей період на число місяців у ньому.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
визначено, що пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за
віком або інвалідністю не менш як два роки з більш високим заробітком,
ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за заявою
пенсіонера новий розмір пенсії виходячи з більш високого заробітку, який
визначається за 2 роки роботи підряд після призначення пенсії. У разі
дальшого зростання заробітку пенсіонера провадиться за його заявою новий
перерахунок пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не
раніше як через два роки роботи після попереднього перерахунку.

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні грошові виплати з
Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету,
які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або
часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або професійного
захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не
пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Цей вид пенсії
відрізняється від інших видів пенсії насамперед тим, що така пенсія
цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який
визначається спеціальним державним медичним органом, і вона
призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення
інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Отже,
основною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність.
Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності.
Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється
на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також
час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини
встановлюються медико-соціальними експертними комісіями Міністерства
охорони здоров’я, що діють на підстав Положення про їх діяльність
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. [2, c. 92]

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене
обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм,
уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної
дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації та
контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю
у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у
постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є обмеження
дієздатності, що не потребують постійного стороннього догляду чи
допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок
різко вираженого утруднення навчання, спілкування, контролю за своєю
поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій
діяльності або при неможливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності призводять лише до значного
зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого
утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій
діяльності, то це є підставою для встановлення третьої групи
інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначення строку
переогляду, залежно від стану здоров’я та віку. Так, залежно від причин
настання інвалідності, пенсії по інвалідності поділяються на:

пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання;

пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного
захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування
від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання», які спричинили втрату
працездатності». Право на таку пенсію мають особи, які підлягають
обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які
застрахувались від нещасного випадку добровільно.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення»
інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва,
якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався:

а) при виконанні трудових обов’язків, а також при здійсненні будь-яких
дій в інтересах підприємства або організації, хоча і без спеціального
доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи
протягом робочого дня, протягом часу, необхідного для приведення в
порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після
закінчення роботи;

г) при виконанні державних або громадських обов’язків;

д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної,
колективної та індивідуальної власності.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання встановлюється
всім іншим особам, інвалідність яких не пов’язана з трудовим каліцтвом
чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Для призначення
пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім
встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й
страховий стаж інваліда. [6, c. 166]

Поняття пенсії у зв’язку з утратою годувальника пов’язується з
необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацездатних
членів сім’ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у
зв’язку з утратою годувальника розуміють щомісячні виплати з Пенсійного
фонду, призначені непрацездатним членам його сім’ї в разі втрати
годувальника, які перебували на утриманні, у розмірі, співвіднесеному із
заробітком годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому,
що пенсійне забезпечення членів сім’ї має похідний характер від права на
пенсію іншої особи, яка є годувальником і що ця пенсія призначається не
конкретній особі, а сім’ї, тобто, на всіх членів сім’ї, які мають право
на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу
конкретного члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його
частка, яка виплачується йому окремо.

Право на цей вид пенсії мають всі сім’ї, чиї годувальники підлягали
загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, чи добровільно
брали участь у такому страхуванні. Коло непрацездатних осіб визначено
Законом України [8, стаття 37]:

а) діти, які досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють,
або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку
самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми
навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23
років;

б) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо
вони не працюють;

в) інваліди – члени сім’ї потерпілого на час інвалідності;

г) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був
зобов’язаний виплачувати аліменти;

д) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але
мають на це право.

Згідно цього ж закону, а зокрема статті 44 «Розміри пенсій в разі втрати
годувальника» призначаються на кожного непрацездатного члена сім’ї в
розмірі 30 процентів заробітку, але не менше соціальної пенсії,
встановленої для відповідної категорії непрацездатних. На дітей, які
втратили обох батьків, а також на дітей померлої одинокої матері пенсія
на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної
пенсії. Сім’ям до складу яких входять діти, які втратили обох батьків,
пенсія обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків.

Пенсія за вислугу років за певними своїми ознаками дуже схожа на пенсію
за віком, оскільки вона, як і пенсія за віком, призначається довічно, не
залежить від фактичної працездатності особи, для призначення пенсії за
вислугу років, до уваги береться трудовий стаж, а іноді враховується і
вік. Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,
пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян,
зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної
працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію
за віком.

Законодавством встановлені такі категорії працівників, які мають право
на пенсію за вислугу років:

– військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, податкової міліції та кримінально-виконавчої системи
України;

– державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

– наукові працівники;

– журналісти державних і комунальних засобів масової інформації;

– окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

– працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад,
безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових,
геофічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

– працівники освіти, охорони здоров’я, а також соціального забезпечення;

– спортсмени заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного
класу – члени збірних команд і інші. [2. c. 103]

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з
Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в
розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством
категорії працівників, які мають спеціальний стаж – вислугу років,
встановленої тривалості.

Умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян
неоднакові. Одним вони призначаються лиш за наявності вислуги років,
незалежно від віку, другим – крім вислуги років, встановлюється і вік, а
для третіх враховується і загальний стаж. Але для всіх категорій
працівників обов’язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є
полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид
пенсії (додаток Б).

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які
призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним
непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на
трудову пенсію. До таких громадян належать:

– інваліди І і ІІ груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також
інваліди ІІІ групи;

– особи, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;

– діти (в тому числі: брати, сестри, онуки – за умови, якщо вони не
мають працездатних батьків) – у разі втрати годувальника;

– діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку:
чоловіки – 60 років, жінки – 55 років і не набули права на трудову
пенсію без поважних причин;

б) 50% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку:
чоловіки – 60, жінки – 55 років і не набули права на трудову пенсію з
поважних причин; інвалідам ІІІ групи;

в) 100% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам ІІ групи;
дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам
й онукам, які не досягли 18 років), а також одному із батьків, або
чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно
від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми,
братами, сестричками чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8
років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи;
матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїння».

За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на
непрацездатних членів сім’ї до пенсії за віком або по інвалідності
призначається за вибором того, хто звернувся, або пенсія або надбавка
[2, c.104]

Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються як надбавки до
розміру пенсії особам, які мають право на пенсію за віком, по
інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Відповідно
до статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед
Україною» визначено категорії осіб, котрим належить право на такий вид
пенсії:

1) Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці,
особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів,
орденом Трудової Слави трьох ступенів;

2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових
дій орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю Ушакова, партизанам
Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю «За відвагу»;

3) видатним спортсменам – переможцям Олімпійських ат Параолімпійських
ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;

4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам
льотно-випробувальних екіпажів літаків;

5) народним депутатам України, депутатам колишнього Союзу Радянської
Соціалістичної Республіки та Української Радянської Соціалістичної
Республіки «заслужений»;

6) особам, відзначеним почесним званням України, колишнього Союзу
Радянської Соціалістичної Республіки «заслужений», державними преміями
України, колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки;

7) депутатам – всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської
міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного
значення в Україні та в колишній Українські Радянській Республіці;

8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до
восьмирічного віку.

Порядок призначення таких пенсій та їх розміри неоднакові і залежать
вони від категорії громадян. Пенсія за особливі заслуги встановлюється
як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом,
у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які
втратили працездатність:

– від 35 до 40% – Герої України, Радянського Союзу;

– від 25 до 35% – ветерани Великої Вітчизняної війни, видатні
спортсмени, народні депутати України і колишнього Союзу.

– від 20 до 25% – особи, нагороджені почесним званням «заслужений»,
депутатам чотирьох і більше скликань, матерям, які народили п’ятеро і
більше дітей.

Розмір надбавки визначається відповідними комісіями залежно від заслуг
особи. У разі збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб,
які втратили працездатність, органи, що виплачують пенсії, здійснюють
перерахунок надбавки, виходячи із цього прожиткового мінімуму, з
урахуванням встановленого відповідними комісіями відсотку надбавки. У
разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги перед
Україною, непрацездатні члени сім’ї померлого мають право на
встановлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного
непрацездатного члена сім’ї – 70 відсотків, двох і більше – 90 відсотків
надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що
могла бути йому встановлена [2, c.106-107]

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в
Україні має дворівневу структуру:

– І рівень – солідарна система

– ІІ рівень – обов’язкова накопичувальна система (додаток В).

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує
в режимі забезпечення поточних виплат.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
запроваджено структуру пенсійного страхування, у якій відносини між
учасниками побудовані не за схемою вертикальних владних повноважень, а
за принципом взаємопов’язаних прав та обов’язків.

У статті 3 цього закону визначено учасників правовідносин:

– застраховані особи;

– страхувальники;

– Пенсійний фонд України;

– уповноважений банк;

– підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку
пенсій.

У солідарній пенсійній системі усі учасники правовідносин мають
відповідні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Згідно цього закону
уперше узагальнено весь комплекс прав та обов’язків кожного з учасників
пенсійної системи, при цьому кожному праву будь-якого суб’єкта
відповідає обов’язок іншого (додаток Д-Ж).

Згідно із статтею 18 цього закону визначено, що страхові внески на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – це цільовий
загальнообов’язковий платіж, який справляється на всій території
України, вони не входять до складу податків або інших обов’язкових
платежів, і на них не поширюється податкове законодавство. Розміри
страхових внесків встановлюються Верховною Радою України за результатами
актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони мають забезпечувати
надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг.

Отже, страхові внески до солідарної системи згідно з пунктом 1 статті 19
Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
нараховуються:

1) Для роботодавців – у розмірі 32 відсотки суми фактичних витрат на
оплату праці.

2) Для підприємств, установ, організацій, які використовують працю
найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден
цивільної авіації, борт-інженерів і борт операторів – 42 відсотки суми
фактичних витрат на оплату праці.

3) Для вищезазначених платників – також 100 відсотків фактичних витрат
на виплату і доставку пенсій.

4) Для цих же платників – фактичні витрати на виплату і доставку пенсій
працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на
роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком
№1 [1, c.76-91]

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
(стаття 1) визначено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в
солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею
передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або
отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом.

В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:

– пенсії за віком;

– пенсії по інвалідності;

– у разі втрати годувальника.

Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного
страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за
пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.

Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли
пенсійного віку – 60 років, а жінки – 55 років. Поряд з цим передбачено
право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії
під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки
цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний
відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на
пенсію [додаток 3].

Стаття 26 цього закону вимагає, щоб особа, яка звертається за
призначенням пенсії за віком, мала не менше ніж п’ять років страхового
стажу, а також визначено статті 28, зокрема на її призначення особа має
право за умови наявності страхового стажу: у чоловіків – 25 років, а у
жінок – 20 років. У цьому разі мінімальна пенсія встановлюється на рівні
20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки
України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Якщо особа має
менший страховий стаж, мінімальну пенсію встановлюватимуть пропорційно
до наявного страхового стажу.

Статтю 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за
віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант. За
першим варіантом розмір пенсії обчислюють за новою формулою:

П = Зп * Кс, де

Зп – осучаснений заробіток (дохід), тобто скорегована заробітна плата;

Кс – коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою У
цьому разі пенсія складається із двох частин: частина пенсії, яка
припадає на період стажу до набуття чинності Законом України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та частина пенсії,
яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності
зазначеного закону. Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу
до 1 січня 2004 року, буде проіндексована відповідно до визначеного
порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період
до моменту фактичного виходу на пенсію та підсумована з другою частиною
пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 року.
Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі
однією сумою. [1, c.166-167]

Пенсії по інвалідності призначаються на тих самих умовах, що й пенсія за
віком, тобто пенсія призначається на період встановлення інвалідності, а
особам, які досягли пенсійного віку (встановленого згідно із законом) –
довічно. Головною умовою для призначення пенсії по інвалідності є
наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності (додаток
С). У той же час на цей вид пенсії не можуть розраховувати особи, які не
мають відповідного страхового стажу, до початку його зарахування.

Згідно із статтею 33 зазначеного закону пенсія по інвалідності
призначається у відсотках до пенсії за віком залежно від групи
інвалідності:

І група – 100% пенсії за віком;

ІІ група – 90% пенсії за віком;

ІІІ група – 50% пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу для призначення пенсії за віком інвалідам
враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення
нею пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим
стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію
по інвалідності.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» у разі зміни групи інвалідності пенсія у новому
розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання
особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується
до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в
якому змінено групу інвалідності [1, c.170].

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:

1) Якщо непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника перебували на
повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них
постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія
у зв’язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи
були вони на утримані годувальника.

2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної
тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб,
які належать до непрацездатних членів сім’ї померлого, та умов, за яких
особу вважають такою, що перебувала на утриманні (додаток Л).

Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у
годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для
призначення пенсії по інвалідності.

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається одна на всіх
членів сім’ї, які мають на неї право, і розподіляється між
непрацездатними членами сім’ї рівними частинами. Розмір цього виду
пенсії визначається в такому порядку:

1) Якщо в сім’ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у
розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

2) Якщо в сім’ї два і більше членів непрацездатних, – 100 відсотків
пенсії за віком померлого.

3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за
віком кожного з батьків.

Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком
годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до
страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли
годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв’язку із втратою
годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї
померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім’ї, які
досягли пенсійного віку – довічно.

Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року
було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати
годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних
справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому
під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна
плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера,
заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців
страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за
весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також
визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився
меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.

Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до
органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток,
набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій.
Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів,
виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок
пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього
перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1,
стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного
закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про
індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться,
починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої
заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування»
визначено, що даний вид страхування здійснюється:

пенсійними фондами;

страховими організаціями;

банківськими установами.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом
укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та
вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення
договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання
інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про
недержавне пенсійне страхування» та законодавства про страхування, а
банківськими установами відповідно до законодавства про банківську
діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних
рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної
для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що
встановлюється згідно із законом.

Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить
такі стадії:

звернення за призначенням пенсії;

призначення пенсії;

виплата пенсії.

Під зверненням за пенсією розуміється вираження громадянином, яки набув
суб’єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення
відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру
отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії
може здійснюватися будь-коли після виникнення суб’єктивного права на
конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за
віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено
роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу
років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид
пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на
роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і
поновлюється після звільнення з роботи.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з
дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі
працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії
припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням
пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак
не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.

Звернення за пенсією полягає в подачі відповідної письмової заяви, де
зазначається прізвище, ім’я, по батькові заявника, його фактичне місце
проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до
статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про
призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим
– до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок
пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до
органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при
необхідності – його законним представником за місцем проживання.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків,
коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення
пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами
медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не
пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення
інвалідності;

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення
права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за
пенсією.

Перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в
якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву
з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із
першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними
документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин,
які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому
наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із
першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку за місцем
фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата пенсій
за поточний місяць проводиться загальною сумою у встановлені строки, але
не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83,
84, 85]

Отже, в сучасних в умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду
чи виплату в розрахунку на місяць, яка призначається відповідно до
встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого
законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої
тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили
годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України «Про
пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» і «Недержавне пенсійне страхування», за рахунок коштів
Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального
страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також
коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

1.3. Еволюція та історичні етапи розвитку системи пенсійного
страхування.

Об’єктивна необхідність в утриманні непрацездатних членів суспільства
існувала з давніх-давен. Протягом століть цю функцію виконувала церква,
благодійні організації, товариства взаємодопомоги.

Виникнення державного соціального забезпечення стало результатом
розвитку промисловості та широкого застосування на промислових
підприємствах найманої праці. Формування капіталістичного способу
виробництва призвело до виникнення необхідності в організації державної
системи захисту найманих працівників від соціального ризику втрати
заробітку. Найчастішими причинами втрати заробітку були нещасні випадки
на виробництві і професійні захворювання. Через те першими виплатами по
державному соціальному страхуванню стали допомоги у зв’язку з трудовим
каліцтвом та захворюванням, які називалися пенсіями.

З-поміж перших країн світу, які запровадили солідарну пенсійну систему
на зламі ХІХ-ХХ століть були Німеччина, Англія, Франція та Швейцарія, а
згодом Чехословаччина і Румунія. За межами Європи першими такі самі
пенсійні системи у 20-х роках минулого століття заснували три
латиноамериканські країни – Чилі, Аргентина та Уругвай. З початку
зародження пенсійного страхування проводилося страхування не старості, а
інвалідності, оскільки через важкі умови праці та побуту більшість
найманих працівників, які доживали до 65 років, фактично ставали
непрацездатними.

У Росії пенсійне забезпечення було започатковане з ухваленням у 1901
році Тимчасових правил про пенсії робітникам казенних гірничих заводів і
рудників, які втратили працездатність та прийняттям у 1903 році Закону
«Про виплату відшкодування робітникам, потерпілим внаслідок нещасних
випадків». Але цей Закон, по суті не встановлював права працівників на
матеріальне забезпечення у зв’язку з нещасними випадками на виробництві,
а в основному передбачав особливості відповідальності роботодавців, яка
базувалась на цивільно-правових засадах. За цим Законом роботодавець
звільнявся від відповідальності за наявності умисної чи грубої
необережності потерпілого. Але призначувана у зв’язку з трудовим
каліцтвом компенсація називалася пенсією.

Наступним значним кроком на шляху формування державної системи
соціального страхування в Росії було прийняття в 1912 році низки
законів. Це, зокрема, «Про страхування робітників від нещасних випадків
на виробництві», «Про забезпечення працівників на випадок хвороби», «Про
затвердження Ради у справах страхування робітників» та інші.

До 1917 року в Росії соціальне забезпечення людей похилого віку
будувалось не на основі врахування досягнутого віку, а на підставі
втрати працездатності і настання інвалідності. Незважаючи на те, що
чимало країн Європи вже на початку ХХ століття почали запроваджувати
соціальне страхування за старістю, в Росії, а далі в СРСР, такий
страховий випадок, як настання старості аж до 1929 року, не входив до
сфери соціального страхування. Проте, для окремої категорії працівників
пенсійне забезпечення за старістю почали запроваджувати дещо раніше. Так
викладачі вищих навчальних закладів були охоплені пенсійним
забезпеченням за старістю з 1924 року при досягненні віку 65 років,
робітники текстильної промисловості й транспорту – 1929 року. Таким
чином, пенсійне забезпечення, пов’язане зі старістю, на той час не мало
всеохоплюючого характеру. Лише в 1932 році після проведеного обстеження
робітників, які виходили на пенсію через інвалідність із втратою
працездатності. воно було поширене на робітників усіх галузей народного
господарства. [2, с.53-54]

Пенсійне забезпечення селян не ввійшло до державної пенсійної системи і
здійснювались за рахунок організацій селянської взаємодопомоги,
створення яких передбачалось Положенням про селянські товариства
взаємодопомоги від 28 вересня 1924 року. Внаслідок колективізації
виникли нові форми соціального забезпечення колгоспників. Примірний
Статут колгоспу передбачав створення у колгоспі фонду допомоги
престарілим і непрацездатним колгоспникам.

11 лютого 1930 року Маркомат праці СРСР затвердив Правила забезпечення в
старості. Згідно п. 8 цих Правил пенсійний вік був установлений: для
чоловіків – 60 і для жінок – 55 років. Загальний стаж роботи за наймом:
для чоловіків – 25 років і для жінок – 20 років.

Наприкінці ХІХ століття у німецькій середньостатистичній сім’ї чоловік
був на п’ять років старший за свою дружину. Це означає, що якби
пенсійний вік був однаковим, то чоловіки входили б на пенсію на цілих
п’ять років раніше, ніж їхні дружини.

Стаття 120 Конституції СРСР, ухваленої 5 грудня 1936 р., декларативно
проголосила право усіх громадян СРСР на матеріальне забезпечення в
старості. Однак пенсійне забезпечення все ще регулювалось не законами, а
через ухвалення окремих постанов ЦК ВКП(б). Ради Народних Комісарів
СРСР. Право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і
службовці, тоді, як колгоспникам довелося очікувати цього права ще понад
30 років. [2, c.55-56]

Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо
удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були
підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим
працівникам, у 1949р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

У 1956 році був ухвалений Закон СРСР «Про державні пенсії», який
закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні
робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з другого. Крім
того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального
страхування.

Упродовж перших п’яти років існування радянської влади половина
економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної
пенсійної системи. Приміром, у 1960 році в УРСР проживало 5,6 мільйонів
осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення
республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4
мільйони осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише
844 тисячі або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили
пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати
годувальника, колишні військові та члени їхніх сімей.

Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Паро пенсії і допомогу
членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного
забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з
червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх
членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим
підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений
вищим, аніж для робітників і службовців 65 років – для чоловіків і 60
років – для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію
за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення
громадян в СРСР» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців»,
практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи
пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами.
Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах
страхування, фактично це було поєднання принципів соціального
страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи,
передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Основним
джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який
формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й
організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень.
Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась
вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків
у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку. Це була своєрідна
перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового
стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована
на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. [2, c.
57]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки
національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії
соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам,
забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада
1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне
забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного
закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових
категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на
пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує
демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік
виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності
пенсіонерів в Україні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для
виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад двадцяти
категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років.
При цьому розміри пільгових пенсій здебільшого перевищують пенсії за
віком.

Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а
наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних
пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора
десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству
і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними
чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд «Оберіг»
за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку
своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які
добровільно втратили мільйони доларів США. [2, c. 58]

У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового
інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є
«стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів
громадян і суб’єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові
ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування
будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення
можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів
за довгостроковими житловими ощадними вкладами».

Але, як стверджують фахівці, з огляду на міжнародний досвід приватного
пенсійного забезпечення ця програма розроблена не на користь вкладників
ощадних пенсійних рахунків, оскільки суперечить міжнародним стандартам
інвестування пенсійних коштів. Внаслідок чого цілком вірогідне
виникнення фінансової кризової ситуації з пенсійними вкладами.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію
соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої 14
січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи
загальнообов’язкового державного соціального страхування». Закладені в
Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної
пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового
пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через
пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного
особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції
знайшли відображення у схвалених 13 квітня 1998 року Президентом України
Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні.
Основні напрями передбачають створення в Україні трирівневої пенсійної
системи, яка має поєднувати елементи державного солідарного й приватного
пенсійного забезпечення. В теперішній час в Україні ведеться активна
робота щодо створення законодавчої бази для нової пенсійної системи,
зокрема 9 липня 2003 року Верховною Радою України були прийняті закони
України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які набули чинності
з 1 січня 2004 року, внесені зміни до чинного пенсійного законодавства,
спрямовані на вдосконалення чинної солідарної пенсійної системи. [2,
c.58-59]

Отже, необхідність в утримуванні непрацездатних членів суспільства
існувала з давніх-давен і пройшла історичні етапи до формування сучасної
системи пенсійного забезпечення, яка забезпечує близько 13,8 мільйонів
пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни (дані станом
на 1 вересня 2004 року).

РОЗДІЛ 2

Формування системи пенсійного страхування в Україні

2.1. Етапи реформування пенсійної системи в Україні.

Упродовж вісімдесяти років уряду СРСР вдавалось забезпечувати виплату
відносно пристойної пенсії, тому що:

1) економічна система не перебувала в стані кризи;

2) демографічна ситуація була сприятливою;

3) існувала загальна трудова повинність для працездатного населення;

4) масштаби неформальної зайнятості були незначними і практично не
існувало проблеми ухилення від сплати податків.

Після розпаду Радянського Союзу та переходу до ринкових відносин в
економіці пенсійна система в Україні перестала бути ефективною і
потребувала термінового реформування. Але відсутність під час розробки
національного пенсійного законодавства незалежних економічних
обґрунтувань і актуарних розрахунків, ігнорування демографічних
тенденцій та розширення пільгових пенсій спричинило фінансову
неспроможність пенсійної системи України. Для компенсації дефіциту
коштів у Пенсійному фонді України Верховна Рада України спочатку
запровадила надвисокий тариф страхового збору з підприємств – 55,88%
фонду оплати праці, який протримався лише протягом першого кварталу 1992
року. Подібні необґрунтовані і шкідливі заходи у податковій системі
стали одним з головних чинників тонізації економіки України. З квітня
1992 року парламент був змушений зменшити цей непосильний соціальний
податок до 32%, оскільки це також негативно впливало на
конкурентоспроможність українських товарів. [2, c.60]

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні зумовлене низкою
макроекономічних і демографічних проблем. Одна з них – зростання
кількості пенсіонерів, яких на 1 вересня 2004 року в Україні
налічувалось 13,8 мільйонів осіб.

Станом на 1 вересня 2004 року співвідношення чисельності пенсіонерів і
зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого
безробіття це співвідношення реально наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність
пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки
пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні
та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить
низький.

Радою з вивчення продуктивних сил України Національної Академії Наук
України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з
урахування даних Всесвітнього перепису населення та параметрів прогнозу
демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні
Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і
зовнішнє середовище України у 2002 році», та прогнозу демографічного
розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями Організації
Об’єднаних Націй (додаток М). За цим прогнозом очікується зростання
чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної
чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного
віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного
навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за
співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку,
так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду
України) практично протягом усього 40-річного періоду (додаток Н).

Такий демографічний прогноз є однією з он основних причин для
запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня – обов’язкової
накопичувальної системи пенсійної, яка практично не піддана
демографічним ризикам.

У 90-х роках ХХ століття через низький рівень оплати праці, виплату
заробітної плати в натуральній формі та заборгованість з її виплати
було значно звужено базу нарахування внесків. Практика списання
заборгованості зі сплати пенсійних внесків підривала фінансову базу
пенсійної системи і провокувала серед роботодавців ухилення від сплати
пенсійних внесків. З урахування усіх цих чинників було вирішено
проводити пенсійну реформу у трьох напрямах: реформування солідарної
системи, створення обов’язкової накопичувальної системи і розвиток
добровільної накопичувальної системи.

Упродовж десяти років самостійності в Україні було прийнято понад
двадцять законів і кілька указів Президента України, які регулюють
особливості пенсійного забезпечення державних службових експертів,
митних працівників, журналістів, науковців, банківських працівників
тощо. Але це не було вирішенням глобальних проблем пенсійної системи.
Навпаки, це був відступ від заявлених принципів пенсійної політики, що
призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян,
які сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою
з рештою працівників ставкою, одержують значно вищі пенсії і на
пільгових умовах. Головною причиною вкрай незадовільного пенсійного
забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею
низькі надходження до бюджету Пенсійного фонду, але надзвичайно важливим
є існуючі демографічні фактори, які наразі є чи не найбільш серйозним
бар’єром на шляху реформування пенсійної системи.

Реформування пенсійної системи в Україні, незважаючи на те, що ці
питання та урядовому рівні піднімалися ще до набуття Україною
самостійності відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Української
Ради профспілок від 18 листопада 1989 року № 284 «Про невідкладні заходи
щодо підготовки і проведення реформи пенсійного забезпечення, фактично
розпочалося в 1998 р. згідно з Основними напрямами реформування
пенсійного забезпечення, фактично розпочалося в 1998 р. згідно з
Основними напрямами реформування пенсійної системи є перехід від
адміністративно-розподільчої пенсійної системи до пенсійного
страхування, в основі якого лежить принцип солідарності, з визначенням
розміру пенсії залежно від участі у фінансуванні витрат та
персоніфікації обліку пенсійних страхових внесків до Пенсійного фонду
України. Відповідно до цього Указу Президента України було проведено ряд
першочергових заходів, спрямованих на реформування пенсійного
забезпечення в Україні:

1. Зменшення та ліквідація заборгованості з виплати пенсій. Цей захід
був спрямований на збереження соціальних гарантій та створення передумов
запровадження нової пенсійної системи. З цією метою Президентом України
було видано ряд указів, а зокрема, «Про впорядкування та раціональне
використання коштів Пенсійного фонду України та оплати збору на
обов’язкове державне пенсійне страхування», «Про невідкладні заходи щодо
погашення заборгованості з виплати пенсій», а потім Верховною Радою
України було прийнято низку змін до закону України «Про збір на
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якими значно було
розширене коло платників збору на обов’язкове державне пенсійне
страхування та об’єктів оподаткування. Зокрема до числа платників такого
збору були включені також: фізичні особи, які виконують роботи чи
надають послуги згідно з цивільно-правовими договорами; здійснюють
торгівлю ювелірними виробами із золота, платини і дорогоцінного каміння;
підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та
фізичні особи, які придбавають нерухоме майно і інші. [2, c.61]

2. Запровадження персоніфікованого обліку внесків на загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування. Протягом 1998 р. – 2000 року було
проведено комплекс заходів щодо поетапного впровадження автоматизованого
персоніфікованого обліку згідно Указу Президента [13, пункт 1-3]
Персоніфікований облік спрямований на удосконалення чинної солідарної
пенсійної системи та є підґрунтям для запровадження накопичувальної
системи, а також спрямований на:

а) легалізацію доходів працюючих громадян;

б) зменшення тіньового сектору економіки;

в) скорочення неформальної зайнятості;

г) збільшення диференціації пенсій залежно від трудового внеску.

З 1 липня 2002 року обчислення пенсій здійснюється із заробітку особи за
період після 1 липня 2000 року за даними системи персоніфікованого
обліку згідно положення про організацію персоніфікованого обліку.

3. Розмежування джерел фінансування пенсій і соціальних виплат та
звільнення Пенсійного фонду від невластивих йому виплат. Цей захід
передбачає:

а) цільове та ефективне використання коштів Пенсійного фонду;

б) здійснення виплат Пенсійним фондом лише тим громадянам, які брали
участь у формуванні його коштів;

в) забезпечення адресності наданні соціальних виплат;

г) звільнення Пенсійного фонду від виплат пенсій згідно із Законами
України: «Про судову експертизу», «Про зайнятість населення», «Про
державну службу», «Про донорство крові та її компонентів» від виплати
соціальних пенсій та ряду соціальних допомог.

4. Удосконалення організаційної структури пенсійного фонду включає:

а) формування Пенсійного як страхового фонду, в якому поєднані всі
функції щодо пенсійного забезпечення (реєстрація платників внесків, збір
внесків, їх персоніфікований облік, призначення та виплата пенсій).

б) створення наглядової ради в Пенсійному фонді;

в) запровадження державного нагляду за дотриманням пенсійного
законодавства;

г) зменшення адміністративних витрат, пов’язаних з виплатою пенсій,
шляхом виплати пенсій через банки і зменшення тарифу послуг підприємств
зв’язку за доставку пенсій;

д) підвищення ефективності роботи інших страхових фондів шляхом
здійснення пенсійним фондом функцій по збору і обліку внесків,
здійснення контролю за повнотою та своєчасністю справляння зборів. [7,
c.33]

5. Вдосконалення чинного пенсійного законодавства включає:

а) поступове запровадження зв’язку між розміром пенсії і участю
працівника у формуванні коштів Пенсійного фонду – збільшення тривалості
часу роботи, за який враховується заробіток для обчислення пенсій,
врахування заробітку для обчислення пенсії з даних системи
персоніфікованого обліку;

б) стимулювання більш пізнього виходу на пенсію шляхом збільшення
розміру пенсії в разі відстрочки часу виходу на пенсію;

в) поступове перенесення джерел фінансування пільгових пенсій за Списком
№1 за рахунок коштів підприємств;

г) запровадження нового порядку відшкодування підприємствами витрат
Пенсійного фонду на фінансування дострокових пенсій та пенсій за Списком
№2;

д) запровадження диференційованих ставок внесків для окремих категорій
працівників, яким надано право на призначення пенсій в підвищених
розмірах.

6. Створення законодавчої бази для нової пенсійної системи – це
прийняття законів України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»
та «Недержавне пенсійне забезпечення». З метою розроблення узгодженої
стратегії реформування пенсійного забезпечення в Україні Указом
Президента України було утворено Державну раду з питань пенсійної
реформи як консультативно-дорадчий орган та затверджено Положення про
Державну раду з питань пенсійної реформи. [2, c. 65]

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових
умов пенсійного забезпечення громадян передбачила і перерахування пенсій
нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій
і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів
пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 серпня 2004 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України «Про
додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення» тим
пенсіонерам, розмір пенсії яких не досягав рівня прожиткового мінімуму,
встановленого для непрацездатних осіб (284,69 грн.), було встановлено
надбавки до пенсій у розмірі до 30 гривень.

А з 1 вересня 2004 року розмір пенсії яких з урахуванням надбавок,
підвищень, доплат та індексації не досягає прожиткового мінімуму для
осіб, які втратили працездатність, піднято щомісячну державну адресну
допомогу до зазначеного рівня, встановленого на 2004 рік (284,69 грн.).
Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання
норми статті 46 Конституції України, яка передбачає, що пенсії, інші
види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування,
мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,
встановленого законодавством. У результаті цих заходів середній розмір
пенсійної виплати з 1 вересня 2004 року збільшився до 311 гривень проти
139,45 гривень на 1 січня 2003 року (додаток П).

У подальшому, як визначено в Законі України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» починаючи з 2005 року, проводитиметься
щорічне підвищення пенсій не менше ніж на 20% зростання реальної
середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх
індексація.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового збільшення
співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона
покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу
коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з
часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій
в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості,
зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної
системи. [7, c. 34-45]

2.2. Визначення трудового та страхового стажу у вітчизняному пенсійному
забезпеченні.

Трудовий стаж в загальній формі визначається як тривалість трудової
діяльності працівника. Стосовно сфери пенсійного забезпечення трудовий
стаж можна визначити як нараховану за встановленими правилами тривалість
минулої трудової та іншої суспільно корисної діяльності громадян, яка
протікає в певних, визначених законом, суспільних формах і з якою
пов’язуються правові наслідки в галузі пенсійного забезпечення.

Трудовий стаж, як особлива міра величини трудової діяльності, має
кількісну і якісну характеристики. Перша відображує загальну тривалість
трудової та іншої суспільно корисної діяльності, друга – є показником не
тільки тривалості, а й характеру трудової діяльності за певними
кваліфікаційними ознаками (важкі та шкідливі умови праці, сфера, в якій
проходить трудова діяльність, неперервність праці тощо). Виходячи з
цього, трудовий стаж поділяється на: загальний стаж; спеціальний та
неперервний стаж.

Загальний трудовий стаж – це загальна сумарна тривалість трудової та
іншої суспільно корисної діяльності, незалежно від тривалості перерв у
ній, нарахована за встановленими правилами. Загальний стаж для права
пенсійного забезпечення має особливо велике значення. Тільки за
наявності певної його тривалості виникає право на пенсійне забезпечення
в старості, в разі втрати годувальника, який помер від загального
захворювання, у разі настання інвалідності внаслідок загального
захворювання, а в окремих випадках і за вислугу років. Від тривалості
загального трудового стажу залежить розмір вказаних трудових пенсій,
оскільки його тривалість за період до набрання чинності Закону України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», тобто до 1
січня 2004 року, зараховується до страхового стажу. [2, c. 66]

У стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового
договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах,
незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також
на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від
характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу
роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не
виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в
громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною
тривалістю.

Крім цього до стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному
соціальному страхуванню або за умови сплати страхових внесків, період
одержання допомоги по безробіттю, а також робота в’язнів і робота за
угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

б) творча діяльність членів творчих спілок, а також інших творчих
працівників, які не є членами таких спілок, – за умови сплати страхових
внесків до Пенсійного фонду України;

в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з’єднаннях,
служба в органах державної безпеки та органах внутрішніх справ,
незалежно від місця проходження служби;

г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв’язку і в
гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та
наявності спеціального або військового звання;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в
училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та
перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи;

є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16
років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу
потребує постійного стороннього догляду;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше
ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку;

з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків,
мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в
місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за
спеціальністю, але не більше десяти років. [8, стаття 56]

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на
виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи
із шкідливим умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових
і у пільгових розмірах.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачені випадки,
коли стаж може нараховуватись і в пільговому порядку. Так, громадянам,
необгрутовано репресованим і згодом реабілітованим, час тримання під
вартою, час відбування покарання на місцях позбавлення волі та заслання,
а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у
потрійному розмірі. Особливої уваги в Законі приділено порядку
обчислення стажу роботи в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945
років. Робота, незалежно від віку, в тому числі як вільнонайманого
складу у військових частинах, в роки Великої Вітчизняної війни та в інші
періоди ведення бойових дій, зараховується до стажу роботи у подвійному
розмірі, а час перебування у фашистських концтаборах, місцях примусового
утримання в період війни осіб, у тому числі дітей, насильно вивезених з
тимчасово окупованої території у період Великої Вітчизняної війни, – у
потрійному розмірі. Пільги щодо нарахування стажу роботи передбачені і
окремим медичним працівникам. Так робота в лепрозорних і протичумних
закладах, у закладах по лікуванню осіб, заражених вірусом імунодефіциту
людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних
відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи в
подвійному розмірі. [8, стаття 60]

Спеціальний стаж – це сумарна тривалість трудової діяльності,
виокремлена із загального стажу з урахуванням важких та шкідливих умов,
інтенсивності праці, сфері чи місцевості, в якій вона здійснювалась За
певних умов до нього може включатися інша суспільно корисна діяльність
(навчання, військова служба тощо).

Спеціальний трудовий стаж, який враховується для надання пільг при
призначені трудових пенсій можна поділити на два види: а) за особливі
умови праці; б) за змістом роботи, тобто характер виконуваної роботи,
посада, професія і відповідна галузь народного господарства чи сфера
державного життя, де проходила трудова діяльність. Спеціальний трудовий
стаж, виокремлений за особливим умовами праці, в свою чергу поділяється
на два підвиди:

– стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо
важкими умовами праці, – за списком №1;

– стаж на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці – за
списком №2.

Списки 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад, що дають право на
пенсію за віком на пільгових умовах, застосовуються незалежно від
відомчого підпорядкування підприємств, де працювали чи працюють особи,
які звернулися за пенсією, якщо їхні професії чи посади зазначені в цих
списках за відповідними виробництвами і цехами.

До стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення, включається
час виконання робіт безпосередньо на виробництвах, у цехах, дільницях,
відділеннях за професіями й посадами, передбаченими списками №1 і 2,
якщо працівники зайняті на цих роботах повний робочий день. Робота за
сумісництвом не зараховується до стажу, який дає право на пільгове
пенсійне забезпечення. [2, c.69]

До стажу роботи, який можна визначити як спеціальний за змістом роботи,
насамперед слід віднести трудову діяльність працівників зайнятих повний
робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах, на будівництві
шахт і рудників і інші. Основною особливістю пільгового пенсійного
забезпечення цієї категорії працівників є те, що вони мають право на
пенсію за віком незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих
роботах не менше двадцяти п’яти років, а працівники провідних професій
на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на
вибійних молотках ,машиністи гірничих виймальних машин, сталевари,
агломератники, – за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не
менше двадцяти років.

До цього виду спеціального стажу відносять працю:

а) трактористів-машиністів, зайнятих у виробництві сільськогосподарської
продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського
господарства;

б) жінок, які працюють трактористами-машиністами, машиністами
будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин;

в) жінок, які працюють доярками, свинарками-операторами в колгоспах,
радгоспах;

г) жінок, зайнятих протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та
післязбиральній обробці тютюну;

д) жінок, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали
п’ятеро і більше дітей;

е) водіїв міського пасажирського транспорту і великовагових автомобілів,
зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв.

Спеціальним стажем також слід вважати період певної трудової діяльності
окремих категорій працівників, яка законодавством визначена як вислуга
років, і враховується при призначенні пенсії за вислугу років.

Для окремих категорій працівників, зайнятих на роботах, що потребують
підвищеної інтенсивності, значних емоційних та фізичних навантажень
законодавством передбачене пенсійне забезпечення у зв’язку з утратою
професійної працездатності, тобто вихід на пенсію до настання віку, який
дає право на пенсію за віком. При цьому враховується тривалість такої
роботи, тобто наявність певного спеціального стажу – вислуги років, яка
є для певної категорії працівників основною підставою для пенсійного
забезпечення. Вона також впливає і на розмір пенсії. За вислугою років
призначення пенсії пов’язується не з досягненням пенсійного віку та
наявністю загального стажу, хоч в деяких випадках і ці критерії беруться
до уваги, а з утратою професійних якостей, коли працівник не може
повноцінно працювати за своєю професією до похилого віку і йому
призначається пенсія як компенсація втраченої професійної
працездатності. [2, c. 71]

Неперервний трудовий стаж – це тривалість неперервної трудової
діяльності, нарахованої за встановленими відповідними нормативними
актами правилами, на тому ж самому підприємстві, установі, організації,
галузі. В окремих випадках, передбачених нормативним актами, до нього
можуть включатися і інші види суспільно корисної діяльності (навчання,
військова служба).

Неперервний трудовий стаж як в праві пенсійного забезпечення, так і в
праві соціального забезпечення в цілому втратив своє значення. Він може
враховуватися при наданні пільг і переваг в соціально-побутовому та
іншому обслуговуванні працівників підприємств, установ, організацій, яке
передбачається колективними договорами та іншими нормами трудового
права.

Як докази трудового стажу, необхідного для призначення пенсії можуть
прийматися різні документи, які підтверджують трудову чи інші види
суспільно корисної діяльності, які відповідно до законодавства
зараховуються до трудового стажу, а також документи, які підтверджують
сплату страхових внесків до Пенсійного фонду:

– трудова книжка, яка ведеться на кожного працівника, який працює за
трудовим договором на підприємствах, установах;

– доказом трудового стажу можуть бути інші видані за місцем роботи,
служби, навчання документи, які підтверджують стаж роботи;

– довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу
заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові угоди з
відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про
періоди роботи.

Для підтвердження військової служби, служби в органах державної безпеки
приймаються:

– військові квитки;

– довідки військових комісаріатів, військових частин і установ системи
Міністерства оборони, Головного управління командуючого Національною
гвардією, Управління охорони вищих посадових осіб України, органів
управління інших військових формувань, що утворюються Верховною Радою
України, Служби безпеки;

– довідки архівних і військово-лікувальних установ і інші документи.

Час догляду за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16
років, а також пенсіонерам, який за висновком медичного закладу потребує
постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі:

– акта обстеження фактичних обставин здійснення догляд;

– документів, що засвідчують перебування на інвалідності і вік.

Час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення
волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні
підтверджуються довідками органів внутрішніх справ і зараховується до
трудового стажу за наявності документів про реабілітацію. [2, c. 75]

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості
одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації
або відсутності архівних даних з інших причин, трудовий стаж
установлюється на підставі показань двох свідків, які б знали заявника
по спільній з ними роботі на одному підприємстві, установі, організації.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають
право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені
для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального
трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або
організацій. У такі довідці має бути вказано: період роботи, що
зараховується до спеціального стажу; професія або посада, характер
виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або
їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за
час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Для призначення пенсій та визначення їх розміру відповідно до Закону
України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
враховується страховий стаж. Страховий стаж за наявності якого особа
набуває права на пенсії в солідарній системі – це період, протягом якого
особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню
та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж
мінімальний страховий внесок. [1, стаття 24] До страхового стажу для
обчислення пенсії враховуються:

– періоди трудового стажу до набрання чинності Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»; періоди роботи після
набрання чинності цього закону – за умови сплати страхових внесків;

– час догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку та отримання
допомоги в зв’язку з цим доглядом;

– час догляду за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за
пристарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг
80-річного віку, якщо працездатні особи, які здійснюють догляд за
зазначеними особами, отримують допомогу або компенсацію відповідно до
законодавства;

– час професійної підготовки ,перепідготовки або підвищення кваліфікації
з відривом від виробництва за направленням підприємств, установ,
організацій;

– час від дня визнання особи інвалідом до дня досягнення цією особою
пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення пенсії за віком
інваліда;

– час від дня смерті годувальника до дня, коли годувальник досягнув би
пенсійного віку – до страхового стажу для обчислення розміру пенсії у
зв’язку з втратою годувальника.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами пенсійного фонду за
даними що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до
запровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів
та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до 1 січня 2004 року.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи
зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума
сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж розмір
страхового внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати
(мінімальний страховий внесок).

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою
мінімального страхового внеску, цей період зараховується до страхового
стажу як повний місяць за умови здійснення відповідної доплати до суми
страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за
відповідний місяць була не меншою мінімального страхового внеску. Якщо
така доплата не була здійснена, страховий стаж враховується пропорційно,
тобто до страхового стажу зараховується період, визначений за формулою:

ТП = Св:В,

де, ТП – тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та
визначається в місяцях;

Св – сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В – мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

За періоди, які припадають на догляд за дітьми до досягнення трирічного
віку, догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом першої групи, за
престарілим, який потребує постійного стороннього догляду або досяг
80-річного віку, та періоди строкової військової служби страхові внески,
починаючи з 1 січня 2005 року, сплачуватимуться відповідними державними
бюджетами у розмірі десяти відсотків розміру страхового внеску,
обчисленого із мінімальної заробітної плати із наступним збільшенням
його щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру страхового
внеску, обчисленого із мінімальної заробітної плати. Зазначені періоди
враховуватимуться як періоди, за які сплачено страхові внески у повному
розмірі, тобто вважається, що для цих осіб виконані умови сплати в ці
періоди внесків у сумі, не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. [2,
c. 80]

Періоди до набрання чинності Законом враховуватимуться у тому ж порядку,
що передбачений чинним на той час законодавством, тобто із урахування
пільгового обчислення стажу. Після набрання чинності Законом, тобто з 1
січня 2004 року, всі періоди страхового стажу враховуватимуться в
ординарному розмірі.

Періоди роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та
місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу
Радянських Соціалістичних Республік, а також на острові Шпіцбергем
зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених
законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. При цьому страховий стаж
визначається відповідно до переліку районів Крайньої Півночі і
місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі в редакції
постанови Ради Міністрів СРСР від 03 січня 1983 р. № 12 і застосовується
пільгове обчислення страхового стажу з 1 серпня 1945 року по 1 березня
1960 року в подвійному розмірі, а за період роботи з 1 березня 1960 року
– в півтора кратному розмірі. Зазначений порядок обчислення страхового
стажу застосовується і при проведенні перерахунків пенсій, призначених
до 1 січня 2004 року, за наявності документів, які підтверджують факт
роботи в таких місцевостях та про те, що на них поширювались пільги,
передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та
місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. [додаток Р]

Коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру
пенсії, визначається із заокругленням до п’яти знаків після коми за
формулою:

, де:

Кс – коефіцієнт страхового стажу;

См – сума місяців страхового стажу;

Вс – визначена відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» величина оцінки одного року страхового
стажу (у відсотках). За період участі тільки в солідарній системі
величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1%, а за період
участі в солідарній і накопичувальній системах пенсійного страхування –
0,8%.

Для особи, яка брала участь у солідарній і накопичувальній системах,
визначається один коефіцієнт страхового стажу як сума коефіцієнта
страхового стажу за період участі тільки в солідарній системі та
коефіцієнт страхового стажу, визначеного за період участі в солідарній і
накопичувальній системах. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням
періодів до набрання чинності Закону не може перевищувати 0,75, а з
урахуванням страхового стажу за кожний повний рік роботи на підземних
роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами
праці за списком №1 виробництв, робіт, професій і показників – 0,85. [1,
стаття 24-25]

2.3. Розвиток системи недержавного пенсійного страхування.

Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина
системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на
засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, у формуванні
пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного
пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування пенсійних виплат.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:

1) пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між
адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

2) страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування
довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті
учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне
забезпечення» та законодавства про страхування;

3) банківськими установами відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне
страхування» та законодавства про банківську діяльність шляхом укладення
договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення
пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів
Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із
законодавством.

Отже, недержавне пенсійне забезпечення, крім Закону України «Про
недержавне пенсійне забезпечення», регулюється також законодавством про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, законами України «Про
страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про інститути
спільного інвестування», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про
державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», іншими законами та
нормативно-правовими актами прийнятими відповідно до Закону України «Про
недержавне пенсійне забезпечення».

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється за такими принципами:

1) законодавчого визначення умов недержавного пенсійного забезпечення;

2) заінтересованості фізичних осіб у недержавному пенсійному
забезпеченні;

3) добровільності створення пенсійних фондів юридичними та фізичними
особами, об’єднаннями фізичних осіб та об’єднаннями юридичних осіб;

4) добровільної участі фізичних осіб у системі недержавного пенсійного
забезпечення та вибору виду пенсійної виплати;

5) добровільності прийняття роботодавцем рішення про здійснення
пенсійних внесків на користь своїх працівників до системи недержавного
пенсійного забезпечення;

6) економічної заінтересованості роботодавця у здійсненні пенсійних
внесків на користь своїх працівників до системи недержавного пенсійного
забезпечення;

7) неможливості необґрунтованої відмови роботодавця від здійснення
пенсійних внесків до системи недержавного пенсійного забезпечення на
користь своїх працівників, якщо роботодавець розпочав здійснення таких
пенсійних внесків;

8) рівноправності всіх учасників пенсійного фонду, які беруть участь в
одній пенсійній схемі;

9) визначення розміру пенсійної виплати залежно від суми пенсійних
коштів, облікованих на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду
або застрахованої особи;

10) гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих цим Законом;

11) цільового та ефективного використання пенсійних коштів;

12) державного регулювання діяльності недержавного пенсійного
забезпечення та нагляду за його здійсненням. [3, стаття 4]

Суб’єктами недержавного пенсійного забезпечення є фізичні і юридичні
особи як учасники відносин, що регулюються Законом України «Про
недержавне пенсійне забезпечення», а суб’єктами:

– недержавні пенсійні фонди – юридичні особи, створені відповідно до
Закону, які мають статус неприбуткової організації, функціонують та
провадить діяльність винятково з метою накопичення пенсійних внесків на
користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними
активами, а також здійснюють пенсійні виплати учасникам фонду;

– страхові організації, які уклали договори страхування довічної пенсії,
страхування ризику настання інвалідності або смерті – це Страховик, який
отримав ліцензію на страхування життя;

– банківські установи, які уклали договори про відкриття пенсійних
депозитних рахунків;

– учасники та вкладники пенсійних фондів – це особи, на користь яких
сплачуються пенсійні внески до недержавного пенсійного фонду і які мають
або набудуть право на одержання пенсійних виплат з такого фонду, є
учасниками пенсійного фонду. Учасниками пенсійного фонду можуть бути
громадяни України, іноземні та особи без громадянства. Участь фізичних
осіб у будь-якому недержавному пенсійному фонді є добровільною.

Особа, яка сплачує пенсійні внески на користь учасника шляхом
перерахування коштів до недержавного пенсійного фонду відповідно до умов
пенсійного контракту, є вкладником пенсійного фонду. У будь-якому
пенсійному фонді його учасники можуть бути одночасно і вкладниками
такого фонду. Учасники відкритого пенсійного фонду мають право
залишатися його учасниками у разі припинення здійснення пенсійних
внесків на їх користь;

– вкладники пенсійних депозитних рахунків – особи, які сплачують
пенсійні внески на користь учасника шляхом перерахування грошових коштів
на пенсійний депозитний рахунок до банківської установи за договором про
відкриття пенсійного депозитного рахунку;

– фізичні та юридичні особи, які уклали договори страхування довічної
пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті;

– засновники пенсійних фондів;

– роботодавці – платники корпоративних пенсійних фондів – це
роботодавці, які визнають статут уже створеного корпоративного
пенсійного фонду, виявили бажання перераховувати грошові кошти на
користь своїх працівників до такого фонду на підставі договору;

– саморегулівні організації суб’єктів, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного забезпечення – це неприбуткові організації, що
створюються з метою встановлення професійних стандартів діяльності з
адміністрування недержавних пенсійних фондів;

– органи державного нагляду і контролю у сфері недержавного пенсійного
забезпечення;

– особи, які надають консультаційні та агентські послуги відповідно до
Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Агентські послуги
надаються фізичними особами на підставі договору доручення про надання
таких послуг, який укладається з адміністратором недержавного пенсійного
фонду. До агентських послуг належать:

1) будь-яка дозволена законодавством діяльність, спрямована на
забезпечення переконання осіб у необхідності укладення пенсійного
контракту з пенсійним фондом;

2) послуги з укладення пенсійних контрактів від імені адміністратора
пенсійного фонду. [2, c. 184-185]

Недержавні пенсійні фонди створюються на підставі рішення засновників.
Виключним видом діяльності для них є недержавне пенсійне забезпечення.
Вони не мають на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу
між засновниками. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків
до пенсійного фонду та прибутку від інвестування пенсійних внесків.
Єдиним органом управління – є рада пенсійного фонду. За видами пенсійні
фонди можуть утворюватися відкриті, корпоративні та професійні пенсійні
фонди.

Засновником відкритого пенсійного фонду можуть бути будь-які одна чи
декілька юридичних осіб, крім юридичних осіб, діяльність яких
фінансується за рахунок Державного бюджету України чи місцевих бюджетів.

Засновником корпоративного пенсійного фонду може бути одна юридична
особа-роботодавець або декілька юридичних осіб – роботодавців, до яких
можуть приєднуватися роботодавці-платники.

Засновниками професійного пенсійного фонду можуть бути об’єднання
юридичних осіб-роботодавців, об’єднання фізичних осіб, включаючи
професійні спілки, або фізичні особи, пов’язані за родом їх професійної
діяльності.

Пенсійний фонд діє на підставі статуту, який затверджується засновниками
фонду і погоджується з представниками трудових колективів відповідних
юридичних осіб-роботодавців у частині пенсійної схеми. Цей статут та
зміни до нього реєструються Державною комісією з регулювання ринків
фінансових послуг України у встановленому ним порядку. Фонд набуває
статусу юридичної особи та права на провадження діяльності з
недержавного пенсійного забезпечення від моменту його реєстрації у
Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та
отримання відповідного свідоцтва.

Засновники пенсійного фонду зобов’язані протягом трьох місяців з дня
реєстрації пенсійного фонду сформувати склад ради фонду, яка повинна
укласти договори:

– про адміністрування пенсійного фонду – з адміністратором, який має
ліцензію на провадження діяльності з адміністрування пенсійних фондів;

– про управління активами пенсійного фонду – із компанією з управління
активами або з іншою особою, яка отримала ліцензію Державної комісії з
цінних паперів т а фондового ринку на впровадження діяльності з
управління активами;

– про обслуговування пенсійного фонду зберігачем – зі зберігачем. [2,
c.187]

Для здійснення контролю за поточною діяльністю пенсійного фонду і
вирішення основних питань його роботи із числа представників,
делегованих засновниками пенсійного фонду та роботодавцями – платниками
корпоративного пенсійного фонду, утворюється рада фонду у кількості же
менше п’яти осіб. Рада фонду провадить свою діяльність у порядку,
визначеному статутом пенсійного фонду та відповідно до вимог Закону
України «Про недержавне пенсійне страхування», зокрема:

1) звітує про діяльність пенсійного фонду перед зборами засновників
фонду;

2) реєструє в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг
України зміни до пенсійних схем фонду, погоджені із засновниками;

3) затверджує інвестиційну декларацію та зміни до неї;

4) обирає голову та секретаря ради фонду з числа членів ради;

5) заслуговує звіти про діяльність адміністратора, осіб, які здійснюють
управління активами пенсійного фонду, зберігача та приймає рішення щодо
цих звітів;

6) затверджує інформацію про фінансовий стан пенсійного фонду, яка
підлягає оприлюдненню в порядку, встановленому Законом, та розглядає
аудиторський висновок;

7) здійснює контроль за цільовим використанням активів пенсійного фонду;

8) розглядає спірні питання, віднесені статутом пенсійного фонду до
компетенції ради цього фонду. [стаття 14, 3]

Збори засновників пенсійного фонду проводяться не рідше одного разу на
рік. До компетенції зборів засновників належать:

а) погодження змін до статуту пенсійного фонду в частині, що стосується
пенсійних схем;

б) затвердження підсумків роботи пенсійного фонду;

в) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності членів
ради пенсійного фонду;

г) заслуховування звіту ради пенсійного фонду та винесення рішень про
переобрання членів ради пенсійного фонду;

д) вирішення інших питань, віднесених до компетенції зборів засновників
статутом пенсійного фонду.

Ліквідація пенсійного фонду здійснюється на підставі рішення
засновників пенсійного фонду чи правонаступників засновників фонду
передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».

Сплата пенсійних внесків фізичними особами до корпоративних і
професійних пенсійних фондів є добровільною. Колективним договором може
передбачатися створення корпоративного пенсійного фонду роботодавцем або
відрахування пенсійних внесків роботодавців до інших пенсійних фондів.
Право участі у корпоративному пенсійному фонді належить усім найманим
працівникам юридичної особи, що є засновником або роботодавцем-платником
такого фонду. Роботодавець не має права будь-яким чином обмежувати права
працівників на участь у корпоративному пенсійному фонді.

Якщо роботодавець здійснює пенсійні внески на користь всіх своїх
працівників, пенсійні контракти укладаються роботодавцем з пенсійним
фондом за вибором такого роботодавця, який має право також встановлювати
однаковий відсоток відрахувань пенсійних внесків до цього фонду на
користь всіх своїх працівників від суми їх заробітної плати або
застосовувати прогресивну шкалу відсотків відрахувань відносно суми
заробітної плати залежно від віку працівників та від стажу роботи на
цьому підприємстві із встановленням однакового від сотка відрахувань
пенсійних внесків для кожної визначеної групи працівників. [3, c.190]

Фізичні особи – учасники будь-якого пенсійного фонду мають право
самостійно сплачувати додаткові внески на свою користь без обмежень.
Засновники професійного пенсійного фонду мають право сплачувати пенсійні
внески за власні кошти на користь усіх своїх членів – фізичних осіб.

Юридичні особи, які входять до складу засновників корпоративного або
професійного пенсійного фонду, або є роботодавцями-платниками
корпоративного пенсійного фонду, а також юридична особа, яка є
одноосібним засновником корпоративного фонду, мають право прийняти
рішення щодо тимчасового припинення сплати пенсійних внесків за власні
кошти на період до одного року за погодженням із Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України, повідомивши про це
учасників фонду, професійного адміністратора, якщо такий залучався,
осіб, що здійснюють управління активами, та зберігача у строк протягом 7
календарних днів після прийняття такого рішення. Якщо після закінчення
вищезазначеного строку вказані юридичні особи, крім одноосібного
засновника корпоративного пенсійного фонду, не приймають рішення про
поновлення сплати пенсійних внесків до пенсійного фонду за власні
кошти, такі юридичні особи виходять зі складу засновників або припиняють
участь у пенсійному фонді з обов’язковим повідомленням про це Державної
Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Коли ж після закінчення вищезазначеного строку юридична особа, яка є
одноосібним засновником корпоративного пенсійного фонду, не приймає
рішення про поновлення сплати пенсійних внесків за власні кошти до
утвореного цією юридичною особою фонду, такий пенсійний фонд підлягає
ліквідації.

У разі створення свого корпоративного пенсійного фонду компанія з
управління активами або банківська установа має право здійснювати
управління активами та адміністрування такого фонду за умови отримання
відповідних ліцензій у порядку, встановленому законодавством. При цьому
витрати, пов’язані з виконанням функцій адміністрування та управління
активами такого пенсійного фонду, здійснюються за рахунок такого
засновника [2, c.191]

Від імені пенсійного фонду і в інтересах його учасників діє
адміністратор, який надає послуги фонду на підставі договору про
адміністрування, який укладається з радою пенсійного фонду у письмовій
формі. Адміністратором може бути:

а) юридична особа, яка надає професійні послуги з адміністрування
недержавних пенсійних фондів;

б) юридична особа – одноосібний засновник корпоративного пенсійного
фонду, який прийняв рішення про самостійне здійснення адміністрування
такого фонду;

в) компанія з управління активами.

Адміністратор зобов’язаний:

1) вести персоніфікований облік учасників пенсійного фонду;

2) укладати пенсійні контракти від імені недержавного пенсійного фонду;

3) забезпечувати здійснення виплат учасникам пенсійних фондів у випадках
передбачених Законом;

4) надавати фонду агентські та рекламні послуги, пов’язані з його
діяльністю;

5) складати звітність у сфері недержавного пенсійного забезпечення,
вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність пенсійного
фонду відповідним органам виконавчої влади та раді пенсійного фонду. [3,
стаття 21]

Управління активами недержавних пенсійних фондів може здійснюватися
такими особами:

– компанією з управління активами, яка є юридичною особою, утворюється
та діє відповідно до норм законодавства;

– банком щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду;

– професійним адміністратором, який отримав ліцензію на провадження
діяльності з управління активами.

Управління активами пенсійного фонду здійснюється на підставі ліцензії
на провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів –
діяльності з управління активами, яка видається Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку,
відповідно до умов договору про управління активами пенсійного фонду,
який укладається з радою пенсійного фонду в письмовій формі.

Зберігачем пенсійного фонду може бути банк, який відповідає таким
вимогам:

1) має ліцензію Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на
здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів – депозитарної
діяльності зберігача цінних паперів;

2) не є пов’язаною особою пенсійного фонду, з радою якого укладено
договір про обслуговування пенсійного фонду зберігачем, адміністратора,
осіб, що здійснюють управління активами, засновників і аудитора такого
фонду та їх пов’язаних осіб;

3) не здійснює управління активами створеного ним корпоративного
пенсійного фонду;

4) не є кредитором адміністратора або осіб, що здійснюють управління
активами пенсійного фонду, з яким зберігачем укладено договір про
обслуговування пенсійного фонду.

Недержавний пенсійний фонд може обслуговуватись тільки в одного
зберігача. Основними обов’язками його є:

– відкриття та ведення рахунків пенсійного фонду;

– приймання, передача, обмін та забезпечення зберігання цінних паперів,
а також документів, які підтверджують право власності на пенсійні активи
в інших формах;

– виконання відповідно до цього Закону розпоряджень адміністратора щодо
перерахування пенсійних коштів;

– виконання розпоряджень особи, яка здійснює управління активами
пенсійного фонду;

– зберігання копій розпоряджень щодо операцій з цінних паперів та іншими
активами, наданих особами, що здійснюють управління активами пенсійного
фонду;

– подання звітності. [3 стаття 44]

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне страхування»
визначено, що до складу активів пенсійного фонду належать:

1) активи в грошових коштах;

2) активи в цінних паперах;

3) інші активи згідно із законодавством.

Пенсійні активи не можуть формуватися за рахунок коштів, отриманих на
підставах, що суперечать законодавству, а також не можуть бути предметом
застави і повинні використовуватись лише на цілі, передбачені в Законі
України про недержавне пенсійне забезпечення, а саме:

1) інвестування з метою отримання доходу на користь учасників фонду;

2) виконання договорів виплати пенсій на визначений строк, укладених з
учасниками пенсійного фонду, та для здійснення одноразових пенсійних
виплат;

3) оплата договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування
ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із
страховою організацією;

4) сплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного
фонду;

5) оплата послуг зберігача;

6) оплата послуг з проведення планових аудиторських перевірок
недержавного пенсійного фонду;

7) оплати послуг торговців цінними паперами, витрат на ведення обліку та
перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду.

Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється. [2, c.197]

Пенсійні внески до пенсійного фонду сплачуються у розмірах у порядку,
встановлених пенсійним контрактом, відповідно до умов обраних пенсійних
схем. Зазначені в пенсійному контракті розміри сплачуваних до пенсійного
фонду пенсійних внесків можуть змінюватися відповідно до умов обраних
пенсійних схем. Внески за страхуванням ризику настання інвалідності або
смерті учасника фонду сплачуються у порядку, визначеному пенсійним
контрактом.

Рада пенсійного фонду має право встановити мінімальний розмір пенсійних
внесків – 10% мінімальної заробітної плати у розрахунку на один місяць.

Роботодавець, який здійснює перерахування внесків до відкритого
пенсійного фонду, від імені своїх працівників – учасників цього
пенсійного фонду, може здійснювати внески по добровільному страхуванню
ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду. Розмір таких
внесків не може перевищувати одного відсотка внесків, сплачуваних
відкритому пенсійному фонду за кожного відсотка внесків, сплачуваних
відкритому пенсійному фонду за кожного учасника, за умови, що пенсійний
фонд надає можливість придбати цей вид страхування як складову частину
пенсійного контракту.

У разі прийняття фізичною особою рішення щодо накопичення частини
обов’язкових страхових внесків у пенсійному фонді на умовах, визначених
законодавством, розмір таких пенсійних внесків встановлюється згідно із
законом про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Пенсійні внески сплачуються шляхом зарахування відповідних грошових сум
на поточні рахунки пенсійного фонду у зберігача. [3, стаття 50]

Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником,
який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та
згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або
декількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника.
Кожен вкладник може укласти один або кілька пенсійних контрактів з
адміністратором одного чи кількох пенсійних фондів. Вкладник, який є
учасником пенсійного фонду, має право в односторонньому порядку
розірвати пенсійний контракт, який укладено з ним особисто, або вимагати
зміни його умов.

У разі розірвання пенсійного контракту таким вкладником він повинен
укласти новий пенсійний контракт щодо участі в іншому пенсійному фонді,
або укласти договір зі страховою організацією, або відкрити в банку
пенсійний депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти вкладника фонду,
який є учасником фонду, передаються за його рахунок до іншої фінансової
установи, яка надає послуги з недержавного пенсійного забезпечення, в
сумі, що обліковується на його індивідуальному пенсійному рахунку в
пенсійному фонді та складається з пенсійних внесків, зроблених таким
вкладником, та розподіленого на суму цих внесків інвестиційного прибутку
(збитку), зменшених на суму витрат, пов’язаних з перерахуванням таких
пенсійних коштів.

Розмір витрат на переведення пенсійних коштів обчислюється
адміністратором за методикою, встановленою Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України.

У разі, коли на індивідуальному пенсійному рахунку учасника, який
розкриває пенсійний контракт з пенсійним фондом, обліковуються пенсійні
внески, які здійснюються на його користь іншими вкладниками, суми цих
внесків та розподіленого на них інвестиційного прибутку (збитку) можуть
бути вилучені з пенсійного фонду лише після розірвання пенсійних
контрактів з такими вкладниками.

У разі припинення трудових відносин з роботодавцем-засновником або
роботодавцем-платником корпоративного пенсійного фонду його учасник
зобов’язаний розірвати пенсійний контракт з таким фондом та може укласти
новий пенсійний контракт з адміністратором будь-якого іншого фонду, або
укласти договір зі страховою організацією або відкрити в банку пенсійний
депозитний рахунок. При цьому пенсійні кошти учасника передаються до
іншого фонду, страхової організації або на пенсійний депозитний рахунок
банку за рахунок учасника в порядку, передбаченому Законом України «Про
недержавне пенсійне страхування» [3, c.199]

Пенсійний контракт укладається у письмовій формі щонайменше в трьох
примірниках, якщо контракт укладається з вкладником, я кий не є
учасником відповідного пенсійного фонду, або у двох примірниках ,якщо
вкладник є учасником пенсійного фонду.

Разом з примірником пенсійного контракту адміністратор повинен надати
вкладнику та учаснику фонду:

1) пам’ятку з роз’ясненнями основних положень пенсійного контракту;

2) копії зазначеної в пенсійному контракті пенсійної схеми;

3) витяг з основних положень статуту пенсійного фонду та на вимогу
вкладника – копію статуту пенсійного фонду.

У всіх примірниках пенсійного контракту робиться відмітка та фіксується
дата про надання зазначених документів. Один примірник пенсійного
контракту залишається в адміністратора.

Істотними умовами пенсійного контракту є:

1) паспортні дані вкладника та його ідентифікаційний номер Державного
реєстру фізичних осіб, місцезнаходження постійно діючого органу
управління, реєстраційні та банківські реквізити вкладника;

2) посилання на обрану вкладником пенсійну схему;

3) строк дії пенсійного контракту, умови його зміни та розірвання;

4) порядок розрахунків між пенсійним фондом та учасником фонду у разі
дострокового розірвання пенсійного контракту або ліквідації пенсійного
фонду;

5) права, обов’язки, відповідальність сторін та порядок розв’язання
спорів;

6) розмір пенсійних внесків та умови його зміни.

Пенсійний контракт повинен відповідати положенням статуту фонду і
обов’язково містити застереження про те, що держава не несе
відповідальності за зобов’язаннями пенсійного фонду.

Відповідно до контракту адміністратор зобов’язується від імені
пенсійного фонду:

1) здійснювати недержавне пенсійне забезпечення учасника фонду на
умовах, визначених законодавством, пенсійною схемою та пенсійним
контрактом;

2) забезпечувати ведення персоніфікованого обліку учасників фонду;

3) надавати учаснику фонду інформацію про стан його індивідуального
пенсійного рахунку;

4) забезпечувати відшкодування учасникам фонду збитків, завданих
унаслідок порушення законодавства та умов пенсійного контракту;

5) виконувати і забезпечувати виконання інших обов’язків, які визначенні
пенсійним контрактом, законом та іншими нормативно-правовими актами з
питань недержавного пенсійного забезпечення.

Вкладник фонду за пенсійним контрактом зобов’язується:

– сплачувати на користь учасника Фонду пенсійні внески у порядку,
встановленому законодавством, пенсійною схемою та пенсійним контрактом;

– відшкодувати пенсійному фонду збитки, завдані внаслідок порушення
вкладником фонду умов законодавства, пенсійної та пенсійного контракту;

– виконувати інші умови, визначені пенсійним контрактом. [3, стаття 57]

Пенсійний контракт набирає чинності з моменту його підписання вкладником
та адміністратором.

Дія пенсійного контракту вважається закінченою:

1) після повного виконання вкладником своїх зобов’язань за пенсійним
контрактом та укладення учасником фонду договору про виплату пенсії на
визначений строк з пенсійним фондом;

2) після передачі пенсійних коштів учасника фонду страховій організації
відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору страхування
довічної пенсії;

3) після передачі пенсійних коштів учасника фонду банківській установі
відповідно до укладеного учасником пенсійного фонду договору про
відкриття пенсійного депозитного рахунку;

4) у разі ліквідації пенсійного фонду в порядку, передбаченому Законом;

5) у разі ліквідації вкладника – юридичної особи, без визначення його
правонаступника;

. ¤ N

N

&?)o-?/1/4/u/L0N03/40A7L8ue:”=iiicccssOOOOOOOOssssssOOOOOO

‡oe?P‰ooooooooooooeeeeooeeeooeeeo

&

&

&

&

F

©[email protected]¬O‚??°A?®?®?–1/4r1/2ccUU?????UUUUUUUUUUUUUUU

&

&

/ooooooooooooooooooooooooooo

V

?#.’ *:,O-x.i.3?43/45oooooeeeeeeeeeeeeeeeeeooeee

&

X¬X–Yoe[^_Jaoa|boooooooooooooooooooooooooooo

AE„?…I…H†&‡0‰¦‰oooooooooooooooooooooooooooo

©~©¬???ooooooooooooooooooooocoooo

dh`„?a$

Y6THzTHcTHATHoooooooooooooooooooeeeooeee

&

o!^%z’®)P. 3oooooooooooooooooooooooooooo

»oooooooooooooooooooooooooooo

aUeaoi`iEo?oFoIoeEuZyAyoooooooooooooooooooooooooooo

aOiUeiii?i3/4uAuOe

TH

a

i

i

oooooooooooooooooooooooooooo

ooooooa******oEoooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

oooooooooooooooooooooooooooo

Законом;

7) у разі дострокового розірвання контракту.

У випадку несвоєчасного перерахування пенсійних коштів учасника фонду
адміністратор за власний рахунок сплачує учаснику пеню в розмірі
подвійної облікової ставки Національного банку України в розрахунку на
один день від суми, що підлягає перерахуванню за кожен день прострочення
платежу, у порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків
фінансових послуг України.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має
право прийняти рішення щодо зменшення суми пені, нарахованої
адміністратору, якщо затримка у перерахуванні пенсійних коштів учасника
фонду сталася з поважних причин [3, стаття 58]

Умови та порядок недержавного пенсійного забезпечення, що здійснюється
пенсійними фондами, визначаються пенсійними схемами, які розробляються з
дотриманням вимог Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»
та інших нормативно-правових актів з питань недержавного пенсійного
забезпечення.

Пенсійна схема повинна відображати:

1) опис всіх видів та умов здійснення пенсійних виплат;

2) порядок визначення розміру пенсійних виплат;

3) строк, протягом якого здійснюються пенсійні виплати, та порядок їх
здійснення;

4) порядок та строки сплати пенсійних внесків, у тому числі можливість
їх зміни за умови пенсійного контракту;

5) умови та порядок участі у пенсійній схемі;

6) права та обов’язки вкладника, учасника пенсійного фонду за такою
пенсійною схемою;

7) інші умови, що не суперечать законодавству.

Пенсійний фонд може використовувати кілька пенсійних схем. Вкладники
пенсійного фонду мають право вільного вибору пенсійної схеми, якщо інше
не передбачено законодавством, а також мають право на зміну пенсійної
схеми, але не частіше одного разу на 6 місяців. Пенсійні схеми та зміни
до них підлягають реєстрації в Державній комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України. При цьому пенсійний фонд має право
запроваджувати нові пенсійні схеми, а також вносити зміни чи анулювати
пенсійні схеми у разі:

– відсутності пенсійних контрактів, укладених за пенсійними схемами, що
змінюються або анулюються;

– отримання письмової згоди всіх вкладників, з якими укладені пенсійні
контракти за пенсійною схемою, яка змінюється. [2, c. 203]

По досягненні пенсійного віку учасники пенсійного фонду мають право
отримувати, передбачені Законом України «Про недержавне пенсійне
забезпечення», види пенсій безпосередньо з пенсійного фонду або від
страхової компанії чи з пенсійного депозиту банку. Особи, які укладали
договори страхування життя із страховими компаніями, отримуватимуть
довічні пенсії від Страхової компанії.

Пенсійні фонди відповідно до цього Закону можуть виплачувати пенсію на
визначений строк та одноразову пенсійну виплату. Розміри пенсій
визначаються, виходячи з сум пенсійних коштів, що обліковуються на
індивідуальному пенсійному рахунку учасника пенсійного фонду, тривалості
пенсійних виплати та формули розрахунку величини пенсії на визначений
строк згідно з методикою, затвердженою Державною комісією з регулювання
ринків фінансових послуг України. Пенсії виплачуються у грошовій формі в
національній валюті України.

Виплата пенсії на визначений строк здійснюється адміністратором
пенсійного фонду за бажанням учасника пенсійного фонду, який має право
на отримання пенсійних виплат відповідно до його заяви чи на вимогу
учасника фонду у таких випадках:

1) досягнення учасником пенсійного фонду пенсійного віку, визначеного у
заяві учасника;

2) визнання учасника фонду інвалідом;

3) медично підтверджений критичний стан здоров’я;

4) виїзду учасника фонду на постійне проживання за межі України;

5) смерті учасника фонду.

Пенсійний вік визначається учасником фонду самостійно і може бути меншим
або більшим від пенсійного віку, який надає право на пенсію за
загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, але не більш
ніжна 10 років, якщо інше не визначено законами. Пенсійний вік
визначається за заявою учасника фонду, який має право змінити визначений
ним пенсійний вік шляхом подання про це заяви адміністратору не пізніш
ніж за 15 робочих днів до настання визначеного ним пенсійного віку. У
разі набуття учасником пенсійного фонду права на отримання пенсії по
інвалідності за системою загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, виплата пенсії за рахунок коштів пенсійного фонду
допускається раніше настання пенсійного віку.

Пенсія на визначений строк розраховується виходячи із строку не менш як
10 років від початку здійснення першої виплати. Протягом цього періоду
виплати пенсії учасник пенсійного фонду у будь-який час може:

1) перейти до іншого пенсійного фонду з метою подальшого отримання
пенсії обраного виду. При цьому пенсійний фонд, до якого перейшов
учасник, продовжує виплату такої пенсії протягом строку, що залишився;

2) укласти із страховою організацією договір страхування довічної пенсії
з оплатою такого договору за рахунок пенсійних коштів, які обліковуються
на його індивідуальному пенсійному рахунку в пенсійному фонді. [2, c.
204]

Для отримання пенсії на визначений строк учасник пенсійного фонду подає
адміністратору заяву, на підставі якої пенсійні кошти повинні бути
перераховані до обраного ним пенсійного фонду протягом п’яти робочих
днів після отримання заяви. У разі укладення договору про виплату пенсії
та визначений строк з іншим пенсійним фондом, учасник фонду подає
адміністратору обраного пенсійного фонду копію виписки з індивідуального
пенсійного рахунка та копію заяви адміністратору пенсійного фонду, в
якому накопичувалися пенсійні кошти учасника. Цей договір укладається у
письмовій формі і в ньому міститься інформація про найменування
пенсійного фонду та адміністратора, паспортні дані учасника фонду та
його ідентифікаційний номер, обраний пенсійний вік учасника фонду, права
і обов’язки сторін договору; порядок зміни та розірвання договору,
порядок розрахунку залишку належних учаснику фонду пенсійних коштів у
разі зміни або розірвання договору і інша інформація.

На початку кожного фінансового року особі, яка отримує пенсію на
визначений строк, обов’язково надається інформація про:

1) суму пенсійних коштів, яка обліковувалася на індивідуальному
пенсійному рахунку отримувача пенсії станом на початок звітного
фінансового року, сплачені протягом цього року пенсійні внески;

2) обсяг здійснених пенсійних виплат за рахунок пенсійних коштів, що
обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку; суму вартості
послуг, сплачену протягом попереднього фінансового року.

Одноразова пенсійна виплата здійснюється адміністратором на вимогу
учасника фонду, якщо:

1) медично підтверджений критичний стан здоров’я або настання
інвалідності цього учасника;

2) сума належних учаснику фонду пенсійних коштів на дату настання
пенсійного віку учасника не досягає розміру мінімальної суми пенсійних
накопичень ,встановленого Державною комісією з регулювання фінансових
послуг України;

3) учасник фонду виїздить на постійне проживання за межі України. [2,
c.206]

Довічні пенсії (довічні ануїтети) виплачуються учасникам пенсійних
фондів страховими організаціями, з якими учасники уклали договір
страхування довічної пенсії, за рахунок грошових коштів, перерахованих
страховій організації з пенсійного фонду або накопичених у страховій
організації за рахунок страхових внесків. Договір страхування довічної
пенсії укладається між учасником фонду та страховою організацією згідно
із законодавством про страхову діяльність з урахуванням вимог
,передбачених Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та
пенсійним контрактом, після настання пенсійного віку, визначеного
учасником фонду. Для укладення договору страхування довічної пенсії
учасник фонду подає страховій організації довідку адміністратора про
обсяг належних йому пенсійних коштів. Учасник фонду повідомляє
адміністратора про обрану ним страхову організацію та подає письмову
заяву про перерахування до цієї страхової організації належних йому
пенсійних коштів.

Страхова організація розраховує розмір довічної пенсії, який
зазначається в договорі страхування довічної пенсії, на основі актуарних
розрахунків згідно з сумою, що визначена особою, яка укладає договір, та
довідкою ,виданою адміністратором пенсійного фонду, про наявність у
такої особи цієї суми пенсійних коштів.

Пенсійні кошти накопичені за час перебування у шлюбі одним з подружжя у
пенсійному фонді, страховій організації чи на пенсійному депозитному
рахунку, є спільним майном подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним
контрактом. У разі розподілу пенсійних коштів у зв’язку з розірванням
шлюбу, кожна із сторін визначає відповідно пенсійний фонд, страхову
організацію чи банківську установу, яка має право на відкриття
пенсійного депозитного рахунку, для передачі належної їм частини
пенсійних коштів та письмово повідомити про це адміністратора, страхову
організацію чи банківську установу, з яких передаються пенсійні кошти. У
разі ненадходження чергового внеску від учасника фонду, застрахованої
особи або особи, яка відкрила на свою користь пенсійний депозитний
рахунок, адміністратор пенсійного фонду, страхова організація або банк
повинні з’ясувати причину такого ненадходження. Якщо ненадходження
внесків виникло у зв’язку зі смертю учасника фонду, адміністратор
письмово повідомляє державну нотаріальну контору за місцем проживання
протягом десяти робочих днів після отримання інформації про смерть
учасника фонду. Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов’язаний
протягом двох місяців після закінчення строку для прийняття спадщини
подати адміністратору заяву про оформлення права на спадщину.
Успадковані спадкоємцем пенсійні кошти виплачуються як одноразова
пенсійна виплата. [2, c. 207]

Держава гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових прав
і законних інтересів учасників недержавного пенсійного забезпечення
шляхом здійснення нагляду та контролю відповідними державними органами.

Державний нагляд та контроль у сфері недержавного пенсійного
забезпечення – за діяльністю недержавних пенсійних фондів, страхових
організацій та банківських установ здійснює Державна комісія з
регулювання ринків фінансових послуг України у межах повноважень і в
порядку визначеному Законами України «Про недержавне пенсійне
страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг».

Органи, які здійснюються державний нагляд та контроль зобов’язані:

– надавати один одному інформацію яка є необхідною для здійснення ними
регулювання у сфері недержавного пенсійного забезпечення;

– оприлюднювати перелік юридичних осіб, які проводять діяльність у сфері
цього виду пенсійного забезпечення;

– здійснювати інші дії з координації своє діяльності, в тому числі,
спільні перевірки відповідних осіб, що надають послуги у сфері
недержавного пенсійного страхування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України
застосовує засоби нагляду, інспектування та заходи впливу. [21, пункт
1-2]

Адміністратор пенсійного фонду несе відповідальність за своїми
зобов’язаннями перед пенсійними фондами всім майном, що належить йому на
праві власності. Особа, що здійснює управління активами пенсійних
фондів, несе відповідальність перед пенсійним фондом за виконання своїх
зобов’язань і збитки, завдані пенсійному фонду відшкодовуються за
рахунок резервного фонду, а зберігач – внаслідок невиконання або
неналежного виконання умов договору про обслуговування пенсійного фонду.

Держава не несе відповідальності за зобов’язання адміністратора,
управляючого активами та зберігача пенсійного фонду.

Згідно доповіді про стан недержавного пенсійного забезпечення та
функціонування недержавних пенсійних фондів визначено, що станом на
16.12.2003 року була зібрана інформація про діяльність 47 недержавних
пенсійних фондів. З них 22 безпосередньо займаються недержавним
пенсійним забезпеченням, не було встановлено місцезнаходження 12 фондів,
9 установ не здійснюють фінансово-господарської діяльності, 4 –
здійснюють діяльність, не пов’язану з додатковим недержавним пенсійним
забезпеченням. Загальний обсяг активів залучених до діючих недержавних
пенсійних фондів складає близько 16 млн. грн.. Слід зазначити, що майже
90% активів акумульовані чотирма найбільшими пенсійними фондами:

1) ТОВ «Народний пенсійний фонд Україна», зареєстровано в 1995 році в м.
Київ – 7,8 млн. грн.;

2) ТОВ НПФ «Укоопспілка», зареєстровано в 1996 році в м. Києві – 3,6
млн. грн.;

3) ТОВ НПФ «Кримспоживспілка», зареєстровано в 1997 році – в м.
Сімферополь – 1,5 млн. грн.;

4) ТОВ Український НПФ «Добробут», зареєстровано в 1998 році в м. Києві
– 1,2 млн. грн.

Загальна кількість громадян, що приймають участь в цьому виді
страхування, – приблизно 31 тис. осіб, при цьому 72% загальної кількості
учасників залучені до 4 фондів, 3 з яких відносяться до найбільших за
обсягом пенсійних активів. В середньому на одного учасника пенсійного
фонду припадає 1132 грн. активів пенсійного фонду. [19, пункт 1-2]

Щомісячний розмір пенсійних виплат учасникам пенсійних фондів
коливається від 8 грн. до 750 грн., в середньому ця сума складає 40-50
грн. на місяць. Слід відзначити, що 7 з 22 організації, що проводять
додаткове пенсійне забезпечення, ще не проводили пенсійних виплат своїм
учасникам. Це обумовлено тим, що ними встановлений мінімальний термін
початку виплат після першого внеску три роки. Розподіл коштів
роботодавця між працівниками проводиться пропорційно їх заробітній платі
з урахуванням коефіцієнтів, встановлених залежно від загального стажу
роботи на підприємстві. Всі кошти, залучені на недержавне пенсійне
забезпечення, розміщуються на банківських депозитах, при цьому розмір
банківських відсоткових ставок коливається від 14% до 21%. Оскільки
активи фондів не диверсифіковані, зменшення процентних ставок
безпосередньо веде до зменшення прибутку фондів, що розподіляється між
учасниками. Фонди щомісяця нараховують інвестиційний дохід на залишок
коштів, що обліковуються як на особистих, так і на іменних пенсійних
рахунках в однаковому розмірі. З отриманого інвестиційного прибутку
фонди утримують від 15% до 20% як винагороду за свої послуги. [19, пункт
3]

Отже, на сьогоднішній день функціонує 22 недержавних пенсійних фондів,
що забезпечують додатковим недержавним пенсійним забезпеченням приблизно
31 тис. осіб. Обсяг залучених активів дорівнює 16 млн. грн. Схема їх
використання виглядає наступним чином: залучені кошти розміщуються на
депозитних рахунках, а отримані відсотки розподіляються між учасниками
недержавного пенсійного фонду пропорційно розміру їх внесків. Серед 22
діючих фондів можна відзначити 5 найбільших, діяльність яких охоплює 90%
всього запровадженого додаткового пенсійного забезпечення. (додаток С)

РОЗДІЛ 3

Шляхи реформування системи пенсійного страхування у вітчизняній
економіці.

3.1. Покращення законодавчого забезпечення реформування системи
пенсійного забезпечення в Україні.

Правове регулювання у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування можна визначити як форму регулювання суспільних відносин у
цій сфері, за допомогою якої поведінка учасників цих відносин
проводиться у відповідність до вимог, що містяться у нормах права.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на
соціальний захист, що передбачає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом. Це право гарантується
загальнообов’язковим державним пенсійним страхування за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ та організацій, а також
бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Саме ця норма
Конституції є правовою основою системи загальнообов’язкового державного
соціального страхування, частиною якого є пенсійне страхування.

Базовим законом у сфері загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування є Основи законодавства України про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування. Цим законом врегульовано загальні
принципи побудови системи соціального страхування. Основним законом, що
регулює питання загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» від 9 липня 2003 року, в якому уперше комплексно
врегульовано всі питання, пов’язані з функціонуванням системи пенсійного
страхування, – від визначення суб’єктів цієї системи, їхніх прав та
обов’язків до порядку сплати страхових внесків, здійснення пенсійних
виплат, механізму управління цією системою. Донедавна всі ці питання
регулювалися різними законодавчими актами, які належали до різних
галузей права. Наприклад, умови та розміри пенсій визначалися Законом
«Про пенсійне забезпечення», питання обов’язкових платежів до Пенсійного
фонду – Законом України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне
страхування», механізм управління пенсійною системою взагалі не було
врегульовано на законодавчому рівні. Важливим у цьому законі є те, що
вперше визначено поняття пенсійного законодавства та предмет його
правового регулювання згідно зі статтею 4 цього закону законодавство про
пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з
Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»,
законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні
від загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та
недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного
забезпечення, згода яких на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України, а також інших законів і нормативно-правових актів, ухвалених
відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини
у сфері пенсійного забезпечення в Україні. [7, c. 58-59]

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються:

– види пенсійного забезпечення;

– умови участі в пенсійній системі чи її рівнях;

– пенсійний вік для чоловіків і жінок, з досягненням якого особа має
право на пенсійні виплати;

– джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення;

– умови, норми та порядок пенсійного забезпечення;

– організація та порядок управління в системі пенсійного забезпечення.

Отже, в інших законодавчих актах не можуть міститися норми, які
регулюють ці питання. З урахуванням цього мають бути внесені зміни майже
до 40 законів України для увідповіднення їх до Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Так, сьогодні
питання пенсійного забезпечення регулюється більш ніж двадцятьма
законами України, які встановлюють спеціальні умови пенсійного
забезпечення окремих категорій осіб. Це закони України «Про державну
службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про
Національний банк України», «Про статус народного депутата України» і
інших. Водночас. Крім Конституції та законів України, правове
регулювання у сфері пенсійного забезпечення здійснюється на підставі
інших актів законодавства: актів Президента України, Кабінету Міністрів
України, а також відомчих нормативно-правових актів органів виконавчої
влади.

Стаття 5 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
визначає коло питань, які регулюються виключно цим законом, а саме:

– принципи та структура системи пенсійного страхування;

– коло осіб, які підлягають пенсійному страхуванню;

– платники страхових внесків, їхні права та обов’язки;

– види пенсійних виплат;

– мінімальний розмір пенсії за віком. [7, c.61]

В умовах постійного зростання кількості суспільних відносин, які
підлягають правовому регулюванню, всі питання, пов’язані із
загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням, неможливо
врегулювати одним або кільком спеціалізованими законодавчими актами.
Відповідно виникає потреба у застосуванні правових норм інших галузей
права, а зокрема окремі питання, які виникають у сфері пенсійного
страхування, регулюються цивільним, кримінальним, адміністративним
законодавством, законодавством у сфері праці, підприємництва. Так,
статтею 212 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність
за ухилення від сплати страхових внесків; Кодекс України про
адміністративні правопорушення визначає загальні принципи притягнення до
адміністративної відповідальності осіб, які вчинили правопорушення,
зазначені у статті 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування».

За загальним правилом норми національного законодавства застосовують у
частині, що не суперечить міжнародним договорам, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України. Не є винятком і законодавство у
сфері загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Усього на
цей час діє 12 міжнародних договорів, укладених між Україною та іншими
державами щодо пенсійного забезпечення. Цими договорами передбачено
спеціальні умови пенсійного забезпечення громадян держав, які підписали
відповідні договори, відмінні від загальних правил, встановлених
національним законодавством. [7, c. 62-63]

З прийняттям Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» 9
липня 2003 року і набранням чинності його з 1 січня 2004 року, було
створено законодавчу базу для розвитку системи добровільного пенсійного
забезпечення, яка надає можливість громадянам робити додаткові
добровільні накопичення на старість. Цей Закон установлює:

1) поняття системи недержавного пенсійного забезпечення;

2) коло осіб та умови їх участі в системі недержавного пенсійного
забезпечення;

3) види недержавних пенсійних фондів, порядок їх утворення та
функціонування;

4) порядок використання, захист та інвестування пенсійних активів;

5) види пенсій та порядок їх виплати;

6) успадкування пенсійних активів;

7) звітність у системі недержавного пенсійного забезпечення;

8) відповідальність юридичних осіб, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного страхування;

9) державний нагляд за юридичними особами, які надають послуги у сфері
недержавного пенсійного забезпечення.

На сьогоднішній день це є єдиний законодавчий акт, спрямований на
впорядкування діяльності з цього виду страхування громадян. Однак слід
зазначити, що сьогодні вже існують організації, які зареєстровані як
недержавні пенсійні фонди та займаються залученням коштів від
підприємств та громадян для управління цими коштами з подальшим
накопиченням та виплатою громадянам так званої додаткової пенсії.
Департаментом нагляду за недержавними пенсійними фондами був складений
список таких організацій та розроблений план проведення перевірок
діяльності зазначених організацій. Перевірки проводяться працівниками
департаменту та працівниками Комісії, які знаходяться в регіонах. Також
з метою оптимізації роботи працівників в регіонах Управління виїзного
нагляду були розроблені методичні рекомендації по проведенню перевірок
недержавних пенсійних фондів, що провадять свою діяльність до набрання
чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування».

Згідно з цим законом підприємства, установи та організації, які займають
недержавним пенсійним забезпеченням або в назвах яких використовуються
слова «недержавний пенсійний фонд» чи «пенсійний фонд», можуть здійснити
реорганізацію в пенсійні фонди, створені відповідно до вимог цього
Закону, у строки та в порядку, встановлені Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України, з урахуванням певних
особливостей або ліквідуватися. [19, c.6]

Особи, що були зареєстровані і провадили діяльність з недержавного
пенсійного забезпечення на день набрання чинності Законом у разі
використання пенсійних планів або пенсійних схем, що базується на
внесках роботодавців за рахунок прибутку, мають право продовжувати
роботу, пов’язану із здійсненням такого пенсійного забезпечення для
існуючих на дату набрання чинності цим Законом учасників пенсійних
фондів, за умови подання до Державної комісії з регулювання ринків
фінансових послуг України детальної інформації щодо методології
розрахунків пенсійних виплат.

Правове регулювання соціального захисту народних депутатів, в тому числі
особливостей їх пенсійного забезпечення, здійснюється відповідно до
спеціального Закону України «Про статус народного депутата України» від
17 листопада 1992 року. Згідно зі статті 1 цього Закону народний депутат
України є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних
депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді
України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень
здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами
України. [2, c. 211]

Відповідно до частини 12 статті 20 зазначеного Закону при досягненні
встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для
чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, а також у
разі визнання інвалідом І або ІІ групи народному депутата призначається
пенсія в розмірі 80% місячної заробітної плати нині працюючого народного
депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу.
Пенсія народному депутату виплачується в повному розмірі незалежно від
його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. У разі
виходу на пенсію народному депутату виплачується грошова допомога в
розмірі дванадцяти місячних посадових окладів працюючого народного
депутата за рахунок бюджетних призначень. У разі зміни розміру
заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно
здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Відповідно до Указу Президента України «Про ранги державного службовця
народних депутатів України» на період до законодавчого врегулювання
питання щодо присвоєння рангів державного службовця народним депутатам
України, яких було звільнено від виконання службових або виробничих
обов’язків на весь період повноважень у Верховній Раді України,
встановлено, що в разі припинення їх повноважень і переходу їх на
державну службу або виходу не пенсію за віком у порядку визначеному
Законом України «Про державну службу». [2, c.214]

Питання щодо призначення пенсій, посади, обов’язків державних службовців
регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року.
Додержавних службовців згідно із цим Законом віднесені особи, які
обіймають посади в державних органах та їх апараті, здійснюють
професійну діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій
держави, мають відповідні службові повноваження та одержують заробітну
плату за рахунок державних коштів. Відповідно до Закону на одержання
пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого
законодавством пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу
для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому
числі стажу державної служби – не менше десяти років, та які на час
досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а
також, особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах
,віднесених до категорій посад державних службовців – незалежно від
місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним
службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на
які нараховуються збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, без
обмеження граничного розміру пенсії, а особам, які на час звернення за
призначенням пенсії не є державним службовцями, – у розмірі 80%
заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та
рангу за останнім місцем роботи на державній службі. [2, c. 220]

Для окремих категорій державних службовців законодавством передбачені
щомісячні надбавки за вислугу років. Зокрема постановою Кабінет
Міністрів України від 20 грудня 1993 року №1049 затверджене положення
про порядок і умови виплати щомісячної надбавки за вислугу років
працівникам органів виконавчої влади.

Комплекс заходів по соціальному забезпеченню постійно здійснює майже 140
тис. працівників органів соціального захисту населення та Пенсійного
фонду. В Україні функціонує 756 районних та міських управлінь
соціального захисту населення та 733 регіональних підрозділів Пенсійного
фонду. Пенсійне забезпечення в Україні регулюється Конституцією України,
які передбачають види, порядок та розміри пенсійного забезпечення як
загального кола осіб, так і особливості пенсійного забезпечення окремих
категорій громадян. Наразі їх нараховується більше двадцяти. Окремі
норми Конституції України прямо чи посередньо встановлюють право всіх
громадян на пенсійне забезпечення. Стаття 92 Конституції України
голосить, що виключно законами України визначаються основи соціального
захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Відповідно до статей 21 і
22 право на пенсійне забезпечення, як і всі інші конституційні права, є
невід’ємним та непорушним, воно не може бути скасованим, а також не може
бути звужено його зміст та обсяг при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів.

Крім Конституції України, законодавчу базу пенсійного забезпечення
складають такі законодавчі акти:

1. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року
(із змінами). Цей закон є основоположним актом у сфері пенсійного
забезпечення, що гарантує усім непрацездатним громадянам України,
іноземним громадянам та особам без громадянства, які на законних
підставах мешкають в Україні, право на матеріальне забезпечення за
рахунок коштів Пенсійного фонду, Державного та місцевих бюджетів шляхом
надання трудових і соціальних пенсій. Цей Закон наразі є чинним у
частині, що не врегульована Законом «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року та не суперечить йому [2,
c.29]

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 року
(із змінами) визначає основні положення щодо реалізації конституційного
права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на
охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення
категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і
трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Законом передбачені компенсації та пільги для всіх громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до
встановлених категорій. Серед встановлених пільг значне місце займають
пільги у сфері соціального забезпечення, в тому числі пенсійного
забезпечення.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ від 9 квітня
1992 року (із змінами) визначає умови, норми і порядок пенсійного
забезпечення громадян України і військовослужбовців Збройних Сил
України, прикордонних військ України, Служби безпеки України, Управління
державної охорони України, інших, утворених відповідно до законів
України, військових формувань, осіб начальницького і рядового складу
органів внутрішніх справ України, осіб начальницького складу податкової
міліції, осіб начальницького і рядового складу кримінально-виконавчої
системи України та членів їх сімей, а також громадян інших держав з
числа військовослужбовців збройних сил і інших військових формувань,
утворених відповідно до чинного законодавства цих держав, та членів
їхніх сімей, які постійно проживають в Україні, і відповідно до
міжнародних договорів, укладених Україною з іншими країнами про пенсійне
забезпечення таких громадян, згода на обов’язковість яких надана
Верховною Радою України, передбачено їх пенсійне забезпечення згідно із
законодавством держави, на території якої вони проживають. [2, c.30]

Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003
року визначає правові, економічні та організаційні засади недержавного
пенсійного забезпечення в Україні та регулює правовідносини, пов’язані
з цим видом діяльності.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
від 9липня 2003 року (із змінами) визначає принципи, засади і механізм
функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання
соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок
страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених
цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального
пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на
оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат
застрахованим особам, передбаченим цим Законом.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення
належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві
шанобливого ставлення до них. Закон спрямований на соціальний захист
ветеранів війни і передбачає пільги в їх пенсійному забезпеченні.

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та
інших громадян похилого віку в Україні визначає основні засади державної
політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і
спрямований на формування у суспільстві гуманного, шанобливого ставлення
до них і забезпечення їх активного довголіття. Закон гарантує ветеранам
праці та громадянам похилого віку належний рівень життя, задовjлення
різноманітних життєвих потреб, подання різних видів допомоги, в тому
числі пільг при наданні пенсійного забезпечення. [2, c.31]

Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1
червня 2000 року визначає основні засади державної політики щодо
громадян, які мають значні заслуги у сфері державної, громадської або
господарської діяльності, досягнення в галузі науки, культури, освіти,
охорони здоров’я, фізичної культури і спорту. Закон передбачає
встановлення таким особам пенсій за особливі заслуги перед Україною, а в
разі смерті цих осіб – членом їх сімей.

Закон України «Про державну службу» регулює суспільні відносини, які
охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних,
економічних та соціальних умов реалізації громадян України права на
державну службу. Він визначає загальні засади діяльності, статус, а
також соціальний захист, в тому числі особливості пенсійного страхування
державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Згідно Законів України «Про прокуратуру», «Про статус суддів» і «Про
судову експертизу» визначено повноваження прокурорів і суддів,
організацію, засади та порядок діяльності їх органів, дотримання
Конституції і законів України, заходи правового і соціального захисту
працівників прокуратури і їх пенсійне забезпечення, охорони прав і
свобод громадян, правові, організаційні і фінансові основи
судово-експертної діяльності з метою забезпечення правосуддя України
незалежною, кваліфікованою і об’єктивною експертизою, орієнтованою на
максимальне використання досягнень науки і техніки. [2, c.32]

Закон України «Про зайнятість населення» визначає правові, економічні та
організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від
безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації
громадянами права на працю. Передбачає особливі гарантії працівникам,
які втратили роботу у зв’язку із змінами в організації виробництва і
праці, зокрема право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до
встановленого законодавством строку осіб передпенсійного віку, які мають
встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний
загальний трудовий стаж (у т ому числі на пільгових умовах), а Закон
України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» визначає
порядок справляння та використання цього збору.

Митний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, крім частини
тринадцятої статті 71, яка набрала чинності з 1 січня 2005 року,
визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні,
регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти
діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення
захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для
розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів
підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання
законодавства України з питань митної справи. Цим Кодексом також
передбачений соціальний захист, в тому числі особливості пенсійного
забезпечення працівників митних органів, спеціалізованих митних установ
та організацій.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7
червня 2001 року (із змінами) регулює правові засади та порядок
організації діяльності дипломатичної служби України як складової частини
державної служби, а також особливості правового статусу державних
службовців, які перебувають на дипломатичній службі, їх матеріального та
соціального, в тому числі і пенсійного забезпечення. [2, c.35]

Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року
визначає правові засади та порядок організації діяльності дипломатичної
служби України як складової частини державної служби, а також
особливості правового статусу державних службовців, які перебувають на
дипломатичній службі, їх матеріального та соціального, в тому числі і
пенсійного забезпечення.

Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам,
які не мають права на пенсію, та інвалідам від 18 травня 2004 року
визначено правові засади надання державної соціальної допомоги особам,
які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної
соціальної допомоги на догляд різним категоріям пенсіонерів. А
відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни
установлюється правовий статус дітей війни і визначає основи їх
соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання
пільг (державної соціальної підтримки) в тому числі й у сфері пенсійного
забезпечення.

Отже, процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже
розпочато – прийнято низку законів, спрямованих на підвищення
ефективності пенсійного страхування, проведено реорганізацію органів, що
його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної
системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9
липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне
пенсійне страхування» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої
солідарної пенсійної системи.

3.2. Запровадження персоніфікованого обліку у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» персоніфікований облік у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування – це організація
та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що використовуються
в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в
порядку, визначеному цим законом.

Суть і мета запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей
про застрахованих осіб пов’язані з необхідністю створення базової
інформаційної платформи для переведення пенсійної системи на принципи
пенсійного страхування. Цей перехід характеризуватиметься використанням
новітніх інформаційних технологій для збирання, опрацювання,
систематизації та зберігання передбачених законодавством про пенсійне
страхування відомостей про фізичних осіб, що пов’язані з визначенням
права на виплати з Пенсійного фонду та їх розміру за
загальнообов’язковим державним пенсійним страхуванням. Розбудову системи
персоніфікованого обліку відомостей розпочато після підписання
Президентом України Указу від 4 травня 1998 року «Про заходи щодо
впровадження обліку відомостей у системі обов’язкового державного
пенсійного страхування» та відповідних постанов Кабінету Міністрів від 4
червня 1998 р. №794, які регламентували основні положення про
персоніфікований облік і необхідні заходи щодо його впровадження з 1
січня 2004 року.

Функціонування цієї системи, починаючи з 2004 року, організовується
згідно з Порядком формування та поданням органам Пенсійного фонду
України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, затвердженим
постановою правління Пенсійного фонду України і зареєстрованим у
Міністерстві юстиції України.

У створеній Пенсійним фондом загальнодержавній базі даних системи
персоніфікованого обліку відомостей на 1 вересня 2004 року відкрито
понад 26 млн. персональних облікових справ, у яких накопичуються
відомості про застрахованих осіб з усіх регіонів для використання у
діючій системі пенсійного страхування.

Впровадження цієї системи підтвердило міжнародний досвід у тому, що
персоніфікація відомостей, крім свого основного призначення – створення
інформаційного простору для адекватного визначення розміру пенсії
залежно від участі у пенсійному страхуванні, дає ще й додатковий ефект –
проводить до збільшення кількості платників, детінізації заробітної
плати, збільшення надходжень коштів до Пенсійного фонду. [7, c. 115]

На підставі відомостей, наданих страхувальниками, у централізованому
банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу
відкривається електронна персональна облікова картка з постійним
страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи у
Державному реєстрі фізичних осіб. У картці за весь період трудового
життя застрахованої особи накопичуватимуться дані про заробіток,
страхові внески до Пенсійного фонду, відомості про стаж роботи з усіх
місць роботи та інші відомості, необхідні для правильного призначення
пенсії.

Персональна облікова картка повинна містити такі відомості:

1) Умовно-постійна частина персональної облікової картки:

– модифікований ідентифікаційний номер;

– прізвище, ім’я, по батькові на поточний момент;

– дата і місце народження, адреса постійного проживання;

– стать;

– серія, номер і назва документа, з якого взято відомості до
персональної облікової картки;

– громадянство.

2) Частина персональної облікової картки, яка відображає страховий стаж,
заробітну плату (дохід) і розмір сплачених страхових внесків:

– ідентифікаційний номер страхувальника;

– рік, за який внесено відомості;

– розмір страхового внеску до Пенсійного фонду за відповідний місяць;

– сума сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду за відповідний
місяць;

– страховий стаж;

– ознака особливих умов праці, які дають право на пільги в пенсійному
страхуванні;

– сума заробітної плати, з якої сплачено страхові внески за відповідний
місяць;

– сума доходу осіб, які провадять підприємницьку діяльність і обрали
особливий спосіб оподаткування.

3) Частина персональної облікової картки, яка відображає сплату за
рахунок коштів Пенсійного фонду пенсії застрахованій особі за місяцями:

– дата з якої призначено пенсію;

– місяць нарахування (перерахунку, індексації) пенсії;

– сума періодів страхового стажу;

– коефіцієнт страхового стажу;

– коефіцієнт заробітної плати;

– заробітна плата для обчислення, перерахунку, індексації пенсії;

– розмір пенсії для виплати;

– запис про членів сім’ї, які перебувають на утриманні застрахованої
особи.

4) Частина персональної облікової картки, яка відображає стан пенсійних
активів застрахованої особи або здійснення виплат спадкоємцям
накопичувального пенсійного рахунку:

– сума заробітної плати з якої сплачено страхові внески за відповідний
місяць;

– розмір і сума сплачених страхових внесків на накопичувальний пенсійний
рахунок за відповідний місяць;

– сумарний заробіток інвестиційного доходу за попередні періоди;

– чиста вартість пенсійних активів;

– загальна кількість одиниць пенсійних активів;

– сума коштів, перерахована страховій організації, обраній застрахованою
особою, для оплати договору страхування довічної пенсії, і дата
перерахування цих коштів;

– сума одноразові виплати, сплаченої відповідно до статті 56 Закону
України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», і дата
її виплати;

– позначка про смерть застрахованої особи.

Персональна облікова картка застрахованої особи зберігається в
Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті –
протягом 75 років на паперових носіях і в електронному вигляді за
наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної
форм документа. [7, c.117-118]

Кожна застрахована особа має право отримати в органах Пенсійного фонду
дані, що містяться в індивідуальній обліковій картці. Інформація з бази
даних системи персоніфікованого обліку, що ведеться в електронній формі,
може надаватися за запитом страхувальників або застрахованих осіб у
вигляді документа, що відповідає вимогам законодавства. Роботодавець, у
свою чергу зобов’язаний передати кожному працівникові копію відомостей,
представлених до пенсійного фонду для внесення в облікову картку. Тобто,
вірогідність відомостей, що накопичуються в картці, може контролюватися
самим застрахованим.

Форми документів, порядок та строки подання відомостей про застрахованих
осіб до територіального органу Пенсійного фонду встановлюються
правлінням пенсійного фонду. Для формування інформаційної бази системи
персоніфікованого обліку використовують відомості, що надходять з таких
джерел:

– інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб – платників
податків та інших обов’язкових платежів;

– органів державної податкової служби;

– роботодавців;

– фізичних осіб;

– органів реєстрації актів громадського стану;

– державної служби зайнятості;

– фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування;

– компанії з управління активами;

– зберігала;

– інших підприємств, установ, організацій і військових формувань.

Первинна звітність для системи персоніфікованого обліку відомостей
формується з використанням документальних джерел первинного
бухгалтерського обліку та обліку кадрів у страхувальника, при цьому
треба зазначити, що джерелом даних для заяви на реєстрацію платника
страхових внесків у системі загальнообов’язкового державного соціального
страхування є відомості із реєстраційної картки на проведення державної
реєстрації юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців. [2, c.144]

Індивідуальні відомості про застраховану особу роботодавці подають до
місцевого органу Пенсійного фонду щорічно, у першому кварталі року,
наступним за звітним. Органи реєстрації актів громадянського стану за
формою, встановленою відповідно до законодавства, протягом десяти
робочих днів із дня реєстрації смерті особи подають відповідні відомості
територіальним органам Пенсійного фонду. Органи, що здійснюють державну
реєстрацію юридичних і фізичних осіб – суб’єктів підприємницької
діяльності, зобов’язані надсилати один примірник реєстраційної картки
територіальному органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації суб’єкта
підприємницької діяльності.

Після надходження до територіального органу Пенсійного фонду ці
відомості про застраховану особу після відповідного контролю передаються
через телекомунікаційну мережу до централізованого державного банку
даних інформаційного центру Пенсійного фонду. У державному банку даних
зазначені індивідуальні відомості від усіх роботодавців включно і
відомості від усіх роботодавців про випадки трудової міграції та
сумісництва, а також інші відомості акумулюються і зберігаються у
захищених електронних базах протягом усього життя застрахованої особи.

З моменту подання заяви застрахованої особи про призначення пенсії в
обліковій картці накопичуються відомості про результати розрахунку
(перерахунку) пенсії та її розмір, а також дані про надання інших
соціальних послуг. Інформаційний центр надає довідки застрахованим
особам, формує інтегровані аналітичні звіти з проблематики
персоніфікованого обліку відомостей. Відомості, що містяться в системі
персоніфікованого обліку, згідно із Законом «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» територіальні органи Пенсійного фонду
використовують для:

– підтвердження участі застрахованої особи в системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

– обчислення страхових внесків;

– визначення права застрахованої особи або членів її сім’ї на отримання
пенсійних виплат;

– визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат;

– надання застрахованій особі на її вимогу. [1, стаття 22]

Надання органам Пенсійного фонду відомостей, що містяться в системі
персоніфікованого обліку, в тому числі забезпечує обмеження кола
службових осіб, які, в силу своїх службових обов’язків, мають доступ до
відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Особи, які
мають доступ або користуються відомостями, що містяться в цій системі за
незаконне розголошення цих відомостей несуть відповідальність згідно із
законом, тобто згідно з інструкцією про порядок обміну, зберігання і
використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв
інформації, які містять конфіденційну інформацію, що власністю держави,
у Пенсійному фонді України та його органах, затвердженою постановою
правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року і
зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 липня 2002 року і
Порядком формування та подання органам Пенсійного фонду України
відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, персоніфіковані
відомості про застрахованих осіб належать до відомостей, які містять
конфіденційну інформацію з обмеженим правом доступу і є власністю
держави.

Відповідно до частини 4 статті 22 Закону «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд України забезпечує
комплекс організаційних і технічних заходів, спрямованих на захист
відомостей, що містяться в системі персоніфікованого обліку, в тому
числі забезпечує обмеження кола службових осіб, які в силу своїх
службових обов’язків мають доступ до цих відомостей.

Відповідно до статті 8 Основ з законодавства України про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування особи, які підлягають
загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, одержують
свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У
процесі розбудови системи персоніфікованого обліку відомостей згідно з
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі
та зразка свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування» розроблено та запроваджено автоматизовану систему
виготовлення страхових свідоцтв. Дане свідоцтво є єдиним для всіх видів
загальнообов’язкового державного соціального страхування, на підставі
анкети застрахованої особи після обов’язкової реєстрації цієї особи в
органах Пенсійного фонду. Страхувальник зобов’язаний забезпечити
перевірку наявності страхового свідоцтва у процесі приймання особи на
роботу, а якщо його немає, допомогти сформувати відповідну анкету та
передати її на реєстрацію до відповідного органу Пенсійного фонду. [1,
c.121]

Відповідно до п. 1 частини першої статті 16 Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа
має право отримати у встановленому законодавством порядку свідоцтво про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування і пред’явити його під
час прийому на роботу та на вимогу посадових осіб Пенсійного фонду.
Водночас страхувальник (роботодавець) зобов’язаний вимагати від
застрахованої особи страхове свідоцтво, а якщо його немає, організувати
його отримання та повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду
України про зміну відомостей про застраховану особу, що вносяться до
системи персоніфікованого обліку.

У центральній базі даних реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду
України на 1 вересня 2004 року накопичено 15,7 млн. анкет застрахованих
осіб, на підставі яких виготовлено понад 14,2 млн. страхових свідоцтв.

Отже, персоніфікований облік у системі загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування – це організація, збирання та ведення обліку
відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в порядку,
визначеному Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування».

3.3. Розвиток нагромаджу вальної пенсійної системи та управління її
коштами в Україні.

Важливим фактором нової пенсійної системи є запровадження
накопичувальної системи – створення Накопичувального пенсійного фонду.
Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов’язкових внесків до
пенсійної системи накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді й
обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках
громадян, які сплачуватимуть акті внески. Ці кошти інвестуватимуться в
економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх
від інфляційних процесів.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду буде здійснено
в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та
лише після виконання таких умов:

– забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі,
передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України, тобто, не
нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом;

– збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних
стандартів бухгалтерського обліку;

– створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної
системи пенсійного страхування, зокрема:

– повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення
системи автоматизованого звітування щодо стану накопичувальних пенсійних
рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

– створення програмно-технічного комплексу для системи збирання
страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою
електронних переказів банків;

– прийняття законодавчих актів, необхідних для функціонування
накопичувальної системи пенсійного страхування;

– набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

– забезпечування фінансування з державного бюджету втраченої частини
страхових коштів у солідарній системі у зв’язку з перерахуванням частини
страхових внесків до Накопичувального фонду.

Законом визначено, що розмір відрахувань до Накопичувального фонду не
може перевищувати 7%. Накопичувальний фонд формуватиметься насамперед за
рахунок обов’язкових страхових внесків та інвестиційного доходу, який
утворюватиметься внаслідок інвестування і розміщення коштів
Накопичувального фонду з метою отримання прибутку на користь
застрахованих осіб та суми пені, що нараховуватимуть за несвоєчасну
сплату обов’язкових страхових внесків до цього фонду. У свою чергу
сукупний інвестиційний дохід формуватиметься за рахунок: а) прибутку,
отримуваного від інвестування пенсійних активів Накопичувального фонду;
б) відсотків, які нараховуватимуться на пенсійні активи, розміщені на
банківських депозитних рахунках; в) доходу від інших видів інвестування,
дозволених законодавством. [2, c. 171-172]

У Накопичувальному фонді обов’язково братимуть участь особи, яким на
момент запровадження відрахувань до цього фонду не виповнилось:
чоловікам – 40, а жінкам – 35 років. Особи, які старші: чоловіки – 50
років, жінки – 45 років не братимуть участь у Накопичувальному фонді.
Особи у віці: чоловіки від 40 до 50 років та жінки у віці від 35 до 45
років протягом року з дня запровадження страхових внесків до
Накопичувального фонду прийматимуть рішення про те, чи відраховувати їм
страхові внески до Накопичувального фонду чи ні. Якщо протягом
визначеного терміну зазначені особи не прийняли рішення про
перерахування страхових внесків до цього фонду, то вони втрачають надалі
право перераховувати такі внески до накопичувальної системи.

Згідно із статтею 78 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом
як цільовий позабюджетний фонд, який акумулює кошти застрахованих осіб.
Ці кошти обліковуються на особових рахунках застрахованих осіб у
персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду з метою забезпечення
додаткових пенсійних виплат за рахунок коштів Накопичувального фонду.
Адміністративне управління цим фондом покладено на виконавчу дирекцію
Пенсійного фонду, а управління пенсійними активами здійснюватимуть
компанії з управління активами. Рахунки цього фонду відкриватиме
виконавча дирекція Пенсійного фонду в зберігачі.

Відповідно до статті 81 цього закону для вирішення питань, пов’язаних з
функціонуванням Накопичувального фонду, має бути утворена Рада
Накопичувального фонду. До неї входитимуть 14 осіб, яких призначають на
пропорційній основі Президент і Верховна Рада України та які
здійснюватимуть свої повноваження на громадських засадах. Згідно статті
82 зазначеного закону до повноважень Ради Накопичувального фонду
належать:

1) Визначення за результатами тендера компаній з управління активами,
зберігача, аудитора Накопичувального фонду;

2) Затвердження умов проведення і технічного завдання тендера з вибору
компанії, з управління активами, зберігача, аудитора.

3) Заслуховування т а затвердження щорічних звітів про результати роботи
компаній з управління активами, зберігача та радника з інвестиційних
питань.

4) Затвердження основних напрямів інвестиційної політики та нормативів
інвестування коштів цього фонду і змін до них;

5) Затвердження регламенту Ради Накопичувального фонду. [1, c.203]

Згідно із статтею 78 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» адміністративне управління Накопичувальним фондом
здійснюють виконавчі органи Пенсійного фонду визначені частиною 3 статті
64, а саме:

1) Здійснювати матеріально-технічне забезпечення роботи Ради
Накопичувального фонду.

2) Готувати та подавати на затвердження Ради Накопичувального фонду
проекти основних напрямів інвестиційної політики та нормативів
інвестування коштів у встановленому порядку.

3) Відкривати банківський рахунок Накопичувального фонду в обраному
зберігачі.

4) Забезпечувати ведення обліку та своєчасне внесення відомостей про
застраховану особу і стан її пенсійних активів на накопичувальному
пенсійному рахунку.

5) Письмово інформувати застрахованих осіб про умови і порядок отримання
довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів
Накопичувального фонду.

6) Забезпечувати своєчасне та в повному обсязі перерахування коштів
застрахованих осіб у сумі, облікованій на їхніх накопичувальних
пенсійних рахунках, для оплати договорів страхування довічних пенсій або
одноразової виплати та інформувати про це компанії з управління
активами.

Згідно із статтею 107 зазначеного закону Пенсійний фонд України та його
органи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання
ними обов’язків адміністративного управління Накопичувальним фондом.

Відповідно до статті 85 цього Закону управління коштами фонду здійснюють
не менше ніж при компанії з управління активами, яких визначила Рада
Накопичувального фонду за результатами тендера та за якими Пенсійний
фонд уклав договори. Для управління коштами Накопичувального фонду
можуть обиратись як українські, так і іноземні компанії з управління
активами, які мають право брати участь у тендері, якщо вони створені та
зареєстровані в країні, законодавством якої передбачено державний нагляд
за діяльністю компаній з управління активами, які мають відповідати
вимогам, які визначені в статті 85 зазначеного закону, а саме:

1) Мають не менше п’яти років досвіду роботи з управління активами на
фінансових ринках України або світу, перелік яких визначається в
технічному завданні тендера.

2) Мали одночасно в управлінні активами в сумі, розмір якої
встановлюється в технічному завданні тендера.

3) Підтримують власний капітал, який визначається згідно із
законодавством України, у сумі, еквівалентній 1 млн. євро за офіційним
обмінним курсом Національного банку України на день подання заяви на
отримання ліцензії.

4) Відповідають вимогам, встановленим Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку щодо кваліфікаційного рівня та досвіду роботи
фахівців, які безпосередньо виконуватимуть функції, передбачені
технічним завданням тендера. [1, c.205-206]

Згідно із статтею 108 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» компанія з управління активами несе
відповідальність усіма коштами і майном, що належать їй на праві
власності, перед Пенсійним фондом за збитки, завдані Пенсійному фонду,
Накопичувальному фонду або застрахованим особам внаслідок невиконання
або неналежного виконання зазначеного закону та умов договору і
забезпечує їх відшкодування в установленому законом порядку. При цьому
такі збитки не можуть відшкодуватися за рахунок коштів Пенсійного фонду
та Накопичувального фонду.

Відповідно до статті 99 Закону України зберігання коштів цього фонду,
контроль за відповідністю розпоряджень компаній з управління активами
основним напрямом інвестиційної політики та нормативам інвестування
коштів Накопичувального фонду здійснює банк-зберігач. Зберігачем може
бути тільки один банк, який обирається за результатами тендера, він
повинен відповідати вимогам, а саме:

1) Мати ліцензію Національного банку України на здійснення всіх видів
банківських операцій і ліцензію Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку на право провадження професійної депозитарної діяльності
зберігача цінних паперів.

2) Мати розмір регулятивного капіталу в сумі, еквівалентній не менше ніж
40 млн. євро за офіційним обмінним курсом Національного банку України.

3) Не бути кредитором органів Пенсійного фонду або компаній з управління
активами, з якими зберігач уклав договір про зберігання пенсійних
активів.

4) Не бути пов’язаною особою аудитора Накопичувального фонду та його
пов’язаних осіб.

Зберігач виконує доручення виконавчої дирекції Пенсійного фонду щодо
перерахування коштів Накопичувального фонду до страхової організації,
обраної застрахованою особою, для оплати договору страхування довічної
пенсії або одноразової виплати, а також щодо перерахування коштів на
оплату витрат, пов’язаних з адміністративним управлінням Накопичувальним
фондом, виплати винагород раднику з інвестиційних питань, компаніям з
управління активами, зберігачу аудитору Накопичувального фонду.

Згідно із статтею 84 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» радник з інвестиційних питань залучається за рішенням Ради
Накопичувального фонду з метою надання консультацій під час розроблення
проектів основних напрямів інвестиційної політики Накопичувального фонду
та умов проведення тендера для визначення компаній з управління
активами. Радник з інвестиційних питань збирає та аналізує інформацію
щодо інвестиційних та економічних умов на національному та зарубіжних
ринках, які можуть вплинути на ефективність інвестування коштів
Накопичувального фонду д ля поліпшення інвестиційної діяльності цього
фонду. Він щомісячно аналізує роботу компаній з управління активами та
зберігача і звітує перед Радою Накопичувального фонду. [2, c. 175-177]

Для оцінки фінансового стану за рішенням Ради фонду залучається
незалежний аудитор, я кий проводить аудиторську перевірку за рахунок
коштів Накопичувального фонду. Якщо у разі за аудиторським висновком
інвестиційний дохід, отриманий у результаті інвестування коштів, визнано
не прийнято низьким (від’ємне коливання перевищує 30 відсотків)
порівняно з ринковими показниками інвестиційного доходу або з
інвестиційними доходами недержавних пенсійних фондів, Державна комісія з
регулювання ринків фінансових послуг України за погодженням з Державною
комісією з цінних паперів та фондового ринку зобов’язана порушити
питання перед Радою Накопичувального фонду про заміну компанії з
управління активами. За невиконання або неналежне виконання обов’язків,
передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» та договором, укладеним з Пенсійним фондом, аудитор
відповідає згідно із законом та укладеним договором.

Пенсійні виплати в обов’язковій накопичувальній системі здійснюють
страхові організації. Для цього згідно із статтею 55 Закону України
застрахована особа зобов’язана укладати договір страхування довічної
пенсії з обраною страховою організацією та не розривати цей договір
протягом життя. Договір страхування довічної пенсії укладається між
застрахованою особою та страховою організацією після досягнення
застрахованою особою загальновстановленого пенсійного віку.

Страхова організація – це юридична особа, виключним видом діяльності
якої є страхування життя, яка має відповідну ліцензію, видану в порядку,
встановленому законодавством та здійснює страхування і виплату довічних
пенсій. Застраховані особи мають право самостійно обирати або змінювати
страхову організацію, яка здійснює виплату довічних пенсій. Страхування
і виплати довічної пенсії здійснюються згідно із Законом України «Про
страхування». Розмір довічної пенсії розраховується страховою
організацією актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору
страхування довічної пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного
доходу, забезпечуваного страховою організацією, видатків, пов’язаних з
подальшим інвестуванням зазначених сум, та з урахуванням середньої для
чоловіків і жінок величини тривалості життя. Виплата довічної пенсії
здійснюється у терміни і в порядку, визначені договором страхування
довічної пенсії. Цей вид організацій, що проводять страхування і виплату
довічної пенсії, створюють Централізований страховий фонд і забезпечують
свою платоспроможність відповідно до закону про страхування. [1,
c.210-211]

Страхові організації, які виплачують довічні пенсії за договорами
страхування довічних пенсій, вартість яких була сплачена за рахунок
коштів Накопичувального фонду, зобов’язані розрахувати, утримати та
перерахувати до бюджету податок з місячних сум цих пенсій у порядку,
встановленому законами України про оподаткування.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України щомісяця
надає Пенсійному фонду інформацію про поточний фінансовий стан страхових
організацій і показники діяльності страхових організацій, у тому числі
дані, що використовуються для розрахунку довічних пенсій.

Страхова організація оприлюднює показники вартості оплати договорів
страхування всіх видів довічних пенсій, розрахункові розміри довічних
пенсій у різному пенсійному віці за такими договорами, рівні
інвестиційного доходу не пізніше ніж за десять днів до початку місяця, в
якому вони набувають чинності, і використовує рівні інвестиційного
доходу для всіх застрахованих осіб, які мають намір укласти договір
страхування довічної пенсії протягом відповідного місяця. Вартість
оплати договорів страхування довічних пенсій усіх видів не може бути
більшою за обчислену Державною комісією з регулювання ринків фінансових
послуг України. Страховій організації забороняється вимагати від
застрахованої особи довідку про стан її здоров’я.

Згідно зі статтею 11 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» страхова організація несе відповідальність за
невиконання або неналежне виконання умов договору страхування довічної
пенсії відповідно до закону.

Згідно Закону України кошти Накопичувального фонду є власністю
застрахованих осіб, які сплачували страхові внески до цього фонду, та
належать кожній застраховані особі в частині, облікованій на її
накопичувальному пенсійному рахунку. Джерелами формування коштів цього
фонду є:

1) Страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до
Накопичувального фонду;

2) Інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та
інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому
законом.

3) Суми від фінансових санкцій застосованих юридичних і фізичних осіб за
порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і
сплати страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, а
також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на
посадових осіб і громадян за ці порушення.

Кошти Накопичувального фонду використовуються на:

– інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

– оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснення
одноразових виплат;

– оплату послуг компаній з управління активами;

– оплату послуг радника з інвестиційних питань і зберігача.

Кошти Накопичувального фонду, обліковані на накопичувальному пенсійному
рахунку застрахованої особи, є власністю застрахованої особи. У разі
смерті такої особи до досягнення нею пенсійного віку належні їй пенсійні
кошти, акумульовані в Накопичувальному фонді, успадковують в порядку,
визначеному Цивільним кодексом України, якщо застрахована особа не
визначила осіб, які мають право на їх отримання [1, стаття 79]

Після ухвалення закону про запровадження сплати страхових внесків до
Накопичувального фонду згідно із статтею 15 Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» платниками зазначених
внесків мають бути:

1) Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які працюють
на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до
законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та
господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших
відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об’єднаннях
громадян, у фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності – та
інших осіб на умовах трудового договору, або працюють на інших умовах,
передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених
підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за
договорами цивільно-правового характеру.

2) Члени колективних та орендних підприємств, сільськогосподарських
кооперативів і фермерських господарств, у т ому числі тих, які обрали
особливий спосіб оподаткування.

3) Фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті,
які обрали особливий спосіб оподаткування, та члени сімей зазначених
фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької
діяльності.

4) Особи, які забезпечують себе самостійно роботою.

5) Громадяни України, які працюють у розташованих за межами України
дипломатичних представництвах, інших відокремлених підрозділах
підприємств та організацій.

6) Громадяни України та особи без громадянства, які працюють в іноземних
дипломатичних представництвах, консульських установах іноземних держав,
філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах іноземних
підприємств та організацій.

7) Особи, які проходять альтернативну службу (не військову).

8) Особи, обрані на виборні посади до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, об’єднань громадян, які отримують заробітну
плату, за роботу на виборній посаді.

9) Особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку або
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва за направленням
підприємств, установ, організації.

10) Особи, які отримують допомогу по тимчасовій непрацездатності.

11) Особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового
державного пенсійного страхування. [1, стаття 15]

Згідно з частиною другою статті 19 зазначеного вище закону страхові
внески до Накопичувального фонду нараховуються на всі суми сукупного
оподатковуваного доходу застрахованих осіб, а для осіб, які беруть
добровільну участь, – на суми, визначені договором про добровільну
участь, тобто на ті самі виплати і в тому самому порядку, що й страхові
внески до солідарної пенсійної системи.

Відповідно до статті 79 Закону «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» інвестиційний дохід визначається як різниця між
сумою сукупного інвестиційного доходу, отриманого від інвестування
пенсійних активів, і сумою видатків, пов’язаних з адміністративним
управлінням Накопичувальним фондом. Сукупний інвестиційний дохід
формується за рахунок:

– прибутку, отриманого від інвестування пенсійних активів
Накопичувального фонду;

– відсотків, які нараховуються на пенсійні активи, розміщені на
банківських депозитах;

– доходу від інших видів інвестування.

Порядок формування та визначення інвестиційного доходу визначає Державна
комісія з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Державною
комісією з регулювання ринків фінансових послуг України та Міністерством
фінансів України.

Як визначено у статті 80 Закону «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування», пенсійні активи Накопичувального фонду
складаються з активів у грошових коштах, у цінних паперах, інших
активів, не заборонених законом. Розміщення коштів цього фонду в інші
активи проводиться у разі необхідності інвестиційної підтримки окремих
галузей вітчизняної економіки або розвитку її пріоритетних галузей. При
цьому береться до уваги прибутковість і надійність інвестицій.
Інвестування коштів за межами України здійснюватиметься лише за рішенням
Ради Накопичувального фонду за наявності згоди на це Ради національної
безпеки і оборони України. Ризик у накопичувальній пенсійній системі
головним чином впливає на рівень дивідендів інвестиційного капіталу. [7,
c.217]

Класичні підходи до зберігання та інвестування пенсійних активів,
апробовані у міжнародній практиці, ґрунтуються на кількох принципах, які
покладено в основу національного законодавства з цих питань:

1) Інвестиції не мають бути пов’язані з надмірним інвестиційним ризиком,
а отже, не мають здійснюватися в інструменти фондового та грошового
ринків з надмірно високим інвестиційним доходом. Таким чином, за рахунок
пенсійних активів не дозволяється здійснювати інвестиції у похідні цінні
папери, цінні папери, що обертаються поза межами організованого ринку
цінних паперів, у венчурні інвестиції. Ці інвестиції можуть бути досить
прибутковими, але ймовірність повної або часткової втрати вкладених
коштів є також дуже високою.

Суттєво обмежено інвестування пенсійних активів у ринок нерухомості.
Оскільки під час таких операцій до ризиків зміни ринкової вартості
об’єктів нерухомості додаються і ризики, пов’язані з фізичним станом цих
об’єктів, правами власності на них, стихійних лих, ефективності їх
технічного обслуговування.

Згідно із статтею 80 зазначеного вище закону не можна вкладати пенсійні
кошти у цінні папери, емітентами яких є зберігач Накопичувального фонду,
компанії з управління активами, аудитор, особи, що надають
консультаційні послуги, а також їх пов’язані особи. Встановлено також
суттєві операційні обмеження, згідно з якими пенсійні активи не можуть
бути предметом застави або використовуватися для погашення зобов’язань
третіх осіб. Принципово важливим підходом до інвестування пенсійних
активів, який застосовується в усьому світі, є те, що зазначені
інвестиції не ставлять собі на меті одержання надвисоких прибутків.
Враховуючи довгостроковий характер пенсійних активів, визначальним
вектором інвестиційної політики накопичувальних пенсійних програм є
інвестування коштів у надійні інструменти, що забезпечують у першу чергу
захист пенсійних коштів від інформації та покриття адміністративних
витрат і в останню чергу – одержання невеликого приросту цих коштів.

2) Диверсифікація – це вкладення коштів у різні напрями. Суть її полягає
у встановленні максимальних обмежень вкладення коштів у ті чи інші
інструменти, що дає змогу забезпечити отримання відносно стабільного
рівня інвестиційного доходу, оскільки в межах певного відрізка зниження
дохідності інвестицій в одні інструменти фінансового ринку компенсується
ростом дохідності інвестицій в інші інструменти.

3) Відокремлення пенсійних активів від будь-яких інших коштів. Суть
цього принципу полягає в тому, що пенсійні активи зберігаються у
банку-зберігачі, а функції з обслуговування цих коштів розподіляються не
менше як між трьома компаніями з управління активами. При цьому
адміністративне обслуговування Накопичувального фонду здійснюватиме
окрема установа. [7, c. 219-220]

Законом визначено напрями інвестування коштів Накопичувального фонду та
граничні межі інвестування в ті чи інші напрями. У корпоративні
облігації, емітовані резидентами України, дозволено інвестувати не
більше ніж 20%, а в акції українських емітентів – не більше як 40%
загальної вартості коштів Накопичувального фонду.

Як визначено статтями 96 і 97 Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» інформація про стан пенсійних активів і
діяльність Накопичувального фонду підлягає обов’язковому оприлюдненню в
засобах масової інформації у місячний термін після закінчення звітного
періоду. Таку інформацію та звітність із цих питань щорічно готує
виконавча дирекція Пенсійного фонду. Обсяг інформації про функціонування
Пенсійного фонду та порядок надання звітності до Державної комісії з
регулювання ринків фінансових послуг України визначає сама комісія.

Застраховані особи мають право безкоштовно отримувати від виконавчої
дирекції Пенсійного фонду інформацію про стан своїх пенсійних активів.
Письмовий звіт про стан цих активів, щомісячні надходження страхових
внесків і річного інвестиційного доходу. Інформація про стан пенсійних
активів, облікованих на накопичувальному пенсійному рахунку
застрахованої особи, є конфіденційною.

Згідно статті 54 Закону України «Про загальнообов’язкове державне
пенсійне страхування» за рахунок коштів Накопичувального фонду
здійснюються такі види виплат:

1) Довічна пенсія:

– довічна пенсія з установленим періодом;

– довічна обумовлена пенсія;

– довічна пенсія подружжя.

2) Одноразова виплата.

Право на пенсійні виплати за рахунок коштів Накопичувального фонду
застраховані особи набувають з досягненням ними загальновстановленого
пенсійного віку. Розмір пенсійних виплат страхова організація розраховує
актуарно, виходячи з вартості оплаченого договору страхування довічної
пенсії, з урахуванням майбутнього інвестиційного доходу, забезпечуваного
страховою організацією, видатків, пов’язаних з подальшим інвестуванням
зазначених сум, та з урахуванням середньої для чоловіків і жінок
величини тривалості життя. Уже зараз можна сказати, що із
накопичувальної системи застрахована особа може отримати від 15 до 30%
заробітної плати. [2, c.174]

Довічна пенсія з установленим періодом – це така виплата, яку проводять
щомісячно протягом життя пенсіонера, але не менше ніж протягом 10 років
з дня її призначення. У разі смерті пенсіонера до закінчення 10-річного
терміну право на отримання пенсій переходить до спадкоємців
застрахованої особи.

Довічна обумовлена пенсія – це пенсія, яку виплачують щомісячно протягом
життя пенсіонера. У разі смерті пенсіонера за наявності залишку коштів
на його накопичувальному пенсійному рахунку накопичені кошти
успадковують спадкоємці.

Довічна пенсія подружжя – це виплата, яка призначається подружжю
померлого пенсіонера.

Згідно зі статтею 56 зазначеного закону застрахована особа має право на
отримання одноразової пенсійної виплати у разі, якщо сума коштів,
акумульованих у Накопичувальному фонді, на момент досягнення пенсійного
віку, не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати довічної
пенсії. Розмір мінімальної суми коштів, яка може виплачуватись
одноразово, визначає Державна комісія з регулювання ринку фінансових
послуг України, крім того, ці виплати здійснюють у разі визнання
застрахованої особи інвалідом І або ІІ групи за умови, що коштів
вистачає для оплати договору страхування довічної пенсії. За вибором
застрахованої особи, визнаної інвалідом І або ІІ групи, замість
отримання одноразової виплати кошти у Накопичувальному фонді можна
використати для оплати договору страхування довічної пенсії після
досягнення особою пенсійного віку. Для інвалідів ІІІ групи одноразова
виплата можлива в разі браку коштів для оплати договору страхування
довічної пенсії.

Виплату довічної пенсії здійснюють у строки і в порядку, що визначені
договором страхування довічної пенсії, а одноразову виплату з коштів
Накопичувального фонду здійснює територіальний орган Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 56 вище зазначеного Закону визначено, що у разі
смерті застрахованої особи до досягнення нею пенсійного віку кошти,
акумульовані в Накопичувальному фонді, успадковують спадкоємці,
визначені померлою особою. Якщо застрахована особа не визначила
спадкоємців, кошти успадковують особи в порядку, визначеному Цивільним
кодексом.

За вибором осіб, які мають право на успадкування коштів померлої особи,
зазначені кошти можуть бути спрямовані на їхній накопичувальний
пенсійний рахунок у Накопичувальному фонді. У цьому разі кошти не
оподатковуються. За відсутності у померлої особи спадкоємців належні їй
кошти враховують у складі інвестиційного доходу Накопичувального фонду.
[2, c.174]

Отже, накопичувальна система є другою складовою системи
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Законом України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не визначено
дату запровадження цієї системи, а перелічено умови, після виконання
яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального фонду та
запровадження перерахування страхових внесків до нього. Лише після
ухвалення такого закону набудуться чинності норми Закону України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які стосуються
функціонування Накопичувального фонду.

ВИСНОВКИ

Згідно статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право
на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним
страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ
і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних
закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних
виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають
забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,
встановленого законом.

Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного
забезпечення, яка охоплює всіх непрацездатних осіб похилого віку,
інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати, яким провадяться у
формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсії, компенсаційних виплат,
додаткових пенсій відповідно до законів України «Про пенсійне
забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
та «Про недержавне пенсійне забезпечення». Враховуючи те, що система
пенсійного страхування є складовою загальної фінансової системи країни,
вона функціонує на основі єдиних макроекономічних показників розвитку
України, зокрема таких як демографічна ситуація. Стан використання
трудового потенціалу, досягнутий рівень розвитку економіки і соціальної
сфери та інших чинників, а також очікуваних тенденцій зміни цих чинників
у перспективі.

Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні було зумовлене
низкою проблем макроекономічних і демографічних. Одна з них полягала у
тому, що значно зростала кількість пенсіонерів, а інша в низькій
зайнятості населення та поширення практики надання пільг із сплати
пенсійних внесків, що суттєво послаблювало фінансову базу пенсійної
системи. З урахуванням усіх цих чинників в Україні було проведено
реформу у трьох напрямах: реформування солідарної системи, створення
обов’язкової накопичувальної системи і розвиток добровільної
накопичувальної системи.

Законами України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
та «Про недержавне пенсійне страхування», якими детально регламентуються
правові засади функціонування реформованої системи пенсійного
страхування і які набули чинності з 1 січня 2004 року двох рівнів нової
пенсійної системи: реформованого солідарного рівня та добровільного
недержавного пенсійного забезпечення. З набуття чинності цими законами
процес пенсійної реформи в Україні вступив у фазу активних практичних
дій.

Проведена в Україні пенсійна реформа одночасно із встановленням нових
умов пенсійного страхування громадян передбачила і перерахування пенсій
нинішнім пенсіонерам, скасування максимального обмеження розміру пенсій
і відновлення їх диференціації. Це забезпечило підвищення розмірів
пенсій з першого дня запровадження нового закону.

З 1 січня 2004 року за даними про стаж і заробітну плату, наявними в
пенсійних справах, було перераховано призначені раніше пенсії, що дало
можливість не вимагати від пенсіонерів надання додаткових документів.
Крім того, пенсіонерам було надано право протягом 2004 року надавати до
органів Пенсійного фонду додаткові документи про заробітну плату і стаж,
набутий до 1 січня 2004 року. Нові розміри пенсій у цьому разі будуть
виплачені за період з 1 січня 2004 року, незалежно від дати подання
документів. Загалом за перерахунками відповідно до закону пенсії
підвищено майже 3,3 мільйонам осіб.

Одночасно з набуттям чинності Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» були ухвалені відповідні рішення уряду,
спрямовані на підвищення рівня пенсійного забезпечення пенсіонерів,
пенсія яких за новим пенсійним законодавством не збільшилась. Так, цим
пенсіонерам з 1 січня 2004 року було підвищено пенсії на 12% відповідно
постанови КМУ «Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного
забезпечення громадян».

Таким чином, уперше за роки незалежності України забезпечено виконання
норм Конституції України.

Починаючи з 2005 року згідно зазначеного закону проводитиметься щорічне
підвищення пенсій не менше ніж на 20 відсотків зростання реальної
середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком та їх
індексація. Крім того, законом передбачено запровадження з часом другого
накопичувального рівня реформованої пенсійної системи.

Багаторівнева пенсійна система – це шлях до поступового збільшення
співвідношення між середнім розміром пенсії і заробітної плати. Вона
покликана усунути чинники соціальної несправедливості та перерозподілу
коштів Пенсійного фонду на користь пільгових категорій. Крім того, з
часом пенсійна система стане потужним джерелом довготривалих інвестицій
в економіку країни. Це, своєю чергою сприятиме збільшенню зайнятості,
зростанню доходів громадян і зміцненню фінансової бази пенсійної
системи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»
від 9 липня 2003 р. №1058-IV.

М.Д.Бойко «Право пенсійного забезпечення в Україні» Навчальний посібник.
– Вид. 2-ге, випр. і доп. – Київ: Атака, 2006. – 356 с.

Закон України «Про недержавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р.
№1057-IV.

Конституція України. Закон України «Про внесення змін до Конституції
України»: Текст відповідає офіц. – Київ: Школа, 2005 – 48 с.

Положення про Пенсійний фонд України, затверджене Указом Президента
України від 1 березня 2001 р. №121 (із змінами).

Зайчук Б.О., Микитенко В.С., Семендяєва В.І. Система пенсійного
забезпечення сьогодні і завтра: Коментар застосування Закону України
«Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». – Київ:
«Формат» ВПД, 2004 р. – 336 с.

Зайчук Б.О., Зарудний О.Б., Березіна С.Б., Александров В.Т., Недбаєва
С.М. Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Навчальний курс.
– Київ: НВП «АВТ», 2004 р. – 256 с. (Інтегрований навчально-атестаційний
комплекс).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.
№1788-ХІІ, затверджено Постановою ВРУ від 6 грудня 1991р. №1931-ХІІ.

Положення про медико-соціальні експертні комісії, затверджене постановою
КМУ від 22 лютого 1992 р. №83.

Інструкція «Про встановлення груп інвалідності» затверджену
Міністерством охорони здоров’я України та з узгодження Федерації
профспілок України від 28 грудня 1991р.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування
від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, які
спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. (із змінами)

Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01
червня 2000 р. (із змінами).

Указ Президента «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку
відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування» від 4 травня 1998 року № 401.

Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного забезпечення, затверджене Х
постановою КМУ від 4 липня 1998 р. № 794.

Постанова КМУ «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня пенсійного
забезпечення» від 24 липня 2004 р. № 943.

Постанова КМУ «Про затвердження списків №1 і №2 виробництв, робіт,
професій, посад і показників, що дають право на пенсію за віком на
пільгових умовах» від 11 березня 1994 р. № 162.

Розпорядження про стан недержавного пенсійного забезпечення перед
набранням чинності Законом України «Про недержавне пенсійне страхування»
від 25 грудня 2003 р. №182, затвердження Державною комісією з
регулювання ринків фінансових послуг України.

«Все про бухгалтерський облік» всеукраїнська професійна бухгалтерська
газета від 19 вересня 2006 р. №89(1243) – спеціальний випуск.

Закон України «Про статус народного депутата України».

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7
червня 2001 р.

Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали
в результаті Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. №2001-ХІІ.

Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб
начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 9 квітня
1992 р. (із змінами та доповненням) №29.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту» від 22 жовтня 1993 р. №45 (із змінами).

Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та
інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. №4 (із
змінами).

Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р., №53 (із
змінами).

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1993 р. №8 №2862-ХІІ.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. №28.

Закон України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування»
від 26 червня 1997 р. (із змінами).

Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. (введений в дію 01.01.2004р.).

Закон України «Про страхування».

Закон України «Про державну соціальну допомогу особа, які не мають права
на пенсію та інвалідам» від 18 травня 2005 року (із змінами).

Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. (із
змінами).

Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004
р. (із змінами).

Додаток А

Таблиця 1.1.

Умови призначення пенсії за віком на пільгових

умовах, та категорії осіб, яким вона належить.

з/п Працівники,

які можуть вийти на пільгову

пенсію за віком Умови для призначення пільгової пенсії Підстава

Вік, з якого можна виходити на пенсію Страховий стаж (у т.ч..
спеціальний) для

жінкам чоловікам жінок чоловіків

1 Особи, хворі на гіпофізарний нанізм (ліліпути), диспропорційні
карлики 40 років 45 років Не менше 15 років Не менше 20 років ст.18
Закону

про пенсійне

забезпечення

та п.З p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

2 Інваліди по зору І групи — сліпі та інваліди з дитинства І групи 40
років 50 років Не менше 10 років Не менше 15 років ст. 18 Закону про
пенсійне забезпечення та п.З p.XV Закону про пенсійне страхуваннн

3 Військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, які брали участь v бойових діях, а також ті, які стали
інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при
захисті Батьківщини або при виконанні інших обов’язків військової служби
(службових обов’язків), або внаслідок захворювання, пов’язаного з
перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов’язку,
дружини або чоловіки (які не взяли повторного шлюбу) і батьки
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ, які померли (загинули) у період проходження військової
служби (виконання службових обов’язків) чи після звільнення зі служби,
але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні
обов’язків військової служби (службових обов’язків), захворювання,
пов’язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків аварії на
ЧАЕС чи виконанням інтернаціонального обов’язку 50 років 55 років Не
менше 20 років Не менше 25 років ст.16 Закону

про пенсійне

забезпечення

та п.З p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

4 Жінки, які народили п’ятеро або більше дітей і виховали їх до
шестирічного віку 50 років – Не менше 15 років – п.Зр.ХУ Закону про

пенсійне страхування

Матері інвалідів з дитинства

(у т.ч. дітей-інвалідів до 16 років),

які виховали їх до шестирічного віку

Батьки (за вибором матері або якщо її немає), які виховали п’ятьох або
більше дітей чи дитину-інваліда – 55 років

і – Не менше 20 років

5 Працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на
роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за
Списком № 1 (за результатами атестації робочих місць). Особи, які
працювали до 01.01.92 р. на роботах із особливо шкідливими й особливо
важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, та
мали або матимуть право на пенсію відповідно до ст.100 Закону про
пенсійне забезпечення

45 років 50 років Не менше

15 років,

з яких не

менше

7,5 років на

зазначених

роботах Не менше

20 років,

3 яких не

менше

10 років на

зазначених

роботах п.”а”ч.1 ст.13, ст.100 Закону про пенсійне забезпечення та п.2
p.XV Закону про

пенсійне страхування

Пенсійний вік (55 років) зменшується на 1 рік 4 місяці за кожен повний
рік такої роботи Пенсійний

вік (60 років) зменшується на 1 рік за кожен повний рік такої роботи Не
менше

15 років,

з яких не

менше

3 років

9 місяців

на

зазначених роботах Не менше 20 років, з яких не менше 5 років на
зазначених роботах

6 Працівники, зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і
важкими умовами праці за Списком № 2 (за результатами атестації робочих
місць).

Особи, які працювали до 01.01.92 р. на роботах зі шкідливими і важкими
умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, та мали або
матимуть право на пенсію відповідно до ст.100 Закону про пенсійне
забезпечення

50 років 55 років Не менше

20 років,

з них не

менше

10 років на

зазначених

роботах Не менше 25 років, з них не менше 12,5 років

на

зазначених

роботах п.”б”ч.1 ст.13, ст.100 Закону

про пенсійне забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про пенсійне

страхування

Пенсійний

вік (55 років) зменшується на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи
Пенсійний

вік ;б0 років) зменшується на

1 рік

за кожні

2,5 роки

такої

роботи Не менше 20 років, з яких не менше 5 років на зазначених роботах
Не менше

25 років,

з яких не

менше

6 років

3 місяців

на

зазначених

роботах

7 Трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві
сільськогосподарської продукції у колгоспах, радгоспах, інших
підприємствах сільського господарства – 55 років – Не менше 25 років, із
них не

менше 20 років на

зазначеній роботі п.”в”ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

8 Жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами
будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на
базі тракторів і екскаваторів 50 років – Не менше 20 років, з них не
менше 15 років на зазначеній роботі – n.V ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

9 Жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння),
свинарками-операторами в сільському господарстві 50 років – Не менше 20
років стажу на зазначеній роботі і за

умови виконання встановлених норм обслуговування* – п.”д” ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

10 Жінки, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та
післязбиральній обробці тютюну 50 років – Не менше

20 років

стажу

зазначеної роботи – п.”е” ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

11 Робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах І машинах, —
за списком, затвердженим постановою КМУ від 12.10.92 р. № 583 50 років –
Не менше

20 років

стажу

зазначеної роботи – п.”є” ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

12 Жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали
п’ятеро І більше дітей до 14-річного віку {у тому числі усиновлених}, —
в порядку, встановленому постановою КМУ від 16.05.92 р. №244 Незалежно
від віку – Незалежно від стажу – п.”ж” ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

13 Водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів,
трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі
важких і шкідливих виробництв 50 років 55 років Не менше 20 років, з них
не

менше 10 років на

зазначеній роботі Не менше

25 років,

з них не

менше 12,5

років на

зазначеній

роботі п.”з” ч.1 ст.13

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

14 Працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і
відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних
частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та Інших корисних копалин, на
будівництві шахт і рудників та в металургії, — за списком, затвердженим
постановою КМУ від 31.03.94 р. №202**

Незалежно від віку Незалежно від віку Не менше 25 років цих робіт Не
менше 25 років цих робіт ст.14 Закону

про пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

Пенсійний вік (55 років) зменшується на 1 рік за кожен повний рік цих
робіт Пенсійний вік (60 років) зменшується на 1 рік за кожен повний рік
цих робіт Не менше 7,5 років

стажу

підземних

робіт Не менше

10 років

стажу

підземних

робіт

15 Працівники провідних професій на роботах, згаданих у рядку 14 цієї
таблиці: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних
молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові,
агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих
дефектів металу(вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи
кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та
стриперних відділень)** Незалежно

від віку Не залеж-но від віку Не менше 20 років цих робіт Не менше 20
років цих робіт ст.14 Закону

про пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

Пенсійний вік (55 років) зменшується

на 1 рік за кожен

повний рік

цих робіт Пенсійний вік (60 років) зменшується на 1 рік за кожен повний
рік цих робіт Не менше 7,5 років

стажу підземних

робіт Не менше

10 років

стажу

підземних

робіт

16 Окремим категоріям працівників залежно від умов праці за
результатами атестації робочих місць можуть призначатись пенсії за
рахунок підприємств та організацій, бюджетних коштів та цільових фондів
50 років 55 років Не менше ! Не менше 20 років ; 20 років п.2 p.XV
Закону про

пенсійне страхування

Додаток Б

Таблиця 1.2.

Умови призначення пенсії за віком на пільгових

умовах, та категорії осіб, яким вона належить.

з/п Працівники,

які можуть вийти на

пенсію за вислугу років Умови для призначення Підстава

Вік, з якого можна виходити на пенсію Страховий стаж для

жінкам чоловікам жінок чоловіків

1 Робітники локомотивних бригад та окремі категорії працівників, які
безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку
руху на залізничному транспорті та метрополітені, — за списком,
затвердженим постановою КМУ від 12.10.92 р. №583 50 років 55 років Не
менше 20 років, з

яких не менше 10

років на зазначеній

роботі Не менше

25 років, з них не менше

12,5 років на

зазначеній роботі п.”а” ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 р.XV

Закону про

пенсійне

страхування

Водії вантажних автомобілів,

безпосередньо зайнятих

у технологічному процесі на шахтах,

у рудниках, розрізах і рудних кар’єрах

на вивезенні вугілля, сланцю, руди,

породи

2 Працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад,
безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових,
топографогеодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних,
лісовпорядних і розвідувальних роботах. При цьому період роботи
безпосередньо в польових умовах протягом півроку або більше півроку
зараховується за рік роботи, менше півроку — за фактичною тривалістю 50
років 55 років Не менше 20 років, з яких не менше 10 років на зазначеній
роботі Не менше 25 років, з них не

менше 12,5 років на

зазначеній роботі п.”б”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

3 Робітники, майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо
зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на
обслуговуванні механізмів і обладнання, — за списком, затвердженим
постановою КМУ від 12.10.92 р. №583 50 років 55 років Не менше 20 років,
з яких не менше 10 років на зазначеній роботі Не менше

25 років,

з них не

менше 12,5

років на

зазначеній

роботі п.”в”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне страхування

4 Механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на
вантажно-розвантажувальних роботах у портах 50 років 55 років Не менше
20 років, з яких не

менше 15 років на

зазначеній роботі Не менше 25 років, з них не

менше 20 років на

зазначеній роботі п.”г”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

5 Плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибноі промисловості
(крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту,
службово-допоміжних, роз’їзних, приміського і внутріміського сполучення)
50 років 55 років Не менше 20 років,

з яких не

менше 10 років на

зазначеній роботі Не менше 25 років, з них не

менше 12,5 років на

зазначеній роботі п.”д” ч.1 ст.55

Закону про пен-сійне забезпече- ння та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

6 Працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден
морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості, — за списком,
затвердженим постановою КМУ від 12.10.92 р. №583 Незалежно від віку При
стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20
років При стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не
менше 25 років п.”д”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

7 Працівники освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, — за
переліком, що затверджено постановою КМУ від 04.11.93 р. №909 Незалежно
від віку За наявності

спеціального стажу

від 25 до 30 років п.”е”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

8 Спортсмени — заслужені майстри спорту, майстри спорту міжнародного
класу — члени збірних команд (у порядку, затвердженому постановою КМУ
від 12.10.92 р. № 583) Незалежно від віку Не менше 20 років і
перебування у складі збірних команд України

не менше 6 років п.”є”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

9 Артисти театрально-концертних та інших видовищних закладів,
підприємств і колективів — за переліком, затвердженим постановою КМУ від
12.10.92 р. №583 Незалежно від віку При стажі творчої

діяльності від 20 до ЗО

років п.”ж”ч.1 ст.55

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

10 Працівники льотного і льотно-випробного складу

Не менше

20 років на

цих

посадах Не менше

25 років на

цих

посадах п.”а”ч. 1 ст.54

Закону про

пенсійне

забезпечення та

п.2 p.XV Закону

про пенсійне

страхування

Працівники льотного і льотно-випробного складу, звільнені від льотної
роботи за станом здоров’я (через хворобу), мають право на пенсію
пропорційно відпрацьованому часу. Перелік посад працівників льотного
складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм
пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному
складу, затверджений постановою КМУ від 21.07.92 р. №418 Незалежно від
віку Не менше 15 років на

цих посадах Не менше

20 років на

цих

посадах

11 Працівники, які здійснюють управління повітряним рухом і мають
свідоцтво диспетчера 45 років 50 років Не менше 17,5 років, з них не
менше 10 років роботи по безпосередньому управ-лінню польотами
повітряних суден* Не менше 20 років, з них не

менше 12,5 років роботи по безпосередньому управ-лінню польотами
повітряних

суден* п.”б” ч.1 ст.54

Закону про

пенсійне

забезпечення та

п.2 p.XV Закону

про пенсійне

страхування

Працівники, які здійснюють управління повітряним рухом і мають
свідоцтво диспетчера, звільнені від роботи по безпосередньому управлінню
польотами повітряних суден за станом здоров’я (через хворобу), мають
право на пенсію за вислугу років пропорційно відпрацьованому часу 45
років 50 років Не менше 7,5 років по безпосередньому управ-лінню
польотами повітряних суден* Не менше 10 років по безпосередньому
управ-лінню польотами повітряних суден*

Працівники, які здійснюють управління повітряним рухом і мають
посвідчення (диспетчери, старші диспетчери, керівники польотів). Порядок
обчислення строків вислуги для призначення пенсій особам, зазначеним у
цьому рядку, затверджено постановою КМУ від 21.07.92 р. № 418 Незалежно
від віку Не менше 17,5 років

по безпосередньому

управ-лінню польотами

повітряних суден* Не менше 20 років по безпосередньому управ-лінню
польотами повітряних суден*

12 Працівники інженерно-технічного складу авіації за переліком,
затвердженим КМУ від 21.07.92 р. №418 50 років 55 років Не менше 20
років, з них не

менше 15 років на

зазначених

посадах** Не менше 25 років, з них не

менше 20 років на

зазначених

посадах** п.”в” ч.1 ст.54

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

13 Бортпровідники 45 років 55 років Не менше 20 років, з них не менше 10
років як бортпровідниця Не менше 25 років, з них не менше 15 років як
бортпровідник п.”г” ч.1 ст.54

Закону про

пенсійне

забезпечення

та п.2 p.XV

Закону про

пенсійне

страхування

* У вислугу років працівникам, які здійснюють управління повітряним
рухом, зараховується також робота, зазначена у рядку 10 цієї таблиці.

** У вислугу років працівникам інженерно-технічного складу авіації
зараховують також роботу, зазначену у рядках 10 та 11 цієї таблиці.

Додаток В

Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування

ПЕРШИЙ РІВЕНЬ ДРУГИЙ РІВЕНЬ

Рис. 1.1. Структура системи пенсійного страхування в Україні.

Додаток Д

Таблиця 1.4.

Права та обов’язки застрахованих осіб (стаття 16 Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»)

Застрахована особа має право Застрахована особа зобов’язана

1) Отримати в установленому законодавством порядку свідоцтво
про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

2) Отримувати від страхувальника підтвердження про сплату
страхових внесків, у тому числі в письмовій формі.

3) Вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у
тому числі в судовому порядку.

4) Отримувати безоплатно у виконавчих органах Пенсійного
фонду відомості, внесені до її персональної облікової картки
в системі персоніфікованого обліку, в тому числі ін-
формацію про пенсійні активи, що обліковуються на її
накопичувальному пенсійному рахунку, та про призначення і
здійснення пенсійних виплат.

5) Звертатися із заявою до територіального органу Пенсійного
фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної
облікової картки в системі персоніфікованого обліку.

6) Обирати або змінювати в порядку, визначеному законом,
страхову організацію, яка здійснює виплату довічних пенсій.

7) Обирати порядок здійснення виплати пенсії.

8) Оскаржувати в установленому законодавством порядку дії
страхувальника, виконавчих органів Пенсійного фонду, їх
посадових осіб та інших суб’єктів системи
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

9) На отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку,
передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування».

10) Залишатись учасником системи загальнообов’язкового державного
пенсійного страхування в разі тимчасового припинення до досягнення
пенсійного віку сплати страхових внесків з дотриманням вимог
зазначеного вище закону.

11) Достроково розривати договір про добровільну участь у порядку,
визначеному законом.

12) Інші права відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування» 1) Пред’являти свідоцтво про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування на вимогу
страхувальника, посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду.

2) Надавати на вимогу страхувальника, територіального органу
Пенсійного фонду документи, що засвідчують відомості, які мають бути
внесені або містяться в її персональній обліковій картці в системі
персоніфікованого обліку.

3) Повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду про зміну даних,
що вносяться до її персональної облікової картки в систем
персоніфікованого обліку, виїзд за межі держави та про обставини, що
спричиняють зміну статусу застрахованої особи, протягом десяти днів з
моменту їх виникнення.

4) Укладати договір страхування довічної пенсії з обраною страховою
організацією та не розривати цей договір протягом життя (крім випадків
зміни страхової організації).

5) Виконувати інші вимоги, передбачені Законом України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також
нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього закону

Додаток Ж

Таблиця 1.4.

Права та обов’язки страхувальників (стаття 17 Закону «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»)

Страхувальник має право Застрахована особа зобов’язана

1) Безоплатно отримувати від територіальних органів Пенсійного фонду
інформацію, необхідну для виконання обов’язків, покладених на нього
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

2) Отримувати від територіальних органів Пенсійного фонду підтвердження
про одержання сплачених ним страхових внесків.

3) Оскаржувати в установленому законодавством порядку рішення
органів Пенсійного фонду та дії посадових осіб виконавчих органів
Пенсійного фонду.

4) Захищати свої права та законні інтереси, а Також права та законні
інтереси застрахованих осіб, у тому числі в суді 1) Зареєструватися
в територіальних органах Пенсійного фонду в порядку,
визначеному правлінням Пенсійного фонду, як платник страхових
внесків у десятиденний термін із дня:

— отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта
підприємницької діяльності;

— отримання дозволу на провадження нотаріальної та іншої
діяльності;

— ухвалення рішення про створення установи, організації,
філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;

— зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до
закону державна реєстрація таких установ, організацій і
відокремлених підрозділів не проводиться;

— укладення трудового договору з найманим працівником;

— зміни прізвища, ім’я та по батькові.

2) Страхувальник зобов’язаний зареєструватися в територіальних
органах Пенсійного фонду незалежно від того, чи він фактично веде
господарську діяльність і провадить розрахунки з оплати праці чи
ні.

3) Вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним
календарним місяцем і календарним роком, зберігати ці дані за період до
1 липня 2000 року протягом 15 років, а за період після цієї дати —
протягом усього часу сплати страхових внесків і протягом п’яти років
після припинення їх сплати на паперових носіях і в електронному вигляді
за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та
електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на
належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим
Кабінетом Міністрів України.

4) Допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до
перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати
їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що
виникають під час перевірок.

5) Подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у
терміни, а порядку та за формою, встановлені Пенсійним фондом.

6) Надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу — членам сім’ї
померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми
сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються
застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного
фонду.

7) Нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені терміни та в
повному обсязі страхові внески.

8) Пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та
застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески,
повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків.

9) Вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного
договору із фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

10) Повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на
роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не
зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не
пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове

державне соціальне страхування, і подавати необхідні Відомості та
документи для реєстрації зазначеної особи.

11) Отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені
фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі
загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про
загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його
застрахованій особі.

12) Повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду:

— про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації у
десятиденний термін із дня ухвалення відповідного рішення;

— про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації,
їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня
виникнення відповідних змін;

— про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах
Державного казначейства України, які використовуються для просаджений
відповідної діяльності;

— про чисельність найманих працівників, розмір їхньої заробітної
плати (доходу) за встановленою формою звітності;

— про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого
обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним
сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня отримання цих
відомостей.

13) Виконувати інші вимоги, передбачені Законом України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також
нормативно-правовими актами, ухваленими відповідно до зазначеного закону

Додаток З

Таблиця 1.5.

Підвищення розміру пенсії за віком у разі відстрочення часу її
призначення

Кількість років відкладеного виходу на пенсію за віком Підвищення
розміру пенсії

(у відсотках)

1 3,00

2 6,71

3 11,83

4 18,54

5 27,07

6 36,46

7 46,85

8 58,43

9 71,19

10 85,32

Додаток К

Таблиця 1.6.

3 1 січня 2004 року До 1 січня 2004 року

вік особи, яка стала інвалідом кількість років страхового стажу,

необхідного для призначення пенсії

по інвалідності вік особи, яка стала інвалідом кількість років
страхового стажу,

необхідного для призначення пенсії

по інвалідності

До 23 років включно 2 До 23 років 1

Від 24 років до 26 років включно 3 Від 23 років до 26 років 2

Від 27 років до 31 року включно 4 Від 26 років до 31 року 3

Від 32 років і старші 5 0 Від 31 року –

Інвалідність настала в період проходження строкової

служби 0 до 41 року 7

Від 41 року

до 46 років 9

Від 46 років

до 51 року 11

Від 51 року

до 56 років

Від 56 років

до 61 року 14

Від 61 року

і старші 15

Додаток Л

Таблиця 1.7.

Умови призначення пенсії у зв’язку із втратою годувальника

Категорія осіб Умова Особливості призначення пенсії

Чоловік (дружина), батько, мати померлого годувальника Вони є
інвалідами Пенсію призначають, якщо зазначені особи:

— були на повному утриманні померлого;

— одержували від нього допомогу, що була для них постійним
і основним джерелом засобів до існування;

— не були на утриманні померлого, але у зв’язку з його
смертю втратили джерело засобів до існування (таку втрату
встановлюють у судовому порядку)

Вони досягли пенсійного віку (чоловіки — 60

років, жінки — 55)

Діти померлого годувальника (у тому числі, ті, які народилися не
пізніше 10 місяців з дня його

смерті) їм не виповнилося 18 років 1. Пенсію призначають
незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого.

2. Право на пенсію зберігається, навіть, якщо дітей буде
усиновлено.

3. Усиновлені діти мають право на пенсію нарівні з рідними

4. Пасинок (падчерка) мають право на пенсію нарівні з рідними дітьми,
якщо вони не одержували аліментів від батьків

Незалежно від

інвалідами до 18 років

Діти померлого старші 18 років, які навчаються за денною формою
навчання у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації та
професійно-технічних навчальних закладах До закінчення ними

навчальних закладів, але тільки до досягнення ними 23 років 1.
Пенсію призначають незалежно від того, чи були вони на утриманні
померлого.

2. 3 1 січня 2004 року не матимуть права на призначення пенсії у
зв’язку із втратою годувальника діти померлого у віці старшому за 18
років, які навчаються у вищих навчальних закладах І -IV рівнів
акредитації з вечірньою та заочною формою навчання, навіть за умови, що
в цей період вони не працюють

Діти-сироти (у яких померли обоє батьків) До досягнення ними 23 років
незалежно від того, навчаються вони чи ні 1. Пенсію призначають
незалежно від того, чи були вони на утриманні обох чи лише одного з
померлих батьків.

2. При призначенні пенсії таким дітям згідно із Законом «Про пенсійне
забезпечення» виплата її проводилася до досягнення дитиною 18 років.
Тому дітям-сиротам, які на 01.01.2004 не досягли 23 років, слід
звернутися за її призначенням згідно із Законом «Про загальнообов’язкове
державне пенсійне страхування»

Чоловік (дружина), а за їх відсутності — один з батьків або брат чи
сестра, дід чи баба померлого годувальника

Незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють
та дог-лядають за дити-ною померлого годувальника до досягнення нею
(ними) 8 років

Пенсію призначають, якщо зазначені особи:

— були на повному утриманні годувальника,

— одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним
джерелом засобів до існування

Додаток М

Таблиця 2.1.

Прогноз чисельності населення України (тисяч осіб у середньому за рік)

Роки Усього Усього

працездатного віку пенсійного віку

2001 48 415,5 27 984,7 11 492,8

2005 47 448,8 28 706,1 11 204,9

2010 46 008,5 28 091,9 11 377,5

2015 44 616,5 26 570,7 11 840,1

2020 43 150,8 24 905,7 12 273,8

2025 41 741,2 23 716,9 12 534,4

2030 40 536,2 22 566,3 12 950,5

2035 39 280,5 21 066,1 13 475,8

2040 36 526,3 19 533,0 14 328,0

Додаток Н

Рис. 2.1. Демографічне навантаження.

Додаток П

Динаміка розмірів середньої та мінімальної пенсійної виплати

у 2002-2004 pp.

Рис. 2.2. Динаміка середнього та мінімального розміру пенсій

Додаток Р

Таблиця 2.2.

Порядок врахування періодів роботи до 1 січня 2004 року

під час обчислення страхового стажу

для призначення Пенсії

№ пор. Період, який враховують до страхового стажу Порядок

зарахування

до стажу Підстава

1 Період роботи, виконуваної на підставі трудового договору на
підприємствах, В одинарному Ст. 56 Закону «Про пенсійне

в установах, організаціях і кооперативах

забезпечення»

2 Період роботи на підставі членства в колгоспах та
інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості
роботи і тривалості перерв. Під час

обчислення стажу роботи в колгоспі за період після 196.5
року,, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин
встановленого мінімуму трудової участі в громадському
господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю В
одинарному розмірі Ст. 56 Закону забезпечення»

3 Період будь-якої роботи, на якій працівник підлягав
державному соціальному

страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, у тому
числі роботи за угодами цивільно-правового характеру і робота
в’язнів В одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне
забезпечення »

4 Період одержання допомоги по безробіттю В одинарному розмірі
Ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення »

5 Творча діяльність членів творчих спілок, л також інших
творчих працівників, які не є членами таких спілок, — за умови
сплати страхових внесків до Пенсійного

фонду України.

При цьому творча діяльність членів Спілки письменників
України, Спілки художників України, Спілки композиторів
України, Спілки кінематографістів України, Спілки театральних
діячів України, інших творчих працівників, які не є членами
творчих спілок,

але об’єднані відповідними професійними комітетами, до
01.01.92 р. зараховується в стаж роботи незалежно від
сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої
діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок
республіки, починаючи з дня опублікування або першого
публічного виконання чи публічного показу твору даного автора В
одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення »

Період військової служби та перебування В одинарному

в партизанських загонах і з’єднаннях, розмірі Ст. 56 Закону

6 служба в органах державної безпеки та (додатково «Про
пенсійне

органах внутрішніх справ незалежно від див. ряд. 14
забезпечення»

місця проходження служби цієї таблиці)

Період служби у воєнізованій охороні,

7 в органах спеціального зв’язку і в гірничорятувальних
частинах незалежно від В одинарному Ст. 56 Закону «Про пенсійне

відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або
військового звання

забезпечення»

Період навчання у вищих і середніх

8 спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах
з підготовки кадрів, підвищення кваліфікації та
перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі та клінічній
ординатурі В одинарному розмірі Ст. 56 Закону

«Про пенсійне

забезпечення»

9 Період тимчасової непрацездатності, що почалася у період
роботи В одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне
забезпечення»

Час догляду за інвалідом 1 групи або

10 дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за
пенсіонером, який за ви- В одинарному Ст. 56 Закону «Про
пенсійне

сновком медичного закладу потребує постійного стороннього
догляду

забезпечення»

11 Час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми,
але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку В
одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення»

Період проживання дружин осіб офі-

12 церського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців
надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де не було
можливості їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше
10 років В одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне

13 Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням зара -ховується до
стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до
стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на
призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах
(статті 13 і 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення »
) В одинарному розмірі Ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення »

14 Час військової служби у складі діючої армії у період
бойових дій, у тому числі під час виконання інтернаціонального
обов’язку, а також перебування в партизанських загонах і
з’єднаннях Один місяць за три Ст. 57 Закону «Про пенсійне забезпечення»

15 Час перебування під вартою, час відбування покарання в
місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на
примусовому лікуванні громадян, необгрунтовано притягнутих до
кримінальної відповідальності або необгрунтовано репресованих і
згодом реабілітованих У потрійному розмірі Ст. 58 Закону «Про
пенсійне забезпечення»

16 Час роботи громадян незалежно від віку, у тому числі
як вільнонайманого складу у військових частинах, і служба (крім
осіб, зазначених у рядку 14 цієї таблиці) в роки Великої
Вітчизняної війни та в інші періоди ведення бойових дій У
подвійному розмірі Ст. 59 Закону «Про пенсійне забезпечення»

17 Час перебування у фашистських концтаборах, гетто та інших
місцях примусового утримання в період війни осіб, у тому
числі дігея, насильно bhucjcihx з тимчасово окупованої
території у період Великої Вітчизняної війни У потрійному розмаї
Ст. 59 Закону забезпечення»

18 Час роботи в м. Ленінграді в період його блокади в
роки Великої Вітчизняної війни з 8.09.41 р. по 27.01.44 р. У
потрійному розмірі Ст. 59 Закону «Про пенсійне забезпечення»

19 Час проживання в м. Ленінграді в період його блокади
в роки Великої Вітчизняної війни з 8.09.41 р. по 27.01.44
р. У подвійному розмірі Ст. 59 Закону «Про пенсійне забезпечення»

20 Робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров’я, у
закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту
людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях)
охорони здоров’я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях
закладів охорони здоров’я, а також у психіатричних закладах охорони
здоров’я У подвійному розмірі, При цьому особам, яким пенсії
призначені до 15 серпня 2003 р., стаж не перегляда -ється. У разі
подання документів про стаж у цих закладах після цієї дати, весь стаж
у цих закладах обчислюється у подвійному розмірі Ст. 60 Закону

«Про пенсійне

забезпечення»

(у новій

редакції,

яка набула

чинності

з 15 серпня

2003 р.)

21 Час роботи на водному транспорті Повний навігаційний період роботи,

як за рік роботи Ст. 61 Закону «Про пенсійне

забезпечення»

22 Час роботи на підприємствах і в організаціях сезонних галузей
промисловості незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств і
організацій згідно зі списком сезонних робіт для призначення пенсій
Повний сезон роботи, як за рік роботи Ст. 61 Закону «Про пенсійне
забезпечення»

23 Час роботи на сезонних роботах інших, ніж зазначено у ряд. 22
таблиці (згідно зі списком сезонних робіт і галузей) За його фактичною
тривалістю Ст. 61 Закону «Про пенсійне

24

Час роботи (служби, у тому числі державної) з ліквідації наслідків
аварії на ЧАЕС у зоні відчуження (періоди виконання таких робіт
підтверджуються довідкою форми № 122, затвердженою Постановою Державного
комітету СРСР з праці та соціальних питань від 9 березня 1988 р. №
122):

Ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»

— до 1 січня 1988 року У потрійному

— з 1 січня 1988 року до 1 січня 2004 року (в тому числі за
списком № 1) У полуторному розмірі

Під час призначення пенсій за віком та по інвалідності період роботи в
районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до таких
районів* (далі — райони Крайньої Півночі):

П. 5

Прикінцевих положень Закону

— до 1 серпня 1945 року

— з 1 серпня 1945 року до 1 березня 1960 року для
працівників:

а) які уклали письмові трудові договори про роботу у районах Крайньої
Півночі, на термін не менше трьох років (статті 7, 10 Указу
Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.45 p.);

б) які були направлені на основні полярні станції Головного
північного морського шляху, що уклали письмові трудові договори на
термін не менше 2 років (Указ Президії Верховної Ради СРСР від
01.08.45 p.);

в) які мали пільги відповідно до Постанови РНК СРСР від
18.11.45 р. № 2927;

В одинарному розмірі України «Про загальнообов’язкове

державне пенсійне страхування»; Указ Президії ВР СРСР від 01.08.45 p.;
Постанова РНК СРСР від

08.11.45 р. № 2927;

25 г) які мали право на пільги відповідно до постанов
Раднаркому СРСР «Про покращення побутових умов і розширення пільг
для працівників Дальбуду НКВД СРСР» від 19.10.45 р. № 2777 і
«Про покращення побутових умов і розширення пільг для працюючих в
Печорському вугільному басейні та Ухтинському комбінаті НКВД
СРСР» від 30.12.45 р. № 3219 (незалежно від наявності трудового
договору);

д) які переводилися, направлялися чи запрошувалися на
роботу в райони Крайньої Півночі з інших місцевостей країни
за умов, що ці працівники уклали трудові договори про роботу в
цих районах на п’ять років, а на островах Північного
Льодовитого океану — на два роки;

е) які прибули в райони Крайньої Півночі за власною
ініціативою та уклали строкові трудові договори** (на п’ять,
три чи два роки);

ж) які прибули в порядку громадського призову в райони
Крайньої Півночі та уклали строкові договори** (на п’ять, три
чи два роки) У подвійному розмірі Постанова РНК СРСР шд

19.10.45 р. № 2777; Постанова РНК СРСР від

30.12.45 p.; Указ Президії ВР СРСР від 10.02.60 p.; Указ Президії ВР
СРСР від 26.05.67 p.; Інструкція про Порядок надання пільг особам,
які працюють у районах Крайньої Півночі

— з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року особам,
зазначеним у пунктах 2, 3 і 4 Інструкції, затвердженої Держ-компраці
і Президією ВЦРМС 11 березня 60 р. № 342/47-7 (у яких у трудовому
договорі чи інших документах вказано, що на них поширювалися
зазначені пільги) У

полуторному

розмірі

Під час призначення пенсій за вислугу років період роботи в
районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до таких
районів:

— до 1 серпня 1945 року В одинарному П. 5 Прикінцевих

і положень

26 — зі серпня 1945 року до 1 березня 1960 року для
працівників:

а) які уклали письмові трудові договори про роботу в районах
Крайньої Півночі на термін не менше трьох років (статті 7, 10
Указу Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.45 p.);

б) які були направлені на основні полярні станції Головного
північного морського шляху, що уклали письмові трудові договори на
термін не менше 2 років (Указ Президії Верховної Ради СРСР від
01.08.45 p.);

в) які мали пільги відповідно до Постанови РНК СРСР від
18.11.1945 р. № 2927 (у яких у трудовому договорі чи інших
документах вказано, що на них поширювалися зазначені пільги) У
подвійному розмірі Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування» та Інструкція про надання пільг у районах Крайньої
Півночі та місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі

— з 1 березня 1960 року до 1 січня 1991 року В одинарному
розмірі

27 Період роботи до 1 січня 2004 року

осіб на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими й
особливо важкими умовами праці за списком № 1, зайнятість на
яких давала право на пенсію на пільгових умовах За кожний повний рік
роботи до страхового стажу додатково зараховують по одному року Абз. 2
п. 4 ст. 24 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування»

28 Період із дня встановлення інвалідності до досягнення
особою пенсійного віку {55 років — жінкою або 60 років
— чоловіком) — під час призначенні пенсій по інвалідності
(починаючи з 1 січня 2004 р.) В одинарному розмірі Абз. 2 п.
1 ст. 24 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування»

29 Період з дня смерті годувальника до дати, коли
годувальник досяг би пенсійного віку (60 чи 55 років) —
під час призначення пенсії у разі втрати годувальника
(починаючи з 1 січня 2004 р.) В одинарному розмірі Абз. 2 п.
1 ст. 24 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування»

* Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів
Крайньої Півночі, затверджено постановою Президії Верховної Ради СРСР
від 03.01.83 р. № 12.

Додаток С

Таблиця 2.3.

Відомості

про діючі недержавні пенсійні фонди станом на 01.10.2003

№ Назва НПФ Місцезнаходження фонду Керівник Розмір статутного фонду,
грн.

1 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Вінниця Маслоїд М.Г. 7400

2 ЗАТ НПФ «Дніпрообленерго»* м. Дніпропетровськ Мотренко Д.А. 10000000

3 ТОВ НПФ «Добробут» м. Дніпропетровськ Пудлик В.П. 60000

4 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Житомир Артиш Л.Г. 70800

5 ЗАТ НПФ «Київенерго»* м. Київ Бондарєв С.І. 6260500

6 ЗАТ «Недержавний дорожній пенсійний фонд ім. В.Т.Геца» м. Київ Громов
В.О. 80000

7 ТОВ Український НПФ «Добробут» м. Київ Копєйкін В.І. 65260

8 ТОВ НПФ «Укоопспілка» м. Київ Зубар Г.В. 50000

9 ТОВ Народний пенсійний фонд «Україна» м. Київ Миронова Л.А. 8357000

10 ТОВ Перший український недержавний пенсійний фонд м. Київ Пиріг Д.З.
50000

11 ТОВ НПФ «Надра» м. Київ Воскобойніков В.Б. 4100000

12 ТОВ НПФ «Незалежність» м. Львів Пантера І.Й. 20000

13 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Миколаїв Апостолова Н.Г. 35000

14 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Одеса Пригоршнева З.Д. 34375

15 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Рівне Головій В.М. 13000

16 ТОВ НПФ «Кримспоживспілка» м. Сімферополь Браматкіна Н.М. 30600

17 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Тернопіль Денефіль В.П. 34375

18 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Ужгород Шелега Е.К. 34375

19 ЗАТ «Перший міжнародний пенсійний фонд» м. Харків Пишкін С.Б. 1300000

20 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Херсон Грідіна Л.П. 34375

21 ТОВ НПФ «Кооператор» м. Черкаси Супрун Н.О. 28500

22 ТОВ НПФ «Облспоживспілка» м. Чернігів Назаренко В.Л. 7400

Всього

* – Не враховувались при підрахунку загальної кількості пенсійних
активів, оскільки кошти, якими оперують дані фонди, не є пенсійними
внесками учасників.

* Норми обслуговування встановлюються у кожному господарстві окремо і
підтверджуються відповідними довідками.

** Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на
працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних
роботах(у т. ч. і на особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах
з видобутку вугілля, сланцю, руди та Інших корисних копалин, що
реструктуризуются або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2
років.

PAGE

PAGE 9

Солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та
виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного
фонду на умовах та в порядку, передбачених Законом України «Про
загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

Накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного
страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих
осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів
страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку,
передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне
страхування»

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019