Реферат на тему:

Страхування кредитних ризиків

У стосунках між кредитором (позикодавцем) та його боржником
(позичальником) предмет їхнього спільного інтересу — кредит — створює
 різні економіко — правові ситуації: для боржника — зобов’язання
повернути позику, а для кредитора — право вимагати її повернення за
попередньо узгодженими умовами. Невиконання з різних причин цих
домовленостей загрожує кредиторові фінансовими збитками, яких він
намагається уникнути з допомогою різних доступних заходів правового та
матеріального характеру. При цьому правове забезпечення передбачає, що
належні кредиторові суми можуть бути повернені йому третіми особами

Здійснюючи аналіз вітчизняного кредитного механізму в умовах ринкових
засад господарювання,можна зробити висновок, що переважно
використовуються чотири форми забезпечення кредитів : застава, гарантія,
поручительство та страхування кредитних ризиків. Попри високу надійність
перших трьох зазначених форм забезпечення кредитів їх застосування часто
буває незручним, важкодоступним і невигідним для учасників кредитних
відносин. За цих умов найбільш доступною та надійною формою фінансового
забезпечення інтересів кредиторів стає страхування, яке базується на
визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальників, який
формується у процесі кредитування. Але лише ця форма  викликає найбільше
непорозумінь, суперечок та дискусій.

Стосовно страхування ризиків у кредитній сфері в вітчизняному
зако-нодавстві виділено три види : страхування кредитів ; страхування
відповідальності позичальника за непогашення кредиту; страхування
виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій.

Однак, як свідчить міжнародна страхова практика, видів кредитного
страхування значно більше. Зарубіжні страховики вийшли на досить високі 
рівні здійснення страхування експортних, інвестиційних та споживчих
кредитів. Успішно функціонує також ринок перестрахування кредитних
ризиків.

Сучасне вітчизняне законодавство покладає на заставодавця обов’язок
страхування нерухомих об’єктів та предметів іпотеки, переданих ним у
заставу. Таке страхування має здійснюватися за рахунок коштів
заставодавця у повній вартості заставленого майна, але на користь
заставодержателя. Разом з тим при заставі рухомого майна, переданого у
заклад, такий обов’язок покладається на заставодержателя. Він повинен
страхувати предмет застави в обсязі його вартості та в інтересах
заставодавця.

Страхування заставлених об’єктів практично становить другу лінію захисту
кредиторів, першою є сама застава, і тому таким важливим є питання
усунення недоліків, породжених цими відносинами.

Сфера застосування застави постійно розширюється разом із введенням на
ринок нових форм застав. Предметами застави в практиці давно вже є не
лише будівлі. Нині банки та страхові компанії спільно розробляють і
впроваджують механізм одержання кредиту під заставу
сільськогосподарської продукції.

У разі делькредерної форми організації страхових відносин кредитори
(банки, інвестори та інші) відіграють роль страхувальників і
застрахованих одночасно, а тому страхові відносини обмежуються лише
стосунками між двома сторонами — страховиком і страхувальником.

Делькредерне страхування складається з двох груп страхових відносин:
страхування товарних кредитів і страхування фінансових (грошових)
кредитів. У першій групі страховий захист забезпечується як
внутрішньому, так і зовнішньому (експортно — імпортному) товарообігу,
який здійснюється на кредитній основі. Другу групу делькредерного
страхування становлять операції зі страхування фінансових кредитів,
тобто переважно тієї частини споживчих кредитів та кредитів під
інвестиційні потреби, яка видана у грошовій формі.

»

?????????(? свою платоспроможність, посередньо захищає інтереси свого
вірителя — кредитора. Водночас страховик, страхуючи платоспроможність
позичальника, дає тим самим гарантію кредиторові повернути йому борг.
Отже, із правового боку ця страхова операція є, по суті, наданням
страховиком страхового гарантійного зобов’язання, яке для кредитора
слугує заставою на випадок неповернення йому боргу. З огляду на це у
страховій теорії та практиці страхові відносини такого характеру
іменуються заставними, або гарантійними.

Економічний зміст страхової гарантії зводиться до того, що страховик
замість отриманої невисокої страхової премії бере на себе — замість
боржника — роль гаранта оплати його повної заборгованості у визначених
термінах на користь застрахованого (бенефіціанта) цієї гарантії. При
гарантійному (заставному) страхуванні у відносини вступають не дві, як
при делькредерному страхуванні, а три сторони: кредитор — суб’єкт, на
користь якого має бути виконане зобов’язання і який одночасно є
застрахованим та бенефіціантом страхової гарантії; позичальник-суб’єкт,
який зобов’язаний повернути борг, він же страхувник; гарант — страховий
заклад, який гарантує виконання зобов’язань, він же страховик.

Як показує міжнародна господарська практика, в умовах заставного
(гарантійного) страхування предметами страхового захисту (страхових
гарантій) можуть бути різні вартості, передані на кредитних засадах
одними суб’єктами іншим. Такими вартостями, зокрема, крім банківських
позик, можуть бути суми належного до сплати мита або ж інших
прикордонних податків та зборів, суми належних компенсацій за невчасне
виконання будівельно-монтажних робіт, невиконання поставок товарів та
інших контрактів, суми отриманих авансів, які підлягають поверненню. Це
так звані класичні зобов’язання, під які надаються страхові гарантії.

Серед розмаїття кредитних відносин, які здійснюються на сучасному
кредитному ринку, особливого значення набувають кредитні послуги, відомі
як кредит довіри. Кредит довіри не вкладається в традиційну схему
кредитних відносин, тому що пов’язаний з морально-етичними відносинами,
які складаються між працедавцем (кредитором) та найнятим працівником
(боржником). Такі відносини можуть набувати реального змісту в переданні
працедавцем своєму працівникові у тимчасове користування засобів
транспорту або ж інших цінностей. Отже, виникає ризик не виправдання
довіри працедавця. На випадок завдання йому збитків працівником
працедавець може застрахуватися. Цей вид страхування, як бачимо, з
одного боку, має характер делькредерного, бо страхувальником є кредитор,
а з другого — набирає форми страхової гарантії, оскільки страховий поліс
становить предмет застави. Саме тому немає підстав страхування довіри
однозначно відносити до делькредерної чи заставної групи.

Кредитне страхування можна визначити як господарський механізм, мета
якого — задовольнити випадкові оцінювані майнові потреби, які виникають
з ризику неповернення кредиту, перерозподіливши втрати між суб’єктами
кредитно-страхових відносин.

Незважаючи на велике економічне значення кредитного страхування, воно
поки що займає незначні позиції на вітчизняному ринку страхових послуг.
Така ситуація зумовлена рядом причин, зокрема: низькою платоспроможністю
українських  громадян  і  підприємницьких структур; неоднозначним
трактуванням окремих статей страхового законодавства та неповною
нормативною базою страхування; не вироблено загальних умов кредитного
страхування; недовірою потенційних клієнтів до страхових компаній.

Література:

1. Закон України «Про страхування» від 07.03.96 р. N 85/96-ВР;

2. Цивільний кодекс 16.01.03р. №436 — IV;

3. Сабодаш Р.//Страхування кредитних ризиків-спосіб забезпечення
виконання зобов’язань чи їх окремий вид?//Підприємство, господарство,
право.-№11.-2005р.-с.123- 125;

4. Сабодаш Р.// Співвідношення національного та європейського
законодавства в сфері страхування кредитних ризиків// Юридична Україна
.- №5.- 2006 р.- с.59-62.

Похожие записи