.

Поняття, зміст і основні вимог до страхових договорів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3380
Скачать документ

6.1. Поняття, зміст і основні вимог до страхових договорів

Договір страхування — це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на
встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і
обов’язків).

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це — юридичний
факт, з яким норми права пов’язують виникнення (а також зміни і
припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони
виникають на підставі договору, називаються договірними. Кожне
зобов’язання відбиває певні правовідносини. Це означає, що договір як
угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні
зобов’язання і правові відносини.

По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою
правовий зв’язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то
договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких
будується правовий зв’язок його учасників.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про
страхування”» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і
страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі
настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати
збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на
користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати
послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові
платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов.
Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від
цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість
належного виконання зобов’язань.

Як передбачено цивільним законодавством, договір вважається укладеним,
якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма й істотними
умовами.

Істотними є умови про предмет договору, умови, які законодавством
визнані суттєвими або необхідними для договорів даного виду, а також всі
ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, під істотними умовами договору розуміємо умови (пункти),
передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні
відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування
і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується
страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за
собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й
погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями
(компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового
страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі
можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та
інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін
зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від
укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і
конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в
індивідуальних договорах страхування.

На ринку страхових послуг поширюється «продаж страхових полісів», в яких
усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку
страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із
запропонованими умовами.

Проте хоча визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких
цивільно-правових договорів самої лише такої угоди замало. Потрібно
виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески,
після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються
реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір
страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого
страхового внеску (якщо договором або законом не передбачено інше).
Договори страхування укладаються за правилами страхування. Факт
укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом
(полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він
поєднує в собі функції документа, який згідно з вимогами законодавства
надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на
пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового
договору.

Отже, законодавство тлумачить страховий поліс лише як можливий доказ
факту укладення договору страхування, до того ж із доданням правил
страхування.

У Законі докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у
страховому свідоцтві (полісі), а саме: 1) назва документа; 2) назва та
адреса страховика; 3) прізвище, ім’я, по батькові або назва
страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та Дати народження;
4) прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача
та його адреса; 5) зазначення об’єкта страхування; 6) розмір страхової
суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;
7) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором
страхування життя; 8) перелік страхових випадків; 9) розміри страхових
внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; 10) страховий тариф
(страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не
встановлюється страхова сума); 11) строк дії договору; 12) порядок зміни
і припинення дії договору; 13) умови здійснення страхової виплати; 14)
причини відмови у страховій виплаті; 15) права та обов’язки сторін і
відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
16) інші умови за згодою сторін; 17) підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до
договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.

6.2. Права та обов’язки суб’єктів страхового зобов’язання

Страхове зобов’язання — це правовідносини, згідно з якими одна сторона
(страхувальник) зобов’язується сплатити встановлений законом або
договором страховий внесок (страхову премію), а інша сторона (страховик)
зобов’язується в разі настання передбачуваної договором страхування
події (страхового випадку) при майновому страхуванні і страхуванні
відповідальності відшкодувати страхувальникові або іншій особі, на
користь якої укладено договір страхування, завдані збитки в межах
обумовленої — страхової суми, а в разі особистого страхування —
виплатити відповідну грошову (страхову) суму.

Зобов’язання являють собою найпоширеніший вид цивільних правовідносин. З
урахуванням економічних і юридичних ознак усі зобов’язання поділяються
на певні групи (зобов’язання з передання майна у власність та
користування, з виконання робіт, надання послуг і т. ін.).

Згідно з чинним законодавством України страховик зобов’язаний:

Познайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, тільки-но стане відомо про настання
страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних
документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового
відшкодування страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або
виплату страхового відшкодування в передбачений договором термін.
Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення
виплати страхової суми (страхового відшкодування) шляхом сплати
страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається
умовами договору страхування;

4) відшкодувати витрати, що їх у разі настання страхового випадку взяв
на себе страхувальник, аби запобігти збиткам або зменшити їх, якщо це
передбачено умовами договору;

5)у разі збільшення вартості майна за заявою страхувальника, котрий вжив
заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику, переукласти з ним
договір страхування;

6)тримати в таємниці відомості про страхувальника та його майновий стан,
за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страховика.

Обов’язки страхувальника полягають ось у чому:

І)своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладанні договору страхування надати страховикові інформацію про
всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінювання
страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну
страхового ризику;

3) повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього
об’єкта страхування;

4)вживати заходів, щоб запобігти збиткам, завданим внаслідок настання
страхового випадку та зменшити їх;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку в термін,
передбачений умовами страхування.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страхувальника.

Основним правом страхувальника є право на одержання обумовлених
договором грошових сум.

Так, за договором страхування майна або пов’язаного з ним майнового
інтересу (договір майнового страхування) страховик зобов’язується у разі
настання зазначеної в договорі події (страхового випадку) відшкодувати
страхувальникові або іншій особі, на користь якої укладено договір,
завдані збитки повністю або частково (виплатити страхове відшкодування),
у межах обумовленої договором суми (страхової суми).

На випадок, коли майно застраховане не на повну вартість, відшкодуванню
підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено
законодавчими актами або договором страхування.

Якщо страхова сума, заявлена в угоді, перевищує дійсну вартість
застрахованого майна, договір є недійсним у тій частині страхової суми,
яка перевищує вартість майна.

За договором особистого страхування страховик зобов’язується у разі
настання страхового випадку заплатити страхувальникові або іншій особі,
на користь якої укладено договір, обумовлену за договором страхову суму,
незалежно від суми, яка за соціальним страхуванням чи соціальним
забезпеченням належить йому для покриття шкоди.

При страхуванні майна страхова сума не може перевищувати його дійсної
вартості на момент укладення договору (страхової вартості). Сторони не
можуть змінювати страхову вартість майна, визначену в договорі
страхування, за винятком випадків, коли страховик доведе, що він
введений в оману страхувальником.

Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку,
завданого застрахованому майну страхувальника або третьої особи в разі
страхового випадку. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це
передбачено договором страхування.

Страхове забезпечення виплачується страхувальникові або третій особі
(незалежно від суми, яка належить йому за іншими договорами страхування,
із соціального страхування чи соціального забезпечення) як відшкодування
збитків.

Зупинимося на розгляді окремих положень статті 9 Закону України «Про
внесення змін до Закону України “Про страхування”», які мають важливе
правове значення.

По-перше, основним принципом майнового страхування є страхування майна
на всю його дійсну вартість на момент укладання договору (страхова
вартість), і розмір страхового відшкодування не може перевищувати
розміру прямого збитку, заподіяного застрахованому майну, тобто принцип
відшкодування, компенсації шкоди.

По-друге, у законі міститься норма, згідно з якою в разі, коли страхова
сума нижча за страхову вартість майна, розмір страхового відшкодування
скорочується в тій пропорції, яким є відношення страхової суми до
страхової вартості майна (якщо умовами договору страхування не
передбачено інше), тобто закріплюється принцип пропорційної системи
покриття заподіяних збитків.

Метою і завданням майнового страхування є відшкодування заподіяних
негативними чинниками збитків застрахованим об’єктам. Проте розмір
страхового відшкодування не завжди збігається з розміром завданих
збитків. Співвідношення між цими величинами залежить від ряду факторів,
у тому числі таких, як страхова сума, страхова вартість і система (вид)
страхового забезпечення.

Істотне значення для обсягу відшкодування в майновому страхуванні має
страхова сума — максимальна грошова сума, у межах якої страхова
організація несе зобов’язання з виплати страхового збитку в разі
настання страхового випадку.

Страхова сума може збігатися зі страховою вартістю об’єкта. Тоді майно
вважається застрахованим за повною його вартістю. А якщо вона нижча за
страхову вартість, важливим чинником при визначенні розміру страхового
відшкодування є система (вид) страхового забезпечення.

В особистому страхуванні страхова сума встановлюється за згодою сторін,
і страхові виплати за договором страхування життя здійснюються в розмірі
страхової суми (її частини) та/або у вигляді регулятивних, послідовних
виплат, обумовлених у договорі страхування сум ануїтету.

У майновому страхуванні застосовуються дві основні системи страхового
забезпечення: пропорційна і першого ризику. За пропорційної системи
відшкодування виплачується в розмірі такої частини збитків, яку страхова
сума становить щодо страхової оцінки (страхової вартості) об’єкта
страхування. Якщо страхова сума менша за практичну вартість майна, то
певна частка збитку завжди лежить на страхувальникові, іншими словами,
ступінь повноти відшкодування залежить від співвідношення між страховою
сумою та вартістю застрахованого майна (страховою вартістю). Ця система,
з одного боку, дає змогу страхувальникові відшкодовувати в повному
розмірі збитки, а з іншого — підштовхує до вжиття заходів зі збереженням
майна, а також попереджувальних заходів, оскільки частина втраченого
йому не повертається.

Система першого ризику передбачає виплату страхового відшкодування в
розмірі збитку, але в межах страхової суми. За такої системи страхового
забезпечення збитки в рамках страхової суми (перший ризик) повністю
погашаються страховиком, а збитки понад страхову суму (другий ризик) не
погашаються. При системі першого ризику рівень відшкодування, як
правило, вищий, ніж у разі пропорційної системи.

Якщо майно застраховане на повну вартість (страхова сума дорівнює
страховій оцінці — страховій вартості), то розмір страхового
відшкодування буде один і той самий як при страховому забезпеченні за
пропорційною системою, так і в разі системи першого ризику:
відшкодування при цьому завжди дорівнює збитку. Якщо застраховане майно
загинуло повністю, то відмінності між зазначеними системами практично
втрачаються, оскільки за тією чи іншою системою виплачується повна
страхова сума.

Відмінності між цими системами виявляються при страхуванні майна не в
повній вартості і водночас при неповній його загибелі, коли обсяг
відшкодування за системою першого ризику трохи вищий. Хоча в цілому
механізм зазначених двох систем можна вважати умовно вигідним, обом
сторонам — страхувальникові і страховикові. Адже незначна втрата для
страхової організації в разі системи першого ризику компенсується
залученням багатьох страхувальників, зацікавлених у таких умовах
майнового страхування. Це, зрештою, підвищує фінансову стійкість
страхування, а отже, у підсумку відповідає інтересам страхової
організації.

Характерною ознакою договорів страхування життя є обов’язкове збільшення
розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми
(бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік. При цьому
виходять із результатів інвестування та розміщення коштів резервів зі
страхування життя, ураховуючи витрати страховика на ведення справи в
розмірі до 15 відсотків отриманого інвестиційного доходу та обов’язкове
відрахування до математичних резервів частки інвестиційного доходу, який
застосовується для розрахунку страхового тарифу за цим договором
страхування; у разі індексації розміру страхової суми та (або) розміру
страхових виплат за офіційним індексом інфляції — відрахування до таких
резервів частки інвестиційного доходу, що відповідає цій індексації.

Договором страхування життя також може бути передбачено збільшення
розміру страхової суми та (або) розміру страхових виплат на суми
(бонуси), які визначаються страховиком один раз на рік за іншими
фінансовими результатами його діяльності (участь страхувальника у
прибутках страховика).

Прийняті страховиком додаткові страхові зобов’язання повідомляються
страхувальникові письмово і не можуть бути у подальшому збільшені в
односторонньому порядку.

У разі несплати страхувальником чергового страхового внеску в розмірі та
у строки, передбачені правилами та договором страхування життя, таким
договором може бути передбачено право страховика в односторонньому
порядку зменшити (редукувати) розмір страхової суми та (або) страхових
виплат.

Договором страхування життя може бути передбачено індексацією (зміну) за
офіційним індексом інфляції розміру страхової суми та (або) страхових
виплат протягом дії договору страхування життя за умови відповідної
індексації (зміни) розміру страхового платежу (страхового внеску,
страхової премії”). Порядок та умови індексації визначаються правилами
та договором страхування.

Страхові виплати за договорами особистого страхування здійснюються
незалежно від суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним
страхуванням та соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому
сплачена як відшкодування збитків.

Розмір страхової суми визначається договором страхування або чинним
законодавством під час укладання договору страхування чи в разі його
зміни. Якщо з настанням страхового випадку передбачаються послідовні
довічні страхові виплати, у договорі страхування визначається розмір
таких послідовних довічних страхових виплат, а страхова сума з цими
випадками не встановлюється.

Крім зазначених у Законі обов’язків страховика, договором страхування
можуть бути передбачені й інші його обов’язки.

Основний обов’язок страховика — здійснити страхові виплати в разі
настання страхового випадку — кореспондує з основним обов’язком
страхувальника — своєчасно вносити страхові внески.

Страховий внесок — плата за страхування, яку страхувальник зобов’язаний
внести страховикові згідно з договором страхування або законом. У
міжнародній практиці страховий внесок називають страховою премією.

Страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми
чи об’єкта страхування. Страхові тарифи за обов’язковими видами
страхування встановлюються в законах про обов’язкове страхування або
постановах Уряду. Страхові тарифи за добровільними видами особистого
страхування, страхування майна та страхування відповідальності
страховиком розраховуються актуарно (математично) на підставі
відповідної статистики настання страхових випадків. Конкретний розмір
страхового тарифу визначається договором страхування за угодою сторін.

Згідно із законом страхувальник, укладаючи договір, зобов’язаний
поінформувати страховика про всі відомі йому обставини, які мають
значення для оцінки страхового ризику, а також про всі укладені й такі,
що укладаються, договори страхування, пов’язані з даним об’єктом
страхування.

Крім того, обов’язок страхувальника — вжити заходів, щоб запобігти
(зменшити) збиткам застрахованого майна в разі настання страхового
випадку та повідомити про це страховика в строки, які встановлено
договором страхування.

Практичне значення цього обов’язку полягає в тому, щоб своєчасно
встановити факт та обставини страхового випадку. Наявність страхового
випадку та його причини важливі не лише для страховика, його економічних
інтересів, а й для дієвого захисту майнових прав самих страхувальників.

Договором страхування можуть бути передбачені також і інші обов’язки.
Майнове страхування спрямоване на відшкодування збитку, завданого
застрахованому об’єкту в разі настання страхового випадку. Тому умовами
страхування, а також договором на страхувальників можуть покладатись
обов’язки, пов’язані з додержанням протипожежних, технічних вимог,
правил дорожнього руху і т. ін. Санкції за порушення таких обов’язків
мають передбачатися та встановлюватися в рамках цивільного законодавства
за погодженням сторін.

Законом України «Про страхування» врегульовано питання про заміну
страхувальника в договорі. Так, на випадок смерті страхувальника, який
уклав договір страхування майна, права та обов’язки страхувальника
переходять до особи, котра прийняла майно у спадок. При цьому страховик
або будь-хто зі спадкоємців має право ініціювати переукладення договору
страхування. В інших випадках заміни страхувальника його права та
обов’язки переходять до нового власника за згодою страховика, якщо
договором чи законом не встановлено інше.

Принцип заміни страхувальника передбачається і в договорах особистого
страхування. Зокрема, у разі смерті страхувальника, який уклав договір
на користь третьої особи, права та обов’язки, що визначаються цим
договором, переходять до третьої особи за її згодою.

Згідно із загальними нормами цивільного законодавства, якщо в період дії
договору страхування страхувальника за вироком суду визнано недієздатним
або обмеженим у дієздатності, його права і обов’язки виконує його
опікун.

Виняток становить договір страхування відповідальності. Такий договір
повинен закінчувати свою дію з моменту, коли страхувальника визнано
недієздатним або обмеженим у дієздатності.

При реорганізації страхувальника, якщо він є юридичною особою, у період
дії договору страхування його права та обов’язки за згодою страховика
переходять до правонаступника.

Законодавство України передбачає норму, згідно з якою при настанні
зазначеної в договорі події (страхового випадку) страховик
зобов’язується відшкодувати збитки страхувальникові або іншій особі
частково в межах обумовленої договором суми.

У разі, коли майно застраховане не в повній вартості, відшкодуванню
підлягає відповідна частина збитку, якщо інше не передбачено
законодавством або договорами страхування. На випадок, коли страхова
сума нижча від страхової вартості майна, розмір страхового відшкодування
скорочується пропорційно до відношення страхової суми і страхової
вартості майна, якщо умовами договору не передбачено інше.

Важливим елементом страхових правовідносин є страховий випадок — подія,
передбачена договором страхування або законом, з настанням якої виникає
зобов’язання страховика зробити страхову виплату страхувальникові або
застрахованій особі, на користь якої укладено договір страхування.

Проте щодо конкретних видів і договорів страхування страховий випадок
являє собою сукупність визначених умов та зобов’язань, наявність яких і
породжує суб’єктивні права та обов’язки сторін страхового зобов’язання.
Слід погодитися з визначенням, що подається в літературі: страховий
випадок — складне поняття, зміст якого охоплює ряд необхідних елементів,
у тому числі встановлені страховиком чи передбачені законодавством факти
(обставини), які мають певні ознаки.

До елементів або умов, які мають входити до змісту страхового випадку,
належить шкідливість випадку, на який здійснюється майнове страхування.
Конкретний перелік таких подій передбачається правилами страхування.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020