Організація роботи по складанню договірних відносин при страхуванні фінансово-кредитних ризиків (реферат)

Реферат на тему:

“Організація роботи по складанню договірних відносин при страхуванні
фінансово-кредитних ризиків”

ПЛАН

Вступ

1. Необхідність, значення та економічний зміст страхування кредитів

2. Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів

3. Особливості страхування банківських кредитів

4. Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Недостатній розвиток страхування фінансових ризиків в Україні, як вже
зазначалося, зумовлений багатьма проблемами, які можна розділити на дві
великі групи. До першої слід віднести фактори, що зумовлені
нерозвиненістю українського страхового ринку в цілому, до другої –
неготовність страховиків надати належний страховий захист від фінансових
втрат.

Першочерговим завданням для врегулювання відносин в цій сфері є
визначення конкретних меж поняття фінансового ризику як в страховому
законодавстві так і науковій термінології. На думку фахівців,
відсутність чіткої регламентації страхування фінансових ризиків робить
його ідеальним інструментом для організації різного роду фінансових
схем. Як наслідок страхування втрачає свій економічний сенс.

Тому, доцільно в Законі України „Про внесення змін до Закону України
„Про страхування”, що був прийнятий 4 жовтня 2001 р., змінити перелік
видів страхування, в основі яких лежать групи відповідних ризиків.

1. Необхідність, значення

та економічний зміст страхування кредитів

У теперішньому варіанті Закону фінансові ризики розміщені у кількох
самостійних видах страхування: страхування кредитів (у тому числі
відповідальності позичальника за непогашення кредиту) (№16); страхування
інвестицій (№17); страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих
гарантій (№20). Найбільш суперечливою є група ризиків, розміщена за
номером 18 цього переліку „Страхування фінансових ризиків”. Складається
враження, що лише ризики, які входять до цієї групи носять фінансовий
характер. Таким чином, фінансові ризики у сучасній сфері практичного
обслуговування на українському страховому ринку безпідставно виявилися
„розмазаними” по окремих групах, які тепер охоплюються окремими видами
страхування. Звертаючись до зарубіжної практики, раціональне групування
даного виду ризиків запропонували болгарські законотворці, які в Законі
про страхування виокремили лише три консолідованих види страхування
фінансового типу: страхування кредитів, страхування гарантій,
страхування різних фінансових втрат. Подібне „ущільнення” фінансових
ризиків до двох груп ( страхування кредитів та страхування фінансових
ризиків) передбачене Проектом доповнення до Закону про страхування
Російської Федерації.

Відсутність чіткої регламентації страхування фінансових ризиків багато в
чому сприяє довільному встановленню сум і тарифів, так як єдиної
методики розрахунку для цього виду немає.

У розвинутих країнах визначення розмірів страхових тарифів та
відповідних платежів проводиться кваліфікованими фахівцями
індивідуально, з урахуванням особливостей виробництва і ступеню
можливого ризику страхувальника. Оскільки в Україні відчутній дефіцит
таких спеціалістів, то страховикам потрібно об’єднатися з метою
підготовки такої категорії професіоналів або ж покласти на державний
орган з нагляду за страховою діяльністю функцію розробника тарифів для
окремих видів страхування. Однак, другий варіант обмежить самостійність
операторів страхового ринку в проведенні своєї тарифної політики в сфері
добровільного страхування.

Для спрощення такої ситуації необхідно ввести єдину методику розрахунку
страхових тарифів для всіх українських страховиків. Оскільки, різні
страховики по тому самому виду страхової операції можуть враховувати
окремі ризики, то необхідно запровадити обов’язковий резервний фонд по
страхуванню фінансових ризиків, як найбільш ризикованого виду.

В Україні створення такого резерву дозволяє новелізований у 2001 році
Закон про страхування. Однак, Закон не вимагає його обов’язкового
формування у сфері страхування кредитних ризиків, що може негативно
позначитися на фінансовій надійності цих страхових операцій.

В сучасних умовах страхування різноманітних ризиків в Україні передбачає
для страхувальників дві основні вигоди: зменшення оподаткованого
прибутку та можливе відшкодування понесених втрат внаслідок настання
страхової події. Досвід інших країн свідчить про те, що метою
страхування комерційних ризиків є перш за все друга вигода, а перша
випливає як результат здійснення страхування.

Розглянемо досить поширене на практиці страхування ризиків, формально
пов’язаних з підприємницькою діяльністю, одним з наслідків якого є
зменшення суми податку на прибуток та ПДВ.

У результаті страхування страхувальник отримує витрати на суму
страхового платежу, фізична особа – готівку на трохи меншу суму, а
страхова компанія та торговець цінних паперів – свої кілька відсотків.
Гроші йдуть від страхувальника до страхової компанії, а від страхової
компанії – фізичній особі. Куди фізична особа витрачатиме отриману суму
страхового відшкодування – це її особиста справа. Варто зазначити, що
сума страхового відшкодування не оподатковуються: до 2004 року
прибутковим податком на підставі ст.5 Декрету про прибутковий податок, а
з 2004 року – податком на доходи фізичних осіб згідно ст.4 відповідного
закону.

Відсутність трактування в законодавстві терміну „комерційний ризик”
дозволяє включити страхування різних видів відповідальності та
страхування на випадок недоотримання доходів. Це призводить до
необґрунтованого укладання договорів страхування, які мають на меті не
захист майнових інтересів страхувальника, а ухилення від податків.

Згідно закону України про ПДВ, сума страхового відшкодування не є
об’єктом обкладення ПДВ. Витрати на страхування ризиків, зазначених в
законі про прибуток, слід віднести до валових витрат. Але податківцям
слід розглядати страхові платежі як валові витрати, витрати
страхувальникам у випадку наявності ліцензії та правил здійснення
страхування ризиків у страховика.

На даний момент страхування кредитів – це водночас один із самих
популярних та один із найбільш “проблематичних” видів страхування в
Україні. Як правило, в інших країнах страхування банківських вкладів
здійснюється некомерційними страховими чи компаніями організаціями
зовсім інших фондів, спеціально створеними для цього. У цілому, це або
професійні об’єднання банків, або державні органи. Але звичайно це не
стосується комерційних страховиків. У принципі, це зрозуміло й у
відношенні російської практики. Ситуація на вітчизняному ринку така, що
страховики до цього виду не готовий, навіть якби такий вид страхування
був уведений. Адже зрозуміло, що банківський сектор на даний момент
розвитий більше, ніж страхування.

На Заході страхові компанії не беруть на себе банківські ризики на
державному рівні. Це багато в чому залежить від рівня розвитку
страхового ринку, від темпів розвитку економіки. Що стосується України,
то не дуже зрозумілі механізми, що визначають участь страхових компаній
у цьому процесі.

Досвід держав з розвинутою ринковою економікою свідчить про те, що
механізм страхування дуже ефективний для перетворення заощаджень
населення в інвестиційний ресурс. Для цього необхідно створити
передумови для перетворення страхових компаній у великих
інституціональних інвесторів.

Рішення завдання по залученню коштів юридичних та фізичних осіб в
інвестиційний процес через страхування припускає систематичні та
послідовні дії держави по формуванню механізму розміщення резервів в
інвестиційні інструменти, що задовольняють вимогам страховиків з погляду
прибутковості, надійності і ліквідності. В межах цих напрямків необхідні
зміни в режимі оподатковування страхових операцій і створення в Україні
стабільних та надійних боргових і фондових ринків.

Режим оподатковування операцій по довгостроковому страхуванню повинний у
кінцевому рахунку відповідати податковому режиму, застосовуваному до
інвестиційних витрат домашніх господарств і підприємств, і бути стимулом
для підприємств і громадян, що спонукають їх формувати ефективний захист
від найбільш вагомих ризиків. При цьому такий режим може бути введений
тільки після відновлення довіри до стабільності фінансової системи
країни, розвитку повноцінного ринку державних цінних паперів і фондового
ринку.

Досить важливим є вживання заходів по розвитку довіри населення до
страхування фінансових ризиків, включаючи посилення нагляду за
компаніями, що спеціалізуються на цих операціях, і вироблення більш
твердих нормативних вимог до їхньої фінансової стійкості.

2. Характеристика основних організаційних

форм страхування кредитів

Рис. 1. Схема відносин між сторонами при делькредерному страхуванні

Ці відносини сторін, крім суто схематичних пов’язань , характеризуються
певним переліком обов’язків і прав, які належать реалізувати кожній із
сторін:

1) страхувальник (банк):

· отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником
своїх зобов’язань;

· залишає частину ризику на власну відповідальність (майже 20%);

· бере зобов’язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх тільки
під звичайний банківський процент;

· стежить та інформує страховика про усі випадки, які сталися з кредитом
і боржником, внаслідок яких може змінитися ступінь ризику;

2) страховик (страхова установа):

· вживає санкцій при порушенні страхувальником взятих зобов’язань аж до
повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку;

· пропонує, як правило, форму договору, типу „загального покриття”
страховим захистом;

· залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо
запропонованих до страхування ризиків;

· переймає від кредитора право подання регресного позову до
позичальника.

Рис. 2. Схема відносин між сторонами при заставному страхуванні

При другій формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає
право свого фінансиста чи кредитора (вірителя), котрі стають
застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні,
коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як
правило, виступає кредитор або навіть кредитор кредитора. Тобто це
страхування є типовим страхуванням „на чужу користь”, котре давно
знайшло глибоке відображення у спеціальній страховій літературі. При
реалізації цієї форми страхування взаємовідносини між сторонами
набувають такого змісту, як показано на рис. 2.

Спеціалісти зазначають, що конструкція страхової угоди на користь
третьої особи є такою, що часто помилково сприймається як страхова
гарантія , видавана на користь позикодавця на підставі розпорядження
позичальника.

Кожна з наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна)
безумовно повинна бути представлена конкретними видами страхування,
зміст яких мусить залежати від форм кредитування та умов надання
кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного механізму
здійснення цих страхових операцій, їх економічна суть є настільки
єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що
лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть
страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який
кредитори отримують через неплатоспроможність своїх боржників.

Наступний ряд характерних рис, якими повинні наділятися страхові
відносини цього виду.

1. Повинна існувати різниця у часі між виплатами кредитодавця і його
боржника, тобто в основі страхової операції повинна лежати типова
кредитна операція

2. Сторонами страхової угоди є кредитодавець і страховик.

3. Кредитодавець завжди бере певну участь у кредитному ризику

4. Страхування не повинно охоплювати ризику, який може виникнути після
закінчення терміну розрахунків.

5. Ризики, охоплені страхуванням, мусять бути зазначені у страховій
угоді.

6.Страхуванням може бути охоплений весь господарський оборот або лише
його окремі операції.

7. Оцінка ризику оцінюється у розрізі кожної окремої операції.

8.Масовість операції спирається не на кількість страхувальників, а на
кількість укладених угод.

9.Страховик контролює поведінку кредитного ризику протягом усього
кредитного періоду.

10. Страховий період не може бути меншим від тривалості кредитної угоди.

11. Страхування кредитів проводиться здебільшого централізовано або
через спеціалізовані брокерські фірми.

Таким чином, характерною рисою страхування фінансових (кредитних)
ризиків є те, що воно відбувається як неодноразова дія, а як наскрізний
процес: аналіз ризику здійснюється не тільки у попередньому режимі, а й
після укладення страхової угоди. Страховик, по суті, виступає у ролі
менеджера ризиками свого клієнта, його фінансовим консультантом. Сектор
делькредерного страхування у багатьох країнах є провідним в галузі
страхування кредитів. Значно простішим, а тому привабливішими стали
відносини по страхуванню відповідальності позичальників та непогашення
ними кредитів, оскільки страховий поліс розглядався як своєрідний вид
гарантійного листа страхової організації, виданий банку по фінансових
зобов’язаннях його клієнтів, які здебільшого не володіли ніяким майном.

3. Особливості страхування банківських кредитів.

Цікавим страховим продуктом є страхування кредитів, яке на сьогодні є
досить популярним в Україні. Значний поштовх для розвитку цього напрямку
дав банківський сектор, який високими темпами нарощує обсяги надання
кредитів, і відповідно збільшує кількість об’єктів для страхування.

Надаючи кредити, банки шукають надійної форми їх забезпечення . Згідно
зі ст. 1 Закону України „Про заставу” одним з популярних способів
забезпечення кредитних зобов’язань є застава. Вона може бути у двох
речових формах:

1. іпотеки (нерухоме майно);

2. заклад (рухоме майно).

Є очевидним, що речі , визначені або передані в заставу можуть бути
знищені або пошкоджені тобто потребують страхового захисту. Закон „Про
заставу” у ст.10 передбачає обов’язок заставодавця страхувати нерухомі
речі (іпотеку) передані в заставу , за власний рахунок на користь
заставоутримувача. При заставі рухомих речей , переданих у заклад, такий
обов’язок покладається на заставоутримувача. Він повинен страхувати
предмет закладу в обсязі його вартості та в інтересах заставодавця.
Отже, предметом застави може бути різне майно , яке генерує різні за
обсягом ризики його пошкодження чи знищення.

Виходячи з різноманітності ризиків, страховики пропонують страховий
захист заставленого майна різних стандартів. Найпоширенішими на
страховому ринку є :

· стандартне покриття;

· стандартне та додаткове покриття;

· будь-які окремі ризики за вибором страхувальника.

Так, стандартне покриття при страхування автотранспортних засобів
охоплює збитки від крадіжки, дорожньо-транспортної пригоди, пожежі,
вибуху, стихійного лиха. До обсягу додаткового покриття здебільшого
відносять протиправні дії третіх осіб, напад тварин, падіння пілотованих
об’єктів та інші страхові випадки. Однак такі численні доповнення є
рідкісними на вітчизняному страховому ринку. З метою дотримання
правильних взаємовідносин між страховиком і страхувальником деякі автори
звертають увагу на відмінності у страхуванні предмета застави та майна
до моменту його переходу у категорію заставленого. Заставлене майно
внаслідок обмежень у використанні та експлуатації піддається меншому
ризику, а тому захист незаставленного майна загрожує страховикові
недоотриманням страхової суми.

Страхування застав опирається на два ризикогених ефекти: на предмет
застави, а в випадку його відсутності на особу позичальника. Вказаній
умові страхування платоспроможності позичальників за несплату кредитів
ще не так давно не мали належного попиту на ринку як з боку кредиторів
так і з боку позичальників. Це пояснюється тим, що початкуючим
підприємцям нічого було заставляти, а смерть позичальника в умовах
нестабільної економіки не сприймалися кредитором за головний ризик
кредитної операції.

Сьогодні банки, надаючи кредити позичальнику обов’язково вимагають від
нього страхування позики або заставленого майна. Також поширюється
добровільне страхування життя позичальника, яке дозволяє виконати
зобов’язання у випадку не дожиття застрахованої особи до дати повернення
кредиту.

Страхування застав повинно здійснюватися як трьохсторонній процес за
участю страхової компанії, кредитора і позичальника. Кожний із сторін
виконує свою функцію, що дозволяє проводити фінансовий та технічний
моніторинг даної операції.

У зарубіжній практиці страхування кредитів стосується різних сфер
діяльності та тісно пов’язане з іншими видами страхування. У залежності
від місця і причин виникнення кредитного ризику виділяють такі його
види: страхування споживчого кредиту, комерційного (товарного,
торгового) кредиту, банківського, експортного, фінансового кредиту і
страхування вексельного кредиту.

4. Сутність та економічний зміст страхування фінансових ризиків

Хоча в світі страхування фінансових ризиків — доволі популярна і
поширена послуга, в Україні в неї неоднозначна репутація і серед
страховиків, і серед їхніх клієнтів. Перші стверджують, що попит на цей
вид страхування в Україні наразі дуже низький, і цей напрям лише починає
розвиватися. Тим часом платежі зі страхування фінансових ризиків щорічно
зростають зі швидкістю, якій інші види страхування можуть лише
позаздрити.

Реальної статистики зі страхування фінансових ризиків сьогодні немає,
однак, згідно з офіційними даними останні кілька років цей вид стабільно
займає трохи менше половини всього сегмента майнового страхування. А це
близько третини загального обсягу платежів, які отримують українські
страхові компанії.

Проте, як стверджують фахівці, такі вагомі показники страхуванню
фінансових ризиків вдалося заробити аж ніяк не «чесним» шляхом. Річ у
тому, що левову частку цього сегмента становить те, що страховики
елегантно називають «фінансовими схемами» — податкова оптимізація,
переведення коштів у готівку тощо.

Значною мірою такому стану речей сприяє те, що компанії нерідко
класифікують таке страхування як комерційні ризики, а це дає
підприємствам змогу відносити страхові платежі на витрати, а не платити
їх з прибутку, як за іншими видами. Крім того, страхові суми зі
страхування фінансових ризиків не регламентовані, а методики розрахунку
платежів немає, що дозволяє компаніям непомірно завищувати тарифи.
Причому в перестрахування спрямовується близько 60% платежів, отриманих
за цим видом. І це при тому, що перестрахувати фінансові ризики на
«твердих» ринках сьогодні практично неможливо. У результаті, левова
частка «фінансових» платежів скеровується (щоб вже ніколи не
повернутися) до країн Балтії, в Росію, Молдову.

«Підмочена» репутація цього виду страхування і стала однією з причин
відмови багатьох страховиків від страхування фінансових ризиків.

На думку експертів, страхування фінансових ризиків – практично
незасвоєна і найбільш спекулятивна сфера українського страхового ринку.
Проте цей вид завойовує все більшу популярність серед вітчизняних
підприємств.

На сьогоднішній день у чинному законодавстві не існує чіткого визначення
фінансових ризиків, тому в цей термін включаються дуже різні поняття,
починаючи від неповернення кредиту і закінчуючи неотриманням прибутку.
Причому єдиної думки щодо формулювання немає не тільки в учасників
страхового ринку, але й урядових органів, оскільки класифікаційні ознаки
видів страхування, у тому числі і фінансових ризиках, у нормативній базі
просто відсутні.

У результаті сьогодні компанії самі складають правила страхування цих
ризиків, формулюючи і трактуючи їх за своїм розсудом та одержуючи при
цьому ліцензію на той самий вид – фінансові ризики.

Висновки

Отже, відсутність чіткої регламентації страхування фінансових ризиків
багато в чому сприяє довільному встановленню сум і тарифів, так як
єдиної методики розрахунку для цього виду немає.

Повне розуміння суттєвих сторін страхування кредитів також потребує
врахування механізму реалізації страхових інтересів сторін-учасниць
кредитних відносин у кожному конкретному випадку. Зокрема при
делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи
кредитори) завжди є у ролі страхувальників, при іншій – страхувальниками
виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і несуттєва
відмінність між названими видами страхування кредитів, полягає у тому,
хто виконує роль страхувальника, хто виступає ініціатором укладення
договору страхування. характерною рисою страхування фінансових
(кредитних) ризиків є те, що воно відбувається як неодноразова дія, а як
наскрізний процес: аналіз ризику здійснюється не тільки у попередньому
режимі, а й після укладення страхової угоди. Страховик, по суті,
виступає у ролі менеджера ризиками свого клієнта, його фінансовим
консультантом. Сектор делькредерного страхування у багатьох країнах є
провідним в галузі страхування кредитів. Значно простішим, а тому
привабливішими стали відносини по страхуванню відповідальності
позичальників та непогашення ними кредитів, оскільки страховий поліс
розглядався як своєрідний вид гарантійного листа страхової організації,
виданий банку по фінансових зобов’язаннях його клієнтів, які здебільшого
не володіли ніяким майном.

Список використаної літератури

Страхування: Підручник / Кер. авт. кол.і наук.ред.СС.Осадець.-К.: КЕНУ,
2002.

Таркуляк А.О. Страхування: питання і відповіді: Навч. Посібник. – К.:
Вид-во Європ. ун-ту, 2002.

Шумелда Я. Страхувння: Навчальний посібник для студентів економічних
спеціальностей. Тернопіль: 2003.

Страховий ринок України 2003. Альманах. – К.: Поліграфічні послуги,
2003.-330с.

PAGE

PAGE 10

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter