.

Розміщення продуктивних сил (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 42609
Скачать документ

1.Предмет курсу “Розміщення продуктивних сил”.

Ек зростання та реалізація потенційних можливостей будь-якої госп системи значною мірою залежить від того, наскільки раціонально розміщені її продуктивні сили. Врахування специфіки територіальної організації продуктивних сил у практиці господарюваня дозволяє досягти значної економії суспільної праці, істотно покращити структурні параметри економіки та її основні макро- і мікроекономічні показники. Необхідно відзначити принципову відмінність предмета і об¢єкта вивчення курсу розміщення продуктивних сил від інших, пов з ним дисциплін, а також особливості сучасного трактування складу продуктивних сил регіону та існуючих підходів до їх дослідження. РПС як важлива галузь ек науки вивчає специфічні, просторові закономірності орг-ції територіальних господарських систем з метою їх раціоналізації, підвищення ефективності господарювання та досягнення соціально-економічного прогресу. Отже, предметом науки про рпс є виявлення законів, закономірностей та визначення принципів і факторів просторової (територіальної) орг-ції продуктивних сил, їхнє сучасне і перспективне розміщення. Сучасно ек теорія трактує склад п/с(продуктивних сил) на розширеній основі,  не обмежуючись лише тими компонентами, що діють у виробничій сфері. Відповідно до такого підходу до складу п/с відносять: предмети і засоби праці; роб силу; природоресурсний потенціал; форми і методи орг-ції праці та в-ва; науковий і соц-культ потенціал; інф-цію. Взаємодія цих компонентів зумовлює певний рівень розвитку п/с та їхні специфічні риси. Наука про РПС всебічно досліджує сучасні тенденції їхнього розвитку на рівні населеного пункту, адміністративного району, області, ек району та країни в цілому. Проблеми, що вивчає ця наука, виходять на міжрегіональний і глобальний рівні. Їх комплексний аналіз дає змогу виявити структурні диспропорції в РПС та резерви щодо рац викор природоресурсного, трудового і виробничого потенціалу, оцінити рівень збалансованості територ-ї госп-ї системи за різними критеріями. Одержані рез-ти виступають інформаційним підгрунтям наукового обгрунтування основних напрямів державної регіональної ек політики, а також конкретних заходів щодо структурної трансформації госп-х комплексів, збереження навк прир сер., зростання ефективності господарювання. Тому об¢єктом вивчення даної науки виступають усі елементи просторової орг-ції п/с – природо- і трудоресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, територіальні форми орг-ції п/с та системи господарювання, соціальна інфраструктура тощо. Метою цієї науки є обгрунтування напрямів оптимізації РПС, підвищення ек-ї і соц ефективності їх функціонування, а також визначення перспектив розвитку. Важливо підкреслити, що ця головна мета досягається на основі таких розробок: наукового обгрунтування стратегії і тактики розвитку п/с на перспективу; встановлення економічно доцільного механізму регіональної ек політики; складання прогнозів терит розвитку на найближчу та віддалену перспективи; опрацювання нових проектів реструктуризації територіально-виробничих комплексів; розробки концепцій проектів, програм, рекомендацій, пропозицій, спрямованих на досягнення збалансованого стану нац ек-ки, її галузей та ТВК, а також на формування ефективного механізму господарювання. Саме цим забезпечується велике прикладне значення наукових розробок з проблем РПС.

Основні завдання курсу “розміщення продуктивних сил”.

Природно-ресурсні багатства України, її населення і трудові ресурси, а також особливості РПС окремих регіонів досліджено досить функдаментально. Актуальні проблеми регіонального розвитку досліджують науковці Ради з вивчення п/с України, що функціонує в системі Нац Академії Наук України. Проте в період радикальної ек реформи та переходу до ринкових форм госп-ня виникають нові, раніше не досліджувані проблеми. Їх сутьність полягає у такому: 1)за останні роки істотно посилися протиріччя між існуючою терит-галузевою стр-рою госп комплексу Укр та необхідністю створення висококонкурентної економіки з високою прод праці та гнучкою організацією в-ва. В Укр значного розвитку набули деякі базові галузі важкої пр-сті, обсяги в-ва яких значно перевищують власні потреби. Разом з тим розвиток галузей споживчого сектора ек-ки та соц-ї інфраструктури не відповідає реальним потребам нас-ня. У зв¢язку з цим постає завдання структурної трансформації господ-х комплексів регіонів через зміни у РПС, встановлення оптимальних галузей і терит-х пропорцій в-ва. Необхідність ефективного здійснення структурної трансформації госп-х комплексів тісно пов  з виріш цілого спектра соц проблем: професійної перепідготовки кадрів, працевлаштування, соц підтримки на період можливої тимч незайнятості нас-ня тощо. Це потребує немалих мат-х і фінансових ресурсів. 2) спостерігається суттєва невідповідність між сформаваним у попередні роки значним ек потенціалом окремих галузей і комплексів та неефективним його використанням в суч умовах госп-ня, коли, по суті, відбувається руйнація раніше створеного виробничого і науково-технічного потенціалу. 3) нераціональне розміщення про-го в-ва, галузей соц сфери, а також відсутність дієвого механізму підтримки нових форм госп-ня призвели до порушення процесів відтворення головної п/сили – людини. Поступова втрата людського капіталу та відплив висококваліфікованих спеціалістів з реального сектора ек-ки не можуть не позначитися в подальшому на рівні розвитку п/с країни. Ці негативні процеси стримують ек розвиток регіонів, який просто неможливий без високого платоспроможного попиту нас-ня на товари і послуги на основі зростання його трудової активності та рівня доходів. 4) інтеграція Укр у світовий ек простір та розширення всього спектра зовнішньоек зв¢язків потребує розвитку принципово нових форм територіальної орг-ції п/с, які б дозволили подолати високий рівень залежності від імпорту, вдосконалити стр-ру експорту, досягти всокої конкурентоздатності пр-ції вітчизняних товаровиробників на зовнішньому і внутрішньому ринках. Розв¢язання цієї проблеми є досить проблематичним за сучасних несприятливих ек умов. Зазначені вище проблеми обумовлюють дуже складні завдання, які постають перед РПС як важливою галуззю економічної науки. Першорядне з них полягає в обгрунтуванні оптимального РПС з точки зору врахування усіх передумов і факторів, що сприяють розвитку спеціалізації господарства, її відповідності ринковій кон¢юктурі, задоволенню соц-ек потреб нас-ня та його екологічній безпеці, розвитку міжрегіональних ек зв¢язків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх суть та значення.  Формування основ ринкової ек-ки в Укр відбувається з урахуванням таких класичних, загальновизнаних закономірностей: відповідності розміщення в-ва характеру і рівню розвитку п/с; терит поділу суспільної праці; економії затрат праці на подолання просторового розриву між елементами в-ва; територіальної концентрації і комплексності в-ва, формування агломерацій населених пунктів. Закономірність терит поділу суспільної праці об¢єктивно відображає принципові відмінності між територіями за природними, соц-ек та нац-істор особливостями, максимально повне врахування яких в госп діяльності зумовлює певну спеціалізацію територій. Завдяки цьому досягається істотне зростання продуктивності суспільної праці. Закономірність концентрації та комплексного розміщення п/с є результатом прояву терит поділу праці. Спеціалізація в-ва спричиняє необхідність взаємопов-го розвитку галузей на окремій території, на основі чого досягається оптимальний режим використання усіх видів ресурсів. Основними якісними ознаками комплексного розміщення п/с виступають: економічно обгрунтований, раціональний режим використання природних ресурсів; максимально повне залучення до суспільно корисної трудової діяльності наявного трудового потенціалу регіону; збалансованість галузевої стр-ри ек-ки регіону за природними, трудовими і вир-ми параметрами; тісний взаємозв¢язок (на основі комбінування кооперації та спільного використання інфраструктури) між основними ланками господарства регіону.Крім зазначених, до закономірностей РПС – в контексті нових методологічних основ їх формування – відносять: соціальну спрямованість та усталеність розвитку п/с, відповідність їх розміщення вимогам нац-ї ек-ї безпеки, а також забезпечення планомірності, керованості процесів РПС, їх орієнтації на досягнення високої ек-ї ефективності господарської діяльностіта конкурентоспроможності виготовленої пр-ції. Соц-на спрямованість розвитку і розміщення п\с логічно випливає з необхідності загальної соціалізації ек-ї системи, оск саме всебічний розвиток людини та задоволення її потреб є метою ек-го прогресу. Вона реалізується через врахування інтересів нас-ня щодо піднесення рівня соц-ек розвитку території, пріоритетність вирішення соц проблем та реалізацію права всіх громадян на вільний вибір місця і сфери прикладання праці. Отже, соціальна спрямованість передбачає насамперед таке розміщення п/с регіону, яке б давало змогу забезпечити повну продуктивну зайнятість трудоактивного населення регіону як першооснову його життєдіяльності і добробуту. При цьому важливо мінімізувати рівень регіонального безробіття (як зареєстрованого, так і прихованого) з тим, щоб він істотно не перевищував природної норми, що знаходиться в межах 4-6% працездатного нас-ня. Доцільність соц спрямованості розміщення і розвитку п/с регіону вимагає: інтенсивного розвитку соціальної інфрастр-ри, особливо в сільській місцевості; збереження здоров¢я населення через зниження екологічного навантаження на певні території; формування рац-ї системи розселення; збільшення місткості регіонального ринку праці через створення додаткових роб місць на діючих та нововведенних підприємствах. Сталий розвиток п/с як одна із закономірностей визначає стратегічний напрямок досягнення збалансованості ек-ї, соц і еколог складових регіональної госп-ї системи. Сталий розвиток п/с Укр можливий лише на основі кардинальної структурної перебудови ек-ки, техніко-технологічного переозброєння в-ва, інтенсивного розвитку наукомістких галузей, екологізації усіх сфер суспільного життя. Основна ідея сталого розвитку щодо п/с полягає у: забезпеченні рац-го природокористування; відтворення ресурсної бази в-ва; реструктуризації госп-го комплексу регіону у зв¢язку з новими ек-ми і соц умовами; ефективному викор трудового та вир-го потенціалу. Для розв¢язання завдань сталого розвитку в Укр принципово важливими є нова структурна політика держави та інституційні перетворення, вихід з енергетичної кризи, оптимальне використання ресурсного потенціалу, раціональна система поселень, формування ефективного еколого-економічної політики держави. Стратегія сталого розвитку базується на концепції екологізації суспільних відносин. Екологічний фактор повинен враховуватися в процесі вибору та наукового обгрунтування економічно доцільного розміщення п/с регіону. Головна увага має зосереджуватися на об¢єктах, що є потенційними чи фактичними забруднювачами навк сер. При цьому повинні опрацьовуватися програми безпечного проживання на територіях з підвищеною екологічною напруженістю чи програми адаптації та реабілітації нас-ня до несприятливих екологічних умов. Однією з принципових закономірностей є відповідність розміщення п/с вимогам нац-ї ек-ї безпеки.Рівень ек безпеки держави, що визначається саме фактором РПС, залежить від: рівня забезп власних потреб у мінерально-сировиннх та енергетичних ресурсах; галузевої і вир-ї стр-ри госп-х комплексів; завершеності технологічних циклів вир-в; інтегрованості в світовий ек-й простір. Укр нал до кр світу. В яких склалася висока залежність розвитку мат-го в-ва від мінер-сиров бази. Тут виробляється близько 5% світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. В цілому наявна мінерально-сировинна база спроможна забезпечити збалансований розвиток базових галузей пр-сті та АПК, надходження валютних коштів. Разом з тим існує висока залежність України від імпорту енергоносіїв. Крім того, за рах власного в-ва лише наполовину задовольняються потреби в хімічному обл-ні, електротехнічних та кабельних виробах, лісоматеріалах, продукції целюлозно-паперової, текстильної та медичної пр-сті. Вагомими перешкодами на шляху до зростанн ек-ї безпеки Укр є диспропорції у РПС регіонів. Недосконалість галузевої стр-ри більшості регіональних госп комплексів та незавершеність технологічних циклів тих вир-в, що визначають спеціалізацію певних територій, спричиняють необхідність радикальних структурних перетворень. Тільки через структурні зміни та підвищення конкурентоспроможності власного в-ва можна сприяти зміцненню ек безпеки Укр таїї входженню од системи світових госп-х зв¢язків  як ріноправного партнера. Важливою закономірністю є планомірність і керованість у розміщенні і розвитку п/с, що грунтується на теоретичних засадах “планування розвитку” як синтезу державного регулювання, індикативного планування та економічної прогнозування. Планування розвитку, в т.ч. і п/с.  В Укр в теперішній час щороку розробляється Державна програма ек-го і соц розвитку держави, самостійними розділами якої є аналогічні програми, що формуються в областях. В обласних програмах наводиться: загальна хар-ка демографічних процесів, стан госп-ї сис-ми області, зовнек діяльність, хар-ка екологічної ситуації, залучення іноземних інвестицій тощо. Одним з інструментів забезпечення планомірного розвитку п/с є Державні програми соц-ек розвитку регіонів, які розробляються відповідно до постанов Кабінету міністрів України. Головна мет їх розробки – формування на тер регоіну ефективного госп комплексу на основі рац-го використання наявного ресурсного потенціалу території. Ці програми дають змогу Кабміну Укр, відповідним міністерствам та відомствам приймати обгрунтовані рішення щодо регіональної ек політики з урах спеціалізації певних території, їх природно-клімат умов, ресурсних можливостей та соц особливостей. Відповідно до прийнятих урядових постанов в Укр ведеться підготовка середньострокових до 2000р. та довгострокових на 10-15років прогнозів ек-го та соц-го розвитку країни. Керованість процесу розм і розвитку п/с Укр та її регіонів забезпечується шляхом проведення відповідної промислової, аграрної, структурної, інвестиційної, фінансово-кредитної та соціальної політики органами державного упр-ня та місцевого самоврядування. ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчим органами сільських,селищних і міських рад надаються широкі повноваження у сфері ек-го та соц-го розвитку. Важливою закономірністю, що об¢єктивно зумовлена умовами ринкового господ-ня, є орієнтація в процесі вирішення конкретних питань щодо розміщення п/с на забезпечення високої конкурентоздатності пр-ції, яка значною мірою залежить від прийнятого варіанта розміщення нових виробничиз чи соц-культ об¢єктів та напрямів удосконалення існуючої стр-ри господарства регіону. Ця закономірність базується на врахуванні спцифіки ринкової кон¢юктури, в основі якої – кількісне і якісне співвідношення попиту і пропозиції не тільки на товарному ринку, а й на ринку роб сили, ринку капіталу тощо. Якщо коливання ринкової кон¢юктури короткотермінові, то їх вплив на розвиток п/с не істотний чи повністю відсутній. І навпаки, суттєві зміни ринкової кон¢юнкури  та їх довготривалий характер спричиняють необхідність радикальних зрушень у територіальній стр-рі господарства. Прикладом стійкої незбалансованості попиту на рбочу силу та її пропозиції може слугувати ринок праці західних областей України, які традиційно відносять до трудонадлишкових регіонів держави. Досягнення збалансованості вимагає піднесення рівня попиту на роб силу через введення в дію нових промислових, с/г-х та інфраструктурних об¢єктів відповідно до професійно-кваліфікаційних характеристик основного резерву роб сили. Результатисною закономірністю РПС виступає забезпечення його високої економічної ефективності. Безумовно, ефективність залежить від цілого спектра різних чинників, взаємодія яких і визначає кінцеву ек результативність розміщення. При цьому ек ефект досягається через вдосконалення територіальної та галузевої стр-ри госп-го комплексу, раціональне використання природного і трудового потенціалу, оптимізацію галузевих і міжгалузевих зв¢язків тощо. Існують різні методи оцінки ефекту від економії витрат за рахунок оптимального РПС; найпоширеніший з них – це підсумовування ефекту, що обчислюється для окремих галузей. Певні уявлення щодо ефективності РПС регіону дає система таких показників: співвідношення за чисельністю зайнятих між спеціалізованими, обслуговуючими та допоміжними галузями; питома вага госп-го комплексу регіону у валовому внутрішньому продукті чи нац-му доході у зіставленні з його питомою вагою в трудових ресурсах, основних виробничих фондах, інвестиційних ресурсах; рівень та динаміка продуктивності суспільної праці в регіоні; забезпеченість нас-ня закладами соціальної інфраструктури та ін.

 

 

 

 

 

 

  1. Основні принципи розміщення продуктивних сил, їх суть та значення. Розміщення і розвиток п/с здійснюються на основі певних принципів. Принципи розміщення п/с – це науково обгрунтовані ідеї і положення, якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань щодо розташування нових об¢єктів, вдосконалення територіальної і галузевої стр-ри госп комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямів регіональної політики. Принципи розміщення і розвитку п/с регіону випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову розміщення п/с. Отже, принципи – це результат пізнання особливостей дії закономірностей розміщення окремих об¢єктів, галузей та територіальних госп-х комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи розміщення п/с – це правила діяльності та упр-ня економікою, економічна політика держави в реалізації законів розміщення. Доцільно виокремити такі найважливіші принципи розміщення і розвитку п/с, які повинні використовуватися в практичній діяльності. 1)принцип раціонального розміщення в-ва передбачає всебічне врахування ек-х, демографічних, соц-х та екологічних передумов і факторів розміщення п/с з пріоритетністю соц-х та екологічних чинників. Його реалізація і господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких вир-в до джерел відповідної сировини, палива і енергії, водних ресурсів; наближення вир-в низкотранспортабельної пр-ції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень однотипної пр-ції, сировини і палива з одного регіону в інший. 2)принцип збалансованості і пропорційності означає таке розміщення в-ва,за якого: стр-ра госп комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і обслуговуючими галузями; існує певна відповідальність між сировинною базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби населення в товарах і послугах. 3)Принип забезпеченя екологічної рівноваги передбачає формуваня екологобезпечного типу господарювання, раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу регіону; при виборі можливих варіантів розміщення в-ва перевага надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на певній території. 4)принцип вирівнювання рівнів ек-го розвитку р-нів та областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що хар-ть кінцеву результативність їх госп діяльності (напр, нац доход на душу нас-ня). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної концентрації в-ва, активній державній регіональній політиці. 5)принцип урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна держава розвиває ті в-ва, для яких вона має найкращі природні та ек умови. А виготовлена пр-ція є конкурентоспроможною на світовому ринку. При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий ек-й простір. Пріоритетність викладених вище принципів визначається загальною стратегією ек-го розвитку держави. На суч етапі на перший план виступають соціально та екологічно спрямовані принципи розміщення і розвитку п/с. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Основні фактори РПС, їх суть.

Закономірності і принципи втілюються в практику РПС через врахування конкретних факторів, що впливають як на розміщення окремих об¢єктів, так і на формування територіалльно-виробничих комплексів. Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих п-в, їх груп і галузей. Усі фактори РПС можуть бути представлені такими основними укрупненими групами: природно-географічні, геополітичні, демоекономічні, соціально-економічні та техніко-економічні. 1)Природно-географічні фактори включають характеристику природно-кліматичних умов та економічнц оцінку природних ресурсів. В Україні з розвідкою, видобутком та переробкою ріноманітних корисних копалин пов¢язане  близько 45% усіх промислових п-в і до 20% трудових ресурсів. Екстенсивне некомплексне використанн багатьох родовищ призвело до передчасного відпрацювання промислових запасів цінної мінеральної сировини. Кризовий стан з енергоносіями є прямим наслідком невиправдано високих темпів їх видобутку з легкодоступних родовищ у роки існування СРСР. Внаслідок недосконалості технології видобування та переробки мін сировини, некомплексного освоєння родовищ у надрах сьогодні залишається і губиться: розвіданих запасів нафти – 70%, солей – 50%, вугілля – 40%, металів – 25%. Для рац розміщ п/с Укр необхідно: визначити потреби суспільного в-ва в мінер-сир та паливно-енер ресурсах з позицій збалансованості, достатньої необхідності, комплексності та екологічної безпеки; розробити екологічни вимоги  до охорони і раціонального використання надр у нових ек-х умовах. Сучасне викорисатння земельних, водних і лісових ресурсів Укр не відповідає вимогам раціонального природокористування. Тому в перспективі для посилення позитивного впливу цієї групи факторів на РПС необхідно сформувати високоефективну систему водо-, земле- та лісокористування. 2)Геополітичні фактори розвитку і розм п/с охоплюють: географічне положення території; конкурентні переваги вітчизняних товаровиробників у системі світового господарства; модель інтеграції в світовий ек-й простір. В цілому географічне положення Укр є сприятливим для ек розвитку. Дія геополітичних факторів забезпечує інтеграцію п/с країни чи певного регіону в стр-ру світового ек простору і міжнародного поділу праці на основі розвитку різних форм зовнішньоек-х зв¢язків. При цьому визначальну роль відіграють певні конкурентні переваги держави в світогосподарській сфері, які залежать від рівня ефективності використання природно-ресурсного потенціалу, стр-ри економіки, курсу зовнішньоек-ї політики. В суч сис-мі світового госп-ва зовнішньоек зв¢язки нац-х економік охоплюють ширший, ніж раніше спектр взаємодій: торговельний обмін переріс у науково-технологічне та інвестиційне співробітництво. Склалася нова модель таких зв¢язків – виробничо-інвестиційна, в якій важливе місце посідає не тільки зовнішня торгівля, а й співробітництво по всіх ланках виробничо-технічного прогресу з винесенням частини з них за національні межі. Для Укр вихід на світовий ринок пов¢язаний з формуваням конкурентоспроможної нац ек-ки, що вимагає докорінної зміни терит-галузевої стр-ри регіональних господарських комплексів, підвищення питомої ваги вир-в з виоским ступенем переробки сировини, зниження залежності від імпорту енергоносіїв, створення нових вр-в для забезпечення власних потреб у товарах широкого вжитку. Вирішення цих надзвичайно складних завдань потребує реалізації принципово нових підходів до обгрунтування розміщення нових вир-в.3)Демоекономічні фактори розміщення і розвитку п/с включають: загальну чисельність нас-ня, його стр-ру, режим відтворення та територіальні особливості розміщення; чисельність трудових ресурсів, їх терит особл-ті розм; чисельність трудових ресурсів, їх територ-галузевий розподіл та якісні хар-ки; чисельність роб сили, основні форми її зайнятості, рівень зареєстрованого і прихованого безробіття; мобільність роб сили та форми її ек руху. Комплексний аналіз демоек факторів дозволяє оцінити рівень трудозабезпеченості певних територій, а відтак і можливостей розміщення нових вир-в чи доцільності скорочення діючих у зв¢язку з погіршенням екологічної ситуації, низькою рентабельністю, необхідністю реструктуризації господ комплексу тощо. Ці фактори чинять вагомий вплив на розміщ трудо- та наукомістких галузей промисловості, а також тих галузей, які потребують роб сили певного професійно-кваліфікаційного складу. У зв¢язку із зміною соц-ек ситуації в державі та появою значного контингенту незайнятого населення ця обставина також враховується при вирішенні питання щодо розвитку різних форм територіальної організації п/с. Зокрема, формування вільних ек зон сприяє піднесенню ділової активності нас-ня, зростанню рівня зайнятості та відповідно скороченню різних форм безробіття, особливо соціально небезпечних. Основні проблеми демоек-го розвитку Укр, які істотно впливають на характер розміщення і розв п/с, полягають у: різкому падінні показників народжуваності, погіршення показників шлюбності, високій дитячій смертності, особливо на першому році життя; низькій порівняно із показниками розвинутих країн світу середній тривалості життя; несприятливій, з т.з. потреб суч економіки, віковій стр-рі нас-ня4 високому рівні смертності з причин виробничого травматизму; зростанні ек-го навантаження на працездатне нас-ня з боку осіб, що вийшли за межі працездатного віку; збільшенні к-ті територій з від¢ємним природним приростом нас-ня внаслідок перевищення смертності над народжуваністю. 4)Соц-ек фактори розміщення і розв п/с охоплюють: рівень ровитку соц інфрастр-ри, що задовольняє потреби нас-ня в освіті, охороні здоров¢я, сфері послуг та житлово-комунальному обслуговуванні; стан навк сер і природоохоронну діяльність; санітарно-гігієнічні умови праці. З розвитком п/с актуальність соц-ек факторів постійно зростає. В площині практичних дій це означає необхідність створення потужного інфраструктурного потенціалу всієї соц сфери та вирішення питань щодо задоволення відповідних соц потреб населення. Важливо досягти внутрірегіональної збалансованості в ек-му і соц-му розвитку, і в першу чергу на рівні міських і сільських поселень. Великі міста і промислові центри мають розвиавтися на основі модернізації, реконструкції та екологізації в-ва, прискореного розвитку соц інфраструктури, рац-го викор міських територій. Для середніх і малих міських поселень першочергове зн-ня має зміцнення промислової бази та соц інфрастр-ри. Особливо гострою є проблема створення на селі розвинутої мережі закладів соц сфери. Цьому спрятиме реалізація широкомасштабних заходів щодо соціально-ек розвитку сільських поселень відповідно до Націон-ї програми відродження села. За суч ек ситуації, крім традиційних ціелй, соціально-ек фактори розміщення і розвитку п/с повинні забезпечити: зменшеня масштабів бідності та посилення соціального захисту населення, розширення продуктивної зайнятості нас-ня і скорочення безробіття, сприяння соціальній інтеграції. 5)Техніко-ек фактори включають: основні напрями НТП та конкретні форми впровадження його результатів у практику господарювання, форми суспільної організації в-ва та рівень розвитку транспортної системи. Сукупна дія цих факторів створює можливості для рівномірного розміщення п/с на основі зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості в-ва, встановлення раціональних міжгалузевих та внутрігалузевих зв¢язків, забезпечення ефективного використання усіх видів ресурсів.

 

  1. Ек-не районування, його суть та значення.

Велике прикладне значення ек рай-ня полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної ек політики(ДРЕП), а також використовується в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових вир-чих об¢єктів та вдосконаленні територіальної стр-ри госп-ва, обгрунтуванні перспектив розвитку територіально-вир-чих комплексів. Ек рай-ня сприяє підвищенню ефективності використання ресурсного, вир-чого і наук-техн потенціалу регіонів і всієї країни. В Укр здійснюється генеральне ек рай-ня території для цілей прогнозування, розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, проектів районного планування, схем розвитку і розміщення п/с та розселення нас-ня. Територіальні схеми розміщення і розвитку п/с певних районів являють собою прогнозні, науково обгрунтовані розробки прикладного характеру, які містять як ретроспективний аналіз розвитку усіх структурних складових господарського комплексу території, так і визначеня напрямів перспективного розвитку. При цьому обгрунтовуються основні завдання і показники соц-ек розвитку регіонів та шлихи вирішення соц-х, ек-х і екологічних проблем. Т.ч., ек-не рай-ня є науковим методом територіальної орг-ції н/г і водночас одним із засобів рац-го розміщ в-ва, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соц-ек розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Основні принципи економічного районування, їх суть.

У науковій літ-рі обгрунтовується і використовується ряд критеріїв і принципів ек-го рай-ня. До основних з них належать такі: загальний (інтегральний, міжгалузевий) ек район має бути великою ек-но доцільною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначенння його госп спеціалізації і забезпечення сучасного і перспективного розвитку; Розміри територій великих ек районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх одномасштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою; ек район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми виробничими зв¢язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни; на території інтегрального ек району повинен бути сформований достатньо потужний н/г-й комплекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплекси з такою галузевою стр-рою: – профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей пр-ті і с/г; – галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації району (добування і збагачення сировини, вир-ва напівфабрикатів, обл-ня, ремонт обл-ня, вир-во буд матеріалів тощо); – галузі, які забезпечують потреби нас-ня району промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами; при виділенні ек району повинно враховуватися е.г.п. території і його вплив на спеціалізацію та особливості РПС; врахування при виділенні ек району принципу ек-го тяжіння, тобто необхідності включення в його межі основної територіальної частини або і всієї зони, формуючого впливу його головного регіонального центру; до складу великих ек районів повинні повністю  включатися території адміністративних областей, країв, автономних республчк без порушення їх меж.

 

  1. Поняття економічний район, його суть. Об¢єктивний характер формування економічних районів.

Основою формування ек-х р-нів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжрайонної кооперації. Об¢єктивними умовами виділення і розвитку ек-х р-нів виступають наявні природні ресурси, особливості е.г.п. території, чисельність нас-ня, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес ек рай-ня являє собою доцільний, науково обгрунтований поділ країни на ек р-ни. Деякі вчені західних країн при визнеченні сутності ек р-нів віддають перевагу природному фактору – однорідності природи. Інші вчені вважають, що природний фактор – дуже важливий для формування ек-х р-нів, але він не є вирішальним. Однорідні за природними умовами райони можуть співпадати і не співпадати з ек-ми р-нами. В реальній дійсності формування ек-х р-нів пов¢язано із способом вир-ва, рівнем розвитку і особливостями розміщення п/с. У докапіталістичних формаціях, коли територ поділ праці ще не набув свого розвитку, не було і об¢єктивних умов для формування ек-х районів. Виникнення і формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного вир-ва і подальшого розвитку суспільного територіального поділу праці. Значного розвитку набула теорія і методологія ек-го районування у постсоціалістичних країнах, насамперед в працях учених колишнього Рад Союзу, що було зумовлено розвитком планової госп-ї системи. Основний вклад у розробку наукових основ ек-го рай-ня внесли такі радянські економіко-географи і економісти, як М.М.Колосовський, П.М.Алампієв, Я.Г.Фейгін, Л.Я.Зіман та ін. Урозробці проблеми ек рай-ня колишнього РадС особлива увага приділялась визначенню сутності поняття економічного району. Серед цілого ряду визначень найбільш вдалим є трактування П.А.Алампієва. За визначенням П.А.Алампієва, економічний район – це географічно цілісна територіальна частина н/г країни, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішні ек зв¢язки і нерозривно зв¢язана з ін частинами суспільним територ поділом праці. Є й інші визначення поняття ек району. Спільними для них є такі ознаки: територіальна цілісність, спеціалізоване господарство, його комплексність, тісні внутрірайонні і міжрайонні ек зв¢язки, особливість е.г.п. Із сказаного вище можна зробити таке узагальнення: великі ек райони – це територіальні спеціалізовані частини н/г країни, взаємопов¢язані між собою постійним обміном виробленої в них пр-ції та іншими економічними відносинами. Ек район – це форма територіальної орг-ції н/г, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів. Поглиблення територ поділу праці, ускладнення територіальної стр-ри н/г та посилення агропромислової інтеграції вимагають подальшої розробки теорії ек рай-ня. В післявоєнні роки значний вклад у вирішення цієї проблеми зробив М.М.Колосовський, який поглибив наукові основи ек-го рай-ня розкриттям сутності ТВК як основи економічного району; через пізнання енерговиробничих циклів (ЕВЦ), що являють собою тісно пов¢язані виробничо-технологічні процеси від переробки сировини до випуску кінцевої продукції. Концепція М.М.Колосовського, хоча і надала імпульсу подальшій розробці теорії і методології ек рай-ня, мала і ряд суттєвих недоліків. Основним недолвком вказаної концепції, на думку таких вчених, як П.М.Алампієв, Я.Г.Фейгін, Л.Я.Зіман, А.Є.Пробст, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в технолого-виробничому ухилі, оск він не визнавав охоплення районним комплексом всієї сфери вир-ва. В рез глибоких наукових розробок і дискусій визначились загальноприйнятні наукові основи ек рай-ня. Виходячи з позицій діалектичного підходу до розвитку і розміщення п/с і об¢єктивності процесів формування ек районів, науково визначені районоувторюючі фактори, принципи і критерії виділення ек районів та їх основні типи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Спеціалізація і комплексний розвиток економічних районів.

З урахуванням наявного природно-ресурсного і вир-го потенціалу та необхідності структурної перебудови ек-ки країни визначено такі основні напрями розвитку госп комплексів регіонів на перспективу:

1) Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області) – формування у Карпатах високорозвинутого рекреаційно-туристичного та оздоровчо-лікувального комплексів загальнодерж-го і міжнародного значення; – стр-ра перебудова промислового комплексу шляхом підвищення питомої ваги с/г-го маш-ня, атомобільного, електронного та електротехнічного в-ва з використанням сучасних технологій; – реконструкція вир-в у хім пр-сті і впровадження нових технологій, орієнтованих на випуск кінцевої пр-ції, кердинальне зниження рівня техногеної небезпеки; – впровадження нових технологій глибокого буріння та комплексної глибокої переробки корисних копалин з метою екологізації і підвищення ефективності ПЕК;розширення пошукових і розвідувальних робіт: – подальший розвиток лісового госп-ва, лісопромислового комплексу, легкої і харчової пр-сті; – розвиток овочівництва та садівництва, виноградарства, м¢ясо-молочного скотарства; – прискорений розвиток вир-чої та соц інфрастр-ри; – відновлення та розвиток народних художніх промислів і ремесел; – активний розвиток прикордонної торгівлі і прикордонного співробітництва; – створення системи протипаводкових споруд на малих річках, розширення площ природоохоронних територій;

2) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області):

пріоритетний розвиток АПК та п-в з випуску засобів в-ва для нього; поглиблення буряківничо-зернового та м¢яосо-молочного напрямів спеціалізації у с/г, нарощування потужностей цукрової, плодоовочеконсервної та м¢ясної пр-сті; – збереження в маш-ні пріортитетного розвитку екологічно чистих наук-х вир-в з низькою металоємністю; – забезпечення подальшого розвитку легкої пр-сті, вир-ва буд мат-в, скляних, фаянсових виробів на базі власної сировини із застосуванням маловідхідних технологій; – підвищення екологічної безпеки в зоних, прилеглих до Хмельницької АЕС, Кам¢янець-Подільського цементного комбінату, Вінницького ВО “Хімпром”. 3)Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області) – ліквідація наслідків радіаційного забруднення та поліпшення екологічної ситуації в регіоні; – забезпечення ефективного розвитку галузей спеціалізації регіону – сільського та лісового госп-ва, харчової і легкої пр-сті, с/г-го маш-ня, приладобудування, видобутку і переробки мінералів; створення вир-в для одержання кінцевої пр-ції з льону-довгунця; – розміщення мнаукоємних вир-в з випуску електронної техніки, електропобутових та ін товарів народного споживання; – прискорений розвиток соц та вир-ї інфрастр-ри. 4)Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області) – здійснення структурної перебудови пр-сті, зокрема маш-ня, з метою збільшення вир-ва товарів народного мпоживання, конверсія частини виробничих потужностей п-в військово-промислового комплексу, зміцнення міжгалузевих вир-в для потреб маш-ня; – технічне переоснащення і підвищення ефективності п-в тракторного і с/г маш-ня, атомобільної, електронної та електротехнічної пр-сті; – створення технопарків (технополісів) в районі м.Харкова на базі використання його науково-техн потенціалу та переваг прикордонного розташування; – удосконалення спеціалізації с/г ви-ва, підвищення його товарності та ефективності, розвиток переробних галузей харчової пр-сті; – зміцнення вир-чої інфрастр-ри, насамперед розширення мережі транспортних комунікацій; – подальший розвиток будівельної індустрії; – забезпечення максимально можливих обсягів видобутку газу, нафти, стабільного постачання і рац водокорист-ня. 5)Донецький (Донецька, Луганська області): – структурна перебудова мтелургійного комплексу, скорочення вир-ва нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення питомої ваги електроенрг; – удосконалення стр-ри машинобудівного комплексу, зокрема шлязом конверсії та перепрофілювання частини п-в на випуск спорідненої цивільної пр-ції та товарів народного споживання; – поліпшення екологічної ситуації шляхом перепрофілювання окремих вир-в, технічного переозброєння п-в, здійснення комплексу природоохоронних заходів; – інтенсивний розвиток с/г в-ва насамперед приміського типу; – забезпечення ефективної зайнятості нас-ня, зокрема шляхом диверсифікації в-ва і створення нових роб місць. 6)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області): – якісні стр-ри, перетворення у народногосподарському комплексі спрямовані на посилення його соціальної орієнтованості та екологізації галузей спеціалізації (металургійної, залізорудної та хімічної); – зменшення в-ва залізної та марганцевої руди, коксу, чавуну, сталі, скорочення вивезення цієї сировини, розширення в-ва прогресивних видів прокату, пр-ції кольорової металургії; – реконструкція і технечне переозброєння пр-сті, комплексне використання корисних копалин, відходів вир-ва; – здійснення конверсії оборонних п-в шляхом перепрофілювання частинин їх вир-чих потужностей на випуск цивільної пр-ції, в т ч  товарів народного споживання; – поліпшення екологічної ситуації за рах створення ефективних очисних комплексів, рекультивації порушених природних ландшафтів, впровадження системи екологічного моніторингу; – використання нуково-виробничого потенціалу Дніпропетровська, Запоріжжя та ін міст регіону для створення технопарків; – забезпечення високих темпів розвитку АПК, зміцнення матер-техн бази переробних галузей; – удосконалення територіальної орг-ції в-ва за рах активізації розвитку малих населених пунківт шляхом створення в них невеликих п-в по випуску товарів народного споживання; – рац-не викор біоресурсів Азовського моря. 7)Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська області): – структурні зрушення в економіці, спрямовані на посилення її соц орієнтованості, прискорений розвиток харчової і легкої пр-сті, докоріння реконструкція, технічне переозброєння і створення нових потужностей для переробки с/г сировини; – прискорений розвиток машинобудівних галузей – авіабудування, сільгоспмаш-ня, електроніки, точної механіки та оптики і конверсія окремих п-в військово-промислового комплексу; – реконструкція та технічне переозброєння п-в хім пр-сті; – оптимізація стр-ри АПК відповідно до кон¢юктури внутрішнього і зовнішнього продовльчих ринків; – вирішення еколого-ек-х і соц проблем, пов з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС; пріоритетний розвиток наукоємних вир-в, створення на базі науково-техн потенціалу м.Києва технопарків (технополісів); – створення і розвиток  у м.Києві міжнародного інфраструктурного центру для облслуговування потреб міжнародного співробітництва України; 8)Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Кримська АР): – удосконалення галузевої стр-ри пр-сті, прмкорення розвитку нових наукоємних, екологічно безпечних вир-в, суднобудування, здійснення конверсії частини вир-х потужностей п-в військово-промислового комплексу; – впровадження в пр-сті ресурсозберігаючих, у першу чергу енерго- та водозберігаючих технологій; – підвищення ефективності та вдосконалення спеціалізації с/г у вир-ві зерна, соняшнику, овочів, фруктів, винограду, м¢яса та молока; – подальший розвиток маорегосподарського комплексу, забезпечення збалансованої роботи морського портового госп-ва; – прискорений розвиток інфрастр-ри курортного госп-ва. 9)Кримський (Республіка Крим, м.Севастополь): – комплексне використання рекреаційних ресурсів, розвиток індустрії туризму, відпочинку та лікування; – удосконалення галузевої стр-ри пр-сті за рах розвитку наукоємних, екологічно чистих вир-в у маш-ня, досягнення рац-ї спеціалізації у харчовій та легкій пр-сті; – забезпечення Кримського півострова енергоресурсами, в основному за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії, вирішення проблем водопостачання та  охорони місцевих водних джерел від виснежаення і забруднення; – інтенсифікація с/г-го в-ва на базі науково обгрунтованих технологій зрошення, внесення добрив, рац-ї спеціалізації природних зон, створення сучасної бази зберігання і переробки с/г пр-ції, відновлення Криму як одного з кращих виноробних районів світу; – розвиток і рац викор біоресурсів Азово-Чорноморського басейну та внутрішніх водойм; – технічне переоснащення і модернізація портового господарства і виболовецького флоту, вдосконалення інфарстр-ри транспорту, засобів зв¢язку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Районний господарський комплекс та його галузева стр-ра. Три групи галузей, які хар-ть господарський комплекс крупного ек району.

На тер інтегрального ек р-ну повинен бут сформований достатьо потужний народногосподарський комплекс, основу якого становлять територіальні виробничі комплекси з такою галузевою стр-рою: – профілюючі галузі (галузі спеціалізації р-ну в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей пр-сті і с/г; – галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації р-ну (добування і збагачення сировини, в-ва напівфабрикатів, обл-ня, ремонт обл-ня, в-во буд мат-в тощо); – галузі, які забезпечують потреби нас-ня р-ну пром-ми і продовольчими товарами, необхідними матеріалами;

Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивченнят тер-госп відмінностей у межах країни обумовлює також потребу систематизації різних ек р-нів. Науково обгрунтованим є об¢єктивне існування двох типів ек р-нів – галузевих і загальних або багатогалузевих (інтегральних). Галузеве (спеціальне) ек рай-ня потрібне для вивчення особливостей розміщення і проблем розвитку окремих галузей в-ва. Цей тип ек р-нів виникає під впливом закономірності територіальної концентрації п-в окремої галузі н/г і пов¢язаних з ними обслуговуючих в-в. Їх територіальна локалізація залежить в основному від наявності на певній території необхідних природних передумов (грунтово-кліматичних і сировинних ресурсів), крупного споживача пр-ції, сприятливих транспортних зв¢язків тощо. Так напр, у с/г виділяються райони в-ва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в пр-сті – р-ни вугільної, металургійної, хімічної, легкої та ін галузей індустрії. Галузеві ек р-ни є складовою частиною загальних ек районів. Галузеве рай-ня посилює наукову обгрунтованість визначення території загальних ек р-нів. Загальне (інтегральне) ек рай-ня базується на регіональних н/г-х комплексах, в основі яких зн-ся ТВК різного ступеня сформованості або їх складові частини. За цим рай-ням вид-ся 3 підтипи інтегральних ек р-нів: великі (макрор-ни), середні (мезорайони) і малі (мікрорайони). Великі (інтегральні) ек р-ни – це поділ території кр на найбільші територіальні частини, які об¢єднують кілька адміністративних областей, або адміністративні краї з автономними областями. Гол метою визначення цих р-нів є виявлення і розмежування великих існуючих чи тих, які ще тільки формуються, ТВК для визначення напрямів їх рац-го розвитку і більш ефективного використання їх ресурсного потенціалу. Ці р-ни викор-ся для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення п/с, формування загальнодержавних баз промислового чи с/г-го в-ва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області. У великих ек р-нах, крім галузей спеціалізації в масштабі держави, повинні розвиватись і інші основні галузі в-ва з метою більш повного використання місцевих ресурсів і зменшення обсягів довізної пр-ції з інших районів. Виникнення і розвиток великих ек р-нів може відбуватися в кр-х з територіїєю не менше 300-500 тис кв км. В кр-х з меншою територією формуються тільки мезо- і мікрорайони, тобто райони другого і третього порядку (підтипи міжгалузевих районів). Середні (інтегральні) ек р-ни, як правило, є підрайонами великих ек р-нів. Ця тер однієї невеликої країни чи адмін облатсі, краю, автономної республіки, тобто це територіальні одиниці ек-го рай-ня. Об¢єктивною основою цього рай-ня виступає терит поділ праці як в масштабах країни, так і в межах великих (інтегральних) ек-х р-нів. На тер цих р-нів зн-ся ядра курпнорайонних ТВК або їх складові частини. У даному підтипі ек-х р-нів основну районоутворюючу роль відіграють великі багатофункціональні міста, які разом з тим є і найбільшими промисловими і транспортними вузлами. Ці міста є тими ядрами р-нів, які пов¢язують їх периферію в єдине ціле. Середні ек р-ни об¢єднуються у великий ек р-н зоною районоформуючого впливу великих регіональних центрів з системою спеціалізації і кооперування їхніх п-в. З метою більш повного використання свого ресурсного потенціалу спеціалізація в-ва в цих р-нах здійснюється не тільки на основних галузях, а й  на в-ві другорядної пр-ції, потрібної для кожного великого ек р-ну. Ці р-ни викор-ся як для прогнозування рівня розвитку в-ва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для упр-ня господ-ю діяльністю. Малі райони (мікрорайони) –це найнижчий ступінь інтегральних ек р-нів. Вони органічно пов з низовим адміністративно-госп-м рай-ням. Їх територія відповідає території внутріобласних адміністративних р-нів. Визначення меж цих р-нів залежить від об¢єктивних і суб¢єктивних факторів. Це пов з тим, що ек основа сусідніх р-нів даного підтипу часто буває однорідною (однотипною), особливо в спеціалізованих с/г зонах, і тому їхні межі визначаються вир-ми зв¢язками п-в місцевого зн-ня з їх сировинними зонами, а також територіальною організацією і упр-ням всього госп-ва, яке здійснюється районними центрами. В цих р-нах основними галузями в-ва є рослинництво, тваринництво і місцева пр-сть, переважно та, що переробляє с/г сировину. Найбільш поширеними вир-ми поєднаннями тут є локальні АПК (завод, цех і сировинна зона). В межах цих р-нів можуть бути розташовані і п-ва міжрайонного зн-ня, які впливають на формування обласних госп-х комплексів і внутріобласних підрайонів. Низові адміністративно-госп р-ни в умовах планової системи розвитку госп-ва і навіть в умовах перехідного до ринкової ек-ки періоду використовуються для поточного планування і оперативного упр-ня розвитком вир-ва. Ця ф-ція в умовах поширення приватної власності на засоби в-ва буде змінюватися.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Державна регіональна економічна політика, її суть, мета та основні завдання. ДРЕП – це сукупність організаційно-правових та ек заходів, спрямованих на стимулювання ефективного розвитку п/с регіонів, рац-не використання їхнього ресурсного потенціалу з метою підвищення життєвого рівня нас-ня та охорони навк прир сер, вдосконалення терит-ї оргі-ції сусп-ва. Об¢єктами ДРЕП є системи терит-х утворень у межах яких здійснюється державне упр-ня та місцеве самоврядування. Склад об¢єктів ДРЕП визначається адміністративно-територіальним устроєм та ек-м рай-ям Укр. Суб¢єктами ДРЕП виступають центральні та місцеві органи держ викон влади та органи місцевого самоврядування, які в межах своєї компетенції вирішують питання, пов з розвитком п/с регіонів. Державна регіональна політика є складовою і невід¢ємною частиною соц-ек перетворень, які здійснюються в Укр, і включає структурну перебудову п/с регіонів, поліпшення територ-х пропорцій у країні, підвищення ролі місцевтих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування в розбудові незалежної держави. Основні напрями рег ек політики визначає Верховна Рада України. УрядУкр встановлює державні пріоритети регіонального розвитку, затверджує державні програми розвитку регіонів, бере участь у створення системи ек-х регуляторів і методологічно-інформаційної бази. Виходячи із загальнонац-х і регіональних інтересів і можливостей, держава реалізаує регіональну ек політику, яка передбачає: – врахування відмінностей у рівниях ек-го і соц-го розвитку окремих територій, а також історичних, природно-географічних, демографічних та етнічних особливостей регіонів; – децентралізацію процесів упр-ня соц-ек-м розвитком регіонів, підвищення відповідальності місцевих органів державної виконавчої влади за здійснення ек реформи; – рац-не використання природно-ресурсного потенціалу; – підтримання внутрішньорегіональної збалансованості ек розвитку, поліпшення екологічного стану та соц-демографічної ситуації. ДРЕП є інструментом удосконалення територіальної орг-ції сусп-ва і спрямована на зближення умов функціонування територіальних госп-х комплексів. Вона грунтується на таких основних принципах: – дотриманя пріортитетів загальнодержавного зн-ня; – органічна єдність розвитку п/с регіонів і завдань со-ек розвику країни; – врахування вимог екологічної безпеки при реформуванні стр-ри госп-х комплексів регіонів і розміщені нових п-в; досягнення ек-го ефекту за рах терит поділу праці, рац-ї системи природокористування, налагодження тісних міжрегіональних зв¢язків у межах єдиного ринкового простору України, а також розвитку зовнішньоек-х відносин; – створення відповідних умов для подального підвищеня ек-ї самостійності регіонів шляхом чіткового розмежування повноважень між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Основними цілями регіон-ї ек політики є: – створення необхідних правових і ек умов з метою забезпечення кожному регіонові рівних можливостей для комплексного со-ек розвитку, екологічної безпеки, задоволення мат-х і культурних потреб нас-ня; – примноження нац-го багатства Укр на основі ефективного використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу кожного регіону країни. В ек-й сфері – ефективний розвиток і рац-не розміщення п/с, використання переваг територіального поділу праці та ек-го кооперування в-ва, розвиток міжрегіональних ек-х зв¢язків. У соц-й сфері – підвищення добробуту і забезпечення необх умов життєдіяльності нас-ня, реалізація права всіх громадян незалежно від місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В екологічній сфері – досягнення природно-господарської збалансованості регіонів, охорона навк прир середовища та відтворення природних ресурсів. Відповідно до цілей регіонального розвитку визначаються загальнодержавні стратегічні і першочергові завданя ДРЕП. Стратегічний курс держави розраховано на тривалу перспективу і передбачає розв¢язання великомасштабних завдань, зокрема: – структурну перебудову ек-ки промислових регіогів і центрів, для яких характерна концентрація п-в важкої індустрії; – заохочення розвитку експортних та імпортозамінних вир-в у районах, де є для цього сприятливі умови; – інтенсифікацію с/г вир-ва шляхом його рац-ї спеціалізації, реформування вир-чих та со-х відносин, структурної перебудови з одночасним формуванням ефективних внутрішньогалузевих, міжгалузевих і терит-х пропорцій у розвитку АПК, зокрема інтеграції переробних галузей з вир-вом с/г сировини; – істотне оздоровлення екологічного середовища промислових регіонів Донбасу, Придніпров¢я, Прикарпаття, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС, створення в цих регіонах спрятливих умов для життєдіяльності нас-ня; – більш повне використання рекреаційних ресурсів Криму, районів узбережжя Чорного та Азовського морів, Карпат, сприятливих за кліматичними та природними факторами зон Волинської, Вінницької, Полтавської, Черкаської та ін областей, створення розгалуженої мережі транспортних комунікацій, об¢єктів соц-ї та виробничої інфраструктури; – формування рац-ї сис-ми розселення шляхом збереження існуючих та створення нових населених пунктів, активізації функціонування сільських населених пунктів та малих міських поселень, регулювання розвитку великих міст і сприяння якісним перетворенням у них; – збереження та відродження культурної самобутності населення регіонів, охорона пам¢яток історії і культури, створення нових природних заповідників; – розвиток регіональної та міжрегіональної інфрастр-ри (транспорту, зв¢язку, інформатики тощо), спрямований на стимулювання й підвищення ефективності територ-го поділу праці.

Першочергові завдання рег-ї ек політики конкретизують стратегічні напрями і спрямовуються на поетапне вирішення назрілих проблем. Серед цих завдань, зокрема: – створення нормативно-правової та методологічної бази упр-ня розвитком регіонів; – забезпечення рац-ї системи природокористування у регіонах; – розроблення та реалізація державних програм соц-ек розвитку окремих регіонів; – сприяння формуванню регіональних ринків, створенню і функціонуванню спеціальних (вільних) ек зон у різних регіонах; – широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжнародного співробітництва регіонів, насамперед з державами – колишніми республіками СРСР; – створення необхідних умов для прискореного облаштування населення (депортованих народів), яке повертається на місця традиційного проживання.

 

  1. Нова сітка ек-х районів України, їх територіальна структура (склад їх територій). У зв¢язку з подрібненістю території України ек-ми районами та значним збільшеннями управлінського апарату Держплан України укрупнив у 1962р. ек-ні адміністративні райони і зменшив їх е-сть з 14 до 7. До мережі цих р-нів увійншли: 1)Донецький (Донецька і Луганська обл); 2)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл); 3)Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл); 4)Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська обл); 6)Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, І-Франківська, Закарпатська обл) 7)Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області). Ця мережа ек р-нів більш об¢єктивновідображала реально існуючі ек р-ни Укр. Винятком була тільки Чернівецька обл, які пізніше цілком обгрунтовано була віднесена до Карпатського ек р-ну. Ці р-ни до 1990р. залишалися визнаними підрайонами генеральних ек р-нів, виділених на Укр в 1963р., коли процес укрупнення ек р-нів відбувався на всій тер РадС. В рез була затверджена мережа з 18 великих ек р-нів і одного середнього (мезорайону) – Молдавської РСР. За цією мережею на Укр було виділено три макрорайони: Донецько-Придніпровський (у складі 8 областей); Південно-Західний (у складі 13областей) і Південний (у складі 4 областей). Виділення великих ек р-нів допомагало Держплану СРСР зосереджувати свою увагу на визначенні найважливіших крупнорайонних загальнодержавних завдань при розробці планів перспективного розвитку і розміщення п/с як у старих р-нах, так і особливо – в р-нах нового інтенсивного госп-го освоєння на сході країни (утворення великих баз паливної, металургійної, хім пр-сті, а також баз в-ва с/г пр-ції: зернових і технічних к-р, овочівництва, виноградарства, садівництва, ефіроолійних к-р, спеціалізованого тваринництва та ін. Така мережа ек р-нів існувала до 1990р. Після розпаду СРСР, в умовах переходу Укр до ринкової ек-ки і самостійного ек розвитку стара мережа великих ек р-нів стратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш диференційованого підходу до розвитку і розміщення п/с з урахуванням особливостей і відмінностей природних, історичних, ек умов регіонів, існуючих на тер Укр. В 90-х рр вченими Укр запропоновано кілька варіантів удосконалення мережі ек-х р-нів. Однак їх основним недоліком було недостатнє науокве обгрунтування та неповне врахування реально існуючих ек взаємозв¢язків. У запропонованих варіантах мереж ек р-нів економічними районами Укр визнаються тер-ї, які раніше були названі об¢єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного макроек-х р-нів в системі союзу поділу праці. Враховуючи необхідність зійснення ДРЕП, Кабінет Міністрів Укр у 1998р. вніс на рогляд до Верховної Ради Укр проект ЗУ “Про концепцію ДРЕП”, в якому пропонується мережа ек р-нів Укр у такому складі: 1) Донецький(Донецька, Луганська обл); 2)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька,Кіровоградська обл); 3)Східний (Полтавська,Сумська,Харківська обл); 4)Центральний (Київська,Черкаська обл, м.Київ); 5)Поліський (Волинська,Житомирська,Рівненська,Чернігівська обл); 6)Подільський (Вінницька,Тернопілька,Хмельницька обл); 7)Причорноморський (АР Крим,Миколаївська, Одеська, Херсонська обл., м.Севастополь); 8)Карпатський (Закарпатська, Львівська, І-Франківська, Чернівецька обл). Запропонований проект нової мережі ек р-нів в цілому відповідає науковим критеріям ек рай-ня, але разом з тим, на нашу думку, не позбавлений певних недоліків. Насамперед це стосується виділення Поліського району. З т з географічного визначення, невдалою є назва Східного р-ну. В усіх варіантах попередніх мереж ек рай-ня він був названий Північно-Східним. Подальший розвиток теорії і практики ек-го рай-ня в Укр дасть змогу вдосконалювати мережу ек-х р-нів Укр.

 

 

 

 

 

13.Територіальний поділ праці, його суть та зн-ня для ек рай-ня.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації окремих частина території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та ін ресурсів. Його розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного використання сприятлих для в-ва умов кожної території, вигідного географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних і енергетичних) ресурсів, комбінування в-в, що їх використовують, а також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті ним протягом певного історичного періоду.

 

  1. Сучасні наукові методи аналізу розміщення та територіальної орг-ції п/с, їх суть.

До числа специфічних методів науки про РПС і тер орг-цїі н/г належать як традиційн, так і нові. До основних з них слід віднесит: – вивчення конкреного п-ва і аналіз його госп-ї діяльності, вир-го потенціалу, технологічних особливостей, складності вир-го процесу, зв¢язків по поставках сировини і реалізації готової пр-ції, енергетичної і кадрової забезпеченості, можливостей збільшення потужностей, перспективності розвитку тощо; – вивченя елементарної системи в-ва, до складу якої входить п-во; – вивчення галузевого РПС і галузевої стр-ри госп-ва міста, р-ну, області, країни. Для цього галузі диференціюються на добувні і обробні. Галузі обробної пр-сті под-ся на: 1/галузі, що тяжіють до джерел дешевого палива і електроенергії; 2/галузі, що розвиваються головним чином біля джерел сировини; 3/ галузі, п-ва яких тяжіють до населених пунктів і р-нів зосередження резервів трудових ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, п-ва яких тяжіють до р-нів споживання їх пр-ції; – виявлення і вивчення промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної орг-ції в-ва; – картографування тер-х аспектів розвитку і РПС, формування ек р-нів. За доп тематичних ек карт розкриваються особливості розміщення промислових п-в, центрів, галузей, промислових р-нів, їх взаємозв¢язки щодо сировини і поставок пр-ції; покриття території країни або р-ну мережею транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути використана як логічна образно-знакова модель території з сучасним розміщенням в-ва, транспорту, невир-ї сфери, розселенням людей та ін.; – ек рай-ня як найважливіший метод науки про РПС, систематизацію складної інф-ції, удосконалення територ орг-ції н/г і його упр-ня. Науково обгрунтована мережа ек р-нів дає змогу визначити основні напрями найбільш рац-го використання ресурсів в кожному з них шляхом утворення ТВК, визначення галузей їх спеціалізації в н/г країни і перспектив розвитку; – порівняльний метод, за доп якого на основі аналізу статистичних даних і основних ек показників визначається місце галузі серед ін галузей р-ну чи серед ін районів; – статистичні методи, зокрема такі, як: групування статистичних показників, розрахунки середніх величин, розрахунки відповідних показників на 100 або на 1000чол., розрахунки динамічних рядів у натур числах та в %-х і визначення на їх основі темпів зростання, приросту тощо; – вивчення і визначення ТВК регіонів за доп методу енерговиро-х циклів, який розкриває ланцюговий зв¢язок п-в від видобутку сировини до в-ва гот пр-ції, включаючи і обслуговуючі цю групу п-ва та наукові установи; – балансовий метод, що широко використовується при аналізі розвитку і розміщення п/с. Системний підхід до вивчення проблем рац розміщення п/с дає змогу широко застосовувати економіко-математичні методи. Серед них найбільшого поширення набули такі: – математико-статистичні (одержання кількісної інф-ції і обробка даних); – математичне моделювання як формалізований опис явищ і процесів у сфері територіального розміщення в-ва, побудова відповідних моделей (систем математичного рівняння); – методи математичного програмування, які застосовуються для вирішення завдань щодо оптимізації розміщення виробничих і со-побутових об¢єктів тощо.

 

  1. Населення України, його динаміка, стр-ра та особл-ті розміщ

Нас-ня або народонас-ня – це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонас-ня разом з прир умовами і ресурсами та способом в-ва мат-х благ є основою мат життя сусп-ва. Чисельність нас-ня країни в цілому та окремих її регіонів є рез-том взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів сусп розвитку, і насамперед соц-ек та демографічних. Закономірості розвитку ек-ки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демогр розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює ек-ну і со політику держави. Вивчення процесів відтворення нас-ня, особливо динаміки його чис-ті, має практичне зн-ня для встановлення механізму взаємодії ек і демогр процесів. Чис нас-ня держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різном-х факторів. Знання чисельності нас-ня на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток н/г і напрями демографічної політики. Укр за чис нас-ня є однією з великих держав Європи. На поч 1998р за чис жителів вона була на 7 місці після ФРН,Росії, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції. Чис нас-ня Укр складає нині більше ніж 50 млн чол. Найбільш повну інф-цію ро чис-ть нас-ня, його стр-ру і розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Особливе зн-ня для Укр мають останні 4 переписи – 1959, 1970 ,1979,1989рр. Наступний перепис нас-ня на Укр має відбутися в 2001р. За кожний рік між переписами ведеться поточний облік (розрахункова чис-ть) нас-ня за основними параметрами з урахуванням природного руху нас-ня та даних міграції. Згідно з даними переписів нас-ня по Росії і колишньому СРСР чис нас Укр становила (в суч кордонах): у 1897 – 28,4 млн чол., 1926-29,5б 1939-40,53 1959-41,9, 1970-47,1 1979-49,8, 1989 – 51,7млн чол. Як бачимо, чис нас Укр за великий період часу постійно зростала. Тільки за пер 1959-1998рр загальний прирісто нас Укр перевищував 8 млн чол. Слід відмітити, що середньорічний приріст нас-ня був дуже нестабільним, а кількісні параметри його щороку змінюалися. Але загальною тенденцією було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993р. і по нинішній час чис нас Укр щорічно зменшується. На поч 1995р чисельність нас була майже такою, як у 1989р. Особливістю цьго процесу в Укр є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соц-ек та демографічні особливості, які склалися в країні на попередньому та на нинішньому етапі сусп розвитку. Такий характер динаміки нас обумовлює складність ирішення ряду демографічних, ек і політ проблем в Укр. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової стр-ри нас (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення н/г трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін. Розміщення нас: Укр належить до держав з високою щільністю нас-ня. На поч 1999р в цілому по країні густота нас-ня становила майже 83 чол. на 1 кв км. Розміщення нас по тер повною мірою відповідає особливостям розміщ в-ва та її прир-ресурс потенціалу. Найменші щільність нас характерна для Укр-го Полісся та півдня республіки. Тут воно становить менше ніж 60 чол на 1 кв км. Причому в Чернігівській області щільність нас-ня не досягає і половини відносно середнього показника по Укр. Такий рівень заселеності тут викликаний природними особливостями, що обумовлюють певну госп діяльність. Рідко заселений і південь Укр, особливо Херсонська таМиколаївська обл. Найвищий показник густоти нас в Укр хар-й для східного регіону, де він перевищує 130 чол на 1 кв км, а в Донецькій області досягає майже 190 чол/кв км. Висока щільність нас характерна і для західних областей Укр, де вона становить: в Львівській обл – 126 чол/кв км, в Чернівецькій – 116. Окремим регіоном, де показник щільності нас-ня близький до середнього рівня по Укр, є АР Крим (цей показник досягає 83 чол/кв км). Зазначені особливості розміщення нас в Укр є значною мірою рез-м регіональних особливостей динаміки його чис-ті, що склалася в рез відмінностей прир руху та міграційних процесів. Зміни в динаміці заг чис нас-ня визначаються змінами у розміщ міського і сільського нас-ня. Розміщення міського і сільського нас-ня має істотний вплив на рац-не розміщення та оптимальний розвиток п/с. Статево-вікова стр-ра нас-ня є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чис-ті нас-ня в майбутньому. Сама ж статево-вікова стр-ра нас є рез-м особливостей народжуваності і смертності нас-ня в конкретних істор умовах відтворення. Аналіз стат мат-в свідчить про те, що в Укр спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її нас-ня. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чис-тю чоловіків і жінок.Нац склад нас Укр хар-ся значною чисельною перевагою основною нації – українців. За даними останнього перепису нас-ня, українці становили понад 70% усіх жителів Укр. Крім того, значна чис українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на тер Укр проживає понад 100 національностей. Серед них найб частку становлять росіяни – понад 20% всього нас країни. Друге місце за чис після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% нас-ня Укр проти 2,0% у 1959році. На тер Укр проживає значна чис нас з прилеглих до країни держав. Це, білоруси, чис яких перевищує 400 тис чол, молдавани(майже 300 тис чол), болгари (близько 250 тис чол), угорці (150 тис чол), румуни (100тис чол), поляки (250 тис чол). Крім цих національностей, в Укр проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці, гагаузи та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І6.Вплив населення на розвиток і розміщення продуктивних сил.

Людина є, з одного боку, активною продуктив­ною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробни­цтво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основ­ним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чи­сельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Зайнята в суспільному виробництві частина населення є най­більш активною продуктивною силою суспільства, бо саме вона бере активну участь у створенні матеріальних цінностей. Частина матеріальних цінностей іде на споживання, а частина — на роз­виток виробництва. Але розвиток виробництва не є самоціллю, його роль полягає у тому, щоб забезпечити потреби суспільства, підняти життєвий рівень населення. Таким чином, зміни в чисельності населення позначаються як на споживчому попиті в ці­лому, так і на його структурі. Населення виступає одночасно і як споживач, і як виробник матеріальних благ та послуг. Населення не існує поза економікою, як і економіка не функціонуватиме без населення.

При плануванні розвитку і розміщення виробництва та окре­мих галузей народного господарства практичне значення мають чисельність наявних трудових ресурсів та джерела їх поповнен­ня. Не менш важливим є їх якісна характеристика: рівень освіти, професійно-кваліфікаційна підготовка, фізичний стан та ін. Для функціонування різних галу­зей народного господарства потрібні трудові ресурси лише пев­ної якості, в тому числі і певної статі. Існує цілий ряд галузей, де більш доцільним є використання праці чоловіків, а в інших — переважно жінок.

Споживання як важлива форма людської життєдіяльності та­кож має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні харак­теристики відтворення населення впливають в першу чергу на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продук­цію щоденного попиту, і насамперед продукти харчування. По­треби людей обумовлюють і розвиток галузей соціальної інфра­структури та сфери послуг.

Усі види людської діяльності — виробництво, споживання матеріальних благ та послуг, відтворення нових поколінь є, з од­ного боку, явищами соціального життя, що пов’язані з розвитком народного господарства, а з другого, — це є процеси власне жит­тєдіяльності людей. Тому таким складним, взаємообумовленим і нерозривним є зв’язок між населенням і розвитком територіаль­ної організації народного господарства. Лише на цій основі мож­лива побудова соціально спрямованої ринкової економіки в сус­пільстві, де людина є творцем матеріальних і духовних благ. Метою розвитку економіки має бути забезпечення фізичного, ду­ховного та інтелектуального розвитку нинішніх поколінь та кіль­кісного і якісного відтворення прийдешніх.

 

17.Міське та сільське населення України, його динаміка та особливості формування.

Розміщення міського і сільського населення має істотний вплив на раціональне розміщення та оптимальний розвиток продук­тивних сил. Якщо на початку століття в Україні переважало сільське насе­лення — близько 82% всього населення, то нині майже 68% її на­селення мешкає в міській місцевості. Аналіз статистичних даних свідчить, що міське населення протягом значного історичного періоду мало стійку тенденцію до зростання. Лише за період 1979-1998 рр. його приріст складав 3,5 млн. чол., або 11,4%. За цей період зросла і питома вага міського населення — з 60,8% в 1979 р. до 67,8% — в 1998 р.

Показник питомої ваги міських жителів має суттєві територі­альні відмінності — від 38,5% в Закарпатській області до 90,1% в Донецькій. Аналіз даних показує, що лише в 6 областях країни переважає сільське населення, а в решті регіональних одиниць частка міського населення становить понад половину населення. Такі особливості територіальної концентрації населення та наявні відмінності соціально-економічного, екологічного та політичного розвитку обумовили і своєрідність зрушень в загальній чисельно­сті населення України та її регіонів. Так, протягом останніх деся­тиліть динаміка чисельності міського населення змінювалася: якщо в міжпереписний період 1979—1989 рр. зростання міського населення було більш інтенсивним, то надалі воно поступово скорочувалося. З 1994 року приріст міського населення України змінився на його скорочення. За 1994—1998 рр. міське населення країни скоротилося на 1,4 млн. чоловік.

На 1 січня 1999р. в Україні нараховувалося 448 міст, в т. ч. 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів України, зосереджено більш як 2/3 насе­лення країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень України, але в них проживає близько 90% всього міського населення. При цьому основна його частина припадає на крупні і найкрупніші міста.

В селищах міського типу з людністю понад 20 тис. чол. про­живає лише 2% населення, а решта населення проживає у посе­леннях до 20 тис. чоловік.

Сільське населення України становило на початок 1999р. 16124,0 тис. чоловік. Така його чисельність та динаміка — це ре­зультат неоднозначних за характером процесів розселення людей протягом значного історичного періоду.

Як чисельність сільського населення, так і кількість сільських населених пунктів не є постійною величиною. Аналіз статистич­них даних за значний період часу дав змогу встановити довго­строкову і стабільну тенденцію — постійне зменшення загальної чисельності сільського населення України. Так, лише за 1979— 1985 рр. чисельність сільських жителів в країні зменшилась на 2,6млн. чоловік, або на 13,5%, а за 1986—1998рр. — ще на 1,2 млн. чоловік.

Зазначена динаміка чисельності сільського населення має значні територіальні відмінності. Так, якщо за 1979—1998рр. чисельність сільських жителів Автономної Республіки Крим, Закарпатської і Херсонської областей зросла, то в решті областей країни відбулося скорочення чисельності сільського населення. При цьому найбіль­ший приріст сільського населення був характерним для Авто­номної Республіки Крим. Найбільше скорочення сільського на­селення (майже на третину) відбулося у Вінницькій, Чернігів­ській, Хмельницькій, Житомирській та Сумській областях. Таким чином, розміщення населення по території та особливості його зосередження в різних типах поселень обумовлені специфікою соціально-економічного розвитку країни, конкретними зрушен­нями в економічній і соціальній сферах, а також у територіаль­ній структурі і організації народного господарства, особливо га­лузей матеріального виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвит­ку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і від­сутності навіть простого заміщення одних поколінь людей нови­ми. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Тенденції руху населення характеризуються такими показниками: 1985 р. народилося 762,8 тис. дітей, а помер­ло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 145,2 тис. чол., то у 1998 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а по­мерло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від’єм­ним і досяг 300,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 1959 р. найбільший природний приріст населення був у Донець­кій області (73,0 тис. чол.), Дніпропетровській (36,6 тис. чол.), Луганській (44,7 тис. чол.) та Харківській (26,4 тис. чол.) облас­тях, а найменший — у Кіровоградській (11,1 тис. чол.). Херсон­ській (11,6 тис. чол.) та Чернівецькій (11,6 тис. чол.) областях, то у 1997р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народже­ними) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де рані­ше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі ко­ефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кірово­градської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чер­нігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природ­ного приросту населення є південні території України — Авто­номна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Терно­пільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні зна­чення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природ­ного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, фор­мується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 1998 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населен­ня. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно — най­вищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення насе­лення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особ­ливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніп­ров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з ви­соким рівнем забруднення атмосферного повітря, води, ґрунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я на­селення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятли­вих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині по­над 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем ра­діоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується на­самперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 1989 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 8 краї­нах світу. Якщо у 1989 р. він становив 11,6%о, то у 1990 р. — 12,1, а у 1995 р. — 15,5%о. Дещо знизився цей показник у 1996— 1998 рр. і склав у 1998 р. 14,4%0.

 

  1. Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості.

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має не­обхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок — 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів. Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку.

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно змінюється залежно від багатьох факторів: демографіч­них, соціальних та економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості: зайняті в суспільному виробництві (зайняті на держав­них та кооперативних підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все за­йняте у народному господарстві населення розподіляється між галу­зями матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх робітників і службовців, які працюють у промисловості, сіль­ському, лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’яз­ку (в частині обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному обслуговуванні, в операціях з нерухомим май­ном; зайняті розвідкою надр, в геодезичній та гідрометеороло­гічній службі та інших галузях матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побу­тового обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі і со­ціальному забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому обслуговуванні, на транспорті і зв’язку та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Раціональне використання трудових ресурсів. Безробіття. Ринок праці.

В Україні питома вага осіб працездатного віку становить біль­ше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника харак­терні значні територіальні відмінності.

Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них нале­жать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хме­льницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Черні­гівській області цей показник становить лише 51%.

Найвища частка осіб працездатного віку характерна для високо урбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпро­петровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.

Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліт­тя показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по на­родному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997 р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки за­гальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням праців­ників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято май­же 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров’я, фіз­культури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяють­ся Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.

Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волин­ської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.

Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації під­приємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різ­них галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоло­вік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення від­бувається на транспорті і зв’язку, у торгівлі і громадському харчу­ванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.

Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рі­вень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не пере­вищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресур­сів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цьо­го середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтав­ської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безро­бітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих ре­гіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіт­тя характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгод­ження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.

 

  1. Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

 

22.Вплив природно-ресурсного потенціалу на розвиток і розміщення в-ва та спеціалізацію ек-х районів.

Для розміщення галузей н/г велике зн-ня мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За н/г-м значенням запаси кросиних копалин под-ть на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології вид-ть такі категорії запасів корисних копалин: А – докладно розвідані та вивчені; В і С1 – розвідані менш докладно; С2 – оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1 і С2 разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність в-ва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Мінеральні ресурси, їх  структура  та  народногосподарське  значення (використання).

Мінерально-сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: паливно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі розвива­ються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хі­мічна промисловість та ін.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам’яне і буре вугілля, запаси якого за на 1997 р. складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів стано­вить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінка­ми ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збіль­шити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

Загальні запаси залізних руд України оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основ­ні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марган­цю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси ні­келю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кірово­градській та Дніпропетровській областях; ртуті — у Донбасі і За­карпатті; титану — в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовсько­го морів; бокситів — у Дніпропетровській області; алунітів — у Закарпатті; нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні родовища сиро­вини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елемен­тів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Роз­робку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: ку­хонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-маг­нієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франків­ській та Львівській областях.

Проблеми щодо раціонального використання мінерально-сиро­винних ресурсів України полягають у важковидобувному харак­тері значної частини ресурсів, виснаженості найбільш якісної час­тини запасів, обмеженні обсягів фінансування геологорозвіду­вальних робіт тощо. У перспективі здійснюватиметься розвідка нових для України корисних копалин — золота, міді, хрому, свин­цю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів тощо. Це дасть змогу за існуючими прогнозними оцінками збіль­шити експортні можливості вітчизняної мінерально-сировинної бази у 1,5—2 рази та скоротити імпорт сировини на 60—70%.

 

  1. Земельний фонд та його структура. Проблеми охорони і раціонального використання земельних ресурсів.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва. Всі землі України незалежно від їх ці­льового призначення, господарського використання і особ­ливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель різного функціонального призначення, якіс­ного стану та правового статусу. Власне земельна площа  становила на початок 1998 р. 57,9 млн. га; її сільськогосподарсь­ка освоєність досягла майже 70,0%, розораність — 57,1%; частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь переви­щила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним викорис­танням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісо-вкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промис­ловими і транспортними об’єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, — (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%).

Розподіл земельного фонду України за землекористувачами характеризується такими співвідношеннями: державні та колек­тивні сільгосппідприємства, кооперативи, акціонерні товариства, фермерські господарства 77,3% земельного фонду; лісогосподарські підприємства 11,9%; підприємства промисловості, транспорту, зв’язку та ін. —  3,5%; землі держав­ної власності —5,5%, всі інші 1,8%.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів Украї­ни є досить диференційованим у територіальному розрізі. Най­вища залученість земель у господарський обіг склалася у Львів­ській, Донецькій, Тернопільській областях. Найвищу сільськогосподарську освоєність тери­торії мають землі Запорізької (88,3%), Миколаївської (86,6%), Кіровоградської (85,7%), Дніпропетровської (82,8%), Одеської (83,2%) та Херсонської (81,4%) областей.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проб­лемами в сфері земельних ресурсів виступають: підвищення ефек­тивності їх використання та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації ґрунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого співвідношення угідь у зональних системах землекористування; формування продуктив­ної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

 

  1. Водні ресурси, їх    народногосподарське    значення    та    проблеми раціонального використання.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостат­нім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю під­земних і морських вод. Потенційні ресурси річкового стоку оці­нюються у 209,8 куб. км, з яких місцевий стік на території Украї­ни становить в середньому 52,4 куб. км, приток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод, не пов’язаних з поверхневим стоком, ста­новлять 7 куб. км. Крім того, в господарстві України використо­вується до 1,0 куб. км морської води. В розрахунку на одного жи­теля України поверхневий місцевий стік становить близько 1045 куб. м. Найвищий рівень водозабезпечення жителів — у за­хідних і північних областях України.

Територіальний розподіл водних ресурсів України є нерівно­мірним і не відповідає розміщенню водомістких господарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіж­жя, Автономна Республіка Крим, південні області України. Ос­новними споживачами води є промисловість (в першу чергу електроенергетика, металургія, хімічна промисловість), сільське гос­подарство, комунальне господарство. Для пом’якшення територі­альних відмінностей у забезпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис. водосховищ (повний об’єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10 водоводів тощо.

Важливою складовою водних ресурсів є їх гідроенергоре­сурси — запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище від рівня моря. Загальні потенційні гідроенергоресурси ста­новлять близько 60% всієї енергії поверхневого стоку. Розрізня­ють потенціальні, технічно можливі (за даним рівнем розвитку науки і техніки) та економічно доцільні для використання гідро­енергоресурси. Потенціальні гідроенергоресурси України станов­лять 44,7 млрд. кВт • год.; з них технічно можливі для викорис­тання — 21,5 млрд. кВт • год.; економічно доцільні для викорис­тання становлять 16 млрд. кВт • год.

Основні проблеми щодо раціонального формування, викорис­тання та збереження водних ресурсів України полягають у: за­брудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами; інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечуючого і водоохоронного призначення, низькій продуктивності очисних споруд; недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності водних систем; незбалансованій за водним фактором системі господарювання, що характеризується високими обсяга­ми залучення водних ресурсів у виробничу сферу та високою во­домісткістю продукції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Лісові ресурси, їх    народногосподарське    значення    та    проблеми раціонального використання.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навко­лишнього середовища та господарській діяльності людей, слугу­ють важливим сировинним фактором для розвитку галузей на­родного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченістю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн. га, в тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га. Лісистість території становить всього 15,6%, причому її рівень територіально досить диференційова­ний: від 43,2% в Івано-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наб­лиженим до оптимального вважається показник на рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними за­пасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько 51% лісів віднесено до захисних, водоохоронних та ін­ших цінних в екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до скоро­чення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі дере­вини зменшилися з 14,4 млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 р., тобто майже на 30%.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо форму­вання і раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення збалансованості між лісосировинними запасами, об­сягами лісоспоживання і екологічними вимогами; значне висна­ження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для лісо­господарського виробництва; скорочення обсягів лісокористу­вання та низький рівень задоволення потреб у деревині за раху­нок місцевих ресурсів.

 

  1. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів.

Використання в економічній системі природних ресурсів ви­магає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: тех­нологічна (виробнича) та економічна. При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Нерідко технологічна оцінка виража­ється в балах та категоріях. Вона здійснюється, як правило, перед економічною.

Економічна оцінка природних ресурсів — необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: перша — характеризує економічні ре­зультати використання природних ресурсів, друга — економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні втрати від забруднення чи порушення природного се­редовища). Для економічної оцінки природних ресурсів застосо­вують передусім методичні підходи, засновані на категоріях рен­ти та ефективності.

Для розміщення галузей народного господарства велике зна­чення мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За на­родногосподарським значенням запаси корисних копалин поді­ляють на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якіс­тю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації; позаба­лансові, які при наявному рівні технології експлуатувати еконо­мічно не вигідно. В геології виділяють такі категорії запасів ко­рисних копалин: А — докладно розвідані та вивчені; В і С1 — розвідані менш докладно; С2 — оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1, С2 разом з прог­нозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експ­луатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

 

  1. Промислові, балансові та загальногелологічні запаси мінеральних ресурсів, їх суть (визначення).

Мінер ресурси становлять дуже велику групу прир речовин мінерального походження, що використовуються для добування енергії, різних матеріалів через їх вилучення та перероблення в різних галузях госп-ва. Залежно від особливостей складу й характеру використання в госп-ві корисні копалини под-ть на такі групи: 1)горючі, або енергетичні (вугілля, горючі сланці, нафта, природний газ, тоф); 2)рудні, або металеві (руди чорних, кольорових, рідкісних, благородних і радіоактивних металів); 3)нерудні, або неметалеві [будівельні матеріали (природне буд каміння, цементна сировина, будівельні глиини); індустріальна мінер сировина (слюда, азбест, графіт, корунд, магнезит, скляні піски); хімічна мінеральна сировина (різні солі, сірка, селітра); сировина для вироблення мінеральних добрив (калійні солі, фосфорит, апатити); коштовне й напівкоштовне каміння (алмаз, сапфір, рубін, смарагд, топаз, аметист, малахіт, яшма та ін.)]. За ступенями розвіданості геологічні запаси корисних копалин под-ть на 4   категорії: А – вірогідні запаси, властивості яких докладно вивчено; В і С1 – розвідані з відносно меншою детальністю; С2 – можливі, ймовірні, оцінені попередньо. Обчислені запаси корисних копалин затверджуються державною комісією. Затверджені запаси назся балансовими – такими, що відповідають промисловим кондиціям і гірничотехнічним умовам експлуатації. Інші запаси наз-ся позабалансовими: вони беруться на облік як такі, що надалі можуть стати об¢єктами освоєння. Для орг-ції видобування потрібно, щоби родовища вміщували достатньо, економічно вигідну к-сть сировини або палива. Крім кількісного аспекту, у визначенні госп-ї придатності родовищ корисних копалин беруть до уваги якісні показники – склад корисних компонентів, умови та глибину залягання, потужність пластів, особливості покривних шарів тощо. Так, руди мають містити щонайменше: 25-27% заліза; 20-25% марганцю; 40% хрому; 40% алюмінію, міді, свинцю, нікелю; сурми – 1%; олова – 0,1%; золота – 5-7 кг на 1т. З розвитком науки й техніки ці показники зменшуються. Окремі копалини містять по кілька компонентів (приміром, поліметалеві руди мають корисні домішки). Це потребує орг-ції комплексного використання сировини.

 

  1. Ресурсозбереження як головний   напрям  раціонального   використання природних ресурсів.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію при­родних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій са­мій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміж­них матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження можуть бути зведені до таких: комплексне використання міне­рально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження ресурсо­зберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини; стабілізація земе­льного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпра­цьованих кар’єрів тощо; ефективне регулювання лісокористуван­ня, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промис­лових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторин­ний ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарю­вання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких пе­реважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість . У перспективі передбачається форму­вання ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділя­тиметься розширенню напрямів використання макулатури, полі­мерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потуж­ності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозбе­реження у зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за рахунок власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних ресурсах менш ніж на 50%.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбере­ження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної ба­зи, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресур­сів та маловідходному виробничому циклі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Паливно-енергетичний комплекс, його   суть,   галузева   структура   і народногосподарське значення.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність га­лузей промислового виробництва, які здійснюють видо­буток палива, виробництво електроенергії, їх транспор­тування та використання. До складу паливно-енерге­тичного комплексу входять галузі паливної промисло­вості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лі­нії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна між­галузева територіальна система, складова частина єди­ного господарського комплексу країни; це базовий комп­лекс важкої індустрії. Кінцева мета його функціонуван­ня — надійне забезпечення потреб населення та всього господарського комплексу в паливі та електроенергії.

На сучасному етапі роль паливно-енергетичного комплексу неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення, створює необхідні умови для подальшого покращання умов праці і підвищення рівня життя людей.

При цьому розвиток паливно-енергетичного комплексу необ­хідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведен­ні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямо­ваної енергозберігаючої політики.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо елект­роенергія), визначають темпи науково-технічного прогресу, ефек­тивний і прискорений розвиток економіки в цілому. Викорис­тання електроенергії в народному господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо.

Широке застосу­вання енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галу­зей народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають районоутворююче значення, на базі їх формую­ться територіально-виробничі комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва, комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального поділу праці.

Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв’язкам галузей, що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства створюється реальна основа для системного, комп­лексного підходу до розміщення цих галузей і обґрунтування оп­тимальних шляхів їх розвитку з урахуванням народногосподар­ської загальнодержавної ефективності.

 

  1. Металургійний комплекс, його стр-ра та районоутворююча роль. Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об¢єднують основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів (сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних і кольорових металів. Металург комплекс відіграє важливу роль у госп-ві нашої країни. Це пов з тим, що він визначає її ек-й потенціал і зумовлює розвиток ін галузей госп-ва, передусім маш-ня і металообробки. Уметалургії зосереджена велика частка промислово-виробничих ОФ. Крім того, це важлива комплексоутворююча галузь. Вона впливає також на розвиток територ-ї стр-ри країни – на утворення промислових р-нів, вузлів і центрів. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок. Для розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників: 1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть металобрухту; 6)висококваліфіковані кадри. Чорна металургія Укр за сучасної технології і відсталого, спрацьованого обл-ня – дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які використовуються в госп-ві країни. Тому основним чинником розміщення п-в галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини. Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Крім того, на виплавку однієї тонни магнію потрібно до 22 тис кіловат-годин електроенергії. Тому ця галузь – енергомістке в-во. Отже, на розміщенні п-в кольорової металургії впливають два чинники – сировинний та енергетичний.  В Укр можна виділити 3 р-ни чорної металургії: Придніпров¢я, Донбас і Приазов¢я. В їхніх межах формуються окремі вузли і центри. Придніпровський металург-й р-н простягся вздовж Дніпра від Кременчука до Нікополя. До його складу входять 5 великих вузлів в-ва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький. З 32 великих металургійних п-в Укр в Придніпров¢ї розміщено 19. Названі 5 вузлів Чм утворені окремими центрами цієї галузі. Так, до складу Дніпропетровського вузла належать комбінати і заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська. Найпотужніший металургійний комбінат країни – «Криворіжсталь». Наефективнішими комбінатами є «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь», які зн-ся в Запоріжжі. Донецький металург р-н об¢єднує великі вузли і центри Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську, Костянтинівці, Стаханові. Тут сформувалося три вузли металургійної пр-сті: Донецько-Макіїський (найпотужніший), Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський. Третій р-н Чм Укр зн-ся в Приазов¢ї. До його складу входять потужні п-ва Маріуполя (два заводи), а також родовищ   залізних руд Керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Камиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного заводу. Агломерат з Керчі Азовським морем надходить у Маріуполь, флюси – з різних районів Донбасу.У багатьох великих центрах Укр за межами вказаних р-нів Чм працюють окремі заводи переробної металургії і металургійні цехи на машинобудівних п-вах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

32.Машинобудівний комплекс, його галузева стр-ра та н/г зн-ня.

Маш-ня – важлива галузь пр-сті розвинутих кр світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву стр-ру пр-сті, а й її розміщення. Ріень розвитку маш-ня є одним з основних показників ек-го, і насамперед промислового розвитку країни. Велике зн-ня машня в н/г-му комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби в-ва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для с/г, технологічне устаткування для легкої і харчової пр-сті і т.п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годиники тощо). Крім того, маш-ня виробляє різноманітне устаткування для буді-ва, транспорту, зв¢язку, торгівлі, спеобладнання для невиробничих галузей, а також пр-цію оборонного призначення. В розвинутих країнах світу маш-ня, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту. Маш-ня має багатогалузеву стр-ру і хар-ся створенням спеціалізованих заводів і галузей. На основі технологічних процесів, металомісткості і зн-ня в н/г галузі машня класифікуються таким чином: важке, загальне, середнє маш-ня; в-во точних механізмів; в-во приладів та інструментів; в-во металевих виробів та заготовок; ремонт машин і устаткування. Маш-ня Укр виникло ще в сер 19 ст. Наявність металу, вигідне транспортно-географічне розташування, зокрема вихід до узбережжя Чорного та Азовського морів, висока концентраця с/г-гов-ва сприяли розвитку тут важкого, транспортного і с/г-го маш-ня. В минулому маш-ня стало провідною галуззю в стр-рі промислового комплексу Укр. В 1990р. його частка становила 30% всього пром в-ва. Важливе місце в ньому зайняли галузі ВПК, які виготовляли 40% вартості пр-ції маш-ня Укр і приблизно стільки ж відсотків вартості пр-ції ВПК колишнього СРСР. Вищеназвані передумови для розвитку маш-ня визначили місце України в загальносоюзному поділі праці. Зокрема, Укр в 1990р. забезпечувала в стр-рі в-ва колишнього СРСР: 45% металургійного устаткування, 97% – магістральних тепловозів, майже 50% вантажних вагонів і цистерн, 26% продукції с/г-го маш-ня (в т ч 100% бурякозбиральних і 100% кукурудзобиральних комбайнів), 23% тракторів, 50% землеробних машин і сівалок. Сучасні галузева стр-рі і розміщення маш-ня Укр сформувались за останні десятиліття. Стр-ра цивільних галузей маш-ня Укр така:

Маш-ня Укр представлено практично усіма галузями (крім годинникової), але далеко не всіма підгалузями. В умовах територ поділу праці колишнього СРСР Укр не виробляла деяких машин, зокрема: магістральних електровозів, електропотягів для приміських ліній і метрополітену, пасажирських вагонів, зернозбиральних і картоплезбиральних комбайнів і деяких ін машин. Недостатньо вироблялось вантажних та легкових автомоблів, товарів народного споживання. Названі машини Україна отримувала з ін колишніх союзних республік. Монопольне в-во та відсутність конкуренції в галузях цивільного маш-ня колишнього СРСР не сприяли якості його пр-ції. Зараз, коли Укр є незалежною і суверенною державою і має великий власний ринок, а також метал, науково-дослідну базу і кваліфіковані кадри, вона повинна створити власне в-во названих машин. Висока якість пр-цїі ВПК підкреслює значні можливості для підвищення конкурентоздатності всього маш-ня України. Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей пр-сті, що виробляють машини й устаткування для всіх ланок н/г. У сучасному житті немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби маш-ня. Це – і телевізор, і магнітофон, і холодильник, і пральна машина, і радіоприймач, і міксер, і велосипед, і автомобіль. Всі вони також виготовлені машинами або із застосуваням машин. Отже, без машин життя та вир-ча діяльність сьогодні неможливі. На роботу люди дістяються машинами – автобусами, тролейбусами, поїздами, автомобілями, де вони знову мають справу з машинами – верстатами, прокатними станами, комбайнами, сівалками тощо. Навіть управлінська праця все більше устатковується машинами, наприклад, комп¢ютерною технікою. Забезпечуючи машинами ін галузі госп-ва, маш-ня спряє НТП, полегшує працю робітиників, поліпшує її умови. Маш-ня – провідна галузь пр-сті Укр. В майбутньому вона набуде зн-ня «галузі-організатора», здатниої вдосконалювати ек-ку країни. Маш-ня в нашій країні є органічною складовою частиною майже кожного більш-менш значного промислового комплексу. Це одна з територаільно найбільш поширених галузей госп-ва України.

 До машинобудування входять такі галузі:

Сільськогосподарське машинобудування; тракторобудування; Приладобудування;

Електротехнічне машинобудування;  Автомобілебудування ; Хімічне і нафтохімічне;

Верстатобудування та інструментальне машинобудування; Машинобудування для легкої та харчової промисловості; виробництво побутових машин; Будівельно-дорожне та комунальне машинобудування; Гірничо-шахтне і гірничо-рудне машинобудування.

 

33.Хіміко-лісовий комплекс, його стр-ра та н/г-ке зн-ня.

Хімічний комплекс – один з провідних у стр-рі суч ек-ки. Від його розвитку, як і від розвитку маш-ня, значною мірю залежить НТП. Комплекс хім вир-в виготовляє пр-цію для всіх основних галузей пр-сті, транспорту, с/г, оборони, побутового обслуговуваня та ін сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку ек-ки в цілому. Стр-ра хім комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент пр-ції і об¢єднуються між собою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (необрганічну)хімію, хімію органічного синтезу, гірничохімічну пр-сть, фармацевтичну пр-сть, мікробіологічну пр-сть, побутову хімію. Провідне місце за обсягом в-ва, в т ч за випуском кінцевої пр-ції, займають основна хімія і  хімія органічного синтезу. Використання хім пр-ції в пр-сті дає змогу виготовляти значну к-сть високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям в-ва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо. Пр-ція хім пр-сті часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої пр-ції, підвищенню якості виробів. Рівень розвитку хім пр-сті тієї чи ін країни є важливим показником її індутріального розвитку і ек-ї незалежності. Що стосується Укр, то хім пр-сть є однією з провідних галузей її н/г-го комплексу, галуззю її спеціалізації у міжнародному поділі праці. Укр має великі потенційні можливості для розвитку хім пр-сті. На поч 90-хрр вона налічувала понад 80 великих п-в. Особливістю галузі є те, що в стр-рі постачання сировини, мат-ів і напівфабрикатів близько 60-70% їх обсягу становили поставки за зв¢язками по кооперації з п-вами республік колишнього РадС. У цих же регіонах реалізовувалася значна частка виробленої пр-ції галузі. Крім потужних п-в, галузь хар-ся наявністю суттєвого наукового потенціалу – великої к-сті науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, серед яких і такі, що велик важливі розробки науково-технічних проблем хімічної технологіч в колишньому РадС. Формування в Укр ринкових відносин супроводжується проявом кризових явищ як в цілому в ек-ці країни, так, зокрема,  і в хім пр-сті. Це обумовлено, з одного боку, порушенням налагоджених госп-х зв¢язків, а з другого – недостатньою адаптацією галузі до ринкових умов функціонування (насамперед це стосується пошуку компенсуючих джерел сировини,а також збереження старих ринків і проникнення до нових товарних ринків). Слід зазначити, що вітчизняні п-ва хім пр-сті близько 60% пр-ції реалізують на зовнішніх ринках (переважно в країнах далекого зарубіжжя). Все це призвело до значного спаду в-ва основних видів пр-ції галузі. Стабілізація ек ситуації в країні і активізація факторів її зростання дадуть змогу забезпечити структурну перебудову галузі відповідно до нових умов розвитку ек-ки. Лісопромисловий комплекс (ЛПК)  України – це сукупність п-в, пов¢язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої пр-ції) лісової сировини. До його складу сходять: лісове госп-во, лісозаготівельна пр-сть, галузі лісової пр-сті по механічній і хіміко-механічній (лісопильна, фанерна, сірникова, в-во дерев¢яних будівельних деталей і будинків, деревностружкових і деревноволокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова пр-сть) переробці деревини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна пр-сть, обслуговуючі в-ва (в-во і ремонт машин та устаткування), заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей, п-ва мат-техн постачання, галузі і заклади невир-го обслуговування (підготовка кадрів, науково-дослідна і проектро-конструкторська діяльність). Зн-ня ЛПК в ек-ці Укр визначається тим, що в суч умовах немає такої сфери госп-ва, де деревина і пр-ції її переробки не відігравали б істотної ролі. Основний продукт лісу – деревина, яка використовується переважно для в-ва засобів в-ва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріалів, фанера, деревні плити, метиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова к-та). Продукція ЛПК використовується в маш-ні, легкій пр-сті, на транспорті, у зв¢язку, в буд-ві. Водночас ЛПК отримує від ін галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини). Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утримують в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовльчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають санітарне, рекреаційне і екологічне зн-ня. Вони створюють сприятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

34.Будівельний комплекс, його стр-ра та н/г-ке значення.

Будівельний комплекс- це сукупність галузей мат в-ва і проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До складу буд комплексу входять такі галузі мат в-ва: будівництво, пр-сть буд матеріалів, в-во буд конструкцій і деталей. У ряді наукових досліджень стр-ра буд комплексу розуміється більш широко: до нього включається також будівельне і дорожне маш-ня, спеціальна інфрастр-ра (науково-дослідні і дослідно-конструкторські орг-ції, вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси  з підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують буд-во; організації по мат-техні забезпеченню п-в, які входять до комплексу; спеціалізований транспорт). Буд-во охоплює всі регіони країни. Потужні будівельні орг-ції створені у великих містах. Так, у Києві діють холдінгова компанія «Кихвміськбуд», спеціалізовані будівельні організації по монтажних роботах, трансопртному, нафтогазовому, водогосподарському буд-ву. Великий обсяг різноманітних буд робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).Нині в-во буд мат-в більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто в системі підрядних будівельних організації. Таким чином, будівельна індустрія і пр-сть буд матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою, формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення. Сучасне життя сусп-ва без ефективного функціонування будівельного комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування пропорцій і темпів розвитку галузей н/г, РПС і розвиток регіонів. Буд-во створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруд, призначеня для всіх видів виробничої і невир-чої діяльності людей). Від розвитку цієї галузі залежить буд-во житла, створення нових місті сіл, окремих мірорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, буд-во промислових і с/г-х п-в, транспортних об¢єктів, лікарень, шкіл, торгових центрів тощо. Бцдівельний комплекс підтримує в належному стані обороноздатність країни, створює передумови для зростання в-ва в усіх галузях господарства. Буд комплекс як одна з найбільш капіталоємних і диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення темпів, масштабиів і розміщення в-ва. Тому при розміщенні капітального буд-ва враховується наявність буд орг-ції в регіоні. В той же час слабкість будівельної бази стримує тут промислове буд-во, створення великих комбінатів, галузевих і ТВК, фондоємної важкої пр-сті, які потребують великих обсягів робіт з капітального буд-ва.

 

35.АПК, його галузева стр-ра і необхідність формування.

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання. Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка  – одна з найважливіших складових частин народного господарства країни. Завданя АПК  – забезпечити людей продуктами харчування, а промисловість – відповідною сировиною. АПК України має світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може виробляти стільки продуктів харчування, якими б здатна була прогодувати до 1 млрд осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці ХХ століття він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн українців. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання на полях, при перевезенні і зберіганні.Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих комплексів є аграрнопромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об¢єднує різні галузі народного господарства. До його складу входять 3 основні сфери:

  1. Сільськогосподарське виробництво – рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка;
  2. Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це – сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.
  3. Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції (харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпеченя, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо. Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного функціонування. За виробничою ознакою до складу АПК входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс – це сукупність галузей, пов¢язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це – виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов¢язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Ці комплекси, в свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Особливу роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами харчування. Він включає галузі, пов¢язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктивний, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м¢ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі. До складу АПК входять сільське господарство і галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова, м¢ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.). До АПК належать також підприємства й організації, що забезпечують зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри. Зерно, наприклад, треба виростити в полі, зібрати, перевезти і змолотити на борошномельному комбінаті, потім спекти на хлібозаводі чи хлібокомбінаті хлібо-булочні вироби. Зв¢зок між цими зовсім різними, на перший погляд, сферами виробництва настільки тісний, що одна без одної вони не можуть існувати. Такі ланцюжки від поля чи ферми до готової продукції (цукор, соки, варення, хліб, сметана, ковбаси і т.д.) називаються спеціалізованими АПК. Чим більша територія, тим більше таких ланцюжків. Їхня кількість зростає від району до масштабів країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК , їх суть.

Щодо територ стр-ри АПК, то вона формується на конкретній території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції, тобто елементів територіальної стр-ри. В науковій літ-рі виділяють локальні регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно невеликих територіях на основі поєднання агропромислових п-в по переробці малотранспортабельної с/г пр-ції і мають найнижчий ступінь інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них виділяють: 1)агропромисловий пункт – локальна форма АПК, що об¢єднує в наслееному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 2)агропромисловий центр – локальна форма АПК, яка об¢єднує в населеному пункті переробку кількох видів с/г сировини; 3)агропромисловий кущ – локальна форма АПК, що хар-ся компактним  розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами; 4)агропромисловий вузол – складне територіальне агропромислове утворення, яке розглядається як система компактно розміщених агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило, обласного чи районного центру). Розміщення і взаємодія локальних АПК на території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть включати територію країни, автономної республіки, області чи адміністративного району. В межах природно-ек зон виділяють зональні АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони представлен інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами. Інтегральна агропромислова она – це територіальне зосередження всіх агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони. Такі зони сформувались у межах Полісся, Лісостепу і Степу України. До складу інтегральної агропромислової зони входять спеціалізовані агропромислові зони, які формуються на основі переважно одного спеціалізованого процесу (наприклад, картоплепродуктова зона). Спеціалізований агропромисловий район – територіальне зосередження агропромислових п-в однієї спеціалізації в межах відповідної спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний агропромисловий район – це територіальне зосередження агропромислових п-в у межах певної частини природно-економічної зони. Якщо зональні АПК формувалися переважно під впливом природних умов у межах природно-ек зон Полісся, Лісостепу і Степу, то навколо великих міст, промислових і рекреаційних центрів переважно під впливом ек-х факторів формувалися зональні – інтегральні і спеціалізовані приміські АПК. На формування таких агропромислових утворень насамперед впливає попит населення великих міст на малотранспортабельну пр-цію харчування – овочі, свіже і дієтичне м¢ясо, незбирана молочна продукція. Для приміських АПК характерна відсутність в-ва і переробки  більшості зернових і технічних культур та тісний зв¢язок в-ва продукції з її реалізацією. Практично це агропромислово-торговельні територіальні комплекси.

 

  1. Сучасні проблеми розвитку АПК України.

Поглиблення кризових явищ в агропромисловому виробництві супроводжується значним зниженням родючості земель, погіршенням структури матеріально-технічних засобів, втратою генетичного потенціалу у рослинництві й тваринництві. За останні 20 років вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка. Щороку збільшуються на 80-100тис. га площі еродованих орних земель, різко підвищилась кислотність грунтів, розширюються площі засолених земель, триває їх техногенне забруднення. Порушено екологічно допустиме співвідношення площ: ріллі, природних кормових угідь, земель лісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкість агроландшафту, викликає деградацію грунтів. Погіршується стан меліорованих земель, згортаються роботи, пов¢язані з реконструкцією (ремонтом) меліоративних систем, захисним лісорозведенням та створенням полезахисних лісових смуг. Не проводиться оновлення машинно-тракторного парку. Суспільство мало підстави сподіватися на розв¢язання продовольчої проблеми та орієнтацію АПК на експорт. Але через ряд причин перед с/г виникли певні екологічні проблеми, а виробництво в галузі працювало недостатньо ефективно. Серед основних причин розбалансованості попиту та пропозиції на галузевих ринках продовольства можна назвати відсутність інтеграційних процесів і втручання держави в ціновий механізм. Виробництво зерна зменшилось на 48%, цукрових буряків – на 65, соняшнику – на 12, плодів і ягід – на 59%, винограду – на 57. Поголів¢я великої рогатої худоби скоротилось на 52, в тому числі корів – на 30%, свиней – на 49%. Виробництво м¢яса зменшилось на 2,8 млн. тонн, молока – на 10,8 млн. тонн. Загальний фінансовий результат господарської діяльності у громадському секторі становив у 1997 році 3,4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у 1998 році дорівнює 4 млрд гривень збитків. Сума збитків сільськогосподарських підприємств у  1998 році дорівнює 4 млрд гривень, рівень збитковості досяг 29,3 відсотка, в тому числі у тваринництві – 49,7%. Рентабельним залишилось тільки виробництво зерна і соняшнику. Істотно знизилися обсяги переробки сільськогосподарської продукції. Заготівельним організаціям продано лише 25% продукції олійних культур, молока – 21, худоби і птиці – 16 відсотків виробленої кількості. Негативні тенденції є і у харчовій промисловості. Обсяги виробництва цукру за  1990-1998 роки знизилися з 5,4 до 1,9 млн тонн, олії – з 1100 до 525 тис тонн, вина виноградного – з 22 до 7,5 млн дал. Значно зменшилися обсяги душового споживання продуктів харчування проти 1990 року: м¢яса і м¢ясопродуктів – на 49%, молока і молокопродуктів – на 44, яєць – на 45, риби і рибопродуктів – на 71, олії – на 28, овочів – на 12, цукру – на 39, хліба – на 10 відсотків.

Наслідки господарювання багатьох великих колгоспів і радгоспів жахливі: в економічному відношенні це – збитки, в соціальному – невиплати заробітної плати, відсутність шляхів та іншої інфраструктури, а в екологічному – деградовані села, ерозія земель і руйнування ландшафтів. Розв¢язання проблеми слід розпочати з детального вивчення ситуації в регіонах, запропонувавши для кожного з них стратегічний план відбудови і розвитку села. На кожний населений пункт України припадає в середньому 1452 га с/г угідь, з яких розорано 1155 га. Це надто мало для того, щоб нагромадити якісь кошти. Більше земель мають села Причорномор¢я (2277 і 1848 га) та Донецько-Придніпровського регіону (1693 і 1404 га). Села Волино-Подільського та Прикарпатського регіонів є малоземельними і мають, відповідно, 878 і 504 га орних земель. Але сучасне фермерство, де переважають галузі землеробства, не є ефективним ні в економічному,  ні в соціальному, ні  в екологічному відношенні. Проблема полягає перш за все в тому, що у фермерів немає стартових капіталів для придбання необхідних засобів праці для виробництва сільськогосподарської продукції.  Порівняно з 1996р. кількість фермерських господарств, площа сільськогосподарських угідь, в т.ч. збільшилась загалом по Україні. В Україні налічується 28,8 тис сільських населених пунктів і тільки 15 тис сільськогосподарських підприємств. У цілому трудоресурсний потенціал їх центральних садиб становить у середньому 334 чол., на Поліссі – 283, у Лісостепу – 287, у Степу – 436 і в Прикарпатті – 522. Відділки та віддалені села практично деградували. Багато населених пунктів втрачено через техногенну агропромислову інтоксикацію. Разом з селами забруднено 8,5 млн га земельних ресурсів (або понад 20% від їх загальної площі). В малозаселених районах забруднення викликане застосуванням пестицидів.  Через порушення естетики сільського середовища, засобів і продуктів праці, а також занедбаність території, відсутність шляхового господарства, недосконалість проектів господарських (і зокрема – тваринницьких) приміщень, невдалий землеустрій постраждали всі 29,8% від їх загальної кількості. Концентрація виробництва в переробних галузях АПК переважала над можливостями концентрації капіталу в с/г, через що ефективність системи в цілому падала. Так, у 1996р. матеріальні вкладення у розрахунку на 1 га орних земель становили від 170 до 290 грн, що є в 10 разів нижчим від європейського рівня. Внесення у грунт мінеральних добрив зменшилося з 141 кг діючої речовини у 1990р. до 30 кг у 1996р., органічних – відповідно з 8,6 до 3,5 т, вапнування кислих грунтів – з 1405 тис до 276 тис га, гіпсування засолених земель – з 285 тис до 44 тис га. Недостатня кількість техніки, зменшення обсягів продажу пального, мастил та інших матеріалів зумовлювали порушення агротехнічних строків виконання технологічних операцій. Платоспроможний попит на автобензин знизився з 4,6 млн до 1,3 млн т, на дизельне паливо – з 7,7 млн до 3,2 млн т, на моторні масла – з 205 тис до 150 тис т. Виробництво тракторів скоротилося з 106 тис до 5 тис, бурякозбиральних машин – з 8600 до 400, машин для внесення мінеральних добрив і вапна – з 13900 до 800, мінеральних добрив – з 4,8 млн до 2,3 млн т, хімічних засобів захисту рослин – з 50тис до 4,8 тис.т.(Лисецький, Е-ка України, 1998, №7, ст50). Реальний економічний оборот в АПК скорочується через нерозвинутість ринкових структур. Біржі продовжують політику торгівлі “спотом” і не запроваджують ф¢ючерсно-опціонну торгівлю, хоча потреба в цьому є вже сьогодні. Частка сектора селянських господарств і ОПГ населення наблизилася до 40% і становить близько 15 млрд грн, але переважна частина цієї продукції не є товарною. Колективні господарства виробляли валову продукцію на 17 млрд грн, але й тут кормовиробництво залишалося нетоварним. Реальний економічний оборот суттєво відрізняється від вартісного обороту, земельна рента не реалізується, а виручка від продажу продукції в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь переважно не покриває авансованих коштів.(Лисецький, Ек-ка України, 1998, №7, ст.51). За останні роки у сільськогосподарському виробництві України значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності. Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

  1. Комплекс по в-ву товарів народного споживання, його галузева стр-ра та н/г-ке зн-ня.

Серед галузей пр-сті, які забезпечують в-во товарів народного споживання, провідне місце займає легка пр-сть. Її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600п-в та організацій. У 1998р. порівняно з 1990р. обсяги в-ва пр-ції цієї галузі становили лише 25%, у т ч: тканин усіх видів – 7,4%, взуття – 4,5%, трикотажних виробів – 2%. Це пв з цілим рядом причин: порушенням зв¢язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного споживчого ринку, низькою купівельною спроможністю нас-ня та ін. Легка пр-сть Укр охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та ін галузі, п-ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої пр-сті є текстильна пр-сть, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними в-вами. В стр-рі бавовняної пр-сті виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне в-во. Найбільш потужні бавовняні п-ва зн-ся у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, І-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998р. бавовняна пр-сть Укр забезпечувала 62,5% загального в-ва тканин. Вовняна пр-сть представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. П-ва галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розмі, Одесі, Луганську,  Сумах, Черкасах, Богуслав, містах Чернівецької та Закарпатської областей. У стр-рі в-ва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%. Лляна пр-сть Укр розвивається на власній сировині. П-ва – основні виробники лляної пр-ції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівській областях; в Одесі зн-ся п-во конопле-джутової пр-сті, в Харкові – канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального в-ва тканин в Укр. Пр-ція цієї галузі повністю задовольняє потреби Укр, а певна частина – експортується. Шовкова пр-сть Укр, що значною мірою мов з в-вом хім волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна пр-сть Укр випускає досить різноманітний асортимент пр-ції, однак за 1991-1998рр обсяги в-ва пр-ції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн шт виробів у 1990р до 6,5 млн шт виробів у 1998р). П-ва цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, І-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та ін містах. Швейна пр-сть зорієнтована переважно на споживача пр-ції, тому п-ва цієї галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні п-ва зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва пр-сть представлена п-вами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу пр-цію, використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. За останні роки у взуттєвій пр-сті Укр спостерігається істотне скорочення обсягів в-ва: якщо у  1990р. випускалось 196 млн пар взуття, то у 1998р. – лише  8,9 млн пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та ін містах. Хутрове в-во представлено п-вами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові п-ва працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці, Тисмениці. В-во галантерейної пр-ції розміщено в обласних центрах та в ін містах Укр. Воно хар-ся різноманітністю пр-ції та зростанням к-сті малих п-в, що її виготовляють. В-во товарів народного споживання зосереджено в різних галузях ек-ки Укр, причому в галузях важкої  пр-сті виробляється понад 40% всієї вартості товарів народного споживання. У 1998р. порівняно з 1990р обсяги в-ва цієї групи товарів становили: телевізорів – 1,0 %, холодильників побутових – 43,2%, пральних машин – 17,5%, легкових автомобілів – 16,3%, мотоциклів – 0,2%, велосипедів – 1,6%, фотоапаратів – 0,6%. Серед ін товарів народного споживання вагоме місце займають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матеріали, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромисловий комплекс. В цілому перспективний напрям щодо розвитку в-ва товарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внутрішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану п-ва, народщування обсягів в-ва, розширення асортименту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

 

  1. Транспортний комплекс, його галузева стр-ра та н/г зн-ня.

Транспортний комплекс – це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих та допоміжних п-в і організацій на певній території. Транспорт – одна з галузей мат в-ва Укр. Він є необхідною умовою виникнення і розвитку територ поділу праці. Терит поділ праці можливий лише за умови інтенсивного обміну товарами між окремими територіями. Розширення територ поділу праці, його удосконалення і виникнення нових, ефективніших форм значною мірою залежить від рівня розвитку транспорту. Транспорт є важливим чинником формування територ стр-ри госп-ва. Він може прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових п-в у певних госп-х центрах, забезпечувати нормальне функціонування різних елементів їх територіальної орг-ції в промислових комплексах. Вплив транспортного чинника залежить від рівня розвитку транспортної системи. Чим розвинутіша, різноманітніша і розгалуженіша транспортна мережа, чим більше функціонує ефективних транспортних засобів, тим сприятливіше транспортне положення будь-якого об¢єкта території (міста, промислового п-ва тощо). Недостатній розвиток транспортної системи обмежує можливості формування і розвитку госп-ва на окремих територіях. Транспортний чинник певною мірою визначає галузеву і територіальну стр-ри народногосп-го комплексу. Це пов з тим, що на будь-яке перевезення сировини, матеріалів чи готової пр-ції витрачається якась к-сть праці. Внаслідок цього зростає, а іноді досить істотно,вартість пр-ції, що перевозиться. Тому найдоцільніше розміщеувати госп об¢єкти там, де найменші транспортні витрати. Звичайно, що такими місцями у більшості випадків є населені пункти, де перетинаються магістралі різних видів транспорту і здійснюються перевалки вантажів. Це – транспортні вузли. Вид-ть такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний, гужовий, в¢ючний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний і електронний. За функціональними особливостями транспорт под-ся на вантажний та пасажирський. Це пов з тим, що транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як мат-го в-ва, так і сфери обслуговування, в т ч пасажирських перевезень. Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт – галузь вир-чої інфрастр-ри. Не виробляючи безпосередньо мат-ї пр-ції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального в-ва після видобувної, переробної пр-сті і с/г. Жодна з названих трьох основних галузей мат в-ва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він доставлений до споживача. З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціонування самого в-ва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з другого – доставляє готову пр-цію до споживача. Т.ч., в процесі в-ва гот пр-ції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси – на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої пр-ції сприяє підвищенню ефективності в-ва. Зменшити транспортні затрати можна як за рахунок підвищення функціонування транспорту, заміною одного виду іншим, більш ефективним для перевезення даної пр-ції, так і шляхом удосконалення територіальної орг-ції в-ва, що зменшить транспортні витрати для доставки сировини, паливно-енергетичних ресурсів, устаткування, готової продукції. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку н/г-х комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і районоутворюючого значення. Він спряє суспільному терит поділу праці, формуванню зв¢язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему. Це потребує модернізації старих та будівництва нових транспортних магістралей міждержавного значення. За призначенням вид-ть транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення. Окремі види транспорту не функціонують ізольовано. Виконуючи спільну ф-цію по забезпеченню н/г-го комплексу вантажнимим і пасажирськими перевезеннями, різні види транспорту формують між собою тісні взаємозв¢язки. Внаслідок цього складається транспортна система, яка розвивається у взаємодії з усім н/г-м комплексом країни. Тринспортна система являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту і служби перевезень, які об¢єднують всі види транспорту і всі ланки траспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують усіпішен функціонування н/г-го комплексу країни в цілому. Роботу транспортної системи забезпечує траспортна інфрастр-ра, що включає в себе шляхи сполучення, рухоми склад, вантажно-розвантажувальне госп-во транспортних та ін п-в і орг-цій, які здійснюють навантаження, розвантаження і перевалку вантажів (що перевозяться всіма видами транспорту), а також засоби упр-ня і зв¢язуц, різноманітне технічне обладнання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Основні показники визначення роботи транспорту, їх суть. Транспортна складова у виробничому процесі.

Вантажо- і пасажирооборот – показнки виконаної транспортної роботи. Визначаються як добуток обсягу перевезень (вантажів чи пасажирів) на відстань їх транспортування. Якщо обсяг перевезень позначається в тоннах, то вантажо- і пасажирооборот – в тонно-кілометрах, пасажиро-кілометрах. Іноді в науковій літературі, в статистичних словниках вживаються синоніми вантажообороту – тонно-кілометрова робота, а пасажирообороту –пасажиро-кілометрова робота. Вантажооборот внутрішній (залізниць, водних басейнів, трубопроводів, транспортних вузлів, станцій, портів) і зовнішній ( експорт, імпорт, міжнародний транзит). Вантажонапруженість – показник, що характеризує потужність потоку вантажів на наземних і водних шляхах сполучення. Вантажонапруженість визначають відношенням вантажообороту (т-км) за одиницю часу (рік, місяць, добу) до довжини шляху (км), тобто т-км/км. Пасажиронапруженість – відношення пасажирообороту (пас-км) до довжини шляху (км), тобто пас-км/км. Вантажо- і пасажиропотік – к-сть вантажів (пасажирів), що їх перевозять за певним маршрутом (автомобільним, залізничним, водним шляхом тощо) в певному напрямку за певний проміжко часу (рік, місяць, добу). Такі показники є матеріальним виразом транспортноек-х зв¢язків. Відомчий транспорт – транспорт п-в і орг-цій, який здійснює внутрішньовиробничі, внутрішньогосподарські, внутрішньозаводські, внутрішньопортові, внутрішньобудівельні та ін зв¢язки. Коефіцієнт зворотності – відношення к-сті вантажів, що їх перевозять в порожньому напрямі (з меншим обсягом вантажопотоку), до кількості вантажів, які перевозять у вантажному (з більшим обсягом вантажопотоку). Чим ближче цей показник до одиниці, тим рівномірніше розподіляються вантажопотоки. Пропускна спроможність транспорту – максимальна к-сть транспортних одиниць (автомоблілів, потягів, суден, літаків), яку можна пропутсти за даний період при певному рівні технічної оснащеності та найефективнішої організації транспортної роботи. Провізна спроможність транспорту – максимальна к-ть  вантажу або пасажирів, яку можна перевезти на даному відрізку автошляху, залізниці, магістральної річки, через транспортний вузол, станцію і т.д. Раціоналізація перевезень – полягає в скороченні витрат на транспортування шляхом усунення нераціональних перевезень, якими є зустрічні перевезення (однорідні вантажі, що перевозять в зустрічному напрямку), а також надмірно далекі перевезення на автотранспорті (більше 150 км) і надмірно короткі – на залізничному транспорті (менше 150 км). Середня відстань перевезень вимірюється в кілометрах, а на морському транспорті – в милях і визначається відношенням вантажообороу до обсягу перевезень вантажів (пасажирообороту до обсягу перевезень пасажирів).  Собівартість перевезень –розраховується як витрати на одиницю транспортної продукції (1 т-км, 1 пас-км). Транспорт загального користування – це транспорт, який здійснює перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів з місць в-ва до пунктів споживання або подальшої переробки, задовольняє потреби населення у просторовому переміщенні з виробничими або приватними цілями. Транспортний баланс –це сукупність показників, що хар-ть обсяги, стр-ру перевезень, міжрайонні та внутрірайонні транспортно-ек зв¢язки регіону або країни в цілому. Часто під транспортним балансом розуміють співвідношення ввозу і вивози, відправлення і прибуття. Якщо для певного транспортного пункту, вузла чи регіону характерно переважання вивозу над ввозом (відправлення над прибуттям), транспортний баланс є активним, а якщо навпаки, то – пасивним. Транспортний вузол –комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менше як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикуються, вузли под-ся на: залізничні (Здолбунів, Жмеринка, Гребінка, Ніжин, Ромодан, Дебальцево), залізнично-автодорожні (Харків, Полтава, Львів), залізнично-автодорожно-річкові (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), залізнично-автодорожно-морські (Одеса, Миколаїв).

 

  1. Вплив транспорту на розвиток і розміщення п/с та спеціалізацію ек р-нів. Залізничний транспорт. Відіграє провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну – у зовнішньодержавних ек-х зв¢язках Укр. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту поєднує у собі важливі техніко-ек показники: регулярність руху і високу швидкість перевезень,велику пропускну і провізну спроможність. Розвиток залізничного транспорту в Укр розпочався в 60-х рр 19ст. В цей період були збудовані перші залізниці: Львів-Перемишль(1861р.) та Одеса-Балта (1865р.), яку пізніше продовжили до Києва, а потім і до Москви. Довжина заліз колій загального користування 22,8 тис км. Їх щільність складає 38 км на 1 тис км кв території. Заг довжина залізн колій п-в і організацій (під¢їзні шляхи) більша, ніж довжина залізничних колій загального користування (магістральні шляхи). Найгустіша мережа залізничних магістралей характерна для Донбасу, Придніпров¢я, правобережного лісостепу та західних територій Укр. Серед внутрішньо-державних залізниць найбільше зн-ся мають лінії Донбас-Кривий Ріг, Київ-Харків, Київ-Львів, Київ-Одеса, Харків-Севастополь. Найважливішми міжнародними залізничними магістралями є: Донбас-Москва, Одеса-Київ-Москава, Бахмач-Гомель, Мінськ, Ковель-Хелм, Львів-Перемишль, Київ-Чоп-Прага, Донбас-Київ-Львів-Будапешт, Роздільне-Тирасполь-Кишинів, Чернівці-Сучава тощо. Залізн транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту за вантажооборотом. Основними вантажами залізничного транспорту є залізна руда, сира нафта, буд мат-ли, мінер добрива, с/г пр-ція, вироби металургії та маш-ня. Залізничні магістралі різного напрямку, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільші серед них – Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Ковель, Ясинувата, Дебальцеве, Кривий Ріг, Апостолове, Жмеринка, Знам¢янка, Конотоп, Коростень тощо. У перевезеннях на невелику відстань головну роль відіграє автомобільний транспорт. Особливо ефективний він на відстанях до 50км. Ним здійснюються зв¢язки між містами і селами, перевозиться пр-ція с/г до магазинів і сховищ, до залізничних станцій і пристаней. Значні перевезення цього виду транспорту становлять буд мат-ли і пр-ція легкої пр-сті. Довжина автомобільних шляхів загального користування понад 172,6 тис км, з них із твердим покриттям – 163,9 тис км, щільність – понад 271 км на 1 тис кв км території. У цілому найркаще забезпечені автомобільними шляхами Донбас, Придніпров¢я, Передкарпаття, Закарпаття, Поділля, АР Крим, Київська область. Найгірше – Полісся. Основні атомагістралі всередині країни – Київ-Львів, Київ-Харків, Київ-Дніпропетровськ-Донецьк, Київ-Одеса, Сімферополь-Харків, Донецьк –Дніпропетровськ-Кіровоград та ін. Важливими автомагістралями, що сполучають Укр з сусідніми державами, є Київ-Брест, Київ-Москва, Одеса-Київ-Санкт-Петербург, Харків-Москва, Одеса-Кишинів та ін. Укр добре інтегрована в європейську мережу автомобільних доріг з виходами в Ужгороді в Словаччину і Чехію, в Чопі – в Угорщину та Австрію, в Порубному – в Румунію, в Мостиській і Любомлі – в Польщу. Морський транспорт відіграє важливу роль у міжнародних зв¢язках нашої країни. На нього припадає чверть її вантажообороту. За середніми відстанями перевезень вантажів (близько 6000 км) морський транспорт посідає перше місце серед ін видів транспорту. Але за відстанню перевезення пасажирів значно поступається залізничному і особливо повітряному транспорту. Серед вантажів, які перевозяться морськими суднами, домінують руди металів, кам¢яне вугілля, нафта і нафтопродукти, буд матеріали. Морськими транспортними шляхами в Укр надходять нафта, різноманітне обл-ня і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо. Найбільший морський порт Укр – Одеса. Серед ін – Іллічівськ, Миколаїв, Херсон, Керч, Маріуполь, Бердянськ, Ізмаїл. Пасажирські перевезення здійснюють в Укр 17 морських портів. Найб обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря: Севастополь, Ялту, Євпаторію та Одесу. Діють міжнародні паромні переправи Іллічівськ – Варна (Болгарія), з Керчі в Росію, з Одеси в Хайфу (Ізраїль) і Поті (Грузія). Загальна довжина судноплавних шляхів в Укр до 4 тис км. Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту зн-ся на останньому місці. Серед його вантажів провідне місце посідають буд матеріали, вугілля і кокс, залізна і марганцева руди. Основну роль у перевезеннях вантажів і пасажирів відіграє Дніпровський басейн. По Дніпру та його найбільших притоках – Прип¢яті та Десні – здійснюється понад 90% усіх перевезень річкового транспорту в країні. Найбільші порти на Дніпрі – Київ, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Судноплавні шляхи проходять також по Дністру, Південному Бузі, Інгульцю, Сіверському Дінцю, Стирі та Горині. Основною річковою магістраллю міждержавних перевезень є Дунай. На ньому діють порти Вилкове, Кілія, Ізмаїл та Рені. Повітряний транспорт має великі перспективи. Головна його перевага – швидкість. Літаками перевозять переважно пасажирів. Прокладено декілька нафтопроводів з Росії, яка не має своєї власної достатньої бази для переробки нафти, до великих нафтопереробних заводів нашої держави в Кременчуці, Лисичанську і Херсоні. В межах Укр нфтопроводи тягнуться від родовища Гнідинці до Кременчука та від родовищ нафти до переробних заводів у Передкарпатті.. Міський транспорт. До основних видів міського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення і метро. Трамваї з¢явилися в Укр ще наприкінці 19ст. Тепер вони обслуговують пасажирів у 24 містах. Довжина трамвайних колій становить понад 2000 км. Лінії швидкісного трамваю діють у Києва і Кривому Розі. Нині у країні за рік перевозиться трамваями близько 2 млрд пасажирів. Тролейбуси функціонують у 47 містах Укр. Заг довжина тролейбусної лінії перевищила 4 тис км. Тролейбуси перевозять за рік приблизно 3 млрд пасажирів. Найзручніший вид міського транспорту – метрополітен. В Укр нині метрополітен діють у 3 містах: Києві, Харкові та Дніпропетровську. Більшість містУкр має автобусне сполучення. За всіма показниками цей вид міського транспорту перевищує всі інші види, але автобуси дуже забруднюють довкілля.

 

 

 

  1. Міжнародний поділ праці, його суть і вплив на економіку країни. Міжнародний поділ праці – вищий ступінь суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації країн у в-ві окремих видів товарів та послуг, якими вони обсінюються. Глибина М.п.п. визначається ступенем розвитку продуктивних сил, міжнародної спеціалізації та кооперування в-ва. Становлення М.п.п. зумовлене переходом від мануфактури до крупної машинної індустрії у країнах Європи, промисловою революцією кінця 18-початку 19ст. За цих умов потрібно було ввозити з-за кордону значну масу сировини, палива і продовльства, а вивозити промислові вироби, яких було більше, ніж цього вимагали національні потреби. Існує три основних форми М.п.п., які збігаються з формами суспільного поділу праці: загальна, частковий й одинична. Загальна форма М.п.п. означає поділ праці за родами та сферами в-ва: промисловість, с/г, сфера послуг, добувні та обробні галузі пр-сті тощо. Тому у М.п.п. країни-експортери діляться на індустріальні, сировинні, аграрні. Часткова форма означає поділ цих родів і сфер на окремі види і підвиди, якими в сучасних умовах є окремі галузі пр-сті, с/г, ті чи інші види пр-ції тощо. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами. Одинична форма М.п.п. означає спеціалізацію країн на виготовленні окремих деталей та вузлів певного складного товару. Це подетальна та поопераційна форми одиничного поділу праці, які розвиваються ще з 30-х років 20ст., а домінуючими стають з розгортанням НТР. Одинична форма суспільного поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці). При цьому вона знаходить свій вияв у значному розширенні торгівлі промисловою продукцією між країнами, у випереджаючих темпах зростання зовнішньої торгівлі порівняно з ростом промислового в-ва. Участь у М.п.п приносить вигоду країнам з різним рівнем продуктивності та інтенсивності праці у створенні необхідних типів машин та устаткування, сучасних технологій тощо. Країні, яка не бере участі у М.п.п., доводиться збільшувати витрати в-ва у пр-сті у 1,5-2 рази. Активна участь України у М.п.п. може сприяти її вступу в справедливі ек-ні союзи з країнами колишнього СРСР, а особливо з країнами Східної та Західної Європи.

 

  1. Основні форми зовнішньоекономічних зв¢язків, їх суть.

На суч етапі соц-ек розвитку Укр має тісні ЗЕЗ з більш ніж 100 країнами світу. Проавідну роль у розвитку ЗЕЗУ відіграють країни близького зарубіжжя. Найв торговельними партнерами Укр є Росія, Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та ін країни. Стр-ра зовнішньої торгівлі Укр зумовлена спеціалізацією її ек-ки. В 1997р. у стр-рі експорту переважали чорні метали та вироби з них (38% всього експорту Укр у 1997р.), продовльчі товари (більше ніж 9%), руди і мінер паливо (8,0%), пр-ція хім пр-сті (більше ніх 10%) та пр-ція маш-ня (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), пр-ція ін галузей маш-ня (майже 9%), пр-ція хім пр-сті (більше ніж 8%). Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації пром в-ва, с/г та інших галузей господ-го комплексу Укр, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції симагає максимально ефективного використання наявних науоково-технічного та ек потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та в-ва. Продуктивні сили Укр хар-ся досить великими потенційними можливостями, однак на їх суч стан значною мірою впливає соц-ек криза, що її нині переживає Україна. В суч умовах міжнародне співробітництво Укр відбувається в таких основних формах: – науково-технічне співробітництво; – взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля); – надання кредитів і позик, в т ч і безвідплатних; – створення спільних п-в; – спеціалізація і кооперування в-ва; – торгівля технологіями, або спеціалізація на в-ві комплектуючого обл-ня; – спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих природних ресурсів; – іноземні інвестиції як найв форма стимулювання розвитку ек-ки країни; – міжнародний туризм; – культурні зв¢язки між країнами світу; – Розвиток міжнародної науоково-технічної кооперації України можливий у таких формах: -запозичення досвіду та запрошення іноземних спеціалістів, а також підготовка, підвищення кваліфікації нац-х кадрів за кордоном; – взаємодія створення, розширення та забезпечення нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі і спільних; – співробітництво у галузі науки і техніки, буд-ві, модернізації та експлуатації п-в, інших об¢єктів вир-го призначення і соц-ї інфрастр-ри; – обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню; – співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної і економічної інформації. Найтісніші зв¢язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росією, а також з деякими ін країнами колишнього РадС. Слід підкреслити, що, на жаль, в рез-ті розриву раніше існуючих державних, політичних та госп-х зв¢язків між колишніми союзними республіками помітно ослабло співробітництво укр-х вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн. Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних ек зв¢язків, оск вона по суті відтворює всі види міжнародного поділу праці і об¢єднує всі країни в єдину госп-ку цілісність на сучасному світовому ринку товарів. Для неї властиві передусім дві найхарактерніші риси: переважання пропозиції товарів над існуючим попитом і жорстка конкурентна б-ба між його учасниками. Це є рез-том значного зростання в умовах НТР продуктивності сусп праці в промислово розвинутих країнах і здешевлення внаслідок цього пр-ції при збільшенні її обсягів. Водночас широке представництво товаровиробників різних країн і регіонів на світових ринках посилює конкурентну б-бу між ними за споживача, веде до поділу світових товарних ринків, ускладнює проблему проникнення на них нових агентів. Аналіз нинішнього стану зовн торгівлі Укр свідчить про те, що ек зв¢язки в цій сфері є нерац-ми, хар-ся вузькою географією. Її стр-ра і ефективність не відповідають потребам формування нац ринкової ек-ки відкритого типу. Так, частка експорту в нац доході Укр майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник. Сама стр-ра експорту та імпорту будь-якої країни вказує насамперед на здатність галузей її н/г-го комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою Укр зайняти своє місце в міжнар поділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити декілька пріоритетних напрямів промислового і с/г-го в-ва, за якими можна було б здійснити прорив у світову ек-ку, на світовий ринок. Саме таким чином відбувався ек-й злет країн Пд-Сх Азії (“азіатські тигри”). Особливу увагу слід звернути на експортне в-во, від якого великою мірою залежить ефективність ек-ки. Укр традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед ін республік у складі СРСР у розвитку експортного в-ва. Для цього були вагомі об¢єктивні умови, насамперед прир ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка Укр в останні роки існування СРСР становила20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага Укр становила: по залізній руді – 98%, марганцевій руді – 100, чавуну і трубах – 75, ковальсько-пресовому обладнанню і с/г-х машинах – більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату – більше ніж 60% і т.д. Суч можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек р-нів і областей. Аналіз зовнішньоторговельних відносин Укр з зарубіжними країнами показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі Укр не мав позитивного значення. Тільки в 1997р. Укр імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у т ч в республіки колишнього РадС – майже на 4,5 млрд дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від¢ємним сальдо по імпорту прир газу, нафти, дизельного палива, автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїїв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Класифікація міст, їх н/г-ке зн-ня і роль у РПС.

Міське нас-ня Укр проживає у різних типає поселень: малих містах 9з населенням до 50 тис. жителів), середніх (50 – 100 тис жителів), великих (100 –250 тис жителів), крупних (250 – 500 тис жителів) та найкрупніших (понад 500 жителів), а також у селищах міського типу. На 1 січня 1999р. в Укр нараховувалося 448 міст, в т ч 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл. У міських поселеннях, які становлять менш ніж 5% всіх населених пунктів Укр, зосереджено більш як 2/3 нас-ня країни. В цілому міста становлять лише третину міських поселень Укр, але в них проживає близько 90% всього міського нас-ня. При цьому осн частина припадає на крупні і найкрупніші міста. В с.м.т. з людністю понад 20 тис чол проживає лише 2% нас-ня, а решта нас-ня проживає у поселеннях до 20 тис чоловік.  В останні роки особливо гостро постала урбанізації з одночасним збереженям сприятливих прир умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей прир умов дуже велика. Суч зміни в прир умовах пов з територіальною організацією в-ва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних прир умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров¢я та ін). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. ЦЕ призводить до деградації навк сер, що негативно впливає на здоров¢я нас-ня. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань. Укр нал до країн, що мають високі показники забруднення навк середовища. Осн центрами зосередження екологічних роблем є високо урбанізовані р-ни, міські агломерації та крупні промислові центри. Так, питома вага забруднених стічних вод у загальному її обсязі становить в цілому по Укр 28%, в т ч у Харківській та Луганській областях  – більш ніж 70%, у Чернівецькій, Одеській, Донецькій областях – більше половини. Високим є рівень забруднення і атмосферного повітря. Нині в Укр майже четверта частина шкідливих викидів промислових п-в не уловлюється і потрапляє в атмосферу без будь-якого очищення. Найбільші  викиди цих шкідливих речовин в атмосферу характерні для високо урбанізованих областей. Так, на частку Донецької області припадає майже третина всіх викидів по Укр в цілому, до 30% – на Дніпропетровську і майже 15% – на Луганську область. Звичайно, основні обсяги скидів у воду та викидів у повітря локалізовані у містах та міських агломераціях. Найбільші викиди речовин в атмосферу спостерігаються в Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Єнакієвому, Донецьку, Дебальцевому, Макіївці та ін. Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації с/г в-ва. Це стосується насамперед приміського господарства, оск приміські території дуже часто забруднені важкими металами та ін шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини. Важливим напрямомполіпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання пр-сті та чисельності нас-ня великих міст. Так, не контрольований належним чином промисловий розвиток таких великих міст Донбасу, як Донецьк, Луганськ, Макіївка, Горлівка призвів до ряду складних екологічних, ек та соц проблем. Один з шляхів їх вирішення полягає в обмеженні розміщення нових вир-в, які можуть лише ускладнити екологічну ситуацію. В складних екологічних умовах заслуговує на увагу концепція розвитку малих і середніх міст, у яких природне середовище значно краще, ніж у великих. До того ж ряд областей України взагалі не має великих чи середніх міст, крім обласного центру (Вінницька, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька). Особливо актуальним є подальший розвиток малих міст, в яких розміщені одне-два п-ва. В нових ек умовах банкрутство таких п-в може призвести до руйнації ек-го базису розвитку цього міста.

 

  1. Єдиний н/г-ий комплекс, його суть і стр-ра.

Система в-ва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах Укр, формує її н/г-й комплекс. Його об¢єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, упр-ня і зв¢язку. Інтегральним показником оцінки ек розвитку держави є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який хар-є рівень розвитку ек-ки, особливості його стр-ри, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. Сукупний показник ВВП хар-є вартість товарів і послуг, які вироблені в Укр всіма галузями ек-ки і призначені для кінцевого споживання. В 1997р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн грн, що в розрахунку на душу нас-ня становить 1824 грн. Індекс розвитку людського потенціалу Укр – 0,719. За рівнем розвитку людського потенціалу Укр посідає 80-е місце в світі. Вартість ОФ у у 1997р. становила 808 млрд грн, у т. ч. виробничих фондів – 518 млрд грн (у фактичних цінах на кінець року). На Укр припадає 18% нац доходу країн СНД. Стр-ра сусп в-ва – це співвідношення між його галузями, що виражає госп-кі пропорції та стан сусп поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх госп-х пропорцій і сукупності стійких зв¢язків в-ва, що забезпечують його цілісність. Стр-ра сусп в-ва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (ВВП, чисельність зайнятих, вартість ОФ – основного капіталу). Вона хар-ся такими пропорціями: 1)відтворювальними – між в-вом засобів в-ва й предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2)галузевими – співвідношення між різними галузями ек-ки; 3)територіальними – розміщення в-ва по окремих ек р-нах; 4)зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і р-нів у зарубіжні країни. Перехід України до ринкової ек-ки з усією гостротою поставив проблему оптимізації стр-ри ек-ки та шляхів її перетворення. Вдосконалення стр-ри в-ва – дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насамперед соц-ек стр-ру ек-ки, яка хар-ся формами власності на засоби в-ва. Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова ек-ки, що визначається співвідношенням різних форм організації в-ва. Існує також виробничо-технологічна будова ек-ки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального в-ва та сфери послуг, пр-сті й с/г, в-ва засобів в-ва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей госп-ва. Вона хар-ся питомою вагою наукомістких та високоек-х галузей ек-ки – галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (в-во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі). Галузь госп-ва – сукупність п-в і організацій об¢єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева стр-ра госп-ва безпосередньо відображає процес сусп поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв¢язків, зіставляються показники економічної ефективності в-ва. Вона слугує цілям упр-ня економікою. Галузі госп-ва відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі в-ва, розподілу та споживання мат-х благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1)створюють матеріальні блага (пр-сть, с/г, буд-во); 2)доставляють створені мат блага споживачам (транспорт і зв¢язок по обслуговуванню мат в-ва); 3)пов¢язані з продовженням процесу в-ва у сфері обігу (торгівля, мат-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створення сусп продукту і нац доходу різна. В таких галузях, як пр-сть, буд-во, с/г створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес в-ва і на основі цього бере участь у створенні нац доходу. Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання послуг немат-го характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуговування нас-ня, транспорт  і зв¢язок по обслуговуванню нас-ня; 2)галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоров¢я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3)галузі органів упр-ня і оборони; 4)галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Галузева стр-ра господарського комплексу Укр та тенденції її розвитку.

Стр-ра сусп в-ва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (ВВП, чисельність зайнятих, вартість ОФ – основного капіталу). Вона хар-ся такими пропорціями: 1)відтворювальними – між в-вом засобів в-ва й предметів споживання, у використанні ВВП на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2)галузевими – співвідношення між різними галузями ек-ки; 3)територіальними – розміщення в-ва по окремих ек р-нах; 4)зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і р-нів у зарубіжні країни. Перехід України до ринкової ек-ки з усією гостротою поставив проблему оптимізації стр-ри ек-ки та шляхів її перетворення. Вдосконалення стр-ри в-ва – дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насамперед соц-ек стр-ру ек-ки, яка хар-ся формами власності на засоби в-ва. Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова ек-ки, що визначається співвідношенням різних форм організації в-ва. Існує також виробничо-технологічна будова ек-ки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального в-ва та сфери послуг, пр-сті й с/г, в-ва засобів в-ва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей госп-ва. Вона хар-ся питомою вагою наукомістких та високоек-х галузей ек-ки – галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (в-во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі). Галузь госп-ва – сукупність п-в і організацій об¢єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева стр-ра госп-ва безпосередньо відображає процес сусп поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв¢язків, зіставляються показники економічної ефективності в-ва. Вона слугує цілям упр-ня економікою. Галузі госп-ва відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі в-ва, розподілу та споживання мат-х благ або виконанні різних послуг. Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1)створюють матеріальні блага (пр-сть, с/г, буд-во); 2)доставляють створені мат блага споживачам (транспорт і зв¢язок по обслуговуванню мат в-ва); 3)пов¢язані з продовженням процесу в-ва у сфері обігу (торгівля, мат-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створення сусп продукту і нац доходу різна. В таких галузях, як пр-сть, буд-во, с/г створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес в-ва і на основі цього бере участь у створенні нац доходу. Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання послуг немат-го характеру суспільству і населенню. До неї належать: 1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуговування нас-ня, транспорт  і зв¢язок по обслуговуванню нас-ня; 2)галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоров¢я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3)галузі органів упр-ня і оборони; 4)галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.Суч стан ек і соц розвитку Укр пов з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціально зорієнтованої ек-ки, яка означає поворот всього в-ва до потреб споживача. Соціально зорієнтована ринкова ек-ка розуміється як госп-ка система, в якій кожна групи і соц тип нас-ня одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів. Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість ек-ки країни; найкращу координацію всіх виробників; рац використання трудових, мат-х і фінансових ресурсів; гнучкість в-ва, його сприйняття досягнень НТП; органічне поєднання вітчизняної ек-ки із світовим госп-вом. Перетворення на шляху до ринкової ек-ки здійснюються за кількома взаємопов напрямами: 1)лібералізація ек-ки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, госп-х зв¢язків, зовнішньоек-ї діяльності; 2)стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни; 3)приватизація, розвиток піприємництва, створеня ін інституційних передумов ефектисного ринкового госп-ва і ек зростаня; 4)структурна перебудова ек-ки, її демілітаризація, інтеграція в світове госп-во, підвищення конкурентноздатності укр-ї продукції на світовому ринку; 5)створення конкурентного ринкового середовища; 6)активна соціальна політика з метою пристосування працездатного нас-ня до нових умов, соц захист найбільш вразливих верств нас-ня, створення передумов ек-го зростання на основі підвищення ролі ділової активності нас-ня. За концептуальними розробками науковців Ради по вивченню п/с Укр НАН України, основною метою розвитку н/г комплексу Укр в песпективі повинно бути неухильне зростання темпів ВВП як важливого джерела підвищення життєвого рівня нас-ня. Стратегічним напрямом ек реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Держ політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соц-ек та вир-чих умов праці підвищення реальних доходів нас-ня зростання освітнього і культурно-технічного рівня нас-ня, покращення медичного обслуговування, посиленя охорони довкілля. Поступов становлення ек потенціалу Укр пов з реалізацією структурної політики у сфері мат в-ва. Така політика полягає у створення високорозвинутого н/г-го комплексу, який відповідає сучасним вимогам ринкового госп-ва. Основа формування структурної політики в галузях мат в-ва зумовлена тим, що нині склался недосконала стр-ра в-ва, а дія адміністративних, ек та соц-х важелів упр-ня значно послаблена. Осн напрямами у фінансовій сфері є: посилення контролю за діяльністю комерційних банків з боку нац банку, орієнтація на підтримку нац товаровиробників, запобігання створенню фіктивного капіталу, залученя коштів у довгострокові депозити. В сфері грошової політики необхідно приборкати інфляцію, забезпечити пріоритет нац валюти як платіжного засобу, підвищити золото-валютні резерви нац банку. Створенню збалансованого н/г-ва Укр значною мірою заважає невиважена цінова політика держави. Поступовий розвиток н/г Укр буде неможливим без активної науково-технічної політики, яка повинна забезпечити технологію оновлення виробничого потенціалу, сприяти випуску наукомісткої продукції. Зовнішньоек-на політика держави повинна бути спрямована на подальшу інтеграцію у світовий простір на базі створення могутнього експортного потенціалу та досягнення збалансованості торговельного балансу. Важливою складовою ек політики держави є її регіональний аспект. Тільки завдяки обгрунтованій нац політиці, спрямованій на подальше розширення повноважень і відповідальності місцевих органів влади, можна поєднати різні за своїми природними та сц-ек умовами регіони у єдиний н/г-й комплекс. Необхідно розробити не тільки регіональні цільові комплексні прогнами, а й прогнами розвитку і розміщення п/с окремих областей і АРК, програми прикордонного співробітництва та розвитку вільних ек-х зон.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та перспективи розвитку.

Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В заг запасах вугілля в Укр найвища питома вага належить донецькому басейну, Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Із загальних запасів 42,5 млрд т віднесено до прогнозних ресурсів. Запаси вугілля в Укр цілком достатні для задоволеня власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ Укр, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на ек-ну ефективність в-ва у вугільній пр-сті. По горизонтах понад 600м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550м, а потужність пластів вугілля – від 1 до 1,5м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля Укр). В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам¢яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для в-ва буровугільних брикетів, які споживаються нас-ням на комунально-побутові потреби. За останні 15-20років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні – одна, в Дніпровському басейні – один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х – на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% п-в. Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення вир-чих потужностей вугільної пр-сті Укр. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну пр-цію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад в-ва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки буд-ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі. П-ва вугільної пр-сті відносяться до екологонебезпечних, оск розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічних режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів. Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної к-ті сисокомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик. Вугільна пр-сть забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу п-вами Мінвуглепрому становитлять до 25% від викидів цих речовин по Укр. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин. Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах – щорічно у відвали скидається 60-70 млн куб м породи. К-сть прир відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 – це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 га. Незадовільний екологічний стан у вугледобувних р-нах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації п-в металургійної та хім пр-сті, що посилює техногенне навантаження на навк сер і хар-є його як надзвичайно небезпечне для здоров¢я нас-ня.

 

  1. Нафтова пр-сть Укр, її зн-ня, особл-ті розміщ, суч стан та перспективи розвитку.

На тер Укр вперше видобуток нафти розпочато в Передкарпатті на початку 17ст. Як галузь пром в-ва нафтова пр-сть розвивалась на базі Бориславського нафтового родовища в кінці 19 – на початку 20 ст. із застосуванням глибокого буріння свердловин. У той же час було відкрито і ряд інших родовищ у Передкарпатті. Найбільшого рівня видобуток нафти досяг в цьому р-ні у 1909р.(2053,1 тис т), однак у подальшому він почав знижуватися і становив у 1938р. 370 тис т. У повоєнні роки нафтова пр-сть Передкарпаття швидко розвивалась. Було здійснено докорінну реконструкцію п-в галузі на новій технічній основі. В рез-ті значного розширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту й газ було відкрито нові родовища в Передкарпатті –  Долинське і Північно-Долинське, Бітків-Бабчинське, Орів-Уличнянське та ін. В рез зосередженни геологорозвідувальних робіт на нафту і газ у сіхних р-ніх Укр було відкрито майже 150 нафтових родовищ у Полтавській, Сумській та Чернігівській областях, які за видобувними запасами нафти значно перевищували родовища Передкарпаття. До найбільших належать – Гнідинцівське, Леляківське, Глинсько-Розбишівське, Рибальське, Качанівське, Новогригорівське та ін. Розробка цих родовищ стала основною базою для розвитку нафтовидобувної пр-сті республіки. Найбільшого розвитку нафтова пр-сть досягла в роки дев¢ятої п¢ятирічки. Так, мксимального рівня видобутку нафти й газового конденсату (14,5 млн т) було досягнуто у  1972р. Потім обсяги видобутку нафти стали скорочуватися, і зараз вони становлять близько 4 млн т за рік. Тільки за 1990-1997рр видобуток нафти в Укр знизився майже на 22%. Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній. Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів. Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на тер Ук значної к-сті науково обгрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної пр-сті. Успіхи цієї галузі прямо залежать від рез-тів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти. Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки великооб¢ємного за запасами, але й середньооб¢ємного. У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Газова пр-сть Укр, її зн-ня, особливості розміщення, суч стан та перспективи розвитку.

Розвиток газової пр-сті в Укр розпочався наприкінці 19ст. На той час будувалися заводи з в-ва штучного газу, який використовувася переважно для освітлення вулиць, особняків, вокзалів тощо. У пр-сті такий газ майже не використовувався. Для газової пр-сті Укр в першій пол 20ст хар-ми були незначні обсяги вир-го та видобувного газу, його висока с/в та низька прод праці. Незначний розвиток газової пр-сті у довоєнний період пояснюється певною мірою відсутністю спеціального оснащення для газових промислів і надто обмеженою к-стю розвіданих газових родовищ. Разом з тим у 40-х роках 20ст були створені відповідні передумови для відокремлення газової пр-сті у самостійну галузь паливної індустрії. Якісно новий період у розвитку газової пр-сті настав після другої св війни, коли розпочалася інтенсивна експлуатація вже відкритих родовищ прир газу у західних областях і активізувались пошуки по всій території республіки. Завдяки зростанню обсягів геологічної розвідки та буріння свердловин у 1946-1950рр було відкрито Шебелинське, Радченківське, Більче-Волицьке газові родовища, а також нові горизонта на Опарському та Дашавському родовищах. Було введено в експлуатацію Угерське та Хідновицьке родовища. Відкриття і введення в експлуатацію в останні роки нових газових родовищ створили передумови для перебудови системи газотранспортних магістралей значної протяжності: Дашава-Київ, Дашава-Калуш-Галич-Добівці, Бендери-І-Франківськ. Важливе зн-ня для газової пр-сті та її розвитку мало введення в експлуатацію у 1956р. Шебелинського газового родовища в Харківській області. В подальшому були відкриті такі великі газові родовища, як Кегичівське, Єфремівське, Глинсько-Розбишівське, Машівське, Пролетарське та Рибальське (на сході Укр), а також Хідновицьке, Пинянське, Бітків-Бабчинське (на заході). Це привело до того, що в розміщення газової пр-сті республіки за 1950-1970рр відбулися суттєві зміни. Так, якщо раніше провідну роль відігравала західноукр-ка нафтогазоносна область, то вже в 60-х роках акцент в розміщенні сировинних ресурсів був перенесений на схід Укр (Дніпровсько-Донецька западина). За двадцятиріччя (1950-1970 рр) питома вага Східного регіону у видобутку газу зросла від нуля до 76%, тоді як доля Західного регіону зменшилась від 100% до 22,6%. Разом з тим розпочався видобуток газу і на півдні республіки. За цей період значно зросла к-сть газифікованих міст республіки, розширилась сфера застосування прир газу. Видобуток газу збільшився з 1,5 млрд куб м у 1950 до 60,9 млрд куб у 1970р., або більше ніж в 40 разів. Найб обсяг видобутку газу був досягнутий у 1975р. – 68,7 млрд куб м. У наступний період після 1975р. мала місце тенденція зниження видобутку газу в Укр, який зараз становить близько 17 млрд куб м за рік. Разом зі зниженням видобутку газу в Укр, починаючи з 1991р., спостерігається зменшення споживання газу, що пов з загальним спадом в пр-вому і с/г-му в-ві. У межах Укр зараз вид-ся дев¢ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об¢єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний – Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний – Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південий – Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область. При цьому Східний регіон охоплює Сумську, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і Чернігівську області; Західний – Волинську, Львівську, І-Франківську, Чернівецьку і Закарпатську області; Південний – Запорізьку і Херсонську області, а також АР Крим. Запаси прир газу категорій А+В+С1 станом на 01.01.1998р. становлять 1098,4 млрд куб м, категорії С2 – 331,1 млрд куб м. Запаси газу категорій А+В+С1+С2 зосереджені переважно у Східному нафтогазоносному регіоні і сягають майже 82% від загальних запасів цих категорій в цілому по Укр. Відповідно на цей регіон припадає і найбільша питома вага видобутку газу в державі (88%). Крім цього, Укр станом на 01.01.1998р. має перспективні ресурси (С3) – 711,89 млрд куб м, прогнозні ресурси (Д1 + Д2) – 2651,79 млрд куб м. Забезпеченість споживання газу за рах власного видобутку в останні роки становить 21-22%. До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. ЦЕ пов в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у прир газу дещо випереджають темпи спаду його в-ва. Частка газу, якого не вистачає Укр (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану. Найб частка газопспоживання в Укр припадає на промислово розвинутий Східний регіон – майже 62%, на Західний і Південний регіони – відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При цьому у пр-сті використовується майже половина спожитого в державі газу, близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% – в комунально-побутовому секторі. Для вирішення сезонної неірвномірності газоспоживання особливе зн-ня мають підземні газосховища (ПГС). В Укр зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд куб м. Використовуються ці сховища для підвищення надійності забезпечення газом споживачів в екстремальних ситуаціях. При цьому питома вага ПГС, розміщених на сході Укр, становить 17,3%, на заході – 76,3%, на півдні – 6,4%. Нерівномірність розміщення ПГС, а також відсутність гарантій стабільного постачання газу в Укр викликає необхідність збільшення обсягів резервування газу на сході та півдні Укр. Завдяки відкриттю великих газових родовищ на сході Укр, в Оренбурській та Тюменській областях, на Північному Каказі і в Середній Азії широкого розвитку набув магістральний трубопровідний транспорт. Газопровідний транспорт Укр розвивався як складова частина єдиної газопостачальної системи колишнього СРСР. Функціонуюча сьогодні система газопроводів Укр забезпечує поставку газу усім споживачам та на експорт. Заг протяжність газопроводів у межах Укр досягла майже 35 тис км. До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як: Уренгой-Помари-Ужгород; Острогожськ-Шебелинка; Шебелинка – Дніпропетровськ; Кривий Ріг – Ізмахл; Шебелинка –Полтава – Київ; Дашава – Київ; “Союз” та ряд ін. Пропускна здатність усіх газопроводів, що входять на тер Укр з Росії, становить понад 2000 млрд куб м газу. Через тер Укр здійснюється транзит газу на експорт з Росії у Європу (в середньому понад 100 млрд куб м за рік). Перспективи розвитку газової пр-сті Укр пов з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення НТП, зокрема новітніх технологій і техніки. Екологічні проблеми в газовій пр-сті мають свою специфіку, яка визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родвоищ та проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання прир газу в різних секторах ек-ки та галузях н/г, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Економічна характеристика вугільних басейнів України.

                                  Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В заг запасах вугілля в Укр найвища питома вага належить донецькому басейну, Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської вугленосної площі. Із загальних запасів 42,5 млрд т віднесено до прогнозних ресурсів. Запаси вугілля в Укр цілком достатні для задоволеня власних потреб і забезпечення експортних поставок. Однак складні гірничо-геологічні та технологічні умови розробки вугільних родовищ Укр, в першу чергу Донбасу, суттєво впливають на ек-ну ефективність в-ва у вугільній пр-сті. Геологічні запаси вугілля в Донецькому басейні зосереджені переважно в тонких і надто тонких пластах потужністю до 1,2м. Середня глибина розробки родовищ наближається до 700 м, а максимальна – становить 1400м. По горизонтах понад 600м функціонує майже 60% шахт, на частку яких припадає понад половини всього видобутого вугілля. Пласти, які вважаються небезпечними щодо раптових викидів вугілля і газу, характерні для 40% шахт. Умови розробки вугільних пластів Львівсько-Волинського і Дніпровського басейнів більш сприятливі. Максимальна глибина розробки пластів Львівсько-Волинського басейну становить 550м, а потужність пластів вугілля – від 1 до 1,5м. Небезпека раптових викидів вугілля і газу майже відсутня. Разом з тим зольність видобутого вугілля (47,6%) значно перевищує аналогічний показник в Донбасі (36,2%) і до того ж запаси вугілля досить обмежені (2,0% усіх запасів вугілля Укр). В Дніпровському басейні зосереджені запаси бурого вугілля, яке на відміну від кам¢яного має більш низьку теплотворну здатність і використовується головним чином для в-ва буровугільних брикетів, які споживаються нас-ням на комунально-побутові потреби. Розробка буровугільних родовищ проводиться підземним та вікритим способом. Частка відкритих розробок становить 88,2%. Глибина залягання пластів невелика – максимальна 100 м. Середня глибина розробки пластів на шахтах сягає 90 м, на розрізах – 64 м. Зональність видобутого вугілля нижча, ніж у Донбасі та Львівсько-Волинському басейні і становить 21,7%, однак запаси вугілля також невеликі (3,5% від усіх запасів вугілля Укр). Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан вир-чих фондів шахт. Сьогодні до 40% шахт працює понад 50 років, а найбільш старі шахти мають строк служби понад 70 років. Лише 8% шахт експлуатуються менше 20 років. Незважаючи на значний строк експлуатації шахт, обсяги реконструкції і буд-ва нових шахт з 1975р. стали різко зменшуватися. За останні 15-20років у Донбасі не було закладено жодної шахти, у Львівсько-Волинському басейні – одна, в Дніпровському басейні – один розріз. Остання масова реконструкція вугільних шахт була проведена у другій половині 60-х – на початку 70-х років. Тоді вона була здійснена на 25% п-в. Однією з причин такого важкого стану було обмеження капітальних вкладень на оновлення вир-чих потужностей вугільної пр-сті Укр. Це пов з тим, що протягом трьох останніх десятиліть вся інвестиційна діяльність у вугільній пр-сті була орієнтована на розвиток видобутку вугілля у сіхдних регіонах колишнього СРСР. Усе це і визначило різке гальмування процесу оновлення вир-чих потужностей і погіршення стр-ри шахтного фонду в Укр. Вир-чі потужності, що вибули у 1991-1997рр., склали 78,7 млн т. Це призвело до втрати реальної вир-чої потужності шахтного фонду в обсязі 77,3 млн т і зниження видобутку вугілля до надзвичайно низького рівня – 75,9 млн т в 1997р при 164,8 млн т в 1990р., або більше ніж у двва рази. Найбільше зниження обсягів видобутку відублося за цей час у Дніпровському буровугільному басейні – на 84,8%, тоді як у Донецькому – на 51,1%, а Львівсько-Волинському – на 65,7%. Із заг обсягу постачання вугілля на тер Укр до 95% припадає на донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.) і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну пр-цію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад в-ва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки буд-ву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі. П-ва вугільної пр-сті відносяться до екологонебезпечних, оск розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічних режим експлуатації поверхневих і підземних вод, посилює забруднення повітряного басейну, погіршує родючість грунтів. Специфічним забрудненням водних басейнів республіки є скидання значної к-ті сисокомінералізованих шахтних вод у поверхневі водойми та водостоки, а також у накопичувачі, в яких відбувається відстій шахтного водозливу та зливу збагачувальних фабрик. Вугільна пр-сть забруднює і повітряний басейн. Викиди забруднених речовин в атмосферу п-вами Мінвуглепрому становитлять до 25% від викидів цих речовин по Укр. На очисні споруди направляється менше половини всіх викидів, з яких уловлюється й обезводнюється 95%. Решта викидів здійснюється без очистки у вигляді газоподібних та рідких речовин. Значним джерелом забруднення повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, а також зниження родючості грунтів є розміщення відходів вуглевидобутку і особливо вуглезбагачення в спеціальних природних відвалах та накопичувачах – щорічно у відвали скидається 60-70 млн куб м породи. К-сть прир відвалів становить майже 1300, з яких близько 300 – це ті, що горять. Втрата родючості земель під відвалами становить більш як 7000 га. Незадовільний екологічний стан у вугледобувних р-нах, особливо у Донбасі, посилюється також високим рівнем концентрації п-в металургійної та хім пр-сті, що посилює техногенне навантаження на навк сер і хар-є його як надзвичайно небезпечне для здоров¢я нас-ня.

 

  1. Нафтопереробна пр-сть Укр, особливості розміщення, суч стан та перспективи розвитку.

В Укр розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів (НПЗ) – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський, Дрогобицький, надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966р. і має потужність 16,0 млн т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького) споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У повожнний період в рез-ті реконструкції їх потужності зросли до 2,7-7,1 млн т за рік (1997 р.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні залишилась досить низькою – до 60%. У Західній Європі вона досягла узагальнено 80%, а у США – понад 90%. Зазначені дані по Укр свідчать про те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35% – поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки. Низький техн-й рівень в-а нафтопереробної пр-сті Укр, недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають інтенсивне забруднення навк середовища. Основними забрудниками від нафтопереробних заводів є сірчані сполуки, окисли вуглецю, сірки азоту, сажа тощо. У зв¢язку з незначним видобутком нафти в Укр обсяги її переробки значною мірою залежать від масштабів поставок її з-за меж країни. Зовнішні поставки нафти здійснюються гол чином з Російської Федерації. В Укр склалася вкрай несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності для в-ва в необхідних обсягаї нафтопродуктів (з усіх основних найменувань), простоюють. З 1991р. подача нафти в Укр з Росії різко знижувалась. Відповідно скорочувалися і обсяги нафтопереробки. Якщо в 1990р було перероблкно 58,1 млн т, то у 1997р – лише 12,3 млн т. До того ж якість багатьох нафтопродуктів не відповідає вимогам споживачів. Разом з тим готова продукція імпортується з Росії, Білорусі та ін країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для Укр в період кризи її ек-ки. Т.ч., Укр стоїть перед необхідністю вирішення складних проблем, пов з подальшим розвитком нафтопереробки як однієї з найважливіших галузей пр-сті і всього н/г-го комплексу, а також з рац-м та стабільним забезпеченням НПЗ сирою нафтою (власною і привізною). Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної пр-сті є забезпечення істотного зростання техн-го рівня в-ва. Насамперед слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010р. Поглиблення переробки нафти для Укр має зараз першорядне зн-ня, бо дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи в-ва світлих нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних – автомобільного бензину, дизельного палива, авіаційного гасу. Правда, при цьому знизяться обсяги в-ва паливного мазуту. Однак він може і повинен заміщатися іншими видами палива, насамперед вугіллям. З поглибленням переробки нафти в Укр поліпшиться заг стр-ра випуску нафтопродуктів та більш ефективним стане використання нафтової сировини.

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Основні нафто- і газовидобувні райони України. Нафто- і газопроводи України.

Нафту і природний газ використовують як високоефективне паливо і  цінну сировину для  хім пр-сті. На нафту в стр-рі видобутку палива у перерахунку на умовне паливо припадає 7,2%, на прир газ – 26,1%. Починаючи з 70-х років видобуток нафти і газу невпинно скорочувався. В той час Укр була основним районом видобутку прир газу в колишньому СРСР і багато років укр-й газ використовувася для газифікації міст і сіл Росії. З Укр було прокладено потужні газопроводи до Москви і Ленінграда. Український газ надходив також до Молдови, Білорусі, республік Прибалтики. Україна ж із власним газом була газифікована чи не найгірше. В 1996р. видобуто 4,1 млн т нафти (включаючи нафтовий конденсат) і 18,4млрд куб м газу. Хоча видобуток нафти і газу внашій державі зменшується, проте маємо і сприятливі фактори: великі потужності по переробці нафти, близько 70 млн т, які відсутні в Росії, і великі газосховища. Оск газ зберігати у трубах неможливо, Росія вимушена закачувати його великі обсяги в укр-кі газосховища. Цей газ вона продає в країни Західної та Центральної Європи. При розумній міжнародній політиці це може дати Україні величезні валютні надходження. Нафту і прир газ в Укр видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут, у Чернігівській, Сумській та Полтавській областях є родовища високоякісної нафти. Вони мають значну к-сть попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти на півдні країни. Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське. Менше п¢ятої частини видобутоку прир газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища І-Франківської області. Доволі значні родовища прир газу на півдні країни і передусім у Криму. В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря. В Укр склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу,Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо. Укр має великі перспективні нафтогазоносні площі. За оцінками спеціалістів, тут можливі відкриття родовищ світового масштабу. Насамперед це стосується шельфу Чорного моря. Є також перспективи подальшого видобутку нафти і прир газу в районах, де їх видобувають десятки років. По-перше, за існуючої нині в Укр неефективної технології експлуатації нафтових родовищ близько 70% нафти залишається в надрах землі. Відомі новітні способи її видобутку, які дозволяють одержати ці “залишки”. По-друге, як виявилося, Укр досліджена в геологічному відношенні недостатньо, тобто є перспектива пошуку енергоносіїв практично по всій її території: Закарпаття, Передкарпаття, Волинь, Чернігівщина, Причорномор¢я, Азовське море, Донбас, Придніпров¢я тощо. По-третє, нині є нові, відмінні від тих, що існували раніше, теорії походження нафти і газу, а це значно розширює діапазон їх пошуку. В найближчі роки можна чекати на нові великі відкриті родовища нафти й газу. Перспективи тут настільки великі, що свої капітали в розвиток нафтової і газової пр-сті нашої держави готові вкладати найбільші нафтові компанії світу, зокрема “Шелл”, яка працює лише з родовищами світової величини.

 

  1. Електроенергетика України, її зн-ня та суч стр-ра, в-во та споживання електроенергії.

Важлива роль енергетики у розвитку н/г визначається тим, що будь-який виробничий процес чи будь-який вид обслуговування нас-ня пов¢язаний з використанням енергії. В процесі розвитку п/с безперервно змінюються і вдосконалюються джерела та види споживної енергії. У далекому минулому енергетичною базою в-ва була мускульна сила людей, яку доповнювали силою тварин, води та вітру. З відкриттям енергії пари пов¢язана промислова революція 18ст, наступний технічний прогрес в-ва і зростання продуктивності праці. Енергетичною основою розвитку п/с на суч етапі технічного прогресу є електрична енергія. Застосування електроенергії дало змогу просторово роз¢єднати робочі машини і первинні генератори, відокремити місце в-ва енергії від її споживачів. В рез-ті в-во енергії, іїї передача і розподіл відокремились у самостійну галузь – електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях пр-сті і н/г. Це відкрило простір для концентрації в-ва в різних галузях і розміщення в-ва на відстані від енергетичних джерел. Електроенергетика є високомеханізованою галуззю пр-сті. У зв¢язку з цим в затратах на в-во енергії відносно мала питома вага з/п. Разом з тим високий технічний рівень обумовлює високу кваліфікацію робітників та інженерно-технічного персоналу. Т.ч., електроенергетика є провідною галуззю пр-сті, а використання її пр-ції – електричної енергії – забезпечує підвищення технічної озброєності і зростання продуктивності праці. Створення матеріально-технічної бази існування будь-якого суспільства нерозривно пов з електрифікацією і вдосконаленням на цій основі техніки, технології і орг-ції в-ва. У пр-сті електроенергія використовується на здійснення силових, теплових, електрохімічних процесів та на освітлення. Великий ек ефект дає електрифікація транспорту і с/г. Перехід на електротягу дозволяє збільшити вагу та швидкість руху поїздів. В с/г електрифікація є основою його комплексної механізації, покращання умов праці і побуту. Умови і фактори розміщення об¢єтків електроенергетики залежно від типу генеруючих потужностей та напруги передачі електроенергії різні. Район розміщення теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та відомостей щодо гідрології районів. Варіатн розміщення електростанції вибирається після проведених порівняльних розрахунків вартості перевезення палива та передачі електроенергії в район споживання. При виборі конеретного місця буд-ва ТЕС, яка працює на твердому паливі, повинна враховуватись можливість збільшення вантажопотоків по залізницях та водних шляхах сполучень. Для електростанції на рідкому чи газоподібному паливі враховується розвиток трубопровідного транспорту. При виборі місця буд-ва уточнюється можлива остаточна потужність електростанції щодо водопостачання, паливопостачання та генерального плану розміщення об¢єкта. Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтрацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача. Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог: – електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енерії і під¢їзних шляхів; – рівень грунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами; – не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках; – ухил площадки розміщеня не повинен перевищувати – 0,5°-1°; – електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони; – шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об¢єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об¢єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища. Одним з важливих факторів розміщення об¢єктів електроенергетики є еклогічна безпека, додержання санітарних норм імінімізація екологічних втрат як при буд-ві, так і при експлуатації об¢єкта. Нині в Укр експлуатуються три типи гееруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні (гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні. Сумарна встановлена потужність електростанційх Укр на 1.01.1998р. становила 51,87млн. кВт , у т ч за типами: теплові – 31,72 млн кВт (61,2%), атомні – 12,82 млн кВт (24,7%), ГЕС + ГАЕС – 4,69 млн кВт (9,0%) і блок-станції промислових п-в – 2,64 млн кВт (5,1%). Електростанціями України в 1998р. було вироблено 172 млрд кВт год електроенергії, у т ч більше половини – на теплових, близько 40% – на атомних і майже 4% – на гідроелектростанціях. Загальний спад в-ва електроенергії за 1991-1997рр. складає 122,0 млрд кВт год. Він був спричинений переважно загальним зниженням споживання електроенергії галузями н/г (особливо в пр-сті), скороченням експорту та гострою нестачею паливних ресурсів для електростанцій. Обсяги споживання електроенергії за останні роки також різко скоротилося. У 1997р. всіма галузями н/г було спожито близько 178,0 млрд кВт год, що на 92,0 млрд кВт год менше, ніж у 1990р. Значно змінилась і стр-ра споживання: особливо зменшилась частка споживання галузями пр-сті та будівельним комплексом. Практично не змінилась у стр-рі споживання частка транспорту. У зв¢язку з низькою якістю спожитого палива значно зросли витрати електроенергії на власні потреби електростанцій та технологічні втрати електроенергії в електромережах. У заг обсязі споживання електроенергії зросла частка комунально-побутового сектора ек-ки. В електроенергетиці Укр відбувається  структурна перебудова. На першому етапі створено 4 генеруючі компанії, Державну енергетичну компанію електромереж 220-750 кВт, п-во “Енергоринок”.  Основними районами концентрації великих конденсаторних електростанцій (КЕС або ДРЕС) є: на сході Укр – Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Харківська та Луганська області; на Заході – Львівська та І-Франківська облатсі: в центрі – Вінницька та Київська області. Великі теплоелектроцентралі (ТЕЦ)  розміщені в найб містах країни: Києві, Одесі, Харкові та ін. П¢ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Хмельницькій, Рівненській областях. Основні гідроелектростанції зн-ся на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС)  – в Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС – у Львівській області. Основну електроенергетичну базу Укр становлять теплоелоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду).

 

  1. Теплова електроенергетика Укр, її місце в в-ві електроенергії, основні ТЕС та принципи і особливості їх розміщення.

Основним напрямом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля. На період до 2000р. намічається: -продовження на 15-20 років строку служби діючих енергоблоків шляхом впровадження малозатратних повузлових реконструкцій; – підвищення ефективності, екологічної безпеки на маневреності енергоблоків, спорудження газотурбінних надбудов на Вуглегірській, Трипільській та Зуєвській електростанціях; – застосування високоефективного парогазового обл-ня; -проектування ТЕС для нового буд-ва; -виведення з експлуатації і демонтаж неефективних і екологічно небезпечних енергоблоків та іншого застарілого обл-ня ДРЕС та ТЕЦ; -буд-во нових енергоблоків на існуючих ТЕС з використанням нових технологій і обл-ня. На другому етапі (2001-2010рр.) передбачається: – продовження реконструкції і модернізації існуючих електростанцій із заміною котлоагрегатів; – впровадження високоефективних газоочисних установок на ТЕС; – буд-во комплексів “шахта – ТЕС”; -буд-во енергогенеруючих установок на базі нових технологій спалювання вугілля; – буд-во на ТЕС комплексів по переробці відходів в іншу корисну для н/г пр-цію (будівельні матеріали, пр-цію переробки сірки, ванадію та ін рідкоземельних матеріалів); -буд-во нових ТЕС загальною потужністю більш як 0,3 млн кВт. Зростання концентрації теплових навантажень і високі ціна на паливо створюють умови для розвитку ТЕЦ та джерел теплопостачання за такими напрямами: – реконструкція і технічне переоснащення більшості ТЕЦ; -введення нових потужностей на деяких ТЕЦ (Київській ТЕЦ, Харківській ТЕЦ-5, Одеській –ТЕЦ-2, Львівській ТЕЦ-2 та ін); – спорудження котельних веилкої потужності, а також широке впровадження установок утилізації відведених газів. Нестача органічного палива, а також деякі ін екологічні переваги підвищують ефективність гідроенергетики. У зв¢язку з цим слід збільшити частку високоманеврених потужностей в енергосистемі Укр, реконструювати діючі об¢єкти.Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтрацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача. Площадки для розміщення ТЕС необхідно вибирати з урахуванням таких вимог: – електростанції повинні бути максимально наближені до джерел палива і водопостачання, споживача енерії і під¢їзних шляхів; – рівень грунтових вод має бути нижче глибини підвалів, останні не повинні затоплюватися паводковими водами; – не можна розташовувати станції над заляганням корисних копалин, а також на зсувних ділянках; – ухил площадки розміщеня не повинен перевищувати – 0,5°-1°; – електростанції повинні розміщатися поблизу населеного пункту з урахуванням санітарної зони; – шлако- і золовідвали повинні розміщатися на негожих земельних ділянках, якомога ближче до площадки електростанції. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об¢єктів. Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст.

 

  1. Атомна електроенергетика України, її зн-ня та проблеми розвитку.

В Укр працює кілька потужних атомних електростанцій – Чорнобильська, Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька. З¢ясувалося, що майже всі вони споруджувалися без належного геологічного і гідрогеологічного обгрунтування, врахуваня сейсмічності території, тому під тиском громадськості припинено буд-во Кримської та Чигиринської АЕС. Перспективи дальшого розвитку атомної енергетики у зв¢язку з вичерпанням екологічних місткостей практично відсутні. Центральні відомства колишнього СРСР тривалий час вважали Українуза територіальну базу для ймовірного спорудження нових атомних електростанцій. Їхніми науково-дослідними і проектними інститутами в республіці “виявлено” і попередньо затверджено десятки “перспективних майданчиків” для буд0ва АЕС. При визначенні цих майданчиків не враховувалися ні рівень ек розвитку регіонів, ні територіальна концентрація в-ва, ні густота нас-ня, ні якість земель, ні наявність паливно-енергетичних баз. Ознайомлення з переліком цих майданчиків дає змогу дійти висновку, що тут не враховуються ні ек-ні, ні соц, ні екологічні фактори. Затверджено “майданчики” в самомоу центрі Донбасу (а навіть у Донецьку), де, як відомо, є можливості споруджувати електростанції на вугіллі. Провідне місце за в-вом електроенергії посідають Київська (включаючи м.Київ), Донецька, Запорізька і Харківська області. На них припадає близько 60% випуску пр-ції електроенергетики республіки (відповідно 20,21,12 і 7%). У республіці створена і функціонує потужна розгалузежена об¢єднана енергосистема, яка включає всі великі електростанції. Встановлені потужності АЕС (14 працюючих енергоблоків потужністю 12,8млн кВт) становлять 25% сумарної потужності електростанцій України. Основним завданням на перспективу є реконструкція діючих АЕС з метою підвищеня їх надійності та безпечності, а також введення блоків високої будівельної готовності (Хмельницька – блок №2, Рівненська – блок №4) та блоків середньої готовності – на Хмельницькій АЕС – блок №3 та 4. При цьому АЕС зможуть довести в-во електроенергії майже до 98 млрд кВт год в 2010р. Необхідно також передбачити введення нових потужностей на базі нових, більш безпечних реакторів на площадках існуючих АЕС (замість реакторів, які виробили свій ресурс). Разом з тим подальший розвиток атомної енергетики залежить від виконання таких програм: 1)підвищення рівня безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої системи упр-ня технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності і безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін. 2)створення ядерно-паливного циклу в Укр на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби Укр в його закупівлі. До складу ядерно-паливного циклу повинні входити п-ва по видобутку і переробці уранової руди, в-ву цирконієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та п-ва по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню. Крім хім забруднення, електроенергетика здійснює ряд фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утворення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров¢я людини електричного поля. З т з хім забруднення прир сер найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з т з радіоактисного забруднення, про що свідчить аварія на ЧАЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негатисні наслідки якої будуть відчуватися на тер Укр, Росії,Білорусі ще багато десятиліть. Разом з тим у зв¢язку з нестачею в Укр традиційних енергоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії(гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) єдиним надійним джерелом енергозабезпечення н/г може бути лише атомна енергія. Однак для її використання необхідно разом з буд-вом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на тер Укр на базі наявних багатих покладів уранової руди влассного ядерного енергетичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демонтажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготермінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний приріст цих відходів становить майже 11 тис куб м. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комплексу необхідно дотримуватися при його створення і експлуатації правил ядерної безпеки, а також орг-ції високоефективної системи радіаційного моніторингу прир сер і всіх установок цього комплексу.

 

56 Гідроенергетика України, її місце в енергетичному балансі. Каскад ГЕС на Дніпрі.

Основні гідроелектростанції зн-ся на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС)  – в Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС – у Львівській області. Основну електроенергетичну базу Укр становлять теплоелоелектростанції (Запорізька, Вуглегірська, Зміївська, Трипільська, Придніпровська, Ладижинська, Бурштинська, Київська ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6), атомні електростанції (Запорізька, Південно-Українська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська) та гідроелектростанції (найбільші шість станцій Дніпровського каскаду). Гідроенергетика посідає відносно незначне місце в електроенергетиці Укр – близько 9% потужностей і 4% в-ва електроененргії. Основний обсяг в-в елекктроенергії дають дніпровські станції. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. Серед ін потужних електростанцій можна назвати Дністровську ГЕС-ГАЕС, Теребле-Ріцьку (Закарпатська обл.) та ін.ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об¢єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Природні передумови розвитку чорної металургії України. Сировинна база галузі.

В східній Укр сформувалися унікальні прир умови для розвитку металургійного комплексу. Тут зн-ся найкрупніші, що мають світове зн-ня, паливно-сировинні бази чорної металургії – Донецький кам¢яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Віддаль від Кривого Рога до центрального району Донбасу – Горлівки (по прямій) становить 345 км, а від Західного Донбасу, який доходить до Павлограда (Дніпропетровська обл), – близько 150км. Між зазначеними басейнами пролягає потужне джерело водопостачання – р.Дніпро. Такого поєднання найважливіших сировинних матеріалів, енергетичного і технологічного палива, водних ресурсів, необхідних для розвитку Чм, і такої концентрації їх на порівняно невеликій території немає в жодній країні світу. Залізорудна база Чм Укр представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським родовищами. Криворізький басейна розташований у західній частині Дніпропетровської області в басейні річки Інгулець. Він простягнувся вздовж Інгульця на 100км від ст.Миколо-Козельськ на півдні до с.Жовте на півночі. Ширина рудоносної смуги змінюється від 2-3 до 7 км. Руди басейну досить різноманітні. Вони залягають на глибині від 100 до 600 м, а на окремих ділянках – і до 2000м. Багаті руди (переважно мартітові і гематіто-мартітові з вмістом заліза 50-62% і більше) добуваються тільки шахтним способом. Бідні руди (залізисті кварцити) з вмістом заліза 28-39 видобувають відкритим способом (кар¢єрним). Їх запаси оцінюють у 30,6 млрд т. Розвідані запаси залізних руд Криворізького басейну становлять близько 18 млрд т. Цей басейн за запасами належить до найбільших у світі. Кременчуцький залізорудний басейн розташований на тер Кременчуцького р-ну Полтавської області, за 15-20 км від Кременчука на лівому березі Дніпра. Рудоносна територія вузькою смугою простягнулась з півдня на північ на 45км. Басейн має вигідне транспортно-географічне положення. На півдні він зн-ся в шести км від Дніпра, середня частина території перетинається залізницею Полтава-Кременчук. Розвідані запаси залізних руд становлять 4,5 млрд т. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. В басейні є руди з вмістом заліза до 69%, але основну їх частину становлять руди з вмістом заліза 35-38%. Експлуатація басейну відкритим способом почалася з 1955р. Білозерський залізорудний р-н об¢єднує декілька родовищ. Він розташ на лівому березі Дніпра, на південь від Запоріжжя. Р-н має зручні залізничні і річкові транспортні зв¢язки. На березі Каховськоого водосховища збудовано місто Дніпрорудний, яке є портом для відправки руди по Дніпру. Загальні запаси руд р-ну (до глибини 1500м) становлять близько 1,4 млрд т. На частку багатих руд з вмістом заліза 60-64% припадає близько 600 млн т. Решта запасів руд має переважно вміст заліза 46-48%. В перспективі у р-ні збільшиться використання значних запасів залізистих кварцитів з вмістом заліза 25-40%, які після збагачення перетворюються в концентрат з вмістом заліза 65-70%. Видобуток руди в р-ні відкритим способом почався з 1969р. Геологорозвідувальні роботи в басейні ще не завершені. Про наявність залізних руд на тер Керченського півострова було відомо ще наприкінці 19ст., але грунтовні геологічні дослідження його запасів проводилися з 1926р. і в повоєнний період. Керченський залізорудний р-н охоплює кілька родовищ, які розташовані на півнісному і східному узбережжі півострова. Загальні запаси становлять 1,8млрд т. Вміст заліза в руді сягає 37-40%. Крім того, в руді є значні доміщки марганцю, ванадію, фосфору, миш¢яуц. У зв¢язку з цим керченська руда використовується тільки на комбінаті “Азовсталь”, куди вона доставляється по Азовському морю. Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і видобутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього РадС. В 1989-1990рр. Укр забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марганцевих руд. Басейна розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд т), Великотокмакського (запаси 1,4млрд т) і Інгулецького (запаси близько 600 млн т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси басейну перевищують 3 млрд т. На даний час експлуатується переважно Нікопольський підрайон. Промисловий видобуток марганцю розпочався з 1886р. Видобуток руди здійснюється переважно відкритим способом. В Україні відкриті марганцеві родовища також в Одеській, І-Франківській областях і в Карпатах. В Укр з рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому. Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні родовища хромітітів зн-ся в Кіровоградській і Дніпропетровській областях, але вони не мають промислової розробки, і тому потреби металургії Укр в хромі задовольняються поки що за рах його імпорту. Для забезпечення потреб чорної металургії в необхідній к-сті товарної руди значного розвитку набула гірничорудна пр-сть. Видобуток залізної і марганцевої руд здійснюється по підземним, так і відкритим способом. У довоєнний період у Криворізькому басейні основна частина видобутку товарної руди припадала на підземний спосіб. У зв¢язку з інтенсивним використанням пластів багатих руд, розташованих близько до поверхні, їх запаси на цих горизонтах значно скоротилися і виникла потреба різкого збільшення глибини шахт. На реконструйованих у повоєнний період основних шахтах глибина їх досягла 1000-1200м, а видобуток руди підвищився від 500-1000тис. т до 1-2млн т на рік, а на окремих шахтах (“Гигант”, “Северная”, “Саксагань”) він досягнув 3-5 млн т і більше. Одночасно з розвитком підземного видобутку руди швидкими темпами розвивається відкритий спосіб (кар¢єрний). Відкритий спосіб має величезні перспективи, оск він забезпечує широке використання великих запасів бідних руд. Цей спосіб обумовив створення потужних гірничозбагачувальних комбінатів (ГЗК), до складу яких входять збагачувальні фабрики, аглофабрики і кар¢єри. Перші виробляють з бідної руди її концентрат з вмістом заліза 62%, а другі перетворюють його в офлюсований агломерат, повністю готовий для доменної плавки. На тер Криворізького басейну діє більше двох десятків крупних шахт і кар¢єрів, працює п¢ять ГЗК: Північний, Центральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький. Найпотужніший серед них – Південний. До гірничорудної пр-сті Укр належать також Кременчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а також рудники і кар¢єри Нікопольського марганцеворудного басейну, Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових руд. Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів, вогнетривких глин тощо), а також в-во вогнетривких матеріалів, необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських печей, розливки сталі та ін. Головні родовища цієї сировнии, які експлуатуються, зн-ся в Донбасі і в АР Крим. Необхідні для виплавки чавуну флюсові вапняки видобувають біл Докучаєвська і Ново-Троїцького Донецької області. Великі запаси їх зн-ся також в р-ні Балаклави (біля Севастополя). Найбільш якісним для в-ва флюсів є магнезіальні вапняки. Основні поклади їх зн-ся в Докучаєвському і Ново-Троїцькому родовищах. Запаси вапняків в Укр майже невичерпні. В Донецькій обл також зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля станції Микитівка та міста Сіверськ). Найб родовищами вогнетривких глин в Укр, які тепер розробляються, є Часів¢ярські і Новорайське Донецької області. Їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях. Важливе зн-ня для в-ва вогнетривких матеріалів має каолін. Його запаси в укр перевищують 80% всіх їх запасів в СНД. Найважливіші з розвіданих родовщ каоліну зн-ся в Дніпропетровській, Донецькій, Черкаській, Вінницькій, Полтавській областях. В Укр на базі крупних запасів нерудної сировини і великого попиту на неї з боку чорної металургії значного розвитку набула пр-сть по в-ву вогнетривких матеріалів (шамотної і динасової цегли для печей, магнезитових, хромомагнезитових виробів та ін.) і флюсів. Вона представлена 13 основними спеціалізованими п-вами. В Донецькій області розташована переважна більшість п-в цієї галузі. Вони дають 90% всього обсягу її валової пр-ції. До найбільших з них відносяться Часів¢ярський і Велико-Анадольський заводи вогнетривкої цегли, Докучаєвський флюсодоломітний комбінат, Красногорівський і Кіндратівський дінасові заводи, Микитівський доломітний завод, Артемівський комбінат вогнетривів. До цієї групи п-в належать також Запорізький завод вогнетривких матеріалів і Приазовське рудоупр-ня (Запорізька обл.), Ватутінський комбінат вогнетривких матеріалів (Черкаська обл.), Христофорівський завод вогнетривких блоків і бетонів (Дніпропетровська обл.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Типи металургійних заводів України та принципи їх розміщення.

Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об¢єднують основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового металу,  допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів (сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних і кольорових металів. Металург комплекс відіграє важливу роль у госп-ві нашої країни. Це пов з тим, що він визначає її ек-й потенціал і зумовлює розвиток ін галузей госп-ва, передусім маш-ня і металообробки. Уметалургії зосереджена велика частка промислово-виробничих ОФ. Крім того, це важлива комплексоутворююча галузь. Вона впливає також на розвиток територ-ї стр-ри країни – на утворення промислових р-нів, вузлів і центрів. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб на світовий ринок. Для розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників: 1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть металобрухту; 6)висококваліфіковані кадри. Чорна металургія Укр за сучасної технології і відсталого, спрацьованого обл-ня – дуже матеріаломістка галузь, яка споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які використовуються в госп-ві країни. Тому основним чинником розміщення п-в галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини. Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Крім того,  на виплавку однієї тонни магнію потрібно до 22 тис кіловат-годин електроенергії. Тому ця галузь – енергомістке в-во. Отже, на розміщенні п-в кольорової металургії впливають два чинники – сировинний та енергетичний.  В Укр можна виділити 3 р-ни чорної металургії: Придніпров¢я, Донбас і Приазов¢я. В їхніх межах формуються окремі вузли і центри. Придніпровський металург-й р-н простягся вздовж Дніпра від Кременчука до Нікополя. До його складу входять 5 великих вузлів в-ва: Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і Кременчуцький. З 32 великих металургійних п-в Укр в Придніпров¢ї розміщено 19. Названі 5 вузлів Чм утворені окремими центрами цієї галузі. Так, до складу Дніпропетровського вузла належать комбінати і заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська. Найпотужніший металургійний комбінат країни – «Криворіжсталь». Наефективнішими комбінатами є «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь», які зн-ся в Запоріжжі. Донецький металург р-н об¢єднує великі вузли і центри Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську, Костянтинівці, Стаханові. Тут сформувалося три вузли металургійної пр-сті: Донецько-Макіїський (найпотужніший), Єнакієвський, Алчевсько-Алмазнянський. Третій р-н Чм Укр зн-ся в Приазов¢ї. До його складу входять потужні п-ва Маріуполя (два заводи), а також родовищ   залізних руд Керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Камиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного заводу. Агломерат з Керчі Азовським морем надходить у Маріуполь, флюси – з різних районів Донбасу.У багатьох великих центрах Укр за межами вказаних р-нів Чм працюють окремі заводи переробної металургії і металургійні цехи на машинобудівних п-вах.

Кольорова металургія почала розвиватися в Укр з кінця 19ст. У 1887р. до ладу став Микитівський ртутний завод, який поклав початок формуванню Донецького р-ну. Нині на відміну від чорної кольорова металургія в Укр розвинута порівняно слабо. Пов¢язано це з тим, що у минулому на тер нашої країни не було відкрито великих покладів руд кольорових металів, а потреби в кольоровому металі задовольняються й досі за рахунок багатих родових з різних районів колишнього СРСР. В останні роки ситуація різко змінилася. В нашій кр було відкрито багато найрізноманітнішої сировини для розвитку кольорової металургії. Руди кольорових металів містять у своєму складі в десятки і навіть сотні разів менше корисного компонента, наж залізна руда. Тому їх недоцільно перевозити на далеку відстань. Щоб максимально знизити собівартість в-ва кольорових металів і менш забруднювати довкілля, рудну сировину треба використовувати комплексно. Так, в-во алюмінію з нефелінів поєднується з в-вом цементу,

соди, поташу, титаномагнієве в-во – з випуском соляної к-ти, емалей, титанових білил.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Чорна металургія України, її зн-ся, стр-ра і суч стан розвитку.

Чм є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від Чм в першу чергу залежить розвиток важкої пр-сті. Без металургії як виробника конструкційних мат-в неможливий розвиток маш-ня, а в зв¢язку з цим і розвиток НТП. Її пр-ція є основою розвитку буд-ва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике зн-ня для оснащення необхідною технікою с/г. Чм є галуззю спеціалізації Укр в загальному поділі праці країн СНД. У складі колишнього РадС Укр давала в 1989-1990рр 45,6% товарної залізної руди, 77% марганцевої руд, 45% в-ва чавуну, 34,4% в-ва сталі, 34,5% готового прокату, 33% сталевих труб. Цій галузі належить одне з провідних місць у суч ек-ці Укр. За даними 1997р. на її частку припадало 23,2% вартості пр-ції основних галузей пр-сті країни. Укр належить до країни Європи і світу з найбільш розвинутою металургією. Навіть в умовах ек-ї кризи вона поступається за показниками в-ва основної пр-ції цієї галузі в Європі тільки Німеччині. Пр-ція Чм має велике зн-ня у зовнішній торгівлі Укр, є її головною експортноспроможною галуззю. Великий вплив має Чм на розвиток і розміщення маш-ня, хім пр-сті, енергетики. В металургії значно розвинуте комбінування в-ва. На її відходаї працюють в-ва буд матеріалів, мін добрив тощо. Ця галузь є потужним фактором формування ТПК. Вона виділяється значною концентрацією виробничого процесу – величиною п-в і формування їх територіальних осередків. В місцях розміщення її основних п-в зосереджується важке маш-ня, коксохімія, хімія, в-во вогнетривких матеріалів тощо; формуються великі транспортні вузли, швидко виростають великі і крупні міста. Виникнення більшості металургійних заводів Укр відбулося по суті в останній чверті 19ст. З 1872 по 1899 рр їх було збудовано 14. Частина їх з різних причин через короткий час припинила своє існування. У радянський період розвиток Чм в Укр відбувався швидкими темпами. Були реконструйовані і розширені старі малопотужні заводи – Алчевський, Макііївський, Єнакієвський, Донецький, Маріупольський ім. Ілліча, Дніпропетровський ім. Петровського та ін. Одночасно були збудовані такі гіганти Чм, як «Азовсталь», «Запоріжсталь», Криворізький ім.В.І.Леніна. Нині в Укр налічується 50 основних п-в Чм, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничозбагачувальних комбінатів і 3 основних заводи металоконструкцій. Розвиток металургії як інтегральної галузі пр-сті не міг бути забезпечений без одночасного інтенсивного розвитку органічно зв¢язаних з нею галузей і вир-в, які створюють разом потужний металургійний комплекс. До складу металургійного комплексу Укр включається ряд підгалузей і вир-в, без яких неможливо забезпечити в-во металу. Це такі: – видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та ін руд; – в-во чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату; -в-во електроферосплавів; – повторна переробка чорних металів; – коксування кам вугілля; – видобуток сировини і в-во вогнетривких буд матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків; – випуск металевих конструкцій тощо. Металургійний комплекс Укр досяг найвищого рівня розвитку в 1980-1990рр. У зв¢язку з розривом інтенсивних ек зв¢язків з Росією та ін країнами СНД, ек-ю кризою і занепадом економіки та значним скороченням внутрішнього споживання металу а тяжкому стані опинилася ф металургійна пр-сть. Суч стан Чм Укр хар-ся небувалим кризовим спадом, який різок проявився з 1995р. З 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей –відповідно 28, з 23 конвертерів – 11, з 69 прокатних станів – 30. На окремих заводах рентабельність знизилася до 4-5%. Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського став збитковим, а Макіїський – збанкрутів. Суч металургія хар-ся наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом. Повний металургійний цикл включає в-во чавуну, сталі і прокату. Заводи неповного циклу мають, як правило, один або два з трьох технологічних циклів: в-во чавуну і сталі, сталі і прокату, тільки чавуну, тільки сталі, тільки прокату. Такий розрив повного металургійного циклу обумовлюється різними причинами, а саме: – історичними – буд-во заводу здійснювалося, виходячи з можливостей і технічного рівня того часу, а невелика потужність заовду не вимагала крупних джерел водопостачання та ін ресурів. Для розширення заводу в більш пізніший час виявлялась відсутність резервних територій, зони санітарних розривів навколо заводу, сприятливих транспортних зв¢язків тощо; – економічними – орієнтація заводу на старі, близько розташовані джерела палива і сировини змінилася в зв¢язку з їх виснаженням, а нові джерела розташовані на великих віддалях, тому завод залишився на в-ві тільки одного із трьох видів основної пр-ції; – екологічними – в крупних машинобудівних районах і центрах, де висока концентрація промислових п-в, які забруднюють природне середовище, з екологічних міркувань краще мати поруч завод тільки з в-ва сталі і прокату чи тільки прокату із сталі, доставленої з віддалених заводів. Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах розвинутого маш-ня, де нагромаджуються значні відходи металообробки і металобрухт. Крім зазначених металургійних заводів, є ще і так звана «мала металургія». Вона представлена окремими цехами по в-ву сталі і прокату на крупних машинобудівних заводах, які створюються з метою використання відходів металу і забезпечення  безперебійного постачання конструкційного матеріалу. Чм Укр відзначається високою виробничою і територіальною концентрацією п-в. В рез-ті реконструкції і розширення старих заводів середня потужність одного металургійного зводу становить близько 2,5 млн т чавуну і більше ніж 2 млн т сталі на рік. Осн частина металу в країні випускається заводами потужністю понад 2 млн т на рік. Переважна більшість металургійних п-в Укр являє собою сучасні потужні комбінати. Металургійні комбінати Укр, як і в індустріально розвинутих кр-х, є основними п-вами галузі. На них забезпечується комбінування в-ва – технологічний зв¢язок виплавки металу з коксохімічним в-вом, що сприяє досягненню більш високої ек-ї і екологічної ефективності в-ва. Найб металургійними комбінатами Укр, потужність яких становить 5 млн і більше металу за рік, є «Азовсталь», «Запоріжсталь», «Криворіжсталь». Укр має найбільші в світі металургійні агрегати за їх потужністю. Так, напр, в Кривому Розі споруджено найбільш потужну доменну піч об¢ємом в 5000 кум м, яка може дати 4 млн т чавуну за рік, тобто стільки, скільки вся Росія виробила його в 1913р. На ін заводах потужність доменних печей становить до 3 тис куб м. Розвиток металургії в Укр в рад період відзначався великими досягненнями. В рез-ті інтенсифікації металургійниого процесу широкого розвиту набуло швидкісне сталеваріння в мартенівських печах і в конверторах, а в 80-х роках активно освоювалася технологія бездоменної і безкоксової виплавки металу. І все ж таки при всьому цьому у буд-ві заводів була допущена серйозна помилка. Більшість нових металургійних заводів Укр, як і в уьому Союзі, була зорієнтована на виплавку сталі в мартенівських печах, тоді як країни  Західної Європи віддали перевагу технології більш ефективно конверторного в-ва сталі, яке забезпечує вищу її якість. У Німеччині, Франції, Великобританії, Італії більш ніж 2/3 сталі виробляється конверторами і електричними печами. В Укр в 1997р. електросталь і киснево-конверторна сталь разом становили менше половини її всієї виплавки. Розвиток Чм супроводжувався значним нарощуванням потужностей коксохімічної пр-сті. Коксохімічна пр-сть є осн складовою частиною металургійного комплексу. Коксохімічні заводи розміщуються в р-нах видобутку коксівних марок кам вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами вугільних р-нів Донбасу. Ця галузь забезпечує металургію технологічним паливом (коксом, коксовим газом), а хім пр-сть –цінною сировиною. До революції все в-во коксу в Росії було зосереджено в Донбасі.. Головним виробником коксу є Донецький металургійний підрайон. Він дає більше половини всього його випуску в країні. Усього в металургійному районі Укр працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області – 9, Луганській – 2, Дніпропетровській – 4, Запорізькій –1. Значного розвиту в металургії Укр набули нові галузі – трубна і феросплавна. Важливим фактором, який прискорив нарощування потужностей трубного в-ва в Укр, стало інтенсивне буд-во магістральних нафто- і газопроводів із колишнього РадС в Західну Європу. В зв¢язку з швидким зростанням попиту на труби особливо великого діаметра їх в-во збільшилося не тільки на основних трубопрокатних заводах – Нікопольському і Харцизькому, а й на Новомосковському, Луганському, Дніпропетровському трубопрокатних і Макіївському труболиварному заводах. В-во феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі, забезпечується трьому феросплавними заводами – Запорізьким, Нікопольським і Стахановським. В умовах швидкозростаючих потреб буд-ва крупних промислових, транспортних і невиробничих об¢єктів виникла гостра необхідність в забезпеченні їх крупногабаритними металевими конструкціями (арматурними решітками, каркасами мостових переходів тощо.) З цією метою в центрах металурії і важкого маш-ня – Краматорську, Дніпропетровську, Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій. Сучасне розміщення п-в металургійного комплексу Укр формувалося як в дореволюційний, так і в рад-й періоди. На розміщеня металургійних заводів значний вплив зробили такі основні фактори, як максимальне наближення їх до центрів і р-нів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази. З метою максимального наближення до бази палива будувалися заводи в Донбасі. Друга їх група розмістилась з урахуванням сприятливих залізничних зв¢язків із орієнтацією на крупне джерело водопостачання – р.Дніпро. На шляхах між джерелами руди і палива виник також крупний металургійний центр – Маріуполь. Із встановленням залізничного зв¢язку між Донбасом і Кривбасом, а також покращанням використання палива у доменному процесі, яке привело до зменшення витрат коксу на виплавку однієї тонни чавуну, а значить, і витрат коштів на його транспортування, виникли сприятливі умови для буд-ва крупного металургійного п-ва в Кривому Розі.

 

 

 

 

 

 

 

  1. Основні металургійні підрайони і металургійні центри України, природні передумови їх розвику.

Суч металургійний комплекс Укр майже повністю зосереджений в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один з найбільших металургійних р-нів світу. На території цього р-ну з урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і Приазовський. Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж правого і лівого берегів Дніпра – від Кременчука до півдня Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території сформувалися три крупних металургійних промвузли: Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і Криворізький. У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені такі заводи: в Дніпропетровську – три металургійних, трубопрокатний, коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську –металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську – трубний завод. В криворізькому вузля знаходяться металургійний комбінат, коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад 15 шахт, об¢єднаних рудоуправліннями. В Запорізько-Нікопольському вузлі знаходяться: в Запоріжжя – металургійний комбінат «Запоріжсталь», завод «Дніпроспецсталь», коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі – південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського марганцеворудного басейну з п-вами, які видобувають руду, а також Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського підрайону і транспортується переважно по Дніпру. Донецький металургійний підрайон охоплює металургійні п-ва Донецької і Луганської областей. Це основний підрайон по в-ву коксу і чавуну. На його території сформувалися три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький. Донецько-Макіївський вузол – найбільш потужний із трьох. До його складу входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський коксохімзавод, Єнакіївський металургійний комбінат, Єнакіївський і Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське, Ново-Троїцьке та ін.). На півночі Донецької області зн-ся невеликий Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і коксохімічного заводів, Костянтинівського заводу «Вторчермет» і вогнетривів. Поблизу цих заводів зн-ся крупні центри видобутку сировини і в-ва вогнетривких матеріалів – Часів-Яр, Артемівськ, Северськ, Райське. На території Луганської області сформувався металургійний вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його цехом у м.Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла зн-ся Луганський трубний завод. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто Маріуполь з його двома металургійними комбінатами – «Азовсталь» та ім.Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини Керченського півострова, де зн-ся залізорудний район і Комиш-Бурунський залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни металургійний завод ім.Войкова. Зв¢язок між цими частинами підрайону здійснюється морським транспортом по Азовському морю. Незважаючи на кризовий стан, металургія Укр є основним постачальником валютних надходжень у державу. Вартість експортної пр-ції Чм Укр становила в окремі роки понад 3 млрд доларів. А її частка в загальному експорті трималась на рівні понад 40%. В країни СНД експортується більша частина металопродукції України.

 

  1. Основні проблеми і перспективи розвитку металургійного комплексу України.

Перспективи розвитку металургійного комплексу України тіс­но пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, ско­рочення трудових витрат, впровадження досягнень науково-тех­нічного прогресу.

Відповідно до існуючих програмних документів у доменному виробництві впроваджуватиметься обладнання та технологія вико­ристання пиловугільного палива. У сталеплавильному виробництві максимально збільшуватимуться обсяги конверторного та електро­сталеплавильного виробництв на основі технологій безперервного розливу сталі з одночасним скороченням мартенівського. У прокат­ному виробництві створюватимуться ливарно-прокатні модулі, розширюватиметься сортамент профільного, сортового та листового прокату, реконструюватимуться діючі прокатні стани. У вироб­ництві металевих виробів та труб передбачається істотне підвищен­ня якості та конкурентоспроможності продукції, збільшення ви­пуску труб з антикорозійним покриттям та легованих марок сталі.

У перспективі особлива увага приділятиметься збереженню і посиленню експортної спрямованості металургійної промислово­сті. Захист українських товаровиробників на зовнішніх ринках, попередження антидемпінгових процедур до вітчизняних вироб­ників, запобігання перенасиченості ринків метал о продукції та па­діння цін дадуть змогу зміцнити експортний потенціал галузі. У структурі експорту продукції галузі намічено скоротити вивіз продукції сировинного напряму (чавун, заготовка сортова, сляби) та переорієнтуватися на експорт кінцевої продукції (труби, мет.вироби, листовий та сортовий прокат).

 

62.Кольорова металургія України, її значення, галузева структура, принципи розміщення та основні центри.

Кольорова металургія – галузь промисловості з виробництва кольорових металів та їх сплавів(алюмінію , магнію, титану, міді, кобальту , олова),  рідкісних та дорогоцінних металів.

Значення кольорової металургії дуже велике, продукти кольорової металургії використовуються  в сучасній електроніці, ядерній техніці, приладобудуванні, ювелірній промисловості, медицині, в харчовій промисловості, у виробництві побутової техніки, автомобілебудуванні  та інших галузях виробництва.

Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва, цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікілева. Якраз ці галузі складають структуру кольорової металургії.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобу­ток, збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкіс­них металів. До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено пе­реважно двома основними факторами — сировинним і енергетич­ним. Підприємства, які переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.) Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розмішуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два основних райони: Донецький і Придніпровський.     На території Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це підприємство дає понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться Костянтинівський цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній сировині з Північної Осе-тії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з орієнтацією на енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по оброб-ці кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний  прокат. Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м. Свердловську знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський район кольорової металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку утворюють Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі зосереджені титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на імпорт-них бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмініє-вий завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод.    У Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходиться Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чис­тих металів і завод твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія Південно-Української атомної електростанції. Вироб­ництво магнію здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

63.Природні передумови, сучасний стан та перспективи розвитку кольорової металургії України.

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу не­можливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіо-телевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування. В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове осво­єння родовищ руд важливих кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпорте­ром кольорових металів.

Великі перспективи для розвитку кольорової металургії має Кар­патський район, який ще не сформований. Тут е потужна сировинна база. Ядром формування району є Калуське акціонерне товариство «Оріана».

На узбережжі Чорного моря працює глиноземний завод, що за­безпечує сировиною алюмінієві підприємства.

В окремих містах (Харків, Одеса, Київ) кольорові метали виплав­ляють з металобрухту. В Запоріжжі налагоджено виробництво елек­тродів для кольорової металургії.

 

64.Сільськогосподарське машинобудування та тракторобудування України, галузева структура і особливості розміщення.

Сільськогосподарське машинобудування традиційно займає важ­ливе місце в структурі машинобудівного комплексу України. Во­но орієнтується на райони виробництва сільськогосподарської продукції, а його розміщення пов’язане із зональною спеціаліза­цією сільського господарства. Вагомий вплив на розміщення с/г машинобудування та тракторобудування справляє споживчий чинник. В Україні збудовано великі спе­ціалізовані підприємства для виготовлення землеобробних ма­шин (плугів, культиваторів), сівалок, комбайнів, навантажувачів, причепів, обладнання для кормовиробництва і тваринництва. Най­більшим центром сільськогосподарського машинобудування є Харків (мотори для самохідних комбайнів), Одеса (тракторні плуги), Кіровоград (сівалки), Дніпропетровськ і Тернопіль (бурякозби­ральні комбайни), Херсон (кукурудзозбиральні комбайни, ство­рюється виробництво зернозбиральних), Бердянськ (жниварки), Львів (хімсільгоспмашини). Обладнання для кормовиробництва і тваринництва виробляють у Бердянську, Ніжині, Умані, Ковелі, Коломиї та Білій Церкві. Заводи з випуску інших сільськогосподарських машин та запасних частин до них є в Києві, Мелітополі, Донецьку, Луганську, Кременчуці, Конотопі, Миколаєві та Первомайську.  Розміщення тракторобудування орієнтується в основному на споживача, і представлено воно 20 підприємствами. Найбільшим центром є Харків, де збудовані заводи тракторний, моторобудівний, тракторних самохідних шасі, а також заводи Лазова та Дергачі в Харківській області, де виробляють деталі і вузли для харківських тракторів. Тракторобудування розвинуте також у Дніпропетровську (колісні трактори), Вінниці (тракторні агрегати), Мелітополі і Кіровограді (тракторні гідроагрегати). Підприємства для виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Кременчуці, Києві, Сімферополі, Одесі, Луганську, Білій Церкві.

 

65.Транспортне машинобудування України, його значення, галузева структура і особливості розміщення.

Сировинний чинник є досить важливим для виробництва транспортних засобів, особливо вантажних вагонів, цистерн, локомотивів, тракторів. Україна має досить сприятливі умови для розвитку названих галузей машинобудування, що і сприяло концентрації їх виробництва на її території ще за часів Радянського Союзу. Тепловози виробляють на двох кооперова­них підприємствах у Луганську і Харкові. Промислові електрово­зи випускають у Дніпропетровську. Тут же, а також у Луганську можливе створення виробництва магістральних електровозів, для збу­ту яких Україна має власний великий ринок. У крупних залізничних вузлах — Львові, Києві, Полтаві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі, Дружківці і Конотопі є підприємства для ремонту тепловозів.

Вантажні вагони виробляють у Кременчуці, Дніпродзержинську, Києві — на Дарницькому вагоноремонтному заводі, вели­ковантажні вагони — у Стаханові, цистерни — у Маріуполі. У Кременчуці доцільно було б налагодити виробництво вітчизня­них пасажирських вагонів, для чого є всі передумови, в тому чис­лі великий ринок збуту. Вагоноремонтні заводи розміщуються, крім Києва, у Львові, Харкові, Одесі, Полтаві, Запоріжжі, Дніп­ропетровську, Конотопі і Попасній (Донецька обл.).

Як велика морська держава Україна має добре розвинуте мор­ське і річкове суднобудування. Розміщення цих галузей орієнтує­ться на морське узбережжя та внутрішні магістральні водні шля­хи. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де працюють 3 суднобудівні заводи, які випускають різноманітні океанські і морські судна-танкери, суховантажні дизель-електро-ходи, військові судна. Другим центром є Херсон, в якому на двох суднобудівних заводах випускають різні типи океанських і мор­ських суден, доки для морських портів і портові крани. У Керчі випускають танкери, у Києві — морські траулери. Судноремонт і виробництво невеликих морських суден є в Одесі, Іллічівську та Маріуполі. В Севастополі виробляють морські крани. Морське суд­нобудування — одна з небагатьох галузей машинобудування Украї­ни, що виробляє конкурентноздатну продукцію для світового ринку.

Річкове суднобудування розвинуте в Херсоні, де випускають ка­тери, теплоходи, судна озерного типу, земснаряди, та в Києві, де на суднобудівному заводі «Ленінська кузня» виробляють траулери, реф­рижератори, буксирні і пасажирські судна. Річкове суднобудування і судноремонт є в Ізмаїлі і Вилково (на Дунаї), а також у Запоріжжі.

Україна має досить сприятливі передумови для розвит­ку автомобілебудування: достатнє виробництво металу, розвинута хімічна промисловість (в тому числі виробництво шин, пластмас і виробів з них), науково-дослідна база і достатня чисельність кваліфі­кованих кадрів і, що дуже важливо, великий ринок збуту продукції.

Автомобілебудування — це відносно молода галузь машино­будування України, яка виникла в 50—60-ті роки. Автозаводи України випускають великовантажні (Кременчук), малолітражні легкові (Запоріжжя) автомобілі. В Луцьку налагоджено виробни­цтво легкових автомобілів для сільської місцевості. Львівській автобусний завод (ЛАЗ) є найбільшим в СНД. Автомобільна про­мисловість кооперується із заводами, які випускають двигуни, окремі вузли і агрегати автомобілів (Мелітополь, Полтава, Херсон, Чернігів, Синельникове, Кременчук), електрообладнання (Херсон, Сутиска Вінницької обл.), запасні частини (Чернігів). Таке коопе­рування виробництва між підприємствами машинобудування, а також з підприємствами інших галузей промисловості спричиняє внутрішньогалузеві і міжгалузеві зв’язки як всередині держави, так і за її межами. Міждержавне кооперування вимагає прийнят­тя відповідних правових законів, які регулювали б взаємостосун­ки між підприємствами України та інших країн.

З 1925 р. в Україні розвивається літакобудування, яке орієнту­ється на науково-дослідну базу та висококваліфіковані кадри. Центрами авіаційної промисловості є Київ і Харків, найбільші наукові і промислові центри України. Тут виробляють пасажир­ські і транспортні літаки. Київський авіазавод ім. Антонова випус­кає одні з кращих у своєму класі літаки, які мають загальносвіто­ве визнання і є конкурентоспроможними на ринку Європи і світу. За останні роки в Україні налагоджується власне виробництво внутрішньоміського транспорту: тролейбусів (Київ і Дніпропет­ровськ) і в перспективі — трамваїв. Виробляють також мотоцикли Київ, мопеди (Львів), велосипеди (Харків, Чернігів).

 

66.Верстато-   та приладобудування України, їх значення, принципи розміщення та основні центри.

Базовою галуззю машинобудування є верстатобудування. Цент­ром виробництва важких верстатів є Краматорськ. Іншими цент­рами верстатобудування є Київ (завод верстатів-автоматів ім. Горького), Харків (завод агрегатних верстатів), Одеса (верстатобу­дівний), Запоріжжя (верстатобудівний), Житомир (верстатів-авто­матів). Заводи неметаломісткого верстатобудування розміщені у Мелітополі, Лубнах, Корсунь-Шевченківському.

Галузі точного машинобудування, зокрема виробництво при­ладів, інструментів і механізмів, електронне і радіотехнічне ма­шинобудування відзначаються мінімальною металомісткістю й зорієнтовані на райони високої технічної культури, наявність на­уково-дослідної бази і висококваліфікованих кадрів. Більшість підприємств цих галузей займається складанням виробів з дета­лей і вузлів, що надходять з різних регіонів як України, так і з-за кордону за кооперацією. Найбільшими центрами електронної та радіотехнічної промисловості (виробництво автоматичних сис­тем управління, обчислювальної техніки, радіоапаратури) є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Сімферополь, Одеса, Львів, Вінниця, Чернівці; радіоелектроніки — Львів (телевізори, магнітофони і кінескопи), Київ, Сімферополь, Сміла (телевізори), Суми (елект­ронні мікроскопи), Одеса (кіноапаратура). Виробництво приладів та інструментів має експортноутворююче значення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

67.Важке   та   енергетичне   машинобудування   України,   його   значення,

принципи розміщення та основні центри.

Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної про­мисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і спожива­ча продукції. В цих районах сконцентровано майже повністю ви­робництво металургійного устаткування. Найбільші центри ви­робництва цієї продукції в Украні є одними з найбільших в СНД, і зосереджені вони в Донецькому районі. Зокрема, це Крама­торськ, в якому діють два заводи: Старо-Краматорський, який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський машинобудівний завод, який випускає ковальсько-пресове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.

Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано вироб­ництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації і автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагоджено виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.

Виробництво устаткування для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокат­них станів для прокату труб, електромагнітних листоукладальників, апаратів та устаткування для доменних печей, шлаковозів і чавуновозів та іншої продукції зосереджено в промислових цент­рах Придніпров’я — Кривому Розі, Дніпропетровську, Марганці. Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій — гірничопрохідне устаткування (комбайни і ле­бідки); Донецьку — бурові установки і потужні підйомні маши­ни; Слов’янську — коксохімічне устаткування; Торезі — породонавантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Хар­кові і Луганську — металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці.

Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної про­мисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.

Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу скон­центровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова, відповідно в Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносних провінціях.

Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підпри­ємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод «Автонавантажувач»), а також у Харкові, Одесі, Дніп­ропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов’янську.

Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на вироб­ництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, кот­лів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої про­дукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого ма­шинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.

Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Хар­ків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ). Названі заводи дають майже половину вартості продукції енерге­тичного машинобудування України. Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування ч для всіх видів електростанцій. Його продукція не лише викорис­товується в Україні, а й поступає на експорт.

Україна є крупним виробником силових трансформаторів, ви­робництво яких зосереджене в Запоріжжі, а також енергетичного дизелебудування, центрами якого є Первомайськ (Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька обл.), Берислав (Херсонська обл.). Під­приємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості концентруються в багатьох містах України, зок­рема в Дніпропетровську, Києві, Львові, Полтаві, Мелітополі, Тернополі, Каховці, Хмельницькому, Рівному, Броварах.

Розвиток електроенергетики неможливий без кабелю, вироб­ництво якого розміщено в Харкові, Донецьку, Одесі, Києві, Бер­дянську, Кам’янець-Подільському. Електроізоляційні матеріали, в тому числі і для кабелю, виробляють у Львові, Луганську, Слов’янську та Первомайську (Житомирська обл.).

 

68.Хімічна  промисловість  України,   її  значення,   галузева  структура  та принципи розміщення основних галузей. 

Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від його розвитку, як і від розвит­ку машинобудування, значною мірою залежить науко­во-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє продукцію для всіх основних галузей про­мисловості, транспорту, сільського господарства, обо­рони, побутового обслуговування та інших сфер діяль­ності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку економіки в цілому.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним галузям ви­робництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка то­що. Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню якості виробів.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між со­бою загальною технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію органічного синте­зу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну промис­ловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої продукції, займають основна хі­мія і хімія органічного синтезу.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим, що на нього впливає велика кількість чинників: си­ровинний, паливно-енергетичний, споживчий.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води (наба­гато більше, ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу деяких хімічних продуктів, а також ви­користовується для промивки тих продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню хімічних під­приємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробни­цтва полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, бага­то теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва полімерних матеріалів та їх переробки. Так, напри­клад, при виробництві 1 т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ • год електроенергії і 7—8 т пари. Для роз­міщення таких виробництв особливо важливе значення має на­ближення їх до теплоелектростанцій.

При великих розмірах хімічних підприємств (перш за все ком­бінатів) та високому ступені автоматизації і механізації вироб­ництв у цілому хімічна промисловість належить до галузей з не­високою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає головним чином на виробницт­ва основної хімії (виробництва мінеральних добрив, крім калій­них, сірчаної кислоти тощо), а також на «верхні поверхи» де­яких виробництв, що переробляють напівфабрикати хімії орга­нічного синтезу (виробництво хімічних волокон, гумово-тех­нічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато відходів, що негативно впливають на навколиш­нє середовище. Необхідно вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і маловідходні технології, уникати над­мірної територіальної концентрації виробництва. Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при роз­міщенні окремих видів виробництв галузі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

69.Природні передумови та сучасний стан розвитку хімічної промисловості України та особливості розміщення галузей основної хімії. 70.Виробництво мінеральних добрив в Україні, їх структура, принципи розміщення і основні центри.

Однією з провідних підгалузей хімічної промисловості Украї­ни є виробництво мінеральних добрив.

В цілому її частка становила понад 20% в колишньому Радян­ському Союзі. В країні вироблялись усі три основних види доб­рив — азотні, фосфорні, калійні. Виробництво складних добрив було незначним за обсягами. До початку 60-х років найбільше вироблялось фосфорних добрив, але потім на перше місце вийш­ли азотні добрива (понад 60% всього виробництва у 1990 р.).

Азотні добрива (аміачна селітра, карбомід, сульфат амонію тощо) отримують в результаті синтезу азоту повітря і водню, ви­діленого з відходів коксохімічного і доменного виробництва, а також природних газів. Підприємства, що виготовляють азотні добрива, розміщують поблизу крупних коксохімічних заводів у Донбасі і Придніпров’ї (Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Горлівка тощо), а також на трасі газопроводів в районах інтенсивного роз­витку сільського господарства (Лисичанськ, Черкаси, Рівне) і в припортовому районі Одеси. Поряд з добривами тут, як правило, виготовляють азотну кислоту і супутні продукти, що використо­вуються для виробництва пластмас, синтетичних волокон, кіно­плівки, різноманітних барвників.

Виробництво фосфорних добрив, як правило, тяжіє до районів їх споживання (на 1 т простого суперфосфату витрачається 0,5 т сировини). Їх виготовляють у Сумах, Вінниці, Костянтинівці і Одесі. Сировиною для їх виробництва до останнього часу були апатитові концентрати, що надходили з Кольського півострова.

(Мурманська обл. Росії). Останніми роками в зв’язку із значними фінансовими труднощами в країні сировина постачається нерегу­лярно і у малих обсягах, що є однією з причин різкого скорочен­ня виробництва добрив. А втім в Україні є реальні геологічні і економічні передумови для використання своїх сировинних баз фосфоритів (особливо Кролевецького родовища Сумської обл.) і апатитів. Фосфорні добрива виготовляють також і в Маріуполі із томас-шлаків, що їх отримують з фосфоромістких керченських залізних руд у процесі доменного виробництва.

Виробництво калійних добрив розвивається в Прикарпатті у Ка­луші (Івано-Франківська обл.) і Стебнику (Львівська обл.) і місцях видобутку калійних солей, що обумовлене його значною матеріа­ломісткістю. Калійні добрива виготовляють також на титаномагніє­вому комбінаті у Запоріжжі попутно з основним виробництвом.

Україна — великий виробник сірчаної кислоти і соди.

Сірчана кислота — «хліб» хімічної промисловості. Це один з універсальних хімікатів, що використовується для виробництва мінеральних (фосфорних) добрив та інших кислот в металургій­ній, нафтопереробній, текстильній та інших галузях промисловості. Сірчана кислота — малотранспортабельний продукт, а оскільки її головний споживач — суперфосфатне виробництво, то й вироб­ництво сірчаної кислоти зосереджено переважно у центрах пере­робки фосфатів — у Сумах, Костянтинівці, Вінниці і Одесі. Крім того, її виготовляють у Горлівці («Стирол»), Дніпродзержинську («Азот»), коксохімічних заводах Донбасу і Придніпров’я. Сиро­виною для виготовлення сірки може бути будь-яка речовина, що її містить: природна сірка, сірчані колчедани, сірчанисті доміш­ки, що містяться у попутних газах. В Україні є великі запаси сір­ки у Львівській області, на базі яких створені гірничохімічні під­приємства у Роздолі і Яворові. У Костянтинівці сірчану кислоту виготовляють із сірчанистих газів — побічного продукту при ви­плавці цинку. За наявності вітчизняної сировини для сірчанокис­лотного виробництва до останнього часу значна її частина — сір­чані колчедани — все ще завозилася з Уралу.

Для виробництва соди використовують кухонну сіль, вапняк і багато палива (на 1 т готової продукції йде 5 куб. м соляного роз­солу і 1,5 т вапняку). Содове виробництво переважно сконцент­роване у Донбасі (Лисичанськ і Слов’янськ), який має великі за­паси кухонної солі. Необхідні для виробництва соди вапняки виготовлюють безпосередньо поблизу содових заводів. Крупне виробництво соди є і на Кримському содовому заводі в місті Червоноперекопську, що працює на солях Сивашських озер. Про­дукція содової промисловості (кальцинована і каустична сода, бікарбонати) широко використовується у скляному виробництві, миловарній, паперовій, фармацевтичній, харчовій промисловості для побутових потреб населення.

 

71.Лісова та деревопереробна промисловості України, їх значення, умови розвитку.    

Лісова промисловість України — сукупність галузей і вироб­ництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, ЇЇ комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і пе­реробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, де­ревообробну 5 лісохімічну промисловість.

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрика­тів і готових виробів для населення й народного господарства.

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства, де деревина і продукція її переробки не віді­гравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина, яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в маши­нобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв’язку, в будівництві.

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають са­нітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси пев­ної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресур­сів як одного із основних видів природних ресурсів належать де­ревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корис­ні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

 

 

 

 

73.Целюлозно-паперова промисловість  України,  її     значення,  принципи

розміщення та основні центри.

Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. Нині підприємства целюлозно-паперової промисловості орієн­туються в своєму розміщенні на сировинні, водні ресурси, електро­енергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах — Карпатському і Поліському.

Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний за­вод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат у місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Понінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити.

Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (целюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Жито­мирської області (паперова фабрика).

Целюлозно-паперова промисловість об’єднує підприємства,  які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби     з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір’я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

 

74.Цементна    промисловість    України,    її    сировинна    база,    принципи розміщення та основні центри.                

Найбільшого розвитку цементна промисловість набула в Донбасі і Придніпров’ї, де для цього є всі умови: високоякісна карбонатна сировина, шлаки металургійних заводів, необхідність комплексного використання гірських порід залізорудних і марганцеворудних кар’єрів.
Цементна промисловість. Це матеріаломістка галузь, тому це­ментні заводи розміщуються в районах видобутку сировини. Найбільші центри цементного виробництва України — Амвросіївка, Краматорськ, Єнакієво (Донецька обл.), Кривий Ріг, Дніпро-дзержинськ, Дніпропетровськ (Дніпропетровська обл.), Балаклея (Харківська обл.), Миколаїв (Львівська обл.), Здолбунів (Рівнен­ська обл.), Ямниця (Івано-Франківська обл.), Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.), Бахчисарай (Автономна Республіка Крим), Ольшанка (Миколаївська обл.), Одеса.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

75.Виробництво стінових, покрівельних матеріалів. Скляна промисловість  України, її сировинна база, принципи розміщення та основні центри.

Ця галузь будівельного комплексу виробляє цеглу, панелі гіпсові” і бетонні, шлакоблоки тощо. Цегельне виробництво — одне з най­давніших в Україні. Сировина для виготовлення цегли є майже скрізь. Тому виробництво стінових матеріалів орієнтується в розміщенні на споживача. В Україні виробляють глиняну і силікатну цеглу. Найбільші механізовані заводи глиняної цегли є в Ірпені (поблизу Києва), Запоріжжі, Івано-Франківську, Коломиї, Чернівцях. Невеликі підприємства працюють майже повсюди. Виробництво силікатної цегли налагоджено в Дніпропетровську, Красному Лимані (Донець­ка область), Кривому Розі, Ладижині (Вінницька область), Розвадові (Львівська область), Трипіллі (Київська область), Черкасах і Чернігові.  Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструкцій орієнтується на споживача. Підприємства цієї галузі промисловості забезпечують будівництво стіновими панелями, блоками для фунда­ментів будівель, залізобетонними палями, міжповерховими перекрит­тями тощо. Найбільші з них розміщені переважно у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Кривому Розі тощо. Основними центрами виробництва щебеню є Гнівань (Вінницька область) і Томаківка (Дніпропетровська область), де працюють заво­ди, що виробляють гравій.

Виробництво збірного залізобетону і залізобетонних конструк­цій. Виробничі потужності галузі тяжіють до великих промисло­вих центрів і вузлів, а також до населених пунктів зі значним об­сягом житлового і цивільного будівництва.

В країні діє 25 виробничих об’єднань по виготовленню комп­лектів збірних залізобетонних конструкцій і деталей, основними з яких є Харківське, Львівське, Криворізьке, Луганське, Сумське. Домобудівні комбінати розміщені в усіх областях країни (най­більш потужні комбінати зосереджені в Києві, Донецьку, Луган­ську, Запоріжжі, Одесі).

Виробництво будівельної цегли. Оскільки сировина для її ви­готовлення є майже всюди, розміщення цих виробництв орієнту­ється на споживача. Великі центри виробництва будівельної цег­ли — Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Чернігів, Івано-Франківськ, Слав’янськ, Бахмут. Багато цегельних заводів споруджено в сільській місцевості.

В будівництві використовується продукція склоробної і фарфоро-фаянсової промисловості. Забезпечує виробництво необхід­ними матеріалами (фарбою, лінолеумом, пластмасою, смолами тощо) хімічна промисловість. У табл. 47 наведені дані про об­сяги виробництва в Україні найбільш важливих будівельних матеріалів

Виробництво віконного скла. В Україні є шість заводів листово­го і технічного скла. Найбільші з них — Лисичанський “Пролетар”, Костянтинівський склоробний та завод “Автоскло” і Запорізький склоробний. Скло виробляється на склозаводах Луганської й Донець­кої областей, на Львівському склоробному заводі й частково на Київському заводі художнього скла. Збільшується виробництво скла міркового віконного, полірованого, теплозахисного та архітектурно-будівельного, полірованого шлакоситалу, кольорового візерун­кового та армованого скла, штучного скловидного мармуру.

 

76.Сільське господарство України, його значення, галузева структура та природні передумови розвитку.

Найважливішою ланкою АПК, другою важливою галуззю ма­теріального виробництва України є її високоінтенсивне, багато­галузеве сільське господарство. Якщо в структурі АПК за показ­никами обсягу продукції, основних виробничих фондів, чисель­ністю зайнятих сільськогосподарське виробництво відіграє про­відну роль, то в народногосподарському комплексі України на ньо­го припадає близько 24,6% основних виробничих фондів, 14,4% валової суспільної продукції, 21,9% працівників народного гос­подарства. Сільськогосподарське виробництво формує 16—22% національного доходу країни.

В структурі сільського господарства виділяють дві основні га­лузі — рослинництво і тваринництво. Залежно від соціально-еко­номічних умов та рівня розвитку сільського господарства спів­відношення між цими галузями в обсягах його продукції зміню­ються. Так, у 80-ті роки і на початку 90-х у структурі продукції сільського господарства переважала продукція тваринництва, а в останні роки — продукція рослинництва.

В свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляє­ться, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробни­цтво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштан­ництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосуєть­ся способу виробництва окремих культур, то до складу рослин­ництва входять такі галузі — рільництво, овочівництво, баштан­ництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

 

77.Зернове  господарство  України,  його  значення,  структура і динаміка розвитку.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове госпо­дарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і доб­робут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

Виробництво зерна в нашій країні коливається за останні роки від 24 млн. до 50 млн. т. Максимальні валові збори спостеріга­лись в 1978 р. і 1990 р. — 51 млн. т. За останні роки значно змен­шилось виробництво зерна і становило: в 1991 р. — 38,6 млн. т, в 1995 р. — 33,9 млн., в 1996 р. — 24,6 млн., в 1997 р. — 35,5 млн. т. Відповідно знизилось і виробництво зерна на душу населення: з 984 кг у 1990 р. до 477 кг в 1996 р. і 702 кг в 1997 р. Як показують розрахунки фахівців, потрібно його виробляти не менш, як 1— 1,25 т на душу населення, щоб країна могла повністю задовольнити свої потреби в зерні, тобто збирати щорічно не менше 50 млн. т.

Для нашої країни хліб і хлібопродукти є основою харчування. За останні роки споживання хлібних продуктів на душу населен­ня зросло з 138 кг у 1985 р. до 145 кг у 1993 р. при фізіологічній нормі його споживання 101 кг. У раціоні харчування мешканця нашої країни хліб І картопля становлять 46%, у той час як v аме­риканця — 22%.

У цілому продовольчим зерном ми забезпечуємо свої потреби, але не вистачає якісного зерна, сильної і твердої пшениці, круп’я­них культур. В зв’язку з цим у вирішенні зернової проблеми пріори­тетне значення надаватиметься збільшенню виробництва високо­якісного зерна твердих і сильних пшениць, посівні площі під якими мають збільшуватися в степових і лісостепових областях України.

Що стосується фуражного зерна, то його частка становить лише 42 % валового збору всього зерна. Ми ще недостатньо зби­раємо ячменю, зерна кукурудзи, вівса, зернобобових, використо­вуючи продовольче зерно для фуражних цілей. Для вирішення проблеми забезпечення тваринництва фуражним зерном перед­бачається в найближчі роки довести його питому вагу у валовому зборі всього зерна до 60—65%.

Протягом останніх років посівна площа під зерновими коли­валася від 16 млн. га у 1998 р. до 13,2 млн. га в 1996 р. та 15 млн. га в 1997р. Національною програмою «Зерно України» передбачаєть­ся стабілізувати площу посіву зернових культур в межах 15 млн га що при урожайності 30—32 ц/га дасть змогу забезпечити валові збори зерна близько 50 млн. т.

В структурі виробництва зерна більше половини припадає на озиму пшеницю. Друге місце за валовим збором посідає ячмінь (1/5 збору), на третьому місці знаходиться кукурудза (до 15%) на четвертому — жито (до 4%). За обсягами валового збору їм знач­но поступаються овес, просо, гречка, рис, зернобобові.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

78.Особливості  формування, значення  і розміщення зернопромислового комплексу України.

Серед галузей рослинництва найважливішою є зернове госпо­дарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Як кажуть, хліб — усьому голова. Так, від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і доб­робут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україна належить до країн із значними обсягами виробництва зерна. Хоч вона і виробляє зерна значно менше, ніж найбільші виробники у світі (Китай, США, Індія, Росія), та в Європі вона поступається лише Франції, а в останні роки — і Німеччині.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливос­тями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові зай­мають 2,1—2,3 млн. га, або 40—45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60—65% його валового збо­ру в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товар­ного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40—50% всієї посівної площі. Основна зернова куль­тура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зерно­бобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50—48% всього зерна України, 50% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% ри­су. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промис­ловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, конди­терська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових куль­тур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

 

79.Технічні культури України, їх структура, зональність розміщення та вплив на формування спеціалізованих АПК.

Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в струк­турі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які ви­користовуються також як сировина в харчовій, легкій та медич­ній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під техніч­ними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концент­рація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів техніч­них культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція змен­шення посівів і валового збору цукрових буряків.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що знач­но зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що стано­вить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних куль­тур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15 ц/га.  В господарствах цієї зони посіви соняшнику станов­лять 10—14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняш­ник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніп­ропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харків­ській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в за­хідному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій облас­тях. Це нова для України культура

Найбільш сприятливі умови для культивування льону-довгунцю— поліські райони, а також передгір’я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рів­ненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і ви­робляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і конопля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропет­ровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумсь­кій, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і конопляр­ство створюють сировинну базу для розвитку луб’янопромислового підкомплексу АПК.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробни­цтва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку ви­сівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмель­ницькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На базі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопромисловий спеціалізований АПК.

 

 

80.Картоплярство, овочівництво , садівництво та виноградарство України, особливості їх розміщення та вплив на формування спеціалізованих АПК.

Картопля — цінна землероб­ська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «дру­гим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задово­льняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура.

Картоплю ви­рощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва райо­нах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреа­ційних центрів, де вона досягає 12—15%.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощу­вання. Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв’яз­ку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтує­ться на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сиро­винних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалі­зовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промис­лових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу яко­го входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодовоягідні насадження розміщені по всій території країни, але най­більша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різно­манітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних під­приємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

81.Тваринництво України, його значення, галузева структура та вплив на формування спеціалізованих АПК.

Другою важливою галуззю сільського господарства є багато­галузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить напов­нення ринку висококалорійними продуктами харчування — м’я­сом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м’ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лі­кувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв’язки із земле­робством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тва­ринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже поло­вина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових ра­ціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробни­цтво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природ­ні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи перероб­ки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисло­вості і комбікормова промисловість.

До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво то­що. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м’ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тва­ринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотар­ство, яке має молочно-м’ясну і м’ясо-молочну спеціалізацію пе­реважно в Поліссі і Лісостепу.

Най­вища концентрація поголів’я великої рогатої худоби в Правобе­режному Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся), лебединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра україн­ська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, Луганська обл.), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ). Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної худоби галузь тваринництва.

Свинарство розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначаєть­ся станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах ви­рощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів’я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В Поліській і Лі­состеповій зонах галузь має м’ясо-сальний напрям, у Степу — сальний. У приміських АПК переважає м’ясний напрям.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється пта­хівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів’я птиці спосте­рігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігаєть­ся також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічує­ться близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізо­ваних господарств та господарств у гірських місцевостях. Най­більша концентрація поголів’я овець і кіз в степових та передгірських районах.

Всі ці принципи розміщення галузей тваринництва впливають на формування спеціалізованих АПК.

 

82.Харчова промисловість України,  її значення,  галузева структура та принципи і особливості розміщення основних галузей.

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової про­мисловості України є цукрова, м’ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соля­на. Залежно від дії основних факторів галузі первинної переробки сільськогосподарської сировини поді­ляють на такі групи:

орієнтуються на джерела сировини: цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна;

тяжіють до місць споживання готової продукції: молочна, кон­дитерська;

одночасно орієнтуються і на сировину, і на споживача: м’ясна, борошномельно-круп’яна.

М’ясна промисловість є однією з основних у харчовій індустрії. На розміщення м’ясокомбінатів вирішальний вплив має сировинна база, а визначальним фактором при розміщенні м’ясопереробних заводів, ковбасних та кулінарних фабрик є наявність споживачів. Розвиток холодильної техніки і холодильного транспорту дає змогу однаково наблизити переробку м’яса та худоби як до сировини, так і до спожива­ча. Розміщення м’ясного виробництва характеризується концентрацією його в індустріальних районах і в районах потужної сировинної бази.

Молочна промисловість об’єднує маслоробну, сироварну, молоч­но-консервну галузі, виробництво продуктів з незбираного молока. Розміщення підприємств по переробці молока переважно тяжіє до районів споживання.

Цукрова промисловість — провідна галузь харчової промисло­вості України.

В Україні працюють понад 190 цукрових заводів, розміщення яких збігається з основними районами вирощування цукрових буряків. У витратах на виробництво цукру частка сировини стано­вить 80%.

Борошномельно-круп’яна промисловість відіграє провідну роль у забезпеченні населення, а також інших галузей харчової індустрії борошном і крупами. Найважливішими факторами, що впливають на розміщення борошномельно-круп’яних підприємств, є спожи­вач і сировинні ресурси. Найбільшими центрами галузі стали Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Львів.

Консервна промисловість. Винятково важлива роль цієї галузі харчової промисловості полягає в тому, що консервування плодів та овочів забезпечує тривале зберігання їх. Найважливішим фак­тором розміщення консервної промисловості є наявність сирови­ни, яку постачає овочівництво і садівництво. Найбільшими центра­ми плодоовочеконсервного виробництва в Україні є Одеса, Сімфе­рополь, Херсон, Ізмаїл, Черкаси, Ніжин, Кам’янець-Подільський.

Олійна промисловість виробляє і переробляє рослинні жири та пов’язані з ними продукти. У своєму розміщенні галузь орієнтуєть­ся на сировину, оскільки на виробництво 1 т олії витрачається від З—4 до 5—8 т насіння олійних культур. Найбільшими центрами виробництва олії є Дніпропе­тровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Полтава, Кіровоград, Вінниця.

Крохмале-патокова промисловість виробляє крохмаль, що ви­користовується в основному в харчовій промисловості. Сировин­ний фактор є вирішальним в картопле-крохмальному виробництві, оскільки для одержання 1 т крохмалю необхідно майже 6 т кар­топлі. Найбільшими виробниками картопляного крохмалю є Черні­гівська і Житомирська області.

 

83 .Цукробуряковий комплекс України, передумови його розвитку, принципи і особливості розміщення.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв’язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800 . Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

84.Легка промисловість України, її соціальне значення, галузева структура і принципи розміщення основних галузей.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості є текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально­го виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей.

Лляна промисловість України розвивається на власній сиро­вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе­реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь­кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов’яза­на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську.

Трикотажна промисловість України випускає досить різнома­нітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 рр. обсяги ви­робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 р.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства­ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спосте­рігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин­ці, Тисмениці.

 

85 – 87.Текстильна  промисловість  України,  її значення,  галузева  структура,передумови розвитку та принципи розміщення основних галузей.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невелики­ми. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбі­нати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівнен­ський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького тек­стильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславської (Київська обл.) суконних фабрик.

Бавовняна промисловість для виробництва тканин є першою серед галузей текстильної промисловості. На неї припадає 50,1 % всіх тканин, що виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Основні бавовняні підприємства розміщені у Херсоні і Терно­полі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний ком­бінат), Нововолинську (бавовняна фабрика), Полтаві (прядильна фабрика), Києві (ватноткацька), Чернівцях, Івано-Франківську, Ко­ломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики), Нікополі (нит­кова фабрика).

Вовняна промисловість — одна з найстаріших підгалузей тек­стильної промисловості. Вона виробляє 7,0 % усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька обл.), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську — тон­косуконна фабрика, Чернігові — камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі — вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закар­патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов’язана з виробництвом хімічних во­локон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 20,5 % усіх тканин України. Шовкова промисловість зосе­реджена у Києві, де виробляють крепдешин і крепжоржет з нату­рального шовку; у Києві і Черкасах випускають тканини із штуч­ного і синтетичного волокон, у Луганську — меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовля­ють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський пе­ріод. Вона випускає 7,3 % тканин країни на Рівненському і Жито­мирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська обл.) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України. Части­ну продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27,0 млн шт. трикотажних виробів. За 1985—1995 рр. виробництво зменшилося в 12 разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, До­нецьку, Івано-Франківську, Дніпропетровську, Луганську, Хмель­ницькому, Прилуках (Чернігівська обл.). У Харкові, Житомирі, Чер­нівцях, Львові й Червонограді (Львівська обл.) працюють панчішні фабрики.

 

88.Залізничний   транспорт   України,   місце   в   структурі   транспортного комплексу, основні магістралі і вузли.

Залізничний транспорт. Відіграє провідну роль у здійсненні внутрішньодержавних і значну — у зовнішньодержавних еконо­мічних зв’язках України. На нього припадає основна частина вантажообороту і перевезень пасажирів. Цей вид транспорту по­єднує у собі важливі техніко-економічні показники: регулярність руху і високу швидкість перевезень, велику пропускну і провізну спроможність.

В 1937 р. було завершено спорудження і реконструкцію колії Донбас — Москва загальною довжиною 1200 км, а також пізніше — Дебальцево — Валуйки — Єлець — Москва та ін. Важливим є південно-західний напрямок, інтенсив­ні вантажо- і пасажиропотоки якого пов’язані з перевезенням ім­портно-експортних вантажів з України, а також вантажів з Росії, Білорусі у чорноморські порти і у зворотному напрямку; пасажи­рів, які їдуть на відпочинок і лікування на курорти Криму, При­чорномор’я та Приазов’я. У здійсненні цих зв’язків важливу роль відіграють лінії Харків — Запоріжжя — Сімферополь, Харків — Кременчук — Одеса, Харків — Дніпропетровськ — Херсон.

Протяжність залізниць загального користування в Україні становила в 1997 р. 22,8 тис. км, а розгорнута довжина залізнич­них колій підприємств і організацій — 28,0 тис. км.

В Україні сформувалась мережа великих залізничних вузлів з розвинутим станційним і складським господарством: Харків, Ло­зова, Дебальцеве, Ясинувата, Волноваха, Полтава, Київ, Дніпро­петровськ, Запоріжжя, Одеса, Жмеринка, Козятин, Тернопіль, Львів, Ковель, Коростень, Чоп та інші. Частина залізничних вуз­лів пов’язана з іншими видами транспорту, що сприяє формуван­ню транспортних вузлів змішаного типу. В цих вузлах відбуває­ться перевалка вантажів з одного транспорту на інший і коорди­нація їх діяльності. До них належать: Київ, Черкаси, Кременчук, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Одеса, Маріу­поль, Керч.

Елект­рифікованими є магістральні та найбільш вантажонапружені за­лізниці: Москва — Київ — Львів — Чоп, Донбас — Кривий Ріг, Харків — Запоріжжя — Севастополь, Харків — Лозова — Микитівка, Київ — Миронівка — Дніпропетровськ, Хирівка — Помошна — Одеса — Іллічівськ, Харків — Красний Лиман — Дебаль­цево. Електрифіковано приміські зони Києва, Харкова, Дніпро­петровська, Донецька, Львова та ряду інших великих міст.

89.Трубопровідний транспорт України, основні нафто- та газопроводи.

Трубопровідний транспорт. Цей вид транспорту є найбільш економічним і ефективним для транспортування рідкого палива, пального і технологічного газу, хімічних продуктів. Його розви­ток обумовлений розвитком в Україні нафтової, нафтопереробної і газової промисловості.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основ­них нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км. Діа­метр труб — 720 мм. Нафтопровідна мережа представлена транс-європейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в ме­жах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччи­ни і Угорщини). Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють віт­чизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспорту­вання газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 33 тис. км. Основу становлять магістральні газопроводи, збудо­вані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни бу­ли збудовані такі газопроводи: Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Фран­ківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Красилів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокла­дено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Завершується спорудження газопроводів Торжок — Долина, Тула — Шостка — Київ, Джанкой — Феодосія — Керч, Глібовське — Сімферополь — Севастополь.

 

90.Автомобільний транспорт України, місце в структурі транспортного комплексу, основні автомобільні магістралі.

Автомобільний транспорт — це найбільш маневрений і ефек­тивний вид транспорту для перевезення масових вантажів дріб­ними партіями на близьку відстань. Цей вид транспорту розпо­чинає і закінчує транспортний процес на морському, річковому і залізничному транспорті. Автотранспорт забезпечує функціону­вання і територіальну організацію всіх галузей народного госпо­дарства, і насамперед, галузей АПК, які займають важливе місце в економіці України.

В міру створення міждержавних автомагістралей значення ав­тотранспорту постійно зростає у здійсненні міждержавних зв’яз­ків, зокрема з Росією, Білорусією, Молдовою, країнами зарубіж­ної Європи. В 1996 р. автомобільним транспортом було переве­зено 1254 млн. т вантажів (69% від усього вантажу України) і 3305 млн. чол. пасажирів (майже 50% усіх пасажирів України).

Довжина автошляхів загального користування становила у 1997 р. більш ніж 172 тис. км, в тому числі з твердим покриттям — 164 тис. км; їх середня щільність по Україні складає 271 км/тис. км . Найбільш високим відповідним показником виділяються за­хідні області України — 300 км/тис. км” і нижче. Лише в Доне­цькій, Дніпропетровській областях і в Автономній Республіці Крим цей показник сягає 300 км/тис. км2 і вище. Найважливіши­ми автомагістралями України є: Київ — Полтава — Харків — Ростов-на-Дону, Київ — Москва, Київ — Санкт-Петербург, Київ — Одеса, Москва — Харків — Запоріжжя — Сімферополь, Київ — Житомир — Рівне — Львів — Ужгород, Київ — Дніпропетровськ — Донецьк — Маріуполь та ін. Близько третини автошляхів з твер­дим покриттям в Україні мають капітальний тип покриття, пере­важно на шляхах загальнодержавного і міждержавного значення.

 

91.Водний транспорт України, передумови розвитку. Місце в транспортній

системі та основні морські і річкові порти.

Морський транспорт. Цей вид транспорту є порівняно деше­вим; він відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні зовніш­ньоекономічних зв’язків України, особливо з країнами далеко­го зарубіжжя. Загальна довжина морської берегової лінії, яка практично не замерзає, становить більше 1000 км. Багато є зруч­них бухт, які сприяли формуванню 18 морських портів, серед яких найбільш важливими є Одеса, Іллічівськ, Ізмаїл, Південний, Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч на березі Чорного моря та Маріуполь і Бердянськ на березі Азовського моря. Крім того, є 8 судноремонтних заводів, які будують невеликі судна.

Експортно-імпортні перевезення вантажів морським транс­портом здійснюються в середньому на відстань до 8 тис. км і біль­ше, внаслідок чого їх частка у вантажообороті морського транс­порту перевищує 95%.

Найбільшу кількість міжнародних перевезень здійснюють чор­номорські порти Одеси, Іллічівська і Південний.

На Одеський порт припадає більше п’ятої частини вантажообороту морського транспорту України. Основними вантажами тут є руди, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали, хлібні вантажі, цукор, цитрусові та ін. Іллічівський порт розташований за 20 км від Одеси і є її дублером. Працює він переважно на за­безпечення експортних поставок. У вантажообороті цього порту високу частку займають метали, кам’яне вугілля, будівельні ма­теріали, залізна і марганцева руди. Порт Південний обслуговує в основному припортовий завод і спеціалізується на забезпеченні експорту аміаку.

В Чорноморському пароплавстві значний обсяг вантажних робіт виконують Миколаїв, Херсон, які спеціалізуються на від­правленні залізної і марганцевої руд, будівельних матеріалів. Че­рез Миколаївський морський порт імпортуються боксити. З лис­топада по березень ці порти припиняють навігацію через замер­зання Дніпровського і Бузького лиманів.

Порти Азовського пароплавства — Маріуполь, Бердянськ і Керч спеціалізуються переважно на експорті залізної і марганце­вої руд, чорних металів, кам’яного вугілля, цементу.

Порти Українсько-Дунайського пароплавства — Рені, Ізмаїл, Кілія і Вилкове відіграють важливу роль у здійсненні економіч­них зв’язків з країнами зарубіжної Європи, особливо Дунайсько­го басейну.

Річковий транспорт. Поряд з морським є одним з найдешевих, оскільки використовує природні транспортні магістралі — судноплавні річки.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить більше ніж 4 тис. км, у тому числі з освітлювальною і світловід-бивною обстановкою — 3,9 тис. км. Основні водні артерії — Дніпро та його притоки Прип’ять і Десна, Дністер, Південний Буг. Як магістральні річкові шляхи використовуються також ді­лянки Дністровського лиману загальною протяжністю більше ніж ЗО км, а також гирло Дунаю довжиною 152 км, з них з морсь­ким устаткуванням — 140 км.

Основу річкового транспорту України становить акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», яка складається з Головно­го підприємства та 290 структурних одиниць.

Річковий транспорт України системою каналів зв’язаний з річ­ками сусідніх держав: Білорусі і Польщі (басейн Дніпра з’єдну­ється з басейном Вісли, Дніпро-Бузьким каналом), що дає вихід у Балтійське море.

Основні вантажо-розвантажувальні роботи здійснюються в та­ких річкових портах, як Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ, Кременчук, Черкаси, Нікополь, Чернігів, а також Херсон, Миколаїв, Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилково. В названих пор­тах річковий транспорт працює у тісному взаємозв’язку із заліз­ничним і морським транспортом. Завдяки використанню суден типу ріка—море вантажі перевозяться по Дніпру, Чорному морю, Дунаю і далі в річкові порти Румунії, Болгарії, Угорщини, Авст­рії, Німеччини; по Чорному і Середземному морях — в морські порти Туреччини, Греції, Італії, Франції, Ізраїлю та інших країн Середземномор’я.

Найбільший обсяг вантажних перевезень мають Київська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

92.Електроенергетика Придніпров”я: передумови розвитку, структура і основні електростанції.

Енергетика району ґрунтується на використанні місцевих гідро­енергетичних ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров’я належать до Південної енергосистеми.

Побудова Дніпрогесу (потужністю 650 тис. кВт) свого часу роз­в’язала дуже важливі народногосподарські проблеми Придніпров’я; створена енергетична база для важкої промисловості, забезпечені умови для електрифікації сільського господарства, відкрито наскріз­не судноплавство Дніпром. У 1959 р. споруджено Кременчуцьку ГЕС (потужністю 625 тис. кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна гідро­електростанція — Дніпродзержинська (потужністю 325 тис. кВт). Найбільшими теплоелектростанціями є Придніпровська, Дніпро­дзержинська і Криворізька ДРЕС.

Велику роль в енергетичному балансі Придніпров’я починають відігравати природний та коксівний газ. Природний газ одержу­ють з родовищ Східноукраїнської нафтогазоносної області, яка знаходиться за межами району. Так, від Шебелинського родовища (Харківська обл.) прокладено газопровід до Дніпропетровська, Дніпродзержинска, Нікополя, Запоріжжя, Кривого Рогу.

 

93.Електроенергетика Донбасу: передумови розвитку, структура і основні електростанції.

Основа електроенергетики — потужні ДРЕС: Вуглегірська, Старобешівська, Слов’янська, Курахівська, Миронівська, Зуївська ДРЕС-2 (Донецька обл.), Луганська (м. Щастя), Міусинська, Лисичанська (Луганська обл.). Вони, а також ТЕЦ належать до одного з найбільших у країні виробничих енергетичних об’єднань “Донбас-енерго”.

 

 

94.Електроенергетика Поділля і Полісся: передумови розвитку, структура і основні електростанції.

Подільському районі промислове і сільськогосподарське ви робництво розвиваються на значній енергетичній базі. Тут працю­ють Хмельницька АЕС, Ладижинська ДРЕС і Дністровська ГЕС.

Електроенергетика р-ну базується як на місцевому, так І на привозному паливі. В р-ні виробляється 1/3 всієї електроенергії, основну частину якої дають ТЕЦ.

Бурштинська, Трипільська, Ладиженська, Добротворська, Чигиринська ГРЕС.

 

95.Електроенергетика Карпатського регіону: передумови розвитку , структура і основні електростанції.

Провідна галузь комплексу — електроенергетика, представлена великими Бурштинською (2,4 млн кВт), Добротвірською (660 тис. кВт) ДРЕС і рядом малих ГЕС і ТЕЦ. Теплові електростанції працюють в основному на вугіллі, яке видобувають у Львівсько-Волинському райо­ні. Електростанції об’єднані в систему “Львівенерго”. Важливою є роль західноукраїнської розподільної підстанції у міждержавній енер­госистемі “Мир” (біля м. Ходорова Львівської обл.). На межі Черні­вецької і Хмельницької областей побудована Дністровська ГЕС.

 

96.Донецький  вугільний басейн, його місце у вугільній промисловості України, економічна оцінка та основні проблеми і перспективи розвитку.

Головним районом вуглевидобутку в країні є Донбас. Вугленосні площі на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кіло­метрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено близько 92% її запасів кам’яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56%). Основні його запаси зосеред­жені в Луганській області. Коксівне вугілля становить 44% від за­гальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут же зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі і Придніпров’ї.

Українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам’яновугільних басейнах це пов’язано з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що воно має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість тощо.

Значний рівень фізичного спрацювання гірничодобувного облад­нання, закриття окремих шахт, скорочення видобутку вугілля, важкі умови праці шахтарів, високий травматизм тощо призводять до ви­никнення соціальної напруженості в шахтарських регіонах.

Існують і гострі екологічні проблеми. В районах шахтного видо­бутку значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря. При добуванні бурого вугілля відкритим (кар’єрним) способом із сільського господарства вилучаються великі площі родючих земель.

Водночас вугільна промисловість України має перспективи для розвитку. Так, у Донбасі можна освоювати 78 розвіданих ділянок із можливим сумарним видобутком 127 млн т вугілля на рік. Для ефективнішої роботи вугільної промисловості потрібне реконструювання шахт

 

97.Чорна металургія Донбасу: передумови розвитку та основні центри.

На місцевому коксівному вугіллі та девізній залізній руді пра­цює чорна металургія. Підприємства повного металургійного циклу розміщені у Маріуполі (комбінати “Азовсталь” та ім. Ілліча), Макі­ївці, Донецьку, Єнакієвому, Краматорську, Алчевську; заводи не­повного циклу — в Костянтинівці, Алмазному (Алмазнянський фе­росплавний), Луганську (трубопрокатний), Харцизьку (трубний та сталедротовоканатний), Лутугиному (завод прокатних валків).

Коксохімічне виробництво розміщене в Алчевську, Стаханові, Успенці (Луганська обл.), Авдіївці, Донецьку, Маріуполі, Макіївці, Горлівці, Єнакієвому (Донецька обл.). Вогнетриви, флюси та вапня­ки для металургії дають Часів Яр, Докучаєвськ, Костянтинівка, Сіверськ, Красногорівка.

 

 

98.Чорна металургія Придніпров”я: галузева структура, центри основних галузей і проблеми розвитку.

Енергетика району грунтується на використанні місцевих гідро­енергетичних ресурсів, привізного донецького вугілля, шебелинського газу і місцевого бурого вугілля. Електростанції Придніпров’я належать до Південної енергосистеми.

Побудова Дніпрогесу (потужністю 650 тис. кВт) свого часу роз­в’язала дуже важливі народногосподарські проблеми Придніпров’я; створена енергетична база для важкої промисловості, забезпечені умови для електрифікації сільського господарства, відкрито наскріз­не судноплавство Дніпром. У 1959 р. споруджено Кременчуцьку ГЕС (потужністю 625 тис. кВт), у 1963 р. почала діяти ще одна гідро­електростанція — Дніпродзержинська (потужністю 325 тис. кВт). Найбільшими теплоелектростанціями є Придніпровська, Дніпро­дзержинська і Криворізька ДРЕС.

Велику роль в енергетичному балансі Придніпров’я починають відігравати природний та коксівний газ. Природний газ одержу­ють з родовищ Східноукраїнської нафтогазоносної області, яка знаходиться за межами району. Так, від Шебелинського родовища (Харківська обл.) прокладено газопровід до Дніпропетровська, Дніпродзержинска, Нікополя, Запоріжжя, Кривого Рогу.

Проблеми Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов’язана із спеціалі­зацією. Донбас і Придніпров’я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей ма­шинобудування. Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу підприємства точного машинобудування, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами.

Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров’ї, особ­ливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотуж­ніший у Європі «генератор» кислотних дощів.

Ґрунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень ґрунтових вод.

 

99.Машинобудування Донбасу: галузева структура, центри основних галузей і проблеми розвитку.

Машинобудівний комплекс регіону виробляє машини та об­ладнання для металургійної, гірничої, хімічної та інших галузей промисловості, для транспорту і будівництва. Провідні підприєм­ства: ВО “Новокраматорський машинобудівний завод”, Горлівсь-кий машинобудівний завод, Маріупольський завод важкого ма­шинобудування, ВО “Луганський тепловозобудівний завод”, Лу­ганські — колінчастих валів та автоскладальний заводи, Сєвєро­донецьке науково-виробниче об’єднання обчислювальної техніки “Імпульс”, Стахановський вагонобудівний, Красноріченський вер­статобудівний, Первомайський електромеханічний, машинобудівні заводи в Донецьку, Краматорську, Слов’янську, Ясинуватій, Дружківці, Дебальцевому, Артемівську, Торезі, Сніжному, Красному Лучі та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Машинобудування Придніпров”я: галузева структура, центри основних галузей і проблеми розвитку.

Значна частка в структурі промисловості — машинобудування і металообробка. Машинобудівні підприємства Придніпров’я спеціа­лізуються на виробництві металургійного та гірничого устаткуван­ня, металоконструкцій (у .Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, Запоріжжі), верстатобудуванні (у Дніпропетровську, Нікополі, Ме­літополі), транспортному машинобудуванні (у Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Запоріжжі), виробництві сільськогопосподарських машин (у Дніпропетровську, Павлограді, Нікополі, Запоріжжі, Бердянську), підйомно-транспортних машин (у Нікополі, Верхньо­дніпровську, Бердянську). Розвинені також електротехнічне маши­нобудування, виробництво радіоапаратури, устаткування та машин для легкої і харчової промисловості, у Запоріжжі є підприємства інструментальної та абразивної промисловості.

Найбільшими машинобудівними центрами Придніпров’я є Дні­пропетровськ, Дніпродзержинськ, Кривий Ріг, Нікополь. У Дніпро­петровську споруджено один з найбільших у країні заводів,, що виробляє металеві конструкції для залізничних мостів і доменних печей, завод металургійного устаткування, завод важких пресів. Далеко за межами Придніпров’я відома продукція Криворізького заводу гірничого устаткування. Дніпродзержинський завод поставляє залізничному транспорту вагони і платформи, а Нікопольський машинобудівний — підйомні крани, різні сільськогосподарські ма­шини. Одним з найбільших заводів сільськогосподарського маши­нобудування є завод, який випускає велику кількість тракторних сівалок десятків найменувань.

 

  1. Машинобудування Причорноморського регіону: галузева стр-ра, центри основних галузей і проблеми розвитку. Провідні галузі господарства Причорноморського району – машинобудування і металообробка, харчова та легка галузі промисловості, курортно-туристичне господарство. Географічне положення району наклало відбиток на особливості галузей господарства. Суднобудівні заводи розміщені в Миколаєві, Херсоні і Керчі. В портах зн-ся судноремонтні п-ва. До великих п-в сільськогосподарського машинобудування належать Херсонський комбайновий завод, Одеський завод сільськогосподарських машин, заводи в Первомайську Миколаївської області, в Сімферополі та Джанкої. Верстатобудування розвинуте в Одесі, у Миолаєві, Феодосії – піднімально-транспортне устаткування. Різноманітне обладнання для легкої, харчової і хімічної галузей промисловості виробляють в Одесі, для виноробної, консервної, м¢ясної і молочної – в Сімферополі. П-ва електротехнічного маш-ня, що випускають прилади, електромотори та апаратуру, зн-ся в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче устаткування виробляють і ремонтують у Керчі.
  2. АПК Поділля: передумови розвитку, галузева стр-ра, формування спеціалізованих АПК. Основою господарського комплексу економічного Подільського району є потужний АПК, який базується на інтенсивному, багатогалузевому сільському господарстві. Сільськогосподарську сировину використовує більшість промислових п-в Поділля. В АПК працює основна частина населення. Провідною галуззю сільського господарства району є рослинництво. Близько 50% усіх посівних площ зайнято під зерновими культурами, серед них насамперед озима пшениця, а також кукурудза та зернобобові. Розвинуте картоплярство та овочівництво. Значні площі зайняті під садами і ягідниками. Основна технічка культура району – цукрові буряки. За їх валовими зборами Поділля посідає перше місце в країні (до 30%). З інших технічний культур тут вирощують соняшник і тютюн. Тваринництво тісно пов¢язане з рослинництвом та переробною ланкою АПК. Так, кормові культури займають понад 28% усієї посівної площі. Відходи цукрової та ін галузей харчової пр-сті використовуються для відгодівлі худоби. Домінує молочно-м¢ясне скотарство, розвиваються свинарство, птахівництво, вівчарство, рибництво і бджільництво. Серед найрозвинутіших галузей харчової пр-сті цукрова, спиртова, м¢ясна, молочна, маслоробна, сироварна, борошномельно-круп¢яна, олійно-жирова, плодоовочева, хлібопекарська. На першому місці цукрова пр-сть. У цій галузі працюють 62заводи, які виробляють третину цукру в країні. Спиртова пр-сть тісно пов з цукровою, оск переробляє її відходи (патоку). Крім того, спирт у р-ні виробляють із картоплі і зерна. Всього в р-ні 30 спиртових заводів. Допоміжними в галузі є в-ва вітамінів, кормових дріжджів тощо. Найбільші п-ва м¢ясної пр-сті розміщені в обласних центрах. Великі птахокомбінати зн-ся в Барі, Козятині, Кам¢янці-Подільському, Шепетівці. Досить рівномірно розташовані в сировинних зонах маслоробні і маслоробно-сироварні п-ва. Значну сировинну базу використовує плодоовочева пр-сть. Найб п-ва цієї галузі зн-ся у Вінниці, Заліщиках, кам¢янці-Подільському, Могилеві-Подільському, Тульчині. У районі розвинуте також хутрове в-во (Жмеринка), налагоджений випуск вати (Кременець), нетканих матеріалів (М-Подільський).
  3. АПК Причорноморського регіону: передумови розвитку, галузева стр-ра і формування спеціалізованих АПК. Питома вага рослинництва в районі більша, ніж тваринництва. Провідну роль у ньому відіграє зернове в-во. Основна зернова к-ра – озима пшениця, за нею ідуть кукурудза, ячмінь, просо, рис. На основі зернового в-ва працює потужна борошномельно-круп¢яна пр-сть. З-поміж технічних к-р на першому місця соняшник (30% його посівів у країні). Тут вирощуть також цукрові буряки (у північній частині), сою, льон-кучерявець, рицину, тютюн, кунжут, гірчицю, арахіс, рижій, ефіроолійні й лікарські рослини. Переробна ланка представлена п-вами олійної, олійно-жирової, ефіроолійної, цукрової та тютюново-ферментаційної пр-сті. У Причорномор¢ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та вирощування баштанних культур. Переробляють цю пр-цію численні п-ва плодоовочевої та виноробної пр-сті. У тваринництві домінують молочно-м¢ясне скотарство, свинарство м¢ясного напрямку, птахівництво і вівчарство. На їх основі розвиваються м¢ясна, молочка, ковбасна, шкіряна галузі. П-ва харчової пр-сті є в кожному адміністративному районі, багатьох селах. П-ва легкої пр-сті району зосереджуються здебільшого в обласних центрах. Найбільшим з таких п-в є Херсонський бавовняний комбінат. Розвинуті швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва і джутова пр-сть. Практично всі галузі харчової пр-сті представлено в Одесі: борошномельна, цукрова, м¢ясна, молочна, рибна, консервна, олійно-жирова, виноробна, кондитерська тощо. З-поміж найб п-в харчової пр-сті цукрорафінадний завод, рибопереробний, консервний, шампанських вин, винно-коньячний, а також фабрики – чаєрозважуавльна і харчових концентратів. Легка пр-сть представлена виробничим швейним об¢єднанням і такими фабриками, як хутрова, суконна, взуттєва та технічних тканин. Провідною галуззю Сімферопольського пром вузла є маш-ня і металообробка (заводи “Сільгоспдеталь”, “Сантехпром”, електромашинобудівний, а також виробничі об¢єднання “Кримпродмаш”, “Пневматика”, “Фотон”).Серед п-в легкої пр-сті – швейне, трикотажне та взуттєве об¢єднання, шкіряно-галантерейна фабрика та текстильно-художніх виробів. Харчова пр-сть представляють науково-виробниче об¢єднання “Ефіролія”, два консервних заводи, кондитерська і макаронна фабрики, тютюново-ферментаційний комбінат тощо. Є п-ва хім пр-сті (заводи побутвої хімії і пластмас). Розвинута буд індустрія (виробничі об¢єднаня “Кримбудматеріали”, “Кримнерудпром” та ін.Провідною галуззю Севастопольського пром вузла є харчова пр-сть, у т ч рибна і рибоконсервна.
  4. АПК Полісся: передумови розвитку, галузева стр-ря і формування спеціалізованих АПК. Сільськогосподарське в-во спеціалізується на скотарстві, вирощуванні льону-довгунця, картоплі, хмелю, зерна. Орні землі займають майже 70% с/г угідь Значні площі під сіножатями та пасовищами. Важливими зерновими культурами району є озима пшениця і жито. Озиму пшеницю переважно сіють на півдні району, жито –на півночі. Значні площі зайняті під льоном-довгунцем, хмелем. Північний Захід – один з головних районів країни з вирощування картоплі. У південній частині вирощують цукрові буряки. Розвинуте садівництво та ягідництво. Провідна галузь тваринництва – скотарство. На Поліссі воно має молочно-м¢ясний напрям, у лісостепових районах – м¢ясо-молочний. Розвинуте свинарство, вівчарство, птахівництво. Допоміжними галузями тваринництва є кролівництво, рибництво, бджільництво. Харчова пр-сть базується на власній сировині. Цукрова і спиртова галузі розвинуті на півдні району, плодоовочева – повсюди. Набули розвитку м¢ясна, маслоробно-сироварна, борошномельно-круп¢яна і хлібопекарська галузі. Основна частинагалузей легкої пр-сті також використовує місцеву сировину. Це шкіряно-взуттєва і особливо лляна галузі. Із сировинних регіонів льон надходить на заводи первинної обробки, льоноволокно – на Рівненський льонокомбінат, де з нього виготовляють тканини. В районі працюють п-ва текстильної, швейної та панчішно-карпеткової пр-сті. Меліорація Полісся призвела до того, що на місці колишніх боліт, осушених меліораторами, часто трапляються пересушені землі, які необхідно поливати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Господарський комплекс Центрального регіону: галузева стр-ра, особл розміщ осн галузей, проблемм та перспективи розвитку. У назві р-ну відображене його геогр положення – у центрі країни. Тут зн-ся (в Кіровоградській області) географічний центр Укр. Площа р-ну – 45,5 тис кв км. Нас-ня – 2,8млн осіб. Район охоплює територію Черкаської і Кіровоградської областей. За площею, нас-ням і промисловим потенціалом район на восьмому місці серед ек р-нів країни. Його прир умови сприятливі для госп-го розвитку. Переважають родючі чорноземи. Корисних копалин порівняно мало. Є родовища бурого вугілля і торфу. Великі і різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю. На півночі р-ну розробляється найбільше в Укр родовище бентонітових глин. Каолінові глини поширені у південних р-нах Черкаської області. Є родовища нікелю (Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій частині р-ну водні ресурси обмежені. Густота нас-ня становить близько 60 осіб на 1 кв км і набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська обл нал до найменш населених. Тут більше міського нас-ня. Показники смертності вищі за показники народжуваності. В р-ні поширене приховане безробіття. Енергетичною основою розвитку госп-ва р-ну є його ПЕК. Він представлений добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в Черкаській області, невеликими тепловими елекстростанціями. Виробляють електроенергію Кременчуцька і Канівська ГЕС. Провідними галузями пр-сті є харчова пр-сть та маш-ня і металообробка. Маш-ня і металообробка представлені в-вом машин і обл-ня для с/г та харчової і легкої пр-сті, виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин. П-ва хім пр-сті, що зосереджені в Черкаській обл, виробляють азотні добрива, хім волокната реактиви. У Кіровоградській обл працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чисти металів у Світловодську і Побузький нікелевий. ДО галузей легкої пр-сті нал швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва. Тут випускають шовкові тканини, гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули деревообробна і меблева галузі.Є численні п-ва будіндустрії. У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому с/г. Рослинництво посідає перше місце в р-ні. Тут вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні к-ри, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво. Провідними галузями т-ва є скотарство і свинарство, допоміжними – вівчарство, птахівництво, шовківництво, кролівництво і ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській обл має молочно-м¢ясний напрям, а в Кіровоградській – м¢ясо-молочний. У р-ні розвинуті майже всі галузі харчової пр-сті. Домінуюча роль належить цукровій пр-сті, особливо в Черкаській обл, де працює 24 цукрових заводи. Є багато п-в молочної, маслосироробної та м¢ясної галузей пр-сті. Розвиваються борошномельно-круп¢яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та ін галузі. Провідними видами транспорту є залізничний та автобусний. Довжина залізниць заг користування становить 1527км. Основними залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове у Черкаській області; Знам¢янка, Долинська, Помічна – у кіровоградській.  У р-ні понад 10 тис км автошляхів з твердим покриттям. Розвинутий водний транспорт. Основні порти – Черкаси і Світловодськ. Промислові вузли району – Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський та Уманський. Найб пром вузол – Черкаський. Він сформувався на основі використання сприятливого географічного положення. Основу цього пром вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В Черкасах працюють потужні п-ва хімії: виробничі об¢єднання “Азот”, “Хімволокно”, завод хім реактивів та побутової хімії “Аврора”. Серед п-в харчової пр-сті – консервний, м¢ясний, хлібний комбінати, цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні за величиною і спеціалізацією п-ва легкої пр-сті: шовковий комбінат, фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Маш-ня і металообробка представлені заводами “Фотоприлад”, “Строммашини”, НВО “Ротор”, спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури тощо. ДО п-в будіндустрії належать ВО “Черкасизалізобетон”, заводи стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування та ін. Меблеву пр-сть представляє ВО “Черкасмеблі”. Значним пром вузлом є Уманський. Провідне місце в ньому нал маш-ню і металообробці: ВО “Уманьферммаш” (обл-ня для тваринницьких ферм), ВО “Мегометр”, “Вега”, оптико-механічний завод, п-во, що виготовляє театральне обл-ня. В Умані є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової і легкої галузей пр-сті (птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики, художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь, цеглу, різні будматеріали. Тут працює відоме в Укр ВО “Вітаміни”. Умань – значний туристичний центр Укр. Гол об¢єктом туризму є всесвітньо відомий дендропарк “Софіївка”. Багатогалузевий пром центр Сміла спеціалізується на маш-ні і металообробці, харчовій і легкій галузях пр-сті. Тільки Черкасам поступається в Центр р-ні своїм господ-м потенціалом Кіровоградський пром вузол. Його провідна галузь – маш-ня і металобробка. П-ва цієї галузі випускають с/г-кі машини, друкарські машинки “Ятрань”. У Кіровограді працюють заводи “Гідросила”, радіовиробів, ливарний тощо. Розвинута харчова пр-сть (м¢ясо-, хлібо-, птахокомбінати, об¢єднання хлібопекарської пр-сті, олійноекстрактний завод). У місті функціонують  також п-ва легкої пр-сті (швейна, взуттєва, панчішна та ін фабрики). Центром буровугільної пр-сті країни та Олександрійського пром вузла є Олександрія. Тут зн-ся кар¢єри видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хім пр-сть в Олександрійському вузлі представляє в-во гірського воску. Маш-ня і металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування (випускає електричні мостові крани) та електромеханічним. Тут діють також два авторемонтних п-ва. В Олександрії є фабрика діаграмного паперу, п-ва легкої, харчової галузей пр-сті, будіндустрії. Багатогалузевим пром центром Кіровоградської області з п-вами кольорової металургії, заводами, що випускають скло, пластик, кераміку тощо, ГЕС є Світловодськ. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять: с/г-кі машини, обл-ня для легкої і харчової пр-сті, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м¢ясні консерви, борошно, крупа тощо. З ін районів Центральний одержує таку пр-цію: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива – з Донбасу; гірниче обл-ня, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку – з Придніпров¢я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої галузей пр-сті, різноманітні прилади і комплектуючі деталі, бензин – з Північно-Східного р-ну; прилади та обл-ня, екскаватори, с/г-кі машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби – зі Столичного р-ну; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби – з Карпатського р-ну; з Північно-Західного р-ну надходять автомобілі, підшипники, торгове обл0ня, високовольтна апаратура, тканини з льону тощо; з Поділля – електротехніка, бурякозбиральрі комбайни, прилади, с/г машини, технологічне устаткування для харч пр-сті, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор¢я – кукурудзозбираючі комбайни, дощувальні установки, машини і обл-ня для харч пр-сті, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо. Однією з проблем Центр р-ну є низький рівень його промислового розвитку. Окремі частини р-ну, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно забрудненими внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Проблему р-ну складає також ерозія грунтів. Є і в р-ні проблеми щодо раціонального викор трудових ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Господарський комплекс Карпатського регіону: галузева стр-ра, особливості розм, проблеми та перспективи розвитку.

Район розташ на заході країни. Межує з 5 державами Європи. Площа р-ну 56,6 тис кв км. Нас-ня – 6,5млн осіб. Карпатський р-н охоплює територію Львівської, І-Франківської, Закарпатської і Чернівецьої областей. Прир умови ек р-ну дуже різноманітні, що переважно пов¢язано з проходженням Карпат в усіх його областях. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів Укр. Грунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Карпатський р-н має найбагатші в країні лісові ресурси. Р-на багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам¢яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на тер Львівської та І-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та І-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті – баритових руд. У р-ні великі і різноманітні поклади буд матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській обл трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За к-стю джерел мінер вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський р-н не має собі рівних у країні. Карпат-й р-н має високу середню густоту нас-ня, показники якої перевищують середню густоту в країні (115осіб на 1 кв км). Нас-ня розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських р-нах густота нас-ня різко зменшується. К-сть міського нас-ня не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст нас-ня в р-ні вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в р-ні, значна частка труд ресурсів вимушена шукати її за його межами. Промисловість – провідна галузь господарського комплексу р-ну. Тут розвинуті маш-ня і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будіндустрія. Маш-ня і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну орг-цію. Переважає неметаломістке трудомістке маш-ня, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна пр-сть, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) пр-сть, інструментальна, в-во верстатів і с/г машин. У р-ні добре розвинута хім пр-сть, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, прир газу, кам вугілля. Основними п-вами хім пр-сті є Калуське АТ “Оріана” і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО “Сірка” і Яворівський гірничохімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод. Паливна пр-сть р-ну представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється  у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова – в малих і середніх, лісохімія – в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка пр-сть набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карп р-ні розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в р-ні також пр-сть буд мат-в. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили в-во цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення буд керамінки і фаянсу, скла. Осн частина п-в будіндустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію с/г-х і переробних п-в. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м¢ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських р-нах переважають молочно-м¢ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна с/г-ка спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м¢ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей с/г сформувалися м¢ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сирварна, борошномельно-круп¢яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та ін в-ва харчової пр-сті. Карп р-н має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей заг користування становить 2898км. Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають довжину 18,1тис км. Найбільші транспортні вузли р-ну – Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Промисловими вузлами р-ну є Львівський, Дрогобицький, Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, І-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. З Карп р-ну вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, с/г машини і обл-ня для нафтової та газової пр-сті, технологічне устаткування для легкої пр-сті і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінер води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. П-ва Карпатського р-ну працюють на металі з Донбасу і Придніпров¢я, з різних р-нів країни одержують комплектуючі деталі, мін добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, с/г машини, автомобілі, технологічне обл-ня для харчової пр-сті, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат р-ну є низький рівень пром розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що р-н межу з п¢ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Продуктивні сили Донецького ек р-ну: основні проблеми і перспективи розвитку. Р-н розташ на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис кв км. Нас-ня – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську області. Е.г.п. в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до Азовського моря і зн-ся на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку госп-ва р-н має в цілому сприятливі прир умови, значні прир ресурси (родючі грунти, кам вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, буд мат-ли та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За к-стю та густосою нас-ня р-н посідає перше місце в Укр. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90, Луганська 0 87%). Переважна частина нас-ня зайнята в пр-сті. Є гострі проблеми рац викор труд ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький р-н в УК найбіль шекономічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хім пр-сть, важке маш-ня та пр-сть буд мат-в. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв¢язки. Провідна галузь району – вугільна пр-сть. Тут видобувають коксівне (Донецька обл) і енергетичне (Луганська обл) вугілля. На вугільній пр-сті базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов¢янська, Старобешівська, Штерівська). Чм – це галузь, на якій спеціалізується Донецький р-н. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найб п-ва Чм – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський заводи. Чм-ю обслуговує потужна коксохімічна пр-сть. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський. Видобувають у р-ні флюсові вапняки та вогнетриви. Км набагато поступає ться чорній. Основні п-ва зн-ся в Костянтинівці (в-во цинку), Микитівці (в-во ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький р-н має також потужну хім пр-сть.На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова пр-сть розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з в-вом добрив розвивається сірчаокислотна пр-сть. У р-ні значно розвинута содова пр-сть (Лисичанський содовий завод, Слов¢янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія орг синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна пр-сть зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У р-ні добре розвинулося важке маш-ня. Найбільші його п-ва зн-ся в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обл-ня для металургійної пр-сті – у Макіївці, Дебальцевому, Слов¢янську. Прокатне маш-ня забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози – Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин. В-во різноманітного електротехнічного обл-ня зосереджено у Донецьку, Слов¢янську і Торезі. Район має потужну будіндустрію, п-ва якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найб розвитку досягла цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна (Костянтинівка) пр-сть. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Прир умови і потреби міського нас-ня сприяли формуванню в р-ні потужного АПК. Близько 80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн га. З них близько 50% зн-ся під зерновими культурами, 35% – під кормовими. У с/г т-во домінує над рослинництвом. Т-во має молочно-м¢ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині р-ну с/г має приміський характер. Південь і північ Донецького р-ну спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. П-ва, що переробляють с/г пр-цію, зосереджені переважно у найб пром вузлах. Їхня пр-ція – борошномельно-круп¢яна, м¢ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в р-ні соляна пр-сть. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка пр-сть використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільного працюють жінки. Серед найб п-в р-ну – Донецький бавовняний та Луганський токосуконний комбінати, трикотажні п-ва Луганська, Донецька, Маріуполья, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В багатьох містах р-ну є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень р-н посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником нал залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша в нашій кр і становить 56 км на 1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ – Слов¢янськ – Лозова – Харків, Слов¢янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге місце за обсягами перевезень у р-ні посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов з використанням труд ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек р-н, безперечно, має перспективи дальшого соц-ек розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

108.Продуктивні сили Придніпровського ек р-ну: основні проблеми і перспективи розвитку. Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в басейні Дніпра. Площа його становить 59,1тис кв км. На-ня – 6,0млн осіб. Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. За рівнем розвитку Придніпровський р-ня поступається тільки Донецькому. За вартістю виробленої продукції пр-сть у ньому домінує над с/г. Її частина досягає 80%. Найрозвинутіші галузі р-ну – Чм, маш-ня та металообробка, хім пр-сть та електроенергетика. Р-н має сприятливі прир умови, багаті прир ресурси (родючі грунти, м¢який клімат, запаси залізної і марганцевої руд світового значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо). За к-стю нас-ня Придніпровський р-н посідає шосте місце в країні. Проте він досить густо заселений (понад 103 особи на 1 кв км). За рівнем урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю міст, де проживає понад 700 тис осіб, він не має собі рівних у країні. Основна частина нас-ня працює в пр-сті. В р-ні відбувається перерозподіл зайнятих в окремих галузях госп-ва. Чм одна з провідних галузей пр-сті Придніпров¢я. За в-вом чорних металів район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, в-ва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. Осн центрами Чм і працюючої з нею в комплексі коксохімії є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Км представлена в-вом алюмінію, магнію і титану (Запоріжжя). Маш-ня і металообробка поступається тільки Чм. Провідну роль відіграє важке металомістке маш-ня. Металургійне і гірничошахтне устаткуавння виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне – в Запоріжжі і Бердянську, будівельношляхове – в Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне маш-ня зосереджено в Дніпродзержинсьу і Запоріжжі, в-во металоконструкцій – у Кривому Розі і Дніпропетровську. Хім пр-сть представлена в-вом шин для автомобілів у Дніпропетровську, мін добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську. У Придніпров¢ї дуже розвинута будіндустрія. Основні п-ва зн-ся у найб містах. У великих містах р-ну діють також п-ва деревообробної пр-сті. Велику роль у розвитку госп-ва Придніпров¢я відіграє АПК. За валовою продукцією с/г район посідає шосте місце серед ек-х районів країни. Головною галуззю с/г-го в-ва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято близько 50% посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Провідні технічні культури – соняшник, цукрові буряки, південні коноплі. Поблизу великих міст створено приміські господарства. Потреби нас-ня індустріальних центрів визначають спеціалізвацію т-ва. Провідну рльвідіграє молочно-м¢ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. На місцевій, а також частково довізній сировині працюють п-ва легкої і харчової пр-сті,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  основні потужності яких зосереджено у великих містах. Найрозвинутіші галузі легкої пр-сті – швейна, трикотажна і взуттєва. П-ва харчової пр-сті р-ну розміщено повсюдно. Основні її галузі – м¢ясна, молочна, олійно-жирова, борошномельно-круп¢яна, цукрова, консервна, крохмале-патокова, хлібопекарська, кондитерська. У Придніпровському р-ні добре розвинуті всі види транспорту, але перше місце належить залізничному. За густосою залізниць, що становить 38км на 1000кв км, район поступається тільки Донбасу. Тут є кілька великих залізничних вузлів: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Апостолове, Пологи, П¢ятихатки, Синельникове. У внутрішньообласних перевезеннях на невеликі відстані на першому місці автомобільний транспорт. Найб вузлами його є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Мелітополь, Новомосковськ. Велике зн-ня мають річковий і морський види транспорту. Найб порти на Дніпрі – Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Нікополь. У Запоріжжі працюють два великих річкових порти. Найбільший порт на Азовському морі – Бердянськ. У різних напрямах район перетинають трубопроводи, що йдуть переважно від газових родовищ Шебелинки до найбільших міст. Осн пром вузлами р-ну є Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Пертропавлівський, Запорізький. Найпотужніший пром вузол Придніпров¢я-Дніпропетросько-Дніпродзержинський. До його складу входять Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське, Придніпровськ та ін.Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни, електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий у місті і військово-пром комплекс. Одним з рез-тів його конверсії є випуск тролейбусів. У Дніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з Чм.Чм представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та електрометалургійним “Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До Км нал Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат. Маш-ня і металообробка представлені такими великими п-вами, як “Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО “АвтоЗАЗ” (малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед галузей легкої пр-сті тут розвинуті швейна і взуттєва, харчової – м¢ясна, молочна, борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний вузол і великий річковий порт. Великими пром центрами р-ну є Мелітополь і Бердянськ. Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступаєтся в області лише Запоріжжю. Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у порівнянні з ін галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний, “Автокольормет”, “Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”. Харчова пр-сть скл-ся з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей. Легка – представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим в-вом. Провідною галуззю Бердянська є маш-ня (заводи “Азовкабель”, с/г машин та ін). У місті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєвігалузі пр-сті. Розміщено кілька п-в м¢ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної пр-сті. Бердянськ – другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут зн-ся відомий кліматичний і бальнеологічний курортний центр. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі ек р-ни країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З і н районів країни Придніпров¢я одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування,різноманітні машини та обл-ня, продукцію легкої пр-сті та АПК. Проблеми Придніпровського р-ну багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов із спеціалізацією. Донбас і Придніпров¢я доцільно спеціалізувати не тільки на в-ві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей маш-ня. Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу п-ва точного маш-ня, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров¢ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень грунтових вод.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Продуктивні сили Східного ек р-ну: суч стан, основні проблеми та перспективи розвитку. Розташований у пн-сх і частково центральній частині країни. Площа його становить 84 тис кв км. Нас-ня – 6,3 млн осіб. Район охоплює Харківську, Полтавську та Сумську області. За к-стю нас-ня та валовою продукцією пр-сті Пн-Сх р-н зн-ся на 5 місці, за валовою продукцією с/г – на 3-му серед ек-х р-нів країни. У госп-му комплексі району домінує пр-сть (75% вартості валової продукції). Пн-Сх район багатий на різноманітні корисні копалини. Є поклади кам вугілля (Харківська обл), бурого вугілля і торфу, прир горючих газів (Шебелинка, Єфремівка) і нафти. У Полтавській та Харківській областях великі запаси залізних руд, у Харківській і Сумській – фосфоритів. У р-ні відкрито поклади кам¢яної солі, крейди, гіпсу, вапняків, мергелю, каоліну. Велике зн-ня мають мінеральні води Полтавщини (“Миргородська”) і Харківщини (“Березівська”). Одним з найбільших природних багатств р-ну є чорноземні грунти. К-сть нас-ня р-ну становить 12,4% від усього нас-ня Укр. За к-стю і густосою нас-ня, частково міських жителів різні області р-ну відрізняються одна від одної. Середня густотанас-ня – близько 77 осіб на 1 кв км, що нижче від загальнодержавної. Показники смертності нас-ня вищі від показників народжуваності. Зростає к-сть зайнятих у невиробничій сфері. Осн галузі пр-сті Пн-Сх р-ну – маш-ня і металообробка, хімічна, харчова та легка пр-сть. Потреби госп-ва і нас-ня р-ну забезпечуються його енергетично базою. Майже вся електроенергія виробляється тепловими станціями. Найбільша з них – Зміївська ДРЕС потужністю 2,4 млн кіловат. Осн галузями маш-ня є енергетичне, тракторне, с/г-ке, електротехнічне, транспортне, верстато- і приладобудування. Найб центри – Харків, Полтава, Суми, Кременчук, Лубни, Конотоп, Ромни. Хім пр-сть забезпечує країну мін добривами, дубильними речовинам, пластмасами, хімреактивами. У р-ні зосереджено практиіно все в-во кінофотоматеріалів у країні. Розвивається нафтохімія. Провідними центрами хім пр-сті є Харків, Шебелинка, Кременчук, Суми, Шостка. Потужна галузь р-ну – будіндустрія. Цементна пр-сть розвинута в Балаклії (Харківська обл). Залізобетонні конструкції випускають у Кременчуці, вироби із скла – у Полтаві і Мерефі (Харківська обл), фарфоро-фаянсові – в Полтаві і Будах (поблизу Харкова). Деревообробна і меблева пр-сть зосереджена, як правило, у великих пром центрах. Її п-ва є також і в середніх містах, напр у Лубнах. Пн-Сх район має потужний АПК. Основу його становить с/г. С/г угіддя становлять 78% усієї площі району. Рослинництво розвинуте краще, ніж т-во. С/г-ва в основному спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні госп-в приміського типу. У рослинництві домінує вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці. Найважлвіші технічні к-ри – цукрові буряки і соняшник. Картоплю й овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих міст. Це стосується також садівництва і ягідництва. Т-во р-ну спеціалізується на молочно-м¢ясному в-ві. Тут зберігаються традиційні для р-ну м¢ясо-сальний і сальнй напрями свинарства. На південному сході розвинуте бджільництво. Не втратило свого зн-ня шовківництво. Маючи потужну сировинну базу, харчова пр-сть р-ну за обсягом в-ва поступається тільки маш-ню. Найбільше зн-ся має цукрова пр-сть. На 40 цукрових заводах виробляють п¢яту частину цукру в країні. Добре розвинуті маслообробна і сироварна галузі пр-сті. Найб молочноконсервні заводи – у Куп¢янську (Харківська обл) і Біликах (Полтавська обл). У Хоролі Полтавської обл на основі молока виробляють дитяче харчування. За вартістю продукції легка пр-сть посідає в р-ні третє місце. Тут виробляють бавовняні і вовняні тканини. Розвинута конопледжутова, хутрова і взуттєва галузі пр-сті. Основні центри легкої пр-сті – Харків, Полтава, Суми. У р-ні функціонують практиіно всі види транспорту. Основна частка перевезень вантажів припадає на залізничний транспорт, пасажирів – на автомобільний. Найгустіша мережа всіх видів транспорту, крім річкового, в Харківській області. Через район проходять важливі залізничні і автомобільні магістралі, що з¢єднують найбільші міста р-ну з Києвом, містами Донбасу, Придніпров¢я, Криму, а також з Росією, країнами Закавказзя, Балтії, Білоруссю, Польщею, Фінляндією. Основні промислові вузли району – Харківський, Кременчуцький, Полтавський, Сумський. У Пн-Сх районі ввіз продукції більший за вивіз (за тоннажем). У р-ні домінує обробна пр-сть, яка використовує вугілля і метал з Донбасу і Придніпров¢я, ліс з Карпатського і Пн-Сх районів, різноманітні машини і обл-ня з усіх ек р-нів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та хімічної галузей пр-сті. За межі р-ну вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, ін машини та устаткуваня. Серед продукції АПК – масло і молочні продукти. З р-ну вивозяться також вироби скляної і фарфоро-фаянсової пр-сті. Одна з проблем Пн-Сх р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове в-во зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. У р-ні недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

 

  1. Продуктивні сили Карпатського ек р-ну: суч стан,основні проблеми та перспективи розвитку. Район розташ на заході країни. Межує з 5 державами Європи. Площа р-ну 56,6 тис кв км. Нас-ня – 6,5млн осіб. Карпатський р-н охоплює територію Львівської, І-Франківської, Закарпатської і Чернівецьої областей. Прир умови ек р-ну дуже різноманітні, що переважно пов¢язано з проходженням Карпат в усіх його областях. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів Укр. Грунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Карпатський р-н має найбагатші в країні лісові ресурси. Р-на багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам¢яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на тер Львівської та І-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та І-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті – баритових руд. У р-ні великі і різноманітні поклади буд матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській обл трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За к-стю джерел мінер вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський р-н не має собі рівних у країні. Карпат-й р-н має високу середню густоту нас-ня, показники якої перевищують середню густоту в країні (115осіб на 1 кв км). Нас-ня розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських р-нах густота нас-ня різко зменшується. К-сть міського нас-ня не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст нас-ня в р-ні вищий від середнього в країні. Переважає неметаломістке трудомістке маш-ня, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна пр-сть, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) пр-сть, інструментальна, в-во верстатів і с/г машин. У р-ні добре розвинута хім пр-сть, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, прир газу, кам вугілля. Основними п-вами хім пр-сті є Калуське АТ “Оріана” і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО “Сірка” і Яворівський гірничохімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод. Паливна пр-сть р-ну представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова – в малих і середніх, лісохімія – в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка пр-сть набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карп р-ні розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в р-ні також пр-сть буд мат-в. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили в-во цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення буд керамінки і фаянсу, скла. Осн частина п-в будіндустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію с/г-х і переробних п-в. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м¢ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських р-нах переважають молочно-м¢ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна с/г-ка спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м¢ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей с/г сформувалися м¢ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сирварна, борошномельно-круп¢яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та ін в-ва харчової пр-сті. Карп р-н має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. З Карп р-ну вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, с/г машини і обл-ня для нафтової та газової пр-сті, технологічне устаткування для легкої пр-сті і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінер води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. П-ва Карпатського р-ну працюють на металі з Донбасу і Придніпров¢я, з різних р-нів країни одержують комплектуючі деталі, мін добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, с/г машини, автомобілі, технологічне обл-ня для харчової пр-сті, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат р-ну є низький рівень пром розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що р-н межу з п¢ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

 

  1. Продуктивні сили Центрального ек р-ну: суч стан та перспективи розвитку. У назві р-ну відображене його геогр положення – у центрі країни. Тут зн-ся (в Кіровоградській області) географічний центр Укр. Площа р-ну – 45,5 тис кв км. Нас-ня – 2,8млн осіб. Район охоплює територію Черкаської і Кіровоградської областей. За площею, нас-ням і промисловим потенціалом район на восьмому місці серед ек р-нів країни. Його прир умови сприятливі для госп-го розвитку. Переважають родючі чорноземи. Корисних копалин порівняно мало. Є родовища бурого вугілля і торфу. Великі і різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю. На півночі р-ну розробляється найбільше в Укр родовище бентонітових глин. Каолінові глини поширені у південних р-нах Черкаської області. Є родовища нікелю (Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій частині р-ну водні ресурси обмежені. Густота нас-ня становить близько 60 осіб на 1 кв км і набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська обл нал до найменш населених. Тут більше міського нас-ня. Показники смертності вищі за показники народжуваності. В р-ні поширене приховане безробіття. Енергетичною основою розвитку госп-ва р-ну є його ПЕК. Він представлений добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в Черкаській області, невеликими тепловими елекстростанціями. Виробляють електроенергію Кременчуцька і Канівська ГЕС. Провідними галузями пр-сті є харчова пр-сть та маш-ня і металообробка. Маш-ня і металообробка представлені в-вом машин і обл-ня для с/г та харчової і легкої пр-сті, виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин. П-ва хім пр-сті, що зосереджені в Черкаській обл, виробляють азотні добрива, хім волокната реактиви. У Кіровоградській обл працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чисти металів у Світловодську і Побузький нікелевий. ДО галузей легкої пр-сті нал швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва. Тут випускають шовкові тканини, гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули деревообробна і меблева галузі.Є численні п-ва будіндустрії. У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому с/г. Рослинництво посідає перше місце в р-ні. Тут вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні к-ри, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво. Провідними галузями т-ва є скотарство і свинарство, допоміжними – вівчарство, птахівництво, шовківництво, кролівництво і ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській обл має молочно-м¢ясний напрям, а в Кіровоградській – м¢ясо-молочний. У р-ні розвинуті майже всі галузі харчової пр-сті. Домінуюча роль належить цукровій пр-сті, особливо в Черкаській обл, де працює 24 цукрових заводи. Є багато п-в молочної, маслосироробної та м¢ясної галузей пр-сті. Розвиваються борошномельно-круп¢яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та ін галузі. Провідними видами транспорту є залізничний та автобусний. Довжина залізниць заг користування становить 1527км. Основними залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове у Черкаській області; Знам¢янка, Долинська, Помічна – у кіровоградській. У р-ні понад 10 тис км автошляхів з твердим покриттям. Розвинутий водний транспорт. Основні порти – Черкаси і Світловодськ. Промислові вузли району – Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський та Уманський. Найб пром вузол – Черкаський. Він сформувався на основі використання сприятливого географічного положення. Основу цього пром вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В Черкасах працюють потужні п-ва хімії: виробничі об¢єднання “Азот”, “Хімволокно”, завод хім реактивів та побутової хімії “Аврора”. Серед п-в харчової пр-сті – консервний, м¢ясний, хлібний комбінати, цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні за величиною і спеціалізацією п-ва легкої пр-сті: шовковий комбінат, фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Маш-ня і металообробка представлені заводами “Фотоприлад”, “Строммашини”, НВО “Ротор”, спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури тощо. ДО п-в будіндустрії належать ВО “Черкасизалізобетон”, заводи стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування та ін. Меблеву пр-сть представляє ВО “Черкасмеблі”. Значним пром вузлом є Уманський. Провідне місце в ньому нал маш-ню і металообробці: ВО “Уманьферммаш” (обл-ня для тваринницьких ферм), ВО “Мегометр”, “Вега”, оптико-механічний завод, п-во, що виготовляє театральне обл-ня. В Умані є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової і легкої галузей пр-сті (птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики, художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь, цеглу, різні будматеріали. Тут працює відоме в Укр ВО “Вітаміни”. Умань – значний туристичний центр Укр. Гол об¢єктом туризму є всесвітньо відомий дендропарк “Софіївка”. Багатогалузевий пром центр Сміла спеціалізується на маш-ні і металообробці, харчовій і легкій галузях пр-сті. Тільки Черкасам поступається в Центр р-ні своїм господ-м потенціалом Кіровоградський пром вузол. Його провідна галузь – маш-ня і металобробка. П-ва цієї галузі випускають с/г-кі машини, друкарські машинки “Ятрань”. У Кіровограді працюють заводи “Гідросила”, радіовиробів, ливарний тощо. Розвинута харчова пр-сть (м¢ясо-, хлібо-, птахокомбінати, об¢єднання хлібопекарської пр-сті, олійноекстрактний завод). У місті функціонують  також п-ва легкої пр-сті (швейна, взуттєва, панчішна та ін фабрики). Центром буровугільної пр-сті країни та Олександрійського пром вузла є Олександрія. Тут зн-ся кар¢єри видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хім пр-сть в Олександрійському вузлі представляє в-во гірського воску. Маш-ня і металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування (випускає електричні мостові крани) та електромеханічним. Тут діють також два авторемонтних п-ва. В Олександрії є фабрика діаграмного паперу, п-ва легкої, харчової галузей пр-сті, будіндустрії. Багатогалузевим пром центром Кіровоградської області з п-вами кольорової металургії, заводами, що випускають скло, пластик, кераміку тощо, ГЕС є Світловодськ. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять: с/г-кі машини, обл-ня для легкої і харчової пр-сті, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м¢ясні консерви, борошно, крупа тощо. З ін районів Центральний одержує таку пр-цію: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива – з Донбасу; гірниче обл-ня, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку – з Придніпров¢я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої галузей пр-сті, різноманітні прилади і комплектуючі деталі, бензин – з Північно-Східного р-ну; прилади та обл-ня, екскаватори, с/г-кі машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби – зі Столичного р-ну; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби – з Карпатського р-ну; з Північно-Західного р-ну надходять автомобілі, підшипники, торгове обл0ня, високовольтна апаратура, тканини з льону тощо; з Поділля – електротехніка, бурякозбиральрі комбайни, прилади, с/г машини, технологічне устаткування для харч пр-сті, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор¢я – кукурудзозбираючі комбайни, дощувальні установки, машини і обл-ня для харч пр-сті, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо. Однією з проблем Центр р-ну є низький рівень його промислового розвитку. Окремі частини р-ну, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно забрудненими внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Проблему р-ну складає також ерозія грунтів. Є і в р-ні проблеми щодо раціонального викор трудових ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Рекреаційний комплекс Причорномор¢я: природні передумови, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку. Причорноморський р-н розташований у південній та пд-зах частинах Укр, має вихід до Чорного моря. Площа р-ну – 113,4 тис кв км. Нас-ня 7,9 млн чол. За площею р-н посідає перше місце в країні, за к-стю нас-ня – друге. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська обл. Більшу частину р-ну займає Причорноморська низовина. На північному заході та півночі зн-ся відроги Подільської і Придніпровської висоіин. Крим за особливостями рельєфу под-ся на три частини: рівнінну, гірську і південнобережну. У р-ні немає значних корисних копалин. Невеликі поклади бурого вугілля залягають в Єланецькому р-ні Миколаївської області та біля міст Рені і Болград на Одещині. Торф трапляється в Херсонській і Миколаївській областях. У Рівнинній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін.) і нафти. Перспективними щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. В р-ні є лікувальні грязі та мінеральні джерела. Велике зн-ня мають залізні руди Керченського півострова. Солоні озера і Сиваш містять кухонну сіль, йдобромну і магнієву сировину. Є сировина для в-ва цементу (біля Бахчисарая), черепашник, будівельні (Білокам¢янськ) та флюсові вапняки (Балаклава, Старий Крим). ДО цінного облицювального матеріалу належать мармуровидні вапняки. Клімат р-ну помірно континентальний і досить посушливий. Влітку бувають зливи, трапляються суховії, посухи, чорні бурі. Зима нестійка. Відлиги змінюються різкими похолоданнями. Незважаючи на те, що через територію р-ну протікають такі великі річки Європи, як Дунай і Дніпрот, водні ресурси його недостатні. Для покращання водопостачання і зрошення полів тут збудовано кілька каналів. Чорне і Азовське моря багаті на рибу, водорості й інші морепродукти. Багатство Причорномор¢я – родючі чорноземні і каштанові грунти. Провідними галузями господарства Причорноморського р-ну є маш-ня і металообробка, харчова та легка пр-сть, курортно-туристичне господарство. Геогр положення р-ну накладає відбиток на особливості спеціалізації галузей господарства. У р-ні випускають морські судна, с/г машини, верстати, різне технологічне устаткування та електротехнічні прилади. Найб п-ва суднобудування – це суднобудівні заводи в Миколаєві, Херсоні і Керчі. Тут виробляють теплоходи, суховантажні судна і танкери, комфортабельні пасажирські катери. В портах зн-ся судноремонтні п-ва. До великих п-в с/г-го маш-ня належать Херсоньський комбайновий завод, Одеський завод с/г машин, заводи в Первомайьку Миколаївської області, в Сімферополі та Джанкої. У Причорномор¢ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та вирощування баштанних культур. Переробляють цю продукцію численні п-ва плодоовочевої та виноробної пр-сті. Одеса – великий транспортний вузол. Тут зн-ся Чорноморське морське пароплавство, торговий морський порт, міжнародний аеропорт. Одеса – головний вузол Одеської залізниці, вузол автомобільний доріг. На заході Криму зн-ся Євпаторія (115 тис чоловік). Це великий курортний центр з санаторіями, будинками відпочинку, пансіонатами тощо. Євпаторія – це морський порт. Найбільш розвинута тут харчова пр-сть: рибний, хлібний, молочний, пивобезалкогольних напоїв заводи, м¢ясокомбінат, харчосмакова фабрика. Саки (35 тис чоловік) – грязьовий і кліматичний курорт неподалік від Євпаторії. Природними лікувальними чинниками міста є мульова грязь і ропа Сакського озера. В місті зн-ся хім завод та завод мінер вод, п-ва харчової, легкої пр-сті та будіндустрії. Найбільшим курортним центром на Південному березі Криму є Ялта (90 тис чоловік) – морський порт і центр туризму. Основний природний лікувальний чинник – субтропічний клімат середземноморського типу. Тут переважає харчова пр-сть: рибокомбінат, тютюново-ферментаційний, молочний, безалкогольних напоїв заводи. Виробляють також сувеніри, головні убори тощо. Пром центром р-ну є Феодосія (87 тис чоловік) – місто, розташоване в південно-східній частині Кримського півострова, на березі Чорного моря. Це – морський порт і залізнична станція. Тут переважає харчова і легка пр-сть: м¢ясо- і хлібокомбінати, молочний і пивобезалкогольних напоїв заводи, тютюнова фабрика, радгосп-завод. До легкої пр-сті нал панчішна та іграшок фабрики. В місті також працюють комбінат будматеріалів, завод “Буддеталь”, меблевий комбінат і офсетна фабрика. Місто відоме картинною галереєю імені І.К.Айвазовського. У Причорноморський р-ні ввозиться продукції більше, ніж вивозиться. На характер зв¢язків Криму з ін р-нами країни накладає відбиток недостатня забезпеченість півострова багатьма видами прир ресурсів, особливо водою. Тому сюди з материкової частини країни надходять вода, електроенергія, вугілля, машини і технологічне обл-ня, продукція легкої пр-сті тощо. У свою чергу з Криу до ін районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової пр-сті, рибу і рибні консерви, морські судна тощо. Найважливішими для Причорноморського р-ну є проблеми екології, рац використання природних умов і ресурсів, зокрема води. Вода в посушливі області Причорномор¢я надходить каналами. Але вони дуже недосконалі, це призводить до великих її втрат. Через погану дренажну систему, надмірність використання відбуваються засолення зрошувальних земель, їх підтоплення та заболочування, що знижує врожайність і погіршує якість с/г-ї пр-ції. Крім того, вода, що використовується для зрошення ланів, часто дуже забруднена промисловими та ін стоками. Є проблеми з використанням території району з рекреаційною метою. Тут увійшли в суперечність розміщення і розвиток важкої пр-сті та створення великого портового господарства з рекреаційною цінністю території. Бездумна експлуатація природних ресурсів р-ну уже призвела до фактичної втрати знаменитої сакської грязі, лікувальне зн-ня якої велике. Досі не вирішено проблему видобування гальки на пляжах і вапняків у кар¢єрах Криму, що також негативно позначається на природі курортного р-ну і не сприяє нормальних умовах відпочинку. Розміщення великих військово-повітряних і морських баз і курортних містах, шумове забруднення, що в десятки разів перевищує допустимі норми, унеможливлюють лікування в Криму нервових захворювань, гіпертонії, хвороб шлунку тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Рекреаційний комплекс Карпатського регіону: природні передумови, особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку. Район розташ на заході країни. Межує з 5 державами Європи. Площа р-ну 56,6 тис кв км. Нас-ня – 6,5млн осіб. Карпатський р-н охоплює територію Львівської, І-Франківської, Закарпатської і Чернівецьої областей. Прир умови ек р-ну дуже різноманітні, що переважно пов¢язано з проходженням Карпат в усіх його областях. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів Укр. Грунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Карпатський р-н має найбагатші в країні лісові ресурси. Р-на багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам¢яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на тер Львівської та І-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та І-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті – баритових руд. У р-ні великі і різноманітні поклади буд матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській обл трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. За к-стю джерел мінер вод, їхньою якістю і різноманітністю Карпатський р-н не має собі рівних у країні. Карпат-й р-н має високу середню густоту нас-ня, показники якої перевищують середню густоту в країні (115осіб на 1 кв км). Нас-ня розміщене нерівномірно. Найгустіше заселене Передкарпаття. В гірських р-нах густота нас-ня різко зменшується. К-сть міського нас-ня не перевищує сільського. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст нас-ня в р-ні вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в р-ні, значна частка труд ресурсів вимушена шукати її за його межами. Промисловість – провідна галузь господарського комплексу р-ну. Тут розвинуті маш-ня і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будіндустрія. Маш-ня і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну орг-цію. Переважає неметаломістке трудомістке маш-ня, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна пр-сть, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) пр-сть, інструментальна, в-во верстатів і с/г машин. У р-ні добре розвинута хім пр-сть, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, прир газу, кам вугілля. Основними п-вами хім пр-сті є Калуське АТ “Оріана” і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО “Сірка” і Яворівський гірничохімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод. Паливна пр-сть р-ну представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова – в малих і середніх, лісохімія – в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка пр-сть набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карп р-ні розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в р-ні також пр-сть буд мат-в. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили в-во цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення буд керамінки і фаянсу, скла. Осн частина п-в будіндустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію с/г-х і переробних п-в. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м¢ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських р-нах переважають молочно-м¢ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна с/г-ка спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м¢ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей с/г сформувалися м¢ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сирварна, борошномельно-круп¢яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та ін в-ва харчової пр-сті. Карп р-н має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. Довжина залізничних магістралей заг користування становить 2898км. Автомобільні шляхи з твердим покриттям мають довжину 18,1тис км. Найбільші транспортні вузли р-ну – Львів, Чоп, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Промисловими вузлами р-ну є Львівський, Дрогобицький, Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, І-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. З Карп р-ну вивозять автобуси та автонавантажувачі, автомобільні крани й інструменти, телевізори і конвеєрні лінії, с/г машини і обл-ня для нафтової та газової пр-сті, технологічне устаткування для легкої пр-сті і різноманітні прилади, хутрові вироби, вино, фруктові та овочеві консерви, кондитерській вироби та мінер води, калійні добрива і сірку, вугілля, ліс, меблі тощо. П-ва Карпатського р-ну працюють на металі з Донбасу і Придніпров¢я, з різних р-нів країни одержують комплектуючі деталі, мін добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, с/г машини, автомобілі, технологічне обл-ня для харчової пр-сті, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат р-ну є низький рівень пром розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що р-н межу з п¢ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства. Карпатський ек р-н має великі, не до кінця реалізовані можливості щодо розвитку курортного господарства. Унікальні курорти Передкарпаття і Закарпаття можуть давати прибуток, зокрема і в іноземній валюті, більший, ніж промислові п-ва. Але подальший розвиток екологічно небезпечних виробництв у цих р-нах часто суперечить їх рекреаційному освоєнню. Львів – визначний туристичний ценр, в якому багато пам¢яток історії та архітектури.

 

114.Місце і спеціалізація ек-х районів України в системі територіального поділу праці. Різні регіони нашої країни відрізняються один від одного не тільки природними, ле й економічними умовами, трудовими ресурсами. Так, на одній території виробляють металі машини, на іншій вирощують цукрові буряки чи видобувають вугілля. Спеціалізуючись на виробництві певної продукції, кожний регіон забезпечує нею інші регіони країни, а одержує те, чого в нього немає. Так відбувається обмін результатами праці. Такий поділ праці між окремими територіями чи країнами називається географічним, або територіальним. Спеціалізація окремої території складається історично. З розвитком господарства вона може змінюватимся. Внаслідок географічного поділу праці формуються економічні райони – території, що відрізняються одна від одної своєю спеціалізацією. Не є винятком і Україна, адже вона найбільша за площею держава Європи і має певні внутрішні територіальні відмінності. Природні, соціально-економічні, історичні та інші чинники спричинили до утворення в Україні дев¢ятьох ек районів: Донецького, Придніпровського, Північно-Східного, Столичного, Центрального, Подільського, Північно-Західного, Карпатського та Причорноморського.

 

  1. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Придніпровського ек-го р-ну. Проблеми Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов¢язана із спеціалізацією. Донбас і Придніпров¢я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні заводи мають задовольнити потреби в асортименті металу п-ва точного машинобудування, яке в майбутньому розвиатиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров¢ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридані для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизхило рівень грунтових вод.
  2. Соціально-економічні та екологічні проблеми озвитку Донецького ек р-ну. З Придніпров¢я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського району – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов¢язана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов¢язане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

 

 

 

 

 

  1. Соціально-економічні та екологічні проблеми, проблеми розвитку Східного ек р-ну. У Північно-Східному районі ввіз продукції більший за вивіз (за тоннажем). У районі домінує обробна промисловість.ю яка використовує вугілля і метал з Донбасу і Придніпров¢я, ліс з Карпатського і Північно-Східного районів, різноманітні машини і обладнання з усіх економічних районів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та хімічної галузей промисловості. За межі району вивозяться природний газ, кінофооматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залзобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, інші машини та устаткування. Серед продукції АПК – масло і молочн продукти. З району вивозяться також вироби скляної і фарфорофаянсової промисловості. Одна з проблем Північно-Східного району – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях.  У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.
  2. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського району. У Причорноморський район ввозиться продукції більше, ніж вивозиться. На характер зв¢язків Причорноморського району з іншими економічними районами країни накладає відбиток недостатня його забезпеченість багатьми видами природних ресурсів. Тому чюди надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне обладнання, продукція легкої промисловості тощо. У свою чергу з Причорноморського району до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви тощо. Найгостріше у Причорноморському районі постають проблеми екології, раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води. У районі не розробляються значні родовища корисних копалин. У рівнинній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін). Перспективним щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. Середня густота населення в районі становить близько 70 осіб на 1 кв км, вона значно нижча, ніж в середньому по країні. Найвищий показник густоти населення – в АР Крим (98 осіб на 1 кв км), найнижчий – у Херсонській області (45 осіб на 1 кв км). Частка міського населення майже однакова: 68% – в АР Крим, 66 – Одеській і Миколаївській областях і 62% в Херсонській області.
  3. Природно-ресурсний потенціал Придніпровського ек р-ну, його ек оцінка та вплив на спеціалізацію района. Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в басейні Дніпра. Площа його становить 59,1тис кв км. На-ня – 6,0млн осіб. Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. За рівнем розвитку Придніпровський р-ня поступається тільки Донецькому. За вартістю виробленої продукції пр-сть у ньому домінує над с/г. Її частина досягає 80%. Найрозвинутіші галузі р-ну – Чм, маш-ня та металообробка, хім пр-сть та електроенергетика. Р-н має сприятливі прир умови, багаті прир ресурси (родючі грунти, м¢який клімат, запаси залізної і марганцевої руд світового значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо). За к-стю нас-ня Придніпровський р-н посідає шосте місце в країні. Проте він досить густо заселений (понад 103 особи на 1 кв км). За рівнем урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю міст, де проживає понад 700 тис осіб, він не має собі рівних у країні. Основна частина нас-ня працює в пр-сті. В р-ні відбувається перерозподіл зайнятих в окремих галузях госп-ва. Чм одна з провідних галузей пр-сті Придніпров¢я. За в-вом чорних металів район посідає перше місце в країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної сировини, в-ва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. Осн центрами Чм і працюючої з нею в комплексі коксохімії є Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Км представлена в-вом алюмінію, магнію і титану (Запоріжжя). Маш-ня і металообробка поступається тільки Чм. Провідну роль відіграє важке металомістке маш-ня. Металургійне і гірничошахтне устаткуавння виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне – в Запоріжжі і Бердянську, будівельношляхове – в Бердянську, Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне маш-ня зосереджено в Дніпродзержинсьу і Запоріжжі, в-во металоконструкцій – у Кривому Розі і Дніпропетровську. Хім пр-сть представлена в-вом шин для автомобілів у Дніпропетровську, мін добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську. У Придніпров¢ї дуже розвинута будіндустрія. Основні п-ва зн-ся у найб містах. У великих містах р-ну діють також п-ва деревообробної пр-сті. Велику роль у розвитку госп-ва Придніпров¢я відіграє АПК. За валовою продукцією с/г район посідає шосте місце серед ек-х районів країни. Головною галуззю с/г-го в-ва є рослинництво. Під зерновими культурами зайнято близько 50% посівних площ. Більша частина посівів зернових припадає на озиму пшеницю. Провідні технічні культури – соняшник, цукрові буряки, південні коноплі. Поблизу великих міст створено приміські господарства. Потреби нас-ня індустріальних центрів визначають спеціалізвацію т-ва. Провідну рльвідіграє молочно-м¢ясне скотарство. Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. На місцевій, а також частково довізній сировині працюють п-ва легкої і харчової пр-сті,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                        основні потужності яких зосереджено у великих містах. Найрозвинутіші галузі легкої пр-сті – швейна, трикотажна і взуттєва. П-ва харчової пр-сті р-ну розміщено повсюдно. Основні її галузі – м¢ясна, молочна, олійно-жирова, борошномельно-круп¢яна, цукрова, консервна, крохмале-патокова, хлібопекарська, кондитерська. У Придніпровському р-ні добре розвинуті всі види транспорту, але перше місце належить залізничному. За густосою залізниць, що становить 38км на 1000кв км, район поступається тільки Донбасу. Тут є кілька великих залізничних вузлів: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Апостолове, Пологи, П¢ятихатки, Синельникове. У внутрішньообласних перевезеннях на невеликі відстані на першому місці автомобільний транспорт. Найб вузлами його є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Мелітополь, Новомосковськ. Велике зн-ня мають річковий і морський види транспорту. Найб порти на Дніпрі – Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Нікополь. У Запоріжжі працюють два великих річкових порти. Найбільший порт на Азовському морі – Бердянськ. У різних напрямах район перетинають трубопроводи, що йдуть переважно від газових родовищ Шебелинки до найбільших міст. Осн пром вузлами р-ну є Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Пертропавлівський, Запорізький. Найпотужніший пром вузол Придніпров¢я-Дніпропетросько-Дніпродзержинський. До його складу входять Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське, Придніпровськ та ін.Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни, електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий у місті і військово-пром комплекс. Одним з рез-тів його конверсії є випуск тролейбусів. У Дніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з Чм.Чм представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та електрометалургійним “Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До Км нал Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат. Маш-ня і металообробка представлені такими великими п-вами, як “Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО “АвтоЗАЗ” (малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед

галузей легкої пр-сті тут розвинуті швейна і взуттєва, харчової – м¢ясна, молочна, борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний вузол і великий річковий порт. Великими пром центрами р-ну є Мелітополь і Бердянськ. Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступаєтся в області лише Запоріжжю. Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у порівнянні з ін галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний, “Автокольормет”, “Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”. Харчова пр-сть скл-ся з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей. Легка – представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим в-вом. Провідною галуззю Бердянська є маш-ня (заводи “Азовкабель”, с/г машин та ін). У місті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєвігалузі пр-сті. Розміщено кілька п-в м¢ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної пр-сті. Бердянськ – другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут зн-ся відомий кліматичний і бальнеологічний курортний центр. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі ек р-ни країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З і н районів країни Придніпров¢я одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування,різноманітні машини та обл-ня, продукцію легкої пр-сті та АПК. Проблеми Придніпровського р-ну багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов із спеціалізацією. Донбас і Придніпров¢я доцільно спеціалізувати не тільки на в-ві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей маш-ня. Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу п-ва точного маш-ня, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров¢ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень грунтових вод.

 

  1. Природно-ресурсний потенціал Донецького ек р-ну, його ек оцінка та вплив на спеціалізацію району. Р-н розташ на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис кв км. Нас-ня – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську області. Е.г.п. в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до Азовського моря і зн-ся на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку госп-ва р-н має в цілому сприятливі прир умови, значні прир ресурси (родючі грунти, кам вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, буд мат-ли та ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі людські ресурси. За к-стю та густосою нас-ня р-н посідає перше місце в Укр. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90, Луганська 0 87%). Переважна частина нас-ня зайнята в пр-сті. Є гострі проблеми рац викор труд ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький р-н в УК найбіль шекономічно розвинутий, особливо такі галузі, як електроенергетика, вугільна, металургійна, хім пр-сть, важке маш-ня та пр-сть буд мат-в. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв¢язки. Провідна галузь району – вугільна пр-сть. Тут видобувають коксівне (Донецька обл) і енергетичне (Луганська обл) вугілля. На вугільній пр-сті базується потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями, які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська, Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов¢янська, Старобешівська, Штерівська). Чм – це галузь, на якій спеціалізується Донецький р-н. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найб п-ва Чм – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський заводи. Чм-ю обслуговує потужна коксохімічна пр-сть. Найбільші коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський, Макіївський. Видобувають у р-ні флюсові вапняки та вогнетриви. Км набагато поступає ться чорній. Основні п-ва зн-ся в Костянтинівці (в-во цинку), Микитівці (в-во ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових металів). Донецький р-н має також потужну хім пр-сть.На базі місцевої коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку, анілінофарбова пр-сть розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають фосфорні добрива. У комплексі з в-вом добрив розвивається сірчаокислотна пр-сть. У р-ні значно розвинута содова пр-сть (Лисичанський содовий завод, Слов¢янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія орг синтезу. Сировиною для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ. Нафтопереробна пр-сть зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У р-ні добре розвинулося важке маш-ня. Найбільші його п-ва зн-ся в Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани, шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки, Дружківки, Ясинуватої, обл-ня для металургійної пр-сті – у Макіївці, Дебальцевому, Слов¢янську. Прокатне маш-ня забезпечується вагонобудівним заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози – Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську Луганської області – електродвигуни для врубових машин. В-во різноманітного електротехнічного обл-ня зосереджено у Донецьку, Слов¢янську і Торезі. Район має потужну будіндустрію, п-ва якої переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найб розвитку досягла цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна (Костянтинівка) пр-сть. Виробляють також покрівельні матеріали (толь, шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Прир умови і потреби міського нас-ня сприяли формуванню в р-ні потужного АПК. Близько 80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн га. З них близько 50% зн-ся під зерновими культурами, 35% – під кормовими. У с/г т-во домінує над рослинництвом. Т-во має молочно-м¢ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В найбільш індустріальній частині р-ну с/г має приміський характер. Південь і північ Донецького р-ну спеціалізуються на вирощуванні зерна, насамперед озимої пшениці та соняшнику. П-ва, що переробляють с/г пр-цію, зосереджені переважно у найб пром вузлах. Їхня пр-ція – борошномельно-круп¢яна, м¢ясна, молочна, пивоварна, виноробна, хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в р-ні соляна пр-сть. Тут зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка пр-сть використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільного працюють жінки. Серед найб п-в р-ну – Донецький бавовняний та Луганський токосуконний комбінати, трикотажні п-ва Луганська, Донецька, Маріуполья, шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В багатьох містах р-ну є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий транспортний комплекс. За обсягами перевезень р-н посідає перше місце в країні. Провідна роль за цим показником нал залізничному транспорту. Щільність його магістралей теж найбільша в нашій кр і становить 56 км на 1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ – Слов¢янськ – Лозова – Харків, Слов¢янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге місце за обсягами перевезень у р-ні посідає автомобільний транспорт. Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ – Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов з використанням труд ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек р-н, безперечно, має перспективи дальшого соц-ек розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Природно-ресурсний потенціал Східного ек р-ну, його ек оцінка та вплив на спеціалізацію района. Розташований у пн-сх і частково центральній частині країни. Площа його становить 84 тис кв км. Нас-ня – 6,3 млн осіб. Район охоплює Харківську, Полтавську та Сумську області. За к-стю нас-ня та валовою продукцією пр-сті Пн-Сх р-н зн-ся на 5 місці, за валовою продукцією с/г – на 3-му серед ек-х р-нів країни. У госп-му комплексі району домінує пр-сть (75% вартості валової продукції). Пн-Сх район багатий на різноманітні корисні копалини. Є поклади кам вугілля (Харківська обл), бурого вугілля і торфу, прир горючих газів (Шебелинка, Єфремівка) і нафти. У Полтавській та Харківській областях великі запаси залізних руд, у Харківській і Сумській – фосфоритів. У р-ні відкрито поклади кам¢яної солі, крейди, гіпсу, вапняків, мергелю, каоліну. Велике зн-ня мають мінеральні води Полтавщини (“Миргородська”) і Харківщини (“Березівська”). Одним з найбільших природних багатств р-ну є чорноземні грунти. К-сть нас-ня р-ну становить 12,4% від усього нас-ня Укр. За к-стю і густосою нас-ня, частково міських жителів різні області р-ну відрізняються одна від одної. Середня густотанас-ня – близько 77 осіб на 1 кв км, що нижче від загальнодержавної. Показники смертності нас-ня вищі від показників народжуваності. Зростає к-сть зайнятих у невиробничій сфері. Осн галузі пр-сті Пн-Сх р-ну – маш-ня і металообробка, хімічна, харчова та легка пр-сть. Потреби госп-ва і нас-ня р-ну забезпечуються його енергетично базою. Майже вся електроенергія виробляється тепловими станціями. Найбільша з них – Зміївська ДРЕС потужністю 2,4 млн кіловат. Осн галузями маш-ня є енергетичне, тракторне, с/г-ке, електротехнічне, транспортне, верстато- і приладобудування. Найб центри – Харків, Полтава, Суми, Кременчук, Лубни, Конотоп, Ромни. Хім пр-сть забезпечує країну мін добривами, дубильними речовинам, пластмасами, хімреактивами. У р-ні зосереджено практиіно все в-во кінофотоматеріалів у країні. Розвивається нафтохімія. Провідними центрами хім пр-сті є Харків, Шебелинка, Кременчук, Суми, Шостка. Потужна галузь р-ну – будіндустрія. Цементна пр-сть розвинута в Балаклії (Харківська обл). Залізобетонні конструкції випускають у Кременчуці, вироби із скла – у Полтаві і Мерефі (Харківська обл), фарфоро-фаянсові – в Полтаві і Будах (поблизу Харкова). Деревообробна і меблева пр-сть зосереджена, як правило, у великих пром центрах. Її п-ва є також і в середніх містах, напр у Лубнах. Пн-Сх район має потужний АПК. Основу його становить с/г. С/г угіддя становлять 78% усієї площі району. Рослинництво розвинуте краще, ніж т-во. С/г-ва в основному спеціалізуються на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. Поблизу великих міст, особливо Харкова, розташовані овоче-молочні госп-в приміського типу. У рослинництві домінує вирощування зернових культур, особливо озимої пшениці. Найважлвіші технічні к-ри – цукрові буряки і соняшник. Картоплю й овочі вирощують скрізь, найбільше – поблизу великих міст. Це стосується також садівництва і ягідництва. Т-во р-ну спеціалізується на молочно-м¢ясному в-ві. Тут зберігаються традиційні для р-ну м¢ясо-сальний і сальнй напрями свинарства. На південному сході розвинуте бджільництво. Не втратило свого зн-ня шовківництво. Маючи потужну сировинну базу, харчова пр-сть р-ну за обсягом в-ва поступається тільки маш-ню. Найбільше зн-ся має цукрова пр-сть. На 40 цукрових заводах виробляють п¢яту частину цукру в країні. Добре розвинуті маслообробна і сироварна галузі пр-сті. Найб молочноконсервні заводи – у Куп¢янську (Харківська обл) і Біликах (Полтавська обл). У Хоролі Полтавської обл на основі молока виробляють дитяче харчування. За вартістю продукції легка пр-сть посідає в р-ні третє місце. Тут виробляють бавовняні і вовняні тканини. Розвинута конопледжутова, хутрова і взуттєва галузі пр-сті. Основні центри легкої пр-сті – Харків, Полтава, Суми. У р-ні функціонують практиіно всі види транспорту. Основна частка перевезень вантажів припадає на залізничний транспорт, пасажирів – на автомобільний. Найгустіша мережа всіх видів транспорту, крім річкового, в Харківській області. Через район проходять важливі залізничні і автомобільні магістралі, що з¢єднують найбільші міста р-ну з Києвом, містами Донбасу, Придніпров¢я, Криму, а також з Росією, країнами Закавказзя, Балтії, Білоруссю, Польщею, Фінляндією. Основні промислові вузли району – Харківський, Кременчуцький, Полтавський, Сумський. У Пн-Сх районі ввіз продукції більший за вивіз (за тоннажем). У р-ні домінує обробна пр-сть, яка використовує вугілля і метал з Донбасу і Придніпров¢я, ліс з Карпатського і Пн-Сх районів, різноманітні машини і обл-ня з усіх ек р-нів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої, харчової та хімічної галузей пр-сті. За межі р-ну вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, ін машини та устаткуваня. Серед продукції АПК – масло і молочні продукти. З р-ну вивозяться також вироби скляної і фарфоро-фаянсової пр-сті. Одна з проблем Пн-Сх р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове в-во зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. У р-ні недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

 

  1. Природно-ресурсний потенціал Карпатського ек р-ну, його ек оцінка та вплив на спеціалізацію району. Район розташ на заході країни. Межує з 5 державами Європи. Площа р-ну 56,6 тис кв км. Нас-ня – 6,5млн осіб. Карпатський р-н охоплює територію Львівської, І-Франківської, Закарпатської і Чернівецьої областей. Прир умови ек р-ну дуже різноманітні, що переважно пов¢язано з проходженням Карпат в усіх його областях. Район має багаті і різноманітні природні ресурси. Це один з найбільш водозабезпечених районів Укр. Грунти району теж різноманітні: сірі, світло-сірі, дерново-підзолисті, чорноземні, алювіальні, дернові, лучні – на рівнинах, бурі лісові і гірсько-лучні – в горах. Карпатський р-н має найбагатші в країні лісові ресурси. Р-на багатий на різноманітні корисні копалини. З паливних ресурсів тут залягають нафта, горючі гази, кам¢яне і буре вугілля, торф і ланці. Є в районі і рудні корисні копалини: поліметалічні, ртутні руди, алюмінієва сировина (Закарпаття). Самородна сірка залягає на тер Львівської та І-Франківської областей. У цих же областях є родовища калійних солей. Кухонну сіль добувають у Закарпатській та І-Франківській областях. У Передкарпатті є родовища озокериту, а на Закарпатті – баритових руд. У р-ні великі і різноманітні поклади буд матеріалів: глини, вапняків, опоки, гіпсу, кварцових пісків, доломітів тощо. В Закарпатській обл трапляються родовища білого, сірого, рожевого, червоного та блідо-зеленого мармуру. Міських жителів більше тільки у Львівській області (понад 60%). Природний приріст нас-ня в р-ні вищий від середнього в країні. Не знаходячи роботу в р-ні, значна частка труд ресурсів вимушена шукати її за його межами. Промисловість – провідна галузь господарського комплексу р-ну. Тут розвинуті маш-ня і металообробка, хімічна, паливна, лісова і деревообробна, легка, харчова галузі, будіндустрія. Маш-ня і металообробка має своєрідну спеціалізацію і територіальну орг-цію. Переважає неметаломістке трудомістке маш-ня, що орієнтується на кваліфіковані кадри. Провідними галузями є автомобільна пр-сть, приладобудування, конвеєробудування, електротехнічна, радіотехнічна (телевізори) пр-сть, інструментальна, в-во верстатів і с/г машин. У р-ні добре розвинута хім пр-сть, що орієнтується на поклади самородної сірки, калійної і кухонної солі, озокериту, нафти, прир газу, кам вугілля. Основними п-вами хім пр-сті є Калуське АТ “Оріана” і Стебниківський калійний завод, Роздольське ВО “Сірка” і Яворівський гірничохімічний завод, а також Дрогобицький нафтопереробний завод. Паливна пр-сть р-ну представлена газовою, нафтовою, вугільною і торфовою галузями. Видобуток газу й нафти здійснюється у Передкарпатті. У Львівській області видобувають вугілля і торф. Найбільшими електростанціями р-ну є Бурштинська та Добротвірська ДРЕС. До лісової і деревообробної пр-сті р-ну входить понад 70 п-в. Вони сформували потужний Карпатський лісовир-чий комплекс, що включає лісозаготівельну, деревообробну, целюлозно-паперову та лісохімічну галузі. Деревообробна пр-сть найрозвинутіша в обласних центрах, целюлозно-паперова – в малих і середніх, лісохімія – в малих містах і селищах міського типу на Закарпатті. Легка пр-сть набула розвитку в усіх обласних центрах, а також у Коломиї, Мукачевому, Хусті, Тисмениці, Стрию. Галузь випускає тканини, трикотаж, швейні, панчішно-шкарпеткові та хутрові вироби, взуття. В Карп р-ні розвинуті народні промисли: ткацтво, килимарство, вишивання, гончарство, виготовлення виробів з дерева, лози. Розвинута в р-ні також пр-сть буд мат-в. Потужна місцева сировинна база, а також потреби містобудування зумовили в-во цементу, гіпсу, покрівельних і стінових матеріалів, залізобетонних виробів. Поширене тут і виготовлення буд керамінки і фаянсу, скла. Осн частина п-в будіндустрії концентрується в обласних центрах. Потужним є і АПК. Різноманітні природні умови зумовлюють різну спеціалізацію с/г-х і переробних п-в. У лісостеповій зоні розвинуті молочно-м¢ясне скотарство і свинарство. Тут вирощують цукрові буряки, льон, зерно. У гірських р-нах переважають молочно-м¢ясне скотарство, вівчарство, а також картоплярство і льонарство. Своєрідна с/г-ка спеціалізація Закарпаття: виноградарство, садівництво, тютюнництво, молочно-м¢ясне скотарство і вівчарство. На базі цих галузей с/г сформувалися м¢ясна, цукрова, молочна, маслоробно-сирварна, борошномельно-круп¢яна, хлібопекарська, кондитерська, виноробна, плодоовочева та ін в-ва харчової пр-сті. Карп р-н має густу мережу залізничних і автомобільних шляхів. П-ва Карпатського р-ну працюють на металі з Донбасу і Придніпров¢я, з різних р-нів країни одержують комплектуючі деталі, мін добрива, синтетичні волокна, шовкові, бавовняні і лляні тканини, с/г машини, автомобілі, технологічне обл-ня для харчової пр-сті, олію. Однією з найголовніших проблем Карпат р-ну є низький рівень пром розвитку його областей, крім Львівської. Незважаючи на те, що р-н межу з п¢ятьма країнами Європи, у нього все ще недостатній рівень транскордонного співробітництва. Складна екологічна ситуація обмежує можливості розвитку рекреаційного господарства.

 

 

 

 

 

 

  1. Природно-ресурсний потенціал Причорноморського ек-го району, його ек-на оціна та вплив на спеціалізацію району. Цей р-н розташований у південній і північно-західній частині України, має вихід до Чорного моря. Площа району – 113,4тис кв км. Нас-ня 7,9млн осіб. За площею він посідає перше місце в країні; за кількістю населення – друге. До його складу входять АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області. Природні умови в основному спрятливі для ведення господарства. Несприятливі умови господарства. Несприятливі умови господарювання тут створюються такими явищами, як град, суховій, посуха, чорні бурі тощо. У р-ні не розробляються значні родовища корисних копалин. У рівнінній частині Криму відомі родовища газу (Глібівське. Джанкойське та ін.) Перспективним щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного моря. В р-ні є лікувальні грязі та мінеральні джерела. Велике зн-ня мають залізні руди Керченського півострова. Солоні озера і Сиваш містять кухонну сіль, йодобромну і магнієву сировину. Є сировина для в-ва буд мат-в та флюсові вапняки. Серед природних багатств району морепродукти Чорного та Азовського морів, родючі чорноземні і каштанові грунти. Тут недостатні ресурси прісної води. Чорна металургія представлена Камиш-Бурунським залізорудним комбінатом та Керченським заводом імені П.Л.Войкова. Питома вага рослинництва в р-ні більша, ніж тваринництва. Провідну роль у ньому відіграє зернове виробництво. Основна зернова культура – озима пшениця, за нею ідуть кукурудза, ячмінь, просо, рис. На основі зернового виробництва працює потужна борошномельно-круп¢яна промисловість. З-поміж технічних культур на першому місці соняшник (30% його посівів у країні). Тут вирощують також цукрові буряки (у північній частині), сою, льон-кучерявець, рицину, тютюн, кунжут, гірчицю, арахіс, рижій, ефіроолійні й лікарські рослини. Переробна ланка представлена п-вами олійної, олійно-жирової, ефіроолійної, цукрової та тютюново-ферментаційної пр-сті. У Причорномор¢ї багато садів, виноградників, розвинуті городництво та вирощування баштанних культур. У р-ні сформувалися такі промислові вузли: Одеській, Миколаївський, Херсонський, Каховсько-Бериславський, Сімферопольський, Севастопольський, Керченський, Саксько-Євпаторійський.

 

  1. Особливості формування і функціонування ТВК Донецького ек р-ну. Промисловими вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський, Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Провідні галузі Донецько-Макіївського промислового вузла – вугільна пр-сть і Чм. У межах вузла розташовані п-ва чорної металургії. Це Донецький і Макіївський металургійні заводи, Харцизький трубний завод. Машинобудівні п-ва є в Донецьку, Макіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова галузі пр-сті. Донецьк – важливий залізничний вузол, що об¢єднує 6 станцій. Маріупольський промисловий вузол зосереджує два велиуих металургійних комбінати, в-во залізничних цистерн і металургійного устаткування, п-ва коксохімії. Тут є п-ва легкої (швейна, взуттєва, трикотажна) та харчової (м¢ясна, молочна, рибоконсервна, борошномельна, хлібопекарська, кондитерська) галузей пр-сті. Маріупольський порт – найбільший на Азовському морі. До Горлівсько-Єнакієвського промислового вузла належать Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Пантелеймонівка та Ясинівка. У промисловому вузлі зосереджені вугільна, хімічна, коксохімічна, металургійна і машинобудівна галузі пр-сті. На базі Горлівського і Єнакієвського коксохімічних заводів виробляют аміак і гранульовані добрива (Горлівське ВО “Стирол”). У Горлівці випускають вугільні комбайни та інше шахтне обладнання. Натериторії вузла знаходиться Микитівськийртутний комбінат. Єнакієве – великий центр вугільної, коксохімічної ,металургійної та цементної пр-сті. До складу Краматорсько-Костянтинівського промислового вузла входять Краматорськ, Слов¢янськ, Артемівськ, Часів Яр та ін. Вузол спеціалізується на важкому маш-ні, чорні й та кольоровій металургії. Розвинуті тут також хімічна пр-сть, пр-сть буд мат-в, видобуток вогнетривких глин і кам¢яної солі. Пр-сть вузла працює на електроенергії Слов¢янської і Миронівської ДРЕС.До Луганського промислового вузла входять Луганськ і навколишні селища. Виробничу спеціалізацію вузла складають транспортне (тепловозобудівний завод), а також важке маш-ня, в-во інструментів, верстатів, деталей до автомобілів і с/г машин, санітарно-технічного обладнання, труб. Легка пр-сть представлена швейною, текстильною, взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова пр-сть (молочна, м¢ясна і кондитерська). До Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла входять Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Рубіжне і Кремінна. У вузлі найбільшого розвитку набула хімічна пр-сть. Працюють п-ва вугільної, будіндустрії, виробляється скло, продукція легкої і харчової пр-сті. До Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов, Алчевськ, Брянка, Первомайськ та ін. Розвинута вугільна і коксохімічна пр-сть, чорна металургія, маш-ня, будіндустрія. Є п-ва легкої і харчової пр-сті. З Донецького ек р-ну відправляють до ін р-нів країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини та устаткування, добрива, продукцію АПК.
  2. Особливості формування і функціонування ТВК Придніпровського ек р-ну. Осн пром вузлами р-ну є Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Петропавлівський, Запорізький. Найпотужніший пром вузол Придніпров¢я – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський. До його складу входять Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське, Придніпровськ та ін. Основу пром комплексу вузла складають чорна металургія, машинобудування і хімічна пр-сь. У Дніпропетровську чотири металургійні заводи виплавляють чавун, сталь, виробляють сталевий лист, труби і різноманітний прокат. Дніпродзержинський металургійний комбінат – один з провідних у країні. Новомосковський трубний завод виробляє труби для нафто- і газопроводів, оцинкований і сталеви лист, емальований і оцинкований металевий посуд. Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни, електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий у місті і військово-промисловий комплекс. Одним з результатів його конверсії є випуск тролейбусів. Удніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з чорною металургією. В Дніпропетровську виробляють різноманітні продукти коксування, пластмаси, смоли. Тут є також великий лакофарбовий завод. ВО “Дніпрошина” спеціалізується на в-ві шин для великовантажних автомобілів, культиваторів, сівалок тощо. Коксохімічні п-ва Дніпродзержинська, крім своєї основної продукції – коксу, виробляють коксовий газ, фенол, бензол, толуол, нафталін, смоли тощо. ВО “Азот” спеціалізується на в-ві азотних добрив, кислот (азотна, сірчана, соляна), аміаку тощо. У вузлі багато п-в будіндустрії, деревообробної і меблевої, легкої і харчової пр-сті. Великим пром центром р-ну і всієї країни є Кривий Ріг. Це місто – найб у країні центр залізорудної пр-сті з кар¢єрнами, шахтами, гірничо-збагачувальними комбінатами. Потужним п-вом Чм є комбінат “Криворіжсталь”. Тісно пов з металургійним в-вом коксохімія і цементна пр-сть міста. Маш-ня спеціалізується на випуску гірничого та енергетичного устаткування. Найбільший виробник сурикової фарби в країні – Криворізький суриковий завод. Серед галузей легкої пр-сті тут розвинуті швейна, вовнопрядильна і взуттєва, харчової – м¢ясна, молочна, олійна. Нікополь-Марганецький промисловий вузол.До його складу входять міста Нікополь, Марганець, Орджонікідзе. Основу пром комплексу вузла становить марганцеворудна пр-сть світового зн-ня (шахти, кар¢єри, гірничо-збагачувальні п-ва). В Нікополі працює Південнотрубний завод. Він виробляє безшовні сталеві труби. Маш-ня представлено заводом будівельних машин. В усіх містах вузла є п-ва будівельної індустрії, легкої і харчової пр-сті. Ядром Павлоградсько-Петропавлівського пром вузла, що формується, є Павлоград – великий багатогалузевий пром центр, “столиця” Західного Донбасу. Поблизу міста розміщені 11 вугільних шахт і збагачувальна фабрика. Провідна галузь у Павлограді – маш-ня і металообробка (заводи з в-ва ливарних машин та хімічного маш-ня). Тут є п-ва будівельної індустрії, легкої і харчової пр-сті. До Запорізького промислового вузла входять Запоріжжя, Вільнянськ та кільк селищ. Провідними галузями пр-сті Запоріжжя є Чм і Км, маш-ня і металообробка, електроенергетика. Чм представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та електрометалургійним “Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До Км належать Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат. Маш-ня і металообробка представлені такими великими п-вами, як “Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО “АвтоЗАЗ” (малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед галузей легкої пр-сті тут розвинуті швейна і взуттєва, харчова – м¢ясна, молочна, борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний вузол і великий річковий порт. Великими пром центрами р-ну є Мелітополь і Бердянськ. Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступається в області лише Запоріжжю. Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у порівняянні з іншими галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний, “Автокольормет”, “Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”. Харчова пр-сть складається з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей. Легка – представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим в-вом. Провідною галуззю Бердянська є маш-ня (заводи “Азовкабель”, с/г машин та ін). Умісті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєві галузі пр-сті. Розміщено кілька п-в м¢ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної пр-сті. Бердянськ – другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут зн-ся відомий кліматичнй і бальнеологічний курортний центр.

 

 

 

 

 

  1. Особливості формування і функціонуванн ТВК Східного ек р-ну. Осн промислові вузли р-ну – Харківський, Кременчуцький, Полтавський, Сумський. Найбільший з-поміж них – Харківський. До його складу входять містка Харків, Дергачі, Мерофа, Люботин, Чугуїв, Пісочин та ін. Найрозвинутішою галуззю у промисловому комплексі вузла є маш-ня. Основна його галузь – тракторне і с/г-ке п-ва ВО “Харківський тракторний завод”, завод тракторних самохідних шасі, “Серп і молот”, “Харківтракторзапчастини”. Енергетичне та електротехнічне маш-ня виробляє парові і гідротурбіни (“Харківський турбінний завод”), потужні турбогенератори, електродвигуни (“Електроважмаш”). Крім того, в Харкові працююь такі заводи, як “Електромашина”, “Теплоавтомат”, “Південкабель”, ВО “Завод імені Малишева” та ін. Умісті випускають різноманітні верстати, прилади та інструменти, гірниче і металургійне устаткування, мостові електрокрани і будівельні баштові крани. Крім того, машинобудівні заводи міста виробляють шарикопідшипники, обл-ня для легкої, харчової, поліграфічної галузей пр-сті, будіндустрії, комунального госп-ва, велосипеди, електробритви тощо. Хім пр-сть Харкова спеціалізується на в-ві лаків, фарб, фармацевтичних препаратів, хімреактивів, пластмас, товарів для побуту. Однією з провідних є легка пр-сть. Вона представлена текстильно, швейною, трикотажною галузями. Шкіряний завод забезпечує взуттєві фабрики, шкіргалантерейне в-во сировиною. В Харкові працюють найбільше в країні хутрове об¢єднання та канатний завод. У цьому місті розвинуті мажй всі галузі харчової пр-сті і насамперед хлібопекарська, борошномельно-круп¢яна, молочна, м¢ясна, кондитерська, тютюнова. Є великий завод шампанських вин. Харків – центр поліграфічної пр-сті. Дві харківські книжкові фабрики друкують підручники для всієї країни, а також іншу книжкові продукцію. Харків – великий транспортний вузол. У ньому сходяться вісім залізничних ліній, багато автомагістралей. Аеропорт міста має міжнародне зн-ня. До найб пром центрів Харківської області належать Лозова та Ізюм. Полтавський промисловий вузол складають п-ва Полтави і приміської зони. Його провідна галузь – маш-ня, на яке припадає понад 40% усієї валової продукції вузла. Серед найбільших п-в – заводи штучних алмазів та алмазного інструменту, газорозрядних ламп, “Електромотор”, тепловозоремонтний, автоагрегатний, ливарно-механічний. Виробничі об¢єднання “Укрхіммаш” та “Продмаш” виготовляють вобл-ня відповідно для хімічної і харчової галузей пр-сті. Турбомеханічний завод випускає деталі для парових турбін та устаткування для електростанцій. Друге місце за в-вом валової пр-ції у вузлі належить харчовій пр-сті. У Полтаві розміщені п-ва м¢ясної, молочної, борошномельно-круп¢яної, плодоовочевої, хлібопекарської, кондитерської та ін галузей. Найвідоміше серед них – Полтавський м¢ясокомбінат. У Полтаві також багато п-в легкої пр-сті. Тут впрацюють бавовнопрядильна, експериметально-взуттєва фабрики, виробничі швейне та трикотажне об¢єдннання. До Кременчуцького пром вузла належать Кременчук, Комсомольськ та приміські селища Кременчука. Основні галузі вузла – маш-ня, нафтопереробка та залізорудна пр-сть. У цьому вузлі працює ВО “АвтоКРАЗ”. Це єдине п-во в країні, що виробляє вантажні автомобілі. Великим п-вом з в-ва вагонів є Крюківський вагонобудівний завод. Тут зн-ся також завод шляхових машин. Біля міста Комсомольська відкритим способом видобувають залізну руду. Тут зн-ся Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. У Кременчуцькому пром вузлі працюють також нафтопереробний завод і завод технічного вуглецю. У цьому пром вузлі багато п-в харчової і легкої пр-сті. До харчової належать заводи і фабрики м¢ясної, молочної, борошномельної, макаронної, кондитерської, тютюнової галузей. До легкої пр-сті – взуттєва і швейна фабрики, трикотажне об¢єднання, шкіряно-шорний комбінат. Розвинуті також деревообробна і меблева галузі. Багатогалузевими пром центрами Полтавської області є Лубни, Миргород та ін. Суми і навколишні селища – ядро Сумського промислового вузла. Промисловий комплекс міста сформувався переважно такими галузями, як машинобудівна, хімічна, нафтохімічна, харчова та легка. Провідна галузь вузла – маш-ня і металообробка. До найбільших п-в належать виробничі об¢єднання хімічного маш-ня “Насосенергомаш”, “Електрон”. Тут працюють такі машинобудівні заводи, як “Сумсільмаш”, “Центролив”, “Сумремверстат”. Серед п-в хімії та нафтохімії Сумського промислового вузла – виробничі об¢єднання “Хімпром” (виробляє суперфосфат, сірчану к-ту, лаки і фарби, отрутохімікати) та “Гумотехніка”. В Сумах зосереджено багато п-в харчової пр-сті: м¢ясний і рибної гастрономії комбінати, молочний, овочеконсервний, цукрорафінадний, лікеро-горілчаний заводи тощо. Розвинута легка пр-сть: швейна, суконна, вовнянопрядильна, взуттєва фабрики. Крім того, в міста є комбінат будіндустрії, фарфоровий завод, біофабрика. Налагоджено в-во меблів. Конотоп, Шостка, Ромни та Охтирка – значні багатогалузеві промислові центри Сумської області.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Особливості формування і функціонування ТВК Центрального ек р-ну. У назві р-ну відображене його геогр положення – у центрі країни. Тут зн-ся (в Кіровоградській області) географічний центр Укр. Площа р-ну – 45,5 тис кв км. Нас-ня – 2,8млн осіб. Район охоплює територію Черкаської і Кіровоградської областей. За площею, нас-ням і промисловим потенціалом район на восьмому місці серед ек р-нів країни. Його прир умови сприятливі для госп-го розвитку. Переважають родючі чорноземи. Корисних копалин порівняно мало. Є родовища бурого вугілля і торфу. Великі і різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю. На півночі р-ну розробляється найбільше в Укр родовище бентонітових глин. Каолінові глини поширені у південних р-нах Черкаської області. Є родовища нікелю (Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій частині р-ну водні ресурси обмежені. Густота нас-ня становить близько 60 осіб на 1 кв км і набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська обл нал до найменш населених. Тут більше міського нас-ня. Показники смертності вищі за показники народжуваності. В р-ні поширене приховане безробіття. Енергетичною основою розвитку госп-ва р-ну є його ПЕК. Він представлений добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в Черкаській області, невеликими тепловими елекстростанціями. Виробляють електроенергію Кременчуцька і Канівська ГЕС. Провідними галузями пр-сті є харчова пр-сть та маш-ня і металообробка. Маш-ня і металообробка представлені в-вом машин і обл-ня для с/г та харчової і легкої пр-сті, виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових кранів, бурових машин. П-ва хім пр-сті, що зосереджені в Черкаській обл, виробляють азотні добрива, хім волокната реактиви. У Кіровоградській обл працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чисти металів у Світловодську і Побузький нікелевий. ДО галузей легкої пр-сті нал швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва. Тут випускають шовкові тканини, гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули деревообробна і меблева галузі.Є численні п-ва будіндустрії. У районі добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому с/г. Рослинництво посідає перше місце в р-ні. Тут вирощують озиму пшеницю, ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки, соняшник, ефіроолійні к-ри, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і садівництво. Провідними галузями т-ва є скотарство і свинарство, допоміжними – вівчарство, птахівництво, шовківництво, кролівництво і ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській обл має молочно-м¢ясний напрям, а в Кіровоградській – м¢ясо-молочний. У р-ні розвинуті майже всі галузі харчової пр-сті. Домінуюча роль належить цукровій пр-сті, особливо в Черкаській обл, де працює 24 цукрових заводи. Є багато п-в молочної, маслосироробної та м¢ясної галузей пр-сті. Розвиваються борошномельно-круп¢яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та ін галузі. Провідними видами транспорту є залізничний та автобусний. Довжина залізниць заг користування становить 1527км. Основними залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка, Цвіткове у Черкаській області; Знам¢янка, Долинська, Помічна – у кіровоградській. У р-ні понад 10 тис км автошляхів з твердим покриттям. Розвинутий водний транспорт. Основні порти – Черкаси і Світловодськ. Промислові вузли району – Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський та Уманський. Найб пром вузол – Черкаський. Він сформувався на основі використання сприятливого географічного положення. Основу цього пром вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В Черкасах працюють потужні п-ва хімії: виробничі об¢єднання “Азот”, “Хімволокно”, завод хім реактивів та побутової хімії “Аврора”. Серед п-в харчової пр-сті – консервний, м¢ясний, хлібний комбінати, цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні за величиною і спеціалізацією п-ва легкої пр-сті: шовковий комбінат, фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Маш-ня і металообробка представлені заводами “Фотоприлад”, “Строммашини”, НВО “Ротор”, спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури тощо. ДО п-в будіндустрії належать ВО “Черкасизалізобетон”, заводи стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування та ін. Меблеву пр-сть представляє ВО “Черкасмеблі”. Значним пром вузлом є Уманський. Провідне місце в ньому нал маш-ню і металообробці: ВО “Уманьферммаш” (обл-ня для тваринницьких ферм), ВО “Мегометр”, “Вега”, оптико-механічний завод, п-во, що виготовляє театральне обл-ня. В Умані є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової і легкої галузей пр-сті (птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики, художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь, цеглу, різні будматеріали. Тут працює відоме в Укр ВО “Вітаміни”. Умань – значний туристичний центр Укр. Гол об¢єктом туризму є всесвітньо відомий дендропарк “Софіївка”. Багатогалузевий пром центр Сміла спеціалізується на маш-ні і металообробці, харчовій і легкій галузях пр-сті. Тільки Черкасам поступається в Центр р-ні своїм господ-м потенціалом Кіровоградський пром вузол. Його провідна галузь – маш-ня і металобробка. П-ва цієї галузі випускають с/г-кі машини, друкарські машинки “Ятрань”. У Кіровограді працюють заводи “Гідросила”, радіовиробів, ливарний тощо. Розвинута харчова пр-сть (м¢ясо-, хлібо-, птахокомбінати, об¢єднання хлібопекарської пр-сті, олійноекстрактний завод). У місті функціонують  також п-ва легкої пр-сті (швейна, взуттєва, панчішна та ін фабрики). Центром буровугільної пр-сті країни та Олександрійського пром вузла є Олександрія. Тут зн-ся кар¢єри видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хім пр-сть в Олександрійському вузлі представляє в-во гірського воску. Маш-ня і металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування (випускає електричні мостові крани) та електромеханічним. Тут діють також два авторемонтних п-ва. В Олександрії є фабрика діаграмного паперу, п-ва легкої, харчової галузей пр-сті, будіндустрії. Багатогалузевим пром центром Кіровоградської області з п-вами кольорової металургії, заводами, що випускають скло, пластик, кераміку тощо, ГЕС є Світловодськ. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять: с/г-кі машини, обл-ня для легкої і харчової пр-сті, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м¢ясні консерви, борошно, крупа тощо. З ін районів Центральний одержує таку пр-цію: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива – з Донбасу; гірниче обл-ня, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку – з Придніпров¢я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої галузей пр-сті, різноманітні прилади і комплектуючі деталі, бензин – з Північно-Східного р-ну; прилади та обл-ня, екскаватори, с/г-кі машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби – зі Столичного р-ну; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби – з Карпатського р-ну; з Північно-Західного р-ну надходять автомобілі, підшипники, торгове обл0ня, високовольтна апаратура, тканини з льону тощо; з Поділля – електротехніка, бурякозбиральрі комбайни, прилади, с/г машини, технологічне устаткування для харч пр-сті, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор¢я – кукурудзозбираючі комбайни, дощувальні установки, машини і обл-ня для харч пр-сті, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо. Однією з проблем Центр р-ну є низький рівень його промислового розвитку. Окремі частини р-ну, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно забрудненими внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Проблему р-ну складає також ерозія грунтів. Є і в р-ні проблеми щодо раціонального викор трудових ресурсів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Особливості формування і функціонування ТВК Поліського ек р-ну. Енергетичною базою Поліського р-ну є вугільна і торфова пр-сть. У Волинській обл зн-ся 9 кам¢яновугільних шахт. У північних районах Північного Заходу видобувають торф. Електроенергією район забезпечується переважно від Рівненської АЕС та Добротвірської ДРЕС. Транспортне забезпечення Полісся недостатнє. Довжина залізниць становить 1109 км, автошляхів з твердим покриттям – понд 8,5 тис км. Найбільшими залізничними вузлами в р-ні є Ковель, Сарни, Рівне, Здолбунів; судноплавними річками – Прип¢ять, Горинь, Стир. Промисловий вузлів у Поліському ек р-ні три: Рівненський, Луцький, Ковельський. Найбільший з них – Рівненський. До його складу входять Рівне, Дубно, Здобунів. Провідними галузями вузла є маш-ня і металообробка, харчова, легка пр-сть, будіндустрія. У Рівному зн-ся такі великі п-ва, як ВО “Газотрон”, “Азот”, “Рівненський завод тракторних агрегатів”, заводи високовольтної апаратури, торгового обл-ня. Харчова пр-сть представлена м¢ясокомбінатом, овочеплодопереробним і молочним заводами, кондитерською фабрикою. До п-в легкої пр-сті належать льонокомбінат, швейна-фабрика і нетканих матеріалів. У місті розвинута будіндустрія (комбінати домобудівнй, великопанельного домобудування, ВО “Рівнезалізобетон”) та деревообробна пр-сть (ВО “Рівнедерев”). Провідною галуззю Дубно є харчова пр-сть, Здолбунова – будіндустрія. Ядром Луцького пром вузла є Луцьк. До вузла входять також Ківерці, Підгайці та інші менші населені пункти. Провідна галузь тут –маш-ня і металообробка (заводи автомобільний, підшипниковий, електроапаратний, комунального машинобудування і комунального обл-ня, виробничо-наукове об¢єднання “Електротермометрія”). П-ва хім пр-сті представлені заводами “Спектр”, виробів з пластмас. У місті є п-ва будіндустрії (ВО “Волиньзалізобетон”, заводи великопанельного домобудування, картонно-руберойдовий і силікатний), легкої пр-сті (виробничо-торгове шовкове об¢єднання та виробниче об¢єднання “Волинь”, взуттєва фабрика, завод синтетичних шкір). Багато п-в харчової пр-сті (консервний, “Харчопродукт”, продтоварів, хлібо-, молоко-, маслозаводи). До деревообробної пр-сті належать меблевий і тарно-бондарний комбінати. Головим центром Ковельського промислового вузла є Ковель – значний залізничний вузол нашої країни. Пром комплекс скл-ся з різних галузей. Умісті є п-ва, що обслуговують залізничний транспорт. Тут також працюють заводи: с/г-х машин, льонообробний, крохмальний, комбікормовий, сироробний, буд мат-в. Є м¢ясо-, хлібокомбінати, швейна фабрика та культтоварів, ветсанзавод, деревообробний комбінат. Одним з пром центрів Львівсько-Волинського кам¢яно-вугільного басейну є Нововолинськ. Він розташований на південному заході Волинської області. З Поліського р-ну вивозять буд мат-ли і коштовне каміння (бурштин), с/г-кі машини, прилади, підшипники, автомобілі, устаткування для залізничного транспорту, хім добрива, лісоматеріали, фанеру, меблі, паркет, тару, стандартні житлові будинки з дерева, лляні тканини тощо.

 

  1. Особливості формування і функціонування ТВК Карпатського ек-го р-ну. Найб транспортні вузли р-ну – Львів, ЧОП, Чернівці, Івано-Франківськ, Дрогобич, Самбір, Стрий. Львівський аеропорт має міжнародне значення. Пром вузлами р-ну є Львівський, Дрогобицько-Стрийський, Червоноградсько-Сокальський, Чернівецький, І-Франківський, Калусько-Долинський, Ужгород-Мукачівський. Найбільший промисловий вузол – Львівський. Тут переважає маш-ня і металообробка.У Львові виробляють автобуси і автонавантажувачі, телевізори і кінескопи, конвеєрні лінії і верстати, інструменти і прилади, медичне обл-ня і електротехнічні вироби, с/г машини тощо. Тут також виготовляють штучні алмази та алмазний інструмент. У Львові зн-ся численні п-ва легкої пр-сті: виробичі об¢єднання “Весна”, “Маяк”, “Юність” (швейна пр-сть), “Промінь” (трикотажна), “Світанок” (шкіряна), “Прогрес” (взуттєва). До харчової нал виробничі об¢єднання “Світоч”, “Колос”, молочний, м¢ясний і жирвий комбінати.Серед п-в хімічної і нафтохіміної пр-сті у Львові працюють лакофарбовий і нафтопереробнй заводи. У місті сформувалася значна будіндустрія. Є п-ва, що виускають косметику, картон, меблі, скло, керамічні вироби, музичні інструменти, а також ВО медичної пр-сті “Львівфарм”. Львів – визначний туристичний центр, в якому багато пам¢яток історії та архітектури. До складу Дрогобицько-Стрийського пром вузла входять Дрогобич, Стрий, Борислав, Стебник і Трускавець. Тут розвинуті хімічна, машинобудівна, деревообробна, легка і харчова галузі пр-сті, курортне госп-во. Значним пром центром вузла є Дрогобич. У місті зн-ся п-ва хімічної, гірничо-хімічної та нафтопереробної пр-сті, прцюють заводи автомобільних кранів, дослідний спеціалізованого обл-ня, експериментально-механічний та ін. Є п-ва деревообробної, легкої та харчової пр-сті, будіндустрії. Провідна галузь міста Стрий – машинобудування і металообробка. Як старий нафтовидобувний центр відоме місто Борислав. Тут розвинута хім пр-сть, маш-ня, в-во штучних алмазів і алмазного інструменту, легка, харчова, меблева пр-сть. Провідним п-вом міста Стебник є калійний завод. До складу Червоноградсько-Сокальського пром вузла, що розміщений на півночі Львівської області, входять Червоноград, Сокаль, Жвирка, Соснівка, Гірник. Основою територіального осереддя цих населених пунктів є паливна пр-сть. Провідним центром Львівсько-Волинського вугільного басейну є Червоноград. Поблизу міста розміщені 12 шахт і центральна збагачувальна фабрика. В Червонограді працюють заводи металоконструкцій, залізобетонних виробів, хлібний і молочний, дають продукцію деревообробний комбінат, виробниче панчішне об¢єднання, швейна фабрика. У місті Сокаль розміщені заводи хімічного волокна і залізобетонних виробів тощо. До складу І-Франківського пром вузла входять І-Франківськ та населені пункти Тисмениця, Лисець та ін. В І-Франківську основним галузями є маш-ня і металообробка, легка і харчова пр-сть. До п-в маш-ня належать виробничі об¢єднання “Геофізприлад”, “Карпатпресмаш”, арматурний та ін. До легкої – швейне і шкіряне об¢єднання, фабрики трикотажних, швейно-галантерейна і художніх виробів. До харчової пр-сті – молочний завод, харчосмакова і кондитерська фабрики, хлібний, птахо- і м¢ясокомбінати. У місті виробляють будівельні матеріали, працюють меблевий комбінат та завод тонкого органічного синтезу. У Тисмениці зн-ся виробниче хурове об¢єднання, харчовий комбінат, меблева фабрика. До складу Калусько-Долинського пром вузла входять Калуш, Долина, Вигода, Брошків-Осада та ін. Вузол зн-ся на заході І-Франківської області. Провідними галузями є хімічна – АТ “Оріана” (Калуш), газопереробний завод (Долина) – та маш-ня – ВО “Карпатнафтомаш”, заводи комунального устаткування “Будмаш”, “Нафтобурмашремонт” та ін. (Калуш). Тут багато п-в легкої, харчової пр-сті та будіндустрії. До складу Чернівецького пром вузла входять Чернівці, Лужани, Новоселиця та ін. Провідними галузями є легка пр-сть, маш-ня і металообробка. Легка пр-сть представлена такими виробничими об¢єднаннями: швейним “Трембіта”, панчішним, рукавично-трикотажним, бавовняним. Розвинуті народні художні промисли. Є кілька машинобудівних п-в: виробничі об¢єднання “Чернівцілегмаш” та “Електронмаш”, машинобудівний та приладобудівний заводи. Хім пр-сть випускає гумове взуття, лаки, фарби, товари побутової хімії. Тут багато вп-в харчової, деревообробної і і меблевої пр-сті. До складу Ужгород-Мукачівського проми вузла входять Ужгород, Мукачеве, Чоп, Середнє та ін. Основна спеціалізація вузла – в-во машин і об-ня, продукція легкої та деревообробної пр-сті. Маш-ня представлене заводами “Електродвигун”, “Ужгородприлад”, нестандартного обл-ня , експериментальним газотранспортних турбоустановок (Ужгород), “Мукачівприлад” та комплексних лабораторій (Мукачеве). Тут розвинута деревообробна, меблева, легка, харчова пр-сть, будіндустрія.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Особливості формуваня і функціонування ТВК Причорноморського ек р-ну. У р-ні сформувалися такі пром вузли: Одеський, Миколаївський, Херсонський, Каховсько-Бериславський, Сімферопольський, Севастопольський, Керченський, Саксько-Євпаторійський. Найбільший пром вузол Причорноморського ек р-ну – Одеський. Його провідна галузь – маш-ня і металообробка. Найбільші п-ва галузі – в-чі об¢єднання “Продмаш”, верстатобудівне, важкого кранобудування, “Одесахолодмаш”, “Одесагрунтомаш” та науково-виробничі об¢єднання “Кисеньмаш” і “Харчопромавтоматика”. Крім того, тут працюють заводи “Епсилон”, “Кінап”, “Нептун”, судноремонтний. Практично всі галузі харчової пр-сті представлено в Одесі: борошномельна, цукрова, м¢ясна, молочна, рибна, консервна, олійно-жирова, виноробна, кондитерська тощо. З-поміж найбільших п-в харчової пр-сті цукрорафінадний завод, рибопереробний, консервний, шампанських вин, винно-коньячний, а також фабрики –чаєрозважувальна і харчових концентратів. Легка пр-сть представлена виробничим швейним об¢єднанням і такими фабриками, як хутрова, сукунна, взуттєва та технічних тканин. Розвинуті також хімічна і нафтохімічна галузі: припортовий хімічний, нафтопереробний і суперфосфатний заводи. Працюють лінолеумний завод і виробниче хіміко-фармацевтичне об¢єднання. До будіндустрії належатьВО “Одесабудматеріали”, цементний завод тощо. Є п-ва деревообробної, целюлозно-паперовий, скляної, ювелірної галузі. Одеса – великий транспортний вузол і курортний центр. Серед значних пром центрів Одеської області Ізмаїл, Білогорд-Дністровський, Іллічівськ, Котовськ. У Миколаївському пром вузлі домінує машиноубудування. Серед машинобудівних заводів на першому місці п-ва суднобудування: ВО “Чорноморський суднобудівний завод”, заводи “Океан”, Миколаївський судноремонтний та ін. Є також заводи “Гідрореммаш”, “Дормашина”, “Млинмаш”, “Поліграфмаш”, дослідний технологічної оснастки, дослідний мастильних систем. Легка пр-сть представлена виробничим трикотажним і швейним об¢єднанням, шкіряним заводом, взуттєвою і швейно-галантерейною фабриками, харчова -м¢ясним та хлібним комбінатами, соків “Нектар”, лікеро-горілчаним заводами, кондитерською і макаронною фабриками. Тут працюють відомий парфюмерно-косметичний комбінат “Червоні вітрила”, а також кілька п-в будіндустрії (ВО будмат-в та “Миколаївзалізобетон”, завод силікатних стінових виробів). Багатогалузевими промисловими центрами Миколаївської області є Первомайськ і Вознесенськ. Ядром Херсонського пром вузла є Херсон. Тут добре розвинуті маш-ня (заводи суднобудування і судноремонтний, комбайнобудування, карданних валів, “Прибій”, електромашинобудівний), хімічна пр-сть (заводи нафтоперербний, “Дельта”, гумотехнічних виробів). Серед п-в легкої пр-сті діють об¢єднання бавовняне, обласне виробничо-торгове, взуттєве; фабрики швейна, спортвиробів. Діють також багато п-в харчової пр-сті (консервний, рибний і м¢ясний комбінати, кондитерська, харчова та макаронні фабрики), працюють п-ва будіндустрії, скляної і кераміної пр-сті. До Каховсько-Бериславського пром вузла входять Каховка, Нова Каховка, Берислав, Дніпряни, Казацьке та ін. Провідні галузі – маш-ня, харчова пр-сть та в-во будматеріалів. Найб пром центр вузла – Нова Каховка. У місті зн-ся Каховська ГЕС. У Каховці є п-ва, що виробляють спортивні товари та меблі. Провідною галуззю Сімферопольського пром вузла є маш-ня і металообробка (заводи “Сільгоспдеталь”, “Сантехпром”, електромашинобудівний, а також виробничі об¢єднання “Кримпродмаш”, “Пневматика”, “Фотон”). Серед п-в легкої пр-сті – швейне, трикотажне та взуттєве об¢єднання, шкіряно-галантерейна фабрика та текстильно-художніх виробів. Харчова пр-сть представляють науково-виробниче об¢єднання “Ефіролія”, два консервних заводи, кондитерська і макаронна фабрики, тютюново-ферментаційний комбінат тощо. Є п-ва хім пр-сті (заводи побутової хімії і пластмас). Розвинута будіндустрія (виробничі об¢єднання “Кримбудматеріали”, “Кримнерудпром” та ін). Провідною галуззю Севастопольського промислового вузла є харчова пр-сть, у т ч рибна і рибоконсервна. Найбільші п-ва цієї галузі – ВО “Атлантика”, м¢ясо- і хлібокомбінати, молочний завод, безалкогольних напоїв тощо. З машинобудівних п-в відомі ВО “Севастопольський морський завод”, приладобудівний завод та ін. Легка пр-сть представлена такими фабриками, як трикотажна, швейна, спортивних виробів. Розвинуті деревообробна і будівельна пр-сть. Центром Керченського пром вузла і портом на сході Криму є Керч. Провідні п-ва міста – залізорудний комбінат(гірничорудна пр-сть), завод “Затока” (суднобудування), завод імені П.Л.Войкова (чорна металургія) і ВО “керчрибпром”. Значного розвитку досягла пр-сть буд мат-в (заводи азовський, Кіровський і Приморський буд мат-в, залізобетонних виробів; склоробний комбінат “Кварц”). Працює кілька п-в легкої і харчової пр-сті. До Саксько-Євпаторійського пром вузла входять Євпаторія і Саки. Домінуючими галузями є курортне госп-во з санаторіями, будинками відпочинку, пансіонатами тощо та харчова пр-сть. У Саках зн-ся хім завод. У вузлі фукнціонують також п-ва легкої пр-сті та будіндустрії. Значними багатогалузевими пром центрами Криму є Ялта і Феодосія.

 

  1. Експортний потенціал Донецького ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Донецького ек р-ну відправляють до інших районів країни вугілля, кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини та устаткування, добрива, продукцію АПК. З Придніпров¢я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з Карпатського р-ну – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім цестосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих малих міст. Ще одна проблема пов¢язана з використанням трудових ресурсів. Для Донбасу нагальною є такою проблема розвитку малих і середніх міст, селиш міського типу, господарство яких тісно пов¢язане з вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек район, безперечно, має перспективи дальшого соціально-ек розвитку. Нині вони залежать насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.
  2. Експортний потенціал Придніпровського ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руду, алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі економічні райони країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З інших районів країни Придніпров¢я одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування, різноманітні машини та обладнання, продукцію легкої промисловості та АПК. Проблеми Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов¢язана із спеціалізацією. Донбас і Придніпров¢я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні заводи мають задовольнити потреби в асортименті металу п-ва точного маш-ня, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров¢ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін земної поверхні, різко знизило рівень грунтових вод.
  3. Експортний потенціал Східного ек р-ну, його стр-ра та особлвості розвитку. За межі району вивозяться природний газ, кінофотоматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки, залізобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди, електровироби, верстати, інші машини та устаткування. Серед продукції АПК – масло і маолочні продукти. З району вивозяться також вироби скляної і фарфоро-фаянсової промисловості. Одна з проблем Північно-Східного р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в сільсській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Експортний потенціал Центрального ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять: сільськогосподарські машини, обладнання для легкої і харчової промисловості, телевізори, телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві, фруктові і м¢ясні консерви, борошно, крупа тощо. Однією з проблем Центрального р-ну є низький рівень його промислового розвитку. Окремі частини району, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно забрудненими внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС. Проблему району складає також ерозія грунтів. З ін р-нів Центральний одержує таку продукцію: вугілля, гірниче устаткування, метал, добрива – з Донбасу; гірниче обладнаня, метал, легкові автомобілі, бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку – з Придніпров¢я; велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і легкої галузей промисловості, різноманітні приладі і комплекстуючі деталі, бензин – з Північно-Східного району; прилади та обладнання, екскаватори, с/г машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і швейні вироби – зі Столичного р-ну; автобуси, інструменти, прилади, автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові вироби – з Карпатського р-у; з Північно-Хахідного р-ну надходять автомобілі, підшипники, торгове обл-ня, високовольтна апаратура, тканини з льону тощо; з Поділля – електротехніка, бурякозбиральні комбайни, прилади, с/г машини, технологічне устаткування для харчової пр-сті, добрива, миючі засоби тощо; з Причорномор¢я – кукурудзозбираючі комбайни, дощувальні устновки, машини і обл-ня для харчової пр-сті, тракторні причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні косерви тощо.

 

  1. Експортний потенціал Причорноморського ек р-ну, його стр-ра та особливості розвитку. На характер зв¢язків Причорноморського р-ну з іншими ек –р-нами країни накладає відбиток недостатня його забезпеченість багатьма видами природних ресурсів. Тому сюди надходять електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне обл-ня, продукція легкої пр-сті тощо. У свою чергу з Причорноморського ек р-ну до інших районів країни відправляють виноград, вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію, устаткування для харчової пр-сті, рибу і рибні консерви тощо. Найгостріше у Причорноморському р-ні постають проблеми екології, раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води.

 

  1. Місце України в регіональному та міжнародному поділі праці. Серед комплексу невідкладних завдань щодо забезпечення ефективного включення Укр у світове госп-во і міжнародне співробітництво першочергове значення має формування механізму зовнішньоекономічних зв¢язків, його теоретична розробка та практичне втілення в життя. При цьому йдеться про створення фактично нового механізму, який має регулювати взаємовідносини Укр з навколишнім світом на принципово нових засадах. В суч умовах ек розвитку Укр зовнішноек відносини – одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма кр світу, і особливо з найбільш розвинутими, сприятиме інтернаціоналізації в-ва, підвищенню рівня його технології та якості пр-ції. Тільки цим шляхом Укр зможе інтегруватися в Європейський і світовий ринок. В той же час стр-ра та обсяги експорту не відповідають стану Укр у світогосподарських зв¢язках. Укр, нас-ня якої становить майже 1,5% нас-ня світу, країна, має невідповідно низьку частку у світовому експорті – 0,2%. Якщо у Канаді на душу нас-ня експортується продукції на суму 5,6тис дол., Німеччині- 5,1, Франції – 4,1, Італії – 3,3, Японії – 3,2, Великобританії – 3,1, США – 2,0, Росії – 0,4, то в Укр – 0,2-0,3 тис дол. Жодна кр світу, на якому б рівні ек розвитку вона не зн-нсь, не може нормально розвиватися поза світовим госп-вом, без тісних ек зв¢язків з іншими країнами світу. Міжнародні ек зв¢язки – це система госп-х зв¢язків між нац-ми економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні ек відносини сприяють зростання нац доходу, прискореному розвитку НТП, підвищенню рівня життя нас-ня. Крім того, зовнішні ек зв¢язки впливають на заг атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства. Для Укр на суч перехідному етапі розвитку її ек-ки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх ек зв¢язків для вирішення нагальних науково-технічних і госп-х проблем. Розвиток ефективних зовнішньоек-х зв¢язків дасть змогу Укр швидше подолати глибоку ек кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку пс і зростанню на цій основі життєвого рівня нас-ня. Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господ-х зв¢язків з ін кр світу, змушена збільшити витрати в-ва приблизно з півтора – два рази. Укр як молода суверенна держава не має достатнього досвіду налагодження ек зв¢язків з ін країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входжуння у світове госп-во. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоек діяльність Укр, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України. Об¢єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню Укр як повноправного партнера у світове госп-во, є низька кокурентоспроможність її пр-ції на світових ринках. З вітчизняних пром товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1%.Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, йому властивий низький обсяг номенклатури відливок, що спричиняє велику металомісткість продукції, а відходи металу зростають до 25%. Крім того, в Укр недосконалою є сис-ма упр-ня зовнішньоек діяльністю. До основних причин, що зумовили суч рівень розвитку зовнішньоек-х зв¢язків Укр, слід віднести такі. По-перше, після розпаду колишнього РадС стався значний розрив госп-х зв¢язків Укр з ін країнами, і насамперед з Росією. Через це Укр втратила частину своїх традиційних ринків збуту, зупинилося чимало п-в через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні виробів, приладів, машин, а також виплавленого металу тощо внаслідок зростання їх енергомісткості та ціни. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оск вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%. По-друге, переважання в експорті Укр паливно-сировиннної групи товарів. Їх частка нині перевищує 70%, а разом з товарами народного споживання становить понад 90%. По-третє, в стр-рі експорту низькою є частка машин, обл-ня, об¢єктів інтелектуальної власності. Згідно з даними Держкомстату Укр тільки 0,5% від загальної к-сті вироблених новидх видів машин і обл-ня за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними на світовому ринку. По-четверте, в експорті незначною є частка товарів, які виготовляються відповідно до договорів про міжнародну спеціалізацію та кооперування в-ва. По-п¢яте, відмічається значне зростання частки бартерних операцій у зовнішньоек-ій та господарській діяльності всередині країни. Нині ця частка становить майже 80%. Слід відзначити пріоритетні напрями розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на в-во наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, в ракетно-космічній техніці та створенні надтвердих матеріалів. В Укр необхідно налагодити в-во імпортозамінної пр-ції, зокрема такої, як зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі та ін.По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільність чинного законодавства у зовнішньоек діяльності. Нині Укр, згідно з оцінкою міжнародних експертів, за створенням надійного інвестиційного клімату посідає лише 130-те місце в світі. По-сьоме, важливо налагодити надійний державний контроль. Так, у розвинутих кр світу держава бере на себе облік і всебічний контроль за експортом і імпортом товарів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Н/г-ке зн-ня зовнішньоек-х зв¢язків України.

Найтісніші зв¢язки в галузі науки, техніки та освіти Україна має з Росіїю, а також з деякими ін кр колинього РадС. Слід підкреслити, що, на жаль, в результаті розриву раніше існуючих державних, політичних та господарських зв¢язків між колишніми союзними республіками помітно ослабло співробітництво українських вузів і наукових закладів з відповідними науковими центрами цих країн. Взаємовигідна міжнародна торгівля товарами та послугами, як і раніше, посідає провідне місце в складній системі міжнародних ек зв¢язків, оск вона по суті відтворює всі види міжнародного поділу праці і об¢єднує всі країни в єдину господарську цілісність на сучасному світовому ринку товарів. На суч етапі соціально-економічного розвитку Укр має тісні зовнішньоекономічні зв¢язки з більш ніж 100 країнами світу. Провідну роль у розвитку зовнішніх ек зв¢язків Укр відіграють країни близького зарубіжжя. Найважливішими торговельними партнерами Укр є Росія, Туркменія, Білорусь, Азербайджан, Литва, Казахстан та інші країни. Стр-ра зовнішньої торгівлі Укр зумовлена спеціалізацією її економіки. В 1997р у стр-рі експорту переважали чорні метали та вироби з них (38% всього експорту Укр у 1997р), продовольчі товари (білше ніж 9%),руди і мінеральне паливо (8,0%), продукція хім пр-сті (більше ніж 10%) та продукція машинобудування (майже 13%). В імпорті переважали мінеральне паливо (майже 46% усього імпорту), реактори ядерні, котли і устаткування для електроенергетики (більше ніж 11%), продукція інших галузей машинобудування (майже 9%), продукція хім пр-сті (більше ніж 8%) та ін. Внаслідок впровадження режиму вільної торгівлі з кр СНД і Балтії зовнішньоторговельний баланс з цими кр істотно покращується. Нині питома вага зовнішньоторговельного обороту з цими кр перевищує 63% від загального товарообігу, в т ч по експорту цей показник сягає 60%, а по імпорту – більше ніж 65%. Основним тоговельним партнеромУкр залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі Укр. Росія задовольняє майже 100% потреби Укр в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп¢ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової метаургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату. В експорті з Укр до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в т ч доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м¢ясо і м¢ясопродукти, молочні продукти та ін. В останні роки зростає експорт Укр до ін республік колишнього РадС, в т ч за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови – в 1,6 раза, до Грузії – більше ніж у 10 разів, в Узбекистан – в 1,6 раза і т.д. У цілому Укр має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Укр має велике від¢ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном. Крім країн СНД і Балтії, Укр розширює зовнішньоек зв¢язки з багатьма розвинутими кр світу. В останні роки найбільші експортні поставки Укр здійснювала до Китаю (майже 1,5млрд дол, або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700млн дол, або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн дол, або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%). Найбільші імортні поставки в Укр надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд дол, або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн дол, або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін. Сучасна зовнішньоек політика Укр спрямована на формування нового торговельного режиу з подільшою інтеграцією до світового ек простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості нац ек-ки. Перш за все передбачається: – підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку; – прискорення ек реформ шляхом гармонізації ек законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ); – зняття технічних бар¢єрів у торгівлі з провідними країнами – членами СОТ(США, ЄС), розшмрення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення пр-сті, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збальшення іноземних інвестицій. Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх ек зв¢язків Укр є забезпечення просування товарів укр в-ва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків Укр з державами, які утворилися на терених колишнього РадС. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для укр експорту. Розвиток гідного торговельно-ек співробітництва з ними є одним з пріоритетів Укр в зовнішньоек зв¢язках. Аналіз стр-ри і обсягів зовнішньої торгівлі Укр за останні роки свідчить про те, що саме з кр СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту. Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-ек-х зв¢язків з кра СНД та ін кр світу є зміщення акщенту з співробітництвва на державному рівні до співробітництва на рівні господарюючих суб¢єктів шляхом створення спільних п-в, транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та ін госп-х структур.

  1. Експорт України та його стр-ря. основні В експорті з Укр до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в т ч доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м¢ясо і м¢ясопродукти, молочні продукти та ін. В останні роки зростає експорт Укр до ін республік колишнього РадС, в т ч за останні два-три роки експорт до Білорусі зріс майже на третину, до Молдови – в 1,6 раза, до Грузії – більше ніж у 10 разів, в Узбекистан – в 1,6 раза і т.д. У цілому Укр має позитивне зовнішньоторговельне сальдо з Білоруссю, Азербайджаном, Вірменією, Грузією, Молдовою, Таджикистаном, Узбекистаном, Естонією. Разом з тим Укр має велике від¢ємне торговельне сальдо з Росією, Туркменією, Казахстаном. Крім країн СНД і Балтії, Укр розширює зовнішньоек зв¢язки з багатьма розвинутими кр світу. В останні роки найбільші експортні поставки Укр здійснювала до Китаю (майже 1,5млрд дол, або 10% загального обсягу експорту), Туреччини (майже 700млн дол, або близько 5%), Німеччини (майже 600 млн дол, або 4%), Італії (близько 3%), Польщі (майже 3%), Угорщини і США (більше ніж по 2%), Словаччини (майже 2%). Укр традиційно протягоб багатьох років займала провідне місце серед ін республік у складі СРСР у розвитку експортного в-ва. Для цього були вагомц об¢єктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціла, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпеченнята ін. Про це свідчать такі даня: частка Укр в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага Укр становила: по залізній руді – 98%, марганцевій руді – 100, чавуну і трубах – 75, ковальсько-пресовому обладнанню і с/г машин – більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату – більше ніж 60% і т.д. Сучасні можливості експортного потенціалу Укр повною мірою залежать від рівня розвитку окремих ек районів і областей. Аналіз зовнішньоторговельних відносин Укр з зарубіжними кр показує, що більшеніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі Укр не мав позитивного значення. Тільки в 1997р. Укр імпортувала товарів мажйже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу – майєе на 4,5млрд дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від¢ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного паливва, автомобільного безнизу, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Імпорт України та його стр-ра. Основні країни-експортери товарів в Україну. Найбільші імортні поставки в Укр надходять з Німеччини (більше ніж 1,3 млрд дол, або майже 8% загального імпорту), США (майже 700 млн дол, або 4%), Польщі (більше ніж 3%), Італії (більше ніж 2%), Франції (майже 2%), Великобританії (1,5%), Чехії, Словаччини, Угорщини, Куби та ін. Сучасна зовнішньоек політика Укр спрямована на формування нового торговельного режиу з подільшою інтеграцією до світового ек простору шляхом поступового і зваженого збільшення ступеня відкритості нац ек-ки. Перш за все передбачається: – підтримка національних товаровиробників шляхом використання можливостей міжнародно-правового механізму захисту їх інтересів на світовому ринку; – прискорення ек реформ шляхом гармонізації ек законодавства відповідно до світової системи торгівлі (ГАТТ/СОТ); – зняття технічних бар¢єрів у торгівлі з провідними країнами – членами СОТ(США, ЄС), розшмрення торгівлі з якими забезпечує надходження валюти, стимулює розвиток і технічне оновлення пр-сті, сприяє поглибленню виробничої кооперації, забезпечує істотне збальшення іноземних інвестицій. Одним з головних завдань щодо розвитку зовнішніх ек зв¢язків Укр є забезпечення просування товарів укр в-ва на нові зарубіжні ринки. Одночасно робитиметься все можливе для збереження традиційних ринків Укр з державами, які утворилися на терених колишнього РадС. Саме ці країни в найближчій перспективі повинні бути найбільш привабливими для укр експорту. Розвиток гідного торговельно-ек співробітництва з ними є одним з пріоритетів Укр в зовнішньоек зв¢язках. Аналіз стр-ри і обсягів зовнішньої торгівлі Укр за останні роки свідчить про те, що саме з кр СНД і Балтії найбільше зріс товарообіг при випереджаючому збільшенні обсягів експорту. Важливим для розвитку взаємовигідних торговельно-ек-х зв¢язків з кра СНД та ін кр світу є зміщення акщенту з співробітництвва на державному рівні до співробітництва на рівні господарюючих суб¢єктів шляхом створення спільних п-в, транснаціональних промислово-фінансових груп, виробничих корпорацій та ін госп-х структур.

 

  1. Ек зв¢язки України з Росією: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку. Основним тоговельним партнеромУкр залишається Російська Федерація, на яку припадає майже половина загальних обсягів торгівлі Укр. Росія задовольняє майже 100% потреби Укр в годинниках, швейних машинах; поставляє значну частину легкових і вантажних автомобілів, радіоприймальних пристроїв, програвачів, відеомагнітофонів, персональних комп¢ютерів, одягу, взуття, тканин, целюлози, синтетичного каучуку, продукції кольорової метаургії, риби і рибопродуктів, задовольняє майже 4/5 потреби в лісоматеріалах, майже 90% потреби в нафті і нафтопродуктах, понад 70% потреби в природному газі; частково поставляє електроенергію і деякі сорти чорного прокату. В експорті з Укр до Росії переважають чорні метали, які задовольняють майже половину потреби в них з боку Росії, а також труби, марганцева руда, трактори, сільськогосподарська техніка, прокатне устаткування (в т ч доменне і сталеплавильне), металорізальні і деревообробні верстати, екскаватори, автомобільні крани, аміак, цемент, автобуси, скло, телевізори, касетні магнітофони, холодильники, вироби із золота, платини та срібла, цукор, олія, м¢ясо і м¢ясопродукти, молочні продукти та ін.

 

  1. Економічні зв’язки з Білоруссю.

По експорту і імпорту Білорусь була на 2-му місці. Експорт і імпорт мають тенденцію до скорочення. Експорт: олія, важке машинобудування, прокат сталі.

Імпорт: ліс, машини, м’ясо-молочна продукція, льон, верстати, хімічна продукція, добрива.

 

  1. Ек зв¢язки України з країнами Балтії: суч стан та перспективи розвитку. Пріоритетним завданням для Укр є забезпечення взаємовигідних і стабільних ек зв¢язків з країнами СНД, які утворили Економічний союз, та з країнами Балтії. Через створеня умов для ефективних торговельних відносин з цими країнами можна прискорити досягнення стабілізації у вітчизняному в-ві. Проте актуальність розвзитку цих відносин не зменшуватиме значення розвитку економічних зв¢язків з ін країнами світу. Зовнішньоекономічні зв¢язки з цією групою країн будуть розвиватися переважно на двосторонній основі з одночасним вдосконаленням торговельних режимів на засадах взаємної рівності і спрямовуватимуться на: – поліпшення торговельного режиму з Російською Федерацією; – продовження і вдосконалення різних форм торговельно-економічних, коопераційних, інвестиційних двосторонніх стосунків з іншими країнами – члнами Митного союзу (Казахстан, Коиргистан, Білорусь); – поглиблення торговельних та ін форм ек відносин з країнами, які не є членами Митного союзу (Узбекистан, Туркменистан, Грузія, Вірменія); створення за участю цих країн товарно-транспортних ліній з мінімальним використанням транзитних територій третьої країни (через море – залізниця – автотранспортні шляхи); – розвиток і поглиблення різнобічного торговельно-економічного співробітництва з Молдовою шляхом обопільної реалізації усіх переваг угоди про вільну торгівлю двостороннього Митного союзу; – забезпечення стабільних поставок в Укр на взаємовигідних умовах паливно-сировинних товарів відповідно до потреб н/г. З цією метою вживатимуються заходи для збільшення експорту українського капіталу, насамперед у формі прямого інвестування відповідних п-в нафтогазодобувної та гірничодобувної пр-сті країн СНД, освоєння розташованих на їхніх територіях окремих родовищ на основі концесій; – створення спільних п-в, транснаціональних компаній, спеціалізованих і кооперативних в-в на базі угод про спільну діяльність; – відновлення і зміцнення виробничих зв¢язків по кооперації на базі традиційної внутрішньо та міжгалузеевої спеціалізації; формування і розвиток нових зв¢язків на основі спільного використання прогресивних технологій; – розвиток прямих договірних ек зв¢язків з окремими суб¢єктами (регіонами) Російської Федерації, насамперед з такими, як Тюмень, Комі, Карелія, Якутія, Башкортостан, Татарстан, Далекий Схід, де зосереджено паливно-енергетичні ресурси, які становлять інтерес для традиційного експорту України; – забезпечення конкурентоспроможності традиційних вітчизняних товарів (продукції агропромислового комплексу і чорної металургії, машин, устаткування) на ринках країн СНД і Балтії; збільшення ступеня інтеграції з країнами Балтії шляхом створення умов для ефективної реалізації режиму вільної торгівлі та посилення через ці зв¢язки торговельно-ек відносин з країнами Центральної і Північної Європи.
  2. Ек зв¢язки України з країнами Середньої Азії: суч стан та перспективи розвитку.

 

Активізація економічних стосунків з Ліваном, Кувейтом, Ту­реччиною, Єгиптом, Сирією, Саудівською Аравією, Об’єднаними Арабськими Еміратами та іншими країнами регіону має велике значення з точки зору забезпечення економіки України альтерна­тивними джерелами енергоносіїв та фінансовими «портфельни­ми» інвестиціями. Регіон може стати також великим споживачем інженерно-технічних послуг України по спорудженню промис­лових та цивільних об’єктів, транспортної і комунальної структу­ри. За певних умов доцільно буде співробітничати у розвитку трансконтинентальної системи транспорту та зв’язку. Виважена політика дозволить українським підприємствам військово-промис­лового комплексу одержати необхідні для конверсії кошти від тор­гівлі військовою технікою, озброєнням та ремонтними послугами.

 

 

  1. Економічні зв’язки України з Німетчиною, Францією, Італією,Великобретанією, Польшею, та іншими країнами Європи: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.

Україна бере участь в економічному співробітни­цтві з промислово розвиненими країнами Єв­ропи. Серед розвинутих країн цього регіону чільне місце займає Німеччина (зовнішньоторгівельний оборот-1,9 млрд). значний товарообіг має Уураїна також з Італією, Великобританією, Нідерландами, Францією (зовнішньоторгівельний оборот відповідно 958 , 312 , 279 та 419 млн дол). Вони отримують з України про­мислову продукцію і промислову сировину: залізну і рганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, скло, металургійне та гірничо-шахтове устат­кування, штучні алмази,велосипеди, металообробні верстати, прилади автонавантажувачі, а такожцукор, льоноволокно, олію тощо. До Великобританії з України надходять прокат чорних металів, чавун, феросплави, металообробні верстати, бензол, цу­кор, льноволокно, хміль, а УкраїніВеликобританія постачає різні машини, промислове устаткування, хімічні продукти, вовняні тканини. До ФРН Україна експортує феросплави, чорні метали, автонаванта­жувачі, віконне скло, олію тощо. З ФРН Україна ім­портує різні машини й промислове устаткування, прокат чорних металів, хімічну продукцію. До Фран­ції з України вивозять антрацит, помпи, металооб­робні верстати, фотоапарати, льоноволокно, олію. Франція поставляє Україні потоково-механізовані й автоматизовані лінії зварювання і складання кузовів кабін трактора Т-150. На французьких суднобудівних підприємствах виконують замовлення Чорноморсь­кого пароплавства.

 

 

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат