.

Розміщення продуктивних сил (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 15387
Скачать документ

1. Предмет, основні завдання РПС, зв’язок з інш. науками

Предметом курсу РПС є просто-рова організація продуктивних сил, вивчення
якої здійснюється на різних рівнях: населений пункт, низовий
адміністратив-ний р-он; область чи автономна республіка; економічний
р-он; країна в цілому. Такі еле-менти просторової (територіальної)
організації продуктивних сил, як природноресурсний, людський і
трудоресурсний поте-нціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соціальна
інфраструк-тура, територіальні системи господарювання є об’єктами
вивчення РПС. Поня-ття РПС охоплює вивчення 3-х основних великих
складових: ро-зміщення населення і трудових ресурсів; розміщення
природ-них ресурсів; розміщення в-ва і сфери обслуговування. Особ-ливе
місце займають такі складові як розміщення промислово-сті, с/г,
транспорту та групи галузей сфери обслуговування. Отже, предметом науки
про розміщення продуктивних сил є вивчення закономірностей і принципів
територіальної організації в-ва, ефективність розміщення галузей
народно-го господарства в різних країнах і регіонах.

Завдання РПС:

1)наукове обгрунтування планомірного і пропорційного розм.-ня галузей
народн. госп.-ва по території кр.-ни; 2)розробка наук. основ і
удосконалення регіонування;3)вивчення всіх екон. р-нів; 4)вивчення
окремих міст;5)вивчення промисл. центрів, вузлів, АПК, окремих пром. і
с/г підпр.-в;6)вивчення населення;7)вивчення впливу міжн. поділу
праці;8)вивчення проблеми перетворення природи, охорони навк. сер.-ща,
рац. природокор.-ня.

РПС віднос.-ся до сис.-ми екон. наук. Економ. Теорія, яка вивчає і
визначає економ закони і категорії для

РПС, як і для всіх інш. економ. наук, виступає головною наукою. В той же
час техн. і природознавчим наукам корисні відомості, які є в курсі РПС,
про особливості розміщення галузей, населення, про напрямки розв.
регіонів, про економ. оцінку природи, труд. ресурсів та наук. обгрунтув.
і проектув. техніки і технологій в промисловості, буд-ві, на
транспортних, зональних сист-ах с/г і інш.

2. Регіональна економіка, її суть і предмет дослідження.

З поняттям “регіон” пов‘язаний термін регіональна економіка –
науковий напрямок, що вивчає закономірність розміщення ПС та районів.
Понятяя “регіональна економіка”та “розміщення ПС” близькі за змістом;
усе-таки регіональна економіка більше прив‘язана до поняття “регіон”, у
той часяк наука про РПС займається й загальнорегіональними проблемами. У
сучасній літературі регіональну економіку прийнято вважати, перш за все,
ужитковою наукою.

Для регіональної економіки характерні такі засади функціонування :

Комплексність екологічного, економічного та соціального розвитку ;

Єдність процесів природокористування та охорони навколишнього
середовища;

Територіальна спільність виробництва ;

Відповідність системи розселення демографічній ситуації та розміщення
виробництва ;

Цілісність системи соціальної інфраструктури ;

Поєднання територіального та галузевого управління об’єктами.

3. !

4. Загальні закономірності розміщення продуктивних сил, їх суть та
значення.

Розміщення продуктивних сил складається під дією певних закономірностей
— багаторазової повторюваності внутрішніх, суттєвих і необхідних
причинно-наслідкових зв’язків, що викликаються впливом факторів розвитку
виробництва. Вони поділяються на загальні і специфічні. Перші діють у
будь-якому товарному виробництві взагалі. Це, перш за все,
закономірність територіального поділу праці; концентрації і
спеціалізації виробництва; регіональних відмінностей у продуктивності
праці та ін. Специфічні закономірності властиві певним
суспільно-економічним формаціям і типам господарської діяльності. Їх дія
проявляється в різних способах виробництва, що відрізняються своїм
базисом. Розміщення продуктивних сил — це результат дії об’єктивних
законів і закономірностей, а також суб’єктивних процесів, що виникають в
результаті діяль-ності людини. Закономірність — об’єктивно існуючий
повторюваний, суттєвий зв’язок явищ природи і суспільного життя. Між
законами і закономірностями існує найтісніший взаємозв’язок. Інколи
закономірність може трактуватись як прояв дії декількох законів. Всі
закони і закономірності — відношення об’єктивні, вони проявляються
незалежно від волі і свідомості людей. Закономірності розміщення
продуктивних сил виявля-ються відношеннями між виробничою діяльністю
людей і територією, на якій ця діяльність проходить.

Загальні закономірності:

1)Екон. ефективн. розміщення і територіальної організації
госп-ва:2)Планомірного і пропорційного розм. вир-ва;3)комплексний
взаємно-обумовлений розвиток госп-ва:4) сталий розвиток ПС;5)зближення
рівня розв. р.-нів; 6)розвиток територ. поділу праці;7)розв. міжнар.
поділу праці і міжнар. екон. інтеграції;8)орієнтація в процесі вирішення
конкретних питань.

5. Основні принципи розміщення продуктивних сил, їх суть та значення.
Розміщення і розвиток п/с здійснюються на основі певних принципів.
Принципи розміщення п/с – це науково обгрунтовані ідеї і положення,
якими керуються в практичній діяльності при вирішенні конкретних питань
щодо розташування нових об(єктів, вдосконалення територіальної і
галузевої стр-ри госп комплексу регіону, опрацюванні окремих напрямів
регіональної політики. Принципи розміщення і розвитку п/с регіону
випливають із закономірностей, виражають суспільно необхідні потреби і
забезпечують ефективність регіонального розвитку. Вони являють собою
сукупність головних ідей та вихідних положень, що формують першооснову
розміщення п/с. Отже, принципи – це результат пізнання особливостей дії
закономірностей розміщення окремих об(єктів, галузей та територіальних
госп-х комплексів. Існують твердження, згідно з якими принципи
розміщення п/с – це правила діяльності та упр-ня економікою, економічна
політика держави в реалізації законів розміщення. Доцільно виокремити
такі найважливіші принципи розміщення і розвитку п/с, які повинні
використовуватися в практичній діяльності. 1)принцип раціонального
розміщення в-ва передбачає всебічне врахування ек-х, демографічних,
соц-х та екологічних передумов і факторів розміщення п/с з
пріоритетністю соц-х та екологічних чинників. Його реалізація і
господарській діяльності означає: наближення матеріаломістких,
енергомістких, водомістких вир-в до джерел відповідної сировини, палива
і енергії, водних ресурсів; наближення вир-в низкотранспортабельної
пр-ції до місць її споживання; уникнення зустрічних перевезень
однотипної пр-ції, сировини і палива з одного регіону в інший. 2)принцип
збалансованості і пропорційності означає таке розміщення в-ва,за якого:
стр-ра госп комплексу є оптимальною, тобто підтримуються економічно
доцільні пропорції між галузями спеціалізації, допоміжними і
обслуговуючими галузями; існує певна відповідальність між сировинною
базою, наявністю земельних, водних, енергетичних, трудових ресурсів та
існуючими виробничими потужностями; задовольняються споживчі потреби
населення в товарах і послугах. 3)Принип забезпеченя екологічної
рівноваги передбачає формуваня екологобезпечного типу господарювання,
раціональне використання природно-ресурсного і трудового потенціалу
регіону; при виборі можливих варіантів розміщення в-ва перевага
надається тим з них, які не спричиняють екологічної напруженості на
певній території. 4)принцип вирівнювання рівнів ек-го розвитку р-нів та
областей передбачає зближення територій за інтегральними показниками, що
хар-ть кінцеву результативність їх госп діяльності (напр, нац доход на
душу нас-ня). Реалізація цього принципу грунтується на всебічному
розвитку регіональної інтеграції, використанні переваг територіальної
концентрації в-ва, активній державній регіональній політиці. 5)принцип
урахування міжнародного територіального поділу праці означає, що кожна
держава розвиває ті в-ва, для яких вона має найкращі природні та ек
умови. А виготовлена пр-ція є конкурентоспроможною на світовому ринку.
При цьому враховуються і інтереси інтеграції в світовий ек-й простір.
Пріоритетність викладених вище принципів визначається загальною
стратегією ек-го розвитку держави. На суч етапі на перший план
виступають соціально та екологічно спрямовані принципи розміщення і
розвитку п/с. Проте не втрачають своєї актуальності й інші принципи.

6. Основні фактори розміщення продуктивних сил, їх суть.

Фактори РПС – сукупність різних умов та ресурсів, що зумовлюють вибір
місця для рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.

Основні фактори:

1) Природні передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад
ресурсів, умови їх експлуатації і використ, а також кліматичні,
гідреологічні та ін природні ресурси: земельні , лісові, водні,
мінеральні, агрокліматичні;

2) Економічні фактори. Строки буд-ва, вартість капіталовкл,
призначеність та якість продукції, що буде виробл, рівень розвитку
виробн та соц інфраструктури, транспорту, буд. індустрії, можливість
здійсн виробн зв’язків;

3) Технічний фактор. Аналіз на даній території розвитку технологій,
наявність наук-дослідної бази, що може сприяти розвитку наук-місткого
вир-ва;

4) Соц-демогра фактор. Аналіз балансово-трудових ресурсів на даній тер.
(аналіз загальних запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості
незанятих труд. ресурсів, рівню розв. тут соц інфраструктури, аналіз
місцевого ринку збуту продукції;

5) Екологічний чинник. Природо-охоронні і конструктивні заходи з метою
рац. викор. місцевих прир. ресурсів, можливість їх повної і безвідходної
переробки.

6) Фактори розміщення. Пов’язані з техніко-економ. вимогами вир-ва до
вибору місця з їх водо- енерго-

трудоємкістю.

7) Фактори взаємодії. Визначають економ ефективність тер-ого зближ.
вир-в, які використовують спільну тер-ію, сировину, транспорт, тобто
вплив. на хар-ер і інтенсивн. зв’язків між елементами госп-ва.

8) Геополітичний фактор розвитку і РПС. Охоплюють географ. положення
територ., конкур.-ні переваги вітчизн. товаровиробників в сис-мі
світового госп-ва.

7.Вплив глобалізації і регіоналізації економіки на РПС.

Світове господарство являє собою глобальну систему економ.
взаємозалежності, яка охоплює всі національні гос-ва, зв‘язані один
зодним міжнародним поділом праці і різноман-ми формами взаємодії на
рівні ПС, вир-их відносин і політ.-прав структур.

Інтернаціоналізація світової економіки проявл-ся у 2-ох її основних
напрямках: глобалізації і регіоналізації. Глобалізація здобуває різні
модифікації в залежності від того чи то окрема кампанія, галузь, кр-на
чи все світове вир-во. Головними показниками глобалізації компаній є
міжнародне розсередження надходжень від продажу і основних активів,
внутрішньо-фірмова торгівля полуфабрикатами, заготівлями, продуктами і
внутрішньо-фірмовами потоками. Глобалізація на рівні окремих галузей
визначається тим, вякій мірі конкурентна здатність компаній внутрі
галузі в данній країні взаємозв‘язана з її конкурентною здатністю в
іншій кр-ні. Глобалізація на рівні окремої кр-ні характ-ся ступіню
взаємозв‘язку її економіки з світовою економікою вцілому. Не дивлячись
на зростання глобалізації світової економіки, далеко не всі кр-ни в
різній ступені до неї інтегровані.

Регіоналізація – це інтеграція національних господарств на регіональному
рівні. Створенняі функціонування торгових таекономічних регіональних
об‘єднань переслідує різноманітні цілі. Регіональні ініціативи ставлять
не тільки господарські цілі, але і цілий спектр неекономічних, починаючи
від регіонального політичного об‘єднання до сприяння регіональної
безпеки. Першим представником регіоналізації нового типу стало
виникнення Європейського співтов-ва, яке з 1993 року отримало назву
Європейського Союзу.

8. Наукові методи аналізу п/с.

До числа специфічних методів науки про РПС і тер орг-цїі н/г належать як
традиційн, так і нові. До основних з них слід віднесит: – вивчення
конкреного п-ва і аналіз його госп-ї діяльності, вир-го потенціалу,
технологічних особливостей, складності вир-го процесу, зв(язків по
поставках сировини і реалізації готової пр-ції, енергетичної і кадрової
забезпеченості, можливостей збільшення потужностей, перспективності
розвитку тощо; – вивченя елементарної системи в-ва, до складу якої
входить п-во; – вивчення галузевого РПС і галузевої стр-ри госп-ва
міста, р-ну, області, країни. Для цього галузі диференціюються на
добувні і обробні. Галузі обробної пр-сті под-ся на: 1/галузі, що
тяжіють до джерел дешевого палива і електроенергії; 2/галузі, що
розвиваються головним чином біля джерел сировини; 3/ галузі, п-ва яких
тяжіють до населених пунктів і р-нів зосередження резервів трудових
ресурсів або наявності кваліфікованих кадрів; 4/ галузі, п-ва яких
тяжіють до р-нів споживання їх пр-ції; – виявлення і вивчення
промвузлів, ТВК і АПК як основ територіальної орг-ції в-ва; –
картографування тер-х аспектів розвитку і РПС, формування ек р-нів. За
доп тематичних ек карт розкриваються особливості розміщення промислових
п-в, центрів, галузей, промислових р-нів, їх взаємозв(язки щодо сировини
і поставок пр-ції; покриття території країни або р-ну мережею
транспортних шляхів, лініями електропередачі та ін. Карта може бути
використана як логічна образно-знакова модель території з сучасним
розміщенням в-ва, транспорту, невир-ї сфери, розселенням людей та ін.; –
ек рай-ня як найважливіший метод науки про РПС, систематизацію складної
інф-ції, удосконалення територ орг-ції н/г і його упр-ня. Науково
обгрунтована мережа ек р-нів дає змогу визначити основні напрями
найбільш рац-го використання ресурсів в кожному з них шляхом утворення
ТВК, визначення галузей їх спеціалізації в н/г країни і перспектив
розвитку; – порівняльний метод, за доп якого на основі аналізу
статистичних даних і основних ек показників визначається місце галузі
серед ін галузей р-ну чи серед ін районів; – статистичні методи, зокрема
такі, як: групування статистичних показників, розрахунки середніх
величин, розрахунки відповідних показників на 100 або на 1000чол.,
розрахунки динамічних рядів у натур числах та в %-х і визначення на їх
основі темпів зростання, приросту тощо; – вивчення і визначення ТВК
регіонів за доп методу енерговиро-х циклів, який розкриває ланцюговий
зв(язок п-в від видобутку сировини до в-ва гот пр-ції, включаючи і
обслуговуючі цю групу п-ва та наукові установи; – балансовий метод, що
широко використовується при аналізі розвитку і розміщення п/с. Системний
підхід до вивчення проблем рац розміщення п/с дає змогу широко
застосовувати економіко-математичні методи. Серед них найбільшого
поширення набули такі: – математико-статистичні (одержання кількісної
інф-ції і обробка даних); – математичне моделювання як формалізований
опис явищ і процесів у сфері територіального розміщення в-ва, побудова
відповідних моделей (систем математичного рівняння); – методи
математичного програмування, які застосовуються для вирішення завдань
щодо оптимізації розміщення виробничих і со-побутових об(єктів тощо.

9. Основні принципи економічного районування, їх суть.

Принципи економ-го районування – науково обгрунтовані полож, виділення
границь економ. районів.

Основні принципи:

1) Економічний. Кожний екон-й район є спеціалізованою територіальною
частиною єдиного нар. госп-го комплексу країни з певним комплексом
допоміжних і сервісних вир-цтв. Спеціалізацію району визначають лише ті
галузі, в яких вит-рати праці та засобів на вир-во продукції та її
транспортув до споживача порівняно з іншими районами будуть найменши-ми.
Отже, територіальна організація гос-ва у виділених райо-нах повинна
сприяти досяненню найвищого еконо-го ефекту в усьому нар гос-ві країни
та в кожн. екон районі;

2) Принцип перспективності розвитку;

3) Національний;

4) Адміністративний, що визначає єдність екон райо-ня і територіального
політ-адмін устрою країни;

5) Принцип терит. цілісності району.

10. Поняття економічний р-он, його суть. Об’єктивний ха-рактер
формування економ р-ів, типи ек р-нів.

Екон район – географічно цілісна терит. країни, яка має свою визначену
спец., комплекс-й розвиток гос-ва, тісні внутрішньорайонні зв’язки і
нерозривно зв’язана з іншими регіонами країни сусп. ТПП. Формув-ня екон.
районів має об’єктив-ний хар-р: виникн-я екон. р-нів розпоч-ся з виникн
тов. вир-ва і розвитком терит. поділу праці (ТПП), який сприяв
концентрації вир-ва високоефективної продукції у межах відповідних
регіонів. Така концентрація спричинила спец. цих районів на вир-ві
відповідної високотоварної продукції, яка вивозиться за межі даного
регіону і визначає його місце в сусп. ТПП, в ме-жах світ. госп. і в
країні.

Типи економ. р-нів:

( Великі (інтегральні) економ р-ни – це поділ території краї-ни на
найбільші територіальні частини, які об”єднують кілька адміністративних
обл., або адміністративні обл. з автономною республікою, або
адміністративні краї з автономними обл

( Середні (інтегральні) економічні райони, як правило, є підрайонами
великих економічних районів. Це територія од-нієї невеликої країни чи
адміністративної області, краю, авто-номної республіки, тобто це
територіальні одиниці економ р-нування.

( Малі райони (мікрорайони) — це найнижчий ступінь інтег-ральних економ
р-нів. Вони органічно пов’язані з низевим адміністративно-господарським
районуванням. Їх територія

відповідає території внутріобласних адміністративних районів

( Низові адміністративно-господарські райони в умовах пла-нової системи
розвитку господарства і навіть в умовах перехі-дного до ринкової
економіки періоду використовуються для поточного планування і
оперативного управління розвитком в-ва.

11.Територіальний поділ праці, його суть та зн-ня для ек рай-ня.

Територіальний поділ праці проявляється у господарській спеціалізації
окремих частина території країни на різних видах виробничої діяльності
відповідно до їх природних умов і наявних трудових та ін ресурсів. Його
розвиток відкриває шлях до максимального, найбільш ефективного
використання сприятлих для в-ва умов кожної території, вигідного
географічного положення, значних запасів мінеральних (особливо паливних
і енергетичних) ресурсів, комбінування в-в, що їх використовують, а
також використання навичок та виробничого досвіду населення, які здобуті
ним протягом певного історичного періоду.

12. Спеціалізація і комплексний розвиток економ районів.

Спеціалізація екон р-нів сприяє економї сусп. праці. Галузі
спеціалізації визнач місце району в ТПП, беруть участь у міжрайонному
обміні продукцією або послугами. Спец-ція пром-ті тісно пов’яз з технічн
прогресом, розвитком прод. сил сус-ва, оскільки техн. прогрес поглиблює
сусп. поділ праці в пром-ті завдяки виник-ню й розвитку спец. галузей,
підпр-в, цехів, дільниць. Спец-ція тісно пов’язана з ТПП,
спеціалізованим вир-ом на основі викор прир. ресурсів.

Умови виникнення спеціалізації регіону або країни:

1) Регіони (країни) повинні мати переваги перед іншими регіонами для
вир-ва відповідної продукції

Наявність потужного прир-ресурсного потенціалу

Наявність спец. агро-клім. умов

Наявність розвинутої НДБі кваліф. кадрів

Вигідність транспортно- економ. положення країни

2) Продукція повинна бути конкурентноспроможною, мати висоу якість і
гарний дизайн

3) Повинні бути ринки збуту продукції (робіт , послуг)

Галузі спеціалізації не можуть формуватись і розвиватись автономно. Під
впливом галузей спеціалізації в межах регіонів формуються і
розвиваються:

Обслуговуючі галузі, які визначають функціональні галузі спеціалізації

Галузі виробничої інфраструктуи ( будів. І вантажний танспорт, система
матерільно- технічного постачання, зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК),
декі галузі машинобудування, що виробляють устаткування для галузей
спеціалізації

Галузі місцевого значення, галузі соц. Інфраструктури, галузі легкої та
харчової промисловості

Таким чином під впливом ТПП на данній території формується і
розвивається ТВК, який лежить в основі формування економ. районів.

ТВК – терит. взаємопоєдн. підпр-в і організацій, які спільно використов.
місцеві паливно-енерг, сировинні, трудові ресурси, мають комплексний
розвиток гос-ва, тісні виробничо-технологічні і економ зв’яки між своїми
підпр-вами і мають міжрегіон зв’язки з іншими.

13. Три групи галузей, які х-ють господарськ. комплеск крупного економ
р-ну.

Ек регіон включає в себе 3 групи галузей і вир-в:

1)Галузі спеціалізації, які визначають місце госп комплексу в регіон.
поділі праці і впливає на формування міжрегіональних зв’язків

2)Обслуговуючі галузі (визначають функціо-нальні галузі спеціалізації:
будів. і вантажний тр-порт, система матерільно-технічного постачання,
зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК), декі галузі машинобудування, що
виробляють устаткування для галузей спеціалізації)

3)Галузі місцевого значення (галузі соц. інфраструктури, галузі легкої
та харчової промисловості)

14. Нова сітка економ р-нів України, їх територіальна структура і
спеціалізація

Карпатський регіон (Закарпатська, Львівська, Івано-Фран-ківська,
Чернівецька);

Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька);

Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненька, Чернігів-ська);

Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);

Донецький (Донецька, Луганська);

Придніпровський (Дніпроптровська, Кіровогрдська, Запорізька);

Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська);

Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, АР Крим,
м.Севастополь).

У зв(язку з подрібненістю території України ек-ми районами та значним
збільшеннями управлінського апарату Держплан України укрупнив у 1962р.
ек-ні адміністративні райони і зменшив їх е-сть з 14 до 7. До мережі цих
р-нів увійншли: 1)Донецький (Донецька і Луганська обл);
2)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл);
3)Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська обл); 4)Київський
(Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська обл); 6)Львівський
(Львівська, Волинська, Рівненська, І-Франківська, Закарпатська обл)
7)Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).
Ця мережа ек р-нів більш об(єктивновідображала реально існуючі ек р-ни
Укр. Винятком була тільки Чернівецька обл, які пізніше цілком
обгрунтовано була віднесена до Карпатського ек р-ну. Ці р-ни до 1990р.
залишалися визнаними підрайонами генеральних ек р-нів, виділених на Укр
в 1963р., коли процес укрупнення ек р-нів відбувався на всій тер РадС. В
рез була затверджена мережа з 18 великих ек р-нів і одного середнього
(мезорайону) – Молдавської РСР. За цією мережею на Укр було виділено три
макрорайони: Донецько-Придніпровський (у складі 8 областей);
Південно-Західний (у складі 13областей) і Південний (у складі 4
областей). Виділення великих ек р-нів допомагало Держплану СРСР
зосереджувати свою увагу на визначенні найважливіших крупнорайонних
загальнодержавних завдань при розробці планів перспективного розвитку і
розміщення п/с як у старих р-нах, так і особливо – в р-нах нового
інтенсивного госп-го освоєння на сході країни (утворення великих баз
паливної, металургійної, хім пр-сті, а також баз в-ва с/г пр-ції:
зернових і технічних к-р, овочівництва, виноградарства, садівництва,
ефіроолійних к-р, спеціалізованого тваринництва та ін. Така мережа ек
р-нів існувала до 1990р. Після розпаду СРСР, в умовах переходу Укр до
ринкової ек-ки і самостійного ек розвитку стара мережа великих ек р-нів
стратила своє призначення. Вона не могла забезпечити більш
диференційованого підходу до розвитку і розміщення п/с з урахуванням
особливостей і відмінностей природних, історичних, ек умов регіонів,
існуючих на тер Укр. В 90-х рр вченими Укр запропоновано кілька
варіантів удосконалення мережі ек-х р-нів. Однак їх основним недоліком
було недостатнє науокве обгрунтування та неповне врахування реально
існуючих ек взаємозв(язків. У запропонованих варіантах мереж ек р-нів
економічними районами Укр визнаються тер-ї, які раніше були названі
об(єктивними підрайонами Донецько-Придніпровського і Південно-Західного
макроек-х р-нів в системі союзу поділу праці. Враховуючи необхідність
зійснення ДРЕП, Кабінет Міністрів Укр у 1998р. вніс на рогляд до
Верховної Ради Укр проект ЗУ “Про концепцію ДРЕП”, в якому пропонується
мережа ек р-нів Укр у такому складі: 1) Донецький(Донецька, Луганська
обл); 2)Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька,Кіровоградська
обл); 3)Східний (Полтавська,Сумська,Харківська обл); 4)Центральний
(Київська,Черкаська обл, м.Київ); 5)Поліський
(Волинська,Житомирська,Рівненська,Чернігівська обл); 6)Подільський
(Вінницька,Тернопілька,Хмельницька обл); 7)Причорноморський (АР
Крим,Миколаївська, Одеська, Херсонська обл., м.Севастополь);
8)Карпатський (Закарпатська, Львівська, І-Франківська, Чернівецька обл).
Запропонований проект нової мережі ек р-нів в цілому відповідає науковим
критеріям ек рай-ня, але разом з тим, на нашу думку, не позбавлений
певних недоліків. Насамперед це стосується виділення Поліського району.
З т з географічного визначення, невдалою є назва Східного р-ну. В усіх
варіантах попередніх мереж ек рай-ня він був названий Північно-Східним.
Подальший розвиток теорії і практики ек-го рай-ня в Укр дасть змогу
вдосконалювати мережу ек-х р-нів Укр.

15 Демографічний і трудовий потенціал регіональної економіки та їх вплив
на розвиток і розміщення продуктивних сил , їх сутьт.Дані за 1996 рік.
Укр. – п’ята за чисел насел в Європі. Зараз населення стан. приблизно
51,3 млн. Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.), Італії (58 млн
чол.), Великобританії (57,3 млн чол.) і Франції (57 млн
чол.).Демографічна ситуація надзвичайно серйозна. Процес природного
скороч насел в селах розпоч з 1979, в містах — з 1990. У 1989 р.
природний приріст населення України становив 1,7 чол. на 1000чол.
населення. А в 1990 р. — лише 0,6, а з 1991 природне скорочення 0,7.За
період 1929-1959 Укр не долічилася 14,6 млн осіб.Сер. трив. життя в
Україні станов 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і
поступово зменш. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн
світу.Скорочення насел України – наслідок мутагенних впливів, у тому
числі негативних змін навкол. сер-ща, що призводять до різкого
пошкодження генофонду, глибока соц-екон криза, складна криміногенна сит.
в Україні.Забруднення навкол сер-ща призвело до того, що у 1990 р. вся
Україна проголошена її парламентом зоною екологічного лиха

16. Населення України, його динаміка, структура та особливості
розміщення.

Нас-ня або народонас-ня – це сукупність людей, що проживають у межах
відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Укр
за чис нас-ня є однією з великих держав Європи. На поч 1998р за чис
жителів вона була на 7 місці після ФРН,Росії, Великобританії, Італії,
Туреччини і Франції. Чис нас-ня Укр складає нині більше ніж 50 млн чол.
Згідно з даними переписів нас-ня по Росії і колишньому СРСР чис нас Укр
становила (в суч кордонах): у 1897 – 28,4 млн чол., 1926-29,5б
1939-40,53 1959-41,9, 1970-47,1 1979-49,8, 1989 – 51,7млн чол. Як
бачимо, чис нас Укр за великий період часу постійно зростала. Тільки за
пер 1959-1998рр загальний приріст нас Укр перевищував 8 млн чол. Слід
відмітити, що середньорічний приріст нас-ня був дуже нестабільним, а
кількісні параметри його щороку змінюалися. Але загальною тенденцією
було щорічне його зменшення. Починаючи з 1993р. і по нинішній час чис
нас Укр щорічно зменшується Укр належить до держав з високою щільністю
нас-ня. На поч 1999р в цілому по країні густота нас-ня становила майже
83 чол. на 1 кв км. Найменші щільність нас характерна для Укр-го Полісся
та півдня республіки. Тут воно становить менше ніж 60 чол на 1 кв км.
Зазначені особливості розміщення нас в Укр є значною мірою рез-м
регіональних особливостей динаміки його чис-ті, що склалася в рез
відмінностей прир руху та міграційних процесів. Статево-вікова стр-ра
нас-ня є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити
певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни
динаміки чис-ті нас-ня в майбутньому. За даними останнього перепису
нас-ня, українці становили понад 70% усіх жителів Укр. Крім того, значна
чис українців проживає в близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з
українцями на тер Укр проживає понад 100 національностей. Серед них найб
частку становлять росіяни – понад 20% всього нас країни. Друге місце за
чис після росіян займають жителі єврейської національності, чисельність
яких постійно зменшується, і нині вони становлять близько 1% нас-ня Укр
проти 2,0% у 1959році. На тер Укр проживає значна чис нас з прилеглих до
країни держав. Це, білоруси, чис яких перевищує 400 тис чол,
молдавани(майже 300 тис чол), болгари (близько 250 тис чол), угорці (150
тис чол), румуни (100тис чол), поляки (250 тис чол). Крім цих
національностей, в Укр проживають греки, татари, вірмени, цигани, німці,
гагаузи та ін.

17. Міське та сільське населення України, його динаміка та особливості
формування і розселення. Урбанізація.

Для характеристики розміщення населення використовують поняття “
розселення” Розселення є міським та сільським. Осноовними чинниками
розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів є
соц.-екном.розвиток та РПС), природні та демографічні.На території У.
Чітко виділяється дія трьох чин-ників, що впливають на розміщення
населення, в тому числі міського. Найважливішим є соц. економ. чинник,
тобто РПС, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського
наслення до них.Міське насел. 3 1913 до 1994 зросло у 5,2 раза, а
сільське зменш. в 1,7 рази. Зараз – 445 міст і селищ міського типу.
Містом вважають нас. пункт, що викон. пром, транспортні,
куль-турно-торгові та адмін ф-ії, а насел. склад переважно з
робіт-ників, службовців та їхніх сімей. Міста є економічні (промис-лові,
трансп, торг-розподільні) та неекономічні (адмін, культу-рн,
рекреаційні). Найбільше міст в Донецькій (51), Луганській (37),
Київській (25). Найменше їх у Миколаївській та Херсон-ській (по 9).

СМТ – проміжна ланка між містом і селом. Розміщ. навколо підприємств,
курортів, залізн. вузлів і мають 2 та більше тис. мешканців.

За к-тю насел. міста поділяють на:

а) малі (до 50 тис.) – 1247. Сюди вход й смт.;

б) середні (50-100 тис.) – 55;

в) великі (100-500 тис.) – 40;

г) дуже великі (до 1 млн.) – 6;

д) міста-мільйонери (Киів, Харків, Дніпропетровськ, До-нецьк, Одеса).

Внаслідок “росту” великих міст утворюються міські агло-мерації –
зосередження функціонально пов’язаних між собою міських поселень, що
концентрують у собі потужний вироб-ничий, культурний, освітній і
торговий потенціал. Всього 19 агломерацій. Сер. вік міськ насел. менше
сільського.

Села відрізн за кількістю жителів і за принципами розміщ. В Поліссі
невеликі села (до 500-700 чол.) розташ на підвищеннях, в Лісостепу села
більші (1000-1500 чол.), в Степу – найбільші села (до 3000 чол.) і
розміщ, біля води. В гірсь-ких районах села невеликі і розміщ на схилах
та в гірських долинах.

18. !

19. Сучасна демографічна ситуація в Україні, її регіональ-ні
особливості.

Дані за 1996 рік. Укр. – п’ята за чисел насел в Європі. За-раз населення
стан. приблизно 51,3 млн. Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.),
Італії (58 млн чол.), Великобританії (57,3 млн чол.) і Франції (57 млн
чол.).

Демографічна ситуація надзвичайно серйозна. Процес природного скороч
насел в селах розпоч з 1979, в містах — з 1990. У 1989 р. природний
приріст населення України стано-вив 1,7 чол. на 1000 чол. населення. А в
1990 р. — лише 0,6, а з 1991 природне скорочення 0,7.

За період 1929-1959 Укр не долічилася 14,6 млн осіб. Сер. трив. життя в
Україні станов 70-71 рік (66 років у чоловіків і 73-75 років у жінок) і
поступово зменш. За цим показником, Україна посідає 52 місце серед країн
світу.

Скорочення насел України – наслідок мутагенних впли-вів, у тому числі
негативних змін навкол. сер-ща, що призво-дять до різкого пошкодження
генофонду, глибока соц-екон криза, складна криміногенна сит. в Україні.

Забруднення навкол сер-ща призвело до того, що у 1990 р. вся Україна
проголошена її парламентом зоною екологічного лиха.

Вже у 1998 році за чисельністю населення Україна скоти-лася на 7-ме
місце після Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Туреччини,
Франції.

20. Трудові ресурси, їх суть та види зайнятості.

Трудові ресурси — це частина населення України, яка має не В
працез-датному віці знаходиться 55,8 % населення. Найб. питома вага осіб
працездатного віку в Одеській (57,6), Харківській (57,2), Запорізькій
(57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий показник в Че-рнігівській області
(51,3). У сфері матеріального в-ва зайнято 64% працівників. В пром- ті –
29%, більше 20% – с/г, понад 11% – в освіті, галузяях науки та культури.
Значна частка при-падала на буд-во (7,4%), торгівлю, гром. харчування
(7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).

обхідний фізичний розвиток, здоров’я, освіту, професійні знання та
кваліфікацію для заняття суспільне корисною працею. Трудові ресурси
вважаються головною продуктивною силою суспільства. Чисельний склад
трудових ресурсів залежить від природного приросту, статево-вікової
структури, а також міграції населення.

До трудових ресурсів в Україні, як і в більшості країн світу, відносять
працездатне населення у працездатному віці. Для чоловіків тривалість
працездатного віку становить 44 роки (від 16 до 59 включно), а для жінок
— 39 років (від 16 до 54 років включно). Це основна частина трудових
ресурсів України, яка становить більш як 95% всіх її трудових ресурсів.
Крім того, до трудових ресурсів відносять зайнятих у суспільному
виробництві підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку.

Чисельність трудових ресурсів — показник динамічний, він постійно
змінюється залежно від багатьох факторів: демографічних, соціальних та
економічних.

Усі зайняті трудові ресурси розподіляються за різними видами зайнятості:
зайняті в суспільному виробництві (зайняті на державних та кооперативних
підприємствах та в організаціях); зайняті в домашньому та особистому
підсобному сільському господарстві та зайняті індивідуальною трудовою
діяльністю; зайняті на навчанні з відривом від виробництва; зайняті у
сфері військової діяльності. Окрему групу становлять безробітні. Все
зайняте у народному господарстві населення розподіляється між галузями
матеріального виробництва та невиробничої сфери.

До зайнятих у галузях матеріального виробництва відносять усіх
робітників і службовців, які працюють у промисловості, сільському,
лісовому та рибному господарстві, на транспорті і зв’язку (в частині
обслуговування виробничих галузей), а також на будівництві; зайняті в
торгівлі і громадському харчуванні, на здачі предметів на прокат, у
посередницькій та комерційній діяльності, у збуті і
матеріально-технічному постачанні, в інформаційно-обчислювальному
обслуговуванні, в операціях з нерухомим майном; зайняті розвідкою надр,
в геодезичній та гідрометеорологічній службі та інших галузях
матеріального виробництва.

До зайнятих у невиробничих галузях відносять працюючих у
житлово-комунальному господарстві і невиробничих видах побутового
обслуговування, охороні здоров’я, фізичній культурі і соціальному
забезпеченні, народній освіті, культурі та мистецтві, науці та науковому
обслуговуванні, на транспорті і зв’язку та ін.

21. !

22. Ринок праці та забезпечення продуктивної зайнятосьі населення
України, регіональні особливості безробіття.

Новим явищ у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто
їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з
різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні
роки що-річно вивільнялося з різних галузей народного господарсва
близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у
різних галузях промисловості. З інших га-лузей економіки значне
вивільнення відбувається на тран-спорті і зв’язку, у торгівлі і
громадському харчуванні, будів-ництві, науці і науковому обслуговуванні
та в освіті.

Одночасне з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на
робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік.
Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень
зайня-тості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн.
чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість тру-дових ресурсів в
Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській,
Львівській, Одеській та Чернівецькій обл. Найвищий рівень зайнятості
трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської,
Кіровоградської та Чер-нігівської областей. Певна частина працездатного
населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні
зареєстровано близько 1 млн. безробітних.

Рівень безробіття є досить диференційованим по окре-мих регіонах
України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для
західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської,
Івано-Франківсь-кої, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники
рівня безробіття склалися в Одеській облі, м. Києві та Севастополі.

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах
України, можна передбачити, що при ниніш-ньому рівні створення нових
робочих місць у західних обл. і природному прирості населення рівень
безробіття в майбут-ньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави,
регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації
соціальних гарантій у сфері зайня-тості населення працездатного віку.
Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах
вимушеної непо-вної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі
не-повного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.

23. Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура.

Природно–ресурсний потенціал розглядається як сукупність усіх
можливостей, засобів запасів, джерел, щоє і можуть бути мобілізовані і
використані для досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси,
цінність, можливосьі, засоби. Відбиває споживчу варітість ресурсів, їх
кориснсть для сус-ва. ПРП є одним з важливих факторів РПС і включає вже
вивчені елементи природного середовища:

( Природні ресурси, тобто ті елементи природного середови-ща, які
безпосередньо беруть участь у матеріальному в-ві і в невиробничій
діяльності, тіла і сили природи ,кяі на певному рівні розвитку ПС і
вивченості можуть бути використані для задоволення потреб людського
сус-ва у формі безпосередньої участі у матеріальній діяльності;

( Природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть
безпосередньої участі в сусп. в-ві, тіла і сили природи,які при певному
рівні розвитку ПС і вивченості мо-жуть бути використані для задоволення
потреб людського су-ва у формі безпосередньої участі в матеріальній
діяльності.

Природні ресурси поділяються:

( Промислові (ті, які вже розвідані на глибині до 1300 м і
достовірно вивчені);

( Балансові ( всі проимслові запаси+ті, які розвідані на глибині
до 1800м і менш конкретні);

( Геологічні ( промилові+балансові+ті, які приблизно оцінені);

( Прогнозні запаси (ті, які визначені в залежності від гео-логічної
будови земної кори);

Економічна оцінка визначається тими сукупностями, які несе людина в
зв’язку з використанням цих ресурсів при анлізі та оцінці враховуються:

загальні запаси;

якість;

глибина залягання;

необхідні затрати для збагачення;

транспортні витрати для поставки до; споживача.

24 Вплив природно- ресурсного потенціалу на розвиток і розміщення
виробництва та спеціалізацію ек. р-нівДля розміщення галузей н/г велике
зн-ня мають кількісні параметри певного виду ресурсу. За н/г-м значенням
запаси кросиних копалин под-ть на такі групи: балансові, використання
яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за
якістю сировини і гірничо-технічними умовами експлуатації;
позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати
економічно не вигідно. В геології вид-ть такі категорії запасів корисних
копалин: А – докладно розвідані та вивчені; В і С1 – розвідані менш
докладно; С2 – оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин
за категоріями А, В, С1 і С2 разом з прогнозованими запасами становлять
геологічні запаси. До власне промислових запасів відносять вивчені й
розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню
рентабельність в-ва.

25. Мінеральні ресурси, їх структура та народногосподрське значення.

Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних
копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку
продуктивних сил. За характером використання мінеральні ресурси
поділяються на групи: пали-вно-енергетичні, рудні й нерудні. На їх базі
розвиваються такі важливі галузі промислового виробництва, як чорна і
кольоро-ва металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна
промисловість та ін.

Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і
Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в
Дніпровському басе-йні. В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які
зосеред-жені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і
Причорномор’ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд.т
умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад
60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не
розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного
газу в Ук-раїні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім
того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану
вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1.5 тис родовищ торфу, що
зосереджені переважно у Волинській, Рівнен-ській, Житомирській,
Київській, Чернігівській, Черкаській, Xмельницькій, Сумській та
Львівській областях.

Загальні запаси залізних руд України за категоріями А+В+С1 оцінюються в
27,4 млрд. т, а прогнозовані — у 20 млрд. т. Основні родовища
зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському
залізорудному ра-йоні та Керченському. Країна посідає одне з провідних
місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.

Україна має певні запаси руд кольорових металів. За-паси нікелю
невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та
Дніпропетровській областях; ртуті —у Донбасі і Закарпатті; титану — в
Житомирській, Київськії, Черкаській, Дніпропетровській областях, на
узбережжі Чор-ного та Азовського морів; бокситів — у Дніпропетровській
області; алунітів – у Закарпатті; нефелінів — у Приазов’ї. Унікальні
родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних
елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазов’ї. Розробку
золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.

Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль,
самородна сірка, вогнетривкі глини, висо-коякісний каолін, облицювальний
камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т)
зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях.

26. Земельний фонд та його структура. Проблеми охорони і раціонального
використання земельних ресурсів.

Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення
народногосподарських об’єктів, системи розсе-лення населення, а також
основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового
господарства).

Земельний фонд України становить 60,4 млн. га і складається із земель
різного функціона-льного призначення, якісного стану та правового
статусу. Вла-сне земельна площа (суша) становила на початок 1998 р. 57.9
млн. га; її сільськогосподарська освоєність досягла майже 70,0%.
розораність — 57.1%; частка ріллі в загальній площі
сільськогосподарських угідь перевищила 79%.

За цільовим призначенням земель та функціональним використанням
земельний фонд України охоплює: сільського-сподарські угіддя (41,9 млн.
га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісопокриті площі (10,4 млн.
га, або 17,2%): забудовані землі під промисловими і транспортними
об’єктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га. або 3,8%); землі, що
покриті по-верхневими водами, — (2,4 млн. га. або 4%); інші землі (3,4
млн. га, або 5,6%).

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері
земельних ресурсів виступають: підви-щення ефективності їх використання
та охорони на основі зменшення розораності земель, припинення деградації
грунтів та зростання їх родючості; досягнення збалансованого
співвід-ношення угідь у зональних системах землекористування;
фор-мування продуктивної та високоефективної системи землеко-ристування
як надійної основи розв’язання продовольчої про-блеми.

27. Водні ресурси, їх народногосподарське значення та проблеми
раціонального використання.

Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового
водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього
народного господарства та у життєді-яльності населення.

Рівень забезпеченості України водними ресурсами є недостатнім і
визначається формуванням річкового стоку, на-явністю підземних і
морських вод. Потенційні ресурси річко-вого стоку оцінюються у 209,8
куб. км, з яких місцевий стік на території України становить в
середньому 52,4 куб. км, при-ток — 157,4 куб. км. Запаси підземних вод,
не пов’язаних з по-верхневим стоком, становлять 7 куб. км. Крім того, в
господа-рстві України використовується до 1,0 куб. км морської води. В
розрахунку на одного жителя України поверхневий місце-вий стік становить
близько 1045 куб. м. Найвищий рівень во-дозабезпечення жителів — у
західних і північних областях України. Територіальний розподіл водних
ресурсів України є нерівномірним і не відповідає розміщенню водомістких
гос-подарських комплексів. Найменша кількість водних ресурсів формується
у місцях зосередження потужних споживачів — Донбас, Криворіжжя,
Автономна Республіка Крим, південні області України. Основними
споживачами води є промисло-вість (в першу чергу електроенергетика,
металургія, хімічна промисловість), сільське господарство, комунальне
господа-рство. Для пом’якшення територіальних відмінностей у
забе-зпеченні поверхневими водами в Україні побудовано 1,1 тис.
водосховищ (повний об’єм 55,0 куб. км), найкрупніші з яких знаходяться
на Дніпрі. Створено близько 29 тис. ставків, 7 крупних каналів і 10
водоводів тощо. Використання водних ресурсів поділяється на:
водос-поживання, тобто відведення води від джерела з наступним
застосуванням у технологічних процесах (промисловість, сіль-ське
господарство зі зрошенням, комунальне господарство та ін.);
водокористування, здійснюване безпосередньо в межах водного джерела без
прямих витрат цього ресурса (гідроенер-гетика, водний транспорт, рибне
господарство, туризм). Основні проблеми щодо раціонального формування,
використання та збереження водних ресурсів України поля-гають у:
забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними
промисловими і комунально-побуто-вими стічними водами; інтенсивному
старінні основних фон-дів водозабезпечуючого і водоохоронного
призначення, низь-кій продуктивності очисних споруд; недостатній
самовіднов-люваній та самоочисній здатності водних систем;
незбалансо-ваній за водним фактором системі господарювання, що
харак-теризується високими обсягами залучення водних ресурсів у
виробничу сферу та високою водомісткістю продукції.

28. Лісові ресурси, їх народногосподарське значення та проблеми
раціонального використання.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього
середовища та господарській діяльності лю-дей, слугують важливим
сировинним фактором для розвитку галузей народного господарства.

Україна належить до країн з невисокою забезпеченіс-тю лісом. Площа її
лісового фонду становить 10,8млн.га, в то-му числі вкрита лісом — 9,4
млн. га. Лісистість території ста-новить всього 15,6%, причому її рівень
територіальне досить диференційований: від 43,2% в Івано-Франківській до
1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального вважається показ-ник на
рівні 21—22%, який дає змогу досягти збалансованості між лісосировинними
запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами.

Загальні запаси деревини в Україні становлять 1,74 млрд. куб. м. Близько
51% лісів віднесено до захисних, водоо-хоронних та інших цінних в
екологічному відношенні лісів, решту становлять експлуатаційні. За
останні роки намітилася тенденція до скорочення обсягів
лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини зменшилися з 14,4
млн. куб. м у 1990 р. до 10,5 млн. куб. м у 1997 р., тобто майже на 30%.

Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і
раціонального використання лісових ресурсів України є: порушення
збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і
екологічними вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення
природ-них комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість
інвестицій для лісогосподарського виробництва; скорочення обсягів
лісокористування та низький рівень задоволення пот-реб у деревині за
рахунок місцевих ресурсів.

Вирішення названих проблем тісно пов’язано з розши-реним відтворенням
лісових ресурсів, підвищенням ефектив-ності їх охорони і використання.
Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових
насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни
пе-реважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основ-них
екологічних функцій лісу. Поряд з цим принципово важ-ливо підвищити
експортні можливості лісового господарства України.

29. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

30. Ресурсозбереження як головний напрям раціонального використання
природних ресурсів.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям вико-ристання
природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних
ресурсів та зростання в-ва продукції при тій самій кількості
використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні
стратегічні напрями ресурсо-збереження можуть бути зведені до таких:
комплексне вико-ристання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;
впро-вадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке
використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;
стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі,
рекультивація відпрацьованих кар’єрів тощо; ефекти-вне регулювання
лісокористування, підтримання продуктив-ності лісів, активне
лісовідновлення; збереження рекреацій-них ресурсів при розміщенні нових
промислових об’єктів.

Одним з вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний
потенціал. Зо-крема, значного розвитку набуде вторинна металургія.
Особ-лива увага приділятиметься розширенню напрямів викорис-тання
макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться
потужуності по переробці картонної, скля-ної, металевої та пластикової
тари і упаковки.

Важливим пріоритетом є підвищення ефективності енергозобреження у
зв’язку з тим, що Україна належить до енергодефіцитних країн і за
рахунок власних джерел задово-льняє свої потреби в паливно-енергетичних
ресурсах менш ніж на 50

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресур-созбереження дасть
змогу сформувати нову ідеологію госпо-дарювання, що базується на
економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному
співвідношенні 3первинних і вторинних ресурсів та маловідходному
виробничому циклі.

31. !

32. !

33. Господарський комплекс Укр, його суть, галузева структура і
трансформація в ринкових умовах.

Народногосподарський комплекс – система виробництва, обміну,
розподілу і споживання, що склалися в межах України. Його об’єднують в
єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і
зв’язку. Галузева структура госп-ва безпосередньо відображає процес
суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між
окремими галузями. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні
суспільних потреб у матервльних і духовних благах у процесі вир-ва,
розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг.
Залежно від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу невиробничу
сфери.

До виробничої належать ті види діяльності, які:

1)створюють матеріальні блага (пром-ть, сільське госп-во, буд-во);

2)доставляють створені мат-ні блага споживачам (транспорт і зв’язок);

3)пов’язані з провадженням процесу вир-ва у сфері обігу (торгівля,
матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування).

Невиробнича сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють
функції щодо надання послуг немат-ого хар-ру суспільству і населенню. До
неї належать:

1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуг-ня
населення, транспорт і зв’язок по обслуг. Населення;

2)галузі соц-ого обсл-ня – освіта, охорона здоров’я, культура і
мистецтво, наука;

3)галузі органів упр-ня і оборони;

4)галузі, які включ. Кредитування, фінанси і страхування.

34. Міжгалузеві комплекси, їх суть, структура та об’єктивний характер
формування.

Разом з галузевою диференціацією, яка відбув-ся в результаті сусп-го
поділу праці, спостерігається взаємодія галузей і їх елементів в складі
інтеграц. Структур – МК.

МК – система економ.-взаємопов’язаних галузей виробничої, або
невиробничої сфери. Він формується внаслідок кооперації підпр-в, орг-ій,
установ. МК виникають і розвиваються:

1)В середині окремої галузі вир-ва.2)На контактах різних галузей:

Залежно від теріторіальних маштабів їх поділяють на міждержавні,
галузеві та господарські. Господарські комплекси функціонують у
структурі госп-ва. Міжгалузеві теріторіальні комплекси поділяються на
регіональні та локальні. Функціонування госп-го комплексу зумовлює
постійне посилення і розширення виробничих зв’язків між підпр-ми кожної
галузі, між окремими галузями. Це свідчить про процеси диверсифікації,
спеціалізації й концентрації різноманітних стадій виробництва та обміну
продукцією. На основі цих складних економіко-виробничих процесів
формуються міжгалузеві комплекси

35. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, галузева структура і
народногосподарске значення.

Паливно-енергетичний комплекс — це сукупність галузей промислового
виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво
електроенергії, їх транспортування та використання. До складу
паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості
(вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що
включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний
транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це також трубопровідний
транспорт і лінії електропередач. ПЕК — це крупна міжгалузева
територіальна система, складова частина єдиного господарського комплексу
країни; це базовий комплекс важкої індустрії. Кінцева мета його
функціонування — надійне забезпечення потреб населення та всього
господарського комплексу в паливі та електроенергії.

Ресурси, що формують енергетичний баланс (особливо електроенергія),
визначають темпи науково-технічного прогресу, ефективний і прискорений
розвиток економіки в цілому. Використання електроенергії в народному
господарстві сприяє зниженню затрат суспільної праці, зменшенню
фондомісткості продукції у високоенергоспоживаючих галузях, впровадженню
комплексної механізації і автоматизації виробництва тощо. Широке
застосування енергії впливає на рівень енергоозброєності праці, а відтак
і на його продуктивність, що має велике значення для всіх галузей
народного господарства. Крім того, галузі, що виробляють енергію, мають
районоутворююче значення, на базі їх формуються територіально-виробничі
комплекси. Вони впливають на процеси концентрації виробництва,
комбінування, промислову спеціалізацію і поглиблення територіального
поділу праці. Завдяки зазначеним вище органічним взаємозв’язкам галузей,
що виробляють паливо і енергію, з іншими галузями народного господарства
створюється реальна основа для системного, комплексного підходу до
розміщення цих галузей і обґрунтування оптимальних шляхів їх розвитку з
урахуванням народногосподарської загальнодержавної ефективності.

36. Вугільна пр-сть Укр, її значення, особл-ті розм, суч стан та
перспективи розвитку.

Запаси вугілля на тер Укр зосереджені в основному в трьох басейнах:
Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. Крім того, запаси
вугілля є на тер Харківської і Полтавської областей та Закарпатської
вугленосної площі. Найбільше зниження обсягів видобутку відублося за цей
час у Дніпровському буровугільному басейні – на 84,8%, тоді як у
Донецькому – на 51,1%, а Львівсько-Волинському – на 65,7%. Із заг обсягу
постачання вугілля на тер Укр до 95% припадає на донецьке вугілля, з
якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське вугілля і буре
вугілля Дніпровського басейну використовується гол чином як енергетичне
паливо на електростанціях та в комунальному секторі ек-ки. Основним
споживачем донецького вугілля є Донецька, Дніпропетровська, Луганська і
Запорізька області, де воно використовується гол чином для потреб
енергетики та коксохімічної пр-сті. В решту областей донецьке вугілля
постачається лише для теплової електроенергетики. Львівсько-Волинське
вугілля постачається у західні області (І-Франківська, Львівська та ін.)
і до того ж лише на енергетичні потреби. Буре вугілля використовується
гол чином для в-ва буровугільних брикетів (Кіровоградська, Черкаська
області). Частина вугілля із Луганської, Дніпропетровської та Донецької
областей постачається на експорт, гол чином у Молдову та країни далекого
зарубіжжя. Імпорт вугілля в Укр здійснюється в основному з Росії і
Казахстану (для потреб коксохімічної пр-сті) та Польщі. Першочерговим
завданням розвитку вугільної пр-сті є компенсація вибуваючих потужностей
за рах завершення вже початого буд-ів і реконструкції ряду шахт.

37. Нафтова пр-сть Укр, її зн-ня, особл-ті розміщ, суч стан та
перспективи розвитку.

Основний видобуток нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон.
Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже
80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси
становлять 3% від запасів Укр, тому видобуток нафти практично відсутній.
Тенденція до скорочення видобутку нафти в Укр пояснюється не лише
вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих
свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м,
в той час як середня глибина основних покладів нафти становить
3000-4000м. Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин
та їхнього обл-ня. Так, загальне спрацювання ОФ по АТ “Укрнафта”
становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.
Подальший розвиток нафтової пр-сті в Укр обумовлює необхідність
вирішення цілого ряду проблем. Однак з найголовніших – це пошук шляхів
стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Укр. Зростання
глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх
освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими
факторами щодо збільшення видобутку нафти. Успіхи цієї галузі прямо
залежать від рез-тів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.
Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою
ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту
промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного
нафтового родовища не тільки великооб(ємного за запасами, але й
середньооб(ємного. У нафтовидобувній пр-сті країни необхідно різко
збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно
прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі
геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також
впровадити комплекс методів щодо поліпшення стану заводнення та нових
методів нафтовіддачі.

38. Газова пр-сть Укр, її зн-ня, особливості розміщення, суч стан та
перспективи розвитку.

У межах Укр зараз вид-ся 9 нафтогазоносних областей, розміщення яких
дозволяє об(єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний –
Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний – Передкарпатська,
Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південий –
Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська,
Азово-Березанська область. При цьому Східний регіон охоплює Сумську,
Полтавську, Харківську, Дніпропетровську, Донецьку, Луганську і
Чернігівську області; Західний – Волинську, Львівську, І-Франківську,
Чернівецьку і Закарпатську області; Південний – Запорізьку і Херсонську
області, а також АР Крим. Запаси прир газу категорій А+В+С1 станом на
01.01.1998р. становлять 1098,4 млрд куб м, категорії С2 – 331,1 млрд куб
м. Забезпеченість споживання газу за рах власного видобутку в останні
роки становить 21-22%. До того ж спостерігається тенденція до зростання
цього показника. Це пов‘язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення
потреб у прир газу дещо випереджають темпи спаду його в-ва. Частка газу,
якого не вистачає Укр (а це становить майже 80%), імпортується з Росії
та Туркменістану. Найб частка газопспоживання в Укр припадає на
промислово розвинутий Східний регіон – майже 62%, на Західний і
Південний регіони – відповідно 32 та 6% загальної потреби в газі. При
цьому у пр-сті використовується майже половина спожитого в державі газу,
близько 30% газу витрачається на потреби енергетики, 18% – в
комунально-побутовому секторі. Для вирішення сезонної неірвномірності
газоспоживання особливе зн-ня мають підземні газосховища (ПГС). В Укр
зараз експлуатуються 13 газосховищ з проектним обсягом 62,4 млрд куб м.
Перспективи розвитку газової пр-сті Укр пов‘язано з розширенням
геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та
прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід
широко впроваджувати досягнення НТП, зокрема новітніх технологій і
техніки. Екологічні проблеми в газовій пр-сті мають свою специфіку, яка
визначається в основному відчуженням та забрудненням земель в районах
промислової експлуатації газових родвоищ та проведенням
геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання прир газу в
різних секторах ек-ки та галузях н/г, то цей вид ресурсу є найбільш
екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як
вугілля, мазут, торф.

39. Нафтопереробна пр-сть Укр, особливості розміщення, суч стан та
перспективи розвитку.

В Укр розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів
(НПЗ) – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський,
Дрогобицький, надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є
Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966р. і має
потужність 16,0 млн т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького)
споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. Сумарна
потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ) становить приблизно 35%
потужності первинних процесів (близько 12% з 35% – поглиблення переробки
нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що, звичайно, недостатньо,
виходячи з сучасного світового рівня розвитку нафтопереробки. Низький
техн-й рівень в-а нафтопереробної пр-сті Укр, недосконалість
технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів викликають
інтенсивне забруднення навк середовища. Укр стоїть перед необхідністю
вирішення складних проблем, пов з подальшим розвитком нафтопереробки як
однієї з найважливіших галузей пр-сті і всього н/г-го комплексу, а також
з рац-м та стабільним забезпеченням НПЗ сирою нафтою (власною і
привізною). Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної пр-сті є
забезпечення істотного зростання техн-го рівня в-ва. Насамперед слід
підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають розвинуту
нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010р.
Поглиблення переробки нафти для Укр має зараз першорядне зн-ня, бо
дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи в-ва світлих
нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних – автомобільного
бензину, дизельного палива, авіаційного гасу. Правда, при цьому
знизяться обсяги в-ва паливного мазуту. Однак він може і повинен
заміщатися іншими видами палива, насамперед вугіллям. З поглибленням
переробки нафти в Укр поліпшиться заг стр-ра випуску нафтопродуктів та
більш ефективним стане використання нафтової сировини.

40. Електроенергетика України, її зн-ня та суч стр-ра в-ва та споживання
електроенергії.

Важлива роль енергетики у розвитку н/г визначається тим, що будь-який
виробничий процес чи будь-який вид обслуговування нас-ня пов(язаний з
використанням енергії.. Енергетичною основою розвитку п/с на суч етапі
технічного прогресу є електрична енергія. В рез-ті в-во енергії, її
передача і розподіл відокремились у самостійну галузь –
електроенергетику, а споживачі енергії розосередились по різних галузях
пр-сті і н/г. Електроенергетика є провідною галуззю пр-сті, а
використання її пр-ції – електричної енергії – забезпечує підвищення
технічної озброєності і зростання продуктивності праці. Район розміщення
теплової електростанції і її потужність повинні визначатися з
урахуванням розвитку електроспоживання, наявності паливних ресурсів та
відомостей щодо гідрології районів. Теплові атомні станції, враховуючи
великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об(єктів.
Крім цього, атомні станції повинні будуватися на значній відстані від
великих міст. ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об(єктів з
мінімальним затопленням земель під водосховища. Одним з важливих
факторів розміщення об(єктів електроенергетики є еклогічна безпека,
додержання санітарних норм імінімізація екологічних втрат як при буд-ві,
так і при експлуатації об(єкта. Нині в Укр експлуатуються три типи
гееруючих потужностей: теплові (паротурбінні та дизельні), гідравлічні
(гідроелектростанції, гідроакумулюючі станції) та атомні.
Електростанціями України в 1998р. було вироблено 172 млрд кВт(год
електроенергії, у т ч більше половини – на теплових, близько 40% – на
атомних і майже 4% – на гідроелектростанціях. Обсяги споживання
електроенергії за останні роки також різко скоротилося. У 1997р. всіма
галузями н/г було спожито близько 178,0 млрд кВт(год, що на 92,0 млрд
кВт(год менше, ніж у 1990р. Значно змінилась і стр-ра споживання:
особливо зменшилась частка споживання галузями пр-сті та будівельним
комплексом. Практично не змінилась у стр-рі споживання частка
транспорту. У зв(язку з низькою якістю спожитого палива значно зросли
витрати електроенергії на власні потреби електростанцій та технологічні
втрати електроенергії в електромережах. У заг обсязі споживання
електроенергії зросла частка комунально-побутового сектора ек-ки.

41. Теплова електроенергетика Укр, її місце в в-ві електроенергії,
основні ТЕС та принципи і особливості їх розміщення.

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції, які за характером
обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Вони виробляють майже 2/3
всієї електричної енергії. За останні 30 років потужність ТЕС зросла у 5
разів. Частка вугілля у структурі палива велика. Перевагою ТЕС є
відносно вільне розміщення, вдвоє дешевша вартість капіталовкладень
порівняно з ГЕС.

Найбільшими ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська. Курахівська,
Слов’янська (Донецька обл.), Криворізька, Придніпровська
(Дніпропетровська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.),
Запорізька. Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільська (Київська обл.) та
ін.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі. Їх будують
поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий
(10—12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить
майже 70 %, тоді як на ТЕС — тільки 30—35 %. Теплоелектроцентралі
обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них — Київська ТЕЦ,
Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ. Одеська, Калузька.
Краматорська та ін.

42. Атомна електроенергетика України, її зн-ня та проблеми розвитку.

АЕС за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищами
його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС
орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими
ресурсами палива та гідроенергії.

В Україні працюють 5 потужних АЕС — Запорізька, Південноукраїнська,
Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська. Під тиском громадськості
припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та
Одеської атомної ТЕЦ.

АЕС виробляють 29% енергії. Слід проводити реконструкцію атомної
електроенергетики на новій технологічній основі, створювати енергоблоки,
які використовували б уран низького збагачення, який виробляють наші
збагачувальні фабрики Придніпров’я та Прикарпаття. Доцільно будувати
нові блоки середніх за потужністю атомних електростанцій під землею з
багатократним рівнем техніки безпеки. АЕС розташовують незалежно від
пал.-енерг. фактору та орієнтують на споживачів у районах з напруженим
пал-енерг балансом, біля водних джерел. ТЕС-67%, ГЕС-4%, АЕС-29%.

43. Гідроенергетика України, її місце в енергетичному балансі. Каскад
ГЕС на Дніпрі.

Основні гідроелектростанції зн-ся на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) – в
Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в
Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в
Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області. Будується
Дністровська ГЕС та ГАЕС – у Львівській області. Гідроенергетика посідає
відносно незначне місце в електроенергетиці Укр – близько 9% потужностей
і 4% в-ва електроененргії. Основний обсяг в-в елекктроенергії дають
дніпровські станції. Це – Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська,
Дніпродзержинська, Канівська і Київська. Серед ін потужних
електростанцій можна назвати Дністровську ГЕС-ГАЕС, Теребле-Ріцьку
(Закарпатська обл.) та ін.ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об(єктів
з мінімальним затопленням земель під водосховища.

44 Металургійний комплекс Укр. , його структура та районоутворююча роль
Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він
скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об?єднують
основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та
одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й
металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового
металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів
(сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної
сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних
і кольорових металів. Металург комплекс відіграє важливу роль у госп-ві
нашої країни. Це пов з тим, що він визначає її ек-й потенціал і зумовлює
розвиток ін галузей госп-ва, передусім маш-ня і металообробки.
Уметалургії зосереджена велика частка промислово-виробничих ОФ. Крім
того, це важлива комплексоутворююча галузь. Вона впливає також на
розвиток територ-ї стр-ри країни – на утворення промислових р-нів,
вузлів і центрів. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на
планеті. Вона розширює поставку своїх виробів, особливо прокату і труб
на світовий ринок.Для розвитку металург комплексу Укр має декілька
сприятливих чинників: 1)близькість розміщення родовищ коксівного
вугілля, залізної і марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і
вогнетривів, відкриті в останні роки великі запаси різноманітних руд
кольорових металів; 2)густа мережа шляхів сполучення між родовищами;
3)велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його
водосховищами; 4)розвиток металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть
металобрухту; 6)висококваліфіковані кадри.

45. Чорна металургія України, її зн-ся, стр-ра і суч стан розвитку.

Від Чм в першу чергу залежить розвиток важкої пр-сті. Без металургії як
виробника конструкційних мат-в неможливий розвиток маш-ня, а в зв(язку з
цим і розвиток НТП. Її пр-ція є основою розвитку буд-ва, усіх видів
транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике
зн-ня для оснащення необхідною технікою с/г. До складу металургійного
комплексу Укр включається ряд підгалузей і вир-в, без яких неможливо
забезпечити в-во металу. Це такі: – видобуток, збагачення і агломерація
залізних, марганцевих та ін руд; – в-во чавуну, доменних феросплавів
сталі і прокату; -в-во електроферосплавів; – повторна переробка чорних
металів; – коксування кам вугілля; – видобуток сировини і в-во
вогнетривких буд матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових
вапняків; – випуск металевих конструкцій тощо. Суч стан Чм Укр хар-ся
небувалим кризовим спадом, який різок проявився з 1995р. Суч металургія
хар-ся наявністю заводів з повним і неповним металургійним циклом.
Заводи переробної металургії розміщуються в основному в районах
розвинутого маш-ня, де нагромаджуються значні відходи металообробки і
металобрухт. Металургійні комбінати Укр є основними п-вами галузі.Найб
металургійними комбінатами Укр, потужність яких становить 5 млн і більше
металу за рік, є “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”.
Коксохімічна пр-сть є осн складовою частиною металургійного комплексу.
Коксохімічні заводи розміщуються в р-нах видобутку коксівних марок кам
вугілля або в крупних металургійних центрах, розташованих за межами
вугільних р-нів Донбасу. Вона забезпечує металургію технологічним
паливом (коксом, коксовим газом), а хім пр-сть –цінною сировиною.В Укр
працює 16 коксохімічних заводів, з них у Донецькій області – 9,
Луганській – 2, Дніпропетровській – 4, Запорізькій –1. Значного розвиту
в металургії Укр набули нові галузі – трубна і феросплавна. Основні
трубопрокатні заводи: Нікопольський, Харцизький, Новомосковський,
Луганський, Дніпропетровський трубопрокатний і Макіївський труболиварний
заводи. В-во феросплавів, необхідних для виплавки чавуну і сталі,
забезпечується трьому феросплавними заводами – Запорізьким,
Нікопольським і Стахановським. В Краматорську, Дніпропетровську,
Маріуполі були побудовані основні заводи металоконструкцій

46. Кольорова металургія України, її значення, галузева структура,
принципи розміщення та основні центри.

Кольорова металургія – галузь промисловості з виробництва кольорових
металів та їх сплавів(алюмінію , магнію, титану, міді, кобальту ,
олова), рідкісних та дорогоцінних металів.

Значення кольорової металургії дуже велике, продукти кольорової
металургії використовуються в сучасній електроніці, ядерній техніці,
приладобудуванні, ювелірній промисловості, медицині, в харчовій
промисловості, у виробництві побутової техніки, автомобілебудуванні та
інших галузях виробництва.

Провідними галузями кольорової металургії в Україні є алюмінієва,
цинкова, магнієва, титанова, ртутна, феронікілева. Якраз ці галузі
складають структуру кольорової металургії.

Комплекс підприємств цієї галузі в Україні здійснює видобуток,
збагачення і металургійну переробку руд кольорових і рідкісних металів.
До його складу входить виробництво сплавів, прокат кольорових металів і
переробка вторинної сировини.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома
основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які
переробляють руди з незначним вмістом основного металу, тяжіють до
джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.)
Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве)
розмішуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу
потужних електростанцій.

У розміщенні підприємств кольорової металургії в Україні виділяються два
основних райони: Донецький і Придніпровський. На території
Донецького району знаходиться Микитівський ртутний комбінат, який
включає завод, рудники і збагачувальну фабрику. Це підприємство дає
понад 90 % продукції СНД. В цьому районі знаходяться Костянтинівський
цинковий завод «Укрцинк», який працює на імпортній сировині з Північної
Осе-тії та Західного Сибіру. Розміщено цей завод з орієнтацією на
енергетичну базу Донбасу. В Артемівську працює завод по оброб-ці
кольорових металів, який випускає латунь, латунний і мідний прокат.
Мідь і свинець імпортується з Російської Федерації. В м. Свердловську
знаходиться завод алюмінієвого прокату. Придніпровський район кольорової
металургії спирається на потужну енергетичну базу, яку утворюють
Дніпрогес, теплові і атомні електростанції. В Запоріжжі зосереджені
титано-магнієвий і алюмінієвий заводи. Титано-магнієвий завод одержує
магнієву сировину з Калуша, Стебника і Сиваша, а титанову — з
Іршанського і Самотканського родовищ. Алюмінієвий завод працює на
імпорт-них бокситах з Уралу та інших територій зарубіжних країн. Для
виробництва глинозему, яким забезпечується Запорізький алюмініє-вий
завод, біля Миколаєва побудовано великий глиноземний завод. У
Вольногорську поблизу Дніпродзержинської ГЕС знаходиться
Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, який працює на
титано-цирконієвих рудах Самотканського родовища, а в місті
Світловодську, біля Кременчуцької ГЕС діють завод чистих металів і завод
твердих сплавів.

В Кіровоградській області на базі недавно відкритого родовища нікелевої
руди діє Побузький нікелевий завод. Для забезпечення заводу паливом
використовується донецьке коксівне вугілля і електроенергія
Південно-Української атомної електростанції. Виробництво магнію
здійснюється також Калушським ВО «Хлорвініл».

47.Машинобудівельний комплекс, його галузева структура та
народногосподарське значення .

Маш-ня – важлива галузь пр-сті розвинутих кр світу. Воно значною мірою
визначає не лише галузеву стр-ру пр-сті, а й її розміщення Велике зн-ня
маш-ня в н/г-му комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя
праці як для галузей, що виготовляють засоби в-ва, так і для галузей,
які виробляють предмети споживання, а також самі предмети споживання.
Крім того, маш-ня виробляє різноманітне устаткування для буді-ва,
транспорту, зв(язку, торгівлі, спеобладнання для невиробничих галузей, а
також пр-цію оборонного призначення. Маш-ня має багатогалузеву стр-ру і
хар-ся створенням спеціалізованих заводів і галузей. На основі
технологічних процесів, металомісткості і зн-ня в н/г галузі машня
класифікуються таким чином: важке, загальне, середнє маш-ня; в-во точних
механізмів; в-во приладів та інструментів; в-во металевих виробів та
заготовок; ремонт машин і устаткування. Маш-ня Укр представлено
практично усіма галузями (крім годинникової), але далеко не всіма
підгалузями. Машинобудівний комплекс – це сукупність галузей пр-сті, що
виробляють машини й устаткування для всіх ланок н/г. У сучасному житті
немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби маш-ня.

До машинобудування входять такі галузі:

Сільськогосподарське машинобудування; тракторобудування;
Приладобудування;

Електротехнічне машинобудування; Автомобілебудування ; Хімічне і
нафтохімічне;

Верстатобудування та інструментальне машинобудування; Машинобудування
для легкої та харчової промисловості; виробництво побутових машин;
Будівельно-дорожне та комунальне машинобудування; Гірничо-шахтне і
гірничо-рудне машинобудування

48. Основні принципи і фактри розвитку і розміщення галузей
машинобудування.

Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудівних підприємств
відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники. Зокрема,
сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів
машинобудування тісно пов’язане з використанням металу. В цілому
сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш
металомістких галузей, зокрема виробництва вантажних вагонів і цистерн,
тепловозів, тракторів, продукції важкого машинобудування.

Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні,
об’ємні, часто з великою вагою машини, справляє споживчий чинник. Це
виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої,
харчової, хімічної промисловості, а також металургійного комплексу,
нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача
орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у
морських та річкових портах. Більшість галузей машинобудування
вирізняється високою трудомісткістю, високим рівнем кваліфікації
робітників та інженерно-технічних працівників. Таким чином розміщуються
галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і
приладобудування, електронного, електротехнічного та деяких інших
підгалузей.

Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупності, тому що
деякі галузі машинобудування одночасно орієнтуються і на сировину, і на
споживача, і на трудові ресурси. Розвинута транспортна система регіону є
передумовою спеціалізації і кооперування машинобудівних підприємств.

49. !

50.Хімічна промисловість України, її значення, галузева
структура та принципи розміщення основних галузей.

Хімічний комплекс — один з провідних у структурі сучасної економіки. Від
його розвитку, як і від розвитку машинобудування, значною мірою залежить
науково-технічний прогрес. Комплекс хімічних виробництв виготовляє
продукцію для всіх основних галузей промисловості, транспорту,
сільського господарства, оборони, побутового обслуговування та інших
сфер діяльності. Він істотно впливає на рівень і темпи розвитку
економіки в цілому.

Використання хімічної продукції в промисловості дає змогу виготовляти
значну кількість високоякісних виробів, необхідних таким прогресивним
галузям виробництва, як атомна енергетика, радіоелектроніка тощо.
Продукція хімічної промисловості часто заміщує природну сировину, яка
дорого коштує, сприяє зниженню вартості кінцевої продукції, підвищенню
якості виробів.

Структура хімічного комплексу досить складна. До його складу входять ряд
спеціалізованих галузей, що використовують різну сировину, виготовляють
дуже широкий асортимент продукції і об’єднуються між собою загальною
технологією. Як правило, виділяють основну (неорганічну) хімію, хімію
органічного синтезу, гірничохімічну промисловість, фармацевтичну
промисловість, мікробіологічну промисловість, побутову хімію. Провідне
місце за обсягом виробництва, в тому числі за випуском кінцевої
продукції, займають основна хімія і хімія органічного синтезу.

Розміщення хімічної промисловості має свої особливості у зв’язку з тим,
що на нього впливає велика кількість чинників: сировинний,
паливно-енергетичний, споживчий.

Хімічна промисловість споживає значну кількість води (набагато більше,
ніж будь-яка інша галузь обробної промисловості). Вода входить до складу
деяких хімічних продуктів, а також використовується для промивки тих
продуктів, що виготовляються для охолодження агрегатів, а також для
розбавлення стічних вод хімічних підприємств тощо. Все це сприяє тяжінню
хімічних підприємств до районів, котрі достатньою мірою забезпечені
водою. До числа особливо водомістких виробництв відносять виробництва
полімерних матеріалів.

Крім того, хімічні виробництва потребують, як правило, багато теплової
та електричної енергії. Це стосується, перш за все, виробництва
полімерних матеріалів та їх переробки. Так, наприклад, при виробництві 1
т синтетичного волокна в середньому необхідно 15 тис. кВТ • год
електроенергії і 7—8 т пари. Для розміщення таких виробництв особливо
важливе значення має наближення їх до теплоелектростанцій.

&

?uuuuuu????eeeeuuYYYYYYYYu

oocooooooccccccccccocooooc

4

2 4 4

механізації виробництв у цілому хімічна промисловість належить до
галузей з невисокою трудомісткістю виробництва, її підприємства можна
розмістити у слабо заселених районах. Винятком є виробництва хімічних
волокон і фармацевтична промисловість.

Споживчий чинник впливає головним чином на виробництва основної хімії
(виробництва мінеральних добрив, крім калійних, сірчаної кислоти тощо),
а також на «верхні поверхи» деяких виробництв, що переробляють
напівфабрикати хімії органічного синтезу (виробництво хімічних волокон,
гумово-технічні вироби тощо).

При розміщенні хімічних підприємств істотне значення має врахування
екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має багато
відходів, що негативно впливають на навколишнє середовище. Необхідно
вдосконалювати технологію виробництв, впроваджувати безвідходні і
маловідходні технології, уникати надмірної територіальної концентрації
виробництва. Всі вищезазначені чинники по-різному проявляються при
розміщенні окремих видів виробництв галузі.

51.Лісова промисловість України : її значення, райони розміщення і
проблеми раціонального використання і охорони лісів .

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це сукупність підприємств,
пов’язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції)
лісової сировини. До його складу входять: лісове господарство,
лісозаготівельна промисловість, галузі лісової промисловості по
механічній і хіміко-механічній та хімічній переробці деревини, а також
гідролізна і дубильно-екстракційна промисловість, обслуговуючі
виробництва, заводи по виготовленню предметів праці для окремих галузей,
підприємства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади
невиробничого обслуговування.

Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості,
на транспорті, у зв’язку, в будівництві.

Лісовий фонд України характеризується переважанням листяних і хвойних
порід і нерівномірним розміщенням ресурсів деревини по території.
Найбільша концентрація їх в Українських Карпатах (40,5% площі цього
регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій
зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш
лісистих областей належать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська,
Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Для лісового господарства України характерні захисний та
захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок
головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при
веденні рубок догляду за лісом — виходячи з необхідності поліпшення
породного складу та якості лісів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш
повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До
основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна
віднести:

— поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

— залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних
ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

— удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і
маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження
витрат деревини;

— розширення сфери застосування ефективних замінників лісоматеріалів;

— збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування,
створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

52.Будівельний комплекс, його стр-ра та н/г-ке значення.

Будівельний комплекс- це сукупність галузей мат в-ва і
проектно-пошукових робіт, які забезпечують капітальне будівництво. До
складу буд комплексу входять такі галузі мат в-ва: будівництво, пр-сть
буд матеріалів, в-во буд конструкцій і деталей. У ряді наукових
досліджень стр-ра буд комплексу розуміється більш широко: до нього
включається також будівельне і дорожне маш-ня, спеціальна інфрастр-ра
(науково-дослідні і дослідно-конструкторські орг-ції, вищі і середні
спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з
підготовки будівельних кадрів; банківські установи, які фінансують
буд-во; організації по мат-техні забезпеченню п-в, які входять до
комплексу; спеціалізований транспорт). Буд-во охоплює всі регіони
країни. Потужні будівельні орг-ції створені у великих містах. Так, у
Києві діють холдінгова компанія «Кихвміськбуд», спеціалізовані
будівельні організації по монтажних роботах, трансопртному,
нафтогазовому, водогосподарському буд-ву. Великий обсяг різноманітних
буд робіт виконують енергетики: створені проектно-пошукові інститути
галузевого профілю (чорної металургії, хімії та ін.).Нині в-во буд мат-в
більше ніж наполовину зосереджено в рамках будівельної індустрії, тобто
в системі підрядних будівельних організації. Таким чином, будівельна
індустрія і пр-сть буд матеріалів дуже тісно взаємодіють між собою,
формуючи специфічні індустріально-будівельні територіальні сполучення.
Сучасне життя сусп-ва без ефективного функціонування будівельного
комплексу просто неможливе. Рівень його розвитку впливає на формування
пропорцій і темпів розвитку галузей н/г, РПС і розвиток регіонів. Буд-во
створює нові і реконструює діючі основні фонди (будівлі і споруд,
призначеня для всіх видів виробничої і невир-чої діяльності людей). Від
розвитку цієї галузі залежить буд-во житла, створення нових місті сіл,
окремих мірорайонів, постійна реконструкція житлових фондів, буд-во
промислових і с/г-х п-в, транспортних об(єктів, лікарень, шкіл, торгових
центрів тощо. Бцдівельний комплекс підтримує в належному стані
обороноздатність країни, створює передумови для зростання в-ва в усіх
галузях господарства. Буд комплекс як одна з найбільш капіталоємних і
диференційованих виробничих систем справляє вагомий вплив на визначення
темпів, масштабиів і розміщення в-ва. Тому при розміщенні капітального
буд-ва враховується наявність буд орг-ції в регіоні. В той же час
слабкість будівельної бази стримує тут промислове буд-во, створення
великих комбінатів, галузевих і ТВК, фондоємної важкої пр-сті, які
потребують великих обсягів робіт з капітального буд-ва.

53.АПК, його галузева стр-ра і необхідність формування.

АПК за своїм складом та структурою значно відрізняється від інших
міжгалузевих комплексів, передусім тому, що він як головний засіб
виробництва використовує землю, на якій вирощується сільськогосподарська
продукція та сировина для виробничого та невиробничого споживання.
Власне, сільськогосподарське виробництво, що базується на використанні
сільськогосподарських угідь, є основою розвитку переробних галузей
промисловості. Виробництво сільськогосподарської продукції та її
переробка – одна з найважливіших складових частин народного
господарства країни. Завданя АПК – забезпечити людей продуктами
харчування, а промисловість – відповідною сировиною. АПК України має
світове значення. За розрахунками спеціалістів, наша країна щорічно може
виробляти стільки продуктів харчування, якими б здатна була прогодувати
до 1 млрд осіб. Потенціал АПК України практично безмежний. Але він нині
майже не реалізується. Причини такого становища криються в пануванні в
сільському господарстві соціалістичного колгоспного ладу. В кінці ХХ
століття він показав свою повну неспроможність прогодувати навіть 50 млн
українців. Нині за кількістю зайнятих (близько 40%) АПК України
переважає всі інші галузі і міжгалузеві комплекси. В ньому зосереджені
також значні фонди виробничого призначення. Але більшість із них уже
морально і матеріально застаріла, техніка спрацьована і не відповідає
сучасним вимогам. Тому дуже великі втрати продукції під час її збирання
на полях, при перевезенні і зберіганні.Одним з таких найбільш потужних і
багатогалузевих комплексів є аграрнопромисловий. Це складний комплекс
виробництва, що об(єднує різні галузі народного господарства. До його
складу входять 3 основні сфери:

Сільськогосподарське виробництво – рослинництво і тваринництво, що
створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка;

Галузі, що створюють матеріально-технічні засоби для галузей АПК. Це –
сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту
рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна
промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів
для АПК та ін.

Галузі, що забезпечують переробку сільськогосподарської продукції
(харчова, легка).

Крім цих основних сфер, до АПК входять виробнича і соціальна
інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу.
Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне
постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи,
заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне
забезпеченя, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство,
культурне та медичне обслуговування тощо. Доповнюючою ланкою АПК є
наукові заклади та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення
його ефективного функціонування. За виробничою ознакою до складу АПК
входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс –
це сукупність галузей, пов(язаних з виробництвом продуктів харчування
рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого
комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до
сільського господарства. Це – виробництво солі, мінеральних вод, вилов
риби та ін. До непродовольчого комплексу належать галузі, пов(язані з
виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного
походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються
первинною переробкою сільськогосподарської сировини. Ці комплекси, в
свою чергу, залежно від виду сировини, що використовується, поділяються
на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси. Особливу роль в АПК
відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення продуктами
харчування. Він включає галузі, пов(язані лише з виробництвом
продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять
зернопродуктивний, картоплепродуктовий, цукробуряковий,
плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м(ясний, молочний,
олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні
інфраструктурні галузі. До складу АПК входять сільське господарство і
галузі харчової промисловості, які переробляють його продукцію (цукрова,
м(ясна, молокопереробна, олійно-жирова, плодоовочева, рибна та ін.). До
АПК належать також підприємства й організації, що забезпечують
зберігання, перевезення і реалізацію продукції, і ті, що виробляють
машини та обладнання, виконують дослідницьку роботу, готують кадри.
Зерно, наприклад, треба виростити в полі, зібрати, перевезти і змолотити
на борошномельному комбінаті, потім спекти на хлібозаводі чи
хлібокомбінаті хлібо-булочні вироби. Зв(зок між цими зовсім різними, на
перший погляд, сферами виробництва настільки тісний, що одна без одної
вони не можуть існувати. Такі ланцюжки від поля чи ферми до готової
продукції (цукор, соки, варення, хліб, сметана, ковбаси і т.д.)
називаються спеціалізованими АПК. Чим більша територія, тим більше таких
ланцюжків. Їхня кількість зростає від району до масштабів країни.

54. Зернове госп-во Укр

Зернове госп-во формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно
твариннництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на
експорт. Вир-во зерна в нашій кр-ні коливається за останні роки від 24
млн до 50 млн. За останні роки значно зменшилось вир-во зерна і
становило: в 1991р – 38,6 млн т, в 1995р – 33,9 млн, в 1996 р – 24,6 млн
, в 1997р – 35,5 млн. Зернові культури займали останніми роками 42—47 %
посівних площ. Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де
виробляють відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В Украї-ні
вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні
відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими при-родно-економічними
умовами.Основними хлібними зерновими культурами України є озима пшениця
і жито, круп’яними — просо, гречка і рис, зернофураж-ними — ячмінь,
кукурудза овес і зернобобові.

Озима пшениця — основна продовольча зернова культура, по-сіви якої
займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у
степовій (понад половина посівів) і лісостеповій зо-нах (понад третина).
Значно менше посівних площ під озимою пшеницею на Поліссі. Врожайність
30 – 40 ц/га.

Озиме жито — цінна продовольча культура. Основні його посі-ви
зосереджені на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат
і деяких лісостепових районах.Врожайність 20 ц/га.

Фуражні к-ри. Ярий ячмінь— оновна фуражна і частково продовольча зернова
к-ра, друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валовими
зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу
а також в передгірських та гірських районах Карпат. Озимий ячмінь
вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах
Криму. Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура,її основні
посіви зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу. Середня
врожайність 30 – 35 ц/га.Овес — допоміжна фуражна культура. Найбільшу
част в струк-турі посівних площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.

Просо, гречка, рис — цінні круп’яні культури. Просо завдяки його
посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші
врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).

Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у
степових. Посіви порівняно невеликі – 0,3 – 0,4 млн га, врожайність 7 –
10 ц/га

Рис росте на зрошувальних землях Херсонській, Миколаївській, Одеській
областях та Автономній Республіці Крим. Посівна площа – 23 тис га.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин,
вика, менше – соя, сочевиця. квасоля, боби. чина та ін. Середня
урожайність зернових становить 32,1 ц з одного га.

55. Технічні культури України, іх стр-ра і вплив на формування
спеціалізованих АПК

Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в
У. є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі,
льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні

лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 %
посівних площ технічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4
посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-трацією посівів
характеризуються Вінницька, Хмельницька, Терно-пільська. Черкаська та
Чернівецька області. Решта посівів знах. в північному Степу, південному
Поліссі та Передкарпатті. Україна — найбільший бурякосіючий ареал у
світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в
північному і центральному Степу.

Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в передгір’ях Карпаті Найбільші
посівні площі під льоном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській,
Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линській та
Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров’ї.

Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м’яту, коріандр, лаванду,
кмин. 3 лікарських найбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій,
беладонна, ромашка та багато інших.

56. Тваринництво України, його значення, галузева стр-ра

Тваринництво не тільки постачає населенню високоякісні продукти
харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної
промисловості, а й є цінним джерелом органічних добрив.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство,
свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого
конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва,
шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною
галуззю і має молочно-м’ясну спеціалізацію. Поголів’я ве-ликої рогатої
худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсив-ного
землеробства, зокрема картоплярства. промислової переро-бки
сільськогосподарської сировини, фуражного зернового госпо-дарства.
Поголів’я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах
Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу — сальну
спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивніших галузей тва-ринництва, що
постачає населенню м’ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір’я.
Це найбільш механізована та автоматизо-вана галузь тваринництва, що дає
змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на
територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко
простежується тенден-ція до наближення його до споживача будівництвом
птахофабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило
понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується
переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням
концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець
і кіз (у 1995 р.). У степових областях вівчарство має тонкорунну і
напівтонкорунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських —
м’ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Пого-лів’я коней
становить в Україні менше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових
областях, зокрема в західних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепо-вих та
карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових
шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових
областях.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси
кормовиробництва і природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і
спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також
транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва
прив’язані до м’ясної, м’ясо-молочної, цукрової, спиртової,
крохмале-патокової промисловості.

57.Цукробуряковий комплекс України, передумови розвитку, принципи і
регіональні особливості розміщення .

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з
найцінніших культур нашого землеробства. Україна — світовий виробник
бурякового цукру, який за обсягами його виробництва поступається лише
Франції. Саме від реалізації бурякового цукру наша країна традиційно
отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх
продовольчих товарів.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує багато сонячних днів
і багато води. У зв’язку з цим її можна вирощувати в районах, де
кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період,
а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період
становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800 . Цукровий
буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на
чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Вирощування
цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів
цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні:
наявність трудових ресурсів, переробних підприємств та транспортна
забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює
концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її
правобережній частині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька,
Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська,
Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська,
Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80%
посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового
збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північному степу та на
півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буряків. Перевезення
сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обходиться дорожче, ніж
перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку
транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується,
підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються
поблизу цукробурякових плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними
базами становлять елементарні агропромислові утворення.

58. Сучасні проблеми і перспективи розвитку АПК України.

За останні роки у с/г в-ві України значно загострилися кризові явища:
значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання
природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс
між галузями рос-линництва і тваринництва. Зменшення поголів’я худоби
до-сягло критичної межі при значному зниженні його продук-тивності.
Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного
парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення
ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення
рівня технологічних по-треб не вистачає десятків тисяч різних технічних
засобів. По-ряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК
висо-кокваліфікованими кадрами. У перспективі з метою подолан-ня
кризових явищ в агропромисловому комплексі України по-ряд із заходами
щодо прискорення аграрної реформи та розви-тку інфраструктури аграрного
ринку передбачається посилен-ня державного регулювання щодо фінансового
стану підпри-ємств. Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути
спрямоване на створення економічно ефективного агропроми-слового в-ва,
поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання с/г продукції. У
найближ-чій перспективі будуть здійснені ефективні заходи щодо охо-рони
земель, запровадження ґрунтозахисних систем землероб-ства. Радикальне
вирішення проблеми забезпечення населення України основними видами
продовольства потребує значного збільшення обсягів їх в-ва на основі
фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні
екстенсивний шлях

розвитку сільського господарства практично вичерпався. То-му у
подальшому він може здійснюватися лише на основі ши-рокомасштабного
впровадження енерго- та ресурсозберігаю-чих технологій, докорінної
модернізації засобів механізації.

59. !

60.Легка промисловість України, її значення, галузева структура,
принципи розміщення і центри основних галузей.

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів
народного споживання, провідне місце займає легка промисловість, її
виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та
організацій. Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотажну,
швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємства яких у
розміщенні орієнтуються переважно на споживача, наявність трудових
ресурсів та сировини. Провідною галуззю легкої промисловості є
текстильна промисловість, яка представлена бавовняними, вовняними та
лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють
прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво.
Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходяться у Херсоні і
Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (бавовнянопрядильний
комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат). Вовняна промисловість
представлена первинною обробкою вовни, виготовленням пряжі, тканин та
виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві,
Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі,
містах Чернівецької та Закарпатської областей. Лляна промисловість
України розвивається на власній сировині. Підприємства — основні
виробники лляної продукції зосереджені у Рівненській, Житомирській,
Чернігівській та Львівській областях; в Одесі знаходиться підприємство
конопле-джутової промисловості, в Харкові — канатний завод. Шовкова
промисловість України, що значною мірою пов’язана з виробництвом
хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві,
Черкасах, Луганську, Лисичанську.Трикотажна промисловість України
випускає досить різноманітний асортимент продукції. Підприємства цієї
галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі,
Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях,
Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах. Швейна промисловість
зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї
галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні
підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.
Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємствами, що
виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію,
використовуючи як природну, так і синтетичну сировину. Взуттєві фабрики
діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому
Розі, Хмельницьку та інших містах. Хутрове виробництво представлено
підприємствами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють
штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові
підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді,
Жмеринці, Тисмениці.

61. Транспортний комплекс, його галузева структура та
народногосподарське значення.

Транспорт – одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального
вир-ва, яка забезпечує виробничі й не-виробничі потреби н/г і насел в
усіх видах перевезень. Велике значення має транспорт для зв’язку між
галузями н/г, між міс-том і селом, між окремими районами країни.
Транспорт спри-яє суспільному ТПП, є активним фактором формування
еко-номінчої спеціалізації гос-в окремих районів, неможливої без обміну
продукцією.

За призначенням виділяють танспорт: згального корис-тування (для
перевезення готової продукції, задоволення пот-реб насел. у
просторовому переміщ), відомчий (внутрішньо-виробничий,
внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарсь-кий, внутрішньозаводський і
внутрішньопортовий) і трансорт особистого призначення.

Виділяють такі види транспорту: наземний (залізнич-ний, автомобільний,
в’ючний), водний (морсьий, річковий, озерний), повітряний та
трубопровідний.

Пасажирський транспорт є галуззю невиробничої сфери і належить до
інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт — галузь виробничої
інфраструктури. Не виробляючи безпо-середньо матеріальної продукції,
вантажний транспорт є чет-вертою галуззю матеріального виробництва після
видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з
названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна
функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді
готовий до споживання, коли він достав-лений до споживача.

З одного боку, транспорт є неодмінною умовою функціо-нування самого
виробництва, де він здійснює доставку сирови паливно-енергетичних
ресурсів, комплектуючих, устаткуван-ня і т.п., а з другого — доставляє
готову продукцію до спожи-вача. Таким чином, в процесі виробництва
готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси
— на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у
со-бівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефектив-ності
виробництва. Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного
розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як
локального, так і ра-йоноутворюючого значення. Він сприяє суспільному
територі-альному поділу праці, формуванні зв’язків між населеними
пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтегра-ція України у
загальносвітову економічну систему.

62. Залізничний транспорт України: значення, структура, сучасний стан,
проблеми та перспективи розвитку.

У. належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту,
нанього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів.
Залізничний трансорт У. має 6 залізниць, об’єднаних департаментом
“Укразалізниця”, у тому числі 900 лінійних підпр-в для перевезення на
магістралі завдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км.
Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських
перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які
імпортувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя.

Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень
необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити
перевантажені ділянки й лінії , збільшити середню масу поїздів за
рахунок підвищення статичного навантаження, реконструювати великі
станції, мости, тунелі.

63. Трубопровідний транспорт України: значення, сучасний стан,
особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку, основні нафто-
і газопроводи.

Трубопровідний транспорт є найекономічн засобом транспортування рідкого
палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В У.
виник у 20-ті в Прикарпатті – газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич.

В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна,
Качанівка-Охтирка, Гнідинці-Прилуки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси,
Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через підведено до Одеси. Через
нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл.
(Волинської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокладено
європейський нафтопровід “Дружба”. У 1975 р. став до ладу
нафтопродуктопровід Кременчук-Лубни-Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6 % усієї нафти, яку
споживає Україна. Нафтопровідний транспорт України має 12 основних
нафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система
нафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у
зв’язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в
закупівлі її на світовому ринку.

До основних магістральних газопроводів слід віднести такі, як:
Уренгой—Помари — Ужгород; Острогожськ — Шебелинка; Шебелинка —
Дніпропетровськ; Кривий Ріг — Ізмаїл; Шебелинка — Полтава — Київ; Дашава
— Київ; “Союз”.

64. Автомобільний транспорт України: значення, суч. стан, особливості
розміщення, проблеми та перспективи розвитку.

Автомобільний транспорт зручний при перевезенні вантажів на короткі
відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в
обслуговуванні місцевого і сільськогосподарського вантажообігу. За
обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й
морському.

Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків,
Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь,
Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону.

Автотранспортом перевозять продукцію с/г, харчової і легкої пром-ті,
будматеріали. В Донбасі і Придніпров’ї велике знач. має також
транспортування продукції вугільної пром-ті.

Сфера викор. автотранспорту — перевез. всередині підпр-ва
(технологічні), в межах міста і області. Частково автотранспорт використ
в міжреспубліканських і міжнар перевез.

Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби У. в
автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).

Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх побуд 200 тис. км шляхів, у
томучислі 60 % у сільській місцевості.

Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з’єднають Західну
Європу з країнами СНД.

Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві
автомагістралей.

65. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

66. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

67. Диференціація регіонів за рівнем соц-ек розвитку. Деприсивні райони
України.

Райони Ук є досить відмінні за розміром, кількістю насенення та
ресурсами. Ці відмінності обумовлюють диференціацію регіонів за рівнем
розвитку, за показниками товаробігу, найбільша різниця в розвитку
досягає 11 разів (Київ і Тернопільсяка обл)

За рівнем ек розвитку виділяють такі групи районів: І – лідери (Дніпроп,
Дон, Харк, м Київ)

ІІ – Високорозв регіони (Зап, Луг, Од)

ІІІ – Регіони з середнім рівнем розвитку (Кий обл, Полт, Льв)

ІV – регіони з нижчим від сер рівня розвитком (Він, Черк, Жит)

Зараз всі рег ук охоплені спадом вир-ва. Виділяються слаборозвинені та
депресивні райони, в яких спостерігається довгостроковий застій і
зменшення обсягів вир-ва: Черн, Херс, Кіров, Житом та особливо Львівська
обл)

Депресивний регіон – це такий проблемний регіон, який не в змозі сам
(без допомоги з боку держави або зовнішньої допомоги) вирішити свої
власні гострі проблеми. Характерною траєкторією соціально-економічного
розвитку, що зумовлює виникнення депресивних регіонів, є загострення
тієї чи іншої загальної для країни проблеми, яка в деяких регіонах
досягає крайніх значень. Це і робить такі регіони проблемними.

68. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

69. !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

70. Донецький екон р-н

Р-н розташ на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис кв
км. Нас-ня – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську
області. Е.г.п. в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до
Азовського моря і зн-ся на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і
Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку госп-ва р-н
має в цілому сприятливі прир умови, значні прир ресурси (родючі грунти,
кам вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, буд мат-ли та
ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі
людські ресурси. За к-стю та густосою нас-ня р-н посідає перше місце в
Укр. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90, Луганська 0 87%).
Переважна частина нас-ня зайнята в пр-сті. Є гострі проблеми рац викор
труд ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький р-н в УК
найбіль шекономічно розвинутий, особливо такі галузі, як
електроенергетика, вугільна, металургійна, хім пр-сть, важке маш-ня та
пр-сть буд мат-в. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має
вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою
здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв(язки. Провідна галузь
району – вугільна пр-сть. Тут видобувають коксівне (Донецька обл) і
енергетичне (Луганська обл) вугілля. На вугільній пр-сті базується
потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями,
які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська,
Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов(янська,
Старобешівська, Штерівська). Чм – це галузь, на якій спеціалізується
Донецький р-н. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найб
п-ва Чм – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський
заводи. Чм-ю обслуговує потужна коксохімічна пр-сть. Найбільші
коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський,
Макіївський. Видобувають у р-ні флюсові вапняки та вогнетриви. Км
набагато поступає ться чорній. Основні п-ва зн-ся в Костянтинівці (в-во
цинку), Микитівці (в-во ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових
металів). Донецький р-н має також потужну хім пр-сть.На базі місцевої
коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку,
анілінофарбова пр-сть розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають
фосфорні добрива. У комплексі з в-вом добрив розвивається сірчаокислотна
пр-сть. У р-ні значно розвинута содова пр-сть (Лисичанський содовий
завод, Слов(янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а
також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія орг синтезу. Сировиною
для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ.
Нафтопереробна пр-сть зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси
виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в
Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У р-ні
добре розвинулося важке маш-ня. Найбільші його п-ва зн-ся в
Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани,
шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей
прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування
виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки,
Дружківки, Ясинуватої, обл-ня для металургійної пр-сті – у Макіївці,
Дебальцевому, Слов(янську. Прокатне маш-ня забезпечується вагонобудівним
заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози –
Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську
Луганської області – електродвигуни для врубових машин. В-во
різноманітного електротехнічного обл-ня зосереджено у Донецьку,
Слов(янську і Торезі. Район має потужну будіндустрію, п-ва якої
переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найб розвитку досягла
цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна
(Костянтинівка) пр-сть. Виробляють також покрівельні матеріали (толь,
шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Прир умови і
потреби міського нас-ня сприяли формуванню в р-ні потужного АПК. Близько
80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн
га. З них близько 50% зн-ся під зерновими культурами, 35% – під
кормовими. У с/г т-во домінує над рослинництвом. Т-во має
молочно-м(ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В
найбільш індустріальній частині р-ну с/г має приміський характер.
Південь і північ Донецького р-ну спеціалізуються на вирощуванні зерна,
насамперед озимої пшениці та соняшнику. П-ва, що переробляють с/г
пр-цію, зосереджені переважно у найб пром вузлах. Їхня пр-ція –
борошномельно-круп(яна, м(ясна, молочна, пивоварна, виноробна,
хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в р-ні соляна пр-сть. Тут
зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка пр-сть
використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільного працюють
жінки. Серед найб п-в р-ну – Донецький бавовняний та Луганський
токосуконний комбінати, трикотажні п-ва Луганська, Донецька, Маріуполья,
шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В
багатьох містах р-ну є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий
транспортний комплекс. За обсягами перевезень р-н посідає перше місце в
країні. Провідна роль за цим показником нал залізничному транспорту.
Щільність його магістралей теж найбільша в нашій кр і становить 56 км на
1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є
Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ –
Слов(янськ – Лозова – Харків, Слов(янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге
місце за обсягами перевезень у р-ні посідає автомобільний транспорт.
Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ
– Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими
вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський,
Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський,
Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького
ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це
стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих
малих міст. Ще одна проблема пов з використанням труд ресурсів. Для
Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ
міського типу, господарство яких тісно пов з вуглевидобутком. Закриття
шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання
обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої
її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема
водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення
повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек р-н,
безперечно, має перспективи дальшого соц-ек розвитку. Нині вони залежать
насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства,
державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

71. Придніпровський екон р-н

Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в
басейні Дніпра. Площа його становить 59,1тис кв км. На-ня – 6,0млн осіб.
Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. За рівнем розвитку
Придніпровський р-ня поступається тільки Донецькому. За вартістю
виробленої продукції пр-сть у ньому домінує над с/г. Її частина досягає
80%. Найрозвинутіші галузі р-ну – Чм, маш-ня та металообробка, хім
пр-сть та електроенергетика. Р-н має сприятливі прир умови, багаті прир
ресурси (родючі грунти, м(який клімат, запаси залізної і марганцевої руд
світового значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо).
За к-стю нас-ня Придніпровський р-н посідає шосте місце в країні. Проте
він досить густо заселений (понад 103 особи на 1 кв км). За рівнем
урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю
міст, де проживає понад 700 тис осіб, він не має собі рівних у країні.
Основна частина нас-ня працює в пр-сті. В р-ні відбувається перерозподіл
зайнятих в окремих галузях госп-ва. Чм одна з провідних галузей пр-сті
Придніпров(я. За в-вом чорних металів район посідає перше місце в
країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного
вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної
сировини, в-ва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. Осн
центрами Чм і працюючої з нею в комплексі коксохімії є Дніпропетровськ,
Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Км
представлена в-вом алюмінію, магнію і титану (Запоріжжя). Маш-ня і
металообробка поступається тільки Чм. Провідну роль відіграє важке
металомістке маш-ня. Металургійне і гірничошахтне устаткуавння
виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне –
в Запоріжжі і Бердянську, будівельношляхове – в Бердянську,
Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне маш-ня зосереджено в
Дніпродзержинсьу і Запоріжжі, в-во металоконструкцій – у Кривому Розі і
Дніпропетровську. Хім пр-сть представлена в-вом шин для автомобілів у
Дніпропетровську, мін добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у
Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську. У
Придніпров(ї дуже розвинута будіндустрія. Основні п-ва зн-ся у найб
містах. У великих містах р-ну діють також п-ва деревообробної пр-сті.
Велику роль у розвитку госп-ва Придніпров(я відіграє АПК. За валовою
продукцією с/г район посідає шосте місце серед ек-х районів країни.
Головною галуззю с/г-го в-ва є рослинництво. Під зерновими культурами
зайнято близько 50% посівних площ. Більша частина посівів зернових
припадає на озиму пшеницю. Провідні технічні культури – соняшник,
цукрові буряки, південні коноплі. Поблизу великих міст створено
приміські господарства. Потреби нас-ня індустріальних центрів визначають
спеціалізвацію т-ва. Провідну рльвідіграє молочно-м(ясне скотарство.
Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах
Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. На місцевій, а також
частково довізній сировині працюють п-ва легкої і харчової пр-сті,

основні потужності яких зосереджено у великих містах. Найрозвинутіші
галузі легкої пр-сті – швейна, трикотажна і взуттєва. П-ва харчової
пр-сті р-ну розміщено повсюдно. Основні її галузі – м(ясна, молочна,
олійно-жирова, борошномельно-круп(яна, цукрова, консервна,
крохмале-патокова, хлібопекарська, кондитерська. У Придніпровському р-ні
добре розвинуті всі види транспорту, але перше місце належить
залізничному. За густосою залізниць, що становить 38км на 1000кв км,
район поступається тільки Донбасу. Тут є кілька великих залізничних
вузлів: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Апостолове,Ріг,
Апостолове,тки, Синельникове. У внутрішньообласних перевезеннях на
невеликі відстані на першому місці автомобільний транспорт. Найб вузлами
його є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Кривий Ріг, Нікополь, Мелітополь,
Новомосковськ. Велике зн-ня мають річковий і морський види транспорту.
Найб порти на Дніпрі – Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Нікополь. У
Запоріжжі працюють два великих річкових порти. Найбільший порт на
Азовському морі – Бердянськ. У різних напрямах район перетинають
трубопроводи, що йдуть переважно від газових родовищ Шебелинки до
найбільших міст. Осн пром вузлами р-ну є
Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький,
Павлоградсько-Пертропавлівський, Запорізький. Найпотужніший пром вузол
Придніпров(я-Дніпропетросько-Дніпродзержинський. До його складу входять
Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське,
Придніпровськ та ін.Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут
виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і
обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт
метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і
штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни,
електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий
у місті і військово-пром комплекс. Одним з рез-тів його конверсії є
випуск тролейбусів. У Дніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він
виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з Чм.Чм
представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та електрометалургійним
“Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До Км нал
Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат.
Маш-ня і металообробка представлені такими великими п-вами, як
“Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО “АвтоЗАЗ”
(малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні
інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед галузей легкої пр-сті тут
розвинуті швейна і взуттєва, харчової – м(ясна, молочна, борошномельна,
олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний вузол і великий річковий порт.
Великими пром центрами р-ну є Мелітополь і Бердянськ. Мелітополь за
своїм індустріальним потенціалом поступаєтся в області лише Запоріжжю.
Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у порівнянні з ін галузями. В
місті працюють такі заводи, як моторний, “Автокольормет”,
“Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”. Харчова пр-сть
скл-ся з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої та ін галузей.
Легка – представлена швейним, трикотажним і панчішно-шкарпетковим в-вом.
Провідною галуззю Бердянська є маш-ня (заводи “Азовкабель”, с/г машин та
ін). У місті працюють завод скловолокна і дослідний нафтомаслозавод.
Розвинуті швейна, трикотажна та взуттєвігалузі пр-сті. Розміщено кілька
п-в м(ясної, молочної, борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної
пр-сті. Бердянськ – другий за значенням порт країни на Азовському морі,
тут зн-ся відомий кліматичний і бальнеологічний курортний центр. З
Придніпровського району у Донбас постачають залізну і марганцеву руди,
алюміній, титан, гірниче і металургійне устаткування. В усі ек р-ни
країни звідси надходять легкові автомобілі, шини, лаки і фарби,
бурякозбиральні комбайни тощо, продукція АПК (олія, черешні тощо). З і н
районів країни Придніпров(я одержує вугілля і кокс, гірниче і
металургійне устаткування,різноманітні машини та обл-ня, продукцію
легкої пр-сті та АПК. Проблеми Придніпровського р-ну багато в чому
подібні до проблем Донецького. Так, їхня спільна проблема пов із
спеціалізацією. Донбас і Придніпров(я доцільно спеціалізувати не тільки
на в-ві чавуну, сталі і прокату для металомістких галузей маш-ня.
Металургійні заводи мають задовольняти потреби в асортименті металу п-ва
точного маш-ня, яке в майбутньому розвиватиметься прискореними темпами.
Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров(ї, особливо в
Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу
теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі
ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у
Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість.
Рекультивовані землі майже непридатні для використання. Видобування
залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін
земної поверхні, різко знизило рівень грунтових вод.

72. Центральний економічний район

У назві р-ну відображене його геогр положення – у центрі країни. Тут
зн-ся (в Кіровоградській області) географічний центр Укр. Площа р-ну –
45,5 тис кв км. Нас-ня – 2,8млн осіб. Район охоплює територію Черкаської
і Кіровоградської областей. За площею, нас-ням і промисловим потенціалом
район на восьмому місці серед ек р-нів країни. Його прир умови
сприятливі для госп-го розвитку. Переважають родючі чорноземи. Корисних
копалин порівняно мало. Є родовища бурого вугілля і торфу. Великі і
різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю. На півночі р-ну
розробляється найбільше в Укр родовище бентонітових глин. Каолінові
глини поширені у південних р-нах Черкаської області. Є родовища нікелю
(Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій частині р-ну
водні ресурси обмежені. Густота нас-ня становить близько 60 осіб на 1 кв
км і набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська обл нал до
найменш населених. Тут більше міського нас-ня. Показники смертності вищі
за показники народжуваності. В р-ні поширене приховане безробіття.
Енергетичною основою розвитку госп-ва р-ну є його ПЕК. Він представлений
добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в
Черкаській області, невеликими тепловими елекстростанціями. Виробляють
електроенергію Кременчуцька і Канівська ГЕС. Провідними галузями пр-сті
є харчова пр-сть та маш-ня і металообробка. Маш-ня і металообробка
представлені в-вом машин і обл-ня для с/г та харчової і легкої пр-сті,
виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного
устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових
кранів, бурових машин. П-ва хім пр-сті, що зосереджені в Черкаській обл,
виробляють азотні добрива, хім волокната реактиви. У Кіровоградській обл
працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чисти металів
у Світловодську і Побузький нікелевий. ДО галузей легкої пр-сті нал
швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва. Тут випускають шовкові тканини,
гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули
деревообробна і меблева галузі.Є численні п-ва будіндустрії. У районі
добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому с/г.
Рослинництво посідає перше місце в р-ні. Тут вирощують озиму пшеницю,
ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки,
соняшник, ефіроолійні к-ри, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і
садівництво. Провідними галузями т-ва є скотарство і свинарство,
допоміжними – вівчарство, птахівництво, шовківництво, кролівництво і
ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській обл має молочно-м(ясний
напрям, а в Кіровоградській – м(ясо-молочний. У р-ні розвинуті майже всі
галузі харчової пр-сті. Домінуюча роль належить цукровій пр-сті,
особливо в Черкаській обл, де працює 24 цукрових заводи. Є багато п-в
молочної, маслосироробної та м(ясної галузей пр-сті. Розвиваються
борошномельно-круп(яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та ін
галузі. Провідними видами транспорту є залізничний та автобусний.
Довжина залізниць заг користування становить 1527км. Основними
залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка,
Цвіткове у Черкаській області; Знам(янка, Долинська, Помічна – у
кіровоградській. У р-ні понад 10 тис км автошляхів з твердим покриттям.
Розвинутий водний транспорт. Основні порти – Черкаси і Світловодськ.
Промислові вузли району – Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський
та Уманський. Найб пром вузол – Черкаський. Він сформувався на основі
використання сприятливого географічного положення. Основу цього пром
вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В
Черкасах працюють потужні п-ва хімії: виробничі об(єднання “Азот”,
“Хімволокно”, завод хім реактивів та побутової хімії “Аврора”. Серед п-в
харчової пр-сті – консервний, м(ясний, хлібний комбінати,
цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні
за величиною і спеціалізацією п-ва легкої пр-сті: шовковий комбінат,
фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Маш-ня
і металообробка представлені заводами “Фотоприлад”, “Строммашини”, НВО
“Ротор”, спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури
тощо. ДО п-в будіндустрії належать ВО “Черкасизалізобетон”, заводи
стінових матеріалів, великопанельного будинкобудування та ін. Меблеву
пр-сть представляє ВО “Черкасмеблі”. Значним пром вузлом є Уманський.
Провідне місце в ньому нал маш-ню і металообробці: ВО “Уманьферммаш”
(обл-ня для тваринницьких ферм), ВО “Мегометр”, “Вега”,
оптико-механічний завод, п-во, що виготовляє театральне обл-ня. В Умані
є кілька комбінатів, заводів і фабрик харчової і легкої галузей пр-сті
(птахокомбінат, консервний, горілчаний заводи, швейна, взуттєва фабрики,
художніх виробів). Будіндустрія випускає залізобетонні вироби, толь,
цеглу, різні будматеріали. Тут працює відоме в Укр ВО “Вітаміни”. Умань
– значний туристичний центр Укр. Гол об(єктом туризму є всесвітньо
відомий дендропарк “Софіївка”. Багатогалузевий пром центр Сміла
спеціалізується на маш-ні і металообробці, харчовій і легкій галузях
пр-сті. Тільки Черкасам поступається в Центр р-ні своїм господ-м
потенціалом Кіровоградський пром вузол. Його провідна галузь – маш-ня і
металобробка. П-ва цієї галузі випускають с/г-кі машини, друкарські
машинки “Ятрань”. У Кіровограді працюють заводи “Гідросила”,
радіовиробів, ливарний тощо. Розвинута харчова пр-сть (м(ясо-, хлібо-,
птахокомбінати, об(єднання хлібопекарської пр-сті, олійноекстрактний
завод). У місті функціонують також п-ва легкої пр-сті (швейна,
взуттєва, панчішна та ін фабрики). Центром буровугільної пр-сті країни
та Олександрійського пром вузла є Олександрія. Тут зн-ся кар(єри
видобування бурого вугілля, брикетна фабрика, ТЕЦ. Хім пр-сть в
Олександрійському вузлі представляє в-во гірського воску. Маш-ня і
металообробка представлені заводами підйомно-транспортного устаткування
(випускає електричні мостові крани) та електромеханічним. Тут діють
також два авторемонтних п-ва. В Олександрії є фабрика діаграмного
паперу, п-ва легкої, харчової галузей пр-сті, будіндустрії.
Багатогалузевим пром центром Кіровоградської області з п-вами кольорової
металургії, заводами, що випускають скло, пластик, кераміку тощо, ГЕС є
Світловодськ. З Центрального ек р-ну до ін районів країни надходять:
с/г-кі машини, обл-ня для легкої і харчової пр-сті, телевізори,
телеграфна апаратура, хімволокно, азотні добрива, цукор, овочеві,
фруктові і м(ясні консерви, борошно, крупа тощо. З ін районів
Центральний одержує таку пр-цію: вугілля, гірниче устаткування, метал,
добрива – з Донбасу; гірниче обл-ня, метал, легкові автомобілі,
бурякозбиральні комбайни, прилади і побутову техніку – з Придніпров(я;
велосипеди, вантажні машини, верстати, устаткування для харчової і
легкої галузей пр-сті, різноманітні прилади і комплектуючі деталі,
бензин – з Північно-Східного р-ну; прилади та обл-ня, екскаватори,
с/г-кі машини, верстати, хімічне і натуральне волокно, трикотажні і
швейні вироби – зі Столичного р-ну; автобуси, інструменти, прилади,
автонавантажувачі та автокрани, калійні добрива, шкарпетки, хутрові
вироби – з Карпатського р-ну; з Північно-Західного р-ну надходять
автомобілі, підшипники, торгове обл0ня, високовольтна апаратура, тканини
з льону тощо; з Поділля – електротехніка, бурякозбиральрі комбайни,
прилади, с/г машини, технологічне устаткування для харч пр-сті, добрива,
миючі засоби тощо; з Причорномор(я – кукурудзозбираючі комбайни,
дощувальні установки, машини і обл-ня для харч пр-сті, тракторні
причепи, бавовняні тканини, кавуни, виноград, рибні консерви тощо.
Однією з проблем Центр р-ну є низький рівень його промислового розвитку.
Окремі частини р-ну, зокрема Черкаська область, виявилися радіаційно
забрудненими внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Проблему р-ну складає також
ерозія грунтів. Є і в р-ні проблеми щодо раціонального викор трудових
ресурсів.

73. Подільський р-н

Подільський економічний район спеціалізується на виробництві с.х.
продукції і її промисловій переробці, тому в галузевій структурі
промисловості основою є харчова. В економічному районі діють 64 цукрових
заводи, серед яких найбільші Гайсинський, Кирнасівський-2, Бершадський,
Погребищенський (Вінницька обл.), Теофіпольський, Кам’янець-Подільський,
Волочись-кий (Хмельницька обл.), Кременецький, Чортківський
(Тернопільська обл.). Відходи цукроваріння використовують 23 заводи
спиртово-горілчаної промисловості. Потужні консервні заводи й комбінати
є у Вінниці, Могилеві-Подільському, Барі, Гайсині, Тульчині (Вінницька
обл.), Кам’янці-Подільському, Новій Ушиці, Меджибожі, Сатанові
(Хмельницька обл.), Підгайцях, Мельниці-Подільській. М’ясна
промисловість представлена Вінницьким, Тростянецьким, Гайсинським,
Тульчинецьким (Вінницька обл.), Хмельницьким, Кам’янець-Подільським і
Шепетівським (Хмельницька обл.), Тернопільським і Чортківським
(Тернопільська обл.) м’ясокомбінатами, а також птахокомбінатами у Барі,
Козятині (Вінницька обл.), с. Великі Гаї (Тернопільська обл.). Молочна
промисловість є практично у кожному адміністративному районі. В районі
діють 10 підприємств сухого знежиреного молока, сім з яких розташовані у
Вінницькій області. Широкого розвитку набуло борошномельно-круп’яне
виробництво у Вінниці, Вапнярці, Гайсині (Вінницька обл.), Богданівці,
Во-лочиську, Кам’янці-Подільському, Полонному, Хмельницькому
(Хмельницька обл.), Тернополі, Чорткові, Кременці, Бережанах
(Тернопільська обл.); кондитерське (у Вінниці, Чорткові, Хмельницькому),
олійно-жирове (у Вінниці), пивоварне у Вінниці, Могилеві-Подільському,
Бершаді, Тиврові, Чернятині, Браїлові (Вінницька обл.), Хмельницькому,
Славуті, Зінькові (Хмельницька обл.), Тернополі. Машинобуд-ні підпр-ва
обслуговують здебільшого потреби с/г, є також піпр-ва приладо- і
верстатобуд-ня. Вінницький завод тракторних агрегатів, Калинівський,
Тернопільський – бурякоцукрові комбайни., електроапаратуру – у
Тернополі. Текстильне вир-во – Тернопільське виробниче об‘єднання
“Текстерно”, Кам‘янець-Подільська фабрика. Р-н виробляє 15,9 % тканин
Укр. Швейні фабрики є У Вінниці, Хмельницькому, Тернополі, Чорткові. У
р-ні розвинена пром-сть буд маосновному на місцевій сировині. Це
Гніванський , Жежелівський, Губниківський гранітні кар‘єри,
Кам‘янець-Подільський цементний завод. Деревообробна пром-сть частково
орієнт-ся на привізну сировину. Вона виробляє меблі – у Вінниці,
Тернополі, Хмельницькому. С/г економічного району спеціалізується на
землеробстві зерново-буряківничого і тваринництві м’ясо-молочного
напрямів. Економічний район характеризується високим рівнем
сільськогосподарського освоєння.

Природно-ресурсний потенціал. Переважання різних типів чорноземних і
сірих лісових грунтів зумовило дуже високий рівень освоєння земельних
ресурсів. С/г угіддя становлять 71% земельної площі. Устр-рі с/г угідб
р-ну частка орних земель становить 84,4 %. Тер-рія р-ну хар-ся
помірно-континентальним кліматом з великим впливом циклонів. Найб-ші
річки Серет, Збруч, Стрипа, Смотрич, Ушиця. Лісові ресурси р-ну
становлять 800,5 тис га, або 11,5 % його тер-рії. Серед мінеральних
ресурсів провідне місце належить групі корисних копалин, зокрема
природних будівельних матеріалів. Значні поклади гранітів і гнейсів
знах-ся вздовж річок Случі (біля м Староконстянтинова), Південного Буга
(поблизу Меджибожа). Величезні запаси карбонатних порід є в
придністровських р-нах Терн і Хмельн обл. поклади пісковиків є у Терн
(Теребовлянський, Бучацький р-ни), Він обл (Барський, Ямпільський р-ни).
На тер-рії Хм і Він обл-тей відомий цілий ряд родовищ первинного каоліну
і вогнетривких глин, серед яких найкращими є Майдан-Вільське (Хм обл)),
Турбівське (Він обл). Населення р-ну складає 4,5 млн чол. Середня
густота нас-ня 74,9 чол/км2. Р-н належить до р-нів з від‘ємними
показниками природного приросту населення. Трудові ресурси р-ну
становлять понад половину загальної чисельності нас-ня, але ця частка
поступово знижується. Рівень зайнятості трудових ресурсів становить
приблизно 87 %.

74. Поліський ек р-н

Склад: Волинська, Рівнен., Житом., Черніг. обл. Господарство ек.р-ну
являє собою висо корозвинуту багатогалузеву промисловість (обл. центри)
і с/г (південь),що досить тіс- но пов’язані між собою. Проте пром. пере-
важає с/г. Основними галузями е: машино- будування,хім.,легка та харчова
пром.В р-ні вирощують цукрові буряки.льон-довгу-
нець,хміль,картоплю,зерно,виробляють молоко і м’ясо. Промисловість:ПЕК
-в основному працює на торф’яна -майже скрізь.Нафтодобувна –Ле-
ляківське,Гніденецьке родовища. Електро- енергетика – Київська ГЕС,
Трипільська ДРЕС,Київська ГАЕС.Машинобуду вання. –
багатогалузеве.Хімічна промисловість:

– виробництво штучного і синтетичного волокна,фосфорні добрива (Житомир)
та інші.Лісовиробничий комплекс: про- відне місце в Україні. Заготівля
(Поліс- ся), деревообробна (усі обл. і районні центри),але найбільше
Малин, Жито- мир); целюлозне паперова (Коржівка,
Малин,Коростишів);лісохімія (вироби, скипідару,хвойно-ефірної олії,
догтю); будівельна індустрія, виготовлення конструкційних матеріалів-
Коростень (цемент),Житомир(цемент), Чернігів (цемент),також
буд.конструкцій на домобуд.комбінатах(Житомир, Черні- гів,)Скляна і
фарфорово – фаянсова- Баранівка.Олевськ,Коростень та ін.).
С/г.Рослинництво -зернові(оз. пшениця,
жито,ячмінь,кукурудза,гречка,зернобо- бові).технічні(цукрові
буряки,льон, хміль,соняшник),дуже поширена картопл. (Черніг.обл. -І
місце у країні).Тваринництв рівень розвитку вищий ніж в цілому по
Україні, молочно- м’ясний напрямок.У виробництві м’яса переважає
свинина. Поширене також бджільництво, шовків- ництво і
рибальство.Харчова пром.: цукрова,молочна,
борошномельна-круп’яка,хлібопекарська,кондитерська,
спиртова,плодо-овочева.Добре розвинута у всіх містах.Легка промисловість
працює як на місцевій природній,так і на хімічній си- ровині.Провідне
місце належить текстиль- ній промисловості.Вовняна пром.: Чернігів,
Богуслав. Льняна – Житом. Льонокомб. Швейна і текстильна скрізь.

75. Карпатський екон р-н

Природно-ресурсний потенціал. Гірська частина Українських Карпат
належить до півд і півд-зах тер-рії р-ну. Північну част р-ну займає
рівнинне Передкарпаття, част Волино-Подільської височини, Розточчя, Мале
Полісся, Закарп обл, велика част якої зосереджена в Українських
Карпатах. Р-н виділяється теплим, помірно вологим кліматом. Грунтовий
покрив дуже різноманітний: переважають сірі й лісові грунти та
опідзолені чорноземи, дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні, бурі
лісові. Р-н має значні поклади мінерально-сировинних ресурсів. У
Прикарпатті розташовані великі поклади сірки, калійної і кухонної солі,
мінеральних вод(у Карпатах), деяких мінеральних будівельних матеріалів.
Міжрайонне значення мають лісові ресурси, кам‘яне вугілля, природний
газ. Основні запаси деревени зосереджені в Карпатах. Найбільш
водоносними річками є Дністер, Тиса, Прут. Підземні мінеральні води:
Трускавець, Східниця, Свалява, Кваси, Моршин, Олесько. Населення р-ну
складає 6,.4 млн чол. Р-н густонаселений.Р-н багатий на трудові ресурси,
що полегшує індустріалізацію тер-рії і стимулює розвиток трудомістких
галузей пром-сті і с/г.

Найбільш розвинені у р-ні машинобуд-ня, харчова, лісова і деревообробна
пром-сть, промисловість будів матер-лів. Дуже мало розвинена чорна
металургія та електроенергетика. До ПЕК належать видобуток і вир-во
палива – кам‘яного і бурого вугілля, нафти і нафтопродуктів, попутного і
природного газу, електроенергії. Видобуток кам‘яного вугілля
сконцентрований у Львівсько-Волинському басейні. Діють нафтопереробні
потужності в Дрогобичі, Надвірній, Львові. Головні центри видобутку й
акумуляції природного привізного газу – Дашава, Рудка, Угерсько,
Більче(Львівська обл). провідна галузь комплексу – електроенергетика,
представлена великими Бурштинською, Добротвірською ДРЕС і рядом малих
ГЕС і ТЕЦ. Машинобуд-ний коплекс – це приладобуд-ня, вир-во телевізійної
техніки, електроламп. Він орієнт-ся на кваліфіковану робочу силу й
наукову інфрастр-ру Львова і зосереджений переважно в обл-них центрах.
Розвинене транспортне, підйомно-транспортне маш-ня. Комплекс хім
індустрії – це переважно галузі гірничої хімії (вир-во природної сірки в
Новому роздолі і Новояворівськук), видобуток калійних і кухонних солей у
Калуші, Стебнику, Солотвині. До основної хімії, яка грунтується на
місцевій і привізній сировині, належить вир-во сірчаної кис-ти(у Новому
Роздолі), калійних(у Калуші, Стебнику). Розвив-ся хімія органічного
синтезу – вир-во штучних волокон (у Сокалі), технічного вуглецю(у
Дашаві). Лісовиробничий комплекс спеціалізується в основному на вир-ві
меблів. Великими ц-ми целюлозно-паперової пром-сті є Жидачів, Рахів;
лісохімії – Свалява, Великий Бичків, Перечин. Найб-ми ц-ми
деревообробної пром-сті є Львів, Івано-Франківськ. Вир-во буд-ного
каменю, в‘язких матеріалів – цементу(у Миколаєві), вааапна (у
Пустомитах), гіпсу (у Ширці).в інтегральному АПК розвинені
спеціалізовані комплекси: а) росл-кого напряму – цукробуряковий,
виноградно-виноробний, спиртогорілчаний, плодоовочепереробний;
б)твар-кого напряму – м‘ясопереробний, молокопереробний,
птахопромисловий. Галузі харч пром-сті зосереджені переважно в місцях
вир-ва сировини. Цукровий буряк перобл-ть у Хордові, Радехові; льон – в
Передкарпатті; овочі і плоди – у лісостеповій і передгірських зонах;
м‘ясокомбінати переважно розм-ні в обл-них ц-рах. До рекреаційного к-су
р-ну належить ссанаторно-курортне і туристське госп-во та сфера
відпочинку. Основним р-ном рекреації є тер-рія Українських Карпат
здравниці Трускавця, Моршина, Немирова). Основними ц-ми туризму є Львів
та інш старовинні міста

76. Східний екон р-н

За рівнем розв прмислового вир-ва, вартістю основних виробничих фондів і
чисельністю промислово-виробничого персоналу р-н посідає 3 місце в Укр
після Донбасу і Придніпрв‘я. У ньому зосереджено 20 % машинобуд-ня Укр.
Природно-ресурсний потенціал.Р-н розташований у межах
Дніпровсько-Донецької западини, яка в рельєфі виражена Придніпровською
низовиною і Полтавською рівниною. Кліматичні умови хар-ся зростанням
континентальності і зменшенням к-сті атмосферних опадів з північного
заходу на північний схід. У р-ні переважають чорноземи, цінні й родючі
грунти. Р-н багатий на корисні копалини, з енергетичних ресурсів є
природні горючі гази, які зосереджені в Харк обл (Шебелинське,
Христинівське, Муратівське род-ща); запаси нафти – в Полт
обл(Глинсько-Розбишівське, Радченківське, Сагайдацьке род-ща) і Сумськ
обл(Качанівське,Рибальське род-ща); кам‘яне вугілля (південь Харк обл);
торф(Полт і Сумс обл). Поклади залізних руд зосереджені в Кременчуцькому
залізорудному басейні(Полт обл).є поклади кам‘яної солі(Сумс обл)
каоліну, кварцових та скляних пісків. Серед річок найбільше нар/госп
значення має Дніпро. Населення складає 6,2 млн чол. Середня густота –
74,3 чол/км2. Найбільш урбанізованою є Харк обл – 79,2 %. Стр-ра нас-ня
в р-ні хар-ся кількісним переважанням жіночої статі. В р-ні від‘ємний
природний пріріст нас-ня. Основна частина трудових ресурсів зайнята в
галузях матеріального вир-ва. Труд рес-ми р-н в основному забезпечений.

Галузі спеціалізації: машинобуд-ня, металообробна, харчова, хімічна та
легка пром-сть.В р-ні є такі основні галузі машинобуд-ня: енергетичне та
електротехнічне зосереджене в Харкові;; у Полтаві м- заводи
електротехнічних виробів. Транспортнемаш-ня зосереджене в
Кременчуці(великовантажні автом-лі; в Харкові – велосопеди, мотоцикли.
Верстатобуд-ня зосереджене в Харкові., в Лубнах. Прилади, точні машини
виробл-ть у Харкові, в Сумах, в Полтаві. Вир-во с/г машин роміщене в
Харкові і Охтирці. У Харкові значного розвитку набула авіаційна
пром-сть(вирбл-ть пасажирські і транспортні літаки). Хрчова пром-сть
переробляє місцеву с/г сировину. В р-ні діють підпр-ва цукрової,
м‘ясної, молочної, толійної, жировлї. Цукрова пром-сть виробляє понад
20% цукру в Укр. На тер-рії р-ну є 59 цукр заводів. До великих цукрових
підпр-в належать Лохвицький цукровий комбінат(Полт обл), Куп‘янський,
Орільський(Харк обл), цукрові заводи та цукрорафінадний завод у м Дружбі
(Сумс обл). Р-н випускає майже 13% вепшкового масла в Укр.Тектильна
пром-сть виробляє вовняні, бавовняні, трикотажні тканини, діють піпр-ва
хутрової та шкіряно-взуттєвої пром-сті. Найбільшим центром легкої
пром-сті є Харків. Тут зосереджена швейна, суконна, взуттєва пром-сть,
найбільше в Укр хутрове об‘єднання. У Полтаві розміщені
бавовняно-прядильна, трикотажна, швейна фабрики. Енергетичне госп-во
р-ну розвинулося на базі природних горючих газів, нафти, привізного з
Донбасу вугілля, торфу і гідроенергії Дніпра. Більшість с/г піпр-в
спеціалізуєтьсяна вирощуванні зернових, цукрових буряків, соняшника і на
м‘ясо-молочному тварин-ві. Навколо міст створено овочево-молочні госп-ва
приміського типу.

77. Причорноморський екон р-н

Природно-ресурсний потенціал. Поверхня р-ну є в основному хвилястою
рівниною, де височать Кримські гори. Р-н має значні родовища корисних
копалин. Найважливіші з них – залізні руди Керченського пів-ва. Добре
забезпечений р-н сировиною для будівельної індустрії – різноманітними
вапняками, глинами, кварцовими пісками, гранітасми, мармуром, мергелем,
каоліном.є значні запаси солей у численних озерах та лиманах. На
Керченському і Тарханкутському пів-вах АР Крим та на півдні Одеської обл
виявлено родовища нафти і газу. Клімат р-ну в цілому помірно теплий.
Опадів на рівнинах випадає від 300-350 мм до 450 мм. Грунти р-ну
різноманітні: опідзолені чорноземи, малогумусні чорноземи, бурі лісові.
Гідрографічна мережа р-ну відносно негуста, але його перетинають
найбільші річки – Дніпро, Дністер, Дунай. У криму такі озера Сиваш,
Сакське, Чокрацьке. Важливе н/г-ке значення мають Чорне та Азовське
моря. Населення складає 7,8 млн чол. Середня густота становить
68,1чол./км2. У р-ні виділяють такі міста, як Одеса (1,1млн чол),
Миколаїв (519тис), Севастополь(375 тис), Херсон (371тис). Трудових
ресурсів не вистачає, особливо в АР Крим та Херсонській обл. Р-н має
найвищий серед екон р-нів Укр показник працездатного населення (57,3 %).

Провідними галузямигосп-ва Причор р-ну є машинобуд-ня і металообробка,
харчова пром-сть та легка пром-сть, курортно-туристичне госп-во. В
електроенергетиці значну роль відіграє Каховська ГЕС(352 тис кВт). На
тер-рії р-ну є гірничодобувна пром-сть. Видобувається залізна руда на
Комиш-Бурунському родовищі. В Одесі є сталеплавильний завод. Серед
галузей машинобуд-ня розвинене транспортне.У р-ні випускають морські
судна, с/г машини, верстати, різне технологічне устаткування та
електротехнічні прилади. Найбільші підпр-ва суднгобуд-ня – це
суднобудівні заводи в Миколаєві, Херсоні і Керчі. До великих підпр-в с/г
машинобуд-ня належать Херсонський комбайновий завод, Одеський завод с/г
машин, заводи в Первомайську Миколаївської обл, в Сімферополі та
Джанкої. Верстатобуд-ня дістало розвиток в Одесі.у Миколаєві випускають
дорожньо-будівельні машини. У Миколаєві, Феодосії –
піднімально-транспортне устаткування. Підпр-ва електротехнічного
машинобуд-ня працюють в Херсоні, Новій Каховці, Первомайську. Гірниче
устаткування виробляють і ремонтують у Керчі. Хімічна пром-сть працює
здебільшого на власній сировині (ропі, солях озер і лиманів), часково
використовує привізну. Найбільші підпр-ва – Одеський суперфосфатний,
Сакський і Красноперекопський хімічні, Одеський хіміко-фармацевтичний та
фарбовий, Севастопольський “Хімпром”, Сімферопольський “Хімік”.у легкій
прм-сті виділяється текстильна галузь. Р-н виробляє приблизно 20% тканин
кр-ни. Найбільші підпр-ва є Херсонський бавовняний комбінат,и Одеська
конопле-джутова фабрика. Вовняні фабрики працюють в Одесі і Тарбунарах.
Велике значення має харчова пром-сть, що грунтується на місцевій
сировині. Широко розвинені консервна, молочна, ефіроолійна, рибна,
м‘ясна, тютюнова галузі. М‘ясна представлена м‘ясокомбінатами в Одесі,
Миколаєві, Херсоні, Їзмаїлі. Маслоробна, молочна, сироварна розташовані
рівномірно на всій тер-рії регіону. В Одесі працює потужний
олійно-екстрактовий завод. Плодоконсервна пром-сть представлена у
Хеосоні(2 заводи), Сімферополі(3), Ізмаїлі та Одесі. Рибоконсервні
заводи в Керчі, Геніченську, Ялті, Кілії. Р-н виготовляє основну частку
вин в Укр.С/г має зерново-тваринницький напрям з широко розвиненим
садівництвом і виноградарством.

78. Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку регіонів
України та шляхи їх вирішення

Придніпровського району багато в чому подібні до проблем Донецького.
Так, їхня спільна проблема пов(язана із спеціалізацією. Донбас і
Придніпров(я доцільно спеціалізувати не тільки на виробництві чавуну,
сталі і прокату для металомістких галузей машинобудування. Металургійні
заводи мають задовольнити потреби в асортименті металу п-ва точного
машинобудування, яке в майбутньому розвиатиметься прискореними темпами.
Дуже гостро постають екологічні проблеми в Придніпров(ї, особливо в
Кривому Розі, Дніпродзержинську, Запоріжжі. Через викиди в атмосферу
теплової електростанції в Енергодарі і випарування зі
ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився найпотужніший у
Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають свою родючість.
Рекультивовані землі майже непридані для використання. Видобування
залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до значних змін
земної поверхні, різко знизхило рівень грунтових вод.

З Придніпров(я в Донбас надходять залізна і марганцева руди, з
Карпатського району – калійні добрива, ліс, автобуси, телевізори, із
Столичного – різноманітні машини та обладнання, продукція легкої
промисловості. Багато продуктів харчової промисловості одержує цей район
з Причорноморського та Подільського районів. Серед проблем Донецького
економічного району – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім
це стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих
малих міст. Ще одна проблема пов(язана з використанням трудових
ресурсів. Для Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і
середніх міст, селищ міського типу, господарство яких тісно пов(язане з
вуглевидобутком. Закриття шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже
високий рівень спрацювання обладнання, що призводить до травматизму,
низької якості продукції, високої її матеріало- і енергомісткості.
Надзвичайно гостра проблема водопостачання. З-поміж екологічних проблем
– такі, як забруднення повітря, грунтів, вод у річках та Азовському
морі. Донецький економічний район, безперечно, має перспективи дальшого
соціально-економічного розвитку. Нині вони залежать насамперед від
ринкових реформ, структурної перебудови господарства, державної
підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

Соціально-економічні та екологічні проблеми, проблеми розвитку Східного
ек р-ну. У Північно-Східному районі ввіз продукції більший за вивіз (за
тоннажем). У районі домінує обробна промисловість.ю яка використовує
вугілля і метал з Донбасу і Придніпров(я, ліс з Карпатського і
Північно-Східного районів, різноманітні машини і обладнання з усіх
економічних районів країни. Звідусіль сюди надходить і продукція легкої,
харчової та хімічної галузей промисловості. За межі району вивозяться
природний газ, кінофооматеріали, залізна руда, продукти нафтопереробки,
залзобетонні конструкції, трактори, вантажні машини, велосипеди,
електровироби, верстати, інші машини та устаткування. Серед продукції
АПК – масло і молочн продукти. З району вивозяться також вироби скляної
і фарфорофаянсової промисловості. Одна з проблем Північно-Східного
району – територіальна нерівномірність розвитку. Основне промислове
виробництво зосереджене в Харкові, Полтаві, Сумах і Кременчуці, а багато
малих міст і селищ розвинуті недостатньо, особливо в Полтавській і
Сумській областях. У районі недостатньо електрифіковані залізниці, а в
сільській місцевості не вистачає доріг з твердим покриттям.

Соціально-економічні та екологічні проблеми розвитку Причорноморського
району. У Причорноморський район ввозиться продукції більше, ніж
вивозиться. На характер зв(язків Причорноморського району з іншими
економічними районами країни накладає відбиток недостатня його
забезпеченість багатьми видами природних ресурсів. Тому чюди надходять
електроенергія, вугілля, лісоматеріали, а також машини і технологічне
обладнання, продукція легкої промисловості тощо. У свою чергу з
Причорноморського району до інших районів країни відправляють виноград,
вина, фрукти, агломерат, тракторні причепи, трояндову і лавандову олію,
устаткування для харчової промисловості, рибу і рибні консерви тощо.
Найгостріше у Причорноморському районі постають проблеми екології,
раціонального використання природних умов і ресурсів, зокрема води. У
районі не розробляються значні родовища корисних копалин. У рівнинній
частині Криму відомі родовища газу (Глібівське, Джанкойське та ін).
Перспективним щодо видобутку нафти і природного газу є шельф Чорного
моря. Середня густота населення в районі становить близько 70 осіб на 1
кв км, вона значно нижча, ніж в середньому по країні. Найвищий показник
густоти населення – в АР Крим (98 осіб на 1 кв км), найнижчий – у
Херсонській області (45 осіб на 1 кв км). Частка міського населення
майже однакова: 68% – в АР Крим, 66 – Одеській і Миколаївській областях
і 62% в Херсонській області.

79. Держана регіональна економічна політика, її сутність, мета..

ДРЕП – сукупність організаційно-правових та екон заходів спрямов на
стимулюв еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використ їхнього
рес потенціалу з метою підвищ життєвого рівня насел та охорони
навколишнього прир. сер-ща, вдосконалення терит. організації сус-ва.

Головна мета ДРЕП – повніше і якісніше задоволення потреб населення та
підвищення його добробуту, підвищення ефективності функціонува-ння усіх
структур місцевого самоуправління, ефективний розвиток і раціон. розміщ
ПС, використ. переваг ТПП та екон кооперування вир-ва, розвиток
міжрегіон-х ек зв’язків, охорона навколишнього середовища

80. Цілі ДРЕП

Основними цілями є: 1) Стоврення необхдних правових та економічних ум-ов
з метою забезпечення кожному регіонові рінвих можливостей для
комплексного соц-економ. Розви-тку, екологічної безпеки, задовоелння
матеріальних і культурних потреб населення;

2) Примноження нац. Багатства України на основі еф-ективного
використання природно-ресурсного та виробничо-технічного потенціалу
кожного регіону країни.

В економічній сфері-ефективний розвиток і раціональне роз-міщення
ПС, використання переваг територіального поділу праці та економічного
кооперування в-ва, розвиток міжрегі-ональних економічних _в’язків. У
соціальній сфері- підви-щення добробуту і забезпечення необхідних умов
життєдія-льності населення, реалізації права всіх громадян незалежно від
місця народження і проживання на вільний вибір місця докладання праці. В
екологічній сфері – досягнення приро-дно-господарської збалансованості
регіонів, охорона навко-лишнього середовища та відтворення природних
ресурсів.

81. Основні завдання ДРЕП

Прешочергові завдання: 1)Створення нормативно-правової та методологічної
бази управляння розвитком регіонів;

2)Забезпечення раціональної системи природокорис-туваня у регіонах;

3)Розроблення та реалізація державних програ соц.-економ. розвитку
окремих регіонів;

4)Сприяння формуванню регіональних ринків, ство-ренню та функціонуванню
спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах;

5)Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжна-родного співробітництва
регіонів, насамперед з державами – колишніми республіками СРСР.

Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення
(депортованих народів), яке повертається на місця традиційного
проживання.

82. Сутність і значення звн-ек зв‘язків для розв еК України

зовнішньо-екон зв‘язки – це сис-ма госп-ких зв‘язків між нац-ми екон-ми
кр-н на основі міжнародного поділу праці. Саме зовн-екон відносини
сприяють зростанню нац-го дохаду, прискореному розв-ку НТП, підвищенню
рівня життя нас-ня. Для Укр на сучасному перехідному етапі розв-ку її
економіки, особливо важливо є повне і ефективне викор-ня зовн-екон-них
зв‘язків для вирішення нагальних науково-техн і госп проблем. Розвиток
ефект-них зов-екон-них зв‘язків дасть змогу Укр швидко подолати екон
кризу, сприятиме стабільному і швидкому розв прод-них сил і зростанню на
цій основі життєвого рівня нас-ня. Об‘єктивними причинами . що
перешкоджають нині входженню Укр як повноправного партнера у світове
госп-во є низька конкурентноспроможність її продукції на світових
ринках. Крім того, недосконалою сис-ма управління зовн-екон-ною
діяльністю, розрив налагоджених екрн-них зв‘язків, відсутність
органічного ринку товарів і послуг, втрата надійних ринкових партнерів
створили в економіці Укр досить складну проблему – знайти нових торгових
партнерів постачання майже для кожного підпр-ва.

83. !

84. !

85. !

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019