.

Розміщення продуктивних сил (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 16330
Скачать документ

1. Предмет і основні завдання курсу РПС.

РПС —динамічний процес обгрунтування, прийняття та впровадж. рішень про
просторовий розподіл окремих елементів РПС.

Як галузь екон науки, РПС грунтується на загальних ек законах. Завданням
її є постановка і вироблення теорет засад, необхідних для практичног
виріш. завдань раціоналізації просторового розосередження насел і
вир-ва.

Предмет – просторова організ. п/с, вивчення якої здійс-ся на різних
рівнях: населений пункт, низовий адмін район; область; екон. Р-н;
країна. Такі елементи просторової орг-ії п/с, як прир-ресурс, людс і
трудо-ресурсний потенціал, галузеві і міжгалузеві комплекси, соц
інфраструк, терит системи господарювання, є об’єктами вивч.

Метою є всебічне обгрунтування перспективного РПС, а також удосконал
його сучасного характеру, підвищення соц-ек ефективності сусп. затрат
праці.

3.Загальні закономір-і розв і РПС.

Законом. РПС – просторове проявлення дії ек законів. Закон-ість розгляд
як необх, обумовл певними причинами процес, в якому можуть діяти не 1, а
ціла сукупність законом. Сусп. Законом. – об’єктивно існуючий необхід.
зв’язок явищ сусп. життя. Закон-сті невіддільні від системи еконм.
Законів розвитку сус-ва і представляють собою їх модифікацію, наслідок
своєрідності розміщ вир-ва по тер-ї країни. Є закон-сті, які діють
протягом існуван всієї цивілізації і діють в межах всіх сусп-ек
формацій; є зак-сті, які діють в межах окремих формацій. В ек науці
виділяють:

1) Загальні ек зак-сті, які діють в межах усіх соц.-ек формацій.

2) Специфічні ек зак-ті, які є характ-ми лише для одного способу вир-ва:

6. Основні принципи РПС.

Принципи – науково сформульовані положення, якими користується країна
при проведенні політики. Потреби певного істор. етапу в розвитку сус-ва
можуть мати силу для одних країн і не відігравати істотної ролі для
інших. Часто відображ ек закон-сті, але не замінюють їх, вони більш
корткочасні, мають суб’єкт-й хар-р і можуть змін-ся в процесі розв
сус-ва на короткому етапі. Принципи можуть змін-ся протягом коротких
відрізків часу в залеж від цлей і завдань сусп. розвитку.

Осн. принципи:

1) Більш рівно-не розміщ вир-ва по тер-ї країни з метою рац викор-я ек
і прир-их рес всіх регіонів країни в залеж від наявност в межах цих
регіонів передумов для РПС;

2) Почергове освоення най> ефективних прир ресурсів регіонів;

3) Поглиблення ТПП на основі рац. спеціалізації і комплексного розв
гос-ва ек регіонів, вирівнювання рівня їх ек розвитку;

4) Розміщ вир-ва з урах. участі У. в світовому ТПП і викор-ня переваг
міжн. поділу праці;

5)Розм вир-а прод-ї ВПК з урах стратег. полож. Тер-ї і обороних потреб
країни;

6)Урах приросту загальнодерж, а не відомчих орг-ій при розміщ. особливо
екологічно брудного вир-ва;

7) Розміщ вир-а з урах необх стримування зрост. надмірно велик міст і
розміщ у малих і сер, що сприяло б створ. тут виробн і соц інфраструк,
працевлашт безробіт-х, зрост. насел;

8) Розміщ підпр-в з урах переваг агломерацій вир-ва, створ нових пром
центрів, пром вузлів, формування ТВК;

9) При РПС враховується еколог чинник, який може бути визначальн при
наяв всіх ін перваг даної тер-ї

7. Основні фактори розвитку та РПС.

Фактори РПС – сукуп різних умов та ресурсів, що зумов вибір місця для
рац. і еф. розміщ окремих підпр-в, або цілих груп підпр-в.

Основні фактори:

1) Прир передумови. Аналіз кількісних запасів і якісний склад ресурсів,
умови їх експлуатації і використ, а також клімат, гідреологічні та ін
прир рес: зем, ліс, вод, мін, агроклім;

2)Ек. Строки буд-ва, вартіст капіталовкл, призначеність і якість прод-ї,
що буде вир, рівень розв виробн та соц інфраструктури, трансп, буд.
індустрії, можливість здійсн виробн зв’язків;

3) Технічний. Аналіз на даній тер-ї розв технологій, наяв наук-дослід
бази, що може сприяти розв наук-місткого вир-ва;

4) Соц-дем. Аналіз балансово-труд рес на даній тер. (аналіз загальних
запасів, віковий, статевий, фаховий, аналіз кількості незанятих труд.
рес, рівню розв. тут соц інфрастр, аналіз місцевого ринку збуту прод-ї;

5) Екологіч чинник. Прир-охоронні і конструктивні заходи з метою рац.
викор. місцевих прир. рес, можливість їх повної і безвідходної переробки

8а. Ек рай-ня: суть і знач.

Ек рай-ня – науково обгрунт поділ країни або великого регіону на ек
р-ни, що історично склалися або формуються в процесі розв ПС і
об’єктивно відбивають терит поділ праці.

Р-ни відіграють роль одиниць тер систематики ПС, їх групування,
класифікації щодо тер-ії. Рай-ня це і процес, засіб просторового
впорядкуван ек-географ інформації і як результат такої обробки.

Рай-ня сприяє планомірному розв кожного з р-нів, рац природокор-ню і
розв всієї країни. Основні види ек рай-я: заг. (інтеграл),галузеве,
міжгал.

9. Галузева структура Укр та тенденції її розвитку.

Стр-ра сусп в-ва визначається як натуральними, так і вартісними
показниками (ВВП, чисельність зайнятих, вартість ОФ – основного
капіталу). Вона хар-ся такими пропорціями: 1)відтворювальними – між
в-вом засобів в-ва й предметів споживання, у використанні ВВП на
заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й
накопичення; 2)галузевими – співвідношення між різними галузями ек-ки;
3)територіальними – розміщення в-ва по окремих ек р-нах;
4)зовнішньоекономічними – ввезення продукції з різних регіонів і
вивезення продукції різних галузей і р-нів у зарубіжні країни. Перехід
України до ринкової ек-ки з усією гостротою поставив проблему
оптимізації стр-ри ек-ки та шляхів її перетворенняВона включає в себе
насамперед соц-ек стр-ру ек-ки, яка хар-ся формами власності на засоби
в-ва. Другим важливим елементом є організаційно-економічна будова ек-ки,
що визначається співвідношенням різних форм організації в-ва. Існує
також виробничо-технологічна будова ек-ки, яка виражає внутрішню
організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального в-ва та
сфери послуг, пр-сті й с/г, в-ва засобів в-ва та предметів споживання,
видобувних та обробних галузей госп-ва.. Галузь госп-ва – сукупність п-в
і організацій об(єднаних спільністю функцій, які вони виконують у
системі територіального поділу праці. Галузева стр-ра госп-ва
безпосередньо відображає процес сусп поділу праці, вказуючи на
функціональні відмінності між окремими галузями. Вона слугує цілям
упр-ня економікою. Галузі госп-ва відрізняються роллю в задоволенні
суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі в-ва,
розподілу та споживання мат-х благ або виконанні різних послуг. Залежно
від їх ролі в госп-му комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.
До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1)створюють
матеріальні блага (пр-сть, с/г, буд-во); 2)доставляють створені мат
блага споживачам (транспорт і зв(язок по обслуговуванню мат в-ва);
3)пов(язані з продовженням процесу в-ва у сфері обігу (торгівля,
мат-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Невиробнича
сфера – сукупність галузей госп-ва, які здійснюють функції щодо надання
послуг немат-го характеру суспільству і населенню. До неї належать:
1)галузі послуг – житлово-комунальне госп-во і побутове обслуговування
нас-ня, транспорт і зв(язок по обслуговуванню нас-ня; 2)галузі
соціального обслуговування – освіта, охорона здоров(я, культура і
мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3)галузі органів упр-ня і
оборони; 4)галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування..
Перетворення на шляху до ринкової ек-ки здійснюються за кількома
взаємопов напрямами: 1)лібералізація ек-ки, тобто зняття
адміністративних обмежень з цін, госп-х зв(язків, зовнішньоек-ї
діяльності; 2)стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують
зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу
на території країни; 3)приватизація, розвиток піприємництва, створеня ін
інституційних передумов ефектисного ринкового госп-ва і ек зростаня;
4)структурна перебудова ек-ки, її демілітаризація, інтеграція в світове
госп-во, підвищення конкурентноздатності укр-ї продукції на світовому
ринку; 5)створення конкурентного ринкового середовища; 6)активна
соціальна політика з метою пристосування працездатного нас-ня до нових
умов, соц захист найбільш вразливих верств нас-ня, створення передумов
ек-го зростання на основі підвищення ролі ділової активності
нас-няСтратегічним напрямом ек реформ повинна стати їх соціальна
спрямованість. Держ політика у цій сфері має бути спрямована на
покращення соц-ек та вир-чих умов праці підвищення реальних доходів
нас-ня зростання освітнього і культурно-технічного рівня нас-ня,
покращення медичного обслуговування, посиленя охорони довкілля.

10. Основні принципи ек рай-ня.

Принципи– науково обгрунтовані полож, виділення границь ек ра-ів.

Основні принципи:

1) Ек Кожний ек р-н є спеціалізованою терит частиною єдиного нар. госп
компл країни з певним комплексом допоміжних і сервісних вир-цтв.
Спеціалізацію р-ну визначають лише ті галузі, в яких витрати праці та
засобів на вир-во прод-ї та її транспортув до споживача порівняно з
іншими р-ми будуть най повинна сприяти досягн найвищого ек ефекту в усьому нар гос-ві країни i
в кожн. ек р-ні;

2)Принц перспективності розв;

3) Нац-ий;

4) Адміністративний, що визначає єдність ек рай-ня і терит політ-адм
устрою кр;

5) Принцип терит. цілісності р-ну

11. Спец-ція і комплекс розв ек р-нів.

Спец-ція ек р-нів сприяє ек сусп. праці. Галузі спец-ції визнач місце
р-ну в ТПП, беруть участь у міжрайон обміні продукцією або послугами.
Спец-ція пром-ті тісно пов’яз з технічн прогресом, розвитком прод. сил
сус-ва, оскільки техн. прогрес поглиблює сусп. поділ праці в пром-ті
завдяки виник-ню й розвитку спец. галузей, підпр-в, цехів, дільниць.
Спец-ція тісно пов’язана з ТПП, спеціалізованим вир-ом на основі викор
прир. ресурсів.

Умови виникнення спеціалізації регіону або країни:

1) Регіони (країни) повинні мати переваги перед іншими регіонами для
вир-ва відповідної продукції

Наявність потужного прир-ресурсного потенціалу

Наявність спец. агро-клім. умов

Наявність розвинутої НДБі кваліф. кадрів

Вигідність транспортно- економ. положення країни

2) Продукція повинна бути конкурентноспроможною, мати висоу якість і
гарний дизайн

3) Повинні бути ринки збуту продукції (робіт , послуг)

Галузі спеціалізації не можуть формуватись і розвиватись автономно. Під
впливом галузей спеціалізації в межах регіонів формуються і
розвиваються:

Обслуговуючі галузі, які визначають функціональні галузі спеціалізації

Галузі виробничої інфраструктуи ( будів. І вантажний танспорт, система
матерільно- технічного постачання, зв’язку як обслуговучі галузі (ПЕК),
декі галузі машинобудування, що виробляють устаткування для галузей
спеціалізації

Галузі місцевого значення, галузі соц. Інфраструктури, галузі легкої та
харчової промисловості

Таким чином під впливом ТПП на данній території формується і
розвивається ТВК, який лежить в основі формування економ. районів.

ТВК – терит. зваємопоєдн підпр-в і організацій, які спільно використов.
місцеві паливно-енерг, сировинні, трудові ресурси, мають комплексний
розвиток гос-ва, тісні виробничо-технологічні і економ зв’яки між своїми
підпр-вами і мають міжрегіон зв’язки з іншими.

ТВК можуть мати локальне і районоутворююче значення. В залежності від
території яку обіймає ТВК і кіл-ті галузей спеціаліз, формується на базі
них екон. р-ни різного рангу:

1) Мікроекономічні райони, які займають невелику територію, мають 1-2
галузі спеціалізації і в адмін. відношенні відповідають адм. районам.

2) Мезоеконмічні райони складаються з мікроекономічних, мають більшу
територію і більший набір галузей спеціалізаціїі.

3) Макроекномічні райони мають велику територію , мають значний набір
галузей спеціалізції, удосконалену галузеву структуру і т/о ПС.Мікро- та
мезорайони використ-ся для управл галузямиі для удосконал галузевої
структури і т/о ПС.

ТВК включає в себе 3 групи галузей і вир-в:

Галузі спеціалізації, які визначають місце ТВК в регіон. поділі праці і
впливає на формування міжрегіональних зв’язків

Обслуговуючі галузі

Галузі місцевого значення

12-13. Державної регіональної економічної політики.

ДРЕП – сукупність організаційно-правових та екон заходів спрямов на
стимулюв еффективного розвитку ПС регіонів, раціональне використ їхнього
ресурсного потенціалу з метою підвищ життєвого рівня насел та охорони
навколишнього прир. сер-ща, вдосконалення терит. організації сус-ва.

Основні цілі:

Стовр необхдних правових та екон умов з метою забезпеч кожному регіонові
рінвих можливостей для комплексного соц-екон. розвитку, еколог. безпеки,
задовол матер і культурн потреб насел.

Примноження нац. багатства У. на основі ефективн використ
прирдн-ресурсного та виробн-технічного потенціалу кожного регіону
країни.

В екон сфері – ефективний розвиток і раціон. розміщ ПС, використ.
переваг ТПП та екон кооперування вир-ва, розвиток міжрегіонал. екон.
зв’язків.

У соц сфері – підвищ добробуту і забезпеч необх умов життя насел,
реалізації прва всіх громадян на вільний вибір місця докладання праці.

В еколог. сфері – досягнення природ-господар збалансованості регіонів,
охорона навкол сер-ща та відтвор природн ресурсів.

Прешочергові завдання:

Створ нормативно-правової та методологічної бази управляння розвитком
регіонів

Забезпеч раціональн сис-ми природокористув у регіонах

Розробка та реалізація держ програм соц.-екон. розвитку окремих регіонів

Сприяння формуванню регіональних ринків, створенню та функціонуванню
спеціальних (вільних) економічних зон у різних регіонах

Широкий розвиток прикордоної торгівлі і міжнародного співробітництва
регіонів, насамперед з державами- колишніми республіками СРСР

Створення необхідних умов для прискореного облаштування населення
(депортованих наодів), яке повертається на місця традиційного проживання

14. Територіальний поділ праці і його значення для економічного
районування.

ТПП – процес виробничої спеціалізації території, що зумовл. посил
міжрегіонал кооперації, обміном спеціалізов продукцією. Це просторовий
вияв праці взагалі, зумовлений екон, соц, природн, нац-істор
особливостями різних територій та їхнім географ полож; один із факторів
підвищення продуктивності праці.

Ступінь ТПП залеж від рівня сусп поділу праці у даній країні й може
відбивати ступінь розвитку її ПС. ТПП уможливлює максимальне використ
сприятл для вир-ва умов кожної місцевості, багатство корисних копалин та
інших природ ресурсів, вигідне географ полож, виробничу практику
місцевого насел, комбінування виробн процесів тощо. Кожний регіон при
цьому може розвив найвигідніші для нього галузі гос-ва, постачання з
інших р-нів всього необхідного.ТПП між країнами або районами передбачає
наявність просторового розриву між окремими стадіями вир-ва або між
вир-вом і споживачем. До ТПП включають не лише обмін товарами, але й
переміщ їх з одного місця на інше. В основі ТПП лежать природні умови та
ресурси, різноманітність територій, а також відмінності між народами, що
там мешкають, та історично сформованими навичками праці. Внаслідок цього
виготовлення одного й того самого продукту, витрати на який нижчі,
відмовившись від вир-ва деяких інших продуктів, вир-во яких ефективніше
на інших територіях. У межах однієї країни виділяють внутрішньорайонний
поділ праці (спеціалізацію окремих вир-цтв всеред екон р-ну) та
міжрайонний поділ праці (спеціалізацію та обмін товарами між ними).

15. Наукові методи аналізу розміщення та територ. організації
продуктивних сил.

У наукових дослідженях т/о і розміщення ПС використовується наступні
методи:

1) Системний аналіз. Можна порівнювати різні варіанти розв’яз проблем
удосконал розміщ вир-ва і вибирати для практичн викор кращі. Дає змогу
розгляд кожну велику екон проблему як особливу сис-му взаємодії з
іншими.

2) Економічні методи використов у проектних розробках, при обгрунтуванні
розміщ ПС. Нескладні балансові розрахунки вир-ва і споживання продукції
в районах належать до наближених методів, які називають традиційними.
Складні балансові розрахунки на ЕОМ належ до точних або нових методів.

3) Балансовий метод. У предпланових дослідженнях викор сис-ма матер,
фінанс ат інших балансів. Розробл баланси труд. ресурсів, грошових
доходів і видатків насел, територ баланси потужностей буд оргнізацій,
баланси місцевих буд. матеріалів, виробів металообробної пром-ті та ін.
Баланси є звітні та планові.

4) Техніко-еономічні розрахунки застосов на проектній стадії обгрунтув
розміщ під-в і територ розвитку вир-ва. Порівняльну ефективність різних
варіантів районного розміщення під-в і комплексів визначають на основі
розрахунку поточних (собівартості) і порівняння одноразових
(капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховуються показнки
матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливу роль
відіграють показники водомісткості й транспортабельності продукції.

5) При визначенні ефективності функціонування гос-ва під-ва
використовують систму вартісних показників: валову та товарну продукцію,
чисельність працівників, продуктивність праці, вартість онсовних
виробничих фондів, матеріальні витрати та капітльні вкладення.

6) Аналіз теритріальної організації вир-ва передбачає використання
економіко-статистичних методів. З-поміж них найпоширенішими є обчислення
індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та
графоаналітичний метод.

7) Порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних
явищ, їх конкретизція та генералізація.

8) Картографічний метод. Економічне картування є наочним і конкретним
інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення
і взаємозв’язку предметів та явищ. Особливе значення має вимірювання
економічних відстаней ( за ізолініями тарифів на первезення пасажирів і
вантажів), густоти населення.

9) Економіко-математичних методів. формалізований опис екон явищ і
процесів у вигляді відповідних моделей – ситем математичних рівнянь.
Найчастіше використовують 2 види економ.- математ. моделей: балансові та
оптимізаційні. Балансові моделі будуються у вигляді систем шахових
таблиць, до них належать баланси витрат і випуску продукції, капітальних
вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко
використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси вир-ва й
розподілу прод-їю Оптимізаційні моделі є вищою формою техніко- економ.
розрахунків. Їх основне призначення- вибір оптимального варінту
розміщення не тфльки під-в та галузей, а й ТВК. В оптимізаційних моделях
умови задач і розв’зок їх можутть бути подані в табличній( матричній)
або графічній (мережній) формі.

16.Демогграфічний і трудовий потенціал України.

Найгостріше постають демографічні проблеми сільського населення в
центральних областях нашої держави. Вони пов’язані насамперед з тим, що
багато десятків років з українського села виїжджали на постійне місце
проживання молоді люди. Наприклад в окремих селах Київської області
протягом багатьох років жоден випускник школи не залишився на роботу в
селі. Врешті-решт це призвело не лише до знелюднення сіл, але й до того,
що середній вік їхніх мешканців у багатьох областях почав наближатися до
60 років. У цьому віці, зрозуміло, вже не народжують дітей, тому в
сільській місцевості в таких областях депопуляційні процеси виражені
найяскравіше. Найгірша ситуація склалася в селах Чернігівської області.
Тут в окремих районах на одного народженого за рік припадає п’ять
померлих. Для того, щоб подолати демографічну кризу, потрібно
ліквідувати її причину, що криється в соціалістичній системі
господарювання. Молодь буде переселятися з міст у села тільки у власні
фермерські господарства і на власну, приватну землю, яку буде легше
обробляти; легше буде утримувати й господарство в цілому, маючи багато
дітей.

Трудові ресурси — це працездатне населення (чоловіки від 16 до 59 років
і жінки — від 16 до 54 років), а також працюючі підлітки і пенсіонери.
Загальна кількість трудових ресурсів в Україні близько ЗО млн осіб. У
матеріальному виробництві на початку 1997 р. було зайнято 89,8% усіх
працюючих. Понад 23% населення країни працювало в промисловості, 21,8 —
у сільському господарстві, 10,7% — в освіті, галузях культури і науки.
Значна частка припадала на будівництво (5,9%), торгівлю, громадське
харчування (6,7%), транспорт і зв’язок (6,0%). Відбувається поступовий
перерозподіл зайнятих з виробничої у невиробничу сферу і, перш за все, у
торгівлю. Спостерігаються значні територіальні відміни в розподілі
населення, зайнятого в народному господарстві по окремих регіонах. Так,
у Донецькій області цей показник складає близько 2,5 млн осіб, а в
Чернівецькій — 370 тис. осіб. Велика кількість зайнятих у народному
господарстві характерна для Дніпропетровської, Харківської, Луганської,
Львівської областей. В Україні в1995р. налічувалось близько 14,5 млн
осіб пенсіонерів, що становить 286 осіб на 1000 осіб населення.

17. Населення України: динаміка чисельності, структура розселення.

Насел. У на січень 1995 р. станов. 51,7 млн. Чисельність залеж від
природн і механічн приросту.

Зараз в У. спостерігається від’ємний приріст насел. Це пов’яз із
соц-економ, і з еколог факторами. Зростає смертність при зменшенні
народжуваності. Значно зросла дитяча смертність. Механічний приріст
насел залежить від міграційних процесів і станов різницю між імміграцією
та еміграцією. Механ приріст майже нульовий, але якісні зміни негативні:
від’їжджають з країни кваліфіковані робітники і науковці, а прибувають –
біженці, переселенці, кримінальні елем-ти тощо.

Все це створ. негативну демограф. ситуацію, яка дещо відрізняється в
регіонах: Зах-Україн (Волинська, Рівненська, Львівська, Тернопільська.
Ів-Франк, Закарпатська, Чернівецька обл.) та Південний (Миколаївська,
Херсонська обл. і Крим) регіони мають сприятливу демографічну ситуацію,
але ситуація в інших 15-ти обл (Центр-Півн регіон) вкрай негативна і
визначає загальнодержавні показники.

Найбільше насел прожив в Донецькій (5 млн.), Київській (4,5 млн.),
Дніпропетровській, Одеській, Луганській, Львівській областях. Сер.
густота насел – 86 ч/км2 найбільша вона в Донецькій, Київській,
Львівській, Чернівецькій. Луганській областях. Зміни у розміщ пов’яз з
історією засвоєння, природними та соц-екон факторами.

Населення не лише виробник мат. благ та послуг але й їх споживач.
Тому слід врахов і осіб у працездатному віці, і осіб похилого віку, і
дітей. Насел у формує споживчий ринок і ринок праці. Демографічні
фактори розвитку та РПС можна поділити на таі блоки:

Чисельність населення країнни (регіону), його динаміка, характер
відтворення;

Розміщення населення на тер-ї, щільність населення, форми розселення,
міграції;

Статевовікова структкра населення, чисельністть і динаміка трудових
ресурсів, рівень їхньої кваліфікації;Структура зайнятості
населення;Національний склад населення; Демографічна політика держави.

Чисельність населення регіону необхідне для визнач забезпеченості труд.
ресурсами, обсягу вир-ва товарів нар. спожив, обсягу коштів на соц
забезпеч, розмірів буд-ва житла, шкіл, лікарень тощо.

З розвитком наук-техн прогресу роль труд. фактора збільш. Вплив
трудового фактора визнчається обсягом витрат праці на вир-во одиниці
продукції. Працемісткість визнач через розрахунок маси продукції, яка
припадає на одного вир-ка. Найбільш працемісткими галузями є:
електроніка, приладобудування, оптико-механічне, інструментальне вир-во,
автомобілебудування, верстатобудування, швацька, бавовоняна, шовкова,
взуттєва прим-ті. Працемісткі види вир-ва розміщуються у містах, які
мають вільні труд. ресурси. Працеміскі види с/г розміщ у регіонах з
високою щільністю сільского насел.

До наукомістких відносяться усі вир-ва, які потребують,
висококваліфікованих робітників, а також великих вкладень у
науков-дослідну базу: вир-во ЕОМ, ракетобудування, літако- і
автомобілебудування, виготовлення озброєнь тощо. Їх розміщ у великих
містах, які мають кілька науково-дослідних інститутів і вищих навчальних
закладів

18. Міське та сільське населення У, особливості формування та динаміка
чисельності.

Міське насел. 3 1913 до 1994 зросло у 5,2 раза, а сільське зменш. в 1,7
рази. Зараз – 445 міст і селищ міського типу. Містом вважають нас.
пункт, що викон. пром, транспортні, культурно-торгові та адмін ф-ії, а
насел. склад переважно з робітників, службовців та їхніх сімей. Міста є
економічні (промислові, трансп, торг-розподільні) та неекономічні
(адмін, культурн, рекреаційні). Найбільше міст в Донецькій (51),
Луганській (37), Київській (25). Найменше іх у Миколаївській та
Херсонській (по 9).

СМТ – проміжна ланка між містом і селом. Розміщ. навколо підприємств,
курортів, залізн. вузлів і мають 2 та більше тис. мешканців.

За к-тю насел. міста поділяють на:

а) малі (до 50 тис.) – 1247. Сюди вход й смт.

б) середні (50-100 тис.) – 55.

в) великі (100-500 тис.) – 40

г) дуже великі (до 1 млн.) – 6

д) міста-мільйонери (Киів, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса).

Внаслідок “росту” великих міст утворюються міські агломерації –
зосередження функціонально пов’язаних між собою міських поселень, що
концентрують у собі потужний виробничий, культурний, освітній і торговий
потенціал. Всього 19 агломерацій.

Сер. вік міськ насел. менше сільського.

Села відрізн за кількістю жителів і за принципами розміщ. В Поліссі
невеликі села (до 500-700 чол.) розташ на підвищеннях, в Лісостепу села
більші (1000-1500 чол.), в Степу – найбільші села (до 3000 чол.) і
розміщ, біля води. В гірських районах села невеликі і розміщ на схилах
та в гірських долинах.

Зараз відбувається “знелюднення” села..

19. Демографічна ситуація в Україні, її регіональні особливості та шляхи
покращення.

Дані за 1996 рік. Укр. – п’ята за чисел насел в Європі. Зараз населення
стан. приблизно 51,3 млн. Україна поступається лише ФРН (80 млн. чол.),
Італії (58 млн чол.), Великобританії (57,3 млн чол.) і Франції (57 млн
чол.).

Демографічна ситуація надзвичайно серйозна. Процес природного скороч
насел в селах розпоч з 1979, в містах — з 1990. У 1989 р. природний
приріст населення України становив 1,7 чол. на 1000 чол. населення. А в
1990 р. — лише 0,6, а з 1991 природне скорочення 0,7.

За період 1929-1959 Укр не долічилася 14,6 млн осіб.

Сер. трив. життя в Україні станов 70-71 рік (66 років у чоловіків і
73-75 років у жінок) і поступово зменш. За цим показником, Україна
посідає 52 місце серед країн світу.

Скорочення насел України – наслідок мутагенних впливів, у тому числі
негативних змін навкол. сер-ща, що призводять до різкого пошкодження
генофонду, глибока соц-екон криза, складна криміногенна сит. в Україні.

Забруднення навкол сер-ща призвело до того, що у 1990 р. вся Україна
проголошена її парламентом зоною екологічного лиха.

20. Трудові ресурси України: поняття, особливості орозміщення, розподіл
по видах зайнятості та галузях н/г.

Трудові ресурси – наявне працездатне населення (чоловіки від 16 до 60
років, і жінки від 16 до 54 років, а також працюючі пенсіонери та
підлітки). Заг. кіл-ть працездатного населення України в 1993 р.
превищувала 29 млн. чоловік. В працездатному віці знаходиться 55,8 %
населення. Найб. питома вага осіб працездатного віку в Одеській (57,6),
Харківській (57,2), Запорізькій (57,2), АР Крим(57,5). Найнижчий
показник в Чернігівській області (51,3). У сфері матеріального вир-ва
зайнято 64% працівників. В пром- ті – 29%, більше 20% – с/г, понад 11% –
в освіті, галузяях науки та культури. Значна частка припадала на буд-во
(7,4%, торгівлю, гром. харчування (7,1%), транспорт і зв’язок (6,7%).

Нині переважаючою формою зайнятості є держ сектор економіки, проте
частка недержавних форм власності поступово зростає. У н/г країни жінки
переважають над чоловіками, вони зайняті на важких і шкідливих роботах,
працюють у нічну зміну.

21.Раціональне використання трудових ресурсів. Безробіття. Ринок праці.

За умов розвитку ринкових відносин роб сила набуває якостей товару з
характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість
пов із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку
властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли
певного фізичного та інтелектуального розвитку. В Укр питома вага осіб
працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення Найнижча
частка нас-ня працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає
аграрна сфера зайнятості. (Вінницька, Волинська, Житомирська,
Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області),. Найвища частка
осіб працездатного віку характерна для високоурбанізованих та
індустріально розвинутах областей: Дніпропетровської, Донецької,
Харківської, Одеської. В цих обл частка працездатного нас-ня перевищує
57%. Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття
показує, що чисельність зайнятого нас-ня в ек-ці Укр щорічно
зменшуєтьсяОсновними галузями зайнятості нас-ня у ма-му в-ві єпр-сть,
с/г, транспорт та буд-во. В цілому у пр-сті з урахуванням працівників
кооперативів, спільних та малих п-в зайнято майже 6 млн чол, у с/г –
понад 4,5млн чол. Понад 6 млн чол нині зайнято в галузях невир-чої сфери
Укр. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту,
культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн
чол. Зайнято в закладах охорони здоров(я, фізкультури та соц
забезпечення нас-ня. Серед областей Укр з високим рівнем зайнятості в
пр-сті виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у мат в-ві),
Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька
області. Найнижча частка зайнятих у пр-сті Вінницької, Волинської,
Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях
переважають зайняті в с/г. Найвища зайнятість нас-ня в невир-чій сфері в
регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: АР Крим, Закарпатській,
Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує
30%. Нинішній етап соц-ек розвитку Укр не забезпечує повного і
ефективного викор трудових ресурсів. Нераціональне викор трудових
ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов
можуть бути залучені у н/г країни. Аналіз статистичних матеріалів за
останні роки свідчить про те, що в Укр склалися три регіони з різними за
масштабами резервами трудових ресурсів.. До першого регіону входять:
київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська,
Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких
зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17%
загальної чисельності трудових ресурсів у Київській облатсі до 25%в
Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївсбка, Запорізька,
Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська,
Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви
трудових ресурсів становлять 25-29% загальної чисельності наявних
трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою
незайнятих в н/г. До його складу сходять Львівська, одеська,
І-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та АР Крим. У цьому
регіоні незайняті в н/г становлять від 31 до 41% загальної чис-ті
трудових ресурсівНовим явищем у соц житті Укр є вивільнення працівників
(тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації п-в та орг-цій) з різних
галузей н/г і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з
різних галузей н/г близько 200-273тис чоловік. Одночасно з вивільненням
працівнкиків має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні
роки цей попит не перевищував 36 тис чоловік. Укр зареєстровано близько
1 млн безробітних. Рівень безробіття є досить диференційованим по
окремих регіонах Укр. Нині найв рівень зареєстрованого безробіття
характерний для західних областей республіки – Волинської, Житомирської,
Закарпатської, І-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі
показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м.Києві та
Севастополі.. Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає
від держави, регіональних органів упр-ня завчасної розробки та
реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості нас-ня працездатного
віку Значна частина насзня зараз перебуває в умовах вимушеної неповної
зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного роб тижня
(дня) перевищує 2 млн чоловік.

22. Природно-ресурсний потенціал України, його суть, структура і
економічна оцінка.

Природно-ресурсний потенціал – сукупність усіх можливостей, засобів,
запасів, джерел, що є і можуть бути мобілізовані і використані для
досягнення певної мети. Ресурси визначають як запаси, цінність,
можливості, засоби. Відбиває споживчу варітість ресурсів, їх кориснсть
для сус-ва. ПРП є одним з важливих факторів РПС і включає вже вивчені
елементи природного середовища:

Природні ресурси, тобто ті елементи природного середовища, які
безпосередньо беруть участь у матер вир-ві і в невиробничій діяльності,
тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку ПС і вивченості
можуть бути використ для задовол потреб людського сус-ва у формі
безпосередньої участі у матеріальній діяльності.

Природні умови, тобто елементи природного середовища, що не беруть
безпосередньої участі в сусп. вир-ві, тіла і сили природи,які при
певному рівні розвитку ПС і вивченості можть бути використанідля
задоволення потреб людського сус-ва у формі безпосередньої участі в
матеріальній діяльності.

Природні ресурси поділяються:

Промислові (вже розвідані на глибині до 1300 м і достовірно вивчені)

Балансові (всі пром запаси + розвідані на глибині до 1800м і менш
конкретні)

Геологічні ( пром + балансові + приблизно оцінені)

Прогнозні запаси (визначені в залежн від геолог будови земної кори)

Економічна оцінка визначається тими сукупностями, які
несе людина в зв’язку з використанням цих ресурсів. При анлізі та оцінці
враховуються:

загальні запаси

якість

глибина залягання

необхідні затрати для збагачення

транспортні витрати для поставки до споживача

23. Вплив природно-ресурсного потенціалу на розвиток і розміщення в-ва
та спеціалізацію ек-х районів.

Для розміщення галузей н/г велике зн-ня мають кількісні параметри
певного виду ресурсу. За н/г-м значенням запаси кросиних копалин под-ть
на такі групи: балансові, використання яких економічно вигідне, тобто
вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і
гірничо-технічними умовами експлуатації; позабалансові, які при наявному
рівні технології експлуатувати економічно не вигідно. В геології вид-ть
такі категорії запасів корисних копалин: А – докладно розвідані та
вивчені; В і С1 – розвідані менш докладно; С2 – оцінені попередньо і
приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А, В, С1 і С2 разом з
прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До власне пром
запасів відносять вивчені й розвідані запаси, експлуатація яких за даних
умов забезпечує достатню рентабельність в-ва.

24.Мінеральні ресурси-це сукупність запасів корисних копалин, у недрах
Землі (району, регіону іт.д.) придатних до використання в різних
галуззях господ. Корисні копалини- це мінеральні утворення в земній корі
з певним хім. складом і фізич. властивостями які вик-тсья людиною в
господар. діяльн. Корисні копалини розрізняються за якісю, глубиною
заля-гання, вмістом корисн компонент у породі тощо Наприклад: при
спалюванні одного кг. вугілля Донецького басейна виділяється 7-8тис.
кКалл тепла (а Печорского басейна 4-9). В У. є багато різноманітних
мінер. ресурсів: Паливні ресерси 1.Камене вугіля видобувається в Донбасі
та Львів.-Волин. басейні В Донб. Зосеред-жено 98% кам. Вугілля У.:
25%-коксується 30%-антрацити, 30%-довгопламене. Глубина
залягання-500-700 м. (макс 1200), товщіна шарів 0,5-2м.
Лисичанськ-довгопламене, Червоноармійськ -газове, біля Донецька,
Маківвки, Кадіївки-коксівне. В Львів-Волин. 2% вуглля. Буре вугілля
використо-вується як добриво для одержання рідкого паливо, гірського
воску. Найбільші поклади: Дніпровський басейн-2(2,4) млр.тон відкритий
видоботок. Дніпропетровсько- Донецька вугільна провінція- 0,9 млрд.тон.
Донецк басейн-0,3 млрд.тон. Є також (буре) в Закарпатті і поділлі; Нафта
і природний газ: Найб.запаси- на прикарпатті, Дніпр-.Донецк.( Прилуцьке
й Леляківське-Черн.обл. Рибальське і качанівьке- Сумсь. Обл.,
Рад-ченківський-у Полт. обл) районі і причорноморі (Галиценське,
Шмітта, Штормовоє, Тархнкуцьке Дельфін.(на шельфі Чорного моря),
Керчінскоє, Казантіпскоє, стрелковоє (на шельфі Азовського)) . Газ-біля
Юльєвки, Шебелинки й Кигічівки а также у Дніпро. Полт, Сумськ. Обл,
Дашава і Калуш (Передкарпаття.); Торф: сировина для паливної і
хім.пормислов. з нього одержують рідке паливо, феноли, віск, аміак,
спирт, тощо. В У. відомо понад 2500 родовищь торфу зосереджено в
Поліссі, толщіна шарів 10-15м. Ірдинське (Черк. Обл) Замглай,
Брюховецьке тощо; Поклади горючих сланців-3,7 млрд.тон. Бовтинське В
Карпатах. Поблизу Олександріївки; Металеві корисні копалини: Залізна
руда: Кри-воріжський басейн налічує понад 60 родовищ залізних руд з
загальними запасами 18,7млрд.тон Добувають кар?єрним і шахтним
способами. Вміст заліза у верхніх щарах 30-40%, у глибиних-50-60%. Тут
видобувається 90% руди .Кременчуцький басейн магнетитових кварцитів
включає три родовища: Горішньоплавнинське у Полт.обл.Лавринівське та
Еристівське. Вміст заліза 36% запаси 4,5 млрд.т Білозерський
залізорудний район (вміст заліза-58-60%, запаси 2,5млрд.т Керченський
залізрудний район має юурі залізняки з вмістом ванадію та марганцю,
запаси-1,8 млрд.т. Видобуток откритим способом вміст-40-50%. Приазовське
родовище залізних руд розробляється відкритим способом, вміст
заліза-30-33%; Хромові руди відкриті у побужжі Кіровоградської обл.;
глтбина залягання 60-160м. Вони використо-вуються для вир-ва нержавіючої
сталі; Марганцеві руди: Нікопольське та Інгулецьке родовища у
Запор.обл., Хощеватьське- у Кіровоградській, Бурштинське-в
Івано-Франковськ. Тощо. Нікопольське, Велике ТокмацькеЮ Орджоні-
кідзевське та Інгулецьке родовища входят до складу Придніпровського
марганцевого басейну, глибина залягання 15-120 м, товщина шарів від 10см
до 6 м; Титан входить до складу майже 70 різних мінералів (ільменіт,
рутил тощо). Це легкий метал, що вик-ться в літако- і ракетобудуванні.
Основні поклади- в Житомір., Київськ. Чернигівській областях. Відомі
також Іршанське ільменітове й Самотканське титано -цирконіве родовищ;
Алюмінієві руди -алуніти, нефеліни і боксити. Боксити є у Смолянському
(Черкаська обл.) та Високопільському (Дніпроп.обл.) родовищах,
алуніти-на Закарпатті, нефеліни- у Приазової; Нікель використовується
для виробництва бронзи, латуні, осоьливих сортів сталі, чавуну й для
покриття металевих поверхонь. Промисловими вважаються запаси з вмістом
металу понад 1%. Розробка покладів здійснюється на Побузькому родовищі
в Кіровоград.обл й Придніпровському в Дніпроп.обл.; Барит є різновидом
поліметалевих руд; його поклади знайдені в Закарпатті; Ртуть вид-вають
на Донеччині(Микитівка) і Закарп.; Золото збираються видобувати в
Сергіївкі, Широкій Балці, Балці Золота, Самоткане та інш. Золото є
супутним компонентом у Криворізкій залізній руді; Калійні солі
видобувають у Львівській (Стебник, Борислав) та Івано-Франк.обл (Калуш,
Тростянець); Кухона сіль зосереджена в Донбасі. Запаси 9 млрд. тон,
довжина шарів 40м. (Слов?янськ, Артемівськ). В Передкаорпатті і
Закарпатті. У Криму, Причорнмор?ї та Приазов?ї озера,лимани з
самосадною кухон.сіллю; Фосфорити є у Придністров?ї (Терноп, Хмельн,
Виниц.обл.) у Сумській (Кролевецьке родовище) та Харківській (Ізюмське
родовище) областях; Саморідна сірка видобувається з Яворського та
Роздольського родовищ на Прикарпатті; Вогнетривкі гини викор-ся як
сировина для виготовлення цегли для домених печей. Їхні поклади є у
Донец,Дніпроп,Запор,Черкас,Житомір.,Сумс.обл;Графіт видобувається у
Заваллі (Кіровог.обл), а також у Запор, Дніпропетр, та Донецкій
областях; Марбур видобувається у донбасі, Криму, й Карпатах, у Киівсь,
Житомірськ. Областях; Вапняк є у районі Укр. кристалічного щита і в
Криму; Бурштин є біля селища Клесів Рівненської обл.; Самоцвіти. На
житомирщині є родовища топазів, тигрового ока, аквамарину, яшми, опалу.
Володарськ -Волинська рудня видобуває “винні” топази, димчастий кварц
різних віддтінків. На пд. березі Криму, в районі згаслого вулкану
Карадаг є розсипи агату, яшми, гірського кришталю, аметисту, цитрину;
Граніти видобувають у Карпатах на Укр. кристалічному масиві, особливо в
Житомірській обл.; Каолінові глини викор-ся для вир-ва порцеляни,
фаянсу, гуми і паперу. Розташовані у межах Укр. Кристаліного щіта;
Житом.ХмельДніпроп.Запор.обл.; Структура мінеральних ресурсів.Тип
сировини.Назва корисних копалин; Паливно-енергетичні Нафта,
природ.газ,кокс, кам?не та буре вугілля, супутній нафтовий газ, горючі
сланці, торф, урвнові руди; Руди чорних металів:Залізна руда,хром,титан
марганець, ванадій; Руди кольорових металів.Мідні уди,цинк,свинец
алюміневі руди, ртуть, олово, вісмут, кобальт, нікель, вольфрам,
молібден; Руди рідкоземельних, рідких і розпорошених елементів Літій,
берилій, ніобій, тантал, цирконій, германій, індій тощо; Руди
благородних металів Золото, срібло, платина; Гірничо-хімічна сировина
Апатити, фосфорити, калійна і кухонна сіль, сірка, барит, селітра т.п;
Флюси й вогнетриви Вапняки флюсові,кварц доломіти, плавиковий шпат,
вогнеривкі глини; Технічна сировина:Алмази, тальк, азбест, графіт,
ісланський шпат; Сировина для будівельної промис-ловості:Будівельний
камінь, пісок, графіт, цементна сировина тощо.; Коштовне, напівкошто вне
та виробне каміння Алмази, рубіни, сапфіри смарагди,топази,нефрит

25. Земельний фонд Укрїни.

Забезпеченість України с/г угіддями дуже висока і становить 0,8 га на
одного жителя. Рівень с/г освоєння території країни сягає 70 %, але
досить диференційний у розрізі областей (табл. 11). Площа орних земель
станов на 1 січня 1996 32 989 тис. га, пасовищ — 6758 тис. га. На
кожного жителя України припадає 0,65 га ріллі. У результаті
меліоративних робіт осушено 3299 тис. га і зрошується 2585 тис. га
землі.

У структурі грунтового покриву України домінують різновиди чорноземів,
поширені майже на 55 % площ орних земель. 10 % ор-них земель займають
опідзолені й деградовані чорноземи, 9 — каштанові, 7 — підзолисті, 6,7 —
сірі лісові, 2,5 — солонцюваті, 2 % — лужні та ін. Останніми роками
порушується баланс гумусу, особливо в чорноземах. У зв’язку з цим погірш
родючість грунтів. Тому подальший розвиток землеробства має передбач і
заходи щодо відновл родючості грунтів, рекультивації земель, вилучених
із с/г обороту.

Для У. характерний високий рівень освоєння території. Найвищий рівень
мають західні і центральні області, Донбас і Придніпров’я. В Степовій і
Лісостеповій зонах рівень розораності перевищує 70 %. Одним з наслідків
цього є зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує третину
загальної площі ріллі. Така ситуація потребує радикальних заходів щодо
зниж. частки ерозованих земель.

В У. є значні територіальні відмінності в землезабезпеч насел. Так, у
Закарпатській області забезпеч ріллею становить 0,15 га на одного
жителя, в півд областях — до 1,5 га, тоді як у середньому в Україні —
0,65 га. За рівнем забезпеч ріллею Україна займає одне з перших місць в
Європі.

Для ефективного використання орних земель велике значення мають
кліматичні ресурси території. Так, тривалість неморозного періоду, сума
активних температур, кількість опадів і запаси вологи в грунтах в
сукупності є агрокліматичними ресурсами. Кількісні параметри
агрокліматичних ресурсів у межах України територіально диференційовані.
Так, агрокліматичні ресурси півдня Криму дають змогу вирощувати
субтропічні культури, а в цілому територія України придатна для
вирощування всіх культур помірного поясу. Проте для одержання
гарантованих урожаїв на півдні України необхідно застосовувати штучне
зрошування, оскільки тут випадає мінімум опадів влітку, а також можливі
засухи.

26. Водні ресурси України.

Водні ресурси України складаються з місцевого стоку і транзиту.
Загальний обсяг річкового стоку становить 210 км3 у тому числі 130 км3
формуються за межами України. В середньому водозабез-печення одного
жителя країни водою місцевого стоку становить 1000 м3 що майже у 18
разів менше, ніж у Росії. Найвище водозабезпечення жителів у західних і
північних областях. Ресурси підземних вод становлять 5,6 км3

Основна маса річкового стоку припадає на Дніпро — 53,5 км3 Дністер — 8,7
км3 Сіверський Донець — 5 км3 і Південний Буг — 3,4 км3 Усього на
території України понад 73 тис. річок. Найбільш багатоводним є Дунай,
який вздовж 174 км проляг. територією країни. Стік його в середньому за
рік становить 123 км3. Водночас екологічні проблеми Дунаю дуже гострі, а
його воду для зрошування можна використовувати лише після очищення.

Майже 11 км3 води акумулюють 3 тис. озер, у тому числі 2.5 км3 прісної,
80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км3 Найбільші озера
і лимани розміщені на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжі Чорного та
Азовського морів, у Криму.

Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сівер-ському Дінці.
Вони займають територію понад 7 тис. км2 а це означає, що власне стільки
орних земель було вилучено в Україні з с/г обороту.

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км3 і зосе-реджені в
основному на півночі і заході. Глибина залягання їх ко-ливається від
100м на півночі до 600м на півдні. Серед підземних вод важливу роль
відіграють мінерсільні, які зосереджені в 84 родовищах, з них 35
експлуатуються.

У Карпатах, Закарпатській області і на півострові Крим, у Кримських
горах на глибині понад 500 м є термальні води, які ще недостатньо
вивчені.

Споживання води в Україні щороку зростає. Найбільшим споживачем води є
пром-ть, на другому місці — с/г — 15 км3 на третьому — комунальне — 4
км3

Берегова лінія України становить майже 2 тис. км. Чорне море (майже 420
тис. км2) має велике господарське значення. Тут водиться 180 видів риб,
більшість яких промислові. Є цінні водорості. Крім транспортного море
має ще й велике значення як зона відпочинку і лікування людей.

Азовське море (майже 40 тис. км2) характеризується багатим видовим
складом живих організмів (350 видів риб). Його мілководність, що
зумовлює добре прогрівання води, сприяє широкому ви-користанню узбережжя
для відпочинку й лікування людей.

27. Лісові ресурси.

Лісові ресурси відіграють важливу роль у збереженні навколишнього
середовища та госп-й діяльності людей. Слугують важливим сировинним
фактором для розвитку галузей н/г. Укр належить до країн з невисокою
забезпеченітю лісом. Площа її лісового фонду становить 10,8 млн га, в т
ч вкрита лісом – 9,4 млн га. Лісистість території становить всього
15,6%, причому її рівень територіально досить диференційований: від
43,2% в І-Франківській до 1,8% в Запорізькій. Наближеним до оптимального
вважається показник на рівні 21-22%, який дає змогу досягте
лісоспоживання і екологічними вимогами. Загальні запаси деревини в Укр
становлять 1,74 млрд куб м. Близько 51% лісів віднесено до захисних,
водоохоронних та ін цінних в екологічному відношенні лісів, решту
становлять експлуатаційні. За останні роки намітилася тенденція до
скорочення обсягів лісокористування. Загальні обсяги заготівлі деревини
зменшилися з 14,4 млн куб м у 1990р. до 10,5 млн куб м у 1997р., тобто
майже на 30%. Вікова стр-ра лісів Укр хар-ся такими співвідношеннями:
молодняки займають 45,4% площі, середньовікові – 37,7%, достигаючі та
стиглі – відповідно 10,1% та 6,8%, щов в 1,5-2 рази нижче оптимальних
величин. За останнє десятиліття в Укр значна частина лісових насаджень
загинула від промислових викидів та постраждала від аварії на ЧАЕС. Крім
того, загальний стан лісів Укр не відповідає еколого-ек-м вимогам, а
функціонування лісового госп-ва здійснюється в складних ек-х умовах.
Основними, найбільш актуальними проблемами щодо формування і рац-го
використання лісових ресурсів Укр є: порушення збалансованості між
лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними
вимогами; значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних
комплексів, деградація рослинного покриву; обмеженість інвестицій для
лісогосподарського в-ва; скорочення обсягів лісокористування та низький
рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.
Вирішення названих проблем тісно пов(язано з розширеним відтворенням
лісових ресурсів, підвищенням ефективності їх охорони і використання.
Необхідно проводити активні заходи щодо захисту і відновлення лісових
насаджень з тим, щоб поступово переходити на забезпечення потреб країни
перважно за рахунок власних ресурсів із збереженням основних екологічних
функцій лісу. Поряд з цим принципово важливо підвищити експортні
можливості лісового госп-ва

27а Рекреаційні ресурси.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил
людини, витрачених у процесі трудової діяльності, тобто слугують для
регенерації здоров(я і підтримки працездатності нас-ня. До рекреаційних
ресурсів відносять об(єкти і явища природного походження, які можуть
бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До
їх складу сходять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні,
ланшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщені практично на
всій тер Ук, однак їх терит-не розміщення є дуже нерівномірним. Найвища
концентрація рекреац ресурсів склалася в південних областях Укр – на тер
Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей,
а також у АР Крим. Унівкальні рекреац ресурси зосереджені в Карпатах.
Значні запаси мінер вод розміщені у Львівській (Трускавець, Моршин,
Східниця, Великий Любень, Немирів), Полтавській (Миргород), Вінницькій
(Хмельник) областях. В Укр є великі запаси лікувальних грязей в
І-Франківській, Одеській областях та в АР Крим. Завдяки поєднанню певних
природних факторів та ресурсів формуються потужні рекреаційні комплекси.
Територіальна стр-ра рекреаційного комплексу представлена рекреаційними
пунктами (окремо розміщені санаторії, пнсіонати тощо), рекреаційними
районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфрастр-рою),
рекреаційними регіонами (група рекреац р-нів) та рекреаційними зонами
(сукупність взаємопов регіонів). В Укр діє 45 курортів
загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого
значення, є понад 400 санаторіїів, які можуть прийняти на лікування
більш як 600 тис відпочиваючих. Разом з тим за останні роки
спостерігається тенденці зменшення мережі та місткості закладів
організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз, що значно
звузило можливості ефективного використання рекреац-х ресурсів. Основні
проблеми щодо ефективного використання рекреац-х ресурсів Укр полягають
у: максимально повному задоволенні потреб нас-ня у повноцінному
оздоровленні та лікуванні; охороні і відновленні рекреаційних ресурсів;
зростанні якості послуг у цій сфері. Перспективи розвитку рекреац-го
комплексу Укр полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення
інфр-ри, що працює на потреби рекреаційного комплексу; інтенсивному
розвитку туризмута індустрії відпочинку і оздоровлення в цілому;
збільшенні питомої ваги рекреац-ї сфери у зростанні нац доходу країни.

28. Ресурсозбереження як головний напрям рац викор прир ресурсів.

Ресурсозбереження – це прогресивний напрям викор-ня природно-ресурсного
потенціалу, що забезпечує економію природних ресурсів та зростання в-ва
пр-ції при тій самій к-ті використаної сировини, палива, основних і
допоміжних матеріалів. Основні стратегічні напрями ресурсозбереження
можуть бути зведені до таких: комплексне використання
мінерально-сировинних і паливних ресурсів; впровадження
ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях
переробної пр-сті вторинної сировини; стабілізація земельного фонду,
відновлення родючості землі; ефективне регулювання лісокористування,
підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження
рекреаційних ресурсів при розміщення нових промислових об(єктів. Одним з
вагомих компонентів ресурсозбереження є вторинний ресурсний потенціал.
Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько
600-700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в
стр-рі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хім
пр-сть. У перспективі передбачається формування ефективного механізму
вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних
інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія.
Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання
макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться
потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової
тари і упаковки. Важливим пріоритетом є підвищення ефективності
енергозбереження у зв(язку з тим, що Укр нал до енергодефіцитних країн і
за рах власних джерел задовольняє свої потреби в паливно-енергетичних
ресурсах менш ніж на 50%. ї. В цілому комплексний розвиток усіх напрямів
ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію госп-ня, що
базується на ек-му використанні наявної ресурсної бази, оптимальному
співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному
виробничому циклі.

29.Господарський комплекс України.

Господарський комплекс об’єднує всі ланки суспільного виробництва,
розподілу та обміну на своїй території. Формування господарського
комплексу пов’язане з дією різних факторів. Фактори — це конкретні
умови, що визначають ступінь ефективного розміщення господарського
комплексу та його складових. Вони виступають певним співвідношенням між
об’єктом розміщення й територією, на якій він розміщується. До
найважливіших факторів формування господарського комплексу можна
віднести: сировинний, паливно-енергетичний, водний, трудовий, споживчий,
транспортний, науково-технічного прогресу, ринкової кон’юнктури,
економіко-географічно-го положення та екологічний.

Сировинний фактор характеризує ступінь матеріаломісткості як відношення
витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Якщо відношення
сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то
виробництво нематеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше,
то матеріаломісткість вважається високою. Сировинний фактор є провідним
для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна
й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив,
азотних добрив із коксівних газів, збагачення руд кольорових і чорних
металів, виробництво міді, нікелю, цементна промисловість, виробництво
металургійного та гірничого обладнання, цукру-піску, маслоробна.
Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення
виробництва близький до сировинного, бо паливо, як і ряд інших видів
сировини, теж мінеральний ресурс. Паливомісткими вважаються виробництва,
що поглинають багато тепла. Це —виробництво глинозему, віскозного шовку,
хлібопекарна промисловість, виплавляння нікелю, виробництво соди,
синтетичного каучуку, целюлози, цементу. Вони розміщуються поблизу
паливних баз. Енергомісткі виробництва розміщуються поблизу потужних
джерел електроенергії (в основному гідроелектростанцій). До них належать
виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне
виплавляння міді, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку.

Основна маса води використовується у промисловому й
сільськогосподарському виробництві. Найбільш водомістким є вирощування
сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. У промисловості
найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво
одиниці продукції. Найбільш працемісткими є електроніка,
приладобудування, інструментальне виробництво, автомобі-ле- й
верстатобудування, вовняна і шовкова промисловість. Дія споживчого
фактора виявляється в наближенні виробництва до місць споживання готової
продукції. До споживача тяжіють виробництво шовкових і вовняних тканин,
швейна промисловість, хлібобулочні вироби, борошно, сірчана кислота,
енергія ТЕЦ, залізобетон, цегла, меблі, цукор-рафінад, мала металургія.
Вплив транспортного фактора дається взнаки не лише через вартість
перевезень, а й через забезпеченість території транспортним сполученням.
Деякі вантажі (будівельні матеріали — пісок, щебінь, гравій, вугілля)
перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише
стають порівнянними з вартістю продукції, а й можуть перевищувати її.
Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на розміщення
продуктивних сил. Науково-технічна революція сприяє зниженню
матеріаломісткості виробництва, змінює співвідношення значимості різних
видів металів для господарства, розміщення деяких галузей. Так,
приміром, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва
від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої
промисловості, сільського господарства.

Фактори кон’юнктури ринку визначають рух цін, цінних паперів, розмірів
виробництва, зайнятості. Кон’юнктура ринку здійснюється у
співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та
послугами й потребою в них. Економіко-географічне положення об’єкта
характеризує сукупність його відношень до інших об’єктів, що лежать поза
ним. Найважливішими є відношення до джерел природних і трудовихресурсів,
ринків збуту продукції, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація.
Екологічний фактор характеризує вплив господарства на природу. Негативні
наслідки впливу господарства на природне середовище визначаються
неухильним зростанням споживання природних-ресурсів, що призводить до
їхньдго вичерпання, забруднення природного середовища відходами
господарської діяльності, які негативно впливають на здоров’я людей. Для
усунення протиріч між господарством і природою необхідна раціоналізація
природокористування та екологізація господарської діяльності.

29а. Науково-технічний потенціал України (сучасний стан, проблеми і
перспективи розвитку).

НТП – сукупність ресурсів та можливостей сфери науки будь-якої системи,
що дає змогу при наявних формах організації та управління фективно
вирішувати завдання гос-ва. Складовими є кадри, фінанси, матер-техн
база, інформаційне забезпечення. В У. створено потужний потужний НТП. На
розвиток науки виділяється близько 1% нац. доходу. Здобули світове
визнання фундаментальні дослідження укр. учених у різноманітних галузях
науки. У науковому обслуговуванні в 1995 р. було зайнято 179 тис чол.
Третина наукових працівників зосереджена в ВУЗах.

На основі фундаментальних досліджень створено і впроваджено принципово
нові технологічні процеси й устаткування: роторно-конвеєрні лінії,
малогабаритні преси надвисокого тиску, сучасні машини неперирвного
розливу металу, обладнання для безверетенного прядіння і нечовикового
ткацтва, верстати для електрофізичної та електрохімічної обробки
металів. Реалізація закономірностей розміщення вир-ва і принципу
вирівнювання рівнів економічного, соціального й культурного розвитку
економінчих районів сприяла створенню наукових центрів в усіх регіонах
У. Особлива увага на сучасному етапі РПС приділяється вдосконаленню
технології вир-ва. Впровадження принципово нових технологій дасть
можливість у кілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність
рпаці та ефектинвість використання ресурсів, знизити енерго- і
матеріаломісткість вир-ва. С/г тоді перейде на індустріальні, інтенсивні
технології, почне використовувати методи біотехнології та генної
інженерії. Територіальні межі застосування нової техніки значно
розширюється.

30.Міжгалузеві комплекси, їхня сутність і особливості формування.

Міжгалузевий комплекс об’єднує економічно взаємопов’язані галузі
виробничої та (або) невиробничої сфер. Формується внаслідок кооперації
та інтеграції підприємств, організацій, установ і галузей. Міжгалузеві
комплекси розрізняються за характером зв’язків між галузями: 1)
підприємства пов’язані послідовною та паралельною переробкою певного
типу сировини (агропромисловий, лісопро-мисловий); 2) зв’язки між
підприємствами виникають на основі виробництва взаємозамінної продукції
(паливно-енергетичний комплекс, транспортний комплекс); 3) сукупність
галузей, діяльність підприємств яких спрямована на розв’язання певної
проблеми (продовольчий комплекс). Ядро міжгалузевого комплексу
представлене галузями, підприємства яких здійснюють його головні
економічні та соціальні функції. Міжгалузеві комплекси формуються на
базі енер-говиробничих циклів. Це типова, існуюча сукупність виробничих
процесів, що виникають взаємозумовлено довкола основного проце-, су для
даного різновиду енергії та сировини.

Залежно від територіальних масштабів міжгалузеві комплекси поділяють на
міждержавні, господарські й територіальні. Міждержавні міжгалузеві
комплекси розвиваються на основі інтеграції кількох міжгалузевих
комплексів декількох держав (пализно-енер-гетичний комплекс).
Господарські комплекси складаються і функціонують у структурі
господарства країни. До найважливіших із них належать: 1)
паливно-енергетичний; 2) металургійний; 3) машинобудівний; 4) хімічний;
5) лісопромисловий; 6) будівельний; 7) соціальний; 8) агропромисловий;
9) транспортний. Міжгалузеві територіальні комплекси формуються в межах
інтегральних господарських (наприклад, АПК економічного району, штату,
провінції, області, краю, адміністративного району тощо). Вони
поділяються на регіональні та локальні. Регіональні формуються у
відповідних регіонах (республіка, економічний район, область). Локальні
комплекси — комплекси внутріобласних, низових районів, економічних
вузлів і центрів.

31. Паливно-енергетичний комплекс: суть, структура, значимість в н/г.

ПЕК – сукупність всіх видів енергорес, підприємств по їх видобутку,
переробці, транспортуванню для забезпечення споживача енергією в різному
вигляді (наприклад, тепловою або електричною).

Для ПЕК України характерна висока доля вугілля, як палива для ТЕС та
висока доля АЕС в електроенергетиці. Мало використовується альтернативна
та гідроенергетика.

Основні підгалузі ПЕК :

а) видобуток – збагачення – переробка – споживання палива;

б) виробництво – передача – використання електроенергії і тепла.

Енергетика є базовою галуззю г-ва будь-якої країни. Для У, через
енергомісткість її г-ва. розвиток енергетики є виріш. фактором.

До складу ПЕК входять: палив пром. транспорт (в т.ч. ЛЕП),
електроенергетика, галузі інфраструктури.

Для пропорційного розвитку ПЕК складається паливно-енергетичний баланс
(ПЕБ) – співвідношення видобутого палива і виробленої електроенергії до
використання їх в народному гос-ві. Паливна пром. Включає в себе як
основні галузі (вугільну, нафтову, газову), так і допоміжні (торфову і
сланцеву).

Електроенергетика включає в себе:

а) електростанції;

б) електромереживне господарство;

в) теплоенергоцентралі.

32. Вугільна промисловість є давньою і традиційною галуззю. В залежності
від вмісту вуглецю та інших елементів вугілля поділяеться на буре,
коксове, антрацит. За признач. вугілля поділяють на коксівне та
енергетичне. Україна має великі запаси (до 200 млрд. т) високоякісного
вугілля, яке більшою частин заляг на значній глибині у Донецькому.
Львівсько-Волинському, Придніпровському басейнах. Не дивлячись иа тимчас
кризу, значення вугільноі галузі для У. постійно зростає. У 6О-х роках
щорічний видобуток вугілля становив 100-160 млн.т, за 1994-95 видоб
скорот до 80-90 млн.т на рік. 75% вугілля використ як паливо, 25% – як
технологічна сировина для чорної металургії, хімпром та деяких інших
галузей. Вугільна пром. є інтегрованою галуззю: Україна експортує і
імпортує вугілля (з позитивним загальним сальдо). 3 видобутого вугілля
до 80% спож-ся в державі, а 20% -експортуеться (переважно в Росію та
країни Центр Європи).

33. Нафтова промисловість та нафтопроводи.

Представлена нафтодобувною та нафтопереробною галузями, які виникли в
Передкарпатті ще на початку ХЇХ ст. Наприкінці ХЇХ – на початку ХХ ст.
цей район був відомим в світі центром нафтової промисловості. На
сьогоднішній день його значення зменшується при зростанні ролі
Донецько-Придніпровської нафтодобувної провінції.
Причорноморсько-Кримська провінція є найбільш перспективною для
видобутку нафти й газу в Україні.

На сьогоднішній день при необхідних 50-60 млн.т сирої нафти щороку
власний видобуток становить 4-5 млн т. Тому Україна є досить значним
імпортером нафти і нафтопродуктів (переважно з Росії). Але за часів СРСР
на Україні була побудована потужна нафтопереробна пром. Потужність НПЗ
складає до 80-90 млн т сирої нафти щороку. Недоліком є застарілі
технології та обладнання цих заводів, що приводить до неповної
(неглибокої) переробки нафти (50% в порівнянні з 90% в розвинутих
країнах). НПЗ: Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський. Бердянський.
Одеський термінал (для надходження нафти морем вважається
перспективним), Львівський, Надвірнян-ський, Дрогобицький. Особливістю
нафтової пром. є те, що сира нафта містить до 20% нафтових супутніх
газів та деякі інші елементи. Для отрим нафтопродуктів (мастил, бензину,
мазуту, керосину тощо) необхідні стабілізація та крекінг нафти. Для
видобутку нафти використовують свердловини, естакади, плавучі платформи.

Зараз перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній Україні
(Гнідинцівське, Прилуцьке, Охтирське, Качанівське, Сагайдацьке,
Зачепилівське, Радченківське родовища). Тут виробл. понад половину
нафти. Друге місце – Прикарпатська нафтогазоносна провінція
(Бориславнафтогаз і Долинанафтогаз).

Українська нафта має відносно високу собівартість, оскільки немає
можливості видобув. фонтанним способом.

Транспортування нафти через Україну здійсн: підпр-во магістральних
нафтопроводів “Дружба” (із Росії в країни Центральної і Зах Європи) і
Підпр-во придніпровських магістральних нафтопроводів (у південні регіони
Росії і на експорт через Одесу). У 1996 перекачано 65,199 млн. т нафти.
На експорт було транспортовано 49,89 млн. т нафти, для потреб
українських нафтопереробних заводів – 10,47 млн т.

34.Газова промисловость України.

Газова пром-ть – наймолодша галузь паливної пром-ті України.
Використання газу в 2 рази дешевше, порівнянно з нафтою. Крім того вона
забезпечує вир-во азотних добрив і синтетичних матеріалів.

З 70-х до сьогодні видоб. газу знизився в 3 рази.

На Передкарпатську нафтогазоносну обл припад 3,1% видоб. газу. Цей район
дуже перспективний, бо газ видоб. з незначних глибин. Взагалі, в
Зах-Укр. регіоні прогнозовані запаси становл. 600 млн.т. умовн. палива,
але залягає воно на 5-6 км, тому це проблематично.

Зменшення видобутку газу пояснюється вичерпанням або нераціон.
виробленням значної частини родовищ. В Передкарпатті можна збільш
видобуток, але для цього треба відновити запущені свердловини, поліпшити
якість буріння, забезпечити обладнанням для буріння на 5-7 км.

Дніпровсько-Донецьку газоносну обл виявл поряд з покладами нафти в
Дніпровсько-Донецькій западині. Осн. родовища стали відомими в другій
половині 60-х. Це найб. в Укр. нафтогазоносна обл. На неї припадає 93,8%
видобутку газу країни. Осн. родовища: Шебелинське, Хрестищенське,
Кегичівське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське (Харківська обл);
Рибальське і Качанівське (Сумська обл); Солохо-Диканське (Полтавська);
Перещепинське (Дніпропетр); Гнідинцівське (Чернігівська). Тут виявлено
111 родовищ з запасами 785 млрд м3. Щебелинське – 80% газу України.

У Причорноморсько-Кримській обл. експлуатується 17 родовищ із запасами
14,3 млрд м3.

35. Нафтопереробна пр-сть Укр

. В Укр розміщені і функціонують шість основних нафтопереробних заводів
(НПЗ) – Кременчуцький, Лисичанський, Херсонський, Одеський,
Дрогобицький, надвірнянський. Відносно новими і надпотужними заводами є
Кременчуцький та Лисичанський. Перший з них побудований у 1966р. і має
потужність 16,0 млн т за рік. Решта заводів (крім Дрогобицького)
споруджені ще в довоєнні роки і мають значно меншу потужність. У
повожнний період в рез-ті реконструкції їх потужності зросли до 2,7-7,1
млн т за рік (1997 р.). Разом з тим глибина переробки нафти в країні
залишилась досить низькою – до 60%. . Зазначені дані по Укр свідчать про
те, що значна частка обсягу вироблених нафтопродуктів припадає на
паливний мазут. Сумарна потужність вторинних процесів (по всіх НПЗ)
становить приблизно 35% потужності первинних процесів (близько 12% з 35%
– поглиблення переробки нафти, 23% облагородження нафтопродуктів), що,
звичайно, недостатньо, виходячи з сучасного світового рівня розвитку
нафтопереробки. Низький техн-й рівень в-а нафтопереробної пр-сті Укр,
недосконалість технологічних схем НПЗ, випуск неякісних нафтопродуктів
викликають інтенсивне забруднення навк середовища. У зв(язку з незначним
видобутком нафти в Укр обсяги її переробки значною мірою залежать від
масштабів поставок її з-за меж країни. Зовнішні поставки нафти
здійснюються гол чином з Російської Федерації. В Укр склалася вкрай
несприятлива ситуація, коли наші нафтозаводи, маючи достатні потужності
для в-ва в необхідних обсягаї нафтопродуктів (з усіх основних
найменувань), простоюють. Разом з тим готова продукція імпортується з
Росії, Білорусі та ін країн. Але орієнтація на масовий імпорт готових
нафтопродуктів є марнотратною для будь-якої країни, тим більше для Укр в
період кризи її ек-ки. Найважливішим завданням розвитку нафтопереробної
пр-сті є забезпечення істотного зростання техн-го рівня в-ва. Насамперед
слід підвищити глибину переробки нафти до рівня країн, що мають
розвинуту нафтопереробку, тобто до 80%. Це може бути досягнуто до 2010р.
Поглиблення переробки нафти для Укр має зараз першорядне зн-ня, бо
дозволяє значно економити нафту (до 30%), не зменшуючи в-ва світлих
нафтопродуктів, в першу чергу найбільш споживаних – автомобільного
бензину, дизельного палива, авіаційного гасу.

36. Електроенергетика України.

Принципи розміщення електроенергетики (Е.):

концентрація вир-ва електроенергії внаслідок буд-ва великих районних
електростанцій, що використовують дешеве паливо і гідроенергоресурси;

комбінування виробництва електроенергії і тепла з метою теплопостач міст
та індустр центрів;

широке освоєння гідроенергоресурсів з урах. комплексного виріш. завдань
Е., транспорту, водопостач, іригації і рибництва;

випереджальний розвиток атомної енергетики, особливо в районах з
напруженим паливно-енерг балансом.

Розміщення Е. залеж від наявності пал-енерг рес. і спож-в
електроенергії. 1/3 електроенергії виробл. в р-нах спожив. і понад 2/3
спожив. в р-нах її вир-ва. Місце буд-ва ДРЕС вибирають на основі
порівняння економічних показників транспортування палива та
електроенергії з урахуванням еколог. обстановки.

Усі електростанції України поділяють на чотири види. В основу поділу
покладено ознаку використовуваного ресурсу:

– теплові – працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі.
Вирізняють конденсаційні і теплоелектроцентралі;

– гідравлічні – викор. гідроресурси. Поділ. на гідро, гідростимуляційні
і припливні;

– атомні – збагачений уран або інші радіоактивні ел-ти;

– електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії. Серед
них найперспективнішими є вітрові, сонячні тощо.

ТЕС-67%, ГЕС-4%, АЕС-29%.

37. Теплові електростанції України.

Найпоширенішими в Україні є теплові електростанції, які за характером
обслуговування споживачів є районними (ДРЕС). Вони виробляють майже 2/3
всієї електричної енергії. За останні 30 років потужність ТЕС зросла у 5
разів. Частка вугілля у структурі палива велика. Перевагою ТЕС є
відносно вільне розміщення, вдвоє дешевша вартість капіталовкладень
порівняно з ГЕС.

Найбільшими ДРЕС в Україні є Вуглегірська, Старобешівська. Курахівська,
Слов’янська (Донецька обл.), Криворізька, Придніпровська
(Дніпропетровська обл.), Бурштинська (Івано-Франківська обл.),
Запорізька. Ладижинська (Вінницька обл.), Трипільська (Київська обл.) та
ін.

Дедалі більшого значення набувають теплоелектроцентралі. Їх будують
поблизу споживача, оскільки радіус транспортування тепла невеликий
(10—12 км), проте коефіцієнт корисного використання тепла становить
майже 70 %, тоді як на ТЕС — тільки 30—35 %. Теплоелектроцентралі
обігрівають понад 25 міст України. Найбільші з них — Київська ТЕЦ,
Дарницька (Київ), Київська ТЕЦ-6, Харківська ТЕЦ. Одеська, Калузька.
Краматорська та ін.

38. Атомна електроенергетика України.

АЕС за характером використовуваного палива не пов’язані з родовищами
його видобування, що забезпечує широкий маневр їх розміщення. АЕС
орієнтовані винятково на споживачів, особливо на райони з обмеженими
ресурсами палива та гідроенергії.

В Україні працюють 5 потужних АЕС — Запорізька, Південноукраїнська,
Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська. Під тиском громадськості
припинено будівництво Кримської, Чигиринської, Харківської АЕС та
Одеської атомної ТЕЦ. АЕС виробляють 29% енергії. Слід проводити
реконструкцію атомної електроенергетики на новій технологічній основі,
створювати енергоблоки, які використовували б уран низького збагачення,
який виробляють наші збагачувальні фабрики Придніпров’я та Прикарпаття.
Доцільно будувати нові блоки середніх за потужністю атомних
електростанцій під землею з багатократним рівнем техніки безпеки. АЕС
розташовують незалежно від пал.-енерг. фактору та орієнтують на
споживачів у районах з напруженим пал-енерг балансом, біля водних
джерел. ТЕС-67%, ГЕС-4%, АЕС-29%.

39. Гідроенергетика України.

ГЕС одне з найефективніших джерел електроенергії. Переваги ГЕС: вони
виробляють електроенергію, яка у 5—6 разів дешевша, ніж на ДРЕС, а
персоналу, що їх обслуговує, в 15—20 разів менше, ніж на АЕС. Коефіцієнт
корисної дії ГЕС станов. понад 80 %. Однак розміщ. їх повністю залежить
від природних умов, а вир-ва електроенергії має сезонний характер.
Буд-во ГЕС на рівнинних ріках України потребує затоплення великих
територій під водосховища. Гідроенергетика України посідає незначне
місце в енерг. балансі – 9% потужностей 14% вир-ва електроенергії.

Основні ГЕС розташ. на Дніпрі. Це — Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська,
Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована
Дністровська ГЕС—ГАЕС, у Закарпатській області — Теребле-Ріцька ГЕС.
Крім них, на малих річках діють близько сотні електростанцій невеликої
потужності, більші з них належ до держ енергосист. Збудов каскади ГЕС на
річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.

Специфічну роль відіграють гідроакумуляційні електростанції (ГАЕС):
Київська, Дністровська і Запорізька (Дніпрогес). Вони дають можливість
забезпечення спож. електроенергією в пікові години. Діючи за принципом
переміщ. води між двома басейнами, розміщеними на різних рівнях висоти,
ГАЕС працюють як помпи.

40. Металургійний комплекс, його стр-ра та районоутворююча роль.

Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він
скл-ся з чорної і кольорової металургій, що в свою чергу об(єднують
основні і допоміжні в-ва – від видобування сировини і палива та
одержання допоміжних матеріалів (напр флюси) до випуску прокату й
металевих виробів. Осн в-вом металург комплексу є випуск готового
металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній металургії – феросплавів
(сплав чавуну, напр, з марганцем або хромом), переробки вторинної
сировини (переробна металургія працює на металобурхті) та прокат чорних
і кольорових. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планеті.
Для розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників:
1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і
марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в
останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа
мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело
водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток
металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть металобрухту;
6)висококваліфіковані кадри. Чорна металургія Укр за сучасної технології
і відсталого, спрацьованого обл-ня – дуже матеріаломістка галузь, яка
споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води, які
використовуються в госп-ві країни. Тому основним чинником розміщення п-в
галузі є сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини.
Кольорова металургія використовує руди металів, які містять у своєму
складі в багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. Ця
галузь – енергомістке в-во. Отже, на розміщенні п-в кольорової
металургії впливають два чинники – сировинний та енергетичний. В Укр
можна виділити 3 р-ни чорної металургії: Придніпров(я, Донбас і
Приазов(я. В їхніх межах формуються окремі вузли і центри.
Придніпровський металург-й р-н простягся вздовж Дніпра від Кременчука до
Нікополя. До його складу входять 5 великих вузлів в-ва:
Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і
Кременчуцький. Донецький металург р-н об(єднує великі вузли і центри
Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці,
Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську,
Костянтинівці, Стаханові. Приазов(я. До його складу входять потужні
п-ва Маріуполя (два заводи), а також родовищ залізних руд Керченського
басейну з Керченським залізорудним комбінатом і Камиш-Бурунською
агломераційною фабрикою та окремими цехами Керченського металургійного
заводу. Кольорова металургія почала розвиватися в Укр з кінця 19ст. У
1887р. до ладу став Микитівський ртутний завод, який поклав початок
формуванню Донецького р-ну. Нині на відміну від чорної кольорова
металургія в Укр розвинута порівняно слабоРуди кольорових металів
містять у своєму складі в десятки і навіть сотні разів менше корисного
компонента, наж залізна руда. Тому їх недоцільно перевозити на далеку
відстань. Щоб максимально знизити собівартість в-ва кольорових металів і
менш забруднювати довкілля, рудну сировину треба використовувати
комплексно. Так, в-во алюмінію з нефелінів поєднується з в-вом цементу,
соди, поташу, титаномагнієве в-во – з випуском соляної к-ти, емалей,
титанових білил.

41. Чорна металургія України.Вдале поєднання покладів коксівного
вугілля, залізних та марганцевих руд дає змогу відокремити 3 підрайони:
Придніпров’я (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Запоріжжя),
Донбас ( Макіївка, Алчевськ, Донецьк, Краматорськ), Приазов’я
(Маріуполь). В їх межах формуються вузли та центри.Придніпровський
металургійний район (ПМР) простягається вздовж Дніпрра від Кременчука до
Нікополя. До складу ПМР входять 5 великих вузлів вир-ва:
Дніпрпетровський, Запорізький, Кріворізький, Нікопольський,
Кременчуцький. Із 32 великих металургійних під-в У. в Придніпров’ї
розміщено14. Виділені вузли чорної металургії утворені окремми центами
цієї галузі. До складу Дніпропетровського вузла належать комбінти і
заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська. У
Дніпропетровську і Дніпродзержинську виплавляють чорні метали, є
прокатне вир-во. Запорізький вузол сформувався на основі сприятл географ
полож міста, вкористання води Дніпра та дешевої електроенергії
Дніпропетровської ГЕС. Тут знаходяться найефективніші в У. під-ва:
“Запоріжсталь” , “Дніпроспецсталь”, феросплавний завод. До складу ЗМВ
крім входять і коксохімічні заводи, під-ва, які постачають вогнетриви,
велика кіл-ть допоміжних і обслуговуючих з-дів та фабрик. Потужним і
компактно розміщеним територіально є Криворозький вузол. Він об’єднує
величезні кар’єри, глибокі залізорудні шахти, 6 великих
гірночозбагагчувальних комбінатів, кілька агломераційних фабрик,
найбільший коксохімічний завод в У., найпотужнійший металургійний
комбінат “Криворіжсталь”. Нікопольський вузол складається з під-в
Нікополя і Марганця. В Нікополі знаходяться Південнотрубний та
феросплавів заводи. Навколо міст сформувався потужний комплекс
марганцвордної промисловості:великі кар’ри, шахти, збагачувальні
фабрики, а також допоміжні і обслуговуючі під-ва.

Донецький металургійний район об’єднує великі узли і центри, які виникли
навколло родовищ коксівного вугілля, вапніяків і на основі заліої руди,
що завозиться сюди з Придніпров’я. Великі металургійні заводи розміщені
в Донецьку, Макіївці, Алчевську, Харцизьку, Єнакєвому, Луганську,
Алмазному, Краматрську, Стаханові.Тут сформувалися 3 вузли:

До Донецько-Макіїївського вузла входять 4 металургійних заводи,
коксохімічні під-ва, дпоміжні і обслуговуючі вир-ва. Найбільшим у
Донбасі і найдавнішим цетром є Донецьк.

Єнакіївський вузол сладається з великого металургійного заводу,
коксохімічного вир-ва та допоміжних і обслуговуючих під-в.

Алчевсько-Алмазнянський вузол знаходиться в Луганській області.
Сформувався на базі Алчевського і Алмазнянського металургійних та
феросплавів заводі в місті Стаханові.

Крім вузлів в Донецькому районі виділяють окремі центри чорної
металургії: Краматорський, Костянтинівський і Харцизький.

Третій район чорної металургії У. знаходится в Приазов’ї. До його складу
входять потжні під-ва Марійуполя (2 заводи), а також родовища залізних
руд Керченського басейну з керченського басейну з Керченським
залізорудним комбінатом і Комиш-Бурунською агломераційною фабрикою та
окремими цехами Керченського металургійного заводу.

Однією з основних проблем є вичерпність багатьох родовищ залізних руд.
Кількість залаза в руді зменшується, і, навіть зі зростанням видбутку,
виплавка металу також зменшуватиметься.

Чорна металургія У. спирається на потужну залізорудну базу. На тер-ї є
чималі запаси залізної руди. Загальні запаси 27,4 млрд.т і складається
з з багатих залізистих кварцитів ( 1,9 млрд т), бідних (24,1 млрд т) і
бурих залізняків ( 1,4 млрд т).

Провідне місце належить Криворозькому бассейну, який є одним з
найбільших у світі.

За покладами залізних руд виділяються Кременчуцький та Білозірський
(70% вмісту заліза.) басейни.

Промислове значення мають залізняки Керченського пів-ва.

Україна має великі поклади марганцевих руд: Великий Томак, Нікополь,
Орджонікідзе. За запасами У. – друга у світі після ПАР. Центрами вир-ва
феросплавів є Запоріжжя й Нікополь.

42. Природні передумови розвитку чорної металургії України. Сировинна
база галузі.

В східній Укр сформувалися унікальні прир умови для розвитку
металургійного комплексу. Тут зн-ся найкрупніші, що мають світове зн-ня,
паливно-сировинні бази чорної металургії – Донецький кам(яновугільний, з
коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський
марганцеворудний басейни; великі, практично невичерпні родовища
вапняків, доломітів, вогнетривких глин. Віддаль від Кривого Рога до
центрального району Донбасу – Горлівки (по прямій) становить 345 км, а
від Західного Донбасу, який доходить до Павлограда (Дніпропетровська
обл), – близько 150км. Між зазначеними басейнами пролягає потужне
джерело водопостачання – р.Дніпро. Залізорудна база Чм Укр представлена
Криворізьким і Кременчуцьким басейнами, Білозерським і Керченським
родовищами. Придніпровський марганцеворудний басейн за запасами і
видобутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів
марганцю колишнього СССР. В 1989-1990рр. Укр забезпечувала 75%
загальносоюзного видобутку марганцевих руд. Басейн розташований у
південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається
з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд т),
Великотокмакського (запаси 1,4млрд т) і Інгулецького (запаси близько 600
млн т), розташованого між річками Інгулець і Дніпро. Загальні запаси
басейну перевищують 3 млрд т. В Україні відкриті марганцеві родовища
також в Одеській, І-Франківській областях і в Карпатах. В Укр з
рідкісних металів, які використовуються в чорній металургії як легуючі
добавки для надання сталі певних якостей, є родовища титану і хрому.
Великими родовищами титанових руд є Самотканське (біля міста
Вольногорськ Дніпропетровської області), а також Іршанське і
Стремигородське в північній частині Житомирської області. Всі основні
родовища хромітітів зн-ся в Кіровоградській і Дніпропетровській
областях, але вони не мають промислової На тер Криворізького басейну діє
більше двох десятків крупних шахт і кар(єрів, працює п(ять ГЗК:
Північний, Центральний, Новокриворізький, Південний і Інгулецький.
Найпотужніший серед них – Південний. До гірничорудної пр-сті Укр
належать також Кременчуцький, Білозерський і Комиш-Бурунський ГЗК, а
також рудники і кар(єри Нікопольського марганцеворудного басейну,
Самотканський і Іршанський комбінати з видобутку і збагачення титанових
руд. Важливою складовою частиною металургійного комплексу є видобуток
флюсових вапняків і вогнетривкої сировини (доломітів, магнезитів,
вогнетривких глин тощо), а також в-во вогнетривких матеріалів,
необхідних для виплавки металу, будівництва доменних і мартенівських
печей, розливки сталі та ін. Головні родовища цієї сировнии, які
експлуатуються, зн-ся в Донбасі і в АР Крим. Необхідні для виплавки
чавуну флюсові вапняки видобувають біл Докучаєвська і Ново-Троїцького
Донецької області. Великі запаси їх зн-ся також в р-ні Балаклави (біля
Севастополя). Найбільш якісним для в-ва флюсів є магнезіальні вапняки.
Основні поклади їх зн-ся в Докучаєвському і Ново-Троїцькому родовищах.
Запаси вапняків в Укр майже невичерпні. В Донецькій обл також
зосереджені і основні родовища доломітів (Карубське, Докучаївське, біля
станції Микитівка та міста Сіверськ). Найб родовищами вогнетривких глин
в Укр, які тепер розробляються, є Часів(ярські і Новорайське Донецької
області. Їх запаси доповнюються новими родовищами, що відкриті в
Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях.

43. Типи металургійних заводів України та принципи їх розміщення.

Металург комплекс забезпечує металом маш-ня та ін галузі н/г країни. Він
скл-ся з чорної і кольорової металургій. Осн в-вом металург комплексу є
випуск готового металу, допоміжним –в-во сплавів. У чорній
металургії-феросплавів, переробки вторинної сировини (переробна
металургія працює на металобурхті) та прокат чорних і кольорових
металів. У наш час Укр є одним з найб виробників металу на планетіДля
розвитку металург комплексу Укр має декілька сприятливих чинників:
1)близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і
марганцевої руд, вапняків, формувальних пісків і вогнетривів, відкриті в
останні роки великі запаси різноманітних руд кольорових металів; 2)густа
мережа шляхів сполучення між родовищами; 3)велике і надійне джерело
водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами; 4)розвиток
металомісткого маш-ня; 5)велика ек-сть металобрухту;
6)висококваліфіковані кадри. Основним чинником розміщення п-в галузі є
сировинний, тобто максимальне наближення до джерел сировини. Кольорова
металургія використовує руди металів, які містять у своєму складі в
багато разів менше корисного компоненту, ніж залізна руда. На розміщенні
п-в кольорової металургії впливають два чинники – сировинний та
енергетичний. В Укр можна виділити 3 р-ни чорної металургії:
Придніпров(я, Донбас і Приазов(я. В їхніх межах формуються окремі вузли
і центри. Придніпровський металург-й р-н простягся вздовж Дніпра від
Кременчука до Нікополя. До його складу входять 5 великих вузлів в-ва:
Дніпропетровський, Запорізький, Криворізький, Нікопольський і
Кременчуцький. З 32 великих металургійних п-в Укр в Придніпров(ї
розміщено 19. Названі 5 вузлів Чм утворені окремими центрами цієї
галузі. Так, до складу Дніпропетровського вузла належать комбінати і
заводи Дніпропетровська, Дніпродзержинська і Новомосковська.
Найпотужніший металургійний комбінат країни – “Криворіжсталь”.
Наефективнішими комбінатами є “Запоріжсталь” і “Дніпроспецсталь”, які
зн-ся в Запоріжжі. Донецький металург р-н об(єднує великі вузли і центри
Донбасу. Великі металургійні заводи розміщені в Донецьку, Макіївці,
Алчевську, Харцизьку, Єнакієвому, Луганську, Алмазному, Краматорську,
Костянтинівці, Стаханові. Тут сформувалося три вузли металургійної
пр-сті: Донецько-Макіїський (найпотужніший), Єнакієвський,
Алчевсько-Алмазнянський. Третій р-н Чм Укр зн-ся в Приазов(ї. До його
складу входять потужні п-ва Маріуполя (два заводи), а також родовищ
залізних руд Керченського басейну з Керченським залізорудним комбінатом
і Камиш-Бурунською агломераційною фабрикою та окремими цехами
Керченського металургійного заводу. На відміну від чорної кольорова
металургія в Укр розвинута порівняно слабо.

44. Основні металургійні підрайони і металургійні центри України,
природні передумови їх розвику.

Суч металургійний комплекс Укр майже повністю зосереджений в Донецькій,
Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях, де сформувався один
з найбільших металургійних р-нів світу. На території цього р-ну з
урахуванням умов і особливостей розвитку і розміщення галузей комплексу
виділяються три металургійних підрайони: Придніпровський, Донецький і
Приазовський. Придніпровський металургійний підрайон розташований вздовж
правого і лівого берегів Дніпра – від Кременчука до півдня
Дніпропетровської і Запорізької областей. За своїм значенням цей
підрайон є найбільшим виробником сталі і прокату. На його території
сформувалися три крупних металургійних промвузли:
Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізько-Нікопольський і
Криворізький. У Дніпропетровсько-Дніпродзержинському вузлі зосереджені
такі заводи: в Дніпропетровську – три металургійних,
трубопрокатний,коксохімічний, металоконструкцій, а в Дніпродзержинську
–металургійний комбінат, два коксохімічних заводи, в Новомосковську –
трубний завод. В криворізькому вузля знаходяться металургійний комбінат,
коксохімічний завод, 5 крупних гірничо-збагачувальних комбінатів, понад
15 шахт, об(єднаних рудоуправліннями. В Запорізько-Нікопольському вузлі
знаходяться: в Запоріжжя – металургійний комбінат “Запоріжсталь”, завод
“Дніпроспецсталь”, коксохімічний завод і завод феросплавів, в Нікополі –
південно-трубний і феросплавний заводи. Тут же розташовані
Нікопольський, Великотокмакський підрайони Придніпровського
марганцеворудного басейну з п-вами, які видобувають руду, а також
Білозерське залізорудне родовище і гірничозбагачувальний комбінат. Руда
Кременчуцького родовища використовується заводами Придніпровського
підрайону і транспортується переважно по Дніпру. Донецький металургійний
підрайон охоплює металургійні п-ва Донецької і Луганської областей. Це
основний підрайон по в-ву коксу і чавуну. На його території сформувалися
три вузли: Донецько-Макіївський, Стахановсько-Алчевський і Приторецький.
Донецько-Макіївський вузол – найбільш потужний із трьох. До його складу
входять Макіївський металургійний комбінат, два коксохімзаводи і трубний
завод, Донецький металургійний і два коксохімічні заводи, Авдіївський
коксохімзавод, Єнакіївський металургійний комбінат, Єнакіївський і
Горлівський коксохімзаводи, Харцизький трубопрокатний і канатно-дротовий
заводи. До цього вузла належать також потужний комплекс вогнетривких
матеріалів і флюсових вапняків (Докучаєвськ, Комсомольське,
Ново-Троїцьке та ін.). На півночі Донецької області зн-ся невеликий
Приторецький вузол у складі Краматорського металургійного і
коксохімічного заводів, Костянтинівського заводу “Вторчермет” і
вогнетривів. Поблизу цих заводів зн-ся крупні центри видобутку сировини
і в-ва вогнетривких матеріалів – Часів-Яр, Артемівськ, Северськ,
Райське. На території Луганської області сформувався металургійний
вузол, до складу якого входять Алчевський металургійний комбінат з його
цехом у м.Алмазна і коксохімзавод, Стахановський коксохімічний і
феросплавний заводи. Недалеко від цього вузла зн-ся Луганський трубний
завод. Приазовський металургійний підрайон включає дві території: місто
Маріуполь з його двома металургійними комбінатами – “Азовсталь” та
ім.Ілліча, коксохімзаводом, а також північну і східну частини
Керченського півострова, де зн-ся залізорудний район і Комиш-Бурунський
залізорудний комбінат, та невеличкий, частково відбудований після війни
металургійний завод ім.Войкова. Зв(язок між цими частинами підрайону
здійснюється морським транспортом по Азовському морю. Незважаючи на
кризовий стан, металургія Укр є основним постачальником валютних
надходжень у державу. Вартість експортної пр-ції Чм Укр становила в
окремі роки понад 3 млрд доларів. А її частка в загальному експорті
трималась на рівні понад 40%. В країни СНД експортується більша частина
металопродукції України.

45. Кольорова металургія України.

Кольорова металургія включає видобуток, збагачення, металургійну
переробку кольорових руд, дорогоцінних і рідкісних металів, у тому числі
виробництво сплавів, прокат кольорових металів, пе-реробку вторинної
сировини і видобуток кольорового каміння.

Кольорова металургія в Україні розвинена слабше, ніж чорна, і
представлена окремими галузями. Це зумовлено нестачею покладів різних
руд кольорових металів. В умовах науково-технічного прогресу значення
кольорової металургії зростає, оскільки їй належить значна роль у
створенні конструкційних матеріалів високої якості. Провідними галузями
кольорової металургії в Україні є алю-мінієва, цинкова, магнієва,
титанова, ртутна, феронікелева.

Для кольорової металургії характерними є комплексне використання рудної
сировини та її висока здатність комбінуватися з іншими галузями
промисловості.

На розміщ підприємств кольорової металургії впливають сировинний та
енергетичний фактори. До джерел сировини тяжіють виплавлення ртуті,
нікелю, рідкісних металів. Алюмінієве, титано-магнієве і цинкове вир-во
розміщ в місцях дешевої електроенергії.

У структурі вир-ва кольорових металів України провідне місце посідає
алюмінієва промисловість, що складається з вир-ва глинозему та алюмінію.
На випуск цієї продукції припадає майже 20 % усього виробництва
кольорової металургії. Основною алюмінієвою рудою є боксити, запаси яких
в Україні невеликі. Промислове значення мають Високопільське і
Смілянське родовища. Перспективними районами для бокситів є південь
Дніпропетровської області, Карпати, Приазов’я. Сировиною, крім бокситів,
є ще нефеліни, алуніти, каоліни і глини, запаси яких є практично
невичерпними.

Алюмінієва промисловість України має новий великий глиноземний завод,
збудований у Миколаєві, який працює на бокситах Гвінеї, Запорізький
завод і завод алюмінієвих сплавів у Свердловську (Луганська обл.).

Підприємства титано-магнієвої металургії добувають і збагачують
титано-магнієву сировину і виробляють титан і магній.

Сировиною для одерж магнію в У. є потужні родовища калійно-магнієвих
солей Прикарпаття, мілководні водойми Приазов’я і Причорномор’я (Сиваш),
що містять у розчиненому вигляді багато сполук магнію та інших солей. У
Калуші збудовано магнієвий завод у виробничому об’єднанні “Оріана”, у
Запоріжжі — магнію і титану. Магнієву сировину до Запоріжжя довозять із
Стебника (Львівська обл.), Калуша і Сиваша, а титанову — з іршанського
гірничо-збагачувального комбінату.

Запорізький титано-магнієвий комбінат виробляє титан, напівпровідниковий
германій, магній, калійні добрива, пігментний двооксид титану, фасонне
титанове литво.

В Україні є значні родовища поліметалевих руд. свинцю і цинку, відомі у
Донбасі в Нагольному кряжі і Прикарпаггі, які поки що не мають
промислового значення. Костянтинівський завод “Укрцинк” працює на базі
цинкових концентратів. Основні напрями полішпення техніко-економічних
показників роботи цинкової пром-ті полягають в удосконаленні
технологічних процесів переробки концентратів, підвищенні комплексності
використання їхніх корисних компонентів.

Побузький нікелевий завод (Кіровоградська обл.) переробляє місцеві
окислені залізо-нікелеві руди. Основна його продукція — нікель і
феронікель — використовується на металургійних і маши-нобудівних заводах
Придніпров’я і Донбасу.

У Артемівську (Донецька обл.) збудовано завод для обробки кольорових
металів. який випускає мідний і латунний круглий і плоский прокат
(прути. труби, дріт, листи, стрічки. штаби). Це під-приємство має
закінчений виробничий і технологічний цикл. У Світловодську
(Кіровоградська обл.) працює Дніпровський завод чистих металів. що
виробляє напівпровідникові матеріали, а в До-нецьку — завод кольорових
сплавів.

В Україні налагоджено виробництво кобальту, ніобію та гафнію. а також
рідкісних металів. Продукцію підприємств рідкісних металів широко
застосовують в атомній енергетиці, радіоелектро-ніці, авіаційній і
ракетній техніці, приладобудуванні тощо.

Майже 25 % товарної продукції кольорової металургії припадає на
виробництво вторинних кольорових металів. Їх випуск налаго-джено у
Харкові. Києві, Донецьку Одесі; у Володарську-Волинському (Житомирська
обл.) створено і функціонує виробниче об’єднання “Західкварцсамоцвіт”.

Освоєння нових родовищ руд кольорових металів і створення підприємств
для їх переробки значно поліпшують забезпечення народного господарства
кольоровими металами. Нещодавно відкрито п’ять родовищ золота
промислового значення поблизу Кривого Рога та п’ять родовищ — у
Донецькій області, невелике родовище золо-та — у Закарпатській області.
Провадяться підготовчі роботи з екс-плуатації їх. За попередніми
прогнозами, Україна на перспетиву зможе видобувати майже 25 т золота
щороку^ Проте й сьогодні Україна ще залишається великим споживачем
кольорових металів. які надходять з інших держав.

46.Машинобудівний комплекс.

Машинобудівний комплекс — це сукупність галузей промисловості, що
виробляють машини й устаткування для всіх ланок народного господарства.
У сучасному житті немає жодної галузі, де б не використовувалися вироби
машинобудування. Це — і телевізор, і магнітофон, і холодильник, і
пральна машина, і радіоприймач, і міксер, і велосипед, і автомобіль. Всі
вони також виготовлені машинами або із застосуванням машин. Отже, без
машин життя та виробнича діяльність сьогодні неможливі. На роботу люди
дістаються машинами — автобусами, тролейбусами, поїздами, автомобілями,
де вони знову мають справу з машинами — верстатами, прокатними станами,
комбайнами, сівалками тощо. Навіть управлінська праця все більше
устатковується машинами, наприклад, комп’ютерною технікою. Забезпечуючи
машинами інші галузі господарства, машинобудування сприяє
науково-технічному прогресу, полегшує працю робітників, поліпшує її
умови. Машинобудування — провідна галузь промисловості України. В
майбутньому вона набуде значення «галузі-організатора», здатної
вдосконалювати економіку країни. Машинобудування в нашій країні є
органічною, складовою частиною майже кожного більш-менш значного
промислового комплексу. Це одна з територіальне найбільш поширених
галузей господарства України. Машинобудування — надзвичайно складна
галузь в Україні. Вона поділяється на кілька десятків галузей і
виробництв. Підприємства машинобудування об’єднуються в одне ціле на
основі спільності технології, сировини, а також призначення готової
продукції. Великі галузі, наприклад, сільськогосподарське, енергетичне,
транспортне машинобудування, поділяються на менші. Так, транспортне
машинобудування складається з авто-, судно-, вагоно-, тепловозе-,
літакобудування тощо. В свою чергу, наприклад, автомобілебудування — з
виробництва легкових, вантажних автомобілів, автобусів. Розміщення
окремих галузей машинобудування залежить від характеру виробництва, його
трудомісткості, потреб у кваліфікованій робочій силі, показників витрат
сировини, енергії, устаткування з розрахунку на випуск одиниці
продукції. Залежно від дії цих чинників галузі машинобудування
територіальне об’єднуються в такі групи:

1. Радіотехніка, робототехніка, електроніка, конвеєро-, приладо-,
верстатобудування, інструментальна промисловість та ін. Підприємства цих
галузей розташовуються в промислових центрах, де є кваліфіковані кадри,
науково-дослідні інститути відповідного профілю, виробнича і невиробнича
інфраструктура. 2. Авто-, двигуно-, тракторо-, вагонобудування,
виробництво устаткування для легкої і поліграфічної промисловості.
Завжди цих галузей знаходяться в машинобудівних центрах, де є
кваліфіковані кадри, а також виробляється метал та енергія.

3. Виробництво сільськогосподарських машин, хімічного устаткування,
промислової арматури, будівельних і шляхових машин. Ці галузі
машинобудування розміщуються ближче до районів споживання готової
продукції. 4. Виробництво гірничошахтного, металургійного,
підйомно-транспортного устаткування, металевих виробів. Ці галузі
знаходяться біля джерел металопостачання і районів споживання готової
продукції. 5. Підприємства галузі металообробки (ремонт машин та
обладнання, виробництво окремих нескладних металевих виробів і
конструкцій). Вони орієнтуються на споживача і можуть знаходитися майже
повсюди.

47.Основні принципи і фактори розвитку галузей машинобудування.

Підприємства металомістких галузей важкого машинобудування розміщуються
переважно в Донбасі, Придніпров’ї, а також у Харкові. Основні центри —
Краматорськ, Горлівка, Дніпропетровськ, Донецьк, Кривий Ріг, Луганськ,
Дебальцево, Маріуполь, Дружківка тощо.

Основними центрами транспортного машинобудування є: Луганськ і Харків
(тепловози), Дніпропетровськ (електровози), Дніпро-дзержинськ, Стаханов,
Кременчук (вагони), Маріуполь (залізничні цистерни), Миколаїв, Херсон,
Київ, Керч (суднобудування), Запоріжжя, Луцьк, Кременчук (автомобілі),
Львів (автобуси), Київ і Харків (літаки). Електротехнічне
машинобудування розвивається в Харкові (генератори для парових і
гідравлічних турбін), Запоріжжі і Хмельницькому (трансформатори),
Харкові, Полтаві, Києві (електродвигуни), Харкові, Києві,
Кам’янець-Подільському, Одесі, Донецьку, Бердянську (кабель).

Найбільші центри верстатобудування — Харків, Київ, Житомир, Одеса,
Дніпропетровськ, Краматорськ, Бердичів, Черкаси. До центрів
приладобудування, які випускають електронцу техніку, електровимірювальні
та інші прилади, належать Київ, Харків, Львів, Суми, Дніпропетровськ,
Одеса та інші великі міста. Тракторне і сільськогосподарське
машинобудування представлене у Харкові (трактори), Кіровограді
(сівалки), Одесі (плуги), Дніпропетровську і Тернополі (бурякозбиральні
комбайни), Херсоні (кукурудзо- і зернозбиральні комбайни), Умані,
Ніжині, Коломиї, Новоград-Волинському (машини для тваринництва і
кормовиробництва).

У Києві, Сумах, Полтаві, Дніпропетровську, Одесі, Львові, Фастові,
Дрогобичі випускають обладнання для хімічної промисловості, а в Києві,
Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Полтаві, Черкасах, Смілі, Львові,
Сімферополі — устаткування для харчової промисловості. Легка
промисловість забезпечується машинами з підприємств Харкова, Києва,
Полтави, Чернівців, Херсона, Мелітополя, Одеси, Іваро-Фран-ківська,
Бердичева та ін. Основними формами територіальної організації
машинобудування є машинобудівні центри, вузли і райони.

У машинобудівному центрі зосереджено машинобудівні підприємства певної
спеціалізації. Машинобудівний вузол охоплює кілька машинобудівних
центрів. Машинобудівні райони формуються навколо одного або кількох
великих вузлів і охоплюють кілька областей.

В Україні налічується понад 70 машинобудівних вузлів. Вони різні за
обсягом спеціалізації, рівнем сформованості. Найбільшим машинобудівним
вузлом України є Харківський.

У ньому переважають тракторне і сільськогосподарське машинобудування,
верстатобудування, енергетичне, підйомно-транспортне, електротехнічне
машинобудування. Другим за величиною є Київський машинобудівний вузол.
Тут розвинуті приладобудування, а також машинобудування для харчової,
хімічної промисловості, транспортне машинобудування. Потужний
машинобудівний вузол сформувався в Дніпропетровську. Домінуючими в ньому
є важке, сільськогосподарське машинобудування, електротехнічна
промисловість. Одеський машинобудівний вузол спеціалізується на
верстатобудуванні, підйомно-транспортному, сільськогосподарському
машинобудуванні. У Львівському машинобудівному вузлі провідне місце
посідають електротехнічна, автомобільна промисловість, приладобудування,
у Луганському — тепловозобудування і гірниче машинобудування, у
Запорізькому — електротехнічна і автомобільна галузі. Великим вузлом
важкого машинобудування є Краматорськ, суднобудування — Миколаїв,
суднобудування і сільськогосподарського машинобудування — Херсон.

48.Проблеми і перспективи розвитку машинобудування.

Нині в машинобудуванні України необхідно формувати нову мережу доцільних
економічних зв’язків і насамперед у межах держави. Зокрема, треба
враховувати раціональні радіуси кооперованих зв’язків, що не перевищують
500—600 км. У минулому в Україні дуже багато підприємств машинобудування
було розміщено без врахування їхньої об’єктивної територіальної
доцільності. Нині ці підприємства опинилися на грані банкрутства. Крім
того, в колишньому СРСР Україні відводилася роль виробника продукції
металомісткого машинобудування. Підприємства машинобудування в Україні
розміщені вкрай нерівномірно. Це теж одна з проблем машинобудування.
Особливо низький рівень цієї галузі характерний для Західного і
Подільського машинобудівних районів. Дальший розвиток машинобудування
потребує технічного переоснащення, реконструкції, переспеціалізації
підприємств, що виробляють непотрібну суспільству продукцію. Нові
напрями — це створення приватних невеликих і середніх заводів, що
випускатимуть прилади, продукцію загальномашинобудівного призначення,
товари народного споживання. Необхідно також використовувати досвід і
кошти великих машинобудівних компаній світу для створення спільних
підприємств. Це дасть змогу ефективніше використати можливості окремих
регіонів.

49. С/г м/б та тракторобудування.С\г м\б розміщ в р-нах вир-ва готової
продукції, а його географія відбиває зональну спеціалізацію с\г. В У.
збуд заводи з вир-ва с\г машин, великі спеціалізовані під-ва для
виготовл сівалок, плугів, культиваторів, навантажувачів, причепів, машин
і обладнання для тв-ва та кормовир-ва. Найбільшими центрами с/г м/б є
Харків (мотори для самохідних комбайнів), Кіровоград (сівалки),
Дніпропетровськ (бурякозбиральні комбайни), Тернопіль (бурякозбиральні
комбайни), Херсон (зернові і кукурудзозбиральні комбайни), Одеса
(тракторні плуги). Заводи з випуску різних сільськогосподарських машин і
запасних частин є в Києві, Миколаєві, Первомайську, Бердянську,
Мелітополі, Білій Церкві, Чернівцях, Донецьку, Луганську, Житомирі,
Коломиї, Кременчуці, Умані, Конотопі. Тракторобудування, як галузь
середнього машинобудування, в своєму розміщенні орієнтується на
споживача. Найважливішим центром тракторобудування є Харків, де діють
заводи тракторний, тракторних самохідних шасі, моторобудівний. Колісні
трактори виробляють у Дніпропетровську, тракторні агрегати — у Вінниці.
Ряд великих підприємств для виробництва деталей і запасних частин для
тракторів працює у Сімферополі, Кременчуці, Чугуєві, Києві, Білій
Церкві, Луганську, Одесі.

50.Транспортне маш-ння України, його значення, галузева структура,
особливості розміщення, основні центри, перспективи і проблеми розвитку.

Підприємства цієї галузі орієнтуються, як правило, на споживача готової
продукції, за винятком виробів, які відзначаються абсолютною
транспортабельністю.

Локомотивобудування прив’язане до джерел сировини. Тепловози виробляють
у Луганську на базі паровозобудування і в Харкові на заводі
транспортного машинобудування. Промислові електровози випускають у
Дніпропетровську. У Києві, Львові, Дніпропетровську, Полтаві, Одесі,
Запоріжжі, Конотопі й Дружківці є заводи для ремонту тепловозів.

Залізничні вагони виробляють у Кременчуці й Дніпродзерж, великовантажні
вагони — у Стаханові (Луганська обл.). У Маріуполі налагоджено вир-во
металевих вагонів-цистерн. Найбільші вагоноремонтні заводи розміщені в
Києві, Харкові, Одесі, Львові й Конотопі.

Суднобудування — це буд-во й ремонт суден, а також суднове
машинобудування. Суднобудування поділяють на морське й річкове, а його
географія збігається з морським узбережжям і внутрішніми водними
шляхами. Основним центром морського суднобудування є Миколаїв, де
працюють три суднобудівних заводи, що випускають різноманітні океанські
і морські судна — танкери й суховантажні дизельелектроходи. Два
суднобудівних заводи у Херсоні випускають різні типи океанських і
морських суден, доки для морських портів і портові крани. У Києві
випускають морські траулери. Суднобудування і судноремонт розвинені в
Одесі, Іллічівську, Севастополі, Керчі та Маріуполі. Річкове
суднобудування розвинене в Києві, де будують пасажирські і буксирні
судна, траулери, рефрижератори. Херсонський завод річкового
суднобудування випускає катери, теплоходи, земснаряди, судна озерного
типу. Річкове суднобудування і судноремонт є в Запоріжжі, Ізмаїлі,
Вилкові (на Дунаї).

51. Верстато- та приладобудування України, їх значення, принципи
розміщення, основні центри, перспективи і проблеми розвитку.

Верстатобудування орієнтується на райони і центри з розвиненим м/б,
науково-дослідною і конструкторською базою. Вир-во верстатів зосереджено
в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Львові,
Краматорську, Житомирі. Проте галузь слід розширювати за рахунок
верстатів з числовим програмним управлінням, верстатів-автоматів,
шліфувальних, фрезерних і прецизійних.

Вир-во приладів, точних машин, інструментів і механізмів орієнтується
тільки на райони високої технічної культури. Галузь відзначається
мінімальною металомісткістю. Більшість підприємств займається складанням
виробів з деталей, що надходять з різних регіонів України та із-за її
меж за кооперацією. Найбільшими центрами виробництва телевізорів є
Львів, Київ, Харків, Сімферополь; електронно-обчислювальних машин —
Київ, приладобудування та інструментів — Київ, Харків, Дніпропетровськ,
Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Львів. Частину приладів та інструментів,
виготовлених на підприємствах України, вивозять за її межі. У
перспективі необхідно розширити асортимент продукції машинобудування,
інтенсифікувати процеси оновлення машинобудівної продукції й технічного
переоснащення галузей промисловості. Чільне місце має належати створенню
високоефективних машин і їх систем для всіх галузей і сфер господарства.
Розвиток приладобудування повинен бути зумовлений тим, що потреби
України в основних видах продукції галузі задовольняються неповністю.

Необхідно розвивати нових видів машин, устаткування, приладів і
апаратів, роботів і магнітогідродинамічного генераторобудування, вир-ва
швидкісної електронно-обчислювальної техніки нових поколінь,
електрофізичних і електротехнічних засобів обробки металу та матеріалів,
вир-ва систем зв’язку, нових засобів управління, автоматизації тощо.

52. Важке та енергетичне м/б У, його значення, принципи розміщ, основні
центри, перспективи і проблеми розвитку.

Важке м/б об’єднує виробництво металургійного, гірничо-шахтового,
підйомно-транспортного та енергетичного устаткування. Для нього
характерні низька трудомісткість, висока металомісткість, низька
транспортабельність продукції. Як правило, у важкому м/б більше
підприємств повного циклу (заготовка, обробка, складання), які
випускають продукцію невеликими серіями і навіть індивідуального
призначення.

Вир-во металургійного устаткування майже повністю (95,5 %) зосереджене в
Донецькому і Придніпровському економічних районах. Найбільше підпр-во
Ново-Краматорський машбуд. з-д, який випускає ковальсько-пресове,
металургійне устаткування, прокатні листові стани неперервної дії,
металорізальні верстати для, Дебальцівський машинобуд з-д,
Старо-Краматорський, Кадіївський ливарно-механічний завод – устаткування
для металургійної промисловості. Центри – Дніпропетровськ, Кривий Ріг і
Марганець.

Заводи гірничо-шахтового і бурового устаткування розміщені поблизу
споживачів — вугільної промисловості Донбасу, рудної бази Придніпров’я,
районів видобутку нафти і газу. Враховується фактор металомісткості,
оскільки споживачі машин і металу розташовані в тих самих районах.
Основними центрами цієї галузі є Дружківка, Горлівка, Ясинувата,
Донецьк, Харків, Луганськ, Красний Луч, Конотоп, Кривий Ріг, Чернівці,
Дрогобич.

Найб підпр-ва підйомно-транспортного машинобудування розташовані в
Одесі, Львові, Харкові, Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні —
у Слов’янську, Золотоноші (Черкаська обл.) та Ківерцях (Волинська обл.).
Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного
машинобудування України для випуску різних типів автонавантажувачів є
львівський завод “Автонавантажувач”.

Однією з найголовніших галузей важкого машинобудування є енергетична,
яка спеціалізується на вир-ві парових гідравлічних турбін, генераторів,
котлів і потужних дизельних моторів, устаткування для атомних
електростанцій, електроапаратури й кабелю. Центром енергетичного
машинобудування є Харків. Його підприємства — турбінний завод ім.Кірова,
завод “Електроважмаш” і “Електромашина” — випускають понад 40 %
продукції енергетичного машинобудування України. Турбінний завод
випускає потужні турбіни для теплових, атомних і гідроелектричних
станцій. На заводах Харкова виробляють також устаткування для
автоматичного управління виробничими процесами в металургійній,
вугільній та інших галузях народного господарства.Також Запоріжжя, Київ,
Дніпропетровськ, Мелітополь, Львів, Тернопіль, Полтава, Нова Каховка.
Центрами енергетичного дизелебудування є Токмак (Запорізька обл.),
Первомайськ (Миколаївська обл.), Борислав (Херсонська обл.). Кабельне
виробництво організоване у Києві, Харкові, Одесі, Донецьку.

Електроізоляційні матеріали виробляють у Луганську, Слов’янську, Львові,
Первомайську. Найважливішими центрами виробництва важких верстатів і
ковальсько-пресового обладнання є Краматорськ, Харків, Дніпропетровськ,
Кривий Ріг, Марганець.

52а. Хімічна прмисловість України, її місце в нар. госп. комплексі,
галузева структура, основні проблеми та перспективи розвитку.

Частка х\п у господарському комплексі незначна і становить 6,5% вартості
валової продукції. Ця галузь не має великої міцної сировинної бази, крім
калійних та магнієвих солей, кухонної солі, самородної сірки, цеолітових
туфів. Україна цілком залежить від імпорту каучуку, на 50—60% —
синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на
ЗО—40% — продуктів основної хімії та мінеральних добрив. Багатогалузева
хімічна промисловість України випускає продукцію більш як 120 тис.
найменувань. До її складу входить більше 200 підприємств таких галузей:
гірничо-хімічної, коксохімії, основної хімії, хімічних волокон,
синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних фарбників.
Найбільш важливі галузі: гірничо-хімічна та основна хімія. У структурі
виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну, основну хімію, хімію
органічного синтезу, галузі з вир-ва полімерних матеріалів, хімію
тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів);
побутову хімію. Розвиток і розміщення хімічної промисловості значною
мірою залежать від стану охорони навколишнього середовища. Хімічна
промисловість є одним з найбільших забруднювачів природи, але водночас
це єдина галузь, яка утилізує виробничі відходи. Впровадження
прогресивних хімічних технологій, що дають змогу звести до мінімуму
промислові відходи, забезпечення максимального очищення стічних вод і
викидів в атмосферу, уможливлять насамперед оздоровлення місць надмірної
концентрації хімічних підприємств, а також лімітний вплив природних
факторів на розміщення об’єктів хімічної промисловості в регіонах з
порівняно високим рівнем заселення

53-54. Хімія органічного синтезу та основна хімія.

Розміщення хім пр-сті має свої особливості у зв(язку з тим, що на нього
впливає велика к-сть чинників: сировинний, паливно-енергетичний,
споживчий. Частка сировини становить від 40-45 до 90% всієї вартості
готової продукції цієї галузі .Хім в-во, як правило, багатостадійне.
Воно скл-ся з низки послідовних операцій, які взаємно доповнюють одне
одного. При цьому виникає багато відходів, для утилізації яких
утворюються додаткові в-ва, що врешті-решт призводить до формування
багатопрофільного хім комплексу. Широко використовуються як сировина
відходи й інших галузей пр-сті (перш за все чорної і кольорової
металургії, вугле- і нафтопереробки, паливної пр-сті, електроенргетики,
лісової пр-сті тощо). При цьому часто ці відходи незроучно і небезпечно
перевозити.. Комбінація різних вир-в як самої хім пр-сті, так і вир-в
різних галузей призводить до високої територіально ї концентрації
вир-ва, що створює значні ек і екологічні проблеми. . Хім пр-сть
споживає значну к-сть води . Вода входить до складу деяких хім
продуктів, а також використовується для промивки тих продуктів, що
виготовляються для охолодження агрегатів, а також для розбавлення
стічних вод хімічних п-в тощо. До числа особливо водомістких вир-в
відносять в-ва полімерних матеріалів. Крім того, хім в-ва потребують, як
правило, багато теплової та електричної енергії. Це стосується, перш за
все, в-ва полімерних матеріалів та їх переробки. Для розміщення таких
вир-в особливо важливе зн-ня має наближення їх до теплоелектростанцій.
При великих розмірах хімічних п-в (перш за все комбінатів) на високому
ступені автоматизації і механізації вир-в у цілому хім пр-сть належить
до галузей з невисокою трудомісткістю в-ва.. Споживчий чинник впливає
головним чином на в-во основної хімії (в-ва мін добрив, крім калійних,
сірчаної к-ти тощо), а також на “верхні поверхи” деяких в-в, що
переробляють напівфабрикати хімії органічного синтезу (в-во хім волокон,
гумово-технічні вироби тощо). При розміщенні хім п-в істотне зн-ня має
врахування екологічного чинника. При недосконалій технології галузь має
багато відходів, що негативно впливають на навк сер

55. Лісова пром-ть України: передумави розвитку та регіональні
особливості розміщення.

Лісовий комплекс України формується в умовах малого заліснення і
недостатніх запасів лісової сировини. Основні запаси лісу зосереджені в
Карпатах, Поліссі, в горах Криму. Обмеженість лісових ресурсів У.
помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру
деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісово,
деревообробної та целюлозно-паперової індустрії. Повільні темпи
зростання лісопокритих площ зумовлені недостатніми капіталовкладеннями в
лісове гос-во, радіоактивним забрудненням значної площі лісів. Проте ні
площі, ні запаси лісу не відповідають природним потенційним можливостям
теритрії і різноманітним потребам гос-ва й населення в деревині та інших
лісових насадженнях і продуктах.

Складвими частинами л/к є лісогосподарський, деревообробний,
целлюлозно-паперовий, лісовохімічний підкомплекси.

Лісогосподарський підкомплекс складається з 2 підгалузей: лісового
гос-ва і лісозоготівельної пром-ті. Ліс в У. в основному заготовляється
в Ів-Франк, Закарпатській, Волинській, Житомирській, Київській і
Чернігівській областях.

Підпр-ва деревообробного підкомплексу розміщені в районах лісозаготівлі,
в районах споживання. Однією з найважливіших галузей є лісопильа, 80%
під-в цієї галузі розміщені в Карпатському економічному регіоні.
Найбільшими центрами лісопиляння є Брошнів, Рожнітів, Вигода, Надвірна
(Ів-Франк, Чернівці, Бергемот у Чернівецькій, Сколе, Стрій, Турка у
Львівській, Рахів і Свалява в Закарпатській, Костопіль, Сарни у
Рівненській). Фанерна прм-ть зосереджена у Львові, Києві, Чернівцях,
Оржеві, Костополі. Меблева пром-ть розташована у Києві, Харкові, Львові,
Ужгроді, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку, Дніпропетровську.
Целюлозно-паперова пром-ть розвинена зосереджена на Жидачівському
картонно-паперовому комбінаті, Рахівський картонній фабриці в Понінці,
Малині. Лісохімічний підкомплекс розташований у ВСваляві,Коростені,
Києві та ін.

56. Деревообробна пром-ть України, її галузева структура, принципи
розміщення та центри основних галузей (лісопильної, меблевої та ін).

Ліс заготовляють у Карпатах, у Лісостепу й на Поліссі. Величезних
збитків лісовій промисловості завдала аварія на Чорнобильській АЕС, що
вивела з народногосподарського обігу більш як половину лісових ресурсів
України. Тепер найбільше лісозаготівля розвинута у Закарпатській,
Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій, Волинській та Рівненській
областях. Підпр-ва деревообробного підкомплексу розміщені як в районах
споживання так і в районах лісозаготівлі.

Однією з наважл. галузей підкомплексу є лісопильна, 80% підпр-в розміщ.
в Карпатському екон. регіоні. Найбільші центри лісопиляння: Брошнів,
Рожнятів, Вигода, Надвірна, Чернівці, Рахів, Свалява, Малин, Овруч.

Фанерна пром-ть – Львів, Київ, Чернівці, Костопіль.

Важливими галузями є вир-во деревно-стружкових плит і меблів Костопіль,
Свалява, Киів. Меблева пром-ть, є однією з найпотужних. Найбільші
меблеві під-ва розташовані: Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса,
Донецьк, Львів, Мукачеве, Житомир, Чернігів та ін.

57. Целюлозно паперова пром-ть У., сучасний стан, особливості розміщ,
проблеми та перспективи розвитку.

На основі переробки лісу та інших рослинних ресурсів, а також вторинної
сировини у нас створена целюлозно-паперова промисловість. Головними
центрами целюлозно-паперової промисловості є Жидачів, Рахів, Херсон,
Ізмаїл, Обухів, Корюківка, Малин, Понінка. До її центрів належать ще й
Великий Вичків, Перечин, Свалява, Коростень тощо. Целюлозно-паперова
промисловість виробляє більше 150 видів продукції, але задовольняє
потреби держави і населення в папері в середньому лише на 50%. В Україні
не виробляють зовсім або виробляють в недостатній кількості окремі види
паперу, попит на які всюди у світі має тенденцію до підвищення:
газетний, офсетний, пергамент та ін. Виробляються також будівельні
матеріали, деревостружкові плити, фанера з лісової сировини та відходів.

58. Цементна та скляна прм-ть У.: значення, структура, сучасний стан.

Цементна пром-ть матеріаломістка галузь, тому цементні з-ди розміщ в
р-нах видобув сировини. В Україні налічується 15 цементних заводів; їх
загальна потужність 24 млн т на рік. У Донбасі залягають високоякісні
карбонатні породи, тому тут споруджено найбільші цементні підпр-ва
України – Амвросіївський цементний комбінат, Краматорський,
Єнакіївський. Донецька область по вир-ву цементу посідає перше місце,
Дніпропетровська – друге, Харківська (Балаклія) – третє. Найбільші
цементні заводи розташ в Кривому Розі, Дніпродзержинську й
Дніпропетровську. Цементні з-ди цих областей випускають портланд-цемент
і шлакопортланд-цемент, використовуючи для виробництва останнього шлаки
металургійних заводів. Цементні заводи в західних областях виробляють
третину цементу України. Найбільші заводи зосереджено у Львівській
(Миколаїв), Рівненській (Здолбунів), Івано-Франківській (Ямниця) та
Хмельницькій (Кам’янець-Подільський) областях. Порівняно менше
виробляють цементу на півдні країни, хоча тут є високоякісна сировина.
На території південних областей України працюють Бахчисарайський
(Автономна Республіка Крим), Ольшанський (Миколаївська обл.), Одеський
та інші заводи.

На території У. утвор чотири великі зони виробництва цементу:
південно-східна (Донецька обл.), північно-східна (Харківська обл.),
центральна (Дніпропетровська обл.) та західна (Рівненська,
Івано-Франківська, Львівська та Хмельницька області).

Для цементної промисловості України характерна значна концентрація
виробництва. В середньому на одне підприємство (їх в Україні 15)
припадає 1,3 млн т цементу на рік. Значна частина цементу витрачається
на виробництво покрівельного шиферу. Шиферні заводи споруджують у місцях
споживання готової продукції. Вони працюють на довізній сировині. Азбест
надходить з Уралу, а цемент — з найближчих цементних заводів. Найбільше
шиферу в Україні виробляють Балаклійський і Здолбунівський
цементно-шиферні комбінати. Цемент завозять у Сумську, Чернігівську.
Київську, Херсонську й Черкаську області. В Україні родовища скляних
пісків є в Донбасі (Авдіївське родовище). Харківській області
(Новоселівське), Рівненській (Рокитнянське), Чернігівській (Глібовське),
в Львівській, Одеській областях.

Вир-во скла – дуже теплоємний процес, тому його розташовують поблизу
паливних баз. В У. є 6 заводів листового та технічного скла. Найбільшим
центром виготовлення скла в Україні є Костянтинівка в Донбасі. Тут
виробляють віконне скло, шлакоситалеві плитки, армоване, вітринне скло
та інші його види. Склоробні заводи є також у Лисичанську, Львові,
Запоріжжі. Україна була значним виробником і експортером цементу, але
технологія його вир-ва вже застаріла.

59. АПК У: суть, н/г значення, галузева струк, проблеми та перспективи
розвитку.АПК – багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі
і вир-ва, які інтегруючись спільно приймають участь у вир-ві с\г
продукції, її транспортування, переробці, зберіганні, реалізації.

АПК формується при умові високого рівня розвитку ПС і впершу чергу
галузей індустрії:

1) Галузі важкої індустрії, що виробляють засоби вир-ва для АПК:
обладнання для переробних підпр-в, тварин. комплексів, с/г машин,
трактори, спеціалізовані транспортні засоби, мін. добрива, пестициди.

2) С\г як сировинна ланка АПК

3) Переробна ланка АПК, яка включає підпр-ва харч. промисловості,
частинй підпр-в легкої пром-ті

4) Виробнича інфраструктура, яка включає всі галузі і вир-ва, які
забезпеч. функціонування осн. ланок АПК: будів. індустрія, вантажний
транспорт, система мат.-техн. постачання, складське гос-во,
холодильникове обладнання,

Соціальна інфраструктура: житлово-комунальне гос-во, побутове, навч.
заклади, підготовка кадрів, система охорони здоров’я.

60. Територіальна організація АПК: спеціалізовані і інтегральні АПК , їх
суть. Щодо територ стр-ри АПК, то вона формується на конкретній
території утворення у вигляді різних форм агропромислової інтеграції,
тобто елементів територіальної стр-ри. В науковій літ-рі виділяють
локальні регіональні АПК. Локальні АПК сформувалися на порівняно
невеликих територіях на основі поєднання агропромислових п-в по
переробці малотранспортабельної с/г пр-ції і мають найнижчий ступінь
інтеграції. Локальні форми АПК є найбільш поширеними. Серед них
виділяють: 1)агропромисловий пункт – локальна форма АПК, що об(єднує в
наслееному пункті переробку кількох видів с/г сировини;
2)агропромисловий центр – локальна форма АПК, яка об(єднує в населеному
пункті переробку кількох видів с/г сировини; 3)агропромисловий кущ –
локальна форма АПК, що хар-ся компактним розміщенням на невеликій
території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами;
4)агропромисловий вузол – складне територіальне агропромислове
утворення, яке розглядається як система компактно розміщених
агропромислових пунктів, центрів і кущів навколо міста (як правило,
обласного чи районного центру). Розміщення і взаємодія локальних АПК на
території певної адміністративної одиниці обумовлюють формування
відповідного регіонального АПК. Регіональні (територіальні) АПК можуть
включати територію країни, автономної республіки, області чи
адміністративного району. В межах природно-ек зон виділяють зональні
АПК, сформовані під впливом природних умов відповідної зони. Вони
представлен інтегральними агропромисловими зонами і агропромисловими
районами та спеціалізованими агропромисловими зонами і районами.
Інтегральна агропромислова зона – це територіальне зосередження всіх
агропромислових підкомплексів в межах однієї природно-економічної зони.
Спеціалізований агропромисловий район – територіальне зосередження
агропромислових п-в однієї спеціалізації в межах відповідної
спеціалізованої зони (коноплепереробне в-во). Інтегральний
агропромисловий район – це територіальне зосередження агропромислових
п-в у межах певної частини природно-економічної зони.

61. Зернове гос-во України; суть, н/г значення, галузева структура,
проблеми та перспективи розвитку.

Посівні площі на території України в 1995 р. становили 30,1 млн га, в
тому числі під зерновими культурами — 14,1, технічними — 3,7, картоплею
і овоче-баштанними — 2,1 і кормовими культурами — 10,9 млн га. Площа
чистих парів становила 2,0 млн га.

Зернові культури займали останніми роками 42—47 % посівних площ.
Основними зонами виробництва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють
відповідно по 45 і 40 % його загального обсягу. В У. вирощ майже всі
зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у
зонах, що пов’язано з неоднаковими прир-екон умовами.

Осн хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито,
круп’яними – просо, гречка і рис, зернофуражними – ячмінь, кукурудза і
овес. зернобобовими – горох.

Озима пшениця — основна продовольча зернова культура, по-сіви якої
займають до половини зернового клину. Наивища кон-центрація їх у
степовій (понад половина посівів) і лісостеповій зонах (понад третина).
Значно менше посівних площ ігід озимою пшеницею на Поліссі.

Озиме жито — цінна продовольча культура. Основні його посіви зосереджені
на Поліссі (понад 60 % усіх його посівів), в районах Карпат і деяких
лісостепових районах.

Ярий ячмінь — Друга зернова культура за площею посівів після пшениці і
валовими зборами зерна. Посівифозміщені переважно в північному Степу і
Лісостепу, а також в їіередіірських та гірських районах Карпат. Озимий
ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських
районах Криму.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура. її основні посіви
зосереджені у Степу і південній частині Лісостепу,

Овес — допоміжна фуражна культура. Найбільшу частну в структурі посівних
площ овес займає на Поліссі і районах Карпат.

Просо, гречка, рис — цінні круп’яні культури. Просо завдяки його
посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші
врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).

Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у
степових.

Рис в Україні почали сіяти у ЗО-х роках. У 1933 р. посіви рису займали
24 тис. га і знаходилися в Херсонській, Миколаївській, Одеській областях
та Автономній Республіці Крим.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох. люпин,
вика, менше – соя, сочевиця. квасоля, боби. чина та ін. Середня
урожайність зернових становить 32,1 ц з одного га.

62. Технічні культури України: сучасний стан і вплив на формування
спеціалізованих АПК. Проблеми та перспективи розвитку.

Частка технічних культур – 11,1% посівних площ. Осн. техн культурами в
У. є цукрові буряки, соняшник, льон-довгунець. Вирощують також коноплі,
льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та лікарські рослини.

Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 12 %
посівних площ технічних культур. У Лісостеповій зоні зосереджено 3/4
посівів цукрових буряків. Найбільшою концен-трацією посівів
характеризуються Вінницька, Хмельницька, Терно-пільська. Черкаська та
Чернівецька області. Решта посівів знах. в північному Степу, південному
Поліссі та Передкарпатті. Україна — найбільший бурякосіючий ареал у
світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни, розміщені в
північному і центральному Степу.

Льон-довгунець вирощують на Поліссі і в передгір’ях Карпаті Найбільші
посівні площі під льоном-довгунцем знаходяться в Жи-томирській,
Чернігівській, Київській, Рівненській, Львівській, Во-линській та
Івано-Франківській областях. Льон-кудряш вирощують у степових областях.

Посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатгі та Придністров’ї.

Найбільше хмелю вирощують на Житомирщині, Рівненщині, Сумщині.

3 ефіроолійних культур вирощують троянду, м’яту, коріандр, лаванду,
кмин. 3 лікарських найбільш поширені шавлія, валеріана, звіробій,
беладонна, ромашка та багато інших.

Останніми роками стабілізувалися на рівні 1,4—1,7 млн га площі під
картоплею, яку вирощують скрізь, але найбільше в поліській зоні.

63. Тваринництво України: сучасний стан, роль у формуванні
спеціалізованих АПК. Проблеми та перспективи розвитку.Тваринництво не
тільки постачає населенню високоякісні продукти харчування, цінну
сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, а й є
цінним джерелом органічних добрив.

На розміщ тваринництва впливають природні умови, ресурси
кормовиробництва і природні кормові угіддя. Здебільшого розміщення і
спеціалізація тваринництва зумовлені потребами населення, а також
транспортабельністю продуктів. Водночас окремі галузі тваринництва
прив’язані до м’ясної, м’ясо-молочної, цукрової, спиртової,
крохмале-патокової промисловості.

У галузевій структурі тваринництва основну роль відіграють скотарство,
свинарство, птахівництво та вівчарство. Менше зна-чення робочого
конярства, хутрового звірівництва, бджільництва, ставкового рибництва,
шовківництва тощо.

Скотарство в усіх природно-кліматичних зонах України є про-відною
галуззю і має молочно-м’ясну спеціалізацію. Поголів’я ве-ликої рогатої
худоби на початку 1996 р. становило 17,7 млн голів.

Свинарство набуло переважного розвитку в районах інтенсив-ного
землеробства, зокрема картоплярства. промислової переро-бки
сільськогосподарської сировини, фуражного зернового госпо-дарства.
Поголів’я свиней в Україні становить 13,1 млн голів. У гос-подарствах
Полісся і Лісостепу свинарство має м’ясо-сальну, а у Степу — сальну
спеціалізацію.

Птахівництво — одна з найвисокопродуктивніших галузей тва-ринництва, що
постачає населенню м’ясо і яйця, а легкій проми-словості — пух та пір’я.
Це найбільш механізована та автоматизо-вана галузь тваринництва, що дає
змогу впроваджувати промисло-ву технологію, яка істотно впливає на
територіальну організацію цієї галузі. У розміщенні птахівництва чітко
простежується тенден-ція до наближення його до споживача будівництвом
птахофабрик навколо великих міст. Виробництво яєць у 1995 р. становило
понад 9,4 млрд шт. за рік.

Вівчарство — найменш інтенсивна галузь тваринництва, що грунтується
переважно на дешевих пасовищах і грубих кормах з незначним витрачанням
концентрованих кормів. В Україні виро-щується майже 4,1 млн голів овець
і кіз (у 1995 р.). У степових областях вівчарство має тонкорунну і
напівтонкорунну спеціаліза-цію, в лісостепових, поліських та гірських —
м’ясо-вовняну.

Не втратила свого значення і така галузь, як конярство. Пого-лів’я коней
становить в Україні менше, ніж 1 млн.

інтенсивне кліткове звірівництво найбільш поширене в лісос-тепових
областях, зокрема в західних.

Бджільництво сконцентроване в Степу, Лісостепу і Карпатах.

Ставкове рибництво має найвищу продуктивність у лісостепо-вих та
карпатських областях.

Певного розвитку набуло шовківництво (розведення тутових і дубових
шовкопрядів) в основному у степових і частково в лісосте-пових областях.

64. Цукробуряковий комплекс Укр, передумови його розвитку, принципи і
особливості розміщення.

Цукрова промисловість – одна з найстаріших галузей України. Потужностей
цукрових заводів у період копання буряків не вистачає. Цукрова
промисловість – одна з провідних галузей у країні. В Україні близько 200
цукрових заводів, що знаходяться на території 19 областей. Найбільше
цукрових заводів зосереджено в Правобережному Лісостепу, особливо у
Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській областях, на
Лівобережжі – у Полтавській, Сумській, Харківській областях..Основна
технічнка к-ра Укр – цукровий буряк. Укр – світовий виробник бурякового
цукру, який за обсягами його в-ва поступається лише Франції. Саме від
реалізації бурякового цукру наша країна традиційно отримує значний
прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих
товарів. У 1997р під цукровим буряком було зайнято 1,1млн га, що
становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів технічних
культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція зменшення посівів
і валового збору цукрових буряків. Цукровий буряк – теплолюбива к-ра,
яка потребує багато сонячних днів і багато води. Кращі врожаї отримують
на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Концентрація
вирощування цукрових буряків:(Вінницька, Черкаська, Київська,
Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька, Львівська, Рівненська,
Волинська, Житомирська області), а також в лівобережній (Полтавська,
Сумська, Харківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано
80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього
валового збору цієї к-ри. Невеликі площі посівів є в північному степу та
на півдні Полісся. Для в-ва 1 т цукру потрібно 9-10т цукрових буряків.
П-ва з переробки цукрових буряків –цукрові заводи розміщуються поблизу
цукробурякових плантацій.

66. Легка пр-сть України, її соціальне зн-ня, галузева стр-ра і принципи
розміщення основних галузей.

?

?

l

8

? ??¤??

O

e

N

b

O

N

????и), Донецьку (бавовнянопрядильний комбінат), Нікополі
(прядильно-нитковий комбінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях,
І-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі.
Вовняна пр-сть представлена первинною обробкою вовни, виготовленням
пряжі, тканин та виробів. П-ва галузі розташовані у Чернігові, Харкові,
Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах,
Богуслав, містах Чернівецької та Закарпатської областей. Лляна пр-сть
Укр розвивається на власній сировині. П-ва – основні виробники лляної
пр-ції зосереджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та
Львівській областях; в Одесі зн-ся п-во конопле-джутової пр-сті, в
Харкові – канатний завод. Шовкова пр-сть Укр зосереджена у Києві,
Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна пр-сть. Укр випускає досить
різноманітний асортимент пр-ції. П-ва цієї галузі розміщені у Києві,
Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, І-Франківську,
Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та ін містах.
Швейна пр-сть зорієнтована переважно на споживача пр-ції, тому п-ва цієї
галузі розміщені у великих населених пунктах. Найбільш потужні п-ва
зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську. Шкіряно-взуттєва
пр-сть представлена п-вами, що виготовляють одяг, галантерейні вироби,
взуття та іншу пр-цію, використовуючи як природну, так і синтетичну
сировину. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові,
Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та ін містах. Хутрове в-во
представлено п-вами, які переробляють натуральну сировину, виготовляють
штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові п-ва
працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмеринці,
Тисмениці. В-во галантерейної пр-ції розміщено в обласних центрах та в
ін містах Укр.

66а. Текстильна пр-сть Укр, її зн-ня, галузева стр-ра, передумови
розвитку та принципи розміщення основних галузей.

Найважливіша галузь легкої пр-сті – текстильна, продукція якої
створюється набавовняних, вовняних і лляних п-вах. Процес виготовлення
тканин скл-ся з кількох стадій. Спочатку сировину піддають первинній
обробці набавовноочисних, льонопереробних, вовномийних п-вах. Потім з
волокна виробляють пряжу (прядіння), яка йде на виготовлення сирової
тканини (ткацтво). Сирову тканину фарбують, наносять малюнок
(оздоблення). Бавовняна пр-сть Укр працює на довізній сировині. Найб
п-ва зн-ся в Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати),
Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також Києві, Харкові, Львові,
Полтаві, Чернівцях та ін. Вовняна пр-сть країни представлена великими
п-вами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах.
Працюють вони на місцевій та імпортній сировині. В-во килимів
зосереджено в києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької
та Закарпатської областей. П-ва лляної пр-сті в основному зн-ся в
Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, що
постачають льоноволокно. У Житомирі і Рівному працюють великі
льонокомбінати, на менших заводах Житомирської і Рівненської областей
виробляють тканину для одягу і взуття, брезент та пожежні рукави.
Конопледжутова пр-сть дістала розвиток у нашій країні. Її пр-ція –
мішки, канати, мотузки, шпагат. Майже все в-во зосереджено в Одесі
(джутова фабрика).

68. Залізничний транспорт України: значення, структура, сучасний стан,
проблеми та перспективи розвитку.

У. належить до регіонів з значним розвитком залізничного транспорту,
нанього припадає основна частина вантажооброту і перевезень пасажирів.
Залізничний трансорт У. має 6 залізниць, об’єднаних департаментом
“Укразалізниця”, у тому числі 900 лінійних підпр-в для перевезення на
магістралі завдовжки 22,8 тис.км, з них електрифіковано 8,3 тис км.
Залізниці не спроможні повністю задовольнити потреби в пасажирських
перевезеннях через відсутність поставок нових пасажирських вагонів, які
імпортувалися б з ближнього та далекого зарубіжжя.

Для забезпечення неперервних вантажних та пасажирських перевезень
необхідно збудувати швидкісні залізничні лінії; ровантажити
перевантажені ділянки й лінії , збільшити середню масу поїздів за
рахунок підвищення статичного навантаження, реконструювати великі
станції, мости, тунелі.

69.Трубопровідний транспорт України: значення, сучасний стан,
особливості розміщення, проблеми та перспективи розвитку.

Трубопровідний транспорт є найекономічн засобом транспортування рідкого
палива, пального і технологічного газу, різних хім. продуктів. В У.
виник у 20-ті в Прикарпатті – газопровід Дашава-Стрий-Дрогобич.

В Україні діють нафтопроводи Долина-Дрогобич, Битків-Надвірна,
Качанівка-Охтирка, Гнідинці-Прилуки-Кременчук-Херсон, Кременчук-Черкаси,
Самара-Лисичанськ-Кременчук-Херсон, який через підведено до Одеси. Через
нього надходить в Україну сибірська нафта. Через територію зах. обл.
(Волинської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокладено
європейський нафтопровід “Дружба”. У 1975 р. став до ладу
нафтопродуктопровід Кременчук-Лубни-Київ.

Нафтопровідним транспортом нині поставляється 93,6 % усієї нафти, яку
споживає Україна. Нафтопровідний транспорт України має 12 основних
нафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки. Діаметр труб — 720 мм. Система
нафтопроводів забезпечувала доставку нафти в основному з Росії. Однак у
зв’язку з різким зменшенням видобутку нафти в Росії виникла потреба в
закупівлі її на світовому ринку.

70. Автомобільний транспорт України: значення, суч. стан, особливості
розміщення, проблеми та перспективи розвитку.

Автомобільний транспорт зручний при перевезенні вантажів на короткі
відстані, при доставці їх до залізничних станцій, пристаней і портів, в
обслуговуванні місцевого і сільськогосподарського вантажообігу. За
обсягом вантажообігу автотранспорт не поступається залізничному й
морському.

Найважливіші автомагістралі — Київ — Брест, Москва — Харків,
Дніпропетровськ — Запоріжжя — Сімферополь, Дніпропетровськ — Нікополь,
Львів — Київ. Харків — Ростов-на-Дону. Автотранспортом перевозять
продукцію с/г, харчової і легкої пром-ті, будматеріали. В Донбасі і
Придніпров’ї велике знач. має також транспортування продукції вугільної
пром-ті.

Сфера викор. автотранспорту — перевез. всередині підпр-ва
(технологічні), в межах міста і області. Частково автотранспорт використ
в міжреспубліканських і міжнар перевез.

Треба організувати вітчизняне автомобілебуд для забезпеч потреби У. в
автомобілях на 65—70 % (нині — 10-15 %).

Щоб досягти автошляхами єврорівня, необх побуд 200 тис. км шляхів, у
томучислі 60 % у сільській місцевості.

Слід також створити швидкісні автомагістралі, що з’єднають Західну
Європу з країнами СНД.

Доцільно забезпеч участь заруб фірм в реконстр та буд-ві
автомагістралей.

71. Водний транспорт України: передумови його розвитку, значення,
проблеми та перспективи розвитку.

Водний транспорт України складається з морського, річкового та озерного.

Морський транспорт. У. має сприятливі умови для морського транспорту; на
півдні її терит. омивають Чорне та Азов моря, які практично не
замерзають і з’єднуються з Середземним морем через протоку Босфор,
Мармурове море і протоку Дарданелли. Заг. довжина морської берегової
лінії – понад 2000 км.

Найважл. морськими портами є Одеса, Ізмаїл. Іллічевськ, Херсон,
Миколаїв, Севастополь, Ялта, Феодосія, Керч та ін. великі портові міста
на берегах Азовського моря — Маріуполь, Бердянськ тощо.

Основу морського транспорту становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське
(АМП) та Українсько-Дунайське (УДП) пароплавства, що володіють
транспортним флотом сумарною вантажністю 5,2 млн т і пасажирським флотом
на 9,9 тис. місць. В Україні є 18 портів, до них належать 175
перевантажувальних комплексів, 8 судноремонтних з-дів.

Український флот досяг критичного віку і, якщо не буде оновлений, всього
за 5—7 років його витіснять конкуренти.

Потреба України (окрім танкерів та газовозів) становить 117 вантажних
транспортних суден вантажністю 1,1 млн т і 11 пасажирських суден на 4,5
тис. місць. У перспективі темпи оновлення флоту повинні зберегтися.

Валютні надходження від пароплавства становлять щороку $800-900 млн.
Однак сучасна система оподаткування зводить нанівець можливість
самофінансування морського транспорту.

Річковий транспорт має ряд переваг перед сухопутним: готові прир. шляхи,
використ течії води, можливість одночасного транспортув великих вантажів
і пасажирів. Утрим водних шляхів потребує набагато менших капіталовкл,
до того й перевез вантажів водним транспортом обходиться дешевше.

Після буд-ва в середині 30-х Дніпрогесу і затоплення Дніпровських
порогів встановилося наскрізне судноплавство на Дніпрі.

Загальна довжина судноплавних річок в Україні становить 4,4 тис. км.
Найдовша внутрішня водна артерія — Дніпро (1200 км).

Річковий транспорт представл. міжгалузевим держ об’єднан “Укррічфлот”,
яке реформувалося в акціонерну судноплавну компанію, що склад з
Головного підпр-ва та 290 структурних одиниць.

Річковому транспорту на потрібно 120 тис. т самохідного вантажного і 195
тис. т несамохідного тоннажу

72. Сітка екон. районів України, їх територіальна структура.

Карпатський: Закарп, Львів, Ів-Фр, Чернівец;

Подільський (Вінницька, Терноп, Хмел);

Поліський (Волин, Житом, Рівнен, Чернігів)

Східний (Полтавська, Сумська, Харківська);

Донецький (Донецька, луганська);

Придніпровський(Дніпроп,Кіровог, Запоріз);

Центральний (м.Київ, Київська, Черкаська);

Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська, Кримська АР,
м.Севастополь).

74.Донецький економічний район.

Р-н розташ на сході і південному сході країни. Площа його – 53,2 тис
кв км. Нас-ня – понад 8,2 млн осіб. Район охоплює Донецьку і Луганську
області. Е.г.п. в цілому сприятливе. Донецький район має вихід до
Азовського моря і зн-ся на перехресті доріг, що ведуть з країн Балтії і
Білорусі до країн Закавказзя, з Азії в Європу. Для розвитку госп-ва р-н
має в цілому сприятливі прир умови, значні прир ресурси (родючі грунти,
кам вугілля, кухонну сіль, кіновар – основну ртутну руду, буд мат-ли та
ін.). Не вистачає власних водних ресурсів. Тут зосереджені великі
людські ресурси. За к-стю та густосою нас-ня р-н посідає перше місце в
Укр. Обидві області дуже урбанізовані (Донецька – 90, Луганська 0 87%).
Переважна частина нас-ня зайнята в пр-сті. Є гострі проблеми рац викор
труд ресурсів, особливо в шахтарських селищах. Донецький р-н в УК
найбіль шекономічно розвинутий, особливо такі галузі, як
електроенергетика, вугільна, металургійна, хім пр-сть, важке маш-ня та
пр-сть буд мат-в. У с/г домінує приміський тип господарювання. Район має
вихід до Азовського моря і розгалужену транспортну мережу, якою
здійснюються інтенсивні міжрайонні і міжнародні зв(язки. Провідна галузь
району – вугільна пр-сть. Тут видобувають коксівне (Донецька обл) і
енергетичне (Луганська обл) вугілля. На вугільній пр-сті базується
потужна електроенергетика. Вона представлена тепловими електростанціями,
які дають до третини всієї електроенергії країни (вуглегірська,
Луганська, Курахівська, Миронівська, Сіверськодонецька, Слов(янська,
Старобешівська, Штерівська). Чм – це галузь, на якій спеціалізується
Донецький р-н. Тут виробляють чавун, сталь, різноманітний прокат. Найб
п-ва Чм – “Азовсталь” у Маріуполі, Донецький, Макіївський, Алчевський
заводи. Чм-ю обслуговує потужна коксохімічна пр-сть. Найбільші
коксохімічні заводи – Авдіївський, Горлівський, Алчевський, Ясинівський,
Макіївський. Видобувають у р-ні флюсові вапняки та вогнетриви. Км
набагато поступає ться чорній. Основні п-ва зн-ся в Костянтинівці (в-во
цинку), Микитівці (в-во ртуті), Артемівську (завод з обробки кольорових
металів). Донецький р-н має також потужну хім пр-сть.На базі місцевої
коксохімії виробляють азотні добрива в Горлівці і Сіверськодонецьку,
анілінофарбова пр-сть розвинута в Рубіжному. В Костантинівці випускають
фосфорні добрива. У комплексі з в-вом добрив розвивається сірчаокислотна
пр-сть. У р-ні значно розвинута содова пр-сть (Лисичанський содовий
завод, Слов(янське ВО “Хімпром”). Цьому сприяють запаси кухонної солі, а
також карбонатної сировини. Набула розвитку хімія орг синтезу. Сировиною
для неї є продукти нафтопереробки, природний і коксовий газ.
Нафтопереробна пр-сть зосереджена в Лисичанську, смоли і пластмаси
виробляють у Донецьку і Сіверськодонецьку, гумотехнічні вироби – в
Лисичанську. Сажа (технічний вуглець) постачається із Стаханова. У р-ні
добре розвинулося важке маш-ня. Найбільші його п-ва зн-ся в
Краматорську. Тут виробляють крокуючі екскаватори, прокатні стани,
шахтне і транспортне устаткування, верстати для обробки великих деталей
прокатних станів, залізничних вагонів. Гірничошахтне устаткування
виробляється на машинобудівних заводах Донецька, Луганська, Горлівки,
Дружківки, Ясинуватої, обл-ня для металургійної пр-сті – у Макіївці,
Дебальцевому, Слов(янську. Прокатне маш-ня забезпечується вагонобудівним
заводом у Стаханові. Залізничні цистерни дає Маріуполь, тепловози –
Луганськ. У Луганську і Маріуполі виробляють с/г машини, в Первомайську
Луганської області – електродвигуни для врубових машин. В-во
різноманітного електротехнічного обл-ня зосереджено у Донецьку,
Слов(янську і Торезі. Район має потужну будіндустрію, п-ва якої
переважно розміщуються в малих і середніх містах. Найб розвитку досягла
цементна (Амвросіївка, Макіївка, Єнакієве і Караматорськ) та скляна
(Костянтинівка) пр-сть. Виробляють також покрівельні матеріали (толь,
шифер), керамічні вироби, залізобетонні конструкції. Прир умови і
потреби міського нас-ня сприяли формуванню в р-ні потужного АПК. Близько
80% с/г угідь припадає на орні землі. Вони займають площу понад 3 млн
га. З них близько 50% зн-ся під зерновими культурами, 35% – під
кормовими. У с/г т-во домінує над рослинництвом. Т-во має
молочно-м(ясний напрям. Розвинуто також свинарство і птахівництво. В
найбільш індустріальній частині р-ну с/г має приміський характер.
Південь і північ Донецького р-ну спеціалізуються на вирощуванні зерна,
насамперед озимої пшениці та соняшнику. П-ва, що переробляють с/г
пр-цію, зосереджені переважно у найб пром вузлах. Їхня пр-ція –
борошномельно-круп(яна, м(ясна, молочна, пивоварна, виноробна,
хлібопекарська та кондитерська. Розвинута в р-ні соляна пр-сть. Тут
зосереджено 75% видобутку в країні харчової солі. Легка пр-сть
використовує місцеву і довізну сировину. В галузі здебільного працюють
жінки. Серед найб п-в р-ну – Донецький бавовняний та Луганський
токосуконний комбінати, трикотажні п-ва Луганська, Донецька, Маріуполья,
шкіряно-взуттєві – Донецька, Луганська, Костянтинівська, Артемівська. В
багатьох містах р-ну є швейні цехи і фабрики. Значно розвинутий
транспортний комплекс. За обсягами перевезень р-н посідає перше місце в
країні. Провідна роль за цим показником нал залізничному транспорту.
Щільність його магістралей теж найбільша в нашій кр і становить 56 км на
1000 кв км території. Основними електрифікованими залізницями є
Ясинувата – Чаплине – Дніпропетровськ – Кривий Ріг, Іловайськ –
Слов(янськ – Лозова – Харків, Слов(янськ – Донецьк – Маріуполь. Друге
місце за обсягами перевезень у р-ні посідає автомобільний транспорт.
Основні його магістралі: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Артемівськ
– Харків, Луганськ – Дебальцеве – Донецьк – Запоріжжя. Промисловими
вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський,
Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський,
Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Серед проблем Донецького
ек р-ну – територіальна нерівномірність розвитку. Передусім це
стосується Луганської області, на півночі якої багато слаборозвинутих
малих міст. Ще одна проблема пов з використанням труд ресурсів. Для
Донбасу нагальною є також проблема розвитку малих і середніх міст, селищ
міського типу, господарство яких тісно пов з вуглевидобутком. Закриття
шахт породжує гострі соціальні проблеми. Дуже високий рівень спрацювання
обл-ня, що призводить до травматизму, низької якості продукції, високої
її матеріало- і енергомісткості. Надзвичайно гостра проблема
водопостачання. З-поміж екологічних проблем – такі, як забруднення
повітря, грунтів, вод у річках та Азовському морі. Донецький ек р-н,
безперечно, має перспективи дальшого соц-ек розвитку. Нині вони залежать
насамперед від ринкових реформ, структурної перебудови господарства,
державної підтримки вирішення соціальних проблем тощо.

75. Галузева структура господарського комплексу Донецького ек р-ну.

Промисловими вузлами р-ну є: Донецько-Макіївський, Маріупольський,
Горлівсько-Єнакієвський, Луганський, Краматорсько-Костянтинівський,
Стаханово-Алчевський, Лисичансько-Рубіжанський. Провідні галузі
Донецько-Макіївського промислового вузла – вугільна пр-сть і Чм. У межах
вузла розташовані п-ва чорної металургії. Це Донецький і Макіївський
металургійні заводи, Харцизький трубний завод. Машинобудівні п-ва є в
Донецьку, Макіївці, Ясинуватій тощо. Розвинуті також легка та харчова
галузі пр-сті. Донецьк – важливий залізничний вузол, що об(єднує 6
станцій. Маріупольський промисловий вузол зосереджує два велиуих
металургійних комбінати, в-во залізничних цистерн і металургійного
устаткування, п-ва коксохімії. Тут є п-ва легкої (швейна, взуттєва,
трикотажна) та харчової (м(ясна, молочна, рибоконсервна, борошномельна,
хлібопекарська, кондитерська) галузей пр-сті. Маріупольський порт –
найбільший на Азовському морі. До Горлівсько-Єнакієвського промислового
вузла належать Горлівка, Єнакієве, Дебальцеве, Пантелеймонівка та
Ясинівка. У промисловому вузлі зосереджені вугільна, хімічна,
коксохімічна, металургійна і машинобудівна галузі пр-сті. На базі
Горлівського і Єнакієвського коксохімічних заводів виробляют аміак і
гранульовані добрива (Горлівське ВО “Стирол”). У Горлівці випускають
вугільні комбайни та інше шахтне обладнання. Натериторії вузла
знаходиться Микитівськийртутний комбінат. Єнакієве – великий центр
вугільної, коксохімічної ,металургійної та цементної пр-сті. До складу
Краматорсько-Костянтинівського промислового вузла входять Краматорськ,
Слов(янськ, Артемівськ, Часів Яр та ін. Вузол спеціалізується на важкому
маш-ні, чорні й та кольоровій металургії. Розвинуті тут також хімічна
пр-сть, пр-сть буд мат-в, видобуток вогнетривких глин і кам(яної солі.
Пр-сть вузла працює на електроенергії Слов(янської і Миронівської
ДРЕС.До Луганського промислового вузла входять Луганськ і навколишні
селища. Виробничу спеціалізацію вузла складають транспортне
(тепловозобудівний завод), а також важке маш-ня, в-во інструментів,
верстатів, деталей до автомобілів і с/г машин, санітарно-технічного
обладнання, труб. Легка пр-сть представлена швейною, текстильною,
взуттєвою галузями. Розвинута меблева і харчова пр-сть (молочна, м(ясна
і кондитерська). До Лисичансько-Рубіжанського промислового вузла входять
Лисичанськ, Сіверськодонецьк, Рубіжне і Кремінна. У вузлі найбільшого
розвитку набула хімічна пр-сть. Працюють п-ва вугільної, будіндустрії,
виробляється скло, продукція легкої і харчової пр-сті. До
Стаханово-Алчевського промислового вузла входять міста Стаханов,
Алчевськ, Брянка, Первомайськ та ін. Розвинута вугільна і коксохімічна
пр-сть, чорна металургія, маш-ня, будіндустрія. Є п-ва легкої і харчової
пр-сті. З Донецького ек р-ну відправляють до ін р-нів країни вугілля,
кокс, чорні метали, електроенергію, різноманітні машини та устаткування,
добрива, продукцію АПК.

76. Придніпровський економічний район.

Район розташований у центральній і південно-східній частинах країни, в
басейні Дніпра. Площа його становить 59,1тис кв км. На-ня – 6,0млн осіб.
Район охоплює Дніпропетровську та Запорізьку області. За рівнем розвитку
Придніпровський р-ня поступається тільки Донецькому. За вартістю
виробленої продукції пр-сть у ньому домінує над с/г. Її частина досягає
80%. Найрозвинутіші галузі р-ну – Чм, маш-ня та металообробка, хім
пр-сть та електроенергетика. Р-н має сприятливі прир умови, багаті прир
ресурси (родючі грунти, м(який клімат, запаси залізної і марганцевої руд
світового значення, є родовища вугілля, бокситів, титанових руд тощо).
За к-стю нас-ня Придніпровський р-н посідає шосте місце в країні. Проте
він досить густо заселений (понад 103 особи на 1 кв км). За рівнем
урбанізації район поступається лише Донбасу. Разом з тим за кількістю
міст, де проживає понад 700 тис осіб, він не має собі рівних у країні.
Основна частина нас-ня працює в пр-сті. В р-ні відбувається перерозподіл
зайнятих в окремих галузях госп-ва. Чм одна з провідних галузей пр-сті
Придніпров(я. За в-вом чорних металів район посідає перше місце в
країні. Тут виник цикл виробництв, що складається з добування коксівного
вугілля (Західний Донбас), залізної і марганцевої руд, нерудної
сировини, в-ва коксу, вогнетривів, чавуну, сталі, сплавів, прокату. Осн
центрами Чм і працюючої з нею в комплексі коксохімії є Дніпропетровськ,
Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Новомосковськ, Нікополь. Км
представлена в-вом алюмінію, магнію і титану (Запоріжжя). Маш-ня і
металообробка поступається тільки Чм. Провідну роль відіграє важке
металомістке маш-ня. Металургійне і гірничошахтне устаткуавння
виробляють у Дніпропетровську, Кривому Розі, Марганці, електротехнічне –
в Запоріжжі і Бердянську, будівельношляхове – в Бердянську,
Дніпропетровську, Нікополі. Транспортне маш-ня зосереджено в
Дніпродзержинсьу і Запоріжжі, в-во металоконструкцій – у Кривому Розі і
Дніпропетровську. Хім пр-сть представлена в-вом шин для автомобілів у
Дніпропетровську, мін добрив – у Дніпродзержинську, лаків і фарб – у
Кривому Розі і Дніпропетровську, пластмас – у Дніпропетровську. У
Придніпров(ї дуже розвинута будіндустрія. Основні п-ва зн-ся у найб
містах. У великих містах р-ну діють також п-ва деревообробної пр-сті.
Велику роль у розвитку госп-ва Придніпров(я відіграє АПК. За валовою
продукцією с/г район посідає шосте місце серед ек-х районів країни.
Головною галуззю с/г-го в-ва є рослинництво. Під зерновими культурами
зайнято близько 50% посівних площ. Більша частина посівів зернових
припадає на озиму пшеницю. Провідні технічні культури – соняшник,
цукрові буряки, південні коноплі. Поблизу великих міст створено
приміські господарства. Потреби нас-ня індустріальних центрів визначають
спеціалізвацію т-ва. Провідну рльвідіграє молочно-м(ясне скотарство.
Розвинуті також свинарство, птахівництво, вівчарство. У водосховищах
Дніпра і в Азовському морі виловлюють рибу. На місцевій, а також
частково довізній сировині працюють п-ва легкої і харчової пр-сті

основні
потужності яких зосереджено у великих містах. Найрозвинутіші галузі
легкої пр-сті – швейна, трикотажна і взуттєва. П-ва харчової пр-сті р-ну
розміщено повсюдно. Основні її галузі – м(ясна, молочна, олійно-жирова,
борошномельно-круп(яна, цукрова, консервна, крохмале-патокова,
хлібопекарська, кондитерська. У Придніпровському р-ні добре розвинуті
всі види транспорту, але перше місце належить залізничному. За густосою
залізниць, що становить 38км на 1000кв км, район поступається тільки
Донбасу. Тут є кілька великих залізничних вузлів: Дніпропетровськ,
Запоріжжя, Кривий Ріг, Апостолове, Пологи, П(ятихатки, Синельникове. У
внутрішньообласних перевезеннях на невеликі відстані на першому місці
автомобільний транспорт. Найб вузлами його є Дніпропетровськ, Запоріжжя,
Кривий Ріг, Нікополь, Мелітополь, Новомосковськ. Велике зн-ня мають
річковий і морський види транспорту. Найб порти на Дніпрі –
Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Нікополь. У Запоріжжі працюють два
великих річкових порти. Найбільший порт на Азовському морі – Бердянськ.
У різних напрямах район перетинають трубопроводи, що йдуть переважно від
газових родовищ Шебелинки до найбільших міст. Осн пром вузлами р-ну є
Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Нікополь-Марганецький,
Павлоградсько-Пертропавлівський, Запорізький. Найпотужніший пром вузол
Придніпров(я-Дніпропетросько-Дніпродзержинський. До його складу входять
Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське,
Придніпровськ та ін.Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську. Тут
виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і
обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт
метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і
штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни,
електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий
у місті і військово-пром комплекс. Одним з рез-тів його конверсії є
випуск тролейбусів. У Дніпродзержинську працює вагонобудівний завод. Він
виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з Чм.Чм
представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та електрометалургійним
“Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом вогнетривів. До Км нал
Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький титано-магнієвий комбінат.
Маш-ня і металообробка представлені такими великими п-вами, як
“Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО “АвтоЗАЗ”
(малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат (абразивні
інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед

галузей легкої пр-сті тут розвинуті швейна і взуттєва, харчової –
м(ясна, молочна, борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний
вузол і великий річковий порт. Великими пром центрами р-ну є Мелітополь
і Бердянськ. Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступаєтся
в області лише Запоріжжю. Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у
порівнянні з ін галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний,
“Автокольормет”, “Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”.
Харчова пр-сть скл-ся з борошномельної, молочної, олійної, плодоовочевої
та ін галузей. Легка – представлена швейним, трикотажним і
панчішно-шкарпетковим в-вом. Провідною галуззю Бердянська є маш-ня
(заводи “Азовкабель”, с/г машин та ін). У місті працюють завод
скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та
взуттєвігалузі пр-сті. Розміщено кілька п-в м(ясної, молочної,
борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної пр-сті. Бердянськ –
другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут зн-ся відомий
кліматичний і бальнеологічний курортний центр. З Придніпровського району
у Донбас постачають залізну і марганцеву руди, алюміній, титан, гірниче
і металургійне устаткування. В усі ек р-ни країни звідси надходять
легкові автомобілі, шини, лаки і фарби, бурякозбиральні комбайни тощо,
продукція АПК (олія, черешні тощо). З і н районів країни Придніпров(я
одержує вугілля і кокс, гірниче і металургійне устаткування,різноманітні
машини та обл-ня, продукцію легкої пр-сті та АПК. Проблеми
Придніпровського р-ну багато в чому подібні до проблем Донецького. Так,
їхня спільна проблема пов із спеціалізацією. Донбас і Придніпров(я
доцільно спеціалізувати не тільки на в-ві чавуну, сталі і прокату для
металомістких галузей маш-ня. Металургійні заводи мають задовольняти
потреби в асортименті металу п-ва точного маш-ня, яке в майбутньому
розвиватиметься прискореними темпами. Дуже гостро постають екологічні
проблеми в Придніпров(ї, особливо в Кривому Розі, Дніпродзержинську,
Запоріжжі. Через викиди в атмосферу теплової електростанції в Енергодарі
і випарування зі ставка-охолоджувача розміщеної поряд АЕС утворився
найпотужніший у Європі “генератор” кислотних дощів. Грунти втрачають
свою родючість. Рекультивовані землі майже непридатні для використання.
Видобування залізної і марганцевої руд відкритим способом призвело до
значних змін земної поверхні, різко знизило рівень грунтових вод.

77. Галузева структура господарського комплексу Придніпровського ек
р-ну.

Осн. Пром. вузлами р-ну є Дніпропетровсько-Дніпродзержинський,
Нікополь-Марганецький, Павлоградсько-Петропавлівський, Запорізький.
Найпотужніший пром вузол Придніпров(я –
Дніпропетровсько-Дніпродзержинський. До його складу входять
Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Новомосковськ, Підгородне, Таромське,
Придніпровськ та ін. Основу пром комплексу вузла складають чорна
металургія, машинобудування і хімічна пр-сь. У Дніпропетровську чотири
металургійні заводи виплавляють чавун, сталь, виробляють сталевий лист,
труби і різноманітний прокат. Дніпродзержинський металургійний комбінат
– один з провідних у країні. Новомосковський трубний завод виробляє
труби для нафто- і газопроводів, оцинкований і сталеви лист, емальований
і оцинкований металевий посуд. Маш-ня найрозвинутіше в Дніпропетровську.
Тут виробляють металеві конструкції, металургійне устаткування, машини і
обл-ня для шахт, рудників, збагачувальних фабрик, тюбінги для шахт
метрополітенів, целюлозно-паперової пр-сті, ковальсько-пресові машини і
штампувальні преси. Відомою продукцією є також бурякозбиральні комбайни,
електровози, електротехнічні вироби, інструменти тощо. Добре розвинутий
у місті і військово-промисловий комплекс. Одним з результатів його
конверсії є випуск тролейбусів. Удніпродзержинську працює вагонобудівний
завод. Він виробляє вантажні вагони. Хім пр-сть вузла тісно пов з чорною
металургією. В Дніпропетровську виробляють різноманітні продукти
коксування, пластмаси, смоли. Тут є також великий лакофарбовий завод. ВО
“Дніпрошина” спеціалізується на в-ві шин для великовантажних
автомобілів, культиваторів, сівалок тощо. Коксохімічні п-ва
Дніпродзержинська, крім своєї основної продукції – коксу, виробляють
коксовий газ, фенол, бензол, толуол, нафталін, смоли тощо. ВО “Азот”
спеціалізується на в-ві азотних добрив, кислот (азотна, сірчана,
соляна), аміаку тощо. У вузлі багато п-в будіндустрії, деревообробної і
меблевої, легкої і харчової пр-сті. Великим пром центром р-ну і всієї
країни є Кривий Ріг. Це місто – найб у країні центр залізорудної пр-сті
з кар(єрнами, шахтами, гірничо-збагачувальними комбінатами. Потужним
п-вом Чм є комбінат “Криворіжсталь”. Тісно пов з металургійним в-вом
коксохімія і цементна пр-сть міста. Маш-ня спеціалізується на випуску
гірничого та енергетичного устаткування. Найбільший виробник сурикової
фарби в країні – Криворізький суриковий завод. Серед галузей легкої
пр-сті тут розвинуті швейна, вовнопрядильна і взуттєва, харчової –
м(ясна, молочна, олійна. Нікополь-Марганецький промисловий вузол.До його
складу входять міста Нікополь, Марганець, Орджонікідзе. Основу пром
комплексу вузла становить марганцеворудна пр-сть світового зн-ня (шахти,
кар(єри, гірничо-збагачувальні п-ва). В Нікополі працює Південнотрубний
завод. Він виробляє безшовні сталеві труби. Маш-ня представлено заводом
будівельних машин. В усіх містах вузла є п-ва будівельної індустрії,
легкої і харчової пр-сті. Ядром Павлоградсько-Петропавлівського пром
вузла, що формується, є Павлоград – великий багатогалузевий пром центр,
“столиця” Західного Донбасу. Поблизу міста розміщені 11 вугільних шахт і
збагачувальна фабрика. Провідна галузь у Павлограді – маш-ня і
металообробка (заводи з в-ва ливарних машин та хімічного маш-ня). Тут є
п-ва будівельної індустрії, легкої і харчової пр-сті. До Запорізького
промислового вузла входять Запоріжжя, Вільнянськ та кільк селищ.
Провідними галузями пр-сті Запоріжжя є Чм і Км, маш-ня і металообробка,
електроенергетика. Чм представлена потужними заводами “Запоріжсталь” та
електрометалургійним “Дніпроспецсталь”, феросплавним заводом і заводом
вогнетривів. До Км належать Дніпровський алюмінієвий завод і Запорізький
титано-магнієвий комбінат. Маш-ня і металообробка представлені такими
великими п-вами, як “Запоріжтрансформатор” (силові трансформатори), ВО
“АвтоЗАЗ” (малолітражні автомобілі), Запорізький абразивний комбінат
(абразивні інструменти), “Моторобудівник” та ін. Серед галузей легкої
пр-сті тут розвинуті швейна і взуттєва, харчова – м(ясна, молочна,
борошномельна, олійно-жирова. Запоріжжя – залізничний вузол і великий
річковий порт. Великими пром центрами р-ну є Мелітополь і Бердянськ.
Мелітополь за своїм індустріальним потенціалом поступається в області
лише Запоріжжю. Маш-ня в Мелітополі найбільш розвинуте у порівняянні з
іншими галузями. В місті працюють такі заводи, як моторний,
“Автокольормет”, “Автогідроагрегат”, ВО “Мелітопольпродмаш”, “Старт”.
Харчова пр-сть складається з борошномельної, молочної, олійної,
плодоовочевої та ін галузей. Легка – представлена швейним, трикотажним і
панчішно-шкарпетковим в-вом. Провідною галуззю Бердянська є маш-ня
(заводи “Азовкабель”, с/г машин та ін). Умісті працюють завод
скловолокна і дослідний нафтомаслозавод. Розвинуті швейна, трикотажна та
взуттєві галузі пр-сті. Розміщено кілька п-в м(ясної, молочної,
борошномельної, плодоовочевої, виноробної, рибної пр-сті. Бердянськ –
другий за значенням порт країни на Азовському морі, тут зн-ся відомий
кліматичнй і бальнеологічний курортний центр.

78. Центральний економічний район.

У назві р-ну відображене його геогр положення – у центрі країни. Тут
зн-ся (в Кіровоградській області) географічний центр Укр. Площа р-ну –
45,5 тис кв км. Нас-ня – 2,8млн осіб. Район охоплює територію Черкаської
і Кіровоградської областей. За площею, нас-ням і промисловим потенціалом
район на восьмому місці серед ек р-нів країни. Його прир умови
сприятливі для госп-го розвитку. Переважають родючі чорноземи. Корисних
копалин порівняно мало. Є родовища бурого вугілля і торфу. Великі і
різноманітні запаси будівельного і декоративного каменю. На півночі р-ну
розробляється найбільше в Укр родовище бентонітових глин. Каолінові
глини поширені у південних р-нах Черкаської області. Є родовища нікелю
(Побужжя), графіту, уранових руд, бокситів тощо. У більшій частині р-ну
водні ресурси обмежені. Густота нас-ня становить близько 60 осіб на 1 кв
км і набагато менша, ніж у цілому по країні. Кіровоградська обл нал до
найменш населених. Тут більше міського нас-ня. Показники смертності вищі
за показники народжуваності. В р-ні поширене приховане безробіття.
Енергетичною основою розвитку госп-ва р-ну є його ПЕК. Він представлений
добуванням бурого вугілля у Ватутіному та Олександрії, торфу – в
Черкаській області, невеликими тепловими елекстростанціями. Виробляють
електроенергію Кременчуцька і Канівська ГЕС. Провідними галузями пр-сті
є харчова пр-сть та маш-ня і металообробка. Маш-ня і металообробка
представлені в-вом машин і обл-ня для с/г та харчової і легкої пр-сті,
виготовленням друкарських машинок, радіовиробів, підйомно-транспортного
устаткування, телеграфної апаратури, телевізорів, фотоприладів, баштових
кранів, бурових машин. П-ва хім пр-сті, що зосереджені в Черкаській обл,
виробляють азотні добрива, хім волокната реактиви. У Кіровоградській обл
працюють Завалівський графітовий комбінат, а також заводи чисти металів
у Світловодську і Побузький нікелевий. ДО галузей легкої пр-сті нал
швейна, трикотажна, шкіряна, взуттєва. Тут випускають шовкові тканини,
гігроскопічну вату, художні вироби. Незначного розвитку набули
деревообробна і меблева галузі.Є численні п-ва будіндустрії. У районі
добре розвинутий АПК, який базується на багатогалузевому с/г.
Рослинництво посідає перше місце в р-ні. Тут вирощують озиму пшеницю,
ярий ячмінь, кукурудзу. Серед технічних культур – цукрові буряки,
соняшник, ефіроолійні к-ри, коноплі, коріандр. Розвинуті овочівництво і
садівництво. Провідними галузями т-ва є скотарство і свинарство,
допоміжними – вівчарство, птахівництво, шовківництво, кролівництво і
ставкове рибництво. Скотарство в Черкаській обл має молочно-м(ясний
напрям, а в Кіровоградській – м(ясо-молочний. У р-ні розвинуті майже всі
галузі харчової пр-сті. Домінуюча роль належить цукровій пр-сті,
особливо в Черкаській обл, де працює 24 цукрових заводи. Є багато п-в
молочної, маслосироробної та м(ясної галузей пр-сті. Розвиваються
борошномельно-круп(яна, ефіроолійна, спиртова, кондитерська та ін
галузі. Провідними видами транспорту є залізничний та автобусний.
Довжина залізниць заг користування становить 1527км. Основними
залізничними вузлами є: імені Т.Г.Шевченка, Черкаси, Христинівка,
Цвіткове у Черкаській області; Знам(янка, Долинська, Помічна – у
кіровоградській. У р-ні понад 10 тис км автошляхів з твердим покриттям.
Розвинутий водний транспорт. Основні порти – Черкаси і Світловодськ.
Промислові вузли району – Черкаський, Кіровоградський, Олександрійський
та Уманський. Найб пром вузол – Черкаський. Він сформувався на основі
використання сприятливого географічного положення. Основу цього пром
вузла становлять хімічна, харчова, легка та машинобудівна галузі. В
Черкасах працюють потужні п-ва хімії: виробничі об(єднання “Азот”,
“Хімволокно”, завод хім реактивів та побутової хімії “Аврора”. Серед п-в
харчової пр-сті – консервний, м(ясний, хлібний комбінати,
цукрорафінадний і молочний заводи, тютюнова фабрика тощо. Різноманітні
за величиною і спеціалізацією п-ва легкої пр-сті: шовковий комбінат,
фабрики художніх виробів, трикотажна, гігроскопічної вати та ін. Маш-ня
і металообробка представлені заводами “Фотоприлад”, “Строммашини”, НВО
“Ротор”, спеціального технічного устаткування, телеграфної апаратури
тощо. ДО п-в будіндустрії належать ВО “Черкасизалізоб