.

Міжнародні економічні відносини (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 18370
Скачать документ

Предмет і завдання курсу МЕВ . Роль МЕВ в системі світового
господарства .

МЕВ ,як економічна категорія являє собою систему господарських
,суспільно-виробничих зв’язків, що виходять за територіальні межі
держав і базуються на міжнародному розподілі праці.

Певні елементи МЕВ , зокрема зов.торгівля, існували ще за давніх часів,
але в докапіталістичному суспільстві міжнародний обмін находила незначна
частка вироблених продуктів. Основна частина продукції вироблялась і
споживалась в межах окремих господарств, територій і країн. Встановлення
капіталістичного суспільства пов”язано зі створенням національних
держав, формуванням національних господарств і ринків. На 1 етапі це
привело до більш широкого встановлення виробничих зв”язків в межах
націон.країн Збільшення масштабів вир-ва робить тісними нац.кордони для
споживання прод-ції, що виробляється у все більших обсягах.Цьому сприяє
і необхідність забезпечення ефективності вир-ва, т.к. більші масштаби
вир-ва, більш ефективні і дають можливість для розвитку спеціалізації і
кооперації. Все це обумовлено необхідністю активізації розвитку МЕВ.
1 фактором, який сприяв високим темпам розвитку МЕВ в епоху капіталізму
є значний розвиток в цей період продуктивних сил суп-ва. В подальшому на
активізацію МЕВ почали впливати і інші фактори, а саме:

Поглиблення міжнародного поділу праці;

НТР

Виникнення в світі глобальних проблем, вирішення яких потребує участі
багатьох країн;

Інтерналізація та інтеграція вир-ва і обміну

Зростаюча економічна єдність світу

Фактор взаємозалежності країн пріоритет загальнолюдських інтересів і
ціностей.

Внаслідок цього на сучасному етапі розвитку сус-ва МЕВ має велике
значення для всіх країн. Про це свідчить зростання показників, що
характ. залежність країн від МЕВ практично у всіх країнах світу.

Імпортна квота

Зовн. торг. квота

Як правило, чим менша країна, тим більша експортна і імпортна квота.

2. МЕВ як економічна категорія. Форми та види МЕВ.

МЭО, как и экон. Отношения вообще, являются сферой человеческой
деятельности и определяются общими закономерностями хоз. развития. МЭО
имеют целый ряд особенностей:

Хоз. отношения охватывают значительное териториальное пространство,
выходящее за рамки нац. границ.

Вовлекаются дополнительные ресурсы

Происходит перемещение ресурсов

Используются и вырабатываются особые инструменты и механизмы воздействия

Создаются спец. организованые структуры

В современные МЭО вовлекаются страны независимо от уровня их соц.-экон.
Развития и политической ориентации : от индустриальныхстран с
прогресивной экономикой до развивающихся беднейших стран.

Указанные субъекты всаимодействуют между собой в различных сферах
мировой економики, в результате чего складывается определенная структура
МЭО .В качестве форм мерохозяйственных связей обычно выделяют :

Международную торговлю товарами (МТТ) и услугами (МТУ). На современном
этапе развития сложелись все предпосылки для разделения данной формы МЭО
на две отдельные

Международный научно-тех. Обмен

Международное движение капиталов

Международные валютно-фин. И кредптные отношения

Международную миграцию рабочей силы

Ведущей формой МЭО выступает международная торговля товарами , на долю
которой приходится 64% всех мирохозяйственных связей. На международную
торговлю услугами (МТУ)приходится 17%; на мкждународное движение
капиталов , осуществляемых в форме прямых, портфельных и ссудного
капитала, – 3%, 9%, 5% соответственно.

3.Світове господарство: сутність та структура

Світове господарство як категорія з”явиласася недавно. Світове
господарство(СГ)- це нова економічна реальність, яка виникла в процесі і
розвитку світового ринку.

СГ-це не просто сума економік окремих країн, а глобальний економічний
організм, а саме сукупність нац.економік, які опосередковано через МЕВ
знах. В тісній взаємодії і взаємозалежності.

Головні тенденції розв. Світового господарства:

Диверсифікація форм МЕВ, встановлення економ. єдності

Динамічний розвиток виробничо-інвестиційної діяльності

Формування між нар.економ.комплексів

Приоритетний розвиток наук.-тех. зв”язків

Розширення світового фін.ринку

Швидкі темпи росту торгівлі, посилення її ролі в зростанні нац.доходу і
ВВП

Роз.процесів інтерна ліз.-її і інтеграції через створення ТНК

Роз.регіональної екон. Інтеграції

Посилення глобалізації між народ. зв”язків

СГ має певну структуру

Головні елементи СГ-сфери діяльності

Суб”єкти-міжнар.екон.органз., інтеграційні об”єднання

Стр-рні рівні(загальносвітовй,регіональний,міждержавний,рівень під-ств)

МЕВ вимагає регулювання , а саме управління і координації прцесами , що
здійсн. у СГ.Це регулювання здійсн. на 3 рівнях:

На інтернаціональному

На регіональному

На державному

4.Закони та закономірності розвитку МЕВ

Екон. закони- це внутрішньо необхідні , стійкі і суттєві зв”язки між
основними протилежними сторонами , властивостями і елементами екон.
сис-ми. В між нар. госп-ві і МЕ зв”язках діють певні екон. закони і
закономірності. Відмінність між законом і закономірністю є те , що
закономір-ть діє протягом певного часу , і сфера її дії-не все СГ, а
окремі його частини. В СГ і МЕВ діють слідуючи закони:

З-н інтернаціоналізації вир-ва

З-н вартості

З-н міжнародної конкуренції

З-н нерівномірності екон. розвитку

Інтернаціоналізація вир-ва- це результат між нар. кооперації вир-ва ,
розвитку МПП, а саме розвиток сусп.хар-ру вир-ва в міжнар. масштабах.
Вона може здійсн. в рамках декількох країн, регіонів, або між більшістю
країн світу.

З-н вартості – це об”єктивний екон. закон товарного вир-ва у
відповідності з яким обмін товарами здійснюється на основі суспільно
необхідних витрат праці. Відмінності дії цього закону в СГ і Мейє те ,
що в якості сусп.-необх. витрат праці виступають так звані інтер-ні
витрати, які і є основою інтер-ної вартості. На практиці інтер-ними
витратами є витрати основних експортерів тих чи інших товарів стосовно
витрат на їх вир-во і реалізацію. Ці витрати фактично і є основою цін
світового ринку або світових цін.

З-н конкуренції-кожна країна на світовому ринку вступає в конкуренцію за
ринки збуту своєї продукції. Суб”єктами конкуренції є відповідні нац.
компанії міжнар. орган-ції і взагалі держави. Конкуренція- це екон.
змагання на ринку виробників аналогічних товарів за залучення можливо
більшої кількості покупців і отримання за рах. цього максим. прибутку.
Конкуренція може бути ціновою і неціновою.

З-н нерівноном. Розвитку – в суч. Світі є велика нерівно мір. Розв-ку
між країнами . вона прояв. В нерівномірній участі країн в світовій
торгівлі, в розподілі країн на експортерів і імпортерів. Дія цього
закону і відбиває значний відбиток на міжнар. відносини.

5. Суть інтернаціоналізації господарського життя.

Інтернаціоналізац. Господарського життя являє собою складний і
неоднозначний процес, який охоплює як матеріальне виробництво так і
нематеріальну, духовну сферу людського суспільства.

Інтер. Господарського життя – це процес переростання продуктивними
силами меж національних господарств, взаємо переплетення виробництв
різних країн, створення стійких зв”зків між національними виробничими
структурами як на базі мінових відносин, так і шляхом безпосереднього
кооперування виробництва.

На базі інтер.виробництва формується міжнародна спільність людей. Це
відбивається в розвитку спілкування між державами і народами, розширенні
політичних зв”язків, обміні культурними цінностями, інформацією,
зближенні духовного життя.

Пертворення людської цивілізації із сумми окремих частин в органічну
цілісність зайняло досить тривалий період. Протягом тисячоліть
політичні, економічні та культурні зв”язки розгорталися переважно між
сусідніми країнами. У сучасних умовах в наслідок прогрессу науки і
техніки географічні фактори більше не є перешкодою для розвитку
екон.відносин. З”явилися всеохоплюючі засоби транспорту і зв”язку.
Формування міжнародних продуктивних сил і виробничих відносин веде до
тіснішої економічної та політичної взаємозалежності держав.Будь яке
важливе рішення, що приймається однією державою, торкається інтересів.
Події в одній точці землі впливають на стан справ в інших регіонах.
Тільки в другий половині двадцятого ст. В міжнародних взаєминах дедалі
більше стали утверджуватися принципи нового мислення, яке базується на
ідеях пріоритету загальнолюдських цінностей та цілісності світу.

6. Глобальні та регіональні проблеми розвитку МЕВ.

В умовах кризи традиційного шляху індустріального розвитку людства та
формування нової цівілації дедалі загострюються глобальні проблеми(ГП).
Таку назву ці проблеми дістали. Тому що вони зачіпають інтереси всього
людства і не можуть бути вирішними в межах окремих держав чи навіть
регіонів.

ГП існували на всіх етапах розвитку людського суспільства; вони
об”єктивні й не залежать від усвідомлення людством. Тому сьогодні має
йтися не стільки про наявність ГП, скільки про їхнє загострення. Сил
сприяв посиленню процесу інтернац., зростанню взаємозв”язків і
взаємозалежностей між народами і націями. Через інтернац. сусп. життя ,
світовий ринок йшло формування людства як певного цілісного утворення ,
котре, попри різноманітність суспільного ладу, мови, культури, звичаїв і
має певні спільні проблеми глобального характеру, вирішення яких вимагає
зосередження зусиль усіх держав, їхніх економік.

Характерні риси ГП:

значні масштаби прояву

об”активна гострота, зменшення або ліквідація якої вимагає спільних дій
усього світового співтовариства

комплексний характер(участь представників багатьох наук)

динамізм (завдяки спільним зусиллям держав проблема може навіть втратити
статус глобальної

загальнолюдський зміст

Існує багато класифікацій ГП, але найбіль поширеною є така:

збереження і зміцнення миру(наявність ядерної, біологічної, хім. Зброї,
тероризм, корупція)

гарантії умов суспільного прогресу(реалізація принципів мирного
співіснування)

захист свободи особистості, її вибір(міжетнічні конфлікти та ін.)

фінансові, економічні, політичні потрясіння в наслідок глобалізації

збереження природних умов суспільного та індивідуального співіснування

7. Основні етапи, особливості та тенденції розвитку світового
господарства.

Для понимания сущности современного всемирного хозяйства, основных черт
и тенденций необходимо выявить этапы его становления и развития.

1этап относят ко времени процветания Римской империи, когда начала
формироваться целостная мировая экономика на основе постепенного
развития торговых связей между определенными странами.

2этап приходится на эпоху Великих географ. открытий 15-16веков. Эти
открытия привели к ускорению развития междун. торговли.

3этап относится к концу 19-нач.20 век.-времени после промышленного
переворота и перерастания капитализма в его монополистическую стадию.

4этап – нач.20века-30-е гг.20века.Наблюдается общая неустойчивость экон.
связей (1-ая миров. война,падение экспорта товаров и капиталов,
появляются 2 типа миров. хозяйства : капиталистический и
социалистический)

5этап – середина 20 века , когда после 2 мировой войны образование
мирового социал. хозяйства привело к реорганизации всемирного
хозяйства.

6этап – связан с распадом колониальной системы(начало60-х). На
международной арене появляется большая группа развивающихся стран,
которые активно включились в мирохозяйственные связи( по большей мере в
качестве сырьевых придатков и рынка сбыта товаров монополий)

7 этап относится к сер.70-х годов, когда общемировое экономическое
доминирование США сменилось многополюсной системой всемирного хозяйства,
что жестко усилило конкуренцию между 3-мя центрами мирового
экономического развития.

8 этап – нач.90-х годов – это нач. нового периода в развитии всемирного
хозяйства. После распада СССР и отказа от соц. пути стран Вост. Европы,
всемирное хоз-во, больше не расколотое на 2 антагонистических лагеря,
начинает приобретать черты целостного единого образования.

9 этап рубеж 20-21в. Этот этап развития мировой экономикисвякан с
переходом к новому укладу общественного производства-
постиндустриальному, информацыонно-научному обществу, стремящимуся
соединить достижения НТР с соц.ориентированным рыночным механизмом.

Головні тенденції розв. СГ:

диверсифікація форм МЕВ, встановлення екон. єдності

динамічний розв. виробничо-інвестиц. діяльності

формування міжнар. екон. комплексів

пріоритетний розвиток наук.-техн. зв”язків

розширення світового фінансового ринку

швидкі темпи росту торгівлі

розв. процесів інтернаціоналізації і інтеграції через створення ТНК

розв. регіональної екон. інтеграції

посилення глобалізації міжнар. зв”яззків

8.Групування країн світу за рівнем та типом розвитку продуктивних сил.
Місце України в системі МЕВ.

Наиболее распространенный критерий классификации стран в мировом
хозяйстве – это уровень экономического развития, который хар-ся объемом
ВВП на душу населения. В международной экономике страны делятся на три
группы: индустриальные, страны с переходной экономикой и развивающиеся
страны. По уровню экономического развития страны делятся на богатые и
бедные.

Индустриальные страны с развитой рыночной экономикой обладают мощным
экономическим потенциалом, имеют высокий доход на душу населения. Во
вторую группу включают страны, которые не так давно вступили на путь
формирования рыночных отношений и получили название стран с
развивающейся рыночной экономикой. У развивающихся стран основным
источником дохода является сырьё вывозимое за рубеж. Западные экономисты
традиционно классифицировали страны по принадлежности к 1, 2, 3 миру.
Страны 1 мира располагали высокоэфективной економикой и высоким уровнем
дохода. К этой группе принадлежат промышленно развитые и некоторые
нефтедобывающие страны, получающие высокие доходы от торговли
топливными ресурсами. К странам 2 мира было принято относить государства
с централизованой экономикой имеющий низкий и средний уровень
дохода.Группы стран по уровню среднедушевого дохода:экономика с высоким
уровнем дохода, економика со средним уровнем дохода, економика с низким
уровнем дохода.

9. СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА, її ЕЛЕМЕНТИ 1 ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ

Міжнародні валютні відносини а невід”ємною складовою ланкою світової
економіки, їх функціонування і розвиток пов”язані з обслуговуванням
всього комплексу економічних зв”язків, що складаються між окремими
країнами, юридичними суб”єктами ринку та приватними особами. Розвиток
валютних відносин зумовлений об’єктивною необхідністю проведення різного
роду міжнародних розрахунків, руху капіталів, надання позик і кредиту,
науково-технічного обміну, іноземного туризму та інших стосунків, що
становлять систему міжнародних економічних відносин.

Таким чином, міжнародні валютно-фінансові відносини ~ це стосунки, які
виникають міх суб”ектами міжнародного ринку і відображають ступінь і
глибину розвитку світогосподарських зв”язків. Формою їх організації
виступав валютна система, яка розглядається як форма правової та
інституціальної організації валютних відносин.

Валютна система, ~ це сукупність економічних, валютно-фінансових і
валютно-кредитних відносин між країнами, які обумовлені з міжнародних
договорах та правових нормах. Організаційні ланки таких відносин мають
як національну, так і інтернаціональну основу. Відповідно до цього
розрізняються національні та світові валютні системи. Вони активно
взаємодіють між собою, утворюючи на цій основі вдану цілісну структуру
міжнародних відносин.

Національна валютна система в органічною частиною системи грошових
відносин окремих держав, її санкціонування регулюється національним
законодавством кожної країни. До складу національних валютних систем
входять відповідні інфраструктурні ланки банківські та
кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного
контролю, інші державні та приватно-комерційні інститути.

В процесі поглиблення міжнародного розподілу праці та економічних
зв”язків відбувається взаємна інтеграція системи національних грошових
та валютних відносин. Функціональні відмінності між ними поступово
зникають. В результаті виникає світова валютна система як функціональна
форма організації валютних відносин не рівні міждержавних зв’язків, які
регулюються – відповідними міждержавними валютними угодами, втілення
яких забезпечується утворенням на колективній основі міжнародних
валютно-фінансових та банківських установ і організацій.

Складовими елементами світової валютної системи виступають: валюта як
основний платіжний засіб; валютний курс – режим обміну валют; умови
конвертації – умови вільного обігу даної валюти на світовому ринку;
способи регулювання розрахунків; міжнародні організації, які регулюють
валютні відносини; мережа міжнародних та національних банків і
банківських установ, що здійснюють між” народні розрахунки.

10. Валютна політика

Під валютною політикою розуміють сукупність економічних, правових та
організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами,
центральними банківськими і фінансовими установами, міжнародними
валютно-фінансовими організаціями у галузі валютних відносин.

Через систему валютних відносин досягається динамічна рівновага
внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв’язків. Залежно від
того, який в країні встановлений режим — фіксованих чи плаваючих курсів,
застосовується різний набір економічних важелів для відновлення
порушеної рівноваги.

Якщо курс фіксований, потрібні зміни у внутрішній економіці з тим, щоб
за існуючого валютного курсу ліквідувати зовнішній дисбаланс. Наприклад,
якщо дефіцит балансу, необхідно за рахунок продажу валютних резервів
скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику
доти, доки попит на національну валюту не відновиться.

Якщо курс плаваючий, можлива інша крайність. Валютний курс під впливом
короткотермінових (спекулятивних) чинників може призвести до переоцінки
макроекономічної незбалансованості економіки, що може спричинити
небажані структурні зміни.

Сьогодні ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не
існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в
напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.

Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні
інтервенції центрального банку з метою коригування динаміки валютного
курсу.

Валютна інтервенція — це цільові операції з купівлі-продажу іноземної
валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними межами
підвищення або пониження.

11. Поняття “валюта”. Конвертованість валют.

Важливих елементом валютної системи – б валюта. Валюта – це грошова
одиниця тієї чи іншої країни, яка використовується для виміру величини
вартості товару. Поняття “валюта” використовується в трьох значеннях: І/
національна валюта як грошова одиниця тієі чи іншої держави; 2/ грошові
знаки іноземної держави, а також кредитні та платіжні засоби: /векселі,
чеки, акредитиви/, втілені в іноземних грошових одиницях і які
використовуються в міжнародних розрахунках: З/ міжнародна /колективна/
валюта, яка застосовується а розрахунках міжнародних фінансових
організацій та валютних союзів. Найбільш широке розповсюдження із
колективних валют у даний час набули Спеціальні права запозичення
/СДР/-валюта Міжнародного валютного фонду /МВФ/, ЕКЮ – грошова одиниця
Європейського союзу /ЄС/, а також так звані клірингові валюта –
спеціальні розрахункові валютах одиниці, які використовуються в двох або
у багатосторонніх розрахунках країн у безготівковій формі у вигляді
бухгалтерських рахунків.

Клірингові валюти виконують розрахункові функції і використовуються як
система безготівкових розрахунків переважно між державами, що не мають
вільно конвертованої національної валюти. Такого типу розрахунки
здійснюються між країнами СНД.

Національні та іноземні валюти у відповідності до сфери їх використання,
в свою чергу, підрозділяються на: вільно конвертовану валюту /ВКВ/,
валюту частково конвертовану /ЧКВ/ і неконвертовану.

До ВКВ відносять валюти тих країн, законодавство яких не передбачав
будь-яких обмежень по різних видах операцій з ними.

У даний час до ВКВ належать: долар США, національні валюти країн ЄВС,
Швейцарії і Японії, Канади. ЧКВ – це національна валюта тих країн, в
яких застосовуються валютні обмеження по окремих видах операцій.
І,нарешті, неконвертовані валюти – це ті, що не обмінюються на світовому
ринку. Національні валюти, що використовуються в міжнародних
розрахунках, при наданні кредитів і інвестицій мають статус резервних
або ключових валют. До них належать: долар США, ієна, марка ФРН,
швейцарський франк.

12. Види Валютних Курсів.

Важливе місце у валютній системі посідають операції, пов’язані з
купівлею або продажем валюти однієї країни за валюту інших країн. Ціна,
за якою відбувається такий обмін, називається курсом обміну валюти, або
валютним курсом. Валютний курс – це ціна грошової одиниці даної
національної валюти, визначена в грошових одиницях валюти іншої держави.
За допомогою валютного курсу фактично визначається вартісне
співвідношення національних економік, їх зовнішня
конкурентоспроможність. З врахуванням цього економічна теорія виділяв
такі функції валютного курсу.

По-перше, за його допомогою долається національна обмеженість тівї чи
іншої одиниці, відбувається перетворення її локальної цінності в
інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступав як засіб
інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової
системи грошей.

По-друге. на основі валютного курсу здійснюється зіставлення між собою
цінових структур окремих країн, умов та результатів виробничого
відтворення – продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної
плати, темпів економічного росту, а також торговельного і платіжного
балансу.

По-третє. за допомогою валютних курсів зіставляються національні ціни та
національні умови виробництва, зокрема національні вартості товарів та
послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю.

По-четверте, через механізм валютних курсів відбувається перерозподіл
національного продукту між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні
зв”язки.

Валютний курс може бути встановлений урядом або пропозицією та попитом
ринку. Виходячи з цього, розрізняють такі види валютних курсів.
Фіксований, що встановлюється в законодавчому порядку як співвідношення
між національною валютою і валютою іншої держави. Коливний, який вільно
змінюється у відповідності до попиту і пропозиції. Плаваючий –
різновидність коливного курсу, але з елементами регулювання. Прикладом
такого курсу може розглядатися встановлення курсів валют країн, що
входять до ЄС, да погоджуються відносні рівні взаємних коливань валютних
курсів.

Основою визначення валютних курсів в співвідношення купівельної
спроможності національних валют, яка визначається як сума товарів і
послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, визначену у
порівнянні з базовим періодом.

Співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи товарів та
послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності. В
залежності від номенклатури товарів РРР може бути частковим /за певним
набором товарів/ та загальним /за всім суспільним продуктом/.

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найбільш простою , з них е
визначення паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня
цін стандартного набору /за споживчим кошиком/ товарів та послуг.

13. Основні риси золотомонетного стандарту

Система золотого стандарта сложилась к концу XIX века. При нем валюты
ряда государств свободно обращались в золото на внутренних рынках своих
стран. Система золотого стандарта характеризуется следующими чертами:

определенным золотым содержанием валютной единицы;

конвертируемость каждой валюты в золото обеспечивается как внутри, так и
за пределами границ отдельного государства;

золотые слитки могут свободно обмениваться на монеты, золото свободно
экспортируется и импортируется, продается на международных рынках
золота;

поддержанием жесткого соотношения между своим золотым запасом и
внутренним предложением денег;

отсутствие инфляции.

Механизм международных расчетов, основанный на золотом стандарте,
устанавливал фиксированный курс валют. Разновидностями золотого
стандарта являлись золотомонетный, золотослитковый и отчасти
золотодевизный стандарты. Эволюция от одной формы золотого стандарта к
другой протекала в ходе развития мировой системы капитализма.

Постепенное усложнение функционирования капиталистического хозяйства,
расширение и углубление мирохозяйственных связей, циклически
повторявшиеся экономические кризисы приводили к объективной потребности
усиления регулируемости экономики, вмешательства государства в
управление экономическими процессами. По мере усиления вмешательства
государства в экономику фиксированный валютный курс, определяемый
механизмом золотого стандарта, отвечающего признакам развития
капитализма свободной конкуренции, стал меняться на систему регулируемых
связанных валютных курсов.

Система золотодевизного стандарта, стала результатом решений Генуэзской
конференции (1922 г.). Позднее он был признан большинством
капиталистических стран. При золотодевизном стандарте банкноты
размениваются не на золото, а на девизы (банкноты, векселя, чеки) других
стран, которые затем могли быть обменены на золото. В качестве девизной
валюты были избраны американский доллар и английский фунт стерлингов.

Золотодевизный стандарт стал фактически переходной ступенью к системе
регулируемых валютных курсов, и прежде всего к системе золотовалютного
стандарта.

14. Основні риси Бретон-Вудської валютної системи

Система золотовалютного стандарта возникла в 30-е годы и полностью
сформировалась в конце 50-х годов. В условиях этой системы бумажные
деньги перестали обмениваться на золото.

Свое юридическое оформление эта система получила на международной
конференции в Бреттон-Вудсе (США) в 1944 г. Основные черты
Бреттонвудcкой валютной системы включают в себя следующие:

• за золотом сохранялась функция окончательных денежных расчетов между
странами;

• резервной валютой стал американский доллар, который наравне с золотом
был признан в качестве меры ценности валюты разных стран, а также
международного кредитного средства платежа;

• доллар обменивался на золото центральными банками и правительственными
учреждениями других стран в казначействе США по курсу (1944 г.) 35 долл.
за 1 тройскую унцию (31,1 г). Кроме того, правительственные органы и
частные лица могли приобретать золото на частном рынке;

• приравнивание валют друг к другу и их взаимный обмен осуществлялись на
основе официальных валютных паритетов, выраженных в золоте и долларах;

• каждая страна должна была сохранять стабильный курс своей валюты
относительно любой другой валюты.

Рыночные курсы валют не должны были отклоняться от фиксированных золотых
или долларовых паритетов более чем на 1% в ту или другую сторону.
Изменение паритетов могло производиться в случае устойчивого нарушения
платежного баланса. Доллар занял центральное лидирующее место, масштабы
использования золота резко упали;

• межгосударственное регулирование валютных отношений осуществлялось
главным образом через Международный валютный фонд, созданный на
Бреттонвудской конференции. Он призван обеспечивать соблюдение
странами-членами официальных валютных паритетов, курсов и свободной
обратимости валют.

К концу 60-х годов Бреттонвудская система приходит в противоречие с
усиливающейся интернационализацией мирового хозяйства, активной
спекулятивной деятельностью транснациональных корпораций в валютной
сфере. Режим золотодолларового стандарта на практике постепенно стал
превращаться в систему долларового стандарта. Между тем позиции доллара
в мире к концу 60-х годов заметно пошатнулись в результате собственных
экономических неурядиц, войны во Вьетнаме, но главным образом в
результате возрастания экономической мощи и влияния стран Западной
Европы и Японии. Долларовые запасы за пределами США составляли огромную
сумму, образуя огромный рынок евродолларов. Дефицит платежного баланса
США превысил допустимые размеры. Требование Бреттонвудской системы об
обмене доллара на золото оказалось обременительным для США, поскольку
диктовалась необходимость поддерживать низкие цены на золото за счет
собственных резервов. Золотая ликвидность фактически не обеспечивалась.
В начале 70-х годов Бреттонвудская система фактически развалилась. США
отказались от обмена доллара на золото по официальной цене. Цена на
золото на мировых рынках резко подскочила. Сохранять систему твердых
валютных курсов практически стало невозможным.

С начала 1973 г. для международной валютной системы становится
характерным постоянное изменение обменных курсов различных валют.
Большинство промышленно развитых стран используют систему плавающих
валютных курсов. Развивающиеся страны сохраняют фиксированные курсы
своих денежных единиц относительно доллара, либо других ведущих
стабильных валют.

Энергетический кризис 1973—1974 гг. “добил” Бреттонвудскую валютную
систему. Золото начинает продаваться по ценам, складывающимся на
“золотых” биржах. Цена на золото перестала оказывать непосредственное
влияние на международную валютную систему.

15. Основні особливості Ямайської валютної системи

Ямайская валютная система — современный международный валютный механизм.
В 1976 г. на очередном совещании МВФ в Кингстоне (Ямайка) были
определены основы новой мировой валютной системы капиталистического
мира. Вместо золото – девизного стандарта был введен стандарт СДР
(специальных прав заимствования), созданных еще в конце 60-х годов и
представляющих собой международные активы в виде записей на специальных
счетах в Международном валютном фонде. Стоимость 1 единицы СДР
определяется на основе валютной корзины, в состав которой в настоящее
время входят (в процентах) американский доллар (39), японская иена (18),
немецкая марка (21), английский фунт стерлингов (11) и французский франк
(11). В связи с переходом к стандарту СДР юридически завершился процесс
демонетизации золота, то есть утраты им денежных функций. Были отменены
золотые паритеты. Страны-члены МВФ получили право выбора любого режима
валютного курса.

В Западной Европе в конце 70-х годов была юридически оформлена
региональная Европейская валютная система (ЕВС), которая отразила
углубление интеграционных тенденций в этом регионе. Денежной единицей в
ЕВС является ЭКЮ, условная стоимость которой определяется по методу
валютной корзины, в которую входят денежные единицы стран Европейского
Союза. В середине декабря 1996 г. лидеры Евросоюза приняли решение о
переходе с 1 января 1999 г. к единой валюте стран ЕС – “ЕВРО”. Валютная
система России находится в стадии формирования. Ее основой является
рубль, который после обособления, а фактически, отделения РФ от
денежно-кредитных систем республик бывшего СССР постепенно превратился в
частично конвертируемую валюту по текущим операциям, однако сохраняется
ряд валютных ограничений.

Основные составляющие современного международного валютного механизма
сводятся к следующему: 1. Функция золота в качестве меры стоимости и
точки отсчета валютных курсов упразднялась. Золото утрачивает денежные
функции и становится обычным товаром со свободной ценой на него. В то же
время оно остается особым товарным ликвидным активом. В случае
необходимости золото может быть продано, а полученная валюта
использована для платежа. 2. Странам предоставлялось право выбора любого
режима валютного курса. Валютные отношения между странами стали
основываться на “плавающих” курсах их национальных денежных единиц.
Колебания курсов обусловлены двумя основными факторами: а) реальными
стоимостными соотношениями, покупательной способностью валют на
внутренних рынках стран; б) соотношением спроса и предложения
национальных валют на международных рынках. 3. Функцию мировых денег
стали осуществлять валюты передовых стран мира.

16. Основні риси і особливості торговельних зв’язків стародавнього світу

Еволюція МЕВ – це їх розвиток, зміна їх типів. Перший етап і тип МЕВ –
доколоніальний, найбільш тривалий за часом, оскільки він охоплює
первіснообщинний, рабовласницький і феодальний періоди.

Епохою зародження ек. відносин між народами можна вважати вже останній
період кам’яного віку – неоліт, оскільки саме в неоліті відбувся перший
поділ праці – відокремлення скотарства від землеробства.

У період енеоліту мідно – кам’яної доби, або мідного віку (5-3 тис. до
н. е) поширюються зв’язки між Півд. Сх. Європою, малою Азією та Сх.
Середземномор’ям.

У 3-1 тис. до н. е. на Стародавньому сході, у Сер. Азії,
Середземномор’ї, Єгипті та в Європі виникають найдавніші культури
бронзового віку, складається спеціалізація різних районів.

У період рабовласницького ладу (4 тис. до н. е -3-4 ст. н. е) відбувся
подальший підйом виробничих сил:

зроблені важливі географічні відкриття регіонального значення;

відбувся другий поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства;

виникли міста.

На першому етапі розвитку держав старод. Сходу зовн. торгівля була меньш
поширена між державами Сходу, тоді як в Античних полісах старод. Греції
вона переважала внутрішню.

Стародавня міжнародна торгівля складалася також на основі обміну
продуктами природньої спеціалізації районів, специфічними ремісничими
виробами.

На 3 тис. до н. е припадає формування інституту купців – службових осіб,
які зосереджували у своїх руках зовн. торгівлю.

На поч. 2 тис.до н. е була створена ланка самостійних професійних
покупців, які займалися приватною торгівлею і позичали гроші.

Міжнар. торгівля у 1 тис. до н. е переходит від старої
експортно-імпортної системи до більш доходної транзитної.

В економіці старод. світу важливу роль відігравали грошові відносини.
Перші монети з’явилися в малоазіатській державі Лідія (8-7 ст. до н. е).

Великий розмах торг. операцій привів до появи зачатків банківської
справи, поширювався обмін валют, розмін великих монет, видача позик,
безготівкові розрахунки.

Для МЕВ стародавності була хар-на міграція робочої сили, яка була
примусова (вивіз рабів, майстрів).

Отже, ще за стародавніх часів почали складатися й набули розвитку
чисельні технічні елементи та організаційні форми МЕВ.

17. Особливості зовнішньоекономічних відносин епохи середньовіччя

У період феодального ладу відбувся подальший розвиток виробничих сил
сусп-ва. В Європі, Азії та ін. частинах світу провідною галуззю
господарства залишалося с/г.

Ремесло відокремлюється від с/г, що сприяє виникненню міст як центру
ремесел та торгівлі. Розвиваються внутрішні ринки, утворюється купецтво.

У міру зростання виробництва, поглиблюється поділ праці та поширюються
товарно-грошові відносини, пожвавлюється зовн. торгівля. Основним
напрямком міжнар. торгівлі цього періоду можна вважати торгівлю між
європейськими країнами та Сходом.

Із зростанням товарно-грошових відносин у феодальному сус-ві
розвивається лихварський капітал, а феодальний маєток залучається до
ринкового обігу. Виникнення банків і поширення кредитних операцій
сприяло розвитку зовнішньо-торг. відносин. Перші банки виникли в
Ломбардії (Італія).

Середньовічна торгівля та лихварство обслуговували феодальну систему в
цілому, однак у 14-15 ст. вони почали виступати як фактор розкладу
феодалізму.

Відмінною особливістю МЕВ періоду феодалізму слід вважати регрес усієї
системи зовн. зв’язків. У порівнянні з рабовласницькою добою МЕВ
зберігається більш за інерцією історичного руху, ніж як наслідок
розвитку феодальної суспільно-політ. формації.

Втім виділяють певні напрямки зовнішньо-торг. зв’язків періоду
феодалізму. Так з 7 ст. почала поступово зростати зовн. торгівля з
країнами Азії:

важливим морським торг. шляхом між Сходом і Заходом були шляхи по морях
та протоках Пд.-Сх. Азії до Перської затоки;

суходільні – через Китай, Сірію до Сер. Азії;

важливі караванні шляхи проходили через Кавказ. Вони з’єднували
Константинополь та Чорноморські порти з Іраком, сер. Азією, Багдадом і
Руссю;

розвивається транзитна торгівля.

Європейська торгівля зосереджувалася переважно у двох районах:

у Середземномор’ї;

Балтійське і Північне море – тут брали участь у торгівлі міста всіх
розташованих біля моря країн.

В епоху середньовіччя розвивались зовнішньо-ек. та торгівельні зв’язки
країн Сходу,вони нагромадили певний досвід зовнішньо-ек. стосунків,
виробили принципи та форми їх юридичного закріплення. На арабському
сході у період Середньовіччя сформувався Аравійський регіональний центр
торгівлі.

Отже у період стародавнього світу та середньовіччя формуються основні
напрямки зовн.-ек. зв’язків світу, у яких найважливішу роль відіграє
зовн. торгівля, закладаються основи фінансових та кредитних відносин між
країнами.

18. Основні риси МЕВ індустріальної епохи

У початковий період імперіалізму (70-і рр. 19-20 ст.) здійснився перехід
капіталізму від вільної конкуренції до його вищої стадії. В усіх сферах
ек. життя чітко визначалася тенденція до монополізації. МЕВ почали
швидко розвиватися, охоплюючи поряд з торгово- ек. стосунками і вивіз
капіталу, валютні відносини. Великого ек. значення став набувати стан
торгового та платіжного балансу, що відбивав широкий спектр МЕВ, як
прояв поглиблення перш за все світогосп. зв’язків.

З розвитком вир-ва розвивався і міжнар. обмін і формувався механізм МЕВ.
Інтенсивне зростання зовнішньо-ек. обороту в кінці 19 і першому
десятиріччі 20 ст. супроводжувалося загостренням боротьби
імперіалістичних країн за ринки збуту.

Поряд із розвитком зовн. торгівлі все більшого значення, починаючи з
70-х рр. 19ст. набуває вивіз капіталу.

На етапі розвитку монополістичного капіталізму велику роль відігравали
валютні стосунки між державами, панувала валютна система золотого
стандарту у формі так зв. Золотомонетного обігу (класичний монетаризм)
коли певна сума грошей дорівнювала відповідній кількості золота.

Великі зміни відбулися у транспорті, були збудовані перші залізничні
трансконтинентальні магістралі, зв’язок між континентами забезпечував
морський транспорт.

Наприкінці 19-поч.20 ст. закінчився ек. поділ світу на невелику
кількість гнобителів (держ. Європи, США, Японія) і величезну кількість
пригноблених націй (країни Азії, Африки, лат. Америки та ін. ).

З 1947р. – почали діяти важливі міжнар. організації: Міжнародний
валютний фонд та Міжнар. банк реконструкції і розвитку, покликані
стимулювати ек. розвиток країн, сприяти розвитку МЕВ.

19. Характеристика світогосподарських зв’язків на сучасному етапі

Цей період почався з розпаду СРСР і соц. системи в 1991р.. Він хар-ся
складними умовами переходу колишніх соц. країн до ринкової економіки.
Будівництво нових ек. відносин здійснюється за допомогою розвинутих
країн та міжнародних організацій. Колишні соц. країни одержали великі
іноземні кредити для стабілізації розвитку економіки, здійснення ек.
реформ.

Поряд з розмежуванням цих країн відбуваються процеси їх інтеграції, діє
Економічний союз країн СНД та інші інтеграційні об’єднання: Чорноморське
ек. співробітництво, Дунайське Адріатичне угрупування, Східноєвропейське
співробітництво, Карпатський єврорегіон.

Зовнішньо-ек. зв’язки набувають все більшого значення у підвищенні
ефективності економіки у всіх країнах. Розвиток зовн. торгівлі на
сучасному етапі хар-ся процесами, що сприяють активному міжнародному ек.
співробітництву. Насамперед це ек. інтеграція, зростаюча
взаємозалежність економік окремих країн, як за рахунок міжнародного
виробничого кооперування, так і внаслідок розвитку сільського
підприємництва у рамках великих міжнар. корпорацій.

Ек. інтеграція призводить до утворення структур, орієнтованих на
регіональні інтереси .

Сформувалися три регіональні ринки:

Північно-Амеріканська зона вільної торгівлі;

ЄС;

Регіональна зона Азіатсько-Тихоокеанського регіону(АТР);

На сучасному етапі виникає необхідність у міжнар. співробітництві,
спрямованому на вирішення глобальних проблем сучасності – екологічної,
продовольчої, енергетичної, освоєння світ. океану і космосу.

Застосування нових технологій суттєво впливає на світогосподарські
зв’язки, змінюється характер МПП, оскільки найповніші форми
автоматизації позбавляють країн, що розвиваються переваг, пов’язаних з
дешевою робочою силою.

Сучасний світ рухається до нової систематизованої моделі розвитку. Її
характеризують не лише якісне оновлення технологічної бази вир-ва,
широке впровадження ресурсо і енергозберігаючих технологій, але й
принципово важливі зрушення в структурі, змісті і характері процесів
вир-ва і споживання.

20.Суть та фактори МПП

МПП –це найвищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу
праці між країнами, основою якого є економічно вигідна спеціалізація
окремих країн і обмін випущеною продукцією визначеної кількості та
якості.У країнах, які широко використовують можливість брати участь в
МПП, як правило, вищі темпи економічного розвитку.Серед чинників
розвитку МПП треба відзначити: природньо географічні умови, технічний
прогрес, соціально – економічні умови. Раніше головну роль відігравали
природнь- географічні умови.Довгий час різниця в розподілі природніх
багатств була основною причиною МПП.На сучасному етапі вплив перших двох
чинників на МПП вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах
різних країн набувають вирішального значення. Головним напрямком його
розвитку стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування
виробництва. Вони є формами МПП і виражають його суть.Розвиток Мпп
обумовлює необхідність підвищення продуктовнисті праці, і зниження
витрат виробництва.Реалізація переваг МПП забезпечує країні в процесі
обміну отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною
експортованих товарів та послуг, а також економію внутрішніх витрат від
скорочення національного виробництва внаслідок використання дешевшого
імпорту. Важливою передумовою розвитку МПП є міжнародний поділ інших
факторів виробництва-землі, капіталу,технології. Будь-яка країна
виробляє той чи інший товар, якщо вона має такі фактори виробництва, які
дають їй змогу виробляти цей товар з більшою ефективністю, ніж інший.

21.Форми та види МПП

МПП нерозривно пов”язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням
виробництва, які є формами його прояву і його елементами. Під
міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу
праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва
збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в
самостійні технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції
понад внутрішні потреби. МСВ розвивається в двох напрямках – виробничому
і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та
внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціальзацію окремих
підприємств, компаній. В територіальному напрямку виділяють
спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві
певних видів продукції та їх частин для світового ринку. Міжгалузева
спеціалізація – це взаємовідносини міх державами з обміном продуктами
різних галузей виробництва. Внутрішньогалузева спеціалізація основана на
поділі виробничих програм у ме5жах однієї й тієї ж галузі. Основними
формами прояву МССВ є предметна, подетальна та технологічна
спеціалізації. Перша з них передбачає спеціалізацію підприємств різних
країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до
споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації
виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна – на
здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у
межах єдиного технологічного процесу.

Міжнародно спеціалізована галузь – характеризує ті галузі, які беруть
найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на
експорт та високий рівень внутрішньгалузевої спеціалізації. Міжнародно
спеціалізована продукція – це продукція, яка є предметом двосторонніх та
багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови
виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє
потреби світового ринку в ній.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто
об”єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів
товарів для світового ринку. Коопераційні зв”язки проявляються на
всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньо галузевому рівнях. У
міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:
здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних
підприємств. Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах
підрядне кооперування, за якою виконавець за дорученням замовника
виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів, які є складовою
частиною продукції замовника; організація спільного виробництва
об”єднанням різних видів ресурсів партнерів та закріплення за кожним з
них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва
та прямої конкуренції на ринку міх виробниками –учасниками виробничого
кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і
закріплені за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування , як створення спільних
підприємств, є об”єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне
управління підприємством , спільне нараження на виробничий і комерційний
ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору.
Найпоширеніши в усьому світі спільні підприємства у формі ТОВ та АТ
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва,
головним серед яких є: виробничо – технічне співробітництво;
співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.

Характерні види кооперування, які розрізняють в світовому господарстві:
за видами – економічне, виробниче, науково- технічне; за стадіями –
передвиробниче, виробниче, комерційне; за методами, що використовуються
– виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП; за
структурою зв”язків – внутрішнь- і міжфірмове, внутрішньо- і
міжгалузеве,

22. Особливості і види міжнародної спеціалізації виробництва.

МПП нерозривно пов”язаний з міжнародною спеціалізацією і кооперуванням
виробництва, які є формами його прояву і його елементами. Під
міжнародною спеціалізацією виробництва (МСВ) розуміють таку форму поділу
праці між країнами, за якої концентрація однорідного виробництва
збільшується на базі диференціації національних виробництв, виділення в
самостійні технологічні процеси, в окремі галузі виготовлення продукції
понад внутрішні потреби. МСВ розвивається в двох напрямках – виробничому
і територіальному. Виробничий напрямок передбачає міжгалузеву та
внутрішньогалузеву спеціалізацію, а також спеціальзацію окремих
підприємств, компаній. В територіальному напрямку виділяють
спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві
певних видів продукції та їх частин для світового ринку. Міжгалузева
спеціалізація – це взаємовідносини міх державами з обміном продуктами
різних галузей виробництва.

Внутрішньогалузева спеціалізація основана на поділі виробничих програм у
ме5жах однієї й тієї ж галузі. Основними формами прояву МСВ є предметна,
подетальна та технологічна спеціалізації. Перша з них передбачає
спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті
повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна
спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску
вузлів та деталей, а технологічна – на здійсненні окремих стадій
технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного
технологічного процесу.

Міжнародно спеціалізована галузь – характеризує ті галузі, які беруть
найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на
експорт та високий рівень внутрішньгалузевої спеціалізації. Міжнародно
спеціалізована продукція – це продукція, яка є предметом двосторонніх та
багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови
виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє
потреби світового ринку в ній.

23.Міжнародне кооперування: особливості і види.

Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто
об’єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів
товарів для світового ринку. Коопераційні зв’язки проявляються на
всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньо галузевому рівнях. У
міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування:
здійснення спільних програм, договірна спеціалізація, створення спільних
підприємств. Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах
підрядне кооперування, за якою виконавець за дорученням замовника
виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів, які є складовою
частиною продукції замовника; організація спільного виробництва
об’єднанням різних видів ресурсів партнерів та закріплення за кожним з
них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублювання виробництва
та прямої конкуренції на ринку міх виробниками –учасниками виробничого
кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і
закріплені за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування , як створення спільних
підприємств, є об’єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне
управління підприємством , спільне нараження на виробничий і комерційний
ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору.
Найпоширеніше в усьому світі спільні підприємства у формі ТОВ та АТ
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва,
головним серед яких є: виробничо – технічне співробітництво;
співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
співробітництво у після продажному обслуговуванні кооперованої
продукції.

Характерні види кооперування, які розрізняють в світовому господарстві:
за видами – економічне, виробниче, науково- технічне; за стадіями –
передвиробниче, виробниче, комерційне; за методами, що використовуються
– виконання спільних програм, договірна спеціалізація, створення СП; за
структурою зв”язків – внутрішнь- і міжфірмове, внутрішньо- і
міжгалузеве, горизонтальне, вертикальне, змішане; за територіальним
охопленням – між двома і більше країнами, в межах регіону,
міжрегіональне, всесвітнє.

20. Міжнародної економічної інтеграція: цілі, передумови та рівні
розвитку.

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній
ринок, до зростання міжнародних зв’язків і взаємопереплетення
національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя.
На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні
структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі
економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації
господарського життя, що передбачає зближення і взаємо-пристосування
всіх структур національних господарств.

Економічна інтеграція суттєво відрізняється від економічного
співробітництва країн. На етапі економічної інтеграції:

а) формується міжнародний господарський комплекс зі своєю структурою та
органами управління. Спільні умови господарської діяльності визначаються
і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному та
наддержавному рівнях;

б) зростає можливість об’єднання різноманітних ресурсів для спільного
вирішення соціально-економічних проблем;

в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а
взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з
іншими країнами умовах;

г) інтеграційне співробітництво має комплексний і довготривалий
характер.

Інтеграція має декілька рівнів:

а) взаємодія на рівні підприємств та організацій (створення ТНК, МНК);

б) взаємодія на рівні держав;

в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих
громадян різних країн;

г) інтеграційне угруповання як результат міжнародного об’єднання. Для
розвитку інтеграційних процесів необхідна наявність низки об’єктивних та
суб’єктивних передумов, головними з яких є:

а) сучасна НТР, яка об’єктивно зумовлює формування міждержавного
господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб
національних економік;

б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що
підлягають об’єднанню;

в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються;

г) досить тривалий період і досвід взаємного економічного
співробітництва групи країн;

д) цілеспрямована діяльність державних органів країн, партій, соціальних
груп і класів щодо інтеграційних процесів.

Важливе значення для розвитку міжнародної економічної інтеграції має
наявність спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших
умов існування.

У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів:

1 — зона вільної торгівлі;

2 — митний союз;

3 — спільний ринок;

4 — економічний союз;

5 — повна інтеграція.

Кожний із наступних етапів передбачає ширшу інтеграцію і має свої
особливості.

Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені
в табл. 15.

Як правило, утворення інтеграційних об’єднань починається з простіших
форм. Все залежить від того, які завдання ставлять перед собою країни —
учасниці утворюваних інтеграційних об’єднань: відновлення економічного
потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи
інше. власне інтеграційного угруповання.

Інтеграційні процеси носять регіональний характер і проявляються в
регіонах найбільш розвиненої економіки і інтенсивного розвитку НТП – у
Західній Європі, в Північній Америці, в Азіатсько-тихоокеанському
регіоні /АТР/. Зони характерні і для країн, що розвиваються. Головні
учасники – організатори інтеграційного процесу: держава, ТИК, громадські
організації і парті ї.

Мета /значення/ МЕІ:

а/ досягнення найбільш високої економічної ефективності виробництва;

б/ можливість регулювання соціально-економічних процесів;

в/ насичення ринку товарами;

г/ забезпечення економічної і політичної консолідації країн і

міжнародної економічної і воєнної безпеки;

ц/ вирішення соціальних і економічних проблем на колективній

основі /проблеми зайнятості і безробіття, рівня життя та ін./,
реалізація загальнолюдських інтересів.

25. Форми міжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів у своєму розвитку
– від простих до складніших, на кожному з яких її зміст збагачується
новими рисами та особливостями. Їхня послідовність така: а/ зона вільної
торгівлі; б/ митний союз;

в/ спільний ринок; г/ економічний союз; д/ повна інтеграція.

Зона вільної торгівлі передбачає ліквідацію митних бар”єрів між
країнами-учасницями, але при цьому кожна з них зберігай власні тарифи
щодо третіх країн. В умовах митного союзу не тільки погоджується
скасування тарифів між учасниками, а й установлюються єдині тарифи
відносно третіх країн. Міждержавне узгодження на цих двох початкових
етапах охоплює насамперед зовнішньоторговельну політику і меншого мірою
– інші сфери взаємодії. З цього починають свою .діяльність практично всі
сучасні економічні угруповання, які ставлять-переч, собою завдання
розвитку інтеграційного співробітництва.

Спільний ринок передбачає вільне пересування товарів, послуг, капіталів
та робочої сили в межах міжнародного об’єднання, тобто на цьому етапі
розпочинається інтеграція безпосередньо у сфері виробництва. На етапі
утворення економічного союзу гармонізуються різні аспекти економічної
політики. Нарешті, повна інтеграція передбачае узгодження та проведення
спільної валютної, фіскальної, кредитної політики та ін.

При утворенні міжнародних інтеграційних угруповань країни-учасниці
можуть висувати завдання відновлення економічного потенціалу, його
розвитку та примноження, вдосконалення галузевої структури, прискорення
науково-технічного прогресу, зміцнення економічних позицій групи країн у
конкурентній боротьбі на всесвітньому ринку, зростання добробуту
населення своїх країн і т. ін.

Залежно від конкретного змісту інтеграційна стратегія може бути
спрямована на реалізацію ідей створення “однорідного господарського
простору”, “єдиного технологічного простору”, “спільного ринку”,
“прискорення соціально-економічного розвитку” і т.д.

Отже, формування інтернаціонального господарства починається з розвитку
зовнішньої торгівлі і світового ринку. Взаємні поставки товарів
зумовлюють спеціалізацію і кооперування виробництва різних країн,
створення ТНК, СП, міжнародних загальноекономічних і галузевих
організацій, господарських і науко-

26. Западноевропейской экономической интеграции

Свое наиболее полное развитие экономическая интеграция получила в
Западной Европе. Современная история образования и развития Европейского
Союза (ЕС) начинается с 1951 года. В апреле этого года был подписан
договор о Европейском объединении угля и стали (ЕОУС), в который вошли 6
стран — Франция, ФРГ,. Италия, Бельгия, Нидерланды, Люксембург. Это была
своего рода предыстория западноевропейской интеграции. Реальный отсчет
ее возникновения и развития начинается с 1957 года, когда те же страны
подписали договоры о создании Европейского экономического сообщества
(ЕЭС) и Европейского сообщества по атомной энергии (Евратом). В состав
общества вошли страны с высоким уровнем развития, что во многом
определило высокие темпы его экономического роста на протяжении
последующих 15 лет.

Процесс развития западноевропейской экономической интеграции можно
условно разделить на 4 этапа.

Первый этап (конец 50-х — середина 70-х годов) считается “золотым веком”
в жизни Сообщества. Он ознаменовался досрочным созданием Таможенного
союза, сравнительно успешным формированием единого аграрного рынка,
вступлением в ЕЭС трех новых стран: Великобритании, Дании, Ирландии.

Конкретными целями создания ЕЭС, или, как часто называли его, “Общего
рынка”, были:

• постепенное устранение всех ограничений в торговле между
странами-участницами;

• установление общего таможенного тарифа в торговле с третьими странами;

• ликвидация ограничений для свободного передвижения “людей, капиталов,
услуг”;

• разработка и проведение общей политики в области транспорта и
сельского хозяйства;

• создание валютного союза;

• унификация налоговой системы;

• сближение законодательства;

• разработка принципов согласования экономической политики.

В целях реализации этих установок была создана комплексная
управленческая структура — Совет Министров ЕЭС, Комиссия европейских
сообществ, Европейский совет, Европейский суд, Европейский парламент. .

Своей первой целью ЕЭС поставило решение задачи создания общего рынка
товаров, капиталов, услуг и рабочей силы стран-участниц. Для этого был
создан Таможенный союз. Именно Таможенный союз лежит в основе ЕЭС. В
рамках Таможенного союза были:

• ликвидированы торговые ограничения во взаимной торговле
стран-участниц;

• установлен единый таможенный тариф по отношению к третьим странам;

• достигнута свобода передвижения капиталов, кредитов, денежных
переводов, предоставления услуг;

• обеспечена свободная миграция рабочей силы и свобода выбора места
жительства.

Второй этап (середина 70-х — середина 80-х годов) вошел в историю ЕС в
основном как застойный период. Хотя в этот период странам — членам ЕС
удалось принять программу европейского валютного сотрудничества, создать
механизм внешнеполитических консультаций, все же проявившиеся негативные
тенденции привели к серьезному кризису западноевропейской экономической
интеграции, получившему название евросклероз. В 70-е и начале 80-х годов
разрыв в уровнях развития между странами ЕС увеличился. С вступлением в
ЕС Греции в 1981 г. эта тенденция проявилась еще более отчетливо,
поскольку ее экономика находилась на значительно более низком уровне по
сравнению с другими участниками Сообщества.

Третий этап (вторая половина 80-х — начало 90-х годов) — этап
дальнейшего расширения состава Сообщества. В 1986 г. присоединение
Испании и Португалии привело к обострению ранее существовавших
межстрановых диспропорций. На момент вступления в ЕЭС душевой доход в
Португалии составлял примерно половину среднего по ЕЭС, в Испании —
около 3/4. В новых странах-участницах примерно один из пяти работал в
сельском хозяйстве, в то время как в ЕЭС — один из тринадцати. Вместе с
тем именно этот период характеризуется новыми импульсами в развитии
западноевропейской интеграции, связанными прежде всего с принятием
Единого европейского акта (ЕЕА).

Четвертый этап (середина 90-х годов — начало XXI в.). В соответствии с
положением Единого европейского акта с 1 января 1993 г. было введено
свободное передвижение факторов производства внутри границ Сообщества.
Фактически в рамках Сообщества возникло единое экономическое
пространство, означающее вступление ЕС в качественно новый этап
экономической интеграции.

На основании Маастрихтского договора (февраль 1992 г.) Европейское
экономическое сообщество трансформировалось с 1 января 1994 г. в
Европейский Союз с числом стран-участниц, возросших до 15. В рамках ЕС
осуществляется создание полностью единого внутреннего рынка.
Провозглашены цели дальнейшего интеграционного сотрудничества. Они
включают создание единого Европейского банка с правами эмиссии единой
валюты ЕВРО, образование единого западноевропейского пространства без
внутренних границ.

Поступательное развитие ЕС отнюдь не означает отсутствие противоречий и
трудностей этого процесса. Выше уже отмечались межстрановые и
внутристрановые диспропорции, возникшие в результате присоединения новых
членов ЕС. Значительные проблемы возникали и возникают в процессе
осуществления единой аграрной политики, единых централизованных цен на
основные виды сельскохозяйственной продукции.

27. Північноамериканська економічна інтеграція

Ведучу роль у розвитку інтеграції на північноамериканському просторі,
безумовно, належить США, що протягом багатьох років через свої компанії
активно впроваджувалися в економіку сусідів. У період гнітючого переваги
американської економіки на континенті, беззаперечного лідерства на
світових ринках США не занадто мали потребу в розвитку інтеграційних
процесів на своєму континенті. Зміна обстановки у світі об’єктивно
поставила перед ними таку задачу. Північноамериканська асоціація вільної
торгівлі (НАФТА). Була підписана Угода між США, Канадою і Мексикою про
Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі, що вступило в силу 1
січня 1994 р. Якщо проаналізувати суть основних положень Угоди і
порівняти з основними посилками документів Євросоюзу, те очевидно
головне: демонтуються не тільки митні бар’єри, НАФТА відкриває шлях до
створення єдиного континентального ринку для вільного пересування
товарів, послуг, капіталу і робочої сили. По підрахунках фахівців не
виключено, що вже через 15 років відбудеться злиття трьох національних
ринків і сформується зона вільної торгівлі з населенням більш 375 млн.
чоловік. Випливає разом з тим мати на увазі, що в рамках НАФТА поки не
створені спеціальні органи, що регулюють співробітництва, аналогічні
існуючої в ЄС (Комісія, Суд, Парламент і т.д.). Не виключено, що в
процесі співробітництва з’являться інші, чим у ЄС, механізми, що, утім,
буде продиктовано необхідністю. Створення НАФТА було в більшій мері
ініційовано рішеннями політиків, хоча значення економічних імперативів
при цьому анітрошки не зменшується. На початку 90-х років із закінченням
“холодної війни” радикальним образом змінилася
військово-політична й економічна ситуація у світі: зникли ОВД, СЭВ,
різко ослабнули воєнно-стратегічні й економічні позиції Росії й інших
республік колишнього СРСР. У нових умовах усі частіше виявляються спроби
і наміри Західної Європи, Японії, країн АТР вийти з-під американської
парасольки, канализировать кошту на зміцнення економічної моці.
Матеріали останнього років свідчать про порівнянність сумарних
економічних і науково-технічних потенціалів країн ряду регіонів з
аналогічними показниками США. Як відзначалося вище, ЄС після порівняно
довгого періоду становлення інтеграції на початку 90-х років
приступив до політики “різкого форсажу”, спрямованої на поглиблення
і розширення інтеграції. У той же час відзначається стрімке зростання
економічної моці Японії і ряду країн Південно-Східної Азії.
Активізувалася діяльність організації Азіатсько-Тихоокеанського
економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення
свого роду азіатського загального ринку, йдуть переговори про створення
Східно-азіатського економічного співтовариства і т.д. Така еволюція
подій у світовому економічному житті не могла не насторожити США, не
змусити його почати дійові заходи для того, щоб попередити можливі
негативні наслідки.

Крім аргументів політичного характеру, кожна країна-учасниця Угоди має
свої економічно обґрунтовані причини участі в НАФТА. Так, на думку
американських експертів, збільшення експорту приведе до росту числа
робочих місць (до речі, ці розрахунки уже виправдалися, незважаючи на
порівняно короткий проміжок часу). Великі надії зв’язуються з процесом
перенесення на мексиканську територію трудомістких, материалоемких і
інших дорогих виробництв, що повиннео істотно вплинути на зниження
витрат і тим самим підвищити конкурентноздатність американських товарів.
Американські політологи-економісти вважають НАФТА своєрідним трампліном
для більш глибокого проникнення в економіку латиноамериканських країн на
якісно нових умовах, наприклад, партнера, а не “визискувача”.

Відмінними рисами НАФТА є те, що воно поширюється на величезну територію
з населенням 370 млн. чоловік і дуже могутнім, особливо завдяки США,
економічним потенціалом. Північноамериканська інтеграція носить
асиметричний характер (асиметрія розвитку й асиметрія інтенсивності
1вустороннихторгово-экономических відносин), оскільки, з одного боку,
НАФТА уклали такі розвиті держави, як США і Канада, а з іншого боку –
Мексика, що володіє великим економічним і демографічним потенціалом, але
все-таки стосовна до країн, що розвиваються. Крім того, по своєму
потенціалі північний і південний партнери багаторазово уступають США
(див. таблицю № 1 додатка). Економіка Канади тісно зв’язана з економікою
США. Частка США в зовнішньоторговельному обороті Канади складає близько
70% і, навпаки, частка Канади —20%. Це дуже високий показник, якщо
врахувати, що в самім інтегрованому угрупованні, у ЄС, частка Німеччини
в зовнішньоторговельному обороті Франції складає менш 20%, а частка
Франції — ледве вище 10%. Разом з тим лише наприкінці 80-х років канадці
прийшли до висновку про настання порівняно сприятливих умов для
поглиблення інтеграційних процесів зі США, маючи у виді той факт, що
ефективність канадських фірм стала наближатися до аналогічного показника
для американських. Можлива економічна вигода після ліквідації митних
бар’єрів була попередньо, скрупульозно підрахована, зокрема, для
обробної і видобувної промисловості. Уряд Канади вважає, що участь у
НАФТА дозволить більш тісно прилучитися до випуску наукомісткої
продукції, підвищити прибуток, тому що оплата праці в Канаді вище, ніж у
партнерів по угрупованню. Слід зазначити, що в Канаді нараховується
багато супротивників поглиблення інтеграції зі США, з НАФТА, тому що
американські фірми в Канаді занадто агресивні, і існують визначені
побоювання щодо втрати національного контролю над деякими галузями.
Побоювання канадців зрозумілі ще і тому, що поки не створено сильні
юридичні інститути, покликані супроводжувати економічні процеси.

Великі надії зв’язує з НАФТА Мексика. Вона розраховує різко прискорити
темпи свого розвитку, провести реформи і вже через 10—15 років
наблизитися за рівнем свого розвитку до промислово розвитих країн. Були
початі рішучі заходи по лібералізації руху капіталу, почався його
приплив, виріс обсяг іноземних інвестицій. У той же самий час існують
побоювання, що мексиканським компаніям буде дуже складно стримувати
напір північних сусідів, особливо в сільському господарстві, де можуть
виникнути серйозні проблеми.

В даний час поки важко оцінити ефективність діяльності НАФТА,
оскільки пройшло не настільки багато часу, однак уже в даний час
проглядається прагнення ряду південноамериканських країн приєднатися до
цього економічного угруповання. Імовірно, у найближчій перспективі можна
буде очікувати розширення НАФТА, однак необхідно створити визначені
організаційні структури і відробити механізм співробітництва.

1 січн. 94 роки набрало сили угода про створення се-ам зони своб торг
(НАФТА), подпис. руководит. і тарифиц. парлам. Канади, Мексики і США.

Взаимоотн. США і Кан, а також США і Мекс хар-ся возраст. залежністю друг
від друга: 1) як партнерів у зовнішній торгівлі товарами і послугами 2)
у сфері міграції капіталу 3) на ринку раб.сили (зав-ти Кан і Мекс від
амер. ринків товарів, раб сили, капла і технологій)

Першої офиц акцією, направ на углубл сев-ам інтеграції явл-ся реалізація
плану “Эббота”, метою якого явл-ся стимулювання інтеграції США у ведучі
галузі канадської эк-ки (план прийнятий у 1947г)

У 1959 році – угода із совм. військовому виробництві. Це 1ое ам-кан
угода, кот. сприяло впровадженню ам. стандартів у канад. пр-во
військової техніки, забезпечило глибоку інтеграцію воєнної промисловості
Сівши.Ам.

1965 – висновок двосторонньої угоди про лібералізацію торгівлі пр-цией
автомобілебудування, що стимулювало інтеграцію багатьох інших галузей.

січень 1988 – двостороннє американо-канад соглаш про своб торгівлю,
схвалене канад. парл у дк 88 року, кіт передбачає: – скасування тарифних
і багатьох нетарифн. обмежень у теч. 10 років; – лібералізацію контролю
над иностр. інвестиціями (перевіряється 70% ст-ти всіх придбань у Канаді
при збереженні повного контролю над придбаннями в життєво важливих
галузях: енергетику, транспорті, культурі.

США активізували зусилля, направл. на офиц. “підключення” Мексики до
сев-ам інтеграції => 80е роки двостороння коммисия по перспективах
ам-мекс відносин. У підсумковій доповіді жтой коммиссии робився висновок
про необхідність зміцнення зростаючої эконом. взаємозв’язку США і
Мексики на межгос. рівні.

до 1990 року був підписаний ряд американо-мексик угод, спрямованих на
лібералізацію двосторонньої торгволи (поліпшені умови доступу мекс. фірм
на амер. ринок текстильних товарів, сталі, пива, провина)

США і мексика: 1) щоб припинити міграцію 2) 2/3 мекс експорти в США 3)
величезні борги мексики США

Господарств. зв’язку США зі своїми сусідами предствляют собою систему
взимиозависисомти.

Канада залежить від эксп. США на 70%,США від э-та Канади на 20%

Особливості – 1) Ассиметричность жк. взаємозалежності країн – членів
обумовлена а) домінуючим положенням США в регіоні б) Канада і Мексика
скоріше явл-ся конкурентами на ам. ринку раб сили, суперниками в
боротьбі за залучення капіталів і технологій америк компаній, чим
партнерами по интеграц. процесі. 2) Об’єднання разноуровневых структур
(різний рівень эк. розвитку) і масштаби операцій їх ТНК 3) відсутність
наднац. регулювання (відсутність спец. політ. інститутів)

28. Південноамериканська економічна інтеграція

До найбільшого і найбільш динамічним торгово-політичним союзам
Латинської Америки варто віднести Південноамериканський загальний ринок
у складі Аргентини, Бразилії, Парагваю й Уругваю (МЕРКОСУР) з населенням
200 млн. чоловік і більш 1 трлн. дол. ВНП. У ньому зосереджено 45%
населення цього континенту, понад 50% сукупного ВВП, 40% прямих
іноземних інвестицій, більш 60% сукупного обсягу товарообігу і 33%
обсягу зовнішньої торгівлі країн Латинської Америки.

Договором про створення МЕРКОСУР, ув’язненим у 1991 р., передбачалося
скасування в перспективі всіх пошлин і тарифних обмежень у взаємній
торгівлі між чотирма країнами встановлення єдиного митного тарифу у
відношенні третіх країн, вільний рух капіталу і робочої сили,
координація політики в області промисловості, сільського господарства,
транспорту і зв’язку, узгодження стратегії у валютно-фінансовій сфері.

У січні 1994 р. країни — учасниці МЕРКОСУР прийняли програму просування
до митного союзу і намітили термін (до 2000 р.), коли 85% взаємного
зовнішньоторговельного обороту будуть цілком звільнені від будь-яких
тарифних бар’єрів. Договір про створення МЕРКОСУР також передбачає до
2000 р. скасування нетарифних обмежень на переважну більшість товарів
(за винятком торгівлі озброєнням і бойовою технікою, радіоактивними
матеріалами, дорогоцінними металами, предметами національного
культурного надбання).

Для керівництва процесом інтеграції були створені наднаціональні органи
керування: Рада загального ринку в складі міністрів закордонних справ;
виконавчий орган — Група загального ринку, що функціонує постійно, зі
штаб-квартирою в Монтевідео; 10 технічних комісій, що підкоряються Групі
загального ринку, у функції яких входять питання зовнішньої торгівлі,
митне регулювання, технічні норми, валютно-фінансова і макроекономічна
політика, наземний і морський транспорт, промислові технології, сільське
господарство й енергетика. Починаються заходи для створення спеціального
трибуналу для дозволу торгових конфліктів між країнами-учасницями.

Підсумки функціонування МЕРКОСУР свідчать про визначені успіхи
інтеграційного угруповання, незважаючи на незавершеність становлення
митного союзу. Обсяг усередині блокового експорту в 1991-1997 р.
збільшився майже в чотири Рази, у той час як сумарний експорт держав —
учасників ітераційного угруповання в треті країни за цей період зріс
деяким більш, ніж на 30%. При цьому частка усередині блокового експорту
в загальному обсязі вивозу товарів з МЕРКОСУР за цей же період зросла з
9 до 20%. Розширення взаємних зовнішньоекономічних зв’язків у рамках
МЕРКОСУР поширюється і на іноземні інвестиції з третіх країн. Наприклад,
японська корпорація «Тойота моторз», що вклала в спорудження
автомобілебудівного заводу в Аргентині близько 100 млн. дол., має намір
випускати в цій країні 20 тис. легких вантажівок-пікапів у рік. Половину
цих автомобілів намічено вивозити в Бразилію в обмін на комплектуючі
вироби, вироблені бразильськими підприємствами.

До Якщо в середині 90-х рр. вважалося, що латиноамериканські країни
більше тягнуться до блоку НАФТА, те зараз ця ситуація змінилася. ДО
МЕРКОСУР на основі угоди про вільну торгівлю приєдналися Чилі і Болівія
(як асоційовані члени). Просуваються вперед переговори про
співробітництво між МЕРКОСУР і Андской групою, куди крім Болівії входять
Венесуела, Колумбія, Перу, Еквадор. У плані МЕРКОСУР — створення в
недалекій перспективі південноамериканської зони вільної торгівлі —
САФТА, що простирається від Панамського каналу до Магелланов протоки.

Інтеграційні процеси в МЕРКОСУР розвиваються не без труднощів і протиріч
між країнами-учасницями. Так, вони не зуміли прийти до згоди про повне
скасування тарифів у внутрірегіональній торгівлі до спочатку наміченого
терміну — 1 січня 1995 р. Не удалося їм також погодити у встановлений
термін єдині зовнішні тарифи на імпорт товарів із третіх країн.
Аргентина і Бразилія, на частку яких приходиться 90% загального ВНП
країн — членів МЕРКОСУР, приділяють особливу увагу захисту від іноземних
конкурентів створюваних у себе высокотехнологичных галузей промисловості
— виробництва комп’ютерів і телекомунікаційного устаткування. Зокрема, у
середині 90-х рр. Бразилія виступала за введення імпортних пошлин у
торгівлі з третіми країнами на продукцію електронної, нафтохімічної
промисловості і важкого машинобудування на рівні 35%, Аргентина — на
рівні 12%, а Уругвай і Парагвай, що побоюються технологічної залежності
від Бразилії й Аргентини, були за мінімальні мита.

Перспективи МЕРКОСУР південноамериканські аналитики оцінюють як
сприятливі. На шляху подальшого розвитку країнам — учасницям цього
угруповання має бути перебороти існуючі протиріччя, значну різницю в
економічних потенціалах, знайти оптимальні сполучення ринкових
механізмів з регулюючою роллю держави в умовах специфіки
латиноамериканського регіону, що ще недавно знаходився під владою
авторитарних режимів і під сильним впливом корпорацій США.

З числа інших інтеграційних об’єднань континенту можна виділити:

• Андский пакт (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу й Еквадор).
Передбачається в 1997 р. трансформувати цю організацію в Андскую систему
інтеграції і дати економічним взаєминам імпульс до «більш високого
ступеня інтеграції»;

• Центральноамериканський загальний ринок (Гватемала, Гондурас,
Коста-Рика, Нікарагуа і Сальвадор). Сформовано зону вільної торгівлі,
передбачається ліквідація пошлин усередині блоку і введення ОТТ у
відношенні третіх країн;

• КАРИКОМ, чи Карибське співтовариство (14 англомовних країн Карибського
басейну) — досить розвите інтеграційне угруповання, має ряд єдиних
зовнішніх тарифів.

29. Економічні інтеграційні об’єднання країн Азії і Африки.

В останні роки набирають силу інтеграційні процеси в Східній Азії.
Протягом майже 30 років найбільше успішно діє Асоціація країн
Південно-Східної Азії (АСЕАН), у которую входить один з чотирьох
азіатських «драконів» — Сінгапур, а також НИС «нової хвилі» — Малайзия,
Індонезія, Таїланд, Бруней і Філіппіни. Успіх взаємного співробітництва
в рамках цього угруповання тісно зв’язаний з бурхливим економічним
ростом більшості з країн — учасниць АСЕАН, порівнянністю рівнів їхнього
розвитку, добре налагодженими і имеющими давні історичні традиції
взаємними торговими зв’язками, а також відрегульованою формою
співробітництва. У планах АСЕАН до 2000 р. знизити мита країн-учасниць у
середньому на 5% по 38 тис. найменувань товарів. Наприкінці 1995 р.
прийняте рішення про створення зони вільної торгівлі в 2003 р., а при
сприятливому розвитку подій — до 2000 р.

Перспективи розвитку економічної інтеграції в Східній Азії в значній
мірі зв’язують зі створенням організації Азіатсько-Тихоокеанського
економічного співробітництва (АТЭС). Азіатсько-Тихоокеанське
співробітництво (АТЭС) — це міжурядова організація, що поєднує 21
державу регіону.

АТЭС була створена в 1989 р. за пропозицією Австралії з метою розвитку
економічного співробітництва в басейні Тихого океану. Спочатку в нее
входили 12 країн: Австралія, Бруней, Канада, Індонезія, Японія,
Малайзия, Нова Зеландія, Філіппіни, Сінгапур, Південна Корея, Таїланд і
США. В наступні роки до них приєдналися Китай, Гонконг (Сянган),
Тайвань, Мексика, Чилі, Папуа — Нова Гвінея, а в 1998 р. — В’єтнам, Перу
і Росія.

АТЭС формально має консультативний статус, однак у рамках його робочих
органів визначаються регіональні правила ведення торгівлі, інвестиційної
і фінансової діяльності, проводяться зустрічі галузевих міністрів і
експертів з питань співробітництва в тих чи інших областях.

У 1993 р. відбулася перша зустріч лідерів країн АТЭС (Сиэтл, США), у
ході якої виявилися серйозні розбіжності з приводу нерівномірності
розподілу благ від інтеграційних процесів, що розгортаються в регіоні.
По оцінках експертів, лібералізація торгівлі в АТЭС повинна привести до
зростання реальних доходів країн-членів на 2%. Однак вигоди одержать
насамперед найбільш конкурентноздатні країни.

Розглянемо діяльність деяких, що найбільше успішно функціонують (по
африканських мірках) інтеграційних угруповань.

З урахуванням пріоритетних потреб усе більше уваги приділяється
реалізації Договору про поетапне створення Африканського економічного
співтовариства (АфЭС), угода про яке набрало сили в травні 1994 р. План
поступового — у шістьох етапів — створення АфЭС повинний бути
реалізований протягом 34 років. При цьому, оскільки головними елементами
АфЭС є вже існуючі субрегиональные угруповання, зокрема, ЭКОВАС, КОМЕСА,
САДК, САМЭСГЦА, ЮДЕАК, у перші 20 років першочергова увага планується
приділити саме їм, їх усілякому зміцненню і посиленню
скоординированности їхньої діяльності. Створення АфЭС об’єктивно
залежить від подальшого «самопочуття» субрегиональных африканських
угруповань, що поки залишає бажати кращого.

У Західній Африці найбільш помітна деяка активізація діяльності
Економічного – співтовариства західно-африканських держав (ЭКОВАС), що
ставить своєю метою поетапне створення загального ринку в регіоні.
ЭКОВАС створено в 1975 р., до складу входять 16 держав. У липні 1995 р.
у ході 18-го самміту ЭКОВАС було оголошено про офіційний вступ у силу
обновленого Договору про Співтовариство (підписаний у м. Котону в 1993
р.), з яким ряд держав цього субрегиона зв’язують надії на подальшу
активізацію співробітництва і поглиблення інтеграції, зокрема, шляхом
реалізації домовленостей про вільне переміщення людей і товарів,
розвитку торгівлі і транспортної мережі, створенні єдиного Парламенту і
спільного Трибуналу, уведенні до 2006 р. єдиної валюти. Здійснення
планів Співтовариства наштовхується на значних труднощів, обумовлені
розходженням у рівнях економічного розвитку держав, їхніми неоднаковими
підходами до використання владних і ринкових важелів для рішення
економічних, фінансових, торгових і інших задач. Підвищенню ефективності
ЭКОВАС у чималому ступені перешкоджають суперництво між франко- і
англомовними країнами субрегиона і їх більш тісна, чим в інших регіонах,
прихильність до колишнього метрополіям, а також внутрішні проблеми в
Нігерії, що є, на думку ряду держав, «локомотивом» інтеграційних
процесів у Західній Африці.

У листопаду 1993 р. у м. Кампале (Уганда) був підписаний Договір про
перетворення Зони преференційної торгівлі країн Східної і Південної
Африки (ЗПТ) у Загальний ринок Східної і Південної Африки (КОМЕСА), у
планах якого формування Загального ринку до 2000 р., Валютного союзу —
до 2020 р., співробітництво в економічній, юридичній і адміністративній
сферах. Ідея створення Загального ринку передбачала злиття
Співтовариства розвитку Півдня Африки (САДК) і ЗПТ у КОМЕСА. Однак у
серпні 1994 р. на самміті САДК у м. Габороне (Ботсвана) було прийняте
рішення про роздільне існування двох організацій — у південній і
східній Африці відповідно. Разом з тим створення Загального ринку в
цьому африканському регіоні утруднене тим, що між країнами відзначається
значний «дифферанс» в економічному розвитку, не стабільні політична
обстановка і валютно-фінансова сфера.

Співтовариство розвитку Півдня Африки (САДК) — політико-економічний
регіональний блок, створений 1 у 1992 р. на базі Конференції по
координації розвитку країн Півдня Африки (САДКК), що існувала з 1980
р. У даний час у САДК входять 12 держав. За задумом засновників САДК,
розвиток співробітництва повинен йти за принципом «гнучкої геометрії» і
разнотемповости інтеграційних процесів як між окремими країнами, так і
групами країн 3 усередині Співтовариства. В даний час у Співтоваристві
починаються заходи для поступової уніфікації підходів до створення
прийнятного для всіх інвестиційного клімату, податкового і митного
законодавства.

Інтеграційні процеси на Півдні Африки йдуть дуже нелегко, наштовхуючи на
перешкоди об’єктивного і суб’єктивного характеру. Навіть у цьому
регіоні, де розташовані відносно благополучні країни, між ними
зберігаються серйозні розходження в економічному і соціальному розвитку,
розміщенні внутрішніх і зовнішньополітичних пріоритетів, на що часто
накладаються й особисті амбіції деяких державних лідерів. Природно,
характер субрегионального розвитку багато в чому визначається позицією
ПАР, економічно найдужчої країни в регіоні. Не буде помилкою, якщо
сказати, що трансформація САДК у дійсно міцне інтеграційне угруповання
вимагає визначеного часу.

У Центральній Африці в плані економічної інтеграції більш-менш динамічно
розвивався Митний і економічний союз ЦА (ЮДЕАК), що має у своєму складі
6 країн. За 30 років існування внутрірегіональна торгівля зросла в 25
разів, уведений єдиний зовнішній митний тариф, на основі спільної участі
країн ЮДЕАК у «зоні французького франка» створений Валютний союз
Центральної Африки, центральним інститутом якого є Банк держав
Центральної Африки. Він випускає єдині для всіх учасників платіжні
кошти. У рамках ЮДЕАК діють також органи кредитного співробітництва:
Банк розвитку держав Центральної Африки і Фонд солідарності.

До проблем розвитку даного економічного угруповання варто віднести
різний рівень економічного розвитку країн, однорідність і слабку
диверсифікованість національних економік, нерозвиненість інфраструктури,
політичну нестабільність у ряді країн. Це аж ніяк не сприяє рішенню
найважливіших задач, визначених у Договорі: воля руху капіталів
(поступовою ліквідацією митних бар’єрів усередині ЮДЕАК до 2000 р.),
налагодження промислової кооперації, створення СП і ін. У березні 1994
р. члени Союзу прийняли рішення про поступову трансформацію ЮДЕАК в
Економічне і Валютне Співтовариство (ЭВСЦА), тобто вихід на більш
високий рівень інтеграції. Утім, треба буде розв’язати ще багато
проблем.

Прагнення до інтеграції, тісному взаємовигідному співробітництву
відзначається і серед арабських держав Перської затоки. З 1981 р.
створений і функціонує Рад по співробітництву ряду арабських держав, що
включає Саудівську Аравію, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об’єднані Арабські
Емірати й Оман («нафтова шістка»). У 1992 р. було оголошено про
створення Організації економічного співробітництва
центрально-азіатських держав (ОЭС-ЭКО), що, за задумом засновників,
повинна стати прообразом майбутнього Центрально-азіатського загального
ринку, що повинний включати і мусульманські республіки СНД —
середньоазіатські, Казахстан, Азербайджан.

Говорячи про співробітництво країн, що розвиваються, їхньому прагненні
до інтеграції, варто мати на увазі, що реальні інтеграційні процеси ще
дуже слабкі і розрізняються між собою по характері, що рухають факторам,
темпам розвитку. Більшість країн, що розвиваються, практично знаходяться
поза процесом інтеграції в її справжньому змісті, тобто процесу постійно
розвиваються безпосередніх межстрановых зв’язків на рівні як окремих
фірм і підприємств, так і національних господарств у цілому. Економічне
співробітництво країн, що розвиваються, проголошення ними інтеграційних
цілей є лише підготовчою ступінню реального інтеграційного процесу.
Багато хто з проголошених інтеграційних угруповань у силу незрілості
соціально-економічних відносин, примітивності і структурної
недифферинцированности національних господарств, нерозвиненості ринкової
і фінансової інфраструктур прирікали ці формування або на відверте
животіння, або на повну невдачу.

30. Інтеграційні про”єднання країн з перехідною економікою.

??&?

??&?

&

t

t V

&

F

&

F

&

F

&

F

&

, послаблення залежності від ПРК, реалізація НМЕП.

CEFTA Ценрально – Європейська асоціація вільної торгівлі 1992 – Чехія,
Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, країни Балтії.

Центрально-Європейська ініціатива 1989 – 16 країн, штаб-квартира в
Лондоні.

СЕВТ Cхідно європейська вільна торгівля 1991- Росія , Болгарія, Польща,
Чехія, Словаччина, Угорщина, Казахстан.

Дунайсько-Адріатичне угруповання 1990 – Чехія, Словаччина, Угорщина,
Австрія , Югославія.

МОСЕС Міжнародна організація сприяння економічному співробітництву 1991
– Чехія, Словаччина, Угорщина, Польща.

Ч Е С Чорноморське економічне співтовариство 1992 – Албанія,
Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Грузія, Греція, Росія, Румунія,
Туреччина, Україна, Молдова.

Карпатський Єврорегіон 1992 – Польща , Угорщина, Україна , Словаччина.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Ця регіональна організація була створена поруч держав з числа колишніх
республік СРСР. Його установчим документом є Угода про створення
Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року підписане в
Мінську Бєларуссю, Росією й Україною. Цілями Співробітництва є:
здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній,
культурній і іншій областях, створення загального економічного простору,
забезпечення прав і основних воль людини, співробітництво між
державами-членами в забезпеченні міжнародного світу і безпеці і
здійсненні роззброювання, взаємна правова допомога і співробітництво,
мирні дозволи споровши і конфліктів між державами Співдружності. Прийом
до СНД відкритий для всіх країн, що розділяють його мети і принципи і
приймають на себе зобов’язання, що містяться в Статуті, шляхом
приєднання до нього за згодою всіх держав-членів. Вищим органом
Співдружності є Рад глав держав, що збирається 2 рази в рік.

31. Міжнародна координація валютно-фінансових відносин. МВФ та його
функції.

Міжнародні валютно-фінансові організації створюються шляхом об’єднання
фінансових ресурсів країнами-учасниками для рішення визначених задач в
області розвитку світової економіки.

Цими задачами можуть бути:

-операції на міжнародному валютному і фондовому ринку з метою
стабілізації і регулювання світової економіки, підтримки і стимулювання
міжнародної торгівлі;

-міждержавні кредити – кредити на здійснення державних проектів і
фінансування бюджетного дефіциту;

-інвестиційна діяльність/кредитування в області міжнародних проектів
(проектів, що торкають інтереси декількох країн, що беруть участь у
проекті як прямо, так і через комерційні резиденти)

-інвестиційна діяльність/кредитування в області “внутрішніх” проектів
(проектів, що безпосередньо торкається інтереси однієї чи країни
комерційної організації-резидента), здійснення яких здатне зробити
сприятливий вплив на міжнародний бізнес (наприклад, інфраструктурні
проекти, проекти в області інформаційних технологій, розвитку
транспортних і комунікаційних мереж і т.п.)

-благодійна діяльність (фінансування програм міжнародної допомоги) і
фінансування фундаментальних наукових досліджень.

Ефективність діяльності цих організацій у значній мірі залежить від
взаємодії з урядами й урядовими організаціями країн-учасниць. Так
інвестиційна діяльність валютно-фінансових організацій найчастіше
припускає тісне співробітництво з державними експортними кредитними
агентствами, що здійснюють страхування і керування ризиками по великих
міжнародних проектах.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) почав свою діяльність у 1946 р., після
ратифікації договорів, розроблених на Бреттон-вудской конференції
Об’єднаних Націй по валютно-фінансових питаннях (1944 р.).

МВФ входить у систему Об’єднаних націй як спеціалізовану установу. В
даний час членами МВФ є близько 180 країн, включаючи всі колишні союзні
республіки.

Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

Кожна країна-член має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти,
рівну 100 тис. СДР (СДР – спеціальні права запозичення (Special Drawing
Rights, SDR) визначаються на основі вартості кошика з п’яти ведучих
світових валют: долара США, німецької марки, французького франка, фунта
стерлінгів і японської йены).

Цілями МВФ є:

заохочення міжнародного співробітництва в області валютної політики;

сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і
підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, для розвитку
виробничого потенціалу всіх членів як головну мету економічної політики;

підтримка стабільності валют і упорядкування валютних відносин між
державами-членами, а також воспрепятствование девальвації валют з
розумінь конкуренції;

участь у створенні багатобічної системи платежів, усунення обмежень на
трансфер валюти;

надання коштів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів
країн-членів.

Основні напрямки діяльності МВФ включають також регулювання платіжних
балансів країн-членів і зовнішньої заборгованості. Підсилюється
взаємодія з МВФ, МБРР, ОЭСР, ПРООН, Паризьким і Лондонським клубами і
т.д.

В області регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ
надає кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у
своїй економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник
погодить з Фондом програму фінансово- економічної стабілізації. Надання
валютних коштів здійснюється в залежності від виконання цієї програми.
Наявність подібної програми й угоди з МВФ звичайно розглядається як
міжнародне свідчення платоспроможності країни.

У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє з Всесвітнім банком.

32. Організації, що входять до групи світового банку.

Світовий банк не є банком у звичайному змісті слова. Ви не можете в
нього вкласти гроші або мати в ньому рахунок. Світовий банк це
міжнародна організація, що належить більш ніж 180 державам, багатим і
бідної. Його задачею є зниження рівня бідності, за допомогою кредитів
урядам своїх найбідніших членів, у більшості називаних держав, що
розвиваються, і державам, що проходять період економічної трансформації.
Кредити Світового банку допомагають підвищувати економічну
продуктивність і поліпшувати життєвий рівень громадян цих держав.

Світовий банк був заснований на конференції в 1944 році і його офіційна
назва була: Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Коли він почав
свою роботу в 1946 році, то нараховував 38 членів. Їхня кількість значна
зросло в 50-і і 60-і роки, коли багато колоній одержало незалежність, і
стали членами Банку. Зараз до членів Банку належить більшість держав
світу. У рамках свого розвитку Світовий Банк створив нові організації,
що спеціалізуються на різних видах діяльності. Спільно ці організації
називаються Група Світового Банку, до неї відносяться:

· Міжнародний Банк реконструкції і розвитку, що видає кредити середньо
багатим державам,

· Міжнародна асоціація по розвитку, що видає безпроцентні кредити
найбіднішим державам, що розвиваються. Ці дві організації називаються
Світовим Банком.

· Міжнародна фінансова корпорація, що видає кредити і прямо інвестує в
приватний сектор.

· Агентство по інвестиційних гарантіях, що підтримує іноземні інвестиції
в держави, що розвиваються, за допомогою інвестиційних гарантій.

· Міжнародний центр за рішенням інвестиційних суперечок пропонує
арбітраж споровши між урядами й іноземними інвесторами.

33. Керівні органи МВФ.

Вищим керівним органом МВФ є Рад Керуючих, що складає їхніх
представників країн-членів (звичайно відповідального за проведення
валютної політики чи міністра глави центрального банку разом із
заступником). За винятком ряду повноважень (визначення умов і прийом
нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів і т.п.) він може
делегувати виконання своїх задач Виконавчій Раді. Керуючі зустрічаються
раз у рік на щорічних сесіях.

Тимчасовий комітет (24 члена, звичайно два засідання в рік) консультує
Раду Керуючих з питань, зв’язаним з поточним контролем за світовою
валютною системою і її адаптацією до мінливого умовам.

Виконавча рада відповідає за поточні справи МВФ. Сім з 24 Виконавчих
директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина,
Великобританія, Китай, Франція, Саудовкая Аравія, США і Японія), інші
обираються від інших країн на основі принципу регіонального
представництва. Засідання Виконавчої ради проходять кілька разів у
тиждень під головуванням Директора-розпорядника.

Найважливіший структурний підрозділ МВФ – Тимчасовий комітет з питань
реформи міжнародної валютної системи, фактично забезпечує політичне
керівництво і займається узгодження всіх питань, що стосується
діяльності Фонду, внесення змін у його утомившись, перегляду квот,
випуску СДР, принципів використання ресурсів МВФ і т.д.

Персонал МВФ нараховує більш 2000 експертів, очолюваних
Директором-розпорядником. Директор-розпорядник вибирається Виконавчою
радою (за традицією це – представник Європи). Він не має права голосу,
за винятком тих випадків, коли голосу у Виконавчій раді розділяються
нарівно.

34. Україна і міжнародні економічні організації.

Україна є членом понад 20 організацій ООН і понад 60 її постійних та
тимчасових комітетів і комісій.

Рада Європи

Це – міжнародна регіональна організація, що поєднує країни Європи.
Статут Ради був підписаний у Лондоні 5 травня 1949 року. На квітень 1994
року членами Ради Європи є 32 держави.

Цілями Ради Європи є: захист прав людини і розширення демократії,
співробітництво по основних питаннях права, культури, утворення,
інформації, охорони навколишнього середовища, охорони здоров’я,
зближення всіх країн Європи.

Організація Об’єднаних Націй з питань утворення, науки і культури
(ЮНЕСКО)

Заснована в 1945 році на Лондонській конференції. ЮНЕСКО ставить своєю
задачею сприяти зміцненню світу і безпеки шляхом розвитку міжнародного
співробітництва в області освіти, науки і культури, використання засобів
масової інформації, подальшого розвитку народного утворення і поширення
науки і культури.

Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ)

Створена в 1919 році на Паризькій мирній конференції. Метою МАРНОТРАТ є
сприяння встановленню міцного світу шляхом заохочення соціальної
справедливості, поліпшення умов праці і життєвого рівня трудящих.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС)

Заснована в 1967 році. Ціль організації – сприяти охороні
інтелектуальної власності в усьому світі, а також підготовка проектів
договорів в області захисту авторських прав, розробка нової патентної
класифікації.

Всесвітній поштовий союз (ВПС)

Створений у 1874 році на Міжнародному поштовому конгресі в Берні.ВПС
ставить своєю метою забезпечення й удосконалювання поштових відносин.

Міжнародний союз електрозв’язку (МСЭ)

Створений у 1865 році на основі Міжнародної телеграфної конвенції. Метою
МСЭ є здійснення міжнародного співробітництва для удосконалювання і
раціонального використання усіх видів електрозв’язку.

35. Економічна діяльність ООН.

26 жовтня 1945 вважається офіційною датою створення ООН. Цілі:
*підтримувати міжнародний світ та безпечу, *розвивати дружні відносини
між націями на основі поважання принципу рувноправ’я, * здійснювати
співробітництво для розв’язання міжнародних проблем різного характеру..
ООН відноситься до універсальних організацій. Вона має 6 керівних
органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада,
Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Питання економічного співробітництва посідає важливе місце в діяльності
ООН. У 1961р на засідання Генеральної Асамблеї ООН була прийнята
резолюція “Міжнародна торгівля як важливий інструмент економічного
розвитку”, у 1974р була прийнята Хартія економічних прав. Економічна і
Соціальна Рада була створена в 1946р як один із головних органів ООН,
покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного
співробітництва. Тла складається із 54 членів, які обираються
Генеральною Асамблеєю на три роки. Найвищим органом ЕКОСОР є чергова
сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира знаходиться в
Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє п’ять регіональних економічних комісій
ПРО ВІН: Економічна і Соціальна комісія 00Н для Азії і Тихого океану,
Економічна комісія 00Н для Африки, Економічна комісія 00Н для Європи,
Економічна комісія 00Н для Західної Азії, Економічна комісія 00Н для
Латинської Америки і Карибського басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє
понад 20 постійних комітетів і комісій (з природних ресурсів,
планування, розвитку, застосування досягнень науки та техніки в цілях
розвитку, становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують
під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню
погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного
регіону. З цією метою смороду здійснюють необхідні дослідження,
поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом
комісій є їх секретаріати, до складу яких входять різні комітети.
Суттєвим для правового статусу цих комісій є ті, що смороду, на відміну
від допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самостійнішу компетенцію.
Смороду, наприклад, мають право безпосредньо давати рекомендації
державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Н
з торгівлі та розвитку (КТР), яка була заснована в 1964 р. як орган
Генеральної Асамблеї 00Н. Підставою для її заснування стала резолюція
Генеральної Асамблеї 00Н від ЗО грудня 1964 р., яка, у свою чергу, була
прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції 00Н з торгівлі та
розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До
складу КТР входять держави — членуй 00Н. Зміст діяльності КТР
визначається такими її функціями: 1) заохочення міжнародної торгівлі,
особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний
устрій; 2) визначення принципів і політики щодо міжнародної торгівлі і
відповідних проблем економічного розвитку; 3) розробка рекомендацій щодо
реалізації зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї
компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої
мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей у
соціальне-економічних системах. 4) розгляд і сприяння координації
діяльності інших закладів у межах системи ПРО ВІН у галузі міжнародної
торгівлі і вирішення відповідних проблем економічного розвитку в
співробітництві з Генеральною Асамблеєю 00Н і ЕКОСОР.

36. Програми та спеціалізовані установи ООН.

Це міжурядові організації універсального характеру, що здійснюють
співробітництво в спеціальних областях і зв’язані з ООН. Стаття 57
Статуту ООН перелічує з основні риси:

міжурядовий характер угод про створення таких організацій

широка міжнародна відповідальність у рамках їхніх установчих актів

здійснення співробітництва в спеціальних областях: економічної,
соціальної, культурної, гуманітарної й ін.

зв’язок з ООН

Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ) Створена в 1919 році на
Паризькій мирній конференції. Метою МАРНОТРАТ є сприяння встановленню
міцного світу шляхом заохочення соціальної справедливості, поліпшення
умов праці і життєвого рівня трудящих.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВІЗ) Створена в 1946 році на
Міжнародній конференції по охороні здоров’я в Нью-Йорку. Метою ВІЗ є
«досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров’я». Основні
напрямки її діяльності: боротьба з інфекційними хворобами, розробка
карантинних і санітарних правил, проблеми соціального характеру.

Організація Об’єднаних Націй з питань утворення, науки і культури
(ЮНЕСКО) Заснована в 1945 році на Лондонській конференції. ЮНЕСКО
ставить своєю задачею сприяти зміцненню світу і безпеки шляхом розвитку
міжнародного співробітництва в області освіти, науки і культури,
використання засобів масової інформації, подальшого розвитку народного
утворення і поширення науки і культури.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС) Заснована в 1967
році. Ціль організації – сприяти охороні інтелектуальної власності в
усьому світі, а також підготовка проектів договорів в області захисту
авторських прав, розробка нової патентної класифікації.

Організація Об’єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНИДО) Створена
резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 листопада 1966 року. Цілями
ЮНИДО є сприяння промисловому розвитку країн, що розвиваються,
прискоренню їхньої індустріалізації і надання допомоги у встановленні
нового міжнародного економічного порядку.

Вищим органом ЮНИДО є Генеральна конференція, що складається з усіх
держав-членів.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний
фонд (МВФ), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова
корпорація (МФК) МВФ почав функціонувати в 1945 році. Банк – з 1946
року. МФК була створена в 1956 році, а МАР – у 1960 як філії МБРР. Усі
чотири організації тісно зв’язані один з одним. В організаціях
застосовується система зваженого голосування, при якій кожна держава
одержує кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в
ресурси організації. Цілями МВФ є координація валютно-фінансової
політики держав-членів і надання їм короткострокових і середньострокових
позик для врегулювання платіжних балансів і підтримки валютних курсів.
Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів
Банку, надання позик для розвитку виробництва й ін. МАР і МФК, що є
філіями Банку, створені головним чином для сприяння країнам, що
розвиваються.

Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО)

Створена в 1945 році в Квебеке. Організація ставить метою поліпшення
харчування і підвищення рівня життя, підвищення продуктивності
сільського господарства й ін.

Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ИФАД)

Заснований у 1976 році на конференції ООН. Цілями Фонду є надання
всебічної допомоги в розвитку сільського господарства країнам, що
розвиваються.

Міжнародна організація цивільної авіації (ИКАО)

Заснована в 1944 році на конференції в Чикаго. ИКАО створена з метою
розвитку принципів і методів міжнародної аеронавігації, забезпечення
безпеки польотів.

Міжнародна морська організація (ИМО)

Заснована в 1948 році на Женевській конференції з питань мореплавства.
Створена з метою сприяння міжнародному співробітництву в області
морських перевезень і морської торгівлі.

Всесвітній поштовий союз (ВПС)

Створений у 1874 році на Міжнародному поштовому конгресі в Берні. ВПС
ставить своєю метою забезпечення й удосконалювання поштових відносин.

Міжнародний союз електрозв’язку (МСЭ)

Створений у 1865 році на основі Міжнародної телеграфної конвенції. Метою
МСЭ є здійснення міжнародного співробітництва для удосконалювання і
раціонального використання усіх видів електрозв’язку.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО)

Замінила в 1947 році Міжнародну метеорологічну організацію, що діяла з
1878 року. ВМО покликана забезпечувати міжнародне співробітництво в
області метеорології.

Міжнародне агентство по атомній енергії (МАГАТЕ)

Статут прийнятий у 1956 році. Організація ставить своєю метою сприяти
розвитку міжнародного співробітництва в області мирного використання
атомної енергії.

Конференція ООН по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД)

Створена резолюцією Генеральної Асамблеї від 30 грудня 1964 року. Метою
ЮНКТАД є сприяння розвитку світової торгівлі.

Програма розвитку ООН (ПРООН)

Створена на підставі резолюції Генеральної Асамблеї від 22 листопада
1965 року шляхом об’єднання Розширеної програми технічної допомоги ООН і
Спеціального фонду. Метою Програми є надання допомоги країнам, що
розвиваються, у справі їхнього національного розвитку.

Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП)

Створена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1972 року.
Ціль Програми – налагодження співробітництва в справі захисту і
поліпшення навколишнього середовища.

37. Суть, значенння і класифікація міжнародних організацій.

У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють
істотну роль як форма співробітництва держав і багатобічної дипломатії.
Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по
Рейну міжнародні організації наділяються власною компетенцією і
повноваженнями. Для сучасних міжнародних організацій характерне подальші
розширення їхньої компетенції й ускладнення структури. В даний час
нараховується більш 4 тисяч міжнародних організацій, з них більш 300 –
міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН. Для міждержавної організації
характерні наступні ознаки: членство держав; наявність установчого
міжнародного договору; постійні органи; повага суверенітету;
держав-членів. З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна
міжурядова організація – це об’єднання держав, засноване на основі
міжнародного договору для досягнення загальних цілей, що мають постійні
органи і діють у загальних інтересах держав – членів при повазі їхнього
суверенітету. Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те,
що вони створені не на основі міждержавного договору (наприклад,
Асоціація міжнародного права, Ліга суспільств Червоного Хреста й ін.).
По характері членства міжнародні організації поділяються на міждержавні
і неурядові. По колу учасників міжнародні організації підрозділяються на
універсальні (ООН, її спеціалізовані установи) і регіональні
(Організація африканської єдності, Організація американських держав).
Міжнародні організації підрозділяються також на організації загальної
компетенції (ООН, ОАЕ, ОАГ)і спеціальної (Всесвітній поштовий союз,
Міжнародна організація праці). Класифікація по характері повноважень
дозволяє виділити міждержавні і наддержавні організації. До першої групи
відноситься переважна більшість міжнародних організацій. Метою
наддержавних організацій є інтеграція. Наприклад, Європейський Союз. З
погляду порядку вступу в них організації підрозділяються на відкриті
(будь-яка держава може стати членом за своїм розсудом) і закриті (прийом
за згодою засновників).

ММПО можна класифікувати:а) по предметі діяльності – політичні,
економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров’я й
ін.;б) по колу учасників – універсальні (тобто для всіх держав -ООН) і
регіональні (Організація Африканської Єдності); в) один по одному
прийому нових членів – відкриті чи закриті; г) по сфері діяльності – із
загальної (ООН) чи спеціальною компетенцією (ВПС);

д) по цілям і принципам діяльності – правомірні чи протиправні; е) по
кількості членів – всесвітні (ООН) чи групові (ВІЗ). Ознаки ММПО:
1.Членство не менш 3-х держав; 2.Постійні органи і штаб-квартира;
3.Наявність установчого договору; 4.Повага суверенітету членів-держав;
5.Невтручання у внутрішні справи; 6.Установлений порядок прийняття
рішень.

38. Конференція ООН – ЮНКТАД.

Створена в 1964, як постійний міжурядовий орган, UNCTAD – основний орган
Організації Об’єднаних Націй, що має справа з торгівлею, інвестиціями і
розвитком. Це – також фокальна крапка Організації Об’єднаних Націй для
найменш розвитих країн. Головні задачі: Максимізувати торгівлю,
інвестиції і можливості розвитку країн, що розвиваються, і помогатм їм у
їхніх зусиллях інтегруватися у світову економіку на рівноправних
підставах. 191 держави – членів. Штаб: Geneva, Швейцарія. Секретаріат:
Генсек- Рубенс Рикуперо (Бразилія), починаючи з вересня 1995 + 400
співробітників.Budget:US$ 45 мільйонів року від Організації Об’єднаних
Націй регулярний бюджет і US$ 24 мільйона від позабюджетних ресурсів.

Забезпечує форум для міжурядового строящим згоді, де всі держави – члени
взаємодіють вільно над проблемами політики щодо торгівлі і розвитку.
Произвидит політику і дослідження, що будують здатність дії і технічного
співробітництво в багатьох областях; просуває участь країн, що
розвиваються, у міжнародній торгівлі і допомагає їм на їхніх
рейдах-переговорах; підсилює потужності сектора обслуговування в
країнах, що розвиваються; просуває інтеграцію торгівлі, навколишнього
середовища і розвитку; прагне зменшувати товарну залежність через
диверсифікованість і керування ризиком. Аналізує тенденції в іноземної
прямої інвестиції і їхньому впливі на розвиток; допомагає країнам
просувати міжнародне інвестування; винаходить стратегії для розвитку
маленьких і середнього розміру підприємств. І т.д.

39. ГАТТ/СТІЛЬНИК.

20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральну
угоду з тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує
функції: *впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом
розробки правил міжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які
сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин,
*організує врегулювання спорів. Основна позначка є забезпечення
стабільного зростання і (ризику міжнародних торговельних відносин через:
*ліквідацію митних та інших торгівельних обмежень, * усунення всіх форм
дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя,
забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних доходів
і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і
торговельного обміну.

Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогою мита
(система захисту національного виробництва має будуватися тільки на
митних тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративних
заходах.)* забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування”
рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних
таблицях) *Заохочення справедливої конкуренції (однакові фіскальні
правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та
імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування
антидемпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або
субсидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів
розрахунку митної вартості товарів; недискримінація постачальників
залежно від країни походження при здійсненні державних закупівель)
*Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) *Проведення
консультацій, примирення та врегулювання спорів * Визнання регіональних
торговельних угод — існування регіональних торговельних угруповань (зона
вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови
дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція. ГАТТ
планувалась як частина Міжнародної торговельної організації, алі угода з
МТО не була ратифікована, а ГАТТ усі роки діяла як тимчасовий орган. З
метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення
відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що
ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою
міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної
власності. Світова організація торгівлі втілюватиме в життя конкретні
домовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це нова міжнародна
організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх
погоджень, а також домовленостях, досягнутих під година Уругвайського
раунду. Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “членуй”, а членуй
ГАТТ тільки як “договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася
як договір між державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну
від ГАТТ має статус юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші
вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Вищим органом ВТО з конференція
міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. У період між
конференціями керує генеральна рада. Обидва органи складаються з
представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: комісія з
оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада з торгівлі
послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної
власності. Конференція міністрів призначатиме генерального директора, що
буде головою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних
організацій до системи ГАТТ-ВТО приєднуються, а не вступають. Це
зумовлено тім, що кожна країна приєднується власне до системи угод,
тобто бере на собі обов’язки їх виконувати, а організація, зі свого
боку, перевіряє здатність держави їх виконувати. Швидкість приєднання
країни до ГАТТ залежить від рівня відповідності національного
законодавства стандартам ГАТТ-ВТО.

40. Суттєвість та значення міжнародної трудової міграції.

Сучасні МЕВ нерозривно пов’язані з такими поняттями, як міграція,
імміграція, еміграція, рееміграція населення. Під цими поняттями
розуміють:

* міграція (від лат. migratio — переселення, переміщення) — переміщення
через кордон;

• імміграція (від лат. immigrare — вселяюся) — це в’їзд у країну на
постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

• еміграція (від лат. emigrare — виселення) — переселення громадян в
іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання;

• рееміграція — це виїзд іммігрантів з країни Імміграції або повернення
емігрантів на батьківщину.

Міжнародна (зовнішня) міграція існує в різних формах: трудової,
сімейної, туристичної тощо. Провідна роль у МЕВ належить трудовій
міграції, так званій міжнародній міграції робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили посилюється в умовах формування
економічних зв’язків у світовому господарстві. Під цим поняттям
розуміють переміщення найманих працівників через кордони в пошуках
роботи. Це стихійний процес розподілу трудових ресурсів між
національними ланками світового господарства. Економічною основою його є
відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва,
взаємозв’язаність країн та нерівномірність їх соціально-економічного
розвитку.

У результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці,
пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх
ринках праці країн — експортерів і країн — Імпортерів робочої сили.

Маючи давню історію, міжнародна трудова міграція на сучасному етапі
набула певних особливостей, найсуттєвішими з яких є:

зростання масштабів міграції;

збільшення питомої ваги мігрантів у загальній кількості працездатного
населення країн;

розширення еміграції з країн Східної Європи та країн, що утворилися на
території екс-срср;

формування нових центрів залучення робочої сили;

зростання нелегальної Імміграції;

посилення “відпливу інтелекту”;

ротаційний характер міграції.

На початок 90-х років у світі нараховувалося понад 25 млн
працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів.
Причому зростання кількості Іммігрантів триває, незважаючи на заходи
багатьох країн з обмеження міграції. Розширення міграції спричинило
появу в країнах Імміграції двох ринків праці — для робітників — громадян
даної країни та для Іноземних робітників. Другий з цих ринків формується
значною мірою за рахунок нелегальної міграції. Проте, незважаючи на всі
зусилля, заборонити нелегальну міграцію повністю не вдалося жодній з
країн. Нелегальні іммігранти використовуються на низькооплачуваних
роботах та на роботах зі шкідливими умовами праці без соціального
захисту, що суперечить національним законодавствам та міжнародним
конвенціям. У більшості розвинутих країнах Заходу вже склалося коло
професій, які характерні лише для мігрантів (вантажники, робітники на
конвеєрах, прибиральниці тощо). Для місцевого населення ці спеціальності
непрестижні навіть в умовах високого безробіття. Основними
постачальниками робочої сили на світовий ринок є слаборозвинені в
економічному відношенні країни. Відсутність роботи, зубожіння змушують
населення цих країн мігрувати в пошуках роботи в розвиненіші країни.
Причинами міграції також можуть бути національні, релігійні, воєнні,
політичні та інші чинники. Однією з найважливіших особливостей сучасного
стану міжнародної міграції є “відплив інтелекту”, тобто безповоротна або
довготривала еміграція вчених і висококваліфікованих спеціалістів.
Основними причинами цього процесу в більшості країн є:

• постійне зниження соціального статусу вченого та спеціаліста;

• ті, що результати роботи вчених та спеціалістів часто не знаходять
своєї остаточної реалізації;

41+ 42. Головні світові центри міжнародної трудової міграції.

Міжнародна міграція робочої сили набуває глобального характеру. У світі
утворилися постійні ринки робочої сили.Перший ринок традиційно належить
США та Канаді, трудові ресурси яких склалися історично за рахунок
іммігрантів. США І надалі залишаються країною, яка притягує емігрантів.
Алі в міграційних потоках, які скеровані в США І Канаду, знизилась
частка мігрантів з Європи і зросла їх кількість Із Латинської Америки та
Азії (китайці, японці, індонезійці, філіппінці). Серед емігрантів, які
виїжджають у США, значна частка вчених та висококваліфікованих
спеціалістів. Так, серед членів Національної академії наук 23 %, а серед
лауреатів Нобелівської премії в США 33 % — емігранти.

Другий ринок — країни Західної та Північної Європи. Велику роль у
використанні Іноземної робочої сили зіграло створення ЄС, одним з
елементів якого є спільний ринок робочої сили. Основу міграційного
потоку у високорозвинуті країни — Німеччину, Англію, Францію, Австрію,
Нідерланди складають емігранти з Туреччини, Португалії, Польщі, Іспанії,
Греції, Угорщини, Чехії, Словаччини, колишньої Югославії. Збільшується в
країнах Західної Європи частка емігрантів з України, Росії, Білорусі, а
також з Індії, Пакистану, Афганістану, В’єтнаму та Інших країн, що
розвиваються. Характерним для Західної Європи є також переїзд робітників
з однієї високорозвинутої країни в іншу.

Третій ринок — район нафтовидобувних країн Близького Сходу. Основними
країнами регіону, що приймають, є Об’єднані Арабські Емірати, Катар,
Кувейт, Оман, Бахрейн, Саудівська Аравія. Питома ваги іноземних
робітників у цих країнах становить понад 50 %, у Катарі — 85 %, ОАЕ — 90
%- Переважну частину мігрантів забезпечують Єгипет, Ірак, Сірія,
Йорданія, Палестина.

Четвертий ринок — Латинська Америка. Інтенсивними є міграційні потоки
між латиноамериканськими країнами. Значна частина робочої сили
переміщається з Колумбії, Парагваєві, Чилі, Сальвадору в Аргентину,
Бразилію, Венесуелу. Своєрідними центрами припливу Іммігрантів за
останні роки стали Ізраїль, Південно-Африканська Республіка,
Південно-Східна Азія (Сінгапур, Гонконг, Японія), Австралія та Нова
Зеландія.

43. Регулювання міжнародних міграційних процесів.

Вже протягом XIX ст. деякі країни ввели заборони на в’їзд іноземних
робітників. З кінця XIX ст. окремі країни почали укладати двосторонні
конвенції з регулювання в’їзду та виїзду працівників, згодом такі догоди
укладались і між багатьма країнами. Так, питання соціального
забезпечення щодо громадян Італії та франції були вирішені угодою,
підписаною цими країнами ще в 1904 p. Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія
та Ісландія в 1955 p. уклали угоду про рівноправність громадян цих
держав в усіх питаннях найманню на роботу та соціального забезпечення.
Одним з основних моментів Римського договору про утворення ЄС ставши
принцип “вільного переміщення осіб”.

Шенгінською угодою, укладеною в березні 1995 p. Бельгією, Німеччиною,
Італією, Люксембургом, Нідерландами, Португалією і Францією, до яких
приєднались Італія, Греція, Австрія, з 1 липня 1995 p. повністю
ліквідована система контролю на внутрішніх кордонах цих країн. За
сучасних масштабів міграції робочої’ сили двосторонні догоди сталі
малоефективними, і тому основну роль почали відігравати багатосторонні
догоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та Інших
міжнародних організацій. МОП — це спеціалізована організація 00Н для
вироблення конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства.
Створена в 1919 p. при Лізі Націй. Місцезнаходження — Женева. Нараховує
понад 170 держав-членів. МОП ухвалила низку важливих документів з
елементами правового регулювання міжнародних переміщень робочої сили:
проти дискримінації робітників-переселенців, про регламентацію
використання праці мігрантів, їх соціальні та економічні права.
Незважаючи на значні зусилля міжнародних організацій, сучасну міграційну
ситуацію у світі визначають передовсім основні імпортери робочої сили.
Це США І Канада, країни — членуй ЄС, Австралія, деякі країни Близького
Сходу, Ізраїль та Південно-Африканська Республіка. У цих країнах
безпосереднє здійснення Імміграційної політики покладено на спеціальні
організації — національні служби імміграції при Міністерстві праці або
Міністерстві внутрішніх справ.

44. Доля України в міжнародній трудовій міграціїї.

Укратна не залишилася осторонь від міграційних процесів. Розпад СРСР,
перехід до ринкових відносин, економічні і політичні зміни і безладдя,
міжетнічні зіткнення і війни привели до того, що на території України
виявилося в середині 90-х років багато біженців. Ці потоки біженців,
насамперед із країн СНД і Балтії, не припиняються. Ріст безробіття
підштовхнув сотні тисяч українських громадян, у тому числі
висококваліфікованих фахівців, працевлаштовуватися за рубежем. Це один з
найбільших исходов населення в останні десятиліття нинішнього сторіччя.
На території України виявилися сотні тисяч переміщених осіб не тільки з
країн СНД і Балтії, але і з інших регіонів.

Уряд змушений у цих умовах формувати і здійснювати активну міграційну
політику, шукати підтримки — матеріальної і фінансовий — у міжнародних
організацій, розвивати співробітництво з іншими країнами на двосторонній
і багатобічній основі з проблем міграції населення і трудових ресурсів.
Вихід України на зовнішні ринки праці припускає формування повноцінної,
обґрунтованої міграційної політики. Уже склалася правова база
регулювання міграційних процесів, заснована на Конституції, законах і
законодавчих актах, постановах Уряду, що визначають порядок виїзду і
в’їзду в країну, працевлаштування українських громадян за рубежем,
заходу для міграційного контролю і т.д.

45. Види міжнародних балансів, іх характеристики.

Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових вимог і
зобов’язань, надходжень і платежів між країнами.

Платіжний баланс – це співвідношення фактичних грошових платежів даної
країни за кордон і надходжень із за кордону за певний період години
(пік, квартал, місяць) або на певну дату погашення або отримання
платежів.

Це статистичний запис усіх економічних операцій або зобов’язань,
здійснених за певний період години. ПБ показує, скільки на даний момент
країна має отримати платежів від інших країн і скільки сама має сплатити
іншим державам. Має 2 розділи: – надходження (кредит, +), – платежі
(дебет, – ), – відображення реально настали платежів і надходжень.

ПБ поділяється на види:

Баланс поточних операцій – торговий баланс; баланс послуг та
некомерційних платежів (транспортні витрати і зв’язок, туризм, стипендії
іноземним студентам, розрахунки по ліцензіях, утримання торгових місій
та посольств).

Баланс рухові капіталів та кредитів – інвестиції, позики.

ПБ буде активним, якщо надходження перевищують платежі – додатне сальдо.
Пасивним – платежі перевищують надходження.

Розрахунковий баланс – цеспіввідношення усіх грошових надходжень та
платежів країни на якусь дату незалежно від рядок настання платежів; це
наступні платежі та надходження (постачання товарів у кредит з оплатою
іх вартості в майбутньому; зовнішні позики і кредити поза межами ПБ); це
календар платежів країн.

Може також бути активний і пасивний.

Балас міжнародної заборгованості – торба боргових та майнових
зобів”язань країни іноземним кредиторам, яку необхідлно погасити у
встановлень термін з виплатою відсотків.

За рядками платежу ДЗ буває: капітальна – рядків платежу не наставши;
поточна – рядків платежу наставши. Щодо незбалансованості міжнародних
розрахунків те можна відмитити, що додатнє сальдо мають країни Західної
Європи, Японія, а від”ємне – ННД, США, країни, що розвиваються.

46. Платіжний баланс та його структура. Основні методи регулювання.

Платіжний баланс – це співвідношення фактичних грошових платежів даної
країни за кордон і надходжень із за кордону за певний період години
(пік, квартал, місяць) або на певну дату погашення або отримання
платежів.

Це статистичний запис усіх економічних операцій або зобов’язань,
здійснених за певний період години. ПБ показує, скільки на даний момент
країна має отримати платежів від інших країн і скільки сама має сплатити
іншим державам. Має 2 розділи: – надходження (кредит, +), – платежі
(дебет, – ), – відображення реально настали платежів і надходжень.

ПБ поділяється на види:

Баланс поточних операцій – торговий баланс; баланс послуг та
некомерційних платежів (транспортні витрати і зв’язок, туризм, стипендії
іноземним студентам, розрахунки по ліцензіях, утримання торгових місій
та посольств).

Баланс рухові капіталів та кредитів – інвестиції, позики.

ПБ буде активним, якщо надходження перевищують платежі – додатне сальдо.
Пасивним – платежі перевищують надходження.

Баланс міжнародної заборгованості.

Балас міжнародної заборгованості – торба боргових та майнових
зобів”язань країни іноземним кредиторам, яку необхідлно погасити у
встановлень термін з виплатою відсотків.

За рядками платежу ДЗ буває: капітальна – рядків платежу не наставши;
поточна – рядків платежу наставши. Щодо незбалансованості міжнародних
розрахунків те можна відмитити, що додатнє сальдо мають країни Західної
Європи, Японія, а від”ємне – ННД, США, країни, що розвиваються.

48. Розрахунковий баланс.

Розрахунковий баланс – цеспіввідношення усіх грошових надходжень та
платежів країни на якусь дату незалежно від рядок настання платежів; це
наступні платежі та надходження (постачання товарів у кредит з оплатою
іх вартості в майбутньому; зовнішні позики і кредити поза межами ПБ); це
календар платежів країн.

Може також бути активний і пасивний.

Особливості динаміки та структури міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі
мирохозяйственных зв’язків, опосредуя практично усі види міжнародного
поділу праці і зв’язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну
систему. . Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн
світу, а її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту,

Сучасна міжнародна торгівля-торгівля між країнами, що припускає ввіз
(імпорт) і вивіз (експорт) товарів. У ній беруть участь різні юридичні
особи-корпорації, їхнього об’єднання, держави, окремі індивідууми. Вона
є коштом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію,
підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати
загальний обсяг виробництва.

Крім того, немаловажною особливістю є найрізноманітніші економічні і
політичні ризики в міжнародній торгівлі, обумовлені географічними,
політичними, національними факторами .

Сучасна міжнародна торгівля має динамічний характер. Структура й обсяг
експорту, імпорту товарообігу різних країн і регіонів світу безупинно
міняється. Аналіз показує винятково швидкий ріст товарообігу після
другої світової війни: з 1947 по 1973 р. обсяг Світового експорту
щорічно збільшувався приблизно на 6%. У цілому за післявоєнний період
відбувся дійсний вибух експорту товарів: його обсяг при перерахуванні в
поточні долари збільшився з менш чим 25 млрд. доларів у 1939р. до
приблизно 2500 млрд. доларів у 1987р. 90-і роки не змінили цієї
тенденції.

За даними Секретаріату ГАТТ, Оборот світової торгівлі в 1993 році, з
урахуванням зміни цін зріс па 2,5%; обсяг світового експорту зріс на 2%
і імпорту на 2%.

Інтенсивність торгових зв’язків значно розрізняється по

країнам. На частку тільки промислово розвитих країн приходиться близько
70% міжнародної торгівлі і більш 3/4 усього торгового обороту, включаючи
послуги. В основному вони ведуть цю торгівлю один з одним: близько 80%
експорту промислово розвитих країн, призначається для інших промислово
розвитих країн. Для приклада—.на частку взаємної торгівлі країн, що
розвиваються, провадиться лише чверть їхнього експорту .

Настільки динамічний розвиток зовнішньої торгівлі порозумівається її
позитивним впливом на рівень і якість економічного розвитку країн.
Більшість країн у сучасні умови-країни з відкритою економікою, тобто
значна частина ВВП провадиться в них за участю зовнішньоторговельного
сектора.

Зовнішньоекономічні зв’язки України.

У 1991 році ВР України прийняла закон про зовнішньоекономічну
діяльність. Він заклавши основу правового регулювання міжнародної
економічної діяльності. Терміну МЕД в українській термінології
відповідає ЗЕД.

Зовнішньоекономічна діяльність – діяльність суб’єктів господарської
діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності,
побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території
України, так і за її межами;

Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти
господарської діяльності при здійсненні ЗЕД керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України в здійсненні ЗЕД, що полягає
в: виключному праві народу України самостійно та незалежно
здійснювати ЗЕД на території України, керуючись законами, що діють на
території України; обов’язку України неухильно виконувати всі домов і
зобов’язання України в галузі МЕВ;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає в:
праві суб’єктів ЗЕД добровільно вступати в зовнішньоекономічні зв’язки;
праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в
будь-яких формах, які не заборонені законами України; додержанні при
здійсненні ЗЕД порядку, встановленого законами України; виключному
праві власності суб’єктів ЗЕД одержані ними результати
зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає в: рівності
перед законом всіх суб’єктів ЗЕД, незалежно від форм власності, у тому
числі держави, при здійсненні ЗЕД; забороні будь-яких, крім
передбачених законами дій держави, результатом яких є обмеження
прав і дискримінація суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а також
іноземних суб’єктів господарської діяльності за формами власності,
місцем розташування та іншими ознаками; неприпустимості обмежувальної
діяльності з боку будь-яких її суб’єктів, крім випадків, передбачених
цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає в: регулюванні ЗЕД тільки
законами України; забороні застосування дій місцевих органів, що в
будь-який спосіб створюють для суб’єктів ЗЕД умови менш сприятливі, ніж
ті, які встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної

діяльності, який полягає в тому, що Україна як держава: забезпечує
рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її території
згідно із законами України; здійснює рівний захист всіх суб’єктів ЗЕД
України за межами України згідно з нормами міжнародного права; здійснює
захист державних інтересів України як на її територіі, так і за її
межами лише відповідно до законів України, розумів підписаних нею
міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу

при ввезенні та вивезенні товарів.

Засвідчуючім підтримку державної незалежності України, розвиваючи з нами
економічний діалог, країни Західної Європи разом з тім неодмінно
підкреслюють,що поглиблення партнерських стосунків значною мірою
залежатиме від ефективності економічних реформ в Україні й створення
сприятливого клімату для іноземних інвестицій, У цьому контексті нам
обов’язково слід надавати всілякого сприяння тім компаніям, банкам, які
вже виявляють інтерес до України й здобули у світі високий авторитет. Це
стані запорукою приходу в Україну приватного капіталу.Безумовно, вже
сьогодні країни Західної Европи передіялося на важливого партнера
України в розвитку економічних зв’язків. Про це, зокрема, свідчать дані
статистики, які показують значне збільшення-торговельного обороту між
ними в останні роки. Протягом всього пострадянського періоду Україна
переживав, як це добрі відомо, безперервне щорічне падіння ВВП. У 1998
долі ВВП України склав 37% від рівня 1992 долі та 30% від рівня 1990 р.
Випуск промислової продукції становив 1998 р. 42% від рівня 1990 р.
Серед 25 трансформаційних економік це унікальний випадок за десятирічний
період спостережень (1989-1998). Однак на такому тлі
зовнішньоторговельні стосунки країни з ЄС відзначалися неабияким
динамізмом. Український експорт до цих вимогливих ринків протягом 7
років (1992—1998) зростав щороку більш як на десять відсотків, деколи
сягаючи навіть 16-% зростання (рис 1). Це безперечна ознака досить
швидкої переорієнтації експортного сектору та зовнішньої торгівлі
України на Захід. Частка ЄС у зовнішній торгівлі України з 1992 долі
постійно зростала й досягла в 1998 році майже 17% загального експорту
України та близько 23% загального імпорту.

Форми міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля використовує наступні організаційні форми експорту й
імпорту:

Торгівля готовою продукцією. Готова продукція — продукція, призначена
для кінцевого споживання. Торгівля нею здійснюється шляхом підписання
контрактів безпосередньо між виробниками і споживачами товарів, або
через посередників. При цьому не виключається виконання посередниками
передпродажного сервісу і передпродажної доробки, а для
машинотехнических товарів і технічне обслуговування. Передпродажний
сервіс не змінює технічних характеристик товарів — це комплекс робіт з
расконсервации товарів після транспортування, доданню їм товарного виду.
Ціль — поліпшення властивостей реалізованого товару з урахуванням
специфічних смаків споживачів, а також підвищення його
конкурентноздатності.

Торгівля продукцією в розібраному виді. Експорт продукції в розібраному
виді застосовується для підвищення її конкурентноздатності, а також для
проникнення на ринок країн, що забороняють увіз тих чи інших виробів у
готовому виді, для захисту аналогічної чи продукції стимулювання
створення аналогічних галузей у своїй країні.

Торгівля комплектним устаткуванням. Комплектним вважається устаткування
промислового підприємства, що представляє єдиний закінчений
технологічний комплекс. Її необхідним елементом є будівництво об’єктів
“під ключ”, що передбачає проектування, спорудження підприємств,
оснащення їхнім устаткуванням, навчання місцевого персоналу,
забезпечення експлуатації об’єкта протягом терміну за гарантійним
договором.

Торгівля сировинними товарами. В узагальнююче поняття “сировинні товари”
входять мінеральна сировина, продукти його переробки і збагачення,
сільськогосподарська сировина рослинного і тваринного походження і
продукти його переробки хімічні і продовольчі товари. Торгівля
сировинними товарами здійснюється за допомогою:

Міжнародних товарних угод, що застосовуються для регулювання торгівлі
сировиною з метою стабілізації ринку і зниження спекуляції. Міжнародні
товарні угоди стосуються зернових, зерно — бобових, кава, охлопка і так
далі.

Біржової торгівлі. Біржі – це постійно діючі ринки, на яких здійснюється
торгівля великими партіями однорідних товарів. Угоди на біржі
здійснюються на стандартні партії товарів. Це дає можливість робити па
біржі операції не тільки без огляду товару, але і на поки не існуючий
товар.

Аукціонної торгівлі. Аукціони — це торги, що спеціалізуються на збуті
визначених товарів у визначений час року. Головним етапом аукціону є
торг, що веде аукционер із клієнтами.

Торгівля кооперируемой продукцією, тобто продукцією, що виготовляється в
кооперації, разом з яким-небудь об’єктом відносин. Тут виділяється:

Виробнича кооперація, коли вузли і деталі кооперируемой продукції
виготовляються не для ринку, а за завданням конкретних замовників.

Збутова кооперація, що представляє собою співробітництво господарське
незалежних виробників, що організують спільне підприємство по збуті
продукції, що випускається ними.

Компенсаційні операцій, один з напрямків коопераційного співробітництва
з іноземними підприємствами, що представляє собою угода про покупку
продукції, зробленої на підприємствах, створених при їхньому фінансовому
сприянні, для погашення представленого кредиту.

Зустрічна торгівля. До неї відносяться зовнішньоторговельні операції,
при здійсненні яких у єдиних документах ( чиконтрактах угодах)
фіксуються тверді зобов’язання експортерів і імпортерів зробити повний
чи частковий обмін товарами. При частковому обміні різниця у вартості
покривається грошовими платежами.

міжнародний торги— це метод висновку договорів купівлі продажу, при
якому покупець повідомляє конкурс для продавців на товар і після
порівняння отриманих -пропозицій підписує контракт із тим із продавців,
що запропонував товар на більш вигідних умовах.

оренда машин і устаткування. Припускає передачу продукції власником на
певний строк споживачу за визначену винагороду.

52.

53.

54.

55)Міжнародний кредит: форми та принципи.

Міжнародний кредит – це форма руху позичкового капіталу у сфері
міжнародних ек-их відносин, пов”язана з наданням валютних і товарних
ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.

Принципи: поверненість (якщо не спрацьовує даний принцип, то це
називається не кредитом, а фінансуванням); терміновість(в розумінні
строковості, тобто повернення в зазначений термін); платність(передбачає
сплату процентів); гарантованість(матеріальна забезпеченість).

Ознаки і форми: 1)за цільовим призначенням: а)прив”язані кредити – мають
чітко виражений цільовий хар-р, закріплений у кредитній угоді.
Прив”язані кредити діляться на комерційні та інвестиційні. Комерційні –
надаються для закупівлі певних товарів або для оплати певних необхідних
послуг. Інвестиційні – призначаються для будівництва чи створення
конкретних об”єктів. б)фінансові кредити – можуть використовуватись
позичальниками на довільні цілі, тобто такі, що не мають чіткого
цільового призначення.

2)За загальними джерелами:а)внутрішні кредити – надаються національними
суб”єктами для здійснення зовнішньоек-ї діяльності нац суб”єктам.
Б)іноземні(зовнішні) – надаються іноземними кредиторами національним
позичальникам для здійснення зовнішньоек-х операцій.в)змішані – це
кредити як внутрішнього так і зовнішнього походження. 3)За кредиторами:
а)приватні кредити – надаються приватними фізичними та юрид особами.
Б)урядові – надаються урядовими установами від імені держави. в)кредити
міжнар-х фінансово-кредитних організацій. г)змішані – в даному випадку,
це між нар кредити, що надаються під одну програму різними кредиторами,
тобто вони є частково приватними, частково урядовими, а частково
надаються між нар-ми організаціями. 4)За формою кредитування : а)товарні
– надаються в основному експортерами своїм покупцям у товарній формі з
умовою майбутнього покриття платежом у грошовій чи іншій товарній формі.
б)валютні (грошові) – надаються в національній або іноземній валюті(на
євроринку у валюті третьої країни), тобто у грошовій формі. 5)За формою
забезпечення: а)забезпечений кредит – забезпечується нерухомістю,
товарами, ЦП, цінностями, як заставою. б)бланковий – надається просто
під зобов”язання боржника вчасно його погасити і документом при цьому
виступає соло-вексель з одним підписом позичальника. 6)За терміном
дії:а)короткострокові – надаються на термін до 1 року і використовуються
в основному в міжнародній торгівлі товарами(частіше сировиною) і при
наданні послуг. б)середньострокові – на термін від 1 року до 5-7, які в
основному використовуються при експорті машин і різного обладнання.
в)довгострокові – на термін зверх 5-7 років, які надаються головним
чином для фінансування інвестицій в інфрастр-ру та виробничу сферу.

57)Форми між нар-го руху капіталу

Міжнародний рух капіталів – це переміщення капіталів між країнами в
пошуках вигідної сфери їх застосування. Міжн рух кап-в здійснюється у
формі експорту для одних країн та імпорту для інших. Вивіз(експорт)
капіталу – це одностороння міграція капіталу з однієї країни в інші з
метою здобуття зиску. Експорт кап можна звести до 3 видів: експорт
підпр-го кап; експорт позичкового кап; міжнародна ек-на допомога.
Експорт підпр-го кап – це довгострокові закордонні інвестиції у вигляді
створення філій, дочірніх компаній, спільних підпр-в і просто у вигляді
участі в капіталі. Цей вид експорту кап має 2 форми: прямі закордонні
інвестиції та портфельні закордонні інвестиції. Прямі – це
капіталовкладення в закордонні підпр-ва, які забезпечують інвесторові
безпосередній контроль над ними і відповідний дохід. Портфельні – це
капіталовкладення в закордонні під-ва, які приносять інвесторові дохід,
але не дають права контролю над під-ми. Якщо перевести погляд на
міжнародні фінансово-кредитні відносини, то експорт під-го капіталу
відноситься до міжнародних фінансових відносин, а тому міжнародні
фінансові відносини можна визначити, як відносини, що виникають між
суб”єктами світового господарства з приводу руху капіталів у вигляді
закордонних інвестицій, з одного боку, та іноземних з іншого.

58)Сутність міжнародного руху капіталу.

Международное движение капитала, его активная миграция между странами
является важнейшей составной частью и формой современных МЭО. Движение
капитала существенно отличается от движения товаров. Внешняя торговля,
как правило, сводится к обмену товарами как потребительными стоимостями.
Вывоз капитала (зарубежное инвестирование) представляет собой процесс
изъятия части капитала из национального оборота в данной стране и
перемещение его в товарной или денежной форме в производственный процесс
и обращение другой страны. Поначалу вывоз капитала был свойствен для
небольшого числа промышленно развитых стран, осуществляющих экспорт
капитала на периферию мирового хозяйства. Развитие мирового хозяйства
существенно раздвинуло рамки этого процесса: вывоз капитала становится
функцией любой динамично развивающейся экономики. Капитал вывозят
ведущие развитые страны, и среднеразвитые, и развивающиеся, в
особенности новые индустриальные.

59)Євровалюта. Особливості функціонування ринку євровалют.

Международные валютные отношения представляют совокупность экономических
отношений, связанных с функционированием денег как мировых денег.
Валютные отношения осуществляются на национальном и международном
уровнях.

В 1989 Ж.Делор, деятель ЕС предтсавил отчет, в котором излагал 3
ступенчатый план валютного объединения Европы. Этот план
вкл:1)осуществление скоординированной экономической и валютной политики
отдельных стран ЕС; 2)учреждение Центрального банка ЕС; 3)замену нац
валют единой валютой ЕС. Экономический и валютный союз предстают как
объединение государств, имеющих единый рынок, денежную еденицу и
специальные институты, отвечающие за формирование и проведение единой
макроэк-й политики. Эк-ий и валютный союз должны представлять собой 2
составные части единого целого. Процесс унификации в эк-й и валютной
сферах должен протекать параллельно, взаимосвязанно. Важнейшим
результатом этого процесса должен стать переход к единой валюте в рамках
ЕС с единым центром формирования валютной и денежно-кредитной политики –
единым Центральным банком.

65.Особливості світового ринку послуг.

Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну, які
існують на основі міжнародного поділу праці та інших форм міжнародних
ек. відносин , де основним товарним об”єктом виступають різні види
послуг.

Особливості:

Більшість видів послуг базується на прямих контактах між їхніми
виробниками і споживачами, оскільки послуги, на відміну, від речових
товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно і не
підлягають зберіганню. Це відособлює міжнародну торгівлю полугами від
торгівлі речовими товарами.

Світовий ринок послуг тісно пов”язаний зі світовим товарним ринком і все
сильніше впливає на його розвиток (післяпродажне обслуговування продани
товарів).

Міжнародна торгівля послугами вимагає більшої присутності за кордоном
безпосередніх виробників послуг або ж присутності іноземних споживачів у
країні виробництва послуг.

Сфера послуг більш захищена державою від іноземної конкуренції, ніж
сфера матеріального виробництва.

Не всі види послуг придатні до широкого залучення у міжнародний
господарський оборотт (наприклад: комунальні і більшість побутових
послуг).

67. Міжнародний лізинг, його форми.

Міжнародний лізинг- це спеціальна операція, за якою лізингова фірма на
основі угоди з орндарем купує у виробника предмети оренди іпередає їх
орендареві на певний термін за встановлену плату.

Суб”єкти лізингу: лізингова компанія (орендодавець), ліссор
(орендодавець), рентор (орендар), холдер (орендар).

Об”єкти лізингу: техніка для офісів, різне обладнання, машини.

За терміном дії оренди міжнарод. лізинг ділиться:

-рентинг –короткостроковий лізинг на термін від 1 години до 1 місяця;

-гайринг –середньостроковий лізинг терміном від 1 місяця до 1 року;

-лізинг –довгостроковий лізинг терміном більше 1 року.

За окупністю:

-фінансовий лізинг –лізингова компанія намагається повернути авансовий
капітал + прибуток(період оренди відповідає строку ек. життя об”єкта
лізингу)

-оперативний лізинг –об”єкт лізингу здається на термін, що становить
тільки частину терміну його ек. життя.

За суттю експортно-імортних оепрацій:

-екпортний лізинг – виробник(В) і лізингова компанія (ЛК) в одній
країні,а фірма-орендар (О) в іншій;

-імпортний лізинг – ЛК і О в одній країні, а В в ін.;

-транзитний – ЛК, В, О в різних країнах.

66. Некомерційні форми і засоби технологічного обміну

Международная передача технологии на практике реализуется в различных
формах и по многочисленным каналам.

Наиболее распространены следующие основные каналы передачи технологии:

а) внутрифирменный — заграничным филиалам ТНК;

б) межфирменный — по лицензионным, кооперационным, управленческим и
другим долгосрочным соглашениям с иностранными фирмами;

в) внешнеторговый — вместе с экспортными поставками машин, оборудования
и другой промышленной продукции. Кроме того, различают две основных
формы передачи

технологии.

1. На некоммерческой основе, если между сторонами не возникает денежных
обязательств. Таковыми являются:

• научно-технические публикации — научная, техническая и учебная
литература, компьютерные банки данных, справочники и обзоры, технические
стандарты и инструкции, фирменные каталоги и проспекты, патентные
описания. Это старейшая форма распространения информации о результатах
НИОКР, не связанных с секретами производства и патентоспособными
изобретениями;

• личные контакты ученых и специалистов в ходе обмена информацией на
международных конференциях, выставках, симпозиумах, семинарах, а также в
результате командирования за границу, обучения, стажировок;

• одной из наиболее эффективных форм передачи технологии является
миграция ученых и специалистов, так называемая «утечка умов». В целом
основной поток передачи технологий на некоммерческой основе — это
фундаментальные НИОКР, деловые игры, научные открытия и запатентованные
изобретения. Следует подчеркнуть, что некоммерческие формы передачи
технологии осуществляются свободно и не нуждаются в договорно-правовом
оформлении и регламентации. Коммерческие формы передачи технологии
оформляются в виде договора (как правило, лицензионный договор либо
договор о совместном производстве, о научно-техническом сотрудничестве
или договор купли-продажи).

67.Міжнародний лізинг

Другой формой является лизинг — долгосрочная аренда машин, оборудования
и т. п. Также в международной практике имеют место рейтинг —
краткосрочная аренда до 1 года и хайринг — среднесрочная аренда со
сроком от 1 года до 3—5 лет. Различают оперативный лизинг сроком от 3 до
5 лет. Такой срок обычно меньше жизненного цикла изделия и происходит
неполная его аммортизация за период аренды, по истечении которого
оборудование может быть возвращено собственнику и снова сдано на новый
период в пользование. Другой вид лизинга — финансовый, сроки которого
15—20 лет, за такой период обычно происходит полная окупаемость
арендуемого оборудования, а по его истечении пользователь может либо
вернуть объект лизинга собственнику, либо заключить новое соглашение на
более льготных условиях, либо приобрести арендуемое оборудование в
собственность по остаточной стоимости.

68.Міжнародна торгівля ліцензіями.

Наиболее распространенной формой передачи научно-технических знаний в
настоящее время является международная торговля лицензиями. Лицензия —
это разрешение лицензиара (владельца технологии или прав промышленной
собственности) на использование лицензиатом (лицом, приобретающим
технологию) изобретения, научно-технического достижения, технических
знаний, производственного опыта, секретов производства и т. п. в течение
определенного срока за оговоренное в лицензионном соглашении
вознаграждение. Различают лицензии на запатентованные научно-технические
разработки, а также беспатентные лицензии, когда продается
научно-техническое открытие, авторство и новизна которого не
зарегистрированы в соответствующих официальных учреждениях (например,
«ноу-хау»).

• простая лицензия, по договору которой лицензиар разрешает использовать
изобретение, оставляя за собой право как самостоятельного использования,
так и выдачи аналогичных лицензий другим лицам;

• исключительная лицензия, по договору которой лицензиату даются
исключительные права на использование изобретения в пределах,
оговоренных в соглашении, и лицензиар не может выдавать аналогичные
лицензии другим лицам, но возможно самостоятельное использование
предмета лицензии;

• полная лицензия, когда лицензиар уступает лицензиату все права на
использование научно-технического достижения в течение срока действия
соглашения (применяется очень редко). По способу коммерческой реализации
различают:

• чистые лицензии — купля-продажа чистых лицензионных прав;

• сопутствующие лицензии, сопровождающиеся контрактом на поставку
оборудования.

Торговля лицензиями на мировом рынке считается весьма прибыльным
бизнесом. По оценкам экспертов ООН, покупатели в среднем платят за
лицензию от 1 до 10 % от стоимости реализуемой впоследствии продукции
(произведенной на основе данной лицензии). В случае, если продается
лицензия на уникальное и перспективное изобретение, то платежи могут
достигать 30—50 %. Таким образом, стоимость лицензионного соглашения не
столько зависит от затрат на проведение научно-исследовательских работ,
сколько от величины дохода, который можно получить при использовании
объекта лицензионного соглашения.

Существует три формы выплаты лицензионного вознаграждения.

• Роялти — отчисления от дохода лицензиата в течение всего периода
действия соглашения. Используется в случае уверенности лицензиара в
лицензиате, при долгосрочном сотрудничестве.

• Паушальный платеж — это единовременный платеж, не связанный во времени
с фактическим использованием лицензии, а установленный заранее на основе
экспертных оценок.

• Комбинированные платежи, включающие первоначальную сумму в виде
паушального платежа в 10—15% от общей цены лицензии и с последующими
периодическими отчислениями роялти.

69. Суть та форми міжнародного факторингу.

Міжнародний факторинг – це вид міжнародної послугової діяльності у сфері
міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає
короткотермінові вимоги за товарними угодами факторинговій компанії
зметою негайного отримання більшої частини платежу (70-90% платежу уже
за 2 –3 дні), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат
при проведенні розрахунків.

Міжнародний факторинг поділяють на:

-прямий факторинг – наявність 3-х суб”єктів : виробника, факторингової
компанії з експорту і покупця товару, котрий одночасно є ще й боржником
(позичальником), і при цьому перші два суб”єкти знаходяться, як правило,
на теріторії одної країни, а покупець – на території іншої;

-нерпямий (опосередкований) факторинг – 4 головні діючі особи: виробник,
фактор з експорту, фактор з імпорту, покупець.

70. Іноземні інвестиції їх види і шляхи залучення

Миграция капитала в предпринемательской форме предполагает обязательное
наличие трех признаков:

Во первых, организацию и участие в производственном процесе за рубежом

во-вторых, долгосрочный характер вложении иностранного капитала;

в-третьих, право собственности на предприятие в целом либо на его часть
на территории другого государства.

В зависимости от степени реализации указанных особенностей и целей
участия различают два вида вывоза предпринимательского капитала: прямые
зарубежные инвестиции (ПЗИ), портфельные инвестиции (ПИ).

Прямые зарубежные инвестиции — это долгосрочные зарубежные вложения
капитала, в результате которых экспортером капитала организуется или
ведется производство на территории страны, принимающей капитал.

Портфельные инвестиции — это форма вывоза капитала путем его вложения в
ценные бумаги зарубежных предприятий, не дающая инвесторам возможности
непосредственного контроля над их деятельностью.

Центр ООН по ТИК выделяет 4 наиболее типичных в мире случая прямых
капиталовложений, связанных с организацией производства товаров и услуг
в зарубежной стране:

1) прямые зарубежные инвестиции осуществляются потому, что ввоз
некоторых товаров и услуг в зарубежную страну невозможен или затруднен
из-за различных ограничений или из-за свойств этих товаров и особенно
услуг;

2) производство товаров и услуг на месте оказывается более дешевым и
эффективным способом обслуживания этого зарубежного рынка, например,
из-за экономии на транспортных расходах;

3) страна приложения предпринимательского капитала оказывается наиболее
дешевым местом производства товаров и услуг для их поставки на мировой
рынок, включая рынки и страны происхождения инвестиций; это характерно,
например, для стран Юго-Восточной Азии (ЮВА), где действует масса
иностранных предприятий по сборке бытовой техники и т.п.;

4) для некоторых видов продукции, особенно технически сложных, важны
послепродажное обслуживание, консультационные и другие услуги, требующие
постоянного присутствия производителя на рынке. В этом случае иметь
собственное производство в зарубежной стране ока зывается более выгодно,
чем организовать там чисто сбытовую фирму, и тем более, чем сбывать
продукцию через посредников.

Характерные отличия прямых и портфельных инвестиций

Прямые зарубежные инвестиции Контроль над иностранной фирмой Организация
и ведение производства за рубежом а) полное владение зарубежной фирмой,
б)приобретение контрольного пакета акций (согласно уставу МВФ не менее
25% от акционерного капитала компании) предпринимательская
прибыль,дивиденды

Портфельные инвестицииполучение высоких прибылей.покупка зарубежных
ценных бумаг.приобретение менее 25% (10% в США, Японии,Германии) от
акционерного капитала зарубежной фирмы.дивиденды, проценты

71.ТНК як головний суб’єкт виробничої та інвестиційної політики

Международные корпорации представляют собой крупные объединения
промышлен их, торговых, транспортных или банковских фирм и компаний,
деятельность которых выходи далеко за границы стран базирования и
обеспечивает им благоприятные позиции в производстве, сбыте, закупке
товаров и оказании услуг. Располагая мощной производственной базой, ТНК
проводят такую производственно – торговую политику, которая обеспечивает
высокоэффективное планирование производств, товарного рынка.
Планирование осуществляется в рамках материнской компании и
распространяется на дочерние фирмы. Транснациональные корпорации
получают преимущества не только от расширения территории эксплуатации
но и вследствие извлечения выгоды из разницы в экономическом
положении стран приложения своего капитала.

Деятельность транснациональных корп. Тесно связано с интересами
государств их происхождения. Подавляющие большинство современных
государств имеет ярко выраженную национал. Направленность. Их целью
является обеспечение высокого уровня, качества и продолжительности
жизни своих граждан.

В связи с проводимой политикой достижения указных целей между
государствами возникает объективные противоречия, основой которых
является борьба за топливные, сырьевые, трудовые ресурсы. ТНК укрепляют
позиции своего государства на территории других стран, создавая там
анклавы своей собственности в виде филиалов или дочерних предприятий.
Параллельно с закреплением экономического влияния ТНК позволяют
развивать коммуникации, расширять влияние международных организаций, в
том числе ООН, совершенствовать международное право и все формы
международного взаимодействия, вплоть до координации международных
космических проектов.

Политическое значение ТНК столь велико что и в исторически обозримом
времени они останутся одним из важных факторов усиления взаимодействия
промышленно развитых стран на многие регионы мира. Отсюда вытекает
очевидный вывод, что забота о превращении ведущих отечественных
корпораций в транснациональные стала осознанной целью внешней политики
государства стремящегося к усилению своего влияния в международном
масштабе.

72. Товарна структура міжнародної торгівлі.

Перш за все МТ – це обмін товарами та послугами між країнами за межами
їх національних кордонів, сфера стійких товарно – грошових відносин між
країнами на основі міжнародного поділу праці.

Товарна структура МТ(%)

Мінеральне паливо 12

Продовольство 10

Сировина 6

Продукція обробної промисловості 72

у тому числі

– машини та устаткування 35

хімічні товари 7

метали

текстильні вироби

інша продукція

73.Суть міжнародних науково технічних відносин, особливості та фактори
розвитку

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних
економічних відносин – міжнародні науково-технічні відносини. Під ними
розуміють відносини з приводу обміну результатами НДДКР, СПІЛЬНОГО
ПРОВЕДЕННЯ країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшими
сумісними роздільним використанням їх результатів;спільного розроблення
і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну
загально науково – технічною, маркетинговою інформацією. Формами їх
прояву є:

1 Обмін загальною науково – технічною інформацією, накопичення останньої
в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій,
зокрема обмін програмними продуктами.

2 Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР
контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права
розпорядження результатами розробок замовнику(права оформлення патенту).

3 Спільне проведення на основі прямих зв’язків партнерами з різних країн
коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним
володінням патентом і правом надання ліцензій.

4 Реалізація міжнародних(за участю кількох країн або фірм) науково –
технічних програм з розробленням важливих спеціальних проблем
(наприклад, телекомунікаційна технологія біотехнологія) на основі
спеціалізація та кооперація НДДКР.

5 Виконання міжнародних комплексних науково – технічних програм.
Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково – технічних
відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих
держав; монополізація НТП великими фірмами, які можуть фінансувати
проведення дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому
ринку.

Нерівномірність економічного розвитку спричиняє неоднаковий рівень
розвитку науки і техніки у різних країнах, внаслідок чого в умовах
сучасного рівня НТП передова техніка і технологія зосередилась у
відносно невеликій групі промислово розвинутих країн. Основними формами
реалізації науково – технічних досягнень є міжнародна передача
технологій та міжнародне технічне сприяння.

74 – 75 основні сфери міжнародного науково-технічного співробітництва.

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних
економічних відносин – міжнародні науково-технічні відносини. Під ними
розуміють відносини з приводу обміну результатами НДДКР, спільного
проведення кра’їнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим
сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного
розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і
стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою
інформацією. Формами їхз прояву є :

Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в
банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій,
зокрема обмін програмними продуктами.

Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР
контрагентом з наступною передачею всієї іформації і права розпорядження
результатами розробок замовнику.

Спільне проведення на основі прямих зв’язків партнерами з різних країн
коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним
володінням патентом і правом надання ліцензій.

Реалізація міжнародних науково-технічних програм з розроблення важливих
спеціальних проблем (біотехніка чи телекомунікаційна технологія).

Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Головними причинами швидкого розвитку науково-технічних відносин є
посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав;
монополізація НТП великими фрмами, які можуть фінансувати проведення
дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Нерівномірність економічного розвитку спричиняє неоднаковий рівень
розвитку науки і техніки у різних країнах, внаслідок чого в умоах
сучасного рівня НТП передова техніка і технологія зосередилася у
відносно невеликій групі помислово розвинутих країн. Велика роль у цьому
процесі належить потужним фірмам, які мають змогу отримувати надприбудки
за рахунок утримання передових позицій в технічному розвитку і продажу
результатів наукових досліджень. Великі ТНК використовують експорт
наукових досягнень та передових технологій для встановлення панування на
світових ринках і контролю над дрібнішими фірмами.

Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжародна
передача технологій та міжнародне технічне сприяння.

76. Ціноутворення на світовому ринку.

В условиях рыночной экономики ценообразование во внешней торговле, также
как и на внутреннем рынке, осуществляется под воздействием конкретной
риночной ситуации.

Цена – денежная сумма, которую намерен получить продавец, предлагая
товар или услугу, и которую готов заплатить покупатель.

Мировая цена – цены мировых товарных рынков или крупних
экспортно-импортних сделок, заключаемых на рынке соответствующих
товаров, в основных центрах мировой торговли.

По характеру, уровню и сфере действия они могут быть разграничены на
пять нижеперечисленных групп:

Общеэкономические:

экономический цикл;

состояние совокупного спроса;

инфляция.

Конкретно экономические:

издержки;

прибыль;

налоги и сборы;

предложение и спрос на этот товар или услугу с учетом
взаимозаменяемости;

потребительские свойства: качество, надежность, внешний вид,
престижность.

Специфические:

сезонность;

эксплутационные расходы;

комплектность;

гарантии и условия сервиса.

Специальные:

государственное регулирование;

валютный курс.

Внеэкономические:

политические;

военные.

На международном рынке процесс ценообразования имеет особенности. С
учетом этого следует рассматривать и действиэе перечисленных выше групп
ценообразующих факторов. Взять к примеру спрос и предложение. Известно,
что соотношения спроса и предложения в условиях мирового рынка ощущаются
субъектами внешней торговли гораздо острее, нежели поставщиками
продукции на внутреннем рынке. Участник международной торговли
сталкивается на рынке с большим числом конкурентов, чем на рынке
внутреннем.

Под мировыми ценами понимаются цены крупных экспортно-импортных сделок,
заключаемых на мировых товарных рынках, в основных центрах мировой
торговли. В мировой торговли к факторам, под воздействием которых
складываются рыночные цены, прежде всего естественно относится состояние
спроса и предложения. Практически на цену предлогаемого товара влияет:

платежеспособниый спрос покупателя данного товара, т.е. попросту говоря,
наличие денег;

объем спроса – количество товара, которое способен преобрести
покупатель;

полезность товара и его потребительские свойства.

На стороне предложения состовляющие факторы это:

количество товара, предлагаемого продавцом на рынке;

издержки производства и обращение при реализации товара на рынке;

цены на ресурсы или на средства производства, используемые в
производстве соответствующего товара.

Общим фактором является замещаемость предлагаемого товара другим,
удовлетворяющего покупателя. На уровень мировых цен воздействуют валюта
платежа, условие расчета и некоторые другие, как экономические, так и
внеэкономические факторы.

В последние два-три десятилетия важную роль в ценообразовании на товары,
в особенности в мировой торговле, занимают сопутствующие услуги,
оказываемые производителем и поставщиком какого-либо товараимпортеру
или конечному потребителю. Речь идет об общепринятых условиях поставки :
техническое обслуживание, шеф-монтаж, гарантийный ремонт, другие
специфические виды услуг, связанные с продвижением, реализацией и
использованием товара.

В условиях НТР в абсолютном выражении цена растет практически для всех
групп товаров. Однако с учетом т.н. полезного эффекта относительная
стоимость товара, а значит, и его цена для потребителя снижается.

Государственное регулирование внутренних цен, субсидирование экспорта,
поддержка импорта, проведение таможенно-тарифной политики и т.д. в
конечном счете оказывает существенное влияние и на цены внешние, причем
тем больше, чем мощнее присудствие компаний данной страны на мировом
рынке.

Эффективен механизм ценообразования в ЕС, разработаный по каждому виду
сельхозпродукции и для каждого региона. Устанавливаются несколько
категорий цен – индикативные цены, определяемые Сообществами как
желательные, минимальные цены импорта или пороговые, минимальные
продажные цены, гарантированные производителю интервенциями,
официальными организациями.

Информацию о ценах мировых товарных рынков принято подразделять на
несколько групп.

Контрактная цена – это конкретная цена, которую согласовали между собой
продавец и покупатель в ходе переговоров, которая, как правило ниже цены
предложения поставщика.

Справочные цены – это цены продавца, публикуемые в специализированых
изданиях, бюллетенях, а также в периодической литературе, в газетах,
журналах, в каналах компьютерной информации.

Биржевые цены –это цены на товары, торговля которыми производится на
товарных биржах. К биржевым товарам относятся в основном сырье и
полуфабркаты.

Цены аукционов – показывают цены полученные в результате торгов.

Статистические внешнеторговые цены – публикуются в различных
национальных и международных статистических справочниках.

76.Ціноутворення на світовому ринку. Види світових цін.

Цена — это денежная сумма, которую намерен получить продавец, предлагая
товар или услугу, и которую готов заплатить за данный товар или услугу
покупатель.В ценообразовании принято различать группу ценообразующих
факторов, которые влияют на изменение цены в ту или иную сторону. Среди
них:

1) закон стоимости;2) общеэкономические факторы: экономический цикл,
совокупный спрос и предложение, инфляция;3) конкретно-экономические
факторы: издержки, прибыль, налоги и сборы, потребительские свойства
(качество, внешний вид, надежность), предложение и спрос на товар с
учетом товаров-субститутов;4) специфические факторы: сезонность,
эксплуатационные расходы, комплектность, гарантии и условия сервиса;5)
внешнеэкономические факторы: государственное регулирование, валютный
курс;6) специальные факторы: политичекие, военные. Множественность цен —
наличие ряда цен на один и тот же товар или товары одинакового качества
в одной и той же сфере обращения на одинаковой транспортной базе.
Например, цены по клиринговым соглашениям, цены по программам в рамках
государственной помощи и т. д. Мировые цены — это цены, по которым
проводятся крупные экспортно-импортные операции, достаточно полно
характеризующие состояние МТ конкретным товаром. Мировые цены
характеризуются следующими признаками, отличающими их от внутренних цен:

а) регулярность, т. е. внутренние цены сделок носят случайный,
эпизодический характер, что не характерно для мировых цен;б)
раздельность коммерческого характера, т. е. исключаются товарообменные
операции, поставки товаров в рамках государственной помощи и т. п., так
как эти сделки предусматривают особые взаимоотношения между партнерами.
Цены в этих условиях могут существенно отклоняться в ту или иную сторону
от уровня цен раздельных сделок;в) открытость торгово-политического
режима, т. е. в качестве мировых цен не могут служить цены в рамках
замкнутых экономических группировок, т. к. эти цены за счет
субсидирования национальных производителей со стороны государства могут
быть выше цен других крупных поставщиков данной продукции на мировой
рынок;г) свободная конвертируемость валюты платежа.

В международной торговле применяются два вида цен:

1) расчетные — индивидуально определяются фирмами-экспортерами на
конкретные виды промышленных товаров;

2) публикуемые цены — это цены, сообщаемые в специальных и фирменных
источниках информации. К ним относятся:

• справочные цены — это цены товаров во внутренней оптовой и внешней
торговле Наиболее широко применяются в МТ и представляют собой так
называемые базисные цены, т. е. цены-товара определенного количества и
качества в том или ином заранее установленном географическом пункте.
Базисные цены устанавливаются в соответствии с базисными условиями
поставок, определяющими, включаются ли расходы по доставке в цену товара
или нет.

• биржевые котировки; отражают реальные цены сделок на бирже;• цены
аукционов;

• цены торгов;• цены фактических сделок;• цены предложения крупных фирм.

Учитывая, что в современном мировом хозяйстве ТНК являются основными
субъектами и контролируют 2/3 международной торговли, внутрифирменная
торговля ТНК (40% МТ) осуществляется не по обычным мировым ценам, а по
особой категории мировых цен — трансфертным ценам, которые обычно на 30%
ниже мировых. Трансфертные цены являются коммерческой тайной, имеют в
большей степени, искусственный характер и образуются не под действием
спроса и предложения, а исходя из внутрифирменной политики.

В то же время способы определения мировых цен на различную продукцию
также различны:

1) цены сырьевых товаров определяются как экспортные цены основных
поставщиков конкретного товара и импортные цены в важнейших центрах
импорта этого товара.

2) цены продукции обрабатывающей промышленности определяются как
экспортные цены крупных компаний-производителей и экспортеров этой
продукци

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019