.

Міжнародні економічні відносини (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
5 15541
Скачать документ

1.Механізм регулювання МЕВ

Регулювання МЕВ у сучасних умовах здійснюється на основі міжнародних
договорів, рішень міждержавних економічних конференцій, міжнародних
звичаїв та рішень міжнародних організацій. Особливість останніх полягає
в тому, що вони є одночасно і суб’єктами міжнародних економічних
відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин.

Об’єктивна необхідність у регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків між
країнами випливає із зростаючої взаємозалежності національних економік;
неузгодженості національних законодавств різних країн, що потребує
створення такого механізму регулювання міжнародних економічних відносин,
який би забезпечував збалансовану координацію національних правових
режимів.

Механізм регулювання міжнародних економічних відносин має два
взаємопов’язані рівні: національний та міжнародний, кожному з яких
властива певна система принципів, інституційно-правових структур,
інструментів та методів управління

Елементами регулювання міжнародних економічних відносин є:

— принципи управління як фундаментальні правила, що характеризують певну
«ідеологію» підходу до міжнародних відносин в економічній сфері;

— інституційно-правові структури як сукупність міжнародних та
національних норм, правил, звичаїв та угод, що регламентують здійснення
співробітництва;

— інструменти та методи управління як сукупність конкретних заходів
впливу на окремі процеси, наприклад валютні курси, субсидії, митні
тарифи, квоти і ліцензії на експорт та імпорт, система встановлення цін
на товари й послуги для міжнародного обміну тощо.

2 Координація економічних дій в МЕВ: об”єкти, види

Координація економічних дій — це процес погодження певних параметрів
національних економічних політик з метою регулювального впливу на
світогосподарські, регіональні чи функціональні зв’язки. Об”єкти
координації:

— цілі (погодження загальних, спільних, конкуруючих,
взаємопідпорядкованих цілей);

— інформація (обмін, оприлюднення, зберігання тощо);

— інструменти економічної політики;

— час, масштаби та форми проведення конкретних заходів, дій.

Залежно від кількості сторін, які беруть у цьому участь, координація
може бути :

Двостороння (білатеральна’) координація включає угоди та домовленості
між двома суб’єктами МЕВ, які досягаються безпосередніми переговорами
між партнерами.

Багатостороння координація забезпечує погодження різних аспектів
міжнародної економічної діяльності щонайменше трьома суб’єктами з різних
країн.

Залежно від засобів здійснення:

Дискретна координація — це узгодження, яке досягається шляхом так званих
дискретних (окремих) дій, коли в кожному конкретному випадку держави
домовляються самостійно використовувати деякі заходи, інструменти,
методи для досягнення належної єдності дій.

Інституціональна координація — це погодження, яке виробляється на
підставі визначеного інституту, тобто з використанням встановлених уже
законів, правил, норм, звичаїв та практики, організаційних структур.
Отже, в поняття «міжнародні

інститути» входять дві складові:

1) організаційні структури, тобто самі міжнародні організації,

установи, конференції тощо;

2) сукупність законів, норм, правил, угод та ін.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і
як користувачі сукупності законів та норм

3 Місце міжн. орган. в міжн бізнесі

Серед суб’єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин
найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та
конференцій є, зрозуміло, держави (уряди), оскільки, використовуючи
досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути
допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені.
Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та
динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у
міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій
натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники які є різними у різних
країнах та регіонах.

І — Потоки (товари, послуги, інформація, фінансові й трудові ресурси);

II — Внутрішні обмежники (національне середовище фірми);

III — Міжнародні обмежники (міжнародне середовище);

IV — Міжнародні організації.

Місце міжнародних організацій у міжнародному бізнесі

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично були
першопричиною розвитку міжнародних організацій

4 Історія виникнення та етапи розвитку МОрг

Перші міжнародні міжурядові організації з’явилися порівняно недавно — у
середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий
процес. Можна виокремити п’ять стадій виникнення та розвитку
міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та
формування світового ринку.

4. Період між Першою та Другою світовими війнами.

5 Сучасний етап.

Епоха рабовласницьких держав. IV—VI ст. до н.е. у в Стародавній Греції
існувало два типи міжнародних інститутів: союзи держав, які мали спільні
військово-політичні цілі.і релігійно-політичні союзи племен та міст.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання
ворогуючих держав формувалися під час виникнення загрози з боку
сильнішого спільного ворога, почали з’являтися торговельні союзи.

Третій етап появою цілої низки організацій, яким були притаманні риси
сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного
органу, порядку роботи та ін.Зростання кількості МО з середини XIX ст.
пов’язане з розвитком зв’язку, транспортндї_мережі, фінансів,
міжнародної торгівлі

Період між Першою та Другою світовими війнами ознаменований появою
першої у світі міжнародної організації універсального типу з широкою
компетенцією — Ліги Націй. Створена в 1919р, триває створення
функціональних та галузевих організацій; кількість організацій
збільшилася втричі

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року:збільшення впливу МО
на міжнароднежиття; посилення ролі недержавних організацій; поява
універсальної організації глобального типу-ООН, розширення сфери
діяльності МО; збільшення кількості організацій, тощо

5 Основні риси сучасного етапу розвитку МО

Перші міжнародні міжурядові організації з’явилися порівняно недавно — у
середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню передував досить тривалий
процес. Можна виокремити п’ять стадій виникнення та розвитку
міжнародних організацій:

1. Епоха рабовласницьких держав.

2. Період феодальної роздробленості.

3. Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та
формування світового ринку.

4. Період між Першою та Другою світовими війнами.

5 Сучасний етап.

Сучасний етап розвитку МО починається з 1945 року. Йому

властиві такі риси:

— збільшення впливу міжнародних організацій на міжнародне

життя,зокрема економічне;

— посилення ролі недержавних організацій у вирішенні світових проблем
(через систему консультацій);

— поява і вже понад 50-річне успішне функціонування універсальної
організації глобального типу — Організації Об’єднаних Націй;

— утворення інших функціональних організацій глобального

типу — Міжнародного валютного фонду. Міжнародного банку реконструкції та
розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої
торговельної організації;

— формування мережі міжнародних організацій наднаціонального типу, які
інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних
угруповань;

— посилення позиції 00Н завдяки створенню системи «спеціалізованих
установ» у складі шістнадцяти міждержавних організацій;

— розширення сфери діяльності міжнародних організацій;

— значне збільшення кількості як міждержавних, так і недер-

жавнихіміжнародних організацій.

6 Підходи до визначення поняття МО. Критерії віднесення орган. до
категорії „міжнародна”

Стосовно сутності міжнародної організації існують два підходи: звужений
(інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування
міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх
міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами
(державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої
постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми
(статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

Належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:

—об’єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних

та фізичних осіб);

— погоджені, спільні, постійні цілі;

—наявність міжнародного установчого документа;

—постійні організаційні інституції;

— політико-організаційні норми; .

— юридична рівність учасників;

— відповідність цілей створення та діяльності загальновизнаним принципам
і нормам міжнародного права.

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що
відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер
компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.

Відповідно до другого підходу міжнародна організація — це будь-яка група
або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і
має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає
віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так
званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань.

7 Види МО,об”єднані в західній літ-ре терміном „М інститути”,спільні і
відмінні риси

В західній літературі часто використовується термін «міжнародний
інститут» у трьох значеннях:

— міжнародної конференції (конгресу);

— міжнародної комісії (комітету);

— міжнародної організації.

Усі ці установи, безумовно, мають родову спільність: міжнародна сфера
діяльності, міжнародний характер компетенції та відповідний механізм
здійснення регулювання міжнародних відносин. А відрізняються вони своїм
місцем та правовим станом у системі міжнародних відносин. Міжнародні
конференції та міжнародні комісії, як правило, не є суб’єктами
міжнародного права,

а міжнародні організації — так._

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність
яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність
міжнародної правосуб’єктності. Робота конференцій будується згідно з
власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними
структурами.

Міжнародні комісії та комітети створюються зазвичай на основі
міжнародної угоди, їхня діяльність має постійний характер, вони
створюють певні механізми для її забезпечення, а тому більш, ніж
конференції, схожі на міжнародні організації.

Міжнародна організація — це стабільний інститут багатосторонніх
міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами
(державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої
постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми
(статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень).

8 Міжнародні конференції та їх класифікація

В західній літературі часто використовується термін «міжнародний
інститут» у трьох значеннях:

— міжнародної конференції (конгресу);

— міжнародної комісії (комітету);

— міжнародної організації.

Міжнародні конференції є тимчасовими міжнародними органами, діяльність
яких не регулюється міжнародно-правовими нормами через відсутність
міжнародної правосуб’єктності. Робота конференцій будується згідно з
власними правилами процедури і регулюється тимчасовими організаційними
структурами.

Сучасні міжнародні конференції можна класифікувати за складом учасників,
за географічним охопленням, цілями, рівнем і термінами скликання, тощо

1) за складом учасників: міжурядові, неурядові, змішані 2) за
географічним охопленням: глобальні, регіональні 3) за цілями скликання:
для обміну думками, обговорення проблем та вироблення спільної заяви,
підготовки або прийняття договору. 4) за рівнем скликання: на найвищому
рівні, на рівні міністрів закордонних справ,на рівні офіційних
осіб-керівників делегацій 5)за термінами скликання: спеціальні,
регулярні, періодичні

9. Типи МО і їх особливості.

Членство держав: Міжнар. міждержавні о-ції- об’єднання держав, які
створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійнодіючих
органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність
і засновані згідно з нормами міжн. права.; Міжнар. недержавні о-ції
–організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політ.,
економ., ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних
громадських угрупувань з різних країн.; Змішані о-ції (Міжн. Орг. Праці,
Інтерпол).

Географічне охоплення: Глобальні- о-ції членами яких є представники
всіх(чи майже всіх) країн світу або регіонів; Регіональні- о-ції, в
роботі яких беруте участь велика к-сть представниців певного регіону;
Субрегіональні- о-ції, утворені з представників невеликої кількості
одного або різних регіонів(ОЧЕС).

Компетенція(функціональне охоплення, спрямованість):Універсальні- о-ції,
які охоплюють широке коло відносин між членами(екон., політ., культ.
тощо); це багатоцільові установи; Спеціальні- о-ції, які мають обмежені
цілі, створені для співробітництва в одній галузі(напр. праці, охор.
здоров’я) або охоплюють певний напрям діяльності(політику, науку,релігію
тощо).

Характер повноважень:Міжнародні- це утворення конфедеративного типу.
Конфедерація –форма держ. устою, за якої держави, що входять у
конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи
державної влади та управління; для кооординації дій з метою досягнення
спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи; Наднаціональні-
утворенння федеративного типу. Федерація- форма держ. устрою, за якої
держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції,
законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади
для вирішення спільних проблем(можливість зобов’язати членів виконувати
прийняті більшістю голосів рішення, навіть без їх згоди)

Характер діяльноті: Регулювальні о-ції; Контрольні о-ції;
Координаційно-інформаційні о-ції; Консультативні о-ції.

Період функціонування: Тимчасові- багато МО засновано на угодах строком
на 10-20 років, який можна продовжувати згідно з процедурою о-ції;
Постійно діючі.

Порядок вступу до о-ції: Відкриті- членом може стати будь-яка держава;
Закриті-новий член приймається лише за згодою першопочаткових
засновників та за дотримання деякіх інших умов.

10. Право міжнародних орг-цій(МО), його види і суть.

Міжурядові орг-ції, так само як і держави, є суб’єктами міжн. публ.
права. Право міжн. орг-ції.- органічо взаємопов’язаний комплекс правових
принципів та норм, які забезпечують існування та діяльність орг-ції.
Обов’язок членів орг-цій дотримуватись відповідних норм обумовлених
фактом членства в орг-ції. Невиконання окремих норм права орг-ції
передбачає застосування санкцій. Джерелами права МО є:

Статути та угоди про їх створення;

Домовленості щодо регламенту, правил процедури;

Окремі акти, які встановлюють статус персоналу;

Домовленості з урядами країн перебування;

Угоди з іншими МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи:

1.“Внутрішнє право”(“власне право”)- норми, які регламентують діяльність
самих МО, визначають хар-р ф-цій та правовий стан різних категорій
персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інш.
питань. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з
о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права та обов’язки органів
різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень;
документообіг та інш. З поннятям статусу персоналу пов’язані пит. щодо
правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії,
привелеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині
внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та статусу персоналу.
Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування бюджету,
методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки
використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.

2. “Зовнішнє право”-норми, які фіксують місце МО в заг. системі міжн.
відносин: правовий інструмент, за допомогою якого МО забезпечує свій
статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв ’язки з державами та
іншими міжн. та національними о-ціями. Відносини з інш. міжнародними
інститутами стосуються різноманітних організаційних, фін., політичних,
правових питань, передбачених статутами МО та пізнішими угодами та
домовленостями. Відносини з країною перебувааня стосуються режиму
перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів
організаціїї в цілому. Питання міжн. приватного права: придбання
нерухомості та рухомого майна, отримання власності та матеріальних
цінностей від інших МО-цій; укладання контрактів на здійснення робіт,
оренду транспортиних засобів; відкриття та використання рахунків у
банках, отримання позичок; участь у судових справах тощо.

3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності МО,
можуть бути норми, які забезпечують участь деяких о-цій у процесі
міжнародної правотворчості (напр. ООН).

11. “Внутрішнє”право МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне
право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій
у процесі міжнародної правотворчості. “Внутрішнє право”(“власне право”)-
норми, які регламентують діяльність самих МО, визначають хар-р ф-цій та
правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення
майнових, фінансових та інш. питань. Коло питань “внутрішнього
права”:правила процедури, статус персоналу, угоди з урядом країни
перебування, фінансові питання. Правила процедури регулюють: умови та
порядок вступу та виходу з о-ції; організаційну структуру; ф-ції, права
та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми
прийняття рішень; документообіг та інш. З поннятям статусу персоналу
пов’язані пит. щодо правового статусу персоналу, трудові відносини,
умови життя, гарантії, привелеї та імунітети. Угоди з урядом країни
перебування в частині внутр.режиму о-ції стосуються умов акредитації та
статусу персоналу. Фін. пит. “внутр. права” стосуються джерел формування
бюджету, методології розрахунків розмірів внесків членів о-ції, напрямки
використання бюджету, порядок прийняття рішень з фін. пит.тощо.

12. Зовнішнє право МО.

Право МО можна умовно поділити на 3 групи: “Внутрішнє право”(“власне
право”), “Зовнішнє право”та норми, які забезпечують участь деяких о-цій
у процесі міжнародної правотворчості. “Зовнішнє право”-норми, які
фіксують місце МО в заг. системі міжн. відносин: правовий інструмент, за
допомогою якого МО забезпечує свій статус у конкретних умовах її
місцеперебування, зв ’язки з державами та іншими міжн. та національними
о-ціями. Коло питань “зовнішнього права”: відносини з іншими
міжнародними інститутами, відносини з країною перебування, міжнародне
приватне право.Відносини з інш. міжнародними інститутами стосуються
різноманітних організаційних, фін., політичних, правових питань,
передбачених статутами МО та пізнішими угодами та домовленостями.
Відносини з країною перебувааня стосуються режиму перебування,
діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організаціїї в цілому.
Питання міжн. приватного права: придбання нерухомості та рухомого майна,
отримання власності та матеріальних цінностей від інших МО-цій;
укладання контрактів на здійснення робіт, оренду транспортиних засобів;
відкриття та використання рахунків у банках, отримання позичок; участь у
судових справах тощо.

13. Розподіл повноважень між міжнародними організаціями та їх членами.

Держави добровільно обмежують свій суверенітет, передаючи певні
повноваження міжнародній організації, тобто втрачають право вживати
заходів, що є компетенцією міжнародної організації. Ступінь втрати цього
суверенітету і визначає відповідний тип організації: чим більше
суверенітету втрачає держава-член, тим більше МО набуває характеру
наднаціональності.

За характером повноважень можна виокремити такі міжнародні організації:

1) звичайні міжнародні організації, які при виконанні своїх функцій
можуть приймати рішення, що мають рекомендаційний характер (наприклад,
ОЕСР);

2) частково наднаціональні організації, які виконують окремі
наднаціональні функції в певних сферах державної влади, обмежуючи
функції держави в цих сферах (наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ, Рада
Безпеки ООН);

3) повністю наднаціональні організації, які мають досить великі
повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й
обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів
(найближче до цього типу ЄС).

14. Сутність наднаціональних міжнародних організацій та механізм їх
впливу на країни-члени.

Наднаціональні міжнародні організації – це організації, які мають досить
великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади
й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів
(найближче до цього типу ЄС). Основними особливостями механізму впливу
таких МО на країни-члени є:

– право міжнародної організації на втручання в питання, що належать до
внутрішньої компетенції держави згідно з її конституцією;

– повноваження організації на розробку з метою регулювання цих питань:
а) правил, обов’язкових для держав-членів; б) механізм контролю і
примусу до дотримання цих правил;

– покладання широких повноважень із створення правил і контролю за їх
дотриманням на непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;

– право організації своїми рішеннями зобов’язувати та уповноважувати
фізичних і юридичних осіб держав-членів.

15. Види рішень міжнародних організацій та процес. Процедура прийняття
рішень.

Рішення МО можуть бути класифіковані за такими критеріями: 1) за
юридичною силою: обов’язкові, необов’язкові; 2) за сферою, до якої
належить рішення: процедурні, з питань суті діяльності; 3) за адресатом:
зовнішні, внутрішні; 4) за географічною спрямованістю: національні,
регіональні, глобальні; 5) за методом прийняття: прийняті одностайно,
прийняті більшістю голосів, прийняті на основі консенсусу, прийняті
зваженим голосуванням.

Основними етапами процедури прийняття рішень є:

1) постановка питання. На стадії постановки питання пропозиція про
обговорення і прийняття рішень одним із органів МО може бути внесена:
членом МО, групою членів цієї організації, іншим органом цієї МО, іншою
міжурядовою або неурядовою МО. Ініціативи або пропозиції можуть бути
подані в таких формах: пропозиція обговорити питання і прийняти рішення,
подання готового проекту рішення;

2) розгляд питання та розробка рішення – найважливіший і найтриваліший
етап, що його організує і повністю відповідає за його результативність
орган МО, який розробляє проект рішення. Цей етап поділяється на кілька
взаємопов’язаних стадій: викладення (з’ясування) позицій країн-учасниць
або членів організації; пошук взаємоприйнятих рішень з використанням
механізму офіційних та неофіційних зустрічей, консультацій, дискусій,
обговорень; створення допоміжних органів для підготовки проекту рішення
(робочі та редакційні групи); передача проекту рішення в орган, який
прийматиме рішення, для попереднього ознайомлення з ним та затвердження.

3) прийняття рішення (голосування, консенсус), процедура якого
формується на основі обраного способу та технічного прийому прийняття
рішення.

16. Методи і технічні прийоми прийняття рішень в МО.

Метод прийняття рішення – це принцип, покладений в основу відповідної
процедури, або спосіб. Технічний прийом прийняття рішення – техніка
реалізації методу за допомогою різних технічних прийомів. У практиці
діяльності МО існує 4 методи прийняття рішень: одностайний, мажоритарний
(за більшістю голосів), консенсусний, метод зважених голосів.

Одностайність – це позитивне голосування всіх без винятку за
запропоноване рішення. Абсолютна одностайність – позитивне голосування
всіх членів МО. Відносна одностайність – позитивне голосування членів
МО, за якого голоси тих, хто утримався, не беруться до уваги при
визначенні результатів голосування. “Кваліфікована” одностайність –
існуючий у Раді Безпеки ООН принцип голосування, за якого необхідна
одностайність не всіх членів Ради, а тільки її постійних членів.
Одностайність заінтересованих сторін – позитивне голосування тільки
заінтересованих сторін. Мажоритарний метод має такі різновиди: абсолютна
(проста) більшість – прийняття рішень абсолютною більшістю у 50% голосів
плюс 1 голос від загальної к-сті членів орг-ції; “кваліфікована
більшість” – прийняття рішень визначеною статутом орг-ції кваліфікованою
більшістю. Консенсусний метод – процес досягнення спільного рішення
через розробку попередньо погодженого погляду; процедура прийняття
рішення без голосування і за відсутності у більшості випадків формально
внесених заперечень. “Зважене” голосування – метод прийняття рішень, за
якого члени орг-ції мають неоднакову к-сть голосів залежно від
зазначених у статуті показників (критеріїв).

До технічних прийомів прийняття рішень у МО відносяться: Акламація –
прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі реакції
учасників (вигуків, реплік). Голосування – процес виявлення ставлення
при вирішенні питань у МО (буває просте (відкрите або таємне), тобто без
фіксації позиції голосуючої сторони; поіменне, що провадиться для
вирішення спірних питань, питань, що мають принциповий характер;
листовне голосування – отримання письмових відповідей на попередньо
розіслані листи-анкети). Консенсус складається з таких дій: зачитується
вголос погоджений текст документа, констатується відсутність заперечень,
рішення оголошується прийнятим.

17. Технічні прийоми прийняття рішень в МО.

Процесс прийняття рішення закінчується процедурою, після якої рішення
юридично визнається прийнятим або відхиленим. Для цього використовується
спеціальні технічні процедури прийняття рішень.

Акламація – прийняття або відхилення рішення без голосування, на основі
реакції учасників (вигуків, реплік та ін.). Цей технічний прийом
використовується в комітетах Ген. Асамблеї ООН, у багатьох недержавних
організаціях.

Голосування як процес виявлення думки (ставлення) при вирішенні питань у
міжн. Організаціях буває просте і поіменне. 1)Просте голосування (тобто
без фіксації позиції голосуючої сторони) може провадитись таємно чи
відкрито. Просте таємне голосування, засноване на використанні анонімних
анкет, дозволяє повністю зберегти в таємниці позицію члена організації з
даного питання. В результатах простого відкритого голосування також не
фіксується, якому членові організації належить „за” чи “проти”. Просте
відкрите голосування підняттям рук або вставанням застосовується за
вирішення будь-яких питань, якщо статутом не встановлено інше або жоден
з представників держав-членів не вимагає поіменного голосування.
2)Поіменне голосування, як правило, проводиться в таких випадках: для
вирішення спірних питань; для вирішення питань, що мають принциповий
характер; для здійснення морального тиску на іншу сторону. Техніка
поіменного голосування така: 1. Визначається послідовність голосування.
Поіменне голосування проходить в алфавітному порядку назв
країн-учасниць, починаючи з країни, яка визначається згідно з
жеребкуванням. Порядок назв будується за алфавітом офіційної мови
організації, а якщо в орг-ї затверджено кілька офіційних мов, то
проводиться додаткове жеребкування для визначення мови. 2. Викликають
кожного члена організації (країни-учасниці), і її представник відповідає
„так”, ”ні” чи ”утримуюсь”. Відповіді фіксуються в документах засідання.
3. Підбиваються підсумки голосування і оприлюднюються остаточне рішення.
3)Листовне голосування передбачає отримання письмових відповідей на
попередньо розіслані листи-анкети. Цим прийомом, як правило,
користуються недержавні орг-ї та невеликі орг-ї країн, що розвиваються.

Консенсус як технічний прийом прийняття рішень складається з таких дій:
зачитується вголос текст документа, констатується відсутність
заперечень, рішення оголошується прийнятим.

18. Поняття та статус міжнародних службовців м. орг-й.

Міжнародний службовець – це особа, якій представниками кількох держав
або органом, що діє від їхнього імені, доручено на основі міждержавної
угоди та під контролем цих держав або цього органу здійснювати постійно
і на підставі постійних юридичних правил певні функції в спільних
інтересах усіх даних держав. Існують три основні ознаки, що визначають
статус міжн. службовця: 1) перебування на службі міжн. адміністрації,
яка підпорядкована не одній державі, а сукупності держав-членів; 2)
діяльність заради досягнення цілей та в ім’я інтересів міжн-ї спільноти
в цілому; територіально обмежена компетенція не суперечить поняттю
міжн-го службовця; 3) робота в м. орг-ї повний робочий час і на
постійній основі, повна віддача власних сил і здібностей для виконання
покладених на нього функцій (члени арбітражних комісій, адміністративних
трибуналів, технічні експерти). Статус міжн. службовця включає такі
елементи: призначення, стан в який входять обов’язки та права.

Право призначення міжн. службовців належить лише конкретній міжн. орг-ї
і здійснюється зазвичай її генеральним секретарем чи директором. Уряди
безпосередньо беруть участь у процесі призначення міжн. службовців
тільки високого рангу (членів міжн-х судів, генеральних секретарів).
Вибір м. службовців проводиться з урахуванням двох базових принципів:
наявність відповідних особистих рис (сумлінність, працездатність) та
необхідність збалансованого регіонального представництва.

Правовий стан м. службовця може визначатися або на підставі контракту,
складеного між ним та орг-ю, або виходячи із затвердженого орг-ю статусу
персоналу. В ООН, ЄС прийнято останній спосіб. Правовий стан фактично
регулює структуру та рівень обов’язків та прав м. службовця. Основні
обов’язки м. службовця полягають у такому: виконувати доручені функції і
зосереджувати всі сили на роботі; берегти проф.. таємниці; діяти
тактовно, з необхідною стриманістю; не консультуватися і не отримувати
рекомендацій від будь-якого уряду чи влади;не брати участі у діяльності,
не сумісній зі станом м. службовця. Серед прав м. службовця можна
назвати: отримання ЗП, грошової допомоги, пенсії; користування
податковими привілеями; гарантований правовий захист через систему
незалежних амін-х трибуналів.

19. Правові основи створення та функціонування постійних представництв
держав-членів при м. орг-х.

Для забезпечення повноцінної участі країн-членів у роботі м. орг-ї
створений апарат постійних представництв. Правові основи інституту
постійних представництв при м. орг-ціях були закладені в Статуті ООН у
повоєнний період та інших міжнародно-правових актах. Сьогодні діяльність
постійних представників та постійних представництв при м. орг-х
регламентується Віденською Конвенцією про представництво держав у їхніх
відносинах з м. орг-ми універсального характеру від 14.03.75. У
Конвенції 1975 р. Постійне представництво країни визначається як „місія
постійного характеру, яка направляється для того, щоб представляти її
при цій орг-ї”. Постійні представництва при м. орг-х входять до системи
зарубіжних органів зовнішніх відносин і є складовою частиною
дипломатичної служби держави, як і посольства. Конвенція 1975р.
регламентує процедуру заснування постійного представництва при
міжнародній, визначає основні напрями його роботи, визначає процедуру
призначення глави пост-го представництва тощо.Сутність заснування
постійного представництва полягає в тому, що держави чоени можуть, якщо
це дозволяється правилами орг-ї, заснувати постійне представництва для
виконання необхідних функцій; держави, що не є членами орг-ї, можуть
заснувати постійні комісії спостерігачів; орг-я повідомляє державу
перебування про заснування представництва попередньо. Відсутність
постійного представництва при Орг-ї ніяк не відбивається на правах і
обов’язках, передбачених членством в орг-ї (лише у Раді Безпеки ООН).
Основними напрямами роботи пост. Представництва є: підтримка зв’язку між
надсилаючою державою і Орг-ю; забезпечення представництва надсилаючої
держави при Орг-ї; захист інтересів надсилаючої країни по відношенню до
Орг-ї; сприяння реалізації цілей та принципів Орг-ї шляхом
співробітництва з нею та в її рамках; ведення переговорів з Орг-ю та в
її рамках; зясування суті діяльності Орг-ї та повідомлення про неї уряду
надсилаючої країни. Постійне представництво не акредитується при державі
перебування, оскільки створюються виключно для підтримання зв’язків з
Орг-ю. Однак користується всіма привілеями та імунітетами.

Права держави щодо заснування постійного представництва при Організації
повинні забезпечуватися самою Організацією та державою, на території
якої знаходиться штаб-квартира або відділення цієї Орг-ї. Основою цього
є двостороння угода між Орг-цією та державою її передування. Угода
автоматично поширюється на всі держави-члени даної міжнародної орг-ї, що
бажають відкрити при ній постійне представництво. Незважаючи на те, що
Конвенція передбачає здійснення функцій постійного представництва в
рамках взаємовідносин з Орг-цією, реальна діяльність представництва
іноді охоплює сфери поза рамками відносин з Орг-цією. Це стосується
постійних представництв держави при ООН. Наприклад, вони можуть
встановлювати і підтримувати контакти з органами зовнішніх зносин або
представниками тих держав, з якими відсутні дипломатичні відносини, або
за дорученням своїх урядів можуть вести переговори і підписувати угоди
про встановлення дипломатичних відносин тощо.

20. Правові основи створення та функціонування місій пост-х
спостерігачів при м. орг-х

Країна – не член м. орг-ї може надсилати своїх спостерігачів для участі
в роботі органів Орг-ї, якщо це дозволяється її правилами. Іноді такими
державами дозволяється акредитувати місії постійних спостерігачів. (при
ООН такі місії мають Ватикан, Швейцарія, Організація визволення
Палестини. Місія спостерігача не дає йому права брати безпосередню
участь у діяльності орг-ї, тобто спостерігач не може брати участь у
голосуванні при прийнятті рішення в будь-якому з органів Орг-ї, однак
він має право обговорювати питання та висловлювати свої думки і, таким
чином, впливати на прийняття рішень. Сьогодні діяльність постійних
представників при м. орг-ціях регламентується Віденською Конвенцією про
представництво держав у їхніх відносинах з м. орг-ми універсального
характеру від 14.03.75.

21. Сутність, види та функції міждержавних орг-й.

Сутність міжнародних міждержавних орг-й визначається офіційною участю в
їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, що їх
покликані вирішувати ці орг-ї. Держави сьогодні беруть участь у міжн.
орг-ціях з метою раціонального вирішення практичних проблем. Слід
зазначити, що міждержавні організації не завжди є інструментом
співробітництва. Іноді вони являють собою форум для вирішення конфліктів
та міждержавних незгод. Можна виділити два види міждержавних економічних
орг-й залежно від широти їхньої компетенції – загальноекономічного та
галузевого характеру. Загальноекономічні орг-ї орієнтовані на
налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого
кола іноді не тільки економічних, а й політичних, соц-культурних,
екологічних та ін потреб. Найвпливовішими серед міждержавних орг-й
загальноекономічного характеру є ЄС, ОЄСР, Ліга арабських держав,
Асоціація держав Пд.-Сх Азії, Азіатсько-Тихоокеанське економічне
співробітництво та ін.

Орієнтація галузевих організацій значно вужча – координація міжн.
економічного співробітництва в окремій галузі чи сфері діяльності. Як
правило, держави більше схильні до співпраці з міждержавними орг-ми, що
мають вузьку функціональну спрямованість і чітко визначені цілі, ніж з
орг-ми широкого профілю. Серед галузевих економічних орг-й виокремлюють
ті, що сприяють міжнародному співробітництву в галузі промислового
розвитку та будівництва, – ООН з промислового розвитку (ЮНІ ДО),
Організацій країн експортів нафти (ОПЕК), Євроатом, Європейське
об’єднання вугілля та сталі; у галузі с/г та переробної промисловості –
Продовольча та с/г ООН (ФАО), Міжнародний фонд с/г розвитку (МФСР); у
сфері транспорту і засобів зв’язку – м. орг-я цивільної авіації
(ІКАО), Міжнародна морська орг-я (ММО), Всесвітній поштовий союз (ВПС);
у галузі фінансів та кредиту – МВФ, МБРР, Банк міжнародних розрахунків
(БМР); у галузі міжн. торгівлі – ВТО, ГАТТ, європейська асоціація
вільної торгівлі (ЄАВТ).

Основною функцією будь-якої міждержавної орг-ї є пошук та виявлення
сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди
щодо спільних завдань і дій.Також існують певні спеціальні функції:
регульована функція – встановлення для держав, м. орг-й або їхнього
персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають
морально-політичне чи юр. Значення. оперативна функція – це реалізація
персоналом орг-ї за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих
рішень виконавчого характеру. Різновидом оперативної функції є
контрольна – виявлення фактичного стану справ у сфері діяльності орг-ї
і зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або
актах органів самої орг-ї. інформаційна функція пов’язана з наданням
членам орг-ї обумовленої раніше інформації у вигляді у вигляді стат.
зведень, коментарів, тематичних або галузевих оглядів, щорічні звіти
тощо. Збір, пере опрацювання, систематизація, збереження і надання
інформації є однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої орг-ї.
консультативна функція передбачає створення механізму надання членам
орг-ї консультативних послуг з питань діяльності орг-ї. У реалізації
регулювальної та контрольної ф-ї безпосередню участь беруть держави –
члени м. орг-ї, а в реалізації оперативної – сама м. орг-я.

22. Порядок створення міждержавної орг-ї

Міжнародна міждержавна орг-я створюється на основі узгодженого
волевиявлення держав, зафіксованого або в м. договорі, або в рішенні вже
існуючої орг-ї. Процедура створення м. орг-ї складається з: 1)прийняття
установчого документа, для цього скликається м. конференція, на якій
виробляється і приймається текст установчого документа орг-ї. Датою
створення орг-ї вважається дата, коли цей документ набрав чинності.
Другий спосіб утворення м. орг-ї, в основу якого покладено прийняття
рішення іншої м. орг-ї, передбачає узгоджене волевиявлення держав через
голосування за установчу резолюцію, яка набирає чинності в момент її
прийняття. Цей спосіб використовує ООН. Установчі документи м. орг-й
визначають об’єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідних для
виконання завдань. 2)Формування структури м. орг-ї здійснюється
спеціально утвореними підготовчими органами на основі окремої міжн.
угоди або додатка до статуту організації, що створюються, або на основі
резолюції іншої м. орг-ї. Ці документи визначають склаб підготовчого
органу, його компетенцію і функції, які полягають у розробці проектів
правил процедури майбутніх органів орг-ї, створенні штаб-квартир,
складанні порядку денного для головних органів, підготовці документів і
рекомендацій, що стосуються порядку денного для головних органів, тощо.
(ЮНЕСКО, ФАО, МАГАТЕ ін). 3) скликання головних органів і початок
функціонування завершують процес створення м. орг-ї.

23. Типові організаційні структури м. орг-й.

Сучасні міждержавні орг-ї мають досить складну організаційну структуру,
адекватну цілям і масштабам діяльності. Водночас майже всі вони мають у
своїй структурі три типи органів: вищі – мають сесійний характер
діяльності і формуються на рівноправних засадах. Збираючись один-два
рази на рік, представники країн вирішують такі питання: прийом і
виключення з організації, а також призупинення членства в ній;
формування виконавчих органів і вибори їхніх голів; розгляд і прийняття
рішень щодо мети діяльності; розгляд відповідних звітів; встановлення
принципів формування й використання бюджету; перегляд статутних
документів та стратегії діяльності. Принцип формування – на рівноправних
засадах. Найпоширеніші назви – Асамблея, Сесія, Конференція. Виконавчі,
що мають постійний характер діяльності, повинні забезпечити
безперервність роботи організації між засіданнями вищих органів,
підготовки рішень наступної сесії, вирішення бюджетних питань, питань
стосовно персоналу. Вони формуються вищими органами обранням до них
представників усіх (ЄС, АСЕАН) або певної кількості (МВФ, МИРР)
держав-членів. Принцип формування – на засадах представництва.
Найпоширеніші назви: Рада, Комісія, Комітет, Директорат. Критеріями
формування цих органів є справедливе географічне представництво, розмір
фінансового внеску, специфічні інтереси тощо. Адміністративні органи
(секретаріати) повинні висвітлювати діяльність орг-ї в засобах масової
інформації, організовувати конференції, конгреси та інші заходи,
складати звіти, публікувати документи орг-ї. Секретаріати мають власну
внутрішню структуру: вищі посадові особи, спеціалісти й обслуговуючий
персонал. Принцип формування – географічне представництво, кваліфікація.
Постійний характер діяльності. У структурі деяких можуть працювати
також комітети, комісії. Принцип формування – географічне
представництво, кваліфікація. Вони вирішують конкретні проблеми.
Характер діяльності: тимчасовий, постійний; юридичні органи (Суд,
Трибунал, Арбітраж). Вони розв’язують різного роду конфліктів. Постійний
характер діяльності.

24. Міжнародні неурядові орг-ї: правовий статус, сутність, види, форми
діяльності.

Економічна та соціальна рада ООН дає таке визначення м. неурядової орг-ї
„будь-яка міжнародна орг-я, створена не на основі міжурядової угоди”. М.
неурядові орг-ї є суб’єктами міжнародного приватного права. Водночас
вони мають свій інституціональний та договірний механізм, завдяки якому
справляють належний вплив на економічні, політичні та інші міжнародні
відносини. Не всі м. неурядові орг-ї мають статут. Членами можуть бути
представники урядів, приватні особи, національні орг-ї або і ті, і ті
одночасно (індивідуальне та колективне членство). До більшості
неурядових організацій входять колективні члени – національні асоціації,
національні групи, національні професійні організації тощо. Переважна
більшість рішень неурядових орг-й має характер необов’язкових
рекомендацій з питань, які входять компетенції орг-ї. Обов’язковими є
лише внутрішні рішення (фінансові, процедурні, організаційні тощо).
Бюджети формуються головним чином за рахунок членських внесків, розміри
яких визначаються керівними органами цих організацій за спеціальними
шкалами. Додатковими джерелами фінансування можуть бути приватні
пожертвування, фінансова підтримка різних фондів, урядів, інших
міжнародних організацій. Види: загальноекономічні – Європейське
товариство для вивчення громадської думки і ринкової кон’юктури
(ЕСОМАР); Міжнародна торгівельна палата (МТП); Міжнародний центр з
оптової торгівлі; галузеві – Всесвітня організація туристичних агентств,
Європейський меблевий союз, Міжнародна конференція виробників
електроенергії, Міжнародний центр з хім.. добрив; кооперативні –
Міжнародний кооперативний альянс (МКА), Скандинавське кооперативне
оптове товариство, Карибська кооперативна конфедерація; громадські –
визначають економічні та соціальні питання, – Міжнародна асоціація
економічних наук (МЕА), Міжнародний статистичний інститут, Міжнародний
комітет з наукової організації праці в с/г господарстві. Проте неурядові
економічні орг-ї нині все ще відіграють другорядну, допоміжну роль;
мають обмежені фінансові можливості, порівняну невелику кількість
персоналу. Серед сучасних форм діяльності можна назвати: прийняття
постанов – одна з основних форм діяльності, хоч рішення мають
рекомендаційний характер. Підготовлені та прийняті постанови, проекти,
хартії, декларації досить часто використовуються урядами або
міждержавними орг-ціями для розробки провідних документів; організація
заходів – конгреси, конференції, семінари тощо – це форуми, на яких
обговорюються актуальні проблеми міжнародних відносин. Уряди також
використовують такі зустрічі для висловлення своєї позиції з певного
питання у привітаннях глав держав і урядів; проведення дослідної роботи,
видання і розповсюдження інформаційних бюлетенів, оглядів, інших
матеріалів – реалізація інформаційної та консультативної функцій деяких
організацій; участь у заходах, що їх організують міжурядові орг-ї, –
неурядовим орг-ціям це дає можливість справляти додатковий вплив на
перебіг деяких процесів у світовій економіці, впливати на рішення
міжурядових орг-й, отримувати від останніх додаткові фінансові кошти на
реалізацію спільних проектів. А міжурядовим орг-ціям таке
співробітництво дає можливість отримувати додаткову інформацію з
незалежних джерел, залучати спеціалістів, експертів неурядових
об’єднань; видання інформаційно-аналітичних матеріалів – форма роботи,
що, поряд з проведенням дослідної роботи, передбачає регулярне видання
журналів, брошур, газет, стат. довідників; організація навчання та
курсів підвищення кваліфікації – ця форма діяльності властива
організаціям, у статутах яких зазначено як мету – поширення певних знань
серед населення всіх країн

25. Роль неурядових організацій у системі регулювання МЕВ. Хоча
міжурядові та неурядові організації мають різну спрямованість,
об’єднуючим моментом для цих двох типів орг-й є наявність сукупності
інтересів, що виходять за межі національних кордонів. У світі
спостерігається тенденція до зростання ролі неурядових орг-й, про що
свідчать такі тенденції їх розвитку:

—невпинне зростання кількості (1945 р. — 862, 1955 р. — 985, 1965 р.—
1995, 1975 р. — 2470, 1990 р. — майже 4000 неурядових організацій, 2001
р. — понад 20 000);

—посилення співробітництва у вирішенні не окремих, а глобальних проблем
сучасних міжнародних відносин;

—зростання рівня і масштабів взаємодії з міжнародними міжурядовими
орг-ми, особливо установами системи 00Н;

—формування ширшого, менш національне обмеженого світогляду в учасників
неурядових організацій, що прийнято називати міжнародною соціалізацією;

—зміцнення незалежності та авторитету цих організацій, що веде до
певного конкурування у формах та методах діяльності з міжурядовими
організаціями та урядами окремих країн.

Проте неурядові економічні організації нині все ще відіграють
другорядну, допоміжну роль у координації міжнародного економічного
співробітництва; мають обмежені фінансові можливості, порівняно невелику
кількість персоналу.

27. Організація економічного співробітництва і розвитку — ОЕСР була
створена в 1961 р. на основі Конвенції про її створення і стала
наступницею Організації європейського економічного співробітництва,
заснованої в 1948 р. для реалізації «плану Маршалла». Нині ОЕСР — єдина
офіційна міжнародна економічна організація широкого профілю, яка
об’єднує не тільки кількісно значну групу держав, а й практично всі
індустріально розвинуті країни.

Її основними цілями є: сприяння розвиткові світової економіки
забезпеченням оптимального економічного розвитку, зростання зайнятості і
підвищення рівня життя за збереження фінансової стабільності
держав-членів; сприяння економічному та соціальному добробуту в регіоні
ОЕСР шляхом координації політики держав-членів; координація допомоги
держав ОЕСР країнам, що розвиваються.

До складу організації входять 29 країн: Австралія, Австрія, Бельгія,
Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія,
Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Німеччина, Нова Зеландія,
Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Туреччина,
Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція, Швейцарія і Японія.

У роботі ОЕСР беруть участь Комісія ЄС, а також представники ЄАВТ, ЄОВС
і Євроатому.

За роки існування ОЕСР перетворилась в один із основних центрів розробки
погодженої економічної стратегії держав-членів щодо широкого кола як
внутрішніх, так і зовнішніх проблем господарського розвитку.

Організаційна структура складається з ради, виконавчого комітету,
комітетів, робочих груп та експертних комісій, міжнародного
секретаріату, департаментів, центру зі співробітництва з європейськими
перехідними економіками, інших автономних і напівавтономних органів.
Фінансування організації здійснюється за рахунок внесків її членів.

ОЕСР регулярно розповсюджує аналітичні та статистичні матеріали (в тому
числі на електронних носіях), спеціальні монографії, журнали, серійні
видання, економічні звіти та прогнози, технічні та статистичні бюлетені,
матеріали конференцій тощо.

®

&

,

,

йної моделі і відповідних інститутів ЄС, тобто органів управління самою
наднаціональною організацією. У 1947 почав діяти амер. «план Маршалла»
для відбудови екон-ки Європи, для керівництва виконанням якого було
створено Орг-ю європ. економ. співроб-ва (пізніше перетворена в ОЕСР).У
1949 було створено Раду Європи. У 1948 р. почав діяти митний союз
Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург). 1951-підписання Франц,
Нім-ною, Італ, Бельг, Нідерл та Люксемб-м Дог-ру про заснування Європ.
об’єднання вугілля та сталі. 1957-підписання Римських угод, які
заснували Євр. екон. співтов-во і Євр. співтов-во з атомної енергії. Із
злиттям вищ. кер-ва ЄОВС і Комісії ЄЕС було створено у 1967 інституц.
прообраз суч. Європ. співтов-ва, відомого як ЄС. Наступне розширення
співроб-ва: вступ Данії, Ірл., Спол. Кор-ва Велик. і Півн. Ірл., Грец,
Ісп і Португ., Австр., Фінл., Швец., підписання угоди (1992) про
спільний екон. простір між ЄЕС і ЄАВТ.У 1993 набрала чинності Угода про
ЄС. Відпов. до цієї Угоди засновується політ. і екон. союз, який означає
проведення спільної екон. і зовн. пол-ки, а також пол-ки в галузі
безпеки і співроб-ва у соц. сфері. Крім того, запроваджується єдине
європ. громадянство, підвищується роль Європ. парламенту, розширюються
повноваження органів ЄС. Положення Маастр. угоди були розвинуті й
доповнені Амстерд. одноіменною угодою (1997). Доповнення стосувалися
питань принципів демократії, прав людини, соц. пол-ки, міждерж.
співроб-ва в сфері внутр. справ і юстиції, бор-би із злочинністю,
тероризмом, наркобізнесом, корупцією, расизмом. У 2004 до ЄС вступили:
Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія,
Угорщина, Чехія. Цілі:— утворення тісного союзу народів Європи;—
сприяння збаланс. та довгостр. екон. прогресу, завдяки створенню
простору без внутр. кордонів;— посилення екон. та соц. співроб-ва;—
утворення екон. та вал. союзу і створення в перспективі єдиної валюти;
утвердження власної ідентичності в міжн. сфері, особливо шляхом
проведення спільної зовн. пол-ки і пол-ки в сфері безпеки, а в
перспективі — спільної оборонної пол-ки;—розвиток співроб-ва у сфері
юстиції та внутр. справ;—збереження та примноження спільних надбань.

Орг. стр-ра: Євр.рада (кер. політ. орган, існ. з 1974. включ. глав держ.
або урядів, міністрів закорд. справ, а також голову Євр. комісії разом з
одним з заступників; рішення ЄР не мають обов’язк. хар-ру, але вони
дають потужні політ. імпульси та накресл. напрями подальшого розв-ку.),
Євр.комісія (викон. орган ЄС, роль-забезпечення виконання положень
дог-рів про ЄС, підготовка закон. ініціатив, які після прийняття стають
постановами та директ-ми), гарантії виконання затвердж. законопроектів),
Євр.рада міністрів (переважно політ. орган, що затверджує або коригує
пропозиції Євр. комісії, якій доручено виконання рішень Ради міністрів),
Євр. парламент (предст. асамблея держав—чл. ЄС, що має закон. й
наглядові повноваження), Євр. суд (розглядає спори між держ-чл., між
Союзом і кр. ЄС, між інст-ми, фіз особами або спільними органами і
Союзом; висловлює свою думку щодо міжн. угод), Екон. і соц. комітет
(інст-ція, що має консульт. хар-р), Комітет регіонів (консульт.орган,
створ.у 1994, який забезп. предст-во регіон. та місц.спільнот у процесі
прийняття рішень Союзом) та Рахункова палата (колег. орган, існує з
1975, забезп. зовн. контроль спільних євр. фін-сів і консульт. розгляд
фін. та бюдж. проектів ЄС), Євр. інвест. банк (фін. інст-т Євр.
співтов-ва).

29. Розширення ЄС. Ураховуючи роль ЄС в с-мі міжн. відн-н у цілому і
відн-н екон. хар-ру зокрема, зміни заг. ситуації у світі, багато д-в
висловл. своє бажання стати його членами. Уже подали відпов. заяви
Туреч, Швейц та Норв. У зв’язку з цим вироблені критерії прийняття нових
чл. до ЄС. Кр-претендент до вступу в цей союз передусім має бути європ,
демокр і поважати права людини. Крім того, вона повинна мати
функціонуючу ринк. екон-ку, прийн. інтеграц. закон-во ЄС і бути в такому
стані, що дає можл-ть реаліз. зовн. пол-ку співтов-ва.Слід зазнач, що
змінилася пол-ка ЄС і стосовно кр. Сх. Євр. Наприк 1991 р. була уклад
угода з Польщею, Угорщиною, Чехословаччиною (нині Чехія і Словаччина) –
зараз вони є членами ЄС (з 2004), в 1992 р. — з Болгарією і Румунією
щодо їх асоціації в Союзі.На початку 2003 р. ЄС було прийнято рішення
про підписання угод про вступ 10 кр, а саме: Ест-ї, Кіпру, Латв, Литв,
Мальт, Польщ, Словач, Словен, Угорщ, Чех. Парламенти 15 держав — членів
Євросоюзу ратифікували ці угоди, а в зазначених кр були проведені нац.
референдуми, на яких громадяни висловили свою думку про вступ до цього
євр. угруповання. У 2007 р. планується вступ до ЄС Болг. та Румун.

30. Сучасний стан співроб-ва Укр.з ЄС. Євр. співтов-во визнало У. як
незал. державу у 1991. У.стала правонаступницею Угоди про торгівлю та
комерц. й екон. співроб-во, уклад. між СРСР та Євр. співтов-вом у грудні
1989. У Люксембурзі у1994 р. була підпис. Угода про партнерство і
співроб-во між У. і ЄС (УПС)-ратиф. ВР У. у1994. Кр—чл ЄС ратифікували
Угоду тільки у1998. УПС уклад. на поч. період тривалістю 10 років. У1996
р. Радою міністрів ЄС прийнятий План дій щодо У. На сьогодні ЄС є найб.
інвестором і другим після Росії торг. партнером У, а також найб. донором
безопл. фін. допомоги. Значну матер. допомогу було надано У. для
підтримки перех. періоду у вигляді макрофін. доп-ги (підтримка балансу
платежів) шляхом надання позик. Вона спрямов. на впровадження заходів у
межах екон. реформ, на вдосконалення ядерної пол-ки, на гуман. доп-гу,
пов’яз. з проблемами, які виникли внаслідок Чорноб. катастрофи, на
техн.доп-гу всіх видів. Каналами надання доп-ги слугували Програма ТАСІS
та інші спец. програми. Серед інш. секторів, на яких було зосередж.
увагу Програми, були енергетика й охорона довк. По двох секторах (с/г і
продовольство, транспорт та комун-ї) спостер-ся зменшення обсягів
коштів, що свідчить про зниження уваги до них у Програмі по країні.
Однак значні фін. рес-си були надані У у формі устаткування і споруд. У
1998 була затвердж. Стр-я інтеграції У до ЄС, що має забезп. входження
держави до євр. політ, екон і прав простору та отримання на цій основі
статусу асоц. члена ЄС, що є гол. зовн-політ. пріоритетом У у
середньостр. вимірі. Пріоритет на найбл. роки в галузевій співпраці
віддається сфері транс’європейських трансп, електроенергет. та інформ.
мереж, співроб-ву в галузі юстиції, бор-бі з організ. злочинністю,
митній справі, наук-досл.сфері, пром. і с/госп-кій кооперації тощо. Заг.
стр-я ЄС щодо У ухвалена Євр радою у 1999 р. Вона розрах. на 4 роки і є
док-том, що закладає засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім
претендентом на вступ до Союзу. Основні положення стос-ся підтримки У з
боку ЄС в екон, політ, культ сферах, а також у галузі юстиції і внутр.
справ.

31. Прав. основи співроб-ва У. з ЄС. Євр. співтов-во визнало У. як
незал. державу у 1991. У.стала правонаступницею Угоди про торгівлю та
комерц. й екон. співроб-во, уклад. між СРСР та Євр. співтов-вом у грудні
1989. У Люксембурзі у1994 р. була підпис. Угода про партнерство і
співроб-во між У. і ЄС (УПС)-ратиф. ВР У. у1994. Кр—чл ЄС ратифікували
Угоду тільки у1998. УПС уклад. на поч. період тривалістю 10 років. З
1995 почав діяти спільний комітет, утвор. сторонами і признач. для
моніторингу екон. і торг. співроб-ва. У1996 р. Радою міністрів ЄС
прийнятий План дій щодо У. Цілями партнерства, прогол. Угодою між
Співтов-вом і У, є:—забезпечення у відп. межах політ. діалогу між
сторонами, який сприятиме розвитку тісних політ відносин;—сприяння
розвиткові торгівлі, інв-й і гармон. екон. відносин між
стор-ми;—створення основ взаємовиг.екон, соц, фін, цив, наук-техн та
культ співроб-а;—підтримка зусиль У до зміцнення демократії й розв-ку
її екон-ки та завершення переходу до ринк. екон-ки. У 1998 була
затвердж. Стр-я інтеграції У до ЄС, що має забезп. входження держави до
євр. політ, екон і прав простору та отримання на цій основі статусу
асоц. члена ЄС, що є гол. зовн-політ. пріоритетом У у середньостр.
вимірі. Пріоритет на найбл. роки в галузевій співпраці віддається сфері
транс’європейських трансп, електроенергет. та інформ. мереж, співроб-ву
в галузі юстиції, бор-бі з організ. злочинністю, митній справі,
наук-досл.сфері, пром. і с/госп-кій кооперації тощо. Заг. стр-я ЄС щодо
У ухвалена Євр радою у 1999 р. Вона розрах. на 4 роки і є док-том, що
закладає засади співпраці з державою, яка не є безпосереднім
претендентом на вступ до Союзу. Основні положення стос-ся підтримки У з
боку ЄС в екон, політ, культ сферах, а також у галузі юстиції і внутр.
справ.

32. Європейська асоціація вільної торгівлі — ЄАВТ створена у 1960 р. на
основі Стокгольмської конвенції. На відміну від ЄС, ЄАВТ є регіональним
економічним угрупованням зі збереженням суверенних прав країн-членів і
відсутністю наднаціональних інститутів. Великобританія, котра спочатку
не приєдналася до шести країн Європейського співтовариства, з власної
ініціативи організувала ЄАВТ, членами якої у різні роки були Австрія,
Великобританія, Данія, Ісландія, Ліхтенштейн, Португалія, Норвегія,
Фінляндія, Швейцарія, Швеція. В подальшому Австрія, Великобританія,
Данія, Португалія, Фінляндія, Швеція вийшли з ЄАВТ і приєдналися до
Європейського співтовариства. Сьогодні ЄАВТ налічує чотири
країни-учасниці: Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія, Швейцарія.

Штаб-квартира організації знаходиться в Женеві.

Мета організації:

— сприяти стійкому зростанню економіки, фінансової стабільності,
раціональному використанню ресурсів;

— сприяти розширенню світової торгівлі і послідовному усуненню торгових
бар’єрів;

— розвивати торгівлю в умовах добросовісної конкуренції;

— сприяти забезпеченню повної зайнятості населення, підвищенню рівня
життя в країнах-членах.

В організаційній структурі ЄАВТ виділяються: Рада, постійні комітети та
секретаріат.

У торгівлі між країнами-членами ЄАВТ скасовані всі мита, але
зберігаються зовнішні митні тарифи.

Україна поставила за мету інтегруватися до ЄАВТ. Вона розглядає цю
організацію як інструмент не лише інтеграції до ЄС, а й приєднання до
ВТО.

49. Спеціалізовані установи ООН.

Спеціалізовані установи, пов’язані з 00Н спеціальними угодами про
співробітництво і координацію, взаємодіють з нею і одна з одною через
координуючий апарат ЕКОСОР. Це самостійні міжнародні організації,
створені на основі міжурядових угод, які мають широку компетенцію і
працюють у співробітництві з 00Н. Кожна спеціалізована установа являє
собою міждержавну галузеву організацію. Спеціалізовані установи
користуються самостійністю і мають повну юридичну правоспроможність.
ЕКОСОР координує їх діяльність.

Міжнародна організація праці 00Н (МОП) — спеціалізована установа 00Н,
сферою діяльності якої є соціально-економічні проблеми трудящих,
забезпечення повної зайнятості і зростання рівня життя тощо.

Міжнародна морська організація (ММО) — спеціалізована установа 00Н,
завданнями якої є: заохочення співробітництва урядів з технічних питань
міжнародного торговельного судноплавства, сприяння виробленню
найефективніших стандартів (з безпеки на морі, морської навігації),
боротьба із забрудненням моря плавзасобами та забрудненням довкілля.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) — спеціалізована
установа 00Н, що займається питаннями розробки принципів і техніки
міжнародного повітряного сполучення; забезпечення безпечного і
планомірного розвитку цивільної авіації, підготовки проектів міжнародних
повітряних конвенцій, сприяння безпеці польотів на міжнародних
авіалініях тощо.

Всесвітній поштовий союз (ВПС) — спеціалізована установа 00Н, цілями
якої є поглиблення міжнародного співробітництва, сприяння ефективній
роботі поштових служб, надання технічної допомоги для вдосконалення
поштового обслуговування тощо.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) — спеціалізована
установа 00Н, створена з метою охорони інтелектуальної власності в
усьому світі через співробітництво між державами-членами і міжнародними
організаціями у сфері інтелектуальної власності.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО)
створена з метою заохочення міжнародного співробітництва у сфері освіти,
науки і культури; забезпечення поваги до законності та справедливості,
прав людини й основних свобод незалежно від раси, статі, мови або
релігії згідно зі Статутом 00Н.

Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) —
спеціалізована установа 00Н, заснована рішенням Генеральної Асамблеї 00Н
як центральний координуючий орган у сфері допомоги промисловому розвитку
країн, що розвиваються, надання допомоги країнам з перехідною економікою
і країнам, що розвиваються, в реструктуризації і приватизації в
промисловості; надання технічної допомоги.

Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО) —
спеціалізована установа 00Н, діяльність якої

спрямована на сприяння поліпшенню харчування та якості життя,
вдосконалення виробництва і розподілу продовольства та іншої
сільськогосподарської продукції, поліпшення умов життя сільського
населення, розвиток світової економіки і боротьбу з голодом.

Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку 00Н (МФСР) заснований з
метою збільшення виробництва продовольства, поліпшення умов харчування і
боротьби з бідністю через планування і фінансування проектів для
підвищення доходів населення; мобілізації фінансових коштів для
збільшення виробництва продовольства і поліпшення харчування в найменш
розвинутих країнах.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) — спеціалізована установа
00Н, до функцій якої входять: координація міжнародної системи охорони
здоров’я; консультування і допомога; сприяння в укладанні угод і
розробці нормативів і рекомендацій; співробітництво в розробці і
впровадженні міжнародних стандартів з діагностики, якості продуктів
харчування, біологічних і фармацевтичних препаратів тощо.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) — спеціалізована установа
00Н, створена з метою сприяння глобальному співробітництву у сфері
метеорологічних, гідрологічних і географічних спостережень; створення та
експлуатація метеорологічних центрів і служб; координації міжнародного
співробітництва.

Міжнародний союз із телекомунікацій (МСТ) — спеціалізована установа 00Н,
метою якої є підтримка і розширення міжнародного співробітництва у
галузі використання телекомунікацій усіх видів; сприяння країнам, що
розвиваються, у сфері телекомунікацій; сприяння розвитку технічних
засобів та їх оптимальної експлуатації.

Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ) — спеціалізована установа 00Н,
завданнями якої є підтримка і поглиблення міжнародного співробітництва у
сфері використання електрозв’язку, технічна допомога країнам, що
розвиваються, сприяння розвитку та оптимальній експлуатації технічних
засобів електрозв’язку тощо.

33. Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ) : дата, склад, цілі створення

Започаткована у Будапешті в листопаді 1989 р. представниками чотирьох
держав : Австрією, Югославією (СФРЮ), Італією та Угорщиною як
регіональна організація для :-налагодження співробітництва у політичній
і соціально-економічній сферах; -зміцнення стабільності в регіоні,
особливо на заході Східної Європи; -сприяння інтеграційним процесам в
Європі; – забезпечення необхідної підготовки країн-учасниць до вступу у
ЄС.

Включає 17 країн : Албанію, Австрію, Білорусь, Болгарію, Італію,
Молдову, Польщу, Румунію, Словаччину, Угорщину, Україну, Чехію,
Югославію, Словенію, Хорватію, Боснію і Герцеговину, Македонію.

Голови урядів країн-учасниць Ініціативи збираються на щорічні
конференції. В рамках Ініціативи функціонують спеціалізовані робочі
групи.

34. Участь України в ЦЄІ

Україна розпочала контакти з ЦЄІ з 1992 року. 15 червня 1993 р. діючому
тоді голові ЦЄІ міністру закордонних справ Угорщини Г. Єсенськи було
передано офіційного листа МЗС, у якому від імені уряду було заявлено про
бажання України стати членом ЦЄІ. Але тоді це питання так і не було
вирішене. Проте Україна домоглася-таки з часом статусу асоційованого
члена. Вона, як і Білорусь, Болгарія та Румунія, 24 червня 1994 р.,
поряд з іншими членами, була присутня в Римі на першому засіданні членів
Асоційованої ради ЦЄІ з питань транспорту, енергетики, культури,
інформації, екології, зв’язку, малого і середнього підприємництва, науки
і технології, міграції і статистики.

У 1995 р. Україна вже активно співпрацювала у 14 робочих групах ЦЄІ і
конкретно в 34 програмах.

Україна стала повноправною учасницею ЦЄІ у 1996 році. У зв’язку з цим
була створена Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в
рамках ЦЄІ.

Основними напрямами діяльності, що цікавлять Україну в ЦЄІ, є транспорт,
охорона довкілля, наука і технології, боротьба з організованою
злочинністю та тероризмом, проблеми національних меншин і міграції,
молодіжний обмін, прикордонна співпраця. Конкретні проекти : допомога
регіонам, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, створення
транспортного коридору “ Трієст – Любляна – Будапешт – Київ”,
модернізація аеронавігаційної служби України, розвиток малого і
середнього підприємництва. Україна сподівається на підтримку учасниками
ЦЄІ її проекту транспортування каспійської нафти в Європу.

35. Співдружність Незалежних Держав (СНД) : історія створення,
проголошені цілі і принципи діяльності, міжнародні угоди між членами.

СНД створена на основі Угоди про створення Співдружності Незалежних
Держав, підписаної вищими керівниками Республіки Білорусь, Російської
Федерації та України 8 грудня 1991 р. в Біловезькій пущі. В столиці
Казахстану Алма-Аста (зараз Астана) 21 грудня 1991 р. на раді глав нових
незалежних держав було підписано Протокол про Угоди, в якому
зазначалося, що Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан,
Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан і Україна на
рівноправних засадах утворюють СНД. Пізніше до Співдружності приєдналася
і Грузія. Членство в організації є добровільним і кожний з учасників має
право призупинити чи припинити своє членство в СНД, повідомивши про це
її учасників за рік.

ВРУ ратифікувала Угоду про створення СНД вже 12 грудня 1991 р. 22 січня
1993 р. був прийнятий Статут СНД, в якому в т.ч. визначені цілі і
принципи СНД.

Цілями Співдружності проголошені:

– співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній і
культурній галузях;

– сприяння всебічному і збалансованому економічному і соціальному
розвитку держав-членів у межах загального економічного простору, а також
міждержавному співробітництву й інтеграції;

– забезпечення прав людини і основних свобод відповідно до
загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів ОБСЄ;

– співробітництво з метою забезпечення миру і безпеки, прийняття
ефективних заходів до скорочення озброєння і військових витрат,
ліквідації ядерної зброї та інших видів озброєння;

– мирне врегулювання суперечок і конфліктів між державами-членами.

Основними принципами діяльності організації та її членів були визнані :

1)суворе дотримання взятих на себе міжнародних зобов’язань; 2)
невтручання у внутрішні справи; 3) дотримання територіальної цілісності
Й недоторканості кордонів СНД; 4) суворе дотримання міжнародних норм у
сфері прав людини й основних свобод, включаючи права національних
меншин; 5) об’єктивне висвітлення громадсько-політичного життя в ЗМІ
держав-членів; 6)заборона діяльності політичних партій та угруповань, що
пропагують ідеї фашизму, расизму.

Україна є асоційованим членом СНД. Вона не підписала Статут СНД через
те, що деякі його положення суперечать українському законодавству.

В рамках СНД було підписано наступні угоди: Договір про створення
Економічного союзу (24.09.1993 р.), Договор про створення Асоціації
вільної торгівлі (15.05.1994 р.).

Росія ініціювала створення Митного і Платіжного союзів, до яких, крім
неї увійшли Білорусь і Казахстан (01.1995р.) до них 11.1995р.
приєдналися також Киргистан, Узбекистан і Таджикистан. Україна до цих
структур не увійшла.

29.03.1996 р. був підписаний Договір про поглиблення інтеграції в
економічній і гуманітарній галузях між Росією, Білоруссю, Казахстаном і
Киргизстаном.

В грудні 1993 р. Україна однією з перших ратифікувала Угоду про сприяння
розвиткові виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць
СНД.

Взагалі, діє лише 130 з більш як 800 угод, укладених у рамках СНД.Багато
з них є декларативними або рекомендаційними, і підписані лише частиною
держав-членів.

Великі розбіжності в характері і темпах процесів перетворень у державах
СНД роблять фактично неможливою їхню взаємодію на основі єдиних
економічних правил.

Сучасною тенденцією в розвиткові співдружності стало створення ряду
субрегіональних угруповань у складі декілько членів СНД
(Центральноазіатський Союз: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан,
Таджикистан; ГУУАМ, тощо).

36. Створення субрегіональних угруповань в СНД

Сучасною тенденцією в розвиткові співдружності стало створення ряду
субрегіональних угруповань у складі декілько членів СНД :
Центральноазіатський Союз ( Казахстан, Киргизстан, Узбекистан,
Таджикистан) , Митний Союз (Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія,
Таджикистан), Союз Білорусі та Росії, ГУУАМ, створене за
ініціативоюУкраїни у 1997 р. у Страсбурзі спочатку як неформальне
об’єднання держав – до якого увійшли Грузія, Україна, Азербайджан та
Молдова, а в 1999 р. приєднався Узбекистан. При створенні ГУУАМ
оптимально використані чинники географічної близькості, спільності
проблем, господарських та культурних зв’язків, сучасного стану взаємної
торгівлі. ГУУАМ створений з метою економічного співробітництва
країн-членів, забезпечення транспортних коридорів і комунікаційних
систем між Азією і Європою, що йдуть в обхід Росії. ГУУАМ отримала
офіційний статус міжнародної організації 7 червня 2001 р. на основі
Хартії підписаної президентами всіх країн-членів в м. Ялта (Україна).

37. Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) :
історія створення, склад, цілі і напрямки співробітництва

50. Програми і робочі органи 00Н.

Програма розвитку 00Н (ПРООН) — один із значних міжнародних каналів
надання багатосторонньої технічної і передінвестиційної допомоги з метою
прискорення економічного і соціального розвитку країн, що розвиваються.

Всесвітня продовольча програма (ВПП) створена спільно 00Н і ФАО з метою
надання багатосторонньої продовольчої допомоги для підтримки проектів
розвитку, надання та координації надзвичайної допомоги, що надається в
рамках 00Н, переважно країнам з низьким рівнем доходу на душу населення
і таким, що відчувають суттєву нестачу продовольчих ресурсів або у
випадку надзвичайних ситуацій унаслідок стихійних лих.

Конференція ООН з торгівці і розвитку (ІОНКТАД) — головний орган
Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічною співробітництва.
Охоплює практично всі економічні і правові аспекти сучасної міжнародної
торгівлі та пов’язані з нею питання економічного розвитку.

Програма 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) — головне завдання:
сприяти вжиттю заходів з охорони довкілля і поширенню знань про
навколишнє середовище в усьому світі, координація діяльності всіх
установ 00Н, пов’язаних з проблемами охорони довкілля.

51. Історія і сучасний стан співробітництва України з ООН.

Україна була однією з держав — засновниць Організації і стала
повноправним членом 00Н з дня її заснування.

Велика роль у створенні 00Н належить колишньому СРСР, який виніс на
своїх плечах основний тягар Другої світової війни. У серпні — вересні
1944 р. на пропозицію СРСР відбулися попередні переговори представників
Радянського Союзу, США та Великобританії, внаслідок яких було розроблено
«Пропозиції щодо створення Всесвітньої міжнародної організації безпеки»,
які й стали основою Статуту 00Н.

На Ялтинській конференції (7 лютого 1945 р.) радянська делегація внесла
пропозицію, щоб кілька радянських республік були запрошені на
конференцію Об’єднаних Націй як засновники міжнародної організації
безпеки. Сторони підтримали цю пропозицію стосовно УРСР і БРСР, і було
прийнято рішення, що установча конференція Об’єднаних Націй відкриється
25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско.

Український уряд наполегливо і цілеспрямовано готувався до цієї
конференції. Було складено меморандум, у якому всебічно висвітлювався
історико-культурний розвиток українських земель, неспростовно, з
посиланням на численні факти доводилось законне право України як однієї
з держав, що найбільше потерпіли від фашистської агресії, брати участь у
створенні нової міжнародної організації. 25 червня 1945 р. дев’яте
пленарне засідання конференції схвалило Статут 00Н, Статут Міжнародного
Суду та Угоду про підготовчу комісію, а 26 червня відбулося підписання
установчого акта цієї організації — Статуту 00Н. 22 серпня 1945 р.
Президія Верховної Ради Української РСР ратифікувала Статут 00Н. З
моменту створення 00Н і до дня проголошення незалежності України 00Н
була фактично єдиною трибуною, через яку міжнародна громадськість
отримувала інформацію про історію і культуру українського народу.
Представників України не раз обирали на високі пости у різних органах
00Н.Новий етап участі незалежної України в міжнародних організаціях
почався з 24 серпня 1991 року. Цього ж року, вперше за 45 років членства
в 00Н, делегація України брала участь у роботі сесії ГА 00Н, керуючись
тільки інтересами власної держави.

Сучасними пріоритетними сферами діяльності 00Н для України є:

— розробка ефективних підходів до зміцнення міжнародної та регіональної
безпеки;

— більш повне залучення 00Н до процесу роззброєння, зокрема ядерного,
зниження військового протистояння у різних регіонах світу, проведення
конструктивного діалогу з проблем конверсії, участь у формуванні нових і
зміцненні існуючих регіональних структур безпеки, налагодження
співробітництва з ними;

— використання досвіду 00Н для розв’язання соціально-економічних
проблем, експертної допомоги в інтересах державного будівництва України,
сприяння переходу до ринкової економіки;

— використання унікальних можливостей 00Н для ведення діалогу з
представниками інших держав.

Органи 00Н беруть активну участь у проведенні економічних і соціальних
реформ в Україні. Так, Представництво 00Н разом із ПРООН, ЮНКТАД та МТЦ
фінансували ряд заходів для сприяння інтеграції України у світову
економіку. Проведені «круглі столи» і семінари, присвячені міжнародній
торгівлі, торговельному праву та приватизації. ПРООН разом з
представництвом Всесвітньої ради кредитних спілок фінансували проект,
спрямований на підготовку українців до управління місцевими кредитними
спілками. Програма розвитку 00Н в Україні має своє представництво, яке
ініціювало ряд проектів, спрямованих на розвиток та підтримку системи
управління, стале зростання добробуту й захист людини, поліпшення стану
довкілля.

Спільно з МОП ПРООН реалізує програми навчання безробітних, з програмою
ООН-СНІД веде роботу в галузі запобігання поширенню епідемії СНІДу тощо.
Тісно співпрацюють з Україною і інші організації 00Н. ЮНІДО сприяє
пошукові інвесторів для українських підприємств. ІКАО налагодило
стосунки з Київським міжнародним університетом цивільної авіації.
Представництво 00Н в Україні ввело до свого штату радника з питань
усталеного розвитку, який допомагає урядовим і неурядовим організаціям у
розвиткові програми оздоровлення та захисту навколишнього середовища
України. Державний комітет України з гідрометеорології увійшов до
глобальної телекомунікаційної системи спостереження за погодою (ВМО) для
того, щоб мати можливість обміну даними спостережень за кліматом і
погодою та обміну прогнозами. Україна бере активну участь у роботі
переважної більшості організацій та установ 00Н.

52. Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі.

Торговельна політика і проблеми світової торгівлі є об’єктом діяльності
багатьох регіональних, галузевих, глобально-універсальних інститутів, як
міжурядових, так і неурядових. Усі вони створюють систему міжнародних
організацій, що здійснюють координацію і багатостороннє регулювання
міждержавних торгово-економічних відносин. Основні напрями діяльності в
цій сфері передбачають створення договірно-правової основи
торговельно-економічних відносин, включаючи найважливіші принципи та
норми; вироблення домовленостей щодо застосування на національному рівні
комплексу торговельно-політичних засобів впливу на міждержавні зв’язки;
сприяння досягненню домовленостей і розв’язанню спірних проблем; обмін
інформацією і досвідом організації торговельно-економічних зв’язків.

До групи глобально-універсальних організацій належать такі, які
географічне і за характером діяльності в сфері торгівлі тяжіють до
глобальних (всесвітніх) і універсальних (загальної компетенції)
організацій. У міжнародній торгівлі до глобально-універсальних належать:
три органи 00Н — Конференція 00Н з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Комісія
00Н з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародний торговельний
центр; міжурядові організації — Всесвітня митна організація (ВМО), Бюро
міжнародних виставок (БМВ); неурядові організації — Міжнародна
торговельна палата (МТП), Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ).

До регіональних організацій торгівельного спрямування належать усі
регіональні економічні угруповання, оскільки спільною рисою цих
наддержавних організацій є інституціональне закріплення вже існуючого
ступеня розвитку інтеграції. Поміж регіональних організацій з найбільш
розвинутою торгівельною функцією можна назвати Північноамериканську зону
вільної торгівлі (НАФТА), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР),
Латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ), Південний спільний ринок
(МЕРКОСУР), Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА),
Спільний ринок Східної і Південної Африки (СРСПА) та ін.

Галузеві організації, об’єктом діяльності яких є окремі галузі світової
торгівлі, можна поділити на міжурядові і неурядові. На окремих світових
товарних ринках важливу роль відіграють міжнародні товарні організації,
метою яких є спостереження за реалізацією міжнародних товарних угод, і
міждержавні організації країн-виробників, країн-експортерів і
країн—імпортерів сировини, метою яких є посилення національного контролю
над природними ресурсами і стабілізація цін на ринках сировинних
товарів. До міжурядових галузевих організацій належать: у промисловості
— Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК), Міжнародна рада з олова,
Асоціація країн — експортерів залізної руди (АПЕФ), Міжурядова рада
країн — експортерів міді (СИПЕК), Світова енергетична конференція тощо;
у сільському господарстві — Міжнародна комісія з рису, Міжнародна угода
з зерна, Міжнародний комітет з чаю, Міжнародна угода з цукру та ін.; у
транспорті і зв’язку — Міжнародний комітет залізничного транспорту,
Арабський поштовий союз тощо. Численні недержавні галузеві організації
існують у формі міжнародних спілок виробників (підприємств, картелів,
міжнародних асоціацій): Міжнародна конференція виробників
електроенергії; Міжнародна спілка підприємств газової промисловості;
Міжнародна федерація торговців сталлю, трубами і металами; Міжнародна
асоціація з виробництва мила та миючих засобів; Міжнародна асоціація
власників підприємств з виробництва шпалер; Картель з радіоапаратури;
фосфатний, содовий, сірниковий, калійний, азотний, нафтовий,
алюмінієвий, трубний, електроламповий картелі та сотні аналогічних
об’єднань в усіх сферах виробництва.

До групи міжнародних організацій із стандартизації і сертифікації
належать організації, сферою компетенції яких є розробка міжнародних
стандартів продукції в різних галузях, її сертифікація та консультативна
і інформаційна діяльність. На глобальному рівні питаннями стандартизації
і сертифікації продукції займаються Міжнародна організація із
стандартизації (ІСО) і Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК), на
регіональному — Європейський комітет із стандартизації (СЕН),
Європейський комітет із стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК),
Міжскандинавська організація із стандартизації (ІНСТА), Міжнародна рада
із стандартизації, метрології, сертифікації (НДР) тощо.

53. Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД).

Конференція 00Н з торгівлі і розвитку — ЮНКТАД — створена в 1964 р. як
головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжнародного економічного
співробітництва. Відомо, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі була
укладена поза організаційними структурами і впливом 00Н. Крім того, з
моменту заснування ГАТТ працювала насамперед в інтересах промислове
розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми:
доповнення структури 00Н органом, що відповідає за розвиток світової
торгівлі, і можливість надання підтримки країнам, що розвиваються, в
налагодженні торговельно-економічних відносин з іншими державами. ЮНКТАД
охоплює практично всі економічні й правові аспекти сучасної міжнародної
торгівлі і пов’язані з нею питання економічного розвитку.

Діяльність ЮНКТАД спрямована на:

— регулювання торгових і економічних відносин між державами шляхом
розробки концепцій і принципів розвитку світової торгівлі;

— розробку заходів регулювання міжнародної торгівлі сировинними товарами
за допомогою укладання міжнародних товарних угод, створення
дослідницьких груп з сировинних товарів тощо;

— розробку заходів і засобів торгової політики і економічного
співробітництва, серед яких — створення загальної системи преференцій
при імпорті товарів з країн, що розвиваються, яка почала діяти в 1976
р.; заходи для усунення тарифних бар’єрів тощо;

— сприяння розвиткові економічного співробітництва між країнами, що
розвиваються, шляхом організації переговорів щодо створення глобальної
системи преференцій між країнами, що розвиваються; розробки програми дій
світового співтовариства для сприяння подоланню економічного відставання
найменш розвинутих країн;

— проведення нарад експертів, представників урядів, дипломатичних
переговорних конференцій з метою узгодження політики урядів і
регіональних економічних угруповань з питань розвитку світової торгівлі
та інших проблем. У 1992 р. держави — члени ЮНКТАД уклали Картахенську
угоду (ЮНКТАД—VIII), в якій визначені заходи у взаємопов’язаних галузях
— фінансів, торгівлі, сировинних товарів, технології і послуг тощо;

— регулювання обмежувальної ділової практики розробкою Кодексу
узгоджених на багатосторонній основі принципів і правил щодо контролю за
обмежувальною діловою практикою і різних заходів з регулювання
діяльності транснаціональних корпорацій;

— аналітичну роботу з проблем глобалізації і розвитку, інвестицій,
розвитку підприємств і технологій, міжнародної торгівлі товарами і
послугами, розвитку інфраструктури в сфері послуг;

— сприяння координації діяльності в рамках 00Н з питань міжнародної
торгівлі, підготовка документів для Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР та
інших організацій;

— співробітництво з міжнародними економічними організаціями (ВТО, МТЦ та
іншими);

сприяння технічному співробітництву (ЮНКТАД є організацією — виконавцем
ПРООН), обміну інформацією і проведенню консультацій.

54. Міжнародна торгівельна палата (МТП).

Міжнародна торговельна палата — МТП— об’єднання національних організацій
ділових кіл країн, зацікавлених у розвиткові міжнародної торгівлі й
підтримуванні економічних зв’язків між окремими державами для
забезпечення збуту товарів і отримання необхідної сировини і матеріалів.

Міжнародна торговельна палата — найбільша і найвпливовіша серед змішаних
торговельно-промислових палат. Її було створено и 1920 р. у Парижі
(Франція) відповідно до рішення Міжнародної торговельної конференції,
яка відбулася восени 1919 р. в Атлантік-Сіті (США). Ініціатива створення
МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії.

МТП об’єднує ділові кола у світовому масштабі, являючи собою найбільшу
міжнародну організацію приватного підприємництва. Згідно із Статутом
(доповнення 1947 р.) до МТП можуть входити колективні члени —
національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські,
транспортні та інші організації ділових кіл, які не займаються
політичною діяльністю (це в основному національні, місцеві й закордонні
торговельно-промислові палати) та індивідуальні члени — фірми, компанії,
корпорації та інші юридичні й приватні особи, пов’язані з міжнародним
бізнесом. Мета МТП — сприяти розширенню відносин між країнами і
встановленню контактів в усіх сферах міжнародного бізнесу.

До складу МТП входять понад 1,6 тис. об’єднань підприємців (федерації
промисловців, національні торговельні палати, банківські союзи тощо, які
охоплюють малі й середні фірми) та понад 6 тис. великих промислових і
торгових компаній — індивідуальних членів.

Основними напрямами діяльності МТП є:

– сприяння розвиткові підприємництва в світі заохоченням розвитку
торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів;

– вжиття ефективних і послідовних заходів в економічній і правовій
сферах для сприяння розвиткові міжнародної торгівлі;

– регулювання підприємницької діяльності: захист системи приватного
підприємництва; привертання уваги до проблем бізнесу; стимулювання
регулювання підприємництва самими підприємцями; підготовка таких
кодексів поведінки в сфері бізнесу, які приймаються добровільно; розгляд
питань, що стосуються підприємництва, банківської справи, навколишнього
середовища, фінансової системи, страхування, морського і повітряного
транспорту, оподаткування, міжнародних інвестицій, інтелектуальної
власності, маркетингу, торгової політики;

– забезпечення гармонізації торгової практики: (1) розробка рекомендацій
для поліпшення існуючої міжнародної ділової практики з банківських
операцій, реклами, контейнерних перевезень, організації ярмарок; (2)
розробка типових контрактів, міжнародних комерційних термінів
«Інкотермс», митних правил і практичних рекомендацій у сфері кредитної
документації, міжнародного кодексу рекламної практики; (3) боротьба з
економічною злочинністю; розробка документа з питань боротьби з
корупцією в міжнародних комерційних операціях;

– подання висновків і коментарів щодо законодавчих пропозицій і змін,
які стосуються сфери діяльності МТП; доведення їх до відома
громадськості;

– подання рекомендацій урядові країни, де проходить зустріч «групи
семи»;

подання в 00Н та її спеціалізовані установи поглядів і думок ділових кіл
розвинутих країн і країн, що розвиваються.

55. Основні регіональні організації Африки торгівельного спрямування.

Митний та економічний союз Центральної Африки — МЕСЦА створений у 1966
р. шістьма африканськими державами на основі Браззавільського договору з
метою поетапного створення і розвитку спільного ринку Центральної
Африки. МЕСЦА став наступником Екваторіального митного союзу. Членами
організації є: Габон, Камерун, Конго, Центральноафриканська республіка,
Чад, Екваторіальна Гвінея.

Діяльність МЕСЦА спрямована на визначення найважливіших напрямів і
координацію митної, податкової та економічної політики держав-членів,
особливо переговорів з тарифних питань з третіми країнами і застосування
загальних тарифів.

У 1989 р. МЕСЦА запропонував нову стратегію економічної інтеграції —
«Створення справжнього економічного союзу», яка включала питання
пільгових тарифів у міждержавній торгівлі; механізмів компенсації втрат,
пов’язаних з оподаткуванням; перегляду загальних митних тарифів щодо
третіх країн тощо. В 1991 р. було прийнято Регіональну програму реформ,
розроблену у тісному співробітництві МЕСЦА з Всесвітнім банком за участі
Міжнародного валютного фонду, ЄС та Франції, яка включала два протоколи:
з податкових і митних питань та питань транспорту і транзиту. У 1994 р.
було прийнято рішення про створення Економічного та валютного
співтовариства Центральної Африки, метою якого визначено консолідацію
досягнень держав-членів у сфері валютного і економічного
співробітництва.

Спільний ринок Східної і Південної Африки — СРСПА утворений в 1994 р. як
наступник Преференційної зони торгівлі держав Східної і Південної Африки
на основі відповідного Договору з метою забезпечення стійкого зростання
і розвитку. Членами організації є: Ангола, Бурунді, Заїр, Замбія,
Зімбабве, Кенія, Коморські острови, Лесото, Маврикій, Мадагаскар,
Малаві, Мозамбік, Намібія, Руанда, Свазіленд, Судан, Танзанія, Уганда,
Ерітрея, Ефіопія.

Співробітництво країн-членів в рамках СРСПА здійснюється у таких формах:

лібералізації торгівлі і створення митного союзу,

створення платіжного союзу з єдиною валютною та розрахунковою одиницею,

сприяння розвитку приватного підприємництва,

заохочення і захист інвестицій,

забезпечення вільного пересування окремих осіб, робочої сили, послуг,

координація діяльності з Південно-Африканським співтовариством розвитку.

56. Основні регіональні організації Америки торгівельного спрямування.

Північноамериканська зона вільної торгівлі — НАФТА почала свою
діяльність 1 січня 1994 р., коли набрала чинності Угода між Канадою, США
та Мексикою, підписана ще в 1992 р. Згідно з Угодою про створення
Північноамериканської зони вільної торгівлі протягом наступних 15 років
майже всі торговельні та інвестиційні бар’єри між країнами — учасницями
НАФТА мають бути ліквідовані, а мито скасоване. Ці заходи відкривають
доступ високотехнологічної продукції, передусім продукції електроніки та
автомобільної промисловості, з США і Канади на мексиканський ринок.
Мексика забороняє участь іноземних компаній у розробці, видобутку та
виробництві нафти і нафтопродуктів, у розвідці та видобутку
радіоактивних руд, транспортній і комунікаційній інфраструктурі на своїй
території. Що стосується інших галузей економіки, Мексика зобов’язалася
пом’якшити обмеження на участь американських та канадських інвесторів в
акціонерному капіталі своїх компаній та відмінити обмеження на участь
іноземного капіталу в банках і страхових компаніях. Угода передбачає
заходи щодо охорони довкілля в Мексиці і міграції робочої сили.

Створення НАФТА спрямоване на різні аспекти підприємницької діяльності в
Північній Америці, а саме: доступ до ринків, інвестиції, гарантії,
послуги, права інтелектуальної власності, державні закупівлі, дотримання
стандартів, тимчасовий в’їзд для бізнесменів, розв’язання суперечок
тощо.

Обсяги зовнішньої торгівлі країн, що входять до складу НАФТА, зросли
протягом останніх 40 років майже у 42 рази. Ця тенденція зберігалась як
до створення НАФТА, так і після.

Південний спільний ринок — МЕРКОСУР створений у 1991 р. Аргентиною,
Бразилією, Парагваєм та Уругваєм на основі Асунсьонського договору з
метою створення зони вільної торгівлі і митного союзу. Договором
передбачається скасування всіх видів мита і нетарифних обмежень у
взаємній торгівлі між чотирма країнами; вільний рух капіталів і робочої
сили; введення єдиного спільного зовнішнього тарифу; координація
політики в галузі промисловості, сільського господарства, транспорту і
зв’язку, валютно-фінансовій сфері. З часу заснування організації обсяг
торгівлі між країнами-членами збільшився втричі, що підтвердило
ефективність створення зони вільної торгівлі і, відповідно, доцільність
залучення нових партнерів на своєму континенті. Тому в перспективі
планується на основі розширення МЕРКОСУР створення Латиноамериканської
зони вільної торгівлі (ЛАФТА), до якої приєднаються інші
латиноамериканські країни.

Латиноамериканська асоціація інтеграції — ЛАІ створена в 1980 р.
одинадцятьма латиноамериканськими країнами на основі Договору
Монтевідео, який набрав чинності в 1982 р., з метою розвитку і
активізації співробітництва, спрямованого на розширення ринку. ЛАІ
замінила собою Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі (ЛАВТ), яка
була створена в 1960 р. Членами ЛАІ є: Аргентина, Болівія, Бразилія,
Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор.

Завданнями ЛАІ визначені: сприяння і регулювання взаємної торгівлі між
країнами регіону; поетапне створення латиноамериканського спільного
ринку стимулюванням утворення зони економічних преференцій.

Сукупний зовнішньоторговельний оборот країн — членів ЛАІ з 1960 до 1997
р. збільшився більш як у 30 разів.

73. Міжнародна асоціація розвитку: час і мета створення, умови, що
висуваються до країни, яка може отримувати кредити від МАР.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена в 1960р. як філія МБРР
з метою надання фінансової підтримки найменш розвинутим країнам на
ліберальніших засадах, ніж ті, які пропонував МБРР. До складу МАР
входять 160 країн, які поділяються па дві категорії: категорія-І — більш
економічно розвинуті країни (26 країн); категорія ІІ — менш економічно
розвинуті країни (134 країни). Щоб стати членом МАР, країна мас стати
членом МБРР і, відповідно, МВФ. Цілі МАР подібні до цілей МБРР.

Для отримання кредитів від МАР країна повинна відповідати чотирьом
критеріям: річний дохід на душу населення не може перевищувати 835
доларів США; достатня економічна, фінансова і політична стабільність для
виправдання отримання довгострокових кредитів на цілі розвитку;
надзвичайно великі труднощі з платіжним балансом і відсутність
перспектив самостійного розв’язання проблеми; реальне прагнення розвитку
і відповідна економічна політика. Майже 40 країн світу нині належать до
цієї категорії.

Майже всі кредити МАР, як їх називають, щоб відокремити від позик МБРР,
надаються в національній валюті держави строком на 35—40 років без
процентів, за винятком невеликої суми для покриття адміністративних
витрат (0,75 %). .

74. Міжнародна фінансова корпорація (МФК): час і мета створення,
діяльність.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 році з метою
сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення
приватного бізнесу у виробничій сфері. До складу МФК входять 174 країни.

Цілі МФК: допомагати в фінансуванні приватних підприємств, які, у свою
чергу, сприятимуть розвитку країни; поєднувати можливості інвестицій
національного і зарубіжного капіталу з новітніми методами управління;
стимулювати залучення приватного капіталу (національного й іноземного)
для капіталовкладень у виробничу сферу країн-членів. Характерними рисами
МФК є надання позик приватним підприємствам та інвестування в
співробітництві з приватним бізнесом, відсутність права домагатися
урядових гарантій під свої інвестиції, здійснення фінансування за
ринковими цінами.

Позики надаються строком на 3—15 років з пільговим терміном до чотирьох
років в основних валютах за фіксованими чи плаваючими ставками.
Погашення позик відбувається в тій валюті, в якій вони були отримані.
Ставки процентів різняться відповідно до країн і проектів. Пріоритетними
для інвестування є підприємства виробничої сфери.

75. Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ): ): час і
мета створення, діяльність.

Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) засновано в
1988 р. До його складу входять 149 країн-членів. Цілями організації є:
заохочення іноземних інвестицій у виробничу сферу, особливо в країнах,
що розвиваються; надання гарантій, включаючи страхування та
перестрахування некомерційних ризиків на інвестиції однієї держави-члена
БАП в іншій країні-члені. Гарантії БАГІ надаються, як правило, на 15
років, але цей термін може бути подовжений. Максимальний ліміт покриття
— 50 млн дол. за один проект. Право на гарантії мають інвестиції в усіх
галузях, крім оборонної промисловості, виготовлення тютюнових виробів і
алкогольних напоїв, інвестицій спекулятивного характеру і пов’язаних з
азартними іграми (наприклад, казино).

Діяльність БАП полягає не тільки у наданні гарантій. Основне спрямування
гарантій — це втрати, зумовлені певними явищами в економіці.

76. Банк міжнародних розрахунків: час і мета створення, основні функції.

Банк міжнародних розрахунків, або БМР (м. Базель, Швейцарія) займає
особливу позицію в системі міжнародних валютно-кредитних організацій Це
найстаріша міжнародна організація у сфері міжнародного валютного
співробітництва, створена у 1930 р. Наразі членами банку є 41 держава з
Європи, Азії і Америки, які представлені їх центральними банками.
Незважаючи на участь у БМР США, Канади, Японії, Австралії, ПАР,
традиційно провідну роль у ньому відіграють країни Західної Європи.
Відповідно до статуту банк виконує дві основні функції: сприяння
співробітництву між центральними банками країн-членів і забезпечення
додаткових сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій. Банк
здійснює регулювання міжнародних розрахунків і розробку нормативних
документів з банківського нагляду.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020