Міжнародні економічні відносини (шпаргалка)

1. Сутність МЕВ

МЕВ є складовою частиною системи існуючих міжнардних відносин.
Міжнародні відносини, як і будь-які суспільні відносини є відносинами
набдудовного характеру. Під міжнародними (міждержавними) відносинами
слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між
ними. Ці відносини регламентуються нормами МП.

МЕВ – це різновид міжнародних відносин, які виникають між державами,
державами та міжнародними організаціями, всередині міжнародних
організацій, які спрямовані на встановлення, розвиток та припинення
стосунків економічного характеру.

Всі країни беруть участь у МЕВ, бо:

існує міжн. поділ праці;

через географічне розташування;

демографічні особливості;

глобальні інтереси, діяльність МО.

За своїм змістом МЕВ є складними. Це обумовлено:

значною кількістю країн, їх угруповань і МО, які є суб’єктами МЕВ

на складність і характер МЕВ істотно впливає і суспільно-політичний
устрій країн. Між країнами з різним соціально-економічним устроєм
існують певні особливості в економічних відносинах.

МЕВ, в свою чергу, включають різні складові елементи, зокрема міжнародні
торгівельні відносини, міжн. фінансові відносини, міжн. транспортні
відносини, які регулюють більш вузьку сферу МЕВ.

8. Співвідношення між МП, міжн. публічним правом, МЕП

Для урегулювання МЕВ користуються нормами МЕП. Оскільки МЕВ є частиною
міжнародних відносин, остільки МЕП є різновидом міжнародного права.
Останнє поділяється на публічне та приватне. Норми публічного МП
регулюють відносини між державами, організаціями, об’єднаннями держав.
Норми приватного МП регулюють відносини, де одним із суб’єктів є фізична
особа.

Існує декілька концепцій МЕП, серед яких виділяють дві основні.

1. Концепція Шварщенбергера (Анг), підтримана П. Темаат (Гол), П. Піконе
(Іт), В. Леві (Ам).

МЕП – галузь міжнародного публічного права і включає компоненти:

а) володіння та експлуатація природних ресурсів;

б) виробництво та розподіл товарів;

в) міжнародні угоди господарського та фінансового характеру;

г) кредити та фінанси;

д) відповідні послуги;

е) систему та статус суб’єктів, які здійснюють міжн. економ.
співробітництво.

При цьому МЕП включає в себе лише ті економ. аспекти, які є об’єктом
впливу міжн. публічного права, і виключається внутрішнє регулювання, бо
тоді не створюються єдині для всіх держав норми та принципи.

Отже, норми МЕП створюються суб’єктами міжнародного права і
використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.

2. Концепція П. Фішера та В. Фікентшера (Нім).

В систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють
міжнародну господарську діяльність. Будь-яка правова норма, пов’язана з
міжн. економікою, є нормою МЕП.

Згідно з цією концепцією в систему МЕП включаються не лише норми
міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні
норми, які регулюють МЕВ

Існувала свого часу і вітчизняна концепція. Нею займалися такі радянські
вчені, як Корецький, Тункін, Усенко, Богуславський та ін., які вважали,
що МЕП – це особлива галузь міжн. публічного права. Сьогодні, українські
дослідники, зокрема професор Опришко В.Ф., що оскільки кожна держава
суверенна і має свій імунітет (незалежність і непідлеглість правовим
системам інших держав), то це не допускає підлеглість держави нормам
права чи судам інших держав.

Отже, можна сформулювати визначення: МЕП – це система норм і принципів,
які регулюють відносиниміж державами, між державами і МО, між міжн.
організаціями в процесі міжн. економ. співробітництва, що є самостійною
галуззю міжн. публічного права. Правове регулювання МЕВ.

МЕП базується на нормах та принципах міжнорадного права. Саме МП є
основою МЕП. В той же час, МЕП перебуває у функціонально-структурних і
взаємно обумовлених зв’язках з ін. галузями МП – міжн. морським правом,
міжн. авторським правом, міжн. космічним правом та ін.

? МЕП є галуззю публічного права, яка об’єднує відповідні норми та
принципи. Кожна галузь публ. Права має свої інститути. Отже норми і
принципи, які регулюють вузьку сферу (міжн. торгове право, фін. та ін.)?

МЕП як складова частина МП повинно розглядатись як самостійна правова
система, галузь права. Воно має свої складові елементи – підсистеми,
тобто підгалузі та правові інститути. Залежно від змісту відносин, які
регулюються, у системі МЕП виділяють міжн. торгове право, міжн. валютне
право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжн-правові
відносини промислового, с/г, науково-техн. співробітництва тощо.

Систему МЕП доцільно розділяти на загальну та особливу частини. У
загальній частині закріплені норми, які визначають загальні та
спеціальні принципи МЕП, джерела МЕП, суб’єктів МЕП, порядок укладення
міжн. договорів, порядок забезпечення їх виконання, порядок розв’язання
міжн. економічних спорів, правовий статус МО, питання регулювання
діяльності ТНК тощо.

Особлива частина зводиться до характеристики правових норм та
особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжн. валютних
відносин, міжн. перевезень та ін . напрямів міжн. співробітництва. Таким
чином, в межах особливої частини вивчається міжн. торгове право, міжн.
валютне право, міжн. транспортне право, питання міжн.-правового
регулювання промислового, с/г і науково-техн. співробітництва.

9. Міжнародні економічні договори – основне джерело МЕП

Система джерел МЕП включає в себе міжнародні договори і, зокрема, міжн.
економ. договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти)
міжн. організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Міжн. екон. договори – це добровільно укладені між державами рівноправні
угоди економічного характеру, в яких закріплюються норми та принципи, що
регулюють МЕВ.

Слід зазначити, що такого роду принципи та норми можуть міститися не
лише у МЕД, а й в загальнополітичних міжн. договорах, які крім принципів
та норм про співробітництво в усіх напрямках закріплюють пр-пи та норми,
що регулюють економ. співробітництво. Так, Україна як самостійний
суб’єкт МЕВ вже уклала договори про дружбу, співробітництво і взаємну
допомогу з багатьма країнами світу.

Серед МЕД виділяють:

договори загального характеру, які спрямовані на організацію та
здійснення міжн. екон. співробітництва;

група міжн. договорів, які закріплюють норми та принципи конкретної
співпраці в якомусь окремому напрямку (торгівлі, транспорті,
кредитуванні тощо):

а) догвори, де закріплюються норми загального, універсального порядку,
розраховані на тривале використання (угоди про товарооборот і платежі та
ін.);

б) договори, в яких обумовлені конкретні зобов’язання (напр., сприяти
будівництву певних об’єктів).

Залежно від кількості учасників договірних відносин МД можуть бути дво-
і багатосторонніми.

Міжнародна практика виробила певні види договорів, які застосовуються
останнім часом: торгові договори, угоди про товарообіг, угоди про екон.
і техн. співробітництво, кредитні угоди та ін.

Якщо розглядати міжн. договори як джерела права у МП, то є всі підстави
розглядати їх в ряді випадків як джерело національного права. Це
випливає з ст. 9 Конституції України: всі міжн. договори, ратифіковані
ВРУ, складають частину нац. законодавства.

16. МЕОрганізація як суб’єкт МЕВ

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного
співробітництва є створення МЕОрганізацій, покликаних сприяти укладенню
багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і
контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані
на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін.

Під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі
організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять
діяльність, пов’язану з організацією та здійсненням міжнародного
економічного співробітництва.

Особливість МЕОрг-цій полягає в тому, що вони є одночасно і суб’єктами
МЕВ, і частиною механізму регулювання цих відносин. Першопричиною
розвитку МО були потреби міжнародного бізнесу. Історія створення
основних МЕОрг-цій: 1814 р. – Центральна комісія судноплавства по Рейну;
1883 р. – Міжн. союз з охорони пром. власності; 1919 р. – МО
підприємців; 1920 р. – Міжн. торгова палата тощо. Після 2ї світової
війни процес створення МЕОрг-цій набув масового характеру. Було створено
такі глобальні організації як ООН, МБРР, МВФ, ЄЕС, НАФТА, ОПЕК, РЕВ
тощо, величезна кількість регіональних організацій.

Об’єктивна необхідність розвитку МЕОрг-цій в системі МЕВ пояснюється
дією таких чинників:

велика кількість учасниуів переговорного процесу, що ускладнює
досягнення конценсусу;

тривалий період узгодження при використанні дискретної координації
державами;

залежність учасників переговорів від тиску громадської думки;

зростаюча кількість проблем, що виникають на перетині кількох сфер:
валютних відносин і торгівлі, торгівлі та фін. ринків тощо.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм
змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними
організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їх установчих
документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має
важливе значення для їх діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий
статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій
(1980), майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої
форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків,
коли сама організація відмовляється від імунітету.

17. Види МЕОрг-цій

Проблеми класифікації МО і, зокрема МЕОрг-цій, зв’язані не стільки з їх
великою кількістю, скільки з існуванням безлічі різних ознак, за якими
можлива їх класифікація.

МЕОрг-ції можна розрізняти щонайменше за трьома базовими критеріями:

1. Членство:

міждержавні (міжурялові) – ООН;

недержавні – Міжн. асоціація екон. наук;

змішані – Міжн. організація праці.

2. Географічне охоплення:

глобальні – МВФ

регіональні – Дунайська комісія

3. Функцональна спрямованість:

загальної компетенції – Організація африканської єдності;

спеціальні – МБРР.

Крім того, характеристику можна доповнити ознаками:

4. Юридичний статус:

міжнародні;

наднаціональні.

5. Характер діяльності:

регулюючі;

контрольні;

координаційно-інформаційні;

консультативні.

6. Період функціонування:

тимчасові;

постійні.

На практиці частіше використовуються синтезовані класифікації.

Професор Опришко В.Ф. виділяє 4 групи МОрг-цій: універсальні МО, МО соц.
країн, МО капіт. країн; міжн. регіональні організації.

Фахівці Інституту МВідносин КНУ Шевченка пропонують таку класифікацію
МОрг-цій:

організаційні структури широкого профілю;

спеціалізовані організації системи ООН;

регіональні організації;

угоди, що регулюють торгівлю певними видами товарів;

вузькоспеціалізовані агенства.

Класифікація МЕк. і Фін. Організацій, запропонована М.Пебро (Фр.),
відображує європ. Погляд на сучасну картину МО:

всесвітні організації – ООН, МВФ

організації, створені з ініціативи Заходу (ОЕСР, «Велика сімка»);

європейські організації – ЄС, ЄБРР;

органи регіонального або двостороннього співроб-ва з країнами «третього
світу» та Східної Європи.

18. Генеральна Асамблея ООН та її роль у МЕВ

Генеральна Асамблея є головним політичним консультативним органом ООН.
Кожна держава може бути представлена в ній делегацією щонайбільше з 5
осіб. Одна держава має в Генеральній Ас. один голос. Рішення з
найважлмивіших питань (підтримання миру та безпеки, прийом нових членів)
потребують більшості в 2/3 голосів, рішення з інших питань приймаються
простою більшістю.

ГА має такі функції та повноваження:

розгляд принципів співробітництва для підтримання міжн. права і безпеки;

обговорення і дача рекомендацій з питань, стосовно повноважень і функцій
будь-якого органу ООН;

здійснення досліджень і розробка рекомендацій в цілях сприяння міжн.
співр-ву в політиці, в розвитку і кодифікації міжн. права, в екон. та
соц. сферах тощо;

рекомендації щодо мирного врегулювання будь-яких спірних ситуацій, якщо
вони можуть зашкодити дружнім відносинам між державами;

розгляд доповідей Ради Безпеки та ін. органів ООН;

розгляд і затвердження бюджету;

вибори непостійних членів ін. органів ООН, спільно з Радою Безпеки вибір
суддів Міжн. суду.

Сесія ГА починається з т.зв. загального обговорення, в ході якого
держави висловлюють свої думки та позиції з широкого кола питань.

Але оскільки кількість питань, які пропонуються до розгляду на Асамблеї,
дуже значна, вона розподіляє більшість питань між 7 головними
комітетами. Крім того, в роботі сесії беруть участь Генеральний комітет
і Комітет з перевірки повноважень.

Голосування з усіх питань проводиться на пленарних засіданнях після того
як комітети завершують їх розгляд і представляють проекти резолюцій.

Крім чергових сесій, ГА може проводити спеціальні сесії на вимогу Ради
Безпеки, більшості членів ООН.

Протягом року робота ООН грунтується головним чином на рішеннях ГА.

Хоч рішення Асамблеї не мають обов’язкової юр. сили для урядів, вони
вагомі, оскільки виражають думку світової громадськості з важливих
міжнародних проблем, підсилену моральним авторитетом співдружності
націй.

+ можна ще щось прогрузити про роль у МЕВ.

19. Економічна і соціальна Рада ООН – МО. Заг. характеристика
регіональних екон. комісій

ЕКОСОР (1946) – головний орган з координації екон. діяльності ООН та
спеціалізованих установ, зв’язаних з ООН. На цей орган припадає майже
70% всіх бюджетних ресурсів, а також персоналу ООН. Зараз кількість
членів ЕКОСОР -54. Їх обирають строком на 3 роки, щорічно по 18 членів.

Як один із 6 керівних органів ООН, ЕКОСОР має такі функції та
повноваження:

обговорює міжн. екон. й соц. проблеми глобального і міжгалузевого
характеру і розробляє рекомендації;

провадить дослідження, складає доповіді і розробляє рекомендації з міжн.
проблем в ек. і соц. сферах;

скликає міжн. конференції і розробляє для подання ГА проекти конвенцій з
питань її компетенції;

надає послуги і допомогу членам ООН та спеціалізованим установам;

консультує відповідні неурядові організації з питань її компетенції
тощо.

Протягом року робота ЕКОСОР проводиться в її допоміжних органах:
комісіях і комітетах, які збираються регулярно і представляють доповіді
та звіти. Механізм допом. органів ЕКОСОР складається з блоків:

5 регіональних комісій: Екон. комісія для Африки, Екон. та Соц. комісія
для Азії і Тихого океану, Європейська економ. комісія, Ек. і соц.
комісія для Латин. Америки і Карибського басейну, Екон. комісія для Зах.
Азії;

6 функціональних комісій;

6 постійних комітетів;

ряд постійних експертних органів;

17 спеціалізованих установ ООН;

ГАТТ.

Основним завданням регіональних екон. комісій є сприяння проведенню
погоджених заходів з екон. співроб-ва країн відповідного регіону. Такі
комісії допомагають урядам країн регіону у виборі шляхів і методів
регіонального співробітництва, вивчають проблеми розвитку та поглиблення
регіональної інтеграції, здійснюють необхідні дослідження, поширюють
інформаційні та стат. матеріали. Постійно діючим органом комісій є їх
секретаріати, до складу яких входять різні комітети.

Суттєвим для правового статусу комісій є те, що вони, на відміну від
допоміжних органів ЕКОСОР, мають ширшу і самост. Компетенцію (напр.,
мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного
регіону без затвердження їх ЕКОСОР).

Щорічно регіональні комісії звітують про свою діяльність перед Ген. Ас.

20. Європейська економ. комісія як регіональна МЕОрг-ція

До складу Екон. і соц. Ради ООН входять, зокрема, 5 регіональних екон.
комісій. Це органи, які мають на меті сприяння екон. та соц. співробіт.
Країн певного регіону.

Найстарішим регіональним органом ООН є Європ. Екон. Комісія (1947). Вона
об’єднує в основному промислово розвинуті країни. Це єдиний загальноєвр.
форум у системі ООН, що охоплює всі європейські країни (32), а також США
та Канаду. До складу цієї Комісії входить і Україна.

Традиційно пріоритетними в діяльності Комісії в останні десятиріччя є
такі напрямки – сприяння розвитку європейської торгівлі, довгострокове
екон. планування і прогнозування, рауково-техн. співроб-во і захист
довкілля. Якщо раніше головним завданням Комісії було сприяння
співробітництву між країнами різних соц.-політ. систем, то нині особлива
увага приділяється розробці рекомендацій та проектів допомоги в
ринковому реформуванні економіки країн Сх. Європи та СНД.

(підручник)

Цією Комісією розроблено ряд типових контрактів та інших правових
документів, які успішно застосовуються при здійсненні міжнародних
економічних зв’язків Схід— Захід. Вона брала участь у роботі щодо
уніфікації арбітражного розгляду спорів.

Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі
комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля,
електроенергії, будівництва та містобудування, житла, лісоматеріалів,
хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної
металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім цього,
у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які займаються
проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища.

Виконавчим постійно діючим органом є секретаріат. Місцезнаходження
комісії — Женева (Швейцарія).

21. Організація ООН по промисловому розвитку як МЕОрг-ція.

Важливу роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграє
Організація 00Н з промислового розвитку (ОПР) — міжнародна, міжурядова
організація. Її було засновано відповідно до резолюції Генеральної
Асамблеї 00Н у 1967 р. як центральний координуючий орган у сфері
допомоги промисловому розвитку країн, що розвива.ться До складу ОПР
входять країни — члени 00Н (біля 165 держав станом на середину 90-х
рр.). Україна також член.

Організація має 5 цілей розвитку:

екон. зростання і пром.-техн. змагання;

ефективне вик-ня людських ресурсів;

справедливий розвиток шляхом індустріалізації;

промисловий розвиток і охорона довкілля;

міжн. співроб-во в сфері пром. інвестицій і технологій.

(підручник)

Вищим органом ОПР є Генеральна конференція, яка скликається один раз у
чотири роки. Керівний постійно діючий робочий орган — Рада з
промислового розвитку у складі представників 45 держав, яха обирається
на три роки Генеральною конференцією. Засідання цієї Ради проводяться
один раз на рік. Допоміжним органом Ради є Постійний комітет, який
скликається два рази на рік.

Адміністрацію ОПР очолює секретаріат на чолі з генеральним директором,
який обирається за рекомендацією Ради Генеральною конференцією строком
на чотири роки. Штаб-квартира секретаріату розташована у Відні
(Австрія).

ОПР прикладає чимало зусиль для становлення і розвитку міжнародного
економічного права. Одним із прикладів цього є прийняття у 1975 р.
Лімської декларації і Плану дій, в яких закріплено право кожної держави
вільно здійснювати свій суверенітет і постійний контроль над власними
природними ресурсами й всією економічною діяльністю. У Лімській
декларації висловлені вимоги до промислове розвинутих країн, з тим щоб
вони враховували інтереси молодих держав у справі індустріалізації. Дане
положення є основою змісту одного із спеціальних принципів міжнародного
економічного права.

Важливе значення набула діяльність ОПР, пов’язана з передачею передової
промислової технології країнам, що розвиваються. У 1981 р. спеціально
організовано Інформаційний банк з промислової технології, основним
завданням якого є створення умов для ознайомлення молодих держав з
останніми досягненнями науки і техніки.

22. РЕВ в історії і системі МЕСпівробітництва

(підручник)

Рада Екон. Взаємодопомоги була створена у 1949 р. як організація
багатостороннього економічного і науково-технічного співробітництва та
інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія, Угорщина,
В’єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина.

РЕВ здійснювала свою діяльність на основі Статуту і Конвенції про
правоздатність, які були підписані 14 грудня 1959 р. У своїй діяльності
РЕВ керувалася такими докумеіяями, як Основні принципи міжн. соціаліст.
поділу праці (1962 р.), Комплексна програма подальшого поглиблення й
удосконалення співробітництва і розвитку соціаліс. економічної
інтеграції країн РЕВ (1971 р.), Комплексна програма науково-технічного
прогресу країн — членів РЕВ до 2000 р. (1985 р.) та ін.

Основними цілями РЕВ було сприяння планомірному розвитку народного
господарства країн-членів, прискоренню економічного і технічного
прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн з менш розвинутою
промисловістю, зростанню продуктивності праці, поступовому зближенню і
вирівненню рівнів економічного розвитку та неухильному піднесенню
добробуту народів країн — членів РЕВ.

Акти, які приймалися РЕВ, мали свою специфіку. Якщо були рішення щодо
організаційних або процедурних питань, то вони мали обов’язковий
характер для всіх країн — членів РЕВ. А якщо ці рішення стосувались
безпосередньо економічного і науково-технічного співробітництва, то за
ними органи РЕВ приймали відповідні рекомендації і надсилали їх урядам
для розгляду. Якщо рекомендації країною приймалися, то вони мали для неї
вже обов’язкову силу.

Вищим органом РЕВ була сесія Ради, яка проводилася не рідше одного разу
на рік на рівні глав урядів. Основним органом, який здійснював
керівництво діяльністю РЕВ в міжсесійний період, був Виконавчий комітет,
до складу якого входили представники усіх країн-членів на рівні
заступників керівників уряду. Цей орган скликався не рідше одного разу в
три місяці.

В системі РЕВ були створені комітети з питань співробітництва в плановій
діяльності, науки і техніки та машинобудування. З метою організації
економічного і науково-технічного співробітництва у відповідних галузях
було створено понад 20 комісій (з хімічної промисловості, зовнішньої
торгівлі, валютно-фінансових питань та ін.).

На рахунок РЕВ можна віднести чимало корисних справ. Так, саме вона
створила такі могутні міжнародні організації й об’єкти, як єдина
енергетична система “Мир”, нафтопровід “Дружба”, Загальний парк вагонів,
десятки спільних підприємств машинобудування, електроніки тощо.

У червні 1991 р. на 46 сесії РЕВ припинила своє існування через розпад
соц. системи. 23. Конференція ООН по торгівлі та розвитку – МЕОрг-ція

(підручник)

Важливе місце в системі міжнародних організацій посідає Конференція 00Н
з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), яка була заснована у 1964 р. як орган
Генеральної Асамблеї 00Н на основі резолюції Ген. Ас. 00Н (грудень
1964). До складу ЮНКТАД входять держави — члени 00Н.

Зміст діяльності ЮНКТАД визначається такими її функціями:

1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що
мають різний соціально-економічний устрій;

2) визначення принципів і політики щодо міжнародної торгівлі і
відповідних проблем економічного розвитку;

3) розробка рекомендацій щодо реалізації зазначених принципів і
політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть
сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку
і відмінностей в соціально-економічних системах;

4) розгляд і сприяння координації діяльності інших закладів у межах
системи 00Н в галузі міжнародної торгівлі і вирішення відповідних
проблем економічного розвитку у співробітництві з ГА 00Н і ЕКОСОР;

5) вжиття заходів щодо співробітництва з компетентними органами 00Н

6) погодження політики урядів і регіональних економічних угруповань у
галузі торгівлі та пов’язаного з нею розвитку на виконання ст. 1 Статуту
00Н;

7) ін. питання у межах компетенції.

Вищим органом ЮНКТАД є сесія, яка скликається кожні чотири роки. У
період між сесіями керівництво її діяльністю здійснюється постійним
органом — Радою з торгівлі та розвитку, яка входить до складу апарату
00Н і знаходиться в Женеві. Свої сесії вона скликає не рідше двох разів
на рік.

ЮНКТАД підпорядковано ряд комітетів, зокрема Комітет з сировинних
товарів, Комітет з торгового судноплавства, Комітет з передачі
технології, Комітет з економічного співробітництва між країнами, що
розвиваються, та деякі інші. Важливе значення має діяльність Центру
Міжнародної торгівлі, який знаходиться у подвійному підпорядкуванні:
ЮНКТАД і Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Його створено
для надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі організації
експорту.

ЮНКТАД здійснює значну правотворчу роботу, яка має величезне значення
для формування і розвитку міжнародного економічного права. Практично на
кожній сесії КТР приймаються важливі міжнародно-правові документи. Так,
на 1-й сесії у 1964 р. були прийняті Принципи міжнародних торгових
відносин і торгової політики; на 2-й сесії у 1968 р. — рекомендації про
введення загальної системи преференцій на користь країн, що
розвиваються; на 3-й у 1972 р. — рекомендації щодо розробки вартії
економічних прав і обов’язків держав.

24 Європейське екон. співтов-во в системі МЕОрг-цій

ЄЕС було утворено у березні 1957 р. на основі Римського договору.
Сьогодні це угруповання, яке об’єднує 12 західноєвропейських
капіталістичних країн (Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію,
Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, ФРН).

Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного
союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку
робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торгової політики
щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення
спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту,
зближення економічного законодавства учасників.

Механізм системи управління ЄЕС пройшов складний шлях. У даний час його
виконавчими органами є Рада і Комісія. Рада включає до свого складу
міністрів держав-учасниць.

Комісія здійснює свою діяльність на основі рішень Ради і покликана
проводити єдину політику ЄЕС. Їй підпорядковано ряд комітетів управління
та інших допоміжних органів.

Діяльність ЄЕС регулюється так званим “правом Співтовариства”. В його
основі лежить Римський договір 1957 р. та інші джерела. “Право
Співтовариства” є автономною правовою системою наднаціонального
характеру, завдяки чому органи ЄЕС наділені повноваженнями не лише
відносно держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб. Водночас
правову систему Співтовариства слід розглядати як складову частину права
і відповідно міжнародного економічного права.

У межах ЄЕС вирішуються питання не лише економічного, а й політичного
характеру. Політична Європа може дати сили Європі економічній. У процесі
реалізації цієї ідеї було зроблено ряд перших конкретних кроків. Так, з
1 січня 1985 р. був введений загальноєвропейський паспорт, затверджені
прапор і гімн Співтовариства, створені органи для вирішення питань
ліквідації кордонів та усунення формальностей.

Зберігаючи свою самостійність, воно увійшло до складу нового утворення
Європейського співтовариства або Європейського Союзу створеного
відповідно до Маастріхтського договору (набрав чинності з 1 листопада
1993 р.).

Крім Європейського економічного співтовариства, до складу ЄС входять
Європейське об’єднання вугілля та сталі і Європейське співтовариство з
атомної енергії.

Сьогодні ЄС є одним з центрів Тріади.

У 1993 р. була підписана угода між Європейським” Союзом і Європейською
асоціацією вільної торгівлі (ЄАКІ) про створення Європейського
економічного простору (ЄЕП). Ця угода набрала чинності з 1 січня 1994 р.
Таким чином, у Європі почало діяти нове інтеграційне об’єднання. При
цьому стає очевидною тенденція перетворення ЄЕС як міжнародної
економічної організації в суто політичну.

Багато країн прагнуть увійти до ЄС… 25. Генеральна угода по тарифам і
торгівлі – МЕОрг-ція

Важливе місце в системі регулювання міжнародних економічних відносин
посідає Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ). Це не суто
міжнародна економічна організація, але постійний характер і форми її
діяльності (проведення конференцій, створення постійних органів)
зближують її з такими організаціями. ГАТТ — це багатостороння міжнародна
угода про режим торгівлі і торговельної політики, яка була підписана 23
країнами у жовтні 1947 р. На сьогодні в діяльності ГАТТ бере участь
близько 150 країн світу. З 1992 р. Україна має статус спостерігача у
ГАТТ.

Основною метою ГАТТ є забезпечення стабільного зростання і зменшення
ризику міжн. торговельних відносин через:

ліквідація митних та ін. торг. обмежень;

усунення всіх форм дискримінації у міжн. торгівлі з метою підвищення
рівня життя, забезпечення повної зайнятості населення;

підвищення реальних доходів і попиту, поліпшення використання сировини,
зростання виробництва і торг. обміну.

Статті Генеральної угоди і сама діяльність організації грунтуються на
принципах:

Торгівля без дискримінації;

Захист за допомогою мита;

Забезпечення стабільної основи торгівлі;

Заохочення справедливої конкуренції;

Усунення кількісних обмежень;

Проведення консультацій, примирення та врегулювання спорів;

Визнання регіональних торг. угод;

Створення пільгових умов для країн, що розвиваються.

В даний час за правилами ГАТТ здійснюється понад 85 % обсяг/ світової
торгівлі.

Вищим органом ГАТТ є сесії, на яких кожна держава-учасниця має один
голос. Сесії скликаються один раз на рік. Для вирішення оперативних
питань створена Рада представників сторін, яка скликається 2-~3 рази на
рік. У межах ГАТТ функціонує Комітет з торгівлі і розвитку- Секретаріат
ГАТТ розташований» у Женеві. Проведення тарифних конференцій і
консультацій щодо зниження .митних тарифів і усунення інших перепон в
торгівлі (так звані “раунди” переговорів) є основною формою діяльності
ГАТТ

24. Країни-виробники сировини в системі МО (на прикладі ОПЕК)

(підручник)

Самостійну групу міжнародних економічних організацій складають країни —
виробники сировини, в межах яких здійснюється координація дій країн, що
розвиваються, в галузі виробництва і торгівлі відповідними видами
сировинних товарів. До таких організацій належить, наприклад,
Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою ОПЕК, яка
створена в 1960 р. Вона об’єднує 13 основних нафтодобувних країн Азії,
Африки і Латинської Америхи (Алжир, Венесуелу, Гобон, Еквадор,
Індонезію, Іран, Ірак, Кувейт, Лівію, Нігерію, Катар, Об’єднані Арабські
Емірати й Саудівську Аравію). На ці країни припадає 70 % запасів нафти,
60 — видобутку й 90 % експорту нафти в капіталістичному світі.

Головними цілями ОПЕК є захист інтересів країн, що розвиваються й
одночасно є експортерами нафти, від експлуатації міжнародним фінансовим
капіталом, підвищення доходів від добування нафти, всіляке заохочення
розвитку нафтового господарства. ОПЕК рекомендує країнам-учасницям
самостійно досліджувати і розробляти національні нафтові родовища, а
також спрямовувати зусилля на досягнення контролю над нафтовою
промисловістю своїх країн. Як відомо, в 70-х роках ОПЕК досягла
істотного підвищення цін на нафту, що надало можливість
країнам-учасницям створити крупні валютно-фінансові резерви, спрямувати
значні кошти на потреби соціально-економічного розвитку.

Найвищим органом ОПЕК є Конференція міністрів, яка скликається не менше
як два рази на рік; безпосереднє керівництво здійснює Рада директорів;
поточну роботу проводить секретаріат; штаб-квартира міститься у Відні.

Є й інші міжнародні організації, що об’єднують країни-виробники
сировини. Таких організацій налічується близько 20.

26. МО по торгівлі окремими видами товарів

(підручник)

Існує й ряд інших міжнародних організацій у галузі торгівлі окремими
видами товарів (кавою, цукром, каучуком тощо). які створені у різні роки
шляхом укладення міжнародних товарних угод. Так, у 1971 р. виніїкпа
міжнародна організація з торгівлі пшеницею, у 1976 р. — кавою, у 1977 р.
— цукром, у 1979 р. — каучуком і маслиновою олією. Основною метою таких
угод є попередження або пом’якшення різких коливань цін.

Міжнародним товарним угодам властива багатосторонність. В них беруть
участь як країни-експортери, так і країни-імпортери, на які покладені
певні обов’язки. Так, для кожної країни-експортера визначається повна
квота вивозу відповідних товарів, і вона зобов’язана її дотримуватися.
Що стосується, наприклад, країни-імпортера пшениці, то вона, відповідно
до укладеної міжнародної товарної угоди, зобов’язана купити у
країни-експортера певну кількість пшениці у кожному
сільськогосподарському році. В угодах визначається максимальний і
мінімальний рівень цін.

У межах угод регулюється питання про міжнародну систему запасів
відповідного товару, яка передбачає їх поділ на національні,
квазіміжнародні і міжнародні (буферні). Національні запаси — це запаси
товару, які зберігаються і контролюються країнами-експортерами;
квазіміжнародні запаси зберігаються і контролюються теж
країнами-експортерами, але їх розподіл здійснюється відповідно до
міжнародних норм; щодо міжнародних запасів, то вони зберігаються на
складах міжнародних організацій, створених на основі відповідних
товарних угод.

Основними постійно діючими органами міжнародних товарних угод є
Міжнародна рада. Виконавчий комітет, виконавчий директор.

14. Держава як суб’єкт МЕП.

Що стосується складу суб’єктів МЕП, то тут не існує єдиного підходу.
Згідно вітчизняної концепції до суб’єктів МЕП належать держави та
МЕОрганізації. На Заході існують інші думки: держави, МЕОрг-ції та ТНК
(Беланже) або відносити до суб’єктів не лише юридичних, а й фізичних
осіб (Фікентшер). Ми будемо користуватись вітчизняною концепцією.

Держава є головним суб’єктом МЕП. Держава – це політична форма
організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом
політичну владу пануючого класу або всього народу. До ознак будь-якої
держави слід віднести такі: 1) публічна влада; 2) державний суверенітет;
3) територіальний поділ населення; 4) державний апарат; 5) податкова
система; 6) право.

Держави можуть бути різними, але незалежно від цього кожна з них на
основі свого суверенітету має право бути суб’єктом міжнародно-правових
відносин і, зокрема, МЕВ. Юрисдикція держави – прояв суверенітету та
держ. влади. Хартія 1974 – кожна держава має право здійснювати
юрисдикцію на своїй території і над всіма особами та майном в її межах.

В сьогоднішніх умовах глобалізації, міжн. поділу праці,… держави
активніше займаються питаннями ЗЕД, намагаються частіше виступати як
суб’єкти міжнародного економічного права, використовуючи різні форми
міжн. співробітництва. Зростає кількість міждержавних, міжурядових як
двосторонніх, так і багатосторонніх договорів та угод економічного
характеру. Укладається чимало різних міжвідомчих угод на рівні окремих
державних органів. Держави беруть участь у діяльності міжнародних
економічних організацій та використовують інші форми міжн. ек. співр-ва.

Незалежно від того, хто є конкретним учасником міжнародних економічних
відносин, які межі їх компетенції, які виникають при цьому права або
зобов’язання,— в усіх випадках єдиним суб’єктом цих відносин виступає
держава. Саме вона як суб’ єкт міжнародних відносин і відповідно
міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності.

Саме вона несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають
з міжнародних договорів і угод. Винятком з цього правила є відносини, в
яких юридичною особою постає не держава, а якийсь інший орган, що
виступає від свого імені.

Характер і зміст МЕВ, в яких бере участь держава, можуть бути
найрізноманітнішими. Це можуть бути відносини суто організаційного
характеру, коли, приміром, укладаються угоди про організацію
міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового
характеру, коли, наприклад, укладаються конкретні зовнішньоекономічні
договори (угоди) між державою (її органом) про передачу майна, виконання
робіт, надання послуг тощо.

+ Розказати про Україну: суверенна держава, активний суб’єкт МЕП, бере
участь у багатьох МО,… 15. Імунітет держави та його значення у МЕВ.

Імунітет — «звільнення від чого-небудь» (лат.). У МП імунітет держави
розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не
може бути пред’явлений позов у суді іноземної держави.

Принцип імунітету держави діє як у міжн. приватному, так і у міжн. публ.
праві. Під імунітетом розуміють непідлеглість однієї суверенної держави
дії законодавства іншої держави і непоширення на одну державу, її органи
юрисдикції (судочинства) іншої держави. В його основі лежить суверенітет
держав, їхня суверенна рівність і незалежність одна від одної.
Враховуючи це, жодна держава не може здійснювати свої владні функції
відносно іншої держави, її органів, а також її власності.

Однак не виключається підлеглість однієї держави юрисдикції суду іншої.
Але це можливо лише за умови попередньої згоди відповідної держави. Така
згода може бути виражена і шляхом укладення міжнародного договору (ст.
38 Закону України про ЗЕД).

Імунітет держави не означає, що всілякого роду спірні питання, що
виникають, не можуть взагалі розглядатися. Відповідні позови до держави,
яка не належним чином виконує свої зобов’язання, можуть бути предметом
розгляду у судах цієї ж країни або, за її згодою, у судах іншої країни.

Наявність імунітету в держави не означає, що ним наділені і відповідні
господарські організації, наприклад державні, які виступають як юридичні
особи. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між
державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов’язань
перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть
юридичні особи самостійно. Це положення, наприклад, чітко зазначено у
ст. 32 Закону України “Про ЗЕД” – Україна як держава не несе
відповідальності за дії суб’єктів ЗЕД, як і вони не несуть такої
відповідальності за дії України як держави. Поняття ТНК

Термін “Транснаціональні корпорації” (“ТНК”) і його еквіваленти
(багатонаціональні, міжнаціональні, зверхнаціональні, глобальні
корпорації) вперше з`явились в 1960-1962 роках. Традиційне визначення
ТНК як фірми, яка має власні філії у двох і більше країнах, піддавалося
значній критиці. Серед інших критичних зауважень стосовно традиційного
визначення ТНК можна відмітити підхід американського спеціаліста
Е.Колді. Згідно з цим підходом головним недоліком такого визначення є
ігнорування значного росту міжнародного франчайзингу, стратегічних
альянсів, включаючи ліцензування, управління за контрактом та інших форм
міжнародного партнерства, які не призводять до створення нової юридичної
особи.

В теперишній час відсутня якесь одна загальноприйняте формулювання
транснаціональної корпорації. Дві міжнародні організації – Організація
Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР) і Комісія ООН з Торговлі
та Розвитку (ЮНКТАД) – розробили свої трактування, які вважаються
найбільш авторитетними.

Згідно ОЕСР транснаціональні корпорації включають компанії приватної,
державної або змішаної форм власності, що знаходяться в різних країнах.
При цьому одна чи більше з цих компаній може здійснювати значний вплив
на діяльність інших, особливо в галузі обміну знаннями та ресурсами.

Останній варіант визначення транснаціональної (багатонаціональної)
корпорації, схвалений ЮНКТАД, позначає ТНК як підприємство, що об`єднує
юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм и видів діяльності
в 2 і більше країнах і здійснює проведення пов`язаної політики і
загальної стратегії через один або більше центрів прийняття рішень.

Під час написання курсової роботи на тему «ТНК як основна форма
міжнародного бізнесу», під терміном “транснаціональна корпорація” я
розумів групу підприємств, що функціонують в різних країнах, але
контролюються штаб-квартирою, яка знаходиться в одній конкретній країні.

Професор Опришко В.Ф. дає таке визначення: ТНК — єдине економічне
угруповання підприємств різної державної належності, що здійснюють свою
діяльність, керовану з єдиного центру на території кількох країн на
основі національного законодавства. Таким чином, ТНК являє собою
економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи.

29. Загальна харак-ка діяльності ТНК

Останніми роками відбувається суттєве розширенню масштабів міжнародного
виробництва та зростання процесу транснаціоналізації світової економіки.

ТНК стали найбільш динамічним її структурним елементом. За мобільністю,
здатністю до трансформації зв`язків і організаційних структур, швидкістю
реакції на імпульси НТР вони набагато перевищують національні або
регіональні форми господарських утворень. На відміну від них ТНК здатні
поєднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь
в освоєнні ринків в будь-якій частині світу. В світовій економіці
формуються глобально оперуючі галузі, що контролюються невеликою групою
найбільших ТНК.

ТНК характеризується наступними принциповими рисами:

вони є активним учасником розвитку світового господарства, процесів
міжнародного розподілу праці;

для них характерна відносна незалежність руху капіталу від процесів, що
відбуваються в національних межах;

вони об`єктивно регулюють світогосподарські відносини, здійснюючи свої
операції в цілях одержання високого прибутку.

Сьогодні в категорію транснаціональних входять понад 39 тис. компаній,
які контролюють близько 270 тис. зарубіжних філій (в 1939 році їх
нараховувалось біля 30). Вже на початку 90-х років вартість продукції
зарубіжних філій ТНК досягла 6% світового ВВП, тоді як в 1982 р. цей
показник не перевищував 2%.

Підраховано, що на 600 провідних ТНК припадає понад 1/4 світового
виробництва товарів. ТНК є найкрупнішими експортерами капіталу, на їх
долю припадає основна частина зарубіжних інвестицій.

Діяльність ТНК набуває різноманітних форм. Зараз західні спеціалісти
виділяють 15 таких форм (ліцензування, франчайзинг, експорт, пряме
інвестування, спільне підприємництво, контракти “під ключ”, 100%
інвестування та інші), визнаючи найбільш ефективними гибридні, або
комплексні, форми ЗЕД, які поєднують різні види світогосподарських
зв`язків: рух товарів, капіталів, технологій, знань і т.п.

Досить суперечливим є вплив ТНК на національну економіку. З одного боку,
ТНК привносять у країну нові робочі місця, нові технології,
організовують виробництво всередині країни. З іншого боку, є дуже багато
фактів негативного впливу на навколишнє середовище приймаючих країн, ТНК
часто звинувачуються у політ. та екон. впливі на економіку країни,
діяльності тільки у власних інтересах, які часто не співпадають з
інтересами приймаючої країни тощо.

30. Правове регулювання діял-ті ТНК

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК відбувається на
регіональному та універсальному рівнях. Але сьогодні воно ще далеке від
бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються
для регулювання діяльності ТНК.

Щодо регіонального рівня, то до таких документів передусім слід віднести
прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і
багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий
документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми
цього документа не мають імперативного обов’язкового характеру. Їх
виконання є добровільною справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного
права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики
цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною
перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також
обов’язкове невтручання у внутрішні справи.

Як приклад регіонального регулювання міжн.-правових відносин за участі
ТНК можна навести країни Андської групи — субрегіонального
торгово-економічного об’єднання, створеного в межах Латиноамериканської
асоціації інтеграції (1969). Країни — члени Андської групи виступають за
розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного
капіталу в країнах регіону.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні
відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо
ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому виникає необхідність
запровадження універального механізму регулювання діяльності ТНК.
Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти,
спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК

h

j

®

°

r?i,

`

¦

?

v

v

v

v

v

v

v

v

v

D

F

v

v

v

v

v

v

v

v

v

????!?ічних прав та обов’язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані
на обмеження діяльності ТНК. В 1974 р. розпочала діяльність спеціальна
“група 77” з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст,
форми і методи діяльності ТНК; були створені міжурядові комісії 00Н з
транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки
проекту кодексу поведінки ТНК.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають
прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі: повага
суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;
підпорядкування законам цих країн; врахування економічних цілей і
завдань політики, що проводиться в цих країнах; повага до
соціально-культурних цінностей приймаючих країн; невтручання у
внутрішні справи; відмова займатися діяльністю політичного характеру;
утримання від практики корупції тощо.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна
комісія О ОН, а також центр ООН по ТНК.

31. Значення проекту кодексу поведінки ТНК

Значення проекту кодексу поведінки ТНК важко переоцінити. ТНК сьогодні
вийшли за національні межі та оперують глобально. Тому окрема країна
(особливо та, що розвивається) часто невзмозі протистояти напору та
тиску ТНК. Останні діють завжди з метою одержання максимального
прибутку, застосовуючи часто і недозволені методи. Але те, що гарно для
ТНК, не завжди гарно для приймаючої країни. Є дуже багато фактів
негативного впливу на навколишнє середовище приймаючих країн, ТНК часто
звинувачуються у політ. та екон. впливі на економіку країни, діяльності
тільки у власних інтересах, які часто не співпадають з інтересами
приймаючої країни тощо.

Тому існує гостра необхідність створення механізму глобального контролю
за діяльністю ТНК. Необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні
акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК.

Таку спробу було зроблено шляхом розробки Проекту кодексу поведінки ТНК.
При обговоренні окремих норм проекту цього документа виникало багато
суперечок стосвно окремих позицій. Дискусії розгорталися передусім з
приводу визначення ТНК, юридичного обмеження їх діяльності тощо. При
цьому країни, що розвиваються, намагались якомога більше обмежити
юридичні права ТНК, а розвинені країни дотримувались лояльніших поглядів
щодо діяльності ТНК.

Проект Кодексу поведінки ТНК має 6 частин. У ньому сформульовані
принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер. До них,
зокрема, належать такі (переписано з підручника):

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих
країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких
вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова займатися діяльністю політичного характеру;

утримання від практики корупції; дотримання законів і постанов, що
стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування;

дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони
навколишнього середовища.

32. Регіональне правове регулювання діяльності ТНК

!!! підручник – не змінено

Регулювання діяльності ТНК відбувається на регіональному та
універсальному рівнях. Щодо регіонального рівня, то до таких документів
передусім слід віднести прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про
міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації
додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для
багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають
імперативного обов’язкового характеру. Їх виконання є добровільною
справою.

До системи Керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного
права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики
цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною
перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також
обов’язкове невтручання у внутрішні справи.

Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК
відіграють країни Андської групи — субрегіонального торгово-економічного
об’єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції.
Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до
1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання
інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць;
сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і
змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій
Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток
торгово-економічного співробітництва, проти засилля шоземного капіталу в
країнах регіону.

В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської
угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні
підприємства. Багатонаціональні підприємства — це акціонерні
підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в
регіоні країн-учасниць. Контролюються вони іззовні. Транснаціональні
підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться
за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється
в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь
інші їх структурні ланки.

У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних
іїшестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності
іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на
регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне
захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку.

33. Правове регул-ня діяльності ТНК на універсальному рівні

ТНК сьогодні вийшли за національні межі та оперують глобально. Тому
окрема країна (особливо та, що розвивається) часто невзмозі протистояти
напору та тиску ТНК.

Тому існує гостра необхідність створення універсального механізму
контролю за діяльністю ТНК. Необхідно розробити і прийняти відповідні
нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності
ТНК.

(списано з підручника)

Як відомо, Хартія економічних прав та обов’язків (1974 р.) закріпила
положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. В 1974 р. були
створені міжурядові комісії 00Н з транснаціональних корпорацій і Центр
по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК.
Розпочала діяльність спеціальна “група 77” з вивчення та узагальнення
матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були
виявлені ТНК, які втручаються у внутршіні справи країн, де розташовані
їхні філіали, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих
територіях дію законів тих країн, де знаходяться їхні центри управління.

Було розроблено Проект Кодексу поведінки ТНК. Він має 6 частин. У ньому
сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер.
До них, зокрема, належать такі (переписано з підручника):

повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;

підпорядкування законам цих країн;

врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих
країнах;

повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких
вони здійснюють свою діяльність;

невтручання у внутрішні справи;

відмова займатися діяльністю політичного характеру;

утримання від практики корупції; дотримання законів і постанов, що
стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування;

дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони
навколишнього середовища.

За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна
комісія ООН, а також центр ООН по ТНК.

Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК,
були предметом спеціального обговорення в 00Н. Так, на 30-й її сесії
була прийнята резолюція “Заходи проти корупції, що практикуються
ТНК…”, в якій Генеральна Асамблея 00Н суворо засудила злочини,
пов’язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн
місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень,
всупереч економічним і національним інтересам цих країн.

51. Міжн. торгове право – складова частина МЕП.

Одним з основних напрямків правового регулювання МЕВ є правове
регулювання організації та здійснення міжн. торгівлі. Для регулювання
відносин між державами і міжн. організаціями використовується система
принципів та норм міжн. права, що закріплюються в різних правових
документах. Ця система принципів і норм складає сутність міжн. торг.
права. Міжн. торг. право як будь-яке право має свої джерела. До них
належать міжн. договори, міжн. торгові звичаї, судові преценденти міжн.
арбітражних судів, міжн. правові акти відповідлних міжн. організацій.

Найбільш широко використовуються міжн. договори.

Міжн. торг. право можна розглядати як самостійну правову систему, яка
складається з елементів (інститутів), які: визначають поняття та систему
МТП; принципи здійснення міжн. торгівлі; системи держ. органів, на які
покладено управління міжн. торгівлею; систему міжн. організацій, що
функціонують в галузі міжнародної торгівлі, міжн. торгові договори та
угоди; міжн.-правове регулювання угод в галузі зовнішньої торгівлі;
міжн-правовий режим торгових портів; міжн-правоий режим морських,
залізн., річкових і повітряних торговельних шляхів; міжн-правові засоби
розгляду торгових спорів. Важливу роль в організації регулювання
відносин в сфері міжн. торгівлі відіграє Комісія ООН по праву міжн.
тор-гівлі, останнє засідання якої було в травні 1997р. До неї входять 36
представники 36 держав. 52. Принципи міжн. торгового права.

В червні 1964 р. на Конференції ООН по торгівлі і розвитку були
визначені і закріплені основні принципи міжн. торгівлі. Аналіз системи
цих принципів говорить, що в багатьох випадках вони випливають із
загальних принципів, специф. принципів і формулюються стосовно сфери МТ.
Ця конференц. визначила 14 основних принципів:

1. Торгові відносини повинні базуватися на основі поваги до прин-пу
суверенітету і невтручання до внутр. справ інших дерожав.

2. Недопущення дискримінації у зв`язку з належністю до різних соц-екон.
систем.

3. Кожна країна використовує своє суверенне право на вільну торгівлю з
будь-якою іншою державою.

4. Екон. розвиток і соц. прогрес повинні стати загальною справою усього
м.співробітництва, сприяти миру між державами.

5. Нац. і М. ек. політика повинна бути спрямована на досягнення М.
поділу праці у відповідності: між розвиненими країнами, країнами, що
розвиваються, країнами з перех. економікою та всього світу в цілому.

6. М політика повинна здійснюватися за правилами, які сприяють ек. і
соц. прогресу.

7. Розширення і розвиток МТ залежить від рівня доступу на ринки, а також
від цін на товари, що експортуються.

8. МТ повинна бути взаємовигідною і вестися на основі режиму найб.
сприяння.

9. розвинені країни, що входять до ек. угрупувань не повинні нанести

шкоду країнам, що розв.

10. всі країни повинні сприяти розвитку регіонал. ек. угруповань, до
складу яких входять країни, що розвив.

11. країни, що розвив. повинні створити такі умови, які забезпечили
збіл. притоку фін., ек., техн. допомоги.

12. Всі країни визнають, що кошти, які вивільнюються від роззброєння
повинні бути спрямовані на ек. розвиток.

13. Для країн, які не мають виходу до моря, потрібно створити
можливолсті, які б дозволили їм подолати вплив
внутрішньо-континентального становища на їх торгівлю.

14. незалежність країн є важливою умовою для ек. розвитку, а також
здійснення суверенних прав на природні багатства.

54. Порядо укладання договору міжн. купівлі-продажу товару.

Конвенція ООН визначає не лише поннятя, види договорів, а і порядок їх
укладання.Увідповідності до неї пропозиція щодо укладання договору є
офертою. В ній вказується не лише асортимент, але й кількість, ціна і
інші важливі складові цього договору. Оферта набирає чинності, коли вона
отримана адресатом. Оферту можна відкликати

крім того разу, доки не дана згода (акцепт) і не відправлена на адресу
оферента. Мовчання або бездіяльність акцептанта не є акцептом (згодою).

Акцепт оферти вступає в силу в момент отримання її оферентом. Акцепт не
має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений строк. Отримавши
оферту часто акцептант може погоджуватися з пропозиціями, але не з
усіма. Це обумовлює внесення доповнень, змін до пропозиції, які знов
надсилаються в новому варіанті. Це не є акцепт, а є вже нова оферта
(акцептант перетвор-ся на оферента). Акцепт може бути відмінений, якщо
повідомлення про відміну одержано оферентом раніше або в момент, коли
акцепт повинен вступити в силу.

Договір вважається укладеним в той момент, коли акцепт набирає чинності.

58. Загальна хар-ка орг.-прав. механізму міжн. вал. системи.

Держави та уповноважені ними держ.органи як структурні ланки орг-прав
механізму вал. відносин намагаються посилити свій вплив на МВ відн-ни.

В США вал. політику здійснює Федеральна резервна система, в Англ- Банк
Англії, у Франц- Фр. банк … Важливе значення мають і неурядові
структури міжн. і нац. характеру: комітети, спілки, комісії, банківські
клуби, тощо. Так, 3х-стороння комісія (США, країни ЗахЄвропи, Японія)
визначає вал. політику цих держав, але всі інші країни корис-туються
рекомендаціями цієї комісії. Багато країн, намагаючись координу-вати
вал. політику, об`єднуються в “сімки”, “десятки”, “30” і т.д.

Важливу роль в розвитку МВ відн-н відіграють міжн. вал. організації і
фонди: 1. в ООН: МВФ, МБРР, спец. фонд ООН, Фонд капітального розвитку,
Міжн. фін. корпорація.

2. в Європі: Банк міжн. розрахунків, Європ. вал. система, Міжн.
корпора-тивний банк, Європ. інвест. банк, Європ. асоціація кредитних
інститутів, ЄБРР. 3.Азіатські міжн. орг-ції:

Азіатс. банк розвитку, Ісламський банк розвитку Азіатс. кліринговий
союз, Азіатська фін. корпорація

4. Африканські: Аф. банк розвитку, Аф. фонд роз-витку, Зах-Аф. банк
розвитку і ін. 5. Міжн. орг-ції країн ЛатАмерики: Міжамериканський банк
розвитку, Центр-Ам. банк ек. інтеграції, Корпорація розвитку, Резервний
фонд, Зовн.- торгівельний банк. 6. Арабські країни: Араб. інвест.
компанія, Ар. банк розвитку Афр.. 77. Державна митна служба (ДМС).

Указ Президента 8.02.97 “положення про ДМС”.

ДМС – центральний виконавчий орган, на який покладено забезпе-чення
держ. митн. полі-тики, організацію функці-онування системи митних
органів, здійснення ними відповідного керівництва. Завдання ДМС:

1. захист ек. інтересів Укр., сприятння ЗЕВ;

2. контроль за додержа-нням митн законодавства;

3. використання митних засобів або регулювання торг.-ек. відносин із
врахуванням приорітетів розвитку ек-ки і створеня спрятливих умов для
міжн. співробіт. в нашій державі;

4. вдосконалення митн. контролю;

5. здійснення за участю мін-ва ЗЕЗ і торгівлі Укр. заходів щодо захисту
інтересів споживачів товарів і реалізації на зовн. ринках державних
інтересів;

6. Створення сприятлив. умов для прискорення товарообігу та збільш-ня
пасажиро-потоку через митн. контроль Укр.;

7. боротьба з контрабан-дою, запобігання пору-шенню митн. правил.

Функції ДМС (25 шт.) пов`язані з завданнями:

1.представляє КМ за його дорученням у міжн. орга-нізаціях під час
укладен-ня міжн.договорів. 2. самостійно в межах своєї компетенції
проводить переговори і укладає угоди з органами ін. держав; 3. залучає
спеці-алістів центр. і місцевих органів влади, підпр-ств, установ для
розгляду питань, що в входять до її компетенції. 4. створює відпов.
комісії, еспертні групи. 5.скликати наради. 6. керівництво здійснює
Голова ДМС. 56. Поняття і джерела міжн. вал. права.

МВП – це система норм та принципів, які покликані регулювати міжн. вал.
відносини.

Сьогодні не має єдиної назви цієї системи норм і принципів. Називають:
міжн. банківське право, міжн. фін. право, МВП.

Міжн ек. співробітництво (торгове, наук-техн., виробниче, інвестиц.) не
можливо уявити без його валютного забезпечення. Валюта– грош. од.
країни, яка приймає участь у міжн. ек. співробітництві.

Нац. валюта окремих держав має міжн. вартість ($, DM і ін.-
вільно-конвертовані). Питання панування валют – дуже гостре. Напр. $ і
євро.

Так, поява євро буде сприяти розвитку економік держав Європи і
створювати певні проблем для $ США. Центральні банки азіатських країн,
що володіють 40% вал. запасів, заявили, що збираються замінити частину $
на євро. Зараз в Японії 220 млрд.$, Китай- 144, тайвань 88 млрд.$.

Отже, передбачається жорстока боротьба між цими валютами. Україна теж
вимушена торгувати у євро, є рахунки в банках у євро.

Джерела МВП:

– 2-сторонні угоди;

– рішення міжн. фін. та кред. організацій;

– нац. зак-во, яке спрямоване на розумне використання валютних коштів.

55. Основні напрямки валютного регулювання.

Закони “Про систему вал. регулювання і валютного контролю”, “Про іноз.
інвестиції” (1992р.), укази Президента “Про удоско-налення вал. рег-ня”,
“Про порядок здійснення розрахунків в ін. валюті”

(1994 р.).

Завдвння:

1. створити систему суб`єктів, які займаються питанням вал. рег-ня в
державі, визначити їх правовий статус.

2. визначити статус нац. валюти.

3. визначити порядок здійснення вал. операцій, використаня надходжень в
ін. валюті, організацію торгівлі ін. валютою, визначення правильності
розрахунків, що проводяться в ін. валюті.

4. встановлення режиму визначення і регулювання вал. курсу.

5. створення вал. резервів

6. механізм утворення і використання вал. резервів

7. здійснення вал. контролю та визначення ролі держ. органів.

Головним об`єктом регулювання є вал. курс нац. грош. одиниці. Змінм в
курсі нац. валюти впливають на економіку і політику ціноутворення. Вал.
курс впливає на ЗЕД, платіжний баланс тощо. Підвищення курсу нац. валюти
може негативно впливати. Напр., підвищення курсу $ США на 1% веде до
збільшення дефіциту річного торговельного балансу США до 3 млн. дол.

53. Конвенція ООН про договори міжн. купівлі-продажу товарів.

Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень,
1980 р.) містить норми, які визначають не лише поннятя, види договорів,
а і порядок їх укладання. У відпов-ті до неї пропозиція щодо укладання
договору є офертою.В ній вказується не лише асортимент, але й кількість,
ціна і інші важливі складові цього договору. Оферта набирає чинності,
коли вона отримана адресатом. Оферту можна відкликати

крім того разу, доки не дана згода (акцепт) і не відправлена на адресу
оферента. Мовчання або бездіяльність акцептанта не є акцептом (згодою).

Акцепт оферти вступає в силу в момент отримання її оферентом. Акцепт не
має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений строк. Договір
вважається укладеним в той момент, коли акцепт набирає чинності.

В Конвенції також закріп-лені засоби правового захисту у разі порушення
договору продавцем (ст. 45-52) і покупцем (ст. 61-65). Так, відповідно
до ст.45 якщо продавець не виконає якихнебудь свої зобов`язань щодо
договору або вказаної Конвенції, покупець може здійснити ряд прав,
передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору,
відмовитися від приймання товару). Відповідні засоби захисту передбачені
Конвенцією і у разі порушення договору з боку покупця.

59. Класифікація міжн- кредитних організацій:

Важливу роль у розвитку МВ відн-н відіграють міжн. кредитні орг-ції і
фонди, котрі, як правило, поділють на 6 груп:

1. в ООН: МВФ, МБРР, спец. фонд ООН, Фонд капітального розвитку, Міжн.
фін. корпорація.

2. в Європі: Банк міжн. розрахунків, Європ. вал. система, Міжн.
корпора-тивний банк, Європ. інвест. банк, Європ. асоціація кредитних
інститутів, ЄБРР. 3.Азіатські міжн. орг-ції:

Азіатс. банк розвитку, Ісламський банк розвитку Азіатс. кліринговий
союз, Азіатська фін. корпорація

4. Африканські: Аф. банк розвитку, Аф. фонд розвитку, Зах-Аф. банк
розвитку, банк розвитку держав Центр. Африки, Зах-Аф. клірингова палата.
5. Міжн. орг-ції країн Лат. Америки: Міжамериканський банк розвитку,
Центр-Ам. банк ек. інтеграції, Корпорація розвитку, Резервний фонд,
Зовн.- торгівельний банк. 6. Арабські країни: Араб. інвест. компанія,
Ар. банк розвитку Африки, Ар. фонд ек. і соц розвитку і ін.

Ці міжн. кредитні орг-ції і фонди створені на основі міжн. угод
відповідних держав і їх функціон-ня регулюється відповід-ми М-правовими
актами. Вони, як правило, мають право укладати договори як з
країнами-учасницями

так і з інш. країнами. Діяльність кожного з цих суб`єктів М. вал. відн-н
має свої специфічні особливості, які виплива-ють з поставлених перед
ними завдань. Ці орг-ції відрізняються: сферою і формами д-ті, складом
тощо.

61. Сутність міжн. трансп. права.

У системі МЕВ важливе місце посідають відн-ни, пов`язані з організацією
і здійсненням Мперевезень і вантажів різними вида-ми транспорту. М
трансп. перевезення- необхідна умова успішногорозвитку МЕВ. МТП-
система міжн-но –правових норм і прин-пів, що регулює відносини,які
виникають в процесі використання різних видів транспорту у сфері міжн.
ек. співроб-ва (між державами, нац. органами упр-ня трансп., М.
організаціями). Це – складова частина МЕП.

Прин-пи і норми МТП юр. закріплені у різних джерелах: М. договорах з
питань транспорту (транспортні договори), актах М. організацій. Найбільш
поширені – транспортні договори, що уклада-ються від імені та за
дорученням уряду центр. органами управління транспортом– мініст-вами та
ін. устанановами, які здійснюють керівництво річковим, залізн., морс.,
повітряним транспортом.

Ці договори бувають багато- та двосторонні.

Багатосторонні (напр.): Конвенція про відкрите море,підпис. у 1958р. 13
державами; Угода про М. спілку залізниць (1922р), Чикагську конвенцію з
питань цивільної авіації (1944), в СНД: Угода про коорди-наційні органи
залізн. транспорту СНД (Мінськ 1992р., Укр – не підпис.); Угода про
використання повітряного транспорту (Ташкент, 1992). Мтрансп. договори
можуть бути різн. змісту, в них обов`язково враховується специфіка виду
ТЗ. Так, у договорі про торгове судноплавс-тво визначається, як
пра-вило, територія, на яку поширюється договір, нац.належність суден і
т.д 57. МВФ в системі міжн. кредитних орг-цій і фондів.

МВФ-міжурядова вал-но-кредитна орг-ція, створена на основі угоди 44
країн у 1944р. Країни, які підписали угоду про МВФ, взяли на себе
зобов`язання у Мвал. відносинах визнати особливу роль $ США, який
прирівнювався до золота (35$ / 1тр. унцію).

Нині до неї входить 182 держави. Угода про МВФ включає в себе 20 статей:
вступна стаття, квоти і підписка, паритет валют, угоди з Фондом, статус,
імунітети та привілеї, відн-ни з іншими міжн. організаціями, контори і
депозитарії, перехідний період, вихід з Фонду, положення про надзвич.
обставини, тлумачення угоди про Фонд, визначення термінів, заключні
положення.

У 1992р. до МВФ були прийняті 14 з 15 респ. колишнього СРСР (крім
Азерб). Це відкриває їм шлях до західних кредитів. МВФ створений

для сприяння Мспіврб-ву

в вал-фін. і торг. сферах, у першу чергу, країн-учасниць. Він надає
кредити із активів фонду, що формується за рахунок внесків
країн-учасниць. Залежно від сум внеску (квоти) країни-члени мають
відпов. кількість голосів, що має важливе значення для вирішення питань
діяльності МВФ. Політику МВФ визначають США, т.я. у них найбільша квота:
США– 19,7%, Англія-6,9; ФРН- 5,1; Франція – 4,5;

Японія – 4%.

Вищий орган МВФ – Рада керуючих. Штаб-квартира розташована в Вашингтоні.

60. Система форм організації вал-кред. відносин.

Ек. розвиток багатьох країн нерідко гальмується через відсутність коштів
і виникає потреба укредитах.Правовою основою кред. відн-н є Міжн.
кредитні угоди. Це угоди між держ-кредитором і держ-боржником, на
підставі яких держ-кр. надає держ-борж-ку певну суму грошей або
поставляє товари, а держ-борж-к повинна в певний строк погасити суму
боргу на передбач. угодою умовах (золотом, ін валютою і т.і.) і
виплатити %за користування кредитом.Найбільш типови-ми є 4 види орг-ції
вал-кред. відносин: 1. за торговими і платіжними угодами, які
передбачають здійснення кред. операцій на основі 2-сторон-го клірингу;

2. за угодами про ек. і проми-слово-техн. співробітництво;

3. за міждерж. угодами про поставки товарів на компен-саційних засадах;

4. за спеціал. кред. угодами.

1.- базуються на умовах відпов. угод. За цими угодами банки, які
уповноважені державами здійснювати клірин. розрахунки, зобов`язані у
разі відсутності у держав коштів на клір. рахунках здійснювати платежі в
кредит. Перехід більшості зах. країн на розрахунки у ВКВ звужує
необхідність клір. розрахунків. В СНД в 1992р. 31 ком. банки створили
Міжбанківську Клірин.палату. 2. – використо-вуються при поставці
устаткування, машин і технології для спорудження крупн. об`єктів. В цих
угодах беруть участь також банки чи інш партнери. Підписуються 2 види
Мугод: угода (програма) співроб-ва (про заг. суму кредиту, приз-начення,
% ) і кредитна угода між банками.

3.- укладаються на крупно-масштабні міжгалузеві роботи і послуги; за
отримані в кредит устатк-ня, машини кредитору поставляється продукція
цього підпр-ва. 4.- передбачають надання держ-кред-ром
країні-позичальникові певної грош. суми в кредит. У цих угодах
визначається сума позики,%, строк повернення, ін. Країни-кредитори
можуть вимагати визначити гаранта щодо іноз. кредитів. В Укр. – це КМУ.
Га-рантія– кошти Держ.вал.фонду та іншого держ. майна. 65. Правове
регулювання міжн. морських перевезень.

Обсяг морських первезень постійно зростає внаслідок їх відносної
дешевизни та географічної зручності для багатьох країн. Для разових
перев-нь використовуються судна орендовані (фрахтовані); на визначений
строк – тайм-чертер; на певних географ. напрямах за встановленим
графіком на основі угод між державами – систематично. Міжн.морське право
– сис-ма прав. норм і прин-пів, що регулюють відносини, які виникають в
процесі використання Світового океану для торгов. та військ.
мореплавства, риболовецьк. і морського промислу, добування біолог. і
мінерал. ресурсів, прове-дення наук.досліджень і.т.д. В основі таких
відносин лежить принцип свободи відкритого моря: всі держави і народи
мають рівні права на користування Світовим океаном. Джерела: статут
ООН, Женевську Конвенції 1958р. (Про територ-не море і зону, яка
прилягає до нього; Про відкрите море, Про континентальний шельф, про
рибальство і охорону живих ресурсів), Брюссел.конвенція 1910р,
Лондонська конвенція 1954р.Особливо важлива- Конвенція ООН з морського
права 1982р, яка була підписана 159 державами і регулює питання щодо
море-плавства, розвідки і розробки ресурсів, рибальства і судно-плавства
і ін. Ст1 Конвенції визначає, що “відкрите море” – це частини моря, які
не входять як до територіальних

так і до внутр. вод якоїсь держави і якими можуть користуватися різні
держави.

перебуваючи у “відкритому морі”, судна повинні плавати під прапором лише
1 держ. (крім випадків, передб. міжн. договорами). Конкретними
міжн-правовими режимами наділені: протоки (Гібралтар, Балтійський,
Магелланов і Лаперуза – вільні і безмитні; Чорном-кі – Ковенція 1936),
канали (Панамський регул-ся правилами США), порти (вільні і закриті).

66. Правове регулювання міжн. річкових перевезень. Більшість країн
світу мають свої судноплавні ріки, а деякі країни мають спільні ріки з
інш. країнами світу. Якщо ріки повністю розташовані в межах 1 країни, то
вони є складовими нац. багатства. Щодо міжн. рік (Дунаю, Рейну, Амазонки
та ін), то вони відповідно до міжн. договорів відкриті для вільного
судноплавства. правовий режим викор-ня міжн. рік для судноплавства
закріплюється у відповідних міжн-правових актах. Навігація по річці
Дунай регулюється Бєлградською конвенцією 1948р. і згідно неї має бути
вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав
на основі рівності відносно портових зборів і навігаційних зборів і умов
торгового судноплавства. всі судна повинні дотримуватись митних,
санітарних та інших правил, що встановлюються придунайськими державами.
Але ці правила не повинні перешкоджати вільному судноплавству. Судна
мають право користуватись портами, здійснювати вантажно-
розвантажувальні роботи, посадку і висадку пасажирів, поповнювати запаси
пального.. Портові збори з суден стягуються придунайськими державами
без будь-якої дискримінації. Для контролю за дотрим-ням умов Конвенції
1948р. ство-рена спеціальна Дунайська комісія, до складу якої входять по
1 представ-нику від усіх придунайських країн. Міжн. співроб-во щодо
використання р.Дунай регулюється різного роду угодами(напр.
Братиславська

угода 1955, Бухарестська угода 1961р).Вони визнач-ть загальні правила
перевезення вантажів, пасажирів, єдині тарифи, порядок буксування,
оплату вант.-розвант. робіт, спори, відповідальність і т.д. Велика роль
в регул-ні морс. перевезень Міжнародної морської орг-ції (ООН)1959.

З її ініціативи розроблено і підпис. ряд конвенцій.

66. Правове регулювання міжн. залізничн. перевезень.

Міжн. залізн. перевезення регул-ся спеціальною багатосторонньою
конвенцією, підписаною в Берні в 1924р. Колишній СРСР не був учасником
цієї конвенції. Щодо країн СНД, то вони Раду по залізничн.

транспорту, яка складається з глав адміністрацій і органів упр-ня
залізн. транспортом.

При укладанні дво- та багатосторонніх угод на перевезення вантажів і
пасажирів, як правило, дотримуються певних загальних, стандартних умов:

– при прийманні вантажу для міжн. перевезень застосовують правила
залізниці країни-відправника, але з урахуванням правил країни, що
приймає вантаж;

– забороняється приймати вибухонебезпечні предмети, горючі гази,
самозаймисті і радіоактивні речовини, боєприпаси;

– негабаритні, важковагові, довговимірні вантажі, а також вантажі у
спец. цистернах (напр, кислоти) можуть бути прийняті до перевезення лише
за попередньою згодою країни призначення (транзиту);

– існують вимоги до тари і упаковки, які мають забезпечити збереження
вантажів при транспортув-ні;

– за оголошення цінності вантажу стігується на користь перевізника певна
плата;

– всі спірні питання, які виникають на основі міжн. договору перевезень,
розглядаються у претензійному і судовому порядку. Країна повинна
спочатку написати претензію, а якщо протягом місяця немає відповіді або
претензія відхилена, то країна може звернутись до суду. Свої
особливості має і міжн. перевезення пасажирів. Напр., вартість проїзду
пасажирів і провозу багажу визначається ставками або внутр. тарифом
країн-учасниць перевезення або спец. ставками міжн. тарифів

згідно до М.угод між ними.

62. Сутність міжн. транспортних зв`язків. Сутність тр. зв`язків – у
перміщенні вантажів і пасажирів за допомогою різних видів транспорту у
просторі. Раніше вони мали місце у межах 1 держави (внутрішні
перевезення), але з розвитком міжн. відносин почали розвитватися міжн.
перевезення. Особливість міжн. перевезень – що існує “іноземний
елемент”, т.б. використовуються трансп. Засоби, які належать різним
державам. Міжн. Перевезення здійснюються часто на основі 2-сторонніх
угод (між сусідніми державами) і при відсутності таких угод. Ознаки
міжн. перевезень:

1. існують між 2 і більше країнами;

2. на основі двосторонніх угод. При їх відсутності використовуються
вимоги нац. зак-ва. Процес організації міжн. первезень включає широке
коло суб`єкиів – держави, міжн. організації, митну службу, прикордонні,
санітарні служби, органи управління транспортом відповідних держав, між
якими укладаються угоди. Необхідним є не лище дотримання угод, правил, а
також – знати правовий статус в пункті проходження. Особливий правовий
статус мають проливи, морські порти, міжн. річки. 63. Види міжн. трансп.
сполучень.

В практиці є різні види транспортних сполучень в залежності від грузу.

По видах транспорту, що використовується в процесі міжн. перевезень:

морським;

повітряним;

річковим;

залізн.;

автомобільним.

А також:

– змішані;

– лише окремими видами транспорту.

В залежності від предметів:

вантажів;

пасажирів.

З урахуванням проходження вантажу, приїзду пасажирів:

безперевантажні;

перевантажні;

безпересадочні;

пересадочні.

Якщо вантаж не перевантажується і пасажири не пересідають при
перевезенні через декілька країн – це транзитні перевезення.

При первезенні окремих видів вантажу необхідно отримати згоду країни,
через територію якої перевозиться даний вантаж (отруйні,
вибухонебезпечні, крупногабабаритні і т.і.). 67. Правове рег-ня міжн.
автомоб. первезень.

Міжн. перевезення автомоб. трансп. засобами використ-ся, коли це єдина
можл-ть переміщення вантажів і пасажирів або коли такий вид перевезення
в даних умовах є більш рентаб-ним порівняно з іншими видами транспорту.
Міжн. автомоб. перевезення здійснюються на основі укладених угод і
конвенцій. Однією з перших багато-сторонніх конвенцій була Конвенція про
урегул-ня авторуху між країнами, встановлення техн. умов автомашин у м.
сполученні, прав управління автомобілем, уніфікації сигналів на
авто-дорогах (Париж, 1926р.). У 1949 р. у Женеві була підписана нова
багато-стороння Конвенція про урегулювання авторуху між країнами. У
1947р. була створена Міжн. Спілка автомоб. транспорту, яка координує
діяльність різних авто-транспортних об`єднань, представляє їх інтереми у
міжн. орг-ціях., сприяє дослідним роботам з технічного розвитку,
експлуатації і економіки автомоб. перевезень. Спілка автодорожних служб
залізниць (Берн, 1950) координує діяльність авто-трансп. підпр-в і
об`єднань, що функціонують при залізничних дорогах. Практично всі країни
мають

угоди з сусідніми держ-ми щодо автомоб. Перевезень вантажів і пасажирів.
У них містяться положення про регулярні і нерегулярні перевезення
вантажів і пасажирів автотрансп. засобами, визначається порядок
розрахунків і платежів за М. Транспортні та пов`язані з ними послуги,
визначаються перевізники тощо. На рег-ня таких відносин спрямоване і
нац. законодавство.Ex:інструкція мін-ва транспорту України “Про порядок
видачі суб`єк-там підприємн. діяльності ліцензій на здійснення внутр. та
міжн. перевезень пасажирів і вантажів автомоб. транспортом”1993. 68.
Правове рег-ня міжн. повітр. первезень.

Цивільний повітряний флот широко використовується для перевезення
пасажирів.

Першою організацією, що регулювала міжн. повітряні перевезення була
Міжн. автотрансп. асоціація, створена у 1919р. На початок 40-років до
неї вже входили найкрупніші авіакомпанії Європи, США.

Вона покликана сприяти: розвитку безпечного, регу-лярного й економічного
сполучення; посиленню ролі авіації у торгових перев-нях і пов`язаних з
ними проблем; пошуку засобів для досягнення співроб-ва між автотрансп.
підпр-вами, які беруть участь в експлуатації міжн. повітряних ліній;
співроб-ву з Міжн. орг-цією цивільної авіації та іншими міжн.
організаціями. Вона розробила єдині умови перевезення, форми білетів,
багажних квитанцій і накладних, умови перевез-ня пасажирів і багажу та
ін. Міжн. орг-ція цивільної авіації почала ункціонувати з 1947р. до її
складу входить понад 160 країн.Вона вивчає проблеми міжн. повітр.
перевезень, розробляє рекомендації та стандарти щодо правил польотів,
експлуатації літаків, сприяє безпеці польотів на міжн. авіалініях.
Регулювання польотів цивільних літаків однієї держави над тер-рією іншої
регулюється спеціальними дво- та багато-сторонніми угодами. В них
підтверджується право на експлуатацію повітряної лінії, встановлюється
розклад і тарифи, закріплю-ються положення забезпечення безпеки
польотів, порідок ведення переговорів при виникненні спорів тощо.
Регулювання в Європі здійснюється Європі: Європ. конференція цивільної
авіації (1955, ініціатор – Рада Європи); Європ. організація по безпеці
повітряної навігації (1963) та інш. орг-ціями.

69. Правове регулювання міжн. промислового співроб-ва.

За нинішніх умов міжнародного поділу праці практично неможливо
здійснювати розвиток промислового виробництва, окремих крупних
підприємств та об’єднань без використання переваг міжнародного
співробітництва. А це обумовлює необхідність вступу країн у МЕВ у галузі
промисловості, що, у свою чергу, потребує і певного правового
регулювання цих відносин. Як відомо, таке регулювання здійснюється
переважно за допомогою міжнародно-правових актів, міжнародних договорів
та інших засобів.

Одним із важливих міжнародно-правових актів, що регулює
відносини у цій галузі, є Заключний акт Наради з безпеки і
співробітництва у Європі, який, як уже зазначалося, був прийнятий 1
серпня 1975 р. (Хельсінкі). В ньому, зокрема, відзначалося, що
промислове співробітництво, яке грунтується на економічних інтересах,
може створити стійкі зв’язки, зміцнюючи тим самим довгострокове
економічне співробітництво в цілому, прискорюючи економічний розвиток
усіх, хто бере участь у такому співробітництві. Отже, була підкреслена
не лише важливість, а й економічна необхідність і доцільність
міжнародного промислового співробітництва.

У Заключному акті наголошувалося, що держави-учасниці, визнаючи
необхідність розвитку торгівлі і сприяння поширенню нових форм
промислового співробітництва, будуть відносно доброзичливі до укладення
у відповідних випадках спеціальних двосторонніх угод з різних питань,
які представляють взаємний інтерес як у галузі торгівлі, так і
промислового співробітництва. Важливе місце у системі правового
регулювання міжнародних відносин у галузі промисловості відіграють акти,
які приймаються міжнародними економічними організаціями. Як уже раніше
зазначалося, до цих організацій належать Конференція з торгівлі і
розвитку, Комітет з промислового розвитку Економічної і Соціальної Ради
00Н, Організація 00Н з промислового розвитку, регіональні комісії
Економічної і Соціальної Ради 00Н та ін. Ці міжнародні організації, крім
розглянутих вище напрямів їхньої діяльності, чимало уваги приділяють і
питанням організації міжнародного промислового співробітництва. Так,
Комітет з промислового розвитку Економічної і Соціальної Ради 00Н
проводить консультації з питань прискорення промислового розвитку країн,
розробляє робочу програми щодо індустріалізації та підготовки
рекомендацій щодо їх подальшої розробки, проводить дослідження і
семінари з питань найефективнішого застосування промислових методів
виробництва в країнах, що розвиваються, та виконує деякі інші функції.

Одним із інструментів регулювання міжнародних відносин у галузі
промислового співробітництва є двосторонні договори та угоди.

70. Правове регулювання міжн. сільськогосподарськ. співробітництва.

Практично держави всіх континентів тією чи іншою мірою
вступають у міжнародні економічні відносини, пов’язані із обміном
продукцією с/г. Відомо, що продукція с/г не лише задовольняє потреби
людей у продуктах харчування, а й є важливою сировиною для промислового
виробництва. Причому продукція с/г не лише задовольняє національні
суспільні потреби, а й експортується (імпортується) на взаємовигідних
засадах в інші країни, тобто вона є предметом міжнародних, міждержавних
економічних відносин. Це пов’язано не лише з необхідністю реалізації
надлишку с/г продукції, а й з існуючими суспільними потребами на
продукцію, яка не вирощується через кліматичні або інші причини у тій чи
іншій країні.

Основним засобом правового регулювання міжнародного
співробітництва у галузі с/г є двосторонні договори (угоди).

Сприяння розвитку цих відносин, удосконаленню їх
міжнародно-правового регулювання — завдання ряду міжнародних економічних
організацій. Так, практично всі регіональні економічні комісії
економічної і Соціальної Ради 00Н через свої відповідні структурні
підрозділи займаються питаннями організації міжнародного співробітництва
в галузі сільського господарства. Ці функції, наприклад, в Економічній
комісії для Європи покладеш на її Комітет з питань сільського
господарства.

Однією з міжнародних, міжурядових спеціалізованих організацій 00Н, яка
займається питаннями міжнародного співробітництва у галузі сільського
господарства, є Продовольча і с/г організація ООН (ПСГО), створена у
1945 р. Її цілями є: підвищення продуктивності с/г і поліпшення умов
життя сільського населення; поліпшення харчування і підвищення життєвого
рівня населення; вивчення світового продовольчого становища і
кон’юнктури на світовому ринку важливих продовольчих товарів; розробка
для країн-учасниць рекомендацій у галузі виробництва і збуту різних
видів с/г продукції тощо.

Гострий дефіцит продовольства у країнах, що розвиваються,
підвищенням цін на нього, спричиняє голод у ряді країн. Для вирішення
цмх проблем були створені Всесвітню продовольчу Раду (ВПР) (грудень 1974
р), Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (1976 р.). ВПР є
вищим органом 00Н з проблем продовольства та інших суміжних питань.

Відповідні функції щодо міжнародного с/г співробітництва
виконують Міжнародна асоціація з контролю якості насіння, Міжафриканське
бюро з грунтів і економіки сільського господарства, Міжнародна комісія з
переробки сільськогосподарських продуктів, Міжнародне бюро з
виноградарства і виновиробництва, Міжнародний комітет з чаю та деякі
інші.

71. Правова база міжн. науково-технічного співробітництва.

Міжнародне співробітництво у галузі науки і техніки потребує
відповідної організаційної роботи.

У Женеві в 1963 р. була проведена Конференція 00Н з питань застосування
досягнень науки і техніки в інтересах менше розвинутих країн. Друга
Конференція 00Н з питань науки і техніки в цілях розвитку (Відень, 1979
р.) прийняла Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки
для економічного розвитку всіх країн, особливо для тих, які
розвиваються.

Відповідно до рекомендацій Конференції Генеральна Асамблея на своїй
34 сесії (грудень 1979 р.) заснувала для всіх держав відкритий
Міжурядовий комітет з науки і техніки в цілях розвитку. До його функцій
входить: надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробці директивних
принципів для погодження політики органів, організацій і підрозділів 00Н
щодо науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з
оперативного планування розвитку науки і техніки на національному,
субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і міжнародному рівнях
і підготовки оперативного плану здійснення Віденської Програми тощо.
Його допоміжним органом є Консультативний комітет з питань науки і
техніки в цілях розвитку, заснований Економічною і Соціальною Радою 00Н
(ЕКОСОР) в липні 1980 р.

Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату 00Н був створений Центр з
питань науки і техніки в цілях розвитку, на який покладено вивчення
питань, пов’язаних з досягненнями науки і техніки і вибором
альтернативних шляхів розвитку країн; зі створенням внутрішнього
науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та інших.

Значну роботу щодо вивчення проблем науково-технічного прогресу
проводять регіональні міжнародні економічні організації, міжнародні
організації системи 00Н (Конференція 00Н з торгівлі і розвитку,
Організація 00Н з питань освіти, науки і культури, Організація 00Н з
промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту
інтелектуальної власності та ін.). Ex: важлива – Міжурядова Організація
00Н з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері
науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх
правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є
укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих
механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генеральної Асамблеї О ОН
дедалі більше приймається багато-сторонніх договорів універсального
значення. Прикладом таких договорів може бути Договір про принципи
діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору,
включаючи Місяць та інші небесні тіла (1966 р.);

Конвенція 00Н з морського права 1982 р. Міжнародно-правові акти широко
використовуються і в інших напрямах міжнародного науково-технічного
співробітництва. 95. Реєстрація міжн. договорів.

Важливе значення для набуття чинності міжнародних договорів має їх
реєстрація. Реєстрація міжнародних договорів, що набрали чинності для
України, здійснюється Міністерством закордонних справ України у
Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй та у відповідних органах інших
міжнародних організацій.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter