.

Мікроекономіка (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
8 42756
Скачать документ

№1 Концептуальні основи сучасної теоретичної економіки. Мікроекономіка
як її складова частина.

Основна проблема економічної теорії та господарської практики –
розв”язання протиріччя між бажанням індивіда задовольнити свої
необмежені потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в їх
розпорядженні.

Економічні потреби – внутрішні мотиви, що спонукають до економічної
діяльності. Особливість потреб полягає у безмежному зростанні.
Економічні блага – засіб задоволення потреб, що існує в обмеженій
кількості. Ек. блага поділяють на товари та послуги, на споживчі
(прямі) та виробничі (непрямі). Ресурси (фактори виробництва) –
елементи, що використовуються заради виробництва ек. благ. Спільна
властивість ресурсів – рідкісність – характеристика економічних благ
щодо обмеженості ресурсів для задоволення безмежних потреб. Основні
ресурси: земля, капітал, праця + підприємницькі здібності. Обмеженість
ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію щодо їх
використання та розподілу, а отже обумовлює вибір оптимального варіанту
їх застосування. Альтернативний характер використання обмежених
ресурсів висуває на передній план проблему економічного вибору – вибір
найкращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти
максимального задоволення потреб за мінімум витрат. Це виявляється
терміном “альтернативні затрати” – вони визначають цінність найкращого
варіанту, від якого відмовилися в процесі економічного вибору і
характеризуються цінністю втрачених можливостей.

Розв’язання проблеми економічного вибору вимагає свідомої відповіді на
три основні питання економіки:

ЩО ВИРОБЛЯТИ?

ЯК ВИРОБЛЯТИ?

ДЛЯ КОГО ВИРОБЛЯТИ?

Отже, мікроекономіка – це погляд на економічні явища з точки зору
суб’єктивних цілей їх учасників.Мікроекономіка вивчає, яким чином
вирішуються основні економічні питання на рівні мікроекономічних
суб”єктів.

№2 Предмет, об”єкт і методологія мікроекономіки

Предмет. Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень
окремими ек. суб”єктами (мікросистемами), які прагнуть досягнути мети
шляхом використання обмежених ресурсів, для яких можна знайти
альтернативне використання.

Об”єкт. Домогосподарства, фірми, галузі, держава.

Домогосподарства – ек. одиниця, що утворена одним чи кількома особами,
які виконують такі функції: самостійно приймають рішення, є власниками
ресурсу, прагнуть максимізації задоволення потреб в межах власних
коштів.

Фірма – ек. одиниця, яка самостійно приймає рішення, викор. ресурси,
виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне до
максимізації прибутку.

Держава – це урядові заклади, які наділені юридичною і політичною владою
для контролю за господарюючими суд”єктами чи ринком для блага
суспільства.

Головна ідея поведінки суб”ектів економічних відносин – це гіпотиза про
раціональну поведінку.

Методологічні основи. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність
засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів.

1) Загальнонаукові методи: синтез, порівняльний, індукція, дедукція,
наукова абстракція, аналогія, моделювання (оптимізаційні і рівноважні
моделі), графічне зображення.

При формуванні наукового уявлення існує 2 підходи:

а) частина мікроекономіки, яка вивчає факти і залежності між ними –
позитивна мікроекономіка (як наспрвді);

б) частина мікроекономіки, яка вивчає наше уявлення – нормативна
мікроекономіка (як має бути).

2) Марджиналізм;

3) Моделювання ек. явищ та процесів:

визначення ключових змінних, що характеризують сутність економічного
процесу, який досліджується;

висувається припущення щодо умов існування моделі та визначення
поведінкових пердумов;

формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування
реальних економічних подій;

перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що
відбулась.

Основний метод – граничний аналіз.

4) Припущення за інших незмінних умов;

№3 Мета, роль і особливості функціонування мікросистем у ринковій
економіці.

Мікроекономіка вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими
екномічними суб”єктами – мікросистеми (індивідами, домашніми
господарствами, підприємствами, організаціями), що прагнуть досягнути
мети за наявних обмежених ресурсів, для яких, до того ж, можна знайти
альтернативне використання. У центрі уваги мікроекономіки знаходиться
поведінка споживача і виробника.

Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої
входить одна чи декілька осіб. На ринку товарів та послуг домашнє
господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець
власних факторів виробництва.

Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення щодо
використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції та її
продажу. На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець: на
ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.

Держава – самостійний суб”єкт ринку, до сладу якого входять урядові
установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для
забезпечення умов господарювання усім суб”єктам мікроекономіки, а в разі
потреби здійснюють контроль господарюючих суб”єктів та ринку заради
досягнення суспільних цілей.

В ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується
його особистими інтересами, кожна економічна одиниця намагається
максимізувати свій дохід на основі індивідуального прийняття рішень.

Економічна система – складна взаємообумовлена система відносин між
виробниками та споживачами економічних благ.

№4 Характеристика основних моделей ринкових структур.

Відомо декілька моделей ринкових стрктур:

Досконала конкуренція – це тип ринкової структури, якій притаманні такі
риси: дуже велика кількість продавців і покупців, однорідність блага та
вподобань, прозорість ринкових відносин і повна; відсутвінсть вхідних та
вихідних бар’єрів до ринку.

Монополія – ринок, на якому існує лише один постачальник продукції при
атомістичному (представленому багатьма дрібними споживачами) попиті.
Існує декілька видів монополії: чиста, природна, проста,
дискримінаційна, закрита, відкрита.

Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а
входження нових виробників у ринок ускладнене. Якщо на ринку пропозиція
представлена лише двома постачальниками, то така ситуація наз дуополія.

Монополістична конкуренція – це вид ринкової структури, якій притаманні
конкуренції у галузі без суттєвих бар’єрів для вступу до неї, з великою
кількістю продавців, кожен з яких продає диференційований товар.

№5 Поняття корисності блага; сукупна та гранична користність; принцип
спадаючої граничної користності.

Потреба – відчуття незадоволення, з якого індивід намагається вийти, або
відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.

Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для
задоволення потреб.

Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі
споживання товарів та послуг.

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції
корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня
корисності, що досягається споживачем:

де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць;
n-кількість видів благ.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що
споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання
загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є
наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.

Гранична корисність МU – це приріст корисності за умов споживання
додаткової одиниці товару чи послуги. Згідно з законом спадної граничної
корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по
мірі збільшення кількості товару, що споживається .

Сукупна корисність ТU зростає в процесі споживання, але вона зростає все
меншою і меншою мірою. Це означає, що гранична корисність (МU) —
додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару —
знижується.

№6 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з кардиналістських
позицій.

Основне положення кардиналістів: “Корисність можна виміряти”(в
ютілях/utily).

Кожна наступна одиниця блага приносить споживачу все меншу та меншу
корисність (задоволення). Потреби, які задовольняють блага, і спосіб їх
задоволення мають суб’єктивну основу.

Перший закон Госсена: Бесперевно під час акту споживання корисність
наступної одиниці блага спадає. При повторному акті отримання
корисності від одиниці блага зменшується в порівнянні з її початковою
корисністю: MU=(TU/(X .

Цей закон носить емпіричний та суб’эктивний характер.

2-й закон Госсена визначає оптимальність поведінки споживача:

Для отримання максимальної корисності за певний період часу потрібно
спожити кожного з благ таким чином, щоб MU цих благ були рівними.

Після певного моменту ми починаємо отримувати граничну корисність, що
буде дорівнювати: MUX/PX=MUY/PY

(Рх, Py – ціна блага х, y)

Рішення споживача щодо кількості, в якій варто споживати блага, завжди
пов’язане з відмовою від якоїсь кількості благ задля придбання однієі
додаткової одиниці певного блага. Споживач керується принципом
раціональності: маючи обмежені кошти і бажаючи максимізувати сукупну
корисність від споживання благ, він розподіляє свій бюджет (дохід) таким
чином, щоб корисність, отримана від останньої грошової одиниці,
витраченої на те чи інше благо, стала однаковою:

MUA/MUB=PA/PB

де MUA, MUB – гранична корисність, відповідно блага А та В, ютиль; Ра,
Рb-ціна, відповідно, блага А та В, грош. од.

Це рівняння розглядається як основне в концепції споживчого попиту (в
рамках теорії корисності) й означає досягнення споживачем стану
рівноваги. Воно може бути перетворено наступним чином:

Звідси видно, що при зміні ціни одного з благ, і незмінності доходу
споживача та цін на інші блага вказана рівність порушується. Зменшення
ціни блага А означатиме зацікавлення споживача в його додатковій
закупівлі, а значить, падіння MUa. Це буде продовжуватися до відновлення
рівності. Очевидно, що так діятимуть усі споживачі: падіння ціни товару
А приведе до збільшення обсягу його попиту на ринку.

Отже, рівновага споживача – стан, у якому досягається оптимальна
структура покупок (згідно з принципом раціональності), будь-яка зміна в
структурі покупок знижує рівень задоволення споживача.

№7 Рівновага споживача: сутність та обгрунтування з ординалістських
позицій.

Ординалісти – напрям, який вважає вимірювання корисності неможливим та
пропонують порядковий принцип порівняння корисності, на основі якого
базується вибір споживача.

Для цього вводять поняття: а) крива байдужості; б) лінія бюджетного
обмеження. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує
споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг, що
приносить споживачу однакове задоволення.

Лінія бюджетного обмеження – показує всі можливі комбінації товарів, які
може придбати споживач у межах свого доходу.

Рис. Крива байдужості

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує
корисність при даних бюджетних обмеженнях. Рівновагу можна визначити
знаючи рівновагу в точці дотику найвищої кривої байдужості до даної
бюджетної лінії.

Така рівновага передбачає, що як тільки споживач отримає даний набір
товарів у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Споживач згоден відмовитися від певної к-ті блага Х задля додаткової
одиниці блага У за умови незмінності рівня корисності від набору благ –
Гранична норма заміщення MRSxy=(-(Y)/(X або MUx/MUy. Бюджетна лінія –
пряма: В=РхХ+РуУ .

Рис. Бюджетна лінія

Нахил бюджетної лінії: Qy/Qx=Px/Py=tg(. У точці рівноваги, нахили кривої
байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому MRSxy=Px/Py або
MUx/MUy=Px/Py або MUx/ Px= MUy/Py.

Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким
чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала
таку саму граничну корисність. Виведено еквімаржинальний принцип
рівності зважених граничних корисностей, який є спільним для
кардиналістського і для ординалістського підходів.

№8 Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни
доходів та цін

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не
враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та
доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи
послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов”язана з
бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість
товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну
суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.:
B=PxQx+(Pyi(Qyi

Фактори, що впливають на бюбжетну лінію:

зміна доходу споживача;

зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його
збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає
паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до
відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).

№9.Ефект доходу та заміщення товарів та обгрунтування закону попиту.

Лінія «ціна—споживання» може бути використана для побудови лінії
індивідуального попиту шляхом встановлення графічної відповідності
певних оптимальних кількостей даного блага і цін цього ж блага
(рис. 4.5). Реакція споживача на зміну ціни може бути поділена на два
моменти. У відповідь на зміну відносних цін споживач замінює блага, які
відносно подорожчали, на ті, які відносно подешевшали, — має місце ефект
заміни. У відповідь на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ
залежно від їх різновиду (повноцінні чи неповноцінні) — має місце ефект
доходу. Якщо благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його
споживання при зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним — обсяг
споживання збільшується.

№10 Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія
Енгеля.

Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує
корисність при даному бюджетному обмеженні.

Лінія “доход – споживання” (крива рівня життя) проходить через всі точки
рівноваги споживаача, що відповідають різним рівням його доходу. Залежно
від зміни доходу може змінитися і ставлення споживача до блага X: як до
блага з нормальною споживчою цінністю (повноцінного) або ж блага з
низькою споживчою цінністю (неповноцінного). Споживання повноцінних благ
при збільшенні доходу зростає, що зумовлює додатний нахил лінії
«дохід—споживання». Споживання неповноцінних благ при збільшенні доходу
скорочується, що зумовлює від’ємний нахил лінії «дохід—споживання».

На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує
взаємозв”язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.

Рис. Побудова лінії Енгеля

на основі лінії «дохід—споживання»

№11.Залежність споживання від варіацій цін на блага. Побудова ліній
“ціна-споживання” та “лінії попиту”.

Якщo зa нeзмiннoї вeличини бюджeтy змiнюєтьcя цiнa блara X, тo бюджeтнa
лiнiя здiйcнює пoвopoт нaвкpyги тoчки cвoгo пepeтинy з вepтикaльнoю
вiccю, дocягaючи бiльш вiддaлeниx кpивиx бaйдyжocтi. Bci тoчки oптимyмy,
якi yтвopюютьcя дoтикoм бюджeтнoї лiнiї, щo пoвepтaєтьcя, дo кpивиx
бaйдyжocтi, визнaчaють лiнiю «цiнa—cпoживaння».

Boнa пoкaзyє, як pearyє cпoживaч нa змiнy цiни oднoгo iз блaг. Piзнoвид
тaкoгo взaємoзв’язкy, в cвoю чepгy, зaлeжить вiд пoв’язaнocтi блaг y
cпoживaннi. Для блaгозaмiнникiв лiнiя «цiнa—cпoживaння» мaє вiдмний
нaxил, a для дoпoвнюючиx блaг—дoдaтний .

Лiнiя «цiнa—cпoживaння» мoжe бyти викopиcтaнa для пoбyдoви лiнiї
iндивiдyaльнoгo пoпитy шляxoм вcтaнoвлeння гpaфiчнoї вiдпoвiднocтi
пeвниx oптимaльниx кiлькocтeй дaнoгo блaгa i цiн цьoгo ж блaгa. Реакція
споживача на зміну ціни може бути поділена на два моменти. У відповідь
на зміну відносних цін споживач замінює блага, які відносно подорожчали,
на ті, які відносно подешевшали, — має місце ефект заміни. У відповідь
на зміну реального доходу споживач змінює обсяг благ залежно від їх
різновиду (повноцінні чи неповноцінні) — має місце ефект доходу. Якщо
благо вважається споживачем повноцінним, обсяг його споживання при
зростанні ціни зменшується, якщо неповноцінним — обсяг споживання
збільшується.

№12.Визначення ефектів доходу та заміщення для різних благ.

Peaкцiя cпoживaчa нa змiнy цiни мoжe бyти пoдiлeнa нa двa мoмeцти. У
вiдпoвiдь нa змiнy вiднocниx цiн cпoживaч зaмiнює блaгa, якi вiднocнo
пoдopoжчaли, нa тi, якi вiднocнo пoдeшeвшaли, — мaє мicцe eфeкт зaмiии.
У вiдпoвiдь нa змiнy peaльнoro дoxoдy cпoживaч змiнює oбcяr блaг зaлeжнo
вiд їx piзнoвидy (пoвнoцiннi чи нeпoвнoцiннi) — мaє мicцe eфeкт дoxoдy.
Якщo блaro ввaжaєтьcя cпoживaчeм пoвнoцiнним, oбcяг йoгo cпoживaння пpи
зpocтaннi цiни змeншyєтьcя, якщo нeпoвнoцiнним — oбcяг cпoжи-вaння
збiльшyєтьcя.

Peзyльтaти cпiльнoгo впливy eфeктy зaмiни тa eфeктy дoxoдy для piзниx
блaг пoдaнo нa pиc. 4.6 i pиc. 4.7.

№13 Зміст поняття “попит”. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту
і обгрунтування його дії.

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової
організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції.
Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах.

Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у
відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого
споживача наз. індивідуальвим попитом. Існуюче співвідношення між
ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути
відображено кривою попиту – показує від”ємну пропорційну залежність між
ціною P(Price) і кількістю товару Q(Quantity), яку покупець бажає і може
купити. QX=f(P)

Закон попиту – на любому ринку за певних обставин існує зворотній звязок
між ціною блага та його кількістю, яку можуть придбати споживачі за
певну ціну в певному діапазоні цін за певний період.

Вимога “при інших незмінних умовах” – має принципове значення, оскільки
вона визначає незмінність всіх інших факторів, що вплиають на попит. Це
особливо важливо при розгляді гіпотези взаємозв”язку ціни на товар і
його кількості, що складає основу закону попиту (див. рисунок).
Загальновизнане позначення кривої попиту – D (Demand). Ціна (незалежна
змінна) відкладається на осі ординат, а попит (залежна) – на осі
абсцис. Крива попиту має від”ємний нахил. Це означає, що чим нижча
ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і
навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах
показує зв”язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує,
яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даниц
час.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх
індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту
характеризує сукупність обсягів товару, на який пред”являється попит.
При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Це крива, яка
визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Кр. рин. D
складається з кривих ін. D.

№ 14 Аналіз змін у попиті й у розмірі (обсязі) попиту. Чинники попиту.

Функція попиту – функція, що визначає величину попиту в залежності від
факторів, що впливають на нього.

Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція
попиту може бути виражена рівнянням: Qх=f(P), де Qx – обсяг попиту, або
кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна
одиниці товару.

Але крім цінового, на попит впливають й інші, нецінові фактори: 1.доходи
споживачів(I); 2.місткість ринку; 3.ціни і доступність
товарів-субститутів(Ps); 4.ціни і доступність товарів-комплементів(Pc);
5.смаки і вподобання(Z); 6.сподівання щодо майбутніх економічних
умов(N); 7.особливі фактори (погода і т. ін.)(B). Попит може бути
функцією всіх цих факторів: Qx=f(P,Ps1,…,Psn,Pc1,…,Pcn,I,Z,W,N,B…).

Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і
зміною попиту (попиту в цілому). Якщо при зменшенні ціни від Р1 до Р2
обсяг попиту збільшується від Q1 до Q2 (див рис.1), ми говоримо про
зміну величини попиту, яка може бути показаною динамікою попиту вздовж
кривої попиту D від точки a до точки b. Тобто дія цінових факторів
призводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його
переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається
незмінною. Попит на товар визначається всією кривою попиту (D).

У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно
змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх
факторів, що впливають на попит. У цьому випадку відбувається зміна
попиту вцілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується чи
зменшується) при кожному значенні ціни (Р1,Р2,…,Рn). Геометрично зміна
попиту відображається переміщенням кривої попиту D вправо – збільшення
попиту(D1) чи вліво – зменшення попиту (D2). Це відбувається під впливом
вищеперелічених нецінових факторів.

№15 Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники.

Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує,
наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні
еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а
відносні. Тому

де ЕDP – цінова еластичність попиту; (Q – язміна обсягу попиту; (Р –
зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, –
маємо еластичний попит, ЕDP (1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни
в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, – маємо нееластичний попит, ЕDP(1.
Попит одинично-еластичний, коли ЕDP(1 (це означає, що попит зростає
(спадає) відповідно до зміни ціни).

Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто
ЕDP(0), тоді ми маємо

досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни
викликає незкінченне розширення попиту (тобто ЕDP((), тоді ми маємо
досконало еластичний попит.

Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій
зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначаеться як
середня ел-ть за формулою центральної точки.

Формула центральної точки цінової ел-ті

Фактори цінової еластичності :

Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)

Рівень замінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел.
попиту)

Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)

Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)

16. Вплив зміни цін на сукупну виручку товаровиробників за умов різної
еластичності попиту.

Цінова еластичність попиту впливає на обсяг загального виторгу від
реалізації товару.

Сукупний виторг у будь-якій точці кривої попиту, наприклад, в точці А
(рис. 5.2), можна визначити у вигляді площі прямокутника, утвореного
перпендикулярами від даної точки з обома осями.

За умов різної еластичності попиту зміна ціни викликає відповідну
реакцію покупців на зміну обсягу покупок і сукупного виторгу.

Так, при зниженні ціни за еластичного попиту обсяг покупок різко
зростає, зростає і сукупний виторг (рис. 5.2, а). При зниженні ціни за
нееластичного попиту попит зростає дуже повільно, а сукупний виторг
спадає (рис. 5.2, в). За одиничної еластичності площі прямокутників
однакові, оскільки зміни висот і основ компенсують одна одну (рис. 5.2,
б).

Рис. 5.2. Взаємозв’язок ціни товару, еластичності та виторгу продавця

Існує загальне правило: якщо попит нееластичний, то сукупний виторг
продавця змінюється в тому ж напряму, що й ціна. За еластичного попиту
напрями зміни цих величин протилежні.

17. Еластичність попиту за доходом.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом (EI) характеризує міру реакції
обсягу попиту на товар за зміни величини доходу споживача. EІ показує,
на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар за зміни доходу
споживача на 1% . Методика аналогічна (4.3) та (4.4). Якщо ЕІ > 0, товар
вважається повноцінним; якщо ЕІ < 0, товар вважається «неповноцінним».

Серед повноцінних товарів виділяють товари першої необхідності
(0 < EI < 1) та предмети розкоші (EI > 1).

18. Перехресна еластичність попиту: поняття, методи обчислення та сфери
використання.

Коефіцієнт перехресної еластичності попиту (EXY) характеризує міру
реакції обсягу попиту на один товар (Х) на зміну ціни іншого товару (Y).

EXY показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту на товар Х за
зміни ціни товару Y на 1%. Методика аналогічна (5.3) та (5.4). Для
незалежних товарів EXY = 0, для замінників EXY > 0, для
взаємодоповнюючих товарів EXY < 0. 19. Мікроекономічна модель підприємства. Поняття виробничих факторів. Мікроекономіка розглядає підприємство як цілісний об’єкт, що здійснює перетворення ресурсів в готову продукцію, як один з найважливіших різновидів мікросистем. Підприємство є ринково-виробничою системою. Воно в одночас виступає у ролі споживача факторів виробництва, та виробника і продавця продукції на ринку товарів і послуг. Ресурси або фактори виробництва – це блага, які потрібно придбати підприємству для забезпечення випуску інших благ – готової продукції. Розрізняють такі групи факторів виробництва: праця – всі розумові та фізичні витрати, що здійснюються в процесі виробництва, капітал – засоби виробництва, будівлі, споруди, устаткування тощо, природні ресурси – все, що може бути використане у виробництві в натуральному стані, без обробки. Як і в інших системах підприємство має свої входи та виходи. На вході підприємства – фактори виробництва, а на виході – кінцеві результати: товари або послуги в грошовому вимірі. В залежності від можливості підприємства змінювати обсяг залучення ресурсів, виділяють три періоди. 1) Миттєвий – період виробництва протягом якого не може бути змінений жоден з факторів, 2) Короткостроковий – період у виробничій діяльності підприємства, протягом якого один з факторів розглядається як змінний, а інші – постійні. 3) Довгостроковий – період в діяльності підприємства, достатній для зміни обсягів використання всіх без винятку факторів виробництва. В мікроекономіці виходять з того припущення, що підприємство виробляє лише один продукт. Підприємство діє раціонально, тобто кожна фірма приймає всі рішення задля єдиної мети – максимізації прибутку. Досягнення цієї мети потребує відповісти на питання: що виробляти?, яким чином виробляти ?, для кого призназначаються результати виробництва?. Підприємство суверенне у прийнятті рішень щодо власної діяльності, тобто воно незалежно проводить свою виробничу політику. 20. Виробнича функція: поняття і параметри. «Портрет» (модель) підприємства складається з виробничої функції, яка показує залежність між максимально можливим обсягом випуску продукції (Q) та обсягом ресурсів (Х), що для цього використовуються: Q = f (х1, х2, …, хi, …, xn). Якщо весь спектр комбінацій факторів виробництва прийняти як витрати праці (L) і капіталу (К), то виробнича функція може бути визначена так: Q = f (L, K), де Q — максимальний обсяг продукції, що виробляється за даною технологією (даного співвідношення праці та капіталу). Виробнича функція в короткостроковому періоді (так звана однофакторна) відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосованих інших виробничих факторів: Q = f (X). 21. Віддача (продуктивність) змінного фактору виробництва: поняття, закономірності зміни. Загальний обсяг виробництва, який досягається за певного залучення одного фактору при незмінному обсязі використання інших факторів, називається сукупним продуктом (TP). Середній продукт (АР) – показує середню віддачу (продуктивність) змінного фактора, тобто загальний обсяг продукції, що припадає на одиницю фактора (X). AP = TP/X Граничний продукт(МР) – це приріст загального обсягу продукції досягнутий завдяки збільшенню використання змінного фактора на одну додаткову одиницю за незмінної величини всіх інших факторів виробництва. МР = (ТР/(X, де (ТР – приріст виробництва, (X – приріст змінного фактору. Якщо витрати змінного фактора збільшувати у нескінченно малих кількостях, то граничний продукт виражатиме граничну продуктивність фактора виробництва. Скоро сессия? 22. Характеристика виробничої функції з двома змінними факторами. Ізокванти та їх можливі конфігурації. Двофакторна виробнича функція, або ізоквантна варіація факторів виробництва характеризує виробничий процес, в якому змінним є обсяг використання двох факторів виробництва. Ізокванта – це лінія, кожна точка якої відображає такі комбінації двох ресурсів, які дають змогу отримати однаковий обсяг виробництва продукції. Чим більша кількість використовуваних ресурсів, тим більший обсяг виробництва продукції, тим далі від початку координат знаходиться відповідна ізокванта. Сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна з яких відповідає певному обсягу продукції, називається картою ізоквант. Фактори виробництва є в деякій мірі взаємозамінними, взаємозамінність ресурсів в різих точках ізоквант різна. Взаємозаміність ресурсів характеризується граничною нормою технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує на скільки одиниць має зменшитись виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення споживання іншого ресурсу на одиницю при умові незмінного обсягу виробництва. Наприклад: норма технологічної заміни праці капіталом виглядає таким чином: MRTSlk = -(L/(K Ізокванта для виробничої функції з ідеальною взаємозамінністю Ізокванта для виробничої функції з фіксованою пропозицією факторів виробництва 23. Технічне заміщення факторів вир-ва Різні комбінації факторів виробництва (у межах ізокванти) забезпечують виробництво певної кількості продукції, а це означає, що ці фактори деякою мірою є взаємозамінними. Взаємозамінність виробничих ресурсів у кожній точці ізокванти є різною. Для означення рівня взаємозамінності факторів виробництва використовують граничну норму технологічної заміни (MRTS). Ця величина показує, на скільки одиниць має зменшитися виробниче споживання одного ресурсу в обмін на збільшення кількості споживання іншого ресурсу на одиницю за умови, що обсяг виробництва залишається незмінним. Так, наприклад, гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за формулою Q=const а капіталу працею Q=const 24. Ефект від збільшення масштабу виробництва та цого відображення в характері виробничої функції та функції витрат. Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі масштабу виробництва. На малюнках зображено взаємозв’язок виробничої функції з масштабом виробництва. Зверху-вниз показано спадний(1), постійний(2) та зростаючий(3) ефекти від масштабу виробництва.Ефект масштабу виробництва відповідним чином зв’язаний з динамікою середніх витрат в довгостроковому періоді. 25 Концепція витрат “втрачених можливостей”. Поняття і склад альтернативних витрат. Сукупні, середні та граничні витрати. Використання кожного ресурсу можливе у виробництві іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають в наслідок втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Альтернативні витрати включають явні і неявні витрати. Явні ви трати – це витрати, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Неявні ресурси – це витрати ресурсів, які є власністю підприємства. Витрати для виробництва певного обсягу продукції Q називаються сукупними витратами (ТС). Середні сукупні витрати (АТС) – це кількість сукупних витрат, які припадають на втробництво одиниці продукції. АТС=ТС/Q. Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукуції. Як правило, під граничнимивитратами розуміють витрати пов’язані з виробництвом останньої одиниці продукції. МС= ?ТС/?Q. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність зміни обсягів в-ва. 26. “Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства. В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності. 27. Типовий характер зміни витрат виробництва в короткостроковому. Витрати виробництва –це вартість усціх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. В короткостроковому періоді витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні витрати (TFC) – це витрати підприємства, які не залежать від змін обсягу виробництва і мають місце навіть тоді, коли не виробляється продукція. Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.). 28. принцип неухильного зростання граничних витрат: сутність, графічна інтерпретація, значення в діяльності підприємств. Граничні витрати (МС) — це приріст сукупних витрат підприємства, пов’язаний із виробництвом додаткової одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов’язані з випуском останньої одиниці продукції. . Крива граничних витрат показує, що спочатку їх величина зменшується, але досягнувши мін значення при певному обсязі випуску МС збільшується. Чим більшим буде об’єм виробництва, тим крутішим буде графік кривої граничних витрат. Залежно від змін граничних витрат вирішується питання про доцільність збільшення або зменшення обсягу виробництва. Криві середніх змінних, середніх сукупних і граничних витрат мають U-подібну форму. Це пояснюється дією спадної віддачі змінного фактора виробництва. Тому закон спадної віддачі змінного фактора виробництва тлумачать як закон неухильного збільшення граничних витрат. Зауважимо, що крива граничних витрат перетинає криві середніх сукупних і середніх змінних витрат у точках їх мінімуму. 29. Ізокоста: поняття, графічна побудова, зміна положення під впливом варіацій цін виробничих вакторів та бюджету. Ізокоста – це лінія, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад праці та капіталу). Рівняння ізокости як функції витрат з двома змінними має такий вигляд: ТС = L*PL +K*Pk . Ізокоста – лінійна функція. Ціни факторів розглядаються як незмінні тому незалежно від зміни обсягів виробництва її графік завжди має вигляд прямої. Нахил ізокости дорівнює PL/ Pk. Він визначає ринкову норму заміщення однієї одиниці капіталу додатковою одиницею праці. В залежності від зміни обсягу нашого виробничого бюджету ми збільшуємо або зменшуємо величину ТС. В цьому випадку ізокоста буде зміщуватись геть від точки відліку координат або навпаки наближатись до неї. При цьому кут нахилу ізокости буде залишатися постійним, тому що як вже зазначалося він визначається співвідношенням цін на ресурси, а вонов цьому випадку не змінюється. Див малюнок: При зміні цін на один з ресурсів при незмінному розмірі виробничого бюджету відбувається зміна кута нахилу ізокости. 30. Обґрунтування рівноваги виробника на основі суспільного аналізу виробничої функції та витрат. Виробництво продукції пов’язано з певними витратами, зміни його обсягів обумовлюють коливання величини цих витрат. Тому виробник, зважаючи на динаміку граничної продуктивності, вартість та взаємозамінність ресурсів, намагається досягти стану рівноваги, тобто такої комбінації використовуваних ресурсів для виробництва означеного обсягу продукції, за якої величина витрат буде мінімальною. Графічно точку рівноваги виробника можна знайти за допомогою ізокости — лінії, кожна точка якої відображає однакову суму витрат за різних поєднань двох ресурсів (наприклад, праці та капіталу). Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці і капіталу за цінами РL і РК, торівняння ізокости має вигляд ТC = LPL + KPK . Через те, що ціни факторів виробництва розглядаються як незмінні, незалежно від обсягів використання факторів, ця функція є лінійною (рис. 7.6). Нахил ізокости дорівнює (– РL/РК) і визначає ринкову норму заміщення одиниці капіталу додатковою одиницею праці. Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 7.6). Ця умова мінімізації витрат відома під назвою еквімаржинальний принцип, або принцип рівності зважених (на грошову одиницю) граничних продуктів: для мінімізації вартості за заданого рівня виробництва підприємству треба використовувати таку комбінацію ресурсів, за якої співвідношення граничних продуктивностей ресурсів та їхніх цін рівні між собою. Рис. 7.6. Графічне зображення рівноваги виробника 31, Типовий характер зміни витрат виробництва у довгостроковому періоді. Витрати виробництва — це вартість усіх видів факторів виробництва, що витрачаються для виготовлення певної кількості товарів. Для довгострокового періоду характерні лише змінні витрати. Змінні витрати (ТVC) — це витрати, які змінюються за зміни обсягу виробництва (сировина, матеріали, заробітна плата робітників та ін.). Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат. ТС(Q) = TFC + TVC(Q). (для коротк.пер.) Для довгострокового періоду формула буде мати вигляд:ТС(Q) = TVC(Q). На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабів виробництва. Варіанти кривих середніх витрат підприємства у довгостроковому періоді наведено на рис. Рис. Криві середніх коротко- та довгострокових витрат (а), зростаючої (б) та спадної (в) віддачі від зміни масштабів виробництва Зауважимо, що навіть за умови зростаючого ефекту від масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані (точка А на рис. 8.3). У деяких випадках у підприємства виникають витрати, які воно не в змозі собі відшкодувати, якщо, приміром, припинить свою діяльність та вийде з даної галузі. В такому разі говорять про незворотні витрати, альтернативна вартість яких дорівнює нулю. 32. Поняття нормальний прибуток, чистий економічний прибуток. Вплив зміни їх кількісних значень на ділову активність підприємства. Мінімальний прибуток, необхідний для того, щоб утримати інтерес підприємця в данному напряму бізнесової діяльності називається нормальним прибутком. Цей різновид прибутку як і внутрішню зарплату можна віднести до внутрішніх витрат підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не досягається, підприємець переорієнтує свої зусилля на інший напрямок діяльності, більш продуктивний. Якщо сумма грошових надходжень підприємства перевищує економічні витрати підприємства, то цей залишок залишається в розпорядженні підприємця Економічний прибуток визначають як різницю між сукупним виторгом підприємства і всіх витрат підприємства, включаючи сюди і внутрішні витрати, а значить і нормальний прибуток. Отже економічний прибуток = бухгалтерський прибуток – внутрішні витрати. Економічний прибуток не входить в жодну групу витрат підприємства, тому що це є доход отриманий понад нормальний прибуток, що є необхідним задля збереження зацікавленості підприємця в данному напрямку діяльності. 33. Рівновага виробника: технологічний та економічний вибір. Завдання виробника в довгостроковому періоді полягає в тому, щоб використовуючи всі бюджетні кошти на два змінних факторпи, отримати найбільший обсяг продукту. Графічно це виражається максимально віддаленою від точки початку координат ізоквантою. Побудуємо карту ізоквант та ізокосту, що буде виражати обмеженість нашого бюджету. Ми суміщуємо карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта що є дотичною до до ізокости буде виражати найбільш можливий обсяг виробленої продукції за умов такого обсягу бюджету. Точка рівноваги це точка Е, тобто місце дотику ізокванти та ізокости. Іншим засобом досягнення рівноваги виробником за умов фіксованого обсягу продукції є підбір такої комбінації задіяних факторів виробництва, щоб іх вартість була найменшою. Тобто графічно це підбір ізокости, що є дотичної до фіксованої ізокванти. В обох випадках видно, що кут нахилу ізокванти і ізокости в точці рівноваги співпадає. Він виражається граничною нормою технологічного заміщення MRTSlk = -(L/(K Кут нахилу ізокости дорівнює Pl/Pk. Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги співвідношення між цінами цих факторів і їх граничною нормою технологічної заміщення, яка виражається ще співвідношенням граничної корисності факторів. От же ми отримуємо рівняння: MPL/MPK= PL/Pk. MPL/ PL = MPK /Pk. Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисностей двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисностей до цін цих факторів. 34. Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі. Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва. На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість , часто неефективність великих виробничик комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей. Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва. 35. Обгрунтування розширення виробничої діяльності підприємства в тривалому періоді. Графічна побудова лінії експансії. Рівновага виробника в довготривалому періоді ілюструється точкою дотику на ізоквантно-ізокостній діаграмі. Але подібні точки можна знайти для будь-яких обсягів випуску. Вони у своїй нескінченності утворюють безперервну лінію, яку називають лінія експансії або лінія розширення діяльності підприємства в довготривалому періоді. Поведінку підприємства в будь-якому періоді диктує динаміка витрат. А на динаміку витрат в довготривалому періоді найбільше впливає масштаб виробництва. Як відомо вирізняють сталу, зростаючу та спадну віддачу від зміни масштабів виробництва. Графічно це виявляється на діаграмі довгострокових витрат підприємства: Отже ми бачимо, що до точки А довгострокові середні витрати мають тенденцію до зниження. Тобто підприємство на цьому етапі зацікавлено збільшувати виробництво, щоб отримати максимального ефекту. В точці А середні витрати досягають свого мінімуму, отже потенційні можливості економії на масштабах вже вичерпані. На ділянці після точки А середні витрати починають зростати, ми вже маємо справу з від’ємною віддачею від масштабів виробництва. На цьому етапі підприємству слід відмовитись від залучення додаткових ресурсів з метою збільшення обсягів виробництва. №36 Поняття “пропозиція”. Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон пропозиції та обгрунтування його дії. Пропозиція S (Supply) – це одсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах. Пропозиція певного товару визначає взаємозв”язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Qsх=f(Pх) – формула, з якої випливає закон пропозиції: “Між ціною товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції (S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час. Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна попиту, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки. Ринкова пропозиція – це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій. Крива ринкової пропозиції складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною. Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання кривих індивідуальної пропозиції, або через помноження обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку. №37 Аналіз змін у пропозиції й у розмірі (обсязі) пропопзиції: Чинники пропозиції. На пропозицію, як і на попит, впливають цінові і нецінові фактори, тобто у загальному випадку пропозиція є функцією багатьох факторів. Залежність пропозиції від факторів, що впливають на неї виражає функція пропозиції Qsx=f(Px,Py,Pz,K,П,З,С,О,…), де Qsx- обсяг пропозиції товару Х за одиницю часу; Px- ціна товару Х; Py – ціни альтернативних(які можуть вироблятися з тих самих ресурсів) товарів; Pz- ціни на ресурси; K- технологія виробництва; П- податки і дотації; З- стабільність законодавства та визначенність правового поля; С- специфічні фактори (погода, зміна моди, психологічна мотивація тощо); О- очікування щодо майбутніх економічних умов;…- інші можливі фактори (структура ринку тощо). Зміна ціни пропозиції (від Р1 до Р2)(див рис.1) спричиняє зміну обсягу пропозиції. Рух відбувається вздовж кривої пропозиції. На відміну від цього зміна нецінових факторів обумовлює зміну пропозиції. Крива пропозиції зміщується праворуч, якщо вона зростає, і ліворуч – у протилежному випадку (рис.2). Еластичність пропозиції – характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт прямої еластичності пропопзиції від ціни Еs вказує, на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%: Фактори, що впливають на ел-ть: 1.мобільність товаровитобника, гнучкість і рівень завантаження виробничих потужностей підприємства; 2.характер застосовуваної технології; 3.можливості мобілізації внутрішніх та зовнішніх джерел накопичення; 4.фактор часу для зміни обсягу пропозиції. №38 Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага. Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.(рис. 1) Р –ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2). Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту. 39. Реакція ринку на одночасні одно- та різнонаправлені зміни попиту і пропозиції. Здебільшого попит і пропозиція змінюються одночасно. Їх сумарний вплив передбачити дуже важко. Проте розглядаючи кожен з факторів окремо ми можемо оцінити і проаналізувати їх взаємодію. На малюнку, зображено випадок коли спочатку рівновага на ринку встановилася в точці Е1. Після цього відбувається дві події. Припустимо, що ціни на сировину зросли, це в свою чергу призводить до зменшення пропозиції, лінія пропозиції зсувається ліворуч. Одночасно збільшується попит на товар через більшу заможність споживачів. Це викликає зсув лінії попиту праворуч. Отже відбувся рух попиту і пропозиції в протилежних напрямках. В результаті це призвело до встановлення нової рівноваги в точці Е2. Безперечно нова рівноважна ціна вище за попередню. Більш спірним в данному випадку є питання зміни обсягу рівноваги. Відповідь буде залежити від того, який фактор виявиться домінуючим. В нашому випадку домінуючим фактором виявився зростаючий попит. Отже рівноважний обсяг збільшився. Картина 2: збільшився як попит так і пропозиція (однонаправлена зміна). Отже за тією ж схемою відбувся зсув ліній попиту і пропозиції праворуч. Рівновага перейшла з точки Е1 в точку Е2. В данному випадку безперечно відбудеться збільшення рівноважного обсягу. Зміна ціни залежить від того, який фактор виявиться домінуючим, чи то збільшення попиту або збільшення пропозиції. В нашому другому прикладі таким фактором виявився зростаючий попит, отже рівноважна ціна зростає. 40. Сутність і взаємозв’язок показників середньої і граничної виручки з ціною продукції за умов досконалої конкуренції. За умов досконалої конкуренції окремий продавець здатний лише пристосуватися до ринкової ціни і виступає як «price-taker», тому крива попиту на продукцію конкурентного підприємства досконало еластична. h ? °3/4e?? 3/4 & j”f & F jh j?E jEE jQl j2| дорівнюють ціні продукту, а лінія середнього та граничного виторгів збігається з кривою попиту. Загальний виторг TR збільшується зі збільшенням випуску продукції (рис. 10.4). 41. Стратегія поведінки підприємства за умов досконалої конкуренції. Два підходи до максимізації прибутку. виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціно- утворення на ринках залежать від типу ринкової структури. Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси: дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання продукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку); однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є однаковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових послуг та особистих зв’язків між постачальниками та покупцями), інакше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність; прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку. Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представлені ринковим попитом і ринковою пропозицією За умов будь-якої ринкової структури підприємство намагається максимізувати свій прибуток, вибираючи для цього відповідний обсяг виробництва. Для визначення максимального значення функції прибутку використовуються методи диференціального обчислення. Нехай функція прибутку має вигляд: П = TR – TC. Тоді її максимум буде досягнуто за умови: , тобто МR – MC = 0, або МR = MC.(10.2) Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови подвійної рівності МR = MC = P. За інших рівних умов підприємство для встановлення максимуму свого прибутку може використовувати два порівняльні методи: за першим порівнюються величини загального виторгу і загальних витрат, за другим — зіставляються граничні величини виторгу та витрат (рис.). Рис. . Вибір обсягу виробництва за критерієм максимуму прибутку: а — зіставлення загального виторгу і загальних витрат; б — порівняння граничного виторгу і граничних витрат 42. Стратегія поведінки конкурентної фірми за певних витрат виробництва та варіаціях ринкових цін на її продукцію. Кожна фірма прагне максимізувати свій П. Оскільки П = TR – TC, то 0 = MR – MC => MR = MC. Правило підприємця: фірма отримує максимальний П
при випуску такого Q, за якого MC = MR. Це правило справедливе для
будь-якого ринку, а для ринку з чистою конкуренцією воно набуває
наступного вигляду MC = MR = AR = P = D.

Ціна на ринку може змінюватися і у зв’язку з цим може виникнути кілька
ситуацій, в яких опиниться фірма, і залежно від цього фірма повинна
вибрати ту чи іншу стратегію розвитку. Ці випадки проілюстровані на мал.

Якщо на ринку встановиться ціна на рівні P5, то виробник має вибрати
Q = Q5, бо саме при цьому об’ємі MR = MC. Цей об’єм дасть TRQ5=S0P5eQ5,
TCQ5=S0hfQ5, а прибуток становитиме П=TR-TC=ShP5ef.

ef=величина середнього прибутку.

При ціні P1 фірма вибирає стратегію закриття (фірма не випускає
продукцію), тому, що в даному випадку фірма буде нести найменші збитки.
Якщо вона не припинить випуск, то їй прийдеться компенсувати і постійні
і частину змінних витрат з іншого джерела ніж отримана виручка, а після
закриття потрібно буде відшкодовувати тільки постійні витрати. При ціні
P2 фірма може як закритись, так і продовжити випуск (вибір стратегії
залежить від перспективи розвитку у майбутньому), в цьому випадку фірма
доходом від виробництва компенсує усі змінні витрати. При ціні P3 фірма
досягає рівноваги у точці с, фірма вибирає стратегію мінімізації
збитків: суть в тому, що з доходу можна погасити всі змінні витрати і
частину постійних (прийнятна тільки у короткостроковому періоді). При
ціні P4 фірма досягає точки беззбитковості, коли вона не отримує
економічного прибутку, але й не несе збитків. І нарешті при ціні P5
фірма досягає рівноваги в точці e і при цьому отримує економічний
прибуток.

Отже, за умов досконалої конкуренції індивідуальна пропозиція виробника
характеризується лінією граничних витрат, що знаходиться вище мінімуму
AVC (відрізок bced).

43. Рівновага фірми, галузі, ринку в тривалому періоді за умов
досконалої конкуренції.

ДП дозволяє фірмам вносити зміни, які вони не можуть здійснити в КП. В
КП в галузі існує певна кількість фірм, кожна з яких має незмінну
кількість обладнання. Фірми можуть закриватися, у тому сенсі, що вони
виробляють 0 одиниць продукції в КП, але у них нема достатньо часу щоб
ліквідувати свої активи і вийти з бізнесу. І навпаки, в ДП фірми, що
знаходяться в галузі, мають достатньо часу для того, щоб розширити чи
зменшити свої виробничі потужності, і що є більш важливим, кількість
фірм може або з>, або з< по мірі того, як нові фірми входять на ринок чи вже існуючі покидають його. Спрощено можна сказати, що фірми які мають збитки покидають ринок. У ДП довгострокова рівновага встановлюється на рівні, коли P = мінімуму ATC середньостатистичної фірми або P = SATCmin = LATCmin = LMC . Це означає, що у ДП підприємець ніколи не має Пек. Нульовий Пек свідчить про найкращий з усіх можливих методів використання всіх р-сів (внутрішніх і зовнішніх). Доведення цього твердження проілюстровано на мал. Нехай на ринку рівновага встановиться при ціні P1, причому на ринку буде продаватися Q1 продукції, а кожна фірма буде випускати qоп. Сприятливе зміщення у попиті з D1 до D2 підніме ціну на ринку до P2, у зв’язку з чим збільшиться MR фірми і завдяки цьому фірми будуть отримувати економічний прибуток. Прибутки спонукають нові фірми до входження на ринок, що збільшить пропозицію з S1 до S2 і знизить ціну до того рівня коли вона знов буде становити P1, а економічний прибуток фірм не стане рівним 0. Нова рівновага встановиться при ціні P1 і об’ємі Q2. При негативній зміні попиту на ринку з D1 до D3 порушить первісну рівновагу на ринку і викличе збитки у фірм. Збитки змусять деякі фірми покинути ринок, що зменшить пропозицію з S1 до S3 і це збільшить ціну до такого рівня, поки всі збитки не зникнуть. Рівновага встановиться при P3 і об’ємі Q3. В усіх випадках після встановлення рівноваги на ринку для фірми оптимальною буде кількість qоп, а кількість продукції, що пропонується на ринку буде змінюватись завдяки вступу та виходу фірм з ринку. 44. Ефективність ринків досконалої конкуренції Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де во-ни взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та іншими суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціно-утворення на ринках залежать від типу ринкової структури. Досконала конкуренція — це тип ринкової структури, якій притаманні такі риси: • дуже велика кількість продавців і покупців, кожний з яких має незначну частку в загальному обсязі продажів чи споживання про-дукції, внаслідок чого кожний з них самотужки не може вплинути на ціну (атомістичність ринку); • однорідність блага та вподобань (кожна одиниця блага є одна-ковою, немає різниці у транспортних витратах, немає збиткових по-слуг та особистих зв’язків між постачальниками та покупцями), іна-кше кажучи, має місце просторова, часова, речова та особистісна однорідність; •прозорість ринкових відносин і повна доступність інформації про ринкові процеси; • відсутність вхідних і вихідних бар ‘єрів до ринку. Отже, на ринку досконалої конкуренції існує дуже велика кількість продавців і покупців, інтереси яких в узагальненому вигляді представ-лені ринковим попитом і ринковою пропозицією. 45. Поняття і види монополії. Характеристика бар’єрів до вступу конкурентів у монополізовану галузь. Монополія – це така ринкова модель, в якій існує один продавець товару, що не має близьких замінників і підприємець має повну (абсолютну) владу над P внаслідок жорстких вхідних бар’єрів в дану галузь. Характерні риси монополії: 1. Єдиний продавець (чистий монополіст являє собою всю галузь); 2. Нема близьких замінників (покупець повинен або купляти продукт монополіста, або відмовлятися від нього); 3. “Price maker”. Монополіст повністю контролює ціну і “диктує” її; 4. Наявність бар’єрів для входу на ринок. Види бар’єрів: 1. Затратні, пов’язані з економією на масштабах. В деяких галузях (автомобільна, алюмінієва, сталеплавильна…) ефективне мало затратне виробництво може бути досягнуте тільки при великих Q бо ефект росту масштабу вир-ва дуже суттєвий. Нові фірми не можуть зразу ж досягнути такої ефективності вир-ва їм дуже важко конкурувати із монополістом. 2. Природні. В деяких галузях ефект економії на масштабах дуже суттєвий і до того ж конкуренція неможлива, утруднена або взагалі неприйнятна. Приклад: підприємства громадського користування (водо-, газопостачання, залізничний транспорт, телекомунікації…). Проведення додаткових ліній електропередач, газо- чи водопроводів було б для суспільства марнотратством р-сів. Переважно ці галузі повністю або частково контролюються державою. 3. Легальні: патенти та ліцензії. Перші призначені для захисту авторських прав винахідника, другі для контролю за важливими галузями чи природними монополіями. 4 Власність на найважливішу сир-ну. Фірмі, в руках якої зосереджені осн джерела сир-ни необхідної для її ж вир-ва, дуже легко не допустити на ринок готової продукції конкурентів. 5. Нечесна конкуренція. Заниження P для усунення конкурентів, тиск на банки та постачальників. Види монополій: 1) чиста – один єдиний продавець продукту, що немає замінників; 2) природна – з бар’єрами 2 виду; 3) проста – в кожний конкретний момент часу продає свою продукцію всім покупцям за однією і тією ж ціною; 4) дискримінаційна – різні P на той самий товар, коли ця різниця не обумовлена різницею C 5) відкрита – одна фірма на якийсь період часу стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкурентів. 6) закрита – захищена від конкуренції через юридичні обмеження. Чисті монополії – надзвичайна рідкість. 46. Ринково-продуктова стратегія підприємства-монополіста (визначення ціни і обсягу виробництва). Деякі варіанти стану фірми-монополіста в короткому періоді. Крива попиту монополіста або його крива продажу – це крива галузевого попиту. Можна навіть сказати, що для монополіста не існує поняття пропозиції. Крива попиту для монополіста не є абсолютно еластичною як для конкурентної фірми, а є спадною. Наслідки: Ціна перевищує MR. Фірма може з>ти об’єм продажу тільки завдяки
встановлення нижчої P на весь Q, а не тільки на додаткову одиницю. => MR
стає < ніж P (AR) для кожного рівня випуску крім першого.

Той, хто диктує ціну. Оскільки P нерозривно пов’язана з Q, то монополіст
неодмінно визначатиме і P, вирішуючи який Q виробляти.

3. Цінова еластичність. При русі по кривій попиту з верхньої точки до
точки |ED|=1 MR є позитивним і TR зростає (в т. |ED|=1 є max), а потім
TR починає зменшуватись, а MR стає від’ємним. Монополіст завжди буде
уникати нееластичного відрізку кривої попиту, тому що на цьому відрізку
збільшення Q приводить до зменшення TR.

Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, користується таким же
правилом, що й конкурентна фірма: він буде виробляти кожну наступну
одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечить більший приріст
TR ніж приріст TC, тобто поки MC=MR. Така ситуація можлива тільки при
кількості Qопт і відповідній ціні Pопт. П монополіста = SKPоптFB. FB –
середній прибуток.

Наслідки: 1. Він встановлює не найвищу з можливих цін, а оптимальну;
2. Він максимізує сукупний П, а не П на одиницю прод-ції; 3. В КП може
працювати зі збитками (коли AVC<P<ATC). В ДП попит більш еластичний => не має збитків; у закритій монополії отримує Пек; у відкритій – Пек=0.

Здійснивши ряд перетворень над формулою MR=MC можна отримати формулу
P=MC/(1-1/|ED|). Це є приблизне правило ціноутворення монополіста.
Величина 1/|ED| назив-ся монополістичною силою.

Прихильники: Монополія в деяких галузях зменшує витрати сус-ва; можливий
позитивний ефект масштабу; можливість подальшого технічного
удосконалення товару.

Противники: М виробляє Q < ніж за конкуренції, а Q >; АТC > ніж при
конкуренції; можлива Х- неефективність (фірма вибирає не найефективнішу
технологію); М може витрачати багато коштів для підтримання монопольного
становища.

47. Цінова еластичність попиту і поведінка монополіста.

Еластичність попиту на продукт (навіть коли на ринку діє лише один
продавець цього продукту) впливає на ціну монополіста. Маючи інформацію
щодо еластичності попиту Ер, а також дані, що характеризують граничні
витрати монопольного виробника, можна обчислити ціну продукції Р за
формулою

Порівняно з досконалою конкуренцією монополіст, максимізую-чи прибуток,
намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу_ціну на
свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від
того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того,
монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів.

48. Цінова дискримінація: поняття, умови, види.

Цінова дискримінація – це процес встановлення різних цін на ті ж самі
товари не обумовлене різницею витрат вир-ва.

Умови (фактори), що забезпечують можливість ЦД:

1.Продавець має бути монополістом або, принаймні, мати можливість
контролювати виробництво і ціноутворення.

2.Можливість продавця виділити різні групи покупців, в яких покупці
мають різну готовність і можливість платити за продукт. Це виділення
здебільшого базується на різній еластичності попиту.

3.Відсутність бажання та можливості споживачів перепродувати дані
товари.

В багатьох країнах існує заборона ЦД.

Види ЦД:

просторова – територіальна диференціація покупців (цінові пояси та зони;
ціни офшорних зон; сільські та міські ціни та тарифи

часова – за часом придбання товарів (денні та нічні ціни; сезонні ціни)

товарна (вещественная):

мета придбання (тарифи на виробниче або споживче використання енергії)

обсяг придбання (оптові та роздрібні ціни)

якість товарів (надбавки та знижки за якість, сортність)

торговельна марка (ціни на продукцію всесвітньо відомих і невідомих
фірм)

персональна:

за рівнем доходів покупців (магазини для бідних та багатих)

статус покупця (знижки для постійних клієнтів; для першого покупця; для
співробітників)

соціальний статус покупця (ціни для дітей, студентів, пенсіонерів).

Наслідки ЦД:

Політика ЦД базується на тому, що в ході призначення різних цін на той
самий товар можна подолати рівномірно спадний характер кривої попиту.

Завдяки ЦД споживачі мають можливість одержати товар за меншими цінами
(якась їх категорія), а виробники збільшити загальну виручку, а значить
дохід. Завдяки ЦД можна зменшити втрати сус-ва і втрати монополіста.

49. Економічна ефективність монополії.

При недосконалій конкуренції фірма потрапляє в ситуацію, коли кожна
слідуюча одиниця продукції продається по більш низькій ціні, тобто ціна
не є заданою величиною. Фірма, зіткнувшись з ринковим попитом, розуміє,
що збільшення обсягу продажу приводить до зменшення ринк ціни. Тому
крива попиту для монополіста має від’ємний нахил. Відмітимо,що сукупний
виторг зростає до тих пір, поки граничний виторг від продажу додаткової
одиниці продукції має додатнє значення. Умова максимізації прибутку для
монополії набуває вигляду: MC=MR обмежений контроль над

ринковою ціною. Неможливість таємної змови. Кожна фірма формує свою
політику не враховуючи реакції конкурентів.

Диференціація продукту:

а) за якістю (кемпи: різна потужність та навороченість Харду і різний
Софт);

б) за формою послуг (ввічливість та послужливість працівників магазину,
гарантійне обслуговування, наявність кредиту);

в) розміщення чи доступність товару (міні-магазин [цілодобово, близько,
вищі P]“Продукти” і універмаг);

г) уявні відмінності (упаковка, реклама, різні торгові марки)

Нецінова конкуренція

Легкий вступ в галузь при наявності незначних фінансових бар’єрів,
пов’язаних з необхідністю отримати продукт, що відрізняється від
продукту конкурента, необхідністю реклами.

МК зустрічається дуже часто .

Крива попиту, з якої працює фірма в МК є еластичною (набагато
еластичнішою ніж при монополії бо є конкуренти із товарами замінниками,
не є повністю еластичною бо товари не ідентичні, а тільки подібні і < конкурентів ніж за чистої конкуренції). Еластичність кривої попиту фірми залежить від к-сті конкурентів і ступені диференційованості товарів. Чим > конкурентів і чим < диференційованість, тим > еластичність.

За довгострокової рівноваги крива попиту на товар будь-якого
підприємства в галузі є дотичною до кривої середніх витрат у
довгостроковому періоді. Вільний вступ до ринку веде до того, що кожне
підприємство одержує тільки нормальний (нульовий економічний) прибуток
(рис. 13.2, в). Цей процес може відбуватися й у зворотному напрямку,
якщо підприємства не можуть відшкодувати свої економічні витрати і
зазнають збитків.

51.Нецінова конкуренція на ринку монополістичної конкуренції.

При нец. кон-ії фірми прагнуть привернути покупця не пониженням цін
, а підвищенням цінності товару .Для цього існує багато
способів:покращення якості товару, ств-ня нового виду продукції,
покращенням сервісу, активізацією реклами .При цьому базою для нец.
кон-ії

являється диференціація товару.

Переваги нец. кон-ії :

– цінові сутички являються невигідними для всіх учасників боротьби,
особливо для невеликих і середніх фірм.

-в умовах сучасної економіки ускладнилися запроси споживачів.
Ринок почав приймати різноманітні товари, стало можливим привертати
увагу споживачів підвищенням якості, особливими властивостями
товару.Особливі властивості товару часто важливіші за цінові переваги.

-витрати на нец. кон-ю при вірному підході обходяться фірмі дешевше, чим
витрати на цінову к-ю.

– цен. кон-я в наш час обмежена законом. Зниження цін не повинно
доходити до рівня демпінгу, ціна не може опускатися нижче собівартості.

52. Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому
періоді за умов монополістичної конкуренції(МК).Специфіку моноп. конкур.
як окремого виду р-ку найкраще спостеріга-ти у довгостроковому
періоді.Припустимо, що крива витрат сталаATC і що початковий
ек.дприбуток фірми=D1.В умовах чистої моноп.така ситуація закріпилася б
на довг-ий час,оскільки фірма-моноиоліст не допус-тила б на р-ок нових
виробників.Та при мон. конкур.вхід на р-ок відносно вільний,тому у
довгості.періоді на нього неодмінно проникнуть інші фірми,яких
привабитьек. прибуток.Ці фірми почнуть виробляти товари,близькі за
своїми якостями до това-рів,які ми розглядаємо.В результаті крива попиту
на продукцію початкового виробника знизиться,адже частина клієнтів
перейде до конкурентів.Цей процес буде продовжува-тись до тих пір,поки
ек.прибуток не зникне і крива попиту не займе положення дотичної до
кривої витратD3.Теж саме відбуватиме-ться і у випадку,коли у початковий
момент фірма несла ек.збитки.Але у цьому випадку компанії будуть
знижувати асортимент збиткових товарів і крива попита для фірми, що
залишилася на р-ку,буде підвищува-тись,поки теж не займе положення
дотичної

53. Олігополістична структура ринку і взаємообумовленість дій партнерів.

Олігополія – така ринкова модель, яка характеризується наявністю на
ринку кількох фірм, які при формуванні своєї політики повинні
враховувати реакції своїх конкурентів. Олігополія виникає внаслідок
злиття, а також у зв’язку з наявністю різних бар’єрів.

Характері риси:

відносно невелика к-сть фірм присутніх на ринку (від 3-4 фірм, що
контролюють 90% ринку до 8-10, що контролюють 60%: жорстка; м’яка,
розпливчата) (США: 3 фірми в ат мобільній галузі)

однорідний (Cu-Ni, Al, сталь) або диференційований (побутова техніка,
автомобілі) товар.

Високі бар’єри входження в галузь: економіy на масштабах; витрати
пов’язані з рекламою (шоу-бізнес, тютюнова і алкогольна пром-ть);
патенти та ліцензії.

Загальна взаємозалежність учасників ринку => необхідність враховувати
реакцію конкурента при розробці своєї стратегії. Це є унікальна для
олігополії риса.Підприємства мають неоднакову ринкову владу.

Взаємозалежність компаній обумовлена тим, що на ринку існує невелика
кількість компаній зміни політики однієї з них приводять до зміни
становища інших. Для прикладу розглянемо ринок, на якому існує 3 фірми:
А, В,С. Припустімо, що кожна з них контролює 1/3 ринку певного продукту.
Припустимо, що фірма А вирішила зменшити ціну на свій товар. => її доля
на ринку збільшиться, але це приведе до негативного впливу на фірми В і
С (знизить їх долі ринку). Очевидно, що можна чекати змін у поведінці
фірм В і С. Цілком можливо, що ці компанії також знизять свої ціни до
рівня цін А, а можливий випадок, коли вони почнуть продавати свої товари
за ще нижчими цінами, втягуючи таким чином ринок у “цінову війну”. З
цього прикладу можна зробити висновок, що жодна з фірм не наважиться на
зміну своєї цінової політики не прорахувавши при цьому найймовірніші
реакції конкурентів. Отже, жоден із противників наперед не знає як саме
він зіграє бо його дії залежать від того як поведуть себе його
противники.

54. Ціноутворення за олігополії: загальна характеристика.

Поведінку фірм на олігополістичному ринку описують за допомогою
наступних теорій:

1. Ламана крива D(модель олігополі Свізі). Застосовується до олігополії,
що не базується на таємній змові. В даному випадку існує два можливих
сценарії розвитку подій (що саме такі зміни будуть відбуватися на ринку
олігополістів доведено на практиці). Для зручності припустимо, що існує
3 компанії А,В,С. Перший: А знижує ціну => В,С також знижують ціни для
того, щоб не допустити захоплення їхньої частки ринку фірмою А. =>
ринкові долі фірм суттєво не зміняться (співвідношення між ними
залишиться таким самим, загальний обсяг може незначно зрости завдяки
захоплення чатини ринку інших галузей). Другий: А піднімає ціну. В і С
залишають свої незмінними з метою захоплення частки ринку, яку втратила
А через підняття цін.Ця модель не пояснює як саме встановилась
рівноважна ціна, не пояснює самі ціни, а тільки негнучкість цін.

2. Коли фірми стикаються з однаковими або дуже подібними умовами D і
затрат, вони можуть вступати в таємну змову і максимізувати загальні
прибутки. Остаточні ціна і об’єм виробництва в такому випадку, по суті,
будуть такими ж як за чистої монополії. Фірми просто домовляються про Q
і P, що найкраще задовольняють їх потреби Поширені при виробництві
однорідних товарів.

3. Лідерство в цінах. Підходить галузі, в якій є одна компанія, що
виділяється серед інших (є або найбільшою, або найефективнішою). Ця
модель полягає в тому, що лідер змінює ціни, а його конкуренти слідують
за ним. Така мовчазна згода дозволяє фірмам галузі отримати додаткові П
і захистити галузь від входження нових фірм і при цьому не вимагає
проводити таємні зустрічі і підписувати договори. Лідер в цінах
притримується такої тактики. По-перше він змінює ціни не дуже часто, а
тільки при значних змінах у витратах чи D і тільки тоді, коли такі зміни
зачепили всю галузь. Це пов’язано з ризиком, що конкуренти можуть не
підтримати зміну цін. По-друге про зміну повідомляється завчасно.
По-третє він не встановлює максимально можливі ціни для того, щоб не
дати змоги новим фірмам подолати ефект масштабу завдяки високим цінам.

4. Ціноутворення за принципом “Витрати +”. Полягає в тому, що фірма
форму свою ціну на основі ATC, добавляючи до цієї величини запланований
на період середній прибуток (переважно в процентному вираженні).
Оскільки витрати змінюються залежно від об’єму виробництва, то при
розрахунках беруть типовий або плановий Q (наприклад розраховують ATC
при завантаженні потужностей на 75-80%). Цей метод корисний для фірм з
дуже великим асортиментом. Він не виключає наявність таємної змови чи
лідерства в цінах. Якщо фірми в галузі мають приблизно ті ж самі
витрати, то дотримання загальної формули дасть приблизно ті ж самі ціни.

55. Можливі варіанти поведінки фірм за умови олігополістичного ринку.
Причини і механізми “цінових війн”.

Для фірм за олігополії є кілька варіантів взаємодії. Ці фірми можуть
укласти таємну угоду і завдяки цьому встановити завищені ціни на
прод-цію та отримувати додатковий П; можуть діяти незалежно і при
розрахунку своєї ціни враховувати реакції своїх конкурентів; якщо серед
цих фірм є одна більша чи ефективніша, то є можливість розвитку подій за
моделлю цінового лідера, коли ця компанія призначає ціни і час від часу
їх змінює, а інші пристосовують свої ціни до цієї. Найбільш
вибухонебезпечною з точки зору цінової війни є перша ситуація, бо в
цьому випадку ціна картелю є завищеною, а квоти кожної компанії не
максимізують її власного П, а максимізують загальний П картелю. У двох
останніх ситуаціях теж може виникнути цінова війна, але тут вона є менш
ймовірною.

Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на
захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку.
Розглянемо ситуацію, коли на ринк існує 2 компанії і рівноважна ціна уже
встановлена (наприклад за картелю). Якщо фірма А знизить ціну на товар,
а еластичність попиту є досить високою, то всі покупці перекинуться на
товар фірми А => А збільшить об’єми продажу => збільшить TR => збільшить
П, а у В її П або повністю втратить значну частину покупців (у крайньому
випадку всіх) і його прибутки = 0, тому скоріше всього В знизить свої
ціни, але не до рівня цін А, а ще нижче в надії, що завдяки цьому він
зможе захопити весь ринок => тепер А втратить клієнтів і свої прибутки,
а В навпаки захопить ринок. Таке поступове пониження цін триватиме доти
поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої
компанії.

Основні характеристики цінової війни:

Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати
прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари
є повними замінниками)

У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до
зниження P

На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П
компанії до 0

Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги.

Тривала цінова війна вигідна для покупця.

56. Картельні угоди: визначення квот, умови реалізації, суперечності,
ефективність.

Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм,
найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами
формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що
увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і
комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі
виробники в даній галузі.

Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю
розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і
визначає обсяги продаж (QК), що максимізують прибуток картелю. Далі ці
обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту
(q).

Умови успішності картелю:

Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P
та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.

Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D
була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись
найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації
значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої
організаційні проблеми.

Перешкоди для створення картелю:

Відмінності у D і S.У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть
максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну
ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.

Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.

Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися
таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім
того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити
виробництво та збут. Для фірми при ціні P=PК оптимальним є qопт, а вона
змушена випускати тільки q

Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П =>
компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх
конкурентів.

Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти
привабленню додаткових фірм.

Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах
закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо
встановлення цін.

Ефективність картелю:

Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо
виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC.

57 .Похідний попит і принцип оплати факторів.

Попит на продукти пов’язувався з максимізацією корисності їх для
споживачів, а пропозиція — з максимізацією прибутку виробників.
Пропозиція споживчих благ надходила від підприємств, а попит утворювали
домогосподарства. На ринку факторів виробництва (ресурсному ринку) їх
ролі принципово змінюються: первинні фактори виробництва (праця,
капітал, земля) пропонуються домогосподарствами та іншими суб’єктами
ринку, а попит на них утворюється підприємствами.

Така зміна веде до того, що на ринках факторів виробництва індивідуальна
пропозиція виводиться з максимізації функції корисності, а
індивідуальний попит — з максимізації прибутку (або іншої цільової
установки) виробника.

Підприємство, виявляючи попит на фактори виробництва, прагне
максимізувати корисність від їх використання, що виявлятиметься у
прирості прибутку. Така цільова функція реалізується на ринку благ і
тому попит на ресурси є похідним попитом, залежним від попиту на
кінцевий продукт підприємства.

Працю, землю і ін.. фактори в-ва можна розгул-ти як різні форми
капіталу.Слід мати на увазі , що всі фактори вир-ва (крім праці) , крім
поточної ціни, яка дозволяє робити висновки при ефективність вик-ня
ресурсу протягом якогось часу (ЗП,рента процент), мають капітальну
оцінку.Це пов’язано з відмінністю капіталу(ресурсу)як джерела постійного
доходу і доходу як результату виробничого використання
капіталу(ресурсу).

Поточна ціна – ціна послуг даного фактора протягом певного часу(оренда),
а капітальна – ціна його кінцевого продажу(зміна власника).

Для того, щоб максимізувати прибуток фірма має вик-ти рівність РL =MPRL,

тобто гранич-й виторг від гран-го прод-у фактора має =ціні цього
фактора.

58 .Рівновага виробника на ринку ресурсів.

Ринки є взаємозалежними і вся їх чисельність переплітається в
надзвичайно складну ринкову систему. І ця система теж прагне рівноваги,
але значно більш загального характеру. Загальна ринкова рівновага
передбачає формування рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції
на даному ринку з урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших
ринках. Можна вважати, що стан загальної ринкової рівноваги є
композицією усіх станів часткової рівноваги на взаємопов’язаних ринках
факторів і продукції .

При аналізі загальної рівноваги рівноважні ціни та обсяги встановлюються
з урахуванням ефекту зворотного зв’язку, який відображає зміну часткової
рівноваги на даному ринку в результаті змін, що відбулися на суміжних
ринках під впливом первісних змін на даному ринку.

Очевидно, що при аналізі загальної рівноваги головна увага має
приділятися вивченню взаємозалежності (взаємодоповненості та
взаємозамінності) різних товарів.

Поняття «загальна ринкова рівновага» тісно пов’язано із ефективністю
розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва,
обміну та споживання. Ефективним вважається таке розміщення, коли жоден
з ресурсів не витрачається марно. Але якщо можливий такий перерозподіл
ресурсів, коли будь-який економічний агент може покращити своє становище
без погіршання становища будь-кого іншого, тоді при попередньому
розміщенні ресурсів мало місце певне марнотратство й ефективність
розміщення не досягалася.

59.Еластичність попиту на ринку ресурсів. Ефект доходу і заміщення.

Зміна ціни ресурсу веде як до ефекту випуску і до ефекту заміщення.
Ефект заміщення полягає у тому, що виробник замінює більш дешевим
ресурсом відносно більш дорогий ресурс. Ефект випуску – що виробник
збільшує випуск продукції, якщо ціна ресурсу знижується, і зменшує його,
якщо ціна ресурсу збільшується.

Чутливість виробників до зміни ціни на ресурс аналізується за допомогою
коеф. еласт., що обчислюється як відношення % зміни попиту на ресурс до
% його ціни. E= (?D / D) / ??P / P),

Основними чинниками еластичності попиту на ресурс є:

цінова пряма еластичність попиту на продукт (чим еластичнішим є попит на
продукт, тим еластичнішим є попит на ресурс);

технічні можливості заміни ресурсу іншим (чим вони більші, тим
еластичнішим є попит на ресурс);

еластичність пропозиції інших ресурсів, що використовуються в галузі
(чим еластичнішою є пропозиція ресурсів-субститутів, тим нееластичнішим
є попит на ресурс, ціна якого змінюється);

час (попит на ресурс у довгостроковому періоді порівняно з
короткостроковим еластичніший).

60. Праця як фактор виробництва: попит і пропозиція.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів
і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

– суб’єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

– винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної
більшості сімей будь-якої країни;

– проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають
об’єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу
неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з
їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає
на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в
свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції
праці.Попит на працю зі сторини фірм визначається дохідністю від
граничного продукта, який приносить цей фактор.Величина граничного
продукта праці зілежить від якості робочої сили, від рівня професійної
підготовки і т.д. Пропозиція праці визначається чисельністю
населення, долі в ньому працездатних, статево-віковим складом,
середнім числом відпрацьованих годин.

Попит і проп-я на ринку праці.

З деякого рівня (Wn) ефект доходу починає переважати.Чим більший дохід
отримують робітники, тим більше їхнє прагнення витрачати його на
відпустки, розваги.А для цього потрібно більше вільного часу.В цьому
випадку крива пророзиції праці починає вигинатися і нубувати
відємного нахилу.

61. Капітал як фактор виробництва

Капітал є ресурсом тривалого користування, що створюється з метою
виробництва більшої кількості товарів і послуг. Сутнісна риса
капітального блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором
виробництва, і продуктом. Коли йдеться про капітал як про об’єкт
купівлі-продажу на ринку ресурсів, то мається на увазі не весь запас
капітальних благ, наявний в економіці, а потік нового капіталу, що
з’являється в даний період у виробництві. Підприємства пред’являють
попит не просто на якісь матеріальні капітальні блага, а на тимчасово
вільні грошові засоби, які можна витрачати на зазначені блага і
повернути, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому.
Таким чином, якщо мова йде про ринок капіталу, то мається на увазі ринок
грошового капіталу. На ньому об’єкт купівлі-продажу переходить з рук в
руки тимчасово, а тому всі економічні форми угод тісно переплетені з
системою прав власності і дуже різноманітні. Інструментами ринку
капіталу можуть бути і безпосередньо кредитні ресурси, і цінні папери
(акції, облігації, векселі), і різні похідні контракти.

62.Інвестування .Визначення поточної вартості активу довгос-го і
безстрокового володіння.

Діяльність будь-якого виробника пов’язана необхідністю здійснювати
капіталовкладення, або інвестиції – витрати грошових засобів в даний
момент з розрахунком отримати доход в майбутньому.

Прийняття підприємцем рішення про придбання капітальних ресурсів
грунтується на порівнянні очікуваного доходу, який він отримає від
використання даного капітального товару, і витрат на його придбання та
експлуатацію.

Капітальні блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду.
Поточна, або дисконтована, вартість довгострокового активу обчислюється
так: визначається, скільки потрібно вкласти грошей сьогодні за наявної
процентної ставки, щоб отримати майбутній дохід від цього активу. Для
безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля,
що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до
вічності, поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою PV =
N / i, де і — ринкова процентна ставка, %.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що
приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована
вартість кожної частини потоку доходів.

Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина коштів,
які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою PV = FVn /
(1 + i)n. У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути
прийнята як процентна банківська ставка. У випадку використання
позичкових коштів потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і
процентну ставку і.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли
доходи на інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна
ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не
інвестуватиме. В ідеальних конкурентних умовах рівновага досягається
тоді, коли конкуренція серед підприємств збиває дохід на інвестиції до
рівня ринкової ставки процента.

63. Рівновага на ринку капітальних благ у коротко- і довгостроковому
періоді.

Визначення ставки процента і доходу у короткостроковому періоді

Рівновага у точці Е спостерігається тільки у короткостроковому періоді,
тому що за такої високої (10%) процентної ставки домашні господарства
продовжуватимуть заощаджувати.

Рівновага на ринку капіталу у довгостроковому періоді

Нагромадження капіталу продовжується, тому лінія пропозиції є не
вертикальною, а висхідною. Тривала рівновага у точці Е* спостерігається
тоді, коли величина фінансових активів, якою люди хочуть володіти у
довгостроковому періоді, відповідає величині капіталу, яку підприємства
хочуть мати за даної процентної ставки.

64. Земля як фактор вир-ва. ЕК-на і земельна рента.

Земля, як і капітал, є фактором виробництва довгострокового
використання. Її особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція
землі є відносно стабільною. На рис. 16.3 видно, що лінія пропозиції на
землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно еластична.

Рис. Визначення ренти на землю на ринку досконалої конкуренції

Абсолютна нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю
визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані
з ціною власності на земельну ділянку, яку слід відрізняти від земельної
ренти, тобто ціни послуг землі як різновиду економічної ренти. Ціни на
землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої земельної ренти,
тобто шляхом капіталізації земельної ренти. Лінія попиту на землю D має
низхідний характер внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага у точці Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі
землі pE.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної
пропозиції землі ціна землі та абсолютна рента цілком залежать від зміни
попиту.

65. Часткова та загальна рівновага ринкової економічної системи.

Часткова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та обсягів
продукції під впливом тих факторів, які діють лише на даному,
конкретному ринку

Загальна ринкова рівновага передбачає формування рівноважної ціни та
рівноважного обсягу продукції на даному ринку з урахуванням змін
рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати, що стан
загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової
рівноваги на взаємопов’язаних ринках факторів і продукції

66. Рівновага в економіці обміну.

Ефективність при обміні обумовлена, насамперед, граничними нормами
заміщення, які притаманні учасникам мінових (торгових) операцій. До тих
пір, поки ці норми різняться між собою, існує можливість взаємовигідного
обміну й підвищення ефективності. Розподіл товарів є ефективним тоді,
коли граничні норми заміщення між будь-якими парами товарів однакові для
всіх споживачів, тобто подальше продовження мінових операцій призведе до
зниження ефективності розподілу.

Умови ефективності обміну у формалізованому вигляді можна представити
таким чином. Два споживачі С і П шляхом взаємообміну міняють кількості
придбаних товарів А і В доти, поки співвідношення цін на них не
дорівнюватиме їхнім граничним нормам заміщення товару А товаром В:

.

Якщо розглядати споживання товару В як еквівалент грошових витрат (З) на
придбання всіх інших товарів, крім товару А, то можна сформулювати такі
умови ефективності:

.

характеризує певну суму грошей, призначену для придбання інших
товарів, яку потрібно спрямувати для додаткової одиниці товару А.

67. Рівновага у виробничій сфері.

Точка дотику лінії однакових витрат (ізокости) і кривої однакового
обсягу виробництва (ізокванти) відображає рівновагу виробника (рис. 7.6)

Рис. 7.6. Графічне зображення рівноваги виробника

68.Проблеми оптимальності та загальна економічна рівновага

Загальна ринкова (економічна) рівновага передбачає формування
рівноважної ціни та рівноважного обсягу продукції на даному ринку з
урахуванням змін рівноважного стану на всіх інших ринках. Можна вважати
що стан загальної ринкової рівноваги є композицією усіх станів часткової
рівноваги на взаємоповязаних ринках факторів і продукції . Очевидно що
при аналізі загальної рівноваги головна увага має приділятися вівченню
взаємозалежності різних товарів. У звязку із цим нацпростіший аналіз має
передбачати як мінімум чотири етапи

1. первинна зміна на даному ринку

2.зміни на ринках товарів субститутів

зміни на ринках товарів комплеметів

ефект зворотного звязку

Поняття загальна ринкова рівновага тісно повязано із ефективністю
розміщення ресурсів в економічній системі на стадіях виробництва обміну
та споживання. Ефективним вважається таке розміщення коли жоден з
ресурсів не витрачаеться марно.

69. Інституціональна природа сучасної фірми. Загальні, специфічні,
інтерспецифічні ресурси фірми. Трансакційні витрати.

Інституції – формальні і неформальні норми і правила поведінки що
розробляються та встановлюються державою, суспільством і дають змогу
індивідам структурувати і координувати свою діяльність.

Інституціональне середовище функціонування економічних суб’єктів багато
в чому визначається правами власності. Сучасна економ теорія під правом
власності розуміє санкціоновані норми поведінки, сукупність яких регулює
відносини між людьми щодо використання ними економічних благ.
Ефективність цих норм прямо залежить від панівної в суспільстві форми
власності а також від структури форм власності що склалася, та тенденції
її розвитку.

Теорія прав власності дає змогу по новому побачити роль і природу
економічних організацій. У рамках цієї теорії під фірмою, як економічною
організацією, розуміють коаліцію власників скооперованих факторів
вир-ва, які зв’язані між собою контрактними зобов’язаннями з метою
мінімізації трансакційних витрат.

Трансакційні витрати – це витрати у сфері обміну, пов’язані з передачею
прав власності. Вирізняють 5 основних форм транс витрат:

Витрати, пов’язані з пошуком, збиранням, обробкою та аналізом ринк
інформації;

Витрати, пов’язані з пошуком партнерів, веденням переговорів та
укладанням контрактів;

Витрати, пов’язані із стандартизацією та забезпеченням і контролем
виконання вимог стандартів;

Витрати, пов’язані з захистом прав власності;

Витрати, обумовлені опуртуністичною поведінкою партнерів, тобто
невиконання ними контрактних зобов’язань.

В основу фірми як економічної організації покладено систему котрактів,
які укладаються між власниками певних ресурсів. Фірмова коаліція
по-різному оцінює скооперовані ресурси і ділить їх на три групи:

Загальні ресурси, цінність яких не залежить від того, чи знаходяться
вони у даній фірмі, чи ні;

Специфічні ресурси, які всередині фірми цінуються вище, ніж за її
межами;

Інтерспецифічні ресурси – взаємодоповнюючі до найбільшого синергетичного
ефекту ресурси, максимальна цінність яких досягається тільки в даній
фірмі. Фірма розглядається як об’єднання щодо спільного використання
передусім інтерспецифічних ресурсів.

Унікальність інтерспецифічних ресурсів, об’єднуваних коаліцією, та
різноманітність трансакційних витрат й обумовлюють численність видів
сучасних фірм.

70. Позаринкові ефекти, їх регулювання.

Позаринкова діяльність суб’єктів ринку та неринкові механізми
регулювання. Відносини між суб’єктами господарювання мо-жуть
регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання дер-жави, існуюча
політична система, законодавча база тощо).

Наявність низки причин обмеженої спроможності ринкового регулювання
обумовлює неможливість досягнення максимуму ефективності в економічній
системі. За цих умов загальна рівновага досягається на новому рівні — на
рівні квазіоптимуму. Теорія вказіоптимуму стверджує що у випадку коли в
одній галузі викревлення не можуть бути усунені краще відмовитися від
досягнення максимуму ефективності в іншій галузі щоб збалансувати
економіку в цілому.

ФОРМУЛИ

Розділ 1 Теорія поведінки споживача.

ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ ТА ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА

Принцип раціональності –

, де MUX, MUY — гранична корисність, відповідно, блага X та Y, ютиль;
PX, PY — ціна, відповідно, блага X та Y, грош. од.

ОРДИНАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА

Граничн норма заміщення MRS XY

, де (Y — втрати у споживанні Y, одиниць; (X — вигоди у споживанні Х,
одиниць.

MRS також можна визначити через співвідношення граничних корисностей
благ згідно із законом спадної граничної корисності:

.

-бюджетна

лінія.

МОДЕЛЮВАННЯ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА НА РИНКУ ТОВАРІВ

.

РИНКОВИЙ ПОПИТ

Коефіцієнт еластичності попиту за ціною

Розрізняють попит нееластичний (|Ер |< 1), одиничної еластичності (|Ер |= 1) та еластичний (|Ер |> 1). У разі абсолютної нееластичності
(ЕР = 0) лінія попиту розміщена паралельно осі ординат, у разі
абсолютної еластичності вона паралельна осі абсцис.

Формула дугової еластичності..

РОЗДІЛ 2

ТЕОРІЯ ВИРОБНИЦТВА

МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА

.де TP – сукупний продукт.

де (ТР — приріст обсягу виробництва; (Х — приріст змінного
фактора.

. де TC – сукупні витрати.

Валовий (сукупний, загальний) виторг — це сума коштів, яку одержала
фірма від реалізації товарів за певний час. Він дорівнює ціні (Р)
проданого товару, помноженій на обсяг продажу (Q): TR = PQ.

Граничний виторг (MR), тобто приріст загального виторгу підприємства в
результаті збільшення випуску продукції на одну одиницю:

.

Середній виторг (AR) — це виторг підприємства в розрахунку на одиницю
продукції:

.

Варіації факторів виробництва та оптимум товаровиробника

Гранична норма технологічної заміни праці капіталом визначається за
формулою

,

.

Мінімальний рівень витрат забезпечується за умови,

, де МРL, МРК, МРn — граничний продукт відповідно праці, капіталу та
n-го ресурсу; РL, РК, Рn — ціна одиниці праці, капіталу та n-го
ресурсу.

Якщо ТС — сума грошей, яку витрачає виробник на придбання факторів праці
і капіталу за цінами РL і РК, то рівняння ізокости має вигляд ТC = LPL
+ KPK .

У точці дотику кут нахилу ізокости та ізокванти той самий, тобто
виконується рівність:

або .

Витрати виробництва

Сукупні витрати підприємства (ТС) — це сума постійних і змінних витрат.

ТС(Q) = TFC + TVC(Q). Де – Постійні витрати (ТFС), Змінні витрати (ТVC)

Середні постійні та середні змінні витрати визначаються діленням
сукупних постійних і сукупних змінних витрат на обсяг випуску продукції:

,

тобто АТС(Q) = АFC(Q) + AVC(Q).

РИНКОВА ПРОПОЗИЦІЯ

Еластичність пропозиції –

Розділ 3 Теорія ринкових структур: РИНОК ПРОДУКТУ

РИНОК ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.

Функція прибутку має вигляд: П = TR – TC.

Тоді її максимум буде досягнуто за умови:

,

тобто МR – MC = 0, або МR = MC.

Отже, особливістю ринку досконалої конкуренції є те, що окреме
підприємство для максимізації свого прибутку повинно виконувати умови
подвійної рівності

МR = MC = P.

МОНОПОЛЬНИЙ РИНОК

Ціна продукції

Розділ 4 РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

УТВОРЕННЯ ПОХІДНОГО ПОПИТУ

Виторг від граничного продукту праці дорівнює

MRPL = (MPL) (MR), де MRPL — граничний виторг від граничного продукту
праці, грош. од.; MPL — граничний продукт праці, натур. од.; MR —
граничний виторг від продажу продукту, грош. од.

За умов досконалої конкуренції, оскільки ціна продукту дорівнює
граничному виторгу, цей вираз спрощується: MRPL = (MPL)P, де Р — ціна
продукту, грош. од.

Граничні факторні витрати. MRCL = (MPL) (MC), де MRCL — граничні
факторні витрати, грош. од.; МС — граничні витрати виробництва продукту
із залученням додаткової одиниці і-го фактора, грош. од.

Коефіцієнта еластичності, що обчислюється як відношення процентної зміни
попиту на ресурс до процентної зміни його ціни. Наприклад, Еластичність
попиту на працю за заробітною платою становить:

EL = (?L / L) / ??W / W), де L — кількість праці, од.; W — галузева
ринкова ставка заробітної плати, грош. од.

РИНОК ПРАЦІ

За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І0
становитиме I0 = W(24 – H0).

РИНОК КАПІТАЛУ

Поточна вартість землі PV обчислюватиметься за формулою PV = N / i, де і
— ринкова процентна ставка, %.

У більш загальному випадку поточна вартість будь-якого активу, що
приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована
вартість кожної частини потоку доходів. Це виражається сумою окремих
складових поточної вартості за формулою

PV = N1/(1 + i) + N2/(1 + i)2 + N3/(1 + i)3 + … + Nn/(1 + i)n, де N1,
N2, N3, …, Nn — щорічний дохід, грош. од.;

1, 2, 3, …, n — роки, протягом яких очікуються відповідні суми
доходів. Якщо сума майбутнього доходу FV через n років відома, величина
коштів, які потрібно вкласти сьогодні, розраховується за формулою PV =
FVn / (1 + i)n.

У цьому випадку і є ставкою дисконту, величина якої може бути прийнята
як процентна банківська ставка. У випадку використання позичкових коштів
потрібно порівнювати внутрішню норму окупності r і процентну ставку і.

Розділ 5 Рівновага та ефективність ринкової системи

гранична норма трансформації товару А в товар В. Вона показує від якої
кількості товару А слід відмовитися для збільшення випуску товару В на
одну одиницю: .

Інституціональні аспекти ринкового господарства

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між суспільними витратами
(вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами): MSC = MPC + MEC, де
MSC — граничні суспільні витрати; MPC — граничні індивідуальні витрати;
MEC — граничні зовнішні витрати.

LAC

LAC

0

Рис. 4.4. Лінія «ціна—спо-

живання» для взаємодопов-

нюючих товарів

Рис. 4.5. Побудова лінії попиту на основі лінії «ціна—споживання»

Рис. Лінія «ціна—спо-

живання» для взаємодопов-

нюючих товарів

Рис. Побудова лінії попиту на основі лінії «ціна—споживання»

Р

P1

EDP=1

P2

D

Q1 Q2 Q

Одинично-еластичний попит

Р

P1

EDP(1

P2

D

Q1 Q2 Q

Нееластичний попит

Р EDP=0

Dдн

Р1 EDP=(

Dдє

Q1 Q

Полятні випадки еластичності

Р S

Р1

Р2

Q1 Q2 Q

Рис.1 Крива пропозиції (S)

K

S

10

r, i

D

E

0

K

r, i

S1

D

E*

0

L

S

E

Р

pE

D

0

Р D надлишок S

Рн

Е

Ре

Рд дефіцит

Qе Q

Рис.2 Встановлення рівноваж. ціни

Р D надлишок S

Рн

Е

Ре

Рд дефіцит

Qе Q

Рис.2 Встановлення рівноваж. ціни

Р S

Р1

Р2

Q1 Q2 Q

Рис.1 Зміна обсягу пропозиції (S)

Р S2 S S1

Q

Рис.2 Зміна пропозиції (S)

0

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020