.

Макроекономіка (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
237 8777
Скачать документ

Роль та напрями аналізу нац. економіки

Національна економіка є складною системою, уявляє собою сукупність
взаємозв?язаних сфер, галузей і секторів народного господарства.
Необхідність аналізу національної економіки зумовлена: необхідністю
оцінки реальних ринкових перетворень; необхідністю проведення ефективної
структурної політики; необхідністю створення умов і стимулів для
ефективного функціонування суб?єктів ринкової економіки; аналіз на
макрорівні є необхідною передумовою для розробки індикативних та
стратегічних планів, а також для прогнозування соціально-економічного
розвитку; необхідністю корегування макроекономічних концепцій і розробки
нових.

Об?єктом аналізу національної економіки є всі соціально-економічні
процеси, що відбуваються на макрорівні. Предметом аналізу є розробка
методології та методики визначення основних показників, які
характеризують стан та закономірності розвитку національної економіки.

Аналіз національної економіки на макрорівні здійснюється за такими
напрямками:

Аналіз матеріальних і грошових потоків; Основні макроекономічні
показники, їх класифікація та взаємозв?язок; Аналіз основних структурних
співвідношень на макрорівні; Аналіз товарного ринку і секторної
структури ВВП, структури ВВП за категоріями виробництва, доходів і
кінцевого використання.; Визначення макроекономічної рівноваги на
товарному ринку; Аналіз фінансового ринку; Аналіз основних індексів
фондового ринку; Аналіз валютного ринку; Аналіз ринку праці; Аналіз
соціальних індикаторів; Аналіз економічної ситуації та її впливу на
умови життєдіяльності; Аналіз макроекономічних процесів; Аналіз факторів
заощаджень домашніх господарств; Аналіз інфляції; Аналіз
зовнішньо-економічної діяльності, динаміки і структури зовнішньої
торгівлі; Співставлення макроекономічних показників країни з
аналогічними показниками розвинутих країн, виявлення величини та причин
відхилення.

2. Сутність аналізу ex post та ex ante

Розрізняють аналіз економіки ex post і ex ante. Аналіз ex post є
фактично національним рахівництвом, в межах якого визначаються основні
макроекономічні параметри, одержується інформація про результати
функціонування економіки. Методичною основою аналізу ex post є система
національного рахівництва (СНР).

Аналіз ex ante дозволяє визначити закономірності формування
макроекономічних параметрів, розробити пропозиції щодо певних регулюючих
і контролюючих заходів, корегувати існуючі та розробляти нові
макроекономічні концепції.

3.Методологічні вимоги та особливості АНЕ

Аналіз макроекономічних процесів повинен відповідати певним
методологічним вимогам: систематичність – означає, що
соціально-економічний стан країни аналізується щорічно, а також
доповнюється аналізом напіврічних та квартальних підсумків; системність
– означає підпорядкування рішень локальних завдань рішенням загальних
проблем для всієї системи в цілому; комплексність – означає, що аналіз
економіки на макрорівні охоплює всі фази розширеного відтворення, всі
зв?язки і пропорції в економіці.

Методологічною особливістю аналізу економіки на макрорівні є оперування
агрегованими економічними категоріями. За умов макроекономічного підходу
розрізняють лише чотири суб?єкти і три ринки національної економіки.

4.Основні види економічної активності суб’єктів ринку

Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для
підприємств і держави, а з іншого боку – всіх споживачів товарів і
послуг.

Види економічної активності: створюють пропозицію факторів виробництва
на ринку ресурсів; сплачують особисті податки до державного бюджету;
споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують
споживчий попит; заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому
ринку.

Підприємства – це ділові господарські одиниці, фірми, торгівля,
транспорт, всі організаційні форми капіталу, що виробляють товари і
послуги. Видами економічної активності підприємств є: формування попиту
на фактори виробництва на ринку ресурсів; формування сукупної пропозиції
товарів і послуг на товарному ринку; сплата податків до державного
бюджету; формування попиту на кредити на фінансовому ринку; формування
інвестиційного попиту на товарному ринку.

Держава охоплює всі бюджетні організації та установи. Держава займається
виробництвом громадських благ, які надаються споживачам безкоштовно або
на пільговій основі. Види економічної активності держави: надання
громадських благ; закупівля товарів і послуг на товарному ринку
(формування державного замовлення); формування попиту на фактори
виробництва на ринку ресурсів; стягнення податків; надання трансфертів,
дотацій, субсидій, субвенцій; інвестування за рахунок державного
бюджету; вплив на пропозицію грошей на фінансовому ринку. Держава
суттєво впливає на процес кругообігу ресурсів, через державні закупки,
податки і пропозицію грошей.

Закордон охоплює економічні суб?єкти, які розташовані за межами даної
країни і мають з нею господарські зв?язки. Види економічної активності
закордону такі: формування експорту-імпорту товарів і послуг на
товарному ринку; формування експорту-імпорту капіталу на фінансовому
ринку; здійснення валютних операцій.

5. Методи аналізу економіки

Методика – це сукупність способів, прийомів вивчення економічних явищ і
процесів. Методи наукового дослідження можна об?єднати у три групи:
Методи емпіричного дослідження. Методи емпірико-теоретичного
дослідження. Методи теоретичного дослідження.

Прикладом загально-наукових методів є методи економічного аналізу.
Основні з них: екстраполяції; корреляції; факторний; балансовий;
математичного моделювання; експертних оцінок; комп?ютерної обробки
статистичних даних.

Екстраполяція – це метод статистичного аналізу, який дозволяє переносити
тенденції та зв?язки, що склалися у минулому, на поточний період та на
перспективу. Корреляційний аналіз – це сукупність методів математичної
статистики, які дозволяють встановити тісноту нефункціональних
(випадкових) зв?язків між різними показниками. Факторний аналіз дозволяє
виявити фактори, які впливають на досліджувані процеси та явища,
визначити окремі, найбільш впливові фактори. Балансовий метод є найбільш
доцільним для виявлення і підтримки певних кількісних зв?язків в
економіці. Він дозволяє проаналізувати наскільки потреби економіки
забезпечуються її можливостями. Метод економіко-математичного
моделювання спирається на систему моделей: макроекономічних, галузевих,
регіональних, моделей мікрорівня.

В аналізі макроекономічних процесів можуть застосовуватись
економіко-математичні моделі типа: виробничої функції; економетричні
моделі; відтворювальні моделі; міжгалузеві статичні та динамічні моделі.

6.Інформаційне забезпечення моніторингу на макрорівні

Ефективність аналізу національної економіки суттєво залежить від
інформаційного забезпечення, показників, що характеризують тенденції
економічного розвитку. Аналітична робота інформаційно забезпечується
діяючою державною статистичною та бухгалтерською звітністю, наближеною
до світових стандартів. За відсутністю необхідних даних використовують
результати опитувань, обстежень, які проводяться незалежними
соціологічними та економічними службами і центрами. Всі показники
соціально-економічного розвитку можна класифікувати як: кількісні та
якісні; натуральні та вартісні; абсолютні та відносні.

Першоджерелом всіх показників, що аналізуються, є звітність підприємств.
Якщо аналіз проводиться в масштабах області, то безпосереднім джерелом
інформації є данні по області облстатуправління. Якщо аналіз
здійснюється в масштабі всієї країни, то використовуються данні
Міністерства статистики України стосовно соціально-економічного
розвитку. По кожному ринку аналізується також умови рівноваги і фактори,
що впливають на відхилення від стану рівноваги.

7.Макроекономічні показники стану товарного ринку

Найважливішим національним ринком є товарний. З нього починається аналіз
взаємозв?язків між суб?єктами та окремими ринками на рівні національної
економіки. Індикаторами його стану є макроекономічні показники, які,
відповідно до СНР, охоплюють такі: валовий національний доход (ВНД
(GNI)), валовий внутрішній продукт (ВВП (GDP)), чистий внутрішній
продукт(ЧВП (PDP)), національний дохід (НД (NI), особистий дохід (ОД
(PI)), особистий дохід у розпорядженні (ОДР (PDI)).

С – споживчі витрати; In – чисті інвестиції; G – державні закупки; NХ
– чистий експорт.

Особистий дохід (PI) – це отриманий дохід.

. Аналіз динаміки ВВП та інших макроекономічних показників в цілому та
в розрізі їх складових дозволяє зробити висновки щодо економічного
зростання, стагнації або спаду. Причому окремі складові ВВП змінюються
різними темпами з різною тенденцією. А це, в свою чергу, зумовлює
структурні зрушення в економіці.

8. Показник чистого економічного добробуту: сутнісь і методологія
вмзначення.

ВВП на душу населення є дуже поширеним показником рівня економічного
розвитку та добробуту.

Показник ЧЕД розраховувався в певній послідовності: спочатку із величини
валовго національного продукту віднімались валові івестиції (амортизація
і чисті інвестиції); одержаний результат зменшувався на суму державних
витрат на підтримку суспільно-політичної системи (превентивні витрати),
які не збільшують добробут; в результаті визначався показник валового
національного продукту, який характеризує добробут.

Співвідношення в темпах зміни показників ВВП і ЧЕД може бути різним.
Наприклад, темпи динаміки ВВП можуть уповільнитися, а темпи зміни ЧЕД –
зрости. Це відбувається, коли: а) зниження темпів росту ВВП
супровождується певний час зростанням реального споживання; б)
збільшується вільний час; в) зростає неринкова діяльність; г)
покращується стан довкілля, тобто зменшується забруднення середовища.

9.Індекси Пааше, Ласкейреса, Фішера: сутність і методологія визначення.

В залежності від значення індексу цін відбуваються процеси інфлювання
(збільшення) або дефлювання (зменшення) номінального ВВП. Так, якщо IP < 1, то номінальний ВВП інфлюється – корегується у бік збільшення. Якщо IP > 1, то номінальний ВВП дефлюється – корегується у бік зменшення.

10.Конкуренція на товарному ринку: умови, показники

Конкуренція забезпечує ефективне функціонування товарного ринку.
Конкуренція виконує ряд функцій: регулювання, розподілу, мотивації.

Конкуренція є досконалою, якщо жоден з продавців або покупців не взмозі
суттєво вплинути на ціну товару. Досконала конкуренція досягається за
таких умов: існує багато продавців і покупців окремого товару і кожний
виробник виробляє малу частку загального обсягу (не більше 35%); товар
повинен бути однорідним з точки зору покупців; відстуні вхідні бар`єри
для вступу в галузь нового виробника і існують можливості для вільного
виходу з галузі; всі учасники ринку повністю інформовані про ціни та їх
зміни; раціональна поведінка всіх учасників ринку, які переслідують
власні інтереси. Змова в будь-якій формі виключена.

Протизаконним є: Явна монополізація ринку, коли частка окремого
виробника у загальному обсязі продаж перевищує 35%; Фіксування цін;
Злиття підприємств, якщо створення нового більш крупного підприємства
призводить до зниження конкуренції; Директорати, які переплітаються –
тобто забороняється бути членом ради директорів двох конкуруючих
компаній; Зв`язані контракти, коли придбання товару можливе лише при
умові придбання ще й іншого товару; Виключні контракти, коли
забороняється купувати товар у конкурента даного виробника.

Для визначення стану конкуренції на товарному ринку використовується ряд
індексів: індекс Харфіндала – Хіршмана (ННІ); коефіцієнт ринкової
концентрації (CR); ступінь (рівень) монополізації ринку (MR); Найбільш
поширеним є індекс Харфіндала – Хіршмана.

11. Механізм економічної рівноваги товарного ринку. Аналіз моделей
рівноваги.

Рівновага на товарному ринку досягається, коли сукупний попит дорівнює
сукупній пропозиції – модель “АD – AS”, коли інвестиції дорівнюють
заощадженням – модель “Вилучення – ін`єкції”, коли сукупні витрати
національної економіки дорівнюють ВВП – модель “Витрати – випуск”.

Відповідно до макроекономічної теорії рівновага на товарному ринку
досягається в точці перетину сукупного попиту (AD) і сукупної пропозиції
(AS), визначаючи рівноважний ВВПЕ та рівноважну ціну РЕ. Відомо, що
сукупний попит обернено, а сукупна пропозиція прямо залежать від ціни.

В умовах монополізації товарного ринку виникає інша – обернена –
залежність скупної пропозиції від ціни Така ситуація є парадоксом
моделі рівноваги “AD – AS”.

Враховуючи необхідну умову рівноваги товарного ринку – “інвестиції =
заощадженням”, а також обернену залежність інвестицій від процентної
ставки будується модель рівноважного ВВП – модель Хікса, або модель
“IS”. В моделі Хікса враховується складна система взаємозв?язків між
чотирма економічними показниками: інвестиціями (I), заощадженнями (S),
процентною ставкою (Ir) і валовим внутрішнім продуктом (У).

Особливості моделі рівноваги товарного ринку “Витрати – випуск” або
“Кейнсіанський хрест” є те, що розрізняються заплановані та фактичні
витрати, які відрізняються між собою на величину непередбаченого
перевищення створеної продукції над реалізованою або, реалізованої над
створеною в межах певного періоду.

Якщо врахувати роль держави, то модель ускладнюється.

Т – податки, які держава стягує з доходів; G – державні закупки.

Кейнсіанська модель товарного ринку грунтується на визначенні ролі
попиту у формуванні макрорівноваги з виділенням особливої ролі держави.
Рівновага на товарному ринку змінюється під впливом зміни обсягів
податків та дежравних витрат і досягається за умови У = AD.

12. Основні види та показники структури економіки.

На макроекономічному рівні основними видами структури є: відтворювальна;
галузева; регіональна.

Відворювальна структура характеризується співвідношення окремих
компонентів валового випуску за вартістю: фондів заміщення, споживання і
нагромадження та за матеріально-речовим складом: засобами виробництва і
предметами споживання.

Галузева структура економіки характеризує співвідношення валових
випусків окремих галузей, великих народногосподарських комплексів і
визначається часткою кожної галузі у загальному валовому випуску.

Регіональна структура характеризує співвідношення випуску по окремих
адміністративно-економічних районах.

Фонд заміщення у відтворювальний структурі включає вартість матеріальних
витрат і амортизацію. Фонд споживання охоплює споживчі витрати населення
та інших суб?єктів ринку.

Нагромадження розрізняють як валове і чисте. Валове нагромадження
охоплює чисте нагромадження і амортизацію, тобто частину фонда
заміщення. Чисте нагромадження є аналогом чистих інвестицій у СНР, а
валове – валових інвестицій

За матеріально-речовим складом в структурі економіки розрізняють засоби
виробництва і предмети споживання. Засоби виробництва – найважливіші в
структурі економіки. Аналіз ринку засобів виробництва здійснюється за
показниками динаміки обсягів їх виробництва у вартісному і натуральному
виразі. Споживчі товари (товари для населення) аналізуються по окремих
групах: продовольчі, легкої промисловості, культурно-побутового
призначення, технічно складні, будівельні матеріали, автомобілі та інші
транспортні засоби тощо. Аналіз здійснюється за кількісними і якісними
характеристиками, формами власності.

Аналіз галузевої структури економіки дозволяє визначити превалюючий тип
розвитку (промисловий, аграрно-промисловий, аграрний), а також виявити
основні фактори економічного зростання, екстенсивний чи інтенсивний
розвиток.

Регіональна структура економіки завжди багатогалузева. Її аналіз включає
визначення виробничої спеціалізації регіону.

13. Норма нагромадження як основний регулюючий параметр розвитку
економіки

ЧН – чисте нагромадження.

Ефективність нагромадження аналогічна показнику капіталовіддачі. Чим
вище ефективність нагромадження, тим менша потреба у зростанні фонду
нагромадження для створення одиниці приросту національного доходу або
ВВП.

14.Методика аналізу структури ВВП по секторам економіки: на стадії
виробництва, доходів та кінцевого споживання.

Аналіз структури ВВП здійснюється за такими видами: секторна структура;
структура ВВП на стадії виробництва; структура ВВП на стадії кінцевого
використання або за сукупними витратами; структура ВВП за доходами;

Секторна структура ВВП. Інституційні сектори економіки уявляють собою
господарські одиниці, які знаходяться в межах економіки і володіють
активами, приймають на себе зобов?язання та можуть займатися
господарською діяльністю з іншими господарськими одиницями. В
національних рахунках розрізняють такі сектори економіки: Сектор
нефінансових корпорацій (НФК); Сектор фінансових корпорацій (ФК); Сектор
загальнодержавного управління (ЗДУ); Сектор домашніх господарств (ДГ);
Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господартсва
(НКО); Сектор закордон (З).

По кожному сектору окремо аналізують: виробництво ВВП; кінцеве
використання ВВП; ВВП за доходами.

Виробництво ВВП по секторах розраховується як різниця між валовим
випуском і проміжним споживанням секторів. Визначається вартісний обсяг
ВВП по секторах, а також питома вага ВВП і проміжного споживання у
валовому випуску в розрізі секторів економіки. Валовий випуск – це повна
ринкова вартість вироблених в країні за рік товарів і послуг. Проміжне
споживання включає вартість використаних в секторах для виробничих
потреб матеріалів, сировини, електоенергії, палива тощо, яка повністю
переноситься на створений продукт.

Кінцеве використання ВВП складається з кінцевих споживчих витрат,
валового нагромадження та чистого експорту.

Первинні доходи секторів економіки включають: оплату праці, в т.ч.
заробітну плату і відрахування на соціальне страхування; чисті податки;
валовий прибуток; змішаний дохід.

15.Методика аналізу структури ВВП на основі міжгалузевого балансу.

Міжгалузевий баланс складається з чотирьох квадрантів.

Перший квадрант – це квадрантна матриця міжгалузевих потоків, кожний
елемент якої (Хij) характеризує скільки продукції, виробленої в галузі і
використовується, як проміжна продукція, в галузі j. Сума всіх проміжних
продуктів кожної галузі дорівнює обсягу проміжної продкуції в цілому в
економіці. Дані І квадранту міжгалузевого балансу містять цінну
аналітичну інформацію щодо важливості певної галузі.

Другий квадрант характеризує структуру кінцевої продукції (яка є валовим
внутрішнім продуктом) за її використанням або структуру ВВП за
елементами сукупних витрат. Останні відомі з макроекономіки. Кожна
строка ІІ квадранту міжгалузевого балансу дає можливість проаналізувати
компоненти кінцевого використання продукції певної галузі, а разом з
даними І квадранту – визначити валовий випуск галузі (GP).

W – заробітна плата з відрахування на соціальне страхування; A –
амортизація; Dc – прибуток підприємств; Dp – змішаний дохід
(некопоративний прибуток); T – чисті податки (податки мінус субсидії).
Отже ВВП за доходами є сукупністю первинних (факторних) доходів в
економіці.

Четвертий квадрант міжгалузевого балансу підтверджує тотожність між
змістом ІІ і ІІІ квадрантів: кінцевий продукт суспільства (КП) дорівнює
валовій доданій вартості (ВДВ).

16.Методика аналізу розвитку промисловості.

де ? – частка галузі “і” у ВВП в періоді (t); ВПit – валова продукція
галузі “і” в році (t); ПСit – проміжне споживання галузі “і” в році (t).

На другому етапі аналізують показники динаміки промислового виробнитцва:
індекс реального (фізичного) обсягу промислового виробництва; обсяг і
динаміка випуску продукції промисловості в абсолютному вимірі; темпи
оновлення промислової продукції; зміна валової продукції промисловості
за рахунок зміни продуктивності праці або чисельності працюючих.

Tnp. – темпи росту випуску продукції промисловості; Onp.t; Onp.(t-1) –
обсяг промислової продукції в натуральному вимірі в роках (t) і (t-1);
Рnp.t – ціна промислової продукції в році (t).

Оновлення промислової продукції аналізується по показниках частки нових
видів промислової продукції, яка визначається в натуральному або
вартісному вимірі, та темпів оновлення.

Чt – чисельність працюючих в промисловості в періоді (t).

На третьому етапі визначаються основні показники розвитку промисловості,
аналізується структура промисловості та тенденції структурних зрушень.

17. Методика аналізу розвитку с/г.

?с.г. – частка сільського господарства у ВВП в році (t);

Оскільки сільське господарство складається з двох основних галузей –
рослинництва і тваринництва на цьому етапі визначається також галузева
структура сільського господарства та аналізуються тенденції її зміни.

??р. ??тв. – приріст частки рослинництва і тваринництва у валовій
продукції сільського господарства; ?ВПр, ?ВПтв. – приріст валового
продукту рослинництва і тваринництва; ?ВПс.г. – приріст валової
продукції сільського господарства.

На другому етапі аналізується динаміка сільськогосподарського
виробництва в цілому і по окремих галузях. Для цього визначаються
показники: індекс реального обсягу сільськогосподарського виробництва в
цілому, по рослинництву та тваринництву; обсяг і динаміка виробництва
продукції сільського господарства, рослинництва і тваринництва; зміна
валової продукції сільського господарства за рахунок зміни
продуктивності праці та чисельності працюючих.

Індекс реального обсягу сільськогосподарського виробництва (Ір.с.г.)
розраховується по найважливішим видам продукції рослинництва і
тваринництва.

± ? ВПс.г.п. – зміна (“+” збільшення, “-” зменшення) валової продукції
сільського господарства за рахунок зміни продуктивності праці; Чб –
чисельність працюючих в сільському господарстві в базовому році; ПрПб,
ПрПt – продуктивність праці в промисловості в базовому та розрахунковому
періоді (t).

Особливістю галузі, яка повинна враховуватись при її аналізі, є
сезонність сільськогосподарських робіт та неспівпадіння в наслідок цього
календарного і сільськогосподарського року. Це стосується, в першу
чергу, галузі рослинництва, в якій сільськогосподарський рік починається
з посівної і закінчується жнивами

18. Методика визначення ефективності функціонування промисловості та
сільського господарства

Ефективність промислового виробництва аналізується за показниками:
фондовіддача; фондомісткість; фондоозброєність; продуктивність праці;
матеріаломісткість; енергомісткість; конкурентоздатність продукції.

Фондовіддача – показник ефективного використання основних виробничих
засобів. Фондомісткість характеризує потребу в основних виробничих
засобах для виробництва одиниці продукції промисловості.
Фондоозброєність – це показник оснащеності працюючих в промисловості
основними виробничими засобами. Продуктивність праці – показник
ефективності використання робочої сили, зайнятої в промисловості.
Матеріаломісткість характеризує величину прямих матеріальних витрат в
промисловості (вартість проміжного споживання) на одиницю продукції.
Енергомісткість характеризує витрати первинних паливно-енергетичних
ресурсів в натуральному виразі на одиницю валового продукту або валового
внутрішнього продукту:

Ефективність сільськогосподарського виробництва характеризується
специфічними для цієї галузі показниками: показники продуктивності
(урожайність; продуктивність тваринництва); показники забезпеченності
(виробництва зерна на душу населення; державні закупки
сільськогосподарської продукції).

19.Основні монетарні показники, методика визначення.

Найбільш важливими показниками стану грошово-кредитного ринку є:
загальна грошова маса; кредити, надані банками країни (в національній та
іноземній валюті); ставка рефінансування; грошова база; частка готівки
поза банками в грошовій масі; коефіцієнт готівки; рівень доларизації
грошового обігу; швидкість грошового обігу; рівень монетизації
(насиченість економіки грошима); кредитні ресурси комерційних банків;
мультиплікатор депозитний; мультиплікатор грошовий.

Грошова маса має свою структуру, яка характеризується грошовими
агрегатами. МО – це гроші поза банками або на руках у населення. Кожний
наступний грошовий агрегат повністю включає попередній, а також інші
види банківських грошей. М1 – це готівка та депозити в банках (до
запитання). М2 – це готівка та кошти, що знаходяться на всіх рахунках в
комерційних банках. М2n – це грошова маса М2 за виключенням валютних
заощаджень. М2n визначає гривневу частку грошової маси, що перебуває у
розпорядженні населення, підприємств, організацій. Грошовий агрегат М3 –
це агрегований показник, що визначає всю сукупність грошових коштів, які
знаходяться в обігу. Він складається з готівки поза банками (СМ), коштів
на поточних рахунках і строкових депозитах (депозитних грошей (D)),
трастових операцій банків з коштами клієнтів (ТО).

Кредити, надані банками країни (CrН), складаються з кредитів, які видані
Національним банком Мінфіну (CrМФ) та кредитів комерційних банків
органам загального державного управління, підприємствам, організаціям і
населенню (CrКБ)

Ставка рефінансування (RФ) – це облікова ставка, по якій Національний
банк рефінансує комерційні банки.

Грошова база (Н) – це сума коштів, яка складається з готівки на руках у
населення і обов?язкових резервів комерційних банків.

Рівень доларизації грошового обігу (Рд) – це частка валютної частини
грошової маси в її загальній величині.

М – середня величина кількості грошей в обігу за період оберту.

Рівень монетизації (РМ), або коефіцієнт насиченості економіки грошима, –
це співвідношення між грошовою масою в обігу і рівнем виробництва у
поточних цінах (приблизно дорівнює номінальному ВВП).

Кредитні ресурси комерційних банків (CrRКБ) складаються із власних
коштів банків (ВЛК); коштів, які залучені банками через продаж своїх
боргових забов?язань (БЗ); депозитів банків (D); залишків на рахунках
юридичних осіб (ЗЮ); обсягів кредитування Національним банком
комерційних банків (CrНБ); обсягів грошово-кредитної емісії (МСЕ) за
виключенням обов?язкових резервів комерційних банків (RR):

20.Врахування фактора часу в оцінці грошових потоків

Аналізуючи грошово-кредитний ринок, слід враховувати фактор часу в
оцінці грошових потоків. Така оцінка базується на фундаментальній
концепції, відповідно до якої гроші сьогодні мають більшу вартість, ніж
будуть мати через певний час. Це пояснюється тим, що гроші, інвестовані
в цінні папери або депозити, приносять дохід, тобто капіталізуються.

D1 – теперішня вартість початкового депозиту або позики (грн.); Ir –
процентна ставка (в частках одиниці); t – кількість років, що відділяють
майбутній період від теперішнього.

21. Аналіз моделей рівноваги грошового ринку

Тому важливим є аналіз факторів, що впливають на пропозицію грошей і
попит на гроші.

Пропозиція грошей в поточному періоді (MSt) залежить від: пропозиції
грошей в попередньому періоді (MSt-1); обсягу купівлі державних цінних
паперів, що збільшує пропорцію грошей (ЦПК); обсягу продажу державних
цінних паперів, що зменшує пропорцію грошей (ЦПП); обсягу національної
валюти, витраченої Національним банком на купівлю іноземної валюти, що
збільшує пропозицію грошей (ВК); обсягу національної валюти, одержаної
Національним банком від продажу іноземної валюти, що зменшує пропозицію
грошей (ВП); обсягу кредитно-грошової емісії (МСЕ).

МD – попит на гроші; V – швидкість обертання грошей; Р – середній
рівень цін; У – обсяг реального ВВП.

22. Взаємозв’язок грошово-кредитного і товарного ринків.

Ефективність грошово-кредитної політики залежить від форми кривих попиту
на гроші (MD) і попиту на інвестиції (ІD). Чим більш крутою є крива
попиту на гроші, тим більш значним буде вплив зміни їх пропозиції на
рівноважну ставку процента. Можливість одержати більш суттєвий приріст
інвестицій зображується пологою кривою попиту на інвестиції. А більший
приріст інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП.

Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на
гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива попиту на інвестиції –
похилої. За інших умов потенціал монетарної політики незначний.

23.Аналіз ефективності монетарних заходів

Крім моделі рівноваги “MS – MD” існує також модель рівноваги відкритої
національної економіки Мандлелла – Флемінга (“IS – LM”). Суттєва різниця
рівноважних процентних ставок в світовій і національній економіках
впливає на макроекономічні процеси в окремій країні. Якщо рівноважна
процентна ставка в світовій економіці (IrW) перевищує проценту ставку в
окремій країні (IrN), то це означає, що дохід на капітал в світовій
економіці вище, ніж в даній країні. Це призведе до відпливу капіталу з
даної країни за кордон, зменшення пропозиції грошей в цій країні. Інші
процеси спостерігаються, якщо процентна ставка в сві-товій економіці
нижче, ніж в на-ціональній (IrW < IrN). Більш висока процентна ставка зумовлять приплив капіталу в національну економіку, збільшення пропорції грошей. Аналіз моделі Ман-делла – Флемінга дозволяє зро-бити висновок, що умовою рівноваги відкритої національної економіки є рівність світової і національної процентних ставок. 24.Функції та структура фондового ринку Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій . Іншими словами, це є ринок цінних паперів – система економічних відносин, які пов?язані з випуском, розміщенням, продажем цінних паперів. Він відрізняється від інших ринків специфічним характером свого товару – різних видів цінних паперів. Найбільш поширена класифікація учасників фондового ринку поділяє їх на чотири групи: Емітенти, Інвестори, Посередники, Держава. Фондова біржа – це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому відбувається торгівля цінними паперами. Забезпечення зберігання цінних паперів та оформлення передачі прав власності здійснюють депозитарій, розрахунково-клірінгові установи та реєстратори. Основна макроекономічна функція фондового ринку полягає в тому, щоб трансформувати тимчасово вільні грошові засоби у виробничі капіталовкладення, тобто передати грошові ресурси від позикодавців до позичальників. З огляду на етапи функціонування розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку початково розміщуються цінні папери серед інвесторів. Основне завдання первинного ринку – мінімізувати ризик інвестора. Вторинний ринок забезпечує обіг цінних паперів. Його основними функціями є створення умов для широкої торгівлі цінними паперами, забезпечення їх ліквідності, визначення ринкової ціни цінних паперів та надання інформації щодо її зміни. За організаційними формами розрізняють фондову біржу та позабіржовий ринки цінних паперів. Обсяги торгівлі цінними паперами через фондову біржу і позабіржовий ринок в розвинутих країнах майже однаковий. Як правило, провідною є одна фондова біржа, спостерігається концентрація центрів біржової торгівлі цінними паперами. 25.Основні види цінних паперів та індекси фондового ринку Предметом торгівлі на фондовому ринку є цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між продавцем (емітентом) та їх власником, передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів. Цінні папери розподіляються на три великих групи: пайові – засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції); боргові – опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі); похідні – це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди (опціони, ф’ючерси, варанти тощо). За ознакою дроблення цінні папери підрозділяються на: роздроблювані; нероздроблювані; За рівнем надійності ЦП розподілять на: високонадійні, з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу; ординарні, більш ризиковані. За ознакою території обігу: регіональні; національні – внутрішнього фондового ринку; міжнародні – можуть обертатися на території інших країн. Існують й інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів. Індекси фондового ринку. Індекси фондового ринку відслідковують поточну ситуацію в економіці і відображають локальні коливання кон’юнктури ринку. Найбільш популярним показником фондового ринку є індекс Доу – Джонса. Це показник стану ринку акцій. Існує чотири індекси Доу – Джонса. Промисловий індекс – простий середній показник руху курсів акцій ЗО найбільших промислових компаній (Аі). Перелік компаній може змінюватись в залежності від їх позицій в економіці. Транспортний індекс – середній показник, що характеризує рух цін на акції 20 транспортних компаній. Комунальний індекс – середній показник, що характеризує рух цін на акції 15 компаній, які займаються газо- і електропостачанням. Середній індекс – складається на основі трьох попередніх індексів. Суть індексів Доу – Джонса така: якщо криві середнього курсу акцій компаній ідуть вверх і не опускаються нижче відміток, які були найгіршими в недавньому минулому, має місце пожвавлення в економіці і акції варто купувати. Поширеними також є індекси: “Standart and Poore’s” (“S & P”); FT; DAX тощо. Крім зазначених індексів при аналізі фондового ринку для характеристики акцій використовують показники: 1. Коефіцієнт дивідендної віддачі акцій (kд.в.); 2. Відносний коефіцієнт “ціна-прибуток” (kц.-п.); 3. Коефіцієнт платіжності (kпл.); 4. Коефіцієнт покриття дивідендів (kп.д.); 5. Коефіцієнт капіталізованої вартості акцій (kк.в.); 6. Рентабельність акціонерного капіталу; 7. Загальна ринкова вартість акції; 8. Коефіцієнт відносної стійкості ціни акції (kв.ст.). 26.Методи дослідження фондового ринку Специфікою аналізу фондового ринку в умовах його становлення є неможливість досліджувати динаміку процесів. Тому аналіз ФР в основному зводиться до визначення початкового рейтингу емітента і його акцій. Існують два способи дослідження стану фондового ринку: “зверху-вниз” і “знизу-вверх”. Підхід “зверху-вниз” – це традиційний підхід до аналізу економічних процесів, який починається з дослідження зовнішніх факторів стану фінансового ринку, потім охоплює окремі, специфічні сектори економіки і закінчується аналізом конкретного емітента. Таким підходом досягаються дві мети. Перша – формується точка зору на основні економічні фактори ,які впливають на цінні папери. Друга – порівнюються окремі сектори, галузі, підприємства щодо перспектив вигідності та ризику випущених цінних паперів. Недоліком підходу є те, що певні вигідні акції або облігації можуть бути пропущені. Тому цей підхід доповнюється іншим – аналізом “знизу-вверх”. Підхід “знизу-вверх” полягає у використанні статистично визначених критеріїв для вибору цінних паперів. Такими критеріями виступають: відношення ціни акції до прибутку на одну акцію в порівнянні з середнім значенням цього відношення за останні 5 років (відносний коефіцієнт kц.-п.); річний прибуток на акцію в порівнянні з середнім прибуток на акцію за останні 5 років; загальна ринкова вартість акції; відношення курсу акцій за поточний рік до їх курсу за попередній рік (відносна стійкість ціни акції); стандартне відхилення місячної норми прибутку на акцію за останні 5 років. За зазначеними критеріями відбираються більш прибуткові цінні папери. Комп’ютер відшукає з ряду даних акцій такі, що забезпечать порівняно низький відносний коефіцієнт, зростаючий коефіцієнт прибутку, стійкість ціни акцій. 27.Сутність та класифікація валютного ринку Валютний ринок – це сфера економічних відносин з купівлі-продажу іноземної валюти і цінних паперів в іноземній валюті, а також операцій щодо інвестування валютного капіталу. Об?єктом аналізу валютного ринку є: валютні цінності – іноземна валюта; цінні папери – фондові цінності в іноземній валюті: акції, облігації, чеки, векселі, аккредитиви; дорогоцінні метали (за винятком ювілірних виробів) – золото, срібло, платина; природні дорогоцінні каміння. Валютному ринку властиві атрибути будь-якого ринку: він завжди виступає як конкурентний ринок; обмінні операції на валютному ринку пов?язані з певним валютним ризиком. В процесі аналізу розрізняють: ВР функціональний; інституційний; організаційно-технічний. За сферою поширення; за валютними обмеженнями; за видами валютних курсів; за ступенем організованості. Євро валют; єврооблігацій; євродепозитів; єврокредитів; “чорний”; “сірий”. Складовою валютного ринку є ф?ючерсний ринок, основними учасниками якого виступають фінансові центри, центральні банки, крупні фінансові організації. Валютні ф?ючерси дозволяють мінімізувати економічний ризик при проведенні валютних операцій – тобто, здійснити хеджування валютних ризиків. Хеджування сприяє зниженню собівартості продукції та підвищенню ефективності експорту та імпорту. 28.Етапи розвитку міжнародної валютної системи Розрізняють національну, світову та міжнародну валютну системи. Національна валютна система визначається національним законодавством, є формою організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються її валютні кошти. На основі національних валютних систем виникла світова валютна система. За своєю суттю вона є формою реалізації валютних відносин, закріплених міжнародними угодами. Щоб протистояти гегемонії долара в березні 1979р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему – європейську систему ЄВС. Механізм ЄВС включає три основні елементи: форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці SDR – спеціальні права запозичення та ECU – європейський об’єднаний союз; уніфікований режим валютних паритетів і курсів; режим сумісного коливання валютних курсів; європейський фонд валютного співробітництва. З 1 січня 1999р. в Європі запроваджена єдина європейська грошова одиниця – EURO. Країни, які переходять на нову європейську валюту, мають дотримуватись встановлених меж коливань валютних курсів в існуючому механізмі європейських валютних систем. Функція EURO, як і ECU – протостояти пануванню американського долара на міжнародних фінансових ринках. Запровадження EURO впливає на функціонування валютного, фондового ринків та ринок боргових зобов?язань. Міжнародна валютна сстема у свєму розвитку пройшла три основі етапи: золотий стандарт, Бреттон-Вудська валютна система, Ямайська валютна система. 29.Методи визначення валютних курсів Валютний курс – є ціною грошової одиниці однієї країни, вираженою у грошових одиницях інших країн. Котирування – це визначення офіційними державними органами (Національним банком або іншою фінансовою установою) ціни іноземної валюти. Існує пряме та обернене(непряме) котирування. Валютний курсу виконує важливі економічні функції: виступає як засіб інтернаціоналізації грошових відносин; на основі валютного курсу здійснюється зіставлення умов і результатів виробничої діяльності різних країн; за допомогою валютних курсів зіставляються національні та світові ціни; механізм валютного курсоутворення здійснює перерозподіл національного продукту між країнами – членами зовнішньо-економічних зв?язків. В основі визначення валютних курсів лежить співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валют – це вартість товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. Співвідношення купівельної спроможності валют називається паритетом купівельної спроможності (РРР). Для певного набору товарів паритет може бути частковим, а для всього ВВП – загальним. Існує декілька методик обчислення РРР: На основі співставлення рівня цін стандартного набору товарів і послуг (споживчого кошика): На основі співвідношення витрат виробництва. Це не ціновий метод, тобто він дає можливість абстрагуватися від цінових коливань. На основі співставлення ефективних виробничих витрат у країнах. До ефективних виробничих витрат відносять: заробітну плату (W), ренту (R), проценту ставку (Ir), продуктивність праці (PR). Для визначення РРР використовується формула: Валютний курс формується безпосередньо під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. В практиці валютних відносин використовують такі види курсів: Фіксовані. Гнучкі. Змішані. При аналізі динаміки валютних курсів враховується рівень інфляції, що потребує визначення номінального і реального валютного курсу. Номінальний валютний курс – це відносна ціна національної валюти при обміні на іноземну і навпаки. Реальний валютний курс враховує зміни рівнів цін в обох країнах по відношенню до базисного року. V A >

@

Z\(

8

th

(

!aOOAe1/4O°¤°°°°°°°°°°°

]„yygdaen

&

gdaen

QiiiaaOCC»aiiiiiaaaa

]„yygdaen

gdaen

??

??

d?]„yy`„gdaen

d?]„yy`„gdaen

d?]„yy^„?`„gdaen

]„yy`„gdaen

gdaen

Y„aIae–aehcdeiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiiaaaaa

d?]„yy^„?`„gdaen

]„yy`„gdaen

ue

]„yy`„gdaen

iiiiiiiiiiiiiiiaai*aiaiaa

„yy]„yygdaen

]„yy`„gdaen

h‡Z&CJaJ2

30.Аналіз впливу валютних курсів на макроекономічні процеси

Від валютного курсу залежить стан платіжного балансу, зовнішньої
торгівлі, рух довгострокових та короткострокових капіталів тощо.
Регулювання валютного курсу враховує цілі макроекономічної політики і
конкурентну ситуацію на світовому ринку. Валютне регулювання
здійснюється на двох рівнях: міжнародному – через систему міжнародних
валютних організацій, союзів і угод; національному – шляхом застосування
розглянутих нижче різних методів впливу на валютні курси.

У практиці валютного регулювання на національному рівні застосовуються
такі методи, як девальвація та ревальвація валюти, валютна інтервенція,
корекція процентних ставок Національного банку, валютні обмеження,
регулювання платіжного балансу, режим конвертованості валют.

Поширеним методом впливу на валютні курси є зміна процентних ставок
Національного банку з метою впливу на рух іноземних короткострокових
капіталів. Валютні обмеження – це система нормативних правил, які
регламентують права суб?єктів ринку щодо здійснення різних валютних
операцій. Засобом впливу на валютні курси є регулювання платіжного
балансу країни. З цією метою застосовуються експортні субсидії, митні
тарифи, податкові пільги, страхування втрат, зумовлених коливаннями
валютних курсів. Валютне регулювання охоплює також заходи щодо
забезпечення конвертованості валюти. Конвертованість – це здатність
національної грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.
Валютний курс впливає на зміну експорту та імпорту. Так, якщо курс
національної валюти зростає, це означає, що зростає ціна національних
грошей і попит на них збільшується. Відповідно попит на іноземну валюту
зменшиться, що призведе до скорочення експорту і збільшення імпорту.

31.Функції ринку праці та напрями його аналізу

Будь-який ринок може функціонувати тільки за умов поєднання робочої сили
і засобів виробництва. Ринок праці, на якому формуються попит і
пропозиція робочої сили, посідає центральне місце серед інших ринків. Це
ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як
юридично рівноправні особи, що відрізняє ринок праці від інших ринків.

На ринку праці виступають два основних суб?єкти – роботодавці та наймані
працівники, які суттєво розрізняються по відношенню їх до засобів
виробництва.

Ринок праці розрізняють в широкому і вузькому значенні. Ринок праці в
широкому значенні – це система економічних відносин, що складаються між
суб?єктами, які формують робочі місця і суб?єктами, які претендують на
них. Ринок праці у вузькому значенні – це співвідношення пропонованих
робочих місць і суб?єктів, що претендують на них.

Ринок праці виконує специфічні функції:

суспільного розподілу праці (розмежування найманого працівника та
роботодавця, розподіл найманих працівників за професіями та
кваліфікацією, галузями виробництва, регіонами);

інформаційну (інформація про умови найму, рівні заробітної плати,
пропозицію робочих місць і робочої сили, якість робочої сили тощо);

посередницьку (організація зустрічі продавців та покупців праці);

стимулюючу (забезпечення конкурентного середовища на ринку праці);

досягнення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили;

вирішення питань зайнятості;

підтримка безробітних.

В процесі аналізу необхідно враховувати фактори, що визначають характер
і структуру сучасного ринку праці. Найбільш важливими факторами є:

циклічність розвитку виробництва;

динаміка продуктивності праці;

цільове фінансування пріоритетних напрямків економіки, що визначене
бюджетом;

структурні зміни в економіці під впливом сучасного НТП;

диверсифікація виробництва;

запланова реструктуризація окремих галузей економіки (ВПК; вугільна та
переробна промисловість тощо);

впливовість профспілок;

характер трудового законодавства;

державна політика в області регулювання зайнятості та безробіття;

масштаби приватизації та створення робочих місць.

Співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили визначає
кон?юнктуру ринку праці. В залежності від цього співвідношення
кон?юнктура ринку праці може бути трьох типів: працедефіцитною,
праценадлишковою, рівноважною.

32.Класифікація ринку праці

Ринок праці можна класифікувати, виходячи із різних критеріїв. Так, за
ознакою структури господарства розрізняють ринки праці окремих галузей,
окремих видів діяльності, групи господарств з різними формами власності.

За ознакою рівня економічного розвитку розглядають ринки праці регіонів,
згрупованих залежно від рівня ВВП, оплати праці, доходів населення.

За територіальною ознакою розрізняють ринки праці: місцевий,
регіональний, національний, міжнародний (транспортний та світовий).

За змістом ринок праці поділяють на потенційний, циркулюючий,
внутрішньофірмовий.

За демографічними ознаками існують: ринок праці молоді, ринок праці осіб
предпенсійного віку та пенсіонерів, ринок праці жінок

На практиці існує значно більше ознак, за якими можна класифікувати
ринки праці.

33.Макроекономічні показники стану ринку праці

Основними макроекономічними індикаторами стану ринку праці є зайнятість
та безробіття. Для визначення цих показників треба звернутися до
класифікації МОП. У відповідності з міжнародними стандартами,
розробленими МОП, все населення поділяється на три категорії: зайняті;
безробітні; особи поза робочою силою.

Зайняті – це особи віком від 15 до 75 років (у визначенні МОП), які
виконують оплачувану роботу за наймом на умовах повного або неповного
робочого часу; мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу чи
відпустку; працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян,
на сімейному підприємстві; зайняті в особистому підсобному сільському
господарстві.

Вікові межі та соціально-демографічний склад зайнятого населення
визначається системою законодавчих актів країни.

Зайнятість буває: продуктивною, соціально-корисною, повною.

Важливим показником зайнятості є ефективна зайнятість, під якою
розуміють використання робочої сили без втрат.

До безробітних відносяться особи віком від 15 років і старше, які не
мають роботи, але активно шукають її, для чого реєструються в державних
або комерційних установах служби зайнятості, готові відразу ж стати до
роботи. За визначенням МОП безробітний – це людина, яка може і хоче
працювати, але не має робочого місця.

Сума зайнятих (Е) і безробітних (U) визначає економічну категорію
“робоча сила” (L) і характеризує економічно активне населення L=E+U.
Особи поза робочою силою – економічно неактивне населення – це частина
населення, яка не входить до спаду робочої сили:

Економічна наука розрізняє три види безробіття: фрикційне; структурне;
циклічне.

В досліджуваному періоді може відбуватися перехід працівників із стану
зайнятості у стан безробіття і навпаки. Для аналітичних розрахунків
використовуються коефіцієнти працевлаштування (kпр.) і звільнення (kзв.)

Під час безробіття доходи населення зменшуються. Співставлення доходів
за умов безробіття і повної зайнятості характеризується коефіцієнтом
“заміни” (kз)

Головна ціна безробіття – не випущена продукція. Коли кількість робочих
місць менша кількості бажаючих працювати, втрачаються потенційні
можливості економіки. Чим вищий рівень безробіття, тим значнішим є
відставання ВВП від свого потенційного рівня, що характеризується
законом Оукена.

Для аналізу змін, що відбуваються на ринку праці, складається зведений
баланс ринку праці.

34.Аналіз умов збалансованості робочих місць і робочої сили

Аналіз формування і розвитку ринку праці здійснюється за такими
напрямками:

визначення збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили – умов
рівноваги на рику праці;

виявлення тенденцій зайнятості на ринку праці;

аналіз прихованого безробіття, ефективність роботи служби зайнятості;

розрахунки показників ефективності функціонування ринку праці.

Нерівновага між попитом і пропозицією зумовлюється дисбалансом між
чисельністю робочої сили, яка формує пропозицію на ринку праці, і
кількістю робочих місць, які визначають попит. Для аналізу
використовуються такі показники:

попит на робочу силу та її пропозиція у галузево-регіональному розрізі
та за підприємствами різних форм власності;

професійно-кваліфікаційна підготовка робочої сили;

коефіцієнт навантаження на одне робоче місце і зворотній йому рівень
вакантності.

Пропозицію на ринку праці формують такі категорії економічно активного
населення:

безробітні, чисельність яких поповнюється випускниками навчальних
закладів та раніше зайнятих в домашньому господарстві;

ті, хто мають роботу, але незадоволені нею і шукають іншу;

зайняті, які ризикують залишитись без роботи і тому шукають нову.

Попит на робочу силу змінюється під впливом:

випереджаючих темпів зростання продуктивності праці порівняно з
динамікою ВВП, що зменшує попит на робочу силу, і навпаки;

збільшення капіталомісткості виробництва, що зменшує попит на робочу
силу, і навпаки.

Якщо в економіці має місце природне безробіття, то потребує окремого
аналізу професійна підготовка робочої сили, яка здійснюється за
напрямками: первинне навчання (Uпн); перепідготовка (Uпn); підвищення
кваліфікації (Uпк).

Тпр.п – темпи зміни професійної підготовки.

35.Методика аналізу тенденцій динаміки зайнятості

Аналіз тенденцій зайнятості охоплює визначення:

, ТРЕ – темпи росту зайнятості; Еt, Еt-1 – чисельність зайнятих в
періоді t і (t-1).

структури зайнятості – основна діяльність, додаткова робота, неповна
зайнятість;

динаміки збалансованості робочої сили і робочих місць на рівні галузі
або регіону.

При аналізі динаміки збалансованості робочої сили і робочих місць на
рівні галузі або регіону застосовуються два показники: оборот робочих
місць та оборот робочої сили.

Для характеристики обороту робочих місць розраховуються: темп створення
нових робочих місць (Tст); темп ліквідації робочих місць (Tл).

Галузевий оборот робочої сили розраховується за двома показниками:

темп працевлаштування (Тпр);

темп звільнення працюючих (Тзв).

36.Показники ефективності функціонування ринку праці: методика їх
визначення.

До основних показників ефективності функціонування ринку праці належать:

ефективність роботи служби зайнятості;

продуктивність праці.

Чим ближче до одиниці зазначений коефіцієнт, тим ефективніше робота
служба зайнятості.

Ринок праці має відкриту та приховану частини. Економічно активне
населення, яке шукає роботу, створює пропозицію на відкритому ринку
праці, а попит створюється вакантними робочими місцями в економіці.

Прихований ринок праці означає формальну зайнятість. До прихованих
безробітних відносяться працівники, які перебувають в умовах неповної
зайнятості: у відпустках з ініціативи адміністрації або працюють в
режимі неповного робочого часу. В процесі аналізу визначається їх частка
у загальній чисельності працюючих. Визначається також динаміка
прихованого безробіття.

Продуктивність праці розраховується на рівні національної економіки;
галузі; підприємства.

На рівні національної економіки продуктивність праці (LP) визначається
як співвідношення між вартістю ВВП і чисельністю зайнятих.

Показниками ефективного використання робочої сили є такі:

темпи росту продуктивності праці;

частка приросту ВВП за рахунок підвищення продуктивності праці (в
процентах);

вартісний приріст ВВП за рахунок продуктивності праці.

На рівень і динаміку продуктивності праці впливають різні фактори. Які
можна об’єднати в дві групи: екстенсивні та інтенсивні.

До екстенсивних факторів належать тривалість робочого часу та ступінь
його використання. Інтенсивні фактори включають використання
високопродуктивних технологій, нових видів сировини і матеріалів,
сучасних ефективних систем управління і організації праці, які сприяють
підвищенню кваліфікації працюючих.

37.Соціально-економічні індикатори рівня життя населення

Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно
до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Аналіз рівня життя населення охоплює три аспекти:

співставлення соціально-економічних індикаторів у динаміці з попередніми
роками;

співставлення соціально-економічних індикаторів з науковими нормами;

співставлення з іншими країнами.

Соціально-економічні індикатори рівня життя населення можна розглядати
як узагальнюючі, які відображують сумарне споживання населенням
матеріальних благ і послуг. Типовими узагальнюючими показниками є рівень
і динаміка номінальних та реальних доходів населення, загальний обсяг
споживання населенням благ і послуг. Особливість цих показників полягає
в тому, що вони відображають не тільки абсолютні зміни в рівні життя
населення, а також і відносну динаміку у розрахунку на душу населення,
сім’ю, тисячу або 10 тисяч жителів.

До основних соціально-економічних індикаторів рівня життя населення
відносяться:

Обсяг реального ВВП на душу населення.

Грошові доходи та витрати населення.

Реальна заробітна плата.

Споживання основних продуктів харчування на душу населення.

Природний приріст населення та середня тривалість життя.

Частка витрат на розвиток соціальної сфери в бюджеті.

Використання вільного часу.

Аналізу також підлягає диференціація доходів населення за показниками:

Коефіцієнт фондів – характеризує в скільки разів доходи 10% населення з
найбільшими доходами перевищують доходи 10% найбідніших.

Децільний коефіцієнт диференціації – показує в скільки разів мінімальний
дохід найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний
дохід.

З метою аналізу ступеню диференціації доходів визначаються межа
малозабезпеченості та частка населення, що знаходиться нижче за цю межу
або має дохід більше середнього.

Витрати населення визначаються як його кінцеве споживання і аналізуються
за такими складовими:

обсяг та структура витрат на купівлю продуктів харчування і споживчих
промислових товарів;

витрати на оплату послуг;

податки, обов’язкові платежі та добровільні внески.

Розрахунки природного приросту населення дозволяють виявити його
позитивну або від’ємну динаміку. Якщо цей показник зростає, то це
означає, що в країні має місце перевищення народжуваності над
смертністю, тривалість життя висока.

Важилим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну
сферу в Державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення
частки цих витрат, особливо на охорону здоров?я та освіту, відкидає
країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад. Коливання у
темпах зміни населення з вищою освітою впливає і на ринок праці, на
якому буде коливатися пропозиція робочої сили та змінюватися її якість.

Використання вільного часу характеризується показниками: кількість
закладів відпочинку, туризму, спорту; вартість путівок до туристичних,
санаторно-курортних закладів; витрати на екскурсійне, культурно-масове
обслуговування.

38.Методологія визначення індексу людського розвитку. Поняття добробуту

Існують спроби розробити узагальнюючий показник рівня життя населення –
індекс людського розвитку (ІЛР). Людський розвиток – це безперервний
процес розширення можливостей вибору, які постійно змінюються.

Для визначення ІЛР за методикою ООН рекомендується враховувати три
показники: ВВП на душу населення, середню тривалість життя, рівень
освіти населення старше 25 років. Ці показники по країні порівнюються з
максимальними в світі аналогічними показниками.

Фахівці Ради по вивченню продуктових сил України НАНУ та Міністерства
статистики запропонували національну методику визначення ІЛР. За цією
методикою ІЛР охоплює дев?ять показників, які характеризують:

демографічну ситуацію в країні та в регіонах:

стан ринку праці:

рівень життя населення: ВВП на душу населення; індекс споживчих цін;
децільний коефіцієнт диференціації доходів; кількість куплених
радіоприймачів, телевізорів на 1000 жителів; кількість телефонів на 100
помешкань.

житлові умови:

охорону здоров?я та рівень здоров?я населення:

рівень освіти:

соціальне середовище:

фінансування основних галузей, які забезпечують людський розвиток.

екологічну ситуацію:

39.Поняття бідності прожитковий мінімум

Прожитковий мінімум визначається вартістю так званого “споживчого
кошика”. Останній розраховується, виходячи з мінімально припустимих
нормативів споживання найважливіших благ та послуг. Такі нормативи
споживання встановлюються, як правило, за фактичною структурою витрат
найменш забезпечених верств населення.

В світовій практиці застосовують нормативний та статистичний методи
розрахунку прожиткового мінімуму. Нормативний метод заснований на
науково-обгрунтованих нормативах мінімального споживання товарів і
послуг, необхідних лише для відтворення продуктивних сил. Статистичний
метод базується на даних реального мінімального споживання населенням
матеріальних благ.

Аналізується також співвідношення рівня заробітної плати та прожиткового
мінімуму в динаміці. Мінімальна заробітна плата повинна встановлюватись
в розмірі не нижче за офіційно визначений прожитковий мінімум. За
методикою ЄЕТ (європейське економічне товариство) до низькооплачуваних
відносяться ті, чия заробітна плата становить 2/3 і нижче від середнього
рівня в країні.

Виникнення бідності пояснюється, як правило, економічними причинами:
зростанням безробіття, низьким рівнем оплати праці та пенсійного
забезпечення, заборгованістю по виплатах заробітної плати

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності: коротка тривалість
життя; низька професійно-освітня підготовка; відсутність необхідної бази
для нормального життя – чистої питної води, медичних послуг, якісного
харчування; ізольованість від суспільного життя.

В Указі Президента України “Про стратегію подолання бідності” від 15
серпня 2001р. ; 637/2002 визначені основні терміни, які використовуються
при аналізі рівня бідності населення: бідність, межа бідності, рівень
бідності, глибина бідності, крайня форма бідності, опікуваний державою
дохід. Так, межа бідності характеризується рівнем доходу, нижчим від
якого є неможливим задоволення основних потреб людини. Рівень бідності
означає частку сімей, у яких рівень споживання (доходів) на одну особу є
нижчим від визначеної межі бідності. Глибина бідності вимірюється
відхиленням величини доходів від визначеної межі бідності. Економічна
сутність інших із зазначених показників наведена в термінологічному
словнику до даної теми.

40.Сутність та фактори інвестиційної діяльності

Інвестиції – вкладення довгострокового капіталу в різні сфери й галузі
економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього
середовища з метою його збільшення у вигляді одержаного прибутку.

Вирізняють об’єкт і суб’єкти інвестиційної діяльності. Об’єктом є
грошові кошти, цільові банківські внески, акції, рухоме та нерухоме
майно, майнові права, інтелектуальні цінності, ноу-хау, права
користування землею, водою, ресурсами, будівлями та спорудами,
устаткуванням. Інвестори та учасники, які приймають рішення про
інвестування, є суб’єктами інвестиційної діяльності.

Аналіз інвестиційної діяльності здійснюється з метою виявлення,
наскільки сприятливим є інвестиційний клімат, які саме джерела
фінансування задіяні і як ефективно вони використовуються, чи
забезпечені ресурсами структурні зрушення в економіці.

На інвестиційну діяльність впливають такі основні чинники:

• кон’юнктура товарного ринку, яка визначається значною мірою рівнем і
структурою сукупного попиту;

заощадження домашніх господарств та умови їх трансфор

мації в інвестиції;

механізм регулювання грошово-кредитного ринку, відсотко

ва ставка, яка впливає на доступність кредиту;

рівень інфляції — для оцінки реальної відсоткової ставки та

реальної вартості інвестицій;

дефіцит бюджету, що може вплинути на формування цент

ралізованих джерел фінансування інвестицій;

норма нагромадження основного капіталу;

політична та законодавча стабільність;

податки;

науково-технічний прогрес, який стимулює впровадження

ресурсозберігальних технологій;

прогресивні структурні зрушення в економіці, рівень розви

тку фондотвірних галузей.

41.Структура та методика аналізу капіталовкладень

Капітальні вкладення – – це матеріальна частина реальних інвестицій,
спрямованих на розширене відтворення основних виробничних та
невиробничих засобів. Основними складовими капіталовкладень є: витрати
на будівельно-монтажні роботи; витрати на придбання різних видів
устаткування, машин, механізмів, інструментів; витрати на
проектно-дослідну діяльність.

В економічному аналізі розглядають галузеву, територіальну,
відтворювальну та технологічну структури капіталовкладень.

Галузева структура означає розподіл капітальних вкладень за основними
галузями економіки. Вона вважається прогресивною, якщо абсолютно й
відносно збільшуються капіталовкладення у розвиток провідних галузей,
які сприяють науково-технічному прогресу. До таких насамперед належать
машинобудування, точне приладобудування, хімічна промисловість, розвиток
комп’ютерних технологій тощо. Меншу частку займають такі галузі: житлове
господарство, транспорт і зв’язок, будівництво об’єктів виробничної та
невиробничої сфер, сільське господарство. Стан галузевої структури
капітальних вкладень визначає темпи науково-технічного прогресу,
ефективність функціонування економіки.

Територіальна структура характеризує розподіл капіталовкладень за
економічними регіонами і залежить від низки чинників: стану
інвестиційного клімату в регіоні, послідовності ринкових перетворень,
рівня економічного розвитку, наявності природних ресурсів, стану
виробничної та фінансової інфраструктур.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується
співвідношенням витрат на підтримку діючих виробничних потужностей,
модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію підприємств, на
розширення діючих і будівництво нових об’єктів. Ефективною вважається
така відтворювальна структура, в якій переважає частка капіталовкладень
на модернізацію, технічне переозброєння та реконструкцію діючих
підприємств, тобто структура з високою часткою витрат на устаткування,
що сприяє зменшенню капіталомісткості продукції та зростанню
фондовіддачі. Відтворювальна структура впливає на технологічну.

Аналіз капіталовкладень здійснюється за такими основними напрямами:

структура капіталовкладень за ознакою виробничого та не

виробничого призначення;

галузева структура капіталовкладень;

територіальна структура капіталовкладень;

структура капіталовкладень за джерелами фінансування;

відтворювальна структура капіталовкладень;

технологічна структура капіталовкладень;

частка капіталовкладень в основний капітал у ВВП;

темпи зміни капіталовкладень та показників їх структури;

розрахунки окремих показників використання капіталовкла

день.

На ефективність капіталовкладень впливають різні чинники, до основних з
яких належать: капіталовіддача, фондовіддача, лаг капітальних вкладень,
структурні зрушення в економіці.

Капіталовіддача насамперед залежить від продуктивності

праці, отже відбиває впровадження досягнень науково-техніч

ного прогресу у виробництво. Чим вище капіталовіддача, тим

менше, за інших рівних умов, потреба у капіталовкладеннях для

створення одиниці приросту ВВП.

Фондовіддача — показник ефективності використання основ

них засобів. Зі зростанням фондовіддачі потреба у додаткових

капіталовкладеннях зменшується, вони більш ефективно викори

стовуються. І навпаки.

Лаг капітальних вкладень – – запізнення віддачі поточних

асигнувань. У кожному періоді частка приросту ВВП буде забез

печена основними виробничими засобами, створеними капітало

вкладеннями попередніх періодів. Зменшення лага капітальних

вкладень позитивно вплине на їх ефективність.

Структурні зрушення в економіці — прогресивні структурні

зрушення, які потребують прискорення впровадження науково-

технічних досягнень, підвищують капітале- та фондовіддачу і по

зитивно впливають на ефективність капіталовкладень.

42.Оцінка інвестиційної привабливості галузей та регіонів

Оцінка інвестиційної привабливості галузей здійснюється за синтетичними
та аналітичними показниками. До синтетичних показників належать:

прибутковість галузі;

перспективність розвитку галузі;

інвестиційні ризики.

рівень прибутковості галузі характеризується такими аналітичними
показниками:

^ прибутковість активів, тобто співвідношення суми балансового прибутку
підприємств галузі до суми всіх активів у використанні;

прибутковість власного капіталу підприємств галузі за умо

ви наявного галузевого фінансового лівериджу — співвідношен

ня суми балансового прибутку підприємств галузі до суми влас

них активів;

прибутковість реалізованої продукції – співвідношення

суми прибутку від реалізації до обсягу реалізації продукції під

приємств галузі.

Перспективність розвитку галузі аналізується за показниками:

вагомість галузі в економіці країни — частка продукції га

лузі у ВВП;

кількість зайнятих у галузі;

забезпеченість перспектив зростання власними фінансови

ми ресурсами (визначається обсягом та вагою капіталовкладень

за рахунок власних джерел фінансування, часткою власного капі

талу в загальній сумі активів);

ступінь державної підтримки розвитку галузі — обсяг дер

жавних (централізованих) капіталовкладень, податкові та експор

тні пільги;

розвиток науково-технічної та сировинної бази галузі, який

вимірюється на основі експертних оцінок.

Під час оцінки рівня інвестиційних ризиків враховуються такі аналітичні
показники:

^ рівень конкуренції в галузі;

•^ рівень інфляційної стійкості продукції галузі, який характеризується
співвідношенням індексів цін у динаміці на основні види продукції галузі
та загального індексу цін по економіці в цілому;

^ соціальна напруга галузі, яка визначається співвідношенням рівня
заробітної плати працюючих у галузі до середнього рівня заробітної плати
в країні.

Для аналізу інвестиційної привабливості регіонів у методиці
застосовуються такі узагальнюючі показники:

рівень загальноекономічного розвитку регіону;

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури;

демографічна характеристика регіону;

рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфра

структури;

рівень криміногенних, економічних та інших ризиків.

До заключного етапу аналізу інвестиційної привабливості регіонів входить
розрахунок інтегрального показника оцінки пріоритетності кожного
регіону, який визначається як сума добутків рейтингового значення
узагальнюючого показника даного регіону на значимість цього показника у
сукупній оцінці. Прийнята така значимість кожного узагальнюючого
показника:

рівень загальноекономічного розвитку регіону — 35 %;

рівень розвитку інвестиційної інфраструктури — 15%;

демографічна характеристика регіону — 15 %;

• рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури — 25 %;

рівень криміногенних, екологічних та інших ризиків — 10 %

43.Сутність та показники зовнішньоекономічної діяльності

Сучасні процеси інтернаціоналізації господарського життя, поглиблення
спеціалізації та концентрації виробництва визначають характерні
тенденції швидкого зростання зовнішньоекономічних зв’язків темпами, що
випереджають темпи зростання ВВП країн — активних учасниць міжнародної
діяльності. Вирішення проблеми науково-технічного прогресу потребує
значних матеріальних витрат, висококваліфікованих кадрів і стає мож-

ливим у результаті об’єднання зусиль різних країн, їх співпраці. Таким
чином, виникає необхідність міжнародного поділу праці, перевагами якого
є: підвищення продуктивності праці в країнах-учасницях та ефективності
використання власних ресурсів; розширення випуску експортованої
продукції та скорочення випуску низькорентабельної, збиткової продукції,
яку можливо замінити імпортом; збільшення обсягу ринку товарів і послуг.

На міжнародний поділ праці впливають різні чинники, основними з яких
вважаються: рівень економічного розвитку та технологій; кількість
населення та кваліфікація робочої сили; ресурси капіталу; природні
ресурси та забезпеченість корисними копалинами, географічне положення
країни; віддаленість від основних ринків збуту і світових транспортних
магістралей; відмінності соціально-економічних умов – – особливості
історичного розвитку, освітній та культурний рівень населення, традиції
тощо.

До найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням
науково-технічного прогресу відносять:

міжнародну торгівлю товарами й послугами;

рух капіталів та іноземні інвестиції;

міграцію робочої сили — переміщення працездатного насе

лення, обумовлене економічними чинниками;

обмін у сфері науки й техніки;

валютно-кредитні відносини;

міжнародні перевезення;

міжнародний туризм; маркетинг; лізинг – – довгострокову оренду
устаткування; інжиніринг — інженерно-консультаційні та
інженерно-будівельні послуги комплексного характеру під час

проектування та спорудження промислових об’єктів.

Ступінь участі країни у зовнішньоекономічних зв’язках характеризується
широким спектром індикаторів, до яких належать:

коефіцієнт відкритості національної економіки – – відно

шення обсягу експорту та імпорту до ВВП;

коефіцієнт покриття імпорту експортом;

частка чистого експорту у ВВП;

товарна структура експорту та імпорту;

товарна структура критичного імпорту;

обсяг експорту та імпорту на душу населення;

частка імпорту в загальному обсязі споживчих товарів;

частка країни у світовій торгівлі (експорті, імпорті);

частка іноземних інвестицій у ВВП;

обсяг і структура іноземних інвестицій;

обсяг виробництва продукції іноземними та спільними під

приємствами;

співвідношення між обсягами залученого капіталу та експор

том вітчизняного капіталу;

співвідношення цін на зовнішньому та внутрішньому ринках;

енергомісткість і матеріаломісткість експорту;

вплив виробництва експортної продукції на екологію;

частка експорту (імпорту) наукомісткої продукції у загаль

ному обсязі експорту (імпорту).

44.Методика аналізу міжнародної торгівлі

Провідну роль у зовнішньоекономічній діяльності відіграє світова
торгівля, яка розглядається як процес купівлі-продажу товарів і послуг,
що відбувається між різними країнами. Значення зовнішньої торгівлі
полягає в тому, що вона сприяє розвитку міжнародної спеціалізації, яка
випливає з міжнародного поділу праці.

У сучасній світовій торгівлі спостерігаються такі тенденції: збільшення
в експортно-імпортних операціях частки готової продукції порівняно із
часткою сировини, що приводить до покращання якісної структури
міжнародної торгівлі; випереджальні темпи зростання торгівлі послугами,
на які припадає приблизно ЗО—35 % всього обсягу експортно-імпортних
операцій; промислово-розвинуті країни (Велика Британія, Італія, Канада,
Німеччина, США, Франція, Швеція, Японія) займають передові позиції у
зовнішньоекономічних зв’язках.

З усіх видів зовнішньоекономічної діяльності саме міжнародна торгівля,
кінцевий результат якої визначається чистим експортом, безпосередньо
мультиплікативно впливає на ВВП. Оскільки експортуються вітчизняні
товари й послуги, то зростання експорту прямо пропорційно збільшує
сукупні витрати національної економіки та ВВП. Закупівля імпорту,
навпаки, означає витрати на іноземні товари й послуги. Різниця між
витратами на експорт та імпорт становить чистий експорт, який перебуває
під впливом таких основних чинників:

динаміка ВВП власного й у країнах — торгових партнерах;

зовнішньоторговельна політика країни;

коливання курсу національної валюти.

Обсяг і динаміка зовнішньої торгівлі значно залежать від характеру
торгової політики держави, яка визначається існуванням тарифних і
нетарифних обмежень. Кількісна оцінка цих інстру-

ментів різна. Якщо рівень тарифних обмежень досить точно обчислюється
кількісно як середня ставка імпортно-експортного мита до обсягу
імпорту-експорту товарів та послуг, то нетарифні заходи кількісно
оцінюються лише приблизно. Середній рівень нетарифних обмежень зазвичай
розраховується як вартісна частка імпорту-експорту, що підпадає під ці
обмеження, у загальному зовнішньоторговельному обороті з поправкою на
ступінь інтенсивності самих обмежень.

Активність країни на світовому ринку оцінюється різними показниками,
основні з яких такі.

Загальний товарообіг, у тому числі окремо товарів і послуг,

аналізується в динаміці по роках у вартісному вимірі та у відсот

ках до певного періоду (попереднього чи базового року, півріччя).

Рівень експорту визначається як відношення обсягу експор

ту до ВВП і вимірюється у відсотках. Так само визначається рі

вень чистого експорту. Цей показник залежить від конкуренто

спроможності національних товарів і послуг на світовому ринку і

від потреб країни в імпорті.

Коефіцієнт покриття імпорту експортом — це відношення до

ходів від експорту до витрат на імпорт (вимірюється у відсотках).

Рівень імпорту характеризує імпортозалежність національ

ної економіки від світового господарства і визначається у відсот

ках як відношення обсягу імпорту до ВВП.

Структура експорту — це частка окремих товарів і послуг у

загальному обсязі експорту. Сировинна або технологічна спрямова

ність структури експорту характеризує місце країни у міжнародній

спеціалізації. Так, розвинуті країни спеціалізуються на експорті на-

укомістких товарів, кінцевої продукції, а слаборозвинуті країни –

на експорті сировини, палива (проміжної продукції’). Такий аналіз

дозволяє виявити розрив у рівні технічного розвитку окремих країн.

Структура імпорту — частка окремих товарів і послуг у зага

льному обсязі імпорту. Відрізняють так званий критичний імпорт,

до якого належать переважно енергоресурси (якщо такі відсутні у

країні) або інша продукція, яка не виробляється у країні, але є необ

хідною для нормального розвитку її економіки. До критичного ім

порту можуть відноситись також інвестиційні товари — машини,

устаткування, без яких неможливі інвестиційні процеси, структурні

зрушення в економіці, але випуск яких недостатній у країні.

Експортно-імпортна квота –це відношення суми обсягів

експорту та імпорту до ВВП (розраховується у відсотках).

Сальдо торгового балансу

45.Платіжний баланс як інструмент макроекономічного аналізу

Платіжний баланс є основним інструментом макроекономічного аналізу і
прогнозування, широко використовується у визначенні заходів монетарної,
фіскальної, протекціоністської політики, а також для регулювання
внутрішнього валютного ринку. Платіжний баланс відображає співвідношення
платежів, здійснених національною економікою за кордоном, і надходжень у
країну із-за кордону за певний час. Якщо сума надходжень перевищує суму
платежів, говорять про активне сальдо платіжного балансу і, навпаки,
якщо платежі за кордон перевищують надходження із-за кордону, сальдо
балансу буде пасивним.

Платіжний баланс формується під впливом багатьох чинників, до основних з
яких належать: економічний потенціал країни; галузева структура ВВП;
участь країни у міжнародному поділі праці; рівень доходів і вартість
послуг; попит на експорт і структура імпорту; торгова та валютна
політика; рівень розвитку сфери фінансових послуг; інвестиційний клімат
у країні та рівень внутрішніх заощаджень; зовнішній борг та його
реструктуризація; політика валютного курсу та відсоткових ставок; угоди
з МВФ тощо.

Чинниками порушення рівноваги платіжного балансу є: процеси
глобалізації; науково-технічний прогрес і обумовлені ним структурні
зрушення та різні темпи економічного зростання в країнах; зміни в попиті
та пропозиції товарів і послуг; розбіжності у співвідношенні цін на
окремі товари й послуги; процеси монополізації; зміна напрямів руху
міжнародного капіталу.

Якщо по двох основних розділах платіжного балансу спостерігається
нерівновага, то це явище усувається за допомогою резервних активів. Може
мати місце активне або пасивне сальдо платіжного балансу. Пасивне сальдо
свідчить про дефіцит валютних резервів для зовнішньоекономічних операцій
і виникає, коли від’ємне (пасивне) сальдо балансу поточних операцій
перевищує додаткове (активне) сальдо балансу руху капіталів. Інша
ситуація — активне сальдо поточних операцій більше пасивного сальдо руху
капіталів – – свідчить про формування активного сальдо платіжного
балансу в цілому, коли є приріст валютних резервів. Держава врегульовує
виникаючу нерівновагу шляхом використання переважно власних
золотовалютних резервів, а також зовнішніх позик – кредитів МВФ та інших
міжнародних організацій, короткострокового кредитування за своп-угодами.

46.Іноземне інвестування як форма зовнішньоекономічної діяльності

Однією з форм зовнішньоекономічної діяльності є іноземне інвестування,
яке набуває важливого значення для економічного розвитку, сприяє заходам
макроекономічної політики стабілізації. країни-донори, які є основними
постачальниками капіталів у інші країни, країни-реципієнти, до яких
спрямовуються іноземні інвестиції. Залучення іноземних інвестицій, як
правило, регламентується державою з метою підтримки національних
інтересів та пріоритетних галузей економіки.

Вирізняють іноземні інвестиції у формі підприємницького капіталу, тобто
інвестування підприємств у країнах-реципієнтах, та позичкового капіталу
— кредитів на рахунках іноземних банків. Підприємницькі інвестиції, у
свою чергу, поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції – – це
внески іноземного капіталу у підприємства іншої держави, що забезпечує
інвесторам контроль над цими підприємствами або участь в управлінні.
Якщо інвестиції спрямовуються на придбання акцій іноземних підприємств,
цінних паперів інших держав, вони називаються портфельними.

Прямі іноземні інвестицій мають суттєві переваги порівняно з іншими
видами економічної допомоги. Це пояснюється насамперед тим, що вони
сприяють підвищенню ефективності економіки країни-реципієнта, надаючи
можливість впроваджувати у виробництво сучасні високі технології. Крім
того, іноземні інвестиції не збільшують борг, а навпаки, завдяки більш
ефективному функціонуванню економіки сприяють його зменшенню.

Приплив іноземних інвестицій суттєво залежить від інвестиційного клімату
в країні, основними чинниками якого є:

політична стабільність;

стабільність законодавства, яке регулює діяльність підпри

ємств з іноземними інвестиціями;

економічна стабільність, яка визначається сприятливою сис

темою оподаткування, правом приватної власності, процесами

приватизації, державними гарантіями, лібералізацією зовнішньої

торгівлі, розвинутим фондовим ринком та системою страхування,

наявністю розвинутої національної банківської системи.

Аналіз іноземних інвестицій здійснюється за такими напрямами: –обсяг і
динаміка;

-галузева структура по окремих роках і в динаміці;

-територіальна структура по роках і в динаміці;

– структура інвестицій за видами економічної діяльності: операції з
нерухомістю, здавання у найм, послуги юридичним особам;

-за структурою інвестицій по країнах- донорах, по роках і в динаміці;

– за розрахунками на душу населення.

Обсяг прямих іноземних інвестицій визначається у відсотках до ВВП
країни, в яку вони спрямовуються. За міжнародними стандартами іноземні
інвестиції вважаються досить високими, якщо вони перевищують 5 % ВВП.

47.Методика оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на
рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та
окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на
народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від
зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий
ефекти.

Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на
виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та
економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за
умов власного виробництва аналогічної продукції.

Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної
діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних
структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення
виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву
непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий
ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.

Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності:

• народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій;

народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних

операцій;

економічна ефективність експорту або імпорту;

економічний ефект від експорту чи імпорту;

бюджетна ефективність експорту або імпорту;

бюджетний ефект від експорту або імпорту;

показники можливості експорту і потреби в імпорті ресурсів;

коефіцієнт технологічності окремого виду продукції;

витрати на експорт;

валютні доходи від експорту;

валютна ефективність експорту;

витрати на імпортну продукцію;

валютна ефективність імпорту;

індекс імпорту;

індекс валютної виручки на одиницю продукції;

індекс внутрішніх цін на продукцію;

індекс структурних зрушень;

індекс умов торгівлі.

Народногосподарська ефективність (ефект) зовнішньоекономічних операцій
визначається через економічну та бюджетну ефективність (ефект).
Економічна ефективність (ефект) виникає у виробників експортної або у
споживачів імпортної продукції. Бюджетна ефективність (ефект) виникає у
зовнішньоторговельних організацій від зовнішньоекономічних операцій.

48.Економічна безпека: сутність, фактори, критерії

Економічна безпека — це такий стан національної економіки, за якого
забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і
зовнішніх загроз, здатність до розвитку та захищеність життєво важливих
інтересів людей, суспільства, держави. Основними завданнями економічної
безпеки є: забезпечення пропорційного та безперервного економічного
зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної
структури економіки та розвинутого ринку цінних\паперів, скорочення
дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту
та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної
валюти тощо.

Об’єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни,
підприємства, установи та організації, території, окремі складові
економічної безпеки. Основним суб’єктом економічної безпеки виступає
держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи
законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

49.Внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці країни

Загрозами економічній безпеці країни є сукупність умов і чинників, які
створюють небезпеку життєво важливим інтересам особистості, суспільству,
державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних
економічних інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози
економічній безпеці країни.

Основними внутрішніми загрозами слід вважати:

– у науково-технічній сфері: руйнування науково-технічного потенціалу,
зменшення науково-технічних розробок, скорочення потенціалу
фундаментальної науки, невизначеність державної науково-технічної
політики, відплив наукових кадрів за кордон або в іншу сферу діяльності;

– в економічній сфері: скорочення обсягів виробництва у провідних
галузях, розрив господарських зв’язків, монополізація економіки,
криміналізація суспільства, наявність структурних диспропорцій, великий
внутрішній борг, високий рівень зношеності основних фондів, енергетична
криза, низький рівень продуктивності праці та інвестиційної діяльності;

– високий рівень інфляції та безробіття, зростання «тіньової»
економіки, низький платоспроможний попит населення, цінові диспропорції
між промисловістю та сільським господарством, загроза втрати
продовольчої незалежності країни, масове ухиляння від сплати податків;

– у соціальній сфері: поглиблення диференціації доходів, бідність,
погіршення структури харчування, зменшення доступності освіти та
медичних послуг, погіршення якості життя, соціальна незахищеність
значних верств населення, зниження народжуваності, зростання смертності,
неконтрольовані міграційні процеси.

До зовнішніх загроз економічній безпеці країни належать:

– економічна залежність від імпорту, від’ємне зовнішньотор

говельне сальдо, нераціональна структура експорту — надмірний

вивіз сировинних ресурсів;

– втрата позицій на зовнішніх ринках;

-зростання зовнішньої заборгованості, нераціональне вико

ристання іноземних кредитів;

– неконтрольований відплив валютних ресурсів за кордон, розміщення їх в
зарубіжних банках.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз економічній
безпеці країни визначаються заходи державної політики економічної
безпеки, які охоплюють науково-технічну, економічну, соціальну сфери, а
також політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення
в цілому національної безпеки країни.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020