1 Виникнення та розвиток теорії інновацій
Зародилися інноваційні теорії на поч. 20 ст. (економісти-дослідники
Зах.Євр.). Найбільш повний опис інновац. процесів ввів в ек-чну науку
Шумпетер (Амер.) в праці “Теорія ек-чного розвитку”, 1911р.
В ті часи не йшлося про інновацію, Шумпетер говорив про нові комбінації
в розвитку. Шумпетер виділив 5 основних змін в розвитку:
1 – використання нової техніки, нових технологічних процесів чи нового
ринкового забезпечення вир-ва;
2 – впровадження продукції з новими якостями;
3 – використання нової сировини;
4 – зміни в орг-ції вир-ва МТЗ вир-ва;
5 – поява нових ринків збуту.
У 30-х рр. Шумпетер ввів “інновація” (малися на увазі зміни з метою
впровадження та використання нових споживацьких товарів, нових вир. і
трансп. засобів, нових ринків та орг-ції вир-ва).
Шумпетер поділяв інновації на три послідовних етапи:
Дослідження (винаходи),
Нововведення,
Розповсюдження.
У 70-80-х рр. вивчення нововведень.
“Інновація” (пер. з англ.)-“введення новшества”, “введення новації”.
З моменту використання новшества воно стає нововведенням. Для переходу з
однієї якості в другу необхідні затрати ресурсів (час, фінансові ресурси
чи інвестиції, виробники, які доводять новшества до споживача).
Схема інноваційної діяльності (т.б. переходу з однієї якості в другу, з
новшества до нововведення)
Інноваційна сфера взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників,
конкурентоздатної пр-ції та розвинутої інфраструктури.
Інноваційна діяльність- д-ть, що спрямована на практичне використання
наукового, науково- технічного рез-ту та інтелектуального потенціалу з
метою отримання нового чи покращення продукту, що вже виробляється,
способу його виготовлення та задоволення потреб сусп-ва у
конкурентоздатних товарах і послугах, удосконалення соц. обслуговування.
2 Класифікація інновацій
Класифікація, що враховує технологіч. параметри і ринкові позиції
інновацій:
І. В залежності від технологіч. параметрів:
продуктові- застосування нових видів сировини, матер-лів, н/ф,
комплектуючих, тб отримання принципово нової продукції.
Процесні – використання нових методів орг-ції вир-ва, застосування нових
технологій, орг. структур управління підпр-ва.
ІІ. За типом новизни за ринком:
нові для галузі у світі
в країні
для конкретного підпр-ва
ІІІ. За місцем в системі:
інновації на вході підпр-ва (зміни у виборі постачальників обл-ня…)
інновації на виході підпр-ва (нові послуги, вироби…)
інновації системної структури підпр-ва (зміни в управлінні, виробничому
процесі, техніці…)
IV. У залежності від глибини змін, що вносяться:
радикальні (базові, корінні)
покращувальні (стосуються якихось напрямів)
модифікаційні (часткові).
V. Інша класифікаційна система:
технологічні інновації (зміни у засобах та методах вир-ва):
а) базисні- сприяють створенню нових ринків, галузей промисловості
б) видозміни чи покращувальні інновації- зміни, які виникають в рез-ті
адаптації до потреб ринку
в) псевдоінновації- незначні інновації як рез-т моди чи реклами
нетехнологічні інновації (зміни орг-ного та соц. характеру)
VI. В залежності від способів появи інновацій та тупу нововведень:
наукові – формування нового наукового напряму; використання досягнень
якоїсь науки в інших сферах
організаційно-управлінські – використання в орг-ції нової процедури,
методів управління, нових форм огр-ції праці, нових систем прийняття
рішень
правові – нові законодавчі та правові акти
соціальні- реалізація заходів, що спрямовані на покращення умов праці,
зміну екологіч., культурн., політич. аспектів.
3 Життєвий цикл інновацій
ЖЦ інновації – період часу від зародження ідеї, створення ат
розповсюдження новшества до його використання
S-подібна крива:
АВ-ріст затрат, низький рівень реалізації;
ВВ1-результати перевищують затрати, різкий ріст рез-тів, які окупають
затрати;
В1С- спад обсягів реалізації.
Мета фірми:
АВ- прямує до мінімуму, ВВ1- прямує до максимуму. В1С- спрогнозувати,
побачити заздалегідь, а отриманий прибуток використати для нових
інновацій.
4 Основні етапи і фази інноваційних процесів
Інноваційний процес- послідовний ланцюг подій, в ході яких новшества
визрівають від ідеї до конкр. продукту (послуги) та використовуються у
господарській практиці.
Цей процес не переривається і після виходу товару на ринок, оск із
зростанням масштабів використання в економіці новшества удосконалюються,
стають більш ефективними, набувають нових споживацьких якостей. Це
відкриває для новшества нові ринки, нових споживачів, які бачать цей
продукт як новий для себе.
Інноваційний пр-с поділяється на такі фази (етапи):
фаза науки: фундаментальні дослідження, розробка теоритичного підходу до
розв?язання заданої проблеми
фаза дослідження: прикладні теоретичні дослідження, експериментальні
дослідження, моделі
етап розробки: визначення технічних характеристик продукту,
конструктивне та технологіч. забезпечення продукту, виготовлення і
випробовування нового продукту
фаза вир-ва: підготовка вир-ва, МТЗ вир-ва, запуск вир-ва, управління
виробничим пр-сом
споживання: задоволення попиту споживача, ліквідація відпрацьованого,
створення нового продукту.
5 Основні поняття інноваційного менеджменту
Інноваційний менеджмент- сукупність форм, методів, принципів управління
інноваційними пр-сами, інноваційною д-стю, а також занятими цією д-тю
орг-ми структурами та їх персоналом.
Інновац. меджмент, як б-я інш. менеджмент виконує такі функції:
планування
орг-ція (формування структури д-ті, для формування стратегії)
мотивація
контроль
координація (узгодження в роботі).
Інновац. менеджмент мб:
І. Стратегічним: управління інновац. пр-сами на рівні формування
інноваційних стратегічних цілей та програм
ІІ. Оперативним: управління інновац. пр-сами на рівні реалізації конкр.
інновац. стратегій, програма і проектів.
Задачі і проблеми, які розв?язує інновац. менеджмент:
при управлінні продуктовими інноваціями:
дослідження ринку нових товарів
вибір цільового сегменту ринку для нових товарів
прогнозування усіх стадій ЖЦ (та його тривалості) товару
визначення способу продаж
дослідження кон?юнктури на ринках ресурсів
аналіз патентної чистоти нового товару
аналіз ціни, витрат, обсягів вир-ва нового товару
аналіз техніч. та комерц. ризиків
тощо
для процесних інновацій: не створити під новий товар новий ринок, а за
рахунок можливостей і більш досконалих технологій наситити наявний
ринок, тб оцінка і розробка резерву ємності ринку.
6 Значення та розробка інноваційної стратегії
Інновац. стратегія- основна частина заг-ої стратегії підпр-ва, тб
генеральної місії та мети. Інновац. стратегія забезпечує ефективну
динаміку процесу вир-ва на підпр-ві перш за все з боку якісних
характеристик.
Стратегія розвитку підприємства задає основу формування інновац.
стратегії та визначає сутність інновац. стратегії. Є і обернений
зв?язок: інновац. стратегія поглиблює, уточнює та сприяє забезпеченню
усієї комплексної стратегії підпр-ва.
Процес вибору інновац. стратегії складається з таких етапів:
визначення стратег цілей
аналіз зовн. сер-ща
аналіз сильних і слабких сторін (на конкр. підр-ві: доля ринку,
виробничі потужності…)
аналіз альтернатив та вибір стратегії
управління реалізацією стратегії
оцінка вибраної стратегії (розрахунок ефективності)
Типи інноваційних стратегій підпр-ва:
наступальна
оборонна
імітаційна
залежна
традиційна
за випадком
Наступальна стратегія- це тип агресивної інноваційної стратегії, що
пов?язаний з бажанням підприємства досягнути технічного та ринкового
лідерства, шляхом створення та впровадження нових продуктів.
Наступальна стратегія передбачає:
тісний зв?язок підпр-ва із світовими досягненнями науки та техніки
пряму залежність підпр-ва від наукових розробок, які фінансуються та
здійснюються власними силами
можливість підприємства швидко реагувати ат пристосовуватися до нових
технологічних можливостей.
Наступальна стратегія виправдовує себе при патентному захисті нової
технології та створенні короткочасної монополії на прибуток новатора.
Оборонна стратегія пов?язана з освоєнням новвітніх технологій та виходом
на нові ринки, які вже були створені підпр-вами-піонерами. Ця стратегія
не можлива як імітація і потребує істотних покращувальних інновацій.
Підпр-ву з оборонною стратегією слід багато уваги приділяти рекламі,
просуненню на ринок продукції, створенню розгалуженої мережі сервісу і
техніч. обслуговування, навчанню свого персоналу.
Переваги оборонної стратегії у порівнянні з наступальною: для підпр-ств
з оборонною знижуються витрати на освоєння продукції за рахунок: а)
економії на дослідженнях і розробках (придбання патенту); б) економії,
що пов?язана з утриманням та завоюванням провідних позицій в
інноваційній діяльності.
Імітаційна стратегія пов?язана з копіюванням технологій виробництва
продукції фірм піонерів. Вона частіше за все пов?язана з придбанням
ліцензії на вир-во нового продукту.
Підпр-во з імітаційною стратегією повинно мати перваги у порівнянні з
піонерами:
зниження вартості продукції за рахунок залучення дешевої роб сили
за рахунок використання місцевих джерел сировини
за рахунок використання наявних вироб-х потужностей на підприємстві.
Ця стратегія є успішною при значній підприємці держави, оскільки вона
залежить від ефекту масштабу.
Залежна стратегія визначається тим, що характер технологіч. змін
залежить від політики інш. підпр-ств, які виступають як основні в
коопераційних технологічних зв?язках. Залежні підпр-ва не намагаються
самостійно виробляти нову пр-цію, оскільки повністю пов’язані з вимогами
провідних підприємств.
Ринковий успіх залежної стратегії прямо пов’язаний з успіхом у
споживачів провідного підпр-ва.
Традиційна стратегія означає відсутність технологіч. змін на підпр-ві.
Ця стратегія вважається інноваційною як свідома відмова від поновлення
пр-ції внаслідок ретельного ан-зу ринкової ситуації і конкурентів.
Як приклад традиційної стратегії: ресторанний і готельний бізнес.
Стратегія за випадком пов’язана з використанням інформації та
можливостей, які виникають у зовн. сер-щі підпр-ва. Характерною рисою
стратегії за випадком є відсутність власної науково-технічної д-ті. Цей
тип поведінки ще наз. стратегією ніши (тб підпр-во шукає споживача, який
може використовувати оновлен пр-цію).
Стратегія за випадком використовується в країнах, які намагаються вийти
на світовий ринок швидко, використовуючи свій потенціал.
7 Оперативний менеджмент інновацій.
Інновац. стратегія – один напрям рушійної сили підпр-ва. Інновац.
стратегія потребує реалізації. Для цього є оперативне упр-ня. До
оперативного менеджменту інновацій належать:
довго-
середньо-
короткострокові плани для реалізації стратегії.
Головна задача оперативного менеджменту – швидке проходження
інноваційного циклу (етапів дослідження, розробки, вир-ва, споживання).
Задачі оперативн. менеджменту при реалізації інновац. проектів –
безперервне відстеження пр-су реалізації інновацій. Це досягається:
1 – строгим розподілом робіт на короткі періоди часу (тб планування
робіт);
2 – чіткою орг-цією збору та обробки ін-фції про хід реалізації проекту;
3 – повсякденним ан-зом та володінням ситуацією в кожній ланці
управління;
4 – своєчасним прийняттям рішень;
5 – орг-цією роботи із попередження порушенням в ході виконання
реалізації проекту.
8 Організація управління інноваціонної діяльності.
Успіх інноваційної д-ті залежить не лише від правильного вибору
стратегії, але і від використання адекватних орг. структур.
У практиці підпр-в для управління інноваційними пр-сами використовується
традиційні структури (лінійно-функціональні, функціональні, матричні,
дивізіональні та штабні).
При виконанні основних етапів інноваційної д-ті доцільно використовувати
такі орг. структури:
1 – НДДКР: матрична стр-ра, що заснована на формуванні проектної групи;
програмно-цільова структура;
2 – освоєння нової пр-ції: лінійно-штабна, лінійно-функціональна,
дивізіональна, децентралізована стр-ри;
3 – вир-во: лінійно-штабна, лінійно-функціональна, дивізіональна,
децентралізована стр-ри;
4 – розповсюдження та використання: матрична стр-ра, що заснована на
формуванні проектної групи; програмно-цільова структура.
9 Планування інновацій.
Особливості планування інноваційної д-ті:
значна невизначеність планових ситуацій у зв’язку з новизною інновацій,
довготривалим характером їх розробки та впровадження;
значний ризик вкладення інв-цій;
постійна зміна об’єкту та предмету дослідження.
Осн. задачі планування інноваційної д-ті:
вибір оптимальної стратегії фірми;
забезпечення стійкості функціонування і розвитку фірми;
формування оптимального по номенклатурі та асортименту портфеля новшеств
та інновацій;
структуризація цілей інноваційної д-ті;
формування організаційно-технічних і соціально-економічних заходів для
забезпечення виконання плану;
стимулювання виконання плану.
Інновац. плани знаходять відображення в стратегії підпр-ва у вигляді
субстратегії. Вони стосуються тієї продукції, від якої залежить динаміка
розвитку підпр-ва. Інновац. плани частіше за все відображуються у
субстратегії розвитку виробничої і технічної бази і в субстратегії НТП.
10 НТП, сутність та вплив на техніко-технологічну базу підприємства.
Потенційні можливості розвитку вир-ва визначаються перш за все НТП, його
темпами і соціально-економічними рез-тами.
НТП – безперервний пр-с розвитку науки і техніки; пр-с створення нових
та удосконалення технологій, що вже використовуються, а також засобів
вир-ва та кінцевої пр-ції з використанням досягнень науки.
Для НТП характерні дві форми:
еволюційна (пов’язана з накопиченням кількісних змін; вносяться зміни
окремих параметрів виробів чи технологій їх застосування, модернізація
чи створення нових моделей машин, обладнання матеріалів; це відбувається
в межах одного покоління техніки)
революційна (зумовлена стрибкоподібними якісними змінами; до їх числа
належать: зміни покоління техніки і продукції, поява принципово нових
технічних ідей; відбувається масовий перехід до використання новшеств).
Крім цього розрізняють:
1 – екзогенний НТП (вважається зовнішньою соціально-економічною силою,
яка підвищує ефективність виробництва).
є 3 типи екзогенного НТП:
– автономний (нейтральний ) – це прогрес, який не залежить від
капітальних вкладень та приросту трудових ресурсів , а є наслідком дії
зовнішніх факторів
– уречевлений НТП – при якому ефективність виробництва підвищується
через використання більш досконалого обладнання та залучення
кваліфікованої роб.сили; ці фактори розглядаються як зовнішні;
– індукований НТП – зв’язок росту ефективності виробництва з попереднім
розвитком, а саме з накопиченим до цього часу капіталу.
B*
B*
B*
B*
B*
®
&
&
&
F
gd3/4(I
&
B*
B*
B*
B*
B*
&
&
F
&
F
&
F
&
&
&
&
B*
B*
B*
B*
B*
&
F
&
F
B*
B*
B*
B*
B*
&
F
2 – ендогенний НТП (виступає внутрішньою енергією економічної системи і
характеризується власним впливом науки і техніки на розвиток та
ефективність виробництва.
11 Види техніко-технологічних змін та їх сутність.
Вся сукупність сучасних напрямів НТП є фундаментальною базою технічного
та технологічного розвитку будь якого підприємства.
Техніка виробництва це активна частина основних фондів (машини …)
Технологія – це сукупність прийомів та способів обробки та переробки
матеріалів, енергії … виробництва продукції.
технологія є останньою ланкою і формою матеріалізації фундаментальних
досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на виробництво.
Технічний базис виробництва – ступінь технічної оснащеності та рівень
економічного потенціалу що визначається прогресивністю технологій що
використовуються.
Сукупність технологічних операцій складає технологічний процес, в
результаті якого відбувається якісна зміна засобів, що обробляються, їх
форми, побудови,
матеріальних і споживацьких властивостей.
Ефективність технологій характеризується такими показниками:
питомі витрати сировини, енергії, матеріалів
якість та екологічна чистота продукції, послуг
витрата на виробництво
безвідходність технологій.
Технічний розвиток підприємства охоплює різні форми,
які відображають стадії процесу , виробничій потенціал та оновлення
основних фондів підприємств.
Із сукупності форм технічного розвитку виділяють ті які підтримують ТТБ
підприємства, і ті, які сприяють розвитку підприємства. До перших
належать : капітальний ремонт обладнання, заміна застарілого обладнання
новим, але того самого покоління, технічне дооснащення підприємства.
До других належать : модернізація, технічне переоснащення, реконструкція
розширення та нове будівництво.
12 Державна інноваційна політика.
Термін “інновацію політика” вперше був використан в доповіді Мін
торгівлі. Зміст поняття в різних країнах було інтерпретовано по-різному.
Сучасна державна інновац.політика – сукупність науково- технічних,
виробничих, управлінських, фінансово-збутових та ін. заходів, які
пов’язані з просуненням нової та покращеної продукції на ринок.
Інновац. політика у широкому розумінні поєднує науку, техніку,
підприємництво, економіку та управління.
Іновац. політика охоплює все соціальне економічне середовище, включаючі
виробництво, банки, науково технічні кадри та рівень науково технічної
грамотності населення країни.
Умовно виділяють 4 типи іновац. політики, які в різні періоди та в
різних промислово розвинутих країнах були переважними в різних
поєднаннях :
І – політика технологічного поштовху яка виходила з точного
пріоритетного напряму розвитку науки і техніки що визначається державою
яка має для цього необхідні матер. ресурси , експертизу інформаційне
забезпечення. Такий варіант політики виходить із наявності науково
технічних та соціально економічних проблем та передбачає для їх
розв’язання розробку різних держ.програм великих капітальних вкладень та
інших прямих форм державної участі.
ІІ – політика ринкової орієнтації яка визначає ринковий механізм у
розподілі ресурсів і виборі напрямів розвитку науки і техніки. Така
політика передбачає ролі держави у стимулюванні фундаментальних
досліджень створенні економічного клімату і інформаційного середовища
для нововведень фірмам.
ІІІ – політика соціальної орієнтації яка передбачає певне соціальне
регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішення базується на
поширенні соціально політичній думці громадськості.
IV – політика, що спрямована на зміну економічної структури
госп.механізмів. Ця стратегія передбачає значний вплив провідної
технології на розв’язання соціально економічних проблем на зміну
галузевих структур на взаємодію госп. суб’єктів, на рівень життя країни.
Є стратегічний і тактичний проспекти інноваційної політики.
Стратегія у сфері нововведень – забезпечення значних структурних зсувів
в економіці. ЇЇ реалізація містить матеріально-фінансове забезпечення
довгострокових програм розвитку науково технічних інфраструктури
створення механізму фінансування новшевств з підвищеним ризиком,
здійснення великих науково технічних програм, задоволення стратегічних і
соціальних потреб.
Заходи тактичного характеру спрямовані перш за все на зміцнення
інноваційного потенціалу компанії, на підвищення якості продукції та
ефективності виробництва.
Механізм створення інноваційної політики передбачає 3 складових :
1 – система державної підтримки фундаментальних та пошукових досліджень;
2 – різноманітні форми та джерела фінансування і непрямого фінансування
досліджень;
3 – максимальне фінансування інноваційного підприємництва та його
підтримка.
Методи та засоби державної інноваційної політики включають такі заходи :
Вплив держави має бути спрямований на максимальну підтримку власного
інноваційного потенціалу провідних наукових і конструкторських центрів;
Головною задачею держави є забезпечення незалежності країни від
монополій виробників -імпортерів;
Держава має стимулювати розвиток технічних наукових та
проектно-технологічних організацій, діяльність яких спрямована на
перехід від традиційних до принципово нових технологічних процесів;
Держава має підтримувати удосконалення інфраструктури науково
технічного потенціалу, в тому числі у міжгалузевому і міжрегіональному
аспектах створення відповідних інноваційних структур;
Держава може впливати на розвиток як державного так і приватного
сектору інноваційної діяльності;
Головним напрямом державного регулювання в інноваційній сфері є
регулювання фінансових і законодавчих стимулів для підтримки
інноваційного підприємництва.
Механізм управління інноваційним процесом в умовах формування ринкової
економіки має базуватися на таки принципах :
єдність НТП з економічним соціальним і духовним розвитком суспільства.
принцип першочергової державної підтримки науково-дослідницьких робіт
світового рівня, а також робіт, що забезпечують розв’язання важливих
проблем в україні.
збалансований розвиток фундаментальних і прикладних досліджень і
розробок за рахунок прямої державної підтримки економічного стимулювання
інноваційної діяльності підприємства.
підтримка конкуренції та підприємництва у науково технічній сфері, а
також у здійсненні антимонопольних заходів.
сприяння розвитку ринку науково-технічної продукції
різноманітність і рівноправність усіх форм організації науково-технічної
діяльності
максимальне використання світової науки і техніки для забезпечення НТП в
країні.
13 Інструменти держпідтримки інноваційної діяльності
Згідно закону України “про основи державної політики у сфері науки і
науково технічної діяльності” від 1992р. основними засобами державної
підтримки інноваційної діяльності мають бути:
національні державні науково-технічні програми, міжнародні науково
технічні програми
держзамовлення у науково технічній сфері
державна науково технічна експертиза
бюджетне фінансування науково технічної діяльності
патентно-ліцензійно діяльність
стандартизація і сертифікація у науково технічній сфері
формування науково технічних кадрів
створення системи науково технічної інформації.
Важливими засобами регулювання державою інноваційної діяльності можуть
бути:
1 – функціонування державного Інноваційного фонду,
який створено для фінансування та матеріально-технічної підтримки
заходів, спрямованих на забезпечення розвитку і використання досягнень
науки і техніки в Україні;
2 – створення державного резерву технічних і сировинних ресурсів у
розмірі 10% від загального обсягу ресурсів , що виділені для потреб
науки і техніки;
3 – використання в науково технічній сфері держ.контрактів.
Суб’єктами державної інноваційної політики є:
Верховна рада
Кабінет Міністрів України
Державний комітет України з питань техніки і технологій
Державний інноваційний фонд.
Верховна Рада:
здійснює держ. регулювання у сфері науки та науково технічної діяльності
визначає основні принципи та напрями в державної політики у сфері
наукової та науково технічної діяльності
стверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки і раціональних
програм науково технічного розвитку України.
Повноваження Президента Укр.
визначає систему органів системи органів виконавчої влади які здійснюють
держ. управління у сфері наукової і науково технічної діяльності
забезпечує здійснення контролю за формуванням та функціонуванням системи
держ управління у сфері науки і науково технічної діяльності
створює консультаційну раду з питань науки і науково технічної політики
, яка сприяє формуванню інноваційної політики, визначає пріоритети,
сприяє розробці стратегій науково технічного і інноваційного розвитку,
розглядає пропозиції ефективного використання коштів держбюджету
України.
Повноваження Кабінету Міністрів України :
здійснення інноваційної і науково технічної політики держави
надає Верховній Раді пропозиції пріоритетні напрями розвитку науки і
техніки, а також про МТЗ цих напрямів
забезпечує реалізацію національних науково технічних чи інноваційних
програм
затверджує державні науково технічні програми.
Міністерство України з питань науки і технології :
розробляє принципи наукового і науково технічного розвитку
забезпечує розвиток наукового і науково технічного потенціалу країни
здійснює організацію і координує інноваційну діяльність
координує розвиток держ.системи науково технічної інформації
координує діяльність органів виконавчої влади які розробляють
інноваційні програми і контролюють їх виконання
здійснює керівництво системою наукової і науково технічної експертизи
створює умови для інтеграції вітчизняної науки та світової.
Державний Фонд фунд. досліджень створено для їх підтримки, а також для
координації наукової діяльності що здійснюється ВУЗами , науковими
організаціями та вченими.Кошти Фонду формуються за рахунок бюджетних
коштів + добровільних внесків фіз./юр. осіб. кошти Фонду на розвиток і
проведення наукових досліджень розподіляються на конкурсній основі.
Державний інноваційний фонд створено з метою фінансового забезпечення
держав.інноваційної політики та заходів спрямованих на розвиток і
використання досягнень науки в країні. Фонд підпорядкований Мін-ву Укр.
з питань науки та технологій. Фонд на конкурсній основі здійснює
підтримку фінансових та матеріально-технічних заходів, спрямованих на
впровадження пріоритетних науково технічних розробок у виробництво, а
також випуск нових видів конкурентоспроможної продукції. Засоби Фонду
формуються за рахунок встановлених законодавством зборів (1% з обороту),
а також небюджетних коштів які отримані від повернення позичок ,
кредитів, інвестиційних вкладів , лізингових платежів, надходження від
спільної діяльності з виконавцями інноваційних проектів, а також
добровільних внесків фіз./юр. осіб.
14 Види підприємств, що здійснюють інноваційний процес.
На сьогодні найбільший потенціал мають групи підприємств малого
інноваційного бізнесу:
1 – впроваджувальні фірми
2 – фірми паростки
3 – обслуговуючі фірми
4 – проектні бригади
5 – венчурні фірми
6 – інжинірингові фірми
Впроваджувальні фірми виникають на кошти великих корпорацій, хоча можуть
мати додаткові джерела . Спеціалізуються * на впровадженні не
використаних патентовласниками технологій; * на просуненні на ринок
ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками; *
на доведенні винаходу до промислової стадії; * на виробництві невеликих
дослідних партій об’єктів промислової власності з подальшим продажем
ліцензії.
Фірми паростки відокремлюються від ВУЗів, наукових інститутів
дослідницьких центрів, спеціальних лабораторій великих промислових
корпорацій. Займаються комерційною реалізацією науково технічних
інновацій, які виявилися побічним результатом досліджень і розробок
материнських організацій. Ці фірми забезпечують впровадження досягнення,
отриманих в ході виконання великих не цивільних проектів (створюються
для утилізації військових та космічних досліджень).
Обслуговуючі фірми – система виконання дослідження і розробки для
обслуговування держзакладів, корпорацій та незалежних інститутів. До
числа таких фірм входять консультаційно-експертні заклади.
Проектні бригади – такі колективи формуються із спеціалістів зовнішніх
організацій та приватних осіб. Вони розробляють та здійснюють проекти на
базі власних фундаментальних введень ідей. Фінансуються за рахунок
субсидій, що надаються для досягнення мети.
Венчурні фірми – гнучкі та ефективні підприємства що створені з метою
апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків
інновацій. Вони є тимчасовими структурами, що створюються для
розв’язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у
наукоємних галузях економіки де вони спеціалізуються на проведення
наукових досліджень та інжинірингових розробок.
Для створення венчурної фірми необхідна наявність таких умов:
ідеї нововведення
суспільної потреби в реалізації цієї ідеї
підприємця, здатного на основі цієї ідеї організувати нову фірму
наявності ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.
На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:
фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального
забезпечення і без гарантії
Обов’язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто
ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;
засоби надаються на тривалий строк і на безповерненій основі.
Інжинірингова фірма :
здійснює оцінку вірогогідної значущості, комерційної кон’юнктури і
технічного прогнозування інноваційних ідей;
виконують доробки і виконують доробки і доводять нововведення до
промислової реалізації;
надають послуги та консультації в процесі впровадження від розробки.
15 Цілі та задачі фінансування інноваційної діяльності.
Розвиток інновац. д-ті як на рівні підпр-ва, так і на рівні всієї
держави, передбачає створення добре збалансованої с-ми фінансування.
Вихідними принципами, на осн. яких має будуватися с-ма фінансування
інновацій, є:
1 – ув’язка с-ми із задачею швидкого та ефективного науково-технічного
досягнення;
2 – обгрунтованість та юридична захищеність прийомів та мех-змів;
3 – множинність джерел фінансування;
4 – адаптивність та гнучкість реакцій с-ми фінансування на змінні умова
зовн. сер-ща з метою максимальної підтримки ефективності.
Цілі фінансування інновац. д-ті:
необхідність збереження наукової бази і кадрового потенціалу;
збереження відповідного рівня проведення наукових досліджень;
розробка і освоєння наукоємної конкурентної пр-ції, випуск якої може
підвищити експорт чи понизити імпорт аналогічної пр-ції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
