Гроші (шпаргалка)

1. Походження грошей. Роль держави у творенні грошей.

Основні концепції походження грошей: –раціоналістична – поява грошей
пов‘язана з тим, що вони виявились як результат угоди між людьми, з
метою зручного обміну товару. Пізніше казали, що гроші появились як
продукт створений державою; –еволюційна – гроші з‘явилися в результаті
розвитку суспільства, товарного обміну, виробництва.

На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники тільки почали
одержувати надлишки продуктів своєї праці і хотіли їх обміняти, зробити
це було досить складно: бажання двох суб’єктів ринку щодо обміну
споживними вартостями не збігалися. Поступово учасники обміну
впевнювалися в тому, що серед продуктів, котрі обмінюються на ринку, є
такий, попит на який найбільший, тобто він має найвищу споживну
вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний
момент благо.

Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквівалента
означало, власне, появу грошей в їх найпростішому вигляді. Вони вже
могли виконувати висхідні, базові грошові функції — засобу вимірювання
вартості та засобу обігу.

Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та
соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв’язку і
взаємовпливі.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави
у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов’язання
надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за
виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль
вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із
фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після
демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх
вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям
держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи
прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати
функції і роль грошей.

2. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші – особливий товар, що виконує роль загального еквіваленту. Г. –
явище суспільне , вони є форма суспільних відносин, які виникають з
приводу обміну продуктами праці, що ґрунтуються на принципі
еквівалентності. Г. виконують специфічну суспільну функцію. Вони є
посередником при обміні товарів. Г як Г – цільове призначення грошей
забезпечити покупку. Г виступають як простий посередник при обміні
товарів. Ці Г забезпечують реалізацію отриманого доходу (ЗП, стипендія).
Г як капітал – Г, що здатні приносити доход самі по собі. Головна мета
обігу Г як капіталу є не нова споживча вартість, а додана вартість Г
використовується для отримання прибутку.

3. Еволюція форм грошей. Причини та значення демонетизації золота.

Еволюція форм Г відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до
неповноцінних, якими є сучасні Г. Повноцінними були гроші, що мали
внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував
функцій грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були
виготовлені, Ex: золоті і срібні монети. Неповноцінними є гроші, які
набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може істотно
відхилятися від вартості того матеріалу, з якого виготовлені(банкноти,
депозитні та електронні гроші). Між періодами використання повноцінних і
неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм.
Початковою висхідною формою грошей були товарні гроші. Спочатку це були
предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно тощо. На зміну
предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети
розкоші (перли, хутра інші дорогоцінні вироби). Слідуючим етапом був
етап панування металевих грошей. Спочатку у вигляді брусків металу, а
потім у вигляді монети. Але через деякий час виникла необхідність заміни
повноцінних грошей (металевих) на неповноцінні (кредитні гроші). Цей
процес називається демонетизацією золота. Цьому сприяло ряд чинників:
золото і срібло має високу питому вартість і одночасно є відносно м’яким
металом, що призводить до значного зношування в процесі обігу; невеликі
запаси золота не дозволяли забезпечувати потреби обігу в умовах
зростання товарообумовлених операцій; золото – дорогий засіб обігу.
Отже, на зміну повноцінним грошам прийшли кредитні гроші. Кредитні гроші
– неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку кредитних відносин
і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах. К. Г. поділялися на
паперові – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються
державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею
примусовим курсом, визнаються законодавчо обов’язковими до приймання у
всі види платежів. Паперові гроші бувають: розмінні банкноти яких зараз
в обігу немає, казначейські білети – зобов’язання уряду, білонна монета
або розмінна – виготовлена з металу, нерозмінні банкноти – банкноти ЦБ і
основна форма існування паперових грошей сьогодні. Депозитні гроші :
трансакційні чекові депозити, строкові вклади, електронні депозити.
Квазі-гроші (майже гроші) – довгострокові вклади, векселі, чеки, інші
фінансові інструменти.

4. Поняття неповноцінних грошей та характеристика їх різновидів –
паперових і кредитних грошей. .Переваги кредитних грошей перед
паперовими.

Неповноцінними є гроші, які набувають своєї вартості виключно в обігу.
При цьому вона може істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з
якого виготовлені. Основними формами є білонна монета, паперові гроші
(казначейські зобов’язання), банківські зобов (банкноти), депозитні
вклади, квазі-гроші. Вони використовуються як гроші бо економічні
контрагенти вірять, що їх можна використати для своїх майбутніх
платежів. Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі
розвитку кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в
грошах. Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета,
депозитні гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента
виділяють казначейські та банківські гроші. Паперові – це нерозмінні на
метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх
(бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються
законодавчо обов’язковими до приймання у всі види платежів. Банківські
гроші – неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі
кредитування реальної економіки. Їх випуск пов’язується з потребами
обороту причому забезпечується їх вилучення і підтримується стабільна
вартість. Депозитні гроші – різновид банківських грошей, які існують у
вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів в
банках. Використовуються для платежів у безготівковій формі. Приводяться
в рух за допомогою чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Електронні гроші – різновид депозитних грошей коли переказування
грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою
комп’ютерних систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних
рахунків. Носієм електронних грошей є пластикова картка – іменний
грошовий документ, що видається банкам власнику поточного рахунку і дає
можливість йому оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і
погасити борги переказом грошей без застосування готівки. Квазі-гроші –
специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і
істотно відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель.

5. Різновиди сучасних кредитних грошей. Характеристика банкноти,
“класична” і сучасна банкнота. Депозитні та квазігроші.

Кредитні гроші – неповноцінні гроші, які виникли на основі розвитку
кредитних відносин і емітуються відповідно до потреб обороту в грошах.
Основні форми кредитних грошей є паперові гроші, монета, депозитні
гроші, електронні гроші. Залежно від статусу емітента виділяють
казначейські та банківські гроші. Банкнота – простий вексель емісійного
банку. Характерними ознаками класичної банкноти: випуск її емісійним
банком замість комерційних векселів, об.обмін на золото за першою
вимогою власників, подвійне забезпечення: золото – золотим запасом банку
і товарне -комер. векселями, які перебували у портфелі банку. Подвійне
забезпечення гарантувало їй надійність, сталу вартість, надійний обіг та
високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями
досягалося саморегулювання обігу банкнот. Так було до 1933 року, коли
банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості
вартості – розмін на золото. До того ж в сучасних умовах зазнав
деформації механізм автоматичного регул. Емісії банкнот на основі
вексельного забезпечення. Поряд з комерційними стали використовуватися
казначейські векселі та облігацій держ. позик для забез. випуску
банкнот. Головні її ознаки та переваги в тому, що на покриття витрат
держави вона випускається через кредитування під боргові
зобов.казначейства. Це значить ,що держава може брати участь в
емісійному механізмі на рівні з комерційними підприємствами, якщо зможе
погасити свої борги емісійному банку Центральний банк через регулювання
портфелю цінних паперів може впливати на масу банкнот. Депозитні гроші –
різновид банківських грошей, які існують у вигляді певних сум, записаних
на рахунках економічних суб’єктів в банках. Використовуються для
платежів у безготівковій формі. Приводяться в рух за допомогою чеків,
платіжних доручень, пластикових карток тощо. Квазі-гроші – специфічні
грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена і істотно
відхиляється від стандартних форм. Формами є чек та вексель.

6. Вартість грошей. Чинники, що обумовлюють вартість неповноцінних
грошей. Форми прояву вартості грошей.

Коли гроші були повноцінними вони мали споживну та мінову вартість.
Тобто їх вартість визначалася вартістю матеріалу, з якого вони
виготовлені. Їх купівельна спроможність могла відхилятися від реальної,
але незначно. Зараз, коли функціонують неповноцінні знаки вартість їх є
лише міновою. Внутр. реальної вартості сучасні гроші не мають.

Сучасна світова економічна думка розрізняє два аспекти в питанні про
вартість грошей: вартість грошей як грошей та вартість грошей як
капіталу. Гроші як капітал набувають своєї вартості під впливом попиту
і пропозиції, і виступає вона у формі процента.

Вартість грошей як грошей формується безпосередньо у сфері їх обігу, де
гроші обмінюються на реальні блага, а вартість їх набуває форми
купівельної спроможності. Якщо збіл-ся маса грошей в обігу –
збільшується і платоспроможність населення та господарюючих суб’єктів.
Внаслідок цього ростуть і ціни, що призводить до зменшення мінової
вартості грошей. Якщо підвищується виробництво товарів, а маса грошей в
обігу залишається незмінною то ціни на товари в таких умовах будуть
зменшуватися. Таким чином вартість грошей залежить від зміни ціни і
визначається купівельною спроможністю грошей.

Купівельна спроможність грошей – це кількість товару яку можна придбати
на одну грошову одиницю.

7. Функція грошей як міри вартості.

Гроші як міра вартості – гроші виражають вартість товарів, шляхом
надання їм кількісного виразу у вигляді ціни.

З початком централізованого карбування монет державами виник масштаб
цін. В умовах обігу справжніх грошей масштаб цін як вагова кількість
грошового металу, прийнятого за грошову одиницю був складовою функції
міри вартості і доповнював її призначення виражати вартість товарів. В
сучасних умовах механізм дії масштабу цін як інструменту виміру грошової
ціни діє не окремо від визначення вартості, а одночасно з ним, як один
процес, оскільки еквівалентна вартість товару уже виражена в грошових
одиницях. Тому роль масштабу цін ніби поглинута мірою вартості. Рівень
цін на товари зумовлює і масштаб цін для нових товарів а не навпаки, як
це було за золотого стандарту.

Функції міри вартості: гроші використовуються не тільки для визначення
товарів, а також для визначення показників на макро та мікро рівні.
Функцію міри вартості гроші виконують ідеально, тобто при визначенні
ціни товарів чи наданні кількісного виразу економічним процесам
наявність грошей необов‘язкова.

8. Функція грошей як засобу обігу.

Виконуючи функцію засобу обігу гроші виступають посередником в обміні
товарів, які відбуваються за схемою Т(Г(Т‘. Завдяки тому, що цю формулу
можна поділити на дві частини, то грошовий обіг паперових грошей має
переваги в порівнянні з бартерним обміном, який являється альтернативою
грошам. Важливою ознакою грошей як засобу обігу є те, що вони являють
собою реальне втілення мінової вартості: продавець віддає свій товар
покупцеві і взамін одержує гроші. Гроші як засіб обігу забезпечують
перебіг товарів від виробника до споживача, після чого товари виходять
зі сфери обігу. Проте самі гроші залишаються в обігу, переходячи від
одного суб’єкта до іншого.

Альтернативою грошам являється раціонування – використання купонів,
карток замість грошей. Грошовий обіг підпорядковується основному закону
грошового обігу MV=PQ .

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється
переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню, в
міжнародній торгівлі та ін. Про те поступово сфера використання цієї
функції звужується завдяки проникненню кредитних відносин.

9. Функція грошей як засобу платежу.

Гроші як засіб платежу – гроші обслуговують погашення боргових
зобов’язань які виникають між фізичними і юридичними особами. Основою
для дії цієї функції являється купівля-продаж товарів та надання послуг
з відстрочкою платежу. Гроші перебувають весь час в обігу як і в функції
“засоби обігу”. Як засіб платежу гроші мають ширшу сферу використання.
Вони використовуються не тільки для обслуговування товарообігу, а також
і для погашення інших боргових зобов‘язань (сплата податків, комунальні
платежі).

Ф-я ЗП забезпечує ширші можливості для підприємств, ніж ф-я засобу
обігу, оскільки знімає з нього обмеження, які створює суто
еквівалентний обмін у разі негайної оплати товарів (Т-Г), розширює
маневреність коштами, дає можливість здійснити платежі шляхом заліку
зустрічних зобов’язань, що сприяє економії грошових коштів та
прискоренню обігу капіталу тощо. Водночас в цій ф-ї міститься загроза
неплатежу.

10. Функція грошей як засобу нагромадження вартості.

Засіб нагромадження – це функція в якій гроші обслуговують нагромадження
вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного
відтворення. Стало можливим коли товаровиробник зміг частину виручки
відкладати на майбутнє. Спочатку була одна ціль – зберегти вартість,
тобто втілити в брусках дорогого металу, щоб зберегти на випадок
соціальних потрясінь. У такій формі абстрактне багатство називалося
скарбом. З розвитком тов. виробництва і грошових відносин
урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість ховати стало
модно демонструвати – естетична форма багатства, втілена в прикрасах,
створення резерву платіжних засобів надало багатству відтворювального
характеру і зорієнтувало на заб. зростання прибутку. Товаровиробники
стали нагром. для розширення виробництва й одержання додаткового
прибутку. З розвитком змінювалися і форми, від золота, срібла до
паперових, депоз, електрон. Проте державні запаси золота офіційно
включаються до золотовалютних резервів країни і слугують резервом
світових грошей.

11. Функція світових грошей.

Світові гроші – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в
міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію
взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене
особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом
цього ринку державними кордонами. Завдяки цьому поділу виникає
специфічний суб’єкт – держава. Гроші на світовому ринку виконують
функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу,
засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Світові гроші
функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки
національні ціни жодної країни на можуть повністю задовольнити потреби
світового ринку і на ньому формується своя система цін.

Світові гроші забезпечують рух вартості в міжнародному обороті. Функція
світових грошей поєднує в собі всі інші функції грошей, але дії їх
відбуваються на міжнародному рівні. Роль світових грошей виконують не
всі національні гроші. В ролі світових грошей виступають національні
гроші могутніх країн світу (Японія, Німеччина, Англія, Франція, США).

12. Якісні властивості грошей.

Найбільш актуальними в сучасних умовах є такі властивості грошей:
стабільність вартості, економічність, тривалість використання,
однорідність, подільність, портативність. Базовою властивістю грошей є
стабільність вартості, підтримання якої є одним з центральних
економічних завдань. Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка
дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і
забезпечити ними потреби обороту. Важливим способом забезпечення
економічної готівки є довгостроковість її використання, яку вважають
властивістю грошей. Однорідність грошей є властивістю, яка вимагається
від усіх форм грошей. Особливо гостро вирішувалось питання однорідності,
коли носієм грошей виступали звичайні товари, оскільки кожний екземпляр
таких грошей істотно відрізнявся від інших. Гроші повинні мати і таку
властивість, як подільність. Для здійснення платежів швидко, без
додаткових витрат, гроші повинні легко ділитися на будь – які частини.
Останньою властивістю грошей є їх портативність. Вони мають бути такими,
щоб їх легко було носити, зручно ними користуватися в повсякденному
житті.

13. Роль грошей у розвитку економіки: кількісний та якісний аспекти.

Роль грошей тісно пов’язана з їх функціями. Якщо функція грошей — це їх
конкретна «робота» щодо обслуговування руху вартості на певному етапі
процесу відтворення, то роль грошей — кінцевий результат цієї «роботи»,
її наслідок для суспільства.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і
кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність,
саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно
впливає на розвиток суспільного виробництва. По-перше, знімаються
фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих
виробників. По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість
бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до
споживачів. По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру,
його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім
завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного
споживання — виробничого, державного, особистого. Наявність грошей
стимулює економічну поведінку суб’єктів; сприяє розвитку ринку; сприяє
регулюванню економіки.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості
грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема
на результати діяльності економічних агентів як виробників і як
споживачів. Зміна кількості грошей в обігу впливає на: 1) зміну динаміки
цін; 2) зміну темпів економічного зростання; 3) зміну зайнятості; 4)
соціальний стан.

14. Еволюція ролі грошей в економіці України.

У міру поглиблення ринк. трансформації ек-ки У. помітно зростає роль
гр. в її розвитку. Поступово укр. грн перетворилась на справді загальний
еквівалент. Кожний, хто має гроші, може вільно купувати який потрібний
товар на внутр. ринку. Запровадження часткової конвертованості гривні
істотно підвищило роль грошей у розвитку зовн.– ек. відносин, в
інтеграції ек-ки У. у світову ек-ку. Динаміка цін стала відчутно
реагувати на регулюючі заходи НБУ в грошовій сфері. З’явилась можливість
капіталізувати гроші, вкладаючи їх у ЦП. Проте ці позитивні зрушення в
підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку
суп. в-ва яке близько 10 років перебуває у стані хронічної кризи. Це
зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення
економіки на ринкові засади, амін-им втручанням держави в ек. життя, а
також слабкістю самого грош. механізму, зокрема банківської системи,
високою інфляцією. Для покращення ситуації потрібно: 1) максимально
перевести на ринкові засади всі сфери ек-их відносин; 2) переорієнтація
ек-ої(грошової) політики із забезпечення інтересів центру на інтереси
безносе-реднього виробника; 3) забезпечення вільної, гарантованої
капіталізації гр-х доходів всіх суб’єктів економічних відносин усіма
методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами; 4) оздоровлення
грошового обігу, забезпечення високої сталої вартості грошової одиниці.

15. Класична кількісна теорія грошей, її сутність, характеристика
основних постулатів.

Класична кількісна теорія грошей з‘явилась в 16-17 ст. істала осн. для
розвитку монетаристської теорії. Оскільки її засновники пояснювали вплив
грошей на ек. процеси лише через кількісні чинники (маса грошей в
обороті), то теорія отримала назву кільк. В осн. теорії лежить положення
про те, що чим більше грошей в обороті, тим вище ціни і тим нижче їх
вартість, і навпаки. Ця теорія виникла за умов, коли за 100 років ціни в
Європі зросли майже в 5 разів, що на той час свідчило про високий темп
інфляції. З’ясовуючи причини цього явища, економісти прийшли до
висновку, що головну роль відіграв приплив золота та срібла з Америки
після відкриття цього континенту в 16 ст. Класична кількісна теорія
ґрунтується на таких постулатах: –причинності (маса грошей в обігу
спричиняє ріст цін); –пропорційності (ціни ростуть пропорційно росту
грошової маси); –однорідності (маса грошей і ціни змінюються не
відразу, а через певний період часу).Недоліком класичної кількісної
теорії є те, що її представники(Локк, Юнг, Рікардо) тільки стверджували
залежність ціни від маси грошей, але вони не розглядали внутрішній
механізм цього процесу; ігнорували функції грошей, крім функцій як
засобу обігу і як засобу платежу.

16. Вклад М.І.Туган-Барановського у розвиток монетаристської теорії.

Багато уваги Т – Б приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він
піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І.
Фішера. Т – Б визнав за правильну формулу “рівняння обміну” MV=PQ, проте
вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не
вніс. Подібна критика класичної теорії підштовхнула Т– Б до її
вдосконалення: 1) довів, що на рівень цін впливає на один, а всі
фактори, зазначені в “рівнянні обміну” і що зміни не можуть бути
пропорційними; 2) довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким
однозначним, прямолінійним. Цей вплив може здійснюватись: а) через зміну
суспільного попиту на товари; б) через зміну дисконтного процента; в)
через зміну суспільного уявлення про вартість грошей. 3) Т– Б довів, що
вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від
тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. 4) розкрив механізм
взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю
грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу
грошей. Критикуючи кількісну теорію, Т-Б створив власну, яку назвав
кон’юнктурною, в якій заг. рівень цін і вартість грошей він пов’язує із
заг. умовами товарно-грошового ринку.

17. Вклад Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

Кейнс в своїх розробках продовжив вчення кембріджської школи. Він
зосередив увагу на мотивах нагромадження, додав до мотивів
транакційності(потреба в грошах для здійснення поточних витрат) та
обачності (потреба у грошових резервах для покриття не передбачуваних
витрат ) третій —спекулятивний (ек суб‘єкти гроші нагромаджують з метою
отримання додаткової вартості, доходу).Пов’язує появу цього мотиву із
зміною % ставки по акціям, облігаціям, кредитам. Він показав, що при
підв. % ставки зменшується зацікавленість ек. суб’єктів до
нагромадження касових залишків. Сукупний попит на гроші він представив
у вигляді такої формули : М=М1+М2=f(y)+f(i) , де М – це попит на гроші
(маса грошей на макрорівні, яка є в країні), М1 – касові залишки, М2 –
гроші які зберігаються згідно із спекулятивним мотивом; у – ВВП, і –
відсоткова ставка. Касові залишки – це гроші, які зберігаються згідно з
мотивом трансакційності та обачливості. Вирішальне значення в своії
теорії Кейнс відводить не грош. масі та ії впливу на ціни, а норму%, яка
виступає важелем за допомогою якого гроші впливають на рівень вир-ва і
зайнятість. Цей вплив він відобразив у своєму передаточному
(трансакційному) механізмі, що виглядає так М??%??І??В??З??Ц?.
Збільшення грош. маси (М) державою призводить до зменшення реальної
норми% .Це робить більш доступними кредити , що підвищує інвестиц.
активність (Ї), як наслідок призводить до зростання вир-ва і зайнятості
(В і З). В результаті ціни (Ц) також зростають. Отже, він пояснив
механізм впливу маси грошей в обороті на рівень цін. Він першим визнав
необхідність держ. регулювання гр. сфери, а тому і розробив теорію
“керованих грошей”: держава має застосовувати політику дорогих та
дешевих грошей в залежності від ек ситуації. Політика дешевих грошей
стимулює попит на гроші та ек. активність. Кейнс рекомендував
застосовувати політику «дешевих грошей» в умовах ек. спаду для
«розігріву» економ. Однак в умовах глибокої депресії ек-ка стає
малочутливою до низьких процентних ставок, що загрожує абсолютною
перевагою ліквідності або словами Кейнса «пасткою ліквідності». Він
пропонував проводити жорстку гр-кредитну політику в умовах ек.
піднесення, а також передбачав втручання держави в процес ціноутворення.
Проте найбільшу перевагу К. Надавав фіскально-бюджетній політиці,
вважаючи її ефективнішою.

18. Сучасний монетаризм. Вклад М.Фрідмана у монетаристську теорію.

Монетаризм з’являється у 20р ХХст. Монетаристи були послідовниками
класичної кількісної теорії грошей, тому й теорія базується на тому, що
ринкова система має властивість самостійно приходити в рівновагу.
Ринкова система не потребує державного втручання і тому необхідно
встановити жорсткі межі такого втручання. Монетаристи вважали, що
грошова сфера повинна бути основним об’єктом державного регулювання.
Регулятивний вплив держави на економіку повинен відбуватися через
регулювання пропозиції грошей. М-сти спираються у своїх дослідженнях на
формулу «рівняння обміну» І. Фішера: М*V =Р*Q. Але стверджують, що
грошовий фактор (к-ть грошей) впливає не на ціни, а на обсяг
номінального валового продукту. M*V=ВВПном. Вони стверджують, що
величина V стабільна на коротких часових інтервалах, а змінюється лише
на довготермінових інтервалах, проте зміни ці відбуваються плавно і
можуть легко передбачатися.«Передатний механізм» звели до формули:
М-По-Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на попит (По) і через
нього на ціни (Ц). Враховуючи, що нарощування пропозиції грошей може
призвести до інфляційних наслідків, Фрідмен, щоб виключити таку
можливість вводить “грошове правило”. Згідно з ним держава повинна
підтримувати постійне, помірне збільшення пропозиції грошей пропорційно
до середньорічних темпів зростання ВВП. Рівняння Фрідмана: ?М=?І+?ВВП,
де ?М – середньорічні темпи приросту маси грошей, %; ?І – середньор.
темпи очікув. інфляції, %; ?ВВП – середньорічні темпи приросту
номінального ВВП, %. Фрідмен запропонував збільшувати масу грошей за рік
на 3-5 %. Деякі економісти пропонували встановити діапазон коливань
річних темпів приросту грош. обороту. 1

19. Синтез кейнсіанських та неокласичних позицій у сучасній кількісній
теорії грошей.

Як відомо, кейнсіанці багато уваги приділяли проблемі безробіття, а
монетаристи — інфляції.Коли економіка західного світу в 70—80-ті роки
вийшла на пряму поступового рівномірного зростання, виявилося, що
актуальні для кейнсіанців і монетаристів локальні проблеми
трансформувалися в хронічні та одночасні. Тому відбулося формування
кейнсіансько-монет-го синтезу як нового етапу в розвитку монет-кої
теорії. Сьогодні вже більшість економістів визнають активний вплив
кількісного фактора (М) на перебіг процесів у сфері реальної економіки
на коротких інтервалах та на рівень цін – на довгострокових. Визнають
вони і важливу роль держави в регулюванні економіки, тільки дещо по –
різному розставляють акценти при визначенні механізму регулювання. (Одні
надають перевагу механізму фіскально-бюджетної політики, інші –
монетарному механізмові). Водночас усі вони визнають допустимість
помірної інфляції, її позитивний вплив на розвиток реальної економіки та
спроможність центральних банків регулювати пропозицію грошей (М) на
адекватному помірній інфляції рівні.Представники обох напрямів мон-ї
теорії погоджуються з тим, що зупинити інфляційну спіраль важко, що
легше її попередити, ніж потім перебороти.Тому вони єдині в тому, що
кожна країна мусить вибирати таку стратегію монетарної політики, яка б
не дала змоги інфляції вийти з-під контролю. а пріоритетом його повинно
стати досягнення довгострокових стратегічних цілей. Багато спільного
досягнуто вже і в підходах до використання інструментів монетарного
регулювання. Сучасна монетарна практика базується, власне, на
рекомендаціях як кейнсіанців, так і монетаристів. Так, операції на
відкритому ринку, що найбільш безпосередньо впливають на пропозицію
грошей (М), ґрунтуються на монетаристських рецептах проведення
грошово-кредитної політики, а процентна політика, яка більш тісно
пов’язана з інвестиційними процесами, — на кейнсіанських
рецептах.Спираючись на рекомендації, що синтезують ідеї монетаристської
та кейнсіанської шкіл, сучасна регулятивна практика досить ефективно
поєднує свою прихильність довгостроковим цілям економічного розвитку, що
походить з монетаристських ідей, з обережним застосуванням регулююючих
заходів держави на короткотермінових інтервалах, зокрема в межах
економічного циклу.

20. Сутність та економічна основа грошового обороту.

Грошовий оборот – це сукупність платежів, які здійснюються між
економічними суб‘єктами в процесі суспільного відтворення ; –це процес
безперервного руху грошей між суб‘єктами; — це сукупність грошових
потоків за певний період часу, які обслуговують процес суспільного
відтворення та зв‘язки з зовнішнім світом. Гр.. оборот— макроек. явище,
адже він обслуговує круогоборот усього сукупного капіталу суспільства
на всіх стадіях суспільного відтворення, тому його ще називають сукупним
грошовим оборотом. Об’єктами грошового обороту є грошові ресурси.
Суб’єктами є всі юр. та фіз. особи, які беруть участь у в-ві, розподілі,
обміні і споживанні ВВП — це всі під-ва, держ, громад., комерц.
установи, банки, населення, що самостійно одержує та витрачає грош.
кошти. Економічною основою грошового обороту є процес суспільного
відтворення. Суб’єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи
від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що
спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не
тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою
його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче
викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон’юнктури ринків,
посилення стагнації виробництва.Грошовий оборот, з одного боку, є
потоком доходів, а з іншого боку, є потоком витрат. Щоб економічна
система була збалансована необхідно, щоб ці потоки були збалансованими.
Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспільного
відтворення визначає його сутнісну єдність і безперервність, які можна
назвати конституційними ознаками грошового обороту.

21.Модель грошового обороту. Характеристика окремих потоків грошового
обороту та їх взаємозв‘язку.

Умовні припущення: – в економічній системі панує приватна власність, і
всі вир-чі ресурси є власністю сім-х госп-в; – самі фірми перебувають у
власності сімейних господарств; – уряд одержує всі податкові надходження
тільки від сімейних господарств; – уряд має можливість забезпечити свої
непокриті податками витрати позиченням грошей на внутрішньому грошовому
ринку.

Маса грошей в обігу повинна бути такою, щоб було достатньо для
реалізації ВВП. При збалансованому грошовому обороті потоки витрат =
потокам ін’єкцій. Потоки витрат: заощадження(5), оплата імпорту(10),
податки уряду(4). Потоки ін’єкцій: держ закупки(9), експорт(11),
інвестиції (6).

№10 – імпорт. №4 – Певна частина національного доходу сплачується уряду
(податки). №5 – заощадження сімейних господарств, які надходять на
грошовий ринок; №6 – кредити, одержані фірмами у фінансових
посередників; №7 – фірми інвестують кошти на розширення вир-ва –
витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей; №8 – До
послуг грошового ринку звертається також уряд, коли йому недостатньо
податкових надходжень для покриття своїх витрат. №12 – Одержана фірмами
виручка; №11 – Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм;
№13- зі світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить
додатковий капітал. №14 – потік відпливу грошового капіталу за кордон;
Поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення
кредитування центральним банком комерційних банків (потік 15), або
вилучення надлишку грошових коштів шляхом скорочення кредитування
(потік 16).

22.Порядок балансування грошових потоків в окремих суб’єктів та в
грошовому обороті в цілому.

Балансування грошових потоків означає, що в кожному секторі та кожному
ринку сума вхідних потоків має = сумі вихідних. Якщо потоки кожного
сектору будуть збалансовані, то і грош. оборот в д-ві буде
збалансованим. Збалансування грошового обороту забезп-ся вирівнюванням
двох ключових потоків – нац-го доходу та реалізації нац-го продукту. В
процесі розподілу і використання національного доходу фрмуються 2 види
гр-х потоків-втрат і ін’єкцій. Потоки витрат: заощадження, оплата
імпорту, податки уряду. Потоки ін’єкцій: держ закупки, експорт,
інвестиції.В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними
господарствами національного доходу на внутрішньому ринку продуктів, що
звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В
обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній
ринок, вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що
розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги
потоків відпливу і припливу грошей будуть урівноважуватися, то потоки
національного доходу і реалізації національного продукту
збалансуються.Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей
автоматично не забезпечується. Досягається тільки через механізм
грошового ринку. Цей механізм виконує дві важливі для урівноваження
вказаних потоків функції: 1) трансформує заощ-ня сім-х госп-в у нові
види платоспроможного попиту (фірм та урядових структур); 2) коливання
попиту і пропозиції грошей зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий
ринок або приплив їх зі світового ринку у випадку дефіциту пропозиції
грошей.Щоб потоки витрат= ін’єкціям необх.: 1)збалансув. експорту і
імпорту. 2) заощ = інвест; 3) податки = держ закуп.

23. Структура грошового обороту за формою платіжних засобів та за
економічним змістом.

В залежності від форми платіжних засобів грошовий оборот поділяється на
готівковий і безготівковий. Характерним для руху грошей, що обслуговує
ек-ні відносини, є:

• еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає покупець
продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номінальної вартості;

• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не повинні
повертатися до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у
власність нового суб’єкта обороту;

• прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні грошей від
того суб’єкта обороту, який використав їх для купівлі продуктів,
оскільки наступний суб’єкт теж витрачає їх для нових закупівель.

За ек. змістом грош. оборот поділяють на:

–грошовий обіг, в умовах якого гроші здійснюють безповоротній, але
еквівалентний рух, так як обслуговують купівлю-продаж товарів та послуг;
–кредит, за якого гроші обслуговують перерозподіл вартості, при цьому
рух коштів є нееквівалентним, але здійснюється при умові повернення;

–фінанси, де гроші обслуговують створення, розподіл, використання
централізованих фондів та бюджетних коштів, при цьому рух грошей є
нееквівалентним, безповоротнім.

24. Грошова маса : сутність, склад та фактори зміни обсягу і структури.

Маса грошей – це сукупність всіх грошей, якими володіють економічні
суб‘єкти на певний момент часу (всі гроші). Для визн. обсягу та стр-ри
ГМ застос. відповідний набір грош. агрегатівГрошовий агрегат –
сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх ліквідності. В Укр.
Виділяють 4 грош. агрегати :М0=готівка (поза банківською системою),
М1=М0+ поточні рахунки, М2=М1+ гроші на строкових рахунках, М3=М2+
трастові операції.

Грошова база – всі готівкові гроші (в касах банку і позабанкові) + кошти
комерційних банків на кореспондентських рахунках в НБУ. Грошова маса має
певний кількісний вираз (обсяг у мільярдах чи мільйонах грошових
одиниць), надзвичайно складну структуру та динаміку руху. З точки зору
якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура,
а з погляду практики її регулювання — динаміка руху обсягу та
структури.У структурному відношенні грошову масу можна розділити за
кількома критеріями: – за ступенем «готовності» окремих елементів до
оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; – за формою грошових
засобів (готівкові, депозитні); – за розміщенням у суб’єктів грошового
обороту; за територіальним розміщенням та ін.

25. Характеристика базових грошей та грошових агрегатів.

Грошовий агрегат – сукупність чи угрупування грошей в залежності від їх
ліквідності.

М0=готівка (поза банківською системою)

М1=М0+ поточні рахунки

М2=М1+ гроші на строкових рахунках

М3=М2+ трастові операції

Агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на
руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків
сюди не входить.Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в
банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження
банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках
до запитання.Агрегат М2 — це гроші в агрегаті М1 + кошти на всіх видах
строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів та інших
спеціальних рахунках.Агрегат М3 охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на
вкладах за трастовими операціями банків.Показник грошової бази не є ще
одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує
масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку. Тому цей
показник інколи називають ще грошима центрального банку, який їх
безпосередньо контролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на
загальну масу грошей.За змістом ГБ- це показник резервних грошей банк-ї.
с-ми, на основі якого форм. заг. маса грошей, що є в обігу. ГБ= Гвип+
Грез., де Грез.- сума гро. коштів ( резервів), які є на кореспонд. рах-х
банків у ЦБ. Г вип.- сума готівки , випущекна ЦБ і не поверн. в її
фонди.Перший елемент (Гвип) грошової бази відрізняється кількісно від
готівкового агрегату МО — більший на суму готівки в касах банків. Другий
елемент (Грез) грошової бази відрізняється і якісно, і кількісно від
безготівкового елемента грошових агрегатів МІ, М2, МЗ. Він являє собою
суму зобов’язань центрального банку перед комерційними. А безготівкові
елементи грошових агрегатів — це зобов’язання комерційних банків перед
своїми клієнтами. Вони формуються комерційними банками як за рахунок
коштів, одержаних від центрального банку(за рахунок Грез), так і за
рахунок створення грошей самими ком-ми банками.

26. Швидкість обігу грошей, її сутність, порядок визначення, фактори
впливу та роль в макроекономічній стабілізації.

Швидкість обігу грошей – це частота переходу грошей від одного
економічного суб‘єкта до іншого; характеризує частоту з якою кожна
одиниця наявних в обороті грошей використовується в середньому для
реалізації товарів і послуг за певний період.Виходячи з відомого
рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна
визначити за формулою: V= PQ/V де V — швидкість обігу грошей; P —
середній рівень цін на товари та послуги; Q — фізичний обсяг товарів та
послуг, що реалізовані в даному періоді; M — середня маса грошей, що
перебуває в обороті за даний період.Швидкість обігу грошей перебуває під
впливом багатьох чинників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх
можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного
попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи
головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання,
культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи —
розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури
ринку тощо. Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції
визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які
він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного
виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну,
розвитком ринкових зв’язків, збалансованістю ринку та ін. Певний вплив
на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної
інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської
справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних
паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє
прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей
від платника до їх одержувача. Швидкість обігу грошей, як і їх маса,
впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною
протягом певного періоду— прискоренням чи уповільненням.Зміна швидкості
обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує
пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит
(прямопропорційно) і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання
грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності
економічних процесів, що становлять основу грошового обігу.

27. Закон грошового обігу .

Протягом певного періоду для обігу необхідна лише певна маса купівельних
та платіжних засобів, тобто в обороті не повинно бути зайвих грошей.
Мф=Мн.

Мн – це така маса грошей, яка необхідна для реалізації створеного в
країні ВНП. Мн = PQ/V.

Мн відповідає попиту на гроші, а Мф – пропозиції.

Якщо Мф > Мн, на ринку є зайвий попит(зросте інфляція). Якщо Мф < Мн – в-во скорочується. Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. Отже Мн = (?PQ – ?К + ?П – ?ВП)/V, де (К — сума продажів товарів і послуг у кредит; (П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав; (ВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів. 28. Механізм зміни маси грошей в обороті. Роль центрального та комерційних банків у цьому механізмі. Поповнення маси грошей в обороті здійснюється таким чином: 1) Емісія грошей (готівкова і безготівкова). Емісія є монопольним правом НБУ. Емісія – це та частина випуску, яка не забезпечена надходженнями грошей. Механізм створення грошей комерційними банками полягає у грошово-кредитній мультиплікації. Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні. Вільний резерв — це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій. Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі і не використовувати для поточних потреб – обов’язковий резервом. Обсяг його визначається на підставі норм обов’язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов’язковим резервами становить вільний резерв банку. Незважаючи на те, що кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні — від ЦБ. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов’язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r . Приріст грошової маси (?М) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ?М = ?R * 1/r , де ?R — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації. 29. Грошово-кредитний мультиплікатор. Грошово-кредитний мультиплікатор — це процес створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні. Ек зміст грош-кред м-ра полягає в тому,що він показує у скільки разів збільшуються банківські депозити в порівняні з додатковим резервом. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора m) залежить від норми обов’язкового резервування (r) і визначається за формулою т = 1/r,або m=гроші створ/гроші отрим. Приріст грошової маси (?М) унаслідок грошово-кредитного мультиплікатора може бути виражений формулою ?М = ?R * 1/r , де ?R — початковий приріст резервів, що спричинив процес мультиплікації. Фактори що впливають на процес грошово-кредитної мультиплікації: – зміна норм обов’язкового резервування; – надходження готівки в банківську систему або надання позичок у готівковій формі. 30. Сутність, особливості функціонування та інструменти грошового ринку. Грошовий ринок – особливий сектор ринку, на якому продається та купується такий специфічний товар, як гроші, формується попит і пропозиція та ціна на гроші(процент). Особливості грошового ринку:1) передача гр. здійснюється на безеквівалентній основі..2) На грош. ринку процедура купівлі-продажу є умовною, бо має зворотний х-р. 3) На грош. ринку статус грош. та цілі їх купівлі – продажу є іншими, ніж на товарному. Продавець, передаючи гроші покупцю, бажає отримати дохід і покупець, купуючи гроші теж ставить за мету отримати дохід від використ. цих грошей. Продаж грошей – передача грошей їх власниками у тимчасове розпорядження своїм контрагентам в обмін на такі фін. інструменти, які дають можливість власникам грошей зберегти право власності на ці гроші, тобто відновити право розпоряджатись ними та одержати додатковий дохід. Інструменти поділяються на: боргові(свідчать про те що позичальник зобов’язаний повернути позичені кошти і відсотки. Поділяються на: депозитні та позичкові.), не боргові(у власника зберігається право на власність, а також власник може мати право в управлінні діяльністю позичальника(акції)) Всі інструменти грош. ринку розподіляють на:1) Позичкові угоди, які включають і депозитні, на основі яких здійсн. взаємовідносини між банками та їх клієнтами щодо формування та розміщення кредитних ресурсів.2) ЦП, за допомогою яких реаліз прямі відносини між покупцями та продавцями грошей.3) Валютні цінності, які використ. у взаємовідносинах між власниками двох валют. Інструменти грошового ринку також можуть ставати об’єктом продажу 31. Інституційна модель грошового ринку. Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв’язкм між суб’єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів між трьома групами економічних суб’єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші та посередниками. Кредиторами тут виступають сімейні господарства, фірми, урядові структури, іноземні фіз-ні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб’єктів , але на перше місце за частотою та обсягами слід поставити фірми, а потім – урядові структури, сімейні господарства, іноземці. У секторі прямого фінансування зв’язки між продавцями та покупцями грошей здійснюються безпосередньо. У цьому секторі виділяють два канали руху – канал капітального фінансування(гроші залучають назавжди, інструмент – акції) та канал запозичень(гроші залуч-ся тимчасово, інструмент – облігації). Цьому сектору притаманна висока конкуренція, низькі ціни, але менша надійність, тут діяти вигідніше. У секторі опосередкованого фінансування зв’язки між продавцями та покупцями реалізуються через фінансових посередників, вони створюють власні зобов’язання та вимоги, які можуть бути самостійними інструментами ринку. Діяльність цілеспрямована, зручніша, швидша, надійніша. Фінансовими посередниками тут є – банки, страхові, інвестиційні, фінансові, трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства. 32. Структура грошового ринку за окремими критеріями. Характеристика та взаємозв’язок окремих сегментів ринку. За видами інструментів, що застосовуються для переміщення грошей від продавців до покупців виділяють: ринок позичкових зобов’язань, ринок цінних паперів, валютний ринок. Між ними існує тісний зв’язок. Грошові кошти легко переміщуються з одного ринку на інший, одні й тіж самі суб’єкти можуть здійснювати операції одночасно на кожному з них. За інституційними ознаками грошових потоків: фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських кредитних установ. На фондовому ринку здійснюється переміщення небанківського кредитного капіталу, який приводиться в рух з допомогою фондових цінностей (акцій, облігацій, бондів ). Значення – фінансування інвестицій в економіку, фінансує розширення основного та оборотного капіталу. Ринок банківських кредитів – надання клієнтам позичок та створення нових платіжних засобів. Ринок небанківських кредитних установ – здійснення акумуляції заощаджень та розміщення їх у доходні активи (цінні папери, кредити переважно довгострокові). До небанківських кредитних установ відносять 1). договірні фін-во – кредитні установи (страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди) 2). інвестиційні фінансово-кредитні установи (інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні товариства та спілки). За економічним призначенням купівлі грошей виділяють – ринок грошей та ринок капіталів. На ринку грошей купуються грошові кошти на короткий строк. Ці кошти використовуються в обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу. На ринку капіталів грошові кошти купуються на більший термін, викор-ся для збільшення маси основного та оборотного капіталів. 33. Попит на гроші: сутність, цілі та мотиви попиту на гроші. Чинники, що впливають на попит на гроші. Крива попиту на гроші. Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб’єкти на певний момент., це бажання мати певну частину свого портфеля активів в ліквідній формі. Попит на гроші складається з двох частин: 1)поточна каса(гроші необхідні суб’єктам для поточних розрахунків та для покриття не передбачуваних вит-т. Ці кошти необхідні для підтримки безпосер процесу в-ва і зберігаються в найбільш ліквідній формі); 2)гроші, які хотять мати суб’єкти з метою отримання додаткової вартості. Цілі попиту на гроші: 1)створення запасу купівельних та платіжних засобів (попит на поточний запас платіжних засобів),2) накопичення грошей як капіталу (попит на постійний запас грошей як форму багатства), 3)комбіновані (попит на тривалий запас грошей на здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів). Мотиви: трансакційний мотив – постійна потреба в запасі гр-й для їх негайного використання; мотив завбачливості – для задоволення не передбачуваних потреб; спекулятивний мотив – бажання мати запас грошей, щоб за сприятливих умов перетворити їх на високодохідні фінансові документи. Чинники, що впливають на попит на гроші:1)зміна обсягів виробництва, 2)зміна рівня цін, 3)швидкість обігу грошей, 4) зміна норми процента, 5) накопичення багатства, 6) інфляція, 7) очікування погіршення кон’юнктури ринків Графік: 34. Пропозиція грошей, її сутність, особливості формування та чинники зміни. Крива пропозиції грошей. Суть пропоз. гр. – економ. суб’єкти в будь-який момент часу мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот. Пропозицію слід розглядати на макро та мікро рівнях. Пропоз на мікро рівні – це кошти, які мають ек суб’єкти і пропонують їх для продажу на грошовому ринку. Пропозиція на мікро рівні залежить від %ставки і кількості грошей, яку мають ек суб’єкти у своєму володінні. Пропози на макрорівні дорівнює сумі грошових коштів, які мають всі ек суб’єкти, тобто = масі грошей в обороті. Пропозиція грошей: М1 =mМб, де М1 — пропозиція грошей у вигляді готівки поза банками та депозитів на поточних рахунках; т — коефіцієнт грошово-кредитного мультиплікатора; Мб — грошова база. Зміна пропозиції грошей (Мі) може бути викликана дією чинників, які впливають на обсяг грошової бази та на коефіцієнт мультиплікатора. Оскільки грошова база (Мб) перебуває під повним контролем центрального банку, то обсяг її може змінюватися внаслідок певних операцій цього банку — операцій на відкритому ринку, рефінансування комерційних банків, валютної інтервенції. На коеф-т мульт-ра впливають: 1) зміна норми обов’язкових резервів – викликає протилежну за напрямом зміну коеф-та (m) мультиплікації гр. маси, 2) зміна типової ринкової процентної ставки – при її зростанні за позичками та облігаціями розширюються можливості одержувати позички рефінансування, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіц. мультиплікації, і навпаки; 3)зміна багатства – при його зростанні депозитна складова грошової маси зросте швидше ніж готівкова, це посилить мультиплікаційний ефект та призведе до збільшення пропоз-ї; 4) тінізація підприємницької діяльності – зумовлює зміну структурних запасів на користь готівки, а отже остання виходить з банківського обороту – зменшується пропоз-я; 5) низький стан довіри до банків . М1 – маса грошей не змінюється при зміні %ставки; М2 – маса грошей змінюється при незмінній %ставці; М3 – маса грошей змінюється і змінюється %ставка. 35. Графічна модель грошового ринку. Рівновага попиту і пропозиції та процент. Для збалансування грошового обороту необхідно, щоб в обороті була така кількість грошей яка б забезпечила реалізацію створеного в к-ні ВВП тому необхідно щоб Мф=мн. Така ситуація на грошовому ринку наз рівновагою. Точка перетину (А) є рівноважною ставкою процента, яка задовольняє вимоги обох суб’єктів ринку. Взаємозв’язок між попитом, пропозицією та ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей – обернено пропорційно. Якщо установлюється ставка % нижча за рівноважну, то виникає надмірний попит на гроші, економічні суб’єкти будуть хотіти мати у своєму розпорядженні більше коштів, а банки не зможуть їм цього забезпечити, будуть шукати можливості збільшити пропозицію та врешті доведеться підняти %. 36. Заощадження та інвестиції в механізмі грошового ринку. Заощадження сімейних господарств є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій економіці. При уповільненому їх формуванні відбувається скорочення інвестицій. Така ситуація звичайно виникає в умовах тривалої інфляції, коли населення перестає робити заощадження. Зростання обсягу заощаджень створює нарощування інвестицій. Певна частина заощаджень спрямовується для поповнення запасу грошей (резерви банків, поточна каса економічних суб’єктів), решта використовується як капітал і трансформується через сектор ринок грошей. Заощадження населення, що надійшли на гр. ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в грошових запасах, мають бути позичені сектором “фірми” для інвестування. Зв’язок між інвестиціями і заощадженнями в такому вигляді: Ip= З-Дn, де IP – інвестиційні ресурси, що не входять у розпорядження фірм; З – загальна маса заощаджень; Дn – сума приросту державних позик, що розміщені на грошовому ринку. Зміна % ставки одночасно впливає на I і З тільки в протилежних напрямах. Якщо % ставка зростає, посилюється стимулювання З та розміщення їх на ринку. Одночасно послаблюється стимулювання інвестицій, бо зростуть витрати на кожну одиницю інвестицій. Взаємозв’язок І та З повинен враховуватись при реалізації економічної політики держави: 1) банківська с-ма у ГКП повинна виходити з того, що межі кредитно-інвестиційної діяльності визначаються З, порушення цієї межі – порушення економічної рівноваги та інфляція; 2) для ефективного формування інвестиційного процесу успішно повинні формуватися З; 3) взаємозв’язок між І та З повинен врахуватися в бюджетно-фіскальній політиці держави, при розподілі НД, вилучення податків передує форм-ню З, тому зміни в опод-ні викличуть зрушення З, а отже і на І. 37. Сутність, призначення та основні елементи грошової системи. Грошова система – сукупність елементів необхідних для організації грошового обігу к-ни. ГС функціонує у відповідності із законод к-ни, нормативними документами ЦБ. ГС кожної к-ни створилась історично і складається з таких елементів: 1) найменування грошової одиниці; 2) масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни.); 3) види та купюрність грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу (Їх визначає вищий законодавчий орган – ЦБ надає їм статусу законного платіжного засобу); 4) регламентація безготівкових грошових розрахунків; 5)регламентація готівкового грошового обороту; 6) регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти) ;7) регламентація режиму банківського проценту (забезпечує регулювання ціни грошей на грошовому ринку, з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей ) ;8) державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства (НБУ, Кабмін, Мінекономіки, Мінфін) . 38. Характеристика основних видів грошових систем та їх еволюція. Грошові системи класифікуюються:1)за характером економічної системи : ринкові та неринкові; 2) в залежності від ступеня втручання держ: відкриті(немає обмежень щодо проведення валютних операцій) та закриті(є обмеження).ГС поділяються на регульовані (паперового та безготівкового обігу) та саморегулюючі.(металевого грош обігу) Система металевого обігу, поділяється на біметалізм, монометалізм та система паперово-кредитного обігу (паперово-грошова система та система кредитних грошей). Біметалізм – роль загального еквівалента закріплюється за двома металами. Система паралельної валюти, співвідношення між золотими та срібними монетами встановлювались стихійно на ринку. Система подвійної валюти, полягає у законодавчому встановленні вартісного співвідношення між двома металами. Системи кульгаючої валюти – один з видів монет карбується у закритому порядку. Знецінення срібла через здешевлення вир-ва призвело до появи золотого монометалізму. Він існував у 3-х формах: 1)Золотомонетний стандарт – банкноти могли вільно бути обміняні на золото, вільне карбування золотих монет, вільний ввіз і вивіз 2) Золотозлитковий стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється лише на золоті злитки з певними обмеженнями. 3) Золотодевізний стандарт – в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (дивізи), яка обмінюється на золото. Системи паперово-кредитного обігу – обіг обслуговують гр. знаки, що не мають внутрішньої вартості. 39. Створення та розвиток грошової системи України. По становленню України як незалежної держави постала необхідність створення нової гр. сис-ми. 1-й етап З-н Укр-ни “Про банки та банківську діяльність” 1991р.надав монопольне право НБУ здійснювати емісію грошей, проводити єдину ГКП. 1992р – паралельне використання двох валют – рублі та купоно-карбованці. 2-й етап Основні напрямки етапу: 1)розбудова власного емісійного механізму, через: – створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл вир-ва паперових гр. та монет; – розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення с-ми захисту гр. знаків та монет; – розроблення правил випуску з обігу, зберігання інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.2)формування мех-му регулювання НБУ пропозиції гр., завданням якого є: відпрацювання мех-му централізованого регулювання банківськими резервами; запровадження мех-му рефінансування ком-х банків; роз-к операцій на відкритому ринку; 3) розроблення методики та методології ГКП НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інстр-в ГКП, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та ГКП; 4) розбудова національних платіжних сис-м, що охоплює створення сис-ми ел-х платежів на міжбанківському рівні, розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових роз-ків на міжгосподарському рівні; 5) формування мех-му валютного рег-ня: розвиток інфрастр-ри, регламентація, контроль тощо; 6) розроблення та випробування на практиці спец-х заходів з подолання гіперінфляції. 3-й етап: відбувається подальше вдосконалення мех-в та інструментів гр.сис-ми, що були розроблені на попередньому етапі. Прийняття ВР з-ну “Про НБУ”, з чітким описом функцій НБУ, прав та обов’язків. 40.Державне регулювання грошового обороту як складова економічної п-ки, його задачі, методи та наслідки. Через недосконалість ринку ,як такого для забезпечення ефективного за Паретто розподілу д-ва змушена втручатися в економіку к-ни. Для реалізації свого впливу д-ва має розробляти спеціальну ек. п-ку, яка в свою чергу включає в себе такі сегменти: структурна п-ка, п-ка, конкуренції, соц. п-ка, кон’юнктурна п-ка. Регулятивний вплив д-ви на гр. оборот реалізується через кон’юнктурну п-ку, що впливає на співвідношення TD і TS. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі то в процесі формування, розподілу і використання НД, кон’юнктурна п-ка забезпечується д-вним регулюванням гр. обороту. Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, %, швидкості обігу грошей д-ва впливає не лише на зміну D, а й S. Групи заходів кон’юнктурної п-ки (за способом та х-ром впливу на поведінку ек. суб’єктів): заходи фіскальної п-ки (ек. регулювання через механізми оподаткування); заходи грошово-кредитної п-ки (– через механізми зміни S грошей та їхньої ціни, може бути експансійна (неконтрольоване зростання S грошей і як наслідок інфляція) та рестрикційна (різке обвальне скорочення S грошей і вони швидко дорожчають.) заходи прямого втручання (допускається в таких випадках, коли заходи фіскальної та монетарної п-ки не діють. До таких заходів належать заморожування цін, раціонування споживання. Такі заходи суперечать ринковому господарюванню і застосовуються як виняток.) Головне завдання кон’юнктурної п-ки: згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної п-ки. 41. Грошово-кредитна та фіскально-бюджетна політика в системі державного регулювання грошового обороту. Дискусії щодо переваг та недоліків кожної з них. Заходи кон’юнктурної що спираються на регулювання гр. обороту можна поділити на -заходи фіскальної п-ки, -грошово-кредитної (монетарної), – заходи прямого впливу. Фіскальна п-ка зводиться до ек. регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фін. ресурсів, фін. витрат д-ви. Ця п-ка забезпечує можливість безпосередньо впливати як на TD, так і на TS. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів ек. суб’єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення в-ва, що пригнічує TS та ек. активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування д-вного споживання, то це веде до збільшення номінального нац. доходу та сукупного платоспроможного D на р-ках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку в-ва. Проте, якщо д-вне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням т-рної S, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи фіскальної п-ки базуються на прямих, без еквівалентних вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів чи таких же без еквівалентних вливаннях їм фін. коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку ек. суб’єктів низький. Гр.-кредитна п-ка – здійснює д-ва через свій ЦБ, зводиться до ек. регулювання через механізми зміни S грошей та їх ціни на гр. р-ку. Збільшення S грошей, за інших рівних умов, зумовлює пожвавлення % та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного D на р-ках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон’юнктуру р-ків і посилює стимули до розширення в-ва. Види грошово-кредитної п-ки: експансійна (допускається неконтрольоване, довільне зростання S грошей, наслідок – інфляція, тобто, це “п-ка інфляції”, ), рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне скорочення S грошей, наслідок – гроші “дорожчають”, TD скорочується, – зниження цін і різке падіння ек. активності). Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути їх, застосовують дещо альтернативні до них п-ки : дезінфляції і політику рефляції. Фіскальні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної п-ки мають свої переваги і недоліки. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль д-ви в регулюванні економіки, визначили такі переваги фіскальної п-ки: Чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб’єктів, реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскальної п-ки більш передбачувана, ніж на заходи монетарної п-ки, вплив фіскальних заходів виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів. Монетаристи абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, довели, що , зокрема, діям фіскальних заходів властивий такий самий, а то й більший часовий лаг, як і заходам монетарної п-ки, недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскальної п-ки. У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічний політиці. Хоча, зараз, фіскальні і монетарні заходи розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнюючі в єдиній системі кон’юнктурної п-ки, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на TS. 42. Суть, цілі та інструменти гр.-кредитної п-ки. Гр.-кредитна п-ка – це комплекс заходів д-ви направлених на регулювання гр. р-ку, досягнення рівноваги на ньому, забезпечення сталості гр. одиниці. Заходи щодо регулювання гр. обороту здійснює д-ва через свій ЦБ. Осн. завданням НБУ є забезпечення сталості нац. гр. одиниці. Цілі гр.-кредитної п-ки поділяються на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні. Основними стратегічними цілями гр.-кредитної п-ки є загальноек. цілі д-ви: ек. зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Проміжні цілі гр.-кредитної п-ки полягають у таких змінах певних ек. процесів, які сприяють досягнення стратегічних цілей. Тактичні цілі – це оперативні завдання банківської с-ми щодо регулювання ключових ек. змін, передусім гр. маси, % ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Інструменти гр.-кр. п-ки: 1)інструменти опосередкованого впливу на гр. ринок та ек. процеси – операції на відкритому ринку, регулювання норми обов’язкового % процентна п-ка, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти, валютна інтервенція; 2)інструменти прямого (адм) впливу – установлення прямих обмежень на здійснення емісійно-касових операцій, уведення прямих обмежень на кредитування ЦБ комерційних банків, встановлення маржі (позічковий% – депозитний%). установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування ЦБ потреб бюджету, прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, в-вами, регіонами 43. Проблеми монетизації бюджетного дефіциту та валового внутрішнього продукту в Україні. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку гр. коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними заходами, що формуються на підставі вимог чинного з-нодавства, насамперед податкового. Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами: 1)Збільшити оподаткування ек. суб’єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо. 2)Дозволити уряду (казначейство) випустити власні боргові зобов’язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їх статус законного платіжного засобу. 3)Дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зовнішньому ринках. 4)Дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, купивши на відповідну суму урядові зобов’язання на первинному ринку. Найдоцільнішим є третій – шляхом реалізації держ. цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (при умові – бюдж дефіцит не хронічний і не надто великий відносно ВВП). Систематичний, зростаючий бюдж дефіцит, яким би способом не монетизувався, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усуває її зовсім. Проблема монетизації ВВП полягає у доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів і послуг, погашення боргових зобов’язань. Вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Про достатність монетизації ВВП можна судити з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення обсягу гр. маси, що є в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП: Км=М/ВВП, де Км-рівень монетизації, М-маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3. На 1.01.2000 рівень монетизації в Укр. становив – 17,4%. Його оцінка забезпечується порівнянням з показниками попередніх років або з показниками інших країн. В Укр. демонетизація ек-ки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок чого скоротився D на гроші і відповідно була скорочена S грошей. Тому ремонізувати ек-ку Укр. не можливо нагнітанням S грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток D на гроші. Для збільшення D на гроші як єдино реального шляху ремонетизації ек-ки Укр., необхідно: перейти до п-ки ек. зростання, що забезпечуватиме зростання реального ВВП, подолати бартер у відносинах між господарюючими суб’єктами, підвищити стабільність нац. грошей та банківської системи, довіру до них усіх ек. суб’єктів, підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного %, забезпечити високий рівень розвитку цінних паперів та валютного ринку. 44. Сутність, закономірності розвитку та види інфляції. Способи вимірювання інфляції. Інфляція – це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так і відносним. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих д-вою цінах. З-номірністю інфляції є те, що вона не виникає раптово, а розв-ся поступово, як тривалий процес, який можна розділити на стадії, що відрізняються співвідношенням темпів зростання S грошей і темпів їх знецінення. І.- теми зрост. S грошей випереджають знецінення грош, це випереджання поступово зменш-ся, наближаючись до вирівнювання. ІІ. – темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. За формами прояву інфляції можна виділити цінову (проявляється у формі зростання цін); інфляцію заощаджень (знецінення грошей проявляється у зростання вимушених заощаджень при зафіксованих д-вою цінах і доходах); девальвацію (знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.) За темпами знецінення інфляції розрізняють повзучу (до 5% на рік), помірну (5-20%), галопуюча (20-50, а іноді і 100%), гіперінфляція — (більш як 100%). За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити інфляцію витрат (спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат) та інфл попиту (спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх S банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного D на товарних ринках). Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період – рік, квартал, місяць. Для вимірювання інфляції найчастіше застосовуються три види ідексів цін: 1)індекс споживчих товарів (індекс спож. цін), – х-зує зміну в часі заг. рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Визначається з відношення р-кової в-сті фіксованого “кошика” в поточ/ році до р-кової в-сті фіксованого “кошика” в баз. році. 2)індекс цін на засоби в-ва (індекс цін виробників),- х-зує зміну в часі заг. рівня цін на засоби в-ва, які купують юр. особи для виробничого споживання. Визначається за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса: ІЦВ = (P1g0)/(P0g0), де Р1 і Р0 – рівень цін на одиниці товару поточного і базового періодів, g0 – к-сть т-рів (випадків надання послуг) у баз. періоді, що взяті в розрахунках. 3)індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) – х-зує зміну в часі заг. рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, що х-зує інфляційні зміни всіх цін. Визначається теж за агрегатним індексом цін Ласпейреса. 45. Причини інфляції. Монетаристський та кейнсіанський підходи щодо визначення причин інфляції. Дослідники причин інфл. визнають можливість їх формування на боці грошей (монетарні причини) і на боці товарів (витратні причини). У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого “Рівняння І. Фішера” M*V=Q*P. Тобто зростання цін може бути викликаним зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V), скороченням фізичного обсягу в-ва (Q). Найбільш результативним чинником вплитву на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Вирішальним чинником інфляції є нарощування S грошей. Це покладено в основу гр. теорії інфляції, якої дотримується монетаристська школа. Монетаристи вважають, що збільшення S грошей визначається гр.-кр. п-кою д-ви. Монетарна п-ка може стати інфляційною у випадку спрямування її на монетизацію бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Кейнсіанці погоджуються, що інфляція розвивається лише при тривалому зростання S грошей, можливому за ліберальної гр.-кред п-ки. Вони не заперечують, що дія затратних чинників інфляції може привести до безперервного і швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання S грошей. Відмінність в тому, що ліберальну гр.-кред п-ку вони вважають передумовою інфляції, а першопричиною – чинники, пов’язані зі збуренням витрат і пропозицій. 46. Економічні та соціальні наслідки інфляції. Ек. наслідки проявляються через вплив інфл. розвиток в-ва, торгівлю, кредитну і гр. системи, д-вні фінанси, валютну с-му і на платіжний баланс к-ни. Негативними наслідками є: 1)можливий занепад і застій в-ва в результаті перекидання грошей в галузі зі швидким зростанням цін, 2)скорочення к-ловкладень і затухання нaково-технічного прогресу, 3)звуження ринку збуту як результат скорочення платоспроможного D; 4)порушуються кредитні відносини та гр. обіг. Інфляція може спричинювати нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. Натуралізація обміну прискорює інфляційне знецінення грошей, оскільки звужується матеріальна основа їх обігу, а також спричинює розрив традиційних господарських зв’язків, уповільнює товарооборот, викликає додаткові витрати обігу. Виникає “голод” на грошові знаки, зростає потреба в великих купюрах, падає курс національної валюти відносні валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами. У соціальній сфері інфляція створює передумови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх. Зростання товарних цін як прояв інфляції безпосередньо сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушують купувати товари за зростаючими цінами. Але підприємці не тільки продають, а й купують товар за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свою робочу силу, ціна на яку теж в період інфляції зростає. Тобто, усе залежить від здатності того чи іншого ек суб’єкта чи їх групи захистити свої доходи, домогтися їх адекватного зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо. Негативним соціальним наслідком є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого ек. становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. 47. Особливості інфляції в Україні. В 1991 році Укр. охопила глибока інфляція (390% на рік), з якої вона остаточно не вийшла і в 2002р. Особливістю інфляційного процесу в Укр.: 1)гіперінфляція Це пояснюється двома причинами: 1) обвалом “інфляц навісу”, одерж. Укр у спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін 91-92рр, що спровокувало зріст платоспроможного D і цін за цей період > ніж в 2 рази; 2)Надто ліберальною монетарною п-кою, яку
проводили Уряд та ЦБУ.

2)чітка однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної п-ки,
переорієнтації її на антиінфляційні ціль з 2 половини 93 р. В 94 р
уперше за 4 роки темпи зростання цін значно відстали від темпів
зростання маси грошей (М3), що істотно підвищило реальне значення
сеньоражу та його роль у поліпшенні стану держ. фінансів, позитивно
вплинуло на реальне забезпечення економіки грошової маси.

3) форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше
зростання рівня цін не тільки не сприяли ек. зростанню, а навпаки,
поглиблювали ек спад та зростання безробіття.

4)успішне приборкання інфляц в 96р. і виведення її на прийнятний рівень
навіть з позиції розвинутих країн не дало так давно очікуваного
пожвавлення в-ва, яке продовжувало скорочуватися. Причина цього –
структура укр. економіки, яка і після переходу до антиінфляц п-ки
залишалася неадекватною ринк механізмам.

5)в умовах хронічного дефіциту держбюджету і вкрай повільних темпів ринк
реструктуризації в-ва різко погшасити інфляц не вдається.

Хоча інфл процес в Укр. в 90рр відповідає в цілому монетаристським
трактуванням сутності і причинам інфляціїї, але має такі відмінності:
1)надмірне затягування інфл процесу на досить високому рівні (близько
20%),2)атниінфл держ п-ка супроводжується поглибленням платіжної кризи.

48. Державне регулюваня інфляції: основні напрямки та інструменти.

Антиінфляційна п-ка більшості країн з розвинутою ек-кою проводиться за
кількома напрямами – дефляційної п-ки (урегулювання D), п-ки доходів чи
за одним і другим напрямком одночасно.

Дефляц. п-ка включає ряд методів обмеження платоспроможного D через фін
і кр.-гр. механізми. Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в
обіг, скорочуються витрати держбюджету, передусім на субсидії під-вам,
соц потреби, інфраструктуру, на потреби ВПК, посилення податкового тиску
на доходи

Важливим інструментом дефляц п-ки є кредитна рестрикція та пряме
лімітування випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ,
регулюючи % ставки за пасивними і активними операціями комбанків,
збільшуючи норму обов’язкових резервів та ін. методами, д-ва скорочує
банківське кредитування ек-ки, і цим стримує зростання гр. маси та
платоспроможного D.

П-ка доходів передбачає держ контроль за ЗП і цінами. Цей контроль може
зводитися до фіксації ЗП і цін на певному рівні (заморожування), або
встановленням темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах
темпів приросту прод-ті праці, або до того й іншого водночас. Першим
негативним наслідком цього є поява т-рного дефіциту. Заморожування ж ЗП
ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою
політикою, посилює соц напруження.

Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і
монетаристських рекомендацій має велике значення для економічної теорії
і практики:

1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану,
досягти галопуючих темпів і призвести до тяжких ек. і соц наслідків;

2)Антиінфляц п-ка не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути
комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку
в-ва на ринк засадах;

3) Проведення антиінфляц п-ки вимагає від її творців значної мужності і
політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться
завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.

49. Сутність, цілі та види грошових реформ.

Грошові реформи – це повна чи часткова перебудова гр. системи, яку
проводить д-ва з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму
регулювання гр. обороту стосовно нових соц-ек. умов, чи одне і друге
водночас.

За глибиною реформаційних заходів виділяють струк-турні (повні) гр.
реформи та реформи часткового типу.

Структурні гр. реформи проводилися при переході від біметалізму до
золотого монометалізму, від останнього до системи паперово-грошового чи
кредитного обігу.

Реформи часткового типу торкаються тільки самої о-ції гр. обороту і
зводяться до зміни окремих е-тів гр. С-ми. Сама база гр. с-ми та
структура ек-ки і гр.-кредитних відносин залишається незмінним. При
цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал гр. знаків, механізм емісії
грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні (купюри одного
зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін
не змінюється); 2) деномінаційні (здійснюється деномінація грошей у бік
збільшення гр. одиниці). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр
на нові та перерахування всіх гр. показників, за певним співвідношенням,
внаслідок чого маса грошей в обігу зменшується, а гр. одиниця
збільшується.

За х-ром обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи(
за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу
грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково).

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється
залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей; від форми
зберігання запасу старих грошей; від форми власності власника грошей.

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні гр.
реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк –
7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові)
і реформи паралельного типу (випуск в оборот нових гр. знаків
здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони
тривалий час ф-ціонують одночасно і паралельно).

50. Особливості проведення грошової реформи в Україні.

У 90-ті рр. в У. була проведена гр. реф-ма, яка за своїм х-ром може бути
віднесена до категорії повних або структурних реформ. До
найхарактерніших її особливостей належать:

1. Багаточинникова зумовленість – гр. реформа в Україні полягала в тому,
що крім суто економ причин, були і досить могутні політичні причини їх
проведення.

2. Багатоцільове спрямування – гр реф-ма полягало в тому, що проведення
її мало найменше 3 мети :1) створити нац гроші і гр. с-му, 2)забезпечити
стабільність нац грошей; 3)сформувати і ввести в дію нові методи
інструменти регулювання гр. обороту і грошового ринку.

3. Довготривалість – реформа полягала в тому, що почалася в січні 92
року випуском в обіг купоно-карбованців багаторазового використання, а
закінчилася у вересні 96 випуском в обіг гривні, тобто тривала майже
п’ять років.

4.Створення нового механізму монетарного регулювання виявилося х-ною
особливістю гр. реформи в Укр. з двох причин: до початку реформи такого
механізму в Укр. не було; для подолання гіперінфляції і переходу до
антиінфляційної п-ки потрібно було якнайшвидше освоїти найефективніші
інструменти монетарного регулювання.

Найскладнішою особливістю грошової реформи в Укр. є її соціальний
аспект. Як відомо зі світової практики, підготовка і проведення
будь-якої грошової реформи вимагає додаткових фінансових витрат, які
переважно перекладаються на плечі широкого загалу населення.

Гр. реформа в Україні, що завершилася в 1996 році, за своїм х-ром
належить до повних (структурних) реформ.

51. Поняття валюти та валютних відносин. Конвертованість валюти, її
суть, види та значення.

Валюта – б-які гр. кошти, форм-ня та вик-ня яких прямо чи опосередковано
пов’язано із зовнішньоек відносинами. Іноді в поняття валюти включається
не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів чи депозитів у
грошах тієї чи іншої країни, а й інші валютні цінності – платіжні
документи (чеки, векселі, сертифікати), фондові цінності (акції,
облігації) та інші фін. інструменти іноземного походження.

За емітентською належністю валюту розрізняють: нац, іноземну, колективну
(СДР, євро).

За режимом вик-ня валюти поділяють на: Неконвертована (валюти, які
неможливо вільно обміняти на іноз. валюти за ринк курсом, їх ввіз та
вивіз жорстко обмежується). Конвертована (валюти, які вільно обмін-ся на
валюти ін країн, за курсом, що формується у встановленому порядку, і
вільно вивозяться і ввозяться через кордон).

Конвертованість валюти можна класиф за кількома критеріями:

1.За повнотою конвертації: повна (означає можливість вільного обміну нац
валюти на іноз для всіх категорій власників та за всіма видами цілей або
операцій (долари США, Євро і т. д. ))і часткова конвертованість (нац.
валюта обмінюється на іноз. з певними обмеж).

2. За видами суб’єктів: зовнішня, внутрішня.

3. За х-ром ек. оп-цій, що обслуговуються конвертованою валютою: за
поточними оп-ціями, за переміщенням капіталу.

Значення: конвертація дає поштовх для розвитку зовнішньої торгівлі,
відкриває шлях до посилення конкуренції між нац. і іноз. виробниками,
сприяє вирівнюванню нац. і світових цін, розширенню споживання за рах.
збільш. імпорту.

Валютні відносини – це сукупність ек. відносин, які виникають у процесі
взаємного обміну результатами д-сті нац. гос-в і обслуговуються валютою.

52. Валютний ринок: суть та структура, чинники, що визначають
кон’юнктуру валютного ринку.

За екон. змістом: валютний ринок – це сектор грош. ринку, на якому
урівноваж-ся попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.
За своїм признач. і організац. формою валютний ринок – це сук-ть спец.
інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно
продати-купити нац. і іноз. валюту.

Об’єктом купівлі-продажу на цьму ринку є валютні цінності. Суб’єктами –
будь-які економічні агенти та посередники (банки, валютні біржі). Ціною
на валютному ринку є валютний курс – ціна грошової одиниці даної валюти
в грош. одиницях іншої валюти.

Валютний ринок має свою структуру, яка включає:

Нац. валютні ринки — існують у більшості країн світу, вони обмеж-ся
екон. простором конкретної країни і реул-ся її нац. валютним закон-вом.

Міжнародні валютні ринки – сформувалися у країнах, в яких до мінімуму
зведені обмеження на валютні оп-ції.

Розвиток новітніх засобів телекомунікаційних та інформац. технологій дає
можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний
ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово.

Валютний ринок можна класифікувати: – за х-ром оп-цій: ринок
конверсійних оп-цій, ринок депозитно-кредитних оп-цій; – за
територіальним розміщенням: європейський, пн.американський, азіатський;
– за видами конверсійних оп-цій: ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; –
за формою валюти: ринок безготівкових оп-цій, р-к готівки.

Групи чинників, що визнач. кон’юктуру валютного ринку:

1)Курсоутворюючі чинники:-стан платіжного балансу кр-ни, -обсяги ВНП,
які виробляються в кр-ні, -внутр. і зовн. S грошей, -% ставки в к-нах,
валюти яких порівнюються, – співвідн. внутр. цін к-ни з зовн-ми. Ці
чинники – базові, оск. визначають такий стан співвідн. D та S на вал.
р-ку, який схильний до стабільності чи поступової, внутр. зумовленої та
передбачуваної зміни.

2)Регулюючі чинники: – заходи прямого держ. регулювання. – структурні
чинники (впливають на кон’юнктуру ринку через зміну курсоутворюючих
чинників. Вводяться д-вою свідомо для досягн. певн. цілей в її ек.
політиці).

3)Чинники кризового хар-ру: – дефіцит держ. бюджету, – безконтрольна
емісія та інфляція, – штучне і надмірне регулювання цін, – висока
монополізація в-ва. Ці чинники виникають при порушенні динамічної
рівноваги ек-ки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують
результативність регулятивних заходів д-ви.

У всій цій сукупності вирішальною (базавою) є перша група
(курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі ключове місце займає
платіжний баланс, його стан та динаміка.

53. Функції та операції валютного ринку.

Основними ф-ціями валютного ринку є:

—забезпечення умов та мех-мів для реалізації валютної. пол-ки держави;

—створення суб’єктами вал. відносин передумов для своєчасного здійснення
міжнар. платежів за поточними і капітальними розрах-ми та сприяння
завдяки цьому розв-ку зовн. торгівлі;

—забезпечення прибутку учасникам вал. відносин;

—форм-ня та урівноваження попиту та проп-ї валюти і регулювання вал.
курсу;

—страхування валютних ризиків;

—диверсифікація валютних резервів.

Валютні операції – це будь-які платежі, пов’язані з переміщенням
валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку. Ці операції
класифікуються за кількома критеріями:

1) за терміном здійснення платежу з купівлі продажу валюти: – касові
операції (полягають у купівлі продажу валюти на умовах її поставки не
пізніше 2-го робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим на
момент її підписання); – строкові (операції полягають у купівлі продажу
валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує 2
робочі дні).

2) За мех-мом здійснення операції: – операції спот (передбачають
поставку валюти на другий робочий день); – форвардні (це різновид
строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома
суб’єктами з наступною передачею валюти в обумовлений строк і за курсом,
визначеним у момент укладання контракту, не прозорі для інших
учасників); – ф’ючерсні (це теж різновид cтрокових оп-й, в яких два
контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний
час за курсом, установленим у момент укладання угоди. Відмінності їх від
форвардних операцій: вони здійснюються тільки на біржах, під їх
контролем, а форма і умови контрактів чітко уніфіковані, прозорі дя
інших учасників.); опціоннні (це операції за яки між уч-ками укладається
особлива угода, що надає одному з них право (а не обов’язок) купити чи
продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом
певного строку) і за узгодженим сторонами курсом).

3) За цільовим призначенням: – операції з метою одержання валюти для
здійснення платежів за міжнародними розрах-ми; – операції з метою
страхування від валютн. ризиків; – операції з метою одержання прибутку
або спекулятивні операції.

4) За формою здійснення: – безготівкові; – готівкові.

5) За масштабами операцій:- оптові; – роздрібні.

54. Валютний курс: сутність, роль та фактори, що визначають його
динаміку та рівень.

Валютний курс(ВК) — це співідн., за яким одна валюта обмінюється на
іншу, або “ціна” грош-ї одиниці однієї к-ни, що визначена в грош.
одиницях іншої к-ни. Установлення курсу називається котируванням валют.
ВК необхідний для:

`„F

`„F

`„F

`„F

`„F

`„F

gdva?

`„F

`„F

gdNZQ

gdNZQ

gdNZQ

??

j

ooooooooooeOEOooooooooo

`„F

*?,oeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

1/4 i b

d

¶

?

CJaJ
ph333$¶V?V?V1/4V3/4VAVAVAeVAEVEVEVIVIV?VOVOVOeVOVUV8WAEZ?^ued„fIfaeg4jPm
?noooooooooooooooooooooooooooo

CJaJ
ph333.?n”q*rXtZt\t^t`tbtdtfthtjtltntptrtttvtxtzt|t~t?t‚t„t†t?t?toooooooo
oooooooooooooooooooo

@‘R”T”V”X”Z”\”^”`”b”d”f”h”j”l”n”p”r”t”v”x”z”|”~”?”‚”„”†”oooooooooooooooo
oooooooooooo

’®”®–®?®?®?®?® ®c®¤®¦®?®?®¬®®®°®?®?®¶®?®?®1/4®3/4®A®A®Ae®AE®E®E®oooooooo
oooooooooooooooooooo

?d?~µV¶e·t?a?I1/2~?oeAHA?AaeAtAeOAoooooooooooooooooooooooooooo

– обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів
та кредитів;

– порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних
показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

– періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Вартісною основою ВК є паритет купівельних спроможностей валют, який
виражає співвіднош середніх рівнів нац цін на товари, послуги,
інвестиції.

Розрізняють кон’юнктурні(пов’язані з коливанням ділової активності,
політ. та військово-політ. обстановки, з чутками, здогадками та
прогнозами.) та структурні(довгострокові тенденції, які визначають стан
тієї чи іншої нац. грош. одиниці у валютній ієрархії) чинники, які
впл-ють на ВК.

Серед структурних можна виділити такі чинники: 1) зростання нац. доходу;
2) темпи інфляції – чим ? темпи інф. в кр-ні, тим ? курс її валюти; 3)
стан платіжного балансу – активний платіжний балансс сприяє ? нац.
валюти, пасивний – навпаки; 4) різниця процентних ставок у країнах – ? %
ставки стимулює приплив іноземних капіталів, ? – навпаки; 5) діяльність
вал. ринків та спекулятивні вал. операції; 6) ступінь використання
певної валюти на євроринку і в міжнар. розрах-х; 7) ступінь довіри до
валюти на нац. та світовому ринках; 8) валютна пол-ка; 9) ступінь
розвитку фондового ринку.

55. Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів.
Режим валютного курсу в Україні.

При золотому стандарті в основі вал. курсу лежав золотий паритет –
відношення вагової кількості чистого золота , що містилося в двох
грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. В умовах золотого
стандарту відх. вал. курсу від вал. паритету не могло бути значним. Воно
обмежувалося витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон
з метою обміну його на необхідну валюту, або здійснення прямих платежів.
Це відх. фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік.Базою
вал. курсу до середини 70-х р. був офіційний золотий паритет валют.
Унаслідок Ямайської вал. реформи юридично була оформлена відмова країн
від золотих паритетів як основи вал. курсів. Нині основою визначення
вал. курсів є співвідношення купівельної спроможностей нац. валют – це
сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за нац. грош.
одиницю.

Сучасні типи режимів ВК включають фіксований (ВК фіксується до однієї
валюти або кошика валют) і плаваючий режими (змінюються в залежності від
попиту та проп-ї на вал. ринку).

Головними методами регулювання ВК є:

Вал. інтервенція – це пряме втручання ЦБ або казначейства у вал. ринок.
Вона зводиться до купівлі та продажу ЦБ або казначейством іноземної
валюти.

Дисконтна політика зводиться до підвищення або зниження дисконтн. ставки
центр. емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних
короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди
погіршення стану платіжного балансу, ЦБ стимулює приплив капіталів з
країн, де дисконтна ставка нижча.

Методами вал рег є девальвація та ревальвація –зниження та підвищення
вал курсу.

Україна використ кілька режимів ВК – від плаваючого до фіксованого з
подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р.
було визначено ринковий (плаваючий) режим ВК укр. карбованця. Така
система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без
попереднього забезпечення відпов. екон. умов. Результат – хронічна
нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація
зовнішньоторг обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ
адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження
ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій ,зменшення
надх. іноз. валюти на внутр. ринкук, зростання внутр. боргу. З часом
фіксований вал курс було замінено на регульований (плаваючий). З 1994 р.
було запроваджено ринк. механізм визначення курсу на основі попиту і
проп-ї. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно
стабільному рівні в межах установленого валютного коридору.

Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон’юнктура, почався відплив
короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти
У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і
водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабільності курсу
гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше,
неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ
відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал.
курсу ,що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи
1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша
група – це переважно вільноконвертовані валюти. Друга група – це валюти,
за якими торгівельні операції та неторговельні розрах-ки відбуваються
рідше.

56. Поняття та призначення валютних систем. Елементи національної
валютної системи. Розвиток валютної системи в Україні.

Валютна система(ВС) – це організаційно-правова форма реалізації валютних
відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з
межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи поділяються на:
1)Нац ВС – базуються на національних грошах і , по суті, є складовими
грошових систем окремих країн. 2)Міжнародні та світова ВС ґрунтуються на
багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних валютах.

Національна валютна система складається з таких елементів: *назва,
купюрність та характер емісії нац вал; *ступінь конвертованості нац вал;
*режим курсу нац вал; *режим використання іноз вал на нац території;
*режим формування і використання державних золотовалютних резервів;
*режим валютних обмежень; *регламентація внутрішнього валютного ринку і
ринку дорогоцінних металів; *регламентація міжнародних розрахунків та
міжнародних кредитних відносин; *визначення національних органів, на які
покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов’язків у
цій сфері.

Призначення національної валютної системи:

1)Розроблення та реалізація валютної політики, 2)Валютне регулювання,
3)Валютний контроль.

Розвиток валютної системи в України можна умовно поділити на три етапи:

1) Формування національної грошової системи. Уже законом України ” Про
банки і банківську діяльність”, ухваленому в 1991 р., були сформовані
деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в
Україні.

2) Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів
організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного
ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу
карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація
множинності валютних курсів.

3) Цей етап розпочався після випуску в обіг постійної національної
валюти гривні. Основними заходами і результатами цього етапу були:
*остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні;
*введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних
надходжень; *припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах;
*подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних
осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості
національної валюти за поточними операціями; *приєднання України до 7
статті Статуту МВФ.

57. Валютна політика та валютне регулювання, їх особливості в Україні.

Важливим призначенням НВС є розроблення і реалізація державної валютної
політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у
сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення
визначених державою цілей. Кінцевими цілями валютної політики є
стратегічні цілі монетарної політики – зростання зайнятості та
виробництва ВВП, стабілізація цін.

Валютна політика має свої специфічні цілі: 1) лібералізація валютних
відносин в Укр, 2) забезпечення збалансованості платіжного балансу та
стабільних джерел надходж іноз вал на нац ринок, 3) забезпечення
високого рівня конвертованості нац вал, 4) захист іноз та нац інвестицій
у к-ні, 5) забезпечення стабільного курсу нац вал.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів
щодо регламентації валютних відносин ек суб’єктів та їх діяльності на
валютному ринку. Така регламентація поширюється на: 1) процес
курсоутворення, 2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх
ринках країни, 3) діяльність комерційних банків та інших структур на
валютному ринку, 4) здійснення міжнародних платежів за поточними
операціями платіжного балансу, 5) здійснення міжнародних платежів за
капітальними операціями платіжного балансу, 6) ввезення та вивезення
валютних цінностей через державний кордон, 7) кредитні відносини
резидентів з нерезидентами, 8) формування та використання золотовалютних
резервів.

Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній
політиці перехідного періоду , були: *введення обов’язкового продажу
під-вами експортної виручки в інвалюті; заборона надання
під-вами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;
*заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; *заборона
резидентам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів,
мобілізованих усередині к-ни; *заборона вивозу валютних коштів юридичних
осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;
*жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.

58. Платіжний баланс: сутність, структура та роль в механізмі валютного
регулювання.

Платіжний баланс – це співвідношення між валютними платежами ек
суб’єктів даної к-ни за її ек-ми межами та валютними надходженнями їм
від нерезидентів за певний період часу.

Структура платіжного балансу:

Розділ 1. Рахунок поточних операцій

Стаття “Баланс товарів”: відображаються всі переміщення товарів через
економічні межі країни з переходом права власності. Співвідношення
обсягів надходження і платежів по цій статті наз торговим балансом.

По статті ” Баланс послуг” враховується рух коштів у зв’язку з обміном
між резидентами і нерезидентами різноманітними послугами.

По статті ” Доходи” враховується рух коштів, пов’язаний з доходами
фізичних осіб-резидентів, одержаними в оплату праці за кордоном,
доходами від прямих інвестицій за кордоном, доходами від портфельних
інвестицій, доходами від інших інвестицій.

По статті ” Поточні трансферти” враховується рух коштів на без
еквівалентних засадах.

Розділ 2 “Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій”.

Стаття “Капітальні трансферти”: врахов всі операції, пов’язані з
передачею права власності на основний капітал або анулювання боргів
кредиторами, коли рух вартості здійснюється на еквівалентній основі.

У розділі” Фінансовий рахунок” показуються операції з купівлі-продажу та
погашення фінансових вимог однієї країни до інших. При цьому
відбувається зміна власності на фінансові активи або пасиви країни. Усі
фінансові операції класифікуються в три групи: прямі інвестиції,
портфельні інвестиції, інші інвестиції.

Розділ 3 “Резервні активи” відображається централізований золотовалютний
запас країни.

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації
валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних відносин країни він
дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку
валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за
звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон’юнктури
валютного ринку та курсу нац вал у відповідному році та ймовірну
динаміку їх на перспективу.

59.Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмі
валютного регулювання.

Золотовалютні резерви – це запаси іноземних фінансових активів та
золота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів
грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на
регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Призначення золотовалютних резервів (цілі накопичення золотовалютних
резервів):

1) трансакційне призначення – забезпечення країни достатнім запасом
міжнародних платіжних засобів, з тим , щоб держава, її окремі структури
та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми
зовнішніми зобов’язаннями,

2) інтервенційне призначення – забезпечення державі можливості проводити
інтервенції на валютному ринку грошей, з тим , щоб підтримувати на
потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної
валюти.

Ролі золотовалютного резерву:

1)оптимізація обсягу золотовалютних резервів, (зниження обсягів
золотовалютних резервів погіршує платоспроможність країни на світовому
ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а
завищення – призводить до заморожування значної частини національного
багатства країни на тривалий період);

2)інтервенційне використання золотовалютних резервів, (якщо в країні
відбувається економічне зростання та досягнута макроекономічна
стабілізація, політика валютної інтервенції стає вирішальним
інструментом валютного регулювання);

3)розміщення золотовалютних резервів, (Важливе значення для страхування
від знецінення. Тому золотовалютні резерви тримаються у кількох найбільш
сталих валютах, що використовуються як міжнародні платіжні засоби).

60.Поняття, розвиток та основні елементи світової та міжнародної
валютних систем.

Світова валютна система – це спільно розроблена державами та закріплена
міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Складовими світової валютної системи є:

1) форми міжнародних засобів платежу, 2)уніфікований режим валютних
паритетів та курсів, 3) умови взаємної конвертованості валют, 4)
уніфікація правил міжнародних розрахунків, 5)режим валютних ринків та
ринків золота, 6)міжнародні валютно-фінансові організації, 7) міжнародне
регулювання валютних обмежень.

Розвиток світової валютної системи:

1) система, заснована на золотому стандарті (платіжний оборот
обслуговувався переважно золотом), 2) механізм золотодевізного
стандарту, що було юридично оформлено рішенням Генуезької конференції
(1922 р.) 3)Бреттон-вудська валютна система. На міжнародній
валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції, що
відбулася у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені
основні принципи даного валютно-фінансового устою, 4) Ямайська валютна
система створилась внаслідок угоди, що була досягнута на нараді
країн-учаснць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 р.

Міжнародна валютна система – договірно-правова форма організації
валютних відносин окремих країн.

Щоб протистояти гегемонії долара у світовій системі, в березні 1979 р.
було створено міжнародну валютну систему – Європейську валютну систему
(ЄВС)- форму міждержавного регулювання валютних відносин країн
західноєвропейського інтеграційного комплексу. Механізм ЄВС містив 3
елементи: *європейська валютна одиниця -ЕКЮ, *режим сумісного коливання
валютних курсів – “суперзмія”, *Європейський фонд валютног о
співробітництва.

Маастрихтська угода 1992 р. визначила 3 етапи становлення ЄВС:

1)липень1990р.-грудень1993р.: *повна лібералізація руху капіталів
усередині ЄС, *завершення процесу формування єдиного внутрішнього ринку
ЄС, *розроблення заходів щодо зближення ряду економічних параметрів для
країн-членів, 2) січень 1999 р.: *створення незалежної Європейської
системи центральних банків на чолі з Європейським центральним банком,
*установлення фіксованого курсу для валют країн-членів ЄВС між собою, а
також відносно ЕКЮ, *емісія єдиної грошової одиниці, *проведення єдиної
валютної політики країнами членами ЄВС. 3) 1 січня 2002р.— євро увійшло
до готівкового обороту i має місце паралельного обігу з національними
валютами. А з 1 липня 2002р. євро залишиться єдиною європейською
валютою.

61. Загальні передумови та економічні причини, що визначають
необхідність кредиту.

Передумовою кредиту є наявність поточних або майбутніх доходів у
позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність
кредиту – коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у
юридичних, так і у фізичних осіб.

Причини виникнення кредиту слід шукати насамперед не у сфері
виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один
одному як власники, як юридично самостійні особи. Коли товарно-грошові
відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між
товаровиробниками іноді набували особливого характеру: продавцеві
потрібно продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За
таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутися. Таким чином,
кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу.
Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає
найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит
розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки
потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення —
виробництва, споживання.

Суспільство повинно мати у своєму розпорядженні такі економічні
інструменти, з допомогою яких можна було б запобігати перебоям у сфері
суспільного виробництва, загалом суспільного відтворення. Одним із
найважливіших таких інструментів і став кредит. Звідси існування
товарного виробництва і пов’язаного з ним товарного обігу є найбільш
загальною економічною причиною необхідності кредиту.

Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця
суперечність розв’язується за допомогою кредиту.

62. Сутність кредиту, його структура, еволюція та зв’язок з іншими
економічними категоріями.

Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними
суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування
вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та
добровільності.

Структура кредиту. Для конкретизації сутності кредиту потрібно
розглянути окремі елементи кредитних відносин. Ними є об’єкти та
суб’єкти кредиту. Об’єктом кредиту є та вартість, яка передається в
позичку одним суб’єктом іншому. Суб’єкти кредиту – це кредитори і
позичальники.

Кредит як форма суспільних відносин має багато спільного з іншими
економічними категоріями – грошима, фінансами, торгівлею, капіталом та
ін. Зокрема, всі вони є вартісними категоріями, обслуговують рух
вартості в процесі відтворення. Вони тісно переплітаються між собою
функціонально. Так гроші як засіб платежу з’явилися на ґрунті кредитних
відносин. Кредит у функції перерозподілу вартості обслуговує рух
капіталу, сприяє формуванню фінансових ресурсів, розвитку торгівлі.
Особливо тісно пов’язаний кредит з грошима, і цей зв’язок дедалі
посилюється в міру розвитку суспільного виробництва й ускладнення
економічних відносин.

Першою формою кредиту, що мала найпростішу сутність, був лихварський
кредит. Характерними ознаками цього кредиту було те, що він має
випадковий характер. Його суб’єктами на боці кредиторів були просто
багаті люди, які надавали в кредит лише власні кошти, а на боці
позичальників — незаможні (селяни, ремісники).

З переходом до товарно-капіталістичного виробництва відбулося чітке
розмежування виробничих і особистих потреб у запозиченні коштів.
Підтримання і розвиток виробництва стали широкомасштабною сферою
застосування запозичених коштів і стимулювали масове формування вільних
коштів. Сам кредит набув капіталістичного характеру і перетворився в
суспільний механізм капіталізації економічних відносин.

Попервах економічна думка зосереджувалася переважно на самому поняття
кредиту, на пізнанні його сутності. Лише з 18 ст. розпочалися
дослідження механізму зв’язків кредиту з суспільним виробництвом, що
відкривало шлях для формування суто наукової теорії кредиту. На сьогодні
економічна наука визнає дві провідні теорії кредиту: натуралістичну і
капіталотворчу.

63.Стадії та закономірності руху кредиту на мікро – і макрорівнях.
Причини кредитування.

Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити
формулою:

ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де ВВ-формування вільної вартості у кредиторів,
НП-розміщення вільних коштів у позички, ОП-одержання додаткових коштів
позичальником, ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої
потреби, ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника, ПК- повернення
позичальником коштів кредитору, ОК- одержання кредитором коштів, наданих
у позичку.

Стадії руху кредиту:

1-а стадія – формування вільної вартості як джерела надання позичок
(операція ВВ),

2-а стадія – розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),

3-а стадія – використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове
розпорядження (операція ВП),

4-а стадія – вивільнення використаних позичальником коштів з його
обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички
(операція ВК),

5-а стадія – повернення позичальником вартості кредитору (операції
ПК-ОК) та плата процента.

Закономірності руху кредиту на мікроекономічному рівні: *зворотність
руху вартості, що передана в позичку; *тимчасовість перебування
позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю
одного кругообороту його капіталу; *збереження позиченої вартості руху
і повернення її кредитора в повному обсязі; *залежність маси наданої
позички від наявних обсягів вільних коштів.

Закономірності руху кредиту на макроекономічному рівні: *кількісні
параметри розвитку кредиту повинні бути адекватними динаміці обсягів
ВВП; *оскільки кожна позичкова операція є двоякою – як вимога і як
зобов’язання, як актив і пасив, загальні суми кредитних вкладень і
позичених ресурсів у макромасштабах завжди балансуються; *зворотність і
платність кредиту робить його найбільш адекватним ринковим умовам
інструментом фінансування зростання капіталу в реальному секторі
економіки; *платність кредиту і здатність приносити дохід обом його
суб’єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як
спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою
рентабельністю у високорентабельні галузі.

Принципи кредитування: 1) цільове призначення позички, 2) строковість
передачі коштів кредитором позичальнику, 3) поверненість позичальником
коштів кредитору в повному обсязі, 4)забезпеченість позички, 5)
платність користування позиченими коштами.

64. Форми, види та функції кредиту.

Є дві форми кредиту: товарна і грошова. Ці форми кредиту є рівноправними
і рівнозначними, по суті, двома проявами єдиної форми кредиту —
вартісної. У товарній формі кредит надається у разі продажу товарів з
відстрочкою платежу, при оренді майна, надання речей чи приладів у
прокат, погашення міждержавних боргів поставками товарів тощо. Як
правило, у грошовій формі надають свої позички банки, міжнародні
фінансово-кредитні установи, уряди та ін.

Види кредиту:

1) залежно від суб’єктів кредитних відносин: банківський кредит,
державний кредит, міжгосподарський кредит, міжнародний кредит, особистий
кредит;

2) залежно від сфери економіки , у яку спрямовується запозичена
вартість: виробничий кредит, що використовується на формування основного
й оборотного капіталу у сфері виробництва та торгівлі; споживчий кредит,
що спрямовується на задоволення особистих потреб людей;

3) за терміном, на який кредитор передає вільну вартість у користування
позичальнику: короткострокові (до 1 року), середньострокові (до5 років),
та довгострокові ( понад 5 років) кредити;

4) за галузевою спрямованістю: кредити в промисловість, кредити в
сільськогосподарської, кредити в торгівлю, кредити в будівництво,
кредити в інші галузі;

5) за цільовим призначенням: *кредит на формування виробничих запасів,
*кредит у втирати виробництва, *кредит на створення запасів готової
продукції; *кредити, пов’язані з виникненням тимчасових розривів у
платежах;

6) за організаційно- правовими ознаками та умовами позичок: забезпечений
і незабезпечений; прямий і опосередкований; строковий і прострочений,
пролонгований; реальний , сумнівний, безнадійний; платний і безплатний.

Функції кредиту:

1) перерозподільна. Суть її в тому, що матеріальні та грошові ресурси,
які були вже розподілені і передані у власність економічним суб’єктам,
через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування
іншим суб’єктам, не змінюючи їх первинного права власності;

2) контрольна . Суть її втому, що в процесі кредитування забезпечується
контроль за дотриманням умов та принципів кредиті з боку суб’єктів
кредитної угоди;

3) контрольно-стимулююча. Можливість вивільнити з обороту кошти і
вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення
обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного
їх витрачання , підвищення своєї кваліфікації;

4) функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в
трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень
юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий
капітал.

65.Характеристика банківського кредиту.

Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди
є банк. У сучасних умовах банківський кредит — провідна форма кредиту,
хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом він почав
поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи
небанківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який
відокремлений від промислового капіталу, а тому він надається тільки у
грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купівлі-продажу.
При цьому банк в його функції посередника в кредиті може бути як
позичальником, так і кредитором.

Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному кровообігу і обороту
капіталу, а й його нагромадженню. Тому з позицій відтворення суспільного
капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей.
Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний
капітал, а позичка грошей — це позичка, внаслідок якої лише
забезпечується рух грошей як платіжного засобу, який не супроводжується
розширенням виробництва.

Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери
застосування комерційного кредиту.

За укрупненими об’єктами кредитування банківський кредит поділяється на
три групи: кредит в основний капітал (на технічне переозброєння,
реконструкцію і ін); кредит в оборотний капітал ( на придбання предметів
праці – сировини, матеріалів, палива , тари і ін); на споживчі потреби (
на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво та придбання житла,
будівництво дачних будівель і ін.).

66.Характеристика міжгоспод кредиту, його переваги та недоліки,
особливості розвитку в Україні.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями: залежно від
суб’єктів кред–х відносин прийнято виділяти банківський кредит,
міжгосподарський (комерційний), державний, міжнародний, особистий
(приватний) кредит. У міжгосподарському обома суб’єктами є господарюючі
структури. Міжгосподарський– це кредит, який існує між функціонуючими
суб’єктами господарювання. Його видами є комерційний, деб–кред
заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг.
Межі визначаються розміром рез–х капіталів, які є у суб–в госп–ня –
кредиторів, а також регулярністю припливу грош–го кап–лу за рахунок
реалізації товарів. Існування даного кредиту пов’язано з недостатнім
розвитком банківського кредиту. Комерційний кредит (КК) надається
постачальником покупцеві, надається одним підпріємством іншому у вигляді
продажу товарів з відстрочкою платежу. Потреба у ньому виникає тоді,
коли підпріємство-товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар (як
правило, засоби виробництва), але у покупця немає грошей для його
придбання. У таких випадках товар може бути добровільно переданий
постачальником покупцеві в кредит. Ця передача може оформлятися векселем
(борговим забов(язанням). Під вексель постачальник (векселедержатель)
отримує в банку кредит. КК трансформується у банківський. Ком.кредит
може мати місце не тількі між постачальником та покупцем. У деяких
господарських ситуаціях одне під–во може надати кредит іншому, коли воно
має певні інтереси щодо діяльності свого партнера. Прикладом може бути
кредит під організацію виробництва необхідної кредитору продукції або у
вигляді авансу (задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва
продукції. Нині в Украіні з переходом до ринкової економіки КК дедалі
більше поширюється, що є реакцією на дорожнечу банківського кредиту.
К.К. прискорює товарообіг, зменшує кіл-ть грошей необхідних для обігу,
робить грош. обіг більш еластичним. Вважається що К.К. утворює фундамент
кредитноі системи. Він істотно зменшує резерви платіжних засобів, що
завжди вимушені утримувати у своєму розпорядженні суб(єкти ринку для
здійснення комерц-них розрахунків. Головним призначенням К.К. є
прискорення руху товарів від сфери виробництва до сфери споживання.
Можна сказати що інфляція скорочує К. кредитування, тому що кредитор
замість прибутку може понести збиток і не відомо, що буде більше
реальний прибуток від наданої позики чи темпи інфляції. Деб–кред
заборгованість – відрізняється від КК, що виникає всупереч побажаннями
та волі сторін (не має ознак добровільності, рівноправності та
платності), тому її називають кредитом лише умовно. Аванс – грошова
сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно– матеріальні
цінності, роботи чи послуги з метою забезпечення гарантії їх отримання
покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Тимч–ва фін–ва допомога –
надається окремим суб’єктам господ–ня, які опинились у скрутному фін–му
становищі, їх вищестоящими орг–ми та партнерами на засадах повернення і,
як правило, без сплати процента. Лізинг – підприє–ка діяльність, яка
спрямована на інвестування влласних чи залучених коштів та полягає в
наданні лізингодавцем у виключне користування майна, що є його
власністю, або набувається ним у власність за дорученням та погодженням
з одержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати періодичних
платежів (до міжгос–го відноситься лише умовно, бо має з кредитом
спільні ознаки).

67. Характеристика споживчого кредиту. Особливості його розвитку в
Україні.

Залежно від сфери економіки, в яку спрямовується позичена вартість,
виділяють: виробничий, споживчий кредит (СК), який спрямовується на
задоволення особистих потреб людей, тобто обслуговує сферу особистого
споживання. Може здатися. що даний кредит проїдається, але це не так, бо
особисте споживання, “знищуючи” вартість предметів споживання,
забезпечує підтримку та зростання вартості робочої сили, продаж якої на
ринку створює джерело повернення позиченої вартості кредитору. Тому і СК
цілком відповідає усім закономірностям руху кредиту. СК – це вид
кредиту, що надається фізичним чи юридичним особам для оплати споживчих
товарів і послуг (у формі відсторочки платежу). Може надаватись банками
та небанківськими кредитними установами, фіз–ми та юридичними особами. В
Україні кред–ми установами небанк–го типу, які надають цей кредит є:
ломбарди, кредитні спілки, підприємства зв’зку, торг–ні орг–ї. С.К – це
прожаж товарів і послуг, як правило, довгострок. користування з метою
покупки цих товарів, послуг. Реалізується через використання різних форм
банків. і комерц. кредиту. Кредит на споживчі цілі (банківський)
надається як юр.так і фіз. особам. Об(єктами кредитування можуть бути:
будівництво житлових будінків та інших об(єктів цивільного будівництва
(об(єкти охорони здоров(я, освіти, спорту, гаражі). Навіть за умов
економічної кризи в Україні деякі підприємства здійснюють будівництво
таких об’єктів, особливо житлових будинків. Для їх будівництва вони
можуть отримувати кредит. Позабанківський споживчий кредит надається
населенню на споживчі цілі. Він викликається переважн недостатнім
розвитком банківського кредиту на такі цілі або умовами розрахунків за
надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують можливість вести в
кредит міжміські переговори або надсилати телеграми. Часто ці кредити
бувають безпроцентні. Окрім забезпечення соц–х потреб населення, СК
відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення,
який в свою чергу впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи
реал–ю продукції, прискорюючи отримання прибутків та доходів державного
бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає
регулювати грошовий обіг у країні.

68. Характеристика державного кредиту. Особливості його розвитку в
Україні.

Держава для своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі
державного кредиту. Державним кредитом називається – такий вид кредиту
коли одним із суб(єктів кредиту (позичальником або кредитором) виступає
держава. Як правило держава виступає позичальником тому часто ДК
визначають як сукупність специфічних фінансових відносин пов’язаних з
запозиченням державою грош. коштів у внутрішніх та зовнішніх кредиторів
для покриття дефіциту держ. бюджету. Суб(єктами ДК є держава або органи
місцевого самоврядування (як правило в ролі позичальника) та внутрішні
та зовнішні кредитори. Внутрішніми кредиторами є фізичні та юр
особи-резеденти. Зовншніми-уряди інших краін, іноземні приватні
колективні, державні і банквські установи, а також міжнар.та регіональні
валютно фіннансові інститути. Напр: Світовий банк, МВФ, ЕБРР. ДК може
виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма Д.К. як
правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК
реалізується через такі форми як: 1. позика, шляхом продажу державних
ЦП. Згідно існуючим в Украіні законодавством існують 2 види ЦП, якими
може оформлятися позика:1)ОВДП, 2)Казначейські забов(язання. 2.
Запозичення Мін. Фінансів грошей із загально державного фонду
позичковвого капіталу. 3. Організація грошово речових лотерей. По
регіональному критерію позики бувають внутрішні і зовнішні. Крім того
позики бувають процентні і безпроцентні. Процентні передбачають виплату
доходу власнику ЦП. Потреба в державному кредиті виникає через наявність
бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то
ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди
конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВР. Якщо банків–й кредит
опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує
ще і функції грошей як засобу обігу. За своєю економічною сутністю держ
кредит – це форма вторинного перерозподілу ВВП. Використання
державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації коштів у
розпорядження держави. Сьогодні найпоширенішою формою державного
кредиту є використання державою коштів позикового фонду. Ця форма
державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні
процеси.

69. Характеристика міжнародного кредиту. Особливості його розвитку в
Україні.

Міжн–й кредит – це переміщення позичкового капіталу з однієї країни в
іншу. Його суб’єкти такі ж як і при національному
(внутрішньоекономічному) кредиті – банки, підприємства, держава,
населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора та
позичальника до різних країн. МК функ–є в різних формах: залежно від
того, хто виступає кредитором буває фірмовий, банківський та урядовий
кредити. Фірмовий – це, власне, комерційний кредит на міжнародному
рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчизняному імпортеру в
кредит. Вел–й ризик, тому дорогий кредит. Більш гнучким є банківський
кр–т, коли однією із сторін кред–х відносин є банк. В Україні міжнар–ні
банк–кі кредити в основному отримують ком–ні банки та СП з іноз–ми
інвесторами. Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду
іншої в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом
своїх цінних паперів на зар–х фінан–х ринках. Також це кредити, які
надаються країнам міжн–ми вал–фін орг–ми: МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.
Зокрема, такими кредитами широко користується Україна на потреби свого
економічного розвитку та для підтримки стабільності нац–ї валюти.
Міжнародний кредит також поділяється на фін–й, який надається у грошовій
(валютній) формі, та комерційний, що надається у товарній формі.

70. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.

Межа кредиту – такий рівень розвитку кредитних відносин в народному
господарстві, за якого попит та пропозиція на кредит балансується при
збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості
нормально працюючих позичальників, процентної ставки. Реальний попит на
позичкові кошти, який пред’являють економічні суб’єкти – учасники
відтворювального процесу при нормальній ставці банківського процента, є
кільк–м виразом межі нарощування пропозиції позичок з боку кредиторів,
передусім банків. За такого підходу динаміка бан–го процента стає
основним показником дотримання чи порушення меж кредиту. Якщо рівень
банк–го % швидко зростає або надмірно високий, це свідчить про
недостатню пропозицію кредиту, недостатнє задоволення потреб ек–х суб–в
в поз–х коштах, про недокредитування економіки, а отже про порушення меж
кредиту з боку їх “незаповнення” і навпаки. Розміри меж кредиту
визначаються поведінкою суб’єктів на грошовому ринку, а не суб’’ктивними
оцінками аналітиків чи державних органів. Регулювання ставки банк % стає
ключовим важелем формування економічної межі кредиту та забезпечення її
дотримання з боку банк–ї системи. Якщо ЦБ проводить політику зниження %
(здешевлення кредиту), то попит на позички зростає, а межа кредиту
розширюється і навпаки. У такому розумінні межі кредиту набувають суто
екон–го змісту, оскільки вони формуються під впливом екон–х інтересів
(попиту) юр–х та фіз–х осіб – суб’єктів грошового ринку. Економічна межа
може розглядатись у таких аспектах: 1)залежно від певного рівня екон–ї
системи (мікро та макроекон–ні межі); 2) залежно від призначення
(кількісна та якісна межа кредиту). Мікроекон–ні межі визначають обсяги
попиту на кредит окремих позичальників (юр чи фіз осіб). Макроекон–на
межа – скупність мікроекон–х меж, визначає об’єктивний обсяг кредитних
вкладень у нар–не господ–во в цілому.

Інфл. – це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання
рівня цін. Інфл – це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок
надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона
виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її
формах – зростанні товарних цін, поглиблення товарного дефіциту, падіння
валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл. 1)Інфл-
це будь яке підвищення рівня цін 2)Інфл.- це зменшення вартості гр.
спричиненє порушенням у законі гр. обігу. В залежності від можливості
спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і
приховану інфл. Економ. агенти можуть пристосовуватися до знецінення
грошей прогнозувати його у своїй економ. діял-ті. Для цьго важливо
розрізняти номінальні і реальні величини. Номінальні величини
виражаються без урахування змін у купівельній спроможності. Реальні
показують скільки товарів і послуг можна придбати за номінальну
величину. Прихована інфляція (адміністративна, подавлена) протікає без
підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це
призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у
струкрурі попиту (вимивання дешевих товарів), появою відкладеного
попиту, поширюються чорні ринки, зростає спекуляція, хабарництво. За
темпами знецінення грошей виділяють 4 типи інфл: 1 повзуча до 5% за рік,
помірна 5-20%, галопуюча до100%, гіперінфляція більш 100%. Це умовні
оцінки. Границя за якою з’являється зниження реальних доходіів, а
значить недоцільність зростання грош маси (попиту) – носить назву
КРИТИЧНА ТОЧКА ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл.

\

71. Сутність позичкового проценту, його функції та чинники, що впливають
на рівень проценту.

Процент за кредит – це плата, яку сплачує позичальник за користування
позиченими коштами (позичковим капіталом), його ціна. Позичальник
оплачує здатність капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є
специфіч. товаром, який продається і купується на грош. ринку. Як форма
ціни грошей, процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари.
Розмір % визначається не величиною вартості, яку несуть в собі
запозичені гроші, а іх споживчою вартістю – здатністю доставляти
позичальнику потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не
тільки від розміру позички, а й від її строку, а процентні ставки
визначаються на певний період – звичайно на рік. Кількісним виміром
позичкового проценту є процентна ставка або норма процента.

Норма % – це співвідношення доходу отриманого на позичковий капітал до
суми наданого кредиту. Норма% знаходиться в межах вів 0 до норми
прибутку під–ств і тому залежить від середньої норми прибутку підпр–ва.
Норма прибутку що існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою
нормою %. Розрізняють декілька видів %: облігаційний, банківський,
позичковий, депозитний, обліковий, міжбанківський та інші. Рівні ставки
по окремим видам процента можуть істотно відрізнятися, тому що кожний з
них має своє призначення і вирішує своє спеціфічні задачі. Так
облігаційний % повинен забеспечити зацікавленість інвесторів в т.ч.
банків вкласти іх в ЦП. Тому цей % повинен мати вищу ставку, ніж % по
банківських депозитах, оскількі останній більш ліквідні чим ЦП. Проте
ставки облігаційоного % можуть істотно коливатися в залежності від виду
ЦП, рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повині
бути нижчими ставок позичкового %, оскількі за рахунок цієї різниці в
ставках, що називається маржею, банки отримують доход і формують
прибуток. В ринковій економіці % ставки на гр.ринку залежать одна від
одноі. Оріентиром виступає так звана безризикова ставка – ставка по
короткостроковим дежавним ЦП (на заході казначейські векселя), а також
офіційні облікова ставка. Подібну сигнальну функцію на ринку виконують:
ставка першокласних позичальників, ставки пропозицій міжбанківських
кредитів. Особливе місце серед усіх видів % ставки займає ставка
облікового %, що встановлюється ЦБ на основі ретельного вивчення стану
гр. ринку. Вона виступає своєрідним барометром гр. ринку та оріентиром
для визначення процентних ставок по всіх видах операцій на гр. ринку.
Викор-ня облікової ставки ЦБ при видачі позичок комерційним банкам,
тобто на самому початку надходження грошей в обіг, перетворює ії в
офіційний норматив ціни грошей, на якій оріентуються всі суб(єкти гр.
ринку.

На норму % впливає (крім середньої норми прибутку) співвідношення між
попитом і пропозиціею позичкового капіталу, а на попит і пропозицію
позичкового капіталу найсильніше впливають такі фактори: 1.Величина
сукупних ресурсів кредитн. системи. 2.Циклічні коливання в економіці.
3.Інфляція. 4.Сезонність. 5.ГКП держави. 6.Особистість позичальника.
7.Термін і розмір позики. 8. Вид кредиту. 9.Забеспеченність кредиту. Для
більш повного вияснення механізму дії % на ринку важливо встановити
зв(язок зміни %ої ставки з інфляцією. Внаслідок інфляційного зростання
товарних цін зростає номінальний обсяг націон-го продукту. Для його
реалізації повино пропорційно зростати поточна каса економічних
суб(єктів, що спричинює відповідне зростання попиту на позички. А це в
свою чергу підштовхує вверх номінальні ставки %.

Особливо важливу роль видіграє % у банківський справі. Банки-провідні
суб(єкти гр.ринку. З процентом пов(язані основні банківські ризики(
нестабільність % ставок породжує %-ий ризик небезпекою втрат для
кредиторів від зниження %их ставок і позичальників від підвищення %
ставок). На основі % формується значна, а в Украіні переважна маса
доходів і витрат банків. % – важливий інструмент банківськоі політики,
банківської конкуренції, і разом з тим, важливий фактор консолідації
банків у цілісну систему. Без вірного вик-ня цього інструменту неможливо
забеспечити ефективне функціонування банківськоі системи. Отже ек. роль
% за кредит полягає в тому, що він є інструментом збереження позичково
фонду і нагромадження капіталу( інструментом перерозподілу прибутків у
суспільстві( регулятором виробничої активності( важл. інструментом ГКП.

72. Роль кредиту в розвитку економіки.

Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає
змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку економіки і
суспільства в цілому. У своїй перерозподільній функції кредит, який
характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси
суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в
організації грошових розрахунків — готівкових і безготівкових. Він також
допомагає суб’єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва,
забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу
та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні
тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та
реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки. В
умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні
кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які
тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що
випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію
конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. Кредит сприяє
розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не
тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а
промисловості сировиною.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним
житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти
та задоволення інших соціальних потреб. Значну роль відіграє кредит в
економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на
виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових
знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна.

Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має
велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні
відносини з МВФ, МБРР, ЄБРР, іншими міжнародними фінансово-кредитними
інституціями. У ринкових умовах знижується роль контрольної функції
банків, які значно менше використовуються державою для контролю за
фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зростає роль
кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне повернення кредиту
тягне за собою «штрафні» проценти, а його неповернення може призвести до
банкрутства підприємства. Це спонукає позичальника досить обережно
ставитися до залучення кредиту у свій господарський оборот, а якщо
кредит отримано, то так господарювати, щоб своєчасно його повернути.

У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку
економіки передусім повинен відігравати антиінфляційну роль. Для цього
монетарна політика має бути досить виваженою.

Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у
суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи
зростатимуть доходи населення — основного суб’єкта формування кредитних
ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб’єктів та
конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку,
зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних
кредиторів та інвесторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку
України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

73. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний період до
ринкових відносин.

Історія розвитку кред–х відносин в незал–й Україні ще досить коротка. В
галузі кред відносин перехід від старої до нової ринкової системи
господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої
країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить
наймобільніший ресурс – гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в
Україні після розпаду Рад Союзу розвивались недостатньо, що негативно
вплинуло на розвиток та стан економіки. З переходом до ринкових умов
змінились кредитори та позичальники. Осн–ми кредиторами стали комерційні
банки, в тому числі колишні державні. А поз–ми дедалі більше ставали
приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно,
здійснювалось і кред–ня підприємств державної власності. Значні зміни
стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах
кредитування. Від кред–ня численних окремих об’єктів, передбачених
банківськими інструкціями в радянський час, ком.банки перейшли до
кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і
повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на
покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. В 1991 році був
легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись
відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ–й
кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту
(кредитування населення на споживчі потреби), 1993 – утворюються
кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко
розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна
ломбардами та нерухомого – ком.банками. Розвиток кред–ня буд–ва,
отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити молод на період
навчання у ВУЗах. З 1994 року починається монополізація кредиту,
зосередження в руках великих банків та все більше використання кред–х
ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань. В умовах
дефіциту в укр–х банках кред–х ресурсів та переважання в їх складі
короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові
кредити, причому переважно у сферу обігу. Незважаючи на це, спочатку
окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі пpомисловості,
спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти
національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали
виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою
продукцію на зовнішній ринок.

74. Сутність, призначення та види фінансового посередництва.

Грошовий ринок за характером зв’язку між кредит–ми та позичальниками
поділяється на два сектори: сектор прямого фін–ня та непрямого
(опосередкованого) фін–ня. У секторі непрямого фін–ня поряд з двома
базовими суб’єктами, які умовно можна назвати кредитор–заощадник та
позичальник–витратник, з’являється третій економічний суб’єкт, який є
самостійним та рівноправним суб’єктом грошового ринку. Подібно до
базових, він формує власні зобов’язання та вимоги та на цій підставі
емітує власні фінансові інструменти, які стають об’єктом торгівлі на
грошовому ринку. Це фінансові посередники, а їх діяльність з акумуляції
вільного грошового капіталу та розміщення його серед
позичальників–витратників наз–ся фінансовим посередництвом. Прибутки
фін–х посередників формуються як різниця між доходами від розміщення
акумульованих коштів і витратами, пов’язаними з їх залученням. Так,
страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове
зобов’язання – поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах,
створює нову вимогу до позичальника. Загальна схема фін–го
посередництва: Кредитори (дом–ні господарства, фірми, уряд,
нерезиденти); Позичальники (фірми, дом–ні госп–ва, уряд, нерезиденти), а
між ними фін–сові посередники. Зв’язки: кредитори до фп–гроші, а
назад–зобов’язання. Позичальники до фп–вимоги, а назад–гроші.

Економічне призначення фін посер–ва полягає в забезпеченні базовим
суб’єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного
функціонування, на підвищення ефективності діяльності суб’єктів реальної
економіки. Переваги фін–го посер–ва: оперативне розміщення вільних
коштів в доходних активах, скорочення витрат баз–х суб–в на формування
вільних коштів,послаблення фінансових ризиків,збільшення доходності
позичкових капіталів тощо.

Види фін–х посер–в: Вітчизняна літ–ра:1)банки, 2)небанківські
фінансово–кредитні установи (парабанки). Американська літ–ра:
1)депозитні інституції, 2)договірні ощадні інституції, 3)інвестиційні
посередники. Більш правомірним є класифікація фін–х посередників за
одним критерієм (а не за трьома, як у амер–й літ–рі) – участь їх у
формуванні пропозиції грошей: 1)банки, які через грошово–кредитний
мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей; 2)небанківські
фін–ві посередники (фін–кред установи), які такої здатності не мають.
Усередині кожної з цих груп ще класиф–ї: напр–д, банки ділові та
центральні, універсальні та спеціалізовані тощо.

75. Поняття банку, місце банків на грошовому ринку.

В ЗУ “Про банки і банк. діяльність” (березень 1991р) банком названо
будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і
розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює Інші
банківські операції, передбачені цим законом. Банк в правовому
відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує одну або
декілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності. Банк
в економ. розумінні – це фінансовий посередник, який виконує комппекс
базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів, надання їх в
позички, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами.
Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші
операції на грошовому ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише
частину базових операцій на грош. ринку.

Місце банків на грошовому ринку. Серед фінансових посередників ключове
місце займають банки. Це проявляється в такому:

на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на
грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні
пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову
кон’юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості
не мають. Більше того, діяльність банків з пропозиції грошей багато в
чому визначає становище всіх інших посередників на грошовому ринку. Саме
банки ведуть рахунки останніх, сприяють формуванню їх грошових фондів,
здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування і через це
мають можливість впливати на їх діяльність;

банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент
різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих,
часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий
оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду
небанківських фінансових посередників.

банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники
можуть вільно розпоряджатися своїми коштами.

76. Функції та роль банків.

Банк – фін. посередник, який виконує комплекс базових операцій, які в
сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи
самостійними суб’єктами грош. ринку, банки викон. певні екон. ф-ції, в
яких конкретизується їх сутність та призначення.

Ф-ції банків:

1) трансформаційна;

2) емісійна.

Трансформаційна функція зумовлена посередницькою місією банків взагалі і
їх особливим місцем серед фін. посередників зокрема. Вона поляг. в зміні
таких якісних хар-тик грош. потоків, що проходять через банки, як рівень
ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. Тому
напрями цієї ф-ції: трансформ. ризиків (полягає в тому, що банки,
діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних
заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до
мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій,
створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від
ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам
банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.);
трансформ. строків (означає, що, мобілізуючи значні обсяги
короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують
можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші
довгострокові активи.); трансформ. обсягів капіталів (виявляється в
тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають
можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних
проектів.); просторова трансформ. (означає, що банки можуть акумулювати
ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на
фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта.
Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він
перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту
і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.).

Емісійна функція полягає в тому, що тільки вони можуть створювати
додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи
пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію
грошей. З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль в економіці.
У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту
капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню
ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють
забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і
платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню
грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх
копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб’єкту
сприятливих умов для функціонування.

77. Сутність, принципи побудови та функції банківської системи.

Банківська система – законодавчо визначеної, чітко структурованої та
субординованої сукупності фінансових посередників, які займаються
банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально
взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.

Принципи побудови: – дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня
між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер.
засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії
держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті,
лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк.
дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; – незал-ть
центр.банку від держ.органів виконавчої влади; – форм-ня
загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо.Дворівнева побудова
– ключовий принцип побудови БС у ринк.екон-ках, їх вирішальна якісна
ознака, що безумовно відрізняє їх від інш.систем.На 1-му рівні перебуває
1 банк, якому надається статус центр.банку.На 2-му рівні перебуває решта
банків, які в Укр. прийнято називати комбанками.

Банків.с-ма виконує 3 ф-ції:

1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона
має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі
трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. прцеси,
які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал
вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть
забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;

2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна) –
полягає в тому, що

БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти
пропоз.грошей; 3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку
(стабілізаційна). Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не
може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може
дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош.
ринку.

78. Особливості розвитку та побудови банківської системи в Україні.

Форм-ня банк. с-ми Укр. ропочалося з прогол. незалежн. і виходу зі
складу СРСР у 1991. До цього часу в Укр. не було необхід. передумов для
існ-ня самос. банк. с-ми. На прикінці 80-х р. більшість банк. установ
була філіями союзних банків. Вони входили до складу БС СРСР і
управлялися з союзного центру. В початок формування в Укр. власної БС
ринк. типу був покладений Закон “Про банки і банк. діяльність” від
20.03.91. В основу побудови БС України цим законом були покладені
принципи: – дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками
1 і 2-ого рівнів; – функціон-ня банків 2-ого рівня на комер.
засадах та на договірних відносинах з клієнтурою; – ліквід-ія монополії
держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті,
лібералізація банк. дія-ті; -орган-ція держ. контролю і нагляду за
банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; – незал-ть
центр.банку від держ. органів виконавчої влади; – форм-ня
загальносистемної інфра-ри забез-ня банк. дія-ті тощо. Формування БС
Укр. постійно натикалися на серйозні прешкоди: глибока с-мна криза, яку
переживає ек-ка Укр. протягом всього перехідного періоду; повільно
розвивається попит на посередницькі послуги банків, а відтак немає ек.
передумов для належного розвитку БС; недостатнім залишається рівень
капіталізації комбанків тощо. Усі ці обставини можуть настільки ослабити
БС Укр., передусім її 2-й рівень, що коли процес ринк. трансф-ції
завершиться і почнеться етап екон. зростання, укр. банки не зможуть
адекватно виконувати свою посередницьку місію в нових умовах.

79. Небанківські фінансово-кредитні установи(НФКУ), їх види, та
особливості функціонування в Україні.

НФКУ- функціонують у секторі опосередкованого фінансування. Це фінан.
посередники грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і
розміщення їх у цінні папери та кредити .

Вони випускають боргові зобов’язання, які менш ліквідні, ніж
зобов’язання банків, проте теж можуть реалізовуватися на ринку як
додатковий фінансовий інструмент.

Всі посередники поділяються: на договірних фінансових посередників,
які залучають кошти на підставі договору з кредитором (інвестором), та
на інвестиційних фінансових посередників, які залучають кошти через
продаж кредиторам (інвесторам) своїх акцій, облігацій, паїв тощо.

Договірні фінансово – кредитні установи поділяються: страхові компанії;
пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Страхові компанії(СК) — це фінансові посередники, що спеціалізуються на
наданні страхових послуг. Вони створ. на підставі договорів з юридичними
і фізичними особами (через продаж страхових полісів) спеціальні грошові
фонди, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в
обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).
СК поділ. на компанії страхування життя і компанії страхування майна та
від нещасних випадків.

Страховий бізнес в Україні спочатку теж розвивався досить інтенсивно.
Проте економічна криза різко скоротила попит на страхові послуги, а
хронічна інфляція, слабкість банківської системи, нерозвиненість ринку
цінних паперів створюють великі труднощі щодо збереження мобілізованих
коштів і розміщення їх у дохідні активи. Тому в останні роки страхові
компанії почали згортати свій бізнес, а кількість їх помітно
скорочується.

Пенсійні фонди(ПФ) — це фінан. посередники, які акумулюють кошти юрид.
і фізич. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати
громадянам після досягнення певного віку. ПФ бувають державні та
приватні. Державні фонди створ. за ініціативою центральних і місцевих
органів влади. Вклади до них здійснюються шляхом нарахувань на заробітну
плату всіх чи певних категорій працівників, або відрахувань з
відповідних бюджетів. Приватні пенсійні фонди створ. за ініціативою
певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм
працівникам.

Ломбарди — фінан. посередник, що спеціалізується на видачі позичок
населенню під заставу рухомого майна.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізуються на
придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів,
обладнання) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для викор. у
виробничій діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом
визначеного строку.. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні
перспективи в умовах економічного зростання, особливо в с/г, малому та
середньому бізнесі.

Факторингові компанії — фінан. посередники, що спеціалізуються на
купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у
вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи,
надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує
факторингова компанія. В Україні спочатку банки надавали факторингові
послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з
поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і
був згорнутий.

Усередині групи інвестиційних посередників можна виокремити:
інвестиційні фонди; фінансові компанії; кредитні товариства, спілки.

Інвестиційні фонди (банки, компанії) — це фінан. посередники, що
спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного
призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних
інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх
в акції інших корпорацій та в державні цінні папери.

В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку
. Тому що: немає середнього класу, який формує дрібного інвестора,
готового віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам;
самі інвестиційні фонди не мають можливостей розмістити мобілізовані
капітали в надійні активи у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії – спеціалізуються на видачі кредитів населенню для
роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі
товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. До
групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові
компанії. В Україні фінансові компанії не набули розвитку з тих же
причин, що й інвестиційні фонди.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки) — це посередники, що працюють
на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у
кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу
будь-якої форми власності, фермерських та домашніх господарств, фізичних
осіб. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування
з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів
від поточної діяльності. В Україні кредитні кооперативи розвинуті слабо,
перебувають на стадії зародження.

80. Центральні банки: сутність, призначення, правовий статус,
організаційна структура.

ЦБ виник в 19ст., коли почався процес демонетизації золота. В цей
зростала банкнотна емісія, що приводило до труднощів управління грошовим
обігом. Виник. необхідність закріплення монопольного права на емісію
паперових грошей за одним банком. Таким банком став ЦБ.

Шляхи створ. ЦБ: еволюційний (банки створ. на базі найбільших банків
країни), державний.

За формою власності ЦБ поділ. на державні, змішані, акціонерні.

Головне призначення ЦБ – це управління грошовим оборотом з метою
забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки.

Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній
системі особливу роль: 1) емісійного банку; 2) банку банків; 3) органу
державного управління.

ЦБ бере безпосередню участь у формування пропозиції грошей. ЦБ як
особливий орган банківської системи створює так звані грошові підвищеної
ефективності — готівку в обігу i резерви комерційних банків, що слугують
базою для зростання пропозиції грошей.

ЦБ установлює для комерційних банків норму обов’язкових резервів, але
розмір надлишкових резервів i характер їх використання комерційні банки
визначають самостійно. ЦБ має, як правило, монопольне право здійснювати
емісію грошей.

ЦБ мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у
собі окремі риси банківської установи i державного органу управління.

Правовий статус ЦБ – це державний орган управління з покладеними на
нього особливими функціями у сфері грошово–кредитних відносин і
банківської діяльності.

Організаційна структура ЦБ значною мірою визначається формою державного
устрою країни, національними традиціями й особливостями банківського
законодавства.

Найнезвичайнішу організаційна структура банку має ЦБ США. Структура
цього банку визначається федеративним устроєм держави, а також
традиційною ворожістю американської громадськості до централізації
фінансової влади, до надмірного втручання держави у справі фінансових
установ. ЦБ, який є елементом Федеральної резервної системи, складається
з ради керуючих, 12 федеральних резервних банків, Федерального комітету
відкритого ринку і Федеральної консультативної ради.

81. Характеристика функцій центрального банку

Основні функції ЦБ: емісійна, банку банків, органу банківського
регулювання та нагляду,

банкіра і фінансового агента уряду, провідника монетарної політики.

Емісійний центр готівкового обігу. Емісійна функція центрального банку
зазнала істотних змін, зумовлених переходом від системи золотомонетного
стандарту до системи обігу грошей, нерозмінних на золото, модифікацією
грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей. ЦБ
у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну
суму грошової пропозиції, а що стосується банкнотної (готівкової)
емісії, то він її обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на
готівку. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети. Він
організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг, вилучає з обігу
фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує НБУ, який
із завершенням у 1996р. грошової реформи емітує в обіг національну
валюту — гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має
повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу.

Банк банків. ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та
кредитне обслуговування комерційних банків. Участь ЦБ у розрахунковому
обслуговуванні комерційних банків може мати різні форми, що залежить
передусім від характерного для даної банківської системи поєднання
централізованої платіжної системи і децентралізованої. Централізована
система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки
комерційних банків, відкриті в центральному банку. Участь центрального
банку в кредитному обслуговуванні комерційних банків має таке
призначення: кредити ЦБ — це один із інструментів впливу банку на
грошовий обіг; ЦБ виконує роль кредитора останньої інстанції і надає
комерційним банкам короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності;
кредити ЦБ — це засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і
забезпечення таким чином безперебійного функціонування платіжної
системи.

Орган банківського регулювання та нагляду. Успішне регулювання ЦБ
грошового ринку потребує наявності в країні стабільної банківської
системи. У більшості ринкових економік законодавчі й нормативні акти,
що регламентують діяльність центрального банку, покладають на нього
функцію регулювання банківської діяльності. Що стосується наглядової
функції, то її, крім центрального банку, можуть виконувати спеціальні
установи.

Банкір і фінансовий агент уряду. ЦБ, виступаючи у ролі банкіра уряду,
тісно взаємодіють з фінансовими органами. Вони співпрацюють як при
вирішенні загальних питань монетарної і фіскальної політики, так і під
час повсякденного виконання фінансових операцій. Центральні банки
відіграють помітну роль у касовому виконанні державного бюджету. Суть
касового виконання бюджету полягає в організації надходження грошових
коштів до бюджету | (податки, збори, виторг від реалізації державних
цінних паперів) ;і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету.
Виконуючи роль фінансового агента уряду вони беруть активну участь в
організації випуску державних боргових зобов’язань, їх розміщенні і
підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашенні.

Провідник монетарної політики. Це найважливіша функція, оскільки саме в
цій функції найповніше реалізується призначення центрального банку і в
тій чи іншій формі проявляються усі інші його функції. Разом з тим
монетарна політика центрального банку слугує ключовим елементом всієї
грошової системи.

82. Діяльність центрального банку як банку банків.

ЦБ як банк банків забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуг.
ком. банків. Ком. банки зберігають частку своїх резервів в безготівковій
формі на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові
резерви. Надлишки готівки ком. банки здають до ЦБ для зарахування на
їхні рахунки.

ЦБ, виступаючи в ролі посередника у міжбанківських розрахунках,
забезпечує мінімізацію банківських ризиків, концентрацію і оптиміз.
надлишкових резервів ком. банків, належний рівень безпеки сис-ми
розрахунків, ефективне регулювання грошового ринку.

В Україні ЦБ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів,
що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території
України.

Участь ЦБ в кредитному обслуговуванні:

1) кредити ЦБ – це один з інструментів впливу банку на грошовий обіг;

2) ЦБ надає ком. банкам короткостр. кредити для підтримки їх
ліквідності;

3) кредити ЦБ – засіб урегулювання міжбанківських розрахунків і забезп.
таким чином безперебійного функціонування платіжної сис-ми.

Способи кредитув. ком. банків: 1) надання ломбардних кредитів; 2)
купівля цінних паперів у ком. банків; 3) редисконтування векселів.

Методи надання ломбардних кредитів: 1) прямий (ЦБ безпосер. надає
кредити), 2) тендерний (аукціонний) – подаються заявки ЦБ, який
організовує торги.

В Україні поступово освоюються методи кредитування ком. банків.

83. Походження та розвиток центральних банків. Створення Європейської
системи центральних банків.

Попередниками ЦБ можна вважати емісійні банки, які виникли у 19 ст.
Промислова революція (2 пол. 18ст.- 1пол. 19) призвела до значного
розшир. грошової маси і підвищення значення банкнотного обігу. В цих
умовах, коли усі банки мали можливість випускати банкноти, така емісія
вступила усупереч з потребами економіки. Банкноти витісняли повноц.
монети з обігу. У 19ст. стало очевидно, що держава повинна регулювати
грошовий оборот, захищати вкладників. Частиною цього регулятивного
процесу стала поступова централізація а потім і концентрації емісії
банкнот в межах одного банку. На поч. 20ст. централізація банкнотної
емісії була завершена в Євр. країнах.

Для 20ст. характерним є процес демонетизації золота і перехід від грош.
системи золотомонетного стандарту до сист. обігу грошей, не розмінних на
золото.

Шляхи створення ЦБ: 1.еволюційний – поступове перетворення банку, що мав
статус емісійного у центр-й. Його положення зміцнювалось в міру
делегованих йому повноважень; 2. створення ЦБ на основі спеціального
закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту
його заснування.

У 2 пол. 20ст. діяльність ЦБ розвивається у 3-х напрямках: 1) співроб-во
ЦБ на міждержавному рівні; 2) співпраця ЦБ з міжнародними
валютно-кредитними і фін. операціями; 3) створення наднаціональних ЦБ.

Хар-ю рисою сучасності є розвиток регіональної економічної інтеграції в
Зах. Європі, який спричинив зміну місця і ролі ЦБ у її економіці.

Важливим етапом форм. Євр.вал.сист. стало заснування у 1994
Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур
створення ЄСЦБ і введення в обіг єдиної європейської валюти – євро.

ЄСЦБ – дворівнева банківська система, що складається з Євр. Центрального
банку і національних центральних банків країн ЄС.

Основне завдання ЄСЦБ: підтримка цінової стабільності. Основні функції
ЄСЦБ: проведення міжнародних валютних операцій, сприяння функціонуванню
платіжних систем країн(учасниць ЄВС). Виконання цих функцій забезпечує
Європ. центральний банк, керівними органами якого є : Рада керуючих та
Виконавче правління.

84. Становлення та основні напрями діяльності Національного банку
України.

ЦБУ – Нацбанк – було створ. у 1991 згідно з законом України “Про банки
і банк. діяльність”. Законом було закладено основи класичної дворівневої
банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як
головний банківський інститут держави, а з іншого — банківську систему,
представленою мережею комерційних банків.

Стрімкий розвиток банк. системи, необхідність посилення незалежності ЦБ
від владних структур у проведенні монетарної політики обумовили
необхідність прийняття у 1999 окремого закону “Про НБУ”. Згідно з цим
НБУ – особливий центральний орган державного упр-ня, основним завданням
якого є забезпечення стабільності нац. грошової одиниці – грн.

Існує 2-рівнева система управління ЦБ: Рада НБУ і Правління НБУ.

Осн. принципи функціонування НБУ: принцип незалежності банку, єдності
системи банку, централізації системи банку. НБ підзвітний Президенту та
Верх. Раді

Основні напрями діяльності ЦБ:

Емісійний центр готівкового обігу (емісія банкнот – найдавніша ф-ція ЦБ.
Саме ця потреба в централізація банкнотної емісії спричинила надання 1 з
банків статусу емісійного. Забезпеченням банкнот слугують гол. чином
держ. цінні папери. ЦБ має монопольне право емісії банкнот і розмінної
монети, він зазвичай організовує виготовлення грошей, регулює їх обіг,
вилучення з обігу фальшиві та зношені гроші, здійсн. їх утилізацію);

Банк банків (ЦБ забезп. касове, розрахункове та кредитне обслуг. ком.
банків; ком. банки зберіг. частку своїх резервів в безготівковій формі
на рах. ЦБ, який видає їм готівку в обмін на їх безготівкові резерви.);
Операції ЦБ щодо касового обслуговування комерційних банків не приводить
до зміни обсягів грошової бази, але вони змінюють її структуру, зокрема
частку готівкового компонента грошової бази.

Орган банк. регулювання та нагляду Успішне регулювання ЦБ грошового
ринку потребує наявність в країні стабільної та надійної банківської
системи. Банки функціонують головним чином як недержавні, приватні
структури, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку.
Законодавчі і нормативні акти, що регламент. діяльність ЦБ, поклад. на
нього ф-цію регулювання банк. діяльності.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в
банк. сис-мі на різних стадіях функціонування банків — від моменту
створення банків до моменту їх ліквідації);

Банкір і фін. агент уряду (ЦБ тісно взаємодіє з фін. органами, він
співпрацює при вирішені загальних питань монетарної і фіскальної
політики, під час повсякденного викон. фін. операцій. ЦБ беруть активну
участь в організ. випуску держ. боргових зобов’язань, їх розміщенні і
підтримці ринкового курсу, виплаті доходів та погашення);

Провідник монетар. політики (Найважливішою функцією ЦБ є визначення i
реалізація монетарної політики. В цій ф-ції найповніше реалізується
призначення ЦБ. Монетарна політика ЦБ слугує ключовим елементом всієї
грошової системи. На ній базується весь механізм державного регулювання
грошового обороту).

85. Поняття, призначення та класифікація комерційних банків.

Комерційні банки – кред. установи, що здійснюють універсальні банківські
операції для підприємств, установ і населення головним чином за рах.
грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні
банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та
ін. банківське обслуговування юр. і фіз. осіб.

Класифікація:

*за формою власності: унітарні (мають одного власника в особі держави чи
приватної особи, їх в Укр. 2 – Ощадбанк і Ексімбанк) і колективні
(частка капіталу кожного засновника обмежена – 35% статутного фонду
банку).

*За організаційною формою : комерційні банки з колективною формою
власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами
відкритого i закритого типу “акціонерні банки” (84% від загальної к-ті;
стійкі і надійні), та товариствами з обмеженою відповідальністю “пайові
банки”(16% від загальної к-ті; банк не є власником капіталу).

*За розміром активів : малі, середні (активи понад 10млн грн.; їх
найбільше) і найбільші (активи понад 1млрд грн. “Промінвестбанк”).

*За філійною мережею: багатофілійні (Ощадбанк 15тис одиниць, колишній
АКБ “Україна” 500 одиниць, “Аваль” 200), малофілійні, безфілійні.
Більшість банків у Україні мало- і безфілійні.

*За діапазоном операцій і сектором ринку: універсальні (виконують
широкий спектр операцій і надають різні послуги – їх більшість), банки з
клієнтською спеціалізацією (засновники і переважні клієнти є
кооперативи: Правексбанк, Олбанк, “Альянс”), банки з галузевою
спеціалізацією (обсл. переважно юр. та фіз. осіб у межах певної галузі
госп-ва: колишній АКБ “Україна”, Промінвестбанк, “Надра”) , банки з
функціональною спеціалізацією (виконують вузьке коло спеціалізованих
операцій – інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні банки. Укрінбанк,
Ощадбанк, Ексімбанк).

86. Особливості становлення та розвитку комерційних банків в Україні.

Створення нац-ної дворівневої банківської системи незал. Укр. почалося
після прийняття у березні 1991р. З-ну Укр. “Про банки і банківську
д-ть”. Цим законом визначено: І рівень банк. системи представляє НБУ,
ІІ рівень комерційні банки різних форм власності. Реєстрація ком. банків
здійснювалась Нацбанком держави. Переважна кількість комерційних банків
– це акціонерні товариства (85,2%): 72% – відкриті і 28% – закриті.
Товариства з обмежаною відповідальністю лише 14% від загальної
кількості. З 1994 р. в Укр. з’явились ком. банки з участю іноземного
капіталу (до поч. 2000р. їх кількості 30).

За розміром активів укр. комерційні банки поділяються на найбільші
(активи >1млрд грн.), великі (>100млн грн.), середні (>10 млн грн.),
малі (<10млн грн.).

Чималої шкоди процесу накопичення банк. капіталу завдає девальвація
гривні. У структурі зобов’язань комерційних банків 64% займають
депозитні зобов’язання. Домінуючим видом зобов’язань є депозити до
запитання, причому переважно в іноз. валюті. Зростають суми депозитів
населення, більшість з яких ком. банки. Збільш. питома вага кредитів на
інвест. д-ть.

Відбувається поступовий розвиток кредит-ня насел., воно займає незначне
місце в кред. операціях. Як позитивне явище: зміни в асортименті
кредитних послуг банків. З’явилися такі кредити ринкового типу, як за
врахованими векселями, за факторинговими операціями, за
експортно-імпортними операціями. Гострими проблемами розвитку
комерційних банків України є недост-ть у багатьох капіталу і неякісна
структура активів. Це призводить, що кожний третій комерційний банк
переведений НБУ на режим фінансового оздоровлення.

87. Основи організації та діяльності комерційних банків в Україні.

Ком. банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акц.
товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. Банк вважається
створеним і набуває статусу юр. особи з моменту його реєстрації в НБУ.
Його засновниками можуть бути вітчизняні та іноземні юр. та фіз. особи
за винятком Рад народних депутатів та ін. виконавчих органів влади,
спілок, партій. У створенні банку не можуть брати участі
військовослужбовці та посадові особи органів суду, прокуратури,
держбезпеки.

Статутний фонд новостворюваного ком. банку формується тільки за рахунок
власних коштів засновників у грош. формі. Розмір стат. фонду
визначається засновниками банку, але не може бути меншим за нормативні
вимоги НБУ. Згідно з діючим положенням, мінімальний рівень стат. фонду
повинен бути еквівалентний 1млн євро.

Організація ком. банку передбачає ліцензування банківської діяльності:
надання НБУ офіційного дозволу на здійснення певних банк. операцій. При
ліцензуванні враховується обсяг капіталу банку, його фін. стан,
дотримання економічних нормативів регулювання банківської діяльності.

Організаційна структура та управління ком. банком визначається
функціональними підрозділами та службами та керівними органами. Вищим
органом управління банком є загальні збори акціонерів (учасників), які
виріш. стратегічні завдання в його діяльності. Контроль за діяльністю
правління здійснює ревізійна комісія.

Ком. банки бувають спеціалізованими (ощадні, інвестиційні, іпотечні)та
універсальними.

Ощадбанк в Україні функціонує для обслуговування населення. Він має
державну форму власності. Він недостатньо спрямовується на кредитування
людей. Споживчі кредити розвинуті слабко.

В Україні класичних інвестиційних та іпотечних банків поки ще немає.
Причинами такої ситуації є відсутність ринку нерухомості i землі i
нестабільність національної валюти.

88. Пасивні операції комерційних банків.

Пасивні операції – операції за доп. яких банки формують свої грошові
ресурси для проведення кредитних, інвестиційних, та ін активних
операцій. Ресурси ком. банків – сук-ть грошових коштів, що перебувають у
його розпорядженні і використовуються для виконання певних операцій. Їх
поділяють на власні (становлять третину усіх рес.), залучені і позичені
(70%).

Власний капітал поділяється: основний (статутний, резервний фонди,
нерозподілений прибуток минулих років.), додатковий (загальні резерви за
активними операціями , поточні доходи).

Статутний фонд залежить від форми орг-ї банку. Резервний фонд призн.
для покриття можливих збитків, сплати дивідендів; його розмір – на
рівні 50% від стат. фонду, форм. за рахунок відрахувань з прибутку (не
<5%). Специфічні фонди признач. для покриття збитку від активних операцій та для вирішення. та соціального розвитку банку, та формування за рах. прибутку. Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Залучені: – сук-ть коштів на поточних, депозитних, та ін рахунках банківських клієнтів, громадських організацій, суспільних фондів, що розміщуються в активи з метою отрим. приб. чи забезпеченості ліквідності банку. Залучення поділ. на депозитні (до запитання – для здійснення поточних розрахунків, є нестабільними; і строкові – кошти розміщені на певний строк не менше 1 місяця, знімаються після закінч. терміну або попереднього повідомлення банку) та не депозитні (позичені). Формами строкових вкладів є сертифікати (депозитні: юр. особам та ощадні – фіз. особам). Недепозитні залучені кошти банку — це позики на грошовому ринку, які залучаються у формі міжбанківських кредитів і кред. ЦБ, операцій з цінними паперами на вторинному фондовому ринку, позик на ринку євродоларів. Джерелом поповнення ресурсів комерційного банку є міжбанківський кредит . НБУ застосовує механізм рефінансування комерційних банків через операції РЕПО(операції з цінними паперами), ломбардне кредитування, надання кредитів під заставу облігацій. 89. Активні операції комерційних банків. Активні операції банків полягають у діяльності, пов’язаній з розміщенням і викор. власн. капіталу, залучених і позичених коштів для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтримані ліквідності. Акт. опер. поділяються: кредитні та інвестиційні. Кредитні: проведення комплексу дій, пов’язаних з наданням і погашенням банк. позичок, здійснюється відповідно до принципів строковості, цільового хар-ру, забезпеченості та платності кредиту. Рішення про надання кредиту приймається колегіально. Кредити надаються в межах наявних ресурсів з урахуванням кредитоспроможності, фінансової стабільності, рентаб-ті, ліквідності позичальника. Заг. розмір кредитів не може перевищувати 8-микратного розміру власних коштів банку. Для одерж. кредиту позичальник зверт. до банку з кредитною заявкою, що входить до складу певного пакету документів. Кредити надаються на підставі укладеної між банком i позичальником кредитним договором. У кредитному договорі передбач.: мета, сума, строк, порядок, форма видачі і погашення кредиту, процентна ставка, порядок і форма сплати процентів і основного боргу, права, зобов’язання, відповідальність сторін щодо надання і погашення кредитів тощо. Банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків: простий (на ньому може бути тільки активне сальдо), спеціальний (застосовується в окремих випадках: при кредитув. позичальника під заставу векселів; він є формою обліку позичок до запитання), контокорентний (це активно-пасивний рах., на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом). Основна передумова поверн. банківської позички – одержання цільових грошових надходжень, доходу, прибуток від реаліз. об’єкта, що прокредитований. У банк. практиці викор. 2 види джерел погаш. позичок – первинні і вторинні. Використовуються такі форми забезпечення позичок: застава, гарантія, перевідступлення на користь банку вимог і рахунків до третьої особи, іпотека, страхова угода (поліс). Інвестиційні означають вкладення коштів у цінні папери підпр. на відносно тривалий період часу. Інвестиційні цінні папери – боргові зобов’язання у вигляді акцій, облігацій, векселів, сертифікатів тощо. Ф-ції банківських інвестицій полягають у створ. вторинних резервів для задовол. потреби у коштах. Здійснюючи інвест. опер., банки мають на меті: додержання безпеки грош. коштів, забезп. їх диверсифікації, доходу та ліквідності. Виділ. 3 фактори ризику: кредитний (фінансові можливості емітента зменшуються на стільки, що він буде не в змозі виконувати свої фін. зобов’язання), фінансовий (у зв’язку з непередбаченими змінами на ринку цінних паперів привабливість деяких цінних паперів може бути частково втрачена), процентний (пов’яз. з фіксацією процента за облігаціями в момент їх випуску: чим > часу до погаш. облігацій, тим вищий ризик).

Одним з методів зменш. ризику – формув. інвестиційного портфеля за рах.
багатьох видів цінних паперів, що мають різний рівень якості та різні
строки погашення.

90. Банківські послуги.

Банківські послуги (БП) – ті дії банк. установ на замовлення клієнтів,
які не пов’яз. із залуч. додаткових ресурсів. Основна форма оплати БП –
комісійні БП: ліцензовані (їх надання потребує ліцензії НБУ. Це зокрема
касове обслуговування, інкасація та перевезення грошових цінностей,
залучення депозитів юрид. і фіз. осіб), неліцензовані, чисті (послуги,
що не несуть будь-якого ризику для активів банку, крім ризику
операційних помилок), сурогатні (послуги, кінцевий результат здійснення
яких може вплинути на активи банку), комісійні (послуги, за надання яких
банк стягує з клієнта плату у вигляді комісії), гонорарні (банк отримує
від клієнтів обумовлену наперед плату: лізинг, трастові, консультаційні
послуги), спредові (чисті доходи від них формуються як різниця між
комісією, отриманою від клієнта та сплаченою при організації даної
послуги), балансові (обліковуються на балансових рахунках: кредитні,
інвест., валютні операції), позабалансові (гарантії, поручительство,
консультації) . Факторинг – БП, яка являє собою купівлю банком у
клієнта права на вимогу боргу.

Ринок БП в Україні перебув. на стадії формування. Найбільшим. попитом
користуються послуги розрахунково-касового хар-ру.

91. Стійкість банківської системи та механізм її забезпечення.

Банківська стабільність означає постійну здатність банку відповідати за
своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні,
достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі.

Найважливішим економічним нормативом є нормативи капіталу, зокрема
мінімальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможності і
норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір стат. фонду — 1 млн євро за курсом НБУ на момент
реєстрації банку.

Ком. банк буде в змозі відповідати за своїми зобов’язаннями за умови,
якщо він вклав свої і залучив кошти у ліквідні активи. Банк повинен
дотримуватися певного співвідношення між високоліквідними і робочими
активами (є неменшим 20%).

Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотрим. банком
нормативів ризику.

Прибутковість як елемент банківської стабільності залеж. від
співвідношення доходів і витрат. Найпоширенішими показниками
прибутковості банку є: прибутковість банківських активів (показник, що
характеризує співвідношення чистого прибутку банку й активів банку),
прибутковість акціонерного капіталу (показник, що характеризує
відношення чистого прибутку до акціонерного капіталу) та процентна маржа
(показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між
вкладниками та позичальниками i наскільки гостра конкуренція на
грошовому ринку, учасником якого є установа банку). Мінімізація рівня
ризику дає змогу отримати стабільний прибуток, тому балансування між
прибутковістю та ризиком – важливе і складне завдання управління банком.

Кожний банк повинен відкрити 24 показники, які характеризують його
стійкість. Деякі з них:

Норматив капіталу:

мінім. розмір статутного фонду

мінім. розмір капіталу (капітал банку – різниця між заг. сумою активів і
зобов’язаннями)

норматив платоспроможності – відношення капіталу банку до його
активів.

Нормативи ліквідності:

2.1 норматив миттєвої ліквідності – відношення коштів на
кореспондуючому рахунку НБ і в касі банку до зобов’язань.

норматив загальної ліквідності – співвідношення активів банку до всіх
зобов’язань.

Нормативи ризику:

3.1 максимал. розмір ризику на 1-го позичальника – відношення
заборгованості до капіталу.

3.2 норматив Макс. розміру міжбанківських позик – відношення між банк.
позик до капіталу банку.

3.3 норматив рефінансування – відношення суми позик наданих
комерційному банку націон. банком і комерц. банками до капіталу банку.

ФІРМИ

СІМЕЙНІ ГОСПОДАРСТВА

РИНОК РЕСУРСІВ

УРЯД

РИНОК ПРОДУКТІВ

СВІТОВИЙ РИНОК

12

11

10

ЦЕНТРОБАНК

ГРОШОВИЙ РИНОК

(фінансові посередники)

ВНУТРІШНІЙ РИНОК

15

14

13

9

8

7

6

5

4

3

2

1

16

2

ПК

А

МД

8

6

4

2

14

12

10

8

6

4

%

млрд грн.

10

Попит на гроші

2

М2

Пропозиція грошей

М1

М3

10

8

6

4

2

14

12

10

8

6

4

%

млрд грн.

2

А

А1

МД (попит)

М1 (пропозиція)

Маса грошей в ооооборотіобороті

10,0

8,0

6,0

4,0

2,0

14

12

10

8

6

4

%

млрд грн.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter