.

Фінанси (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 18385
Скачать документ

1. Бюджетна система та принципи її побудови

Бюджетна система України -це сукупність окремих її ланок, юридичне
пов’язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах ,що
відповідають міжнародним стандартам.

Бюджетна система України грунтується на принципах:

1. Принцип єдності бюджету означає існування єдиного рахунку доходів і
видатків кожної ланки бюджетної системи.

2. Принцип збалансованості означає ,що повноваження на
здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень
до бюджету на відповідний бюджетний період.

3. Державний бюджет України, бюджет Автономної Республіки Крим,
місцеві бюджети є самостійними.

4. Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті усіх доходів і
видатків.

5. Принцип обгрунтованості означає, що бюджет формується на реалістичних
макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та
розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету.

6. Принцип ефективності полягає в тому, що при складанні та виконанні
бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути
досягнення запланованих цілей при залученні мінімального
обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального
результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

7.Принцип субсидіарності -це розподіл видів видатків між державним
бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами, який
грунтується на максимально можливому наближенні надання суспільних
послуг до їх безпосереднього споживача.

8.Принцип цільового використання бюджетних коштів полягає у використанні
їх тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

9.Принцип справедливості забезпечує базування бюджетної системи
України на засадах справедливого розподілу суспільного багатства
в країні.

10. Принцип публічності та прозорості означає, що державний бюджет
України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту
про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою
України, Верховною Радою АРК.

11.Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу вимагає
відповідальності їх за свої дії або бездіяльність на кожній стадії
бюджетного процесу.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету та місцевих
бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет АР Крим, бюджети
області, району, району в містах та бюджети місцевого самоврядування. До
бюджетів місцевого самоврядування відносяться бюджети територіальних
громад сіл , селищ, міст та їх

об’єднань.

Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України , є зведеним бюджетом України.Він використовується для
аналізу І прогнозування економічного і соціального розвитку України.

2.Бюджетна політика і бюджетний механізм.

Використання бюджету визначається фінансовою політикою частиною якої є
бюджетна політика – комплекс юридичних! економічних, організаційних
заходів щодо складання бюджетів регулювання бюджетного процесу,
організації бюджетного контролю.

Проект Основних напрямів бюджетної політики складається також з
урахуванням основних засад грошово-кредитної політики на наступний
бюджетний період, які визначає Національний банк України.Основні
пріоритети бюджетної політики знаходять своє відображення у бюджеті
держави.Бюджетна політика є важливою складовою державного регулювання
економіки. Основна її функція — фінансова підтримка виробництва і
соціальних програм. Від напрямків і механізмів фінансової підтримки
значною мірою залежить ефективність регулювання економіки на шляху її
переходу до ринкових відносин. Розвиток ринкових відносин, їх зміцнення
і вдосконалення, потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних
відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні
фінанси. При цьому бюджет не лише виконує розподільні функції, а й бере
участь у створенні фінансових ресурсів держави.Перспективи бюджетної
політики як складової фінансової політики невіддільні від розвитку
єдиної цілісної системи фінансових відносин у напрямку досягнення
збалансованості економічних інтересів усіх суб’єктів розширеного
відтворення.

Бюджетний механізм

Складовою ланкою загальної системи управління економікою, яка значного
мірою визначає характер економічної системи в цілому є бюджетний
механізм — сукупність певних видів бюджетних

відносин, розроблених та законодавче закріплених у державі
методів мобілізації та використання бюджетних коштів,

До складу бюджетного механізму входять:

1. Бюджетне планування і прогнозування (визначення
бюджетних макропоказників, розробка проектів державного та місцевих
бюджетів, бюджету Пенсійного фонду).

2. Бюджетні норми та нормативи (ставки заробітної плати, пенсії,
стипендії, ставки податків, норми витрат у бюджетних установах).

3. Бюджетні стимули (пільги щодо податків, бюджетні кредити, надання
фінансової підтримки і допомоги).

4. Бюджетні санкції (санкції за порушення податкового
законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів,
відміна наданих пільг).

5. Бюджетні ліміти та резерви (резервні фонди Кабінету
Міністрів, резервні фонди місцевих рад, ліміти бюджетного фінансування).

Бюджетний механізм, через який здійснюється практичне використання
фінансів в економіці держави, виступає важливим і дійовим засобом
регулювання економічних і соціальних процесів.

3. Бюджетне планування та його завдання.

Бюджетне планування — це комплекс організаційно -технічних, методичних і
методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх
стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового
планування і ґрунтується на одних з ним принципах.

Для планування показників бюджету використовують ряд загальноекономічних
показників на плановий рік, таких як •національний доход, прибуток, фонд
заробітної плати тощо. Крім того, застосовуються сітьові показники —
чисельність населення, студентів, пенсіонерів, кількість шкіл, лікарень,
бібліотек тощо.

Використовуючи ці показники, а також відповідні бюджетні норми,
фінансові органи розробляють проект бюджету і подають на розгляд вищим
органам державної влади і управління.

Методи планування .показників бюджету — прямі фінансові розрахунки та
балансовий.

Бюджетне планування виступає в двох формах—директивне та індикативне
планування. Директивне планування виступає як центральна ланка
державного управління народним господарством. Показники індикативного
планування мають інший статус і носять рекомендаційно-орієнтований
характер.

Перед бюджетним плануванням постають наступні завдання:

– найповніше виявити резерви у галузях економіки і
спрямувати їх на виконання плану економічною та соціального
розвитку;

– визначити обсяг доходів за окремими джерелами і
загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

– визначити видатки бюджету за всіма підрозділами бюджетної
класифікації та загальний обсяг видатків з урахуванням економного,
ефективного І раціонального використання бюджетних коштів;

– раціонально розподілити видатки бюджетів з
обгрунтуванням особливостей міжбюджетних відносин

– утворити державні матеріальні та бюджетні резерви. Бюджетне
планування відіграє значну роль у бюджетному процесі, оскільки
від правильного визначення планових показників бюджету залежить також і
якість його виконання.

4. Бюджетне планування та його завдання.

Бюджетне планування — це комплекс організаційно -технічних, методичних і
методологічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів на всіх
стадіях бюджетного процесу. Воно є складовою частиною фінансового
планування і ґрунтується на одних з ним принципах.

Для планування показників бюджету використовують ряд загальноекономічних
показників на плановий рік, таких як національний доход, прибуток, фонд
заробітної плати тощо. Крім того, застосовуються сітьові показники —
чисельність населення, студентів, пенсіонерів, кількість шкіл, лікарень,
бібліотек тощо.

Використовуючи ці показники, а також відповідні бюджетні норми,
фінансові органи розробляють проект бюджету і подають на розгляд вищим
органам державної влади і управління.

Методи планування .показників бюджету — прямі фінансові розрахунки та
балансовий.

Бюджетне планування виступає в двох формах—директивне та індикативне
планування. Директивне планування виступає як центральна ланка
державного управління народним господарством. Показники індикативного
планування мають інший статус і носять рекомендаційно-орієнтований
характер.

Перед бюджетним плануванням постають наступні завдання:

– найповніше виявити резерви у галузях економіки і
спрямувати їх на виконання плану економічною та соціального
розвитку;

– визначити обсяг доходів за окремими джерелами і
загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

– визначити видатки бюджету за всіма підрозділами бюджетної
класифікації та загальний обсяг видатків з урахуванням економного,
ефективного І раціонального використання бюджетних коштів;

– раціонально розподілити видатки бюджетів з
обґрунтуванням особливостей між бюджетних відносин

– утворити державні матеріальні та бюджетні резерви. Бюджетне
планування відіграє значну роль у бюджетному процесі, оскільки

5. Бюджетний кодекс України.

Використання бюджету визначається фінансовою політикою частиною якої є
бюджетна політика – комплекс юридичних і економічних, організаційних
заходів щодо складання бюджетів регулювання бюджетного процесу,
організації бюджетного контролю.

Правова сторона цих процесів регламентується Бюджетним кодексом України,
який був прийнятий у червні 2001 року У Бюджетному кодексі визначаються
основні моменти функціонування бюджетної системи, її структура, правові
норми встановлюються основні вимоги до бюджетного процесу і правила
міжбюджетних відносин.

Відповідно до Бюджетного кодексу України та з метою своєчасного
складання проекту Державного бюджету і регулювання міжбюджетних
відносин, Верховна Рада України визначає основні напрями бюджетної
політики на плановий рік, які приймаються у вигляді спеціальної
постанови. Цій постанові передує ретельний аналіз фінансового стану
країни, розробка основних прогнозних макропоказників економічного і
соціального розвитку.

Проект основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний
період зазначає показники обсягу валового внутрішнього продукту,
індексів споживчих цін, прогнозного офіційного курсу національної
грошової одиниці. Цей документ містить пропозиції Кабінету Міністрів
України щодо граничного розміру дефіциту або профіциту Державного
бюджету відносно річного обсягу валового внутрішнього продукту,
граничного обсягу державного боргу та його структури, питомої ваги
капітальних вкладень у видатках Державного бюджету, взаємовідносин
Державного бюджету України з місцевими бюджетами, змін до законодавства,
прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави.

6. Бюджетна класифікація.

Доходи бюджету підрозділяються за ознаками бюджетної класифікації.
Бюджетна класифікація являс собою єдине систематизоване групування
доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками. Відповідно до
бюджетної класифікації, доходи бюджету за джерелами формування
підрозділяються на чотири групи:

1. Податкові надходження.

2. Неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Трансферти.

1. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі. До податкових надходжень відносяться;

1). податки, що справляються з доходу окремих осіб і з прибутку
підприємств (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб );

2). податки за користування майном, податки на власність (податок з
власників транспортних засобів, податок на майно);

3). платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних
ресурсів, плата за землю);

4). податки І збори, якими обкладаються виробництво, продаж, передача
товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензії на
підприємницьку та професійну діяльність);

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та
вивізне мито, консульські збори);

6). інші податки (місцеві податки та збори).

2. Неподаткові надходження включають:

– доходи від власності та підприємницької діяльності;

– адміністративні збори та платежі;

– надходження від штрафів та фінансових санкцій, не пов’язаних з
порушенням податкового законодавства ;

3. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного
капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

5. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав
або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Найбільшим джерелом доходів державного бюджету с податок на додану
вартість. Частка в доходах державного бюджету від надходжень цього
податку складає у середньому 28% Другим за величиною джерелом надходжень
до державного бюджету є податок на прибуток підприємств, питома вага
надходжень від цього податку складає у середньому близько 20%. Третє за
значенням доходне джерело державного бюджету – акцизний збір, Його
частка в доходній частині державного бюджету за останні роки має стійку
тенденцію до збільшення. Останніми роками вагому роль відіграють
неподаткові джерела формування державного бюджету, питома вага яких
складає у середньому близько 30% усіх доходів бюджету.

Співвідношення між окремими видами доходів державного бюджету України,
аналіз тенденцій бюджетних надходжень і факторів, що визначають зміну їх
рівня, визначаються стратегією розвитку бюджетно-податкової політики.

7. Бюджетний механізм

Складовою ланкою загальної системи управління економікою, яка значного
мірою визначає характер економічної системи в цілому є бюджетний
механізм — сукупність певних видів бюджетних

відносин, розроблених та законодавче закріплених у державі
методів мобілізації та використання бюджетних коштів,

До складу бюджетного механізму входять:

1. Бюджетне планування і прогнозування (визначення
бюджетних макропоказників, розробка проектів державного та місцевих
бюджетів, бюджету Пенсійного фонду).

2. Бюджетні норми та нормативи (ставки заробітної плати, пенсії,
стипендії, ставки податків, норми витрат у бюджетних установах).

3. Бюджетні стимули (пільги щодо податків, бюджетні кредити, надання
фінансової підтримки і допомоги).

4. Бюджетні санкції (санкції за порушення податкового
законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів,
відміна наданих пільг).

5. Бюджетні ліміти та резерви (резервні фонди Кабінету
Міністрів, резервні фонди місцевих рад, ліміти бюджетного фінансування).

Бюджетний механізм, через який здійснюється практичне використання
фінансів в економіці держави, виступає важливим і дійовим засобом
регулювання економічних і соціальних процесів.

8. Бюджетний дефіцит

Метою бюджетної політики держави є забезпечення балансу між доходами і
видатками державного бюджету. Однак таке збалансування здійснюється не
щороку. В окремі роки видатки державного бюджету можуть перевищити
надходження до нього,

виникає дефіцит.

Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків бюджету над його
доходами. Це – фінансове явище, з яким стикаються багато країн світу.

Конкретними особливостями розвитку економіки України, що зумовлюють
дефіцит бюджету,є:

– структурна розбалансованїсть економіки та несвоєчасне І недостатньо
ефективне проведення структурних перетворень;

– збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств,
що одержують дотації;

– недосконалий механізм оподаткування суб’єктів

господарювання;

– невідповідність структури бюджетних видатків наявним фінансовим
можливостям держави.

Безумовно, бюджетний дефіцит – небажане для держави явище: його
фінансування на підставі грошової емісії гарантовано веде до інфляції,
за допомогою неемісійних коштів – до зростання державного боргу.

Проблема подолання дефіциту бюджету є однією з важливих фінансових
проблем, причому принципове значення для функціонування економіки має не
стільки розмір бюджетного дефіциту, скільки вибір джерел його
фінансування.

Згідно з Бюджетним кодексом України джерелами фінансування дефіциту
бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, тобто операції,
пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності
та строковості, в результаті яких виникають зобов’язання держави, АР
Крим чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть
бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і
можливостей для зростання доходів та скорочення видатків
бюджету.Державний борг як категорія ринкової економіки

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу.
Державний борг означає сукупність зобов’язань держави перед іноземними
та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і
непогашених боргових зобов’язань держави.

Бюджетний кодекс України визначає державний борг (борг АР Крим чи
борг місцевого самоврядування) як загальну суму заборгованості
держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з
усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (АР
Крим чи місцевого самоврядування), включає боргові зобов’язання держави
(АР Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих
гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі
законодавства або договору. Розвиток державного кредиту і, відповідно,
створення державного боргу характерне для усіх країн як з розвиненими
ринковими відносинами, так і з перехідною економікою. Більшість країн з
розвиненою економікою мають державний борг, але це не стало причиною
дестабілізації їх економіки, тому що здійснюється серйозний контроль над
розмірами державних почик і чітко визначаються методи їх
покриття.Державний борг – явище, похідне від дефіциту державного
бюджету.У національній економіці існує пряма залежність між розмірами
державного боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету
збільшує державний борг, а з іншого – зростання державного бюджету
потребує додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує
бюджетний дефіцит.

9. Бюджетна політика і бюджетний механізм.

Використання бюджету визначається фінансовою політикою частиною якої є
бюджетна політика – комплекс юридичних, економічних, організаційних
заходів щодо складання бюджетів регулювання бюджетного процесу,
організації бюджетного контролю.

Бюджетна політика є важливою складовою державного регулювання економіки.
Основна її функція — фінансова підтримка виробництва і соціальних
програм. Від напрямків і механізмів фінансової підтримки значною мірою
залежить ефективність регулювання економіки на шляху її переходу до
ринкових відносин. Розвиток ринкових відносин, їх зміцнення і
вдосконалення, потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних
відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні
фінанси. При цьому бюджет не лише виконує розподільні функції, а й бере
участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Перспективи бюджетної політики як складової фінансової політики
невіддільні від розвитку єдиної цілісної системи фінансових відносин у
напрямку досягнення збалансованості економічних інтересів усіх суб’єктів
розширеного відтворення.

Складовою ланкою загальної системи управління економікою, яка значного
мірою визначає характер економічної системи в цілому є бюджетний
механізм — сукупність певних видів бюджетних відносин, розроблених
та законодавче закріплених у державі методів мобілізації та
використання бюджетних коштів,

До складу бюджетного механізму входять:

1. Бюджетне планування і прогнозування (визначення
бюджетних макропоказників, розробка проектів державного та місцевих
бюджетів, бюджету Пенсійного фонду).

2. Бюджетні норми та нормативи (ставки заробітної плати, пенсії,
стипендії, ставки податків, норми витрат у бюджетних установах).

3. Бюджетні стимули (пільги щодо податків, бюджетні кредити, надання
фінансової підгримки І допомоги).

4. Бюджетні санкції (санкції за порушення податкового
законодавства, санкції за нецільове використання бюджетних коштів,
відміна наданих пільг).

5. Бюджетні ліміти та резерви (резервні фонди Кабінету
Міністрів, резервні фонди місцевих рад, ліміти бюджетного фінансування).

Бюджетний механізм, через який здійснюється практичне використання
фінансів в економіці держави, виступає важливим і дійовим засобом
регулювання економічних ісоціальних процесів.

10. Бюджетний процес.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання,
розгляду, затвердження та виконання бюджетів, контролю за їх виконанням,
затвердження звітів про виконання бюджетів, які входять до бюджетної
системи України. Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові
особи , які наділені правами і обов’язками учасників бюджетних
правовідносин.

Бюджетний рік розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня.

Державний бюджет України затверджується Верховною Радою України. Бюджет
Автономної Республіки Крим, бюджети області, міста, району, району в
містах, селищні і сільські бюджети затверджуються Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами народних
депутатів.

Бюджетний процес складається з чотирьох стадій;

1. Перша стадія — планування, складання проекту бюджету являє собою
діяльність щодо розробки плану документів (проекту бюджету),
або прийняттям відповідних правових актів (Постанова, Рішення сесії
місцевої ради).

2. Друга стадія — розгляд та затвердження бюджету починається з
моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну Раду або місцеві
ради та завершується прийняттям Закону про Державний бюджет або Рішенням
сесії місцевої ради на плановий рік.

3. Третя стадія — виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності
внесення змін до Закону про Державний бюджет України, Рішення про
місцеві бюджети.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного
надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також
своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами
заходів.

4.Четверта стадія – підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і
прийняття рішення про нього.

Касове виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів,
контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів здійснюють органи
Державного казначейства України. Цей виконавчий орган вирішує
комплекс завдань, пов’язаних з організацією та виконанням Державного
бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, проведенням проведенням
операцій з наявними бюджетними коштами та їх ефективним управлінням,
обліком доходів та витрат бюджетів, організацією і аналізом фінансової
звітності про стан їх виконання. Державне казначейство у своїй
діяльності взаємодіє з органами законодавчої та виконавчої влади,
Національним та комерційними банками України, Іншими учасниками
бюджетного процесу, а також фінансовими інститутами.

Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України, затверджується в порядку, встановленому законодавством
України,

11. Взаємозв’язок фінансів з іншими економічними категоріями ринкового
господарювання.

Важливо знати взаємозв’язок фінансів з такими економічними категоріями
як ціна ,зарплата,кредит, а також в якій послідовності ці категорії
вступають у розподільчий процес.

Ціна.Саме вона вступає у розподільчий процес першою і визначає первинні
пропорції в ньому.Коливання ціни вартості створюють поле діяльності для
фінансів.

У ціні містяться всі структурні частини вартості, які далі
розповсюджуються й стримують свої економічні форми у вигляді фінансових
ресурсів і фондів.В умовахжорсткої централізації доля заробітної платні
менша; доля ж доплат до заробітної платні – більша.В умовах демократії
заробітна плата- основна, а додаткові виплати значно менші.

Ціна підготовлює умови для функціонування фінансів.Або кошти
накопичуються у підприємства, але тоді зростають суми податків, або
суспільний продукт розростається, що приводить до вивільнення ресурсів,
які переміщуються в галузі з найбільш високою нормою прибутку.

Фінанси конкретизують ті пропорції, якізакладені ціною.Фінансовий
розподіл відрізняється від цінового тим, що обєктом цінового розподілу
виступає лише частина вартості валового суспільного продукту.

Фінанси розподіляють всю вартість валового суспільногопродукту.По
відношенню до цінового розподілу, фінасовий розподіл є вторинним.Ціновий
розподіл на поверхні не помітний, він прихований у загальній масі
виручки.Фінансовий розподіл чітко проглядається.

Ціновий розподіл займається лише розподілом, а фінансовий- розподілом і
перерозподілом.

Заробітна плата.Слід за ціною, всередині фінансового розподілу, починає
функціонувати заробітна плата.Фінанси створюють умови для формування
фонду зарплати та інших фондів оплати праці.Ці категорії створюють
передумови для відтворювання робочої сили, у взаємодії стимулюють
відтворювальний процес.

Відмінності зарплати і фінансів:Межі фінансового розподілу значно ширші,
зарплата стосується лише компенсації витрат.Фінанси беруть участь в
односторонньому русі вартості, а зарплата у зустрічному.За допомогою
фінасів формується значна кількість фондів, а за допомогою зарплати-
фонд зарплати і преміальний фонд.Вони складають фонд оплати
праці.Зарплата основа для сплачування податків.Джерелом зарплати є
фінансові ресурси, а фонд зарплати при його економії сам стає джерелом
фінансових ресурсів.

Кредит:Фонди банків формуються на стадії перерозподілу, тобто кредит
стає завершує розподільчий процес.Кредитні ресурси формуються внаслідок
того, що з’являється невідповідність у наявності власних коштів та їх
потребою.Кредит доповнює фінансові ресурси і дозволяє відбуватися
процесу розширеного відтворювання.

Особливості:

1.Кошти банку видають на певний термін, на певних умовах та за умов
повернення.

2.Кошти при фінансуванні видаються на певні цілі,безкоштовно,без
повернення.

За допомогою кредиту відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між
підриємствами, організаціями і громадянами.

Постійно відбувається переливання кредитних ресурсів у фінансові ресурси
і навпаки.Всі фонди підриємства концентрцються на рахунках в банках і
джерелом позикових фондів банків для видачи кредитів.

Між кредитом та фінансами багато спільних рис, але основою є широке
використання обох у кругообігу і відтворювальному прцесі.

12.Взаємовідносини підприємств із бюджетом та

позабюджетними фондами.

Фінанси господарських суб’єктів — це система грошових відносин, які
відображають формування, розподіл та використання фондів грошових
ресурсів на макроекономічному рівні. Це відносно самостійна сфера
фінансових відносин, яка має свої принципи функціонування та специфіку
організації та реалізації притаманних фінансам функцій.

Фінанси суб’єктів господарювання, як складова частина фінансової
системи, функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється
національний доход — основне джерело фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність підприємств відображається у грошових потоках, які
характеризують різноманітні та різносторонні відносини. Сфера фінансових
відносин підприємств включає в себе відносини:

між підприємством і його засновниками (власниками) з

приводу формування статутного фонду (наприклад, одержання

коштів з державного бюджету, емісія акцій, надходження пайових

внесків та інше);

між підприємством і державою у межах законодавства про

оподаткування, соціальне страхування, формування

загальнодержавних цільових грошових фондів;

– між підприємством і банками з приводу одержання та

повернення кредитів, а також виплати процентів за користування

ними.

між підприємством та його постачальниками і покупцями з

приводу виконання господарських договорів і зобов’язань.

усередині підприємства – з приводу розподілу прибутку, що

залишається у його розпорядженні після сплати податків
і

обов’язкових платежів.

між підприємством в цілому та його підрозділами з приводу

розподілу коштів на формування фондів основних засобів.

між підприємством і його працівниками з приводу створення

фонду оплати праці, матеріального заохочення та інші.

Усі вищезгадані відносини базується на формуванні і русі фінансових
ресурсів підприємств, їх ефективному використанні.

Організація і функціонування фінансів підприємницьких структур
ґрунтується на відповідних принципах.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний
розрахунок, притаманний ринковій економіці. Його метою є одержання
максимального прибутку при найменших витратах та мінімальному можливому
ризику.

Комерційний розрахунок базується на таких основних принципах:

Господарська і фшансова незалежність .

Самоокупність.

Самофінансування.

Фінансова відповідальність ,

Контроль за фінансово-господарською діяльністю

13. Взаємовідносини між ланками бюджетної системи, шляхи їх
удосконалення.

Серед основних питань бюджетної політики, таких, як проблеми формування
доходної частини державного бюджету, визначення пріоритетів у витрачанні
бюджетних коштів, забезпечення їх цільового та ефективного використання,
важливим є питання зміцнення місцевих бюджетів, організації міжбюджетних
відносин, тобто відносин між державою, АР Крим та місцевим
самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими
ресурсами, необхідними для виконання їх функцій.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між
повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами
України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечити
виконання цих повноважень.

Важливою передумовою створення ефективної системи міжбюджетних відносин
є розробка стратегії соцїально -економічного розвитку регіонів,
визначення механізмів активізації регіональної економічної політики,
реалізації цілеспрямованих заходів щодо реструктуризації економіки
територій, у тому числі шляхом надання трансфертів місцевим бюджетам
згідно з критеріями економічної ефективності.

Система міжбюджетних трансфертів, визначена Бюджетним кодексом України,
включає в себе кошти, які безоплатно І безповоротно передаються з одного
бюджету до Іншого. Розмір цих трансфертів затверджується Верховною Радою
України у Законі ,Про Державний Бюджет України” на відповідний рік з
урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного
становища території.

Розрізняють такі види міжбюджетних трансфертів, які надаються з
Державного бюджету України місцевим бюджетам:

– дотації вирівнювання (міжбюджетнї трансферти на
вирівнювання доходної спроможності бюджету, який їх отримує);

– субвенції на здійснення програм соціального захисту,
виконання інвестиційних проектів;

– субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання
пільг, встановлених державою.

Розподіл міжбюджетних трансфертів здійснюється з урахуванням загальних
обсягів фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних
програм, кількості мешканців та споживачів соціальних послуг, прогнозні
показники доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Важливим напрямком удосконалення міжбюджетних відносин є зміцнення
доходної бази місцевих бюджетів, які е фундаментом всієї бюджетної
системи і фінансовою основою місцевого самоврядування.

При розподілі доходів між різним рівнями бюджетів одним з головних
принципів є максимальне забезпечення кожної ланки бюджетної системи
стійкими, регулярними надходженнями коштів, необхідних для реалізації
наданих повноважень щодо вирішення задач комплексного розвитку
територій. Такий підхід здатний сприяти розширенню самостійності
місцевих органів влади у складанні і виконанні своїх бюджетів та
посилити їх вплив у регіонах на виробництво, доходність і рентабельність
суб’єктів господарювання – платників податків. Ці питання знайшли своє
вирішення у Бюджетному кодексі України. У цьому документі передбачено
децентралізувати систему державних фінансів, при якій доходи і видатки
місцевих бюджетів повинні формуватися на підставі чітких бюджетних
правил. Завдяки такому підходу фінансування має здійснюватися на
стабільній основі, а процес прийняття бюджетних рішень стане більшою
мірою відкритим і досконалим.

14. Видатки державного бюджету.

Видатки бюджету, як основна частина державних видатків, являють собою
витрати, що виникають у зв’язку з виконанням державою своїх
функцій. Видатки бюджету класифікуються за функціональними та
економічними ознаками.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції у розподілі
бюджетних коштів, змінювати ті пропорції з метою необхідних зрушень у
галузевій структурі суспільного виробництва.

Функції, що виконуються державою, можна розділити на 4 категорії:

І. Державні послуги загального призначення.

1). державне управління;

2). судова влада;

3) міжнародна діяльність;

4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному
прогресу;

5) національна оборона;6). правоохоронна діяльність;

7) забезпечення безпеки держави .

//. Суспільні та соціальні послуги.

1). освіта;2) охорона здоров’я; 3). соціальний захист та соціальне
забезпечення;4) житлово-комунальне господарство;

5) культура та мистецтво;6) засоби масової інформації; 7). фізична
культура і спорт.

/// Державні послуги, пов ‘язані з економічною діяльністю.

1) промисловість та енергетику;

2) будівництво;3) сільське господарство:

4) лісове господарство, рибальство, мисливство:

5) транспорт;6) зв’язок ,7) шляхове господарство,
телекомунікації та інформатика ;8) послуги, пов’язані з
економічною діяльністю, щодо реалізації проектів
багатоцільового розвитку, пов’язані з формуванням загальної
економічної політики, управлінням и галузі стандартизації,
гідрометеорології, геодезії та контролем за виробництвом;9)
охорону навколишнього середовища ;

10) попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків
стихійного лиха 11) поповнення державних запасів та резервів

IV. Обслуговування державного боргу.

1) видатки з обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного
боргу ;

2) видатки з резервних фондів

За економічними ознаками видатки зведені в єдині економічні категорії,
що відображають розмежування коштів, спрямованих на поточні або
капітальні видатки.

До поточних видатків за предметними ознаками
відносяться:

-витрати на товари та послуги (заробітна плата працівників бюджетних
установ, придбання матеріалів, витрати на відрядження, оплата
комунальних послуг та енергоносіїв);

-виплата процентів банківським установам за внутрішніми та зовнішніми
позиками;

-субсидії та поточні трансфертні платежі.

Під капітальними видатками розуміють платежі з метою придбання
капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі,
нематеріальних активів. Вони включають:

-придбання основного капіталу. До складу цих видатків відносяться
видатки на капітальне будівництво, капітальний ремонт, витрати на нові
або існуючі товари тривалого користування;

-створення державних запасів та резервів. -капітальні
трансферти.Капітальні трансферти — невідплатні односторонні платежі
органів управління, які не ведуть до виникнення або погашення фінансових
вимог.

Капітальні видатки складають основу видатків розвитку, призначених для
фінансування Інвестиційної та інноваційної діяльності.

15. Види фінансових планів та напрямки удосконалення.

У процесі фінансового планування складаються різні фінансові плани, які
охоплюють рух фінансових ресурсів на різних рівнях господарювання та в
різних ланках.

Усі ці плани відносно самостійні і в той же час тісно пов’язані між
собою.

Залежно від сфери функціонування і характеру фінансових відносин
фінансові плани підрозділяються на загальнодержавні,
територіальні плани та плани окремих господарських структур. До
загальнодержавних фінансових планів відносяться:

1) баланс фінансових ресурсів та витрат держави;

2) зведений бюджет України;

3) державний бюджет України;

4) бюджет Пенсійного фонду тощо.

До територіальних фінансових планів відносяться:

1) бюджет АР Крим;

2) усі види місцевих бюджетів.

До фінансових планів окремих підприємницьких структур, що формуються на
децентралізованому рівні, відносяться:

1) фінансові плани підприємств та закладів усіх форм власності;

2) кошториси доходів та видатків бюджетних закладів;

3) кошториси доходів та видатків громадських організацій,
благодійних фондів.

В умовах ринкової економіки відбувається постійне вдосконалення
фінансового планування на основі використання наукових методів пізнання
об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, аналізу досягнутого
економічного рівня, пошуку можливостей його подальшого покращення,
досліджень економічних явищ і процесів у суспільстві.

Удосконалення територіального фінансового планування здатне сприяти
комплексному розвитку регіону при ефективному використанні місцевих
природних, трудових, фінансових ресурсів.

Фінансове планування на мікрорівні покликане сприяти досягненню такого
рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який
забезпечує його успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної
бази, соціальний розвиток колективу.

Фінансове планування і прогнозування виступає важливим елементом
державного регулювання економічних і соціальних процесів. Результатом
фінансового планування є фінансові показники, які мають певні ознаки і
знаходять своє відображення у фінансовому плані.

16. Види і форми державного кредиту та їх розвиток.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та
ощадна справа.Найпоширенішою формою державного кредиту є позики.Державні
позики — це кредитні відносини між державою і фізичними та юридичними
особами, в результаті яких держава отримує обумовлену суму коштів на
обумовлений термін за встановлену плату. За ‘допомогою їх мобілізуються
тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб для фінансування
потреб держави. Кошти держава отримує шляхом випуску і розміщення цінних
паперів — облігацій і казначейських зобов’язань. Ці цінні папери являють
собою боргове зобов’язання держави, за яким їх власникам у встановлені
строки повертається борг і виплачується доход у формі процента чи
виграшу.

Акумульовані облігаційними позиками кошти юридичних та фізичних осіб
суттєво полегшують і прискорюють вирішення багатьох проблем структурної
перебудови економіки держави, розвитку регіонів, освоєння нових родовищ
природних ресурсів, на які у державному бюджеті не вистачало коштів.
Тому доцільність і корисність випуску облігацій для оформлення
державного кредиту спеціалістами не ставиться під сумнів.

Позики можуть бути як державні, так і місцеві. Проведені дослідження
ринку муніципальних позик в Україні свідчать, що вони допомагають
створювати у регіонах достатньо конкурентні умови залучення коштів,
стимулюють формування макроекономічної фінансової стабілізації,
пожвавлюють економічну кон’юнктуру і інвестиції. Мобілізовані
муніципальними позиками кошти здатні забезпечувати інвестиційну
підтримку вітчизняного товаровиробника і вкладень у нерухомість,
допомагають прискорити становлення інфраструктури фондового
ринку та піднести його роль у стимулюванні економічного зростання.

За строками випуску розрізняють позики короткострокові (до 1 року ),
середньострокові ( 1-5 років ), довгострокові (понад 5 років) та з
правом довгострокового погашення.

Другим методом мобілізації коштів через систему державного кредиту є
ощадні банки та ощадні установи держави, у яких розміщені вільні кошти
населення.

Ощадна справа – це діяльність у суспільстві, пов’язана із заощадженням,
накопиченням і використанням грошей. Вона є частиною фінансів як
сукупності економічних відносин людей.

Основною функцією інститутів ощадне – кредитної системи є залучення
тимчасово вільних грошових коштів населення та юридичних осіб, їх
подальше ефективне розміщення і раціональне використання через систему
державного кредиту.

Ощадні вклади служать ‘їх власникам для нагромадження грошових
заощаджень і підтверджуються видачею їм на руки відповідних документів.
Кошти на ощадних вкладах зберігаються у банках тривалий період і є
стабільними ресурсами для довгострокового кредитування банківських
клієнтів.

17. Види,методи та організація фінансового контролю.

Фінансовий контроль – це комплекс заходів, які здійснюються державою з
метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Фінансовий контроль спрямований на раціональне використання бюджетних
коштів та коштів централізованих і децентралізованих фондів цільового
призначення, дотримання фінансової дисципліни у державних господарчих
структурах, він спрямований на пошук резервів зростання фінансових
ресурсів за рахунок зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на
виробництво.

Фінансовий контроль здійснюють органи державної влади в особі постійних
комісій Парламенту, Національного банку, Міністерства економіки,
фінансів, статистики, органів місцевого самоврядування Аудиторські
організації. Фінансовий контроль виступає у трьох формах: попередній,
поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється на стадії розробки прогнозних
розрахунків бюджетів, фінансових планів, кошторисів витрат. Він
проводиться до здійснення фінансових і господарських операцій і має
велике значення для попередження економічних прорахунків.

Поточний контроль застосовують у ході виконання прогнозних і планових
передбачень, в процесі виконання бюджетів, фінансових планів, при
здійсненні фінансових операцій . Поточний (оперативний) контроль
проводиться в момент здійснення фінансових операцій, сприяє дотриманню
фінансової дисципліни і своєчасності проведення фінансових розрахунків.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду при
розгляді бухгалтерської та статистичної звітності шляхом аналізу та
ревізії” звітної’ фінансової’ та бухгалтерської документації. Він
призначений для оцінки результатів фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, зіставлення фактичних і планових показників, перевірки
виконання фінансових зобов’язань.

Важливим критерієм класифікації фінансового контролю є методи контролю,
тобто конкретні способи та прийоми здійснення контрольних функцій.
Методами фінансового контролю та перевірки, обстеження, моніторинг і
ревізія.

Перевірки виконуються за окремими напрямами фінансове-господарської
діяльності.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємства,

Моніторинг передбачає постійне здійснення фінансового контролю за
дотриманням господарськими суб’єктами встановлених правил і нормативів.

Ревізія охоплює комплекс взаємопов’язаних перевірок
фінансово-господарської діяльності підприємств і є найбільш поширеним
методом проведення фінансового контролю.

Використання різних видів, форм і методів фінансового контролю має
важливе значення для ефективного функціонування фінансового механізму
організації економіки.

Фінансовий контроль є необхідного умовою безперебійного і поступового
розвитку економіки країни.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається
вдосконалення фінансового механізму. Вирішуються такі проблеми, як:

– створення передумов для розвитку ринку;

– забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і
національного доходу;

– науково обгрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу І
використання;

– підвищення результативності фінансового контролю;

– вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

– правове і нормативне забезпечення функціонування усього

фінансового механізму.

18. Використання фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це централізовані і децентралізовані грошові фонди
цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і
перерозподілу національного багатства, валового внутрішнього продукту та
національного доходу і призначені для використання відповідно до завдань
соціально-економічного розвитку суспільства і колективів окремих
підприємств.

Отримані в результаті економічної діяльності доходи витрачаються за
основними напрямами їх використання.

Фінансові ресурси використовуються на розширене відтворення,
фінансування науково-технічного прогресу,проведення природоохоронних
заходів, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення
соціальних та інших потреб суспільства.

Основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами
потреб, до яких належать, зокрема, структурна перебудова економіки,
захист навколишнього природного середовища, національна оборона,
правопорядок, надання суспільних та соціальних послуг -загальна освіта,
підготовка кадрів, соціальне забезпечення , охорона здоров’я тощо.

Фінансові ресурси суб’єктів господарювання спрямовуються на фінансування
капітальних вкладень, на розвиток виробництва, соціальне — культурні
потреби колективів підприємств.

Форми і методи, за допомогою яких формуються та
використовуються фінансові ресурси, не є сталими І змінюються залежно
від зміни соціальної природи суспільства.

Створені та використані в суспільстві фінансові ресурси об’єднуються
системою показників та набувають форму фінансового балансу держави.
Фінансовий баланс – це сукупність показників, які відображають створення
і використання фінансових ресурсів у загальнодержавному, галузевому,
територіальному масштабах або в окремих підприємствах, організаціях,
закладах.

19. Державні фінанси-складова частина фінансової системи України.

Головного сферою фінансової системи є державні фінанси, які забезпечують
фінансування усіх загально державних потреб суспільства та призначені
забезпечувати його динамічний та ефективний розвиток.

Державні фінанси – це грошові відносини з приводу розподілу та
перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного
багатства, пов’язані з формуванням фінансових ресурсів держави та її
підприємств і використанням державних коштів на витрати, пов’язані з
розширенням виробництва задоволенням соціально-культурних потреб
суспільства, потреб оборони та управління.

За своєю структурою – це дуже складна та багатопланова сфера фінансової
системи. Державні фінанси охоплюють загальнодержавні фінанси, серед яких
провідне місце належить державному бюджет та місцеві фінанси, які
пов’язані з формуванням, розподілом і використанням місцевих бюджетів.
До складу державних фінансів входять також централізовані, регіональні
та децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і
організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит,
резервні та страхові фонди

Державні фінанси включають різноманітні розподільчі відносини, як
зовнішні, які виникають між різними сферами і ланками фінансової
системи, так І внутрішні, які складаються між окремими ланками державних
фінансів.

Загальними рисами державних фінансів є централізація грошових фондів,
акумуляція їхніх доходів з метою впливу держави на фінансові відносини у
суспільстві, регламентація цих відносин у законодавчому порядку. Разом з
тим, кожну складову державних фінансів відрізняє неоднаковий масштаб
централізації фондів, загальне чи спеціалізоване призначення їхніх
коштів.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте
вони тісно пов’язані між собою.Їх основу становлять фінанси підприємств
і організацій державної та комунальної форм власності. Метою діяльності
державних підприємств, на відміну від підприємств недержавних форм
власності, є не стільки одержання прибутку скільки вирішення
певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого
значення.

у процесі створення та організації діяльності державних підприємств та
установ держава може виступати у ролі засновника, співзасновника та
власника пакету акцій. Майно державних підприємств формується за рахунок
грошових та матеріальних внесків засновника, зоходів, одержаних від
господарської діяльності, коштів, мобілізованих на фінансовому ринку,
бюджетних асигнувань, банківських кредитів, благодійних внесків.

З розвитком ринкової економіки частка державного сектора може мати
тенденцію до зменшення, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме
визначальна роль у процесах розподілу та перерозподілу, що здійснюється
за допомогою фінансів.

Структура державних фінансів

Бюджет держави: Державшій бюджет, Місцеві бюджети. Цільові фонди:
Загальнодержавні фонди,Регіональні фонди. Державний кредит: Державні
позики,Позики на рівні регіону

Фінанси підприємств: Фінанси державних підприємств, Фінанси
муніципальних підприємств.

20. Державні видатки.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особлипих
економічних форм – доходів і видатків, кожна з яких має специфічне
суспільне призначення.

Державні видатки – це грошові витрати, які здійснюються за рахунок
фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні держави, і які
пов’язані з виконанням державою своїх функцій.

Державні видатки покликані забезпечувати вирішення важливих і масштабних
державних завдань: фінансування пріоритетних заходів, пов’язаних з
прискоренням розвитку основних галузей економіки, створення фінансових
можливостей для вдосконалення виробничої та

соціальної інфраструктури.

Державні видатки здійснюються у формі бюджетних кредитів, державних
дотацій, субвеншй організаціям та населенню, здійснення державних
інвестицій, бюджетного фінансування галузей, що визначають науково –
технічний прогрес, а також кошторисного фінансування бюджетних
закладів.Державні видатки дозволяють розвивати систему освіти, культури,
охорони здоров’я, здійснювати соціальний захист громадян, підвищувати
рівень їхнього соціального забезпечення.

Державні видатки, серед яких чільне місце займають бюджетні видатки,
широко використовуються для міжгалузевого і територіального
перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням потреб раціонального
розміщення виробничих сил, економічного зростання в регіонах та у
державі в цілому. За допомогою бюджетних видатків відбувається
підтримка малозабезпечених верств населення, обсяг якої відповідає
економічним можливостям суспільства. У ринковій соціальне
-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави,
тому у видатках держави значне місце посідає фінансове забезпечення
соціальних гарантій населенню та фінансування галузей соціальної
сфери.Бюджетні видатки можуть активно впливати на економічне зростання
завдяки насамперед пріоритетному фінансуванню наукових досліджень,
розвитку пріоритетних галузей економіки, вирівнюванню регіональних
диспропорцій. Бюджетні видатки позитивно впливають на зростання
економіки, але важливим є не тільки їхній обсяг, а й оптимальна
структура, що визначає напрями використання бюджетних ресурсів.

Спрямування коштів бюджету у народне господарство пов’язане розробками
інвестиційних програм у державному секторі економіки, з розвитком
підприємництва, шо потребує фінансової допомоги держави, структурною
перебудовою економіки, необхідністю державного регулювання темпів і
пропорцій економічного розвитку. Надання фінаисової підтримки державним
підприємствам та підприємницьким структурам, у майні яких частка
державної власності перевищує 50 % , здійснюється з метою оздоровлення
фінансового стану підприємств, підвищення конкурентоспроможності
продукції, впровадження досягнень науково – технічного прогресу у
виробництво.

21. Державні доходи

Центральне місце у системі державних доходів посідають доходи бюджетів
держави – державного бюджету та місцевих бюджетів.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів
підприємств , організацій і населення до бюджету, а їх матеріальним
втіленням є грошові кошти, що мобілізуються до бюджету.

Доходи бюджетів України формуються за рахунок різних джерел. Джерела
надходжень коштів до бюджету, їх спрямування і використання в процесі
розширеного відтворення визначаються системою економічних відносин,
характером суспільних відносин, які становлять матеріальну основу
фінансів.

При складанні проекту бюджету відбувається планування його доходів, яке
покликане визначити суму коштів, що мас бути залучена до бюджету для
фінансування розвитку народного господарства, соціально-культурної
сфери, потреб оборони, утримання органів влади і управління.

У процесі планування доходів бюджетів усіх рівнів має бути забезпечено
їх виконання за всіма джерелами їх створення.

Доходи бюджету підрозділяються залежно від різних ознак.

За соціально-економічними ознаками доходи бюджету включають доходи, що
надходять від підприємств і організацій, та доходи, що надходять від
населення.

За джерелами створення розрізняють надходження від державних підприємств
і організацій, надходження від підприємств і організацій інших форм
власності, інші надходження.

За методами вилучення доходи бюджету містять в собі податкові або
неподаткові надходження.

Залежно від частоти появи у бюджеті доходи можуть бути звичайними та
надзвичайними.

Доходи бюджету також підрозділяються за ознаками бюджетної класифікації.
Бюджетна класифікація являє собою єдине систематизоване групування
доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками.

22. Державний бюджет як основний фінансовий план держави,розділи та їх
характеристика.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план формування і
використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які
здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Складений у формі балансу доходів та видатків державний бюджет виступає
дієвим засобом загальнодержавного фінансового контролю, формуючи, з
одного боку, фінансову базу країни, а з іншого -задовольняючи
загальнодержавні потреби. У доходах бюджету відображається податкова
політика держави, а у видатках – пріоритетні напрями вкладення коштів.

Будучи основною категорією державних фінансів, державний бюджет
характеризує внутрішню структуру визначеної частини виробничих відносин,
а саме тієї, яка пов’язана з утворенням, розподілом та використанням
цільових централізованих фондів грошових коштів для задоволення
державних та суспільних, потреб.

Державний бюджет України – основний фінансовий план, який
розробляється і затверджується на один рік.

У державному бюджеті наведені всі атрибути фінансового плану: доходи за
конкретними джерелами надходжень; витрати за конкретними напрямами та
заходами; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових
розрахунків.

Центральне місце Державного бюджету в системі фінансових планів
визначається рядом чинників:

– у державному бюджеті концентруються основні державні доходи;

– за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні видатки;

– державний бюджет є джерелом фінансування
зовнішньоекономічної діяльності країни;

– державний бюджет – це інструмент фінансового контролю за формуванням і
використанням грошових фондів у народному господарстві.

23.Державний бюджет, проблеми формування

та використання ресурсів.

Розвиток будь-якої держави обумовлює необхідність централізації певної
частини фінансових ресурсів суспільства у безпосередньому розпорядженні
держави. Основною економічною формою утворення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів є бюджет країни.

Бюджет є вирішальною та провідною ланкою фінансової системи, через яку
проводиться перерозподіл більшої частини національного доходу. Він
об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави,

звитку економіки і культури, соціального захисту населення. За Ропомогою
бюджету держава акумулює грошові кошти для 1 інансування пріоритетних
напрямів виробництва і соціального звитку; бюджет – одне з основних
засобів макроекономічної стабілізації та економічного зростання.

Бюджетний кодекс України визначає бюджет як план нормування і
використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які
здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної
Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Державний бюджет можна розглядати у 4-х аспектах:

1) як економічна категорія ;2) як централізований фонд грошових коштів ;

3) як провідна ланка фінансової системи ;4) як основний фінансовий план
держави. Держава використовує бюджет для здійснення територіального,
внутрішньо – та міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП і
національного доходу з метою вдосконалення структури суспільного
виробництва і забезпечення соціальних гарантій населення. Бюджет є
фінансовою базою держави для здійснення її функцій.

Державний бюджет України – основний фінансовий план,

який розробляється і затверджується на один рік.

У державному бюджеті наведені всі атрибути фінансового плану: доходи за
конкретними джерелами надходжень; витрати за конкретними напрямами та
заходами; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових
розрахунків.Центральне місце Державного бюджету в системі фінансових
планів визначається рядом чинників: -у державному бюджеті
концентруються основні державні

доходи;-за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні

видатки;державний бюджет є джерелом фінансування
зовнішньоекономічної діяльності країни; -державний бюджет – це
інструмент фінансового контролю за формуванням і використанням грошових
фондів у народному

господарстві.

24. Державний кредит.

Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і
знаходиться в тісному зв’язку з усіма процесами, що мають місце в умовах
перехідної економіки. До таких процесів належить посилення зв’язку між
державними фінансами та позичковим капіталом.Кредит, як елемент
загальної системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві,
відображає два взаємопов’язаних зустрічних процеси її руху в грошовій
формі. З одного боку, залучення вільних грошових коштів підприємств та
населення, а з іншого — використання цих коштів на фінансування
державних потреб.

У кредитних відносинах беруть участь кредитор (займодавець) і
позичальник як юридично самостійні суб’єкти. Держава виступає або в ролі
позичальника грошових коштів, або кредитора (займодавця) відносно
приватних осіб, фінансових та кредитних закладів, урядів інших держав,
міжнародних фінансових та кредитних організацій.

Система державного кредиту тісно переплітається з банківською системою,
але державний кредит відрізняється від банківського. Банківський кредит
надається у тимчасове користування підприємствам, фірмам на виробничі
цілі під заставу основних засобів і обігових коштів, домашнім
господарствам у вигляді споживацького кредиту за умови дотримання
основних принципів банківського кредитування.

Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації коштів з
метою фінансування державних видатків, для покриття бюджетного дефіциту,
підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, на соціальні
потреби та на інші невиробничі цілі.

Використання державного кредиту є виправданою, припустимою формою
мобілізації коштів у розпорядженні держави.

Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох
аспектах: активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в
пасивному., коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій
практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою.
Кредит, який отримує держава, на практиці визначається як державна
позика, що приводить до формування державного боргу.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та
ощадна справа.

25. Державний борг .

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу.
Державний борг означає сукупність зобов’язань держави перед іноземними
та внутрішніми кредиторами. Його сума складається з усіх випущених і
непогашених боргових зобов’язань держави.Бюджетний кодекс України
визначає державний борг (борг АР Крим чи борг місцевого
самоврядування) як загальну суму заборгованості держави (АР Крим чи
місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і
непогашених боргових зобов’язань держави (АР Крим чи місцевого
самоврядування), включає боргові зобов’язання держави (АР Крим чи
міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за
кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або
договору. Проблема державного боргу набула актуальності у
другій половині XX століття, коли держави стали
неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для
виконання своїх функцій і почали застосовувати боргову політику,
позичаючи на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Розвиток державного кредиту і, відповідно, створення державного боргу
характерне для усіх країн як з розвиненими ринковими відносинами, так і
з перехідною економікою. Проте факт існування державного боргу не може
дати уявлення про реальний фінансово-економічний стан будь-якої держави,
Зростання державного боргу – це складне явище, зумовлене цілою низкою
факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку.

Більшість країн з розвиненою економікою мають державний борг, але це не
стало причиною дестабілізації їх економіки, тому що здійснюється
серйозний контроль над розмірами державних почик і чітко визначаються
методи їх покриття.

Видатки з обслуговування державного внутрішнього та зовнішнього боргу
посідають особливе місце серед видатків державного бюджету. Державний
борг в основному виникає при використанні державного кредиту для
покриття бюджетного дефіциту.

Державний борг – явище, похідне від дефіциту державного бюджету.

У національній економіці існує пряма залежність між розмірами державного
боргу і дефіциту бюджету. З одного боку, дефіцит бюджету збільшує
державний борг, а з іншого – зростання державного бюджету потребує
додаткових видатків бюджету на його обслуговування, що збільшує
бюджетний дефіцит.

Розвинена система державного запозичення – невід’ємний атрибут ринкової
економіки. В Україні така система почала розвиватися у середині 90-х
років XX століття. Стійке зростання економіки України ім ак в
майбутньому потребує залучення зовнішніх ресурсів для фінансування
структурної перебудови економіки та модернізації виробництва.

Українські економісти працюють над статистико-екоиомічним аналізом
державного боргу. Для з’ясування реального впливу боргового навантаження
на економіку України аналізуються макроекономічнІ показники – обсяги
ВВП, розміри внутрішнього та зовнішнього державного боргу, доходи і
видатки держави, розглядається динаміка кількісної величини державного
боргу, процедура його обслуговування, вплив державного боргу на темпи
економічного зростання.

У країнах з економікою, що розвивається, фактор наявності державного
боргу є одним з головних чинників, який надає специфіки функціонуванню
їх фінансових відносин.

26. Дефіцит бюджету.

Метою бюджетної політики держави є забезпечення балансу між доходами і
видатками державного бюджету. Однак таке збалансування здійснюється не
щороку. В окремі роки видатки державного бюджету можуть перевищити
надходження до нього,

виникає дефіцит.Бюджетний дефіцит являє собою перевищення видатків
бюджету над його доходами. Це – фінансове явище, з яким стикаються
багато країн світу.Конкретними особливостями розвитку економіки України,
що зумовлюють дефіцит бюджету є:

– структурна розбалансованїсть економіки та несвоєчасне І недостатньо
ефективне проведення структурних перетворень;

-збереження значної кількості нерентабельних державних підприємств, що
одержують дотації;

– недосконалий механізм оподаткування суб’єктів
господарювання;

– невідповідність структури бюджетних видатків наявним фінансовим
можливостям держави.

Безумовно, бюджетний дефіцит – небажане для держави явище: його
фінансування на підставі грошової емісії гарантовано веде до інфляції,
за допомогою неемісійних коштів – до зростання державного боргу.

Однак бюджетний дефіцит не можна однозначно віднести до надзвичайних,
негативних подій, характеризувати як однозначно несприятливе для
економіки явище, тому що різними можуть бути якість, природа дефіциту. У
невеликих, припустимих розмірах ( за даними міжнародної статистики у
межах 3 -4% від розміру ВВП ) він може бути пов”язаний з необхідністю
здійснення значних Державних вкладень у розвиток економіки, і тоді
дефіцит не є відображенням кризових течій суспільних процесів, а скоріше
стає наслідком прагнення держави забезпечити прогресивні зрушення в
структурі суспільного відтворення.

Існування бюджетного дефіциту вимагає постійного пошуку шляхів його
подолання і в ідеалі збалансування доходів і витрат держави.

Проблема подолання дефіциту бюджету є однією з важливих фінансових
проблем, причому принципове значення для функціонування економіки має не
стільки розмір бюджетного дефіциту, скільки вибір джерел його
фінансування.

Згідно з Бюджетним кодексом України джерелами фінансування дефіциту
бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запозичення, тобто операції,
пов’язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності
та строковості,в результаті яких виникають зобов’язання держави, АР Крим
чи місцевого самоврядування перед кредиторами.

Конкретні заходи держави у напрямі подолання бюджетного дефіциту можуть
бути різними, але в результаті вони зводяться до створення умов і
можливостей для зростання доходів та скорочення видатків бюджету.

27. Джерела формування фінансових ресурсів та методи їх мобілізації.

Є суттєві розрізнення у формах та методах утворення грошових
фондів.Утворення грошових фондів підприємств здійснюється у
децентралізованому порядку, тобто підприємства в процесі господарської
діяльності самостійно формують та визначають розміри грошових фондів. На
підприємствах фонди створюються для забезпечення розширеного
відтворення, забезпечення заходів щодо економічного та соціального
розвитку підприємства.

Загальнодержавні фінанси формуються шляхом перерахування коштів від
підприємств, організацій, установ та населення у вигляді податків,
зборів, обов’язкових платежів та добровільних внесків. Централізовані
грошові фонди створюються з метою отримання певних фінансових ресурсів
для фінансування функцій держави, передбачених Законом “Про Державний
бюджет України”, а також для фінансування державних економічних та
соціальних програм.

Основним джерелом формування фінансових ресурсів с валовий внутрішній
продукт. Найзначніша їхня частка створюється за рахунок прибутку,
відрахувань на соціальне страхування та інші соціальні потреби.

Основні методи, за допомогою яких формуються фінансові ресурси:

– стягнення податків

– відрахування частини прибутку державних підприємств

– відрахування на соціальне страхування та інші види
відрахувань до централізованих фондів

– продаж майна та цінних паперів

– одержання кредитів

– емісія грошей

Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого
доходу, створеного в державі. Це – прибуток, відрахування до державних
цільових фондів, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання. Сюди
входять прямі та непрямі податки з населення, податок на додану
вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників
транспортних засобів, місцеві податки та збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що
включаються до собівартості продукції.Це -амортизаційні відрахування,
відрахування на геологорозвідувальні роботи, плата за воду

та інше.

28. Доходи державного бюджету та їх класифікація

Центральне місце у системі державних доходів посідають доходи бюджетів
держави – державного бюджету та місцевих бюджетів.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів
підприємств , організацій і населення до бюджету, а їх матеріальним
втіленням є грошові кошти, що мобілізуються до бюджету.

Доходи бюджету підрозділяються залежно від різних ознак.

За соціально-економічними ознаками доходи бюджету включають доходи, що
надходять від підприємств і організацій, та доходи, що надходять від
населення.

За джерелами створення розрізняють надходження від державних підприємств
і організацій, надходження від підприємств і організацій інших форм
власності, інші надходження.

За методами вилучення доходи бюджету містять в собі податкові або
неподаткові надходження.

Залежно від частоти появи у бюджеті доходи можуть бути звичайними та
надзвичайними.

Доходи бюджету також підрозділяються за ознаками бюджетної класифікації.
Бюджетна класифікація являє собою єдине систематизоване групування
доходів і видатків бюджетів за однорідними ознаками. Бюджетна
класифікація забезпечує чіткість бюджетного планування і прогнозування ,
порівнянність показників усіх видів бюджетів, а також надає можливість
об’єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені
кошториси видатків за відповідними ланками бюджетної системи.

Відповідно до бюджетної класифікації, доходи бюджету за джерелами
формування підрозділяються на чотири групи:

1. Податкові надходження.

2. Неподаткові надходження.

3. Доходи від операцій з капіталом.

4. Трансферти.

1. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні та місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі. До податкових надходжень відносяться;

1). податки, що справляються з доходу окремих осіб і з прибутку
підприємств (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб );

2). податки за користування майном, податки на власність (податок з
власників транспортних засобів, податок на майно);

3). платежі за використання природних ресурсів (лісових, водних
ресурсів, плата за землю);

4). податки І збори, якими обкладаються виробництво, продаж, передача
товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, ліцензії на
підприємницьку та професійну діяльність);

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне та
вивізне мито, консульські збори);

6). інші податки (місцеві податки та збори).

2. Неподаткові надходження включають:

– доходи від власності та підприємницької діяльності, (надходження
спеціальних коштів бюджетних установ, надходження від перевищення
валових доходів над видатками Національного банку України, надходження
до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами, надходження дивідендів від суб’єктів підприємницької
діяльності, утворених за участю державних підприємств та організацій,
рентну плату за нафту);

– адміністративні збори та платежі (збори, що стягуються Державною
автомобільною інспекцією України, плата за утримання дітей у
школах-інтернатах, плата за оренду цілісних майнових комплексів
державних підприємств, плата за надання певних державних послуг);

– надходження від штрафів та фінансових санкцій, не пов’язаних з
порушенням податкового законодавства (суми, стягнені з винних осіб за
шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходження
штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки, адміністративні
штрафи та інші санкції, передбачені чинним законодавством).

3. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного
капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

5. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав
або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Найбільшим джерелом доходів державного бюджету с податок на додану
вартість.

29. Доходи і видатки місцевих бюджетів

Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені
доходи,

Власні доходи – це доходи, що формуються на території, підвідомчій
відповідному місцевому органу влади. Вони мобілізуються місцевими
органами влади самостійно, на підставі власних рішень та за рахунок
визначених ними джерел. До власних доходів належать місцеві податки і
збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи
комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та
інші.

Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Вони
передаються центральною владою або органами влади вищого територіального
рівня і закріплюються за певним бюджетом на частковій або довгостроковій
основі. Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих бюджетів зараховуються
прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників
транспортних засобів, державне мито в частині, що належить відповідним
бюджетам, плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської
діяльності, плата за торговий патент на здійснення деяких видів
підприємницької діяльності та інші.

Певну частину доходів місцевих бюджетів становлять регулюючі доходи, які
розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України.

Регулювання доходів місцевими бюджетами дає можливість забезпечити
відповідність між повноваженнями на здійснення видатків, закріпленими
законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які
повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є міжбюджетні трансферти у
формі дотацій і субвенцїй.

Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє
порядок здійснення видатків та склад цих видатків.

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини,якї виникають у
зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих
органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих
бюджетів, поділяються на:

– видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути делеговані
АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення
найбільш ефективного їх виконання на основі принципу
субсидіарності;

– видатки на реалізацію прав і обов’язків АР Крим та місцевого
самоврядування, які мають місцевий характер та визначені
законами України.

Видатки місцевих бюджетів підрозділяються на поточні та видатки
розвитку.

Поточні видатки — це видатки з бюджетів на фінансування мережі
підприємств, установ, організацій, яка діє на початок бюджетного року, а
також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та
інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, а також фінансування капітальних вкладень
виробничого та невиробничого призначення.

Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні
відносини, що й видатки державного бюджету, Це ті економічні відносини,
які виникають у зв’язку з розподілом централізованих грошових коштів, що
знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади.

30. Загальнодержавні податки та збори.

Податок на додану вартість е непрямим податком, у законодавчих актах
України податок на додану вартість характеризується як частина
новоствореної вартості, шо сплачується до державного бюджету на кожному
етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг. Особливість
цього податку полягає в тому, що його платниками, по суті, є кінцеві
споживачі товарів та послуг .

Об’єктом оподаткування ПДВ є обороти з реалізації продукції (робіт,
послуг)на території України, а також операції по ввозу товарів на митну
територію України та вивозу товарів за межі митної території України.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію),
визначені законом, як підакцизні, який включається в ціну товарів
(продукції) , вироблених на митній території України, або при
імпортуванні таких товарів на митну територію України.

Товари, на які, згідно з діючим -законодавством, встановлюється акцизний
збір, називаються підакцизними.

Платниками акцизного збору є:

-суб’єкти підприємницької діяльності

– виробники підакцизних товарів на митній території України;

– нерезиденти, які здійснюють вироблення підакцизних товарів на
митній території України;

– юридичні та фізичні особи, які ввозять підакцизні товари на
митну територію України.

Об’єктом оподаткування акцизним збором для вітчизняних товарів є обороти
з реалізації товарів та інші обороти, для імпортних товарів – митна
вартість таких товарів.

Основною формою прямого оподаткування є податок на прибуток підприємств.

Прибуток в умовах ринкової економіки є базою економічного розвитку
держави, тому що наповнює через податок на прибуток доходну частину
бюджету. Кошти, перераховані до бюджету в процесі оподаткування
прибутку, є джерелом реалізації різноманітних соціальних програм.

Податок на прибуток стягується в Україні на підставі Закону України Про
оподаткування прибутку підприємств згідно з яким, платниками
податку є суб’єкти господарської діяльності, бюджетні та
інші підприємства та організації, які здійснюють діяльність,
спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її
межами. Платниками податку є резиденти і нерезиденти. Об’єктом
оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат
платника податку і на суму амортизаційних відрахувань.

Основним прямим податком з фізичних осіб є податок з доходів фізичних
осіб. Він стягується відповідно до Закону України Про податок з
доходів фізичних осіб.

Закон визначає загальні принципи оподаткування фізичних осіб,
оподаткування окремих видів доходів, порядок обчислення податку з
підприємств та нерезидентів, а також порядок складання звітності та
відповідальності платників податків щодо забезпечення виконання
податкових зобов’язань.

Платниками податку є фізичні особи – резиденти і нерезиденти, які мають
доходи з джерелом їх походження з території України,

Об’єктом оподаткування виступає загальний річний оподатковуваний доход ,
який складається із сум загальних місячних оподатковуваних доходів
звітного року. При визначенні його сум обчислюються доходи у грошовій,
матеріальній та нематеріальній формах.

Загальна ставка податку з доходів фізичних осіб складає 13% від об’єкта
оподаткування.

31. Класифікація видатків бюджету за функціональними ознаками.

Видатки бюджету класифікуються за функціональними та економічними
ознаками.

Функціональна структура видатків будується відповідно до основних
функцій держави, які викладені у вигляді розділів видатків.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції у розподілі
бюджетних коштів, змінювати ті пропорції з метою необхідних зрушень у
галузевій структурі суспільного виробництва.

Функції, що викоігуються державою, можна розділити на 4 категорії:

І. Державні послуги загального призначення.

Ці послуги включають в себе діяльність державних органів, не пов’язану з
наданням послуг окремим особам чи господарським одиницям. До складу цієї
категорії входять:

1) державне управління;

2) судова влада;

3) міжнародна діяльність;

4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному
прогресу;

5) національна оборона;

6). правоохоронна діяльність;

7) забезпечення безпеки держави .

//. Суспільні та соціальні послуги.

До них відносяться послуги, що надаються суспільству і безпосередньо
громадянам; 1). освіта;

2} охорона здоров’я; 3). соціальний захист та соціальне забезпечення;

4) житлово-комунальне господарство;

5) культура та мистецтво;

6) засоби масової інформації; 7). фізична культура і спорт.

/// Державні послуги, пов ‘язані з економічною діяльністю.

Сюди включаються державні видатки на регулювання і підвищення
ефективності господарчої діяльності, фінансування капітальних вкладень,
фінансову підтримку суб’єктів народного господарства, рехтізацію
інвестиційних програм. До складу цієї категорії входять видатки на:

1) промисловість та енергетику;

2) будівництво;

3) сільське господарство:

4)лісове господарство, рибальство, мисливство:

5) транспорт;

6) зв’язок ,

7) шляхове господарство, телекомунікації та інформатика ;

8)послуги, пов’язані з економічною діяльністю, щодо реалізації
проектів багатоцільового розвитку, пов’язані з формуванням
загальної економічної політики, управлінням и галузі стандартизації,
гідрометеорології, геодезії та контролем за виробництвом;

9) охорону навколишнього середовища ;

10) попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій та наслідків
стихійного лиха

11) поповнення державних запасів та резервів

IV. Обслуговування державного боргу. До цієї категорії відносяться;

1) видатки з обслуговування внутрішнього і зовнішнього державного
боргу ;2)видатки з резервних фондів.

32. Класифікація бюджету за економічними ознаками.

За економічними ознаками видатки зведені в єдині економічні категорії,
що відображають розмежування коштів, спрямованих на поточні або
капітальні видатки.

Видатки бюджету за економічними ознаками класифікуються на поточні,
капітальні та видатки на кредитування з вирахуванням погашення
(категорія видатків, яка не включає платежі в рахунок погашення
державного боргу, які класифікуються як фінансування).Таке розмежування
видатків з Детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками дає
можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід
до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

До поточних видатків за предметними ознаками
відносяться:

-витрати на товари та послуги (заробітна плата працівників бюджетних
установ, нарахування на неї, придбання матеріалів, витрати на
відрядження, оплата комунальних послуг та енергоносіїв, послуг І
утримання бюджетних установ, видатки на наукові дослідження та
розробки);

-виплата процентів банківським установам за внутрішніми та зовнішніми
позиками;

-субсидії та поточні трансфертні платежі.

Під капітальними видатками розуміють платежі з метою придбання
капітальних активів, стратегічних і надзвичайних запасів товарів, землі,
нематеріальних активів. Вони включають:

-придбання основного капіталу. До складу цих видатків відносяться
видатки на капітальне будівництво, капітальний ремонт, витрати на нові
або існуючі товари тривалого користування ( житлові споруди, меблі,
обладнання, прилади, а також рухомі основні фонди, такі, як транспортні
засоби, устаткування, обчислювальна техніка тощо) Ця категорія охоплює
також платежі, спрямовані на модернізацію, продовження терміну служби
основного капіталу, підвищення його продуктивності, покращання віддачі
основних фондів;

-створення державних запасів та резервів. Сюди включаються витрати на
закупівлю товарів для створення стратегічних та надзвичайних запасів, що
мають особливо важливе значення для країни;

-капітальні трансферти (внутрішні та зовнішні).Капітальні трансферти —
невідплатні односторонні платежі органів управління, які не ведуть до
виникнення або погашення фінансових вимог. Вони передбачені на придбання
капітальних активів, компенсації втрат, пов’язаних з пошкодженням
основного капіталу, трансфертні платежі підприємствам для покриття
збитків, що виникли в результаті надзвичайних обставин. Капітальні
трансферти з Державного бюджету е безповоротними платежами, які носять
одноразовий і нерегулярний характер і мають цільове призначення.

Капітальні видатки складають основу видатків розвитку, призначених для
фінансування Інвестиційної та інноваційної діяльності. Ці видатки
призначені для інвестування коштів у нове будівництво, розширення,
реконструкцію та технічне переозброєння діючих об’єктів державної
власності, фінансову підтримку високоефективних інвестиційних проектів.

33. Методи фінансового механізму та його структура.

Засобом впливу фінансових відносин на господарчу діяльність є фінансові
методи.

У рамках фінансового механізму існують два основні методи:

1. фінансове регулювання

2. фінансове забезпечення

1. Фінансове регулювання засновано на правовому
регламентуванні розподільних відносин в суспільстві або на окремому
підприємстві (тобто пов’язано зі здійсненням розподільних процесів на
макро – та мікрорівнях).

Розрізняють два види фінансового регулювання:

а)за сальдовим методом;

б)за нормативним методом.

Сальдовий метод передбачає виділення його елементів у розподілі доходу,
тобто один елемент є результативним, а інші – розрахунковими. Сальдовий
метод несе стимулююче навантаження.

Нормативний метод складається з того, що усі елементи розподілу
визначаються за нормативами, які встановлюються щодо об’єкту розподілу.
Нормативний метод також називають податковим, тому що сума доходів
розподіляється за встановленими ставками.

2. Фінансове забезпечення здійснюється у трьох формах :

1.Самофінансування – обов’язкова умова успішної діяльності підприємств в
умовах ринкової економіки. Являє собою покриття витрат власними доходами
підприємств.

Бюджетне фінансування – здійснюється на безповоротній основі за рахунок
коштів державного або місцевого бюджетів.

2.Бюджетне фінансування або асигнування здійснюється у таких формах:

Кошторисне фінансування – метод безповоротного, безвідплатного відпуску
грошових коштів на утримання установ, що перебувають на повному
фінансуванні з бюджету, на основі фінансових планів – кошторисів.

Державне фінансування інвестицій на основні об’єкти економічного і
соціального розвитку.

Надання бюджетних коштів здійснюється також у вигляді дотацій, субсидій,
субвенцій.

а) дотації – це кошти, які передаються з бюджету бюджетам нижчого рівня
безповоротно для збалансування їхніх доходів та видатків;

б), субсидії – це кошти, які передаються на фінансування цільових
видатків, тобто це безповоротні поточні цільові виплати;

в) субвенції – це кошти, які передаються на фінансування цільових
видатків на певний строк та підлягають поверненню їх у разі нецільового
використання.

3.Кредитування – форма фінансового забезпечення, яка полягає у
тимчасовому використанні позичкових коштів на принципах повороткості,
терміновості й платності.

Структура фінансового механізму

1. Фінансове планування являє собою діяльність щодо формування цільових
централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів, які
спрямовані на розширене відтворення, соціальні потреби та задоволення
інших потреб суспільства.

2. Фінансові показники – це величини, які характеризують створення та
використання фінансових ресурсів в економіці держави. Вони визначають
кількісну та якісну характеристики господарських явищ і процесів при
функціонуванні фінансів як складової частини економічних відносин.

3. Фінансові важелі – це система управління фінансовим механізмом, засіб
дії фінансового методу.

4. Норми являють собою абсолютний розмір видатків на розрахункову
одиницю.

Нормативи – відносні показники, які встановлюються у відсотках до бази
розрахунків.

5. Фінансове право -це сукупність юридичних норм, що регламентують
фінансові відносини. На його основі грунтується вся фінансова діяльність
держави, яка через своє фінансове законодавства регламентує і регулює
фінансові відносини в суспільстні. 6.Інформаційне
забезпечення.Фінансова інформація як різновид економічної є носієм і
основою наукового пізнання фінансового механізму організації економіки.

7. Фінансовий контроль – це комплекс заходів, які здійснюються державою
з метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

34.Місцкві фінанси.

Важливою складового частиною процесу становлення і розвитку національної
фінансової системи є відродження місцевих фінансів як об’єктивної
економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних
цивілізованих держав.

Місцеві фінанси як система включають у себе такі взаємопов’язані
структурні елементи, як видатки, доходи, способи їх формування, місцеві
фінансові інститути, об’єкти та суб’єкти системи, взаємовідносини між
ними та з іншими ланками фінансової системи.

Об’єктом фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є фінансові
ресурси,. що мобілізуються, розподіляються та використовуються місцевими
органами влади для виконання покладених на них функцій і завдань.

Головними суб’єктами фінансових відносин у сфері місцевих фінансів є:

територіальна громада – сукупність громадян, які спільно проживають у
міській чи сільській місцевості, мають колективні інтереси; органи
місцевого самоврядування.Суб’єктом подібних відносин виступає також
держава в особі її органів: місцевих державних адміністрацій та
центральних органів державної влади.

Важливою умовою побудови демократичної держави є фінансова незалежність
органів місцевого самоврядування.

Головною ознакою фінансової незалежності органів місцевого
самоврядування є володіння ресурсами, розмір яких відповідає функціям і
завданням, що покладаються на ці органи. Для забезпечення повноцінної
діяльності органів місцевого самоврядування важливо правильно визначити
обсяг фінансових ресурсів, достатніх для фінансування їх функцій.

Структурно-логічна схема

Визначення потреби у фінансових ресурсах органів місцевого
самоврядування.

Визначення сфери діяльності та кола завдань органів місцевого
самоврядування:

власні повноваження

делеговані повноваження

Розрахунок мінімальних обсягів фінансових ресурсів, необхідних для
виконання завдань органів місцевого самоврядування:

власні доходи

передані загальнодержавні доходи

доходи з інших джерел

Визначення напрямків використання мобілізованих фінансових ресурсів і
форм здійснення видатків:

використання коштів згідно з функціональною та економічною бюджетною
класифікацією

кошторисне фінансування,позики та дотації комунальним підприємствам.

Власні повноваження органів місцевого самоврядування
включають:

• утримання органів місцевого самоврядування

• житлово-комунальне господарство

• фізична культура і спорт

• реставрація та охорона пам’ятників місцевого значення До державних
делегованих повноважень відносяться;

• фінансування органів управління

• освіта

• охорона здоров’я

• соціальний захист і соціальне забезпечення

• дотації житлово-комунальному господарству

• культура і мистецтво.

Делеговані повноваження пов’язані з виконанням зобов’язань, які мають
загальнонаціональне значення. ЦІ функції місцевим бюджетам делегує
держава, яка має право контролювати виконання цих завдань та їх належне
фінансування.

35 . Місцеві бюджети у системі місцевих фінансів.

Основою правової та організаційної самостійності місцевого
самоврядування є певна матеріальна і фінансова база, до складу якої
згідно з чинним законодавством належать:

• рухоме і нерухоме майно, яке є у комунальній власності

• доходи місцевих бюджетів

• позабюджетні фонди

• інші кошти.

Головна роль у складі фінансів органів місцевого самоврядування належить
місцевим бюджетам , які виступають основним джерелом фінансового
забезпечення розвитку регіонів.

Місцеві бюджети – це система формування, розподілу і використання
фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених
на них функцій і завдань як власних,

так і делегованих.

Місцеві бюджети як категорія фінансів, пов’язані з утворенням,
розподілом та використанням фондів грошових коштів, що належать місцевим
органам влади і самоврядування. Вони виступають основною організаційною
формою мобілізації фінансових ресурсів для економічного і соціального
розвитку даної адміністративно-територіальної одиниці.

Місцевий бюджет можна розглядати і в інших аспектах. Це правовий акт,
згідно з яким виконавчі органи влади отримують право на розпорядження
певними фондами грошових ресурсів. Місцевий бюджет є планом (кошторисом)
видатків і доходів відповідного місцевого органу влади і самоврядування.

Місцеві бюджети містять із собі надходження і витрати на виконання
повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та
органів місцевого самоврядування. За допомогою місцевих бюджетів
відбувається перерозподіл суспільних фондів споживання між окремими
групами населення. Також з цих бюджетів деякою мірою здійснюється
фінансування галузей виробничої сфери, зокрема місцевої
промисловості, комунального господарства та інші.

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їхньому
призначенні. Ці бюджети виконують такі функції:

• формування грошових фондів, які є фінансовим
забезпеченням діяльності місцевих органів влади

• розподіл і використання цих фондів між галузями
народного господарства

• контроль за фінансово-господарською діяльністю
підприємств, організацій, установ, підпорядкованих місцевим
органам влади.

Доходи місцевих бюджетів мають вирішальне значення для забезпечення
матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Оскільки
об’єкти комунальної власності переважно належать до невиробничої сфери
(школи, дитячі садки, лікарні, культурні і спортивні заклади) і є
неприбутковими організаціями, вони фінансуються за рахунок коштів
місцевих бюджетів.

Залежно від територіальної локалізації доходів місцевих бюджетів
розрізняють:

1) доходи, одержані на території, підпорядкованій даному місцевому
бюджету;

2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою бюджетних
важелів перерозподілу спрямовуються до місцевого бюджету (дотації,
субвенції).

Доходи, одержані на території, підпорядкованій місцевому бюджету,
поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

36. Місцеві бюджети: проблеми формування та використання.

Основу самостійності місцевого бюджету складають власні та закріплені
доходи,

Власні доходи – це доходи, що формуються на території, підвідомчій
відповідному місцевому органу влади. Вони мобілізуються місцевими
органами влади самостійно, на підставі власних рішень та за рахунок
визначених ними джерел. До власних доходів належать місцеві податки і
збори, платежі, що встановлюються місцевими органами влади, доходи
комунальних підприємств, доходи від майна, що належить місцевій владі та
інші.

Закріплені доходи також є основою самостійності місцевих бюджетів. Вони
передаються центральною владою або органами влади вищого територіального
рівня і закріплюються за певним бюджетом на частковій або довгостроковій
основі. Згідно з Бюджетним кодексом до місцевих бюджетів зараховуються
прибутковий податок з громадян, плата за землю, податок з власників
транспортних засобів, державне мито в частині, що належить відповідним
бюджетам, плата за ліцензії на впровадження певних видів господарської
діяльності, плата за торговий патент на здійснення деяких видів
підприємницької діяльності та інші.

Певну частину доходів місцевих бюджетів становлять регулюючі доходи, які
розподіляються між усіма ланками бюджетної системи України.

Регулювання доходів місцевими бюджетами дає можливість забезпечити
відповідність між повноваженнями на здійснення видатків, закріпленими
законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які
повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Самостійною статтею доходів місцевих бюджетів є міжбюджетні трансферти у
формі дотацій і субвенцїй.

Важливу роль для становлення самостійних місцевих бюджетів відіграє
порядок здійснення видатків та склад цих видатків.

Видатки місцевих бюджетів – це економічні відносини,якї виникають у
зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих
органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих
бюджетів, поділяються на:

– видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути делеговані
АР Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення
найбільш ефективного їх виконання на основі принципу
субсидіарності;

– видатки на реалізацію прав і обов’язків АР Крим та місцевого
самоврядування, які мають місцевий характер та визначені
законами України.

Видатки місцевих бюджетів підрозділяються на поточні та видатки
розвитку.

Поточні видатки — це видатки з бюджетів на фінансування мережі
підприємств, установ, організацій, яка діє на початок бюджетного року, а
також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та
інших заходів, не передбачених у видатках розвитку.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, а також фінансування капітальних вкладень
виробничого та невиробничого призначення.

Отже, видатки місцевих бюджетів відображають ті ж самі економічні
відносини, що й видатки державного бюджету, Це ті економічні відносини,
які виникають у зв’язку з розподілом централізованих грошових коштів, що
знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади.

37. Місцеві податки та збори.

Порядок зарахування загальнодержавнихподатків та зборів (обов’язкових
платежів) до Державного бюджету, бюджету АР Крим. Місцевих бюджетів
цільових фондів визначається згідно із законодавством України.

До місцевих податків і зборів відносяться: Податок з реклами,
Комунальний податок, Податок з продажу імпортних товарів, Збір за видачу
ордера на квартиру., Ринковй збір, Збір за припаркування автотранспорту,
Курортний збір, Збір за участь на бігах на іподромі, Збір на виграш на
бігах, Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі,
Збір за право використання місцевої символіки, Збір за право проведення
кіно- і телезйомок,Збір за проведення місцевого аукціону, розпродажу та
лотерей, Збір з власників собак, Збір за видачу дозволу на розміщення
обєктів торгівлі та сфкери послуг.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.

Механізм стянування та порядок сплати місцевих податків і зборів
встановлюються рішеннями місцевих рад на підставі законодавчех актів
Україня ““Про систему оподаткування” та “Про місцеві податки та збори”,
та стягуються на території тієї адміністративної одиниці, та стягуються
на території тієї адміністративної одиниці, на якій вони затверджені.
Характер встановлення місцевих податків залежить від рівня розвитку
місцевого самосвядування і самофінансування регіону,економічного стану в
державі.

38. Місцевий бюджет –фінансова база місцевого і регіонального
самоврядування.

Основою правової та організаційної самостійності місцевого
самоврядування є певна матеріальна і фінансова база, до складу якої
згідно з чинним законодавством належать:

• рухоме і нерухоме майно, яке є у комунальній власності

• доходи місцевих бюджетів

• позабюджетні фонди

• інші кошти.

Головна роль у складі фінансів органів місцевого самоврядування належить
місцевим бюджетам , які виступають основним джерелом фінансового
забезпечення розвитку регіонів.

Місцеві бюджети – це система формування, розподілу і використання
фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених
на них функцій і завдань як власних,

так і делегованих.

Місцеві бюджети як категорія фінансів, пов’язані з утворенням,
розподілом та використанням фондів грошових коштів, що належать місцевим
органам влади і самоврядування. Вони виступають основною організаційною
формою мобілізації фінансових ресурсів для економічного і соціального
розвитку даної адміністративно-територіальної одиниці.

Місцевий бюджет можна розглядати і в інших аспектах. Це правовий акт,
згідно з яким виконавчі органи влади отримують право на розпорядження
певними фондами грошових ресурсів. Місцевий бюджет є планом (кошторисом)
видатків і доходів відповідного місцевого органу влади і самоврядування.

Місцеві бюджети містять із собі надходження і витрати на виконання
повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та
органів місцевого самоврядування. За допомогою місцевих бюджетів
відбувається перерозподіл суспільних фондів споживання між окремими
групами населення. Також з цих бюджетів деякою мірою здійснюється
фінансування галузей виробничої сфери, зокрема місцевої
промисловості, комунального господарства та інші.

Економічна сутність місцевих бюджетів проявляється в їхньому
призначенні. Ці бюджети виконують такі функції:

• формування грошових фондів, які є фінансовим
забезпеченням діяльності місцевих органів влади

• розподіл і використання цих фондів між галузями
народного господарства

• контроль за фінансово-господарською діяльністю
підприємств, організацій, установ, підпорядкованих місцевим
органам влади.

Доходи місцевих бюджетів мають вирішальне значення для забезпечення
матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування. Оскільки
об’єкти комунальної власності переважно належать до невиробничої сфери
(школи, дитячі садки, лікарні, культурні і спортивні заклади) і є
неприбутковими організаціями, вони фінансуються за рахунок коштів
місцевих бюджетів.

Залежно від територіальної локалізації доходів місцевих бюджетів
розрізняють:

1) доходи, одержані на території, підпорядкованій даному місцевому
бюджету;

2) доходи, одержані на інших територіях, які за допомогою бюджетних
важелів перерозподілу спрямовуються до місцевого бюджету (дотації,
субвенції).

Доходи, одержані на території, підпорядкованій місцевому бюджету,
поділяються на власні, закріплені та регулюючі.

39. Необхідність та зміст фінансів, їх призначення та основні ознаки.

Основними економічними категоріями товарного виробництва, які мають
вартісну форму, є гроші, ціна, заробітна плата, прибуток, кредит,
фінанси. Ці категорії діють у системі економічних відносин, пов’язаних з
рухом грошей.

Фінанси є однією з найважливіших економічних категорій, яка відображає
економічні відносини в процесі створення та використання грошових
фондів.

Умовою функціонування фінансів є наявність грошей, а причиною появи
фінансів служить потреба суб’єктів господарювання і держави в ресурсах,
що забезпечують їх діяльність.

Фінанси суттєво відрізняються від інших економічних категорій своїм
призначенням, характером виникнення, становлення і розвитку.Фінанси –
невід’ємна частина грошових відносин, тому їх роль та значення залежать
від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах.
Проте не будь-які грошові відносини виражають фінансові. Фінанси
відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, які
виконуються.

Якщо гроші – це особливий товар, в якому виражається вартість усіх інших
товарів, то фінанси — це певні економічні відносини, що здійснюються за
допомогою грошей. Фінанси виступають як економічний інструмент розподілу
та перерозподілу валового внутрішнього продукту та національного доходу,
як знаряддя контролю за утворенням та використанням фондів грошових
коштів. Головне їх призначення в тому, щоб шляхом утворення грошових
фондів забезпечити не тільки потреби держави та підприємств у грошових
коштах, але й контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси – історична категорія. Вони з’явилися одночасно з виникненням
держави та її інститутів, а також у зв’язку з розвитком товарно-грошових
відносин.

З теоретичної точки зору фінанси визначаються як особливі економічні
відносини, за допомогою яких у грошовій формі шляхом формування та
використання централізованих та децентралізованих фондів у суспільстві
здійснюються процеси розподілу та перерозподілу ВВП і національного
доходу з метою досягнення соціально-економічного ефекту.

У практичному плані фінанси виступають сукупністю форм і методів
формування централізованих і децентралізованих грошових фондів, їх
розподілу і використання з метою досягнення завдань
соціально-економічного розвитку. Таким чином сучасна наука про фінанси,
незалежно від аспектів визначення цієї категорії підкреслює важливе
суспільне призначення фінансів, їх роль у реалізації економічних і
соціальних програм.

Фінансові відносини охоплюють усі фази процесу відтворення, тобто
виробництво, розподіл, обмін, споживання.

Основні ознаки фінансів полягають у такому:

1.Грошова форма вираження – пов’язана з рухом грошових потоків від
одного суб’єкта до іншого.

2. Розподільний характер. У сфері розподілу та перерозподілу доходів і
накопичень сукупність грошових відносин належить до фінансів.

3.Формування доходів та здійснення видатків. Доходи та видатки
є вихідними фінансовими категоріями. Доходи одного з
суб’єктів завжди є видатками іншого.

Головним об’єктом фінансових відносин виступають ВВП та національний
доход. Іноді об’єктом фінансових відносин виступає національне
багатство.

У фінансових відносинах беруть участь такі суб’єкти: держава, регіон,
суб’єкт господарювання та громадянин. У зв’яжу з цим
розрізняють:загальнодержавні фінанси;місцеві фінанси;фінанси суб’єктів
господарювання; фінанси громадян (населення).

40. Необхідність і сутність державних фінансів

Головного сферою фінансової системи є державні фінанси, які забезпечують
фінансування усіх загально державних потреб суспільства та призначені
забезпечувати його динамічний та ефективний розвиток.

Державні фінанси – це грошові відносини з приводу розподілу та
перерозподілу вартості суспільного продукту і частини національного
багатства, пов’язані з формуванням фінансових ресурсів держави та її
підприємств і використанням державних коштів на витрати, пов’язані з
розширенням виробництва задоволенням соціально-культурних потреб
суспільства, потреб оборони та управління,

Державні фінанси охоплюють загальнодержавні фінанси, серед яких провідне
місце належить державному бюджет та місцеві фінанси, які пов’язані з
формуванням, розподілом і використанням місцевих бюджетів. До складу
державних фінансів входять також централізовані, регіональні та
децентралізовані фонди цільового призначення, фінанси підприємств і
організацій державної та комунальної форм власності, державний кредит,
резервні та страхові фонди

Державні фінанси включають різноманітні розподільчі відносини, як
зовнішні, які виникають між різними сферами і ланками фінансової
системи, так І внутрішні, які складаються між окремими ланками державних
фінансів.

Усі ланки державних фінансів мають власну сферу функціонування, проте
вони тісно пов’язані між собою.Їх основу становлять фінанси підприємств
і організацій державної та комунальної форм власності. Метою діяльності
державних підприємств, на відміну від підприємств недержавних форм
власності, є не стільки одержання прибутку скільки вирішення
певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого
значення.

Структура державних фінансів

Бюджет держави:

Державшій бюджет

Місцеві бюджети

Цільові фонди:

Загальнодержавні фонди

Регіональні фонди

Державний кредит:

Державні позики

Позики на рівні регіону

Фінанси підприємств:

Фінанси державних підприємств

Фінанси муніципальних підприємств.

Провідною ланкою державних фінансів і всієї фінансової системи України є
державний бюджет.

Державний бюджет – це система економічних відносин між державою,
підприємствами, організаціями та населенням з приводу утворення та
використання централізованого фонду грошових коштів.

Місцеві фінансові фонди складаються з бюджетів органів місцевого
самоврядування, спеціальних фондів місцевого значення і фінансів
відповідних підприємств. Місцеві бюджети формуються за рахунок місцевих
податків та зборів, місцевих позик, надходжень з централізованих фондів.

Пенсійний фонд – фонд цільового призначення, у якому акумулюються кошти,
призначені для пенсійного забезпечення працівників, нарахування та
виплати пенсій, різних видів допомоги, реалізації державних і
регіональних програм соціальної підтримки пенсіонерів та інших категорій
громадян, які потребують допомоги.

Фонди соціального страхування.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності виконує
функції державного фінансового забезпечення соціальних потреб населення
через систему обов’язкового соціального страхування.

Складовою частиною соціального страхування є страхування на випадок
безробіття – система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає
матеріальне забезпечення на випадок безробіття та надання
соціальнихих послуг за рахунок коштів відповідного фонду.

До цільових загальнодержавних фондів відноситься Фонд
загальнообов’язкового державного соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

8

d f -

8

:

B

`

O

Oe

Ue

f :

Oe

?

X Z ae $

&

l

X Z ae $

?

Ae

?

Ae

oe?oe?oeaoeaoeOoe?oe?IoeAoeAoe??•‹rl•‹l‹lelel‹

?Т?Т?Важливим інструментом перерозподілу фінансових ресурсів у державі є
система державного кредиту.

Держава будує свою фінансову політику шляхом пошуку оптимальної моделі
перерозподілу фінансових ресурсів з метою прискорення зростання
матеріального виробництва і добробуту населення.

41. Неподаткові доходи бюджета.

2. Неподаткові надходження включають:

– доходи від власності та підприємницької діяльності, (надходження
спеціальних коштів бюджетних установ, надходження від перевищення
валових доходів над видатками Національного банку України, надходження
до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами, надходження дивідендів від суб’єктів підприємницької
діяльності, утворених за участю державних підприємств та організацій,
рентну плату за нафту);

– адміністративні збори та платежі (збори, що стягуються Державною
автомобільною інспекцією України, плата за утримання дітей у
школах-інтернатах, плата за оренду цілісних майнових комплексів
державних підприємств, плата за надання певних державних послуг);

– надходження від штрафів та фінансових санкцій, не пов’язаних з
порушенням податкового законодавства (суми, стягнені з винних осіб за
шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації, надходження
штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки, адміністративні
штрафи та інші санкції, передбачені чинним законодавством).

3. Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного
капіталу, державних запасів товарів, землі та нематеріальних активів.

5. Трансферти – це кошти, одержані від інших органів державної влади,
органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав
або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

42. Основи фінансів підприємств та засади їх організації.

Фінанси господарських суб’сктів — це система грошових відносин, які
відображають формування, розподіл та використання фондів грошових
ресурсів на макроекоиомічному рівні. Це відносно самостійна сфера
фінансових відносин, яка має свої принципи функціонування та специфіку
організації та реалізації притаманних фінансам функцій.

Фінанси суб’єктів господарювання, як складова частина фінансової
системи, функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється
національний доход – основне джерело фінансових ресурсів.

Фінансова діяльність підприємств відображається у грошових потоках, які
характеризують різноманітні та різносторонні відносини. Сфера фінансових
відносин підприємств включас в себе відносини:

-між підприємством і його засновниками (власниками) з
приводу формування статутного фонду

-між підприємством і державою ;

-між підприємством і банками

-між підприємством та його постачальниками і покупцями

-усередині підприємства

-з приводу розподілу прибутку, що залишається у його
розпорядженні після сплати податків і обов’язкових платежів.

-між підприємством в цілому та його підрозділами

– між підприємством і його працівниками з приводу створення фонду оплати
праці.

Усі вищезгадані відносини базується на формуванні і русі фінансових
ресурсів підприємств, їх ефективному використанні.

Організація і функціонування фінансів підприсмницьких структур
грунтується на відповідних принципах.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний
розрахунок, притаманний ринковій економіці. Його метою є одержання
максимального прибутку при найменших витратах та мінімальному можливому
ризику.

Комерційний розрахунок базується на таких основних принципах:

1) Господарська і фшансова незалежність .

2) Самоокупність .

3) Самофінансування,

4) Фінансова відповідальність ,

5) Контроль за фінансово-господарського діяльністю .

Господарська і фінансова незалежність підприємств гарантується
законодавством України. Кожний суб’єкт господарювання має право
самостійно, але тільки в рамках чинного законодавства, приймати рішення
з питань виробничої і фінансової діяльності.

Самоокупність означає покриття витрат за рахунок отриманих власних
доходів. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток
виробництва за рахунок отриманого прибутку.

Фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну
відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Контроль за
фінансово-господарською діяльністю включає контроль за дотриманням
фінансової дисципліни, контрольно-аналітичну роботу. Контроль за
окремими сторонами діяльності підприємства здійснюють державні
фінансові, податкові, митні та інші органи відповідно до законодавства
України.

Підприємства, незалежно від організаційно-правової форми підприємницької
діяльності та форми власності, функціонують як юридичні особи – суб’єкти
цивільно-правових відносин, які визначені фінансово-правовими нормами
держави.

43. Пенсійний фонд: джерела його формування та напрямки використання.

Державний Пенсійний фонд України був створений у 1991 році як самостійна
фінансово-кредитна система. Кошти цього фонду не входять до Державного
бюджету, витрачаються відповідно до цільового призначення і не можуть
бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою
діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду є страхові внески на
загальнообов’язкове страхування у вигляді нарахувань на фонд оплати
праці працівників підприємств (за основною ставкою 32%), відрахування із
заробітної плати фізичних осіб, цільові надходження з бюджету,
добровільні внески.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких
заходів:

– виплати пенсій за віком, за інвалідністю, у разі втрати
годувальника, соціальних та інших пенсій, встановлених
законодавством України;

– індексація та перерахування пенсій у зв’язку із збільшенням середньої
заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки
Украї’ни та страхового стажу;

– реалізація державних, регіональних і обласних програм соціальної
підтримки пенсіонерів та інших категорій населення, які потребують
допомоги;

– забезпечення поточної діяльності та утримання органів

управління фонду;

– оплата послуг з виплати та доставки пенсій, формування резерву коштів
Пенсійного фонду,-

– зміцнення матеріально – технічної бази фонду, проведення
роз’яснювальної роботи серед населення та проведення інших заходів
згідно із завданнями Пенсійного фонду

44. Податки: необхідність,функції, роль у сучасних уиовах.

Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних
відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення
і, фактично, з кожним членом суспільства.

Податки – це фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу ВВП
з приводу вилучення державою частини національного доходу та
перерозподілу її з метою фінансування державних видатків.

Під сутністю податку слід розуміти стягнення державою на користь
суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового внеску.
Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами
господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави — з
іншого, з приводу формування державних фінансів.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що
мобілізуються державою. Конкретними формами прояву категорії податку є
види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами
влади.

В Законі України “Про систему оподаткування” наведене таке визначення
податку: “Під податком,збором, внеском до бюджетів та до державних
цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету
відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний
платниками у порядку і на умовах що визначаються законами України про
оподаткування”.

Податки є невід’ємною частиною ринкових відносин та одним з найбільш
ефективних інструментів непрямого регулювання економічних процесів.

Дослідження сутності податків буде неповним без з’ясування їх
суспільного призначення, яке виявляється у функціях ‘ податків.

Фіскальна функція вважається історично найдавнішою та такою, що
послідовно реалізується, за допомогою неї здійснюється головне
призначення податків – збір грошових коштів з фізичних та юридичних осіб
із метою формування фінансових ресурсів держави, Що акумулюються у
бюджетній системі та позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення
нею своїх функцій.

Держава, здійснюючи економічні функції, використовує різноманітні
інструменти регулювання, серед яких чільне місце належить фіскальним.
Вплив фіскальних інструментів на економічні відносини у суспільстві
багатогранний. З їхньою допомогою держава впливає на обсяги та структуру
національного виробництва, інвестиційну активність суб’єктів
господарювання, структурні зміни в економіці, справедливий та соціальне
доцільний розподіл суспільних благ.

Регулююча функція також належить до загальноприйнятих. В її основі –
сутність податків як інструменту вартісного розподілу та перерозподілу
доходів між соціальними верствами та групами, між сферами та галузями”
економіки. Ця функція знаходиться у тісному взаємозв’язку з фіскальною
функцією.

Регулююча роль держави у галузі оподаткування проявляється у
застосуванні таких податкових важелів, як види податків, податкові
ставки, податкові пільги для певних форм економічної діяльності.
Держава, використовуючи регулюючу функцію, отримує можливість впливати
на рівень соціальне -економічного розвитку, стимулюючи чи дестимулюючи
окремі його напрями.

Контрольна функція спрямована на забезпечення своєчасного І повного
надходження податків до доходів бюджетів різних рівнів та формування
централізованих фондів грошових ресурсів.

Таким чином, оподаткування ставить своїм закланням отримання І
зосередження в руках держави грошових коштів, необхідних для вирішення
соціальних, економічних, науково-технічних проблем населення, регіонів,
галузей, країни.

45. Податки, їх класифікація за окремими ознаками.

У кожній країні діє цілий набір податків. Усі податки, залежно від
різних ознак, поділяються на такі групи:

1.За формою оподаткування – прямі та непрямі.

2. залежності від органа, який здійснює стягування і розпорядження
податком – державні та місцеві.

3.Від порядку використання – загальні та спеціальні.

1.Прямі податки – встановлюються на доход та майно фізичних та юридичних
осіб, які проводять сплату податків. Прямі податки встановлюються
безпосередньо шодо платника, їх розмір залежить від масштабів об’єкта
оподаткування. До таких податків відносяться податок з доходів фізичних
осіб, податок на прибуток, податок на майно та і».

Непрямі податки – це податки на товари і послуги, сплачені в ціні товару
або включені в тариф. Оскільки непрямі податки встановлюються в цінах
товарів та послуг, їх розмір для окремого платника прямо не залежить від
його доходів. Це так звані податки на споживання. До них відносяіься
податок на додану вар і їсть, акцизний збір, мито.

2. Державні податки мають фіскальне значення, стягуються на основі
законодавчих актів та надходять до того бюджету, який визначений у
законі (податок на прибуток, податок з доходів фізичних осіб, ПДВ,
мито, акцизний збір).

Місцеві податки стягуються місцевими органами влади і надходять до
місцевих бюджетів (податок на рекламу, комунальний податок, ринковий
збір, курортний збір).

3. Загальні податки призначені для фінансування поточних І
капітальних витрат державного і місцевих бюджетів без
закріплення за будь-яким йидом бюджетів,

Спеціальні податки мають цільове призначення та стягуються для
проведення фінансування певних заходів.

Зміст кожного виду податку розкривається в його основних елементах.

Елементи податку – це принципи побудови та організації стягування
податків, які визначені законодавчими актами держави.

До них відносяться:

• Об’єкт податку – доход або майно платника, з якого
обчислюється податок і який є базою оподаткування.

• Суб’єкт або платник податку — юридичні і фізичні особи, на яких
згідно із законом покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

• Джерело сплати – доход, з якого суб’єкт сплачує податок.

• Одиниця оподаткування – одиниця виміру об’єкта, податку.

• Податкова ставка – законодавче встановлена величина податку на
одиницю оподаткування. Ставки можуть встановлюватися у твердих сумах або
у відсотках щодо об’єкту податку.

• Податкові пільги – повне або часткове звільнення від податків
юридичних або фізичних осіб згідно з діючим законодавством.

Податкова квота – частка податку в доході платника, показує рівень його
оподаткування.

46.Податки – основне джерело формування

фінансових ресурсів держави.

Фінансові ресурси характеризують фінансовий стан економіки і водночас
джерела їх розвитку. Фінансові ресурси – це централізовані і
децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в
процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, валового
внутрішнього продукту та національного доходу і призначені для
використання відповідно до завдань соціально-економічного розвитку
суспільства і колективів окремих підприємств.Централізовані грошові
фонди концентруються у державі і являють собою загальнодержавні
фінансові ресурси. Провідне місце в системі загальнодержавних фінансових
ресурсів належить державному бюджету. Основним джерелом формування
державного бюджету виступає створюваний в галузях матеріального
виробництва чистий доход, що надходить до бюджету у вигляді платежів з
прибутку, податку на додану вартість та інших податкових і неподаткових
платежів. До системи загальнодержавних фінансових ресурсів України
належать Пенсійний фонд, Фонди державного соціального страхування, інші
бюджетні та позабюджетні фонди спеціального призначення, державний
кредит як специфічна ланка державних фінансів.Децентралізовані фінансові
ресурси або фінансові ресурси суб’єктів господарювання являють собою
грошові кошти, які вони мають у своєму розпорядженні. Більшість
фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого доходу,
створеного в державі.

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання. Сюди
входять прямі та непрямі податки з населення, податок на додану
вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників
транспортних засобів, місцеві податки та збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що
включаються до собівартості продукції.

Економічна теорія вивчає податок як специфічну форму економічних
відносин держави з суб’єктами господарювання, різними групами населення
і, фактично, з кожним членом суспільства.

Податки – це фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу ВВП
з приводу вилучення державою частини національного доходу та
перерозподілу її з метою фінансування державних видатків. Найбільшого
розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони
стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державою та
юридичними і фізичними особами. Поатки виступають не тільки особливою
еко’номічною категорією, але одночасно й фінансовою категорією. Податки
виконують такі функції : фіскальну , регулюючу, контрольну. Фіскальна
функція вважається історично найдавнішою та э, що послідовно
реалізується, за допомогою неї здійснюється головне призначення податків
– збір грошових коштів з фізичних та тих осіб із метою формування
фінансових ресурсів держави, ПО акумулюються у бюджетній системі та
позабюджетних фондах, і необхідних для здійснення нею своїх функцій.

47. Податкова система України,її побудови

Податкова система являє собою сукупність податків, зборів і платежів,
принципів, форм і методів їх встановлення, зміни чи скасування, дій, що
забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення
податкового законодавства.

Діюча податкова система України засновується на Законі України “Про
систему оподаткування” від 18 лютого 1997 року.

У цьому Законі сформульовані принципи побудови та призначення
системи оподаткування. Такими принципами є:

1. Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної
активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку, спрямованого на
розвиток виробництва.

2. Обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів,
визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за
звітний період та встановлення відповідальності платника податків за
порушення податкового законодавства.

3.Рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних
осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення
оплати рівних податків і зборів на рівні прибутки і пропорційно більших
податків І зборів – па більші доходи.

4. Рівність – недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації –
забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання
(юридичних та фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при
визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів.

5.Соціальна справедливість ~ забезпечення соціальної підтримки
малозабезпечених верств населення .

6. Стабільність -забезпечення незмінності податків І зборів, їх
ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року.

7.Економічна обгрунтованість – встановлення податків і зборів на
підставі показників розвитку національної економіки та фінансових
можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат
бюджету з його доходами.

8.Рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів,
виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до
бюджету для фінансування витрат.

9. Компетенція – встановлення і скасування податків і зборів, а також
пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про
оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою
Автономної Республіки Крим, місцевими радами.

10. Єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки
податкових законів з обов’язковим визначенням основних елементів
податку.

11.Доступність – забезпечення дохідливості норм
податкового законодавства для платників податків і зборів,

Податкова система України – це важливий фінансовий інструмент
мобілізації доходів до бюджету для виконання загальнодержавних функцій
та здійснення макроекономічного регулювання економіки, що є важливою
складовою забезпечення її розвитку.

48. Податкові доходи бюджету, шляхи їх удосконалення.

Функціонування бюджету здійснюється у взаємодії двох його особлипих
економічних форм – доходів і видатків, кожна з яких мас специфічне
суспільне призначення.

Державні доходи – це сукупність різних видів надходжень до фондів
держави, що необхідні для виконання нею своїх завдань та функцій. До
державних доходів відносяться доходи бюджетів держави, державні цільові
фонди (Пенсійний фонд, фонди державного соціального страхування тощо), а
також доходи державних підприємств, тобто прибуток, який залишається
після сплати цими підприємствами податків та обов’язкових платежів.

Доходи, які мобілізуються до бюджетів, виступають одним з головних
знарядь впровадження в життя державних заходів Це дає можливість
зосереджувати бюджетні ресурси на основних напрямах економічного і
соціального розвитку.

Основними джерелами формування грошових доходів держави (державного
секторі національної фінансової системи ) є податки ( від доходу, благ і
послуг, капіталу, землі, майна та ін. ), податкові збори та платежі,
неподаткові джерела, субсидії, позички шляхом випуску і Реалізації
державних цінних паперів, доходів від приватизації державного майна,
державної підприємницької діяльності, надходження від
зовнішньоекономічної діяльності.

Основна частка фінансових ресурсів, необхідних для фінансового
забезпечення, виконання державою покладених на неї функцій формується за
рахунок доходів державного і місцевих бюджетів. В Україні бюджетні
ресурси становлять третину фінансових ресурсів держави.

Роль держави в економіці багатопланова – це створення умов для
забезпечення сталого соціальне – економічного розвитку, соціальне
справедливого розподілу доходу й забезпечення життєво необхідними
благами населення. Держава впливає на виробництво, нагромадження,
споживання та інші елементи процесу відтворення. Зокрема, збільшення
обсягу капіталовкладень сприяє підвищенню попиту, зростанню обсягів
промислового виробництва, збільшенню інвестицій в економіку;
фінансування Інфраструктури сприяє скороченню виробничих, витрат
підприємств, зростанню їхніх прибутків.

До загальнодержавних податків і зборів(обов’язкових платежів)
відносяться:Податок на додану вартість, Акцизнмй збір, Податок на
прибуток підприємства, Податок на доходи фізичних осіб, Мито, Державне
мито, Податок на нерухоме мито, Плата на землю, Рентні платежі, Податокз
власників транспортних засобів, Податок на промисел, Збір за
геологорозвідувальні роботи, Збір за спеціальне використання природних
ресурсів, Збір за забруднення навколишнього природного середовища, плата
за торговий патент, Фіксований сільськогосподарський податок, збір на
розвиток виноградства, садівництва і хмелярства, Єдиний збір у пунктах
пропуску через державний кордон України, Збір використання
радіочастотного ресурсу,Збір у вигляді цільової надбавки до
діючоготарифу на електричну та теплову енергію, Збір за проведення
гастрольних заходів.

Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України
та стягуються на всій території України незалежно від того, до якого
бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

49. Регулювання міжбюджетних відносин

Серед основних питань бюджетної політики, таких, як проблеми формування
доходної частини державного бюджету, визначення пріоритетів у витрачанні
бюджетних коштів, забезпечення їх цільового та ефективного використання,
важливим є питання зміцнення місцевих бюджетів, організації міжбюджетних
відносин, тобто відносин між державою, АР Крим та місцевим
самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими
ресурсами, необхідними для виконання їх функцій.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між
повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами
України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечити
виконання цих повноважень.

Важливою передумовою створення ефективної системи міжбюджетних відносин
є розробка стратегії соціально-економічного розвитку регіонів,
визначення механізмів активізації регіональної економічної політики,
реалізації цілеспрямованих заходів щодо реструктуризації економіки
територій, у тому числі шляхом надання трансфертів місцевим бюджетам
згідно з критеріями економічної ефективності.

Система міжбюджетних трансфертів, визначена Бюджетним кодексом України,
включає в себе кошти, які безоплатно І безповоротно передаються з одного
бюджету до Іншого. Розмір цих трансфертів затверджується Верховною Радою
України у Законі ,Про Державний Бюджет України” на відповідний рік з
урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного
становища території.

Розрізняють такі види міжбюджетних трансфертів, які надаються з
Державного бюджету України місцевим бюджетам:

– дотації вирівнювання (міжбюджетні трансферти на
вирівнювання доходної спроможності бюджету, який їх отримує);

– субвенції на здійснення програм соціального захисту,
виконання інвестиційних проектів;

– субвенції на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання
пільг, встановлених державою.

Розподіл міжбюджетних трансфертів здійснюється з урахуванням загальних
обсягів фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних
програм, кількості мешканців та споживачів соціальних послуг, прогнозні
показники доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Важливим напрямком удосконалення міжбюджетних відносин є зміцнення
доходної бази місцевих бюджетів, які е фундаментом всієї бюджетної
системи і фінансовою основою місцевого самоврядування.

При розподілі доходів між різним рівнями бюджетів одним з головних
принципів є максимальне забезпечення кожної ланки бюджетної системи
стійкими, регулярними надходженнями коштів, необхідних для реалізації
наданих повноважень щодо вирішення задач комплексного розвитку
територій. Такий підхід здатний сприяти розширенню самостійності
місцевих органів влади у складанні і виконанні своїх бюджетів та
посилити їх вплив у регіонах на виробництво, доходність і рентабельність
суб’єктів господарювання – платників податків. Ці питання знайшли своє
вирішення у Бюджетному кодексі України. У цьому документі передбачено
децентралізувати систему державних фінансів, при якій доходи і видатки
місцевих бюджетів повинні формуватися на підставі чітких бюджетних
правил. Завдяки такому підходу фінансування має здійснюватися на
стабільній основі, а процес прийняття бюджетних рішень стане більшою
мірою відкритим і досконалим.

50. Ринок цінних паперів

Ринок цінних паперів або фондовий ринок – це особлива сфера ринкових
відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація
фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів
економічної діяльності.

Основним об’єктом фондового ринку є цінні папери.

Цінні папери – це документи, які здійснюють обіг на фондовому ринку
(ринку цінних паперів), виражають майнові відносини і підтверджують
право на будь-яке майно або грошові кошти. Учасниками ринку цінних
паперів е:

– емітенти – юридичні особи, державні органи, органи місцевої
адміністрації, які випускають цінні папери і несуть від свого імені
за ними відповідальність перед власниками цих паперів.

– інвестори – громадяни або юридичні особи, які купують цінні папери
від свого імені і за свій рахунок;

– інвестиційні інститути – юридичні особи у будь-якій формі, що
дозволяється законодавством України.

Згідно із Законом, в Україні можуть випускатися такі види цінних
паперів:

1)Акція – це цінний папір без встановленого строку обміну, який свідчить
про часткову участь у статутному фонді акціонерного товариства,
підтверджує членство у цьому акціонерному товаристві, дає право її
власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а при
ліквідації акціонерного товариства – на участь у

розподілі майна.

2)Облігація – це цінний папір, який свідчить про внесення її власником
грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати йому
номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк з
виплатою фіксованого відсотку.

3)Казначейське зобов’язання – це різновид цінних паперів, який засвідчує
внесення їх одержувачами грошових коштів до бюджету І дає право на
отримання фіксованого доходу протягом усього строку володіння цінними
паперами.

4)Ощадиш сертифікат – це письмове свідоцтво банка про депонування
грошових коштів, яке підтверджує право вкладника на одержання після
закінчення встановленого строку депозиту та відсотків за ним.

5)Інвестиційний сертифікат – це цінний папір, що випускається виключно
інвестиційним фондом або інвестиційною компанією та дає право його
власнику на одержання доходу у вигляді дивідендів.

6)Вексель – це цінний папір, який засвідчує безумовне письмове грошове
зобов’язання векселедавця виплатити пред’явнику векселя до настання
строку його погашення, зазначену у ньому суму.

Ринок цінних паперів підрозділясться на первинний і вторинний. На
первинному ринку відбувається початкове розміщення вперше випущених
цінних паперів серед інвесторів. Вторинний ринок охоплює стадію обігу
фінансових ресурсів, на ньому продаються і купуються раніше випущені
цінні папери.

51. Роль фінансів в економічній системі країни

Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове
вираження. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових
фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів
характеризує кількісно та якісно масштаби діяльності та фінансові
можливості держави, господарської структури, громадянина. Ці фонди є
матеріальними носіями фінансових відносин.

Забезпечення за допомогою фінансів необхідних умов для створення,
розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні
досягається саме завдяки організації різноманітних фондів фінансових
ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і
кожного громадянина.

Фінанси за своїм змістом – дуже непроста, багатогранна складова
економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому; використання
фінансів дає змогу успішно реалізувати кінцеву мету економічного та
соціального розвитку.

Фінанси – не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а
й важливий інструмент цього розвитку. Фінанси виконують свою роль через
форми, методи створення і використання фінансових ресурсів разом з
іншими економічними категоріями.

Свого найвищого розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах
ринкової економіки, перехід до якої характеризуємся різкого зміною
впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний та
кількісний перехід на новий рівень використання фінансів у економічній
системі країни.

Виконання державою комплексу завдань, пов’язаних із забезпеченням її
існування і ефективного функціонування викликало появу широкого арсеналу
фінансових методів державного регулювання економіки. Усі вони пов’язані
в єдину систему і в сукупності спрямовані на підтримку та забезпечення
ефективності державного регулювання.

Важлива роль належить фінансам господарських структур. Створення та
використання фінансових ресурсів у цій сфері підпорядковано меті
підвищення ефективності господарської діяльності. Це можливо при
спрямуванні фондів фінансових ресурсів на нові технологи, кращому
використанні основних фондів, прискоренні обороту обігових коштів,

За допомогою фінансів суб’єкти господарювання мають можливість
забезпечувати вирішення виробничих і соціально-економічних проблем свого
функціонування.

Роль фінансів відчутно виявляється і при розв’язанні соціальних проблем.
Держава здійснює заходи щодо соціально-економічного розвитку через
фінансове забезпечення соціальних процесів, реалізацію її соціальної
політики.

У перехідний період реформування економіки фінанси е важливою сполучною
ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням
фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення
суспільного добробуту.

52. Роль державного казначейства у виконанні бюджета.

Касове виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів,
контроль за цільовим спрямуванням бюджетних коштів здійснюють органи
Державного казначейства України. Цей виконавчий орган вирішує
комплекс завдань, пов’язаних з організацією та виконанням Державного
бюджету і бюджетів місцевого самоврядування, проведенням проведенням
операцій з наявними бюджетними коштами та їх ефективним управлінням,
обліком доходів та витрат бюджетів, організацією і аналізом фінансової
звітності про стан їх виконання.

Казначейська форма виконання бюджету базується на принципі роботи
єдиного казначейського рахунку – системи бюджетних рахунків Головного
Управління Державного казначейства та його територіальних органів.

У поєднанні з централізованою інформаційно-обчислювальною системою, яка
допомагає отримати повну інформацію про щоденний стан державних
фінансів, забезпечується можливість оперативного маневрування державними
грошовими ресурсами. За цих умов банківській системі залишається
здійснення функцій акумуляції коштів Державного бюджету, їх заощадження
та перерахунок за дорученням органів Державного казначейства, а також
прийом, заощадження та видача готівки. Міністерствам і відомствам
залишається право розподілу асигнувань за напрямами витрачання коштів,
що затверджені Державним бюджетом України.

Як свідчить світовий досвід, такий розподіл функцій, що стосуються
касового виконання Державного бюджету між фінансовою та банківською
системами, є найбільш ефективним, оскільки дає можливість зосередити всі
важелі управління бюджетними коштами в руках Державного казначейства
України.

Державне казначейство у своїй діяльності взаємодіє з органами
законодавчої та виконавчої влади, Національним та комерційними банками
України, Іншими учасниками бюджетного процесу, а також фінансовими
інститутами.

Правила складання і виконання бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України, затверджується в порядку, встановленому законодавством
України.

54. Страхування: призначення, характеристика і напрямки.

Страхування є одним з важливих елементів фінансової системи. Воно
обумовлено рухом грошової форми вартості при формуванні і використанні
відповідних цільових грошових коштів у процесі розподілу та
перерозподілу грошових прибутків та нагромаджень.

Як елемент фінансових відносин, страхування пов’язане з виконанням
специфічних функцій в економіці. Для розвитку суб’єктів ринкової
економіки, які господарюють, потрібна наявність у системі економічних
відносин спеціалізованої системи перерозподільних відносин, що дозволяє
забезпечувати безперервність господарської діяльності таких суб’єктів
шляхом надання їм страхового захисту при настанні несприятливих подій.
Захисту можуть підлягати майнові інтереси, інтереси, пов’язані з
різноманітними джерелами прибутку, та особисті інтереси, пов’язані зі
зберіганням досягнутого рівня життєзабезпечення і життя.

Страхуванню притаманні усі ознаки фінансів, але воно має і свої відмітні
ознаки: виникають перерозподільні відносини, обумовлені наявністю
страхового ризику, як вірогідності і можливості настання страхового
випадку, здатного заподіяти матеріальний або інший збиток.

Страхуванню також притаманні замкнені перерозігодільні відносини між
його учасниками, пов’язані з солідарною розкладкою суми збитку одного
або кількох суб’єктів на всіх суб’єктів, ‘залучених до страхування.

Страховій справі, як економічній категорії, властива специфічна
термінологія, яка використовується для визначення ключових понять.

Страхувальник – у широкому значенні – фізична або юридична особа, що
уклала договір страхування зі страховиком.

Страховик – юридична особа будь-якої органі зацІйно-правової форми,
дозволеної чинним законодавством, яка створена з метою здійснення
страхової діяльності.

Об’єкти і предмети страхування – матеріальні цінності, які підлягають
страхуванню, а в особистому страхуванні – життя, здоров’я та
працездатність.

Страховий захист – сукупність специфічних розподільних і
перерозподільних відносин, пов’язаних з подоланням або відшкодуванням
втрат, які завдаються матеріальному виробництву і життєвому рівню.

Страхова відповідальність – обов’язок страховика виплачувати
страхове відшкодування і страхову суму при обумовлених
наслідках страхових випадків.

Страхове свідоцтво – документ, що засвідчує факт страхування майна або
особистого страхування (у міжнародній практиці – страховий поліс).

Залежно від основ виникнення зобов’язань страхування традиційно
підрозділяється на дві форми: добровільне і обов’язкове.

Добровільне страхування здійснюється на підставі волевиявлення
страхувальника, який самостійно за його особовою (страховою) ініціативою
звертається до страховика для задоволення свого законного страхового
інтересу із урахуванням вимог загально-громадського та страхового
законодавства.

Обоє ‘язкове страхування грунтується на тому, що законодавством
встановлюється перелік об’єктів, які підлягають обов’язковому
страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація.
Відповідальність за здійснення обов’язкового страхування покладається на
державні страхові органи.

Обов’язкове страхування регулюється законодавчими актами, згідно з якими
страховик зобов’язаний прийняти до страхування певні об’єкти, а
страхувальник вносити визначені страхові платежі. ‘Обов’язкове
страхування передбачає відповідальність страхувальника за своєчасність і
внесення у повному обсязі страхових платежів.

55. Страховий ринок.

Страховий ринок є однією з форм організації економічних відносин у сфері
грошового обігу з приводу формування та ви користання страхового фонду
та І нших фонді в і ресурсі в страховика за допомогою купівлі – продажу
страхових продуктів.

Страховий ринок – це особлива сфера грошових відносин, у якій
здійснюється механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників
та страховиків.. Об’єктом купівлі – продажу на страховому ринку виступає
специфічна послуга- страховий захист.

Обов’язковими умовами функціонування страхового ринку є наявність:

– об’єктів страхування, що мають споживчу вартість –

потреби у страхових продуктах, послугах;

– суб’єктів страхових відносин – страхувальників,
страховиків та інших суб’єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби
або їх споживати ;

– можливість прийняття рішень про участь у страховій угоді.

За галузевою ознакою відокремлюють ринки: особистого страхування,
майнового страхування, страхування відповідальності та страхування
економічних ризиків. Найбільш загальними ознаками є поділ страхового
ринку на місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий
(зовнішній).

У загальному вигляді страхування поділяють на дві галузі:

1. Майнове.

2. Соціал ьне та особисте .

Майнове страхування.Об’єктом такого страхування виступають майнові
інтереси страхувальника, пов’язані з його законним володінням,
розпорядженням або з використанням певного майна. Майнове страхування є
формою страхового захисту від ризиків та відшкодування збитків, що
входять до обсягу страхової відповідальності.

Ринок майнового страхування включає:

– страхування майна підприємств;

– страхування врожаю сільськогосподарських культур;

– страхування домашнього майна громадян;

– страхування транспортних засобів та інші.

Соціальне страхування є особливою сферою страхування. Із фінансового
погляду – це вкладення ресурсів, їхнє накопичення, перетворення в
капітал, одержання доходу й повернення вкладених коштів у майбутньому в
обумовлений страховим договором термін. Ринок особистого страхування
включає в себе такі сегменти:

1. Страхування життя:

– змішане страхування життя;

– страхування дітей;

-страхування на їшпадок втрати працездатності та інші.

2. Страхування від нещасних випадків:

-індивідуальне страхування від нещасних випадків;

-страхування працівників за рахунок організацій;

-страхування пасажирів.

Страховий ринок як частина фінансово-кредитної сфери с об’єктом
державного регулювання і контролю з метою забезпечення його стабільного
функціонування з урахуванням значущості страхування в процесі
суспільного відтворення. Державне регулювання страхового ринку
здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, прийняття
відповідних законів та відповідних нормативних правових актів. Держава
також встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства обов’язкові
види страхування.

В основі страхового законодавства в Україні полягає Закон України “Про
страхування”, у якому знайшли розвиток положення декрету України про
страхування, а також законодавчі і нормативні документи,якї регулюють
страхову діяльність.

56.Структура фінансової системи України.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості
в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів для фінансового
забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому,
окремих його верств населення, господарських структур. окремих громадян.
Фінансова система має структуру: Державні фінанси:Державний бюджет,
Фінанси підприємств державної власності, Пенсійний фонд, Фонди
обов’язкового соціального страхування, Державний кредит ,Місцеві
фінанси. Фінанси суб’єктів господарювання:Фінанси акціонерних товариств,
Фінанси ТОВ,МП та підприємств інших форм власності, Фінанси фермерських
господарств, Фінанси громадських організацій, Фінанси домогосподарств.

Міжнародні фінанси:Міжнародні розрахунки, Фінанси міжнародних
політичних, економічних і інших організацій, Міжнародні фінансові
інститути. Фінансовий ринок:Ринок грошей, Фондовий ринок. Страховий
ринок

До організаційної структури фінансової системи України входять:Органи
управління:Міністерство фінансів, Державна податкова служба., Державна
контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство,Рахункова палата,
Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонди соціального страхування,
Комітет з нагляду за страхового діяльністю, Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку.

II. Фінансові інститути:Національний банк,Комерційні банки,Небанківські
кредитні установи ,Страхові компанії,Міжбанківська валютна біржа
,Фондова біржа.

Кожна структурна одиниця фінансової системи має свої специфічні
організаційні форми. Органи управління виконують не тільки функції
управління на мікро – та макрорівнях, але і контрольні функції.

Сьогодні фінансова система Украі’ни знаходиться у стадії розвитку. Тому
вона, передусім, повинна відповідати певному ступеню перехідного періоду
І відображати його особливості. Бесперечно,її структура ще буде
змінюватись відповідно до нових етапів розвитку.

57. Структура бюджетної системи України. Характеристика ланок.

Бюджетна система України складається з Державного бюджету та місцевих
бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет АР Крим, бюджети
області, району, району в містах та бюджети місцевого самоврядування. До
бюджетів місцевого самоврядування відносяться бюджети територіальних
громад сіл , селищ, міст та їх об’єднань.

Сукупність показників усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної
системи України – є зведеним бюджетом України. Він використовується для
аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку України.

Зведений бюджет АР Крим об’єднує показники бюджету АР Крим та зведені
бюджети районів і міст республіканського значення.

Зведений бюджет області включає показники обласного бюджету та зведених
бюджетів районів і міст обласного значення цієї області,

Зведений бюджет району об’єднує показники районного бюджету, бюджети
міст районного значення, селищні та сільські бюджети цього району.

Зведений бюджет міста, яке має районний поділ, включає міський бюджет та
бюджети районів, що входять до його складу.

До бюджетної системи входять дві самостійні ланки-два бюджети міст
республіканського значення – Києва та Севастополя.

Бюджетна система України усього об’єднує понад 11700
бюджетів.

Бюджетна система України:

Державний бюджет

Місцеві бюджети:

а)бюджет АРК

б)бюджет області

в)бюджет району

г)бюджет району в містах

д)бюджети місцевого самоврядування:

Бюджети територіальних громад сіл

Бюджети територіальних громад селищ

Бюджети територіальних громад міст.

58. Сутність та роль бюджету в умовах ринкових відносин.

Розвиток будь-якої держави обумовлює необхідність централізації певної
частини фінансових ресурсів суспільства у безпосередньому розпорядженні
держави. Основною економічною формою утворення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів є бюджет країни.

Бюджет є вирішальною та провідною ланкою фінансової системи, через яку
проводиться перерозподіл більшої частини національного доходу. Він
об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку
економіки і культури, соціального захисту населення. За допомогою
бюджету держава акумулює грошові кошти для фінансування пріоритетних
напрямів виробництва і соціального розвитку; бюджет – одне з основних
засобів макроекономічної стабілізації та економічного зростання.

Складений у формі балансу доходів та видатків державний бюджет виступає
дієвим засобом загальнодержавного фінансового контролю, формуючи, з
одного боку, фінансову базу країни, а з іншого -задовольняючи
загальнодержавні потреби. У доходах бюджету відображається податкова
політика держави, а у видатках – пріоритетні напрями вкладення коштів.

Будучи основною категорією державних фінансів, державний бюджет
характеризує частину виробничих відносин, яка пов’язана з утворенням,
розподілом та використанням цільових централізованих фондів грошових
коштів для задоволення державних та суспільних потреб.

Державний бюджет розглядають у таких аспектах:

1) як економічна категорія ;

2) як централізований фонд грошових коштів

3) як провідна ланка фінансової системи ,

4) як основний фінансовий план держави.

1.Як економічна категорія державний бюджет виражає грошові відносини,
які пов’язані зі створенням і використанням централізованого фонду
грошових ресурсів країни з метою задоволення
загальнодержавних потреб.

2. За матеріальним змістом бюджет являє собою
Централізований фонд грошових коштів, призначених для задоволення
суспільних потреб. Державний бюджет – найбільший централізований фонд
держави.

3. Бюджету належить провідне місце серед ланок фінансової системи тому,
що через бюджет здійснюється розподіл та перерозподіл ВВП.

4.Державний бюджет України – основний фінансовий план, який
розробляється і затверджується на один рік.

У державному бюджеті наведені всі атрибути фінансового плану: доходи за
конкретними джерелами надходжень; витрати за конкретними напрямами та
заходами; порівняння грошових витрат і доходів на основі балансових
розрахунків.

Центральне місце Державного бюджету в системі фінансових планів
визначається рядом чинників:

– у державному бюджеті концентруються основні державні доходи;

– за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні видатки;

– державний бюджет є джерелом фінансування
зовнішньоекономічної діяльності країни;

-державний бюджет – це інструмент фінансового контролю за формуванням і
використанням грошових фондів у народному господарстві.

59. Стадії бюджетного процесу та їх характеристика.

Бюджетний процес — це регламентований законодавством порядок складання,
розгляду, затвердження та виконання бюджетів, контролю за їх виконанням,
затвердження звітів про виконання бюджетів, які входять до бюджетної
системи України. Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові
особи , які наділені правами і обов’язками учасників бюджетних
правовідносин.

Бюджетний процес складається з чотирьох стадій;

1. Перша стадія — планування, складання проекту бюджету являє собою
діяльність щодо розробки плану документів (проекту бюджету),
або прийняттям відповідних правових актів (Постанова, Рішення сесії
місцевої ради).

2. Друга стадія — розгляд та затвердження бюджету починається з
моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну Раду або місцеві
ради та завершується прийняттям Закону про Державний бюджет або Рішенням
сесії місцевої ради на плановий рік.

3. Третя стадія — виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності
внесення змін до Закону про Державний бюджет України, Рішення про
місцеві бюджети.

Під виконанням бюджетів слід розуміти забезпечення своєчасного і повного
надходження запланованих доходів у цілому і за кожним джерелом, а також
своєчасного, повного і безперервного фінансування передбачених бюджетами
заходів.

4.Четверта стадія – підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і
прийняття рішення про нього.

60. Управління фінансовою системою України.

Система управління фінансами включає дві основні складові частини:

1. Сукупність принципів, методів, форм і прийомів управління рухом
фінансових ресурсів та фінансових відносин, що виникають у суспільстві.

2. Сукупність фінансових органів та інститутів,основними
завданнями яких є забезпечення злагодженості у
функціонуванні окремих сфер і ланок фінансових відносини.

Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе
відповідальність за фінансовий стан держави, розробку та реалізацію
фінансової політики. Основними функціями Міністерства фінансів є:

1.Вироблення основ і напрямів фінансової політики держави. 2.Методичне
та методологічне управління фінансовими потоками на
макроекономічному рівні.

3.Контроль за використанням коштів держави.4.Розробка проектів
нового фінансового законодавства .5.Організація бюджетного
процесу. 6.Організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів
господарювання.7.Організація функціонування ринку цінних паперів.
8.Керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів.

До органів, які функціонують у сфері бюджету держави, відносяться також:

Державна податкова служба – контролює своєчасність, правильність,
повноту сплати податків до бюджетів різних рівнів, веде облік платників.

Державне казначейство – керує І контролює надходження і використання
бюджетних коштів та коштів спеціальних фондів, веде облік касового
виконання Державного бюджету та місцевих бюджетів.

Контрольно-ревізійна служба – проводить ревізії фінансових органів щодо
складання і виконання бюджету, здійснює контроль за використанням
бюджетних коштів.

До органів, які виконують контрольно-регулюючі функції, відносяться:

Рахункова палата Верховної Ради України – виступає як експертний орган з
метою здійснення контролю за складанням та виконанням Державного
бюджету.

Комітет з нагляду за страховою діяльністю – контролює правильність
формування і використання страхових резервів, наявність ліцензії на
різні види страхування.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку -організує
функціонування ринку цінних паперів, реєстрацію випуску цінних паперів,
регулює їх кругообіг.

Основним фінансовим інститутом, який працює у сфері грошового ринку, є
Національний банк України. Він здійснює емісію грошей, які виступають
інструментом фінансових відносин і регулює грошовий обіг у країні.
Важливе завдання Національного банку -організація функціонування
кредитної системи, забезпечення стабільності національної грошової
одиниці, проведення грошово-кредитної політики держави.

Також до таких органів відносять Міжбанківську валютну біржу,Фондову
біржу,Страхові компанії,Аудиторські фірми, До органів, які здійснюють
управління цільовими фондами, відносяться:

Управління Пенсійного фонду ,Фонди соціального страхування.

Загальне управління фінансовою системою здійснюється Верховною Радою
України, урядом, апаратом Президента, Верховною Радою та Радою Міністрів
АР Крим, а також органами місцевого самоврядування.

У сучасній ринковій економіці управління фінансами – досить складна
справа. Тому створення ефективної системи управління ними, її
удосконалення, підвищення керівної ролі Міністерства фінансів у
проведенні та організації єдиної фінансової політики є запорукою
зміцнення фінансової системи, всієї економічної системи країни.

61. Управління державним боргом

Управління державним кредитом, як один з напрямків фінансової політики
держави, пов’язаної з її діяльністю як позичальника, кредитора та
гаранта, являє собою сукупність дій щодо випуску та розміщення боргових
зобов’язань держави, регулювання ринку державних цінних паперів,
обслуговуванням та погашенням державного боргу.

Комплекс заходів держави з погашення позик, виплата процентів за ними,
уточнення і зміни умов погашення випущених позик має назву
обслуговування боргу.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України чдійснює
Міністерство фінансів України через банківську систему України шляхом
прове’дення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних позик,
інших цінних паперів, їхнього погашення і виплати доходу за ними у
вигляді процентів та в іншій формі.

Обслуговування зовнішнього боргу здійснюють у процесі виконання
державного бюджету.

Управління державним боргом – це сукупність дій уряду, пов’язаних з
вивченням кон’юнктури на ринку позичкового капіталу, випуском нових
позик і розробкою умов випуску, з виплатою процентів по раніше випущених
позиках, визначення курсу облігацій на грошовому ринку, проведення
заходів щодо визначення відсоткових ставок з державного кредиту.

Мета політики управління боргом – одержання найвищого ефекту від
фінансування за рахунок запозичених коштів. Управління державним боргом
– одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова
її фінансової стабільності.

В Україні управління державним внутрішнім боргом здійснюється
Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним
банком України.

Ефективне управління державним боргом як в індустріальне розвинених, так
і в країнах з перехідною економікою, не може здійснюватися відокремлено
від інших заходів бюджетно-податкової політики уряду, тому що е
складовою частиною загальної системи управління державними видатками.

62. Фактори, які впливають на фінансову політику та етапи їі реалізації

Фінансова політика держави залежить від багатьох, як зовнішніх, так і
внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів відносяться:

1.Залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами
щодо поставок сировини, матеріалів, готової продукції.

2. Експортні можливості самої держави.

3.Рівень Інтеграції зі світовими економічними системами До внутрішніх
факторів відносяться:Форма власності на основні засоби
виробництва;Структура економіки; Рівень добробуту населення та його
інтелектуальний рівень; Стабільність грошової системи; Розвиток форм
кредитування

Важливим аспектом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм
і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики є досить
складним процесом, який потребує відпрацювання стратегії і тактики у
використанні фінансів при управлінні економічними І соціальними
процесами в державі.

Реалізація фінансової політики проводиться у кілька етапів:

1.Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів,
яка формується на основі вивчання вимог економічних
законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення
виробництва та становища потреб населення. Перший етап полягає у
визначенні мети, цілей та головних завдань фінансової політики.

2.Визначення основних напрямів використання фінансів на перспективу
і поточний період, тобто розробка стратегії І тактики фінансової
політики. Тут, виходячи з поставленої мети, враховують можливості
зростання або зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішні і
внутрішні політико-економічні фактори.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у
створенні відповідного фінансового механізму.

3. Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставленої
мети. Даний етап передбачає цілеспрямовану діяльність суб’єктів
фінансових відносин, що пов’язана з практичним використанням фінансового
механізму.

Природно, що прямий вплив фінансової політики на економіку починається
лише на третьому етапі. Слід додати, що такий механізм впливу фінансової
політики на господарство країни буде повністю вірним, якщо він буде
враховувати усі можливості фінансового регулювання.

63.Фінансова система:сутність та розвиток.

Поняття “фінансова система” являє собою сукупність взаємопов’язаних
елементів, що мають однорідні ознаки. Воно с одним з основних, базисних
понять, які характеризують структуру фінансових відносин.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості
в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів для фінансового
забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому,
окремих його верств населення, господарських структур. окремих громадян.
Ці фінансові ресурси зосереджуються в розпорядженні держави,
підприємницького сектора економіки (фінанси підприємницьких структур),
певних фінансових інститутів, домогосподарств.

Фінансова система охоплює сукупність економічних відносин, на основі
яких створюються і використовуються відповідні фонди ресурсів, з одного
боку, а з іншого – це система органів, що організують ці відносини.

Виходячи з цього, слід розрізняти поняття «фінансова система» за двома
ознаками: внутрішня сторона фінансової системи, зовнішня сторона
фінансової системи.

Зародження фінансової науки відносять до ХУ-ХУІ століття, вона досить
молода порівняно з іншими соціально-політичними науками. Фінансова наука
виникла на основі фінансової практики яка існувала на багато століть
раніше. Необхідність збільшення доходів держави у XVI столітті
активізувала фінансову думку, спонукала письменників того часу, які
займалися державними науками, досліджувати питання фінансового
господарства. Протягом XVI століття зміцнюється зв’язок між фінансовою
теорією і практикою, інакше кажучи, наука набуває більш примітний вплив
на фінансову практику. Видатні економісти того часу Ж.Боден, Т. Гоббс,
Д. Локк, Л. фон Секендорф, Ф. Кене докладно розробили фінансові питання
не тільки з практичної точки зору, але й в теоретичному плані.

Фінансові теорії знайшли своє міцне обґрунтування та розвиток у різних
течіях фінансової думки ХУІІ-ХУШ століть. А.Сміт у своїх працях розвиває
економічну основу фінансового господарства, дає

фінансовій науці достатньо міцне підґрунтя, створює фінансові умови
функціонування економіки. Найбільший розвиток фінансової науки припадає
на XIX століття. Вагомий внесок у її розвиток зробили вчені-фінансисти
К.Рау,Ж.Сисмонді, Ф.Нітті, російські економісти МТургенєв, Л.Ходський,
І.Озеров.

Питанням фінансової науки присвятив багато праць видатний український
вчений, поет, письменник І.Франко.

Зміст і структура фінансової науки, яка склалася у XX столітті, набула
свого подальшого розвитку. У теперішній час об’єктом фінансової науки є
явища і процеси, які здійснюються у державі при створенні і використанні
фондів фінансових ресурсів на цілі її економічного і соціального
розвитку. Фінансові явища і процеси досліджуються у різних сферах
державні фінанси, фінанси підприємницьких структур, міжнародні фінанси,
державний кредит, страхування.

64. Фінансова політика, її суть, цілі та завдання.

Фінансова політика – це сукупність методів і напрямів впливу держави на
функціонування фінансової системи. Метою цього впливу є зміцнення
економічного (а значить і політичного) потенціалу країни.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового
внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними
групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке
зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для
розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних
підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств. За цих умов
важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій
населенню.

Зміст фінансової політики полягає у розробці основних напрямів
використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних та
соціальних завдань. За допомогою фінансової політики держава фінансує
потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку
суспільного виробництва, вдосконалює його галузеву та територіальну
структуру.

Фінансова політика та її структурні складові – фіскальна або податкова
політика, кредитна політика, бюджетна політика, грошова політика –
впливають на всі сторони життя суспільства. Суб’єкт фінансової політики
– держава – розробляє стратегію розвитку суспільства, Фінансова
політика, таким чином, стає організуючим першопочатком суспільного
розвитку.

Фінансова політика включає в себе стратегію і тактику.

Фінансова стратегія визначає загальний напрям і спосіб використання
коштів для досягнення поставленої мети. Вона спрямована на вироблення
фінансових концепцій і програм.

Фінансова тактика включає в себе конкретні методи (прийоми) досягнення
поставленої мети в конкретних умовах.

Основні напрями фінансової політики:

1.Акумуляція фінансових ресурсів та їх розподіл усередині держави між
регіонами та галузями народногосподарського комплексу, підвищення
ефективності їх використання.

2. Сприяння розвитку виробництва, підтримання
підприємницької діяльності, створення умов для забезпечення економічного
зростання в країні.

3. Оптимізація структури доходів та видатків.

4.Удосконалення державного та місцевого фінансового
законодавства.

5.Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення
соціальних гарантій, досягнення більш високого рівня життя населення.

Фінансова політика як спосіб організації і використання фінансових
відносин визначає свої завдання на світовому, макроекопомічному та
мікроекопомічному рівнях. Кожному рівню фінансової політики відповідає
своя мета. Тому завдання і напрями фінансової політики залежать від
економічних процесів, що відбуваються у світі, від функцій та
економічної природи держави, від форм власності та фінансово –
економічного стану підприємств.

65. Фінансова система і бюджет.

Поняття “фінансова система” являє собою сукупність взаємопов’язаних
елементів, що мають однорідні ознаки. Воно є одним з основних, базисних
понять, які характеризують структуру фінансових відносин.

Фінансова система – це сукупність окремих її ланок, що мають особливості
в створенні та використанні фондів фінансових ресурсів для фінансового
забезпечення економічних і соціальних потреб суспільства в цілому,
окремих його верств населення, господарських структур. окремих громадян.
Ці фінансові ресурси зосереджуються в розпорядженні держави,
підприємницького сектора економіки (фінанси підприємницьких структур),
певних фінансових інститутів, домогосподарств.

Розвиток будь-якої держави обумовлює необхідність централізації певної
частини фінансових ресурсів суспільства у безпосередньому розпорядженні
держави. Основною економічною формою утворення загальнодержавного
централізованого фонду грошових коштів є бюджет країни. У теперішній час
майже не залишилось держав, які свою діяльність не фінансували б з
державного бюджету країни.

Бюджет є вирішальною та провідною ланкою фінансової системи, через яку
проводиться перерозподіл більшої частини національного доходу. Він
об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку
економіки і культури, соціального захисту населення. За допомогою
бюджету держава акумулює грошові кошти для фінансування пріоритетних
напрямів виробництва і соціального розвитку; бюджет – одне з основних
засобів макроекономічної стабілізації та економічного зростання.

67.Фінансові ресурси: призначення, визначення.

Фінансові ресурси характеризують фінансовий стан економіки і водночас
джерела їх розвитку.Фінансові ресурси – це централізовані і
децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в
процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, валового
внутрішнього продукту та національного доходу і призначені для
використання відповідно до завдань соціально-економічного розвитку
суспільства і колективів окремих підприємств.Централізовані грошові
фонди концентруються у державі і являють собою загальнодержавні
фінансові ресурси. Провідне місце в системі загальнодержавних фінансових
ресурсів належить державному бюджету. До системи загальнодержавних
фінансових ресурсів України належать Пенсійний фонд, Фонди державного
соціального страхування, інші бюджетні та позабюджетні фонди
спеціального призначення, державний кредит як специфічна ланка державних
фінансів.Децентралізовані фінансові ресурси або фінансові ресурси
суб’єктів господарювання являють собою грошові кошти, які вони мають у
своєму розпорядженні. Ці кошти можуть бути спрямовані на розвиток
виробництва, утримання і розвиток об’єктів невиробничої сфери, особисте
споживання працівників та резерв.

Загальна сума фінансових ресурсів суб’єкта господарювання складається з
таких елементів, як статутний фонд, резервний фонд, амортизаційний фонд,
спеціальні та інші фонди. Основним джерелом формування фінансових
ресурсів є валовий внутрішній продукт. Найзначніша їхня частка
створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування та
інші соціальні потреби.

Більшість фінансових ресурсів є грошовим вираженням вартості чистого
доходу, створеного в державі. Це – прибуток, відрахування до державних
цільових фондів, доходи від зовнішньоекономічної діяльності.

Друга частина фінансових ресурсів є частиною фонду споживання. Сюди
входять прямі та непрямі податки з населення, податок на додану
вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників
транспортних засобів, місцеві податки та збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що
включаються до собівартості продукції. Фінансові ресурси
використовуються на розширене відтворення,

фінансування науково-технічного прогресу,проведення

природоохоронних заходів, матеріальне стимулювання працюючих,
задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

Основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами
потреб, до яких належать, зокрема, структурна перебудова економіки,
захист навколишнього природного середовища, національна оборона,
правопорядок, надання суспільних та соціальних послуг -загальна освіта,
підготовка кадрів, соціальне забезпечення , охорона здоров’я
тощо.Фінансові ресурси суб’єктів господарювання спрямовуються на
фінансування капітальних вкладень, на розвиток виробництва, соціально —
культурні потреби колективів підприємств.

Форми і методи, за допомогою яких формуються та
використовуються фінансові ресурси, не є сталими і змінюються залежно
від зміни соціальної природи суспільства.

68. Фінансові ресурси підприємств

Діяльність суб’єктів господарювання значною мірою залежить від
забезпеченості фінансовими ресурсами, що у свою чергу визначається
обсягом отриманих доходів і рівнем їх вилучення та надходження через
систему фінансових відносин.

Вплив фінансів на ефективність господарювання визначається тим,
наскільки активно вони стимулюють зростання рентабельності,
продуктивності праці, ефективне використання основних і обігових коштів,
зниження витрат, підвищення якості продукції. Вплив фінансів на
ефективність господарювання виявляється насамперед у процесі формування
фінансових ресурсів.

Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових
ресурсів, які створюються і використовуються на цілі здійснення
виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг в різних галузях
економіки.

Фінансові ресурси підприємства являють собою кошти, акумульовані
підприємством з різних джерел, які знаходяться у господарському обігу і
призначені для фінансування його потреб.

Грошові кошти постійно надходять на рахунки підприємств у вигляді
виручки від реалізації, вкладів на депозитні рахунки, лізингових
операцій, операцій з цінними паперами: акціями, облігаціями тощо.

Не всі кошти, які надходять від реалізації, належать підприємству. Так,
податок на додану вартість, акцизний збір, мито, які хоч і включаються в
ціну товару, не належать підприємству, і як непрямі податки, надходять
до бюджету.

Підприємством може бути використана тільки сума виручки за мінусом
перерахованих податків.

До грошових фондів, які формуються на підприємстві, відносяться:

1) статутний фонд, який використовується для інвестування в
основні та оборотні фонди ;

2) фонд оплати праці, який використовується для виплати основної та
додаткової заробітної плати працівникам;

3)амортизаційний фонд, який використовується для фінансування
капітальних вкладень та капітального ремонту;

4) фонд розвитку виробництва;

5) фонд соціального призначення;

6) фонд матеріального стимулювання;

7) резервний фонд;

8) спеціальні фонди.

Кошти цих фондів, а також грошові кошти у вигляді дотацій, субсидій,
кредиторської заборгованості усіх видів, банківських кредитів, являють
собою фінансові ресурси підприємства.

За джерелами формування фінансові ресурси підприємства поділяють на
власні та залучені. До власних відносяться статутний фонд, амортизаційні
відрахування, виручка, прибуток. До залучених відносяться майнові
внески, кошти, мобілізовані на фінансовому та кредитному ринках.

У структурі фінансових ресурсів підприємств визначальне місце мають
власні кошти, підвищення питомої ваги яких позитивно впливає на
фінансовий стан підприємства.

Підприємства вирішують завдання з визначення виробничих витрат,
використання фінансових ресурсів, застосовуючи прогресивні форми і
методи контролю та управління. Побудова ефективної системи розроблення І
прийняття управлінських рішень за всіма аспектами формування і розподілу
фінансових ресурсів на підприємстві є визначальною для забезпечення
ефективності його господарської і фінансової діяльності.

69. Фінансовий механізм: призначення та склад.

Фінанси як економічна категорія здійснюють вплив на соціально –
економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає
напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий механізм – це сукупність форм і методів управління фінансовою
діяльністю держави, які застосовуються суспільством з метою забезпечення
умов для економічного та соціальної о розвитку країни. По суті – це
методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають
функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання
для досягнення відповідних цілей і завдань.

За допомогою фінансового механізму здійснюється широкомасштабний
розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього
продукту відповідно до основних положень фінансової політики.

Фінансовий механізм є частиною господарського механізму, який являє
собою сукупність форм і методів управління суспільним виробництвом.

Функціонування фінансового механізму відбувається у процесі формування,
розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів
фінансових ресурсів для задоволення потреб держави і окремих суб’єктів
господарювання.

Характер впливу фінансового механізму на економічний та соціальний
розвиток країни визначається тим, що розподільні відносини є вторинними
порівняно з відносинами виробництва, тобто розподілити можна лише тоді,
коли вже щось створено, 3 іншого боку, процес розподілу не пасивно
відображає виробництво, а здІйснюс вплив на нього через різні форми,
методи і органи управління фінансовими відносинами.

Фінансовий механізм – найбільш динамічна частина фінансової політики,
його зміни відбуваються у зв’язку з вирішенням різноманітних тактичних
завдань, і тому фінансовий механізм чутливо реагує на всі особливості
поточного стану в економіці та соціальній сфері країни.

Засобом впливу фінансових відносин на господарчу діяльність є фінансові
методи.

У рамках фінансового механізму існують два основні методи:

1. фінансове регулювання

2. фінансове забезпечення

Структура фінансового механізму

Основними складовими фінансового механізму є:Фінансове планування,
Фінансові показники, Фінансові важелі,Норми і нормативи, Фінансове
правд, Інформаційне забезпечення, Фінансовий контроль.

70. Фінансовий ринок.

Для нормального функціонування економіки постійно необхідні мобілізація,
розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між ЇЇ сферами і секторами.
Мобілізація та розміщення цих ресурсів може бути здійснена за допомогою
фінансового ринку. Він покликаний посилювати та поліпшувати розподіл і
перерозподіл фінансових ресурсів, що сконцентровані в державних грошових
фондах, у розпорядженні підприємницьких структур і у населення.
Фінансовий ринок є важливим каналом фінансування економіки. Це фундамент
фінансової системи, що надає їй стабільності та стійкості.

Як економічна категорія фінансовий ринок – це відносини між суб’єктами
економіки з приводу реалізації вартості і споживчої вартості, вираженої
у фінансових активах..

В організаційному плані фінансовий ринок- це сукупність ринкових
фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів від власників
фінансових ресурсів до позичальників, і які, відповідно до чинного
законодавства,можуть здійснювати операції на фінансовому ринку. До них
належать комерційні банки, Національний банк, фондові біржі,
інвестиційні фонди компаній, лізингові організації.

Суб’єктами фінансового ринку виступають фізичні та юридичні особи і
фінансові посередники.

Фінансовий ринок, залежно від видів фінансових активів, поділяється на:

Грошовий ринок являє собою ринок короткотермінових боргових зобов’язань.
На ньому товаром виступають гроші, а їхньою ціною – відсотки за
користування кредитом.

Фінансові ринки діють як посередники між позичальниками та
заощаджувачами.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти
переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

Основними суб’єктами грошового ринку виступають комерційні банки,
брокерські контори та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують
і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення,
установ.

Ринок позичкового капіталу ( кредитний ринок ) охоплює відносини, що
виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів
фізичних та юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах
повороткості, строковості та платності. Отже, об’єктом оперування є не
власне гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами,

Кредитний ринок, як частина фінансового ринку, синтезує в собі ринки
різних платіжних засобів, він функціонує на основі укладання кредитних
угод. Центром концентрації і руху грошових потоків виступає комерційний
банк.

За допомогою валютного ринку встановлюються правові та економічні
взаємовідносини між споживачами І продавцями валют, економічні та
організаційні відносини між учасниками міжнародних розрахунків з приводу
валютних операцій, надання фінансових послуг, здійснення інвестицій.

Ринок капіталів складається з ринку фінансових інструментів, що
відображають права власності, та довгострокових боргових зобов’язань.
Значну долю серед них займають вкладення коштів у цінні папери.

71. Фінансовий контроль:призначення,зміст та принципи.

Фінансовий контроль – це комплекс заходів, які здійснюються державою з
метою успішного досягнення поставлених нею цілей у сфері фінансів.

Фінансовий контроль спрямований на раціональне використання бюджетних
коштів та коштів централізованих і децентралізованих фондів цільового
призначення, дотримання фінансової дисципліни у державних господарчих
структурах, він спрямований на пошук резервів зростання фінансових
ресурсів за рахунок зниження витрат матеріальних і трудових ресурсів на
виробництво.

Фінансовий контроль здійснюють органи державної влади в особі постійних
комісій Парламенту, Національного банку, Міністерства економіки,
фінансів, статистики, органів місцевого самоврядування Аудиторські
організації. Фінансовий контроль виступає у трьох формах: попередній,
поточний і наступний.

Попередній контроль здійснюється на стадії розробки прогнозних
розрахунків бюджетів, фінансових планів, кошторисів витрат. Він
проводиться до здійснення фінансових і господарських операцій і має
велике значення для попередження економічних прорахунків.

Поточний контроль застосовують у ході виконання прогнозних і планових
передбачень, в процесі виконання бюджетів, фінансових планів, при
здійсненні фінансових операцій . Поточний (оперативний) контроль
проводиться в момент здійснення фінансових операцій, сприяє дотриманню
фінансової дисципліни і своєчасності проведення фінансових розрахунків.

Наступний контроль здійснюється після завершення звітного періоду при
розгляді бухгалтерської та статистичної звітності шляхом аналізу та
ревізії” звітної’ фінансової’ та бухгалтерської документації. Він
призначений для оцінки результатів фінансової діяльності суб’єктів
господарювання, зіставлення фактичних і планових показників, перевірки
виконання фінансових зобов’язань.

Важливим критерієм класифікації фінансового контролю є методи контролю,
тобто конкретні способи та прийоми здійснення контрольних функцій.
Методами фінансового контролю та перевірки, обстеження, моніторинг і
ревізія.

Перевірки виконуються за окремими напрямами фінансове-господарської
діяльності.

Обстеження охоплює окремі сторони діяльності підприємства,

Моніторинг передбачає постійне здійснення фінансового контролю за
дотриманням господарськими суб’єктами встановлених правил і нормативів.

Ревізія охоплює комплекс взаємопов’язаних перевірок
фінансово-господарської діяльності підприємств і є найбільш поширеним
методом проведення фінансового контролю.

Використання різних видів, форм і методів фінансового контролю має
важливе значення для ефективного функціонування фінансового механізму
організації економіки.

Фінансовий контроль є необхідного умовою безперебійного і поступового
розвитку економіки країни.

У сучасних умовах реформування економіки України відбувається
вдосконалення фінансового механізму. Вирішуються такі проблеми, як:

– створення передумов для розвитку ринку;

– забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу ВВП і
національного доходу;

– науково обгрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів
централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу І
використання;

– підвищення результативності фінансового контролю;

– вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

– правове і нормативне забезпечення функціонування усього

фінансового механізму.

72. Фінансове планування та його завдання.

Фінансове планування являє собою діяльність щодо формування цільових
централізованих і децентралізованих фондів грошових ресурсів, які
спрямовані на розширене відтворення, соціальні потреби та задоволення
інших потреб суспільства. –

Основними функціями фінансового планування є:

-відображення основних напрямків фінансової політики, що здійснюються
органами законодавчої і виконавчої влади в державі;

-встановлення кількісних та якісних параметрів суспільного виробництва
на плановий період;

-вибір раціональних шляхів фінансового забезпечення
передбачуваного рівня економічного і соціального розвитку на основі
ефективного використання наявних у суспільстві ресурсів;

-встановлення раціональних форм мобілізації фінансових ресурсів
і на їх основі визначення оптимальної структури.

У процесі фінансового планування складаються різні фінансові плани, які
охоплюють рух фінансових ресурсів на різних рівнях господарювання та в
різних ланках.

Усі ці плани відносно самостійні і в той же час тісно пов’язані між
собою.

Залежно від сфери функціонування і характеру фінансових відносин
фінансові плани підрозділяються на загальнодержавні,
територіальні плани та плани окремих господарських структур. До
загальнодержавних фінансових планів відносяться:

1) баланс фінансових ресурсів та витрат держави;

2) зведений бюджет України;

3) державний бюджет України;

4) бюджет Пенсійного фонду тощо.

До територіальних фінансових планів відносяться:

1) бюджет АР Крим;

2) усі види місцевих бюджетів.

До фінансових планів окремих підприємницьких структур, що формуються на
децентралізованому рівні, відносяться:

1) фінансові плани підприємств та закладів усіх форм власності;

2) кошториси доходів та видатків бюджетних закладів;

3) кошториси доходів та видатків громадських організацій,
благодійних фондів.

В умовах ринкової економіки відбувається постійне вдосконалення
фінансового планування на основі використання наукових методів пізнання
об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, аналізу досягнутого
економічного рівня, пошуку можливостей його подальшого покращення,
досліджень економічних явищ і процесів у суспільстві.

Удосконалення територіального фінансового планування здатне сприяти
комплексному розвитку регіону при ефективному використанні місцевих
природних, трудових, фінансових ресурсів.

Фінансове планування на мікрорівні покликане сприяти досягненню такого
рівня управління виробничо-господарською діяльністю підприємства, який
забезпечує його успіх на ринку, постійне вдосконалення матеріальної
бази, соціальний розвиток колективу.

Фінансове планування і прогнозування виступає важливим елементом
державного регулювання економічних і соціальних процесів. Результатом
фінансового планування є фінансові показники, які мають певні ознаки і
знаходять своє відображення у фінансовому плані.

73. Фінансове планування в діяльності господарських суб’єктів.

Важливим, об’єктивно необхідним процесом у господарській діяльності
підприємницьких структур є фінансове планування -сукупність методів і
засобів визначення джерел одержання фінансових ресурсів і напрямків
їхнього використання для забезпечення господарської діяльності.
Фінансове планування пов’язане, передусім, з плануванням виробничої
діяльності. Показники усіх планових фінансових інструментів базуються на
планах з обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості
продукції; вони повинні створювати необхідні фінансові умови для
успішного виконання цих планів. У цьому -основне призначення фінансового
планування.

Головним інструментом фінансового планування у сучасних умовах є
фінансовий план підприємств (баланс доходів і видатків), широке
розповсюдження у практиці мають також платіжний календар, бізнес-план,
за допомогою яких здійснюється вплив фінансового планування на економіку
підприємства.

Фінансовий план підприємства складається з таких чотирьох розділів:

1 розділ – ,, Джерела формування та надходження коштів”

Три наступних розділи пов’язані з витратами підприємства.

2 розділ – „Приріст активів”- це капітальні вкладення, фінансові
інвестиції.

3 розділ – „ Повернення залучених коштів”.

4 розділ – „ Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до
бюджету та державних цільових фондів”.

Фінансовий план визначає конкретну мету і передбачає детальний
фінансовий розвиток досліджуваного об’єкта. У плані фіксуються шляхи й
засоби фінансового розвитку підприємств відповідно до поставлених
завдань та прийнятих управлінських рішень.

Недержавні підприємства, яким надана самостійність у плануванні, можуть
обрати будь – яку іншу форму фінансового планування, яку вони вважають
за необхідну для себе. Однією з таких форм фінансового планування є
бюджетування – опис цілей підприємства, визначення його конкретних
фінансових та операційних завдань.

Сучасні умови господарювання спонукають підприємства до
максимального розширення фінансового планування І прогнозування,
подальшого удосконалення методології і методики розроблення фінансових
планів, тому що від рівня фінансового планування залежить ефективність
управління фінансовою діяльністю підприємств.

74. Фінансове право. Предмет та джерело бюджетного права.

Зважаючи на те, що бюджет є центральною ланкою фінансової системи,
важливу роль у діяльності держави відіграє існування відносин, які
регулюються великою кількістю фінансово-правових норм. Ці норми
створюють основний розділ фінансового права – бюджетне право.

Бюджетне право України – це сукупність фінансово-правових норм, що
регулюють фінансові відносини, які виникають у зв’язку з бюджетною
діяльністю.

Предметом бюджетного права є відносини з приводу формування і
використання державного і місцевих бюджетів України. Бюджетно-правові
норми регулюють відносини при визначенні бюджетної системи, розподілі
доходів і видатків між окремими видами бюджетів, у процесі складання,
розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання та звітності про виконання
бюджетів.

Бюджетні відносини в Україні базуються на системі нормативно-правових
актів, які складають бюджетне законодавство, а саме:Конституція України,
Бюджетний кодекс України, Закони України та Постанови Верховної Ради
України , Укази Президента України, Постанови та розпорядження
Кабінету Міністрів та міністерств, відомств, рішення місцевих
органів влади.

Контроль за дотриманням бюджетного законодавства здійснюють Верховна
рада України, Міністерство фінансів України, Державне казначейство
України, Верховна рада АР Крим, місцеві державні адміністрації.

76. Фінанси, бюджет, податки: визначення, суть, функції, взаємозв?язок,
роль в сучасних умовах.

Фінанси виступають сукупністю форм і методів формування централізованих
і децентралізованих грошових фондів, їх розподілу і використання з метою
досягнення завдань соціально-економічного розвитку.

Бюджет – це план формування і використання фінансових ресурсів для
забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної
влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого
самоврядування.

Складений у формі балансу доходів та видатків державний бюджет виступає
дієвим засобом загальнодержавного фінансового контролю, формуючи, з
одного боку, фінансову базу країни, а з іншого -задовольняючи
загальнодержавні потреби. У доходах бюджету відображається податкова
політика держави, а у видатках – пріоритетні напрями вкладення коштів.

Податки – це фінансові відносини, які виникають у процесі розподілу ВВП
з приводу вилучення державою частини національного доходу та
перерозподілу її з метою фінансування державних видатків.

Під сутністю податку слід розуміти стягнення державою на користь
суспільства певної частки вартості ВВП у вигляді обов’язкового внеску.
Економічний зміст податків відображається взаємовідносинами
господарюючих суб’єктів та громадян, з одного боку, та держави — з
іншого, з приводу формування державних фінансів.

Держава, здійснюючи економічні функції, використовує різноманітні
інструменти регулювання, серед яких чільне місце належить фіскальним.
Вплив фіскальних інструментів на економічні відносини у суспільстві
багатогранний. З їхньою допомогою держава впливає на обсяги та структуру
національного виробництва, інвестиційну активність суб’єктів
господарювання, структурні зміни в економіці, справедливий та соціальне
доцільний розподіл суспільних благ.

Економічна природа, суспільне призначення та механізм розподілу
централізованого фонду грошових коштів держави повніше проявляється у
його функціях.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через
розподільну (перерозподільну), регулюючу функції, функцію забезпечення
існування держави і контрольну функцію.

Забезпечення за допомогою фінансів необхідних умов для створення,
розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні
досягається саме завдяки організації різноманітних фондів фінансових
ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і
кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують
економічні процеси, різняться методом створення, напрямками
використання, інтересами суб’єктів економічної діяльності та кінцевими
цілями відповідного виду діяльності.

У перехідний період реформування економіки фінанси е важливою сполучною
ланкою між макроекономічними показниками і конкретним використанням
фондів фінансових ресурсів на розвиток економіки та підвищення
суспільного добробуту.

77. Фонди спеціального призначення.

Важливою ланкою фінансової системи , яка входить до складу державних
фінансів, є фонди фінансових ресурсів спеціального призначення.До їх
складу входять такі фонди:

якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян
у процесі їхньої трудової діяльності.

За економічним змістом фонди спеціального призначення є сукупністю
грошових відносин, пов’язаних з розподілом, перерозподілом та
використанням частини вартості національного доходу, яка призначена для
фінансування цільових програм та підтримки певного рівня життя різних
соціальних верств населення. У теперішній час в Україні створені такі
основні державні цільові фонди:

– Пенсійний фонд, – Фонд соціального страхування з
тимчасової втрати

– Фонд соціального страхування на випадок безробіття ,

– Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань .

– Фонд соціального захисту інвалідів.

Головними завданнями та функціями Пенсійного фонду є:

– забезпечення фінансування витрат на виплату пенсій
відповідно до Законів України;

– збирання, акумуляція та облік страхових внесків, призначених для
пенсійного забезпечення та виплати допомоги;

– участь у фінансуванні державних , регіональних та обласних програм
соціальної підтримки пенсіонерів, Інвалідін, інших категорій ,
населення та у страхуванні здоров’я пенсіонерів через страхові компанії;

– організація міжнародного співробітництва у сфері пенсійного
забезпечення;

– контроль за своєчасним та повним надходженням страхових внесків до
цього фонду;

– контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду;

– участь у підготовці пропозицій до державних програм
соціального розвитку;

– участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на
удосконалення системи пенсійного забезпечення;

– керівництво та управління солідарного системою та
адміністративне управління накопичувальним фондом.

фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснює
забезпечення державних гарантій у системі соціального страхування
громадян України, захист їх прав на отримання матеріального забезпечення
у разі тимчасової непрацездатності, догляду за хворою дитиною, хворим
членом сім ї, вагітності та пологів, народженням дитини, необхідності
догляду за малолітньою дитиною.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є самостійною
фінансовою системою, яка створюється на державному та місцевому рівнях.
Вона має сприяти забезпеченню ефективності зайнятості населення,
створенню нових робочих місць, надавати матеріальну допомогу та
соціальні послуги на випадок безробіття.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання є самостійним видом загальнообов’язкового соціального
страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона
життя та здоров’я громадян у процесі їхньої трудової діяльності.

До державних цільових фондів відноситься Фонд соціального захисту
інвалідів.

Фонд соціального захисту інвалідів створено для фінансування робіт і
державних програм з соціального захисту інвалідів.

78. Фонди державного соціального страхування; джерела формування та
напрямки використання.

Соціальне страхування є системою прав, що встановлюються державою щодо
матеріального забезпечення та надання соціальних послуг громадянам у
разі настання хвороби, певної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від
громадянина причин, старості та й інших випадках, передбачених законом,
за рахунок грошових коштів, що формуються за рахунок сплати страхових
внесків працедавцями та найманими ними працівниками, а також бюджетних
асигнувань у випадках, що визначені Законом.

Предметом соціального страхування є економічні та соціальні відносини,
що складаються у суспільстві в процесі створення системи колективного
забезпечення та реалізації соціальних прав людини .

фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснює
забезпечення державних гарантій у разі тимчасової непрацездатності,
догляду за хворою дитиною, хворим членом сім’ї, вагітності та пологів,
народженням дитини.

Кошти цього фонду створюються за рахунок таких джерел:

– страхових внесків роботодавців – суб’єктів підприємницької
діяльності незалежно від форми власності ;

– страхові внески найманих працівників;

– страхові платежі працівників, які забезпечують себе роботою
самостійно;

– благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

– асигнування з Державного бюджету України ;

– інші надходження.

Кошти цього фонду використовуються на :

– виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітністю та пологах,
при народженні дитини та ін.;

-організацію санаторно-курортного лікування та оздоровлення
працівників та членів їх сімей;

-забезпечення поточної діяльності, утримання органів управління Фонду,
розвиток його матеріально – технічної бази;

– підготовку кадрів;

– інші цільові програми з питань соціального страхування

Фонд соціального страхування на випадок безробіття має сприяти
забезпеченню ефективності зайнятості населення, створенню нових робочих
місць, надавати матеріальну допомогу та соціальні послуги на випадок
безробіття.

Джерелами формування Фонду є:

– внески підприємств, установ та організацій усіх форм власності;

– страхові внески фізичних осіб;

-кошти державного та місцевих бюджетів;

– благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;

– кошти служби зайнятості за надання послуг підприємницьким структурам;

– інші надходження.

Фінансування витрат цього Фонду на державному рівні здійснюється на
заходи, пов’язані з розвитком навчальних центрів з профорієнтації,
професійної підготовки та перепідготовки вивільнюваних громадян.

На місцевому рівні кошти Фонду використовуються на:

– виплату допомоги по безробіттю;

– професійну орієнтацію, підготовку та професійне навчання
безробітних;

– виплати дотації роботодавцю на створення додаткових робочих місць для
працевлаштування безробітних;Фонд соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання є самостійним видом загальнообов’язкового соціального
страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона
життя та здоров’я громадян у процесі їхньої трудової діяльності.

Фінансування цього фонду здійснюється за рахунок внесків
роботодавців,добровільних внесків та інших надходжень.

Кошти Фонду соціального страхування від нещасних випадків
використовуються на:

– виплату допомоги у зв язку з тимчасовою непрацездатністю;

– виплату пенсій за інвалідністю;

– виплату пенсій у зв’язку з втратою годувальника ;

– відшкодування збитку , заподіяному потерпілому па виробництві;

– фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу
потерпілим;

– здійснення заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків,
усунення загрози здоров’ю працівників, що викликана умовами праці.

Фонд соціального захисту інвалідів створено для фінансування робіт і
державних програм з соціального захисту інвалідів.

79. Функції фінансів

Функції фінансів відображають форми проявлення фінансів і призначення в
суспільстві, їх роль у народному господарстві. Сутність фінансів
проявляється у функціях, які вони виконують.

Загальноприйнято вважати, що фінанси виконують дві основні функції:
розподільчу та контрольну. При цьому розподільна функція підрозділяється
на дві підфункції: перша пов’язана зі створенням грошових доходів та
грошових фондів (регулююча); друга пов’язана з використанням грошових
доходів та грошових фондів (стимулююча).

Суть розподільної функції полягає в тому, що фінанси виступають
інструментом розподілу та перерозподілу ВВП. За допомогою розподільної
функції здійснюються відшкодування вартості засобів виробництва, що
витрачалися, та створення первинних доходів.

Перерозподільна функція фінансів проявляється при перерозподілі
грошових коштів у міжтериторіальному, міжгалузевому,
внутрішньогалузевому і внутрішньогосподарському аспектах.
Перерозподільна функція фінансів діє у взаємозв’язку і
взаємообумовленості з контрольною функцією, яка є внутрішнього
властивістю фінансів та служить засобом контролю за процесом
перерозподілу вартості ВВП шляхом утворення і використання грошових
фондів цільового призначення.

Контрольна функція пронизує всю фінансову діяльність держави, її
установ, підприємств, організацій, населення.

Завдяки контрольній функції фінансів суспільство контролює повноту і
своєчасність забезпечення фінансовими ресурсами різних суб’єктів
фінансових відносин, економне та ефективне використання коштів.

У залежності від суб’єктів, які здійснюють фінансовий контроль,
розрізняють: Державний контроль – це контроль з боку держави за
фінансовою діяльністю юридичних та фізичних осіб. Його здійснюють органи
державної влади та управління.

Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами, відомствами
відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його
об’єктом виступає фінансова діяльність підприємств,

Внутрішній контроль здійснюється фінансовими службами підприємств та
установ, в функції яких входять перевірки господарсько-фінансової
діяльності підприємств.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними аудиторськими
фірмами.

Суспільний контроль – це контроль з боку суспільства за фінансовою
діяльністю держави.

Існують другорядні функції, які теж показують, яким чином реалізується
суспільне призначення фінансів.

Функція ефективності припускає встановлення державою таких податків та
пільг, які регулюють Ірошовий обіг і систему кредитування, сприяє
пожвавленню ділової активності, раціональному використанню ресурсів.

Функція стабільності – спрямованість фінансової і кредитної політики

на уникнення надмірних спадів та “перегрівів” в економіці.

Функція формування та використання грошових фондів пов’язана із
матеріальним змістом фінансових відносин, які мають грошове вираження, з
процесами мобілізації коштів до грошових фондів різних рівнів та
використання цих коштів на задоволення суспільних потреб.

80. Функції Міністерства фінансів України.

усі дії держави у галузі фінансів базуються на правових актах. Від імені
держави роботу з виконання діючого законодавства здійснюють фінансові
органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно
несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку та реалізацію
фінансової політики. Основними функціями Міністерства фінансів є:

1. Вироблення основ і напрямів фінансової політики держави та розробка
заходів щодо її реалізації.

2.Методичне та методологічне управління фінансовими потоками
на макроекономічному рівні.

3.Контроль за використанням коштів держави.

4. Розробка проектів нового фінансового законодавства і
контроль за його використанням.

5.Організація бюджетного процесу, підготовка проекту
Державного бюджету та організація його виконання.

6.Організаційне регулювання фінансової діяльності суб’єктів
господарювання через встановлення правил здійснення
фінансових операцій, форм фінансових документів, порядку і стандартів
ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

7. Організація функціонування ринку цінних паперів.

8.Керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів.

81. Функції бюджету.

Економічна природа, суспільне призначення та механізм розподілу
централізованого фонду грошових коштів держави повніше проявляється у
його функціях.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через
розподільну (перерозподільну), регулюючу функції, функцію забезпечення
існування держави і контрольну функцію.

Зміст розподільної функції бюджету визначається процесами розподілу
фінансових ресурсів між різними підрозділами „спільного виробництва, їй
притаманний багатовидовий та багаторівневий перерозподіл коштів, який
може здійснюватися між злузями, територіями (областями, містами,
районами). Розподільна функція дозволяє сконцентрувати грошові кошти у
розпорядженні держави та використовувати їх на задоволення
загальнодержавних потреб.

Сфера дії розподільної функції бюджету визначається тим, що у відносинах
з бюджетом виступають майже усі учасники суспільного виробництва.

Через регулюючу функцію бюджету здійснюється вплив на процес
відтворення, стимулювання або стримання його темпів, посилення або
послаблення накопичення капіталу, розширення або зменшення
платоспроможності шляхом застосування податків.

Законодавче регулювання бюджетних відносин здійснюється Бюджетним
кодексом, Податковим Законодавством, Законом про Державний бюджет на
відповідний бюджетний рік, іншими законами, що регламентують надходження
доходів і фінансування видатків.

Функція забезпечення існування держави ставить своїм Івданням створення
матеріально-фінансової бази функціонування жави. Державний бюджет –
головне джерело грошових коштів, ‘бхідних для її діяльності. Видатки
державного бюджету йснюються в інтересах економічного і соціального
розвитку суспільства, виконання функцій держави.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі формування і
використання бюджету здійснюється контроль за надходженням усіх джерел
доходів, їх правильного планування і основних напрямів витрачання
бюджетних коштів. Контрольна функція бюджету органічно пов’язана з
розподільною і значною мірою ЇЇ обумовлює. Основою контрольної функції є
бюджетні кошти, відображені в балансі доходів і видатків.

У другій половині XX століття здобула поширення теорія, згідно з якою
бюджет виконує ще й соціальну функцію. II суть в тому, що Держава за
допомогою бюджету поряд з розв’язанням класичних адміністративних,
політичних і оборонних завдань, виконує’ соціальну функцію суспільного
добробуту. Керуючись бюджетом, держава забезпечує своїм громадянам
матеріальний достаток, якісні суспільні блага, підвищення рівня життя.

82. Характеристика ланок фінансової системи.

Центральною підсистемою фінансової системи країни є сфера державних
фінансів (макроекономічний рівень). Вона характеризує фінансову
діяльність держави і є системою грошових фондів, зосереджених у руках
держави і призначених для виконання властивих їм функцій, а також
сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

Основою державних фінансів є бюджет держави – державний та місцеві
бюджети. До складу сфери державних фінансів входять фінанси державного
сектора економіки, державні цільові фонди, державний кредит.

Сфера фінансів суб’єктів господарювання (мікроеноиомічний рівень)
відображає рух грошових потоків окремих підприємств.

Фінанси суб’єктів господарювання призначені для .забезпечення діяльності
підприємств і виступають базовою основою всієї фінансової системи,
оскільки тут створюється ВВП, який е об’єктом фінансових відносин.

Фінанси домогосподарств – це система економічних відносин, у результаті
дії якої виникає можливість створення фондів грошових ресурсів в окремо
взятому домогосподарстві. Основою створення таких фондів є кошти
населення, які вони отримують в результаті господарської діяльності, а
також спадку.

Основною метою фінансів цієї сфери є формування доходної частини
бюджетів сім’ї та окремих громадян і використання цих доходів на цілі
поточного споживання та накопичення.

Міжнародні фінанси відображають розподільні та перерозподільні відносини
в процесі зовнішньоекономічної діяльності та пов’язані з формуванням та
використанням фондів фінансових ресурсів на міжнародному рівні.
Функціонуючи у міжнародній сфері, фінанси впливають на економічні
інтереси учасників міжнародних зв’язків, сприяють задоволенню потреб
міжнародного співробітництва, розвитку та поглибленню міжнародних
інтеграційних процесів.

Світові фінансові потоки охоплюють обслуговування міжнародної торгівлі,
іноземні інвестиції, операції з цінними паперами та різними фінансовими
документами, валютні операції, внески держави до міжнародних
організацій, рух позикових капіталів.

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і
фінансових інститутів.

Фінансовий ринок – це узагальнююча назва ринків, де проявляється попит
та пропозиція на різні фінансові послуги.

Фінансовий ринок – важлива сфера фінансової системи. За допомогою
фінансового ринку мобілізуються і використовуються тимчасово вільні
фінансові ресурси, здійснюється їх перерозподіл між галузями, регіонами,
суб’єктами господарювання. Він має об’єктивний характер і визначається
ефективністю використання капіталу.

Страхування – відокремлена ланка фінансової системи з приводу формування
І використання колективних страхових фондів. У фінансовій системі воно
займає проміжне місце між суб’єктами господарювання і державними
фінансами. З одного боку, страхові компанії здійснюють свою діяльність
як суб’єкти підприємництва, а з іншого – їх діяльність досить жорстко
регламентується законодавчими та нормативними актами і підлягає контролю
та управлінню з боку Міністерства фінансів України.

83. Централізовані та децентралізовані фінанси.

Фінансові відносини завжди пов’язані з формуванням грошових доходів та
накопичень.

Фінанси суспільства як економічна категорія характеризується не тільки
економічними відносинами, але мають і матеріальний зміст. Грошові фонди
та накопичення, які створюються державою, підприємствами, установами,
організаціями в процесі розі юділу та перерозподілу ВВП і національного
доходу, являють собою фінансові ресурси. Фінансові ресурси – це
централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення,
які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного
багатства, валового внутрішнього продукту та національного доходу і
призначені для використання відповідно до завдань соціально-економічного
розвитку суспільства і колективів окремих підприємств.

Централізовані грошові фонди концентруються у державі і являють собою
загальнодержавні фінансові ресурси. Провідне місце в системі
загальнодержавних фінансових ресурсів належить державному бюджету.
Основним джерелом формування державного бюджету виступає створюваний в
галузях матеріального виробництва чистий доход, що надходить до бюджету
у вигляді платежів з прибутку, податку на додану вартість та інших
податкових і неподаткових платежів. Певна частина доходів державною
бюджету формується за рахунок податкових та інших платежів з населення.
З бюджету фінансуються видатки на розвиток науки, культури, освіти,
охорону здоров’я, управління, оборону, соціальний захист населення та
інші загальнодержавні потреби.

До системи загальнодержавних фінансових ресурсів України належать
Пенсійний фонд, Фонди державного соціального страхування, інші бюджетні
та позабюджетні фонди спеціального призначення, державний кредит як
специфічна ланка державних фінансів.

Децентралізовані фінансові ресурси або фінансові ресурси суб’єктів
господарювання являють собою грошові кошти, які вони мають у своєму
розпорядженні. Ці кошти можуть бути спрямовані на розвиток виробництва,
утримання І розвиток об’єктів невиробничої сфери, особисте споживання
працівників та резерв.

Загальна сума фінансових ресурсів суб’єкта господарювання складається з
таких елементів, як статутний фонд, резервний фонд, амортизаційний фонд,
спеціальні та інші фонди. Основним джерелом формування фінансових
ресурсів с валовий внутрішній продукт. Найзначніша їхня частка
створюється за рахунок прибутку, відрахувань на соціальне страхування та
інші соціальні потреби.

Основні методи, за допомогою яких формуються фінансові ресурси:

– стягнення податків;

– відрахування частини прибутку державних підприємств;

– відрахування на соціальне страхування та інші види
відрахувань до централізованих фондів

– продаж майна та цінних паперів;

– одержання кредитів;

– емісія грошей.

84.Шляхи зміцнення бюджетної системи України.

Бюджетна система України -це сукупність окремих її ланок, юридично
пов’язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах ,що
відповідають міжнародним стандартам.

Бюджетна система України Грунтується на принципах єдності,
збалансованості, самостійності, повноти, обгрунтованості, ефективності,
субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів,
справедливості, прозорості і відповідальності учасників бюджетного
процесу. Бюджетна система України складається з Державного бюджету та
місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет АР Крим,
бюджети області, району, району в’ містах та бюджети місцевого
самоврядування. До бюджетів місцевого самоврядування відносяться бюджети
територіальних громад сіл , селищ, міст та і’х об’єднань.

*створимо механізм жорсткого контролю з боку громадськості за
формуванням та використанням державного та місцевих бюджетів;

*запровадимо сувору персональну відповідальність державних службовців за
нецільове використання бюджетних коштів;

*будемо широко інформувати суспільство про кредити, які отримує Україна
від міжнародних фінансових організацій, жорстко контролювати їх
використання та повернення;

*створимо прозорий і стабільний механізм міжбюджетних відносин як основу
ефективної регіональної політики та розвитку місцевого самоврядування.

*поетапне підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери до 25
відсотків;

*запровадження умов оплати праці працівників бюджетної сфери (освіти,
охорони здоров’я, культури, науки тощо) на основі Єдиної тарифної сітки;

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019