.

Фінанси (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 13838
Скачать документ

1.ПОНЯТТЯ ВАЛЮТИ ЇЇ ВИДИ ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СФЕРИ ВИКОРИСТАННЯ.

Термін валюта має 2 значення:1 це грош. одиниця країни- ніціонал
валюта,2.Це грошові одиниці іноземних держав,яаі викор-ся в міжнародних
розра-ках-іноземна валюта.В МВФ місцева валюта одного учасника є
іноземною валютою для другого.Валюта є грошова одиниця,що викор-ся у
функціях світових грошей.Коли гроші обслоговують МЕВ і викор-ся як
міжнародн. Розрах-ва одиниця чи міжнар. Засіб обігу і платежу.Вони
реалізують себе і фугкцічях світових грошей. Це свідчить про органічний
взаємозв»язок у внуирішн.і зовнішн. Грошей. Функціісвітових грошейє
логічним проджовженням грошових функцій що реалізуються на внутрішньому
ринку.Реалізація грошей як валюти, тобто функція світових грошей, є
найвищою формою застосування.Отже, в широкому розумінні поняття валюта
означає грошову одиницю що використовується у функціях світових грошей
тобто як міжнар. Розрах-ва одиниця,засіб обігу і платежу.Залежно від
імітента валюта поділяється на 3 різновиди:1.Нац.вал.(йдеться ппро
викор=ня нац гр.од.як міжнар. Засобу обігу і платежу) 2. Іноземна вал.-
іноземні грошові знаки у вигляді банкнот,скарбничих білетів, монет що
знаходяться в міждержавному обігу.Крім цього в поняття іноземна валюта
в широкому розумінні включаються іноземні ЦП-плаиіжні документи
(чеки,векселі, акредитиви,сертифікати),фондові ресурси(акції,облігації)
та інші вальтні цінності. Якщо іноземна валюта викор-ся як засіб
офіц3ійнихз днржав. Нагромаджень вона отримує статус резервної валюти;
3.Колективні вал.-спеціальні між.грош. од. Що виконують певну сукупність
функцій світових грошей, і функціонують як на інтернаціональних
(світових) так і на регіональних засадах.Класифікація валют можє
здійснюватися і в інщих площинах.Залежно від режиму викор-ня розрізняють
конвертовану і не конверт. Вал. Коверт.вал.може бкти повністю або
частково конверт. При здійснені розрахункових операцій вживають поняття
валюта імпортера і валюта експортера,валюта платежу, вал.
Клірінгу,.векселя,ціни.Валюта ціни це валюта в якій устоновлюється ціна
контракту. Вона вибирається з наібільщ сталих валют. Нею може бути
валюта однією з краін учасників контракту чи третьої краіни. Валюта
платежу-цевалюта в якій здійснюється платіж. Вона не обов(язково
збігається з валютою ціни.В такому випадку в контракті обумовлюється
курс переводу однієї валюти в іншу.

2.ФУНКЦІЇ І РОЛЬ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і
державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення
і,як правило,з виплатою процента Із суті кредиту випливає, що за його
допомогою відбувається перерозподіл вартості на засадах
повернення.Отже кредит вихонув перерозподільчу функцію. Вона властива
всім формам та видам кредиту. Перерозподілятися може тільки вартість (як
у товарній, так і в грошовій формі), котра в даний момент є вільною. При
цьому власник вартості не змінюється, ним лишається кредитор.
Позичальник тимчасово користується лише споживною вартістю наданих у
кредит речей чи грошових ресурсів.Вартість може перерозподіля- тися між
окремими суб’єктами господарської діяльності. На зміну золотим грошам
прийшли кредитні, котрі за певних умов можуть ставати паперовими. Але
кредитні гроші виникають в обігу (безготівковому чи готівковому) на
основі кредиту за допомогою двоїстого запису. Іншого механізму
виникнення кредитних грошей немає. Тому другою функцією кредиту е
створення грошей в/от грошовою обігу—внтиципаційна (емісійна) функція,
її виконує тільки банківський кредит Саме методами кредитної
експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження
кредиту) регулюється кількість, грошей в обігу. Однак вилучення грошей з
обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в
обіг. Воно повинно супроводжуватися цілим рядом заходів, котрі дали б
можливість зменшити кількість грошей в обігу. Інколи називають ще
контрольну функцію кредиту, але розуміють її по-різному. Ек
відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час
одержання позички,” користування нею та її повернення. В цих відносинах
завжди бере участь не менше ніж дві сторони :

позичальник—сторона, що зацікавлена в одержанні позички для досягнення
своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи
натуральній формі в кредит. ЦІ сторони називаються суб’єктами кредитної
угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти,
відносно яких укладається угода позички, є об’єктом кредиту. За
суб’єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних
типів кредитних відносин. 1) Найпоширенішими с кредитні
відносини між банками, з одного боку, те під-ми. господарськими
організаціями і товариствами — з іншого Саме такі відносини найкраще
відповіда- ють умовам розвинутих товарно-грошових відно- син 2)Кредитні
відносини між банками і державою. Так, Нац банк України, як і центральні
банки Інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного
бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит
державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До
цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам. 3)
Кредитні відносини між під-ми, організаціями та товариствами. Нині
він набуває широкого розвитку, особливо у зв’язку з введен- ням комерц
кредиту і вексельних розрахунків. 4) Кредитні відносини між банками та
населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, в
не як кредитори. 5). Кредитні відносини між під-ми, організаціями,
товариства- ми, і одного боку, та населенням — а іншого. Такі
відносини не дуже поширені, однак ігнорувати їх не можна. Населення
отримувало кредит переважно на споживчі цілі. але в умовах ринкової
сколоміки дедалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби.
6) Кредитні відносини між фіз особами (громадянами). 7).
Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди
виступають держави, банки та окремі фірми. Ці відносини регулюються як
нормами права держав, що а них вступають, так і нормами міжнародного
права.

3.Інструменти грошово-кредитної політики НБУ:

Головне призначення грошової системи — регулювання економіки через
регулювання сфери грошових відносин — грошового обороту. Це регулювання
носить опосередкований характер, тому воно називається економічним, на
відміну від адміністративного, коли на економіку діють
командно-адміністративними методами. Економічне регулювання застосовують
всі держави з ринковою економікою. Для такого регулювання створюються
ЦБ. На сучасному етапі розвитку економіки це регулювання є одним з
головних призначень ЦБ, який впливає на підприємницькі структури через
зміну кількості грошей, параметрів грошового ринку. В залежності від
чого економічні суб’єкти ведуть себе відповідним чином. Одна з основних
функцій ЦБ — регулююча. В арсеналі ЦБ накопичується багато методів та
інструментів регулювання грошової сфери, грошового обороту, якими він
користується в залежності від ситуації і поставленої мети. Він вибирає
необхідні інструменти і компонує їх для досягнення найбільшого ефекту.
ЦБ визначає сукупність цілей, заходів, інструментів, конкретних
показників, які він збирається застосувати і вирішувати. Ця сукупність
складає грошово-кредитну політику ЦБ. Розробляючи її ЦБ повинен
враховувати інтереси всіх членів суспільства, які не співпадають.
Найчуттєвішим способом згладити це протиріччя є сталі гроші, або такі,
що знецінюються дуже повільно, передбачувано. Головною ціллю
грошово-кредитної політики ЦБ в ринковій економіці є забезпечення
сталості грошей, сталого грошового обороту. Розділяють 2 види
грошово-кредитної політики: 1) рестрекційну — запускає в дію інструменти
і тактичні цілі, які дають стабілізацію цін та стримування кон’юктури;
2) інтервенція — збільшення грошової маси, кон’юктури, зайнятості,
ставки обов’язкових резервів через механізм мультиплікатора обмежується
збільшення грошової маси. Крім перелічених інструментів ЦБ може
використовувати і інші, перш за все прямі дії (обмеження діяльності
комерційних банків). Політика рефінансування — ЦБ кредитує комерційні
банки на певних умовах (під заклад цінних паперів, комерційних чи
казначейських векселів). Ломбардна політика. ЦБ може видати кредити на
нормальних умовах, а може відмовити у видачі, тоді комерційні банки
опиніться в дуже скрутному становищі.

4.Функція світових грошей.

Полягає в тому , що гроші обслуговують рух вартості у міжнародному
економічному обороті , цей оборот розділений кордонами різних країн , ці
кордони спричиняють труднощі щодо переміщення вартості , проблеми , які
у данний час вирішуються через конвертування валюти однієї країни у
валюту іншої країни . Ціною такої конвертації – є валютний курс. В
Україні НБ встановлюється офіційний валютний курс – гривні . На
17.10.2001 100$ США цынилися у 530,95 грн., а 100 нымецьких марок –
245,73грн. Від офіційного вадютного курсу відрізняють ринковий валютний
курс, за яким іноземна валюта продається та купується в україні
юридичним та фізичними особами. Ринковий курс валюти на декілька % вищий
офіційного валютного курсу, що встановлбється щоденно НБУ.

В Україні НБУ встановив перелік валют: а) вільно конвертованних б) з
обмежаною конвертацією в) неконвертовані валюти. Згідно вільно
конвертованих валют тобто ті що обмінюються на валюту урізних країнах,
НБУ затвердив близько 30 серед яких: австралійський доллар,
австрійський шилінг , англ. Фунтстерлінг, німецька марка , японська
йена, італійської ліри, євро СДР, тощо.

До валют з обмежаною конвертованістю у Україні відносяться: челійське
песочеська крона, угорські порінди, російські рублі, польські злоти,
валюти бувших союзних республік.

Неконвертовані валюти на теріторіі України визнаються усі ініші валюти
які невіднесені НБУ до І-ї та ІІ-ї групи: іранські реали валюти
африканських країн (Північної Кореї і т.д.)

Серед вільноконвертованих валют видіяють: резервні валюти, тобто ті, що
накопичуються центральним банком країни, резервні для України є такі 5
валют: американський долар, францу. франк, німецька марка та японська
йєна, англійський фунт стерлінг,

5. Побудова та розвиток НБУ, його структура та операції.

НБУ заснований в 1991р. на базі бувшої Укр. республіканської контори
Держбанку СРСР та її обласних управлінь. Він представляє собою систему
єдиного банку і включає центральний апарат (м. Київ), Кримське
республіканське та 24 обл. управління. До функціональних підрозділів НБУ
належать обчислювальні, розрахунково-касові центри, регіональні і
Центральна розрахункові палати. Структурним підрозділом НБУ є апарат
інкасації. Керівним органом НБУ є Правління, склад якого назначається
Президією ВР Укр. Голова Правління обирається ВР на 4 роки. НБУ
підзвітний ВР і оперативно підкоряється Кабміну Укр. Голова правління
входить до складу Кабміну.ВР щорічно затверджує основні напрямки
грош-кред. політики, а також розглядає звіт про роботу НБУ і затверджує
розподілення його прибутку.

Операції НБУ: емісійні оп., організація міжбанківських розрахунків,
касове виконання бюджету, кредитні опер., нагляд за діяльністю ком.
банків, регулювання норм обов‘язков. резервів, регулювання ліквідності
ком. Банків

5. Побудова та розвиток НБУ. Його задачi та операцiї.

В Українi функц. двохрiвнева банкiвська сис-маю Перший її рiвень
представл. НБУ, який виконує роль ЦБ. Разом з управлiнням ЦБ Респ. Крим
та держ. банк. установами всiх рiвнiв НБУ утворює єдину сис-му, яка
грунтується на спiльнiй грошовiй одиницi i виконує ф-iї резервної
сис-ми. Поки Рад. Союз iснував як єдина держава, ф-iї резервн. сис-ми
виконував Держбанк СРСР. Пiсля проголошення багатьма колишнiми республ.
незал-тi i прийн. рiш-ня про створ. власної банкiвської i грош. сис-ми,
цi та iншi ф-iї почали виконувати центр. банки незалеж. республ. НБУ
пiдзвiтний ВРУ. Йому належить виключне право випуску готiвки в обiг та
її вилуч. вiдпов. до ф-iй резервн. сис-ми. НБУ виконує такi ф-iї: 1)
здiйсн. емiсiю грошей та орг. їх кругообiгу; 2) органiз. розрах. мiж
банками; 3) обслуговує держборг; 4) провадить операцiї на ринку Цп та
валют. ринку; 5) видає комерц. банкам лiцензiї на провед. банкiвських
операцiй та провед. операцiй з валютою; 6) здiйснює контроль за дiяльн.
комерц. банкiв. НБУ уповноваж. провод. з банками такi оперецiї: 1)
надавати комерц. банкам кредити на строк, узгоджений з позичальником; 2)
купувати, продавати, здiйсн. iншi операцiї з векселями i чеками, якi
мають трьох зобов’язаних по них осiб з вiдомою платоспром., строком
оплати протягом 3 мiс. з дати купiвлi; 3) купувати, продавати, зберiгати
державнi ЦП; 4) видавати кредити на строк, який не перевищ. 3 мiсяцiв
пiд заставу: 1) векселiв, якi оформленi належним чином, у розмiрi, що не
перевищ. 90% їх номiнальної варотостi; 2) ДЦП у розмiрi, що не перевищ.
90% їх номiн. вартостi;; 5) купувати i продавати iноземну валюту i плат.
документи в iноз. валютi, якi виставл. вiтчизн. i iноземнi банки. НБУ
створює й органiзує дiяльн. державної скарбницi республ., забезпеч.
зберiгання резервних фондiв грошових знакiв, дорогоцiнних металiв i
золотих запасiв, представл. iнтереси України у вiднос. з ЦБ iнших країн,
у мiжнар. банках та iнших фiн-кред. установах, де мiжнар. спiвроб.
передбачене на рiвнi ЦБ. Стр-ра НБУ така: центральний аппарат, Кримське
республ., обласнi управл., розрах. центри при них, регiон. розрах-касовi
центри в мiста i районах.

7. Характеристика базових грошей та грошових агрегатів .

Розглянемо показники грошової маси : 1) агрегати М1, М2, М3 ; 2) грошову
базу . Агрегати – показники тих грошей , які працюють в обороті ,
знаходяться в розпорядженні тих суб’єктів , які готові випустити їх в
оборот . Вони відрізняються між собою на певний елемент , який виражає
додатковий ліквідний актив , але з меншим ступенем ліквідності , ніж у
попередньому агрегаті

До агрегату М1 відносяться найбільш ліквідні грошові елементи. Такими є
готівка (банкноти, казначейські білети, розмінна монета), банківські
вклади до запитання (трансакційні депозити). Агрегат М2 охоплює
елементи, що входять до складу М1, а також строкові та заощаджувальні
вклади в депозитних банках, взаємні фонди грошового ринку та ін..
Грошова база – це ніби тіж самі гроші , але розглянуті з позиції
Центробанку , в нього включається 2 вида грошей , вся готівкова маса .
До неї входять також гроші , які знаходяться на кореспондетських
рахунках банків в Центробанку . Агрегат М3 включає елементи, що входять
до складу М2, депозитні сертифікати номіналом 100000 дол., строкові
угоди про зворотний викуп і позички у євродоларах та ін

9.НЕОБХІДНІСТЬ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

Кредит у ринковій економіці необхідний вже функціонуючому
товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки
прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів.
Для одержання кредиту з розвитком товарного виробництва, особливо коли
воно набуває загального характеру, кредит стає обов’язковим атрибутом
господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації
виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею
кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний
замкнений ланцюг тісно пов’язаних між собою ланок Найменше порушення в
будь-якій з цих панок може зупинити нормальний обмін товарами між
окремими виробниками. Кредит допомагає уникнути кризових явищ.
Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана
існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою с наявність
поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами,
що обумовлюють необхідність кредиту,— коливання потреби в ‘ коштах та
джерелах їх формування як у юр, так і у фізичних осіб. Коли у одних з
них кошти вивільня- ються , іншим їх не вистачає. Ця суперечність
розв’язується іа допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для
розширення вир-ва, повнішого забезпечення власних потреб.

10. Особливості формування та розвитку комерційних банків в Україні.

До 1990 року Україна не мала власної банківської системи, діяли лише
філії союзних банків. Формування банківської системи України розпочалося
з прийняття ВР закону “Про банки і банківську діяльність” 20.03.91р. З-н
обумовив основні принципи банківської системи, були визначені задачі ЦБ
і комерц. банків, були визначені правила їх взаємовідносин.

Українська банківська система пережила складні часи гіперінфляції, коли
стримувався розвиток грош. ринку і його інструментів. Це позбавило наші
банки необхідного досвіду для їх повного використання.

Більшість укр. банків можна віднести до універсальних, бо в період
інфляції вони були вимушені розширити спектр послуг. Спеціалізованим
залишився тільки Ощадбанк України, який зараз займає домінуюче
положення на ринку заощаджень (система ощадних кас). Найбільш відомим
представником кредитних товариств є Експобанк. Але розвиток кредитної
кооперації на Укр. затримується: 1.Затримкою приватизаційних процесів,
розвитку малого бізнесу; 2.Затримкою прийняття законодавства, що
регламентувало б діяльність кредитної кооперації.

За останні роки відбулися істотні зміни в банківській системі.
Комерційні банки перестали створюватись, а почали зникати або
об‘єднуватись. Це можна пояснити значним збільшенням нормативного
мінімуму уставного капіталу банку(2 млн. екю). Завдяки переходу з 1998
року на новий міжнародний план рахунків посилився контроль за ком.
банками з боку НБУ.

Зараз українські банки надто малі щоб конкурувати з іноземними банками,
щоб інвестувати великі проекти у сфері виробництва. Тому є загроза
витіснення іноз. банками українських банків. Але підвищивши нормативний
розмір уставного капіталу ком. банків, можна сподіватися на створення
великих універсальних банків шляхом об‘єднання малих.

11.СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ.

Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні. Вона є
кладовим елементом господарського мех-му і регулюється
законами,встановленими державою.Грошова система країни формується
історично, що позначається на структурі та змісті її елементів.
Основними елементами грошової системи є 1 Найменування грошової одиниці
(національної валюти), як правило, иникає історично. 2 Масштаб цін —
історично обумовлений елемент рошової системи, що визначає ваговий вміст
у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль
грошей. Установлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав
важливим елементом системи ціноутворення в країні.Через масштаб цін
можна було вимірювати і порівнювати ціни б.я. товарів, а також
вираховувати валютні курси країн.В умовах обігу паперових грошей м.ц.
втратив своє значення елемента гр.системи. Демонетизація золота призвела
до відміни в 70-х рр офіційного м.ц. В сучасних теоріях м.ц. тлумачиться
як одиниця розрахунків .М.ц.-це величина гр.одиниці.Він встановлюється
державоюпри запровадженні нової гр.одиниці.Може змінюватися стихійно під
впливом інфляційних процесів.Через м.ц. гроші виконують ф-цію міри
вартості.3)Валютний курс – цеспіввідношення між грошовими одиницями
(валютами) різних країн. Він являє собою своєрідну «ціну» валюти однієї
країни, виражену, в.валютах інших країн. Залежно від типу грошової
системи валютний курс може визначатися р_иіікдм або встановлюватися
державою в особі уповноважених нею на те органів. 4 Види готівкових
грошових знаків, що мають законну платіжну силу. Держава визначає види
готівкових грошових знаків, що мають статусз аконного платіжного засобу
на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські
білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає
у механізмі їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При
бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства
фінансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети.
Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять у
сферу обігу в зв’язку, з видачею кредиту, його погашення обумовлює
вилучення грошових знаків з обігу. 5 Регламентація безготівкового
обороту.Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не
готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських
кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом
перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача.
Принципи функціонування грошей, записаних на рахунках («грошей
безготівкового обороту» або «електронних» в умовах проведення платежів
на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через
регламентацію- безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер
готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на
рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.6 Державний
апарат,який здійснює регулювання гр.обігу . Операції щодо готівкових і
безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські органи. Однак
безпосереднє регулювання гр.обігу здійснюють банки,що зумовлює виділення
їх як самостійного елемента гр.системи.Механізм регулювання визначається
побудовою самої банківської системи- орг-ції за однорівневим чи
дворівневим принципом.

13 .ПОПИТ НА ГРОШІ.

Термін «попит на гроші» здається парадоксальним, оскільки грошам
притаманна загальна споживча вартасть. За таког підходу попит на гроші
повинен визначати іх пропозицію. Насправді попит га гроші означає попит
на певний запас грош. Попит на гроші – це потреба економ. агента в
готівкових і безготів- кових грошах на певний момент часу іншими словами
ПГ визначає яку частину свого портфепя активу суб(єкти бажають тримати у
формі грошей, а не в іншах видах активів. Чим більше касових активів тим
більше попит на гроші Кейнс у своій теорії – ліквідності виділяв 3
мотиви що спонукають суб(єктів тримати частину свого богатства у
ліквідній формі. 1. Трансакційний – пов(язаний з потребою людей в грошах
для здійснення розрахунків. 2Завбачливості – виникає через бажання
забеспечити у майбутньому можливість розпоряджатися грошима у випадку
непередбачуваних витрат. Велечина попиту на гроші в обох зазначених
мотивах залежить від розвитку банк. системи (як легко можна перетворити
неліквідні активи у ліквідні), соціальної структури суспільства ( багаті
люди заощаджують більше, ПГ в них пропорційно менший чим в бідних
людей), умов оплати праці. В цих двох мотивах грош. служать для
розрахунків тому ці два мотиви часто об(єднують і називають
Трансанційним попитом на гроші. 3Спекулятивний мотив випливає з
підвищення ризику зберігання актиів у відмінних від грош. формах. Доходи
можуть розміщуватися в грошах а також в інших фінанс. Активах. Гроші які
не викор-ся для трансакций Кейнс назвав спекулятивним залишком. На
відміну від касових залишків вони приносять доход , але містять ризик.
Коли ростуть ПС то зростає альтернативна вартість для власників грошей.
Альтернативна вартість – це втрата доходу через зберігання активівіу
ліквідній але малодоходній формі. Напр.5% облігація для власника 100гр.
Є альтернативною вартістю в розмірі 5 грн. Коли ринкова норма % падає то
вигідніше перевести активи в готівку щоб уникнути втрат і ризику. Цю
ситуацію Кейнс назвав спекулятивним мотивом більш того Кейнс змоделював
ситацію коли при дуже низькій ПС попит на гроші стає практично
необмеженим тобто в ліквідній формі тримаються всі гроші які
пропонуються банк. системою. Ця ситуація носить назвук пастка
ліквідності. Спекулятивний мотив визначає спекулятивний попит на гроші.
Фактори від яких залежить ПГ: 1.Реальний доход(на макрорівні ВВП,)
зростання доходів а також кіл-ті товарів потребує більше грош. для
забеспе-ня обміну а тому призводять до збільшення ПГ. Мd=f (y), Рівень
цін Р. Підвищен- ня цін потребує більше грош. для обміну товарів. Ріст
цін також негативно впливає на схильність до заощадження оскільки
інфляція є додатковою альтернативною вартістю. Чим більше зростання цін
тим більше ПГ. Мd=f (y. P)3. Рівень ПС . Чим више ПС тим нижчий ПГ і
навпаки В загальному вигляді функціональна залежність Мd=f (P.Y.R )
оскількі рівень ці н і ПС є альтернативними вартостями то їх можна
представити як єдину альтернативну вартість. Md=f (Y.R.) Формула попиту
на гроші. 4. Швидкість обігу грош. од..Сучасна монетарна теорія трактує
w як залежну велечину від процента. Швидкість обігу грош. од. V падає
прямо пропорціонально із зменшенням номінальної норми % і навпаки .
Md=PY\V(R). Рівняння обігу

14БАНКІВСЬКАСИСТЕМА:СТРУКТУРА.ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ.ФУНКЦІЇ.

.Банк.система-це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність
фін посередників гр. ринку,які займаються банків. діяльністю.До
банків.діяльністі відноситься комплекс посередницьких операцій: Приймати
грошові вклади від кліентів,надавати клціентам позички і створювати нові
платіжні засоби,здійснювати розрахунки між кліентами.Виконання цих
операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку
взагалі.Банківська система-це не просто механічне об(єднання банків,що
функціонують в економіці краіни,а це система що має своі особливі
призначення і специфіч. функції, та включає всіх посередників грош.
ринку ,як банківських так і небанківських на відміну від
кредит.системи.За своєю структурою Б.С.різних краін істотно
відрізняються,але ряд ознак властиві всім банків.системам що функ-
ціонують в ринковій економіці. По-перше,це двох рівнева іх побудова. На
першому рівні знаходиться ЦБ,на який законодавчо покладаються повноваже-
ння по координації зусиль кожного з банків по підтриманню сталості
нац.грошей та забеспеч сталості функціонування всієї банк. системи. На
другому рівні Б.С. знаходяться решта банків,які в Украіні прийнято
називати комерц. Банками. Вони покликані обслуговувати економічних
суб(єктів.Другою ознакою Б.С. краін з ринковою економ. є наявність
законодавчо встановленоі системи обмежень,страхування,нагляду і контролю
банківс. діяльністю.Для Б.С. краін властива і така ознака як створення
специфічної інфраструктури міжбанківського призначення,яка забеспечує
координацію та об(єднання зусиль банків при використанні окремих
операцій на гр. ринку.Отже Б.С.-це специфіч.економ.та організаційно
правова структура, що запеспечує функціонування гр.ринку,та економіки в
цілому.Вона повина виконувати такі функції: Трансформаційну( створення
платіжних засобів та регул-ня гр.маси; запеспечення сталості Б. діяль-
ності і гр. ринку.Трансформаційна функція зумовлена посередницькою
місією банків. Мобілізуючи вільні гр.кошти одних суб(єктів ринку і
передаючи їх різними способами іншим суб(єктам банки мають можливість
змінювати (трансформувати):строки гр. капіталів,їх розміри, фінансові
ризики. Трансформаційні функції га гр.ринку виконує кожний вид банків,що
входить в Б.С.. А Б.С. надає цим функціям нові якості-робить іх більш
масштабними і ефективними; збільшує рівень трансформації в часі,в
обсягаг та просторі,знижує рівень фіін.ризиків.Тобто Б.С. виконує
особливу трансформаційну функцію на гр.ринку. Функція створення грошей і
регулю- вання гр.маси полягає в тому,що банків.система оперативно змінює
иасу грошей в обігу, збільшуючи чи зменгшуючи ії,відповідно до зміни
попиту на гроші.Іншими словамиБ.С.керує пропозицією грошей.Ця функція
здійснюється за допомого. Механізму обов(яз.резервування,та
грошово-кредитної мультиплікації.Функція запеспечення сталості банків та
гр. ринку стабілізаційна пов(язана з над звичайно високою ризиковість
Б.діяльності. виконання Б.С. цієї функції проявляється двояко: в
принятті ряду законів,та інших нормативних актів, що регламен- тують
діяльність всіх його ланок-від ЦБ до вузько спеціалізованих ком. банків;
в створенні діевого механізму держ.контролю і нагляду за дотриман- ням
цих законів та за діяльністю банків взагалі. .ПОНЯТТЯ БАНКУ ТА
БАНКІВСЬКОІ СИСТЕМИ В ЗУ “Про банки і банк. діяльність” (березень 1991р)
банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування,
касового і розрахункового обслуговування народного господарства та
здійснює Інші банківські операції, передбачені цим законом. Банк в
правовому відношенні — це будь-який фінансовий посередник, що виконує
одну або декілька операцій, віднесених законом до банківської
діяльності.Банк в економ.розумінні- це фінансовий посередник, який
виконує комппекс базових операцій грошового ринку: мобілізацію коштів,
надання їх в позички, здійснення розрахунків між економічними суб’єктами
Універсальні банки — банки, що виконують всі базові та будь-які інші
операції на грошовому ринку. Спеціальні банки — банки, що виконують лише
частину базових операцій на грош. ринку. Банківська система —
законодавче визначена, чітко структурова-на сукупність фінансових
посередників грошового ринку, які займаються банківською діпльністю. За
соос.с струїстурсіїп бпніпзські системи різних країн істотно
відрізняються Разом з тим е ряд ознак, які властиві всім банківським
системам, що функціонують в ринковій економіці Це, перш за все.
ввоур/вневв їх побудова. На першому рівні знаходиться один банк (або
декілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями. Такій
установі надається статус і центрального банку. На нього покладається і
відповідальність за вирішення і макроекономічних завдань в
грошово-і кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості
національних грошей та І забезпечення сталості функціонування
всігі банківської системи Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх
банків, проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній
координації зусиль кожного з них , Покладається така координація
на центральний банк, для чого він законодавче наділяється відповідними
повноваженнями і На другому рівні банківської системи зна-• ходяться
решта банків, які в Україні прийнято : називати комерційними банками

15. Платiжний баланс та золотовалютні резерви.

На загальному фонi iнтернац. господ. життя складується складна мозаїка
взаїмовiдносин; перевага одних країн в одних сферах мiжнародних
зв’язкiв, супроводж. вiдставан. або слiдуванням за лiдером в iнших.
Багатогранний комплекс вiдн. знаходить вiдображ. в балансов. рах-ку
країни, який за традицiєю називається платiжним балансом. Платiжний
баланс – балансовий рах-к мiжнар. операцiй – це вартiсне вираж. усього
комплекса мiжнародн. зв’язкiв країни у формi спiвввiдн. надходжень i
видаткiв. Баланс. рах-к мiжнар. операцiй являє собою кiлькiсне i якiсне
вартiсне вираження масштабiв, структури i характеру зовнiшньоекон. опер.
країни, її участi в свiтовому господарствi. В останнiй час в доповнення
до платiжного баланса, який мiстить данi про рух потокiв цiнностей мiж
країнами, складається баланс мiжнар. активiв та пасивiв країни,
вiдображ.її мiжнар. фiн. стан в категорiях запасу. Платiжний баланс має
таку стр-ру: 1) торгiвельний баланс; 2) баланс послуг та некомерц.
платежiв; 3)баланс руху капiталiв та кредитiв.

Iсторично зовнiшня торгiвля виступає начальною формою мiжнар. екон.
вiдносин, зв’язуюче нацiональнi госп-ва в свiтове, тому показники
зовнiшньої торгiвлi традицiйно займають важне мiсце в плат. балансi.
Спiввiднош. експорту та iмпорту складає торгiв. баланс. Взагалi велику
увагу придiляють аналiзу актива чи дефiцита торгiвельного баланса. При
цьому, звiсно, активне торгове сальдо є бiльш вигiдним для країни.

Баланс послуг включає в себе платежi та надходження по трансп.
перевозкам, страх., електронн., телефгр. i др. видам зв’язку, мiжнар.
туризму i т.п.

Баланс руху капiталiв i кредитiв виражає спiввiдн. ввозу та вивозу
державних та приватних капiталiв, наданнi та отриманнi кредитiв. За
економiч. змiстом цi операцiї дiляться на двi категорiї: мiжнародний руч
пiдприємню та ссудного капiталу. Пiдприємн. капiтал – прямi закордоннi
iнвест. та портфельнi iнвест. Мiжнар. рух ссудного капiталу роздiл. по
принципу строковостi: на довго- та середньостроковi займи та кредити; на
короткостроковi (менше року). Оскiльки облiк короткосторк. капiталу
особливо важко здiйснювати включається стаття “Помилки та пропуски”, що
слугує для коректировки балансу.

Заключнi статтi плат. балансу вiдобр. операцiї з лiквiдн. вал. активами,
в яких беруть участь держ. вал. органи, в рез-ту чого змiнюється
величини та складу централiз. офiцiйних золотовал. резервiв.

16 .ПРОПОЗИЦІЯ ГРОШЕЙ.

Грош. масса складаеться з грошей ЦБ та грошей комерц. Банків. Всі
гроші- це боргові забовязаня по відношенню до банків. Центр. Питання-як
гроші попадають в економіку. Фрідмен оперував терміном, що в перекладі
означає розкидання. Гроші ЦБ утворюються шляхом:1.емісіЇ банкнот, що є
монопольним правом ЦБ. 2. Кредитування ком.банків. 3.Купівля активів у
банківського небанк.сектора (ЦП,валюта). 4.Кредитування уряду(пряме
кредитування заборонено).Гроші ком. банків виникають в результаті:
1.Кредитування кліентів. 2. Купівля активів у небанківського
сектора.(цп,валюта).

Для про ведення емісійних (активних ) операцій ЦБ не обов(язково мати в
наявності ресурси (пасиви). Являючись емісійним центром, ЦБ може
довільно утворювати пасиви для своїх активних операцій.(викор-ти актив
як власний пасив). Напр. Операціонист ЦБ перераховує1000 гр. Ком банку в
балансі це відображається так:А:кредити банка 1000 1000 П: гроші в
обігу1000 1000 грошова масса збільшилась на 1000 грн.

Додаткові кошти було створено за допомогою уявних вкладів- це кошти
утворені в результаті активних операцій Емісійна функція це
прероготиваЦБ. Ком.Б. теж створюють нові гроші в рез-ті своїх активних
операцій, напр. Кредитування клієнтів. Процес проектування нових грошей
ком. Б. Називають депозитно- чековою емісіею , або вторинною емісією,
мультиплікативною експансією. Ком. Б. Надає кредит гр. Маса
збільшується. Цьго не помітно по одному банку. Проте виданий кредит
потрапляє в пасив іншого банку.Банк. система як єдине ціле може робити
те на що не здатен один банк. Мультиплікативне (багатократне)
роззміщення депозитів обмежується ЦБ. Усі банки забовязані частину своїх
залучених коштів тримати у вигляді обовязкових резервів на
кореспонденському рахунку в ЦБ і в касі ком. банку.Коли ЦБ пропонує 1000
грн він повинен порахувати скільки реально складе гр. Масса. Величина
гр. Мультиплікатора m=1/г, m – гр. Мультиплікатор. r – велечина
обов»язк. резерву, норма ОР. Обсяг емісії Цб виражає грош. базу. Грош.
база В=R+C це кошти, що створюють основу для розширення депозитів, де
В=грош.база.R – резерви ком.банків ( в тючю і надлишкові резерви). С-
готівка поза банками. Грош. база є резервними грошима, їх ще називають
грошима підвищеної сили.ЦБ безпосередньо здійснює вплив на гр. Базу.
Пропозиція грошей визначається Мs=ВхМ. Впливати нагр. Мультиплікатор
важко, оскільки крім норми ОР на його велечину впливають такі
фактори:1Відтік готівки- збільшення попиту економ.агентів на готівку
зменшує можливість банків здійснювати депозити т.я.зменш-ся банк.
резерви. Мs=C+D готівка+депозити до запитання. Перевага між готівкою і
депозитами хар-ся коефі- ціентам готівкам або коефіціентом депонування.
С= С\D. 2.Збільшення надлишкових резервів. Співвідношеня між надлишковим
резервами та депозитами позначено як С. M= 1\R+C+L.

Мs=ВхМ=(R+C)хМ=(R+C)х1\r+c+L=R+C\r+c+L.

Гр.пропозиці. забеспечую банківська система ЦБ обмежений у контролі за
пропозицією грош., оскільки він не може безпосередньо впливати на попит
на готівку.Вирахуємо пропозицію грошей. Кd=C\D=M0\D.
Мs=RdхD+D(1+C)хD.D=M\1+Kd. Співвідношення між резервами і депозитами
наз-ся коєфіцієнтом резервування. Кr= R\D.

17.ХАРАКТЕРИСТИКА КОМЕРЦІЙНОГО КРЕДИТУ:СУТЬ СУБ(ЄКТИ ЗНАЧЕННЯ СТАН, ТА
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ. Комерційний кредит-один з видів кредиту.
Надається одним підпріємством іншому у вигляді продажу товарів з
відстрочкою платежу. Комерційний кредит надається постачальником
покупцеві. Потреба у ньому виникає тоді,коли підпріємство-товаровиробник
прагне реалізувати вироблений товар(як правило, засоби виробництва),але
у покупця немає грошей для його придбання. У таких випадках товар може
бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит. Ця
передача може оформлятися векселем(борговим забов(язанням). Під вексель
постачальник ( векселедержатель) отримує в банку кредит.КК
трансформується у банківській.Ком.кредит може мати місце не тількі між
постачальником та покупцем. У деяких господарських ситуаціях одне
підпріємство може надати кредит іншому,коли воно має певні інтереси щодо
діяльності свого партнера. Прикладом може бути кредит під організаці.
виробництва необхідної кредитору продукції або у вигляді авансу
(задатку) в рахунок вартості замовленої для виробництва продукції. У
колишньому СРСР К.К.викор-ся до 1930,а з часів кредитноі реформи
1930-32р такий кредит був суворо заборонений. Нині в Украіні з переходом
до ринкової економіки він дедалі більше поширюється, що є реакцією на
дорожнечу банківського кредиту. К.К. прискорює товарообіг,зменшує кіл-ть
грошей необхідних для обігу,робить грош. Обіг більш еластичним.
Вважається що К.К. утворює фундамент кредитноі системи. Він істотно
зменшує резерви платіжних засобів,що завжди вимушені утримувати у своєму
розпорядженні суб(єкти ринку для здійснення комерц-них розрахунків.
Головним призначенням К.К.є прискорення руху товарів від сфери
виробництва до сфери споживання.Можна сказати що інфляція скорочує К.
Кредитування,тому що кредитор замість прибутку може понести збиток і не
відомо, що буде більше реальний прибуток від наданої позики чи темпи
інфляції.

19.ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ.

Провідним видом кредиту є банківський. тобто кредит, котрий надають
і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних
ресурсів і надають їх у позички. Таким чином, банківський кредит—це
двосторонній рух грошових коштів на засадах повернення. Мобілізовані
банками ресурси як частина позичкового фонду країни спрямовуються на три
укрупнені об’єкти кредитування: 1)формування основних коштів суб’єктів
господарювання та інші інвестиційні цілі; 2) формування їх оборотних
коштів; 3) споживчі ціпі. До кредитів на інші (крім на придбання засобів
праці) інвестиційні цілі належать кредити на науково-пошукові та
дослідно-конструкторські роботи, витрати на підготовку кадрів, на
екологічні заходи. Кредити на придбання засобів праці можуть
спрямовуватися на їхнє просте чи розширене відтворення. Зокрема,
відшкодування засобів праці може здійснюватися шляхом ремонту,
технічного переозброєння або реконструкції. При недостачі власних коштів
для цих цілей підприємства залучатимуть і кредити. Правда, якщо
амортизаційні відрахування не вилучатимуться у суб’єктів господарювання
на безповоротній основі, то, напевне, кредити на відшкодування засобів
праці їм не будуть потрібні: вистачить власних амортизаційних
відрахувань. Нагромадження засобів праці провадиться шляхом розширення
діючих або будівництва нових підприємств. Якщо інвестор не нагромадив
відповідних коштів, то йому потрібен кредит на період до одержання і
введеним у дію підприємством необхідних сум прибутку. З цієї ж причини
виникає потреба і в інших інвестиційних кредитах. Однак погашаються вони
не тільки за рахунок прибутку. Іноді його може і не бути (наприклад, при
негативних результатах науково-дослідних робіт, в переважній більшості
випадків кредитування екологічних заходів). Тому, крім прибутку, на
погашення інвестиційних кредитів можуть направлятися грошові кошти з
інших джерел, зокрема бюджетні асигнування.

20.ХАРАКТЕРИСТИКА СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ:СУТЬ СУБ(ЄКТИ ЗНАЧЕННЯ СТАН, ТА
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ. С.К.-це вид кредиту,що надається
населенню для оплати споживчих товарів і послуг,(у формі відсторочки
платежу).С.К.-це прожаж таварів і послуг, як правило,
довгострок.користування з метою покупки цих товарів,послуг. Реалізується
через використання різних форм банків. і комерц. кредиту. Кредит на
споживчі цілі (банківський) надається як юр.так і фіз. особам. Об(єктами
кредитування можуть бути:будівництво житлових будінків та інших об(єктів
цивільного будівництва(об(єкти охорони здоров(я, освіти, спорту,гаражі).
Невідкладні потреби нселення; строкові забов(язання населення за
товари,продані в кредит,видані торговельним організаціям позабанківський
споживчий кредит надається населенню на споживчі цілі. Він викликається
переважн недостатнім розвитком банківського кредиту на такі цілі або
умрвами розрахунків за надані послуги. Так, абоненти телефонів одержують
можливість вести в кредит міжміські переговори або надсилати
телеграми.Часто ці кредити бувають безпроцентні.

21.КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ.

Конвертованість національноі грош. Одиниці-це можлтвістьдля учасників
ЗЕВ легально обмінювати на інозеині валюти та навпаки без обмеження. Чим
більше валютних обмежень викор-ся в краіні тим менше ковертованою є її
валюта. Відсутність валютних відношень означає вільну ковертованість
валюти. Існує досить чітка класифікація різних форм конвертованості.
Повна к.-к валюти шо охоплює всі види ЗЕоперацій. Та поширююються на
вісіх юр. Та фіз. Осіб-власників валюти. За режиму повної к.всі юр.та
фіз. Вітчизняні та зарубіжні особи що володіють певною сумою грошей
даної краіни мають можливість вільно без жодних обмежень викор-ти ці
гроші на будь які цілі без перешкод здійснювати як поточні так і
інвестиційрі валютнв опереації зп всіма видами операцій платіжного
балансу.Часткова к.вал.-що на деякі галузі ЗЕД або деякі укатегоріі
власників режим конвертов.не пощирюються тобто на обміні операції
вводяться певні обмеження.Зовнішня к.- це така при якій повна свобода
валютних операцій для здійснення разрахунків із-зі кордону надається
лише іноземним юр. Та фіз.особам. Ім надається можливість: вільно
обмінювати зароблену в даній краінї валюту на б.я. іноземну
валюту,здійснювати перекази цієї валю.ти за кордон. Внутрішня
к.-передбачає режим при чкому правом обмінних операцій нац. Грош.
Одиниць на іноземну валюту користуються лише юр. Та фіз. Особи даноі
краіни.( резиденти),а для нерезедентів зберігаєтиься тежим
неконвертованості.К.валюти-це категорія ринкової економ. Її невідємний
атрибуи без к. неможлива свобода вибору, яка лежить в основі ринкових
відносин.Без к. націон. Грош. Одиниці товіарол виробник не може
включитися в різноманітні структури світового ринку,в МПП,а покупець
позбавляється можливості належно задовольняти свій платоспроможний попит

21. Конвертованiсть валюти, її суть, види, значення та передумови.

Одним з найважл. елем-iв вал. сис-ми є конверт. нацiон. грош. одиницi –
можливiсть для учасн. зовнiшньоекон. вiдносин легально обмiнювати її на
iноземнi валюти та павпаки без обмеження. Чим бiльше валютних обмежень
використ. в країнi, тим менше конверт. є її валюта. Вiдсутнiсть вал.
обмеж. означає вiльну конверт. валюти. У науковiй лiтературi та практицi
склалася досить чiтка класиф. рiзних форм конвертованостi.

Повна конверт.: за поточними операцiями, за рухом капiталiв. Цi
категорiя дiляться на: для резидентiв, для нерезидентiв. Вони дiляться
на фiз. та юр. осiб. Внутрiшня конверт. – для резидентiв. Зовнiшня – для
нерезидентiв. Зi схеми видно, що конвертованiсть валюти повна лише тодi,
коли вона охоплює всi види зовнiшньоекон. операцiй та поширюється на
всiх власникiв валюти – фiз. та юр. осiб.

Часкова конвертованiсть – на деякi галузi зовнiшньоекон. дiяльн. або
деякi категорiї власникiв режим конвертов. не пошир-ся. Найчаст. має
мiсце варiант, коли вiльний обмiн нац. валюти на iноземнi дозволяється
тiльки щодо поточних операцiй. Розрiзняють зовнiшню та внутрiшню
конвертованiсть валюти. При зовнiшнiй повна свобода обмiну зароблених у
країнi грошей належить тiльки iноземцям (нерезидентам). При внутрiшнiй –
навпаки. Свiтовий досвiд свiдчить, що неконвертованiсть валюти
найчастiше зумовлюється такими причинами: завищений вал. курс, нерац.
внутр. цiни, товарн. дефiцит. Конвертов. вал. – категорiя ринкової
економiки. Без конвертованостi немає розвинутого ринку, без останнього
не може бути повнiстю конвертованої валюти. Вихiд з цього становища
можна знайти на шляху поступової вiдмiни валютних обмежень, переходу на
ринковi вiдносини та забезпеч. високої збаланс. економiки. Умовою
конверт. є створ. ел-iв власне конверт. – реального курсу валюти, вал.
ринку, свобода експортно-iмп. операцiй та використання в них
нацiональниої валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованiсть
гривнi передчасно.

23…ПОТОКИ ГРОШ. ОБОРОТУ. ЇХ ВЗАЄМОЗВ(ЯЗОК

Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між
суб(єктами ек відносин у сусп відтворенні.Велика кількість грош.
платежів , які здійснюються мільйонами екон суб(єктів становлять в
сукупності грош оборот. Всі платежі можна згрупувати в декілька велика
великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі.

Наука оперує крім поняття потік ще й поняттям запас. Потоки являють
собою велечини які знаходятьсяу русі вимірюються в одиницях за певний
проміжок часу. Напр. Місячний доход громодянина склав 500грн. Це
динамічна велечина (потік). Запаси-це статистичні велечини, що служать
для виміру кількостей, котрі є в наявності на конкретний проміжок часу.
Наприклад.станом на 1 серпня залишки на ощадній книжці громодянина
склали 500грн. З прикладів видно, що гроші є важкою динамічною і
статистичною велечиною.В динаміці можна простежити сукупність грош.
платежів в різних секторах економіки. Ці платежи уиворюють грош. потік.
Сукупність усіх грош. потоків (усіх платежів) в економіці за певний
період часу складають грош. оборот. Суть та структуру грош. обороту
можна розглянути на снові схеми кругобоброту доходів та продуктів.

На схемі присутні основні групи економ. агентів: сімейні господарства,
підприємства, держава. Вони взаємодіють між собою через групи ринків:
1).ринку ресурсів, де підпри-ва купують робочу силу, капітал, природні
ресурси. 2). Ринку продуктів, де продаються вироблені підпроіємствами
товарти та послуги 3).Фін-го (грошового) ринку, через який грошові кошти
переміщаються від іх власників до споживачів інвестицій.Екон. агенти
обмінюються грош. потоками, як показано на схемі:

1)Купівля підприє-ми ресурсів для вир-ва (всі ресурси належать приватним
особам.2)Доходи сімейних господарств(нац доход.)3)Оплата державою праці
державних службовців. 4)Витрати сімей-х господарств на споживання.
5)Надходжен- ня підприємствам віл реалізації товарів і послуг (витрати
на нац.продукт без вартості проміжних товарів).6)Оплата сімейними
господарствами чистих податків (без трансферних виплат). 7)Передача
тимчасово вільних грошових коштів (заощадження сімейних господарств)
8)Надходження інвестиційних коштів нак підпр-ва, коштів для
інвестицій.9)Витрати підприємств на інвестиції.10)Держ. кредит.11)Держ.
закупки. 12)Оплата імпорту.13)Оплата експорту.14)Притік капіталу із-зі
кордону шляхом покупки активів нерезидентами та позик на фінан. ринках.
Притік капіталу виникає у випадку перпевищення імпорту над експортом.
Зворотня ситуація- відтік капіталу, виникає коли експорт перевищує
імпорт. Серед зазначених грошових потоків найбільш важливими є
націонільний доход і нац. продукт. НД складається із сукупних доходів
сімейних господарств.(припускається що всі під-ва привавтні). НП
складається з вартості всіх товарів і послуг вироблених у державі( за
виключенням вартості прміжних товарів). Характерною рисою грошового
обороту є його замкнутість (збалансованість).ННПД=НП. Балансуються і
інші потоки. 1)Грошові потоки сімейних господарств: отримані доходи
витрачаються на споживання і сплату податків.,ці потоки балансуються
через інвестування заощаджень.2) Грош.потоки уряду :коли доходів не
вистачає для держ. закупок і оплати праці службовцям, уряд робить
запози- чення на фінансовому ринку. 3)Г.П. під-в: доходів п-в невистачає
для того щоб інвестувати кошти , балансуючим потоком .4)Г.П, ринку
ресурсів:п-ва купують ресурси які балансуються з доходами сімейних
господарств.Г.П, ринку продуктів, якщо економ. система замкнута то
балансування НД і НП досягається автоматично ( це абсолютний виняток
економ. система є відкритою), якщо імпорт перевищує експорт то гроші
покидають економ. систему 12, в результаті НД<НП, щоб вріноважити потоки можна за рахунок емісії, але це викликає інфляцію, тому звертаються то пот оку капіталу 14.Серед грошових потоків е такі що належать до втрат і до ін(єкцій. До втрат належать потоки: сплата податків сімейними господа-ми, а оплата імпорту,Сума втрат+(втрати на споживан- ня складають НД).До ін(єкцій відносять: інвестиц, держ.закупки, платежи та експорт.Сума інвест.+ втрати на споживання складають НП. 24. Процент в умовах інфляції. Економісти називають банківський % номінальною ставкою % (і), а збільшення вашої купівельної спроможності – реальною ставкою % ( r). Позначивши інфляцію через n, можна вивести рівняння Фішера: I=r+n, звідки номінальна ставка % є сумою реальної ставки і темпа інфляції. У відповідності з рівнянням Фішера збільшення темпа інфляції на 1% викличе збільшення номінальної ставки % на 1%. Але рівень цін залежить не лише від теперішнього рівня пропозиції грошей, а й від очікувань на майбутнє. Якщо Центральний Банк проголосить майбутнє зростання пропозиції гршей, але залишить її теперішній рівень без змін. Якщо люди повірять йому, то вони будуть очікувати швидкий ріст грошової маси і прискорення темпа інфляції. В зв*язку з ефектом Фішера це призведе до збільщення номінальної ставки %, що в свою чергу стане причиною скорочення попиту на грошові запаси в реальному виразі.. Оскільки в номінальному вираженні кількість грошей в обігу залишилася без змін, то це викличе зростання рівня цін. Таким чином очікування більш високого рівня приросту грошової маси в майбутньому призведе до підвищення рівня поточних цін. Інфляція породжує % ризик – небезпеку втрат. В позичковому контракті, як правило обумовлюється номінальна ставка %, розрахована на основі прогнозованих темпів інфляції. Якщо темп інфляції виявився відмінним від очікуваного, то реальний доход, який отримує кредитор виявляється відмінним від очікуваного на момент укладення угоди. З одного боку, якщо темп інфляції виявився вище від очікуваного, кредитор втрачає, оскільки зайомщик повертає кредит знеціненними грошовими одиницями. А якщо темп інфляції виявився менше очікуваного, то виграє кредитор, так як вартість суми, що повертається виявляється більше очікуваної. Розглянутий приклад є поясненням причин небажання іноземних фірм надавати кредити Україні. Навіть якщо незважати на недовершеність законодавства, величезні ставки податку і інші відомі причини, непередбачуваність темпів інфляції зводить нанівець всі зусилля по проведенню переговорів. Навіть деяке приборкання інфляції не виключає можливості її стрімкого непередбачуваного розкручення. Щоб запобігти втратам, банки в період інфляції застосовують такі способи: 1)вводять плаваючі % ставки за кредит, котрі переглядаються через конкретні періоди – щомісячно чи щоквартально. 2) Намагаються надавати короткострокові позички. 3)Значно підвищують % ставки з урахуванням темпів інфляції. 4)Надають кредити не під %, а з умовою часткової участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо. 25.СТІЙКІСТЬ КОМЕРЦ. БАНКІВ ТА ІЇ ЗАПЕЗПЕЧЕННЯ. Діяльність банку пов’язана з 2-ма інтересами: 1.Інтереси власників банку, які передусім зацікавлені у винагороді за вкладений К. 2. Інтересу вкладників банку, які зацікавлені в надійності Б. Інтереси власників втілюють менеджери банку, а інтереси вкладників покликана захищати держсистема банківського нагляду. Необхідність такої структури(в Україні- НБУ )полягае в тому, що банки є специфічним видм підприємницької діяльності. В них зосереджені грошові кошти всього суспільства. Банкрутство одного банку може привести до неплатоспроможності тисяч або мільйонів його вкладників, що може викликати економічне та соціальне потрясіння. Контроль за діяльністю комерційних Б: Основним док-том яе-ся інструкція НБУ номері УПро порядок регулювання та порядок діял-ті комер Б, а також рядом інших нормативних актів НБУ, як напр. положення НБУ “Про формування обв-х резервів”. Згідно Інструкції 10 для комерц. Б встанов-ся 21 обаяз-й норматив. їх згруповано в 4 класи: 1)Норматив мінімального розміру капіталу, (з 01.01.9в-2млн.вкю, з 01.01.99-; Змлн.екю) і-мінім.розмір статутного капіталу – 1 млн.екю. Якщо частка Іноземного капіт становить до 50% Статут Ф. то цей показник і має дорівнювати 5 мли. екю. Якщо частка Іноземного К -не менше 50% – то 10 млн.екю. і Кількість банків за участю Іноз. Капіталу – 29 одиниць, в т.ч . із 100% Іноземним капіталом -є.норматив ппатоспроможності.Платоспроможність банку – це достатність власних коштів для захисту Інтересів його вкладників. – Капітал банку / активи, зауважені з урахуванням ризику.(не менше 8%). 2.Нормативи ліквідності. Ліквідність банку – це його здатність є будь-який час І в певній мірі відповідати по своїм зобов-ням. Ліквідність – центральна проблема банк-го менеджменту. Саме у цій сфері найбільше банк.банкрутств. Розраховується як співвідношення окремих статей активу І пасиву: З нормативи : 1)Норматив миттєвої ліквідності:(Сума коштів на кореспонд. рах-х і касі) поділити (разрахункові та поточні зобов-ня) ( не менше 20%).2. Норматив загальної ліквідності: ( Сума активу) поділено (зобов’язання) (неменше 100%).3.Норматив співвідношення високоліквідних ; активів до робочих активів ( ті, що приносять прибуток) (не менше 20)З)нормативи ризику Як правило, розрісняються шляхом співвідношення різноманірних статей з капіталом: 1) Максим.розмір ризику на одного позичальника: (Сукупна , заборгованість одного позичальника) поділено (капітвп банку) (не менше 25%) 2),Норматив “великих” кредитних ризиків.3) Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик 4) Норматив рефінансування 5.) Норматив інвестування.4)норматив валютної позиції банку. Другий рівень регулювання (конкурентності банків) знаходиться на мікрорівні. тобто знаходиться на рівні самого банку в умовах інформаційної прозорості ринку кризи ведуть до відтоку клієнтів, а значить і до втрати клієнтів, і навпаки – низькі доходи , можуть призвести до проблеми розрахунків по вкладам, чим забезпеч-ся конкурентноздатність на ринку, а значить і до кризи ліквідності.Управління банком – це компроміс між інтересами власників з одного боку і Інтересами вкладників та регулюючих органів – з іншого боку. 26 .РОЛЬ ГРОШЕЙ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. Гроші є важливим елементом в ринковій ек-ці . Завдяки ним обмін між виробниками набув зруч- ної та ефективної форми куплі-продажу , перетво- рився в ринок, а ринок в загальну форму ек. відно- син.Не випадково гроші називають((мовою ринку((, а грошові потоки кровоносною системою ринку. Гроші – специфіч. товар , що виконує роль загаль- ного еквіваленту. Гроші з(явилися як результат стихійного розвитку товарного обміну. Якщо ф-ції грош-це іх певна работа,то коли говорять про роль грош. мається на увазі кінцевий рез-тат цієї робо- ти. Роль грош.підвищ-ться в міру роз- витку товар- ного вир-ва і навпаки. В ранніх ек.формаціях роль грошей не була значною.Вона зводилась до опосе- редковування товарного обороту та обліку господ. процесів.Лише при кап-змі, коли ринкові відноси- ни проникли у всі сфери ек-ки гроші перетворюю- ться у важл.фактор ек.зростання,стимулюють роз- поділ праці, підвищ ії продуктивність, здешевлю- ють процес обміну, дають змогу державі впливати на ек. процеси за допомогою податків, цін, держ. закупок. Разом з тим прийнятність вик-ня грошей в якості міри вартості,засобу обігу і особливо за- собу нагромадження залежить від стійкості гро- шей.Під час іінфляції роль грош.знижується. Вони замінюються різноманітними суроготами, барте- ром або більш сильними грош. одиницями. 27. СУТЬ ТА ФОРМИ ПРОЯВУ ІНФЛЯЦІЇ. ПРИЧИНИ НАСЛІДКИ. Інфл. –це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання рівня цін . Інфл – це знецінення нерозмінних на золото грошей внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх її формах – зростанні товарних цін , поглиблення товарного дефіциту , падіння валютного курсу та інше.. Є кілька підходів до визначення інфл. – 1) інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2). Інфл.- це зменшення вартості гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу .В залежності від можливості спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і приховану інфл.Прихована інфляція( адміністративна , подавлена) протікає без підвищення цін які утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту, ( вимивання дешевих товарів) появою відкладеного попиту поширюються чорні ринки зростає спикуляція, хабарницитва. За темпами знецінення грошей виділяють 3типи інфл:1 повзуча.5-10%, голопуюча до100%, гіпер інфляціябільш 100%, супер гіпер інфляція більш 50 % в місяц.Це умовні оцінки. В усіх випадках інфл. виникає в наслідок порушень у законі грош. обігу Md=Ms але причини такого порушення можуть лежати як на стороні грошей так і на нематеріальних факторів. І зі сторони грошей ( інфляція, попиту, або інфляція що викликана перевищенням попиту над пропозицією), виникає внаслідок зростання платоспроможноого попиту в порівнянні з загальною пропозиціею товарів. Першопричиною є зростання грошової маси. Інфляційний розрив–це різниця між сукупним попитом та пропозиціею в економіці. Дефляційний розрив – виникає внаслідок перевищення СуПр над По.Розмір інфляційного розриву в короткостроковій перспективі постійно змінюється, а на довгострокових інтервалах встановлюється рівноважний темп інфляції – врівноважується темпи зростання грош. маси і динаміки цін.Надлишкова грошова маса не призводить до негайного підвищення цін. Інфляція розвивається поступово. Говорять про циклічну залежність розвитку інфляції і виділяють 3 типи ії розвитку:На першому етапі темпи зростання грош. маси перевищують темпи знеціненя грошей М1>Р1. Пародоксальна ситуація грош. більше ніж подібно в обігу, але вони
не знецінюються. Економ.агенти не розуміють зайвості певної частини
грош. в обігу. Зростає платоспром. попит, збільш-ся покупки, зменшується
безробіття, зростають заощадження, зростає попит на кредит та ростуть
інвестиції, зростає виробництво, підвищ-ся доходи бюджету.

Загалом цей етап справляє позитивний вплив на виробництво і соціальну
сферу. Зростання ВВП компенсує надлишок грошей. Цьому ж сприяє зменшення
швидкості обертання грошей за рахунок збільшення заощаджень і
трансформації М1 в М2 . Таку інфляцію наз-ть ПОМІРНОЮ. Умовою винекненя
і тривалості першого етапу є наявність неповної занятості і
незавантажених вироб. Потужностей і цілковитої зайнятості ціни починають
рости так як відчувається нестача факторів вир-ва. Якщо на початку
етапу в економ. агентів з»являються ГРОШОВІ .ІЛЮЗІЇ через отримання
інфляційних доходів (М1-Р1), то зростання цін показує ілюзорність цих
доходів

Другий етап розвитку інфл. Темпи зростання цін перевищують ріст грош.
маси, з»являється ефект «гарячих грош.», коли суб(єкти намагаються
позбутись грошей. Значно скорочуються заощадження, зростає попит на
матеріальні активи здатні зберігати свою вартість (нерухомість,золото.)
Це призводить до підвищення швидкості обертання грошей,що стає
додатковим інфляційним чинником Р2>М2. Виникає інфляційний
збиток(Р2-М2). Інфляція більше не сприяє розвитку вир-ва, а
перетворюється у реальну, дійсну , істинну,справжню інфляцію. Границя за
якою з»являється зниження реальнихдоходіів, а значити недоцільність
зростання грош. Маси ( попиту)- носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА
ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл. Другий етап справляє
негативний вплив на економіку і соціальну сферу, гроші частково
перестають виконувати свою. Функцію, зростає бартер падає інвестиційна
активність,виникають диспропорції в економіці (відтік активності із
сфери вир-ва в сферу фінансового обігу),знижується валют. курс.Критичну
точку інфляції суб(єкта відчувають неодночасно. Найбільш жорстко
інфляція сприймається суб(єктами з фіксованими доходами (пенсіонери,
працівникам бюджетноі сфери).Третій етап розвитку інфл. Два перші етапи
чергуються міжсобою – «рвана інфляція». Має місце то нестача грошей, то
надмірна емісія для його подолання. Поступово держава втрачає важелі
управління емісійним процесом і інфл.стає некерованою.Цей етап найбільш
негативний.

Для управління інфляц. Процесом важливо визна чити причини інфл. Вони
можуть лежати як на стороні грошей, так і на стороні товарів. 1.Інфляція
зі сторони грошей (інфл.попиту)Види інфл. попиту.1Інвестиційна інфляція,
виникає через перевищення темпів банківського кредитування наявних у
сус-ві заошаджень.1.2 Споживча інфляція, виникає внаслідок зростанняя
платоспроможного попиту населення (зростанння доходів швидкими темпа ніж
продуктивність праці), переводу заощаджень в більш ліквідні
активи.Фіскальна інфляція, розвивається внаслідок направлення кредитних
потоків на покриття бюджетного дефіциту, що може викликати дефіцит
товарів.Імпортована інфл.- виникає коли експорт значно перевищує імпорт
в краіну поступають додаткові гроші, а кількість товарів скорочується,
посилення попиту на товари може бути викликано більш високими темпами
інфляції за межами краіни.

ІНФЛ.ЗІ СТОРОНИ ТОВАРІВ.(ІНФЛЯЦІЯ ПРОПОЗИЦІЇ.), і викликана перевищенням
Пр над По, при цьому зростання цін відбдувається через зростання витрат.
ВИДИ: інфляція викликана зростанням витрат, зростання зароб. Плати і
доплат, відрахування на соц.страхуван., подорожчання сировини
включається у собівартасть продукції і призводить до підвіщення
цін.Інфляція обумовлена нарощенням прибутків, можлива за наявності
впливових монополістичних об(єднань, які можуть отримувати прибуток за
рахунок підняття цін.

Чітке розмежування факторів інфляції є проблематичним: зростання зароб.
Плати підвищує платоспроможний попит впливає на ціноутворення. Виділяють
такий підвид інфляції як інфл. ІНСПИРОВАНА ПРЕТЕНЗІЯМИ, Підвищення
ставок опадоткування також впливає на ціни товарів: ІМПОРТОВАНА ІНФЛ.
може виникати при зростанні світових цін на стратегічні товари (
імптртов. Інфл. пропозиції).6.Інфл. в системі держ. регулювання
економіки. Антиінфляційна політика.В економ. Теорії інфл. асоціюється з
економ. Підьйомом і скороченням безробіття. В фазі економ. Піднесення
зростають доходи, попит, зайнятість і грош. маса. В фазі екон.буму
зростання цін продовжується. В фазі спаду – зростає безробіття,
скорочується доходи, попит, зростаня цін. Фактично держава стоіть перед
вибором: або висока зайнятість і економ. зростання на фоні депресії і
безробіття. Оберненно пропорційна залежність інфляції від рівня
безробіття (а значить від виробництва) описується кривою Філіпса.Держава
використовує інфляцію для досягення своіх цілей.Ідея» контрольованої
інфл.» допускає свідоме провокування інфляції в невеликих межах, яка
стимулює платоспроможн. Попит в періодл екон. Спаду. В фазі екон. Буму –
навпаки, держава повина проводити політику обмеження інфляції. Це
дозволяє згладити циклічні коливання економіки. Так виникла « хронічна»
інфл. яка має місце з року в рік. Мета – підтримувати помірну інфляцію,
слідкувати, щоб помірна і не переросла в дійсну. На поч 70-х р. на
заході виникла ситуація, коли інфляція співпала зекон. Спадом. Це наз.
Стагфляцією, яка може бути викликана ростом цін на стратег. товари,
впровадженням нових технологій, передбачуваним дефіцитом с/г продукції,
але основна причина – це інфляційні очікування. Протирічить кривій
Філіпса і процес ДЕЗІНФЛЯЦІЇ—одночасного скорочення інфл. і безробіття.В
практиці держ. регул. грошо. сфери виділяють 2- напрямки
антиінфл.політики: Дефляційна і політика Доходів. Вони напрвлені
передусім на обмеження плвтоспроможного попиту Дефляційна політика
включає зажоди бюджентної і ГКП. В бюджетній сфері- це скорочення
держав. Витрат, підвищення податків.В грош. сфері проводиться політика
«дорогих» грошей або РЕСТРИКЦІЙНА (обмежувальна) політика: підвищення
облікової і ломбардної ставки норми ОР, обмеження надходження грош. в
обіг у відповідногсті із встановленими цільовими орієнтирами
(таргетування). Послідовне проведення дефляційної політики дає
позитивний ефект, але важко сприймається підприємцями і населенням.
Усуває причини інфляції зі сторони грошей.Політика доходів, включає
заходи адміністративного контрполю за доходами, втручання в
ціноутворення, ефективно усуває інфляцію інспіровану претензіями.
Побічні наслідки: – можливий дефіцит товарів, перекос у розвитку галузей
економ.В ринковій економ. Політику доходів парактично не застосовують в
ії « чистому вигляді» а поєднують з дефляційною полятикою. Іноді для
зниження соціальної напруги і економ. Кризи рестрикційну політику
чергують з експрансіоністською політикою (політика дешевих грош.),
включає заходи протилежні до рестрикції. На заході це вважають
малоефективним.

28.ПРОЦЕНТ ЗА КРЕДИТ,ЙОГО СУТЬ,ФАКТОРИ ЗМІНИ ТА РОЛЬ. НОРМА ПРОЦЕНТА.

Процент за кредит-це плата,яку сплачує пози- чальник за користування
позиченими коштами (позичковим капіталом). Позичальник оплачує здатність
капіталу приносити прибуток. Гроші в даному випадку є специфіч.
товаром,який прода- ється і купується на грош.ринку.Як форма ціни
грошей,процент істотно відрізняється від ціни на звичайні товари. Розмір
% визначається не вели- чиною вартості,яку несуть в собі запозичені
гроші , а іх споживчою вартістю-здатністю доставляти позичальнику
потрібні блага. Тому розмір процентного платежу залежить не тільки від
розміру позички,а й від ії строку,а процентні ставки визначаються на
певний період-звичайно на рік. Кількісним виміром позичкового проценту є
процентна ставка або норма процента. Норма %-це співвідношення доходів
від отриманого на позичковий капітал до суми наданого кредиту.
Норма%знаходиться в межах вів 0 до норми прибутку підпріємств і тому
залежить від середньоі норми прибутку підпріємством. Норма прибутку що
існує в даний момент на гр. ринку назив-ся ринковою нормою %.
Розрізняють декілька видів %: облігаційний,банківський .позичковий,
депозитний, обліковий, міжбанків- ський та інші. Рівні ставки по окремим
видам процента можуть істотно відрізнятися,тому що кожний з них має своє
призначення і вирішує своє спеціфічні задачі.Так облігаційний % повинен
забеспечити зацікавленість інвесторів в т.ч. банків вкласти іх в ЦП.
Тому цей % повинен мати вищу ставку ніж % по баківських
депозитах.оскількі останній більш ліквідні чим ЦП. Проте ставки
облігаційоного %ту можуть істотно коливатися в залежності від виду
ЦП,рейтингу їх емітента, строку та інше. Ставки депозитного % повині
бути нижчими ставок позичкового % оскількі за рахунок цієї різниці в
ставках, що називається маржею.банки отримують доход і формують
прибуток. В ринковій економіці % ставки-на гр.ринкузалежать одна від
одноі. Оріентиром виступає та звана без ризикова ставка- ставка по
короткостроковим дежавним ЦП(на заході казначейські векселя),а також
офіційні облікова ставка. Подібну сигнальну функцію на ринку
виконують:ставка першокласних позичальників. Стаки пропозицій
міжбанківських кредитів. Особливе місце серед усіх видів % ставки займає
ставка облікового %,що встановлюється ЦБ на основі ретельного вивчення
сану гр. ринку.Вона виступає своєрідним барометром гр. ринку,та
оріентиром для визначення процентних ставок по всіх видах операцій на
гр. ринку. Викор-ня облікової ставки ЦБ при видачі позичок комерційним
банкам, тобто на самому початку надходження грошей в обіг,перетворює ії
в офіційний норматив ціни грошей,на якій оріентуються всі суб(єкти гр.
ринку. На норму % впливає (крім середньої норми прибутку) співвідношення
між попитом і пропозиціею позичкового капіталу,а на попит і пропозицію
позичкового капіталу найсильніше впливають такі фактори:1.Велечина
сукупних ресурсів кредитн. системи. 2.Циклічні коливання в економікі.
3.Інфляція. 4.Сезонність. 5.ГКП держави. 6.Особистість позичальника.
7.Термін і розмір позики.8. Вид кредиту. 9.Забеспеченність кредиту. Для
більш повного вияснення механізму дії % на ринку важливо встановити
зв(язок зміни %ої ставки з інфляцією.В наслідок інфляційного зростання
товарних цін зростає номінальний обсяг націон-го продукту. Для його
реалізації повино пропорційно зростати поточна каса економічних
суб(єктів,що спричинює відповідне зростання попиту на позички.А це в
свою чергу підштовхує в верх номінальні ставки %. Норма % є нормою
економічної ефективності б.я. підпріємницькоі діяльності.В цьому її
важлива економічна роль. Особливо важливу роль видіграє % у банківський
справі. Банки-провідні суб(єкти гр.ринку. З процентом пов(язані основні
банківські ризики(нестабільність % ставок породжує %ий ризик небезпекою
втрат для кредиторів від зниження %их ставок і позичаль- ників від
підвищення%ставок). На основі % формується значна,а в Украіні переважна
маса доходів і витрат банків. %-важливий інструмент банківськоі
політики,банківської конкуренції,і разом з тим, важливий фактор
консолідації банків у цілісну систему.Без вірного вик-ня цього інстру-
менту неможливо забеспечити ефективне функ- ціонування банківськоі
системи.Отже ек. роль % за кредит полягає в тому що він є інструментом
збереження позичково фонду і нагромадження капіталу(інструментом
перерозподілу прибутків у суспільстві(регулятором виробничої
активності(важл. інструментом ГКП

29..ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНИХ ЗАСОБІВ ПЛАТЕЖУ, ЩО ОБСЛУГОВУЮТЬ ГРОШОВИЙ
ОБОРОТ.

Відмінність сучасних банк-х білетів від класичної банкноти. Засіб
платежу-це функція,в якій гроші обслуговують погашення різноманітних
боргових зобов(язань між суб(єктами економ. відносин,що виникають у
процесі розширеного відтворення.Грош. оборот. обслоговується різними
видами грошей. За фомою грош. знаків розрізняють готівкові і безгот.
гроші. Види готівк. грош: монети, казначейські білети, банкноти, векселі
і чеки. Безгот: гроші функціо- нують у вигляді депозитних і електронних
грош., які знах-ся в середені кред. системи. За внутр. вартістю грош.
знаків виділяють: повноцінні і неповноцінні гроші. Спочатку гроші були
повноцінними, тобто іх реальна вартість була практично рівною
зазначеному на іх номіналу. Згодом іх витіснили з обігу неповноцінні
гроші вартість яких менша за номінал. Випуск в обіг неповноц.грош. дає
змогу отримувати емісійний доход СЕНЬОРАТ ,тобто це – різниця між
номінальною вартістю грош. і собівартістю. За характером емісії гроші
бувають бюджетні та кредитні (неповноцінні гроші). Бюджетні гроші
(казначейські, паперові у вузькому розумінні) Випускаються державою з
метою покриття бюджетного дефіциту, не розмінюються на метал,
наділяються примусовим курсом. Напр. казначейські білети, а також
констатується шо він забезбечений активами держави. Кредитні гроші
виникають і функціонують в обігу на основі кред. відносин значною іх
перевагою порівняно з бюджетними грошима є поверненість у вихідний пункт
після погашення кредиту, що дозволяє не лише випускати але і вилучати
гроші з обігу. Кред-ні гроші з(являються в обігу в результаті розширення
товар. обороту, а бюдж. Гр. – через розширення бюджетного дефіциту.
Різновиди кред. грошей є банкноти, векселі і чеки. Чек – це письмових
наказ власника рахунку своєму банку про виплату зпзначеної суми пеквній
особі. Вексель – це боргове забов(язання, яке дає його власнику
незаперечне право вимагати від боржника зазначену суму після закінчення
втановленого строку. Банкнота – це простий вексель емісійного банку. На
відміну від комерц. векселя банкнота є безстроковим зобов(язанням.
Банкнота з(явилась в результаті розвитку банк. кредиту-ня. Класична
банкнота виникла як безстрокове боргове забов(язання комерційного банку.
Характерною особливістю класичної банкноти було ії подвійне
забеспечення: по – перше товарами, так як банкноти видавались банками
кліентам взамін обліковання комерц. Векселів,фактично один вид кред-х
грош. заміняв в обігу інший. При оплаті векселя банкнота поверталися в
банк. Розміщення товар. обігу призводило до збільшення кредитування, а
отже до збільшення банкнот в обігу: емісія підпорядкувалась потребам
обігу. По – друге золотом із запасів банку, так як за першою вимогою
власника банкоти вона обмінювалась на золото.Подвійне забеспечення
робило банкноту надійним і зручним знаряддям, запеспечувало еластичнісь
емісії. Разом з тим товарні кризи, збільшення швидкості обертання
банкнот облік дружніх векселів допускали можливість знецінення
банкнот.Актів = золото вексель. Пасив = банкноти.Актив = кредити
комерц.банків, держателів ЦП, Пасив = гроші в обігу. В 19 ст.і 20 ст.
банкнотну емісію монополізувала держава банкнота стала провідним
платіжним засобом. Сучасна банкнота не розмінюється на золото поступає в
обіг не лише в результаті кредит .Н\Г але і кредитування уряду.Це змінює
природу сучасної Б. Хоч вона не втратила ознак кред. грошей за харатером
випуску та закономірностям обігу, стала більш схожою на бюдж. гроші і
так сама має загрозу знецінення.

30.ГРОШОВІ РЕФОРМИ.ІХ ЦІЛІ ТА ВИДИ.

Г.Р. являють собою повну чи часткову перебудову Г.С. яку прводить
держава з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання гр.
обігу відповідно до нових соц.-ек.умов. Найголовнішою метою Г.Р.є
стабілізаця гр. обігу. Г.реформи що проводилися в різні часи в багатьох
країнах можна класифікувати таким чином:1)створення нової гр.системи
.2)часткова зміна гр.системи,коли реформуються окремі її
елементи.3)проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою
стримання інфляції чи подолання ії наслідків. Нерідко окремі ГР мають
ознаки всіх 3-х типів. Успішне проведення Г.Р.вимагає відповідної
підготовки організаційних передумов- прийняття заканодавчих актів,та
ек.передумов-нагромадже- ння золотовалютних і матеріальних резервів,
припинення чи значне зменшення темпів зростання гр.маси в
обігу,оздоровлення держ. фінансів,поліпшенння структури сусп вир-ва,
збалансування ринку.Важливим є також правильний вибір методу
стабілізації валюти в процесі реформи. Таких методів є 3:1)Нуліфі-
кація-оголошення державою знецінених паперових грошових знаків
недійсними. Проводиться за умови надзвичайно великого падіння
купівельної спроможності грошей,коли стає недоцільним б.я. обмін їх на
нові гроші. 2)Девальвація-офіційне зниження державою металевого вмісту
чи курсу(чи тільки курсу) нац.грошей щодо іноземних валют або міжнарод.
розрахункових одиниць.3)Ревальвація- офіційцне підвищення державою
золотого вмісту та валютного курсу або тількі валютного курсу нац валюти
краіни. В результаті ревальвації як правило відновлювався обмін банкнот
на метал за паритетом,який діяв до початку інфляції одночасно
відновлювався і попередній курс валюти. Тому такий метод інколи
називаютьв в літ-рі реставрацією.Нерідко Г.Р.передує деномінація гр.
знаків тобто обмін усіх старих знаків на нові в певній пропорції, з
одночасним перерахуванням у цій пропорції всіх гр. показників:цін
тарифів,зарплати.Також згідно з метою проведення та глибиною перебудови
дрежавою наявної Г.Р. існує класифікація грош.реформ що передбачає іх
поділ на два типи: у вузькому й широкому розумінні цьго поняття. Г.Р.у
вузькому розумінні-проведення заходів із заміни дійсної грош.одиниці та
відповідної стабілізації грошей без якцісної перебудови системи гр.
обігу. Г.Р.у широкому розумінні- запровадження принципово нової за
структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей. Г.Р.у
вузькому розуміннні мають кілька різновидів :1) Г.Р.фрмального типу,що
зводяться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або
поступовим вилученням тієї, що функціонує. Проводом до такої зміни може
бути недостатня захищеність купюри старого зразка та ії масова
фальсифікація, зміна державної символіки тощо.2) Г.Р. з деномінацією гр.
обігу, метою яких є заміна через обмін гр.купюр дійсного масштабу цін.3)
Г.Р. конфіскаційного типу(з деномінацією гр.обігу або без його зміни).
За часовим лагом здійснення обмінних операцій виділяють одномоментні
Г.Р. і Г.Р.паралельного типу. Одномоментні Г.Р. називають ще шоковими, в
яких строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10
днів. Найчастіше це Г.Р. конфіскаційного типу. Г.Р.паралельного
(консервативного)типу передбачають поступове витісення новою
грош.одиницею старих грошей на основі розширення функціонального
застосув-ня нової грош.одиниці,тобто протягом певного часу в обігу
знаходяться дві грошові одиниці-стара і нова і відбувається відповідна
сегментація грош.обігу. Г.Р.в широкому розумінні передбачають не лише
впровадження в обіг нової грош. од.,а й структурну перебудову дійсної
системи грошово-валютних і кредитних відносин.Вони як правило є
тривалими.

]

31.СУТЬ ТА СТРУКТУРА ГРОШ. РИНКУ.

Це – сукупність механізмів за допомогою яких здійцснюється перерозподіл
гр. Коштів в екон. Зка допом. гр. Тимчасово вільні кошти переміщаються
до тихз суб(єктів які їх потребують. За характером гр.потоків ГР,
поділяється на дві групи Перше: канали прямог фінансування коли кошти
переміщаються шляхом безпосередньої взаємодії чистих позичальників і
чистих заощадників. Подіьна взаємодія можє відбуватися за допомогою
капітального фінансування, тобто за схемою інвестиції в обмін на долеву
участь, або боргового фінансування тобто інвестицій в обмін на боргове
забов(язання. По – друге Канали опосередковавного фінансування коли
переміщененя коштів відбувається за допомогою фінансових посередників.
Фін. посредник формують інституційну струтуру ГР, (банки, інвестиційні
компанії фонди фін. кред. установи). Об(єктом угод (інструментами) ГР
виступають фінанс. Активи В залежності від форми інструментів ГР.
Поділяють на ринок позик, ринок ЦП, валютний ринок в залежності від
призначення інструментів ГР, поділяють на ринок грошей та ринок
капіталів. Ринок грошей включає короткотермінові угоди і призначений для
обслуговуваня руху обор-го капіталу. Ринок капіталів обслоговує рух
основних фондів, тому терміновість цих інстументів більш тривала. Ринок
грошей є доволі специфічним, оскільки на ньому обертаються не реальні
товари, а фінанс.активи. Сучасні гроші позбавлені власної вартості,
фактично гроші не продаються на ринку грошей, а обмінюються на інші
фінанс.активи.

32.СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАІНИ.

Національна грошова система-це встановлена державою форма
організації грошового обороту в країні, в тому числі і порядок емісії
національних грошових знаків. Національна грошова система складається
Історично, її зміст і стуктурні елементи відображають досягнутий
соціально-економічний розвиток країни. Вона регулюється законами
держави та Іншими юридичними актами. Сучасна національна грошова
система Украіни-це грошова система ринкового типу. Після розпаду
СРСР Україна стала незалежною 1 запровадила власну грошову одиницю
карбованець (купон). Він був тимчасовою грошовою одиницею. За своєю
економічною суттю-це купон багаторазового використання. Він забеспечував
грошовий оборот у країні понад чотири з половиною роки.У вересні 1996
року була проведена грошова реформа в результаті якої нац.грошовою
одиницею стала гривня.

Національна грошова система як правило включає такі основні структурні
елементи:

• Найменування грошової одиниці та її частини;

• Види держ-их грош знаків, які мають законну платіжну силу;

• Масштаб цін;

• Валютний курс;

• Порядок готівкового та безготівкового обігу, їх регламентацію, у
тому числі організацію міжнародних розрахцнків;

• Інститут (установу), що здійснює грошово-кредитне та валютне
регулювання;

Грошова одинця встановлюється законодавством країни з
урахуванням соц-економічних та Історичних закономірностей її розвитку.
Грошовою одиницею України є гривня, забеспечення її стабільності є
основною задачею НБУ. Грошова одиниця є рахунковою одиницею, тобто
одиницею масштабу цін усіх товарів. Види грошових знаків, що
використовуються в національній грошовій системі країни, виханачаються
відповідними юридичеими актами. В сучасних умовах у грошовому обороті
України використ банківські білати (банкноти) 1 розмінна монета. Масштаб
цін-це засіб вираження вартості {ціни) товарів у грошових одиницях.
Масштаб цін встановлюється і змін-ся у законодавчому порядку.
Валютний курс-це співвідношення між національними грош одиницями
(валютами) різних країн, що виявляється під час їх обміну.

33.ФОРМИ ГРОШЕЙ ТА ІХ ЕВОЛЮЦІЯ.

Гроші-категорія історична. Гроші об(єктивно з(явилися як рез-тат
стихійного роз-ку товарного обміну. Протягом усьго періоду існування
грош. іх форми неодноразово змінювалися в міру роз-ку сусп
відносин.ЕТАПИ РОЗВИТКУ ГРОШЕЙ. 1)Епоха товарних грошей. На ринку
зустрічалися товароваровиробники,які в даний момент мали потребу в
певних товарах один одного . Але ймо- вірність знайти товар з першого
разу була незнач- ною. Для того щоб вирішити дану проблему влас- ники
продуктів стали обмінювати їх не на потріб- ні в даний момент товари, а
на один з найбільш ходових товарів, який поступово перетворювався в
засіб обігу, тобто набував грошових якостей. Таки- ми товарами грішми
спочатку ставали товари пер- шої необхідності – худоба, хутра ,сіль та
інше. Зго- дом в якості грош. виступали прикраси і предмети розкоші
(перли, хутро).Недоліком цих грошових форм було те що вони могли
функці-ти лише пош- тучно, не підлягали поділу.2)Епоха металев грош
поступово в обігу з(являються металеві гроші, які мають значні переваги
перед товарними грішми за рахунок: однорідності, подільності, здатності
три- валий час зберігати свою вартість. З поміж інших металевих найкращі
властивості мають золото та срібло(вони найдорожчі) за рахунок своєї
вищоі вартості. Спрочатку металеві гроші функці-ли у вигляді
безформенних злитків. Однак потреби обміну поступово стали вимагати
уніфікації грош. знаків. Це дозволило економити ча на зважуванні металу,
визначенні його проби і собливо подолати незручність ділення на
частини.З(явились монети- злитки металу встановленої форми, ваги, проби,
на якій міститься тавро емітентна. Кожен емітент ставив своє тавро на
монеті.Спершу в ролі емітен- тів виступали купці, ювеліри. Поступовол ця
ф-я перейшла до держави. Всі ці гроші називаються повноцінним , оскільки
вони мають внутрішню реальну вартість.Повноцінні гроші мали одну важ-
ливу перевагу – вартість їх була відносно сталою , змінювалась повільно
, що забезпечувало ек-ку надійним стандартом виміру всіх ек-их процесів
і явищ. Але реальні гроші мали ряд істотних недолі- ків – високі витрати
на їх виготовлення , низька податливість до регулюючого впливу держави,
незручності у використанні , довільна зміна вартості грошей в супереч
потребам ринку. 3)Епоха паперових (кредитних) грошей. В XV1-XV11ст.
папер. гроші стали замінювати в обігу метали, остаточно витіснивши їх з
обігу у ХХст. Процес витіснення золота і срібла з обігу носить назву
демонетизація золота.Причини демонетиза- ції: 1В обмежені кіл-ті грош.
металу, яка не відпо- відає потребам товар. обміну. Видобуток металу не
встигав за розвитком вир-ва, чи справляв силь- ний вплив на нього.2 В
зменшенні сусп-х витрат обігу за рахунок економії витрат на вир-во грош.
і їх обіг.Стирання,псування,перевозки грошей. 3. У збільшенні зручності
для суб(єктів обміну. 4Зростання ек ролі і авторітету держави і як нас-
лідок необхідності держ рег-ня грош. обігу, потре- бам якого більше
відповідають гроші без матеріа- льноі субстанції.5Ф-я депозитних і
електронних грошей. В цих формах гроші стають дематеріалі- зованими,
перетворюються у записи на рахунках кредитних установ, саме в цих
формах найближчі майбутні гроші.ФУНКЦІЇ ГРОШ.Сутність грош. як екон.
категорії проявляється в іх фун-ях. Функції грошей. – це та специфічна
діяльність, яку виконують гроші в різних секторах ек-ки. В вітчизняній
економіці виділяють 5 функц. Грош. 1)Міра вартості.2) Засіб обігу.3)
Засіб нагром-ня варт.4) Засіб платежу.5)Світові гроші. Західні
економісти як правило оперують з першими 3-ма функціями, хоча і серед
них не існує однозначного погляду на кіл-ть грош. функцій та іх ек.
змісту.

34.СУТЬ, ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ТА НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ.

Інфл. –це зниження вартості грош. од. яке проявляється через зростання
рівня цін. . Інфл – це знецінення нерозмінних на золото грошей
внаслідок надмірного випуску і переповнення ними каналів обігу. Зовні
вона виявляється у зниженні купівельної спроможності грош одиниці у всіх
її формах – зростанні товарних цін , поглиблення товарного дефіциту ,
падіння валютного курсу та інше. Є кілька підходів до розуміння інфл.
Інфл- це будь яке підвищення рівня цін 2. Інфл.- це зменшення вартості
гр. спричиненє порушенням у законі гр. обігу в залежності від можливості
спостереження за втратою вартості грошей виділяють відкриту інфл. і
приховану інфл. При відкритій інфл. зростання цін може бачити будь який
суб»єкт статистичні органи подають про знецінення грош.. Економ. агенти
можуть пристосовуватися до знецінення грошей прогнозувати його у своїй
економ. діял-ті. Для цьго важливо розрізняти номінальні і реальні
веьечини. Номінальні величини виражаються без урахування змін у
кіпівельній спроможності. Реальні показують скільки товарів і послуг
можна придбати за номінальну велечину.Прихована інфляція
(адміністративна , подавлена) протікає без підвищення цін які
утримуються за допомогою адміністрат. заходів. Це призводить до
зростання дефіциту товару зниження іх якості, змін у струкрурі попиту, (
вимивання дешевих товарів) появою відкладеного попиту поширюються чорні
ринки зростає спикуляція, хабарницитва. ЗЗа темпами знецінення грошей
виділяють 3типи інфл:1 повзуча.5-10%, галопуюча до100%, гіпер
інфляціябільш 100%, супер гіпер інфляція більш 50 % в місяц.Це умовні
оцінки. В усіх випадках інфл. виникає в наслідок порушень у законі грош.
обігу Md=Ms але причини такого порушення можуть лежати як ра стороні
грошей так і на нематеріальних факторів. І зі сторони грошей ( інфляція,
попиту, аабо інфляція що викликана перевищенням попиту над пропозиціею),
виникає внаслідок зростання платоспроможноого попиту в порівнянні з
загальною пропозиціею товарів. Першопричиною є зростання грошової маси.
Інфляційний розрив–це різниця між сукупним попитом та пропозиціею в
економіці. Дефляційний розрив – виникає внаслідок перевищення СуПр над
По.Розмір інфляційного розриву в короткостроковій перспективі постійно
змінюється, а на довгострокових інтервалах встановлюється рівноважний
темп інфляції – врівноважується темпи зростання грош. маси і динаміки
цін.Надлишкова грошова маса не призводить до негайного підвищення цін.
Інфляція розвивається поступово. Говорять про циклічну залежність
розвитку інфляції і виділяють 3 типи ії розвитку:На першому етапі темпи
зростання грош. маси перевищують темпи знеціненя грошей М1>Р1.
Пародоксальна ситуація грош. більше ніж подібно в обігу, але вони не
знецінюються. Економ.агенти не розуміють зайвості певної частини грош. в
обігу. Зростає платоспром. попит, збільш-ся покупки, зменшується
безробіття, зростають заощадження, зростає попит на кредит та ростуть
інвестиції, зростає виробництво, підвищ-ся доходи бюджету.

Загалом цей етап справляє позитивний вплив на виробництво і соціальну
сферу. Зростання ВВП компенсує надлишок грошей. Цьому ж сприяє зменшення
швидкості обертання грошей за рахунок збільшення заощаджень і
трансформації М1 в М2 . Таку інфляцію наз-ть ПОМІРНОЮ. Умовою винекненя
і тривалості першого етапу є наявність неповної занятості і
незавантажених вироб. Потужностей і цілковитої зайнятості ціни починають
рости так як відчувається нестача факторів вир-ва. Якщо на початку
етапу в економ. агентів з»являються ГРОШ.ОВІ ІЛЮЗІЇ через отримання
інфляційних доходів (М1-Р1), то зростання цін показує ілюзорність цих
доходів

Другий етап розвитку інфл. Темпи зростання цін перевищують ріст грош.
маси, з»являється ефект «гарячих грош.», коли суб(єкти намагаються
позбутись грошей. Значно скорочуються заощадження, зростає попит на
матеріальні активи здатні зберігати свою вартість (нерухомість,золото.)
Це призводить до підвищення швидкості обертання грошей,що стає
додатковим інфляційним чинником Р2>М2. Виникає інфляційний
збиток(Р2-М2). Інфляція більше не сприяє розвитку вир-ва, а
перетворюється у реальну, дійсну , істинну, справжню інфляцію. Границя
за якою з»являється зниження реальнихдоходіів, а значити недоцільність
зростання грош. Маси ( попиту)- носить назву КРИТИЧНА ТОЧКА
ІНФЛ.—перехід від помірної інфл. в справжню інфл. Другий етап справляє
негативний вплив на економіку і соціальну сферу, гроші частково
перестають виконувати свою. Функцію, зростає бартер падає інвестиційна
активність,виникають диспропорції в економіці (відтік активності із
сфери виробнтцтва в сферу фінансового обігу), знижується валют.
курс.Критичну точку інфляції суб(єкта відчувають неодночасно.Найбільш
жорстко інфляція сприй- мається суб(єктами з фіксованими доходами
(пенсіонери, працівникам бюджетноі сфери).Третій етап розвитку інфл. Два
перші етапи чергуються міжсобою – «рвана інфляція». Має місце то нестача
грошей, то надмірна емісія для його подолання. Поступово держава втрачає
важелі управління емісійним проце- сом і інфл.стає некерованою.Цей етап
найбільш негативний

36. Хар-ка держ. кредиту,його суб*єкти, стан та перспективи розвитку в
Укр.

Держ. кредит представляє собою сферу фін. відносин між держ. з одного
боку і фіз. і юр. особами з іншого. Держ. в цьому випадку може
виступати як позичальник коштів (акумулює тимчасово вільні ресурси п-в і
громадян), кредитор (надоє кредит за рахунок бюджетних коштів) та гарант
(бере на себе відповідальність за погашення позик юр. і фіз. особами).
Призначення його в тому, що він є фін. інструментом в руках держави для
мобілізації додаткових фін. ресурсів з метою покриття загальнодерж.
Потреб, пов*язаних з потребою дохохдної частини бюджету чи покриття
бюдж. дефіциту. За умов ек. стабільності і відсутності інфляції він може
служити формою заощадженн тимчасово вільних коштів фіз. і юр. осіб. Осн.
функції: 1)Фіскальна-держава через сферу держ. кредиту залучає вільні
кошти для покриття витрат. 2)Регулююча-через цю сферу держ. впливає на
стан грош. обігу,на рівень % за банківський кредит,на сферу вир-ва і
зайнятість населення. Зловживання держ. кредитом є причиноюрізкого
збільшення держ. боргу. Внутрішній держ. борг в Укр. На 1 січня 1997
р.-6 млрд. грн., а на 1.01 1998р передбачений 14 млрд. грн. Зовнішній на
1.01.1997р 10 млрд долларів.

37.ВАЛЮТНА СИСТЕМА.ВИДИ ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ

wh урсу, режим курсу національної валюти,організація валютного ринку,
національні органи що обслуговують та регулюють валютні відносини в
країні,умови обміну нац.валюти на золото та інші валюти- конвертованість
валюти. Світова валютна система- спільно розроблена державами та
закріплена міжнарод..угодами,форми реалізації валютних відносин на рівні
міждержавних зв(язків, вона виникла внаслідок еволюції світового
господарства на базі національних валютних систем. Складовими елементами
МВС: форми міжнарод.засобів платежу(золото,нац валюти, міжнародні
валютні одиниці-СДР,ЕКЮ),уніфікований режим валютних паритетів та
курсів, умови взаємної конвертованості валют,уніфікація правил
міжнародних розрахунків,режим валютних ринків та ринків золота,
міжнародні валютно фінансові організації,міжнародне регулювання валютних
обмежень. Регіолнальна міжнарод.на ВС-договірно правова форма
організації валютних відносин між групою краін найважливіші елементи
такої системи: регіональна розрахункова одиниця ,спеціальний режим
регулювання валютних курсів,спільні валютні фонди,та регіональні
кредитно розрахункові установи.. Прикладом такої регіональної валютної
системи може бути европейська валютна система. Світова валютна система в
своєму еволюційному розвитку пройшла 3 основні етапи-
золотого,золотовалютного(доларового)та паперово валютного( девізного)
стандартів. Існували 4 світові валютні системи:1) золотого
стандарту,2)золото девівзного стандарту,3)Бреттонвудська – долоровий
стандарт,4)Ямайська

37. Поняття, призначення та види вал. сис-м. Розвиток вал. сис-ми в У.

У мiру розвитку мiжнар. господ. зв’язкiв на базi вал. вiдносин форм-ся
вал. сис-ма – державно-правова форма органiз. вал. вiдносин. Слiд
розрiзняти нацiональну, свiтову та мiжнародну (регiональну) валютнi
сис-ми.

Нац. вал. сис-ма – форма орган. екон. вiдносин країни, за допомогою яких
здiйсн. мiжн. розрах., утвор. та викор. вал. кошти країни. Основнi
елементи нацiон. вал. сис-ми визнач. нацiон. законодавством. Нац. вал.
сис-ма iсторично виникла ранiше за iншi види вал. сис-м, як складова
частина грошової сис-ми країни. Її стр-ми ел-ми є: 1) нац. валюта –
грош. одиниця держави; 2) режим курсу нац. валюти; 3) орган. вал. ринку;
4) нацiон. органи, що обслуг. та регул. вал. вiдносини країни; 5) умови
обмiну нац. валюти на золото та iншi валюти – конвертованiсть валюти.

Внаслiдок еволюцiї свiтового госп. на базi нацiон. вал. сис-м виникла
свiтова вал. сис-ма – спiльно розроблена державами та закрiплена
мiжнародними угодами форма реалiзацiї валютних вiдносин. Складовими
ел-ми свiтової вал. сис-ми є: 1) форми мiжнар. засобiв платежу; 2)
унiфiков. режим вал. паритетiв та курсiв; 3) умови взаємної конверт.
валют; 4) унiфiк. правил мiжнар. розрах.; 5) режим вал. ринкiв та ринкiв
золота; 6) мiжнар. вал.-фiн. органiз.; 7) мiжнар. регул. вал. обмежень.
Свiтова вал. сис-ма пройшоа такi етапи розвитку: золотий стандарт,
золотодевiзна система (золотодолларова, Бреттон-Вудська конференцiя),
ямайська свiтова система (iснує до тепер. часу).

Щоб протистояти гегемонiї долара у свiтовiй вал. сис-мi, в березнi 1979
р., було створено європейську валютну сис-му. В нiй беруть участь країни
члени ЕС. Мех-м ЕС включає три основнi ел-ти: 1) європ. валютна одиниця
(ЕКЮ); 2) режим сумiсного коливання валютних курсiв; 3) Європейський
фонд валютного спiвробiтництва.

В Українi нацiон. вал. сис-ма нинi форм-ся. Деякi її ел-ти визначенi у
Програмi екон. реформ i полiтики України, яка затвердж. Кабмiном України
для подання Мiжнар. вал. фонду. Згiдно з цiєю Программою валютне
регулювання здiйснюватиме НБУ. До введення внутрiшньої конвертованостi
вся валютна виручка суб’єктiв зовнiшньоекон. дiяльн. буде в
обов’язковому порядку продаватися ними НБУ за гривнi по реальному курсу.
НБУ буде здiйснювати продаж iноземної валюти, нацiонаотним iмпортерам на
першочерговi потреби, виходячи з загальноекономiчних iнтересiв України.

38 Швидкість обігу грошей , її суть , порядок визначення та значення в
макроекономічній стабілізації .

Швидкість обігу гроошей – один з кількісних показників , що характеризує
масу грошей . Швидкість – це перехід грошей від від одного економічного
суб’єкта до іншого протягом певного періоду часу . Такий перехід
пов’язаний з економічними відносинами між суб’єктами . Чим частіше гроші
переходять від одного до іншого , тим більше буде швидкість обігу грошей
і тим швидше будуть здійснюватись економічні процеси в економічному
житті країни . Якщо швидкість грошового обігу починає надто швидко
зростати – виникає недовіра до грошей , вони стають “гарячими” ,
економіка надмірно розкручена , суб’єкти чекають інфляції . Прискорення
швидкості працює на ринку так само як і маса грошей : зростання попиту .
Отже швидкість може бути причиною інфляції . Після інфляції швидкість
уповільнюється . Швидкість , як фактор економічної стабілізації діє на
коротких проміжках часу .

Швидкість обігу грошей розраховується діленням обсягу ВНП за даний
період на середню масу грошей , які були в обороті ( М V = P Q ) ,
( V = P*Q/M ) .

Коли швидкисть грошей уповільнюється , то призводить до зростання маси
грошей в обороті . Це свідчить про зростання попиту на гроші . Якщо
попит зростає , то ЦентроБанк може більше емітувати грошей , без
інфляційних наслідків , а для уряду це додаткове джерело коштів .

39.ГРОШОВИЙ МУЛЬТИПЛІКАТОР ТА ГРОШОВА БАЗА.

Грош. масса складаеться з грошей ЦБ та грошей ком.банків. Всі гроші- це
боргові зобовязаня по відношенню до банків.У виконанні цієї ф-ції беруть
участь всі ланки банківської системи-ЦБ та банки другого рівня
(комерційні банки). Гроші ЦБ утворюються шляхом:1.емісіЇ банкнот, що є
монопольним правом ЦБ. 2. Кредитування ком.банків. 3.Купівля активів у
банківського небанк.сектора (ЦП,валюта). 4.Кредитування уряду(пряме
кредитування заборонено). Гроші ЦБ утворюються шляхом:1.емісіЇ банкнот,
що є монопольним правом ЦБ. 2. Кредитування ком.банків. 3.Купівля
активів у банківського небанк.сектора (ЦП,валюта). 4.Кредитування
уряду(пряме кредитування заборонено).Ком.банки створюють нові гроші в
рез-ті своїх активних операцій, напр.кредитування клієнтів. Процес
продукування нових грошей ком.банками називають депозитно- чековою
емісіею , або вторинною емісією, мультиплікативною експансією. Коли банк
надає кредит гр.маса збільшується. Цьго не помітно по одному банку.
Проте виданий кредит потрапляє в пасив іншого банку.Банківська система
як єдине ціле може робити те на що не здатен один банк.Мультиплікативне
(багатократне) розширення депозитів обмежується ЦБ. Всі банки другого
рівня зобов(язані свої резерви (вільні гроші) на рахунках в ЦБ і
частково можуть зберігати в готівковій формі в своїх касах. Ці гроші не
входять до складу грошових агрегатів М0 ,М1 ,М2 та М3 .Банківські
резерви по суті дублюють гроші ,які враховані в цих агрегатах.Між
банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв(язок
стр-рного хар-ру,що створює базу для впливу на масу грошей через
регулювання банківських резервів.Для цього вводиться механізм
обов(язкового резервування банківських пасивів.Законодавчо визначається
норма обов(язкового резерву у вигляді % до суми пасивів банку.Якщо
фактичний резерв ком.банку виявиться більшим ОР ,це свідчить про
наявність у банку надлишкового резерву.В межах надлишкового резерву
ком.банк має право видати позички чи здійснити платежі по своїх
зобов(язаннях та зобов(язаннях своїх клієнтів. Гроші ком.банків
виникають в рез-ті( кредитування клієнтів та купівлі активів у
небанківського сектора ЦП,валют. Процес послідовного нарощування маси
грошей і суми банківських резервів на базі переміщення через
кредитно-розрахунковий механізм банків додаткового резерву , що надійшов
у внутрішньобанківський оборот, називається грошовим мультиплікатором .
В результаті мультиплікації додаткова маса грошей , що надійшла в
банківську систему , істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих
ком. банках , через які процйшла мультиплікаційна хвиля . Висота і
довжина цієї хвилі залежить від обсягу додатково введених в систему
резервів та норми обов(язкового резервування.Отже,приріст маси грошей в
обігу забезпечується не тільки кредитною емісією центрального банку, а й
кредитною діяльністю ком банків.Кожний окремий банк надає додаткові
позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, в
цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно
більше, ніж до неї надходить ззовні — від центрального банку. В цьому
наочно проявляється відмінність між функціонуванням окремого банку і
системи банків. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт
мультиплікатора М) залежить від норми обов’язкового резервування (R) і
визначається за формулою М = 1/R Проте фактичний коефіцієнт
мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, оскільки на
процес мультиплікації можуть впливати й інші фактори. Наприклад,
викор-ня клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів
перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має
погашення банківських позичок, яке скорочує масу депозитів та активів
банку. Грошовий мультиплікатор може “спрацювати” не тільки при
додатковому введенні грошей (резервів) в систему центральним банком
через кредитну емісію. Той же ефект буде досягнутий, якщо резерви одного
з банків зростуть завдяки надходженню готівки та зарахуванню її на
рахунки клієнтів, або ж якщо банк збільшить свої резерви завдяки продажу
частини активів на міжбанківському ринку. Грош. база В=R+C це кошти, що
створюють основу для розширення депозитів, де В=грош.база.R – резерви
ком.банків ( в тючю і надлишкові резерви). С- готівка поза банками.
Грош. база є резервними грошима, їх ще називають грошима підвищеної
сили.ЦБ безпосередньо здійснює вплив на гр. Базу. Пропозиція грошей
визначається Мs=Вм. Впливати нагр.мультиплікатор важко, оскільки крім
норми ОР на його велечину впливають такі фактори:1Відтік готівки-
збільшення попиту економ.агентів на готівку зменшує можливість банків
здійснювати депозити, т.я.зменш-ся банк. резерви. 2.Збільшення
надлишкових резервів.

39. Грошово-кредитний мультиплікатор.

Ефект кредитного мультиплікатора, що отримав у теорії грошей назву
багаторазової експансії (multiple expansion) банківських депозитів,
полягає в автоматичному розширенні емісійного процесу, Що здійснюєгься
багаторазовим примноженням сформованих у банківській системі нових
резервів . Мультиплікаційний ефект характеризує спосіб функціонування не
окремого банку, а банківської кредитної системи в цілому . При цьому
реалізується принцип “те, що не в змозі зробити окремий банк, здатні
зробити всі банки разом” (all banks can do what one can’t do alone) .
Йдеться про кумулятивне зростання грошової маси на підставі того що
резерви рухаються від одного економічного суб’єкта до іншого — від банку
до економічного агента в нефінансовому секторі і назад — знову до банка
Процес мультиплікації пов’язаний з надходженням нових грошей (депозитів)
у систему комерційних банків. Величину грошового мультиплікатора можна
виразити математично Величина мультиплікатора (m) є оберненою величиною
норми обов’язкового відсотка (MR) Звідси : m = (1/MR)*100

Коефіцієнт m називають коефщієнтом експансії депозитних вкладів . Він
показує максимальну кількість нових кредитних (банківських) грошей, яку
може утворити кожна одиниця (один долар чи один карбованець)
наднормативних резервів при даній величині MR . Аби визначиги
максимальну суму нових грошей (М), що можуть бути утворені банківською
системою на основі даної суми наднормативних резервів (Е), треба
помножити Е на коефіцієнт експансії (m) Отримаємо формулу : M = Е *
m = Е * (1/MR) * 100 яка визначає ефекг кредитного мультиплікатора в
реальному грошовому вираженні

40. ГРОШ. ОБОРОТ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між
суб(єктами ек відносин у сусп відтворенні.Грош оборот – це сукупність
всіх грошових потоків в економіці за певний період. Розмежування
готівкового і безготівк. обороту є пережитком адміністративної
економ.іки .Єдність готівкового і безготівк. об. проявляється: 1)гроші
і там і там функціонують на основі однієї грош. одиниці. 2)Готівкові і
безгот. гроші можуть переходити з однієї форми в іншу. 10% готівковго і
90% безготів.- рекомендована пропорція 1/9. Грошові розрахунки
здійснюються за допомогою готівки та в безготівковій формі.Г отівкові
розрахунки- це розр-ки шляхом оплати товару або послуг готівкою.
Безготівкові розрахунки – це грошові розрахунки , що здійснюються шляхом
записів на відповідних рахунках клієнта (розраху- нкових., поточних
тощо). Сукупність усіх грош. розрахунків, незалежно від їх форми ,
складає грошовий оборот. Процес сусп відтворення відбувається
безперервно, безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам
по собі цей процес безперервного перемішання грошей між
суб’єктами екон. відносин у суспільному відтворенні являє собою грош.
оборот. На мікрое- кономічному рівні грошовий оборот обслуговує
кругооборот індивідуального капіталу (фондів) 1 виступає як його
складова частина. Якщо кругооборот індивідуального капіталу виразити
формулою Г-Т…В…Т(-Г(,то її крайні елементи (ГтаГ() виражатимуть
оборот грошей як капіталу: авансовані на виробництво вони повертаються
до вихідного пункту, але в більшій сумі. Здійснюючи такий оборот, гроші
забезпечують розширене відтворення індивідуального капіталу.Тут
гроші, що авансуються в оборот (Г), виступають як утілення
абстрактної самозростаючої вартості, що дає додатковий прибуток.Отже,
найхарактерні- шими ознаками грошового обороту на мікрорівні е
замкнутість лінії руху та зростання грошової суми при поверненні її на
вихідні позиції. Ставши капіталом, гроші не перестають виконувати 1 свої
власні функції, тобто залишаються грошима. На першій (Г-Т) і останній
(Т(-Г() стадіях руху вони виконують функції засобу обігу чи засобу
платежу (залежно від способу оплати товарів).У цих своїх функціях вони
здійснюють зовсім Інший рух, ніж гроші як капітал. На першій стадії
гроші (Г) зовсім виходять з індивідуального кругообороту капіталу,
переходять у розпорядження інших суб’єктів ринку і поступово
віддаляються від вихідного пункту, Г”-це не повернуті на вихідне місце
Г. а вже інші гроші, що надійшли даному підприємству від інших суб’єктів
ринку. Такий рух грошей як грошей, на відміну від руху (як капітала,
називається грошовим обігом.За економ. змістом грош. об. поділяють на 3
частини Грош. обіг – це рух грош. що опосередковує реалізацію товарів і
послуг. Відміннність від грош. обор.А): Грош. оборот обслоговує рух
грош. капіталу, тоді як грош. обіг є рухом грошей як грошей. Г-Т…
В…Т-Г-об. грош. як капіталу.

Б): В грош.обороті має місцє приріст авансованої суми, в грош. обігу
немає цьго приросту грошей, гроші в цьому випадку лише забеспечують
реалізацію товару.В). Лінія руху грошей в грош. об. замкнута вона
починається і закінчується на грош. ринку. В грош. обігу гроші
відделяються від початкової точки.Фінанси – це створення, розпо- діл і
викор-ня централізованих фондів.Кредит – забеспечує перерозподіл грош.
коштів на засадах поверненості, строковості і платності.

41.НЕБАНКІВСЬКІ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНІ ІНСТИТУТИ ТА ІХ ЗНАЧЕННЯ В ЕКОНОМІЦІ.
До небанківських фінансово-кредитних інститутів належать лізінгові,
факторінгові, інвестиційні,страхові,фінансові компанії,пенсійніфонди,
ломбарди,каси взаємної допомоги.Серед цих небанківських інститутів сліл
виділити страхові організаціі, пенсійні фонди, ломбарди і каси
взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інши
установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку
ринкових відносин. Небанківські фінансові Інститути — фінансові
посередник»», діяльність яких не пов’язана з базовими операціями грош.
ринку(мо6ілізація коштів, надання позички, здійснювання розрахунків
між економічними суб-ектами) . Діяльність небанківських
фінансових інститутів не пов’язана з базовими операціями і не зачіпає
маси грошей в обігу. Тому немає потреби контролювати їх діяльність так
ретельно як банківську, і законодавство всіх країн дає їм інший статус,
ніж банкам. В Україні такими інститутами є: страхові, трастові,
фінансові інвестиційні компанії, пенсійні фонди, тощо.Небанківські
фінансові інституги- фінансові посередники , діяльність яких не
пов’язана з базовими операціями грошового ринку Характерною рисою всіх
фін. посередні.і<ів р створення такзваних вторинних зобов”язань.Наприклад, якщо суб’єкт Інввстус кошти в під-во, то отримує зобов-нп цього підпр-ва. Це містить ризик. Якщо суб’єкт вкладає кошти в банк. а банк кредитує під-во, то суб’єкт отримує не одне я джва зобов-ня ( позичальника 1 фін посередника) наявність вторинних зобоп-нь зменш ризик інвестування. Функції фін посередників.7)акумуляція тимчасово вільних коштів І концентрація в позичковий фонд.8)зменш ризик Інвестування за допомогою вторинних зобов-нь і інформац. посередництва.9.зменш, вартості інвестування досягається за рахунок оптового характсрудіяльності, професіоналізму, 10. пристосуваня потреб постачальників до Інтересів кредиторів11. стимулювання екон. зрост-ня за допом. змін Пр грошей 12 надання фін. послуг. 42ФОРМИ ТА ВИДИ КРЕДИТУ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ Кредит-це економіч.відносини між юр. та фіз. особами і державою з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості,строковості, платності. Залежно від форми,в якій кошти передаються кредитором позичальнику розрізняють 2 форми кредиту-товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями коли покупці одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. В сучасній економіці основна форма кредитних відносин-грошова. Залежно від суб(єктів кредитних відносин,їх організації та цільового призначення кредит поділяється на ряд видів:1. Комерційний-це кредит, що його надає одне п-во іншому у вигляді продажу товарів чи послуг з відстрочкою платежу.Він прискорює товарообіг зменшує кількість грошей необхідних для обігу, робить грош. обіг більш еластичним.2.Банківській-це кредит котрий надають і одержуть банки. На відміну від комерц.кредиту він необмежений напрямками термінами і сумами угод,розширює еластичність кредиту.Банк. кредит поділяють на кредит в основні фонди, кредит в оборотні фонди,та кредит на споживчі цілі 3Споживчий –це кредит що надається підпріємствами тргівлі та сервісних послуг населенню у вигляді товарів та послуг що продаються у кредит або на виплат.Реалізується через використання різних форм банківського і комерц. кредиту. 4Державний-це кредит,одним із суб(єктів якого є держава,як правило держава виступає позичальником, а її борг оформлюється у вигляді ЦП. 5Міжнародний це-кредит що обслуговує міграцію позичкового капіталу в царині МЕВ.Він в свою чергу може бути міждер- жавним, приватним,змішаним,коротко-,середньо- і довгостровим,комерц і банківським, кредитуван- ням зовнішньо торгівельних організацій,прямими інвестиціями тощо. Крім класифікації кредиту за формами та видами його розрізняють за строками користування позичками(коротко-,середньо- і довгостровий ),порядком надання(прямий та непрямий. Прямим є кредит,що надається юр. чи фіз. особі прямо без посередників. Коли ж між кредитором і позичальником є посередник ,то кредит називаєтьчя непрямим.), забезпеченістю (забезпечений товарно матеріальними цінностями та незабезпечений(бланковий)),за сферами спрямування (у сферу вир-ва,у сферу обігу,у сферу споживання). 43.ГРОШОВА МАСА І ГРОШОВИ АГРЕГАТИ. СЕНЬОРАТ ТА МОНЕТИЗАЦІЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ. Кількісна харак-ка грош. обігу здавна становила проблему для дослідників і практиків. До 30-х р. ХХст. Панував погляд на грош масу як на сукупність металевих монет та розмінних банкнот. Зараз ряд економ. вважає що до грош маси потрібно відносити не лише готівкові та безгот. гроші, але і деякі ЦП.Гр.маса – це сукупність грош.залишків у всіх формах, що знаходяться в економ. агентів на певний момент. В практиці викор-ть кілька значень грош. маси, або кілька грош. агрегатів. Грош. агрегати формуються за принципом ліквідності. НБУ розраховує наступні грошові агрегати:М0-готівкові гроші поза банками.М1=М0+готівкові гроші на розрахункових та поточних рахунках. М2=М1+строкові депозити та інші кошти (строкові депозити, кошти на рахунках капітальних вкладень під-в иа організацій, кошти держ. страхування, валютні заощадження) М3=М2+кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Бюллетень НБУ.Безпосередньо в обігу знаходиться грош. маса М1- це об(єкт найсуворішого контролю.М1 пов(язано з товароборотом М2 і М3–це гроші які тимчасово покинули обіг, але можуть через певний строл чи за певних обставин знов потрапити в обіг. Ці кошти деколи називають квазі- гроші, майже гроші. М2 і М3 виражають нагромадження грошей, вони визначаються велечиною капіталізації дожодів надійністю кредитної системи, розмірами ПС- ставок.( Його визначають щляхом співвідношення грош. маси і ВВП. М / ВВП = монетизація економ. З 1991р рівень монетизації знижувався в Україні з 80% в1991 до 11% в 1996р. і лише в 1997р зріс до 13,46%.( для грош. маси М2.) Для грош. маси М1 в 1997 – 9,8 %. ВВП=92484 млн. Багато дослідників вважає низький рівень монетизації економ. однією з причин платіжної кризи в украінї. . Реальною проблемою для України є проблема монетизації(покриття) бюджетного дефіциту , яку можна розглянути за допомогою рівняння балансування грошових потоків ,що обслуговують фінансовий ринок.I+(G-T)=S+(M-X).Праворуч-потоки які впадають у фінан.ринок-заощадження(S) і притік капіталу(M-X).Ліворуч- потоки які витікають з фінанс.ринку-інвестиції(I) і покриття бюджетного дефіциту(G-T).Як видно з рівняння зростання бюджетного дефіциту (G-T) призводить до відтягування частини фін.ресурсів в суспільстві через механізм монетизації бюджетного дефіциту.Це зменшує величину інвестицій(I).Даний взаємозв(язок носить назву ефект витіснення інвестицій держ закупками. Бюджетний дефіцит впливає на процес “заощадження — інвестиції” через механізм монетизації дефіциту. Урядові позики для покриття дефіциту зменшують масу заощаджень, які спрямовуються на інвестиції. Цей процес дійстав назву “ефект витіснення інвестицій”.Графічно він показаний на рис. Оскільки обсяги національного продукту і його частини, що йде на споживання, фіксовані, то обсяг інвестицій зменшиться рівно настільки (-2), наскільки збільшиться обсяг держ. закупок (+2), якщо останній не має інвестиційних елементів. Національний продукт 100 споживання Інвестиції Державні 50 25 закупки 25 /-2/ /+2/ 23 27 Рис. Ефект витіснення інвестицій. Спочатку гроші були повноцінними, тобто іх реальна вартість була практично рівною зазначеному на них номіналу. Згодом їх витіснили з обігу неповноцінні гроші вартість яких менша за номінал. Випуск в обіг неповноц.грош. дає змогу отримувати емісійний доход- СЕНЬОРАТ ,тобто це – різниця між номінальною вартістю випущених в обіг грошей та витрарами на їх емісію(їх собівартістю).Сенйорат присвоюється скарбницями аба ЦБ ,що здійснювали грошову емісію.В сучасний період, коли гроші не мають реальної вартості , сенйорат досить великий, тому емісія грошей є дуже прибутковою справою. Емісійним центром є ЦБ. . Ефективність ГКП значною мірою залежить від розмежування повноважень ЦБ і Мін. Фінансів..Необхідність держ. регул-ня випливає із особливостей функціонування цих інститутів.Мін.фін. витрачає гроші, а ЦБ створює гроші. Коли емісійна функція зосереджена в руках Мін.Фін. це може призвести до того що бюдж.дефіцит буде покриватись за рахунок друкування грошей.Тому емісійним центорм краіни законодавчо встановлюється ЦБ. 44. ВАЛЮТНИЙ КУРС ТА ФАКТОРИ, ЩО НА НЬОГО ВПЛИВАЮТЬ. Валютний курс-це співвідношення за якими одна валюта обмінюється на іншу,або «ціна» грошової одиниці однієї країни ,що визначена в грош. од. іншої країни.Встановлення курсу наз-ся котируванням валюти.Валютний курс відображає взаємодію сфер націон.та світової економік.Він порівнює національні вартості опосередковано через їх відносну купівельну спроможність.Основні функції валютного курсу:1поррівняння цінових структур і результатів виробничого відтворення окремих країн.2засіб інтернаціоналізації грошових відносин.3перерозподіл нац.продукту між країнами що здійснюють ЗЕЗ. 4ПОРІВНЯННЯ ВАРтостей(цін) нац=го та світового ринків. НА валютний курс впиває знецінювання па перових грошей усередині країни, а також зміна стану платіжного балансу, від якого залежить співвідношення, що складається між попитом та пропозицією на інвалюту.При паперово-грошових системах, як і при золотому стандарті, курс національної валюти також залежить від стану попиту та пропозиції на інвалюту. Якщо при золотому стандарті відхилення валютного курсу від валютного паритету обмежувалося золотими точками, то при паперово-грошових системах механізм золотих точок зникає і коливання курсів тут можуть бути якими завгодно. Крім указаних факторів, на валютний курс впливають: різниця у рівнях процентних ставок у різних країнах, спекулятивні валютні операції, державне регулювання валютного курсу, ступінь довіри до валюти тощо. Наприклад, підвищення загального рівня позичкових процентів стимулює ввіз зарубіжних капіталів, а зниження – заохочує відплив капіталів за кордон. Це відбивається на стані платіжного балансу та валютного курсу. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції завжди мають сильний кон’юнктурний вплив на валютний курс. Якщо курс валюти має тенденцію до зниження, підприємства та банки продають її в обмін на більш тверді валюти. Це ще більше послаблює валюту. Ступінь довіри до валюти визначається станом економіки та політичною обстановкою у країні. При цьому враховуються не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, а й перспективи їх динаміки.. 45.МЕХАНІЗМ ПОПОВНЕННЯ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ. РОЛЬ КОМЕРЦ. БАНКІВ У ЦЬОМУ ПРОЦЕСІ. Однією з функцій банківської системи є ф-ція створення грошей і регулювання грошової маси, яка полягає у тому , що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу , збільшуючи чи зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші,іншими словами банків.система управляє пропозицією грошей. Грош. масса складаеться з грошей ЦБ та грошей ком.банків. Всі гроші- це боргові зобовязаня по відношенню до банків.У виконанні цієї ф-ції беруть участь всі ланки банківської системи-ЦБ та банки другого рівня (комерційні банки). Ком.банки створюють нові гроші в рез-ті своїх активних операцій, напр.кредитування клієнтів. Процес продукування нових грошей ком.банками називають депозитно- чековою емісіею , або вторинною емісією, мультиплікативною експансією. Коли банк надає кредит гр.маса збільшується. Цьго не помітно по одному банку. Проте виданий кредит потрапляє в пасив іншого банку.Банківська система як єдине ціле може робити те на що не здатен один банк.Мультиплікативне (багатократне) розширення депозитів обмежується ЦБ. Всі банки другого рівня зобов(язані свої резерви (вільні гроші) на рахунках в ЦБ і частково можуть зберігати в готівковій формі в своїх касах. Ці гроші не входять до складу грошових агрегатів М0 ,М1 ,М2 та М3 .Банківські резерви по суті дублюють гроші ,які враховані в цих агрегатах. Між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв(язок стр-рного хар-ру,що створює базу для впливу на масу грошей через регулювання банківських резервів.Для цього вводиться механізм обов(язкового резервування банківських пасивів.Законодавчо визначається норма обов(язкового резерву у вигляді % до суми пасивів банку.Якщо фактичний резерв ком.банку виявиться більшим ОР ,це свідчить про наявність у банку надлишкового резерву.В межах надлишко- вого резерву ком.банк має право видати позички чи здійснити платежі по своїх зобов(язаннях та зобов(язаннях своїх клієнтів.Гроші ком.банків виникають в рез-ті( кредитування клієнтів та купівлі активів у небанківського сектора ЦП, валют. Процес послідовного нарощування маси грошей і суми банківських резервів на базі переміщення через кредитно-розрахунковий механізм банків додаткового резерву , що надійшов у внутрішньобанківський оборот, називається грошовим мультиплікатором . В результаті мультиплікації додаткова маса грошей , що надійшла в банківську систему , істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих ком. банках , через які процйшла мультиплікаційна хвиля . Висота і довжина цієї хвилі залежить від обсягу додатково введених в систему резервів та норми обов(язкового резервування.Отже,приріст маси грошей в обігу забезпечується не тільки кредитною емісією центрального банку, а й кредитною діяльністю ком банків.Кожний окремий банк надає додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, в цілому система банків створює (прирощує) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надходить ззовні — від центрального банку. В цьому наочно проявляється відмінність між функціонуванням окремого банку і системи банків. Рівень грошово-кредитної мультиплікації (коефіцієнт мультиплікатора М) залежить від норми обов’язкового резервування (R) і визначається за формулою М = 1/R Проте фактичний коефіцієнт мультиплікації може істотно відхилятися від розрахункового, оскільки на процес мультиплікації можуть впливати й інші фактори. Наприклад, викор-ня клієнтами банків позичених коштів для готівкових платежів перериває процес мультиплікації і знижує його рівень. Такий же вплив має погашення банківських позичок, яке скорочує масу депозитів та активів банку. Грошовий мультиплікатор може “спрацювати” не тільки при додатковому введенні грошей (резервів) в систему центральним банком через кредитну емісію. Той же ефект буде досягнутий, якщо резерви одного з банків зростуть завдяки надходженню готівки та зарахуванню її на рахунки клієнтів, або ж якщо банк збільшить свої резерви завдяки продажу частини активів на міжбанківському ринку. 45. Мех-зм поповнення маси грошей в оборотi. Роль комерц. банкiв в ньому. Банки можуть в певнiй мiрi можуть впливати на масу грошей в обiгу: ЦБ через емiсiю, КБ через грош.-кред. мультипл., небанкiвськi – через створення власних фiн. iнструментiв. Роль КБ полягає у тому, що вони залучують кошти на депозити, потiм, залишаючи обов’язкову норму резерва, пускають цi ж грошi в оборот у виглядi кредита i т.п.. Наступний банк робить теж саме. Таким чином однi й тi ж грошi збiльшують грошовий оборот; виникає ефект грошового мультиплiкатора. 46.ПОХОДЖЕННЯ І СУТЬ ГРОШЕЙ..Портфельний підхід до визначення суті грошей. На сегодняшній день в науці немає однозначного погляду на суть грош.. Не заваді стоять різні мето- дологічні підходи до вивченя грош. Неоднозначно трактується і питання про походження грошей. Представники трудової теорії вартості К Маркса сутність грош. визначають на основі історич. аналізу походження і генезису грош. Західні ек-ти не надають питанню походження грош. такого важл. значення. Деяки з них навіть вважають істо- рич. підхід до вивчення грош. хибним, вважають, що дослідження минулого може стати джерелом плутанини в точному аналізі дійсності» Можна виділити 2 концепції походження грош. 1)Раціоналістична-згідно з цією теорією гроші ви- никли внаслідок домовланості між з метою уник- нення бартеру та зниження витрат обміну. В хх ст. набуло поширення твердження, що гроші це про- дукт який створює держава. Даний підхід акцен- тує увагу на прийнятності викор-ня грош. ек. аген- тами, а не на історич. процесах роз-витку грош . 2)Еволюційна марксисти твердять, що гроші вини- кли стихійно внаслідок розвитку товарн вир-ва і обміну.Виникнення грош. розглядаються як об(єк- тивний процес викликаний потребами товар обмі- ну. Коли обмін товарами носив непостійний випа- дковий характер потреби в грошах не відчувалося: товар обмін-ся на товар.Маркс це називав прос- тою або випадковою формою вартості обман товарів без присутності грошей це-бартер. Перший великий розподіл праці зумовив перетво- рення обміну в регулярнеий процес. Зростання кіл-ті товарів на ринку зробило можливим вираження вартості одного товару через вартості ряду товарів- еквівалентів. Маркс називав це пов- ною або розгорнутою формою вартості З розвит- ком товар. обміну виділилось кілька товарів, котрі викор-ся найбільшим попитом,а значить найчасті- ше слугували знаряддями обміну. Через ці товари можна було виразити вартість усіх товарів- це називається загальна форма вартості. Товар який здатний виражати вартості інших товарів і забес- печувати іх загальну обмінюваність виступає зага- льним еквівалентом. Роль загального еквіваленту переходить до одного якогось товару, який стає грошима. Роль грош. виконували різні товари, хоч марксисти підтримують тезу про те , що необхід- ність у грошах зумовлена труднощами бартеру ко- рінну потребу у грошах вони вбачають в протирі- ччях товару, котрі прявляються при обміні. Протиріччя між споживчою і міновою вартістю товару. При викор-ні товару як вартості його не можно споживати і навпаки.Протиріччя між конкретною і абстрактною працею затраченою на виробництво товару. Споживча вартість створює- ться конкретною працею,а вартість-абстрактною, якісно однорідною.Протиріччя між приватним і суспільним характером праці. При суспільному характері вир-ва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. При суспіль- ному характері виробництва вартість неможливо виразити через індивідуальні витрати праці. Про- тиріччя товару вирішуються за допомогою грошей, які стають втіленням абстрактної і суспільної пра- ці можуть обмінюватись на будь які товари. Потребу у грошах дослідники пояснюють прибли- зно з однакових позицій: наявністю товарного обміну( розбіжності стосуються питання появи грошей і марксисти вважають що поява грошей зумовлена об(єктивною потребою суспільства у загальному еквіваленті, західні економісти – як продукт створений суспільством (державою). Найбільш поширені наступні підходи до вивчення суті грошей: 1)Марксис. підхід. Гроші- це специфіч.товар, який виступає в ролі загального вартісного еквіваленту. 2)В західній ек літ-рі поширений підхід до визна- чення суті грош. на основі теорії граничної корис- ності (маржиналізм).Заперечується, що грошам необхідна внутрішня вартість і те що вони висту- пають загальним еквівалентом. При даному підхо- ді грош. розгляд. як технічний інструмент обміну. Самуельсон:Гроші-це штучна соц-на умовність. Маккконел і Брю: Гроші – це те що, вони роблять. Гроші-це те, що викор-ся як гроші . Гроші- це міра вартості, засіб обігу і засіб нагромадження. Визначення суті грошей на основі іх функц-го застосування дозволяє розширити структуру грош., платіжні знаки,але й інші фінансові активи:кошти на банк-ких рахунках, цінні папери, тощо. Це носить назву портфельного підходу, до визначен- ня суті грош.(портфельн.аналіз).Фін-ві активи тим прийнятніши в ролі грошей, чим вони ліквідніші. Ліквідність активу означає його здатність перет- ворюватись у платіжний засіб як найшвидше та з наймен-ми витратами.Гроші треба розглядати як абсолютно лікувідний актив.Всі інші активи як фін-ві так і реальні можуть наближатися до грошей за ступенем своєї ліквідності( готівка, вклади до запитання, коротк-ві державні ЦП, строкові вклади, інші ЦП, ювелірні вироби, нерухомість, одяг, товари тривалого викор-ня. Портфельний аналіз грошей застосовується не лише в теорії, але в практиці для кількісного виміру грош. маси. Ці два підходи сходяться в тому, що гроші є особливим товаром, що це явище суспільне. Коли товар. вир-во розвинуте слабо, роль грош. теж незначна і зводитьься до простого посредництва в обміні товарів. При капіталізмі товарно грош. відносини набувають значного розвитку, а гроші перетворюються у капітал. Перетворення грош. у капітал є важл. умовою розширенного сусп-го відтворення. 47 Грошова маса : суть , структура , розміщення та фактори впливу . Під грошовою масою слід розуміти всю сукупність залишків грошей у всіх їх формах, які знаходяться в розпорядженні суб’єктів грошового обороту в певний момент. Такими суб’єктами є приватні особи, підприємства, громадські організації, господарські об’єднання, держава та ін. З точки зору якісної характеристики грошової маси важливе значення має її структура, а з точки зору практики її регулювання — обсяг та динаміка руху, а також структурна характеристика. У структурному відношенні грошову масу можна розділити за кількома критеріями: за ступенем “готовності” окремих елементів до оборотності, тобто за ступенем їх ліквідності; за формою грошових засобів (готівкові, депозитні) ; за розміщенням у суб’єктів грошового обороту; за територіальним розміщенням та ін. Розглянемо показники грошової маси : 1) агрегати М1, М2, М3 ; 2) грошова база . Агрегати – показники тих грошей , які працюють в обороті , знаходяться в розпорядженні тих суб’єктів , які готові випустити їх в оборот . Вони відрізняються між собою на певний елемент , який виражає додатковий ліквідний актив , але з меншим ступенем ліквідності , ніж у попередньому агрегаті . До агрегату М1 відносяться найбільш ліквідні грошові елементи. Такими є готівка (банкноти, казначейські білети, розмінна монета), банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Агрегат М2 охоплює елементи, що входять до складу М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в депозитних банках, взаємні фонди грошового ринку та ін.. Грошова база – це ніби тіж самі гроші , але розглянуті з позиції Центробанку , в нього включається 2 вида грошей , вся готівкова маса . До неї входять також гроші , які знаходяться на кореспондетських рахунках банків в Центробанку . Агрегат М3 включає елементи, що входять до складу М2, депозитні сертифікати номіналом 100000 дол., строкові угоди про зворотний викуп і позички у євродоларах та ін 48.ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ.Х-А КРЕДИТНОІ СИСТЕМИ УКРАЇНИ. Кредитна система – це сукупність кредитних в1дносин( у широкому розумінні) та Інститутів , які реалізують ці відносини ( в узькому розумінні). Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних коштівв та їх використанні. Вони пов’язані з рухом позичкового капіталу. включають різні форми кредиту, методи кредитування, тощо. Кредитні відносини реалізуються через кредитні установи. Інституційно вони складають структуру кредитної системи. Кредитна система складається Із 2 частин:1. Банківські системи 2.Системи небанківських кредитних установ. Банківська система – це законодавче визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку. які займаються банківською діяльністю До небанківських фінансово-кредитних інститутів належать лізінгові, факторінгові, інвестиційні, страхові,фінансові компанії, пенсійні фонди, ломбарди,каси взаємної допомоги.Серед цих небанківських інститутів сліл виділити страхові організаціі, пенсійні фонди, ломбарди і каси взаємної допомоги, які існують на території нашої країни. Інши установи будуть створюватися в недалекому майбутньому в міру розвитку ринкових відносин. 49.СУТЬ , ЦІЛІ ТА ІНСТРУМЕНТИ ГКП Грошово-кредитна політика-це сукупність заходів центробанку, спрямованих на регулювання пропозиції (маси) грошей. Розробка та реалізація ГКП-це ключова ф-ція Ц банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі-забеспечення сталості валюти. При розробці монетарної (грошово-кредитної) політики центральний банк переслідує цілі: -стратегічні; -проміжні; -тактичні. Стратегічними цілями монетарної політики центробанку можуть бути кінцеві цілі загальноекономічної політики держави — досягнення такого зростання суспільного виробництва, за якого буде забезпечена повна зайнятість, стійкість цін (стримування інфляції), збалансованість платіжних відносин з зовнішнім світом. ЦБ своєю монетарною політикою повинен сприяти досягненню вказаних цілей. Проміжними цілями монетарної політики є досягнення такого стану деяких ключових ек.перемінних, який сприятиме досягненню стратегічних цілей. Такими перемінними є пожвавлення чи стримування кон’юнктури на товарних і грошових ринках. Тактичні цілі монетарної політики мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення проміжних цілей.Всі три групи цілей монетарної політики знаходяться в ієрархічному взаємозв’язку. Найвищу сходинку в ній займають стратегічні цілі, для досягнення яких реалізуються проміжні цілі, а їх досягнення в свою чергу вимагають реалізації тактичних цілей. Світова практика виробила такі основні інструменти реалізації тактичних цілей монетарної політики: політика відкритого ринку; облікова (дисконтна) політика і ломбардна політика; політика обов’язкових резервів. В останній час економічна теорія і практика дедалі частіше віддають перевагу такому інструменту монетарної політики як регулювання валютного курсу.Політика відкритого ринку полягає в змінах обсягів покупок та продаж цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) цент ральним банком.Це призводить до зміни резервів комерційних банків, отже — маси грошей в обігу, попиту на товари, пропозиції грошей і рівня процентних ставок в подібному для ЦБ напрямку. ЦБ продає державні ЦП комерційним банкам за умов, коли йому потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію.ЦБ може продати частину свого портфеля ЦП безпосередньо ком. банкам чи ділерам фондового ринку, а через них — населенню та фірмам. В обох випадках у ком.банків зменшаться їх резерви: в першому випадку ком. банк оплатить пакет ЦП зі свого рахунка в ЦБ; в другому — оплата буде здійснена з рахунка ділера з одночасним зменшенням резервів банку, який його обслуговує.Якщо центральному банку потрібно збільшити грошову масу, він буде купувати ЦП у ком. банків, фірм та населення.У всіх випадках на суму покупок цінних паперів у ком. банках зросте сума їх вільних резервів та їх позичковий потенціал. В результаті використання цього потенціалу банки збільшать загальну масу грошей в обігу (з урахуванням коефіцієнта мультиплікації). Відбудеться зростання попиту на товари, зростуть ціни, пропозиція грошей, вартість цінних паперів, знизиться рівень процентних ставок по них. Гроші здешевіють, пожвавиться кон’юнктура ринку, прискориться зростання виробництва та зайнятості. Власники ЦП (банки, фірми, населення) відгукуються на пропозицію центробанку купити чи продати йому ЦП тому що під впливом попиту та пропозиції змінюється як ринкова вартість (ціна) цінних паперів, так і процентні ставки по них, тільки в зворотному напрямку. Якщо ЦБ вирішив збільшити покупки облігацій державної позики, це підвищить на них попит і рівень ринкової ціни й одночасно знизить рівень процентної ставки по них. Якщо ЦБ вирішить збільшити продаж ЦП, збільшиться їх пропозиція на ринку, знизяться їх ціни, підвищиться ставка процентного доходу. Купівля таких паперів стане привабливою для інвесторів. Облікова і ломбардна політика базується на функції центрального банку як “кредитора останньої інстанції”. Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше при появі тимчасового дефіциту резервів на їх рахунках в центробанку. Такі позички банки просять, як правило, на короткий строк і одержують в порядку обліку комерційних векселів (обліковий кредит) чи під заклад інших цінних паперів (ломбардний кредит). Надаючи облікові та ломбардні позички, центробанк збільшує на їх суму вільні резерви і кредитний потенціал банків — позичальників і ще в більшій мірі загальну масу грошей в обігу (в силу дії грошового мультиплікатора). Регулюючи процес облікового і ломбардного кредитування, центробанк може регулювати загальну масу грошей в обігу. Регулювання облікового кредиту центро-банком здійснюється двома способами: зміною ставки облікового процента (облікової ставки) та зміною ліміту обліку комерційних векселів. В умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не може використовуватися в повному обсязі як інструмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостатній розвиток вексельного обігу, а також використання НБУ своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комерційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється переважно через аукціонні торги, через операції РЕПО, навіть в порядку прямого цільового кредитування, а не через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. В цих умовах НБУ здійснює ставку облікового процента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції. Політика обов ‘язкових резервів базується на функції центробанку як банку банків, зокрема на розрахунково-касовому обслуговуванні комерційних банків. Законодавче йому надається право встановлювати норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні зберігати в центральному банку. Вимоги обов’язкового резервування можуть розповсюджуватися на всі депозити чи на окремі їх види Якщо центральний банк підвищує норму обов’язкових резервів, то в такій же мірі збільшиться сума обов’язкових резервів і зменшиться сума вільних резервів, тобто кредитний потенціал банку. Якщо центральний банк знизить норму обов’язкових резервів, то відповідно збільшиться обсяг вільних резервів, розшириться кредитний потенціал банків, активізується їх кредитна діяльність, що призведе до збільшення банківських депозитів і загальної маси грошей. Політика обов’язкового резервування — досить результативний інструмент грошово-кредитного регулювання. На грошову масу він впливає не тільки через зміну обсягу вільних резервів, про що йшлося вище, а й через зміну коефіцієнта грошового мультиплікатора та рівня процентної ставки, які надто чутливі до зміни обсягів кредитних можливостей банків. Тому в країнах з розвинутою економікою цей інструмент монетарної політики використовується рідко, як виняток, оскільки часті зміни норми обов’язкових резервів негативно впливають на діяльність комерційних банків. В умовах перехідної економіки України НБУ досить часто і рішуче застосовував цей інструмент грошово-кредитної політики, оскільки для використання інших, більш “м’яких”, інструментів в країні не було достатніх передумов. Крім розглянутих трьох інструментів в банківській практиці застосовуються й інші засоби впливу на пропозицію грошей. Їх звичайно називають селективними інструментами грошово-кредитної політики. До таких інструментів можна віднести: — законодавче встановлення частки вартості цінних паперів, яку покупці повинні сплатити за власний рахунок, а не за рахунок позичок банків; — встановлення обмежень на надання банками споживчих кредитів населенню; — встановлення обмежень на надання банками всіх видів позичок (кредитні стелі) тощо. 50.ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи: пасивні операції; активні операції; забалансові( послуги). Пасивні операції — залучення чужих коштів на вклади та в позички. Формують зобов’язання банків. Відображуються в пасиві балансу банку.Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для забезпечення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані в результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.До пасивних операцій належать: залучення коштів на депозитні рахунки — поточні (до запитання), строкові, ощадні та інші; недепозитне залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок центрального банку, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань. Основний вид пасивних операцій — залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, розрахункові, строкові, ощадні, валютні, тощо. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції — депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, за рахунок яких банки формують переважну частину своїх доходних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків, тобто в надзвичайних ситуаціях, оскільки ці кошти більш дорогі та короткострокові ніж депозитні. Результати пасивних операцій відображаються в пасивній частині балансу банку.Активні операції — це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності. Вони тісно пов’язані з пасивними операціями. Розміщуючи кошти в активи, банки постійно слідкують за тим, щоб частина коштів залишалася у вигляді обов’язкових та вільних резервів, щоб тривалість вкладень в активи відповідала тривалості залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків (в активах) призводять до появи додаткових коштів в пасивах. Все це вимагає від банків управління активними і пасивними операціями в їх взаємозв’язку як єдиним комплексом банківської діяльності.До активних операцій належать: операції з надання кредитів; вкладення в цінні папери; формування касових залишків та резервів; формування інших активів (формування основних засобів — будівель, обладнання тощо).Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Забалансові операції- до певного часу не відображ. в балансі, так як не відобр-ть руху коштів, проте містять ризики і в кінцевому підсумку зазначаються у збитках і прибутках банку.Д о них входять послуги, пов’язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, наданням гарантій, посередницькі, консультаційні, інформаційні, аудиторські, трастові послуги ,ведення обліку та ін. 50. Банки другого рівня, їх види та операції. Банки другого рівня – це база банк. системи, вони обслуговують господ. суб‘єктів, створюючи відповідну інфраструктуру, систему міжнародних об‘єднань, систему виходу на міжнародну банківську систему. В Україні б.-як. банк другого рівня назвали комерційним. Вони розрізняються: 1)По належності та способу формування уставного капіталу (АТ, ТОВ з участю іноземного капіталу, іноземні банки…). 2)По видам виконуємих операцій: універсальні, спеціалізовані, регіональні. Спеціалізовані банки: ипотечні банки, будівельні ощадні банки(каси), інвестиційні банки, банки підтримки, гарантійні банки. 3)Деякі банки мають виражену галузеву орієнтацію. Операції: 1.Пасивні операції: операції по залученню коштів на депозити (строкові та до запитання), недепозитне залучення ресурсів- міжбанківський кредит, позички ЦБ, випуск векселів та інш. зобов‘язань. 2.Активні операції: кредитні, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, інш. активи (будівлі, обладнання…). 3.Послуги: гарантійні, посередницькі, трастові. 51 СУТЬ ГРОШЕЙ.ГРОШІ ЯК ГРОШІ І ГРОШІ ЯК КАПІТАЛ.В ек.л ітературі немає единого загально прийнятого визначення грошей.В західній ек.літ-рі суть грошей найчастіше визначаєтьс на основі їх функціонального призначення: все що виконує функції грошей є грішми. У вітчизнняній літ-рі широко розповсюджено визначення грошей як специфічного товару,який виконує роль загально- го еквівалента. Гроші –це специфіч. товар що має властивість обмінюватися на б.я. інший товар тоб- то є загальним еквівалентом. Як заг еквівалент гроші мають ряд суттевих рис, які відрізняють іх від звичайних товарів: 1).гроші не здатні прямо задовольняти б.я. фізичні або духовні потреби людини,а тільки опосередковано-через їх відчу- ження на купівлю звичайних товарів і послуг. 2).Маючи здатність обмінюватися на б.я. цінності, гроші перетвор-ться в абстрактного носія вартості, в абсолютну ліквідність як абстрактну цінність чи богатства. Абсолютна ліквідність-це здатність активу негайно обмінюватися на б.я.блага.В цій якості гроші здатні переносити вартість не тількі у просторі і й у часі.З розвитком кредиту і капі- талізації всьго комплексу ек. відносин грошова сис-ма набуває якісно нових ознак.Вплив кредиту через капіталізацію грош. відносин призводить до роздвоєння грош. сектора економіки на дві віднос- но самостійні ії водночас органічно пов(язані ланки грошову-структуру,функцією якої лишаєть- ся обслуговування товарного обігуТ-Г-Т. та специ- фічну структуру грошей,застосування яких пов(я- зано з обігом капіталу Г-Т-Г. Відповідно до цього в теорії грошей розрізняють два поняття-«гроші як гроші»та«гроші як капітал».Гроші як гроші-це фо- рма прояву грошей яка забез- печує реалізацію отриманого доходу (заробітної платні, дивіденду, пенсії тощо). Виступаючи як простий посередник обміну, «гроші як гроші» репрезентують в обігу абстрактну форму товару. Вони уособлюють всю гаму споживчих вартостей, на яку в процесі метаморфози Г- Т може бути обміненою та чи інша сума грошей. Будучи найелементарнішою формою грош. відносин, «гроші як гроші» реа- лізують себе через дві вихідні функції – міру вартості (одиниці виміру) та посередника (засобу) обігу. Органічна єдність зазначених ф-цій виражає функціональне призначення цієї базової форми грошей. Принциповою ознакою грош. як кап-лу є те, що метою їх застосування є не просто обслуг-ня обміну товарів і одержання завдяки цьому необхідної на даний момент споживчої вар- тості, а тиск нової вартості — більшої величини, ніж авансована, такої вартості, що містить відпо- відний відсоток. Для грош., що функ-ють у ролі капіталу, отримання такої вартості стає самоціл- лю обігу: не нова споживча, а додана вартість — ось головна мета обігу грош. як капіталу. У цьому відношенні зазначена грошова форма виступає як найзагальніша ірраціональна форма обігу кап-лу, абстрактний вираз його всеосяжного втілення, як перетворена форма грош.кап-лу.«Гроші як кап-л» виражають свій зміст як засіб платежу й нагрома- дження. Ці функції розглядаються ек теорією як засіб реалізації додаткової споживчої вартості, що криє в собі зазначена форма грошей. Фун-ї засобу платежу і нагромадження сформувалися пізніше ф-цій міри вартості і засобу обігу. Вони виникли на більш високому етапі товарного вир-ва та обігу завдяки розвиткові кредитн. зв’яз-ків і формув-ню лихварського капіталу та стали базою трансфор- мації останнього в позичковий кап-л. Отже,«гроші як капітал»за своєю структурою і функціональним втіленням виходять за межі простого визначення «грошей як грошей». Їх слід розглядати як більш високу форму реалізації грош. відносин.Але,вони й не відриваються повніс-тю від свого попередни- ка. Як обіг товарів створює основу обігу капіталу, так і звичайні гроші-товар виступають носіями більш високої за змістом грош. форми. Остання заперечує свою попередницю діалектичне, збері- гаючи відтак її вихідні ознаки. Уявлення про ево- люційний процес розвитку грошей. Мова йде про поетапне проходження кількох ступенів розвитку: 1)На початковому етапі появлення й розвитку товар відносин зароджується найелементарніша форма грошей-гроші як простий посередник обмі- ну товарів і послуг; гроші, що обслуговують обіг Т- Г- Т, гроші-товар, які реалізують себе як фун-ї одиниці виміру та засобу обігу.2)Згодом ,під впли- вом кредитн. зв’язків і становлення через них лихварського капіталу гроші-товар розширюють діапазон свого функціонального призначення, починають викор-ся у функціях засобу платежу й нагромадження. 3)З розвитком цих функ-й вини- кають передумови становлення нової, більш висо- кої форми грош. — «грошей як капіталу», грош., що обслуговують інший обіг — Г-Т-Г і становлять абстрактну форму грошей (позичкового) капіталу. 52 ПОРЯДОК БАЛАНСУВАННЯ ГРОШ. ПОТОКІВ В ГРОШОВОМУ ОБОРОТІ. Грошовий оборот – це процес безперервного переміщення грошей між суб(єктами ек відносин у сусп відтворенні . Характерною рисою грошового обороту є його замкнутість (збалансованість). Так номінальні величини МД та МТ є рівними і (збалансовани- ми). МД-сукупність усіх доходів, одержаних сімейними господарствами від реалізації своїх ресурсів за певний період.МТ-сукупність всіх товарів та послуг,придбаних сімейними господарствами для споживання, а також по держ. закупкам, для приватних інвестицій та для експорту.Також балансуються такі потоки:-грошові потоки сімейних господарств. отримані доходи витрачаються на споживання і сплату податків. Ці потоки балансуються через інвестування заощадженнь. -грошові потоки уряду. Коли доходів не вистачає для держав.закупок, а також для оплати праці службовців, уряд робить заперечення на фінанс. ринку держ. кредит довгостроковий,-грошові потоки підприємств. Доходів підприємств не вистачае для поновлення та задоволення потреб, вони позичають іх а ; фінанс. ринку,-грошові потоки ринку ресурсів, їх невиликі потоки балансуються купівлею ресурсів підприємтсвами для виробництва,та доходи сімейних господарств. -грошові потоки ринку продукцій. Якщо економічна система замкнута, то балансування МД та МТ досягається автоматично. економічні системи е відкритими. Якщо імпорт переважає експорт, то гроші покидають ек систе- му, щоб врівноважити потоки, це можно зробити за рахунок емісії, але це виключає інформацію. Тому звертаються до притоку капіталу. Серед грошових потоків е такі,що і до витрат і до ін’єк- цій. До витрат:-сллата податків сімейн госп (Т),-заощадження сім госп (5),-оплата експорту (М) Сума втрат + витрати на споживання складають МД (С) І=С+Т+З До ін’єкцій:-інвестиції (І),-держ закупки (О),-платежі за експорт (X) Сума ін’екцій+втрати на споживання складають МП . Взаємодія між грош. потоками С+1+S=С+І+G+(Х-М) Т+S+М=І+GХ втрати ін’єкцій. Це передбачає, що окремі ел-нти витрати ін’єкцій можуть не балансуватись. Балан- сування грош. обороту в цілому буде досягнуто через механізм фін. ринку. І+(G-Т)=S+(М-Х). Виконання бюджет. дефіциту призводить до виді- лення частини.Це зменшить величину інвестицій. Даний взаємозв’язок носить назву “ефекту витіснення інвестицій держ закупками”. 54. Інституційна модель грошового ринку . За інституційною побудовою та характером окремих потоків грошей грошовий ринок можна поділити на два великих сектори: — сектор прямого фінансування; — сектор опосередкованого фінансування. В першому секторі продавці і покупці грошей зустрічаються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вирішують прямо один з одним. Працюючі тут брокери виконують скоріше технічну роль звичайних посередників. В цьому секторі виділяються два канали руху грошей: 1) канал капітального (акціонерного) фінансування; 2) канал запозичення з допомогою облігацій та інших фінансових активів. Суб’єктами (продавцями і покупцями) цього сектору можуть бути фірми, сімейні госпо- дарства, уряд, іноземні юридичні і фізичні особи. Активну участь тут можуть брати і банки — як продавці і покупці своїх цінних паперів та як звичайні посередники-брокери. В другому секторі зв’язок між продавцями і покупцями грошей реалізується через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх покупцям від свого імені. Вони можуть самі створювати вимоги і пропозиції, які виступають самостійними об’єктами (інструментами) грошового ринку. Тому фінансові посередники другого сектору грошового ринку істотно відрізняються від технічних посередників в першому секторі. Ключовою функцією грошового ринку є балансування попиту і пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв’язку з цим особливого значення набуває розуміння механізмів формування попиту та пропозиції грошей та рівня процента. 55.ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК ЗАСОБУ Н-НЯ. Історично ця функція виникла після функції засобу обігу, коли виробник міг відкласти на майбутнє надлишок виручки. Еволюція грош. у цій фун-ї проявляється в розвитку цілей накопичення грошей.1)Збереження вартості.2)Створення резер- ву платіжних засобів. Анологічно змінювалась і форма нагромадження: від звичайного скарбу до рахунків у кредитн. установах, придбання ЦП. Це дало поштовх розвитку фінан. ринку, зростання інвест. активності ек. агентів. Фун-я засобу нагромадження обслуговує нагрома- дження вартості в розпорядженні суб’єктів ек-ки у процесі відтворення.Таке нагромадження є проце- сом об’єктивним. Він зумовлений внутрішніми за- кономірностями обігу кап-лу. Зокрема, фірми можуть нагромаджувати частку прибутку, яка тимчасово не використовується, кошти амортиза- ційного фонду, інших цільових фондів. Нагромад- жувати ці кошти найзручніше в грошовій формі, оскільки вона має абсолютну ліквідність, що дає можливість будь-коли перетворити ці кошти в по- трібну власнику споживчу вартість. Фізичні особи теж нагромаджують вартість в грошовій формі. Ці нагромадження створюються внаслідок перевище- ння поточних доходів над поточними витратами і називаються заощадженнями населення. Формува- ння заощаджень означає відкладання споживання на пізніше, внаслідок чого відповідна маса реаль- них цінностей вивільняється зі сфери особистого споживання і може бути спрямована на розвиток вир-ва. Тому заощадження населення відіграють важливу роль у розвитку економіки країни. Формування нагромаджень , та збережень в грош форм призводить і до певних втрат для їх власни- ків,оскільки вони певний час не отримують дохо- дів від своїх грошей. Такі втрати звичайно назива- ють зумовленими витратами; зберігання грошей. В умовах інфляції ці втрати набувають катастрофічних розмірів, і гроші по суті перестають виконувати цю функцію. 56.СУТЬ ТА ЕВОЛЮЦІЯ КРЕДИТУ. ОБ(ЄКТИ ТА СУБ(ЄКТИ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН. Кредит — це економічні відносини між юридичними та фізичними особами і державами з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення І. як правило, з виплатою процента. Ек відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах завжди бере участь на менше ніж дві сторони:позичальник—сторона, що зацікавлена в ; одержанні позички для досягнення своєї певної цілі, кредитор — сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі в кредит. Ці сторони називаються суб’єктами кредитної угоди, а ті грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, відносно яких укладається угода позички, с об’єктом кредиту. За суб’єктами кредитної угоди та їх комбінацією можна виділити ряд основних типів кредитних відносин. 1) Найпоширенішими є кредитні відносини між і банками, з обново боку. та підприємствами. Госп-ми організаціями і товариствами — з іншого. Саме такі відносини найкраще відповідають умовам ; розвинутих товарно-грошо-вих відносин 2). Кредитні відносини між банками і ! державою. Так, Національний банк України, як і центральні банки Інших країн, надає кредит уряду на покриття дефіциту державного бюджету, банки купують облігації державних позик. Чим більший дефіцит державного бюджету, тим більшого розвитку набуває державний кредит. До цього кредиту тісно примикає кредит банків місцевим бюджетам 3). Кредитні відносини між підприємствами, організаціями та товариствами. Нині він набуває широкого розвитку, особливо у зв’язку з введенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків .4). Кредитні відносини між банками та населенням. У даному випадку банки частіше виступають як позичальники, а не як кредитори. 5). Кредитні відносини між під-ми, організаціями. товариствами, з одного боку. та населенням — з Іншого. Такі відносини не дуже поширені, однак Ігнорувати їх не можна. Населення отримувало кредит переважно на споживчі цілі, але в умовах ринкової сколоміки двдалі частіше воно одержує такі кредити на виробничі потреби. 6), Кредитні відносини між фізичними особами (громадянами). 7) Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб’єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі фірми. ЦІ відносини регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права. 57. ФУНКЦІЯ ГРОШЕЙ ЯК МІРИ ВАРТОСТІ У фун-ї міри вартості гроші забезпечують вимі- рювання вартості товарів та послуг визначення її у формі ціни (тарифу) Таке вимірювання здійснює- ться ідеально в процесі підрахування собівартості вир-ва закінчується на ринку через мех-зм співс- тавлення попиту пропозиції. Оскільки суб’єкти ринку на основі попереднього досвіду формують уявлення про величину купівельної спроможності (вартості) грошової одиниці, маса грошей на боці попиту уявляється їм реальною цінністю, порів- няльною з цінністю товарів на боці пропозиції. В рез-таті балансування цих величин виникає ціна, масштабом якої слугує грош.од.Грош од,яка в цьому процесі виступає як масштаб цін. Завдяки цій функції всі товари та послуги набувають фор- му ціни і стають порівняльними-їх можна склада- ти, порівнювати, віднімати тощо. З’являється мож- ливість визначати ряд дуже важливих ек-х показ- ників, що використовуються в процесі управлін- ня економікою (валовий нац. продукт, нац. доход, прибуток, собівартість, рентабельність, обсяг кап вкладень тощо).Фун-ю міри вартості гроші вико- нують тим краще, чим сталіша їх купівельна спро- можність. Тільки при сталих грошах всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економ. процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки, не будуть на- дійними орієнтирами для прийняття управлінсь- ких рішень. 58.ЦЕНТРАЛЬНІ БАНКИ, ІХ ПОХОДЖЕННЯ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ. Центральний банк посідає перший рівень у банківській системі і покликаний регулювати її діяльність у межах прав та повноважень, наданих йому законом. Тому він несе відповідальність перед суспільством за функціонування банк системи в цілому.Головне завдання центробанку — забезпечити стійкість нац грошей.Створення ЦБ відбувалося наступними шляхами:1)Наділення особливими повноваженнями крупного ком. банку. Ряд таких банків на певних історичних етапах було націоналізовано (Ангпія.Франція). 2) Утворення нового ЦБ в якості банку з особливими повноваженнями (ФРС США).Перший ЦБ (шведський Ліксбанк) було утворено в 1968р. однак до 20ст. в більшості країн на було потреби у відділенні емісійної функції від комерційної. Процес утворення дворівневої банк. системи поширився з 30рр.За формою організації ЦБ можуть бути повністю державними (Україна. Росія, Англія, Франція) або можуть мати акціонерний статус з часткою капіталу, що не належить уряду (Італія. Бельгія (50%), Японія (55%).”Структура ЦБ залежить від устрою держави. Він може бути єдиним органом, що більш характерно для унітарних держав, може бути єдиним органом, в підпорядкуванні якого побудови чи форми власності ЦБ організують свою діяльність у рамках, які визначені державою та виконують завдання в Інтересах суспільства в цілому. Основні функції ЦБ:1. Емісійний центр країні – на ЦБ покладено монопольне право емісії банкнот. ЦБ випускає Г безготівкових розрахунків, але безготівкова емісія не е монополією ЦБ, ЦБ регламентує, організує, контролює, здійснює • касові операції і позаготів- кові розрахунки В Україні НБУ наділено повнова- женнями від розробки,захисту та дизайну грош купюр до інкасації, зниження Г.2. Банк банків. Як ком. банки обслуговують суб’єкти господарю- вання, так і :ЦБ здійснює розрахунково-касове ; обслуговування комерц. банків, їх кредитування, е органом банківського нагляду (в Укр. НБУ єдиний основний орган банківського нагляду). В Україні усі банки зобов’язані відкрити кореспондентський рахунок в НБУ. Через ці рахунки здійснюються всі міжбанківськи розрахунки в межах України. Кредитування НБУ ком. банків здійснюється через кредитні аукціони з 1994р., а також через ломбардне кредитування з 1995р. 59 3АКОН КІЛЬКОСТІ ГРОШЕЙ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ ОБОРОТУ. Грош. обіг підпорядковується своім специфічним законам. Суть закону грош. обігу полягає в тому, що фактична кіль-ть грошей в обігу повинна бути необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн.При перевищенні Кф над Кн певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Навпаки менша кількість Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і призвести до кризи збуту, кризи неплатежів. Виходячи з цього пошук Кн є важливою практичною проблемою. Гроші призначені для опосередкування обліку товарів, отже кіль-ть грошей для обігу прямо пропорційна ВВП. Кн= ВВП. ВВП = р х q. , де р-середній рівень цін в порівнянні з базовим періодом. q- реальний націон. продукт. На практиці збільшення нацю продукту не обов(язково призводить до збільшення грош.маси. Насправді одна грош. одиниця може обслужити кілька трансакцій. Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Кн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці Цю залежність можна виразити формулою: Кн = Цт\0 де Цт — сума цін товарів, що реалізуються за певний період, О — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період. З відміною золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Кф і Кн зазнає суттєвих деформацій. Протягом даного періоду часу для обігу необхідна лише певна, об’єктивно зумовлена маса купівельних і платіжних засобів Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Кф=Кн де Кф—фактична маса грошей в обігу, а Кн — об’єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Кф перевищує Кн — значить в обігу з’явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Кф менше від Кн — їх нестача Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Кн можна виразити так Кн=(сума ЦТ-сума К+сумаП-сумаВП)/О ,де сума К—сума продажів товарів і послуг у кредит, сумаП— загальна сума платежів, строк оплати яких наступив( сумаВП—сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів. Фактична кількість грошей в обігу повинна бути рівною необхідній для обігу масі грошей. Кф=Кн. При перевищенні Кф над Кн-певна частина грошей стає зайвою, що може призвести до інфляції. Менша к-ть Кф порівняно з Кн може викликати нестачу платіжних засобів в обігу і може призвести до кризи збуту. Пошук Кн є важливою практичною пробемою. Гроші призначені для опосередкування обміну товарів. К-ть грошей для обміну прямо пропорційна ВВП. Кн=ВВП, ВВП=PQ.P-середній рівень цін в порівнянні з базовими періодами:Q-реальний національний продукт. На практиці збільшення НП не обов’язково призводить до збільшення гр. маси. Наспрвді ОДНА гр. одиниця може обслуговувати кілька трансакцій. Швидкість обороту гр. одиниці: v-частота переходу грошей від одного економічного агента до іншого. V-кіпькість гр маси за період. Основні фактори, що впливають на V: І.Рівень %-х ставок. Більш високі %ны ставки призводять до підвищення швидкості обороту гр. одиниці => тому, що
об’єкти кладуть готівку в банки під вказаний %. Суб’єкти трансформують
менш ліквідні активи у більш ліквідні-збільш попит на готівку.

2. Реальні доходи.Коли зростають доходи підвищується попиту на гроші,
тобто коли ми враховуємо оборот V:М= PQ / V

Кількісне рівняння обміну Фішера М\/= PQ .Будь які зміни в грошовій
сфері призводять до змін в товарній сфері.Сталість вартості грошей
залежить від кількості грошей, швидкості їх обертання та об’єму
виробництва. Рівняння є товталогією -воно є справедливим, але
нічого не говорить про реапьність.Використання на практиці цього рівня-
ння можливо з певними застереженнями. Рівнян- ня Фішера показує
імперичні залежності між різ- ними факторами грошового обігу.Коли М
збіль- шилося, то для збереження рівноваги на грош ринку, потрібно
зменшити v. або збільшити р та q. Проте величина q-є умовно-стабільною і
залежить від виробничих відносин у суспільстві. Впливати на неї можна у
віддаленій перспективі. V-є теж відносно сталою і постійно піддається
держ регулюванню.

60. Структура грошоврго обороту за формою платіжних засобів.

Грошовий оборот — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну
й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом
безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий оборот — це
сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в
народному господарстві. Грошовий оборот поділяється на дві
взаємопов’язані частини: 1) сферу безготівкового обігу, 2) сферу
готівкового обігу. Готівка, як правило, використовується при виплаті
заробітної плати, пенсій, стипендій (тобто при утворенні доходів
населення), а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі,
розміщенні коштів у банківських внесках тощо (тобто при витрачанні
доходів населення). У сфері безготівкового грошового обігу рух грошей
здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У
безготівковій формі здійснюється переважна більшість грошових операцій у
на- родному господарстві: розрахунки між підприємствами (фірмами), деякі
види розрахунків підприємств і організацій з населенням (наприклад,
перерахування грошових коштів, у тому числі заробітної плати і пенсій,
на поточні рахунки, відкриті в установах банків) тощо.

Найважливішими макроекономічними індикаторами, які об’єктивно
відображають ефективність і стабільність функціонування двох сфер
грошового обороту, є: збалансованість бюджету, рівень інфляції, стан
фінансів усіх секторів економіки, стабільність національної валюти,
обсяг державного внутрішнього і зовнішнього боргу, стан розрахунків і
своєчасність усіх видів платежів, структура і якість грошової маси,
відповідність грошового і матеріально-вартісного економічних оборотів,
раціональність податкової системи.

61.ПОНЯТТЯ БАНКУ. ВИДИ БАНКІВ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ. В Законі України
“Про банки і банківську діяльність” банком названо будь-яку установу,
що виконує функції кредитування, касового і розрахункового
обслуговування н\г та здійснює інші банківські операції, передбачені
цим законом. Банк в правовому відношенні — це будь-який фінансовий
посередник, що виконує одну або декілька операцій, віднесених законом до
банківської діяльності Банк в економ. розумінні — це фінансовий
посередник, який виконує комппекс базових операцій грошового ринку:
мобілізацію коштів, надання їх в позички, здійснення розрахунків між
економ. суб’єктами. Універсальні банки — банки, що виконують всі базові
та будь-які інші операції на грош. ринку. Спеціальні банки — банки, що
виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку.За територією
діяльності банки бувають міжнародні, республіканські, регіональні.
Банківська система — законодавчо визначена, чітко структурована
сукупність фінансових посередників грош. ринку, які займаються
банківською діяльністю. За своєю структурою банківські системи різних
країн істотно відрізняються Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім
банківським системам, що функціонують в ринковій економіці Це, перш за
все. ввоур/вневв їх побудова. На першому рівні знаходиться один банк
(або декілька банків, об’єднаних спільними цілями і завданнями. Такій
установі надається статус і центрального банку. На нього покладається І
відповідальність за вирішення і макроекономічних завдань в
грошово-кредитній сфері, перш за все — підтримання сталості
національних грошей та забезпечення сталості функціонування всієї
банківської системи Хоч ці завдання вирішуються за участю всіх банків,
проте успіх може бути досягнутий тільки при відповідній координації
зусиль кожного з них , Покладається така координація на центральний
банк, для чого він законодавчо наділяється відповідними повноваженнями
На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в
Україні прийнято : називати комерційними банками

62 Роль держави в створенні грошей. З розвитком форм грошей змінювався
механізм визначення носіїв грошових функцій та роль держави в цьому
механізмі. На перших порах сам ринок виявляв потребу в грошах, висував
певні вимоги до грошового товару і сам стихійно висував на цю роль один
з найбільш ходових і здатних до її виконання товарів. Втручання ззовні в
цей процес було мінімальним. Лише із закріпленням ролі грошей за золотом
втручання держави помітно посилилося. Вона взяла на себе зобов’язання
надавати грошам точно визначену форму (монета), встановила контроль за
їх створенням (чеканка, фіксація проби металу, вмісту металу в грошовій
одиниці), запровадила контроль за повноцінністю грошей (боротьба з
фальшуванням монет) тощо. Ще більш значною стала роль держави, коли
гроші перестали бути повноцінними. Вона почала визначати не тільки форму
грошей (вид та форму грошових знаків), а й їх вартість, регулюючи масу
грошей в обігу. Завдяки зусиллям держави в особі її центрального банку
звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків
набули здатності виконувати функції і роль грошей. Держава насамперед
надає паперовим грошам силу законного платіжного засобу та приймає такі
гроші в платежі по всіх своїх вимогах. Крім того, вона реалізує цілу
систему заходів щодо підтримання маси грошей на рівні потреб обігу за
умови збереження сталості цін. Проте це не значить, що держава — творець
грошей, що її роль в цьому процесі визначальна, а самі гроші — виключно
продукт, створений державою. По-перше, сам ринок спричиняє об’єктивну
потребу в грошах, з якою держава повинна рахуватися. По-друге, ринок
висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна
вибрати носія, який здатний найповніше задовольнити ці вимоги. По-третє,
кількість грошей в обігу визначається певними об’єктивними
закономірностями, які повинні враховуватися державою в її регулятивних
діях. Тільки при врахуванні всіх трьох обставин випущені (створені)
державою грошові знаки будуть визнані ринком і зможуть виконувати
функції грошей. Інакше вони знеціняться і країну буде трясти інфляція.
Отже, гроші не декретуються державою, а спричинюються самою ринковою
економікою. Роль держави в їх створенні не визначальна, а корегувальна.
На підтвердження цього положення можна навести той факт, що функції
грошей виконують не тільки випущені державою грошові знаки, а й знаки —
боргові зобов’язання інших емітентів, зокрема чеки та векселі.

63. Форми та види кредиту.

Відрізняють дві осн. форми кредиту, в залежності від того, в якій формі
гроші передаються кредитором позичальнику: 1)Товарний -такі відносини
виникають найчастіше між продавцями і покупцями, коли останні одержують
товари чи послуги з відстрочкою платежу. 2)Грошовий-є найбільш типовим в
умовах ринкової ек. У цій формі здійснюється рух переважної частини
позичкового фонду країни. Основні види кредиту виділяють по природі
учасників кред. відносин: 1)Банківський (беруть участь банки).
2)Державний (одним з суб*єктів виступає держава).
3)Внутрішньо-господарський (для нього часто характерна товарна форма).
4)Міжнародний (беруть участь суб*єкти господарювання різних країн,
безпосередньо держави чи міжнародні фінансово-кредитні інститути). Крім
того кредити поділяють за строками користування позичками (довго-,
середньо- і короткостроковий), порядком надання (прямий і непрямий),
забезпеченістю (забезпечений товарно-матеріальними цінностями і ні,
тобто бланковий), сферами спрямування (у сферу виробництва, обігу,
споживання).

65. ГРОШІ ЯК ЗАСІБ ОБІГУ І ЗАСІБ ПЛАТЕЖ

У функції засобу обігу гроші обслуговують реаліз-ю товарів,
послуг, інших цінностей. Цю функцію гроші виконують реально,тобто
покупець повинен мати достатню суму грошей (у будь-якій формі), щоб
придбати потрібну цінність. Продавець, одержавши за свій товар гроші,
стає власником цінності, яку він може використати для придбання інших
продуктів чи ресурсів.Таким чином гроші в цій функції постійно приводять
в рух товари,зумовлюють їх обіг.Після кожного акту купівлі-продажу
товари вибувають з обігу, пере- ходять у сферу споживання, а гроші
продовжують свій рух в сфері обігу.Для успішного викон-ня цієї фун-ї
гроші теж повинні бути сталими. У фун-ї за- собу платежу гроші
обслуговують погашення бор- гових зобов’язань, які виникають між
суб’єктами економіки в процесі відтворення. Боргові зобов’я- зання
можуть виникнути у зв’язку а реалізацією товарів та послуг, якщо платіж
не відбувається зразу після передачі товару продавцем покупцю, а також у
зв’язку з розподілом і перерозподілом вар- тості (сплата податків,
фінансування з бюджету, видача погашення позичок) У всіх цих випадках
грошові платежі не призводять до руху товарів. Проте опосердковано вони
теж пов’язані з реаліз-ю товарів та послуг: всі перерозподільчі платежі
в кінцевому рахунку здійснюються заради того, щоб ті хто їх одержить,
змогли придбати потрібні їм товари та послуги. На використанні функції
засо- бу платежу базується функціонування податкової, бюджетної та
банківської систем, оплата праці, сис-ма соці забезпеч та інші ек
механізми. Тому гроші як засіб платежу виконують важливу роль у ринковій
економіці Для нормального виконання цієї функції вони повинні бути
сталими. Знеці- нення грошей внаслідок інфляції знижує реальну вартість
коштів, що надходять в погашення борго- вих зобов’язань. Це завдає
збитків кредиторам

66. ОСНОВНІ ТИПИ ГРОШОВИХ СИСТЕМ.

Тип гр.сис. визначається змістом ії елементів та іх взаємодією.В
залежності від сукупності екном. відносин виділяють гр системи ринкового
і неринкового типу. Неринкові системи хар-ся наявністю обмежень щодо
функціонуваня грошей, адміністративних методів регул-ня гр. обігу,
розмежування сфер готівкового і безготівк. обороту, контроля за певними
видами операцій. В ринковій системі практично відсутні обмеження на
функціонування грош.. В регулюванні гр. обігу викор-ся методи економ.
впливу (непрямого).В залежності від механізму регул-ня валюти виділяють
гр. системи відкритого і закритого типу. Закрита гр. система в якій
мають місце значні валютні обмеження,які ізолюють ії від зонішньго
світу. Відкрита гр.система – де відсутні або мінімальні обмежання на
здійснення валютних операцій.Відповідно до загальних законів
функціонування грошей виділяють саморегулюючу і регулювану гр.систему.
Саморегулюючим були системи металевого обігу коли вони існували держава
не могла і не було потреби регулювати гр. обіг.Ії функції зводились до
встановлення вагового вмісту та контролю за обігом монет.По відношенню
до карбування монети діяли дві системи:Система відкритого карбування-усі
бажаючи мали права обміняти злитки металу на монети по вазі, внісши
плату за корбування. В Росії плата за корбуваня становила 0,2 вартості
металу Система відкритого крбуваня застосовувалась до повноцінних
монепт, їх вартість була практично рівною номіналу, однак для міцності
в монети додовали різні сплави- лігатура. Склад дорогоційного металу в
монеті називають пробою. Проба встановилась законодавчо в тисячних
долях, або каратах. На практиці монети всеодно стирались тому держава
встановлювала ремедіум-допутсиме законом відхилення фактичної вапги
монети від законодавчо встановленої. Система закритого карбування
передбачає виготовлення монет на держ. монетних дворцах із металу що
належать державі с.з.к. застосовується для неповноц. розмінних
монет,часто держава встановлює обмеження на функціонування неповноц.
грошей. В росії монети номіналом менше 25 копійок були обов”зковими до
прийому лише на суму 3 руб.Існували 2 системи металевого
обігу:біметалізм і монометалізм. Біметалізм-гр.сист.де роль грошей
виконує 2 метали як равно зол. і срібло. Перша форма біметалізму-система
паралельноі валюти співвідношення цін між золотом і сріблом
встановлюється ринком. Однак це встановлення цін у двох металах є
незручним, до того ціни на грошові метали коливались тому держава стала
законодавчо фіксувуати співвідношення між золотлм і сріблом-це друга
форма біметалізму-фіксованої ціни.Це також дуло незручно так як ринкова
ціна одного з металів могла відхиляти від офіційної, що призводило до
тезаврації (вилучення з обігу його закордон.Таке явище описується
законом Грешена-Коперніка «Гірші гроші витісняють з обігу кращі».
Хорошими грошима вважаються недооціненні ,а поганими-переоцінені. Це
призводило до порушень в гр.обігу, вимагали частого перегляду офіційних
співвідношень між золотом і сріблом. В ХХст. Відбувається перехід до
монометалізму, який передбачає функціонування в якості резервних грош.
одного металу. Найвищою системою золотого монометалізму є система
золотого стандарту.Форми золотого стандарту: Золотомонетний стандарт.
Передбачав вільну конвертацію грошей у золото (вільний обмін банкнот на
золото, відкрите карбування монет), вільний ввіз і вивіз золота за
кардон.Крім засоба в обігу функціонували інші метали в т. ч. срібло,але
іх карбування носило закритий характер.вони були обов(язковими для
прийому на обмежену суму. Крім функцій засобу обігу і платежу золото
виконували і резервну функцію, виступають забеспеченням банкнот: Частина
банкнотної емісії,яки не покривається золотим запасом емісійного банку
називається Фідуціонарноююю емісією. Розгляд банкнотної емісії
обмежувався законодавчо. Відомі кілька емісійних систем: 1)Англійська
система-обмеженя фідуціарноі емісії обмежується певною велечиною. У СВ
згідно з законом 1844р. ії розмір 14 млн. фунтів понад золотий запас.2)
Німецька- розмір банкнотної емісії обмежується сумою 250 млн. марок
проте цей мінімум мпожна перевищувати з умовою,що золоте забеспечення
банкнот буде не ниже 1\3. 3)Французька- встановлення загального ліміту
емісії грошей в межах якого Банк Франції виначав співвідношен ня між
фідуціарною і покритою золотом емісією.4)Американська- з 1913р. золоте
забеспечення банкнот мала складати 40% при абсолютному мінімумі 30%.
Зниження забеспеченності банкнот тягло за собою плату штрафу. Найменш
еластична була Англ. Система, а Французька більш пристосована до потреб
товарн. обміну. Позитивно рисою золотомонет- ного стандарту була
стабільність цієї системи. Він проіснував до 1 СВ. війни. Золото
злитковий стандарт передбачав розміри банкнот не на монети а на
стандартні злитки золота.= 12.5 кг. В 1925 до нього перейшла
Великобританія, В10928-Франція згодом Італія. Голандія.. Канада. Це була
спроба повернутись до золотого стандарту після того як і кінці 10-х на
поч. 20-х р.панувала сист. Папер.-грош. обігу. Золото девізний стандарт
(Девіз-фінансовий актив депомінований в іноземній валюті). Краіни які не
змогли забеспечити їх розмін на іноземну валюту,яка обмінювалась на
золото. Ця форма існувала приблизно в 30 кр.(Німечина,Австрія,
Норвегія).Характерною рисою золотозлиткового і золотодевізного стандарту
була відсутність золота в обігу. Золото виконувало лише резервну ф-ю. В
період світової економ. кризи в 1929-30р. золотий стандарт було
ліквідовано. Найпізніше в 36 його було було ліквідовано в Бельгії, і
Італії. Основним недоліком золотого стандарту є протиріччя між кількістю
золота і потребами народного гос-ва, економіки в грошах. За умов коли
практично ця емісія грош. стає фідуціарною роль держ. регул-ня
грош.сфери зростає. Грош. система стає регульо- воною. Регульована грош.
система виступає у вигляді систем папер. грош. та кред.-го обігу. Суч
гроші не можна назвати ні чисто кредитними ні паперовими. Не існує,не
залишилось навіть формального поділу на банківський та казначейський
білети. Забеспеченням банкнот виступають активи ЦБ.

67. Поняття ліквідності банку та механізм його забезпечення.

Ліквідність банку – це здатність банку в б.-як. момент часу сплатити по
своїм зобов‘язанням перед вкладниками та юр. особами в грошовій формі по
першій вимозі та в повній сумі. Банки, як правило не зберігають ліквідні
кошти у вигляді легко реалізуємих активів із стабільними цінами, а
вважають що їх без обмеження можна позичити у б.-як. момент. Тому
механізм забезпечення ліквідності банку полягає в регулюванні попиту та
пропозиції на ліквідні активи. Коли сукупний попит на ліквідні кошти
перевищує їх пропозицію, керівництво банку повинно бути готове до
дефіциту ліквідних коштів і вирішити, як і в які строки залучити
додаткову кількість ліквідних коштів. Якщо в якийсь момент сукупна
пропозиція ліквідних коштів банка перевищує сукупний попит на них, то
керівництво повинно бути готовим до надлишку ліквідних коштів і при
цьому вирішити, як і в які строки інвестувати цей надлишок до того
моменту в майбутньому, поки вони не будуть потрібні для покриття попиту
на ліквідні кошти. Формули:

1. Миттєва ліквідність: Н5=(Кор.рахунок+Каса)/Поточ. рахунки*100%

Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 – не <20%)

2. Загальна ліквідність: Н6=Активи/Зобов’язання*100%

Повинен бути не < 100%

3. Норматив співвідношення високолікв. активів до робочих активів:

Н7=ВА/РА*100%

Повинен бути не < 15% (с 1.1.99 – не <20%)

68. Класична кількісна теорія грошей. Хар-ка її основних постулатів.

Ідеї Арістотеля щодо визначення суті й функцій грошей, їхнього місця в
системі економічних зв’язків, пройшовши довгий еволюційний шлях, набули
подальшого розвитку в одній із найдавніших економічних теорій, що
сформувалася ще в XVI—XVII ст,—кількісній теорії грошей. Слід зазначити,
що методологічні принципи вказаної теорії впродовж понад трьох столііь
домінують у системі наукових знань з питань грошових відносин. Найбільш
детально вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були
аргументовані відомим теоретиком XVIII ст. англійським ученим Юмом у
його трактаті “Про гроші”, опублікованому 1752 р. Теорія, про яку
йдеться, встановлює функціональну залежність і взаємозв’язок між двома
економічними величинами — рівнем товарних цін і кількістю грошей в
обігу. ІІ основним постулатом є твердження про те, що будь-яка зміна
кількості грошей веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін
товарів і послуг, а відтак — до зміни номінального вираження валового
національного продукту. Юм визначив досить просту залежність, яка
дістала статус класичної: подвоєння кількості грошей призводить до
відповідного подвоєння абсолютного рівня цін, вираженого в цих грошах.
Кількісна теорія Юма створювала відповідну методологічну основу і для
характеристики принципів формування вартості грошей. У його концепції
поняття вартості грошей є суто умовним. Як інструмент обігу вони не
мають власної вартісної основи. Гроші, за Юмом, входять у структуру
обігу без вартості, отримуючи останню лише в процесі обміну. Йдеться про
представницький характер вартості грошей, або про фіктивну вартість, яка
визначається через кількісне співвідношення товарів, що обертаються, і
грошову масу, яка обслуговує цей обіг. Представницька вартість грошей,
що обслуговує товарний обіг, залежить від їхньої кількості. Кількісна
теорія грошей дістала підтримку представників класичної буржуазної
політичної економії. Якщо Юм розглядав її застосування відносно
металевих грошей — золота і срібла, то Д.Рікардо переніс її основні
постулати і на визначення способу функціонування паперових грошей.
Новітній варіант кількісної теорії грошей — це сучасний монетаризм.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019