1. Поняття грошово-кредитної політики. Під грошово-кредитною політикою
розуміють комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення
певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить
держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи
грошовою, політикою. Для з’ясування ролі монетарної політики в ринковій
економіці важливе значения має усвідомлення завдань, які ставляться
монетарними владними структурами i вирішуються монетарними методами. Ці
завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються
на три групи: стратегічні, проміжні i тактичні. Стратегічними звичайно є
цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави.
Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості,
стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей
настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити
перед собою завдання одночасно реалізувати їх yci чи більшу їхню
частину. Держава в цілому має у своему розпорядженні широкий спектр
регулятивних інструментів для розв’язання таких завдань. Проміжні цілі
монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних
процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в
ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан
платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються
передусім станом ринкової кон’юнктури, проміжними цілями монетарної
політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною
ціллю. Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо
регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси,
процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
2. Субєкти і обєкти монетар політ
В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний
банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики тики беруть
участь шип органи державного регулювання економіки — Miнicтеpcтво
фінансів, міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада.
Органи виконавчої та законодавчої влади ви-значають основні
макроекономічні показники, які слугують opiєн-тирами для формування
цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту,
платіжний та торговий баланси, piвeнь зайнятості та ін.). Верховна Рада,
крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує
інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні Проте
вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить
Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед
суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією
України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади
грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведениям.
Об’єктами є пропозиція і попит на грошовому ринку. Під пропозицією
грошей розуміється загальна кількість грошей, що знаходиться в обігу.
Пропозиція грошей складаєтся із M1, M2, M3. Попит на гроші формується із
попиту на гроші як засоб обігу і як засіб збереження вартості.
3. Засоби ГКП
4. Тактичні цілі — це оперативні завдання банківської системи щодо
регулювання ключових економічних перемінних, передусім грошової маси,
процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей.
Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань:
зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям зміни економічної
перемінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та
характером показника. Характерними ознаками тактичних цілей є їхня
короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно
центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість.
Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації
тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного
попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та
валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на
інтереси певних груп економічних суб’єктів і зумовлювати структурні
зміни в економіці. Тому успіх розв’язання багатьох регулятивних завдань
залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами
процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний
ефект від зростання маси грошей в обігу*.
5. Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в
загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання
виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування
платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства,
що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно
реалізувати їх yci чи більшу їхню частину. Держава в цілому має у своему
розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв’язання
таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики
одночасно досягти вcix указаних цілей неможливо через обмеженість та
специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені
стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін
вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення
кон’юнктури, спаду виробництва та зайнятості. I навпаки, для зростання
виробництва необхідно вживати заходи, які призведуть до пожвавлення
кон’юнктури i можуть спричинити зростання цін.
6. Інструменти ГКП (Суть – 1й вопрос)
У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний
інструментарій, який охоплює: Визначення норм обов’язкових резервів
полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним
установам нормативи обов’язкового резервування залучених коштів. Розмір
обов’язкових резервів установлюється в процентному відношенні до
загальної суми залучених банком коштів. Процентна політика як інструмент
грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає
рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він
надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних
операцій. Рефінансування комерційних банків як інструмент
грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але
має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як
«кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього
за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних
резервів. Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у
змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських
зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів. Політика
підтримання курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління
валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними
резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу
іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу
національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит
і пропозицію грошей у державі. Регулювання імпорту та експорту капіталу
є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується
НБУ(через:
реєстрацію імпорту та експорту капіталу; установлення максимальних та
мінімальних розмірів процентних ставок)
7. Роль і місце ГКП
Монетарна політика — одна з головних складових системи державного
регулювання ринкової економіки. Ця обставина сама по собі свідчить про
надзвичайно важливу роль монетарної політики, оскільки нормальний
розвиток ринкового суспільства неможливий без відповідного коригування
економічних процесів з боку держави. Водночас монетарна політика є не
просто однією зі складових регулятивної системи держави, а її ключовим
елементом з огляду на результативність, ефективний вплив на економіку.
Держава може регулювати основні економічні процеси і немонетарними
заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і домагатися прийнятних
результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Застосування
методів монетарної політики сприяє посиленню здатності ринкової
економіки до саморегуляції, підвищенню ефективності механізму її
здійснення завдяки нейтралізації монетарними заходами окремих недоліків,
внутрішньо властивих ринковій економіці. Завдяки стабілізаційній
здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на
переломних стадіях економічного циклу — під час виходу з депресії,
гальмування економічного спаду, запобігання кризи надвиробництва.
Важливу стабілізаційну роль відіграє монетарна політика в умовах
глибокої кризи, яку переживає економіка України в перехідний період
8. Політика обов’язкових резервних вимог — один із класичних
інструментів, за допомогою якого центральні банки регулюють грошовий
ринок, управляють кількістю грошей, підтримуючи темпи зростання грошової
маси в заздалегідь установлених межах збільшення сукупної грошової маси
й окремих її агрегатів. Дія цього методу полягає у зміні центральним
банком норми, в межах якої комерційні банки зобов’язані частину
залучених коштів зберігати на рахунках у центральному банку.
Сучасне трактування обов’язкових резервних вимог передбачає їх
використання центральними банками у кількох напрямах. Резервні вимоги
використовуються центральними банками для розв’язання макроекономічних
довгострокових завдань стабілізації грошового обігу та регулювання
обсягів грошової пропозиції (маси), тобто як інструмент монетарної
політики. Резервування частини коштів, залучених банками, спрямоване на
обмеження їхньої можливості збільшувати грошову пропозицію.
9. Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання
економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за
ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у
порядку рефінансування їхніх активних операцій. Якщо НБУ проводить
політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує
процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту
призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування
гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів
влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок —
відбувається зменшення грошей в обігу. У разі протилежної політики,
спрямованої на збільшення грошей в обігу, НБУ знижує рівень процентних
ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а
отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені
перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цінні папери або
розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються
залишки грошей на їхніх кореспондентських рахунках у НБУ й загальна маса
грошей в обігу.
11. Суть рефінансування (+12)
Серед інструментів грошово-кредитної політики важливе значення має
політика, яку проводить НБУ як кредитор в останній інстанції. У країнах
із розвинутими ринковими відносинами центральний банк надає кредити
комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам, рефінансуючи
їхні активні операції, тобто здійснюючи переоблік комерційних векселів і
надаючи ломбардний кредит. Удосконалення й подальший розвиток політики
рефінансування може відбуватися через поліпшення механізму кредитування
комерційних банків під заставу цінних паперів, з допомогою переобліку
векселів, а також проведення операцій із державними цінними паперами на
відкритому ринку типу РЕПО. (одна сторона продає цінні папери іншій
стороні. Водночас перша сторона бере на себе зобов’язання викупити
указані цінні папери у визначений термін або на вимогу другої сторони.)
12. Рефінансув комерці банків (+11)
як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною
політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на
функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки
звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового
дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в
НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і
одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу
цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають
назву відповідно обліковий і ломбардний. Надаючи названі кредити, НБУ
збільшує первинні резерви комерційних банків, а отже, й загальну суму
грошей в обігу. НБУ може кредитувати комерційні банки і через операції
РЕПО, які полягають в обов’язковій купівлі — продажу державних цінних
паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової
ліквідності системи комерційних банків. Регулюючи процес облікового й
ломбардного кредитування, НБУ може впливати на загальну масу грошей в
обігу. Такий вплив може здійснюватися двома способами: встановленням
ліміту кредитування та визначенням рівня процентної ставки.
13. Політика на відкритому ринку полягає у змінах обсягів купівлі та
продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних
сертифікатів), інших цінних паперів. За умов, коли потрібно
стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання
платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери
комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на
коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг
грошової маси. НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам
(підприємствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в
комерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що
скорочуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів. Якщо потрібно
збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків,
підприємств, населення. Внаслідок такої операції в зазначених суб’єктів
збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках,
і відповідно зростає обсяг грошей в обігу.
14. Облікова ставка
Облікова ставка Національного банку України – виражена у відсотках
плата, що береться Національним банком України за рефінансування
комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу з
них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є
найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
Рівень облікової ставки впливає не лише на грошовий ринок, а й на ринок
капіталів, оскільки підвищення ставок центрального банку зумовлює
зниження попиту на цінні папери і відповідно їх ринкової вартості, а
пониження ставок спричиняє зворотні процеси. Крім того, підвищення
ставки сприяє притоку в країну іноземних капіталів, що призводить до
зростання обмінного курсу національної валюти. Зміна офіційної облікової
ставки є також свого роду орієнтиром для комерційних банків, що означає
перехід центрального банку до нової грошово-кредитної політики і
стимулбє банки вносити корективи у процентні ставки за власними
кредитами. У той же час даний метод грошово-кредитної політики є
недостатньо ефективним, оскільки охоплює лише ті комерційні банки, які
мають потребу в кредитах центрального банку. Тому зміна облікової ставки
частіше застосовується центральним банком у поєднанні з іншими методами
грошово-кредитного регулювання.
20. Дорогі та дешеві гроші
“Дешеві” гроші – грошово-фінансова політика утримання процентних ставок
на низькому рівні, що проводиться з метою стимулювання економічної
діяльності шляхом зниження вартості кредитів та інвестицій.( кредит з
низькими відсотковими ставками) “Дорогі” гроші – кредитно-фінансова
політика, що допускає стримування отримання кредитів та високі процентні
ставки по кредитам. (Кредити, надані під високу ставку відсотка, у руслі
проведеної Центральним банком кредитної політики,зниження темпів
економічного росту ,зменшення інфляції, дефіциту платіжного балансу.)
При проведенні політики “доргих грошей” центральний банк має на меті
подорожчання процесу рефінансування кредитних установ, а тому піднімає
облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати
позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що
надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні
вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.
При політиці “дешевих грошей” метою центрального банку є полегшення
доступу комерційних банків до рефінансування шляхом переобліку векселів,
у звcязку з чим облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює
розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів
економічного росту
15. Держ регулювання ГКП
Роль центрального банку у формуванні макроекономічної політики держави.
Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність
гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних
процесів. Центральний банк як головний орган державного регулювання
економіки в рамках своїх повноважень здійснює комплекс заходів,
спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило,
єдині у переважній більшості країн :забезпечення високого рівня
зайнятості робочої сили; стабілзація цін і, відповідно, вартості грошей;
постійний економічний ріст; врівноважений платіжний баланс та
підтримання стабільності валютного курсу. Основним обcєктом
грошово-кредитного регулювання зі сторони центрального банку виступає
сукупна грошова маса, від величини якої залежить динаміка основних
показників розвитку економіки. Залежно від стану господарскої
конcюнктури центральним банком можуть реалізовуватись два основні типи
грошово-кредитної політики, що взаємно протилежний вплив на динаміку
грошової маси. Перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну
політику (політику “дорогих грошей”), спрямовану на обмеження обсягу
кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування
темпів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується з метою
боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи. Другим типом
регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика
“дешевих грошей”), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних
операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням
грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою
подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом
стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного
попиту на товари і послуги. Важлива роль держави у сфері –регулювання
цін.Населення систематично інформується про рівень та динаміку цін на
споживчі товари.Застосовуючи різні закони, держава бореться проти
укладання угод, що підвищать загальний рівень цін в країні. Тим самим
вона перешкоджає монополістичному контролю над ціноутворенням, стимулює
ринкову конкуренцію.
48. Стр-ра бюдж
Кожен бюджет має свої власні джерела доходів. Джерелами доходів
державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об’єднань і
організацій; податок на додану вартість; акцизні збори; доходи від
зовнішньоекономічної діяльності; прибутковий податок з громадян та ін.,
згідно з нормативами, що визначаються законодавчими актами. Доходи
місцевих бюджетів формуються за рахунок різних місцевих податків та
стягнень. Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які
складаються в процесі розподілу і використання централізованих і
децентралізованих грошових ресурсів для фінансування основних витрат
суспільства. Відповідно до законодавства України видатки
республіканського бюджету спрямовуються на фінансування: а) виробничого
й невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових
та інших робіт; б) заходів у галузі освіти, науки, культури, охорони
здоров’я, фізичної культури, соціального забезпечення; в)
загальнореспубліканських програм підвищення життєвого рівня та заходів
соціального захисту населення; г) загальнореспубліканської програми
охорони навколишнього середовища та ресурсозбереження; д) утримання
органів державної влади й державного управління, судів, прокуратури;е)
утворення резерву коштів для ліквідації наслідків стихійних явищ, аварій
і катастроф; є) створення республіканських матеріальних резервів і
резервного фонду та ін.
16. Інстит основа монетарної політики. Успішне грошово-кредитне
регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної
інституційної основи. Ключовими складовими цієї основи є банківська
система та грошовий ринок. Формування монетарної політики як дуже
важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд
вимог до банківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та
якості функціонування. Основними з таких вимог є:
-дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків
надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На
центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації
монетарної політики;-законодавче та фактичне забезпечення незалежності
центрального банку від державних органів виконавчої та законодавчої
влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;-
законодавче закріплення за центральним банком статусу резервної
структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати
резервні фонди всіх банків другого рівня;-законодавче надання
центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків
другого рівня та статусу фінансового агента уряду;- широкий розвиток
мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту
економічних суб’єктів на позичкові кошти; Грошовий ринок як другий
елемент інституційної основи монетарної політики створює те середовище,
в якому формуються і реалізуються методи та інструменти монетарної
політики. Чим це середовище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія
останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне
регулювання значною мірою залежить від розвитку грошового ринку,
оскільки вони є головними посередниками на ньому. Проведення ефективної
монетарної політики ставить перед грошовим ринком такі вимоги: –
досягнення високого рівня його структуризації, за якого успішно
функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами
ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і
корпоративних цінних паперів, валютний ринок; – достатній рівень
лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного
переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних
суб’єктів, формування реального співвідношення попиту і пропозиції в
кожному із секторів та забезпечення реального зв’язку між відповідними
ціновими індикаторами — ставкою банківського процента, доходу з цінних
паперів, обмінного курсу валют; – вільний доступ усіх комерційних банків
на будь-який сектор грошового ринку.
24. Емісійний дох держави
поняття “дохід” стосовно держави в ціло-му – це національний дохід.
Джерелом його утворення є сплачені податки, платежі, від-рахування,
рента, що надходять у державну скарбницю.
26. Бюдж мех
На кожному етапі економічного розвитку є необхідність розробки такого
бюджетного механізму, який забезпечив би втілення поставлених завдань
перед державою. З економічної точки зору бюджетний механізм – це
сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів
формування та використання бюджетних коштів. Через БМ держава стимулює
виробничо-соц процеси. До бюдж методів рег ек і соц процесів відносять:
– податки, які впливаять на розв тов та на попит і пропозицію на них. –
бюдж фінансув держ програм, що забезп розшир виро і вдосконалення його
стр-ри, розв соц сфери і соц захист громадян. – фін підтр окремих
галузей і підпр для вирівнювання ек умов їх ф-ння. – створ за рах бюдж
кош спец фондів та резервів для попередження диспропор розв.
27. Розп дох між бюдж
За способом зарахування до бюджету доходи поділяються на закріплені і
регулюючі. В сучасній економічній літературі немає єдиної точки зору
щодо визначення даних понять.
Для системи розподілення доходів бюджетів на закріплені і регулюючі, яка
діє зараз в Україні, правомочні такі визначення:
до закріплених відносять ті доходи, які повністю зараховуються до
бюджету або по затверджених нормативах зараховуються до відповідного
бюджету протягом визначеного періоду часу. До регулюючих відносять ті
доходи, по яких роблять відрахування до нижчестоящих бюджетів, маючи на
увазі мету їх збалансування
18. Мех і інструм НБУ в рег ГКП
Грошово-кредитна політика Національного банку України грунтується на
основних критеріях і макроекономічних показниках загальнодержавної
програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких
макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього
продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного
бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси. У
процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ використовує певний
інструментарій: Визначення норм обов’язкових резервів полягає в тому, що
НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи
обов’язкового резервування залучених коштів. Розмір обов’язкових
резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми
залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському
рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на
обов’язкові резерви не нараховуються. Процентна політика як інструмент
грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає
рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він
надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних
операцій. Рефінансування комерційних банків як інструмент
грошово-кредитної політики тісно пов’язане з процентною політикою, але
має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як
«кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього
за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних
резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Операції з
цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі
та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов’язань (депозитних
сертифікатів), інших цінних паперів. Політика підтримання курсу
національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними
резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами,
здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти
на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти
відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей
у державі. Регулювання імпорту та експорту капіталу є інструментом
впливу на грошову масу в обігу
22, 10. Признач ЦБ в монет політ.
Головне призначення центрального банку – це управління грошовим оборотом
з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки.
Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції
грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому,
що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль: *
емісійного банку;* банку банків, тобто специфічної банківської
інституції, яка формує банківські резерви і регулює діяльність
банківської системи;* органу державного управління, який відповідає за
монетарну політику. Центральні банки мають особливий правовий статус,
обумовлений тим, що вони поєднують у собі окремі риси банківської
установи і державного органу управління. Центральні банки здійснюють
банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних
банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з
іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є
отримання прибутку. Центральні банки використовують ці операції як
інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної
політики), керуючись лише державними інтересами та чинним
законодавством. Правовий статус центрального банку можна
охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з
покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних
відносин і банківської діяльності. Він є не залежними від органів
державної влади у встановленні цільових орієнтирів монетарної політики й
у виборі інструментів регулювання грошового обігу. Безумовно,
незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна
політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної
економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона
взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою.
Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати
загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими
державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.
Метою монетарної політики Банку є збалансований розвиток національної
економіки шляхом підтримки цінової стабільності. Двічі на рік
Центральний банк подає парламенту звіт про свою діяльність.
29. Бюдж політика
Бюдже?тна полі?тика — це сукупність державних заходів спрямованих на
зміцнення доходної частини державного бюджету, посилення соціальної
направленості видатків бюджету, створення умов макроекономічної
стабілізації.
31. Роль і місце бюджету
???????
?
Oe
O
e
h°?Eaaeb
3/4
h°L
aJph3 h^
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
h°L
aJph’ h^
h°L
h°L
aJph’ h^
aJph’ h^
h°L
hN3 h^
0 h^
3 h^
3 h^
CJaJph0 h^
0 h^
h^
CJaJ3 h^
CJaJph0 h^
h§ROCJaJ h^
h e[CJaJ# h^
CJaJ# h^
aJph3 h^
aJph3 h^
h^
CJaJ# h^
єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також
доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет
шляхом прямого перерозподілу – оподаткування державних, приватних та
комерційних підприємств. Розподіл частини національного доходу через
державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого
фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших
сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями
виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між
економічними районами країни. Перерозподіл національного доходу між
галузями, обcєднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено
головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї
галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами
економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних
економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури
суспільного виробництва і т.д.
33, 51. Вплив бюджету, його значення
Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як
система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все
суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають
більш обмежене функціонування. Це пов’язано з тим, що бюджет повинен
забезпечити виконання державою її основних функцій – управління,
оборони, регулювання економіки, соціальної. Держава використовує бюджет
для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і
перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного
виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах
формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову
підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства,
забезпечення соціального захисту населення. Державний бюджет України має
велике суспільне, економічне, політичне та інші значення. Кризові явища
в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність
фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет
залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.
Місцеві бюджети в Україні мають велике значення у фінансуванні
соціальних потреб населення. Вони в значній частині забезпечують
фінансовими ресурсами освіту, охорону здоров’я, культуру,
житлово-побутові витрати та ін. З республіканського бюджету Автономної
Республіки Крим фінансуються видатки на потреби, загальні для жителів
Автономної Республіки Крим, а з обласних і районних бюджетів —
відповідно для жителів цих адміністративно-територіальних одиниць.
Економічне значення бюджету полягає в можливості парламенту та уряду
держави шляхом реалізації податкових відносин, митних зборів та
платежів, регулювання банківських ставок та інших фінансових механізмів
реально впливати на мобілізацію фінансових і пов’язаних з ними
матеріальних ресурсів на пріоритетні напрямки економічної і соціальної
політики. Тому бюджет може мати вплив на покращення структури
суспільного виробництва, її подальший розцінок, оптимізацію пропорцій
між галузями народного господарства, розподіл видатків між регіонами,
матеріальною та нематеріальною сферами народного господарства, на
забезпечення соціальних потреб, в тому числі соціального захисту
населення.
35. Бюдж дефіцит
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки,
зниження доходів і ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті
дійові заходи щодо різкого зростання видатків, викликаних
безгосподарністю. Ринкова економіка не може стабілізації економіки й
вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму
економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські
структури.
Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його
доходами. Основні фактори зростання дефіциту бюджету: Збільшення
оборонних видатків.Зростання виплат по державному боргу.Збільшення
трансфертних платежів.Зниження податків. Причинами бюджетного дефіциту
можуть бути: 1) значні інвестиції в розвиток економіки. Такий бюджетний
дефіцит є наслідком не кризових явищ, а певної політики уряду, який
проводить значні структурні зрушення в народному господарстві; 2)
негативні, руйнівні наслідки непередбачених подій, таких як війна,
катастрофа, стихійні лиха; 3) криза в економіці, яка знаходить
відображення в тому числі і в бюджетному дефіциті. Дефіцит свого бюджету
держава покриває за рахунок позики – випуску державних боргових
зобов’язань (облігацій і векселів).Інший шлях покриття дефіцитного
бюджету – емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного
стрибка інфляції. Шляхи подолання бюджетного дефіциту: — оздоровлення
економіки країни; — перебудова податкової системи в напрямку зменшення
податкового тягаря і стимулювання ділової активності; — скорочення
бюджетних дотацій;— зменшення фінансування державних інвестицій; —
запровадження обов’язкового медичного страхування; — економне і цільове
витрачання бюджетних коштів; — посилення контрольної роботи за
своєчасною і повною сплатою податків; — скорочення видатків на
управління і оборону; — використання неемісійних джерел покриття
бюджетного дефіциту та ін. В сучасних умовах дефіцит державного бюджету
України законодавчо обмежується, а джерелами його покриття є внутрішні
та зовнішні позики, кредити Національного Банку України. У 2000 р.
вперше прийнятий бездефіцитний Державний бюджет України.
37. Держ кредит
Державний кредит відрізняється від банківського. Він, як правило,
використовується для покриття дефіциту державного бюджету, і джерелом
його повернення та сплати процентів є доходи бюджету, а не прибутки від
вигідних обсягів кредиту. За своєю економічною сутністю державний кредит
– це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його
джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Використання державного кредиту є цілком виправданою формою мобілізації
коштів у розпорядження держави. Їхня доцільність при покритті дефіциту
бюджету зумовлена тим, що це має значно менші негативні наслідки для
фінансового становища держави, ніж покриття дефіциту за допомогою
грошової емісії. Існування державного кредиту призводить до появи
державного боргу. Державний борг – це загальний розмір, накопиченої
заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює
сумі минулих бюджетних дефіцитів за вирахуванням бюджетних надлишків.
Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави
Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових
зобов’язань держави як внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії
за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам
влади, державним підприємствам. Внутрішній державний борг –
заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які
володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Внутрішній борг
України умовно можна поділити на боргові зобов’язання двох видів:
ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та
неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші
позики та зобов’язання. Зовнішній державний борг – це заборгованість
держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними
фінансовими організаціями.
49. Показники бюдж
Аналіз стану бюджету України за останні роки свідчить про дедалі
напруженіший хід усього бюджетного процесу, ускладнення його формування
й виконання. Бюджетний дефіцит – це та сума, на яку в даному році
витрати бюджету перевищують його доходи.
Дефіцит державного бюджету характерний нині для багатьох країн. Причини
дефіциту бюджету пояснюються цілим рядом факторів: * зниженням рівня
суспільного виробництва * глибокою структурною й технологічною
незбалансованістю виробництва, постійним виснаженням природних ресурсів,
зниженням науково-технічного потенціалу;* послабленням контролю за
фінансово-господарською діяльністю підприємств, постійним зростанням
цін, інфляцією;* нераціональною зовнішньоекономічною діяльністю
держави;* великомасштабним оборотом “тіньового” капіталу;* великими
непродуктивними витратами, приписками, крадіжками, втратами виробленої
продукції. Державний борг – це сума нагромаджених у країні за певний час
бюджетних дефіцитів за винятком позитивних сальдо бюджетів, що мали
місце за цей же час. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг.
Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям й
окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй
доводиться розраховуватися за нього цінними товарами, сировиною,
надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг
Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню. Відповідно до
законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов’язання уряду
виражене у валюті, перед юридичними й фізичними особами. Такі
зобов’язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом; державних
позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені уряду; інших
боргових зобов’язань, гарантованих урядом.
52. Бюдж субсидіювання
Його види: субсидії, субвенції, дотації Субсидії – кошти, які надаються
на умовах часткового фінансування цільових заходів, програм та проектів.
Субвенція – кошти, які надаються на умовах повного фінансування цільових
заходів, програм та проектів. Дотації – кошти, які регулярно надаються
юридичним особам для покриття планових збитків діяльності
32. Бюдж інвест
Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на розвиток
виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. вони
спрямовуються у приоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток
економіки країни в цілому.
47. Бюджет, як ек категорія
Державний бюджет – система грошових відносин, яка виникає між державою,
з одного боку, підприємствами, організаціями різних форм власності й
населення – з другого, для формування і використання централізованого
фонду державних грошових ресурсів з метою задоволення суспільних потреб
.Державний бюджет як економічна категорія відображає реальні виробничі
відносини, відтворює відносини розподілу, перерозподілу, концентрує рух
грошової маси як самостійної вартості, що нібито не пов’язана з рухом
товарної маси Розглядаючи бюджет як економічну категорію, треба
зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини і концентрує
рушення грошової маси. Він є як би вимірником, через який забезпечується
контроль за станом виробництва загалом.
50. Бюдж фінансув
Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є основним
методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі.
Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і
забезпечується розвиток нових галузей виробництва. Україна, як незалежна
держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування
усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і
адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи
входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування
видатків місцевого значення. Нині використовуються наступні форми
бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій;
позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації. Кошторисне
фінансування — забезпечення державними грошовими коштами установ і
організацій соціально-культурної сфери, оборони, органів державного
управління. Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджетної
класифікації видатків фінансування будівництва об’єднано в одну групу
разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні
об’єкти економічного і соціального розвитку України за ринкових умов.
Позики з бюджету державним підприємствам — це фінансова підтримка
державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною
власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на
поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що
надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику
надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні дотації. Це
форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні
планово-збиткових підприємств, організації! і установ, які надають
послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких
перевищує ціну продажу.
53. Бюдж устрій і бюдж сист
Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету
на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять
Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи
побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи
визначається бюджетним устроєм. Бюджетна система України складається з
державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної
Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що
входять до складу бюджетної системі України, є зведеним бюджетом
України. Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної
системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної
системи. Бюджетний устрій ґрунтується на принципах єдності, повноти,
достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що
входять до бюджетної системи України. Принцип єдності бюджету означає
існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної
системи. Єдність бюджетної системи повинна забезпечуватися єдиними
правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації.
Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і
видатків. Принцип достовірності – це формування бюджету на основі
реальних показників, науково обґрунтованих нормативів та відображення у
звіті про виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є
результатом кінцевих касових операцій банків. Принцип гласності
забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів
і звітів про їх виконання. Принцип наочності – це відображення
показників бюджетів у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в
Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної
інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і
пропорцій економічного розвитку.
54. Автономність бюдж
Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу
бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою.
Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням
доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить
міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається,
затверджується і виконується відповідними органами влади відособлено і
самостійно. При принципі автономності втручання зверху неможливо,
розпорядження своїми ресурсами. Принцип автономності означає, що кожний
бюджет, який створюється в країні є відносно обособленим і формується
незалежно від інших бюджетів. Автономність досягається за рахунок:
Затвердження і виконання кожного бюджету окремо. За рахунок чіткого
розрахування доходів і видатків між бюджетами. Необмеженими правами
місцевих органів влади і управління у затвердженні і виконанні власних
бюджетів. Це ключові теоретичні підходи.
55. Фіскально-бюдж політ і ГКП
Фіскальна політика – це заходи уряду спрямовані на збереження повної
зайнятості та виробництва неінформованого ВВП шляхом зміни державних
видатків системи оподаткування та підходів до формування державного
бюджету в цілому. Фіскальна політика – це сукупність заходів держави у
сфері оподаткування і державних витрат. Якщо рівень фіскальних вилучень
доходів економічних суб’ктів зростає, це зменшує їхні можливості і
послаблює стимули до нарощування інвестицій , розширення виробництва, що
пригнічеє сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають
витрати на фінансування дердавного споживання, то це веде до збільшення
номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту
на ринках, що активізує їх кон’юнктуру і певною мірою сприяє розвитку
виробництва. Проте, якщо державне споживання зростає високими темпами і
тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням
товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію. Заходи
фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях
фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних
вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на
поведінку економічних суб’єктів низький, що вимагає досить обережного,
добре виваженого їх застосування. Грошово-кредитна політика – це
сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь
визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту,
які здійснює держава через свій центральний банк, зводиться до
економічного регулювання через механізми зміни пропозиції грошей та їх
ціни на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних
умов, зумовлює подвавлення процента та зростання інвестицій, а також
зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових
інтервалах пожвавлює кон’юнктуру ринків і посилює стимули до розширення
виробництва. Залежно від напрямку та темпів зміни пропозиції грошей та
рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:
експанційна (допускавється неконтрольоване, довільне зростання
пропозиції грошей, налідок – інфляція, тобто, це “політика інфляції”, ),
рестрикційна (допускавється різке, не досить зважене, обвальне
скорочення пропозиції грошекй, наслідок – гроші “дорожчають”, СуПо
скорочується, – зниження цін і різке падіння економічної активності).
Зважаючи на негативні наслідки цих політик, уряди, намагаючись уникнути
їх, застосовують дещо альтернативні до них політики : дезінфляції і
політику рефляції.
56. Мех зміни маси грошей в обороті
Змінювати масу грошей в обороті в Україні може тільки банківська
система. Збільшення чи зменшення її досягається емісійною діяльністю
центрального та комерційних банків. На суму готівкової та безготівкової
емісії збільшується відповідно готівковий та безготівковий компоненти
грошової маси і загальний її обсяг. При цьому центральний банк емітує
готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк – тільки
безготівкові. Емісія готівки є монопольним правом НБУ, хоч випускати
готівку в оборот можуть і НБУ, і комерційні банки1. Але якщо комерційний
банк не покриває випуску готівки надходженнями її у свої каси від
клієнтів, то покрити дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у
центрального банку. Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її
комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок
купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від
купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім
емісії. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною
мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах. Комерційні банки, як
зазначалося вище, беруть участь у створенні тільки безготівкових грошей,
а тому впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси,
а через нього – на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення
грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і
полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та
депозитних вкладів. Грошово-кредитний мультиплікатор – це процес
створення нових банківських депозитів (безготівкових грошей) при
кредитуванні банками клієнтури на основі додаткових (вільних) резервів,
що надійшли в банк ззовні.
57. Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок
перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби
господарського комплексу та їх знецінення. Інфляційні процеси викликають
стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення
підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення
економічних і соціальних суперечностей. Прояв: Найпершою ознакою
переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей та їх
знецінення є зростання цін. Друга ознака інфляційного процесу –
дефіцитність на товарному ринку, спустошення ринку товарів народного
споживання. Третьою ознакою посилення інфляційного процесу є знецінення
грошової одиниці. Наслідки: 1. інфляція приводить до перерозподілу
національного доходу і багатства між різними групами суспільства,
економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим
чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. 2. Високі темпи
інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо
довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується
невизначеність і ризик ведення бюджету. 3. Населення та корпорації
прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються.
Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту). 4.
Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного
проценту росту інфляції. 5. Відбувається знецінення амортизаційного
фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові
заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки,
готівкові гроші. 6. В результаті росту цін знижується
конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт
і зменшується експорт, банкротують національні виробники. 7. Росте попит
на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за
кордон. 8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте
соціальна напруженість.
58. Держ рег валют віднос
Валютний ринок належить до однієї з найважливіших складових грошового
ринку держави і тому потребує державного регулювання. За роки
незалежності України та формування її валютного ринку було розроблено
законодавчу та нормативно-правову базу, створено інституційні форми
організації валютних відносин, створена національна валютна система
тощо. Здійснюючи державне регулювання відносин у сфері обігу валюти,
органи державної влади втілюють валютну політику. Валютна політика – це
сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних економічних
відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей економічної
політики країни. Завдання валютної політики: — забезпечення стабільності
економічного зростання, — стримування зростання безробіття та інфляції,
— підтримка рівноваги платіжного балансу. Основою валютної політики
країни є вибір режиму валютних курсів, який відповідає економічному
стану держави та її зовнішньоекономічним відносинам. Форми та методи
валютної політики: — валютні обмеження – система нормативних правил, що
встановлені в адміністративному або законодавчому порядку та спрямовані
на обмеження операцій з іноземною валютою та іншими валютними цінностями
— зміна паритетів валют (девальвація – зменшення офіційного золотого
змісту грошової одиниці країни або зниження її курсу щодо валют інших
країн, та ревальвація) — регулювання ступеня конвертованості валюти; —
режим валютного курсу; — дисконтна та девізна політика
62. Типи ГКП
Залежно від стану господарскої конcюнктури центральним банком можуть
реалізовуватись два основні типи грошово-кредитної політики, що взаємно
протилежний вплив на динаміку грошової маси. Перший тип являє собою
рестрикційну грошово-кредитну політику (політику “дорогих грошей”),
спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня
процентних ставок і гальмування темпів росту грошової маси в обігу. Така
політика застосовується з метою боротьби з інфляцією та стабілізації
грошової системи. Другим типом регулювання є експансіоністська
грошово-кредитна політика (політика “дешевих грошей”), яка
супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня
процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика
грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та
пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних
процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.
59. Держ рег банк сфери
Банкiвське регулювання – одна з функцiй Нацiонального банку України, яка
полягає у створеннi системи норм, що регулюють дiяльнiсть банкiв,
визначають загальнi принципи банкiвської дiяльностi, порядок здiйснення
банкiвського нагляду, вiдповiдальнiсть за порушення банкiвського
законодавства. Банкiвський нагляд – система контролю та активних
впорядкованих дiй Нацiонального банку України, спрямованих на
забезпечення дотримання банками та iншими фiнансово-кредитними
установами у процесi їх дiяльностi законодавства України i встановлених
нормативiв із метою забезпечення стабiльностi банкiвської системи та
захисту iнтересiв вкладникiв. Основним органом регулювання грошового
обігу виступає банківська система. Методи державного регулювання
визначають принцип побудови самої банківської системи. Дворівневий
принцип організації банківської системи передбачає відокремлення
емісійних операцій регулювання грошового обігу, які закріплюються за
банком першого рівня – центральним банком країни, від розрахункового,
касового і кредитного обслуговування юридичних і фізичних осіб, яке
виконують банки другого рівня – комерційні. Тоді як комерційні банки
належать до різних форм власності, центральний банк, як правило, –
державний. Його діяльність і є основним інструментом державного
регулювання грошового обігу. Методи рег: 1. Видача позик комерційним
банкам (під їх боргові зобов’язання та шляхи переобліку їх портфеля
векселів – рефінансування) Національним банком безпосередньо впливає на
обсяг їх пасивів, а тим самим – і їх активних (кредитних) операцій.
Важливий метод у цій групі – процентна політика центрального банку 2.
Ринок державних цінних паперів, виконуючи функції при обслуговуванні
державного боргу, крім цього, відіграє роль регулюючого фінансового
інструмента. При нарощуванні в країні інфляційних тенденцій держава
випускає державні цінні папери, і, таким чином, частина грошей
зв’язується і вилучається з обігу, що знижує інфляційний тягар на
фінансову систему. 3. При інфляції НБУ збільшує норми резервування. У
такому випадку зв’язуються грошові кошти комерційних банків. Об’єм
грошової маси стає меншим, її інфляційний тиск знижується. Коли в
економіці спостерігається зниження об’ємів виробництва, НБУ зменшує
норми резервування. Грошові засоби вивільняються, що призводить до росту
інфляції, розвитку виробництва і збільшення зайнятості.
60. Бюдж асигнування
Бюджетне асигнування – повноваження, надане розпоряднику бюджетних
коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного
зобов’язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі
виконання бюджету. (кошти державного і місцевих бюджетів, виділені на
розвиток народного господарства, фінансування соціально-культурних
міроприємств). Для здійснення програм та заходів, які проводяться за
рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам
бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів – бюджетні установи в
особи їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань,
взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків з бюджету. Бюджетне
призначення – це повноваження. Надане головному розпоряднику коштів
бюджету законом про державний бюджет, постановою Верховної Ради
Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет,
що має кількість та часові обмеження. Воно дозволяє надавати бюджетні
асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок
коштів відповідного бюджетну та надає право розпоряднику коштів брати
зобов’язання щодо виконання робіт чи надання послуг. Бюджетні
асигнування можуть надаватися підприємствам (як правило, державним) у
таких формах: Бюджетні інвестиції являють собою виділення коштів на
розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. вони
спрямовуються у приоритетні галузі й проекти, які визначають розвиток
економіки країни в цілому. Державні дотації – це виділення коштів з
бюджету на покриття збитків підприємств, як правило, у тому випадку,
коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад,
цінової. Державні субсидії – це виділення коштів з бюджету суб’єктам
підприємницької діяльності на вирішення певних завдань у рамках різного
роду державних програм.
46. Роль бюджету у фінінсовій системі країни. Бюджет є особливою формою
перерозподільчих відносин, повязаних із вилученням частини національного
доходк держави і вмкористанням її з метою задоволення потреб усього
суспільства та окремих адміністративно- територіальних формувань. За
допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу ( рідше
нац. багатства) між окремими галузями народного господарства.Пропорції
бюджетного перерозподілу вартості ВВП більшою мірою визначаються
потребами розширеного відтворення. Сфера бюджетного розподілу посідає
центральне місце у складі бюджетних фінансів, що зумовлене ключовим
значеннам бюджету порівняно з іншими ланками. Призначення бюджету-
задоволення потреб суспільства та його адміністративно- територіальних
формувань.
63. Бюджетне рег (інструменти)
Бюджетне регулювання передбачає законодавче закріплені відсоткові
відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових
платежів, встановлені на даній території, а також дотації і субвенції до
бюджетів адміністративних територій відповідно до техніко-економічних
обґрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний,
соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів;
розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального
й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів
територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання
нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні
роки програми й досягнуті результати про діючі програми та програми, що
розробляються, з прогнозом наслідків їх виконання. Регулювання бюджетів
впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх
розподілі й перерозподілі між ланками бюджетної системи, при
фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу
виконання бюджету. Держава організовує бюджетні відносини відповідно до
своїх інтересів. Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави
на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про
державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про
місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами. У
необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому
порядку
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
