Фінанси (шпаргалка)

1.Сутність бюджету як економічної категорії.

Фінансова сис-ма включає 4 сфери:

1) фінанси суб’єктів господарювання (мікрорівень);

2) державні фінанси (макрорівень);

3) міжнародні фінанси (світове господарство);

4) фінансовий ринок (забезпечуючи сфера).

Бюджет є основною ланкою державних фінансів і важливою складовою
фінансової системи в цілому. Державні фінанси виражають сукупність
економічних відносин у грошовій формі з приводу розподілу і
перерозподілу вартості ВВП з метою фінансового забезпечення реалізації
функцій держави. Суб’єктами цих відносин є юридичні і фізичні особи та
держава, об’єктом – ВВП. Бюджет держави являє собою сукупність
законодавчо регламентованих відносин між державою і юридичними та
фізичними особами з приводу розподілу й перерозподілу ВВП, а за певних
умов – і нац.багатства з метою формування і викор-ня централізованого
фонду грош.коштів, призначеного для забезпечення виконання державою її
функцій.

Бюджет як фін. план держави – це розпис (план) доходів і видатків.
Призначення бюджету держави полягає у фінансовому розвитку держави та
суп-ва.

Специфічними ознаками бюджетних відносин є:

1. Перерозподільний характер — бюджет виконує функції перерозподілу ВВП
між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, перерозподіл у
часі при використанні державних позик.

2. Всеохоплюючий характер — ними охоплені всі юридичні і фізичні особи
(прямо, опосередковано, усуспільнено)

3. Законодавчо регулюванний хар-р – регламент-ся виключно у законодавчій
формі.

З точки зору послідовності розподілу ВВП існують 2 варіанти:

1) в умовах ринкової екон-ки (створений ВВП спочатку розподіляється між
його виробниками. Робітники і службовці отримують з/п,
підприємці-прибуток. Після цього здійсн-ся формування бюджету шляхом
оподаткування доходів фіз.,юрид.осіб)

2) у межах адміністр.екон-ки (держава спочатку централізує в бюджеті
необх.частину ВВП, а залишок розподіляється між його виробниками).

Суть і призначення бюджету найбільш повно проявляється у його функціях:

1)перерозподіл ВВП;

2)держ.регулювання і стимулювання національної економіки;

3)фінансове забезпечення соц.політики;

4)контроль за формуванням і викор-ям коштів централіз.фонду
(бюдж.контроль).

Права держави у розподілі ВВП ґрунтуються на використанні нею
сусп.функцій та участі в розподілі ВВП як одного із суб’єктів його
створення.

Характер і масштаби участі держави в розподілі ВВП залежать від
бюдж.моделі, яка визначаєься рівнем бюдж.централізації ВВП. Бюдж.модель
являє собою порядок і методологію формування і викор-ня бюджету, який
відображається в рівні бюдж.централізації ВВП, принципах,формах,джерелах
тощо.

За рівнем центр.ВВП в бюджеті держави виділяють 3 бюдж.моделі:

1) американська (з рівнем бюдж.централізації 20-30%; заснована на
максим.рівні само забезпеченості фіз.осіб і самофінансування юрид.осіб.У
соц.сфері забезпечуються лише ті верстви населення, які не в змозі
обійтись без держ.допомоги)

2) західноєвропейська (30-50%; характеризується помірковано розгалуженою
держ.соц.сферою);

3) скандинавська (50-60%; характеризується розгалуженою
держ.соц.сферою,як в галузі освіти, так і в охороні здоров’я). В
зведеному бюджеті України концентрується 32% ВВП. Бюджет як
екон.категорія характ-ся бюдж.потоками, які уособлюють собою рух
грош.коштів до бюджету і з нього,а також між окремими бюджетами,які
здійснюються через рахунки бюджету.Для вирішення фінансових протиріч,
пов’язаних із формуванням бюджету, існує 2 способи:

1) встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП та його
централізації у бюджеті;

2) постійне зростання ВВП.

2.Характерні ознаки бюджетних відносин.

Характерними ознаками бюдж.відносин є:

1)перерозполільний х-р – бюджет виконує функцію перерозподілу ВВП між
галузями, регіонами, соц.верствами насел-я, перерозподіл у часі при
використанні держ.позик.

2)всеохопл-ий х-р – з бюджетом пов’язані абсолютно усі юр. та фіз. особи
чи за напрямом платежів до бюджету, чи за фін-ням з нього, ці
взаємозв’язки можуть проявлятися у таких формах: а)прямі
взаємовідносини: сплата податків та ін. платежів, чи отримання держ.
трансфертів конкретною особою, б)опосередковані взаємовідносини: коли
отримуються не кошти з бюджету, а держава надає конкретному суб’єкту
відповідні послуги (освіта, охорона здоров’я та ін.), в)усуспільнені
взаємовідносини: послуга надається не конкретній особі, а сус-ству
вцілому;

3)законодавчо-регламентований характер – загалом фін. відносини можуть
регламентуватись у 3-ох формах: договірній-між окремими суб’єктами
господарювання та ін.,статутній, законодавчій.

Бюдж. відносини регламентуються виключно у законодавчій формі. Це
регламентування здійсн. на 3-ох рівнях: а)загальне законодавство про
бюджет-БКУ.; 2)законами що регламент-ь надх-я дох-ів і фін видатків –
стосовно доходів осн. є у зведеному вигляді-податковий кодекс, а також
може мати дворівневий характер-ЗУ”Про систему оподаткув.” та закони з
кожного податку, стосовно видатків спец. законів не існує, але фін-ня
регламентується галузевим законодавством, наприклад ЗУ”Про освіту”;
3)прийн-я щоріч-го закону (ріш-я) про б-т на наст-й б-ий рік.

3.Роль і місце бюджету у перерозподільних відносинах у суспільстві.

Бюджет держави є головним елементом перерозподілу ВВП. Він
використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу
фін.ресурсів з урахуванням вимог раціонального розміщення виробничих
сил, піднесення національної економіки, прискорення соц. розвитку і
поліпшення соц.захищеності найменш забезпечених верств населення. Через
видатки та податки бюджет виступає важливим інструментом регулювання і
стимулювання національної економіки. Бюджет використовується для впливу
на підвищення норми нагромадження, прискорення темпів економічного
росту, стимулювання НТП, регулювання темпів оновлення і розширення
основного капіталу, вирівнювання галузевих пропорцій, розвиток
соц.інфраструктури. Фінансове забезпечення соціальної політики –
підтримка найменш захищених верств населення, а також функціонування
закладів охорони здоров’я, освіти, культури, науки і соц. захисту.

4.Правове регламентування бюджетних відносин.

Оскільки бюджетні відносини є перерозподільними і всеохоплюючими, вони
можуть здійснюватись лише на законодавчій основі. Тобто бюджету
притаманний імперативний характер. Правове регламентування бюджетних
відносин здійснюється на 3 рівнях:

1) ЗУ “Про бюджетну систему України”, де визначається структура бюджету
даної країни, доходи і видатки, розподіл доходів і видатків за рівнями
адміністративного поділу, організація складання і виконання бюджету;

2) Закони, що регламентують формування доходів і фінансування видатків:
“Про систему оподаткування”, “Про окремі податки”;

3) щорічний ЗУ “Про Державний бюджет” на наступний рік.

5.Структура бюджету як фінансового плану.

Бюджет як фінансовий план являє собою розпис доходів і видатків держави,
який затверджений органами законодавчої і представницької влади у
вигляді законодавчого акту. Центральне місце бюджету в сис-мі фін.планів
держави визначається такими факторами:

– в бюджеті концентруються основні державні доходи;

– складання і виконання бюджету тісно пов’язане зі складанням і
виконанням інших планів держави;

– бюджет є осн.джерелом фінансування міжнародної діяльності держави;

– бюджет є інструментом фін.контролю за формуванням і викор-ям
централіз.фонду держави.

Бюджет можна подати у вигляді зведеного кошторису доходів і видатків,
сукупність яких характеризують його склад, а співвідношення між видами
доходів і напрямами видатків до заг.обсягу бюджету формує його
структуру. Доходи бюджету характеризують податкову політику держави. До
них належать податкові та неподаткові надходження, доходи від операцій з
капіталом та трансферти. Склад і структура видатків бюджету характеризує
фінансову, економічну і соціальну політику держави.

Рівень соц.видатків визначається бюджетною моделлю. Видатки держави: 1)
поточні видатки (поточний бюджет); 2) виділення коштів на цілі
розширеного відтворення (бюджет розвитку). Бюджет розвитку передбачає
видатки на капітальні вкладення в основні фонди, капітальне
будівництво,капіт.ремонт та інші видатки на розширене відтворення.
Видатки бюджету розвитку здійснюються в межах власних і позичених
коштів. В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від
бюджету як екон.категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового
призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно
проаналізувати статті доходів і видатків „чистого бюджету” (без цільових
фондів). Включення цих фондів до бюджету зумовлено 2 причинами: 1)
наданням їм законодавчої сили; 2) необхідністю здійснення держ.контролю
за коштами цих фондів.

Стан бюджету як фін плану характеризується 3 показниками: 1)рівновага
доходів і видатків; 2)перевищення доходів над видатками (бюджетний
.профіцит);

3)перевищення видатків над доходами (бюджетний дефіцит). За наявності
бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття. Найбільш
доцільним і обґрунтованим станом бюджету є рівновага доходів і видатків.

6.Показники, що характеризують стан бюджету.

Бюджет як фінансовий план являє собою розпис доходів і видатків держави,
який затверджений органами законодавчої і представницької влади у
вигляді законодавчого акту.

Рівновага доходів і видатків бюджету є його найбільш доцільним і
обґрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету мають
відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення
реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві
доходи, а з іншого – передбачати у своєму плані видатки без гарантованих
надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є
головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад
видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне
– систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли
кожний суб’єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і
сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична
реалізація цього завдання є дуже складною.

Бюджетний профіцит є специфічним явищем. Це досить відносний показник,
адже завжди можна знайти певні напрями використання коштів. „Зайвих”
коштів взагалі не буває. Також слід відрізняти бюджетний профіцит від
надлишку коштів, який підлягає вилученню до бюджету вищого рівня і
характеризує між бюджетні відносини. У будь-якому випадку бюджетний
профіцит не може розглядатись як позитивний результат фінансової
діяльності держави, ідентичний прибутку суб’єктів підприємництва.
Державі зайві кошти не потрібні.

Бюджетний дефіцит є найбільш складним і водночас досить поширеним
явищем. Це – перевищення видатків над постійними доходами бюджету, якими
є податки й обов’язкові платежі, що згідно з бюджетною класифікацією
віднесені до доходів бюджету. Бюджетний дефіцит не означає
незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні
встановлюються відповідні джерела фінансування.

7.Бюджетний дефіцит: визначення, причини виникнення і наслідки.

Причинами бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше,
ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту досить просто:
скоротити. видатки або збільшити доходи. Однак на практиці, як правило,
це зробити важко, а іноді і неможливо.

Бюджетний дефіцит має певні обмеження, необхідність яких визначається
вимогами пом’якшення наслідків дефіцитного фінансування, основним з яких
є інфляція, пов’язана з емісією грошей. Відзначаючи негативність
бюджетного дефіциту, маємо насамперед на увазі його вплив на знецінення
грошей. Воно веде до економічної нестабільності, оскільки гроші
втрачають свою вартість у часі. Усі юридичні та фізичні особи
намагаються позбутись грошей, які практично перестають виконувати
функцію нагромадження. Інфляція виражається в зростанні цін і зниженні
рівня реальних доходів, вона підриває стимули до підприємницької
діяльності. Дефіцит грошей – настільки ж небажане явище для економіки,
як і їх надлишок. Отже, політика бюджетного дефіциту має бути виваженою
і збалансованою. Наслідки бюджетного дефіциту не є наперед заданими.
Вони залежать від багатьох чинників, насамперед від продуманої політики,
керованості бюджету і бюджетного процесу.

8.Види бюджетного дефіциту за формою прояву.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків над постійними доходами
бюджету, якими є податки й обов’язкові платежі. За формою прояву
розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит – це
офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у
відповідному документі: Законі про державний бюджет чи в рішенні
місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує
кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це
завищення планових показників доходів. По суті, воно означає
фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно
виявиться при виконанні бюджету. По-друге, завищення доходів може мати
напівприхований характер. По-третє, можливий варіант
напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті
дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі
надходження, які є джерелами його фінансування.

Прихований бюджетний дефіцит – вкрай небажане явище, особливо його перша
форма – завищення планових показників доходів. Адже при виконанні
бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні
видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі
виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого
початку.

9.Види бюджетного дефіциту за причинами виникнення.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків над постійними доходами
бюджету, якими є податки й обов’язкові платежі. За причинами виникнення
бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений
бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Він
пов’язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є
в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів,
або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити
проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Конкретними
причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна
сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а
головне – низький рівень ВВП на душу населення.

Свідомий бюджетний дефіцит пов’язаний з проведенням політики так званих
„позикових” фінансів. Формування доходів може здійснюватись на основі
„податкових” чи „позикових” фінансів. Політика „податкових” фінансів
виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових
надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба
повертати. Політика „позикових” фінансів ґрунтується на необхідності
обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків
через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту
фінансових ресурсів у країні. То свідомий, як правило, можливий саме за
наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть
надати державі у тимчасове користування.

10.Види бюджетного дефіциту за характером використання коштів.

Бюджетний дефіцит – перевищення видатків над постійними доходами
бюджету, якими є податки й обов’язкові платежі. За спрямуванням коштів
розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця
ознака бюджетного дефіциту є досить суттєвою в його характеристиці.
Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без
відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове
становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає
активний вплив бюджету на розвиток економіки. Політика дефіцитного
фінансування інвестицій ґрунтується на теоретичних засадах кейнсіанства,
його постулатах „бюджетного мультиплікатора”. Бюджетні інвестиції
сприяють розвитку економіки, розширюють попит і цим стимулюють
економіку. Фінансова політика дефіцитного фінансування економіки широко
використовувалась у різних країнах світу в певних історичних умовах.

11.Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Джерелами покриття дефіциту виступають: 1) державні позики; 2) грошова
емісія..

Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником
і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними
фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються
за різними ознаками. Залежно від територіального розміщення вони
поділяються на внутрішні та зовнішні. Внутрішні характеризують залучення
коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку
даної країни. Зовнішні пов’язані з надходженням ззовні – від кредиторів
інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними
організаціями та міжнародними фінансовими інституціями. За способом
мобілізації розрізняють державні позики, які пов’язані з випуском в обіг
державних ЦП, і такі, що оформляються відповідними угодами. За допомогою
випуску ЦП здійснюється мобілізація вільних коштів юридичних та фізичних
осіб. На підставі угод можуть надаватись міжурядові кредити та кредити
від міжнародних фінансових інституцій. За термінами надання державні
позички поділяються на коротко-(до 1р.), середньо-(1-5р.) та
довгострокові(5-20р.).

Використання держ.позик вимагає таких передумов:

– наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

– довіри з боку кредиторів до держави;

– заінтересованості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій
повернення боргу і процентної політики);

– наявності реальних доходів від використання позичених грошових
коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити %.

Використання державних позик вимагає визначення джерел погашення боргу,
якими є:

– додаткові податкові надходження, які отримує держава завдяки
зростанню ВВП на основі інвестування позичених коштів;

– підвищення рівня оподаткування;

– зменшення видатків;

– випуск нових позик.

Емісія грошей є незабезпеченим джерелом покриття бюджетного дефіциту.
Саме тому вона спричинює інфляцію – знецінення грошей. Грошова емісія
може використовуватись тільки в умовах жорсткого контролю за
використанням цих грошей. І на сьогоднішній день використання грошової
емісії для фінансування бюджету офіційно, як правило, у тому числі й в
Україні, забороняється. Таким чином, із двох джерел покриття бюджетного
дефіциту реальним і повноцінним є державні позики.

12.Передумови використання державних позик

Однією з передумов покриття бюджетного дефіциту є державні позики.
Використання держ позик вимагає:

1) наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

2) довіри з боку кредиторів держави;

3) зацікавленості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій
повернення боргу і % політики);

4) наявності реальних доходів від внкористання позичених коштів, які
дають можливість

повернути борги і сплатити %.

Державні позики внмагають чіткої системи погашення державного боргу.
Джерелами цього погашення можуть бути:

( додаткові податкові надходження внаслідок зростання ВВП, інвестування
позич коштів. Це реальне джерело і економічно обгрунтоване;

( Підвищення рівня оподаткування – не обргунтований захід;

( Скорочення видатків;

( Грошова емісія.

Нові позики – рефінансування боргу. Залучення державних позик повинно
мати в основі два чинники: 1) мінімізацію вартості позики; 2)
встановлення стабільності державних ЦП на фінансовому ринку. Мінімізація
вартості позики досягається по-перше, за рахунок процентної політики,
по-друге, за рахунок умов випуску і погашення.

Процентна політика відображає при цьому два протилежних фактори:
мінімізацію вартості позики і максимізацію її привабливості. яка, в свою
чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку
державні цінні папери мають нижчий %, який виступає свого роду
індикатором цього р-ку. Стабільність державних ЦП досягається за рахунок
оптимізації насиченості ними фінансового ринку. ЦП, з одного боку, має
бути достатньо для максимізації надходжень від державних позик, а з
іншого – не повинне мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння
курсової ціни.

13.Роль і місце бюджету у фінансово-кредитному механізмі.

Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на
соціально-економічний розвиток країни. Він складається з 2 підсистем:

1) фінансове забезпечення;

2) фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення здійснюється у таких 3 формах:

1. Самофінансування – покриття витрат за рахунок власних коштів. Це –
вихідна форма. Залучення в обіг інших коштів можливе лише за наявності
певного рівня самофінансування. Цей рівень є гарантією для банків,
наприклад, при видачі кредитів. Для самих банків теж установлюється
мінімальний розмір статутного фонду.

2. Кредитування – покриття витрат за рахунок позичених коштів. Це –
регулююча форма. Здійснюється у формах комерційного та банківського
кредитів. Кредитування – дуже вигідна й ефективна форма фінансового
механізму. Її вигідність полягає в економії суспільних фінансових
ресурсів, адже в процесі кругообігу одні і ті самі ресурси можуть
використовуватись у різний час різними суб’єктами. Ефективність
забезпечується встановленням таких принципів кредитування, як
поворотність, терміновість, платність, матеріальна забезпеченість. Це
змушує позичальників працювати максимально ефективно.

3. Бюджетні асигнування – форма державного фінансового забезпечення. З
одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли
не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед
непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці
асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін
(наприклад, субсидії виробникам с/г продукції).

За певних історичних умов бюджетні асигнування відіграють дуже важливу
роль у формуванні національної економіки на основі кейнсіанської теорії
бюджетного мультиплікатора.

Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою
функцією податків та з бюджетним субсидіюванням. Особлива роль належить
бюджетному вирівнюванню. Фінансове регулювання має такі інструменти, як
податки, внески та відрахування, субсидії та дотації. Фінансове
регулювання пов’язане з використанням 2 методів розподільних відносин –
сальдового і нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення
розподілу за окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового)
елемента. При нормативному методі всі елементи розподілу або їх
переважна частина визнач-ся за нормативами, які встановлюються відносно
загальної величини доходу.

14.Бюджетні асигнування в системі фінансового забезпечення.

Бюджетні асигнування – це форма фінансового забезпечення за рахунок
централізованого фонду грошових коштів держави. Воно може здійснюватись
на поворотній і безповоротній основі. Характерною ознакою бюджетних
асигнувань є саме їх безповоротність, однак за певних умов можуть
надаватись бюджетні кредити суб’єктами господарювання. Проте фактично
ці кредити відіграють роль тимчасової фінансової допомоги.

Роль і місце бюджетних асигнувань у системі фінансового забезпечення
визначаються моделлю фінансових відносин у суспільстві. Фінансова модель
планової економіки, що характеризується значним рівнем централізації ВВП
у бюджеті, установлювала провідну роль бюджету в системі фінансового
забезпечення. Бюджетні асигнування були основною за питомою вагою формою
фінансового забезпечення і відігравали балансуючу роль у системі джерел
фінансування. В умовах фінансової моделі ринкової економіки бюджетні
асигнування відіграють значно меншу роль у системі форм фінансового
забезпечення. В економічній сфері державні субсидії фактично є одним із
регуляторів її розвитку, тобто більшою мірою належать до підсистеми
фінансового забезпечення. Їх мета полягає не стільки у фінансовому
забезпеченні певних економічних потреб, скільки у впливі на окремі
сторони розвитку.

Неможливо повністю відмовитись від бюджетних асигнувань. Вони є однією з
важливих і необхідних форм фінансового забезпечення. Проблема полягає у
тому, що ця форма асигнувань повинна виконувати ті функції, які саме їй
властиві, а не вторгатися до сфери використання інших форм. Вона не може
заміняти самофінансування, як це було за умов планової економіки.
Бюджетні асигнування не повинні відігравати ролі балансуючого елемента в
системі джерел фінансового забезпечення – це функція кредиту. Ці
асигнування слід використовувати там, де не ставиться завдання
забезпечення отримання прибутку, тобто у сфері некомерційної діяльності.

Незважаючи на обмеження сфери бюджетного фінансування в певних
історичних умовах, воно може відігравати значну роль. Мова йде про
дефіцитне бюджетне фінансування інвестицій на основі кейнсіанської
теорії. Бюджетні асигнування розглядаються як „мультиплікатор”. Вони
створюють первинний попит і первинну зайнятість, унаслідок чого
підвищується купівельна спроможність населення, розширюється збут
товарів і стає вигідно здійснювати приватні інвестиції. При цьому
первинні державні витрати завдяки створеним ними доходам вертаються в
середньому у 3-кратному розмірі.

15.Бюджетні інструменти фінансового регулювання.

Фінансове регулювання – це система регламентування розподільних відносин
у суспільстві в цілому і у суб’єктів господарювання. Функціонування
системи фінансового регулювання забезпечується за допомогою фінансових
інструментів: податків, внесків і відрахувань, субсидій та дотацій.
Податки, а також податкові платежі і збори відображають місце бюджету в
складі фінансового механізму. Саме вони відіграють вирішальну роль в
складі фінансового механізму. Вони відбивають рух вартості від юридичних
і фізичних осіб до держави, їх сплата веде до зменшення доходів
платників. Держава може свідомо використовувати податки з метою
регулювання певних пропорцій у соціально-економічному житті суспільства.
Така цілеспрямована податкова політика і характеризує дію фінансового
механізму і роль бюджету у ньому. Розглядаючи податки як фінансові
регулятори, слід пам’ятати про певну суперечність між їх фіскальною і
регулюючою функціями. Сутність фіскальної функції полягає у забезпеченні
бюджету достатніми, сталими і регулярними доходами. Регулююча функція
обумовлена прагненням кожного платника заплатити менше. Саме на цьому і
будується регулююча дія оподаткування – ставки, пільги, методика
визначення, порядок сплати тощо. Внески до фондів цільового призначення
мають більш виражену функцію державної акумуляції цільових коштів, хоча
їм властивий і певний регулюючий вплив. Аналогічно характеризуються і
відрахування у централізовані галузеві і корпоративні фонди. Податки і
податкові платежі та збори діють у комплексі з іншими фінансовими
інструментами – внесками і відрахуваннями.

16.Бюджетний устрій і бюджетна система.

Вертикальна структура бюджету характеризується 2 поняттями: бюджетний
устрій і бюджетна система. Вони тісно взаємопов’язані. Бюджетний устрій
показує, в який спосіб побудована бюджетна система. Іншими словами, він
відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями
влади. Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів, які формуються в
даній країні відповідно до її бюджетного устрою і
адміністративно-територіального поділу. Основи бюджетного устрою досить
стабільні і обумовлюються загалом однаковими чинниками в різних країнах.
Бюджетні ж системи різних країн можуть дещо різнитися, хоча і базуються
на однакових підвалинах. Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

17.Основи бюджетного устрою.

Бюджетний устрій визначає, яким чином здійснюється побудова бюджетної
системи.

Бюджетний устрій ґрунтується на таких засадах:

1. Виокремлення видів бюджетів, що створюються в даній країні.

2. Встановлення принципів побудови бюджетної системи.

3. розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

4. Визначення характеру і форм взаємовідносин між бюджетами.

Теоретично можливі 3 варіанти виокремлення видів бюджетів:

а) створення єдиного бюджету для всієї країни;

б) створення окремих регіональних бюджетів (як перший, так і другий
варіанти мають суттєві недоліки і не знайшли застосування);

в) створення на кожному рівні адміністративного поділу централізованих і
децентралізованих видів бюджетів.

18.Види бюджетів, їх призначення і характеристика.

Вертикальні рівні бюджетів установлюються відповідно до політичного
устрою країни та її адміністративно-територіального поділу. Розрізняють
2 види бюджетів: центральні та місцеві. В унітарній державі бюджетна
система складається з 2 рівнів: 1) державний бюджет; 2)місцеві бюджети.
У країнах з федеративним устроєм існує 3-рівнева бюджетна система: 1)
федеральний бюджет; 2) бюджет членів федерації; 3) місцеві бюджети.

Центральний бюджет у різних країнах може називатись по-різному:
центральний, державний, загальнодержавний, федеральний тощо. В Україні,
наприклад, вживається термін „державний бюджет”. Однак ця назва не
змінює суті цього виду бюджету – він призначений для забезпечення
загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети, відповідно, забезпечують
потреби регіонів та населених пунктів. Їх склад відбиває територіальний
поділ країни.

До центральних належать централізований бюджет країни (в Україні –
Державний бюджет) і центральні бюджети федеративних утворень (наприклад,
Республіканський бюджет АРК). Місцеві бюджети розрізняються за рівнями
адміністративного поділу на:

– централізовані відповідно до певної адміністративної одиниці
(обласні, районні, міські);

– децентралізовані (міст, сіл, селищ і районів у містах).

19.Принципи побудови бюджетної системи.

Принципи побудови бюджетної системи є головним елементом у бюджетному
устрої. Саме вони визначають характерні ознаки і риси бюджетного устрою
тієї чи іншої країни. У цілому можливі 2 альтернативні підходи –
встановлення або єдності всіх бюджетів або автономності кожного з них.

Принцип єдності означає, що всі бюджети, які створюються у даній країні,
являють собою єдине ціле. Цей принцип забезпечується:

1) затвердженням на кожному рівні сукупного (зведеного, консолідованого)
бюджету (напр., бюджету України, бюджету області тощо);

2) єдиною системою доходів і видатків;

3) управлінням бюджетом з єдиного центру – Міністерства фінансів.

Принцип єдності дає можливість здійснювати централізоване управління
бюджетом, однак не створює заінтересованості у місцевих органів влади.

Принцип автономності означає, що кожний бюджет, який створюється в
країні, є відносно відокремленим і формується незалежно від інших
бюджетів. Автономність досягається за рахунок:

1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні
й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

В Україні чинний БКУ передбачає принципи єдності і самостійності. Це 2
взаємовиключні поняття. Водночас обидва принципи суттєво обмежені: з
одного боку, єдиний бюджет не створюється на жодному рівні; з іншого –
реальної самостійності у місцевих органів немає. Більшість країн будують
бюджетні системи за принципом автономності.

20.Сутність та ознаки єдності бюджетної системи.

2) єдиною системою доходів і видатків;

3) управлінням бюджетом з єдиного центру – Міністерства фінансів.

21.Сутність та ознаки автономності бюджетів.

1) затвердження і виконання кожного бюджету окремо;

2) чіткого розмежування доходів і видатків між бюджетами;

3) необмежених прав місцевих органів влади та управління у затвердженні
й виконанні власних бюджетів.

За умов додержання принципу автономності втручання згори неможливо.

22.Засади і принципи розмежування видатків між бюджетами.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з
розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в
основі розмежування видатків лежить визначення меж функціональних
повноважень між окремими рівнями державної влади та управління. При
цьому функціональні повноваження поділяються на неделеговані державні
повноваження, делеговані та власні повноваження. Розподіл делегованих
повноважень здійснюється на основі функціональної класифікації видатків
бюджету між різними рівнями місцевого самоврядування. Розрізняють такі
види видатків держави на здійснення функціональних повноважень:

– видатки на здійснення неделегованих державних повноважень – видатки на
забезпечення конституційного ладу держави, державного суверенітету та
інші видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому
самоврядуванню;

– видатки на здійснення делегованих державою повноважень – це видатки,
які визначаються функціями держави та можуть бути передані на виконання
місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх
використання;

видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на реалізацію
прав, обов’язків та функцій місцевого самоврядування, які мають місцевий
характер. Такі видатки виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Розподіл видатків може ґрунтуватись на 2 принципах: відомчої
підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного
фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу
управління цим суб’єктом (КНЕУ фінансується з Держбюджету України,
оскільки університет підпорядкований Міносвіти України). Принцип
територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з
бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться
суб’єкт фінансування. На даний час основним є принцип відомчої
підпорядкованості.

23.Основи і методи розподілу доходів між бюджетами.

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі
такі принципи:

– забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених
видатків;

– встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та
формуванням доходів відповідних бюджетів;

– встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і
мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного
вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків
і платежів та місцевих податків і зборів. Загальнодержавні податки та
обов’язкові платежі поділяються на:

1) закріплені – доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим
нормативом) надходять до даного бюджету;

2) регулюючі – такі доходи, від яких встановлюються відрахування до
бюджетів нижчих рівнів відповідно до їх потреб. Нині в Україні
переважають закріплені доходи.

Методи розподілу доходів.

1) закріплення за кожним бюджетом певних доходів. Він властивий
насамперед бюджетному устрою, що виходить з принципу автономності.
Закріплення може відбуватися шляхом повного передання того чи іншого
доходу у конкретний бюджет або через визначення стабільних нормативів
розподілу окремих доходів між 2 чи кількома бюджетами. Ставка надходжень
до місцевих бюджетів установлюється місцевими органами влади в межах
максимальної ставки і ставки, за якою здійснюються платежі до
центрального бюджету. Такий механізм дає можливість місцевим органам
самостійно регулювати свою дохідну базу і впливати на платників.

2) метод розмежування доходів, який припустимий лише за умови
застосування принципу єдності бюджетної системи, полягає в установленні
системи бюджетного регулювання, тобто здійсненні відрахувань до бюджетів
нижчих рівнів виходячи з їхніх потреб. При цьому всі доходи поділяються
на 2 групи: закріплені і регулюючі. Закріплення окремих доходів загалом
відбувається так само, як і при попередньо розглянутому методі. Від
регулюючих доходів щорічно встановлюються для кожного бюджету
індивідуальні нормативи з метою збалансування цих бюджетів або
вирівнювання їх дохідної бази.

24.Форми і характер взаємовідносин між бюджетами.

Важливою складовою бюджетного устрою є організація міжбюджетних
відносин. За напрямом ці взаємовідносини бувають вертикальні і
горизонтальні. Вертикальні взаємовідносинами виникають між бюджетами
різних рівнів. При цьому існує правило, згідно з яким взаємовідносини
виникають тільки між безпосередньо пов’язаними бюджетами, тобто такими,
що розташовані поруч у вертикальній структурі. Взаємовідносини через
один чи кілька рівнів не допускаються. Горизонтальні взаємовідносини
складаються між бюджетами одного рівня.

Залежно від характеру організації взаємовідносин вони бувають
регламентовані й договірні. Регламентовані виникають і здійснюються
тільки відповідно до чинних законодавчих та інструктивних документів і
характеризуються чіткими правилами їх здійснення. Договірні ґрунтуються
на відповідних домовленостях двох органів влади чи управління. При цьому
окремі елементи таких взаємовідносин теж можуть регламентуватись, але
виникають вони лише на підставі угоди.

Існують такі форми взаємовідносин. Бюджетне субсидіювання – передача
коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою надання
фінансової допомоги. Існує 3 види бюджетного субсидіювання: бюджетні
субсидії (може бути цільовою і знеособленою. Вона не пов’язується
безпосередньо з фін.станом бюджету, який її отримує), бюджетні субвенції
(різновид цільової субсидії, яка передбачає участь у фінансуванні певних
заходів і програм бюджету, що її видає, та бюджету, що її отримує),
бюджетні дотації (цільова фінансова допомога на покриття дефіциту
відповідного бюджету. Залежно від можливостей бюджету, що її видає,
покриття може бути повним або частковим). Особливим видом субсидіювання
є встановлена БКУ дотація вирівнювання. Вона визначається за
спеціальними формулами як різниця між обсягом видатків бюджету,
визначеним на основі встановлених держ.стандартів соціальної
забезпеченості, та наявними у даного бюджету доходами.

Вилучення коштів – явище, зворотнє дотації, тобто передача коштів
бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.
Бюджетні позички – отримання коштів на покриття тимчасового касового
розриву. Взаємні розрахунки бюджетів – передача коштів з одного бюджету
до іншого у зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після
затвердження бюджетів.

25.Бюджетне субсидіювання та його види.

Бюджетне субсидіювання – передача коштів з бюджету вищого рівня до
бюджету нижчого рівня з метою надання фінансової допомоги. Існує 3 види
бюджетного субсидіювання:

– бюджетні субсидії – перерахування коштів з одного бюджету іншому для
надання йому фінансової допомоги. може бути цільовою і знеособленою.
Цільові бюджетні субсидії виділяються під певні видатки чи програми і не
можуть використовуватись не за призначенням. Знеособлені субсидії для
бюджетів, що їх отримують, являють собою звичайні доходи і тому можуть
використовуватись на будь-які цілі.

– бюджетні субвенції – різновид цільової субсидії, яка передбачає
участь у фінансуванні певних заходів і програм бюджету, що її видає, та
бюджету, що її отримує. Бюджетні субвенції мають цільовий характер, що
зумовлено безпосередньо їхньою суттю. Як правило, вони виділяються з
бюджету розвитку, а не на фінансування поточних витрат.

– бюджетні дотації – виділення коштів з бюджету вищого рівня для
збалансування бюджетів нижчого рівня. Бюджетна дотація видається саме
для покриття тих видатків, на які не вистачає доходів і, як правило, в
розмірі, який визначається як різниця між видатками і доходами. Як
інструмент впливу, бюджетні дотації значно слабкіші, ніж бюджетні
субсидії, й особливо бюджетні субвенції.

26.Вилучення надлишку бюджетів.

Вилучення коштів є формою взаємовідносин, протилежною за змістом і за
напрямом руху коштів бюджетному субсидіюванню, а саме такому його виду,
як дотації. На відміну від бюджет6ного субсидіювання, яке поширене в
усьому світі, вилучення коштів є характерною ознакою бюджетних систем,
побудованих за принципом єдності. Кошти вилучаються на суму перевищення
доходів над видатками з тих бюджетів, де воно виникає. Звісно, це досить
відносне перевищення, адже завжди можна знайти напрями використання
коштів. Таке перевищення може встановити тільки орган влади чи
управління вищого рівня на основі нормування видатків. Про відносність
такого перевищення свідчить той факт, що в Україні вилучення коштів
відбувається в умовах нестачі коштів у бюджетах усіх рівнів. В умовах
автономності бюджетів про вилучення коштів не може бути й мови. Більше
того, і політика бюджетного субсидіювання організується у такий спосіб,
щоб не підривати заінтересованості в зростанні доходів і в економному та
раціональному фінансуванні видатків.

27.Бюджетні позички.

Бюджетні позички – це взаємовідносини між бюджетами з приводу
тимчасового передання коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому
виникає у разі тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Касовий
розрив характеризується незбігом у часі фінансування видатків і
отримання доходів: видатки випереджають надходження доходів. Він може
виникати з кількох причин. По-перше, від неузгодженості термінів
фінансування видатків і сплати податків та інших платежів до бюджету.
По-друге, касовий розрив може виникнути через затримку в надходженні
доходів, що є цілком імовірним і в звичайних умовах, і, особливо, під
час економічної та фінансової кризи, зокрема кризи неплатежів. По-третє,
касовий розрив може бути пов’язаний з необхідністю фінансування
непередбачених видатків або перенесення їх фінансування на більш ранні
терміни.

Слід наголосити, що бюджетні позички пов’язані саме з касовим розривом у
виконанні бюджету як тимчасовим явищем. Тобто доходів бракує саме на
певну дату, потім вони надійдуть. Стосовно дефіцитного бюджету бюджетні
позички не можуть використовуватись. Адже для їх погашення не буде
відповідних надходжень. Тому в такому разі використовується бюджетне
дотування, а не бюджетні позички.

28.Взаємні розрахунки між бюджетами.

Взаємні розрахунки між бюджетами виникають під час перерозподілу доходів
і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів
може відбуватись унаслідок змін податкового законодавства або зміни
нормативів розподілу доходів. При цьому один бюджет втрачає доходи, хоча
вони були для нього заплановані, другий – отримує додаткові,
непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна дохідної бази не
відображає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої, то
здійснюються взаємні розрахунки, за якими передаються додаткові,
непередбачені планом доходи від одного бюджету до іншого. Перерозподіл
видатків відбувається у разі зміни відомчого підпорядкування суб’єктів
фінансування (за відомчого принципу розподілу видатків), або коли
передається фінансування певних заходів з одного бюджету до іншого. При
цьому в одному бюджеті відбувається вивільнення доходів, утворюється їх
відносний (до плану) надлишок, а в другому – навпаки, нестача доходів
для фінансування непередбачених видатків. Для усунення дисбалансу
необхідно передати на суму перерозподілених видатків доходи з одного
бюджету до іншого.

29.Склад і структура бюджетної системи України.

Бюджетна система України під час її становлення була визначена Законом
України „Про бюджетну систему України”. Перша редакція Закону, прийнята
у 1991р. одночасно з проголошенням незалежності, юридично зафіксувала
створення власної бюджетної системи, яка є одним з атрибутів держави.
Другу редакцію Закону прийнято у 1995р.

На сьогодні відповідно до БКУ бюджетна система України включає Державний
бюджет та місцеві бюджети.

Згідно з фінансовою термінологією централізовані види бюджетів
позначають прикметниками (обласний, районний, міський), а
децентралізовані – іменниками у родовому відмінку (бюджети міст, селищ,
районів).

В основі побудови бюджетної системи України лежить
адміністративно-територіальний поділ країни. При цьому поділ бюджетів
здійснюється за наявності відповідного органу управління. Так,
специфічною ознакою України є те, що на сільському рівні можуть
утворюватись єдині для кількох сіл органи влади. Тоді створюється й один
бюджет.

Бюджетна система України включає 4 рівні, що відповідають її
адміністративно-територіальному поділу:

– загальнодержавний

– обласний та АР Крим

– районний

– низовий.

На загальнодержавному рівні формується центральний бюджет нашої країни –
Держбюджет. На обласному рівні формуються Республіканський бюджет АРК та
обласні і міські (міст державного значення) бюджети. На районному рівні
формуються районні бюджети (сільських районів) та міські (міст обласного
значення з районним поділом) і бюджети міст обласного значення без
районного поділу. Сюди ж можуть бути віднесені бюджети районів у містах.
На низовому рівні формуються бюджети міст районного значення, селищ, сіл
та бюджети сільських Рад. Усі бюджети, які утворюються в населених
пунктах, належать до бюджетів місцевого самоврядування.

30.Система доходів бюджету.

Будь-яка держава може виконувати притаманні їй функції лише за наявності
відповідних коштів. При цьому існує прямий зв’язок між обсягом функцій,
які виконує держава, і обсягом коштів: розширення функцій потребує
збільшення доходів, і навпаки, для того, щоб істотно зменшити потребу
держави в коштах, необхідно переглянути функції, які вона виконує.
Кошти, які централізує держава, акумулюються переважно в бюджеті.
Формування бюджету може здійснюватись на різних засадах, залежно від
чого розрізняють доходи бюджету та джерела його фінансування. Доходами
бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне користування на
безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність формування бюджету
і фінансування його видатків. Джерелами фінансування бюджету, а точніше
бюджетного дефіциту, є кошти, що надходять лише у тимчасове використання
на поворотній основі – державні запозичення. Сюди також належить
використання грошової емісії, яка по суті, є фіктивним доходом.

Система доходів бюджету України відображає практично всі методи їх
формування. Вона характеризується такими надходженнями:

1. Податкові надходження: – 55-60%

– прямі податки (податок на прибуток п-в, прибутковий податок з
громадян, земельний податок, податок з власників транспортних засобів,
податок на промисел);

– непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);

– платежі за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий дохід,
плата за воду, плата за корисні копалини);

– плата за державні послуги, рентні та компенсаційні доходи (державне
мито, рентні платежі за нафту і газ, відрахування на
геолого-розвідувальні роботи, відрахування на дорожні роботи тощо);

– місцеві податки і збори.

2. Неподаткові надходження (від приватизації майна державних п-в, від
реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, від реалізації
державних матеріальних резервів). – 20%

3. Внески до цільових фондів. – 10-15%

4. Державні позики. – 15%.

31.Методи формування доходів бюджетів.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне
користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність
формування бюджету і фінансування його видатків. Доходи бюджету можуть
формуватись на основі 4 методів централізації грошових коштів:

1) пряме вилучення доходів з державного сектора;

2) отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;

3) перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;

4) залучення позик.

Функціонування державного сектора економіки характеризує підприємницьку
діяльність держави. Як і будь-який підприємець, держава має право на
отримання підприємницького доходу – прибутку. Весь створений у
державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак
певні права на цей прибуток належать і колективу п-в. Тому практично
ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При
цьому у взаємовідносинах державних п-в з бюджетом може застосовуватись
як пряме вилучення доходів, так і оподаткування прибутку на загальних
засадах. Надходження від державного сектора зазвичай незначні. Це
пояснюється тим, що держава як правило працює в непривабливих для
приватного бізнесу сферах діяльності і тим, що у більшості випадків
діяльність державних п-в носить неприбутковий характер. Доходи від
державних угідь, майна і послуг формуються на основі прав власності
держави. Формою таких доходів є платежі за ресурси: лісовий дохід, плата
за спеціальне використання прісних водних ресурсів, плата за спеціальне
використання надр при видобуванні корисних копалин.

Податковий метод формування доходів бюджету характеризує перерозподіл
доходів фізичних і юридичних осіб. На відміну від прямого вилучення
доходів в держ.секторі, цей метод може здійснюватись тільки на підставі
законів.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній
основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки
(95-98%) і позики (2-5%). Окрім цього, держава може використовувати
емісійний дохід.

32.Джерела формування доходів бюджету.

Доходами бюджету є ті кошти, що надходять державі у постійне
користування на безповоротній основі. Вони забезпечують стабільність
формування бюджету і фінансування його видатків. Формування доходів
бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

До внутрішніх джерел відносять створений ВВП і національне багатство
(відображає накопичені матеріальні цінності і розвідані природні
ресурси). Нац.багатство використовується тоді, коли не вистачає ВВП чи є
певний надлишок природних ресурсів. Найнадійніше джерело – створений
ВВП.

Зовнішні джерела формування доходів бюджету характеризують міжнародний
перерозподіл фінансових ресурсів і можуть формуватись на основі таких
методів:

1) прямий перерозподіл (наприклад, репарація);

2) міжнародний кредит;

3) оподаткування експортно-імпортної діяльності;

4) валютне регулювання – відхилення встановленого курсу валют від
реального їх співвідношення;

5) ціновий механізм – у світі склався певний масштаб цін, який
призводить до міжнародного перерозподілу ресурсів.

33.Доходи бюджету від підприємницької діяльності держави.

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних п-в
і організацій, який належить їй на правах власника засобів вир-ва.
Водночас не весь цей прибуток спрямовується у бюджет, адже певна його
частина залишається на потреби соціально-економічного розвитку п-ва.
Централізація частини прибутку державних п-в у бюджеті може
здійснюватись 2 способами. По-перше, прямим вилученням, що було
притаманно адміністративній економіці. По-друге, на основі оподаткування
цих п-в на загальних підставах, що характерно для ринкової економіки.
Але при цьому слід врахувати, що подібні платежі державних п-в до
бюджету є податками лише за формою, а не за змістом, бо переходу
вартості від одного власника до іншого, по суті, не відбувається. У
сучасних умовах доходи від підприємницької діяльності держави не мають
відчутного бюджетного значення, оскільки державний сектор має обмежені
рамки, а державні п-ва переважно є або малоприбутковими, або
функціонують на засадах неприбутковості чи взагалі збиткові, що
пов’язано насамперед із соціальним спрямуванням їхньої діяльності.

34.Доходи бюджету від державного майна, угідь і послуг.

Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та
угідь і від надання послуг не має відчутного фіскального значення. Таким
платежам, на відміну від податків, притаманний еквівалентний характер
взаємовідносин їх платників з державою. Доходи від державного майна
можуть надходити на постійній основі – орендна плата, чи разово – доходи
від приватизації держмайна. Доходи від державних угідь можуть
формуватись у 2 способи. По-перше, від передання відповідних угідь чи
родовищ корисних копалин під концесію. По-друге, у вигляді плати за
використання природних ресурсів. В Україні встановлена плата за
спеціальне використання лісових і водних ресурсів та за видобування з
надр корисних копалин. Доходи від державних послуг надходять у формі
державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних
документів, патентів, ліцензій тощо.

35.Податкові доходи бюджету.

Основою формування доходів бюджету є податки. Податковий метод
формування доходів бюджету, на відміну від неподаткового, має такі
характерні риси, як примусовість, безеквівалентність, законодавчо
регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до усіх
платників. Податковий метод формування доходів бюджету характеризує
перерозподіл доходів фізичних і юридичних осіб. На відміну від прямого
вилучення доходів в держ.секторі, цей метод може здійснюватись тільки на
підставі законів.

Податкові надходження: – 55-60%

– непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мито);

– місцеві податки і збори.

36.Позиковий метод формування доходів бюджету.

Позичковий метод означає формування доходів бюджету на поворотній
основі. За нормальних умов основу доходів бюджету складають податки
(95-98%) і позики (2-5%). Запозичення коштів державою у фізичних і
юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових організацій
відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів.
Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має
таких інфляційних наслідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не
відбувається зростання грошової маси: на державні потреби витрачаються
тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного
обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

37.Емісійний дохід держави.

Крім реальних доходів, які формуються на основі методів формування
доходів бюджету, держава може використовувати емісійний дохід. Стосовно
поточного року – це дохід, що забезпечує фінансування поточних видатків.
Емісійний дохід є сумою перевищення доходів, отриманих державою від
емісійних операцій, над витратами, пов’язаними із забезпеченням цих
операцій. При цьому грошова емісія як метод фінансування бюджетного
дефіциту застосовується лише в країнах з нерозвинутим ринком ЦП або в
умовах недовіри населення до чинного уряду, який не несе
відповідальності за позичені кошти. Наслідком емісії є інфляція, яка
негативно впливає на процеси відтворення основного капіталу та життєвий
рівень населення, оскільки знецінює оборотні кошти, накопичення для
реконструкції та модернізації п-в, грошові заощадження населення.

38.Система видатків бюджету.

Державні видатки є грошовими відносинами, які виникають при розподілі та
перерозподілі централізованих і децентралізованих фондів коштів держави
з метою фінансування основних суспільних потреб. В основі сучасного
розуміння сутності бюджетних видатків має бути суспільний вибір,
мотивації та інтереси людей, які приймають рішення: від рядових виборців
до парламентаріїв і президента. В умовах розвинених демократичних засад
обсяг бюджетних видатків визначається колективними рішеннями, які, у
свою чергу, залежать від індивідуальних преференцій членів суспільства.
Звідси випливає, що держава – лише інструмент у руках суб’єктів
демократичного політичного процесу, яка реалізує волю більшості у виборі
бюджетно-політичних цілей. Видатки бюджету є інструментом досягнення
вищого критерію справедливості у розподілі державних благ з метою
досягнення граничного рівня добробуту для кожного члена суспільства.
Матеріальну основу видатків становлять грошові кошти, які спрямовуються
урядом та іншими адміністративними органами влади на фінансування
економічної діяльності, соціальної сфери і соціальних потреб населення,
на державне управління, оборону та інші загальнодержавні потреби.
Принципи організації державних видатків:

1) прогнозування і планування державних видатків;

2) цільове призначення коштів;

3) максимальна ефективність викор-ня коштів та додержання режиму
економії;

4) безповоротність та безоплатність виділених коштів для неприбуткових
проектів.

Для комерційних проектів ці кошти мають бути поворотними і платними.

Державні видатки здійснюються із централізованих фондів держави та
децентралізованих фондів державних п-в, організацій, установ.

З метою забезпечення управління процесами розподілу і викор-ня бюджетних
коштів видатки бюджету систематизують і групують за певними економічними
ознаками залежно від галузевого й організаційного спрямування, від рівня
держ.управління. Наукова класифікація видатків бюджету здійснюється за
такими ознаками:

1) роллю у відтворенні вир-ва; 2) суспільним призначенням; 3) галузями
екон-ки і соц.сфери; 4) цільовим призначенням; 5) рівнями бюджетної
сис-ми.

39.Класифікація видатків бюджету.

Класифікація видатків здійснюється за такими ознаками:

а) роллю у відтворенні вир-ва;

б) суспільним призначенням;

в) галузями економіки і соціальної сфери;

г) цільовим призначенням;

д) рівнями бюджетної системи;

е) методами бюджетного фінансування;

є) формами бюджетного фінансування.

За роллю у відтворенні вир-ва виокремлюються поточні і капітальні
видатки бюджету. Поточні характеризують витрати на утримання п-в,
об’єктів, установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури.
Капітальні – видатки на створення нових і розширення діяльності діючих
п-в, установ і закладів.

Відповідно до такого розподілу видатків може формуватися 2 окремих
бюджети: поточний і бюджет розвитку. В Україні БКУ передбачено
виокремлення видатків на поточні і капітальні цілі, але окремі бюджети
відповідно до такого розподілу не складаються, хоча в умовах кризи
вбачається доцільним створювати 2 окремих бюджети: поточний (має
забезпечуватись поточними доходами і бути збалансованим), бюджет
розвитку (може бути дефіцитним і забезпечуватись за рахунок позик).

За суспільним призначенням видатки відображають функції держави:
економічну – видатки на економічну діяльність і науку, соціальну –
видатки на соц.захист і соц.-культ.сферу, оборонну – видатки на оборону,
управлінську – видатки на органи державної влади та управління,
правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і податкову
службу. У видатках бюджету також виокремлено видатки на обслуговування
внутр. і зовн.держ.боргу.

За галузями екон-ки і соц.сфери видатки бюджету різняться відповідно до
різних галузей: промисловість, будів-во, транспорт, с/г, освіта, охорона
здоров’я.

За цільовим призначенням виокремлюють видатки: на капітальне будів-во,
кап.ремонт, оплату праці, комун.послуг та інші витрати. За рівнем
бюджетної системи розрізняються видатки: Держбюджету, Республіканського
бюджету АРК і відповідних місцевих бюджетів. За формами
бюдж.фінансування виділяють: 1) бюдж.інвестиції, які можуть бути у
вигляді фінансування капіт.вкладень, проектного фінансування, придбання
акцій чи прав участі в управлінні під-ом; 2) бюдж.кредити – являють
собою надання фін.допомоги з бюджету п-вам на поворотній і платній
основі; 3) кошторисне фінансування (виділення бюджетних асигнувань на
підставі кошторису); 4) державні трансферти (державні субсидії,
субвенції, дотації). За методами бюдж.фінансування виділяють: а) метод
відкриття кредитів, який ґрунтується на принципі авансування видатків на
кредитній основі банк.установи. Відкриття кредитів являє собою дозвіл
фін.органу на видачу бюдж.коштів банківською установою розпорядникам у
межах асигнувань, встановлених розписом видатків; б) метод переказування
коштів з рахунку бюджету на бюджетний рахунок розпорядників коштів.
Полягає у тому, що фін.орган здійснює переказування бюдж.коштів тільки
за наявності їх на рахунку бюджету в цей момент. Підставою є бюджетне
призначення, затверджене в розписі бюджету.

40.Функціональна класифікація видатків бюджету.

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на
здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної
Республіки Крим чи місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями
спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави,
Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.

Видатки спрямовуються на забезпечення функцій держави. Економічні
функції – видатки на економічну діяльність і науку; соціальна функція –
видатки на соц.захист і соц.-культурну сферу; оборонна функція – видатки
на оборону; управлінська функція – видатки на органи державної влади та
управління, правоохоронні органи, судову владу і прокуратуру, митну і
податкову службу, зовнішню політичну діяльність.

Також виокремлюються видатки на обслуговування внутрішнього і
зовнішнього державного боргу.

41.Відомча класифікація видатків бюджету, її призначення.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних
розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство
України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників
бюджетних коштів.

Розпорядниками бюджетних коштів є керівники міністерств та установ, яким
надано право розпоряджатися бюджетними асигнуваннями, наданими на
відповідні заходи. Залежно від ступеня підпорядкованості й обсягу
наданих пав вони поділяються на головні і нижчестоящі. Головними
розпорядниками коштів держбюджету є міністри та керівники інших
центральних органів виконавчої влади, місцевих бюджетів – керівники
відділів обласних, міських, районних держадміністрацій; сільських і
селищних бюджетів – голови сільських і селищних рад. Головним
розпорядникам надано право розподіляти бюджетні кошти між нижчестоящими
розпорядниками, а також витрачати їх на централізовані та інші заходи,
на утримання апарату управління.

Нижчестоящі розпорядники коштів поділяються, в свою чергу, на
розпорядників коштів другого та третього ступенів. Розпорядниками коштів
2 ступеня є керівники, які одержують кошти на видатки установи та
розподіляють суму коштів, визначену головним розпорядником для переказу
безпосередньо підпорядкованим їм установам, п-вам та організаціям.

Розпорядниками коштів 3 ступеня є керівники, які одержують кошти лише
для безпосереднього витрачання.

42.Економічна класифікація видатків.

За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні
видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення,
склад яких визначається Міністром фінансів України.

Поточні характеризують витрати на утримання п-в, об’єктів, установ і
закладів виробничої і соціальної інфраструктури. Капітальні – видатки на
створення нових і розширення діяльності діючих п-в, установ і закладів.

43.Форми бюджетного фінансування.

1.Б інвестиції: у вигляді фінансування кап вкладень, проектного
фінансування, придбання акцій чи прав участі в управління підприємством.
Суть цієї форми полягає у тому, що Д виходячи зі своїх можливостей
здійснює конкурсний відбір найнеобхідніших та найефективніших проектів.
Проекти, що не пройшли – банківські кредити та інші залучені кошти.

2.Б кредити – надання Ф допомоги з бюджету суб’єктам підприємництва на
поворотній і платній основі. Це нехарактерна для бюджету форма його
видатків, оскільки взаємовідносини Д з Юр особами засновуються саме на
безповоротній основі.

3.кошторисе фінансування – основна форма за допомогою якої здійснюються
видатки бюджету. За цією формою бюджетні асигнування виділяються на
основі спеціального документа – кошторису. У ньому розраховується обсяг
бюджетних асигнувань, їх розподіл з поквартальною розбивкою.;

4.Д трансферти:

-Д субсидіювання (Д субсидії – форма надання Ф допомоги Юр та фіз.
Особам. Мають на меті підтримку певних видів діяльності, галузей чи
підприємств і окремих верств населення (житлові субсидії), Д дотації –
надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, застосовуються
стосовно Д підприємств. Недержавні підприємства можуть отримувати
дотацію, коли їх збитки виникають внаслідок певної політики Д, наприклад
у сфері ціноутворення, Д субвенції передбачають пайову участь суб’єктів
підприємницької діяльності у фінансуванні окремих проектів чи витрат)

-Д допомога населенню поділяється на Г та натуральні трансферти
населенню.

44.Видатки бюджету на економічну діяльність держави: склад, призначення
і роль.

Планування бюджетних видатків на ЕК діяльність пов’язане з необхідністю
забезпечення пропорційного розвитку економіки Д. Активне Д регулювання
темпів і пропорцій розвитку економіки необхідне Д з б/я системою
господарювання. Тільки завдяки Д фінансуванню можна забезпечити
структурну перебудову економіки, підвищити ефективність її використання.
Сучасний етап Ф діяльності держави характеризується широким
використанням принципів комерційного розрахунку і зменшення частки
вкладень коштів бюджету держави в ЕК діяльність. Повне Б фінансування
діяльності Д і комунальних підприємств не допускається. Може
здійснюватися лише часткове Б фінансування шляхом оплати виконаних робіт
відповідно до Д цільових програм. Навіть коли Д підприємству не вистачає
власних ОК, їх нестачу покривають за рахунок банківських кредитів.
Видатки Б на ЕК діяльність Д мають такий галузевий склад:

1.промисловість та енергетика;

2.будівницво;

3.с/г, лісове г/во, рибальство, мисливство;

4.транспорт, шляхове г/во, зв’язок, телекомунікації, інформатика.

5.інші послуги, пов’язані з ек. діяль-ю Д.

Формами фінансування видатків на ЕК діяльність є:

1.капіталовкладення;

2.операційні витрати державного бюджету;

3.кредити і дотації держави.

Поняття «капітальні вкладення» тотожне поняттю «інвестиції». Д
інвестиції – це вкладення майнових, валютних, інтелектуальних цінностей
Д підприємств, коштів бюджету Д і Д цільових фондів у прибуткові
інвестиційні проекти або соц – ЕК програми. Здійснюються з метою
отримання прибутку або соц ефекту.

У світовій практиці розрізняють інвестиції:

1.реальні (прямі) інвестиції – це вкладання капіталу безпосередньо в
засоби виробництва, тобто в ОФ та на приріст матеріально – виробничих
запасів;

2.фінансові – вкладання в цінні папери (так звані «портфельні
інвестиції»), розміщення капіталу в банку;

3.інтелектуальні – вкладання в придбання патентів, ліцензій, ноу-хау, в
підготовку і перепідготовку персоналу, науково – дослідні та проектно –
конструкторські роботи.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватися за двома напрямами:

1.у відомчому розрізі;

2.у розрізі інвестиційних проектів.

Особлива форма інвестицій – інноваційна діяльність, що спрямована на
впровадження досягнень науково – технічного прогресу у виробництво і соц
сферу.

До інноваційної діяльності належать:

1.виробництво і поширення принципово нових видів техніки і технології;

2.реалізація довготривалих науково – технічних програм з великими
термінами окупності капітальних витрат;

3.фінансування фундаментальних досліджень;

4.розробка нової ресурсозберігаючої технології.

Д інвестування здійснюється органами законодавчої та виконавчої влади У
, АРК та місцевого самоврядування за рахунок коштів бюджетів, цільових
фондів та позичених коштів.

Операційні витрати являють собою видатки бюджету на утримання виробничої
інфраструктури:

1.фінансуваня геолого – розвідувальних робіт;

2.фінансування лісового і водного г/во;

3.фінансування проти епізоотичних заходів і заходів по боротьбі з
шкідниками та хворобами с/г тварин.;

4.фінансування робіт із землевпорядкування, рекультивації, корінного
поліпшення землі, захисту с/г культур від градобиття;

5.фінансування насіннєвих станцій і племінних г/в;

6.фінансування заходів по збереженню культурно – заповідного фонду;

7.фінансування цільових програм, виконання обов’язків Д за міжнародними
угодами.

Ф підтримка за рахунок коштів ДБ надається Д та іншим підприємствам, у
майні яких частка Д власності перевищує 50%. Такі Б асигнування
надаються на поворотній основі або безповоротній основі з метою
запобігання банкрутства, відновлення платоспроможності, оздоровлення Ф
стану цих підприємств, забезпечення ефективності господарської
діяльності та підвищення конкурентоспроможності.

Форми Б фінансування визначаються ЕК умовами, в яких функціонує Б фонд
Д. Із зміною конкретних умов господарювання змінюються й самі форми Б
фінансування, а також межі їх застосування. При визначенні шляхів
удосконалення діючих форм Б фінансування перспективи кожної форми
повинні пов’язуватися з тими цілями, які вона повинна забезпечувати.
Цілі управління поділяються на загальні та спеціальні. Загальні
реалізуються через ті форми фінансування, які відповідають системі
управління економікою в цілому (фінансування інвестиційних проектів,
кошторисне фінансування). Спеціальні пов’язані із особливими умовами
господарювання, що визначаються економічною політикою Д на певному етапі
її розвитку. Звідси виникає необхідність використання таких форм, як Д
субсидії, субвенції, Б кредити.

45.Вплив бюджету на економічний розвиток країни.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на розвиток економіки та
соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи перерозподіл
нац.доходу, могла змінювати структуру суспільного вир-ва, впливати на
результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення тощо. При
переході до ринкової економіки бюджет не може і не повинен втрачати
своєї ролі; відбудеться тільки зміна методів бюджетного впливу на
суспільне вир-во. За нових умов господарювання треба щмінити напрямки
вкладень бюджетних коштів. Великого значення набувають державні
інвестиції у прогресивні галузі економіки для забезпечення стратегічних
напрямків її розвитку, створення необхідної виробничої інфраструктури.

Використовуючи бюджетну сферу перерозподілу ВВП, держава за допомогою
прямих і непрямих форм бюджетного регулювання зможе суттєво змінити н/г
пропорції, особливо щодо галузевої та територіальної структур
суспільного вир-ва. Бюджетний механізм доцільно перебудувати у напрямку
його впливу на господарську кон’юктуру і рівень ділової активності п-в.
Створення принципово нового механізму бюджетного фінансування науки,
удосконалення державної системи підготовки і перепідготовки кадрів для
н/г, використання пільгового податкового режиму у реалізації нових видів
продукції й інші бюджетні заходи покликані стимулювати наукові відкриття
й нові технічні досягнення, скорочувати строки впровадження їх у вир-во,
а в кінцевому підсумку – слугувати каталізатором прискорення
науково-технічного прогресу.

46.Бюджетні інвестиції у розвиток економіки.

Д інвестиції – це вкладення майнових, валютних, інтелектуальних
цінностей Д підприємств, коштів бюджету Д і Д цільових фондів у
прибуткові інвестиційні проекти або соц – ЕК програми. Здійснюються з
метою отримання прибутку або соц ефекту.

У світовій практиці розрізняють інвестиції:

2.фінансові – вкладання в цінні папери (так звані «портфельні
інвестиції»), розміщення капіталу в банку;

Фінансування капіталовкладень може здійснюватися за двома напрямами:

1.у відомчому розрізі;

2.у розрізі інвестиційних проектів.

До інноваційної діяльності належать:

1.виробництво і поширення принципово нових видів техніки і технології;

2.реалізація довготривалих науково – технічних програм з великими
термінами окупності капітальних витрат;

3.фінансування фундаментальних досліджень;

4.розробка нової ресурсозберігаючої технології.

47.Порядок і напрями бюджетного фінансування капітальних вкладень.

Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за 2 напрямами:

а) у відомчому розрізі;

б) у розрізі інвестиційних проектів.

Галузевий (відомчий) підхід полягає у тому, що загальна сума виділених
бюджетом капіталовкладень направляється міністерствам і відомствам, які,
в свою чергу, розподіляють цю суму між під-ми та організаціями. Цей
підхід є основним в Україні, хоча має недолік – розпорошення коштів.

Фінансування інвестиційних проектів навпаки, дозволяє концентрувати
ресурси на реалізації основних завдань. Обсяг капіталовкладень, що
фінансуються з бюджету, визначається 2 чинниками:

– можливостями бюджету;

– наявністю необхідних та ефективних проектів.

Виділення з бюджету фінансування на капіталовкладення на даний час не
має жодної нормативної бази (напр., відповідно до ЗУ „Про освіту”
щорічно на її фінансування повинно виділятись 10% нац.доходу і хоча, як
правило, цього розміру не додержуються, але база для планування існує).
Тобто планування капіталовкладень йде від досягнутого рівня, а не від
потреб.

Вартість інвестиційних проектів визначається в їх кошторисах. Виділення
бюджетних асигнувань на капіталовкладення при фінансуванні інвестиційних
проектів здійснюється на конкурсній основі таким чином:

1. На підставі визначених критеріїв (термін окупності, рентабельність,
мінімальність ризиків тощо) здійснюється конкурсний відбір проектів.

2. Проводиться тендер серед виконавців того чи іншого проекту.

48.Державне субсидіювання суб’єктів підприємницької діяльності з
бюджету.

Д субсидіювання – це форма надання державної фінансової допомоги Юр і
фіз. Особам. Д субсидії – форма надання Ф допомоги Юр та фіз. Особам.
Мають на меті підтримку певних видів діяльності, галузей чи підприємств
і окремих верств населення (житлові субсидії.

Д дотації – надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств,
застосовуються стосовно Д підприємств. Недержавні підприємства можуть
отримувати дотацію, коли їх збитки виникають внаслідок певної політики
Д, наприклад у сфері ціноутворення.

Д субвенції передбачають пайову участь суб’єктів підприємницької
діяльності у фінансуванні окремих проектів чи витрат)

49.Операційні видатки бюджету.

Операційні витрати являють собою видатки бюджету на утримання виробничої
інфраструктури:

1.фінансуваня геолого – розвідувальних робіт;

2.фінансування лісового і водного г/во;

3.фінансування проти епізоотичних заходів і заходів по боротьбі з
шкідниками та хворобами с/г тварин.;

5.фінансування насіннєвих станцій і племінних г/в;

6.фінансування заходів по збереженню культурно – заповідного фонду;

7.фінансування цільових програм, виконання обов’язків Д за міжнародними
угодами.

Фінансування геолого – розвідувальних робіт проводиться за рах-к 2
джерел:

1.бюджету;

2.коштів п-в.

З Б фінансуються роботи з пошуку нових родовищ корисних копалин, за
рах-к п-в видоб-ї промисловості – роботи в межах існуючих родовищ.

†

Обсяги ф-ня і суми надходжень відрахувань між собою врівноважені, але не
збаланс-і. Щороку існ-ь незначні відхилення між цими показниками.
Залишок відрахувань використовуються у поточному році на фін-ня інших
видатків. Якщо їх недостатньо, то ці видатки перекриваються ін дох-ми
б-ту. Вартість геолого-розвід-х робіт визначається на підставі спец
кошторисів, які розраховуються, виходячи з обсягів цих робіт та існуючих
розцінок.

Утрим-я ліс-го і водного госп-ва віднесене на видатки б-ту в зв’язку з
тим, що на даний час ці ресурси — загальнонародна власність. У б-ті
існують цільові доходи, пов’язані з фінансуванням вказаних витрат, —
ліс-й дохід і плата за вик-ня прісних водних ресурсів. Проте на відміну
від геолого-розвід робіт доходи і видатки за цими напрямами не
врівноважені — видатки набагато вищі.

Землевпорядкувальні роботи включають заходи з підвищення і відновлення
родючості грунтів (напр, протиерозійні заходи, т/т боротьба з вітр і
водн ерозією грунтів).

Протиепізоотичні заходи у цілому фінансуються з б-ту в тих випадках,
коли вони охоплюють певний регіон. Виділення коштів бюджету здійснюється
на підставі кошторису. На кошторисній основі також фінансуються
насіннєві станції і племінні господарства, які забезпечують потреби
відповідного регіону.

50.Видатки бюджету на фундаментальні дослідження.

Нині значно підвищується роль науки у забезпеченні стабільності
економіки, її ефективності. Для цього сусп-во повинне вкладати значні
кошти у фундаментальні дослідження, сприяти прискоренню впровадження цих
досліджень у виробництво, оскільки від НТП залежить зростання обсягів
в-ва, підвищ-я якості та конкурентосп-ті, зниж-я затрат на її в-во,
підв-я екон активності у д-ві, що в кінцевому підсумку сприятиме
підвищ-ю життєвого рівня населення. Оскільки У знаходиться на
перехідному етапі до ринку, коли обсяги приватизованого капіталу
обмежені, д-ва зобов’язана прийняти на себе фінансування фундаментальних
досліджень.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки.
Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже
важко, тому неможливо встановити їх вартісну оцінку. У зв’язку з великим
ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за
допомогою б-ів чи спец фондів.

Видатки на фунд-і досл-я включають 2 групи:

1)видатки на фінансування фундаментальних досліджень – сюди належать
видатки на фундаментальні дослідження наукових установ і видатки на
фінансування держ фонду фундаментальних досліджень;

2)видатки на розробку передових технологій і пріоритетних напрямів НТП:

*фінансування пошукових і прикладних робіт;

*фін-я наук держ, міжгал-х і галуз-х програм;

*фін-я наук розробок з проблем стандартизації, сертифікації тощо;

*видатки на держ премії У та держ стипендії в галузі науки і
техніки.

51.Видатки бюджету на соціальний захист населення, їх склад і
призначення.

Соц вид-ки з поз-ії їх б-го забезп-я поділ-я на 3 групи: 1соц захист;
2соц забезп-я; 3соц сфера. ( Соц захист – це сис-ма держ заходів щодо
фін підтримки громадян, які внасл-к певних обєкт причин не м/забезп-ти
себе самостійно, хоча в цілому є працездатними і фін спроможними. ( В У
до соц незахищ-х верств нас-я віднос-я пенсіонери. Однак, це не
об’єкт-е явище, а наслідок нееф-ї солідарної сис-и пенсійного страх-ня.
Вид-ки на соц захист вкл-ть: *випл-у пенсій і доп-ги; *пільги ветер-м
війни і праці; *доп-гу сімям з дітьми; *ін види соц доп-ги; *пенсії
військсл-м та особам нач-го та ряд-го складу; *дит-чі заклади-інтерн-и;
*прит-ки для неповноліт-х; *програми соц зах-у неповнолітніх;
*буд-ки-інтерн-и для пристар-х та інв-ів; *кошта з бзту, що перед-я до
фонду соц зах-ту інвал-в У; *молодіж-і програми; *ін заклади та заходи в
галузі соц пол-ки.

52.Житлові субсидії і порядок їх розрахунку.

Житлова субсидія – це щомісячна адресна безготівкова грошова допомога на
оплату комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та
рідкого пічного побутового палива. Житлова субсидія є безповоротною та
її отримання не пов’язане і не тягне за собою зміни форми власності
житла. Згідно з чинним законодавством житлові субсидії видаються за
наявності різниці між розміром плати за ЖКП, скраплений газ, тверде та
рідке пічне паливо і обсягом визначеного КМУ обов’язкового % платежу.
При цьому норма володіння чи користування загальною площею житла та
нормативи користування комунальними послугами встановлюються, виходячи з
21 м2 на кожного прописаного у жилому приміщенні будинку та додатково
10,5 м2 на всіх прописаних. За умови призначення житлової субсидії
громадяни сплачують 20% середньомісячного сукупного доходу. Якщо у
жилому приміщенні прописані і проживають тільки пенсіонери, які не
працюють, та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є
лише доходи від особистого підсобного госп-ва, пенсія та інші
соц.виплати, розмір плати за ЖКП в межах норми володіння чи користування
загальною площею житла становить 15% середньомісячного сукупного доходу.
Розрахунок субсидій за встановленими % сукупного доходу провадиться лише
у разі звернення громадян за їх призначенням або у разі підтвердження
громадянами права на отримання субсидії на новий термін. Розмір витрат
на оплату ЖКП у межах норм споживання і розмір субсидій визначаються
окремо за кожний вид послуг пропорційно до його частки у загальній сумі
вартості цих послуг. У разі, коли протягом терміну призначення субсидії
фактична оплата за окремий вид послуг змінюється, перерахунок розміру
витрат та розміру субсидій на оплату ЖКП у межах норм споживання
здійснюється лише за цим окремим видом послуг. Якщо обсяг витрачання
води, тепла, газу та е/енергії вимірюється засобами їх обліку, у разі
підтвердження права на отримання субсидії на наступний термін розмір
витрат громадян на оплату ЖКП (20% чи 15% середньомісячного сукупного
доходу прописаних у будинку) зменшується на 1%, але не більше, ніж на 5%
відповідно за кожні 10% зменшення заг.суми вартості фактично
використаних послуг у попередньому періоді проти суми їх вартості за
встановленими нормами споживання.

53.Склад, призначення і роль видатків бюджету на соціальну сферу.

Видатки на соціальну сферу включають фінансування:

1) освіти:

– загальноосвітні школи;

– школи-інтернати;

– дошкільні заклади;

– ПТУ;

– заклади післядипломної освіти;

2) охорони здоров’я:

– медичні заклади;

– санітарно-епідеміологічна служба;

– інші заклади;

3) культури:

– театри;

– музеї;

– бібліотеки;

– клуби;

– заповідники;

4) засобів масової інформації:

– телебачення і радіомовлення;

– преса, книговидання;

– інші;

5) фізичної культури і спорту.

Фін-ня закладів соц. сфери здійсн-ся на основі затвердженого кошторису
(це плановий док-т, в якому встановл-ся обсяг бюджет. асигнувань, їх
постатей- ний і поквартальний розподіли) видатків відповідної бюджет.
установи у відповідності з ек-ою класифікацією видатків:

Поточні видатки

– оплата праці працівників бюджет. установ.

– нарахування на з/п (37,5%).

– придбання предметів і матеріалів

-видатки на відрядження.

– оплата послуг з утримання бюджетних установ

– оплата комун. послуг та енергоносіїв:

– субсидії та поточні трансфертні виплати в т.ч. трансферти населенню

54.Основи кошторисного фінансування.

Кошторисне фінансування охоплює соціально-культурну сферу, науку,
управління, армію. Суть кошторисного фінансування полягає у виділенні
бюджетних асигнувань на основі спеціального розрахункового документа –
кошторису. Кошторис – це плановий документ, у якому встановлюються обсяг
бюджетних асигнувань, їх постатейний і поквартальний розподіли.
Визначення обсягів фінансування ґрунтується на:

1) показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності
бюдж.установи (оперативно-сітьові показники);

2) нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

Оперативно-сітьові показники поділяються на 2 групи:

а) виробничі показники, які харак-ть профільну діяльність даної установи
(напр., кіль-ть учнів у школі), що в свою чергу розмежовуються на
вихідні (об’єктивно існуючі на даний період) та похідні (визначаються за
певними нормами (напр., кіль-ть класів у школах залежить від кіль-ті
учнів і норми граничної наповнюваності класів);

б) загальні показники, які харак-ть будівлю бюджетної установи (напр.,
площа приміщень, кубатура будівлі, санітарно-технічний устрій).

Норми витрат характеризують обсяг витрат на 1 розрахункову одиницю.
Залежно від бази розрахунку розрізняють узагальнені та постатейні
нормативи. Узагальнені характеризують обсяг витрат з усіх статей на
певний виробничий показник, напр., норми видатків на охорону здоров’я на
1 жителя. Постатейні нормативи відображають норми витрат у розрізі
окремих статей.

Нормативи поділяються:

1) за методом обчислення: – розраховані на основі фізіологічних потреб
(на харчування, освітлення, опалення тощо); – розраховані на основі
статистичних спостережень;

2) за характером використання: – обов’язкові (встановлюються органами
державної влади та управління); – факультативні (визначаються галузевими
органами чи бюджетними установами).

Види кошторисів:

1) індивідуальний – для кожної бюджетної установи;

2) загальний – по групі однорідних закладів (загальноосвітні школи,
дитячі дошкільні заклади);

3) на централізовані заходи, які проводяться відповідним органом
управління;

4) зведений – обсяги фінансування для окремого органу управління.

Складання кошторису проводиться відповідно до економічної класифікації
видатків. У процесі складання кошторису всі витрати можуть бути поділені
на 2 групи. До першої належать видатки на оплату праці, планування яких
здійснюється, виходячи зі специфіки окремих галузей соціальної сфери.
Решта видатків плануються за стандартною методикою, яка виходить з
обсягів закупівлі товарів і послуг і діючих цін і тарифів.

55.Засади бюджетного фінансування освіти.

Фінансування освіти включає:

1) дошкільне виховання;

2) загальна середня освіта;

3) спеціалізован школи-інтернати;

4) професійно-технічна освіта;

5) вища освіта;

6) післядипломна освіта.

Фінансування дитячих дошкільних закладів здійснюється за рахунок бюджету
та коштів батьків. Вихідним показником, що визначає обсяги фінансування,
є кількість дітей, що відвідують заклади. Фінансування загальноосвітньої
школи здійснюється за рахунок бюджету. Додаткові кошти можуть надходити
від п-в, установ, організацій, благодійних пожертвувань. Вихідним
показником є чисельність дітей шкільного віку. При визначенні обсягу
бюджетних асигнувань не враховуються ті діти, які навчаються у приватних
закладах на платній основі. Бюджетне фінансування виходить із
обов’язкової середньої освіти. Спеціалізовані школи-інтернати
фінансуються за рахунок:

– бюджету;

– коштів п-в;

– благодійних фондів.

В основі розрахунку розмірів бюджетного фінансування лежить показник
чисельності дітей з відхиленнями у здоров’ї. ПТУ фінансуються за рахунок
бюджету, коштів п-в. Основою визначення обсягу фінансування є:

– замовлення п-в;

– бажання дітей навчатися у таких закладах.

Вища освіта фінансується за рахунок:

– бюджету;

– коштів юр та фіз.осіб;

– грантів;

– різноманітних фондів;

– за рахунок кредиту.

Обсяги бюджетних асигнувань на даний момент визначаються
держ.замовленнями. Післядипломна освіта фінансується за рахунок коштів
п-в. Друга вища освіта фінансується за рахунок коштів фіз.осіб.

56.Основи бюджетного фінансування загальної освіти.

Фінансування освіти включає: 1) дошкільне виховання; 2) загальна середня
освіта; 3) спеціалізовані школи-інтернати; 4) професійно-технічна
освіта; 5) вища освіта; 6) післядипломна освіта. Фінансування дитячих
дошкільних закладів здійснюється за рахунок бюджету та коштів батьків.

Вихідним показником, що визначає обсяги фінансування, є кількість дітей,
що відвідують заклади. Загальноосвітні школи фінансуються за рахунок
бюджету. Додаткові кошти можуть надходити від п-в, установ, орг-ій,
благодійних пожертвувань. Вихідним показником є чисельність дітей
шкільного віку. При визначенні обсягу бюджетних асигнувань не
враховуються ті діти, які навчаються у приватних закладах на платній
основі. Бюджетне фінансування виходить із обов’язкової середньої освіти.
Спеціалізовані школи-інтернати фінансуються за рахунок: 1) бюджету; 2)
коштів п-в; 3) благодійних фондів. В основі розрахунку розмірів
бюджетного фінансування лежить показник чисельності дітей з відхиленнями
у здоров’ї. ПТУ фінансується за рахунок бюджету, коштів п-в. Основою
визначення обсягу фінансування є: 1) замовлення п-в; 2) бажання дітей
навчатися у таких закладах. Вища освіта фінансується за рахунок: 1)
бюджету; 2) коштів юр та фіз. осіб; 3) грантів; 4) різноманітних фондів;
5) за рахунок кредиту. Обсяги бюджетних асигнувань на даний момент
визначаються держзамовленнями. ( Післядипломна освіта фінансується за
рахунок коштів п-в. Друга вища освіта фінансується за рахунок коштів
фіз.осіб.

57.Оперативно-сітьові показники загальноосвітньої школи.

Основну частину видатків бюджету на освіту складає фінансування
загальноосвітніх шкіл, В основі визначення обсягів фінансування лежать
два показники:

• вихідний — кількість учнів;

• похідний—кількість класів.

Норматив наповнюваності 1-го класу:

• 1—9 класи — 30 учнів;

• 10—11 класи — 35 учнів.

Оскільки бюджетний рік не збігається з навчальним, окрім показників на 1
січня і 1 вересня, розраховуються середньорічні за такої формулою:

Система зарплати вчителів складається з трьох складових:

а) оплата навчальних годин;

б) доплата за перевірку зошитів;

в) додаткові доплати.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, яка визначається за
такою формулою:

де: С — ставка зарплати вчителя.

Кг — кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

Нг — норма педагогічного навантаження вчителя на тиждень (1—4 класи — 20
годин, 5—11 класи — 18 годин).

Доплата за перевірку зошитів встановлена для вчителів початкової школи
та в старших класах з таких предметів: мова та літ-ра -13%, матем-ка
-10%, іноземна мова –6% від ставки з/п. Сума доплати визначається за
формулою:

де: Нз — норматив оплати за перевірку зошитів з даного предмету.

Додаткові доплати встановлені за класне керівництво у 1-4 кл. 13%, у
5-12 кл. –20%, у ПТУ –13% ставки з/п., завідування навчальними
кабінетами, дослідними майстернями і ділянками, ведення позакласної
фізкультурної роботи, завідування бібліотекою.

Розрахунок з/п вчителів здійсн. у спец. док-ті — тарифікаційному списку.

Фонд зарплати вчителів планується у розрізі 1) педагогічного
персоналу;2)адм.-управлінського персоналу;3) обслуговуючого персоналу.

Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на
основі двох показників:

1) кількості педагогічних ставок;

2) середньої ставки зарплати.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі двох періодів —
за січень — серпень і вересень— грудень.

Додаткові доплати за класне керівництво; за керівництво кабінетами; за
ведення позакласної фізкультурної роботи.

Фонд зарплати адм.-упр. персоналу: Фонд зарплати обслуговуючого
персоналу

Планування фонду заробітної плати визначається шляхом множення кількості
посад на ставку зарплати.

58.Система заробітної плати вчителів.

Система зарплати вчителів складається з трьох складових:

а) оплата навчальних годин;

б) доплата за перевірку зошитів;

в) додаткові доплати.

Основним елементом виступає оплата навчальних годин, яка визначається за
такою формулою:

де: С — ставка зарплати вчителя. Встановлюється в залежності від освіти
(середня, середня спеціальна, неповна вища, вища) і кваліфікаційних
категорій (вчитель, вчитель-методист, заслужений вчитель народний
вчитель);

Кг — кількість годин педагогічного навантаження на тиждень;

Нг — норма педагогічного навантаження вчителя на тиждень (1—4 класи — 20
годин, 5—11 класи — 18 годин).

де: Нз — норматив оплати за перевірку зошитів з даного предмету.

Розрахунок зарплати вчителів здійснюється у спеціальному документі —
тарифікаційному списку, в рядках якого відображаються дані по кожному
вчителю.

59.Тарифікаційний список загальноосвітньої школи і порядок його
складання.

Розрахунок з/п вчителів здійснюється у спеціальному документі –
тарифікаційному списку, в рядках якого відображаються дані по кожному
вчителю. Графи показують основні відомості і розрахунок з/п:

(освіта, номер диплома;

(кваліфікаційна категорія;

(предмет;

(навчальне навантаження на тиждень у розрізі 3-х груп класів (1-4, 5-9,
10-11);

(сума оплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів
по кожній групі класів;

(додаткові доплати (по кожному виду). Підсумкова графа – загальна сума
з/п за місяць. У тарифікаційному списку підсумки підбиваються по рядках
(з/п кожного вчителя) і графах (обсяг педагогічного навантаження, з/п,
доплати і сумарна з/п). Керівники шкіл отримують з/п, що складається з 2
частин – ставка директора чи завуча та оплата педагогічної роботи. При
цьому для них встановлені обмеження – максимальний обсяг їх
педагогічного навантаження не повинен перевищувати 2/3 від нормативу
(тобто 12 год).

60.Ставки заробітної плати вчителів і чинники, що їх визначають.

Педагогічна ставка – умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативу
педагогічного навантаження. Ставка з/п вчителя залежить від
кваліфікаційної категорії та освіти. Можуть бути:

(з вищою освітою:

– спеціаліст вищої категорії;

– спеціаліст 1 категорії;

– спеціаліст 2 категорії;

– спеціаліст;

(спеціаліст з середньою спеціальною освітою.

Крім того, до ставки можуть бути встановлені надбавки:

– за звання вчитель–методист;

– заслужений вчитель;

– старший вчитель;

– заслужений майстер спорту (фіз виховання);

– за вчений ступінь (доктор чи кандидат наук).

61.Порядок розрахунку оплати вчителів за навчальне навантаження.

Фонд оплати праці вчителів планується в розрізі 3 складових системи з/п:

1) фонд оплати педагогічного навантаження;

2) фонд оплати за перевірку зошитів;

3) фонд додаткових оплат.

Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на
основі 2 показників: 1) число педагогічних ставок; 2) розмір середньої
ставки з/п вчителя в місяць для групи класів. Педагогічна ставка –
умовна розрахункова ставка, що відповідає нормативу педагогічного
навантаження. Ставка з/п вчителя залежить від кваліфікаційної категорії
та освіти.

Число педагогічних ставок на 1 клас по даній групі класів розраховується
шляхом ділення загального числа годин викладацької роботи в тиждень на
норматив тижневого навантаження в годинах на 1 педагогічну ставку для
цієї групи класів, помножити на середньорічне число класів цієї групи.
Загальне число годин викладацької роботи в тиждень зазначене в
тарифікаційному списку і визначається, виходячи з числа класів по кожній
групі та обсягів навчальних годин за планом, також враховується ділення
класів на групи з окремих предметів (іноземна мова, ФЗВ). Розмір
середньої ставки вчителя для даної групи класів визначається: місячний
ФОП навчальних годин по тарифікаційному списку для даної групи класів/10
навчальних місяців. Годинна ставка = міс. ставка з/п/ серріч-у норму
навчального навантаження(52 год).

62.Порядок розрахунку оплати вчителів за перевірку зошитів.

Оплата праці вчителів за перевірку зошитів обчислюється в розрізі груп
класів. Вона обчислюється шляхом ділення добутку відповідного розміру
доплат за перевірку зошитів і кількості годин роботи вчителя на норматив
педагогічного навантаження. Розміри доплат встановлюються окремо для
початкових і старших класів. А у старших класах – окремо для певних
предметів: мова й літ, математика, іноземна мова.

63.Доплата вчителям за додаткові види педагогічного навантаження.

Фонд оплати праці вчителів планується в розрізі 3 складових системи з/п:
1) фонд оплати педагогічного навантаження; 2) фонд оплати за перевірку
зошитів; 3) фонд додаткових оплат. Фонд додаткових оплат обчислюється в
розрізі кожного виду доплат шляхом множення відповідних показників на
встановлені нормативи доплат:

(за класне керівництво: середньорічна кількість класів * норматив
доплати;

(за керівництво кабінетом: кільть кабінетів*норматив доплати ;

(за позакласну ФЗВ роботу: число груп ФЗВ у школі * норматив доплат.

Вчителям загальноосвітніх шкіл, сер спец та ПТУ вводиться додаткова
оплата за класне керівництво:

*1-4кл – 13% ставки з/п;

*5-11 кл – 20% ставки з/п;

*у сер спец та ПТУ, крім вечірніх ПТУ – 13%.

В класах шкіл усіх типів і найменувань з числом учнів менше 12 чол (ПТУ
– менше 20 чол) за класне керівництво доплата здійснюється у розмірі 50%
відповідних розмірів доплати. Додаткова оплата за класне керівництво не
проводиться:

– в школах-інтернатах;

– заочних школах;

– у вечірніх середніх загальних школах;

– за місяць відсутності учнів у період перебування їх на
виробничо–навчальній практиці, якщо вона продовжується більше, ніж
місяць за межами населеного пункту, де розташований навчальний заклад.

64.Фонд заробітної плати загальноосвітньої школи, його складові і
порядок планування.

Основним напрямом витрат по школі є фонд зарплати, який складається з
трьох елементів:

1) педагогічного персоналу;

2)адм.-управлінського персоналу;

3) обслуговуючого персоналу.

Фонд зарплати вчителів планується у розрізі трьох складових системи
зарплати: а) оплата навчальних годин; б) доплата за перевірку зошитів;
в) додаткові доплати.

Планування фонду оплати педагогічного навантаження здійснюється на
основі двох показників:

1) кількості педагогічних ставок;

2) середньої ставки зарплати.

Розрахунок річного фонду зарплати проводиться в розрізі двох періодів —
за січень — серпень і вересень— грудень. Це пов’язано з тим, що з
початком кожного навчального року, як правило, змінюється кількість
класів у кожній навчальній групі. У січні — серпні кількість
педагогічних ставок на 1 січня по даній групі множиться на середню
ставку зарплати станом на 1 січня і на 8 місяців (у сільських школах на
8,5 місяця). За вересень — грудень кількість педагогічних ставок на і
вересня множиться на середню ставку зарплати станом на 1 січня і на 4
(3,5) місяці.

Фонд зарплати за перевірку зошитів планується в розрізі груп класів
шляхом множення середньорічної кількості класів у даній групі на середні
витрати на перевірку зошитів на один клас. Середні витрати визначаються
діленням суми доплати за перевірку зошитів за тарифікаційним списком на
кількість класів на 1 січня.

Додаткові доплати плануються в розрізі кожного виду доплат шляхом
множення відповідних показників на встановлений норматив доплати:

• за класне керівництво — середньорічна кількість класів на норматив
доплати;

• за керівництво кабінетами — кількість кабінетів на норматив доплати;

• за ведення позакласної фізкультурної роботи — залежно від чисельності
класів у школі.

Фонд зарплати адміністративно-управлінського персоналу:

• директор;

• заступники;

• організатори масової роботи.

Кількість посад заступників та організаторів залежить від кількості
класів у школі, а ставка зарплати директора та його заступників — від
кількості учнів у школі. Планування фонду заробітної плати визначається
шляхом множення кількості посад на ставку зарплати.

Фонд зарплати обслуговуючого персоналу планується шляхом множення
кількості посад на ставку зарплати.

65.Порядок розрахунку фонду заробітної плати вчителів у частині оплати
педагогічного навантаження (педагогічних годин).

Фонд оплати праці вчителів планується в розрізі 3 складових системи з/п:
1) фонд оплати педагогічного навантаження; 2) фонд оплати за перевірку
зошитів; 3) фонд додаткових оплат. Планування фонду оплати педагогічного
навантаження здійснюється на основі 2 показників: 1) число педагогічних
ставок; 2) розмір середньої ставки з/п вчителя в місяць для групи
класів. Педагогічна ставка – умовна розрахункова ставка, що відповідає
нормативу педагогічного навантаження. Ставка з/п вчителя залежить від
кваліфікаційної категорії та освіти.

Число педагогічних ставок на всі класи на 1.01 чи на 1.09 даної групи
класів обчислюється шляхом множення числа педагогічних ставок на 1 клас
за тарифікацією на число класів на 1.01 чи на 1.09 даної групи класів.
Число педагогічних ставок на 1 клас по даній групі класів розраховується
шляхом ділення загального числа годин викладацької роботи в тиждень на
норматив тижневого навантаження в годинах на 1 педагогічну ставку для
цієї групи класів, помножити на середньорічне число класів цієї групи.
Загальне число годин викладацької роботи в тиждень зазначене в тариф.
списку і визначається-я, виходячи з числа класів по кожній групі та
обсягів навчальних годин за планом, також враховується ділення класів на
групи з окремих предметів (іноз.мова, ФЗВ). Розмір сер.ставки вчителя
для даної групи класів визначається: місячний ФОП навчальних годин по
тариф.списку для даної групи класів/10 навчальних міс. Годинна ставка =
міс ставка з/п / серріч-у норму навчального навантаження (52 год).
Розрахунок річного фонду з/п проводиться в розрізі 2 періодів – за
січень-серпень і вересень-грудень. Це пов’язано з тим, що з початком
кожного навчального року, як правило, здійсн-я кіль-ть кл-в у кожній
навч групі. У січні серпні кіль-ть пед.ставок на 1.01 по даній групі
множиться на сер ставку з/п станом на 1.01 і на 8,5 міс (у сільськ
школах 8). За вересень-грудень кіль-ть пед.ставок на 1.09 множиться на
сер.ставку з/п станом на 1.01 і на 4 міс (3,5).

66.Порядок розрахунку фонду заробітної плати вчителів у частині оплати
перевірки зошитів.

Фонд з/п за перев-у зош план-я в розрізі груп кл-в шляхом множ-я
серріч-ї к-ті кл-в у даній групі на сер-і витр-и на перев-у зош на 1
клас. Сер витр-и визн-я діл-ям суми доплати за перев-у зош за тариф-м
списком на к-ть кл-в на 1.01. Доплата за перев-у зош визн-я шляхом діл-я
добутку відпов-о розміру допл-т за перев-у зош і к-ті годин роботи вч-я
на норматив пед нава-я. Розміри доп-т встан-я окр-о для поч-х і старших
кл-в. А у старш-х кл-х – окр-о для певних предм-ів: мова і літ, матем,
іноз.

67.Порядок розрахунку фонду заробітної плати
адміністративно-господарського і навчально-допоміжного персоналу.

Фонд з/п адмін-упр перс-лу: *дир-р; заст-ки; *організ-и масової роботи.
К-ть посад заст-ів та організ-ів залеж-ть від к-ті класів у шк-і, а
ставка з/п дир-ра та його заст-ів – від к-ті учнів у школі. План-я фонду
з/п визн-я шляхом множ-я к-ті посад на ставку з/п. Посадові оклади кер-в
навч закладів та структ підрозд-в встан-я на 5-15%; гол бухг – на 10 –
30%; а помічн-ів кер-ів – на 30-40% нижче посад-го окладу кер-ка. При
цьому не врах-я підвищ-я посад-х окл-ів кер-ів за почесне звання,
спортивне звання, наук-й ступінь, вчене звання та ін підвищ-я. ( Фонд
з/п навч-допом-го перс-у визн-я на основі штатного розпису і схеми
пос-х окладів шляхом множ-я к-ті посад на ставку з/п. К-ть посад визн-я
за встан-ми типовими штатними нормативами.

68.Витрати на харчування в школах учнів пільгових категорій.

Витрати на харчування в школах учнів пільгових категорій визначається у
кошторисі видатків середньої загальноосвітньої школи, виходячи з
кількості учнів пільгових категорій, які будуть харчуватися (К), розміру
витрат на харчування на 1 учня в день (В) і середньорічної кількості
днів роботи школи (без вихідних, святкових днів та канікул) (Д). Отже,
формула для обчислення видатків на харчування учнів пільгових категорій:
К*В*Д.

69.Видатки бюджету на дитячі дошкільні заклади.

Дошк-й заклад – заклад освіти і сусп-го вих-я дітей від 2 міс до 7
років, які здійсн-є завд-я щодо задов-я потреб у догляді, оздоровл-і,
вих-ні та навч-ні дітей дошк-го віку.

Норматив наповнюваності груп у дошкільних навч. закладах:1) діти до
1р.-10 осіб; 2)від 1-3р. -15ос.; 3) від 3-6р. –20 ос., в оздоровчий
період –до 15 ос. Допускається більша к-ть дітей за умови виділення
додатк. коштів їх засновниками.

Обсяг фін-ня дитячих дошкільних закладів визн-ся на основі таких
операт-сітьових пок-в:

К-ть дітей та їх груп з різним режимом перебування на поч. і кін. року,
а також в середньому за рік;

К-ті штатних одиниць;

К-ті днів перебув. дитини в дошкільному закладі напротязі 1 р.

Для визнач. видатків на утримання дошкільного закладу обчисл. сер. річну
к-ть дітей чи їх груп як суму перегідної к-ті дітей чи їх груп на поч.
план. року та середньорічн. їх прирісту; крім того обчислюють заг. к-ть
дітоднів по плану як добуток спискової к-ті дітей на к-ть днів
перебування 1-ї дитини в дит. закладі. Виходячи з цього пок-ка визнач.
заг. к-ть перебув. всіх дітей в дошк. закладах і обчисл. витр. на
харч-ня дітей.

Вид-ки б-ту на дит-і дошк-і заклади вкл-ть такі осн статті:

(оплата праці, ФЗП визн-я за спрощ-ю метод-ю: к-ть посад * сер ставку
з/п. Число посад вих-ів і їх поміч-ів встан-я за нормативом на одну
групу залежно від трив-ті переб-я дітей у закладі. Число поад ін перс-у
встан-я за типовими штатними норм-ми, вих-чи з чис-ті дітей у закладі. (
Особл-ть план-я ФЗП є виділ-я коштів на заміщ-я прац-ів, які переб-ть у
підпустці;

( вид-ки на харч-я дітей пров-я відпов-о до встан-х норм. У групах, де
діти переб-ть менше 6 годин, провед-я харч-я, його форми і кратність
визн-я за домовл-ю з батьками

(мед обслуг-я здійсн-я штатним або спец закріп перс-м мед закладу держ
чи комун вл-ті;

(комун, госп та ін витрати визн-я вих-чи з розмірів буд-лі та ін необ-х
пок-ів.

70.Планування фонду заробітної плати дитячого дошкільного закладу.

Дошкільний заклад – це заклад освіти і суспільного виховання дітей від 2
місяців до 7 років, який здійснює завдання щодо задоволення потреб у
догляді, оздоровленні, вихованні та навчанні дітей дошкільного віку.
Обсяг фінансування дошк закладів визн-ся на основі таких
оперативно-сітьових пок-ів: число дітей і їх груп з різним режимом
перебування на початок і кінець року, а також в середньому за рік;
кількість штатних одиниць; число днів перебування дитини в дит закладі –
показує, скільки днів протягом року в середньому дитина його відвідує.
Крім того, обчислюється заг число діто-днів по плану – це добуток
спискового (планового) числа дітей на число днів перебування 1 дитини в
дит садку. Оплата праці, ФЗП (фонд з/п) визначається за спрощеною
методикою: =кількість посад * середню ставку з/п. Число посад
вихователів і їх помічників встановлюється нормативом на 1 групу залежно
від тривалості перебування дітей у закладі. Число посад іншого персоналу
встановлюється за типовими штатними нормативами, виходячи з численості
дітей в закладі. Особливістю планування ФЗП є виділення коштів на
заміщення працівників, які перебувають у відпустці. Сума цих витрат
планується шляхом = заг кількість днів відпустки з даної посади *
середньоденна з/п.

71.Видатки бюджету на вищу освіту та основи їх фінансування.

Бюджетні кошти та інші надходження на утримання ВНЗ повинні
використовуватися на відшкодування матеріальних та прирівняних до них
витрат, що відповідають профілю закладу, на виплату з/п, стипендії,
створення необхідної матеріально-технічної бази, соц розвиток та
стимулювання працюючих. Особливою статтею видатків ВНЗ є видатки на
фундаментальні дослідження. Основною статтею витрат є з/п. ФОП
працівників включає 5 елементів: 1)професорсько-викладацький склад =
кількість посад * ставка з/п. К-сть посад визначається за нормативами
к-сті студентів та аспірантів на 1 викладача. З/п залежить від посади,
наукового ступеня, вченого звання. 2)фонд погодинної оплати праці
розраховується за нормою 1-2% до ФЗП професорсько-викладацького складу і
використовується для оплати праці залучених до викладання фахівців
практиків та фахівців з інших наукових закладів. 3)ФОП адмін-управл
персоналу визначається на підставі штатного розпису ВНЗ. 4)ФОП
навчально-допоміжного персоналу визначається на підставі типового
штатного розпису ВНЗ. 5)ФОП обслуговуючого персоналу визначається на
підставі типового штатного розпису ВНЗ. Вартість господарських витрат
обчислюється прямим розрахунком на основі: встановлених ставок орендної
плати; термінів навчання; площ, зайнятих для навчання та проживання;
інших потреб з обслуговування студентів; норм витрат відповідно до держ
стандартів. В окремих випадках, коли прямий розрахунок не є можливим,
вартість господарських витрат визначається, виходячи із фактичних витрат
на 1 особу, що навчається, які склалися в навч закладі за минулий
період. Канцел витрати розраховуються прямим розрахунком з розшифровкою
витрат на конкретні навч групи або виходячи з факт витрат на 1 особу, що
навчається у ВНЗ за минулий період. ( Складовими навч витрат є:
1)придбання сировини і матеріалів, що використовуються в навч процесі;
2)придбання та тирожування метод матеріалів; 3)навчал та випускної
документації; 4)придбання МШП, що використовуються в навчанні;
5)придбання інструментів, що викоистовуються при навчанні. Вартість
сировини і матеріалів для лаб-практичних занять розраховуються
відповідно до навч планів і програм по кожній конкретній професії чи
спеціальності. В переліку навч-вир робіт, існуючих норм витрат затвердж
в устан порядку зазнач-ся витрати. Які необхідно профінансувати.

72.Планування фонду заробітної плати вищого закладу освіти.

Основною статтею видатків ВНЗ є з/п. ФОП працівників включає 5
елементів: 1)професорсько-викладацький склад = кількість посад * ставка
з/п. К-сть посад визначається за нормативами к-сті студентів та
аспірантів на 1 викладача, які диференційовані за формою навчання. З/п
залежить від посади(асистент, викладач-стажист, викладач, професор
тощо), наукового ступеня (кандидат, доктор наук…), вченого звання
(доцент, професор). 2)фонд погодинної оплати праці розраховується за
нормою 1-2% до ФЗП професорсько-викладацького складу і використовується
для оплати праці залучених до викладання фахівців практиків та фахівців
з інших наукових закладів. 3)ФОП адмін-управл персоналу визначається на
підставі штатного розпису ВНЗ. 4)ФОП навчально-допоміжного персоналу
визначається на підставі типового штатного розпису ВНЗ. 5)ФОП
обслуговуючого персоналу визначається на підставі типового штатного
розпису ВНЗ.

73.Форми фінансового забезпечення медицини. Основи бюджетного
фінансування охорони здоров’я.

Фінансування ОЗ зд-ся за рахунок: 1)Держ бюджету Укр; 2)Респ бюджету
АРК; 3)місц бюджетів; 4)фондів мед страхування; 5)благодійних фондів;
6)інших джерел дозволених законодавством. Кошти бюджету асигновані на ОЗ
викристовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня
медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм ОЗ
та фундаментальних наук досліджень з цих програм. Кошти бюджету, не
використані бюджетним закладом ОЗ не вилучаються і відповідно зменшення
фінансування на наступний період не проводиться. Всі заклади ОЗ мають
право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти,
добровільно передані юр чи фіз особами. Мед допомога населенню
здійснюється в 2-х формах: 1)Стаціонарна – госпіталізація хворих;
2)Амбулаторно-поліклінічна – надання мед допомоги хворим в поліклініці
(амбулаторії) чи на дому.

Основними оперативно-сітьовими показниками мед закладів, які
використовуються для визначення видатків по кошторису є: 1)Для
стаціонару – число ліжок, число ліжко-днів; 2)Для поліклінік – число
лікарських посад, число лікарських відвідувань.

Для обчислення видатків на харчування хворих і придбання медикаментів
необхідно встановити число днів функціонування ліжка протягом року.
Потім на підставі цього обчислюється загальне число ліжко-днів у лікарні
шляхом множення середньорічної кількості ліжок на кількість
функціонування 1 ліжка протягом року. Сума видатків на харчування і
придбання медикаментів обчислюється шляхом множення відповідного
нормативу на кількість ліжко-днів.

Сума з/п працівників лікарсько-профілактичних закладів встановлюється в
розрізі груп персоналу: лікарський, сер медичний, молодший мед,
адмін-управлінський, інший персонал. Річний ФЗП мед персоналу =
середньорічне число посад певної групи персоналу * середньомісячну
ставку з/п * 12

Середньомісячна ставка з/п мед персоналу встановлюється на підставі
тарифікац списку. Число посад мед персоналу встановлюється відповідно до
штат нормативів, затверджених МОЗ. Штати адмін-управл та іншого
персоналу встановлюється відповідно до штатних нормативів, затв МОЗ.

74.Оперативно-сітьові показники лікувального закладу.

Кошторисне фінансування мед закладів грунтується на підставі таких
оперативно-сітьових показників: 1)По стаціонару – кількість ліжок і
ліжко-днів; 2)По поліклініках – кількість відвідувачів. Кількість ліжок
характеризує лікарняні місця. Розрізняють нормативну потребу і фактичну
їх наявність. Нормативна потреба визначається виходячи з численості
жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична
наявність характеризує кількість встановлених в мед закладі ліжок.
Кількість ліжко-днів – це добуток від множення кількості ліжок на
кількість днів функціонування 1 ліжка на рік. При складанні кошторису
важливого значення має правильне визначення кількості ліжок на початок
планового періоду, виходячи з факт їх наявності на останню звітну дату і
врахування можливості розгортання нових ліжок за період часу, що
залишився до кінця року в межах числа ліжок, передбачених планом. Для
визначення видатків на утримання лікарні визначається середньорічна
кількість ліжок (К), які встановлюються залежно від строків розгорнення
нових ліжок (Н) шляхом додавання їх середньорічного зростання (З) до
перехідної кількості ліжок на початок планового року (П) за формулою:
К=((Н*З)/12)+П

Кількість лікарських відвідувань – це добуток від множення численості
жителів у районні обслуговування на середню кількість відвідувань
лікарні на рік (прибл 30 разів). Заг кількість відвідувань
розподіляється за окремими спеціальностями – хірург, терапевт тощо.

75.Система заробітної плати медичних працівників.

Система з/п медичних працівників встановлюється в розрізі категорій:
лікарі, середній і молодший медичний персонал, адмін-управлінський та
обслуговуючий персонал. Система з/п лікарів грунтується на встановленні:
1)схемного посадового окладу; 2)розміру і підстави підвищення схемного
посадового окладу; 3)виду, розмірів, підстав і надбавок. Ставка з/п
залежить від посади (лікар-хірург, лікар-інтерн чи лікарі інших
спеціальностей) та кваліфікаційної категорії, наукового ступеню,
почесних звань, інших підстав. Мед працівникам встановлюються доплати
за: роботу в нічну зміну; бригадна форма організації праці, суміщення
професій, інше. Надбавки до з/п також встановлюються за тривалість
безперервної роботи в окр підрозділах, закладах і посадах, за
складність, напруженість і високу якість роботи.

Ставки зарплати середнього медичного персоналу залежать від посади
(медична сестра, акушерка, фельдшер), категорії і стажу роботи. Для
молодшого медичного персоналу ставки встановленні в залежності від
посади (сестра-операційна, сестра-хазяйка, сестра-ванниця….). на
середній і молодший персонал поширюються надбавки за шкідливі умови
праці та роботу у вихідні і святкові дні та нічний час.

Для медичних працівників з/п розраховується виходячи з обсягів роботи –
0,25; 0,5; 0,75; 1,0; 1,25; 1,5 ставки. Дозволяється поєднувати
обов’язки медичної сестри і санітарки.

Для адмін-управлінського та обслуговуючого персоналу встановлені тверді
ставки з/п.

76.Тарифікаційний список медичного закладу.

Тарифікаційний список мед закладу, підписаний членами тарифікаційної
комісії, є основним документом для визначення посадових окладів мед
працівників. Тарифікаційний список і штатний розпис складається чи
уточнюється одночасно із складанням кошторису по кожній посаді окремого
підрозділу установи з окремо підведеним підсумком. В кінці тариф списку
п/б підведені підсумки по кількості посад і місячного ФЗП кожної групи
персоналу.

77.Планування фонду заробітної плати лікарів.

ФЗП розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку
з/п. Середня ставка з/п медперсоналу встановлюється на підставі
тарифікаційного списку.

Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:
по стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 посаду лікаря
(15-30ліжок), який диференційовано в розрізі відділень (хірургічне,
терапевтичне і т.д.); враховуються також посади завідувачів
відділеннями, лікарів-інтернів та лікарів-спеціалістів; у поліклініці –
з розрахунку нормативу числа посад лікаря з даної спеціальності на 10000
чоловік дорослого чи дит населення, прикріплених на обслуговування до
даної поліклініки. Середня ставка з/п лікаря розраховується шляхом
ділення місячного ФЗП по групі лікарів на число лікарських посад.

К-ть мед. працівників планується з урахуванням норм їхнього навантаження
і умов обслуговування хворих. Число штатних посад на поч. план. року
визнач-ся, виходячи із фактичної наявності посад на останню звітну дату
з урахуванням можливого укомлектування вакантних посад до кін. року, але
не більше встановленого розрахункового числа посад по кошторису установи
на кін. року. Число штатних посад на кін. план. року визнач-ся шляхом
додавання до числа посад на поч. року приросту посад за умови зміни
обсягу роботи установи і залежно від строків введення нових чи
скорочення наявних ліжок.

78.Порядок визначення кількості посад лікарів у лікарнях і поліклініках.

Кількість посад лікарів визначається в розрізі стаціонару і поліклініки:
1)по стаціонару – виходячи з нормативу кількості ліжок на 1 посаду
лікаря (15-30ліжок), який диференційовано в розрізі відділень
(хірургічне, терапевтичне і т.д.); 2)у поліклініці – з розрахунку
нормативу числа посад лікаря з даної спеціальності на 10000 чоловік
дорослого чи дит населення, прикріплених на обслуговування до даної
поліклініки.

79.Планування фонду заробітної плати середнього і молодшого медичного
персоналу.

ФЗП розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку
з/п. Число посад середнього мед персоналу визначається:

По стаціонару – виходячи з кількості цілодобових постів. Їх кількість
визначається за нормативами кількості ліжок на 1 цілодобовий пост, які
диференціюються в розрізі відділень чи палат і встановлюється окремо для
денних і нічних годин роботи. Число посад середнього медперсоналу на 1
цілодобовий пост = річний баланс годин роботи стаціонару (365*24) /
річне число годин роботи 1 медсестри. Крім того, враховуються посади
старшої медсестри, медсестри для організації індивідуального догляду за
тяжкохворими та посади медсестер у лікувально-діагностичних кабінетах.

По поліклініці – встановлюється за нормативом до числа посад лікарів
відповідної спеціальності.

Число посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно сер
медперсоналу. У певних випадках є незначні відмінності у бік збільшення
нормативу кількості ліжок на 1 цілодобовий пост по стаціонару чи
нормативу числа посад лікарів відповідної спеціальності на 1 посаду
молодшого медперсоналу. Середня ставка з/п визначається шляхом ділення
місячного ФЗП по даній групі персоналу на кількість посад.

80.Порядок визначення кількості посад середнього і молодшого медичного
персоналу у лікарнях та поліклініках.

Число посад середнього мед персоналу визначається:

По поліклініці – встановлюється за нормативом до числа посад лікарів
відповідної спеціальності.

Число посад молодшого медперсоналу визначається аналогічно сер
медперсоналу . У певних випадках є незначні відмінності у бік збільшення
нормативу кількості ліжок на 1 цілодобовий пост по стаціонару чи
нормативу числа посад лікарів відповідної спеціальності на 1 посаду
молодшого медперсоналу.

81.Порядок розрахунку витрат на харчування в лікарнях.

Для обчислення видатків на харчування хворих необхідно встановити число
днів функціонування 1 ліжка протягом року. Потім на підставі цього
обчислюється число ліжко-днів у лікарні шляхом множення середньорічної
кількості ліжок на кількість функціонування 1 ліжка протягом року.
Важливе значення має правильне визначення кількості ліжок на початок
планового періоду, виходячи з фактичної їх наявності на останню зітну
дату і врахування можливості розгортання нових ліжок за період часу, що
залишився до кінця року в межах числа ліжок, передбачених планом.
Визначається середньорічна кількість ліжок, які встановлюються залежно
від строків розгорнення нових ліжок шляхом = до перехідної кількості
ліжок на початок планового року середньорічного їх приросту за формулою:
Ч=П+(Н*М)/12; Ч – середньорічна кількість ліжок; П – число ліжок на
початок планового року; Н – кількість нововведених ліжок; М – кількість
місяців функціонування нових ліжок. Сума видатків на харчування
обчислюється шляхом множення відповідного нормативу на кількість
ліжко-днів.

82.Порядок визначення витрат на медикаменти в медичних закладах.

Видатки на медикаменти у медичних закладах визначаються по поліклініці
та лікарні окремо.

По лікарні. Для обчислення видатків на медикаменти необхідно встановити
число днів функціонування 1 ліжка протягом року. Потім на підставі цього
обчислюється число ліжко-днів у лікарні шляхом множення середньорічної
кількості ліжок на кількість функціонування 1 ліжка протягом року.
Важливе значення має правильне визначення кількості ліжок на початок
планового періоду, виходячи з фактичної їх наявності на останню зітну
дату і врахування можливості розгортання нових ліжок за період часу, що
залишився до кінця року в межах числа ліжок, передбачених планом.
Визначається середньорічна кількість ліжок, які встановлюються залежно
від строків розгорнення нових ліжок шляхом = до перехідної кількості
ліжок на початок планового року середньорічного їх приросту за формулою:
Ч=П+(Н*М)/12; Ч – середньорічна кількість ліжок; П – число ліжок на
початок планового року; Н – кількість нововведених ліжок; М – кількість
місяців функціонування нових ліжок. Сума видатків на придбання
медикаментів обчислюється шляхом множення відповідного нормативу на
кількість ліжко-днів.

По поліклініці. Видатки на придбання медикаментів обчислюється як
добуток від множення кількості амбулаторних відвідувань на відповідний
коефіцієнт.

83.Порядок розрахунку витрат на придбання обладнання і м’якого інвентарю
в лікарнях і поліклініках.

У кошторисі видатків лікувальних закладів, зокрема лікарень та
поліклінік, передбачені видатки на придбання обладнання та м’якого
інвентарю. Зокрема, використовують таку формулу для розрахунку середніх
видатків на придбання м”якого інвентарю та обладнання. Для цього
використовують 2 норми – для нової і діючої мереж:
Нм=(?Нні*Уі+?Нді*Уі):100; Нні – індивідуальна норма на придбання
м’якого інвентарю та обладнання, встановлена для нової мережі ліжок
іншої спеціалізації; Нді – індивідуальна норма витрат на придбання
м’якого інвентарю та обладнання, встановлена для діючої мережі діючих
ліжок і-ї спеціалізації; Уі – питома вага ліжок і-ї спеціалізації у
загальній структурі ліжкового фонду.

84.Порядок розрахунку витрат на капітальний і поточний ремонт медичних
закладів.

85.Засади бюджетного фінансування культури.

Фінансування закладів культури може здійснюватися: 1)на комерційних
засадах; 2)за рахунок бюджетних асигнувань. На комерційних засадах
функціонують театри, кінотеатри, концертні організації. При цьому може
бути як повний рівень самоокупності і отримання прибутку, так і часткова
самоокупність. При цьому збитки покриваються за рахунок держ дотації.
Причиною збитків є певні обмежування у цінах на послуги. Обсяги дотації
= заплановані витрати – заплановані доходи; Об’єм доходів =заг сума
доходу від продажу / кількість відвідувань.

Середня вартість квитка визначається на основі даних про обсяги доходів
від продажу квитків і кількості відвідувань за попередній період. Об’єм
витрат може визначатися 2 способами: 1)аналогічно план-ня доходів =
кількість відвідувань * сер витрати, що припадають на 1 відвідування;
2)на основі складання кошторису витрат (самі витрати не залежать від
кількості відвідувань), від відвідувань залежать витрати на освітлення,
опалення і т.д., але не зовсім, тому основним є кошторис.

Форма держ дотування – це фін підтримка. За кордоном розповсюджене
меценатство.

До бюджетних закладів у сфері культури відносяться
культурно-просвітницькі установи: бібліотеки, музеї, палаци, будинки
культури. Їх фінансування засновується на таких показниках:

бібліотеки: чис-ть бібліотечних фондів;

музеї: чис-ть музейних фондів;

палаци, будинки культури: чис-ть різноманітних гуртків.

Ці показники визначають об’єм доходності даного закладу. Відносно цих
показників встановлюються штатний режим на основі нормативів на 1
посаду. Планування ФЗП здійснюється, виходячи з кількості посад і
встановлення посадових окладів. Доплат і надбавок не передбачено. Інші
статті витрат визначаються за загальною методикою.

86.Кошторисне фінансування культурно-просвітницьких закладів.

бібліотеки: чис-ть бібліотечних фондів. ФЗП бібліотекарів визначається
множенням кількості посад, розрахованих за встановленими нормативами
бібліотечного фонду на 1 посаду, на середню ставку з/п. ФЗП обслуг
персоналу встановлюється за типовими штатними розписами;

музеї: чис-ть музейних фондів. Чис-ть штатних працівників-спеціалістів
визначається за нормативами музейних фондів на 1працівника, посади
обслуговуючого персоналу – за типовими штатними розписами. Частини
витрат на утримання музею зд-ся за рахунок встановленої вхідноїї плати;

палаци, будинки культури: чис-ть різноманітних гуртків. Штатний розпис
розробляється окремо для кожного закладу залежно від того, які гуртки,
секції в ньому функціонують.

Ці показники визначають об’єм діяльності даного закладу. Відносно цих
показників встановлюються штатні режими на основі нормативів на 1
посаду. Доплат і надбавок для з/п не передбачено. Інші статті витрат
визначаються за загальною методикою.

87.Видатки бюджету на фізичну культуру і спорт.

З держ і місцевих бюджетів держава спрямовує кошти на будівництво спорт
споруд, придбання спорт інвентарю і обладнання. Згідно з бюджетною
класифікацією до фізичної культури та спорту належать: 1)Здійснення
заходів з фізичної культури і спорту: утримання національних збірних
команд; проведення навчально-тренувальних зборів і змагань; підготовка і
участь нац збірних команд України в Олімпійських іграх; видатки на
утримання центрів з “інвалідного спорту” і реабілітаційних шкіл;
проведення навч-тренувальних зборів і змагань та заходів з “інвалідного”
спорту; проведення заходів з нетрадиційних видів спорту і масових
заходів з фізкультури; утримання та навчально-тренувальна робота
дитячо-юнацьких спорт шкіл; утримання апарату управління
фізкультурно-спортивних організацій; кап ремонт, оснащення, придбання
обладнання та інвентарю для баз Олімпійської підготовки; фінансова
підтримка спортивних споруд. 2)Державне підтримка громадських
організацій фізкультурно-спортивної спрямованості. Планування видатків
на фіз культуру і спорт здійснюються згідно з планом проведення
спортивних заходів. Якщо захід проводиться на рівні держави або на
місцевому рівні, той фінансування видатків здійснюється з відповідного
бюджету.

Обсяг видатків за єдиним кошторисом доходів і видатків визначається на
підставі показників, які характеризують спорт захід: з якого виду спорту
він провадиться; місце і тривалість змагань чи зборів; кількість
учасників тощо.

Значну питому вагу становлять видатки на харчування учасників і суддів
спорт змагань. Норми харчування встановлюються в залежності від рівня
змагань, їх тривалості та виду спорту. Видатки на придбання спец
обладнання та інвентарю, на обмундирування учасників плануються на
підставі відповідного табеля забезпечення.

У кошторисі передбачено оплата вартості проїзду, добових і квартирних
учасникам змагань і суддям, тренерам і представникам команд; оплата
оренди спорт споруд, оформлення і обслуговування змагань; видатки на
нагородження команд і спортсменів тощо.

88.Фінансові та політичні аспекти видатків бюджету на оборону.

Видатки на оборону та безпеку держави зумовлені необхідністю захисту її
інтересів у міжнародному співтоваристві. Об’єм видатків на оборону
залежать від воєнної доктрини, т/т побудови військ. Існує 3 типи воєнної
доктрини: 1)повна або практично повна відмова від армії і оборонних
видатків; 2)доктрина за принципом мінімальної достатності; 3)створення
супер-держави з могутнім військовим потенціалом. Законом Укр “Про
оборону Укр” визначено воєнну доктрину держави, що грунтується на
принципі мінімальної достатності. З політичного боку Укр не визнає війну
як засіб розв’язання міжнародних проблем, прагне до нейтралітету та
дотримання неядерних принципів, Укр не має територіальної претензії до
жодної країни, Укр ніколи першою не розпочне бойових дій. Виходячи зі
спрямованості воєнної доктрини особливістю видатків на оборону є те, що
вони не пов’язані з проведенням агресії, війн. Видатки на оборону
включають 2 групи: 1)утримання армії; 2) придбання військової техніки та
озброєння. Видатки на придбання військової техніки і озброєння
плануються виходячи зі встановлених нормативів забезпеченості; факт
наявності та стану техніки і озброєння. Потреби в придбанні визначаються
за схемою: норматив забезпеченості – фактична наявність + потреба в
заміні і оновленні. Поточне утримання армії встановлюється з кошторису
Міноборони. В основі складання кошторису – чисельність армії. До складу
на поточне утримання відносяться: грошове утримання військовослужбовців;
з/п найманих службовців; витрати на обмундирування, харчування,
провадження заходів щодо дієздатності військ (навчання, маневри);
видатки на оплату комунальних послуг.

89.Склад видатків бюджету на оборону і засади їх планування

Видатки на оборону та безпеку держави зумовлені необхідністю захисту її
інтересів у міжнародному співтоваристві. Об’єм видатків на оборону
залежать від воєнної доктрини, т/т побудови військ. Законом Укр “Про
оборону Укр” визначено воєнну доктрину держави, що грунтується на
принципі мінімальної достатності. Видатки на оборону включають 2 групи:
1)утримання армії; 2) придбання військової техніки та озброєння. Видатки
на придбання військової техніки і озброєння плануються виходячи зі
встановлених нормативів забезпеченості; факт наявності та стану техніки
і озброєння. Потреби в придбанні визначаються за схемою: норматив
забезпеченості – фактична наявність + потреба в заміні і оновленні.
Поточне утримання армії встановлюється з кошторису Міноборони. В основі
складання кошторису – чисельність армії. До складу на поточне утримання
відносяться: грошове утримання військовослужбовців; з/п найманих
службовців; витрати на обмундирування, харчування, провадження заходів
щодо дієздатності військ (навчання, маневри); видатки на оплату
комунальних послуг.

90.Видатки бюджету на державне управління, їх склад і призначення.

Однією з функцій держави є управління. В Укр за нинішніх умов постало
завдання сформувати ефективну систему держ управління, оновити зміст
діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Вирішенню цього завдання має сприяти проведення адміністративної
реформи, яка надасть змогу державі суб’єктивно виконувати свої функції з
управління економікою. До системи органів держ влади в Укр входять:
законодавча, виконавча, судова. Видатки на держ управління включають
витрати:

– на функціонування законодавчої влади (апарату ВРУ, апарату ВР АРК,
забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати
ВРУ);

– на функціонування виконавчої влади (апарату КМУ, апарату Ради
міністрів АРК та її місцевих органів, апарату міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, місцевих держ адміністрацій,
органів місцевого самоврядування);

– на утримання Президента Укр та його апарату;

– на утримання фінансових та фіскальних органів (держ податк служби
Укр, держ конр-ревіз служби Укр, держ митної служби Укр, держ
казначейства і т.д.);

– на загальне планування і статистичні служби;

– інші видатки на загальнодержавне управління.

До складу видатків на судову владу належать видатки на утримання:
Конституційного та Верховного суду України, обласних, районних (міських)
судів, Вищого арбітражного суду, арбітражних та військових судів. На
утримання органів влади й управління спрямовуються кошти бюджетів усіх
рівнів. З державного бюджету України фінансуються видатки на
функціонування законодавчої, виконавчої і судової влади, утримання
Президента України та його апарату, фін і фіскальних органів, загальне
планування і статистичні служби. З республіканського бюджету АРК
утримуються органи влади АРК. З обласних, районних і місцевих бюджетів
здійснюються видатки на утримання відповідних органів держ влади та
місцевого самоврядування. Планування видатків на утримання органів держ
влади здійснюється у формі складання індивідуальних і зведених
кошторисів.

91.Бюджетне фінансування органів законодавчої і виконавчої влади.

До системи органів держ влади в Укр входять: законодавча, виконавча,
судова. Видатки на держ управління включають витрати:

на функціонування законодавчої влади (апарату ВРУ, апарату ВР АРК,
забезпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати
ВРУ);

на функціонування виконавчої влади (апарату КМУ, апарату Ради міністрів
АРК та її місцевих органів, апарату міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади, місцевих держ адміністрацій, органів місцевого
самоврядування);

інші видатки на загальнодержавне управління.

На утримання органів законодавчої і виконавчої влади спрямовують кошти
бюджетів усіх рівнів. З республіканського бюджету АРК утримуються органи
влади АРК. З обласних, районних і місцевих бюджетів здійснюються видатки
на утримання відповідних органів держ влади та місцевого самоврядування.
Планування видатків на утримання органів держ влади здійснюються в формі
складання індивідуальних і зведених кошторисів. Кошториси центральних
органів виконавчої влади незалежно від джерел утримання обласних,
Київської та Севастопольської держ адміністрацій затвердуються Мінфіном
Укр. Кошториси і штатні розписи органів виконавчої влади,
підпорядкованих міністерствам та іншим центральним органам виконавчої
влади, затверджуються керівниками цих міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади.

92.Видатки бюджету на судові органи, прокуратуру і правоохоронну
діяльність.

До складу видатків на судову владу належать видатки на утримання:
Конституційного та Верховного суду України, обласних, районних (міських)
судів, Вищого арбітражного суду, арбітражних та військових судів.
Функціонування судової влади здійснюється за рахунок видатків з держ
бюджету Укр. З республіканського бюджету АРК утримуються органи судової
влади АРК. З обласних, районних і місцевих бюджетів здійснюються видатки
на утримання відповідних органів судової влади. Планування видатків на
утримання органів державної влади, зокрема судової, здійснюються у форм
складання індивідуального і зведених кошторисів. До складу видатків на
правоохоронну діяльність здійснюються видатки на утримання: органів
внутрішніх справ; внутрішніх військ МВС; прокуратури;
кримінально-виправної системи; прикордонних військ; СБУ; пожежної
охорони; головного управління урядового зв’язку; інших правоохоронних
органів. Фінансування видатків правоохоронних органів здійснюються Держ
Казначейством Укр. Контроль за використанням бюдж коштів, які
спрямовуються на утримання правоохоронних органів здійснюються ВРУ, КМУ,
Мінфіном.

93.Видатки бюджету на утримання податкової адміністрації і митної
служби.

Однією з функцій держави є управління. Отож видатки на держ управління
включають видатки зокрема: на утримання фінансових та фіскальних органів
(ДПА, Держ КРУ, держ мит служб Укр, Держ Казнач і т.д.); на загальне
планування і статистичні служби; інші видатки на загальнодержавне
управління. На утримання фін та фіск органів спрямовуються кошти
бюджетів усіх рівнів. З держ бюджету Укр фінансуються видатки
центральних органів ДПА та митних органів. З Республіканського бюджету
АРК утримуються відповідні органи АРК. З обласних, районних (місцевих)
бюджетів здійснюються видатки на утримання відповідних фінансових та
фіскальних органів. планування видатків на утримання органів держ влади
здійснюються у формі складання індивідуальних і зведених кошторисів.

94.Суть, призначення і форми державного кредиту.

Держ кредит – це специфічна ланка держ фінансів. Він немає окремого
фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою
проходять через бюджет. В окремих випадках за його допомогою залучаються
кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Держ кредит
може виступати у 2 формах: 1)ощадна справа; 2)держ позики. Ощадна справа
належить до держ кредиту, якщо залученні кошти спрямовуються в доходи
бюджету. Однак, ощадні банки не залежно від форми власності діють на
комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси.
Частина цих ресурсів мають спрямовуватися на придбання держ ЦП і таким
чином відносяться до держ кредиту. Держ позики є основною формою держ
кредиту. Класифікація держ позик:

За правовим оформленням розрізняють: а)держ позики, що надаються на
підставі угод. Угодами оформляються, як правило, кредити від урядів
інших країн, міжнародних організацій та фін інститутів; б)держ позики,
забезпеченні випуском ЦП. За допомогою ЦП мобілізуються кошти на фін
ринку. Оформлення держ позик має здійснюватися 2 видами ЦП – облігаціями
і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Залежно від місця розміщення позик: а)внутрішні (надаються юр та фіз
особами даної чи інших країн); б)зовнішні (надходять ззовні – від
урядів, юр та фіз осіб інших країн, міжнр організацій і фін інститутів).

Відповідно до терміну погашення заборгованості: а)короткострокові
(термін погашення до 1 року); б)середньострокові (від 1 до 5 років);
в)довгострокові (понад 5 років).

За характером виплати доходу держ позики поділяються на: а)процентні;
б)виграшні; в)дисконтні (з нульовим купоном).

За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового %.
Дисконтні позики характеризуються тим, що держ ЦП купуються з певною
знижкою, а погашаються з номінальною вартістю. Вказана різниця це дохід
кредитора.

Держ кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фін відносин.
Такий підхід націлений на створення сприятливих передумов для залучення
коштів як для держ, так і для її кредиторів. Різноманітність форм
дозволяє максимально врахувати різнобічні інтереси юр та фіз осіб.

95.Державні позики, їх класифікація.

Д позики – взаємовідносини між Д як позичальником і Юр та фіз. Особами,
урядами інших країн та міжнародними Ф організаціями як кредиторами.

Класифікація:

1.Залежно від тер розміщення: внутрішні (залучення коштів від Юр та фіз.
Осіб на внутрішньому Ф ринку даної країни), зовнішні (надходження
ззовні).

2.за способом мобілізації – випуск Д ЦП, укладення угоди.

Оформлення держ позик має здійснюватися 2 видами ЦП – облігаціями і
казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Облігація – це боргове зобов’язання Д, за яким у встановлені терміни
повертається борг і виплачується дохід у формі % чи виграшу. Вони мають
бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під
конкретні проекти).

3.за терміном надання: короткострокові, середньострокові (1-5),
довгострокові (5-20).

4.За характером виплати доходу держ позики поділяються на: а)процентні;
б)виграшні; в)дисконтні (з нульовим купоном).

За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового %. При
цьому має встановлюватись як твердо фіксована, на весь період ставка,
так і плаваюча, тобто така, яка змінюється в залежності від різних
чинників, на сам перед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата
% доходу здійснюється на купонній основі. Вона має проводитися щорічно,
раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу
здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтні позики
характеризуються тим, що Д ЦП купуються з певною знижкою, а погашаються
за номінальною вартістю. Вказана різниця – це доход кредитора.

96.Види державних цінних паперів.

Одним із пунктів класифікації держ позик є їх класифікація за правовим
оформлення: а)держ позики, що надаються на підставі угод. Угодами
оформляться, як правило кредити від урядів інших країн, міжнр
організацій та фін інститутів; б)держ позики, забезпечені випуском ЦП.
За допомогою ЦП мобілізуються кошти на фін ринку. Оформлення держ позик
має здійснюватися 2 видами ЦП: 1)облігаціями; 2)казнач зобов (вексель).
Облігація – це боргове зобовязання держави, за яким у встановлені
терміни повертається борг і виплачується дохід у формі % чи виграшу.
Вони мають бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і
цільовими (під конкретні проекти). Казначейські зобовязання (векселі)
мають характер боргового зобовязання, спрямованого тільки на покриття
бюджетного дефіциту. Виплата доходу здійснюється у формі %.
Казначейськими зобовязаннями як правило офрмлюються короткострокові
позики (іноді середньострокові – казначейськими нотами), облігаціями –
середньо- та довгострокові.

97.Передумови використання державних позик.

Державні позики – взаємовідносини між Д як позичальником і Юр та фіз.
Особами, урядами інших країн та міжнародними Ф організаціями як
кредиторами. Використ-я держ позик вимагає:

*наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів Держави (головна
передумова: немає ресурсів – не може бути й мови про випуск Д ЦП. На
сьогодні, такі кошти є завжди, оскільки завжди існує необхідність
накопичення Г для певних витрат. Проблема полягає не в наявності
ресурсів, а в спроможності держави мобілізувати їх);

*довіри з боку кредиторів до Держави (немає довіри – не може бути й мови
про нормальні засади надання кредитів. К відносини мають ризикований
характер: кредитор вибирає між ризиком втрати цих ресурсів і бажанням
отримати доход від їх продажу. Д має дбати про імідж надійного і
вигідного позичальника – своєчасне повернення боргів, забезпечення
збереженням вартості Г);

*зацікавленості кредиторів, яка досягається за рахунок гарантій
повернення боргу і % (якщо довіра до Д відбиває кредитний ризик, то
зацікавленість характеризує доцільність вкладання коштів у Д ЦП.
Доцільність визначається дохідністю, надійністю, ліквідністю);

*наявність реальних доходів від використання позичених грошових коштів
які дають можливість повернути борги і сплатити %-ти (використання Д
кредиту вимагає визначення джерел погашення боргу. Доходи від
використання залучених коштів відбивають результативність діяльності Д у
сфері економіки).

Джерелами погашення державної позики можуть бути: додаткові податкові
надходження від зростання ВВП на основі інвестування позичених коштів,
підвищення рівня оподаткування, зменшення видатків, випуск нових позик.

98.Внутрішнє державне запозичення, його доцільність та напрями.

Державні позики – взаємовідносини між Д як позичальником і Юр та фіз.
Особами, урядами інших країн та міжнародними Ф організаціями як
кредиторами.

Залежно від тер розміщення: внутрішні (залучення коштів від Юр та фіз.
Осіб на внутрішньому Ф ринку даної країни), зовнішні (надходження
ззовні).

Основна частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому
переважний розвиток одержує внутрішній державний кредит. Але широкий
міжнародний поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями,
надання фінансової допомоги іноземним державам – усе це обумовлює
інтенсивний розвиток міжнародного державного кредиту.

Оформлення внутрішніх Д позик має здійснюватися 2 видами ЦП –
облігаціями і казначейськими зобов’язаннями (векселями).

Казначейські зобов’язання (векселі) мають характер боргового
зобов’язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту.
Виплата доходу здійснюється у формі %. Казначейськими зобов’язаннями як
правило оформлюються короткострокові позики (іноді середньострокові –
казначейськими нотами), облігаціями – середньо- та довгострокові.
Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів
на основі принципу повернення для фінансування державних видатків.
Державний кредит сприяє економічному розвиткові країни, якщо кошти,
мобілізовані в бюджет за його допомогою, спрямовуються на фінансування
виробничих програм, будівництво нових підприємств, модернізацію і
технічну реконструкцію діючих потужностей. Навпаки, економічний розвиток
гальмується, якщо кошти, отримані від випуску облігацій державних позик,
спрямовуються на погашення і виплату відсотків за попередніми позиками.

Особливість ДК – функціонування посередників (ощадних установ) у
перезарахуванні частини внесків населення та Д позик. На відміну від
тієї форми держ кред-у, коли фіз і юр особи куп-ь ц/п за рах-к вл-х
тимчас-о вільн-х коштів, ощадні установи надають Д-і кредит за рах-к
позичк-х засобів. ( Внутр запоз-я від юр і фіз осіб даної кр-ни озн-ь
лише перерозп-л коштів всередині кр-ни на користь Д-ви. Такий перерозп-л
доцільний лише тоді, коли Д-ва може забезп-и більш еф-не викор-я коштів.

99.Зовнішнє державне запозичення, його доцільність і напрями.

Напрями зовнішнього Д запозичення:

*розміщення боргових ЦП;

*одержання позик у спец фін-кред інститутів;

*одержання позик у інших Д-в.

МВФ, Світовий банк, ЄС, СБРР.

Форми: облігаційна (ОВДП, ОЗДП) – 2004 – 96,6%, 2005 – 76,6%,
необлігаційна – в основному – кредити міжнародних Ф організацій (2004 –
4%, 2005 – 20%).

100.Державний борг та його структура.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на
кредитній основі призводить до формування державного боргу і
необхідності чіткої системи управління ним.

ДБ – сума заборгованості Д своїм кредиторам.

1.Внутрішній борг — це заборгованість за запозиченнями на внутр ринку у
нац валюті; 2.Зовнішній борг – це заборгованість за запозиченнями на
зовн ринку у іноз валюті; 3.Поточний борг — це сума заборгованості, що
підлягає погашенню в поточному році разом з належними до сплати в цей
період процентами з усіх випущених на даний момент позик.

4.Капітальний борг — це сума боргу з усіх запозичень, які здійснені на
даний момент, і сума %, що мають бути виплачені згідно з умовами випуску
позик. Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення
додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного фінансування
бюджетних витрат, поступово накопичує заборгованість як внутрішню, так і
іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу – внутрішнього і
зовнішнього. Державний борг є характеристикою результативності всіх
зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і
темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність
функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно
впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових
позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й
виплачуваних відсотків, з іншої.

101.Джерела погашення внутрішнього державного боргу.

ДБ – сума заборгованості Д своїм кредиторам.

1.Внутрішній борг — це заборгованість за запозиченнями на внутр ринку у
нац валюті; 2.Зовнішній борг – це заборгованість за запозиченнями на
зовн ринку у іноз валюті. Джерелами погашення:

-додаткові податкові надходження внаслідок зростання ВВП,

– інвестування позичених коштів. Це реальне джерело і економічно
обгрунтоване;

-збільшення доходів бюджету за рахунок введення нових податків,
підвищення ставок і розширення об’єкта оподаткування з діючих податків,
всебічне використання неподаткових методів. Таке джерело є реальним, але
економічно невиправданим: краще одразу підвищити рівень оподаткування,
ніж при погашенні заборгованості які включає також і %, належні до
сплати;

-Скорочення видатків. Оцінка цього джерела аналог, т/т це реальне
джерело, але екон підхід невиправданий;

-Грошова емісія – нереальне і недоц-не джерело, екон-но невипр-не.
Варт-ть грошей падає і сук вар-ть грошей не змін-ся, зб-ся лише к-ть
грошей. Але це краще, ніж накопич-ти держ борг;

-Нові позики – рефінансування боргу. Фінансово – цереальні гроші але
найбільш невиважена фін політика (найнебезпечніша), бо реально борг не
погашається, а збільшується.

102.Джерела погашення зовнішнього державного боргу.

ДБ – сума заборгованості Д своїм кредиторам.

1.Внутрішній борг — це заборгованість за запозиченнями на внутр ринку у
нац валюті; 2.Зовнішній борг – це заборгованість за запозиченнями на
зовн ринку у іноз валюті.

Покриття боргу здійснюється за рахунок бюджету і видатки на
обслуговування Д боргу закладаються у бюджеті поточного року.

Джерела покриття:

– це валютні надходження в країну, що в свою чергу визначається станом
платіжного балансу. Його позитивне сальдо джерелом погашення м/вист-ти
валютні резерви ЦБ та кредити МВФ, які видаються на вирівн-я сальдо
платіжного балансу. ( Зокрема, борг України США становить 14 млрд дол.
(курс 5,95).

103.Видатки бюджету на обслуговування державного боргу.

При складанні бюджету обов’язково передб-ся видатки на обсл-ня держ
боргу, т/т погашення боргу, термін якого припадає на даний рік, а також
виплат % з усіх позик випущ-х на даний момент. (

Т ч у бюджет включаються видатки на даний момент. ( Планування цих
вид-ів заснов-ся на складенні платіж-о календаря, в якому з кожної
позики розписуються терміни і сума погашення в окр роки і сума %. (
Визначена заг сума обслуговування боргу в поточному році порів-ся з
реал-ми джерелами його погашення. За відсутності реал джерел д-ва
м/здійс-ти різні способи коригування своєї заборгованості (відстрочка,
зм-ня ставок). Крім окр методів (уніфікація, консолід-я,
відстрочка) м-викор-ся рестр-ія заборг-сті. Існує 2 крайніх способи
врегулювання забо ргованості, коли немає реальних джерел:

1)оголошення дефолту (неплатоспроможності)

2)анулювання боргів (відмова).

104.Завдання і способи управління державним боргом.

Управління Д боргом полягає у заб-ні платоспроможності д-ви, т/т можл-ті
погашення боргів. Це віднос-ся як до поточного, так і до капітального
боргу. Щодо поточного боргу, необх заб-ти реальні джерела його
погашення. Відпов-о, для капітал боргу важл встановити такі терміни його
погашення, що будуть співвідноситися з наявністю належних для цього
джерел. Очевидно, що для погашення зоб-нь за боргами необх, щоб д-ва
була платоспроможною. Платоспроможність за внутр позиками заб-ся, як
правило, за рах внутр джерел. Плат-сть за зовн боргом залеж, насамперед,
від валют надх-нь. ( При недост платосп-ті д-ви м-застос-сь способи
коригування позикової пол-ки:

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона
відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад,
рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового
стану держави, коли остання не в змозі виплачувати передбачений дохід.

Консолідація — це перенесення зобов’яз-ь по раніше випущеній позиці на
нову позику з метою подовження терміну позики. Провод-ся у формі обміну
облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окрем випадках
може застосовуватись і скорочення термінів позики.

Уніфікація являє собою об’єднання к-кох позик в одну. Вона спрощує
управління державним боргом і може проводитись як окремо, так і в
поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним піввідношенням обліг-й попередніх позик на нові
проводиться з метою скороч-я державного боргу. Це вкрай небажаний
спосіб, оскільки це не що інше, як часткова відмова держави від своїх
боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення термінів виплати
заборгованості. При цьому у даний період виплата доходів не проводиться.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї
заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант.
Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визн-я нею
своїх боргів і забезпечення їх повного погашення у встановлені терміни.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter