.

Фінанси (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 32958
Скачать документ

1. Міжнар. фінанси, їх розвиток та функції

Фінанси — це ек. відносини, які пов’язані з форм-ням, розподілом і
використ. централіз. і децентралізм. фондів гр.. коштів з метою
виконання ф-цій і завдань держави та забезп. умов розшир. відтворення.
Предметом вивч. фінансів як наук. дисципліни є питання розподілу обмеж.
грош. коштів у часі та в умовах невизначеності. Фін. базуються на 3х
аналіт «стовпах»: 1)оптимізація використ. гр.. коштів з урах. ф-ра часу;
2)оцінювання вартості активів; 3)управління ризиком, що включає і
портфельну теорію. Поділяються залежно від масштабу їх ф-онування і від
природи суб’єктів: Нац.-держ. фінанси: •не виходять за межі території
однієї держави; •не залучають іноз. суб’єктів; •здійсн. на основі нац.
законод.; •мають виключно внутрішньонац. х-р, який проявляється у: —
вн. міжбанк. переказах; —розрах. між п-вами-резидентами; —вн.держ.
кредити тощо. Особливості МФ. як ек. відносин полягають у їх відносній
відокремленості від відносин розвитку вир-ва та руху капіталу
(відгалуження частини коштів у нац. валюті на вн. ринку інших держ).

До основних чинників становл. та розвитку МФ можна віднести:
*виникнення світових ринків, особливо товарних; *МПП; *інтернаціоналіз.
і глобаліз. ек. зв’язків; *посилення інтеграційних процесів у політичній
та соціальній сферах. Об’єктивною основою становл. і розв. МФ. є
закономірності міжнар. кругообігу ф-онуючого капіталу, на одному полюсі
якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно
з’являється попит на них. Ф-ції МФ:.1.Розподільна. Через механізм МФ
здійсн. грош. розподіл і перерозп. світ. продукту. Розподіл та
перерозподіл світ. продукту визначається: •об’єктивними
закономірностями: —капітал спрямований туди, де найбільша норма
прибутку; —важливим чинником руху капіталу є ризики, пов’язані з
отриманням прибутку; —рух к-лів відображає також дію закону пропорц-го
розвитку; •політикою (інтересами) суб’єктів міжнар. відносин. Політика
(інтереси) суб’єктів міжнар. відносин та об’єктивні закономірності
можуть збігатися або суперечити одне одному. 2.Контрольна. МФ, відображ.
рух суп. продукту у грош. (універсальній, зіставній) формі. Це дає
можливість здійснювати облік та аналіз руху світового сусп. продукту у
гр. формі у будь-який час, на будь-якому етапі. Практична реалізація
контрольної функці полягає в: —прийнятті подальших рішень щодо МФ;
—розробленні поточної та стратегічної МФ політики. залежить від: —
ступеня розуміння можливості реалізації МФ політики; —політики держав;
—х-ру та рівня ек. розвитку держав; —тех. оснащення процесу збир та
обробки інф.

МФ почали формуватися в період, коли ще: •складалися перші ознаки
міжнар. товарообмінних відносин; •виникали зобов’язання сплатити данину;
•почала застос. сплата контрибуцій, репарацій, різноманітних дарів тощо;
•почала розвиватися торгівля між купцями не тільки в межах певних
держав, а й з іншими кр.; •розроблялася монетна справа, карбування
феодалами власних монет та їх псування; •розвивалася міняльна та
вексельна справи (міняли та міняльні контори обмінювали іноз. монети на
місцеві й були посер під час платежів); •стали надаватися перші грошові
позики (поява банкірів).

2.МФ та їх складові. Світове фін. середов. та його взаємозв’яз. зі
світовим ек. середов.

Фінанси — це ек. відносини, які пов’язані з форм-ням, розподілом і
використ. централіз. і децентралізм. фондів гр.. коштів з метою
виконання ф-цій і завдань держави та забезп. умов розшир. відтворення.
Предметом вивч. фінансів як наук. дисципліни є питання розподілу обмеж.
грош. коштів у часі та в умовах невизначеності Фін. базуються на 3ох
аналітичних «стовпах»: 1)оптимізація використ. гр. коштів з урах. ф-ра
часу; 2)оцінювання вартості активів; 3)управління ризиком, що включає і
портфельну теорію Складові МФ: 1)світове фін. середовище, 2)МФ ринки або
світовий фін. ринок, 3)міжнар. банківська справа, 4)міжнар. портфельні
інвестиції, 5)фінанси ТНК. Фінанси поділяються залежно від масштабу їх
ф-онування і від природи суб’єктів на міжнародні, та
національно-державні. Світове фін. середовище скл. з таких ел-тів: 1)МФ
ринки, 2)міжнар. банківська справа, 3)міжн портфельні інвестиції, 4)фін.
міжнар.корпорацій 5)Світове середовище. Взаємозв’язок МФ і світового ек.
середов. Світове фін. середов. стрімко змінювалося протягом останніх
десятиліть. Його неможливо х-зувати без розгляду змін у світовому ек.
середовищі та в структурі світової ек-ки. Післявоєнні зміни ек.
середовища визначили новий етап форм-ня світового середовища, який
продовжується й нині. Серед змін світового фін. середовища слід
відзначити такі: *зростання ринку євровалюти, *розвиток заг. європ.
ринку, *посилення ролі ТНК, *міжнар. фінансові кризи, низка нафтових
криз, міжнародна криза заборгованості, *розпад комуністичної системи в
СРСР й країнах Сх. Європи та їхній перехід до ринк. ек..

Х-р та напрями розвитку світового вир-цтва та торгівлі суттєво не
змінюються з року в рік. Однак, з урах. довгостр. перспективи, зміни цих
напрямків змогли вплинути на величину та структуру світових фін.
потоків.

Основні тенденції стр-них змін світової ек-ки: *зміни у відношеннях між
сировинними та пром. розвинутими країнами; *перехід промислово розвин.
кр. від трудомісткого до наукомісткого вир-цтва; *підвищеня значення
міжнар. руху к-лу, * зростання ступеня диверсифікації діяльності
багатонац. Корпорацій, зокрема міжнар інвестув в СП та угоди про
партнерство.

3. Суб’єкти МФ та їх хар-ка.

Суб’єкти: 1)держава; 2)МО ;3)юр. особи, серед яких особливе місце
посідають: *ТНК; * ТНБ; *фінансово-кредитні орг-ції; *біржі; 4)фіз.
особи.

Суб’єкти системи МФ з позицій конкретної держави поділяються на
резидентів та нерезидентів.

Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері МФ і в особі державних
органів (КМУ, МінФін, Мін. Закорд. справ та ін.) та через офіційних
посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі
види діяльності: брати участь у міжнар. ек. та фін. конференціях, у
діяльності МО, укладати міждерж. договори щодо експорту—імпорту товарів
та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждерж. угоди
оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик,
інв-ня, фін-ня; здійснювати операції із золотом та дорогоц метал,
емітувати державні казначейські зобов’язання, ЦП; забезпечувати фін. й
іншими гарантіями операції різних юр. та інших осіб; надавати безплатну
фін. допомогу. Центральні банки — це органи держ. рег-ня ек-ки, яким
надано право монопольного випуску банкнот, регулювання гр. обігу,
кредиту й вал. курсу, зберігання золотовалютних резервів. ЦБ є агентом
уряду при обслуговуванні держ. бюджету. Основним завданням ЦБ є
збереження стабільної купівельної спроможності нац. грош. одиниці та
забезпеч. безперебійності грош. платежів і розрах. у країні

Функції ЦБ: •центральний банк має монополію на здійснення емісії
готівкових грошей і організацію їх обігу; •є банкіром уряду; банк
банків; •проводить гр..-кр. регулюв. і здійснює банківський нагляд.
Міжнар. організації — це створені на основі міжнар. договору і статуту
для виконання певних ф-ій об’єднання суверенних держав, які мають
систему постійно діючих органів, володіють міжнар. правосуб’єктністю і
засновані відповідно до міжнар. права. Поняття правосуб ‘єктності
включає: •правоздатність — здатність мати права та обов’язки;
•дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої
права та обов’язки. Міжнар. вал.-кред. і фін. організації (МФ
організації) —це ек-ні орг-ції, створені на основі міждерж. угод для
регулювання міжнар. вал. і фін.-кредитних відносин з метою стабілізації
світової ек-ки.

Провідне місце серед МФ організацій посідають: МВФ, Банк міжнар.
розрахунків, МБРР та його підрозділи, МАР, Міжнар. агенція з
інвестиційних гарантій (МАІГ), ЄІБ, регіональні міжнар. банки розвитку
країн, що розвиваються, ЄБРР, вал.-кред. й фін. організації ЄС та ін.

Інституційна структура міжнар. вал.-кред. і фін. відносин включає МО,
які: 1)мають великі повноваження і ресурси, здійснюють регулювання
міжнар. валютно-кредитних і фін. відносин; 2) існують як форум для
міжурядового обговорення, для вироблення консенсусу і рекомендацій з
вал. і кредитно-фін. політики;

3) забезп. збір і поширення статист. та науково-дослідної інфо. з
актуальних вал.-кредитних і фін. проблем та ек. в цілому. Виникнення
міжнар. фін. інституцій зумовлене причинами, до яких відносять:
•посилення процесів глобалізації ек-ки, створення ТНК і ТНБ; •розвиток
міждерж. регул-ня світогосп. зв’язків, у т.ч. валютно-кредитних і
фінансових відносин;•необхідність спільного виріш проблем нестаб-ті
світової ек-ки, куди входять світова вал. система; світові ринки валют,
кредитів, ЦП, золота.

4.Міжнародне фінансове право.

МФ право – це сукупність закріплених юр. норм та принципів, які
регулюють МФ відносини. МФ право необхідне для упорядкування МФ
механізму. Складається з двох підсистем: 1)фін. права на міждерж. рівні
(МВФ) 2)норм нац. фін. права окремих країн, що регулюють МФ відносини
цих країн і повинні узгоджуватись з міждерж. нормами. МФ право – частина
міжнар. дипломат. та ек. права і формується у вигляді:

1)двостор. і багатосторонніх угод, яких мають дотримуватись суб’єкти
міжнар. відносин, 2)міжнар. звичаїв 3)актів міжнар. конференцій і нарад
4)окремих документів МО

Міжнар. конвенції – це угоди між суб’єктами міжнар. права для регулюв.
відносин між ними через створення взаємних прав та обов’язків.

МФ право може підлягати регламентації міжнар. публічн. права та міжнар.
приватного фін. права.

Норми та джерела МП у сфері МФ: • деякі статті «Статуту Міжнар. суду
ООН»; •«Статуту ООН» від 26.06.45 року; •«Декларації про принципи
міжнар. права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між
держ. у відповідності з Статутом ООН» від 24.10.70.

Норми регулюв. міжнар. приватн. фін. права подано в таких нормативних
актах: •ЗУ «Про дію міжнар. договорів на території України» від 10.12.91
•ЗУ«Про міжнар. договори У.» 2004; •ЗУ «Про ЗЕД» 1991; •ЗУ «Про режим
іноз. інвестування» 19.03.96; •Цивільний кодекс У.

Основою успішного ек. розвитку є формування стабільної фін. системи, що
відповідає рівневі розвитку прод. сил і суп. відносин. Фін. політика як
частина системи управління фінансами спрямована на забезпеч. збаланс
зрост фін. рес-сів в усіх ланках фін. сис-ми країни, на створ фін. умов
для реалізації завдань соціально-ек розвитку.

5.Сис-ма МФ, яка регулює фін. діяльність суб’єктів МФ.

Міжнар. конвенції (договори ) – угоди між суб”єктами міжнаро. права для
регулюв. відносин між ними через створ. взаємних прав та обов”язків.
Сис-ма міжнар. договорів щодо фін.діяльності: *Угоди про створ. міжнар.
(регіональн.) орг-цій, основним предметом діяльності яких є забезпечення
міжнар. вал.–кредитних відносин (включаючи норми, викладені в уставах
вказаних організацій), *Міждерж. міжнар. та регіональних орг-цій :
•Договір про створення МФВ ( 1944 ); •Договір про заснування ЄЕС(1957),
•Договір про заснування Європ. фонду вал. Співроб. (1973), •Єдиний
Європ. акт ( 1985 ), •Договір про ЄС (1993); *Угоди про міжнар.
розрахунки, тобто про порядок здійсн. розрахунків за торгові та
неторгові операції в сфері МЕВ: Платіжні угоди, в яких держави
висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено
конвертованих валютах у відповідності з законод., що діє в країнах –
учасницях угод: •Договір про товарообіг та платежі між СРСР ( Росією ) і
Японією (1991), Фінляндією (1989), Болгарією (1990); •Протокол про
врегулюв. розрахунків та платежів між Росією та КНР ( 1990); *Клірингові
угоди про взаємний зарах. боргів та вимог по зовн.ек. операціям між
державами без переказів валюти; *Платіжно- клірингові угоди: •Договір
про товарообіг та платежі між Рос. і Яп. (1991). •Міжнар. кред. угоди,
тобто міждерж. угоди про надання кредитів, в т.ч. угоди про синдиковані
кредити, у визначеній валюті чи міжнар. рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД),
або про поставку товару у кредит: •Угода про держ. кредит для поставок з
КНР в СРСР ( Росію ) товарів (1991); *Міждерж. угоди про інвестиції:
•Єдиний інвестиційний кодекс Андської групи країн; •Сеульська конвенція
про заснування Міжнар. агенції щодо гарантій іноз. інвестицій ( 1985);
*Міжнар. угоди про забезпеч. фін. зобов”язань суб”єктів МФ діяльності:
•Конвенція ООН про міжнар. перевідні векселі і міжнар. прості векселі
(1988); •Женевська конвенція про одноманітний закон про перевідний та
простий вексель (1930); •Женевська конвенція щодо колізій законів про
перевідний та простий вексель (1930);

Проблем ефективності дії міжнар.угод, що регламентують МФ діяльність

*Міжнар. угоди розділяються по ступеню ефективної дії в залежн. від
держ. органу (президент, уряд, державні відомства іт.д. ), від імені
якого укладалася угода. *Сфера дії міжнар. норм може бути обмежена в
залежності від регіону, у якому визнано її дію. *Ефективність дії
міжнар. норм, на які посилаються суб”єкти МФ діяльності, може бути
обмежена їх різним статусом по віднош до сис-ми внутр. права різних
держав: •Ефективність дії міжнар. норм може бути знижена в результаті не
однообразного їх створення, тобто в тому випадку, коли держ. заявляє про
якісь обмовки відносно дії міжнар. норм. *В сферу компетенції нац.
судових органів не входять ф-ції відносно сфери діяльн. законод. та
виконав. влади нац. держави (в т.ч. нац. банку ), – відповідно суди не
можуть не тільки розглядати спори між суб”єктами МФ діяльності, але й
роз”яснювати положення міжнар. договорів, в яких приймають участь
державні органи.

6.МФ політика та її складові.

МФ політика—це сук-ність заходів, спрямованих на мобілізацію фін.
ресурсів, їх розподілення та використ., яких вживають учасники МФ
відносин для виконання ними їхніх ф-цій. Фін. політика держави — це
самост сфера діяльн її уряду, пов’язана з фін. відносинами. МФ політика
є частиною ек. політики і юридично оформл в нормах і принц МФ права.

Метою МФ політики є найбільш повна мобілізація фін. рес., які є необх.
для задовол. насущних потреб розвитку сус-ва. Головними завданням МФ
політики є забезп. відповідними фін. рес. тієї чи іншої міждерж.
програми ек. та соц. розвитку. Форми реалізації МФ політики:
1)планування 2)укладання міждерж. угод 3)видання нормат актів
4)оперативне управління та контроль з боку компетентних держ. органів
Види МФ політики: 1)Поточна: •валютна політика, яка вкл. дисконтну та
девізну політику •девальвац. та ревальвац. Нац. валюти •політика
валютних обмежень •диверсифікація вал. курсів •податкова політика
•кредитна політика 2) довгостр.

Розроблення та успішне проведення фін. політики можливе тільки за умов
наявності в уряду програми суп. розвитку з виділенням інтересів усього
суп-ва та окремих його груп, х-стикою поточних та перспективних завдань,
визначенням термінів та методів їх вирішення. Результативність фін
політики тим вища, чим повніше вона враховує потреби суп. розвитку,
інтереси усіх верств суп-ва, конкретні історичні, етичні та соц. умови.
Компоненти фін політкики: •бюдж. політ.; •податк. політ.; •інвестиц.
політ.; •гр.-кред. політ.; •цінової політ.; •соц. політ.; •митної
політ.; •політики у сфері МФ.

7.Валютна політика та її форми.

Одне з провідних місць у форм-ні ек. сильної, сталої та промислово
розвиненої сучасної держави займає вибір валютної політики, яка
враховувала б усі тенденції вал. ринку. Валютна політика – певний
симбіоз дій ек. та зовн.ек. політики держави, які скл-ються з урядових
дій щодо вн. та зовн. вал. відносин. Ці дії мають справляти певний вплив
на валюту, вал. курс, вал. операції, тобто на все, що так або інакше
пов’язано з цим сектором ек-ки.

Вал. політика держави здійснюється її урядом, нац. банком, а також
центр. фін. органами. Реалізація вал. політики визначається тими
завданнями, які ставить перед собою держава при здійсненні своєї
політики в цілому. Вал. політика повинна забезпеч. збалансованість
макроек.та мікроек. цілей.

Стабілізація вал. курсу будь-якої нац. грош. одиниці неможлива без
здійснення заходів вал. контролю і вал. обмежень. 1)Сутність вал.
обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійсн. різних операцій
з вал. цінностями при міжнар. платежах; інвестуванні; купівлі-про-дажу
валюти; ввез., вивез., переказуванні або пересиланні вал. цінностей у
країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністрат.
регламентацією за допомогою лімітув-ня, ліцензув-ня чи навіть заборони
проведення зазначених операцій. 2)Вал. контроль — це контроль дотримання
вал. законод., за порушення якого передбач. відповідальність головним
чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Сутність вал контролю
полягає в забезпеч. дотримання вал. законод, а основне завдання—у
недопущенні незаконного відпливу к-лу з держави за кордон. Об’єктом вал.
контролю є вал. операції за участі резин. і нерезид.. Осн. орган вал.
контролю — Нац. банк. Агенти вал. контролю — податкові та митні органи,
а також інші орг-ції, які відповідно до законод. здійснюють функції вал.
контролю. Вал. обмеження мають на меті: *забезпеч. держави валютою;
*підтримання вал. курсу нац. грош. одиниці; *підтримання ПБ.

В умовах вал. регулювання регламентується діяльність вал. ринку. Основні
зусилля спрямив. на забезпеч. стабільності вал. курсу грош. одиниці
держави. Певна жорсткість вал. регулюв. в У. є вимушеною в нинішніх
умовах ек. перетворень. Вал. обмеження відзначаються певним
дискримінаційним х-ром, оскільки сприяють перерозподілу вал. цінностей
на користь держави чи певних п-в за рахунок інших п-в, головним чином
великих експортерів. Звісно, обов’язковий продаж ч-ни вал. надходжень є
вимушеним заходом, оскільки відмова від нього вже негативно позначилася
на стані вал. ринку.

8.Кредитна пол.-ка як складова МФ пол.-ки.

Грош-кр політ – проведені державою та її органами заходи впливу щодо
функц-ня грош. і фінанс. кредит. системи, грош. обігу і кредиту з метою
забезп ефект розвикту ек-ки, викон програм соц. розвитку, фінанс.
стабільності, ефект використ кредит. ресурсів. Грош.-кредит. політ
націлена на: забезпечення стійкості грош. обороту, оптимізацію обсягу і
структури грош. маси, керування емісією грошей, ф-ня та ефективне в-ня
кредит. ресурсів, регул-ня інфляції, досягнення стабіл. обмінного курсу
нац. грош. одиниці, забезп своєчасності та безпер розрахунк.-платіж
операцій у галязух ек-ки, регул-ня банк. системи, керування діяльністю
фінанс. ринку, регламентацію емісії і розміщ держ. і корпорат ЦП та їх
обігу.

Дві групи інструм, за допомогою яких здійсн комплекс заходів для реалізї
цілей гр-кред політ —інструменти прямого та опосередк впливу.

До засобів прямого впливу можна віднести: механізм готівк емісії;
встановля межі кредиту централ. банку, що надається урядові та банк.
установам; пряме регул-ня позичк операцій банків, визначя маржі,
вартості кредитн ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроек.
політики для фінансування окремих галузей ек-ки, обмеження споживчого
кредиту. Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх
використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на
систему грош. обігу.Система опосередк регул-ня грош. обігу є елементом
ек. методів ДРЕ; осн. ек. засобами та методами грош.-кредит. політики є
регул-ня обсягу грош. маси через: визначення та регулюв норм обов’язк
резервів для комерц. банків і фінанс-кредх установ; % політика; рефінанс
комерц.банків; управління золотовал резерв; операції з ЦП на відкри
ринку; регул-ня імпорту та експорту капіталу.

Кредитна політика широко використ. державою в процесі ДРЕ. Кредитна
політика націлена на: *забезпечення стійкості грош. обігу; *оптимізацію
обсягу і стр-ри грош. маси; *керування емісією (випуском) грошей;
*форм-ня та ефективне використ. кредитних ресурсів; *регулюв. інфляції;
досягнення стабільного обмінного курсу нац. грош. одиниці (гривні);
забезпеч. своєчасності і безперебійності розрахунк.-плат. операцій у
галузях ек-ки; *регулювання банк. системи (комерційних і держ. банків);
*керування діяльністю фін. ринку; *регламентацію емісії і розміщення
державних і корпоративних цінних паперів та їх обігу (курсу купівлі і
продажу).

9.Податк. політика як складова МФ політики.

Податк. політика (ПП) будується на поєднанні інтересів держави і
платників податків — юр. і фіз.осіб. ПП втілюється у відповідній податк.
системі. Напр., в У. вироблені певні принципи і підходи до побудови цієї
системи.

Податки являють собою обов’язкові платежі юр. і фіз. осіб до бюджету. За
ек. змістом податки відображають фінанс. відносини між державою і
платниками податків з метою створення загальнодерж. централізов фондів
грош. коштів, необх для викон держ її ф-цій. На відміну від фінансів
загалом ці взаємовідносини мають односторонній характер — від платників
до держави. Податкова система — це сукупність установлених у країні
податків і обов’язкових платежів податкового характеру та механізму їх
справляння.

Осн. принципами побудови податк. системи нашої держави є: *удосконал.
податк. законодавства; *оптимізація подат. бази. її основою мають бути
прямі податки, оскільки непряма с-ма оподатковув. призводить до збільш.
податк. тягаря; *оподатк не повинне мати конфіскаційного хар-ру; *тільки
зрост нац. багатства і підвищ індивід доходів населення сприяє
стабільному збільше податк. бази; *мінімізація будь-якого можливого
рушійного ефекту від введення будь-якого нового податку, оскільки високі
податки можуть призвести до відпливу капіталу за кордон; *зручність
стягування податків для держ. і платників податків; *оптимізація податк.
пільг; *здійсн. ефективн і дієвого контролю за дотрим податк. законод.,
взяттям на облік, переобліком і зняттям з обліку платників податків; *
створення умов, за яких платникові податків важко і невигідно ухилятися
від сплати податку; *реструктуризація в необх. випадках заборгов за
платежами до бюдж..

Держава зацікавлена в достатності оподатк. Це обумовлено забезпеч.
надходж до дохідної частини бюджету обсягу фін. ресурсів, достатнього
для виконання обов’язків держави, визначених Конституцією. Водночас
держ. повинна запобігати можливим негативним наслідкам, якщо введення
певних податків і їхні розміри можуть негативно вплинути на мотивацію до
відкритої та ефективної діяльності підприємств сфери матеріального
вир-ва.

10.Валютне регулювання.

Валютне регул-ня – діяльність держави та уповноважених нею органів щодо
регламентації валют. відносин ек. суб’єктів та їх діяльності на валют.
ринку. Стабілізація валют. курсу нац. грош. одиниці неможлива без
здійснення заходів валют. обмежень. і валют. контролю. Валютні
обмеження – установлення певних меж щодо здійснення різних операцій з
валют. цінностями при міжнар. платежах; інвестуванні; купівлі-продажу
валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валют.
цінностей у країну чи за її межі… Ці обмеження є законодавчою та
адмін. регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи заборони
проведення зазначених операцій. Мета: 1)забезпечення держави валютою, 2)
підтримання валют. курсу нац. грош. одиниці, 3) підтримка платжіного
балансу. Валют. контроль – це контроль дотримання валют. законодавства,
за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у
вигляді штрафів і позбавлення ліцензій. Осн. завдання – недопущення
незаконного відпливу капіталу з держави за кордон. Об’єкт – валют.
операції за участі резидентів і нерезидентів. Осн. орган – нац. банк.
Агенти – податк. та митні органи + ін. орг-ії, що здійснюють ф-ції
валют. контролю.

Осн. обмеження, що визначають заг. принципи валют. регул. і валют.
контролю: 1) централізація валют. операцій у центр. та уповноважених
комерц. банках, 2) ліцензування валют. операцій, 3) обмеження
конвертованості валюти, 4) обов’язкове декларування заруб. авуарів, 5)
контроль за валют. позиціями комерц. банків, 6) ізоляція внутр. ринку
нац. валюти від зовнішнього…

Відповідно до ПБ виділяють 2 осн. сфери валют. обмежень: поточні
операції та фінанс. операції.

Серед інструментів валют. регул-ня можна виділити також: 1) курсову
політику (девальвація – зниження офіційного курсу нац. валюти для
стимулювання експорту і стримання імпорту; ревальвація – підвищення
курсу з протилежною метою). 2) облікову (дисконтну) політику –
підвищення/зниження дисконтної (облікової) ставки емісійного банку з
метою впливу на рух заруб. короткострок. капіталів. Підвищуючи дисконтну
ставку в період кризи ПБ, центр. банк стимулює приплив капіталу з країн,
де вона нижча, а це сприяє поліпшенню платіжного балансу.3) валютну
інтервенцію (девізну політику) – пряме втручання НБУ чи казначейства у
валют. ринок, тобто купівля-продаж на ньому валюти. НБУ купує інвалюту,
коли її пропозиція надмірна, продає – коли попит більший і нема
достатньої пропозиції. 4) регулюв сальдо ПБ. 5) ф-ня та використя
золотов. резервів.

11.Сутність глобалізації. Глобальні виклики світової ек-ки.

Глобаліз. за своєю суттю є більш високою стадією інтернаціоналіз., вона
перетворює світове госп-во на єдиний ринок тов./посл., к-лів, роб. сили
та визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей
між нац. ринками товарів і роб. сили, а також вал. і фін. ринками.

На мікрорівні – інтенсифікація залучення фірм до міжнар. операцій. На
макро – розшир та поглибл. світогосп. Зв’язків

Прояви глобаліз у МФ відносинах: 1. Всі країни світу об’єднуються у
міжнар. вал. сис-ми під егудоюю міжнар кредитн. Інститутів (Європ вал.
сис-ма); 2)міжнар фін рики, ПБ країн віддзеркалюють економ і політ стан
світу; 3)діяльн. банків набуває транснац. х-ру; 4)велика к-ть фін
інструментів та їх похідних

Глобальні виклики світової ек-ки: 1)глобалізація світових ринків, що
призводить до лібералізації МТ. Успішне завершення Уругв раунду багатост
перегов з питань лібераліз МТ створює нову ситуацію в цій сфері. Незваж
на певну суперечл підсумкових документів, включення в них таких питань,
як торгівля послугами, проблеми інтелект. власності, торгов аспекти
інвестицій, означає не тільки подальшу глобаліз найдинам сегментів світ.
ринку — ринків послуг і технології, а й уніфікацію інвестиц. клімату для
ТНК, усунення бар’єрів для їхніх операцій, необхідність для більшості
2)глобальний електронн лекційний зал. Оперативність обміну знаннями,
інфо. становить на сучасному етапі найважли чинник зроста ек-ки, який
визначає уніфікацію освіти і підготовки роб. сили, орієнтацію цього
процесу на найвищі світові стандарти. 3)фінансова глобалізація.
Величезні фінансові ресурси ТНК і ТНБ, небачені за рівнем інтенсивності
транскордонні фін. трансакції цих суб’єктів, поява нових механізмів та
інструментів МФ операцій і формування глобального фін. ринку, через який
здійснюється перерозподіл колосальних фін. ресурсів, 4) зростання
конкуренції на міжнар. ринках 5)інтеграція міжнар. ринків к-лу (поява
євро змінила роль європ. фін. ринків) 6)конвергенція міжнар. фін. ринків
(фін. ринки втрачають межі, банки можуть здійсн. інвестиції і страх-ня)
7)конкуренція міжнар. фін ринків. 8)комп’ютериз та інформатиз ринків

Глобаліз світової ек-ки, глибокі структурні зруш. спричинені
розгортанням інновац. процесу і діяльності ТНК, потребують не тільки
гранично мобілізації всіх рес-сів і можливостей країн, а й макс використ
переваг МПП, відмови вії автаркічного розвитку, інтеграції у світове
госп-во.

Глобаліз світової ек-ки, прискорюв зрост конкуренції, розвитком
технолог., лібераліз ек-ної політики та ін. ф-рами, спричинює відносне
зменш значення нац. держав як основної ланки ек-ної діяльності. В
ситуації динамічної транснац-ії, виникн глоб фірм і глоб за х-ром
галузей створюються нові умови, за яких фор-ня багатогалуз госп.
комплексів навіть у найбільших країнах з самого початку має
орієнтуватися на участь у МПП. Змінюючи х-р ек-ного зростання і напрями
використ порівняльн переваг, глобаліз веде до того, що розвиток окремої
галузі виходить за межі окремих країн.

Взаємозаль країн стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації
світової ек-ки. Така взаємозал дедалі більшою мірою зумовлює координацію
діяльності держав у вирішенні не тільки політ, еколог або ек проблем, а
й інших глоб проблем, передусім гуманітарних, пов’язаних із
загальнолюдськ цінностями і правами людини.

Чинники глобалізації світових фінансів. Наслідки фінансової
глобалізації.

Глобалізація – вища стадія інтернаціоналізації, що перетворює світ.
госп-во на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, роб. сили. Г.
визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між
нац. ринками товарів, роб. сили + валют. та фінанс. ринками. Чинники Г.
світ. фінансів: 1.Інтернаціоналізація світового госп. життя.
Інтенсифікація ек. зв’язків між країнами, нац. компаніями та активізація
міжнар. в-цтва ТНК потребували нового фінанс. середовища => якісні
перетворення в міжнар. валютно-кредит. відносинах + переплетіння та
доповнення нац. ринків позичкових капіталів + інтеграція та глобалізація
фондових ринків + зростання міжнар. банк. операцій, створення
всесвітньої мережі філій ТНБ. 2.Поширення науково-технічних досягнень.
Комп’ютеризація фінанс. сфери, динамічний прогрес телекомунікацій
привели до форсованого розвитку світ. фінанс. системи => „банк.
революція”, підвищення якості обробки фінанс. інформації, забезпечення
високої швидкості здійснення міжнар. операцій та переміщення ресурсів
між окремими сегментами фінанс. ринку. 3.Лібералізація міжнар.
валютно-кредитних відносин та фінанс. ринків. Фінанс. конкуренція між
країнами посилює тенденцію лібералізації. Цей процес: 1)охоплює дедалі
більшу к-сть країн, 2)поширюється на нові, складніші сфери ек. відносин
(від товарних ринків до ринків послуг, капіталів, фондових ринків).
Дерегулювання ринку капіталу дало можливість власникам фінанс. активів
швидко переводити їх з однієї країни в іншу і, таким чином, оперувати по
суті у глобал. фінанс. середовищі. 4.Зростання інтеграції нац. ринків
грошей та капіталу. => виникла глобальна фінансова архітектура.
Прогресуюче взаємопереплетіння нац. фінанс. ринків, зменшення бар’єрів
між внутр. та міжнар. фінанс. ринками дало змогу величезним ресурсам
грошей та капіталу вільно рухатися між різними сегментами світ. фінанс.
системи. Наслідки фінанс. глобаліз: 1)стрімке зростання світ. фінанс.
потоків, різке збільш обсягів міжнар. руху капіталу, розшир масштабів
міжнар. кредит. та фондових ринків; 2)поява нових фінанс. інструментів,
чому сприяють процеси фінанс. інновації (пр., брокерські рахунки
управління готівкою, процентні свопи, звільнені від податку облігації з
плаваючою ставкою…); 3)інтенсифік потоків ПІІ; 4)виникнення світової
мережі фінанс. центрів, яка об’єднує провідні фінанс. центри – Нью-Йорк,
Лондон, Токіо, Цюрих.; 5)зрост ролі таких суб’єктів глобал. фінанс.
середовища, як великі інституційні інвестори (пенсійні, страхові фонди,
інвестиц. компанії, взаємні фонди).

Еволюц світ фін архітект. Глобаліз фін ринку і фін революц. Фіна іннов
фін інстр та технол

З 1980 р. система фін ринків стала функціонувати на глобальному рівні.
Виникла світова фінансова мережа, яка об’єднала провідні фінансові
центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх,
Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та
Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із фін
активами, які втратили нац належність і прямують до районів сприятлї
господ кон’юнктури.

Зміцнення зв ‘язків між зазначеними центрами, по суті, означачо
фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна
присутність міжнар фін інституцій; по-друге, міжн фіна інтеграція;
по-третє, швидкий розв фін інновацій.

*Особливого значення набуло формування системи міжн фін інституцій,
серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН
— МВФ, МБРР, регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок
завоюв політичної незал країнами «третього світу» й у зв’язку з
необхідністю виріш їхніх ек проблем.

*Провідні країни світу — США, Великоб, Японія значно послабили державний
контроль над рухом капіталу. Великобр зняла цей контроль у 1979 p., а в
1986 р. в країні було проведено реформув ринку акцій — так званий
великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали
лібералізацію внутрішніх фін ринків. Наслідком стало значне розшир фін
ринків цих країн, посилення взаємопрон та переплетення нац фінансх
капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутр ринків на
світові, і навпаки.

*Міжнар фінансова інтеграція сприч глибокі якісні зміни у фінансових
технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискоря руху потоків
капіталів відбув також завдяки запровадж новітніх технологій у галузі
телекомун. + зростання фінансових інновацій.

Фінанс інновація — це нові фінансові інструменти та фінансові
технології.

Фіна інструменти поділяються на: • концептуальні засоби — поняття і
концепції, що лежать в основі фінанс як неформальної дисципліни (теорія
вартості, теорія хеджу-вання й ін.); • фізичні засоби — інструменти і
процеси, які можна використати для досягнення якої-небудь конкретної
мети (інструменти — звичайні акції, цінні папери з фіксованим доходом і
т. п.; процеси — електронна система торгівлі цінними паперами й ін.).

До нових фінансових інструментів належать брокерські рахунки управління
готівкою, облігації, забезпечені пулом іпотек, процентні свопи,
конвертовані облігації з правом дострокового погашення, звільнені від
податку облігації з плаваючою ставкою і ще багато інших.

Фінансова технологія — це економічна і фінансова теорія, математичні й
статистичні методи, обізнаність про готові фінансові розробки,
комп’ютерна та телекомунікаційна техніка і тип. Прикладом нових
фінансових технологій виступає поява на Нью-Йоркській фондовій біржі
комп’ютерної системи для поточного звіряння обсягу купівлі і продажу,
відомої під назвою ДОТ-системи (Designated Order Turnaround (DOT)
System).

Технологічні інновації прискорили і посилили процес глобалізації. Так,
нові засоби зв’язку підвищили швидкість здійснення міжнар операцій та
сприяли збільш їх обсягу, зокрема через створення розрахо-платіжних
систем СВІФТ, ТАРГЕТ тощо.

Процес розробл нових фінанс інструментів і операці схем (нових фін
технологій) має назву фін інжиніринг.

Координац політики країн у глоб фін середовищі.

Сучасна глобальна фінансова архітектура стратегічно важливим завданням
визначає розробку і здійснення ефективної національної політики у галузі
фінансів на основі детального аналізу сучасних геофінансових процесів з
урахуванням актуальних чинників розвитку світової фінансової
кон’юнктури. Для країн, що розвив, зокрема й для України, ця політика
має бути спрям на інтеграцію країни у світове співт-во як рівноправного
учасника, що передбачає розробку стратегії мінімізації ризиків і втрат,
пов’язаних з виходом на міжнар арену в умовах вимушеної відкритості
ек-ки й максимізації можливих вигод від цього.

Сучасними реаліями світової ек-ки є піднесення америк долара, євро та
японської ієни. Саме ці світові валюти, подолавши вузькі для них рамки
націон ринків, забезпечують обіг переважної частини реальних активів у
світі. Тому зараз фінансовий світ як ніколи близький до відмови від нац
платіжних засобів й прийняття однієї зі світових валют. За цих умов
треба чітко розуміти, що система світогоспх зв’язків, що сторіччями
будувалася на ідеї нац господарства, із введенням “політичної” валюти як
законного платіжного засобу в інших країнах, кардинально змінює свої
характеристики. Вихід грошової одиниці (нехай навіть і світової) за межі
країни й витиснення внутрішніх грошей в деяких державах ускладнює
проблему обліку реальних активів цих країн. З іншого боку, використання
іноземних грошей для обслуговування внутрішнього господ обігу фактично
змінює ек суверенітет майнових відносин у націон економіках і діє як
прихований чинник зміни ек відносин і політичної системи.

Поширення сфери обігу світових грошей за межі країн-емітентів й формув
політичної валюти було об’єктивно зумовлено пошуком їхнього додаткового
забезпеч після відмови від системи “золотого стандарту” у 70-х роках
XX ст., прагненням зробити дані гроші більш повноцінними за рахунок
пошир сфери обігу не тільки на товарні потоки, а й на рух інвестиційних
ресурсів. Саме з цим в сучасних умовах пов’язано завдання прискор
лібералізації глобо ринку капітальних активів та інтенсифікація процесів
залуч націон капітальних активів на відкритий світовий ринок.

Найбільш імовірним шляхом досягнення зазначеної мети є кредитування
створення капітальних активів національних економік, тобто формування
нового світового ринку позичкових капіталів, що забезпечує “накачку”
нестабільних ринків порівняно дешевим грошовим капіталом і, головне,
перерозподіл на цій основі заборгованості, забезпеченої капітальними
активами на користь країн-емітентів світових валют. При цьому, з одного
боку, втрачається взаємозалежність національного капіталу, який в умовах
кризи конвертується у світову валюту і залишає країну, з іншого боку –
зменшується ринкова вартість капітальних активів боржників, що робить їх
більш легким здобутком для іноземних інвесторів.

Фінанс глобалізація пов’язана з перетворен ням фінансових послуг у
найбільший сегмент міжнар ринків, що швидко зростає, спонукаючи
внутрішню перебудову сучасних ринків капіталу, яка неминуче відбивається
на стійкості національних фінансових систем.

Світові фінансові кризи та їх особливості.

СФК – загострення вал суперечностей, різке порушення її функціонув, що
проявляється у невідповідності структ принципів організації світ вал
мех-му зміненим умовам вир-ва. Види СФК: 1)локальні – уражають окремі
країни чи групу країн навіть в умовах відносної стабільності світ вал
системи.(Після II світ війни – Фр, Великобр, Іт). 2)циклічні вал кризи –
прояв ек криз. Спец ва кризи викликані ін факторами: криза плат балансу
,надзвичайні обставини. Криза золотомонетного стандарту – 1913 – 1922;
Генуезька вал сист 1929 – 1936, Бреттон-Вудська – 1967 – 1976. СФК веде
до скасування старої валюти та заміни її новою, яка забезп відносну вал
стабілізацію.

Складові фінанс. кризи: 1. Валютна криза. Різке загострення ситуації на
валют. ринку; проявляється в різних коливаннях курсу грош. одиниці, у
значному скороченні золотовалют. резервів, серйозному погіршенні валют.
ліквідності держави. Ознаки: зниження курсу нац. валюти (девальвація);
можливе посилення валют. обмежень; погіршення рахунку поточних операцій;
«втеча» капіталу і дефіцит рахунку по капітальних операціях. 2.
Банківська криза – х-зується ситуацією, де фактична чи потенційна банк.
паніка чи «провали ринку» приводять до вимушеної зупинки банками
внутрішньої конвертованості своїх зобов’язань чи до втручання уряду для
запобігання дестабілізації банк. системи. Ознаки: масове вилучення
внесків із комерційних банків, ріст фінанс. банкрутств; підвищення
ставки позичкового %; різке скорочення обсягів банк. і комерц. кредитів.
3. Боргова криза – неспроможність країни обслуговувати свій суверенний
чи зовнішній борг. Сучасні економісти все частіше поділяють фінансові
кризи на циклічні та специфічні. За теоріями циклів, циклічна фінансова
криза виникає внаслідок заг. ек. спаду країни, що зумовл падінням
ефективності відтвор. Специфічні фінансові кризи безпосередньо не
пов’язані з циклічністю ек. розвитку – вони викликані негат наслідками
глобаліз та недосконал, а іноді й низькою ефективн держ. управл.

Осн особливості світ вал кризи (1929 – 36): 1)циклічний характер,
оскільки вал криза була наслідком глибокої ек і грош-кред кризи.
2)структурний хар-р, адже осн принципи світ вал сист, що ґрунтувалася на
золотому стандарті, зазнали поразки. 3)велика тривалість. 4)тяжкі
наслідки кризи для економік країн світу: курс деяких валют знизився на
50-84%; операції з міжн кредитування були припинені через масове
банкрутство іноземних боржників (Нім, Австрії, Турречини). Утворилася
висока маса «гарячих» грошей, які стихійно переміщувалися з однієї
країни в іншу в пошуках спекулятивних прибутків.

Зовнішня заборг та її показники.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у
валюті, іншій, ніж гривня, і визначається на певну дату як різниця між
сумою державних зовнішніх запозичень (взяття зобов’язань) та сумою
платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату,
у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як
суму фінанс зобов’яз країни перед іноз кредиторами.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовн
боргу для національної економіки, за якими можна порівнювати стан
зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них;

1. Віднош загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг
— EDIT/XGS. При перевищенні критичної відмітки у 275 % може частково або
повністю списуватися зовнішній борг країни.

2. Віднош загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього
продукту — EDIT/GNI. Цей показник є найбільш всеохопним. Разом із
наступним показником він визначає можливість країни без особливих
труднощів обслуговувати свій зовнішній борг. Критичним названий показник
вважається при значенні 50 %. Якщо зробити глобальне зіставлення трьох
континентів, то на Європу, Північну Америку та Азію припадає відповідно
35 %, 25 % і 25 % світового ВВП;

3. Віднош платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг
— TDS/XGS. Витрати з обслуговування зовнішнього боргу включають усі
платежі, які здійснюються позичальником, а саме: основний борг, проценти
і комісії.

4. Віднош платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового
внутрішнього продукту — INT/GNI. Середній показник по країнах з
перехідною економікою — 1,0 %. Найвищий показник у цій групі — в
Угорщини, найнижчий — в Албанії та Таджикистану.

5. Віднош офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/
EDT показує, чи може країна використовувати свої резерви (і яку частку)
для погашення зовнішнього боргу. Високі показники мають Ботсвана (700
%), Ліван (390 %), Естонія (250 %), Мальта (243,5 %) і Латвія (176,5 %).

6. RES/MGS — відношення міжнародних резервів до обсягу імпорту товарів
та послуг.

7. Short term/EDT — частка короткострокового боргу в загальній сумі
зовнішнього боргу.

8. Concenssional/EDT — частка довгострокового боргу в загальній сумі
зовнішнього боргу.

9. Multilateral/EDT — частка боргу міжнародним організаціям боргу в
загальній сумі зовнішнього боргу.

Деякими країнами також використ такий показник, як зовн борг на душу
населення. Він дає уявлення скоріше про зовнішньоек залежність країни,
ніж про абсолютне значення зовн боргу.

Для оцінювання платоспроможності окремої країни використ показник норми
обслуг держ боргу (НОБ): НОБ = СП:СВ-100% , де СП — сума платежів, яку
країна має виплатити іншим державам за певний період; СВ — сума
іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.Якщо НОБ
перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.

Показник міжнар валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної
платоспромі країн світу чи окремого регіону: МВЛ = ВР:ІР-100% , де ВР —
золотов резерви центральних банків країн світового співт-ва; IP — сума
річного імпорту товарів та послуг.

Зовнішній борг та можливі наслідки його існування для країни.

Зовнішній борг — це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у
валюті, іншій, ніж гривня, і визначається на певну дату як різниця між
сумою державних зовнішніх запозичень (взяття зобов’язань) та сумою
платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату,
у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як
суму фінансових зобов’язань країни перед іноземними кредиторами.

Проблема боргу не є перманентною, вона змінюється, що потребує
своєчасного корегування старих і вироблення нових підходів. Один з
останіх представлений теорією «боргового навісу», за якою
країна-кредитор, раз почавши надавати кредити, вже не в змозі
зупинитися. В разі неплатоспроможності звичайного боржника, його
банкрутство для кредиторів вигідніше, ніж пролонгація боргу. Державний
борг фактично незабезпечений нічим (може виплачуватися лише з експортної
виручки та ВВП у порядку пріоритетності з ін цілями держави).
Позикодавець може розраховувати лише на суму потенційного трансферту
(частину держ доходів, яка буде спрямована дебітором на погашення свого
боргу. Тож оптимальною стратегією кредиторів є проведення
реструктуризації боргу з продовженням кредитування.

Осн шляхами конвертації проблемних борг зобов’яз є такі: списання боргу,
викуп боргу, сек’юритизація, конверсія боргу.

Можливі наслідки існування зовн. боргу для країни: 1. Держ. борг не є
чимось загрозливим: – якщо його розміри не перевищують прийняті
параметри макроек-ки, – якщо більшому чи меншому держ. боргу протистоїть
більший чи менший борг ін. країн-дебіторів. 2. Коли умови сприятливі,
держ. борг здатний навіть „працювати” на державу. 3. Якщо держ. борг
зростає швидше, ніж ВВП, обслуговування держ. боргу може здійснюватися і
за рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого
рівня населення. 4. Якщо держ. борг зростає в умовах припинення
зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть
бути більш негативними: – коли борги накопичуються з року в рік, це може
привести країну до боргової кабали, – призвести до втрати ек.
незалежності і втрати політ. позицій у світ. співтоваристві.

Криза світової заборг-ті. Хар-ка стадій криз світової заборг-ті.

Крах Бреттон-Вудської системи (1971 р.) + 1-ий нафтовий шок (1973 р.) =>
бум міжнар. позик. Великі позичальники: 1) країни, що розвиваються; без
нафти, для фінансування дефіциту, 2) розвинені країни, з нафтою, для
фінансування програм розширення ек-ки. Росте попит на міжнар. кредит =>
падає % ставка. 1982 р. – Мексика заявила, що не в змозі обслуговувати
свій зовн. борг => справжня боргова криза. Стадії:

1. 1980-1985 рр. + зміна обсягу і структури заборгованості країн, що
розвиваються. + великі країни із сер. доходом мали заборг. перед осн.
комерц. банками. + решта заборг. – офіційні кредитори. Причина (як
думали) – короткострок. ліквідність. В центрі уваги – Бразилія і
Мексика. „Банкірська криза” – 1-ий етап міжнар. процесу перегляду умов
погашення боргу. Мета – скорочення поточних зобов’язань боржника з
обслуговування боргу шляхом перенесення строків погашення осн. суми
боргу. АЛЕ – росте заг. борг. зобов’язання боржника + значне зростання
майбутніх зобов’язань з обслуговування боргу.

2. 85-89 рр. + проблема позичальників – структурний характер. + соц. і
політ. фактори затримували здійснення внутр. реформ => погірш. платіж.
балансу. + „План Бейкера” -> стимул. боржників через продовження
виконання поточних зобов’язань з обслуговування боргу + найбільшим з
кредиторів – надання нових кредитів у разі виконання ними умов своїх
угод з міжнар. фінанс. орг-іями. Мета – надати країні-боржнику якомога
більше часу для усунення причин її фінанс. проблем. Згодом –
експерименти із застосуванням методів скорочення і полегшення борг.
тягаря.

3. 89-до сьогодняш. дня. + „план Брейді” – проведення нової стратегії
погашення боргу на основі принципу скорочення заборгованості. Стратегія
застосовувалася відносно тих країн, які проводили політику ек.
стабілізації, ухвалену міжнар. фінанс. установами. + пом’якшення умов
угод про перегляд боргу. + ек. саміт Париз. клубу в Торонто 1988 р. ->
„Торонтські умови” -> скорочення боргу чи його обслуговування чи
продовження строків погашення офіційної двостор. заборг. + саміт у
Хьюстоні в 1990 р. закликав Париз. клуб перевірити хід виконання Торонт.
умов і розглянути питання про надання допомгои країнам із доходом нижче
від середнього. + 97 р. – фінанс. криза в півден.азіат. регіоні.

19. Роль міжн. фін. орг. в регулюванні зовн. боргу. Паризький та
Лондонський клуби. З початку 80-х років у процес вирішення кризи
заборгованості залучаються міжн. фін. інститути. Роль МВФ та МБРР у
цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко
визначеною. Нині ці інститути керують багатостор. фін. операціями й
політ. діалогами, що охоплюють усі аспекти розв. країн-учасниць.
Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. МВФ забезпечує
фін. ресурсами боржників, що перебувають у тяжкому становищі, функціонує
як каса взаємодопомоги, має право випускати спец. облігації та
Генеральну угоду про позичання. Група всесвітнього банку створює додатк.
фонди для своїх позичальників, веде переговори з іншими кредиторами,
створює консультативні групи. Дві неформальні орг.— Паризький та
Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерц.
боргів. Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов
боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстроч.
виплат заборгованостей за осн. сумою кредиту та за %, строк яких повинен
настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.
Паризький клуб (ПБ) не має юрид. статусу, штаб-квартири, секретаріату,
статуту; був створений в 1956 р. Це збори представників суверен.
держав-кредиторів під головуванням високопоставл. урядовця держ.
казначейства Франції. ПБ не є постійно діючим органом; він займається
вирішенням конкр. проблем і не має фіксованого членства. Принципи ПБ:
наявність безпосеред. загрози припинення платежів з погаш.
заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням
боржника проводити визначену екон. політику, тобто виконання визначених
умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів.
Різновиди базових умов реструктуризації боргу (офіційного): •
Торонтські умови; • Х’юстонські; • Тринідатські; • Лондонські (посилені
Торонтські); • Неапольські; • Ліонські; • Ініціатива НІРС; • Стандартні
класичні умови. Категорії країн-боржників:1. Найбідніші країни —
Торонтські, Лондонські, Неапольські та Ліонські умови. 2. Бідніші з
країн із серед. рівнем доходу — Х’юстонські. 3. Багаті країни з сер.
рівнем доходу – стандартні умови ПБ. 4. Винятки: в окремих випадках сума
зовн. боргу країни може бути скорочена на особливих умовах з політ. та
ін. причин. Лондонський клуб (ЛБ) — форум для перегляду строків
погашення кредитів, наданих комерц. банками (без гарантії уряду
кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерц. банки, перед якими
мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу
нестабільний і не має офіц. мандату. Етапи реструктуризації боргу: 1.
Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний
меморандум. 2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.
3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юрид.
консультантів. 4. Збори з вивчення стану. 5. Узгодження осн. умов. 6.
Документальне оформлення угоди про перегляд боргу. 7. Підписання юрид.
документів усіма сторонами.

20. Реструктуризація зовн. боргу та традиц. механізм реструктуризації.
Реструктуризація боргу — одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі
якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат
заборгованостей за осн. сумою кредиту та за %, сплата яких повинна
настати у певний час, а також про новий графік таких платежів. З
усвідомленням цієї думки в 1990-ті роки було розроблено цілу низку схем
такої реструктуризації. Осн. шляхами конвертації проблемних боргових
зобов’язань є такі: списання боргу, викуп боргу, сек’юритизація,
конверсія боргу. Списання б. застосовується лише в крайньому випадку.
Такий випадок виникає лише тоді, коли іноз. зобов’язання перевищують
платоспроможність певної країни. У такій ситуації держава-позичальник
змушена відволікати частину власного ВВП, необхідного для нац. госп.
розвитку, на погашення зовн. заборгованості, яка, по суті, стає
додатковим податком на громадян даної країни. Наступним шляхом
реструктуризації зовн. заборгованості є викуп боргу, що являє собою
купівлю країною-позичальником своїх боргов. зобов’язань на відкр. ринку
зі значним дисконтом. Тут окремі боржники мають суттєві золотовалютні
резерви або можуть без особливих зусиль їх наростити за рах. експорту, а
борги цих країн відносяться кредиторами до числа сумнівних і продаються
на відкр. ринку з великим дисконтом. Таким чином, зворотні закупівлі
мають здійснюватися тільки в тому разі, якщо країна не стикається з
труднощами у виплаті своєї заборгованості і має добру репутацію серед
кредиторів Паризького клубу. Платежі, пов’язані зі зворотною закупівлею,
погоджуються з умовами програм МВФ для країни, якщо ці програми існують.
Третьою схемою регулювання проблеми іноз. боргу є сек’юритизація боргів.
Сек’юритизація дозволяє долати 2 обмеження (розмір валют. резервів
країни-дебітора і позиція кредиторів з питань викупу окремих боргів), бо
являє собою механізм емісії дебітором нових зобов’язань у вигляді
облігацій, які або обмінюються на старий борг, або продаються на відкр.
ринку. Нарешті, четверта схема — конверсія. Конверсія боргу являє собою
перетворення боргових зобов’язань, за якими або не виплачуються %, або
занадто обтяжливі боргові зобов’язання у нові зобов’язання, які
поліпшують стан позичальника у фін. плані або з точки зору перспективи.
Технічно такі операції не призводять до зміни структури існуючих
зобов’язань чи до отримання нових позик. За своїм функціонал. змістом
конверсія поділяється на 3 типи: • переведення боргу в місцеву валюту
(свопи борг/акції, борг/ борг, борг/ресурси на цілі розвитку); • прямий
обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги, борг/місцевий
борг/фінансова реструктуризація); • прямий обмін на товари (свопи
борг/товари, борг/експорт). Конверсія боргу виконує такі функції:
управління заборгованістю та стимулювання інвестицій.

21. Валютна система та її види. Валютна сист. — форма організації та
регулювання валютних відносин, яка закріплена нац. законодавством або
міжн. угодами. Валютну сист. можна розглядати з екон. та орг.-прав.
погляду. З екон. погляду валютна сист. — це сукупність валютно-екон.
відносин, що історично склалися на основі інтернаціоналізації госп.
зв’язків. З орг.-прав. погляду — держ.-правова форма організації
валютних відносин країни, що склалася історично на осн.
інтернаціоналізації госп. зв’язків і закріплена нац. законодавством з
урахуванням норм міжн. права. Розрізняють національну, регіональну і
світову валютні системи. Раніше виникла нац. валютна сист. Нац. валютна
сист. — сукупність валютно-екон. відносин, за допом. яких здійснюється
міжн. платіжний обіг, утворюються і використовуються валютні ресурси
країни. Регіональна валютна сист. — це договірно-правова форма
організації валютних відносин між групою країн (наприклад, Європейська
валютна система об’єднує 12 країн Європи). Регіональна валютна сист.
відображає особливості функціонування екон. відносин в окремих регіонах
світу. Світова та міжнародна валютні сист. — це форми організації міжн.
валютних (грошових) відносин, що історично склалися та закріплені
міждерж. домовленістю, тобто це сукупність способів, інструментів,
міждерж. органів, за допом. яких здійснюється взаємний
платіжно-розрахунковий оборот у межах світ. госп.

22. Світова валютна система, її функції та головне завдання. Світова
валютна сист. — це форма організації та регулювання валютних відносин,
які закріплені в міжн. угодах та обслуговують міжн. рух товарів і
факторів виробництва. Світова валютна сист. виникла в середині XIX ст.
одночасно з. розвитком міжн. екон. відносин. Функції світової валютної
системи: 1) сприяння розвитку товарообмінних операцій; 2) установлення
правил та механізмів для забезпечення оптимального співвідношення між
національними грошов. відносинами; 3) сприяння у здійсненні розрахунків
через систему фінансово-посередницьких закладів.

23. Порівняння основних елементів національної і світової (міжнародної)
валютних систем. Національна валютна система (Н), а Світова валютна
система (С).Елементи: Н – нац. валюта, а в С – резервні валюти, міжн.
рахункові валютні одиниці. Н – умови конвертування нац. валюти, а в С –
умови взаємного конвертування валют. Н – паритет нац. валюти, а в С –
уніфікований режим валютних паритетів. Н – режим курсу нац. валюти, а в
С – регламентація режимів валютних курсів. Н – наявність чи відсутність
валютних обмежень, валютний контроль, а в С – міждерж. регулювання
валютних обмежень. Н – нац. регулювання міжн. валютної ліквідності
країни, а в С – міждерж. регулювання міжн. валютної ліквідності. Н –
регламентація використання міжн. кредитних засобів обігу, а в С –
уніфікація правил використання міжн. кредитних засобів обігу.

24. Основні складові світової валютної системи та їх характеристика. До
осн. елементів світової валютної сист. належать: — міжн. валютна
ліквідність — це здатність певної країни забезпечити своєчасне погашення
своїх міжн. зобов’язань. Міжн. ліквідні ресурси включають такі елементи,
як золотовалютні резерви, резервні кредити в МВФ і розрахунки в СПЗ та
євро; — резервні валюти (золото й нац. валюти провідних розвинутих країн
світу, євро та СПЗ), міжн. розрахункові одиниці (євро та СПЗ); —
уніфікований режим валютних паритетів; — регламентація режимів валютних
курсів; — світовий грошовий товар (приймається кожною державою
самостійно як еквівалент вивезеного з неї багатства та для
обслуговування МЕВ; міжнародним грош. товаром можуть бути резервні
валюти); — міждержавне регулювання валютних обмежень; — уніфікація
правил використання міжн. кредитних засобів обігу; — режим світових
валютних ринків і ринків золота; — міжн. орг., які здійснюють міждерж.
валютне регулювання.

25. Валюта та її класифікація. Валюта в широкому розумінні означ.
будь-який товар, який здатен виконувати грош. функцію засобу обміну на
міжн. ринку, а у вузькому — це наявність грош. маси, яка циркулює від
одних рук до інших у формі грош. банкнот або монет. Валюта поділ.
залежно від її належності на: • нац. валюту (узаконений платіж. засіб на
терит. певної країни); • іноз. валюту (платіж. засіб ін. держав, який на
підставі закону або без таких підстав використовується на терит. певної
країни); • кред. та платіж. засоби (виражаються в іноз. грош. одиницях і
використовуються в міжн. розрахунках); • регіональна грош. одиниця та
платіж. засіб. Класифікація валют здійснюється за певними ознаками, а
саме: • за статусом валюти — нац. та іноз. валюти; • за сферою
застосування: нац., міжн., регіональна, СПЗ (спеціальні права
запозичення) і євро; • за ступенем обігу на світ. валютному ринку:
головна, другорядна і екзотична; • за режимом застос.: вільно
конвертована валюта (широко викор. для здійснення платежів за міжн.
операціями та продається на голов. валютних ринках світу (австралійські
$, англійські фунти стерлінгів, датські крони та ін.); частково
конвертована або вільно конвертована валюта ( широко не викор. для
здійснення платежів за міжн. операціями та не продається на гол.
валютних ринках світу); неконвертована валюта (це така нац. валюта, яка
функціонує тільки в межах країни та не обмінюється на іноз. валюти); •
відносно курсів ін. валют: сильна (тверда)(валюта, яка характеризується
стабільним вал. курсом, що відповідає осн. макроекон. закономірностям) і
слаба (м’яка); • за матер.-речовою формою: готівкова і безготівкова; •
відносно валютних запасів країни: резервна (нац. валюта провідних країн
світу, що накопичується центр. банками ін. країн як резерв коштів для
міжн. розрахунків) та ін.; • за видами валютних операцій: валюта ціни
контракту, валюта платежу, валюта кредиту, валюта клірингу, валюта
векселя; • за принципом побудови: «кошикового» типу (екю) та звичайна.

26. Конвертованість валюти. Види конвертованості валют. Конвертованість
вал. — це здатність резидентів та нерезидентів вільно, без обмежень
здійсн. обмін нац. валюти на іноз. та використ. іноз. валюту в угодах з
реал. і фін. активами. Різниця між ступенем конвертованості вал.
залежить від обмежень уряду на валют. ринку. З погляду типів міжн.
операцій, які відбиваються в платіж. балансі країни (ПБ за поточ.
операціями або за операціями з капіталом), валюта може бути
конвертованою за поточ. операціями чи за операціями з капіталом або
повністю конвертованою. Конвертованість за поточ. операціями — це
відсутність обмежень на платежі та трансфери за поточ. міжн. операціями,
які пов’язані з торгівлею тов. та посл., міждерж. переказами тощо. Такі
обмеження можуть набувати різних форм у різних країнах: від розподілу
іноз. валюти між імпортерами у формі індивідуал. квот для кожної окремої
фірми або генерал. квот, що визначають макс. обсяг іноз. валюти, який
уряд готовий виділити для сплати імпорту в поточ. періоді, до різних
адміністр. вимог. Тому залежно від чинного режиму вал. курсу
конвертованість за поточ. операціями буває жорсткою, коли нац. валюта
має фікс. курс відносно іноз. валюти, та м’якою, коли нац. валюта має
плаваючий курс відносно іноз. валюти. Конвертованість за капітал.
операціями — відсутність обмежень на платежі та трансферти за міжн.
операціями, які пов’язані з рухом капіталу (прямі й портф. інвест.,
кредити та капітал. гранти). Осн. такими обмеженнями можуть бути:
обмеження об’єктів прям. іноз. інвестицій окремими галузями екон.,
заборона на купівлю резидентами іноз. цін. пап. тощо. Повна
конвертованість — це відсутність будь-якого контролю та обмежень за
поточ. і капітал. операціями. Повна конвертованість передбачає також
відсутність обмежень на експ. та імп. тов. і посл., які можуть впл. на
їх ціну. Внутр. конвертованість — право резидентів здійснювати операції
в країні з активами, які деноміновані в іноз. валюті. Внутр.
конвертованість охоплює як поточ., так і капітал. операції, але не
передбачає паралельного обігу кількох валют. Зовн. конвертованість —
право резидентів здійснювати операції з іноз. валютою з нерезидентами.

27. Купівельна спроможність валюти. Золотий та валютний паритет. Зол.
паритет – співвідношення валют за їх офіц. зол. вмістом. Валютний
паритет — співвідношення між двома валютами, яке встановлюється в
законодавч. порядку на підставі офіц. вмісту золота в 1-ці валюти, або
СПЗ, або однієї зі світ. твердих валют (чи кошика валют). Валютний
паритет є підставою для визнач. вал. курсу. Базою вал. курсу до середини
70-х років був офіц. зол. паритет валют. Унаслідок Ямайської валютної
реформи 1976- 1978рр. юридично була оформлена відмова країн від зол.
паритетів як основи вал. курсів. З 1975р. МВФ не публікує даних про зол.
вміст валют. Це пов’язано з тим, що офіц. зол. паритет утратив реальне
екон. значення. Нині основою визначення вал. курсів є співвіднош.
купівел. спроможн. нац. валют. Купівельна спроможність (сила валюти) –
виражається як сума тов. та посл. які можна придбати за певну грош.
одиницю і визначається у порівнянні з баз. періодом. Паритет купівел.
спроможності (ПКС) – співвідношення купівел. спроможностей 2 чи більше
валют відносно певного набору (кошика) тов. і посл. Теорія паритету КС
валюти – швед. економіст Густав Кассель (1866-1944) – сьогодні
відбувається її 2-ге народження – Кассель запропонував викор. ПКС у
міжн. валютній політиці. Цей показник мав розраховуватись на базі
середньо зваж. товарних цін і використовуватись у валютному обміні,
зовн. тор., при наданні кредитів. Сьогодні перерахунок нац. показн.
вир-цтва продуктів на душу насел., продуктивності праці, рівнів з/п в
різних країнах і регіонах світу у $ ($ – загал. еквівалент) здійснюється
на базі паритетів ПКС. Визначено відносно стабільний набір споживчих
благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує періоди.
перегляду). Цей набір оцінюється спочатку в нац. валютах відпов. до
внутр. цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі
вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, євро та інших валют. Так
складається натурал., або природний, курс валют. Сьогодні, за даними МВФ
і СБ, розраховуються на основі натурал. курсів, переведених у $, валові
продукти країн світу.

28. Валютний курс: сутність, види, функції, багатофакторність. Валютний
курс — “ціна” грош. одиниці однієї країни, виражена в іноз. грош.
одиницях чи міжн. валют. одиницях, коефіцієнт перерахунку однієї валюти
в ін., що визначається співвідношенням поп. та пропоз. на валют. ринку.
Розрізняють такі види валют. курсів: 1) за способом регулюв.: фікс. вал.
курс, мінливий вал. курс (коливається в межах коридору) і плаваючий курс
(змінюється залежно від ринкового поп. та пропоз.); 2) за видами ринку:
поточ. курс SРОТ (ТОD і ТОМ), форвардний курс, ф’ючерсний курс і
ринковий та розрахунковий (фіксінг центр. банку) середньо зваж. курс по
торгах. Валют. курс виконує осн. функцію і додат. Осн. функція валют.
курсу — це оцінювання порівняльної вартості валюти. Додат. функція
валют. курсу полягає в тому, що формування на постійній основі звітних
даних щодо валют. курсу дає уявлення про співвідношення поп. та пропоз.
на валюту (якщо курс формується на ринкових засадах) на валют. ринку. А
також він забезпечує взаємний обмін валютами під час торгівлі тов.,
посл. та під час руху капіталів і кредитів і використовується для
періодичної переоцінки рахунків компаній та банків в іноз. валюті.
Валют. курс виступає інструментом аналізу й прогнозу, але тоді, коли
існує певний набір історик. даних. Багатофакторність вал. курсу —
відображає зв’язок вал. курсу з ін. екон. категоріями: вартістю, ціною,
грошима, %, платіж. балансом і т. д. При цьому вони тісно
переплітаються, а вирішальними стають певні фактори: ? темп інфляції; ?
стан платіж. балансу; ? різниця % ставок у різних країнах; ? діял.
валютних ринків та спекулятивні валютні операції; ? ступінь використання
визначеної валюти на євроринку та і міжн. розрахунках; ? прискорення чи
затримка міжн. платежів; ? ступінь довіри до валюти на нац. та світ.
ринках; ? валютна політика.

29. Характеристика основних теорій регулювання валютного курсу. Теорії
регулюв. вал. курсу виконують 2 функції: ідеологічну (спрям. на
обґрунтув. життєздатності ринкової екон.) і практичну (розроблення
методів регулюв. вал. курсу як складової валютної політ.). Загал. рисами
усіх теорій є заперечення теорії труд. вартості, вартісної основи вал.
курсу, товарної природи грошей. Є такі осн. теорії регулюв. вал. курсу:
Теорія ключових валют відображала політику гегемонії $ на противагу
золота. Вона баз. на золоті та на двох резервних валютах і зобов’язувала
країни-члени МВФ проводити валютну інтервенцію з метою підтримання $. Ця
теорія всі валюти поділяла на ключові ($, ?), тверді та м’які, а також
утверджувала лідируючу роль $ (на противагу золоту) та орієнтувала
валют. політику всіх країн на $ і підтримування його як резервної
валюти. Теорія регульованої валюти виникла під впл. світ. екон. кризи
1929—1933 рр. Є 2 напрями теорії. 1 — це теорія рухливих паритетів, ідея
– стабілізувати споживну вартість грошей шляхом маневрування золотим
паритетом грош. одиниці і зниж. курс нац. валюти з метою впл. на ціни,
експорт, вир-тво та зайнятість у країні, для боротьби за зовн. ринки. 2
— теорія курсів рівноваги, яка підміняє паритет купівел. спроможності
поняттям «рівноваги курсів». Ідея – нейтральним є такий вал. курс, який
відповідає стану рівноваги нац. екон. Західні економісти розглядали вал.
курс як втілення менових пропорцій, які залежать від поп. на валюту та
її пропоз. Теорія фікс. паритетів та курсів віддавала перевагу режиму
фікс. паритетів та передбачала їх зміни лише в тому разі, коли існує
стан нерівноваги платіж. балансу. Вважали, що фікс. паритет не може бути
засобом регулюв. платіж. балансу, оск. зміна вал. курсу не є
визначальним фактором регулюв. зовн. торгівлі країни. Теорія плаваючих
вал. курсів базувалася на монетар. поглядах, згідно з якими вал. курс
повинен вільно коливатися під впл. ринкових регуляторів, обґрунтовувала
режим плаваючих вал. курсів та окреслювала його осн. позит. моменти:
вал. ринок визначає курсове співвіднош. валют, режим плаваючих вал.
курсів, стимулює розв. світ. торгівлі, сприяє автомати. вирівнюванню
платіж. балансу та вільному вибору країною моделі нац. екон. устрою без
зовн. втручання. Нормативна теорія пояснює дію вал. курсу як допоміж.
інструменту регулюв. екон. поряд з адміністр. втручанням держави у
валютну політ. Вал. курс повинен базуватися на угодах та паритетах, які
встановлюються міжн. орг. Теорія паритету купівельної сили: курси
будь-яких 2 валют мають пристос. один до одного відпов. до зміни рівнів
цін у цих 2 країнах. Теорія має досить обмежені прогностичні можливості,
дає уявл. про передумови довгостр. поведінки вал. курсів, але не може
пояснити мінливості курсів протягом коротких термінів. Теорія попиту на
активи наголош. на тому, що найважл. чинником, що впл. на попит на
внутр. (нац.) та іноз. грош. кошти (розглядається безготівк. форма грош.
коштів), є очікуваний дохід на ці активи стосовно один одного. Очікув.
дохід на депозит певн. валюти у переведенні на іноз. валюту склад. з %
ставки цієї валюти та її очікуваної ціни (+) або знецінення (-). Теорія
%-го паритету: %-ний арбітраж мусить пристос. до різниці % ставок обох
країн доти, доки він не досягне значення рівноваги, за якої вже не буде
вигідно змінювати форму активу (конвертувати $ в євро, і навпаки).

30. Міжнародна валютна ліквідність та її основні компоненти. Міжн. вал.
ліквідність (МВЛ) -забезпеченість міжн. торгово-екон. і кред.-фін.
відносин взаємоприйнятними для країн-партнерів платіж. коштами. Хар-зує
здатність існуючої валютної сист. безперервно здійсн. розрахунки між
країнами за допомогою міжн. платіж. засобів. Розглядається як: •
Здатність країни (чи групи країн) забезп. своєчасне погашення своїх
міжн. зобов’язань прийнятними для кредитора платіж. засобами •
Сукупність джерел фінансув. та кредитув. світового платіж. обігу. •
Сукупність усіх платіж. інструментів, які можуть бути викор. у міжн.
розрахунках. МВЛ визначається відношенням золотовалютних резервів центр.
банків країн світ. співтовариства (BP) до загальної суми річного імпорту
тов. та посл. (IP): МВЛ=ВР:ІР *100%. Осн. компоненти МВЛ • Офіційні
золоті резерви країни – запаси золота у злитках та монетах • Валютні
резерви країни – іноз. валюта резервна для міжн. розрахунків • Резервна
позиція в МВФ (право країни – члена на автоматичне отримання безумовного
кредиту в іноз. валюті в межах 25% від її квоти ) • Розрахунки в СДР та
євро. Стан МВЛ виражається такими показниками: 1. Якість резервів, що
визначається часткою золота у ліквідних резервах, темпами знецінення
резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на них на світ.
ринках, зовн. заборгованістю країн-емітентів резервної валюти; 2.
Відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається к-стю
ліквідних резервів порівняно з обсягом міжн. операцій певної країни,
сальдо платіж. балансу, в тому числі поточного, зовнішнім боргом, рухом
короткостр. і довгостр. капіталів. МВЛ виконує такі головні функції: ?
виступає засобом міжн. платежів, що викор-ються гол. чином для покриття
дефіциту платіж. балансу; ? є засобом валютних інтервенцій.

31. Криза валютної система: поняття та види. Приклади криз світової
валютної системи. Криза світ. валютної сист. — загострення валютних
суперечностей, різке порушення її функціонув., що проявл. у
невідповідності структурних принципів організації світ. валют. механізму
зміненим умовам вир-цтва. Це поняття виникло у зв’язку з кризою Першої
світ. валютної сист. Криза золотомонетного стандарту тривала 10 років
(1913—1922), Генуезька валютна сист. існувала вісім років (1929—1936),
Бреттон-Вудська— 10 років (1967—1976). Криза світ. валютної сист. веде
до скасування старої валютної сист. та заміни її новою, яка забезпечує
відносну валютну стабілізацію. Види вал. криз: Локальні вал. кризи —
уражають окремі країни чи групу країн навіть в умовах відносної
стабільності світ. валютної сист. (Після Другої світ. війни періодично
виникали локальні вал. кризи у Фран., Великобр., Італії та в ін.
країнах.) Циклічні вал. кризи є проявом екон. криз. Спеціальні вал.
кризи викликані інш. факторами: криза платіж. балансу, надзвич.
обставини тощо. Прикладами є європ. вал. криза 1992-1993 рр., вал. криза
в Пд..-Сх. Азії 1997-1998 рр.

32. Етапи еволюції світової валютної системи та їх характеристика.
Історія валютних сист. свідчить, що їх класифікація здійснюється за
ознакою резервного активу, тобто активу, за допом. якого можна врегулюв.
дисбаланси в міжн. розрах.. За цією ознакою стандарти вал. систем поділ.
на золотий, золотодевізний та девізний. Також світова валютна сист.
пройшла такі етапи: Паризька, Генуезька, Бреттон-Вудська та Ямайська
системи. Сист. золотого стандарту виникла у середині XIX ст. після пром.
революції в капіталіст. країнах на базі золотого монометалізму. Вона
була породжена необхідністю забезп. торг. розрахунки між великими
пром.розвинутими країнами того часу в Європі й у Пн.Амер. Юридично вона
була оформлена міждерж. угодою на Паризькій конференції в 1867 р., яка
визнала золото єдиною формою світ. грошей. Водночас сист. золотого
стандарту мала й істотні недоліки. Вона була занадто жорсткою,
недостатньо еластичною та дорогою, тому що залежала від рівня видобутку
монетарного товару. Зазначені недоліки стали причиною заміни після Перш.
світ. війни золотого стандарту золотовалютним (золотодевізним). Сутність
останнього зводилася до того, що поряд із золотом функцію міжн. платіж.
засобів взяли на себе і деякі валюти провідних країн світу. Платіж.
засоби в іноз. валюті, які використовувалися в міжн. розрахунках,
називали девізами. Інституційна сист. золотодевізного стандарту була
заснована рішеннями міжн. Генуезької конференції, що відбулася у 1922 р.
У період світ. екон. кризи 1929-1933 рр. із крахом золотодевізного
стандарту єдина світ. валютна сист. перестала існувати. Вона розпалася
на валютні блоки — регіональні валютні угруповання, які вступили в
жорстку конкуренцію між собою (девізна система). Таких регіонал. блоків
сформувалося 3: ?-вий, $-вий та золотий. Внаслідок структурний змін у
світ. сист. сформувалася Ямайська вал. сист., яка проголосила повну
демонетизацію золота та запровадила плаваючі вал. курси.

33. Паризька валютна система: період функціонування та структурні
принципи. Перша валютна сист., яка стихійно сформувалася в XIX ст. після
пром. революції на базі золотого монометалізму у формі золотомонетного
стандарту. Юридично оформлена міждерж. угодою на Паризькій конференції в
1867 р., яка визнала золото єдиною формою світ. грошей. За цих умов не
існувало відмінностей між нац. та світ. валютними сист. (тільки монети
приймались до платежу за своєю вагою). Структурні принципи: • Основа —
золотомонетний стандарт. • Кожна валюта мала свій золотий вміст •
Конвертованість кожної валюти в золото забезпечувалася як усередині, так
і за межами нац. кордонів. • Зливки вільно обмінюв. на монети; золото
вільно імпортувалося й експортувалося на широких міжн. ринках. • Органи
валютн. контролю проводили політику регулюв., її осн. мета — забезп.
стабільності валюти і зовн. рівновага. • Обмінний вал. курс нац.
(паперових) грошей розрах. на основі співвіднош. їх золотого вмісту
(масштабу цін), що установлювався державою. • Країни, що дотримувалися
золотого стандарту, мали забезп. жорстке співвіднош. між наявними
запасами золота й к-стю грошей, що перебувала в обігу, а також вільну
міграцію золота — його експорт та імпорт. У 1913 р. провідну роль у
міжн. розрахунках відігравав ? — 80 %. З кінця XIX ст. простежується
тенденція до зменш. долі золота в грош. масі (у США, Фран., Великобр. з
28% у 1872 р. до 10% у 1913 р.). Міжн. розрахунки здійснювались,
головним чином, з використанням переказних векселів, виписаних у нац.
валюті, переважно в англ. Ця сист. існув. до 1922 р.

34. Генуезька валютна система: період функціонування та структурні
принципи. Друга світ. валютна сист. юридично оформлена міждерж. угодою
на Генуезькій міжн. екон. конференції в 1922 р. Принципи: • Основа —
золото й девізи (іноз. валюти для міжн. розрахунків). Грош. системи
30-ти країн базувались на золотодевізному стандарті. • Збережені золоті
паритети. Конверсія валют у золото почала здійснюватись не тільки
безпосередньо (США, Франція, Великобританія), а й побічно, через іноз.
валюти (Німеччина та ще 30 країн). • Відновлений режим вільно змінних
вал. курсів. • Валютне регулюв. проводилось у формі активної валютної
політ., міжн. конференцій та нарад. У 1922—1928 рр. настала відносна
валютна стабілізація, її ненадійність полягала в тому, що замість
золотомонетного стандарту було введено урізані форми золотого
монометалізму. Процес стабілізації валют розтягнувся на кілька років, що
створило умови для валютн. війн. Методи валютної стабілізації визначили
її хиткість. Стабілізацію валют було проведено за рах. іноз. кредитів.
США, Великобр. та Фран. використ. важкий валютно-екон. стан низки країн
для нав’язування їм обтяжливих умов міжуряд. позик. Під впл. закону
нерівномірності розв. після Першої св. війни валютно-фін. центр
перемістився з Зах. Європи до США. Валютна стабілізація закінчилася
кризою. У цей період почали формув. регіонал. валютні угрупування —
валютні блоки: ?-вий, $-вий та золотий. Хар-ним було те, яка курс
залежних валют прикріплювався до валюти країни, що керувала
угрупованням; забезпеченням залежних валют були її казначейські векселі
й облігації держ. позик; міжн. розрахунки країн, що входили до блоку,
здійснювалися у валюті країни — гегемона, їхні валютні резерви
зберігалися в цій країні. Під час Другої св. війни на базі валютних
блоків створили валютні зони, що були вищою формою регіонал. валютних
об’єднань (британського ?, $ США, фр. франка, португ. ескудо, іспан.
песети, голланд. гульдена). Друга св. війна привела до поглибл. кризи
Генуезької валютної сист. і її заверш. у 1944 р.

35. Бреттонвудська валютна система: період функціонування, основні
принципи. Оформлена внаслідок кризи поперед. сист. на валютно-фін.
конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США) у 1944 р., де було створено МВФ та
прийнято його Статут. Осн. принципи: • Золотодевізний стандарт, основою
якого є золото та дві резервні валюти — $ США та ?. • Форми викор.
золота як основи світ. валютної сист.: — збережено золоті паритети
валют, у МВФ уведено їхню фіксацію; — золото — міжн. платіж. та
резервний засіб; — $ прирівняний до золота, щоб закріпити за ним статус
головної резервної валюти; — для цього ж казначейство США продовжувало
розмінювати $ на золото іноз. центр. банкам і урядовим установам за
офіц. ціною, установленою в 1934 р., виходячи з золотого вмісту своєї
валюти. • Установлений режим фікс. вал. курсів: ринковий курс валют міг
відхилятися від паритету у вузьких межах (±1 % за Статутом МВФ чи ±0,75
% за Європейською валютною угодою). • Уперше в історії створено міжн.
валютно-кред. організації: МВФ і МБРР. • Заборона вільної
купівлі-продажу золота. Післявоєн. розв. системи хар–вся новою
розстановкою сил у світ. госп. США стали лідером, частка країн Зах.
Європи в пром. вир-цтві впала. Панувала доларова гегемонія США. Але
багато країн Лат. Амер. та Зах. Європи практикували множинність вал.
курсів — диференціацію курсових співвіднош. валют за видами операцій,
товарн. групами регіонами. Загострення протиріч між інтернац., глобал.
характером МЕВ та використанням для їхнього здійснення нац. валют, які
схильні до знецінення (переважно $), призвело до кризи Бреттонвудської
валютної сист. (1967—1976 рр.). Валютна криза збігалася з енергетичною
та світ. екон. кризами і закінчила своє існування в 1978 р.

36. Характеристика Ямайської валютної системи. Угоду було укладено
країнами—членами МВФ у Кінгстоні (Ямайка) у січні 1976 р. і ратифіковано
більшістю членів у квітні 1978 р. Було внесено зміни до Статуту МВФ.
Принципи: ? Уведено стандарт СДР (спеціальні права запозичення) замість
золотодевізного стандарту. (Угоду про створення цієї нової міжн. рахунк.
валютної одиниці (за проектом О. Еммінгера) було підписано
країнами-членами МВФ у 1967 р. Перші зміни Статуту МВФ, пов’язані з
випуском СДР, набрали чинності з 28 липня 1969 р.) ? Юридично завершено
демонетизацію золота: відмінено його офіц. ціну, золоті паритети,
припинено розмінювання $ на золото. ? Країни отримали право вибирати
будь-який режим вал. курсу (режим плаваючих вал. курсів). ? МВФ, який
зберігся на уламках Бреттонвудської сист. закликав посилити міждерж.
валютне регулюв. ? Розвиток за принципами поліцентризму (підпорядкування
централіз. регул. діям і має досить розв. сист. регіонал. валютн.
структур). Проблеми Ямайської валютної системи: ? втрата доларом
монопольної ролі; ? проблема багатовалютного стандарту; ? проблема
золота; ? проблеми режиму плаваючих вал. курсів. Проблеми Ямайської
валютної сист. породжують об’єктивну необхідність її подальшого
реформування. Потрібні пошуки шляхів стабілізації вал. курсів, посилення
координації валютно-екон. політики провідних країн. Суперництво 3-х
центрів лежить в основі валютних протиріч. У відповідь на нестабільність
Ямайської валютної системи країни ЄС створили власну міжн. (регіонал.)
валютну сист. для стимулювання процесу екон. інтеграції.

Європ вал система : пон, принц, хар-ка.

Основн метою створ цієї системи було сприяння забезпеч загальної європ
ек, у тому числі і вал, інтеграції. У рамках цієї системи діяла власна
міжнар кредитно-розрах-ва одиниця екю, курс якої визначається через
стандартний кошик валют країн ЄС.

Це міжнар (рег) валютна система— сукупність ек відносин, пов’язана з
функціонув валюти в межах ек інтеграції; державно-правова форма
організації валютн відносин країн «Загального ринку» для стабілізації
валютних курсів і стимулюв інтеграційних процесів, підсист Ямайської
світ вал системи.

Принц:• Система базувалася на ЕКЮ — європ вал одиниці. Умовна вартість
ЕКЮ визнач методом валютн кошика, який охоплював валюти 12.країн ЄС.
Доля валют у кошику ЕКЮ залежала від долі країни в сукупн ВВП
держав-членів ЄС, їхнього взаємного товарооб та участі в короткостр
кредитах підтримки. Використ золота як реального резервн активу.• Режим
вал курсів базується на спільн плаванні валют у формі «європ валютн
змії» у встановл межах взаємних коливань • Міждерж рег вал регулюв
здійсн наданням центр банкам кредитів для покриття тимчасов дефіциту
платх балансів і розрахунків, пов’яз з валютн інтервенц.

Досягнення ЄВС: • Успішний розвиток ЕКЮ (набула деяких рис світової
валюти, хоча не стала нею в повному розумінні). • Режим узгодж коливання
вал курсів у вузьких межах. ?Відносна стабілізація валют. ?Об’єднання
20% офіц золото-долар резервів. ?Розвиток кредит-фінансо мех-му підтр
країн-членів. ?Міждерж й елементи наднац регулюв ек-ки.

Недоліки ЄВС: ?Періодичні офіційні зміни валютних курсів (16 разів за
1979-1993рр.). ?Значна структурна нерівновага економіки країн-членів,
відмінності в рівнях та темпах економічного розвитку, інфляції, стані
платіжного балансу. ?Небажання країн-членів передавати свої суверенні
права наднаціон органам.?Приватні ЕКЮ не були пов’язані з офіц ЕКЮ,
єдиним емісійним центром та взаємною оборотністю. Випуск ЕКЮ «скромно»
вплинув на взаємні операції центральних банків країн ЄС, з 1985 р. їхнє
право використов ЕКЮ для погаш взаємної заборгов розширено з 50 до 100%.
?Вплив зовн факторів дестабілізує систему.

Європ-й ек та вал-й союз. План «Делора» та «Маастр Угода».

Європ-й ек та вал-й союз – це найв сходинка процесу Європ інтеграції.
Це усунення всіх бар’єрів в русі капіталу, товарів; введення єдиної
валюти; провед єдиної валютн монетарн політики; створення єдиного Центр
Банку; координація політики країн в різних сферах (екологія, тероризм,
«брудні гроші»). Причини створ: інтеграція світов фінансових ринків,
потреба в координації грошово-валютн політики країн.

Створення Європ співт-ва розпочал з 1 січня 1958 р. на основі підпис
Римської угоди у березні 1957 році ФРН, Франція, Італія, Бельгія,
Нідерланди, Люксембург. Римська угода 1957р. не передбачала створення
європейської валютної системи. Вона містила лише загальні положення щодо
координації внутрішньої та зовнішньої грошової політики та створення для
цього консультативного органу – Валютного комітету.

1967р.- започаткувалася процедура консультацій на випадок зміни валютних
курсів і було створено Комітет управл центр банків. На фоні майже
перманентної валютної кризи розпоч формув Європе вал системи. Грудень
1969 року – Конференція керівників держав та урядів Європейського
співт-ва у Гаазі. Було визначено поетапне створ ек та вал союзу.

1971р. – країни ЄС прийняли програму поетапн створення ек та вал
союзу до 1980р. (“план Вернера”, який передбач створ союзу в три етапи.
З 1973р. до Європ співт-ва приєдн Великобр, Ірландія, Данія. 1978р. –
Європ радою було прийнято ріш про створення Європ валютної системи.
1979р. була створена Європ вал система. 1981р. – до Європ співт-ва
увійшла Греція. 1986р. – до Європ співт-ва увійшли Португалія та
Іспанія, потім Австрія, Швеція, Фінляндія.

«План Ж. Делора» — програма створення політичного, економічного та
валютного союзу в квітні 1989 р. Економ. Вал союз складався з двох
блоків: ВС – валютний простір, ЕС-економічний союз: Створення загального
(інтегрованого) ринку, Структурне вирівнювання відсталих зон та
регіонів, Координація економічної, бюджетної, митної політики для
стримування інфляції, стабілізації цін і економічного росту, обмеження
дефіциту державного бюджету та вдосконалення методів його покриття,
Заснування наднаціонального Європейського валютного інституту в складі
керівників центральних банків і членів директорату для координації
валютної політики, Єдина валютна політика, уведення фіксованих валютних
курсів і колективної валюти — ЕКЮ, Створення до 2000 р. політичного
союзу ЄС.

На основі плану Делора була розробл та підписана Маастріхтська угода –
лютий 1992 р. — підписаний; листопад 1993 р. — ратифіков і набрав
чинності (12 країн). Три етапи формув ЄВС: Перший етап (1 липня 1990 р.
— 31 грудня 1993 р.) — становлення економічного й валютного союзу ЄС
(ЄВС). Усунуто всі обмеження на вільний рух капіталів всередині та між
ЄС та третіми країнами, забезпечення зближення показників економічного
росту. Другий етап (1 січня 1994 р. — 31 грудня 1998 р.) — підготовка
країн-членів до введення ЄВРО. Створення Європейського монетарного
інституту, заборона підтримки діяльності держ. Сектору шляхом надання
кредитів центральними банками, відміна преілейованого доступу держ.
Підприємств до коштів фінансових інститутів. Дефіцит бюджету не має
перевищувати 3% ВВП, якщо держ. Боргу не вище 60% ВВП. Третій етап
переходу до нової валюти (1999—до сьогодні рр.) — ЄВРО стає заг грош
одиницею, нац валюта до 2002 зберігається як паралельна грошова одиниця.
Починає діяльн ЄСЦБ.

Сценарій переходу до ЄВРО: 1. 3 1 січня 1999 р. — тверда фіксація курсів
валют країн зони ЄВРО до ЄВРО для перерахунків, 2. 3 1 січня 2002 р. —
випуск в обіг банкнот та монет ЄВРО, паралельний обіг з нац-ми валютами
країн-членів, обмін останніх на ЄВРО. 3. 3 1 липня 2002 р. — вилучення з
обігу нац-х валют та повний перехід господ обороту країн-членів на ЄВРО.

Основні інструм політики ЄЦБ (Європ центр банку): таргетування; установл
меж коливань основних проц ставок, зокрема для їхнього зближ по всій
зоні ЄВРО; операції на відкрит ринку; установл мінім резервн умов для
банків. Регламентовані також взаємовідн «зони ЄВРО» з іншим світом. На
єдину валюту переходять поки що 11 з 15 країн ЄЄ. Установл механізм
регулюва валютних курсів між ЄВРО та валютами, що залишилися в націон
підпорядкуванні, — механізм «МВК-2»

Критерії конвергенції для участі в Євро-зоні.

Конвергенція – це зменш розриву, тобто зближення показників ек розвитку
між державами.

Для успішного функціонування економічного та валютного союзу ЄС дуже
важливим є досягнення високого ступеня стійкої конвергенції, що
виражається у дотриманні низького рівня інфляції, здорових державних
фінансів, а також стабільності курсів національних валют.

З цією метою від країн, зацікавлених у переході до нової валюти,
вимагалась їхня відповідність «критеріям конвергенції», сформульованим у
Маастрихтському договорі і додатку – Протоколі № 6.

Такими «критеріями конвергенції» визначені:

• досягнення високого ступеня стабільності цін, який визначається
рівнем інфляції за останні 12 місяців, що не має перевищувати більш ніж
на 1,5 процентних пункти середній рівень такого показника принаймні по
трьох країнах ЄС, що досягли найбільшої стабільності цін;

• стійкість фінансового стану уряду, яка вважається досягнутою при
державному бюджеті, вільному від надмірного дефіциту. Тобто дефіцит за
нормальних умов не повинний перевищувати 3% ВВП при співвідношенні
державного боргу до ВВП не більш ніж 60 %. Слід, однак, зазначити, що
Договір допускає певну гнучкість в оцінках даної відповідності приймаючи
до уваги вже досягнуту динаміку скорочення розбалансування бюджету та
(або) наявність виняткових і тимчасових факторів, що викликали таке
розбалансування;

• дотримання встановлених меж курсових коливань, що забезпечуються
механізмом валютних курсів (МВК) Європейської валютної системи,
принаймні протягом двох років і без наявності напруги у такому
дотриманні. Зокрема, країни-учасниці в цей період не повинні
девальвувати, за своєю ініціативою, курс національної валюти по
відношенню до валюти будь-якої іншої держави-члена ЄС;

• динаміка «зближення» досягнутого країною в рамках ЄС та її участі у
МВК, що відображається рівнем її довгострокових процентних ставок, який
за останні 12 місяців не повинний більш ніж на 2 процентних пункти
відрізнятися від середнього рівня цього показника принаймні по трьох
країнах ЄС, що домоглися найбільшої стабільності цін.

Статистичні дані, які використовуються для оцінки відповідності фінансів
країн-учасниць «критеріям конвергенції», готуються ЄК. При цьому ступінь
наближення у відношенні стабільності цін визначається за зведеними
індексами споживчих цін за останні 12 місяців. У відношенні стійкості
державних фінансів – за бюджетними показниками 1997 р. а наближення
довгострокових процентних ставок оцінюється рівнем прибутковості
державних облігацій (або тих цінних паперів, які можна з ними порівняти)
з терміном погашення в 10 років (крім Греції з терміном 5 років).

Механізми обмінних курсів .

Хоча формально перехід у третю стадію становлення ЕВС з 1 січня 1999 р.
відкритий для всіх держав-членів ЄС, з самого початку було
малоймовірним, що всі з них зможуть або захочуть перейти на євро. Тому
визначення майбутніх взаємовідносин між країнами «ins» і «pre ins» було
сфокусовано на необхідності розробки прийнятного механізму регулювання
обмінних курсів між євро і валютами, що залишаються в національному
підпорядкуванні.

Починаючи з 1996 p. ця тема розглядалася в ході регулярних дискусій у
Раді ЄС на базі узагальнюючих доповідей ЕКОФІН, ЄМІ та ЄК. Основні
елементи даного механізму були офіційно затверджені Радою Європ Союзу у
Дубліні 13-14 грудня 1996 р. Нарешті, Рада ЄС в Амстердамі 16-17 червня
1997 р. прийняла резолюцію, що визначає принципи і фундаментальні основи
для такого механізму, який одержав абревіатуру МВК-2 і підлягав введенню
в дію з 1 січня 1999 р. Ця резолюція потім була підтримана керівниками
центр банків усіх держав-членів Європ Союзу і підлягала оформленню у
вигляді спеціальної угоди щодо оперативн процедур функціонув МВК-2 між
нац-ми центр банками (НЦБ) і ЄЦБ.

Головною метою МВК-2 є підготовка країн «pre ins» для приєднання до
Євро-зони та сприяння зміцненню курсової дисципліни в ЄС. Участь в МВК є
офіційно-добровільною.

Побудова механізму МВК-2

В основі механізму МВК-2 лежить так звана «модель колеса зі спицями»
(hud and spokes), у якому євро відіграє роль центральної, «якірної
валюти» і розрахункової одиниці, а валюти країн «pre ins» зв’язані з нею
винятково на двосторонній основі. Відповідно, (на відміну від МВК-1) не
буде надалі застосовуватися і будь-яка визначена багатостороння сітка
паритетів цих валют.

Центральні курси і межі припустимих курсових коливань

Значення центральних обмінних курсів валют «pre ins» до євро мають
встановлюватися індивідуально з припустимим діапазоном коливань навколо
них ± 15 %. Конкретні значення цих курсів і меж визначаються за взаємною
згодою міністрів фінансів країн Євро-зони, ЄЦБ і міністрів фінансів та
керівників центральних банків країн-нечленів цієї зони, що беруть участь
у МВК-2, з традиційною присутністю ЄК. За тією ж процедурою на базі
прогресу в справі економічного зближення буде можливо і встановлення
більш жорстких зв’язків між євро й окремими валютами «pre ins». В свою
чергу, стійкість центральних курсів буде знаходитись під постійним
моніторингом, і всі учасники МВК-2 (а також ЄК) мають право ініціювати
конфіденційні консультації щодо їх коригування.

Керівництво МВК-2

Відповідальним за оперативне керівництво МВК-2 виступає ЄЦБ, який також
є і місцем координації валютної політики між Євро-зоною і «pre ins»,
включаючи можливі інтервенції на валютних ринках. При цьому економічний
і фінансовий комітет ЄС (який на третьому етапі ЕВС замінює колишній
ЕКОФІН) разом з ЄК має тримати під наглядом розвиток валютної і
фінансової ситуації в країнах «pre ins».

Інтервенції на валютних ринках та їх інструментарій

Інтервенції на валютних ринках у рамках МВК-2 будуть здійснюватися за
умови відхилення курсів валют, що беруть участь, за межі припустимих
курсових коливань, причому автоматично і без лімітів витрат коштів.
Однак вони можуть бути припинені, якщо буде небезпека для підтримки
орієнтирів стабільності цін, встановлених ЄЦБ і центральними банками
країн «pre ins». Зберігається можливість для скоординованих інтервенцій
також у випадках різких змін курсів валют, що беруть участь у МВК-2,
всередині припустимих меж коливань. При цьому, в цілому, зберігається й
існуючий нині інструментарій для валютних інтервенцій.

Механізм визн обмінного курсу на вал ринку є регламентованою часткою
участі держави і має назву режиму обмінного курсу. Існують
адміністративний та ринковий режими. Адміністративний режим виступає у
формі множини валютних курсів, тобто це наявність диференційованих
курсових співвідношень валют за різнимими видами операцій, товарними
групами та регіонами. Адміністративний реж викор як стаб захід в умовах
кризи ек для зниження рівня інф та для накопичення золовал резервів.
Зазвичай введення адмін режиму є тимчасовим. Ринкові мех поділяються на
три види: 1. Фіксований режим – це такий режим, за якого країни мають
прив”язаний або фіксований. Валюта країни фіксується з нульовим або дуже
вузьким відхиленням від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти.
Фіксований режим включає й такі механізми курсоутворення, як доларизація
і валютний паритет. Доларизація – це використання валют інших країн як
законноплатіжного засобу. Застосовується переважно малими країнами.
Валютний паритет – це такий валютний режим, за якого країни здійснюють
фіксацію національної валюти відносно іноземної, причому випуск
національної валюти повністю забезпечується запасами іноземної валюти.
2. Режим, за якого країни мають обмежену гнучкість курсів. 3. Режим з
підвищенною гнучкістю курсів. Курси валют можуть вільно рухатись,
змінюючись під впливом факторів попиту та пропозиції. Має режим
підкатегорії: – вільно плаваючий курс; – керовано плаваючий курс; – курс
валют, що періодично коригується.

Пакт стабільності й ек росту.

Передбачає надійність ек та вал зближення кр-членів, збереж в країнах
низьких бюджетн дефіцитів на стійкій основі. Це дозволяє: 1) утримувати
короткострок низькі % ставки, 2) викликає сприятливу реакцію з боку
ринків і забезпечує низькі довгострок ставки в рамках ЄВС, 3) скорочує
розміри держ боргу, 4) дозволяє урядам реструктуризувати витрати та та
спрямувати їх на забезп розвитку та зайнятості.

Пакт стаб та екон розвитку передбачає: *створення профілактичної системи
раннього попередження для виявлення та корекції бюджетних зборів,
*комплекс стримуючих правил, що створять тиск на кр-членів для
запобігання надмірних дефіцитів бюджетів прийняття ними власних заходів
для виправлення таких ситуацій.

Стр-ра пакту: 1) Резолюція Ради ЄС в Амстердамі, 2) Регламент РЄС про
посилення нагляду за дотриманням статей бюджету та координацію ек
політики та нагляду за їх здійсненням, 3) Регламент РЄС про прискорення
введення процедури контролю за надмірним дефіцитом і розв’язання
пов’язаних з цим питань.

Надійність ек і вал зближення країн-учасниць у рамках ЕВС має на увазі
збереж в них низьких бюджетних дефіцитів на стійкій основі. Така
бюджетна дисципліна допомагає утримувати короткострокові процентні
ставки на низькому рівні, тим самим скорочуючи навантаження на грошову
політику. Більш того, відповідальна бюджетна політика викликає
сприятливу реакцію з боку фінансових ринків і таким чином забезпечує
можливо більш низькі довгострокові ставки в рамках ЕВС. Та ж бюджетна
дисципліна, що скорочує відносні розміри державного боргу, зменшуючи
таким чином витрати на його обслуговування, дозволяє урядам
реструктурувати свої витрати і спрямувати велику їх частку на
пріоритети, пов’язані з забезпеченням економічного росту і зайнятості на
довгостроковій основі.

Усі ці міркування спонукали Раду ЄС у Дубліні в грудні 1996 р. погодити
та прийняти в порядку підготовки до євро так званий «Пакт стаб-ті й ек
росту». Відповідні правові документи, що забезпечують реалізацію Пакту
були погоджені і остаточно схвалені Радою ЄС в Амстердамі у липні 1997
р. Положення Пакту ніякою мірою не змінюють «прохідних критеріїв» для
участі в ЕВС, чи то в першій чи у наступних «хвилях» країн, що
приєднуються до нього. Більш того, він був погоджений на рівні ЄС у
цілому, хоча його повномасштабне застосув торкається лише країн-учасниць
Євро-зони. Конкретно, Пакт передбачає двоєдиний підхід до проблеми, а
саме створення профілактичної системи раннього попередж для виявлення і
корекції бюджетних збоїв перш, ніж вони призведуть до перевищення
бюджетним дефіцитом встановленої для нього стелі в 3 % ВВП, а також
комплексу «стримуючих правил», покликаних здійснювати тиск на
країни-учасниці з метою запобіг надмірних дефіцитів бюджету і прийняття
ними власних заходів для швидкого виправл такої ситуації у разі
виникнення.

«Пакт стабільності й ек росту» складається з трьох елементів:

1. Резолюції Ради Європ Союзу в Амстердамі, що містить тверді
зобов’язання держав-членів ЄС, ЄК і Ради ЄС реалізувати цей Пакт
своєчасно та точно і передбачає для них конкретні політичні орієнтири в
даній області.

2. Регламенту Ради ЄС про посилення нагляду за дотриманням статей
бюджету і координацією ек політ та нагляду за її здійсн, у відповідності
до якого країни-учасниці Євро-зони представляють у ЄК свої
стабілізаційні програми, що містять нац бюджетні орієнтири в середньостр
перспективі та іншу, пов’язану з цим, інформацію.

3. Регламенту Ради ЄС про прискор введення процедури контролю за
надмірним дефіцитом і роз’ясн пов’язаних з цим питань, де «Стримуючі
правила», що входять у Пакт, кодифіковані в Регламенті Ради ЄС по
роз’ясненню і прискоренню процедур усунення надмірного дефіциту бюджету,
передбачених Маастр договором.

Інституц структура ЄВС. ЄСЦБ та основні інструм його політики.

Інституціон-й механізм заключної стадії становлення ЕВС докладно
прописаний у Статуті Європ Системи Центр Банків, Статуті ЄЦБ і Статуті
його попередника – Європ Монетарн Інституту.

Основними елементами цього механізму є: Європ Система Центр Банків
(ЄСЦБ)

До складу ЄСЦБ входять ЄЦБ та націон центр банки держав-членів ЄС (НЦБ).
Однак центр банки тих держав-членів, які не беруть участь у ЕВС мають
спец статус в складі ЄСЦБ: вони можуть проводити незалежну валютну
політику у своїх країнах, але не можуть брати участь ні в процесі прийн
рішень щодо єдиної вал політ в межах Євро-зони, а ні в реалізації
відповідн напрямків цієї політики.

Основними завданнями ЄСЦБ є:• визначення та запровадження валютної
політики Співтовариства; • ведення операцій з іноземними валютами;•
утримання валютних резервів держав-членів та управління ними;• сприяння
здійсненню операцій платіжних систем.

Керівництво в ЄСЦБ здійснюється повноважн органами ЄЦБ: Керівною Радою,
Виконавч Коміт та Генер (Заг) Радою.

До складу Виконавчого Комітету входять Президент, Віце-президент та ще
чотири члени, відібрані серед визнаних фахівців, котрі мають досвід у
монетарній та банківській сферах.

Головні обов’язки Виконавч Комітету:• впровадження монетарної політики
згідно з напрямками та рішеннями, встановленими Керівною Радою ЄЦБ, а
також, в ході реалізації цієї політики, надання необхідних настанов
НЦБ;• здійснення повноважень, делегованих Керівною Радою ЄЦБ.

До складу Керівної Ради входять всі члени Виконавчого Комітету та
керівники НЦБ тих держав-членів, які є повноправними членами валютного
союзу. Головні обов’язки Керівної Ради:• визначення основних напрямків
та ухвалення рішень, необхідних для забезпечення виконання завдань,
покладених на ЄЦБ;• формування монетарної політики Співтовариства,
зокрема, рішень щодо проміжних цілей монетарної політики, ключових
відсоткових ставок; рівня резервів у ЄСЦБ, та визначення необхідних
напрямків їх реалізації.

До складу Генеральної Ради входять Президент, Віце-президент та
керівники НЦБ всіх держав-членів ЄС, як учасників валютного союзу, так і
не учасників. Генеральна Рада відповідає за виконання завдань, які
дістались ЄЦБ від ЕМІ і які ще залишилось виконати впродовж третього
етапу ЕВС (бо одна або кілька держав-членів може не входити до валютного
союзу).

Інструменти політики ЄСЦБ: 1) Наскільки це виявляється можливим і
прийнятним, ЄЦБ залучає нац центр банки при проведенні операцій,
необхідних для реалізації єдиної грошово-кредит та валютної політики
євро-зони.2)Система ЄСЦБ є незалежною. Виконуючи завдання, які входять
до компетенції ЄСЦБ, ні ЄЦБ, ні будь-який з НЦБ, ні члени їх керівних
органів не повинні звертатися за вказівками до якихось зовнішніх
установ, чи приймати такі вказівки. Інституції та органи Співтовариства,
а також уряди держав-членів не повинні намагатися вплинути на членів
повноважних органів ЄЦБ та НЦБ у виконанні ними своїх завдань.3) Також
ЄСЦБ виконує роль у здійсненні банківського нагляду та є досить
обмеженою – вона повинна лише вносити свій внесок в організоване
проведення відповідних заходів і може пропонувати свої рекомендації у
сферах дії застосованого тут зак-ва і порядку його застосув. 4) Участь у
капіталі базується на “ключі”, розрахованому відповідно до частки
валового внутрішн продукту кожної держави-члена та частки її населення у
Співтоваристві. 5) Внески кожного НЦБ встановлено у валютні резерви ЄСЦБ
є пропорц до частки даної країни у капіталі ЄЦБ. Натомість кожний нац
банк отримує від ЄЦБ кредит, сума якого дорівнює його внеску. 6)
таргутування; 7) операції на відкритому ринку; 8) встановлення мінім
резервних умов для банків.9) встановл меж коливань основних %х ставок,
зокрема для їх зближення по всій зоні ЄВРО.

Монетарна політика ЄС. Стабільність цін – основна мета монет політики.

Основна мета Європ Центр Банку і монетарної політики, за яку він несе
відповідальність, визначається Договором, як підтримка стабільності цін.
Монетарна політика шляхом підтримки стабільності цін найкращим чином
сприяє покращ ек перспектив та підвищ стандартів і життєвого рівня
громадян в Європі.

Існує декілька шляхів, через які стабільність цін сприяє активізації
ек діяльності та підвищенню зайнятості:

1)стабільні ціни забезпечують прозорість зміни відносних цін, що дає
можливість фірмам та споживачам бути краще поінформованими при прийнятті
рішень щодо споживання та інвестицій, а це в свою чергу дозволяє ринку
розподілити ресурси більш ефективно та підвищити продукт-ть використ
ресурсів ек-ки в цілому. 2), зменшуються надбавки, пов’язані з
ризиковими колив % ставки, що є стимулом для інвестув. Така монетарна
політика сприяє ефективнрозвитку ринку капіталу і через збільш
інвестицій дає поштовх ек зростанню. 3) за стабільних цін менш ймовірно,
що індивіди чи фірми будуть ухилятись від продуктио використ ресурсів
для зменш впливу інфляції, тобто розміщувати гроші чи інші фінансові
капітали у товарно-матеріальні запаси, а не в інвестиції. 4) стабільні
ціни зменш протиріччя, коригують очікування та неправильні стимули, які
можуть спотворити поведінку агентів ек-ї діяльності у податковій та
соціальній політиках під час інфляції. 5) підтримка стабільності цін
запобігає несправедливому перерозподілу багатства і доходу, який виникає
під час різких коливань цін. Тобто стабільні ціни допомаг підтрим
соціальну єдність і політ стаб-ть.

Визначення стабільності цін ЄЦБ

Керівна Рада в 1998 p:”Стабільність цін визначається як зміна
Гармонізованого Індексу Споживчих Цін для країн Євро-зони на рівні нижче
2% за рік”. В той же час наголошується, що мова йде про середньостр
період, тобто короткостр коливання впродовж декількох тижнів чи місяців
є допустимими. Загалом, кількісна інтерпретація цінової стабільності має
сенс, оскільки це визначення робить більш прозорим та зрозумілим
застосування тих чи інших інструментів монет політики; дає громадськості
орієнтир, якого буде намагатись дотримуватися ЄЦБ; робить більш
прогнозов інфляційні очікування.

Гармонізов Індекс Споживч Цін (НІСР)

Керівна Рада ЄЦБ визначає стабільність цін в термінах змін Гармоніз
Індексу Споживчих Цін (НІСР) для країн євро-зони. Концептуальна робота
по визначенню НІСР проводилась Європ Комісією (Eurostat) в тісній
співпраці з національними статистичними інститутами. Активний вклад
внесли також Європ Монетарн Інститут (ЕМІ) та ЄЦБ. Стаб цін визнач як
зміна гармонізов індексу споживчих цін для країн Єврозони на рівні нижче
2% за рік.

Передавальн механізм монет політики. Осн елем монет стратегії. Стратег
монет політ щодо країн-кандид.

Передавальний механізм монетарн політики – процес впливу монетар політ
на економіку взагалі і на рівень цін. Осн його канали: 1. зміна політики
% ставок ЄЦБ, 2. зміна процедур доступності та отримання кредитів.

Зміни монетар політики впливає на фінансові ринки, ціноутвор та на
рівень обмінного курсу.

ЄЦБ не визначає процедуру приєднання, але впроваджує цю процедуру.

Моніторинг з боку ЄЦБ здійсн-ся в напрямках: 1. номін та реальне
зближення, 2. пристосув вал курсу, 3. зміцнення банк та фінанссекторів,
4. стратегія та провед монетарн політики, 5. лібералізруху капіталів, 6.
питання інфрастр ЦБ

Теоретичні та емпіричні дослідження довели, що заходи грошово-кредитної
політики впливають на економіку з деякою затримкою у часі – лагом, і
точну кількісну оцінку цього впливу дуже важко отримати на практиці.
Іншими словами, вплив монетарної політики на ціни є результатом дії
тривалих, змінних та часто невизначених факторів.

Основні елем-ти монет стратегії:

Головним елементом стратегії монетарної політики ЄЦБ є визначення
стабільності цін. Інші, не менш важливі елементи, які ще називають
“стовпи” або “колони” разом із метою становлять каркас стратегії ЄЦБ

Керівна Рада акумулює інформацію для прийняття рішень у сфері монетарної
політики Два стовпи (колони) стратегії – це інструментальні засоби для
проведення аналізу, необхідного для реалізації рішень грошово-кредитної
політики, спрямованих на досягнення основної мети і не є цілями або
завданнями самі по собі.

Оскільки існує велика кількість моделей інфляції, причому частина з них
основними факторами вважає грошові, а інша – фактори попиту/пропозиції,
витрат, очікування і т. ін., але жодна з моделей не є повною і
завершеною, то у процесі прийняття рішень було б нерозумно залежати від
єдиного показника. Цим пояснюється існування двох колон і взаємне
узгодження та перевірка даних між ними.

Перша колона – аналіз монетарних факторів, оскільки більшість
економістів погоджується, що інфляція є перш за все грошовим феноменом.
Джерелом рекомендацій для ЄЦБ щодо динаміки змін обсягу грошей (темпів
зростання грошового агрегату МЗ) є аналіз, який базується на
взаємозв’язках між темпами змін грошей , цін реального ВВП та швидкості
обігу грошей , який широко відомий як “кількісне рівняння обміну”.

Друга колона – це аналіз широкого кола економічних і фінансових
індикаторів, що характеризують ряд альтернативних моделей інфляції та
передавальних каналів, які діють через ці змінні. Аналіз другої колони
фокусується на виявленні впливу різноманітних факторів, які формують
динаміку цін у короткостроковому періоді.

Стратегія монетарної політики щодо країн-кандидатів

Сам ЄЦБ не визначає процедуру приєднання, але він впроваджує цю
процедуру як інститут ЄС. Моніторинг з боку ЄЦБ процесу приєдн може
здійсн у шести напрямках:• номінальне та реальне зближення,•
пристосування валютного курсу,

• зміцнення банківського та фінансового секторів,• стратегії та
проведення монетарної політики,• лібералізація рахунку руху капіталів,•
питання центральної банківської установи та інфраструктури.

Реальне та номінальне зближ в будь-якій економіці відображ динамікою цін
і має важливі наслідки як для стратегії, так і для проведення грош-кред
політики.

Особливо актуальним зближення реальних доходів і цін є для ек-ки
перехідних країн, де глибокі структурні зміни, зовнішня відкритість та
лібералізація ринку, скоріше за все, матимуть значний вплив на динаміку
цін на додаток до здійснення грошово-кредитної, фіскальної та
економічної політики як таких.

Для країн-кандидатів на приєднання – можливо, також і для України –
першим кроком у напрямку зближення має бути встановлення функціонуючої
ринкової економіки, включаючи заснування відповідних інститутів та
встановлення певних правил. Це, загалом, означає заміну прямого впливу
уряду на процес прийняття економічних рішень та на встановлення цін, на
політику, яка зосереджуватиметься на забезпеченні нормальних умов для
розвитку ринкових сил у рамках системи соціального захисту та бажаного
ступеню перерозподілу доходів. Основу для цього було вже закладено у
більшості з країн -кандидатів на приєднання.

Основи реалізації грош-кред політики Євро системи.

Євро система – частина ЄСЦБ, яка приймає рішення, виходячи з її завдань
в рамках зони євро. Інструментами г-к політики та процедури її
реалізації формують операційну інфрастр, яка викос для реалізації
спільної г-к політики Євро систему.

Осн функції при реалізації г-к політики мають: 1. операц інфрастр
визначає методи досягнення певного рівня % ставки використ доступні
інструм г-к політики, 2. стратегія г-к політики визначає рівень ринкових
% ставок, необх для підтримки сер цін у середньо строк період.

Найважливішою групою операцій в рамках Євросистеми є операції
відкритого ринку. Цей термін використ-ся для операцій, які виконуються з
ініціативи ЦБ як правило на грош ринку. Під “грошовим ринком” мається на
увазі ринок, на якому строк здійснюваних угод не перевищує одного року.
Операції відкритого ринку відіграють важливу роль у встановленні
відсоткових ставок, сигналізуючи про орієнтири грошово-кредитної
політики і управляючи станом ліквідності на грошовому ринку.

Стандартні операції рефінансування – є найважливішими операціями
відкритого ринку і є основним інструмент грошово-кредитної політики
Євросистеми. За допомогою стандартних операцій рефінансування
Євросистема надає грошові ресурси своїм контрагентам. Це надання завжди
супроводжується отриманням застави, необхідної для захисту Євросистеми
від фінансових ризиків.

Як відомо, короткострокові відсоткові ставки, сформовані на ринку
грошей, відіграють важливу роль у трансмісійному механізмі
грошово-кредитної політики. Грошово-кредитна політика здійснює значний
вплив на короткострокові ринкові відсоткові ставки. За допомогою їх
встановлення, Г.К. політика впливає на економіку, і, в підсумку, на
рівень цін за допомогою різноманітних методів. Для того, щоб досягнути
своєї першочергової мети, Євросистема має у своєму розпорядженні
широкий набір інструментів грошово-кредитної політики і процедур її
реалізації. Цей набір формує, операційну інфраструктуру, яка
використовується для реалізації спільної Г.К. політики.

Операційна інфраструктура Євро системи базується на таких
принципах:1)Принцип економіки вільного ринку з вільною конкуренцією,
підтримуючи ефективний розподіл ресурсів, 2)принцип операційної
ефективності(здатність операційної інфраструктури швидко і точно
реалізувати засади Г.К. політики, впливаючи на стан короткострокових
відсоткових ставок грошового ринку),3) гарантування уніфікованого
ставлення до фінансових установ та гармонізації правил та процедур у
всій Євро зоні, 4) децентралізація реалізації грошово-кредитної
політики, 5) принцип простоти і прозорості(передбачають, що цілі
Г.К.політики розуміються правильно).

Операції відкритого ринку.

Найважливішою групою операцій в рамках Євросистеми є операції відкритого
ринку . Цей термін використ для операцій, які виконуються з ініціативи
ЦБ як правило на грош ринку. Операції відкритого ринку бувають :
стандартні операції рефінансув, продовжені операції рефінансув, операції
точної настройки і структурні операції .Стандартні операції
рефінансування – є найбільш важливими операціями відкритого ринку, які
проводяться Євросистемою. Вони відіграють центр роль у встановленні %
ставок, управляють станом ліквідності на грош ринку і визначають
орієнтири грошово-кред політики. Стандартні операції рефінанс є
операціями по створенню ліквідності. Усі контрагенти, що відповідають
встановленим Євросист критеріям, можуть брати участь в цих операціях.
Загалом, всі кредитні установи зони євро, є потенційними контрагентами
Євросист. Продовжені операції рефінансування: Окрім щотижневих
стандартних операцій рефінансування, Євросист також виконує щомісячні
продовжені операції рефінансув на 3х міс період. Такі операції
орієнтовані на забезпеч банк системи ліквідністю на довший період.

Операції точної настройки. Частота і тривалість таких операцій не є
стандартизов. Операції точної настройки розділяються на операції
поглинання ліквідності та операції створення ліквідності. Вони
спрямовуються на управління станом ліквідності та встановл % ставок на
грош ринку, зокрема, шляхом згладжування впливу на відсоткові ставки
непередбач коливань ліквідності на грош ринку. Структурні операції :
Такі операції можуть бути спрямовані на регулювання структурної позиції
ліквідності Євросистеми відносно банківської системи, тобто обсягів
ліквідності грошового ринку на тривалий період. Ці операції можуть
проводитись шляхом зворотних угод, остаточних операцій або випуску
боргових сертифікатів.

Хар-ка інструментів, що використ при уклад угод відкритого ринку:
1)Зворотні угоди – це операції, в яких Євросистема купує або продає
ліквідні активи на умовах зворотного викупу або здійснює операції
кредитування під заставу ліквідних активів. 2)Остаточні операції відкр
ринку є операціями купівлі або продажу Євросистемою ліквідних активів на
ринку. Ці операції використ тільки в рамках структурних операцій або
операцій точної настройки.3)Валютні свопи застосов для досягн певних
цілей грош-кредполітики і полягають в одночасному здійсненні операцій
типу “спот” і “форвард” в євро відносно іноземної валюти. 4) Залучення
строкових депозитів – використовується тільки для цілей точної
настройки, спрямованої на поглин ліквідності на ринку.5) Випуск боргових
сертифікатів ЄЦБ. ЄЦБ може випустити боргові сертифікати з метою
регулювання структурної позиції ліквідності Євросистеми відносно фінанс
сектору ек-ки для того, щоб створити або збільшувати дефіцит ліквідності
на ринку.

Постійні мех-ми роботи з грош ресурс.

Євросистема здійснює грош-кредитну політику в тому числі за допом
встановл % ставок на постійні механізми роботи з грош ресурсами. За
допомогою цих механізмів забезпеч створення або поглинання ліквідності
за операціями “овернайт” з ініціативи контрагентів. Контрагенти можуть
використ два типи постійних механізмів роботи з грошовими ресурсами:
граничних кредитних ресурсів та депозитних ресурсів. Стимули для
використ цих постійних механізмів банками суттєво зменш внаслідок
застосовув до них ставок, які є здебільшого несприятл порівняно зі
ставками грош ринку.

Граничні кредитні ресурси надаються ЦБ у формі кредитів овернайт з
отриманням від позич застави і за попередньо встановленою % ставкою. %
ставка за кредитами овернайт, як правило є значно вищою, ніж відповідна
ринкова ставка. Внаслідок цього кредитні установи використ механізм
граничних кредитних ресурсів для отримання грош коштів, як кредиту
“останньої надії”. Оскільки доступ до граничних кредитних ресурсів
обмежується лише величиною необхідної застави, % ставка за цим
механізмом є верхньою межею (“стелею”) для ставок по кредитах овернайт
на грош ринку.

На відміну від граничних, механізм депозитних ресурсів дозволяє банкам
здійснювати депозити овернайт у центральному банку за попередньо
встановл % ставкою. % ставка за депозитами овернайт, як правило, є
значно нижчою, ніж відповідна ринкова ставка. Внаслідок цього
контрагенти використ механізм депозитн ресурсів тільки в тому випадку,
якщо вони не можуть використати кошти в будь-який інший спосіб. Так
само, як відсоткова ставка за граничними кредитн ресурсами встановлює
“стелю”, ставка за депозитними ресурсами встановлює “підлогу” (нижню
межу) для ставок за кредитами овернайт на грошовому ринку. Встановлюючи
ставки на додаткові механізми ЄЦБ визначає коридор, в межах якого можуть
змінюватись ставки за кредитами овернайт на грошовому ринку.

Ефективність застосув постійних механізмів роботи з грош ресурсами У
1999-2000 роках середнє щоденне використ постійних механізмів роботи з
грошовими ресурсами, здебільшого, не перевищ 1 мільярда євро,
підкреслюючи необхідн використ цих механізмів тільки для створення і
поглин ліквідності у виняткових обставинах. Запровадж євро у безготів
обіг на початку 1999 року та несприятл динаміка обмінного курсу ?/$
протягом 1999-2000 років є приклад таких винятков обставин, коли мав
місце відносно високий рівень використ механізму граничн кредитн
ресурсів і їх середнє щоден використ в періодах утримув лютого 1999 року
і січня 2000 року становило близько 2 мільярдів євро.

Використ постійних механізмів роботи з грош ресурсами традиційно є
найбільш в кінці періоду утримування обов’язкових резервів. Це
відбувається завдяки усередненому механізму функціонув системи мінім
резервів, яка дозволяє кредитним установам мати щоденні надлишки та
дефіцити ліквідності, таким чином, або здійснювати часткове авансове
викон резервн вимог, або його відстроч до кінця періоду утримування,
відповідно. Викон обов’язкових мінім резервних вимог накладає зобов’яз
на контрагентів тільки в останній дні періоду утримування, коли дефіцит
або надлишок ліквідності не може більше бути компенсова надлишками або
дефіцитами ліквідності, відповідно, протягом того ж періоду утримування.

Формув мін резервів Євросистемою.

ЦБ впливає на короткостр % ставки грош ринку за допомогою визначення
орієнтирів грошово-кредитної політики і шляхом управління станом
ліквідності на грош ринку. ЦБ формує пропозицію грошової бази, як грошей
підвищеної сили. В зоні євро грошова база складається з грошей в обігу
(банкнот і монет), резервів, які утримуються контрагентами Євросистеми
на її рахунках і залишків на рахунках Євросистеми, сформованих
відповідно до механізму депозитних ресурсів. Ці статті являють собою
зобов’яз в балансі Євросистеми. Резерви поділяються на необхідні та
надлишкові.

Використовуючи свою монополію, ЦБ може активно і ефективно управляти
станом ліквідності на грош ринку і впливати на % ставки грош ринку.

При здійсненні своїх операцій, ЦБ також прагне забезпечити нормальне
функціонув грош ринку і допомогти банкам задовольн їхні потреби у
ліквідності за допом прозорих і добре організованих принципів. Це
досягається шляхом забезпеч періодичного рефінансув банків та інших
засобів задовол щоденних потреб у ліквідності з тим, щоб погасити їх
коливання.

ЄЦБ вимагає, щоб кредитні установи утримували обов’язкові вклади на
рахунках у НЦБ, які називаються “мінімальними” або “необхідними”
резервами. Обсяги необхідних резервів, які утримуються кожною кредитною
установою визначаються її резервною базою. Резервна база кредитної
установи обчислюється відносно елементів її балансу.

Функції системи мінімальних резервів: 1)стабілізація відсоткових ставок
грошового ринку. Ця функція виконується шляхом усередненого резервного
забезпечення. 2) збільшення структурної нестачі ліквідності в
банківській системі .Необхідність утримувати резерви в НЦБ кредитними
установами викликає додатковий попит на кредити рефінансування
центрального банку, то, в свою чергу, полегшує управління ЄЦБ ринковими
відсотковими ставками за допомогою регулярних операції по створенню
ліквідності.

Зобов’язання перед іншими кредитн установами, відповідно до принципів
формув мінімальних резервів у Євросистемі, включаються до резервної
бази, а зобов’язання перед ЄЦБ або НЦБ – ні.

Для того, щоб обчислити резервні вимоги кредитної установи, необхідно
помножити резервну базу на коефіцієнт обов’язков резервування. ЄЦБ
застосовує уніфікований позитивн коефіцієнт обов’язк резервування до
переважної більшості складових резервної бази. Коефіцієнт обов’язк
резервування був встановл на рівні 2% на початку третьої стадії функт-ня
Ек Валютн Союзу. Більшість короткостр зобов’яз балансу кредитних установ
підлягають обов’язков резервув за цим коефіц-ом.

Резервні вимоги застос-ся до кожної кредитної установи. Вони можуть
віднімати єдину загальноприйн величину від суми обчислених для них
резервних вимог.

Для виконання резервних вимог, кредитним установам необхідно
утримувати частину коштів на своїх поточних рахунках в НЦБ. Таким чином
система мінім резервів Євросистеми дає контрагентам можливість
використов усереднене резервне забезпечення. Це означає, що виконання
резервних вимог визначається шляхом обчислення необхідної суми
резервування на базі середньої величини щоденних залишків на резервних
рахунках контрагентів за одномісячний період утримування резервів.

Міжнар розрахунки: типи , види і форми

Міжн розр-ки та їх організ засади

Міжн розр — це система механізмів реалізації грош вимог та зобов’язань,
що виникають між різними суб’єктами у сфері міжнар ек відн.

Необхідність МР обумовлена міжнар торг, вивозом капіталу, міграц
процесами та ін. На сучасному етапі МР є об’єктом держ регул, яке
здійснюється за кількома напрямами. Держава впливає на систему
розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо
регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи
органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему МО.

МР здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних
записів на банківських рахунках в уповноваж банках; вони безпосер
пов’язані з обміном валют.

Суб ‘єкти МР:

• імпортери;

• експортери;

• банки,кредитні установи;

• держава;

• міжнародні організації;

• фізичні особи.

Існує три основні види організації МР:

1) розрахунки через організацію кореспондентських відносин між
комерційними банками;

2) розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в
установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що
виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати
як платежі брутто;

3) розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі,
нетто.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують
свій закордонний апарат (філії, відділення, дочірні банки) та
кореспондентські відносини з іноземними банками.

В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих
документів та операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан МР, є:

1) умови зовнішньоторговельних контрактів;

2) валютне законодавство;

3) особливості банківської практики;

4) міжнародні правила та «звичаї» тощо.

Найпоширеніші умови МР

• безпосередній (повний розр-к — повна оплата товару до моменту чи в
момент переходу товару або товаророзпорядних документів у розпорядження
покупця;

•розрахунок у кредит(з відстр) надання експорт імпортеру кредиту в
комерц формі (для імпорт).

Типи МР:

1) національною валютою: • торговельні, кредитні і платіжні угоди між
країнами;

2) міжнар колективною валютою (СПЗ, євро): • торговельні, кредитні і
платіжні угоди в межах інтеграц угрупов країн;

3) клірингові розрахунки: • між нар платіжні угоди клірингового типу —
угода між урядами двох і більше країн при обов’язковому взаємному заліку
міжнар вимог і зобов’язань;

4) золотом: • використовується в міжнарх розрах опосередковано на ринку
золота.

Види МР:

1. Специфіки суб’єкта: • між конкретними контрагентами;• між банками;•
між банком і контрагентом;• між державою і банком;• між державами.

2. Взаємодії суб’єктів:• безпосередньо;• через посередників.

З.Від об’єкта:• торговельні операції;• інвестиційні операції;•
некомерційні операції.

4. Умов розрахунків:• готівкові;• з наданням кредиту.

Форми МР (подані у напрямі спаду вигідності для експ-ра): •100% аванс
або авансові платежі; • акредитив; • інкасо; • банк переказ; • банк
вексель; • банківський чек; • відкритий банк рахунок; • консигнація; •
пластикові картки.

Валютно-фінансові та платіжні умови міжнар операцій.

Валютио-фінансові та платіжні умови міжнародних операцій

Вирішальне значення в практиці МР-х операцій мають валютно-фінансові
умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Зовнішньоек
договір(контракт)—це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоек
діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення,
зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоек
діяльності.

Елементи угод: • валюта ціни;• валюта платежу; • умови платежу; •
засоби платежу; • форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки
будуть здійснюватися.

Валютно-фінансові умови, передбачені в договорі:

1. Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі
контракту визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість
товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг) згідно з договором
(контрактом) та валюта платежів. 2. Умови платежів. Цей розділ контракту
визначає спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків і гарантії
виконання сторонами взаємних платіжних зобов’язань. Залежно від обраних
сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) вказуються: умови
банківського переказу до (авансовий платіж) та (або) після відвантаження
товару чи умови документарного акредитиву, або інкасо (з гарантією);
умови гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії — «на
вимогу» та «умовна», умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов
контракту без зміни гарантій). 3.Валюта ціни (валюта угоди) — валюта, в
якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера,
валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна
розрахункова грошо ва одиниця (наприклад СДР). 4.Валюта платежу — це
валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта
країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни.

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В
останньому випадку в контракті зазначається курс, за яким валюта ціни
має переводитись у валюту платежу (чи за паритетом, який фіксується МВФ
на базі СДР, чи за ринковим курсом валют).

У контракті встановл умови перерахунку:

1) курс певного виду платіжного засобу — телеграфного переказу за
платежами без тратт чи векселя за розрахунками, пов’язаними і кредитом;
2) визначається час коригування (наприклад, напередодні чи и день
платежу) на певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої
країни); 3) обумовлюється курс, за яким здійснюється перерахунок:
звичайно середній курс, іноді курс продавця чи покупця на відкриття й
закриття валютного ринку чи середній курс дня.

Різні валюта ціни і валюта платежу — один із простих механізмів
страхування валютного ризику. Якщо курс валюти ціни (напр. долара)
знизився, то сума платежу (у фунтах стерлінгів) пропорційно зменшується.
І навпаки, ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а
ризик її підвищення — імпортер (боржник).

Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не
встановлені угодою, то визначаються торговельними звичаями міжнар
практики.

Основними способами платежу є:• готівк платіж; в платіж авансом;•
платіж у кредит;• кредит з опціоном.

Платіж: готівковий включає всі види розрах, за якими товар оплач
повністю: у період від моменту його готовності для експ до моменту
переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядж покупця; у
момент переходу товару чи зазначених документів до купця. Формами
розрахунку при готівковому платежі може бути чек, переказ, акредитив,
інкасо. Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється
платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні
розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність
імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерц кредит
може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти).
Відстрочення платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (право вибору) готівкового платежу передбачає надання
імпортеру права скористатися відстроч платежу за придбаний товар, але з
позбавл знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Раніше застосовув золоте застереж, яке базувалося на фіксації золотого
вмісту валюти платежу на дату укладання угоди та перерахунку суми
платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди.

Валютне застереж — це умова міжнар зовнішньоек угоди, яка передбачає
перегляд суми платежу прямо-пропорційно зміні курсу валюти застереж
(фактично валюти ціни) з метою страхув експортера (або кредитора) від
ризику знецін валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від
більш стійкої валюти застереж (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко
застосов багатовал застереження.

До товарно-цінових застережень належать:

• застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за
умови зростання ціноутворювальних складових;

• індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні
індексу цін за період з дати підписання до моменту угоди.

Існують комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають
регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних
курсів.

Найпошир умови МР:• безпосередній (повний розр-к — повна оплата товару
до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядних документів
у розпорядження покупця; •розрахунок у кредит(з відстр) надання експорт
імпортеру кредиту в комерц формі (для імпорт).

Валютні кліринги та їх форми.

Валютний кліринг—угода між двома урядами двох і більше країн про
обов’язк взаємний залік міжнар вимог і зобов’яз.

Відмінності валютного клірингу від внутрішнього міжбанківського
клірингу:

По-перше, заліки за внутрішнім клірингом між банками відбуваються в
добров порядку, а за валютним клірингом — в обов’язков: при існуванні
клірингової угоди між країнами експортери й імпортери цих країн не мають
права відхилятися від розрахунків за клірингом.

По-друге, за внутрішнім клірингом (тобто коли рахунки здійснюються в
одній валюті) сальдо заліку відразу перетворюється в гроші, а при
валютному клірингу виникає проблема погашення сальдо — бо в розрахунках
беруть участь країни з різною валютою, тому необхідне перерахування з
однієї валюти в іншу.

Цілі вал клірингу різні залежно від валютно-ек стану країни:

• вирівнювання плат балансу без витрат золотовал резервів;

• отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний
платіжний баланс;

• відповідні заходи на дискримінаційні дії іншої держави (наприклад,
Великобританія ввела кліринг у відповідь на призупинення платежів
Німеччини англійським кредиторам у 30-х роках);

• безповоротне фінансування країною з активним платіжним балансом
країни з пасивним платіжним балансом.

Хар-ю рисою валютних клірингів є заміна валютного обороту із закордоном
розрахунками в національній валюті з кліринговими банками, які
здійснюють кінцевий залік взаємних вимог і зобов’язань.

Форми валютного клірингу.

Залежно від числа країн-учасниць кліринг буває:

• двосторонній (дві країни);

• багатосторонній (три і більше країн). Прикладом є Європейський
платіжний союз, що функціонував з червня 1950 р. до грудня 1958 р. У
ньому брало участь 17 країн Західної Європи. Він був створений за
ініціативою і за підтримкою СІЛА, які використов його для подолання
валютних бар’єрів, що заважали проникн америк капіталу, для розподілу
допомоги за «планом Маршалла» і вторгнення долара в міжнародні
розрахунки Західної Європи;

• міжнар — не створений, хоча проект його був розроблений Дж. М. Кейнсом
у 1943 р — проект Міжнар клірингового союзу (МКС). Міжнар клірингові
розрах передбачалися для взаємного заліку вимог і зобов’язань і міждерж
валютного регулювання. Кейнс розглядав міжнар кліринг як засіб подолання
міждерж суперечностей.

Акредитив, як метод фінанс зовнішньої торгівлі.

Акредитив — угода, згідно з якою банк зобов’язується на прохання клієнта
оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь
якої відкритий акредитив, чи оплатити акцепт тратти, яку виставив
бенефіціар, або зробити негоціацію (купівлю) документів, виставлених
імпортеру експортером (бенефіціаром) відповідно до певних умов.

Акредитив означає письмове зобов’яз банку емітента, яке виконується на
вимогу і на підставі інструкцій клієнта (заявника акредитива): •
здійснити оплату бенефіціарові чи на вимогу третій особі; • оплатити чи
акцептувати переказні векселі (тратти), складені на бснефіціара; •
уповноважити інший банк виконати оплату, акцептування чи негоціацію
таких переказних векселів (тратт).

Акредитив порівняно з іншими видами розрах надає більші можливості
захисту інтересів експортера.

При підписанні угоди про купівлю-продаж експортер має чітко визначити,
які ризики і вимоги йому необхідно враховувати стос: • політичних, ек
та юрид умов у країні покупця;• платоспр та надійності покупця; •
власної ліквідності.

Акредитив за формою буває:

• грошов — це іменний грошовий документ, у якому зазначено розпорядження
банку про виплату власникові певної суми повністю або частинами. Він
виплачується у зазначеній валюті або у валюті країни, де акредитиви
пред’являються, за курсом на день платежу;

•товарний (документ)-покупець дає доручення банку, який обслуговує,
відкрити такий товарний акредитив. де вказується найменування товару та
документи, котрі необхідно пред’явити для отримання платежу.

Переваги та недоліки акредитива для:

а) імпортера:• висока комісія;• застосовується банківський кредит; •
іммобілізація і розпил його капіталу — відкриття акредитива до отримання
і реалізації товарів;

б)експортера: • існує зобов’язання банку проплатити; • надійність
розрахунків і гарантія своєчасної проплати товарів, оскільки її здійснює
банк; • швидкість отримання платежу; • отримання дозволу імпортера на
переказування валюти в країну експортера при виставленні акредитива в
іноземній валюті.

Види Акредит:

1) можливості зміни або анулювання акредитива банком-емітентом:

• безвідзивний (дає бенефіціару високий ступінь упевненості, що його
поставки або послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови
акредитива); • відзивний (не створює ніякого правового платіжного
зобов’язання банку, не надає бенефіціару достатнього забезпечення);

2) додаткових зобов’язань іншого банку, окрім банку-емітента за
акредитивом: • безвідзивний підтвердж (надає експортерові таку
перевагу, що перед ним відповідає як банк-емітент, так і банк, який
підтвердив акредитив); • безвідзивний непідтвердж (банк-кореспондент не
бере жодного зобов’язання платежу і, таким чином, не зобов’язаний його
здійснювати на підставі документів, пред’явлених бенефіціаром);

3)можливості використ акред другим бенефіціаром (безпосереднім постач-м
товару у разі існування такого):

• переказні (трансферабельні) (надає бенсфіціару право давати вказівки
банку, провадити оплату, акцепт або купівлю тратт (документів), передати
акредитив повністю або частинами одному або кільком третім особам
(другим бснефіціарам);

4) існування валютного покриття: • покритий; • непокритий;

5) можливостей реалізації акредитива: • акред з оплатою проти
документів;• акцептні акред, які передбач акцепт тратт банком-емітентом
за умови виконання всіх вимог акредитива; • акреди з відстрочення
платежу; • акреди з негоціацією документів.

Конструкції акредитива. Буває, що торговельний посередник хотів би
перевести свої вимоги за акредитивом якомусь постачальнику, хоча умови
акредитива не допускають його переказування. Тоді у його розпорядженні є
дві можливості, які за певних вимог, що стосується надійності, не
рівноцінні переказному акредитиву і які банки використовують лише за
певних умов:

Акр «бек-ту-бек» (ком пенс-й) — застос при реекспортних операціях і за
компенсаційними угодами. Практичне використання компенсаційного
акредитива як засобу фінансування угод на поставку товару обмежується
випадком, коли обидва учасники компенсаційної угоди виставляють один
одному акредитиви в одному і тому самому банку. Умови обох акредитивів
мають збігатися за винятком цін і рахунка-фактури. Цей вид акредитива
відрізняється тим, що відкритий останнім покупцем на користь
безпосереднього продавця акредитив використовується останнім як
забезпечення того акредитива, який він зобов’язаний відкрити на користь
свого власного постачальника.

Перевідступлення виручки за акредитивом (цесія). Бенефіціар за акредит
може перевідступити виручку за акредитивом повністю або частково на
користь субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не
вказано, що він є переказним, не стосується права цесії: за дорученням
бенефіціара за акредитивом цесіонер одержує після цього від банку заяву,
в якій останній обіцяє йому виплату певної суми з тих сум, що надійшли у
розпорядження за акредитивом.

Акредитивний лист. Документ акредитиви можуть оформлюв у формі
комерційних акредит листів (незалежно від найменування). Розрахунок у
формі акредит комерц листів має бути погодж сторонами у договорі
купівлі-продажу.

Міжнар платіжні системи та їх хар-ка.

Vіsa є самим великим у світі емітентом пластикових карт. До складу
системи входять більш ніж 21 000 учасників – фінансових організацій.
Існує з 1958 року, спочатку під назвою Amerіcard, а з 1976 року – під
ім’ям, що дійшло до наших днів – Vіsa. Картки Vіsa приймаються більш ніж
в 22 мільйонах точках по всьому світу (більше 130 країн). У Росії в
рамках системи Vіsa банками-емітентами випускаються дебетові картки Vіsa
Electron (використ для оплати й зняття готівки) і Plus (використ для
зняття готівки) і сімейство Vіsa, що складається з карт Vіsa Classіc,
Vіsa Busіness, Vіsa Gold й Vіsa Platіnum. Ці карти можуть бути як
дебетовими, так і кредитними. Тип карти залежить від банку-емітента.

Eurocard/Mastercard. Плідний союз платіжних систем: америк MasterCard й
європ Europay веде свою історію з 1991 року, цього року ці дві системи
уклали угоду між собою, що дозволило успішно конкурувати з картами
системи Vіsa. Самі компанії були створені набагато раніше, американська
– в 1966 році, європейська – в 1964.

На сьогодн день карти EC/MC приймаються в більш ніж 19 млн. торговельних
точках (з них 4,7 млн. – у Європі) в 222 країнах світу. Мережа
банкоматів, що обслуговують карти EC/MC нараховує 277 800 банкоматів,
разом із системою Cіrrus карти EC/MC приймаються майже 603 700
банкоматами в 109 країнах.

Amerіcan Express. Корпорація, що випускає картки Amerіcan Express була
заснована в 1850 році. Природно, що банківські карти з’явилися набагато
пізніше, в 1958 році. На сьогоднішній день цією платіжною системою
випускається широкий спектр карткових продуктів.

” Карти із классич дизайном Amerіcan Express: Green, Gold, Platіnum,
Centurіon

” Карти з дизайном, разработ разом з банками-партнерами або іншими
компан-емітентами

” Смарт-карти Blue (використов для захищених платежів через мережу
Інтернет)

” Карти Optіma у т.ч. Gold й Platіnum (карти Optіma дотепер прийм у
мережі Amerіcan Express, але їхня емісія була припинена)

” Карти із програмою повернення частини коштів, витрачених клієнтом по
карті (cash-back) і карти з нарахуванням призових балів за кожен
витрачений по карті долар США (Membershіp Rewards)

” Ко-брендові карти разом з найбільшими авіалініями (Delta, Brіtіsh
Aіrways, Alіtalіa, AeroMexіco, Aіr France, Іndіan Aіrlіnes й ін.) зі
спеціальними програмами для часто літаючих пасажирів

” Ко- брендові карти із провідними готелями світу із програмою одержання
знижок на проживання й інші спеціальні пропозиції

” Карти, що емітуються разом з некомерційними організаціями (наприклад,
карта клубу гравців у гольф, карта асоціації юристів, інженерів,
дантистів й ін.

Емісія карт Amerіcan Express здійснюється як самою компанією, так і
банками-партнерами.

Cіrrus/Maestro. Карти Cіrrus/Maestro – випускаються в рамках системи
Europay Іnternatіonal. Ці карти – дебетові, призначені для оплати
покупок за допомогою електрон терміналів, одержання готівки в
банкоматах. Деякі банки випускають карти, призначені для оплати покупок
за допомогою ручних терміналів.

Карти Maestro приймаються в більш ніж 5,2 млн. торговельних точках в 80
країнах (40 у Європі й 38 в інших частинах світу). Наявні по такій карті
можна одержати в більш ніж 601 400 банкоматах по вс світі.

Dіners Club. Компанія Dіners Club – родоначальник банківських карт у
їхньому звичному виді. Перша картка була випущена цією компанією в 1950
році. Картки, що випускають у рамках системи, ставляться до так
називаного типу T&E – travel and entertaіnment. Термін T&E має на увазі
певну сферу використання картки: транспорт, готелі, ресторани, індустрія
розваг, прокат автомобілів. Власник картки Dіners Club Іnternatіonal
гарантированно одержує зручності, привілеї й знижки в зазначеній сфері.
Крім оплати товарів і послуг, по картці можна діставати наявні кошти в
банкоматах, відділеннях банків і представництвах Dіners Club по усім
світі. Кожному власникові надається набір сервісних послуг, що містить у
собі всілякі страховки, організацію туристичних і ділових поїздок,
безкоштовний доступ у бізнеси-центри й салони (зали чекання) у
найбільших аеропортах миру, послуги міжнародного телефонного зв’язку,
різні системи бонусів і цілодобову інформаційну підтримку.

Картки DCІ в меншому ступені розрахована на одержання по ній наявних
коштів (комісія за зняття готівки становить 4% від суми операції, у
якій би країні світу вона не здійсн-ся), а використаються переважно при
проведенні розрахунків за послуги або товари.

У Росії доступні два види карт цієї системи:

Dіners Club Іnternatіonal – міжнар картка з логотипом платіжної системи
Dіners Club Іnternatіonal, предназнач для здійснення безготівкових
розрахунків й одержання готівки. Картка клубна. Передбачувана сфера
застосування – розваги й подорожі. Термін дії картки – 2 роки. Власникам
надається повний набір клубних послуг, як у Росії, так і за рубежем.
Комерційна мережа – більше 5 млн. підприємств більш ніж в 200 країнах
світу.

Dіners Club Valіd Only іn Russіa – картка, дійсна тільки на території
РФ, випускається строком на 2 роки. Карбованцева картка, приймається до
оплати в підприємствах комерційної мережі, кількість яких у Росії
перевищує 7500точок. Власник локальної картки одержує доступ і до
клубних програм Компанії, але за додаткову плату.

Картки Dіners Club випускаються тільки цією компанією, інші організації
є тільки розповсюджувачами цих карт.

JCB (Japan Credіt Bureau) – найбільша платіжна система, орієнтована на
японський ринок. Компанія випускає карти в Японії з 1961 року, а з 1981
– і в інших країнах. Своїм клієнтам JCB пропонує широкий вибір карткових
продуктів: стандартні карти Class, Gold, карти для студентів і молодих
людей, карти для жінок, людей похилого віку й ін. У рамках спільних
програм компанія JCB пропонує більше 400 різних видів карт.

ПБ та взаємозв рахунків. Ким виступ країна по віднош до інш світу
(кред-м чи деб-м), якщо вона має позит сальдо ПБ? від’ємне сальдо ПБ?

Платіжний баланс — це: балансовий рахунок міжнар операцій як вартісне
вираж всього комплексу світогосп зв’язків країни у формі співвіднош
надходж та платежів;

агреговане віддзеркал ек відносин країни з рештою світу прот певного
періоду;

статистичн звіт, де у системат-му вигляді наводяться сумарні дані про
зовнішньоек операції цієї країн з інш країн світу за певн проміж часу.

ПБ — це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції
резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу,
звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та
платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний
період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення
платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний
баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі
статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні
дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках
країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає
бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж
держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то
спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами
даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (-), а та, що веде
до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою
статтею балансу (+).

Прибуткові статті (+) (джер грош кошт)

Експорт товарів та послуг, Приплив капіталу, Приватні та державні дари
з-за кордону, Транспортні послуги, що надані нерезидентам,Витрати
іноземних туристів у даній країні

Військові витрати інших держав,Проценти та дивіденди, отримані з-за
кордону, Продаж активів даної країни нерезидентам ,Депозити нерезидентів
у депозитних установах даної країни

Продаж золота нерезидентам,Продаж національної валюти нерезидентам

Витратні статті (-) (спос використ грош кошт)

Імпорт товарів та послуг, Вивезення капіталу,Дари за кордон,Використання
транспорту інших держав,Витрати на туризм за кордоном,Проценти та
дивіденди, що виплачуються нерезидентам

Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та
нерухомості), Депозити в іноземних депозитних установах ,Придбання
золота за кордоном,Купівля іноземної валюти.

У ПБ використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві
сторони — дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна
сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті. Ця
рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується
на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати
кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу
використовується економістами як механізм проведення оцінок та
інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

• для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

• для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

• для складання прогнозів впливу на валютні курси;

• для прогнозування подальшої політики уряду;

• для аналізу ризиків по країні;

• для оцінки стану економіки держави.

Існує всього 4фази розвитку ПБ держав.

Фаза 1 Несформований дебітор. Хар-ся дефіцитом торгов балансу і
припливом ПІІ у країну

Фаза 2 Сформований дебітор. Хар-ся активним сальдо торг балансу,
відпливом із країни ПІІ та від’ємним балансом за доходами від заруб
інвестицій.

Фаза З Несформований кредитор. Хар-ся активним сальдо торг балансу і
відпливом з країни ПІІ. Також може бути активне сальдо торг балансу і
відплив прямих кап інвестицій у значних розмірах.

Фаза 4 Сформований кредитор. Характериз дефіцит торг балансу, припливом
прям заруб інвестицій у країну й активним сальдо за доходами від заруб
інвестицій. Може бути торг дефіцит і активне сальдо доходу від іноз
інвест.

Ким виступ країна по віднош до інш світу, якщо вона має позит сальдо ПБ?
кредитором

Ким виступ країна по віднош до інш світу, якщо вона має від’ємне сальдо
ПБ? дебетором

ПБ та його структура

Структура ПБ: Торговельний баланс; баланс послуг та некомерц платежів;
поточний ПБ; баланс руху капіталів; баланс офіційних розрахунків. Торгов
баланс(ТБ) – співвідношення вартості експорту та імпорту за певний
проміжок часу. ТБ може мати активне та пасивне сальдо. Промислово
розвинуті країни використовують активне сальдо для створення другої
економіки за кордоном. Пасивний ТБ вважається небажаним і звичайно
оцінюється для країни, що розвивається, як ознака слабкості її світових
позицій, але для розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше
економічне значення. Баланс послуг та некомерційних платежів – охоплює
платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування,
електронний зв’язок, міжн.туризм, утримання дипломатичних представництв
за кордоном, передачу інформації, рекламу, організацію виставок ярмарок.
Сюди також входять виплати прибутків від інвестицій за кордоном та
процентів за міжн кредитами. Поточний ПБ – охоплює всі операції, які
завершилися протягом даного періоду, а саме: експорт та імпорт товарів,
послуг, а також прибуток від іноз інвестиц, односторонні трансферти на
приватні та офіційні рахунки. Баланс руху капіталів – охоплює операції з
довгостроковими та короткострок інвестиційми, що впливають на міжнар
позицію країни. У наступні періоди вони впливатимуть на ПБ унаслідок
надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у
попередні роки. Вивезення капіталу охоплює прямі інвестиції за кордон,
проведені націон фірмами; придбання націон інвесторами зарубіж акцій та
облігацій; надання кредитів націон кредиторами позичальникам з інших
країн; придбання націон резидентами банківських депозитів у зарубіжних
країнах.Базисний баланс – сума рахунків поточного балансу та
довгострокових рахунків балансу руху капіталу. Баланс офіційних
розрахунків – чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві розрахунки за
цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви. Помилки та
пропуски – спеціальна стаття, до якої долучаються дані статистичних
похибок і неврахованих операцій.

56. Методика МВФ складання ПБ та сучасна класифікація статей ПБ за
методикою МВФ.

Методологія складання ПБ визначається за допомогою міжнародного
стандарту – “Керівництво з ПБ”, що розробляється і періодично
публікується МВФ. Сучасна класифікація статей ПБ за методологією МВФ:
А.Поточні операції: товари, послуги, доходи від інвестицій, інші послуги
та доходи, приватні односторонні перекази, офіційні односторонні
перекази. В.Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал: прямі
інвестиції, портфельні інвес, інший довгості капітал. Підсумок А і В
відповідає концепції базисного балансу в США. С. Короткостроковий
капітал D. Помилки та пропуски . Підсумок А+В+С+D відповідає концепції
ліквідності в США. Е. Компенсуючи статті: переоцінка золотовалютних
резервів, розподіл і використання СПЗ. F. Надзвичайне фінансування G.
Зобов’язання, що становлять валютні резерви іноземних офіційних органів.
Підсумок А+В+С+D+E+F+G відповідає концепції офіційних розрахунків в США.
Н. Підсумкова зміна резервів:СПЗ, резервна позиція МВФ, інші вимоги,
кредити МВФ.Прийнята МВФ система класифікацій статей ПБ використовується
країнами – членами Фонду як основа націон методів класифікацій. Однак ПБ
промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються суттєво
відрізняються за методикою складання та змістом.

Рівновага ПБ та її види.

Якщо загальна сума платежів за міжнар операціями відповідає бюджету, то
такий стан називається рівновагою ПБ. Порушення рівноваги ПБ потребує
певних змін, зокрема: зміни рівня цін, доходу, валютних курсів та інших
макроекономічних показників. Аналіз рівноваги ПБ ґрунтується на
визначенні стану: балансу поточних платежів; базового балансу; балансу
офіційних розрахунків. З поняттям рівноваги ПБ пов’язане поняття
фінансування сальдо ПБ. Розрізняють рівновагу ПБ: довгострокову –
забезпечується відсутністю сальдо з торгівлі товарами та послугами
протягом тривалого періоду часу; тобто чистий баланс поточного
рахунку=0; середньострокову – підтримується через механізм
довгострокового кредитування. Сальдо базового балансу – це сумарний
результат поточного балансу і балансу руху довгострокового капіталу;
короткострокову – має місце коли у звітному періоді відсутні будь – які
дії урядових органів щодо використання офіційних резервних активів.

Загальні умови, що повинні виконуватися для досягнення рівноваги ПБ:
нульове сальдо, тобто рівність ДБ та КР в базисному балансі та балансі
офіційних розрахунків; повна зайнятість по країні; відсутність серйозних
обмежень на між нар операції.

ПБ та методи оцінки позицій ПБ.

Оцінка позицій ПБ країни потребує обов’язкового вивчення структури,
характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки
операцій. Існує три методи оцінювання: 1.Статистичний, за якого
аналізується взаємозв’язок між категоріями рахунків, на яких відображені
операції; аналітиками використовуються методи оцінки ефективності
фінансування поточного дефіциту за рахунками а також ступення відхилення
позицій ПБ від стану рівноваги. 2. Динамічний, за якого аналізується
послідовні періоди часу, коли відбувалися операції; аналітиками
визначається, що відбувається: погіршення чи поліпшення балансу поточних
операцій, визначається ефективність економічної політики уряду,
проаналізувати можливі зменшення міжнародної кредитоспроможності країни,
скласти прогнози високого чи низького курсу національної валюти. 3.
Структурний, аналізує чотири фази розвитку ПБ при чому до ключового
змінних відносять: торговий баланс, баланс довгострокового капіталу,
баланс по доходу від зарубіжних інвестицій; визначається у якій фазі
розвитку ПБ перебуває держава на сучасний момент та чи є взаємозв’язок
між ключовими зінними.

Фактори , що впливають на стан ПБ держави.

. Фактори, що впливають на ПБ: нерівномірність екон та політ розвитку
країн, міжнародна конкуренція; циклічні коливання економіки; зростання
закордонних держ витрат, пов’язаних з мілітаризацією економіки й
військовими витратами; посилення міжн фінансової взаємозалежності; зміни
в міжнар торгівлі; вплив валютно – фінансових факторів; негативний вплив
інфляції; торговельно – політична дискримінація певних країн;
надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи. Серед
факторів, що впливають на стан ПБ держави особлива роль належить
економічним, серед яких виділяють: темпи інфляції (коли відбувається
надмірне підвищення цін на націон товари та послуги, то це знижує їхню
конкурентоспром і ускладнює експорт. Імпортні товари стають більш
привабливими);реальне зростання ВВП ( Збільшуються обсяги імпорту
товарів та послуг);процентні ставки (впливають на потоки капіталу
грошового та інвестиційного ринків, підвищення процент ставок веде до
збільшення припливу капіталу в облігації з високою прибутковістю);
валютний курс “спот” (від нього залежить відносна вартість імпортних
товарів)

ПБ та основні сфери його викор.

Система розрахунків ПБ унікальна в тому плані, що вона хоч і не показує
безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або які
явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді,
відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім
світом, чим допомагає зробити власні відповідні висновки. По-перше, за
допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок
про стабільність системи плаваючих курсів, оскільки ПБ допомагає виявити
акумулювання валют у руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому, і
тих, хто намагається позбутися цих валют. По-друге, ПБ незамінний і в
умовах фіксованих валют. курсів, оскільки допомагає визначити розміри
нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити
питання про доцільність підтримування фіксованого курсу валюти, якщо
існує загроза валютної кризи. По-третє, рахунки ПБ надають інформацію
про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної
суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів.
Ця інформація необхідна для того, щоб зрозуміти, наскільки країні –
боржнику стало важче погасити борги іноземним кредиторам. Інформація ПБ
використовується також: для оцінювання кредитоспромож країни; аналізу
тенденцій економічного розвитку країни як індикатор економічного циклу;
складання прогнозів впливу на валютні курси; прогнозу подальшої політики
уряду; розуміння аналізу ризиків по країні; оцінювання стану економіки
держави.

Фінансові ресурси світ госп та механізм їх перерозп.

Фінансові ресурси світу – це сукупність фінансових ресурсів усіх країн,
МО та між.фінан.центрів світу. Вони використовуються у
міжн.екон.відносинах, тобто у відносинах між резидентами та
нерезидентами. Джерелами фінан.ресурсів світу є: країни-донори, до яких
належать країни з розвинутими економіками, де формується переважний
обсяг фіан.ресурсів світу; фонди МО, які призначенні для надання
фін..допомоги і складаються в основному з внесків урядів цих
країн;найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю
приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу.
Механізм перерозподілу фінансових ресурсів світу: 1. Міжнародна
фінансова допомога: Міжнародні гранти та кредити, Кредити та гранти МО
2. Золотовалютні резерви: Офіційні та Приватні. 3. Світовий фінансовий
ринок: Національний фін.ринок (ринок резидентів та нерезидентів) та
Міжнародний фін.ринок (валютний, банківських кредитів, деривативів,ЦП)

Міжнар фінансові активи та їх вл-ті.

Міжн.фін.активи – це специфічні неречові активи, що обертаються на
світ.фін.ринку і являють собою законні вимоги їхніх власників на
отримання грошового доходу в майбутньому. Характеристики фін.активів
світ.фін.ринку: термін обігу – проміжок часу до кінцевого платежу або до
вимоги ліквідації фін.активу; ліквідність – можливість швидкого
перетворення активу на готівку без значних втрат; дохідність –
розраховується у вигляді річної процентної ставки; дохід по активу –
очікуванні грошові потоки по ньому, тобто процентні, дивідендні
виплати, а також суми, отримані від погашення чи перепродажу фінансового
активу іншим учасникам ринку;подільність – мінімальний обсяг активу,
який можна купити чи продати на ринку; ризикованість – невизначеність
пов’язана з величиною та часом отримання доходу за даним активом у
майбутньому; механізм оподаткування – визначає, у який спосіб та за
якими ставками оподатковуються доходи від володіння та перепродажу
фінансового активу; конвертованість – перетворення фінансового активу на
інший фінансовий актив; комплексність – можливість бути сукупністю
кількох простих активів; валюта платежу – валюта, в якій здійснюються
виплати за тим чи іншим фін.активом; поворотність – відображає розмір
витрат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фін.актив та
перетворення цього активу на готівку.

Міжн. вал.-фін. потоки. Основні хар-ки, канали руху та фактори, що
впливають на рух світ. фін. потоків.

Між.вал.-фін.потоки – це потоки іноземних валют чи будь – яких інших
фінансових активів, зумовлені економічною діяльністю суб’єктів
світ.господ. Фактори, що впливають на рух фін.потоків: стан економіки,
взаємна лібералізація торгівлі країн – учасниць СОТ;структурна
перебудова економіки; масштабне перенесення за кордон низько
технологічних виробництв; міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів
процентних ставок; зростання масштабів незбалансованості
міжн.розрахунків; випереджання вивозом капіталу торгівлі товарами та
послугами. Основні канали руху світових фінюпотоків: валютно – кредитне
та розрахункове обслуговування купівлі – продажу товарів і послуг;
зарубіжні інвестиціїв основний та оборотний капітал; операції з ЦП та
різними фін.інструментами; валютні операції; перерозподіл частини
нац.прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та
внесків держав у МО. Основні характеристики світ.фін.потоків: єдність
форми (грошова форма у вигляді різних фін.-кред.інструментів) та місце
реалізації (сукупний ринок – специфічна сфері ринкових відносин).

Світ. фін.ринок. Сутність та структура міжн. фін. ринку.

Фінансовий ринок з функціонального погляду – це система ринкових
відносин, де об’єктом операцій єгрошовий капітал і яка здійснює
акумуляцію та перерозподіл світових фін.потоків для забезпечення
безперервності та рентабельності виробництва. З інститут.погляду – це
сукупність банків, спеціалізованих фін.-кред- установ, фондових бірж,
через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є
посередниками перерозподілу фін.активів між кредиторами та
позичальниками, продавцями та покупцями фін.ресурсів.Об’єктивною основою
розвитку світових фін.ринків є закономірності кругообігу функціонуючого
капіталу. Єдиної загально визначеної структури фін.ринку ще не існує.
Залежно від періоду закінчення операцій міжн.фін.ринок поділяється на:
ринок касових операцій – передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки
за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після укладання
угоди; ринок строкових угод – розрахунок здійснюється пізніше, ніж на
другий роб.день після укладення угоди. Залежно від місця проведення
операційй між.фін.ринок поділяється на: централізований – представлений
біржами та децентралізований.Також зберігається поділ між.фін.ринку на
грошовий ринок та ринок капіталу.

Хаар-ка специфічних відмінностей світ.фін. ринків від національних.

Відмінності світ.фін.ринків від національних: *величезні масштаби(
щоденні операції на світових ринках у 50 разів перебільшують операції
свт.торгівлі товарами); *відсутність географічних кордонів; *цілодобове
проведення операцій; *використання валют провідних країн; *учасниками
єпереважно першокласні банки, корпорації, фінансово – кред.інститути з
високим рейтингом;* доступ на ціринки відкритий у першу чергу
першокласним позичальникам чи під солідні гарантії; *диверсифікація
сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері
фінан.послуг; *специфічні – міжн. – процентні ставки; *стандартизація та
високий ступінь інформаційних технологій без паперових операцій на базі
використання комп’ютерів.

Світові фінан. центри : поняття,

стадії розвитку, необхідні елементи та основні умови функціонування.

Для того щоб набути статусу міжн., кожен фін.центр має пройти
відповідний еволюційний процес. Стадії розвитку МФЦ: розвиток місцевого
ринку; перетворення в регіональний фінансовий центр;розвиток до стадії
між.фін.ринку. Основні умови МФЦ: економічна свобода; стабільна валюта
та стійка фінансова система; ефективні фінансові інститути й
інструменти; активні та мобільні ринки; сучасна технологія та засоби
зв’язку; фінансові сеціальні знання та людський капітал; підтримка
відповідного правового та соц.клімату, створення сприятливих умов для
між.потоків капіталу. Найбільш активно переливання фін.ресурсів
здійснюється у світових фін.центрах. До них належать: Нью-Йорк, Чикаго,
Лондон, Франкфурт, Париж, Женева, Токіо, Сінгапур. МФЦ – це ті місця, де
торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо
великі масштаби.

Характеристика найважливіших світ.фін. центрів. (Лондон, Нью-Йорк,
Токіо)

Лондонський фін.центр. Ринок довгострокового позичкового капіталу:
Первинний ринок (ЦП, випущенні урядом та фірмами Об’єднаного
Королівства, єврооблігації, випущені іноземними позичальниками)
Вторинний ринок (внутрішні акції, зареєстровані на Міжнародній фондовій
біржі ЦП компаній, незареєстрованні ЦП, першокласні ЦП, ЦП фірм з
фіксованими процентними ставками, опціони, іноземні акції) Ринок
короткострокового капіталу: Традиційний грошовий ринок; Паралельний
грошовий ринок (міжбанківський ринок, стерлінгові депозитні сертифікати,
доларові депозитні сертифікати, ЦП місцевої влади, ЦП фінансових
компаній, між фірмові ЦП; короткострокові комерційні євро
векселі;стерлінгові короткострокові векселі)Валютний ринок (операції
спот, операції на строк, ф’ючерси, опціони, арбітражні операції)

Нью-Йорський фінансовий центр Ринок довго строк.позичкового
капіталу:акції, облігації (іпотечний ринок, ринок держ.облігацій, ринок
промислових облігацій, позики цільовим підприємствам, ринок закордоних
облігацій)Ринок короткостроков. капіталу: казначейські векселі; ЦП
федеральних агенцій США, вкладні сертифікати, що передаються, федеральні
резервні фонди й угоди про купівлю ЦП з наступним викупом за обумовленою
ціною, банківські акцепти, комерційні короткострок. векселі, позики
дилерам та брокерам. Валютний ринок: валют.інтервенція на
нац.валют.ринок; валютні свопи з іншими центальн.банками; операції з МО.

Токіо став МФЦ тільки після 1970 року, коли іноземні позичальники почали
випускати тут облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню
позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації
фін.ринків сприяла лібералізація ринків єни та капіталу. Функціональна
структура: Ринок довгострокового позичкового капіталу: акції; процентні
держ.облігації; дисконтні держ. ноти та векселі; облігації
муніципалітетів; енергетичні ЦП, гарантовані державою; промислові
облігації; іноземні облігації в єнах; конвертовані облігації; облігації
з підписними сертифікатами. Ринок короткострокового капіталу:
казначейські векселі; обліковий ринок векселів; депозитні сертифікати;
короткостр.комерц.векселі.

Валют.ринок:поняття, передумов створення, функції, основний товар та
суб’єкти.

Валютний ринок – офіційний центр, де здійснюється купівля – продаж
інозем.валюти за національну, за курсом, що складається на базі попиту
та пропозиції; – це сфера економічних відносин, що виникають за
здійснення операцій купівля – продажу іноз.валюти, а також операцій руху
капіталу іноз.інвесторів; – сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що
з’єднують нац. та іноземні банки й брокерські фірми; – сукупність
банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК. Функції вал.ринків:
обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;
формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції; надання
механізмів для захисту від вал.ризиків, руху спекулятивних капіталів і
інструментів для цілей грошово – кредитної політики ЦБ. Основний товар
валютного ринку – будь – яка фінансова вимога визначена в іноземній
валюті. Суб’єкти валютного ринку: держ.установи; юр.та
фіз..особи;комерційні банківські установи; валютні біржі.

Структура вал. ринку, об’єми та сучасні тенденції розвитку вал. ринку.

Основні особливості сучасних валютних ринків: інтернаціоналізація
вал.ринків; широке використання електронних засобів зв’язку;
безперервність здійснення операцій; уніфікована техніка валютних
операцій; страхування валютних та кредитних ризиків; переважання
спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними; нестабільність
валют. Структура вал.ринку: За суб’єктами: міжбанківський (прямий та
брокерський) За терміновістю операцій: спот – ринок, форвардний, своп,
клієнтський, біржовий. За функціями: обслуговування міжнародної
торгівлі, суто фінансові трансферти. Відносно вал.обмежень: вільні та
обмежені. За застосування вал.курсів: з одним режимом або з кількома
режимами. Залежно від об’єму й характеру валютних операцій: глобальні,
регіональні, внутрішні.

Поняття вал. операції та вал. цінностей. Класифікація вал. операцій.

Валютна операція – конкретна форма прояву валютних відносин у
народогосподар. практиці.; – це операції, пов’язані з переходом права
власності на валютні цінності з використання вал.цінностей як засобу
платежу в міжнародному обороті. Валютні цінності – валюта України,
платіжні документи та інші ЦП, іноземна валюти. Класифікація валютних
операцій: конверсійні операції (угоди з негайною поставкою; стокові
угоди; угоди своп; валютний арбітраж); кореспондентські відносини з
іноземними банками ( установлення прямих кореспондентських відносин з
іноз.банками, самостійне відкриття банком рахунків для міжн.розрахунків
з іноземними банками, досягнення домовленостей про порядок і умови
ведення банківських операцій за між.розрахунків); відкриття та ведення
валютних рахунків ( відкриття валют.рахунків юрид. та фіз..особами,
нарахування процентів на залишках на рахунках надання овердрафтів,
надання виписок під час здійснення операцій, контроль
експортно-імпортних операцій); неторгові операції (купівля та продаж
готівкової інозем.валюти, інкасо інозем.валюти, випуск та обслуговування
пластикових карток клієнтів; купівля дорожніх чеків інозем.банків;
оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;
організація роботи та порядок проведення операцій в обмінних пунктах);
операції з залучення та розміщення вал.коштів( кредитні, депозитні, з
ЦП, лізингові, форфейтингові. Факторинговіґ)

Вал. операція та характеристика її основних інструментів .

Валютні операції – це контракти агентів валютного ринку щодо
купівлі-продажу та надання позичок в іноземній валюті на певних умовах у
певний момент часу. Згідно Ст.1 Декрету КМУ «Про систему валютного
регулювання та валютного контролю» валютні операції це:- операції,
пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за
винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
-операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в
міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей
та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; -операції,
пов’язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію
України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних
цінностей.

Інструменти. Безготівкові (картки і чеки), тратти (переказні векселі),
банківський вексель, банківський переказ.

Інструменти валютного ринку

Є дві категорії інструментів валютного ринку: валютні операції та
деривативи.

Валютні операції поділяються на операції «спот» та форвардні (форварди
«аутрайт» та валютні свопи). До деривативів відносять валютні опціони,
валютно-процентні свопи, валютні ф’ючерси, синтетичні угоди з валютного
обміну.

ВАЛ.ОПЕРАЦІЇ. Операція «спот» – операція, в процесі якої дві сторони
обмінюються двома різними валютами за погодженим курсом з розрахунком
через 2 дні. Це найбільш поширені операції (70-75% ринку). Це
найліквідніший ринок, бо є багато учасників, які вільно входять на нього
і здійснюють короткострокові операції.

Форвард «аутрайт» – операція, що укладається сьогодні на купівлю однієї
валюти за погодженим курсом у певний термін у майбутньому.

Валютний своп – угода, що припускає одночасну купівлю і продаж певної
кількості валюти, відповідно з двома датами валютування.

ДЕРИВАТИВИ. Ф’ючерс – це форвардна операція зі стандартними обсягами,
термінами, які торгуються на біржовому ринку.

Валютно-процентний своп – це угода між соронами, відповідно до якої вони
виплачують один одному % за позиками у різних валютах у визначені дати
протягом терміну дії угоди. Тобто, передбачають обмін двома валютами
(основними сумами) з наступним обміном %. Є кілька видів свопів:
«overnight» – 1 дата валютування сьогодні, 2 дата – завтра;
«tomorrow-next» – 1 дата завтра, 2 – через 2 дні (спот-дата);
«spot-next» – 2 і 3 дні; «spot-one week» – два дні – через тиждень після
спот-дати.

Опціон. Угода, що дає власникові право, але не зобов’язує купити чи
продати певну кількість валюти у визначений момент у майбутньому. Є
опціони «кол» (право купити) і «пут» (право продати). Опціони бувають
двох типів – Американські (право купити-продати по закінченні угоди чи
раніше) та Європейські (тільки по закінченні угоди).

Вал. котирування та методи вал. котирування.

Котирування – ціна купівлі і продажу валюти проти базової валюти.
Валюта, яку котирують проти базової валюти, називається зустрічною.

Для того, щоб котирування сприймалося однозначно, учасники ринку
дотримуються певних правил: 1.Вказують, яка валюта є базовою; 2.Курс, за
яким клієнт купує зустрічну валюту, вказується у лівій частині
котирування, а курс, за яким продається базова валюта – праворуч.
Наприклад, USD/ JPY 131,700 – 131,780. Це значить, що клієнт може купити
131,700 єн за 1 долар і продати їх за курсом 131,780 за 1 долар. Тобто,
базовою валютою є долар, зустрічна – єна.

Є котиування «бід» (макет-мейкер пропонує купити базову валюту і
продати зустрічну) і «офер» (маркет-мейкер хоче продати базову валюту і
купити зустрічну.).

Деякі валютні пари мають сталі назви, як-то GBP/USD – cable, USD/CHF –
dollar-Swissi; USD/EUR – dollar-euro.

Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу
валют (котирування валют). Курс розглядається як відношення базової
валюти до котируваної. Американський варіант, або зворотне котирування.
В цьому випадку фіксована кіль-сть нац.валюти котирується проти
змінюваної кількості іноз.валюти. Традиційно британський фунт стерлінгів
котирується саме так, а також новозеландський долар, австралійський
долар. Європейський варіант, або пряме котирування. Тут фіксована
кількість іноз.валюти котирується проти змінюваної кількості нац.валюти.

73.Хар-ка спот–ринку : поняття, учасники, операції, звичаї.

Валютний ринок як на глобальному, так і на локальному рівні поділяється
на поточний та строковий. Основа поділу — відмінність у датах укладення
угод і датах розрахунку за угодами (дата виконання угоди). Спот-ринок —
це ринок негайної поставки валюти. Найбільш частими є угоди з терміном
розрахунку через два робочі дні після дня її укладення за курсом,
зафіксованим в угоді. Валютна операція спот — це операція, у процесі
якої дві сторони обмінюються двома різними валютами за погодженим
обмінним курсом з розрахунком через два робочі дні. Термін «спот»
відомий з часів, коли угоди відбувалися «з розрахунком на місці» (on the
spot), а фактичне постачання валют — через два робочі дні. Відтоді
технології істотно змінилися і нині забезпечують практично миттєвий
зв’язок, але і сьогодні більшість угод спот передбачає постачання
фінансових інструментів через два робочі дні. Ринок таких угод називають
спотовим ринком, відповідно називається і валютний курс. Світовий ринок
спот за різними оцінками становить від 70 до 80 % усього валютного ринку
і є визначальним для решти валютного середовища. Таку поширеність ринку
можна пояснити доступністю, яка, у свою чергу, забезпечує велику
кількість учасників. Доступність розглядається під кутом зору відносної
простоти спот-операції. До того ж вирішальним є переважаючий попит саме
на не&