.

Фінанси (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 33426
Скачать документ

1. Правові основи організації місцевої фінансової системи, цілі і
принципи її побудови.

Слід зазначити, що функціонування та подальший розвиток місцевих
фінансів відбувається на основі відповідного правового забезпечення.
Так, засади місцевих фінансів сформовані в положеннях Європейської
хартії про місцеве самоврядування, Всесвітньої декларації місцевого
самоврядування, Декларації про принципи місцевого самоврядування країн
СНД, Європейської хартії міст, Європейської декларації прав міст, Хартії
українських міст. Конституція України, прийнята в 1996 році, в статті
142 встановила участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів, а
в статті 143 визначаються джерела формування місцевих бюджетів.
Відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від
21 травня 1997 року місцеві органи влади мають право формувати та
використовувати місцеві бюджети різних рівнів, вилучати та
перерозподіляти кошти підприємств комунальної форми власності.

2. Місцеві фінанси як складова загальнодерж. фінансів, їх особливості.

Місц. фінанси – ек. відносини з приводу розподілу і перерозподілу ВВП,
що створений на відповідній терит (адмін-терит. одиниці).

Місц. фінанси і держ. фінанси – це не тотожні поняття,, але є його
необхідною складовою, тобто ці дві ек. атегорії тісно пов’язані між
собою. Тобто держ. фінанси охоплюють: держ. та місц. бюджети (зведений
бюджет); держ. фонди цільового призначення; держ.кредит; фінанси
підпр-ств і організацій держ.та комун. форми власності.

У сфері держ. фінансів грош. потоки відображають відносини перерозподілу
ВВП. Переважно це зовнішні відносини. Провідне місце у держ. фінансах
належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються в Україні у зведеному
бюджеті держави.

Мобілізуючи доходи до бюджету, держава впливає на фін. можливості
господ. структур і громадян, використ-чи насамперед податковий механізм,
а також створюючи сприятливий інвестиц. клімат для залучення зовн.
джерел фінансув-ня, зокрема, через надання привілеїв в імпорті,
створення спец. екон. зон, технополісів тощо.

Із бюджету також фінансуються операційні та інші витрати на розвиток
АПК, надаються дотації вугільній промисл-сті, спрямовуються
капіталовклад-ня в об’єкти загальнодерж.значення, фінансуються
наук-технічні програми.

Держ. цільові фонди знаходяться у розпорядженні центральних та місц.
органів влади і концентрують у своєму розпорядженні майже чверть усіх
фін. ресурсів держави. До них належать: Пенсійний фонд; Фонд соц-го
страх-ня у зв’язку з тимчас. втратою працездатн-ті та витратами,
зумовленими народженням і похованням; Фонд соц-го страх-ня на випадок
безробіття; Фонд соц-го страх-ня від нещасн. випадків на вир-ві та
проф.захворювань та інші. Кошти цих фондів витрачаються, в основному, на
соц-ні потреби.

Отже, виходячи з вищесказаного, місц. фінанси є складовою держ. фінансів
і вони відіграють надзвичайно важливу роль у забезпеченні сталого
розвитку країни і регіонів зокрема, так як через місц. фінанси
здійснюється значний розподіл і перерозподіл ВВП. Тобто на етапі
первинного розподілу здійснюється розподіл доданої вартості й формування
первинних доходів суб’єктів, які беруть участь у створенні ВВП.
Первинними доходами на цій стадії є: у фіз.осіб – зар. плата, у юрид.
осіб – прибуток, у держави – прибуток держ. сектора, що централізується
в бюджеті, надходження від держ.послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі
податки. Перерозподіл полягає у створенні й викор-ні централізованих
фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні,
регіональні, відомчі й корпоративні. Загальнодерж. включають держ.
бюджет і держ. фонди цільового призначення, регіональні –місц. бюджети і
позабюджетні фонди органів місц.самоврядув-ня.

Кінцевім результатом перерозподільного циклу є те, що одна частина
перерозподілених грош. ресурсів через механізм бюдж. Фінанси-ння знову
переходить у сферу .матеріальн. вироб-ва, щоб почати новий цикл
первинного розподілу з наступним перерозподілом, інша частина
перерозподілених грош.х ресурсів переходить у сферу спожив-ня (освіта,
ох. здоров’я, культура, оборона, держуправл-ня тощо).

3. Економічні та історичні передумови виникнення місц. фінансів.

1) Виникненя держави 2) виникненя твоарно-грош. відносин 3) адмін.
терит. поділ держави 4) наявність фін. бази адмін-терит. одиниць

За своєю ек. сутністю місцеві фінанси – це система формув-ня, розподілу
і викор-ня фін. ресурсів для забезпечення місц. органами влади
покладених на них фу-ій і завдань, як власних, так і делегованих.

Якщо причиною функц-ня фінансів взагалі є поява держави і тов-грош.
відносин, то причиною виникнення місц. фінансів є наявність територ-них
формувань, відокремлення ф-ій і завдань, які покладаються на їхні органи
влади.

Функц-ня місц. фінансів пов’язане із забезпеченням необхідними фін.
ресурсами місцевих Рад та органів місц. самоврядув-ня.

Метою фін. діяльності місц.органів влади є задоволення сусп-них
інтересів і потреб та сприяння соц-ек. розвитку регіону. Наявність
завдань і ф-ій, що покладаються на місц. органи влади, є об’єктивною
причиною необхідності фінансів для цих органів влади.

У сучасних правових державах місц. органи влади входять до загальної
системи організації держ. влади, і їхня компетенція визначається центр.
владою. Але й сьогодні залишається і зростає перелік таких справ, які
правова держава вважає за доцільне передати для розв’язання місц.
органам влади. Для цього потрібні відповідні ресурси. Це і є об’єктивною
причиною для функц-ня місц.фінансів.

4. Необхідність місцевих фінансів в умовах ринкових відносин.

Необхідність місцевих фінансів полягає – в виконанні управлінських
функцій на місцевому рівні, вони зумовлюють не просто взаємодію таких
елементів, як місцеві бюджети, місцеві податки, місцеві позички, пільги,
місцеві збори, а й механізм специфічних багаторівневих фінансових
відносин, які виникають між різними гілками державних та місцевих
органів влади й управління.

МФ є складов част базису суспіл, оскільки явл собою певну частину
виробн відносин. МФ є обєктивн формою економ відносин, що повязані з
розпод і перерозпод варт ВВП у процесі яких відбув формуван та
використан фондів грош коштів призначен для задовол потреб регіонів
країни. МФ є важливою складовою фін сист країни, оскільки вони беруть
участь у розпод та перерозпод ВВП держави і забезпеч фінансув значн част
витрат, повязаних з функціонув виробн і соц-культ сфери. Місцеві органи
влади, подібно до держави, у сфері своєї компетенції здійснюють
також нормативне (правове) регулювання соціально- економічної
діяльності, тобто вони встановлюють певні правила поведінки
господарюючих суб’єктів та забезпеченні громадянських послуг, адже
місц. самоврядування, як і держава, є інститутом, що надає
громадські послуги та забезпечює економічне зростання.

5. Специфічні ознаки місцевих фінансів.

Специфічною рисою місцевих фінансів є те, що вони зумовлюють не просто
взаємодію таких елементів, як місцеві бюджети, місцеві податки, місцеві
позички, пільги, місцеві збори, а й механізм специфічних багаторівневих
фінансових відносин, які виникають між різними гілками державних та
місцевих органів влади й управління. Ці економічні відносини виникають
між сільськими та районними органами влади та управліннями між районними
та обласними в процесі формування і використання бюджетів відповідних
регіонів Економічні відносини виникають також між різними управліннями
та державними адміністраціями в зв’язку з формуванням та використанням
фондів грошових коштів Наприклад, між держадміністрацією району органами
охорони здоров’я, освіти, культури та органамиуправління місцевими
господарствами Ці відносини можуть носити як позитивний так і негативний
характер позитивний носять тоді, коли при допомозі формування фондів
грошових коштів надається можливість задовольнити основні потреби тих чи
інших закладів соціальної та виробничої сфери формуванні фондів грошових
коштів не вдається задовольнити основні економічні та соціальні потреби
регіону вникає в процесі розподілу та перерозподілу вартості створеної
на місцевому рівні шляхом формування та використання централізованих та
децентралізованих фондів грошових коштів

Характерною рисою місцевих фінансів є те, що в процесі розподілу та
перерозподілу грошових коштів бере участь значна кількість суб’єктів
розподілу, причому кожен з них прагне задовольнити свої власні потреби в
якомога більшій мірі, навіть за рахунок зменшення коштів іншого
суб’єкта, тому ці відносини носять суперечливий характер.

6. Склад місцевих фінансів.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

– місцеві бюджети;

– фін. ресурси підпр-тв, організацій та установ комун.форми власності.

Слід зазначити, що ця ланка фін. відносин, яка виникає в процесі
формування та викор-ня місц. бюджетів різних рівнів, є
найрозгалуженішою, тому що вона охоплює відносини, які виникають між
органами самоврядування різного рівня, та прац-ками закладів освіти, ох.
здоров’я, культури, спорту та інших установ, що фінансуються з
місц.бюджетів. Особливо яскраво ці відносини проявляються при
використанні бюдж. коштів та формуванні фондів оплати праці прац-ків
бюдж. установ. Несвоєчасне формування фондів оплати праці та несвоєчасна
виплата зароб. плати призводять до негативних ек. відносин і, навпаки.
Це пов’язане з тим, що за рахунок грош. коштів задовольняються певні
потреби прац-ків бюдж. установ.

Сфера децентралізованих місц. фінансів являє собою сукупн. ек. відносин,
пов’язаних з формуванням, розподілом і викор-ням грош. фондів і
нагромаджень підпр-ств і організацій комун. форми власності. Специфіка
цих ек. відносин полягає в тому, що вони в першу чергу проявляються між
підпр-вами та місц. органами самоврядування як представниками власника
цих підпр-ств. Слід зазначити також, що хоча фінанси підпр-тв комун.
форми власності функц-нують на основі законод-ва Укр, але водночас місц.
органи самоврядування мають право перерозподіляти фонди грош. коштів,
які формуються на підпр-вах комун. форми власності, не тільки всередині
підпр-ва, а й між підпр-вами. Крім того, згідно з вимогами Бюдж. кодексу
Укр. 100% податку на прибуток комун. підпр-ств зараховується до
відповідного місц. бюджету. Місц. ради можуть надавати пільги, або
звільняти від податків ці підпр-ва в тій частині, у якій податки
зараховуються до місц. бюджету.

На підпр-вах комун. форми власності ек. відносини виникають також між
керівництвом цих підпр-ств та їх прац-ками, що пов’язано з формуванням
та викор-ням фонду зароб. плати, фонду матеріального заохочення,
амортизац. фонду, оборотних коштів та інших фондів грош. коштів. Ек.
відносини виникають також між комун. підпр-вами та підпр-вами інших форм
власності, які спілкуються між собою в процесі вир-ва. Перебудова ек-ки
і широкий розвиток ринк. відносин мають позитивно вплинути на обсяги та
структуру грош. фондів, які формуються і викори-ться на підпр-вах комун.
форми власності.

7. Функції місцевих фінансів.

Функції— розподільну і контрольну. У ринкових умовах господарювання
місцеві фінанси функціонують як вартісний інструмент формування,
розподілу і використання грошових фондів місцевого та індивідуального
призначення й контролю за цими процесами. Це досягається шляхом
розподілу вартості валового внутрішнього продукту на конкретні види
грошових коштів, які направляються на задоволення конкретних потреб
регіонів в економічному і соціальному розвитку. Задоволення потреб
регіонів здійснюється на стадії первинного та вторинного розподілу
вартості валового внутрішнього продукту.

На стадії первинного розподілу знову створеної вартості на підприємствах
комунальної форми власності створюється амортизаційний фонд,
відновлюється вартість оборотних коштів, формується фонд заробітної
плати, фонд соціального захисту, пенсійний фонд та виділяється податок
на додану вартість і прибуток.

На стадії вторинного розподілу, або перерозподілу, відбувається процес
формування централізованих фондів, які за рівнем централізації
поділяються на загальнодержавні, обласні, районні, сільські та селищні
бюджети. Крім того, у процесі перерозподілу здійснюється регулювання
бюджетів усіх рівнів місцевого самоврядування, тобто відбувається
міжтериторіальний розподіл коштів. Слід зазначити, що з допомогою
розподільної функції місцевих фінансів місцеві органи самоврядування
здійснюють внутрішньотеріторіальний розподіл створеної вартості, а також
мають можливість розподіляти грошові кошти між виробничою і невиробничою
сферами. Отже, розподільча функція фінансів дає змогу місцевим органам
самоврядування встановлювати оптимальні пропорції між різними фондами
грошових коштів, які створюються на підприємствах комунальної форми
власності, і забезпечувати пріоритетний розвиток тих підприємств, що в
даному регіоні є дуже необхідними.

Місцеві фінанси в контрольній функції використовуються місцевими
органами самоврядування для контролю за дотриманням вартісних і
натуральних пропорцій, як у розвитку регіону в цілому,так і окремих його
адміністративно-територіальних одиниць, підприємств сфери матеріального
виробництва та закладів соціально-культурної сфери. Органи
самоврядування мають можливість Установити контроль не тільки за
формуванням та використанням Цільових централізованих та
децентралізованих фондів грошових коштів, а й за процесами виробництва
на підприємствах комунальної форми власності і задоволенням
соціально-культурних потреб населення регіонів. Тобто виникають
об’єктивні умови для організації і проведення фінансового контролю за
процесом розподілу та використання всіх фондів грошових коштів, які
створюються в тому чи іншому регіоні. Слід зазначити, що розподільча
функція місцевих фінансів органічно пов’язана з контрольною і в значній
мірі її зумовлює. У зв’язку з цим усі фінансові процеси, які пов’язані з
формуванням та використанням фондів грошових коштів, не можуть обійтися
без органічної дії розподільчої та контрольної функцій. Наявність
контрольної функції місцевих фінансів зумовлює організацію і проведення
фінансового контролю.

8. Розподільча функція місцевих фінансів.

МФ виконують 2 функції – контрольну і розподільчу. У ринкових умовах
господарювання місцеві фінанси функціонують як вартісний інструмент
формування, розподілу і використання грошових фондів місцевого та
індивідуального призначення й контролю за цими процесами. Це досягається
шляхом розподілу вартості валового внутрішнього продукту на конкретні
види грошових коштів, які направляються на задоволення конкретних потреб
регіонів в економічному і соціальному розвитку. Задоволення потреб
регіонів здійснюється на стадії первинного та вторинного розподілу
вартості валового внутрішнього продукту.

На стадії первинного розподілу знову створеної вартості на підприємствах
комунальної форми власності створюється амортизаційний фонд,
відновлюється вартість оборотних коштів, формується фонд заробітної
плати, фонд соціального захисту, пенсійний фонд та виділяється податок
на додану вартість і прибуток.

На стадії вторинного розподілу, або перерозподілу, відбувається процес
формування централізованих фондів, які за рівнем централізації
поділяються на загальнодержавні, обласні, районні, сільські та селищні
бюджети. Крім того, у процесі перерозподілу здійснюється регулювання
бюджетів усіх рівнів місцевого самоврядування, тобто відбувається
міжтериторіальний розподіл коштів.

Слід зазначити, що з допомогою розподільної ф-ії місц. фінансів місц.
органи самовряд-ння здійснюють внутрішньотеріторіальний розподіл
створеної вартості, а також мають можливість розподіляти грошові кошти
між вир-чою і невир-чою сферами.

Отже, розподільча функція фінансів дає змогу місцевим органам
самовряд-ня встановлювати оптимальні пропорції між різними фондами грош.
коштів, які створюються на підприємствах коммун. форми власності, і
забезпечувати пріоритетний розвиток тих підпр-ств, що в даному регіоні є
дуже необхідними.

9. Місцеві фінанси як фіскальний інструмент перерозподілу валового
внутрішнього продукту.

Через фінансову системи здійсн розподіл і прерозподіл значної частки
ВВП. Через фінансові системи здійснюється розподіл і перерозподіл
значної частки ВВП Перерозподіляючи ВВП, місцеві органи влади
втручаються в процес суспільного відтворення і, значною мірою, разом з
державою його спрямовують Таким чином, від політики місцевих урядів
залежить напрямок розвитку економим і соціальної сфери. Звичайно, у
місцевих урядів немає таких важелів регулювання економіки і соціальної
сфери, які належать центральній владі . Це стосується, в першу чергу,
монетарної політики, валютного регулювання, контролю над інфляцією,
митних тарифів, встановлення експортно-імпортних та інших квот,
процентної та курсової політики.

Задоволення потреб регіонів здійснюється на стадії первинного та
вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

На стадії первинного розподілу знову створеної вартості на підприємствах
комунальної форми власності створюється амортизаційний фонд,
відновлюється вартість оборотних коштів, формується фонд заробітної
плати, фонд соціального захисту, пенсійний фонд та виділяється податок
на додану вартість і прибуток.

На стадії вторинного розподілу, або перерозподілу, відбувається процес
формування централізованих фондів, які за рівнем централізації
поділяються на загальнодержавні, обласні, районні, сільські та селищні
бюджети. Крім того, у процесі перерозподілу здійснюється регулювання
бюджетів усіх рівнів місцевого самоврядування, тобто відбувається
міжтериторіальний розподіл коштів. Слід зазначити, що з допомогою
розподільної функції місцевих фінансів місцеві органи самоврядування
здійснюють внут-рішньотериторіальний розподіл створеної вартості, а
також мають можливість розподіляти грошові кошти між виробничою і
невиробничою сферами. Отже, розподільча функція фінансів дає змогу
місцевим органам самоврядування встановлювати оптимальні пропорції між
різними фондами грошових коштів, які створюються на підприємствах
комунальної форми власності, і забезпечувати пріоритетний розвиток тих
підприємств, що в даному регіоні є дуже необхідними.

Але місцеві органи влади, крім перерозподілу ВВП мають досить вагомі
важелі економічного і соціального регулювання Цінова і тарифна політика
яку здійснюють місцеві органи влади значною мірою впливає на рівень
доходів місцевої влади від платежів.

11.Контрольна функція місцевих фінансів та види і форми її прояву.

Місцеві фінанси в контрольній функції використовуються місцевими
органами самоврядування для контролю за дотриманням вартісних і
натуральних пропорцій, як у розвитку регіону в цілому, так і окремих
його адміністративно-територіальних одиниць, підприємств сфери
матеріального виробництва та закладів соціально-культурної сфери. Органи
самоврядування мають можливість Установити контроль не тільки за
формуванням та використанням Цільових централізованих та
децентралізованих фондів грошових коштів, а й за процесами виробництва
на підприємствах комунальної форми власності і задоволенням
соціально-культурних потреб населення регіонів. Тобто виникають
об’єктивні умови для організації і проведення фінансового контролю за
процесом розподілу та використання всіх фондів грошових коштів, які
створюються в тому чи іншому регіоні. Слід зазначити, що розподільча
функція місцевих фінансів органічно пов’язана з контрольною і в значній
мірі її зумовлює. У зв’язку з цим усі фінансові процеси, які пов’язані з
формуванням та використанням фондів грошових коштів, не можуть обійтися
без органічної дії розподільчої та контрольної функцій. Наявність
контрольної функції місцевих фінансів зумовлює організацію і проведення
фінансового контролю. При цьому відхилення фактичних показників від
показників передбачених планом є індикатором, який характеризує не
тільки процес формування та використання фондів грошових коштів, а й
процеси виконання планів ек. і соціального розвитку кожного регіону.

Фінансовий контроль, який організують і проводять місцеві органи
самоврядування, можна розділити за видами проведення на попередній,
поточний і наступний, а за формами проведення він поділяється на
державний, відомчий, незалежний і громадський.

12.Формування фінансового механізму на місцевому рівні: його склад та
особливості.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів
та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й
прогнозування фінансові показники, норми, нормативи, ліміти, резерви,
стимули й санкції, у правління фінансами і фінансовий контроль,
фінансове законодавство.

Складові:

1.фінансове планування і прогнозування визначаються обсяги фінансових
ресурсів, які створюватимуться в держав в цілому, обсяги ресурсів, що
зусереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші
фінансові інститути, а також тих, які пребувають, у розпорядженні
підприємницьких структур і населення

2.фінансові норми і нормативи норми, що централізовано затверджуються
органами законодавчої та виконавчої влади — ставки заробітної плати
розмір стипендій, ставки податків, деяких видів зборіві відрахувань
норми, що грунтуються на матеріальних потребах; норми, що
визначаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої
влади норми і нормативи що характеризують пропорції економічного та
соціального розвитку

3.фінансові ліміти і резерви. Ліміти є певним обмеженням на витрати в
інтересах держави підприємця або громадянина. Резерви мають
нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у
майбутньому.

4. фінансові стимули передбачають застосування як матеріального
заохочення, так економічних санкцій. До стимулів належать бюджетне
фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства,
фінансування підготовки і перепідготовки кадрів, слеціальні фінансові
пільги. 5.фінансові санкції, покликані посилити матеріальну
відповідальніст субектів господарювання щодо виконання взятих
зобов’язань. Найбільш поширеними серед них є штраф і пеня.

Фінансова політика держави і місцевих органів самоврядування
реалізується через фінансовий механізм, який пронизує всі рівні
місцевого самоврядування — від сільських до обласних рад. і
держадміністрацій. Він являє собою сукупність методів і форм,
інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток
регіонів у процесі розподільних і перерозподільних фінансових відносин

Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування
є те, що він повязаний з формуванням та використанням цільових
централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу
місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та
тактику фінансової політики.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через певні
організаційні структури, а саме:

– фінансове планування, являє собою процес розроблення і затвердження
фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і
можливостей

– управління фінансами, яке включає дві основні складові органи
управління та форми і методи управлінської діяльності

– фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і
методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових
операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової
політики

– правову регламентацію фінансової діяльності. являє собою сукупність
юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову
діяльність у суспільстві.

13.Функціонування фінансового механізму на рівні місцевого
самоврядування.

Важливо зазначити, що фінансова політика держави і місцевих органів
самоврядування реалізується через фінансовий механізм, який пронизує всі
рівні місцевого самоврядування — від сільських до обласних рад, і
держадміністрацій. Він являє собою сукупність методів і форм,
інструментів і важелів впливу на економічний і соціальний розвиток
регіонів у процесі розподільних і перерозподільних фінансових відносин.

Фінансовий механізм — сукупність фінансових методів і форм, інструментів
та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства

Особливістю дії фінансового механізму на рівні місцевого самоврядування
є те, що він пов’язаний з формуванням та використанням цільових
централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів і дає змогу
місцевим органам самоврядування на практиці реалізувати стратегію та
тактику фінансової політики.

Функціонування фінансового механізму забезпечується через певні
організаційні структури, а саме:

– фінансове планування, являє собою процес розроблення і затвердження
фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і
можливостей

– управління фінансами, яке включає дві основні складові органи
управління та форми і методи управлінської діяльності

– фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і
методів перевірки законності і доцільності здійснення фінансових
операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової
політики

– правову регламентацію фінансової діяльності. являє собою сукупність
юридичних норм, які регулюють фінансові відносини та фінансову
діяльність у суспільстві.

14.Проблеми становлення і розвитку місцевих фінансів в Україні.

Місцеві фінанси, які функціонують в Україні на сучасному етапі її
розвитку, потребують певного вдосконалення. Так, виникла необхідність
реформування бюджетної системи, що має відбутися в напрямі зміцнення
фінансової незалежності місцевих бюджетів, чіткого розподілу функцій між
окремими ланками місцевих бюджетів, а відповідно і розподілу доходів.
Потребує свого вдосконалення процес бюджетного регулювання, який являє
собою частковий перерозподіл фінансових ресурсів між бюджетами різних
Рівнів, при цьому передбачається розроблення наукових підходів До
визначення норм відрахувань до місцевих бюджетів від регулюючих
загальнодержавних податків та обов’язкових платежів установлення
обґрунтованого розміру бюджетної дотації, бюджетних субсидій і субвенцій
бюджетам нижчого рівня. Слід зазначити, що при фінансуванні
соціально-культурних закладів у розрахунку на душу населення по регіонах
країни спостерігаються значні розбіжності, тому вирішення цієї проблеми
потребує розроблення науково обґрунтованих норм видатків у розрахунку на
душу населення.

Вирішення проблем місцевих фінансів пов’язане також з подальшим
розвитком місцевого оподаткування. Сьогодні частка місцевих податків у
доходах місцевих бюджетів у регіонах країни коливається від 4% до 10%, а
це свідчить про те, що не всі місцеві податки застосовуються і
стягуються вони не в повному обсязі.

Потребують вирішення фінансових проблем також підприємства комунальної
форми власності. Варто зазначити, що більшість з них перебувають на
комерційному розрахунку і одержують в разі необхідності дотації за
рахунок коштів місцевих бюджетів. Це підприємства житлового
господарства, водопостачання, вивезення та утилізації сміття, місцевого
транспорту та інші. Просте підняття тарифів плати за користування
послугами цих підприємств нічого, крім соціальної напруги, не дасть. До
вирішення цього питання слід підходити комплексно з урахуванням
платоспроможності населення, можливості надання дотацій з бюджету цим
підприємствам та виділення цільових субсидій малозабезпеченим
громадянам.

15.Централізація і децентралізація фінансових відносин: огляд переваг і
недоліків.

З огляду на це до складу місцевих фінансів входить сфера фінансових
відносин яка виникає в процесі формування та використання
централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів.

У сфері централізованих фінансових відносин цільне місце посідають
бюджети різних рівнів місцевого самоврядування — Автономної Республіки
Крим, обласні, районні, селищні та сільські. У загальному обсязі
зведеного бюджету України на них припадало в різні роки від 30% до 40 %.
За рахунок цих бюджетів останнім часом фінансується 82% видатків на
соціальний захист населення 72% витрат на соціально-культурні заходи.
Частина бюджетних ресурсів місцевих органів самоврядування — (30%)
сконцентрована на обласному рівні, а 70% на рівні районів сіл і селищ.

Сфера децентралізованих місцевих фінансів являє собою сукупність
економічних відносин. пов’язаних з формуванням розподілом і
використанням грошових фондів і нагромаджень підприємств і організацій
комунальної форми власності Специфіка цих економічних відносин полягає в
тому, що вони в першу чергу проявляються між підприємствами та місцевими
органами самоврядування як представниками власника цих підприємств. Слід
зазначити також, що хоча фінанси підприємств комунальної форми власності
функціонують на основі законодавства України але водночас місцеві органи
самоврядування мають право перерозподіляти фонди грошових коштів, ям
формуються на підприємствах комунальної форми власності, не тільки
всередині підприємства, а й між підприємствами. Крім того, згідно з
вимогами Бюджетного кодексу України 100% податку на прибуток комунальних
підприємств зараховується до відповідного місцевого бюджету Місцеві ради
можуть надавати пільги, або звільняти від податків ці підприємства в тій
частині, у якій податки зараховуються до місцевого бюджету.

16.Основні напрями зміцнення фінансової незалежності місц. самоврядув-ня
в Укр.

Для зміцнення фін.ї незалежності місц. самоврядув-ня в Укр. на сучасному
етапі повинна дедалі удосконалюватися держ. регіон. фін. пол-ка (ДРФП),
(сук-сть державних фін. заходів для розв’язання фін. проблем регіонів.
ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу
доходів і видатків зведеного бюджету між Держ. бюджетом і місц.
бюджетами відповідно до компетенції, ф-цій та обов’язків, які виконують
центральні та місц.органи держ. викон.влади й органи місц.
самоврядув-ня.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної системи бюдж.
регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюдж. системи
з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об’єктами соц.
інфрастр-ри та застосування і вдосконалення фін. нормативів
забезпеченості потреб населення.

Так як через місц. бюджети до населелення доводяться кінцеві рез-ти
вир-ва, розподіляються сусп-ні фонди споживання між окремими верствами
населення, фінансується розв-ок галузей виробн. сфери і передовсім
підпр-ств, що пов’язаня з транспортом, харч. промисловістю, комун.
господарством, то відповідно зміцнення фін. незалежності місце.
самоврядув-ня в Україні є одним іх головних завдань держ. регіон. фін.
пол-ки.

В Укр. для подолання цієї проблеми потрібно запровадити нові механізми
міжбюдж. відносин, які б передбачали поступове вирівнювання
забезпеченості адмін-терит. одиниць бюдж. коштами при одночасному
створенні стимулів для місце. органів влади і самоврядува-ня до
раціоналізації показників місц. бюджетів та нарощування їх дохідної
бази. Окрім цього, для зміцнення місц. фінансів потрібно їм надати певну
самостійність щодо розподілу власних доходів, тобто потрібно зменшити
рівень вилучення цих коштів до бюджетів вищих рівнів і цим самим
поступово в Укр. буде долатися проблема вирівнювання ек. розвитку
регіонв.

У ринкових умовах господарювання подальше зміцнення місцевих фінансів
пов”язане з розвитком форм власності. Так, поряд з державною,
колективною, та приватною формами власності, розширила свої межі
комунальна форма власності. Розвиток комунальної форми власності
потребує того, щоб її власник, тобто територіальна громада та її органи
самоврядування, мали право вільно використовувати власні фонди грошових
коштів, які формуються на підприємствах комунальної форми власності.
Крім того, у ринкових умовах господарювання, коли в державі на високий
рівень підносяться демократичні принципи її подальшої розбудови, значно
розширюються права місцевих органів самоврядування, виникає необхідність
передачі частини повноважень держави місцевим органам самоврядування і
забезпечення їх фінансовими ресурсами для виконання своїх функціональних
обов”язків.

18. Перелік завдань та обов’язків Державного Казначейства, Державної
податкової адміністрації, Контрольно-ревізійного управління та інших
фінансових інститутів та установ по забезпеченню дієвості місцевих
фінансів в Україні, порядок їх взаємодії з місцевими органами влади.

4) ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО

Метою створення Державного казначейства є забезпечення ефективного
управління коштами бюджету держави, підвищення оперативності у
фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів у
Державному бюджеті і місцевих бюджетах.

Державне казначейство України має три рівні (ланки):

Державне казначейство України — вища ланка.

Його територіальні органи:

—управління Державного казначейства України в Автономній Республіці
Крим, областях, містах Києві та Севастополі — середня ланка;

— відділення Державного казначейства у районах, містах і районах у
містах — низова (базова) ланка.

На вищу ланку покладаються завдання організації виконання Державного
бюджету, контролю за цим процесом, методологічного забезпечення
діяльності цієї служби в країні, а також контроль за діяльністю органів
Державного казначейства.

На середню ланку покладається організація та виконання бюджету держави,
ведення бухгалтерського обліку руху коштів Державного бюджету і місцевих
бюджетів на рахунках, відкритих у Державному казначействі, керівництво
територіальними органами останнього. Державне казначейство та зазначені
вище його органи у процесі виконання Державного бюджету і місцевих
бюджетів виконують ті самі функції, що й відділення Державного
казначейства у районах, містах, районах у містах.

Завдання окремих підрозділів територіальних органів казначейства цієї
ланки в цілому ідентичні основним функціям відповідних підрозділів
Державного казначейства України.

На низову ланку покладається безпосереднє здійснення операцій щодо
виконання Державного бюджету і місцевих бюджетів.

Відділення територіальних управлінь Держ. казначейства у районах, містах
і районах у містах виконують такі функції:

1) забезпечують виконання показників Державного бюджету і місцевих
бюджетів та контроль за надходженням, рухом і використанням коштів
цільових фондів у частині, що визначається Держ. казначейством Укр;

2) здійснюють відповідно до установлених розмірів асигнувань та касового
плану цільове фінансування видатків Державного бюджету і місцевих
бюджетів;

3) ведуть облік розпорядників коштів, яким виділяються асигнування з
Державного бюджету, місцевих бюджетів та цільових фондів;

4) складають прогноз та касовий план коштів Держ. бюджету і місц.
бюджетів;

5) розподіляють між Державним бюджетом та місцевими бюджетами
централізованого рівня відрахування від загальнодержавних податків,
зборів і обов’язкових платежів за затвердженими нормативами, а також
перераховують місц. бюджетам базового рівня належні їм суми коштів від
зазначених відрахувань;

6) за поданням державних податкових інспекцій повертають за рахунок
бюджету зайво сплачені або стягнені податки, збори та обов’язкові
платежі;

7) ведуть бухгалтерський облік руху коштів Державного бюджету і місцевих
бюджетів за рахунками відділень Державного казначейства;

8) збирають, контролюють, зводять та подають вищестоящим органам
Державного казначейства фінансову звітність про стан виконання
показників Державного бюджету і місцевих бюджетів;

9) проводять роботу, пов’язану із контролем за дотриманням чинного
законодавства України з питань виконання Державного бюджету і місцевих
бюджетів, надходженням та використанням коштів цільових фондів у
регіоні;

10) передають відповідним державним податковим інспекціям документи про
стягнення у безспірному порядку до Державного бюджету штрафів за
порушення установами банків та підприємствами зв’язку встановленого
порядку проходження і виконання платіжних доручень за доходами і
видатками Державного бюджету;

11) готують і подають вищестоящим органам Державного казначейства у разі
потреби пропозиції про скорочення видатків Держ. бюджету;

12) забезпечують за дорученнями вищестоящих органів Державного
казначейства виконання інших функцій у межах своїх повноважень;

13) здійснюють заходи щодо добору, розстановки, виховання, професійної
підготовки й підвищення кваліфікації кадрів;

14) розглядають заяви, пропозиції, скарги громадян, підприємств, установ
та організацій з питань, що належать до їх компетенції.

Для виконання функцій органи Державного казначейства України мають такі
права:

1) відкривати рахунки за доходами і видатками Держ. бюджету і
місц.бюджетів;

2) отримувати в банк. системі Укр..на договірних за-еадах
внутрішньорічний кредит у межах, установлених законодавчим актом про
Держ. бюджет на відповідний рік для покриття тимчасових касових розривів
Держ. бюджету;

проводити операції щодо розміщення держ. ЦП, їх погашення і виплати
доходу за ними. Права за цим пунктом надані виключно Держ. казначейству
України;

3) проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах
державної викон. влади, на підпр-вах, в установах, організаціях,
установах банків незалежно від форм власності перевірки
фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і
викор-ння бюджетних коштів; одержувати необхідні пояснення, довідки і
відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;

4) одержувати від установ банків відомості про стан поточних бюджетних
рахунків підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності, які використовують кошти Державного бюджету та державних
позабюджетних фондів;

5) вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних і місцевих
органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій
усунення виявлених порушень установленого порядку виконання Державного
бюджету;

6) припиняти фінансування з Держ.бюджету підприємств, установ та
організацій у разі виявлення фактів порушень установленого порядку
виконання Держ. бюджету з повідомленням про це керівників відповідних
мініст-ств і відомств;

7) вилучати у безспірному порядку у міністерств, інших центральних та
місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і
організацій раніше надані в порядку фінансування кошти Державного
бюджету, державних позабюджетних фондів у разі виявленого нецільового та
неефективного їх використання. Права за цим пунктом надані Державному
казначейству України та його територіальним управлінням;

8) призупиняти проведення операцій за реєстраційними рахунками
бюдж.установ і організацій, у разі порушення ними встановленого порядку
викор-ня бюдж. коштів, а також надання кошторисів та звітності про
надходження і викор-ня цих коштів.

19. Державне регулювання фін. діял-сті органів місц. самовряд-ня.

В Україні фінансова діяльність органів місцевого самоврядування
регулюється центральною владою. Ця діяльність регламентується чинним
законодавством, а також указами Президента України, постановами Кабінету
Міністрів України, Міністерства фінансів України.

Основні інструменти регулювання: нормативи відрахувань до місцевих
бюджетів різних рівнів від регульованих доходів; бюджетні дотації і
субсидії з Державного бюджету і бюджетів вищого рівня до бюджетів
нижчого рівня; міжбюджетні взаємо-розрахунки.

Нині має місце така практика державного регулювання до ходів місцевого
самоврядування.

Управління місцевими фінансовими органами здійснюється за принципом
подвійного підпорядкування. Його суть полягає в тому, що фінансовий
орган підпорядковується «по вертикалі» вищому фіноргану, і «по
горизонталі» — голові державної адміністрації (міському голові).

Основні завдання місцевих органів влади в галузі фінансів спрямовані на
складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за
цільовим, раціональним, економічним і ефективним використанням бюджетних
коштів, створення належних фінансових умов для виконання функцій
місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування,
їхніми виконавчими органами, а також підприємствами, організаціями та
установами місцевого підпорядкування.

Контроль за виконанням місцевого бюджету та використанням органами
державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих Рад здійснює
відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради, які
самостійно визначають організаційні форми здійснення такого контролю.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом
з органами Міністерства фінансів України здійснюють контроль за станом
надходження доходів відповідного бюджету та правильністю використання
підприємствами, установами і організаціями виділених їм з відповідного
бюджету асигнувань.

Органи державної виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад
вищого рівня здійснюють нагляд за виконанням бюджету відповідними
виконавчими органами нижчого рівня, виходячи з вимог дотримання чинного
законодавства, рішень органів державної виконавчої влади, рад та їх
виконавчих органів вищого рівня, прийнятих у межах їх компетенції. У
разі, якщо бюджетні субвенції, виділені бюджету нижчого територіального
рівня, не витрачено у встановлений строк або вони витрачаються не за
цільовим призначенням, субсидіювання припиняється, а виділені кошти
підлягають поверненню до бюджету, з якого їх було отримано.

Верховна Рада АРК, місцеві ради та їх постійні комісії можуть у процесі
виконання бюджету вимагати від відповідного виконавчого органу, його
фінансових та інших органів, органів управління позабюджетних фондів
будь-яку інформацію, пов’язану з виконанням бюджету. Порядок і строки
надання такої інформації визначаються відповідними радами. Вони можуть
також прийняти рішення про залучення аудитора для проведення перевірки
виконання бюджету.

Порушенням законодавства про бюджетну систему України є:

• використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені законом
про Державний бюджет України, або в обсягах, що перевищують межу
видатків, затверджену законодавством;

• використання коштів республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів
на цілі, не передбачені рішеннями про затвердження республіканського
бюджету АРК та місцевих бюджетів, або в обсягах, що перевищують межі
видатків, затверджених зазначеними нормативними актами;

• невиконання умов пропорційного скорочення видатків щодо незахищених
статей бюджету, якщо Верховна Рада України прийняла рішення про
пропорційне скорочення;

• невиконання умов пропорційного фінансування видатків бюджетів
усіх рівнів;

• видання органами державної виконавчої влади і посадовими особами
нормативних та розпорядчих актів, які змінюють доходи івидатки бюджету
всупереч виключній компетенції Верховної Ради України щодо встановлення
обов’язкових платежів та видатків Державного бюджету України;

• недотримання термінів щодо бюджетного процесу;

• порушення інших правил і процедур, установлених законодавством України
щодо порядку витрачання коштів бюджетів, які призводять до незаконних
видатків;

• невжиття заходів до підпорядкованих органів і підлеглих осіб, що
вчинили зазначені в цій статті порушення.

За зазначені порушення посадові особи органів державної виконавчої влади
несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність
згідно з чинним законодавством.

20. Роль місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади.

Управління місцевими фінансами здійснюють місцеві представницькі та
виконавчі органи влади, зокрема їхні фінансові підрозділи.

В Україні є два основні види місцевих фінансових органів. Це фінансові
органи місцевого самоврядування та місцеві фінансові органи виконавчої
влади.

До фінансових органів місцевого самоврядування належать фінансові
відділи виконавчих комітетів та інших виконавчих органів місцевого
самоврядування. Фінансові відділи в системі місцевого самоврядування
функціонують у містах, які мають статус так званого обласного
підпорядкування, та в районах цих міст. В Україні міста обласного
підпорядкування. Міста Київ і Севастополь у системі місцевого
самоврядування не мають власних фінансових органів. Не мають своїх
фінансових органів і міста так званого районного підпорядкування.

До місцевих фінансових органів у системі виконавчої влади належать
Мін.фінансів АРК, фінансові управління та відділи обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та
Севастополі державних адміністрацій, місцеві органи Державної податкової
адміністрації, Головного контрольно-ревізійного управління, Головного
управління Держ.казначейства України. Місцеві органи Головного
управління Державної податкової адміністрації, Головного
контрольно-ревізійного управління, Головного управління Державного
казначейства функціонують в областях, у містах Києві та Севастополі, в
районах цих міст, у містах обласного підпорядкування, в районах, районах
міст обласного підпорядкування. Вказані підрозділи не входять до складу
місцевих державних адміністрацій і мають центральне підпорядкування.
Структуру міських підрозділів Державної податкової адміністрації
останнім часом реорганізовано.

Фінансові управління та відділи місцевих державних адміністрацій мають
набути подвійного підпорядкування як Міністерству фінансів України, так
і главі відповідної місцевої державної адміністрації. В АРК
територіальні підрозділи Головного контрольно-ревізійного управління,
Головного управління Державного казначейства та Державної податкової
адміністрації мають зберегти статус органів лише центрального
підпорядкування. Потрібно визначити сферу підконтрольності дій
Міністерства фінансів автономії з боку Міністерства фінансів України.

На місцеві фінансові органи в системі виконавчої влади доцільно покласти
обов’язки контролю за законністю діяльності фінансових органів місцевого
самоврядування.

Доцільно надати можливість органам місцевого самоврядування створювати в
структурі власних фінансових відділів підрозділи з контролю за
стягуванням місцевих податків і зборів. Це дало можливість, з одного
боку, розвантажити місцеві органи Державної податкової адміністрації, а
з іншого — посилити роль фінансових органів місцевого самоврядування.

Крім того, доцільно в структурі Мінфінансів України утворити управління
фінансів місцевого самоврядування, яке має забезпечити пряму взаємодію
Мінфіну з фінансовими органами місцевого самоврядування, а також
нормативно-методичне забезпечення їх. Подібний підрозділ, наприклад,
утворено в 1995 р. в Мінфінансів Польщі. Він взаємодіє з усіма гмінами
Польщі, забезпечуючи фінансове вирівнювання.

Потребує розбудови система органів фінансового контролю на місцях. На
Головне контрольно-ревізійне управління Мінфіну України має бути
покладено функції контролю за коштами державного бюджету України.
Законність же дій органів самоврядування щодо коштів місцевого
самоврядування могла б стати предметом контролю з боку спеціальних
контрольних органів, підпорядкованих Рахунковій палаті України, як це
спостерігається, наприклад, у Франції.

21. Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів, їх участь у
бюджетному процесі.

Під компетенцією місцевих органів влади розуміють коло повноважень,
якими вони наділяються законом для виконання покладених на них функцій.
Компетенція місцевих органів влади в галузі фінансів є важливою
складовою системи управління місцевими фінансами і значною мірою
визначає його характер. Проблеми, пов’язані з визначенням компетенції
місцевих органів влади в галузі фінансів, дискутуються в окремих
українських виданнях.

Найболючішою проблемою визначення компетенції місцевих органів влади є
її розмежування, з одного боку, між різними рівнями виконавчої влади, з
іншого — між виконавчими та представницькими місцевими органами влади.
Дуже гостро стоїть проблема розмежування компетенції між органами
місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади.

Особливості при визначенні компетенції місцевих органів влади в
бюджетній сфері встановив Бюджетний Кодекс. Згідно з ним відання органів
державної виконавчої влади та виконавчих органів місцевих рад належить
складання проекту бюджету відповідно до основних напрямків бюджетної
політики, регламентованих ВР України, Верховною Радою АРК та місцевими
радами. До відання виконавчих органів влади на місцях належить також
виконання бюджетів і контроль за цільовим, економним та ефективним
використанням виділених бюджетних коштів.

До відання Верховної Ради АРК та місцевих рад належать: визначення
основних напрямків бюджетної політики; розгляд проекту відповідного
бюджету; внесення змін та доповнень до проекту; затвердження бюджету;
внесення змін і доповнень до затвердженого бюджету; контроль за
виконанням бюджету; контроль за цільовим, економним використанням
бюджетних коштів; затвердження звіту про виконання бюджету.

Бюджетний Кодекс визначив, що правила складання й виконання бюджетів,
які входять до складу бюджетної системи України, затверджуються в
порядку, встановленому КабМіном.

До повноважень місцевого самоврядування в галузі бюджету належать
розробка, затвердження й виконання бюджетів відповідних
адміністративно-територіальних одиниць згідно з чинним законодавством.
Керуючись ст. 53, обласні, Київська і Севастопольська міські, районні,
районні в містах Києві і Севастополі ради як представницькі органи
затверджують відповідні бюджети та здійснюють контроль за виконанням їх.
Крім того, ці ради заслуховують щорічні звіти голів місцевих державних
адміністрацій з питань виконання бюджету.

Згідно з Указом Президента України від 21 серпня 1995 р, обласні,
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації складають і
подають на затвердження відповідних рад проекти місцевих бюджетів,
забезпечують їх виконання, вносять зміни щодо доходів і видатків
відповідного бюджету в межах, визначених законодавством. Відповідні
повноваження отримали й районні державні адміністрації.

Визначено також, що голова місцевої державної адміністрації організовує
складання проекту місцевого бюджету, подає на розгляд ради, організовує
виконання, щорічно звітує перед радою про його виконання.

Згідно з Конституцією України (ст. 119) на обласні та районні державні
адміністрації як органи, що здійснюють виконавчу владу в областях і
районах, покладено обов’язки забезпечувати підготовку та виконання
відповідних обласних і районних бюджетів, а також звітів про їх
виконання. За Конституцією України (ст. 142) територіальні громади сіл,
селищ та міст можуть об’єднувати на договірних засадах кошти бюджету для
виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання)
комунальних підприємств, організацій та установ.

Конституція України встановила компетенцію АРК у галузі бюджету. Згідно
зі ст. 138 до відання АРК належить розроблення, затвердження та
виконання її бюджету на основі єдиної податкової та бюджетної політики
України.

Законодавчо компетенцію місцевих органів влади в галузі бюджетного
процесу більш-менш детально визначено в Бюджетному Кодексі.

Відповідно до БК бюджетний процес — це встановлений законодавством
порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та виконання їх. Це
також організація контролю за виконанням бюджетів та затвердженням
звітів про виконання їх.

Згідно із Кодексом Кабінет Міністрів України доводить до місцевих рад та
їхніх виконавчих органів інструктивні листи про порядок складання
розрахунків до проектів бюджетів на наступний рік. Виконавчі органи АРК,
областей, міст Києва і Севастополя надають інструкції про розробку
проектів бюджетів виконавчим органам рад нижчого рівня.Кабінет Міністрів
України доводить до виконавчих органів АРК, областей, міст Києва і
Севастополя проекти нормативів відрахувань та сум контингентів цих
доходів, розміри дотацій і субвенцій, передбачених державним бюджетом,
та їх цільове призначення; перелік видатків, що передаються з державного
бюджету на фінансування бюджетів АРК, областей та міст Києва і
Севастополя. Відповідні показники виконавчі органи рад вищого рівня
доводять до виконавчих органів рад нижчого рівня.

На основі прогнозних показників розвитку територій та показників
міжбюджетних відносин уряд АРК і виконавчі органи місцевих рад
розробляють проекти відповідних місцевих бюджетів, схвалюють їх і
подають на розгляд Верховної Ради АРК та місцевих рад щорічно.

Бюджетний Кодекс визначив порядок розгляду місцевих бюджетів. Проекти
республіканського бюджету АРК, місцевих бюджетів розглядаються
відповідно постійними комісіями Верховної Ради АРК та постійними
комісіями місцевих рад. Ради розглядають проекти бюджетів за доповідями
їхніх виконавчих органів, а також за висновками і співдоповідями
відповідних постійних комісій цих рад. Верховна Рада АРК та місцеві ради
затверджують відповідні бюджети як за доходами, так і за видатками.
Виконання місцевих бюджетів здійснюється, згідно із Бюджетним Кодексом,
Радою Міністрів АРК та виконавчими органами місцевих рад. Ці ж органи
забезпечують надходження всіх передбачених бюджетом доходів та ефективне
витрачання бюджетних коштів.

Встановлено контроль за виконанням місцевих бюджетів. Він покладається
на місцеві ради, які самостійно визначають організаційні форми цього
контролю. Вирішено також, що органи виконавчої влади та виконавчі органи
місцевих рад разом з органами Міністерства фінансів України здійснюють
контроль за станом надходжень доходів відповідного бюджету і
правильністю використання виділених з бюджету коштів підприємствами й
організаціями. Крім того, органи виконавчої влади та виконавчі органи
місцевих рад вищого рівня здійснюють нагляд за ходом виконання бюджету з
допомогою виконавчих органів рад нижчого рівня. Предметом такого
контролю є дотримання вимог чинного законодавства, рішень органів
виконавчої влади, рішень місцевих рад та виконавчих органів вищого
рівня, прийнятих у межах їхньої компетенції.

Затверджені в серпні 1995 р. Указом Президента України Положення про
місцеві державні адміністрації регламентують такий порядок складання й
виконання місцевих бюджетів на рівні областей, міст Києва і Севастополя,
районів, районів міст Києва і Севастополя, згідно з яким основні функції
виконавчих органів місцевих рад цих рівнів у бюджетному процесі
передаються відповідним місцевим державним адміністраціям.
Держадміністрації подають у встановленому порядку до відповідних органів
виконавчої влади фінансові показники і пропозиції про складання проекту
Державного бюджету України, вносять пропозиції до проекту нормативів
відрахувань до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць частини
загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів та передачі
коштів у формі дотацій, субвенцій, субсидій, а також виконують інші
функції

22. Права й обов’язки органів місцевого самоврядування і місцевих
органів виконавчої влади на етапах складання, розгляду, затвердження і
виконання бюджету.

Основні права та обов’язки місцевих органів самоврядування щодо
формування і використання місцевих бюджетів:

– самостійно розробляти, затверджувати і виконувати свої місцеві
бюджети, при цьому в процесі виконання бюджетів можуть вноситися
відповідні корективи та уточнення. Які приймаються в межах компетенції і
в інтересах держави та населення відповідної території.

– визначати зі своїх бюджетів обсяг фінансування соціально-культурних
закладів та планувати їх подальший розвиток у межах визначених
бюджетних доходів. Наданих дотацій, субвенцій і залучених коштів,
визначати напрями використання коштів бюджетів на інвестиції, власні
цільові програми а також спільні програми з органами влади інших
адміністративно територіальних одиниць.

– на зовнішньоекономічну діяльність заходи щодо охорони навколишнього
середовища, відновлення пам’яток природи і культури благоустрій міст,
селищ та сіл утримання та капітальний ремонт житлового фонду
об’єктів комунального призначення, мережі шляхів відповідного
підпорядкування, установ та закладів освіти, охорони здоров я
соціального забезпечення науки і культури, спорту, засобів масової
інформації, на утримання органів державної влади та самоврядування,
захист прав споживачів та на інші цілі збільшувати видатки на утримання
житлово-комунального господарства, установ та закладів освіти. охорони
здоров’я, соціального забезпечення, науки і культури, спорту, охорони
навколишньої о природного середовища тощо

Місцеві органи самоврядування можуть визначати у встановленому порядку в
межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги на
допомогу громадянам, які потребують соціального захисту.

Обласні та районні органи самоврядування мають право розподіляти
бюджетні кошти між територіальними громадами, визначати розміри дотацій
субвенцій бюджетам нижчого територіального рівня та їх цільове
використання, утворювати у складі свого бюджету резервні та інші
цільові фонди, передбачені законодавством Органи місцевого
самоврядування мають право залучати до своїх бюджетів кошти інших
бюджетів та підприємств на договірних засадах для реалізації спільних
соціально-економічних та культурних програм

23. Права та обов’язки місцевих органів влади та управління щодо
формування і використання бюджетів.

Особливості формув-ня доходів місц. бюджетів полягають у розмежуванні
кола повноважень між центр.та місц. органами влади. Згідно з чинним
закон-вом сфери діяльності та завдання органів місц. самоврядув-ння
поділяються на власні та делеговані повноваження. З метою виконання
власних завдань органи місцевого самоврядув-ня в межах своєї компетенції
самостійно визначають min обсяг фін. ресурсів. комун. господ-тва,
установ та закладів освіти, ох.здоров’я, соц-го забезпечення, науки і
культури, спорту, ох. навк. природн. середовища тощо.

Місц. органи самоврядув-ня можуть визначати у встановленому порядку в
межах додатково вишуканих протягом року коштів додаткові пільги на
допомогу громадянам, які потребують соц-го захисту.

Обласні та районні органи самоврядув-ня мають право розподіляти бюдж.
кошти між територ. громадами, визначати розміри дотацій, субвенцій
бюджетам нижчою територ. рівня та їх цільове викор-ня, утворювати у
складі свого бюджету резервні та інші цільові фонди, передбачені
законод-вом.

Органи місц. самоврядув-ня мають право залучати до своїх бюджетів кошти
інших бюджетів та підпр-ств на договірних засадах для реалізації
спільних соц-ек. та культурних програм.

Слід зазначити, що свої права на складання і виконання місц. бюджетів
обласні та районні ради делегують відповідним держ. адміністраціям.
Доходи, додатково одержані в процесі виконання місц. бюджетів, вилученню
не підлягають. Органи місц. самоврядув-ня мають право встановлювати
місц. податки і збори, які зараховуються до відповідних місц. бюджетів.

Організація бюдж.процесу починається з інструктивного листа про
особливості складання розрахунків до проекті бюджетів на наступний рік,
який надходить з Мініст-ва фінансів Укр. до Ради міністрів АР Крим.
місц. держ. адміністрацій та виконавчих органів відповідних рад, при
цьому останні зобов’язані надавати необхідну інф-цію Міністерству
фінансів Укр для проведення розрахунків обсягів міжбюдж. трансфертів та
інших показників, а Верх Раді Укр для перевірки достовірності цих
розрахунків.

Фін. органи розробляють і доводять до головних розпорядників бюдж.
коштів інструкції з підготовки бюдж. запитів, а останні організують
розроблення бюдж. запитів для подання місц. фін. органам у порядку та в
терміни, установлені цими органами. Головні розпорядники бюдж. коштів
несуть відповід-сть за своєчасність, достовірність та зміст поданих
запитів, у яких має бути вся інф-ція, необхідна для аналізу показників
проекту місц. бюджету, згідно з вимогами місц. фін. органів.

Місц. фін. органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів
місц. бюджетів проводять аналіз бюдж. запиту, поданого головним
розпорядником бюдж.коштів, з погляду його відповідності меті,
пріоритетності, а також дієвості та ефективн-ті викор-ня бюдж. коштів.
На підставі аналізу керівник місц. фін. органу приймає рішення про
включення бюдж. запиту до пропозиції проекту місц. бюджету перед
поданням його на розгляд держ. адміністраціям та виконавчим органам
відповідних рад.

У тижневий термін після ухвалення проекту Закону про Держ. бюджет Укр. в
2-му читанні КМУ доводить місц. держ. адміністраціям відповідних рад
прийняті Верх. Радою Укр. положення та показники міжбюдж. відносин
(обсяги бюдж. трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що
визначають особливості міжбюдж. відносин на наступний бюдж. період), на
підставі яких місцеві держадміністрації готують проекти рішень про
відповідні місц.бюджети.

24. Порядок складання проектів місцевих бюджетів, їх взаємозв’язок з
проектом Держ. бюджету та планами економічного і соц-го розв-ку
регіонів.

Бюдж. процес на місц. рівні починається з інструктивного листа, який
надходить з Мінфіну до ради міністрів АРК, до обласних фін. держ.
Адмін-цій.

При цьому відповідні обласні АРК і ін. повинні подати до Мінфіну
необхідну інф-цію для розрахунку міжбюдж. трансфертів і ін. показників,
А ВРУ надають інф-цію для перевірки достовірності розрахунків цих
показників. Фін. органи розробляють і доводять до головних розпорядників
бюдж. коштів інструкції з підготовки бюдж. запитів (кошторисна
здійснення видатків, що подаються розпорядником бюдж. коштів).

Гол. Розпорядники несуть відповід-сть за достовірність, зміст і
своєчасність поданих бюдж. запитів.

Місц. фін. органи мають право на етапі складання і розгляду проекту
місц. бюдж. проводити перевірку та аналізу бюдж. запитів. На підставі
перевірки та аналізу бюдж. запиту місц. фін. органи приймають рішення
про включення (чи не включення) бюж. запиту до проекту місц. бюджету.

У тижневий термін, після ухвалення проекту про держ. бюджет у 2-му
читанні на наступний фін. рік Кабмін доводить місц. адміністраціям
положення та показники міжбюдж. відносин.

Після того, на підставі цих положень місц. фін. органи готують проекти
рішень про відповідні місц. бюджети.

Проект рішення Про місц. бюджет перед його розглядом на сесії народних
депутатів повинен бути схвалений відповідними міськими адміністрац-ми
виконавчим органом.

Разом з проектом бюджету на наступний фін. рік подаються док-ти:

1) пояснювальна записка, яка містить інф-цію про соц-ек. стан
адмін-терит. одиниці, а також прогнозні показники на наступний бюдж.
період.

2) прогноз показників відповідного бюджету за осн. Видами доходу
видатків та фінансув-ня на 3 бюдж. періоди.

3) прокет зведеного бюджету

4)показники видатків, які необхідні наступні бюдж. періоди для
завершення проектів, що враховані в бюджеті (якщо проект триває більше
1-го бюдж. року)

5) перелік інвестиц. програм на плановий бюдж. період та на 3 наступні.

6) інф-ція про хід виконання бюджету в поточому періоді

7) пояснення розпорядників бюдж. коштів.

При складанні проекту бюджету визначається загальна сума доходів і
видатків.

Затвердження централізованих бюджетів відбувається не пізніше, ніж в 2-о
тижневий термін після затвердження і опублікування Закону “Про держ.
бюджет”.

Базові бюджети повинні бути затверджені в 2-о тижневий термін після
прийняття відповідних централізованих бюджетів.

Якщо бюджет не прийнятий до початку фін. року, місц. держ. адміністрації
здійснюють видатки тільки на цілі, які були відзначені бджетом на
попередній рік. При цьому щомісячні видатки не повинні перевищувати 1/12
обсягу видатків за попередній рік.

25.Особливості бюджетного процесу в столиці України м. Києві.

Згідно з Законом України „Про столицю України — місто-герой Київ” від 15
січня 1999 року.

Держава фінансує у повному обсязі здійснення органами місцевого
самоврядування міста Києва столичних функцій. Кошти, необхідні для
здійснення цих функцій, щороку передбачаються в Законі про Державний
бюджет України.

Рішення органів державної влади, які тягнуть за собою додаткові видатки
органів місцевого самоврядування міста Києва, обов’язково
супроводжуються передачею їм необхідних для цього матеріальних та
фінансових ресурсів. Зазначені рішення виконуються органами місцевого
самоврядування міста Києва в межах переданих матеріальних та фінансових
ресурсів.

Доходи міського бюджету та бюджетів районів формуються за рахунок
власних та закріплених доходів, 100-відсоткового відрахування податку на
прибуток, податку на доходи фізичних осіб, плати за землю, а також
субвенцій та субсидій з Державного бюджету України на виконання
столичних функцій, але не менш як 50 відсотків від суми податків, зборів
і обов’язкових платежів, які справляються на території міста Києва.

При затвердженні Державного бюджету України на відповідний рік передача
коштів з бюджету міста Києва до Державного бюджету України у вигляді
перевищення доходів над видатками та інших внесків не допускається.

За рішенням Київської міської ради до бюджетів районів міста можуть
передаватися кошти для фінансування заходів, пов’язаних зі здійсненням
містом столичних функцій.

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження виконавчих
органів місцевого самоврядування за рахунок бюджету міста та районів.

Нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, розмір
субвенцій, субсидій, дотацій, а також інші бюджетні показники
взаємовідносин Державного бюджету України і бюджету міста Києва є
стабільними і уточнюються лише при зміні податкового законодавства
України або за поданням Київської міської ради.

Бюджетні показники взаємовідносин районного у місті Києві бюджету та
бюджету міста Києва затверджуються Київською міською радою після
затвердження показників бюджету міста Києва у Державному бюджеті України
і уточнюються при зміні податкового законодавства України або за
поданням районної у місті Києві ради.

До бюджету міста Києва зараховується 50 відсотків:

1) коштів, що отримуються у вигляді відрахувань до Фонду ліквідації
наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які збираються на території
міста Києва;

2) відрахувань на шляхові роботи на території міста Києва з метою їх
цільового використання на утримання, будівництво та реконструкцію
міських доріг та вулиць, що суміщаються з дорогами державного значення,
та споруд на них;

26. Необхідність фін-го планування на різних рівнях місцевих органів
влади та управління, методи фін планування

Фін/ планування місц. бюджетів здійснюється за допомогою таких
методів:

Нормативний – полягає в тому, що під час розрахунку фінансових
показників за основу беруться фінансові нормативи, до яких
належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів
товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати,
норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до
фондів соціального призначення тощо.

Розрахунково-анапітичний – ґрунтується на фактичних показниках
фінансової діяльності у попередні звітні періоди На основі аналізу
фін-х показників за минулі роки і період, що передував передплановому
року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються
фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період,
розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових
показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов
діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період.

Балансовий – передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття, у
зв’язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих
показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей
метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств
залежать від зароблених коштів, підприємства стали повністю самостійними
і повинні розраховувати тільки на власні надходження, а не на допомогу
держави чи міністерства.

Економіко-математичного моделювання – дає змогу дослідити кількісне
відображення взаємозв’язків між фінансовими показниками та чинниками,
які впливають на величину цього показника. Цей метод дає змогу
розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних
показників і знаходити оптимальні рішення.

29.Структура місцевих бюджетів.

Структура місцевих бюджетів складається відповідно до чинного Бюджетного
кодексу України, де до місцевих бюджетів віднесено: республіканський
бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в
містах, селищні та сільські бюджети. Місцеві бюджети в Україні є
найчисельнішою ланкою її бюджетної системи, їх кількість становить
11949, у тому числі республіканський бюджет Автономної Республіки Крим,
24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя, 165
бюджетів міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів 277
бюджетів міст районного підпорядкування, 104 бюджети районів у містах,
787 селищних бюджетів і 10101 сільський бюджет. Сільські та селищні
бюджети, а також бюджети міст районного підпорядкування і бюджети
районів у містах є базовими бюджетами; бюджет Автономної Республіки
Крим, обласні, та районні бюджети, а також міські бюджети з районним
поділом належать до централізованих місцевих бюджетів. Бюджети різних
рівнів складаються із загального і спеціального фондів.

Склад місцевих бюджетів

30.Принципи формування місцевих бюджетів України.

Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:

1) принцип єдності бюдж. системи Укр. – єдність бюдж. системи Укр.
забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грош. системою, єдиним
регулюв-ням бюдж. відносин, єдиною бюдж. класифікацією, єдністю порядку
виконання бюджетів та ведення бухг. обліку і звітності;

2) принцип збалансованості- повноваження на здійснення витрат бюджету
повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюдж.
період;

3) принцип самостійності – Держ. бюджет Укр. та місц. бюджети є
самостійними. Держава коштами держ. бюджету не несе відповід-сті за
бюдж. зобов’язання органів влади АР Крим та органів місц. самоврядув-ня.
Органи влади АР Крим та органи місц. самоврядув-ня коштами відповідних
бюджетів не несуть відповід-сті за бюдж.зобов’язання одне одного, а
також за бюдж. зобов’язання держави.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних
джерел доходів, правом відповідних органів держ.влади, органів влади АР
Крим та органів місц. самоврядування на визначення напрямів викор-ня
коштів відповідно до закон-ва Укр, правом Верх. Ради АР Крим та
відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та
затверджувати відповідні бюджети;

4) принцип повноти – до складу бюджетів включаються всі надходження до
бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до
нормат-правових актів органів держ. влади, органів влади АР Крим,
органів місц. самовряд-ня;

5) принцип обґрунтованості- бюджет формується на реалістичних
макропоказниках екон. і соц-го розвитку держави та розрахунках
надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до
затверджених методик та правил;

6) принцип ефективн-ті – при складанні та виконанні бюджетів усі
учасники бюдж. процесу мають прагнути досягнути запланованих цілей,
залучаючи min обсяг бюдж. коштів, і max результату, використ-чи
визначений бюджетом обсяг коштів;

7) принцип субсидіарності- розподіл видатків між держ. бюджетом та місц.
бюджетами, а також між місц. бюджетами повинен ґрунтуватися на max
можливому наближенні надання сусп-них послуг до їх безпосереднього
споживача;

8) принцип цільового викор-ня бюдж. коштів– бюдж. кошти викор-ся тільки
на цілі, визначені бюдж. призначеннями;

9) принцип справедливості і неупередженості – бюдж. система Укр..
будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу сусп-го
багатства між громадянами і територ. громадами;

10) принцип публічності та прозорості – Держ. бюджет Укр. та місц.
бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання
приймаються відповідно ВРУ, Верх. Радою АРКрим та відповідними радами;

11) принцип відповідальності учасників бюдж. процесу – кожен учасник
бюдж. процесу несе відповід-сть за свої дії або бездіяльність на кожній
стадії бюдж. процесу.

31 .Роль місцевих бюджетів у соціальному та економічному розвитку
регіонів.

МФ відіграють важл роль в соц та економ роз регіонів. Це повязано з тим,
що на місц рівні країни забезпечується соц та економ розв сусп. За
рахунок коштів місц бюдж провод фінанс закладів охор здор, освіти,
культ. Надаються пільги певним категоріям громад по проїзду в трансп,
пільги щодо водопостач, каналіз-ці надані пільги фінанс за рах коштів
місц бюдж. Місц органи самовряд надано право доплати вчителям, лікарям
та інш бюдж працівн. За рахун місц бюдж можуть надаватися разові матер
доплати працюючим пенсіонерам. В економ розв кожен з регіонів має можлив
створюв свою систему господарств, необх для забезпеч його життєдіял.Як
правило, в кожн регіоні створ та функц підпр водогонів, житлово-господ,
каналіз, озеленення, освіти, інш комунал підпр, які необх для життєдіял
міста.

Економічні відносини виникають у двох площинах: у процесі формування
доходів різних рівнів місцевих бюджетів. і при їх використанні як
цільових фондів грошових коштів місцевих органів самоврядування
Незважаючи на велику різницю між доходами і видатками місцевих бюджетів,
характерним для цих двох напрямів є те, що вони — носії розподільних
відносин і мають однакове призначення — найповніше задовольняти потреби
регіону

Складанню проектів місцевих бюджетів передує розроблення прогнозних
показників плану економічного і соціального розвитку відповідних
територіальних одиниць Ці показники є основою для створення проектів їх
бюджетів.

Проект рішення про місцевий бюджет передбачає

— інформацію про соціально-економічний стан
адміністративно-територіальної одиниці і прогноз його розвитку на
наступний бюджетний період, які покладені в основу проекту місцевого
бюджету; оцінку надходження доходів; пояснення до основних
положень проекту місцевого бюджету, включаючи аналіз прогнозних обсягів
видатків; обґрунтовані бюджетні показники за попередній, поточний і
наступний бюджетні періоди, з виділенням особливостей між
бюджетних відносин і інформацією щодо погашення боргу;

– прогноз показників відповідного бюджету за основними видами
доходів, видатків та фінансування на три бюджетні періоди;

– проект зведеного бюджету району, міста з районним поділом;

– показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для
завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умов, що реалізація
триває більше одного бюджетного періоду,

– перелік інвестиційних програм на бюджетний період та на наступні три
бюджетні періоди.

32.Місцеві бюджети як система фінансових відносин, що складаються між
місц. та державними бюджетами. (пересмотреть)

Місц. бюджети слід розглядати як важливу фін. категорію, основу якої
становить система фін. відносин, а саме: відносини між місц. бюджетами і
господ. структурами, що функціонують на даній території; відносини між
бюджетами і населенням даної території, що складаються при мобілізації й
витраченні коштів місц.бюджетів; відносини між місц. бюджетами різних
рівнів щодо перерозподілу фін. ресурсів; відносини між місц. бюджетами і
держ. бюджетом.

При розкритті сутності місц. бюджетів слід виходити з того, що місц.
бюджети, з одного боку, є складовою частиною бюдж. системи держави, а з
іншого — складовою частиною місц. фінансів і віддзеркалюють певну
систему економічних відносин. Ці ек. відносини виникають у двох
площинах: у процесі формування доходів різних рівнів місцевих бюджетів,
і при їх викор-нні як цільових фондів грош. коштів місц. органів
самовряд-ня. Незважаючи на велику різницю між доходами і видатками місц.
бюджетів, характерним для цих двох напрямів є те, що вони — носії
розподільних відносин і мають однакове призначення — найповніше
задовольняти потреби регіону. У процесі розподілу вартості ВВП шляхом
формування та викор-ня місцевих бюджетів грошові відносини виникають між
бюджетами середньої ланки та вищими бюджетами, підприємствами
комунальної форми власності, закладами соціально-культурної сфери та
населенням регіону Тому особливістю місцевих бюджетів є те, що вони
відображають певну чітко обмежену частину грошових відносин, які
функціонують на окремій території.

33.Місцеві бюджети як організаційна форма мобілізації частини фінансових
ресурсів у розпорядження місц. органів самовряд-ня.

Визначальною ланкою місц. фінансів є місц.бюджети. У них зосереджено
понад 80 % від усіх фін. ресурсів, що перебувають у розпорядженні місц.
самовряд-ня.

Сутність місц. бюджетів необхідно розглядати у двох аспектах. По-перше,
як організаційну форму мобілізації частини фін. ресурсів у розпорядження
місц. органів самовряд-ня. По-друге, як систему фін.відносин, що
складається між місц. та держ. бюджетами, а також всередині сукупності
місц. бюджетів.

Як організаційна форма мобілізації доходів і здійснення витрат місц.
органами самовряд-ня місц.бюджети – це балансові розрахунки, які
відповідають вимогам складання балансів, тобто вони мають дохідну і
витратну частини, принципи збалансування тощо. Тому можна стверджувати,
що місцеві бюджети – це балансові розрахунки доходів і витрат, які
мобілізуються й витрачаються на відповідній території.

Разом з тим місц. бюджети слід розглядати як важливу фін. категорію,
основу якої становить система фін. відносин, а саме:

?відносини між органами місц. самовряд-ня і господ-кими структурами, що
функц-нують на даній території; ?відносини між місц. владою і населенням
даної території, що складаються при мобілізації і витрачанні коштів
місц. бюджетів; ?відносини між органами місц. влади різних рівнів з
перерозподілу фін. ресурсів; ?відносини між місц. бюджетами і Держ.
бюджетом.

34.Види місцевих бюджетів України та їх структура.

Відповідно до Бюдж. кодексу Укр., бюдж.сис-ма України включає:
Держ.бюджет, Республік.бюджет АР Крим, місц. бюджети. Місц. бюджети
поділяються за рівнем адміністрат. поділу на: обласні, міські (міст
дежавного та обласного підпорядкув-ня з районним поділом), районні,
бюджети міст (обласного і районного підпорядкув-ня без районного
поділу), сіл, селищ, районів у містах.

Отже, на основі цього малюнку можна зробити висновок, що в основі
побудови бюдж. сис-ми і місц. бюджеті взокрема лежить адмін-терит. поділ
даної країни. При цьому виділення бюджетів здійснюється за наявності
відповідного органу управління.

Слід також звернути увагу на те, що якщо на загальнодерж. рівні
формується Держ. бюджет Укр, то на обласному рівні формуються Республік.
бюджет АР Крим та обласні і міські (міст держюзначення) бюджети. На
районному рівні формуються районні бюджети (сільських районів) та міські
(міст обласного значення з районним поділом) і бюджети міст обласного
значення без районного поділу. Сюди ж можуть бути віднесені бюджети
районів у містах. А відповідно на низовому рівні формуються бюджети міст
районного значення, селищ, сіл та бюджети сільських Рад (якщо одна
сільська Рада об’єднує двоє чи більше сіл, то у них формується один
бюджет). Усі бюджети, які утворюються в населених пунктах, належать до
бюджетів місц. самоврядування.

Місц. бюджети можуть складатися із загального та спеціального фондів.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди в разі необхідності
визначається законом про Держ. бюджет Укр. на відповідний рік (пункт 4
ст. 13).

?Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом
про Держ. бюджет Укр.

?Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду
у складі місц. бюджету може бути виключно закон про Держ. бюджет Укр.

?Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету
дозволяється тільки в межах бюдж.призначень шляхом внесення змін до
закону про Держ. бюджет Укр. чи рішення відповідної ради.

?Платежі за рахунок спец. фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли
до цього фонду на відповідну мету.

?Створення позабюдж. фондів органами держ. влади, органами влади АР
Крим, органами місц.самоврядув-ня та іншими бюдж. установами не
допускається.

36. Необхідність розподілу місцевих бюджетів на «загальний фонд» та
«спеціальний фонд», їхні джерела та порядок формування.

Бюдж. кодексом встановлено, що складовими частинами держ. та місц.
бюджетів є загальний та спеціальний фонди.

Виділення у складі держ. бюджету (???) спец. фонду, що вперше було
здійснено у 2000 році, мало на меті запровадження обліку та казнач-кого
виконання так званих “власних” коштів бюдж. установ, які раніше були
поза бюджетом і обліковувались в установах комерц. банків.

Загальний фонд бюджету включає:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спец.
фонду;

2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду
бюджету;

3) фінанс-ня загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає:

1) бюдж. призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел
надходжень;

2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками
бюдж. коштів на конкретну мету;

3) різницю між доходами і видатками спец. фонду бюджету.

?Розподіл бюджету на загальний та спец. фонди визначається законом про
Держ. бюджет Укр. Джерела формування спец. фонду визначаються виключно
законами Укр.

?Підставою для рішення відповідної ради про створення спец. фонду у
складі місц. бюджету може бути виключно закон про Держ. бюджет Укр.

При складанні проекту рішення про місц. бюджет визначається загальна
суму доходів і видатків (з розподілом на загальний та спец. фонди), а
також з розподілом видатків на поточні і капітальні, крім того,
показується граничний обсяг річного дефіциту або профіциту бюджету і
боргу на кінець наступного бюдж. періоду, бюдж. призначення головним
розпорядникам коштів за бюдж. класифікацією, призначення міжбюдж.
трансфертів, перелік захищених статей.

?Передача коштів між загальним та спец. фондами бюджету дозволяється
тільки в межах бюдж. призначень шляхом внесення змін до закону про Держ.
бюджет Укр. чи рішення відповідної ради.

?Платежі за рахунок спец. фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли
до цього фонду на відповідну мету.

?Створення позабюдж. фондів органами держ. влади, органами влади АР
Крим, органами місц. самовряд-ня та іншими бюдж. установами не
допускається.

Джерела формування місцевими радами загального фонду: додаткові ?доходи
та заощаджені кошти, одержані за рахунок організованих місц. радами
заходів із розв’язання ек. і соц-них проблем:

?добровільні внески й пожертвування громадян, підп-тв (об’єднань),
організацій та установ:

?доходи від місц. позик та грош-речових лотерей, аукціонів, доходи від
розпродажу майна ліквідованих підпр-ств місц..господарства, що належать
до комун. власності відповідних адмін-територ. одиниць;

?штрафи за забруднення навк. середовища та нераціон. викор-ня прир.
ресурсів.

?доходи від реалізації безгосподарного і конфіскованогомайна:

?інші доходи

Згідно закону Укр. “Про держ. бюджет Укр. на 2004 рік” джерелами
формування спец. фонду Держ. бюджету Укр. є: ?акц. збір з вироблених та
ввезених в Укр. нафтопродуктів і трансп. засобів; ? ввізне мито з
нафтопродуктів і трансп. засобів та шин до них; ?платежі, пов’язані з
перебуванням Чорноморськ. флоту Рос. Федерації на території Укр;
надходження від погашення простроченої заборг-сті НАК “Нафтогаз Укр”;
збори на обов’язкове держ. пенсійне страх-ня;?надходження від реалізації
матер. цінностей держ. резерву, ?збір за забруднення навк. середовища
тощо.

37. Шляхи оптимізації структури місцевих бюджетів в Україні.

Місцеві бюджетів Україні є найчисельнішою ланкою її бюджетної системи,
їх кількість становить приблизно 11949, у тому числі республіканський
бюджет АРК, 24 обласні бюджети, міські бюджети міст Києва і Севастополя,
165 бюджетів міст обласного підпорядкування, 488 районних бюджетів, 277
бюджетів міст районного підпорядкування, 104 бюджети районів у містах,
787 селищних бюджетів і 10101 сільський бюджет. Сільські та селищні
бюджети, а також бюджети міст районного підпорядкування і бюджети
районів у містах є базовими бюджетами; бюджет АРК, обласні та районні
бюджети, а також міські бюджети з районним поділом належать до централіз
місц бюджетів. Бюджети різних рівнів складаються із загального спец.
фондів.

Така досить складна структура місцевих бюджетів потребує оптимізації.

Наприклад, замість 24 обласних та міських бюджетів міст Києва та
Севастополя пропонується ввести приблизно 7 регіональних бюджетів –
бюджет АРК, бюджет Заходу, бюджет Сходу, бюджет Півдня, бюджет Півночі
та бюджет Центру.

Це дозволить зменшити кількість місцевих бюджетів більш, ніж на 700
одиниць а витрати, пов’язані з їх обслуговуванням, на млн.грн.

38.Роль та значення для місцевих фінансів Бюджетного кодексу України.

Україна як суверенна, незалежна держава і суб’єкт міжн. права вибрала
курс на інтеграцію в Європ.співтовариство, поступове входження в
європейські інституції та повноправне членство в ЄС. Процес екон.
інтеграції вимагає, перш за все, розроблення, прийняття та адаптації
вітчизн. закон-ва, яке б відповідало єдиним стандартам та нормам Європ.
Союзу.

У зв’язку з цим в Україні важливе місце відводиться побудові нац. бюдж.
законод-ва, визначенню принципів і структури бюдж. системи, підходів до
формування правових засад організації бюдж. процесу в Україні та
здійснення прогресивних високоефективних бюдж. відносин між усіма його
учасниками.

Бюдж. відносини в Укр. тривалий час регулювалися Законом України “Про
бюдж.систему Укр”, який потребував вдосконалення відповідно до вимог
часу та потреб країни.

Прийнятий Закон України “Про місц. самоврядув-ня в Україні” вимагав
перегляду принципів побудови бюдж.ї системи та організації бюдж. процесу
з метою забезпечення прозорого і збалансованого формування та виконання
місц. бюджетів.

Невідповідність бюдж. закон-ва нормам Конституції України, а також
концептуальним засадам розвитку і вдосконалення регіон. пол-ки та
зміцнення місцю самоврядув-ня в процесі управління фін. ресурсами і
підвищення відповід-сті за їх викор-ня негативно впливало на фінюу
стабільність і сталий екю розвиток в державі.

Ці всі вищезазначені умови сприяли якнайшвидшому вдосконаленню бюдж.
законод-ва, наслідком якого стало прийняття Бюдж. кодексу Укр. у червні
2001 року.

Прийняття Бюдж. кодексу є першим кроком по реформув-ню націон. Бюдж.
законод-ва і формуванню міжбюдж. відносин на новій правовій основі
згідно з Конституцією Укр.та нормами і стандартами відповідного
законод-ва ЄС. Його прийняття здобуло підтримку і схвалення на восьмій
сесії Ради Європи, яка відбулась у листопаді 2001 року у м. Страсбурзі.

Осн. мета та завдання, які стояли при підготовці і запровадженні Бюдж.
кодексу, полягали у затвердженні дієвих, прогресивних засад і принципів
функці-ня бюдж. системи, побудові оптимальної її структури і введенні
прозорого, ефективного, стабільного та єдиного бюдж. процесу.

Формування прямих, прозорих, на основі єдиних підходів, із застосуванням
формул та програм міжбюдж. відносин є важливим досягненням бюдж.
законод-ва Укр.

Наявність вибору у прийнятті бюдж. рішень сприяє розвитку місц.
самоврядув-ня, що призводить до зміцнення їх фін. основи і підвищення
ефективності та відповід-сті за викор-ня публічних коштів.

У практику бюдж. закон-ва вводиться поняття бюдж. правопорушень і
відповід-сті за їх вчинення.

Кодексом започатковано реформу бюдж. процесу, здійснено розмежування
видатків на виконання повноважень та закріплено на довготривалій основі
джерела надходжень за Держ. та місц. бюджетами.

Із прийняттям Бюдж. кодексу місц.бюджети набувають нового змісту і
самостійності, стають стабільними і передбачуваними, а їх роль і
значення зростають.

Актуальність і важливість Бюдж. кодексу Укр. засвідчила практика
прийняття Закону Укр.”Про Держ.бюджет Укр. на 2002 рік”.

Висновок. Подальше поглиблення реформування бюдж. процесу та
забезпечення самостійності бюджетів територ. громад сіл, селищ, міст
районного значення та їх об’єднань залежить від проведення адмін.
реформи, прийняття Податк. кодексу, ефективності казначейської системи
обслуговув-ня бюджетів та розвитку фіню пол-ки у державі.

39:Склад та структура видатків місцевих бюджетів.

Видатки місц.бюджетів характ-зують закономірний процес витрачання усіх
наявних коштів місц. бюджетів і залежать від бюдж. пол-ки, яка
характерна для даної держави, що в свою чергу впливає на обсяг фін.
ресурсів, які формуються або надходять до місц. бюджетів.

В Україні розмежування види видатків поділяються на такі групи:

1)перша група – видатки на фінансув-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують необхідне першочергове надання соц. послуг, гарантованих
державою. Здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

2)друга група – видатки на фінансув-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують надання осн.х соц. послуг, гарантованих державою для всіх
громадян Укр. Здійснюються з бюджетів міст республік. значення АРК та
міст обл. значення, а також районних бюджетів;

3)третя група – видатки на фінансув-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують гарантовані державою соц. послуги для окремих категорій
громадян, або фінансув. програм, потреба в яких існує в усіх регіонах
України. Здійснюються ці видатки з бюджету АР Крим та обл. бюджетів. З
бюджетів міст Києва та Севаст. здійснюються видатки усіх трьох груп.

Склад та структура видатків місц. бюджетів визначається їх ек. змістом
та роллю в розподілі наявного доходу.

Видатки місц. бюджетів поділяються на: ?поточні видатки; ?видатки
розв-ку

Поточні видатки – витрати бюджету на фін-ня підпр-тв, установ,
організацій, які діють на початок бюдж. періоду, а також на фін-ня
заходів щодо соц. Захисту нас-ня, утримання апарату управління та служб.
Органів місц. самоврядув-ня, соц-го обслуговування тощо.

Кошти поточних бюджетів спрямовуються на фінансув-ня установ, що
утримуються за рахунок бюджетних асигнувань і не належать до бюджетів
розв-ку.

Принципи, які покладені в основу побудови поточних бюджетів:

?забезпечення достатнього рівня розв-ку регіону; ?стабільні надходж-ня
коштів; ?пріорітетний розв-ок соц-культ. cфери; ?наукове обгрунтування
видатків;

Напрями викор-ня поточного бюджету

?соц. pахист та соц. pабезпечення; ?cоц-культ. сфера; ?ох. здоров’я;
?фіз. культура і спорт; ?видатки на житл. госп-во; ?видатки на фін-ня
пасажирського транспорту; ?видатки на утримання органів місц.
самоврядув-ня.

Поточні видатки потребують своєчасного фінансуванння, яке може
забезпечитись лише за наявності відносно стабільних джерел доходів.

Видатки розвитку – видатки на фін-ня інвест. діяльності, субвенції,
кошти на реалізацію програм соц-ек. розв-ку, капітальне будівн-тво,
придбання обладнаня, трансп. засобів, а також на фін-ня субвенцій та на
сплату осн. частини боргу органів місц. самовряд-ня.

При нестачі основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися
за рахунок місц. податків, випуску позик, отримання субсидій і субвенцій
з держ. бюджету.

Таким чином, бюджет розвитку має фінансувати розширене відтвореня у всіх
сферах діяльності на місц. рівні.

Осн. принципи бюджету розвитку: ?тісний взаємозв’язок з поточним
бюджетом; ?зміна бюдж. пріорітетів; ?капітальні вкладення на розвиток
вир-ва; ?витрати на капітальний ремонт.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розв-ку нестабільне і в
основному залежить від рівня ек. та соц-го розв-ку регіонів.

40. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами.

Розгляд цього питання необхідно розпочитнати з того, що згідно ст.82
Бюдж. кодексу, існують такі види видатків на здійснення повноважень, що
виконуються за рахунок коштів держ. бюджету та місц. бюджетів,
поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституц. ладу держави, держ. цілісності та
суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим
Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання АР Крим та
місц. самоврядув-ню;

2) видатки, які визначаються ф-іями держави та можуть бути передані до
виконання АР Крим та місц. самоврядув-ню з метою забезпечення найбільш
ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на реалізацію прав та обов’язків АР Крим та місц.
самоврядув-ня, які мають місц. характер та визначені законами Укр.

Ст. 83. Джерела здійснення видатків бюджетів

1. Видатки, визначені пунктом 1 ст. 82 цього Кодексу, здійснюються за
рахунок коштів Держ.бюджету Укр.

2. Видатки, визначені пунктами 2 і 3 ст. 82 цього Кодексу, здійснюються
за рахунок коштів місц. бюджетів, у тому числі трансфертів з Держ.
бюджету Укр.

Ст.85. Передача державою права на здійснення видатків

1. Держава може передати Раді міністрів АРК чи органам місц. самовряд-ня
право на здійснення видатків лише за умови відповідної передачі бюдж.
ресурсів у вигляді закріплених за відповідними бюджетами загальнодерж.
податків і зборів (обов’язкових платежів) або їх частки, а також
трансфертів з Держ. бюджету Укр.

2. Рада міністрів АРК, місц. держ. адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад, міські, селищні, сільські голови (якщо відповідні
виконавчі органи не створені) зобов’язані забезпечити здійснення
видатків, визначених пунктами 2 і 3 статті 82 цього Кодексу, з
відповідних місц. бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між
бюджетами.

?Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місц.
бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюдж. періоду
видатки на фінанс-ня бюдж. установ одночасно з різних бюджетів.

Ст. 86. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами

1. Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 статті 82
цього Кодексу, між місц. бюджетами здійснюється на основі принципу
субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та
наближення її до безпосереднього споживача.

Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група – видатки на фінанс-ня бюдж.установ та заходів, які
забезпечують необхідне першочергове надання соц-них послуг, гарантованих
державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група – видатки на фінанс-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують надання осн. соц-них послуг, гарантованих державою для всіх
громадян Укр;

3) третя група – видатки на фінанс-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують гарантовані державою соц-ні послуги для окремих категорій
громадян, або фінанс-ня програм, потреба в яких існує в усіх регіонах
Укр.

Особливістю розмежування видів видатків між місц. бюджетами є те, що
видатки 1ої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх
об’єднань. Видатки 2-ої групи здійснюються з бюджетів міст
республіканського АР Крим та міст обласного значення, а також районних
бюджетів. А відповідно видатки 3-ої групи здійснюються з бюджету АР Крим
та обласних бюджетів.

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох
груп.

41. Фін-ня власних і делегованих державою повноважень…

(Забезпечення місцевих бюджетів доходними джерелами для виконання
власних та делегованих державою фінансових зобов’язань).

Власні доходи — це доходи (податкові і неподаткові надходження), що
формуються і використовуються місцевими органами влади на підвідомчій їй
території. Органи місцевого самоврядування повинні самостійно планувати
власні доходи і постійно прагнути до збільшення іх частки в загальній
сумі надходжень Залежно від розміру надходжень до місцевого бюджету в
процентному відношенні (повний чи частковий) загальнодержавні доходи
(податки і збори) можна розділити на закріплені і регупюючі.

Закріплені доходи — це доходи, що цілком у визначеній частині
закріплюються за

тим чи іншим іншим бюджетом.

Регульовані доходи — це доходи, що на пайовій основі розподіляються між
усіма

ланками бюджетної системи України. Бюджетні дотації — це трансферні
ресурси, що передаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам,
чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня місцевим бюджетам
нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх
доходів і витрат. Дотація не може мати цільового призначення. Бюджетні
субсидії — це трансферні ресурси, що надаються з державного бюджету
місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня
до місцевих бюджетів нижчого рівня на фінансування цільових витрат. Під
бюджетною субвенцією розуміють трансфертні ресурси, що передаються з
Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
рівня до місцевих бюджетів нижчого рівня на фінансування цільових витрат
і які підлягають обов’язковому поверненню у випадку нецільового
ристання.

42.Порядок фінансування з поточного бюджету та бюджету розвитку.

Згідно зі статтею 61 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»
видатки всіх бюджетів поділяються окремо на поточні видатки і видатки
розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджету на фінансування мережі підприємств,
установ, організацій та органів, які діють на початок бюджетного
періоду, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту
населення, утримання апарату управління та служб органів місцевого
самоврядування, соціального обслуговування та інших заходів. Кошти
поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що
утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету
розвитку.

В основу побудови поточного бюджету покладені принципи: забезпечення
достатнього рівня розвитку регіону, стабільність надходження коштів;
пріоритетний розвиток соціально-культурної сфери; наукова
обґрунтованість видатків; обов’язковий характер виконання поточного
бюджету.

Напрями використання поточного бюджету:

соціальний захист та соціальне забезпечення;

соціально-культурна сфера;

охорона здоров’я;

фізична культура і спорт;

видатки на житлове господарство;

видатки на фінансування пасажирського транспорту;

видатки на утримання органів влади.

Поточні видатки потребують негайного та своєчасного фінансування. Таке
фінансування може забезпечуватись лише за наявності відносно стабільних
джерел доходів.

До видатків розвитку належать витрати на фінансування інвестиційної та
інноваційної діяльності, субвенції, кошти на реалізацію програми
соціально-економічного розвитку міста, капітальне будівництво, придбання
обладнання, транспортних засобів та іншої техніки, інші видатки на
розширене відтворення, а також на фінансування субвенцій та на сплату
основної частини боргу органів місцевого самоврядування. При нестачі
основних поточних доходів бюджет розвитку може балансуватися за рахунок
установлення місцевою владою нових місцевих податків, випуску позик,
отримання субсидій і субвенцій з державного бюджету.

Бюджет розвитку має фінансувати розширене відтворення всіх сфер
діяльності на місцевому рівні. Його бюджетні пріоритети можуть
змінюватись залежно від того, як виконується поточний бюджет. Основними
принципами бюджету розвитку є: тісний зв’язок з поточним бюджетом; зміна
бюджетних пріоритетів; виконання в міру надходження коштів; напрями
використання бюджету розвитку; капітальні вкладення на розвиток
виробництва; витрати на капітальний ремонт.

Співвідношення між поточним бюджетом і бюджетом розвитку нестабільне і
в основному залежить від досягнутого рівня екон. та соціального розвитку
регіону.

43.Характ-ка видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст
районного значення, які враховуються при визначенні обсягу міжбюдж.
трансфертів.

До видатків, які здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань та враховуються при визначенні обсягу міжбюдж.
трансфертів, належать видатки на:

1) органи місце. самоврядув-ня сіл, селищ, міст районного значення;

2) освіту: ?дошкільну освіту; ?загальну середню освіту (школи-дитячі
садки);

3) первинну медико-санітарну, амбулат-поліклінічну та стаціон. допомогу
(дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та
фельдшерські пункти);

4) сільські, селищні та міські палаци культури, клуби та бібліотеки.

44.Видатки, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського АР Крим і міст обласного значення, які враховуються
при визначенні обсягу міжбюдж. трансфертів.

До видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст
республіканського АРК і міст обласного значення та враховуються при
визначенні обсягу міжбюдж. трансфертів, належать видатки на:

?) ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ:

а) органи місц. самовряд-ня міст республік-го АРК і міст обл. значення;

б) органи місц. самоврядування районного значення;

??) ОСВІТУ:

а) дошкільну освіту (у містах республік-го АРК та містах обл. значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навч. заклади, у тому числі:
школи-дитячі садки (для міст республік-го АР Крим та міст обл.
значення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми, вечірні
(змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соц-ної допомоги та
реабілітації: ?загальноосвітні школи-інтернати, загальноосв.
школи-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклув-ня
батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70% кількості учнів
загальноосвітніх шкіл-інтернатів, загальноосв. шкіл-інтернатів для
дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування батьків, дитячих будинків
формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки
сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які перебувають під
опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

???) ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та
невідкладної мед. допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні стомат.
поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я
і захопи по санітарній освіті);

?V) СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

а) держ. програми соц-го забезпечення: притулки для неповнолітніх (у
разі, якщо не менше 70% кількості дітей, які перебувають в цих закладах,
формується на території відповідного міста чи району), територ. центри і
відділення соц-ної допомоги на дому;

б) держ. програми соц-го захисту: пільги ветеранам війни і праці,
допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на покриття витрат
з оплати житл-комун. послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд
окремих категорій громадян;

в) держ. програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для
окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації держ. пол-ки
стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

V) ДЕРЖАВНІ КУЛЬТУРНО_ОСВІТНІ та театрально-видовищні програми (театри,
бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи
естетичного виховання дітей);

V?) ДЕРЖ. ПРОГРАМИ РОЗВ-КУ ФІЗ. КУЛЬТУРИ і спорту: утримання та
навча-тренувальна робота дитячо-юнацьких спорт. шкіл всіх типів (крім
шкіл республік-го АРК і обласного значення), заходи з фіз. культури і
спорту та фін. підтримка організацій фізкульт-спорт. спрямованості і
спорт. споруд місц. значення.

45. Склад видатків, що здійснюються з бюджету АР Крим та обласних
бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюдж.трансфертів.

До видатків, які здійснюються з бюджету АР Крим і обл. бюджетів та
враховуються при визначенні обсягу міжбюдж. трансфертів, належать
видатки на:

?) ДЕРЖ, УПРАВЛіННЯ: а) представницьку і виконавчу владу АР Крим; б)
обл. ради;

??) ОСВІТУ:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соц-ної допомоги
та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навч. заклади для дітей, які
потребують корекції фізичного та (або) розумового розв-ку, санаторні
школи-інтернати; загальноосв. шк-інтернати, загальноосвітні шк-інтернати
для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківськ. піклування, дитячі
будинки (крім загальноосв. шк-інтернатів, загальноосв. шк-інтернатів для
дітей-сиріт і дітей, які позбавлені батьківськ. піклув-ня, та дитячих
будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади профес-технічн. освіти, що перебувають у власності АР Крим і
виконують держ. замовлення;

в) вищу освіту (вищі заклади освіти І, II, ПІ та IV рівнів акредитації,
що перебувають у власності АР Крим та спільній власності територ.
громад);

г) післядипломну освіту (інститути післядипл. освіти вчителів та центри
і заходи з підвищення кваліфікації держ. службовців місц. органів викон.
влади та органів місц. самовряд-ня, постійно діючі курси (центри)
підвищення кваліфікації прац-ків соц-культ. сфери та АПК, що знаходяться
у комун. власності);

д) інші державні освітні програми;

??? ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я:

а) первинну медико-санітарну, амбулат-поліклінічну та стаціон. допомогу
(лікарні республік-го АР Крим та обл. значення);

б) спеціалізовану амбулат-поліклінічну та стаціон. допомогу
(спеціалізовані лікарні, поліклініки, включаючи стоматолог. центри,
диспансери, госпіталі для інвалідів ВВВ, будинки дитини, станції
переливання крові);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз,
санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші держ. програми мед. та санітарної допомоги (медико-соціальні
експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри мед. статистики, бази
спецмедпостачан-ня, центри здоров’я і заходи санітарної освіти, інші
програми і заходи);

?V) СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТА СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ:

а) держ. програми соц-го захисту та соц-го забезпечення: допомога по
догляду за інвалідами І чи II групи внаслідок психічн. розладу; адресна
соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати компенсації
реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та труд. влаштування
інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і інвалідів;
будинки-інтернати для дітей-інвалідів; центри по нарахуванню пенсій;
притулки для неповнолітніх.

б) республіканські АР Крим і обласні програми і заходи з реалізації
держ. політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

в) інші державні соціальні програми;

V) КУЛЬТУРУ ІМИСТЕЦТВО:

а) держ. культ-освітні програми (республіканські АР Крим та обл.
бібліотеки, музеї та виставки);

6) держ. театрально-видовищні програми (філармонії, муз. колективи і
ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського АР Крим і
обл. значення, інші заклади та заходи у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

V?) ФІЗИЧНУ КУЛЬТУРУ І СПОРТ:

а) держ. програми з розвитку фіз. культури і спорту (навч-тренувальна
робота дитячо-юнацьких спорт. шкіл усіх типів республік-го АР Крим та
обл. значення, заходи з фіз. культури і спорту республік-го АР Крим та
обл. значення);

б) держ.програми з інвалідного спорту і реабілітації (республік-кий АР
Крим та обл. центри з інвалідного спорту і дитячо-юнацькі спорт. школи
інвалідів та спеціалізовані спорт. школи параолімпійського резерву;
проведення навч-тренув. зборів і змагань з інвалідного спорту
республік-го АР Крим та обл. значення).

46.Фінансування видатків з бюджету столиці України м. Києва.

Розгляд цього питання необхідно розпочитнати з того, що згідно ст.82
Бюдж. кодексу, існують такі види видатків на здійснення повноважень, що
виконуються за рахунок коштів держ. бюджету та місц. бюджетів,
поділяються на:

1) видатки на забезпечення конституц. ладу держави, держ. цілісності та
суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені цим
Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання АР Крим та
місц. самоврядув-ню;

2) видатки, які визначаються ф-іями держави та можуть бути передані до
виконання АР Крим та місц. самоврядув-ню з метою забезпечення найбільш
ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

видатки на реалізацію прав та обов’язків АР Крим та місц. самоврядув-ня,
які мають місц. характер та визначені законами Укр.

Ст. 86. Критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами

1. Розмежування видів видатків, визначених пунктами 2 і 3 статті 82
цього Кодексу, між місц. бюджетами здійснюється на основі принципу
субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та
наближення її до безпосереднього споживача.

Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група – видатки на фінанс-ня бюдж.установ та заходів, які
забезпечують необхідне першочергове надання соц-них послуг, гарантованих
державою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група – видатки на фінанс-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують надання осн. соц-них послуг, гарантованих державою для всіх
громадян Укр;

3) третя група – видатки на фінанс-ня бюдж. установ та заходів, які
забезпечують гарантовані державою соц-ні послуги для окремих категорій
громадян, або фінанс-ня програм, потреба в яких існує в усіх регіонах
Укр.

Особливістю розмежування видів видатків між місц. бюджетами є те, що
видатки 1ої групи здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх
об’єднань. Видатки 2-ої групи здійснюються з бюджетів міст
республіканського АР Крим та міст обласного значення, а також районних
бюджетів. А відповідно видатки 3-ої групи здійснюються з бюджету АР Крим
та обласних бюджетів.

!!!! З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх
трьох груп.

47.Склад місцевих фінансових ресурсів.

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які
створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на
економічний та соціальний розвиток адміністративно-територіальних
одиниць. Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є
фінансове забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

місцеві бюджети;

фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми
власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю
централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

До централіз ФР віднос:

– міс бюджети (до них віднос регулюючі доходи, загальнодержавні
податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між
різними рівнями бюджетної системи, закріплені доходи, доходи, які
на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному
розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів. додатково одержані
доходи, невикористані кошти бюджету; запозичені кошти; добровільні
внески юридичних та фізичних осіб: штрафи та інші надходження

– дотації та інші види фінансової допомоги:

дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету
України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного
рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат і не може
мати цільового призначення: субсидії — це трансферні ресурси, що
надаються з державного бюджету місцевим чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня до місцевих бюджетів нищого рівня на
фінансування цільових витрат, субвенції – ресурси, що передаються з
Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на
фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у
випадку нецільового використання; Бюджетні позички, надаються з
Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових
касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню
протягом поточного бюджетного року

До децентр фін рес віднос:

фінансові ресурси підприємств різних форм власності; прибуток
одержаний від фінансово-господарської діяльності. Місцеве самоврядування
може створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи,
виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій,
що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад,
розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власності,
отримувати висотки від їх доходів відповідно до законодавства з
зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету;
фонди соціального розвитку.

48.Централізовані фонди коштів.

До централіз ФР віднос:

– міс бюджети (до них віднос регулюючі доходи, загальнодержавні
податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між
різними рівнями бюджетної системи, закріплені доходи, доходи, які
на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному
розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів. додатково одержані
доходи, невикористані кошти бюджету; запозичені кошти; добровільні
внески юридичних та фізичних осіб: штрафи та інші надходження

– дотації та інші види фінансової допомоги:

дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету
України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного
рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат і не може
мати цільового призначення: субсидії — це трансферні ресурси, що
надаються з державного бюджету місцевим чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня до місцевих бюджетів нищого рівня на
фінансування цільових витрат, субвенції – ресурси, що передаються з
Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на
фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у
випадку нецільового використання; Бюджетні позички, надаються з
Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових
касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню
протягом поточного бюджетного року

49. Місцеві фінансові ресурси.

Місцеві фінансові ресурси — це сукупність фондів грошових засобів, які
створюються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП і спрямовуються на
економічний га соціальний розвиток адміністративно – територіальний
розвиток одиниць.

Головним напрямом використання місцевих фінансових ресурсів є фінансове
забезпечення соціальної сфери та місцевого господарства.

До складу місцевих фінансових ресурсів входять:

місцеві бюджети;

фінансові ресурси підприємств, організацій та установ комунальної форми
власності.

Формування місцевих фінансових ресурсів відбувається з участю
централізованих та децентралізованих фондів грошових засобів.

До централіз ФР віднос:

– міс бюджети (до них віднос регулюючі доходи, загальнодержавні
податки, які згідно з нормативами відрахувань розподіляються між
різними рівнями бюджетної системи, закріплені доходи, доходи, які
на довготривалій основі передаються до місцевих бюджетів у повному
розмірі або за єдиною часткою для всіх регіонів. додатково одержані
доходи, невикористані кошти бюджету; запозичені кошти; добровільні
внески юридичних та фізичних осіб: штрафи та інші надходження

– дотації та інші види фінансової допомоги:

дотації — це трансферні ресурси, що передаються з Державного бюджету
України місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня місцевим бюджетам нижчого адміністративного
рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів і витрат і не може
мати цільового призначення: субсидії — це трансферні ресурси, що
надаються з державного бюджету місцевим чи з місцевих бюджетів вищого
адміністративного рівня до місцевих бюджетів нищого рівня на
фінансування цільових витрат, субвенції – ресурси, що передаються з
Державного бюджету місцевим бюджетам, чи з місцевих бюджетів вищого
рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на
фінансування цільових витрат і які підлягають обов’язковому поверненню у
випадку нецільового використання; Бюджетні позички, надаються з
Державного бюджету України місцевим бюджетам для покриття тимчасових
касових розривів у процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню
протягом поточного бюджетного року

До децентр фін рес віднос:

фінансові ресурси підприємств різних форм власності; прибуток одержаний
від фінансово-господарської діяльності. Місцеве самоврядування може
створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи,
виступати гарантами кредитів підприємств, установ та
організацій, що належать до коммун. власності відповідних
територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших
суб’єктів права власності, отримувати висотки від їх доходів відповідно
до законодавства з зарахуванням їх до доходної частини відповідного
місцевого бюджету; фонди соціального розвитку.

50. Децентралізовані фонди коштів.

До децентр фін рес віднос:

фінансові ресурси підприємств різних форм власності; прибуток
одержаний від фінансово-господарської діяльності. Місцеве самоврядування
може створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні
установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ
та організацій, що належать до

комунальної власності відповідних територіальних
громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права
власності, отримувати висотки від їх доходів відповідно до законодавства
з зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету;
фонди соціального розвитку.

51.Баланс фінансових ресурсів і витрат.

За чинною практикою всі фін. плани поділяються на дві великі групи –
зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фін. плани поділяються
на загальнодержа, плани окремих господ. об’єднань і територіальні.
Індивідуальні – це фін.плани окремих суб’єктів господ-ня.

Фін. плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи.
Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує
збалансованість прибуткової й видаткової частини.

До фінансових балансів включаються:

?баланси доходів і витрат підпр-ств, організацій, установ усіх форм
власності;

?баланси доходів і витрат об’єднань, концернів, асоціацій, мініст-ств,
відомств, держ. комітетів; ?баланси доходів і витрат бюдж. установ;
?баланси фін. ресурсів областей, районів, міст; ?держ. бюджет та місцеві
бюджети; ?баланс фін. ресурсів і витрат держави; ?фін. баланси окремих
фін. інститутів; ?баланс грош.доходів і витрат населення; ?інші.

На місц. рівні найчастіше застосовується саме баланс фін. ресурсів і
витрат території.

Баланс фін. ресурсів і витрат території – це док-т, який відображає
створення й викор-ня фін. ресурсів у межах даного адміністр-територ.
утворення. Осн.завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: ?весь
обсяг фін. ресурсів, які створюються й використ-ться на відповідній
території, у всіх секторах ек-ки незалежно від підпорядкування, відомчої
належності господ. суб’єктів; ?обсяг фін. ресурсів, що акумулюються й
перерозпод-ся бюджетом даного територ-го утворення; взаємовідносини
бюджету території з бюджетами вищого рівня.

У процесі фін. планув-ня й прогнозування розраховуються відповідні фін.
показники – абсолютні або відносні величини, які характ-зують створення
й викор-ня фін. ресурсів в ек-ці держави, її фіню становище, рез-ти
господ. діяльності підприємн-ких структур, рівень доходів населення,
розподіл і перерозподіл ВВП за допомогою фінансів.

До зведених фін. показників належать: ?загальний обсяг фін. ресурсів,
обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грош. нагромаджень в ек-ці
держави тощо. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так,
зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими
показниками: платежі населення, підприємн-ких структур, неподатк.
надходження тощо.

52. Особливості формування доходів місцевих бюджетів (джерела доходів
місцевих бюджетів).

Як економічна категорія, доходи місцевих бюджетів відображають
відносини щодо формування та використання фінансових ресурсів на
регіональному рівні, призначених для реалізації функцій місцевих органів
влади

Методи мобілізації: пряме вилучення доходів з комунального сектора;
отримання доходів від комунального майна та власних послуг; перерозподіл
доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків; залучення
муніципальних позик.

Доходи місцевих бюджетів класифікуються за такими групами:

Податкові надходження – Податковими надходженнями визнаються передбачені
податковимизаконами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та
інші обов’язкові платежі.

неподаткові надходження – доходи від власності та
підприємницької діяльності, адміністративні збори та платежі,
доходи від некомерційного та побічного продажу, надходження від
штрафів та фінансових санкцій, іші неподаткові надходження;

доходи від операцій з капіталом; трансферти.

До закріплених належать доходи, які на довготривалій основі передаються
до місцевих бюджетів у повному розмірі або за єдиною часткою для всіх
регіонів.

До регулюючих відносять загальнодержавні податки, які згідно з
нормативами відрахувань розподіляються між різними рівнями бюджетної
системи.

До власних доходів зараховують місцеві податки і збори, платежі що
встановлюються місцевими органами влади, доходи
комунальних підприємств, доходи від майна, що належить міцевим органам
влади.

Важливим дохідним джерелом місцевих бюджетів є кошти, що передаються до
них з Держ. бюджету, тобто бюдж. трансфертами..

53. Методи мобілізації грошових коштів до місцевих бюджетів.

Способи мобілізації грошових коштів до доходної частини місцевих
бюджетів базуються на загальних методах та джерелах
фінансування. До них належать:

– пряме вилучення доходів з комунального сектора, – отримання
доходів від комунального майна та власних послуг; — перерозподіл доходів
юридичних і фізичних осіб за допомогою податків. Місцеві податки та
збори встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі
різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді
надбавок до загальнодержав-податків. Рівень надбавки визначають місцеві
органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих
податків за переліком, що встановлюється вищими органами влади. Вибір
податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впровадження
місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з
боку центральної влади; – залучення муніципальних позик.

55. Податкові надходження – основна складова в забезпеченні формування
доходної частини місцевого бюджету.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.
Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у
вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки
визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге,
введення місцевих податків за переліком. що встановлюється вищими
органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами.
По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих
органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами
України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов’язкові
платежі.

До місцевих податків та зборів належать

.??? Х Визначте суть неподаткових методів формування доходів місцевих
бюджетів.

Неподатковими надходженнями визнаються:

– трансферти

– доходи від використання майна, що перебувають у державній власності
(орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за
залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях,
дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і
бюджетних кредитів та ін.),

– доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній
власності,

проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в
майні господарських товариств;

– доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та
органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами,

– кошти, отримані в результаті зсування заходів громадянсько-правової
адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації,
компенсації та інші суми примусового вилучення).

– доходи від власності та підприємницької діяльності.

– адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та
побічного продажу;

– участь органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних
відносинах.

– Рада або за її рішенням інші органи місцевого самоврядування
відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та
цінні папери, отримувати позички з інших

бюджетів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати
кредити в банківських установах.

– Органи місцевого самоврядування можуть у межах законодавства
створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи,
виступати гарантами кредитів підприємств,

установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних
територіальних громад, розміщувати належні їм кошти в банках інших
суб’єктів права власності, отримувати відсотки від їх доходів відповідно
до законодавства з зарахуванням їх до доходної частини відповідного
місцевого бюджету. Економічна спрямованість цієї діяльності проявляється
в тому, що інвестор вкладає гроші на певний термін, сума підлягає
поверненню, інвестиції приносять дохід, гроші вкладаються під певні
гарантії місцевих органів влади. При цьому враховуються економічні
інтереси як інвестора – отримання прибутку, збереження грошей у
кругообігу господарського суб’єкта чи домогосподарства, так і емітента –
інші неподаткові надходження.

57. Закріплені за місцевими бюджетами загальнодержавні податки і збори,
їх склад і характеристика.

З метою збалансув-ня бюджетів і забезпечення принципу самостійності
кожної ланки бюдж.системи доходи бюджетів розмежовуються між кожною
ланкою.

У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

?забезпечення збалансованості кожного бюджету; ?забезпечення
рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;
?забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків окремих ланок
бюдж. системи згідно з програмами екон. та соц-го розвитку.

Організаційно усі доходи бюджетів поділяються на закріплені і
регульовані.

Закріплені доходи – доходи, які законодавчо повністю закріплюються за
певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоящим бюджетам або
частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і у певному обсязі
підлягають передачі нижчестоящим бюджетам.

Закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

Фактично закріплені доходи щорічно відображаються у Законі Укр “Про
Держ. бюджет Укр”.

За місцевими бюджетами в основному закріплюються:

?місц. податки і збори; •?прибутк. податок із громадян; ?податок на
прибуток підпр-ств; ?плата за торговий патент на деякі види підпр.
діял-сті; ?плата за землю; ?податок із власників трансп. засобів та
інщих самохідних машин і мех-змів; ?податок на промисел; ?надходження
коштів від приватизації підпр-ств комун. власності; ?інші доходи, що
зараховуються до місц. бюджетів у розмірах, визначених законод-вом;
?надходження збору за забруднення навк. природн. середовища в частині,
яка належить місц. бюджетам; ?надходження відрахувань і збору на
будівн-тво, реконструкцію, ремонт і утримання автомоб. доріг, доріг
загального користув-ня в частині, яка належить місц. бюджетам.

Даний перелік може щорічно змінюватися.

58. Регулюючі податки і збори: переваги і недоліки в їх використанні.

Слід відмітити, що окремим адмін-терит. одиницям закріплених доходних
джерел може не вистачати для покриття видатків у тих обсягах, які
передбачені програмою ек. та соц-го розв-ку. У цьому разі надаються
відповідні суми відрахувань від загальнодерж. податків і зборів завдяки
бюдж. регулюв-ню.

Основну частку ж доходів місц. бюджетів поки що становлять так звані
регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85% .

Регульовані доходи характ-ься тим, що вони передаються як відрахув-ня
від загальнодерж. податків і зборів із вищестоящого бюджету до
нижчестоящих бюджетів для їхнього збалансув-ня. Отже, до регулюючих
відносять загальнодерж. податки, які згідно з нормативами відрахувань
розподіляються між різними рівнями бюдж.системи. Розміри відрахувань
визначаються Верх Радою Укр, виходячи з відповідних соц-ек. нормативів
бюдж. забезпеченості населення і стану місц. джерел доходів.

Згідно з завданнями щодо розмежув-ня доходів між окремими ланками бюдж.
системи Укр. законод-вом встановлено наступний порядок регулюв-ня
доходів бюджетів.

З держ.бюджету Укр. до бюджету АРК, бюджетів областей, м. Києва і
Севастополя може передаватись частка доходів у вигляді процентних
відрахувань від загальнодерж. податків, зборів і обов’язк. платежів, які
справляються на цій території, або дотацій та субвенцій. Обсяг цих
відрахувань затверджується Верх. Радою Укр. в законі про держ. бюджет на
відповідний рік за поданням Президента Укр.

Розмежув-ня доходів, закріплених за бюджетами АРК, областей, м. Києва і
Севастополя, між республік-ким бюджетом АР Крим, обласними, Київським і
Севастоп. міськими бюджетами і бюджетами районів, міст республік-го
підпорядкув-ня АРК, міст обл. підпорядкув-ня, районів у містах (м. Києва
і Севаст.) здійснюється відповідно Верх. Радою АРК, обласними, міськими
(міст Києва і Севаст.) радами народних депутатів, з урахуванням екон. і
соц-го становища відповідних районів і населених пунктів за поданням рад
нижчих рівнів.

Процентні відрахув-ня від окремих видів доходів у межах, визначених
законами Укр, затверджуються:

– до бюджетів районів і міст республік-кого (АР Крим) та об.
підпорядкування – Верх. Радою АР Крим та обл.радами народ. депутатів;

– до бюджетів міст, селищних і сільських бюджетів – районними та
міськими (міст обл. підпорядкув-ня) радами народ.депутатів.

Перегляд процентних відрахувань щодо затвердженого бюджету не може
поширюватись на час, що минув.

До основних регульованих доходів належать’.

?ПДВ; ?податок на прибуток підпр-ств (за винятком тих, що перебувають у
комун. власності); ?акц. збір; • ?прибутк. податок із громадян; ?плата
за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місц. бюджетів за індивідуальними
ставками та єдиними нормативами відрахувань.

59. Формування доходів місцевих бюджетів за рахунок місц. податків та
зборів.

Останніми роками особливої ваги набула проблема нестачі фін. ресурсів в
органів місц. Самовряд-ня та нестабільність їхніх доходних джерел.

За таких умов серйозним чинником стабілізації ек. ситуації в країні має
стати ефективне формув-ня місц. фінансів, здатне перетворити територ.
громади із дотаційних на суб’єкти, які самостійно, за рахунок власних
доходів, спроможні розв’язувати будь-які соц-ек. проблеми.

Законом Укр. від 97 р. “Про систему оподаткув-ня” встановлено, що в Укр.
справляються загальнодерж. податки й збори (обов’язк. платежі) та місц.
податки і збори.

Декретом КМУ від 93 р. “Про місц. податки і збори” визначені платники
місц. податків і зборів, об’єкти їх оподаткув-ня, граничні розміри,
джерела сплати.

Особливість місцевих податків і зборів полягає в тому, що вони
запроваджуються рішенням органу місц. самовряд-ня. Цей самий орган на
кожний платіж розробляє і затверджує положення, яким визначається
порядок сплати і перерахування до місц. бюджету місц. податків і зборів
відповідно до переліку і в межах установлених граничних ставок.

Однак, нинішню структуру наповнення місц. бюджетів не можна вважати
досконалою, бо питома вага надходжень від власних джерел, насамперед від
місц. податків і зборів, порівняно невелика і становить 3-4%.

Найбільша питома вага в доходах місц. бюджетів сьогодні належить
надходженням від загальнодержа. податків, зборів, обов’язк. платежів та
інших надходжень, які практично не пов’язані з власною діяльністю
органів місц. самовряд-ня.

Такий стан певною мірою суперечить одному з головних принципів місц.
самовряд-ня, зафіксованому в Європ. хартії про місц. самовряд-ня,
Конституції і законах Укр, – принципу правової, організаційної та
матеріально-фін. самостійності місц. самовряд-ня.

Безумовно, для нашої країни, де місц. самоврядування перебуває на етапі
становлення, пошуку найприйнятніших форм, співвідношення джерел
формування місц. бюджетів викликане об’єктивною потребою ефективного
впливу держави на розвиток місц. самовряд-ня як одного з елементів
демократю перетворень. Враховуючи те, що Укр знаходить на етапі ринк.
перетворень, то таким чином роль власних джерел наповнення місц.
бюджетів повинна неодмінно зростати.

Зумовлено це передовсім тим, що передбачені чинним закон-вом Укр. місц.
податки і збори не відіграють суттєвої фіскальної ролі, а ті
загальнодерж. податки, які традиційно зараховуються до дохідної частини
місц. бюджетів, не віднесені до місцевих.

Результати проведеного аналізу стану надходження місц. податків і зборів
свідчать, що найбільшу суму надходжень до місц. бюджетів було
забезпечено за рахунок комун. податку – 29,8% у 2001 році. Цей податок
розглядається як компенсація за послуги, що надаються громадою для
відтворення роб. сили. Витрати на адміністрування та справляння комун.
податку порівняно невисокі, але протягом останніх 3-ох років
спостерігається чітка тенденція до зменшення обсягів його надходження із
191,5 млн. грн., що надійшли у 1997 р., до 153,1 млн. грн. у 2001 р.

На противагу комун.у податку зростає роль ринк. збору. Надходження від
ринк. збору забезпечують від 25,1% (90,6 млн. грн.) у 1997 р. до 44,7%
(229,8 млн. грн) у 2001 р., тобто ринк.збір цілком виправдовує свою
доцільність, тим більше, що він відповідає світовим вимогам до системи
місц. податків і зборів, а саме: тягар цього збору безпосередньо лягає
на місц. жителів окремих територ. громад, адже переважно вони купують та
продають товари на місц. ринках.

Ще одним суттєвим платежем, що забезпечував від 5.3% (19,2 млн. грн.) у
1997 р. до 9,8% (50,2 млн. грн.) у 2001 р. надходжень до місц.бюджетів,
є готельний збір.

Значною є також і частка надходжень від збору за видачу дозволу на
розміщення об’єктів торгівлі – 7,9% (28,5 млн. грн.) у 1997 р. та 6,5%
(33,2 млн. грн.) у 2001 р.

Близько 4% доходів місц. бюджетів від місц. податків і зборів забезпечує
збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон (3,8%, або 13,6 млн. грн., у 1997 році та 3,2%, або
16,4 млн. грн., у 2001 р).

Із 2001 року почали зростати надходження до місц. бюджетів від збору за
паркування автотранспорту (близько 1,4% у 1997 року до 1,6% у 2001 р),
який спрямований на відшкодув-ня витрат, пов’язаних із наданням послуг
паркув-ня.

Практика справляння збору за паркув-ня потверджує одне — його
адмініструв-ня слід кардинально змінювати і здешевлювати.

a

O

[email protected]?/yCJ aJ a

O

AE

???

6

8

n

p

|

?

?

L

N

N

a

a

?CJ aJ 6найперспективнішими видами з погляду можливостей впровадження і
за обсягами надходжень є комун. податок, ринковий, готельний збори, збір
за паркування автотранспорту, за видачу дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі.

Зважаючи на незначні обсяги надходжень від інших окремих місц. податків
і зборів, справляння більшості з них, особливо у сільськ. місцевості,
економічно невиправдані й недоцільні.

Отже, сучасна система оподаткування місц. податками і зборами в Укр.
насамперед не відповідає загальновизнаним світовою практикою критеріям
самодостатності й ек.доцільності.

Місц. податки і збори, їхні ставки не враховують реальних можливостей
платників, отже, не стимулюють. Такі вади негативно позначаються на
дотриманні принципів єдності, повноти, достовірності, гласності,
наочності бюдж. устрою України в цілому.

Усе це переконує, що реорганізація системи оподаткування місц. податками
і зборами назріла і має бути спрямована насамперед на забезпечення фін.
бази місц. самовряд-ня, що є однією з найважливіших умов ефективної
діял-сті територ. громад та утворених ними органів місц. самовряд-ня.
Наповнення сільських, селищних, міських бюджетів саме через зростання
ролі місц. податків і зборів має бути пріоритетним,

60. Склад доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого
самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних
трансфертів.

Ст.64. До доходів, що закріплюються за бюджетами місц. самовряд-ня та
враховуються при визначенні обсягів міжбюдж. трансфертів, належать такі
податки і збори (обов’язкові платежі):

І) 1) прибутк. податок з громадян у частині, визначеній ст. 65 цього
Бюдж. Кодексу;

Тобто, до доходів бюджетів м. Києва і Севастополя зараховується 100%
загального обсягу прибутк. податку з громадян, що справляється на терит.
цих міст. До доходів бюджетів міст республік-го (в АР Крим) та обл.
значення зараховується 75% від загального обсягу прибутк. податку з
громадян, що справляється на території цих міст. До доходів бюджетів
міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25%
від загального обсягу прибутк. податку з громадян, що справляється на
цій території.

2) держ. мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господ. д-ті та
сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

4) плата за держ. реєстрацію суб’єктів підприєм-кої діял-сті, що
справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підпр. діял-сті
(за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу
нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що
справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністр.штрафів, що накладаються виконавчими органами
відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністрат.
комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємн-тва у частині, що
належить відповідним бюджетам.

ІІ) Податки і збори (обов’язкові платежі), зазначені у цій статті,
складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місц. самовряд-ня
та враховуються при визначенні обсягів міжбюдж. трансфертів.

61. Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюдж. трансфертів.

До доходів місц. бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюдж. трансфертів, належать:

1) місц. податки і збори, що зараховуються до бюджетів місц.
самовряд-ня;

2) 100% плати за землю – для бюджетів міст Києва та Севастополя, 75%
плати за з. – для бюджетів міст республік-го АР Крим та міст обл.
значення, 60% плати за з. для бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань;

3) податок з власників трансп. засобів та інш. самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходж-ня сум % за користув-ня тимчасово вільними бюдж. коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місц. самовряд-ня;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господ.
товариств, що є у власності відповідної територ. громади;

7) плата за забруднення навк. природ-го середовища в частині, що
зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке перебуває в комун. власності, у тому
числі від продажу земельних ділянок не с/г призначення, що перебуває в
комун. власності;

9) фіксований с/г податок у частині, що зараховується до бюджетів місц.
самовряд-ня;

10) плата за оренду майнових комплексів, що перебувають в комун.
власності;

11) надходження від місцевих грош-речових лотерей;

12) плата за гарантії, надані з дотриманням визначених умов;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюдж. установ, що утримуються за рахунок коштів
відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комун. власності;

16) платежі за спеціальне викор-ня прир. ресурсів місц. значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

62. Участь органів місцевого самоврядування у фін-кредитних відносинах.

Рада або за її рішенням інші органи місц.самоврядування відповідно до
законод-ва можуть випускати місц.позики, лотереї та ЦП, отримувати
позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх
погашенням до кінця бюдже. року, а також отримувати кредити в банк.
установах.

Органи місц. самоврядування можуть у межах законод-ва створювати
комунальні банки та інші фін-кредитні установи, виступати гарантами
кредитів підпр-ств, установ та організацій, що належать до комун.
власності відповідних територ. громад, розміщувати належні їм кошти в
банках інших суб’єктів права власності, отримувати відсотки від їх
доходів відповідно до законод-ва з зарахуванням їх до доходної частини
відповідного місц. бюджету.

Екон. спрямованість цієї діял-сті проявляється в тому, що інвестор
вкладає гроші на певний термін, сума підлягає поверненню, інвестиції
приносять дохід, гроші вкладаються під певні гарантії місц. органів
влади. При цьому враховуються еко. інтереси як інвестора – отримання
прибутку, збереження грошей у кругообігу господарського суб’єкта чи
домогоспод-ва, так і емітента.

63. Переваги і недоліки боргового фінансування місцевих потреб. (місцеві
запозичення.

Сьогодні, практично у всіх містах відчувається дефіцит фін. ресурсів, і
як наслідок протягом тривалого часу, недофінансовуються поточне
утримання об’єктів соц-культурної сфери, ЖКГ, об’єкти транспортної
інфраструктури та інших галузей місц. господ-ва.

Тому великої актуальності набула проблема викор-ня місц. запозичень як
інструменту розвитку міст і місц. інфраструктури.

Відповідно до Бюдж. кодексу внутрішні запозичення органів влади АР Крим,
внутрішні та зовнішні запозичення органів місц. самоврядув-ня можуть
бути джерелами фінансув-ня дефіциту бюджетів. А також вказується те, що
Виключно Верх. Рада АР Крим та міські ради мають право здійснювати
внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73
цього Кодексу – де забороняється надання позичок одного бюджету
іншому.). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст
з чисельністю населення понад 800 тис. мешканців за даними держ.
статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.

?Держава не несе відповід-сті по зобов’язаннях за запозиченнями до
місц.бюджетів.

?Видатки на обслугов-ня боргу здійснюються за рахунок коштів загального
фонду бюджету.

?Видатки на обслуговування боргу місц. бюджетів не можуть щорічно
перевищувати 10% видатків від загального фонду відповідного місц.
бюджету протягом будь-якого бюдж. періоду, коли планується
обслуговування боргу.

?Якщо у процесі погашення осн. суми боргу та платежів по його
обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позич-ком, має
місце порушення графіку погашення з вини позич-ка, відповідна рада не
має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

?Порядок здійснення запозичень до місц. бюджетів встановлюється КМУ
відповідно до умов, визначених Кодексом.

Протягом останніх 5 років, в Укр. фактично не випускались місц.
облігації У 2003 році до міського бюджету м.Києва було здійснено
зовнішнє запозичення шляхом укладення кредитн. угоди з німецьким банком
на суму 150 млн.$. Це було 1-е запозичення органів місц. самоврядув-ня
на зовнішн. Ринках кап-лу. За рахунок залучених коштів в м.Києві
фінансувались метрополітен, театр ляльок, придбано 120 автобусів. Нове
запозичення було здійснено влітку 2004 року. на 200 млн.$. Осн. частина
? будівн-тво Подільсьско-Воскресенського мосту (165 млн), на будів-тво
2-х кардіологічних центрів (20 млн), 15 млн.? спорудження
сміттєпереробного під-ва.

Зазаначені запозичення викор-ся на фінансування конкретних проектів і не
можуть бути викор-ні на поточне фінансування.

64. Інструменти бюджетного регулювання у взаємовідносинах місц. бюджетів
з Держ. бюджетом.

Такими інструментами виступають: регульовані доходи, субсидія,
субвенція, дотація, бюдж. позички, взаємні розрахунки.

Головним і домінуючим інструментом організації міжбюдж. взаємовідносин в
Україні є регульовані доходи.

Основну частку ж доходів місц. бюджетів поки що становлять так звані
регульовані доходи. Ця частка сягає 75-85% .

Регульовані доходи характ-ься тим, що вони передаються як відрахув-ня
від загальнодерж. податків і зборів із вищестоящого бюджету до
нижчестоящих бюджетів для їхнього збалансув-ня. Отже, до регулюючих
відносять загальнодерж. податки, які згідно з нормативами відрахувань
розподіляються між різними рівнями бюдж.системи. Розміри відрахувань
визначаються Верх Радою Укр, виходячи з відповідних соц-ек. нормативів
бюдж. забезпеченості населення і стану місц. джерел доходів.

До основних регульованих доходів належать’.

?ПДВ; ?податок на прибуток підпр-ств (за винятком тих, що перебувають у
комун. власності); ?акц. збір; • ?прибутк. податок із громадян; ?плата
за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місц. бюджетів за індивідуальними
ставками та єдиними нормативами відрахувань.

І) Бюдж. субсидія – надання фін. допомоги , необумовлене прямо фін.
сатном бюджету, що її отримує.

Можуть бути знеособленими і цільовими. Знеособлені являють собою фін.
підтримку з метою збільшення ресурсн. потенціалу відповідного бюджету.
Як правило подібна субсидія обумовлюється наявністю відповідних коштів у
бюджету вищого рівня. Цільова субсидія видається на фінанс-ня певних
потреб чи програм.

2) Бюдж. субвенція – різновид цільової субсидії, що передбачає спільну
участь у фінанс-ні певних потреб чи програм двома бюджетами.

Згідно Бюдж. кодексу Укр., бюдж. субвенція фактично визначена як цільова
субсидія (видається на конкретні цілі і повертається при нецільовому
викор-ні коштів). Отже, якщо субсидія більш пасивний засіб надання фін.
допомоги, то субвенція є досить активним інструментом впливу на
діяльність органів лади і управління.

3) Бюдж. дотація – фін. допомога на покритття дефіциту бюджету.

Може бути повною чи частковою. Повна – видається у повному обсязі
коштів, що не вистачає для фінансування видатків. Особливим різновидом
повної дотації в Укр. є дотація вирівнюв-ня. Вони надаються на
вирівнювання відповідності дохідної бази кожного бюджету видаткам, які
закріплені за цим бюджетом і визначені на основі єдиних для усієї
території країни соц-них нормативів. Часткова дотація покриває лише
частку дефіциту бюджету

ІІ) Вилучення надлишку доходів (коштів) – це процес передачі коштів
бюдж. надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Таке вилучення практикується лише в умовах адмін. форми управління
бюджетом. В умовах бюдж. федералізму подібне вилучення є неприпустимим.

ІІІ) Бюдж. позички – надання фін. допомоги з бюджету вищого рівня
бюджету нижчого рівня з метою покриття тимчасових касових розривів.

Ці позички надаються на умовах поворотності, терміновості, але є
безпроцентними. Згідно Бюдж. кодексу укр, отримання бюдж. позичок з
бюджету вищого рівня заборонено!!! (їх повинні надавати банк. установи).

ІV) Взаємні розрахунки являють собою передачу коштів з одного бюджету
іншому у зв’язку з перерозподілом доходів чи видатків між ними в процесі
виконання бюджету.

65. Види міжбюджетних трансфертів, що використ-ся в Укр., їх хар-ка.

Міжбюдж. відносини – це відносини між державою, АР Крим і
місц.самовряд-ням щодо забезпечення відповідних бюджетів фін.
ресурсами,необхідними для виконання ф-ій, передбачених Конституцією Укр.
та законами Укр.

У міжбюдж. відносинах важливу роль відіграють міжбюдж. трансферти. Міжб.
трансферти – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з
одного бюджету до іншого.

Викор-ня цих інструментів зумовлено необхідністю захисту фінансово
слабших органів місц. самовряд-ня і таким чином зумовлює потребу в
запровадженні процедур фін. вирівнювання або аналогічних заходів, що
мають на меті виправити вади, обумовлені нерівним розподілом потенційних
ресурсів фінансув-ня і покладеного фін. тягаря.

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

?дотацію вирівнювання; ?субвенцію; ?кошти, шо передаються до Держ.
бюджету Укр та місц. бюджетів з інших місц. бюджетів; ?інші дотації.

У Держ. бюджеті Укр. можуть передбачатися такі міжбюдж. трансферти місц.
бюджетам:

? дотація вирівнювання бюджету АРК, обл. бюджетам, бюджетам міст Києва
та Севаст., районним бюджетам і бюджетам міст республік. АР Крим і міст
обл. значення;

? субвенція на здійснення програм соц-го захисту;

?субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місц. самовряд-ня на
виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених
державою;

?субвенція на виконання інвестиц. проектів;

? інші субвенції.

1) У Держ. бюджеті Укр.затверджується обсяг дотації вирівнювання та
субвенцій окремо для бюджету АРК, кожного з обласних бюджетів, бюджетів
м. Києва і Севаст., міст республік-го АР Крим, міст обл. значення та
районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Держ. бюджету Укр.
з місц. бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних
міжбюдж.трансфертів.

Дотація вирівнювання бюджетам м. Києва і Севастополя, міст республік-го
АР Крим, міст обл. значення і районним бюджетам визначається як
перевищення обсягу видатків, перелік яких визначено Бюдж. кодексом і
який обчислено із застосуванням фін. нормативів бюдж. забезпеченості та
коригуючих коефіцієнтів.

2) Надання державою податк. пільг, що зменшують доходи бюджетів місц.
самоврядування на виконання власних повноважень, має супроводжуватися
внесенням змін до закону про Держ. бюджет України на поточний бюдж.
період, що передбачають надання субвенції на компенсацію відповідних
втрат доходів бюджетів місц. самоврядув-ня.

3) Субвенції на виконання власних повноважень територ. громад можуть
передбачатися в складі їх бюджетів у разі, якщо інший орган держ.влади
чи місц. самовряд-ня може виконати цю функцію ефективніше. Умови та
порядок надання субвенції на виконання власних повноважень територ.
громад визначаються відповідною угодою сторін.

4) Субвенції з Держ. бюджету Укр. на виконання інвестиц. проектів
надаються з Держ.бюджету Укр бюджету АРК, обл. бюджетам, бюджетам м.
Києва й Севастополя з їхнім подальшим перерозподілом для бюджетів місц.
самовряд-ня.

Субвенції на виконання інвестиц. проектів надаються на засадах
конкурентності між бюджетами місц. самовряд-ня та передбачають фін.
участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту.

Субвенції на виконання інвестиц. проектів надаються з одного місц.
бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її
отримувачем.

66. Розрахунок дотації загального вирівнювання та коштів, що передаються
до Державного бюджету з бюджету АР Крим, обласного бюджету та бюджетів
міст Києва і Севастополя.

Розподіл обсягу міжбюдж. трансфертів (дотації вирівнювання та коштів, що
передаються до Держ. бюджету та місц. бюджетів з інших місц. бюджетів),
затвердженого законом про Держ. бюджет Укр, між бюджетами міст Києва та
Севастополя, міст республік-го АР Крим, міст обл.значення і районними
бюджетами, визначається на основі формули.

Фор-ла розподілу обсягу міжбюдж. трансфертів, які були згадані на
початку питання, затверджується КМУ і повинна враховувати такі
параметри:

1) фін. нормативи бюдж. забезпеченості та коригуючі коефіцієнти до них;

2) кількість мешканців та кількість споживачів соц-них послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

4) прогнозний показник кошику доходів бюджетів місц. самовряд-ня для
бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республік-го АР Крим та міст
обл. значення, і прогноз доходів, визначених частиною другою ст. 66
Кодексу, – для районних бюджетів (?50% відсотків прибутк. податку з
громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань; ?15% плати за землю, що сплачується на
території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань; ?плати за
ліцензії на провадження певних видів господ. діяльності та сертифікати,
що видаються районними держ.адміністраціями; ?плати за держ. реєстрацію
суб’єктів підпр-кої діял-сті, що справляється районними держ.
адміністраціями; ?надходження адмін. штрафів, що накладаються районними
держ. адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку
адміністрат.комісіями.;

5) коефіцієнт вирівнювання.

Обсяг дотацій вирівнювання з держ. бюджету, що надаються бюджету АР
Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севаст., бюджетам міст
республік-го (АР Крим) і обласного значення та бюджетам районів, або
коштів, що передаються з цих бюджетів до держ.бюджету (Ті), визнача-ся
за загальним фондом бюджету адмін-територ. одиниці як різниця між
розрахунковим обсягом видатків (Vі), прогнозним показником обсягу
доходів що акумулюються на її території (Dі), із застосуванням
коефіцієнта вирівнювання ?і; за єдиною фор-улою: Ті = ?і,(Vі – Dі).

З метою стимулювання місц. органів влади до збільшення надходжень
держава бере на себе зобов’язання не вилучати з місц. бюджетів
надлишкові кошти у випадку, коли розрахункова видаткова потреба менша,
ніж очікувані доходи. З цією метою запроваджується показник – коефіцієнт
вирівнюв-ня, нижньою межею якого є 0,6. У разі, якщо законодавче буде
прийняте рішення застосувати коефіцієнт у розмірі саме 0,6, це
означатиме, що з кожної надлишкової гривні (перевищення обсягу доходів
над обсягом видатків, що враховуються при визначенні обсягу міжбюдж.
трансферту) бюджет залишить у своєму розпорядженні додаткових 40 коп.

Тобто в разі застосування коефіцієнта вирівнювання, сума зменшення
загального обсягу трансферту з держ. бюджету у вигляді дотації
вирівнюв-ня має дорівнювати загальному обсягу коштів, на який
зменшується сума коштів, що передаються до держ.о бюджету з місц.
бюджетів.

Зазначені кошти є додатковим фін. ресурсом місц. бюджетів, що
розподіляється органами місц. самовряд-ня між галузями, видатки на які
враховуються при визначенні міжбюдж. трансфертів.

Загалом, стабільність та об’єктивність фор-ли сприятиме розширенню та
зміцненню доходної частини місц. бюджету і формуванню реальної
видаткової частини місц. бюджетів. Фін. стабільність адмін-територ.
одиниці місц. бюджету допоможе місц. органу влади досягти інвестиційної
привабливості, що потрібно для здійснення запозичень. Місц. органи влади
навряд чи зможуть здійснювати запозичення, якщо кредитоспром-сть
позич-ка неможливо оцінити з достатньою точністю. Для визначення
спроможності позич-ка обслуговувати та погашати позики важливе значення
має знання майбутніх потоків доходів.

Із запровадженням формульного порядку розподілу обсягу міжбюдж.
трансфертів відбудеться поліпшення процесу підготовки місце. бюджетів,
підвищення прозорості бюджетних рішень, забезпечення автономності місц.
видатків, справедливого розподілу бюдж. ресурсів і стимулів до економії
місц. видатків та мобілізації доходів. Оскільки трансферти місце.
бюджету визначаються із застосуванням єдиного формульного розрахунку,
його обсяг не може більше бути предметом переговорів. За цих умов зникає
необхідність у лобіюванні завищених обсягів трансфертів органами АР Крим
та місц. самовряд-ня. Це дозволить посадовим особам, які відповідають за
стан формування і виконання місц. бюджету, зосередитись на питаннях
підвищення ефективності надання сусп-них послуг та більш якісному
управлінню бюдж. ресурсами.

Ст.100. Кошти, що передаються до Держ. бюджету Укр. з бюджету АР Крим,
обл. і районних бюджетів, міських (міст Києва і Севастополя, міст
республік-го АР Крим та міст обласного значення) бюджетів

1. Якщо прогнозні показники доходів бюджету Автономної Республіки Крим,
обласних і районних бюджетів, міських (міст Києва і Севастополя, міст
республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення)
бюджетів, визначених відповідно до статей 64 та 66 цього Кодексу,
перевищують розрахунковий обсяг видатків відповідного бюджету,
обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної
забезпеченості та коригуючих коефіцієнтів, для такого бюджету
встановлюється обсяг коштів, що підлягають передачі до Державного
бюджету України.

2. Коефіцієнт вирівнювання застосовується до обчисленого за формулою
обсягу коштів, що підлягає передачі до Державного бюджету України, і
визначається в межах від 0,60 до одиниці.

67. Роль і значення трансфертів в формуванні доходної частини місцевих
бюджетів: економічні і політичні аспекти.

БТ-кошти що передаються з держ бюдж до місцевих, або з місцев бюдж
вищого рівня до місц бюдж нищого (і навпаки) у формі субвенцій дотацій
субсидій.

БТ поділяються на 2 групо залежно від цільвого призначення:

– поточні – грошові допомоги (дотації), які одержують бюджети вищіх
рівнів при нестачі доходних джерел. Тобто метою надання поточних
трансфертів є забезпечення бюджету,

– капітальні (субвенції)- передбачають ціьолве використання наданих
коштів і тому безпосередньо вплівають на структуру видатків бюджетів,
які їх отримують. Цілі їх надання пов’язані з виконанням органами місц
самовряд делегованих державою повноважень.

Згідно з законодавством доходи місцевих бюджетів можуть включати дотації
субсидії субвенції що надаються з Держ бюджету або місц бюджетів рад
вищого рівня до місц бюдж рад нищого рівня.

Органи державної виконавчої влади, викон органи вищого рівня
здійсн нагляд за дотрим вимог законодавства, рішень органів влади вищого
рівня з питань викон бюджету відповід виконав органами нищого рівня. У
разі не викон у встанов термін або виконан не за цільовим призначенням
субвенцій, виділених органам нищого рівня, субсидіювання припиняється, в
виділені кошти підлягають повернення до бюджету, з якого їх було
отримано.

За допомог бюдж транс вирвїіш такі завдання:

-досяг збаланс бюджетів, здійсн активний вплив на структуру видатков
частини.

-провод вирівнюв бюджетних диспропорцій у різні території країни.

-здійсн фінансув соц-екон програм загально держ значення

-місцеве господарство розвив відповідно до визнач загально націон
приорітетів.

68. Особливості формування власних коштів у бюджетних установах.

Перш, ніж переходити до цього питання, необхідно сказати, що Бюдж.
кодексом встановлено, що складовими частинами держ. та місцю бюджетів є
загальний та спеціальний фонди.

Виділення у складі держ. бюджету (???) спеціального фонду, що вперше
було здійснено у 2000 році, мало на меті запровадження обліку та
казначейського виконання так званих “власних” коштів бюдж. установ, які
раніше були поза бюджетом і обліковувались в установах комерц. банків.

Перелік власних надходжень бюдж. установ та організацій визначається КМУ
та класифікується таким чином:

1) плата за послуги, що надаються бюдж.установами, у тому числі: ?згідно
з функціон-ми повноваженнями; ?від господарської та/або вир-чої
діял-сті; ?за оренду майна бюдж. установ; ?кошти від реалізації майна.

2) інші джерела надходжень бюдж. установ, у тому числі: ?гранти та
дарунки, отримані бюдж. установами; ?кошти, що отримуються бюдж.
установами на виконання окремих доручень.

Прикладом власних надходжень бюдж. установ є орендна і квартирна плата,
інші надходження від експлуатації будівель і приміщень, осн. засобів, що
безпосередньо належать установам; надходження від надання транспортних
послуг з перевезення населення, вантажів, ремонту трансп. засобів; від
надання послуг з організації проведення свят, вечорів, зустрічей,
змагань; від надання кіно-, фото-, аудіо-, відеопослуг, а також від
продажу квитків на виставки, продажу репродукцій, буклетів тощо.

Створення спеціального фонду як тимчасового заходу для легалізації і
оприлюднення коштів бюдж.установ дозволило на перехідному етапі
здійснити інвентаризацію та контроль за надходженнями бюдж. установ.
Аналіз виконання бюджетів свідчить, що в 2001 р. порівняно з 2000 р.
обсяг спец. фонду збільшився майже втричі, одночасно перелік джерел
наповнення спец. фонду постійно розширюється і на сьогодні спеціальний
фонд складається з доходів та цільових трансфертів, призначених для
фінансув-ня певних видів видатків. Надходження до спец. фонду
використ-ся за конкретними напрямами, визначеними законом про держ.
бюджет.

??? КУСОК Напр, Законом “Про Держ.бюджет на 2002 рік” передбачено, що
збір за геологорозвід-ні роботи має витрачатися виключно на проведення
геологорозвідув-них робіт, надходження від збору на розвиток
виноградарства, садівництва та хмелярства має цільове спрямування і
кошти від збору повинні витрачатися лише на закладення і догляд за
молодими садами, виноградниками, ягідниками тощо.

Згідно закону Укр. “Про держ. бюджет Укр. на 2004 рік” джерелами
формування спеціального фонду Держ. бюджету України є: ?акцизнй збір з
вироблених та ввезених в Укр. нафтопродуктів і трансп. засобів; ? ввізне
мито з нафтопродуктів і трансп. засобів та шин до них; ?платежі,
пов’язані з перебуванням Чорноморськ. флоту Рос. Федерації на території
Укр; надходження від погашення простроченої заборг-сті НАК “Нафтогаз
Укр”; збори на обов’язкове держ. пенсійне страх-ня;?надходження від
реалізації матер. цінностей держ. резерву, ?збір за забруднення навк.
середовища тощо.

70. Сутність міжбюджетних відносин в Україні.

Оскільки бюдж. система являє собою сукупн. взаємопов’язаних бюджетів, а
досягти повного збалансування доходів і видатків кожного з бюджетів на
основі їх відповідного розподілу неможливо, то в процесі викон-ня
бюджетів та на стадії їх складання виникають додаткові взаємовідносини
між бюджетами. Міжбюдж. відносини – це відносини між державою, АР Крим і
місц.самовряд-ням щодо забезпечення відповідних бюджетів фін. ресурсами,
і відповідно розподілу владних повноважень та їх фінансування,
передбачених Конституцією Укр. та законами Укр. Метою регулюв-ня
міжбюдж. відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на
здійснення видатків, закріплених закон-чими актами Укр. за бюджетами, й
бюдж. ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.

Ці взаємовідносини розглядаються за 3 ознаками:

А) за формою:

?бюдж. субсидіювання;

?вилучення надлишку доходів;

?бюдж. позички;

?взаємні розрахунки бюджетів.

Б) за напрямом руху коштів:

?вертикальні (між бюджетами різних рівнів

?горизонтальні (між бюджетами одного рівня)

В Україні тільки вертикальні!!!

В) за характером регламентування:

?регламентовані законод-ми та інструктивними документами;

?договірні – на підставі угоди між відповідними органами влади чи
управління.

І) Осн. формою міжбюдж. взаємовідносин є бюджетне субсидіювання –
надання фін. допомоги з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня.

Бюдж. субсидіювання здійснюється у 3-ох формах:

1) Бюдж. субсидія – надання фін. допомоги , необумовлене прямо фін.
сатном бюджету, що її отримує.

Можуть бути знеособленими і цільовими. Знеособлені являють собою фін.
підтримку з метою збільшення ресурсн. потенціалу відповідного бюджету.
Як правило подібна субсидія обумовлюється наявністю відповідних коштів у
бюджету вищого рівня. Цільова субсидія видається на фінанс-ня певних
потреб чи програм.

2) Бюдж. субвенція – різновид цільової субсидії, що передбачає спільну
участь у фінанс-ні певних потреб чи програм двома бюджетами.

Згідно Бюдж. кодексу Укр., бюдж. субвенція фактично визначена як цільова
субсидія (видається на конкретні цілі і повертається при нецільовому
викор-ні коштів). Отже, якщо субсидія більш пасивний засіб надання фін.
допомоги, то субвенція є досить активним інструментом впливу на
діяльність органів лади і управління.

3) Бюдж. дотація – фін. допомога на покритття дефіциту бюджету.

Може бути повною чи частковою. Повна – видається у повному обсязі
коштів, що не вистачає для фінансування видатків. Особливим різновидом
повної дотації в Укр. є дотація вирівнюв-ня. Вони надаються на
вирівнювання відповідності дохідної бази кожного бюджету видаткам, які
закріплені за цим бюджетом і визначені на основі єдиних для усієї
території країни соц-них нормативів. Часткова дотація покриває лише
частку дефіциту бюджету

ІІ) Вилучення надлишку доходів (коштів) – це процес передачі коштів
бюдж. надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Таке вилучення практикується лише в умовах адмін. форми управління
бюджетом. В умовах бюдж. федералізму подібне вилучення є неприпустимим.

ІІІ) Бюдж. позички – надання фін. допомоги з бюджету вищого рівня
бюджету нижчого рівня з метою покриття тимчасових касових розривів.

Ці позички надаються на умовах поворотності, терміновості, але є
безпроцентними. Згідно Бюдж. кодексу укр, отримання бюдж. позичок з
бюджету вищого рівня заборонено!!! (їх повинні надавати банк. установи).

ІV) Взаємні розрахунки являють собою передачу коштів з одного бюджету
іншому у зв’язку з перерозподілом доходів чи видатків між ними в процесі
виконання бюджету.

71. Склад і структура взаємовідносин місцевих бюджетів з Державним
бюджетом, їх особливості.

Можливо виділити три групи критеріїв, аби розкрити сутність розподілу
делегованих державних повноважень між різними рівнями місцевого
самоврядування:

Перша група – видатки, пов’язані з функціонуванням бюджетних установ,
які забезпечують часткове виконання мінімальних соціольних послуг,
гарантованих держ-ю і розташованих найближче до споживачів,
забезпечуються радами міст, селищ, сіл ідповідно до виділених державою
бюджетних ресурсів.

Друга група – видатки, пов’язані з функціонуванням бюджетних установ,
які забезпечують мінімальні соціальні послуги гарантовані державою для
всіх громадян України відповідно до норм та стандартів визначених
державою, забезпечуються радами міст обласного значення та районими
радами, які виступають з цих питань територіальних громад міст, селищ,
сіл, що передали їм делеговані державні повноваження

Третя група – видатки, пов’язані з функціонуванням бюджетних установ,
які убезпечують гарантовані державою мінімальні соціальні послуги для
окремих категорій громадян або видатки на виконання спеціальних програм,
потреба в яких існує в усіх регіонах України, забезпечуються в повному
обсязі обласними радами.

72. Розподіл видатків відповідно до розподілу повноважень між державною
владою і органами місцевого самоврядування.

По-перше, слід сказати, що розмежування доходів і видатків між окремими
бюджетами починається з розподілу видатків. В основі розмежув-ня
видатків лежить визначення меж функціон-них повноважень між окремими
рівнями держ. влади й управління.

При цьому функц-ні повноваження поділяються на:

?неделеговані державні повноваження, ?делеговані та ?власні
повноваження. Розподіл делегованих держ.повноважень здійснюється на
основі функціон-ної класифікації видатків бюджету між різними рівнями
місц. самоврядування.

Види видатків держави на здійснення функц-них повноважень:

1) Видатки па здійснення неделегованих держ. повноважень – це видатки на
забезпечення конституц. ладу держави, держ. суверенітету та інші
видатки, які не можуть бути передані на виконання місц. самоврядув-ню.
Такі видатки здійснюються за рахунок коштів Держ. бюджету Укр. До
видатків на виконання неделегованих держ. повноважень належать видатки
на держ. управління, законодавчу і викон. владу, утримання АП Укр,
судову владу, міжн. діял-сть, фундамент. та прикладні дослідження, нац.
оборону, правоохор. діял-сть, держ. програми підтримки пріоритетних
галузей ек-ки, розвитку транспорту та зв’язку, загальнодерж.і інвестиц.
проекти, держ. програми ліквідації наслідків Чорноб. катастрофи,
створення та поповнення держ. запасів, обслуговув-ня держ. боргу,
проведення загальнодерж. виборів та референдумів, інші програми
загальнодерж. значення;

2) Видатки на здійснення делегованих держ. повноважень – це видатки, які
визначаються ф-іями держави та можуть бути передані на виконання місц.
самоврядуванню з метою забезпечення найефективнішого їх викор-ня. Такі
видатки здійснюються за рахунок коштів місц. бюджетів і бюдж.
трансфертів. Розмежув-ня видів видатків за делегованими держ.
повноваженнями між місц. бюджетами відбувається на основі принципу
субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуг і
наближення їх до безпосереднього споживача;

3) Видатки на здійснення власних повноважень – це видатки на реалізацію
прав, обов’язків та ф-ій місц. самоврядув-ня, які мають місц. характер.
Такі видатки виконуються за рахунок коштів місц. бюджетів.

73. Забезпечення місцевих бюджетів доходними джерелами для виконання них
та делегованих державою фінансових зобов’язань.

Ключову роль у становленні системи самостійних місц. бюджетів відіграють
їхні доходи та способи, на основі яких вони формуються. (+Бюдж. дотації,
Бюдж. субсидії,бюдж.субвенція).

Власні доходи – це доходи (податк. і неподатк. надходження), що
формуються і використ-ться місц. органами влади на підвідомчій їй
території.

До власних доходів належать:

?місц. податки і збори, платежі, що встановлюються місц. органами влади;
?доходи комун. підпр-ств; ?доходи від майна, що належить місц. владі
тощо.

Органи місц. самовряд-ня повинні постійно прагнути до збільшення іх
частки в загальній сумі надходжень, але частка власних доходів місц.
бюджетів в Укр.є вкрай незначною.

Залежно від розміру надходжень до місц. бюджету в % відношенні (повний
чи частковий) загальнодерж. доходи (податки і збори) можна розділити на
закріплені і регулюючі.

Закріплені доходи – доходи, які законодавчо повністю закріплюються за
певним бюджетом і не підлягають передачі нижчестоящим бюджетам або
частково закріплюються за вищестоящим бюджетом і у певному обсязі
підлягають передачі нижчестоящим бюджетам.

За місцевими бюджетами в основному закріплюються:

?місц. податки і збори; •?прибутк. податок із громадян; ?податок на
прибуток підпр-ств; ?плата за торговий патент на деякі види підпр.
діял-сті; ?плата за землю; ?податок із власників трансп. засобів;
?податок на промисел; ?надходж-ня коштів від приватиз-ії підпр-ств
комун. власності; ?інші доходи, що зараховуються до місц. бюджетів у
розмірах, визначених закон-вом; ?надходження збору за забруднення навк.
природн. середовища в частині, яка належить місц. бюджетам; ?надходж-ня
відрахувань і збору на будівн-тво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомоб. доріг, доріг загального користув-ня в частині, яка належить
місц. бюджетам.

Даний перелік може щорічно змінюватися.

Регульовані доходи характ-ься тим, що вони передаються як відрахув-ня
від загальнодерж. податків і зборів із вищестоящого бюджету до
нижчестоящих бюджетів для їхнього збалансув-ня. Отже, до регулюючих
відносять загальнодерж. податки, які згідно з нормативами відрахувань
розподіляються між різними рівнями бюдж.системи. Розміри відрахувань
визначаються Верх Радою Укр, виходячи з відповідних соц-ек. нормативів
бюдж. забезпеченості населення і стану місц. джерел доходів.

До основних регульованих доходів належать’.

?ПДВ; ?податок на прибуток підпр-ств (за винятком тих, що перебувають у
комун. власності); ?акц. збір; • ?прибутк. податок із громадян; ?плата
за землю.

Регульовані доходи зараховуються до місц. бюджетів за індивідуальними
ставками та єдиними нормативами відрахувань.

Бюдж. дотація – фін. допомога на покритття дефіциту бюджету.

Може бути повною чи частковою. Повна – видається у повному обсязі
коштів, що не вистачає для фінанс-ня видатків. Особливим різновидом
повної дотації в Укр. є дотація вирівнюв-ня. Вони надаються на
вирівнювання відповідності дохідної бази кожного бюджету видаткам, які
закріплені за цим бюджетом і визначені на основі єдиних для усієї
території країни соц-них нормативів. Часткова дотація покриває лише
частку дефіциту бюджету

Бюдж. субсидії – це трансферні ресурси, що надаються з держ.бюджету
місц. бюджетам, чи з місц. бюджетів вищого адміністрат. рівня до місц.
бюджетів нижчого рівня на фінанс-ня цільових витрат.

Бюдж. субвенція – різновид цільової субсидії, що передбачає спільну
участь у фінанс-ні певних потреб чи програм двома бюджетами.

Згідно Бюдж. кодексу Укр., бюдж. субвенція фактично визначена як цільова
субсидія (видається на конкретні цілі і повертається при нецільовому
викор-ні коштів).

74. Перерозподіл через Державний бюджет фінансових ресурсів.

Перерозподіл фінансових ресурсів у системі бюджетів держави здійснюється
в рамках регулювання доходів бюджетів.

Правова основа регулювання доходів бюджетів в Україні має досить
загальний характер.

Основними інструментами, за допомогою яких здійснюється регулювання
доходів бюджетів, є:

власні та закріплені доходи;

регульовані доходи;

нормативи відрахувань від регульованих доходів;

дотації та субвенції;

міжбюджетні взаєморозрахунки.

Головним інструментом збалансування доходів бюджетів є регульовані
доходи, частка яких у податкових надходженнях зведеного бюджету України
сягає 80 відсотків.

З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим,
бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина
доходів як процентні відрахування від загальнодержавних податків, зборів
і обов’язкових платежів, що справляються на даній території, або дотацій
і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою
України в Законі “Про Державний бюджет України” на відповідний рік з
урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану
відповідних територій.

Вказані ресурси передаються на основі необхідних техніко-економічних
обґрунтувань, статистичних даних про економічний, соціальний і
екологічний стан відповідних територій, розрахунків необхідних витрат
для вирівнювання їхнього розвитку, інформації про урядові та регіональні
програми подолання різниці в розвитку адміністративно-територіальних
одиниць та інших даних.

Мінімально необхідні видатки бюджетів сільських і селищних рад, бюджетів
районів та міст – видатки, що обчислюються за єдиними або груповими
мінімальними соціальними, фінансовими нормативами і нормативами,
встановленими вищим органом виконавчої влади на основі чинних
законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових
можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних
одиниць.

76. Використання в процесі виконання бюджету різних форм взаємодії
між Державним і місцевими бюджетами.

В Україні використовуються тати інструменти, як офіційні трансферти,
тобто кошти, що передаються з Державного бюджету України місцевим
бюджетам, і кошти, що передаються Державному бюджету з бюджетів областей
і міст Києва та Севастополя.

Як інструмент організації міжбюджетних відносин в Україні
використовуються і міжбюджетні взаєморозрахунки для перерозподілу
фінансових ресурсів між рівнями бюдж. системи в процесі виконання
Державного і місцевого бюджетів. Бюдж. позички надаються з Держ. бюджету
України місц. бюджетам для покриття тимчасових касових розривів у
процесі виконання бюджету, вони підлягають поверненню протягом поточного
бюджетного року. З місцевих бюджетів вищого рівня можуть надаватися
відповідні бюджетні позички органам влади територій нижчого рівня. Для
обласних і районних бюджетів Конституцією України передбачено такі
інструменти міжбюджетних взаємовідносин, як кошти державного бюджету на
формування обласних і районних бюджетів і кошти місцевих бюджетів, що
залучаються до обласних і районних бюджетів на договірних засадах.

77. Взаємовідносини в бюджетній сфері між різними рівнями місцевих
бюджетів, їх особливості.

Взаємовідносини в бюдж. сфері між різними рівнями місц. бюджетів
регулюються ст.92, 93 та ст. 101 бюдж. кодексу.

Ці відносини складаються в аспекті: 1) передачі видатків виконання
власних; 2) передачі видатків на виконання делегованих держ. повноважень
між місц. бюджетами.

1) Передача видатків на викон-ня власних повноважень між місц. бюджетами

?Територ. громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних
засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень.

?Міські ради та районні ради можуть передати видатки на виконання всіх
або частини власних повноважень Верх. Раді АР Крим чи обл. раді з
передачею відповідних коштів до бюджету АР Крим чи до обл. бюджету у
вигляді міжбюдж. трансферту.

?Сільські, селищні та міські ради можуть передавати видатки на викон-ня
всіх або частини власних повноважень районній раді чи раді іншої
територ. громади з передачею коштів до відповідного бюджету у вигляді
міжбюдж. трансферту.

?Передача видатків здійснюється за спільним рішенням відповідних рад на
договірних засадах. Всі угоди про передачу видатків укладаються до 1
серпня року, що передує плановому.

2) Передача видатків на виконання делегованих держю повноважень

?Передача прав на здійснення видатків на викон-ня делегованих держ.
повноважень до бюджетів сіл, селищ, міст район. значення та їх об’єднань
може здійснюватися за рішеннями районної або міської ради з відповідними
коштами у вигляді міжбюдж. трансферту.

?Міські ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих
держ. повноважень район. раді з відповідними коштами районному бюджету у
вигляді міжбюдж. трансферту. Районні ради можуть передавати частину
видатків на викон-ня делегованих держ. повноважень міській раді з
відповідними коштами міському бюджету у вигляді міжбюдж. трансферту. Ця
передача здійснюється на підставі спільних рішень відповідних рад і
укладення договору.

?Якщо інше не визначено договором, розмір переданих коштів на виконання
делегованих держ. повноважень має бути пропорційний частці користувачів
зазначеними послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фін.
нормативами бюдж. забезпеченості для органу влади АР Крим чи органу
місц. самовряд-ня, який передає ці повноваження.

?Якщо на території міста чи району недостатньо бюдж. установ, які
забезпечують надання соц-них послуг, гарантованих державою для всіх
громадян Укр. визначеному фін. нормативами бюдж. забезпеченості,
обрахований обсяг видатків на фінанс-ня цих послуг враховується при
визначенні міжбюдж.трансферту бюджету, з якого утримуються бюдж.
установи, що надають ці послуги.

?Всі угоди про передачу видатків на виконання делегованих держ.
повноважень укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Ст. 101. Міжбюдж.трансферти між місцевими бюджетами

1. Міські (міст Києва і Севастополя, міст республік-кого АР Крим та міст
обл.значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах
дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ,
міст район. значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з
цих бюджетів.

2. Верх. Рада АР Крим та відповідні ради можуть передбачати у
відповідних бюджетах такі види міжбюдж. трансфертів:

?субвенції на утримання об’єктів спільного користув-ня чи ліквідацію
негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користув-ня;

?субвенції на виконання власних повноважень територ. громад сіл, селищ,
міст та їх об’єднань;

?субвенції на виконання інвестиц. проектів;

?інші субвенції.

80. Шляхи вдосконалення міжбюджетних відносин в Україні.

Першим кроком на шляху до створення чіткої та зрозумілої системи надання
бюджетних трансфертів є перехід до визначення обсягів видатків місцевих
бюджетів за основними напрямами делегованих повноважень на основі
узагальнених нормативів бюджетної забезпеченості в розрахунку на душу
населення. Це стосується таких видатків, як охорона здоров’я, освіта (на
одного учня), соціальний захист, компенсації органам самоврядування за
виконання делегованих повноважень, культура, фізична культура і спорт.

Щоб здійснювати фінансове вирівнювання та максимально враховувати вплив
об’єктивних чинників на рівень бюджетної забезпеченості необхідно
провести групування територій країни з урахуванням економічного та
соціального розвитку адміністративно- територіальних утворень,
природнокліматичних умов і демографічних особливостей тощо. Наступним
кроком до використання формульного підходу у фінансовому вирівнюванні
стане розроблення групових нормативів бюджетної забезпеченості, які
мають бути стабільними та тривалими.

Недолік діючого механізму бюджетного регулювання полягає в тому, що
застосовуються не взаємозалежні, а різноманітні до того ж не
регламентовані відповідними нормами, форми перерозподілу бюджетних
коштів. Сфера дії кожного з інструментів бюджетного регулювання, їхнє
об’єднання, конкретні розміри фінансових ресурсів, що
перерозподіляються, щораз визначаються по-різному, індивідуально У
результаті вплив цих методів призводить до адміністрування і
суб’єктивізму при прийнятті конкретних рішень.

Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів
фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їхнього
цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу
регіонам потрібно надавати так, щоб спонукавувати органи місцевого
самоврядування розширювати власну дохідну базу, розвивати інвестиційну
активність, структурно перебудовувати економіку регіонів

81. Системи касового виконання бюджету: банківська, казначейська та
змішана.

Викон-ня бюджету полягає у мобілізації запланованих доходів і
фінансув-ні передбачених видатків. Забезпечення виконання бюджету
покладено на КМУ, а загальну організацію та управління виконанням Держ.
бюджету здійснює Мініст-во фінансів, а виконання місц. бюджетів
Мініст-во фінансів АРК, обласні та міські (м. Києва і Севаст.) фін.
управління, районні та міські (міст республік-го та обласного
підпорядкув-ня) фін. відділи.

Касове виконання бюджету (зарахування коштів на рахунки бюджету та
перерахув-ня з них) може здійснюватись за двома системами: банківською і
казначейською.

?За банк.системи рахунки бюджету відкриваються в установах банк.системи,
?за казначейської – створюється спеціальна структура – Держ. казнач-во,
яке веде рахунки бюджету, мобілізує кошти і фінансує видатки.

В Укр. застосовується казнач. форма обслуговув-ня Держ. і місц.
бюджетів, яка передбачає здійснення цим органом через єдиний
казначейський рахунок:

?операцій з коштами держ.і місц. бюджетів;

?розрахунк-касового обслуговування розпорядників бюдж. коштів;

?контролю бюдж. повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті
зобов’язань та проведенні платежів;

?бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджету.

Запровадження казнач.системи викон-ня бюджетів і функц-ня єдиного
казнач. рахунку, відкритого в НБУ, дає змогу уряду мати вичерпну щоденну
інф-цію про стан держ. фінансів.

А система електронних платежів Нацбанку поряд із входженням Держ.
казначейства у мережу “Клієнт банку – банк” дозволяє провадити платежі у
лічені хвилини замість двох або більше днів. Крім того, казначейський
принцип оплати рахунків через реєстраційні рахунки відкриті в рамках
єдиного казнач-го рахунку значно скорочує можливості порушення фін-бюдж.
дисципліни.

82. Необхідність фінансового контролю на рівні місцевих органів влади та
управління, методи та види фінансового контролю.

На даному етапі розвитку перед незалежною українською державою постало
дуже багато важливих питань і серед них — проблеми, пов’язані із
складанням і виконанням державного бюджету. Адже це, без сумніву,
центральне економічне та загальнополітичне питання для України.
Пояснюється це тим, що Державний бюджет — фактично фінансовий план
прибутків та видатків держави. За цих умов особливого значення набуває
здійснення парламентського контролю у бюджетно-видатковій сфері. З цією
метою і було створено Рахункову палату України, з якою досить часто
доводиться співпрацювати правоохоронним органам, в тому числі і органам
внутрішніх справ.

Фінансовий контроль — це контроль, який здійснюється органами державної
влади та місцевого самоврядування, суб’єктами незалежного контролю за
законністю та ефективністю формування, володіння та використання
фінансових ресурсів з метою захисту, фінансових інтересів держави, місц.
самоврядування, суб’єктів господарювання та громадян.

Видами фінансового контролю в Україні є державний, комунальний та
незалежний фінансовий контроль.

Об’єкти фінансового контролю — операції з коштами, матеріальними
цінностями, фінансовими інвестиціями, нематеріальними активами держави і
місцевого самоврядування, недержавних фондів, суб’єктів господарювання,
об’єднань громадян.

Зазначені операції підлягають контролю щодо:

— законності і доцільності їх здійснення,

— достовірності та повноти відображення у бух. обліку та фін. звітності.

Суб’єктами фінансового контролю є:

1) В системі державного фінансового контролю — Рахункова палата,
Міністерство фінансів України, Державна контрольно-ревізійна служба
України, Державна митна служба України, Державна податкова служба
України, Державне казначейство України, Державна комісія з цінних
паперів та фондового ринку, Національне агенство з управління державними
корпоративними правами. Комітет у справах нагляду за страховою
діяльністю, Агенство з питань банкрутства. Національний банк України,
регіональні рахункові палати, органи внутрішнього відомчого фінансового
контролю в системі Виконавчої влади;

2) в системі комунального фінансового контролю — контрольні комісії, що
створюються представницькими органами місц. самоврядування;

3) в системі незалежного фінансового контролю — аудиторські фірми,
незалежні аудитори. тимчасові контрольні групи, ревізійні комісії.

Муніципальний контроль,

контроль власника і контроль споживача також поділяється нами кожний на
два підвиди – прямий (безпосередній) і опосередкований
(представницький). Прямий контроль здійснюється керівниками, тимчасовими
контрольними групами, ревізійними комісіями, контролерами або
бухгалтерами місцевих рад,об’єктів контролю чи споживачами.
Опосередкований муніципальний фінансовий контроль,як правило,
проводиться органами державної контрольно-ревізійної і податкової служб
та аудиторськими фірмами і аудиторами.

Існують такі методи фін. планування: нормативний, балансовий,
розрахунковий (аналітичний), метод оптимізації, економіко-математичне
моделювання.

Нормативний метод передбачає викор-ня встановлених норм та нормативів,
за допомогою яких визнач. потреба суб’єктів госп.д-сті в фін. ресурсах.

Балансовий. На основі балансу досягається взаємопов’яання наявних коштів
та потреб фін-ня.

Розрахунковий (аналітичний ) – для розрахунку береться базовий показник,
на основі якого розрах. Коеф. Зміни на наст. плановий період і тоді
визнач. потреба в коштах.

Метод оптимізації. Розробляється кілька варіантів розвитку подій, з яких
вибирають оптимальний.Економіко-математ. моделювання – фін.органи мають
можливість дослідити взаємоз’язок між кількісними показниками
закладеними в бюджет та чинниками, що впливають на ці пок-ки.

83. Внутрішній та зовнішній фінансовий контроль на місцевому рівні.
Органи, які здійснюють фінансовий контроль.

Фінансовий контроль — це цілеспрямована діяльність законодавчих і
виконавчих органів державної влади і недержавних організацій на
забезпечення законності, фінансової дисципліни і раціональності в
процесі формування, розподілу, використання коштів централізованого і
децентралізованого грошових фондів з метою найефективнішого
соціально-економічного розвитку всіх суб’єктів фінансових відносин.

Системи спеціального державного фінансового контролю за діяльністю
органів місцевого самоврядування в Україні поки що немає. Є загальний
контроль за використанням бюджетних коштів і обов’язковий аудит
підприємств та організацій, включаючи й комунальний сектор.

Розширення фінансової автономії органів місцевого самоврядування України
потребує запровадження спеціальних процедур фінансового контролю й
аудиту їхніх рахунків та фінансових операцій. З цією метою доцільно
розробити і прийняти закон про фінансовий контроль в Україні. При його
розробці може бути враховано зарубіжний позитивний досвід. Коротко
розглянемо окремі аспекти цього досвіду.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і
зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади.

Внутрішній фіню контроль здійснюється обраними представницькими органами
місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами. Так, у Північній
Ірландії контроль за фінансовою діяльністю органу місцевого
самоврядування покладено на спеціально утворений фінансовий комітет,
який контролює здійснення видатків з погляду їхньої відповідності
фінансовій політиці органу місцевого самоврядування. Створення такого
комітету не є обов’язком муніцип. ради, але вона зобов’язана вести
фінансові справи на необхідному рівні. Подібні структури внутр. Фін.
контролю утворюються місц.органами влади інших країн.

Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади
здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і
законодавчої та судової влади. Зовнішній фінансовий контроль спрямовано
на дотримання законності в рішеннях місцевих органів влади у фінансовій
сфері. У Швеції, наприклад, зовнішній фінансовий контроль діяльності
комун здійснюється лише законодавчою і судовою державною владою. Що ж до
делегованих місц. владі повноважень державної влади, то зовнішній фін.
контроль стосується і доцільності дій місц. влади.

Податковий контроль на місцевому рівні у складі системи органів
державної податкової служби здійснюють: державні податкові адміністрації
АРК, областях, містах Києві і Севаст.і, держ. Податк. інспекції в
районах, містах (крім Києва та Севастополя), районах у містах. Ревізії
та перевірки, здійснення контролю за усунення недоліків і порушень,
виявлених ревізіями та перевірками тощо покладені на
контрольно-ревізійні в АРК, областях, містах Києві та Севаст.
контроль-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах і
районах і містах.

84. Організація фінансового контролю на місцевому рівні.

Управління місцевими фінансовими органами здійснюється за принципом
подвійного підпорядкування. Фінансовий орган підпорядковується «по
вертикалі» вищому фіноргану, і „по горизонталі» — голові державної
адміністр (міському голові).

Осн. завдання місцевих органів влади в галузі фінансів спрямовані на
складання та виконання місцевих бюджетів, забезпечення контролю за
цільовим, раціональним, економічним і ефективним використанням бюджетних
коштів, створення належних фінансових умов для виконання функцій
органами місцевого самоврядування, їхніми виконавчими органами, а також
підприємствами, організаціями та установами місцевого підпорядкування.
Контроль за виконанням місцевого бюджету та використанням органами
державної виконавчої влади та виконавчими органами місцевих Рад здійснює
відповідно Верховна Рада АРК та місцем ради, які самостійно визначають
організаційні форми здійснення такого контролю. Органи державної
виконавчої влади та виконавчі органи місцевих рад разом з органами
Міністерства Фінансів України здійснюють контроль за станом надходження
доходи відповідного бюджету та правильністю використання підприємствами
установами і організаціями виділених їм з відповідного бюджету
асигнувань здійснюють нагляд за виконанням бюджету відповідними
виконавчими органами нижчого рівня, а у разі якщо бюджетні субвенції
виділені бюджету нищого терітор рівня не витрачено у встановлений срок
або вони витрачені не за цільовим призначенням субсидіювання
припиняється, а виділені кошти підлягають поверненню до бюджету з якого
їх було отримано. було отримано

85. Контроль фінансових органів за формуванням та використанням коштів
місцевих бюджетів і власних коштів бюджетних установ.

Організація контролю та аудиту в Україні здійснюється:

Міністерством фінансів України;

Головним контрольно-ревізійним управлінням;

Головним управлінням Державного казначейства;

Державною податковою адміністрацією України;

місцевими державними адміністраціями;

іншими органами.

Загальний фінансовий контроль здійснює Верховна Рада України та
Рахункова палата Верховної Ради України.

Діють також ревізійні комісії, що створюються безпосередньо
представницькими органами місцевого самоврядування для контролю
використання коштів бюджету, позабюджетних, валютних та цільових фондів.
Окремі контрольні функції в цій сфері виконують самі представницькі
органи місцевого самоврядування та їхні комісії.

В Україні здійснюється загальний контроль за використанням бюджетних
коштів і обов’язковий аудит підприємств та організацій, включаючи й
комунальний сектор.

У багатьох розвинутих зарубіжних країнах розрізняють внутрішній і
зовнішній фінансовий контроль у місцевих органах влади.

Внутрішній фінансовий контроль здійснюється обраними представницькими
органами місцевої влади спеціальними комісіями чи комітетами.

Зовнішній фінансовий контроль діяльності місцевих органів влади
здійснюється органами державної влади по лінії як виконавчої, так і
законодавчої та судової влади. У Франції створено спеціальні органи
фінансового контролю за діяльністю місцевої влади – регіональні
рахункові палати. Це органи судового характеру. Певні повноваження в цій
сфері надано префекту – представнику уряду в регіонах і департаментах.
Саме він подає до регіональної рахункової палати матеріали про фінансову
діяльність комун та інших органів місцевої влади. Регіональна рахункова
палата може зобов’язати місцевий орган влади скасувати рішення, що
суперечить закону.

86.Особливості контролю фінансових органів за використанням грошових
фондів, виділених на освіту, охорону здоров’я, культуру, місцевому
господарству.

Управління бюджет.коштами та іншим фін.ресурсами галузей економ.
здійснюется фінансування управліннями та віділами міністерств та
відомств відповідно до положень, затвердженною КМУ, та ін. законодавчих
нормативних актів. Перед мін. охорони здоров”я поставлені завдання та
визначити функції, що торкаються фінансування підпоря дкованих установ
охорони здоров”я, організація обліку та контрольно економічною роботою в
процесі виконаня кошторесів доходів і видатків.

Міністер. охорони здоров”я отримує кошти з бюджету згідно з веденним
фінансовим планом на цілі, визначенні законом про дер.бюд.Укр.

На фінансування служби галузей покладено обов”язки раціональног
розподілу цих коштів між подпорядкованими субєктами господарювань,
організації систематичного контролю за цельовим, раціональним,
ефективним та економ. використання бюджет.коштів, приьому відповідних
звітів з цих питань від підпорядкованих підприємств, організацій,
установ.

Управління фін.орган. та установ не вироб. сфери здійснюется
відповідними фін.службами.

Оснавні завдання цих служб у забезпечені виконання кошторисів бюджетних
установ, своечасного і повного фінансування передбачених кошторисами
витрат, раціонального, економічног, ефективного і цільового використання
бюджетних коштів, належної організації розрахунків з робітниками і
службовців, бюджетними, позабюджетними фондами, дебіторами та
кредиторами, організаціею і контролю за збереженням і раціональним
викор. матеріальних реурсів.

Фінансування установ культури здійснюеться за рахунок держави та
місц.бюджетів а також, коштів від надання платних послуг,передбаченних
законодавством.

Установи культури, що фінансуються за рахунок держави та
місц.бюджетів, складають единий кошторис доходів і видатків, що
затверджуються вищою організаціею.

88.Фінанси житлово-комунального господарства — складова місцевих
фінансів.

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою частиною
місцевих фінансів, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які
випливають з особливостей форм власності і господарювання. Так, майно
підприємств комунальної форми власності перебуває у власності місцевих
органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім
власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти,
отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами. Важливо
відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної сфери
комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального
виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна
розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному
фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок
місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі
самоокупності.

На наш погляд, фінанси підприємств комунальної форми власності є
складовою місцевих фінансів і водночас вони являють собою самостійну
економічну категорію, яка віддзеркалює економічні відносини, пов”язані з
розподілом і перерозподілом вартості ВВП шляхом формування та
використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів
на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення
житлово-комунальних потреб населення.

89. Проблеми фінансового забезпечення підприємств житлово-комунального
господарства.

Проблеми становлення, організації та розвитку місцевих фінансів широко
висвітлені в економічній літературі. Що ж до питання організації
фінансів на підприємствах комунальної форми власності, то вчені і
економісти-практики розглядають його, головним чином, при висвітленні
інших проблем місцевих фінансів. Нині відсутні спеціальні праці,
присвячені комплексному дослідженню проблем фінансів підприємств
комунальної форми власності, які б, зокрема, характеризували особливості
прояву сутності фінансів в цьому секторі господарювання в умовах
переходу до ринкових відносин, що до певної міри впливає на ефективність
їх використання місцевими органами самоврядування.

Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної
сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального
виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна
розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному
фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок
місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі
самоокупності.порядку, що і в інших бюджетних установах. Так оплата
праці плануется виходячи з типових штатів, встанов. для кожного виду
установ залежно від обсягу їх діяльності. Ставки зарплати бібліотекаря
залежить від освіти, а працівників інших культурно- освітньо установ
від групи установи.

Для невеликих установ культури складають загальні кошториси. Зведене
планування здійснюеться за видами установ на основі серед. кількості
установ кожного типу та середніх норм витрат з виділенням витрат на
оплату праці.Окремі заклади культури та мистетства мають власні доходи
від основної діяльності.Для них з бюджету планується сума дотації у
розмірі витрат, що не покриваються власними доходами.Держава у сфері
культури здійснює політику пільгового оподаткування.Звільняється від
оплати податків творчі спілки, нац.-культур. тов-тва , фонди, асоціації
та ін.

Управління фінансами організацій та установ не виробничої сфери здійсн.
відповідними фін. службами.Основні завдання яких – забезпечення
виконання кошторисів бюджетних установ, своєчасного і повного
фінансування передбачених кошторисами витрат, раціонального, ек.,
ефективного, і цільового використаняя бюджетних коштів, належної
організації розрахунків з робітниками і службовцями, бюджетними,
позабюджетними фондами, ін. дебіторами та кредиторами, організації
контролю за збереженням та раціональним використанням матеріальних
ресурсів.

90. Особливості формування доходів ЖЕКів: їх склад і економічна
характеристика.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при
складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою
валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого
бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого
обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-комунального
господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам
розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі
податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після
чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів
господарювання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами
самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної
форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як
правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних
потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного
виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові
кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у
житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У
складі оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали покупні
напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершені виробництво». Одна з
характерних статей оборотних коштів житлово-комунальних підприємств –
«Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», яка формується
за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану
продукції. Планова необхідність у власних обігових коштах визначається
виходячи з установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо
малоцінного інвентарю, інструменту, спецодягу встановлюється виходячи з
кількості працюючих і середньої норми в грошовому виразі на одного
працюючого.

91.Склад та структура видатків підприємств житлово-комунального
господарства.

Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних
статей: заробітна плата, нарахування на заробітну плату, плата за
технічне обслуговування житлових будинків, ремонт житлового фонду;
вивезення сміття. матеріальні витрати, електроенергія на освітлення
сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби; амортизаційні
відрахування на повне відновлення відокремлених не житлових будинків,
утримання будинкового господарства, технічного інвентарю, дренаж та
механізоване прибирання, інші витрати. Слід зазначити, що структура
витрат на житлове господарство в різних районах країни не однакова,
навіть більш того, в різних районах одного і того самого міста вона
також не однакова — на неї впливають такі чинники, ж місцезнаходження
району, його територія, наявність місць загальноміського користування,
поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність
будинків тощо.

Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на
підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:

матеріальні витрати пов’язані з підготовкою та освоєнням нових вид»
робіт та послуг; на розробку та використання природної сировини, не
капітального характеру пов’язані з удосконаленням технологій та
організацію виробництва, на обслуговування виробничого процесу, який
мстять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію, на
перевезення матеріалів, на матеріали для проведення поточного
ремонту, технічного огляду та технічного обслуговування основних
фондів,

забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванню

витрати на оплату пращ: належать витрати на виплату основної і
додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових і
матеріальних доплат

вирахування на соціальні заходи, належать відрахування на різні види
державного обов’язкового соціального страхування і до Пенсійного
фонду України;

-амортизац основних фондів та нематеріальних активів, належать витрати
на повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних
відрахувань від балансової вартості основних виробничих фондів за
встановленими нормами і порядком, затрати, пов’язані з зносом
нематеріальних активів у сумі амортизаційних відрахувань, визначаються
щомісяця за нормами розрахованими виходячи з їх первісної вартості та
строку корисного використання але не більше 10 років безперервного
використання або строку

– і ніш витрати, належать витрати на перевезення працівників до
місця роботи. набір робочої сили, страхування майна підприємства
виготовлення та придбання бланків цінних паперів оплату відсотків за
кредитами оплату послуг комерційних банків та витрати.

Видатки підприємств житлового господарства складаю з таких основних
статей: заробітна плата, яка становила в м. К 2000 році — 21,0% ;
нарахування на заробітну плату — 8,2%; за технічне обслуговування
житлових будинків – – 14,0%; рв житлового фонду – – 7,7%; вивезення
сміття – – 11,1%; матері втрати — 4,4%; електроенергія на освітлення
сходових кліток, на власні потреби — 10,5%;

амортизаційні відрахування є повне відновлення відокремлених нежитлових
будинків — 3,4%; механізоване прибирання – – 16,9%.

91.Склад та структура видатків підприємств житлово-комунального
господарства.

Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних
статей: заробітна плата; нарахування на заробітну плату; плата за
технічне обслуговування житлових будинків; ремонт житлового фонду;
вивезення сміття; матеріальні витрати; електроенергія на освітлення
сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби; амортизаційні
відрахування на повне відновлення відокремлених нежитлових будинків;
утримання будинкового господарства, технічного інвентаря, дренаж та
механізоване прибирання; інші витрати. Слід зазначити, що структура
витрат на житлове господарство в різних регіонах країни не однакова,
навіть більше того, в різних районах одного і того самого міста вона
також не однакова-на неї впливають такі чинники, як місцезнаходження
району, його територія, наявність місць загальноміського користування,
поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність
будинків тощо.

91. Склад та структура видатків підприємств житлово-комунального
господарства.

Видатки підприємств житлового господарства складаються з таких основних
статей: заробітна плата, яка становила в м. Києві у 2000 році — 21, 0%;
нарахування на заробітну плату — 8, 2%; плата за технічне обслуговування
житлових будинків — 14, 0%; ремонт житлового фонду — 7, 7%; вивезення
сміття — 11, 1%; матеріальні витрати — 4, 4%; електроенергія на
освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби — 10, 5%;
амортизаційні відрахування на повне відновлення відокремлених нежитлових
будинків — 3, 4%; утримання будинкового господарства, технічного
інвентаря, дренаж та механізоване прибирання — 36, 9%; інші витрати
становлять — 2, 8%. Слід зазначити, що структура витрат на житлове
господарство в різних регіонах країни не однакова, навіть більше того, в
різних районах одного і того самого міста вона також не однакова — на
неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія,
наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків,
компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Дещо інший склад витрат мають транспортні підприємства. Крім однакових
статей витрат з підприємствами житлового господарства, таких як
заробітна плата, нарахування на заробітну плату та інші, мають місце
специфічні статті витрат, притаманні тільки транспортним підприємствам
певної спеціалізації. Наприклад, автотранспортні підприємства в складі
витрат мають витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, які
становлять 31, 0%; у підприємствах «Київський метрополітен» у складі
витрат є така стаття, як витрати на придбання електроенергії. Слід
зазначити, що структура витрат в транспортних підприємствах різного
призначення не однакова.

Склад витрат, що включаються в собівартість виробництва і реалізації
робіт та послуг визначаються відповідно до «Інструкції з планування,
обліку і калькуляції собівартості робіт (послуг) па підприємствах і в
організаціях житлово-комунального господарства», затвердженої наказом
Держжитлокомунгоспу України № 24 від 31 березня 1997 року.

Витрати на виконання робіт та послуг у вартісному виразі формують
собівартість. Цей показник є одним з найголовніших економічних
показників господарської діяльності підприємств житлово-комунального
господарства.

Лише за окремими елементами витрат, за якими неможливе їх об’єктивне
нормування, планування здійснюється на підставі фактичних витрат за
попередні роки, кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність
усього комплексу вказаних норм і нормативів на підприємстві є
об’єктивною умовою його функціонування.

Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг, на
підприємствах комунального господарства групуються за такими елементами:

матеріальні витрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

інші витрати.

До елемента «Матеріальні витрати» належать такі витрати:

1) пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт та послуг;

2) на розробку та використання природної сировини;

3) не капітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та
організацію виробництва;

4) на обслуговування виробничого процесу, які містять у собі витрати на
матеріали, паливо, електроенергію;

5) на перевезення матеріалів;

6) на матеріали для проведення поточного ремонту, технічного огляду та
технічного обслуговування основних фондів, забезпечення працівників
спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням.

До елемента «Витрати на оплату праці» належать витрати на виплату
основної і додаткової заробітної плати, обчислені з урахуванням
прийнятої підприємством системи оплати праці, включаючи будь-які види
грошових і матеріальних доплат.

До елемента «Відрахування на соціальний захист» належать відрахування на
різні види державного обов’язкового соціального страхування і до
Пенсійного фонду України.

До елемента «Амортизація основних фондів та нематеріальних активів»
належать витрати на повне відновлення основних фондів у вигляді
амортизаційних відрахувань від балансової вартості основних виробничих
фондів за встановленими нормами і порядком.

До елемента «Інші витрати» належать витрати на перевезення працівників
до місця роботи, набір робочої сили, страхування майна підприємства,
виготовлення та придбання бланків цінних паперів, оплату відсотків за
кредитами, оплату послуг комерційних банків та інші незначні витрати.

93. Порядок розрахунків дотації на покриття збитків від експлуатації
житлового фонду, на проведення капітального ремонту житлового фонду.

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підприємств
комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з
визначення доходів цих підприємств

Як правило. доходи підприємств комунальної форми власності значно менш
видатки, тому після ретельної перевірки розрахунків підприємств місцеві
фінансові органи планують державну дотацію в розмір, необхідному для
збалансування їх доходів і видатків При цьому окремо планується дотація
і урахуванням не тільки функціонального призначення підприємств, а й
напряму надання дотації .

Так, житлово-експлуатаційним конторам надається бюджетна дотація на
покриття збитків від експлуатації, від перевищення сплаченого ПДВ над
отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке подається
відомчими котельними, дотація на капітальний ремонт.

Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття
експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на
придбання нового рухомого складу та на капітально-відновлювальні роботи.
Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються
залежно від їх функціонального призначення Крім того, у дотації
комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого
залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати
прибуток. Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з
визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і структура залежать
від функціонального призначення підприємства.

Фінансове планування в комунальних підприємствах починається з
визначення грошових надходжень, при цьому їх склад і структура залежать
від функціонального призначення підприємства.

Наприклад, у житловому господарстві спочатку визначаються доходи за
всіма джерелами надходжень: квартирна плата, орендна плата за нежитлові
приміщення, відшкодування витрат на утримання внутрішньобудинкових
мереж. Загальна сума квартирної плати розраховується виходячи з розмірів
середньорічної житлової площі, за яку проводиться оплата, і середньої
ставки плати за 1 кв. м. При цьому розмір середньорічної оплаченої площі
визначається за формулою:

де: П — розмір житлової площі на початок планового року;

В — розмір житлової площі, яка вводиться в дію в плановому році;

Н — розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації в плановому році;

М — кількість місяців функціонування житлової площі в плановому році (ця
кількість обчислюється з 1 числа місяця, наступного за місяцем уведення
житлової площі в експлуатацію; аналогічно роблять і щодо вибуваючої
житлової площі);

12 — кількість місяців у році.

95.Проблеми та основні напрями вдосконалення організації фінансів
житлово-комунального господарства.

Проблеми становлення, організації та розвитку місцевих фінансів широко
висвітлені в економічній літературі. Що ж до питання організації
фінансів на підприємствах комунальної форми власності, то вчені і
економісти-практики розглядають його, головним чином, при висвітленні
інших проблем місцевих фінансів. Нині відсутні спеціальні праці,
присвячені комплексному дослідженню проблем фінансів підприємств
комунальної форми власності, які б, зокрема, характеризували особливості
прояву сутності фінансів в цьому секторі господарювання в умовах
переходу до ринкових відносин, що до певної міри впливає на ефективність
їх використання місцевими органами самоврядування.

Важливо відзначити, що підприємства та заклади соціально-культурної
сфери комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального
виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна
розділити на три групи: ті, які повністю перебувають на бюджетному
фінансуванні; підприємства, які частково фінансуються за рахунок
місцевих бюджетів і підприємства, які функціонують на принципі
самоокупності.

97. Видатки з місцевих бюджетів на фінансування підпр-ств комунальної
власності та особливості їх планування.(не все)

Планування видатків місцевих бюджетів на фінансування підприємств
комунальної форми власності має свої особливості, бо розпочинається з
визначення доходів цих підприємств Як правило, доходи підприємств
комунальної форми власності значно менші ніж видатки, тому після
ретельної перевірки роз рахунків підприємств місцеві фінансові органи
планують державну дотацію в розмірі, необхідному для збалансування
доходів і видатків. При цьому окремо планується дотація урахуванням не
тільки функціонального призначення підприємств, а й напряму надання
дотації. Так, житлово-експлуатацііним конторам надається: бюджетна
дотація на покриття збиті від експлуатації, від перевищення сплаченого
ПДВ над отриманим і на покриття різниці в тарифах на тепло, яке
подається домчими котельними; дотація на капітальний ремонт.
Транспортним підприємствам бюджетна дотація планується на покриття
експлуатаційних витрат, на капітальний ремонт рухомого складу, на
придбання нового рухомого складу та на капітальні відновлювальні роботи.
Тобто дотації з місцевих бюджетів комунальним підприємствам плануються
залежно від їх функціонального призначення. Крім того, у дотації
комунальним підприємствам може закладатися прибуток, розмір якого
залежить від стану місцевого бюджету, з якого планується отримати
прибуток.

Інститут фінансів комун. підп-ств відіграє важливу роль у забезпеченні
стабільного функц-ня комун. сектора ек-ки, наданні цим сектором
громадських послуг.

Особливості функц-ня фінансів комунальних підприємств в Україні:

• Частина комун. закладів не мають самостійних банк.рахунків, а лише
субрахунки, наприклад школи, дитячі садки та ін. Ще частина комун.
установ і закладів мають змішану систему фінансування – як кошторисну
(застосовується у тих сферах, де важко забезпечити самоокупність і
прибутковість) , так і госпрозрахункову (напр., у держ. ВНЗ навчання
студентів здійснюється за рахунок бюдж. асигнувань і на платній основі,
причому ці напрями діяльності чітко розмежовуються.

• Фінанси підпр-ств комун. власності функціонують на основі законод-ва,
яке регламентує діяльність усіх господ.структур в ек-ці Укр.

• Викор-ня фін. ресурсів підпр-ств ком. власності має свої особливості,
їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місц.
радами згідно із статутами цих підпр-тв. Статути затверджуються
місц.радами, яким належать вказані підпр-ва.

• Прибуток підпр-ств комун. власності підлягає оподаткуванню. 100 %
податку на прибуток комун. Підпр-ств зараховується до бюджету місц. ради
того рівня, якому належать ці підпр-ва.

• Місц. ради можуть надавати пільги або повністю звільняти від
оподаткування підпр-ва комун. форми власності в тій частині, в якій ці
податки зараховуються до відповідних місц. бюджетів.

• Комунальні підпр-ва в Укр. мають самостійні фін. баланси, їхні рахунки
не об’єднуються з бюдж. рахунками органів місц. самоврядування.

• Більшість установ і закладів, що перебувають у комун. власності, є
самостійними юрид. особами і фінансуються за рахунок місц. бюджетів на
основі кошторисів.

98 Особливості організації фінансів підприємств комунальної форми
власності, іх склад і структуру.

Фінанси підприємств комунальної форми власності є складовою місцевих
фінансів і водночас вони являють собою самостійну економічну категорію,
яка відзеркалює економічні відносини, пов’язані з розподілом і
перерозподіпом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування
та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових
коштів на місцевому рівні з метою найбільш повного задоволення
житлово-комунальних потреб населення.

Підприємства комунального господарства мають понад 20 напрямів д-ті ,
які охоплюють практично всі основні сфери життєдіяльності людини і за
своїм функціональним призначенням поділяються на:

– житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та відокремлені
будівлі);

– санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із
санітарного очищення сміття);

транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо,
метрополітени та фунікулер);

комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі),

комунального обслуговування (готелі тощо).

100. Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг, її розподіл на
підприємсвах комунального господарства.

Планування здійснюється на підставі фактичних витрат за попередні роки,
кошторисів цих витрат або інших чинників. Наявність усього комплексу
вказаних норм і нормативів на підприємстві є об’єктивною умовою його
функціонування. Витрати, що включаються до собівартості робіт та послуг,
на підприємствах комунального господарства групуються за такими
елементами:

– матеріальні витрати (пов’язані з підготовкою та освоєнням нових видів
робгг та послуг, на розробку та використання природної сировини, на
перевезення матеріалів; на обслуговування виробничого процесу, які
містять у собі витрати на матеріали, паливо, електроенергію, не
капітального характеру. пов’язані з удосконаленням технологій та
організацію виробництва)

– витрати на оплату праці (витрати на виплату основної і додаткової
заробітної плати, обчислені з урахуванням прийнятої підприємством
системи оплати праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних
доплат.)

відрахування на соціальні заходи (відрахування на різні види державного
обов’язкового соціального страхування і до Пенсійного фонду України.)

– амортизація основних фондів та нематеріальних активів (витрати на
повне відновлення основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань
від балансової вартості основних виробничих фондів за встановленими
нормами і порядком, затрати, пов’язані зі зносом нематеріальних активів
у сумі амортизаційних відрахувань)

– інші витрати (витрати на перевезення працівників до місця роботи,
набір робочої сили, страхування майна підприємства, виготовлення та
придбання бланків цінних паперів, оплату відсотків за кредитами, оплату
послуг комерційних банків та інші незначні витрати)

101. Розподіл прибутку підприємств комунальної форми власності. Фонди
грошових коштів, що формуються за рахунок прибутку, їх особливості.

Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при
складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою
валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого
бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого
обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємставами житлово-комунального
господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам
розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі
податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після
чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб”єктів
господарювання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами
самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної
форми власності.

Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як
правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних
потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного
виробництва.

102. Оборотні кошти підприємств комунальної форми власності та методи
визначення їх потреби.

На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти
становлять значну частку в складі виробничих запасів, у
житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У
складі нормованих оборотних коштів відсутні статті „Сировина, матеріали
й покупні напівфабрикати”, „Готова продукція”, „Незавершене
виробництво”. Одна з характерних статей оборотних коштів
житлово-комунальних підприємств-„Розрахунки з абонентами”, або
„Заборгованість абонентів”, яка формується за рахунок коштів, що
надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова
необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з
установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного
інвентаря, інструменту, спецодягу встановлюється виходячи з кількості
працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного
працюючого.

103. Показники стану і ефективності використання обор. коштів.

В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність
об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств . Це пов’язано з
тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення
щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати:

доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному
підприємству для подальшого його функціонування;

майновий стан підприємства;

його платоспроможність;

фінансову стійкість;

ступінь ліквідності.

Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити
динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше
характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону
фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі
показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу,
своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових
ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують —
неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність
стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства
особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і
платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його
здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати
своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою
показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт
покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання
матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення
величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні
папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного
балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з
терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем.

Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства
використовують цілу систему показників, а саме: відношення
довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення
надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми
прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат,
відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

103. Показники стану і ефективності використання обор. коштів.

Ефективн використання оборотних коштів характеризується швидкістю їх
обертання, оборотністю. Прискорення оборотності цих коштів зумовлює:
по-перше збільшення обсягу продукції на кожну грошову одиницю поточних
витрат пдлриєм-ва, по-другв вивільнення частини коштів і завдяки цьому
створення додаткових резервів для розширення вир-ва

Коефіц оборотності оборот коштів- розраховується діленням вартості
обсягу продажу за певний період на середній залишок оборотн коштів за
той самий період

Коефіц завантаження оборот коштів- показник обернений до коефіц обороти,
таких коштів. Він показує скільки оборотних коштів підпр-ва припадає
на кожну грош. одиницю реаліз-ної продукції.

Тривалість одного обороту в днях оборотних коштів визначається як
відношення кільк-л календар-их днів у періоді до коефіц-та оборотності
за той самий період.

Рентабельність оборот кошт – відносний показник що розраховується як
відношення одержаного прибутку до суми оборотних коштів за певний
період.

Внаслідок прискорення оборотн фінанс коштів зменш-ся потреба з них
відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізн абсолютне
та відносне вивільнен грош.коигпв з обороту.

104. Фінансовий стан підприємств комунальної форми власності. Система
показників оцінки фінансового стану. Ліквідність і платоспроможність
підприємств. Оцінювання майна комунальних об’єктів, що підлягають
приватизації.

В умовах функціонування ринкових відносин значно зростай необхідність
об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств комунальної форми
власності. Це пов’язано з тим, що місцеві органи самоврядування повинні
прийняти правильне рішення щодо конкретною виробництва. Вони мають
з’ясувати доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному
підприємству для подальшого його функціонування, майновий стан
підприємства. його платоспроможність, фінансову стійкість та ступінь
ліквідності. Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства!
необхідно дослідити динаміку найбільш загальних показників. та якомога
повніше характеризують фінансовий стан підприємств* Позитивну сторону
фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі
показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу,
своєчасне проведення розрахунків! наявність стабільних фінансових
ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують – –
неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність
стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства
особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і
платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємств ва означає його
здатність швидко продати активи й одержав гроші використати для оплати
своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою
показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт
покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання
матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення
величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні
папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Платоспроможність підприємства визначається на підприємстві звітного
балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з
терміновими зобов’язаннями, передбаченими збіжним календарем. Для
досконалішої характеристики платоспроможності підприємства
використовують цілу систему показників, а саме: відношення
довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення
надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми
прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат,
відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

107. Сутність державної регіональної політики, її зв’язок з
адміністративно-територіальною реформою в державі.

Державна регіональна фінансова політика — цескладова державної
регіональної економічної політики.

Державна регіональна фінансова політика – це система заходів, що
здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення,
розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах
та в інших адміністративно-територіальних одиницях.

Головним елементом у системі заходів державної регіональної фінансової
політики є систематичне надання центральною владою допомоги владним
органам тих територій, котрі не мають достатніх ресурсів для виконання
покладених на них функцій.

Цілі державної регіональної фінансової політики:

зближення рівнів соціально-економічного розвиткуокремих регіонів;

надання фінансової допомоги територіям, які не мають достатніх ресурсів
для виконання покладених наних функцій і обов’язків;

створення умов для надання громадських послуг заєдиними стандартами на
всій території країни;

подолання відставання в розвитку соціально-культурної
сфери та соціальної Інфраструктури в малих містах, селах і селищах;

забезпечення комплексного економічного й соціального розвитку
територіальних одиниць:

зменшення й подолання диспропорцій територіального розміщення
виробничих потужностей, усуненнянадмірної концентрації техногенне й
екологічно небезпечних виробництв в окремих регіонах;

реструктуризація економічної та соціальної сфери депресивних територій і
регіонів першої хвилі індустрі-алізації;

• створення умов для ефективного й раціонального використання природних
і ресурсних можливостей територій;

розширення можливостей використання територіальних факторів економічного
зростання на основі фінансової автономії місцевої влади, її ініціативи
та підприємливості, зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування
як інституту суспільного розвитку і саморегуляції;

• створення умов для розвитку міжкомунального і міжрегіонального
співробітництва як фактора підвищенняділової активності в країні.

Основні завдання державної регіональної фінансової політики:

Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної
фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити: обов’язком
центральної влади є забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій
території країни.

Визначення на основі об’єктивних критеріїв переліку та класифікації
регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути
встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової
підтримки центральної влади.

3. Використаня нагромадженого у багатьох країнахдосвіду організаційних
механізмів досягнення цілей держав-ної регіональної фінансової політики.
Серед них: територіальне планування, програми соціально-економічного
розвитку регіонів, створення міжнародних регіонів економічного
співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу
(вільних, спеціальних, офшорних. торгових зон, зон прикордонного
співробітництва та преференцій), технополісів і технопарків, організація
міжкомунальних і міжрегіональних горизонтальних об’єднань та їхніх
різноманітних асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади.

4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів
досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади,
преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від
оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в
депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження
орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками,
надання земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також
створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.

104. Фінансовий стан підприємств комунальної форми власності. Система
показників оцінки фінансового стану. Ліквідність і платоспроможність
підприємств. Оцінювання майна комунальних об’єктів, що підлягають
приватизації.

В умовах функціонування ринкових відносин значно зростає необхідність
об’єктивного оцінювання фінансового стану підприємств . Це пов’язано з
тим, що місцеві органи самоврядування повинні прийняти правильне рішення
щодо конкретного виробництва. Вони мають з’ясувати:

доцільність виділення коштів з місцевого бюджету конкретному
підприємству для подальшого його функціонування;

майновий стан підприємства;

його платоспроможність;

фінансову стійкість;

ступінь ліквідності.

Щоб комплексно оцінити фінансовий стан підприємства, необхідно дослідити
динаміку найбільш загальних показників, що якомога повніше
характеризують фінансовий стан підприємства. Позитивну сторону
фінансової діяльності підприємства можуть характеризувати такі
показники: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу,
своєчасне проведення розрахунків, наявність стабільних фінансових
ресурсів. Незадовільний фінансовий стан підприємства характеризують —
неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність
стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.

Серед усієї сукупності показників фінансового стану підприємства
особлива увага приділяється таким показникам, як ліквідність і
платоспроможність підприємства. Ліквідність підприємства означає його
здатність швидко продати активи й одержані гроші використати для оплати
своїх зобов’язань. Ліквідність підприємства визначається цілою системою
показників (коефіцієнт абсолютної ліквідності, проміжний коефіцієнт
покриття, загальний коефіцієнт покриття, коефіцієнт обертання
матеріальних запасів та інші), серед них найважливішим є співвідношення
величини його високоліквідних активів (грошові кошти, ринкові цінні
папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості.
Платоспроможність підприємства визначається на підставі звітного
балансу. Для цього необхідно порівняти наявність платіжних засобів з
терміновими зобов’язаннями, передбаченими платіжним календарем.

Для досконалішої характеристики платоспроможності підприємства
використовують цілу систему показників, а саме: відношення
довгострокової заборгованості до капіталу підприємства, відношення
надходжень коштів до довгострокової заборгованості, відношення суми
прибутку до сплати податків і постійних витрат до постійних витрат,
відношення чистого прибутку до всієї суми активів та інші.

105. Підстави для формування і проведення самостійної фін політики
місцевих органів влади.

Фінансова політика має відповідати рівню розвитку продуктивних
сил та виробничих відносин, тому необхідно її уточнювати на
кожному історичному етапі розвитку суспільства. Структура власності на
засоби виробництва є визначальним чинником у розробленні стратегії
фінансової політики держави та її регіонів, вона також диктує
розвиток або згортання демократичних засад розбудови
державного устрою. У зв’язку з цим єдина економічна і політична
основа діяльності загальнодержавних місцевих органів влади й управління
потребує єдності їх дій у межах визначених повноважень. Стратегічна
спрямованість фінансової політики України має передбачити розроблення
комплексу заходів з підтримки розвитку різних форм загальнодержавному,
так і на місцевому рівні. Так наприклад з метою
формувзння різних форм власності та реалізації державної політики
з питань розвитку та підтримки малого підприємництва був виданий
указ Про державну підтримку малого підприємництва в
відповідно до якого місцеві органи самоврядування прийняли
положення про створення грошових фондів підтримки
підприємництва, малого та середнього бізнесу в регіонах країни, але
ці заходи виявились малоефективними тому, що отримані
підприємствами грошові кошти не тільки використовувались
неефективно, але й не поверталися, або поверталися
у фонд не в повному обсязі і несвоєчасно. Структура власності на
засоби виробництва в кожному регіоні країни не однакова, тому місцеві
органи самоврядування повиння

С/м визначати комплекс тактичних заходів у сфері місцевих фінансів
кожного регіону, виходячи із стратегічних напрямів фінансової політики
держави та з урахуванням особливостей розвитку продуктивних сил
івиробничих відносин кожного регіону. Тому фінансова політика , яку
проводять місцеві органи самоврядування, має враховувати потребу в
коштах для розвитку регіону, його реальні економічні і фінансові
можливості, а також завдання, що стоять перед регіоном.

109. Необхідність зростання та зближення рівнів економічного і
соціального розвитку регіонів України.

Життєвий рівень народу багато в чому визначається розміром реальних
доходів громадян, тривалістю та умовами життя, кількісним і якісним
складом послуг, які населення одержує через мережу соціально-культурних
закладів, рівнем зайнятості, станом довкілля тощо. Цільове спрямування
коштів місцевих бюджетів підтверджує їхню безпосередню причетність до
вирішення цих проблем. Майже 2/3 всіх видатків місцевих бюджетів, як
було зазначено вище, спрямовується на соціальні потреби – соціальний
захист і соціальне забезпечення населення, утримання об’єктів, що
належать до соціально-культурної сфери; 1/4 усіх коштів місцевих
бюджетів використовується на розвиток економіки територій і сприяє
забезпеченню нормального функціонування промисловості, транспорту,
дорожнього, житлового та комунального господарства. До місцевих бюджетів
надходять екологічні платежі, які цільовим спрямуванням використовуються
на природоохоронні заходи.

Як визначено програмою “Україна-2010”, одним із напрямків підвищення
конкурентоспроможності національної економіки є її структурна
перебудова.

МФ відіграють важл роль в соц та економ роз регіонів. Це повязано з тим,
що на місц рівні країни забезпечується соц та економ розв сусп. За
рахунок коштів місц бюдж провод фінанс закладів охор здор, освіти,
культ. Надаються пільги певним категоріям громад по проїзду в трансп,
пільги щодо водопостач, каналіз-ці надані пільги фінанс за рах коштів
місц бюдж. Місц органи самовряд надано право доплати вчителям, лікарям
та інш бюдж працівн. За рахун місц бюдж можуть надаватися разові матер
доплати працюючим пенсіонерам. В економ розв кожен з регіонів має можлив
створюв свою систему господарств, необх для забезпеч його життєдіял.Як
правило, в кожн регіоні створ та функц підпр водогонів, житлово-господ,
каналіз, озеленення, освіти, інш комунал підпр, які необх для життєдіял
міста.

110. Запровадження єдиних загальнодержавних мінімальних соціальних
стандартів.

Однією з новацій Закону України “Про місцеве самовряду-; ання в Україні”
є пропозиція застосовувати в процесі бюджетного планування такі
показники, як “мінімальний бюджет місцевого самоврядування” та
“мінімальний рівень соціальних потреб”. Визначення розмірів мінімальних
місцевих бюджетів повинно здійснюватися з урахуванням мінімальних
соціальних потреб, які, в свою чергу, представляють гарантований
державою мінімальний рівень соціальних послуг на душу населення в межах
усієї території України. За час, що минув від дня ухвалення цього
закону, мінімальні соціальні стандарти так і не були розроблені через
те, що “відсутнє науково обгрунтоване чи підтверджене розрахунками єдине
трактування рівня соціальних послуг на душу населення в межах усієї
території України”42.

Справді, процес визначення мінімального рівня соціальних потреб є надто
складним з точки зору наукового обгрунтування цього рівня. Більше того,
проблема визначення гарантованих державою мінімальних соціальних послуг
є, насамперед, проблемою політичного, а не фінансового змісту. Труднощі
щодо обгрунтування мінімального рівня соціальних потреб підводять
окремих економістів до висновку про беззмістовність спроб встановлення
мінімальних соціальних стандартів через значні відмінності між рівнями
розвитку регіонів, неможливості уточнення стандартів залежно від наявних
доходів центрального бюджету43. Відомий фахівець у галузі місцевих
фінансів В. І. Кравченко вважає, що використання нормативів мінімальної
бюджетної забезпеченості на одного жителя та мінімальних соціальних
потреб є некоректним44.

Імовірно, проблема розробки мінімальних соціальних стандартів потребує
подальшого глибокого теоретичного дослідження та практичного
обгрунтування. Такі стандарти необхідні, вони повинні стати своєрідними
орієнтирами в процесі використання нормативів бюджетної забезпеченості.
Зіставлення мінімального рівня соціальних потреб і нормативів бюджетної
забезпеченості дасть змогу дійти висновку щодо ступеня задоволення
найважливіших потреб населення України, гарантованих Конституцією.

Завдання, які постають перед бюджетною системою України в складних
умовах економічної кризи, тривалого спаду виробництва та погіршення
життєвого рівня населення надають особливого значення раціональній і
зваженій організації міжбюджетних відносин. Як відомо, система
міжбюджетних відносин повинна бути орієнтована на досягнення:

— економічної ефективності;

— соціальної справедливості;

— політичної стабільності43.

Економічна ефективність досягається шляхом встановлення відповідальності
та зацікавленості у повній мобілізації бюджетних доходів, цільовому та
економному витрачанні бюджетних коштів. Соціальна справедливість
забезпечується за допомогою бюджетного регулювання та фінансового
вирівнювання, гласність і зрозумілість яких є важливими умовами
політичної стабільності.

Для того, щоб система міжбюджетних відносин відповідала цим критеріям,
треба вирішити низку першочергових завдань, серед яких:

проведення чіткого розподілу повноважень між органами державної влади та
місцевим самоврядуванням;

розмежування доходів і видатків кожного виду бюджетів на основі
розподілу повноважень між рівнями влади;

зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів за рахунок розширення переліку
місцевих податків і зборів, і надання права органам місцевого
самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки;

відновлення механізмів стимулювання додаткового залучення доходів у
місцеві бюджети;

формування стабільної законодавчої бази організації міжбюджетних
відносин, неприпустимість щорічних змін механізмів бюджетного
регулювання;

розробка мінімальних соціальних стандартів, необхідних для здійснення
ефективного фінансового вирівнювання;

широке використання нормативів бюджетної забезпеченості та їхня подальша
диференціація;

застосування групових нормативів відрахувань від регулюючих податків;

забезпечення дотримання єдиних критеріїв у процесі визначення обсягів
дотацій і субвенцій.

112. Фінансово-економічні засади регіональної політики, розширення
повноважень місцевих органів влади.

Створенно празової бази для реалізації цілей державної регіональної
фінансової політики. У законодавчому порядку слід встановити: обов’язком
центральноі влади є забезпечення єдиних стандартів в якості життя на
всій території країни.

Визначення на основі об’єктивних критеріїв переліку та класифік
регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути
встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової
підтримки центральної влади

Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних
механізмів досягнення цілей державної регіональної фін політики. Серед
них: територіальне планування, програми соціально-економічного розвитку
регіонів, створення міжнародних регіонів економного співробітництва,
надання територіям особливого економічного статусу

(вільних, спеціальних офшорних, торгових зон, зон прикордонного
співробітництва та преференцій) технополюсів і технопарків, організація
міх комунальних і міжрегіональних горизонтальних об’єднань та їхніх
різноманітних асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади

Запровадження використання арсеналу фінансових інструментів для
досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади,
преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від
оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в
депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження
орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками,
надання земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також
створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.

114. Система фінансового вирівнювання: її необхідність та об’єктивні
критерії побудови.

Однією з головних цілей державної регіональної фін. політики щодо
зближення рівнів соціально-економічного розвитку територій є
подолання вертикальних і горизонтальних дисбалансів і фінансове
вирівнювання.

Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових
ресурсів у певного рівня влади для забезпечення громадських і державних
послуг у межах його завдань.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс – це невідповідність між
обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць
одного рівня й обсягами завдань, котрі на них покладаються і
забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.

Горизонтальні фіскальні дисбаланси виникають тому, що є так звані бідні
й багаті території.

Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і
горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання
здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками
системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими
територіями по горизонталі.

Мета фінансового вирівнювання – перерозподіл фінансових ресурсів на
користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні
фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.

Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлена
рядом об’єктивних причин:

1.Це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка
зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій України.
Причому, як свідчить досвід, диференціація податкової бази зростає.
Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних
індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш
занепадає податкова база аграрних регіонів України.

2. Необхід фінансової о вирівнювання зумовлюється значною
диференціацією обсягів витрат у сфері надання державних і громадських
послуг та цін на ці послуги.

З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці
послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської
катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших
великих міських агломераціях.

Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян
України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із
забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій
території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не
забезпечуються. Внаслідок цього сформувався й поглиблюється розрив у
рівнях життя в окремих регіонах України, в міській і сільській
місцевостях.

3. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється потребами
передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини
видатків, не властивих для її конституційних функцій. Такі видатки більш
ефективно здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків з
фінансування освіти, культури, охорони здоров’я, фізкультури і спорту та
деяких інших.

4. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлено і так званими
зовнішніми ефектами соціальних виплат. Це означає, що послугами, які
фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці,
користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні
органи при цьому не несуть ніяких витрат.

Фін вирів в Укр. здійс на основі не обхід тех.-екон обгрунт, статист
даних про екон соц і еколог стан відпов територій, розрах не обхід
витрат для вирів їхнього розвитку, ін форм про урядові та регіон
програми подалання різниці в роз-ку амін-тер одиниць та їх данних.

Оскільки не всі місцеві бюджети самодостатні, тобто спроможні самостійно
фінансувати делеговані їм державою повноваження, приміром, забезпечити
встановлені стандарти медичних чи освітніх послуг. Бюджетним кодексом
України встановлена система трансфертів із держбюджету місцевим
бюджетам, які визначаються на основі математично-розрахункової формули.
Ця формула враховує основні відмінності між місцевостями в їх бюджетній
спроможності.

119. Європейська хартія місцевого самоврядування про основні принципи
організації місцевих фінансів.

Україна як суверенна держава стала членом Ради Європи, приєдналася до
Європейської хартії про місцеве самоврядування та ратифікувала цей акт.
Таким чином, вона взяла на себе зобов’язання будувати місцеві фінанси
відповідно до міжнародних стандартів.

У хартії дається вісім принципових положень про фінансову діяльність
місцевого самоврядування:

1. Органи місцевого самоврядування мають право в межах за
гальнодержавної економічної політики вільно розпоряджатися достатніми
власними засобами.

2. Фінансові засоби органів місцевого самоврядування потріб но визначати
відповідно до компетенцій, передбачених Конституцією та законом.

3. Частина фінансових засобів органів місцевого самоврядування має
надходити за рахунок місцевих зборів чи податків, ставки яких ці органи
визначають у межах закону.

4. Фінансові системи, які забезпечують надходження фінансових засобів
органів місцевого самоврядування, мають бути достатньо різноманітними і
гнучкими для збереження відповідності реальним витратам при здійсненні
їхніх повноважень.

5. Необхідно запроваджувати процедури фінансового вирівнювання чи
еквівалентні заходи, призначені для коригування наслідків нерівномірного
розподілу потенційних джерел фінансування, а також їхнього фінансового
тягаря для захисту фінансово слабких органів місцевого самоврядування.

6. Слід відповідним чином погоджувати з органами місцевого
самоврядування виділення їм перерозподілюваних коштів. Це означає:
кошти, що використовуються з метою фінансового вирівнювання та допомоги
органам місцевого самоврядування, мають вилучатися і надаватися лише за
погодженням з органами місцевого самоврядування.

7. Субсидії, котрі надаються органам місцевого самоврядування, не можуть
призначатися для фінансування певних проектів. Важливо, щоб асигнування
субсидій не обмежувало свободи дій органів місцевого самоврядування у
власній сфері компетенції.

8. Органи місцевого самоврядування мають право на доступ до внутрішнього
ринку позичкового капіталу.

120. Бюджетний федералізм як принцип побудови фінансів місцевого
самоврядування в розвинутих країнах.

В унітарних державах внутрішні міжурядові фінансові відносини виникають
між двома рівнями урядів. Це уряд, який очолює центральну виконавчу
владу, і уряди, що представляють місцеве самоврядування. У федеративних
державах є ще один рівень таких відносин. Це уряди суб’єктів федерації.

Основні концепції організації внутрішніх міжурядових фінансових
відносин:

Бюджетний (фінансовий, фіскальний) федералізм – це форма організації
внутрішніх міжурядових фінансових відносин, які базуються на компетенції
федеральної влади і суб”єктів федерації на договірних засадах, і яка має
кілька ознак:

• чітке розмежування видатків різних рівнів влади і наділення цих
владних рівнів фіскальними повноваженнями самостійно формувати власну
доходну базу;

• побудова внутрішніх міжурядових фінансових відносин на основі
договірно-правових форм їхньої організації;

• організація відносин за активної ролі у визначенні їхньої моделі не
тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм
їхніх консультацій і переговорів.

Основні групи моделей бюджетного федералізму:

• децентралізовані; характеризуються значною фіскальною автономією
регіональних і місцевих влад, слабкістю зв’язків між різними рівнями
влади, порівняно обмеженим співробітництвом. Центральна влада фактично
не займається проблемами фінансового вирівнювання, мало уваги звертає на
фіскальні дисбалансив розвитку окремих територій. Таким чином, місцева
влада при такій моделі має покладатися передусім на власні сили. Подібна
модель бюджетного федералізму характерна для США;

• кооперативні; характеризуються тісною співпрацею різних рівнів влади,
активною політикою центральної влади з подолання фіскальних дисбалансів
на різних рівнях управління та фінансового вирівнювання. Центральна
влада активно турбується про забезпечення єдиних стандартів громадських
послуг у межах усієї території країни. Кооперативні моделі бюджетного
федералізму характерні для більшості федеративних європейських держав,
зокрема для ФРН, Австрії.

Слід зазначити, що найбільшого поширення у світі набула не
децентралізована, а кооперативна модель Б.Ф. Кооперативна модель дає
змогу використовувати такі основні інструменти бюдж.вирівнювання:
розподілу податкових доходів за рівнями влади; загальних трансфертів;
спеціальних трансфертів.

121. Форми та методи фінансового забезпечення місцевого самоврядування в
зарубіжних країнах.

Традиційно бюджетні трансферти поділяються на три види: дотації,
субвенції, субсидії. Проте лише останнім часом з’явилися спроби чітко
розмежувати ці види, спираючись на які можна зробити висновок: у різних
країнах один і той самий вид бюджетних трансфертів може називатися
по-різному. Так, у деяких країнах бюджетні дотації складаються з
кількох різних трансфертів, що надаються за певних умов місцевим
громадам : у Росії — це бюджетна дотація, федеральний трансферт; у
Франції —

глобальна дотація на функціонування, дотація на компенсацію податкових
пільг та зниження ставок оподаткування, фонд компенсації ПДВ.

Формування фонду бюджетних трансфертів може здійснюватися як: часткові
відрахування від одного або кількох податків, що надходять до
держбюджету;

щорічні асигнування з держбюджету; обсяг видатків місцевих громад.

У зарубіжних країнах застосовуються різні підходи до організації касової
справи в органах місцевого самоврядування. В одних країнах органи
місцевого самовряування самостійно визначають умови касового виконання
власних бюджетів. В ін країнах вони такого права не мають, а належить
вого державній владі. Самостійно визначають умови касового виконання
місцевих бюджетів органи місцевого врядування США, ФРН, Австрії, Польщі
та ін країн. У цих країнах касову справу забезпечують уповноважені
органами місцевого самоврядування банківські установи. В окремих країнах
органи місцевого самоврядування призначають комунальні банки
фінансовими установами, на які покладається касове виконання місцевих
бюджетів та інших фондів фінансових ресурсів. Там, де органи місцевого
самоврядування мають автономію в питаннях організації касової справи,
муніципалітети призначають власник скарбників. Вони забезпечують
фінансовий баланс, спільно з банками турбуються про ліквідність, готують
фінансові звіти.

У тих країнах, де касова справа в органах місцевого самоврядування
перебуває під контролем державної влади, вона організується державним
казначейством.

122. Види, принципи та інструменти взаємодії державного та місцевих
бюджетів у зарубіжних країнах.

Вважається, що стабільнішою частиною бюдж трасф є ті, джерело яких
привязане до доходів держ бюдж.У країнах зі стабільною економікою бюдж
трансф, що мають природу бюдж дотацій, фінанс саме з такого джерела.Що
стосується звязаних бюдж трансферів, то найбільш підходящим для них
джерелом є видатки бюдж, залежно від обсягу місц видатків. Світова
практика виділяє такі методи розподілу бюдж тансферів: пропорц доходам
місц громади; багатофакторна формула;компенсація фактичн видатків місц
громад. В зарубіжн країнах сформув розгалужена система трансф. Вони є
інструмен проведен держ регіональн фін політики. За допомогою трансф
здійсн фін вирівнювання, фінанс так звані, агентські послуги (делеговані
повноваження), забезпеч послуги місц влади на рівні встановлених центр
владою мінім соц стандартів,компенс втрати окремих громад через
додаткові витрати на послуги, якими користуються жителі інших тер-них
колективів. Трансферти поділ на 4 групи:

• Розподілені податки

• Гранти

• Субвенці

• Інші

Гранти поділ на 2 групи:специф гранти(субвенції):мають цільовий хар-тер;
генеральні гранти:не обумовлюються конкретн метою їхнього витрачання.За
сучасних умов в багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення
системи трансфер, зменш чисельності їхніх видів. Йде процес заміщення
спец трансф загальними,тобто необумовленими конкр метою Це стало вимогою
Європ Хартії про місц самоврядув.

123. Порядок «вертикального» та «горизонтального» бюджетного
вирівнювання.

Бюджетне регулювання загалом не слід розглядати лише як діяльність у
межах бюджетної системи, пов’язаної всього-на-всього з перерозподілом
бюджетних ресурсів. Бюджетне регулювання відображає процеси політичного
та народногосподарського значення, за допомогою яких вирішуються
загальнодержавні завдання з забезпечення економічного зростання,
розвитку продуктивних сил, піднесення рівня добробуту населення,
усунення розбіжностей у рівнях розвитку певних територій, фінансового
забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем
тощо. Усе це надає бюджетному регулюванню виняткове значення та особливе
місце у складі міжбюджетних відносин.

Поняття “вирівнювання” українським законодавством вперше було
використано у 1995 р. Законом “Про бюджетну систему України” (ст. 16).
Пізніше воно трансформувалося у поняття “бюджетне вирівнювання” й було
використано Законом “Про місцеве самоврядування в Україні” від 20. 05.
1997 р. (ст. І). На практиці нерідко застосовується поняття “фінансове
вирівнювання”.

Загалом бюджетне регулювання — поняття глибшого змісту, а фінансове
вирівнювання входить до складу процедур бюджетного регулювання. Отже,
фінансове вирівнювання є складовою процесів бюджетного регулювання.

У складних процесах бюджетного регулювання треба виокремлювати
вертикальне та горизонтальне бюджетне регулювання.

Вертикальне бюджетне регулювання має на меті забезпечення необхідними
дохідними джерелами всіх ланок бюджетної системи (державного бюджету
України та місцевих бюджетів) відповідно до наявного порядку
розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого
самоврядування. Вирішення цього завдання досягається шляхом розподілу
видатків між ланками бюджетної системи та надання їм доходів, достатніх
для фінансування цих видатків.

Горизонтальне бюджетне регулювання покликане усунути розбіжності між
рівнями бюджетної забезпеченості в розрізі місцевих бюджетів (міських,
районних у містах, селищних та сільських). Іншими словами, основний
зміст горизонтального бюджетного регулювання полягає у фінансовому
вирівнюванні бюджетів у територіальному розрізі. Причому, горизонтальне
вирівнювання здійснюється лише всередині такої групи місцевих бюджетів,
як бюджети територіальних громад. Нагадаємо, що згідно з Законом України
“Про місцеве самоврядування в Україні” районні та обласні бюджети не
належать до бюджетів місцевого самоврядування. Доходи обласних і
районних бюджетів формуються за рахунок:

1) коштів державного бюджету для їхнього відповідного розподілу між
територіальними громадами або для виконання спільних проектів;

2) коштів, залучених на договірних засадах із місцевих бюджетів для
реалізації спільних соціально-економічних

Отже, районні та обласні бюджети не мають власних дохідних джерел, а
утворюються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів для
задоволення спільних потреб територіальних громад. Щодо коштів
державного бюджету України, які виділяються для збалансування місцевих
бюджетів, то районні та обласні бюджети є лише відповідними щаблями на
шляху їхнього просування до місцевих.

Як зазначалося, Конституція України, а також закони та інші нормативні
акти визначили засади розподілу повноважень між рівнями влади. На
підставі цього було проведено розподіл видатків і доходів між бюджетами.
У таблиці наведені дані, які характеризують нинішній стан розподілу
доходів і видатків між окремими видами бюджетів, який є результатом
вертикального бюджетного регулювання.

Рис.Напрямки бюджетного регулювання.програм.

124. Світовий досвід надання бюджетних трансфертів місцевим органам
влади.

Розв’язання проблем, пов’язаних із становленням в Україні системи
трансфертів, потребує вивчення теперішнього зарубіжного досвіду їх
використання.

Розглянемо окремі аспекти цього досвіду.

Трансферти — це узагальнюючий термін, яким у зарубіжних країнах
називаються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального
уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів
територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів
одиниць нижчого адміністративного рівня, а також у зворотному напрямку.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується домінуюча частина
доходів місцевих органів влади. Такостанніми роками за рахунок
трансфертів на Мальті формувалося 98% доходів муніципальних бюджетів, у
Румунії — 79, у Болгарії — 78, в Угорщині — 66, у Латвії — 68, у
Словенії — 67, у Великобританії — 77, у Нідерландах —60%. До цієї групи
входять як високорозвинуті індустріальні держави, так і країни Східної
Європи, котрі належали до колишньої соціалістичної системи. Є група
європейських країн, де трансферти відіграють відносно незначну роль. У
Швейцарії за їхній рахунок формується 18% доходів муніципальних
бюджетів, у Швеції — 19, у Франції — 26, у Фінляндії та Сан-Марино —
31, у Данії — 24, на Кіпрі — ЗО, в Австрії — 35%. У багатьох країнах цей
показник не перевищує 50%.

У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони
є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики. За
допомогою трансфертів здійснюється фінансове вирівнювання, фінансуються
так звані агентські послуги (делеговані повноваження), забезпечуються
послуги місцевої влади на рівні встановлених центральною владою
мінімальних соціальних стандартів. Трансферти дозволяють компенсувати
втрати окремих громад через додаткові витрати на послуги, якими
користуються жителі інших територіальних колективів. Є трансферти, що
надаються центральним урядом органам влади регіонального та місцевого
рівня. ? також трансферти, що надаються місцевій владі регіональними
урядами.

У зарубіжній практиці немає однозначних підходів до організації надання
трансфертів та їх класифікації. Група експертів Ради Європи під
керівництвом Дж. Лотца в 1986 р. підготувала спеціальну доповідь, в якій
здійснила спробу класифікації трансфертів. У доповіді замість терміна
трансферти вживається поняття субсидія. Сама доповідь дістала назву
“Політика субсидування органів місцевого самоврядування”.

У доповіді також визначено, що субсидіями є переміщення коштів від вищих
до нижчих органів влади. Поняття не включає позик, крім безвідсоткових,
що надаються на строк більше десяти років. До субсидій не належать також
спільно використовувані податки.

Перша група субсидій — це субсидії загального призначення. Друга група
субсидій — це спеціальні субсидії, тобто ті, що спрямовуються на певні
потреби. Ще одну групу субсидій у доповіді названо дискреційними. Це
субсидії, що розподіляються на розсуд уряду відповідно до різних
обставин, але без жодних критеріїв.

Через десять років у базовому звіті “Місцеві фінанси у державах — членах
Ради Європи”, підготовленому Робочим комітетом з місцевих і регіональних
органів влади зроблено іншу класифікацію трансфертів.

Трансферти, згідно із звітом, поділяються на чотири групи. Це
розподілені податки, гранти, субвенції та ін. Гранти поділяються на дві
групи: специфічні гранти (субвенції) і генеральні гранти. Специфічні
гранти мають цільовий характер. Генеральні гранти не обумовлюються
конкретною метою їхнього витрачання. Є й інші спроби здійснити
класифікацію трансфертів, хоча це питання ще дискутується.

За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення
системи трансфертів, зменшення чисельності їхніх видів. І це не
випадково. В окремих країнах системи трансфертів були громіздкими, їхня
чисельність сягала 100—400 видів. Йде процес заміщення спеціальних
трансфертів загальними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало
вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування. Наприклад, у
Франції в 1979 р. запроваджено глобальну дотацію функціонування, в 1985
р. глобальну дотацію на устаткування комун та об’єднань комун, глобальну
дотацію на устаткування департаментам. Запроваджено загальну
децентралізаційну дотацію, субсидію на компенсацію ПДВ. Разом з тим, і
досі зберігається значна кількість спеціальних трансфертів: дотація на
професійну підготовку і навчання, дотація на шкільне обладнання,
департаментська дотація на устаткування коледжів та ін.

У ФРН загальні субсидії надаються на фінансове вирівнювання. Обумовлені
субсидії виділяються як федерацією, так і землями на поточні витрати, на
допомогу з обслуговування боргів, на соціальні послуги і добробут
молоді, на запобігання стихійному лихові, на вдосконалення дорожньої
інфраструктури, на утримання шкіл, дитячих садків і лікарень, а також
громадських культурних закладів та ін.

Інвестиційні субсидії надаються для розширення дорожньої (транспортної)
інфраструктури, для спорудження шкіл та дитячих садків, муніципальних
очисних підприємств, житла для студентів, державного житлового фонду.

Проблеми перебудови системи трансфертів активно дискутуються в країнах
Західної Європи. Один з напрямків цих дискусій — пошук можливостей
підвищення ефективності трансфертів, створення за їхньою допомогою
економічних стимулів розвитку окремих територій. Інший напрямок, як уже
зазначалося, — це пошуки можливостей спрощення системи трансфертів,
значного збільшення частки незв’язаних трансфертів, що випливає із
принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування.

Але зарубіжний досвід не може бути механічно застосовано в Україні.
Неперспективним є шлях створення широко розгалуженої системи
трансфертів. В Україні доцільно мати спрощену і зрозумілу їхню систему.
Загалом можна зберегти поділ трансфертів на три їхні види — дотації,
субсидії та субвенції.

125. Можливість застосування світового досвіду організації місцевих
фінансів в Україні, з урахуванням її історичних, економічних та
демографічних особливостей.

Прагнення до побудови в нашій країні ефективної системи взаємовідносин
між

органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно
необгрунтованих, неправильних рішень спонукає до вивчення як
позитивного, так і негативного світового досвіду організації місцевих
фінансів.

Будь-яка бюджетна система має бути зорієнтована на вирішення завдань з
будівництва системи, яка б відповідала таким сновним вимогам: соціальна
справедливість, економічнаефективність, політична стабільність. У різних
країнах існують різноманітні умови, які впливають на побудову
взаємовідносин різних рівнів влади в бюджетній сфері. Залежно від цих
умов кожна краіна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних
відносин. У наш час у самому загальному вигляді можна виділити два типи
моделей міжбюджетних відносин — децентралізований і кооперативний.

Децентралізовані моделі мають такі основні особливості: 1 – з трьох
головних функцій державних органів влади й управління — макроекономічної
стабілізації, перерозподілу національного доходу і виробництва державних
товарів і послуг — перші дві найчастіше належать до сфери діяльності
центрального уряду, а третя поділяєтеся між трьома рівнями влади, але
вважається найважливішою в діяльності місцевої влади, що загалом
відповідає оптимальній теоретичній моделі міжбюджетних відносин. 2 –
Наділення повноваженнями з оподатковування різних рівнів влади
відбувається відповідно до зазначеного розподілу функцій. Податковими
джерелами центрального бюджету стають такі види податків, як прибуткові
на фізичних і юридичних осіб, а також акцизне і митне оподатковування,
тоді як місцеві бюджети задовольняються другорядними джерелами –
податками на товари і

послуги, майно і земельні ділянки. 3 – визнається високий
ступінь фінансової

нежності і самостійності регіональної влади. Це фактично може привести
до відмови центрального уряду від контролю за бюджетною д-тю
регіональних органів, байдужому ставленню до проблеми горизонтальних
дисбалансів і регіональних бюджетних дефіцитів, відсутності
відповідальності щодо їх боргів. Фінансова незалежність і самостійність
регіонів забезпечується наданням їм права спільного використання
податкових баз. Однак спід зазначити, що найбільшого поширення у свггі
набула не децентралізована, а

кооперативна модель бюджетного федералізму. Для даної моделі
характерні :

– порівняно більш широка участь регіональної влади в перерозподілі
національного доходу і в макроекономічній стабілізації, що веде до
тіснішого бюджетного співробітництва місцевих і центральних державних
структур.

– підвищена роль місцевої влади в системі розподілу податкових доходів,
у тому числі і національних, – активна політика горизонтального
бюджетного вирівнювання, підвищена відповід-сть центру за стан місц.
Держ. фінансів, рівень соціально-економічного розвитку територій, що
веде до посилення контролю з боку центру і деякого обмеження
смостійності місцевої впади

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019