1. Види зернових культур та структура виробництва зернових
Зернові культури поділяються на такі групи за біологічними
ознаками:1)Злакові зернові-пшениця,жито,ячмінь, овес;
2)Крупяні-гречка,просо,рис;3)Зернобобові-горох;4)Кукурудза-крупяна.Вже
вирощують переважно фуражну кукурудзу, крупяної кукурудзи немає це
досить перспективна галузь.З точки зору термінів вирощування -ярі озимі
.З точки зору напрямків використання-продовольчі та фуражні.Основними
фуражними культурами є ячмінь,жито,кукурудза в Україні. США 70%
фуражного зерна це кукурдза.Недоліками вітчизняної структури є
нераціональне співвідношення між фуражним та продовольчим:1 високий %
пшениці на фуражне використання 2 досить низька питьтома вага
кукурудзи(8-9%)при низькій урожайності 3 відсутність високоякісниї
сортів пшениці.На Укр. Вирощують в структурі посівних площ:пшеницю
50%,жито4%,ячмінь23%,овес,горох по 3%,просо1%,кукурудза 10%.
2.Норми та фактичний рівень витрат хлібопродуктів на душу населення
Норма зерна приблизно = 1 тона для повного задоволення
потреби в зерні для внутрішнього ринку. Норми споживання хлібобулочних
виробів в кожному році різні , так в 1990 році =145, а в 1999 році 120.
Фактично споживається в 1990 р. 141, в 1998р.= 126 , а в 1999 р. = 125.
Попит на хлібобулочні і круп’яні вироби є нееластичним в
результаті зниження 1 населення, споживання скоротилося значно менше,
ніж по інших харчових продуктах ( з 140 до 120
3. Потреба в зерні на продовольчі цілі
Попит на продовольче зерно залежить від кількості населення країни та
обсягів споживання хлібо-булочних виробів, макаронних,крупяних виробів
на душу населення. Обсяг споживання на душу населення визначається з
одного боку традиціями харчування і рівнем платоспроможності населення з
іншого боку. Попит на хлібобулочні вироби є неєластичним , це означає що
зміни в цінах і доходах не мають впливу.За ці9 років ми стали менше
споживати 1990-хліба 140кг, зараз 125кг на душу населення . Це відбулось
за рахунок збільшення втрат на зерно, на фуражне зерно.Попит на зерно це
стабільний показник.На Укр. річна потреба на продовольче зерно-8-9млн
тон(50млн*0,78).Потреба в продовольчому зерні =кількість нас. *
факт.(нормативних)норм спож.хлібопродуктів,скоригованих на продукти
виходу готових продуктів з зерна.Потреба в борошні(пшениці)на душу
насел.65кг.Середній коеф. виходу 78%.
4. Потреба в зерні на фуражні цілі.
Зерно є основою годівлі тварин: ВРХ в раціоні годівлі споживає
25-30%. Потреба в зерні пов’язана з рівнем розвитку переробної
промисловості. Потреба в зерні визначається: поголів’ям тварин і
нормативними витратами на 1 голову.Потреба в фуражному зерні 12-14 млн.
т.
5. Необхідність створення страхових запасів зерна та їх обсяги.
Необхідність створення страхових запасів зерна визвана різними
непередбачуваними ситуаціями ( наприклад стихійними лихами). Розмір
запасів 1,5-2 млн. т.
6. Обгрунтування потреби в зерні на внутрішньому ринку.
На внутрішньому ринку потреба становить 25-26 млн. т. Його зменшення
хоча й дає більші прибутки виробникам, але негативно впливає на
споживачів і викликає реакцію навпаки. Проблема є у якості зерна.На
кон’юнктуру зернового ринку особливо вплинула нестача пшениці, яка на
всіх каналах збуту постійно має підвищений попит. До того ж гіршою була
якість зерна. Надходження зерна в державні ресурси зменши-лося на 0,7
млн. т, внаслідок несвоєчасних розрахунків това-ровиробників за надані
державою в кредит пально-мастильні матеріали та хімікати. В ряді
випадків регіональні контракти виконані лише наполовину. Така ситуація
виправдовує санкці-онований урядом імпорт продовольчого зерна в
кількості до 1,5 млн. тонн.
7. Експортний потенціал зернового господарства Укр.
Україна має високий експортний потеціал,який визначається її
географічним положенням та прир. умовами.Укр. розгля-дається як
експортер фураж.зерна через якість зерна.Укр-ке продовольче зерно є
неконкурентно здатним як за ціною так і за якістю.Ціна на внутрішньому
ринку є вищою за світову,а з фуражним навпаки.Імпортуємо
твердезерно.Основна проб-лема Укр. як суб?єкта на зовнішньому ринку
полягає в некон-курентноздат. за ціною і якістю,причинами є:дефіцит
фінан-сових ресурсів,який недозволяє забезпеч. технологію,а отже
якості.Не дозволяє модернізувати техніку, а отже здійснити виробництво.
8Динаміка вироб.зерна та його розподіл за напрямками використання.
1990-51млн т,1998-26,4, 1999-24,5
Використано на:продовольство(1998)8450,корми 16600,насіння 4500, втрати
1850, пром.переробка 800, внутрішне використання 31200,експорт 2млн.т
9. Динаміка та структура експорту зерна.
Експорт зерна. Особливістю зернового ринку в 1999/2000 маркетинговому
році стало пожвавлення експортних операцій. Протягом липня-грудня
вивезено 2,7 млн. т зерна, а за весь рік можна очікувати експорт його
близьким до 4,0 млн. т, в яких переважатимуть пшениця (66-67 %) та
ячмінь (26-28 %), що порівняно з внутрідержавними запасами є досить
значним. За календарний рік вивезено 4,5 млн. т пшениці. Основними
покупцями зерна залишаються з країн бувшого СРСР – Білорусь (забирає на
себе 35-40 % зернового експорту), країни Балтії, а також Туреччина
Ізраїль, Іран. Середня ціна 1 т реалізованої на експорт пшениці (та
пшенично-житньої суміші з перевагою пшениці) 83,3 дол. США, ячменю, який
за обсягами на другому місці – 71 дол., вівса – 52,6 доларів. Для
трейдерів українське зерно за ціною та якістю залишається в
зовнішньоторговельних операціях досить привабливим. На наш погляд в
березні-травні 2000 р. після призупинення закупівель зерна для експорту
можна очікувати незначного пожвавлення цього процесу, хоча суттєвого
підвищення закупівельних цін не слід очікувати.Експорт зерна відносно
валового збору був непропорційно великий і досяг в першій половині
1999/2000 МР (липень-грудень 1999 р.) 2,7 млн. т – в основному пшениця
(1,8 млн. т) та ячмінь (0,7 млн. т). В січні-червні 1999 р. було
вивезено 3,5 млн. тонн. Це негативно відбилося на формуванні внутрішніх
фондів зерна продовольчого та фуражного призначення.
10. Динаміка урожайності зернових культур на Україні та її рівень
відносно світового рівня.
Валовий збір зерна в 2000 році можна очікувати в межах 27,5 млн. т, що
сприятиме кращому наповненню ринку. Надход-ження зерна від урожаю 1999
року в кількості 24,4 млн. т за останні десять років було одним з
найменших (1996 р. – 24, 6 млн. т, 1998 р. – 26,5 млн. т). Несприятливі
погодні умови з пізньовесняними заморозками та тривалою літньою засухою
в поєднанні з низьким рівнем агротехнології в багатьох госпо-дарствах
стали причиною зниження врожаю зернових до 19,6 ц проти 20,8 ц в 1998
р.; пшениці зібрано по 22,8 ц проти 26,5 ц, жита 14,6 проти 16,2 ц.
Ячменю було зібрано більше – 18,4 ц проти 16,5 ц. Загинуло та зібрано на
кормові цілі як мало-продуктивних 729 тис. га посівів, від чого втрачено
біля1,5 млн. т зерна. Небувало низькі врожаї зібрали господарства
Луганської області – зернових в середньому по 11,6 ц, а пшениці по 12,4
ц; Чернігівської, відповідно 14,3 та 17,0 ц; Сумської – 16,0 та 19,9 ц.
Найвищу врожайність зернових та пшениці отримали господарства Одеської
області – 24,1 ц та 26,7 ц, що забезпечило валовий збір зерна в
кількості 2163 тис. т, або 9 % від загального по Україні. На
внутрішньому ринку область забезпечила 9,5 % загальної реалізації зерна.
Урожайність зернових у Франції в 1999 році становила 60 ц/га зерна.
11. Методика визначення врожайності зернових.
Урожайність-це відношення валового збору у вазі до площі збирання. Є 2
показники: фізична і залікова вага. Фізична- зважування певної партії
продукції і показ її ваги у метричних тоннах, кг.Залікова вага являє
собою розрохунок партії продукції, шляхом корегування фізичної ваги на
коефіцієнт співвідношення базових показників якості і фактичних.
Зерно в первіснооприбуткованій масі – це вага зерна в опри-буткованій
масі (бункерне). Зерно в масі після доробки- це те, що пройшло після
токів. Урожайність кукурудзи визначається в двох показниках: в качанах
,в перерахунку на зерно сухе.
12. Побічна продукція зернових культур: методика визначення обсягу та
напрямки використання.
При зборі зернових культур є 2 види продукції: основна і побічна
продукція. Обсяг побічної залежить від ряду факторів: ур., сортності та
ін. Обсяг визначення її кількості залежить від способу збирання та
зберігання. При збиранні зернових, обчисл. вихід побічної продукції.
Побічна продукція- це солома, яка за вітчізняної технології збирається в
тюки і потім зберіг. в спец. приміщеннях, або заповнюються тракторні
причепи , а потім солома скиртується. Оцінюється побічна продукція по
нормативній собівартості.В тюках солому зважують, а в іншому випадку
вимірюється об’ємом вмісту соломи в причепі. За іншої технології солома
залишається на полях і приорюється.В такому виподку її об’єми не
визнача-ються, це є напрямом використання. Використовується соло-ма в
тваринництві як на корм, так і на підстилку, в залежнасті від якої
рослини солома.
13. Затрати праці та рівень механізації на вирощування зернових
ЗПм-затрати механізованої праці.ЗП-загальні затрати праці до будь якої
продукції.ЗП в люд/год.Другий показник-рівень трудомісткості
Q-обсяг,t1-трудомісткість,яка показує затрати праці в люд/год на 1 ц або
1 т прод.-ї,t2- -//- на 1 га посіву.Вони пов?язуються через врожайність
t1*Y=t2
Трудоміст. по різних культурах є різною, так як різна врожайність.Рівень
механізації по зернових 95%,овочі 65%,буряки 75%-приблизно 50
л/г.Трудоміст. хар-є затрати праці на вирощування одного га або ц.
Показник трудоміст. визначений на 1га є критерієм для порівняння різних
с/г культур.
14. Методика визначення показників продуктивності праці.
Продуктивність праці- це здатність 1 працівника виробляти певну
кількість продукції за 1 часу.Вона дорівнює кількість виробленої
продукції / затрати праці за 1 часу( люд./год., люд./день, річна
продуктивність). Продуктивність праці взаємопов’язана з трудомісткістю 1
продукції (затрати праці/ кількість вироб. продукції). Зниження трудом.
викликає підвищення продуктивності. Показники продуктивності є вартісні,
натуральні й додаткові.Вартісні: відношення виробленої продукції в
розрахунку на 1 працівника, або на 1 затрат робочого часу (люд./ год.,
люд/ день).Натуральні: обсяг ВП (кг,т,ц) в розрахунку на 1 працівника,
або на 1 затрат робочого часу (люд./ год., люд/ день). Додаткові: площа
посіву окремої культури на 1 працівника, рівень виконання норм
виробітку.
15. Параметри якості пшениці. Напрямки її використання в переробній
галузі
Якість(Я) зерна-це складне збірне поняття , його складність зумовлена
багатоплановістю його використ. на харчові цілі, для годівлі тварин,
переробки та технічні потреби. Кіль-ий її прояв вираж. у показни-х
Я:1)біохімічні власт. зерна(наявність білків,крохмалю,вміст
клейковини,вуглеводів); 2) фізичні і структурно
механічні(вологість,натура,склоподібність); 3)технологічні(вихід
гот.прод.,зольності,дробленості); 4)реологічні(поліпшувачі,слабкі
сорти); 5)транспонтабельні, 6)надійності(придатність до зберігання
біологічних та технологічних показників при зберіганні та
транспортуванні), екологічні,естетичні,патентно-правові. За існуючих
стандартів пшениця поділяється на тверду і м?яку,товарна хар-ка і
призначення яких різне. За вмістом клейковини вони поділ. на класи . Це
найбільш суттєві базові оцінки,на які звертає увагу споживач,і саме вони
є ціноутворюючим параметром,решта показників лише коригують базову
оцінку.Згідно з призна-ченням до зерна ставляться різноманітні
вимоги.Наприклад, для зерна , признач. для харчової промисловості
першорядне значення має якість клейковини.Клейковина а отже й тісто з
такого зерна мають бути пружними,еластичними.Кормове зерно повинно мати
високий вміст білка і збалансованість його за амінокислотним складом.
Основні показники Я закріп-лені стандартами держави.Для с/г прод. яка є
сировиною переробної пром. показник Я є надзвичайно важливими, вони
визначають подальшу ефективність і Я готових продуктів.По пшениці:вміст
клейковини, показник ІДК(хлібопек.власт.), засміченість,наявність
шкідливих домішок.Пшениця поділ. на 6 класів в залежності від вмісту
клейковини:3 клас клейк.-24%, ІДК-90%, фуражне-24%, ІДК-120%.
Жито,ячмінь і т.д. поділ. на продовольче або фуражне в залежності від
показників Я.
16.Фуражні зернові культури та обсяги їх виробництва в Україні.
Основою вир-ва фуражного зерна є посіви ярого ячменю, кукурудзи на
зерно, вівса і зернобобових культур.При цьому площі посіву кукурудзи на
зерно та зернобобових збільшуються повільно, хоча потреба в цих
культурах значна і постійно зростає.
Обсяги виробноцтва фуражного зерна на Україні:
1) ячмінь: 1998р.-5870 тис.т; 1999р.- 6382 тис.т ; 2000р.-7500тис.т.;
2) овес: 1998р.-741 тис.т; 1999р.- 759 тис.т ; 2000р.-780тис.т.;
3) кукурудза: 1998р.-2301 тис.т; 1999р.- 1733 тис.т ; 2000р.-2000тис.т.;
4) зернобобові та інші: 1998р.-826 тис.т; 1999р.- 633 тис.т ;
2000р.-650тис.т.
17.Показники собівартості зерна та методика їх визначення.
Для в-ва культур кожне госп-во несе певні затрати , які можна обєднати в
5 груп: матер. затрати, на соц. заходи, оплата праці, амортизація та
інші затрати. Які обєднуються в 12 статтей витрат, які враховують
витрати на насіння, на оплату праці, паливно-мастильні матеріали тощо.
Затрати є постійні та змінні, що і формують собою с/в одиниці прод-ї.
Загально схему формування с/в зернових культур можна подати так:
виробничі витрати понесені безпосередньо на в-во до франко-місця – с/в
побічної прод-ї =с/в основної прод-ї, яка розра-ховується на один.
прод-ї. На вартість побічної прод-ї відно-сяться витрати по збиранню,
транспортуванню, складанню. В-ти, що відносяться на с/в прод-ї вкл. в-ти
, що були понесені на в-во зерна в зерновідходах. Тому визначається с/в
один. зерновідходів. Зерно береться у фіз. масі після доробки. Щоб
визначити повну с/в до виробн. с/в основної прод-ї + витрати на збут та
інші, що повязані з реалізацією. При формуванні повної с/в враховується
товарність прод-ї(співвідношеня реалізованої до виробленої ).
Собівартість 1 продукції = затрати по культурі/обсяг виробленої прод-ї.
Або затрати на 1 га/урожайність.
18. Рентабельність виробництва зернових культур.
Відносні показники ефективності є:
1) рівень рентабельності, який визначається=прибуток/собівартість (база
для прибутку і собівартості одна й та й сама);
2) рентабельність продажу=прибуток/суму виручки від реалізації;
3) норма прибутку= прибуток/ вартість основних і оборотних фондів.
Останній показник за фактичними даними по госп-ву визначити не можна.
Даний показник може визначатися лише нормативно, а по госп-ву, яке
вирощує багато культур, не може визначатися. Проте даний пок-к є
важливим поскільки він відображає доходність авансованого капіталу
вир-ва. Даний показник має досить важливе значення щодо визначення сфери
діяльності і обумовлює в першу чергу наявність капіталу.
Фактори підвищення ефективності розділяються на 2 групи:
1) фактори, які дозволяють максимізувати виручку від реалізації з 1 га;
2) фактори, які дозволяють мінімізувати витрати на 1 га.
Збільшення доходу від реалізації досягається за рахунок:
1) збільшення врожайності ; 2) підвищення якості.
Завдання мінімізації витрат зводиться до збільшення вартості продукції з
1 га більш швибкими темпами, ніж збільшення витрат на 1 га: Eз= зміна
вартості продукції (МД) / зміна затрат МЗ) > 1.
19. Особливості функціонування ринку зерна. Його державне регулювання.
-ринок існує як система ринкових відносин;
-розвиток інфраструктури (біржі, торгові дома);
-основними операторами є виробники, трейдери, ХПП,ХПЗ, переробні
підприємства);
-відносна свобода конкуренції;
-зменшення тиску державних органів та формування нормальної законодавчої
бази;
-прибутковість торгівлі зерновими.
Державне регулювання:
-пільгове кредитування;
-вирівнювання паритету цін;
-нормативне регулювання механізму ціноцтворення;
-податку, мито.
20. Біржова торгівля зерном, біржові ціни.
На Україні біржова торгівля почала розвиватися з 1995 року , проте до
цього часу вона не займає належної ролі на зерно-вому ринку. З 1997 року
держава активно підтримує біржову торгівлю як механізм, який забезпечує
прозорість ринку. В 1997 році прийнята концепція про розвиток біржової
торгівлі, якою передбачена закупівля с/г продукції буде здійснюватись
через біржі.Фактично держава стає суб’єктом ринкивих відно-син. 1997 р.-
відміна держзамовлення; 2000 – указ Президента передбачає реалізацію
зерна на експорт через біржі. Крім того в 2000 році в більшості областей
біло заборонено вивіз зерна з області без реєстрації контракту на біржі.
21.Оператори зернового ринку , функції.
Основними операторами є:
1) виробники (безпосередньо в-во, короткостокове зберігання та
реалізація);
2) зернотрейдери (в-во, постачання ресурсів, куп.-продаж зерна,
переробка зерна на продовольчі та фуражні цілі);
3) переробні п-ва (закупівля, переробка – в деяких випадках на
давальницьких умовах, зберігання, реалізація виробленої прод-ї);
4) інфраструктура: біржі, агроторгові дома тощо (забезпечення
нормального функціонування ринку зерна, формування ринкової ціни тощо ).
22. Інфраструктура приймання та зберігання зерна.
Цим займаються ХПП та ХЗП, яких на Укр. налічується 544. Які можуть
приймати на доробку і очищувати 800-900 тис. т зерна , сушити 530 тис.
т, та 270 тис. т кукурудзи.ХПП займаються збереженням та відвантаженням
зерна. Приймання та зберігання зерна через елеваторне госп-во.
23. Характеристика підприємств по переробці зерна.
Переробка зерна здійснюється у декілька етапів:
1) забезпечує заготівлю та доробку зерна. 544 ХПП та ХЗП, які можуть
приймати на доробку, очищувати 800-900 тис.т, сушити 530 тис.т зерна і
270 тис.т кук. ХПП займаються збереженням та відвантаженням озимих
культур.
2) переробка зерна в борошно, крупи забезпечується ХПК, яких на Укр.
налічується 157 та комбікормові заводи, які виробляють комбікорми.
3) П-ва, які виготовляють готові хлібобулочні і макаронні вироби,
хлібзаводи, конд. фабрики та макаронні.
Елеваторні госп-ва приймають, зберігають, досушують, доочищають,
підготовляють товарні партії для реалізації переробним підприємствам.
Окремі елеватори мають потужності по виготовленню борошна та круп.
Особливістю функціонування є те, що вони приймають зерно 1 раз на рік ,
а реалізують протягом року. Осн. витрати – на зберігання та доробку.
В-ти на зберігання вкл. амортизац. відрахування, оплата праці тощо. На
суч. етапі через елеватори проходить 5-8млн.т зерна. Цей обсяг
зменшується через обсяги в-ва та високу вартість зберігання. Елеватори
переважно пере-бувають в держ. власності, через що вилучається зерно за
держ. кредитами. Борошномельні п-ва виробляють борошно різних сортів,
висівки та окремі види круп. Основна прод-я – борошно. Вихід 78%.
Пшениця займає 90% в борошномельній пром-ті. Всі п-ва переробної пром-ті
займають монопольне становище, як відносно постачальників сировини так і
відно-сно споживачів цієї прод-ї. В звязку з цим п-ва даної галузі мають
можливість постійно підтримувати рентаб-ть , яка забе-зпечувала
беззбитковість 8-12%. Використання потужності в даній галузі 60-70%, яка
визначається за 2 показниками: обсяг переробки сировини за
добу(200-800т); обсяг в-ва готової прд-ї за добу або за рік. Фонд
робочого часу п-ва 305 діб/рік. Показники ефект-ті: 1) рівень викор.
потужності=факт. пере-роблена сировина або вироблена прод-я/відповідний
показник потужності; 2)с/в переробки сировини. Комбікормовий завод –
основний постачальник кормів на птахофабрики, відгодівельні комплекси.
Зараз основна частьина підприємств припинила свою діяльність, а інша
викор. свою потужність на 20% і виробляє комбікорма на давальницьких
умовах на замов-лення споживачів, які платять по с/в. Хлібопекарська
пром-ть: особливістю функціонування є те, що до недавнього часу
більшість п-в перебувала в державі, що означало повне регу-лювання ціни.
24. Формування с/в переробки продукції зернових.
С/в переробки сировини вкл. витрат на амортизацію будівель, обладнання,
в-ть витратних матеріалів, в-ть енергоресурсів, оплата праці тощо. С/в
переробки широко викор. при пере-робці сировини на давальницьких умовах,
тобто ціна. С/в готової прд-ї, виготовленої із власної сировини, крім
пере-лічених витрат вкл. витрати на сировину. Особливістю пере-робних
п-в є те , що сировина займає 60-70% с/в прод-ї.
25. Рентабельність в-ва муки та круп.
Мука та крупи є продуктами переробки зернових культур. Тому їх
рентабельність обернено залежить від рентабельності зернових, яка за
останні 10 років знизилась. На це вплинуло ряд факторів: обсяги в-ва,
коливання ціни, ціна ресурсів тощо. Так як суть рентабельності полягає в
покритті затрачених витрат прибутком, який йде не лише на покриття , а й
на розширення. При формуванні рентабельності сьогоднішніх підприємств,
що займаються вир-ом муки та круп, врахо-вуються і той фактор , що
постачальниками є не лише с/г п-ва, а й підсобні госп-ва, частка яких з
року в рік зростає. Важко досягти рентабельності на великих п-ах, так як
їх потужність використовується не повністю, тому і с/в тут вища. Через
це зростає кількість невеликих підприємств. Резервом підвищення
рентабельності є якість прод-ї.
26. Характеристика підприємств по виробництву хлібобулочних виробів.
Особливістю функціонування хлібопекарної промисловості є те, що до
недавнього часу більшість її підприємств перебуває в державі, а це
означає практично повну регульованість ринку хлібу. Так, зокрема, ціни
на хліб і хлібобулочні вироби регулюються місцевими органами. Частка
приватних підпри-ємств незначна і складає 5 %. В зв’язку з цим приватні
підприємства не мають впливу на ціну. Хлібопекарська промисловість існує
в режимі жорстко регульованої ціни, при тому, що ціна на сировину
коливається в залежності від ринкових умов ( попит і пропозиція).
27. Ефективність в-ва хлібобулочних виробів.
На це впливає ряд факторів: платоспроможність населення, ціна та якість
сировини, переробки, її обсяги тощо. Хоча в-во хлібобулочних виробів є
досить ефективним, але за даних ринкових умов та обмеженої якості прод-ї
зростає частка в-ва цих виробів в домашніх умовах, що знижує потужність
великих підприємтсв. В меншій мірі це впливає на п-ва малого бізнесу.
28. Стан приватизації підприємств хлібопрод.
Приватизація передбачає роздержавлення підприємств державного сектору
економіки .Так як зерновиробництво є стратегічною галуззю,і попит на
хлібопродукти є відносно великим у структурі споживання українців
,державний контроль має здійснюватися. Тому 85% цих підприємств
залишається в державному секторі ,яка може продати частину акцій
підприємства,але й залишити свою частку зціллю контролю.Приватизація
мусить здійснюватися з ціллю приливу нових коштів та розвитку за
ринкових умов.
37.Цукрові буряки як технічна культура. Продукти їх переробки та
напрямки їх використання.
Цукрові біряки мають важливе значення для економіки країни, є основною
технічною культурою. Коренеплоди ц/б є сиро-виною для виробництва про-ів
харч-ня цукру, вони є значним джерелом поповнення кормових ресурсів у
вигляді гички, жому, патоки, комбікормів. Цінність ц/б в тому, що вони
містять 20% сахарози. Продуктами переробки ц/б є гичка, жом, патока.
Гичка складає 1/3 ваги коренів і за кормовою ціннястю не поступаються
зеленій траві: 5кг гички=1корм.од з вмістом білку 110г. При врожайності
коренеплодів 250-300ц/га гичка становить приблизно 2000к.од. Жом –
безцукрова бурякова стружка, яка містить до 15% сухих речовин; 10 кг
жому= 1кг вівса за кормовою цінністю. Вихід жому = 80%, патоки=60%. 1кг
містить 0,77к.од, 45г перетравного протеїну. Ц/б – важлива кормова
культура: 1кг=0,26к.од, що значно краще ніж у кормових буряків.
38.Норма та фактичний рівень споживання цукру.Потреба на внутрішньому
ринку.
Норма на душу населення -51 кг на рік, фактичне споживання -28 кг на
рік.Споживання цукру на внутрішньому ринку: норма-2,5 млн.тон цукру,
фактично-1,2 млн.тон. У 1999 р.споживання на внутрішньому
ринку=1531тис.тон,а у 1990=2750 тис.тон. Потреба на внутр. ринку-потреба
споживачів цукру.
39. Експортний потенціал цукрової галузі та фактичний рівень експорту
цукру.
Фактичний рівень експорту: 90рік=2,6млн.т, 98рік=583тис.т,99рік=69тис.т.
Україна експортувала цукор в основному до країн СНД і Росії в т.ч.
40. Напрямки використання та потреба на внутрішньому ринку у побічних
продуктах переробки цукр. буряків.
Побічними продуктами переробки ц.б. є жом і меласа. Жом використовується
на корм ВРХ Там, де вирощ. ц.б., більша норма споживання жому. В
структурі раціону соковиті корми, до яких відноситься і жом, повинні
займати 30%, в т.ч. жом 12%. Таким чином потреба залежить від
виробництва ц.б. Меласа є одним з видів сировини для спиртових заводів,
окрім зерна, картоплі. Тому чітко сформованої необхідної кіл-ті в
побічних продуктах переробки ц.б. Ціна на мелясу у 1999 р. коливалася на
рівні, адекватному 65 дол. США за 1 т. За попередніми даними у 1999 р.
було вироблено 639 тис.т меляси . Зменшення обсягів її виробництва в
основному зумовлене зменшенням кількості буряків, що надійшли на
переробку. За прогнозом у 1999 р. було вироблено 10,5 млн.т жому, що на
1,2 млн.т менше порівняно з попереднім роком. У 1999 р. цукрові заводи
реалізували жом у середньому по 4 грн./т.
41.Динаміка виробництва ц/б в Україні та чинники скорочення виробництва.
роки Площа, тис.га Урож-сть, ц/га Валов.збір, тис.т
1995 1448 205 29650
1999 854 156,1 14060
2000 825 150 13500
Чинники скорочення виробництва ц/б:1)Зниження урожайності; 2)Вища
собівартість ц/б ніж соб-сть ц/тростини; 3)Нехватка обігових коштів на
ресурси; 4)Неконкурентність продукції ц/б з-за високої собівартості і
низької якості; 5)Мінімальне внесеня добрив; 6)Відсутність еф-них
технологій обробітку; 7)Нестійкість насіння до хвороб і шкідників;
8)Низький рівень організації вир-ва; 9)Відсутність матер-го заохочення
працівників; 10)Нечерговість сівозмін.
42. Фактичний рівень та методика визначення урожайності цукрових
буряків.
Фактичний рівень урожайності в 2000році=150ц/га в порівнянні з
90=234ц/га.Визначення урожайності: =валовий збір/посівну площу=ц/га. Для
підвищення урожайності необхідно підвищити рівень цукру.Підвищення
виходу цукру на 0,1% дасть додатково приблизно 46тис.т цукру, що
дорівнює 18тис.га посівів за умови урожайності 2,5т/га., або приріст
обсягів цукру 470тис.т, що дор.118га посіву. При збільшенні урожайності
з 150 до 200ц/га рентабельність збільшиться на 17%, до 300ц/га – на 22%.
44.Методика визначення показників продуктивності праці у буряківництві.
Є два показники продуктивності праці: річна і погодинна. Річна прод-ть
праці визначається діленням виробленої продукції на середньорічну
чисельність працівників. Погодинна продуктивність праці = обсяг
виробленої продукції / на кіл-ть відпрацьованих люд.годин.
45. Показники собівартості в буряківництві та методика їх визначення.
Спочатку нормативну собівартість 1ц гички множать на її вихід з 1га. В
результаті одержують суму витрат на яку зменшують виробничі витрати, що
понесені на 1га посіву ц/б-ку. До зменшених виробничих витрат додають
витрати на транспортування ц/б до цукр. заводу і одержаний результат
ділять на урожайність коренеплодів з і га – це повна собівартість 1ц
ц/б-ів.
46. Механізм давальницької схеми переробки цукрових буряків.
З 94 року господарства масово перейшли від продажу ц/б до переробки на
давальницьких умовах. З годом давальницька схема переробки стала
домінуючою: в 94році перероблено на давальницьких умовах 8416тис.т, 98 –
12354тис.т, 99 – 10973тис.т. Якщо в 94 році на дав. Умовах було
перероблено 30% цукро сировини, то в 99 – 93%. Такі відносини обтяжливі
як для виробників сировини так і для цукр. заводів. Однак в умовах
хронічних неплатежів за реалізовану продукцію (заводи не мають власних
коштів для закупівлі ц/б, а зношеність їх основних фондів практично
позбавляє можливості отримати кредит в банку) це єдиний вихід підтримати
с/г товаровиробників. Переробка сировини на дав-х умовах (65%
залишалось господарствам, а 35% цукр.заводам за переробку сировини) дає
можливість госп-вам хоч на мінімальному рівні забезпечувати себе
паливо-мастильними матеріалами, добривами, насінням, засобами захисту
рослин. Вони реалізують цукор по відносно низьких цінах в рахунок оплати
праці, розраховуються ним по боргових зобов’язаннях перед пенсійним
фондом та кредиторами, при укладанні бартерних уцгод. В свою чергу через
появу на внутр.ринку дешевого цукру цукр.заводи не мають можливості
реал-ти свою частину цукру за цінами, які б відшкодували їм власні
витрати на переробку цукро сировини. Як наслідок обидва партнери стали
хронічно збитковими. Розрахунки за переробку цукро сировини повинні
проводитися в грошовому виразі, виходячи з розміру нормативних витрат на
переробку сировини з узгодженим рівнем рентабельності або у натуральному
– з урахуванням погодженої частки витрат партнерів у оптовій ціні
готового продукту та фактичного його виходу, або за змішаною формою
разрахунків – частково грішми та продукцією. В 99році порівняно з 97
обсяг проданих буряків зменшився в 11,3рази. У структурі проданих
буряків зростає частка бартерних угод, реалізації на ринку, населенню, і
в рахунок оплати праці.
47.51. Особливості визначення собівартості виробництва цукрових буряків
за давальницької схеми переробки.
На цукрових заводах визначають 2 показники собівартостї:
1) собівартість переробки ц.б., який визначається сумарними витратами
на переробку в розрахунку на 1 т.
До витрат на переробку включають: витрати на транспортування буряків з
поля, на розвантаження, зберігання в кагатах, вартість допоміжних
матеріалів, паливо та інші. Такий показник собівартості дозволяє
порівняти економічну ефективність переробки на заводах з різною
потужністю і факточно характеризує технічні, технологічні та органічні
умови самого заводу.
2) визн. собівартість цукру в залежності від умов розрахунку цукрового
заводу з постачальниками сировини.
Якщо зовод купує цукровий буряк, то в цьому випадку витрати на сировину
додаються до витрат заводу і формують сумарні витрати.Отже сумарні
витрати =(витрати на переробку + витрати на сировину – витрати на
побічну продукцію) / весь обсяг цукру. Витрати на побічну продукцію
визначаються на рівні цін реалізації.
За цим варіантом цукрові буряки переробляються на давальницьких
умовах. Ціна на цукровий буряк не визначається як така, а отже не
визначається вартість сировини. Собівартість сировини формується окремо,
виходячи із їх власних витрат. При таких умовах собів.ц.б. дорівнює
витратам по кожному підприємству, співвідношенню розподілу цукру між с/г
і переробною голуззю.
Останні 3 роки прийняте співвідношення становить 35-40% до 65-60% ,
тобто цукровому заводу залишається 35-30 % цукру собівартості цукру на
давальницьких умовах.Собівартість цукрового заводу =(вартість переробки-
ва-ть побічної прод-ї заводу)/ обсяг цукру закріплений за заводом.
Соб-ть підприємства= (витрати на в-во + витрати на доставку ) / обсяг
продукції, що надійшов на підприємство. В бухгалт-ких звітах ця виручка
оцінюється по соб-ті, а те, шо продається- по фактичним цінам.
48. Показники якості цукрових буряків.
Якість ц/б-ка визначають такі основні показники і технологічні
властивості: вміст цукру – 16%, фізичний стан , наявність цвітушних
коренеплодів не більше 1%, підв’ялених -5%, механічно пошкоджених – 12%,
зеленушних – 3%, не повинні бути муміфіковані, підморожені зі скловидним
відслоюванням або почорнілими тканинами, безгнилі; загальна засміченість
(фактична =13-18%). Заводський вихід цукру =11-13%.
49. Механізм визначення залікової ваги по цукрових буряках.
Залікова вага передбачає собою перерахунок фізичної ваги за базисними
показниками цукристості і забрудненості. Прийом на цукро заводи
здійснюється в заліковій вазі.
50. Технологічні показники ефективності виробництва цукру.
1)Урожайність: У Зх.Європі урож.600-700ц/га, в КСП “Світанок” 750,
середнє по Укр. в 90р.=270, в передових господарствах 450-500. На
сьогодні по Укр. (через виснаження грунту та відсутність гербіцидів);
2)Якість ц/б: ( цукристість) біологічна ( базисний рівень = 16%),
заводський вихід цукру 11-13%. Біологічна цукристість залежить від
результату вирощування (погіршуються кліматичні умови і у дощове літо
цукр-ть менша, спілості ( заводи збирають раніше, а КСП пізніше, щоб
підвищилась цукристість). 3)Забрудненість цукрового буряку.Ц/б збирають
двома способами:1.Потоковий (тзразу з комбайну на завод);2.Перевалочний
(на кагати, доочишчують і на завод). Розрізняють фізичну вагу коренів та
залишкову вагу ( передбачає перерахунок фізичної ваги за базисними
показниками цукристості і забрудненості) приймаються у залишковій вазі.
52. Економічна ефективність виробництва цукру.
Ефективність виробництва цукру можна визначити лише розрахунковим
шляхом, а саме: 1) визначається к-ть цукру, що фактично надійшла із
звітного року; 2) визн. серед. реаліз. ціна на цукор, як правило, слід
орієнтуватись на якусь очікувану ціну; 3) як добуток 1)*2) визнач.
фактична виручка від реалізації; 4) різниця між виручкою і собівартістю
= прибуток. Рентабельність = ( прибуток / повну соб-ть)*100%.
53. Особливості функціонування ринку цукру. Його державне регулювання.
Основні тенденції Укр-го ринку цукру, що проявилися за останні роки:
1)Значне скорочення експорту продукту і втрати стратегічного ринку цукру
в Росії та ін. країнах СНД;2)Розлад і звуження внутрішнього ринку з
причин зубожіння нас-ня, напливу іноземних цукромістких продуктів,
скорочення використання цукру харчовою пром-тю (з 750 до 150 тис.т);
3)Слабкий захист вітчизняних виробників від ввезення дешевого цукру з-за
кордону(Угорщина, Польща, Франц, та ін), майже повна відсутність
кредитування виробництва та матер-го заохочення експорту; 4)Низька
конкурентоспром-ть укр. цукру з причин високої собівартості сировини і
її переробки; 5)Виникнення нерегульованих ринків збуту цукру і
багатоступеневого посередництва. Склалася сит4уація коли закупівля
цукру-сирцю з тростини стала на багато приваблівішою ніж з ц/б.
Вітчизняні буряковиробники та ц/заводи спроможні витримати конкуренцію
тростинного цукру тільки за умови суворого режиму економії та високої
технології виробництва. Регулювання ринку цукру здійснюється на основі
закону прийнятого Верх.Радою в 99році “Про державне регулювання
виробництва і реалізації цукру” і постановою КабМіну від червня 2000року
“Про деякі питання держ-го регулювання вир-ва і реалізації цукру”
затвердив граничний розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок з
1вересня 2000року до 1вересня 2001, та мінімальні ціни на ц/б з урожаю
2000року і вироблений з них цукор у межах квоти його поставки на
внутрішній ринок.
55. Механізм регулювання ринку цукру в Україні.
Регулювання ринку цукру здійснюється на основі закону прийнятого
Верх.Радою в 99році “Про державне регулювання виробництва і реалізації
цукру” і постановою КабМіну від червня 2000року “Про деякі питання
держ-го регулювання вир-ва і реалізації цукру” затвердив граничний
розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок з 1вересня 2000року до
1вересня 2001, та мінімальні ціни на ц/б з урожаю 2000року і вироблений
з них цукор у межах квоти його поставки на внутрішній ринок.
Передбачається посівні площі для поставок цукру на внутрішній ринок
(квота А) у розмірі 586,2тис.га, урожайність – 220ц/га, вал.збір –
12900тис.т, по квоті Б ( експортні поставки на пільгових умовах)
відповідно – 210тис.га, 172 ц/га і 3612тис.т. Загальний квотований обсяг
вир-ва ц/б = 16,5млн.т або 1,9 – 2 млн.т цукру. Посіви ц/б поза квотами
– 269,4тис.га, при врожайності 172ц/га, а це додатково 556тис.т
цукру.Всього з урахуванням квот А і Б в 2000 році – 2357,8тис.т цукру.
Держ-не регулювання реалізації в межах квоти А(оптова торгівля)
здійснюватиметься за ліцензіями. Роздрібна торгівля може проводитися
особами зареєстрованими як суб’єкти підприє-ої діяльності. За таким же
принципом передбачається торгівля цукру за міжнародними угодами.
Обмежуватиметься імпорт цукру і виробів з підвищеним його вмістом.
Мінімальні ціни на цукор і ц/б встановлюються на рівні, що забезпечує
прибутковість виробництва відповідних видів продукції. Передбачається
введення єдиних цін на цукор. Цукор вироблений понад квоту А і Б і
призначений для реалізації його власниками виключно за межами країни –
квота С.
64.Олійні культури та структура їх виробництва на Україні.
Серед найбільш традиц. Міцних галузей АПК Укр-ни особливе місце займає
виробництво та переробка олійних культур. Посідаючи одне з провідних
місць в світі по виробництву насіння соняшнику (близько 10%
світ.виоб-ва) та маючи розвинуту переробну промисловість (18 працюючих
олійних заводів), Україна могла б бути одним з найбільших світових
експортерів насіння соняшнику та сон-вої олії. Однак, зважаючи на
руйнову цінову політику трейдерів на внутрішньому ринку та поглиблення
тенденцій зростання споживання ін. олійних культур виникає необхідність
широкого впровадження в с/г вир-во нових, апробованих світов. та
вітчизн. наукою і практикою культур, серед яких перспективним є ріпак,
переваги якого: 1)Ріпакова олія ( з 1 т насіння = 380-400кг олії та
500-550 кг макухи (шроту); 2)Отримують при переробці ріпак.насін. за
безвідходною технологією понад 40%олії та 57% макухи;3)Вткористовують
ріпакову олію в харчовій промисловості, у виробництві пластмас,
металургійній та ін. галузях промисловості;4)На технічні цілі і паливо,
мастило, біопаливо дляч дизелів;5)Для вир-ва паперу, целюлози,
целюлоз.-стружкових плит застосовують ріпакову солому;6)На зелений корм,
як попередник в сівозміні. Шрот,що одержують після переробки насіння
олійних культур може лугувати головним джерелом поповнення
високобілкових інгрідієнтів у кормових ресурсах, за рахунок вмісту біля
44% протеїну. Площі посіву в усіх категоріях господарств
(соняшник):1999рік.=2888,9; 2000рік = 2888. Виробництво олії,
тис.т.:90рік=1070,4; 98рік=511; 99рік = 577. Протягом 1986-1990рр.
площа та валовий збір соняшнику в Україні був стабільним і становив
2,6млн.т за урожайності 1,6т/га.У 91-98 тенденція до збільшення площ з
одночасним зниженням урожайності і валового збору. В1998році посівні
площі > 2 млн.га, валовий збір=2,26млн.т при врожайності біля 1т/г.
Основні причини несприятливих процесів у галузі олійництва: припинення
держ. дотування вир-ва, зростання цін на паливо, добрива, пестициди,
заборгованість с/г виробників. В 98році собів.1т сон-ку =200грн., проти
67,1 грн. в 95 році. Якщо соб-ть та оптові ціни на соняшник і надалі
зростатимуть, розширення його виробництва в Укр. буде сповільненим.
65.Продукти переробки олійних культур та напрямки їх використання.
Продуктом переробки олійного насіння є рослинна олія та шрот (жмих або
макуха). Олійне насіння переробляють двома способами:
1) екстракційний спосіб переробки полягає в тому, що олію із насінням
добувають за допо-могою хімічного розчинника.
2) пресовий – полягає в тому, що олійне насіння підігрівається та за
допомогою пресу віджимають.
На Україні переважає екстракційний спосіб. Цим способом олійне насіння
переробляється на 24 маслоекстракційних заводах, сумарна потужність 2,8
млн. тонн переробки олійного насіння. Більшість з цих заводів працюють
по переробці соняшника, а декілька переробляють ріпак (лаки, оліфа).
Крім маслоекстракційних заводів існують олійниці в сільськогосподарських
підприємствах різних форм власності загальною потужністю 200 тис. тонн
переробки насіння.
Вихід олії при екстракційному способі переробки становить 46%, при
пресовому – 42%. Тобто, якщо при валовому зборі близько 2,3 млн. тонн
вихід в середньому 0,45, то це буде 2,3* *0,45= 1 млн. 35 тис. тонн
олії, яка виробляється в Україні.
Напрями використання продуктів переробки: Олія:1)продовольчі цілі
(харчування);2)технічні цілі (паливо, пластмаси, мастило);3)рослинний
білок (продовольство, корми, технічні препарати);Шрот:1)корми тваринам
(бо містить протеїн особливо ріпак);2)комбікорми.
Останнім часом посилився попит на світовому ринку саме на жири
рослинного походження, тому потрібно розвивати цю галузь.
66.Норми та фактичний рівень споживання рослинної олії на продовольчі
цілі.
Рослинна олія виробляється в Україні в основному із соняшнику, так як це
основна олійна культура України. Розглянемо динаміку продажу олії через
торгову мережу та мережу громадського харчування: 1990 – 228 тис. тонн,
1998 – 41 тис. тонн, 1999 – 35 тис. тонн. Як бачимо споживання олії
населенням зменшилось з 1990 в 6,5 рази та має тенденцію до зменшення,
не дивлячись на те, що площі під соняшником зросли, але впала
врожайність порівняно з 1990 рокомбільше ніж в 1,5 рази. Попит на
насіння для виробництва соняшникової олії на внутрішньому ринку досягає
1,6-1,9 млн. тонн, що складає 700-850 млн. тонн олії.
68. Динаміка виробництва олійних культур.
Початок як у будь-якому питанні: загальрні відомості про соняшник та
олійні культури.
Фактичні дані динаміки :1) Посівна площа (тис. га)
Вся 1990 1998 1999
32406 28790 28313
Технічні культури 3751 3770 4340
Соняшник 1636 2531 2889
Зібрано урожай соняшнику на зерно 1626 2431 2800
2) Валовий збір соняшнику (у вазі після доробки, тис. тонн): 1990 – 2571
тис. тонн,1998 – 2266 тис. тонн, 1999 – 2794 тис. тонн;
3) Урожайність соняшнику у вазі після доробки, ц/га: 1990 – 15,8, 1998 –
9,3,1999 – 10;
3) Виробництво соняшнику на душу населення, кг: 1990 – 49,5, 1998 –
45,1, 1999 – 56.
69.Динаміка виробництва рослинної олії.1)Вир-во
олії(тис.т.)1990р.-1070,4; 98р.-511; 99р.-577. 2)Вир-во на душу
населення, кг.(відповідно)20,6; 10,2; 11,6.
70.Експортний потенціал галузі виробництва олійних культур та фактичні
обсяги експорту насіння соняшнику. Протягом 1986-1990рр. площі та
валовий збір соняшнику в Україні був стабільним і в середньому становив
2,6 млн.т. Таких результатів було досягнуто завдяки застосуванню
інтенсивних технологій з раціональним використанням пестицидів і добрив.
За цей же період урожайність соняшнику становила в Укр-ні 1,6 т/га,
порівняно у Франції – 2,3; Аргентині – 1,4; Росії – 1,3. У 91-98 роках
спостерігається тенденція до зростання посівних площ під соняшник (у
середньому за рік на 8%) з одночасним зниженням показників
урожайності(на 18,8%) і валового збору (на 15,8%). Наведені дані
свідчать про надання переваги екстенсивним тенденціям у розвитку вир-ва
соняшнику в Укр-ні.
Розглядаючи валовий збір соняшнику в Укр-ні за 1999р і знаючи потребу
внутрішнього ринку у насінні соняшнику – 1,6-1,9 млн.т., бачимо , що
Україна повинна експортувати соняшник. Але обмеження цього експорту
необхідне, тому було введене 10 вересня 1999р за ініціативою Укроліїпром
Законом України вивізне мито на насіння соняшнику у розмірі 23% від суми
контракту. Це мито буде запобігати надмірному експорту з Укр-ни та
дозволяти працювати олійно-жировому комплексу України.
Структура експорту насіння соняшнику у 1998р, млн.дол.: Італія – 16,1 ,
Бельгія – 17,1 %, Іспанія – 24,1%, Туреччина – 32,5%, Нідерланди –
32,7%, Франція – 27,3%, інші – 48,5%.
71.Експортний потенціал олійно-жирової промисловості та фактичний
рівеньекспорту рослинної олії.
Структура експорту насіння соняшнику у 1998р, млн.дол.: Італія – 16,1 ,
Бельгія – 17,1 %, Іспанія – 24,1%, Туреччина – 32,5%, Нідерланди –
32,7%, Франція – 27,3%, інші – 48,5%.
Переробники вважають, що внаслідок суттєвого недовантаження вітчизняних
потужностей (16 українських масложирових комбінатів можуть переробити
понад 2,5 млн.т. сировини при реальномузавантаженні до 1,5 млн.т.),
експорт необхідно або заборонити, або істотно обмежити. Ведення мита на
насіння соняшнику збільшило експорт олії: в січні-вересні 2000 – 318
тис.т. олії проти 83 тис.т. в 1999р., в т.ч. у вересні 2000 – 46 тис.т.,
в 17 разів більше ніж у вересні 99 року, на 2000р. очікується 3,4
млн.т.соняшнику, тому буде доцільно збільшити експорт і зменшити мито.
72.Особливості функціонування ринку насіння олійних культур. Його держ.
регулювання. Протягом останніх десятиліть на світовому ринку
продовольства підвищився попит на жири рослинного походження. Це
обумовило необхідність розширення посівних площ під олійними, зміну їх
структури, нарощування виробництва олієсировини та продукції з неї.
Порівняно з 1975р. посівні площі під олійні в світі зросли в 1,7 раза, в
т.ч. під соняшником – в 2,5 раза. Соняшник складає 12% в структурі
олійних. В 1990р. вир-во соняшника становило 2,6 млн.т., а затяжна
соц.-екон. криза негативно вплинула й на галузь олійних: 1991-1998(в
середн.)=2,25 млн.т. Відповідно зменшилась і частка України в світових
обсягах вир-ва олійних куль-р.
Наша держава має досить сприятливі прир.-клімат. Умови на значних с/г
територіях для вирощ. насіння олійних культур, при чому за останні роки
площі під посівами соняшнику(осн. олійна куль-ра в Укр-ні) дуже зросли.
Тис.га: 1990- 1636; 98р.-2531; 99р.-2889. Соняшнику в Україні серед
олійних належить близько 95% посівних площ, частину з яких доцільно
зменшувати, підвищуючи врожайність, яка складає: 90р.-15,8; 98р.-9,3;
99р.-10 ц/га. Також потрібно вводити ін. олійні куль-ри, ріпак, сою.
Негативним явищем є зростання пос. площ з одночасним зменшенням
врожайності валового збору, лише 30% заг. посівних площ засівається
гібридним високопродуктивним насінням.
Осн. причини несприятливих процесів у галузі олійництва полягають у
припиненні державного дотування вир-ва, зростанні цін на паливо,
добрива, пестициди, заборг. с/г підприємств.
До 1992р. система постачання, закупівель та розподілу в секторі олійн.
культур була близькою до системи зернового сектора з високим рівнем
держ. втручання. Держава постачала для переробки на олійницях близько
70% заг. обсягу соняшнику. Діяли фіксовані ціни на насіння для
закупівлі, ціни на кінцеві продукти та поставки матеріально-техн.
ресурсів. Але система постачання припинила своє існування разом із
системою держ. закупівель, відмовою виробників від участі в системі
здавання продукції державі, встановлення нових комерційних зв’язків. За
ініціативою Укроліяпром в 1999р. було введено експ. мито 23% від
вартості контракту на насіння соняшнику, Що різко обмежило експорт,
доходи від якого були непогані. Це скор. негат. для с/г виробнків, бо
впала ціна. У МЕЗ з’являється монополія на соняшник.
73. Особливості функціонування ринку рослинної олії. Протягом останніх
десятиліть на світовому ринку продовольства підвищився попит на жири
рослинного походження. Це обумовило необхідність розширення посівних
площ під олійними, зміну їх структури, нарощування виробництва
олієсировини та продукції з неї. Порівняно з 1975р. посівні площі під
олійні в світі зросли в 1,7 раза, в т.ч. під соняшником – в 2,5 раза.
Соняшник складає 12% в структурі олійних. В 1990р. вир-во соняшника
становило 2,6 млн.т., а затяжна соц.-екон. криза негативно вплинула й на
галузь олійних: 1991-1998(в середн.)=2,25 млн.т. Відповідно зменшилась і
частка України в світових обсягах вир-ва олійних куль-р. Україна
виробляє достатньо олії для задоволення своїх потреб, тому може її ще й
експортувати, до того ж експорт є практично єдине джерело кредитування
вітчизняного агровиробника, але через слабку транспортну інфраструктуру
та високі тарифи на послуги вітчизняних олієекстраційних заводів.
Українська олія не може конкурувати на світовому ринку з дешевою олією
Аргентини та ін.держав. Об’єднання Укроліяпром (всі МЕЗ) в 1999р. ввели
з їх ініціативи вивізне мито в розмірі 23% на насіння соняшнику, а
експорт обмежився. Метою введення цього мита було завантажити виробничий
потенціал ол.-жир. Комбінатів, що дасть змогу МЕЗ заробляти. З введенням
мита збільшився експорт з України. В січні-вересні 2000 експорт сон.олії
– 318тис.т., проти 83 тис.т. в 99р., в т.ч. у вересні 2000 – 46тис.т., в
17 раз > ніж у вересні 99р. Вир-во олії(тис.т.)1990р.-1070,4; 98р.-511;
99р.-577. Вир-во на душу населення, кг.(відповідно)20,6; 10,2; 11,6.
Реалізація олії (тис.т.) через торгову мережу відповідно: 228; 41; 35.
74.Світове вир-во олії та олійних культур. Світовий ринок насичений
олійними продуктами менше від потреби. У світі виробляють 24 млн.т
насіння соняшнику, з них 10% Україна. Найвищим попитом в Європі
користується соняшникове, а також ріпакове насіння.
За даними світ.статистики, олійні куль-ри за площею посіву поступаються
лише пшениці, а за обсягом вир-ва – кукурудзі, пшениці і рису. На
світовому і вітчизняному ринках постійно зростає попит на насіння
олійних культур, їх шроти і олію.
Світове вир-во насіння олійних культур (90/98рр. відповідно):
соя-108/154; ріпак-24/36,8; бавовник-34/32,5; соняшник-23/26,2;
арахіс-23/27,6; копра-6/5,4; льон-3/2; пальмове ядро-3/5,4;
всього-224/288.
У заг. обсязі вир-ва олійних частка сої 53,5%, ріпаку 12,8%, бавовнику
11,3%, соняшн. 9,1%, арахісу 9,6%, інших 3,7%.
По континентах посіви олійних розміщені нерівномірно: ріпак – Азія,
Півн.Америка, Європа; соняшник – Європа, Азія, Америка; соя – Півн. і
Півд. Амер., Азія, Європа.
98/99рр. на світ.ринок надійшло 53,28 млн.т олійних культур. Найбільшим
попитом корист. соя.
Світове вир-во шротів(44% протеїну) – 153 млн.т (1998
Світове вир-во олії(тис.т, 99р): Білорусь 15,5; Молдова 11,3; Росія 845;
Узбек. 227; Україна 577.
Рослинні масла, тис.т (1997): Болгарія 138; Італія 1098; Німеччина 1910;
Польща 208; Великобританія 725; США 9230; Франція 1156; Японія 1774;
Угорщина 270.
75.Фактичний рівень та методика визначення урожайності соняшнику.
Соняшник є головною олійною культурою України, її посіви займають ?95%.
Соняшник, так як він використовується без побічної продукції (лушпиння
та кошиків) він визначаєтьсяу вазі після доробки -тобто насіння спочатку
проходить доочистку і досушку на переробному підприємстві. Тобто,
врожайність соняшнику визначається у вазі після доробки, фактичний
рівень якого дорівнює 1990 рік – 15,8 ц/га, 1998 – 9,3 ц/га, 1999 – 10
ц/га.Також у вазі після доробки визначають і валовий збір: 1990 – 2571
тис. тонн, 1998 – 2266 тис. тонн, 1999 – 2794 тис. тонн.
76.Показники продуктивності праці та методика їх визначення на
виробництві соняшнику. Продуктивність праці – здатність конкретної праці
(праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу виробляти певну
кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.
Підвищ. продуктивності праці:Економія робочого часу; Скорочення роб.часу
на вир-во одиниці прод-ії; Зниження собівартості; Підвищ.доходність
підприємств; Підвищ.конкурентоспроможність прод-ії. Для визначення
продуктивності праці у с/г застосовують систему екон. показників. Це
зумовлено особливостями с/г, насамперед незбігом робочого періоду з
періодом вир-ва. Показники прод.праці: повні(прямі) і неповні (непрямі).
Повні: натуральні (трудомісткість продукції росл., твар.); вартісні
(погодинна, денна, річна). Неповні: абсолютні (затр.живої праці на 1 га,
на 1 голову тв., норма закріплення тварин за одинм .працівн);
відносні(ступінь норм виконання норм виробітку на механічних роботах, на
кінно-ручних роботах). Трудомісткість – обернений показник прод.праці –
показує скільки витрачено роб.часу на вир-во 1 ц продукції:
1986-1990=1,2, потім спадала прод.праці і трудо-ть стала 2,8 в 1994р.
77. Собівартість соняшнику та методика її визначення.
Врожайність соняшнику визначається по відношенню до його фізичної маси
(в первісно оприбуткованій масі). Собівартість визначається по
відношенню до зерна в масі після доробки. Витрати на 1 га соняшнику є
дещо нижчими по зерновиробництву.Виробнича собівартість визначається як
відношення виробничих витрат / валовий збір. Повна собівартість визнач.
як віднош. повних затрат / кількість реаліз. продукції.
78. Показники ефективності виробництва соняшника.
Ефективність виробництва соняшнику в цілому характеризується системою
показників технологічної та економічної ефективності. Показники
технологічної ефективності характеризують рівень розвитку застосовуваної
технології. Вони є специфічними для кожної окремої галузі і визначаються
переважно в натуральних показниках або коефіцієнтах:1) урожайність
(відношення валового збору соняшнику у фізичній вазі до площі його
збирання); 2) трудомісткість (затрати праці на вирощування 1 га або 1 ц
соняшнику);3) показники продуктивності праці (кількість виробленої
продукції (ц) ділять на затрати праці (люд.-год.));4) рівень механізації
(відношення затрат механізованої праці до загальних затрат праці);5)
ефективність застосування технологічних ресурсів. Наприклад, економічна
ефективність застосування трудових ресурсів дорівнює відношенню вартості
прибавки урожаю до суми затраче-них коштів на технологічні ресурси.
Показники якості характеризують ефективність виробництва. Для соняшника,
як сировини для переробної промисловості, показники якості є надзвичайно
важливими. Вони визначають подальшу ефективність і якість готової
продукції.Показники економічної ефективності:1) фактори, які сприяють
зниженню витрат виробництва;2) фактори, які сприяють збільшенню ціни.
Первинним показником, який характеризує затрати на виробництво продукції
рослинництва є виробничі витрати на 1 га. Їх визначають діленням
загальної суми витрат на соняшник до площі посіву. Собівартість одиниці
продукції дорівнює відношенню загальної суми витрат до обсягу виробленої
продукції або відношенню затрат на 1 га до урожайності.
Різниця між виручкою від реалізації соняшника і виробничими витратами по
ньому дорівнює валовому прибутку по соняшнику. На підставі валового
прибутку розраховують рентабельність виробництва соняшника, яка дорівнює
відношенню валового прибутку до виробничої собівартості соняшника.
79.Характеристика олійно-жирової промисловості. На Україні налічується
близько 26 олійножирових комплексів, потужність яких 420-1200 т/добу.
Фактично на переробку надходить 1200-1400т насіння при виході олії
44-45%. Це приблизно 600 тис.т олії. В 1990р. в Укр-ні вир-ся > 1 млн.т
(1070,4 тис.т)олії, а вже в 1998 – 511 тис.т, 99р. – 577тис.т олії. На
душу населення: 90р.-20,6кг; 98р.-10,2; 99р.-11,6. Необхідною умовою
підвищення ефективності олійножирової пром-ті Ук-ни і всього
олієпродукт.комплексу АПК є удосконалення економічної стратегії
підприємств, що становлять основу виробничого потенціалу галузі.
Ол.-жир.підприємства мають вибрати свою організац.-правову форму.
Пріоритет має віддаватись такій формі, як відкрите акціонерне
товариство, оскільки вона забезпечить найбільші можливості з точки зору
залучення фінансових ресурсів ззовні. Доцільно перетворювати ЗАТ у ВАТ.
Потужності олійноекстраційних заводів України вцілому перевищують
валовий збір вітчизняного соняшнику і досягають 2,5 млн.т, фактично не
досягається і 1 млн.т.
83.Динаміка виробництва льоно-волокна, причини скорочення обсягів
виробництва.
Льоно- заводи виробляють льоноволокна в 11 раз менше і не знаходять
ринку збуту. Виробники льону скорочують виробництво, бо переробка льону
вимагає великої кількості коштів через високу потужність. Переробляють
льон швидкими темпами. На сьогодні динаміка виробництва льону така:
площа посіву= в 1990-169 тис.га, 1992-155 тис.га, в 1998- 23 тис. га
Урожайність в 1990 р. =6,4 ц/ га волокна, 1998 р.=4 ц/га . Валовий збір
у відповідні роки= 108 тис. т , і 9,2 тис. т. Посіви із льоном
продовжують скорочуватись, ця галузь в перехідний період постраждала
найбільше При відповідній маркетинговій порграмі на державному рівні
льоногосподарства могли б уникнути кризи. На У. з 1997 року робляться
спроби стимулювати виробництво льону в с/г підпиємствах. Для цього
постановами Каб Міну передбачається пряме субсидіювання за рахунок
бюджетних коштів 60% виробництва льону в с/г. Проте дані дії уряду не
принесли бажаних результатів.
Виробництво льону-довгунця, тис. ц.: 90р.- 1080,8, 98р. – 93,4, 99р. –
55,8. Урожайність, ц: 90 р. – 6,4, 98 – 3,6, 99 – 2,7. Причини
скорочення обсягів виробництва: 1.Скорочення попиту на промислові
вироби. 2.Занепад у легкій промисловості.Вир-во льоноволокна – 8 тис.
т.(зараз). Льонокомбінати не спроможні реалізувати весь обсяг виробленої
продукції.
84. Динаміка виробництва картоплі за категоріями господарств. Причини
скорочення виробництва в с/г підприємствах.
Валовий збір картоплі, тис.т
Категорії господарств 1990 рік 1998 рік 1999 рік
Господарства всіх категорій 16732 15405 12723
С/г підприємства 4793 372 173
Особисті підсобні господарства населення 11939 15012 12529
Виробництво картоплі на душу населення в 1999році становило 285,9 кг.
Причини низького рівня врожайності картоплі полягають, насамперед, у
зниженні родючості грунтів (через недостатні обсяги внесення органічних
і мінеральних добрив, застосування неправильних сівозмін), порушенні
агротехнічних строків виконання с/г робіт і технологій вирощування
культури, недостатніх обсягах робіт по боротьбі з колорадськими жуками,
погіршення якості садівного матеріалу тощо. Негативно впливає на
валовий збір картоплі і те, що приватний сектор не володіє більшістю
технічних засобів для виконання всього технічного циклу робіт. Справляє
негативний вплив також відсутність повноцінної ринкової інфраструктури
по забезпеченню якісним насінневим матеріалом, а також те, що для
більшості приватників вирощування картоплі не основний вид господарської
діяльності.
85. Роль особистих підсобних господарств у виробництві картоплі.
Нині основним виробником картоплі є особисті підсобні господарства
населення. Внаслідок розширення обсягів виро-бництва господарства
населення заповнила ніші, звільнені с/г підприємствами громадського
сектора, і перебрали на себе роль основного постачальника картоплі на
ринки. Порівняно з господарствами державної форми власності, в особистих
підсобних господарствах населення вища на 30-50 ц/га врожайність
картоплі, нижчі втрати продукції на стадії збирання та зберігання.
Оскільки виробництво картоплі у підсобних господарствах виходить за межі
самозабезпечення, постає проблема реалізації вирощеної продукції.
Переважна більшість населення не має змоги реалізувати картоплю у
регіонах, де на неї найвищий попит, тому більша частка виробленої
продукції реалізується на місцевому ринку на основі бартерного обміну.
На рівні господарств особливої ваги набувають заходи щодо раціонального
використання органічних та мінеральних добрив, вдосконалення агротехніки
вирощування картоплі, зокрема впровадження правильних сівозмін та нових
високопродуктивних сортів, дотримання якості і строків виконання
польових робіт, зменшення втрат вирощеної продукції.
87. Динаміка та структура вир-ва овочів. Необхідність розвитку
інфраструктури заготівлі та реалізації овочів.
Валовий збір овочів, тис. т.: у 90 р. – 6666, 98 – 5492, 99 – 5324. У
другій половині 1999/2000 р. передбачається збільшення пропозиції овочів
на 5-10 %, а також очікується зменшення попиту через погіршення
купівельної спроможності населення та розширення його самозабезпечення
Прогнозується зростання (на 31,6 %) експортної та зниження (на 7,1 %)
імпортної складових зовнішньої торгівлі овочевою продукцією і продуктами
її переробки Пропозиція овочів та, за рахунок вітчизняного виробництва,
котре сконцентроване переважно в баштанних культур на внутрішньому ринку
продовольства України формується, в основному господарствах населення.
На їх долю буде приходитися в 1999/2000 маркетинговому році 65-66 %
валового збору помідорів, капусти і цибулі ріпчастої – 77-82, моркви і
буряків – 81-90, огірків – 93-94, овочів закритого грунту – 67 %. В
овочевій продукції найбільшу питому вагу займатимуть капуста, помідори,
огірки та цибуля ріпчаста.Біля 4 % валового збору овочів (215 тис. т)
надійде із закритого грунту, де будуть вирощуватися гриби, зелена
цибуля, огірки, помідори та зеленні культури.
Вир-во овочів і картоплі зосереджене в основному у особистих підсобних
господарствах. Так, питома вага приватного сектора у валовому зборі
овочів становить 81,8%. Раніше діючі підприємства по заготівлі і
переробці овочів зараз майже не працюють. Існує потреба у створенні
інфраструктури, яка відповідає потребам сучасного ринку. Один із
можливих способів роз`язання даної проблеми полягає у кооперації
підприємств АПК. У той же час в даний момент часу спостерігається
корпоратизація підприємств(Наприклад АТ “Чумак”).
88.89Економіка садівництва та виноградарства.
1990 1998 1999
Площа виноградних насаджень, тис.га 176 126 116
Валовий збір, тис.т
Винограду 836 270 306
Урожайність, ц/га
Винограду 58,3 24 29,2
Найбільші обсяги багаторічних насаджень були здійснені господарствами
Херсонської, Миколаївської та Вінницької областей. Значних втрат зазнає
виноградарство від вимерзання(зима 1996-1997рр.). Погіршився якісний
стан насаджень. Близько 60% промислових площ виноград-ників займають
насадження посадом 60-70х років із застарілими схемами та
низькопро-дуктивними сортами. У цілому в державі знижується
продуктивність плодоносних площ виноградників. За останні 3 роки
(1996-1999) середня урожайність винограду у суспільному секторі
становила 23 ц/га проти 48 ц/га у 1981-1985 роках. Такий рівень
продук-тивності виноградників не може забезпечити навіть міні-мальної
прибутковості виробництва, яке в сучасних умовах може бути досягнута при
отриманні винограду не менше 40 ц/га. Для коннкурентоспроможного ведення
галузі – 200-250 ц/га.
Причини:
1.Непропорційно високі стосовно продукції виноградарства ціни на машини,
устатку-вання, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин,
добрива та інші матеріали.
2.Скорочення державної підтримки розвитку виноградарства та значне
підвищення вартості робіт по створенню насаджень.
3.Розбалансованість ринку збуту винограду. Україна перетворилася із
експортера в імпортера. Експортує 4% продукції.
4.Відсутність заінтересованості у вітчизняних та зарубіжних інвесторів
вкладати кошти у виробництво, де витрати починають окуповуватися не
раніше, ніж через 5-6 років.
90. Поняття кормової бази та її складові елементи
Кормами називається продукція природного чи штучного походження, які
використовуються для годівлі с/г тварин і які містять поживні речовини в
доступній для тварин формі.Під кормовою базою розуміють обсяг, структуру
і якість кормових ресурсів, систему їх виробництва, зберігання,
приготування і використання. Вона повинна відповідати біологічним
особливостям різних видів тварин з врахуванням їх статево-вікових
груп.Створення кормової бази в кожному господарстві передбачає таку
систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує протягом
року поголів’я хкдоби і птиці різноманітними, якісними та повноцінними
за поживністю кормами. Значення кормової бази для тварин визначається
трьома факторами : а) кількість та якість кормів на 60 80% визначає
рівень продуктивності тварин; б) якість годівлі визначає спадкові
характеристики тварин і такаим чином опосередковано впливає на якість
стада; в) вартість кормів в значній мірі визначає рівень собівартості
тваринницької продукції, питома вага в собівартості ( 60 – 90%).
Організація кормової бази включає певну систему виробництва і
використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних
площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і
приготування кормів. Основною складовою кормової бази є
кормовиробництво, яке за джерелами надходження поділяють на 4 підгалузі:
луківництво, польове кормовиробництво, промислове і відходи промислових
виробництв. В складі кормової бази виділяють наступні види кормів:
концентровані (зерно, комбікорми, висівки, жмих тощо); грубі (солома
сіно, сінаж тощо); зелені (трава пасовищ, зелена маса сіяних трав,
культурних сінокосів тощо); соковиті (силос, коренеплоди, кортопля
тощо); тваринного походження (молоко); мінеральні (крейда, кісткове
борошно). Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю в
загальному їх об’ємі характеризує структуру кормової бази господарства.
91. Види кормів та джерела їх надходження.
Кормова база – обсяг, структура і якість кормових ресурсів, система їх
виробництва, зберігання,приготування і використання. Джерелами кормової
бази є 1)польове кормовиробництво;2)природні кормові угіддя – сінокоси і
пасовища; 3)побічна продукція – солома, полова тощо;4) корми
промислового виробництва;5)відходи промислових виробництв. У складі
кормів польового кормовиробництва виділяють наступні види кормів:
концентровані (зерно, комбікорми, висівки, жом, трав’яне борошно та
ін.); грубі (солома, полова, сіно, сінаж та ін.); зелені (трава пасовищ,
зелена маса сіяних трав, культурних сінокосів); соковиті (силос,
коренеплоди, картопля та ін.);
Промислове кормовиробництво представлене комбікормовою та
мікробіологічною промисловістю. Промислове кормовиробництво виробляє
такі види кормів:комбікорми-концентрати (які являють собою суміш
прероблених концентратів та мінеральних речовин із додаванням вітамінів
, антибіотиків, біостимуляторів);повноцінні комбікорми (суміш
концентратів, грубих кормів з додаванням мінеральних та інших
речовин);білково-вітамінні добавки (БВД);премікси (збагачувальні суміші,
які містять вітаміни, незамінні амінокислоти, мікроелементи, ферментні
та гормональні препарати, антибіотики);карбамідний концентрат;кормові
суміші, що виробляються з використанням зернових відходів.
92. Польове кормовиробництво: характеристика видів кормів.
Польове кормовиробництво є основним джерелом надходження кормів і
забезпечує більшу їх кількість за рахунок кормових культур та побічної
продукції товарних основних культур. До кормових культур відносять 1)
фуражні кормові культури,2) силосні культури (кукурудза, гичка), 3)трави
– культури на зелений корм , однорічні та багаторічні трави,4) кормові
коренеплоди – буряк, морква,5) сінажні культури – багаторічні трави.
Побічна продукція зернових – солома, гичка цукрових буряків, кошики
соняшника тощо. Всі кормові культури та побічна продукція осн. культур
формують корми таких груп: концентровані (зернові), соковиті
(коренеплоди), грубі (солома,сіно), зелені. За 1990 -1999 рр. посівні
площі кормових культур в Україні зменшились на 29,5%.
|?|-}//////////e////////////////
/////////////////e/////////
l
_†
_†”kdH
l
_†
кормові коренеплоди і зернофуражні культури. Урожайність багаторічних
трав порівняно з однорічними вища в 1,6 раза. За виходом перетравного
протеїну з га та його вмістом в розрахунку на одну кормову одиницю
перевага за зерновими, особливо зернобобовими культурами, сіяними
багаторічними травами. Високою є вартість виробництва кормових
коренеплодів.Кормова одиниця їх в 3,5 – 4 раза дорожча порівняно з
іншими видами кормів. Найдешевші зелені і пасовищні корми, тому
максимальне використання повноцінних зелених кормів є важливою умовою
підвищення продуктивності скотарства та зниження собівартості продукції.
93. Луківництво: види кормів та методика визначення їх урожайність.
Луківництво включає природні та культурні сінокоси і пасовища. Особливе
місце займає забезпечення зеленими кормами за рахунок природних і
культурних пасовищ. З організаційної точки зору важливим є визначення
потреби в плані пасовищ, яка залежить від врожайності пасовищ та потреби
худоби в зелених кормах в пасовищний період. Площа пасовищ визначається
за формулою П=ТМД/У, де Т- кількість поголів’я, М – потреда зеленого
корму на добу на одну голову, Д – тривалість пасовищного періоду, У –
урожайність зеленої маси в кг.
Урожайність пасовищ визначається двома способами: 1) укісний – за яким
зелена маса скошується на декількох дослідних квадратах, зважується і
знаходим співвідношення кількості зеленої маси до площі, 2) зоотехнічний
– за цим способом обсяг зеленої маси з площі пасовищ визначається на
підставі отриманої продукції, приросту молока та норм витрат зелених
кормів на відповідний вид продукції. На Поліссі і в Лісостепу розміщено
понад 85% сіножатей, а в Степу – більше половини пасовищ. Продуктивність
цих угідь ще не відповідає їх потенційним можливостям і завданням
дальшого розвитку тваринництва. З 1 га сіножатей одержують 14 -16 ц
сіна, пасовищ – 40 -60 ц зеленої маси, що дорівнює 8 – 12 ц к.од.
Щорічне корінне поліпшення природних кормових угідь необхідно проводити
на 220 – 250 тис.га. Здійснення цих заходів дасть змогу одержувати з
кожного га лук і пасовищ на богарних землях не менше 18 – 20 ц к.од.
94. Промислове кормовиробництво.
Промислове кормовиробництво включає комбікорми та різноманітні кормові
добавки, що поповнюють раціон необхідними амінокислотами та
міккроелементами.Під промисловим виробництвом кормів розуміють ті корми,
виробництво яких напрямлено на тварин – це відрізняє промислове від
відходів переробної промислов
95. Корми як побічна продукція переробної промисловості.
В процесі переробки різної рослинницької та тваринницької сировини
одержують ряд побічних продуктів – цінних кормових засобів для
тваринництва.Найбільше кормове значення мають залишки борошномельного,
круп’яного, олйєекстракційного, бурякоцукрового, спиртового і
крохмального виробництв, а також побічні продукти переробки молока,
мяса, риби і ін.
Борошномельна пром-ть: зернова січка- поживність 1 кг пшен. і житніх
січок 0,4-0,9 к.од. Її згодовують переважно птиці ,а при невеликому
вмісту в них землистих домішок- і дорослому ВРХ і свиням; висівки-
найбільше кормове значення мають пшеничні, а також житні висівки.
Висівки відносять до концентрованих кормів, вони відрізняються високою
поживністю 0,7-0,8 к. од. в 1 кг і містять 8-12% перетравного протеїну;
борошняний пил- суміш борошна, висівок і землистих частин. Розрізняють
білий, сірий і чорний пил ( до 10, до 50 і більше землистих часток
відповідно ). Білу і сіру використовують для годівлі птиці, свиней, ВРХ
і овець. Поживність 1 кг білого борошняного пилу до 0,9 к. од. , сірої
до 0.6 к. од.
Олієжирове вир-во: жмих і шрот. По вмісту к. од. жмих і шрот не
поступаються зерновим кормам, але значно багатші на перетравний протеїн
( від 26 до 44% ),Са, Р, вітамінами комплексу В, але бідні на каротин.
Їх включають в раціони тварин всіх видів і вікових груп, особливо в
раціони молочного скотарства, племінних та тварин на вирощування.
Залишки цукровиробництва: жом є світлий, кислий, сушений. Сушений жом
наближається до концентр. кормів- 0,84 к. од. в 1кг, але бідний
перетравним протеїном (3-4%) і фосфором ( 0,12% ); патока кормова
(меляса) -вуглеводневий корм, в ньому приблизно 50% цукру, поживність
0,7-0,8 к. од. і 100г перетравного протеїну в 1 кг. Патока багата на
зольні елементи, переважно на солі калію і натрію. Використ. для вир-ва
комбікормів.
Із залишків крохмального вир-ва найбільше кормове значення має мезга-
водянистий корм, нестійкий при зберіганні. Поживність невелика приблизно
0,11 к. од., протеїн відсутній.
96. Показники якісної оцінки кормів ( поживність, вміст протейну, їх
співвідношення).
Поживна цінність кормів виражається через вмісту в них кормо одиниць. 1
к.од. – 1кг вівса. Група зелених кормів мають поживність – 0,18 – 0,22
к.од. на 1 кг. Грубі корми мають поживність – 0,35 – 0,45 к.од. Соковиті
корми – 0,1 – 0,15 к.од. Концентровані – до 1. Наступним важливим
показником якості є протеїн. Збалансованим є раціон коли на 1 к.од
припадає 95 – 110 г перетравного протеїну.
97. Показники ефективності використання кормів.
1) показники окупності корму продукцією = одержана прод / кількість
спожитих кормів. Існує така залежність: чим вищий рівень годівлі, тим
кращою є оплата кормоодиниці( рівень годівлі визначається витратами
кормів в к.од. на 1 гол.). Оплата корму продукцією підвищується при
збільшенні рівня годівлі завдяки збільшенню питомої ваги продуктивного
корму в структурі раціону. 2) Показники витрат кормів на одиницю
продукції. Вони визначаються зворотнім відношенням кількості витрачених
кормів до кількості отриманої продукції. По кожному виду існує
оптимальний рівень, що відображає високий рівень годівлі при високій
продуктивності. Чим вищий цей показник(витрат кормів на 1 ц), тим вищий
і ефект використання кормів.3) Показники ефективності виробництва кормів
(економічна оцінка кормів). Ця група показників включає різні
технологічні та економічні показники ефективності вирощування кормових
культур та їх переробки.
98. Показники економічної оцінки кормів (урожайність, собівартість
кормів, собівартість кормової одиниці, що міститься в кормах).
Економічну оцінку кормових культур здійснюють за наступними найбільш
цінними господарськими показниками: урожайність (розраховується за
загальною поживністю – виходу ц кормових одиниць з 1 га посіву); вихід
перетравного протеїну з 1 га посіву; вміст цукру, мінеральних речовин та
вітамінів в 1 ц кормових одиниць культури; собівартість виробництва
продукції кормових культур; трудомісткість виробництва продукції
кормових культур; вихід кормових одиниць з 1 га посіву; вміст протеїну в
1 кормовій одиниці;
собівартість 1 ц кормових одиниць;
Однак навіть при порівнянні трьох культур, одна з яких переважає інші,
наприклад за виходом кормових одиниць, друга – за вмістом перетравного
протеїну а третя – має найнижчу собівартість, однозначно не можна
віддати перевагу жодній з них. А в практиці доводиться мати справу зі
значно більшою сукупністю культур. Тому виникає потреба у визначенні на
основі трьох показників одного сумарного. Для цього користуються методом
інтегральної оцінки економічної ефективності культур.Суть його полягає
у визначенні інтегральних індексів економічної ефективності кормових
культур, які одержують перемноженням індексів урожайності, собівартості
й виходу перетравного протеїну по кожній культурі. Визначаючи індекси
врожайності й вихід перетравного протеїну, кількість центнерів кормових
одиниць і перетравного протеїну з 1 га по кожній культурі ділять на
показник найбільш продуктивної культури, який приймають за одиницю.
Індекси собівартості обчислюють навпаки: культурі з найнижчою
собівартістю одного ц кормових одиниць надають найвищий індекс –
одиницю. Отже, серед показників, які максимізуються, за одиницю
необхідно приймати найбільший за величиною, а серед тих, що
мінімізуються, – найменший. Найефективнішим є вирощування культур з
вищим інтегральним індексом.
99. Собівартість кормів: методика визначення.
Об’єктами вирахування собівартості по кормових культурах є відповідні
види кормів, які одержують з полів, засіяних кормовими культурами, а
також від природних кормових угідь, від продуктів їх переробки. Якщо
сіяні трави чи природні угіддя використовуються для виробництва одного
виду корму, то собівартість її визначається діленням суми затрат по
даному об’єкту обліку на кількість одержуваної продукції. Якщо – більше,
то витрати розподіляються пропорційно збору продукції, зібраної з га в
к.од. Затрати, пов’язані з посівом багаторічних трав розподіляються
пропорційно числу років експлуатації посівів і включають витрати по їх
вирощуванні за статтями витрат. При посіві багаторічних трав як підсівну
культуру, і одержанні врожаю трав в рік посіву загальні затрати ділять
між покривною і підпокривною культурами пропорційно збору продукції з 1
га в ц к.од. Об’єктами визначення собівартості в кормовиробництві є
кінцеві продукти. Собівартість силосу визначається діленням витрат на
вирощування зеленої маси франко – траншея і витрат на силосування на
кількість одержаного силосу. Сінажу – витрати на виробництво і заготівлю
сінажної маси франко – траншея і витрат на сінажування діляться на
кількість одержаного сінажу.
104. Продукція скотарства та напрями її використання. Скотарство-це
галузь, яка займається вирощуванням ВРХ для реалізації тварин на м’ясо
та виробництвом молока зас рахунок господарського використання корів.
Продукція- це приріст(отримують в результаті відгодівлі молодняка тварин
(бички, телиці) і відгодівлі дорослих тварин, вибракуваних з основного
стада. Тварини на вирощуванні і відгодівлі відносяться до оборотних
засобів вироб., обліковуються на окремому рахунку “Тварини на
вирощуванні та вігодівлі”. Тварини, яких реалізують на м’ясо або на
племінні цілі, вибувають зі складу оборотних засобів в результаті їх
реалізації. Тварини, яких вирощують для поповнення основного стада,
(телиці або ремонтний молодняк) вибуває з оборотних засобів в результаті
їх переведення в основне стадо. Основне стадо (поголів’я корів)
формується за рахунок власного ремонтного молодняка та за рахунок
придбання племінної худоби. При формуванні основного стада за рахунок
власного ремонт. Молодняка вартість поголів’я осн. Стада формується на
підставі витрат на вирощування молодняка або молодняк тварин
переводиться в основне стадо за собівартістю живої ваги молодняка
тварин. Нормативний термін використання осн. стада 4-6 років, потім
вибраковують і ставлять на 2 міс. На відгодівлю, після чого реалізують
на м’ясо або бех відгодівлі.
105. Норма, фактичний рівень та динаміка виробництва молока.
Річна потреба людини в молоці та продуктах його перобки, за науковими
нормами харчування, становить 405 кг.
Споживчий ринок молока та молокопродукції формується через підприємства
переробної промисловості, міські ринки, а також ринки населених пунктів,
видачу в рахунок оплати праці, продажу з рук безпосередніх
товаровиробників і різного роду посередників. З 1993 р. і понині одним з
основних конкурентів товаровиробників на ринку молочної продукції є в
основному селянин. Намітилась тенденція до поступового переходу
населення до самозабезпечення молокопродуктами і купування молочних
продуктів у непереробленому вигляді.
Різке зменшення обсягів виробництва молока і значне зниження купівельної
спроможності населення призвело до суттєвого скорочення споживання
молока і молочних продуктів, яке з розрахунку на душу населення у 1999
р. становило 207 кг проти 213 кг у 1998 р. та 373,2 кг у 1990 р., що
відповідно на 2,8 % та в 1,8 раза менше. Виробництво молока на душу
населення скоротилося відповідно на 6,9 кг та 205,8 кг (2,5 % і 1,8
раза) і у 1999 р. було на рівні 266,5 кг.
Відмінності в рівнях споживання (як і виробництва) молокопродукції на
душу населення в регіональному розрізі пов’язані, перш за все, з часткою
міського населення. Найнижчий рівень споживання молока та
молокопродукції спостерігається в областях з високим рівнем розвитку
індустрії та суттєвим переважанням міського населення – Донецькій (130
кг), Луганській (140 кг), АР Крим (151,7 кг), Одеській (165 кг),
Запорізькій (175,5 кг) і порівняно високий – в Тернопільській (316,2
кг), Івано-Франківській (308,6 кг), Чернігівській (305,3 кг) областях.
Наявні відмінності в рівнях споживання молокопродукції в регіональному
розрізі пов’язані також із специфікою формування ринку молокопродукції.
Такі види молокопродукції, як масло вершкове, тверді сири мають, в силу
своєї транспортабельності, широкий ринок збуту, включаючи зарубіжжя. Що
стосується таких продуктів, як молоко незбиране, кефір, вершки, то вони
не можуть зберігатися тривалий час, швидко псуються. Ринок збуту цих
продуктів тяжіє до зон виробництва і носить локальний характер.
105. Норми, фактичний рівень споживання та напрямки споживання молока.
Річна потреба людини в молоці та продуктах його перобки, за науковими
нормами харчування, становить 405 кг.Споживчий ринок молока та
молокопродукції формується через підприємства переробної промисловості,
міські ринки, а також ринки населених пунктів, видачу в рахунок оплати
праці, продажу з рук безпосередніх товаровиробників і різного роду
посередників. З 1993 р. і понині одним з основних конкурентів
товаровиробників на ринку молочної продукції є в основному селянин.
Намітилась тенденція до поступового переходу населення до
самозабезпечення молокопродуктами і купування молочних продуктів у
непереробленому вигляді.Різке зменшення обсягів виробництва молока і
значне зниження купівельної спроможності населення призвело до суттєвого
скорочення споживання молока і молочних продуктів, яке з розрахунку на
душу населення у 1999 р. становило 207 кг проти 213 кг у 1998 р. та
373,2 кг у 1990 р., що відповідно на 2,8 % та в 1,8 раза менше.
Виробництво молока на душу населення скоротилося відповідно на 6,9 кг та
205,8 кг (2,5 % і 1,8 раза) і у 1999 р. було на рівні 266,5
кг.Відмінності в рівнях споживання (як і виробництва) молокопродукції на
душу населення в регіональному розрізі пов’язані, перш за все, з часткою
міського населення. Найнижчий рівень споживання молока та
молокопродукції спостерігається в областях з високим рівнем розвитку
індустрії та суттєвим переважанням міського населення – Донецькій (130
кг), Луганській (140 кг), АР Крим (151,7 кг), Одеській (165 кг),
Запорізькій (175,5 кг) і порівняно високий – в Тернопільській (316,2
кг), Івано-Франківській (308,6 кг), Чернігівській (305,3 кг)
областях.Наявні відмінності в рівнях споживання молокопродукції в
регіональному розрізі пов’язані також із специфікою формування ринку
молокопродукції. Такі види молокопродукції, як масло вершкове, тверді
сири мають, в силу своєї транспортабельності, широкий ринок збуту,
включаючи зарубіжжя. Що стосується таких продуктів, як молоко незбиране,
кефір, вершки, то вони не можуть зберігатися тривалий час, швидко
псуються. Ринок збуту цих продуктів тяжіє до зон виробництва і носить
локальний характер.
106.Динаміка поголів’я ВРХ.
(тис. голів)
Катег-ї госп-тв 1991 1998 1999
Госп-ва усіх категорій 8378 5841 5427,8
С/г підприємства 6191 2887 2464,7
Особисті підсобні господарства 2187 2936 2963,1
Як видно, спостерігається чітка тенденція до зменшення чисельності
корів, зокрема в господарствах суспільного сектора, де на кінець 1999 р.
проти 1998 р. воно склало 14,6 відсотка. Причиною скорочення поголів’я
стало насамперед широкомасштабне й неконтрольоване здійснення
експортних операцій суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм
власності по вивозу за кордон живої худоби. Крім того, худоба стала
зручним засобом бартерних та інших обмінних операцій, а в багатьох
випадках і єдиною можливістю одержання пального та інших засобів
виробництва та проведення польових робіт.
106. динаміка поголівєя ВРХ
(тис. голів)
Категорії господарств; 1991; 1998; 1999; 2000 (прогноз)
Господарства усіх категорій; 8378; 5841; 5427,8 ; 5440
Сільськогосподарські підприємства; 6191; 2887; 2464,7 ; 2340 Особисті
підсобні господарства; 2187; 2936; 2963,1 ; 3100.Як видно,
спостерігається чітка тенденція до зменшення чисельності корів, зокрема
в господарствах суспільного сектора, де на кінець 1999 р. проти 1998 р.
воно склало 14,6 відсотка. Причиною скорочення поголів’я стало
насамперед широкомасштабне й неконтрольоване здійснення експортних
операцій суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності всіх форм власності
по вивозу за кордон живої худоби. Крім того, худоба стала зручним
засобом бартерних та інших обмінних операцій, а в багатьох випадках і
єдиною можливістю одержання пального та інших засобів виробництва та
проведення польових робіт.
107. Динаміка виробництва молока. Причини скорочення виробництва.
Молочне скотарство України перебуває в глибокій кризі, і сподівання на
стабілізацію становища в галузі виявились передчасними. У 1999 р.
загальний обсяг виробництва молока в країні зменшився проти попереднього
року на 399,2 тис. тонн, або на 2,9 % в основному за рахунок господарств
суспільного сектора, де зменшення склало, відповідно, 520,1 тис. тонн і
10 відсотків (табл. 1).
Виробництво молока в Україні, тис. тонн PRIVATE 1990 р. ; 1998 р. ;
1999 р. ; 2000 р. (прогноз) ;Усі категорії господарств ; 24508,6 ;
13752,7 ; 13353,5 ; 13400 у тому числі: ; суспільний сектор ; 18634,1 ;
5202,7 ; 4682,6 ; 4100* приватний сектор ; 5874,5 ; 8550,0 ; 8670,9 ;
9300** Питома вага приватного сектора, % ; 24,0 ; 62,2 ; 64,9 ; 69,4 .
За останні 9 років виробництво молока в Україні в усіх категоріях
господарств скоротилося майже вдвоє, а в громадському секторі – в 4 рази
і в 1999 р. становило відповідно 54,5 і 25,1 % рівня 1990 року. У 1999
р. особистими підсобними господарствами населення одержано молока на 1,4
% більше, ніж у 1998 р. Питома вага приватного сектора у валовому
виробництві молока продовжувала підвищуватись і склала 64,9
відсотка.Частка молока, виробленого в особистих підсобних господарствах
населення, у валовому виробництві є переважаючою в усіх регіонах
України. Найбільш високою вона встановилась у Волинській області (74,6
%), Рівненській ( 75,7 %), Тернопільській (80,3 %), Чернівецькій (84 %),
Івано-Франківській (91,5 %), Львівській (91,9 %) та Закарпатській (94,6
%) областях і найнижчою – в Харківській (43,6 %), Черкаській (44,3 %) і
Полтавській (48,4 %) областях.
Спад виробництва молока у 1999 році зумовлений значно вищими темпами
скорочення поголів’я корів порівняно з ростом їх продуктивності.
107.Динаміка виробництва молока. Причини скорочення виробництва.
Молочне скотарство України перебуває в глибокій кризі, і сподівання на
стабілізацію становища в галузі виявились передчасними. У 1999 р.
загальний обсяг виробництва молока в країні зменшився проти попереднього
року на 399,2 тис. тонн, або на 2,9 % в основному за рахунок господарств
суспільного сектора, де зменшення склало, відповідно, 520,1 тис. тонн і
10 відсотків (табл. 1).
1.Виробництво молока в Україні, тис. тонн
PRIVATE Категорії
господарств 1990 р. 1998 р. 1999р.
Усі катег. Госп-тв 24508,6 13752,7 13353,5
у тому числі:
-суспільний сектор 18634,1 5202,7 4682,6
-приватний сектор 5874,5 8550,0 8670,9
Пит. вага приват-го сектора, % 24,0 62,2 64,9
За останні 9 років виробництво молока в Україні в усіх категоріях
господарств скоротилося майже вдвоє, а в громадському секторі – в 4 рази
і в 1999 р. становило відповідно 54,5 і 25,1 % рівня 1990 року. У 1999
р. особистими підсобними господарствами населення одержано молока на 1,4
% більше, ніж у 1998 р. Питома вага приватного сектора у валовому
виробництві молока продовжувала підвищуватись і склала 64,9 відсотка.
Частка молока, виробленого в особистих підсобних господарствах
населення, у валовому виробництві є переважаючою в усіх регіонах
України. Найбільш високою вона встановилась у Волинській області (74,6
%), Рівненській ( 75,7 %), Тернопільській (80,3 %), Чернівецькій (84 %),
Івано-Франківській (91,5 %), Львівській (91,9 %) та Закарпатській (94,6
%) областях і найнижчою – в Харківській (43,6 %), Черкаській (44,3 %) і
Полтавській (48,4 %) областях. Спад виробництва молока зумовлений значно
вищими темпами скорочення поголів’я корів порівняно з ростом їх
продуктивності
108. Динаміка виробництва яловичини. Причини скорочення виробництва
В 1999 р. порушились позитивні тенденції до зростання виробництва м’яса
великої рогатої худоби, що намітилися в минулому році. Знову почався
спад його виробництва в господарствах суспільного сектора, що й вплинуло
на загальне виробництво (табл. 1). Основним продуцентом, як і раніше,
залишаються господарства населення, частка яких зросла до 56,8 % у
загальному виробництві.
Виробництво (вирощування) м’яса великої рогатої худоби в живій вазі,
тис. тонн PRIVATE (90 ; 98; 99; 2000)Всі катег.господ.; 3248 ; 1125 ;
1076 ; 1063 сусп.сектор ; 2498 ; 544 ; 464 ; 427 прив. сектор ; 749 ;
581 ; 612 ; 636 Частка прив.сектора, % ; 23,1 ; 51,7 ; 56,8 ; 59,3
109.Показники молочної продуктивності ВРХ: фактичний рівень та динаміка
визначення.
Середньорічний удій молока від
однієї корови, кг
PRIVATE Категорії Р о к и
господарств 1990 1998 1999
Всі категорії господарств
у тому числі: 2863 2219 2317
-суспільний сектор 2941 1646 1715
-приватний сектор 2637 2834 2874
Стадо корів в переважній більшості сільськогосподарських підприємств
характеризується низькою продуктивністю. Це є наслідком недогодівлі та
хвороб тварин, недоліків в організації виробництва та
селекційно-племінній справі тощо.
Незважаючи на те, що за 1998-1999 рр. надій молока від 1 фуражної корови
в господарствах суспільного сектора зріс на 4,2 %, він залишається
надзвичайно низьким і до рівня 1990 р. склав лише 58,3 %. Продуктивність
корів у приватному секторі в 1,7 раза вища, ніж у суспільному, має чітку
тенденцію до зростання. Зміни у власності на землю дозволили
удосконалити годівлю худоби в особистих господарствах населення, що
вплинуло на збільшення там продуктивності корів. В останні роки значно
знижена репродуктивна здатність корів, почастішали аборти, висока
яловість.
109.3. Середньорічний удій молока від однієї корови, кг
PRIVATE Р о к и р. (прогноз) ; 1990 ; 1998 ; 1999 ;2000 Всі категорії
господарств ; 2863 ; 2219 ; 2317 ;2460.
у тому числі: Суспільний сектор ; 2941 ; 1646 ; 1715 ; 1760 Приватний
сектор ; 2637 ; 2834 ; 2874 ; 3000.
Стадо корів в переважній більшості сільськогосподарських підприємств
характеризується низькою продуктивністю. Це є наслідком недогодівлі та
хвороб тварин, недоліків в організації виробництва та
селекційно-племінній справі тощо. Незважаючи на те, що за 1998-1999 рр.
надій молока від 1 фуражної корови в господарствах суспільного сектора
зріс на 4,2 %, він залишається надзвичайно низьким і до рівня 1990 р.
склав лише 58,3 %. Продуктивність корів у приватному секторі в 1,7 раза
вища, ніж у суспільному, має чітку тенденцію до зростання. Зміни у
власності на землю дозволили удоско-налити годівлю худоби в особистих
господарствах населення, що вплинуло на збільшення там продуктивності
корів. В останні роки значно знижена репродуктивна здатність корів,
почастішали аборти, висока яловість.
110. Показники м’ясної продуктивності: методика визначення.
1)середньодоб. Приріст тварин на вирощуванні та відгодівлі=валовий
приріст : кількість кормоднів або на середньорічне поголів’я. Валовий
приріст=вага поголівєя на кінець року-на початок+вага вибулих протягом
року-надійшло за рік. 2) Середня жива вага 1 голови при реалізації.
111. Затрати праці на виробництво молока: фактичний рівень та структура.
Головною причиною підвищ. соб-ті молока є подорожчання засобів
мат.-техн. постачання, які використов. в галузі, насамперед, кормів,
палива, електроенергії, машин, обладнання тощо. Так, частка витрат на
корми в затратах оновного стада в середньому за 96-99рр. становила 35,7%
порівняно з 32,7% в 90р. Питома вага оплати праці низька і в 96-99рр. в
середньому склала 17,5%. Розрахунок нормативної собівартості 1т молока
(станом на 01.01.2000) при продуктивності корів 2000кг молока за рік
свідчить, що в її структурі затрати на оплату праці займатимуть 22,4%,
на корми (без пального) – 31,1% ( з пальним – 44,2% ). Крім цих статей
великими залишаються витрати на пально – мастильні матеріали ( 22,4% ),
електроенергію ( 5,7%). Відрахування на соціальні заходи = 3,6%, засоби
захисту тварин = 1,1%, амортизація (без кормовиробництва) = 8,2%,
поточний ремонт ( без кормовиробництва ) = 3,3%, інші мат. витрати =
2,2%.
112. Методика визначення продуктивності праці в молочному скотарстві.
Показники продуктивності 1)затрати праці на 1 корову, люд- год/гол;2)
затрати праці на 1 ц молока, , люд- год/ц
113. Методика визначення собівартості молока.Собівартість 1 ц молока =
витрати на молоко/валовий надій молока. Витрати на молоко=Загальні
витрати по стаду за рік-вартість гною-собівартість приплоду.
Собівартість приплоду=кількість приплоду*60 кормоднів* собівартість
одного кормодня. Собівартість одного кормодня.=затрати на основну
продукцію по основному стаду( без гною)/кількість кормоднів по основному
стаду.
114.Формування закупівельних цін на молоко
Закупівельні ціни молока і молочної продукції продовжують зростати за
усіма каналами реалізації (табл. 9). Вважаємо, що така тенденція
збережеться і на ближчу перспективу.
Ціни продажу молока та молочних продуктів за каналами реалізації
господарствами суспільного сектора, грн./т
PRIVATE Канали реалізації 1998 р. 1999
Серед. ціна реаліз-ї у т. ч.: 284,1 360,4
заготівельним організаціям 277,8 357,6
населенню через систему громадсь-го харч-ня та в рахунок оплати праці
292,7 349,5
на ринку, через власні магазини, ларки, палатки 311,9 385,0
за бартерними угодами 265,2 334,1
За 1999 р. приріст цін реалізації в середньому по Україні склав 26,9 %.
Ціни, за якими заготівельні організації закуповують молоко у
товаровиробників, встановилися практично на рівні середніх. Порівняно з
ними, ціни на ринку були вищі на 27,4 грн./т, а на продукцію, що
продавалась населенню і за бартерними угодами, нижчі відповідно на 8,1 і
23,5 грн./т.
Формування цін на молокопродукцію значною мірою залежить від
співвідношення попиту і пропозиції на неї по періодах року та
платоспроможністю населення.
114.Формування закупівельних цін на молоко
Закупівельні ціни молока і молочної продукції продовжують зростати за
усіма каналами реалізації (табл. 9). Вважаємо, що така тенденція
збережеться і на ближчу перспективу.
Ціни продажу молока та молочних продуктів за каналами реалізації
господарствами суспільного сектора, грн./т PRIVATE 1998 р. ; 1999; 2000
р. (прогноз) ; Середня ціна реалізації ; 284,1 ; 360,4 ; 445 у тому
числі: заготівельним організаціям ; 277,8 ; 357,6 ; 465. населенню
через систему громадського харчування та в рахунок оплати праці ; 292,7
; 349,5 ; 410 ;на ринку, через власні магазини, ларки, палатки ; 311,9 ;
385,0 ; 465 за бартерними угодами ; 265,2 ; 334,1 ; 420. За 1999 р.
приріст цін реалізації в середньому по Україні склав 26,9 %. Ціни, за
якими заготівельні організації закуповують молоко у товаровиробників,
встановилися практично на рівні середніх. Порівняно з ними, ціни на
ринку були вищі на 27,4 грн./т, а на продукцію, що продавалась населенню
і за бартерними угодами, нижчі відповідно на 8,1 і 23,5 грн./т.
Формування цін на молокопродукцію значною мірою залежить від
співвідношення попиту і пропозиції на неї по періодах року та
платоспроможністю населення.
115.Економічна ефективність виробництва молока
До показників ек.е-сті належать:поголів’я осн. Стада, вал надій молока,
надій на 1 корову, вир витрати на 1 голову,вихід телят на 100 корів, вир
і повна собівартість 1 ц молока, товарність (реалізовано/вироблено),
прибуток на 1 ц, рентабельність (прибуток/ пов собівартість*100).
Ефективність використання кормів: витрати кормів на 1 голову, на 1ц
молока(кормов. Од) Продуктивність праці: затрати праці на 1 крову, на 1
ц молока (людино-годин)
116. Товарність молока(123.Особливості функціонування ринку молока)
Загальні обсяги реалізації молока та молочних продуктів господарствами
суспільного сектора мають чітку тенденцію до зменшення і в 1999 р.
порівняно з 1998 р. склало 9 % (з 1990 р. – в 5,6 раза). Зрушення в
структурі реалізованої продукції характеризуються скороченням питомої
ваги молока, реалізованого заготівельним організаціям, та збільшенням
частки продажу по інших каналах.Сільськогосподарські підприємства, для
яких молочне скотарство було чи не однією з основних галузей
тваринництва, яке забезпечувало більш-менш рівномірне надходження коштів
протягом року, через несвоєчасність розрахунків з ними
молокопереробників суттєво знизили постачання їм продукції – з 95,9 %
вироб-леного молока у 1990 р. до 44,2 % у 1999 році.
За останні роки збільшилась як реалізація, так і споживання молока і
молочних продуктів без промислової переробки. Так, реалізація цих
продуктів господарствами суспільного сектора населенню на ринку, через
систему громадського харчування т а в рахунок оплати праці зросла з 0,8
% у 1990 р. до 28,9 % у 1999 році. Посилюється також сезонність
споживання продуктів.
Шириться реалізація молока по бартеру і в 1999 р. становила 233,2 тис.
тонн, або 7,2 % в загальному обсязі, що на 1,1 пункта більше, ніж у
попередньому році. Замітно зросли розміри реалізації продукції за цим
неринковим каналом у другому півріччі 1999 року.
Реалізація молока господарствами суспільно сектору
України, тис тон
1990 1998 1999
Усі канали реалізації 18023,0 3601,4 3240,7
Особисті підсобні господарства населення за останній період збільшили
реалізацію молока заготівельним організаціям (переробній промисловості),
однак обсяг її залишається ще недостатнім. Якщо у 1998 р. вони
реалізували через заготівельну систему 485,2 тис. тонн молока , що
склало 5,7 % їх валового виробництва, то в 1999 р. – 676,6 тис., або 7,8
% від виробленого (табл. 5). Частка господарств приватного сектора в
загальному обсязі заготівель молока в Україні в 1999 р. склала 24,6 %,
що на 8,1 пункта більше, ніж у 1998 р.Нині близько 75 % молока
залишається у виробників і використовується для власного споживання,
реалізується на базарі та вуличній торгівлі, згодовується тваринами,
частково втрачається.Причини відносно низької товарності молока в
приватному секторі пояснюється недостатньою матеріальною
заінтересованістю приватних виробників в реалізації молока через цей
канал, оскільки закупівельні ціни на нього нижчі від цін на вільних
ринках більше, ніж в два рази. Недосконалою є також організація
приймання молока від населення.
Продаж молока та молочних продуктів
заготівельним організаціям, тис. т
Категорії господарств 1998 1999
Усі категорії господарств
у тому числі: 2941,0 2746,5
суспільний сектор 2455,8 2069,9
приватний сектор 485,2 676,6
Питома вага приватного сектора, % 16,5 24,6
У справі удосконалення інтеграційних процесів з приватними виробниками
молока в Україні впроваджуються нові механізми взаємовідносин з
товаровиробниками: створюються та обладнуються в населених пунктах
молокоприймальні пункти, вдосконалюється система взаємних розрахунків. В
інтересах селян запроваджується система розрахунків не тільки грішми, а
й промисловими і продовольчими товарами повсякденного попиту.
Запроваджується також доставка молока від господарств селян до
молокоприймальних пунктів із залученням транспортних засобів місцевих
жителів, тари та інвентаря молокозаводів. Охолодження молока,
заготовленого у населення, здійснюється холодильним обладнанням
колективних молочнотоварних ферм.
116. Товарність молока(123.Особливості функціонування ринку молока)
Загальні обсяги реалізації молока та молочних продуктів господарствами
суспільного сектора мають чітку тенденцію до зменшення і в 1999 р.
порівняно з 1998 р. склало 9 % (з 1990 р. – в 5,6 раза). Зрушення в
структурі реалізованої продукції характеризуються скороченням питомої
ваги молока, реалізованого заготівельним організаціям, та збільшенням
частки продажу по інших каналах
Сільськогосподарські підприємства, для яких молочне скотарство було чи
не однією з основних галузей тваринництва, яке забезпечувало більш-менш
рівномірне надходження коштів протягом року, через несвоєчасність
розрахунків з ними молокопереробників суттєво знизили постачання їм
продукції – з 95,9 % виробленого молока у 1990 р. до 44,2 % у 1999 році.
За останні роки збільшилась як реалізація, так і споживання молока і
молочних продуктів без промислової переробки. Так, реалізація цих
продуктів господарствами суспільного сектора населенню на ринку, через
систему громадського харчування т а в рахунок оплати праці зросла з 0,8
% у 1990 р. до 28,9 % у 1999 році. Посилюється також сезонність
споживання продуктів.
Шириться реалізація молока по бартеру і в 1999 р. становила 233,2 тис.
тонн, або 7,2 % в загальному обсязі, що на 1,1 пункта більше, ніж у
попередньому році. Замітно зросли розміри реалізації продукції за цим
неринковим каналом у другому півріччі 1999 року. Реалізація молока
господарствами суспільно сектору України, тис тон:; 1990; 1998; 1999;
2000 Усі канали реалізації; 18023,0; 3601,4 ; 3240,7; 3320. Особисті
підсобні господарства населення за останній період збільшили реалізацію
молока заготівельним організаціям (переробній промисловості), однак
обсяг її залишається ще недостатнім.
Якщо у 1998 р. вони реалізували через заготівельну систему 485,2 тис.
тонн молока , що склало 5,7 % їх валового виробництва, то в 1999 р. –
676,6 тис., або 7,8 % від виробленого (табл. 5). Частка господарств
приватного сектора в загальному обсязі заготівель молока в Україні в
1999 р. склала 24,6 %, що на 8,1 пункта більше, ніж у 1998 р.Нині
близько 75 % молока залишається у виробників і використовується для
власного споживання, реалізується на базарі та вуличній торгівлі,
згодовується тваринами, частково втрачається.Причини відносно низької
товарності молока в приватному секторі пояснюється недостатньою
матеріальною заінтересованістю приватних виробників в реалізації молока
через цей канал, оскільки закупівельні ціни на нього нижчі від цін на
вільних ринках більше, ніж в два рази. Недосконалою є також організація
приймання молока від населення.Продаж молока та молочних продуктів
заготівельним організаціям, тис. тКатегорії господарств ; 1998; 1999;
2000Усі категорії господарств ; 2941,0 ; 2746,5 ; 2800 у тому числі:
суспільний сектор ; 2455,8 ; 2069,9 ; 2075 приватний сектор ; 485,2 ;
676,6 ; 725 Питома вага приватного сектора, % ; 16,5 ; 24,6 ; 25,9. У
справі удосконалення інтеграційних процесів з приватними виробниками
молока в Україні впроваджуються нові механізми взаємовідносин з
товаровиробниками: створюються та обладнуються в населених пунктах
молокоприймальні пункти, вдосконалюється система взаємних розрахунків. В
інтересах селян запроваджується система розрахунків не тільки грішми, а
й промисловими і продовольчими товарами повсякденного попиту.
Запроваджується також доставка молока від господарств селян до
молокоприймальних пунктів із залученням транспортних засобів місцевих
жителів, тари та інвентаря молокозаводів. Охолодження молока,
заготовленого у населення, здійснюється холодильним обладнанням
колективних молочнотоварних ферм.
117 Показники м’ясної продуктивності в м’ясному скотарстві.
1)середньодоб. Приріст тварин на вирощуванні та відгодівлі=валовий
приріст : кількість кормоднів або на середньорічне поголів’я. Валовий
приріст=вага поголівєя на кінець року-на початок+вага вибулих протягом
року-надійшло за рік. 2) Середня жива вага 1 голови при реалізації.
118. Методика визначення показників продуктивності праці на виробництві
яловичини.
Показники продуктивності 1)затрати праці на 1 голову люд- год/гол;2)
затрати праці на 1 ц приросту, , люд- год/ц. Виробництво яловичини на
одного працівника.
119. Показники собівартості виробництва яловичини. 1) собівартість
приросту-витрати по тваринах на вирощуванні та відгодівлі(за минусом
витрат на побічну продукцію)/валовий приріст. 2) Собівартість живої ваги
поголів’я , наявного на кінець року= вартість поголів’я на кінець
року/жива вага цього поголів’я. Жива вага поголів’я на кінець року=вага
на початок року+валовий приріст+надійшло-вибуло-вага загиблих. Вартість
поголів’я на кінець року=як і вагу. 3)С/в 1 кг живої маси поголів’я.
120 Формування цін на яловичину. Їх рівень за каналами реальзації.
Середні закупівельні ціни на молодняк великої рогатої худоби на протязі
1999 р. змінювалися в сторону зростання. Перший етап зростання був
зроблений ще на початку року, коли внаслідок скорочення пропозиції
худоби для переробних підприємств, м’ясокомбінати змушені були підняти
рівень закупівельних цін. Наступний етап підвищення закупівельних цін за
такою ж причиною був у вересні-жовтні 1999 року.
В цілому за 1999 р. проти попереднього року середня закупівельна ціна за
1 кг живої ваги зросла на 19,3 % і склала 1,76 гривень.В середньому по
Україні станом на 1.01. 2000 р. за 1 кг живої ваги м’ясокомбінати
пропонували 1,87 грн. без врахування дотації. Найнижчий рівень
закупівельної ціни знаходиться у Закарпатській області – 1,50 грн., а
найвищий – у Кіровоградській – 2,25 грн., АР Крим – 3,70 грн. за 1 кг
живої ваги.
В І кварталі 2000 р. закупівельні ціни м’ясокомбінатів на худобу
продовжують зростати, але повільними темпами в внаслідок скорочення
поставок худоби на підприємства переробної промисловості.
Передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998
року № 145 дотації не сприяли стимулюванню постачання сировини на
переробні підприємства харчової промисловості через мізерний їх розмір.
Так, на одну гривню закупленого м’яса дотації складали в середньому 19,6
копійки. Діючі на сьогоднішній день закупівельні ціни не відшкодовують
товаровиробникам навіть простого відтворення. За прогнозними даними в
1999 р. збитковість вирощування великої рогатої худоби була на рівні
попереднього року – 62,6%. У 2000 році слід очікувати також збиткове
вирощування приросту великої рогатої худоби.
По каналах збуту ціни мають незначні відхилення (табл. 8). Орієнтиром
реалізаційних цін на живу худобу залишаються закупівельні ціни, що
пропонують м’ясопереробні підприємства, в яких відсутні можливості щодо
підняття рівня закупівельних цін через обмежений попит на готову м’ясну
продукцію з боку споживачів.Ціни по каналах реалізації великої рогатої
худоби,грн. за тонну живої ваги PRIVATE ; 1998 р. ; 1999 р. ; 99 в %до
98 Середня реалізаційна ціна ; 1239; 1498,3 ; 120,9 в тому числі:
заготівельним організаціям ; 1377,9 ; 1730,8 ; 125,6 споживкооперації ;
1010,0 ; 1206,4 ; 119,4 Насел.через гром. харч. та в рах.опл.пр.; 1238,8
; 1489,5 ; 120,2 на ринку, через власні маг., ларки, пал; 1178,9 ;
1390,1 ; 117,9 за бартерними угодами ; 1162,8 ; 1422,4 ; 122,3
зарубіжним країнам ; – ; – ;
121.Рівень цін на яловичину за її категоріями
Є три категорії яловичини: перша, друга, третя, які залежать від
вгодованості тварин. Відповідно встановлюються і ціни. Перша категорія
440 грн./т.
122. Ефективність виробництва яловичини.
Прибуток, рентабельність(як по всім видам продукції)
123. Особливості функціонування ринку молока.
1.Молокопереробні п-ства в багатьох випадках утримують свої монопольні
позиції ,тому що більшість с/г п-ств не мають матеріальної бази для
тривалого зберігання і переробки молочної продукції в господарствах і
вимушені продавати її своїм партнерам на умовах ,які їм диктують,а отже
працювати на збитковість.
124. Характеристика підприємств про переробці молока.
На Україні працює приблизно 500 молокопереробних підприємств, які
розміщені в кожному обласному центрі,районному центрі і в декількох
великих міста Крім того сюди входять потужні промислві цехи С/г п-вств.
Продукцією скотарства є молоко незбиране. Продукцією переробної
промисловості є такий асортимент:
1) продукція з незбираного молока а) молоко питне ( різних % жирності,
різних методів обробки) б) кисло- молочна продукція і сметана.2) масло
тваринне.3) сири тверді.4) Сухі молочні продукти та молочні консерви.
125. Собівартість продуктів переробки молока.
Значну частку витрат у формуванні собіварт-ті молока включають витрати
на сировину ,оснолвні і допоміжні
матеріали,паливо,електроенергію,вкл.витрати на збирання і доставку
сировини,скл.85.2-94.1%.Переробка молока є фондомісткою галуззю і
низький рівень використання потужностей зумовлюють високу собівартість
молокопродуктів
126.Формування цін на молоко та молоко продукти (див пит.114)+:Ціни на
молоко, реалізоване господарствами суспільного сектора, різняться за
величинами в регіональному розрізіНезважаючи на те, що ціни продажу
молока і молочної продукції постійно зростають, однак їх рівень
недостатній для рентабельного ведення галузі молочного скотарства.
Починаючи з 1994 р., виробництво молока в господарствах суспільного
сектора України було збитковим. У 1997 р. рівень збитковості становив
54,8 %, 1998 р. – 47,5 %, а в 1999 р. (за попередніми розрахунками) –
31,4 % (середня ціна 1 т молока – 357,6 грн. і повна собівартість –
521,6 грн.).
Відстеження оптово-відпускних цін (з ПДВ) переробних підприємств на
молоко і молочну продукцію станом на 1 січня 2000 р. свідчить, що вони в
середньому зросли за 1999 р. приблизно на 20-35 % і значно коливаються в
регіональному розрізі. Оптово-відпускні ціни на масло селянське
коливалися від 8,50-10,00 грн./кг. Роздрібні ціни впродовж 1999 р., не
враховуючи грудень (ціни замітно підвищились), характеризуються
незначним коливанням як в торговельній мережі, так і на міських ринках
(табл. 10). Характерною особливістю є те, що майже на всі молокопродукти
ціни на міських ринках були нижчими порівняно з торговельною мережею.
Темпи зростання останніх у грудні 1999 р. до грудня 1998 р. також нижчі.
Найбільший приріст цін відбувся на продукцію з молока незбираного і сири
тверді, включаючи бринзу. В той же час темпи подорожчання масла
селянського були значно нижчими – 11,3-19,3 відсотка.
Середні роздрібні ціни на окремі молокопродуктив Україні в 1999 р., грн.
за 1 кг, л PRIVATE Місяці ; Торговельна мережа ; ; ; ; Міські ринки ; ;
; ; Молоко ; Масло верш-кове ; Сметана ; Сир твердий ; Молоко ; Масло
верш-кове ; Сметана ; Сир, бринза Грудень ; 1,36 ; 12,21 ; 5,64 ; 12,77
; 0,99 ; 10,49 ; 4,80 ; 7,78 Грудень 1998 р. ; 0,95 ; 10,97 ; 4,22 ;
8,84 ; 0,77 ; 8,79 ; 4,12 ; 5,83
126.Формування цін на молоко та молокопродукти (див пит.114)+:Ціни на
молоко, реалізоване господарствами суспільного сектора, різняться за
величинами в регіональному розрізіНезважаючи на те, що ціни продажу
молока і молочної продукції постійно зростають, однак їх рівень
недостатній для рентабельного ведення галузі молочного скотарства.
Починаючи з 1994 р., виробництво молока в господарствах суспільного
сектора України було збитковим. У 1997 р. рівень збитковості становив
54,8 %, 1998 р. – 47,5 %, а в 1999 р. (за попередніми розрахунками) –
31,4 % (середня ціна 1 т молока – 357,6 грн. і повна собівартість –
521,6 грн.).
Відстеження оптово-відпускних цін (з ПДВ) переробних підприємств на
молоко і молочну продукцію станом на 1 січня 2000 р. свідчить, що вони в
середньому зросли за 1999 р. приблизно на 20-35 % і значно коливаються в
регіональному розрізі. Оптово-відпускні ціни на масло селянське
коливалися від 8,50-10,00 грн./кг. Роздрібні ціни впродовж 1999 р., не
враховуючи грудень (ціни замітно підвищились), характеризуються
незначним коливанням як в торговельній мережі, так і на міських ринках
(табл. 10). Характерною особливістю є те, що майже на всі молокопродукти
ціни на міських ринках були нижчими порівняно з торговельною мережею.
Темпи зростання останніх у грудні 1999 р. до грудня 1998 р. також нижчі.
Найбільший приріст цін відбувся на продукцію з молока незбираного і сири
тверді, включаючи бринзу. В той же час темпи подорожчання масла
селянського були значно нижчими – 11,3-19,3 відсотка.
Середні роздрібні ціни на окремі молокопродукти
в Україні в 1999 р., грн. за 1 кг, л
PRIVATE Місяці Торговельна мережа Міські ринки
Молоко Масло вершкове Сметана Сир твердий Молоко Масло вершкове
Сметана Сир, бринза
Грудень 1,36 12,21 5,64 12,77 0,99 10,49 4,80 7,78
Грудень 1998 р. 0,95 10,97 4,22 8,84 0,77 8,79 4,12 5,83
127.Ефективність виробництва молока та молокопродуктів.
Молокозаводи застосовують витратний механізм формування цін на свою
продукцію. Це означає, що відпущена оптова ціна на молочні продукти.
Визначається як собівартість продукції переробки плюс прибуток, щоб
вийшла позитивна рентабельність.
133. Продукція свинарства та напрямки її викор.
У розв’яз. пробл. повного задов. потреб населення в м’ясних прод. вел.
знач. має дальший розвиток галузі свинарства, яка постач.
висококалорійне м’ясо і сало для харчув. людей, а також шкіру, щетину і
ін. сировину для легкої пром. Свинина в м’ясному балансі посідає 2 місце
після яловичини і становить близько 30%. Свинарство має значні екон.
переваги над ін. галузями тваринн. за рах. таких технолог. властивостей
свиней, як вел. плодючість, корорткий ембріональний період розвитку,
скоростиглість, висока окупність корму, вихід м’яса і сала. В ост. роки
у свинарстві відбул. істотні зміни, які сталися в Хмельн. обл., де,
по-перше, втрачено значний потенціал галузі за рах. зменш. поголів’я
свиней в усіх катег. госп., а, по-друге, різкий спад виробн. прод.
свинарства у с/г підпр. сусп. сектора. В 1999 р. на Хмельниччині
утримувалося 540,8 тис. голів свиней, з них 40% у с/г підпр. У цьому ж
році було вирощ. (в жив. масі) 47,8 тис.т свинини, у т.ч. у КСП – 8
тис.т або 17,7%, в особ. підсоб. госп. – 32,2 тис. т або 81,7%.
134. Норми та факт. рівень спожив. м’яса та м’ясопрод.
Питання міжгалузевих відн. в АПК набули надзвич. гостроти. Виникла
об’єктивна необх. в інтеграції, створ. інтегрованих виробн. формувань у
м’ясопродуктовому підкомплексі на осн. об’єднання і взаємоузгодження
інтересів с/г товаровиробників, переробників і торгівлі. У сис-мі
м’ясопереробних підпр. АПК в 1998 р. виробн. м’яса становило 541,3 тис.
т, або в 5,1 раза менше поти 1990 р(2763 тис. т). Споживання м’яса
населенням зменш. більш, як на третину. Заг. потреба в білках твар.
походж. задовольняється на 45% до нормативу. Річне споживання м’яса на
душу населення становило 37,6 кг.
135. Динаміка виробн. свинини та поголів’я свиней.
Частка свинини у виробн. всіх видів становить 38,3%, у т. ч. в сусп.
секторі -19,5%, у приват. – 50,1%. Свинина для приват. сектору осн. вид
м’ясопродукції. У госп. сусп. сектору спостер. подальше погіршення стану
галузі. Так, в 1997 р. рівень збитковості був15,8, а в 1998 – 42,5%.
Виробн. свинини у 1998 р. становило 237,7 тис. т, або 26,5% рівня 1991
р., та 82,5% – 1997. Питома вага цього сектора скорот. до 23,1% заг.
виробн. свинини (в 1997 – 26,5%). У І півріччі 1998 р. вироблено 58,3
тис. т свинини, що на 50,6% менше, ніж за відповідний період 1997 р.,
реалізовано 70,3 тис.т – 26,3%. Спад виробн. відбув. внаслідок
скорочення поголів’я тварин та продуктивності. Поголів’я свиней за 1997
р. зниз. на 22,7% і становило на початок 1998 р. 5496 тис. голів. У І
півріччі 1998 р. спостер. скорочення. На 1 липня 1998 р. поголів’я
свиней було 4497,1 тис. голів, що на 34% менше, ніж на цю дату у 1997р.
136. Роль особ. підсоб. госп. у виробн. свинини.
Вирощування свиней у приват. секторі залиш. доволі стабільним. У 1997 р.
воно становило 790,1 тис. т. Частка свинини, вироблена в госп. цього
сектора, збільш. і у 1998 р. становила 76,9%. Середньодобові прирости
свиней на вирощ. та відгодівлі колив. в межах 420-450 г. Період
відгодівлі в приват. секторі триває рік. Поголів’я свиней на кінец. 1997
р. нарах. 5739,6 тис. голів, що на 4,9% менше, ніж на початок року.
137. Проблеми виробн. свинини в спеціаліз. підпр.
Одна з причин скорочення поголів’я свиней та зниження подуктивності –
недостатнє забезп. сусп. госп. кормами. У 1998 р. у галузі було
витрачено 3935,4 тис. т корм. одиниць, у т. ч. 3016,2 тис. т корм. од.
концентр. кормів. Перевитрати кормів відбулися внаслідок низької
продуктивності свиней та не збалансованих кормових ресурсів за вмістом
протеїну, мін. реч. і вітамінів. У разі збалансованості – знижується
кіл-ть з’їжених кормів. Враховуючи суч. ситуацію в сусп. секторі
свинарства та пропогноз спеціалістів щодо забезп. поголів’я кормами в ІІ
півріччі 2000 р. поголів’я свиней скор на 18,1%, середньодобовий приріст
– 100-140 г, виробн. свинини- 200 тис. т.
138. Показники продуктивності в свинарстві. Методика їх визначення.
!.Середньодобові прирости окремо молодняка та свиней на відгодівлі.
2. Кількість свинини в живій вазі на 1 свиноматку.В спеціалізованих
господарсвах : к-ть реалізованої продукції за звітний період (за рік) /
середнє основне стадо.В господарствах : вартість приросту/середнє
поголівя свиноматок
139.Показники відтворення стада в свинарстві. Методика їх визначення.
1.Плідність свиноматок =% к-ть отриманого приплоду до кількості
опоросів=к-ть отриманих поросят за 1 опорос
2.Відтворювальна здатність поголівя =%живого приплоду у віці 60 днів до
середньорічного поголівя свиноматок Цей приріст15-16 голів.
3.Відлучення поросят в свиноматок(ж.м.)
140. Показники продуктивності праці свинарства.
1.продуктивність в натуральних або вартісних формах на
1люд.-год=ввп/зп.Обернений показник -трудомісткість
2.затрати праці люд.-годна 1голову тварин
3. навантаження поголівя на 1працівника на голову
4.ефективність використання поголівя свиней
5.рівень годівлі -витрат в к.о. на 1голову.
141. Показники собівартості в свинарстві. Методика їх визначення.
1.С-ть 1цнт приросту=витрати по окремих статево-вікових групах /валовий
приріст по цих групах.
2. собіварт-ть 1цнт ж.м.= вартість поголівя на звітну дату /ж.в. цього
поголівя
3.С-ть 1 голови приросту= витрати на основне стадо/ к-ть поголівя(при
цьому приріст поголівя по основному стаду відноситься на побічну
продукцію.
142.Формування цін на свинину. Їх рівень за категоріями свинини.
Зменш. обсягу закупок свинини переробними підпр. зумовл. низькою
платоспром. останніх при розрахунках із постач. сировини. Пром.
переробку стримує жорстка податкова політика, яка призводить до значного
пілвищення цін на кінцевий продукт. У 1998 р. співвідн. цін залежало від
каналів збуту змінилося. Так, уже реалізовано свиней 70,2%, ціни загот.
організ. 96,5, на ринку – 100,8 грн/ц. У січні 1998 р. мінімальна
закупівельна ціна заготівельних організ. в Одеській області 1370 грн/т,
а максим. в Донецькій та Дніпропетровській – 2000 грн/т. Така різниця в
цінах пояснюється різною щільністю поголів’я свиней, населення,
співвідн. кіл-ті сільського та міського населення, а також низькою
платоспроможністю громадян. Діючі закупівельні ціни нижчі за
собівартість, що негат. вплив. на розвиток галузі. Стримуючим фактором
підвищення закупів. цін є також невисока платоспром. населення.
Очікується, що найближчим часом рівень цін зміниться. Індекси оптових
цін у м’ясній пром. 1998 р. : у січні – 99,4%, у лютому -0 100, березні
– 99,9, квітні – 99,1, травні – 101,8% до попер. місяця. Роздрібні ціни
на свинину протягом 1997 р. зросли на держ. ринку – на 4,7%, на
колгоспному – на 1,4%. Ціни на колгоспному ринку вище, ніж на держ.
143. Ефективність виробництва свинини.
Екон. ефективн. галузі визначається, з одногот боку, плодючістю
свиноматок і продуктивністю молодняка, а з другого – трудо- і
кормомісткістю прод., продуктивністю праці, виробничою собівартістю 1 ц
приросту, повною собівартістю 1 ц живої маси та закупівельними цінами.
Найб. ефективними є м’ясний і беконний типи відгодівлі з живою масою
молодняка при реаліз. у 8-місячному віці 120 кг. Головним напрямом
підвищення екон. ефективн. свинарства є його інтенсифікація. Зменшення
поголів’я свиней, спад виробн. прод. , співвідн. між вирощ. живої маси
свинини і населенням дуже нестійке, що призводить до збільшення частки
особ. підсоб. госп. Це пояснюється низьким рівнем ефективн. галузі у с/г
підпр., зумовлені, насамперед, її підсобним хар-ром, тобто
дрібнотоварним виробн. На сьогодні ще не вивчений бік проблеми
забезпечення ефективності свинарства полягає у здатності с/г підпр. і
далі виконувати роль донорів цієї галузі щодо особистих підсобних госп.
Можливі ускладнення зазначеної проблеми зумовлюються тим, що існуючий
рух поголів’я свиней, вирощених у с/г підпр., має специф.хар-тер, бо
76,5% приплоду реалізується населенню. Втрата цього джерела матиме
катастрофічні наслідки для населення.
144. Особливості функціонування ринку м’ясопродуктів.
Споживання м’яса на душу населення в 1998 р. становила 37,6 кг, у т. ч.
свинини 14,1 кг; у 1997 р. 38,9 кг та 13,6 кг відповідно. Отже,
споживання свинини збільш. на 3,7% при заг. зменшенні споживанні м’яса
на 3,3%. Збільшення споживання свинини зумовлене достатньою кіл-тю на
ринку м’яса з високою якістю та помірними цінами, а також перевагою
цього вида м’яса. Свинина потрапляє на ринок через заготівельні
організ., споживкооперацію, колгоспний ринок та через видачу населенню в
рахунок натур. оплати праці. Збільшується питома вага продажу свинини на
колгоспному ринку. В 1997 р. таким чином було реалізовано 27,5% заг.
обсягу реаліз. На даний час ця тенденція зберігається. Зростає попит на
м’ясо в свіжому вигляді
145.Види мяса та мясопродуктів.Динаміка виробництва.
Основними видами є мясо і субпродукти першої категорії (550 тис.т.)
,мясні напівфабрикати (фарш,гуляш,пельмені)-18тис.т.,ковбасні
вироби(200тис.т.),мясні консерви(160 тис. ум. банок).
Виробництво мяса за видами(1990,1998,1999)тис.т
яловичина і телятина 1986-793-791
свинина 1576-668-656
баранина і козлятина 46-21-19
мясо птиці 708-200-204
мясо кролів 30-14-15
конина 12-10-10
148.Продукція птахівництва та напрямки її використання.
Птахівництво-це галузь скороспілого тваринництва , що дає високоякісні
продукти харчування: м”ясо, яйце, жир, та сировину для промисловості –
пух, перо; можна також отримувати цінне органічне добриво – послід(що
також може перероблятися та вводитися до складу комбікормів ВРХ).
Продукція птахівництва хар-ся високими смаковими якостями, а деяка
частка цих продуктів може бути віднесена до дієтичних.Яйце має ще й
ідеальну упаковку.Яйце за своєю хім. будовою має все необхідне у
харчуванні. М”ясо бройлерів містить більше 20%повноцінних білків і до
2% жиру, тоді як яловичина 10%жиру. С/г птиця має високу прод-ть,
плод-ть,скоростигл-ть,а також короткий період ембріонального розвитку.
Молодняк птиці добре вгодований і має високий забійний вихід до 66%.
Куряче та індиче м”ясо дієт-й прод-т,що обумовлено високою поживністю та
легкою перетравністю.Галузь інтенсивно розвивалась у 80-90х.Споживання
виросло в 2 рази,але сьогодні на рівні 60х.М”ясо птиці займає 3є місце
по викор-ню,(спож-ня на 1 чол.295шт у 86-90рр, у 90- 180 шт,а у 99
–100шт).Яйце йде на виготовлення шампунів, кремів, викор-ся навіть у
замороженні сперми. Крім того, у підприємствах із замкнутим типом
вир-ва, безвідходними технологіями передбачається переробка та
утилізація відходів побічної продукції.
149.Виробничі напрямки в птахівництві.
Птахівництво виробляє 2 продукти: яєчне птахівництво та мясне
виробництво. Для забезпечення поголівя птиці виділяють спеціалізовані
підприємства по виробництву племінних яєць та інкубації. Технологічні
цикли: 1) виробництво племінних яєць (утримання маточного поголівя), 2)
інкубація або отримання добових пташенят, 3) вирощування молодняка
птиці, 4) про-
мислове утримання прдуктивного поголівя (виробництво товарних яєць)
Яєчне птахівництво складається з таких двох основних циклів :
вирощування молодняка та утримання продуктивного стада.
Молодняк вирощується на протязі 17 тижнів, після чого молодняк
переводять в основне стадо. Яйценосність починається на 20-21 тижні (5
місяців)., потім їх утримують на протязі 1 року (52 тижні).
Після року продуктивного використання ,курей вибраковують з основного
стада і забивають на мясо. Так само як і по коровам- кури стають
основними засобами.
Основне завдання птахофабрикам: одним з факторів підвищення ефективності
на яєчних птахофабриках є максимізація виробництва яєць в період
підвищення ціни на продукцію і максимізація виробництва продукції в
період спаду.
150.Динаміка виробництва яєць та м”яса птиці.
Протягом 1990-1998рр.Змінилася структура поголів”я птиці, а саме%
зменшилось поголів”я птиці м”ясного напрямку – питома вага бройлерів
знизилась зх 18,3%у 1990р др 7,6% у 98р., качок від 2,3 до 1 . Дещо
зросла питома вага курей від 75,2 до 79,9% і гусей – від 2,1 до
6,7%.Через погане харчування, погані умови утримання, велику чисельність
захворювань, що спричинені незадовільними ветеринарними заходами
спостерігається значне скорочення поголів”я птиці як угромадських так і
у приватних господарствах. Катастрофічне становище спостерігається і
звиробництвом яєць. Так у 85р вир- во яєць досяглоу млн .шт.-16645, у
90р. – 16287; 95р – 9404; 96 – 8763; 97р – 8242; 98р – 8301; 99році
8739.Спож-ня яєць у 86-90рр. виросло в 2 рази,але сьогодні – на рівні
60хрр.; м”ясо птиці займає 3є місце по викор-ню,(спож-ня на 1 чол.295шт
у 86-90рр, у 90- 180 шт,а у 99 –100шт).Вир во м”ясо птиці,тис.т.:у 86-90
– 696; у 90 – 708; 95 – 235; у 96 – 218;97 – 199.
151.Норми та фактичний рівень споживання прод-ї птах-ва.
За біологічно обгрунтованими нормами людини потребує на рік :
яєць-291шт, в той час як обсяг споживання150шт.,мяса 83кг (усього),а
споживає32,2кг.
152.Потреба в продукції птахівництва.
У нашій країні великого значення галузі надається, як такій , що
постачає дієтичні продукти харчування -яйця і м”ясо. За поживністю вони
переважають більшість продуктів твар-ва. У курячих яйцях міститься 12%
повноцінних білків і жирів, мінеральні речовини, вітаміни, і
мікроелементи, поживність становить близько 75кал. М”ясо курей та
індиків містить до 23% протеїну та 17 – 24% жиру. У м”ясі качок і гусей
вміст жиру досягає 34-46%.Пух і пір”я є сировиною для легкої
промисловості, а пташиний послід-цінним орг-м добривом .За біологічно
обгрунтованими нормами людини потребує на рік : яєць-291шт, в той час як
обсяг споживання150шт.,мяса 83кг (усього),а споживає 32,2кг.
153. Показники продуктивності в птахівництві.
До показників продуктивності ми можемо віднести ж.м.,витрати корму на 1
яйце, витрати корму г/день, кг/з початку періоду відгодівлі,маса
яєць,г., сума яєць з поч. періоду яйценоскості,яйцекладка у % ,
продукція інкубаційних яєць на 1 курку, вихід пуху , пера тощо. М”ясна
продуктивність с/г птиці зумовлена формуванням м”язів у ранньому віці,
що залежить від породних та видових особливостей птиці.Тут важливими є
мясна скоростиглість птиці, швидкість росту, ж.м. дорослої птиці. Ж.м.
дорослої птиці складає : індики-до18 кг,гуси 6-8, качки – 3-4, кури 2-3
тощо.Швид-ть росту 2-4 місяці.Найбільшу енергію росту мають гусенята,
індики та качки.Бройлери досягають ж.м.1,7-2 кг у віці
56-60днів.гусенята-4кг-75дн,індики-4,5кг у 120дн.
Важливим показником є витрати кормів на 1 кг приросту ж.м. Так, каченята
потребують 3-4к.од.,гуси та індики понад 4к.од., цесарки до 3к.од. Маса
яєць знесених куркою за рік перевищує її масу у 5-8разів, а маса яйця
складає 3,8% відж.м.,у індичок 1%.. Молодняк птиці добре вгодований і
має високий забійний вихід до 66%. Вміст жиру у мясі курей 13,7%, гусей
38%,вміст білку 19-20%,у мясі гусей 12-13%,поживність у ккал: куряче
840,індики -1060,гуси – 1500-1550кДж. В яєчному вир-ві показником
продуктивності є яйценоскість, що визанчається шляхом віднімання
кількості отриманих яєць від середньорічного поголів”я стада. Рівень
яйценоскості – 250шт/рік.
154.Затрати праці та рівень механізації в птахівництві.
Економічні переваги цієї галузі полягають у тому, що птиця вигідно
відрізняється від інших домашніх тварин високою плодючістю,
скоростиглістю та продуктивністю,добре окуплює продукцією корми та
працю.Кури яєчних порід починають нестись у 4,5-5 місяців і дають
200-250яєць на рік. Курчата в 65-70 тижнів важать1,5-2кг,каченята
2-2,5кг. Забійний вихід м”яса 66% від Ж.М. тоді як свиней 60, ВРХ-45,
овець-40.Затрати праці та кормів на виробництво 1 ц ж.м. в птахівництві
в 2-3рази менші, ніж у скотарстві та свинарстві. Прямі затрати праці на
виробництво 1 тис шт. яєць 4,6люд.год., прицьому рівень рентабельності
виробництва яєць у госп-х 12 і 43 %. Так, затрати праці на виробництво 1
тис.яєць у не спеціалізованих господарствах13,6л.год.і
рентабельність12%, а на птахофабриках 2,3л.год., а рен-ть 43%. Затрати
праці на вир-во 1 ц ж.м. у не спеціал-х госп-х 36,1люд.год.(виробництво
збиткове) та на птахоф-х 7,2люд.год., а рен-ть 24%. Низька
рентабельність вир-ваяєць та збитковість м”яса зумовлюється низькою
концентрацією праці на фермах та відсутнісю комплексної мех-ї та слабкою
кормовою базою. Птахівничі вир-чі об”єднання мають більш високу
продуктивність праці та економічну ефек-ть вир-ва прод-ї порівняно з
птахофабриками, що працюють за закінченим принципом вир-го циклу. Так,
Київське об”єднання по вир-ву яєць одержують від курки несучки
250-260шт/рік, на 1тис. витрачається 1,45люд.год.,Ж що значно краще за
інші підприємства.Для збільшення виробництва і зниження собівартості
м”яса доцільно створювати великі механізовані ферми на колективному,
сімейному та орендному підряді. Нафункціонуючих птахофермах слід
прискорити реконструкцію та впровадження комплексної
механізації.Сьогодні загальна проектна потужність птах-к
використовується подекуди лише на 25%, в той час як у 1990 на 85%.
155. Показники собівартості в яєчному птахівництві.
Показники собівартості:1.Собівартість тис. шт. яєць= витрати по
основному стаду/ кількість яєць за звітний період *1000шт.;
2.Собівартість ж.м. поголів’я вибракуваного з основного стада= витрати
на вирощування молодняка / жива маса реалізованого поголів’я.
Вся продукція 100% товарна.
На виробництві племінних яєць визначаються такі показники собівартості:
Тис. шт. яєць / собівартість ж. м. вибракуваного маточного поголів’я.
На інкубаторах визначають собівартість однодобового пташеняти.
156. Показники собівартості в бройлерному птахівництві.
Особливістю виробництва м’яса птиці серед курей або виробництва м’яса
бройлерів є циклічність, яка визначається терміном відгодівлі та строком
санітарної обробки.
Обсяги виробництва за рік на бройлерних птахофабриках визначається як
добуток кількості птахомісць на кількість оборотів поголів’я за рік і на
ж.м. 1 голови.
Якщо потужність використовується не повністю, то обсяги виробництва
потрібно скоригувати на коефіцієнт використання потужності=
Середньорічне поголів. птиці (П ср) / (кількість птахомісць(Т) * число
оборотів(n))
n (кількість оборотів)= 365 / (t в+ t с.о.), де tв+ tс.о.=70 днів, tв-
тривалість відгодівлі, tс.о. -тривалість санітарної обробки (2 тижні).
Потужність може вимірюватися кількістю реалізованого м яса в живій вазі:
Q=Т*n*ж.в(жива вага)
В мясному птахівництві визначається 1-н показник собівартості:
Собівартість живої ваги реалізованого поголівя ( всі витрати по
вирощуванню птиці відносять на собівартість).
В птахівництві витрати на побічну продукцію віднімають за цінами
можливої реалізації цієї продукції.
157.Формування цін на продукцію птахівництва.
У 97 р порівняно з 96р ціна на м”ясо птиці зросла по всіх каналах
реалізаціїна 23% і досягла 2176,9грню за 1т.Найвища ціна склалася на
м”ясо реалізоване за бартерними угодами – 2342,6грн. за т., на ринку –
2217,8 та населення через систему громадського харчування – 2196,8грн.
За цей же період зросла ціна на яйця на 7% і становила 122,6грн. за
1тис.шт., найвища ціна була при продажу яєць споживкооперації 131,8грн.
та на ринку 124грн.
Порушення співвідношення цін на промислову продукція, що споживається
аграрним сектором, і на продукцію сільського господарства призвело до
значного зростання цін на продукцію птахівництва і виробництво яєць
поступово перетворилось в збиткове.
Ціни на продукцію птахівництва залежать від виробничих витрат та витрат
на реалізацію. Витрати на вирощування молодняка птиці формують
собівартість живої ваги птиці припереведенні її в основне стадо. Витрати
по основному стаду формують собівартість яєць.Реалізація вибракуваних
курей на мясо є побічною продукцією і їх собівартість відповідає
собівартость молодняка при його переведенні в основне стадо. Амортизація
нараховується лише на куплене племінне поголів”я.
158. Експортний потенціал галузі птахівництва та фактичний рівень
експорту-імпорту .У 1999 р. не тільки закріпились стабілізаційні процеси
у птахівництві, а й відбулося нарощування виробництва яєць птиці в
Україні. Ця тенденція збережеться і в 2000 р. Виробництво яєць усіх
видів птиці в 1999 р. за попередніми даними становитиме 8723,2 млн.
штук, що на 5,1 відсотків більше проти 1998 р.; в суспільному секторі –
3216,6 (+5,3 %); в приватному – 5506,6 млн. штук (+5 %).
У 2000 р. в Україні передбачається виробництво 9290 млн. штук яєць, в
тому числі: в суспільному секторі – 3580; в приватному – 5710, що більше
від очікуваних показників 1999 р., відповідно, на 7, 12 і 4 відсотка.
Експорт з України яєць в першому півріччі 1999 р. хоч і збільшився
порівняно з аналогічним періодом минулого року, проте залишається на
низькому рівні . Україна втратила ринки збуту яєць і продуктів їх
переробки в Російській Федерації, Білорусі, Молдові. Основною причиною
цього, з одного боку, є економічна криза, яка охопила країни-експортери
у минулому році, а з другого – відсутність в Україні дієвих механізмів
підтримки власного виробника.За даними статистичної звітності в 1998 р.
в Україну було завезено понад 2,2 тис. тонн яєць, та 0,4 тис. тонн
продуктів їх переробки (табл. 3). Найбільше яєць завезено з країн
колишнього СРСР – 63,4 %, у тому числі: з Білорусі – 38,3 %, Російської
Федерації – 13,3 %, Естонії – 11,0 %. З інших країн світу найбільше
завезено яєць у 1998 р. з Угорщини – 28,6 %. Продукти переробки яєць
завозились у минулому році в основному з Російської Федерації – 76,7 %,
Білорусі – 11,3 %, Німеччини – 8,6 %. Характерним є те, що більша
кількість продукції птахівництва завозиться в Україну у другій половині
року.Загальні обсяги імпорту яєць в 1999 р. передбачаються на рівні 45
млн. штук (з урахуванням продуктів переробки), що на 3,4 % менше
порівняно з 1998 р.В 2000 р. імпорт яєць в Україну зменшиться проти 1999
р. на 11,4 % і становитиме 40 млн. штук.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
