Внутрішній економічний механізм під-ва
Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур.
З’являються нові моделі в різних сферах д-ті, особливістю яких є велика
свобода окремих елементів структур, обміну інформацією, прийняттям
рішень та відповідальності за їхні результати.
Починаючи з 80-х років, світова конкуренція примусила п-ва
сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні
інновацій. Нові комп’ютерні системи дозволяють автоматизувати більшість
видів праці робочих та службовців.
Тому більшість великих п-ва поділилися на окремі частини–стратегічні
госп-ські підрозділи (СГП). Вони орієнтовані на свої ринки, своїх
клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти
іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, можуть на-давати
переваги тому чи інш. постачальнику. Звідси нова концепція структури
п-ва, яка базується не на ієрархії влади і не на скоординованій мережі з
центральним органом управління. Таку концепцію можна назвати “економікою
внутрішньофірмового під-н-ва”. Всі внутрішні підрозділи, в тому числі
оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за свої
результати, але ж при цьому повністю автономні в своїй д-ті. Вони можуть
вступати в різноманітні об’єднання з іншими організаціями, створюючи
складну систему, яку не обмежено границями власності
Якщо усередині такої групи СГП підприємці опановують нові продукти,
купують і продають як в межах, так і зовні групи, здійснюється таке ж
незал та творча взаємодія, як і на звичайному ринку, що складає його
могутність та перевагу.
Перспективним напрямком трансформації виробничої структури наших великих
п-ва є виокремлення підрозділів внутрішньовироб кооперації, які вироб-ть
проміжну продукцію та вироби для внутрішн споживання, та так званих
“центрів П”–самост функц суб п-ва, які випуск готову прод. Такі “центри”
дозвол більш гнучко та швидко реагув на зміну ринк ситуації.
Структура ВЕМП та принципи його побудови.
Фун-ня під-ва як сис-ми господ-х елем-в (підроз-в) забез-ся ч\з його
ВЕМ. Стр-ра цього мех-му визн-ся ч\з:
1)орг-но-тех-ну сис-му або форм-ня вертик-х зв’язків між підроз-ми і
амін-м центром та гориз-х зв язків між окр-ми підрозд-ми;
2)сис-му пл-ня діял-ті підроз-в;
3)сис-му конт-ю і оцінки діял-ті підроз-в; 4)встан-ня мат-ї відповід-ті
підроз-в;
5)мотивац-й мех.-м функт-ня.
Орг-но-тех-на сис-ма під-ва визн-ся переважно формою зв’язків між окр-ми
підроз-ми. Сис-ма контролю і оцінки діял-ті підроз-в дозволяє визн-ти
причини відхилень, місце їх виник-ня і прийняти відповідні заходи щодо
усун-ня недоліків і пошир-ня позитивних рез-в. Мотивац-й мех.-м вкл-є 3
підсис-ми мотивів, кожна з яких спрям-на на досягн-ня цілей під-ва, а
саме:1)мотивац-го мех-му високоякісної прод-ї праці;2)мотивац-го мех-му
науково-тех-го розв-ку вир-ва; 3)мотивац-го мех.-му підп-цтва. ВЕМП
буд-ся при дотриманні чітко визн-х та науково обгр-х принципів: 1.Пр-п
цільової сумісності та зосередженості (створ-ні пов’яз-ї цілеспрям-ї
сис-ми упр-ня, при якій всі її ланки створ-ть єдиний мех-м, спрямив-й на
вирішення заг-го завдання). 2.Пр-п безперервності і надійності (створ-ня
таких орг-но-господ-х та тех-х умов, за яких досяг-ся стійкість і без
перерв-ть заданого режиму вир-го процесу). 3Пр-п планомірн-ті,
пропорц-ті та динамізму проявл-ся в тому, що сис-ма упр-ня має бути
націлена на вирішення не тільки поточ-х, але й довгості-х завдань
розв-ку під-ва. Демократ-й пр-п роз-поділу фун-й упр-ня основ-й на
методах і правилах суп-го розподілу праці. Пр-п наук-сті та обгрунт-ті
методів упр-ня вих-ть з того, що методи, форми та засоби упр-ня мають
бути науково обгр-ні та перевірені на практиці. Існ-ня пр-пу еф-ті
упр-ня спричинено наяв-тю багато вар-х шляхів досяг-ня однієї і тієї ж
мети.
Організаційні передумови функціонування ВЕМП.
Для організації внутрішньовироб екон відносин на п-ві повинні бути
створені відповідні умови:
Майнова відокремленість вироб підрозд п-ва забезпеч шляхом закріплення
за ними частини вироб фондів, яка може бути надана підрозд в операт
управління.
Відносна ек-на самостійність вироб підрозділів може бути забезпечена
шляхом скорочення к-ті план показників і викор-м у вир-х підрозділах
деяких елементів ринк ек-ки. На п-ві вводиться механ формування внутр
план-розрахунк-х Ц на продукцію для здійснення взаєморозрах між
підрозділами п-ва.
Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю
д-ті структурних підрозділів, співставлення вироб витрат з досягнутими
результатами, розмежуван-ня відповідал за результати д-ті між
підрозділами та об’єктивної оцінки і стимул-ня д-ті персоналу.
Система обліку руху матеріальних ціннос-тей, витрат і продукції
дозволяє отримувати інформ про стан і результати роботи п-ва і його
підрозділів; відображає отримання, внутр-вир-іх переміщ, використ і
реаліз матер ресурсів та дозволяє встанов оптим їх використання.
Раціональна система оцінки і матер сти-мулювання д-ті на внутрішньозавод
рівні основана на принципах повної або часткової сам-оокупності і
часткового самофінан структ підроз-ділів п-ва та опосередк через ек.
зацікавленість труд колективів в мах підв кінц резул роботи як свого
підрозд, так і п-ва в цілому.
Ек-на відповідальність за кінцеві результати роботи зводиться до
безумовного викон план завдань і догов зобов’язань, що створ оптим
співвіднош отриманих результ і витрачених ресурсів.
Створен внутр-завод-ї ринк-ї інфраструк-тури, а саме форм різних
суб’єктів ек. відносин усередині п-ва:
управління ремон обслуговув п-ва;
управління техніч розвитком;
управління МТП та збутом;
управління вир-ом;
соціальне і кадрове управління
Форми функціонування ВЕМП.
ВЕМ може мати різні форми функ-ня. Вони вираж у ступені свободи
поведінки підрозд, формі їх зв’язків і показн ефект д-ті:
підрозділи – центри витрат;
Вони виготовл продукцію внутрішньокоопер призначення. Їх д-ть досить
жорстко регламент а ефективн оцінюється за показниками витрат.
підрозділи – центри П:
ті, що формують розрахунковий умовний П;
підрозділи –центри реального П.
Вони виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або
проміжну продукцію внутрішньокоопер призначення, яку передають іншим
підрозділам за внутрішн план-розрахунк Ц і створюють таким чином розрах
умов П як частину П п-ва.
ЕМ може мати різні режими функціонування: від жорсткого
адміністрат-наказного управління з високою централізацією прийняття
рішень до повного саморегул в умовах вільного ринку. Вибір цого режиму
визначається декількома факторами:
призначенням продукції,
тип в-ва, від нього залежить вироб структура п-ва та його підрозділів,
характер технолог процесів та їх оснащеність, форми організації
виробництва, праці та управління
величиною п-ва, (для малого п-ва більш притаманне централіз управління з
прямим плановим регулюв його д-ті, для великих п-в можуть
застосовуватись договірні форми регулювання д-ті підрозділів
внутрішньозавод кооперації, а предм-спеціаліз-ні підрозділи, що є
суб’єктами ринку мають широку свободу поведінки.
розмірами його підрозділів.
Методи формування внутр Ц.
в практиці внутр.фірм-х відн-н внутр. Ц можуть форм-ся на рівні ринк-х
Ц, на договірній основі та на основі вит-т ви-ва.
Внутр-і Ц, осн-ні на ринк-х Ц: за базу внутр-х Ц беруться поточні або
усереднені ринкові Ц на внутрішньофірмові матер-ли та комплектуючі
вироби, які з точки зору під-ва є проміжною прод-єю. У випадку
відсутності таких Ц викор-ть ціни на аналогічну прод-ю. Внутр-і ціни,
визн-ні на базі факт-ї Ц гот-ї (кінцевої) прод-ї. При визн-ні внутр-х
цін на проміжні прод-ти з факт-ї ціни гот-ї прод-ї віднімають вит-ти
вир-ва та приб-ки підроз-в-постач-в. Процес розрах-ку здійс-ся у звор-му
порядку послід-ті технол-го процесу ви-ва. (внутр-ня Ц =ринк-ва Ц –
вит-ми реаліз-ї).
На договірній основі: на основі угоди між підрозд-ми-постач-ми та
підроз-ми-спож-ми доцільно дотрим-ся таких правил: – підроз-м-партнерам
по внутрішньофір-й угоді надається свобода вибору в реал-ї або придбанні
прод-ї як у внутр-го підрозділу, так і на стороні; -допуск-ся мінім-не
втручання арбітражного комітету компанії; -сторони зобов’язані інфор-ти
один одного про можливі альтернативні закупки та продажі.
Осн-ні на вит-х ви-ва: найб-ш широко викор-ть в практиці вітчиз-них
під-ва. (внутр. Ц.=вит-там ви-ва +приб-к)
Комб-ні методи. З метою поєдн-ня переваг різних методів внутр-х розрах-в
під-ва намаг-ся викор-ти комбіне-ні (змішані) методи внутр-го ціноутв-ня
в корпор-му мех.-мі упр-ня.
Внутр-і Ц як інструмент організації внутр-виробничих ек-х відносин.
Внут-ні ціни є важл-м інстр-м ек-х відносин між підроз-ми під-ва, між
апаратом упр-ня. Якщо за базу розділу частини приб-ку під-ва між його
вир-ми підрозд-ми взяти додані вит-ти, то спочатку обчис-ся коеф-т
розподілую (q.рп) де Пр – частина приб-ку від реал-ї, яка підлягає
розподілу між його вир-ми підрозд-ми; (Сд – сумарні додані вит-ти вир-ва
в повній соб-ті прод-ї, що реал-ся підп-м.
Т.ч., внутр-ня пл.-во-розрах-ва Ц визн-ся:
Цпрji – пл.-во-розрах-ва Ц j-го виробу (виду робіт, послуг) і-го
підроз-лу;Свji- база ціни (вит-ти ви-ва);Сдji– додані вит-ти на ви-во
j-го виробу (роботи, послуги) і-го підроз-лу; qрп– коеф-т розподілу
приб-ку, який доводиться до всіх підрозділів у вигляді єдиної норми
рентаб-ті. Такий підхід дозволяє ек-му (фінан-му) упр-ню під-ва
встановити об’єктивні пл.-во-розрах-ві ціни на внутрішньовир-му рівні, а
вироб-м підрозд-м – форм-ти приб-к:
, де
Прji – приб-к і-го підрозділу, отрим-го від реал-ї j-го виду прод-ї
(вик-ня робіт, надання послуг).
Такий підхід до форм-ня приб-ку вир-х підрозділів дозволяє: 1.на рівні
план-ня розпод-ти між вир-ми підроз-ми частину приб-ку під-ва від реал-ї
пропорц-но доданим вит-м ви-ва, що встан-є пряму зал-ть вал-го та
чистого приб-ку підрозділів від рез-тів роботи підрозділу по вик-ню
план-х і договірних зобов’язань; 2. форм-ти пл-во-розрах-ві ціни на
прод-ю (роботи, послуги) підроз-в, що дозволяє впровадь-ти елементи
тов-но-грош-х відносин на внутрішньо фірм-му рівні; Широке застос-ня до
недавн-го часу критеріїв розподілу (зарплатоміст-ть, трудом-ть) не
забезп-ли урах-ня фондоозбр-ті праці, бо вони відобр-ли лише зат-ти
живої праці. Для уникнення цього недоліку при застос-ні розподільчого
методу визн-ня внутр-х цін за критерій розподілу частки вит-т і приб-ку
доцільно викор-ти трудом-ть ви-ва виробу, скориг-ну на фондоозбр-ть
праці за форм-ю:
,Тк,Т – трудом-ть скориг-на та пл-ва; Кі, Кq – відп-но індивід-й і
середногруп-й показ-к фондоозбр-ті праці.
В свою чергу пок-к фондоозб-ті праці виз-:
, А – пл-ва вел-на амор-х відрах- нь;Т–пл.-ва трудом-ть по прод-ї
підроз-у.
За рах-к такого корег-ня трудом-ті по підроз-х, які хар-ся високим
рівнем фондоозбр-ті, зменшиться і відпов-но призведе до вст-ня більш
низького рівня цін, що примусить підроз-ли намаг-ся максим-но викор-ти
наявне облад-ня.
Система і зміст планів підрозділів під-ва.
Пл.-ня діял-ті під-ва має 2 аспекти – зовн-й і внутр-й. Ці аспекти
пл.-ня тісно пов’язані, але мають спец-ні завд-ня і особл-ті. 1-й аспект
пл.-ня стос-ся під-ва як юр-ї особи і суб’єкта ринку, що функт-є в
певному мікро- і макросер-щі. В цьому випадку під-во розгляд-ся як ціле
і за допом-ю пл.-ня програм-ся його поведінка на ринку, напрямки розв-ку
та їх результати. 1-й аспект пл.-ня стосується внутр-х пл-в зал-ть від
вибраної схеми внутр-го ек-го упр-ня, передусім від ступеня ек-ї
самос-ті підроз-в. Комплек-й план ви-го підроз-у під-ва:
1)Підроз-ли внутр-ї копер-ї – центри вит-т:
-План ви-ва; -План кадрів і оп-ти праці; -План орг-но-техго розвку;
-План вит-т.
2)Підроз-ли суб’єкти ринку-центри приб-ку: -План марк-гу; -План
ви-ва;-План кадрів і оп-ти праці; -План орг-но-тех-го розв-ку; -Фінан-й
план . Важл-ю особл-тю внутр-х пл-в є їх орієнт-я на виріш-я тактичних
завдань в межах короткості-го періоду (року). Довгості-ві (перспек-ні)
пл-ни стратег-го розв-ку розроб-ся і реал-ся на рівні під-ва. Сис-ма
внутр-го пл-ня на під-ві умовно поділя-ся на 2 види: техніко-ек-не і
опер-но-календарне. Пл-ня, що назив-ся техніко-ек-м, є комплексне. Воно
охоплює всі осн-ні сфери діял-ті. Опер-но-календарне пл-ня стос-ся лише
виг-ня прод-ї і передбачає календарну ув’язку вир-х процесів, що вик-ся
в стр-х підрозділах під-ва аж до робочих місць, з урах-м послід-ті ви-ва
прод-ї та її осн-х частин, тривал-ті циклів обробки і склад-ня
(кінцевого виг-ня).
Принципи розробки внутр планів під-ва.
Принципи: -Пр-п сист-ті вимагає розглядати об’єкт пл-ня як сис-му, що
скл-ся із стр-х елементів з певними взаємозв’язками і єдиним напрямком
розв-ку. -Пр-п участі (партисипатив-ності) – в процес пл-ня залуч-ся
праців-ки, які згодом реаліз-ть плани. -Пр-п оптимат-ті – весь комплекс
рішень, передбач-х в плані, має бути найкращим з точки зору критерію,
який відобр-є ступінь досяг-ня мети під-ва. -Пр-п безперерв-ті в пл-ні
передбачає такі вимоги до його орг-ї: підтримка безперервної план-ї
перспективи; взаємозв’язка планів різних часових горизонтів (перспек-х,
річ-х, кварт-х, місяч-х); своєчасна розробка планів і доведення їх до
виконавців у термін, що дає можливість підгот-ся до норм-ї роботи в
пл-му періоді. -Пр-п гнуч-ті пол-є в тому, щоб процес пл-ня і самі плани
могли операт-но реаг-ти на зовн-ні впливи, за необхідності змінювати
свою спрямив-ть.
Методи планування діяльності підрозділів під-ва.
Серед мет-в пл-ня слід виділити методи синхронної та послідов-ї розробки
планів. Синхронне (симультаційне) пл-ня пол-є в одночас-й розробці та
корд-ї всіх етапів і розділів плану, чим забезп-ся його оптим-ть і
досяг-ня максим-го ефекту. Методи послід-го і синхр-го пл-ня прояв-ся в
3 аспектах корд-ї розробки окремих частк-х планів чи їх розділів:
часовій, функціон-й та ієрархічній корд-ї.
Послід-не пл-ня в часі маємо тоді, коли на часткові пл-ві періоди плани
розроб-ся окремо і послід-но, причому планові рез-ти (показ-ки) попер-х
періодів є обов’язкові для склад-ня планів на наступні періоди.
Функт-не пл-ня пол-є в охопленні пл-м ряду підрозділів і відділів в
межах одного комплекс-го плану. Ієрархічне пл-ня здійс-ся 3 мет-ми:
“зверху-вниз”, “знизу-вверх” і комбіновано. Серед мет-в пл-ня важливе
місце займають методи обчислення пл-х показ-в. Можна виділити 3 такі
методи: нормат-й, факторний і динамічно-статистич-й.
Зміст і порядок розробки виробничої програми підрозділів під-ва.
Вир-ча програма підроз-в осн-го ви-ва – це сук-ть прод-ї певної
номенк-ри і асор-ту, яка пов-на бути виг-на в пл-му пер-ді в заданих
обс-х згідно зі спеціаліз-ю і вир-ю потуж-тю цих підрозділів. В
одинич-му, серій-му та масового вир-х ви-ва пл-ся має свою специфіку.
Але узагальюючи: у пл-му завд-ні кож-го цеху врах-ся поставки прод-ї
цехам-спож-м, на склад готової прод-ї і можлива зміна незавер-го ви-ва з
метою підтримки його вел-ни на норматив-му рівні. Цей заг-й порядок
розробки вир-ї прог-ми цехів можна предст-ти так: NВ =NП +NС +NН -NФ, де
NВ – пл-й вип-к вир-в у натур-му вимірі в певному цеху; NП – поставка
вир-в наступним за технолог-м маршрутом цехам-спож-м; NС –поставка вир-в
на склад гот-ї проду-ї (як запчастини для сервісних центрів, продажу);
NН, NФ – відп-но нормат-й і факт-й міжцеховий запас цього виробу (для
комплектації, у вигляді обор-го запасу та ін.) Поряд з пл-м вип-ку
прод-ї у натур-му вимірі визнач-ся заг-й її обсяг в межах певного
підроз-лу. Цей пок-к виконує ряд фун-й залежно від специфіки підроз-лу.
Він викор-ся для визн-ня частки підроз-лу в заг-му обсязі прод-ї під-ва,
динаміки обсягу ви-ва, продукт-ті, оцінки діял-ті, а в підроз-х, що
виг-ть готову прод-ю на ринок, – для обчис-ня обсягу продажу і приб-ку.
Осн-м пок-м обсягу прод-ї підроз-лу є його готова прод-я.
де ВК – випуск (обсяг) кінц-ї прод-ї підрозділу в установл-му
вимірнику; n – кіл-ть найм-нь вир-в (деталей, комплектів), що виг-ся у
підроз-лі; Nі – випуск виробів і-го наймен-ня у натур-му вимірі; Ці –
заг-й вимірник (ціна) і-го виробу. В підроз-х з тривалим вир-м циклом
виг-ня прод-ї її обсяг за певний період вираж-ся більш заг-м пок-м
обсягу ви-ва. Цей показник обчис-ся за формулою:
де ВВ – обсяг ви-ва в певму вимірі;
?Н – зміна залишків незав-го ви-ва за розрах-й період в тому ж вимірі.
Універс-м, заг-м вимірником обсягу прод-ї є ціни. На сер-х і вел-х під-х
з розвиненою вир-ю інфрастр-ю поряд з розробкою вир-х програм підроз-в
осн-го ви-ва склад-ся плани ви-ва допоміжних підрозділів, в першу чергу
це стос-ся інструмент-го, ремон-го цехів і енергет-го госп-ва. Вир-ча
прог-ма підроз-в під-ва повинна мати ресурсне обгр-ня. До рес-в, які
забезп-ть викон-ня вир-ї прог-ми, належ-ть вир-ча потуж-ть, персонал і
матер-ли.
Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю.
Вир-ча потуж-ть підроз-в, виражена безпосер-о в кіл-ті прод-ї, обчис-ся
для умов однопрод-го ви-ва. NВ.П. – вир-ча потуж-ть групи взаємозамінних
агрегатів (верстатів) у натур-му вимірі; ТР – час роботи одного агрегату
за розрах-й період, год.; mO – кіл-ть однотипних взаємозамінних
агрегатів у групі; t – зат-ти часу на виг-ня 1-го виробу.
За умов декіл-х груп устат-ня, вир-ча потуж-ть визн-ся лімітуючою
групою, якщо не передбач-ся заходів по її розширенню. Вир-ча потуж-ть
сис-ми взаємопов’яз-х машин, що прац-ть за єдиним регламентов-м ритмом
(потокові, автоматичні лінії) обчис-ся за формулою:
де ТР–час роботи техн-ї лінії за розрах-й період, год.; r–такт ро-ти
лінії (пром-к часу, ч\з який вироби сходять з лінії), хв.
У вир-х підроз-х багатопрод-го ви-ва з груповим – мають форму
порівняльних обчислень пропускної спромож-ті устат-ня і його завантаж-ня
у машино-год-х.
Віднош-ня цих вел-н хар-є ступінь завантаж-ня устат-ня.
де kЗ – коеф-т завантаж-ня устат-ня певної технол-ї групи; ТЗ –
завантаж-ня устат-ня вир-ою прогр-ю у пл-му пер-ді, машино-годин; ТП..С
– сумарний час роботи устат-ня групи в пл-му пер-ді, який назив-ть
пропуск-ю спромож-ю цієї групи, машино-г-н. Якщо можна точніше передб-ти
трив-ть потрібного ремонту в роб-й час, то ця вел-на просто віднім-ся
від ТН. Коли такий ремонт не прип-є на пл-й період, то ТР=ТН. ТН=(ДР· tЗ
– ДС · tС) kЗ,де ДР –кіл-ть роб-х днів у пл-му пер-ді; tЗ – трив-ть
роб-ї зміни, год.; ДС – кіл-ть днів із скороч-ю роб-ю зміною; tС –
трив-ть скороч-ня роб-ї зміни, год.; kЗ – коеф-т змінності роботи
(кіл-ть змін роботи на добу).
Класифікація витрат підрозділів під-ва і її практичне значення.
Затрати ресурсів під – ва у грошовому вимірі для досягнення певної мети
– це його витрати. Витрати бувають: Інвестиційні – спрямовані на
створення чи купівлю доходних активів, або соц благ. Поточні виробничі
та пов”язані з виробництвом витрати є циклічні або безперервні, вони
повторюються з кожним циклом виготовлення продукту, або потрібні
постійно для управління і підтримки виробничої сис-ми в стані
готовності.
Планування витрат за їх видами, тобто однорідними економічними
елементами, показує ресурсний аспект витрат, що має важливе значення для
аналізу собівартості продукції і вичвлення резервів її зниження.
До однорідних видів витрат належать: матаріальні витрати, з\п,
відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, тощо.
Витрати підрозділів розподіляють на прямі й непрямі, змінні та постійні.
Ще витрати поділяють на основні (безпосередньо пов”язані з технологічним
поцесом)та накладні (витрати на обслуговування виробничого процесу і
управління: виробничі накладні витрати – це витрати виробничіх
підрозділів, які не мають безпосереднього зв’зку з виробничім процесом,
а пов’зані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних
умов, невиробничі накладні витрати включають витрати на утримання
центрального апарату управління під-вом (адмін витрати),
загальнозаводську виробничу інфраструктуру, комерційні та інші
витрати.).
Структура та порядок формування кошторисів підрозділів під-ва.
Кошторис включає всі витрати підрозділу на виробництво продукції за план
період незалежно від ступеня її готовності.
Кошториси підрозділів виконують такі важливі функції як: організуюча,
контролююча і стимулююча. Кошторис складають на основі вироб програми
підрозділу та відповідної нормативної бази, а також Ц і тарифів на
ресурси. Структурно він може будуватися за статтями і елементами витрат.
Методика обчисл кошторису за статтями:
Матеріали (за вирахуванням відходів). В статтю включаються витрати на
основні і допоміжні матеріали. Витрати обчислюються на основі
встановлених норм, Ц на матеріали і виробничої програми. Витрати на
матеріали обчислюються за формулою:
,
де СМ – витрати на матер певного виду, грн.; n – кількість
найменувань виготовл продукції; Ni – випуск (запуск) виробів і-го
найменування в плановому періоді у натуральному вимірі; НМі – норма
витрат матеріалу на одиницю і-го виробу у натур вимірі; ЦМ – Ц од
матеріалу, грн. РТ – трансп-заготівельні витрати по відношенню до
вартості закуповуваних матеріалів, % ; Ві – кількість зворотних відходів
із всієї сукупності і-х виробів у натуральному вимірі; ЦВ – Ца одиниці
відходів, грн.
Покупні вироби й напівфабрикати. Покупними вважаються вироби, що
купуються для укомплектування виготовлюваної продукції і потребують
витрат на їх установку чи складання. Покупні напівфабрикати – це вироби,
які додатково обробляються на п-ва. Витрати за цією статтею обчислюються
аналогічно витратам на матеріали згідно з нормами і Ц з урахуван
трансп-заготівел витрат.
Паливо і енергія на технологічні потреби. У статтю включаються витрати
палива і енергії на безпосереднє виконання технол процесів. Витрати на
паливо і енергію технол призначення обчисл аналог попереднім статтям,
на основі норм витрат і встановлених Ц .
Основна З/П вироб робітників. Стаття включає оплату праці робітників,
безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Вона
складається із відрядної та почасової З/П згідно з встановленими
розцінками та тарифними ставками (посадовими окладами).
,
де СВ.З – витрати на відрядну заробітну плату основних вироб робітників,
грн.; n – кількість найменувань виготов продукції; Ni – випуск
продукції і-го найменування в плановому періоді у натуральному вимірі;
ЗРі – агрегов відрядна розцінка за і-й виріб, грн.
CП.З = ЧСП ТП ЗТ.Г,
де CП.З – витрати на почасову оплату праці основних вироб робітників,
грн.;
ЧСП – середньо спискова к-ть основних вироб робітників на почасовій
оплаті праці, чол.;
ТП – фонд часу роботи 1 основного виробничого робітника в плановому
періоді, год.
ЗТ.Г – годинна тарифна ставка, грн.
Додаткова заробітна плата вироб робітників. До неї належать додаткові
виплати понад встановлені норми за трудові успіхи (премії), особливі
умови праці, за відпустки та інші доплати, передбачені законом та
трудовою угодою. Планова величина цих виплат обчислюється в % від
основної З/П
Відрахування на соціальні заходи. Вони включають відрахування в
Пенсійний фонд і фонди соц страхування та сприяння зайнятості. Обчисл їх
сума у встановлених % від З/П (основної і додаткової) вироб робітників.
Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюються в окремому
кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди
входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на функціональне
призначення поділяються на дві групи:
1. Витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування включають:
АВ на реновацію машин і устаткування, , належать до постійних витрат.
на експлуатацію устаткування (всі є змінними).
на оплату праці обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соц заходи
(постійні).
на внутріш. переміщ. вантажів. (змінними).
на ремонт устатк і трансп засобів
на швидкознош інструмент і пристосування.- належать до змінних.
інші, які пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування
2. Витрати на орган і управління виробництвом:
на управління вир-вом, що включають з/п управл персон з відрахуваннями
на соц заходи,
на службові відрядження, в межах встановлених норм.
АВ від баланс. вартості основних засобів під-розділу, що не беруть
безпосередньої участі у виробн процесі.
некапітальні, на удоскон технол та організ в-ва, підвищен якос
продукції.
на обслуговування вир-ва, в тому числі з/п з відповідними відрахуван
обслуговуючого персоналу, витрати на охор праці та техніку безпеки.
на утрим і ремонт будів, споруд,
на швидкозношуваний інвентар.
на пожежну і сторожову охорону
страхові платежі
Інші загальновир призначення
Порядок планування собівартості продукції підрозділів під-ва.
При пл-ні соб-ті слід відрізняти соб-ть окр-х вир-в (калькуляції) і
соб-ть заг-го обсягу гот-ї (кінцевої) прод-ї. , заг-на соб-ть прод-ї:
СК = СЗ +СН2 – СН1,
де СК – соб-ть кінцевої прод-ї підрозділу за пл-й період, грн.; СЗ –
заг-ні вит-ти підрозділу за кошторисом, грн.; СН1,СН2 – соб-ть залишків
незавер-го вир-ва відповідно на поч-к і кінець пл-го періоду, грн.
Однопрод-ве ви-во може мати 2 різновиди: -весь продукт однорідний,
однієї споживної (експлуатац-ї) якості й складн-ті виг-ня (цегла,
вугілля та ін.); -прод-т має різні вар-ти якості, властив-й, що
потреб-ть різних вит-т часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і
т.п.). В першому вип-ку кальк-ня здійс-ся методом прямого ділення вит-т
на обсяг прод-ї.
, де СК – заг-ні вит-ти, віднесені на кінцеву прод-ю за пл-й пер-д (в
повній сумі або за кальк-ми статтями чи ел-ми вит-т), грн.; N – обсяг
готової прод-ї за пл-й період у натур-му вимірі. У другому випадку,
тобто коли продукт має різні рівні якості чи властивості, кальк-ня
здійс-ся за коеф-ми еквівал-ті. В багатопрод-му ви-ві:
&
&
F
&
&
F
&
&
&
F
&
&
00J2J4J6J8J:JJ@JBJDJFJHJJJLJNJPJOJaeMeM@NDNFNHNiiiiiiiiiiiiiiiiOIIIII
I
&
F
&
&
&
&
&
F
&
льновир-х вит-т до осн-ї з\п, %. Найобгр-м є обчис-ня вит-т на утримання
і експлуат-ю машин та устат-ня на 1 виріб залежно від часу його обробки
і соб-ті однієї машино-години роботи конкрет-го устат-ня. Ви-ти на 1
маш-годину роботи:
,де m – кіл-ть груп устат-ня, на якому
оброб-ся вироби; СМ-Г j – соб-ть машино-години роботи устат-ня j–ої
групи, грн.; tj – зат-ти часу в машино-год-х на обробку виробу на
j–й групі устат-ня. Вит-ти на орг-ю і упр-ня вир-м: СО.О= СГ · t, де
СО.О – вит-ти на орг-ю і упр-ня вир-м на 1 виріб; СГ – вит-ти на орг-ю і
упр-ня виробництвом на 1 людино- або машино-годину по вир-му підрозділі,
грн.; t – трудом-ть (машиноміст-ть) певного виробу, год. Коли підроз-л
має статус центру приб-ку, вел-на останнього визнач-ся за форм-ю: П = ВК
– СК, де П – приб-к підроз-лу за певний пер-д, грн.; ВК – випуск
кінцевої прод-ї підроз-лу в установл-х ціна, грн.; СК – соб-ть кінцевої
прод-ї підроз-лу, грн.
Обґрунтування методів розподілу непрямих витрат при калькулюванні.
Загальновиробничі витрати. Зазначені витрати узагальнюються в окремому
кошторисі, який складається на рік з поквартальним розподілом. Сюди
входять різноманітні непрямі витрати, які з огляду на функціональне
призначення поділяються на дві групи:
1. Витрати на утримання і експлуатацію машин та устаткування включають:
АВ на реновацію машин і устаткування, , належать до постійних витрат.
на експлуатацію устаткування (всі є змінними).
на оплату праці обслуговуючого персоналу з відрахуваннями на соц заходи
(постійні).
на внутріш. переміщ. вантажів. (змінними).
на ремонт устатк і трансп засобів
на швидкознош інструмент і пристосування.- належать до змінних.
інші, які пов’язані з утриманням і експлуатацією устаткування
2. Витрати на орган і управління виробництвом:
на управління вир-вом, що включають з/п управл персон з відрахуваннями
на соц заходи,
на службові відрядження, в межах встановлених норм.
АВ від баланс. вартості основних засобів під-розділу, що не беруть
безпосередньої участі у виробн процесі.
некапітальні, на удоскон технол та організ в-ва, підвищен якос
продукції.
на обслуговування вир-ва, в тому числі з/п з відповідними відрахуван
обслуговуючого персоналу, витрати на охор праці та техніку безпеки.
на утрим і ремонт будів, споруд,
на швидкозношуваний інвентар.
на пожежну і сторожову охорону
страхові платежі
Інші загальновир призначення
Розподіл непрямих витрат може бути на основі загальної їх суми, або для
більшої точності, здійснюватися окремими частинами (виділяючи окремо
1групу):
пропорційно з/п виробничіх робітників,
пропорційно часу обробкивиробів (на основі сер. витрат на одну
маш-годину)
Калькулювання за повними та неповними витратами, його вплив на величину
активів і прибутку під-ва.
Критерії оцінки діяльності підрозділів під-ва.
При оцінці роботи підроз-в особ-ве знач-ня має порівнял-ть такого
важл-го пок-ка як вит-ти (соб-ть прод-ї). Встановл-ся сис-ма показ-в, за
якими пл-ся, контр-ся і оцін-ся робота підроз-в. Діял-ть вир-х дільниць
і бригад оцін-ся за тими показ-ми, які залежать від їх роботи і
обліков-ся по цих підроз-х. До таких показ-в нал-ть випуск прод-ї
(викон-ня робіт) у натур-му виразі згідно з встанов-м планом-графіком і
ел-ти вит-т, що зал-ть від роботи дільниці (бригади), та обліков-ся на
її рівні. Осн-м методом оц-ки роботи підроз-в за пев-ми пок-ми є
порівн-ня. Якщо базою порів-ня є пл-ва (нормат-на) вел-на пок-ка, то
оцінка здійс-ся за критер-м ступеня вик-ня плану.
де Рпл – вик-ня плану за даним пок-ом, %; Аф, Апл – факт-на і
пл-ва величини показ-ка у
встановл-му вимірі (чим вищий ступінь вик-ня плану, тим краще
працює певний підроз-л). Критерій вик-ня плану поширений для оцінки
роботи внутрішньокоопер-х підроз-в, що не є цент-ми приб-ку і мають
обмежену свободу діял-ті. Для оц-ки ек-х процесів, діял-ті під-в і їх
підроз-в застос-ся критерій динаміки показ-в. В цьому вип-ку факт-на
вел-на пев-го показ-ка за звіт-й період порів-ся з фактич-ю його велич-ю
за попередній період, т.б.
де Рд – віднош-ня факт-х величин пок-ка у звіт-му та попер-му пер-х, %;
Аф.б. – вел-на пев-го пок-ка в попер-му (баз-му) пер-ді у встановл-му
вимірі. Оск-ки оц-ка роботи вир-х і невир-х (відділів, служб) підроз-в
здійс-ся за декіл-ма пок-ми, на деяких заводах практ-ть узагальн-чу
оцінку в формі коеф-та труд-го внеску (КТВ), в якому інтегр-ся певним
чином зазн-ні пок-ки.
де kт.в – вел-на коеф-та труд-го внеску; n – кіл-ть показ-в, за якими
оцін-ся робота; kпі – підвищуючий коеф-т за і-й показ-к; kзі – пониж-й
коеф-т за і-й показ-к. Підвищ-й (пониж-й) коеф-т визн-ся за форм-ю:
де Рплі – вик-ня плану за і-м показ-м, %; hi – норматив підвищ-ня
(зниж-ня) КТВ за кожний %-т перевик-ня (недовик-ня) плану за і-м показ-м
в частках одиниці. Чим вищий КТВ, тим є вищою оцінка діял-ті підроз-лу
чи окремого виконавця
Оцінка ефективності роботи підрозділів під-ва.
Еф-ть роботи підроз-в під-ва оцін-ся за показ-м приб-ку або вит-т. З
точки зору оцінки діял-ті підроз-лу його вит-ти можуть вираж-сь як
абсол-м, так і відносним показ-ми. Відносні показ-ки вит-т – це вит-ти
на одиницю прод-ї (калькуляційну 1-цю) або на 1-цю виміру обсягу прод-ї
(одну гривню, одну нормо-годину). 1-й пок-к у вигляді соб-ті 1-ці прод-ї
об’єктивно показує динаміку вит-т, співвідн-ня їх пл-ї і факт-ї вел-н.
Абсол-й показ-к вит-т у формі кошторису є універсальним і найб-ш пошир-м
для оцінки роботи підроз-в. Він дозв-є порівняти факт-ні вит-ти з пл-ми,
виявити відхил-ня за окр-ми видами вит-т і в подал-му з’ясувати їх
причини. Фун-я вит-т, в якій змінною є обсяг прод-ї, буд-ся на основі їх
поділу на змінні та пост-ні вит-ти. Якщо обсяг ви-ва прод-ї має натур-й
вимір (однопрод-ве ви-во),то фун-я ви-т вираж-ся форм-ю:
де С – заг-ні ви-ти (кошторис) за повний період, грн.; N – кіл-ть виг-ї
прод-ї у натур-му вимірі; Сз.о – змінні вит-ти на одиницю прод-ї, грн.;
Сп – пост-ні вит-ти за розрах-й період, грн.
Для обчис-ня пл-х вит-т за коштор-м на факт-й обсяг ви-ва попер-ня
формула модифік-ся з урахув-м того, що в кошторисі змінні вит-ти подані
на весь пл-й обсяг ви-ва в абсол-й сумі. Для їх перерах-ку на факт-й
обсяг прод-ї треба пл-ві змінні вит-ти * на індекс викон-ня плану з
обсягу ви-ва, т.б.:
де Сз – змінні вит-ти за коштор-м, грн.; Іпл – індекс вик-ня плану
(відношення факт-го і пл-го обсягів ви-ва ). При оцінці роботи підроз-в
за пок-м вит-т такі перерах-ки провод-ся по кожній статті кошторису і по
кошторису в цілому. В резул-ті виявл-ся відхил-ня факт-х вит-т від пл-х.
Форми і джерела стимулювання працівників підрозділів під-ва.
Стимул-ня здійс-ся з метою мотив-ї потрібної поведінки праців-в. В
сис-мі мотив-ї виріш-на роль нал-ть матер-му (ек-му) стим-ню, яке
здійс-ся в таких формах як грошові виплати (прямі і непрямі), передача
матер-х благ і надання певних пільг. Винагорода у формі матер-х благ чи
пільг вваж-ся винятковою і застос-ся епізодично. З підвищ-м
освітньо-кваліфік-го рівня праців-в і якості їх життя роль
соц-но-психол-х чинників мотив-ї зростає. Для під-ва заг-м джерелом
матер-го стим-ня є доход від його опер-ї (осн-ї), інвест-ї та фінанс-ї
діял-ті. Що стос-ся додат-ї (змінної) оп-ти праці з підвищ-ю стимул-ю
функ-єю (напр-д, преміювання), то рішення про джерела її форм-ня можуть
бути різні зал-но від признач-ня виплат і вимог нормативних мат-в. З
позиції під-ва б\я виплати вигідніше розглядати як вит-ти і елем-ти
повної соб-ті, ніж здійс-ти їх за рахунок приб-ку. В цьому випадку
зменш-ся база оподат-ня і величинаподатку. В той же час такі виплати, в
тому числі й у формі додаткової оплати праці, обмежуються законодавче із
фіскальних міркувань. Тому частина виплат за рез-ти праці може здійс-сь
за рахунок прибутку.
Обґрунтування форм оплати праці робітників виробничих підрозділів.
Стимул-ча сила зароб-ї плати обумов-на ступенем залеж-ті її величини від
резул-в праці в конкретних умовах діял-ті. Існує 2 форми оп-ти праці –
відрядна і почасова, які мають певні різновиди. При відрядній оп-ті
праці вел-на заробітку визн-ся відрядною розцінкою за од-цю прод-ї
(роботи) і кільк-тю останньої. Ця форма зароб-ї плати стимулює передусім
кільк-й рез-т праці – її продукт-ть. Чим більша продукт-ть праці, тим
вище заробіток. Почасова оп-та праці передб-є зал-ть заробітку від
встанов-ї тарифної ставки за 1-цю часу роботи (як правило, годину) і
трив-ті останньої у розрах-му пер-ді (місяці). При зростанні продукт-ті
праці за цієї форми з\п вел-на останньої на 1-цю прод-ї зниж-ся і
навпаки. Найб-ш пошир-ми, еф-ми і легко впровадж-ми є сис-ми оп-ти
праці, в яких прості форми почас-ї та відряд-ї з\п доповн-ся
преміюванням. До кільк-х показ-в преміюв-ня нал-ть пок-ки обсягу прод-ї
(робіт, послуг) в заданій номен-рі й встанов-му вимірі (натур-му,
грош-му, труд-му). Якісні показ-ки -рівень вит-т (ек-я рес-в), -рівень
викор-ня устат-ня, -дотрим-ня труд-ї дисцип-ни та ін.
Стимулювання через участь у прибутку працівників підрозділів-центрів
витрат і центрів прибутку.
, де д – дивіденд, %; Кст – стат-й капітал за мінусом варт-ті акцій,
грн. Досить еф-м і поширеним є стимул-ня прац-в із приб-ку, не пов’язане
з відносинами власності. При цьому важливе знач-ня має ек-й статус
підрозділів під-ва – є вони центри вит-т чи центри приб-ку. Виплати з
приб-ку (премії) доцільні й за економне викор-ня рес-в і зниж-ня вит-т
порівняно з встановл-м план-м завд-м (нормами), оск-ки воно безпосер-о
впливає на його вел-ну. У підроз-х, що виг-ть прод-ю безпосер-о на
ринок і одержують реал-й приб-к від її продажу, стим-ня із приб-ку є
самост-м в межах встановл-го під-вом порядку його розподілу.
Форми і зміст матеріальної відповідальності під-ва і його підрозділів.
Під-во несе відповідал-ть за викон-ня зобов’яз-ня по поставках прод-ї та
її якість перед спожив-ми і дер-ю. Є 2 види спож-в прод-ї – під-ва і
насел-ня. На під-х здійс-ся вироб-че спож-ня. Куплені товари є факторами
ви-ва, яке має чіткий регламент за часом. Тому тут важлива своєчасна їх
поставка, а також належна якість. Захист ек-х інтересів потерпілої
сторони здійс-ся ч\з правовий мех-м матер-ї відповідал-ті. Під-ва –
вир-ки прод-ї кінц-го призн-ня (предметів нар-го спож-ня) несуть
відповідал-ть перед нас-м за її якість. Відн-ни між підп-ми грунт-ся на
договірній основі. Під-ва несуть матер-ну відпов-ть за вик-ня госп-х
договорів, в яких зазнач-ся санкції за поруш-ня зобов’язань. Підрозділи,
діял-ть яких обмеж-ся внутр-ми віднос-ми на під-ві, несуть відповід-ть
за вик-ня пл-х завдань по виг-ню прод-ї та її внутрішньовир-х поставках.
Матер-на відповід-ть під-в та їх підроз-в – суб’єктів ринку за вик-я
своїх договірних зобов’язань перед контрагентами здійс-ся в формах
штрафних санкцій і відшкод-ня збитків. В договорах штрафи можуть
встановл-сь в певній сумі за факт порушення. Штрафним сан-м більш
властива карально-профіл-на фун-я, ніж компенс-на. Тому для компенс-ї
ек-х втрат і підтримки еквівал-х відносин важливе знач-ня має така форма
матер-ї відпов-ті як відшкод-ня збитків, сприч-х поруш-м господ-х
договорів і невик-м ін. взятих на себе обов’язків однією із сторін.
Методи обчислення збитків і економічних санкцій внаслідок невиконання
господарських договорів.
При матер-й відповід-ті величина збитків обчис-ся на основі діючих у
потерпілої сторони норм, тарифів і цін. До осн-х наслідків поруш-ня
договірних зобов’язань: простої і форсування вир-ва, заміна матер-в і
комплект-х вир-в, усунення недоліків в одержаній прод-ї (виконаній
роботі), повернення неякіс-ї або некомплектної прод-ї, брак від скритих
дефектів в одерж-х матер-х і комплектувальних вир-х, доставка прод-ї
прискор-м способом.
,
де СЗБ – заг-на сума збитків (ек-ї санкції), грн.; ЗП – виплати праців-м
за час простою, грн.; ЗФ – доплати праців-м за форс-ня ви-ва, грн.; РД –
додат-ва з\п, %;РС – відрах-ня на соц-ні заходи, %; СЕК – ін. Додат-ві
експлуат-ні вит-ти; СС – сума санкцій контрагентам, грн.
2.Заміна матер-в і комплек-х вир-в:
,де СМ.Ф, СМ – затрати на матер-ли, відповідно, факт-но викор-ні та
замінені, грн.; ЗД – доплати праців-м за підвищену трудоміст-ть робіт
при викор-ні ін. Матер-в, грн.
3.Усунення недоліків в одерж-й прод-ї (вик-й роботі). Тут обчис-ня
збитків здійс-ся за формулою, близькою до попер-ї. Відмін-ть лише в
обчис-ні вит-т на мат-ли.
4.Повер-ня неякіс-ї або некомплектної прод-ї. До збитків віднос-ся
вит-ти на доставку прод-ї на під-во, що потерпіло, на її вивантаження,
зберіг-ня і повернення відповідальнику.
5.Брак від скритих дефектів одержаних матер-в і комплект-х вир-в, заг-ні
збитки стан-ть:
СЗБ = СБ.В +СБ.З – СБ.П + ?П +СС, де СБ.В, СБ.З – соб-ть, відпов-но,
внутріш-го і зовн-го браку, грн. СБ.П – виручка від продажу браков-ї
прод-ї (чи варт-ть ін. корисного її викор-ня), грн.; ?П – зменш-ня
приб-ку внасл-к зниж-ня обсягу продажу прод-ї, грн.
6.Доставка прод-ї прискор-м способом:
СЗБ = СТ.Ф – СТ , де СТ.Ф, СТ – вит-ти на транспорт-ня, відпов-но,
факт-ні й ті, що обумов-ні договірним способом доставки, грн.
7.Зміна асорт-ту прод-ї і зниж-ня її якості:
СЗБ = ?ПЦ+СР +СС, де ?ПЦ – змен-ня приб-ку внасл-к зниж-ня виручки від
продажу прод-ї або зміни її асор-ту, грн.; СР–додат-ві вит-ти на
гарант-не обслуг-ня прод-ї пониж-ї якості, грн.
8.Втрата або пошкодж-ня майна.
Збитки = балансовій (залишк-й) варт-ті втрач-го майна та величині
зниж-ня вартості пошкодж-го майна або вит-т на усунення цього пошкод-ня.
10.Зменш-ня обсягу вир-ва прод-ї: СЗБ = ?П + СС, де ?П – зменш-ня
приб-ку внасл-к зниження обсягу ви-ва, грн.
?П = (Ц-СО) ?N + СП.О· ?N, де Ц – ціна 1-ці виробу, грн.; СО – повна
пл-ва соб-ть 1-го виробу, грн.; СП.О – пост-ні вит-ти у соб-ті 1-го
виробу, грн.; ?N – зменш-ня обсягу вир-ва прод-ї у натур-му вимірі.
Система внутрішньовиробничої матеріальної відповідальності і особливості
її функціонування.
Внутрішня матер-на відповід-ть підроз-в орг-ся самим під-м і ним
регул-ся. Внутр-ня матер-на відповід-ть відіграє важливу стстем-атичу і
дисциплін-чу роль. Внутр-ня матер-на відпов-ть реаліз-ся ч\з сис-му ек-х
претензій вир-х, обслуг-х підроз-в і функц-х служб у випадках порушень
взаємних зобов’язань. Сис-ма внутр-ї матер-ї відпов-ті на основі ек-х
претензій вкл-є такі регламентуючі складові: -класифікатор претензій, в
якому зазнач-ся зміст типових порушень і наслідки, що призводять до
втрат (простої, брак, і т.п.). -док-ти, що фіксують факт порушень і на
основі яких може бути оформлена претензія; -порядок оформ-ня і подання
претензії; -вплив пред’явлених і одержаних претензій на резул-ти діял-ті
підроз-ів і їх ек-ні інтереси; -методика обчис-ня збитків (втрат) і
вел-ни претензій. Відн-не збільш-ня пост-х вит-т (соб-ті прод-ї)
підрозділу можна обчислити за формулою:
, де ВК.ПЛ – пл-й обсяг вир-ва кінцевої прод-ї в певному вимірі; ВК.З –
зниж-ня обсягу ви-ва внасл-к невик-ня зобов’язань забезпечуючим
підроз-м.
Сутність і передумови застосування методики аналізу за системою
„витрати-випуск-прибуток”.
ВВП-ан-з – зв’язок між вит-ми, рівнем операц-ї активності та приб-м.
ВВП-ан-з баз-ся на таких передумовах:-всі вит-ти можна чітко поділити на
змінні й пост-ні; -всі змінні вит-ти пропорц-ні, а пост-ні не містять
елем-в дегрегуючих вит-т і є лише функ-єю часу; -ціни на вироби не
залежать від обсягу ви-ва і в межах розрах-го періоду стабільності. В
процесі ВВП-ан-зу обчис-ся і аналіз-ся такі пок-ки: -марж-й приб-к ;
-коеф-т марж-го приб-ку; -рівноважний обсяг опер-ої (вироб-ї) діял-ті
(точка беззбитк-ті); -рівень безпеки опер-ї діял-ті; -обсяг опер-ї
діял-ті (обсяг вир-ва), що забез-є цільову приб-сть;-опер-й ліверідж
(опер-на залежність), який дозволяє операт-но аналіз-ти залеж-ть приб-ку
від динаміки обсягу прод-ї і стр-ри вит-т. При ВВП-ан-зі важливе знач-ня
має пок-к марж-го приб-ку і його відносна величина – коеф-т марж-го
приб-ку. Марж-й приб-к, який іноді назив-ть покриттям або внеском у
приб-к, обчис-ся за форм-ю: ПМ=В- СЗ,де ПМ- вел-на марж-го приб-ку за
пев-й період, грн.; СЗ- змінні витрати за цей же період, В- виручка.
ПМ=СП+П, де П – операційний приб-к, грн. СП – постійні витрати. Відп-но,
опер-й приб-к: П=ПМ-СП. Співвіднош-ня між марж-м приб-м і обсягом ви-ва
зручно аналіз-ти за допом-ю віднос-го показ-ка – коеф-та марж-го
приб-ку.
, де kПМ – коеф-т марж-го приб-ку. Коеф-т kПМ показує частку ПМ у
виручці від продажу прод-ї.За даних цін і норм змінних витрат коеф-т
марж-го приб-ку – вел-на постійна. Тому приріст (змен-ня) приб-ку можна
визн-ти так: (П=(ВkПМ
Залежність динаміки прибутку від операційної активності та її кількісний
вираз.
Приб-к підп-ва зал-ть від його опер-ї акт-ті, яка на вир-х під-ах
вираж-ся обсягом виг-ня і продажу прод-ї. Якщо йдеться про динаміку
акт-ті, тобто темп її зміни, то на вел-ну приб-ку істотно впливає ще
стр-ра вит-т, а саме: їх поділ на зм-ні та пост-ні вит-ти. При ан-зі
залеж-ті приб-ку від опер-ї актив-ті розгляд-ся 2 питання: -який обсяг
вир-ва забезп-є цільовий приб-к під-ва; -як реагує вел-на прибутку на
зміну обсягу вир-ва Ціл-м наз-ся приб-к, який під-во хотіло б одержати в
пев-му пер-ді, вих-чи із своїх стратег-х завдань. Такий обсяг прод-ї
обч-ся за форм-ми: -при натур-му вимірі обcягу прод-ї-
;
-у випадку вартісного виміру обсягу прод-ї
де NЦ, ВЦ – обсяг прод-ї, що забез-є ціл-й приб-к, відповідно у натур-му
і грош-му вимірі; ПЦ – цільовий прибуток, грн.
Відносну реакцію приб-ку на зміну обсягу ви-ва наз-ть опер-ю залежністю.
Вона визн-ся за допомогою такого пок-ка як опер-й ліверідж (важіль).
Опер-й ліверідж хар-є приріст приб-ку на 1-цю приросту ви-ва, т.б.:
,
де L– опер-й ліверідж; (РП – зміна приб-ку, %; (РВ – змінна обсягу
ви-ва, %.
,
згідно з якою опер-й ліверідж обч-ся як віднош-ня марж-го приб-ку до
приб-ку.
.
Методика мінімізації витрат під-ва на поставку матеріалів і їх
зберігання на складі.
В теорії упр-ня запасами розроблені 2 осн-ні сис-ми упр-ня запасами:
сис-ма упр-ня з фікс-ю вел-ю запасу та сис-ма упр-ня з фікс-м інтервалом
часу між замовл-ми. Сис-ма з фікс-ю вел-ою запасу. Осн-м параметром цієї
сис-ми є вел-на замов-ня. Критерієм оптим-ї виступає мін сук-х (заг-х)
витрат на зберігання запасів і повторення замовлення. Розрах-ся за
форм-ю Вільсона:
, де Мр – річна потреба у матер-х; Сп – трансп-но-заготів-ні
вит-ти на одну партію поставки; Цм – ціна 1-ці мат-лу без урах-ня
трансп-но-заготів-х вит-т; Рн – коеф-т, що враховує втрати від
відволікання коштів у запаси й вит-ти на зберіг-ня матер-в. для
розрах-ку параметрів сис-ми викор-ть такі вихідні дані:
потреба у продукті, що замовл-ся, од.;
оптимальна величина запасу, од.;
термін поставки, днів;
можливе затримання поставки, днів.
Сис-ма з фікс-м інтервалом часу між поставками. Згідно з цією сис-ю
замовл-ня здійс-ся в жорстко визначені моменти часу з рівними
інтервалами, напр-д, 1 раз на місяць, 1 раз на тиждень і т.д. визн-ти
інтервал часу між замовл-ми можна з урах-м оптим-ї вел-ни запасу.
Розрах-к інтервалу часу можна проводити за формулою:
, де Т – кіл-ть роб-х днів на рік, дні; Мр – річна потреба у матер-х;
пм – оптим-на партія поставки, од. Вих-ні дані для розрах-ку параметрів
сис-ми такі:
потреба в матер-х, од.;
інтервал часу між замовленнями, днів;
термін поставки, днів;
можлива затримка поставки, днів.
Розрах-к вел-ни запасу в сис-мі з фікс-м інт-м часу між постав-ми
здійсн-ся за форм-ю:
, де Мmax – максим-й запас, од.; Мпт – поточний запас, од.;
Мд – середньодобові вит-ти запасу, од.
Найбільш пошир-ю у вітчиз-й практиці господар-ня є сис-ма
“максимум-мінімум”, згідно з якою запаси поповнюються до рівня не
нижчого за їхню мінім-ну вел-ну, а після надходження чергової партії не
перевищують встановлену максим-ну кіл-ть. Одним з нових сучасних
підходів до орг-ї вир-го процесу є впровадж-ня сис-ми “точно за часом”,
згідно з якою обробка та рух матер-в і виробів здійс-ся точно в той
момент, коли в них виникає потреба. Ідея сис-ми полягає в тому, щоб
скоротити вир-й процес та оптиміз-ти викор-ня ресурсів. В сис-мі
“канбан” ні одна деталь чи партія деталей не може переміщ-ся або
обробл-ся без картки замовлення. Гол-м позит-м моментом цієї сис-ми є
зниж-ня вит-т за рахунок зменшення запасів.
Оцінка руху виробничих запасів і її вплив на собівартість продукції.
Запаси оцін-ся за ідентифік-ю соб-тю, якщо вони відпуск-ся для спец-х
замовлень і проектів та не замін-ть один одного. Цей метод забезп-є
високу точність, однак потребує вел-х затрат часу, оск-ки передб-є
обробку вел-ї кіл-ті інф-ї стосовно широкої номенк-ри матер-х запасів.
Оцінка за середньозваж-ю соб-тю проводиться по кожній номенкл-й позиції
запасів віднош-м сумарної вартості залишку таких запасів на початок
звітного місяця і вартості одержаних у звіт-му місяці запасів до заг-ї
кіл-ті запасів на поч-к звітного місяця і одержаних у звітному місяці
запасів.
Оцінка запасів за методом ФІФО (соб-ті перших за часом надходж-ня
запасів) передб-є, що запаси викор-ся у тій послідовності, в якій вони
надходили на під-во. Т.б. запаси, які першими відпуск-ся у вир-во,
оцін-ся за соб-тю перших за часом надходжень. При цьому вартість залишку
запасів на кінець звітного періоду визн-ся за соб-тю останніх за часом
надходження запасів. Оцінка запасів за методом ЛІФО (собівартості
останніх за часом надходження запасів) передбачає, що запаси
використов-ся у послід-сті, яка протилежна їх надходженню на під-во.
Тобто запаси, які першими відпускаються у вир-во, оцін-ся за соб-тю
останніх за часом надходжень. При цьому вартість залишку запасів на
кінець звітного місяця визнач-ся за соб-тю перших за часом одержання
запасів.
Оцінка за норматив-ми зат-ми полягає у застосуванні норм вит-т на 1-цю
прод-ї (робіт, послуг), які встановлені під-м з урах-м норм-х рівнів
викор-ня запасів, праці, вир-х потужнос-тей і діючих цін.
При зниженні цін на ресурси доцільніше викорис-ти метод ЛІФО; за умов
інфляції та підвищення цін – метод ФІФО; при коливанні цін – метод
середньозваженої вартості.
Сутність і форми адаптації операційної системи під-ва до рівня її
завантаження.
Операційна система під-ва не може постійно функціонувати у одному
режимі. У зв’язку зцим постає завдання її пристосування (адаптації) до
виконнання заданого обсягу роботи шляхом установлення відповідних
параметрів (кіль-ті од. обладнання, час та інтенсивність його
виконання).
Так обсяг роботи(N), виконуваний певним засобом праці у кількості m,
залежить від часу (t) та інтенсивності (?) його використання:
N=?*t*m
Отже при зменшенні одного з показників є можливість виконати
запланований об’єм роботи збільшив інший (або інші)
Обґрунтування форми придбання устаткування за критерієм витрат.
Вибір того чи іншого варіанта придбання обладнання пов’язаний з оцінкою
приведених до теперишнього часу витрат по кожній альтернативі із
обранням найменш витратної.
Найб. поширені варіанти – купівля обладнання з використанням для цього
фін. кредиту банку й одержання у результаті здійснення лізінгових
операцій.
Розглянемо структуру і метод нарахування грош. платежів за обома
варіантами.
Відплив грош. коштів за банк. кредииту передбачає : – сими погашення
заборгованості за кредитом, – % від суми за користування кредитом за
певний період (місяць, рік)
При довгосторковому лізінгу: – регулярні періодичні відшкодування
варттості майна рівними або нерівними частками, з відсрочкою платежа, з
авансовим плетежем чи інш.
Формула зведення грош. потоків:
i=1
Сл= ?[(Воi+Плi)/(1+p)^i]+[Kв/(1+p)^n]=
n
i=1
= ? [Лi/(1+p )^i]+[Kв/ (1+p)^n]
n
j=1
Cк = ?(Бoj+Пкj)/ (1+p)^j
m
де Сл, Cк – теперішня вартість грош. платежів від лізінгу та банк.
кредиту
Плi – величина лізінгового % у і-му році
Воi-сума відшкод-ня вартості об’єкта у і-му році
Лi-загальна сума ліз. платежів у і-му році
Kв-вартість викупу об’єкта лізингу
Бoj-сума погашення осн. суми боргу за кредитом у j-му році
Пкj-виплата % за кредитом у j-му році
p-дисконтна ставка
n, m-тривалість у рокаах лізінгу та кредиту відповідно
При чому
1/(1+p)^j – коефіцієнт дисконтування
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
