Економіка підприємства
2.Показники кількісного стану та руху персоналу на підприємстві.
Аналіз показників чисельності, та руху персоналу підприємства
проводиться з метою оцінки наявного трудового потенціалу підприємства
та його відповідності стратегії й тактиці діяльності підприємства.
Аналіз складу персоналу передбачає визначення питомої ваги окремих
категорій( груп) персоналу в загальній кількості та тенденції її зміни
порівняно з попередніми періодами. Аналіз складу може проводитися за
всіма ознаками його класифікації.
Для оцінки складу персоналу можуть використовуватись також
коефіцієнти співвідношення чисельності окремих категорій персоналу;
1.Коефіцієнт співвідношення основних та допоміжних показників =
чисельність основних робітників/ чисельність допоміжних робітників.
2.Коефіцієнт співвідношення торгово-оперативного та управлінського
персоналу = чисельність торгово оперативного персоналу/ чисельність
працівників аппарату уравління. 3Коефіцієнт кваліфікованості персоналу =
чисельністьт високо та кваліфікрваних працівників/ загальна кількість
робітників. 4.
Кое-нт стабільності забез-ння персоналом = кіл-ть прац-ів, для яких
робота на підпри-ві є основним постійним місцем роботи/заг-на
середньоспискова чис-ть персоналу. 5.Кое-нт участі в капіталі= кіл-сть
прац-ів, які є свіввласниками під-ва/загальна середньоспискова
чисельністьт персоналу.
Аналіз руху персоналу передбачає детальне вивчення процесів, пов’язаних
з прийомом та звільненням працівників підприємства. З цією метою
вивчається загальний обсяг руху персоналу, причини звільнення персоналу
(з диференціацією по категоріях персоналу), якість та джерела покриття
додаткової потреби в персоналі. Для проведення аналізу руху персоналу
доцільно використовувати такі економічні показники, як:
1.коефіцієнт оновлення персоналу=загальна кіл-сть прийнятих на
роботу/середньоспискова чис-сть персоналу. 2. коеф-нт плинності
персоналу=кіл-стьт звільнених з усіх причин/середньоспискова чисельність
персоналу.
3. коефіцієнт співвідношення прийнятих та звільнених прац-ів= кіл-сть
прийнятих працівників/ кіл-сть звільнених працівників.
Для аналізу причин звільнення персоналу проводиться класифікація причин
звільнення: з власного бажання, в тому числі в зв’язку зі вступом до
навчальних закладів, призовом до армії, переїздом в іншу місцевість, за
ініціативою адміністрації, зокрема за скороченням штатів, з причини
порушення трудової дисципліни тощо.
4.Механізм регулювання оплати праці .
Державна політика оплати праці практично реалізується через механізм її
регулювання.Механізм регу-лювання оплати праці здійснюється через
встано-влення: мінімальної заробітної плати; інших державних норм та
гарантій щодо оплати праці; умови визначення частини доходу, що
спря-мовуються на оплату праці ; міжгалузевих співвідношень в оплаті
праці; умов і розмірів оплати праці в бюджетних організаціях та
установах; максимальних розмірів поса-дових окладів керівників
дер-жавних підприємств; рівня оподаткування підприємств і доходів
працівників. Використання конкретних важелів механізму державного
регулювання оплати праці залежить від впливу різноманітних чинників.
Зокрема мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням рівнів
економічного розвитку країни, продуктивності праці, середньої заробітної
плати, а також вартісної величини мінімального споживчого бюджету.
Політика оплати праці формується й реа-лізується в межах чинного
законодавства, передусім закону України «Про оплату праці» (1995 р.).
Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на підставі
укладання системи тарифних угод на трьох рівнях: міжгалузевому
(генеральна та-рифна угода); галузевому (га-лузева тарифна угода) або
комунальному (регіональна тарифна угода); виробничому (тарифна угода як
складова частина колек-го договору). Тарифна угода — це договір між
представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних
гарантій.
Слід зважити на те, що норми тарифної угоди виробничого рівня можуть
тимчасово (до 6 місяців) допускати рівень оплати праці нижчий від норм,
визначених генеральною галузевою або регіональною тарифною уго-дою, але
не нижчий від державних норм і гарантій щодо оплати праці.
Практична організація оплати праці базується і на державному й
договірному регулюванні її абсолютного рівня та механізмі визначення
індивідуальної заробітної плати всіх окремих категорій працівників
підприємств та установ різних форм власності. Основним
організа-ційно-правовим інструментом обгрунтування диференціації
заробітної плати працівників різних суб’єктів господарю-вання є
тарифно-посадова система, основні елементи якої такі:
тарифно-кваліфікаційні довідники; кваліфікаційні довідники посад
керівників, спеціалістів і службовців; тарифні сітки й ставки; схеми
посадових окладів або єдина тарифна сітка. Тарифно-кваліфікаційні
довідники у — це збірник нормативних актів, що містить кваліфікаційні
характеристики робіт і професій, згруповані за виробництвами та видами
робіт.. Кваліфікаційні довідники посад керівників, спеціалістів і
службовців є нормативними документами, в яких подаються
загально-галузеві кваліфікаційні характеристики цих категорій
працівників. Тарифна сітка є встановлює відповідні співвідношення в
оплаті праці працівників різної кваліфікації. Важливим елементом
тарифної системи є тарифна ставка. Її абсолютна величина визначається
згідно зі встановленим державою мінімальним розміром заробітної плати.
Підприємства самостійно встановлюють форми, системи і розміри оплати
праці.
5. Сутність та види З.П на підприємстві.
заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому
виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган
виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Основна заробітна плата – це винагорода за виконану роботу відповідно до
установлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування,
посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок
(окладів),відрядних розрахунків, посадових окладів, надбавки і доплати у
розмірах, що встановлені. Становить 70-80% оплати праці, залежить від
результатів праці робітника
Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені
норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційна виплати,
передбачені чинним законодавством, премії, пов’язані з виконанням
виробничих завдань і функцій. Вона залежить від кінцевих результатів
діяльності підприємства. Існують таки види додаткової заробітної плати:
робота у сверхурочний час; сумісництво професій; робота в нічний час.
Основна З.П і додаткова оплата праці виконує відтворювальну та
стимулюючу функції.
7.Методи планування фонду
аробітної плати.
При плануванні фонду заробітної плати (ФЗП) необхідно обов’язкове
дотримання наступних умов:
– ріст продуктивності праці повинний випереджати ріст заробітної плати;
– загальна сума заробітної плати всіх категорій працюючих не повинна
перевищувати ліміту, обумовленого по нормативі заробітної плати на 1р.
продукції, затвердженого для кожного року в п’ятилітньому плані
економічного і соціального розвитку підприємства.
Загальний річний фонд заробітної плати всіх категорій працюючих
підприємства, цехи, розрахований по нормативі заробітної плати на 1р.
продукції
,
У фонд заробітної плати включають суми по тарифних ставках і окладам,
а також усі види доплат за винятком виплат з фонду матеріального
заохочення. Структура фонду заробітної плати робітників на планований
період включає: фонд прямої оплати (тарифний фонд); доплати, у тому
числі премії з фонду заробітної плати; додаткова заробітна плата. Дана
величина річного фонду заробітної плати відбиває витрати по заробітній
платі при плануванні собівартості продукції. При розрахунку
середньомісячної заробітної плати робітника, додатково враховується
величина премій з фонду матеріального заохочення. Річний фонд прямиї
відрядної (тарифної) заробітної плати основних робітників-відрядників
),
– трудоміст
– годинна тарифна ставка для робіт, виконуваних на 1-й, 2-й і наступних
операціях, руб. Річний фонд прямий погодинної (тарифної) заробітної
плати основних рабочих-повременщиков
),
– явочне число робітників в одну зміну відповідно по розрядах робіт,
чіл.
9.Витрати підприємства: визначення, склад, класифікація.
Витрати – це обсяг спожитих виробничих факторів, необхідних для
здійснення підприємством господарської діяльності, направленої на
отримання прибутку та максимізацію добробуту власників у грошовому
вираженні.Витрати утворюються в процесі формування та використання
ресурсів для досягнення певної мети. За своїм характером витрати
поділяють на два основних види: поточні витрати, пов’язані з вирішенням
тактичних задач (закупівля сировини і матеріалів, їх транспортування та
зберігання, обслуговування матеріально-технічної бази, утримання
персоналу.); довгострокові (інвестиційні), пов’язані з вирішенням
стратегічних задач (будівництво,реконструкція чи придбання нових
виробничих будівель; придбання нових машин і обладнання; придбання
нематеріальних активів.) Класифікація поточних витрат:
за центрами відповідальності, місцем виникнення (витрати виробництва;
цеху або ланки; технологічної дільниці; відділу або підприємства в
цілому)
за функціональним призначенням (витрати пов’язані з операційною
діяльністю; з фінансовою діяльністю; інвестиційною; в-ти, щодо
надзвичайних подій;
за видами продукції, робіт, послуг( витрати на вироби, на типові вироби,
групу однорідних виробів, на індивідуальне замовлення, на товарну,
реалізовану продукцію)
за змістом та призначенням витрат(в-ти за економ-мічними елементами і за
калькуляційними статтями).
за єдністю складу : одноелементні (склада-ються з одного елементу
витрат); комплексні (складаються з декількох еко-номічних елементів
витрат).
за способом віднесення на собівартість об’єкта віднесення витрат: прямі
(безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції і
можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один
різновид продукції, усі витрати — прямі.); непрямі( компоненти вит-рат,
що нероздільно по-в’язані з двома чи більше об’єктами віднесення витрат
і тому розподіляється на один об’єкт витрат пропорційно до економічно
обґрунтованої бази.)
за ступенем залежності від обсягів виробництва продукції: умовно-змінні
( витрати , загальна сума яких змінюється пропорційно до змін обсягів
виробництва та реалізації продукції); умовно-постійні ( частина витрат,
загальна сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва та
реалізації продукції за короткий період часу.)
за періодами: в-ти поточ-ного та майбутніх періодів:
за можливістю контролю: контрольовані і некон-ні;
10.за принципами організації: планові і позапланові;
Класифікація витрат операційної діяльності.
Матеріальні витрати ( сировина та матеріали; купівельні напівфабрикати
та комплектуючі вироби; паливо та енергія усіх видів; тара та тарні
матеріали; буд. Матеріали; запасні частини;в-ти на МШП; ін мат в-ти.
в-ти на оплату праці( основна З.П, надбавки та доплати до тарифних
ставок та посадових окладів; премії та заохочення; гарантійні та
компенсаційні виплати; оплата відпусток; ін.виплати)
відрахування на соц заходи ( на обов’язкове пенсійне страх; на
обов’язкове соц стр-ння; нва держ соц страх на випадок безробіття; на
індивідуальне страхування персоналу підприємства; на інші соц заходи):
амортизація ( ам-я ОЗ; немат активів; інших необоротних активів; )
інші операційні витрати (витрати пов’язані з управлінням виробництвом;
на маркетингові дослідження; транспортне обслуговування ;орендна плата
за використання ОЗ; ін. Необоротних активів; в-ти на утримання О.З; мат
і немат поза оборотних активів; витрати від знецінення запасів, уцінка
активів; експортне мито, митні збори; собівартість реалізації іноземної
валюти)
10.Зміст калькулювання собівартості одиниці продукції, її методи
Сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво, а також
економічних розрахунків з метою визначення собівартості продукції, робіт
і послуг являє собою метод калькулювання (визначення собівартості).
В залежності від організації і технології виробництва, а також виду
продукції, яка виробляється на промислових підприєм-ствах
використовуються такі методи калькулювання:
1)попередільний (попроцесний) метод;
2) позамовний метод;
Попередільний метод включає в себе два варіанти:
а) однопередільний;
б) багатопередільний.
Однопередільний метод характеризується тим, що виготовлення продукції
від першої операції до останньої складає єдине ціле. Багатопередільний
метод характеризується тим, що виготовлення кінцевого продукту поділено
на підприємстві на ряд технологічних процесів, які являють собою
переділи, результатом кожного з яких є отримання апівфабрикатів,
деталей, вузлів або комплектів. Позамовний метод калькулювання
собівартості характеризується тим, що об’єктами для здійснення
калькуляції з метою визначення собівартості продукції виступають окремі,
виконані на замовлення вироби, роботи або надані послуги (ательє
індпошиву, станція технічного обслуговування автомобілів і т. ін.). З
метою виявлення відхилень фактичних витрат від нормативних, а також для
запобігання здійснення надмірних витрат, пов’язаних із виробництвом
продукції, виконанням робіт і наданням послуг, — використовується
нормативний метод калькулювання собівартості.
14.Методи планування доходу.
1.Доход від реалізації товарів (валовий доход) планується залежно від
наявності необхідної інформації за допомогою методу прямих
техніко-економічних розрахунків або факторно-аналітичного методу. При
факторно-аналітичному методі 1.проводиться оцінка тенденцій зміни рівня
валового доходу на основі побудови та аналізу динамічного ряду.
2.Здійснюється прогнозування рівня валового доходу на плановий період,
виходячи з базового рівня валового доходу, темпу його зміни, який
склався в проаналізованому періоді чи на основі формування трендової
економіко-математичної моделі. 3.Визначається сума валового доходу при
плановому обсязі товарообігу (Тпл) та спрогнозованому рівні валового
доходу (Рвдпл). ВДпл=Тпл* Рвдпл /100. 4.Оцінюються можливі резерви
збільшення валового доходу за рахунок управління окремими чинниками,
які визначають його розмір.
Застосування методу прямих техніко-економічних розрахунків передбачає
наявність інформації про обсяг продажу товарів за окремими товарними
групами та рівень валового доходу або обсягу угод на закупівлю товарів
за окремими контрактами, рівень цін закупівлі та спрогнозованих цін
реалізації.
Тпл* Рвлплі /100, де Тплі- плановий об’єм товарообороту за і-ю товарною
групою; Рвлплі-плановий рівень валового доходу за і-ю товарною групою.
kj*(Цpj-Цзак j), де kj-кількість товарів, які закуповуються за і-ю
комерційною угодою; Цpj, Цзак j–відповідно,ціна реалізації та закупівлі
товарів за j-ю комерційною угодою.
Скц, де Ов-обсяг виробництва в натуральному виразі; Цр- базова ціна
і-го виду продукції; Скц- розмір цінових знижок, які надаються за
окремими контрактами; К – кількість контрактів, які передбачають різні
види цінових знижок;
3.Доход від продажу матеріальних цінностей та майна:
Дц=Цпрод-Цкупівл-А-Рпрод, де Цпрод- можлива ціна продажу; Цкупівл- ціна
придбання матеріальних цінностей; А – нарахована сума амортизації за
період експлуатації основних фондів; Рпрод – витрати, пов’язані з
реалізацією.
Опосер*Укоміс)/100, де Опосер- плановий обсяг посередницьких операцій,
в яких підприємство виступає у ролі посередника; Укоміс- запланований
або який склався в середньому розмір комісійної винагороди у % до обсягу
посередницької операції.
5. Доходи від перепродажу матеріальних цінностей не власного
виробництва, (різновидність посередницької діяльності): плануються,
виходячи з обсягів здійснення цих операцій і запланованої маржі (різниці
в цінах).
6. Доход підприємства, отриманий від пайової участі в спільних
підприємствах; планується на основі інформації про рентабельність цього
підприємства, обсягу чистого прибутку, а також передбаченого установчими
документами принципу розподілу: Дс.п=(Чс.п*Уп)/100, де Чс.п- чистий
прибуток спільного підприємства; Уп.- частка прибутку в загальній сумі
чистого прибутку підприємства-засновника.
7. Доход підприємства від цінних паперів, що належать підприємству:
Дакц=(ЧПа/т*Ддив*Ап/т)/(Уф.а.т.*100), де ЧПа/т- чистий прибуток
акціонерного товариства; Ддив – частка чистого прибутку АТ, призначена
для формування фонду виплати дивідендів, %; Ап – номінальна вартість
акцій, які належать підприємству; Уф.а.т.- розмір установчого фонду АТ.
— гарантований рівень доходності цінного паперу, у % до його
номінальної вартості за період тривалості К- місяців; Кв- період
володіння цінним папером (місяців) та отримання дивідендів.
9. Необхідний розмір доходу підприємства:
Днеобх=(ЧПціл/(100-Сп)+Зпост+Ззмін)*(100/(100-Сп.д.в.)), де ЧПціл-
чистий цільовий (необхідний) прибуток; Сп- ставка податку з прибутку;
Сп.д.в-ставка ПДВ; Зпост- витрати постійні; Ззмін- витрати змінні.
10. Можливий розмір доходу підприємства: Дможл=Цреал*Креал+Дінш, де
Цреал- ціна реалізації продукції (товарів, послуг); Креал- кількість
продукції, що реалізується; Дінш- Доходи від інших видів діяльності.
ЯКЩО Дможл>=Днеоб- план приймається до реалізації; Дможл<Днеоб-
здійснюється пошук резервів.
15.Ціна,її функції, методи ціноутворення.
Ціна – це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги). Ціни
виконують три основні функції: обліково-вимірювальну, розподільну та
стимулюючу. Обліково-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є
засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво
окремих видів продукції або надання різноманітних послуг. Розподільча
функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від
вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів
господарювання та населення. Стимулююча функція ціни використовується
для мотивації підвищення ефективності господарювання, забезпечення
необхідної прибутковості (дохідності) кожному нормально працюючому
продуценту, посереднику і безпосередньому продавцю товарів виробничого
та споживчого призначення.
Методи ціноутворення на продукцію (послуги).
За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися різноманітні
методи ціноутворення.
-Розрахунок ціни за методом “середні витрати плюс прибуток” є
найпростішим і широко застосовуваним. Згідно з ним ціна визначається за
формулою: Ц=СВ+П, СВ – середні витрати, П – величина прибутку в ціні,
яка встановлюється самим підприємством;
Розрахунок ціни на підставі цільового прибутку вважається різновидом
методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його
полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального
розміру прибутку, який підприємство планує одержати від продажу певної
кількості продукції;
-Установлення ціни на засаді суб’єктивної цінності товару здійснюється з
урахуванням потенційного попиту;
-Метод ціноутворення “за рівнем поточних цін” полягає в тому, що ціну
розглядають та встановлюють як функцію цін на аналогічну продукцію в
конкурентів;
-Установлення цін на підставі результатів закритих торгів є різновидом
методу “за рівнем поточних цін” і застосовується з метою одержання
замовлення на виготовлення певної продукції;
-Метод ціноутворення “ за рівнем попиту” передбачає встановлення ціни за
допомогою пробного продажу товару в різних сегментах ринку;
-Метод установлення ціни за місцем продажу товару полягає в тому, що
товар передається транспортній організації за умови “франко-вагон”;
після цього всі права на товар і відповідальність на нього переходять до
покупця;
-Застосування методу встановлення загальних цін полягає в тому, що
підприємство виокремлює кілька зон, в межах яких встановлюються єдині
ціни залежно від рівня транспортних витрат;
-Метод встановлення ціни з прийняттям на себе витрат на поставку
означає, що підприємство частково чи повністю бере на себе фактичні
витрати на доставку товару з метою стимулювання надходження замовлень
від покупців (клієнтів).
джерела отримання. Прибуток підприємства- це частина виручки, що
залишається після відшкодування усіх витрат на виробничу та комерційну
діяльність. Прибуток як економічний показник визначається: -як різниця
між ціною та собівартістю продукції (роботи, послуги); між обсягом
виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції,
фінансових, інвестиційних витрат. Прибуток як економічна категорія
характеризує:- кінцевий результат діяльності підприємства, отримання
якого є необхідною умовою розширеного відтворення на підприємстві
-гармонізацією економічних інтересів держави, підприємств як
господарюючого об’єкта, робітників і власників підприємств, що пов’язано
з пропорціями в розподілі та споживанні прибутку; -зміну обсягів
виробництва продукції, доходів, рівня використання
ресурсів,раціональність здійснених витрат, обґрунтованість асортиментної
та цінової політики тощо. Прибуток як економічний показник являє собою
різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів,
послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та
реалізацію продукції. В торгівлі, з урахуванням специфіки виконуваних
функцій і особливостей формування доходів та витрат, прибуток
визначається як різниця між доходом підприємства і його поточними
витратами. Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності
торговельного підприємства. Його одержання є обов’язковою умовою
розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його
самофінансування і зміцнення конкурентоздатності на ринку.
Прибуток виконує ряд функцій :
1.Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як
оціночний показник, що характеризує ефект його господарської
діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в
умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення
цін, свободу вибору постачальника і покупця. 2.Розподільча функція. її
зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент
розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в
бюджетах різних рівней та залишається в розпорядженні підприємства.
3.Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що
прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання. Прибуток, як
економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави,
підприємства, як господарюючого суб’єкта, робітників і власника
підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов’язане з
пропорціями в розподілі та використанні прибутку. Обсяг прибутку
підприємства від реалізації товарів залежить від великої кількості
факторів, найважливішими з яких є:1.Обсяг товарообороту (в поточних
цінах).2.Фізична маса товарів, що реалізуються (обсяг товарообороту у
співставних цінах).3.Індекс цін реалізації товарів.4.Рівень валового
доходу.5.Рівень витрат обігу. 6.Рівень прибутковості обороту. 7.
Джерела отримання прибутку:-Реалізація готової продукції,
напівфабрикатів; – Реалізація товарів, робіт,послуг; – Реалізація
іноземної валюти;- Реалізація інших оборотних активів;- Від операційної
оренди активів; -Одержані штрафи,пені,неустойки;
-Відшкодування раніше списаних активів; -Одержані гранти та субсидії;-
Одержані відсотки, дивіденди; -Реалізація необоротних активів;
-Реалізація безоплатно отриманих активів; -Відшкодування збитків від
надзвичайних подій;
21. Порядок розподілу приб-ку на підприємстві. Розподіл
прибутку – це процес формування напрямків його по-дальшого використання
відносно з метою та задачами розвитку підприємства.
Велика роль ха-рактеру розпо- ділу прибутку в діяльності підп- ва
визначається наступними ос- новними положеннями:
1. Розподіл прибутку безпосере- дньо реалізує головну мету пол- ки
управління нею.
2. Розп. прибутку є основним ін- струментом дії на ріст ринкової
вартості підприємства.
3. Пропорції розподілу приб-ку визначають темпи реалізації стратегії
розвитку підприємства.
4. Характер розп-лу прибутку є важливим індикатором інвести- ційної
привабливості підпр-ва.
5. Розп-л приб-ку є однією з дію-чих форм впливу на трудову ак- тивність
персоналу підпр-ва.
6. Пропорції розподілу прибутку формують рівень забезпечення додаткової
соціальної захищ-сті працівників.
7. Характер розп-лу приб-ку впливає на рівень поточної пла-
тоспроможності підпр-ва.
Розп-л приб-ку здійснюється у відповідності з спеціально роз- робленою
політикою (в основі якої дивідендна політика). Ця політика відображає
потреби загальної стратегії розв-ку підп- ва, забезп-ти підвищення його
ринкової вартості, формувати необхідний об‘єм інвестиц-х ре- сурсів,
забез-ти матеріальні інте- реси власників та персоналу.
Основною метою політики розп-лу приб-ку є оптимізація пропорцій між
капіталізованою та споживаною його частинами з урахуванням забез-ня
реалізації стратегій його розвитку і росту ринкової вартості.
Виходячи з цієї мети в процесі формування пол-ки розп-лу при- тку
виріш-ся наступні задачі:
А) забезпечення отримання вла- сниками необхідної норми приб-ку на
інвестований капітал.
Б) забез-ня пріорітетних цілей
стратегічного розвитку підпр-ва за рахунок капіталізованої час- тини
прибутку.
В) заб-ня стимулювання трудової активності і додаткового соц-го захисту
населення.
Г) заб-ня формування в необхід-них розмірах резервного і інших фондів
підпр-ва.
Процес розп-лу приб-ку базуєть-ся на таких принципах:
1. зв‘язок політики розп-лу з зага- льною пол-ою управління приб-ом
підпр-ва.
2. пріорітетність урахування інте- ресів та менталітету власників
підпр-ва.
3. стабільність пол-ки розп-лу приб-ку.
4. передбаченність пол-ки розп-лу приб-ку.
5. оцінка ефективності розробле-ної пол-ки розп-лу приб-ку.
Фактори, які впливають на розподіл приб-ку:
І. Зовнішні:
правові обмеження;
податкова система;
середньоринкова норма приб-ку на інвестований капітал;
альтернативні зовн-ні джере-ла формування фінансо-вих ресурсів;
темп інфляції;
стадія кон‘юнктури товарного ринку;
«прозорість» фондового рин- ку.
ІІ. Внутрішні
1.менталітет власників підпр-ва;
2рівень рентабельності діяль-ності;
3інвестиц-ні можл-сті реаліза-ції високоприб-вих проектів.
4Необх-сть прискорення завер-шення початих інвестиц-них програм і
проектів;
5Альтерн-ні внутрішні джере-ла форм-ня фін-вих рес-ів;
6Стадія жит-вого циклу під-ва;
7Рівень ризиків здійснюваних операцій і видів дія-сті
8Рівень коеф-та фінан-го ливе- риджа;
9Рівень концентрації упр-ня
10Чисельність персоналу та діючі програми його участі у прутку;
11Рівень поточної платоспром-сті підпр-ва.
12Принципи роз-лу приб-ку і фак- тори, що його зумовлюють, до- зволяють
сформувати на підпр-ві конкретний тип пол-ки розп-лу приб-ку (дивіденд-ї
пол-ки), яка більш задовольняє цілі і враховує можливості розв-ку
підпр-ва у майб-му періоді.
Основною метою розробки дивід-ої пол-ки є встановл-ня необх-ї
пропорційності між поточним спож-ям приб-ку власниками і майб-нім цого
ро- стом, який макс-зує ринкову ва- ртість підпр-ва і забез-ує його
стратег-ий розв-ок.
Виходячи з цієї мети дивід-на пол-ка представляє собою складову
частину загальної пол-ки управ-ня приб-ом, яка заклю- чається в
оптиміз-ії пропорцій між споживаною та капіта- лізованою його частинами
з ме- тою макс-ції ринкової варто- сті підпр-ва.
Основні типи дивід-ої пол-ки:
І. Консерват-ний підхід:
залишкова пол-ка дивідних виплат;
пол-ка стабільного розмі-ру дивід-них виплат;
ІІ. Помірний підхід:
пол-ка мінім-го стаб-го роз- міру дивід-ів з надбавкою в окремі періоди;
ІІІ. Агресивний підхід:
пол-ка стаб-го рівня див-дів;
пол-ка постійного зроста-ння розміру дивід-ів.
Першопочатковим етапом фор-мув-ня дивід-ої пол-ки є вивч-ня і оцінка
факторів, які виз- нач-ть цю пол-ку:
1. фактори, які характ-ть інвес-тиц-ні можл-сті підп-ва;
2. ф-ри, які хар-ть можл-ті фор- мув-ня фінанс-х ресурсів з аль-
тернат-их джерел;
3. ф-ри, що пов‘яз. з об‘єкти-вними обмеж-ми;
4. інші ф-ри.
Основні форми виплат дивідів:
1. виплата готівкою (чеками)
2. випл. акціями
3. автоматичне реінвестув-ня
4. викуп акцій компанією
22Ефективність діял-сті підприємства. Зміст і показники.
Для визначення найваж
ливіших напрямків підвищення ек-ої ефе-сті сусп-ого виробництва
необхідно сформулювати критерій і показники ефек-сті.Критерій екон-ої
ефек-сті має визначену структуру. Основним критерієм оцінки госп-ої
дія-сті під-ва служить доход (прибуток, рентабельність по відносинам до
фондів). Еф.=Результати/Ресурси
Узагальнюючим критерієм ек-ої ефек-сті сусп-ого вир-ва служить рівень
продуктивності сусп-ної праці,, що виміряється відношенням зробленого
національного доходу(НД) до середньої чисельності працівників, зайнятих
у галузях матеріального виробниц
тва(чм): Побщ = НД/чм
Трудомісткість продукції – величина, визначається як відношення
(Т)кількості праці, витраченого в сфері матеріального виробниц
тва, до (Q)загального обсягу зробленої продукції: t = T/Q
Матеріалоємність сусп-ого продукту обчислюється: m = M/Q, де m – рівень
матеріалоємності продукції; M – загальний обсяг матеріальних витрат на
виробництво продукції у вартісному вираженні;Q – загальний обсяг
зробленої продукції (як правило валовий).
Показник капіталоємності продукції показує відношення величини (K)
загального обсягу капітальних вкладень до обумовленому ними (?
Q)приросту обсягу продукції, що випускається: KQ = K / (? Q),
Фондоємність продукції обчислюється як відношення (F) середньої вартості
основних виробничих фондів народного господарства до (Q)загального
обсягу зробленої продукції (як правило, валової продукції): f = F/Q .
23. Методи розрахунку показників діяльності підприємства.
Показники економічної ефек-тивності діяльності підпри-ємства умовно
можна дифе-ренціювати на дві групи: часткові і узагальнюючі.
Часткові показники економ-мічної ефективності характе-ризують окремі
сторони економічного виробничого процесу.
Узагальнюючі показники економічної ефективності характеризують
результат-тивність діяльності всієї економічної системи в цілому
Узагальнюючі показники служать основою для прийняття рішення, щодо
розв’язання проблеми на рівні системи в цілому. Ці рішення направлені на
вдосконалення і трансформацію згаданих суб’єктів. В одних випадках
необхідно обгрунтувати вибір ресурсів для досягнення конкретних цілей, в
інших – вибір напрямків діяльності економічної системи Часткові
показники дозволяють обгрунтувати рішення по вдосконаленню окремих
компонентів виробничих процесів.
Часткові показники є основою для розрахунку узагальню-ючих. В цьому
значенні узагальнюючі показники є ціллю розрахунків, що виконуються, а
часткові – їхнім засобом.
Підготовка до розрахунку економічної ефективності передбачає розв’язання
двох взаємозв’язаних задач.
По-перше, необхідно визначи-ти, яким чином різні натуральні (негрошові)
параметри можуть бути переведені у вартісні оцінки (прибутки або
витрати), що характеризують часткові показники ефективності.
По-друге, необхідно об’єднати окремі часткові вартісні оцінки, що
відрізняються економічним змістом, тимчасовим інтервалом, місцем в
життєвому циклі виробу, відношенням до економічних інтересів
господарюючого суб’єкта, в єдині показники ефективності, що
характеризують дану економічну систему в цілому.
На величину прибуткових характеристик це може впливати через три основні
групи чинників:
-зміна продуктивності (кількість виробленої та реалізованої за одиницю
часу продукції);
-зміна якості продукції (ціни реалізації одиниці продукції);
-зміна тимчасового періоду реалізації заходу (терміну дії заходу, що
приносить прибуток).
На величину витратних характеристик це може впливати через дві групи
чинників:
-зміна капітальних вкладень;
-зміна поточних витрат.
Розрахунок часткових оцінок (прибутків і витрат) по кожному з
параметрів, що характеризують окремі сторони роботи устаткування,
дозволяє перейти до визначення узагальнюючих показників економічної
ефективності
В економічній теорії виділять дві групи узагальнюючих показників:
1.Абсолютні показники ефективності визначаються як результат
безпосереднього ділення ефекту на витрати, які його викликали.
2.Порівняльні показники ефективності утворюються в результаті
зіставлення абсолютних показників двох або більше варіантів реалізованих
заходів.
Показники економічної ефек-сті є найважливішими інструментами реалізації
економічної політики на рівні підприємства, регіонів, національної
економіки.
26.Сутність та основні напрямки НТП.
НТП – безперервний процес впровадження нової техніки технології,
організації виробництва і праці на підставі досягнень і реалізації
наукових знань. НТР – це вища ступінь НТП, що визначає корінні зміни в
науці, техніці, які суттєво впливають на суспільне виробництво. У
своєму розвитку НТП виявляється в двох взаємозв’язаних і взаємозалежних
формах – еволюційній і революційній
Еволюційна форма науково-технічного прогресе – поступове, безупинне
удосконалення традиційних технічних засобів і технологій, нагромадження
цих удосконалень. На визначеному етапі відбувається нагромадження
технічних удосконаленнь. Виникає революційна ситуація. Така форма
розвитку науково-технічного прогресу називається революційною. Основні
напрямки НТП– це такі напрямки розвитку науки і техніки, реалізація яких
на практиці забезпечить у самий короткий термін максимум економічної і
соціальної ефективності. У свій час були визначені наступні напрямки НТП
як загальнодержавні:
( електрифікація (єдність виробництва і споживання електроенергії)
народного господарства;
( комплексна механізація (процес заміни ручної праці машинами та іншою
технікою) й автоматизація виробництва (здійснення виробничого процесу
безпосередньо без участі людини, лише під її контролем);
( хімізація виробництва (виробництва і використання хімічних проду3ктів
у народному господарстві та побуті).
На сучасному етапі розвитку економіки об’єктивна оцінка стану НТП
здобуває усе більше значення. Це зв’язано, насамперед, зі зростанням
ролі НТП у рішенні проблеми підвищення ефективності виробництва,
прискорення економічного і соціального розвитку країни.
24.Конкурентоспроможність підприємства. Сутність та роль в умовах ринку.
Конкурентоспроможність-це характеристика товару, що відображає її
відмінність від товару-конкурента як за ступенем задоволення конкретної
потреби, так і за витратами на його забезпечення.
Оцінка конкуренто спромож-ності торговельного підприєм-ства передбачає
проведення такої роботи:
1-етап. Визначення кола підприємств-конкурентів.
2-етап. Збір інформації про діяльність підприємств-конкурентів.
3-етап. Формування системи оціночних показників.
4-етап. Обробка інформації та отримання узагальнюючої оцінки рівня
конкуренто-спроможності підприємства.
Оцінка конкурентоспромож-ності підприємства прово-диться за такими
методами, основними з них є:
1.Метод різниць. Його суть полягає у визначенні переваг та недоліків
підприємства за окремими показниками, що порівнюються.
2.Метод рангів. Він визначає загальні положення, сильні та слабкі
сторони підприємства, що оцінюється, в боротьбі з конкурентами.
3.Метод балів. Його застосування дозволяє визначити узагальнюючу
кількісну оцінку становища підприємства в конкурентній боротьбі при
наявності кількох конкурентів.
4.Метод “еталону”. Він використовується для наочного відображення зон
конкурентних переваг та недоліків підприємства.
Конкурентоспроможність
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
