.

Економіка підприємства (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8546
Скачать документ

1.Сутність організаційного розвитку під-ва.

ОРП – це процес зміни соціальної системи під-ва, що відбувається із
залученням великої кількості учасників і охоплює зміни в області
стратегії виробничих процесів, структури і корпоративної культури
організації. Сьогодні під-ва для виживання на ринку і збереження
конкурентоспроможності повинні постійно вносити зміни у господарську
діяльність. Потреби в змінах виникають так часто, що їх вплив на
діяльність під-ва вже не розглядається як виключне явище. За цих умов
під-во може ефективно стояти змінам зовнішнього середовища, а також за
допомогою випереджувальних заходів зберігати свою життєдіяльність. В
сучасній економіці відбувається перехід до нової моделі управління, в
основі якої лежать інтеграційні процеси в компаніях та їх об’єднаннях за
допомогою глобальних інформаційних систем до стратегічних альянсів та
інших союзів різноманітних типів. Основні напрямки організаційного
розвитку під-ва: впровадження у діяльність під-ва (у внутрішній
механізм) ринкових принципів – створення центрів відповідальності,
участь у розподілі прибутків, інші фінансові стимули; розвиток
індивідуальної корпоративної поведінки (управління знаннями, розвиток
внутрішнього під-ва); впровадження інноваційних управлінських моделей
(створення стратегічних альянсів, мережевих організацій та віртуальних
під-в). ОРП повинен бути направлений на: 1)глобалізацію діяльності
майбутнього; 2)побудову компаній на основі принципу мережі; 3)інтеграцію
змісту і хар-ру управ-кої діяльності; 4)гнучкість та адаптивність
компанії та самонавчання; 5)активне викор-ня ін фор-х технологій;
6)орієнтацію на прогнозування рез-в майбутнього; 7)горизонтальні
принципи побудови під-в; 8)стимулювання автоматичних команд;
9)орієнтацію на всі зацікавлені сторони; 10)безмежність компанії;
11)орієнтацію на конкуренцію; 12)орієнтацію на задоволення потреб
конкретних клієнтів; 13)інноваційність компаній; 14)орієнтацію на додану
вартість і якість; 15)адекватну корпоративну культуру.

2. Сучасні тенденції організаційного розвитку підприємств.

ОРП – це довготерміновий і комплексний процес зміни і розвитку орг-ції
та ії праців-в. Це концепція план-ня, ініціюв-я та здій-ня прцесів зміни
соц. сис-ми (п-ва).

Осн тенд-я – перехід до нової моделі управ-ня, заснований на глобая-ції
бізнесу, інтеграційних процесах та наявності глобал. інтеграц. сис-м.

Осн напрямки модиф-ції комп-й та їх структур:1 перехід від вузької
функц. спеціал-ії до інтеграції у змісті і характері упр-ня д-тю; 2
дебюрократиз-я, відмова від формал-ції, ієрархії, відокремлення функц.
та лінійних підрозділів, трансформація орг. стр-р з пірамідальних у
горизонтальні; 3 зд-ня децентр-ції функцій упр-ня; 4 зростання ролі
інновац. д-ті, ств-ня в рамках вел. комп-й інновац. фірм, орієнтованих
на вир-во і самост-не прос-ня нових виробів і технологій; 5 збіл-ня
статусу інформац. і кадрових засобів інтеграції; 6 встан-ня філіальних
форм зв’язку між п-вом і інш. комп-ями шляхом ств-ня внутр ринків; 7
ств-ня автономних груп.

П-ва для виживання на ринку і збереж-ня конкурентоспр-ті повинні вносити
зміни у свою д-ть. Потреби в змінах виникають настільки часто, що не
розгл-ся вже як виключне явище. За цих умов п-во повинно протистояти
змінам сер-ща і за допомогою зміни, насамперед, своєї структури
зберігати свою життєзд-ть.

Реформ-ня орг. стр-р пром. п-в на сучас. етапі зд-ся переважно на базі
децентраліз-ії управ-ня, тобто делегування повноважень прий-тя рішень
нижчим рівням упр-ня. В рез-ті цього орг стр-ра (ОС) суч. п-в розгл-ся
як сук-ть центрів відповідал-ті.

3.Необхідність і мета реструктуризації. Зовнішні і внутрішні передумови
реструктурування суб’єктів господарювання.

Сучасний стан ек-ки на макро- і мікрорівні хар-ся деформованою структ-ю
в-ва. Тому одним із стратег завдань більш ефективного розвиткувир.
пот-лу є його структурна пербудова. Останню можна здійснювати за
допомогою проведення ефект. політики рестр-ції та санації потенційно
конкурентоспроможних п-в.

Реструкт-ція п-ва – це комплекс організац.-економічних і правових
заходів, спрямованих на зміну структури п-ва, його упр-ня, форми
власності, орг.-прав. форми, що дозволяють заб-ти ефек-не викор-ня
потенціалу п-ва і спрямовані на збільш-ня ринк. варт-ті п-ва. Це
здатність привести п-во до фінанс. оздоровлення, збільшити обсяг випуску
конкурентоспром. прод-ї, підвищити ефект-ть в-ва. Це зняття протиріч між
вимогами ринку.і застарілою логікою упр-ня п-вом. Метою проведення
рестр-ї є створення повноцінних суб’єктів підприємн. д-ті, здатних
ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової ек-ки та виробляти
конкурентоспроможну прод-ю, що відповідає вимогам товарних ринків. Отже,
процедуру реструк-ції можна визначити як комплекс заходів, спрямованих
на відновлення стійкої технічної, економічної та фінансової життєзд-ті
п-ва.

Визначення мети реструкт-ції за суч. умов баз-ся на новітніх тенденціях
упр-ня п-вом, в яких все більше уваги приділ-ся ринк. вартості п-ва. Цей
пок-к є найважливішою комплекс. фінанс хар-кою, що адекватно відображає
тепер. стан і очікувані перспективи д-ті п-ва. Він реагує на зміну
ситуації навколо п-ва: зниж-ня рентаб-ті, погіршення платоспром-ті,
збіл-ня інвест. ризику, втрата конкурен. переваги.

З цієї причини, в багатьох успішно діючих закордонних компаніях ринк.
варт-ть бізнесу стала найважлив об’єк’том упр-ня. Всі вагомі управл.
ріш-я (від зміни пост-ка до повної реструкт-ції в-ва) прий-ся з метою
збіл-ня ринк. варт-ті п-ва. Потреба у рестр-ї виникає коли: 1)існують
проблеми виключно всередині під-ва; 2)необхідна реакція на зовнішній
тиск; 3)коли співпадають зовнішні і внутрішні проблеми.

4. Цілі і завдання реструктуризації. Реструктуризація в системі
корпоративного управління: англо-американська і континентальна моделі.

Головна ціль рестр-ції – виведення п-ва з кризового стану. При цьому
необх-но досягти таких підпорядкованих цілей, як підвищення ефект-ті
в-ва, зміна хар-ра упр-ня активами, використання можливостей позичкового
фін-ня. В якості найважливішого показника еф-ті д-ті п-ва виступає
зрост-я вартості власного капіталу, ринк. вартості п-ва. Рест-ція п-в
переслідує 2 осн цілі:1 впродовж короткого періоду часу заб-ти виживання
п-ва; 2 відновити конкурен-сть п-ва на тривалий час. Серед завдань
рестр-ції можна виділити: відновлення конкур-ті п-ва та його прод-ї;
поліпшення фінансового стану п-ва; тощо.

Англо-америк. с-ма корпоративного управ-ня – яку часто наз-ть зовн.
с-мою корпор. упр-ня. В основі функц-ня такої с-ми лежить розвинутий
фонд. ринок. За цих умов осн мех-мом , що рег-є ефект-ть функц-ня п-в є
поглинання – операції зміни власників, що супров-ся заміною, як правило,
адмініст. пер-лу та організац перебудовою фірми. Переваги моделі: 1
наяв-ть виключно ринк. мех-му підтримки еф-ті,що заб-ся розвинутим фонд.
ринком; 2 вигоди від диверсиф-ції ризиків серед інвесторів, що
стимулюють інновац. д-ть і сприяють підвищ-ню ефект-ті розподілу
інвестицій в економіці.

Недолік моделі – втрати, якими, як правило, супроводж-ся будь-яке
поглинання: руйнація встановлених зв’язків з пост-ами, споживачами,
ущемлення інтересів прац-в, управл-в і т д. Континентальна модель
корпоративного управ-ня – хар-на для країн Зах Європи, Японії.
Концен-ція власності в руках невелик. к-ті влас-ків великих пакетів
акцій є основою системи внутр. Корпорат. контролю, коли упр-ня
корпораціями зд-ся основ. акціонерами або безпосередньо ними
контролюється. Роль фонд. ринку незначна, операції погл-ня рідкі. Для
цієї моделі хар-ня надзвичайно велика роль банків в забез-ні контролю за
ефект-тю і првед-ням реструкт-ції компаній.

5. Основні види реструктуризації.

Розрізняють таки види в межах стратегічної реструктуризації:
1)техніко-технологічна – модернізація (заміна) застарілих основних
фондів, впровадження нових технологічних процесів, здійснення заходів
щодо кращого використання потужностей. Технічну реструктуризацію
пов’язано із забезпеченням такого стану підприємства, за якого воно
досягає відповідного рівня виробничого потенціалу, технології,
«ноу-хау», управлінських навичок, кваліфікації персоналу, ефективних
систем постачання й логістики, тобто всього того, що дає підприємству
змогу виходити на ринок з ефективною та конкурентоспроможною продукцією.
2)управлінська рест-я – охоплює заходи з перегляду орг-ї структури
під-ва, адаптації персоналу для роботи в нових умовах. Основні аспекти
організаційної рестр-ї: ре орган-я під-ва на базі його децентралізації,
створення центрів відповідальності; оптимізація чисельності працюючих,
впровадження нових методів упр-ня, навчання і перевал-я персоналу,
розробка і впровадження нових схем мотивації праці; покращення
комерційної орган-ї під-ва. 3)фінансова рест-я – передбачає оптимізацію
структури капіталу під-в, зокрема переоформлення боргових зобов’язань,
їх розстрочка або списання та інші заходи; підвищення фін-ї автономії
під-ва, активізація діяльності на фондовому ринку. 4)правова рест-я –
зміна організаційно-правового статусу під-в. Правовий вид
реструктуризації характеризується процесами комерціалізації,
корпоратизації, зміни організаційної структури та власника державних
підприємств.

6. Форми реструктуризації підприємств.

Відокремлюють 2 основні форми рестр-ї: оперативна і стратегічна. За
оперативної реструктуризації підприємства розв’язуються дві основні
проблеми: забезпечення ліквідності та суттєве поліпшення результатів
його діяльності. Період оперативної реструктуризації триває приблизно
3—4 місяці. Оперативні зміни на підприємстві потребують проведення
комплексу заходів, що з них, як правило, спеціально виділяють такі:
1)зміна окремих складових організаційної структури підприємства;
2)створення й виокремлювання нових структурних підрозділів; 3)оперативне
зниження дебіторської заборгованості; 4)зменшення величини оборотних
фондів через виявлення та реалізацію (ліквідацію) зайвих запасів (у тім
числі запасів допоміжних матеріалів); 5)відмова (продаж паю) від пайової
участі в інших підприємствах та організаціях, якщо попередній аналіз
підтвердив недостатню економічну ефективність останніх; 6)скорочення
обсягів основних фондів через реалізацію (ліквідацію) зайвого
обладнання, транспортних засобів тощо; 7)аналітична оцінка та припинення
вкладання неефективних інвестицій, крім життєво необхідних для
підприємства й обґрунтованих з позицій розвитку ринку. Відтак комплекс
заходів з оперативної реструктуризації містить передовсім заходи з
зниження всіх видів витрат (без одержання будь-яких суттєвих інвестицій)
і швидкого збільшення обсягу збуту продукції та обороту капіталу. Проте,
якщо процес перетворення буде зупинено після завершення оперативної
реструктуризації, то підприємство незабаром неминуче знов опиниться в
кризовому стані. Стратегічна реструктуризація підприємства забезпечує
довготермінову його конкурентоспроможність. Для досягнення такої
конкурентоспроможності необхідне визначення стратегічної мети
підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів
та інструментів реалізації цієї мети.

Розрізняють такі види стратегічної реструктуризації:
1)техніко-технологічна, 2)управлінська, 3)фінансова, 4)правова. Отже,
реструктуризації підприємства передує оцінка його стану. Проте й аналіз,
і реформування можна проводити, якщо маємо всебічно обгрунтовану мету
реструктуризації, яку можна сформулювати (беручи загалом) таким чином:
продукція підприємства має відповідати поточному платоспроможному
попиту. Підприємство, що задовольняє цю вимогу, з одного боку, зберігає
централізований контроль у найбільш важливих сферах діяльності, а з
іншого — відроджується завдяки проведенню активної науково-технічної та
ринкової стратегії в межах кожної товарної групи. Як правило, кризовий
стан підприємства зумовлений не однією, а багатьма причинами. Їх буває
то більше, що більш повільною є реакція суб’єктів господарювання на
зміну типу господарської системи.

8. Господарський реінженіринг.

Господарський реінженіринг – це докорінна перебудова (перепроектування)
ділових процесів для досягнення радикального, скачкоподібного покращення
д-ті фірми. Реінженіринг представляють як фундаментальне переосмислення
і радикальну перебудову бізнеса з метою покращення таких важливих
показників, як вартість, якість, рівень сервісу, швидкість
функціонування, фінанси, маркетинг, побудова інформаційних систем.

Існують декілька принципів реінженіринга:

відмова від застарілих правил і початок ділового процесу з “чистого
листа”.

радикальна зміна способів госп. д-ті, зневага діючих систем, структур і
процедур компанії

значні зміни показників госп. д-ті.

Головне, що забезпечує господарський реінженіринг це спосіб досягнення
цілей , які для підприємства довгий час вважалися досяжними, але
насправді не вистачало ні технології ні здатності їх досягти. Однак, при
високій екон. ефект-ті реінжиніринга, існують фактори, які роблять його
застосування на п-вах проблематичним. В першу чергу –це соціальні
причини, так як різка відмова від існуючої схеми може негативно
сказатися на структурі робочих місць. Крім того, реінженіринг сам по
собі є досить ризикованим процесом. При ньому реально існуюча модель
заміняється на ідеальну, штучну, що може призвести до неочікуваних
рез-тів.

9. Поняття бізнес-процесів підприємства.

Бізнес процес – це потік роботи, що переходить від однієї людини до
іншої, а для великих процесів від одного відділу до іншого. Б. П. завжди
мають початок, визначену кіл-ть років і кінець. Не існує стандартного
переліку процесів. Кожне під-во розробляє свої власні процеси.
Макропроцеси розділяються на субпроцеси ( одержання замовлення , достака
, контроль за оплатою рахунків ). Початок б.п характеризується входами
(первинними постачальниками) . Виходи – це одержання результату
первинними клієнтами. Після початку процесу у нього може зявитися значна
кількість вторинних входів , т.б. існують як первинні так і вторинні
входи і виходи. У процесів є свої клієнти: первинні клієнти, вторинні
клієнти, непрямі клієнти, зовнішні клієнти, зовнішні непрямі клієнти.
Ключові позиції управління б.п: Власник процесу, Учасники б.п , лідер
б.п., комунікатори, зовнішні консультанти, координатори. Класифікація
б.п.: 1.поцеси функціональні (гориз) 2.Наскрзні (вертикальні), 3. функ
:б.п. вертикального рівня, 4. функ: нижнього рівня. За специфікою
діяльності: системні, ситуаційні, комерційні.

10. Розробка і обґрунтування проекту реструктуризації об’єкту.

Реструктуризація – це проблема, яка вирішується певними методами
досліджень, з залученням багатьох моделей теорій і дисциплін, в рамках
добре структурированого процесу. Реструктуризації об’єкту – це зняття
протиріч між

Основна версія процесу рестр-ї під-ва :

1 етап : комплексна діагностика підприємства (аналіз фінансового стану,
структури активів, фінансових результатів, використання потужностей,
структури витрат і т.д.).

2 етап : аналіз зовнішнього середовища: місія, цілі, критерії успіху,
бізнес-процес, сегменти ринку, споживачі, спеціалізація, конкуренти,
поточна стратегія. Мета роботи: створити пакет стратегій рестр-ї – чіткі
стратегічні дії з перетворення видів діяльності, виражені у термінах
„закрити”, „контролювати”, „отримувати”, „виділити в окремі під-ва”,
„утримувати”, „розширити”, „створити новий бізнес”.

3 етап : розробка програми рестр-ї: програма рестр-ї деталізована в
бізнес-планах, планах дій, описі нових функцій, характеристиках
бізнес-процесів, системах обліку, стратегії під-ва. При розробці
програми рестр-ї необхідно використати базовий метод управління
проектами: всі дані поступають у вигляді проектів; управління полягає в
тому, що постійно відбувається реструктурування і виділення окремих
проектів.

4 етап : реалізація програми рестр-ї: деталізація планів, інформування
працівників, контроль термінів. У процесі підготовки планів оцінюється
логічна можливість реалізації завдань рестр-ї, визначаються ресурси
проектів, уточнюється перелік результатів, ключових подій, визначається
розрахункова вартість завдань, дається оцінка ризикам, робиться прогноз
вартості і тривалості проекту рестр-ї.

12. Етапи проведення реструктуризацii. 1.Попереднiй аналiз стану п-ва
2.Включення до реэстру неплатоспром п-в та орг-цiй 3.Поглиблений аналiз
технiко-економiчного та фiнансового стану п-ва 4.Обгр-ня концепцii
рестр-цii 5.Розробка плану реестр-цii ,розробка бiзнес-планiв нових
реорганiзованих п-в 6.Запровадження орган-екон.,правових,технiчних
заходiв з реэстр-цii 7.Визначення економiчноi ефективностi реструкт-цii
8.Оцiнка рез-тiв створення i функц-ня нових орган-правових структур

14. Бiзнес-плани реструктуризацii пiдпр-.в. Рестр-цiя –це проект
,пiдготовка i реалiз –цiя якого супров-ся розробкою бiзнес –плану рестр
–цii п-ва : Резюме 1.Заг. хар-ка п-ва та його фiнанс. cтан: -заг
вiдом-тi про п-во -орган. стр-ра -фiн коеф-ти (пок-ки)
лiквiд-тi,платоспроможностi ,фiн стiйкостi , оборотностi , рiвня дебiтор
заборг-тi , приб-тi i рент-тi 2.Осн парам-ри проекту рестр-цii: -обгр-ня
варiанту рестр-цii –термiни -очiкуванi фiнанс рез-ти 3.Опис заходiв щодо
вiдновлення платоспром-тi i пiдтримки ефективноi господ дiял-тi 4.Ринок
i конк-цiя: -хар-ка галузi, перспективи ii розвитку -ринк сегменти
–покупцi -осн конкур-ти -конкур переваги 5.Маркетинг. д-ть п-вa:
-страт-я марк-гу -канали розподiлу – страт-я здiйсн-ня продаж -ЖЦ
прод-ii –НДДКР 6.План вир-ва та його ресурсне забезпечення : -вир.
програма п-ва -обсяг продажу прод-i -потреба в осн. i оборот. кап-лi
7.Фiнанс. план -прогноз фiн. рез-тiв -розрах-к обсягiв додатк.
Iнвестицiй -обгр-ня джерел фiн-ня -склад-я прогноз. Балансу
-розрах-к фiнанс показникiв 8.Опис ризикiв та обгр-ня сценарiiв iх
подолання Етапи проведення рестр-цii п-ва: 1 Дiагностика доцiльностi
рестр-цii 2 Визнач-ня мети i розробка стратег . концепцii розвитку 3
Розробка критерiiв оцiнки ефект-тi перетворень 4 План-ня i монiторинг
рестр-цii

17. Джерела iнф-цii ,що використовуються у процесi поглибленного аналiзу
фiн-господар. стану об’эктiв рестр-цii У процесi аналiзу п-ва викор-ся
рiзнi методи збору та обробки iнф-цii . Джерела iнф-цii: 1.Звiтнi
бухг.данi та iнша внутр. iнф-цiя п-ва 2.Статист данi про д-ть галузi
3.Матерiали ЗМI, аналiтичнi i маркетинг. досл-ня ,висновки незалежн.
Експертiв 4.Нормативнi та законодавчi док-ти Аналiтичний матерiал
збираэться у розрiзi оперативного i стратегiч. стану п-ва

19. Модель “П’ятикутник Маккiнсi “ для оцiнки можливостей
реструктуризацii.

Маккiнсi розробила модель оцiнки необхiдностi рестр-цii п-ва на базi
врах-ня ринк.в-тi – пентограма структурноi перебудови Маккiнсi.
1-поточна ринк.в-ть п-ва 2- факт.в-ть п-ва 3- потенц в-ть п-ва з
урах-ням внутр. покращень 4- потенц в-ть п-ва з урах-ням внутр.i зовн.
Покращень 5- оптимальна реструктур. в-ть За цiэю моделлю факт.в-ть п-ва
порiвн-ся з його поточною ринк.в-тю .Якщо мiж ними э вартiсний розрив ,
то п-ву необх-но здiйснити рестр-цiю. Для цього п-во здiйснюэ внутр. i
зовн. заходи. Внутр.: збiльшення норми прибутку вiд осн. д-тi ;
збiльшення обсягiв реал-цii ;прискорення оборотностi оборотних активiв ;
I т.д. Зовнiшнi: розпродаж активiв; розш-ня п-ва за рах-к поглинання I
т.д. Максимальна вар-тькомпанii з урах-ням внутр.i зовн. покращень- це
оптимальна реструктуризована в-ть.

20. Заг.пiдходи до визначення вартостi майна п-в. Iснуэ 3 осн. методи
оцiнки вартостi майна: м-д оцiнки активiв( м-д витрат) 2- м-д
дисконт-ня грош.потокiв м-д ринк. порiвн-ня 1м-д не враховуэ рез-ти
д-тi п-ва 2 м-д – необхiдна достов-ть розрах-в прогнозованих дох-в, який
братии термiн ?Додавати чи нi вар-ть п-ва пiсля n рокiв?Для успiшного
здiйснення приватизацiйних процесiв необхiдний нормативно-правовий та
економiчний механiзм проведення реформи власностi , одне з центральних
мiсць в якому посiдаэ питання оцiнки об’эктiв приватизацii. До принципiв
оцiнки, якими керуються економiсти в усьому свiтi належать:- Оцiнка п-ва
в цiлому -Зв’язок з майбутнiм – Аналiз минулоi та поточноi ситуацii –
Урахування середнiх очiкувань – Переважна оцiнка наявного майна –
Вiдокремлення об’экта оцiнки – Суттэвiсть I економiчнiсть
оцiнки – Проведення аналiзу на достовiрнiсть. Для визначення вартостi
п-ва можуть застосовуватись рiзнi м-ди ,кожний з яких маэ своi
особливостi та сфери використання . Серед основних слiд видiлити м-д
оцiнки активiв, м-д капiталiзацii прибутку, м-д ринкового порiвняння,
оцiнка на основi комбiнацii пiдходiв.

21. Заг.пiдходи до визначення вартостi суб’эктiв господарювання. Для
успiшного здiйснення приватизацiйних процесiв необхiдний
нормативно-правовий та економiчний механiзм проведення реформи власностi
, одне з центральних мiсць в якому посiдаэ питання оцiнки об’эктiв
приватизацii.Продаж майна – явище досить просте й звичайне у ринк.
економiцi ,де бiльша частина промисловостi перебуваэ у приватнiй
власностi .Увiльному ринковому господарствi цiна товару , зокрема п-ва
,визначаэться залежно вiд попиту та пропозицii .Передумовою для такого
цiноутворення э реально функцiонуючий ринок ,конкуренцiя. До принципiв
оцiнки, якими керуються економiсти в усьому свiтi належать: Оцiнка п-ва
в цiлому -Зв’язок з майбутнiм – Аналiз минулоi та поточноi ситуацii –
Урахування середнiх очiкувань – Переважна оцiнка наявного майна –
Вiдокремлення об’экта оцiнки – Суттэвiсть I економiчнiсть оцiнки –
Проведення аналiзу на достовiрнiсть. Для визначення вартостi п-ва можуть
застосовуватись рiзнi м-ди ,кожний з яких маэ своi особливостi та сфери
використання . Серед основних слiд видiлити м-д оцiнки активiв, м-д
капiталiзацii прибутку, м-д ринкового порiвняння, оцiнка на основi
комбiнацii пiдходiв.

22. Методи, засновані на оцінці результатів діяльності підприємств.
Доходний підхід – це визначення поточної вартості майбутніх доходів , що
виникають в результаті використання вартості і можливого подальшого
продажу. Чим більший дохід що приносить об’єкт оцінки , тим більша
величина його ринкової вартості .Метод капіталізації Вартість ринкова
під-ва = відношення доход чистий за рік / коефіцієнт капіталізаціїЦей
підхід підходить до ситуації в яких очікується , що під-во прагне на
протязі тривалого часу буде отримувати однакові величини прибутку. Метод
дисконтування грошових потоків баз-ся на прогнозуванні грошових потоків
від викор-ня ПП , який потім дисконтується за ставкою дисконту , що
відповідає ставці доходу що потрібно інвесторам

24.Визначення поточної і майбутньої вартості підприємства, що
реструктуризується. Прогноз майбутньої вартості підприємств, що
створюються на основі реструктуризованого підприємства.

25.Загальні положення приватизації в Україні. Місія, цілі та принципи
приватизації. Приват-ція держ. майна – це відчуження майна, що перебуває
у держ. власності на користь фіз. і юр. осіб з метою збіл-я соц.-економ.
ефект-ті в-ва та залучення коштів на структурну перебудову економіки. .
Основними пріоритетами приватизації є підвищенняефективності виробництва
та мотивації до праці, прискоренняструктурної перебудови і розвитку
економіки України. Приват-ція зд-ся на таких осн. принципах: 1 надання
громадянам У. пріоритетного права на придбання держ. Майна 2 надання
пільг членам труд. колект-в п-в, що приват-ться 3 продаж об’єктів
приват-ції з урах-ням їх індивід. особливостей виключно за кошти 4
ств-ня сприятливих умов для залучення інвест-й 5 додержання
антимонопольного законодавства 6 заст-ня переважно конкур. способів
продажу

26.Пріоритети і основні завдання Державної програми приватизації.
Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритетита умови
приватизації, розробляється Фондом державного майнаУкраїни і
затверджується Верховною Радою України законом Україниодин раз на три
роки не пізніш як за місяць до затвердженняДержавного бюджету України на
відповідний рік, але до початкунаступного бюджетного року та діє до
затвердження черговоїДержавної програми приватизації. Державна програма
приватизації вноситься на розгляд ВерховноїРади України одночасно з
проектом Державного бюджету України навідповідний рік. У Державній
програмі приватизації визначаються: завдання щодо приватизації майна,
яке перебуває в державнійвласності, та державного майна, що належить
Автономній РеспубліціКрим; відповідні способи приватизації для різних
груп об’єктів; завдання відповідним органам виконавчої влади
щодозабезпечення проведення приватизації; заходи щодо залучення в
процесі приватизації інвесторів; особливості участі в процесі
приватизації громадян України,іноземних інвесторів та інших покупців;
розрахунок витрат на виконання програми приватизації, порядокїх
відшкодування та джерела фінансування; прогноз надходження коштів від
приватизації та напрями їх використання. Верховна Рада України щорічно
заслуховує і затверджує звітФонду державного майна України про виконання
Державної програмиприватизації.

27.Класифікація об’єктів приватизації. Методи і порядок приватизації
підприємств. Об’єкти прив-ції: 1 майно п-в, цехів, в-в, дільниць, інших
підрозділів, які є цілісними майновими комплексами 2 об’єкти незавер.
буд-ва та законсервовані об’єкти 3 акції (частки, паї, що належать д-ві
у майні госп. товариств та їх об’єднань) Приват-ції не підлягають
об’єкти, що мають заг.держ. знач-ня, а також казенні п-ва. Заг.держ.
знач-я мають: 1 об’єкти, що заб-ть викон-ня д-вою її функцій, заб-ть
оборонозд-ть, ек незал-ть; майно, що становить матер. основу
суверенітету У. 2 об’єкти, д-ть яких заб-є соц. розвиток, збереження і
підв-ня культ. і наук. потенціалу. 3 об’єкти, контроль за д-тю яких з
боку д-ви гарантує захист громадян від наслідків впливу
неконтрольованого виготовлення та реал-ції небезпечної прод-ї. 4
об’єкти, що заб-ть життєд-ть д-ви вцілому (майно органів держ.
виконавчої влади, судів і т д.) Суб’єкти приват-ції: 1 держ. органи.
приват-ції 2 покупці 3 посередники Порядок приватизації державного майна
передбачає: опублікування списку об’єктів, які підлягають приватизації,
увиданнях державних органів приватизації, місцевій пресі; прийняття
рішення про приватизацію об’єкта на підставіподаної заяви або виходячи
із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з
приватизації; опублікування інформації про прийняття рішення
проприватизацію об’єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової
звітностіпідприємства, що приватизується (за винятком об’єктів
малоїприватизації); затвердження плану приватизації або плану розміщення
акційвідкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизаціїта
корпоратизації, та їх реалізацію. Ініціатива щодо приватизації може
виходити від державнихорганів приватизації, а також покупців, визнаних
такими відповіднодо статті 8 цього Закону. Покупці цілісних майнових
комплексів та інвестори, якібажають придбати контрольний пакет акцій,
зобов’язані разом іззаявою подати бізнес-план або техніко-економічне
обгрунтуванняпісляприватизаційного розвитку об’єкта Державні органи
приватизації протягом місяця розглядаютьзаяви та приймають рішення щодо
приватизації об’єкта і вп’ятиденний строк письмово повідомляють про це
заявника Відмова в приватизації можлива тільки у випадках, коли: особа,
яка подала заяву, не може бути визнана покупцемвідповідно до статті 8
цього Закону; законодавством встановлено обмеження щодо приватизації
цьогопідприємства; майно у встановленому порядку включено до переліку
об’єктів(групи об’єктів), що не підлягають приватизації

28.Способи приватизації. Взаємозв’язок приватизації і реструктуризації.
Способи приватиз-ції: 1.продажу акцій (часток, паїв), що належать
державі угосподарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на
фондовихбіржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність
таконкуренцію покупців; 2продажу на конкурсній основі цілісного
майнового комплексудержавного підприємства, що приватизується, або
контрольногопакета акцій відкритого акціонерного товариства ; 3 викупу
майна державного підприємства згідно з альтернативнимпланом
приватизації. Неконкурентні способи продажу майна державних
підприємствзастосовуються щодо об’єктів, не проданих на аукціоні,
законкурсом. . Створення колективних підприємств,
господарськихтовариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі
приватизації майна державних підприємств (за винятком об’єктівмалої
приватизації) не допускається. Рестрктурізаці під-в на Україні має свої
особливості , які обумовлені комплексом загальноекономічних причин і
внутр причин роботі під-ва . До загальноеко слід віднести наступні * 1.
Реструк-я підв-в здійснюється як правило після проведення його
акціонування ( приватизаці) , що поснюється немстачею коштів у держави
для рест-ї неприватиз під-в . Ця обставина робить процес рес-ї більш
складни , ніж скажемо у НІмеччині , де рест-я визначається к одина з
умов підотовки до приватизації. Досвід свідчить , що рес-я , яка передує
приватизації полегшує залучення інвесторів.

Нужно перевести слово или текст с одного языка на другой? – HYPERLINK
“http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua

29.Акціонування як основний метод приватизації промислових підприємств.
Організаційно-правові форми підприємств в Україні. Акціонуванн
підприємств охоплює комплекс заходів , звязаних із процесом трансформаці
цілісних майнових комплексів з державної в акціонерну форму власності ,
передачею господарських функцій від держави акціонерним тов-м як
безпосеред товаровиробникам . В Україні процес акціовування має
здійснюється в 2 етапи : 1. Перетворення держ під-в у ВАТ , частка
держави в яких становить 100% 2. Продаж та формування недержавного
корпоротивного сектора економіки . Існує 3 основні орг-правові форми
підп д-ті : 1. Одоосібне володіння 2. Товариства 3. Корпорації.
Одноосібне володіння – це пд-во де власником кого є фіз особа або сімя .
Товариства як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням
розвитку одноосібного володіння . Така організаційна форма передбачає
обєднання капіталів двох або більше окремих фізичних та юридичних осіб
за умов розподілу ризику , прибутку і збитків . За ступенем участі
учасників у д-ті під-ва прийняти розділти : повні , командитні . тов-ва
з додатковою та обмеженою відповідальністю . Корпорація – ( акціонерне
тов-во )- є зараз домінуючою формою підпримницької діяльності . Її
власниами вважаютьс акціонери ,що мають обмежену відповідальність у
розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації.

30.Види акціонерних товариств. Органи управління акціонерних товариств.
Особливості створення акціонерних товариств в Україні в період
приватизації. Види акціонерних товариств До акціонерних товариств
належать: відкрите акціонернетовариство, акції якого можуть
розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на
біржах; закрите акціонернетовариство, акції якого розподіляються між
засновниками і неможуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися
тапродаватися на біржі. Закрите акціонерне товариство може бути
реорганізовано увідкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку,
передбаченомузаконодавством про цінні папери і фондову біржу, і
внесенням зміндо статуту товариства. Вищим органом акціонерного
товариства є загальні зборитовариства. У загальних зборах мають право
брати участь усіакціонери, незалежно від кількості та класу акцій,
власниками якихвони є. До компетенції загальних зборів належить: а)
визначення основних напрямів діяльності акціонерноготовариства і
затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до
статуту товариства; в) обрання та відкликання членів ради акціонерного
товариства(спостережної ради); г) обрання та відкликання членів
виконавчого органу таревізійної комісії; д) затвердження річних
результатів діяльності акціонерного товариства,; е) створення,
реорганізація та ліквідація дочірніхпідприємств, філій та представництв,
затвердження їх статутів таположень; є) винесення рішень про притягнення
до майновоївідповідальності посадових осіб органів управління
товариства; Виконавчим органом акціонерного товариства, який
здійснюєкерівництво його поточною діяльністю, є правління або інший
орган,передбачений статутом. Роботою правління керує голова правління,
який призначаєтьсяабо обирається відповідно до статуту акціонерного
товариства. Правління вирішує всі питання діяльності
акціонерноготовариства, крім тих, що належать до компетенції загальних
зборів В Украні приват процес реально розпочався з так звано малої
приватизаці . здійснювано як через продаж приватним власникам ( за
готівку на конкурсах та аукціонах)держ під-в торівлі . гром хар-ня , буд
під-в , незав будов. , так і черезх оренду з наступним викупом цих
обєктів безпосер їх праціниками .

31. Реструктуризація підприємств у процесі їх передприватизаційної
підготовки. Необхідність і сутність передприватизаційної підготовки
підприємств.

Найбільше поширення отримало проведення реструктуризації у процесі
передприватизаційної підготовки великих. підприємств, для додержання
антимонопольного законодавства. У післяприватизаційний період проведення
реструктуризації здійснюється новими власниками з метою підвищення
ефективності господарювання підприємств. У передприватизаційний період
рішення про реструктуризацію приймається Фондом державного майна
України. На підставі аналізу фінансового стану підприємства, його
організаційної структури, ринків збуту товарів, пропозиції
антимонопольного комітету та інших чинників. З метою створення
конкурентного середовища та запобігання монополізації товарних ринків за
наявності економічних, технологічних та інших умов повинна здійснюватись
реструктуризація підприємств з урахуванням вимог антимонопольного
законодавства, в тому числі шляхом поділу у разі, якщо: – підприємство
займає монопольне становище на загальному державному та регіональному
товарних ринках; – до складу підприємства входять структурні підрозділи,
які не мають тісного технологічного зв’язку з основним виробництвом і
можуть бути виділені у самостійні підприємства. Передприватизаційна
підготовка підприємствв – це комплекс організаційних, фінанасових,
економічних та технічних заходів, які здійснюються до прийняття рішення
про приватизацію державного майна і спрямовані на створення сприятливих
умов для реформування власності підприємств та їх адаптації до ринку як
суб’єктів підприємницької діяльності. Передприватизаційна підтримка
включає: 1. інвентаризація об’єктів соціально-культурної та побутової
сфери і визначення умов їх подальшого функціонування, передача в
установленому порядку цих об’єктів відповідним місцевим органам влади
або органам приватизації для подальшого продажу відповідно до
законодавства; 2. виявлення державного майна, яке не підлягає
приватизації та розробка умов його подальшого використання; 3. виявлення
високоліквідного майна, яке не використовується у технологічних процесах
підприємства для його подальшого продажу з метою поповнення оборотних
коштів та для ліквідації заборгованості підприємства; 4. виявлення
іншого державного майна, яке тимчасово не використовується і розроблення
пропозицій щодо умов його подальшого використання, здійснюється в разі
потреби консервації такого майна (амортизація не нараховується); 5.
виявлення майна та коштів, переданих до статутних фондів інших
підприємств та визначення доцільності приватизації таких активів у
складі цілісного майнового комплексу державного підприємства; 6.
розробка проекту плану розвитку підприємства; 7. виділення із складу
підприємства структурних підрозділів, які можуть функціонувати як окремі
підприємства; 8. підготовка пропозицій щодо реструктуризації боргів
підприємства у тому числі за рахунок цільового пільгового кредитування з
коштів позабюджетного державного фонду приватизації. 9. визначення
заходів соціального захисту працівників, які вивільняються; 10. внесення
пропозицій про застосування щодо підприємства процедури банкрутства та
інші заходи.

32. Порядок розробки проектів передприватизаційної підготовки
підприємств і їх зміст. Порядок приватизації структурних підрозділів
підприємства.

Розробка проектів передприватизаційної підтримки підприємств
здійснюється згідно з “Методичними вказівками щодо проведення
реструктуризації державних підприємств”, затверджено Міністерством
економіки України. Невід’ємною склад частиною проектів
передприватизаційної підготовки підприємств є проекти розподільних
балансів об’єктів, створених на базі майна підприємств, на яких
здійснюється передприватизаційна підготовка, і графік виконання заходів
передприватизаційної підготовки. Крім того, проект повинний включати: –
економічне обгрунтування необхідності проведення реорганізації; –
пропозиції щодо форм та методів реорганізації; – суму витрат на
проведення реструктуризації та джерела їх фінансування; – інші конкретні
заходи, спрямовані на реалізацію плану. Поділ чи відокремлення
підприємств не можуть здійснюватись у випадках: – якщо вони призведуть
до негативних екологічних чи соціально-економічних наслідків; – при
наявності тісного технолог зв’язку структур підрозділу з іншими
підрозділами; – при неможливості організації чи територіального
відокремлення.

33. Дотримання вимог антимонопольного законодавства в процесі
передприватизаційної підготовки і приватизації.

З метою створення конкурентного середовища та запобігання монополізації
товарних ринків за наявності економічних, технологічних та інших умов
повинна здійснюватись реструктуризація підприємств з урахуванням вимог
антимонопольного законодавства, в тому числі шляхом поділу у разі, якщо:
– підприємство займає монопольне становище на загальному державному та
регіональному товарному ринках. До складу підприємства входять
структурні підрозділи, які не мають тісного технологічного зв’язку з
основним виробництвом і можуть бути виділені у самостійні підприємства.

34. Реструктуризація підприємств у процесі їх передприватизаційної
підготовки.

Найбільше поширення отримало проведення реструктуризації у процесі
передприватизаційної підготовки великих. підприємств, для додержання
антимонопольного законодавства. У післяприватизаційний період проведення
реструктуризації здійснюється новими власниками з метою підвищення
ефективності господарювання підприємств. У передприватизаційний період
рішення про реструктуризацію приймається Фондом державного майна
України. На підставі аналізу фінансового стану підприємства, його
організаційної структури, ринків збуту товарів, пропозиції
антимонопольного комітету та інших чинників. З метою створення
конкурентного середовища та запобігання монополізації товарних ринків за
наявності економічних, технологічних та інших умов повинна здійснюватись
реструктуризація підприємств з урахуванням вимог антимонопольного
законодавства, в тому числі шляхом поділу у разі, якщо: – підприємство
займає монопольне становище на загальному державному та регіональному
товарних ринках; – до складу підприємства входять структурні підрозділи,
які не мають тісного технологічного зв’язку з основним виробництвом і
можуть бути виділені у самостійні підприємства. Передприватизаційна
підготовка підприємствв – це комплекс організаційних, фінанасових,
економічних та технічних заходів, які здійснюються до прийняття рішення
про приватизацію державного майна і спрямовані на створення сприятливих
умов для реформування власності підприємств та їх адаптації до ринку як
суб’єктів підприємницької діяльності. Передприватизаційна підтримка
включає: 1. інвентаризація об’єктів соціально-культурної та побутової
сфери і визначення умов їх подальшого функціонування, передача в
установленому порядку цих об’єктів відповідним місцевим органам влади
або органам приватизації для подальшого продажу відповідно до
законодавства; 2. виявлення державного майна, яке не підлягає
приватизації та розробка умов його подальшого використання; 3. виявлення
високоліквідного майна, яке не використовується у технологічних процесах
підприємства для його подальшого продажу з метою поповнення оборотних
коштів та для ліквідації заборгованості підприємства; 4. виявлення
іншого державного майна, яке тимчасово не використовується і розроблення
пропозицій щодо умов його подальшого використання, здійснюється в разі
потреби консервації такого майна (амортизація не нараховується); 5.
виявлення майна та коштів, переданих до статутних фондів інших
підприємств та визначення доцільності приватизації таких активів у
складі цілісного майнового комплексу державного підприємства; 6.
розробка проекту плану розвитку підприємства; 7. виділення із складу
підприємства структурних підрозділів, які можуть функціонувати як окремі
підприємства; 8. підготовка пропозицій щодо реструктуризації боргів
підприємства у тому числі за рахунок цільового пільгового кредитування з
коштів позабюджетного державного фонду приватизації. 9. визначення
заходів соціального захисту працівників, які вивільняються; 10. внесення
пропозицій про застосування щодо підприємства процедури банкрутства та
інші заходи.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – коллекция
шпаргалок на украинском языке ..

36. Злиття підприємств як елемент корпоративного управління. Об’єктивні
передумови процесів інтеграції підприємств.

Злиття підприємств – об’єднання підприємств (шляхом створення нової
юридичної особи або приєднання підприємств до головного підприємства),
внаслідок якого власники (акціонери) підприємств, що об’єднуються,
здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаних
підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків і
вигід від об’єднання. При цьому жодна сторона не може бути визначена як
покупець. З точки зору українського законодавства, об’єднання інтересів
не є реорганізацією підприємств, оскільки юридична форма сторін, що
об’єдналися, залишається незмінною. Головний критерій, який відрізняє
об’єднання інтересів від придбання, полягає в тому, що при об’єднанні
інтересів сторони не можуть визначити, хто ж із них є продавцем, а хто –
покупцем. Інакше кажучи, об’єднання інтересів спричинює рівноправний
контроль над об’єднанням, причому жодна сторона не може домінувати над
іншою. Вважається, що об’єднання інтересів є кінцевою стадією досить
тісних попередніх відносин між двома товариствами, і їх злиття – лише
питання часу. В економічній літературі під злиттям розуміється процес де
дві або більше корпорацій обмінюються акціями, але створюється єдина
нова компанія. Характерні злиття для підприємств аналогічних розмірів,
які відбуваються як правило дружнім шляхом.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – коллекция
шпаргалок на украинском языке ..

43. Реструктуризація підприємств шляхом їх розукрупнення.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в
результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у
відповідних частинах майнові права та обов’язки реорганізованого
підприємства. Якщо підприємства зловживають монопольним становищем на
ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих
монопольних утворень. Реструктуризація підприємства, яке підлягає
примусовому розукрупненню, здійснюється монополістом самостійно, за
умови, що після реорганізації колишнє монопольне утворення зникне з
ринку. Примусовий поділ не застосовується: – за неможливості
організаційного або територіального відокремлення підприємств чи
структурних одиниць; – за наявності тісного технологічного зв’язку
підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць.

47. Характеристика банкрутства і кризового стану підприємства. Ознаки
банкрутства.

Поняття банкрутства характеризує неспроможність підприємства
(організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт,
послуг, а також забезпечити обов’язкові платежі в бюджет і позабюджетні
фонди. Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв’язану
з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи
суб’єкта підприємницької діяльності задовольнити у встановлений для
цього строк пред’явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати
зобов’язання перед бюджетом. Одна з перших ознак руху до банкрутства —
спад прибутковості фірми нижче за вартість її капіталу. Відсотки за
кредит і дивіденди, що сплачуються фірмою, перестають відповідати
сучасним ринковим умовам господарювання, а вкладання коштів у таку фірму
стає невигідним. Кредитори (власники облігацій та інші) одержують певні
суми, визначені кредитними угодами, але відносна вигідність їхніх
вкладень у дану фірму зменшується, а у зв’язку зі спадом вартості
акціонерного капіталу падає й ціна акцій, збільшується ризик
неповернення коштів, у фірми виникають труднощі з готівкою, особливо
якщо кредитори не пролонгують кредитні угоди на наступний період і фірма
змушена буде виплатити не тільки відсотки, а й суму основного боргу.
Може виникнути криза ліквідності і фірма увійде в стан «технічної
неплатоспроможності». Це явище можна вже розглядати як банкрутство.
Цілком можливим є виявлення початкових ознак банкрутства через
прогнозування «ціни підприємства» на найближчу та довгострокову
перспективу. Зниження прибутковості фірми або збільшення середньої
вартості зобов’язань означає зниження її ціни. Ціна фірми — це приведені
до теперішнього часу потоки виплат кредиторам та акціонерам. Ціна фірми
може впасти нижче за суму зобов’язань кредиторам. Це означає, що
акціонерний капітал «зникає». Ось це і є повне банкрутство — банкрутство
акціонерів. Ціна фірми може впасти навіть нижче за ліквідаційну вартість
активів. Тоді ліквідаційна вартість розглядатиметься як ціна фірми, а
ліквідація фірми стає вигіднішою за її експлуатацію. Акціонери в цьому
разі втрачають свій капітал. Причини банкрутства підприємств
(організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Беручи загалом, їх можна
поділити на дві групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді
неможливо) врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм,
методів та організації роботи на самому підприємстві. Результатом
одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства Зовнішні
фактори можуть бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори
формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку
провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності
міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції,
руху міжнародного капіталу та інше. Симптоми банкрутства: 1. Зменшення
обсягів реалізації продукції. 2. Спад попиту на продукцію. 3. Зниження
прибутковості виробництва. 4. Втрата клієнтів та покупців. 5. Збільшення
обсягу неліквідних оборотних коштів. 6. Неритмічність виробництва. 7.
Низький рівень використання виробничого потенціалу. 8. Збільшення витрат
на виробництво та реалізацію продукції. 9. Зниження рівня продуктивності
праці. 10. Скорочення кількості робочих місць.

48. Зовнішні і внутрішні причини кризового стану та його наслідки.

&

групи: 1) зовнішні, які практично дуже важко (іноді неможливо)
врахувати; 2) внутрішні, що безпосередньо залежать від форм, методів та
організації роботи на самому підприємстві. Результатом одночасного
впливу всіх чинників є настання банкрутства Зовнішні фактори можуть
бути міжнародними та національними. Міжнародні фактори формуються під
впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних
країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної
торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху
міжнародного капіталу та інше. Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в
країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як
правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 — внутрішніми
причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних
підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної
економіки. Саме необгрунтована економічна політика уряду, некеровані
інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність
суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на
результати діяльності підприємств передовсім через недосконалість
законодавчої бази. На сучасному етапі дуже уповільнився розвиток науки і
техніки знов-таки через глибоку кризу в інвестиційній сфері. Низький
рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання
зарубіжного капіталу, різке погіршання кон’юнктури внутрішнього і
зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох
підприємствах України. Рух до кризового стану починається в момент
виникнення кумулятивного зростання величини відхилення тих чи тих
показників, які характеризують стан зовнішнього та внутрішнього
середовища функціонування фірми, від довгострокових тенденцій динаміки
цих показників. Наприклад, якщо обсяг продажу товару коливався в межах
±3% середньомісячної величини від середньоквартальної, а наступного
місяця впав на 10% і негативна тенденція наростає, то маємо вже певні
симптоми кризового стану.

49. Розвиток симптомів банкрутства.

Симптоми банкрутства: 1. Зменшення обсягів реалізації продукції. 2. Спад
попиту на продукцію. 3. Зниження прибутковості виробництва. 4. Втрата
клієнтів та покупців. 5. Збільшення обсягу неліквідних оборотних коштів.
6. Неритмічність виробництва. 7. Низький рівень використання виробничого
потенціалу. 8. Збільшення витрат на виробництво та реалізацію продукції.
9. Зниження рівня продуктивності праці. 10. Скорочення кількості робочих
місць.

54.Методи прогнозування банкрутства: модель Альтмана (Z-модель), модель
Аргенті (А-модель), інші методи.

Найпростішою є двофакторна модель оцінки ймовірності банкрутства
підприємства (організації). Вона передбачає обчислення спеціального
коефіцієнта Z і має такий формалізований вигляд:

Z=-0,3877-1,0736k+0,579q

де k — коефіцієнт загальної ліквідності; q — частка позикових коштів у
загальній величині пасиву балансу.

За двофакторною моделлю ймовірність банкрутства будь-якого суб’єкта
господарювання є дуже малою за будь-якого від’ємного значення
коефіцієнта Z і великою — за Z > 1.

Більш обгрунтованою та більш поширеною є п’ятифакторна модель Альтмана.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою

Z = 3,ЗК1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характеризують
міру впливу на індекс «Z»;

К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного капіталу;
визначається діленням суми балансового прибутку на загальну вартість
активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником
рентабельності виробництва;

К2 — відображає дохідність суб’єкта господарювання і розраховується як
співвідношення чистої виручки від реалізації продукції і загальної
вартості активів підприємства (організації);

К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відношення
власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми
коротко- і довгострокових пасивів);

K4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності);
розраховується діленням обсягу реінвестованого прибутку (суми резерву,
фондів соціального призначення та цільового фінансування,
нерозподіленого прибутку) на загальну вартість активів фірми;

К5 — характеризує структуру капіталу та визначається як відношення
власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб’єкта
господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб’єкта
господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним
його значенням.

Однак існують певні труднощі у розрахунку даної моделі. По-перше,
коефіцієнти регресії К1—К5 розраховувалися автором за результатами
діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному
ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливостей
господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для розрахунку
коефіцієнта К3 через недорозвинутість ринку цінних паперів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визначення
ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчизняній практиці
господарювання за такої умови: коефіцієнти регресії та критичні значення
індексу «Z» треба обов’язково розраховувати для конкретних галузей (сфер
діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б
специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій).

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – коллекция
шпаргалок на украинском языке ..

55.Процедура визнання банкр-ва п-ва.

Згідно із законом України «Про банкрутство» суб’єктом банкрутства може
бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити
вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрованою як суб’єкт
підприємницької діяльності. Боржником є юридична особа, проти якої
порушено справу про банкрутство, а банкрут — це боржник, що перебуває в
процесі ліквідації.

Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служби або
державної контрольно-ревізійної служби) до арбітражного суду і є
підставою для порушення справи про банкрутство. Після прийняття заяви
проводиться попереднє засідання Арбітражного суду, на якому
розглядаються подані документи, заслуховується пояснення сторін і, в
разі необхідності, призначається розпорядник майна боржника. Якщо суд
вирішує, що всіх процедурних вимог дотримано, то він призначає судовий
розгляд справи. Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі сам
боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або
санації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражного суду
заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також
указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

За браком пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди
кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбітражний суд визнає
боржника банкрутом і з цього приводу ухвалює відповідну постанову.

Осн етапи порушення справи про банкр-во та визнання п-во банкрутом:

1.Підтвердження факту безспірності вимог кредитора, який ініціює
порушення справи

2.Визначення майнових активів боржника

3.Виявлення всіх можливих кредиторів

4.Обгр-ня можливого плану рестр-ції або санації

5.Рестр-ція або санація, якщо така можлива

6.Визнання боржника банкрутом, якщо рестр-ція (санація) з тих чи інших
причин неможлива.

60. Етапи та порядок проведення фінансової санації.

Етапи санації:

1.Процес фінансового оздоровлення починається з виявлення та аналізу
причин фінансової кризи. Проведення такого аналізу дає змогу або
прийняти рішення щодо доцільності проведення санації, або, якщо це
зробити неможливо, щодо повної ліквідації підприємства. Оцінка
фінансового стану підприємства та причин фінансової кризи (згідно з
класичною моделлю санації дає змогу зробити висновок про доцільність чи
недоцільність санації) даної господарської одиниці.

2.Визначення цілей та стратегії санації. Кінцева мета санаційної
стратегії полягає в досягненні довгострокових конкурентних переваг, які
б забезпечили компанії високий рівень рентабельності, а суть самої
стратегії — у виборі найліпших варіантів розвитку фірми та в оптимізації
політики капіталовкладень.

3.На підставі обгрунтованої стратегії розробляється система санаційних
заходів, формується програма та проект плану санації. Програма
формується на підставі комплексного вивчення причин фінансової кризи,
аналізу внутрішніх резервів, стратегічних завдань санації та висновків
про можливості залучення капіталу. Проект санації розробляється на базі
санаційної програми і містить техніко-економічне обгрунтування санації,
розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення
стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового
капіталу, строки освоєння інвестицій та їхньої окупності, оцінку
ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати
виконання проекту.

Проект санації може мати таку структуру:

1. Загальна характеристика підприємства:

• фактичний фінансовий стан підприємства (фактичний обсяг реалізованої
продукції, прибуток, заборгованість, коефіцієнт платоспроможності та
ліквідності);

• аналіз причин, унаслідок яких підприємство потрапило в скрутне
фінансове становище;

• перспективи виходу з цього стану.

2. План фінансового оздоровлення:

виробнича програма на найближчі роки (назва продукції, кількість,
вартість);

• баланс грошових доходів і витрат (суму необхідної допомоги в розрізі
конкретних джерел показують окремо);

• розрахунок ефективності заходів, спрямованих на оздоровлення
підприємства.

3. Прогнозовані кінцеві результати реалізації проекту.

4.На кінцевому етапі здійснюється реалізація цього плану.

Ищешь бесплатную музыку MP3? – HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua”
www.multimix.com.ua

63. Економічні показники, для оцінки доцільності санаційних програм
розвитку п-ва.

№ п/п

Показник

Рівень критерію або тенденції, за якими здійснюється санаційна програма
підприємства за варіантами

оптимальний

прийнятний

безперспективний

1. 1.1.

Виробництво та прибуток

Індекс обсягу виробництва в натуральному виразі

дорівнює одиниці або більший

меншин за одиницю, але більший за середньо-галузевий показник

менший за середньогалузевий показник

1.2.

Індекс динаміки цін на продукцію

менший за індекс інфляції

дорівнює індексу інфляції

більший за індекс інфляції

1.3.

Співвідношення індексів динаміки обсягу реалізації (обсягу продажу) і
витрат на виробництво продукції

>1

1

<1

1.4.

Співвідношення індексів динаміки ФОП (фонду оплати праці) та обсягу
реалізації (обсягу продажу)

1

1.5.

Співвідношення індексу середньої заробітної плати та індексу інфляції

>1

1

1

1

1

1

1

>0

0

3.1 Конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках

Частка експортної продукції у загальному обсязі виробництва підприємства
та середньогалузевий показник

>1

>0

0

3.2. Співвідношення індексу обсягів

продажу у вартісному виразі та аналогічного галузевого показника

>10

1

<1

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – коллекция
шпаргалок на украинском языке ..

64. Черговість задоволення вимог кредиторів

1. Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на
задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, у тому
числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов’язані з провадженням у справі про банкрутство в
арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про порушення справи про
банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих органах інформації про
порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення
провадження у справі про банкрутство у зв’язку з визнанням мирової угоди
недійсною;

витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,
ліквідатора), пов’язані з утриманням і збереженням майнових активів
банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за
рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна,
керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27
цього Закону.

Перелічені витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після
реалізації нею частини ліквідаційної маси, якщо інше не передбачено цим
Законом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’язань
банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком
повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду
підприємства), зобов’язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю
та здоров’ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги
громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших
суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти)
довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів
(обов’язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою, утому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у
процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів
трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

2. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на
рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення
вимог попередньої черги.

3. У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута,
для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються
пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

4. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому
порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог
цього кредитора.

5. Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх
подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

6. Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

7. У разі, якщо арбітражним судом винесено ухвалу про ліквідацію
юридичної особи – банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог
кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу, а
майно державних підприємств – відповідному органу приватизації для
наступного продажу. Кошти, одержані від продажу цього майна,
спрямовуються до Державного бюджету України.

65.Ліквідаційний баланс, порядок складання і затвердження.

Ліквідація – припинення діяльності визнаного арбітражним судом банкрутом
суб’єкта підприємницької діяльності з метою здійснення заходів щодо
задоволення вимог кредиторів та виконання зобов’язань по внесенню
обов’язкових платежів шляхом продаж його майна.

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом)
кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу
названого майна (склад, умови і строки придбання майна). Після
завершення реалізації майнових об’єктів ліквідаційна комісія складає й
подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу
майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації,
відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на
укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених
коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять
кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу
про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна
комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх
майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в
установленому порядку розподілила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог
кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень,
арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія
не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних
для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення
нових ліквідаторів.

Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації
підприємства.

Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення

щодо затвердження (не затвердження) балансу. Після затвердження
ліквідаційного балансу:

1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника;

2) оприлюднює цю ухвалу;

3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов’язків.

66.Фінансові ресурси рестр-ції п-в.

Рестр-ція може зд-ся за рахунок власних коштів під-ва, фінансових
засобів власників, за допомогою кредиторів, а також через одержання
державної фінанс підтримки. Рестр-ція без залученя додаткових фінанс
рес-сів зд-ся в таких формах:

-зменшення номінального капіталу п-ва

-конверсія власності в борг

-пролонгація строків сплати заборгованості

-конверсія боргу у власність

-добровільне зменшення заборг-ті

-самофінанс-ня

Санація із залученням нового фін капіталу може набирати таких форм:

-альтернативна санація

-зменш-ня номінального капіталу з наступним його збільшенням

-безповоротна фінансова допомога власників

-безповоротна фінансова допомога персоналу

-емісія облігацій конверсійного займу

-залучення додаткових позик

Фінансування державою санаційних заходів зд-ся на поворотній або
безповоротній основі. Централізована санац підтр-а може зд-ся:

-прямим бюдж фін-ням

-непрямими формами держ впливу

Особливості прямого бюдж фін-ня сан-ї відб-ся на поворотних (бюдж
позики) і безповоротних засадах (субс-ї, дотації, повний або частковий
викуп дер-вою акцій п-ва).

Непряме держ фін-ня:

-дозвіл на тимчас недотримання антимоноп закон-ва

-заходи фіскального хар-ру як п-ву, так і його кредиторам.

67.Внутрішні ресурси рестр-ції.

Викор-ня внутр. фін. Рес-в дає змогу не тільки подолати внутр причини
неплатоспром-ті п-в, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фін джерел. Мобілізацію внутр
резервів спрямовано передовсім на поліпшення або відновлення
платоспром-ті та ліквідності п-ва.Її зд-ть за такими основними
напрямками:

1 рестр-ція активів

2 зменшення (заморожування) витрат

3 збільшення виручки від реал-ції прод-ї

1 рестр-ція активів зд-ся через:

– мобілізацію прихованих резервів (через реал-ю окремих об’єктів
основних і оборотних засобів, які безпосередньо не пов’язані з в-вом та
реал-ю прод-ї та в рез-ті індексації балансової вартості майнових
об’єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального
виробничого циклу)

-використання зворотного лізингу

-лізинг основних фондів

-здачу в оренду основних фондів

-продаж низькорентабельних структурних підрозділів

2 зменшення (заморожування) витрат зд-ся в 2 напрямках:

-заморожування інвестиційних вкладень

-зниження валових витрат

3 Для збільшення виручки від реал-ції прод-ї необх-о використати весь
арсенал заходів для активізації збутової політики п-ва.

76.Горизонтальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграція –об’єднання підп-в, налагодження тісного
взаємозв’язку між ними “ по горизонталі”, з урахуванням спільної діял-ті
підп-в, що випускають однорідну продукцію і використовують подібну
технологію. Горизонтальна інтеграція – об’єднання підп-в однієї галузі.
Перевагами гориз. інтеграції є : 1. технологічна схожість; 2. спільна
розробка технологій, дослідних робіт, посилення інноваційного потенціалу
фірми; 3. спільне придбання сировини, матеріалів і комплектуючих; 4.
сприяє передачі нових управлінських технологій; 5. єдина стратегія
розвитку галузі; 5. об’єднання зусиль для просування товарів на ринок;
6. спільне використання торгової марки; 7. сприяє покращенню техн.
обслуговування; 8. поглинання мілких підп-в з боку крупних.

77.Вертикальна інтеграція.

Вертикальна інтеграція передбачає, коли стадії виробництва і розподілу
охоплені однією ієрархічною системою корпорації. На думку багатьох
економістів, вертикальна інтеграція дозволяє замінити ринк. механізм
внутрішніми операціями. Тоді основна компанія поширює свою д-ть або на
попер. вир. стадії або на наступній.

Вертикальна інтеграція передбачає собою систему, де п-ва осн. Вир-ва
контролюють фірми, які доповнюють осн. вир-во. Тоді виділяють:

– вертикальну інтеграцію “вниз”, де фірма зайнята осн. вир-вом, отримує
контроль над виготовленням сировини і напівфабрикатів;

– вертикальну інтеграцію “вгору”, коли фірма отримує контроль над
послідуючими технологічними стадіями, включаючи також розподіл
виготовляємої продукції.

Вертикальна інтеграція – це виробниче і організаційне об’єднання,
злиття, кооперація, взаємодія підп-в, що зв’язані загальною участю у
виробництві, продажі, споживанні єдиного кінцевого продукту:
постачальників матеріалів, виробників вузлів і деталей, складальників
кінцевого виробу, продавців і споживачів кінцевого продукту. Верт.
інтеграція – об’єднання підп-в різних стадій вир-ва, яке дозволяє
замінити ринковий механізм внутрішніми операціями. Перевагами верт.
інтеграції є : усунення невизначеності ( іде послідовний контроль),
обмеження конкуренції, покращення якості і зниження витрат, більш швидке
пристосування до тех. змін, посилення диверсифікаційного потенціалу,
використання торгової марки, покращення використання сировини,
використання вторинних ресурсів.

Недоліками є : залежність від всіх стадій, складність виходу з бізнесу.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – коллекция
шпаргалок на украинском языке ..

78.Конгломератна інтеграція.

Конгломератна інтеграція – це інтеграція, що передбачає змішану форму,
як горизонтальної, так і вертикальної інтеграції. Конгломерат – одна з
форм об’єднання різнопрофільних фірм, що оперують на різних секторах
ринку. В умовах конгломерату зберігається високий ступінь самостійності
фірм, що входять до нього і децентралізації управління. Конгломератне
злиття – злиття фірм різних галузей в умовах, коли ці фірми не мають
прямих технологічних і торгових зв’язків.

Мотивами створення конгломератних об’єднань є: більш раціональне
використання ресурсів, зменшення сезонних коливань, зменшення ризиків

Еа відміну від горизонтальної і вертикальноїінтерації, ця стратегія в
більшості випадків не передбачає абаз печення синергічних ефектів.
Основні цілі в даному випадку пов’язані з підвищенням фінансової рез-ті
корпорації.

79.Економічні переваги інтеграцій підприємств.

Економічними перевагами інтеграцій підприємств є: зменшення затрат
шляхом ліквідації певних етапів, скорочення накладних витрат,
удосконалення технології, покращення координування діяльності та
зменшення запасів, удосконалення маркетингу, з’являється можливість
диференціації продукції, створюються умови для запровадження нових
товарів

80.Ризики впровадження різних форм інтеграцій.

81.Склад і зміст установчих документів інтеграційних структур.

Об’єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується
їх засновниками або власниками. Рішення про створення об’єднання
(установчий договір) і статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним
комітетом України в порядку визначеному чинним законодавством.

Статут інтеграційної структури – положення, що визначає структуру,
права і обов’язки інтеграційної структури. У статуті визначається
власник та найменування об’єднання, його місце знаходження, органи
управління, порядок їх формування, порядок утворення майна. Крім того
статут повинен включати такі складові: торгова марка, цілі структури,
структура управління, права і обов’язки засновників, відповідальність за
невиконання своїх обов’язків, порядок розподілу між засновниками
прибутків і збитків.

Основними елементами засновницького договору об’єднань під-в є:
предмет договору, зобов’язання, права і обов’язки засновників,
відповідальність за невиконання обов’язків, порядок розподілу між
засновниками прибутків і збитків.

82.Процедура формування інтеграційних структур.

Інтеграція – це об’єднання економічних суб’єктів, поглиблення їх
взаємодії, розвиток зв’язків між ними. При створенні інтеграційної
структури складається статут та засновницький договір. Тобто,
інтеграційні структури діють на основі договору або статуту, який
затверджується їх засновниками або власниками. Рішення про створення
інтеграційних структур( установчий договір) і статут інтеграційних
структур погоджується з Антимонопольним комітетом України в порядку
визначеному чинним законодавством.

Статут інтеграційної структури –положення, що визначає структуру,
права і обов’язки інтеграційної структури. У статуті визначається
власник та найменування об’єднання, його місце знаходження, органи
управління, порядок їх формування, порядок утворення майна. Статут
повинен включати такі складові: торгова марка, цілі, структура
управління, права і обов’язки засновників, відповідальність за
невиконання своїх зобов’язань, порядок розподілу між засновниками
прибутків і збитків.

Основними елементами засновницького договору об’єднань під-в є:
предмет договору, зобов’язання, права і обов’язки засновників,
відповідальність за не виконання своїх обов’язків, порядок розподілу
між засновниками прибутків і збитків.

83.Антимонопольне законодавство і можливості інтеграції виробництва.

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднувати свою
виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не
суперечить антимонопольному законодавству України. Підприємства можуть
об’єднуватись у асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші
об’єднання.

Об’єднання діють на основі договору або статуту який затверджується їх
засновниками або власниками. Підприємства які входять до складу
зазначених організаційних структур зберігають права юридичної особи.
Рішення про створення і статут об’єднання погоджується з антимонопольним
комітетом України у порядку визначеним чинним законодавством. Об’єднання
є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси,
розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печаткою і своїм
найменуванням. Підприємства, які входять до об’єднання можуть вийти з
його складу із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів
із іншими під-ми і орг-ми. Об’єднання ліквідується за рішенням
підприємств які входять до нього. Антимонопольна діяльність, це комплекс
заходів, розроблених і впроваджених в багатьох країнах світу, які
спрямовані на обмеження діяльності монополій, а також створення
відповідного законодавства. Антимонопольна політика передбачає контроль
за приєднанням, роз’єднання, злиттям. Порушення справи порушується за
умови 1)зловживання монопольним становищем на ринку:

нав’язування умов купівлі,

припинення виробництва для створення дефіциту

встановлення дискримінації цін

2)неправомірні угоди між підприємствами:

розподіл ринків по територіям

усунення з ринку покупців та інших підприємств

3)дискримінація органами влади:

– заборона створення нових підприємств

– примушення підприємств вступати в різні організації

– прийняття рішень про централізований розподіл товарів

– заборона реалізації продукції в інші регіони

84.Асоціації: цілі, види, майнові відносини.

Асоціація(союз, спілка)- найпростіша форма договірного об’єднання
підприємств та інших підприємницьких структур з метою постійної
координації господарської діяльності. Звичайно за кількістю членів
асоціації менші за союзи (спілки). Останні можуть створюватись на
державному рівні й охоплювати сотні або й тисячі членів. Існують такі
форми координації діяльності :

юридична координація

маркетингова координація

інформаційний пошук

забезпечення ринковою інформацією

кадрова координація

Асоціація є добровільним об’єднанням юр. і фіз. осіб для досягнення
загальної господарської, наукової і культурної чи б/я іншої
некомерційної мети.

А. вигідно відрізняється від корпорації і концерну невеликою ступінню
централізації, від консорціуму – широтою сфер діяльності п-в, що до неї
входять. Управління в А. може здійснюватись як спец. створ. органом, так
і головною юр. особою, по узгодженню з членами. Орган управління
асоціацією у більшості випадків стає інформуючим та координуючим центром
та забезпечує погоджену д-ть по окремим видам і напрямкам роботи. Члени
асоціації зберігають свою юридичну самостійність і можуть поєднувати
свою д-ть в ній з участю у других А. і господарських об’єднань. В межах
А. її учасники координують виконання окремих спільних задач чи
здійснюють частину неосновних функцій. Обмеженість зв’язків поміж
членами асоціацій робить неможливою взаємину майнову відповідальність по
боргам учасників і А. в цілому. Також А. не має права втручатись в вир.
і комерц. д-ть жодного з її учасників.

Особливості А.:

– м’яка форма інтеграції компанії з т.з. обов’язкової підлеглості і
централізації. Можлива централізація окремих ф-цій, переважно
інформаційного характеру.

– А. не відповідає по зобов’язанням їх членів.

– Члени А. несуть субсидіарну відповідальність по її зобов’язанням в
розмірі і порядку, передбаченими засновницькими документами.

– Члени А. зберігають свою господарську самостійність і права юридичної
особи.

– Члени А. можуть безкоштовно користуватись її послугами.

85.Холдинги: цілі, особливості і формування, економічні переваги.

Холдинг – тип підприємства створений для володіння контрольним пакетом
акцій підпр-в з метою ділового контролю і управління їх дія-тю.

Види холдингу:

– чистий холдинг – фінансовий контроль і управління дочір. компаніями

– змішаний холдинг – займається підприємницькою діяльністю окремих
підприємств

Причини створення: контроль за джерелами сировини, контроль цін і ринків
збуту, контроль технологій виробництва, розподіл ризику між учасниками
комерційної угоди

Переваги холдингу: обмеження конкуренції, незалежність від зовнішніх
постачальників сировини, зменшення накладних витрат, можливість зниження
податків, розширенні інновац. – інвестиц. діяльності

Створюється холдинг:

діагностичний аналіз

імітація різних форм створення холдингу

Одним з варіантів утворення холдингу є поглинання, тобто купівля
контрольного пакету акцій одного господарюючого суб’єкта іншим, при
цьому той, хто поглинає визнається холдинговою компанією, а той кого
поглинають – дочірнім підприємством. Поглинання здійснюється лише за
згодою антимонопольного комітету, а в іншому випадку воно є незаконним.

Переваги консолідації підприємств в межах холдингової компанії:
можливість створення замкнутих технологічних зв’язків між
підприємствами; економія на торгах, маркетин. дослідженнях та інших
послуг; використання переваг диверсифікації виробництва; єдина податкова
і кредитно-фінансова, митна політика; можливість варіювання фінансовими
і інвестиційними ресурсами в межах холдингових компаній; зниження ризику
інвестицій і взаємних поставок; зниження трансакційних витрат;
прискорення введення нововведень.

Крім того кожне підприємство, що входить в холдингову систему отримує
акції холдингу в обмін на передану йому долю акцій, що економічно
зацікавлює в ефектив-ті діяльності не лише власного п-ва, але й інших
суб’єктів холдингу.

Не знаешь где бесплатно скачать фильм? – HYPERLINK
“http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua

86.Корпорації: корпоративна власність, види, мотивація, створення.

Корпорація (об’єднання, співтовариство) – товариство, союз, група осіб,
що добровільно об’єднуються за ознакою спільності (однаковості)
професійних або групових інтересів для досягнення спільних цілей,
здійснення спільної діяльності і утворюючих самостійний суб’єкт права –
юридичну особу. Корпорація – договірне об’єднання підприємств на основі
спільних виробничих, комерційних, наукових інтересів з делегування
певних повноважень централізованому керівництву і централізацією
регулювання діяльності кожного з її учасників. Частіш всього корпорації
організуються у формі акціонерного товариства. Існує приватна корпорація
більшість акцій якої належить одному власнику ,родині чи вузької групи
акціонерів.

Корпорація відрізняється ступенем централізації окремих функцій.
Делегування окремих повноважень для централізованого їх виконання у
корпорації протиставляються їх повній централізації. Метою формування К.
Є консолідація виробничо-госп. д-ті п-в, координація зусиль у вирішенні
складних технічних, фін., соц-ек. проблем, забезпечення захисту спільних
інтересів кооперування випуску продукції.

П-ва, що входять до складу зберігають права юр особи, повну фінансову
незалежність і виробничо-госп. самостійність. К. Госп. правами, і
правами юр. особи. Має самостійний баланс, рахунки в банківських і
кредитних установах, печатку зі своїм найменуванням тощо. Вона має
власне майно, одержане від учасників, несе самостійну майнову відп. за
своїми зобов’язаннями. Кошти К. формуються з фступних і членських
внесків її учасників, цільових фондів і коштів. Одержаний прибуток
спрямовується до резервного фонду, фонду розвитку вир-ва, соц. розвитку.

87.Концерни: цілі, створення, економічні переваги.

Концерн – організаційна форма статутного обєднання підприємницьких
структур, що характризується органічним поєднанням власності та
контролю; обєднання відбувається найчастіше на основі використання
принципу диверсифікації виробництва або інших видів колективної
діяльності, коли організаційне утворення у формі концерну інтегрує
підприємства і установи. Субєкти господарювання, що входять до складу
новостворюваного концерну звичайно втрачають свою економічну
самостійність. Концерн як велике обєднання підприємств, що повязані
спільними інтересами, договорами, капіталом, участю у спільній
діяльності обєднуються біля спільного головного підприємства (холдинга,
материнської компанії) яке тримає у своїх руках акції цих підприємств.
Номінально входячі в концерн підприємтва які виробляють окремі вироби
розміщені в різних регіонах, зберігають господарську самостійність,
залишаютиься юридичними особами, являючись дочірними компаніями, філіями
головної компанії. Фактично у рамках концерну спостерігається високий
ступінь централізації управління і господарського підпорядкування,
особливо у галузі управління фінансами, інвестиціями. Міжнародні
концерни відомі під назвою транснаціональних. Перевагами конерну є:

велика централізація керівництва

обовязковість виконання рішень правління

концентраія фінансових ресурсів

єдина технічна політика зглажує сезонність виробництва

88.Промислово – фінансові групи (ПФГ): цілі і напрямки діяльності.

ПФГ – це обєднання до якого можуть входити промислові підприємства,
сільськогосподарські підприємства, банки,наукові і проектні установи,
інші установи і організації, що мають на меті отримання прибутку.

Основними принципами створення ПФГ є: 1.добровільне погодження
інтересів учасників; 2.готовність членів групи до компромісних рішень;
3. обєктивність інформації про свою діяльність; 4. єдина технічна і
інвестиційна політика.

Основними цілями створення ПФГ Є:

обєднання промислового і банківського капіталу для забезпечення вироб.
та фін. стабільності в боротьбі з конкурентами;

концентрація вироб., фін., наук.-техн. ресурсів, що дозволяє не тільки
одержати вигоди, повязані з великими обсягами виробництва, можливостями
поглиблення поділу праці, а й можливостями фінансувати інновації та
налагоджувати в короткі терміни випуск нових видів продукції

диверсифікація вир-ва,що дає можливість швидкого переключення капіталів
з одних сфер до інших

створення загальної інфраструктури: інформ.,банк.,трансп., збут.,аудит.,
консалтингової, маркетингової, кадрової, соціальної

полегшення відстоювання групових інтересів в держ. Інстанціях

розширення кола інвесторів, зміцнення стосунків з кредит.-фін.
установами

оптимізація матер.-фін. потоків щодо фін. зобовязань

зменшення потреби в оборотних коштах на основі зміцнення платіжної
дисципліни по групі, використання ними товарних кредитів

поліпшення ділового іміджу на зовн. та внутр. ринках

Не знаешь где бесплатно скачать фильм? – HYPERLINK
“http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua

89.Склад і структура ПФГ.

До складу ПФГ можуть входити промислові підприємства,
сільськогосподарські підприємства, банки, наукові, пректні установи,що
мають на меті отримання прибутку.

В складі ПФО промислові підприємства забезпечують виготовлення
кінцевої продукції ПФГ, здійснення збуту продукції на ринок, сплачують
належні податки, офіційно представляють інтереси ПФГ.

В свою чергу будучи учасником ПФГ банк(учасник ПФГ) виконує такі
функції: переважне кредитування субєктів групи; відкриття поточних і
депозитних рахунків учасникам групи, має право переважного викупу
боргових зобовязань субєктів групи, видає довгострокові кредити,
проводить клірингові заліки забогованості платежів за проміжну продукцію
між головним підприємством і учасниками ПФГ та між учасниками ПФГ.

Основними задачами інвестиційних фондів у роботі ПФГ є: визначення
розміру фонду на поточний рік і нормативів відрахувань в фонд від
прибутку й амортизації та розробка механізму розподілу коштів фонду між
субєктами групи.

ПФГ створюється на чолі з головним підприємством з тим, щоб
спрямувати діяльність заснованих ним фін.-кред. установ(в першу чергу
банку) на забезпечення відповідних потреб і досягнення прибутку.Банк
повинен створюватись головним чином підприємством, або підприємство може
залучати для своїх цілей будь- який комерц. банк ПФГ – за умови
одержання відповідної ліцензії НБУ

90.Стратегія і тактика створення ПФГ.

Стратегія створення ПФГ передбачає : пошук нових джерел фінансування ;
технічне переозброєння ; зменшення невизначеності у діял-ті; покращення
якості продукції; отримання синергічного ефекту.

Досягнення стратегії ПФГ відбувається шляхом здійснення таких тактичних
заходів : об’єднання промислового і банківського капіталу для
забезпечення виробничоі та фінансової стабільності в боротьбі з
конкурентами; концентрація вир., фінан., науково-технічних ресурсів для
одержання вигод пов’язаних з великими обсягами вир-ва, можливостями
поділу праці, а також з можливістю фінансувати іноваціії та
налагоджувати випуск нових видів продукції в короткі терміни, створення
загальної інфраструктури, відстоювання групових інтересів у державних
інстанкціях; оптимізація матеріально-фінансових потоків щодо фінансових
зобов’язань; кооперування в постачальницько-збутовій сфері для економії
відповідних витрат; зменшення потреби в одоротних коштах на основі
зміцнення платіжной дисципліни.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – только
лучшие шпаргалки ..

92.Класифікація ВЕЗ за видами створення.

ВЕЗ- це територія країни, на якій діє сприятливий для господарської
діяльності клімат. За видами створення ВЕЗ поділяється на :
1.зовнішньо-торгівельні зони – це частина території країни, де товари
іноземного походження можуть зберігатися, купуватися і продаватися без
сплати мита і митних зборів; 2. експортно-виробничі зони – це зони
діяльність яких спрямована на виробництво передусім експертних товарів
(пільги надаються тим підп-вам ,які виробляють експортну продукцію; 3.
науково-тезнологічні зони – створюються навколо якогось ядра з особливою
інфраструктурою, що забезпечують процес прискореної розробки нової
технології; 4. туристичні зони – створюються на основі значного
природнорекреаційного та історикокультурного потенціалів з метою їх
ефективного використання і збереження; 5.банківссько-страхові зони – це
зони в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення
банківських і страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування
неризидентів; 6.зони прикордонної торгівлі – це частина території країни
на кордонах з іншими країнами, де діє спрощений порядок перетину
державного кордону.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – только
лучшие шпаргалки ..

94.Необхідність та особливості інтеграції країн СНД.

Формуючи власну інтеграційну політику, Україна має визначитися з
відповідними середньо та довгостроковими пріоритетами, виходячи із
сучасних умов функціонування національної економіки. Середньострокові
інтеграційні пріоритети перебувають у 2-х різноспрямованих векторах.З
одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупувань
країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлена
особливостями України, як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого,
неможливість тривалого “позаінтеграційного” розвитку в регіоні, де
масштаби і динаміка економічної інтеграції визначають не лише внутрішні,
а й потужні зовнішні (глобальні). Перспективи на найближчі 10-15 років
ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами
СНД.

Головними ж цілями інтеграції визначено:формування умов стабільного
розвитку економік країн-учасниць; поетапне створення загального
(спільного) економічного простору на основі ринкових відносин;
забезпечення рівних можливостей для всіх господарських суб’єктів;
реалізація спільних економічних проектів; вирішення актуальних
соціально-економічних завдань. Домовленості країн СНД зорієнтовані на
поетапне забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів, робочої
сили. Зокрема, перспективним планом інтеграційного розвитку СНД
передбачається створення зони вільної торгівлі, митного та платіжного
союзів. Магістральним шляхом розвитку економіки України в 21 столітті
стане створення економіки відкритого типу, тобто такої економіки, яа
останнім часом здобула найбільшу кількість прихильників в світі. Це з
одного боку дозволить Україні стати зрозумілою країнам-партнерам, і
спілкуватися з ними однією мовою бізнесу, а з іншого – відкриє для ТНК
шляхи до України. В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та
Балтії, має орієнтуватись на створення спільних ринків товарів, послуг,
капіталів та робочої сили. На мікроекономічному рівні цьому мають
сприяти процесам транснаціоналізації з урахуванням рівня економічної
спеціалізації та кооперації науково-технічних і вироб сфер різних
галузей економіки. Передбачалося створити майже 40 укр-рос ПФГ. На
макро-екон рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до
міждержавних координуючих структур ЄЕС при збереженні статусу
асоційованого члена, Найбільш актуальним є створення режиму вільного
руху товарів, а також формування ефективної міждержавної розрахункової
системи (на основі платіжної або клірингової угоди) Без налагодження
такого типу інтеграційних звязків Україна може втратити зовнішні ринки з
країнами СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках
(низька конкурентоспроможність україн товарів, насиченість міжнарод
ринків, їх закритий характер) Виникає реальна загроза для України
втратити ключові елементи свого експортного потенціалу.

Існують різні варіанти інтеграційної поведінки України в межах СНД, де
формуються нові взаємовідносини на двосторонній основі, так і секторні
(галузеві), субрегіональні і інституціональні (наднаціональні)
інтеграційні структури.

95.Пріоритетні напрямки розвитку інтеграційної діяльності на Україні.

Інтеграція вітчизняних під-в повинна перш за все орієнтуватися на
включення країни у світове госп-во.Основними цілями є:включення Украіни
у регіон. міжнар. поділ праці, використання його переваг, залучення
іноземного виробничого досвіду та капіталу для вирішення
внутрішньовиробничих проблем і забез-ня економ. зростання, заб-ня
нарощ-ня експортного потенціалу для виходу на міжнародний ринок товарів
та послуг. На мікрорівні інт-ція повинна відбуватись за такими
напрямками : промислова кооперація – створення спільних підп-в, спільна
розробка та фінан-ня наукових та виробничих програм; наук.-техн.
інтеграція – запозичення іноземного досвіду та знань шляхом запрошення
спеціалістів, підтримка розвитку навчальних закладів, обмін
технологіями, ліцензіями, конструкторською і проектною документацією,
ноу-хау, інвестиційне співробітництво, участь у міжнародній торгівлі.
Основними напрямками інтеграційних процесів є: ззаємодія з СНД,
співробітництво з Європейським союзом.

96.Регіональні та галузеві аспекти розвитку інтеграційних процесів .

97.Великі інтеграційні утворення у світовому економічному просторі.

На макрорівні інтеграція розвивається на основі створення економічних
обєднань країн.Інтеграційні імпульси виходять, насамперед із міжнародних
угрупувань загальноконтинентального значення. У Європі – це Європейський
союз, у колі якого формується інтеграційні інтереси не тільки
західноєвропейських, а й східноєвропейських країн. На американському
континенті – це Північноамериканська угода про вільну торгівлю і
здомінуючою роллю США. В Азії інтеграційна політика концентрується
навколо створення інтеграційного угрупування величезного як за кількістю
країн учасниць так і за сукупним потенціалом. Контури контенинтальної
інтеграції можна також виявити аналізуючи сучасні економічні відносини
країн Латинської Америки і Африки. Для такого типу угрупувань характерні
чітко орієнтовані на глобальну конкуренцію механізми регулювання і
координації при певних відмінностях організаційного утворення. Водночас
розвиваються традиційні і створюються нові регіональні і сібрегіональні
угрупування країн, які безпосередньо не впливають на глобальну
конкуренцію. Вони мають інші, локальні, цілі і використовують відповідні
інтеграційні механізми.

Сучасним процесам економічної інтеграції притаманні такі особливості :
динамізм процесів міжнародної економічної інтеграції; нерівномірність
розвитку і реалізації форм міжнародної економічної інтеграції,
спричинена появами очевидних відмінностей економічному розвитку країн і
регіонів світу; розвиток поряд з інтеграційними дезінтеграційних
процесів.

HYPERLINK “http://www.multimix.com.ua” www.multimix.com.ua – шпаргалки
лучших учебных заведений Украины ..

.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019