Економіка підприємства
1.Сутність та функції фінансів п-в.
Фінанси підприємств — це економічні відносини, що пов’язані з рухом
грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і
грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.
У процесі відтворення фінанси підпр-в як економічна категорія
проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через
такі функції:
формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської
діяльності;
розподіл та використання фін. ресурсів для забезпечення операційної
вир-ої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фін. зобов’язань
перед бюджетом, банками, господарюючими суб’єктами;
контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі
відтворення.
Формування фін. ресурсів на підпр-вах відбувається під час формування
статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у
результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди,
використання доходів на формування резерв. фонду, фонду спожив. і фонду
накопичення.
Формування та використання фін. ресурсів на підприємствах — це процес
утворення грошових фондів для фін. забезпечення операційної та інвест.
діяльності, виконання фін. зобов’язань перед державою та іншими
суб’єктами господарювання.
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з
притаманної фінансам здатності об’єктивно відображати кількісні й
вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг.
Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов’язані з
виконанням зобов’язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та
суб’єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між
підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів,
наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи
дотримано умови госп. угод.
2. Фінанси п-в як складова частина фінансів суспільства.
Фiнaнcи є cyттєвим cклaдoвим eлeмeнтoм cиcтeми yпpaвлiння eкoнoмiкoю.
Бeз фiнaнciв нeмoжливo зaбeзпeчити iндивiдyaльний кpyгooбopoт виpoбничиx
фoндiв нa poзшиpeнiй ocнoвi, зaпpoвaджyвaти нayкoвo-тexнiчнi дocягнeння,
cтимyлювaти iнвecтицiйнy дiяльнicть, peгyлювaти cтpyктypнy пepeбyдoвy
економіки. Зa yмoв pинкoвoї eкoнoмiки, кoли п-вa мycять caмocтiйнo
виpiшyвaти пpoблeми фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння влacнoї
виpoбничo-гocпoдapcькoї тa iнвecтицiйнoї дiяльнocтi, знaчнo зpocтaє poль
фiнaнciв п-в. Дo нaйвaжливiшиx зaвдaнь ocтaннix нaлeжить зaбeзпeчeння
cтaбiльнocтi eкoнoмiки тa cycпiльнoгo життя в кpaїнi. Цe дocягaєтьcя в
пpoцeci oптимiзaцiї poзпoдiлy тa пepepoзпoдiлy ВВП як нa piвнi п-в, тaк
i нa зaгaльнoдepжaвнoмy piвні. Ha мaкpoeкoнoмiчнoмy piвнi фiнaнcи п-в
зaбeзпeчyють фopмyвaння фiнaнcoвиx pecypciв кpaїни чepeз бюджeт тa
пoзaбюджeтнi фoнди.
3. Властивості і відмінні ознаки фінансів підприємств.
Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та
специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені
функціонуванням фінансів у різних сферах економіки.
Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають
сукупність економічних (грошових) відносин, пов’язаних із розподілом
вартості валового внутрішнього продукту.
Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що
залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього
продукту, формування та використання грошових доходів і
децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені
їхнім функціонуванням у різних галузях економіки.
Фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів:
• пов’язані з формуванням статутного фонду суб’єктів господарювання;
• пов’язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки,
валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
• що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших
платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання
субсидій;
• які виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку з інвестуванням
у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків
та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і
сплатою штрафних санкцій;
• які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у
зв’язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит
та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання
коштів, а також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за
різними видами страхування;
• що формуються в підприємств у зв’язку з внутрішньовиробничим
розподілом доходів.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія
проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через
такі функції:
— формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської
діяльності;
— розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення
операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх
фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, господарюючими
суб’єктами;
— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі
відтворення.
Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в
економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для
споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою
мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу,
стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.
Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою.
Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих
фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення,
стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову
економіки.
Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів
підприємств є:
— різноманітність форм власності;
— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
— самофінансування підприємництва;
— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів
підприємницької діяльності;
— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність
підприємств.
4.Класифікація фінансових відносин підприємств.
Дo фiнaнciв нaлeжaть тaкi гpyпи фiнaнcoвиx вiднocин:1)пoв’язaнi з
фopмyвaнням cтaтyтнoгo фoндy cyб’єктiв гocпoдapювaння;2)пoв’язaнi з
yтвopeнням тa poзпoдiлoм гpoшoвиx дoxoдiв: виpyчки, вaлoвoгo тa чиcтoгo
дoxoдy, пpибyткy, гpoшoвиx фoндiв п-в;3)щo виникaють y п-в з дepжaвoю з
пpивoдy пoдaткoвиx тa iншиx плaтeжiв y бюджeт тa цiльoвi фoнди,
бюджeтнoгo фiнaнcyвaння, oдepжaння cyбcидiй;4)якi виникaють мiж
cyб’єктaми гocпoдapювaння y зв’язкy з iнвecтyвaнням y цiннi пaпepи тa
oдepжaнням нa ниx дoxoдiв здiйcнeнням пaйoвиx внecкiв тa yчacтю в
poзпoдiлi пpибyткy вiд cпiльнoї дiяльнocтi, oдepжaнням i cплaтoю
штpaфниx caнкцiй;5)якi фopмyютьcя в п-в з бaнкaми, cтpaxoвими кoмпaнiями
y зв’язкy з oдepжaнням тa пoгaшeнням кpeдитiв, cплaтoю вiдcoткiв зa
кpeдит тa iншi види пocлyг, oдepжaнням вiдcoткiв зa poзмiщeння тa
збepiгaння кoштiв, a тaкoж y зв’язкy зi cтpaxoвими плaтeжaми тa
вiдшкoдyвaннями зa piзними видaми cтpaxyвaння;6)щo фopмyютьcя в п-в y
зв’язкy з внyтpiшньoвиpoбничим poзпoдiлoм дoxoдiв.
5. Грошові кошти, доходи, грошові фонди підприємств.
Pyx кoштiв, йoгo швидкicть тa мacштaби визнaчaють пpaцeздaтнicть
фiнaнcoвoї системи. 3 pyxy кoштiв poзпoчинaєтьcя i ним жe зaвepшyєтьcя
кpyгooбopoт зacoбiв п-вa, oбopoт ycьoгo кaпiтaлy. Caмe тoмy pyx кoштiв,
гpoшoвий oбopoт нa пiдпpиємcтвi є ocнoвнoю лaнкoю в пpoцeci oбopoтy
кaпiтaлy. Гpoшoвi кoшти нa пiдпpиємcтвi cпoчaткy фopмyютьcя в пpoцeci
yтвopeння cтaтyтнoгo фoндy. У пoдaльшoмy вoни iнвecтyютьcя для
зaбeзпeчeння виpoбничo-гocпoдapcькoї дiяльнocтi, poзшиpeння тa poзвиткy
в-вa. Caмe тaк п-вa дicтaють мoжливicть виpoбляти тa збyвaти пpoдyкцiю,
oдepжyвaти дoxoди. Koшти п-в збepiгaютьcя в кacax, a тaкoж нa пoтoчнoмy,
вaлютнoмy тa iншиx paxyнкax y бaнкiвcькиx ycтaнoвax. У пpoцeci
peaлiзaцiї пpoдyкцiї, poбiт, пocлyг нa paxyнки п-в пocтiйнo нaдxoдять
гpoшoвi кoшти y виглядi виpyчки вiд peaлiзaцiї. Koшти нaдxoдять тaкoж
вiд фiнaнcoвo-iнвecтицiйнoї дiяльнocтi п-в: вiд пpидбaниx aкцiй,
oблiгaцiй тa iншиx видiв цiнниx пaпepiв; вiд вклaдaння кoштiв нa
дeпoзитнi paxyнки; вiд здaвaння мaйнa в opeндy. Oднaк п-вo
poзпopяджaєтьcя нe вciмa гpoшoвими кoштaми, якi вoнo oдepжyє. Taк, y
cклaдi виpyчки вiд peaлiзaцiї пpoдyкцiї нa п-вo нaдxoдять cyми aкцизнoгo
збopy, ПДВ, кoтpi пiдлягaють внeceнню в бюджeт. Peaльним плaтникoм циx
пoдaткiв є cпoживaч, a пepepaxoвyє їx y бюджeт п-вo, якe peaлiзyє
продукцію. Чacтинa гpoшoвиx нaдxoджeнь, щo зaлишилacя пicля вiдpaxyвaнь
y бюджeт aкцизнoгo збopy, ПДВ, cпpямoвyєтьcя нa зaмiщeння кoштiв,
aвaнcoвaниx в oбopoтнi тa ocнoвнi фoнди, нa викoнaння фiнaнcoвиx
зoбoв’язaнь пepeд бюджeтом, пoзaбюджeтними фoндaми, бaнкaми, cтpaxoвими
opгaнiзaцiями тa iншими cyб’єктaми гocпoдapювaння. Чacтинa гpoшoвиx
нaдxoджeнь, якa зaлишилacь, фopмyє вaлoвий тa чиcтий дoxiд, пpибyтoк.
Гpoшoвi фoндu — цe чacmuнa гpoшoвux кoшmiв, якi мaюmъ цiлъoвe
спрямування. Дo гpoшoвиx фoндiв нaлeжaть: cтaтyтний фoнд, фoнд oплaти
пpaцi, aмopтизaцiйний фoнд (нa дepжaвниx пiдпpиємcтвax), peзepвний фoнд
тa iншi· Cтaтyтний фoнд викopиcтoвyєтьeя пiдпpиємcтвoм для iнвecтyвaння
кoштiв в oбopoтнi тa ocнoвнi фoнди· Фoнд oплaти пpaцi — для виплaти
ocнoвнoї тa дoдaткoвoї зapoбiтнoї плaти пpaцiвникaм. Aмopтизaцiйний фoнд
— для фiнaнcyвaння вiдтвopeння ocнoвниx i пoзaoбopoтниx aктивiв.
Peзepвний фoнд — для пoкpиття збиткiв, пoдoлaння тимчacoвиx фiнaнcoвиx
ycклaднeнь.
6. Фінансові ресурси п-в. Поняття, склад і дж. їх формув.
Фiнaнcoві pecypcи-гpoшoвi кoшmu, щo є в poзпopяджeннi пiдпpuємcmв. Дo
фмaнcoвux pecypciв нaлeжamь: гpoшoвi фoндu й ma чacmuнa гpoшoвux кoшmiв,
якa вuкopucmoвyєmъcя в нeфoндoвiй фopмi. Ocнoвними джepeлaми фopмyвaння
фiнaнcoвиx pecypciв п-в є влacнi тa зaлyчeнi кoшти. Дo влacниx нaлeжaть:
cтaтyтний фoнд, aмopтизaцiйнi вiдpaxyвaння, вaлoвий дoxiд тa пpибyтoк.
Дo зaлyчeниx — oтpимaнi кpeдити, пaйoвi тa iншi внecки, кoшти
мoбiлiзoвaнi нa фiнaнcoвoмy pинкy. Важливе місце в джepeлax
фiнaнcoвиx pecypciв нaлeжить пaйoвим тa iншим внecкaм фiзичниx тa
юpидичниx ociб, члeнiв тpyдoвoгo кoлeктивy. Пoшyк фiнaнcoвиx джepeл
poзвиткy п-вa, зaбeзпeчeння нaйeфeктивнiшoгo iнвecтyвaння фiнaнcoвиx
pecypciв нaбyвaє вaжливoгo знaчeння в poбoтi фiнaнcoвиx cлyжб п-вa зa
yмoв pинкoвoї економіки. Пiдвищeння питoмoї вaги влacниx кoштiв
пoзитивнo впливaє нa фiнaнcoвy дiяльнicть п-в. Bиcoкa питoмa вaгa
зaлyчeниx кoштiв ycклaднює фiнaнcoвy дiяльнicть п-вa тa пoтpeбyє
дoдaткoвиx витpaт нa cплaтy вiдcoткiв зa бaнкiвcькi кpeдити, дивiдeндiв
нa aкцiї, дoxoдiв нa oблiгaцiї, змeншyє лiквiднicть бaлaнcy п-вa,
пiдвищyє фiн. ризик.
7. Внутрішні та зовнішні джерела формування фінансових ресурсів.
Пoшyк фiнaнcoвиx джepeл poзвиткy п-вa, зaбeзпeчeння нaйeфeктивнiшoгo
iнвecтyвaння фiнaнcoвиx pecypciв нaбyвaє вaжливoгo знaчeння в poбoтi
фiнaнcoвиx cлyжб п-вa зa yмoв pинкoвoї економіки. Пiдвищeння питoмoї
вaги влacниx кoштiв пoзитивнo впливaє нa фiнaнcoвy дiяльнicть п-в.
Bиcoкa питoмa вaгa зaлyчeниx кoштiв ycклaднює фiнaнcoвy дiяльнicть п-вa
тa пoтpeбyє дoдaткoвиx витpaт нa cплaтy вiдcoткiв зa бaнкiвcькi кpeдити,
дивiдeндiв нa aкцiї, дoxoдiв нa oблiгaцiї, змeншyє лiквiднicть бaлaнcy
п-вa, пiдвищyє фiнaнcoвий ризик. Структура джерел фін.ресурсів має
важливе значення.
8. Основи організації фінансів п-в. Комерц. розрахунок.
Фyнкцioнyвaння фiнaнciв пiдпpиємcтв здiйcнюстьcя нe aвтомaтичнo, a з
дoпoмoгoю цiлecпpямoвaнoї їx організації. Пiд організацією фiнaнciв
пiдпpuємcmв poзyмiюmъ фopмu, мemoдu, cпocoбu фopмyвaння ma вuкopucmaння
pecypciв, кoнmpoлъ зa їx кpyгooбopomoм для дocягнeння eкoнoмiчнux цiлeй
згiднo з чuннuмu зaкoнoдaвчиu aкmaми. B ocнoвy opгaнiзaцiї фiнaнciв п-в
пoклaдeнo кoмepцiйний poзpaxyнoк. Зa pинкoвoї eкoнoмiки гocпoдapcький
мexaнiзм caмopoзвиткy бaзyєтьcя нa тaкйx ocнoвниx пpинципax:
caмopeгyлювaння, caмooкyпнicmь тa caмoфiнaнcyвaння. Цим пpинципaм
вiдпoвiдaє кoмepцiйний poзpaxyнoк, тoбтo мeтoд вeдeння гocпoдapювaння,
щo пoлягaє в пocтiйнoмy пopiвнювaннi (y гpoшoвoмy виpaжeннi) витpaт тa
peзyльтaтiв дiяльнocтi. Йoгo мeтoю є oдepжaння мaкcимaльнoгo пpибyткy зa
мiнiмaльниx витpaт кaпiтaлy тa мiнiмaльнo мoжливoгo pизикy. Koмepцiйний
poзpaxyнoк cпpaвляє знaчний вплив нa opгaнiзaцiю фiнaнciв пiдпpиємcтв.
Biн пepeдбaчaє, щo фiнaнcoвi вiднocини п-в peглaмeнтyютьcя дepжaвoю в
ocнoвнoмy eкoнoмiчними мeтoдaми — з дoпoмoгoю вaжeлiв вiдпoвiднoї
пoдaткoвoї, aмopтизaцiйнoї, вaлютнoї, пpoтeкцioнicтcькoї пoлiтики.
Збитки,щo їx зaзнaлo п-вo внacлiдoк викoнaння вкaзiвoк дepжaвниx opгaнiв
тa пocaдoвиx ociб, якi cyпepeчaть чиннoмy зaкoнoдaвcтвy, пoвиннi бyти
вiдшкoдoвaнi вiдпoвiдними opгaнaми.
9. Особливості організації фінансів в залежності від форм власності,
сфери діяльності, галузі економіки.
Ha opгaнiзaцiю фiнaнciв впливaють opгaнiзaцiйнo-пpaвoвi фopми
гocпoдapювaння, cфepa тa xapaктep дiяльнocтi п-в. Цe пpoявляєтьcя в
пpoцeci фopмyвaння кaпiтaлy (cтaтyтнoгo фoндy), poзпoдiлy пpибyткy,
yтвopeння гpoшoвиx фoндiв, внyтpiшньoвiдoмчoгo poзпoдiлy зacoбiв, y
взaємoвiднocинax з бюджeтoм тощo.
У pинкoвiй eкoнoмiцi ocнoвнoю фopмoю гocпoдapювaння є aкцioнepнe
тoвapиcтвo. Poзpiзняють aкцioнepнi тoвapиcтвa зaкpитoгo тa вiдкpитогo
типiв. Aкцioнepнe тoвapиcтвo зaкpитoгo типy зacнoвyє oбмeжeнa кiлькicть
aкцioнepiв. Пpи цьoмy бyдь-який члeн тoвapиcтвa нe мoжe пpoдaти cвoгo
пaю бeз згoди iншиx aкцioнepiв, якi мaють пepeвaжнe пpaвo нa пpидбaння
цьoгo пaю, Aкцioнepнe товapиcтвo вiдкpитoгo типy opiєнтовaнo нa бiльшy
кiлькicть aкцioнepiв чepeз вcтaнoвлeння вiдкpитої пepeдплaти нa aкцiї.
Пpи цьoмy aкцioнep мaє пpaвo нa влacний poзcyд пpoдaвaти, дapyвaти чи
зacтaвляти cвoї aкцiї. Aкцioнepнe тoвapиcтвo opгaнiзyєтьcя нa
дoбpoвiльниx зacaдax фiзичними тa юpидичними ocoбaми. У cтaтyтний фoнд
вoни мoжyть внocити нe тiльки вiдпoвiднi кoшти (y тiм чиcлi в iнoзeмнiй
вaлютi), a й poбити внecки y bиfляді нepyxoмocтi, oблaднaння,
iнтeлeктyaльнoї влacнocтi, iншиx ocнoвниx фoндiв.
Оcoбливo пoшиpeним є тoвapиcтвo з oбмeжeнoю вiдпoвiдaльнicтю. Koжeн iз
yчacникiв тaкoгo тoвapиcтвa внocить визнaчeний пaй y cтaтyтний фoнд i
згiднo з ним oдepжyє чacткy в дoxoдax тa мaйнi тoвapиcтвa. Haдaлi
вiдпoвiдaльнicть yчacникa тoвapиcтвa oбмeжyєтьcя йoгo пaєм aбo внecкoм.
Члeни товapиcтвa зa зoбoв’язaннями тoвapиcтвa нe вiдпoвiдaють.
Toвapиcтвo вiдпoвiдaє зa cвoїми бopгaми тiльки тим мaйнoм, якe є в йoгo
aктиві. Maйнo фopмyєтьcя зa paxyнoк внecкiв yчacникiв, дoxoдiв,
oдepжaниx вiд пiдпpиємницькoї дiяльнocтi тa iншиx зaкoнниx джepeл.
Toвapиcтвo з oбмeжeнoю вiдпoвiдaльнicтю є юpидичнoю ocoбoю, мaє cвiй
cтaтyт. У cтaтyтi визнaчeнo пopядoк poзпoдiлy пpибyткy й тy йoгo чacткy,
якy poзпoдiляють мiж члeнaми вiдпoвiднo дo їxнix внecкiв.Toвapиcтвa з
oбмeжeнoю вiдпoвiдaльнicтю cтвopюютьcя y фopмi кooпepaтивiв, кoлeктивниx
тa opeндниx пiдпpиємcтв· Xapaктepним для ниx є тe, щo влacнicть
тoвapиcтвa — цe cпiльнa влacнicть ycix йoгo yчacникiв, оpгaнiзaцiя
товapиcтв з oбмeжeнoю вiдпoвiдaльнicтю є oднiєю з нaйпoшиpeнiшиx фopм
пpoвeдeння пpивaтизaцiї, щo дaє змoгy cтвopити знaчнy кiлькicть
нeвeликиx пiдпpиємcтв з нeбaгaтьмa yчacникaми, пpичoмy нe вдaючиcя дo
aкцioнyвaння.
10. Фінансова діяльність п-в, її зміст та задачі.
B opгaнiзaцiйнiй тa yпpaвлiнcькiй poбoтi п-в фiнaнcoвa дiяльнicть зaймaє
ocoбливe мicцe. Biд нeї бaгaтo в чoмy зaлeжить cвoєчacнicть тa пoвнoтa
фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння виpoбничoгocпoдapcькoї дiяльнocтi тa poзвиткy
п-вa, викoнaння фiнaнcoвиx зoбoв’язaнь пepeд дepжaвoю тa iншими
cyб’єктaми господарювання.Фiнaнcoвa дiяльнicmь — цe cucmeмa вuкopucmaння
piзнux фopм i мemoдiв для фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння фyнкцioнyвaння
пiдпpuємcmв ma дocягнeння нuмu пocmaвлeнux цiлeй, тoбтo цe тa пpaктичнa
фiнaнcoвa poбoтa, щo зaбeзпeчyє життєдiяльнicть п-вa, пoлiпшeння її
peзyльтaтiв. Фiнaнcoвy дiяльнicть п-вa cпpямoвaнo нa виpiшeння тaкиx
ocнoвниx зaвдaнь:1)фiнaнcoвe зaбeзпeчeння пoтoчнoї
виpoбничo-гocпoдapcькoї дiяльнocтi;2)пoшyк peзepвiв збiльшeння дoxoдiв,
пpибyткy, пiдвищeння peнтaбeльнocтi тa плaтocпpoмoжнocтi;3)викoнaння
фiнaнcoвиx зoбoв’язaнь пepeд cyб’єктaми гocпoдapювaння, бюджeтoм,
бaнкaми;4)мoбiлiзaцiя фiнaнcoвиx pecypciв в oбcязi, нeoбxiднoмy для
фiнaнcyвaння виpoбничoгo й coцiaльнoгo poзвиткy, збiльшeння влacнoгo
кaпiтaлy;5)кoнтpoль зa eфeктивним, цiльoвим poзпoдiлoм тa викopиcтaнням
фiнaнcoвиx pecypciв. Фiнaнcoвa poбoтa п-вa здiйcнюєтьcя зa тaкими
ocнoвними нaпpямкaми:1)фiнaнcoвe пpoгнoзyвaння тa плaнyвaння;2)aнaлiз тa
кoнтpoль виpoбничo-гocпoдapcькoї дiяльнocтi;3)oпepaтивнa, пoтoчнa
фiнaнcoвo-eкoнoмiчнa poбoтa.
(1)Визнач.заг.потреба у грошових коштах. Складається план витрат,
прибутків. Meтoю cклaдaння фiнaнcoвoгo плaнy є визнaчeння фiнaнcoвиx
pecypciв, кaпiтaлy тa peзepвiв нa пiдcтaвi пpoгнoзyвaння вeличини
фiнaнcoвиx пoкaзникiв: влacниx oбopoтниx кoштiв, aмopтизaцiйниx
вiдpaxyвaнь, пpибyткy, cyми пoдaткiв.(2)Aнaлiз тa кoнтpoль фiнaнcoвoї
дiяльнocтi п-вa — цe дiaгнoз йoгo фiнaнcoвoгo cтaнy, щo yмoжливлює
визнaчeння нeдoлiкiв тa пpopaxyнкiв, виявлeння тa мoбiлiзaцiю
внyтpiшньoгocпoдapcькиx peзepвiв, збiльшeння дoxoдiв тa пpибyткiв,
змeншeння витpaт в-вa, пiдвищeння peнтaбeльнocтi, пoлiпшeння
фiнaнcoвoгocпoдapcькoї дiяльнocтi п-вa в цiлoмy. (3)Пoтoчнa тa
oпepaтивнa фiнaнcoвa poбoтa нa пiдпpиємcтвi cпpямoвyєтьcя нa пpaктичнe
втiлeння фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння пiдпpиємницькoї дiяльнocтi, пocтiйнe
пiдтpимyвaння плaтocпpoмoжнocтi нa нaлeжнoмy piвнi.Змicт пoтoчнoї
oпepaтивнoї фiнaнcoвoї poбoти нa пiдпpиємcтвi пoлягaє в
тaкoмy:а)пocтiйнa poбoтa зi cпoжцвaчaми cтocoвнo poзpaxyнкiв зa
peaлiзoвaнy пpoдyкцiю, poбoти, пocлyги;б)cвoєчacнi poзpaxyнки зa
пocтaвлeнi тoвapнo-мaтepiaльнi цiннocтi тa пocлyги з
пocтaчaльникaми;в)зaбeзпeчeння cвoєчacнoї cплaти пoдaткiв, iншиx
oбoв’язкoвиx плaтeжiв y бюджeт тa цiльoвi фoнди;г)cвoєчacнe пpoвeдeння
poзpaxyнкiв пo зapoбiтнiй плaтi;д)cвoєчacнe пoгaшeння бaнкiвcькиx
кpeдитiв тa cплaтa вiдcoткiв;е)здiйcнeння плaтeжiв зa фiнaнcoвими
oпepaцiями.
11. Зміст фінансової роботи п-ва.
Фiнaнcoвa poбoтa п-вa здiйcнюєтьcя зa тaкими ocнoвними
нaпpямкaми:1)фiнaнcoвe пpoгнoзyвaння тa плaнyвaння; 2)aнaлiз тa кoнтpoль
виpoбничo-гocпoдapcькoї дiяльнocтi;3)oпepaтивнa, пoтoчнa
фiнaнcoвo-eкoнoмiчнa poбoтa.
Визнач.заг.потреба у грошових коштах. Складається план витрат,
прибутків. Meтoю cклaдaння фiнaнcoвoгo плaнy є визнaчeння фiнaнcoвиx
pecypciв, кaпiтaлy тa peзepвiв нa пiдcтaвi пpoгнoзyвaння вeличини
фiнaнcoвиx пoкaзникiв: влacниx oбopoтниx кoштiв, aмopтизaцiйниx
вiдpaxyвaнь, пpибyткy, cyми пoдaткiв.(2) Aнaлiз тa кoнтpoль фiнaнcoвoї
дiяльнocтi п-вa — цe дiaгнoз йoгo фiнaнcoвoгo cтaнy, щo yмoжливлює
визнaчeння нeдoлiкiв тa пpopaxyнкiв, виявлeння тa мoбiлiзaцiю
внyтpiшньoгocпoдapcькиx peзepвiв, збiльшeння дoxoдiв тa пpибyткiв,
змeншeння витpaт в-вa, пiдвищeння peнтaбeльнocтi, пoлiпшeння
фiнaнcoвoгocпoдapcькoї дiяльнocтi пiдпpиємcтвa в цiлoмy.(3) Пoтoчнa тa
oпepaтивнa фiнaнcoвa poбoтa нa пiдпpиємcтвi cпpямoвyєтьcя нa пpaктичнe
втiлeння фiнaнcoвoгo зaбeзпeчeння пiдпpиємницькoї дiяльнocтi, пocтiйнe
пiдтpимyвaння плaтocпpoмoжнocтi нa нaлeжнoмy piвнi.Змicт пoтoчнoї
oпepaтивнoї фiнaнcoвoї poбoти нa пiдпpиємcтвi пoлягaє в
тaкoмy:1)пocтiйнa poбoтa зi cпoжцвaчaми cтocoвнo poзpaxyнкiв зa
peaлiзoвaнy пpoдyкцiю, poбoти, пocлyги;2)cвoєчacнi poзpaxyнки зa
пocтaвлeнi тoвapнo-мaтepiaльнi цiннocтi тa пocлyги з
пocтaчaльникaми;3)зaбeзпeчeння cвoєчacнoї cплaти пoдaткiв, iншиx
oбoв’язкoвиx плaтeжiв y бюджeт тa цiльoвi фoнди;4)cвoєчacнe пpoвeдeння
poзpaxyнкiв пo зapoбiтнiй плaтi;5)cвoєчacнe пoгaшeння бaнкiвcькиx
кpeдитiв тa cплaтa вiдcoткiв;6)здiйcнeння плaтeжiв зa фiнaнcoвими
oпepaцiям
12. Сутність та значення грошових розрахунків в діяльності п-ва.
У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання
різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні
розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й
перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий
оборот. Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він
охоплює процеси розподілу й обміну. На обсяг і структуру грошового
обороту на підприємстві справляють вплив стадії в-ва та споживання.
Тривалий виробничий процес, який потребує збільшення виробничих запасів,
призводить до збільшення платежів, пов’язаних з їх придбанням.
Збільшення трудомісткості продукції збільшує платежі, пов’язані з
оплатою праці. Прямі і зворотні зв’язки між виробництвом і споживанням
здійснюються через стадії розподілу й обміну за допомогою грошового
обороту. Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації
продукції. За товарного в-ва продукт окремого виробника, призначений для
споживання іншим суб’єктом господарювання, може дійти до споживача і
дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його
оплати. У соціалістичній економіці рух товарних і грошових потоків у
економічній літературі розглядався крізь призму планової організації
процесу відтворення і його складових — в-ва, розподілу, споживання.
Ринковим відносинам властивий вільний рух товарів, послуг, капіталу і
ресурсів.
13. Порядок відкриття п-вом рахунків в банках. Використання коштів з
поточних рахунків підприємств в банках.
Взаємовідносини суб’єктів підпр-кої діяльності з банками щодо відкриття
рахунків регулюються Законом України «Про внесення до деяких законів
України змін щодо відкриття банківських рахунків» та Інструкцією №3 «Про
відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».
Суб’єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для
зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій
відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих банків.
Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у
національній валюті та рахунки в іноземній валюті.
Операції за рахунками здійснюються тільки після отримання повідомлення
від податкового органу про взяття цих рахунків на облік.
За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник
рахунків протягом трьох робочих днів із дня відкриття або закриття
кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку
заборгованості, яка стягується в безспірному порядку) і повідомляє його
номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито
додаткові рахунки в національній та рахунки в іноземних валютах. У свою
чергу, банки, що в них відкрито додаткові рахунки в національній та
рахунки в іноземних валютах, також протягом трьох робочих днів
повідомляють про це банк, в якому відкрито основний рахунок.
Підприємства можуть мати такі рахунки в національній валюті:
поточні рахунки;
бюджетні;
кредитні;
депозитні.
Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам банків
такі документи:
заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним
бухгалтером;
копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в
органі державної виконавчої влади або іншому органі, уповноваженому
здійснювати державну реєстрацію;
копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації;
копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік;
картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження
рахунком та підпису розрахункових документів зі зразком відбитка печатки
підприємства;
копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України,
засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ.
Банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на:
поточні;
розподільчі;
кредитні;
депозитні (вкладні).
14. Грошовий обіг. Готівково-грошовий і безготівковий грошовий обіг.
Грошовий оборот — це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює
процеси розподілу й обміну. Ринковим відносинам властивий вільний рух
товарів, послуг, капіталу і ресурсів. Саме цей момент треба враховувати,
розглядаючи рух товарів і пов’язаний з ним оборот грошей. Оборот грошей
супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і
гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі
розрізняють активні гроші, що в кожний даний момент беруть участь в
обороті, і пасивні (кошти на рахунках суб’єктів господарювання,
громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і
зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом. Отже, маса грошей,
яка перебуває в обороті, завжди буде меншою за загальну кількість грошей
на суму грошових фондів накопичення І зберігання. Останні постійно
залучаються в активний грошовий оборот. Маса грошей, яка перебуває в
обороті, має дві форми: готівкову і безготівкову.
Розмежування грошового обороту на безготівковий і готівковий
стає інструментом регулювання об’єкта грошового обороту — грошової маси.
Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот, який
охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій,
банківських і фінансових установ, населення. Грошовий оборот на кожному
підприємстві пов’язаний з такими напрямками: 1)забезпечення процесу в-ва
(закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної
плати);2)реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування
витрат і формування доходів;3)сплата податків, обов’язкових відрахувань
і зборів;4)забезпечення спільної діяльності підприємств;5)отримання і
погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним установам.
Таке групування пов’язане з різною економічною сутністю названих
розрахунків, документооборотом, видами й методами фінансового та
банківського контролю. Безготівковий грошовий оборот повністю
здійснюється через банківські установи, що в них відкрито рахунки
суб’єктів підприємницької діяльності. Від правильної організації
грошових розрахунків у цілому залежить оперативність їх здійснення, а
відтак і фінансовий стан суб’єктів господарювання. Одним із головних
факторів нормалізації розрахунків у народному господарстві є
запровадження єдиних розрахункових правил, які визначаються відповідними
нормативними актами.
15. Форми безготівкових розрахунків, їх переваги та недоліки.
Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні
форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових
документів. Розрахункові документи готує постачальник або платник, а в
окремих випадках — банк. Розрахунковий документ — це відповідно
оформлений документ на переказ грошових коштів. Використовуються
відповідні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми
розрахункового документа), а саме:1)платіжними дорученнями;2)платіжними
вимогами-дорученнями;3)чеками;4)акредитивами;5)векселями;6)інкасові
доручення (розпорядження). Платіжні вимоги та інкасові доручення
(розпорядження) застосовуються у випадках стягнення в безспірному
порядку сум фінансових санкцій, недоїмки в бюджет з податків, штрафів,
які нараховані державними податковими органами. Правові основи
організації безготівкових розрахунків у господарському обороті
регламентуються законодавчими, інструктивними документами. НБУ виступає
як методичний центр щодо розробки форм і засобів розрахунків у народному
господарстві, правил документообороту, організації банківського контролю
за проведенням розрахунків. За часів переходу до ринкових відносин
організація безготівкових розрахунків повинна активно сприяти вирішенню
таких завдань: 1)зміцнення комерційного розрахунку на
підприємстві;2)підвищення відповідальності підприємств за своєчасне і в
повному обсязі здійснення платежів за всіма зобов’язаннями;3)зміцнення
договірної дисципліни;4)прискорення обороту оборотних коштів.
16. Принципи організації безготівкових розрахунків.
Ефективність функц-ня ек-ки в цілому і кожного окремого п-ва залежить
значною мірою від організації розрахунків.
1-й принцип безготівкових розрахунків стосується обов’язкового
зберігання п-вами та установами грошових коштів на рахунках в установах
банку (за винятком перехідних залишків у касі). Правовою базою для
реалізації цього принципу є угода між п-вом і банком щодо
розрахунково-касового обслуговування. 2-й пр-п полягає в тім, що п-вам
надано право вибору установи банку для відкриття рахунків усіх видів
(основного й додаткового) за згодою банку. 3-й пр-п — принцип
самостійного (без участі банків) вибору п-вами форми розрахунків та
закріплення Ух у своїх договорах та угодах. Установи банків можуть
тільки пропонувати своїм клієнтам застосовувати ту чи іншу форму
розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності та конкретні умови, які
можуть скластися в процесі розрахунків. 4-й пр-п — кошти з рахунка п-ва
списуються за розпорядженням його власника. Ураховуючи можливість
відкриття кількох рах., суб’єкт підпр. діяльності визначає один з
рахунків як основний. На ньому здійснюється облік заборгованості, яка
списується безспірно. 5-й пр-п стосується відкриття рахунків. Поточні
рахунки п-вам — суб’єктам підпр. діяльності відкривають установи банків
тільки за умови повідомлення про це податкового органу. 6-й пр-п полягає
в терміновому здійсненні платежів. Момент здійснення платежу має бути
максимально наближеним до часу відвантаження товарів, виконання робіт,
надання послуг. 7-й пр-п: платежі здійснюються в межах залишків коштів
на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту. 8-й
пр-п: розрахунки між суб’єктами підприємницької діяльності можуть
здійснюватись готівкою. При цьому постачальник — отримувач коштів,
повинен суму отриманої готівки провести через касову книгу і повернути
її в повному обсязі на свій рах. у банк. Використ. готівки, пов’язане з
виплатою зарплати, премій, винагород, матер. допомоги, дивід.,
провадиться тільки через її отримання з кас банків. Такий порядок дає
змогу контролювати своєч. сплату податків, внесків та інших обов’язк.
платежів, розмір яких залежить від фонду оплати праці.
17. Розрахунки платіжними дорученнями.
Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати
відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів. Платіжні
доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також міжміських
поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують максимальне
наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей і здійснення
платежу, прискорюють обертання ОК; запобігають виникненню кредит.
заборгованості в покупців. Розрахунки платіжними дорученнями
здійснюються також за нетоварними операціями. Це платежі до бюджету,
цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими
позичками. Платіжне доручення банк приймає тільки в межах коштів на
розрах. рах., крім доручень на перерахув. до бюджету сум податків,
зборів, обов’язкових платежів і внесків до державних цільових фондів.
Якщо постачальник (отримувач коштів) не має рахунка в банку або
розрахунки між постачальником і покупцем платіжним дорученням неможливі,
п-во може виконати розрахунок гарантованим платіжним дорученням через
п-ва зв’язку. Гарантовані платіжні доручення застосовуються у разі
переказу коштів на виплату заробітної плати працівникам, що заготовляють
сільськогосподарську продукцію в населених пунктах, де відсутні
банківські установи. Розрахунки платіжними дорученнями мають ряд
позитивних сторін у порівнянні з іншими формами розрахунків, а саме:
1)відносно простий і швидкий документооборот; 2)прискор руху коштів;
3)можливість використання даної форми розрахунків за нетоварних
платежів.
18. Акредитивна форма розрахунків та її застосування
Акредитив — це з розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної
установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів
оплату товаро-транспортних документів за відвантажений товар. Акредитив
застосовуєіься в розрахунках між постачальниками і покупцями. Документи
постачальника оплачуються банком тільки на умовах, передбачених в
акредитивній заяві покупця. Коли використовують акредитивну форму
розрахунків, оплата документів за відвантажений товар, надані послуги
здійснюється або в банківській установі постачальника за рахунок коштів
платника, там задепонованних дл цієї мети, або в банку платника — так
званий гарантований акредитив. Акредитивна форма розрахунку гарантує
платіж постачальніку. Ця форма розрахунків застосовується за наявності
угоди між постачальником і платником щодо такої форми розрахунків.
Постачальник пододає банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитивів
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.
Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками
чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не
перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати
умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після
повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар І
не пізніше трьох робочих дні після цього подає в установу банку реєстри
рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують від
вантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того
самого дня зараховуються на рахунок постачальника.
19. Розрахунки з використанням акредитивів.
Акредитив — це з розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної
установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів
оплату товаро-транспортних документів за відвантажений товар.
Постачальник пододає банк, що його обслуговує, заяву із зазначенням умов
використання задепонованих коштів (власних або залучених). Акредитивів
відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником.
Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками
чи для виплати грошей готівкою. Чинність акредитива, як правило, не
перевищує 15 днів з моменту відкриття. Платнику надано право змінювати
умови акредитива, достроково відкликати невикористані кошти. Після
повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар І
не пізніше трьох робочих дні після цього подає в установу банку реєстри
рахунків і транспортні або інші документи, які підтверджують від
вантаження. Коли документи відповідають умовам акредитива, кошти того
самого дня зараховуються на рахунок постачальника. Існує кілька видів
акредитивів. Покритий — це такий акредитив, який передбачає попереднє
депонування коштів. Непокритий — це акредитив, коли платежі
постачальнику гарантує банк. Відзивний — це акредитив, який може бути
змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попер.
погодження з постач.
Безвідзивний — це акредитив, який не можна змінити або анулювати без
згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.
Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між
постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків
за акредитивом, строк його дії, вид акредитиву, спосіб його виконання,
банк постачальника і покупця. Підставою для відкриття акредитива
платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження
товару. Закриття акредитива в банку постачальника здійснюється: 1)на
заяву постачальника щодо відмови від дальшого використання акредитива до
закінчення терміну його чинності;2)після закінчення терміну чинності
акредитива;3)на заяву покупця про відкликання акредитива повністю або
частково.
Акредитив закривається в день отримання повідомлення від банку-емітента.
Акредит. форма розрахунку дає постачальнику впевненість, що
відвантажений товар буде своєчасно оплачено.
Для постачальників (отримувачів коштів) акредитивна форма розрахунків
надійна, відносно проста і приваблива, оскільки гарантує оплату.
Покупцям розрахунки з використанням акред. не вигідні, бо на певний час
кошти вилуч. з обороту, що погіршує фін. становище підприємств-покупців.
20. Розрахунки чеками.
У розрахунках між п-вами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання
готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові
чеки. Розрахунковий чек — це документ стандартної форми з дорученням
чекодавця своєму банкові переказати кошти з рахунка чекодавця на рахунок
пред’явника чека (отримувача коштів). Розрахунковий чек, як і платіжне
доручення, заповнює платник. На відміну від платіжного доручення чек
передається платником підприємству — отримувачу платежу безпосередньо
під час здійснення господарської операції. Отримувач платежу подає чек у
свій банк для оплати. Існує кілька видів розрахункових чеків:
акцептовані, не акцептовані банком, з лімітованих і нелімітованих
книжок. Останні застосовуються у місцевих розрахунках за отримані
товари, надані послуги, у постійних розрахунках з транспортними
організаціями (оплата фрахту), з п-вами зв’язку. Грошові чеки
застосовуються тільки для отримання п-вами з рахунків у банківських
установах готівки для виплати заробітної плати, премій і винагород,
дивідендів, коштів на відрядження, на господарські витрати.Платником по
чеку завжди є банк або інша кредитна установа. Чек як грошовий документ
короткострокової дії не має статусу законного платіжного засобу. Обіг
чеків не регулюється законодавством, а визначається потребою
комерційного обороту. Через це розрахунки чеками мають умовний характер:
видача боржником чека ще не означає оплати його зобов’язань перед
кредитором. Зобов’язання погашається тільки після повної оплати чека
банком-платником. Чекова форма розрахунків має певні переваги перед
іншими формами. Це, передовсім відносна швидкість розрахунків і
надходження коштів на рахунок постачальника, що сприяє зменшенню
дебіторської заборгованості. Принциповими недоліками такої форми розрах.
є недост. гарантія платежу, оскільки на рахунку чекодавця може не бути
потрібних коштів; неможливість розрахунків чеками на велику суму
складність оформлення чека.
21. Розрахунки векселями.
Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачальником
(отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою
платежу, які оформлюються векселем. Вексель — це письмове безумовне
зобов’язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її
власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала
вексель, у відповідний строк і у відповідному місці. Порядок провед.
заліку взаємної заборгованості з використ. векселів включає 4 етапи:
1)оформлення та облік платіжних документів;2)проведення заліку взаємної
заборгованості;3)вексельне оформлення прострочених
заборгованостей;4)дальші операції з векселями. Векселі різняться за
емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб’єктом, що здійснює
оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій
особі, місцем платежу, формою пред’явлення та іншими ознаками. Векселі
казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються
для покриття видатків державного бюджету. Приватні векселі емітуються
корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального
забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає
рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет
на ринку цінних паперів. Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну
природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то
фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових
ресурсів. Товарний (комерційний) вексель використовується для
кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення
векселедавцем-боржником своїх обов’язків перед постачальником-кредитором
за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи. Простий
(соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є
його борговим зобов’язанням оплатити кредитору вказану суму в
установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є
платником. Важлива особливість векселя полягає в тім, що його можна
використати як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують
«розрахунковий» вексель. Перевага простого векселя — у досить простих
правилах його обігу. Переказний вексель (тратта) — це документ, який
регулює вексельні відносини трьох сторін: кредитора (трасанта), боржника
(трасата) і отримувача платежу (ремітента). Такий вексель виписує та
підписує кредитор (трасант). Забезпечений вексель — це вексель,
гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю
доти, доки борг не буде сплачено. Векселі на пред’явника — це такі
векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель,
що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим.
Доміцильований вексель — це такий, у якому застережено, що даний вексель
підлягає сплаті третьою особою — доміцилянтом за місцем проживання
платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на
векселі векселедавцем і пред’являється до оплати доміцилянту, який не є
відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної
відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.Вексель може існувати в
паперовій або без паперовій формі — як записи на електронних рахунках.
22. Готівково-грошові розрахунки та сфера їх використання.Організація
готівково-грош. розрахунків п-ва.
Касові операції п-ва пов’язані як з прийняттям, так і з видачею готівки.
Порядок ведення касових операцій регламентується НБУ і поширюється на
всі п-ва незалежно від форм власності і виду діяльності, а також на
фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності (крім банків і
підприємств зв’язку). Усі п-ва, які мають поточні рахунки в банку,
зобов’язані саме там зберігати свої кошти. Отримувати готівку з власного
рахунка, як зазначалось, п-ва можуть не тільки на заробітну плату,
матеріальне заохочення, на відрядження та загальногосподарські витрати,
а й на інші цілі (розрахунки за сировину, матеріали, товари тощо).
Отримання готівки з поточного рахунка здійснюється з використанням
грошового чека. Розрахунки готівкою п-вами всіх видів діяльності та форм
власності проводяться з оформленням таких документів: податкових
накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового або
товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про закупівлю
товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що
засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті. Форми
податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу товарів
(робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку цих
операцій визначає Державна податкова адміністрація. Усім п-вам, які
мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції з
готівкою, встановлюються ліміти залишку готівки в касі. Цей ліміт для
кожного п-ва визначається комерційними банками за місцем відкриття
рахунка з урахуванням режиму і специфіки роботи п-ва, відстані його від
установи банку, розміру касових оборотів, установлених строків і порядку
передав. готівки в банк.
П-ва мають право мати в своїх касах готівку в межах лімітів. Нова
редакція постанови НБУ від 11 листопада 1998 р. № 473 внесла відповідні
зміни і до регулювання ліміту готівки на підпр.
Якщо п-во має податкову заборгованість і одночасно здійснює розрахунки
готівкою (крім розрахунків із податків і обов’язкових платежів), сума
тих коштів ураховується як фактичні залишки готівки в касі з наступним
їх порівнянням з встановленим лімітом каси. На порушників цього
положення накладається штраф за перевищення ліміту каси. Приймання
готівки касами підпр. проводиться за відповідно оформленими (підписаними
гол. бухгалтером або особою, ним уповноваженою) прибутк. касовими
ордерами. Видача готівки касами підприємств здійсн. за видатковими
касовими ордерами або за належно оформленими платіжними
(розрах.-платіж.) відомостями.
Усі надходж. й видачі готівки в нац. валюті п-ва реєструють у касовій
книзі. Приймання та облік готівки п-вами сфери торгівлі, громадського
харчув. та послуг, тобто здійснення роз-рах. з населенням, проводиться
із застосув. електронних контрольно-касових апаратів або товарно-касових
книг. Порядок застосув. ЕККА визначається Держ. податкового адмін-цією.
Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на
кер-ків підпр., гол. бухгалтерів, кер-ків фін. служб і касирів.
23. Розрахунково-платіжна дисципліна, її зміст і значення для
господарської діяльності та санкції в системі розрахунків і платежів.
Розрахункова дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів господарювання
дотримуватися встановлених правил проведення розрахункових операцій.
Розрахункова дисципліна базується на виконанні основних принципів
здійснення грошових розрахунків. Дотримання розрахункової дисципліни
сприяє прискоренню кругообороту коштів і зміцненню фінансового стану
п-ва. Порушення розрахункової дисципліни може бути наслідком
незадовільної роботи фінансових служб п-ва, а також складного
фінансового становища п-в. Платіжна дисципліна передбачає здійснення
п-вами платежів за фінансовими зобов’язаннями в повному обсязі та у
встановлені строки. Отже, забезпечення розрахунково-платіжної дисципліни
залежить від фінансового стану суб’єктів господарювання і водночас
впливає на їх фінансовий стан.
За порушення п-вами розрахунково-платіжної дисципліни до них можуть бути
вжиті санкції. Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як
примусову міру покарання, що застосовується за порушення встановленого
порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування
санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової,
фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб’єкта. Залежно
від того, які суб’єкти застосовують санкції, останні поділяються на
договірні, банківські (кредитні), фінансові. Договірні санкції
застосовуються у вигляді сплати неустойки, яка визначається у відсотках
до суми невиконаного зобов’язання. Банківські (кредитні) санкції
застосовуються до підприємств за порушення ними кредитної дисципліни; за
незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних
ресурсів; порушення планових строків уведення об’єктів; на які отримано
кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.
Фінансові санкції застосовуються за порушення суб’єктами господарювання
фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами,
податковими адміністраціями. Фінансові санкції визначено Законом України
«Про державну податкову службу в Україні», а також законами, які
регулюють фі нансові відносини п-ва щодо сплати окремих податків і
зборів (обов’язкових відрахувань). Застосування санкцій у цілому
позитивно впливає на зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни
суб’єктів господарювання. Крім санкцій до суб’єктів підприємницької
діяльності, може бути застосований і адміністративний штраф. Його слід
розглядати як вид адміністративного стягнення, яке застосовується до
особи за здійснення нею правопорушення, передбаченого Кодексом про
адміністративні правопорушення.
24. Економічна характеристика та класифікація грошових надходжень за
видами діяльності.
У процесі виробничо-господарської діяльності п-в постійно здійснюється
кругообіг коштів. Укладання коштів у в-во з метою виготовлення товарів і
отримання виручки від їх продажу характеризує кругообіг коштів п-в.
Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
в-ва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед державою,
банками та іншими суб’єктами господарювання, формування доходів і
прибутку є найважливішою стороною діяльності п-в. Вхідні грошові потоки
п-в за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Коли
кошти надходять з будь-яких джерел на самому п-в і, вони належать до
внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на
фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура
вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та
організаційно-правової форми п-ва. У світовій практиці 60-70 %
фінансових ресурсів надходить на п-ва за рахунок внутрішніх джерел.
Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і
звітності включають:1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт
і послуг;2) виручку від іншої реалізації;3) доходи від фінансових
інвестицій;4) доходи від інших позареалізаційних операцій. Виручка від
реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності
п-в. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових
надходжень.
П-ва можуть реалізовувати продукцію допоміжного в-ва, підсобного
сільського господарства, непотрібну й надлишкову сировину,
напівфабрикати та інші матеріали, основні засоби, що вибули з в-ва,
нематеріальні активи та інше майно. Саме такі грошові надходження п-в
відображаються у розділі “Виручка від іншої реалізації”. За ринкової
економіки, коли функціонує і розвивається фінансовий ринок, а п-ва
здійснюють фінансові інвестиції, доцільно ввести в класифікацію грошових
надходжень новий розділ — “Доходи від фінансово-інвестиційної
діяльності”, відокремивши його від розділу “Доходи від позареалізаційних
операцій”. Трансформація ринкових відносин потребує створення необхідної
інфраструктури. Розвивається фінансово-кредитна система, створюється і
функціонує фінансовий ринок. За таких умов багато п-в поряд з основною
займається і фінансово-інвестиційною діяльністю: купівлею і продажем
цінних паперів, укладанням тимчасово вільних коштів на депозитні
рахунки, лізингом; наданням майна в оренду; валютними та іншими
операціями з метою отримання додаткових доходів. Доходи від цієї
діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових потоках п-в і є
мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо фінансового ринку. Ці
доходи зростатимуть. Доходи від фінансових інвестицій справляють прямий,
безпосередній вплив на формування балансового прибутку.
26. Фактори, що впливають на величину виручки.
Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов,
залежить від:1) кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає
реалізації;2) рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.
Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину
виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу
в-ва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків
реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої
продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в
загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з
більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив
на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на
рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації
продукції, попит і пропонування на ринку. На окремі види продукції,
робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді
виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.
За умов ринкової ек-ки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.
25. Виручка від реалізації продукції, робіт та послуг. Визначення
моменту реалізації.
Процес в-ва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація
продукції (Т — Г’) — це кінцева стадія кругообігу коштів п-ва (Г — Т …
В … Т’ — Г’), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів
створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і
покупцями. На практиці можуть використовуватись два методи визначення
моменту реалізації продукції:а) продукцію відвантажено або відпущено
споживачу (відбулася передача права власності), — метод нарахування; б)
одержано кошти на рахунок постачальника за реалізовану продукцію —
касовий метод. В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають
бути оформлені відповідно до чинного положення. Реалізація продукції
завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Тому бартер, або прямий
товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За
бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, нема надходжень
виручки від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми
вартості. На жаль, згідно з діючим господарським законодавством,
бартерні операції нині включаються у звітність з реалізації продукції
п-в, що певною мірою викривляє реальний стан справ. Розмір виручки від
реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від:1)
кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації;2)
рівня реалізаційних цін і розрахункової дисципліни.
Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину
виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу
в-ва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків
реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої
продукції справляє двоякий вплив на величину виручки. Зростання в
загальному обсязі реалізованої продукції питомої ваги асортименту з
більш високою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. Прямий вплив
на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на
рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації
продукції, попит І пропонування на ринку. На окремі види продукції,
робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді
виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін.
За умов ринкової економіки існують вільні, фіксовані і регульовані ціни.
Фіксовані ціни встановлюються адміністративне (державою), переважно на
послуги першої необхідності і на товари, які монопольне виготовляються
державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються
регулюванням рівня рентабельності товарів першої необхідності, наприклад
хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому
державою встановлюються індикативні ціни — мінімальний і максимальний
рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами,
які склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю
сторін — постачальників і споживачів. Установлюючи вільні ціни, за
основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім
додають акцизний збір (для підакцизної продукції) і податок на додану
вартість. Розрахунок ціни продукції можна здійснити за такими
формулами:Ц1=С+П, де Ц1-ціна продукції (ціна виробника продукції);
С-собівартість продукції; П-прибуток.
Ц2=С+П+ПДВ, де Ц2 — ціна продукції з ПДВ; Цз = С + П + АЗ + ПДВ,
де — Цз ціна продукції з акцизним збором і ПДВ; АЗ — акцизний збір.
Відтак повну роздрібну ціну продукції можна розрахувати за формулою:
Ц4=С+П+АЗ+ПДВ+ТН, де Ц4-роздрібна ціна продукції; ТН-торгова націнка.
27. Розрахунок та планування виручки від реалізації продукції.
Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та
роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом
або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію
роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові
націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають
товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари
за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку. За
умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання
процесу в-ва та споживання і безпосередньо впливають на попит і
пропонування. Планову виручку від реалізації продукції визначають
методом прямого рахунку, множенням кількості реалізованих виробів на
їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою
виробів.
Виручку від реалізації кожної номенклатури виробів визначають за
формулою: В=Р-Ц, де В-виручка, Р-кількість реалізованих виробів, Ц-ціна
реалізації кожного виробу. Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи
з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки виробів
на початок планового періоду і віднімаючи такі на кінець планового
періоду. Плановий обсяг реалізації обраховують з формули; Р-З2+Т-32,де
Р-обсяг реалізації в плановому періоді; 3-залишки кожного виду готових
виробів на складі та відвантажених на початок планового періоду;
Т-випуск товарної продукції в плановому періоді; Зз-залишки кожного виду
виробів на складі на кінець планового періоду. Реалізаційні ціни в
плановому періоді визначають на основі цін базового періоду, які
коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, у тім числі з
урахуванням попиту і пропонування. Коли асортимент виробів надто
великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим
методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають
методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів
іншого асортименту користуються укрупненим методом. Для розрахунку
беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають
до нього вартість залишків на початок планового періоду і віднімають
очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними
цінами і за собівартістю Виручка від реалізації продукції, робіт і
послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і
реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових
ресурсів. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче
відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота
податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на
рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку позначається на
фінансовому результаті діяльності п-ва. Виручка від реалізації
продукції— це сума-коштів, які надійшли на рахунок п-ва за реалізовану
продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових
ресурсів п-в. Виручка від реалізації продукції є фінансовою категорією,
яка виражає грошові відносини між постач. і споживачами товару.
28. Розподіл виручки від реалізації продукції.
Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом
відшкодування коштів на в-во і реалізацію продукції, утворення доходів і
формування фінансових ресурсів. Від величини виручки залежить не тільки
внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й
своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських
кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому
рахунку позначається на фінансовому результаті діяльності п-ва. Виручка
від реалізації продукції у відтворюваному процесі матеріального в-ва
відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів п-ва. За
рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім
відшкодовується вартість матеріальних витрат на в-во- використаної
сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а
також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні
відрахування). Таким чином, утворюються економічні умови для нового
виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід. “Валовий
дохід є та частина вартості… і виміряна частина валового продукту…,
котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної
частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у
виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід
дорівнює, таким чином, заробітній платі…+ прибуток + рента”. Валовий
дохід — це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Чистий
дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість,
відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні
цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі
прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових
ресурсів не тільки п-в, а й держави. За економічним змістом прибуток —
це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини
чистого доходу, отриманого п-вом.
29. Формування і розподіл чистого доходу.
У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на
чистий дохід. “Чистий дохід, — писав К. Маркс, — є додаткова вартість,
що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній
включає в себе заробітну плату, перший же не включає її” . В економічній
літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень
іноді ототожнюються. “За умов товарно-грошових відносин вартість
додаткового продукту (чистий дохід), — пише Д. Моляков, — реалізується в
грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію — грошові
нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і
грошових нагромаджень є додатковий продукт…, за своєю суттю вони —
самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми
суспільного в-ва, друга (грошові нагромадження) є категорією
розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід
реалізується в грошовій формі і відокремлюється в самостійну фінансову
категорію-грошові нагромадження”. На мою думку, поняття “грошові
нагромадження” є
надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом
додаткового продукту, створеного працею людей на п-вах. Таким чином,
чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і
визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над
вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної
плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.
Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість,
відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні
цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі
прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових
ресурсів не тільки п-в, а й держави. У цьому зв’язку ніяк не можна
погодитись з думками авторів підручника “Фінанси, грошовий обіг,
кредит”2 стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою
чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття “прибуток” і
“чистий дохід” є однозначними. Водночас за економічним змістом прибуток
— це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини
чистого доходу, отриманого п-вом.
30. Доходи від інвестиційної діяльності.
Прибуткове інвестування грошових коштів здійснюється на фінансовому
ринку. Купуючи акції, облігації інших п-в, необхідно виходити з того, що
інвестувати треба тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в п-ва
мають бути готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка
може бути у формі грошового залишку на банківських рахунках або у
високоліквідних цінних паперах (державних облігаціях, казначейським
зобов’язаннях). Перш ніж придбати акції (облігації) будь-якого п-ва,
необхідно всебічно вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові
результати. Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються
п-вом у майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних
проспектах. Не рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену
інформацію про стан справ того п-ва, цінні папери котрого планується
придбати. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про
свої доходи. П-вам не рекомендується відмовлятися від придбання акцій
(облігацій) тільки через невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на
порівняно невисокі дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність
і тривалість їх отриманню. Тимчасово вільні грошові засоби п-ва можуть
вкладати на депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений
відсоток. депозитні рахунки в комерційні банки під обумовлений відсоток.
31. Доходи від фінансових операцій.
П-ва отримують доходи від таких видів фінансової діяльності:1)придбання
акцій, облігацій та інших цінних паперів;2)продаж акцій, облігацій та
інших цінних паперів;3)цільові грошові вклади;4)валютні
операції;5)пайові внески, часткова участь у діяльності інших
п-в;6)надання позик;7)лізингові операції. Важливий напрямок фінансової
діяльності п-ва за ринкової економіки — це раціональне використання
вільних фінансових ресурсів, пошук ефективних напрямків інвестування
коштів, які даватимуть п-ву додатковий прибуток. Прибуткове інвестування
грошових коштів здійснюється на фінансовому ринку. Купуючи акції,
облігації інших п-в, необхідно виходити з того, що інвестувати треба
тільки надлишкові фінансові ресурси. При цьому в п-ва мають бути
готівкові кошти на випадок надзвичайних обставин. Ця готівка може бути у
формі грошового залишку на банківських рахунках або у високоліквідних
цінних паперах (державних облігаціях, казначейським зобов’язаннях). Перш
ніж придбати акції (облігації) будь-якого п-ва, необхідно всебічно
вивчити його діяльність, проаналізувати її фінансові результати.
Цінність акцій визначається тими доходами, котрі очікуються п-вом у
майбутньому, а не рівнем дивідендів, обіцяних у рекламних проспектах. Не
рекомендується давати згоду, маючи лише неперевірену інформацію про стан
справ того п-ва, цінні папери котрого планується придбати. Не можна
купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.
Стан справ п-ва, до акцій якого виник інтерес, необхідно порівнювати із
загальною ситуацією у відповідній галузі економіки. П-вам не
рекомендується відмовлятися від придбання акцій (облігацій) тільки через
невисокі дивіденди. Іноді ліпше погодитись на порівняно невисокі
дивіденди, якщо при цьому забезпечується стабільність і тривалість їх
отриманню.
П-во має право здавати в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди,
обладнання, техніку та інше) за відповідну плату або здійснювати
фінансовий лізинг. Лізинг — це форма довгострокової оренди, яка
передбачає передачу права користування майном іншому суб’єкту
підприємницької діяльності на платній основі і на визначений угодою
строк. Об’єктом лізингу є матеріальні цінності, які входять до складу
основних засобів. У лізинговій угоді беруть участь три сторони:
п-во-постачальник, лізингова фірма (п-во-орендодавець), орендатор, який
отримав нерухоме майно і користується ним протягом визначеного часу. Є
два види лізингу: фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг
передбачає виплату постачальнику (лізинговій фірмі) вартості обладнання,
яке замовлене орендатором, і передачу його в оренду. За фінансового
лізингу строк оренди обладнання відповідає строку його амортизації.
Фінансовий лізинг має; також назву лізингу майна з повною окупністю або
з повною виплатою. Це означає, що лізинго-давець протягом чинності
договору повертає собі всю вартість майна й отримує прибуток від
лізингової операції. Після закінчення строку дії договору орендатор може
викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю або повернути його
лізингодавцеві, або укласти новий контракт на оренду. Оперативний лізинг
укладається, як правило, на час, менший за амортизаційний період майна.
Після закінчення договору об’єкт лізингу повертається лізингодавцеві або
знову здається в оренду. Важливим аспектом лізингового договору є
лізингова плата. Лізингова плата залежить від виду основних засобів,
строку лізингу та інших умов договору. Як правило, сума лізингової плати
є фіксованою і вноситься однаковими частинами протягом усього терміну
дії договору. Однак за високої інфляції в договорі можна передбачати
можливість періодичного збільшення лізингового відсотка.
34. Економічний зміст прибутку.
Прибуток є однією з основних категорій товарного в-ва. Це передусім
виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в
процесі суспільного в-ва. Поява прибутку безпосередньо пов’язана з
появою категорії «витрати в-ва». Прибуток — це та частина додаткової
вартості продукту, що реалізується п-вом, яка залишається після покриття
витрат в-ва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат
виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Додатковий
продукт — це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного
продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним
формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.
Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої,
готової до розподілу. П-во одержує прибуток після того, як втілена у
створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю
первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву
вартості додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об’єктивною
економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні
процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері в-ва й розподілу ВВП.
Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат
фінансово-господарської діяльності п-в як суб’єктів господарювання. Тому
прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є
особливості у формуванні прибутку п-в залежно від сфери їхньої
діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових
відносин.
35. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності під-ва.
Прибуток — це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої,
готової до розподілу. П-во одержує прибуток після того, як втілена у
створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Отже, об’єктивна основа існування прибутку пов’язана з необхідністю
первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма прояву
вартості додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об’єктивною
економічною категорією. Тому на його формування впливають об’єктивні
процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері в-ва й розподілу
валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат
фінансово-господарської діяльності п-в як суб’єктів господарювання. Тому
прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є
особливості у формуванні прибутку п-в залежно від сфери їхньої
діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових
відносин.
На формування прибутку як фінансового показника роботи п-ва, що
відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб’єктів
господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових
результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт,
послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків)
від фінансових операцій, іншої діяльності. Отже, на формування
абсолютної суми прибутку п-ва впливають: результати, тобто ефективність
його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь
господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових
результатів. Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні.
Прибуток н/г -це результат діяльності окремих п-в, галузей економіки,
розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку
обліку фінансових результатів.
36. Формування загального прибутку.
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності п-ва є його прибуток.
Протягом тривалого часу загальна сума отриманого п-вом прибутку
визначалась як балансовий прибуток. Балансовий прибуток — загальна сума
прибутку п-ва від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як
на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі
і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому
числі продукції допоміжних і обслуговуючих в-в, що не мають окремого
балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів,
валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних
цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті,
а також позареалізаційних операцій. Отримання балансового прибутку було
пов’язане з кількома напрямками діяльності п-ва:1)це основна діяльність.
Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг). Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану
вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат,
що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).2)це
діяльність, що не є основною для даного п-ва, але пов’язана з
реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її
визначали як прибуток від іншої реалізації.3)це діяльність, пов’язана зі
здійсненням фінансових інвестицій. У результаті п-ва одержують прибуток
у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди
інших п-в (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді
відсотків за державними цінними паперами, облігаціями п-в, за
депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага
в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено
розвитком ринкової економіки, фондового ринку.4)це діяльність, пов’язана
з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних
витрат (збитків) п-в. З проведенням реформування бухгалтерського обліку
і фінансової звітності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних
стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку п-в. Облік
і визначення фінансових результатів — прибутку (збитку) здійснюється за
такими видами діяльності п-ва: звичайна діяльність, у тому числі
операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов’язана з
виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність
поділяється на основну та іншу операційну діяльність.
37. Прибуток від реалізації продукції. Фактори, що впливають на прибуток
від реалізації продукції.
Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання.
Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну
від виручки, надходження якої на поточний рахунок п-ва фіксується
регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний
період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Реально
формування прибутку на п-ві відбувається в міру реалізації продукції.
Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за
датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг)-за датою
фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів
покупця на банківський рахунок постачальника. Прибуток від реалізації
продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу
реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації
продукції впливає зміна обсягу в-ва, залишків нереалізованої продукції,
частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу в-ва, залишків
нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації
продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні
витрати (за зміни обсягу в-ва продукції); витрати на зберігання
продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від
реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За
умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності
продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення
прибутку п-ва за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих
виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище
деяких п-в у в-ві та реалізації багатьох видів продукції. Отже, можна
зробити висновок, що можливості п-в впливати на обсяг прибутку від
реалізації, змінюючи обсяги в-ва продукції, залишки нереалізованої
продукції, її рентабельність, є досить суттєвими. Розглянемо вплив на
формування прибутку собівартості продукції» (робіт, послуг).
Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності п-в,
показником її ефективності. Собівартість продукції (робіт, послуг) — це
виражені в грошовій формі поточні витрати п-ва на їх виробництво
(виконання). Витрати в-ва, що включаються в собівартість продукції
(робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати,
витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація
основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
38. Собівартість та її вплив на прибуток.
Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції» (робіт,
послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності
п-в, показником її ефективності. Собівартість продукції (робіт, послуг)
— це виражені в грошовій формі поточні витрати п-ва на їх виробництво
(виконання). Витрати в-ва, що включаються в собівартість продукції
(робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати,
витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація
основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати. Без обчислення
собівартості неможливо визначити фінансовий результат
виробничо-господарської діяльності п-ва. Скорочення витрат на
виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, е важливим
фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за
рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення
витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний
перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з
урахуванням сфери й галузі діяльності п-ва. Відповідно до положень
(стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року
(зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 «Запаси»), собівартість
реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції,
яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних
загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До
виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:1)прямі
матеріальні витрати;2)прямі витрати на оплату праці;3)інші прямі
витрати;4)загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції
(робіт, послуг) установлюється п-вом. Витрати, пов’язані з операційною
діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої
продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:1)адміністративні
витрати;2)витрати на збут;3)інші операційні витрати.
39. Формування відпускних цін і їх вплив на прибуток.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох
основних показників: 1. обсягу реалізації продукції та її
2.собівартості. (Собіварт-ть включ. такі витрати: матер., на оплату
праці, на соц.заходи, амортиз.відрахування, інші витрати. Відпускні ціні
формують собівартість, прибуток, акцизний збір та ПДВ). На зміну обсягу
реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків
нереалізованої продукції, частки прибутку в оптовій ціні продукції
(рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків
нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації
продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні
витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання
продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від
реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За
умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності
продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення
прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні
окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне
становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів
продукції. Підприємства можуть впливати на обсяг прибутку від
реалізації, змінюючи обсягивироб-ва, залишки нереаліз. прод., її
рентаб-ть.
40. Методі розрахунку та планування прибутку.
Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування,
прогнозування суми прибутку суб’єктів господарювання необхідне для
складання поточних і перспективних фінансових планів. Визначення суми
прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні
особливості залежно від сфери діяльності суб’єкта господарювання:
виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг. На під-вах виробничої сфери
можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації
продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню
продукції, економічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку.
Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і
реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані.1). Перелік і
кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що
планується до в-ва і реалізації.2). Собівартість одиниці продукції.3).
Ціна одиниці продукції (ціна виробника). Розрахунок прибутку на підставі
показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод. Може
застосовуватись по п-ву в цілому за розрахунку прибутку від випуску,
реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про
виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також
очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді. Економічний
(аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від
випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від інших методів
розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму
прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу в-ва
(реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і
рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок
прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною
продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція — це продукція, що
вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція — це
продукція, що не вироблялася на п-ві в попередньому періоді. Розрахунок
прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій
послідовності:а)визначається очікуваний базовий прибуток і базова
рентабельність продукції;б)порівнянна продукція планового періоду
визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;в)виходячи
з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за
порівнянною продукцією в плановому періоді;г)розраховується вплив
окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується. Прибуток
від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований
методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком
таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з
використанням показника середньої рентабельності продукції по п-ву.
41. Рентабельність продукції, п-ва. Методі її визначення і значення,
показники рент-ті.
Абсолютна сума прибутку, отримана п-вом, у тім числі прибуток від
основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть
характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових
умов більшу суму прибутку отримає п-во, яке володіє більшим капіталом,
використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і
реалізує продукції (робіт, послуг). Прибуток — це частина отриманого на
вкладений капітал чистого доходу п-ва, що характеризує його винагороду
за ризик підприємницької діяльності. Щоб зробити висновок про рівень
ефективності роботи п-ва, отриманий прибуток необхідно порівняти зі
здійсненими витратами. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю
або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У
найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає
прибутковість або дохідність в-ва і реалізації всієї продукції (робіт,
послуг) чи окремих видів її; дохідність п-в, організацій, установ у
цілому як суб’єктів господарської діяльності; прибутковість різних
галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов’язана з отриманням
прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого
прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень
прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що
приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої
вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної
кількості показників рентабельності: 1) обчислення рент-ті окремих видів
продукції (робіт, послуг) може ґрунтуватися на показниках прибутку від
їх реалізації ділимо на поточні витрати, що можуть братися в таких
варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за
виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість
продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків). 2)
Для розрахунку рівня рентабельності п-в можуть використовуватися:
загальний прибуток; прибуток від основної операц. д-ті. При цьому
прибуток зіставляється з авансованою вартістю, поточними витратами
(собів-ть) або обсягом реал-ції за цінами вир-ка. 3) Для розрахунку
рентабельності галузей економіки береться загальна сума прибутку,
отримана п-вами, об’єднаннями, іншими госпрозрахунковими формуваннями,
що входять у відповідну галузь економіки, що зіставляється з
авансованою вартістю, поточними витратами або обсягом реал-ції.
42. Система оподаткування п-в та її призначення.
Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її важливий
атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням
досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки,
розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних
економічних і соціальних завдань. Становлення системи оподаткування в
Україні почалося з прийняттям 25 червня 1991 р. Закону «Про систему
оподаткування». У ньому були визначені принципи побудови і призначення
системи оподаткування, перелік податків, зборів та обов’язкових
платежів, платники та об’єкти оподаткування.
Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, тобто
обов’язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні
цільові фонди.
Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її
побудови: а)стимулювання підприємницької виробничої діяльності та
інвестиційної активності; б)обов’язковість; в)рівнозначність і
пропорційність; г)рівність, недопущення будь-яких проявів податкової
дискримінації; д)соціальна справедливість; е)стабільність; ж)економічна
обгрунтованість; з)рівномірність сплати; і)компетентність; к)єдиний
підхід; л)доступність. Суспільне призначення податків виявляється в тих
функціях, які вони виконують. Найбільш поширеним є погляд, що податки
виконують дві основні функції — фіскальну (мобілізації коштів у
розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів
для виконання державних функцій) та регулюючу (вплив податків на різні
сторони діяльності суб’єктів господарювання: 1. Визначення об’єкта
оподаткування; 2. Визначення джерел сплати податків; 3. Установлення
розміру ставок податків і методики їх розрахунку. 4. Установлення
термінів сплати податків. 5. Надання податкових пільг. 6. Застосування
штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами
господарювання).
43. Види податків, зборів (обов’язкових платежів), які сплачують під-ва.
У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування
юридичних осіб (п-в) та оподаткування фізичних осіб.
П-ва — суб’єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а також
місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:
1)прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок
з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів,
податок на нерухоме майно (нерухомість)]; 2)непрямі податки [(ПДВ),
акцизний збір, мито]; 3)збори (на обов’язкове державне пенсійне
страхування, на обов’язкове соціальне страхування, до фонду для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
та соціального захисту населення; до державного інноваційного фонду; за
геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за
забруднення навколишнього середовища; рентні збори); 4)відрахування на
фінансування дорожнього господарства, державне мито, плата за торговий
патент на деякі види підприємницької діяльності.
Місцеві податки і збори включають:1)два податки (комунальний податок і
податок з реклами); 2)різні збори (за право використання місцевої
символіки, за парковку автотранспорту, за проїзд територією прикордонних
областей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на
розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих
аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно- і
телезйомок та ін.).,
44. Прямі податки і їх вплив на фінансово-господарську діяльність
підприємств.
45. Податок на прибуток. Визначення об’єкта оподаткування. Пільги і
ставки податку.
З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України» “Про
оподаткування прибутку п-в” з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні
зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на
підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності п-ва.
Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа
резидентів платниками податку є суб’єкти господарської діяльності,
бюджетні, громадські та інші п-ва, установи й організації, які
здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території
України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є
фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій
організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження
котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний
статус). Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може
прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.
Принципово новим у прийнятому Законі є визначення об’єкта оподаткування.
З липня 1997 року об’єктом оподаткування є прибуток, що визначається
через коригування валового доходу. Обчислення оподаткованого прибутку
здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу, валових
витрат в-ва й обігу, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.
Валовий дохід — це загальна сума доходу платника податку від усіх видів
діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території
України, так і за її межами.
Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в
розмірі 30% до об’єкта оподаткування. Крім того, передбачені й інші
ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності
застосовуються такі ставки:1)3% валового доходу (крім доходу від
страхування й перестрахування життя);2)6% валового доходу за
дострокового розторгнення договору про страхування життя;3)15% валового
доходу нерезидентів від перестрахування ризиків на території України. У
розмірі 50% від основної ставки оподатковується прибуток від реалізації
інноваційного продукту, заявленого в інноваційних центрах. Суми
прибутків нерезидентів, що виплачуються резидентами як оплата вартості
фрахту транспортних засобів, оподатковується за ставкою 6%. Прибутки
нерезидентів, що не здійснюють підприємницької діяльності в Україні (не
мають тут постійного представництва), але отримані з джерел на території
України, оподатковуються за ставкою 15%. Пільги за оподаткування
прибутку. Звільняється від оподаткування прибуток: 1)п-в від продажу на
митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування
власного в-ва, спрямований на збільшення в-ва та зменшення роздрібних
цін таких продуктів;2)п-в, що засновані всеукраїнськими громадськими
організаціями інвалідів, від продажу товарів (робіт, послуг), крім
прибутку, отриманого від грального бізнесу, якщо протягом попереднього
звітного (податкового) періоду кількість інвалідів за основним місцем
роботи становить не менше 50% чисельності працюючих, а фонд оплати
їхньої праці — не менше 25% суми витрат на оплату праці, що включається
до складу валових витрат;3)прибуток п-в, отриманий за рахунок
міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній основі для
виведення енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації. Прибуток від
продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в
інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50% від чинної ставки
протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як
інноваційної.
46. Механізм визначення податку на прибуток та його перерахування в
бюджет.
З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України» “Про
оподаткування прибутку п-в” з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні
зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на
підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності п-ва.
Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми
скоригованого валового доходу, валових витрат в-ва й обігу, а також
нарахованих амортизаційних відрахувань. Валовий дохід — це загальна сума
доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого
(нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або
нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Визначаючи валовий дохід, ураховують:1)загальні доходи від продажу
товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім
операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;2)
доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій,
пов’язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними
цінностями, цінними паперами, борговими зобов’язаннями та
вимогами;3)доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів,
отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими
вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);4)доходи, не
враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і
виявлені у звітному періоді;5)доходи з інших джерел і від
позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, а
також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником
податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів,
повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних
не за призначенням;
вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з
договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й
господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум
державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням
суду);6)суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю
окремих об’єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.
Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється
від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а
також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано
включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто
виручку від реалізації.
47. Особливості оподаткування прибутку страхових компаній.
З прийняттям Закону «Про внесення змін в Закон України “Про
оподаткування прибутку п-в”» з другого півріччя 1997 р. відбулися
істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на
підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності п-ва. Ставки
оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30%
до об’єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки
оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються
такі ставки:1)3% валового доходу (крім доходу від страхування й
перестрахування життя);2)6% валового доходу за дострокового розторгнення
договору і про страхування життя.
48. Плата за землю. Порядок її визначення і сплати в бюджет.
Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України
«Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та доповненнями до нього.
Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або
користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники
землі та землекористувачі (в тому числі орендарі). Стягуючи плату за
землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського
призначення (придатні для сільськогосподарського в-ва або призначені для
цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів,
установлених законодавством). Плата за землю сільськогосподарського
призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара
сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.
Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного по датку встановлено
в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних
ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного
податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості
населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його
кількості.
Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із
середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки
на території населеного пункту та її функціонального використання. З 1
липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти
ставок, передбачених Законом «Про плату за землю». Юридичні особи
самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1
січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації.
Податок нараховується з дня виникнення права власності або права
користування землею. Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки
податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності
або користування ділянкою. Суб’єкти підприємницької діяльності сплачують
земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок
включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму
оподаткованого прибутку, а відтак і податку на прибуток. За несвоєчасну
сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми
заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне
внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не
повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на
землю.
49. Податок з власників транспортних засобів. Порядок його визначення і
сплати в бюджет.
Порядок обчислення та сплати податку на транспортні засоби регулюється
Законом України «Про податок із власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів» від 18 лютого 1997 р. Платниками податку
є п-ва, організації, установи (юридичні особи) — власники транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів. Згідно із законодавством
об’єктами оподаткування є автомобілі (легкові, вантажні, спеціального
призначення); колісні трактори; мотоцикли, яхти та судна парусні, човни
моторні і катери. Не оподатковуються: трактори на гусеничному ходу;
машини та механізми для сільськогосподарських робіт; автомобілі швидкої
допомоги та пожежні; спортивні яхти, судна парусні і човни; транспортні
засоби (підйомні й самохідні), що використовуються на заводах, складах,
у портах для перевезення вантажів на короткі відстані. Ставки податку
визначено в розрахунку на рік: зі 100 см3 об’єму двигуна, з 1 кВт
потужності двигуна, зі 100 см довжини транспортного засобу. Усі ставки
податку встановлені з 1 січня 2000 р. в грн. за видами транспортних
засобів і диференційовані залежно від потужності двигуна, виду
транспортного засобу, його призначення й використання. Обчислення
податку здійснюється на підставі даних про кількість транспортних
засобів за станом на 1 січня поточного року. Податок сплачується за
місцезнаходженням юридичних осіб на спеціальні рахунки територіальних
дорожніх фондів. Територіальні дорожні фонди 85% податку спрямовують на
фінансування витрат, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією,
ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування. Решту
(15%) вони спрямовують до бюджетів місцевого самоврядування на
фінансування відповідних витрат.Податок сплачується щоквартально рівними
частинами до 15 числа місяця, що настає за звітними кварталами. За
придбані транспортні засоби протягом року податок сплачується перед їх
реєстрацією. Сума податку на транспортні засоби включається до складу
валових витрат платника, а отже, зменшує оподатковуваний прибуток і суму
податку на нього. Податок на транспортні засоби включається в
собівартість перевезень, що впливає на розмір прибутку п-ва. Аналіз
механізму стягнення податку на транспортні засоби дає змогу зробити
висновок, що поряд із фіскальною функцією вказаний податок виконує
регулюючу функцію. Він спрямований на підвищення інтенсивності
використання транспортних засобів.
50. Непрямі податки та їх вплив на фінансово-господарську діяльність
п-в.
В Україні використ. три види непрямих податків: акц. збір (специфіч.
акциз), ПДВ (універс. акциз), ввізне (імпортне) мито.
Непрямі податки включ. у ціни товарів, що реалізуються; робіт, що
виконуються; послуг, що надаються. Отже, ці податки є ціноутвор.
елементом і можуть суттєво вплив. на заг. рівень цін.
Достатньо складним є вплив непрямих податків на фінансову діяльність
суб’єктів господарювання. Останні є платниками непрямих податків, коли
вони купують товари, роботи, послуги. Водночас суб’єкти господарювання,
реалізуючи товари, роботи, послуги, у складі виручки від реалізації
одержують на свої рахунки певні суми непрямих податків, сплачених
покупцями (споживачами). Ці суми підлягають перерахуванню в бюджет. При
цьому вплив непрямих податків на фінансову діяльність суб’єктів
господарювання залежить від багатьох обставин і чинників. Цей вплив
можна розглядати у двох аспектах. По-перше, цей вплив зв’язаний зі
сплатою непрямих податків у процесі придбання товарно-матеріальних
цінностей, оплати виконаних робіт і отриманих послуг. У цьому разі
необхідно врахувати такі чинники: умови оплати, обсяги придбання, ставки
й пільги щодо податків, джерела і терміни відшкодування сплачених
податків. По-друге, цей вплив пов’язаний із надходженням непрямих
податків на рахунки суб’єктів господарювання, які реалізують товари,
роботи, послуги. У цьому разі можуть впливати такі чинники: умови
реалізації та оплати, обсяги й напрямки реалізації, ставки й пільги щодо
податків, терміни сплати податків у бюджет. Вплив непрямих податків на
фінансову діяльність, фінансовий стан суб’єктів господарювання залежно
від сфери їхньої діяльності виявляється по-різному. Тому є певні
особл-ті впливу непр. под. на діяльність п-в виробн. сфери (з урахув.
галузі); тих, які займаються торг.-посередн. діяльністю; тих, що надають
посл. (в тому числі фін.).
51. Акцизний збір. Об’єкти і ставки акцизного збору. Порядок його
обчислення та сплати в бюджет.
Акцизний збір — це непрямий податок, що встановлюється на
високорентабельні й монопольні товари та включається в їх ціну.
Платниками податку в бюджет є суб’єкти підприємницької діяльності —
виробники або імпортери підакцизних товарів. Залежно від виду
підприємницької діяльності є деякі особливості щодо обчислення об’єкта
оподаткування. Як правило, визначено такі об’єкти оподаткування: 1)
обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів. При цьому
оборотом з реалізації є продаж, обмін на інші товари, безкоштовна
передача. В оподаткований оборот включається реалізація (передача)
товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для
власних працівників (у тому числі і в порядку натуральної оплати праці);
2) митна вартість імпортних товарів, придбаних за іноземну валюту, в
порядку товарообмінних операцій, отриманих без оплати; 3) обороти з
реалізації конфіскованого і безхозного чи заставленого майна.
Платниками акцизного збору в бюджет є кілька видів суб’єктів
підприємницької діяльності: 1)П-ва, організації, установи (їхні філії,
відділення, підрозділи) як юридичні особи, що знаходяться на території
України та мають рахунки в банках; 2)Міжнародні об’єднання, включаючи
міжнародні неурядові організації, іноземні юридичні особи і громадяни,
які мають розрахункові рахунки в банках України; 3)Громадяни, що
займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
Акцизний збір обчислюється за ставками, що визначаються у двох
варіантах:1)у твердих ставках (сумах) з одиниці реалізованих, завезених,
переданих товарів;2)у відсотках до обороту з реалізації (передачі)
товарів.
Тверді ставки акцизного збору встановлені в ЕКЮ з одиниці (переданих,
завезених в Україну) товарів, що реалізовані. Ці ставки диференційовані
залежно від якісних характеристик товару. За використання відсоткових
ставок акцизного збору можливі такі варіанти визначення обороту, що
оподатковується:1) для товарів, які реалізуються за вільними цінами.
Оподаткований оборот визначається виходячи з їхньої вартості за
вказаними цінами з урахуванням акцизного збору, без ПДВ ; 2) для
товарів, що отримані за межами України за іноземну валюту, включаючи
товари, завезені на територію України в порядку товарообмінних операцій
і безкоштовно. Оборот, що оподатковується, обчислюється, виходячи з
їхньої митної вартості, перерахованої за курсом Національного банку
України, що діяв на день подання митної декларації. Сума акцизного
збору, що включається в ціну, визначається у твердих ставках в ЕКЮ з
одиниці товарів, що імпортуються, або за ставками у відсотках до
обороту, що включає: митну вартість придбаних товарів, оплату митних
послуг, ввізне (імпортне) мито, акцизний збір. Строки сплати акцизного
збору в бюджет. Залежать від виду підакцизних товарів, суми податку,
виду діяльності суб’єкта господарювання. П-ва, що реалізують вироблені
ними спирт етиловий і алкогольні напої, сплачують податок на третій
робочий день після здійснення товарообороту. За реалізації тютюнових
виробів податок сплачується один раз на місяць (до 16 числа), виходячи з
фактичного оподаткованого обороту за попередній місяць. П-ва, в яких
середньоміс. сума акцизного збору за попер. рік становила понад 25 тис.
грн., сплачують податок щодекади (15, 25 числа поточного місяця і 5
числа місяця, наступного за звітним), виходячи з фактичного обороту, що
оподатковувався за попередню декаду. Решта п-в сплачує податок щомісяця
до 15 числа також виходячи з фактичного обороту, що оподатковувався за
попередній місяць. За імпортовані підакцизні товари акц. збір сплач. під
час перетину митного кордону.
52. Податок на додану вартість. Платники і об’єкти оподаткування. Пільги
і ставки податку.
ПДВ домінує серед непрямих податків, що надходять до бюджету. Тобто це
податок, який виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Як уже
зазначалось вище, особливість ПДВ полягає в тім, що саме він справляє
значний вплив на фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання та на їхній фінансовий стан. Слід звернути увагу, що
варіант обчислення ПДВ, який застосовується в Україні, допускає
оподаткування перенесеної вартості. Це обумовлено тим, що ставки ПДВ
встановлюються на оподаткований оборот, який включає вартість
матеріальних витрат (перенесену вартість), а також попередньо включені у
вартість товарів (робіт, послуг) податки. Платники податку. Платниками
податку в бюджет є суб’єкти господарської діяльності (юридичні особи) і
громадяни (фізичні особи), які здійснюють підприємницьку діяльність на
території України. При цьому податок стягується, якщо обсяг
оподаткованих операцій платника з продажу товарів (робіт, послуг) за
останні дванадцять календарних місяців перевищував 600 неоподаткованих
мінімумів доходів громадян. Об’єкт оподаткування. Об’єктом оподаткування
є такі операції, здійснювані платниками податку, суб’єктами
господарювання:1)продаж товарів (робіт, послуг) на митній території
України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами
оперативної оренди (лізингу);2)завезення (пересилання) товарів на митну
територію України, виконання робіт (послуг), що здійснюється
нерезидентами для використання або споживання цих робіт (послуг) на
митній території України; 3)завезення (пересилання) майна згідно з
договорами оренди (лізингу), застави, іпотеки;4)вивезення (пересилання)
товарів за межі митної території України і виконання робіт, надання
послуг для споживання за межами митної території України. Отже, об’єктом
оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт, послуг)
усередині держави, за їхнього імпорту чи експорту. Згідно із Законом
«Про податок на додану вартість» застосовуються дві ставки
оподаткування: 20% і нульова. Нульова ставка оподаткування ПДВ
застосовується до таких операцій:1)продаж товарів, що були вивезені
(експортовані) платником податку за межі митної території
України;2)продаж робіт (послуг), призначених для використання і
споживання за межами митної території України;3)продаж товарів (робіт,
послуг) п-вами роздрібної торгівлі, що розміщені на території України в
зонах митного контролю (безмитних магазинах);4)надання транспортних
послуг з перевезення пасажирів і вантажів за межами митного кордону
України;5)продаж вугілля та продуктів його збагачення, вугільних і
торф’яних брикетів, електроенергії. Не дозволяється застосування
нульової ставки ПДВ до операцій, що зв’язані з вивезенням (експортом)
товарів (робіт, послуг), у тих випадках, коли ці операції звільнені від
оподаткування на митній території України.
53. Порядок розрахунку і сплати ПДВ в бюджет
Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет суб’єктом господарювання —
платником податку, визначається як різниця між загальною сумою його
податкових зобов’язань з ПДВ, що виникли у зв’язку з продажем товарів
(робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою податкового кредиту,
що сформувався протягом того самого періоду. ПДВ, що включається в ціну,
визначається у відсотках до обороту, що включає митну вартість придбаних
товарів, ввізне мито, акцизний збір (якщо це підакцизний товар). ПДВ, що
включається в ціну, розраховується виходячи з відсоткової ставки податку
до ціни виробника і суми акцизного збору, включеного в ціну. Терміни
сплати ПДВ у бюджет. Вибираючи податковий період, платник має врахувати
можливість отримання бюджетного відшкодування податкового кредиту. Таке
відшкодування безпосередньо зв’язане з податковим періодом. Для
платників податку, в яких обсяг операцій, що оподатковується, за
попередній календарний рік перевищує 7200 неоподаткованих мінімумів
доходів громадян, оподатковуваний (звітний) період дорівнює календарному
місяцю. При цьому сплата ПДВ має здійснюватися не пізніше 20 числа
місяця, що настає за звітним періодом. Платники податку, що в них обсяг
оподатковуваних операцій є меншим, ніж вказано вище, самі визначають
податковий період. Він може дорівнювати календарному місяцю або
кварталу. Заяву про своє рішення платник податку подає в податковий
орган за місяць до початку календарного року. Протягом календарного року
можлива заміна квартального податкового періоду на місячний за заявою
платника податку. Платник ПДВ, що використовує квартальний податковий
період, але здійснює експортні операції з продажу товарів (робіт,
послуг), може одержувати бюджетне відшкодування частини податкового
кредиту за результатами двох перших місяців кварталу.
54. Обов’язкові відрахування в цільові державні фонди і їх вплив на
фінансово-господарську діяльність під-ств.
Закон України «Про систему оподаткування» встановлює участь суб’єктів
господарювання у формуванні централізованих державних цільових фондів.
Ця участь здійснюється у вигляді обов’язкових зборів, внесків, порядок
обчислення яких визначено окремими нормативними документами.
Відрахування в цільові державні фонди нині становлять значні за обсягом
суми коштів, що суттєво впливає на фінансово-господарську діяльність
п-в. Цей вплив виявляється в такий спосіб. По-перше, через формування
валових витрат, які виключаються із суми скоригованого валового доходу.
Відтак відрахування в цільові державні фонди зменшують оподаткований
прибуток, а отже, і суму податку на нього. По-друге, через формування
поточних витрат (собівартості). Указані відрахування збільшують
собівартість, що відповідно може зменшити прибуток від реалізації
продукції (робіт, послуг) або збільшити їхню вартість, а отже, створити
проблеми зі збутом продукції. По-третє, через використання прибутку. Це
має місце тоді, коли відрахування (збори) здійснюються за рахунок
прибутку п-ва. Отже, вплив названих відрахувань на
фінансово-господарську діяльність п-в є суперечливим. Можливість п-в
впливати на формування абсолютної суми відрахувань у цільові фонди є
обмеженою. Це пояснюється тим, що нормативи відрахувань визначено
законодавче і вони однакові для всіх суб’єктів господарювання. Кількість
суб’єктів господарювання, які користуються пільгами щодо таких зборів,
також обмежені. Можливість впливати на розмір зборів з боку суб’єктів
господарювання пов’язана з формуванням показників, стосовно яких
встановлено нормативи відрахувань (сплачена сума заробітної плати,
валовий дохід, вартість товарної продукції, обсяг реалізації продукції
та ін.).
55. Місцеві податки і збори, їх розрахунок і вплив на
фінансово-господарську діяльність під-ств.
Суб’єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів
місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має
важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує
реалізацію соціальної та економічної політики. Сплачуючи місцеві податки
і збори, суб’єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів
місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою
чергу, справляє позитивний вплив на діяльність п-в. Перелік та порядок
обчислення і сплати місцевих податків і зборів в у країні було визначено
Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року «Про місцеві податки
і збори». Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети. Місцеві
податки:1)комунальний податок;2)податок на рекламу. Місцеві збори:1)за
право використання місцевої символіки;2)за паркування
автотранспорту;3)за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та
сфери послуг;4)за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного
розпродажу і лотерей;5)за право проведення кіно- і телезйомок;6)за
проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за
кордон, та інші.
Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості
їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб’єктів
господарювання полягають у такому.
1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які
виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму
оподатковуваного прибутку.
2. Місцеві податки і збори суб’єкти господарювання відносять на
собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього
прибутку.
Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено
юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території
України.
Об’єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який
обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на
місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір
ставки податку визначено у розмірі 10% від об’єкта оподаткування
(розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується
щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці.
Податок з реклами. Платниками вказаного податку згідно з указаним вище
декретом було визначено суб’єктів підприємницької діяльності, їхні
філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів:
замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів
реклами. Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних
оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової
інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів
(на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на
спортивному одязі чи майні. Об’єктом оподаткування була визначена
вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку
визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову
рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий
час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі.
Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники
реклами — щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним).
56. Відрахування підприємства на обов’язкове державне пенсійне
страхування.
Порядок визначення відрахувань встановлений Законом України «Про збір на
обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 року та
внесеними змінами до цього закону від 15 липня 1999 р.
Платниками такого збору є:1)суб’єкти підприємницької діяльності
незалежно від форми власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські
установи й організації, фізичні особи — суб’єкти підприємницької
діяльності, що використовують працю найманих працівників; об’єкт
оподаткування: Фактичні витрати на оплату праці працівників, а також
винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт за угодами
цивільно-правового характеру (ставки 32%; 4%).2)філії, відділення й інші
відособлені підрозділи платників збору, зазначених вище, що не мають
статусу юридичної особи та розміщені на іншій території;3) фізичні особи
— суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю
найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси; об’єкт
оподаткування: сума оподаткованого доходу (ставка 32%).4)фізичні особи,
що працюють за трудовим договором (контрактом), виконують роботи
(послуги) згідно з цивільно-правовими договорами; об’єкт оподаткування:
Сукупний оподаткований дохід (ставки 1%; 2%).5)юридичні та фізичні
особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу валют; об’єкт
оподаткування: Сума операцій з купівлі продажу валюти (ставка
1%).6)суб’єкти підприємницької діяльності (у тому числі нерезиденти) —
виробники та імпортери тютюнових виробів; об’єкт оподаткування: Вартість
вироблених та імпортованих тютюнових виробів з урахуванням акцизного
збору, що підлягають продажу, обміну, безоплатній передачі (ставка
1%).7)суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю
ювелірними виробами із золота (крім обручок), платники, коштовних
каменів; об’єкт оподаткування: вартість реалізованих ювелірних виробів
(ставка 5%).8)юридичні та фізичні особи за відчуження легкових
автомобілів, крім легкових автомобілів, які переходять у власність
спадкоємцям за законом; об’єкт оподаткування: вартість легкового
автомобіля (ставка 3%).9)п-ва, організації, установи незалежно від форми
власності, які придбавають нерухоме майно, крім державних п-в,
організацій, установ, які придбавають нерухоме майно за рахунок
бюджетних коштів; об’єкт оподаткування: Вартість нерухомого майна
зазначеного в договорі купівлі-продажу (ставка 1%).10)п-ва, організації,
установи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку;
об’єкт оподаткування: Вартість будь-яких послуг стільникового рухомого
зв’язку, сплачених споживачами цих послуг (ставка 6%). Пенсійний фонд
включається до державного бюджету. Забороняється використання коштів
фонду не за цільовим призначенням, у тім числі на кредитні, депозитні
операції, надання позичок. Тимчасово вільні кошти фонду, за браком
заборгованості у виплаті пенсій, можуть бути використані Пенсійним
фондом на придбання державних цінних паперів.
57. Відрахування підприємств на обов’язкове державне соціальне
страхування.
Порядок визначення збору встановлено Законом України «Про збір на
обов’язкове соціальне страхування» від 26 липня 1997 р. Особливість
такого збору полягає в тім, що він включає і збір на обов’язкове
соціальне страхування на випадок безробіття. У зв’язку з цим скасовані
відрахування п-в у Фонд сприяння зайнятості населення, що здійснювались
згідно із Законом України «Про систему оподаткування» від 2 лютого 1994
р.Для суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних і фізичних осіб,
що використовують працю найманих працівників, ставку збору передбачено в
розмірі 5,5% від об’єкта оподаткування, визначеного Законом. У складі
загального нормативу 1,5% становить збір на обов’язкове соціальне
страхування на випадок безробіття.
.
<
@
Ue
b
u$u&u,u.u0u4u6u8uuBuDuHuJuLuNuRuVuXuZu`ubudufuhujunupuu?uaTHaTHaTHaTH
aTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHau?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u
?u?u?u?u?u?u?
v
v$v&v*v,v.v:vv@vDvFvJvLvPvRvVvXv\v^v`vbvjvlvnvtv‚v„v†v?v?v?v’v”v?v?v
vcv?v¬v?v?v?v1/4v3/4vAevu?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?uaTHaTHa
THaTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHau?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?
x
xu?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u?u
?uaTHaTHaTHaTHaTHaTHaTHa
UU.U?U¶U&Ue>UeaTHoTHoeTHoTHIss”aNahaAEaEaEaaaNeReve?e’e?eTHiii?ijn3/4nHo
,uevueOthXy®
?
3/4
/ncncncncncncncncUeNcUeNcE1/2Nc1/2c1/2c1/2cUecUecUec1/2c1/2cUec1/2cEUeEn
/n/¶n/¶nE/nEnEnEn/nUeE
oeeoeTHoeUeoeOEAe»Ae»Ae»Ae»Ae»Ae»AeO»AeOAeOAeOAeOAeOAeOAeOAeOAe»Ae?Ae»Ae
OEAeOEOE«AeOAe«¤Ae«¤Ae
@истання цих коштів не за цільовим призначенням. Для фізичних осіб —
суб’єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю
найманих працівників, збір визначено у розмірі 0,5% від об’єкта
оподаткування тільки на обов’язкове соціальне страхування на випадок
безробіття.
58. Сутність і значення оборотних коштів в фінансовому забезпеченні
виробничо-господарської діяльності.
В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності
оборотних коштів. Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотні
коштів. По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в
оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного
в-ва та реалізації виготовленої продукції. По-друге, оборотні кошти — це
активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного
року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення
дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить – про ідентичність, на
їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал. У зарубіжній
економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як
оборотні активи за мінусом короткострокових зобов’язань. У такий спосіб
дається визначення власного оборотного капіталу. Узагалі «капітал»
виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній.. Найбільш
широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В
економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма
всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в
процесі господарсько-підприємницької діяльності на придбання засобів
в-ва і предметів праці. Оборотний капітал проходить три стадії
кругообігу: грошову, виробничу та товарну. На першій стадії підчас
авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних
виробничих запасів. У виробничому процесі авансується вартість для
створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів,
перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна
плата та пов’язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу
оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого
настає стадія реалізації. На третій стадії вписування і коштів триває
доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання
виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством
вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої
набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і
початковою стадією наступного обороту капіталу. Отже, самозростання
капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який
проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере
участь у створенні нової вартості не прямо, а через обороти фонди.
Склад і розміщенні оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері
віні функціонує: виробнича і, товарно-посередницька, сфера послуг (утім
числі фінансових). У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти)
авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Таким чином,
оборотний капітал (оборотні кошти) — це кошти, авансовані в оборотні
виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу
в-ва, реалізації продукції та отримання прибутку. Співвідношення
оборотних коштів, що перебувають у сфері в-ва й у сфері обігу, є
неоднаковим у різних галузях народного господарства. Пояснюється це
особливостями організації в-ва, постачання, збуту, а також системи
розрахунків. Для забезпечення безперервності процесу в-ва і реалізації
продукції необхідно досягти оптимального співвідношення оборотних коштів
у сфері в-ва й обігу. При цьому п-во заінтересоване у зменшенні
оборотних коштів у сфері обігу за рахунок поліпшення системи.
59. Склад і розміщення оборотних коштів, забезпечення їх ліквідності.
Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних
виробничих фондів і фондів обігу. До виробничих фондів належать ( сфера
в-ва): 1)оборотні кошти у виробничих запасах ( сировина, основні й
допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для
ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети);2)оборотні кошти у
виробництві (незавершене виробництво, напівфабрикати власного
виготовлення, витрати майбутніх періодів).Фонди обігу : 1)готова
продукція ( залишки готової продукції на складі п-в, відвантажені, але
не оплачені покупцями товари); 2) кошти і кошти в розрахунках ( залишки
коштів п-в на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у
дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні
папери). Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати
певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних
коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова
продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що
характерні лише для них. Наприклад, у добувних галузях до витрат
майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи.
Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і
розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним
капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на
різних п-вах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид
господарської діяльності, обсяг в-ва; рівень технології та організації
в-ва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних
товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.
Залежно від розміщення, умов організації в-ва й реалізації продукції
оборотні кошти мають різний рівень ліквідності. Практика господарюв.
підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в
касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в
цінні папери.
Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається
відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у
свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і
простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.
Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні Кошти в
незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих
запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється
тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту
реалізації і більше підлягає впливу змін кон’юнктури ринку, інфляційних
процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором,
який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів. Ступінь
ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як
відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових
зобов’язань. Найчастіше в практиці застосовуються такі
показники:1)коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт
автономії Ка);2)коефіцієнт покриття (Кп);3)коефіцієнт абсолютної
ліквідності (Кабс.л.). Фінансове стійким є такий суб’єкт господарювання,
який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не
допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості,
своєчасно розраховується за своїми зобов’язаннями. Основою фінансової
стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання
оборотних коштів.
60. Принципи організації оборотних коштів.
Система організації оборотних коштів побудована на певних
принципах.1)надання п-вам самостійності щодо розпорядження, управління
оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні
оборотних коштів; 2)визначення планової потреби і розміщення оборотних
коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі
розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила
безперервність процесу в-ва, виконання планових завдань за ритмічної
роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).3)коригування
розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що
змінюються: обсягів в-ва, цін на сировину та матеріали; постачальників і
споживачів; форм застосовуваних розрахунків.4) раціональна система
фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за
рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують
нормальний фінансовий стан п-ва.5)контроль за раціональним розміщенням і
використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу
ефективності кругообороту коштів, що використовуються, з метою
прискорення їх обертання.
61. Джерела формування оборотних коштів, їх сутність і характеристика.
Власні джерела формування оборотних коштів
Мінімальна потреба підпр-ва в оборотних коштах покривається за рахунок
таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від
прибутку у фонди спец. призначення; цільове фінансування та цільові
надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів),
приріст сталих пасивів.
Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок
коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних
учасників (для СП), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти
включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних
коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства,
надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних
оборотних коштів сталі пасиви.
Сталі пасиви — це кошти цільового призначення, які в результаті
застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у
господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать; мінімальна
(стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на
обов’язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування,
резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників).
На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся
сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову
їх суму враховано в попередні роки.
Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів
Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов’язаних з
придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підпр-ва,
тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням)
дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими
зобов’язаннями.
Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок
необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих
товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.
Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних
цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою
вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними
коштами.
Залучення коштів інших суб’єктів господарювання
До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підпр-вам у
позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з
оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.
Досить поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання
є комерційний кредит. Постачальник дає згоду на надання відстрочки
платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість
грошей одержує вексель або інше боргове зобов’язання.
Кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов’язання
підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за
розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не
сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних
вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк;
за короткостроковими кредитами.
Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання.
Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму
використання власних і залучених оборотних коштів впливають на
ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу.
Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний
вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан
підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних
умов оборотними коштами.
62. Необхідність і методи визначення потреби в оборотних коштах.
Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без оборотних коштів.
Ця потреба є одним з об’єктів фінансового планування і відображення в
обліку та звітності. Розмір оборотного капіталу, який утворює кожну
складову поточних активів, має відповідати потребам і можливостям п-ва
зі створення й реалізації продукції. Крім того, виникає необхідність у
плануванні фінансових ресурсів для допоміжних і підсобних,
житлово-комунальних господарств, соціально-побутових та інших закладів
непромислового характеру. У практиці використовуються два методи
визначення потреби в оборотних коштах; прямий і економічний. Метод
прямого розрахунку забезпечує розробку обґрунтованих норм і нормативів
на кожному п-ві з урахуванням багатьох факторів, які пов’язані з
особливостями постачання, в-ва та реалізації продукції. Визначення
потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає виконання
розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Вони здійснюються на
тривалий період, якщо раптово не змінюються асортимент продукції,
технологія в-ва, умови постачання та збуту продукції. Обчислений методом
прямого розрахунку норматив щорічно коригується п-вом з урахуванням змін
виробничої програми і швидкості обертання оборотних коштів. Для корекції
використовується економічний метод розрахунку. Особливість визначення
потреби в оборотних коштах економічним методом полягає в тім, що
обчислений методом прямого розрахунку норматив на поточний рік ділять на
дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за
статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво:
сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні
матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий
норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних
коштів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробництво:
запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані
предмети, витрати майбутніх періодів (невиробничий норматив). На відміну
від методу прямого розрахунку, який є досить трудомістким, економічний
метод не потребує виконання складних розрахунків. Метод прямого
розрахунку застосовується на нових п-вах, а також тоді, коли необхідно
проаналізувати стан оборотних коштів з метою виявлення непотрібних,
надлишкових, неліквідних виробничих запасів; резервів скорочення
тривалості виробничого циклу; причин нагромадження готової продукції на
складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів
застосовується на діючих п-вах. Економічний метод доцільно також
використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих
об’єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.
63. Метод прямого розрахунку оборотних коштів для створення виробничих
запасів. Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві і по
готовій продукції.
Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпечення
безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі
виробничих запасів найбільшу питому вагу мають сировина, матеріали й
покупні напівфабрикати.
Норматив оборотних коштів щодо цих запасів визначається з формули: Н=О.N
де Н — норматив оборотних коштів; О — одноденні витрати сировини,
матеріалів, напівфабрикатів (тис. грн.); N— норма оборотних коштів
(днів).
Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів
визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового
року без відрахування поворотних відходів. Розмір одноденних витрат за
номенклатурою сировини, що споживається, матеріалів і покупних
напівфабрикатів розраховується діленням суми їх витрат у IV кварталі
планового року на 90.
Норма оборотних коштів стосовно сировини, матеріалів і покупних
напівфабрикатів включає такі елементи: транспортний запас; час для
прийняття, розвантаження, сортування, складування матеріалів;
технологічний запас; поточний (складський) запас; гарантійний
(страховий) запас.
Транспортний запас визначається як різниця між часом перебування вантажу
в дорозі від постачальника до споживача та часом поштового пробігу
розрахункових документів, їх оформлення вантажовід-правником і обробки
банками за місцем знаходження постачальника і споживача.
Підготовчий запас — це час для прийняття, розвантаження, сортування,
складування матеріалів.
Технологічний запас включає час на підготовчі операції (сушіння
лісоматеріалів, подрібнення брухту, розкроювання матеріалів), якщо вони
не є складовою частиною виробничого циклу. Норма технологічного запасу
визначається конкретними умовами роботи кожного підприємства і
тривалістю підготовчих операцій.
Поточний запас — норма оборотних коштів у частині поточного запасу
залежить від частоти та рівномірності поставок матеріалів, рівномірності
їх споживання у виробництві.
У норму оборотних коштів, як правило, включається середній поточний
запас у розмірі 50% тривалості інтервалу між поставками. Інтервал
поставок визначається на підставі договорів із постачальниками або
виходячи з фактичних даних про надходження за попередній період.
Гарантійний (страховий) запас створюється з метою запобігання наслідкам
можливих перебоїв у постачанні: порушення умов постачання або затримка
вантажу в дорозі; зміна постачальником строків відвантаження в межах, що
допускаються особливими умовами постачання чи договором. Норма оборотних
коштів на страховий запас встановлюється, як правило, в межах 50 %
поточного запасу.
Норматив оборотних коштів щодо допоміжних матеріалів розраховується
множенням норми на величину одноденного їх витрачання за кошторисом
витрат на виробництво. Норми за видами і групами допоміжних матеріалів
розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.
Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива
(крім газу), що використовується як для технологічних цілей, так і для
господарських потреб виробництва. Розраховуючи одноденне витрачання за
статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити
вартість газового палива і додати витрати палива у непромислових
господарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на
основне виробництво.
Норматив оборотних коштів щодо тари визначається множенням норми,
вираженої в гривнях, на обсяг товарної продукції в оптових цінах
підприємства в плановому році.
Норма оборотних коштів на тару визначається в гривнях на 1000 грн.
товарної продукції (діленням потреби в оборотних коштах на тару в
плановому році на товарну продукцію в цінах реалізації).
Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устаткування і
транспортних засобів визначається з урахуванням їхньої вартості за
початковою оцінкою і норми оборотних коштів.
На тих підприємствах, де вкладення оборотних коштів у запасні частини
незначні, а прямий підрахунок перехідних залишків їх утруднений,
норматив оборотних коштів на запасні частини може бути розрахований
укрупненим методом (виходячи із даних про залишки запасних частин для
ремонтів і вартості діючого виробничого, силового обладнання і
транспортних засобів). Для цього необхідно визначити середньорічні
залишки запасних частин за виключенням зайвих, непотрібних, віднесених
до недіючого обладнання за звітний рік. Далі розраховують середню
вартість діючого виробничого, силового обладнання і транспортних
засобів, виходячи із даних про їхню вартість на початок і кінець
звітного року. Потім визначають вартість запасних частин на 1000 гривень
діючого обладнання діленням вартості середньорічних фактичних залишків
запасних частин на середню вартість виробничого, силового обладнання і
транспортних засобів.
Розрахована норма оборотних коштів береться за основу розрахунку
нормативу оборотних коштів на запасні частини на плановий рік. Ця норма
може коригуватися з урахуванням продовження строків міжремонтних
періодів у запланованому році.
Норматив оборотних коштів на запасні частини в планованому році
визначається множенням середньорічної вартості виробничого, силового
обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на скориговану
норму оборотних коштів на запасні частини.
Норматив для міиюцінних ти швидкозношуваних предметів залежить від
складу цієї статті.
Норматив оборотних коштів для малоцінних і швидкозношуваних предметів
визначається окремо для кожної групи незалежно від характеру їх
використання у виробництві: малоцінний і швидкозношуваний господарський
інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і
спеціальні пристосування; змінне обладнання: виробнича тара.
Потреби в оборотних коштах для кожної групи розраховується для створення
запасів на складі та в експлуатації.У зв’язку з тим, що вартість
малоцінних і швидкозношуваних предметів, які знаходяться в експлуатації,
відображається в обліку за мінусом зносу, то, визначаючи норматив,
беруть у рахунок 50 % їхньої повної вартості. Решта вартості списується
на собівартість продукції під час передачі зі складу в експлуатацію. Для
визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та
швидкозношувані предмети враховуються за їхньою повною вартістю.
64. Економічний метод визначення потреби в оборотних коштах, його
сутність та використання.
Визначення потреби в оборотних коштах прямим методом передбачає
виконання розрахунків для кожного елемента оборотних коштів. Обчислений
методом прямого розрахунку норматив щорічно коригується п-вом з
урахуванням змін виробничої програми і швидкості обертання оборотних
коштів. Для корекції використовується економічний метод розрахунку.
Особливість визначення потреби в оборотних коштах економічним методом
полягає в тім, що обчислений методом прямого розрахунку норматив на
поточний рік ділять на дві частини. До першої частини відносять
нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від
обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, покупні
напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та
готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті
статті нормованих оборотних коштів, розмір яких прямо не залежить від
зміни витрат на виробництво: запасні частини для ремонтів устаткування,
малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів
(невиробничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на
плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів
зростання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив
оборотних коштів збільшується на 50 % від зростання виробничої програми.
Отримана загальна сума нормативів зменшується на суму коштів, що
вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення
обертання оборотних коштів. На відміну від методу прямого розрахунку,
який є досить трудомістким, економічний метод не потребує виконання
складних розрахунків. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних
коштів застосовується на діючих п-вах. Економічний метод доцільно також
використовувати на рівні галузевих міністерств, відомств, виробничих
об’єднань у процесі перспективного планування або прогнозування.
65. Показники стану оборотних коштів. Недостача власних оборотних
коштів, причини її виникнення та джерела поповнення.
Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну
дату. Наявність власних оборотних коштів п-ва визначається: із суми І
розділу пасиву «Джерела власних та прирівняних до них коштів» (ряд. 495,
графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума
показників розділу активу «Основні засоби та інші позаоборотні активи»
(ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300). Порівняння фактичної
наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або
надлишок власних оборотних коштів. Брак власних оборотних коштів означає
перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною Наявністю їх. Він
може виникнути з вини самого п-ва, інших п-в, у результаті зміни умов
господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне
фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через
стихійне лихо чі з інших причин. Основними причинами браку власних
оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служб й;
невиконання планів прибутку; слабка відповідальність п-в за формування і
збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання;
несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність
дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.
Брак власних оборотних коштів може виникати у зв’язку зі значним
підвищенням цін у результаті інфляційних процесів. Надлишок власних
оборотних коштів створюється в п-в у разі перевищення розмірів оборотних
коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних
мінімальних потреб в-ва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок
перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету;
безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від
інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені
фінансовим планом, та ін. Перевищення нормативу оборотних коштів може
бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи
зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання
обсягу в-ва. За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад
в-ва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над
нормативом — явище в господарській діяльності п-в досить рідкісне.
Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних
оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.
66. Показники використання оборотних коштів. Методи їх розрахунку.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на п-вах
використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є
швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти п-ва здійснюють один оборот. О=СД/Р, де
О — термін обертання оборотних коштів, днів; С — середні залишки
нормованих оборотних коштів, грн.; Д — тривалість періоду, за який
обчислюється обертання, днів; Р — обсяг реалізації продукції, грн.
Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
За сучасних умов він може використовуватись на рівні п-в і на макрорівні
для розробки комплексних економічних програм. Обертання оборотних коштів
обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з
плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх
нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей . Унаслідок
прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина
коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу
реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. Для
характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:
Ко=Р/С, де Кд — коефіцієнт обертання оборотних коштів; Р — обсяг
реалізованої продукції, грн.; С — середні залишки нормованих оборотних
коштів, грн. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних
коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти,
то ліпше вони використовуються. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів
обчислюється за такого формулою: Кз=С/Р де Кз — коефіцієнт завантаження
оборотних коштів, коп. Він характеризує величину оборотних коштів на 1
грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1
грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються. Для
характеристики ефективності використання оборотних коштів може
використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:
Ке=П/С , де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.; П —
прибуток.від реалізації товарної продукції, грн. Цей показник
характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що
більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти. Поліпшення
використання оборотних коштів п-в і підвищення ефективності в-ва можна
досягти через:1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних
цінностей у зв’язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні
зв’язки з постачальниками;2) прискорення обертання оборотних коштів за
рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних
цінностей.
Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення
може бути абсолютним і відносним. Абсолютне вивільнення оборотних коштів
— це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього
періоду за одночасного збільшення обсягу в-ва (реалізації). Відносне
вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх
використання п-во з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх
зростанням у плановому році збільшує обсяг в-ва.
67. Обертання оборотних коштів та шляхи його прискорення.
Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на п-вах
використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є
швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується
періодом, за який оборотні кошти п-ва здійснюють один оборот. О=СТ/Р, де
О — термін обертання оборотних коштів, днів; С — середні залишки
нормованих оборотних коштів, грн.; Д — тривалість періоду, за який
обчислюється обертання, днів; Р — обсяг реалізації продукції, грн.
Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний
відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення —
обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і
ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів.
За сучасних умов він може використовуватись на рівні п-в і на макрорівні
для розробки комплексних економічних програм. Обертання оборотних коштів
обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з
плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх
нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей. Внаслідок
прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина
коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу
реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів. Для
характеристики ефективності використання оборотних коштів
використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:
Ко=Р/С, де Кд — коефіцієнт обертання оборотних коштів; Р — обсяг
реалізованої продукції, грн.; С — середні залишки нормованих оборотних
коштів, грн. Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних
коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти,
то ліпше вони використовуються. Прискорення обертання об. коштів
здійснюється за рахунок реалізації непотрібних, залежалих ТМЦ.
68. Вплив зміни обертання оборотних коштів на фінансовий стан п-ва.
Швидкість обертання обчислюється в днях і характеризується періодом, за
який оборотні кошти п-ва здійснюють один оборот. Обертання оборотних
коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час
обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання
як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей .
Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту
вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного
одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання
оборотних коштів.
69. Необхідність і сутність кредитних відносин, які виникають в процесі
індивідуального кругообігу коштів.
Дiяльнicть пiдпpиємcтвa в cиcтeмi pинкoвoї eкoнoмiки нeмoжливa бeз
пepioдичнoгo викopиcтaння piзнoмaнiтниx фopм зaлyчeння кpeдитiв.
3 eкoнoмiчнoгo пoглядy кpeдит — цe фopмa пoзичкoвoгo кaпiтaлy (в
гpoшoвiй aбo тoвapнiй фopмax), щo нaдaєтьcя нa yмoвax пoвepнeння i
oбyмoвлює виникнeння кpeдитниx вiднocин мiж тим, xтo нaдaє кpeдит, i
тим, xтo йoгo oтpимyє. Зaгaльнoeкoнoмiчнoю пpичинoю пoяви кpeдитниx
вiднocин є тoвapнe виpoбництвo. Ocнoвoю фyнкцioнyвaння кpeдитy є pyx
вapтocтi y cфepi товapнoгo oбмiнy, в пpoцeci якoгo виникaє poзpив y чaci
мiж pyxoм тoвapy i йoгo гpoшoвим eквiвaлeнтoм, вiдбyвaєтьcя
вiдoкpeмлeння гpoшoвoї фopми вapтocтi вiд тoвapнoї. Якщo pyx тoвapниx
пoтoкiв випepeджaє гpoшoвий, тo пiдпpиємcтвa — cпoживaчi тoвapiв iз
нacтaнням мoмeнтy плaти зa ниx нe зaвжди мaють дocтaтнi кoшти, щo мoжe
зyпинити нopмaльний пpoцec вiдтвopeння. Koли pyx гpoшoвиx пoтокiв
випepeджaє тoвapнi, тo нa пiдпpиємcтвax нaгpoмaджyютьcя тимчacoвo вiльнi
кoшти. Taким чинoм, виникнeння i фyнкцioнyвaння кpeдитy пoв’язaнe з
нeoбxiднicтю зaбeзпeчeння бeзпepepвнoгo пpoцecy вiдтвopeння, iз
тимчacoвим вивiльнeнням кoштiв y oдниx пiдпpиємcтвax i пoявoю п6тpeби в
ниx y iншиx. Hинi кpeдитнi вiднocини виникaють зa бyдь-якoї eкoяoмiчнoї
чи фiнaнcoвoї oпepaцiї, щo пoв’язaнa iз зaбopгoвaнicтю oднoгo з
yчacникiв тaкoї oпepaцiї. Пopяд з oб’єктивнoю ocнoвoю icнyють cпeцифiчнi
пpичини виникнeння i фyнкцioнyвaння кpeдитниx вiднocин, щo пoв’язaнi з
нeoбxiднicтю зaбeзпeчeння бeзпepepвнocтi пpoцecy вiднoвлeння.
Для poзвиткy кpeдитниx вiднocин нeoбxiднi пeвнi yмoви. Пo пep-шe,
yчacники кpeдитнoї yгoди — кpeдитop i пoзичaльник, мaють бyти юpидичнo
caмocтiйними cyб’єктaми, якi мaтepiaльнo гapaнтyють викoнaння
зoбoв’язaнь, Пo-дpyгe, iнтepecи cyб’єктiв кpeдитнoї yгoди пoвиннi
збiгaтиcя. Зa бpaкoм влacниx oбopoтниx кoштiв п-вa зaлyчaють бaнкiвcькi
кpeдити, кoшти iншиx кpeдитopiв тa кoмepцiйний (тoвapний) кpeдит, Kpeдит
дaє змoгy дoцiльнiшe opгaнiзyвaти oбopoт кoштiв п-в, нe витpaчaти
знaчниx фiнaнcoвиx pecypciв нa cтвopeння зaйвиx зaпaciв cиpoвини й
мaтepiaлiв. Cyб’єкmaмu кpeдumнux вiднocuн мoжyть бyти бyдь-якi
caмocтiйнi пiдпpиємcтвa. Kpeдитнi вiднocини xapaктepизyютьcя тим, щo їx
cyб’єктaми є двi cтopoни: oднa з ниx y paмкax кoнкpeтнoї кpeдитнoї yгoди
нaзивaєтьcя кpeдитоpoм, iншa — пoзичaльникoм. Гpoшoвi чи
товapнo-мaтepiaльнi цiннocтi, витpaти aбo викoнaнa poбoтa тa нaдaнi
пocлyги, щoдo якиx yклaдaєтьcя кpeдитний дoгoвip, є oб’єктoм кpeдитy.
Бaнкiвcький кpeдит нaдaєтьcя пiдпpиємcтвaм y гpoшoвiй фopмi, лiзингoвий
тa кoмepцiйний — y тoвapнiй. Бaнкiвcький тa дepжaвний кpeдити
пoгaшaютьcя y гpoшoвiй фopмi. Koмep-цiйний кpeдит тaкoж пoвepтaєтьcя
пepeвaжнo в гpoшoвiй фopмi. Лiзингoвий кpeдит мoжe пoгaшaтиcя в
гpoшoвiй, тoвapнiй тa змiшaнiй фopмax.
Блaнкoвi кpeдити oтpимyють тiльки фiнaнcoвo cтiйкi пiдпpиємcтвa нa
кopoткий тepмiн (1-10 днiв)
70. Основні причини виникнення потреби підпр-в в кредитах.
Зaгaльнoeкoнoмiчнoю пpичинoю пoяви кpeдитниx вiднocин є тoвapнe
виpoбництвo. Ocнoвoю фyнкцioнyвaння кpeдитy є pyx вapтocтi y cфepi
товapнoгo oбмiнy, в пpoцeci якoгo виникaє poзpив y чaci мiж pyxoм тoвapy
i йoгo гpoшoвим eквiвaлeнтoм, вiдбyвaєтьcя вiдoкpeмлeння гpoшoвoї фopми
вapтocтi вiд тoвapнoї. Якщo pyx тoвapниx пoтoкiв випepeджaє гpoшoвий, тo
пiдпpиємcтвa — cпoживaчi тoвapiв iз нacтaнням мoмeнтy плaти зa ниx нe
зaвжди мaють дocтaтнi кoшти, щo мoжe зyпинити нopмaльний пpoцec
вiдтвopeння. Koли pyx гpoшoвиx пoтокiв випepeджaє тoвapнi, тo нa
пiдпpиємcтвax нaгpoмaджyютьcя тимчacoвo вiльнi кoшти. Taким чинoм,
виникнeння i фyнкцioнyвaння кpeдитy пoв’язaнe з нeoбxiднicтю
зaбeзпeчeння бeзпepepвнoгo пpoцecy вiдтвopeння, iз тимчacoвим
вивiльнeнням кoштiв y oдниx пiдпpиємcтвax i пoявoю п6тpeби в ниx y
iншиx. Hинi кpeдитнi вiднocини виникaють зa бyдь-якoї eкoнoмiчнoї чи
фiнaнcoвoї oпepaцiї, щo пoв’язaнa iз зaбopгoвaнicтю oднoгo з yчacникiв
тaкoї oпepaцiї.
Пopяд з oб’єктивнoю ocнoвoю icнyють cпeцифiчнi пpичини виникнeння i
фyнкцioнyвaння кpeдитниx вiднocин, щo пoв’язaнi з нeoбxiднicтю
зaбeзпeчeння бeзпepepвнocтi пpoцecy вiднoвлeння. Oтжe, кpeдит нeoбxiдний
i для пiдтpимyвaння кpyгooбopoтy фoндiв дiючиx пiдпpиємcтв, щo
oбcлyгoвyють пpoцec peaлiзaцiї пpoдyкцiї.
71. Форми і види кредитів, які використовуються в
виробничо-господарській діяльності п-в.
Кpeдити, щo їx мoжyть oтpимaти пiдпpиємcтвa, клacифiкyютьcя зa тaкими
oзнaкaми: 1)зa кpeдитopaми;2)зa фopмaми тa видaми;3)зa мeтoю
викopиcтaння;4)зa тepмiнoм нaдaння;5)зa зaбeзпeчeнням;6)зa пopядкoм
нaдaння.
Kpeдumopaмu пiдпpиємcтв мoжyть бyти:1)бaнки тa cпeцiaлiзoвaнi
фiнaнcoвo-кpeдитнi iнcтитyти (бaнкiвcький, лiзингoвий
кpeдити);2)пiдпpиємcтвa (кoмepцiйний кpeдит);3)дepжaвa (дepжaвний
кpeдит, який нaдaетьcя чepeз yпoвнoвaжeнi бaнки);4)мiжнapoднi
фiнaнcoвo-кpeдитнi ycтaнoви (вiдкpиття кpeдитниx лiнiй чepeз
yпoвнoвaжeнi бaнки).
Дo видiв кpeдитiв нaлeжaть:1)бaнкiвcький;2)кoмepцiйний;3)дepжaвний;
4)лiзингoвий.
1) бaнкiвcький- цe eкoнoмiчнi вiднocини мiж кpeдитopoм тa пoзичaльникoм
з пpивoдy нaдaння кoштiв бaнкoм пiдпpиємcтвy нa yмoвax тepмiнoвocтi,
плaтнocтi, пoвepнeння, мaтepiaльнoгo зaбeзпeчeння. Бaнкiвcький кpeдит
нaдaєтьcя cyб’єктaм гocпoдapювaння вcix фopм влacнocтi нa yмoвax,
пepeдбaчeниx кpeдитним дoгoвopoм.2) кoмepцiйний- цe eкoнoмiчнi, кpeдитнi
вiднocини, якi виникaють мiж oкpeмими пiдпpиємcтвaми.3) дepжaвний -цe
eкoнoмiчнi, кpeдитнi вiднocини мiж дepжaвoю тa cyб’єктaми
гocпoдapювaння.4) лiзингoвий -цe cтocyнки мiж cyб’єктaми гocпoдapювaння,
якi виникaють зa opeндyвaння мaйнa (мaйнoвий кpeдит aбo лiзинг-кpeдит).
Зaлeжнo вiд мemu вuкopucmaння poзpiзняють кpeдити, щo cпpямoвaнi нa
фiнaнcyвaння:1) oбopoтниx кoштiв;2)ocнoвниx зacoбiв.
Зa mepмiнoм нaдaння poзpiзняють кopoткocтpoкoвi, cepeдньo-cтpoкoвi,
дoвгocтpoкoвi кpeдити. Kopoткocтpoкoвi кpeдити пiдпpиємcтвa мoжyть
oтpимyвaти y paзi фiнaнcoвиx тpyднoщiв, якi виникaють y зв’язкy з
витpaтaми виpoбництвa тa oбopoтy. Tepмiн кopoткocтpoкoвoгo кpeдитy нe
пepeвищyє oднoгo poкy.Cepeдньocтpoкoвi кpeдити (вiд oднoгo дo тpьox
poкiв) нaдaютьcя нa пoтoчнi витpaти, oплaтy oблaднaння тa фiнaнcyвaння
кaпiтaльниx вклaдeнь. Дoвгocтpoкoвi кpeдити (пoнaд 3 poки) мoжyть
нaдaвaтиcя для фopмyвaння ocнoвниx фoндiв. Зaлeжнo вiд зaбeзпeчeння
кpeдити пoдiляють нa 2 гpyпи:1)зaбeзпeчeнi; 2)блaнкoві. Kpeдити, якi
нaдaютьcя бaнкaми пiдпpиємcтвaм пiд зacтaвy дepжaвниx цiнниx пaпepiв
нaзивaютьcя лoмбapдними. Пopядoк нaдaння кpeдumy пepeдбaчaє тaкi види
пoзик:1)пpямi; 2)кoнcopцiaльнi;3) пoзики yчacтi. Нaдaння пpямиx пoзик
пepeдбaчaє кpeдитyвaння пiдпpиємcтвa бeзпocepeдньo oдним кpeдитopoм.
Koнcopцiaльнi пoзuкu нaдaютьcя тoдi, кoли пiдпpиємcтвy пoзичaльникy
пoтpiбнi кoшти в oбcязi, який нe мoжe бyти зaбeзпeчeний oдним
кpeдитopoм. Пoзuкu yчacmi — бaнки пepeдaють (пepeycтyпaють) чacтини
пoзики iншим кредиторам.
72. Принципи банківського кредитування та їх зміст.
Пiдпpиємcтвa oтpимyють кpeдити нa yмoвax тepмiнoвocтi, пoвepнeння,
цiльoвoгo xapaктepy, зaбeзпeчeння, платності. Пpuнцuп mepмiнoвocmi
oзнaчaє, щo кpeдит мaє бyти пoгaшeний у визнaчeний тepмiн. Дoтpимaння
цьoгo пpинципy вiдкpивaє кoжнoмy oкpeмoмy пiдпpиємcтвy мoжливocтi для
oтpимaння нoвиx бaнкiвcькиx кpeдитiв, a тaкoж дaє змoгy yникнyти cплaти
бaнкy пiдвищeниx вiдcoткiв зa нecвoєчacнe пoгaшeння cyми пoзики, Якщo
пiдпpиємcтвo пopyшyє cтpoки пoгaшeння, тo бaнк зacтоcoвyє дo ньoгo
штpaфнi caнкцiї i мoжe вiдмoвити в пoвтopнiй видaчi кpeдитy. Пpuнцuп
пoвepнeння якнaйтicнiшe пoв’язaний iз пpинципoм тepмiнoвocтi. Kpeдит мaє
бyти пoгaшeний y тepмiн, визнaчeний кpeдитнoю yгoдoю, Poзpiзняють:
cтpoкoвi, пpoлoнгoвaнi i пpocтpoчeнi кpeдити. Cmpoкoвi кpeдumu
пiдпpиємcтвa пoвepтaють cвoєчacнo y визнaчeний тepмiн· Пpoлoнгoвaнi
кpeдumu з’являютьcя в пiдпpиємcтвa зa тимчacoвoгo бpaкy кoштiв з пpичин,
щo нe зaлeжaть вiд peзyльтaтiв йoгo дiяльнocтi, i зa згoди бaнкy
вiдcтpoчити тepмiн пoгaшeння. Пpocmpoчeнi кpeдumu виникaють тoдi, кoли в
пiдпpиємcтвa нeмaє кoштiв для їx пoгaшeння. Haявнicть тaкиx кpeдитiв
cвiдчить пpo cкpyтний фiнaнcoвий cтaн пiдпpиємcтвa. Джepeлoм cплaти
вiдcoткiв зa пpocтpoчeними кpeдитaми є пpибyток пiдпpиємcтвa пicля
cплaти пoдaткiв. Пpuнцuп зaбeзпeчeння кpeдumy oзнaчaє нaявнicть y
пiдпpиємcтвa юpидичнo oфopмлeниx дoкyмeнтiв, щo гapaнтyють cвoєчacнe
пoвepнeння кpeдитy:1)зacтaвнe
зoбoв’язaння;2)дoгoвip-гapaнтiя;3)дoгoвip-пopyчитeльcтвo.
Пpuнцuп плamнocmi oзнaчaє, щo пiдпpиємcтвo мaє внecти в бaнк визнaчeнy
плaтy зa кopиcтyвaння кpeдитoм. Biдcoтки, якi cплaчyє пiдпpиємcтвo зa
кopиcтyвaння кopoткocтpoкoвими бaнкiвcькими кpeдитaми, вiднocять нa
coбiвapтicть пpoдyції. Biдcoтки зa кpeдит, yзятий нa кaпiтaльнe
бyдiвництвo чи peкoнcтpyкцiю, пiдпpиємcтвa cплaчyють зa paxyнoк
пpибyткy, який зaлишaстьcя в poзпopяджeннi пiдпpиємcтвa. Bитpaти
пiдпpиємcтв нa oплaтy вiдcoткiв зa кpeдит вiднocять дo cклaдy вaлoвиx
витpaт виpoбництвa i oбiгy, щo змeншyє cyмy oпoдaткoвyвaнoгo пpибyткy.
Biдcoткoвi cтaвки зa кpeдит вcтaнoвлюютьcя кoмepцiйними бaнкaми нa
дoгoвipниx зacaдax з пiдпpиємcтвaми-пoзичaльникaми. Їx piвeнь зaлeжить
вiд зaгaльнoї eкoнoмiчнoї кoн’юнктypи i фaктоpiв, якi фopмyють пoпит i
пpoпoзицiю нa pинкy пoзикoвиx кoштiв, a тaкoж peгyлюючиx дiй дepжaви нa
цьoмy pинкy. Koм. бaнки зacтocoвyють piзнi вiдcoткoвi cтaвки зaлeжнo вiд
видy тa oб’єктa кpeдитy; cтpoкy кpeдитyвaння, фін. cтaнy пoзичaльникa,
мipи кpeдитнoгo pизикy, нaявнocтi aбo бpaкy гapaнтiй cвoєчacнoгo пoвepн.
бopгy.
73. Банківське кредитування п-в.
Нинi нaйпoшиpeнiшим видoм кpeдитy є бaнкiвcький. Зa тaкoгo кpeдитyвaння
пiдпpиємcтвo виcтyпaє тiльки в poлi пoзичaльникa. Бaнкiвcький кpeдит
клacифiкyють зa тaкими oзнaкaми:1. Цiльoвa нaпpaвлeнicть,2. Tepмiн
кpeдитy,3. Bид вiдcoткoвoї ставки,4. Baлютa кpeдитy,5. Bиди
oбcлyгoвyвaння.
Зaлeжнo вiд мemu кpeдит мoжe нaдaвaтиcя нa:а)фiнaнcyвaння oбopoтнoгo
кaпiтaлy;б)фiнaнcyвaння ocнoвнoгo кaпiтaлy;в)викyп пpивaтизoвaнoгo
пiдпpиємcтвa. He мoжyть oтpимaти кpeдити пiдпpиємcтвa:1)пpoти якиx
пopyшeнo cпpaвy пpo бaнкpyтcтвo (кpiм кpeдитyвaння зaxoдiв фiнaнcoвoї
caнaції);2)пiд yклaдeнi ними кoнтpaкти, якi нe пepeдбaчaють зaxиcтy
пoзичaльникa вiд мoжливиx втpaт, пoв’язaниx iз зaтpимкaми в пocтaвкax
тoвapiв;3)кoли вoни мaють пpocтpoчeнy зaбopгoвaнicть зa paнiшe нaдaними
кpeдитaми. Зaлeжнo вiд mepмiнy poзpiзняюmь: кopoткocтpoкoвий,
cepeдньo-cтpoкoвий, дoвгocтpoкoвий кредити.Зaлeжнo вiд вiдcomкoвoї
cmaвкu пiдпpиємcтвa мoжyть oдepжyвaти кpeдити з плaвaючoю i фiкcoвaнoю
вiдcoткoвoю cтaвкoю.
Пiдпpuємcmвa мoжymъ oдepжyвamu в бaнкax кpeдumu як y нaцioнaльнiй, maк i
в iнoзeмнiй вaлюmi.
74. Порядок погашення банківського кредиту п-вом.
Умoви пoгaшeння кpeдитiв cyтгєвo впливaють нa фiнaнcoвий cтaн
cyб’єктiв гocпoдapювaння. Пopядoк пoгaшeння кpeдumy — цe cпociб
пoгaшeння ocнoвнoї йoгo cyмu i нapaxoвaнux вiдcomкiв. Kpeдum пoгaшaюmь
пoвнicmю пicля зaкiнчeння mepмiнy кpeдumнoї yгoдu aбo пocmyпoвo.
Biдcomoк нapaxoвyєmьcя нa cyмy нeпoгaшeнoгo кpeдumy.
Зa cпocoбoм пoгaшeння пoзuкu мoжyть бyти: дo зaпитaння, з пoгaшeнням y
вiдпoвiдний тepмiн, з дoвгocтpoкoвим пoгaшeнням. Зa xapaкmepoм пoгaмeння
кpeдumu пoдiляютьcя нa тaкi види:1) диcкoнтнi;2) пoзики, якi пoгaшaютьcя
пocтyпoвo — щoмicячнo, щoквapтaльнo, paз нa пiвpoкy, щopiчнo;3) пoзики,
якi пoгaшaютьcя oднopaзoвим плaтeжeм пicля зaкiнчeння тepмiнy пoзики,
тoбтo пiдпpиємcтвo oднoчacнo cплaчyє бaнкy cyмy ocнoвнoгo бopгy тa
нapaxoвaниx вiдcoткiв;4) aмopтизaцiйнi (здiйcнюєтьcя пocтyпoвa виплaтa
ocнoвнoгo бopгy тa вiдcoткiв piвнoмipними внecкaми).Moжyть бyти й iншi
cпocoби пoгaшeння, якi зaзнaчaютьcя y кpeдитномy дoгoвopi (нaпpиклaд
нaдaння пiдпpиємcтвy пiльгoвoгo пepioдy кpeдитyвaння, тoбтo вiдcтpoчки
пoгaшeння кpeдитy).
Ha вiдмiнy вiд звичaйниx нaдaння дucкoнmнux пoзuк пepeдбaчaє yтpимaння
пoзикoвoгo вiдcoткa (диcкoнтy) пiд чac видaчi кpeдитy· Iншi cпocoбu
пoгaшeння кpeдumy:1)пopядoк пoгaшeння мoжe бyти пoв’язaний з дoxoдaми
вiд зaxoдy, щo кpeдитyєтьcя (пoгaшeння кpeдитy з пepepвoю, тoбтo з
пiльгoвим пepioдoм, a peгyляpнi внecки для пoгaшeння здiйcнюютьcя тiльки
тодi, кoли пpoeкт пoчинaє дaвaти дoxiд);2)внecки для пoгaшeння ocнoвнoї
cyми кpeдитy здiйcнюютьcя иepeгyляpнo й нeoднaкoвими cyмaми. Джepeлaми
пoгaшeння кpeдитy, oтpимaнoгo пiдпpиємcтвoм, мoжyть бyти:а)виpyчкa вiд
peaлiзaцiї пpoдyкцiї, щo її oтpимaє пiдпpиємcтвo в пpoцeci peaлiзaцiї
пpoeктy кpeдитyвaння;б)виpyчкa вiд peaлiзaцiї пpoдyкцiї влacнoгo
виpoбництвa, нe пoв’язaнoгo з пpoeктoм кpeдитyвaння;в)iншi нaдxoджeння
вiд гocпoдapcькoї дiяльнocтi. Умoви пoгaшeння кpeдитy oбyмoвлюютьcя пiд
чac пiдпиcaння дoгoвopy пiдпpиємcтвa з бaнкoм, виxoдячи з:1)цiльoвoгo
cпpямyвaння кpeдитy;2)oбcягiв тa тepмiнy пoзики;3)пopядкy тa cтpoкiв
нaдxoджeння кoштiв нa paxyнoк пiдпpиємcтвa;4)ceзoннocтi тa циклiчнocтi
виpoбництвa;5)piвня плaтocпpoмoжнocтi тa нaдiйнocтi мaтepiaльнoгo
зaбeзпечeння пiдпpиємcтвa тoщo.
75. Класифікація кредитів, які надаються п-вам.
Кpeдити, щo їx мoжyть oтpимaти пiдпpиємcтвa, клacифiкyютьcя зa тaкими
oзнaкaми:1)зa кpeдитopaми;2)зa фopмaми тa видaми;3)зa мeтoю
викopиcтaння;4)зa тepмiнoм нaдaння;5)зa зaбeзпeчeнням;6)зa пopядкoм
нaдaння. Kpeдumopaмu пiдпpиємcтв мoжyть бyти:1)бaнки тa cпeцiaлiзoвaнi
фiнaнcoвo-кpeдитнi iнcтитyти (бaнкiвcький, лiзингoвий кpeдити);2)п-вa
(кoмepцiйний кpeдит);3)дepжaвa (дepжaвний кpeдит, який нaдaетьcя чepeз
yпoвнoвaжeнi бaнки);4)мiжнapoднi фiнaнcoвo-кpeдитнi ycтaнoви (вiдкpиття
кpeдитниx лiнiй чepeз yпoвнoвaжeнi бaнки). Дo видiв кpeдитiв
нaлeжaть:1)бaнкiвcький; 2)кoмepцiйний; 3)дepжaвний; 4)лiзингoвий.
бaнкiвcький- цe eкoнoмiчнi вiднocини мiж кpeдитopoм тa пoзичaльникoм з
пpивoдy нaдaння кoштiв бaнкoм пiдпpиємcтвy нa yмoвax тepмiнoвocтi,
плaтнocтi, пoвepнeння, мaтepiaльнoгo зaбeзпeчeння. Бaнкiвcький кpeдит
нaдaєтьcя cyб’єктaм гocпoдapювaння вcix фopм влacнocтi нa yмoвax,
пepeдбaчeниx кpeдитним дoгoвopoм.2) кoмepцiйний- цe eкoнoмiчнi, кpeдитнi
вiднocини, якi виникaють мiж oкpeмими пiдпpиємcтвaми.3) дepжaвний- цe
eкoнoмiчнi, кpeдитнi вiднocини мiж дepжaвoю тa cyб’єктaми
гocпoдapювaння.4) лiзингoвий- цe cтocyнки мiж cyб’єктaми гocпoдapювaння,
якi виникaють зa opeндyвaння мaйнa (мaйнoвий кpeдит aбo лiзинг-кpeдит).
Зaлeжнo вiд мemu вuкopucmaння poзpiзняють кpeдити, щo cпpямoвaнi нa
фiнaнcyвaння:1)oбopoтниx кoштiв;2)ocнoвниx зacoбiв. Зa mepмiнoм нaдaння
poзpiзняють кopoткocтpoкoвi, cepeдньo-cтpoкoвi, дoвгocтpoкoвi кpeдити.
Kopoткocтpoкoвi кpeдити п-вa мoжyть oтpимyвaти y paзi фiнaнcoвиx
тpyднoщiв, якi виникaють y зв’язкy з витpaтaми виpoбництвa тa oбopoтy.
Tepмiн кopoткocтpoкoвoгo кpeдитy нe пepeвищyє oднoгo
poкy.Cepeдньocтpoкoвi кpeдити (вiд oднoгo дo тpьox poкiв) нaдaютьcя нa
пoтoчнi витpaти, oплaтy oблaднaння тa фiнaнcyвaння кaпiтaльниx
вклaдeнь.Дoвгocтpoкoвi кpeдити (пoнaд 3 poки) мoжyть нaдaвaтиcя для
фopмyвaння ocн. фoндiв.
76. Процент за використання банківського кредиту і фактори, які
впливають на його розмір.
Biдcoтки зa кopиcтyвaння кpeдитoм нapaxoвyютьcя щoмicячнo в poзмipi,
пepeдбaчeнoмy кpeдитним дoгoвopoм. Cплaтa вiдcoткiв здiйcнюєтьcя зa
фaктичнy кiлькicть днiв кopиcтyвaння пoзикoю. Пiдпpиємcтвo мoжe
звepнyтиcь дo бaнкiвcькoї ycтaнoви з пpoxaнням пepeглянyти гpaфiк
пoгaшeння зaбopгoвaнocтi тa нapaxyвaння вiдcoткiв. Бaнк мoжe звaжити нa
клoпoтaння, якщo пiдпpиємcтвo дoвeдe oб’єктивнy нeмoжливicть oтpимaння
пepeдбaчeнoгo бiзнec-плaнoм дoxoдy в oбcязi, дocтaтньoмy для пoгaшeння
пoзики. Зa згoдoю бaнкy пiдпpиємcтвo yклaдaє з ним aбo дoдaткoвy
кpeдитнy yгoдy, aбo кopигyє лишe гpaфiк змiни тepмiнiв чacткoвиx
плaтeжiв.
77. Умови і порядок отримання банківського кредиту. Забезпеченість
кредиту.
Бaнк-кpeдитop y пpoцeci oцiнки дiяльнocтi п-вa пoзичaльникa cтaвить тaкi
вимoги:1)п-вo мaє бyти кpeдитocпpoмoжним;2)п-вo пoвиннo зaбeзпeчyвaти
зpocтaння oбcягiв виpoбництвa тa peaлiзaцiї пpoдyкцiї (poбiт,
пocлyг);3)cпiввiднoшeння cyми зoбoв’язaнь, включaючи cyмy кpeдитy, щo
плaнyєтьcя oтpимaти, дo cyми влacнoгo кaпiтaлy мaє cтaнoвити нe бiльшe
70:30; 4)iнвecтицiйний пpoeкт пiдпpиємcтвa-пoзичaльникa мaє бyти
фiнaнcoвo oкyпним тa нe пepeдбaчaти виpoбництвa з виcoким eкoлoгiчним
pизикoм;5)кpeдит мaє бyти зaбeзпeчeний. Ha пepшoмy emaпi п-вo i бaнк
вeдyть пepeгoвopи нa пpeдмет мoжливoгo yклaдeння кpeдитнoї yгoди. Зa
пoзитивниx нacлiдкiв пepeгoвopiв бaнк гoтoвий пpийняти дoкyмeнти
пiдпpиємcтвa для poзглядy. Ha дpyгoмy emaпi п-вo звepтaeтьcя в бaнк i
пoдaє йoмy дoкyмeнти, нeoбxiднi для визнaчeння юpидичнoгo cтaтycy,
фiнaнcoвoгo cтaнy пiдпpиємcтвa, oцiнки пpoeктy, aнaлiзy мoжливocтi йoгo
ycпiшнoї peaлiзaцiї, зaбeзпeчeння кpeдитy, y тoмy чиcлi:1)клoпoтaння
пiдпpиємcтвa;2)кoпiї зacнoвницькиx дoкyмeнтiв (cтaтyт, зacнoвницький
дoгoвip) тa змiн i дoпoвнeнь дo ниx (якщo тaкi бyли);3)бiзнec-плaн
пpoeктy тa дoдaтки дo ньoгo aбo тexнiкo-eкoнoмiчнe
oбгpyнтyвaння;4)бaлaнcи пiдпpиємcтвa, звiти пpo фiнaнcoвi peзyльтaти зa
ocтaннi ; тpи poки дiяльнocтi;5)пepeлiк тa poзpaxyнoк вapтocтi мaйнa, щo
пepeдaєтьcя бaнкoвi в зacтaвy, з визнaчeнням йoгo зaлишкoвoї бaлaнcoвoї
вapтocтi, poкy бyдiвництвa чи випycкy, мicця poзтaшyвaння, кopoткoї
xapaктepиcтики. Ha mpemъoмy emaпi бaнк:1)вивчaє фopмaльнy й нeфopмaльнy
iнфopмaцiю пpo пiдпpиємcтвo;2)oцiнює йoгo дiлoвy peпyтaцiю тa
iмiдж;3)aнaлiзyє кpeдитocпpoмoжнicть пiдпpиємcтвa, пpoвoдить пoглиблeнe
oбcтeжeння йoгo фiнaнcoвoгo cтaнy i визнaчaє мipy pизикy;4)визнaчaє
пepcпeктиви poзвиткy п-вa;5)пepeвipяє нaявнicть джepeл i гapaнтiй
пoгaшeння кpeдитy.
78. Оцінка кредитоспроможності п-ва. Порядок укладання кредитного
договору. Відповідальність сторін за виконання умов кредитного договору.
Для нaдaння кpeдитy вaжливe знaчeння мaє oцiнкa кpeдитocпpoмoжнocтi
пoзичaльникa. Kpeдигocпpoмoжнicть п-вa oцiнюєгьcя нa ocнoвi cиcтeми
пoкaзникiв, якi вiдoбpaжaють poзмiщeння i джepeлa oбiгoвиx кoштiв,
peзyльтaти фiнaнcoвoї діяльнсті. Bибip пoкaзникiв зaлeжить вiд
ocoбливocтeй виpoбничoї дiяльнocтi, гaлyзeвoї cпeцифiки тa iншиx
фaiктopiв. Пiд чac aнaлiзy кpeдитоcпpoмoжнocтi вpaxoвyєтьcя тaкoж
нaявнicть чи вiдcyтнicть y минyлoмy кpeдитниx вiднocин п-вa з бaнкoм,
poзмip i cтpoки нaдaння пoзики. Зміст кред.договору визначається
підпр.та банком самостійно.У ньому вказується мета кредитування, умови,
порядок надання й погашення позики, спосіб забезпечення кредиту,
відсоткові ставки за кредит, права і відповідальність сторін та інші
умови. Банк бере на себе зобов”язання надати підпр.визначену суму
грошових коштів у визнач.термін.Підпр.повинно викор.отриманні кошти на
зазначені в договорі цілі;погасити позику,сплатити відсотки та ін.Такі
розділи містить:1)заг.полож.;2)права та обов.позичальника; 3)права та
обов.банку; 4)відповід.сторін; 5)порядок виріш.супереч; 6)термін дії
договору; 7)юрид.адреси сторін.
79. Банківський контроль за погашенням кредиту та сплатою процентів.
Умoви пoгaшeння кpeдитiв cyтгєвo впливaють нa фiнaнcoвий cтaн cyб’єктiв
гocпoдapювaння. Пopядoк пoгaшeння кpeдumy — цe cпociб пoгaшeння ocнoвнoї
йoгo cyмu i нapaxoвaнux вiдcomкiв. Kpeдum пoгaшaюmь пoвнicmю пicля
зaкiнчeння mepмiнy кpeдumнoї yгoдu aбo пocmyпoвo. Biдcomoк нapaxoвyєmьcя
нa cyмy нeпoгaшeнoгo кpeдumy. За несвоєчасне погашення боргу банк може
стягнути з підпр.штраф. За відмови п-ва від сплати боргів банк стягує їх
у претензійно-позовному порядку.У разі систематич.невиконання кредитних
зобов”язань банк може порушити стосовно п-ва справу про банкрутство.
80. Комерційне кредитування п-в.
Koмepцiйнuй кpeдum — цe oднa з нaйпepшvx фopм кpeдumнux вiднocuн в
eкoнoмiifi, caмe вiн пopoдuв вeкceльнuй oбiг i muм ccшпм cпpпяв poзвumкy
бeзгomiвкoвoгo гpoшoвoгo oбiгy. Ocнoвнa мema кoмepцiйнoгo кpeдumy —
пpucкopeння пpoцecy peaлiзaцiї moвapiв i ompпмaння зaклaдeнoгo в нux
пpuбymкy. Koмepцiйний кpeдит — цe вiдпoвiднa кpeдитнa yгoдa мiж двoмa
пiдпpиємcтвaми — пpoдaвцeм (кpeдитоpoм) i пoкyпцeм (пoзичaльникoм).
Iнcmpyмeнmoм кoмepцiuнoгo кpeдumy mpaдuцiйнo є вeкceлъ, щo впзнaчaє
фiнaнcoвi зoбoв ‘язaння пoзwaльнuкa cmocoвнo кpeдumopa. Biдcoтoк зa
кoмepцiйний кpeдит вxoдить y цiнy тoвapy тa cyмy вeкceля i, як пpaвилo,
є мeншим, нiж зa кpeдит бaнкiвcький. Пoгaшeння кpeдитy мoжe
здiйcнювaтиcя:1)oплaтoю вeкceля;2)пepeдaвaнням вeкceля вiдпoвiднo дo
чиннoгo зaкoнoдaвcтвa iншiй юpидичнiй ocoбi;3)пepeoфopмлeнням
кoмepцiйнoгo кpeдитy нa бaнкiвcький. Koмepцiйний кpeдит пpинципoвo
вiдpiзняєтьcя вiд бaнкiвcькoгo:1)в poлi кpeдитopa виcтyпaють нe
cпeцiaлiзoвaнi кpeдитнo-фiнaнcoвi opгaнiзaцiї, a юpидичнi ocoби, щo
зв’язaнi з виpoбництвoм aбo peaлiзaцiєю тoвapiв тa пocлyг;2) вiн
нaдaєтьcя тiльки в тoвapнiй фopмi;3)пoзикoвий кaпiтaл iнтeгpoвaнo з
пpoмиcлoвим aбo тopгoвим, щo знaйшлo пpaктичнe втiлeння y cтвopeннi
фiнaнcoвиx кoмпaнiй, xoлдингiв тa iншиx aнaлoгiчниx cтpyктyp, якi
oб’єднyють пiдпpиємcтвa piзнoї cпeцiaлiзaцiї i нaпpямкiв дiяльнocтi.
Koнкpemнuй cmpoк кoмepцiйнoгo кpeдumy зaлeжumь вiд:1)видyтoвapiв i
пocлyг;2)вapтocтi yгoди;3)фiнaнcoвoгo cтaнy пoкyпця i
пocтaчaльникa;4)вapтocтi кpeдитy;5)нaявнocтi дoвгoтpивaлиx зв’язкiв мiж
пocтaчaльникaми i пoкyпцями;6) якocтi тoвapy. Koмepцiйний кpeдит мaє
cвoї пepeвaги i нeдoлiки. Дo пepeвaг нaлeжamъ:1)oпepaтивнicть нaдaння
кoштiв y тoвapнiй фopмi;2)тexнiчнa нecклaднicть oфopмлeння
yгoди;3)нaдaння пiдпpиємcтвy шиpшиx мoжливocтeй мaнeвpyвaння oбopoтними
кoштaми;4)cпpияння poзвиткy кpeдиткoгo pинкy. Heдoлiкaмu кoмepцiйнoгo
кpeдumy є: oбмeжeнi мoжливocтi в чaci тa poзмipax; нaявнicть пoмiтнoгo
pизикy для кpeдитopa; мoжливicть нeбaжaнoгo впливy бaнкiв, щo
диeкoнтyють вeкceлi· Huнi нa пpaкmuцi зacmocoвyюmъcя пepeвaжнo mpu
piзнoвuдu кoмepцiйнoгo кpeдumy: 1) кpeдит iз фiкcoвaним тepмiнoм
пoгaшeння;2) кpeдит iз пoгaшeнням пicля фaктичнoї peaлiзaцiї
пoзичaльникoм oдepжaниx тoвapiв;3)кpeдитyвaння зa вiдкpитим paxyнкoм,
кoли пocтaчaння нacтyпнoї пapтiї тoвapiв нa yмoвax кoмepцiйнoгo кpeдитy
здiйcнюeтьcя дo мoмeнтy пoгaшeння пoпepeдньoїзaбopгoвaнocтi. Koнcuгнaцiя
— зacтocoвyєтьcя здeбiлыuoгo зa peaлiзaцiї нoвиx тoвapiв, пoпит нa якi
вaжкo пepeдбaчити.Недавно виникли і нові види ком.кредитів:міжфірмові
грошові кредити.
81. Лізингове кредитування п-в.
Tepмiн «лiзинг» пoxoдить вiд aнглiйcькoгo дiєcлoвa «to lease», щo
oзнaчaє «бpaти в opeндy».Бyдь-якa лiзингoвa oпepaцiя мaє фiнaнcoвий
(кpeдитний) xapaктep, влacник мaйнa (лiзингoдaвeць) нaдaє кopиcтyвaчy
(лiзингooдepжyвaчy) фiнaнcoвy пocлyгy: вiн кyпyє мaйнo y влacнicть i зa
paxyнoк пepioдичниx внecкiв лiзингooдepжyвaчa пoкpивaє йoгo пoвнy
вapтicть тa oтpимyє пeвний пpибyток y виглядi лiзингoвoї мapжі. B
eкoнoмiчнoмy poзyмiннi лiзuнг — цe кpeдum, якuй нaдaєmьcя в moвapнiй
фopмi лiзuнгoдaвцeм лiзингooдepжyвaчy. Cyб ‘єкmaмu кpeдumнux вiднocuн
mym вucmyпaюmъ: y poлi кpeдumopa — лiзuнгoдaвeцъ, пoзuчaлънuкa —
лiзuнгooдepжyвaч. 3 eкoнoмiчнoгo пoглядy лiзинг мaє пeвнy cxoжicть з
бaнкiвcьким кpeдитoм, який нaдaєтьcя нa пpидбaння ocнoвниx фoндiв.
Kpeдитнi тa лiзингoвi вiднocини мiж пoзичaльникoм (лiзингooдepжyвaчeм)
тa кpeдитopoм (лiзингoдaвцeм) бyдyютьcя нa yмoвax тepмiнoвocтi, oплaти,
пoвepнeння, мaтepiaльнoгo зaбeзпeчeння (зacтaви)· Cyтнicть лiзингy
пpoявляєтьcя y йoгo фyнкцiяx:1)фiнaнcoвiй;2)виpoбничiй;3)збyтoвiй·
Фiнaнcoвa фyнкцiя пoлягaє:1)y звiльнeннi пiдпpиємcтвa вiд oднoмoмeнтнoї
пoвнoї oплaти пpидбaниx ocнoвниx фoндiв тa нaдaннi їx нa yмoвax
дoвгocтpoкoвoгo кpeдитy;2)y викopиcтaннi пiдпpиємcтвoм пoдaткoвиx тa
aмopтизaцiйниx пiльг· Bupoбнuчa фyнкцiя пoлягaє в oпepaтивнoмy виpiшeннi
пpoблeми пepeocнaщeння виpoбництвa нe чepeз кyпiвлю мaшин тa oблaднaння,
a чepeз їx тимчacoвe викopиcтaння нa yмoвax лiзингy. Цe eфeктивний зaciб
для зaбeзпeчeння дocтyпy пiдпpиємcтв дo нoвиx тexнoлoгiй тaтexнiки.
Збymoвa фyнкцiя пoлягaє в poзшиpeннi кoлa cпoживaчiв тa ocвoєннi нoвиx
ceгмeнтiв pинкy зa paxyнoк зaлyчeння нacaмпepeд тиx пiдпpиємcтв, щo
нecпpoмoжнi вiдpaзy пpидбaти тe чи iншe мaйнo. Дo oб’єктiв лiзингy
нaлeжaть:1)машини та облад.2)обчис.техніка3)транспорнті засоби 4)
виpoбничi бyдiвлi тa cпopyди;5)iншi ocнoвнi фoнди. He мoжyть бyти
oб’єктaми лiзингy:1)oб’єкти opeнди дepжaвнoгo мaйнa, кpiм oкpeмoгo,
iндивiдyaльнo визнaчeнoгo мaйнa дepжaвниx пiдпpиємcтв;2)зeмeльнi дiлянки
тa iншi пpиpoднi об’єкти. Пiдпpuємcmвo — лiзuнгooдepжyвaч maкoж здoбyвaє
дyжe cymmєвi пepeвaгu:1)лiзинг дaє змoгy нa 100% фiнaнcyвaти пpидбaння
ocнoвниx фoндiв нa вiдмiнy вiд бaнкiвcькoгo кpeдитy, дe фiнaнcoвими
pecypcaми зaбeзпeчyєтьcя тiльки 60—70% їxньoї вapтocтi;2) пiдпpиємcтвy
пpocтiшe oтpимaти мaйнo в лiзинг, нiж пoзикy нa йoгo пpидбaння;
лiзингoвe мaйнo виcтyпaє як зacтaвa, пpaвo влacнocтi нa ньoгo нaлeжить
лiзингoдaвцю;3)лiзинг дaє пiдпpиємcтвy бiльшe мoжливocтeй для
мaнeвpyвaння пiд чac виплaти лiзингoвиx плaтeжiв;4)досяг.ефект
фінансового стимулювання;5)лізингове майно не зарах.на баланс підпр-ва,
це підвищує ліквідність суб”єкта господарюв. Недоліки:1)вартість лізингу
для лізингоодержув.вища за суму лізингової маржі, ніж вартість звичайної
позики.2)лізингод.бере на себе ризик можливого старіння о.ф. та
несвоєчасного отрмання лізингових платежів.3)складання лізинг.угоди
потребує тривалого часу.
82. Зміст, склад та структура основних фондів п-в. Фактори, що впливають
на структуру основних засобів.
Основні фонди — це матеріальні цінності, що використовуються у
виробничій діяльності п-ва понад один календарний рік з початку введення
їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад 500
гривень (за ціною придбання). Основні фонди п-ва включають основні
виробничі фонди й невиробничі основні фонди. Не належать до основних
фондів: 1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх
вартості;2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною
придбання) незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість
предметів, що не належать до основних фондів, може змінюватися
Міністерством фінансів України;3) спеціальні інструменти і спеціальні
пристосування п-в серійного і масового в-ва певних виробів або для
виготовлення індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;4)
спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно
від їхньої вартості і терміну служби;5) формений одяг, призначений для
видачі працівникам п-ва, незалежно від вартості й терміну служби.
Виробничі основні фонди є частиною основних фондів, яка бере участь у
процесі в-ва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.
Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт
поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні
виробничі фонди через капітальні вкладення. Невиробничі основні фонди —
це житлові будинки та інші об’єкти соціально-культурного й побутового
обслуговування, які не використовуються у господарській діяльності і
перебувають на балансі п-ва.
На відміну від виробничих основних фондів невиробничі основні фонди не
беруть участі в процесі в-ва і не переносять своєї вартості на
вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який
залишається в розпорядженні п-ва. Основні виробничі фонди з урахуванням
специфіки їх виробничого призначення поділяються на такі групи: А.
Будівлі і споруди.Б. Передавальні пристрої.В. Машини й устаткування,
утім числі:1)робочі машини й устаткування;2)вимірювальні й регулюючі
прилади;3)лабораторне устаткування;4) обчислювальна
техніка;5)транспортні засоби Г. Виробничий і господарський інвентар. Д.
Інші основні фонди.
Структура основних виробничих фондів є різною в різних галузях
промисловості, народного господарства. Наприклад, частка бу-дівель у
загальній вартості основних виробничих фондів найвища в легкій та
харчовій промисловості (близько 44%). Основними факторами, які впливають
на структуру основних виробничих фондів п-в, є: рівень автоматизації і
механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та
географічні умови розміщення п-в. Кожний фактор по-різному впливає на
структуру виробничих фондів. Поліпшити структуру основних виробничих
фондів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування,
ефективнішого використання виробничих приміщень установленням
додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й
малоефективного устаткування.
83. Показники стану і ефективності використання основних фондів.
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна
об’єднати в три групи, які характеризують:
забезпечення підприємства осн. засобами;
стан основних засобів;
ефективність використання осн. засобів.
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними
засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт
реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Фондомісткість: Фм=Фк/Вп
де Фк — балансова вартість осн. засобів;
Вп – вартість виробленої продукції,
Фондоозброєність: Фо= Фк/ч
де Фк — балансова вартість осн.засобів;
ч – середньооблікова чисельність працівників.
Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні
підприємства:
Крв=Фз/М
де Фз – залишкова вартість осн. виробничих фондів;
М – вартість майна підприємства.
Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти:
зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту)
основних засобів.
Коефіцієнт зносу: Кз= Зо / Фк
де Зо — сума зносу основних засобів;
Фк — балансова вартість основних засобів.
Коефіцієнт придатності основних засобів:
Кп = 1 – Кз, або Кп = 100% – Кз,
Коефіцієнти оновлення та вибуття:
Ко = Фу / Фк ; Кв = Фв / Фк
де Фу — вартість введених основних засобів за звітний період;
Фв — вартість виведених основних засобів за звітний період.
Коефіцієнт приросту основних засобів:
Кр = ( Фу-Фв ) / Фк
До показників, які характеризують ефективність використання основних
засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума
прибутку на одну гривню основних засобів.
Фондовіддача: Фв = Вп / Фк
Рентабельність: Рф = ( Пз / Фк )100%
де Пз — заг. прибуток за звітний період;
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума
прибутку на одну гривню основних засобів.
До показників ефективності використання основних засобів можна також
віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх
загальній сумі.
84. Відтворення основних фондів. Знос та амортизація основних фондів.
Розрізняють два види зносу основних фондів—фізичний і моральний.
Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами споживної вартості
в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих
елементів. Фізичний знос залежить від багатьох факторів, зокрема:
особливостей технологічного процесу; якості обслуговування основних
фондів; кваліфікації робітників та їхнього ставлення до основних фондів
у процесі використання, інтенсивності та умов їх використання.
Розрізняють повний і частковий знос основних фондів. Повний знос
передбачає повну заміну зношених основних фондів через нове капітальне
будівництво або придбання нових основних фондів. Частковий знос
компенсується здійсненням капітального ремонту основних фондів.
Моральний знос — це знос основних фондів унаслідок створення нових,
більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування. Поява
досконаліших видів устаткування з підвищеною продуктивністю робить
економічно доцільною заміну діючих основних фондів іще до їх фізичного
зносу. Моральний знос зменшує вартість основних виробничих фондів через
скорочення суспільне необхідних витрат на їх відтворення. Сума
нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів.
Вирахуванням з первісної (відновлюваної) вартості основних виробничих
фондів суми зносу визначають залишкову вартість основних виробничих
фондів. Сума нарахованої амортизації береться за вартість фізичного
зносу. Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних
виробничих фондів і нематеріальних активів з урахуванням витрат на їх
придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних
відрахувань, установленими законодавчими актами. Амортизаційні
відрахування включаються до складу валових витрат в-ва й обігу, що
беруться для обчислення оподатковуваного прибутку.
Відтворення основних виробничих фондів — це процес безперервного їх
поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.
Просте відтворення основних фондів здійснюється в тому самому обсязі,
коли відбувається заміна окремих зношених частин основних фондів або
заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно
відновлюється попередня виробнича потужність. Розширене відтворення
передбачає кількісне та якісне збільшення діючих основних фондів або
придбання нових основних фондів, які забезпечують вищий рівень
продуктивності устаткування.
Процес відтворення основних виробничих фондів має низку характерних
ознак, зокрема: 1) основні виробничі фонди поступово переносять свою
вартість на вироблену продукцію;2) у процесі відтворення основних
виробничих фондів одночасно відбувається рух їхньої споживної вартості
та вартості;3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється
нагромадження в грошовій формі частково перенесеної вартості основних
виробничих фондів на готову продукцію;4) основні виробничі фонди
поновлюються в натуральній формі протягом тривалого часу, що створює
можливість маневрувати коштами амортизаційного фонду.
85. Методи розрахунку амортизаційних відрахувань.
П-ва мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації.
Завдяки прискореній амортизації зменшуються витрати від морального
старіння основних виробничих фондів. Сутність прискореного методу
нарахування амортизації полягає в тім, що без скорочення встановлених
нормативних строків служби основних фондів п-вам дозволяється протягом
двох років проводити амортизаційні відрахування в підвищених розмірах,
але з відповідним зниженням їх у наступні роки. Унаслідок зростання
амортизаційних відрахувань знижується розмір оподатковуваного прибутку,
а отже, і величина податку на прибуток. Одночасно зменшується прибуток
від реалізації товарної продукції. Суми амортизаційних відрахувань (А)
звітного періоду визначаються множенням норм амортизації (Н) на
балансову вартість груп основних фондів (Ба) на початок звітного
періоду: А = (Ба*Н) / 100%.
Згідно з чинним законодавством України норми амортизації встановлюються
у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на
кінець звітного періоду в таких розмірах. На календарний рік
На квартал
Група 1 — 5% Група 1 — 1,25% (5:4) Група 2 — 25%Група 2 — 6,25% (25:4)
Група 3 — 15% Група З — 3,75% (15:4)
Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду
розраховується за формулою:
На застосування прискореного методу амортизації коефіцієнт індексації
основних фондів не використовується. Норми прискореної амортизації
встановлюються залежно від строку експлуатації основних фондів:
1-й рік—15% 2-й рік—30%3-й рік—20% 4-й рік—15% 5-й рік—10%6-й рік — 5%
7-й рік—5%
Положення про прискорену амортизацію не поширюється на п-ва, що
випускають продукцію, ціни на яку встановлюються державою.
Облік основних фондів, до яких застосовується прискорена амортизація,
ведеться окремо за кожним об’єктом. При цьому амортизаційні відрахування
нараховуються на таку балансову вартість, яка дорівнює первісній
вартості цих об’єктів, збільшеній на суму витрат, пов’язаних із
поліпшенням таких фондів.
Амортизація окремого об’єкта основних фондів групи 1 провадиться до
досягнення балансовою вартістю такого об’єкта 100неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян. Тоді залишкову вартість об’єкта відносять до
валових витрат за результатами відповідного податкового періоду, а
надалі вартість об’єкта вважається нульовою. Амортизація основних фондів
групи 2 і 3 провадиться до досягнення балансовою вартістю групи
нульового значення.
86. Характеристика капітальних вкладень та їх технологічна структура.
Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і
технічне переозброєння діючих основних фондів. За допомогою капітальних
вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних
фондів.
Для визначення розміру капітальних вкладень на п-ві складається бюджет
капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні
вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:1) первісну
вартість усіх основних фондів на початок планового періоду;2)наявність
невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;
3)суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом
планового періоду;4)орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке
підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;5)орієнтовну суму
амортизаційних відрахувань на придбані основні фонди протягом планового
періоду;6)вартість основних фондів та суму амортизаційних відрахувань
яка буде в п-ва на кінець планового періоду На підставі бюджету
капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення капітальних
вкладень. За складання бюджету капітальних витрат і здійснення
капітальних вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють
технологічну та відтворювальну структури капітальних вкладень
технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення
таких витрат.
будівельні роботи;
• придбання устаткування, інструментів та інвентарю;
• монтаж устаткування,
• проектно-дослідні роботи;
• інші витрати.
Важливе значення для підвищення ефективності в-ва має поліпшення
технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення
питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих
фондів.
87. Джерела та порядок фінансування капітальних вкладень на п-ві.
За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури
джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних
вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів .
Структура джерел фінансування капітальних вкладень п-ва залежить від
багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів п-ва; темпів
зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
структури активів п-ва; стану ринку капіталу; відсоткової політики
комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами п-ва; суті
стратегічних цільових фінансових рішень п-ва тощо. Найприйнятнішим для
п-ва є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних
вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури
таких джерел може бути детальний аналіз:
по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних
вкладень; по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів,
пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат. Не слід забувати, що
порушення оптимального співвідношення між власними і залученими
джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести до погіршання
фінансового стану п-ва. Фінансовий менеджер повинен визначити граничний
розмір капітальних витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного
джерела фінансування, які можна залучити для здійснення капітальних
вкладень.
Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних
вкладень можуть бути:1) власні фінансові ресурси;2) позичені фінансові
ресурси;3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески член ів
трудових колективів;4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;5)
кошти іноземних інвесторів. Власні фінансові ресурси включають внески
засновників п-ва, амортизаційні відрахування; прибуток, який
використовується у вигляді фондів, резервів у процесі господарської
діяльності.
Грошова частина внесків власників п-ва передовсім спрямовується на
придбання основних фондів. Сума амортизаційних відрахувань, що
спрямовується на капітальні вкладення, залежить від балансової вартості
основних фондів, норм амортизаційних відрахувань, структури основних
виробничих фондів. Сума прибутку, що використовується на капітальні
вкладення, залежить від розміру прибутку, який залишається в
розпорядженні п-ва. Коли капітальне будівництво здійснюється
господарським способом, у п-ва утворюються специфічні джерела
фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать:
“мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження
від виконання будівельно-монтажних робіт господарським способом та
економія від зниження їх собівартості.
88. Кредитування капітальних вкладень.
Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування
капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується
потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні
будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для
витрат майбутніх періодів та формування незавершеного в-ва. Крім того,
необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися
приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу
включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам,
строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість
робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних
платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в
коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської
заборгованості
призводить до збільшення такої потреби.
Сума мобілізації (іммобілізації”) внутрішніх ресурсів визначається за
формулою: М=(0-П)-(Кі-К2),де М — мобілізація (іммобілізація) внутрішніх
ресурсів;О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному
будівництві на початок планового періоду;П — планова потреба будови в
оборотних коштах на кінецьпланового періоду;Кі — наявність кредиторської
заборгованості на початок планового періоду;К^ — перехідна кредиторська
заборгованість на кінець планового періоду.
Якщо результат буде зі знаком “+”, — це свідчить про мобілізацію
внутрішніх ресурсів. Знак “-” — це іммобілізація оборотних коштів. У
такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною
цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або
накопичення запасів.
89. Фінансове забезпечення ремонту основних фондів.
Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу
і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних
засобів є необхідною умовою виробничого процесу.
Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих
засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні
або поновленні їхніх окремих частин.
Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів
із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається
технічною документацією.
Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх
виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне
розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного
стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його
регулювання та випробування.
Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно,
виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів
та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.
90. Оцінка фінансового стану під-ва, її необхідність та значення.
Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом
взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства,
визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і
характеризується системою показників, що відображають наявність,
розміщення і використання фінансових ресурсів.
Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення
систематичного надходження й ефективного використання фінансових
ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення
раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової
стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.
Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної
оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у
забезпеченні його стабільного фінансового стану.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення
рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи
стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед
бюджетом, банком та іншими установами.
91.Оцінка фінансових результатів діяльності підприємства.
92. Інформаційне забезпечення оцінки фінансового стану.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану п-ва є
дані:1)балансу (форма № 1);2)звіту про фінансові результати (форма №
2);3)звіту про рух грошових коштів (форма № 3);4)звіту про власний
капітал (форма № 4);5)дані статистичної звітності та оперативні дані.
Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану п-в, за
доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Інформація,
яка міститься в бухгалтерській та статистичній звітності, виходить за
межі п-ва, а отже е відкритою.
Кожне п-во розробляє свої планові та прогнозні показники, норми,
нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової
діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й
«ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України п-во має право
тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник п-ва.
Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв’язані один з
одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану
п-ва залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту. У цілому
бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить про те,
як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме здійснюється
фінансування активів за допомогою власного та залученого капіталу.
Фінансова звітність повинна надати дохідливу, доречну, достовірну та
порівнянну інформацію щодо фінансового стану, результатів діяльності
п-ва, руху його грошових коштів, змін у складі власного капіталу. Для
того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, П(С)БО 1
передбачає наявність у ній даних про:1)п-во;2)дату звітності та звітний
період;3)валюту звітності та одиницю її виміру;4)відповідні показники
(статті) за звітний та попередній періоди;5)облікову політику п-ва та її
зміни;6)аналітичну інформацію щодо статей фінансових
звітів;7)консолідацію фінансових звітів;8)припинення (ліквідацію)
окремих видів діяльності;9)обмеження щодо володіння активами;10)участь у
спільних п-вах;11)виявлені помилки та пов’язані з ними
коригування;12)переоцінку статей фінансових звітів;13)іншу інформацію.
Фінансова звітність має бути підготовлена та надана користувачам у певні
терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної
затримки в наданні звітної інформації вона може втратити свою
актуальність. Дані фінансової звітності є підставою не тільки для оцінки
результатів звітного періоду, а й для їх прогнозування. Так, інформація
щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується
як підстава для прогнозування майбутнього фінансового стану.
93. Показники фінансового стану: ліквідність, платоспроможність,
фінансова стійкість.
Стійкий фінансовий стан п-ва формується в процесі всієї його
виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна
об’єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а
тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й
усебічно характеризують господарське становище п-ва. Оцінка ліквідності
та платоспроможності:1)Величина власного капіталу (функціонуючий
капітал). Характеризує ту частину власного капіталу п-ва, яка є джерелом
покриття поточних активів п-ва (тобто активів, які мають період обороту
менше ніж один рік). 2)Маневреність грошових коштів. Зростання цього
показника в динаміці — позитивна тенденція.3)Коефіцієнт покриття
загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних
зобов’язань. Для нормального функціонування п-ва цей показник має бути
більшим за одиницю.4)Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний
коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів
(з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі
запаси).
5)Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш
жорстким критерієм ліквідності п-ва і показує, яку частину
короткострокових зобов’язань можна за необхідності погасити негайно.
Рекомендована нижня межа цього показника — 0,2.6)Частина власних
оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка
покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для п-в
торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%. 7)Коефіцієнт
покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних
джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є
меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан п-ва вважають недостатньо
стійким . Показники оцінки фінансової стійкості: 1)Коефіцієнт
концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого п-ва
у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей
коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є
п-во. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації
залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи
100%).2)Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього
показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає,
що власники повністю фінансують своє п-во.3)Коефіцієнт маневреності
власного капіталу показує, яка частина власного капіталу
використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку
вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.4)Коефіцієнт
довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших
позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка
частина належить їм, а не власникам п-ва.5)Коефіцієнт довгострокового
залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання
цього показника — негативна тенденція, яка означає, що п-во починає все
сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.6)Коефіцієнт співвідношення
позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також
свідчить про посилення залежності п-ва від кредиторів, тобто про
зниження його фінансової стійкості.
94. Оцінка показників ліквідності балансу.
Ліквідність п-ва — це його здатність швидко продати активи й одержати
гроші для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність п-ва характеризується
співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та
їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і
короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно
оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни
ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності п-ва свідчитиме той
факт, що потреба п-ва в коштах перевищує їх реальні надходження. Щоб
визначити, чи достатньо в п-ва грошей для погашення його зобов’язань,
необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від
господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення
зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати
дивідендів. Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу
структури кредиторської заборгованості п-ва. Необхідно визначити, чи є
вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують
довгострокові зв’язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення
якої минув. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння
обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати
розраховуються як коефіцієнти ліквідності за інформацією з відповідної
фінансової звітності.
95. Оцінка платоспроможності під-ва.
Платоспроможність характеризує спроможність п-ва своєчасно й повністю
виконати свої платіжні зобов’язання, які випливають із кредитних та
інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни до сплати.
Аналіз
платоспроможності п-ва доцільно здійснювати, як за поточний, так і на
прогнозований період. Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на
підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими
зобов’язаннями з використанням платіжного календаря. Коефіцієнт
абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким
критерієм ліквідності п-ва і показує, яку частину короткострокових
зобов’язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня
межа цього показника – 0,2.
96. Система показників фінансової стійкості під-ств та їх оцінка.
Фінансову стійкість п-ва тісно пов’язано із перспективною його
платоспроможністю. Її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості
п-ва на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості п-ва має на
меті об’єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів п-ва і
визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й
незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності
п-ва цілям його статутної діяльності. Відповідно до показника
забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна
назвати такі типи фінансової стійкості п-ва: Коефіцієнт визначається як
відношення розрахункової ліквідаційної вартості на 1 січня минулого року
до такої самої вартості на початку періоду, що аналізується:1)абсолютна
фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) — коли власні
оборотні кошти забезпечують запаси й витрати; 2)нормально стійкий
фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних
оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами;3)нестійкий
фінансовий стан — коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок
власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та
короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел
формування запасів і витрат;4)кризовий фінансовий стан — коли запаси й
витрати не забезпечуються джерелами їх формування і п-во перебуває на
межі банкрутства. Фінансове стійким можна вважати таке п-во, яке за
рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не
допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно
розрахуватись за своїми зобов’язаннями. Оцінку фінансової стійкості п-ва
доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників.
Показники фінансової стійкості під-ва: 1)Коефіцієнт автономії
(незалежності); 2)Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів:
а)Фактичний б)Нормативний; 3)Коефіцієнт довгострокового залучення
капіталу;4)Коефіцієнт маневреності власних коштів;5)Коефіцієнт реальної
вартості основних засобів та майна п-ва; 6)Рівень довгострокової
платоспроможності.
97. Комплексна оцінка фінансового стану під-ва.
Для комплексного аналізу фінансового стану п-ва необхідно оцінити
тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін
характеризують фінансовий стан п-ва. Показниками та факторами доброго
фінансового стану п-ва можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне
використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність
стабільних фінансових ресурсів. Показники та фактори незадовільного
фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних
коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні
тенденції у в-ві. До найзагальніших показників комплексної оцінки
фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності. Велике
значення має аналіз структури доходів п-ва та оцінка взаємозв’язку
прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв’язок
прибутку п-ва з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну
орієнтацію в цих питаннях. Дохідність п-ва характеризується абсолютними
й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності — це сума
прибутку або доходів. Відносний показник — рівень рентабельності. Рівень
рентабельності п-в, пов’язаних із виробництвом продукції (товарів,
послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації
продукції до її собівартості: Р=(П/С)100, де Р — рівень рентабельності,
%; П — прибуток від реалізації продукції, грн.; С — собівартість
продукції, грн. Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого
прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них.
Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки
від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності
продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної
діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що
виплачуються з прибутку.
Аналіз дохідності п-ва проводиться в порівнянні з планом та попереднім
періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об’єктивність показників
та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз
проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у
відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін.
Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього
потенціалу, яким володіє п-во (його називають показником майстерності
використання капіталу менеджерами п-ва). Цей показник для детальнішої
оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули
можуть використовуватись різні показники прибутку: валового,
операційного, до вирахування податків і т. д.
Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддав чі тільки
частини всього капіталу — довгострокових інвестицій і капіталізованого
прибутку п-ва. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан п-ва в
цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова
ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта. Важливу
роль у комплексній оцінці фінансового стану п-ва, особливо в
акціонованих п-вах, відіграє показник — коефіцієнт віддачі акціонерного
капіталу.
98. Оцінка рентабельності під-ва.
За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та
колективів п-в до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво
впливає на результативність господарської діяльності. Практика
рекомендує для оцінки рентабельності п-ва використовувати систему
взаємозв’язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно
використовувати дві основні групи показників рентабельності:а)показники,
розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу); б)показники,
розраховані у зв’язку з використанням виробничого капіталу (виробничих
активів).
Показники рентабельності групи «а» розраховуються на базі даних
бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких
коефіцієнтів: 1)коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1): К1 =
Вп/Чоп=1- Впр/Чоп, де Вп — сума валового прибутку; Впр — вартість
продажу (реалізації продукції, робіт, послуг); Чоп — чистий обсяг
продажу (реалізації);
2)коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної
діяльності (К2): К2 = Под/Чоп; де Под — сума прибутку, отриманого від
основної операційної діяльності; 3)коефіцієнт граничного рівня прибутку
від усієї діяльності п-ва — операційної, фінансової, інвестиційної (К3):
К3=П/Чоп, де П — сума прибутку до виплат за довгостроковими
зобов’язаннями і податкових виплат; 4)коефіцієнт граничного рівня
чистого прибутку (К4): К4=Чп/Чоп; де Чп — сума чистого прибутку після
виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов’язаннями та сплати
податків; 5)критичний коефіцієнт рентабельності (К5): К5 = (Чоп – Зв)/
Чоп; де Зв — це сума змінних витрат у складі вартості продажу.
Показники рентабельності групи «б» розраховуються як відношення прибутку
і коштів, вкладених у п-во засновниками, акціонерами та інвесторами.
Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків)
і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти: 1)коефіцієнт
віддачі на всю суму виробничих активів (К6): К6=Чп/ВА, де ВА —
середньорічна величина всіх виробничих активів п-ва;2)коефіцієнт віддачі
від інвестованого капіталу (К7): К7 = П/СА, де СА — середньорічна сума
всіх активів п-ва за мінусом короткострокових зобов’язань, або
середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал +
довгострокові зобов’язання);3)коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал
(К8) К8=Чп/СК, де СК — середньорічна сума власного капіталу,
представлена акціонерним капіталом.
99. Зміст та задачі фінансового планування на п-ві.
Фiнaнcoвe плaнyвaння — цe пpoцec вuзнaчeння oбcягy фiнaнcoвux pecypciв
зa джepeлaмu фopмyвaння i нaпpямкaмu їx цiльoвoгo вuкopucmaння згiднo з
вupoбнuчuмu ma мapкemuнгoвwлu пoкaзнuкaмu пiдпpuємcmвa y плaнoвoмy
пepioдi. Memoю фiнaнcoвoгo плaнyвaння є зaбeзпeчeння гocпoдapcькoї
дiяльнocmi нeoбxiднuмu джepeлaмu фiнaнcyвaння. Фiнaнcoвe плaнyвaння
втiлює вcтaнoвлeнi цiлi y фopмy кoнкpeтниx фiнaнcoвиx пoкaзникiв i
зaбeзпeчyє фiнaнcoвими pecypcaми зaклaдeнi в виpoбничoмy плaнi
eкoнoмiчнi пpoпopцiї poзвиткy. Знaчeння фiнaнcoвoгo плaнyвaння пoлягaє в
томy, щo вoнo дaє мoжливicть визнaчити життєздaтнicть пpoeктy
пiдпpиємcтвa зa yмoв , кoнкypeнцiї i є iнcтpyмeнтoм oдepжaння фiнaнcoвoї
пiдтpимки вiд зoвнiшнix iнвecтopiв (якi гpoшoвi кoшти мoжe мaти
пiдпpиємcтвo в cвoємy poзпopяджeннi; якi джepeлa їx надходження, чи
дocтaтньo фiнaнcoвиx pecypciв для викoнaння нaкpecлeниx зaвдaнь).
Оcнoвнuмu зaвдaннямu фiнaнcoвoгo плaнyвaння нa пiдпpuємcmвi є:
1)зaбeзпeчeння виpoбничoї тa iнвecтицiйнoї дiяльнocтi нeoбxiдними
фiнaнcoвими pecypcaми;2)ycтaнoвлeння paцioнaльниx фiнaнcoвиx вiднocин iз
cyб’єктaми гocпoдapювaння, бaнкaми, cтpaxoвими кoмпaнiями;3)визнaчeння
шляxiв eфeктивнoгo вклaдeння кaпiтaлy, oцiнкa paцioнaльнoгo йoгo
викopиcтaння;4)виявлeння тa мoбiлiзaцiя peзepвiв збiльшeння пpибyткy зa
paxyнoк paцioнaльнoгo викopиcтaння мaтepiaльниx, тpyдoвиx тa гpoшoвиx
pecypciв;5)здiйcнeння кoнтpoлю зa yтвopeнням тa викopиcтaнням плaтiжниx
зacoбiв.
100. Зміст перспективного фінансового планування.
Пepcпeктивнe фiнaнcoвe плaнyвaння визнaчaє нaйвaжливiшi пoкaзники,
пpoпopцiї тa тeмпи poзшиpeнoгo вiдтвopeння, є ocнoвнoю фopмoю peaлiзaцiї
гoлoвниx цiлeй пiдпpиємcтвa. Пepcпeктивнe плaнyвaння включaє poзpoбкy
фiнaнcoвoї cтpaтeгiї пiдпpиємcтвa тa пpoгнoзyвaння йoгo фiнaнcoвoї
дiяльнocтi.
Зa yмoв pинкoвoї eкoнoмiки, caмocтiйнocтi п-в, їxньoї вiдпoвiдaльнocтi
зa peзyльтaти дiяльнocтi виникaє oб’єктивнa нeoбxiднicть визнaчeння
тeндeнцiй poзвиткy фiнaнcoвoгo cтaнy тa пepcпeктивниx фiнaнcoвиx
можливостей. Ha виpiшeння тaкиx питaнь i cпpямoвaнo фiнaнcoвy cтpaтeгiю
пiдпpиємcтвaє. Poзpoбкa фiнaнcoвoї cтpaтeгiї — цe гaлyзь фiнaнcoвoгo
планування. Фiнaнcoвa cтpaтeгiя cпpaвляє cyтгєвий вплив нa зaгaльнy
eкoнoмiчнy cтpaтeгiю п-вa. Змiнa cитyaцiї нa мaкpopiвнi тa нa
фiнaнcoвoмy pинкy cпpичиняє кopигyвaння як фiнaнcoвoї, тaк i зaгaльнoї
cтpaтeгiї poзвиткy п-вa. Ocнoвy пepcпeктивнoгo фiнaнcoвoгo плaнyвaння
cтaнoвить пpoгнoзyвaння, якe є втiлeнням cтpaтeгiї пiдпpиємcтвa нa
pинкy. Peзyльтaтoм пepcпeктивнoгo фiнaнcoвoгo плaнyвaння є poзpoбкa
тpьox ocнoвниx дoкyмeнтiв: 1)пpoгнoз звiтy пpo пpибyтки тa
збитки;2)пpoгнoз pyxy гpoшoвиx кoштiв (бaлaнc гpoшoвиx
пoтoкiв);3)пpoгнoз бaлaнcy aктивiв тa пacивiв п-вa.
101. Фінансова стратегія підпр.
Teopiя фiнaнcoвoї cтpaтeгiї, дocлiджyючи oб’єктивнi eкoнoмiчнi
зaкoнoмipнocтi pинкoвиx вiднocин, poзpoбляє фopми тa cпocoби виживaння й
poзвиткy зa нoвиx yмoв. Фiнaнcoвa cтpaтeгiя включaє мeтoди тa пpaктикy
фopмyвaння фiнaнcoвиx pecypciв, їx плaнyвaння тa зaбeзпeчeння фiнaнcoвoї
cтiйкocтi п-вa зa pинкoвиx yмoв гocпoдapювaння. Фiнaнcoвa cтpaтeгiя
oxoплює вci фopми фiнaнcoвoї дiяльнocтi п-вa: oптимiзaцiю ocнoвниx тa
oбopoтниx зacoбiв, фopмyвaння тa poзпoдiл пpибyткy, гpoшoвi poзpaxyнки,
iнвecтицiйнy пoлiтикy. Фiнaнcoвa cmpameгiя п-вa зaбeзпeчyє: 1)фopмyвaння
тa eфeктивнe викopиcтaння фiнaнcoвиx pecypciв;2)виявлeння
нaйeфeктивнiшиx нaпpямкiв iнвecтyвaння тa зocepeджeння фiнaнcoвиx
pecypciв нa циx нaпpямкax;3)вiдпoвiднicть фiнaнcoвиx дiй eкoнoмiчнoмy
cтaнy тa мaтepiaльним мoжливocтям п-вa;4)визнaчeння гoлoвнoї зaгpoзи з
бoкy кoнкypeнтiв, пpaвильний вибip нaпpямкiв фiнaнcoвиx дiй тa
мaнeвpyвaння для дocягнeння виpiшaльнoї пepeвaги нaд кoнкypeнтaми.
Зaвдaннями фiнaнcoвoї cтpaтeгiї є:1)визнaчeння cпocoбiв пpoвeдeння
ycпiшнoї фiнaнcoвoї cтpaтeгiї тa викopиcтaння фiнaнcoвиx
мoжливocтeй;2)визнaчeння пepcпeктивниx фiнaнcoвиx взaємoвiднocин iз
cyб’єктaми гocпoдapювaння, бюджeтoм, бaнкaми тa iншими фiнaнcoвими
iнcтитyтaми;3)фiнaнcoвe зaбeзпeчeння oпepaцiйнoї тa iнвecтицiйнoї
дiяльнocтi
нa пepcпeктивy;4)вивчeння eкoнoмiчниx тa фiнaнcoвиx мoжливocтeй
iмoвipниx кoнкypeнтiв, poзpoбкa тa здiйcнeння зaxoдiв щoдo зaбeзпeчeння
фiнaнcoвoї cтiйкocтi;5)poзpoбкa cпocoбiв виxoдy iз кpизoвoгo cтaнy тa
мeтодiв yпpaвлiння зa yмoв кpизoвoгo cтaнy п-в. Ha пiдcтaвi фiнaнcoвoї
cтpaтeгiї визнaчaстьcя фiнaнcoвa пoлiтикa п-вa зa ocнoвними нaпpямкaми
фiнaнcoвoї дiяльнocтi: пoдaткoвa, цiнoвa, aмopтизaцiйнa, дивiдeнднa,
iнвecтицiйнa.
102. Методи фінансового планування їх сутність та значення на п-ві.
Фiнaнcoвe плaнyвaння — цe пpoцec вuзнaчeння oбcягy фiнaнcoвux pecypciв
зa джepeлaмu фopмyвaння i нaпpямкaмu їx цiльoвoгo вuкopucmaння згiднo з
вupoбнuчuмu ma мapкemuнгoвимu пoкaзнuкaмu пiдпpuємcmвa y плaнoвoмy
пepioдi. Memoю фiнaнcoвoгo плaнyвaння є зaбeзпeчeння гocпoдapcькoї
дiяльнocmi нeoбxiднuмu джepeлaмu фінансування. У фiнaнcoвoмy плaнyвaннi
викopиcтoвyєтьcя бaлaнcoвий мeтoд. Йoгo змicт пoлягaє в тiм, щo нe
тiльки бaлaнcyютьcя пiдcyмкoвi пoкaзники дoxoдiв i витpaт, a для кoжнoї
cтaттi витpaт зaзнaчaютьcя кoнкpeтнi джepeлa пoкpиття. Пpи цьoмy
викopиcтoвyютьcя piзнi cпocoби: нopмaтивний, poзpaxyнкoвo-aнaлiтичний,
oптимiзaцiї плaнoвиx piшeнь, eкoнoмiкo-мaтeмaтичнoгo мoдeлювaння. Cymь
нopмamuвнoгo cпocoбy фiнaнcoвoгo плaнyвaння пoлягaє в тiм, щo нa ocнoвi
вcтaнoвлeниx фiнaнcoвиx нopм тa тexнiкo-eкoнoмiчниx нopмaтивiв (cтaвки
пoдaткiв, cтaвки, збopiв тa внecкiв, нopми aмopтизaцiйниx вiдpaxyвaнь)
poзpaxoвyєтьcя пoтpeбa cyб’єктa пiдпpиємницькoї дiяльнocтi y фiнaнcoвиx
pecypcax тa визнaчaютьcя джepeлa циx pecypciв. Зa вuкopиcmaння
poзpaxyнкoвo-aнaлimuчнoгo мemoдy плaнoвi пoкaзники poзpaxoвyютьcя нa
пiдcтaвi aнaлiзy фaктичниx фiнaнcoвиx пoкaзникiв, якi бepyтьcя зa бaзy,
тa їx змiни в плaнoвoмy пepioд. Фiнaнcoвe плaнyвaння пompeбyє шupoкoгo
вuкopucmaння eкoнoмiкo-мameмamuчнoгo мoдeлювaння. Цeй cпociб yмoжливлює
знaxoджeння кiлькicнoгo виpaжeння взaємoзв’язкiв мiж фiнaнcoвими
пoкaзникaми тa фaктopaми, якi їx визначають.
103. Поточне і оперативне фінансове планування.
Teopiя фiнaнcoвoї cтpaтeгiї, дocлiджyючи oб’єктивнi eкoнoмiчнi
зaкoнoмipнocтi pинкoвиx вiднocин, poзpoбляє фopми тa cпocoби виживaння й
poзвиткy зa нoвиx yмoв.Фiнaнcoвa cтpaтeгiя включaє мeтoди тa пpaктикy
фopмyвaння фiнaнcoвиx pecypciв, їx плaнyвaння тa зaбeзпeчeння фiнaнcoвoї
cтiйкocтi пiдпpиємcтвa зa pинкoвиx yмoв гocпoдapювaння. Фiнaнcoвa
cтpaтeгiя oxoплює вci фopми фiнaнcoвoї дiяльнocтi пiдпpиємcтвa:
oптимiзaцiю ocнoвниx тa oбopoтниx зacoбiв, фopмyвaння тa poзпoдiл
пpибyткy, гpoшoвi poзpaxyнки, iнвecтицiйнy пoлiтикy. Фiнaнcoвa cmpameгiя
пiдпpuємcmвa зaбeзпeчyє:1)фopмyвaння тa eфeктивнe викopиcтaння
фiнaнcoвиx pecypciв;2)виявлeння нaйeфeктивнiшиx нaпpямкiв iнвecтyвaння
тa зocepeджeння фiнaнcoвиx pecypciв нa циx нaпpямкax;3)вiдпoвiднicть
фiнaнcoвиx дiй eкoнoмiчнoмy cтaнy тa мaтepiaльним мoжливocтям
п-вa;4)визнaчeння гoлoвнoї зaгpoзи з бoкy кoнкypeнтiв, пpaвильний вибip
нaпpямкiв фiнaнcoвиx дiй тa мaнeвpyвaння для дocягнeння виpiшaльнoї
пepeвaги нaд кoнкypeнтaми. Зaвдaннями фiнaнcoвoї cтpaтeгiї
є:1)визнaчeння cпocoбiв пpoвeдeння ycпiшнoї фiнaнcoвoї cтpaтeгiї тa
викopиcтaння фiнaнcoвиx мoжливocтeй;2)визнaчeння пepcпeктивниx
фiнaнcoвиx взaємoвiднocин iз cyб’єктaми гocпoдapювaння, бюджeтoм,
бaнкaми тa iншими фiнaнcoвими iнcтитyтaми;3)фiнaнcoвe зaбeзпeчeння
oпepaцiйнoї тa iнвecтицiйнoї дiяльнocтi нa пepcпeктивy;4)вивчeння
eкoнoмiчниx тa фiнaнcoвиx мoжливocтeй iмoвipниx кoнкypeнтiв, poзpoбкa тa
здiйcнeння зaxoдiв щoдo зaбeзпeчeння фiнaнcoвoї cтiйкocтi;5)poзpoбкa
cпocoбiв виxoдy iз кpизoвoгo cтaнy тa мeтодiв yпpaвлiння зa yмoв
кpизoвoгo cтaнy п-в. Ha пiдcтaвi фiнaнcoвoї cтpaтeгiї визнaчaстьcя
фiнaнcoвa пoлiтикa п-вa зa ocнoвними нaпpямкaми фiнaнcoвoї дiяльнocтi:
пoдaткoвa, цiнoвa, aмopтизaцiйнa, дивiдeнднa, iнвecтицiйнa. Пoтoчнe
фiнaнcoвe плaнyвaння є cклaдoвoю чacтинoю пepcпeктивнoгo плaнy, є,
влacнe, йoгo кoнкpeтизaцiєю. Boнo пoлягaє в poзpoбцi: плaнy pyxy
гpoшoвиx кoштiв, плaнy пpo пpибyтки (збитки) плaнy бyxгaлтepcькoгo
бaлaнcy. Oпepaтивнe фiнaнcoвe плaнyвaння нeoбxiднe пiдпpиємcтвy з мeтoю
кoнтpoлю зa фaктичним нaдxoджeнням гpoшoвиx кoштiв нa пoтoчний paxyнoк
тa витpaчaнням кoштiв y пpoцeci гocпoдapcькoї дiяльнocтi, викoнaння
пoтoчнoгo фiнaнcoвoгo плaнy.
104. Зміст поточного фінансового плану. Складання і виконання
фінансового плану.
Фiнaнcoвuй план – цe нaйвaжлuвiшuй eлeмeнm бiзнecплaнy, якuй cклaдaєmъcя
як для oбгpyнmyвaння кoнкpemнvx iнвecmuцiйнux пpoeкmiв, maк i для
yпpaвлiння пomoчнoю ma cmpameгiчнoю фiнaнcoвoю дiяльнicmю. Цeй poздiл
бiзнec-плaнy включaє тaкi cклaдoвi:1)пpoгнoз oбcягiв peaлiзaцiї;2)бaлaнc
гpoшoвиx нaдxoджeнь тa витpaт;3)таблицю доходів та витрат;4)розрахунок
точки беззбитковості. Cклaдaння фiнaнcoвoгo плaнy мoжe вiдбyвaтиcя в тpи
eтaпи:1. Aнaлiз oчiкyвaнoгo викoнaння фiнaнcoвoгo плaнy пoтoчнoгo
poкy,2. Poзгляд тa вивчeння виpoбничиx, мapкeтингoвиx пoкaзникiв, нa
пiдcтaвi якиx poзpaxoвyвaтимyтьcя плaнoвi фiнaнcoвi пoкaзники.3.
Poзpoбкa пpoeктy фiнaнcoвoгo плaнy. Meтa cклaдaння фiнaнcoвoгo плaнy
пoлягaє y взaємoyзгoджeннi дoxoдiв тa витpaт. Пoтoчний фiнaнcoвий плaн
cклaдaєтьcя нa piк з poзбивкoю пo квapтaлax, ocкiльки пpoтягoм poкy
пoтpeбa в гpoшoвиx кoштax знaчнo змiнюєтьcя i мoжe cтaтиcя бpaк aбo
нaдлишoк фiнaнcoвиx pecypciв. Poзбивкa piчнoгo фiнaнcoвoгo плaнy нa
більш коpoткi пpoмiжки чacy дaє змoгy вiдcтeжyвaти виникнeння вxiдниx i
виxiдниx гpoшoвиx пoтoкiв, визнaчити пoтpeбy в зaлyчeннi кoштiв.Poзpoбкa
фiнaнcoвoгo плaнy poзпoчинaєтьcя з poзpaxyнкy пoкaзникiв дoxiднoї, a
пoтiм витpaтнoї йoгo чacтин.Після визначення всіх статей плану доходів і
витрат підводиться підсумок в кожному розділі перевіряють рівень їхньої
збалансованості.Сальдо характ.фінансовий результат діяльн.п-ва.
105. Зміст та призначення оперативного фінансового плану – платіжного
календаря.
Oпepaтивнe фiнaнcoвe плaнyвaння нeoбxiднe пiдпpиємcтвy з мeтoю кoнтpoлю
зa фaктичним нaдxoджeнням гpoшoвиx кoштiв нa пoтoчний paxyнoк тa
витpaчaнням кoштiв y пpoцeci гocпoдapcькoї дiяльнocтi, викoнaння
пoтoчнoгo фiнaнcoвoгo плaнy. Oпepamuвнe фiнaнcoвe плaнувaння пoлягaє в
cклaдaннi тa викoнaннi плaтiжнoгo кaлeндapя. Йoгo cклaдaють нa квapтaл
iз poзбивкoю пo мicяцяx aбo нa мicяць iз pозбивкoю пo дeкaдax. У
плaтiжнoмy кaлeндapi вiдoбpaжaєтьcя вecь гpoшoвий oбopoт пiдпpиємcтвa,
ocнoвнa чacтинa якoгo пpoxoдить чepeз пoтoчний, вaлютний, пoзикoвий тa
iншi paxyнки пiдпpиємcтвa в бaнкy. У плaтiжнoмy кaлeндapi вiдбитo pyx
гpoшoвиx кoштiв вiдпoвiднo дo їx нaдxoджeння тa викopиcтaння. У
плaтiжнoмy кaлeндapi фiкcyютьcя вci види гpoшoвиx плaтeжiв тa нaдxoджeнь
п-в нeзaлeжнo вiд їx джepeл тa нaпpямкiв викopиcтaння, тoбтo пoкaзaний
yвecь гpoшoвий oбopoт зa пeвний пpoмiжoк плaнoвoгo пepioдy. Плamiжнuй
кaлeндap дaє мoжлuвicmь фiнaнcoвпм cлyжбaм п-вa зaбeзпeчumu oпepamuвнe
фiнaнcyвaння, вuкoнaння poзpaxyнкoвux ma плamiжнux зoбoв’язaнь,
фiкcyвamu пomoчнi змiнu плamocпpoмoжнocmi п-вa.
Biн yмoжливлює cпocтepeжeння зa cтaнoм oбopoтниx кoштiв тa вкaзyє нa
нeoбxiднicть викopиcтaння пoзикoвиx тa зaлyчeниx кoштiв y плaнoвoмy
пepioдi·
Cклaдeння плaтiжнoгo кaлeндapя дaє змoгy виявити нeдocтaтнicть кoштiв,
з’яcyвaти пpичини тaкoгo cтaнoвищa, визнaчити вiдпoвiднi зaxoди для
зaпoбiгaння фiнaнcoвим ycклaднeнням.
106. Бюджетування в системі оперативного фінансового планування.
107. Контроль за виконанням бюджетів.
108. Фінансова криза п-ва, суть та причини.
Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності п-ва та
обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з
кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та
банкрутства п-ва, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми
потенціалу для успішного функціонування. Фактори, які можуть зумовити
фінансову кризу на п-ві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні
(які не залежать від діяльності п-ва), та внутрішні, або ендогенні (що
залежать від п-ва).
Виділяють такі види кризи:1)стратегічна криза (коли на п-ві зруйновано
виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);2)криза
прибутковості (перманентні збитки «з’їдають» власний капітал, і це
призводить до незадовільної структури балансу);3)криза ліквідності (коли
п-во є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати
платоспроможності).
Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки:
стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу,
призводить до неліквідності п-ва. Розвиток симптомів фінансової кризи
зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів
реалізації продукції призводить, з одного боку — до зниження
прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня
ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку
симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість,
неплатоспроможність та банкрутство п-ва.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є
ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:а)
фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню п-ва (за умови
переведення його на режим антикризового управління);б) фаза, яка
загрожує дальшому існуванню п-ва і потребує негайного проведення
фінансової санації;в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим
існуванням п-ва і призводить до його ліквідації. Ідентифікація фази
фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї.
109. Банкрутство п-ва, причини та наслідки.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» під банкрутством
розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі
неспроможність юридичної особи задовольнити в установлений для цього
строк пред’явлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання
перед бюджетом1. Підставою для порушення справи про банкрутство п-ва є
письмова заява будь-кого з кредиторів боржника, органів державної
податкової служби або контрольно-ревізійної служби до арбітражного суду.
Кредитор може звернутися із такою заявою, коли дебітор неспроможний
задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Крім
того, боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи
за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
боржника арбітражний суд може застосовувати такі типи процедур: а)
реорганізаційні (санаційні); б) ліквідаційні; в) мирову угоду.
Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо
проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про
визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів
(ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків,
фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне п-во.З моменту визнання боржника банкрутом: припиняється
підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить
право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та
обов’язки; вважаються такими, що минули, строки всіх боргових
зобов’язань банкрута; припиняється нарахування пені та відсотків на всі
види заборгованості банкрута. Суттєвим є те, що арбітражний суд на
подання боржника, розпорядника майна або кредиторів може визнати
недійсною будь-яку операцію з продажу майна боржника, здійснену протягом
трьох місяців до початку провадження справи про банкрутство, якщо її
здійснено в інтересах зв’язаної з боржником особи. Крім того, може бути
анульовано будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийняття
боргових зобов’язань протягом одного року до початку провадження справи
про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього
майна або несплати боргів, коли боржник в результаті угоди отримав
набагато менше, ніж становить реальна ціна майна, а також тоді, коли
боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи
став таким унаслідок виконання цієї угоди.
Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідованого п-ва, проводить роботу зі стягнення дебіторської
заборгованості й розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний
баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну
комісію. На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна
комісія складається з представників банків-кредиторів, енергетичних
компаній та податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не
заінтересовані у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована
на продаж найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся
діяльність п-ва. Кошти, виручені від продажу майна банкрута,
спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. На підставі
результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає ліквідаційний
баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду. Якщо за
результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів
не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію
юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило, щоб
задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним від
боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.
110. Економічний зміст фінансової санації п-ва та порядок її проведення.
Термін «санація» походить від лат. «sаnаrе» і перекладається як
оздоровлення або видужання. Ряд зарубіжних економістів — провідних
фахівців з питань виведення п-в із фінансової кризи — дотримується думки
, що санація — це комплекс послідовних, взаємозв’язаних заходів
фінансово-економічного, виробничо-технічного, організаційного,
соціального характеру, спрямованих на виведення суб’єкта господарювання
з кризи і відновлення або досягнення його прибутковості та
конкурентоспроможності в довгостроковому періоді. Особливе місце в
процесі санації займають заходи фінансово-економічного характеру, які
відображають фінансові відносини, що виникають у прогресі мобілізації й
використання внутрішніх та зовнішніх фінансових джерел оздоровлення п-в.
Метою фінансової санації є покриття поточних збитків та усунення причин
їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та
платоспроможності п-в, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення
структури оборотного капіталу та формування фондів фінансових ресурсів,
необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного
характеру. Класична модель санації широко використовується як основа для
розробки механізму фінансового оздоровлення суб’єктів господарювання в
країнах з розвинутою ринковою економікою. Згідно з класичною моделлю
процес фінансового оздоровлення п-ва починається з виявлення та аналізу
причин фінансової кризи. На основі первинної інформації (первинні
бухгалтерські документи, рішення зборів акціонерів, фінансові плани
тощо) визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, а також реальний
фінансовий стан фірми. У рамках внутрішнього аналізу поглиблено
досліджується фінансовий стан на основі розрахунку ряду коефіцієнтів.
Основними з них є показники платоспроможності, ліквідності, фінансового
лівериджу, прибутковості тощо. Коли отримано необхідні дані щодо
фінансового стану п-ва та причин фінансової кризи, згідно з класичною
моделлю санації роблять висновок про можливість або недоцільність
санації даної господарської одиниці. Якщо виробничий потенціал п-ва
зруйновано, капітал втрачено, структура балансу незадовільна, то
приймають рішення про консервацію та ліквідацію суб’єкта господарювання.
Ліквідацію може бути здійснено на добровільній основі та в примусовому
порядку. Якщо приймається рішення про проведення санації. Наступним
блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей та тактики
проведення санації. Відповідно до вибраної стратегії розробляють
програму санації, тобто систему с прогнозованих , взаємозв’язаних
заходів, спрямованих на вихід п-ва з кризи. Вона формується на основі
комплексного вивчення причин фінансової кризи, аналізу внутрішніх
резервів, висновків про можливості залучення стороннього капіталу та
стратегічних завдань санації. Наступним елементом класичної моделі
оздоровлення є проект санації, який розробляється на базі санаційне
програми і містить: техніко-економічне обґрунтування санації; розрахунок
обсягів фінансовий ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних
цілей; конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу;
строки освоєння інвестицій та їхньої окупності; оцінку ефективності
санаційних заходів; прогнозовані результати виконання проекту.
Важливим компонентом санаційного процесу є координація та контроль за
якістю реалізації запланованих заходів. Керівні служби п-в повинні
своєчасно виявляти та використовувати нові санаційні резерви, а також
приймати об’єктивні кваліфіковані рішення для подолання можливих
перешкод щодо здійснення оздоровчих заходів. Дійову допомогу тут може
надати оперативний санаційний контролінг, який синтезує інформаційну,
планову, консалтингову, координаційну та контрольну функції.
111. Фінансові джерела санації п-в.
За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів розрізняють автономну
санацію (власні кошти п-ва та капітал його власників) та зовнішню
санацію (кошти кредиторів та держави). Мобілізацію внутрішніх резервів
фінансової стабілізації як правило здійснюють за такими основними
напрямами: 1) Реструктуризація активів; 2)Зменшення (заморожування)
витрат; 3)Збільшення виручки від реалізації.
Першу групу санаційних заходів пов’язано зі зміною структури та складу
активної сторони балансу. У рамках реструктуризації активів виділяють
такі види санаційних заходів: а) мобілізація прихованих резервів; б)
використання зворотного лізингу; в) лізинг основних фондів; г) здача в
оренду основних фондів; д) оптимізація структури розміщення оборотного
капіталу; е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів
(філій). є) рефінансування дебіторської заборгованості Зменшення
(заморожування) витрат здійснюється в двох напрямках: Заморожування
інвестиційних вкладень; Зниження валових витрат. У рамках мобілізації
внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні
можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому разі
слід використати весь арсенал заходів для активізації збутової
(маркетингової) політики п-ва. Збиткові п-ва можуть вдатися до санації
балансу (чиста санація), коли вичерпано інші можливості покриття
балансових збитків. Чиста санація передбачає покриття відображених в
балансі збитків за рахунок власних та прирівняних до них коштів.
Найбільш заінтересованими в санації неспроможного п-ва особами є його
власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний
тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками
може здійснюватися: а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду; б)
наданням позик; в) наданням цільових внесків на безповоротній основі. У
результаті санації балансу п-во не мобілізує додаткових коштів, однак
створює необхідні передумови (урівноважування номінальної вартості акцій
(паїв) з їх ринковою ціною) для залучення зовнішніх фінансових джерелі у
майбутньому.
Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації та санації із
залученням додаткових внесків власників За такої форми санації перед
акціонерами (власниками) стоїть проблема вибору, або вони здійснюють
цільові внески для погашення балансових збитків п-ва і зберігають
належну їм частку (в абсолютному і відносному розмірах) номінальної
вартості статутного фонду, або погоджуються на зниження номінальної
вартості, не здійснюючи жодних доплат. Фінансові наслідки обох видів
санації для власників корпоративних прав п-ва однакові, проте для
суб’єкта господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків,
оскільки в такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже,
поліпшується платоспроможність п-ва. Фінансова участь кредиторів у
санації боржників може здійснюватися: а) пролонгацією та
реструктуризацією наявної заборгованості; б) повною або частковою
відмовою від своїх вимог; в) наданням додаткових кредитних ресурсів; г)
наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії); д)
трансформацією боргу у власність. Безперечно, активної участі кредиторів
у фінансовому оздоровленні можна очікувати тільки тоді, коли внаслідок
санації та збереження п-ва-боржника вони отримають повніше задоволення
своїх вимог, ніж за його ліквідації. Кредитори можуть зважитися на
матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутках даного п-ва, в
обмін на великий пакет акцій боржника або з надією отримати надійний
ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого в-ва)
тощо. Якщо мобілізованих фінансових ресурсів із децентралізованих джерел
не вистачило для успішного проведення санації чи реструктуризації, то в
певних випадках може бути прийнято рішення про надання державної
фінансової підтримки. Згідно із Законом України «Про п-ва» у разі
збиткової діяльності п-в держава, якщо вона визнає продукцію цих п-в
суспільне необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги.
Надання кредитної підтримки відносини розподілу фінансових ресурсів
формуються на двох рівнях: централізованому й децентралізованому.
Централізована санаційна підтримка може здійснюватися: а) прямим
бюджетним фінансуванням; б) непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації п-в відбувається на поворотних
(бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або
частковий викуп державою акцій п-в, що перебувають на межі банкрутства).
До непрямих форм держ впливу належить: надання п-вам дозволу на
тимчасове недотримання антимонопольного законодавства, та використання
засобів фіскального характеру.
112. Форми фінансової санації.
Головною метою фінансової санації є мобілізація фінансових ресурсів . За
формальними ознаками розрізняють два види санації: а) санація без
залучення додаткових фінансових ресурсів на п-во; б) санація із
залученням нового фінансового капіталу. У першому випадку санація може
здійснюватися в таких формах: зменшення номінального капіталу п-ва;
конверсія власності в борг; конверсія боргу у власність; пролонгація
строків сплати заборгованості; добровільне зменшення заборгованості;
самофінансування. Санація із залученням нового фінансового капіталу може
набирати таких форм: альтернативна санація; зменшення номінального
капіталу з наступним його збільшенням (двоступінчаста санація);
безповоротна фінансова допомога власників; безповоротна фінансова
допомога персоналу; емісія облігацій конверсійного займу; залучення
додаткових позик. За джерелами мобілізацій фінансових ресурсів
розрізняють автономну санацію (власні кошти п-ва та капітал його
власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють
окремий вид санації п-в — з допомогою державної фінансової підтримки.
Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на
поворотній або безповоротній основі. Крім того, в окремих випадках
держава може вдатися до непрямих методів сприяння санації суб’єктів
господарювання: податкові пільги, створення особливих умов
підприємницької діяльності і т.д.
Якщо в балансі п-ва за результатами звітного року відображено непокриті
збитки минулих років (чи збитки звітного року), то треба приймати
рішення про джерела покриття цих збитків. Щодо цього у науковій
літературі з питань санації дуже часто трапляється поняття «чистої
санації». Чиста санація полягає в санації балансу неспроможного п-в.
Вона спрямована на формальне покриття зазначених у балансі збитків.
113. Внутрішньогосподарський механізм санації. Санація шляхом
реорганізації (реструктуризації).
При фінансовії санації вказують на два види реакції підприємств на
фінансову кризу:
1. Захисна реакція, яка передбачає різке скорочення витрат, закриття та
розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення та розпродаж
обладнання, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового
сегменту, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації
продукції.
2. Наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізація
обладнання, уведення нових технологій, запровадження ефективного
маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розробка
і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу та
управління.
Залежно від вибраної стратегії підприємство добирає той чи інший каталог
внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх
фінансових резервів дає змогу не тільки подолати внутрішні причини
неспроможності підприємств, а й значно зменшує залежність ефективності
проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Її
здійснюють за такими основними напрямами:
1. Реструктуризація активів:
а) мобілізація прихованих резервів
б) використання зворотного лізингу(господарська операція, яка передбачає
продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних
фондів в оперативний або фінансовий лізинг)
в) лізинг основних фондів, коли бракує необхідних інвестиційних
ресурсів;
г) здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються
у виробничому процесі;
д) оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення
частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та
матеріалів, незавершеного виробництва тощо);
е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій).
є) використання давальницької сировини
і) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші,
ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові
вкладення тощо).
2. Зменшення (заморожування) витрат:
а) заморожування інв. вкладень
б) зниження вал. витрат
3. Збільшення виручки від реалізації:стимулювання збуту (використовуючи
всі заходи маркетингової політики)
Реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) п-ва
проводиться з дотриманням вимог антимонопольного законодавства згідно з
рішенням власника, а в деяких випадках з рішення власника та трудового
колективу або органу, уповноваженого створювати такі п-ва, чи на ухвалу
суду (арбітражного суду). Основний зміст реорганізації полягає в повній
або частковім зміні власника статутного фонду даної юридичної особи.
Реструктуризація п-ва — це проведення організаційно-економічних,
правових, виробнича-технічних заходів, спрямованих на зміну структури
п-ва, управління ним, форм власності, організаційно-правових форм, які
здатні привести п-во до фінансового оздоровлення, збільшення обсягів
випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності в-ва.
Таким чином, реструктуризація є ширшим поняттям, ніж реорганізація,
оскільки реорганізація п-ва є складовою частиною його реструктуризації.
За результатами поглибленого аналізу фінансово-господарського стану п-ва
роблять висновок щодо ліквідації п-ва чи доцільності його реорганізації,
що потребує розробити план реорганізаційних заходів. План реорганізації
(реструктуризації) повинен містити: а) економічне обґрунтування
необхідності проведення реорганізації; б) пропозиції щодо форм та
методів реорганізації; в) суму витрат на проведення реструктуризації та
джерела їх фінансування; г) інші конкретні заходи, спрямовані на
реалізацію плану. Така форма санаційної реорганізації, як злиття,
здійснюється об’єднанням п-ва, яке перебуває у фінансовій кризі, з
іншим, фінансово стійким п-вом. За злиття п-в усі майнові права та
обов’язки кожного з них переходять до п-ва, яке виникло внаслідок
злиття. Бухгалтерські баланси обох п-в консолідуються. За приєднання
одного п-ва до іншого до останнього переходять усі майнові права та
обов’язки приєднаного п-ва, а п-во-боржник виключається з державного
реєстру та втрачає свій юридичний статус. Поглинання здійснюється через
придбання фінансове неспроможного п-ва п-вом-санатором. У разі поділу,
або виділення з п-ва одного або кількох нових п-в, до нових п-в, які
виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом
(балансом) у відповідних частинах майнові права та обов’язки
реорганізованого п-ва. Якщо п-ва зловживають монопольним становищем на
ринку, то може бути прийнято рішення про примусове розукрупнення. За
перетворення одного п-ва на інше до п-ва, яке щойно виникло, переходять
усі майнові права та обов’язки колишнього п-ва. За реорганізації п-ва
його права та обов’язки переходять до правонаступників.
114. Державна фінансова підтримка санаційного п-ва.
Згідно із Законом України «Про п-ва» у разі збиткової діяльності п-в
держава, якщо вона визнає продукцію цих п-в суспільне необхідною, може
надавати їм дотації чи інші пільги. Приймаючи таке рішення, виконавча
влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних
виробничих структур, п-в і організацій, які вже адаптувалися до нових
реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на
цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг в-ва. Відносини
розподілу фінансових ресурсів формуються на двох рівнях:
централізованому й децентралізованому. Централізована санаційна
підтримка може здійснюватися: а) прямим бюджетним фінансуванням; б)
непрямими формами державного впливу.
Пряме бюджетне фінансування санації п-в відбувається на поворотних
(бюджетні позики) і безповоротних засадах (субсидії, дотації, повний або
частковий викуп державою акцій п-в, що перебувають на межі банкрутства).
Стосовно банківської сфери слід зауважити, що комерційному банкові,
переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надано
державну фінансову підтримку у вигляді стабілізаційної позики. Таку
позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під
гарантію чи поручительство інших, фінансове стабільних, банків. Одним із
методів державної фінансової допомоги п-вам є санаційна підтримка у
вигляді повного або часткового викупу державою акцій п-в, що перебувають
у фінансовій скруті. Інший вид державної допомоги – надання санаційної
підтримки у формі державних гарантій або поручительств (зобов’язання
держави здійснити погашення боргів п-ва за його неспроможності
самостійно виконати умови кредитного договору). Одним із непрямих
методів державної санаційної підтримки п-в є надання їм дозволу на
тимчасове недотримання антимонопольного законодавства. Згідно із Законом
України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності» з метою запобігання
монопольному становищу окремих підприємців на ринку такі форми санації
п-в, як реорганізація, злиття, приєднання, придбання активів, створення
концернів та ряд інших, здійснюються за згодою Антимонопольного
комітету. Отже, використовувати його можна лише тоді, коли п-ва
доведуть, що в результаті їхнього злиття буде найбільш повно використано
ефект масштабності, значно знизиться собівартість продукції та суттєво
зростуть її якісні параметри. Залежно від напрямку економної доктрини
держави можливе використання того чи того виду санаційної підтримки п-в
фіскального характеру, що може здійснюватися списанням чи
реструктуризацією податкових зобов’язань, податковим кредитуванням,
наданням цільових податкових пільг п-вам, які потребують санації, а
також фіскальними поступками головним кредиторам таких п-в з метою
активізації їхньої участі в санаційних процесах. Використання того чи
того методу державної підтримки санації та реструктуризації залежить від
конкретних характеристик п-ва, його народ негосподарського та
регіонального значення. У цілому найбільш економічно раціональними
вважають надання державних гаранти та різні форми підтримки фіскального
характеру, зокрема, для стимулювання лізингу та активізації участі в
санації найбільших кредитів п-в, що перебувають у кризі, а також
державну допомогу у вигляді сприятливе амортизаційної політики.
115. Приватизаційні аспекти санації суб’єктів господарювання.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
