.

Економічна теорія (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 23191
Скачать документ

1. Фактори і резерви та їх класифікація.

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі
взаємодії набувають форми факторів. Фактор – рушійна сила будь-якого
процесу чи явища, який визначає їх характер та результа, тобто фактор –
це причина, яка впливає на певний результат. З т. зору впливу на
результати госп. д-ті фак-ри поділяються на основні, другорядні, внутр.,
зовн., об’єктивні, суб’єктивні, заг., специфічні, постійні і змінні,
екстенсивні і інтенсивні.

До основних належать фактори, що мають вирішуючий вплив на показник.
Другорядні – це ті, що не мають вирішального впливу на результат госп.
д-ті в даних умовах. Клас-ція на зовн. і внутр. фак-ри означає, що вони
залежать чи не залежать від д-ті даного підпр-ва. Об’єктивні фак-ри не
залеж. від волі та побажань людей. До загальних належать ті, що діють в
усіх сферах ек-ки. Специфічними є ті, що діють в ум-х конкретної галузі
чи підп-ва. За строками впливу на рез-ти в-ва бувають постійні і
тимчасові фак-ри. Екстенсивними є фак-ри пов’яз. з кількісним, а не
якісним приростом показника.

Резерв-це невикористані можливості підвищення еф-ті в-ва або фак-ри, які
негативно вплинули на результуючий показник.

Резерви поділяються

за видами рес-в: резерви “засоби праці”, “предмети праці”, трудові.

за мотивацією: планові, непланові.

за часом: поточні, перспективні.

За способами виявлення: явні та приховані;

за місцем утворення: галузеві, регіональні, внутрішньогосподарські,
н/г-кі.

2. Узагальнення та оформлення результатів аналізу.

Одним із способів узагальнення аналітичних результатів є визначення змін
рівня показника за рахунок впливу позитивних та негативних факторів. При
налітичному узагальненні важливо відпрацювати рзноманітні варіанти
впливу факторів на результати гсподарської діяльності та вибрати
найбільш оптимальні. Це можливо за умов математичного моделювання
господарських систем. Інформація загальнених аналітичних результатів
систематизується і обробляється відповідно до програми аналізу;
заноситься в аналітичні таблиці; відображається у вигляді графіків та
діаграм.

Дані аналітичних таблиць, графіків та діаграм слугують основою для
підготовки аналітичних записок. Аналітичні записки обґрунтовують
результати аналізу, визначають напрямки та тенденції розвитку
господарської діяльності, розкривають резерви підвищення ефективності
господарювання.

В заключній частині аналітичної записки надаються конкретні пропозиції
щодо напрямків усунення виявлених недоліків, покращення роботи
господарства і використання виявлених резервів, строків виконання
завдань, відповідальних осіб, тощо. Аналітичні записки можуть
оформлятися у вигляді актів або довідок про проведену роботу. Такої
форми аналітичні записки набувають у випадках, коли узагальнення
аналітичних результатів проводиться вищестоящими організаціями або
органами контролю. Зібрані під час аналізу матеріали, заповнені таблиці,
розрахунки впливу факторів і резервів на останньому етапі узагальнюють і
письмово оформляють у вигляді довідок, актів перевірок, аналітичних і
доповідних записок, пояснювальних записок до звітів. Працівники
зовнішніх установ практикують оформлення результатів аналізу у вигляді
висновку. Самостійним або додатковим документом, в якому відображаються
результати аналізу, є проект наказу. У ньому дається загальна оцінка
роботи і визначаються заходи, терміни початку та закінчення їх
здійснення, необхідні матеріальні та грошові ресурси, виконавці,
відповідальні та контролюючі службові особи чи підрозділи підприємства.
Цей документ, ухвалений та підписаний керівниками підприємства, має
обов’язковий характер для виконання запропонованих аналітиком заходів.
За виконанням заходів за результатами аналізу слід установлювати дійовий
і повсякденний контроль, інакше одні й ті самі вади в роботі
повторюватимуться в матеріалах наступних перевірок та аналітичних
висновках.

3. Аналіз показників екстенсивного використання ОФ.

Усі показники використання основних засобів звичайно поділяють на дві
групи:

—показники екстенсивного використання;

—показники інтенсивного використання.

Показники першої групи характеризують роботу устаткування за часом або
за кількістю (охопленням). Показники другої групи пов’язані з його
виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні
показники обов’язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри тощо).
У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного фонду
верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого І діючого
устаткування. Коефіцієнт змінності роботи устаткування дає змогу
порівняти цей показник з планом, у динаміці та порівняно з іншими
спорідненими підприємствами. За наявності інформації аналізують також
склад і використання виробничих і допоміжних площ.

Фондовіддача = Обсяг товарної продукції, тис. грн./ Середньорічна
вартість основних виробничих фондів, тис. грн.

Кількість годин, відпрацьованих одним верстатом за рік = Кількість
годин, відпрацьованих усіма верстатами за рік/ Кількість верстатів,
одиниць.

Випуск продукції на одиницю площі, грн/м3 = Обсяг товарної продукції,
тис. грн./ Виробничі площі, м2

Середньорічний виробіток одного верстата, грн. = Обсяг товарної
продукції, тис. гри./ Кількість верстатів, одиниць.

Середній виробіток за 1 верстато-годину, грн. = Обсяг товарної
продукції, тис. грн./ Кількість годин, відпрацьованих усіма верстатами
за рік.

Коефіцієнт змінності = Кількість годин, відпрацьованих усіма верстатами
за рік./З них у першу зміну.

4 Аналіз браку продукції.

Частина виробів у процесі виробництва псується через порушення
технології, несправності устаткування або низьку кваліфікацію чи
несумлінність робітників. Це явище має назву «брак продукції».

Брак може бути остаточним і виправним. При аналізі визначають загальну
суму браку й відносну його величину (% браку), а також вивчають динаміку
цього показника за ряд періодів. Особливу увагу необхідно приділити
виявленню так званого прихованого браку, який з різних причин не
обліковується. Цей брак фігурує як доброякісні деталі, напівфабрикати і
навіть готові вироби і є причиною порушення в майбутньому ритму роботи і
несподіваних збитків.

При аналізі браку обов’язково з’ясовують причини його виникнення, місця
знаходження, час і винуватців.

Важливі умови профілактики браку такі:

— висока культура й організація виробництва;

— стабільний ритм роботи і постачання;

— впровадження у виробництво сучасних технологій і устаткування;

— кваліфікація персоналу, його дисциплінованість і відповідальність
тощо.

Нарешті, варто пам’ятати, що між якістю продукції і величиною браку
існують складні й суперечливі зв’язки. Наприклад, зростання кількості
бракованої продукції не обов’язково спричиняє погіршення її якості, як
це іноді вважається. Рівень браку — це передусім показник якості роботи,
налагодженості технологічних процесів і чіткої організації виробництва,
це також показник порушення ритму виробництва, погіршення організації та
контролю за виробництвом.

5. Аналіз трудомісткості продукції.

Трудомісткість – затрати робочого часу на одиницю чи весь об”єм
виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (ТОП)
розраховується діленням фонду робочого часу на виготовлення певного виду
продукції на кількість виробів цього найменування в натуральному вимірі.
Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції. Для цього
загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції потрібно
поділити на вартість випуску продукції. Отриманий показник обратний
середньогодинного виробітку продукції. Зниження трудомісткості продукції
– важливий фактор підвищення продуктивності праці. Зниження
трудомісткості продукції головним чином відбувається за рахунок освоєння
досягнень науки і техніки, механізації і автоматизації виробничих
процесів, вдосконалення організації виробництва. В процесі аналізу
вивчають динаміку трудомісткості, виконання планів по її рівню, причини
її змін і вплив на рівень продуктивності праці, а також розраховуються
показники планового і фактичного приросту продуктивності праці за
рахунок зниження трудомісткості продукції. Зміну трудомісткості
продукції можна визначити знаючи середньогодинний виробіток. Питому
фактичну трудомісткість можна розрахувати так:
ТЕ=(Тф-Тн+-Те)/(ВПф+-(ВПстр+-(ВПк), де ВПф – фактичний обєм валової
продукції; (ВПстр, (ВПк – відповідно зміна обєму валової продукції за
рахунок структури виробництва і кооперативних поставок; Тф – фактичні
затрати робочого часу на випуск продукції; Тн – невиробничі затрати; ТЕ
– економія робочого часу.

6.Аналіз прямих матеріальних витрат.

Прямі матер витрати відносяться на собівартість виробів за прямою
ознакою і утворюють одноелементні статті. Непрямі матер витрати
попередньо групуються в кошторис по кожній статті; утворюють комплексні
статті витрат, які після розподілення за певною ознакою включаються в
собівартість виробів пропорційно.Отже, прямі матер витрати оцінюють
шляхом співставлення факт витрат з плановими, перерахованими на факт
обсяг виробленої продукції. На зміну величини прямих матер витрат
впливає: Обсяг вир-ва: (Мвпрямі = Мвпряміпл *
%Викон-няПлануВипускуПр-ії; (МВпрямі = (Мвпряміфакт – МВпряміпл) *
ВипускПр-іїфакт; Рівень прямих матер витрат у соб-ті одиниці пр-ії,
який залежить від: Зміни норм витрат: (Мвпрямі = (Мвпрямііфакт –
МВпрямііпл) * ЦіплЗміни цін придбання одиниці кожного виду матер
ресурсів: (Мвпрямі = (Ці1 – ціфакт – Ці1-ціпл) * МВіфакт.

7. Види і напрями економічного анілізу.

Виділяють такі види аналізу: * наступний, * оперативний та * попередній.
Найбільш важливим є наступний аналіз. До нього відносять такі види
аналізу: фінансово-економічний, техніко-економічний,
статистично-економічний, порівняльний чи міжгосподарський аналіз,
функціонально-вартісний, системний. Крім того виділяють оперативний
(поточний) аналіз, прогнозний аналіз. Фінансово-економічний аналіз
здійснюється після закінчення кварталу чи року на підставі відповідного
звіту п-ва. Увага приділяється вивченню показників прибктку,
рентабельності, продажу продукції, фінансового стану та ін. Такий аналіз
проводять звичайно фінансові та банківські установи, адміністративні та
наукові організації. Техніко-економічний аналіз здійснюється на основі
даних первинного БО. Приділяється увага вивченню економічних показників
та даних про використання техніки і технологій. Має галузеву специфіку.
Статистично-економічний аналіз вивчає дія-ть господарських комплексів,
галузей н/г країни в цілому. Джерелом є статистична звітність госп 1-ць.
Порівняльний аналіз використовується для кількох споріднених
підприємств. Застосовують як засіб пошуку та обгрунтування
внутрішньогосподарських резервів вир-ва. Функціонально-вартітсний аналіз
пов’язаний з випуском та експлуатацією певних видів продукції.
Концентрує увагу на показниках використання продукції, ефетивності її
застосування у користувачів. Системний аналіз використовують для
дослідження складних екон. проблем, важливих н/г проектів. Аналіз
здійснює група фахівців з різних галузей знань. Оперативний аналіз
здійснюють безпосередньо а процесі госпдія-ті. Основне джерело
інформації – поточний облік. Завданнням цього виду аналізу є виявлення
“-” явищ, сприяння їх своєчасному виправланню. Інформацію для аналізу
отримують, як правило, по каналах АСУ і обробляють на ПЕОМ. Прогнозний
аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки. Цей аналіз
здійснюють працівники проектних і наукових закладів.

8. Значення, задачі і джерела інформації аналізу фін-х результатів д-ті
під-ва

Прибуток — один з основних господарських показників роботи підприємства.
За його допомогою визначаються рівень рентабельності, тобто
прибутковість, ефективність функціонування підприємства. Головна частина
прибутку формується як різниця між виручкою від реалізації продукції і
витратами на виробництво цієї продукції (та на її продаж). Якщо власні
витрати підприємства більші за грошові надходження від реалізації, то
воно зазнає збитків.

Згідно з П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» розрізняють кілька
видів прибутку (збитку). По-перше, це валовий прибуток, тобто різниця
між сумами чистого доходу (виручки) від реалізації продукції і
собівартості реалізованої продукції. По-друге, це фінансові результати
від операційної діяльності, які, зрозуміло, будуть менші ніж перша сума
за рахунок відрахування «адміністративних витрат» і «витрат на збут».
Далі йдуть фінансові результати від звичайної діяльності (до
оподаткування і після нього) і, нарешті, — чистий прибуток або збиток.

Під час аналізу треба розв’язати такі завдання: 1. Оцінити виконання
плану з прибутку у цілому і за окремими видами прибутків і збитків. 2.
Вивчити динаміку фінансових результатів за ряд років. 3. Визначити вплив
основних факторів на зміну суми прибутку від реалізації товарної
продукції. 4. Оцінити рівень рентабельності продукції та підприємства.
Обчислити резерви зростання прибутку і рентабельності. Аналіз фінансових
показників слід проводити за даними форми № 2 «Звіт про фінансові
результати», форми № 1 «Баланс підприємства», а також даних обліку і
матеріалів фінансового відділу. Для пошуку резервів зростання прибутку
залучається інформація щодо рентабельності споріднених підприємств як в
Україні, так і за кордоном.

9.Методика аналізу сортності продукції.

Аналіз показника сортності використовують для визначення стану якості
продукції. Сортність використовують щодо продукції, в якій допускаються
певні несуттєві відхилення деяких ознак і якостей від діючих стандартів
і технічних вимог. Зважаючи на кількість передбачених сортів і
співвідношення їх у загальному обсязі виробництва, визначають середній
показник сортності як за планом, так і фактично. Виконання плану за
сортністю можна визначити трьома основними способами: 1)Спосіб
першосортних одиниць. Посортові коеф-ти слід помножити на відповідну
к-ть продукції або показники питомої ваги і одержані суми скласти. 2)
Спосіб порівняння середньозважених цін. Якщо фактична середньозважена
ціна одного виробу більша або дорівнює плановій, план за сортністю
вважається виконаним. Цей спосіб не можна використовувати для
розрахунку загального показника по під-ву. Планова ціна виробу = планова
сума/ планова кількість. Фактична ціна виробу = фактична сума/фактична
кількість. 3) Спосіб порівняння виконання плану у вартісному та
натуральному вимірі. З наведених вище способів найбільш універсальним є
спосіб першосортних одиниць, оскільки він практично виключає вплив зміни
асортименту продукції.

10. Аналіз продуктивності праці.

Продукт-сть праці — вир-во продукції за одиницю часу. Обернена величина
продукт-ті праці — працемісткість. Показники ПП хар-ть якісний бік
використ. роб. сили на підприємстві. ПП вимірюють 2 способами: к-тю
продукції, випущеної за одиницю роб часу, або кількістю часу,
затраченого на виготовлення одного виробу. Останній показник назив.
трудом. продукції. ПП визначають як у натур, так і в грош. вимірах.
Аналіз поч з оцінки виконання плану по вир-ку одного прац в грош вимірі.
Потім порівн. показник звітного періоду (рік, квартал, місяць) з пок. за
минулий період, з показниками споріднених підприємств.Від цього
загального показника продуктивності праці слід перейти до більш
деталізованих показників, таких як виробіток одного роб., вироб. одного
основного робітника і так далі. На наступному етапі проводять аналіз
основних факторів, що впливали на заг. пок. ПП. Вирішальним фактором є
виробіток одного робітника, який, у свою чергу, залеж. від факторів
викор. роб. часу і сер-годинного виробітку одного роб. Останній пок.
формують насамперед фактори техн. озброєності праці, технології,
кваліфікації робітників, інтенсивності праці та інші. Завершають аналіз
підрахунком резервів зрост. ПП і опрацювавням заходів з їх реалізації.
ПП залежить від екст. та інт. факторів. До екст. факторів віднос.: зміна
структури персоналу, співвіднош. між основними та доп роб., використ.
роб. часу, інші кількісні фактори. Ця група факторів впливає на ПП через
організацію праці.До інт. факторів віднос: зміна рівня кваліфікації,
тех. та енергет. озброєності праці, спеціалізації та кооперації, впров.
нової техніки та технології, зміни форм та систем ЗП, премій та інших
видів матер. заохочення і форм морального стимул.; закріплення роб. сили
за підприємствами; зміни якості, стр-ри, асорт. та матеріаломісткості
прод.;нормування праці; організація роб. місць; управл. виробництвом та
ін фактори. Ці фактори обумовлюють працемісткість продукції.

11. Аналіз ефективності використання ОФ

При аналізі основних фондів насамперед треба визначити їх середньорічну
вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому корисно зіставити
темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів
виробництва в натуральному вираженні. Основні фонди підприємства
поділяються на виробничі основні засоби і невиробничі основні засоби.
Перші включають основні засоби основного виду діяльності (промисловості)
та інших галузей народного господарства. Нарешті, основні засоби
основної діяльності складаються з будівель і споруд, устаткування,
інструменту та інших основних фондів.

Аналіз еф-сті викор-ня ОФ проводиться на підставі даних форм № 11-ОФ, №
1-п, бізнес-плану, даних оперативного та статист обліку. При цьому
аналіз-ся такі показники, як фондовіддача осн. засобів та активної
частини, продуктивність однієї машини та прод. за 1 машино-годину,
кількість відпрац. машино-годин, кількість одиниць обладнання.

12. Аналіз факторів норм в собівартості продукції.

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі
належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів
і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції.
Далі необхідно встановити, які технологічні процеси застосовуються,
наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Нині особливу
увагу слід приділяти витратам палива та електроенергії у зв’язку з їх
дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості
(енергомісткі виробництва) аналіз використання енергетичних ресурсів має
пріоритетний характер. Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні
фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих
факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна
методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також
від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв. На
собіваорість пр-ї впливає фактор “норм”.

Фактор “норм” – це факторзміни питомих витрат сировини й матеріалів на
одиницю продукції.

Аналіз фактора “норм” застосовують при аналізі матеріальних витрат у
собівартості продукції (Собівартість продукції — це виражена в грошовій
формі сукупність затрат з виробництва й реалізації). Суть його полягає у
визначенні величини впливу цього фактору на величину матеріальних
витрат, або на відхилення цих витрат шляхом порівняння планових
показників з фактичними чи базовими. Зміна питомих витрат сировини й
матеріалів може відбуватися під впливом таких причин: 1) пов’язаних із
виконанням плану технічного розвитку в заходах, спрямованих на зниження
норм витрачання; 2) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних
норм витрат.

13. Оперативний аналіз.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його
підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності, або
відразу по закінченні окремих виробничих чи інших робіт. При цьому
основну інформацію для аналізу постачає оперативний облік, що виключає
пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу процесу виробництва з відносно
невеликими виробничими етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється
потребою в активізації економічної роботи, включенні аналізу в систему
оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного
аналізу є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх
своєчасному виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально
поліпшити кінцеві результати роботи підприємства.

Інформацію для оперативного аналізу отримують в основному по каналах
автоматизованих систем управління і обробляють із застосуванням
стандартних програм на персональних комп’ютерах. Незважаючи на великі
технічні можливості комп’ютерних систем, в оперативному аналізі свідомо
звужують коло питань, проблем і показників роботи, а отже, і зменшують
обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх
об’єктів аналізу не повинно погіршувати якість висновків і рекомендацій,
зменшувати їх цінність для управління.

Розвиток оперативного аналізу з самого початку зумовлювався вимогами
поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й практики
управління.

14. Загальна оцінка використання матеріальних ресурсів.

Обов’язковою умовою стійкого виробничого процесу є своєчасне і повне
забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Цими питаннями на
підприємстві займається спеціальний підрозділ — відділ
матеріально-технічного постачання, складські й транспортні служби. В
процесі аналізу необхідно дати оцінку того, наскільки підприємство було
в цілому забезпечене необхідними основними й допоміжними матеріалами,
комплектвиробами, паливом та електроенергією тощо. Слід з’ясувати
причини і визначити винних осіб, якщо по будь-яких позиціях викривалися
факти недопостачання, які шкодили процесу виробництва.

Однією з причин може бути недбале складання плану постачання. Водночас
допускаються прорахунки в обсягах потреби і термінах постачання. Аналіз
повинен з’ясувати, де провина постачальників матеріалів, а де — недогляд
якогось працівника підприємства.

Далі необхідно проаналізувати якість придбаних матеріалів, комплектність
постачання і дотримання передбачених угодами термінів і ритму
виробництва. Вибір постачальників і перехід на довгостроковий характер
співробітництва з найбільш відповідальними і надійними — теж важливий
фактор нормального забезпечення підприємства матеріальними ресурсами.
Аналіз мусить показати, як на підприємстві налагоджено контроль за
виконанням договірних умов постачальниками, які заходи вживались у разі
затримок чи інших порушень у поставках, наскільки оперативно реагує
підприємство на ті чи інші відхилення.

Певним показником у цій справі можуть бути суми штрафних санкцій, які
пред’явило підприємство своїм постачальникам для покриття збитків
внаслідок порушень постачання. Доречно вивчити і «коефіцієнт корисної
дії» цих санкцій, якість юридичного обгрунтування і супроводження.
Взагалі, юридичний бік процесу постачання, юридична підтримка договірних
стосунків — важлива справа, яка потребує окремої оцінки при аналізі.

15. Методика підрахунку комплексн. резерва збільш. випуску продукціі

Резерв-це невикористані можливості підвищення еф-ті в-ва або фак-ри, які
негативно вплинули на результуючий показник. Аналіз ОЗ закінч-ся
підрахунком резервів збільшення обсягу прод. за рах. засобів вир-ва,
відпрацюванням заходів для їх використання. До таких резервів віднос-ся:
поліпшення стр-ри ОФ, поліпшення використання обладнання та підвищення
коеф. змінності. Для використання виявлених резервів п-ву необхідно
здійснити такі заходи: поліпшити структкру кап. Вкладень, провести
комплекс заходів для оновлення та модернизації обладнання , поліпшити
використання вир. Потужностей і ОФ, підвищити коеф. змінності роботи
машин та устаткування, з урахуванням особливостей галузей та в-в
створити і застосувати прогресивні сис-ми орг-ції ремонту та
модернізаціхї техніки.

16. Аналіз рентабельності продукції.

Показники рентабельності характеризують доходність підп-в, є важл. для
хар-ки складових формування прибутку і доходів підп-в. При аналізі
вир-ва показники рентабельності викор. як інструмент інвестиційної
політики і ціноутворення, хар-ть кінцеві рез-ти госп-ня, бо їх величина
показує спввідн-ня між наявними та використаними рес-ми.

На підп-ві аналізуються такі показники рентабельності: 1) загальна
рентабельність вир-ва; 2) рентабельність товарної пр-ції; 3)
рентабельність реалізованої пр-ції; 4) рентабельність одиниці пр-ції.

(3) Рентабельність реаліз. пр-ції розрах. так: прибуток*100/виручка від
реал-ції. (4) Рентабельність одиниці пр-ції розрах. так:
прибуток*100/соб-ть одиниці пр-ції. Рен-ть окремих видів пр-ції розрах.
так: (ціна і-го виду – соб-ть і-го виду) *100/ соб-ть і –го виду. Аналіз
рен-ть одиниці пр-ції проводиться шляхом порівняння даних звіт. періоду
з даними минулого. Розрах. відхилення і вивчається вплив факторів на
відхилення факт. рівня рен-ті від базового. Факторами впливу є зміна
ціни продажу, зміна собівартості.

17. Функціонально-вартісний аналіз. (ФВА)

ФВА – це метод знаходження варіанту виконання функцій, заданих для
данної конструкції, найбільш економного з точки зору як виробника, так і
споживача. Послідовність ФВА: необхідно розкласти функції виробу та
системи, знайти за допомогою творчого, колективного обговорення
альтернативні варіанти здійснення (втілення) цих функцій, розробити і
втілити в життя найбільш економічні з цих варіантів. ФВА собівартості
продукції полягає в аналізі складових собівартості та пошуку можливостей
її зменшення. З метою забезпечення найбільшої віддачі від виконання
робіт з ФВА необхідно дотримувати принципів. Принцип ранньої діагностики
– розмір виявлених резервів залежить від того, на якій стадії життєвого
циклу виробу проводиться ФВА: передвиробничій, виробничій,
експлуатаційній, утилізаційній. Принцип пріоритету: у першу чергу ФВА
повинні підлягати вироби і процеси, що перебувають у стадії
конструкторської розробки і будуть провадитися у великих масштабах, що
дозволить максимізувати ефект ФВА при мінімально можливих витратах на
його проведення.

Принцип оптимальної деталізації полягає у виділенні споживчих функцій,
властивих об’єкту, але вузька деталізація робить дуже громіздкою та
незрозумілою програму аналіза, тому проблему дослідження складних
об’єктів краще вирішити в два етапи:

1) розподіл об’єкта на значні частини (окремі вузли машин або
пристосування, менше відособлені групи технологічних операцій);

2) виконання ФВА кожного з виділених більш дрібних об’єктів.

Принцип послідовності виникає потреба у визначенні послідовності в
дослідженні: попереднього вивчення майбутнього об’єкта і всіх обставин,
що пов’язані з його виробництвом і використанням, тому необхідно
користуватися логічною схемою деталізації – від загального до частки,
результати проведення ФВА залежать від повноти і якості виконаних робіт
на попередніх етапах.

Принцип виділення головної ланки (ліквідації вузьких місць): дослідження
найбільш доцільно направити на ліквідацію – мінімальні витрати на
проведення ФВА призведуть до активізації всієї аналізованої системи і
значно підвищать загальний ефект від її функціонування.

18. Аналіз чистого прибутку.

Чистий прибуток – це різниця між балансовим прибутком і сумою
перерахованих податків до бюджету, та прибутком, відрахованим до
благодійних фондів.

На зміну чистого прибутку впливають ті ж фактори, що і на зміну
балансового прибутку, а саме:

Зміна прибутку від реалізації продукції. Розраховується шляхом
віднімання (фактичний результат від реалізації продукції – результат від
реалізації продукції за планом).

Зміна прибутку від іншої реалізації продукції, робіт, послуг. Необхідно
взяти суму фактичного прибутку (збитків) від іншої реалізації.

Зміна позареалізаційних результатів. Необхідно взяти окремо за звітний
період суму позареалізаційних доходів і окремо суму збитків : різниця
між ними покаже розмір збільшення (зменшення) чистого рпибутку завдяки
цьому фактору.

Проаналізувавши чистий прибуток, необхідно проаналізувати використання
фондів, які утворюються в результаті одержання чистого прибутку. За
даними аналізу розробляються рекомендації з удосконалення створених
фондів. За рахунок чистого прибутку створюються фонди: резервний,
накопичення, споживання. Частина чистого прибутку може використана і на
інші цілі, наприклад, для поповнення власних оборотних коштів, створення
централізованих фондів та інше. Аналаз розподілу прибутку проводиться
шляхом порівняння фактичних даних з плановими по основних напрямках
розподілу прибутку, розраховується питома вага кожного напрямку
розподілу прибутку в загальній сумі прибутку, а також відхилення і
з”ясовується причини невиконання планових завдань з розподілу прибутку.

19. Методика аналізу поточних зобов’язань.

При аналізі фінасового стану підприємства важливе значення має виявлення
та вивчення поточних зобов’язань. До них належать: корорткострокові
кредити банків, поточна забргованість за довгостроковими зобов’язаннями,
векселі видані, кредиторська заборгованість за товари (роботи, послуги);
поточні зобов’язання за розрахунками: задержаних авансів, з бюджету, з
позабюджетних платежів, від страх-ня, з оплати праці, з учасниками і з
внутрішніх рохрахунків; ін поточні зобов’язання. У статті “Поточні
зобов’язання за розрахунками з одержаних авансів” відображається сума
авансів, одержаних від інших осіб в рахунок майбутніх поставок пр-ї. У
статті “Поточні зобов’язання за розрахунками з бюджетом” наводиться
заборгованість під-ва за всіма видами платежів до бюджету. У статті
“Поточні зобов’язання за позабюджетними платежами” показується
заборгованість за взносами в позабюджетні фонди. У статті “Поточні
зобов’язання за розрахунками зі страхування” наводиться сума заборг-ті
щодо відрахувань до Пенсфонду, на страхування (соціальне, майна,
індивідуальне). У статті “Поточні зобов’язання за розрахунками з
внутрішніх розрахунків” наводиться кредиторська заборг-ть під-ва за
внутрішньовідомчими розрахунками.

20. Методика розрахунку впливу фактора “цін” при аналізі собівартості
продукції.

Аналізуючі матеріальні витрати, необхідно враховувати, до якої галузі
належить досліджуване підприємство. Це зумовлює різний вміст матеріалів
і сировини у собівартості продукції, тобто матеріаломісткість продукції.
Далі необхідно встановити, які технологічні процеси застосовуються,
наскільки вони досконалі та сучасні, тобто безвідходні. Нині особливу
увагу слід приділяти витратам палива та електроенергії у зв’язку з їх
дефіцитністю і великою вартістю. У деяких галузях промисловості
(енергомісткі виробництва) аналіз використання енергетичних ресурсів має
пріоритетний характер. Аналіз матеріальних витрат полягає в порівнянні
фактичного їх обсягу з плановим чи базовим і в обчисленні впливу окремих
факторів на виявлені відхилення. Специфіка цих факторів і конкретна
методика дослідження їх залежать від особливостей технології, а також
від використовуваних видів сировини, матеріалів та енергоносіїв. Проте
завжди слід виявляти вплив фактору “цін” – зміна собівартості заготівлі
одиниці сировини та матеріалів. Цей фактор складається з таких трьох
підфакторів: а) зміни купівельних цін з урахуванням усіх доплат і
знижок; б) транспортних витрат, до яких належать і
вантажно-розвантажувальні; в) заготівельних витрат.

Зміна питомих витрат сировини та матеріалів може відбуватися з причин:

а) пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах,
спрямованих на зниження норм витрачання;

б) зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрачання.

Отже: Фактор «цін» = (Норма витрат (план)) – Ціна (план)) * Норма
витрат (фактично).

21 Основні етапи розвимтку економічного аналізу.

В нашій державі розвиток економічного аналізу почався в кінці 19 ст.
Перший етап розвитку продовжувався до 40 – х років нашого століття. В
цей період аналізувався баланс підприємства. Звідси перша назва курсу
“аналіз балансу”. Другий етап приходиться на початок 40-х кінець 60-х.
Характеризується розширенням аналізу господарської діяльності. Роботи
цього періоду видаються під назвами “Аналіз господарської діяльності”,
“Ек аналіз господарської діяльності”. Третій етап приходиться на поч
70-х кін 80-х. Опрацьовуються методики аналізу окремих галузей
економіки, внутрішньогосподарського і порівнянного аналізу. Характерною
особливістю розвитку аналізу в цей період є досягнення комплексності і
системності, використання економіко-математичних прийомів, роз’язання
задач комплексного розвитку економіки. Четвертий етап кін 80-х і по
сьогодні. Характеризується відпрацюванням прийомів аналізу напрямків
зростання прибутку в умовах ринкової економіки. Теоретичною і
методологічною основою економ аналізу є політична економія. Він тісно
пов’язаний з б/о, статистикою, плануванням, галузевими економіками,
маркетингом та ін. Економічний аналіз досліджує дію економічних законів
і набуває змісту в процесі розкриття економічної природи явищ і
процесів, які проявляються в процесі господарської діяльності.

22 Аналіз валового прибутку.

Показник «валовий прибуток» (різниця між виручкою від реалізації
продукції та змінними витратами) широко застосовується в практиці
зарубіжних фірм і дедалі ширшого застосування набуває в умовах
становлення ринкової економіки на підприємствах України. Цей показник
використовується для оцінки виконання програми виробництва; зіставляючи
валовий прибуток з чистим прибутком, можна вивчити структуру витрат
підприємства.

Валовий прибуток — це перевищення обсягу реалізованої продукції над
змінними витратами. Відомо, що для підприємства змінні витрати — це
витрати, які змінюються у зв’язку із зміною обсягів виробництва. Термін
«валовий прибуток» є скороченим варіантом терміна «валовий прибуток, що
забезпечує покриття постійних витрат і одержання прибутку».

Валовий прибуток складається з таких статей:

1. Виручка від продажів., 2. За вирахуванням змінної частини
собівартості реалізованої продукції., 3. Валовий прибуток виробника., 4.
За вирахуванням змінних торгових та адміністративних витрат., 5. Валовий
прибуток., 6. За вирахуванням постійних витрат., 7. Чистий прибуток..
Основним показником який характеризує валовий прибуток, є коефіціент
валового прибутку = (ВП*100)/обс реал прод. Цей показник визначає
ступінь, на який підприємство може збільшити прибуток шляхом зниження
накладних витрат. Після аналізу загальної суми необхідно ознайомитися з
порядком визначення валового прибутку на одиницю продукції. Різниця між
продажною ціною та змінними витратами на кожну одиницю продукції і є
валовим прибутком на одиницю продукції. Аналіз валового прибутку
потрібен при вирішенні питань пов’язаних з підвищенням прибутку
підприємства, насамперед визначення продажної ціни, при виборі
оптимальної технології виробництва продукції.

23.Осн. резерви зростання прибутку на підприємстві.

Резерв-це невикористані можливості підвищення еф-ті в-ва або фак-ри, які
негативно вплинули на результуючий показник.

Резерви зростання прибутку — це кількісні можливості збільшення прибутку
завдяки:

1. Збільшенню обсягу реалізації продукції.

2. Зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції.

3. Постійному зниженню позареалізаційних збитків.

4. Удосконаленню структури продукції.

1. Для підрахунку резервів зростання прибутку завдяки можливому
збільшенню обсягу реалізації продукції використовуються результати
аналізу випуску і реалізації продукції. Сума цих показників
розраховується за формулою: Рпо = ( Пі ( Рі , де: Пі — планова сума
прибутку; Рі — кількість додатково реалізованої продукції в натуральних
одиницях виміру.

Якщо прибуток розрахований на 1 грн. продукції, то загальний резерв його
зростання в результаті збільшення обсягу реалізації розраховується за
формулою: Рпо = Ов ( (Пр1 : Ор1), де: Ов — можливе збільшення обсягу;
Пр1 — фактичний прибуток від реалізації продукції; Ор1 — фактичний обсяг
реалізованої продукції.

2. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції — основний
резерв збільшення прибутку.

Після підрахування загальної суми резервів зниження собівартості
продукції за всіма статтями калькуляції необхідно детально розрахувати
резерви збільшення прибутку за рахунок зниження затрат живої та
оречевленої праці по окремих напрямках.

Відомо, що економія витрат живої праці досягається в результаті більш
економного і раціонального використання коштів на оплату праці
робітників і службовців. Основними резервами зниження витрат коштів на
оплату праці є: Впровадження організаційно-технічних заходів, які дають
зростання продуктивності праці і зниження трудомісткості. Зменшення
кількості робітників. Усунення і попередження непродуктивних виплат: за
позаурочні години, оплата цілодобових, внутрішньозмінних простоїв.

Резерв прибутку в разі зменшення суми амортизації. Він розраховується за
формулою: Рпа = ((ДФі (Ні), де: ДФі — зменшення вартості основних фондів
після їх продажу, ліквідації, передачі та ін. Ні — норма амортизації
конкретної групи основних фондів. Резерв зростання прибутку можна мати в
результаті поліпшення використання основних фондів. Цю суму резерву
зростання прибутку розраховують за формулою: Рпф = Ао ( (Ко – Кф), де:
Ао — сума амортизаційних відрахувань в базовому періоді; Ко і Кф —
коефіцієнти приросту обсягу виробництва продукції до середньорічної
вартості фондів.

Значним резервом зростання прибутку є скорочення умовно-постійних витрат
та збільшення обсягу виробництва. Розрахунок цього резерву проводиться
за формулою: Р = ( (Сбі ( уі – Аб) ( Кт, де: Сбі — сума витрат по
статті комплексних витрат у базовому періоді; Убі — коефіцієнт питомої
ваги умовно-постійних витрат по статті комплексних витрат; Аб — сума
амортизаційних витрат в собівартості базового року; Кт — коефіцієнт
темпу приросту обсягу товарної продукції.

24. Оцінка показників та рівня собівартості продукції.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підп-ва. Її
рівень характеризує роботу підп-ва і структурних підрозділів, дає змогу
оцінити величину прибутку на кожну гривню витрат. Собівартість продукції
– це грошова форма вартості спожитих видів праці, засобів праці та
прдметів праці. Виділяють виробничу собів-ть та повну собів-ть(включає
виробничу собів-ть і позавиробничі витрати). Узагальнюючими показниками
собів-ті продукції слугують: собівартість одиниці продукції; виконання
плану зниження собів-ті порівнянної продукції; витрати на 1грн. товарної
продукції. Показник собів-ті одиниці продукції на підп-вах планується та
обліковується лише за основними видами. Для цього витрати на вир-во
сновних видів прдукції співвідносять до обсягу всієї продукції.
Собівар-ть одиниці окремих видів проодукції вільна від впливу побічних
структурних факторів. Це надає можл-ть оцінити вплив факторів на прямі
витрати. Собів-ть одиниці окремих видів продукції незамінна для
порівняльного аналізу, слугує відправним пунктом дослідження шляхів
знниження витрат за рахунок змін в конструкції та технології виробів.
Показник виконання плану зниження собів-ті порівнянної продукції
вираховується у відсотках і абсолютній сумі економії. На продукцію, що
виробляється вперше на підп-ві, затверджується планова величина цього
показника в цілому і за статтями калькуляції (сировина і матеріали,
зворотні відходи(віднімаються), куповані вироби та напівфабрикати,
топливо та енергія на технологічні цілі, основна і додаткова зарплата
виробничих робітників, відрах-ня на соціальне та медицинське страхування
виробничих робітників, витрати на утримання і експлуатацію машин та
обладнання, загальновиробничі витрати, загальногосподарські витрати,
втрати від браку, ін. виробничі витрати, комерційні витрати). В поточній
та річній звітності фактичний випуск продукції перераховують за плановою
і за середньорічною собів-тю минулого року. Шляхом порівняння фактичних
витрат із витратами, перерахованими за рівнем плану і минулого року,
виявляють економію або перевитрати. Оновлення продукції веде до зниження
питомої ваги порівнянної продукції. В умовах ринкової економіки
використовують показники собівартості залежно від потреби. При складанні
кошторису витрат на вир-во і завдання по зниженню собів-ті продукції
опираються на організаційно-технічні заходи зниження норм витрат
матеріалів та працемісткості виробів додати рівень соб-ті

25. Аналіз виконання договірних зобов’язань за поставками.

Виконання плану поставки продукції є важливим чинником як для
під-ва-постачальника, так і покупця. В процесі аналізу потрібно дати
загальну оцінку виконання плану по поставкам, з’ясувати причини і винних
осіб у затриманні цих поставок, з’ясувати стан заключених договорів,
якість , термін документів, визначити ритмічність постачання та
інтервали між поставками, дати оцінку оперативному контролю за процесом
постачання. Фактори впливу на виконання плану поставок: 1) виробничі; 2)
маркетингова орг-я роботи , забезпеченість кадрами і складськими
приміщеннями; 3) транспортні; 4) фінансові форми розрахунків; 5)
зовнішня зміна цін на ринку, зміна законодавства, рішень арбітражних
судів.

26. Аналіз фондовіддачі.

Порядок розрахунку її впливу на обсяг продукції.

При аналізі стану та використання основних фондів велике значення має
показник фондовіддачі, як показник ефективності використання основних
фондів = Обсяг товарної продукції/ Середньорічна вартість основних
виробничих фондів = Продуктивність праці* чисельність/ фондоозброєність
*чисельність = Продуктивність праці / Фондоозброєність. Найбільш
об’єктивну оцінку фондовіддачі можна одержати, коли розглядати її у
взаємозв’язку з показниками продуктивності праці і фондоозброєності.
Продуктивність праці = Обсяг продукції / чисельність.

27. Оцінка витрат на пряму заробітну плату (ЗП).

Аналіз використаних коштів на оплату праці проводиться способом
зіставлення фактичної нарахованої ЗП наростаючим підсумком з початку
року (за місяць, квартал, рік) з плановою в цілому по під-ву (за
категоріями і групами персоналу, також цехами, дільницями, бригадами).
При аналізі вирішують такі завдання: визначається. абсолютна економмія
чи перевитрата фонду оплати праці; дається оцінка використання кошторису
з оплати праці; виявл. фактори та визнач. розмір їх впливу на економію
чи перевитр фонду з оплати праці; обгрунт. зміни коштів на опл. пр.;
пропон заходи для ліквідації причин перевитрат на оплату праці.
Визначають не тільки абсол., а ще й відносну ек-мію (перевитрату). Ця
вел. розрах як різниця між фактично нарах ЗП і кошторисом (плановим
фондом), скоригованим на фактичний темп росту обсягу вир-ва прод-ї і
продуктивності праці. Відхилення величини фактично нарахов ЗП від
планового рівня в цілому по під-ву і за категоріями працівників залежить
від зміни чисельн. персоналу та сер ЗП. При цьому розмір впливу зміни
чисельн. перс. визнач. множ. величини різниці між факт та плановою
чисельн на тарифну ставку або сер планову ЗП одного прац., а розміру
впливу зміни ЗП — множенням величин різниці між факт. та план. сер ЗП
одного працюючого на їх фактич чисельн. Аналіз обсягу фонду оплати праці
проводять в порівнянні з темпами росту прод. праці: темпи зростання
продукт. праці співвідносять з темпами росту ЗП. Відхил. витрат на ЗП в
с/в одиниці прод. залежить від працеміст. виготовл прод і сер-годинної
ЗП; розрах. шляхом множ різниці між факт. і план. працемісткістю на
планову сер-годинну ЗП, або — множ різниці між факт і план сер-год
оплатою на факт працеміст. В процесі аналізу впливу факторів на величину
ЗП перевіряють прогресивність та обгрунтов. норм часу і розцінок,
виявляють напрямки їх змін. Закінчується аналіз ЗП підрахув резервів
зниж. с/в прод. за рах-к скороч непродуктивних виплат.

28. Особливості аналізу непрямих витрат у собівартості продукції.

Непрямі витрати – це витрати пов’язані з виробництвом кількох видів
продукції і як правило непропорційно до змін обсягів виробництва. До них
відносятся: загальновиробничі витрати (вони зараховуются у
собівартість); адміністративні, збутові, фінансові (зараховуются до
витрат періодів); та ін. Непрямі витрати виробництва попередньо
групуются в кошторис по кожній статті. Вони утворюють комплексні статті
витрат, які після розподілення за певною ознакою включаются в
собівартість виробів пропорційно. Аналіз зміни кожного виду витрат надає
можливість визначити відхилення від кошторису, причини відхилення,
непродуктивні витрати та ін.

29. Метод економічного аналізу.

В основу методу економічного аналізу покладено діалектичний метод, який
є предметом дослідження філософії та єдиним способом наукового
дослідження, отримання правдивих економічних знань

Метод економічного аналізу базується на дедукції та індукції. Дедукція –
це розклад (аналіз) загального на частки, індукція – узагальнення
(синтез) часток у загальне. Аналіз і синтез завжди знаходяться в
діалектичній єдності, доповнюють одне одного. Для методу економічного
аналізу характерні такі особливості: використання системи
взаємопов’язаних показників при вивченні господарських явищ і процесів;
установлення причинно-наслідкових змін та залежності, які зумовлюють
вплив головних факторів на досліджувані показники; встановлення й вимір
взаємозв’язку та взаємозалежності показників, які визначаються
об’єктивними умовами виробництва та обігу товарів.

Розглянуті особливості методу економічного аналізу розкриваються через
сукупність технічних прийомів, які використовуються для проведення
аналітичних розрахунків по різних напрямах діяльності підприємств,
економічних явищ і процесів. До них належать: аналітичні групування,
обчислення середніх та відносних величин, динамічні ряди, порівняння,
елімінування, графічні прийоми, теорія ігор, матпро, кореляційні прийоми
та багато ін.

30 Аналіз валового прибутку.

Показник “валовий прибуток” (різниця між виручкою від реалізації
продукції та змінними витратами) широко застосовується в практиці
зарубіжних фірм і дедалі ширшого застосування набуває в умовах
становлення ринокової економіки на підприємствах України. Цей показник
використовується для оцінки виконання програми виробництва; зіставляючи
валовий прибуток з чистим прибутком, можна визначити структуру витрат
підприємства. Валовий прибуток – це перевищення обсягу реалізованої
продукції над змінними витратами. Відомо, що для підприємства змінні
витрати це витрати, які зміннюються із зміною обсягів виробництва.
Валовий прибуток складається з таких статей: виручку від продажів за
вирахуванням змінної частини собівартост реалізованої продукції, валовий
прибуток виробника за вирахуванням змінних торгових та адміністративних
витрат, чистий прибуток. Основним показником який характеризує валовий
прибуток, є коефіціент валового прибутку = (ВП*100)/обс реал прод. Цей
показник визначає ступінь, на який підприємство може збільшити прибуток
шляхом зниження накладних витрат. Після аналізу загальної суми необхідно
ознайомитися з порядком визначення валового прибутку на одиницю
продукції. Різниця між продажною ціною та змінними витратами на кожну
одиницю продукції і є валовим прибутком на одиницю продукції. Аналіз
валового прибутку потрібен при вирішенні питань пов’язаних з підвищенням
прибутку підприємства, насамперед визначення продажної ціни, при виборі
оптимальної технології виробництва продукції.

31. Аналіз використання робочої сили (трудових ресурсів).

Персонал підпр-ва поділ-ся на праціниківц осн діяльності (робітники,
учні, інж-техн персонал, службовці, молодш обсугов персонал і персонал
охорони), прац-в обслуговуючої д-ті та ін госп-в. Вивчення складу
персоналу потребує також дослідження його структури – порівняння факт
питомої ваги кожної категорії персоналу у його заг кіл-ті з необхідною,
та у динаміці за кілька років. Важливе значення має визначення
коефіцієнтів прийому, звільнення та плинності кадрів.

Рух роб сили хар-ть такі коеф-ти:

Коеф-т прийому (в норм умовах = 0,03 – 0,04):

Коеф-т звільнення (в норм умовах = 0,03 – 0,04):

Коеф-т плинності (в норм умовах =0):

Велике значення для оцінки ефективного використання трудових ресурсів на
підпр. в умовах ринкової економіки має показник рентабельності персоналу
(співвідношення прибутку до середньорічної чисельності
промислово-виробничого персоналу). Оскільки прибуток залежить від
рентабельності продажів, коефіцієнта обертаємості капіталу і суми
функціонуючого капіталу, факторну модель даного показника можна
представити таким чином:

де П – прибуток від реалізації продукції; ЧР – середньосписочна
чисельність робітників; В – виручка від реаліз.прод.; KL -середньорічна
сума капіталу; ТП – вартість випуску товар.прод. у діючих цінах; П/ЧР –
рентабельність персоналу; П/В -рентабельність продажів; KL/ЧР –
капіталозабезпеченість праці; В/ТП – доля виручки у вартості
виготовленої продукції; ТП/ЧР -середньорічний виробіток продукції одним
робітником у діючих цінах. За першою моделлю можна визначити як змінився
прибуток на одного працівника за рахунок зміни рівня рентабельності
продажів, коефіцієнта оборотності капіталу і капіталозабезпеченості
праці. Друга модель дозволяє встановити як змінився прибуток на одного
працівника за рахунок рівня рентабельності продажів , питомої ваги
виручки в загальному обсязі виробленої продукції та продуктивності
праці. Друга модель зручна тим, що дозволяє ув”язати фактори росту
продуктивності праці з темпами росту рентабельності персоналу. Для
цього зміна середньорічного виробітку продукції за рахунок і-го фактора
треба помножити на фактичний рівень прибутку на гривню товарної
продукції. Від”ємний результат впливу окремих факторів можна розцінювати
як невикористаний резерв підвищення ефективності використання трудових
ресурсів на підприємстві.

32.Аналіз забезпеченості матеріалалами.

Вир. процес залежить від повноцінного та своєчасного забезп. сиров.,
матер., паливом, напівфабрикатами, необх. інструментом та іншими
матер.рес. Показник забезпеченості підприємства сиров. та мат.визначає
період безперервної роботи п-ства за рахунок використ. наявного залишку
матер. Визнач. цей показник діленням запасу сиров., мат., або напівф. на
денну (добову) норму витрат. Одержана величина порівн. з нормативом або
тривалістю відпов. періоду. При цьому, визн. % забезпеченості вир-ва
сиров. та матер. В більшості розрахунків забезпеченість мат. визначають
у %. Для цього факт наявність мат. за видами порівн. з плановою потребою
на місяць, квартал, рік. К-ть сир. та мат. визн., виходячи з планової
потреби виробничої програми. Забезп. вир. програми матеріалів. вирахов.
за формулою: Мп = Сумм (Пр • Не), де Мп — потреба мат. на вир. програму;
Пр — річна програма випуску кожного виду продукції; Не — норма витрати
мат. на 1 прод. Потреба окремих видів сир. і мат. визнач. як у натур.,
так і в варт. виразі. Загальна потреба підприємства в тому чи іншому
виді цінностей визначається за формулою: Мз = Мп + Ме + Мр + Мн — Мпр,
де Мз — планова заг. потреба; Мп — потр. на вир-во прод.; Ме — потр. на
експериментально-дослідні роботи; Мр — потр. на ремонтні витрати; Мн —
потр. на утвор. планових (нормативних) запасів на кін. періоду; Мпр —
запас (залишок) на поч. планового періоду. Джерелами покриття потреб
сир. та мат. можуть бути: власне в-во мат. цінностей, викор. відходів
вир-ва; самозакупки, заготовки та інші внутр. джерела. До зовн. джерел
відносяться надходж. мат. внутр.галуз. перерозподілу та надх. від пост..
Надходж. цінностей за їх сумою повинні відповідати плановій потребі.
Допущені відхил. слід розглядати як недолік у постачальній та плановій
роботі.

33. Аналіз комплексних статтей витрат(КВ).

До інших КВ відносять: втрати від браку; позавир. витрати. (Частина
виробів у процесі виробництва, що псується через порушення технології,
несправності устаткування або низьку кваліфікацію чи несумлінність
робітників має назву «брак продукції»).

В статті “Втрати від браку” врахов.: вартість остаточно забрак. деталей,
вузлів та виробів; вартість сир. та матер., зіпсованих понад встановлені
норми при налагодж. устатк., витрати на виправл. браку; витрати на
гарант. ремонт за вирах-ням вартості браку, за ціною можливого
використ., утримань з осіб-винуватців браку і постачальників
недоброякісних матеріалів. Аналіз “Втрат від браку” провод. шляхом
співставл. вартості остаточно забраков. виробів чи деталей, витрат на
виправл. браку, сум повернень і утримань від браку за ряд звітних
періодів (в абсол. числах і у % до с/в тов. прод.), напрямків усунень
браку і його складових частинах. Джерелами аналізу слугують дані
аналітичного обліку та позаоблікова інф-ція: акти ,повідомлення,
відомості на брак, рекламації споживачів,звіти майстерень з гарантійного
ремонту,звіти відділів технічного контролю за якістю матеріалів, дні
якості та інше.Скорочення втрат від браку є резервом зниження
собівартості продукції. “Позавир-чі витрати” включ витрати на: тару та
упаковку; транспорт. до станції відправлення; вантаження у вагони,
кораблі, автомобілі; збут та реаліз прод; підтримку стабілізації оптових
цін. Анал цих витр провод ч/з співставл за статтями кошторису фактич.
планових величин, перерахованих на фактич. обсяг реаліз. Визнач. абсол.
і відносне відхил. (ек-мію чи перевитр.). Джерелами такого аналізу
слугують аналітичні розрахунки кошторису, облікові бух. данні,показники
бізнес-плану.Скорочення позавиробничих витрат є резервом зниження
собівартості продукції.

34. Інформаційна база Е.А. Класифікація видів інф-ція

Інформація – це впорядковані повідомлення про кількісний та якісний стан
речей чи явищ, сукупність даних і знань про них. Вона може бути виражена
за допомогою цифр, букв та ін. символів. В економіці інф-ція відображає
процеси та явища госп-кої дія-ті людей, закономірності ф-ціонування
ринку і його складових тощо.Необхідно з`ясувати основні вимоги, які
ставляться до інформації. Варто наголосити, що тільки завдяки
комп`ютеризації вир-ва забезпечуються оперативність і доступність
інф-ції. Комп`ютерні технології вносять суттєві зміни у зміст і методику
вирішення аналітичних завдань на підп-ві. Висока швидкість виконання
розрахункових і логічних операцій дає змогу обробляти великі масиви
аналітичної інф-ції, плідно і своєчасно використовувати її в управлінні
вир-вом. Далі слід визначити джерела інф-ції, що використ-ся під час
аналізу. Основними джерелами є: 1) планово-нормативна інф-ція (матеріали
бізнес-планів, норми витрат і нормативи, прейскуранти цін і тарифів,
законодавчі акти, інструкції, договори, технологічна документація тощо);
2) дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку й
звітності; 3) внутрішня позаоблікова інф-ція (накази, виробниче
листування, довідки про перевірки та акти ревізій (аудиту), протоколи
виробничих нарад, доповідні записки тощо); 4) зовнішня інф-ція (звітні
дані споріднених підп-в і матеріали галузевих видань, збірники
статистичних матеріалів як вітчизняних, так і іноземних установ, дані
переписів та анкетних обстежень); 5) дані особистих спостережень
аналітика (виробничі екскурсії, хроннометраж робочого дня, опитування
працівників підп-ва). Більша частина інф-ції, що використовується в
аналізі, має форму показників. Причому глибина аналізу та
обгрунтованість висновків і заходів за його результатами значною мірою
залежать від добору показників, які у своїй сукупності формують цілі
системи. Показники можуть давати кількісні та якісні характеристики
різних аспектів госп-кої дія-ті підп-ва або окремих економічних явищ і
процесів.

підприємства більші за грошові надходження від реалізації, то воно
зазнає збитків.

35 Зведений підрахунок резервів зниження собівартості продукції.

Основними джерелами резервів зниження собів-ті промислової продукції (Р
\SYMBOL 175 \f “Symbol” С) є: збільшення обсягу її вир-ва (Р \SYMBOL 173
\f “Symbol” VВП); скорочення витрат на її вир-во (Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” З) за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, економного
використання сировини, матеріалів, електроенергії, топлива, обладнання,
скорочення невиробничих витрат, виробничого браку і т.д. Величина
резервів може бути визначена за формулою: Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” С = Cм – Сф = (Зф – Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” З + ДВ) / (VВПф +
Р \SYMBOL 173 \f “Symbol” VВП) – Зф/VВПф, де Cм,Сф – відповідно можливий
та фактичний рівень собів-ті виробу; ДВ – додаткові витрати, необхідні
для освоєння резервів збільшення випуску продукції. Резерви збільшення
вир-ва продукції виявляються у процесі аналізу виконання виробничої
програми. При збільшенні обсягу вир-ва продукції зростають тільки змінні
витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати та ін.),
сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, в результаті
знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат виявляються
по кожній статті витрат за рахунок конкретних організаційно-технічних
заходів (впровадження нової більш прогресивної техніки і технології
вир-ва, покращення організації праці та ін.), які будуть сприяти
економії зарплати, сировини, матеріалів, енергії і т.д. Економію витрат
з оплати праці (Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” ЗП) у результаті
впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати шляхом
множення різниці між працемісткістю виробів до впровадження (УТЕо) і
після впровадження (УТЕ1) відповідних заходів на планований рівень
середньогодинної оплати праці (ОП) та на кількість планованих до випуску
виробів (VВПпл): Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” ЗП=(УТЕ1-УТЕо)ОПпл*VВПпл.
Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати
праці, що включаються у собів-ті продукції (відрах-ня у фонд оціального
захисту населення, фонд зайнятості, на утримання дитячих дошкільних
закладів та ін.) Резерв зниження матеріальних затрат (Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” МЗ) на вир-во запланованого випуску продукції за рахунок
впровадження нових технологій та ін. оргтехзаходів можна визначити
наступним чином: Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” МЗ=(УВ1-УВо)VВПпл*Цпл, де
УВо,УВ1 – витрати матеріалів на одиницю продукції відповідно до та після
впровадження організаційно-технічних заходів; Цпл – планові ціни на
матеріали. Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за
рахунок реалізації, консервації, передачі у довгострокову оренду і
списання непотрібних, зайвих, тих, що не використовуються будівель,
машин, обладнання (Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” ОПФ) визначається множенням
початкової їх вартості на норму амортизації (НА): Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” А = \SYMBOL 229 \f “Symbol” (Р \SYMBOL 175 \f “Symbol”
ОПФі*НАі). Резерви економії накладних витрат виявляються на основі їх
факторного аналізу по кожній статті витрат за рахунок прийнятного
скорочення апарату керівництва, економного використання коштів на
відрядження, поштово-телеграфні та канцелярські витрати, скорочення
втрат від псування матеріалів і готової продукції, оплти простоїв та ін.
Додаткові витрати на освоєння резервів збільшення вир-ва продукції
визначаються окремо по кожному його виду. Це в основному зарплата за
додатковий випуск продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та
ін. змінних витрат, які змінюються пропорційно обсягу вир-ва продукції.
Для визначення їх величини необхідно резерв збільшення випуску продукції
і-того виду помножити на фактичний рівень питомих змінних витрат: Дз=Р
\SYMBOL 173 \f “Symbol” VВПі* bфі.

36. Особливості використання прийому по=ня в економічних дослідженнях.

Якісну оцінку предметів та явищ можна дати за допомогою по=ня. По=ня –
це метод, за допомогою якого предмет (явище) , що вивчається, хар-ся ч/з
співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякісними
предметами (явищами)ю По=ня проводять з відомими предметами, які
виконують роль еталонів певних ознак. Такими еталонами можуть бути
норми, нормативи, ціни тощо. У пректиці ЕкА використовують різні види
по=нь: 1) по=ня з поточними і перспективними планами; 2) з фактичними
показниками за минулий період; 3) з пок-ми споріднених під-ств, з
найвищими пок-ми в галузі; 4) із середніми пок-ми, з пок-ми під-ств
інших країн тощо. По=ня може проводитися по абсолютних, відносних та
середніх велчинах. Важливе значення має вибір об’єкта для по=ня. По=ня
може дати “+” рез-ти, якщо по=тя предмети, які можна зіставити. Тому,
порівнюваність – одна з суттєвих проблем ЕкА. Щоб показники були
порівнюваними застосовують такі прийоми: нейтралізація цінового фактора
– перерахунок пок-ків в однакову оцінку; нейтралізація можливих
кількісних відмінностей – різні обсяги вир-ва, нейтралізація
відмінностей в стр-рі, використання однакових перодів часу, розрахунок
пок-ків за єдиною методикою.

37. Аналіз прибутку від операційної діяльності.

Головним компонентом балансового прибутку є прибуток від операційної
(основної) діяльності. На зміну прибутку від операційної діяльності
впливають:

Зміна обсягу реалізації продукції. Розраховується шляхом множення
планового прибутку на відсоток перевиконання плану по обсягу реалізації
продукції.

Зміна структури реалізації продукції. Розраховується як різниця між
плановим прибутком в перерахунку на фактичний обсяг та асортимент та
плановим прибутком помноженим на відсоток виконання плану по обсягу
реалізації продукції.

Зміна собівартості реалізованої продукції. Розраховується як різниця між
факт. собівартістю реалізованої продукції і плановою собівартістю в
перерахунку на фактичний обсяг. Даний фактор береться з протилежним
знаком.

Зміна цін на реалізовану продукцію. Розраховується як різниця між
фактичним чистим доходом від реалізації (без ПДВ і акцизу) та плановим
чистим доходом в перерахунку на фактичний обсяг та асортимент.

За рахунок зміни умовно постійних витрат (збутових, оепраційних і т.д.).
Розраховується як різниця між фактичним розміром цих витрат та плановим.
Фактор береться з протилежним знаком.

38. Значення,завдання та джерела інформації аналізу використання
основних засобів.

Одним з найважливіших факторів зростання ефективності виробництва на
промислових підп-вах є забезпеченість основними засобами в необхідній
кількості й асортименті та більш повне їх використання.

Задачі аналізу – визначити забезпеченість підп-ва і його структурних
підрозділів основними засобами і рівень їх використання, визначити
причини їх змін, розрахувати вплив використання ОЗ на об`єм виробництва
продукції та інші показники, вивчити ступінь використання виробничої
потужності обладнання, виявити резерви зростання ефективності
використання ОЗ.

Джерела даних для аналізу: план підприємства, план технічного розвитку,
ф.№1 “Баланс підприємства”, ф.№3 “Додаток до балансу підприємства”
розділ 1 “Склад і рух основних засобів”, ф.11 “Звіт про наявність і рух
ОЗ”, ф. “Баланс виробничої потужності”, данні про переоцінку ОЗ
(ф.№1-переоцінка), інвентарні картки обліку ОЗ, проектно-сметна,
технічна документація.

Для характеристики ефективності використання ОЗ слугують показники
фондовіддачі (відношення вартості товарної продукції до середньорічної
вартості ОЗ), фондоємкості, рентабельності (відношення прибутку до
середньорічної вартості ОЗ), капітальних вкладень на грошову одиницю
приросту продукції.

39. Аналіз собівартості продукції за статтями витрат.

Групування витрат по статтям калькуляції вказує, куди і в яких розмірах
витрачені ресурси. Виділяють таки види витрат за статтями: виробнича
собівартість, адміністративні витрати, збутові витрати, фінансові
витрати, інвестиційні витрати та ін. Планування та облік витрат за
калькуляційними статтями дозволяє встановити цільові напрями витрат,
зв’язок з технологічним процесом, а також обчислити собіварт(сть одиниці
окремих видів продукції, узагальнити витрати за за місцем їх виникнення
(дільниця, бригада, цех), забезпечити контроль за використанням ресурсів
на кожному місці виникнення витрат. Аналіз звичайно починають з
оцінювання загального виконання плану собівартості продукції. Потім
переходять до вивчення відхилень по окремих видах витрат. При цьому
слід ураховувати, що деякі відхилення по статтях собівартості можуть
бути наслідком дії одного і того самого фактора. Негативні відхилення за
одними статтями не можна розглядати завжди ізольовано від позитивних
відхилень за іншими статтями. Природно, це ускладнює аналіз за статтями
витрат. Але дія таких комплексних факторів має місце не дуже часто.
Звичайно відхилення за кожною статтею собівартості спричиняють поодинокі
фактори, які не виходять за межі даної статті. Після вивчення загальної
картини відхилень за статтями собівартості необхідно перейти до більш
ретельного аналізу витрат за окремими статтями собівартості продукції.

40. Аналіз оборотних активів підприємства.

На оборотні кошти і в цілому на весь фінансовий стан підприємства
впливають виробничі відносини між підприємствами акціонерної форми
власності і власними підприємствами.

Ефективність використання оборотних активів вимірюється швидкістю їх
обороту. Чим швидше оборотні активи проходять усі стадії кругообороту
(постачання, виробництво, реалізація), тим більше можна одержати
продукції на кожну функціонуючу гривню, тим більшим може бути обсяг
виробництва за рахунок ефективнішого використання оборотних засобів.

Показники оборотних активів можуть розраховуватися за таблициєю: 1)
Виручка від реалізації, 2) Середній залишок оборотних активів, 3)
Тривалість обороту (дні), 3) Одноденний оборот. Беруться дані за
минулий та звітний рік і знаходиться відхилення (+, -).

За даними ф1, ф2 «Баланс», «Звіт про фінансові результати і їх
використання» визначаються і аналізуються такі показники оборотності
обігових коштів:

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роблять
обігові кошти за період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує
розмір обсягу виручки від реалізації в розрахунку на одну гривню
обігових коштів.

Він визначається за формулою: К = Р / СО, де: Ко — коефіцієнт
оборотності; Р — виручка від реалізації; СО — середній залишок обігових
коштів за період, що аналізується.

3. Тривалість одного обороту в днях (По) визначається за формулою: По=Д
/ Од, де: По — тривалість одного обороту в днях;

Д — число днів періоду, що аналізується (90,360); Од — оборотність
обігових коштів.

4. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз). Він показує суму
обігових коштів, що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації і
визначається за формулою: Кз = СО / Р ( 100, де: Кз — коефіцієнт
завантаження коштів в обороті;

СО — середній залишок обігових коштів, грн.; Р — виручка від реалізації
продукції, грн.; 100 — переведення грн. в коп.

Методика аналізу оборотності обігових коштів полягає в порівнянні
показників оборотності обігових коштів підприємства за поточний рік з
аналогічними показниками за минулий рік. Таким чином, виявляються
тенденції поліпшення або погіршення. Ця інформація корисна для
акціонерів, можливих інвесторів, потенційних покупців, постачальників і
т. інш.

41. Аналіз складу і стр-ри ОФ.

Основні фонди підприємства поділяють на виробничі основні засоби і
невиробничі основні засоби. Перші включають основні засоби основного
виду діяльності (промисловості та інших галузей народного господарства).
Основні засоби основної діяльності складаються з будівель і споруд,
устаткування, інструменту та інших основних фондів. Аналізуючи склад
основних виробничих фондів, необхідно поділити їх на активні та пасивні,
визначивши питому вагу кожної групи. Треба ретельно вивчити, як
змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років. При цьому
невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і силових
машин — мета кожного підприємства. У сучасних ринкових умовах дуже
важливо звернути увагу на те, яка частка основних фондів здана або взята
в оренду, яку земельну площу підприємство займає і наскільки доцільно
використовує її. Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі
даних першого розділу активу бухгалтерського балансу, розраховують
коефіцієнт спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку
за ряд років:

Для розрах-в

Коефіцієнт вибуття основних засобів: всіх коеф-в

викор-ся

Коефіцієнт оновлення основних засобів: лише основні

= виробничі

Коефіцієнт приросту основних засобів: фонди.

Коефіцієнт придатності основних засобів:

42.Аналіз ритмічності виробництва.

При вивченні діяльності підприємства важливе місце займає аналіз
ритмічності виробництва. Ритмічність виробництва – це насамперед чітка,
стійка та збалансована діяльність підприємства, яка дає змогу рівномірно
випускати продукцію і виконувати зобов‘язання перед споживачами.
Ритмічно робота – це випуск продукції рівними частками за будь-які
однакові проміжки робочого часу. Ритмічна робота є основною умовою
своєчасного випуску та реалізації продукції. Неритмічність погіршує всі
економічні показники: знижує якість продукції, збільшує обсяг
незавершеного виробництва та понадпланові залишки готової продукції на
складах, як наслідок, сповільнює оборотнісь капіталу, не виконуються
поставки зо договорами, підприємство платить штрафи за несвоєчасну
відвантаження продукції; несвоєчасно надходить виручка; перевитрачається
фонд заробітної плати. Все це призводить до підвищення собівартості
продукції, зменшенню суми прибутку, погіршення фінансового стану
підприємства. Відрізняють два поняття ритмічності:

— ритмічність випуску продукції (товарної);

— ритмічність виробництва (як завершеного, так і незавершеного).

Для оцінки ритмічності використовують прямі та непрямі показники. Прямі
показники – коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації, коефіцієнт
аритмічності, питома вага виробництва продукції за кожну декаду, питома
вага виробництва продукції за кожний місяць до квартального випуску,
питома вага виробництва продукції за кожний квартал до річного випуску,
питома вага продукції, випущеної у першу декаду звітного місяця до
третьої декади попереднього місяця. Непрямі показники – наявність виплат
за понаднормові роботи, виплати за простої через з вини господарюючого
суб‘єкту, втрати від браку, сплата штрафів за недопоставку та
несвоєчасне відвантаження продукції, наявність понаднормативних залишків
незавершеного виробництва і готової продукції на складах.Коефіцієнт
ритмічності розраховується шляхом сумування фактичних показників питомої
ваги випуску за кожний період, але не більше планового їх
рівня.Коефіцієнт аритмічності розраховується як сума додатних і
від‘ємних відхилень фактичного випуску продукції від планового показника
зо кожний день (декаду, місяць). Чим більший показник аритмічності тим
менш ритмічно працює підприємство.

43 ФІнансово-економІчннй аналІз

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або
року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у
цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних
і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується
показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато
уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху
грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають
вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у
зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять
сторонні установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством:
фінансові та банківські установи, адміністративні, наукові та
посередницькі організації.

44. Середні та відносні величини та їх застосування в економічному
аналізі.

Прийом відносних та середніх величин використовується для виявлення
співвідношення між фактичною та базовою величинами показника. В
залежності від бази порівняння виділяють відносні величини виконання
плану, динаміки, структури. Різновидністю відносних величин є індекси,
проценти та коефіцієнти, які використовують для оцінки окремих явищ і
процесів. Індекси бувають: індивідуальні, зведені, агрегатні.
Індивідуальні індекси показують співвідношення величини фактичних та
планових індивідуальних показників. Зведені індекси характеризують
співвідношення зведеного фактичного показника до планової чи базової
величини. Агрегатні індекси характеризують співвідношення суми величини
фактичних показників до суми величини базових показників (в чисельнику
та знаменнику використовуються суми добутків індексованих величин). Ці
індекси дозволяють вираховувати вплив факторів на сукупність.

Різновидністю середніх величин є середня арифметична, середня
гармонічна, середня квадратична, середня геометрична та середня
хронологічна величини.

Застосування того чи іншого виду середньої величини залежить від
особливостей явищ і процесів,що вивчаються. Індикатором застосування
відповідного виду середньої величини слугує оцінка підсумкового
показника через призму його відповідності реальному змісту.

45.Аналіз реалізації продукції. Основні фактори, що впливають на цей
показник.

Реалізованою вважається продукція, за яку було отримано плату, а гроші
від реалізації даної продукції поступили на розрахунковий рахунок
під-ва. Аналіз обсягу реалізованої продукції пов»язаний з слідуючими
факторами: 1. виробгничі (рівень виконаплану товарної подукції, її
якість, асортиментно структурні зрушення, ритмічність вир-ва); 2.
збутові (організація складських приміщень (маркетинг, рівень
забезпеченості кадрами, устаткуванням, складами, к-ть заказів, стан
залишків готової подукції, забезпеченість тарою), 3. Ф-ри, пов’язані з
транспорткванням пр-ї: Відповідність кількості і видів транспортних
засобів потребам підприємства (зроблених замовлень і договірних
домовленостей), Ритмічність подачі транспортних засобів , Придатність
наданих транспортних засобів для завантаження відповідних видів
продукції, Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов. 4.
Ф-ри праці фінустанов: Вибір форм розрахунків з покупцями, Своєчасність
і якість оформлення платіжних документів, а також стан контролю за їх
сплатою, Вивчення платоспроможної здатності покупців і можливих форм
співпраці з ними, Своєчасність та якість оформлення санкцій за порушення
зобов’язань по сплаті боргів покупцями та іншими установами. 5. Інші
чинники: Терміни документообігу, якість опрацювання документів в
установах банку, Зміна цін і кон’юнктури ринку, рішення арбітражних
судів щодо позовів, Зміни митних правил і загального законодавства тощо.

При аналізі обсягу реалізації треба вивчити динаміку цього показника за
кіл-ка років, а також в розрізі кварталів і місяців звітроку, дати
оцінку виконання плану по окремим видам і групам продукції, зонам
реалізації, обсяга поставок, дотримання їх термінів. Важливо виявити
існуючі резерви і доцільно їх використати для збільшення обсягів
реалізованої продукції.

46.Використання в ек.аналізі рядів динаміки.

В аналізі господарської діял. використ. різні види відносних
величин:планового завдання,виконання плану,
динаміки,структури,координації, інтенсивності, ефективності.Для
характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу
використовують відносні величини динаміки.Їх визначають шляхом ділення
величини показника поточного періоду на його рівень в попередньому
періоді(місяці,кварталі,році).Називаються вони темпами росту(приросту) і
виражаються у % або коефіцієнтах.Відносні величини динаміки можуть бути
базисними і ланцюговими.У першому випадку кожний наступний рівень
динамічного ряду порівнюється з базисним роком, а в другому – рівень
показника наступного року відноситься до попереднього.Такий прийом як
динамічні ряди можливо використовувати на підготовчому етапі ек.аналізу.

47 Перспектнвний аналІз.

Прогнозний аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як
техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової
техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям,
передбачає їх наслідки, оцінює їх ефективність.

Результати прогнозного аналізу можуть бути подані як планові калькуляції
для нових видів продукції, як сума економічного ефекту від освоєння
нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації та
автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних
програм або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники
проектних і наукових закладів, а також установи державного управління.

48. Основні заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

В ринкових умовах фінансова діяльність під-ва набуває нових форм і
напрямків. В наслідок цього фінансовий стан під-ва аналізується з
урахуванням усіх змін. В умовах інфляції багато фінансово-еокн
показників втрачають свою цінність і не можуть бути використані під час
їх вивчення в динаміці. Стійкість фінансового стану — необхідна вимога
діяльності підприємства в ринкових умовах. Від цього залежать
своєчасність і повнота погашення його зобов’язань (оплата праці
робітників, розрахунки з бюджетом, банками, підприємствами-партнерами
тощо).

Фінансовий стан безпосередньо впливає на виробничу дія-ть. Нестача чи
неефективність використання фінансових ресурсів можуть стати головною
причиною несвоєчасного погашення забов»язань при розрахунках з
постачальниками, а також різних порушень в процесі в-ва. При стабільному
зростанні обсягів в-ва і реалізованої продукції зменшується її
собівартість, п-во одержує додатковий прибуток, створюються додаткові
джерала засобів, що сприяє зміцненню фінансового стану. Фінансовий стан
також залежить від додаткових оборотних активів, своєчасності оплати
боргів дебіторам, повноти використання права на кредит, зміни
оборотності оборотних засобів та інших чинників.

При аналізі фінансового стану треба розв’язати такі задачі:

— перевірка забезпеченості підприємства фінансовими ресурсами;

— перевірка відповідності джерел фінансових ресурсів направленню їх
використання;

— виявлення резервів і можливостей найбільш раціонального використання
фінансових ресурсів;

– розробка заходів з оптимізації структури фінансових ресурсів і
подальшого їх ефективного використання.

49 Аналіз використання устаткування за часом і потужністю. Значення
коефіцієнта змінності.

Обсяг випуску продукції безпосередньо пов’язаний з величиною виробничої
потужності, яка характеризується максимально можливим річним (добовим)
випуском продукції певного асортименту в незмінних умовах. Зрозуміло,
виробнича потужність змінюється, якщо вводять у дію нові основні фонди,
поліпшують стан діючих або ліквідують старе й непотрібне устаткування.
Треба розрізняти проектну (планову) і фактично діючу потужність. В
процесі аналізу визначають ступінь використання виробничої потужності.
Якщо коефіцієнт завантаження ((Кп) = ПІ / П, де ПІ- вир. програма за
планом у варт. виразі; ВП- вир. потужн. під-ва у варт. вир..) менше 0,5
— 0,6, ретельно досліджують причини такого становища і розробляють
заходи для його виправлення. Для нових підприємств аналіз завантаження
потужностей — особливо важлива справа. При цьому вивчаються не тільки
ступінь освоєння відповідних виробничих потужностей, але й темпи і
строки згідно з планом або проектом. Основні причини негараздів такі:
неякісне і неповне виконання будівельно-монтажних робіт; конструктивні
недоліки в устаткуванні і його неякісний монтаж; нестача кваліфікованої
робочої сили; недостатня забезпеченість необхідними матеріалами та
енергетичними ресурсами; та ін. Всі показники використання основних
засобів звичайно ділять на дві групи: *показники екстенсивного
використання; *показники інтенсивного використання.

Показники першого типу характеризують роботу устаткування за часом або
за кількістю (охопленням). У процесі аналізу досліджуються склад і
структура календарного фонду верстатного часу, співвідношення наявного,
встановленого і діючого устаткування. Коефіцієнт змінності роботи (Коеф.
змінності роботи обладн. за часом= кільк. відпрац. машино-змін одиницею
обладнання/ число машино-днів (діб)) устаткування дозволяє порівняти цей
показник з планом, вивчати в динаміці та в порівнянні з іншими
спорідненими підприємствами. За наявності інформації аналізують також
склад і використання виробничих та допоміжних площ.

50. Ланцюгові підстановки в економічному аналізі.

Спосіб ланцюгових підстановок-послідовна заміна базової величини одних і
тих же факторів фактичною, з подальшим відніманням від результату кожної
наступної підстановки попереднього результату. Кількість
підстановок=кількості факторів,+1. Різниця результатів показує величину
впливу окремого фактора на узагальнюючий показник. Сутність способу
ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні критеріальних
значень на фактичні з наступним визначенням добутку показників-факторів
та відніманням від отриманого результату, в першому підрахунку, —
критеріального значення результативного показника, в усіх наступних —
попереднє значення добутку показників факторів.

Розмір відхилення фактичної величини результативного показника (Yф) від
базової (Yп) установлюють шляхом послідовного порівняння комбінації
факторів, формалізованих у такому вигляді:

Y= F(X1п,х2п,х3п,…хпn)

Y1=F(X1ф,х2п,х3п,…хпn), (Ух1=У1-Уп

Y2= F(X1ф,х2ф,х3п,…хпn), (Ух2=У2-У1

Y3=F(X1ф,х2ф,х3ф,…хпn) , (Ух3=У3-У2

Уф=F(X1ф,х2ф,х3ф,…хфn), (Ух4=Уф-У3

Використовуючи спосіб ланцюгових підстановок необхідно в першу чергу
враховувати зміни кількісних, а потім вже якісних показників. Якщо є
декілька кількісних та декілька якісних показників, то спочатку
необхідно змінити величину першого рівня підпорядкування , а потім більш
низького. Такмм чином , використання способу ланцюгових підстановок
потребує знання взаємозвязку факторів, їх підпорядкованості, вміння
правильно їх класифікувати та систематизувати.

51. Загальні положення аналізу балансу.

Аналіз балансу починається з визначення зміни суми валюти балансу, а
також побудови балансу в агрегованому вигляді, тобто побудови балансу за
основними розділами і деякими важливими групами статей (Актив (на
початок і кінець звітного періоду): 1. Необоротні активи; 2. Оборотні
активи, у тому числі: запаси, векселі одержані, дебіторська
заборгованість за товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за
розрахунками та інша, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та ін.
активи; 3. Витрати майбутніх періодів. Пасив( на кін. і поч.) 1. Власний
капітал; 2. Забезпечення наступних витрат і платежів; 3. Довгострокові
зобов`язання; 4. Поточні зобов`язання, у тому числі: короткострокові
кредити банку, поточна заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями,
векселі видані, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги,
поточні зобов`язання за розрахунками та інші; 5. Доходи майбутніх
періодів). Порівнюючи валюту балансу на кінець звітного періоду з
початком періоду, бачимо, чи вона зросла, чи зменьшилась. Таке
зіставлення дає змогу визначити загальний напрям зміни руху суми
балансу.. Найбільш повну і глибоку інформацію про фінансовий стан та
його динаміку можна одержати за допомогою побудови на базі балансу
підп-ва спеціального порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний
аналітичний баланс будується на основі бухгалтерського балансу шляхом
доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки
вкладень і джерел засобів підп-ва. Ця аналітична таблиця дає загальну
картину всіх змін в абсолютних і порівняльних величинах статей і груп.
Аналітичні таблиці складаються таким чином. У статті 1 показ. статті та
розділи активу і пасиву балансу підпр-ва. У гр. 2 та 3 відобр. абсолютні
величини статей активу і пасиву балансу на початок і кінець звіт.
періоду. У гр. 4 та 5 відобр. питома вага величини статей у підсумках
балансу. У гр. 6 показ. зміни абсолютних величин статей за період. У 7 –
зміна питомої ваги величин статей у відсотках до величини на початок
періоду. У 8 – зміни абс. величин статей у відсотках до величин на
початок періоду. У 9 – відобр. зміни абсолютних величин статей у
відсотках до зміни підсумку балансу (підсумок гр.6).Порівняльний баланс
фактично включає показники горизонтального та вертикального аналізів.
Проводячи горизонтальний аналіз, визначають абсолютні та відносні зміни
величин різних статей балансу за аналізований період. Метою
вертикального аналізу є вивчення змін питомої ваги окремих статей у
підсумках балансу. Усі показники порівняльного балансу можна розділити
на три групи: показники структури балансу; пок-ки динаміки балансу;
пок-ки структурної динаміки балансу. Найважливішими для осмислення
загальної картини зміни фінансового стану є показники структурної
динаміки балансу. Зіставляючи структурні зміни в активі і пасиві, можна
визначити, через які джерела в основному був приплив нових засобів і в
які активи ці нові засоби в основному були вкладені.

52. Причини фін. труднощів та можл. банкрутства.

Банкрутство (фінансовий крах, розорення) – документально підтверджена
неспроможність суб‘єкта господарювання сплатити за своїми борговими
зобов‘язаннями і фінансувати поточну основну діяльність через
відсутність коштів. Основною ознакою банкрутства є нездатність
підприємства забезпечити вимоги кредиторів на протязі зазначеного часу з
дня настання строків платежів. По закінченню цього строку кредитори
отримують право на звернення до арбітражного суду про визнання
підприємства-боржника банкрутом. Ознаки банкрутства можна поділити на
дві групи. До першої відносяться показники, які свідчать про можливі
фінансові труднощі і вірогідність банкрутства у недалекому майбутньому:
Вагомі втрати в основній діяльності, що повторюються; хронічний спад
виробництва, скорочення обсягів продажу, хронічна збитковість; наявність
хронічно прострочених кредитів і дебіторської заборгованості; низькі
значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція до їх зниження; збільшення
до загрозливого рівня величини запозиченого капіталу у загальній його
сумі; дефіцит власного оборотного капіталу; систематичне збільшення
проміжку обороту капіталу; наявність понаднормованих запасів сировини та
готової продукції; використання нових фінансових ресурсів на невигідних
умовах; падіння ринкової вартості акцій підприємства, зниження
виробничого потенціалу; негативні зміни в портфелі замовлень. До другої
групи відносять показники, негативні значення яких не дають підстав до
оцінки поточного фінансового стану підприємства як критичне, але
сигналізують про можливе його різке погіршення у майбутньому. Це
надмірна залежність П. від будь-якого одного конкретного проекту, типу
обладнання, виду активів, ринку збуту або сировини; втрата ключових
контрагентів; недооцінка оновлення техніки і технології; втрата
досвідчених працівників; вимушені простої, неритмічна робота;
неефективні довгострокові угоди; недостатність капіталовкладень.
Перевага – системність та комплексність. Недолік – складність прийняття
рішення в умовах багатокритерності, суб‘єктивність.

53.Аналіз викор-ня виробничої потужності під-ва.

Обсяг випуску продукції пов’яз. з величиною вир. потужн., яка хар-ся
макс. можливим річним (добовим) випуском продукції певного асортименту в
незмінних умовах. Вир. потуж. змін., якщо вводять у дію нові основні
фонди, поліпшують стан діючих або ліквідують старе й непотрібне
устаткування. Вир. потуж. залежить і від: якості й складу сир-ни.;
трудової дисципліни і кваліф. прац; використовуваних на вир-ві
інструментів; асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції;
кількості та якості ремонтів устатк.; рівня орг. праці й управл.; інших
причин. Розрізняють проектну (планову) і фактично діючу потуж.. Остання
може бути вищою за проектну у зв’язку з обставинами вказаними вище, але
фактичний обсяг виробництва ніколи не може перевершити фактичну потуж. В
процесі аналізу визначають коеф. використання виробничої тужності (Кп)
= ПІ / П, де ПІ- вир. програма за планом у варт. виразі; ВП- вир.
потужн. під-ва у варт. вир.. Якщо коеф. завантаження менше 0,5 — 0,6,
ретельно дослідж причини такого стану і розробл. заходи для його
виправл. Розраховують також показник випуску прод. на 1 обладн: (Во)=ОП
/ Оп, де ОП- обсяг прод., Оп- кількість 1 працюючого обладн. Коеф.
змінності роботи обладн. за часом= кільк. відпрац. машино-змін одиницею
обладнання/ число машино-днів (діб). Реальна вир. потужн. підпр. визнач.
величиною самого “вузького” місця на вир. Виявлення та усунення таких
місць — важливе завдання аналізу. Коеф інтенсивності використ. обл.
(Кін)= співвідношення факт. сер. продуктивності однотипного обладнання
до планової, фактичної, за минулий період, показників споріднених
підприємств та до паспортних даних. Коеф. інтегральної загрузки обладн.
(Кінт)= доб. коеф-тів, екстенс. та інтенс. загрузки обладнання чи як
віднош-ням факт виробітку одиниці обладнання за період, що аналіз-ся, до
планового. Аналіз викор вир потуж п-ва зводиться до порівняння факт
випуску прод. з план., чи проектною пот, передбачає з’ясування причин
відхил обс. факт випущеної продукції від макс. можливого.

55. Використання графічного способу в аналізі господарської
діяльності.

Графічні прийоми відносятся до описово-кількісних прийомів (дають певну
числову характеристику явищу, але не дають прослідкувати
причинно-наслідкові залежності). Графічні прийоми дозволяють наглядно
зобразити зміни процесів та явищ під дією окремих факторів.
Використовуються для аналізу схем керування виробництвом, дослідження
взаємозв’язку виробничих процесів, вивчення системи документообігу,
визначення критичних навантажень на основні фонди, тощо.

Осн. форми графіків, що викор. в ек. ан. – це діаграми.

За своєю формою бувають: стовпчикові, відрізкові, кругові, квадратні,
лінійні, фігурні.За своїм змістом: діаграми порівняння, структурні,
динамічні, графіки зв’язку, графіки контролю.

Діаграми порівняння показують співвідн. різних об’єктів по якомусь
показ-ку. Найбільш показові – відрізкові, стовпчикові; викор.
прямолінійну сист. координат.

Фігурні діаграми – показують співвідн об’єктів у вигляді художніх фігур.

Струк-ні діаграми (секторні) – діаграми дозволяють виразити склад
вивчаємих показників та ін.

Діаграма динаміки необх. для зображення зміни явищ протягом відповідних
проміжків часу. Хар-ю є безперервність процесу.

Лінійні графіки викор. при вивч-ні зв’язку між показниками.

Графіки контролю викор. при вивч-ні даних про виконання плану. 2 лінії:
план. і факт. рівні.

Вимоги до побудови графіка:

– виразність і контрастність малюнку;

– масштаб такий, щоб було наглядно;

– естетичний бік графіка

56. Аналіз складу майна підприємства

Стабільність фінансового стану підприємства залежить від правильності і
доцільності вкладення фінансових ресурсів в активи, тому для його оцінки
необхідно вивчити його структуру. За даними балансу визначається
вартість усього майна підприємства і сума джерел утворення цього майна
на певну звітну дату. Визначається відхилення по кожному виду майна і
джерелах його утворення. Для вивчення структурних змін визначається
питома вага кожного виду майна в загальній валюті балансу. Детальний
аналіз цього питання дозволяє встановити, до якої межі можна
розраховувати на власні кошти, скільки треба взяти позики, а також
наскільки ефективно використовуються кошти. Модель і етапи аналізу
можуть бути такими: загальна оцінка стану майна підприємства та його
складових частин; аналіз виробничого потенціалу до якого відносяться
основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво; розрахунок і
аналіз основних показників оцінки майнового стану підприємства (сума
господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства;
частка активної частини основних засобів визначається за формою 3;
коефіціенти зносу основних засобів; коефіціенти відновлення; коефіціенти
вибуття); і останнім етапом аналіз складу і динаміки мобільних коштів.
Аналіз джерел майна підприємства здійснюється за даними балансу (форма
1). Перелік джерел власних і позичених коштів, вкладених у майно
підприємства(усього майна, в тому числі:1. Власні кошти підприємства, в
% до майна, з них наявність власних оборотних коштів, тис. грн., в % до
власних коштів 2. Позичені кошти, в % до майна, з них Довгострокові
позики, тис. грн. Короткострокові позики Кредиторська заборгованість в %
до позичених коштів. Вся інформація береться з балансу, за винятком
«Наявність власних оборотних коштів». Це розрахункова величина.

57. Аналіз використання робочого часу.

Проводиться шляхом вирах-ня коефіц зайнятості роб: Кз = t / (Tз * р),
де t – підсумковий час зайнятості роб. в одну зміну; Тз- тривал. Однієї
роб. зміни; Р- к-ть робітн. К-сною хар-ристикою викор-ня роб сили є
показники тривалості робочого часу. Викор. Роб. часу по категоріях
робітників звичайно аналізується за допомогою таких двох показників:
сер к-ть днів, відпрацьованих роб-ком за звітний період (місяць, кварт.
рік), і сер. трив. Роб. дня. Ці показники можна обчисл на підставі даних
звіту під-ва з праці. Перший показник, який характеризує трив. Роб.
періоду в днях (явочні дні), залежить від таких факторів: к-ть вихідних
і святкових днів; кількість днів чергової відпустки; інші види
відпусток, передбачених законодавством; кількість днів непрацездатності;
неявка на роботу із дозволу адміністрації; прогули; ін. Трив роб дня
(зміни) робітника визначають та чинники: величина нормативного роб
тижня; час простою упродовж дня, зафіксований в обліку; час понадурочної
роботи; час інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством
(для підлітків, матерів-годувальниць тощо). Під час аналізу знах.
відхил. цих показників від плаї порівнюють їх з аналог. показниками за
минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень.
Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в
обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини: неявка
на роботу з дозволу адміністрації; прогули й цілодобові простої;
внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку; облікований брак
продукції.

58. Аналіз показників інтенсивного використання виробничого обладнання.

Всі показники використання основних засобів звичайно ділять на дві
групи: *показники екстенсивного використання; *показники інтенсивного
використання.

Показники першого типу характеризують роботу устаткування за часом або
за кількістю (охопленням). Показники другого типу пов’язані з його
виробітком, тобто визначають рівень використання потужності. Останні
показники обов’язково мають одиниці виміру (гривні, штуки, метри і
т.д.). У процесі аналізу досліджуються склад і структура календарного
фонду верстатного часу, співвідношення наявного, встановленого і діючого
устаткування. Коефіцієнт змінності роботи (Коеф. змінності роботи
обладн. за часом= кільк. відпрац. машино-змін одиницею обладнання/ число
машино-днів (діб)) устаткування дозволяє порівняти цей показник з
планом, вивчати в динаміці та в порівнянні з іншими спорідненими
підприємствами. За наявності інформації аналізують також склад і
використання виробничих та допоміжних площ.

Особливу увагу завжди звертають на розрахунки й аналіз показника
фондовіддачі (фондомісткості продукції). Необхідно розібратися у
тенденціях її зміни і вивчити фактори, які на неї впливають.

Нарешті, слід перейти до аналізу використання окремих типів устаткування
і машин. Недоліки в його використанні можуть бути пов’язані: 1) з
наявністю диспропорцій у діючому парку верстатів; 2) зі змінами
асортименту структури випуску продукції, а отже і потреб у тих або інших
видах устаткування; 3) з рівнем забезпеченості матеріально-технічними
ресурсами і кваліфікованою робочою силою; 4) з технічним станом, якістю
ремонтів і догляду за устатку-

ванням; 5) з іншими причинами.

59 .Групування в аналІтичних дослІдженнях. Види групувань та їх
особливостІ.

Спосіб аналітичних групувань застосовується для систематизації або
класифікації первинних даних про явища, процеси, причини і фактори, що
їх обумовили, та виявлення закономірностей їх впливу на результати
господарської діяльності. Ділятся на типологічні, структурні та
факторні.

Типологічні груп-я використовують для розподілу сукупностей первинної
інформації на однорідні групи або класи (наприклад, класифікація
Основних Фондів підприємств на будови, споруди, машини, тощо).

Структурні груп-я використовують для вивчення внутрішнього складу
сукупності та вияву співвідношення між складовими елементами (напр.,
вивчення структури витрат на виробництво, структури робітників за
професіями, стажем роботи, тощо).

Факторні групування використовують для виявлення причинно-наслідкових
зв»язків між факторами або їх сукупністю (напр., вивчення взаємозв»язку
між чисельністю робітників та обсягом продукції, залежністю виконання
норми виробітку від стажу робітників, тощо)

60. Аналіз джерел утворення майна підприємства.

Аналіз джерел майна підприємства здійснюється за даними балансу (форма
1). В аналітичній таблиці наведено перелік джерел власних і позичених
коштів, вкладених у майно підприємства.

Вся інформація, наведена в аналітичній таблиці, береться з балансу, за
винятком рядка «Наявність власних оборотних коштів». Це розрахункова
величина.

Наявність власних оборотних коштів визначається: Підсумок розділу 1
пасиву балансу + довгострокові кредити і позики (вони спрямовуються на
набуття основних коштів і на капітальні вкладення) — підсумок розділу
активу балансу.

Аналізуючи джерела коштів, вкладених у майно, можна зробити такі
висновки: 1) Вартість майна підприємства, що зросла за звітний період на
І 1367759, збільшилася за рахунок власних коштів (підсумок І розділу <
пасиву балансу). 2) Приріст активів може відбутися в результаті
збільшення зобов’язань підприємства по позичених коштах (відхилення по
ряд. 2 табл. 28) при цьому довгострокові зобов’язання продавця
підвищувалися недостатньо. 3) Короткострокові зобов’язання зросли на
(ряд. 2.2 + ряд. 2.3 табл. 28), причому за рахунок банківських
короткострокових кредитів на (ряд. 2.2 табл. 28) через кредиторську
заборгованість.

Зростання кредиторської заборгованості сталося через те, що брали аванси
в рахунок виконання майбутніх замовлень (III розділ пасиву балансу).
Збільшення зобов’язань підприємства по кредиторській заборгованості може
перекриватися збільшенням грошових коштів і цінних паперів, які швидко
реалізуються.

Таким чином, всі короткострокові позикові зобов’язання підприємства
збільшилися на (ряд. 2.2 + ряд. 2.3 табл. 28) наявність грошових коштів
і цінних паперів, що швидко реалізуються.

Якщо на підприємстві складається описана вище ситуація, це свідчить про
те, що зростання короткострокових позикових зобов’язань продавця не
приведе до погіршення платоспроможності підприємства.

61. Загальна оцінка реалізації продукції підприємства.

I

a

0

2

¦

?

?

?

o

j5

\ ^ \ ^ O U °

?

:0 ? ¬ i

?

o

j„

а яку було отримано плату, а гроші від реалізації даної продукції
поступили на розрахунковий рахунок під-ва. Оцінка реалізації пр-ї
передбачає вивчення динаміки реалізації за кілька років, а також по
кварталах і місяцях звітного року. Необхідно дати оцінку виконання плану
по обсягу реалізації в цілому, в розрізі окремих груп видів продукції,
зон реалізації, тощо. Обов’язково слід зіставити обсяги виробництва,
відвантаження і реалізації, визначити основні причини розходжень цих
показників. На реаліз тов прод-ї впливають 1)залишки відвантаж прод на
початок періоду і 2)обсяги відвантаж продукції. На останню вплив залишки
прод-ї на складі на початок періоду і обсяги відпущеної прод-ї. Різниця
між цими показниками дає змогу визначити залишки прод-ї на складі на
кінець періоду.3) залишки відвантаж продукції на кінець періоду вплив на
реаліз негативно. Тобто реаліз=1+2-3.після вивчення цих найбільш
загальних факторів розглядається дія конкретних факторів (виробничі,
пов’язані з роботою відділу маркетингу, з транспортуванням, з роботою
фінансових підрозділів). Систематизуючи таким чином фактори, виділяють
фактори зовнішньої і внутрішньої дії.

Потім аналізують виконання плану по відвантаженню продукції споживачам.
Використовуючи дані бух обліку , його аналізують по місяцях і кварталах
звітного року. При встановленні неритмічності відвантаження встановлюють
його причини, визначають винних і намагаються ліквідувати.

На сьогодн день одним з першочергових завдань аналізу реаліз прод-ї є
аналіз обсягів потсавок на експорт, строки виконання, види продукції,
ефективність міжнар операцій. При цьому визначають наявні недоліки і
зловживання, планують заходи використ резервів зростання обсягів
експорту і поліпшення відповідних економ показників.на заключному етапі
аналізу показників реаліз прод-ї, необхідно визначити резерви і підрах
їх величини.

62. АналІз кредиторської заборгованості

Кредиторська заборгованість – це результат важкого фін стану
підприємства через брак коштів, затримку платежів, різними організаціями
і особами. КЗ відображена у ІІІ розділі балансі і включає заборгованість
за коротко і довгостроковими кредитами і позиками, що непогашені в
строк, заборгованість за статтями, об”єднаними під назвою “Розрахунки з
кредиторами “ та інші короткострок пасиви. Аналіз КЗ включає: вивчення
даних балансу про рівень збільш або зменш заборгов за звітний період,
виявлення недопустимої заборгованості і з”ясування причин її утворення,
встановлення строків задавнення позиву за даними пояснювальної записки
до балансу, або відомостей про період виникнення кожної суми
заборгованості. За характером утворення виділяють допустиму(виправдану)
– що утворилась згідно діючих форм розрахунків і строк оплатия кої ще не
наступив, і недопуститму (невиправдану) – прострочена заборгов
постачальникам, бюджету за податок на прибуток та інші платежі, позики
не погашені своєчасно, аванси покупців, у розрахунок майбутн
відвантажень, які не отоварені протягом 3 днів і не враховані у склад
іншої КЗ. Її аналізують за причинами і строками утворення. Коефіцієнт
оборотності кредиторської задоргованості: Коб.к=Гз/Кс; Гз – грошові
засоби, Кс – середня за звітний період кредиторська заборгованість. Цей
коефіц показує зільш або зменш-я комерційного кред?ту, який надається
підприємству. Збільшення коефіцієнта показує зб швидкості оплати
заборгованості, зменшення його показує збільшення купівлі в кредит.
Середній строк оборотності і кредиторської заборгованості: Ок=360/Коб.к;
Коб.к – Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості. Показник
відображає середній строк повернення боргів підприємства (за
вирахуванням зобов”язань перед банком).

63. Балансовий спосІб І його мІсце в економІчному аналІзІ.

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану служить
бухгалтерський баланс підприємства.Балансовий метод являє собою один з
методів ЕА і набув поширення як науковий у бух обліку. Його використ
грунтується на обмеженості, кінцевості матер ресурсів і жорстких
взаємозв”язках між окремими елементами сукупності, які при цьому
виникають. Одним з його різновидів є сальдовий метод, який використ там,
де прямий розрахунок впливу б.я фактору є технічно складним. За цим
методом можна визначити величину останнього фактору, якщо вже відомі
сумарний вплив усіх інших факторів і загальна зміна сумарного показника.
Недоліком його є те, що б.я. прорахунок на попередніх етапах автоматично
призводить до помилки на останній стадії підрахунку.

64. Аналіз ліквідності балансу підприємства.

Ліквідність балансу визначається як ступінь покриття зобов’язань
підприємства його активами, термін перетворення яких в гроші відповідає
терміну погашення зобов’язань. Від ліквідності балансу відрізняється
ліквідність активів, яка визначається як величина, зворотна часу,
необхідному для перетво-рення їх у грошові кошти. Чим менший час,
необхідний для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його
ліквідність.

Аналіз ліквідності балансу здійснюється шляхом порівняння засобів по
активу, що згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені в порядку
зменшення ліквідності, з зобов’язаннями по пасиву, що згруповані за
термінам їх погашення і розташовані в порядку зростання термінів. Для
визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених
груп по активу і пасиву.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і активів, які швидко
реалізуються, з найбільш негативними зобов’язаннями і короткостроковими
пасивами дозволяє виявити поточну ліквідність.

Зіставлення активів, що реалізуються, з довгостроковими і
середньостроковими пасивами дозволяє виявити ліквідність, що може
виникнути в майбутньому. Поточна ліквідність свідчить про
платоспроможність або неплатоспроможність найближчим часом.

Майбутня ліквідність є прогнозом платоспроможності на основі порівняння
майбутніх надходжень і платежів. Оскільки у відповідних групах активу і
пасиву представлена лише частина цих надходжень і платежів, то прогноз
платоспроможності є приблизним. Аналіз ліквідності балансу зводиться до
перевірки того, чи покриваються зобов’язання в пасиві балансу активами,
термін перетворення яких в грошові кошти з певною часткою точності
рівний терміну погашення зобов’язань.

Зіставлення підсумків першої групи по активу і пасиву балансу
ліквідності (терміни до 3-х місяців) відображає співвідношення поточних
платежів і надходжень. Порівняння підсумків другої групи по активу і
пасиву (терміни від 3-х до 6-ти місяців) показує тенденцію збільшення
або зменшення поточної ліквідності в недалекій перспективі.

Порівняння підсумків по активу і пасиву третьої і четвертої груп
відображає співвідношення платежів і надходжень у відносно недалекому
майбутньому. Аналіз ліквідності балансу дає досить повне уявлення про
фінансовий стан підприємства з точки зору можливостей своєчасного
здійснення ним розрахунків.

65.Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції.

Важливим показником, характеризуючим роботу промислових підприємств є
собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати
діяльності підприємств, темпи розширенного відтворення, фінансовий стан
господарських суб’єктів. Аналіз собівартості продукції, робіт та послуг
має виключно важливе значення. Він дозволяє з’ясувати тенденції зміни
данного показника, виконання плану по його рівню,виявити вплив факторів
на його збільшення і на цій основі дати оцінку роботи підриємства по
використанню можливостей та встановити резерви зниження собівартості
продукції.

Об’єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники: 1)повна
собівартість товарної продукції в цілому та по елемнтам затрат;
2)затрати на 1 гривню товарної продукції; 3)собівартість порівнянної
товарної продукції; 4) собівартість окремих видів продукції; 5)окремі
елементи та статті витрат. Аналізуючи собівартість продукції
розв’язують такі основні задачі: 1)оцінка виконання плану за
собівартістю продукції в цілому по підприємству, а також по окремих
видах прдукції; 2)вивчення причин відхилення фактичних затрат від
планових у розрізі статей, а також за окремими видами та групами
продукції; 3)пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка
відповідних заходів щодо їх використання.

Джерела інформації: дані звіту по собівартості продукції,звіту про
фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці.
Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах
продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

66. Аналіз витрат на одну гривню продукції. Розрахунок впливу факторів.

Витрати на одну гривню товарної продукції визначаються шляхом
співвідношення планових чи фактичних витрат на виготовлення продукції до
вартості продукції в оптових цінах підприємства.

Витрати на одну гривню товарної продукції-цей показують прямий зв’язок
між собівартістю і прибутком. На нього впливають як зовнішні так і
внутрішні фактори. Вплив факторів першого рівня на зміну витрат на 1
гривну товарної продукції розраховується способом ланцюгових
підстановок : Товарна продукція: 1) по плану ?(VBПіпл*Ціпл); 2)фактично
при плановій структурі і планових цінах ?( VBПіф* Ціпл)(?ТПстр; 3)
фактично по цінам плана ?( VBПіф* Ціпл);4)фактично по фактичним цінам ?(
VBПіф* Ціф). На величину змін витрат на одну гривню товарної продукції
впливають фактори:1) Зміна обсягу виготовленної продукції;2) Зміна
структури асортименту продукції;3) Зміна рівня витрат (в планових
цінах);4) Зміна ресурсомісткосгі продукції;5) Зміна ціни на спожиті
матеріали, тарифів на перевезення; 6) Зміна суми витрат на спожиті
ресурси; 7) Зміна ціни на продукцію; 8) Зміна якості продукції; 9) Зміна
цін лід впливом інфляції; 10) Зміна ринків збуту.

67. Табличний метод в аналізі господарської діяльності.

Серед статистичних методів, використовуваних в аналізі, чільне місце
посідає табличний метод.

Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової
інформації. Форму таблиць та їх майбутній зміст слід;

передбачати заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Від усіх інших
таблиць аналітична, як правило, відрізняється відносно нескладною
будовою, компактністю і наочністю. Вона повинна мати не лише основну, а
й додаткову для порівняння інформацію (планові та середні показники,
дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки, відхилення,
відсотки.

У процесі збирання цифрової інформації та заповнення таблиць виникає
низка технічних складностей, якщо інформації забагато. З метою
забезпечення компактності таблиць:

1) спрощують чи округлюють (до тисяч, мільйонів тощо) вихідну
інформацію;

2) скорочують або частково відкидають другорядні дані;

3) об’єднують дані у групи і підраховують проміжні підсумкові показники
або передають через середні показники;

4) комбіновано показують частину показників у деталізованому вигляді, а
інші розміщують разом в одному рядку (як «інші»);

5) поділяють вихідну інформацію на кілька самостійних сукупностей з
наступним складанням кількох простіших таблиць з вузьким змістом.

Таблиці у певному наборі можуть виконувати роль програми або переліку
питань, що вивчаються. Проте не слід перебільшувати значення таблиць:
вони є важливим, але здебільшого технічним аспектом аналізу.

68=89. .Аналіз платоспроможності підприємства.

69. Анкетний метод дослідження.

У практиці економічного аналізу дедалі ширше застосовуються соціологічні
методи дослідження. Серед них передусім слід назвати анкетний,
опитування і співбесіди.

Анкетний метод — це письмове опитування працівників, причетних до
якихось проблем або виробництва, з метою з’ясування певних питань.
Анкетне опитування потребує багато зусиль і часу. Тому частіше
звертаються до простішого методу — усного опитування (інтерв’ю). Проте і
він потребує старанної підготовки та кваліфікованої стратегії
спілкування з тими чи іншими виконавцями або свідками подій. Знання
психології людей, їх готовності до співпраці, можливість одержання
інформації у неперекрученому вигляді — дуже важливі моменти при
проведенні досліджень за допомогою соціологічних методів.

70. Загальна оцінка обсягів вир-ва продукції робіт та послуг.

Головним завданням підприємств є збільшення випуску та реалізації
продукції. Обсяг виробництва є вихідним показником для розрахунків, що
використовуються в практиці обліку, планування, аналізу і звітності за
різні проміжки часу (місяць, квартал, рік, зміну, годину) та служить
основою визначення планових і звітних показників ефективності
використання ресурсів: продуктивності праці, фондовіддачі,
матеріаловіддача, собівартості, прибутку. Обсяг продукції аналізують
натуральні (тонни, літри, штуки та ін.), вартісні (грошові) та умовні
показники. Найбільш точно відображають обсяг продукції натуральні
показники. Вартісні вимірники дозволяють узагальнювати дані про випуск
продукції підприємством, його окремими підрозділами, галузями
промисловості та в цілому народним господарством. Вони є узагальнюючим
виміром обсягу виробництва та реалізації продукції.

Умовні показники застосовуються на підприємствах, що виробляють
продукцію одного профілю.

Інформаційним джерелом аналізу виробництва та реалізації продукції є:
форма 1-П; баланс підприємства, обсягу продукції робіт та послуг; форма
5-С; інші.

Показники обсягу продукції аналізуються в такій послідовності: дається
оцінка напруженості і рівня виконання плану, динаміки, складу,
асортименту, структури, якості виробленої продукції та причин їх
відхилень від попереднього періоду; вивчається ритмічність виробництва і
реалізації; виявляється і кількісно вимірюється вплив факторів на зміну
обсягу випуску і реалізації продукції, дотримання терміну постачання і
асортименту продукції.

Оцінка напруженості плану проводиться шляхом планового обсягу випуску
продукції з проектною середньорічною потужністю (вона показана у
паспорті підприємства). Розрахунок проводиться за формулою: КППЛ=ОПЛ /
ППРЛ, де КПпл — коефіцієнт використання потужності підприємства; Опл —
плановий обсяг продукції; Ппрл — проектна виробнича потужність.

Плановий обсяг продукції наводиться в «Балансі виробничих потужностей та
їх використання». При оцінці виконання плану підприємствами-новобудовами
та нещодавно введеними до експлуатації, враховують відсоток освоєння
проектної потужності.

Оцінка виконання плану випуску основних видів продукції за поставками,
терміном і номенклатурою, проводиться шляхом порівняння фактичного
обсягу поставок з плановим. Розрахунок ведеться за формулою: В=РФ/
РП*100%, де В — рівень виконання плану випуску чи реалізації продукції,
в %; Рф — фактичний обсяг виробленої чи реалізованої продукції; Рп —
плановий обсяг продукції.

Виконання плану виробництва та реалізації продукції визначається
порівнянням фактичних і планових показників з відповідними показниками
базисного року. Відповідно визначаються темпи росту і темпи приросту
показників.

Оцінка виконання річного плану наростаючим підсумком з початку року
проводиться співставленням показників фактичних абсолютних темпів
зростання обсягу виробництва продукції за місяць, квартал, рік з
плановими за відповідний період.

Закінчується аналіз виконання плану визначенням тих показників, по яких
виявлені значні відхилення від встановленого рівня.

71. Методика розрахунку коефіцієнту зносу основних засобів за даними
бухгалтерського балансу підприємства і оцінка його зміни протягом року.

Розрізняють два види зносу основних фондів—фізичний і моральний.

Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами споживної вартості
в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих
елементів. Моральний знос — це знос основних фондів унаслідок створення
нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування.
Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів.
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її
списано на витрати ви-ва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу
визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової
вартості основних засобів: КЗ=ЗО / ФК, де КЗ – коефіцієнт зносу основних
засобів; ЗО – сума зносу основних засобів; ФК – балансова вартість
основних фондів.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на
початок та на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних
засобів. Стан основних виробничих фондів характеризують через такі
коефіцієнти. знос основних фондів, придатність, оновлення; вибуття
(приросту) основних фондів.

Балансова вартість груп основних фондів на початок звітного періоду
розраховується за формулою: Ба=Бз + Па – Ва – Аа. де Ба – балансова
вартість групи ОЗ на поч звітного періоду; Бз – балансова вартість групи
ОЗ на поч періоду, що передував звітному; Па – сума витрат, понесених на
придбання ОЗ протягом періоду, що передував звітному; Ва – вартість
виведеної з експлуатації відповідної групи ОЗ протягом періоду, що
передував звітному; Аа – сума амортвідрахувань, нарахованих у період, що
передував звітному.

72.Роль економічного аналізу в обгрунтуванні управлінських рішень.

Роль економічного аналізу в системі економічних дисциплін в умовах
переходу до ринкових відносин можливо показати опосередковано через його
місце в системі управління . Без глибоких економічних знань, без уміння
науково обгрунтувати та правильно оцінювати ефективність рішень, що
приймаються на основі данних аналізу, управління піприємством не може
бути достатньо ефективним, понижується його роль як двигуна,
прискорювача економічного розвитку. Загальновизнана необхідність
включення до управління наступних функцій: планування, облік,
координування, стимулювання, контроль та економічний аналіз.На основі
данних результатів аналізу розробляються і приймаються управлінські
рішення. Економічний аналіз є функцією управління , що забезпечує
науковість прийняття рішень. Управлінські рішення в сучасних умовах
жорсткої конкуренції не можуть прийматись інтуїтивно, приблизно.Вони
повинні бути засновані на точних розрахунах, глибокому ек. аналізі. Дані
аналізу виконання планів за попередні періоди є базою для складання
обгрунтованих та оптимальних бізнес-планів на майбутнє. Важливого
значення е.а. набуває в умовах здійснення ринкових реформ, тобто
сукупність способів впливу на підприємство, які забезпечують гармонійне
сполучення інтересів різноманітних ланок нар. гос-ва та учасників
вир-ва.У цих умовах е. а. Забезпечує можливість об’ктивної оцінки ек.
результатів діяльності трудових колективів,визначення їх місця в
галузі,регіоні, а також частку кожного робітника в загальних економічних
результатах діяльноств підприємства відповідно до кількості та якості
його трудових затрат. Це створює основу для розробки обгрунтованої
системи матеріального заохочення працюючих на підприємстві за рахунок
фонду оплати праці . Е.а. сприяє розповсюдженню передового досвіду,
прогресивних організаційних форм управління, впровадженню передової
техніки і технології, забезпечує можливість розпізнати закономірності,
прогресивні явищя, що мають місце в госп. житті. Як функція управління
е.а. виходить за межі підприємства- стає функцією управління галузями
та нар. госп. в цілому.

73.Значення, завдання та джерела інформації для аналізу обсягу вир-ва
пр-ї.

Правильно вибрана стратегія вииробництва і належні обсяги випуску
продукції забезпечують бажаний обсяг і відновідні маштаби цієї
діяльності прибутки. Тому виробнича діяльність підприємства жорстко
обумовлюється загалиною економічною ситуацією, галузевими пропорціями і
платоспроможністю населення. У процесі аналізу вир. діяльності підпр.
треба розглянути такі питання: 1)Якість планування виробництва,
напруженість та обгрунтованість планів діяльності як підпр в цілому ,
так і його виробничих підроздалів;2)Оцінку виконання планів виробництва,
постачання та реалізацаї продукції, динаміки обсягів
вироництва;3)Визначення основних факторів, що вплинули на загальниі
обсяги виробництва протягом останніх років.Взаємозв’язок і
взаємозумовленість показників обсягу виробництва та реалізації,
асортименту, якості виробництваВизначення внутрішніх резервів зростання
обсягів випуску та реаліз продукції.

Для виконання аналітичного дослідження використовують статистичну
звітність про виробництво продукції(форма№1-п), а також планові
матеріали відповідного відділу і бух данні, інші оперативні данні
вирорбничої діяльності. Бажано також ознайомитися з обсягами залишків
незавершеного виробництва, готової прод на складі і товарів
відвантажених.(форма№1).

74. Аналіз забезпеченості підприємства оборотними засобами.

Основні фонди і оборотні засоби утворюються за рахунок постійного
капіталу: підсумку першого розділу пасиву; довгострокових і
середньострокових кредитів; довгострокових позикових коштів.

Якщо з суми постійного капіталу відняти підсумок І розділу активу
(загальну суму основних фондів і позаобігових активів), то одержимо суму
власних обігових та прирівнених до них коштів. Цю процедуру виконують
при складанні балансу.

Співставлення наявних власних обігових коштів проводиться за даними ф.№3
і бізнес-планів. У результаті визначаються лишки або нестача власних
обігових коштів.

Підприємство вважається забезпеченим власними обіговими коштами, якщо їх
сума не нижче встановленого нормативу.

Зниження власних обігових коштів проти нормативу свідчить про
незадовільну роботу підприємства.

Аналіз фінансової стійкості підприємства зводиться до вираховування
коефіцієнта забезпеченості власними засобами (КЗО) за формулою: КЗО = Іп
– Іа / ІІа + ІІІа , де Іп — підсумок розділу І пасиву балансу; Iа, IIа
і IIIа — відповідно, підсумки розділів активу балансу. Оптимальне
значення цього коефіцієнта — 0,5-0,6.

75. Завдання економічного аналізу.

Зміст ЕА як наукової дисципліни випливає перед усім з тих функцій, які
він виконує у системі ін. прикладних економ. наук. Однією з таких
функцій є вивчення характеру дії економ. законів, встановлення
закономірностей і тенденцій економ. явищ і процесів в конкретних умовах
підп-ва (закон випереджаючого зростання продуктивності праці у
порівнянні з рівнем її оплати повинен викон-ся не тільки у нац. ек-ці,
але й на кожн. підп-ві та його підрозділах). Важливою ф-цією ЕА є
наукове обгрунтування поточних і перспективних планів (без глибокого ЕА
рез-тів дія-ті підп-ва за минулі роки і без обгрунтованих прогнозів на
перспективу, без вивчення законом-тей розвитку ек-ки підп-ва, без
виявлення мавших місце недоліків ті помилок неможна розробити науково
обгрунтований план, обрати оптим-й варіант управлінського рішення). До
ф-цій ЕА також віднос-ся контроль за викон-ням планів та управлінських
рішень, за економним викор-ням ресурсів (аналіз проводиться не тільки з
метою констатації фактів та оцінки досягнутих результатів, але й з метою
виявлення недоліків, помилок й оперативного впливу на процес вир-ва,
саме цьому необхідно підвищувати оперативність та дієвість ЕА).
Центральна ф-ція аналізу, яку він виконує на підп-ві, – пошук резервів
підвищення ефективності вир-ва на основі вивчення передового досвіду і
досягнень науки та практики. Наступна ф-ція – оцінка рез-тів дія-ті
підп-ва з виконання планів, досянутого рівня розвитку ек-ки,
використання наявних можл-тей (об`єктивна оцінка дія-ті підп-ва заохочує
зростання вир-ва, підвищ-ня його ефект-ті, і навпаки). І нарешті,
розробка заходів з використання виявлених резервів у процесі госп-кої
дія-ті. Т. ч., ЕА як наука є системою спеціальних знань, пов`язаних з
дослідженням тенденцій госп-кого розвитку, науковим обгрунтуванням
планів, управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою
досягнутих результатів, пошуком, вимірюванням та обгрунтуванням розміру
госп-ких резервів підвищ-ня ефект-ті вир-ва і розробкою заходів щодо їх
використання.

76. Основні категорії економічного аналізу.

Основними категоріями економ. аналізу є: ресурси, фактори, причини,
резерви виробництва.

Обов’язковою умовою будь-якого матеріального виробництва є
забезпеченість його відповідними ресурсами. Ощадливе їх використання —
повсякденна турбота й обов’язок кожного підприємства. Існує чимало видів
ресурсів. Серед них — природні, виробни- | чі, інтелектуальні,
фінансові, валютні тощо. Для виробництва придатна така класифікація
ресурсів: трудові ресурси, основні за- і соби і предмети праці.
Важливими виробничими ресурсами є простір (земельна площа) і час.
Ресурси можуть бути вихідні, природні та похідні, штучні. До останніх
належать товарні, ін- \ формаційні, фінансові, наукові та ін.

Фактори господарської діяльності – це рушійнй сили процесів і явищ
господарської діяльності, які класифікуються:

За ознаками – фактори ресурсів і фактори використання ресурсів.

За характером участі в процесі виробництва – трудові, засобів праці,
предметів праці.

За змістом – соціально-економічні, техніко-виробничі, фізіологічні,
біологічні, інші.

За характером впливу на результати господарської діяльності – основні –
другорядні, постійні – змінні, внутрішні – зовнішні, об”єктивні –
суб”єжктивні, екстенсивні – інтенсивні, загальні – специфічні.

Резерви виробництва – це невикористані можливості господарської
діяльності, які структуризуються:

За видами ресурсів – резерви засобів праці, предметів праці, трудові.

За мотивацією – планові, непланові.

За часом – поточні, перспективні.

За місцем – зовнішні, внутрішні.

77. Аналіз обсягів і динаміки виробництва продукції

Обсяг виробництва і реалізації промислової продукції може виражатися в
натуральних, умовно-натуральних, трудових і вартісних вимірювачах.
Показники обсягу, що узагальнюють обсяг виробництва продукції одержують
за допомогою вартісної оцінки. Основними показниками обсягу виробництва
служать товарна і валова продукція. Валова продукція – це вартість усієї
зробленої продукції і виконаних робіт, включаючи незавершене в-во.
Виражається в порівняних і чинних цінах.

Товарна продукція відрізняється від валової тим, що до неї не включають
залишки незавершеного виробництва і внутрішньогосподарський обіг, валова
продукція може збігаися з товарною, якщо немає внутрішньогосподарського
обігу і незавершеного виробництва. Від того, як продається продукція,
який попит на її на ринку, залежить обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінки виконання виробничої програми мають
натуральні показники обсягів в-ва і реалізації продукції (штуки, метри,
тонни і т.д.). Їх використовують при аналізі обсягів виробництва і
реалізації продукції по окремих видах і групам однорідної продукції.

Умовно-натуральні показники, як і вартісні, застосовуються для
узагальненої характеристики обсягів виробництва продукції, наприклад, на
консервних заводах використовується такий показник, як тисяча умовних
банок, на ремонтних підприємствах – кількість умовних ремонтів, у
взуттєвій промисловості – умовні пари взуття, обчислені на основі
коефіцієнтів їхньої трудомісткості і т.д. Нормативні трудовитраты
використовуються також для узагальненої оцінки обсягів випуску продукції
в тих випадках, коли в умовах багатоменклатурного виробництва не можливе
використання натуральних або умовно-натуральних показників.

Аналіз починається з вивчення динаміки випуску і реалізації продукції,
розрахунку базисних і ланцюгових темпів росту і приросту.

Середньорічний темп росту (приросту) випуску і реалізації продукції
можна розрахувати за середньогеометричній або середньоарифметичній
зваженій.

Для більшої наочності динаміку виробництва і реалізації продукції можна
зобразити графічно. Оцінка виконання плану по виробництву і реалізації
продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) провадиться за
обсягом в-ва та реалізації продукції (план, факт, відхил, % до плану)
Оперативний аналіз в-ва і відвантаження пр-ції здійснюється на основі
розрахунку, в якому відображені планові та фактичні відомості про випуск
та відвантаження пр-ції за обсягом, асортиментом, якістю, а також
відхилення від плану.

78. Методика розрахунку коефіцієнтів ліквідності за даними балансу.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначитиза допомогою
коефіцієнтів ліквідності. Ними є:

Загальний коефіцієнт покриття (або поточний коефіцієнт).

Коефіцієнт швидкої ліквідності.

Коефіцієн абсолютної ліквідності.

Загальний коефіцієнт визначається: Поточні активи (підсумок ІІ розділу
активу + підсумок ІІІ розділу активу) / поточні зобов”язання (підсумок
ІІІ розділу пасиву). За цим коефіцієнтом одержують загальну оцінку
ліквідності активів. Він показує, скільки гривень поточних активів
підприємства припадає на одну гривню поточних зобов”язань.

Коефіцієнт швидкої ліквідності визначається так: Грошові кошти,
розрахунки та інші активи (підсумок ІІІ розділу активу) / поточні
зобов”язання (підсумок ІІІ розділу). Цей коефіцієнт обчислюється по
вужчому колу поточних активів, коли з розрахунку вилючена найменш
ліквідна їх частина – виробничі запаси.

Коефіцієн абсолютної ліквідності визначається так: Грошові кошти (каса
+ роз.рах. + вал.рах. + інші кошти) / поточні зобов”язання (підсумок ІІІ
розділу пасиву). Цей коефіцієнт показує, що частина короткострокових
позикових зобов”язань може бути при необхідності погашена негайно.
Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є
співвідношення 0,2:1. В практиці фактичні середні значення коефіцієнтів
ліквідності бувають значно нижчими, і за цими показниками не можна
робити відразу негативні висновки щодо можливості підприємства негайно
погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства
водночас пред”явили йому свої боргові вимоги.

79. Роль економічного аналізу в управлінні підприємством та підвищенні
його прибутковості.

Метою економічного аналізу є вивчення результатів діяльності всіх
підприємств і господарських організацій, визначення впливу факторів на
показники їх роботи для виявлення в подальшому недоліків і резервів, а
також розробка заходів, спрямованих на відновлення і збільшення обсягів
виробництва та реалізації, підвищення ефективності їх діяльності.

Економічний аналіз як наукова дисципліна — це система спеціальних знань,
пов’язана з дослідженням існуючих економічних процесів і господарських
комплексів, темпів, пропорцій, а також тенденцій розвитку, з виявленням
глибинної їх суті і причин, що зумовлюють різні відхилення від
запланованих показників, договірних зобов’язань, виробничих потужностей,
та об’єктивною оцінкою їх виконання. Варто наголосити на можливостях
економічного аналізу як засобу, який сприяє управлінню підприємством.
Будь-яке управління складається з двох етапів. На першому на підставі
відповідної інформації та її аналітичного опрацювання оцінюють стан і
динаміку того чи іншого процесу, на другому, якщо аналіз визначить
необхідність втручання з метою зміни якихось параметрів у процесі, —
приймається відповідне управлінське рішення. Причому аналітик може
підготувати для менеджера навіть проект цього рішення.

В умовах ринкових відносин система планування всередині підприємства
зберігається, але змінюються його обсяги і деякі підходи. Економічний
аналіз забезпечує необхідне обґрунтування планових показників, оскільки
його оцінки досягнутого рівня виробництва та витрачання ресурсів, з
одного боку, і попиту, ринкових цін та ефективності роботи — з іншого, є
основою планування діяльності підприємства.

80 Аналіз асортименту продукції

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є
вивчання його в асортиментному розрізі. Під асортиментом розуміють
перелік вироблюваних видів продукції із зазначенням обсягів випуску.
Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску ,яка характеризує тільки
кількість, різноманитність продукції, що виробляється. Структура- це
співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва,
виравженому здебільшого у відсотках. Зміна асортименту в порівняні з
планом призводить до асортиментних,а в структурі випуску- структурних
зрушень. Взагалі ці явища тісно пов’язані один з одним і тому ми маємо
єдині асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.Розрахунок
показників виконання плану асортименту здійснюють трьома способами.
Перший має назву “спосіб найменьшого числа”,суть якого – у виборі
меньшої із двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума. Але за умови
,якщо вона не перевищує планове завдання.Другий спосіб вимагає брати як
загальний показник найменьший процент виконання плану серед усіх
виробів. Третій спосіб попонує знаходити співвідношення кількості
виробів з повним виконанням плану і кількості позиційПричини
недовиконання плану по асортименту можуть бути зовнішні та внутрішні.До
зовнішніх відносяться: кон’юктура ринку, зміна попиту на окремі види
продукції, стан матеріально-технічного забезпечення і т.д.; до
внутрішніх –недоліки технічного стану обладнання, його простої ,
аварії,недостатність електроенергії,низька культура виробництва,
недоліки у системі управління і матеріального стимулювання.

81. Аналіз динаміки показників собівартості продукції.

План із собівартості продукції вважається виконаним, якщо фактичний
показник дорівнює плановому або нижчий від нього. В останньому випадку
говорять про понадпланове зниження собівартості продукції. Для вивчення
собівартості продукції у динаміці більш придатний показник витрат на 1
грн. товарної продукції (3), який обчислюється так: 3=С/Т, де С —
виробнича собівартість товарної продукції; Т — вартість товарної
продукції в цінах реалізації.

Цей показник одночасно може певною мірою виконувати роль показника
рентабельності вир-ва. Наприклад, якщо показник витрат дорівнює 80 коп.
на 1 грн. товарної продукції, то це також свідчить, що рентабельність
вир-ва дорівнює 20 коп. (100 – 80) відносно 1 грн. товарної продукції.
Природно, цей показник залежить від зміни суми собівартості продукції.
Проте він також залежить від: а)структури та асортименту вироблюваної
продукції; б) рівня цін на продукцію даного підпр-ва.

Під час аналізу встановлюють ступінь виконання плану за собівартістю
окремих видів продукції, вивчають відхилення за статтями калькуляції від
плану або базових показників, визначають причини, що зумовили значні
відхилення за найбільш вагомими статтями калькуляції.

Якщо підпр-во тривалий час випускає певний вид продукції, обов’язково
треба вивчити динаміку показників її собівартості за цей період.
Вважається, що собівартість продукції має тенденцію до постійного
зниження. І це правильно. Проте існують і протилежні напрями її зміни.
Так, підвищення якості продукції у деяких вир-вах поєднується із
зростанням її собівартості.

Причому її зростання, починаючи з певної межі, може мати нестримний
характер. В інших випадках періоди сталого зниження витрат вир-ва
поступово переходять у повільне їх зростання. Періоди плавного зниження
витрат чергуються із різким стрибком внаслідок освоєння вир-ва нової
моделі виробу.

Аналіз собівартості окремих видів продукції слід закінчувати пошуком
резервів її зниження. Поточні резерви собівартості включають усі види
непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також виявлені під
час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грош. коштів.

Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило,
передбачають проведення значних організ., технол., конструкт. та інш.
видів робіт, що, до речі, потребує певних додаткових інвестицій.

82. Аналіз оборотності оборотних коштів.

Ефективне використання фін. ресурсів визначається їх оборотністю. З усіх
фін. ресурсів підпр-ва тільки невелика частина вільна — грош. кошти в
касі або на розрах. рахунку.

Інші знаходяться в обігу: вкладені в основні й ОК, причому ОК є найбільш
мобільною частиною госп. засобів. Вони безперервно поновлюються, минаючи
всі стадії вироб. процесу.

Джерела фін. мобільних активів:1) Власні обігові кошти, якими володіє
підпр-во в момент його заснування (вони можуть формуватися за рахунок
бюдж. асигнувань, коштів, наданих засновниками даного підпр-ва, оренди,
коштів, отриманих від випуску акцій та облігацій);2) Прибуток підпр-ва.

Розміри і джерела поповнення власних ОК щорічно відображаються в фін.
плані.

Фін. стан підпр-ва залежить від того, наскільки швидко кошти, вкладені в
активи, перетворюються на реальні гроші. Найважливіші показники госп.
діяльності підпр-ва — прибуток і обсяг реалізованої продукції —
знаходяться в прямій залежності від швидкості обертання ОК.

Прискорення обертання ОК має велике значення для стабільності фін. стану
підпр-ва, виходячи з таких осн. причин:

По-перше, від швидкості обертання коштів залежить розмір річного
обороту, бо підпр-во, що має невеликий обсяг коштів, але більш ефективно
їх використовує, може робити такий оборот, як і підпр-во з більшим
обсягом коштів, але при меншій швидкості обертання.

По-друге, з оборотністю пов’язана відносна величина витрат, що знижує
собівартість одиниці продукції.

По-третє, прискорення обороту на тій або іншій стадії кругообігу коштів
(наприклад, скорочення часу перебування матеріалів на складі) змушують
прискорити оборот на інших стадіях.

За даними ф1, ф2: «Баланс», «Звіт про фінансові результати і їх
використання» визначаються і аналізуються такі показники оборотності ОК:

1. Оборотність в днях (Од) — число днів, протягом яких ОК кошти
завершують повний кругообіг. Визначається за формулою: Од=Со-Д/Р, де Со
— середній залишок ОК; Д— число днів у періоді, що аналізується; Р —
оборот коштів за цей період.

Середній залишок ОК у цілому або будь-якого з їх видів обчислюється за
формулою середньої хронологічної. Для цього беруться підсумки залишків
II та III розділів активу балансу і за формулою середньої арифметичної
визначається середньорічний залишок.

2. Коефіцієнт оборотності (Ко) — це число оборотів, що їх роблять ОК за
період, який аналізується. Цей коефіцієнт характеризує розмір обсягу
виручки від реалізації в розрахунку на 1 грн. ОК.

Він визначається за формулою: К=Р / СО, де Ко — коефіцієнт оборотності;
Р — виручка від реалізації; СО — середній залишок ОК за період, що
аналізується. Коефіцієнт оборотності засобів — це фондовіддача обігових
коштів.

3. Тривалість одного обороту в днях (По) визначається за формулою:

По=Д / Од, де: По — тривалість одного обороту в днях; Д— число днів
періоду, що аналізується (90,360); Од — оборотність ОК.

4. Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз). Він показує суму ОК,
що авансуються на 1 грн. виручки від реалізації і визначається за
формулою: Кз=СО/Р*1ОО, де: Кз — коефіцієнт завантаження коштів в
обороті; СО — середній залишок ОК, грн.; Р — виручка від реалізації
продукції, грн.; 100 — переведення грн. в коп.

Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) — величина, зворотна
коефіцієнту оборотності ОК (Ко). Чим менший коефіцієнт завантаження
коштів, тим ефективніше використовуються ОК.

Методика аналізу оборотності ОК полягає в порівнянні показників
оборотності ОК підприємства за поточний рік з аналогічними показниками
за минулий рік. Таким чином, виявляються тенденції поліпшення або
погіршення.

Метою аналізу оборотності ОК є також визначення грош. коштів, що були
вивільнені з обороту внаслідок прискорення оборотності ОК або додатково
залучені в оборот внаслідок уповільнення оборотності ОК. Для цього
проводиться розрахунок: різниця в оборотності ОК в днях множиться на
звітну одноденну виручку.

83. Суть використання в ЕА способу абсолютних різниць.

Спосіб абсол-х різниць є однією з модифікацій елімінування. Як і спосіб
ланцюгових підстановок, він застосовується для розрахунку впливу
факторів на приріст результативного показника в детермінованому аналізі,
але тільки в мультиплікативних та змішаних моделях типу: Y=(a-b)c i
Y=a(b-c). І хоча його використання обмежене, проте завдяки своїй
простоті він отримав широке застосування в ЕА. Особливо ефективно
застосовується цей спосіб у тому випадку, коли вих. дані вже містять
абсолютне відхилення по факторним показникам. При його використанні
величина впливу факторів розраховується множенням абсолютного приросту
фактора, що вивчається на базову (планову) величину факторів, які
знаходяться праворуч від нього, та на фактичну величину факторів,
розташованих ліворуч від нього в моделі. Або: для того, щоб підрахувати
вплив першого фактору необхідно абсол. відх-ня по першому фактору
помножити на базисне значення другого фактору. Для того, щоб підрахувати
вплив другого фактору (якісного) необхідно абсол. відх-ня по другому
фактору помножити на фактичнне значення першого фактору або всіх
попередніх факторів. Розглянемо алгоритм розрахунку для мультиплік.
факторної моделі типу Y=a*b*c*d. Маємо план. та факт. значення по
кожному факторному показнику, а також їх абсолютні відхилення: \SYMBOL
68 \f “Symbol” a=Aф-Апл; \SYMBOL 68 \f “Symbol” b=Bф-Bпл; \SYMBOL 68
\f “Symbol” c=Cф-Cпл; \SYMBOL 68 \f “Symbol” d=Dф-Dпл.Визначаємо зміну
величини результатив. показника за рахунок кожного фактора: \SYMBOL 68
\f “Symbol” Ya= \SYMBOL 68 \f “Symbol” a*Bпл*Спл*Dпл; \SYMBOL 68 \f
“Symbol” Yb=Aф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” b*Спл*Dпл; \SYMBOL 68 \f
“Symbol” Yc=Aф*Вф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” c*Dпл; \SYMBOL 68 \f “Symbol”
Yd=Aф*Вф*Cф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” d. Як видно з наведеної схеми,
підрахунок грунтується на послідовній заміні план. значень факторних
показників на їх відхилення, а потім на фактичний рівень цих показників.
Т. чином, спосіб абсол. різниць дає ті ж результати, що й спосіб
ланцюгових підстановок. Тут же також необхідно слідкувати за тим, щоб
алгебраїчна сума приростів результативного показника за рахунок окремих
факторів дорівнювала загальному його приросту.

84. Аналіз дебіторської заборгованості (ДЗ).

ДЗ має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фін.
стан підпр-ва. Тому на підпр-ві при аналізі оборотності ОК значне місце
приділяється аналізу ДЗ. Джерело аналізу — баланс підпр-ва, для внутр.
аналізу застосовуються відомості аналітичного обліку (журнал-ордер або
відомість обліку розрахунків з покупцями і замовниками).Детально
аналізується ДЗ з метою прийняття поточних упр. рішень, спрямованих на
її скорочення, і для застосування своєчасних заходів по стягненню
сумнівної ДЗ.

За даними бух. звітності (ф 1, ф 2) можна визначити цілий ряд
показників, що характеризують стан ДЗ.

До цих показників належать:

1. Оборотність ДЗ, що визначається за формулою: Од = В / Д, де: Од —
оборотність ДЗ; В — виручка від реалізації продукції; Д — середня ДЗ.

2. Період погашення ДЗ, що визначається за формулою: Пд =360 / Од, де:
Пд — період погашення ДЗ; Од — оборотність ДЗ.

З.Частка ДЗ в загальному обсязі поточних активів, що визначається за
формулою: Да=Дз/Па* 100, де: Да — частка ДЗ в поточних активах; Дз — ДЗ;
Па — поточні активи (II + III розділ активу балансу).

4. Відношення середньої величини ДЗ до виручки від реалізації
визначається за формулою: 2=0 /В, де: 2 — відношення середньої величини
ДЗ до виручки від реалізації; О — середня величина ДЗ; В — виручка від
реалізації продукції.

5. Частка сумнівної ДЗ в загальному обсязі заборгованості, %.Показник
сумнівної ДЗ може бути взятий з довідки бухгалтерії про стан активів.

Методика аналізу показників оборотності ДЗ: дані за звітн. період
зіставляються з даними за минулий рік (або інш. звітн. період),
визначаються зміни і вивчаються причини цих змін, дається їх якісна
характеристика. Причому деякі показники за минулий період (оборотність
ДЗ: відношення середньої величини ДЗ до виручки від реалізації)
переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року або
інш. виробн. періоду.

Якщо порівняти показники ДЗ, можна зробити висновок щодо того,
покращився чи погіршився стан розрахунків з покупцями у порівнянні з
минулим роком. Якщо на підпр-ві зросла сумнівна ДЗ і зросла загальна
частка ДЗ в загальному обсязі ОК, то можна зробити висновок про зниження
ліквідності поточних активів у цілому, і отже, погіршення фін. стану
підпр-ва. Важливим у процесі аналізу ДЗ є контроль за співвідношенням
дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Значне перевищення ДЗ завжди створює загрозу фін. стійкості підпр-ва і
робить необхідним залучення додатк. джерел фін-ня.

85. Аналіз структури випуску продукції.

У практичній роботі підп-в рівні виконання плану з вир-ва окремих видів
продукції найчастіше не співпадають. Це призводить до порушення планової
структури вир-ва (співвідношення окремих виробів у загальному їх
випуску). Виконати план структури вир-ва означає зберегти питому вагу
кожного виробу у загальному обсязі продукції. При цьому, структурні
зміни можуть мати місце лише при повному виконанні плану з асортименту.
Зміна структури вир-ва справляє великий вплив на всі екон. показники:
об`єм випуску у вартісній оцінці, матеріаломісткість, собівартість
товарної продукції, прибуток, рентабельність. Якщо зб. питома вага більш
дорогої продукції, то об`єм її випуску у вартісному виразі зростає,і
навпаки. Те ж відбувається з розміром прибутку при зб. питомої ваги
високорентабельної і відповідному зменшенні частки низькорентабельної
продукції. Аналіз виконання плану за структурою проводиться кількома
способами: 1) – планове вир-во кожного виду продукції у грош. виразі
множимо на середній відсоток виконання плану випуску продукції в цілому
по підп-ву (всього звіт/всього план); 2) – фактичне вир-во продукції
(усього звіт) розподіляється за (множиться на) плановою питомою вагою
виробів у загальному обсязі (план/всього план). Результати, що отримали,
записуємо у графу “Фактичний випуск продукції за плановою структурою” і
порівнюємо з фактичним вир-вом кожного виду продукції. У залік виконання
плану вир-ва кожного виробу береться найменша величина показника.
Залікові суми підраховуються у цілому по підп-ву. Отриманий результат
(загальний) по графі “Зараховується до виконання плану за структурою”
ділиться на величину фактичного вир-ва і визначається коефіцієнт
структури або відсоток виконання плану з урахуванням структури.

86. Аналіз витрат на 1 грн товарної продукції.

Витрати на 1 грн товарної продукції визначаються шляхом співвідношення
план. чи факт. витрат на виготовлення продукції до вартості продукції в
оптових цінах підпр-ва.

На величину змін витрат на 1 грн товарної продукції впливають фактори,
які групують таким чином:1) зміна обсягу виготовленої продукції; 2)
зміна структури асортименту продукції; 3) зміна рівня витрат ( в план.
цінах), зміна ресурсомісткості продукції; 4) зміна ціни на спожиті
матеріали, тарифів на перевезення; зміна суми витрат на спожиті ресурси;
5) зміна ціни на продукцію, зміна якості продукції, зміна цін під
впливом інфляції, зміна ринків збуту.

Підпр-ва випускають вироби з різним рівнем рентабельності. Збільшення
питомої ваги виробів з рівнем рентабельності нижчим, ніж у середньому на
підпр-ві, призводить до підвищення витрат на 1 грн товарної продукції, і
навпаки. Вплив змін структури асортименту на собівартість
характеризується як різниця між план. витратами на 1 грн продукції за
факт. структури асортименту та витратами за план. структури асортименту.

Аналіз впливу на собівартість витрат матеріалів у кожному виробі
потребує врахування із витрат на 1 грн. продукції за фактичними
витратами і плановими цінами планових витрат на фактичний випуск і
асортимент продукції.

Аналіз впливу на собівартість оптових цін на матеріали с тарифів на
вантажні перевезення визначається як різниця між фактичними витратами на
1 грн продукції за цінами, діючими у звітн. році і прийнятими планом.

Аналіз впливу зниження витрат на 1 грн. продукції за рахунок цін на
продукцію проводиться шляхом вирахування із витрат на 1 грн. продукції
(в діючих цінах), витрат на матеріали (в діючих цінах) і планових — на
продукцію.

На наступному етапі аналізу вираховується вплив кожного фактору на
абсолютне відхилення собівартості продукції від планової. З цією метою
абсолютні відхилення витрат на 1 грн продукції по кожному фактору
множаться на фактичний випуск продукції в оптових цінах підпр-ва. При
цьому абсолютне відхилення факт. собівартості всієї продукції від план.
обумовлене також зміною обсягу випуску продукції. Вплив цього фактора
визначається як добуток план. собівартості 1 грн продукції та
абсолютного відхилення факт. обсягу випуску продукції від план.

87.Розрахунок коефіцієнта зносу основних фондів (ОФ).

Аналізуючи стан ОФ, насамперед на підставі даних І розділу активу бух.
балансу, розраховують коефіціент спрацювання (зносу) ОФ і вивчають його
динаміку за ряд років.Погіршення цього показника свідчить про серйозні
проблеми з оновленням устаткування на підпр-вах країни, відсутність
коштів для фін-ня цих потреб. До того ж, спрацьовані осн. засоби
зумовлюють застосування застарілих технологічних процесів, що спричиняє
неконкурентоспроможність продукції більшості підпр-в.

Коефіцієнт зносу ОФ = знос/балансову вартість ОФ за первісною вартістю.
Збільшення коефіцієнта зносу є ознакою погіршення стану мат-техн бази
підпр-ва. Проте цей коефіцієнт не відображає факт. зносу основних
засобів з низки причин. Наприклад, на законсервоване обладнання і
трансп. засоби нараховується амортизація на повне відновлення, тобто
фізично ці засоби не зношуються, але загальна оцінка зносу цих основних
засобів змінюється.

Коефіцієнти зносу ОФ= Сума зносу ОФ/ Первісну вартість ОФ на
відповідний день.

88. Викор-ня в ЕА сальдового способу.

Сальдовий і балансовий прийом застосовується коли відомі деякі однорідні
показники і є можливість через них визначити значення інш. показників чи
факторів, перевірити їх взаємозв’язок. Сальдовий прийом викор-ся для
аналізу фін. стану під-ва та перевірки вірності розрахунків, виконаних
прийомом ланцюгових підстановок, абсолютних чи відносних різниць, тощо.

Часто застосовують сальдовий метод як різновид балансового методу. За
цим методом можна визначити величину останнього фактора, якщо вже відомі
сумарний вплив усіх інших (крім нього) факторів і загальна зміна
результативного показника. Сальдовий метод доречно використовувати там,
де прямий розрахунок впливу будь-якого фактора є технічно складним або
не зручним з інших міркувань (занадто трудомісткий тощо).

Проте слід дуже обережно користуватися цим методом, оскільки будь-який
прорахунок на попередніх етапах автоматично призводить до помилки на
останній стадії розрахунку. До речі, ця помилка має системний характер і
зберігає загальний баланс показників або факторів.

89(68) Оцінка платоспроможності підприємства.

Платоспроможність — це здатність підпр-ва своєчасно і повністю
виконувати свої платіжні зобов’язання, що витікають з виробн., торгових,
кредитних та інш. операцій грош. характеру.

Платоспроможність підпр-ва — найважливіший показник, який характеризує
фін. стан підпр-ва, форми і умови його виробн. та комерційних угод.

Оцінка платоспроможності проводиться за даними балансу-нетто на основі
характеристики обігових активів (часу, необхідного для перетворення їх у
грош. кошти).

Платоспроможність підпр-ва підтверджується відсутністю простроченої
заборгованості бюджету, банкам, постачальникам та інш. кредиторам і
можливістю своєчасно виконувати всі розрахунки з постачальниками та
працівниками (по з/п).

Якщо є заборгованість, то платоспроможність незадовільна. При
відсутності заборгованості проводиться розрахунок платоспроможності.

Прогноз платоспроможності проводиться на основі порівняння майбутніх
надходжень і платежів. Для цього використовуються відносні показники
ліквідності. Ці показники відрізняються між собою набором ліквідних
засобів, що використовуються для покриття короткострок. зобов’язань;
базуються на емпіричних даних статистики.

Ліквідність — це ступінь покриття зобов’язань підпр-ва його активами,
термін перетворення яких у гроші повинен відповідати терміну погашення
зобов’язань. Ліквідність — поняття більш широке, ніж платоспроможність.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізовуваних активів з
найбільш терміновими зобов’язаннями і короткостр. пасивами дають змогу
визначити поточну ліквідність. Порівняння повільно реалізовуваних
активів з довгостр. пасивами відображають перспективну ліквідність.
Поточна ліквідність показує платоспроможність (неплатоспроможність)
підпр-ва на найближчий до розглядуваного моменту відрізок часу.
Перспективна ліквідність — це прогноз платоспроможності на основі
порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності визначається за
формулою:

Кплк – коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітн. періоду; Кплп –
коефіцієнт поточної ліквідності на початок звітн. періоду; Вп – період
відновлення (втрати) платоспроможності; Т — тривалість звітн. періоду в
місяцях.

При розрахунку коефіцієнта відновлення платоспроможності Вп приймають за
6 місяців, а при розрахунку коефіцієнта втрати платоспроможності — за 3
місяці.

Результати розрахунку описаних коефіцієнтів використовуються балансовою
комісією для оцінки:а) про задовільність структури балансу і
платоспроможності підпр-ва (якщо коефіцієнт поточної ліквідності < 2 і
коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами < 0,1 — підпр-во
не платоспроможне); б) про наявності у підпр-ва-боржника реальної
можливості відновити свою платоспроможність; в) про загрози втрати
підпр-вом платоспроможності, якщо воно найближчим часом не зможе
виконати свої обов’язки перед кредиторами (якщо коефіцієнт відновлення
платоспроможності < 1).

90. Аналіз витрат за економ.елементами.

Групування витрат по елементах необхідно для того,щоб вивчити
матеріало, трудо- та енергомістксть і т.д. та встановити вплив техн.
прогресу на структуру витрат. При цьому виділяють наступні елементи
витрат: матер.витрати,витрати на оплату праці, на соц.заходи,
амортизація, інш.операц.витрати, ін.витрати.Аналіз витрат за елементами
здійсн. у послідовності: 1.Визнач.питома вага окремих елементів витрат.
2.Визнач.відхилення факт.стр-ри і план. 3.Визнач. абс.відхилення витрат
за окремими елементами на 1грн. 4.Здійсн.факторний аналіз причини
відхил. по окремих елементах за рах. факторів норм та цін.

Аналіз матер.затрат полягає в порівнянні факт.обсягу їх з план. чи
базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені
відхилення.Завжди слід виявляти вплив таких факторів: 1)зміни питомих
затрат сировини та матеріалів на одиницю продукції -фактор “норм”;
2)зміни с/в заготовлення одиниці сировини та матеріалів – фактор ”цін”

Аналіз матер.затрат завжди завершується підрахунком резервів зниження
затрат.Аналіз викор. фонду оплати праці починають з визначення
абс.відхилення від план. фонду або факт. за базовий період.При
дослідженні причин відхилення виявляють вплив двох факторів:зміни
середньооблікової чисельності і зміни середньої з/п.Для розрахунку можна
викор. спосіб абс.різниць,згідно з яким вплив 1-го фактору визнач.
множенням відхилення від плану за кіл-тю на планову середню з/п, а вплив
2-го – множенням відхилення від плану з середньої з/п на
факт.чисельність.

За затратами на обслуговування вир-ва та управління розрах. також
відносне відхилення, порівнюючи факт. затрати з даними кошторису,
перерахованими на % виконання плану випуску товарної продукції.

91.Роль економічного аналізу в умовах ринкових відносин

В умовах ринк. економіки підпр-во здійснює свою вир-торгів. діяльність
самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підпр-в за споживача
їх продукції, змушує подавця (виробника) враховувати їх інтереси і
запити, і виробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. Підпр-во, що
програло у цій боротьбі стає банкрутом. Отже, щоб не стати банкрутом,
підпр-во мусить постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечити
високу конкурентоздатність своєї продукції. Одним із інструментів
з‘ясування конкурентоздатності є аналіз фін. стану підпр-ва, або більш
узагальнено – екон. аналіз. Аналізувати фін. стан будь-якого підпр-ва є
нагальною необхідністю, бо не можна вести госп-ва без міри ваги і
рахунку, не добиваючись перевищення доходів над видатками. Це завжди
було важливо, тим більш зараз, коли йде становлення і розвиток вільного
підпр-ва. Закони ринк. економіки вимагають відповідального способу
мислення і поведінки всіх учасників.На основі екон. аналізу
розробляються упр. рішення. Аналіз передує прийняттю рішень і діям,
обгрунтовує їх і є основою наукового упр-ня вир-вом, забезпечує його
об‘єктивність та ефективність. Так, екон. аналіз – це ф-я упр-ня, яка
забезпечує наукову обгрунтованість прийняття рішення.

Фін стан підпр-ва – це показник його фін. конкурентоздатності, тобто
платоспроможності, кредитоспроможності, виконання зобов*язань перед
державою та інш. підпр-вами.Це засіб оцінки і прогнозування фін. стану
на основі його бух. звітності.

92. Аналіз необоротних активів за даними балансу.

Нематер. активи, незаверш. будівництво, осн. засоби, довгостр. фін.
інвестиції, довгост. дебіторська заборгованість, відстрочені податкові
активи, інш. необоротні активи.

Ефективність викор-ня активів обумовлена сукупністю живої і уречевленої
праці. Засоби і предмети праці – матеріальна основа вир-ва. Ефективність
викор-ня активів визначається співставленням результату госп діяльності
з реальною величиною активів підпр-ва на визначену дату або з їх
середньорічною вартістю. Ефективність викор-ня осн. фондів хар-ся
коеф-том оборотності осн. капіталу = Обсяг реалізації / Осн. засоби
(залишкова вартість), який залежить від обсягу продукції (реалізації) і
вартості основних засобів. Якщо протягом одного обороту вартість осн.
засобів залишається без зміни, то аналіз цього показника закінчується
визначенням к-ті оборотів. Цей коеф-т є аналогом показника фондовіддачі.
Достатній його рівень в промисл-ті = 5.

93. Моделювання в ЕА.

Для вивчення складних явищ застосовують метод моделювання, за яким
будують зменшені предмети або умовні подоби (образи), що замінюють у
нашій уяві дійсні предмети або явища.Моделі можуть бути:1)матеріальними
(фіз.); 2)абстрактними. Серед останніх слід розрізняти: 1)описові
(словесні); 2)графічні; 3) математичні.

За допомогою моделей досліджують сутність предметів і явищ найбільш
простим, а подекуди і найбільш дешевим способом. Моделі дають змогу
зосередити увагу дослідників на найсуттєвіших характеристиках предметів
або явищ, сприяють швидкому накопиченню необхідних знань за різних умов
роботи. Моделювання добре поєднується з іншими методами і технічними
прийомами.

94. Аналіз резервів поліпшення фінансового стану підприємства

Фін. стан підпр-ва (ФСП) – це екон. категорія, що відбиває стан капіталу
в процесі його кругообігу і спроможність суб’єкта госп-ня до
саморозвитку на фіксований момент часу.

Фін. стан може бути стійким, хитливим (передкризовим) і кризовим.
Спроможність підпр-ва своєчасно робити платежі, фінансувати свою
діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і
підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить
про його стійкий фін. стан, і навпаки.

Для забезпечення фін. усталеності підпр-во повинно мати гнучку структуру
капіталу, вміти організувати його прямування таким чином, щоб
забезпечити постійне перевищення прибутків над витратами з метою
зберігання платоспроможності і створення умов для самовоспроизводства.

Отже, фінансова усталеність підпр-ва – це спроможність суб’єкта госп-ня
функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів
у змінному внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його
постійну платоспроможність і інвестиційну принадність у межах
припустимого рівня ризику.

Фін. стан підпр-ва, його усталеність і стабільність залежать від
результатів його виробн., комерційної і фін. діяльності. Якщо виробн. і
фін. плани успішно виконуються, те це позитивно впливає на фін положення
підпр-ва. І навпаки, у результаті недовиконання плану по вир-ву і
реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення
виторгу і суми прибутку і як слідство погіршення фін. стана підпр-ва і
його платоспроможності. Фін. діяльність як складова частина госп.
діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного
надходження і витрати грош. ресурсів, виконання розрахункової
дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового
капіталу і найбільше ефективне його використання.

Головна ціль фін. діяльності – збільшення активів підпр-ва. Для цього
воно повиннео постійно підтримувати платоспроможність і рентабельність,
а також оптимальну структуру активу і пасиву балансу.

Основні задачі аналізу:1. Своєчасне виявлення й усунення недоліків у
фін. діяльності і пошук резервів поліпшення фін. стана підпр-ва і його
платоспроможності. 2. Прогнозування можливих фін. результатів, екон.
рентабельності виходячи з реальних умов госп. діяльності і наявності
власних і позикових ресурсів, розробка моделей фін. стана при
різноманітних варіантах використання ресурсів. 3. Розробка конкретних
заходів, спрямованих на більш ефективне вик-ня фін. ресурсів і зміцнення
фін. стана підпр-ва.

Для оцінки ФСП, його усталеності використовується ціла система
показників, що характеризують: а) наявність і розміщення капіталу,
ефективність і інтенсивність його використання; б) оптимальність
структури пасивів підпр-ва, його фін. незалежність і ступінь фін.
ризику; в) оптимальність структури активів підпр-ва і ступінь виробн.
ризику; г)оптимальність структури джерел формування оборотних активів;д)
платоспроможність і інвестиційну принадність підпр-ва; е) ризик
банкрутства (неспроможності) суб’єкта госп-ня; ж)запас його фін.
усталеності (зону беззбитковогообсягу продажів).

Аналіз ФСП засновується на відн. показниках, тому що абс. показники
балансу в умовах інфляції дуже важко призвести в порівняний вид.

Відносні показники аналізованого підпр-ва можна порівнювати:з
узвичаєними “нормами” для оцінки ступеня ризику і прогнозування
можливості банкрутства;з аналогічними даними інших підпр-в, що дозволяє
виявити сильні і слабкі сторони підпр-ва і його можливості; з
аналогічними даними за попередні роки для вивчення тенденцій поліпшення
або погіршення ФСП тощо.

95. Аналіз ритмічності і комплектності вир-ва.

Показники ритмічності хар-зують ритмічність роботи під-ва і ритмічність
випуску продукції. Ритмічність роботи під-ва – рівномірне виконання
складених завдань і планів-графіків кожним стр-рним підрозділом за
певний проміжок часу. Ритмічність випуску продукції – суворе дотримання
план. графіків вир-ва, важлива форма безперервного, злагодженого,
послідовного вир-чого процесу за часом та в просторі. Оцінка ритмічності
роботи під-в проводиться визначенням коеф-та ритмічності (Кр) та коеф-та
аритмічності (Кар) виконання робіт чи випуску продукції. Коеф-ти
ритмічності роботи під-ва чи його стр-рних підрозділів визначаються
порівнянням факт випуску продукції (чи обсягу виконаних робіт) за
визначені проміжки часу з плановим. Розрахунки виконують по факт обсягу
продукції, але не більше плану. Обсяги вир-ва за короткі проміжки часу
сумуються в місяць, квартал чи рік. Сумарний результат ділиться на
плановий обсяг вир-ва. Коеф-нт аритмічності роботи під-ва чи його
стр-рних підрозділів вирах-ся шляхом ділення обсягу продукції, що не
одержана за зміну, добу, декаду чи місяць, на плановий випуск продукції.
Його величина показує питому вагу продукції, недоодержаної у зв’язку з
порушенням ритму роботи. Коеф-т ритмічності повинен наближатись до 1, а
коеф-т аритмічності — до 0, а Кр + Кар = 1,0. Зниження коеф-ту
ритмічності веде до неповного викор-ня вир-чих потужностей, створення
зверхнормативних залишків, невиконання плану вир-ва і реалізації
продукції, погіршує результативні показники роботи під-ва. На
ритмічність вир-ва і реаліз-ї продук-ї впливає комплектність.
Комплектність продукції – повна відповідність продукції стандартам і
технічним умовам, включаючи упаковку, забезпечення запасними частинам.
Комплектність вир-ва – випуск деталей і вузлів у к-ті, кратній їх числу
в одиниці продукції, з урахуванням залишків незакінченого вир-ва. Ан-з
комплектності вир-ва провод-ся на підставі данних техн док-ції,
оперативного обліку та інвентаризаційних відомостей незакінч-го вир-ва.

96. Ан-з матер витрат в с/в прод-ї.

Вир-во та реалізація продукції потребують матер., трудових, та грош.
витратах, які складають с/в продукції. Матер. витрати наведені в статті
«Матер витрати» у формі №5-С, яка включає: сировину та матеріали;
зворотні відходи; покупні вироби; напівфабрикати; послуги ін під-в та
орг-цій вир-чого напрямку; паливо та енергію на технологічні цілі. Матер
витрати за одноел-тними статтями оцінюють шляхом співставлення факт
витрат з плановими та плановими, перерахованими на факт обсяг виробленої
продукції. На зміну величини матер витрат впливає обсяг вир-ва,
асортимент продукції, рівень витрат на одиницю кожного виду продукції.
Вплив обсягу вир-ва на зміну матер витрат в с/в продукції визначають
множенням: суми планових матер витрат на % виконання плану випуску
продукції; різниці між фактичною і плановою стр-рою на факт випуск
продукції; різниці між факт і плановими витратами на факт випуск
продукції. Рівень матер витрат у с/в одиниці продукції залежить від:
зміни норм витрат і цін придбання одиниці кожного виду матер ресурсів,
де зміни норм витрат вираховують множенням різниці між факт. і план.
витратами кожного виду матер. ресурсів на план. ціну одиниці цих
ресурсів, а вплив зміни цін — добутком різниці між факт. і план. ціною
одиниці матер. ресурсів кожного виду на факт. їх витрату. В резерв
запис-ся перевитрати за кількістю і ціною. Причини відхилення від норм
витрат матер ресурсів виявляють за зведеннями чи машинограмами відхилень
від норм, повідомленнями про зміну норм, про брак розкрійних листів та
за іншою інф-цією

97.Предмет ек.аналізу.

Предметом ЕА є звич. діяльність підпр-в.,а саме
операційна,інвест.,фін.Предметом операц.діял. може виступати процес
вир-ва і реалізації,ресурси,доходи, та витрати підпр-в.,прибуток та
фін.стан. Об”єктами ЕА виступають безпосередньо самі підпр-в.,їх
підрозділи або групування підпр-в.Об”єктами аналізу госп. діяльності є
ек. результати госп. діяльності. Наприклад, на промисловому підпр. до
об”єктів аналізу віднос.вир-во та реаліз. Продукції,її
собівартість,використ. матер.,труд.,фін. ресурсів,фін. результати
вир-ва та ін.Суб”єктом ек.аналізу може виступати :безпосередньо самі
підпр., конкуренти,кредитні установи,аудиторські фірми,податкові
інспекції,органи влади.

98. Аналіз прибутку підприємства за даними фінансової звітності.

Прибуток – це частина чистого доходу, створеного у сфері вир-ва і як
такого, що отримав свою специфічну форму на стадії реалізації.
Визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції, робіт і
послуг та сумою усіх витрат на вир-во та реалізацією, якщо власні
затрати перевищують грош. надходження від реалізації, то мають місце
збитки від реалізації.

Загальний фін. результат, який відображається в балансі називається
балансовий прибуток або збиток. Цей показник складається з прибутку від
реалізації товарної продукції, прибутку (збитків) від іншої реалізації
та позареалізаційних результатів (інших прибутків і збитків).

Під час аналізу треба розв”язати такі задачі:

Оцінити виконання плану за прибутком в цілому і в розрізі окремих видів
прибутків і збитків.

Вивчити динаміку фінансових результатів за ряд років.

Визначити та обрахувати вплив основних чинників на зміну суми прибутку
від реалізації товарної продукції.

Оцінити рівень рентабельності продукції та підприємства.

Зробити підрахунок резервів зростання прибутку і рентабельності.

Аналіз фінансових показників слід проводити за даними форми №2 “Звіт про
фінансові результати”, форми №1 “Баланс підприємства”, а також даних
обліку і матеріалів фінансового відділу.

99. Зв`язок ЕА з іншими науковими дисциплінами.

Теоретичною основою ЕА є політична економія,. економ теорія, яка вивчає
економ закони, механізм їх дії, створює теоретичну основу для розвитку
всіх економ. дисциплін. В свою чергу ЕА деяким чином впливає на розвиток
ек. теорії. Багаточисельні аналітичні дослідження накоплюють інф-цію про
виявлення тих чи інших економ. законів. Вивчення цієї іформації дозволяю
формулювати нові, раніше невідомі закони, робити глобальні прогнози
розвитку економіки країни або світової економіки. ЕА тісно пов`язаний з
галузевими економіками. Глибокий аналіз госп. діяльності підпр-ва
неможливо провести, не знаючи економік галузі і організації вир-ва
аналізованого підпр-ва. В свою чергу результати ЕА використовуються для
вдосконалення організації вир-ва, впровадження наукової організації
праці. Аналіз сприяє підйому економіки окремих підпр-в і галузі вцілому.

ЕА тісно пов`язаний із плануванням і управлінням вир-ва.В аналізі
широко використовуються планові матеріали.Одночасно планування і
управління економіки неможливо здійснити без використання результатів
ЕА. Він створює інформ. базу для розробки планів і вибору найкращих упр.
рішень.

Еа також пов`язаний із менеджментом, маркетингом, фін. дисциплінами,
банківською справою і кредитуванням. Без знань про діючий порядок фін-ня
і кредитування галузей економіки, взаємозв`зків з фін. і кредитними
установами неможливо кваліфіковано проводити ЕА госп. діяльності. З
іншої сторони, ставки виплат у бюджет, умови отримання кредиту, проценти
за використання кредиту постійно вдосконалюються з урахуванням
результатів аналізу. Особливу роль для ЕА відіграють бухоблік і
статистика. БО є головним джерелом інф-ції при аналізі госп. діяльності.
Не знаючи методики БО важко підібрати необхідні матеріали і перевірити
їх якість. Вони не тільки постачають йому необхідну інф-цію, а й
надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у цій справі
склалися стосунки між ЕА і статистикою, внаслідок чого методика аналізу
збагатилась багатьма статист. методами і прийомами дослідження.

Серед наук не економ. напряму потрібно виділити математичні й
технологічні.За допомогою матем.методів аналіз проводиться більш
оперативно, охоплюють більшу кількість об`єктів.Не можна аналізувати
процес вир-ва не знаючи особливостей технології.

Таким чином, ЕА є синтезованою наукою, яка сформувалася шляхом
інтеграції ряду наук і об`єднала окремі їх елементи. В свою чергу
результати ЕА використовуються іншими науками при вивченні тих чи інших
сторін госп. діяльності.

100.Використання математичних методів в ЕА.

ЕА тісно пов”язаний з матем. науками.Необхідність розв”язання важких
екон. задач послужило міцним стимулом для розвитку математики.При
використанні матем. методів аналіз став більш змістовним та
обґрунтованим.За допомогою цих методів він може проводитися більш
оперативно,охоплювати більшу кіл-ть об”єктів.Матем. методи відносяться
до способів оптимізації показників.Так наприклад, при виявленні резервів
математ.програмування дозволяє оптимізувати величину показників з
урахуванням умов господарювання та обмежень на ресурси і тим самим
виявити допоміжні і невикористані резерви вир-ва шляхом порівняння
величини досліджуваних показників по оптимальному варіанту з фактичним
або плановим їх рівнем.

В аналізі досить часто використовують методи оптимізації програми робіт,
завантаження устаткування або розподілу ресурсів. Це передусім
симплексний метод, транспортна задача, сітьові методи планування.Такі
методи передбачають використання комп*ютерної технології і відповідних
програм.

101. Об’єкт і суб”єкт ЕА.

Об’єкт ЕА- це передусім окремі екон. явища, процеси, проблеми, питання,
показники. Всі об’єкти аналізу у своїй сукупності складають предмет
екон. аналізу. Об’єктами аналізу, наприклад, можуть бути виробн. та
комерц. діяльність, наявність і використання ресурсів, якість продукції
і прибуток, ритмічність виробництва тощо.Систематизований перелік
об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в курсі, утворюють його зміст.

Суб*єкт ЕА – особа, або організація, яка проводить цей аналіз (екон.
служби самого підпр-ва, суспільні організації, кредитні, статист. і фін.
організації).

102. Суть і місце відносних різниць в ЕА.

Цей спосіб грунтується на обчисленні різниць у відсотках. Величина
впливу кожного фактора визначається множенням різниці в суміжних
індексах (відсотках) на плановий обсяг узагальнюючого показника.
Розрахунок треба вести табличним або безтабличним способами. При цьому в
першому розрахунку рівень показника-фактора зіставляєть-ся зі 100% або
одиницею. В усіх наступних розрахунках – з рівнем попереднього
показника-фактора. В останньому розрахунку зіставляється рівень
результативного показни-ка з попереднім показником-фактором.

103. Аналіз якості продукції.

У сучасних умовах госп-ня великого значення набуває поліпшення якості
вироблюваної продукції. Аналіз якості продукції грунтується на системі
численних показників, серед яких слід виділити загальні й часткові,
прямі й побічної дії. Найбільш узагальнюючий характер мають питома вага
продукції зі «знаком якості», або атестованої державою як продукція
вищої якості (зараз це не робиться), питома вага продукції, яка одержала
товарні знаки, в загальному обсязі випуску. Своєрідним знаком якості є

фірмовий знак всесвітньовідомих корпорацій, які вибороли славу
виробників якісної продукції. Нарешті, достатньо надійним показником
якості може бути відповідність міжнародним стандартам. Крім того,
використовують такі загальні об’єктивні показники якості:

— сортність (легка, харчова, хімічна та інші галузі промисловості);

— марочність (харчова, промисловість будівельних матеріалів);

— вміст корисних речовин або шкідливих домішок (% до загального обсягу
або ваги);

— строк служби (ресурс) і надійність;

— призначення одного з часткових показників якості як єдиного провідного
(міцність металів, калорійність харчів, теплотворність палива тощо).

В процесі аналізу вивчають і такі побічні показники якості продукції:

— гарантійний термін роботи, кількість і вартість гарантійних
(безкоштовних для споживачів) ремонтів у розрахунку на один виріб;

— наявність рекламацій, їх кількість і вартість;

— відсоток браку;

— пониження у сортності продукції за межами підприємства;

— відсоток повернення продукції на виправлення дефектів;

— відповідність моді;

— наявність і рівень попиту на даний виріб тощо.

Оцінюючи зміну якості продукції на підприємстві, слід надавати перевагу
об’єктивним і кількісним показникам якості, які забезпечують належну
точність визначення стану якості продукції. Найбільш вдалою ілюстрацією
цього може бути аналіз показника сортності продукції.

104. Аналіз втрат робочого часу.

Кількісною характеристикою використання роб. сили є показники тривалості
робочого часу. Як показує статистика, загальна величина роб. часу
протягом року має сталу тенденцію до зменшення. На теперішній час
законодавче встановлено п’ятиденний робочий тиждень (40 робочих годин).
Використання робочого часу по категоріях робітників за показниками:
1)середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітн. період
(місяць, квартал, рік); 2)середня тривалість роб. дня (зміни). Ці
показники можна обчислити на підставі даних звіту підпр-ва з праці.

Перший показник, який характеризує тривалість робочого періоду в днях
(явочні дні), залежить від таких факторів:1)кількість вихідних і
святкових днів;2)кількість днів чергової відпустки;3)інші види
відпусток, передбачені законодавством;4)кількість днів
непрацездатності;5)неявка на роботу із дозволу
адміністрації;6)прогули;7)інші. Тривалість робочого дня (зміни)
робітника визначають такі фактори:1)величина нормативного робочого
тижня;2)час простою упродовж дня, зафіксований в обліку;3)час
понадурочної роботи (збільшує величину показника);4)час інших скорочень
робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків,
матерів-годувальниць тощо). Порівнюють їх з аналогічними показниками за
минулі періоди, встановлюють конкретні причини можливих відхилень.
Особливу увагу при цьому необхідно звертати на величину зафіксованих в
обліку непродуктивних втрат робочого часу через такі обставини: 1)неявка
на роботу з дозволу адміністрації;2)прогули та цілодобові
простої;3)внутрішньозмінні простої, зафіксовані в обліку;4)облікований
брак продукції.

Проте необліковані втрати робочого часу можуть бути значно більшими.
Вони спричинюються недоліками в організації вир-ва та упр-ня, простоями
устаткування через його несправність, відсутністю на роб. місці
сировини, матеріалів, інструменту та інш. ресурсів, низькою трудовою
дисципліною. Втрати робочого часу пов’язані також з непродуктивною
роботою:1)випуском бракованої продукції, яка не фіксується в
обліку;2)випуском непотрібних для складання кінцевої продукції деталей
(некомплектне вир-во);3)списанням на збитки загублених або вкрадених
деталей;4)несанкціонованим вир-вом іншої («лівої») продукції. Внаслідок
неврахованих простоїв і втрат завищується фактично відпрацьований час,
оскільки наведені у звітності показники часу роботи визначаються як
різниця між загальною кількістю явочних днів або годин і врахованими
простоями. Приховані від обліку внутрішньозмінні перерви та простої
робітників можна виявити за допомогою побічних розрахунків або
вибіркових спостережень та опитувань робітників. За результатами аналізу
необхідно розробити заходи щодо зменшення втрат робочого час і
пов’язаних з ним непродуктивних виплат з/п. Особливу увагу слід звернути
при цьому на поліпшення обліку внутрішньозм. втрат роб. часу.

105.Аналіз с/в окремих видів продукції.

Собівартість продукції — це виражена в грош. формі сукупність затрат з
вир-ва й реалізації. Розрізняють собівартість виробничу й повну,
собівартість усього товарного випуску і окремих видів продукції.
Нарешті, залежно від впливу на собівартість обсягу виробництва,
розрізняють змінну частину собівартості продукції і фіксовану.

Під час аналізу звичайно використовують такі показники:

Валові затрати.

Собівартість товарної продукції.

Затрати на 1 гривню товарної продукції.

Собівартість окремих видів продукції.

Аналізуючи собівартість продукції, розв’язують такі основні задачі:

1) оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по
підпр-ву, а також по окремих видах продукції;

2) вивчення причин відхилення фактичних затрат від планових у розрізі
статей, а також за окремими видами і групами продукції;

3) пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка
відповідних заходів щодо їх використання.

Під час аналізу використовують дані звіту по собівартості продукції,
звіту про фін-майновий стан підпр-ва і звіту підпр-ва з праці.
Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах
продукції та відповідні дані бух. обліку

Аналіз плану зниження собівартості одиниці продукції кожного виду
починається з оцінки загальних показників. Для цього використовують дані
довідки про рентабельність найважливіших виробів та форми № 6 і
складають розрахунок.

Звітну собівартість одиниці продукції кожного виду порівнюють з плановою
і фактичною за попередній рік: визначають рівень виконання та відхилення
від плану, тенденції в змінах собівартості; виявляють різницю в рівні
виконання плану кожного виду виробів і причини їх виникнення. Планом
передбачалось зниження собівартості виробу А на 3 грн., або на 0,27% а
виробу Б — на 9 грн., або на 0,71%. Проте підприємство не виконало
планове завдання зниження собівартості одиниці виробу А і перевиконало
по виробу Б.

106. Статистичні методи, які використовуються в аналізі.

Серед статист. методів, використовуваних в аналізі, чільне місце посідає
табличний метод.

Таблиці служать накопиченню, опрацюванню і зберіганню цифрової
інформації. Форму таблиць та їх майбутній зміст слід передбачати
заздалегідь, тобто до початку аналізу явищ. Аналітична таблиця повинна
мати не лише основну, а й додаткову для порівняння інф-цію (планові та
середні показники, дані за минулі періоди), а також проміжні підсумки,
відхилення, відсотки.

Таблиці є важливими, але здебільшого технічними аспектами аналізу.

Динамічні ряди — це порівняння не двох, а кількох предметів, показників.
Вирізняють інтервальні та моментні динамічні ряди. Аналіз їх дає змогу
визначити:1) напрям зміни показниква;2)наявність тенденцій у зміні
показників;3)середній рівень показників і варіацій.

Широкого використання набули вибірковий метод і групування, кореляційний
метод, середні і відносні показники. Особливу увагу слід приділяти
застосуванню в аналізі графічних методів. Ці методи у поєднанні з
комп’ютерами забезпечують більшу наочність наслідків аналізу.

107.Метод елімінування.

Термін латинського походження (eliminare — виключати, усувати). Сутність
цього технічного прийому полягає у послідовному виключені дії ряду
факторів та виділення одного з них для виміру його впливу на
узагальнюючі показники. Цей прийом включає наступні способи: ланцюгових
підстановок; абсолютних різниць; відносних різниць; перерахунок
показників.

Сутність способу ланцюгових підстановок полягає в послідовній заміні
критеріальних значень на фактичні з наступним визначенням добутку
показників-факторів та відніманням від отриманого результату, в першому
підрахунку, — критеріального значення результативного показника, в усіх
наступних — попереднє значення добутку показників факторів.

При застосуванні способу абсолютних різниць усі показники (фактори)
умовно поділяються на кількісні (наприклад, чисельність працюючих та
робітників, кількість або вартість устаткування, кількість
відпрацьованих людино- або машино-днів, годин, норми витрачання ресурсів
тощо) та якісні (показники продуктивності праці, фондовіддачі,
матеріаловіддачі, ціни, розцінки та ін.).

Для розрахунку впливу кількісних факторів на результативний показник
необхідно зміну кількісного фактора помножити на критеріальне (планове)
значення якісного показника-фактора. Це визначення можна формалізувати:

, де (Пк, (Пя — зміна результативного показника за рахунок відповідно
кількісного або якісного фактора; Пок, П1к — відповідно планове та
фактичне значення кількісного показника-фактора; Поя та П1я — відповідно
планове та фактичне значення якісного показника-фактора. Для розрахунку
впливу якісних факторів на результативні показники діяльності
підприємств необхідно зміну якісного показника-фактора помножити на
фактичне значення кількісного показника. Це визначення формалізується:

.

За допомогою способу відносних різниць необхідно зміну показника-
фактора у відносних вимірах (відсотки, коефіціенти) помножити на
планове значення результативного показника. При цьому в першому
розрахунку рівень показника-фактора зіставляється зі 100% або одиницею.
В усіх наступних розрахунках — з рівнем попереднього показника-фактора.
В останньому розрахунку зіставляється рівень результативного показника з
попереднім показником-фактором.

Спосіб перерахунку показників застосовується для розрахунку впливу зміни
обсягу виробництва або реалізації продукції на показники, які
знаходяться з ними у функціональній залежності, з метою їх виділення із
загального переліку факторів, що впливають на досліджуваний показник.
Сутність цього способу полягає у коригуванні планових значень
досліджуваних показників на ступінь виконання плану по обсягу
виробництва або реалізації з наступним відніманням від одержаного
результату планового значення результативного (досліджуваного)
показника.

Вивчаючи сутність цих способів, необхідно звернути увагу на переваги та
недоліки окремих із них, на вимоги, які висуваються при їх застосуванні,
на узагальнюючі положення, такі як збалансованість результатів
розрахунку впливу окремих факторів та загальної зміни показника, що
досліджується.

108.Підрахунок резервів зниження соб-ті продукції.

Аналіз собівартості продукції закінчується зведеним підрахунком резервів
її зниження та відпрацюванням заходів, направлених на вик-я виявлених
резервів.

Зниження собівартості одиниці продукції і витрат на 1 гривню продукції
досягається двома шляхами: 1) збільшенням обсягу виробленої продукції;
2) ліквідацією непродуктивних витрат і невиправданих перевитрат за
елементами і калькуляційними статтями витрат; економією матеріальних,
трудових і грошових ресурсів; і підвищенням ефективності виробництва.

Збільшення обсягу продукції сприяє зниженню її собівартості за рахунок
економії умовно-постійних витрат.

Непродуктивні витрати і невиправдані перевитрати виявляються за статтями
витрат. При їх аналізі необхідно уникнути подвійного рахунку однакових
резервів; виключити економію витрат, які чинять негативний вплив на
ефективність виробництва; забезпечити максимальну співставленість
показників за часом, і у просторі та єдності оцінки обсягу виробництва.

На підставі проведеного аналізу підрахуються резерви зниження витрат.
Для цього складають таблицю, в якій відмічають суми резервів і адресу,
де підраховані ці суми.Основні поля цієї таблиці можуть мати такий
вигляд (приклад): Економія умовно-постійних витрат при збільшення обсягу
випуску продукції; Скорочення невиправданих перевитрат і непродуктивних
витрат матеріалів; Заробітної плати; Відрахувань на соціальні заходи;
Утримання і використання обладнання; Цехові витрати;
Загальногосподарські витрати; Втрат від браку; Позавиробничі витрати;
Всього

Резерви:

Резерви збільшення обсягу реалізаціі прод.

Виготовлення побічноі прод-і з відходів основного вир-ва.

Упрвадження досягнень заходів науковр-технічного прогресу.

Резерви зниження шляхом усунення перевитрат по сировині і матер.,
скорочення непрд.виплат з фонду оплати праці,усунення невиправданих
витрат і непродуктивних витрат у складі цехових і загальновиробничих
витрат,усунення витрат від браку

Усун-ня збитків від іншоі реалізаціі і пазареаліз. збитків

109. Аналіз загальновиробничих витрат у складі с/в продукції

Питома вага витрат на обслуговування вир-ва та упр-ня в собівартості
продукції залежить від галузі промисловості.

Під час аналізу можна встановити абсолютне та відносне їх відхилення від
кошторису як у цілому, так і за окремими видами статей. Проте аналіз у
динаміці цих витрат доцільно проводити лише з використанням відносних
показників у розрахунку на 1 грн. товарної продукції.

Ці витрати здебільшого мають сталий характер. Тому звичайно обмежуються
визначенням абс. відхилень від кошторису. Винятком є витрати на
утримання та експлуатацію машин і обладнання (крім їх амортизації), які
за своєю сутністю є змінними, оскільки залежать від обсягу вир-ва. За
цими витратами розраховують також відн. відхилення, порівнюючи факт.
витрати з даними кошторису, перерахованими на відсоток виконання плану
випуску товарної продукції. У подальшому аналізі слід виявити причини
відхилень факт. витрат від план.

Причинами відхилень за окремими статтями витрат можуть бути:

амортизація устаткування — зміна вартості устаткування, в тому числі
внаслідок переоцінки, дострокового надходження й вибуття основних
засобів, зміна порядку і норм амортизаційних відрахувань;

поточний і капітальний ремонти — зміна норм витрачання і цін на ремонтні
матеріали, зміна погодинної оплати робіт і трудомісткості виконання їх,
зміна кількості устаткування та обсягів виконаних робіт тощо.

Причинами відхилень за статтями витрат можуть бути також
необґрунтованість плану і неправильне їх віднесення.

110. Оцінка стану майна підприємства по балансу

Аналіз балансу починається з визначення зміни суми валюти балансу.
Збільшення суми балансу — явище позитивне, зменшення — негативне.

Порівняльний аналітичний баланс будується на основі бух. балансу шляхом
доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки
вкладень і джерел засобів підпр-ва. Ця аналітична таблиця дає загальну
картину всіх змін в абсолютних і порівняльних величинах статей і груп.

Аналітичні таблиці складаються таким чином.

У графі 1 показуються статті та розділи активу і пасиву балансу
підпр-ва. Залежно від рівня деталізації показники таблиць можуть бути
представлені окремими статтями або підсумками розділів активу і пасиву.

У графах 2 та 3 відображаються абс. величини статей активу і пасиву
балансу на початок і кінець звітн. періоду.

У графах 4 та 5 відображається питома вага величини статей у підсумках
балансу на початок і кінець звітн. періоду.

У графі 6 показуються зміни абс. величин статей за звітн. період.

У графі 7 наводиться зміна питомої ваги величин статей за звітн. період.

У графі 8 показуються зміни абс. величин статей у відсотках до величин
на початок періоду.

У графі 9 відображаються зміни абсолютних величин статей у відсотках до
зміни підсумку балансу (підсумок графи 6).

111. Історія розвитку та місце ЕА серед інших наук

В нашій державі розвиток економічного аналізу почався в кінці 19 ст.
Перший етап розвитку продовжувався до 40 – х років нашого століття. В
цей період аналізувався баланс підприємства. Звідси перша назва курсу
“аналіз балансу”. Другий етап приходиться на початок 40-х кінець 60-х.
Характеризується розширенням аналізу господарської діяльності. Роботи
цього періоду видаються під назвами “Аналіз господарської діяльності”,
“Ек аналіз господарської діяльності”. Третій етап приходиться на поч
70-х кін 80-х. Опрацьовуються методики аналізу окремих галузей
економіки, внутрішньогосподарського і порівнянного аналізу. Характерною
особливістю розвитку аналізу в цей період є досягнення комплексності і
системності, використання економіко-математичних прийомів, роз’язання
задач комплексного розвитку економіки. Четвертий етап кін 80-х і по
сьогодні. Характеризується відпрацюванням прийомів аналізу напрямків
зростання прибутку в умовах ринкової економіки. Теоретичною і
методологічною основою економ аналізу є політична економія. Він тісно
пов’язаний з б/о, статистикою, плануванням, галузевими економіками,
маркетингом та ін. Економічний аналіз досліджує дію економічних законів
і набуває змісту в процесі розкриття економічної природи явищ і
процесів, які проявляються в процесі господарської діяльності.

Теоретичною основою ЕА є політична економія, а загальним методом
пізнання, як і для всіх інших наук, — діалектика.

ЕА тісно пов’язаний з галузевими економіками, організацією та
менеджментом, маркетингом, фін. дисциплінами, банківською справою і
кредитуванням.

Особливу роль в економічному аналізі відіграють бух. облік та
статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й
надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у цій справі
склалися стосунки між аналізом і статистикою, внаслідок чого методика
аналізу збагатилася багатьма статистичними методами й прийомами
дослідження.

112. Порівняльний аналіз і його роль у виявленні внутрішньогосподарських
резервів.

Порівняльний, або міжгосподарський, аналіз використовує для своїх потреб
більший обсяг інф-ції, ніж фін. і техніко-екон. аналізи. Але він
обмежується даними кількох споріднених підпр-в. Завдяки додатковим
зіставленням даних і орієнтації на показники кращих підприємств у галузі
він дає змогу одержати більш обгрунтовану оцінку роботи підприємства,
яке аналізується. При цьому простіше і надійніше можна вишукати і
резерви. У зв’язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як
найкращий засіб пошуку та обгрунтування внутрішньогосподарських резервів
виробництва. По=ня – це метод, за допомогою якого предмет (явище) , що
вивчається, хар-ся ч/з співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими
одноякісними предметами (явищами)ю По=ня проводять з відомими
предметами, які виконують роль еталонів певних ознак. Такими еталонами
можуть бути норми, нормативи, ціни тощо. У пректиці ЕкА використовують
різні види по=нь: 1) по=ня з поточними і перспективними планами; 2) з
фактичними показниками за минулий період; 3) з пок-ми споріднених
під-ств, з найвищими пок-ми в галузі; 4) із середніми пок-ми, з пок-ми
під-ств інших країн тощо. По=ня може проводитися по абсолютних,
відносних та середніх велчинах. Важливе значення має вибір об’єкта для
по=ня. По=ня може дати “+” рез-ти, якщо по=тя предмети, які можна
зіставити. Тому, порівнюваність – одна з суттєвих проблем ЕкА. Щоб
показники були порівнюваними застосовують такі прийоми: нейтралізація
цінового фактора – перерахунок пок-ків в однакову оцінку; нейтралізація
можливих кількісних відмінностей – різні обсяги вир-ва, нейтралізація
відмінностей в стр-рі, використання однакових перодів часу, розрахунок
пок-ків за єдиною методикою.

113.Підрахунок резервів збільшення випуску продукції за рахунок осн.
засобів.

Резерви збільшення випуску продукції – це негативні впливи таких
факторів основних засобів:

Зміна величини осн вир фондів;

Зміна фондовіддачі;

Зміна к-кості верстатів;

Зміна сер. річного виробітку одного верстата;

Зміна к-кості відпрацьованих годин;

Зміна виробітку за 1 верстато-годину.

Оскільки всі резерви дублюють один одного , треба брати тільки
найбільший.

114. Аналіз руху роб сили.

Персонал підпр-ва поділ-ся на праціниківц осн діяльності (робітники,
учні, інж-техн персонал, службовці, молодш обсугов персонал і персонал
охорони), прац-в обслуговуючої д-ті та ін госп-в. Вивчення складу
персоналу потребує також дослідження його структури – порівняння факт
питомої ваги кожної категорії персоналу у його заг кіл-ті з необхідною,
та у динаміці за кілька років. Під час аналізу вивчають загальні
показники прийому та звільнення робітників і службовців, розраховують
коефіцієнти обороту, змінюваності та плинності кадрів. Останній показник
заслуговує на найбільшу увагу, оскільки вважається, що він характеризує
надмірний оборот робочої сили. Надмірним вважають звільнення за
порушення трудової дисципліни, через невідповідність кваліфікації, за
власним бажанням, а також за самовільне залишення роботи без поважних
причин. Для обчислення коефіцієнта плинності загальну кількість
звільнень без поважних причин відносять до середньооблі-кової
чисельності працівників.

Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення за власним
бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсутність перспектив
професійного зростання, незадовільний психологічний клімат тощо). За
високої плинності кадрів обов’язково визначають її негативний вплив на
основні показники підприємства.

Протилежне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких
причин уповільнюється природне оновлення складу кадрів підприємства чи
установи. Про це досить переконлив? свідчить показник зростання частки
працюючих середнього віку на підприємстві або висока питома вага осіб
пенсійного віку. Для боротьби з цим негативним явищем використовують
дуже прості й надійні заходи: прийом на роботу тільки молодих чи
відносно молодих працівників, примусове звільнення з посади осіб, які
досягли пенсійного віку, тощо. Рух роб сили хар-ть такі коеф-ти:

115.Перевірка інф-ції за зовн. ознаками і за змістом

Уся підібрана інф. і насамперед показники обліку і звітності мають бути
ретельно перевірені за формою і змістом. при перевірці за формою
встановлюється правильність оформлення документів і звітів з погляду
повної наявності й заповнен-ня всіх реквізитів, підписів, таблиць,
арифметичних сум, підсумків; відповідність і спадковість цифр,
перенесених з інших документів і за попередні роки; узгодженість цифр у
різних формах звіту і взаємозалежних величин. При перевірці інф. за
змістом (може бути здійснена лише на підприємстві) встановлюють
відповідність звіту даним бух. обліку і достовірність самого обліку –
його відповідність реальному стану речей та процесам на підприємстві.
Перевірка має встановити доброякісність інформації.

116. Аналіз рентабельності підприємства.

Викор. такі показники: коеф. прибутковості, оборот-ність
активів,доходність викор-го капіталу.

Коеф. прибутковості розрах. як віднош. чистого прибутку до обсягу
реаліз. пр-ції. Високий коеф. свідчить,що підп-во успішно контролює
рівень затрат, існ. високі ціни продажу.

Оборотність активів розрах. як співвідн. річного товарообороту до суми
викор-го капіталу.

Доходність коштів, які вкладені в підп-во розрах. по методу розрахунку
доходності викор-го капіталу 2 способами:1.(прибуток-податок/активи, що
фін-ся акціонером)*100%; 2.(прибуток до вирах-ня процентів і
податку/активи)*100%.

Існ. зв’язок між ДВК, коеф. прибутковості і оборотністю активів:
Прибуток/викор-й капітал=(прибуток/обсяг реал-ції)*(обсяг
реал-ції/викор-й капітал). ДВК= (коеф. прибут-ковос-ті)*(оборотність
активів).

117. Аналіз плинності кадрів.

Під час аналізу вивчають загальні показники прийому та звільнення
робітників і службовців, розраховують коефіцієнти обороту, змінюваності
та плинності кадрів. Останній показник заслуговує на найбільшу увагу,
оскільки вважається, що він характеризує надмірний оборот робочої сили.
Надмірним вважають звільнення за порушення трудової дисципліни, через
невідповідність кваліфікації, за власним бажанням, а також за самовільне
залишення роботи без поважних причин. Для обчислення коефіцієнта
плинності загальну кількість звільнень без поважних причин відносять до
середньооблі-кової чисельності працівників.

Під час аналізу слід вивчити конкретні причини звільнення за власним
бажанням (низькі заробітки, тяжкі умови праці, відсутність перспектив
професійного зростання, незадовільний психологічний клімат тощо). За
високої плинності кадрів обов’язково визначають її негативний вплив на
основні показники підпр-ва.

Протилежне явище — недостатній оборот робочої сили, коли з будь-яких
причин уповільнюється природне оновлення складу кадрів підприємства чи
установи. Про це досить переконлив? свідчить показник зростання частки
працюючих середнього віку на підприємстві або висока питома вага осіб
пенсійного віку. Для боротьби з цим негативним явищем використовують
дуже прості й надійні заходи: прийом на роботу тільки молодих чи
відносно молодих працівників, примусове звільнення з посади осіб, які
досягли пенсійного віку, тощо.

54. Особливості аналізу умовно-постійних(У.П.) і умовно-змінних(У.З.)
витрат.

У.П. – загально виробничі, загально господарські витрати, частина витрат
по експлуатації і утриманню обладнання. Їх аналіз проводиться
співставленням суми і рівня цих затрат за звітний період в динаміці чи з
планом. Детально вивчаються причини, які виклмикають як перевитрати так
і економію по кожній окремій статті. Аналіз У.З. витрат здійснюється з
порівнянням їх фактичної величини на 1грн товарної продукції з плановим
чи базовим рівнем, перерахований на фактичний об»єм випуску продукції.
У.З. витрати: на електро енергію для виробничих потреб, знос інвентаря.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019