.

Економічна теорія (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 8343
Скачать документ

1. Роль економічного аналізу в обгрунтуванні управлінських рішень.

Роль економічного аналізу в системі економічних дисциплін в умовах
переходу до ринкових відносин можливо показати опосередковано через його
місце в системі управління . Без глибоких економічних знань, без уміння
науково обгрунтувати та правильно оцінювати ефективність рішень, що
приймаються на основі данних аналізу, управління піприємством не може
бути достатньо ефективним, понижується його роль як двигуна,
прискорювача економічного розвитку.

На основі данних результатів аналізу розробляються і приймаються
управлінські рішення. Економічний аналіз є функцією управління , що
забезпечує науковість прийняття рішень. Управлінські рішення в сучасних
умовах жорсткої конкуренції не можуть прийматись інтуїтивно, приблизно.
Вони повинні бути засновані на точних розрахунах, глибокому ек. аналізі.
Дані аналізу виконання планів за попередні періоди є базою для складання
обгрунтованих та оптимальних бізнес-планів на майбутнє. Важливого
значення е.а. набуває в умовах здійснення ринкових реформ, тобто
сукупність способів впливу на підприємство, які забезпечують гармонійне
сполучення інтересів різноманітних ланок нар. гос-ва та учасників
вир-ва.

У цих умовах е. а. Забезпечує можливість об’ктивної оцінки ек.
результатів діяльності трудових колективів,визначення їх місця в галузі,
регіоні, а також частку кожного робітника в загальних економічних
результатах діяльноств підприємства відповідно до кількості та якості
його трудових затрат. Це створює основу для розробки обгрунтованої
системи матеріального заохочення працюючих на підприємстві за рахунок
фонду оплати праці . Е.а. сприяє розповсюдженню передового досвіду,
прогресивних організаційних форм управління, впровадженню передової
техніки і технології, забезпечує можливість розпізнати закономірності,
прогресивні явищя, що мають місце в госп. житті. Як функція управління
е.а. виходить за межі підприємства- стає функцією управління галузями
та нар. госп. в цілому.

2. Зміст і завдання економічного аналізу.

ЕА як наука є системою спеціальних знань, пов`язаних з дослідженням
тенденцій госп-кого розвитку, науковим обгрунтуванням планів,
управлінських рішень, контролем за їх виконанням, оцінкою досягнутих
результатів, пошуком, вимірюванням та обгрунтуванням розміру госп-ких
резервів підвищ-ня ефект-ті вир-ва і розробкою заходів щодо їх
використання.

Зміст ЕА як наукової дисципліни випливає перед усім з тих функцій, які
він виконує у системі ін. прикладних економ. наук. ЕА виконує наступні
функцій:

1. вивчення характеру дії економ. законів, встановлення закономірностей
і тенденцій економ. явищ і процесів в конкретних умовах підп-ва

2. наукове обгрунтування поточних і перспективних планів

3. контроль за викон-ням планів та управлінських рішень, за економним
викор-ням ресурсів

4. пошук резервів підвищення ефективності вир-ва

5. оцінка рез-тів дія-ті підп-ва з виконання планів, досянутого рівня
розвитку ек-ки, використання наявних можл-тей 6. розробка заходів з
використання виявлених резервів Завдання економічного аналізу – це
підвищення ефективності господарської діяльності, раціоналізація
ефективності господарської діяльності, раціоналізація використання
виробничого потенціалу, економія ресурсів, удосконалення системи
управління підприємством.

6. Роль економічного аналізу в умовах ринкових відносин.

В умовах ринкової економіки П. здійснює свою виробничо-торгівельну
діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні П-ств за
споживача їх продукції, змушує подавця (виробника) враховувати їх
інтереси і запити, і виробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. П
–що програло у цій боротьбі стає банкрутом. Отже, щоб не стати
банкрутом, П мусить постійно стежити за ситуацією на ринку і забезпечити
високу конкурентоздатність своєї продукції.

Одним із інструментів з‘ясування конкурентоздатності є аналіз
фінансового стану підприємства, або більш узагальнено економічний
аналіз.

Аналізувати фін. Стан будь-якого П є нагальною необхідністю, бо не
можна вести господарства без міри ваги і рахунку, не добиваючись
перевищення доходів над видатками. Це завжди було важливо, тим більш
зараз, коли йде становлення і розвиток вільного підприємництва. Закони
ринкової економіки вимагають відповідального способу мислення і
поведінки всіх учасників.

На основі ек. аналізу розроблюються управлінські рішення. Аналіз передує
прийняттю рішень і діям, обгрунтовує їх і є основою наукового управління
виробництвом, забезпечує його об‘єктивність та ефективність. Т. Ч. ек.
Аналіз – це функція управління, яка забезпечує наукову обгрунтованість
прийняття рішення.

8.Предмет ек.аналізу.

Економічний аналіз – це наука, яка всебічно досліджує господарську
діяльність в межах як окремого робочого місця, підприємства так і
народного господарства вцілому.

Предметом ек.аналізу є звичайна діяльність підпр.,а саме операційна,
інвест., фін. Предметом операц.діял. може виступати процес вир-ва і
реалізації, ресурси, доходи, та витрати підпр., прибуток та фін.стан.

9. Зв`язок економ. аналізу з іншими науковими дисциплінами.

Теоретичною основою ЕА є політична економія, а загальним методом
пізнання. Економ теорія, яка вивчає економ закони, механізм їх дії,
створює теоретичну основу для розвитку всіх економ. дисциплін. В свою
чергу ЕА деяким чином впливає на розвиток ек.теорії. Багаточисельні
аналітичні дослідження накоплюють інформацію про виявлення тих чи інших
економ.законів. Вивчення цієї іформації дозволяю формулювати нові,
раніше невідомі закони, робити глобальні прогнози розвитку економіки
країни або світової економіки. ЕА тісно пов`язаний з галузевими
економіками. Глибокий аналіз господарської діяльності підприємства
неможливо провести, не знаючи економіко галузі і організації виробництва
аналізованого підприємства. В свою чергу результати ЕА використовуються
для вдосконалення організації виробництва, впровадження наукової
організації праці. Аналіз сприяє підйому економіки окремих підприємств і
галузі вцілому.

Еа також пов`язаний із менеджментом, маркетингом, фінансовими
дисциплінами, банківською справою і кредитуванням. Без знань про діючий
порядок фінансування і кредитування галузей економіки, взаємозв`зків з
фінансовими і кредитними установами неможливо кваліфіковано проводити ЕА
господ. д-ті. З іншої сторони, ставки виплат у бюджет, умови отримання
кредиту, проценти за використання кредиту постійно вдосконалюються з
урахуванням результатів аналізу. Особливу роль для ЕА відіграють
бухоблік і статистика.знання БО є головним джерелом інформації при
аналізі господ. д-ті. Не знаючи методики БО важко підібрати необхідні
матеріали і перевірити їх якість. Вони не тільки постачають йому
необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення.
Особливо плідно у цій справі склалися стосунки між ЕА і статистикою,
внаслідок чого методика аналізу збагатилась багатьма статистичними
методами і прийомами дослідження.

Серед наук не економ.напряму потрібно виділити математичні й
технологічні.За допомогою матем.методів аналіз проводиться більш
оперативно, охоплюють більшу кількість об`єктів.Не можна аналізувати
процес виробництва не знаючи особливостей технології.

Таким чином, ЕА є синтезованою наукою, яка сформувалася шляхом
інтеграції ряду наук і об`єднала окремі їх елементи. В свою чергу
результати ЕА використовуються іншими науками при вивченні тих чи інших
сторін господ.діяльності.

10. Об’єкт економічного аналізу.

Об’єкт економічного аналізу – це передусім окремі економічні явища,
процеси, проблеми, питання, показники. Всі об’єкти аналізу у своїй
сукупності складають предмет економічного аналізу. Об’єктами аналізу,
наприклад, можуть бути виробнича та комерційна діяльність, наявність і
використання ресурсів, якість продукції і прибуток, ритмічність
виробництва тощо. Об”єктами аналізу господарської діял. є
економ.результати господарської діял. Напр..,на промисловому підпр.до
об”єктів аналізу віднос.вир-во та реаліз. Продукції,її
собівартість,використ. матер.,труд.,фін. ресурсів,фін. результати
вир-ва та ін.

Систематизований перелік об’єктів чи питань аналізу, що вивчаються в
курсі, утворюють його зміст.

13. Оперативный анализ.

Оперативный(ситуационный)анализ является одним из видов ретроспективного
анализа. Проводится сразу после совершения хозяйсвенных операций или
изменения ситуации за короткие отрезки времени(смену,сутки и т.д.). Цель
его – оперативно выявлять недостатки и воздействовать на хозяйственные
процессы. Рыночная экономика характеризуется динамичностьюситуации и в
этих условиях оперативный анализ особо важен.

Следует отметить, что поскольку рестроспективный и перспективный анализы
тесно связаны между собой, то и оперативный анализ зависит от
результатов перспективного анализа.

16. Метод економічного аналізу.

Метод ЕА в широкому розумінні- це способи і прийоми вивчення явищ
природи і суспільства.

Всеохоплюючим способом вивчення законів природи і суспільстває
діалектичний метод пізнання процесів та явищ у взаємозв’язку,
взаємообумовленості,русі,зміні і розвитку.

Діалектичний метод пізнання законів природи та суспільства слугує
теоретичною і методологичною основою методів усіх наук .у тому числі і
економічного аналізу.

Економічний аналіз базується на політичній економії, розкриває
економічні закони розвитку суспільства, допомагає оцінити тенденції
розвитку господарської діяльності.

Метод еконовічного аналізу- це система прийомів і способів комплексного,
взаємопов`язаного та беспреривного дослідження динамічного розвитку
виробничих відносин у нерозривній єдності з продуктивними силами ,
розкриття факторів, тенденцій і закономірностей цього розвитку ,
обгрунтовання і прийняття оптимальних управлінських рішень , виявлення
і мобілізації внутришньогосподарських резервів.

Метод економічного аналізу базується на дедукції та індукції.

Дедукція – це розклад (аналіз) загального на частки, індукція –
узагальнення (синтез) часток у загальне.

Аналіз і синтез завжди знаходяться в діалектичній єдності, доповнюють
одне одного.

Метод економічного аналізу направлений на: розчленування предметів і
явмщ на частини; вивчення і виявлення внутрішніх зв’язків предметів і
явищ; узагальнення і підведення підсумків гоподарської діяльності.

В основі методу економічного аналізу лежить система способів і прийомів
аналізу господарської діяльності як єдиного цілого та формалізованoгo
описання результатів аналізу у вигляді системи показників.

17. Сутність системного підходу в економічному аналізі.

Системний підхід – це напрям у методології вивчення. Він базується на
вивченні об`єктів як складних систем, які складаються з окремих
елементів з чисельними внутрішніми і зовнішніми зв`язками. Системний
підхід дозволяє глибшн вивчити об`єкт, отримати більш повне уявлення про
нього, виявити причинно-наслідкові зв`язки між окремими частинами цього
об`єкта. Головні особливості сист. підходу – це динамічність, взаємодія,
взаємозалежність і взаємозв`язок елементів системи, комплексність,
цілісність, співпідпорядкованість, виділення ведучого звена. У самому
процесі сист. аналіза можна виділити декілька послідовних етапів. На
першому етапі дослідження об`єкт аналізу уявляється як певна система.
Для цього спочатку виділяють окремі частини об`єкту, які можуть
розглядатися як елементи системи. Окрім цього, на першому етапі аналізу
повинна бути сформульована мета розвитку системи, задачі, які вона
вирішує, зв`язок з ін. системами, взаємозв`язки між окремими елементами,
ф-ціонування кожного елемента і системи в цілому. Основна мета другого
етапу сист. а-зу – підбір показників, які здатні дати найбільш повну і
якісну оцінку всім без виключення елементам, взаємозв`язкам (внутрішнім
і зовнішнім), а також умовам, в яких існує система. На третьому етапі
розробляється загальна схема системи, що вивчається. Графічно вона
зазвичай представляється у вигляді блочного малюнку, де кожному елементу
відповідає певний блок. Увесь наступний, четвертий етап аналізу
присвячується побудові у загальному вигляді економіко-математичної
моделі системи. При цьому на основі якісного аналізу визначаються
математичні форми, коефіцієнти усіх рівнянь і нерівностей системи та
параметри обмежень. У результаті за підсумками виконаної роботи буде
отримана економіко-математична модель. Останній, п`ятий етап аналізу
назив. “робота з моделлю”. Його краще робити на ЕОМ у формі діалогу.
Шляхом заміни окремих параметрів ек.-матем-ї моделі (коеф-тів,
обмежень), які хар-ть ті чи ін. фактори вир-ва, визначають значення
ф-ції. Порівняння цих показників з фактичними, плановими та ін. дозволяє
оцінити рез-ти госп-ня, вплив факторів на величину результативних
показників, визначити джерела та об`єм невикористаних внутрішньогосп-ких
резервів. Описаний підхід до аналізу має суттєві переваги у порівнянні з
іншими: він забезпечує комплексність і цілеспрямованість дослідження;
методологічно обгрунтовану схему пошуку резервів підвищення ефект-ті
вир-ва; об`єктивну оцінку рез-тів госп-ня; оперативність, дієвість,
обгрунтованість, точність аналізу та його висновків.

21. Евристичні прийоми дослідження.

Прийоми дослідження у економічному аналізі поділяють на дві загальні
групи: якісні і кількісні. Одним із видів якісних технічних прийомів є
евристичні.

Евристичні прийоми економічного аналізу являють собою сукупність
логічних прийомів і методичних правил теоретичного дослідження та пошуку
прийнятного рішення, що спирається у певній мірі на винахідливість та
творчий пошук і активно використовує методику “наводящих” питань.
Евристичні прийоми можна поділити на 3 групи:

методи індивідуального творчого пошуку;

методи колективного творчого пошуку;

методи активізації творчого пошуку.

Розглянемо першу групу. До неї відносяться метод аналогій, метод
інверсії, метод ідеалізації. Метод аналогії полягає у використанні вже
відомого рішення, яке було застосоване у подібній ситуації, або
підказане технічною, економічною, художньою літературою, або
“подсмотренно” в природі. Метод інверсії полягає у застосуванні таких
підходів як перевернути “до гори ногами”, поміняти місцями, “вивернути
навиворіт”. Метод ідеалізації спрямований на отримання уявлення про
ідеальний варіант вирішення проблеми. Розглядати ідеальні рішення
корисно (навіть коли присутня фантазія), бо вони можуть наштовхнути на
нову ідею.

Розглянемо другу групу. До них відносяться: “мозковий штурм”,
конференція ідей, метод колективного блокноту. “Мозковий штурм” – це
найбільш ефективний метод генерування нових ідей шляхом творчого
співпрацювання спеціалістів.

Конференція ідей – відрізняється від методу мозкового штурму тим, що
допускає добре критику у формі реплік та коментарів. Вважається, що
критика може підвищити цінність ідеї, яка пропонується.

Метод колективного блокноту – поєднує індивідуальне висування ідей
кожним членом робочої групи з колективною їх оцінкою. Кожний учасник
групи отримує блокнот, в якому у доступній формі викладено суть
проблеми, що вирішається.

До методів активізації творчого пошуку відносяться: метод контрольних
питань, метод фокальних об‘єктів, метод морфологічного аналізу.

Метод контрольних питань полягає у знаходженні рішення проблеми за
допомогою “наводящих” питань.

Сутність методу фокальних об‘єктів полягає в перенесенні ознак випадково
обраних об‘єктів на об‘єкт, що вдосконалюється, який знаходиться ніби-то
у фокусі переносу – тому і називається фокальним.

Метод морфологічного аналізу базується на комбінаториці та
систематичному вивченні всіх теоретично можливих варіантів, що
випливають із закономірностей будови (морфології) об‘єкту, який
вивчається.

23.Використання в ек.аналізі рядів динаміки.

В аналізі господарської діял. використ. різні види відносних
величин:планового завдання,виконання плану,
динаміки,структури,координації, інтенсивності,ефективності. Для
характеристики зміни показників за який-небудь проміжок часу
використовують відносні величини динаміки. Їх визначають шляхом ділення
величини показника поточного періоду на його рівень в попередньому
періоді(місяці,кварталі,році). Називаються вони темпами росту(приросту)
і виражаються у % або коефіцієнтах. Відносні величини динаміки можуть
бути базисними і ланцюговими. У першому випадку кожний наступний рівень
динамічного ряду порівнюється з базисним роком,а в другому –рівень
показника наступного року відноситься до попереднього. Такий прийом як
динамічні ряди можливо використовувати на підготовчому етапі ек.аналізу.

24. Поняття стохастичного зв`зку і задачі кореляційного аналізу.

Взаємозв`зок між досліджувальними факторами і результативним фактором
проявиться, якщо взяти для дослідження велику кількість спостережень і
порівняти їх значення.Тоді вплив інших факторів на результативний
показник нейтралізується. Це дає можливість встановити зв`зок,
співвідношення між вивчаємими явищами.

Значить, кореляційний зв`зок-це неповна, ймовірна залежність між
показниками, яка проявляється тільки в масі спостережень. Відрізняють
парну і множинну кореляцію.

Парна кореляція-це зв`зок між двома показниками, один з яких є
факторним, а інший-результативним.

Множинна кореляція виникає при взаємодії декількох факторів із
результативним показником.

Необхідні умови використання кореляційного анлізу:

наявність досить великої кількості спостережень про величину
досліджуваних факторних і результативних показників

досліджувальні фактори повинні мати кількісний вимір.

Задачі кореляційного аналізу:

визначити зміну результативного показника під впливом одного або
декількох факорів( в абсолютному вимірі), це означає, визначити на
скільки одиниць зміниться величина результативного показника із зміною
факторного на 1.

Встановити відносний ступінь залежності результативного показника від
кожного фактору.

Вивчення кореляційних співвідношень має важливе значення в ЕА. Це
проявляється в тому, що значно поглиблюється факторний аналіз,
встановлються місце і роль кожного фактору у формуванні рівня
досліджувальних показників, поглиблюються знання про вивчаємі явища,
визначаються закономірності їх розвитку і внаслідок точніше
обгрунтовуються управлінські рішеня, об`єктивніше оцінюються результати
дщіяльності підприємства і точніше визначаються внутрішньогосподарські
резерви.

25. Використання способів парної кореляції.

Метод кореляційного аналізу використовується для визначення тісноти
зв’язку між показниками, які не знаходяться у функціональному зв’язку.
Зв’язок між кореляційним фактором і результативним показником
характеризується насамперед коефіцієнтом кореляції, що може змінюватися
від нуля до одиниці. Чим ближче він до одиниці, тим тісніший зв’язок між
аналізованими показниками. Коефіцієнт кореляції з плюсом указує на
прямий зв’язок, із мінусом – на обернений. Коефіцієнт кореляції
обчисляють за ф-лою:

де n – число спостережень;

у – результативний показник;

х – факторний показник.

Наприклад, якщо коефіцієнт кореляції між продуктивністю праці і
коефіцієнтом змінності дорівнює 0,55, то ступінь зв’язку між цими
показниками вважають досить високим. Тісним прийнято вважати зв’язок з
коефіцієнтом більше 0,5.

За допомогою методів кореляції при економічному аналізі визначають
конкретні розміри впливу окремих факторів на результати господарювання.
Залежність досліджуваного показника від одного фактора в
найпростішому вигляді можна представити формулою y = а + bx. Для
визначення параметрів (a і b) цього рівняння користуються засобом
найменших квадратів, вирішуючи таку систему рівнянь:

Розмір впливу фактора на результат оцінюють по параметру b (його
називають коефіцієнтом регресії), що показує, на скільки одиниць
змінюється господарський результат при зміні розміру фактора на одиницю.

31. Спосіб ланцюгових підстановок і його роль в економічному аналізі.

Спосіб ланцюгових підстановок-послідовна заміна базової величини одних і
тих же факторів фактичною, з подальшим відніманням від результату кожної
наступної підстановки попереднього результату. Кількість
підстановок=кількості факторів,+1. Різниця результатів показує величину
впливу окремого фактора на узагальнюючий показник.

Розмір відхилення фактичної величини результативного показника (Yф) від
базової (Yп) установлюють шляхом послідовного порівняння комбінації
факторів, формалізованих у такому вигляді:

Y= F(X1п,х2п,х3п,…хпn)

Y1= F(X1ф,х2п,х3п,…хпn) (Ух1=У1-Уп

Y2= F(X1ф,х2ф,х3п,…хпn) (Ух2=У2-У1

Y3= F(X1ф,х2ф,х3ф,…хпn) (Ух3=У3-У2

Уф= F(X1ф,х2ф,х3ф,…хфn) (Ух4=Уф-У3

……………….

Використовуя спосіб ланцюгових підстановок необхідно в першу чергу
враховувати зміни кількісних, а потім вже якісних показників. Якщо є
декілька кількісних та декілька якісних показників, то спочатку
необхідно змінити величину першого рівня підпорядкування , а потім більш
низького. Такмм чином , використання способу ланцюгових підстановок
потребує знання взаємозвязку факторів, їх підпорядкованості, вміння
правильно їх класифікувати та систематизувати.

32. Суть використання способу абсолютних різниць.

Спосіб абсол-х різниць є однією з модифікацій елімінування. Як і спосіб
ланцюгових підстановок, він застосовується для розрахунку впливу
факторів на приріст результативного показника в детермінованому аналізі,
але тільки в мультиплікативних та змішаних моделях типу: Y=(a-b)c i
Y=a(b-c). І хоча його використання обмежене, проте завдяки своїй
простоті він отримав широке застосування в ЕА. Особливо ефективно
застосовується цей спосіб у тому випадку, коли вихідні дані вже містять
абсолютне відхилення по факторним показникам. При його використанні
величина впливу факторів розраховується множенням абсолютного приросту
фактора, що вивчається на базову (планову) величину факторів, які
знаходяться праворуч від нього, та на фактичну величину факторів,
розташованих ліворуч від нього в моделі. Або: для того, щоб підрахувати
вплив першого фактору необхідно абсол. відх-ня по першому фактору
помножити на базисне значення другого фактору. Для того, щоб підрахувати
вплив другого фактору (якісного) необхідно абсол. відх-ня по другому
фактору помножити на фактичнне значення першого фактору або всіх
попередніх факторів. Розглянемо алгоритм розрахунку для
мультиплікативної факторної моделі типу Y=a*b*c*d. Маємо планові та
фактичні значення по кожному факторному показнику, а також їх абсолютні
відхилення: \SYMBOL 68 \f “Symbol” a=Aф-Апл; \SYMBOL 68 \f “Symbol”
b=Bф-Bпл; \SYMBOL 68 \f “Symbol” c=Cф-Cпл; \SYMBOL 68 \f “Symbol”
d=Dф-Dпл. Визначаємо зміну величини результативного показника за рахунок
кожного фактора:

\SYMBOL 68 \f “Symbol” Ya= \SYMBOL 68 \f “Symbol” a*Bпл*Спл*Dпл;

\SYMBOL 68 \f “Symbol” Yb=Aф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” b*Спл*Dпл;

\SYMBOL 68 \f “Symbol” Yc=Aф*Вф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” c*Dпл;

\SYMBOL 68 \f “Symbol” Yd=Aф*Вф*Cф* \SYMBOL 68 \f “Symbol” d.

Як видно з наведеної схеми, підрахунок грунтується на послідовній заміні
планових значень факторних показників на їх відхилення, а потім на
фактичний рівень цих показників. Т. чином, спосіб абсол. різниць дає ті
ж результати, що й спосіб ланцюгових підстановок. Тут же також необхідно
слідкувати за тим, щоб алгебраїчна сума приростів результативного
показника за рахунок окремих факторів дорівнювала загальному його
приросту.

36 Використання в економічному аналізі інтегрального способу.

Елімінування як спосіб детермінованого факторного аналізу має істотний
недолік. При його використанні виходять з того, що фактори змінюються
незалежно один від одного. Насправді вони змінюються взаємопов‘язано і
від цієї взаємодії отримуємо додатковий приріст, який при застосуванні
способу елімінування приєднується до одного з факторів. Як правило до
останнього. У зв‘язку з цим величина впливу факторів на зміну
результативного показника змінюється залежно від місця, на яке поставили
той, чи інший фактор у детермінованій моделі. Щоб позбутися цього
недоліку, у детермінованому факторному аналізі використовується
інтегральний метод, який застосовується для визначення впливу факторів у
мультиплікативних, кратних та змішаних моделях кратно-адитивного виду
У=А/??Хі.

Використання цього способу дозволяє отримувати більш точні результати
обчислення впливу факторів у порівнянні зі способами ланцюгової
підстановки, абсолютних та відносних різниць та уникнути неоднозначної
оцінки впливу факторів тому, що у даному випадку результати не залежать
від місця розташування факторів у моделі, а додатковий приріст
результативного показника .який виник від взаємодії факторів,
розподіляється між ними порівну. Може здатися, що для розподілу
додаткового приросту достатньо взяти його половину або певну частину, що
відповідає кількості факторів. Але це зробити найчастіше важко, так як
фактори можуть діяти у різних напрямках. Тому в інтегральному методі
користуються певними формулами. Наведемо основні з них для різних
моделей:

1.F=XY

??Fx=?XY0 +1/2?X???або??Fx=1/2?X(Y0+Y1)

??Fy=?XY0 +1/2?X???або??Fy=1/2?Y(X0+X1)

Для розрахунків впливу факторів у кратних та змішаних моделях
використовують наступні робочі формули:

Вид факторної моделі: F=X/Y

; ?Fy= ?Fобщ -?Fx.

Таким чином, використання інтегрального методу не потребує знання всього
процесу інтегрування. Достатньо лише в робочі формули підставити
необхідні числові дані в зробити підрахунки.

38. Використання математичних методів в ек.аналізі. Сторінка 18

Ек.аналіз тісно пов”язаний з математичними науками.Необхідність
розв”язання важких економ.задач послужило міцним стимулом для розвитку
математики.При використанні математичних методів аналіз став більш
змістовним та обґрунтованим.За допомогою цих методів він може
проводитися більш оперативно,охоплювати більшу кіл-ть
об”єктів.Математичні методи відносяться до способів оптимізації
показників.Так наприклад, при виявленні резервів математ.програмування
дозволяє оптимізувати величину показників з урахуванням умов
господарювання та обмежень на ресурси і тим самим виявити допоміжних і
невикористаних резервів вир-ва шляхом порівняння величини досліджуваних
показників по оптимальному варіанту з фактичним або плановим їх рівнем.

При використанні математичних методів говорять про застосування мат.
прийомів та способів. До них належать – кореляційно-регресійні,
динамічні ряди, лінійне та динамічне програмування, теорія ігор і
масового обслуговування, графічні та матричні порівняння тощо.

39. Інтеграція застосування засобів моделювання і економіко-математичних
методів в сучасних інформаційних системах управління виробництвом на
підприємстві.

Моделювання – це один з найважливіших методів наукового пізнання, за
допомогою якого створюється модель об`єкта дослідження. Сутність його
полягає в тому, що взаємозв`язок досліджувального показника із
факторними передається у формі конкретного математичного рівняння.

В сучасних інформаційних системах управління виробництвом широко
застосовуються такі методи моделювання, як моделювання аддитивних
факторних систем-воно здійснюється за рахунок розбиття одного з
факторних показників на його складові елементи. Приклад: відомо, що
об`єм реалізації продукції дорівнює: Vрп= Vвп -Yи, де Vвп- об`єм
виробництва, Yи-об`єм господ. використання продукції. Також застосовують
такий спосіб, як моделювання мультиплікативних факторних
систем-застосовуються, коли результативний показник представляється у
вигляді добутку декількох факторів, відображає процес деталізації
вихідної факторної сис-ми і розширення її за рахунок розбиття одного з
факторних показників на елементи. До класу кратних моделей застосовують
наступні способи: спосіб подовження, формального розподілу, розширення
та скорочення.

Для аналізу господ. діяльності застосовують також такі
економіко-математичні методи:

1 порівняння

2 елімінування

3 прийоми балансових співвідношень

4. балансовий і сальдовий прийоми

5. спосіб аналітичних групувань

6. прийом відносних та середніх величин

7. прийоми кореляційного аналізу

8. Динамічні ряди

9 Динамічне програмування

Взагалі, матем.прийоми надають можливість одержувати наближене
відображення дійсності. Вони використов. У випадку, коли немає
можливості формально описати ті чи інші явища і процеси при оцінці плану
вир-ва, визначенні ефективності нової техніки, виявленні економії
ресурсів, при розробці оптимальних рішень.

46. Головні етапи аналітичної роботи та їх характеристика.

Вирізняють три головні етапи аналітичної роботи: попередній, основний та
заключний.

На попередньому етапі здійснюється загальне ознайомлення із станом
справ, робиться попередня оцінка роботи. На цьому етапі також
складається докладна програма аналізу, збирається інформація,
визначаються виконавці.

Основний етап – вивчення і опрацювання необхідної додаткової
інормації, визначення факторів і виконання розрахунків їх впливу на
зміну величини показників, пошук резервів. З окремих питань, які
вивчено, роблять оцінки і підраховують резерви виробництва.

На заключному етапі узагальнюються наслідки аналізу і підраховуються
зведені резерви виробництва, дається розгорнута оцінка діяльності
підприємства; розробляються заходи, щодо поліпшення роботи та
використання знайдених резервів.

40. Система і види економічної інформації в екон аналізі. Види екон
інф-ії.

Інформація – це сукупність відомостей, що характеризують діяльність
підприємства.

Зовнішня інформація – це економічна, соціальна, ділова і т.ін. Внутрішня
– це результати діяльності (кінцеві і проміжні) підприємства, прогнози,
завдання і напрямки діяльності (маркетингові дослідження) і
виробничо-постачальницькі можливості, що визначаються технічним рівнем
підприємства.

Інформація повинна бути:

об’єктивною,

конкретною,

комплексною,

оперативною,

систематичною.

Аналізу повинна передувати перевірка інформації, що здійснюється в 3-х
видах:

1. По суті напрямку аналізу.

2.Технічна перевірка (наявність підпису на документах, повнота звітних
даних, відповідність звітних форм – порівнянність).

3. Рахункова перевірка – на правильність підсумків (вибіркова).

Інформаційне забезпечення аналізу включає різноманітні види інформації:

1. Правове, господарське і фінансове законодавство.

2. Нормативно-планову (торгово-фінансові дані, виробничо-планові).

3. Облікову інформацію:

а) дані бухгалтерського обліку;

б) поточний облік: журнали-ордера, машинограми по балансових рахунках,
головна книга;

в) звітність – різні баланси;

г) статистичне облік і його інформація;

д) оперативне облік (усілякі зведення, довідки).

4. Позаоблікову інформацію (матеріали ревізій, аудиторських перевірок,
матеріали преси, виробничих нарад, матеріали лабораторного і
лікарсько-санітарного контролю, доповідні записки).

Економічний аналіз базується на системі, що спирається на такі
принципи:

а) об’єктивність відображення всіх сторін господарської діяльності;

б) єдність інформації;

в) виявлення споживачів в інформації і засобів їх задоволення;

г) усунення дублювання в первинній інформації;

д) оперативність інформації.

47. Джерела інформації економічного аналізу.

Глибина і результативність ЕА залежать від обсягу, своєчасності та
якості використовуваної інформації. Інформація – це впорядковані
повідомлення про кількісний та якісний стан речей чи явищ, сукупність
даних і знань про них. Вона може бути виражена за допомогою цифр, букв
та ін. символів. В економіці інф-ція відображає процеси та явища
госп-кої дія-ті людей, закономірності ф-ціонування ринку і його
складових тощо. Джерела інф-ції, що використ-ся під час аналізу:

1) планово-нормативна інф-ція (матеріали бізнес-планів, норми витрат і
нормативи, прейскуранти цін і тарифів, законодавчі акти, інструкції,
договори, технологічна документація тощо);

2) дані бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку й
звітності;

3) внутрішня позаоблікова інф-ція (накази, виробниче листування, довідки
про перевірки та акти ревізій (аудиту), протоколи виробничих нарад,
доповідні записки тощо);

4) зовнішня інф-ція (звітні дані споріднених підп-в і матеріали
галузевих видань, збірники статистичних матеріалів як вітчизняних, так і
іноземних установ, дані переписів та анкетних обстежень);

5) дані особистих спостережень аналітика (виробничі екскурсії,
хроннометраж робочого дня, опитування працівників підп-ва).

51. Формування доходів, витрат та прибутків підприємства.

Доходи підприємства включають:

доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від реалізації
продукції, товарів, робіт, послуг;

доходи від іншої операційної діяльності (реалізація оборотних активів,
іноземної валюти; від операційної оренди, операційних курсових різниць;
одержані пені, штрафи, неустойки; від списання дебіторської
заборгованості; одержані гранти, субсидії та інші доходи);

доходи від фінансових операцій : від спільної діяльності, інвестицій в
асоційовані і дочірні підприємства, одержані дивіденди, одержані
відсотки за облігаціями, інші доходи;

доходи від іншої звичайної діяльності: реалізації фінансових інвестицій,
основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів;
неопераційних курсових різниць; безоплатно отриманих оборотних активів;
уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

доходи від надзвичайних подій: відшкодування збитків від надзвичайних
подій; інші надзвичайні доходи.

Витрати підприємства включають:

матеріальні витрати;

амортизаційні відрахування;

оплата праці;

відрахування на соціальні заходи;

податки та інші платежі до бюджету;

інші операційні, фінансові, адміністративні і надзвичайні витрати.

Прибуток підприємства складається з:

прибуток (збиток) від звичайної діяльності:

Прибуток (збиток) від операційної діяльності:

Прибуток (збиток) від фінансових операцій

Прибуток (збиток) від іншої звичайної діяльності:

Прибуток (збиток) від надзвичайних подій: втрати від стихійного лиха,
втрати від техногенних катастроф і аварій, відшкодування збитків від
надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи та витрати.

Чистий прибуток підприємства: прибуток підприємства мінус податок на
прибуток.

53.Аналіз прибутку від ін. реалізації.

Під час аналізу прибутків або збитків від ін.реалізації необхідно
зіставляти фактичні дані з планом або аналогічними сумами за попередній
період.Далі визначають причини їх появи або відхилень.Особливу увагу
слід приділяти незапланованим збиткам.У більшості випадків ці суми
доцільно включати до складу резервів зростання прибутку підприємства.

54. Аналіз доходів від ціних паперів.

Виконання плану прибутку в значній мірі залежить від фінансових
результатів д-ті, не пов`язаної з реалізацією продукції. Особливої уваги
потребують доходи від цінних
паперів(акціям,облігаціям,векселям,сертифікатам). Підприємства-тримачі
цінних паперів отримують відповідні доходи у вигляді дивідендів. В
процесі аналізу вивчається динаміка дивідендів, курса акцій, чистого
прибутку, що приходиться на одну акцію, визначаються темпи їх росту або
спаду. Сума отриманих дивідендів залежить від кількості придбаних акцій
і рівня девіденда на одну акцію, величина якого визначається рівнем
рентабельності акціонерного підп-ва, податковою та амортизаційною
політикою держави, рівнем відсоткової ставки за кредит, тощо. Не досить
високий рівень кваліфікації економ.кадрів,неволодіння законами
ринку,невміння оцінити коньюнктуру ринкових законів можуть призвести до
великих збитків підприємства. При аналізі результатів фінансової д-ті
велику користь можуть принести міжгосподарські порівняння, вивчення
досвіду роботи інших підприємств на ринку цінних паперів.

55. Аналіз резервів збільшення прибутку.

Основні резерви збільшення прибутку(Р(П):

Збільшення об’єму реалізації продукції((VРП). Резерв зростання прибутку
за рахунок зр-ня об’єму реал-ії розраховується по формулі:

Р(Пvрп=Р(VРПі*Пфі

де Пфі – факт прибуток в розрахунку на одиницю продукції.

Резерв зростання прибутку за рахунок зниження собівартості товарів або
послуг (Р(С) розраховується по формулі:

Р(Пс= ( ( Р(С(VРПф+Р(VРП))

Резерв зростання прибутку за рахунок покращення якості товарної
продукції розраховується по формулі:

Р(Пякість=(((УДі*Ці)/100(VРПфі+ Р(VРП)

де (УДі – питома вага кожного сорта продукції,

Ці – відпускна ціна відповідного сорта продукції.

Реалізація продукції на більш вигідних ринках збуту.

62. Загальні положення аналізу балансу.

Аналіз балансу починається з визначення зміни суми валюти балансу, а
також побудови балансу в агрегованому вигляді, тобто побудови балансу за
основними розділами і деякими важливими групами статей Актив(на початок
і кінець звітного періоду): 1. Необоротні активи; 2. Оборотні активи, у
тому числі: запаси, векселі одержані, дебіторська заборгованість за
товари, роботи, послуги, дебіторська заборгованість за розрахунками та
інша, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та ін. активи; 3.
Витрати майбутніх періодів. Пасив(на кін. і поч.) 1. Власний капітал; 2.
Забезпечення наступних витрат і платежів; 3. Довгострокові зобов`язання;
4. Поточні зобов`язання, у тому числі: короткострокові кредити банку,
поточна заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, векселі
видані, кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, поточні
зобов`язання за розрахунками та інші; 5. Доходи майбутніх періодів). За
такими даними, порівнюючи валюту балансу на кінець звітного періоду з
початком періоду, бачимо, чи вона зросла, чи зменьшилась. Таке
зіставлення дає змогу визначити загальний напрям зміни руху суми
балансу. Найбільш повну і глибоку інформацію про фінансовий стан та його
динаміку можна одержати за допомогою побудови на базі балансу підп-ва
спеціального порівняльного аналітичного балансу, який будується на
основі бухгалтерського балансу шляхом доповнення його показниками
структури, динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел засобів
підп-ва. Ця аналітична таблиця дає загальну картину всіх змін в
абсолютних і порівняльних величинах статей і груп. Аналітичні таблиці
складаються таким чином. У графі 1 показуються статті та розділи активу
і пасиву балансу підп-ва. Залежно від рівня деталізації показники
таблиць можуть бути представлені окремими статтями або підсумками
розділів активу і пасиву. У графах 2 та 3 відображаються абсолютні
величини статей активу і пасиву балансу на початок і кінець звітного
періоду. У графах 4 та 5 відображається питома вага величини статтей у
підсумках балансу на початок та кінець звітного періоду. У графі 6
показуються зміни абсолютних величин статей за звітний період (3-2). У
графі 7 наводиться зміна питомої ваги величин статей за звітний період
(5-4). У графі 8 показуються зміни абсолютних величин статей у відсотках
до величин на початок періоду (6/2*100). У графі 9 відображаються зміни
абсолютних величин статей у відсотках до зміни підсумку
балансу(6/підсумок графи 6*100). Порівняльний аналітичний баланс зводить
в одне ціле і систематизує ті розрахунки і прикидки, які звичайно
виконує кожен аналітик, вивчаючи баланс. Схемою порівняльного
аналітичного баалансу охоплено більшість важливих показників, що
характеризують статику і динаміку фінансового стану.

66. Аналіз ліквідності підприємства.

Ліквідність та платоспроможність підприємства є критеріями оцінки його
фінансового стану у короткостроковій перспективі. Ліквідність
підприємства – це його спроможність перетворювати свої активи в гроші
для покриття всіх необхідних платежів у міру настання їх строку.

Ліквідність підприємства визначається на основі ліквідності його
балансу.

Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів по активу,
згрупованих за ступенем спадання ліквідності з зобов’язаннями по
пасиву, об’єднаними за ступенем срочності їх погашення.

Ліквідність підприємства можна оперативно визначити за допомогою
коефіцієнтів ліквідності:

Поточний коефіцієнт ліквідності. Показує, скільки гривень поточних
активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань.

Коефіцієнт швидкої ліквідності. Коефіцієнт, схожий на поточний, але він
не містить важкореалізовувані активи.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Відношення найбільш ліквідних активів
до всієї суми короткострокових зобов’язань. Показує, що частина
короткострокових позикових зобов’язань може бути погашена негайно.

68.Аналіз фін.стабільності.

Фін.стабільність підпр.-здатність суб”єкта господарювання функціонувати
і розвиватися,зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у внутр. та
зовн. середовищі яке змінюється,гарантуюча його постійну
платоспроможність та інвестиційну привабливість в межах допустимого
рівня ризику.Одним із важливих показників,що характеризують
фін.стійкість підпр.,є коефіцієнт незалежності(питома вага власного
капіталу в його загал.сумі),який розрах. на поч. і кінець року:

Оптимальним для цього показника є його знач.0,5.Фін.стійкість визнач.
коеф. фін.стійкості на поч.. і кінець року:

Цей коеф.показує,яка питома вага у заг.вартості майна всіх джерел
засобів,які підпр.може викор.у своїй поточній діял.без збитку для
кредиторів.Чим вище цей коеф.тим краще для підпр.Наступним показником
фін.стійкості є коеф.маневреності,який розрах.на поч.. та кінець року:

Коеф.маневреності показує,яка частина власних засобів не закріплена у
коштовностях мобільного хар-ру і дозволяє вільно маневрувати цими
засобами.Оптимальне для цього показника знач.-у межах від 0,4 до
0,6.Важливим показником є коеф. заборгованості,розрах.на поч.. та кін.
року:

Оптимальним знач. є коливання його в межах 0,5-1,0

Це пояснюється тим,що власних засобів повинно вистачати підпр.для погаш.
всієї заборгованості,а токож відсотків по банківських позиках.

Коеф.інвестування розрах. Теж на поч..і кін. Року:

Цей коеф. показ.,наскільки осн.засоби та ін. немобільні засоби
покриваються джерелами власних коштів.Оптимальним знач. є знач. більше
1.

Виділяють чотири типа фін.стабільності:

Абс.стабільність фін.стану,якщо запаси і затрати(З) менше суми планових
джерел їх формування (Дпл),а коеф. забезпеченості запасів і затрат
плановими джерелами засобів(Кз..з.) більше 1

Нормальна стаб.,при якій гарантується платоспроможність підпр.,якщо
З=Дпл, Кз.з.=Дпл/З=1

<1,де Дт.з.-тимчасово вільні джерела засобів 70. Аналіз ефект-ті використання оборотного капіталу. Ефективність використання оборотних коштів характеризується насамперед їхньою оборотністю. Під оборотністю коштів розуміється тривалість проходження коштами окремих стадій виробництва й обігу. Час, протягом якого оборотні кошти знаходяться в обороті, тобто послідовно переходять з однієї стадії в іншу, складає період обороту оборотних коштів. Оборотність оборотних коштів обчислюється: де Z – оборотність оборотних коштів у днях; Зок.сірий – середній залишок оборотних коштів, грош. од.; Кдн – число днів аналізованого періоду (90, 360); Вреал – виручка від реалізації продукції за аналізований період, грош. од. Коефіцієнт оборотності оборотних коштів характеризує розмір розміру виручки від реалізації в розрахунку на одну грош. од. оборотних коштів: Важливим показником ефективності використання оборотних коштів є також коефіцієнт завантаження коштів в обороті. Він характеризує суму оборотних коштів, що авансуються на 1 грош. од. виручки від реалізації продукції: Коефіцієнт завантаження коштів в обороті (Кз) – величина, обернена коефіцієнту оборотності оборотних коштів (Ко). Чим менше коефіцієнт завантаження засобів, тим ефективніше використовуються оборотні кошти. 77. Методика порівняльного аналізу альтернативних інвестиційних проектів. & & F & & & ® ` f ? ( ® o & & & F f & F & & & & F & jN & & ja сті має свої недоліки: він не враховує строки служби машин і те, що машина Б забезпечує значно більшу суму прибутку за весь період експлуатації. Отже, оцінюючи ефективність кап. вкладень, слід враховувати не тільки строки окупності інвестицій, але й дохід на вкладений капітал (ДВК) або прибутковість (рентабельність) проекту: ДВК=Очікувана сума прибутку/Очікувана сума інвестицій. З нашого прикладу видно, що необхідно придбати машину Б, оскільки для машини А ДВК=120/100*100%=120%, а для машини Б ДВК=150/100*100%=150%. де S – майбутня вартість інвестицій через n років; Р – початкова(первісна) сума інвестицій; r – відсоткова ставка у вигляді десяткового дробу; n – кількість років у розрахунковому періоді. . Інакше кажучи, ДГН використовується для визначення суми інвестицій, які необхідно вкласти зараз, щоб довести їх вартість до потрібної величини при заданій відсотковій ставці. ДГН покладено в основу метода чистої поточної вартості, за допомогою якого оцінюється ефективність кап. вкладень. Метод чистої поточної вартості полягає у наступному: 1. Визначається поточна вартість затрат (С), тобто вирішується питання, скільки інвестицій потрібно зарезервувати для проекту. 2. Розраховується поточна вартість майбутніх грошових надходжень від проекту, для чого доходи за кожен рік приводяться до поточної дати. Результати розрахунків показують, скільки засобів треба було б вкласти зараз для отримання запланованих доходів, якщо б ставка доходів дорівнювала відсотковій ставці банку або дивідентній віддачі капіталу. 81. Аналітична діагностика можливого банкрутства. Банкрутство (фінансовий крах, розорення) – документально підтверджена неспроможність суб‘єкта господарювання сплатити за своїми борговими зобов‘язаннями і фінансувати поточну основну діяльність через відсутність коштів. Основною ознакою банкрутства є нездатність підприємства забезпечити вимоги кредиторів на протязі зазначеного часу з дня настання строків платежів. По закінченню цього строку кредитори отримують право на звернення до арбітражного суду про визнання підприємства-боржника банкрутом. Для діагностики вірогідності можливого банкрутства використовуються такі підходи: трендового аналізу широкої системи критеріїв та ознак; обмеженої кількості показників; інтегральних показників; рейтингових оцінок на базі ринкових критеріїв фінансової стабільності підприємства; факторних регресійних та дискримінантних моделей. Ознаки банкрутства можна поділити на дві групи. До першої відносяться показники, які свідчать про можливі фінансові труднощі і вірогідність банкрутства у недалекому майбутньому: (Вагомі втрати в основній діяльності, що повторюються; хронічний спад виробництва, скорочення обсягів продажу, хронічна збитковість; тощо) До другої групи відносять показники, негативні значення яких не дають підстав до оцінки поточного фінансового стану підприємства як критичне, але сигналізують про можливе його різке погіршення у майбутньому. (типу обладнання, виду активів, ринку збуту або сировини; втрата ключових контрагентів; недооцінка оновлення техніки і технології; тощо) Перевага – системність та комплексність. Недолік – складність прийняття рішення в умовах багатокритерності, суб‘єктивність. У відповідності з чинним законодавством застосовують обмежену кількість показників: Коефіцієнт поточної ліквідності, забезпеченості власними оборотними коштами і відновлення (втрати) платоспроможності. Коефіцієнт поточної ліквідності розраховується : Поточні активи – витрати майбутніх періодів Поточні пасиви – Доходи майбутніх періодів Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами: Поточні активи – Поточні пасиви Поточні активи Якщо Коефіцієнт поточної ліквідності нижче нормативного, а частка оборотного капіталу у формуванні поточних активів менше нормативу, то визначається Коефіцієнт відновлення платоспроможності за період 6 місяців: Клік1+6/(звітний період)(Клік1-Клік0) Клік(норм) Клік1-Клік0 – фактичні значення в кінці та на початку звітного періоду Клік(норм) – нормативне значення К. поточної ліквідності Якщо Клік більше 1 , то у П. Є можливість відновлення платоспроможності, якщо менше – ні. Якщо Коефіцієнт поточної ліквідності та частка оборотного капіталу у формуванні поточних активів дорівнюють або вище нормативного, то визначається Коефіцієнт втрати платоспроможності за період 3 місяці: Клік1+3/(звітний період)(Клік1-Клік0) Клік(норм) Якщо Клік більше 1 , то у П. Є можливість зберігти свою платоспроможність, якщо менше – ні. Зводиться до класифікації П. Зо ступенем ризику виходячи із фактичного рівня показників фін. Стабільності та їх рейтингової оцінки у балах. Умовно виділяють 5 класів – від П. З хорошим запасом фін стабільності до П з дуже високим ступенем ризику. Ринкові критерії фінансової стабільності оцінюються за шкалою у балах, а потім порівнюються, можна використати багатомірний порівняльний аналіз. (5) В західних країнах використовують показник Z-рахунок (счёт) Альтмана, який розраховується на базі балансу, звітності про фінансові результати, ринкової вартості звичайних та привілейованих акцій. 83. Методи прогнозування можливого банкрутства. У відповідності до діючого законодавства про банкрутство підприємств для прогнозування їх неспроможності використовується обмежене коло показників:коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власним оборотним капіталом і відновлення(втрата) платоспроможності.Основою для визнання стр-ри баланса незадовільною,а підпр.неплатоспроможним є наявність однієї з умов: коеф.поточної ліквідності на кінець звітного періоду має знач. нижче нормативного; коеф.забезпеченості власними оборотними засобами на кінець звітного періоду має знач. нижче нормативного. Коеф.поточної ліквідності розрах. за формулою: Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами: Якщо Клік нижче нормативного, а частка власного оборотного капіталу в формуванні поточних активів менше нормативного,але намітилась тенденція росту цих показників,то визнач.коефіцієнт відновлення платоспроможності за період рівний 6 міс.: Якщо Кв.п.>1,то у підпр. Є реальна можливість відновити свою
платоспроможність,і навпаки.

84. Вплив інфляції на прийняття рішень фінансового характеру.

Важливою проблемою при прогнозуванні ефективності капітальних вкладень є
зростання цін у зв`язку з інфляцією, який суттєво впливає на рівень
реального доходу. Для того, щоб зрозуміти методику врахування інфляції,
необхідно виявити різницю між реальною та грошовою ставками доходу.

Приклад: при темпі інфляції 60% за рік. Інвестор бажає вкласти 3000
тис.грн. таким чином, щоб вони зростали на 20% щорічно і щоб через рік
він міг купити товарів на 20% більше, ніж тепер. Якщо інвестор бажає
отримати на свій капітал 20% реального доходу, то йому потрібно
додатково отримати 60% грошей на вклад і 60% для захисту від інфляції
реального річного доходу. Фактичний дохід, який хоче отримати інвестор
через рік у грошовому вимірі повинен бути вищим за першочерговий, тобто
реальний річний дохід. Таким чином грошова ставка, яка потрібна
інвестору для отримання реального доходу в 20% і захисту від інфляції в
60% знаходиться за формулою: ЧТ=(1+Ч)*(1+Т)-1, де Ч-необхідна реальна
ставка доходу (до врахування інфляції), Т-темп інфляції, ЧТ-необхідна
грошова ставка доходу.

У випадку, коли витрати і ціни ростуть однаковими темпами з індексом
інфляції, у розрахунках можна не враховувати інфляцію. Якщо витрати і
ціни ростуть різними темпами, то не можна здійснювати дисконтування
грошових надходжень, вирахованих у постійних цінах за реальною ставкою
доходу. Обгрунтування управлінського рішення щодо впровадження проекту у
виробництво потребує визначення перш за все величини грошової ставки,
виручки від реалізації, витрат і доходу, а також потрібно враховувати
реальний рівень інфляції, тому що рішення без цього врахування рішення
буде не вірним. Тільки дисконтування дає можливість вірно враховувати
вартість капіталу та рівень інфляції і реально оцінити доходність
інвестиційних проектів на майбутнє.

Важливим етапом ефективності управлінських рішень слугує аналіз
рентабельності інвестиційногокапіталу. При цьому, враховуючи вартість
капіталу та рівень інфляції можна досить реально оцінити прибутковість
інвестиційних проектів у перспективі.

85. Загальна оцінка реалізації продукції маркетингової діяльності
підприємства.

Якщо обсяги реалізації продукції мають тенденцію до постійного зниження
через відсутність належного попиту на неї, то слід уважно проаналізувати
всі обставини та фактори, що формують цей попит. Необхідно також
з’ясувати основні засади маркетингової політики підприємства: чи
достатньо вона гнучка та активна, чи практикуються відмінні підходи на
різних ринках тощо.

Аналізуючи обсяг реалізації, треба вивчити її динаміку за кілька років,
а також по кварталах і місяцях звітного року. Необхідно дати оцінку
виконанню плану з обсягу реалізації в цілому, по окремих групах видів
продукції, зонах реалізації тощо.

Обов’язково слід зіставити обсяги виробництва, відвантаження та
реалізації, визначити основні причини можливих розбіжностей цих
показників.

Після вивчення цих найбільш загальних факторів слід перейти до
детального розгляду конкретних факторів, які можуть впливати на кінцевий
обсяг реалізації продукції. Систематизуючи фактори, що впливали на
реалізацію продукції, необхідно відокремити фактори внутрішньої та
зовнішньої дії.

Далі слід зосередити увагу на виконанні плану відвантаження продукції
споживачам. Якщо під час аналізу встановлюють неритмІчнІсть
відвантаження продукції, варто ретельно з’ясувати причини такого
становища і виявити винних.

Останні роки зростає значення зовнішньоекономічної діяльності
підприємств, оскільки вона дає можливість використовувати значні за
обсягом світові ринки збуту продукції і заробляти валюту. Тому обсяги
поставок на експорт, строки виконання, види продукції, а також
ефективність цих операцій мають бути одними з першочергових завдань
аналізу реалізації продукції. Особливо важливо виявити можливі недоліки
в цій діяльності і навіть зловживання, спланувати заходи щодо
використання резервів зростання обсягів експорту і поліпшення
відповідних економічних показників.

Закінчуючи аналіз показників реалізації продукції, необхідно визначити
резерви і здійснити підрахунок їх величин.

91. Аналіз асортименту продукції

Одним із важливих напрямів деталізації обсягу випуску продукції є
вивчання його в асортиментному розрізі. Під асортиментом розуміють
перелік вироблюваних видів продукції із зазначенням обсягів випуску.
Більш вузьким поняттям є номенклатура випуску, яка характеризує тільки
кількість, різноманитність продукції, що виробляється. Структура- це
співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва,
виравженому здебільшого у відсотках. Зміна асортименту в порівняні з
планом призводить до асортиментних, а в структурі випуску- структурних
зрушень. Взагалі ці явища тісно пов’язані один з одним і тому ми маємо
єдині асортиментно-структурні зрушення у випуску продукції.

Розрахунок показників виконання плану асортименту здійснюють трьома
способами. Перший має назву “спосіб найменьшого числа”,суть якого – у
виборі меньшої із двох сум. Інакше кажучи, береться фактична сума. Але
за умови, якщо вона не перевищує планове завдання. Другий спосіб вимагає
брати як загальний показник найменьший процент виконання плану серед
усіх виробів.

Третій спосіб попонує знаходити співвідношення кількості виробів з
повним виконанням плану і кількості позицій

Причини недовиконання плану по асортименту можуть бути зовнішні та
внутрішні.До зовнішніх відносяться: кон’юктура ринку, зміна попиту на
окремі види продукції, стан матеріально-технічного забезпечення і т.д.;
до внутрішніх –недоліки технічного стану обладнання, його простої ,
аварії,недостатність електроенергії,низька культура виробництва,
недоліки у системі управління і матеріального стимулювання.

92. Аналіз структури випуску продукції.

У практичній роботі підп-в рівні виконання плану з виробництва окремих
видів продукції найчастіше не співпадають. Це призводить до порушення
планової структури вир-ва(співвідношення окремих виробів у загальному їх
випуску). Виконати план структури вир-ва означає зберегти питому вагу
кожного виробу у загальному обсязі продукції. При цьому, структурні
зміни можуть мати місце лише при повному виконанні плану з асортименту.
Зміна структури вир-ва справляє великий вплив на всі економічні
показники: об`єм випуску у вартісній оцінці, матеріаломісткість,
собівартість товарної продукції, прибуток, рентабельність. Якщо
збільшується питома вага більш дорогої продукції, то об`єм її випуску у
вартісному виразі зростає і навпаки. Те ж відбувається з розміром
прибутку при збільшенні питомої ваги високорентабельної і відповідному
зменшенні частки низькорентабельної продукції. Аналіз виконання плану за
структурою проводиться кількома способами: при першому – планове вир-во
кожного виду продукції у грошовому виразі множимо на середній відсоток
виконання плану випуску продукції в цілому по підп-ву(всього звіт/всього
план); при другому – фактичне вир-во продукції(усього звіт)
розподіляється за (множиться на) плановою питомою вагою виробів у
загальному обсязі(план/всього план). Результати, що отримали, записуємо
у графу “Фактичний випуск продукції за плановою структурою” і порівнюємо
з фактичним вир-вом кожного виду продукції. У залік виконання плану
вир-ва кожного виробу береться найменша величина показника. Залікові
суми підраховуються у цілому по підп-ву. Отриманий результат(загальний)
по графі “Зараховується до виконання плану за структурою” ділиться на
величину фактичного вир-ва і визначається коефіцієнт структури або
відсоток виконання плану з урахуванням структури.

96. Аналіз ритмічності виробництва .

При вивченні діяльності підприємства важливе місце займає аналіз
ритмічності виробництва.

Ритмічності виробництва – це насамперед чітка, стійка та збалансована
діяльність підприємства, яка дає змогу рівномірно випускати продукцію і
виконувати зобов‘язання перед споживачами. Ритмічно робота – це випуск
продукції рівними частками за будь-які однакові проміжки робочого часу.
Ритмічна робота є основною умовою своєчасного випуску та реалізації
продукції. Неритмічність погіршує всі економічні показники: знижує
якість продукції, збільшує обсяг незавершеного виробництва та
понадпланові залишки готової продукції на складах, як наслідок,
сповільнює оборотнісь капіталу, не виконуються поставки зо договорами,
підприємство платить штрафи за несвоєчасну відвантаження продукції;
несвоєчасно надходить виручка; перевитрачається фонд заробітної плати
(на початку місяця робітникам платять за простої, а в кінці –
понаднормові). Все це призводить до підвищення собівартості продукції,
зменшенню суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Розрізняють два поняття ритмічності:

ритмічність випуску продукції (товарної);

ритмічність виробництва (як завершеного, так і незавершеного).

Для оцінки ритмічності використовують прямі та непрямі показники. Прямі
показники – коефіцієнт ритмічності, коефіцієнт варіації, коефіцієнт
аритмічності, питома вага виробництва продукції за кожну декаду, питома
вага виробництва продукції за кожний місяць до квартального випуску,
питома вага виробництва продукції за кожний квартал до річного випуску,
питома вага продукції, випущеної у першу декаду звітного місяця до
третьої декади попереднього місяця. Непрямі показники – наявність виплат
за понаднормові роботи, виплати за простої через з вини господарюючого
суб‘єкту, втрати від браку, сплата штрафів за недопоставку та
несвоєчасне відвантаження продукції, наявність понаднормативних залишків
незавершеного виробництва і готової продукції на складах.

Коефіцієнт ритмічності розраховується шляхом сумування фактичних
показників питомої ваги випуску за кожний період, але не більше
планового їх рівня.

Коефіцієнт варіації (Кв)– визначається як відношення
середньоквадратичного відхилення від планового завдання за добу (декаду,
місяць, квартал) до середньодобового (середньодекадного,
середньомісячного, середньоквартального) планового випуску продукції:

Коефіцієнт аритмічності розраховується як сума додатних і від‘ємних
відхилень фактичного випуску продукції від планового показника зо кожний
день (декаду, місяць). Чим більший показник аритмічності тим менш
ритмічно працює підприємство.

98.Загальна оцінка ефективного використання трудових ресурсів.

Велике значення для оцінки ефективного використання трудових ресурсів на
підпр. в умовах ринкової економіки має показник рентабельності
персоналу(співвідношення прибутку до середньорічної чисельності
промислово-виробничого персоналу).Оскільки прибуток залежить від
рентабельності продажів,коефіцієнта обертає мості капіталу і суми
функціонуючого капіталу,факторну модель даного показника можна
представити таким чином:

де П-прибуток від реалізації продукції;ЧР-середньосписочна чисельність
робітників;В-виручка від реаліз.прод.;KL-середньорічна сума
капіталу;ТП-вартість випуска товар.прод. у діючих
цінах;П/ЧР-рентабельність персонала;П/В-рентабельність
продажів;KL/ЧР-капіталозабезпеченість праці;В/ТП-доля виручки у вартості
виготовленої продукції;ТП/ЧР-середньорічний виробіток продукції одним
робітником у діючих цінах.За першою моделю можна визначити як змінився
прибуток на одного працівника за рахунок зміни рівня рентабельності
продажів,коефіцієнта обертаємості капітала і капіталозабезпеченості
праці.Друга модель дозволяє встановити як змінився прибуток на одного
працівника за рахунок рівня рентабельності продажів.питомої ваги виручки
в загальному обсязі виробленої продукції та продуктивності праці.Друга
модель зручна тим,що дозволяє ув”язати фактори роста продуктивності
праці з темпами роста рентабельності персонала.Для цього зміна
середньорічного виробітку продукції за рахунок і-го фактора треба
помножити на фактичний рівень прибутку на гривню товарної
продукції.Від”ємний результат впливу окремих факторів можна розцінювати
як невикористаний резерв підвищення ефективності використання трудових
ресурсів на підпр.

99. Значення, завдання і джерела інформації аналізу використання
трудових ресурсів.

До трудових ресурсів відноситься та частина населення, яка володіє
необхідними фізичними даними, знаннями і навичками праці у відповідній
галузі. Від забезпечення підп-ва трудовими ресурсами та ефективності їх
використання залежить об`єм і вчасність виконання всіх робіт,
ефективність використання обладнання,машин і як результат- об`єм вир-ва
продукції,її собівартість,прибуток.

Основними задачами аналізу використання трудових ресурсів є:

1 вивчення і оцінка забезпеченості підп-ва та його структурних
підрозділів трудовими ресурсами вцілому, а також за категоріями і
професіями;

2 визначення і вивчення показників плинності кадрів;

3 виявлення резервів трудових ресурсів, більш ефективного і повного їх
використання.

Джерела інформації для аналізу: план економічного і соц.розвитку
підп-ва, статистична звітність по результатам праці ф №1 “отчет по
труду”, додаток до ф №1 “отчет о движении робочей силы, рабочих мест”,
ф №2 “Отчет о количестве работников в аппарате управления и оплате их
труда”, дані табельного обліку і відділу кадрів.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю
відпрацьованих днів та годин одним працівником за аналізуємий період
часу,а також за ступенем використання фонду робочого часу.Такий аналіз
проводиться по кожній категорії робітників,по кожному виробничому
підрозділу і в цілому на підприємстві.

100. Аналіз чисельності, складу та руху роб сили.

Під час аналізу фактичну середньооблікову кількість працюючих у цілому і
по окремих категоріях порівнюють з плановими показниками та даними за
попередній період, визначають абсолютні відхилення та їх причини.

Персонал підпр-ва поділ-ся на парц-в осн д-ті (роб-ки, учні, інж-техн
персонал, службовці, молодш обсугов персонал і персонал охорони), прац-в
обслуговуючої д-ті та ін госп-в. Наявність надпотрібної кіл-ті персоналу
з усіх категорій (крім учнів) розцінюється як порушення штатної
дисципліни, яке веде до зниження ПП на одного працюючого. Вивчення
складу персоналу потребує також дослідження його структури – порівняння
факт питомої ваги кожної категорії персоналу у його заг кіл-ті з
необхідною, та у динаміці за кілька років. Підвищення питомої ваги роб-в
у заг кіл-ті персоналу хар-єроботу підпр-ва з позит сторони, оскільки
супроводжується зр-ням ПП.

За хар-ром участі у процесі вир-ва роб-ки діляться на основні та
допоміжні. Зміна співвід-ня між осн та допом роб-ками призводить до
зміни ПП (порівнюється факт з план та зфакт замин період).

Рух роб сили хар-ть такі коеф-ти:

Коеф-т прийому (в норм умовах =0,03-0,04):

Коеф-т звільнення (в норм умовах =0,03-0,04):

Коеф-т плинності (в норм умовах =0):

106. Значення завдання та джерела інформації для аналізу використання
матеріальних ресурсів.

Обов’язковою умовою стійкого виробничого процесу є своєчасне і повне
його забезпечення необхідними матеріальними ресурсами.

Потреба підприємсва в матеріальних ресурсах може бути забезпечена
екстенсивним шляхом ( купівля або виготовлення більшої кількості
матеріалів та енергії) або інтенсивним шляхом (більш економним
використанням наявних запасів в процесі виробництва продукції)

Перший шлях веде до збільшення питомих матеріальних затрат на одиницю
продукції,хоча собівартість її може при цьому знизитись за рахунок
збільшення обсянів виробництва та зменшення долі постійних витрат.
Другий шлях забеспечує зниження питомих матеріальних витрат та зниження
собівартості продукції. Економне використання сировини, матеріалів та
енергії рівнозначно збільшенню їх виробництва.

Задачи аналізу забезпечення та використання матеріальних ресурсів:

А) оцінка реальності планів матеріально- технічного забезпечення міра їх
виконання та впливання на обсяги виробництва продукції, їх собівартість
та інші показники;

Б)оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

В)виявлення внутривиробничих резервів економії матеріальних ресурсів та
розробка конкретних заходів по їх використанню.

Джерела інформації для аналізу матеріальних ресурсів: план матеріально-
технічного постачання,заявки, договори на постачання сировини та
матеріалов, форми статистичної звітності про забезпеченість та
використання матеріальних ресурсів, про затрати на виробництво,
оперативні дані відділу матеріально-технічного постачання, складських та
транспортних служб, данні аналітичного бухгалтерського обліку про
постачання, використання та залишки матеріальних ресурсів і т.п.

107. Програма та методика аналізу матеріальних ресурсів.

Аналіз матеріальних ресурсів включає в себе: 1.загальну оцінку виконання
плану матеріально-технічного постачання(У процесі аналізу необхідно дати
оцінку забезпечення підп-ва необхідними основними та допоміжними
матеріалами, комплектуючими виробами, паливом та електроенергією тощо.
Слід з`ясувати причини і виявити винних осіб, якщо по будь-яких позиціях
викривались факти недопостачання, які шкодили процесу вир-ва. Аналіз
повинен виявити, де провина постаачальників матеріалів, а де недогляд
якогось працівника підп-ва. Далі необхідно проаналізувати якість
придбаних матеріалів, комплектність постачання, дотримання передбачених
угодами термінів і ритму вир-ва. Аналіз мусить показати, як на підп-ві
налагоджено контроль за виконанням договірних умов постачальниками, які
заходи вживались у разі затримок чи ін. порушень у поставках, наскільки
оперативно реагує підп-во на ті чи ін. відхилення); 2. аналіз складських
запасів матеріальних ресурсів(У процесі аналізу дається оцінка загальної
величини складських запасів, динаміці їх залишків, комплектності,
наявності непотрібних і зіпсованих матеріалів і сировини. Як критерій
при аналізі використовують нормативи, розраховані по групах і окремих
видах сировини або матеріалів. Нормативи мають не тільки грошовий вираз,
а й натуральний(днів запасу). Аналіз завершують розробкою заходів щодо
оптимізації рівня складських запасів, поліпшення стану їх зберігання і
ліквідації понаднормативних запасів); 3. аналіз використання
матеріальних ресурсів і розрахунок впливу факторів на обсяг випуску
продукції(Аналіз використання матеріалів здійснюється за допомогою
узагальнюючих показників матеріаломісткості (витрати основних
матеріалів/товарна продукція) або оберненого до неї показника
матеріаловіддачі. Ці показники можна розрахувати в цілому по всій
товарній продукції, а також по окремих виробах. Слід вивчити зміну цього
показника в динаміці та порівняно з ін. підп-вами, врахувати галузеві
особливості формування витрат і зконцентрувати увагу на з`ясуванні
причин зміни цих показників і можливих резервів економії. У процесі
аналізу використовують як допоміжні показники рівня відходів і браку
продукції, коефіцієнт корисного використання сировини, норми витрат
матеріалів(їх обгрунтованість, своєчасність їх перегляду), палива,
енергії на окремі вироби).

111. Основні напрямки зниження матеріаломісткості продукції

Матеріаломісткість продукції – це відношення суми матеріальних затрат до
собівартості виробленої продукції. Цей показник показує, скільки
матеріальних затрат фактично припадає не виробництво одиниці продукції.

Зниження матеріаломісткості продукції може відбуватися за двома
загальними напрямками:

зменшення обсягу, кількості спожитих матеріалів – структурні зміни;

зниження ціни матеріалів, що потрібні для виробництва продукції –
вартісні зміни.

Серед структурних змін матеріальних затрат, що сприятимуть зниженню
матеріаломісткості можна назвати такі:

зменшення норми витрати,

збільшення питомої ваги сировини вищої якості;

зниження відходів і втрат сировини і матеріалів;

застосування у виробництві більш сучасної технології і техніки.

Ці заходи мають підвищити матеріаловіддачу , що у свою чергу знизить
матеріаломісткість.

Серед вартісних змін матеріальних затрат, що сприятимуть зниженню
матеріаломісткості, можна виділити такі:

зниження ціни придбання сировини;

зниження заготівельних витрат;

зменшення транспортних витрат;

зменшення експлуатаційних витрат та інші.

113.Загальна оцінка ефективності використання основних засобів.

Основні засоби-сукупність засобів,які слугують більше 1 року(виробничого
циклу),поступово переносять свою вартість на створювальний
продукт,приносять економ.вигоду.Вартісну оцінку підприємства визначають
самостійно.Строк корисного використання основних засобів підпр.також
визначає самостійно.По своєму складу ОЗ поділ.на :
пром.-виробничі,виробничі фонди ін.галузей,невиробничі.Аналіз
забезпеченості ОЗ проводиться шляхом порівняння фактичної наявності
обладнання,виробничих площ,машин, і т.д. з необхідними основними фондами
для виконання виробничої програми.Одним з показників забезпеченості є
показник фондоозброєності,який розрах. шляхом ділення вартості ОФ на
середньоспискову чисельність робітників в найдовшу зміну.Для розрахунку
потреби в обладнанні необхідно мати дані:номенклатура та асортимент
випускаємої продукції,трудомісткість окремих видів прод. в
машино-годинах,дійсний фонд часу роботи обладнання за якийсь
період(потужність).Щоб підрахувати необх. кіл-ть обладнання необхідно
трудомісткість по кожному виду обробки поділити на дійсний фонд часу
роботи обладнання.Потреба в вироб.площах розрах. шляхом множення норми
площі на 1 верстат на факт. кіл-ть обладнання та необхідну кіл=ть для
виконання необхідної програми.Аналіз стр-ри ОФ проводиться за допом.
показників:технолог.стр-ру ОФ хар-ть частка активної частини ОФ в заг.
кіл-ті;вікова стр-ра ОФ(групи ОФ за віком:до 5 років,5-10,
10-15,15-20,більше 20).Ступінь оновлення ОФ хар-ся:

,Кприд=1-Кзносу

114. Значення,завдання та джерела інформації аналізу використання
основних засобів.

Одним з найважливіших факторів зростання ефективності виробництва на
промислових підп-вах є забезпеченість основними засобами в необхідній
кількості й асортименті та більш повне їх використання.

Задачі аналізу-визначити забезпеченість підп-ва і його структурних
підрозділів основними засобами і рівень їх використання, визначити
причини їх змін, розрахувати вплив використання ОЗ на об`єм виробництва
продукції та інші показники, вивчити ступінь використання виробничої
потужності обладнання, виявити резерви зростання ефективності
використання ОЗ.

Джерела даних для аналізу: план підприємства, план технічного розвитку,
ф.№1 “Баланс підприємства”, ф.№3 “Додаток до балансу підприємства”
розділ 1 “Склад і рух основних засобів”, ф.11 “Звіт про наявність і рух
ОЗ”, ф. “Баланс виробничої потужності”, данні про переоцінку ОЗ(
ф.№1-переоцінка), інвентарні картки обліку ОЗ, проектно-сметна, технічна
документація.

Для характеристики ефективності використання ОЗ слугують показники
фондовіддачі (відношення вартості товарної продукції до середньорічної
вартості ОЗ), фондоємкості, рентабельності (відношення прибутку до
середньорічної вартості ОЗ), капітальних вкладень на грошову одиницю
приросту продукції.

115. Аналіз складу, динаміки, стр-ри і техн стану ОФ.

Аналізуючи основні фонди, насамперед треба визначити їх середньорічну
вартість і динаміку зміни за ряд років. При цьому корисно зіставити
темпи їх зміни з динамікою зростання вартості продукції або обсягів
виробництва в натуральному виразі. Останній показник повинен мати вищі
темпи зростання порівняно з основними фондами. Але економічні труднощі,
які мають місце в нашій країні, можуть спричинити і зворотні тенденції.

Аналізуючи склад основних виробничих фондів, необхідно поділити їх на
активні та пасивні, визначивши питому вагу кожної групи. Треба ретельно
вивчити, як змінюється співвідношення цих груп упродовж останніх років.
При цьому невпинне збільшення частки активних фондів у вигляді робочих і
силових машин — мета кожного підприємства.

У сучасних ринкових умовах дуже важливо звернути увагу на те, яка частка
основних фондів здана або взята в оренду, яку земельну площу
підприємство займає і наскільки доцільно використовує її.

Аналізуючи стан основних фондів, насамперед на підставі даних першого
розділу активу бухгалтерського балансу, розраховують коефіцієнт
спрацювання (зносу) основних фондів і вивчають його динаміку за ряд
років:

Коефіцієнт вибуття основних засобів:

Коефіцієнт оновлення основних засобів:

Коефіцієнт приросту основних засобів:

Коефіцієнт придатності основних засобів:

121.Значення, завдання та джерела інформації собівартості продукції.

Важливим показником, характеризуючим роботу промислових підприємств є
собівартість продукції. Від її рівня залежать фінансові результати
діяльності підприємств, темпи розширенного відтворення, фінансовий стан
господарських суб’єктів.

Аналіз собівартості продукції, робіт та послуг має виключно важливе
значення. Він дозволяє з’ясувати тенденції зміни данного показника,
виконання плану по його рівню,виявити вплив факторів на його збільшення
і на цій основі дати оцінку роботи підриємства по використанню
можливостей та встановити резерви зниження собівартості продукції.

Об’єкти аналізу собівартості продукції є наступні показники:

-повна собівартість товарної продукції в цілому та по елемнтам затрат;

-затрати на 1 гривню товарної продукції;

-собівартість порівнянної товарної продукції;

-собівартість окремих видів продукції

-окремі елементи та статті витрат

Аналізуючи собівартість продукції розв’язують такі основні задачі:

1)оцінка виконання плану за собівартістю продукції в цілому по
підприємству, а також по окремих видах прдукції;

2)вивчення причин відхилення фактичних затрат від планових у розрізі
статей, а також за окремими видами та групами продукції;

3)пошук резервів зниження собівартості продукції та розробка відповідних
заходів щодо їх використання.

Джерела інформації:дані звіту по собівартості продукції,звіту про
фінансово-майновий стан підприємства і звіту підприємства з праці.
Залучаються також планові й звітні калькуляції по окремих видах
продукції та відповідні дані бухгалтерського обліку.

122. Показники собівартості продукції.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підп-ва. Її
рівень характеризує роботу підп-ва і структурних підрозділів, дає змогу
оцінити величину прибутку на кожну гривню витрат. Собівартість продукції
– це грошова форма вартості спожитих видів праці, засобів праці та
прдметів праці. Виділяють виробничу собів-ть та повну собів-ть(включає
виробничу собів-ть і позавиробничі витрати). Узагальнюючими показниками
собів-ті продукції слугують: собівартість одиниці продукції; виконання
плану зниження собів-ті порівнянної продукції; витрати на 1грн. товарної
продукції. Показник собів-ті одиниці продукції на підп-вах планується та
обліковується лише за основними видами. Для цього витрати на вир-во
сновних видів прдукції співвідносять до обсягу всієї продукції.
Собівар-ть одиниці окремих видів проодукції вільна від впливу побічних
структурних факторів. Це надає можл-ть оцінити вплив факторів на прямі
витрати. Собів-ть одиниці окремих видів продукції незамінна для
порівняльного аналізу, слугує відправним пунктом дослідження шляхів
знниження витрат за рахунок змін в конструкції та технології виробів.
Показник виконання плану зниження собів-ті порівнянної продукції
вираховується у відсотках і абсолютній сумі економії. На продукцію, що
виробляється вперше на підп-ві, затверджується планова величина цього
показника в цілому і за статтями калькуляції. В поточній та річній
звітності фактичний випуск продукції перераховують за плановою і за
середньорічною собів-тю минулого року. Шляхом порівняння фактичних
витрат із витратами, перерахованими за рівнем плану і минулого року,
виявляють економію або перевитрати. Витрати на 1 крб. Продукції.
Визначення планового рівня собів-ті продукції потребує також даних про
залишки нереалізованої продукції на початок і на кінець року. При
зниженні собів-ті продукції, витрати на 1 грн. нереалізованої продукції
на кінець року мають бути нижчі від середньорічних, а на одну гривню
товарної продукції – нижчі ніж на одну гривню реалізованої продукції.
Розробка плану організаційно-технічних заходів, зниження собів-ті
продукції базується на оцінці результатів аналізу. В умовах ринкової
економіки використовують показники собівартості залежно від потреби.

128.Аналіз витрат за економ.елементами.

Групування витрат по елементах необхідно для того,щоб вивчити
матеріаломісткість,трудо- та енергомістксть і т.д. та встановити вплив
техн.прогресу на структуру витрат.При цьому виділяють наступні елементи
витрат: матер.витрати,витрати на оплату праці. на соц.заходи,
амортизація,ін.операц.витрати,ін.витрати. Аналіз витрат за елементами
здійсн. у послідовності: 1.Визнач.питома вага окремих елементів
витрат.2.Визнач.відхилення факт.стр-ри і планової.3.Визнач.
абс.відхилення витрат за окремими елементами на 1грн.4.Здійсн.факторний
аналіз причини відхил. по окремих елементах за рах. факторів норм та
цін.

Групування витрат по статтям показує куди, на які цілі і в яких розмірах
витрачені ресурси, а саме чи на вир-во чи на збут.

Аналіз матер.затрат полягає в порівнянні факт.обсягу їх з плановим чи
базовим і в обчисленні дії окремих факторів на виявлені
відхилення.Завжди слід виявляти вплив таких факторів:

зміни питомих затрат сировини та матеріалів на одиницю продукції-фактор
“норм”;

зміни с/в заготовлення одиниці сировини та матеріалів-фактор”цін”

Аналіз матер.затрат завжди завершується підрахунком резервів зниження
затрат.Аналіз викор. Фонду оплати праці починають з визначення
абс.відхилення від планового фонду або фактичного за базовий період.При
дослідженні причин відхилення виявляють вплив двох факторів:зміни
середньо облікової чисельності і зміни середньої зар.плати.Для
розрахунку можна викор. Спосіб абс.різниць,згідно з яким вплив 1-го
фактору визнач. Множенням відхилення від плану за кіл-тю на планову
середню зар.плату,а вплив 2-го-множенням відхилення від плану з
середньої зар.плати на факт.чисельність.

За затратами на обслуговування вир-ва та управління розрах. Також
відносне відхилення,порівнюючи факт. Затрати з даними
кошторису,перерахованими на % виконання плану випуску товарної
продукції.

130. Аналіз прямих матеріальних витрат.

Прямі матер витрати відносяться на собівартість виробів за прямою
ознакою і утворюють одноелементні статті.

Непрямі матер витрати (напр, ТЗВ) попередньо групуються в кошторис по
кожній статті; утворюють комплексні статті витрат, які після
розподілення за певною ознакою вкл-ся в соб-ть виробів пропорційно.

Отже, прямі матер витрати оцінюють шляхом співставлення факт витрат з
плановими, перерахованими на факт обсяг виробленої продукції.

На зміну величини прямих матер витрат впливає:

Обсяг вир-ва:

(МВпрямі=МВпряміпл*%Викон-ня ПлануВипускуПр-ії

(МВпрямі=(МВпряміфакт-МВпряміпл)*ВипускПр-іїфакт

Рівень прямих матер витрат у соб-ті одиниці пр-ії, який залежить від:

Зміни норм витрат:

(МВпрямі=(МВпрямііфакт-МВпрямііпл)*Ціпл

Зміни цін придбанняодиниці кожного виду матер ресурсів:

(МВпрямі=(Ці1-ціфакт- Ці1-ціпл)*МВіфакт

131. Аналіз факторів норм в собівартості продукції.

Фактор “норм” – це фактор питомих витрат сировини й матеріалів на
одиницю продукції.

Аналіз фактора “норм” застосовують при аналізі матеріальних витрат у
собівартості продукції. Суть його полягає у визначенні величини впливу
цього фактору на величину матеріальних витрат,або на відхилення цих
витрат шляхом порівняння планових показників з фактичними чи базовими.

Зміна питомих витрат сировини й матеріалів може відбуатися під впливом
таких причин:

пов’язаних із виконанням плану технічного розвитку в заходах,
спрямованих на зниження норм витрачання;

зумовлених різними іншими відхиленнями від поточних норм витрат.

136. Аналіз інших комплексних витрат.

До інших комплексних витрат самостійно відносять: втрати від браку,
позавиробничі витрати. У статті “Втрати від браку” враховують:вартість
остаточно забракованих деталей, вузлів та виробів, вартість сировини та
матеріалів, зіпсованих понад встановлені норми при налагодженні
устаткування,витрати на виправлення браку,витрати на гарантійний
ремонтза вирахуванням вартості браку,за ціною можливого використання,
утримань з осіб- винуватців браку і постачальників недоброякісних
матеріалів. Аналіз “Втрат від браку” проводять шляхом співставлення
вартості остаточно забракованих виробів чи деталей , витрат на
виправлення браку, сум повернень і утримань від браку за ряд звітних
періодів( в абс.% до собівартості тов. Продукції),напрямків усунення
браку і його складових частинах. Джерелами аналізу слугують дані
аналітичного обліку та позаоблікова інф-ція: акти ,повідомлення,
відомості на брак, рекламації споживачів,звіти майстерень з гарантійного
ремонту,звіти відділів технічного контролю за якістю матеріалів, дні
якості та інше.Скорочення втрат від браку є резервом зниження
собівартості продукції.

“Позавиробничі витрати “ включають витрати на: тару та упаковку
,транспортування до станції відправлення, вантаження у вагони,кораблі,
авто, збут та реалізацію продукції,підтримку стабілізації оптових цін.
Аналіз цих витрат проводять шляхом співставлення за статтями кошторису
факт. Планових величин,пеерахованих на фактичний обсяг реалізації.
Визначають абс. і відносне відхилення(економію чи перевитрати).
Джерелами такого аналізу слугують аналітичні розрахунки кошторису,
облікові бух. данні,показники бізнес-плану.Скорочення позавиробничих
витрат є резервом зниження собівартості продукції.

137. Зведений підрахунок резервів зниження собівартості продукції.

Основними джерелами резервів зниження собів-ті промислової продукції (Р
\SYMBOL 175 \f “Symbol” С) є: збільшення обсягу її вир-ва (Р \SYMBOL 173
\f “Symbol” VВП); скорочення витрат на її вир-во (Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” З) за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, економного
використання сировини, матеріалів, електроенергії, топлива, обладнання,
скорочення невиробничих витрат, виробничого браку і т.д. Величина
резервів може бути визначена за формулою: Р \SYMBOL 175 \f
“Symbol” С = Cм – Сф = (Зф – Р \SYMBOL 175 \f “Symbol” З + ДВ)/(VВПф + Р
\SYMBOL 173 \f “Symbol” VВП) – Зф/VВПф, де Cм,Сф – відповідно можливий
та фактичний рівень собів-ті виробу; ДВ – додаткові витрати, необхідні
для освоєння резервів збільшення випуску продукції. Резерви збільшення
вир-ва продукції виявляються у процесі аналізу виконання виробничої
програми. При збільшенні обсягу вир-ва продукції зростають тільки змінні
витрати (пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати та ін.),
сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, в результаті
знижується собівартість виробів. Резерви скорочення витрат виявляються
по кожній статті витрат за рахунок конкретних організаційно-технічних
заходів (впровадження нової більш прогресивної техніки і технології
вир-ва, покращення організації праці та ін.), які будуть сприяти
економії зарплати, сировини, матеріалів, енергії і т.д. Додаткові
витрати на освоєння резервів збільшення вир-ва продукції визначаються
окремо по кожному його виду. Це в основному зарплата за додатковий
випуск продукції, витрати сировини, матеріалів, енергії та ін. змінних
витрат, які змінюються пропорційно обсягу вир-ва продукції. Для
визначення їх величини необхідно резерв збільшення випуску продукції
і-того виду помножити на фактичний рівень питомих змінних витрат.

141. Функціонально-вартісний аналіз собівартості продукції

Функціонально-вартісний аналіз продукції – це метод знаходження варіанту
виконання функцій, заданих для данної конструкції, найбільш економного з
точки зору як виробника, так і споживача. Послідовність ФВА можна
викласти так: розкласти (расчленить), знайти, розробити (развить). Це
означає, що необхідно розкласти функції виробу та системи, знайти за
допомогою творчого, колективного обговорення альтернативні варіанти
здійснення (втілення) цих функцій, розробити і втілити в життя найбільш
економічні з цих варіантів. Т. ч. ФВА є концентрованою атакою на
надмірну вартість, точніше на ту її частину, яка пов‘язана з
недосконалістю конструкцій. Функціонально-вартісний аналіз собівартості
продукції – полягає в аналізі складових собівартості та пошуку
можливостей її зменшення. Перелік витрат, що відносять на собівартість,
регламентований законодавством. Відповідно до положень (стандартів)
бух.обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням
Бух.обліку № 9 “запаси”) собівартість реалізованої продукції складається
з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом
звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та
наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції
включають:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загальновиробничі витрати.

За цими елементами проводять ФВА, попередньо розклавши їх, шукають
можливі варіанти зниження собівартості. Щоб структурувати та
систематизувати пошук нових рішень складають спеціальні опитники.

143. Методика виявлення впливу обсягу і стр-ри прод. на
собівартість(с/в) прод.

На зміну виробничої с/в впливають:

зміна обсягу випущеної продукції.Розрах.шляхом множення планової с/в на
відсоток перевиконання плану по обсягу випущеної продукції; При
збільшенні обсягу вир-ва продукції зростають тільки змінні витрати
(пряма зарплата робітників, прямі матеріальні витрати та ін.), сума ж
постійних витрат, як правило, не змінюється, в результаті знижується
собівартість виробів.

зміна структури випуску продукції.Розрах.таким чином:

планова с/в в перерахунку на фактичний обсяг та асортимент-планова
с/в*%виконання плану по обсягу випущеної продукції.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019