.

Економічна історія (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 16246
Скачать документ

1.Характеристика формаційного підходу до періодизації економічної
історії.

Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п’ять
суспільно-економічних формацій:

докласове суспільство (первісно-общинний лад);

класове суспільство (яке поділяється на рабовласницький

лад, феодальний лад та капіталістичний лад);

безкласове суспільство (комуністичний лад, першим етапом

якого є соціалізм).

2.Характеристика цивілізаційного підходу до періодизації економічної
історії.

Сучасний період історико-економічних досліджень характеризується широким
звертанням до так званого цивілізаційного підходу, основу якого поклав
відомий американський історик А. Дж. Тойнбі. Він стверджує, що існує
історія окремих своєрідних та замкнутих цивілізацій (спочатку їх було
21, потім 13). Кожна цивілізація проходить у своєму розвитку стадії
виникнення, зростання, надлому та розкладу, після чого гине,
поступаючись іншій. Він вважав, що соціальні процеси, які відбуваються в
окремих цивілізаціях — аналогічні, тобто дають можливість передбачити
головні події сучасного світу. Рушійною силою розвитку цивілізацій є
«творча меншість», носій «життєвого пориву», яка, відповідаючи на різні
історичні виклики, тягне за собою «інертну більшість». Своєрідність цих
«викликів» та «відповідей» визначає специфіку кожної цивілізації,
ієрархію її соціальних цінностей та філософську концепцію «змісту
життя». Але, ставши неспроможною вирішити чергову соціально-історичну
проблему, творча еліта перетворюється в пануючу меншість, яка нав’язує
свою владу силою, а не авторитетом; відчужена ж маса населення стає
«внутрішнім пролетаріатом», який спільно з варварською периферією або
зовнішнім пролетаріатом у кінцевому підсумку руйнує дану цивілізацію,
якщо вона спершу не загине від воєнної поразки або природних катастроф.
Але й теорії історичного кругооберту та теорії цивілізації, підкреслюючи
специфіку національних економік, обмежують можливості дослідження при
співставленні господарського розвитку окремих країн та континентів у
різні періоди їх історії. Таким чином, вибір варіанта періодизації,
якому надати перевагу, повинен залежати від конкретно поставленого
завдання та відповідати специфіці країни або регіону, що вивчається.

Найважливішим об’єктом аналізу є проблема факторів, що впливають на
темпи та характер економічного розвитку та визначають в кінцевому
підсумку рівень та специфічність національних економік. Вивчення
факторів може допомогти з’ясувати, чому господарства одних країн
розвиваються швидко та ефективно, інших — повільно та нестабільно, а
економіка третіх узагалі якби «ходить по колу», тобто підпадає під вплив
так званих «хибних кіл розвитку». Аналіз факторів економічного зростання
також дає можливість ученим виділити найбільш або найменш сприятливі
періоди в господарському розвитку окремих країн, що може бути корисним
при вивченні іншої провідної проблеми економічної історії — економічної
політики держави.

3.Визначення предмету і завдань курсу економічна історія.

Економічна історія — наука, яка вивчає еволюцію господарської
діяльності, господарського буття людства від первісного суспільства до
сучасності. Саме ці питання складають предмет економічної історії (або
історії народного господарства) як науки, котра займає важливе місце в
системі історико-економіч-них дисциплін. Економічна історія також тісно
пов’язана з цілою низкою інших наукових дисциплін — демографією,
соціологією, психологією, державоведенням, політологією, історією
держави та права, історією культури, релігії тощо, використовуючи
матеріал, нагромаджений та проаналізований у рамках цих наук, та, в свою
чергу, збагачуючи їх необхідними фактами історико-еконо-мічного
характеру. Найважливішою функцією економічної історії є також формування
у економістів та фахівців інших галузей знань певного типу мислення,
завдяки якому можна знайти та проаналізувати історичні корені сучасних
економічних проблем, побачити та вивчити сучасні аналогічні ситуації,
розрахувати на основі наявного досвіду найкоротші шляхи їх розв’язання.
Важливою проблемою є вивчення типів економік, які існували в історії
людства та існують сьогодні. Це можна виділити як проблему
багатоваріантності економічного розвитку.

4. Порівняльна харектеристика східної та античної рабовласницької
системи господарювання.

Східна:

Саме в III тис. до н. е. починають складатися рабовласницькі відносини,
з’являється патріархальне рабство, притаманне державам Давнього Сходу
(на відміну від античних держав, де існувало класичне рабство).

Перш за все, існував громадський сектор економіки, де власність на землю
належала територіальним громадам, а рухоме майно було приватною
власністю членів громади, які обробляли виділені їм наділи землі.
Одночасно існував державний сектор економіки, в який входили землі,
котрі належали державі в особі царя, а також землі, що належали храмам;
працювали тут формально вільні, але безправні так звані царські люди. І
в державному, і в громадському секторах як допоміжна використовувалася
праця рабів.

У II тис. до н. е. у давньосхідних державах відбувається деяке
вдосконалення знарядь праці, спостерігається прогрес у ремеслі та
сільському господарстві, зростає товарність виробництва, отримує
розвиток лихварство, боргове рабство. Державні землі на різних умовах
починають надаватися приватним особам. У той же час між різними
регіонами Близького Сходу встановлюються економічні, політичні та
культурні зв’язки, формуються міжнародні торговельні шляхи, зростає
число торговельних поселень на території інших держав. Водночас
загострюється боротьба за перевагу на торговельних шляхах, стають
частішими війни.

Отже, давньосхідна економіка була прикладом найсуворішої державної
централізації, де застосовувалася праця як рабів, так і вільних членів
громади. Вивчення економічної структури та соціальних інституцій у
давньосхідних суспільствах, де праця рабів не мала великого виробничого
значення, дають підставу вважати, що рабовласницьке виробництво на
Давньому Сході носило лише умовний характер, а самі суспільства
розглядати як особливий, «азіатський» тип господарства.

Антична:

Держави, які склалися на базі античної громади (Греція, Рим), набули рис
класичного рабства. Становлення античної економіки відбувалося в
масштабах невеликих полісів (міст-держав), найчастіше ремісничого типу,
які поповнювали нестачу в території та робочій силі у воєнних походах.
Більш висока продуктивність праці та темпів економічного розвитку
забезпечувались значно ширшим, ніж на Давньому Сході, застосуванням
техніки (залізні знаряддя праці у землеробстві, будівництві тощо).
Удосконалювались і гірнича справа та металургія. Проте технічний прогрес
зачіпав лише ті галузі, в яких, в основному, використовувалася праця
вільних людей, а не рабів. Головним центром ремісничого виробництва та
торгівлі стали Афіни.

Основним типом рабовласницького господарства стала вілла (площею 25—100
га), де працювало декілька десятків рабів. Господарство її було
багатогалузевим, інтенсивним. У II ст. до н. е. в Римі виникають
латифундії — великі, головним чином, скотарські господарства римської
верхівки, засновані на використанні рабської праці. Разом із тим ішов
процес скуповування дрібних володінь та перетворення їх у великі
господарства з цілісною економічною організацією. Хоча наприкінці І тис.
до н. е. Рим і перетворився у велику світову державу, він уже схилявся
до занепаду, адже з розвитком великого землеволодіння, де
використовувалася праця рабів, у корені був зруйнований фактор, на який
здавна спиралася держава — господарство дрібних землевласників. У всіх
галузях діяльності застосовувалася праця рабів, які займалися ремеслом,
керували підприємствами своїх панів та банківськими операціями, навчали
дітей тощо.

5.Формування феодального землеволодіння в Зх. Європі і утворення його
форм.

Цей процес відбувався двома шляхами. Перший — через селянську громаду.
Наділ землі, яким володіла селянська родина, переходив у спадок від
батька до сина (а з VI ст. — і до дочки) і був їх власністю. Так
поступово формувався аллод — земельна власність, що вільно відчужується.
Аллод прискорив майнове розшарування серед вільних селян: землі почали
концентруватися в руках громадської верхівки, яка вже виступає як
частина класу феодалів. Таким чином, це був шлях формування
вотчинно-аллоідаль-ної форми феодальної власності на землю, особливо
характерної для германських племен.

Другий шлях формування феодальної земельної власності і, отже, усієї
феодальної системи — практика земельних пожалувань королем або іншими
великими землевласниками-феодалами своїм наближеним. Спочатку ділянка
землі (бенефіций) надавався васалу лише за умови несення служби та на
час його служби, а сеньйор зберігав верховне право на бенефіций.
Поступово права васалів на землі, що були пожалувані, розширювалися,
адже сини багатьох васалів продовжували служити сеньйору свого батька..

Відданість цінилась дорого, і бенефіций все частіше ставав майже повною
власністю васала, переходячи від батька до сина. Земля, яка передавалася
у спадок, отримала назву лен або феод, а її власник —феодал, звідки і
назва суспільно-економічної системи — феодальна. Але феод, як і
бенефіций, залишався умовною формою землеволодіння і передбачав
обов’язкове несення служби відносно сюзерена. Отже, можна дати такі
визначення форм феодального землеволодіння, що сформувалися в Західній
Європі:

Аллод —повністю незалежне спадкове землеволодіння; земля, що вільно
відчужується.

Бенефіций —умовна, неспадкова форма землеволодіння, що передбачає
несення певної служби, найчастіше військової;

Феод —умовна, спадкова форма землеволодіння, що передбачає прийняття
васальної присяги сюзерену —феодалу, який надав землю. Присяга зобов
язувала васала воювати під командою сюзерена та за необхідності викупати
останнього з полону.

6. Значення середньовічного міста у виникненні і розвитку ринку і його
інститутів.

Переведення на оброк ремісників відриває їх від землі й змушує йти в ті
місця, де, перш за все, був стійкий збут їх продукції або постійні
замовники. Ремісники осідали на перехрестях доріг, поблизу феодальних
замків та монастирів, що врешті-решт приводить до відродження старих та
появи нових міст у Західній Європі.

Виникнення міст стало результатом розподілу праці, відокремлення ремесла
від сільського господарства, а також комутації феодальної ренти.

Середньовічне місто виникає як осередок ремісників та торгових людей. У
Західній Європі феодальні міста перш за все з’явилися в Італії та
Франції: Венеція, Генуя, Марсель, Піза тощо. Міста виникали на землях
короля або великих феодалів і були їм досить вигідними, адже вони
приносили значні доходи у вигляді податків від ремесла та торгівлі.
Одночасно власність феодала на землю, де виникає місто, означала певну
досить істотну залежність від феодала. Головна перемога жителів міст
(міщан) полягала в тому, що вони домоглися особистого звільнення від
кріпосної залежності. Це ж створювало сприятливі умови для більш
ефективного розвитку ремесла та торгівлі.

7. Економічні причини і наслідки феодальної роздробленості Київської
Русію.

Розвиток феодальної земельної власності — основи феодалізму— мав значні
наслідки для Київської Русі. Внаслідок загарбання общинних земель і
посилення експлуатації смердів посилилось як економічне, так і політичне
становище місцевих феодалів, що експлуатували також і населення міст.
Збагачуючись, великі феодали почали заводити власні двори, військо,
будували фортеці. Колись слухняні, поважаючі великого князя київського,
вони тепер починають вважати за тягар залежність від нього, намагаються
проводити самостійну політику, виступають проти великого князя
київського. З другої половини XI ст. йшли невпинні міжусобні війни. Ця
боротьба послаблювала економічну міць великого князя київського, його
політичний авторитет, послаблювала державу взагалі. Крім уже зазначених
причин, на розпад Київської Русі вплинули і міжнародні обставини. З
кінця XI ст. розпочалися хрестові походи, вони призвели до зміни
напрямків торговельних шляхів. Багато які з західноєвропейських країн,
особливо німецька, перестали користуватися шляхом «із варяг у греки».
Відтепер Схід торгував з Центральною Європою через Середземне море. Це
викликало занепад торгівлі по Дніпру, Київ втратив роль міжнародного
торговельного центру, а це, в свою чергу, призвело до економічного та
політичного послаблення великого князя київського.

Виснажувала економічні і воєнні сили великого князя і безперервна
боротьба з племенами кочовиків, що чинили напади на Русь— печеніги,
половці, берендеї, чорні клобуки (каракалпаки) тощо. Таким чином, ріст
місцевих феодальних центрів, слабкі економічні зв’язки всередині країни,
що обумовлювалось пануванням натурального господарства, і ряд додаткових
зовнішніх причин призвели в середині XII ст. до розпаду Київської
держави на окремі самостійні князівства. Настала епоха феодальної
роздробленості. У результаті розпаду Давньоруської держави на її місці
утворилося багато самостійних і напівсамостійних князівств. Між ними
весь час точилась боротьба за землі. Це призводило до економічного
занепаду багатьох з них, і в 30—40 рр. XIII ст. Русь потрапила під владу
татаро-монгольської держави — Золотої Орди.

8.Особливості розвитку феодального землеволододіння і його форм в
українських землях під владою Польщі І Литви.

В умовах невпинної гонитви за грошима феодали Литви і Польщі шукають
нові форми господарювання й експлуатації селян.

У XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились
після Люблінської унії. Фільварк — це власне господарство феодала,
прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже
говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в
ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під
фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями,
боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян
зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої
якості.

Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля
польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з
1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки»,
згідно з яким було проведено перерозподіл земель у великокнязівських
маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити
прибутковість цих маєтків. За цим законом уся земля, що нею володіли
селяни, поділялася на волоки. (Волока або лан — ділянка землі біля 17
га.) Волоку одержувало селянське господарство — дим, яке мало худобу і
реманент і повинно було відбувати всі повинності й панщину. З цього часу
панщина стала головною формою експлуатації селян.

Господарства, що не могли обробляти з якихось причин волоку і відбувати
панщину, повинності, наділялися половиною волоки, «загородами» — близько
1/11 волоки. Наділ передавався в спадок, його можна було ділити, але не
збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася. Реформа
зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі,
запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не
може бути. Селяни українських земель, що були у складі Польщі, в
більшості були покріпачені в першій половині XVI ст. Таке ж становище, з
деякими відмінами, було і в Литві. Тут також селянам заборонялося
скаржитися на своїх панів, феодали одержали право купувати селян без
землі. Під ярмом панської Польщі українського селянина було позбавлено
всіх прав. Шляхтич мав право не тільки продати і купити селянина, а й
засудити його на смерть. Селян заковували в кайдани, вішали, цькували
собаками, саджали на палі, четвертували, відрізали їм вуха, носи,
спалювали на вогнищах. Усі сучасники підкреслювали повне безправ’я селян
у Польщі й Литві.

9. Організація феодального господарства у формі фільварків, причини
характеристики , наслідки.

У XVI ст. великого значення набули фільварки, що особливо поширились
після Люблінської унії. Фільварк — це власне господарство феодала,
прибутки від якого повністю йшли в його розпорядження. Як ми вже
говорили, фільварк засновувався на панщинній праці селян, і продукція в
ньому вироблялася не тільки для внутрішніх потреб, але й на продаж. Під
фільварки відводилися кращі землі: орні, сіножаті, місця з бортями,
боброві гони тощо, які, як правило, відбирали у селян. При цьому селян
зганяли з земель, або зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої
якості. Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа
короля польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що
розпочалася з 1557 р. У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на
волоки», згідно з яким було проведено перерозподіл земель у
великокнязівських маєтках у Литві, Західній Білорусії і на Волині з
метою підвищити прибутковість цих маєтків. Внаслідок реформи тільки на
Волині площа селянських земель протягом 60—80-х років XVI ст.
скоротилася на 50—60%.

10. Господарський розвиток Зх Європи в 15 ст як основний фактор великих
географічних відкриттів.

Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу
до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки,
сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для
здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.
Так, удосконалюється водяне колесо, яке використовувалося як двигун.
Попит на метал сприяв удосконаленню доменної печі, що дало можливість
одержувати більш якісний метал. У металообробці почали застосовувати
молоти для ковки металу та прості види шліфувальних та токарних
верстатів. У гірничій справі впроваджуються насоси для відкачування води
з шахт та різні підйомні механізми, що позитивно вплинуло на видобуток
руди та вугілля. В ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький
верстат, з’явилася в’язальна машина, що дало можливість збільшити
виробництво тканин. Велике значення для створення різних машин і
механізмів мало виготовлення годинника з маятником, майбутнього
прообразу багатьох машин. Розвивається книгодрукування за допомогою
літературного набору. Особливо великі досягнення були зроблені у
виготовленні вогнепальної зброї різних видів та рушниць.

Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було
побудовано новий тип морського судна — каравеллу. Такі судна мали велику
кількість вітрил, могли брати на борт багато-численну команду та значний
запас провіанту, розрахований на довгий час плавання в океані. Певні
зрушення мали місце і в сільському господарстві, хоча воно розвивалося
повільнішими темпами, ніж промисловість. Так, у сільському господарстві
освоюються нові землі, впроваджується багатопільна система землеробства,
травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються болота, для обробки
землі застосовується більш вдосконалений плуг на кінній тязі. В
тваринництві були виведені нові, більш продуктивні породи худоби. Значні
досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість удосконалити компас,
астролябію, морські карти та атласи, обґрунтувати кулястість Землі, що
давало можливість у майбутньому здійснити навколосвітнє плавання. олото
набуває все більшої ваги і як джерело накопичення та збагачення.
Прагнення до накопичення золота та срібла переросло в гостру економічну
проблему як наслідок попереднього економічного розвитку країн Західної
Європи. Все це збільшувало прагнення дворян—феодалів, особливо тих, хто
збіднів, до захоплення заморських територій, багатих на золото та
срібло, стимулювало організацію морських експедицій.

11. Формування світового ринку і роль великих географічних відкриттів в
цьому процесі.

Великі географічні відкриття привели до утворення світового ринку та
встановлення стабільних економічних зв’язків між Західною Європою та
знов відкриїими землями, що сприяло розвитку торгівлі, мореплавства,
промисловості. На кінець XVII ст. знання європейців про земну поверхню
набагато збільшилось. Колонії почали широко використовуватися для
господарської діяльності, сприяли розширенню зовнішньої торгівлі.
Створюються умови для міжнародного поділу праці, світового господарства
та світового ринку. Розвитку світової торгівлі сприяло також знайомство
європейців з новими культурами: тютюном, какао, кавою, картоплею,
маїсом, томатами та ін., які дістали в Європі широкого вжитку. Все це
привело не тільки до розширення асортименту різних товарів, але до
значного збільшення обсягів торгівлі. Так, тільки ввіз прянощів у Європу
в XVI ст. перевищував обсяги венеціанської та генуезької торгівлі більш
як у ЗО разів. Становлення світового ринку відбилося на методах
здійснення міжнародної торгівлі. Утворюються торговельні компанії, які
активно включилися у боротьбу за нові ринки. Серед них найбільшими були
англійська та голландська Ост-Індська компанії, які активно проводили
нееквівалентну торгівлю з колоніями, одержуючи величезні прибутки. У XVI
ст. обсяги світової торгівлі країн Західної Європи зі знов відкритими
землями настільки збільшилися, що це призводить до виникнення торгових
бірж, де угоди укладалися за зразками товарів.

12. „Революція цін” , її причини особливості для окремих країн і
наслідки для європейської економіки.

Суттєвим наслідком Великих географічних відкриттів була «революція цін»,
яка привела до значного підвищення цін в XVI ст. в Західній Європі, де
до того ціни на промислові й сільськогосподарські товари були майже
стабільними. Але вже в 30-х роках XVI ст. ціни в Іспанії і Португалії
зросли в 4—5 разів, у Франції — у 2—3 рази, в Англії — в 4 рази. Країни,
що брали активну участь у відкритті нових земель, зокрема Іспанія і
Португалія, ввезли велику кількість дорогоцінних металів, що призвело до
збільшення запасів золота в Європі в XVI ст. більш ніж у 2 рази, а
срібла — в 3 рази.

Однак головною причиною «революції цін» було не так значне збільшення
кількості золота та срібла, як стрімке падіння їх вартості. Це було
пов’язано з тим, що золото та срібло видобувалося дешевою працею рабів,
а то й просто грабунками туземного населення, тоді як умови виробництва
товарів у країнах Західної Європи залишалися в основному без змін. За
таких умов в XVI ст. еквівалентом тієї ж кількості товару стала більша
кількість золота та срібла, ніж раніше, що й призвело до різкого
зростання цін, особливо на предмети першої необхідності. Як наслідок,
«революція цін» призвела до збагачення мануфактуристів та падіння
реальної заробітної платні найманих робітників, оскільки зростали ціни
на продукти харчування та предмети широко вжитку. Так, в Англії ціни на
товари підвищились на 155%, а заробітна плата робітників — тільки на
30%. Від «революції цін» виграли також торгівці, які займалися
спекуляцією, та частина заможних селян, котрі продавали свою продукцію
за зростаючими цінами. «Революція цін» негативно відбилася також на
прибутках феодалів, які на багато років наперед установлювали для селян
фіксовану ренту грошима.

Унаслідок «революції цін» відбувається швидке розорення класу феодалів
та падіння заробітної платні найманих робітників, одночасно з цим
зростають прибутки мануфактуристів та купецтва. В цілому «революція цін»
прискорила процес падіння феодальної системи, прискорила формування
капіталістичного господарства, призвела до накопичення великих сум
грошей у руках незначної кількості людей.

13.Особливості колонізаційного процесу і формування світової
колоніальної системи.

дним з найвагоміших наслідків Великих географічних відкриттів було
створення колоніальної системи. Першими колоніальними державами стають
Іспанія і Португалія. Ці держави, захопивши величезні землі, грабували
їх та населення, здійснюючи нееквівалентний обмін. Іспанія і Португалія
першими почали створювати на відкритих землях факторії та плантації для
вирощування кавового дерева, бавовни, тютюну, чаю, але головний прибуток
давала нееквівалентна торгівля з аборигенами різними дешевими товарами в
обмін на золото, срібло та дорогоцінне каміння, а то й просто
неприкритий грабіж. Силу-силенну туземців гнали на роботу в копальні для
видобування золота та срібла, примушували задарма працювати на
плантаціях. Не відставали від Іспанії і Португалії у пограбуванні
колоній Голландія, Англія та Франція. В XVI—XVIII ст. Англія і Голландія
широко розгорнули работоргівлю. Африканських негрів перепродували для
роботи на плантаціях в Америці. Работоргівля приносила прибутки, які
досягали 1000%.

Кошти від пограбування колоній Іспанія і Португалія витрачали на
розваги, будівництво палаців та придбання предметів розкоші, а Англія,
Голландія і Франція спрямували свої прибутки від колоній на розвиток
промисловості та торгівлі, що в майбутньому дало свої позитивні
наслідки.

14.Суть процесу накопичення капіталу і його особливості вокремих
європейських країнах.

Великі географічні відкриття, утворення колоніальної системи,
становлення світового ринку привели до того, що дрібне товарне
виробництво вже не задовольняло зростаючі потреби в різних товарах
промислового виробництва. За таких умов повстало питання про створення
великого масового виробництва товарів. Для цього було потрібно
накопичити капітал та мати вільного робітника, який був би змушений
працювати на підприємстві. Історичний процес накопичення капіталу та
відокремлення виробника від засобів виробництва одержав назву первісного
нагромадження капіталу.

Нагромадження значних фінансових коштів для створення мануфактурного
виробництва відбувалося в основному насильницьким шляхом. Швидкому
накопиченню капіталів сприяв грабіж колоній, нееквівалентна торгівля та
работоргівля. Первісне накопичення капіталу значно прискорило розвиток
мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи. У класичному
вигляді процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії. Ще
в XIII—XIV ст. Англія вивозила сиру вовну на переробку за кордон,
зокрема до Голландії. У XV ст. в Англії починають будуватися мануфактури
для виробництва сукна з власної сировини, попит на яку з кожним роком
зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько
половини робочого населення Англії, а на початок XVII ст. 90%
англійського експорту складала продукція суконного виробництва. Отже,
унаслідок проведення процесу обгороджування насильницьким шляхом,
мануфактури в Англії одержали сировину та дешеву робочу силу, що сприяло
їх розвитку та забезпечувало їх власникам накопичення капіталів. Другою
стороною первісного нагромадження капіталу було накопичення значних сум
грошей у руках окремих людей. Тут для Англії були характерні такі
джерела, як: використання державних боргів та високих відсотків від них,
здійснення політики протекціонізму (покровительства), що давало
можливість державі встановлювати високі митні тарифи, які захищали від
конкуренції власного виробника.

15. Промисловий переворот в Англії , його соціально-економічні
передумови і наслідки.

Першою країною, де відбувся промисловий переворот, була Англія. Тут
склалися сприятливі передумови для його здійснення. У XVIII ст. Англія
створює величезну колоніальну імперію, яка стає могутнім джерелом
одержання великих коштів для розвитку промисловості та ринком збуту
промислових товарів. Створення європейськими державами масових армій та
великих флотів сприяло виробництву англійською промисловістю
стандартизованих виробів, сукна, взуття, зброї. Великий попит був також
на бавовняні тканини, які мали низькі ціни внаслідок дешевої сировини,
що завозилася з колоній.

Промисловому перевороту в Англії сприяли і соціальні передумови і перш
за все процес обгороджування, який привів до зникнення класу селянства,
переважна частина якого пішла на промислові підприємства у міста, ставши
найманими робітниками, а частина англійського купецтва, заснувавши
промислові підприємства, перетворилася на промислову буржуазію.

Отже, під впливом промислового перевороту в англійському суспільстві
утворилося два нових класи: промисловий пролетаріат і буржуазія.
Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин на
підприємствах. Таким двигуном стала парова машина Дж. Уатта,
сконструйована в 1784 р., яка дала можливість побудувати першу фабрику,
на якій верстати приводилися в дію паровою машиною. Відтепер можна було
будувати підприємства в будь-якому місці і не залежати від сили падаючої
води, яка обертала водяне колесо і приводила в дію верстати. Отже,
промисловий переворот в Англії привів до переходу від мануфактурної
стадії промисловості до фабричної, створив нову економічну базу для
індустріального суспільства на основі великої машинної індустрії, зробив
кардинальні зрушення в соціально-економічному плані, внаслідок чого
основним виробником став робітник, а замість купця головне місце в
суспільстві стало належать фабриканту. Промисловий переворот в Англії
мав великий вплив на перехід до індустріального суспільства в інших
країнах Західної Європи та США.

16. Особливості промислового перевороту У Франції.

У Франції промисловий переворот відбувся на ЗО—40 років пізніше, ніж в
Англії, — в 60-х роках XIX ст. На таке запізнення негативно вплинула
структура промисловості країни. Підприємства Франції були дрібні,
виробляли предмети жіночого туалету, одяг, ювелірні вироби, парфуми,
дорогі шовкові тканини, меблі. Ці вироби були розраховані на заможні
верстви населення, вироблялися невеликими партіями і тому не мали
широкого ринку збуту. За таких умов застосування машин на цих
підприємствах було економічно невигідно.

в 1815— 1830 рр. там швидкими темпами починається промисловий переворот.
Відбувається заміна ручної праці на машинну. у великих масштабах
відбувається залізничне будівництво, яке дало поштовх для розвитку
вугільної та металургійної промисловості. Про швидке здійснення
промислового перевороту свідчить масове застосування парових двигунів та
зростання довжини залізниць: кількість двигунів порівняно з попереднім
періодом збільшилась у 7 разів, а довжина залізниць — у 9 разів.

У 50—60-х роках XIX ст. промисловий переворот у Франції завершується,
про що свідчить масове застосування в промисловості парових двигунів, їх
кількість в 1870 р. становила 25 тис.; прискорився розвиток
металургійної та вугільної промисловості. Однак, не зважаючи на суттєві
зрушення в промисловості, Франція внаслідок промислового перевороту не
стала індустріальною, а перетворилася в аграрно-індустріальну країну.
Головними причинами цього був вузький внутрішній ринок з низькою
купівельною спроможністю основної частки населення

17. Загальна характеристика і специфічні риси в Німеччині.

У Німеччині процес промислового перевороту та створення машинної
індустрії значно затримався. Промисловий переворот у Німеччині почав
здійснюватися лише після створення в 30-х роках XIX ст. митного союзу та
буржуазної революції 1848 р. Однак у 40-х роках XIX ст. промисловий
переворот у Німеччині розпочався в легкій промисловості та на
транспорті. Він відбувався переважно за рахунок ввезення машин з Англії
та проходив досить повільно.

У 50—60-х роках XIX ст. темпи промислового перевороту в Німеччині
набагато зросли. Кількість парових двигунів у промисловості збільшилась
у 3 рази, почалося створюватись власне машинобудування, яке стало
виробляти парові двигуни, верстати, паровози, обладнання для цукрових та
спиртових заводів, сільськогосподарські машини. Набула розвитку також
металургійна, вугільна промисловість та виробництво зброї для армії.
Важливим фактором розвитку промисловості стає подальший розвиток
будівництва залізниць, які були великим ринком збуту продукції для
підприємств важкої промисловості.

А в 60-х роках XIX ст. Німеччина випереджає Францію за темпами розвитку
важкої промисловості й перетворюється в аграрно-індустріальну країну.
Процес індустріалізації в Німеччині позитивно вплинув на розвиток її
зовнішньої торгівлі. Поступово в експорті замість продуктів сільського
господарства переважають вироби промисловості. Німеччина стає реальним
промисловим конкурентом Англії.

У 1870—1880 рр. промисловий переворот у Німеччині завершується. Країна
перетворюється в індустріально-аграрну державу.

18. Встановлення машинного виробництва в США.

Прискореними темпами почала розвиватися промисловість у південних
районах США. Тут відбувався промисловий переворот у бавовняній
промисловості. Великі успіхи були досягнені у створенні нових машин та
механізмів, а саме: нових сільськогосподарських машин, ткацьких
верстатів, швейної машини та ін. Широко впроваджуються парові машини в
промисловості та на транспорті.

У 40—50-ті роки XIX ст. у США відбувається прискорений процес
індустріалізації, розвиваються галузі важкої промисловості, особливо
металургійна, вугільна та машинобудівна. Процесу індустріалізації
сприяли інтенсивне будівництво залізниць, розвиток річкового та
морського транспорту, які потребували великої кількості паровозів,
вагонів, рейок, судів різних типів.

19. Українська революція 1648 р – 1676 р, економічні причини і наслідки.

Український народ вів непримиренну боротьбу проти панування польської
шляхти, проти посилення соціального і націона-. льного гніту, яка
врешті-решт вилилась у національно-визвольну вТинуТЩо розпочалася в 1648
р. під проводом Б. Хмельницького.

Визвольна війна 1648—1676 рр. стала переломним моментом у житті
українського народу, круто змінивши його долю. Результатом війни стало
визволення Наддніпрянщини з-під польської влади, відродження української
державності у вигляді козацько-гетьманської держави.

Вражаючими були й соціально-економічні наслідки, В основному було
ліквідовано велике й середнє землеволодіння польських феодалів,
фільварково-панщинна система господарювання й кріпацтво. Набула
поширення козацько-селянська земельна власність; козаки, селяни вступали
в товарпо-грошові відносини, що сприяло перетворенню їх господарств у
товарні. Набирало сили й промислове виробництво, відбувався процес
утворення загальноукраїнського ринку як складової європейського та
світового ринків.

20. Економічна політика Богдана Хмельницького, суть і напрям розвитку.

21. Порівняльна характеристика економіки Правобережжя і Лівоборежжя в
період Руїни.

22. Суть колонізаційної політики московського керівництва відносно
економіки України.

З 80-х років XVIII ст. почалася колонізація причорноморських і
приазовських степів і Криму. Завдяки перемозі у війнах з Туреччиною 1768
— 1774 рр. та 1787 — 1791 рр. Росія вийшла до північного узбережжя
Чорного моря. Це мало велике значення для розвитку економіки як України,
так і Росії. Причорноморські землі уряд роздавав українським і
російським поміщикам, чиновникам по 1,1 тис. десятин за умови заселення
їх селянами. Запрошували сюди вільних людей, надаючи їм неподільні
ділянки розміром 26 — ЗО десятин на правах потомственного володіння.
Уряд пішов навіть на те, що пропонував поселитися тут тим, хто колись
утік з України і Росії. Поселенцям надавалася допомога, грошові позики,
право продажу горілки і солі, безмитної торгівлі із закордоном, на
деякий час їх звільняли від податків тощо. Заохочували сюди переселятися
іноземців: німців, сербів, поляків, греків, волохів, молдаван, болгар та
ін., також надаючи їм пільги. Переселяли сюди своїх кріпаків російські й
українські поміщики. Всі переселенці, крім кріпаків поміщиків, одержали
статус державних селян. Закликали переселятися ремісників різних
спеціальностей, робітників, купців. Така політика уряду дала свої
наслідки. У Південній Україні посилився розвиток хліборобства,
виноградарства, скотарства, будувалися підприємства, виникали міста. У
1778 р. було засновано Катеринослав, Херсон, у 1780 р. — Павлоград; на
місці турецької фортеці Хаджибей було засновано Одесу, яка відразу
перетворилася на головний порт на Чорному морі. У містах купці і міщани
засновували мануфактури, на яких працювали вільнонаймані робітники.

23.Економічна політика Петра Першого.

Особливо важливим етапом у формуванні певної структури народного
господарства України стали роки правління Петра 1. Його політика,
спрямована на посилення економічної та політичної могутності Росії,
водночас стосовно України передбачала посилення колонізації та
ліквідацію тих залишків автономного устрою, що ще залишалися. Дбаючи про
розвиток мануфактурного виробництва, торговельних зв’язків Росії. Петро
! спрямовував свою політику щодо України на перетворення її у ринок
збуту та сировинний придаток Росії. Він накладав певні заборони на
розвиток мануфактур в Україні, створюючи умови насамперед для
підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи українську сировину та
українську робочу силу, російський уряд створював казенні (скарбові)
мануфактури, всіляко підтримував створення й приватних, але таких, якими
б володіли росіяни (суконні та парусно-полотняні мануфактури О.
Мєншикова. Строганових та ін.), продукція яких надходила виключно на
потреби російської армії та флоту. Російські ж потреби задовольняли
виробники селітри, поташу. З’являється кріпосна мануфактура з великою
кількістю «приписних» робітників, як державна, так і приватна,
власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди петровська політика нанесла українській торгівлі — як
зовнішній, так і внутрішній. Високим митом та заборонами були перекриті
можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній
торгівлі. Гак, указом 1714 р. заборонялося вивозити низку товарів
(прядиво, шкури, сало. віск, щетину тощо) через будь-які порти, крім
російських — Ригу. Петербург. Архангельськ; у 1719 р. було заборонено
вивозити українське збіжжя. Врешті-решт, український експорт було
скорочено до мінімуму. З метою забезпечення ринків збут}1 для російської
мануфактурної промисловості заборонялося й завозити в Україну низку
іноземних товарів, зокрема панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії
призвели до значного падіння цін на українському ринку на ряд товарів,
що давало можливість російським купцям та уряду скуповувати їх за
безцінь. Дуже дошкульною для українського клпецтва була й митна
політика, внаслідок якої значно зросли митні збори на українські товари,
а для деяких товарів (горілка, тютюн) на певний час зовсім заборонявся
вивіз. Усе це надзвичайно негативно відбивається на економіці України,
активно сприяючи перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та
збуту для російської промисловості. Цей процес прискорюється в наст)лні
часи, а в період гетьманування останнього гетьмана К. Розумовського
унаслідок скасування митних кордонів між Україною і Росією (1754 р.)
економіка України стає складовою російської в межах всеросійського
ринку, що формується, і цим остаточно скасовуються залишки української
автономії.

24. Мануфактурне виробництво і його особливості в Україні.

Мануфактури, які використовують примусову працю (вотчинні, посесійні)
поступово витісняються тими, що використовують працю вільнонайману. Цей
процес особливо прискорився з початком промислового перевороту, який в
Україні розпочався в цукровій та горілчаній промисловості в 40-х роках
XIX ст.

Було 4 типи мануфактур: 1)Казенна – використовувались приписні і
державні селяни; 2)Посесійна – виникає у 18 ст у період правління Петра
Першого і передбачає умовне володіння , використовує примусову працю
приписних селян, поширена в галузях важкої індустрії, належить до
кріпосного типу мануфактур; 3) Вотчинна мануфактура – підприємство , що
виникає в 17 ст., у великих маєтках – вотчинах російської імперії,
займається переробленням сировини , що виробляється в маєтках, належить
до кріпосної мануфактури , в Україні до вотчинної мануфактури відносять
суконну , цукрову; 4) Купецька – виникає в Росії в 17 ст., базується на
вільнонайманій праці, належить купцям, належить до капіталістичного типу
мануфактур.

25. Криза кріпосної системи господарювання в українських землях.

Перша, половина XIX ст, характеризується подальшим розкладом
феодально-кріпосницького ладу і розвитком капіталістичних відносин.
Розширення внутрішнього і зовнішнього ринків дедалі більше втягує
поміщиків у товарно-грошові відносини, що примушує їх збільшувати
товарне виробництво сільськогосподарської продукції. Поміщики починають
застосовувати власний, досконаліший сільськогосподарський реманент,
намагаються раці-оналізовувати своє господарство, знайомляться із
досягненнями агрономії та агротехніки, переходять до багатопілля,
розширюють посіви технічних культур, дедалі частіше застосовують найману
робочу силу.

З 30-х років XIX ст. кріпосне сільське господарство опинилося в стані
кризи, про що свідчить зниження його натурального характеру.
Господарство все більше підпорядковується ринковим вимогам. Поміщики не
лише примушували селян відпрацьовувати панщину, а й платити чинш і тим
самим «виганяли» і їх на ринок.

Про кризу свідчило й те. що відбувалося обезземелення селян. Якщо в
другій половині XVIII ст. селями Лівобережної України користувалися
майже 75% усієї землі, то напередодні реформи 1861 р. — тільки 45.5%. Па
Правобережжі в селян у користуванні було тільки 37%) орних земель.

Рівень агрикультури був дуже низьким, низькою була продуктивність
сільськогосподарського виробництва. Урожайність становила ЗО — 35 пудів
з десятини, удвічі менше, ніж в Англії.

Поміщики у своїх господарствах почали застосовувати машини: косарки,
молотарки, віялки тощо. Проте більшість спроб удосконалення виробництва
закінчувалася невдачею, бо поміщики не мали досвіду господарювання
по-капіталістичному. Частина поміщиків розуміла, що вихід з цього
становища був тільки в скасуванні кріпацтва.

26.Загальна характеристика світового економічного розвитку в 2 половині
19-го і початку 20-го століття.

Саме в останній третині XIX ст. відбувається заміна парової енергії на
електричну. Електрична енергія була поставлена на службу виробництву,
знайшла своє застосування в промисловості, на транспорті, у зв’язку, у
побуті людей, у культурі. Технічні зрушення відбулися і в
металургійному виробництві, у виплавці сталі. В 1867 р. впроваджується
«мартенівський», у 1879 р. — «томасовський» способи виплавки сталі. В
70—80-х роках XIX ст. винайшли електротехнічний спосіб виплавки
кольорових металів — міді та алюмінію — шляхом електролізу. Сталь та
кольорові метали почали широко застосовуватися в машинобудуванні. Були
зроблені відкриття і у створенні нових видів двигунів: побудована парова
турбіна Лаваля (Швеція) та Парсонса (Англія), створені двигуни
внутрішнього згорання Г. Даймлера і Бен-ца та Г. Дизеля (Німеччина).
Застосування нових видів двигунів фактично зробило переворот на всіх
видах транспорту. Великі досягнення на рубежі XIX—XX ст. були зроблені у
розвитку хімічної промисловості. Даймер і Бенц створюють перший
автомобіль, будується перший трамвай та метро, створюються зразки
електровозів для залізниць, закладаються підвалини повітряного
транспорту. В 1903 р. здійснилися перші польоти літака братів Райт. В
1895 р. О. Поповим було винайдено радіо. І нарешті, великим досягненням
був винахід електричної лампочки (Ладигін, Едісон) та кіно (Люмьєр).
Технічний прогрес у кінці XIX — на початку XX ст. активно вплинув на
процес утворення великих промислових підприємств, які впроваджували у
виробництво нову техніку та технології. Технологічні зрушення, які мали
місце наприкінці XIX — на початку XX ст., фактично призвели до «другої
промислової революції», прискорили процес індустріалізації після
промислового перевороту. Утворення наприкінці XIX ст. великої кількості
монополій сприяло остаточному формуванню світового ринку.

27. Перетворення США в провідну індустріальну країну світу.

Особливо швидко наприкінці XIX — на початку XX ст. розвивалася економіка
такої порівняно молодої країни, як США. що утворилася в 1776 р. у
результаті війни за незалежність англійських Північноамериканських
колоній. Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток
економіки США. була Громадянська війна (1861 —1865 рр.). головним
економічним наслідком якої було скасування рабства для 4 мли негрів, що
дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку.
Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення
аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні
1862р. Гомстед-акта, за яким кожний громадянин США за 10 дол. міг
отримати ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Якщо протягом
п’яти років ця земля продуктивно використовувалася, вона переходила у
власність фермера. Позитивно на народногосподарський розвиток США
впливало природно-географічне положення . США активно впроваджували в
економіку, особливо у промисловість останні досягнення в галузі науки та
техніки.

Сприяло піднесенню промисловості США. особливо важкої, й прискорене
залізничне будівництво. Велику роль в економічному житті країни
відігравали банки, активно відбувається процес зрощування банківського
капіталу з промисловим. Позитивну роль в економічному піднесенні США та
перетворенні їх у провідну індустріальну державу світу відіграла також
протекціоністська політика уряду, яка захитала власних підприємців від
конкурентів установленням високих митних зборів на готову продукцію та
сприяла приток)’ в країн}’ іноземного капіталу (передусім англійського
та французького).

28. Особливості економічного розвитку Фрації у 19-20 ст.

У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала
друге (після Англії) місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала
від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.

Важливою причиною уповільнення темнів економічного розвитку Франції була
традиційна структура її промисловості, в якій переважали підприємства,
що виробляли предмети розкоші. Промисловість країни завжди відчувала
нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно
підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала
конкурентоспроможність їх на світовому ринку. У період, що
розглядається, ситуація значно погіршилася у зв’язку з поразкою Франції
у Фран-ко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та
територіальних збитків. Відчутними були й інші втрати: воєнні видатки
становили близько 16 млрд фр., Франція повинна була у короткий термін
сплатити 5 млрд фр. контрибуції. Німеччина анексувала два найбільші
промислове розвинуті департаменти Франції — Ельзас та Лотарингію, де
розташований найбільший в Західній Європі залізорудний басейн. Досить
інтенсивно у Франції формується фінансовий капітал, але для отримання
вищих прибутків, французькі банкіри все в більших масштабах вивозять
капітал за межі країни, переважно у вигляді позичок, під високий
банківський відсоток. Будучи третьою колоніальною державою світу,
Франція не використовувала свої колонії як сировинні бази та ринки
збуту. вони, навпаки, були значним об’єктом видатків державного бюджету,
вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.

29. Реформування аграрного сектору в західних українських землях в
середині 19 століття.

У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини,
зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у
Галичині та Буковині, і 70% — на Закарпатті. Скасування кріпацтва та ряд
інших реформ середини XIX ст. відкрили шлях капіталістичним
перетворенням і в цьому регіоні. З часом великі панські латифундії
почали переходити до рук підприємців, різних банків, багатих селян.
Панські фільварки починають здавати в оренду. Посилюється диференціація
селянських господарств, все більше селян позбавляється землі на користь
багатих, відбувається процес подрібнення господарств. У результаті цього
на рубежі XIX—XX ст. тут було близько 5% багатих та більше 90% дрібних
селянських господарств, які володіли відповідно 27% та близько 40%
землі.

Проте у великих господарствах, з метою підвищення їх прибутковості,
починають застосовувати сільськогосподарські машини та вдосконалені
знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали застосовувати органічні
та мінеральні добрива. Зміни, як; відбуваються в аграрному секторі,
перебудова організації сільськогосподарського виробництва сприяють
підвищенню врожайності зернових (на 20—25%), розширенню посівних площ,
зростанню валової продукції землеробства. Але через зростання кількості
населення, зайнятого в сільському господарстві, продуктивність праці не
лише не зростає, а навіть знижується. Зростання аграрного перенаселення
зумовлює зубожіння основної маси селянських господарств. Це призводить
до зростання еміграційних процесів: селяни західноукраїнських земель
емігрують в інші країни

30. Особливості кріпацтва в Російські імперії , основні положення
селянської реформи 1861 року.

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які
вийшли з кріпосної залежності». селяни отримали особисту свободу, певні
громадянські права, але за поміщиками зберігалося право власності на
землю, у тому числі й на ту, яка перебувала в користуванні селян. Селяни
зберігали право на користування земельними наділами із збереженням
повинностей до повного викупу землі у поміщиків. Певні категорії селян,
серед яких були дворові та місячники, польових наділів не отримали
зовсім. Наділення селян землею відбувалося відповідно до певних правил,
які різнилися для окремих регіонів і передбачали значне скорочення
селянських наділів залежно від якості землі. Тимчасовозобов’язаний стан
зберігався до повної сплати селянами 20% викупної суми І означав, що
селяни повинні були нести всі повинності, у тому числі й панщину, яка
оо.межувалася 40-ка чоловічими та 30-ма жіночими днями на рік. Цей
період тривав упродовж 20 років, і лише у 1881 р. було прийнято рішення
про завершення викупу в обов’язковому порядку й припинення
тимчасовозобов’язанного стану. Реформа 1861 р. означала, ода епоха
феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні, закінчувалася, хоча
його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю господарського
життя країни. Це проявлялося насамперед у збереженні величезних
поміщицьких володінь та обезземеленні більшості селянства, частина якого
зовсім не отримала землі. Фактично це була експропріація землі в селян у
процесі їх звільнення. Тривалий час селяни залишалися затиснутими
відробітками та повиннностями. викупними платежами, залишаючись при
цьому неповноправним станом, разом з тим скасування кріпацтва стало
прогресивним кроком, сприяючи розвиткові нових економічних відносин не
лише на селі, а й в усьому народному господарстві.

31. Протиріччя розвитку аграрного сектору Придніпровської України на
рубежі 19-20 ст.

32. Столипінська аграрна реформа і спроби її реалізаціїї в Україні.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування громади, в якій
сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку прод\
ктивних сил сільського господарства.

Масова участь селян у революції 1905 — 1907 рр.. фактично примусила
переглянути підходи до вирішення аграрного питання та поступитися
громадою.

Початком реформи вважається опублікування указу від 9 листопада 1906 р.
«Про доповнення деяких положень чинного закону стосовно селянського
землеволодіння та землекористування». Сутність його полягала у
скасуванні закону 1893 р. про непорушність громади. Усі громади
поділялися на дві категорії: ті, де переділів землі не було протягом
останніх 24-х років, і ті. де переділи громадських земель мали місце.
Селяни першої категорії громад відразу проголошувалися власниками землі,
незалежно від їх бажання. Для другої категорії громад необхідна була
згода 1/3 селянських дворів, після чого громада ліквідовувалася, а
домовласники ставали особистими власниками землі, що скасовувало
особисто-подвірну власність (поширену на більшій частині України), а
наділ переходив в особисту власність домовласника. У травні 1911 р, було
видано «Положення про землеустрій», за яким створювалися відрубні та
хутірські господарства шляхом ліквідації черезсмужжя. За згодою 1/5
домовласників можна було взяти землю однією ділянкою. Якщо садиба
селянина при цьому залишалася в селі, то така ділянка називалася
відрубом, а якщо селянин переносив на свій наділ і садибу — хутором.
Особливе значення в Столипінській аграрній реформі мала переселенська
політика. З метою скорочення соціального напруження та аграрного
перенаселення уряд сприяв переселенню за Урал близько 3 мли осіб, з яких
більше 1 мли — з України.

33. Концентрація промислового капіталу і монополізаціця промисловості
між 19-20 ст в українських землях.

На початку XX ст. виникає низка монополій, найбільшою з яких був
заснований в 1901 р. синдикат Продамет, що зосередив у своїх руках 2/3
виробництва заліза та сталі Південної України.

Поряд із зростанням концентрації промислового капіталу та виникненням
монополій, відбувається зрощення банківського капіталу з промисловим,
посилюється вплив держави на діяльність монополій. Сезонні ярмарки
зберігаються лише в менш розвинутих регіонах, у великих містах
створюються торговельні фірми із розгалуженою мережею стаціонарних
магазинів та складів: формуються й товарні біржі, які спеціалізувалися
на певному товарі: хлібі, металі, будівельних матеріалах тощо.

Зростають й обсяги зовнішньоторговельного обороту. Основним продуктом
експорту залишається збіжжя, важливою його статтею стає цукор. Основними
статтями імпорту були машини. Переважна частина імпорту надходила з
країн Європи. Дуже важливу роль у розвитку промисловості відігравав
іноземний капітал, який активно вкладався у гірничо-металургійну
промисловість Донбасу та Криворіжжя, у машинобудування та Інші галузі.
Припливу іноземного капіталу сприяє відповідна політика царського уряду,
який очолював наприкінці XIX — на початку XX ст. С. Ю. Вітте. Наприкінці
XIX ст. стабілізується фінансова політика, запроваджується золотий
стандарт, що гарантувало підприємцям-інвесторам стабільність у їхній
діяльності.

34. Особливості економічного розвитку провідних країн світу у роки
першої Світової війни.

Німеччина.

У роки війни держава практично повністю взяла у свої руки регулюючі
функції в економіці. Адже умови тривалої агресії з боку Німеччини
(1914—1918 рр.) вимагали максимальної мобілізації всіх ресурсів країни —
як матеріальних, так і фінансових. Зростаючий бюджеі-ний дефіцит,
обумовлений різким збільшенням воєнних видатків (лише прямі воєнні
видатки становили 150 млрд золотих марок), призводить до нарощх ванпя
грошової емісії, що супроводжується падінням купівельної спроможності
марки та зростанням цін. До того ж за роки війни надзвичайно зростає
державний борг країни.

Запровадження нормованого розподілу продуктів споживання не
забезпечувало потреб населення, яке страждає від голоду та нестачі
пайнеобхідніших товарів, що врешті-решт посилює політичну нестабільність
та невдоволення основних мас населення і, нарешті, призводить до краху
політичної системи, як результат поразки у війні. У країні панував
економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала
продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва
зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система.

Англія.

Величезних втрат зазнала й економіка Англії. За роки війни загинуло
близько 750 тис. осіб та 1,7 млн було поранено, а також втрачено близько
третини національного багатства. Була знищена більша частина військового
флоту та 40% торговельного.

Війна вимагала від економіки величезного напруження: надзвичайно зросло
виробництво воєнної продукції, воєнні видатки. Різко погіршився стан
зовнішньої торгівлі, надзвичайно зріс дефіцит торговельного балансу. За
роки війни зовнішьоторговельний оборот скоротився більше ніж удвічі,
припинився розмін банкнот на золото, фунт стерлінгів знецінився. Англія
з кредитора перетворилася на боржника американських банків, і вслід за
втратою промислової монополії починає втрачати й свою фінансову
перевагу, поступаючись США.

Франція.

На території Франції протягом війни велися бойові дії. десять
департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною. З
ладу виведено 6 тис. км залізничних та 52 гис. шосейних шляхів,
зруйновано 550 тис. житлових будинків та близько 23 тис. фабрик, заводів
і шахт, загинула половина торговельного флоту. Загальні збитки
оцінювалися в 134млрд золотих фр. Фінанси Франції були підірвані, з
країни-кредитора вона перетворилася на країну-боржника. державний борг
Франції у 1920 р. становив 300 млрд фр.

США.

Що ж до Сполучених Штатів Америки, то Перша світова війна стимулювала їх
економічний розвиток. Ще до її початку США стають найбільшою
індустріальною країною світу, виробляючи понад 35% світової промислової
продукції. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася
більше, ніж утричі.

мінюється і фінансовий статус США: вони перетворюються на основного
кредитора європейських держав, а Нью-Йорк стає світовим фінансовим
центром. До кінця війни в США зосереджується половина світового золотого
запасу. Війна дала змогу США захопити основні світові ринки збуту та
джерела сировини.

35. Спроба утворення української національної держави і економічні
програми національних урядів.

Центральна рада своїм Третім універсалом від 7(20) листопада 1917 р.
проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі Російської
Федерації. Цим же Універсалом передбачалася ґрунтовна програма
соціально-економічних перетворень. Право приватної власності «на землі
поміщицькі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського
призначення, а також удільні, кабінетські та церковні землі»
скасовувалося. Уся земля визнавалася власністю всього трудового народу й
передавалася йому без викупу. На підприємствах установлювався 8-годинний
робочий день. Для «доброго впорядкування виробництва, рівномірного
розподілення продуктів споживання і кращої організації праці» .
окупаційна влада організувала «палацовий» переворот і передала владу в
Україні гетьману П. Скоропадському, який у своїй грамоті «До всього
українського народу» від 29 квітня 1918 р. проголосив повернення права
приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації» та
запровадження повної «свободи торгу», а також «приватного підприємництва
й ініціативи».

36. Економічні причини і наслідки післявоєнної кризи в провідних країнах
світу після першої Світової війни.

У війну було втягнуто понад ЗО країн з півторамільярдним населенням
(майже 2/3 населення землі). Надзвичайно великими були й втрати у ході
війни: з 74 млн осіб, що воювали, загинуло близько 10 млн, а понад 20
млн було поранено та скалічено. Не менш як 10 млн мирних жителів
загинуло в цій війні від епідемій та голоду.

Війна знищила також близько 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць.
Ідеться не лише про різноманітну воєнну техніку, а й значні втрати в
промисловості, сільському господарстві, інфраструктурі, житловому фонді,
у природних ресурсах тощо. Надзвичайно високими були воєнні видатки
країн, що воювали, вони у 12 разів перевищували золотий запас
європейських країн. Видатки Німеччини були найбільшими, і становили 40%
сукупних. Війна завдала величезних збитків економікам усіх країн, що
воювали, крім США.

В країнах, що воювали, запроваджували державну монополію на хліб та інші
товари: тверді ціни; продовольчу розкладку; карткову систему розподілу
продовольчих та непродовольчих товарів: мережу громадського харчування;
державний контроль за виробництвом і розподілом продукції; трудову
повинність: регулювання зовнішньо-торговельних зв’язків; визначення
організаційної структури промисловості й сільськогосподарського
виробництва тощо.

37. Версальська угода та її вплив на економіку провідних країн світу.

варто звернути увагу на взаємини між Німеччиною та Францією й Англією,
як переможеної та переможців. Більшість положень Версальської мирної
угоди, підписаної 28 червня 1919р. державами-переможницями (США,
Британська імперія, Франція, Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного
боку, та переможеною Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе
відбилися на економіці останньої.

За Версальською угодою територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914
р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення
Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та
Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор’я та Східної Прусії передавалися
Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ)
проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під
протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту
частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії —
до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася
військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним
офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина
повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці,
у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди
надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її
економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу
важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали,
подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

38. Плани Дауеса та Юнга , їх роль упіслявоєнному відродженні Німеччини.

Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного
господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р.
на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма
послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом
експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма
отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав
чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі
від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п’яти років дії
плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат
повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за
рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та
спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки
промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з
боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка
Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р.
на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про
перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що
передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим —
планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд
марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік.
Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався
репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет
та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.

39. Світова економічна криза в США, і шляхи виходу з її.

Першою акцією нової адміністрації, яка приступила до виконання своїх
обов’язків у лютому 1933 р. було проголошення надзвичайного стану І а
закриття всіх банків на «банківські канікули» до 9 березня 1933 р., коли
був прийнятий «Надзвичайний закон про банки». А ще в квітні було
прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов’язковий
продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові,
що дало змогу не лише закупити близько 200 т золота, а й призвело до
штучного зниження курсу долара та підготувало його девальвацію . Серед
законів, прийнятих у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта,
найважливішими слід вважати «Закон про відбудову національної
промисловості); (МІРА) та «Закон про регулювання сільського
господарства» (ААА), прийняті в першій половині 1933 р. Відповідно до
закону підприємці повинні були об’єднуватися в союзи, всередині яких
діяли так звані «кодекси чесної конкуренції»— правила, які б регулювали
умови конкуренції, зайнятості та наймання і захищали інтереси
споживачів. Кодекси передбачали обмеження тривалості робочого дня (не
більше 8 год.), установлювали мінімальний рівень заробітної плати (не
менше 12 дол. на тиждень), розподіляли ринки збуту.

допомогу у зв’язку з безробіттям одерж) вали близько 20 млн американців.
1. нарешті, у 1935 р. приймається закон про соціальне страхування, за
яким запроваджуються обов’язкові пенсії за віком (з 65 років) та
обов”язкова до-помога у зв’язку з безробіттям (у середньому 1 1 дол. на
тиждень). Страхові фонди формуються за рахунок відрахувань з прибутку
підприємств та заробітної плати працюючих. – Закон про регулювання
сільського господарства був спрями ‘-аний на припинення подальшої
аграрної кризи. З метою підтримання цін на сільськогосподарську
продукцію передбачалося скорочення посівних площ га поголів’я худоби .
Крім того, вживалися заходи, спрямовані на рефінансування фермерської
заборгованості, яка до початку і 933 р. досягла 12 млрд дол. Фермерам
було надано кредити на 100 тис. дол. Унаслідок цього припинився продаж
розорених фермерських господарств.

40. Економічна програма нацистів , як шлях виходу з „великої депресії”.

Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику,
близьку до політики нацистів у Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р.,
нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та
воєнний реванш. Різко зростають воєнні видатки (з 1933 по 1939 рр. вони
збільшилися в 10 разів і становили 3/4 всіх державних інвестицій).
Приймається закон про примусове картелювання, створюється сім
промислових груп: промислова. енергетична, реміснича, торговельна,
банківська, страхова, транспортна. Що стосується аграрного сектора, то
ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможних
селянських господарств — гросбауерських. У 1935 р. приймається закон про
оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч
міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Зростає
державне втручання, причому не лише непряме, а й пряме. У 1936 р.
приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів, спрямований на
нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично
заборонений. У результаті такої політики вже через рік у Німеччині
ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в
галузях важкої промисловості (воєнне виробництво), різко пішли вгору.
Отже, така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект.
Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні
показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її
процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура.

41. Становлення Радянської системи , „Воєнний комунізм” і реалізація в
українських землях.

В умовах збройної боротьби більшовицька партія форсувала реалізацію
положень своєї програми щодо заміни ринкової економіки безтоварним,
тобто комуністичним виробництвом, яким керують із одного центру.

Ця економічна політика дістала назву політики «воєнного комунізму» і
означала воєнну диктатуру з широким застосуванням примусових заходів у
господарстві.

Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка. за якою
селяни повинні були здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком
необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у
розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між
населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку „воєнного комунізму” — так
звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію
основних продуктів харчування. У промисловості «воєнний комунізм»
означав повну націоналізацію з жорсткою централізацією управління. В
Україні послідовним перехід до політики «воєнного комунізму» почався з
відновлення радянської влади на початку І9І9 р. Тут відразу ж
розгорнулося одержавлення фінансів, транспорту зв”язку, промисловості.
Насамперед націоналізованими оголошувалися великі підприємства цукрової,
вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості. Надзвичайно
важливим завданням радянської влади в Україні була реалізація аграрної
програми, в основу якої було покладено Декрет про землю, прийнятий 26
жовтня 1917 р, а яким проголошувалася націоналізація всіх земель та
конфіскація поміщицьких, церковних, монастирських і удільних земель (так
званих земель нетрудового користування) з наступним перерозподілом їх
між селянами. На принципах «воєнного комунізму» будувалася в 1919 р. і
продовольча справа в Україні. Як і в Радянській Росії, на території
України оголошувалася державна монополія на найважливіші продукти
харчування; запроваджувалася продрозкладка.

42. Перегляд основних положень Радянської господарської системи на
початку 20-х років.

Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена
новою економічною політикою (НЕП). Проте треба зразу ж зазначити, що в
момент створення нова економічна політика не становила собою чітку
програму переходу до товарно-грошових відносин, ринку, тим більше
госпрозрахункового чи ринкового соціалізму. Офіційно з’їзд прийняв
рішення про заміну розкладки як способу державних заготівель
продовольства, сировини і фуражу натуральним податком. Резолюція з’їзду
була за-конодавчо закріплена декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. Згідно
з законом допускалася свобода торгівлі в рамках місцевого обороту і
паралельно з нею обмін надлишків селянської продукції на товари
промисловості й сільськогосподарського виробництва. Запроваджений
замість відміненої продрозкладки продпода-ток був значно меншим за
останню за розмірами. Доводився продовольчий податок до селян
заздалегідь, до початку польових ро-біт Після виконання поставок з
податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого
продукту, яким селяни могли розпоряджатися за власним розсудом.
Товарообмінні операції, які організовувала споживча кооперація, так і не
вийшла із зародкового стану. Поступово під тиском селян товарообмін за
допомогою грошей почали здійснювати і державно-кооперативні
збуто-постачальні структури. Враховуючи такі факти, фінансова комісія
РПО в червні 1921 р. запропонувала застосувати грошову форму розрахунків
між державою і приватними господарствами. Раднарком прийняв 9 серпня
1921 р. «Наказ про проведення в життя основ нової економічної політики»,
яким дозволяв там, де це можливо і вигідно, перехід до грошової форми
обміну. Таким чином, партія і вищі державні органи влади змушені були
відійти від повного відкидання та стримування розвитку товарно-грошових
відносин до безпосереднього регулювання торгівлі й грошового обігу.

43. Відмова від ринкових відносин і повернення до командно –
адміністративних методів.

Партгоспноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації
приватного сектора, в перетворенні багатомільйонного селянства у
внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали данину (на основі
різниці цін на промислові товари і сільськогосподарські продукти),
створенні системи директивного планування, широкого застосування
примусової праці засуджених, «соціалістичного змагання».

Становлення системи планів, розробка й уточнення функції поточного і
перспективного планування пройшли в 20-ті роки складний шлях. В різних
відомствах і республіках, розробляючи перші перспективні плани,
установлювали семи-, п’яти-, трьох- і дворічні строки. Держ-план Союзу
РСР дотримувався п’ятирічних строків. Перші народногосподарські плани,
що охоплювали річний період, одержали назву «контрольних цифр». В ході
складання контрольних цифр радянські планові органи фактично відмовились
від індикативного планування на користь директивного.

44. Радянська індустріалізація і проблеми підготовки планів і шляхи
фінансування.

Разом з широким використанням примусової праці, партійно-державна
номенклатура розробила і здійснила заходи, спрямовані і на виконання
показників п’ятирічних планів на основі підвищення ефективності
суспільного виробництва. Зокрема певну роль У підвищенні продуктивності
праці зіграло здійснення програми з підготовки кваліфікованих кадрів та
розгортання «соціалістичного змагання». Останнє, при всіх своїх вадах,
сприяло підвищенню трудової активності працюючих, особливо з появою у
підприємств та організацій певних можливостей для матеріального
заохочення переможців змагання.

В цілому ж новий суспільний лад не забезпечував вищу продуктивність
праці порівняно з провідними капіталістичними країнами. Внаслідок заміни
змішаної економіки командно-репресивною, форсування індустріалізації,
здійснення суцільної колективізації тощо конгломерату радянських
республік удалося наблизитися до Заходу тільки за рівнем розвитку
воєнно-промислового комплексу.

45.Підсумки промислового розвитку українських земель в довоэнних
п’ятирічках.

Перші народногосподарські плани, що охоплювали річний період, одержали
назву «контрольних цифр», їх основна ідея полягала в тому, щоб об’єднати
в єдиному плані господарське проектування окремих державних відомств і
держбюджет, а також передбачати напрямки розвитку стихійних процесів
господарського життя країни в умовах функціонування багатоукладної
економіки. Перехід до п’ятирічного директивного планування обумовив
створення нової організаційної структури, а саме — ієрархічної
адміністративної системи управління, з жорстким рівнем централізації.

За роки довоєнних п’ятирічок в республіці здійснювалося велике
будівництво на основі освоєння капітальних вкладень. У результаті
введення в дію нових підприємств, реконструкції старих у промисловості
безперервно збільшувався обсяг основних фондів.

У роки довоєнних п’ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових
об’єктів на території України.

Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була значно
складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним донором
промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього фактично за
безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організованого набору і
принадами міського життя заманювали селян на новобудовані фабрики й
заводи. Д\же суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективізація
сільського господарства.

46. Колективізація , причини та наслідки.

Першим кроком до суцільної колективізації повинен був стащ перший
п’ятирічний план, за яким колективізації на добровільних засадах
підлягало до 20% селянських господарств, а в Україні — 30%. Але криза
хлібозаготівель 1927/28 р., необхідність застосування надзвичайних
заходів для вилучення хліба стали поштовхом для прискорення суцільної
колективізації, необхідність якої Й. Сталін обгрунтував у статті «Рік
великого перелому» (листопад 1929 р.), у якій стверджувалося, що широкі
верстви селянства цілком готові до вступу на шлях колективного
господарювання, а також підкреслювалася необхідність рішучого наступу на
куркульство. Слід зауважити, що темпи реальної колективізації значно
перевищували планові, але досягалися вони виключно насильницькими
методами. Так. в Україні місцеве керівництво приймає рішення про
необхідність завершення колективізації в деяких районах вже до осені
1930 р. 1 якщо на ЗО січня 1930 р. у республіці колективізовано 15,4%
господарств, то на 1 березня 1930 р. — вже 62.8%. Живий і мертвий
реманент, велика рогата худоба, птиця — все ставало власністю колгоспу,
його «неділимим фондом».

Зрозуміло, що такі методи колективізації викликали шалений опір
селянства, але виступи селянства придушувалися з допомогою регулярних
частин Червоної Армії. Одночасно з колективізацією відбувалося
розкуркулення. унаслідок якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих
з родинами, дітьми та старими висилали у дальні необжиті місця,
направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи всіх політичних
та громадянських прав. Винищення, худоби, повна дезорганізація роботи в
колгоспах, репресії відносно куркулів, різке зростання обсягів
продовольства, що вивозилося з села, призвели до найстрашнішого
голодомору 1932—1933 рр. Завершення колективізації припадає на 1937 р.,
коли колгоспи України об’єднали 96.1% селянських господарств та 99,7%
посівних площ.

47. Наслідки другої світової війни для України.

Промисловість і сільське господарство України були вщент зруйновані.
Лише прямі збитки, завдані народному господарству республіки, склали
величезну суму — 205 млрд крб, — яка вп’ятеро перевищувала державні
витрати на будівництво нових заводів, фабрик, електростанцій, шахт та
інших підприємств у роки довоєнних п’ятирічок. А загальні втрати, яких
зазнали населення та народне господарство України, склали астрономічну
цифру — майже 1,2 трлн крб.

Катастрофічне знизилось промислове виробництво республіки. У 1945 р. в
республіці було видобуто лише 36% вугілля, вироблено до 20%
електроенергії, 17% чавуну (порівняно з рівнем 1940р.). Величезна
кількість товарів народного споживання, необхідних для задоволення
елементарних потреб (посуд, відра, голки, шкарпетки, сірники, мило тощо)
не виготовлялися практично зовсім.

Надзвичайно тяжким наслідком війни стало різке скорочення чисельності
трудових ресурсів, особливо кваліфікованих кадрів. Це призвело до
залучення на важку, малокваліфіковану працю, зокрема у вугільну та
металургійну промисловість жінок.

48. Етапи відбудови економічного потенціалу України та його основні
напрямки.

В умовах переходу від війни до мирного будівництва постали питання про
шляхи подальшого розвитку економіки країни, про її структуру та систему
управління. Сталінським планом остаточно оформлювалося суспільство, в
якому було ліквідовано ринкові відносини, а людина повністю
підпорядковувалася політико-адміністративній владі. Ця цілісна модель
охоплювала як промисловість, так і сільське господарство. В цих умовах
уряд знов (як і в довоєнні роки) переходить до розширення застосування
примусової праці. В цих умовах відбудова промисловості була
найважливішим завданням. На відродження промисловості України було
спрямовано величезні матеріальні та трудові ресурси, сюди направляли
механізми, обладнання, верстати, технологічні лінії, які СРСР отримував
як репарації з Німеччини, в основному у вугільну промисловість,
машинобудування, електроенергетику. Більшість виділених коштів
спрямовувалася на відродження Донбасу. Серед пріоритетних галузей
народного господарства була й електроенергетика, їй першочергово
виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси, транспорт. Досить
успішно йде і відродження металургійної промисловості: з виплавки чавуну
та сталі в кінці п’ятирічки Україна вийшла на рівень 93—95% довоєнного
виробництва. Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить
швидкими темпами. Значно повільнішими темпами йшла відбудова сільського
господарства. Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови
збігся з вкрай важким явищем — голодом 1946—1947рр.

У 1945 р. приймаються постанови щодо відбудови народного господарства
західноукраїнських областей. У цих документах визначався курс на
реконструкцію та розвиток традиційних для регіону галузей промисловості
(нафтовидобувної, газової та ін.) і на створення нових (машинобудування,
приладобудування, металообробка тощо).

49. Економічні наслідки другої світової війни для світового
господарства.

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою XX
сторіччя. У неї було втягнуто понад 60 держав і більше ніж 4/5 населення
планети. Людські жертви перевищили 50 млн осіб; було знищено національне
багатство на 316 млрд дол. Майже всі країни-учасниці вийшли з війни
економічно виснаженими. Руйнування зачепили не лише Європу, а й Північну
Африку, Далекий Схід та Південно-Східну Азію. Дуже постраждав світовий
транспорт: зруйновано мости, залізничні колії, численні порти. Не
вистачало й рухомого складу залізниць, істотно скоротився торговельний
флот. За роки війни значно знизився життєвий рівень, що призвело до
високої смертності населення. Безумовно, завершення війни принесло певні
позитивні зміни, проте через падіння рівня продуктивності праці та інших
негативних явищ (недовантаження обладнання, неефективне використання
земельних ресурсів тощо) бідність залишалася надзвичайно поширеним
явищем у повоєнному світі. Надзвичайно негативним чинником став підрив
національних валют. Країни, які воювали, фінансували свої видатки за
рахунок збільшення кількості паперових грошей та емісії державних позик.
Відразу після війни ситуація ще більше погіршилася, адже в країнах, які
звільнилися від окупації, фінансували відбудову власного господарства
також за рахунок випуску нових грошей та додаткових позик. Все це
призводило до зростання інфляційних явищ.

50. План Маршала і його роль у відбудові господарства
західноєвропейських країн.

У червні 1947 р. держсекретар СІЛА генерал Дж. Маршалл. виступаючи у
Гарварді, запропонував план допомоги європейським державам, до якого
входили заходи щодо подолання розрухи, стабілізації фінансів, зниження
напруженості у політичній сфері. За чотири роки реалізації плану
Маршалла (1948—1951 рр.)

16 європейських країн отримали від США допомогу у розмірі

17 млрд дол. Понад 2/3 цієї суми одержали ФРН, Великобританія. Франція
та Італія. Досить цікавою була структура поставок: 70% становили
продовольство, паливо та добрива. Надзвичайно важливим аспектом втілення
плану стали джерела фінансування. Водночас умови отримання допомоги за
планом Маршалла були досить жорсткими: відмова від націоналізації
промисловості, свобода підприємництва, зниження митних тарифів. Пізніше
до них додали обмеження у торгівлі із соцтабором та надання територій
для розміщення американських воєнних баз.

Радянському Союзові також запропонували взяти участь у плані Маршалла.
Цілком ймовірно, що за умови участі СРСР у цьому плані, вплив США в
Європі посилився б меншою мірою, а відбудова народного господарства в
країні відбулася б більш успішно та менш болюче. Але керівництво СРСР
(як на це і розраховували американські політики) не лише саме
відмовилося від допомоги, а й заборонило брати в ньому участь
східно-європейським країнам . План Маршалла на сьогодні є однією з
найбільш успішних економічних програм в історії, адже завдяки його
реалізації було досягнуто всіх його явних та таємних цілей:

— економіка країн Західної Європи була відбудована;

— європейські країни зуміли погасити зовнішню заборгованість;

— вплив комуністів та СРСР (який дуже зріс у роки війни) було
послаблено;

— США отримали надзвичайно великий ринок збуту;

— було відбудовано і зміцнено європейський середній клас. існування
якого є гарантом збереження політичної стабільності та стійкого
розвитку.

51. Основні тенденції післявоєнного економічного розвитку в США .

Сполучені Штати Америки у перші ж повоєнні роки зуміли швидко та
ефективно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції. У
1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято црограму
будівництва дешевого житла. Досить важливу роль у політиці уряду США в
40-ві роки відіграли початок «холодної війни» та план Маршалла. За
рахунок прибутків від воєнних замовлень було переобладнано підприємства,
збільшено зайнятість, піднято заробітну плату. Війна в Кореї, яка
розпочалася у 1950 р., дала змогу ще збільшити воєнні видатки, що також
забезпечувало зайнятість населення, але піднесення економіки, обумовлене
цією війною, виявилося нетривалим. Уряд був змушений скоротити золоті та
валютні резерви, збільшити внутрішній борг, скоротити соціальні витрати
тощо. У результаті економіка США втрачає динамізм, на деяких напрямках
на початку 60-х років стало помітним відставання. Досить вагомим
чинником, який обумовив уповільнення темпів економічного зростання в
економіці США, став розпад колоніальної системи, в результаті якого
утворюється досить місткий ринок для американських капіталів. Негативним
фактором для економіки США стало й утворення двох нових промислових
центрів у світовій економіці — західноєвропейського на чолі з ФРН та
азіатського на чолі з Японією.

52. Особливості відновлювальних процесів і економічного розвитку
Західної Німеччини.

Економіка західної частини країни, яка у 1949 р. перетворилася у ФРН,
розвивалася відповідно до розробленої міністром економіки Баварії, а
потім і ФРН професором Л. Ерхардом концепції «соціального ринкового
господарства», що спиралася на традиції німецького народу. Вона включала
зосередження народного господарства на збільшенні виробництва та доходу,
широке використання конкуренції та підприємництва як незамінної сили
господарської динаміки, конкурентоспроможності та суспільного
процвітання. У 1948 р. проводяться: грошова реформа, яка дала змогу
звільнитися від величезної маси знецінених грошей; цінова реформа,
завдяки якій ідпускаються ціни і відміняється регулювання цін та
розподілу податкова реформа, що захистила права споживача та забезпечила
свободу підприємництва. Уже в 1954 р. на третину було перевищено рівень
довоєнного виробництва, а до середини 50-х років ФРН вийшла на друге
місце в світі після США за рівнем золотих запасів. Ставши провідною
країною Західної Європи, ФРН випередила у господарському розвитку своїх
минулих переможців. Саме ФРН є фактичним ініціатором створення
«Спільного ринку».

53. Економіка Англії в післявоєнний період : основні положення
економічної політики лейбористів

Великобританія вийшла переможницею у Другій світовій війні, але втрати
її були надзвичайно великими. Економіка потребувала кардинальних заходів
для виводу її з кризового стану. У липні 1945 р., після перемоги на
виборах, до влади приходить лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі, який
розпочав реформи, спрямовані на перехід до «демократичного соціалізму».
з метою підтриманням повної зайнятості, проводиться часткова
націоналізація базових галузей економіки — енергетики, транспорту,
кам’яновугільної та сталеливарної промисловості, а також інфраструктури.
До кінця 40-х років більше 20% британської промисловості опинилося під
безпосереднім контролем держави. Власникам націоналізованих підприємств
сплачувалася компенсація. Досить важливими були заходи уряду лейбористів
щодо підтримання фунта стерлінгів шляхом установлення так званої
«політики економії» та досягнення рівноваги платіжного балансу, які. На
жаль, виявилися недостатньо ефективними. Економічні труднощі зросли з
початком розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна втратила
традиційні джерела сировини та ринки збуту.

54. Економічні наслідки поразки Японії в Другій світовій війні, причини
її економічного підйому в 50-60-ті роки 20-го століття.

Що стосується Японії, то її повоєнний розвиток був якнайтісніше
пов’язаний із новими світовими реаліями. Японія змушена була
пристосовуватися до нової структури світового господарства, розвивати
зовсім нові для себе галузі. Стрімка торговельна експансія Японії досить
швидко набрала глобального характеру, японська продукція почала успішно
долати конкуренцію інших країн. Усе це досить позитивно впливає на
економічну ситуацію в країні, виводить її у 50—60-ті роки в число
найрозвинутіших країн світу. Уже у другій половині 40-х років в Японії
розробляється система заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму
до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної
конкуренції, яка вилилася у цілу низку реформ, що створили передумови
для успішного розвитку економіки країни. Насамперед це аграрна реформа,
що сприяла значному розширенню внутрішнього ринку: демонополізація
промисловості шляхом розпуску «дзайбацу» (вертикальних
концернів-холдингів). реформа трудового законодавства і, нарешті,
реформа середньої школи, яка дала Японії найкваліфікованішу та
найдешевшу у світі робочу силу.

Передбачалася також і структурна перебудова економіки. Оскільки Японія
не мала власного сировинного потенціалу, але мала значний трудовий, тут
створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б
враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також
забезпечене поєднання механізмів ринкового господарства з державною
підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів,
які мінялися із розвитком структурної перебудови. Японія, зруйнована, з
жорстко мілітаризованою економікою країна, перетворилася у велику
індустріальну державу, що посідає одне з перших місць за рівнем розвитку
народного господарства.

55. Підвищення інтеграційних процесів в світовій економіці після другої
світової війни, „Спільний ринок виникнення , розширення складу і
перспективи”.

Нарешті, у провідних зарубіжних країнах досягнення НТР, успіхи
господарського розвитку посилили процеси концентрації та централізації
виробництва, а також зросла роль акціонерної форми капіталу та монополій
як провідної господарської форми. Ці тенденції переросли можливості
окремих країн та обумовили інтернаціоналізацію виробництва на
приватногосподарському та державному рівнях: зросла кількість
міжнародних монополій. утворилися інтеграційні об’єднання. Так, створене
у 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, «Спільний ринок»)
являє собою зразок механізму міждержавного регулювання
соціально-економічних процесів. Вільний рух товарів та поступове зняття
митних бар’єрів стало першим досягненням ЄЕС. Початок цьому процесові
було покладено 1 січня 1958 р.. шляхом зниження на 10% митних тарифів у
взаємній торгівлі шести країн ЄЕС (ФРН, Франція, Італія, Бельгія.
Нідерланди, Люксембург). Остаточне скасування тарифів відбулося 1 липня
1968 р. У 1973 р. до «Спільного ринку» приєдналися Великобританія,
Ірландія та Данія; у 1981 р. — Греція; у 1986 р. — Іспанія та
Португалія; у 1995 р. — Швеція, Фінляндія та Австрія. Вже на початку
1990-х років тут були ліквідовані бар’єри на шляху руху товарів,
капіталів та робочої сили. Нині на «Спільний ринок» припадає близько 90%
європейського промислового виробництва, до нього входить 15 країн.

56. Криза радянськогї тоталітарної системи та спроби її модернізації в
50-60х роках.

На межі 1950—1960-х років економічна ситуація в країні знову
ускладнилася. Далися взнаки не лише об’єктивні причини, а й численні
управлінські експерименти в економіці, суб’єктивізм та волюнтаризм її
керівництва, значне зростання воєнних видатків, нова хвиля політизації
та ідеологізації управління економікою. Уряд робить спробу поліпшити
ситуацію цілою низкою заходів, що значно погіршили становище населення.
Так, було знижено тарифні розцінки у промисловості приблизно на 30%. Це
рішення пояснювалося необхідністю скорочення виробничих видатків, але
насправді це означало приховане скорочення заробітної плати робітників.
У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін було підвищено у
10 разів, у зв’язку з чим було випущено нові гроші. Економісти вважають
її прихованою девальвацією, адже внаслідок неї ціни на колгоспних
ринках, які забезпечували в цей час близько 15% товарообігу, значно
зросли. Через деякий час (з 1 липня 1962 р.) було піднято ціни на ряд
продуктів харчування й у державній торгівлі (на м’ясо та м’ясопродукти —
на 30%, на масло — на 25%). 25 квітня 1956 р. було скасовано
антиробітничий закон 1940 р., що прикріплював трудящих до їхніх
підприємств. Тепер робітники могли змінювати місце роботи, попередивши
про це адміністрацію за два тижні (це не стосувалося колгоспників, які,
не маючи паспортів, не могли за своїм бажанням залишити колгосп).

Було підвищено мінімальну заробітну плату (приблизно на 35%) у
промисловості. Змінилася й ситуація в колгоспах: замість існуючої раніше
системи оплати праці один раз на рік запроваджено помісячне, подекуди
поквартальне авансування (грошове та натуральне), причому грошова оплата
колгоспників за 1950-ті роки зросла більше, ніж у чотири рази. У 1956 р.
запроваджено закон про пенсійне забезпечення, за яким майже подвоївся
розмір пенсій, а пенсійний вік було знижено до 55 років для жінок і до
60 років для чоловіків. Але колгоспники отримали право на пенсію лише у
1964 р.. а пенсійний вік для них наставав на п’ять років пізніше. На
початку ж 1960-х років колгоспники нарешті отримали паспорти. Було
скорочено тривалість робочого тижня (з 48 до 46 годин). Відпустка
вагітних жінок, скорочена при Сталіні, стала знову стодванадцятиденною.
Уряд пообіцяв не випускати нових примусових позик (за якими держава
забирала близько 6% річних заробітків), але на 20 років заморозив
виплати за попередніми позиками. Нарешті, високими темпами розвивалося
житлове будівництво. на початку 1960-х років соціально-економічна
ситуація в країні загострюється: знижуються темпи зростання
продуктивності праці, погіршуються умови життя населення, що проявилося
в зростанні цін на продукти харчування, збільшенні непрямих податків,
обмеженні присадибних ділянок та поголів”я худоби у підсобних
господарствах колгоспників, зростанні загального дефіциту продовольчих
та інших товарів. Усе це обумовило необхідність пошуку шляхів подолання
негативних тенденцій радянської економіки.

57. Економічна реформа 1965 року і її основні напрямки.

Початок реформуванню радянської економіки поклади рішенця березневого та
вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «косигінською»
за ім’ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М.
Косигіна) мала на мсті вдосконалити планування й економічне стимулювання
і була спрямована на знаходження оптимального сполучення
централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської
самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського
розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму:
планування, організаційну структуру управління, економічні стимули і
господарський розрахунок. основним питанням реформи залишалося зменшення
кількості показників, які зводились «згори», що означало збереження
старої концепції плану як системи директивних показників, тобто
обов’язкових для виконання планових завдань. 1 хоча проголошувалась
необхідність поєднання адміністративних та економічних методів, перевага
надавалася директивним показникам. На практиці це означало, що
господарський механізм, закладений в основу реформи 1965 р., зберігав
традиційні риси командно-адміиістративноїсистеми. Господарська реформа
зачепила й сільське господарство. Відповідно до рішень березневого (1965
р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято низку заходів, спрямованих на
виправлення становища в аграрному секторі. Насамперед було підвищено
закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, при
якому колгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків при продажу продукції
державі. Роздрібні ціни повинні були зберігатися на попередньому рівні,
а різниця покриватися за рахунок державного бюджету. Важливою причиною
відставання сільського господарства був і його низький технічний рівень.
Незважаючи на суперечливий та непослідовний характер реформи 1965 р.,
вона дала певний позитивний імпульс народному господарству. В Україні за
1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі фонди та
обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на 30%. Проте
ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії, а
виробництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо
поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова продукція якого
зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х
років темпи економічного зростання починають знижуватися.

58. Збитковий характер Радянської економіки в 70х першій половині 80х
років.

А з 70-х років темпи економічного зростання починають знижуватися.
Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва
СРСР, яка прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що
забезпечується військово-промисловим комплексом. Для його розвитку й
утримання необхідні величезні матеріальні та фінансові ресурси, одержати
які можна лише за рахунок інших галузей народного господарства та
низької заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося
жорсткою адміністративною планово-розподільчою системою, суворим
лімітуванням матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання
останніх перевага надавалася екстенсивним методам.

До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва
у соціально-економічній політиці. У легкій, харчовій промисловості було
зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не
орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну
частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до
вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв’язку з падінням
народжуваності число зайнятих у народному господарстві перестало
збільшуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання
виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі
скорПершим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна
вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво
країни, очолюване М. С. Горбачовим, проголосило курс на прискорення
соціально-економічного розвитку країни. який мав базуватися на
прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції
народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки.
Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної
системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше,
орієнтувався на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних
результатів був неспроможний. оченням екстенсивних факторів —
виснаженням природних ресурсів і зменшенням народжуваності.

59. Спроби реформування Радянського господарства в др. пол. 80 р.і
причиниїх невдач.

Власне ж економічна «перебудова» розпочалася у червні 1987 р., коли
було прийнято «Закон про державне підприємство» У липні 1987 р. вперше
було поставлене питання про радикальну економічну реформу, головним
завданням якої мав стати перехід від командно-адміністративної системи
господарювання до нового господарського механізму, що базується на
економічних методах та демократичних засадах управління і правового
забезпечення «нетрадиційних» для радянської системи форм власності —
кооперативної, акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного
капіталу. Централізоване управління мав замінити економічний механізм
ринкового типу. Але існуючий бюрократичний апарат ставив активні
перешкоди на цьому шляху, а тому реформа мала, як і попередні,
непослідовний, половинчастий характер, і не тільки не поліпшувала
ситуації, а й погіршувала її, руйнуючи існуючу систему і не створюючи
нової. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових
відносин під жорстким державним контролем, але зона не отримала
підтримки Верховної Ради СРСР, але ця програма не мала під собою
твердого грунту і не могла дати позитивних результатів. Унаслідок всього
цього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна,
безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської
економіки і розпаду СРСР.

60.Економіка незалежної України, проблеми реформування.

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було
прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет
України». Але практична реалізація задекларованого ще у складі СРСР
наміру про створення самостійної держави з незалежною і міцною
економікою відбулася лише з прийняттям «Акта проголошення незалежності
України» 24 серпня 1991 р. У березні 1992 р. Верховна Рада України
прийняла «Основи національної економічної політики України», що було
наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи»
включали цілу низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію,
структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду
принципових положень, прийнятих при утворенні СНД. Економіка України
переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в
цей період в економічній сфері тенденції. Передусім — це катастрофічне
падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991 —1993
рр.) національний дохід України скоротився на 39%. Найбільш істотних
втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при
загальному зменшенні промислової продукції приблизно на 20% виробництво
товарів народного споживання скоротилося на 30%. у тому числі
продовольства — на 35%. Україна стала лідером серед інших країн за
обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного
дефіциту поглинуло від 85 до 95% кредитної емісії і досягло майже 20% ва
по вого національного продукту. За даними Світового банку, рівень
інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі.
Запропонована президентом Л. Д. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала
низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин:
розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової
законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці:
безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. Серед найважливіших
змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також
назвати істотне зростання темпів приватизації; різке уповільнення темпів
спаду виробництва (12,2% у 1995 проти 22,9% у 1994 р.); створення
відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо
власності на землю та формування різних її форм. Але поряд з тим
починаючи з 1995 р. спостерігається уповільнення темпів падіння ВВП
більше ніж удвічі. Характерною особливістю нинішнього економічного
становища України є відносна фінансова стабілізація, що проявилося у
затвердженні Верховною Радою позитивного бюджету на 2001 р.

61. Якими були основні характеристики рабовласницької системи
господарювання.

Основою виробничих відносин рабовласницького способу ведення
господарства стає власність рабовласника на засоби виробництва та на
раба. У виробництві діяв прямий позаекономічний примус. Долею
«розмовляючого знаряддя» (раба) стає непосильна праця, скотське
існування, рання смерть.

Історія рабовласницького способу ведення господарства, виникнення перших
цивілізацій нараховує декілька тисячоріч і локально охоплює країни
Стародавнього Сходу та античні держави. До речі, цей спосіб
господарювання й донині існує в деяких племенах Південної Америки.

62. Що привело до кризи рабовласницьку систему господарювання

Хоча наприкінці І тис. до н. е. Рим і перетворився у велику світову
державу, він уже схилявся до занепаду, адже з розвитком великого
землеволодіння, де використовувалася праця рабів, у корені був
зруйнований фактор, на який здавна спиралася держава — господарство
дрібних землевласників. У всіх галузях діяльності застосовувалася праця
рабів, які займалися ремеслом, керували підприємствами своїх панів та
банківськими операціями, навчали дітей тощо. Кількість їх була
величезна, а життя надзвичайно важким, що призводило до постійних
повстань та виступів (як, наприклад, повстання під керівництвом Спартака
у 73—71 рр. до н. е.). Проте загроза державі була не з боку
бунтівників-рабів, а через падіння класу дрібних власників, яке
відбувалося паралельно з посиленням рабства.

63. Причини об”єднання ремісників середньовічних міст Зх. Європи в цехи

o-fa(ae(?)eeI±±™™?™™www

?

A

A

eYYYeeYYeeYYYYeYYYeeeYYYe

A

eeYYYYYYYYYYeYYYeeYYYYYYY

h?

hD

hI

hI

hI

hI

hI

eeYYYeeYYYeeYYeYYeYYeYYYY

h

h

h

hk

I

A

\

E

I

h-j

h-j

A

A

A

hF;

hF;

hF;

hF;

A

” ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри
та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця,
розподіл праці був відсутнім. Для того, щоб стати цеховим майстром,
необхідно було пройти етап учнівства (до 7 років), пробути декілька
років підмайстром, після чого здати іспит, виготувавши самостійний
виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. З
метою боротьби проти конкуренції всередині цеху запроваджувалась жорстка
регламентація: заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася
кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут
готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не
дозволялася зміна технологічного процесу тощо. В таких умовах головним
елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність
самого ремісника. Так, у німецьких цехах як екзаменаційна робота для
ковалів було виготовлення кіньської підкови без зняття мірки (перед
підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для
якого потрібно було зробити підкову).

Цех керував не лише робочим, але й позаробочим часом ремісників, і
навіть певною мірою їх свідомістю: загальноцехова церква, каса
взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс
поведінки, навіть місце проживання та погребіння (у багатьох
європейських містах можна знайти вулиці Хлібні, М’яс-ницькі, Різницькі
та інші, на яких у середньовіччя селилися ремісники відповідних цехів).

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали серйозно
гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне.
Це стало найбільш очевидним на етапі розкладу феодалізму та становлення
ринкових відносин.

64, 65. Які наукові і технічні досягнення створили передумови ВГВ

Вирішальна роль у процесі розкладу феодального господарства та переходу
до індустріального суспільства належить розвитку науки, техніки,
сільськогосподарського виробництва, які створили передумови для
здійснення Великих географічних відкриттів кінця XV — початку XVIII ст.

Саме в цей період у країнах Західної Європи відбуваються важливі зміни,
пов’язані зі створенням постійних армій, які потребували багато зброї,
тканин для обмундирування. Так, удосконалюється водяне колесо, яке
використовувалося як двигун. Попит на метал сприяв удосконаленню
доменної печі, що дало можливість одержувати більш якісний метал. У
металообробці почали застосовувати молоти для ковки металу та прості
види шліфувальних та токарних верстатів. У гірничій справі
впроваджуються насоси для відкачування води з шахт та різні підйомні
механізми, що позитивно вплинуло на видобуток руди та вугілля. В
ткацькому виробництві було вдосконалено ткацький верстат, з’явилася
в’язальна машина, що дало можливість збільшити виробництво тканин.
Велике значення для створення різних машин і механізмів мало
виготовлення годинника з маятником, майбутнього прообразу багатьох
машин. Розвивається книгодрукування за допомогою літературного набору.
Особливо великі досягнення були зроблені у виготовленні вогнепальної
зброї різних видів та рушниць.

Відбулися суттєві зрушення у суднобудуванні. В кінці XV ст. було
побудовано новий тип морського судна — каравеллу. Так, у сільському
господарстві освоюються нові землі, впроваджується багатопільна система
землеробства, травосіяння, внесення органічних добрив, осушуються
болота, для обробки землі застосовується більш вдосконалений плуг на
кінній тязі. В тваринництві були виведені нові, більш продуктивні породи
худоби. Значні досягнення мали місце в науці. Вони дали можливість
удосконалити компас, астролябію, морські карти та атласи, обгрунтувати
кулястість Землі, що давало можливість у майбутньому здійснити
навколосвітнє плавання. Отже, розвиток економіки країн Західної Європи
призвів до «жаги золота», бажання збагачення феодалів та купецтва,
штовхало до пошуку золота та срібла, особливо на Сході, який за різними
джерелами був багатий на ці дорогоцінні метали. Вагому роль в
організації перших морських експедицій відіграв політичний фактор. Саме
в кінці XV ст. в Західній Європі утворюються перші централізовані
монархії — Іспанія і Португалія, які ліквідували феодальну
роздрібленість. Створення перших централізованих монархій привело до
збільшення витрат на утримання армій, королівських дворів, виплату
пенсій феодалам, що розорилися, до цього ж переважна кількість феодалів
прагнула збагатитися під час морських експедицій і таким чином поліпшити
своє матеріальне становище. Таким чином, головними причинами організації
європейцями морських екпедицій у кінці XV ст. були: пошук морських
шляхів на Схід, щоб звільнитися від залежності Туреччини та арабів;
необхідність одержання дорогоцінних металів золота та срібла, нестача
якого стримувала розвиток торгівлі та збагачення феодалів і купців;
збільшення надходження різних прянощів, які користувалися великим
попитом

66.Основні характеристики промислового переворота в Англії

Промисловий переворот в Англії почався з бавовняної промисловості в
кінці XVIII ст. Бавовняні тканини мали на світовому ринку великий попит
та низькі ціни, а англійські колонії постачали для їх виробництва дешеву
сировину. Англійські підприємці активно підтримували впровадження машин
на підприємствах. Так, у 1765 р. Дж. Харгривс створив механічну прядку,
яка давала можливість виробляти 16—18 тонких ниток, але приводилася в
рух рукою ткача. В 1779 р. С. Кромптон побудував мюль-машину, яка за
допомогою механічної сили приводила в рух 400 веретен і давала тонку та
міцну пряжу. У 1785 р. Е. Картрайт винайшов механічний ткацький верстат,
що заміняв працю 40 ткачів, були також удосконалені процеси фарбування
тканин та нанесення на них різних малюнків. Механізація вироблення
тканин поставила питання про створення універсального двигуна. Таким
двигуном стала парова машина Дж. Уатта, сконструйована в 1784 р., яка
дала можливість побудувати першу фабрику, на якій верстати приводилися в
дію паровою машиною. Відтепер можна було будувати підприємства в
будь-якому місці і не залежати від сили падаючої води, яка обертала
водяне колесо і приводила в дію верстати. Необхідність виготовлення
машин покликало до життя нову галузь у промисловості — машинобудування.
Цьому сприяла поява металообробних верстатів, зокрема токарного,
фрезерного, свердлувального, механічних парових молотів, підйомних
кранів. Зростаючий попит на різні машини поставив питання про збільшення
виплавки металу. В 1784 р. Корт винайшов пудингову піч, де метал
виплавлявся за допомогою кам’яного вугілля, великі поклади якого були в
Англії. Початок застосування парових машин в промисловості, збільшення
попиту на метал сприяли розвитку вугільної промисловості. Створення
прокатного стану дало можливість виробляти

рельси для шахт, щоб вивозити вугілля, а згодом побудувати першу
залізницю, завдяки винаходу Дж. Стефенсоном паровозу.

67. Загальні для всіх країн риси промислового перевороту

Отже, головним підсумком здійснення промислового перевороту в провідних
країнах Західної Європи та США був процес створення в них
індустріального суспільства. Промисловий переворот у цих країнах мав
свої особливості, які визначалися всім попереднім ходом їх
соціально-економічного та історичного розвитку. Особливості промислового
розвитку в окремих країнах заклали передумови для нерівномірного
економічного розвитку держав. У ході промислового перевороту були в
основному ліквідовані феодальні пережитки, що створювало умови для
подальшого розвитку продуктивних сил та ринкових відносин у цих країнах.
Промисловий переворот також вплинув на процес спеціалізації виробництва
в окремих країнах та на міжнародний поділ праці. Так, Франція
спеціалізувалася у виробництві дорогих тканин, одежі, парфумів,
ювелірних виробів, предметів жіночого туалету, Німеччина — у виробництві
металорізальних верстатів, сільськогосподарських машин, устаткування для
спиртових та цукрових заводів, продукції металургійної промисловості та
різних видів озброєння, США — тканин, суднобудуванні, виробів
металургійної промисловості, сільськогосподарських та швейних машин і
особливо вирощуванні пшениці.

68. Чим характеризується процес формування ринка праці і капіталу для
Англії , Франції, Німеччини, США

69. Якими були економічні причини та наслідки Війни за незалежність в
Пн.Америці.

Війна за незалежність у Північній Америці (1775—1783 рр.) одночасно була
буржуазною революцією, у результаті якої в 1776 р. на місці англійських
Північноамериканських колоній утворилася нова буржуазна держава —
Сполучені Штати Америки. У результаті перемоги тут було знищене
феодальне землеволодіння та створені сприятливі умови для розвитку
фермерських господарств (так званий американський шлях розвитку
капіталізму в сільському господарстві). Цей шлях насамперед передбачав
власність безпосереднього виробника (фермера) на засоби виробництва (у
тому числі на землю) та продукцію, яку він виробляв, що робило його
економічно заінтересованим у результатах своєї праці.

70. Які були економічні причини і наслідки Громадянської війни в США.

Завершення промислового перевороту відбувається лише після закінчення
Громадянської війни (1861 —1865 рр.). Суперечності, які викликали війну,
з’явилися не раптом, а мали досить глибоке коріння. Ураховуючи те. що
Південь залишався рабовласницьким, плантаційним, там практично не було
власної промисловості, суперечності, які виникли між Півднем та Північчю
виявлялися передусім у розбіжності інтересів представників цих двох
регіонів. Наявність рабства звужувала внутрішній ринок, вузька
(бавовняна) спеціалізація Півдня, пристосована передусім до потреб
промисловості Англії, надавала економіці США колоніального характеру.
Плантатори Півдня були заінтересовані у зниженні митних тарифів на
сировину, що вивозиться, та на готову продукцію, що завозиться, тоді як
підприємці Півночі були заінтересовані у встановленні високих миг-них
тарифів, здатних захистити їх продукцію від конкурентів, передусім
англійських. Ці та подібні суперечності посилювались протистоянням цих
двох регіонів щодо вирішення питання про заселення земель на Заході, на
які претендували як фермери Півночі, так і плантатори Півдня. Усе це
посилювало протистояння і призвело врешті-решт до Громадянської війни.

Поразка Півдня у Громадянській війні була наперед вирішена його
економічною відсталістю, яка обумовила економічну поразку вже в перші
роки війни. Відсутність власної промисловості, морська блокада, яка
закрила шляхи імпорту озброєння та боєприпасів на Південь, украй
загострили ситуацію, і тривалість війни була зумовлена лише недостатньо
активними воєнними діями Півночі. Досить важливу роль у перемозі
Півночі відіграло й розв”язання питання щодо земель на Заході. У травні
1862 р. виходить закон про Гомстеди, за яким кожний Іромадянин США
отримав право на 160 акрів (65 га) землі за умови сплати і 0 дол.: якщо
ці землі продуктивно використовувалися упродовж п’яти років, вони
переходили у власність фермера. Це сприяло відпливу з армії Півдня, адже
для отримання землі необхідно було визнач й себе громадянином СІІІА. а.
як відомо. Південь оголосив себе Конфедерацією, яка не входить до складу
США. Отже, завдяки Громадянській війні та Гомстед-акту аграрне питання
було вирішене на користь фермерів. Ще одним важливим наслідком
Громадянської війни було скасування рабства, що значно розширило
внутрішній ринок та ринок робочої сили в країні.

Таким чином. Громадянська війна створила надзвичайно сприятливі умови
для прискореного економічного розвитку і завершення промислового
перевороту, зробила перший крок до перетворення США у провідну
індустріальну державу світу.

71. Чим обумовлена втрата Англії світової економічної першості в кінці
19 ст.

Так, з переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою
промислову першість на світових ринках, якою вона користувалася в
середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво.
Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростання промислового виробництва
в Англії значно уповільнюються. Це явище обумовлюється насамперед тим,
що Англія першою У світі здійснила промисловий переворот і в період,
який розглядається, її промислове обладнання було вже як морально, так і
фізично застаріле. Крім того, маючи величезну кількість колоній. які в
100 разів перевищували за площею метрополію, англійські підприємці
надавали перевагу вивозу капіталу туди, що значно зменшувало розміри
капіталовкладень у самій Англії, гальмувало оновлення основного
капіталу, стримувало запровадження досягнень науки та техніки. Також
досить велику роль відігравала й політика протекціонізму, яка
проводилася провідними дер/кавами у поєднанні з їх експансією на світові
ринки. При збереженні політики фрітредерства з боку Англії, не звузило
ринки для англійських товарів, особливо якщо врахувати те. що США і
Німеччина мали підприємства, обладнані сучасною технікою, завдяки чом\
могли знизити собівартість своєї продукції і перетвори™ продукцію Англії
у неконкурентоспроможну.

Становище англійської економіки ускладнила світова аграрна криза,
викликана надходженням на європейський ринок дешевого американського
хліба. Негативно впливало на розвиток англійської економіки також
недооцінювання значення використання електроенергії. У результаті частка
Англії у світовому промисловому виробництві впала, вона втратила свою
світову промислову першість.

72. З якими причинакми пов’язане уповільнення темпів економічного
розвитку в Франції в кінці 19 ст.

У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала
друге (після Англії) місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала
від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.

Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвитку Франції була
традиційна структура її промисловості, в якій переважали підприємства,
що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби
тощо). Це зумовлювало існування дрібних підприємств та стримувало
концентрацію промислового капіталу: ця сама причина певною мірою пояснює
вузькість внутрішнього ринку країни. Промисловість країни завжди
відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна
сировина значно підвищувала собівартість французьких товарів, знижувала
конкурентоспроможність їх на світовому ринку. У період, що
розглядається, ситуація значно погіршилася у зв’язку з поразкою Франції
у Фран-ко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та
територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове
розвинуті департаменти Франції — Ельзас та Лотарингію, де розташований
найбільший в Західній Європі залізорудний басейн. Будучи третьою
колоніальною державою світу, Франція не використовувала свої колонії як
сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним об’єктом
видатків державного бюджету, вимагаючи значних коштів на утримання
чиновників та значних воєнних сил.

Чим зумовлений економічний підйом Німеччини в другій половині 19 ст.

Перелом в економічному розвитку країни, яка тривалий час відставала від
Англії га Франції, пояснюється двома важливими подіями: політичним
об’єднанням Німеччини та перемогою над Францією у Франко-Пруській війні
(1870—1871 рр.). Перемога у Франко-Пруській війні дала змогу Німеччині
анексувати у Франції два промислове розвинуті департаменти — Ельзас,
який був центром текстильного виробництва, та Лотарингію, де зосереджено
значні запаси залізної руди, такої необхідної для німецької важкої
індустрії. Надзвичайно важливим чинником економічного піднесення
Німеччини стала активна мілітаризація її економіки. Промисловому
піднесенню країни сприяв і демографічний чинник — швидке зростання
кількості населення. Прискорений розвиток галузей важкої індустрії
сприяв завершенню індустріалізації Німеччини, концентрації промислового
капіталу та створенню монополій, які виникали здебільшого у вш ляді
картелів.

Чим хараектерний економічний розвиток Англії , Франції , Німеччини , та
США в кінці 19 ст. (71-73)

Надзвичайно важливою подією, яка позитивно вплинула на розвиток
економіки США. була Громадянська війна (1861—1865 рр.). головним
економічним наслідком якої було скасування рабства для 4 мли негрів, що
дало дешеву робочу силу, а також сприяло розширенню внутрішнього ринку.
Крім того, результатом війни, як уже зазначалося, було вирішення
аграрного питання на користь фермерів за рахунок прийняття в травні 1862
р. Гомстед-акта, за яким кожний громадянин США за 10 дол. міг отримати
ділянку землі площею 160 акрів (близько 65 га). Позитивно на
народногосподарський розвиток США впливало природно-географічпе
положення: наявність великої кількості природних копалин, лісу, річок,
озер, родючих грунтів, сприятливі кліматичні умови. Крім того, велике
океанське узбережжя та близькість слаборозвинутих південне- та
центрально-американських держав сприяли розвитку міжнародної торгівлі та
забезпечували місткий зовнішній ринок. США активно впроваджували в
економіку, особливо у промисловість останні досягнення в галузі науки та
техніки, були піонерами впровадження масового виробництва,
стандартизації, різних методів інтенсифікації праці, що було насамперед
обумовлено слабкою заселеністю території США та високим рівнем
заробітної плати через нестачу кваліфікованої робочої сили. Сприяло
піднесенню промисловості США, особливо важкої, й прискорене залізничне
будівництво. Велику роль в економічному житті країни відігравали банки,
активно відбувається процес зрощування банківського капіталу з
промисловим. Створюються дві найпотужніші фінансові групи — Моргана та
Рокфеллера. вплив яких був надзвичайно високим. Позитивну роль в
економічному піднесенні США та перетворенні їх у провідну індустріальну
державу світу відіграла також протекціоністська політика уряду, яка
захитала власних підприємців від конкурентів установленням високих
митних зборів на готову продукцію та сприяла притоку в країну іноземного
капіталу (передусім англійського та французького).

Визначте найбільш характерні особливості економіки провідних країн світу
в останній третині 19 ст.

Передусім відбуваються кардинальні зміни в енергетичній базі
промисловості. Наприкінці XIX сг. було винайдено парову турбіну. На
основі поєднання її з дипамомашиноіо було створено турбогенератор, який
дав змогу отримувати електричну енергію в промислових обсягах і замінити
нею пар. Використання електроенергії стало справжньою революцією в
енергетиці, обумовило виникнення нових галузей у світовому
народногосподарському комплексі — електротранспорту (трамвай),
електрохімії, елетро.металургії тощо. Електродвигун замінив парову
машину практично в усіх галузях. Надзвичайно великі зміни відбулися в
металургії й особливо у сталеливарному виробництві, винайдено нові
методи виплавки сталі — бесемерівський, мартенівський, томасівський, що
дало змогу різко збільшити обсяги виробництва цього важливого продукту
. З ‘являються нові засоби комунікацій — телефон, телеграф, радіо. Лише
один винахід — двигун внутрішнього згорання — стимулює появу таких
галузей, як автомобілебудування, літакобудування, розширює можливості
суднобудування, сприяє значному збільшенню видобутку нафти,
вдосконаленню процесу її перероблення, створенню каучукової
промисловості. Швидкими темпами відбувається концентрація банківського
капіталу, який зосереджується у невеїикій кількості потужних банків.
Зростання обсягів промислового виробництва, розширення транспортної
мережі (залізниці, морський транспорт) створюють сприятливі умови для
розширення торгівлі та світового ринку, до якого також залучаються
колонії. На межі XIX та XX ст. виникає й таке явище, як економічний
поділ світу, тобто поділ світових ринків збуту та сировини між окремими
міжнародними монополістичними союзами. Розширення світового ринку,
активна участь у ньому індустріальне розвинених країн сприяли створенню
міжнародного поділу праці та міжгалузевої спеціалізації.

Якими були економічні причини Першої світової війни.

Не менш важливою була й проблема ресурсів, сировинних баз. А тому
боротьба за ресурси та сфери впливу в цей час висувається на перше
місце. У цих умовах в економіках провідних країн посилюються позиції
військово-промислових кіл. які цілеспрямовано проводять політику
вирішення економічних проблем силовими методами. Таким чином, основною
причиною Першої світової війни було намагання монополій різних країн,
насамперед Німеччини, здійснити перерозподіл (як територіальний, так і
економічний) світових сфер впливу у своїх інтересах. Крім цієї,
надзвичайно важливої причини, до Першої світової війни призвела також
активна мілітаризація економік провідних країн світу. Підприємців
приваблювала надзвичайна прибутковість воєнноі’о виробництва, його
стабільність, яка забезпечується державними замовленнями.

Чим характерна економіка провідних країн світу в роки Першої світової
війни.

Війна надзвичайно прискорила розвиток тенденції до посилення ролі
держави у господарському житті, створила умови для становлення та
активного розвитку системи державного регулювання економіки.
Запровадження жорсткої державної регламентації господарських відносин з
метою мобілізації економічних ресурсів па виконання воєнно-політичних
завдань в екстремальних умовах господарською потенціалу, що скорочується
внаслідок зростаючих не-відтворіованих втрат, було єдиною можливою
умовою продовження війни. Саме тому в країнах, що воювали,
запроваджували державиу монополію на хліо та інші товари: тверді ціни;
продовольчу розкладку; карткову систему розподілу продовольчих та
непродовольчих товарів: мережу громадського харчування: державний
контроль за виробництвом і розподілом продукції: трудову повинність:
регулювання зовнішньо-торговельних зв’язків; визначення організаційної
структури промисловості й сільськогосподарського виробництва тощо.

Які були наслідки Першої світової війни для провідних країн світу –
Англії , Франції , Німеччини , США.

Німеччина

Зростаючий бюджеі-ний дефіцит, обумовлений різким збільшенням воєнних
видатків призводить до нарощування грошової емісії, що супроводжується
падінням купівельної спроможності марки та зростанням цін. До того ж за
роки війни надзвичайно зростає державний борг країни. країні панував
економічний хаос, матеріальні ресурси були майже вичерпані, різко впала
продуктивність праці. Порівняно з 1913 р. обсяг промислового виробництва
зменшився на 43%. Була підірвана й фінансова система.

Англія.

Втрачено близько третини національного багатства. За роки війни
зовнішьоторговельний оборот скоротився більше ніж удвічі, припинився
розмін банкнот на золото, фунт стерлінгів знецінився. Англія з кредитора
перетворилася на боржника американських банків, і вслід за втратою
промислової монополії починає втрачати й свою фінансову перевагу.
поступаючись США.

Франція.

На території Франції протягом війни велися бойові дії. десять
департаментів, найбільш промислово розвинутих, були спустошені війною.
інанси Франції були підірвані, з країни-кредитора вона перетворилася на
країну -боржника, державний борг Франції у 1 920 р. становив 300 млрд
фр. Обсяг сільськогосподарського виробництва зменшився на третину через
масову мобілізацію селян, конфіскацію коней на потреби війни. Більшу
частину продукції сільського господарства відправляли у діючу армію.
Обсяг експорту скоротився майже наполовину.

США.

Що ж до Сполучених Штатів Америки, то Перша світова війна стимулювала їх
економічний розвиток. На відміну від європейських країн, воєнні дії не
велися на території США, вони майже не брали участі у воєнних діях,
зберігаючи нейтралітет до квітня 1917 р. Сполучені Штати Америки були
головним постачальником воєнних матеріалів, продовольства та сировини
для воюючих держав, вартість американського експорту за роки війни
збільшилася більше, ніж утричі. Змінюється і фінансовий статус США: вони
перетворюються на основного кредитора європейських держав, а Нью-Йорк
стає світовим фінансовим центром. До кінця війни в США зосереджується
половина світового золотого запасу.

Дайте порівняльну характеристику: 1)Версальської угоди; 2)Плана Дауеса;
3)Плана Юнга.

1)Більшість положень Версальської мирної угоди, підписаної 28 червня
1919р. державами-переможницями (США, Британська імперія, Франція,
Італія, Японія, Бельгія та ін.), з одного боку, та переможеною
Німеччиною, з іншого, надзвичайно вразливе відбилися на економіці
останньої.

За Версальською угодою територія Німеччини скоротилася порівняно з 1914
р. на 1/8, а населення — на 1/10. Умови угоди передбачали повернення
Німеччиною провінцій Ельзас та Лотарингія Франції, округів Мальмеді та
Ейпен — Бельгії; Познань, частина Помор’я та Східної Прусії передавалися
Польщі, яка знову виникла на карті Європи. Данциг (Гданськ)
проголошувався вільним містом, Мемель (Клайпеда) передавався під
протекторат Ліги Націй (з 1923 р. — Литві). За рішенням плебісциту
частина Шлєзвігу перейшла до Данії (1920р.), частина Верхньої Сілезії —
до Польщі (1922 р.). За Версальською угодою Німеччина позбавлялася
військово-морського флоту, армія обмежувалася 100 тис. чол. з 4-тисячним
офіцерським корпусом. Відповідно до Версальської угоди Німеччина
повинна була також відшкодувати збитки, які понесли країни-переможниці,
у вигляді репарацій. В той же час певні умови Версальської угоди
надзвичайно сприятливо вплинули на економіку Франції, на посилення її
економічного потенціалу, сировинної бази та матеріального потенціалу
важкої індустрії, що дозволило Франції, першій серед країн, що воювали,
подолати наслідки війни та вийти на довоєнний рівень (1925 р.).

2), 3)

Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного
господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р.
на Лондонській конференції країн-пере-можниць була прийнята програма
послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом
експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма
отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав
чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі
від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п’яти років дії
плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат
повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за
рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та
спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки
промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з
боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка
Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р.
на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про
перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що
передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим —
планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд
марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік.
Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався
репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет
та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.

Вкажіть чим характеризується економічний розвиток Німеччини в
міжвоєнний період.

Надзвичайно важка ситуація в економіці Німеччини, зниження обсягів
промислового виробництва у повоєнні роки, демілітаризація, збільшення
безробіття супроводжувалися зростаючими інфляційними явищами. Дійшло до
того, що заробітна плата виплачувалася двічі на день — вдень та ввечері,
щоб люди могли якось використати зароблені гроші та встигнути хоч
що-небудь купити до нового підвищення цін. яке досягало в 1923 р. 50% на
день. Відродження господарства Німеччини та необхідність виконання
рішень Версальської угоди вимагали суттєвого реформування економіки
країни. Комплекс радикальних перетворень полягав у застосуванні заходів
як внутрішнього, так і міжнародного порядку.

Вкажіть чим характеризується економічний розвиток Франції в міжвоєнний
період.

Водночас певні умови Версальської угоди надзвичайно сприятливо вплинули
на економіку Франції, на посилення її економічного потенціалу,
сировинної бази та матеріального потенціалу важкої індустрії, що дало їй
змогу першій серед країн, що воювали, подолати наслідки війни та вийти
на довоєнний рівень (1925 р.). Значні територіальні втрати, у тому числі
й залізорудних басейнів Ельзасу та Лотарингії, зменшення можливостей
щодо використання Саарського вугільного басейну, який був на 15 років
переданий у користування Франції, різко звузили сировинну базу важкої
індустрії країни.

Вкажіть чим характеризується економічний розвиток Англії в міжвоєнний
період.

Англія, яка була надзвичайно виснажена в роки Першої світової війни,
отримала більшу частину німецьких колоній, але втратила свої передвоєнні
позиції, на її інтересах позначилися позиції СІЛА та Японії на Сході та
в Латинській Америці. Що ж стосується безпосередньо економічної ситуації
в країні, то війна завдала величезних збитків англійській економіці,
хоча бойові дії і не велися на її території. Величезні воєнні видатки,
різке зростання державного боргу (до 6.6 млрд ф. ст. у 1919 р.), втрата
фінансової переваги, переміщення фінансового центру з Лондона до
Нью-Йорка надзвичайно негативно вплинули на економічне становище Англії.
Але найбільш болючою для її економіки, традиційно орієнтованої на
експорт, була втрата більшості торговельного флоту, який забезпечував
зовнішньо-економічні зв’язки країни.

Вкажіть чим характеризується економічний розвиток США в міжвоєнний
період.

Сполучені Штати Америки вступили у війну лише навесні 1917 р.,
зосередивши у своїх руках майже половину світового золотого запасу вже у
попередні роки війни, а також збільшивши національне багатство країни на
40%. За рахунок воєнних поставок у Європу, економіка С111А зайняла
лідируючі позиції у світовому народногосподарському комплексі, їх
промислове виробництво зросло втричі, а експорт — у 3,5 рази.

Визначте економічні причини і наслідки світової економічної кризи
1929-1933 рр.

Поза увагою залишалось те, що поряд з прискореним розвитком нових
галузей у ряді старих — вугільній, текстильній, суднобудуванні,
сільському господарстві — спостерігався справжній застій. Не зверталася
також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатню
інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай
нерівномірним розподілом доходів.

Світова економічна криза 1929—1933 рр.. відома в історії як «Велика
депресія», охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на
кілька десятиріч назад, іноді до рівня межі XIX— XX ст., хоча вплив її
на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені
Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорстокий та нищівний
характер.

Про те. що стало причиною кризи, суперечки в економічній літературі
ведуться й досі. Зовні нею стало перевиробництво, або, як говорять деякі
вчені, — «перегрів» економіки, викликаний тим, що швидкі темпи
зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали
численні диспропорції, які повинні були бути ліквідовані.

85. Зрівняйте альтернативи виходи з „Великої дипресії” США та Німеччини.

Німеччина.

Інша картина спостерігалася в країнах, де застосовували політику,
близьку до політики нацистів у Німеччині. Прийшовши до влади в 1933 р.,
нацисти обрали шляхом виходу з кризи тотальну мобілізацію ресурсів та
воєнний реванш. Різко зростають воєнні видатки (з 1933 по 1939 рр. вони
збільшилися в 10 разів і становили 3/4 всіх державних інвестицій).
Приймається закон про примусове картелювання, створюється сім
промислових груп: промислова. енергетична, реміснича, торговельна,
банківська, страхова, транспортна. Що стосується аграрного сектора, то
ухвалюється закон про спадкові двори, який сприяв зміцненню заможних
селянських господарств — гросбауерських. У 1935 р. приймається закон про
оборону імперії, запроваджується загальна воїнська повинність. Усупереч
міжнародним угодам починає швидко зростати німецька армія. Зростає
державне втручання, причому не лише непряме, а й пряме. У 1936 р.
приймається чотирирічний план мобілізації ресурсів, спрямований на
нагромадження стратегічних ресурсів та валюти, вивіз якої був фактично
заборонений. У результаті такої політики вже через рік у Німеччині
ліквідовано безробіття, показники економічного зростання, особливо в
галузях важкої промисловості (воєнне виробництво), різко пішли вгору.
Отже, така модель виходу з кризи давала моментальний позитивний ефект.
Але, на думку більшості дослідників, незважаючи на високі економічні
показники, Німеччина стояла перед катастрофою, адже в основі її
процвітання лежала штучно розкручена воєнна кон’юнктура.

США.

..Першою акцією нової адміністрації, яка приступила до виконання своїх
обов’язків у лютому 1933 р. було проголошення надзвичайного стану І а
закриття всіх банків на «банківські канікули» до 9 березня 1933 р., коли
був прийнятий «Надзвичайний закон про банки». А ще в квітні було
прийнято закон про припинення вивозу за кордон золота та обов’язковий
продаж громадянами золота державі, причому за цінами, вищими за ринкові,
що дало змогу не лише закупити близько 200 т золота, а й призвело до
штучного зниження курсу долара та підготувало його девальвацію . Серед
законів, прийнятих у перший період президентства Ф. Д. Рузвельта,
найважливішими слід вважати «Закон про відбудову національної
промисловості); (МІРА) та «Закон про регулювання сільського
господарства» (ААА), прийняті в першій половині 1933 р. Відповідно до
закону підприємці повинні були об’єднуватися в союзи, всередині яких
діяли так звані «кодекси чесної конкуренції»— правила, які б регулювали
умови конкуренції, зайнятості та наймання і захищали інтереси
споживачів. Кодекси передбачали обмеження тривалості робочого дня (не
більше 8 год.), установлювали мінімальний рівень заробітної плати (не
менше 12 дол. на тиждень), розподіляли ринки збуту.

допомогу у зв’язку з безробіттям одерж) вали близько 20 млн американців.
1. нарешті, у 1935 р. приймається закон про соціальне страхування, за
яким запроваджуються обов’язкові пенсії за віком (з 65 років) та
обов”язкова до-помога у зв’язку з безробіттям (у середньому 1 1 дол. на
тиждень). Страхові фонди формуються за рахунок відрахувань з прибутку
підприємств та заробітної плати працюючих. – Закон про регулювання
сільського господарства був спрями ‘-аний на припинення подальшої
аграрної кризи. З метою підтримання цін на сільськогосподарську
продукцію передбачалося скорочення посівних площ га поголів’я худоби .
Крім того, вживалися заходи, спрямовані на рефінансування фермерської
заборгованості, яка до початку і 933 р. досягла 12 млрд дол. Фермерам
було надано кредити на 100 тис. дол. Унаслідок цього припинився продаж
розорених фермерських господарств.

86. Дати характеристику воєнної економіки (1939-1945): Англії , Франції
, Німеччини , США, Японія.

В роки війни Англія втратила значну частину торговельного та
воєнно-морського флоту. 1 все-таки англійська промисловість зуміла
значно збільшити випуск воєнної продукції, хоча й за рахунок скорочення
виробництва в інших галузях. Надзвичайно великими були воєнні видатки
Англії, які становили 25 млрд ф. ст. Намагаючись обмежити грошову
емісію, англійський уряд залучає зовнішні активи, особливо в країнах
Британської співдружності. Державний борг зростає майже втричі. До того
ж війна спричиняє крах колоніальної імперії. У результаті
національно-визвольного руху вже в ході війни, а також відразу після її
завершення незалежними стають Індія. Цейлон, Бірма та ін.

Таким чином, втрати від війни для Франції, крім прямих руйнувань
внаслідок воєнних дій та бомбардувань, доповнювалися втратами від
окупації. Загалом Франція втратила 1,1 млн осіб вбитими. Франція
втратила практично повністю торговельний та воєнно-морський флот.
Практично повністю зруйновано транспортну систему (більше як 80%
локомотивів, велика кількість вагонів, а також залізничні колії, мости
тощо). Сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі.

Для Сполучених Штатів Америки в роки Другої світової війни повторилася
ситуація Першої. Тривалий час США зберігають нейтралітет (до грудня 1941
р.), однак в листопаді 1939 р. у закон про нейтралітет вводиться
поправка, що дає змогу вивозити із США озброєння та стратегічні
матеріали за готівку (золото). Це сприяє значному нагромадженню золотих
резервів у країні (на кінець війни вони досягли майже 3/4 світового
золотого запасу). Театр воєнних дій розташований у Європі, саме її
господарство руйнується. А США не відчули руйнівної дії війни, на їх
території воєнних дій не велося. Відповідно до проведених досліджень,
американське населення в роки війни одягалося та харчувалося значно
краще, ніж у довоєнні роки, а кількість працюючих зросла з 54 млн в 1940
р. до 64 млн в 1945 р.

Внесок США у перемогу над Німеччиною був переважно матеріальним.

Німецька економіка заздалегідь була переведена на воєнні рейки. У роки
виходу з економічної кризи (1929—1933 рр.) господарство Німеччини було
повністю підпорядковане державному регулюванню, створено спеціальні
органи його управління. Установивши контроль над господарством, держава
розпочинає підготовку до війни. Головною метою стало виробництво в
Німеччині всього, що необхідно для ведення війни, а оскільки багатьох
ресурсів в Німеччині не було (нафти, каучуку тощо), то надзвичайна роль
відводилася розробленню їх синтетичних замінників. Наступний
чотирирічний план мав значно вужче завдання — розвиток воєнного
виробництва та воєнно-промислового потенціалу.

Воєнне виробництво розвивалося за рахунок інших галузей, а підприємства,
що вважалися неважливими для ведення війни, закривалися. У результаті
воєнна продукція становила 80% всієї промислової продукції, а ті товари,
що не вироблялися, постачалися з країн, що були окуповані.

Безпосередній вступ у війну Японії пов’язаний із бомбардуванням у грудні
1941 р. американської воєнної бази у Тихому океані (Пірл Харбор).
Вступаючи у війну, Японія мала власні геополітичні інтереси, а саме:
посилити воєнно-економічну присутність у Тихому та Індійському океані,
на Далекому Сході, у країнах Південно-Східної Азії. У ході воєнних дій
японці захопили значні території, зокрема Індонезію. Філіппіни, значну
частину Китаю та ін.. перетворивши їх на свої колонії. Наслідки війни
для Японії виявилися надзвичайно важкими. Країна програла Другу світову
війну (капітуляцію підписано 2 вересня 1945 р.) і була окупована
американськими військами, її економіка перебувала у стані руїни.

87. Дати характеристику національних економік після Другої світової
війни: Англії , Франції , Німеччини , США, Японія.

Великобританія вийшла переможницею у Другій світовій війні, але втрати
її були надзвичайно великими. Економіка потребувала кардинальних заходів
для виводу її з кризового стану.

Гак, з метою підтриманням повної зайнятості, проводиться часткова
націоналізація базових галузей економіки — енергетики, транспорту,
кам’яновугільної та сталеливарної промисловості, а також інфраструктури.
До кінця 40-х років більше 20% британської промисловості опинилося під
безпосереднім контролем держави. Досить важливими були заходи уряду
лейбористів щодо підтримання фунта стерлінгів шляхом установлення так
званої «політики економії» та досягнення рівноваги платіжного балансу,
які. на жаль, виявилися недостатньо ефективними. Економічні труднощі
зросли з початком розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна
втратила традиційні джерела сировини та ринки збуту.

Серед програм та моделей національного відродження особливу увагу
привертає модель французької повоєнної економіки — батьківщини
індикативного (необов’язкового) планування та програмування. У 1946 р.
тут створюється Генеральний комісаріат з планування. А до початку 60-х
років виконуються три плани, спрямовані на модернізацію
націоналізованого сектора економіки (1947—1953 рр.), зміцнення
конкурентоспроможності приватних фірм (1954—1957 рр.) та перехід від
протекціонізму до «відкритої економіки» (1958—1961 рр.).

Економіка західної частини країни, яка у 1949 р. перетворилася у ФРН. У
1948 р. проводяться: грошова реформа, яка дала змогу звільнитися від
величезної маси знецінених грошей; цінова реформа, завдяки якій
відпускаються ціни І відміняється регулювання цін та розподілу;
податкова реформа, що захистила права споживача та забезпечила свободу
підприємництва. Уже протягом року «шокові» наслідки цих заходів стали
пом’якшуватися. Магазини поступово наповнювалися товарами. Зростання цін
стабілізувалося приблизно на рівні зростання заробітної плати. На
третину підвищилася продуктивність праці. Уже в 1954 р. на третину було
перевищено рівень довоєнного виробництва, а до середини 50-х років ФРН
вийшла на друге місце в світі після США за рівнем золотих запасів.

У 1948 р. було збільшено мінімальну заробітну плату, прийнято црограму
будівництва дешевого житла.

Досить важливу роль у політиці уряду США в 40-ві роки відіграли початок
«холодної війни» та план Маршалла. За рахунок прибутків від воєнних
замовлень було переобладнано підприємства, збільшено зайнятість, піднято
заробітну плату. Війна в Кореї, яка розпочалася у 1950 р., дала змогу ще
збільшити воєнні видатки, що також забезпечувало зайнятість населення,
але піднесення економіки, обумовлене цією війною, виявилося нетривалим.

Подальше зростання воєнних видатків, спрямованих на розвиток
воєнно-промислового комплексу в умовах гонки озброєнь, хоч і давали
деяку можливість збільшення зайнятості, але призвели до інших,
негативних наслідків. Уряд був змушений скоротити золоті та валютні
резерви, збільшити внутрішній борг, скоротити соціальні витрати тощо. У
результаті економіка США втрачає динамізм, на деяких напрямках на
початку 60-х років стало помітним відставання.

Досить вагомим чинником, який обумовив уповільнення темпів економічного
зростання в економіці США, став розпад колоніальної системи, в
результаті якого утворюється досить місткий ринок для американських
капіталів. І, нарешті, негативним фактором для економіки США стало й
утворення двох нових промислових центрів у світовій економіці —
західноєвропейського на чолі з ФРН та азіатського на чолі з Японією.

Уже у другій половині 40-х років в Японії розробляється система заходів,
спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської
системи. Оскільки Японія не мала власного сировинного потенціалу, але
мала значний трудовий, тут створюється багатогалузевий комплекс сучасних
переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення
імпорту. Оскільки Японія не мала власного сировинного потенціалу, але
мала значний трудовий, тут створюється багатогалузевий комплекс сучасних
переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення
імпорту.

88. Чим зумовлений економічний підйом ФРН.

Економіка західної частини країни, яка у 1949 р. перетворилася у ФРН. У
1948 р. проводяться: грошова реформа, яка дала змогу звільнитися від
величезної маси знецінених грошей; цінова реформа, завдяки якій
відпускаються ціни І відміняється регулювання цін та розподілу;
податкова реформа, що захистила права споживача та забезпечила свободу
підприємництва. Уже протягом року «шокові» наслідки цих заходів стали
пом’якшуватися. Магазини поступово наповнювалися товарами. Зростання цін
стабілізувалося приблизно на рівні зростання заробітної плати. На
третину підвищилася продуктивність праці. Уже в 1954 р. на третину було
перевищено рівень довоєнного виробництва, а до середини 50-х років ФРН
вийшла на друге місце в світі після США за рівнем золотих запасів.

89. Які були причини економічного підйому Японії в 50-60ті роки 20ст.

Японія змушена була пристосовуватися до нової структури світового
господарства, розвивати зовсім нові для себе галузі. Стрімка торговельна
експансія Японії досить швидко набрала глобального характеру, японська
продукція почала успішно долати конкуренцію інших країн. Усе це досить
позитивно впливає на економічну ситуацію в країні, виводить її у
50—60-ті роки в число найрозвинутіших країн світу.

Уже у другій половині 40-х років в Японії розробляється система заходів,
спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської
системи та запуску механізму вільної конкуренції, яка вилилася у цілу
низку реформ, що створили передумови для успішного розвитку економіки
країни. Насамперед це аграрна реформа, що сприяла значному розширенню
внутрішнього ринку: демонополізація промисловості шляхом розпуску
«дзайбацу» (вертикальних концернів-холдингів), реформа трудового
законодавства і. нарешті, реформа середньої школи, яка дала Японії
найкваліфікованішу та найдешевшу у світі робочу силу.

Передбачалася також і структурна перебудова економіки. Оскільки Японія
не мала власного сировинного потенціалу, але мала значний трудовий, тут
створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б
враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту.

90. Чим характеризується економічний розвиток Англії після Др. Св. Війни

У липні 1945 р., після перемоги на виборах, до влади приходить
лейбористський уряд на чолі з К. Еттлі. який розпочав реформи,
спрямовані на перехід до «демократичного соціалізм)». Гак, з метою
підтриманням повної зайнятості, проводиться часткова націоналізація
базових галузей економіки — енергетики, транспорту, кам’яновугільної та
сталеливарної промисловості, а також інфраструктури. До кінця 40-х років
більше 20% британської промисловості опинилося під безпосереднім
контролем держави. Власникам націоналізованих підприємств сплачувалася
компенсація. Досить важливими були заходи уряду лейбористів щодо
підтримання фунта стерлінгів шляхом установлення так званої «політики
економії» та досягнення рівноваги платіжного балансу, які. на жаль,
виявилися недостатньо ефективними. Економічні труднощі зросли з початком
розпаду Британської колоніальної імперії, адже країна втратила
традиційні джерела сировини та ринки збуту.

91. Визначіть категорії залежного населення Київської Русі

Смерди були вільними й економічно самостійними, вони передавали своє
господарство в спадщину, могли виступати в суді свідками, проте закон
розглядав смердів як нижчу, неповноправну групу населення. Смерди не
були єдиною верствою сільського населення. економічним і правовим
становищем. Помітне місце займали такі групи, як рядовичі й закупи.

Рядович — збіднілий селянин. Він укладав договір (ряд) з феодалом про
надання йому якоїсь допомоги і брав на себе певні обов’язки щодо
феодала, визнавав свою залежність від феодала. Типовим різновидом
рядовича був закуп. Ця назва походить від стародавнього слова «купа» —
позика. Закупами могли бути і збанкрутілі купці, ремісники, збіднілі
феодали. Закуп мусив відробляти борг у господарстві феодала, часто зі
своїм реманентом доти, доки не відробляв купи з відповідними процентами.
У цей час він підпадав під юрисдикцію феодала. Але як особа, котра
знаходилась у тимчасовій залежності, він мав певні права і у певних
випадках міг скаржитися на свого пана. Якщо ж закуп тікав від кредитора,
він ставав рабом.

Хоча формально, юридичне закупи вважалися залежними тимчасово, феодали
мали безліч способів закабалити закупа, перетворити тимчасову залежність
на постійну.

Крім рядовичів і закупів у Київській Русі були ще й інші групи феодально
залежного населення: вдачі, прощенники, заклад-ники, задушні люди, ізгої
й т. ін.

Поряд з феодально залежним і вільним населенням існували раби або
холопи, яких часто називали челяддю. Вони не були єдиною масою. Так, в
окремих випадках раби виконували всілякі сільськогосподарські роботи,
мали в користуванні ділянки землі, реманент тощо і віддавали феодалу
частину врожаю. Такі холопи поступово зливалися з феодально залежним
селянством. Інша частина жила на княжому або боярському дворі й
обробляла землю панським реманентом, дістаючи за це утримання натурою.
Проте найчастіше рабів використовували як домашніх слуг, кухарів,
ключників, дворових ремісників. Раби були також цінним товаром у
торгівлі зі східними країнами.

92. Чим характеризується економіка українських земель
польсько-литовської доби

Литовські Великі князі та польські королі вважали українські землі
власністю своїх держав. Вони роздавали грамоти на володіння землями з
правом експлуатації селянства, яке тут проживало. Феодальна земельна
власність була фундаментом усієї системи експлуатації. З розвитком
великого феодального землеволодіння найтісніше пов’язувався процес
поступового покріпачен-ня селянства. Наділений землею селянин ставав
особисто залежним від феодала, був змушений віддавати йому частину
виробленого ним продукту. За селянами зберігалося лише право на
володіння рухомим майном, необхідним для виконання повинностей на
земельних наділах, якими вони користувалися. Головним заняттям селян
України залишалося землеробство і скотарство, вони вирощували овес,
жито, ячмінь, пшеницю, горох, гречку, просо, ріпу. Частина виробленого
віддавалася феодалам як натуральний оброк або продавалася в містах. У
XIV ст. на землях феодалів почали виникати фільварки — великі
багатогалузеві товарні господарства, засновані на примусовій праці селян
(панщина). Зерно везли водними шляхами до Гданська, потім — морем у
країни Західної Європи. Крім землеробства і скотарства, у фільварках
розвивалися промисли (рибальство, бджільництво, винокурен-ня тощо).

Селяни жили окремими господарствами — димами, що об’єднувалися у
дворища.

93. Що таке „устава на волоки” і яку роль вона відіграла в розвитку
сільського господарства українських земель

У 1557 р. було видано закон під назвою «Устава на волоки», згідно з яким
було проведено перерозподіл земель у великокнязівських маєтках у Литві,
Західній Білорусії і на Волині з метою підвищити прибутковість цих
маєтків. За цим законом уся земля, що нею володіли селяни, поділялася на
волоки. (Волока або лан — ділянка землі біля 17 га.) Волоку одержувало
селянське господарство — дим, яке мало худобу і реманент і повинно було
відбувати всі повинності й панщину. З цього часу панщина стала головною
формою експлуатації селян.

Господарства, що не могли обробляти з якихось причин волоку і відбувати
панщину, повинності, наділялися половиною волоки, «загородами» — близько
1/11 волоки. Наділ передавався в спадок, його можна було ділити, але не
збільшувати. Купівля і продаж землі селянам заборонялася. Внаслідок
реформи тільки на Волині площа селянських земель протягом 60—80-х років
XVI ст. скоротилася на 50—60%, Такий самий процес відбувався і в інших
місцевостях. Наприкінці XVI ст. фільварки з’явилися в Закарпатській
Україні. Значно повільніше організовувалися в Центральній і Лівобережній
Україні й зовсім їх не було на Буковині.

Реформа зміцнила феодальну власність на землю. В Україні, як і в Польщі,
запанував принцип: нема землі без сеньйора. Тобто нешляхетської землі не
може бути.

Крім того, що реформа скоротила кількість земель у селян, вона завдала
удару селянській общині, общинному землеволодінню і взагалі общинним
порядкам, тому що відтепер не община протистояла феодалові, а окреме
волочне господарство.

Реформа підвищила прибутки феодалів, зміцнила феодальні порядки,
посилила позаекономічний примус селян і призвела до покріпачення селян.

Панівною системою в землеробстві було трипілля. Ширше стали
застосовувати угноєння. Ґрунти обробляли в чорноземних районах
дерев’яними плугами з залізною робочою частиною, а на легких піщаних
ґрунтах застосовувалося соха. Для розпушування землі використовували
борону з залізними зубцями і рало.

Головною сільськогосподарською і експортною культурою було жито, в
панських маєтках сіяли пшеницю. Попит на неї зростав, вона була майже
вдвоє дорожча за жито. Культивували овес, ячмінь. Але культура
землеробства була невисока і врожайність невелика. Кращим було становище
в фільварках. У великих маєтках одержували велику кількість збіжжя.

94. Що таке фільварок і які його основні характеристики

Фільварк — це власне господарство феодала, прибутки від якого повністю
йшли в його розпорядження. Як ми вже говорили, фільварк засновувався на
панщинній праці селян, і продукція в ньому вироблялася не тільки для
внутрішніх потреб, але й на продаж. Під фільварки відводилися кращі
землі: орні, сіножаті, місця з бортями, боброві гони тощо, які, як
правило, відбирали у селян. При цьому селян зганяли з земель, або
зменшували їхні наділи, або давали їм землю гіршої якості.

Швидкому зростанню фільварків в Україні сприяла аграрна реформа короля
польського і князя литовського Сигізмунда II Августа, що розпочалася з
1557 р.

95.На що були направленгі еконоиічні реформи Петра І

Петро ! спрямовував свою політику щодо України на перетворенні! її у
ринок збуту та сировинний придаток Росії. Він накладав некні заборони на
розвиток мануфактур в Україні, створюючи умови насамперед для
підприємців-росіян та іноземців. Використовуючи українську сировину та
українську робочу силу, російський уряд створював казенні (скарбові)
мануфактури, всіляко підтримував створення й приватних, але таких, якими
б володіли росіяни (суконні та пару-ено-полотняні мануфактури О.
Мєншикова. Строганових та НІ.), продукція яких надходила виключно на
потреби російської армії та флоту. Російські ж потреби задовольняли
виробники селітри, погашу. З’являється кріпосна мануфактура з великою
кількістю «приписних» робітників, як державна, так і приватна,
власниками якої найчастіше стають російські підприємці.

Великої шкоди петровська політика нанесла українськії! торгівлі — як
зовнішній, так і внутрішній. Високим митом та заборонами були перекриті
можливості для українського купецтва у вже налагодженій міжнародній
торгівлі. Врешті-решт, український експорт було скорочено до мінімуму.
З метою забезпечення ринків збуту для російської мануфактурної
промисловості заборонялося й завозити в ^країну низку іноземних товарів,
зокрема панчохи, полотно, сукно, голки. Усі ці дії призвели до значного
падіння цін на українському ринку на ряд товарів, що давало можливість
російським купцям та уряду скуповувати їх за безцінь. Дуже дошкульною
для українського кчпецтва б\ла й митна політика, внаслідок якої значно
зросли митні збори на українські товари, а для деяких товарів (горілка,
тютюн) на певний час зовсім заборонявся вивіз. Усе це надзвичайно
негативно відбивається на економіці України, активно сприяючи
перетворенню її на російську колонію, ринок сировини та збуту для
російської промисловості.

96. Які типи мануфактур існували в українських землях в 18 ст.

Крім поміщицьких, так званих вотчинних мануфактур, існували також
казенні, посесійні, купецькі та селянські мануфактури. На казенних,
вотчинних та посесійних використовувалася примусова праця: на купецьких
і селянських — вільнонаймана. Для другої половини XVIII ст. характерним
було збільшення питомої ваги мануфактур, що використовували
вільнонайману працю.

Мануфактура вотчинна — підприємство, що виникає з XVII ст. у великих
маєтках-вотчинах Російської імперії. Здебільшого займається
переробленням сировини, що виробляється в маєтку. Засноване на
примусовій праці. Належить до кріпосної мануфактури. В Україні до
вотчинної мануфактури відносять суконну, цукрову.

Мануфактура купецька — виникає в Росії в XVII ст. Базується на
вільнонайманій праці, як правило, належить представникам III стану —
купцям. Належить до капіталістичного типу мануфактур.

Мануфактура посесійна — виникає у XVIII ст., у період правління Петра І.
Передбачає умовне володіння. Використовує примусову працю приписних
робітників; найбільш поширена в галузях важкої індустрії. Належить до
кріпосного типу мануфактур.

Мануфактура розсіяна — виникала, коли підприємець скуповував і продавав
продукт самостійних ремісників, постачаючи їм сировину та знаряддя
виробництва.

Мануфактура селянська — підприємство, засноване розбагатілим селянином;
як правило, виростає з селянських кустарних промислів; використовує
вільнонайману працю. Капіталістичний тип мануфактури в Російській
імперії.

Мануфактура централізована — виникала за умов, коли наймані робітники
об’єднувались підприємцем в одній майстерні.

97. Дати порівняльну характеристику указів австрійського уряду , які
відмінили кріпацтво в західноукраїнських землях 1)указ 17 квітня 1848 ,
2) указ 7 вересня 1848.

17 квітня 1848 р. виходить закон, за яким у Галичині з 15 травня
скасовувалися селянські повинності, а держава компенсує поміщикам
вартість повинностей. Передбачалося, що 1/3 вартості повинностей
компенсується за рахунок звільнення поміщиків від «опікунських
обов”язків» щодо селян, які полягали у наданні допомоги селянам у разі
епідемій та епізоотій, а також у забезпеченні ре круте ь ко І ‘о набору.

У законі зазначалося, що сервітути (тобто ліси, пасовища, луки,
водойми), якими селяни користувалися спільно з панами, залишалися
власністю останніх і. якщо селяни бажали і надалі користуватися ними,
вони мали укладати з паном договір, який визначав умови оплати за
користування.

7 вересня 1848 р. Фердіпанд 1 підписав указ про скасування кріпосного
права в Австрії, за яким селяни оголошувалися громадянами держави, а не
підданими пана: завдяки скас> ванто різниці між домініальимми та
рустикальнимн землями селяни отримували право власності на свої земельні
наділи. Скасовувалося також право поміщиків примушувати селян купувати в
них горілку та пиво. Що ж до сервітутів, то селяни отримали право
збирати квіти в лісі та випасати худобу на толоці та стерні.

Надзвичайно важливим було питання про копменсацію 2/3 вартості
повинностей. які були оцінені у 46.5 мли ринських злотих (гульденів). На
цю суму було випущено цінні папери, так звані індемнізаційні облігації,
вартість яких разом із щорічним відсотком (5%) селяни повинні були
виплачувати державі протягом тривалого часу (до 1943 р.) Таким чином,
скасування кріпацтва в Західній Україні, практично не полегшило
становища селян, їхні мізерні наділи не збільшилися, а землі в
користуванні навіть зменшилися за рахунок сервітутів. Але скасування
кріпосного права перетворило селян у власників, а отже, й у самостійну
суспільну силу. Одночасно, -обезземеливши селян, реформа відкрила шлях
для розширення Fинку робочої сили, а в результаті — до зростання
товарності сільськогосподарського виробництва та початку промислового
перевороту, до розвитку капіталістичних відносин у західноукраїнських
землях.

98. Визначіть межі і основні характеристики промислового розвитку в
українських землях в період з кінця 18ст початку 20ст.

Для другої половини XVIII ст. характерним було збільшення питомої ваги
мануфактур, що використовували вільнонайману працю. Значне місце займало
виробництво селітри та пороху. Створюються селітряні компанії, а в і736
р. збудовано Шосткінський пороховий завод, який був одним із найбільших
у Російській імперії. Усе це свідчило про формування капіталістичного
уклад}’ в надрах феодально-кріпосницької системи.

У XVIII ст. поглиблюються зв’язки з ринком поміщицьких господарств
Правобережної України. Наслідком цього було зростання селянських
повинностей та кріпосного гніту. У Київському воєводстві в 1789 р.
кріпаки становили 98% усього населення. Як і в Східній Україні, поміщики
обезземелювали селян, збільшували панщину, чинш. Але поряд з примусовою
працею починають використовувати й вільнонайману.

Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий
розвиток ринкового господарства. Саме реформи 1860—1870-х років відкрили
широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови
для затвердження їх як пануючої системи. Саме ці реформи дали можливість
зламати феодальні відносини, завершити промисловий переворот, сформувати
ті соціальні групи, які притаманні ринковій економіці. Залишки
феодальних відносин, які зберігалися в сільському господарстві,
утруднювали розвиток ринкових відносин, але останні все-таки поступово
завойовували позиції як у селянських, так і в поміщицьких господарствах.
Після скасування тимчасовозобов’язаного стану (1881 р.), значна частина
поміщицьких господарств так і не змогла пристосуватися до нових умов і
вони змушені були заставляти маєтки в кредитних установах або продавати
їх. Але відбуваються й інші зміни. В українських степах, починають
виникати так звані економії, які мали по кілька тисяч десятин землі і
виробляли здебільшого продукцію на експорт. Господарства були засновані
на сучасній технічній базі та найманій праці. Завдяки цьому рівень
сільськогосподарського виробництва значно зростає, збільшується
врожайність зернових. Відразу ж після скасування кріпацтва на території
України розпочинається залізничне будівництво. Перші залізниці з’єднали
Одесу з Києвом і проходили через головні хліборобні губернії — Київську.
Подільську, Херсонську.

99. Виділіть основні моменти, які характеризують реформу 1861 р. І
пореформенний розвиток українських земель у складі Російської імперії

19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Положення щодо селян, які
вийшли з кріпосної залежності», котре включало 17 законодавчих актів і
набрало сили закону. Одночасно цар підписав Маніфест про звільнення
селян. Слідом за скасуванням кріпацтва проводиться реформа серед
державних селян, які становили 49,9% усього селянства і поділялися на
багато груп. Умови реформи для них були значно легшими, ніж для
поміщицьких, особливо для колоністів, земельні наділи яких були майже
вдвічі більшими, ніж середній наділ поміщицьких селян. Але й серед
державних селян значна частина залишилася без землі. Реформа 1861 р.
означала, що епоха феодалізму в Російській імперії, а отже й в Україні,
закінчувалася, хоча його пережитки ще тривалий час залишалися реальністю
господарського життя країни. Слідом за аграрною реформою в 60—70-ті
роки здійснюється низка інших реформ, насамперед у галузі місцевого
самоврядування, які були вкрай необхідними для перетворення феодальної
монархії в буржуазну, для того щоб пристосувати політичний лад до нових
економічних умов. Однією з найважливіших була земська реформа,
відповідно до якої створювалися безстанові виборні органи місцевого
самоврядування — земства. До них обиралися представники від
землевласників, багатих купців та промисловців, а від селян — через
виборних представників. Слідом за земською проводяться міська реформа,
що визначає систему міського самоврядування: судова, за якою
запроваджувався суд з участю присяжних засідателів та створювалася єдина
система судових установ, виходячи з формальної рівності перед законом
усіх соціальних груп населення. У 1860-ті роки здійснюється реформа
освіти. У 1860—1870-х роках було проведено військову реформу,
необхідність якої стала очевидною після поразки в Кримській війні.
Основною рисою економічного життя в пореформений період став бурхливий
розвиток ринкового господарства. Саме реформи 1860—1870-х років відкрили
широкий шлях новим соціально-економічним відносинам, створили передумови
для затвердження їх як пануючої системи.

100. Хронологічні рамки і наслідки промислового перевороту в українських
землях у складі Російської імперії.

Унаслідок цього в пореформений час в Україні в 70—80 рр. завершується
промисловий переворот, фабрика остаточно витісняє мануфактуру. Економіка
починає розвиватися циклічно: піднесення, кризи, депресії.

60-ті роки — початок 70-х позначилися піднесенням у розвитку
промисловості. Будувалося багато залізниць. Це було викликано
необхідністю доставки хліба, вугілля, інших товарів до чорноморських і
азовських портів. Спорудження першої залізниці в Україні почалося у 1863
році, і на кінець 80-х років XIX ст. тут була створена ціла система
залізниць. Після реформи 1861 р. занепадає головна паливно-металургійна
база Росії — Урал, і наперед виходить Донецько-Придніп-ровський
вугільно-металургійний регіон. Набирає великого значення
Південно-Західний цукровий район. Україна стає одним із головних і
найбільш розвинутих центрів імперії.

У зв’язку з розвитком промисловості підвищилась потреба в паливі. Це
сприяло розвитку кам’яновугільної промисловості Донбасу. Донбас починає
витісняти інші райони видобутку вугілля. В Україні починається розвиток
залізорудної промисловості. Україна стає центром видобутку залізної
руди. Поєднання донецького вугілля і криворізької руди сприяло розвитку
металургії. На початок 1900 р. в Донбасі й Кривому Розі було 17 великих
чавуноливарних заводів і близько 100 дрібних. Україна стала центром
виробництва рейок: в 1900 р. тут було виготовлено 76% загального
виробництва рейок Росії. Найбільш розвиненою галуззю в промисловості
було сільськогосподарське машинобудування, що було викликано розвитком
капіталізму в сільському господарстві й зростаючим попитом на машини.
Центром сільськогосподарського машинобудування стали: Олександрівськ,
Харків, Одеса, Бердянськ, Миколаїв, Київ, Херсон. Усі великі заводи
належали іноземним капіталістам. Розгорталося суднобудівництво й
судноремонтна промисловість (Херсон, Миколаїв, Київ, Одеса.)

Малорозвинутими були: хімічна промисловість, виробництво будівельних
матеріалів тощо. На першому місці за розвитком в Україні стояли галузі,
пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції: цукрова,
спиртова, борошномельна, олійна, тютюнова. Найпоширенішим було
цукроваріння, де промисловий переворот відбувся ще до реформи 1861 р.
Цукрова промисловість України стала головним постачальником цукру для
всієї Російської імперії. В 1885р. Україна виробляла 87,8% усього цукру
Росії. Упроваджувалась нова техніка, парові машини, йшла концентрація
виробництва у винокурінні, борошномельному виробництві, олійному,
тютюновому.

Промислове піднесення 60-х — початку 70-х років XIX ст. закінчилося
економічною кризою 1873—1874 рр. Після незначного піднесення в
1875—1880рр. криза знов охопила економіку України в 1881—1883 рр. З
кінця 80-х років XIX ст. почалось нове промислове піднесення, яке
тривало протягом усього останнього десятиріччя XIX ст. Розвивалося
торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу,
коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон

102. Чим характеризується економічний розвиток західноукраїнських земель
в другій половині 19 ст – початку 20 ст.

У західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини,
зберігається велика земельна власність, яка становила більше 40% у
Галичині та Буковині, і 70%. — на Закарпатті. Скасування кріпацтва та
ряд інших реформ середини XIX ст. відкрили шлях капіталістичним
перетворенням і в цьому регіоні. З часом великі панські латифундії
почали переходити до рук підприємців, різних банків, багатих селян.
Панські фільварки починають здавати в оренду. Посилюється диференціація
селянських господарств, все більше селян позбавляється землі на користь
багатих, відбувається процес подрібнення господарств. У результаті цього
на рубежі XIX—XX ст. тут було близько 5% багатих та більше 90% дрібних
селянських господарств, які володіли відповідно 27% та близько 40%
землі. Проте у великих господарствах, з метою підвищення їх
прибутковості, починають застосовувати сільськогосподарські машини та
вдосконалені знаряддя праці, поліпшувалися сівозміни, почали
застосовувати органічні та мінеральні добрива. Зміни, як; відбуваються в
аграрному секторі, перебудова організації сільськогосподарського
виробництва сприяють підвищенню врожайності зернових (на 20—25%).
розширенню посівних площ, зростанню валової продукції землеробства. Але
через зростання кількості населення, зайнятого в сільському
господарстві, продуктивність праці не лише не зростає, а навіть
знижується. Кінець XIX ст. характеризується становленням
фабрично-за-водської промисловості в західноукраїнських землях, але
найпоширенішими залишаються дрібні підприємства; великих підприємств з
сотнями робітників було одиниці. Фабричне виробництво було поширене
насамперед у галузях видобувної промисловості та первинного перероблення
сировини (нафтодобувна, озокеритна, соледобувна, а також паперова,
тютюнова, цегельна промисловість тощо). Досить велику роль відігравав
іноземний капітал, за рахунок якого створюються великі підприємства;
переважаючою була його роль і в оптовій торгівлі.

103. Дайте порівняльний аналіз основних характеристик економічного
розвитку українських земель в складі Австро-Угорської і Російської
імперіїї.

Російська Імперія.

Унаслідок цього в пореформений час в Україні в 70—80 рр. завершується
промисловий переворот, фабрика остаточно витісняє мануфактуру. Економіка
починає розвиватися циклічно: піднесення, кризи, депресії.

60-ті роки — початок 70-х позначилися піднесенням у розвитку
промисловості. Будувалося багато залізниць. Це було викликано
необхідністю доставки хліба, вугілля, інших товарів до чорноморських і
азовських портів. Спорудження першої залізниці в Україні почалося у 1863
році, і на кінець 80-х років XIX ст. тут була створена ціла система
залізниць. Після реформи 1861 р. занепадає головна паливно-металургійна
база Росії — Урал, і наперед виходить Донецько-Придніп-ровський
вугільно-металургійний регіон. Набирає великого значення
Південно-Західний цукровий район. Україна стає одним із головних і
найбільш розвинутих центрів імперії.

У зв’язку з розвитком промисловості підвищилась потреба в паливі. Це
сприяло розвитку кам’яновугільної промисловості Донбасу. Донбас починає
витісняти інші райони видобутку вугілля. В Україні починається розвиток
залізорудної промисловості. Україна стає центром видобутку залізної
руди. Поєднання донецького вугілля і криворізької руди сприяло розвитку
металургії. На початок 1900 р. в Донбасі й Кривому Розі було 17 великих
чавуноливарних заводів і близько 100 дрібних. Україна стала центром
виробництва рейок: в 1900 р. тут було виготовлено 76% загального
виробництва рейок Росії. Найбільш розвиненою галуззю в промисловості
було сільськогосподарське машинобудування, що було викликано розвитком
капіталізму в сільському господарстві й зростаючим попитом на машини.
Центром сільськогосподарського машинобудування стали: Олександрівськ,
Харків, Одеса, Бердянськ, Миколаїв, Київ, Херсон. Усі великі заводи
належали іноземним капіталістам. Розгорталося суднобудівництво й
судноремонтна промисловість (Херсон, Миколаїв, Київ, Одеса.)

Малорозвинутими були: хімічна промисловість, виробництво будівельних
матеріалів тощо. На першому місці за розвитком в Україні стояли галузі,
пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції: цукрова,
спиртова, борошномельна, олійна, тютюнова. Найпоширенішим було
цукроваріння, де промисловий переворот відбувся ще до реформи 1861 р.
Цукрова промисловість України стала головним постачальником цукру для
всієї Російської імперії. В 1885р. Україна виробляла 87,8% усього цукру
Росії. Упроваджувалась нова техніка, парові машини, йшла концентрація
виробництва у винокурінні, борошномельному виробництві, олійному,
тютюновому.

Промислове піднесення 60-х — початку 70-х років XIX ст. закінчилося
економічною кризою 1873—1874 рр. Після незначного піднесення в
1875—1880рр. криза знов охопила економіку України в 1881—1883 рр. З
кінця 80-х років XIX ст. почалось нове промислове піднесення, яке
тривало протягом усього останнього десятиріччя XIX ст. Розвивалося
торговельне тваринництво. На продаж вирощували велику рогату худобу,
коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили навіть за кордон

Західна Україна

В економіці Західної України переважало сільське господарство. Після
реформ 1848 р. тут збереглася велика землевласність поміщиків,
монастирів. Розвивалося торговельне тваринництво. На продаж вирощували
велику рогату худобу, коней, свиней, овець. Деяку частину вивозили
навіть за кордон. Промисловість у Західній Україні розвивалась занадто
повільно. Переважала дрібна промисловість. Австрійський уряд не сприяв
розвиткові промисловості в західноукраїнських землях, не надавав ніяких
пільг, допомоги та ін. Стримував розвиток промисловості й брак
підприємців, котрі мали б великі капітали, втрата інтересу до
промислової діяльності з боку поміщиків, також імпорт промислової
продукції з більш розвинених провінцій імперії.

Саме через імпорт якісної продукції фабрично-заводської промисловості
західних провінцій Австрії занепадають скляна, фаянсово-порцелянова,
цукрова, шкіряна, текстильна, паперова, сірникова галузі промисловості в
Західній Україні. В кращому стані були галузі, які не зазнавали
конкуренції і навіть експортували частину своєї продукції
(борошномельна, спирто-горілчана, тютюнова, лісопильна, соляна.) опильну
промисловість. У 70—80-ті роки в лісопильну промисловість, найбільш
розвинену й технічно оснащену, почали вкладати капітали австрійські і
німецькі капіталісти. Вони скуповували величезні масиви галицьких лісів,
засновували парові тартаки, вивозили одержану продукцію на європейські
ринки.

Важкої промисловості в Західній Україні майже не існувало. Деякого
розвитку набула металообробна і машинобудівна промисловість. Інші галузі
промисловості були розвинені дуже нерівномірно. Досить успішно
розвивався видобуток солі, цегляне виробництво.

104. Яку мету мала Столипінська аграрна реформа і її основні напрями
проведення.

Столипінська реформа передбачала, передусім руйнування громади, в якій
сам Столипін вбачав головний гальмуючий чинник у процесі розвитку
продуктивних сил сільського господарства. Початком реформи вважається
опублікування указу від 9 листопада 1906 р. «Про доповнення деяких
положень чинного закону стосовно селянського землеволодіння та
землекористування». Сутність його полягала у скасуванні закону 1893 р.
про непорушність громади. Усі громади поділялися на дві категорії: ті,
де переділів землі не було протягом останніх 24-х років, і ті. де
переділи громадських земель мали місце. Селяни першої категорії громад
відразу проголошувалися власниками землі, незалежно від їх бажання. Для
другої категорії громад необхідна була згода 1/3 селянських дворів,
після чого громада ліквідовувалася, а домовласники ставали особистими
власниками землі, що скасовувало оеобисло-подвірну власність (поширену
на більшій частині України), а наділ переходив в особисту власність
домовласника. Крім того, селяни другої категорії громад отримували право
закріплювати за собою існуючі наділи, але мусили сплатити за наявні
надлишки землі за цінами 1861 р., істотно нижчими порівняно з цінами
початку XX ст.

105. Чим характеризується економічна програма Центральної Ради.

Центральна рада своїм Третім універсалом від 7(20) листопада 1917 р.
проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі Російської
Федерації. Цим же Універсалом передбачалася ґрунтовна програма
соціально-економічних перетворень. Право приватної власності «на землі
поміщицькі та інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського
призначення, а також удільні, кабінетські та церковні землі»
скасовува-~лося. Уся земля визнавалася власністю всього трудового народу
й передавалася йому без викупу. На підприємствах установлювався
8-годинний робочий день. Для «доброго впорядкування виробництва,
рівномірного розподілення продуктів споживання і кращої організації
праці»

106. Які економічні перетворення здійснювались урядом Скоропадського.

29 квітня 1918 р. проголосив повернення права приватної власності «як
фундаменту культури і цивілізації» та запровадження повної «свободи
торгу», а також «приватного підприємництва й ініціативи». Стосовно
найболючішого земельного питання в грамоті зазначалося про прийняття
заходів «щодо відчуження земелі, за справжньою їх вартістю від великих
власників для наділення земельними ділянками малоземельних хліборобів».
Саме в цьому напрямку і було розроблено проект аграрної реформи,
опублікований у липні 1918р. За цим проектом передбачалося передати у
власність селян державні та удільні землі. Стосовно ж поміщицьких земель
зазначалося, що держава повинна викупити їх. залишивши в руках
попередніх власників не більше 25 десятин, і ли ше для так званих
культурних господарств (наприклад, плантації цукрових буряків або
високотоварні тваринницькі господарства) вводилась норма 200 десятин.
Але цей проект не дістав підтримки ані з боку селянства, ані з боку
великих землевласників.

107.В чому економічна суть Декларації Директорії.

За листопад—грудень 1918р. пряма спадкоємиця Центральної Ради —
Директорія — відновила контроль УНР над значною територією України.
Порівняно з попереднім періодом її’ соціально-економічна політика була
більш поміркованою. Директорія декларувала свою відданість інтересам
робітників і селян, але конкретних кроків для поліпшення їх становища
практично зроблено не було. Відповідно до Декларації, маєтки великих
землевласників підлягали експропріації, але строки й порядок поділу
землі не визначалися.

108. Дати характеристику політики „воєнного комунізму” і її
запровадження в Україні.

Головним заходом «воєнного комунізму» стала продрозкладка, за якою
селяни повинні б\ли здавати всі «надлишки» продовольства (за винятком
необхідного для життя мінімуму). Зібране продовольство надходило у
розпорядження Наркомпроду для нормованого прямого розподілу між
населенням міст. Це обумовило ще одну ознаку «воєнного комунізму» — так
звану «хлібну монополію», або виключне право держави на реалізацію
основних продуктів харчування. 26 жовтня 1917 р. Другим Всеросійським
з”їздом Рад, за яким проголошувалася націоналізація всіх земель та
конфіскація поміщицьких, церковних, монастирських і удільних земель (так
званих земель нетрудового користування) з наступним перерозподілом їх
між селянами. Значну частину поміщицьких господарств, які мали
агрокультурну цінність та були високопродуктивними економіями, залишили
у підпорядкуванні державних органів. Загалом було оголошено про
конфіскацію 14,5 мли десятин землі, а селянська біднота одержала лише
дещо більше 5 мли десятин найменш родючих і придатних для господарювання
земель. За затвердженим 5 лютого 1920 р. законом робітничо-селянського
уряду України про землю передбачалося переданим в руки малоземельного та
безземельного селянства конфіскованих у 1919 р. поміщицьких, церковних,
монастирських та удільних земель, причому кількість земель, що
відводилася під радгоспи, залишалася під цукроварнями та іншими
підприємствами, зменшувалася втричі. Наприкінці лютого 1920 р. було
прийнято закон про продовольчу розкладку, за яким вся Україна була
проголошена територією державних заготівель. Селянство чинило впертий
опір заготівлям, і хліб, як правило, доводилося брати силою. Нарком
продовольства УСРР О. Шліхтер визнавав, що кожний заготовлений пуд хліба
«був окроплений кров’ю».

109. Охарактеризуйте два етапи запровадження політики „воєнного
комунізму” в Україні : 1) зима-весна

(108)

110 .Чим була спричинена необхідність організації державної
промисловості на умовах госпрозрахунку в період НЕПУ.

Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена
новою економічною політикою (неп). Запроваджений замість скасованої
продрозкладки продподаток . Важливе значення у втягуванні
промисловості, транспорту і всього державного сектора у стихійно
відроджувані ринкові відносини мало переведення їх на комерційні засади
та господарський розрахунок, запровадження оренди, концесій та твердої
валюти. Уже на середину 1922 р. значна кількість підприємств,
підпорядкованих ВРНГ і місцевим раднаргоспам. була знята з безплатного
державного постачання, і їм було надано право повністю реалізовувати
свою продукцію на ринку. У 1923 р. 30.8% державних підприємств СРСР уже
перебували на госпрозрахунку.

Зміни відбуваються і в системі управління промисловістю. Від жорстко
централізованої системи «главкізму» (через відповідні комітети ВРНГ)
періоду «воєнного комунізму» відбувається перехід до територіальної,
через запровадження трестів та синдикатів, які стають головною ланкою в
системі управління промисловістю. Трести являли собою
територіально-галузеві об’єднання, тобто об”єднувалася лише частина
підприємств галузі, розташованих на тій чи іншій території. У
затвердженому в 1923 р. Статуті державного тресту підкреслювалося, що
вони є господарською одиницею і діють «на началах комерційного
розрахунку з метою отримання прибутку».

111. Як розглядалася в період Непа необхідність відбудови с.г.
кооперації

Відбудова сільського господарства розпочалася і була здійснена в
основному на базі дрібнотоварних одноосібних селянських господарств,
громадське господарство на той час становило зовсім незначну частку в
загальному аграрному виробництві. На середину 20-х років усіма видами
виробничої кооперації було охоплено 1.5 млн, або понад 30% селянських
господарств. При цьому на досить низькому рівні залишалася частка
господарств, охоплених колгоспами. Колективні господарства у 1925/26
господарському році об’єднували лише 1.2% загальної кількості селянських
господарств України і 1.4% їх земельної площі. У загальній масі
колективних господарств превалювала артільна форма (51,9%). комуни
становили 5,8%. ТСОЗи — 42.3%.

Матеріально заінтересовані у виробництві й реалізації продукції мільйони
селянських господарств розширювали посівні площі, зростав валовий збір
зерна, збільшувалися і його заготівлі, але не без проблем. На обсягах
заготівель позначалася низька товарність зернового виробництва.
Порівняно з дореволюційним періодом (1909—1913 рр.) товарна продукція
зернового господарства України знизилася у 1923—1929 рр. майже
наполовину. Не пояснюється насамперед подрібненням селянських
господарств та їх натурально-споживчим характером.

Подальший розвиток продуктивних сил сільського господарства вимагав його
технічної реконструкції, але за такої роздрібненості виробництва вона
була неможливою. Дрібні розрізнені індивідуальні селянські господарства,
виробництво яких було підпорядковано здебільшого задоволенню особистих
потреб, не були придатними ні до підвищення товарності, ні до технічної
реконструкції.

Але, незважаючи на великі труднощі, сільське господарство з багатьох
показників досягло довоєнного рівня, а в подальшому навіть перевершило
його. Країна повністю забезпечила себе продовольством і
сільськогосподарською сировиною, відновила експорт хліба за кордон.

112. Яку ціль наслідувала грошова реформа 1922 – 1924 рр.

Надзвичайно важливу роль у реалізації пової економічної політики
відіграло створення стійкої грошової системи та стабілізація грошової
одиниці, які були досягнуті в результаті проведення грошової реформи.
Спочатку, в першій половині 1922 р.. було проведено деномінацію існуючої
грошової одиниці (радзнаку) у співвідношенні 1:10 тис., а в 1923 — ще
одну, з обміном старих радзнаків на нові у співвідношенні 1:100.

Одночасно з випуском нових радзнаків, у листопаді 1922 р. була випущена
до обігу нова радянська валюта — червінець, який за золотим вмістом
прирівнювався до золотої царської десятки (7,74 г чистого золота).

Незважаючи на те, що спочатку частка червінця в грошовій масі була
надзвичайно малою (3%). уже в другій половині 1923 р. вони майже
витіснили радзнаки з обігу. Восени селяни згоджувалися продавати зерно
лише за червінці, іноді навіть знижуючи ціни, аби отримати «золоту
валюту». Стійкість червінця підтверджувалася тим. що Держбанк вільно
обмінював червінці на іноземну валюту за стійким курсом: 1 дол. СНІ А —
1.94 крб.

Восени 1922 р. було створено фондові біржі, на яких дозволялася
купівля-продаж валюти, золота, облігацій державних позик за вільним
курсом. У 1925 р. червінець стає конвертованою валютою, він офіційно
котирувався на різних валютних біржах світу.

Завершальною стадією реформи стає викуп радзнаків за фіксованим курсом:
50 тис. крб. радзнаками зразка 1923 р. за 1 крб. нових грошей. Для цього
були випущені казначейські білети вартістю 1, 3 та 5 крб.. а також
дрібна розмінна монета, мідна та срібна.

113.Чим була обумовлена індустріалізація народного господарства рад.
України в роки довоєнних п”ятирічок

Багато в чому демонтаж непу був обумовлений курсом комуністичної партії
на соціалістичну індустріалізацію, основне завдання якої полягало у
перетворенні країни, що ввозила машини й устаткування, у країну, що
виробляє їх. Офіційно цей курс був проголошений в грудні 1925 р. на XIV
з’їзді ВКП(о). Прискорення економічного розвитку, створення сучасних
галузей промисловості, модернізація сільського господарства були
об”єктивною необхідністю. Проте питання темпів розвитку, джерел
індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства
викликали значну дискусію. Для розв”язання цієї проблеми
партго-спноменклатура знайшла вихід у здійсненні нової націоналізації
приватного сектора, у перетворенні багатомільйонного селянства у
внутрішню колонію пролетарської держави, з якої брали данину (на основі
різниці цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію),
створенні системи директивного планування, широкого застосування
примусової праці засуджених, «соціалістичного змагання».

114. Чим характеризується стан с. г. Рад. України в довоєнні роки

Стосовно ж сільського господарства, то тут ситуація була значно
складнішою. Як відомо, аграрний сектор стає фактичним до-“°ром
промисловості, особливо на початку 30-х років. З нього Фактично за
безцінь забирали хліб та сировину, шляхом організо-Ва’Іого набору і
принадами міського життя заманювали селян на н°воо\довані фабрики й
заводи. Дуже суперечливі, навіть трагіч-Ні наслідки мала колективізація
сільського господарства. Першим кроком до суцільної колективізації
повинен був стати перший п’ятирічний план, за яким колективізації на
добровільних засадах підлягало до 20% селянських господарств, а в
Україні — 30%. Але криза хлібозаготівель 1927/28 р.. необхідність
застосування надзвичайних заходів для вилучення хліба стали поштовхом
для прискорення суцільної колективізації. Слід зауважити, що темпи
реальної колективізації значно перевищували планові, але досягалися вони
виключно насильницькими методами. Одночасно з колективізацією
відбувалося розкуркулення, унаслідок якого у селян вилучали майно,
землю, а їх самих з родинами, дітьми та старими висилали у дальні
необжиті місця, направляли на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючи
всіх політичних та громадянських прав. Селянство всього СРСР. доки
вистачало сил. відмовлялося йти у колгоспи, не піддавалося агітації та
погрозам. Воно не бажало передавати своє майно у суспільну власність,
надаючи перевагу пасивному опору суцільній колективізації, підпалюючи
будівлі, знищуючи худобу (адже передана до колгоспу худоба все одно
гинула через відсутність підготовлених приміщень, кормів, ДО-гляду).
Загалом за 1929—1934 рр. загинуло майже 150 млн голів худоби, а її
вартість перевищує вартість побудованих за цей період фабрик і заводів.
Протягом наступних десятиріч країна так і не зуміла повністю подолати
наслідки цього лиха, відчуваючи постійну нестачу продовольства.

Винищення худоби, повна дезорганізація роботи в колгоспах, репресії
відносно куркулів, різке зростання обсягів продовольства, що вивозилося
з села, призвели до найстрашнішого голодомору 1932 — 1933 рр. Водночас
не можна заперечувати і той факт, що за роки довоєнних п’ятирічок
відбувається істотна модернізація сільськогосподарського виробництва.
Колгоспи оснащувалися сільськогосподарською технікою, яку випускали
заводи сільськогосподарського машинобудування — Харківський тракторний,
Запорізький комбайновий «Комунар», Харківський «Серп і молот».
Кіровоградський «Червона Зірка» та ін. Технічне обслуговування колгоспів
здійснювали державні організації — машинно-тракторні станції (МЇС).

115. На що було спрямоване промислове виробництво УССР в роки довоєнних
п”ятирічок

У грудні 1927 р. XV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви щодо складання
першого п’ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР,
розрахованого на 1928/29—1932/33 господарські роки. Проект плану мав два
варіанти — «відправний» та «оптимальний». Останній був розрахований на
більш сприятливі умови і містив дещо вищі показники. В обох варіантах у
збалансованій формі передбачався прискорений розвиток промисловості,
розгортання колективізації сільського господарства на добровільній
основі (з охопленням до кінця п’ятирічки до 20% селянських господарств)
та підвищення народного добробуту. Середньорічний темп приросту
промислової продукції згідно з «відправним» варіантом становив 18%, а
«оптимальним» —20—22%. У травні 1929 р. «оптимальний» варіант плану
схвалила XVI партконференція ВКП(б). За роки довоєнних п’ятирічок в
республіці здійснювалося велике будівництво на основі освоєння
капітальних вкладень. У результаті введення в дію нових підприємств,
реконструкції старих у промисловості безперервно збільшувався обсяг
основних фондів. Але високі темпи розвитку важкої індустрії не
супроводжувалися відповідним розвитком легкої та харчової промисловості,
соціально-культурної сфери, без чого неможливе зростання добробуту.
Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинне
перероблення сировини і виготовлення «машин для виробництва машин», а не
для задоволення повсякденних потреб людини.

У роки довоєнних п’ятирічок мало що змінилося й у розміщенні промислових
об”сктів на території України. Весь приріст виробництва припадав на
традиційні промислові центри — Донбас. Придніпров”я, а також на ряд
великих міст. перед\сім на Харків, Київ. Одесу, унаслідок чого в
республіці закріплювалася традиційна структура промислового виробництва,
котра, як і раніше, прив’язувала народне господарство республіки до
потреб Союзу

116. Вкажіть характеристики економічного розвитку України в роки
післявоєнної відбудови ( 1946-1950 рр. )

У 1946—1950 рр. на розвиток важкої промисловості було спрямовано 88%
капіталовкладень.

Більшість виділених коштів спрямовувалася н-г відбудову Донбасу. Серед
пріоритетних галузей народного господарства була електроенергетика, їй
першочергово виділялися кошти, трудові та матеріальні ресурси,
транспорт, і на кінець п’ятирічки в Україні вироблялося більше
електроенергії, ніж до війни.

Досить успішно відбувалося і відродження металургійної промисловості. За
виплавкою чавуну та сталі наприкінці гГяти-річки Україна вийшла на
рівень 93—95% довоєнного виробництва, випередивши Великобританію. ФРН,
Францію щодо виробництва цих товарів на душу населення.

Машинобудування в Україні відбудовувалося також досить швидкими темпами.
Значно повільнішими темпами відбудовувалося сільське господарство.
Ситуація ще більше погіршувалася тим, що початок відбудови збігся з
надзвичайно важким явищем — голодом 1946—1947 рр. Сильна посуха впала
на основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було набагато
гіршим, ніж в інших регіонах.

117. Які риси характеризують систему управління народним господарством
запроваджену в 1957 р.

З 1954 по 1955 рр. було вжито цілу низку заходів, спрямованих па її
вдосконалення, що завершилися реформою 1957 р., мстою якої була
реорганізація управління промисловістю за територіальним принципом. На
лютневому пленумі ЦК КПРС було прийнято постанову «Про подальше
вдосконалення управління промисловістю та будівництвом», сутність якої
полягала у ліквідації галузевих міністерств та створенні з 1 липня 1957
р. територіальних органів управління — рад народного господарства
(раднаргоспів), які безпосередньо підпорядковувалися Раді Міністрів
союзної республіки. Усього було створено 105 економічних
адміністративних районів, у тому числі — 11 в Україні. У функціях
Держплану СРСР залишалося лише загальне планування та координація
територіально-галузевих планів та розподіл між союзними республіками
найважливіших фондів. Постанова підкреслювала головне завдання, яке була
покликана вирішити реформа: максимальне використання наявних рес\рсів
завдяки руйнуванню відомчих меж. Постанова також підкреслювала
збереження пріоритетів розвитку важкої індустрії.

Для оперативного управління раднаргоспами з центру було створено
республіканські раднаргоспи, а в 1962 р. — Раду народного господарства
СРСР. Раднаргоспи здійснювали керівництво исіма підлеглими їм
підприємствами, організаціями та установами в межах відповідного
адміністративного району.

Перші результати реформи були досить успішними. Зросли масштаби
виробничої спеціалізації та міжгалузевого кооперування, прискорився
процес створення та запровадження нової техніки у виробництво, нарешті,
вона забезпечила більш комплексний розвиток економічних районів. Стало
можливим більш раціонально використовувати місцеві ресурси та
науково-технічні кадри.

Проте реформа, народжена у надрах апарату і реалізована ним же. не
зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково
вирішила завдання, що стояли перед нею.

118. Наведіть основні характеристики, які розкривають ціль господарської
реформи 1965 р.

Початок реформуванню радянської економіки поклали рішення березневого та
вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Реформа (названа «косигінською»
за ім’ям одного з її ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М.
Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання
і була спрямована на знаходження оптимального сполучення
централізованого керівництва економікою й оперативно-господарської
самостійності підприємств, зміцнення й подальший розвиток господарського
розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму:
планування, організаційну структуру управління, економічні стимули і
господарський розрахунок. Передусім було вирішено ліквідувати
раднаргос-пи та повернутися до галузевого принципу управління. Були
знову створені союзно-республіканські та союзні міністерства за галузями
промисловості. На практиці це означало, що республіки втрачали контроль
над більшістю підприємств. Господарська реформа поставила також питання
переходу до повного госпрозрахунку, хоча здійснити його на практиці
через цілу низку причин так і не вдалося. Відомо, що питання про
знищення системи директивного планування тоді не стояло, навпаки, йшлося
про його посилення. Але в ході реформи постало питання про необхідність
поєднання директивних методів планування та економічних важелів, таких
як ціна, прибуток, кредит, заробітна плата. При цьому основним питанням
реформи залишалося зменшення кількості показників, які зводились
«згори». Господарська реформа зачепила й сільське господарство.
Відповідно до рішень березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС було прийнято
низку заходів, спрямованих на виправлення становища в аграрному секторі.
Насамперед було підвищено закупівельні ціни з таким розрахунком, щоб
довести їх до рівня, при якому колгоспи та радгоспи не зазнавали б
збитків при продажу продукції державі. Роздрібні ціни повинні були
зберігатися на попередньому рівні, а різниця покриватися за рахунок
державного бюджету.

Важливою причиною відставання сільського господарства був і його низький
технічний рівень. Тому було різко збільшено державні асигнування на
підвищення технічного рівня сільського господарства, на виробництво
сільськогосподарських машин .

119. Дайте порівняльну характеристику реформаторських заходів радянської
влади періоду1966-1970 рр., 1985-1990 рр.

1966 1970 рр.

В Україні за 1966—1970 рр. істотно (у 1,5 рази) зросли основні виробничі
фонди та обсяги промислового виробництва, а національний дохід зріс на
30%. Проте ці позитивні зрушення стосувалися переважно важкої індустрії,
а виробництво предметів споживання і надалі істотно відставало. Дещо
поліпшилась і ситуація в аграрному секторі, валова продукція якого
зросла на 16,6%, але планові показники так і не були досягнуті. А з 70-х
років темпи економічного зростання починають знижуватися. Однією з
найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка
прагнула мати надпотужний військовий потенціал, що забезпечується
військово-промисловим комплексом. Для його розвитку й утримання
необхідні величезні матеріальні та фінансові ресурси, одержати які можна
лише за рахунок інших галузей народного господарства та низької
заробітної плати працюючих, що, у свою чергу, забезпечувалося жорсткою
адміністративною планово-розподільчою системою, суворим лімітуванням
матеріальних та фінансових ресурсів, а для отримання останніх перевага
надавалася екстенсивним методам.

До середини 70-х років стали відчутними помилки радянського керівництва
у соціально-економічній політиці. У легкій, хар човій промисловості було
зосереджено лише 10% основних виробничих фондів, економіка не
орієнтувалася на задоволення першочергових потреб людини. Основну
частину промислового потенціалу займала важка індустрія, що призвело до
вичерпання природних ресурсів. До того ж у зв’язку з падінням
народжуваності число зайнятих у народному господарстві перестало
збільшуватися, а отже, зник головний екстенсивний фактор зростання
виробництва. Таким чином, темпи зростання промисловості почали падати зі
скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природних ресурсів і
зменшенням народжуваності.

1985 1990 рр.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економіці можна вважати
квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. на якому нове керівництво країни,
очолюване М. С. Горбачовим. проголосило курс на прискорення
соціально-економічного розвитку країни, який мав базуватися на
прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції
народного господарства на базі найновіших досягнень науки та техніки.
Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної
системи, а лише її «вдосконалення». Розвиток економіки, як і раніше,
орієнтувався на затратний шлях, а тому принести будь-яких позитивних
результатів був неспроможний. ласне ж економічна «перебудова»
розпочалася у червні 1987 р., коли було прийнято «Закон про державне
підприємство». Але на практиці цей закон, що надавав підприємствам право
самостійно розпоряджатися своїми прибутками (використовувати їх для
розширення виробництва або підвищення заробітної плати), позитивних
наслідків не дав. Для українських підприємств він навіть не створив
відповідних умов для отримання достатньої самостійності, адже вони
залишилися залежними від союзних органів, що і надалі розподіляли
матеріальні ресурси, зокрема сировину, матеріали, устаткування,
обладнання. Водночас не було зроблено жодних кроків для структурної
перебудови української промисловості: зберігаються звичні тенденції щодо
інвестиційної політики, кошти, які виділяються для республіки, повинні
були спрямовуватися на будівництво нових промислових об’єктів
традиційних для України галузей важкої індустрії, вкрай несприятливих
для республіки з екологічного та ресурсного погляду (особливо якщо взяти
до уваги надзвичайно складну екологічну ситуацію після Чорнобильської
аварії та вичерпання сировинних ресурсів), тоді як існуючий промисловий
потенціал вимагав негайного оновлення (зношеність основних фондів
підприємств в Україні у другій половині 80-х років досягла 55—60%). До
того ж близько 80% підприємств України не виробляли кінцевого продукту,
а лише сировину або напівфабрикати для підприємств інших регіонів. У
липні 1987 р. вперше було поставлене питання про радикальну економічну
реформу, головним завданням якої мав стати перехід від
командно-адміністративної системи господарювання до нового
господарського механізму, що базується на економічних методах та
демократичних засадах управління і правового забезпечення
«нетрадиційних» для радянської системи форм власності — кооперативної,
акціонерної, приватної, змішаної та з участю іноземного капіталу.
Централізоване управління мав замінити економічний механізм ринкового
типу. У 1990 р. уряд СРСР розробив програму переходу до ринкових
відносин під жорстким державним контролем, але вона не отримала
підтримки Верховної Ради СРСР. Не дістала підтримки і більш радикальна
програма групи Шаталіна («500 днів»). Врешті-решт Верховна Рада
затвердила «Основні напрямки стабілізації народного господарства та
переходу до ринкової економіки», але ця програма не мала під собою
твердого грунту і не могла дати позитивних результатів. Унаслідок всього
цього криза радянської економіки поглиблюється. Непослідовна,
безсистемна перебудова призвела до невідворотного розвалу радянської
економіки і розпаду СРСР.

120. В яких напрямках йде розвиток Української держави і його економіки
в умовах незалежності

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було
прийняття 16 липня 1990 р. «Декларації про державний суверенітет
України». Але практична реалізація задекларованого ще у складі СРСР
наміру про створення самостійної держави з незалежною і міцною
економікою відбулася лише з прийняттям «Акта проголошення незалежності
України» 24 серпня 1991 р. У березні 1992 р. Верховна Рада України
прийняла «Основи національної економічної політики України», що було
наступним кроком на шляху розбудови національної економіки. «Основи»
включали цілу низку заходів, зокрема роздержавлення, приватизацію,
структурну перебудову та модернізацію промисловості, відмову від ряду
принципових положень, прийнятих при утворенні СНД. Економіка України
переживає глибоку системну кризу, про що переконливо свідчили пануючі в
цей період в економічній сфері тенденції. Передусім — це катастрофічне
падіння основних економічних показників. Лише за три роки (1991 —1993
рр.) національний дохід України скоротився на 39%. Найбільш істотних
втрат у перші роки незалежності зазнав споживчий сектор, адже при
загальному зменшенні промислової продукції приблизно на 20% виробництво
товарів народного споживання скоротилося на 30%. у тому числі
продовольства — на 35%. Україна стала лідером серед інших країн за
обсягами дефіциту державного бюджету. У 1994 р. фінансування бюджетного
дефіциту поглинуло від 85 до 95% кредитної емісії і досягло майже 20% ва
по вого національного продукту. За даними Світового банку, рівень
інфляції в Україні у другій половині 1993 р. був найвищим у світі.
Запропонована президентом Л. Д. Кучмою у 1995 р. Програма передбачала
низку заходів, спрямованих на прискорення формування ринкових відносин:
розвиток підприємництва; лібералізацію торгівлі; створення нової
законодавчої бази; кардинальні зміни в грошово-кредитній політиці:
безкомпромісну боротьбу зі злочинністю та корупцією. Серед найважливіших
змін, що відбуваються в українській економіці в цей період, слід також
назвати істотне зростання темпів приватизації; різке уповільнення темпів
спаду виробництва (12,2% у 1995 проти 22,9% у 1994 р.); створення
відповідних законодавчих засад для ліквідації державної монополії щодо
власності на землю та формування різних її форм. Але поряд з тим
починаючи з 1995 р. спостерігається уповільнення темпів падіння ВВП
більше ніж удвічі. Характерною особливістю нинішнього економічного
становища України є відносна фінансова стабілізація, що проявилося у
затвердженні Верховною Радою позитивного бюджету на 2001 р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019