.

Екологія (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3971
Скачать документ

1. Предмет вивчення екологiї

Екологiя – це наука, яка вивчає вiдносини органiзмiв (особин, популяцiй,
бiоценозiв i т.п.) мiж собою та з навколишньою неорганiчною природою,
загальнi закони функцiонування екосистем рiзного iерархiчного рiвня,
середовище мешкання живих iстот (включаючи людину). Посилення впливу
людини на природу надає все бiльшої гостроти екологiчним проблемам
взаемодiє людини та природи, людства та бiосфери.Екологiя як наука
сформувалася в серединi ХIХ столiтгя, коли виникло розумiння, що не
тiльки будова та розвиток органiзмiв, але i їх взаемовiдносини iз
середовищем iснування пiдпорядкованi певним закономiрностям. Поняття
«екологiя» вперше вжив у 1866 роцi нiмецький вчений Е. Геккель. Воно
походить вiд грецьких слiв oikos, що означас дiм, помешкання, мiсце
перебування та logos – наука. «Пiд екологiею ми розумiемо суму знань, –
писав Е. Геккель, – якi належать до економiки природи: вивчення всiєї
сукупностi взасмовiдносин тварини з навколишнiм середовищем як
органiчним, так i неорганiчним i насамперед – її дружнiх i ворожих
стосункiв з тими тваринами i рослинами, з якими вона прямо чи
опосередковано вступае в контакт. Одним словом, взаемовiдносин, що iх
дарвiн називас умовами, якi породжують боротьбу за iснування».Спочатку
цей термiн застосовувався тодi, коли йшлося про вивчення взаемозв’язкiв
мiж рослинними та живими спiльнотами, що входять до складу стiйких та
органiзованих систем, котрi склалися в процесi еволюцiї органiчного
свiту та навколишнього середовища. Формування екологiї як науки
вiдбувалося на початку ХХ столiття, i довгий час вона розвивалася серед
бiологiчних наук. Важливу роль у диференцiацiї екологiчної науки
вiдiграв ІІІ Ботанiчний конгрес, який вiдбувся 1910 року в Брюсселi. На
ньому було вирiшено подiлити екологiю рослин на екологiю особин
(аутекологiю) та екологiю угрупувань (синекологiю). Цей подiл поширився
також на екологiю тварин та загальну екологiю.Загальна екологiя
займасться дослiдженням усiх типiв екосистем. Екологiя рослин. Екологiя
тварин екологiя людини та екологiя мiкроорганiзмiв, соцiальна екологiя
Екологiя значно розширила предмет свого винчення. Бiльше того, за
короткий час, переважно з 60-70-х рокiв ХХ ст., вiдбулася диверсифiкацiя
науки.За М. Ф. Реймерсом, екологiя – це: 1) частина бiологй
(бiоекологiя), яка винчає вiдносини (стосунки) органiзмiв (особин,
популяцiй, бiоценозiв) мiж собою та навколишнiм середовищем, тобто мас
той предмет винчення, що його окреслив ще Е. Геккель; 2) дисциплiна, яка
вивчас загальнi закони функцiонування екосистем рiзного iсрархiчного
рiвня. Пiд iєрархiєю розумiють розташування елементiв, регiонiв, систем
ступiнчастим рядом. На кожному щаблi (або рiвнi) внаслiдок взасмодiї з
навколишнiм середовищем (енергiєю та речовиною) виникають характернi
функцiональнi системи; 4) сфера знань, яка розглядає деяку сукупнiсть
предметiв i явищ пiд кутом зору суб’єкта чи об’єкта (здебiльшого живого
i за участю живого); спецiалiзованi екологiчнi науки, якi розрiзняються
за об’сктом та предметом дослiдження. Бiоекологiя Аутекологiя
Синекологiя демекологiя. На долю екологiї випало завдання розробити
новi, науково обгрунтованi методи, що виходять з iде збереження бiосфери
планети.

2. Мета та завдання екології економістів.

Предметом дослiдження екологiї є детальне вивчення за допомогою
кiлькiсних методiв основ структури та функцiонувания природних та
створених людиною систем. Жива природа, що оточує нас, – це не безладне,
випадкове посднання живих iстот. Вона є стiйкою органiзованою системою
органiчного свiту, що склалася в процесi його еволюцiї. Центральне мiсце
в екології посiдас проблема динамiки та чисельностi погiуляцiй i
механiзмiв її регулювання. Тут виявлясться значимiсть участi
популяцiйних (конкуренцiя за їжу) та бiоценотичних (хижакiв, паразитiв,
эбудникiв захворювань) механiзмiв.

Тому серед основ завдань екологiї можна видiлити такi:

– дослiдження особливостей органiзацiї життя, в тому числi у зв’язку з
антропогенним впливом, тобто результатом людськоУ дiяльностi, на
природнi системи;

– виявлення специфiки впливу видозмiненого антропогенною дiяльнiстю
середовища на саму людину;

– створення наукової основи рацiональної експлуатацiї природних, зокрема
бiологiчних ресурсiв;

– прогнозування змiн природи пiд впливом дiяльностi людини;

– збереження середовища iснування людини.

Завдання екологiї для економiстiв с ознайомлення зi специфiкою впливу
економії вцiломутаокремих її галузей на навколишне природне середовище,
засвоєння господарського механiзму управлiння процесом
природокористування та охорони довкiлля; винчення специфiки економiчних
методiв управлiння процесом природокористування та вмiння їх практичного
застосування.

3. Екосистеми, їх структура та види.

Екосистема (бiоценоз) — основна одиниця бiосфери, яка є об’єктом
вивчення екологiї. Цей термiн запровадив англiйський бiолог А. Тенслi у
1935 роцi. Екосистема — складний природний комплекс живих iстот, що
взаемодiють з неорганiчним середовищем та знаходяться в
матерiально-енергетичнiй залежностi вiд неї. для зручностi вченi
розглядають екосистему як iзольовану одиницю (рiлля, озеро, пасовище,
струмок тощо), проте фактично рiзнi компоненти постiйно перемiщуються з
однiєї екосистеми в iншу. По своїй сутi це динамiчно урiвноважена
система, що склалася в результатi тривалої та глибокої адаптацiї
складових компонентiв, в якiй здiйснюсться кругообiг речовин.

Кожна екосистема складасться з бiоценозу та бiотопу.

Бiотоп — це дiлянка поверхнi землi з бiльш-менш однотипними умовами
iснування (грунтом, мiкроклiматом тощо).

Бiоценоз — це iсторично сформована сукупнiсть рослин, тварин та
мiкроорганiзмiв, що населяс бiотоп. Вiдповiдно до цього кожний бiоценоз
складасться з фiтоценозу (угрупування рослин), зооценозу (угрутiування
тварин) та мiкроценозу (угрупування мiкроорганiзмiв).

Крiм природних екосистем, iснують також штучнi екосистеми:

космiчна станцiя, акварiум, вазон iз кiмнатною рослиною тощо.

В сруктурi кожної екосистеми можна видiлити чотири функцiональнi
омпоненти:

1) абiотичне оточення, тобто весь комплекс неживої природи, звiдки
бiоценоз черпас засоби для iснування i куди видiляс продукти обмiну;

2) комплекс автотрофних органiзмiв, що забезпечують органiчними
речовинами, а отже, й енергiсю всi iншi органiзми, це первиннi
продуценти органiчної речовини, якi асимiлюють сонячну енергiю
(фототрофнi рослини, фотосинтезуючi бактерiї);

З) комплекс гетеротрофних органiзмiв — консументiв, якi живугь за
рахунок поживних речовин, створених первинними продуцентами.
Консументами с тварини та безхлорофiльнi рослини;

4) комплекс органiзмiв, якi роэкладають органiчнi сполуки до
мiнерального стану. Це редуценти, представленi мiкроорганiзмами —
бактерiями, грибами, найпростiшими, а також органiзмами, якi живляться
мертними органiчними речовинами.

За ступенем трансформацiї людської дiяльностi екосистеми подiляються на
природнi, антропогеннi та антропогенно-природнi.

5. Стратегія першого етапу раціонального природокористування та її
наслідки.

Перший етап — початок 20-х — середина 50-х рокiв ХХ столiтгя. В
економiчнiй науцi домiнувала концепцiя безкоштовностi природних
ресурсiв. Вважалося, що оскiльки природнi ресурси не с об’сктами купiвлi
— продажу, то методологiчно неправильно оцiнювати їх у вартiсному
виразi, а впровадження оцiнки природних ресурсiв у господарську практику
гальмуватиме розроблення корисних копалин, розширення
сiльськогосподарського виробництва. Спробу ввести рентнi вiдносини було
перервано зi створеняям колгоспiв, а земельнi кадастри оголошено
буржуазною категорiсю, неприйнятною для соцiалiстичної практики.
Природнi ресурси, особливо в довоєннi роки, здавалися невичерпними. Тому
розроблялися найзручнiшi родовища з високим вмiстом корисних речовини в
рудi, в сiльськогосподарському виробницгвi переважали екстенсивнi методи
господарювання, цiлиннi землi уявлялися великим резервом для
екстенсивного розвитку сільського господарства, а лiсовi ресурси
Схiдного Сибiру i далекого Сходу Росiї — безмежними для лiсозаготiвлi.
Затрати, необхiднi для освоения нових земель i втягнення їх у
господарський обiг, буди невеликими.

6. Затратно – результативна концепція економічної оцінки природних
ресурсів.

В економiчнiй науцi виникла затратна концепцiя природокористування,
сутнiсть якої полягас в тому, що природнi ресурси повиннi мати
економiчну оцiнку, оскiльки вони е предметом працi. Але критерiсм
вартiсної оцiнки природных ресурсiв вважалися затрати на освоєння й
пiдтримання об’єктiв природокористування у станi, придатному для
експлуатацiї. Хибнiсть концепцiї полягала в тому, що в експлуатацiю
вводилися передусiм тi ресурси, на освоєння яких витрачалося менше
матерiальних i фiнансових ресурсiв та працi. Крiм того, згiдно з цiею
концепцiею виходило, що дiлянка чорнозему, яка мае найнижчу родючiсть i
характеризується високою врожайнiстю, до того ж iз низькими затратами
працi на тi освоєння, має меншу цiннiсть для суспiльства, нiж дiлянка
дерново-пiдзолистих чи пiдзолистих грунтiв, на освоення якої
витрачається бiльша кiлькiсть працi та матерiальних ресурсiв.

4. Екологічна експертиза. Суб’єкти та об’єкти експертизи.

Екологiчна експертиза — це комплексний аналiз технологiй, матерiалiв,
устаткування, технiки, проектiв, планiв, прогнозiв та iншої
документацiї, аналiз та оцiнка результатiв запланованої або iснуючої
господарської дiяльностi, що чинить чи може чинити негативний вплив на
навколишнє природне середовище, який проводять висококвалiфiкованi
спецiалiсти-експерти для визначення вiдповiдностi поданих матерiалiв
чинному законодавству i розробки конструктивних пропозицій щодо охорони
навколишнього середовища.

Екологiчна експертиза спрямована на запобiгання новим, обмеження або
лiквiдацiю iснуючим негативним джерелам впливу на оточуюче природне
середовище та здоров’я населения. Як вид дiяльностi спецiально
уповноважених

органiв влади, рiзних громадських формувань екологiчна експертиза
спроможна забсэпечити дотримання норм i вимог екологiчної безпеки при
прийняттi законiв, обґрунтуванні програм i рiшень, проектiв соціально –
економічного розвитку, розмiщення продуктивних сил, будiвництвi нових
пiдприсмств тощо, сформувати пакет необхiдних вимог, дати спецiалiстам i
громадськостi можливсть оцiнити ступiнь екологічної обґрунтованості
рiзних проектiв, сформулювативисновки пропозицiї i рекомендацiї щодо їх
доцiльностi, визначигн можливiсть реалiзацiї.

Структурно екологiчна експертиза проектiв включас так компоненти:
суб’скти, об’скти, предмет, процес проведения експертизи та сукупнiсть
правових норм, якi регламентують дiяльнiсть суб’єктiв i процеси
проведения експертизи. Екологiчна експертиза проектiв — це така
дiяльнiсть, сенс якої становить складний та динамiчний процес
практичного пiзнания екологiчного змiсту проектних матерiалiв спецiально
уповноваженими органами державної влади i державного управлiння, а також
створеними еколого-експертними радами, комiсiями, групами вiдповiдно до
цiлей, задач, форм, методiв дiяльностi та компетенцi, ухвалених дiючим
законодавством.

Суб’єктами екологiчної експертизи проектiв с юридичнi та фiзичнi особи,
якi проводять експертизу. Юридичнi особи здiйснюють екологiчну
експертизу проектiв в силу своєї спецiальної право- та дiєздатностi, яка
виникас з моменту органiзацiї та визначення правового статусу державного
органу за умови надiлення його еколого-експертними повноваженнями.
державнi органи, якi реалiзують функцiю екологiчної експертизи,
виступають колективними суб’єктами, що несуть всю повноту
вдповiдальностi перед державою та суспiльством за додержання
установленого порядку проведения експертизи.

Фiзичнi особи надiляються всiєю сукупнiстю експертних прав та обов’язкiв
як суб’єкти екологiчної експертизи проектiв в порядку разових доручень
компетентних органiв i органiзацiй, при органiзацiї еколого-експертних
комiсiй або при виконаннi еколого-експертних функцiй в силу громадського
обов’язку; особистою iнiцiативою, перейнятою турботою про екологiчне
благополуччя регiону, екосистеми або держави в цiлому.

Об’сктами екологiчної експертизи с проекти законоданчих та iнших
нормативно-правових актiв, передпроектнi, проектнi матерiали,
документацiя з упровадження нової технiки, технологiй, матерiалiв,
речовин, продукцiї, реалiзацiя яких може призвести до порушення
екологiчних нормативiв, негативного впливу на стан навколишнього
середовища, загрози здоров’ю людей.

7. Особливості третього етапу природокористування в Україні.

Третiй етап (початок 80-х рокiв ХХ столiття) пов’язаний з необхiднiстю
економiчної оцiнки природних ресурсiв на основi певних вартiсних
критерiв, уявлення про якi пройшло вiдносно тривалу еволюцiю.

Питания про економiчну оцiнку природних ресурсiв постає лише, коли
людина вступас у взаємодiю з ними в процесi господарської дiяльностi.
Саме тому оцiнка мае вiдображати результат зiставлення властивостей
природного об’скта з вимогами до нього суспiльства.

Не iснує досi однозначного розумiння щодо термiну „економiчна оцінка” як
в загальному смислi, так i стосовно природних ресурсiв.

Економiчна оцiнка — мiра народногосподарського ефекту, що привноситься
ними. Економiчна оцiнка природних ресурсiв також розумiегься як грошовий
вираз народногосподарсько цінності природних благ, якi отримуються при
їх використаннi.

А. К. Гофман пiд системою економiчних оцiнок природних ресурсiв розумiе
систему централiзовано встановлених народногосподарських нормативiв
ефективностi експлуатацiї природних багатств. Пiд економiчною оцінкою
природних ресурсiв в широкому значеннi слова iншi автори вбачають їх
якiсну i кiлькiсну характеристику як факторiв i умов виробництва на
основi единого критерiю iз застосуванням економiчних показників або їх
системи для оптимального використання у рiзних напрямах в iнтересах
суспiльства i виявлення долi природних ресурсiв у формуваннi вартостi
готового продукту. Отже , поняття економiчної оцiнки природних ресурсiв
тлумачиться неоднозначно. Воно застосовусться в широкому дiапазонi,
починаючи вiд загальних положень про можливість використання тих чи
інших багатств природи i закiнчуючи визначенням „ціни” природних
ресурсiв, що виражас їх вартiсть. i все ж усi автори мають спiльну
позицiю в тому, що розглядають як основний змiст економiчних оцінок
обумовлену закономiрностями розвитку природи територiальну рiзницю у
впливi природних властивостей ресурсiв на продуктивнiсть суспiльної
працi.

Економiчна оцiнка природних ресурсiв е результатом економiчних
розрахункiв, на основi яких визначається прогноз цiнностi окремих
компонентiв природи. Економiчна оцiнка природних ресурсiв має
безперечний вплив на формування структури економiки, вибiр заходiв,
пов’язаних з природоохоронною дiяльнiстю, формування
соцiально-економiчних, науково-технiчних програм розвитку пiдприемства,
регiонiв, країни. Економiчна оцiнка забезпечус стратегiю розвитку
окремого пiдприемства (вiд формування затрат до розподілу прибутку). За
її допомогою формуються вiдносини на ринку природных ресурсiв та iн.
Економiчна оцiнка грає роль у формуваннi всiх економiчних зв’язкiв
суспiльного виробництва, виконус планово-облiкову i стимулюючу функцiї i
в цьому контекстi, безумовно, є економiчною категорiєю.

Цей етап природокористування вiдзначається намаганням створити
господарський механiзм управлiння процесом природокористування
адмiнiстративними, правовими, економiчними i екологiчними методами.

На третьому етапi природокористування особливi змiни вiдбулися в
наукових пiдходах до рацiонального використання природного середовища.
Економiчна наука вперше розробляе новi поняття, насамперед суспiльнi
витрати, пов’язанi з проблемами навколишнього середовища, куди входять i
затрати на додаткову компенсацiю негативних наслiдкiв забруднення
довкiлля i затрати на вiдвернення i боротьбу iз його забрудненням.
Вперше обрунтовусться поняггя екологiчних i соцiальних збиткiв, якi
завдаються забрудненням середовища, обгрунтовуються i розробляються
методики визначеняя їх обсягiв.

8. Принцип вiдповiдностi антропогенного навантаження природно-ресурсному
потенцiаловi регiону.

Дотримання цього принципу дозволить уникнути порушень природноi
рiвноваги завдяки чiтко визначеному збалансованому цикловi використання
i вiдновлення. Таке порушення законiв функцiоиування природных систем
вiдбувасться у двох випадках:

а) за перевищения рiвня антропогенного навантаження. Це виражасться в
надмiрнiй концентрацi виробництва. Протягом багатьох рокiв у практицi
територiального планувания виходили з того, що собiвартiсть виробництва
продукцiї знюкусться при збiльшеннi концентрації виробництва. При цьому
не лише iгнорувались обмеженi вiдновлювальнi властивостi
природно-ресурсного потенцiалу регiону; часто-густо споживання окремих
видiв ресурсiв виробництвом перевищувало їх наявнiсть. Особливо багато
еколого-економiчних проблем спричинила концентрацiя виробництва у
великих мiстах. «Економiчнiсть» розраховувалася без обчислення затрат на
створення об’сктiв необхiдно iнфраструктури. Часто не брали до уваги те,
що вартiсть iнфраструктури у великому мiстi значно перевищує їх
створення у малому й середньому. Крiм того, не враховувалися затрати на
заходи з охорони довкiлля вiд забруднення вiдходами виробництва. Така
практика планування призвела до того, що в усiх великих мiстах i
промислових центрах спостерiгасться сильне забруднения довкiлля
вiдходами виробництва. Через надмiрну концентрацiю промисловостi
впровадження природоохоронних заходiв перетворюсться у велику проблему;

б) за невiдповiдностi спецiалiзацi виробницгва специфiцi
природно-ресурсного потенцiалу. Така невiдповiднiсть спостерiгасться у
рекреацiйних регiонах України — Криму, Карпатах, де найоптимальнiше
використання рекреацiйних ресурсiв сприяло б формуваншо рекреацiйного
комплексу i виробництва, яке його обслуговувало б.

9. Принцип природокористування про збереження природного кругообігу.

Природний ресурс, що видобувасться людиною з природних систем,
пройшовши, врештi-решт, цикл «ресурс-виробництво – споживання», знову
повертасться у виглядi вiдходiв в екосистеми. Якщо це повернення
наближасться до природного кругообiгу, воно не завдас шкоди природi,
природна речовина поступово асимiлюсться.

Сутнiсть принципу зводиться не тiльки до того, щоб технологiчнi процеси
конкретних виробництв обмежувалися циклiчнiстю, а й щоб циклiчнi процеси
являли послiдовний ряд стадiй виробництва, пов’язаних мiж собою чи
комплекснiстю переробки сировини.

Порушення цього принципу призвело до утворення великої кiлькостi
вiдходiв, якi не включаються в природний кругообiг речовин i змiнюють
властивостi багатьох екосистем у регiонi.

10. Принцип эбереження просторовоi цiлiсностi екосистем.

Цей принцип випливас з найважливiших закономiрностей взасмопов’язаностi
змiн компонентiв природи пiд впливом антропогенної дiяльностi. Вплив
людини на окремi компоненти природи та окремi види ресурсiв не
обмежусться змiнами лише в них. Змiни одного з компонентiв природної
системи призводять до змiн в iнших, а iнодi – до змiни якостi екосистеми
в цiлому.

11. Принцип нульового рiвня споживання природних ресурсiв.

Цей принцип використовусться в багатьох економiчно розвинутих кранах для
регулювання споживання первинних переробних ресурсiв у державному
масштабi. Називасться вiн так через те, що за нульовий рiвень береться
обсяг первинних природніх ресурсiв, використаних пiдприсмством за
попереднiй рiк, а на наступний — перевищення цього рiвня споживання
обмежусться в державному масштабi чiтко визначеним коефiцiснтом (це може
бути для певних видiв ресурсiв 2—7 вiдсоткiв). дотримання коефiцiснта
обов’язкове, оскiльки з порушника стягусться штраф, який може перевищити
прибутки пiдприсмства.

12. Екологічні проблеми гідравлічних електростанцій.

Гідравлічні електростанції традиційно вважають екологічно безпечними.
Проте будівництво дамб на річці обумовлює зміну властивостей екосистеми
річки. З проточної системи ріка перетворюється на ланцюг водосховищ, де
змінюються всі фізичні, хімічні, біологічні властивості.

Будівництво ГЕС на гірських , бурхливих річках призводить до менших змін
в екосистемі ріки. Спорудження ж їх на рівнинах, та ще й на великих
річках породжує низку як економічних, так і екологічних проблем. Значних
економічних збитків зазнає і рибне господарство річки.

На Дніпрі 5 штучних водосховищ затопили 700 тис. Га земель, на Волзі 14
водосховищ – 3,5 млн. га. Тут спостерігається підвищена вологість
повітря, а також дефіцит води.

В штучних водосховищах складаються сприятливі умови для явища, що його
вчені назвали „біологічним вибухом”. Це – інтенсивне поширення
одноклітинної синьо – зеленої водорості через те, що третина площі
штучних водосховищ має глибину меншу ніж 2 м. Ці водосховища можуть
набувати властивостей небезпечних для життя людини, влітку через це вони
втрачають свої рекреаційні властивості.

Отже, гідравлічні електростанції не можуть бути достатньою альтернативою
тепловим.

Утворення штучних водосховищ нерідко негативно впливало на географічні,
економічні і кліматичні характеристики біосфери. Про глобальні масштаби
рукотворних морів свідчать такі дані. Довжина лінії берегів водосховищ в
СРСР перевищувала довжину берегів морських кордонів, а у США вона навіть
утричі довша за сумарну берегову лінію обох океанів. Із затоплених
водосховищами площ переселено десятки мільйонів людей, переміщено
промислові підприємства, дороги, лінії електропередач, трубопроводів та
ін. З іншого боку, більшість сучасних водосховищ змінили на ліпше
природу близько 1 млн кт2 прилеглих до них регіонів, оживили пустелі,
забезпечили їх електроенергією потужних ГЕС.

У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами спостерігається
підйом рівня грунтових вод, заболочування території і виведення
сівозміни значних площ землі. на водосховищах тривають обвали берегів,
які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів.

Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік – планктони риб. Риба
не може проходити через греблю до місць свої значних нерестовищ, які до
того ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. багато
риби і планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, пере забруднені
стоками і добривами, що змиваються з полів.

13. Екологічні проблеми теплових електростанцій.

Теплові електростанції нині є найпоширенішими на земній кулі. Вони
працюють на вугіллі, торфі, горючих сланцях, мазуті, природному газі.

Забруднення атмосфери тепловою енергетикою нині досягає значних
масштабів. Найпоширенішими забрудненнями є оксиди сірки та азоту,
дрібнодисперсний пил, чадний і вуглекислий гази.

З – поміж негативних наслідків роботи ТЕС на викопному вугіллі слід
зважати на небезпеку забруднення біосфери радіоактивними речовинами в
обсягах, які набагато перевищують можливі радіоактивні викиди за
нормальної експлуатації атомних електростанцій. Річ у тім, що після
спалювання вугілля в золі, в тому числі і в леткій, залишаються
практично всі ізотопи урано-радієвої й торієвої родини , що міститься у
вихідному вугіллі. Після згорання вугілля вони виділяються з маси
вуглецю стають досить концентрованими, а тому й небезпечними. З димом
ТЕС часточки золи падають у довкілля.

На теплових електростанціях (ТЕС) вихідним джерелом енергії є органічне
паливо, передовсім вугілля, а також сланці, нафтовий мазут, газ.

У результаті спалювання вуглеводного палива в топках ТЕС в атмосферу
викидається вуглекислий газ концентрація якого зростає приблизно на
0,25% Це небезпечно, бо може викликати в майбутньому розігрівання
атмосфери за рахунок парникового ефекту. З труб ТЕС у атмосферу
викидається також окиси сірки і азоту, які є причиною виникнення
кислотних дощів. Атмосфера забруднюється дрібними твердими частками
золи, шлаку, не повністю згорілого палива.

Оскільки разом з вугіллям у топки ТЕС потрапляє кількість пустих порід,
що містять домішки природних радіоактивних елементів. Отже, має місце
радіоактивне зараження атмосфери і земної поверхні.

Після спалювання в топках ТЕС вугілля залишається багато твердих
відходів (шлаку, золи). ці відвали займають великі площі землі,
забруднюють підземні поверхневі води шкідливими речовинами. Ще більші
ділянки землі порушують величезні вугільні кар’єри. Зменшення шкоди від
такого забруднення досягається утилізацією шлаків і пустих порід, з яких
виготовляють будівельні матеріали, засипають ними яри, болота та кар’єри
при їх рекультивації. Значний ефект дають економічні методи, зокрема,
введення високої оплати за порушення земель, особливо родючих.

Для зменшення шкоди від забруднення атмосфери газоподібними й пиловими
викидами вугілля очищають від сполук сірки і перед його спалювання у
топках ТЕС. Для зменшення токсичності вихлопних газів автомобілів
застосовують регулювання двигунів, впроваджують екологічно чисті марки
пального, встановлюють на автомобіль спеціальний каталізатор, що
допалюють чадний газ до вуглекислого тощо. В атмосфері оксиди сірки й
азоту утворюють з парами води відповідні кислоти, які згубно діють на
рослинність і фауну водоймищ.

14. Екологічні проблеми атомних електростанцій.

Проблеми атомної енергетики обумовлені насамперед надійністю роботи
енергоблока. Ймовірні оцінки ризику руйнування блока АЕС, що могло б
призвести до радіоактивних виділень у легко водних реакторах західного
типу, були проведені 1975 р. ядерною контрольною комісією США,

Атомна енергетика та виробництво ядерної зброї – два основні джерела
радіаційного забруднення. Вони ведуть до утворення сотень радіоактивних
елементів, що починають забруднювати харчові ланцюги.

Важливою проблемою атомної енергетики є поховання радіоактивних
відходів. Кожен реактор виробляє тисячі тонн таких відходів, деякі з них
лишаються небезпечними впродовж 500 тис. Років. Кожна АЕС рано чи пізно
сама перетворюється на радіоактивні відходи. Після цього її треба
демонтувати і складові заховати, або ж поховати весь комплекс під тонами
землі та бетону.

Через існування великої кількості штучних та природних джерел
іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в
Україні склалася дуже тяжка радіоекологічна ситуація , яка обумовлює
необхідність створити системи заходів радіаційного захисту насилля та
навколишнього середовища. Засадні обґрунтування економічних і
екологічних переваг АЕС базувались па таких твердженнях:

1. Ресурси урану для атомної енергетики дорівнюють ресурсам вугілля,
нафти й газу разом узятим.

2. АЕС економлять дефіцитне органічне паливо (нафту і газ).

3. АЕС не споживають кисню і майже не викидають шкідливих газів і
твердих продуктів.

4. За збільшення потужності всіх діючих електростанцій, навіть у
кількадесят разів, глобальне радіоактивне забруднення становитиме не
більше 1% від рівня природної радіації на планеті.

5. Атомна енергетика ліквідує прірву між багатими й бідними державами,
зменшить загрозу насильницького перерозподілу світових ресурсів.

Такі оцінки були дуже популярні до 26 квітня 1986 р., коли в Україні
сталася катастрофа — вибухнув атомний реактор РБМК-1000 Чорнобильської
АЕС. Цс була перша й донині єдина аварія такого великого масішабу. За
оцінками закордонних фахівців па ліквідацію наслідків катастрофи
необхідні витрати в розмірі понад 150 млрд доларів США.

Усіма державами світу було переглянуто й суттєво скорочено програми
дальшої будови АЕС.

За прискіпливішого аналізу деяких фахівців з’ясувалося, що
капіталовкладення на одиницю потужності АЕС майже в два рази більші, ніж
у тепловій станції, витрати води більші у 2 — 3 рази, викиди
радіоактивних нуклідів навіть тих АЕС, що нормально працюють, за добу
становлять близько 300 Сі.

Нині багато які країни вирішили не форсувати розбудову атомної
енергетики до того часу, доки не буде винайдено нових, безпечніших
методів вилучення енергії з атома. Відтак перед людством постала
актуальна проблема — розглянути альтернативні тепловій і атомній
енергетиці джерела.

Зараз вже піхто не заперечуватиме, що поборники гіперболізованої ядерної
енергетики в другій половині XX ст. сприяли занепаду вугледобувної
галузі в Україні і фактично загальмували процес удосконалення теплових
електростанцій (ТЕС).

З екологічного боку широкомасштабна розбудова гірничорудного комплексу
уранових і цирконійових руд в Україні загрожує радіаційним забрудненням
її території: на І І добутого урану припадає до 100 000 ( відходів, так
званих хвостів, які потребують спеціального захоронення. За видобутку
вугілля пуста порода на 1 І становить близько З І, а шлак від спалювання
вугілля використовують у різних галузях промисловості (будівництво,
виробництво цементу та ін.).

Атомна енергетика настільки згубно впливає на біосферу, а аварі на АЕС,
якої не можливо уникнути на 100%, настільки небезпечна для людства, що
відстоювати цей метод отримання енергії не лише не припустимо, а й
аморально.

Паливний енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди
переробки цієї сировини на ядерне паливо, використання палива в ядерних
реакторах, обробку і захоронення радіоактивних відходів. Усі складові
цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечним забрудненням
навколишнього середовища. Кількість радіоактивних відходів зростає на
стадії збагачення уранової руди, з якої виготовляють спеціальні
тепловиділяючі елементи, які надходять на діючу АЕС.

Радіація має таку особливість: все, що стикається з радіоактивним
матеріалом, саме стає радіоактивним. радіоактивні речовини потрібно десь
захоронити на багато років, але надійних методів зберігання не існує.

15. Екологічні проблеми металургійного комплексу. Причини формування зон
екологічного ризику в металургійних районах України.

Одним із найбільших забруднювачів біосфери в багатьох країнах світу є
металургійний комплекс. В Україні його розвиток зумовив різке
загострення екологічної ситуації в трьох районах – Донбасі, Придніпров’ї
та Приазов’ї.

Металургійні комбінати з повним циклом – це фактично міста, простерті
на десятки км. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють
величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубометрів
кисню.

На підприємства чорної металургії припадає близько 15% всіх промислових
викидів в атмосферу пилу, 8 – 10 – викиду діоксиду сірки, 10 – 15% –
загального обсягу споживання води.

Сучасний металургійний завод на 1 млн. т виплавленої сталі викидає в
навколишнє середовище: 800 тис. Т шлаків, 100 – пилу, 30 – окису
вуглецю, 8 – двоокису сірки, 50 – фтористого водню, 3 – окисів азоту.

Нині найважливішим напрямом науково – технологічного прогресу є
створення і впровадження маловихідних технологій, які дозволяють не лише
зменшити забруднення навколишнього середовища, а й підвищити
ефективність металургійного виробництва.

Кольорова металургія створює більше проблем з організації безвідходного
виробництва , бо в галузі спостерігається великий вихід відходів на
одиницю продукції.

З огляду на специфічний склад шлаків кольорової металургії одним із
найперспективніших напрямків у вирішенні проблем їх використання є
принцип комплексної переробки.

16. Екологічні проблеми хімічної промисловості. Специфіка впливу на
довкілля підприємств основної хімії та хімії органічного синтезу.

?????????

?????????

?????????

?????????

?????????

????????

?????????

?????????

????????

Джерелом істотного забруднення довкілля є хімічна промисловість, яка
поступається тут лише енергетиці , металургії та автомобільному
транспорту. Від хімічної промисловості в повітря надійшла значна
частина нових речовин і сполук (3 млн), які не властиві біосфері.

Хімічна промисловість належить до галузей , які споживають велику
кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними
багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика
кількість побічної продукції. У багатьох випадках відходи вимагають
певного знищення через їхню надмірну токсичність.

В основній хімічній промисловості найбільшу кількість твердих відходів
дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві
мінеральних добрив головною є переробка фосфоритів та апатитів. У
процесі їх збагачення утворюється велика кількість твердих відходів –
нефелінових „хвостів” і пилу. Понад 90% видобутку калійних солей також
використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки
утворюється мільйони тонн твердих галітових відходів І сотні тисяч
глинисто – сольових шлаків.

У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою
кількістю відходів відзначається нафтопереробка, нафтохімія та хімія
органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших
полімерів.

Основним напрямком боротьби із забрудненням довкілля в хімічній
промисловості є удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних
процесів.

Більшість процесів біосфери і технологій виробництва, а також
забруднення навколишнього середовища — хімічні. Хімізація народного
господарства с характерною рисою сучасної економіки й науково-технічного
прогресу. Водночас недостатньо збалансоване багатотоннажне виробництво і
неконтрольоване застосування хімічних речовин у сільському господарстві
й побуті стає небезпечним для здоров’я людей.

Крім шкідливих для природи і людини безпосередніх відходів хімічної
промисловості, дуже небезпечним є те, що хімія синтезує неприродні
сполуки, котрі є або надзвичайно стійкими, через що не включаються в
природний кругообіг речовини (пластмаси), або надзвичайно активними щодо
зміни процесів живої природи (дефоліанти, гербіциди, інсектициди). Перші
у вигляді відходів (пляшки, банки, пакети) надовго забруднюють
навколишнє середовище, а другі, накопичуючись у рослинах і тваринах,
якими харчується людина, згубно діють на її здоров’я.

Збільшення використання добрив і пестицидів у сільському господарстві
зумовило їх постійне надходження з поверхневими стоками у водоймища.
Крім шкоди, якої завдають добрива, про що вже

згадувалося раніше, деякі пестициди в умовах водоймищ набувають особливо
небезпечних властивостей.

Великої шкоди річкам, озерам і штучним водоймищам завдають синтетичні
мийні засоби, які потрапляють у них разом з промисловими й побутовими
стічними водами.

17. Екологічні проблеми гідромеліорації.

Меліорація – це система заходів , пов’язаних із докорінним поліпшенням
властивостей ґрунтів і спрямованих на підвищення їхньої родючості. Існує
понад 30 видів меліорації. найпоширенішим із них є гідромеліорація –
зрошення та осушення.

У зрошенні земель роль найактивнішого агента відіграє штучне зволоження
грунтів із водного джерела для забезпечення рослин водою.

Тривале зрошення спричинює низку екологічних проблем. Головна з них – це
вторинне засолення грунтів, що виникає за надмірного зрошення і високого
рівня ґрунтових вод.

Із зрошенням пов’язана також проблема раціонального використання вроди.

Осушення за принциповою основою протилежне до зрошення. Його проводять
на перезволожених землях, лісах, болотах для включення нових територій у
сільськогосподарське виробництво. Внаслідок виникають небезпечні
екологічні зміни водного балансу та порушуються режим підземних вод.
Внаслідок цього можливі часті катастрофічні повені, посилюється процес
деградації грунтів і зменшується продуктивність сільськогосподарських
угідь.

18. Екологічні проблеми хімізації сільського господарства.

Одним з напрямків інтенсифікації с/г виробництва є хімізація, яка
передбачає внесення в грунти як хімічних добрив , так і використання
пестицидів. Цей процес активно відбувався в усіх розвинутих країнах
світу. Внесення хімічних добрив зумовлене тим, що щорічно разом з
урожаєм із грунту виносяться мільйони тонн поживних речовин. Тому
внесення органічних та мінеральних добрив є одним із важливих способів
підвищення родючості грунту.

Необхідність застосування пестицидів, хімічних засобів захисту рослин
від дії бур’янів, шкідливих комах, грибкових захворювань викликається
масовими спалахами різноманітних шкідників.

Особливу проблему становить забруднення природних вод біогенними
речовинами, а надто – азотними сполуками.

Накопичення токсичних речовин у рослинах залежить від забезпечення їх
елементами живлення.

Пестициди – особливо небезпечні для живих організмів. Надходячи лдо
організму людини трофічними ланцюгами, вони зумовлюють органічне
враження печінки, нирок, знижують імунітет.

19..Машинна деградація грунтів та причина їх виникнення

Україна виділяється високою якістю й сприятливою структурою земельного
фонду. На землі сільськогосподарського призначення в державі припадає
71,3% загальної площі. Ліси та лісо-вкриті площі займають 17,3 %,
забудовані землі — 4,1 %, землі під водою — 4 %, відкриті заболочені
землі— 1,6%, інші землі— 1,7% усієї площі [1, с. 536]. Близько половини
земельної площі становлять орні землі, більшість з яких—високородючі
чорноземні ґрунти.

Певна частина наших ґрунтів втрачається через водну й вітрову ерозії.
Найбільше піддаються водній ерозії ґрунти Українських Карпат,
Подільської, Придніпровської, Середньоруської, Приазовської височин,
Донецького кряжу, Кримських гір. На південному сході й півдні України на
якість ґрунтів негативно впливає вітрова ерозія. Близько 5—7 тис. га
земель, у тому числі ріллі та інших цінних сільськогосподарських угідь,
щороку відводяться для складування шкідливих відходів,
шлаконагро-маджувачів і т. п. Найбільші площі земель, що відчужуються
для цієї мети й переходять до категорії «порушених», зосереджені в
Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях. Порушені землі — це
ті, які вже втрачають господарську цінність або є джерелом негативного
впливу на навколишнє середовище у зв’язку з порушенням ґрунтового
покриву, гідрологічного режиму чи утворення техногенного рельєфу в
результаті господарської діяльності.

У 2003 р. земельні ділянки, порушені антропогенною діяльністю
(здебільшого промисловим

виробництвом), в Україні становили 162,2 тис. га, відпрацьованих—42,8
тис. га [1, с. 536].

В останні роки обсяг реалізації заходів з охорони земель скорочується.
Наприклад, спорудження протиерозійних валів-канав за 1995—2003 рр.
зменшилося з 135,2 до4,0 км, валів-терас — з 5,4 до 3,8 км, валів-доріг
— з 16,2 до 1,1 км, протиерозійних ставків (накопичувачів твердого
стоку) — з 177,0 до 31,8 га, водоскидних споруд — з 51 до 2 штук,
укріплення берегів — з 1,0 до 0,2 км і т.д. [1,с. 536-537].

За роки української незалежності у зв’язку з невирішеністю питань
власності на землю і користування нею та багатьох інших принципових
економічних і соціальних питань розвитку сільського господарства і
благоустрою сіл, соціального забезпечення сільських жителів, різко
скоротилися роботи щодо зрошення й осушення земель, внесення в них
органічних і мінеральних добрив, проведення вапнування й гіпсування
ґрунтів тощо. Це призводить до порушення якості ґрунтів.

Отже, посилюється процес глибокої деградації українських земель,
зниження родючості грунтів.

20. Основні напрямки взаємодії транспортних систем з біосферою.

Транспорт як галузь народного господарства – один із наймогутніших
чинників антропогенного впливу на довкілля. Деякі види цього впливу
належать до найсерйозніших техногенних навантажень на компоненти
довкілля окремих регіонів, особливо великих міст.

Екологічні проблеми, що виникли у зв’язку з функціонуванням
транспортної системи в Україні, є наслідком діяльності не лише окремих
видів транспорту, а й інших галузей народного господарства.

Транспорт зумовлює низку проблем, що їх умовно об’єднують в кілька груп:

Транспорт – великий споживач палива. Основний споживач палива у всьому
світі – автомобільний транспорт. В Україні переважають бензинові,
дизельні, газобалонні двигуни. Значним споживачем палива та енергії є
також залізничний транспорт.

Транспорт – джерело забруднення довкілля. Найбільше забруднює довкілля
автомобільний транспорт. Забруднення міста викидами автомобільного
транспорту – одна з причин підвищеної захворюваності населення.
Забруднюють довкілля і аеропорти та залізничний транспорт. Водний
транспорт служить джерелом забруднення басейнів річок, Чорного та
Азовського морів.

Транспорт – одне із джерел шуму. Шум ослаблює пам’ять і реакцію,
порушується нормальний відпочинок і сон, знижує продуктивність фізичної
та розумової праці. До 805% усі виробничих шумів створює автомобільний
транспорт. Необхідно встановлювати шумопоглинаючі щити. Джерелом шуму є
також повітряний та залізничний транспорт.

Транспорт вилучає сільськогосподарські угіддя під шляхи і стаціонарні
споруди. В Україні під транспортними спорудами загального користування
зайнято близько 600 тис. га.

Транспорт є причиною травмування та смерті людей і тварин.

Отже, назріла гостра потреба у забезпеченні екологічно обґрунтованого
планування розвитку транспортних систем на всіх рівнях.

21. Особливості середовища проживання у великих містах.

Для багатьох мiст України характерна складна екологiчна обстановка,
обумовлена наявнiстю i концентрацiею пiдприсмств чорної та кольорової
металургiї, теплоенергетики, хiмiї та нафтохiмiї, гiрничодобувної
промисловостi, цементних заводiв. Такi мiста е безперечними лiдерами
щодо забруднення повiтря. Серед них: Донецьк, що складас разом з
роэташованими поряд з ним Авдiївкою, Горлiвкою, Єнакiєвим, Макiївкою та
iншими мiстами Донецьку промислову агломерацiю, а також
Днiпродзержинськ, Днiпропетровськ, Запорiжжя, Константинiвка, Кривий
Рiг, Марiуполь.

У великих мiстах з iнтенсивними транспортними потоками вмiст у повiтрi
канцерогенних речовин типу бензопiрена в 2— З рази, а в центрах чорної
металургiї приблизно в 12 раз вищий, нiж в невеликих мiстах або
сiльськiй мiсцевостi.

Другою не менш небезпечною екологiчною проблемою мiст е стан
каналiзацiйного господарства та очистка стiчних вод.

Практично в усiх мiстах України каналiзацiйнi системи потребують замiни
або капiтального ремонту. Частi прориви каналiзацiйних колекторiв є
постiйними джерелами небезпечного забруднения мiського середовища, а
iнодi приводять до спалаху iнфекцiйних захворювань.

За даними Мiнiстерства охорони навколишнього природного середовища
України, в переважній бiльшостi міст України споруди з очистки
загальномiських стiчних вод перевантаженi. Виняток становлять, можливо,
лише Київ та Харкiв. У багатьох мiстах iснуючі потужнолстi очисних
споруд в декiлька разiв нижчі, нiж потрiбно. Приблизно половина мiських
стічних вод скидаються у воднi об’екти недостатньо очищеними, iз них
бiля 15 % — взагалi без очищення. Без усякої очистки скидасться до 70 %
промислових стiчних вод.

Однiсю iз складних екологiчних проблем для бiльшостi мiст України е
захоронения виробничих та побутових вiдходiв, причому складнiсть
проблеми пропорцiйна чисельностi населения та промисловому потенцiалу
мiста.

Забруднення грунтiв в мiстах пов’язане головним чином з викидами
автотранспорту та промислових пiдприємств. Забруднювальнi речовини
осiдають або вимиваються атмосферними осадками iз повiтряного басейну в
радiусi до 5 км вiд стаціонарного джерела викиду. Основними джерелами
забруднення ґрунтового покриву стали теплові

електростанції, підприємства чорної та кольорової металургії.

22. Основні важелі управління природокористуванням та природоохоронними
процесами. Специфіка його формування в Україні.

Економічні методи управління процесом природокористування є одним з
найпоширеніших у світі. Це – платежі за ресурси та забруднення, надання
пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко
– і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення
раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього
середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля;
передача частини коштів позабюджетних фондів охорони природного
середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам,
організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження
викидів та скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно
безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи,
створення державного та регіонального екологічних фондів.

До природоохоронних заходів належать усі види господарської діяльності,
спрямовані на зниження й ліквідацію негативного антропогенного впливу
нв навколишнє середовище, збереження , поліпшення і раціональне
використання природно – ресурсного потенціалу країни, а саме: 1)
будівництво та експлуатація очисних, знешкоджувальних споруд та
обладнання; 2) розвиток мало – і безвідходних технологічних процесів та
виробництв; 3) розміщення підприємств і систем транспортних потоків з
урахуванням екологічних вимог; 4) рекультивація земель; 5) заходи
боротьби з ерозією грунтів; 6) заходи з охорони й відтворення флори та
фауни; 7) охорона надр і раціональне використання мінеральних ресурсів.

23. Екологiчний монiторинг та його види

Для розробки заходiв, спрямованих на усунення негативних наслiдкiв
втручання людини в навколишнє природне середовище i полiпшення
екологiчної ситуацiї, застосування методiв оптимiзацiї
природокористування з одержанням достатньої кiлькостi продукцiї при
одночасному збереженнi довкiлля необхiдна органiзацiя екологiчного
монiторингу.

Монiторинг — це комплексна система спостережень, эбору, обробки,
систематизацiї та аналiзу iнформацiї про стан навколишнього середовища,
яка дає оцiнку i прогнозує його змiни, розробляє обгрунтованi
рекомендацiї для прийнятгя управлiнських рiшень.

Система державного монiторингу навколишнього середовища на таких
принципах:

• об’єктивнiсть i достовiрнiсть;

• систематичнiсть спостережень за станом навколишнього середовища та
об’єктами впливу на нього;

• багаторiвневiсть;

• узгодженiсть нормативного та методичного забезпечення;

• узгодженiсть технiчного i програмного забезпечення;

• комплекснiсть в оцiнцi екологiчної iнформацiї;

• оперативнiсть проходження iнформацiї мiж окремими ланками системи та
вчасне iнформування органiв державної виконанчої влади;

• вiдкритiсть екологiчної iнформацiї для населення.

Основними завданнями екологічного монiторингу є:

• органiзацiя єдиної державної системи контролю за складовими природного
середовища;

• налагодження автоматизованої системи збору, обробки, узагальнення i
зберiгання iнформацiї про кiлькiсть i стан природних ресурсiв (банк
даних);

• оцiнка природно-ресурсного потенцiалу та можливого рiвня використання
ресурсiв;

• інвентаризація джерел забруднення i вивчення ступеня антропогенного
впливу на компоненти природного середовища;

• моделювання i прогноз змiн екологiчної ситуацiї та рiвня здоров’я
довкiлля;

• розробка управлiнських рiшень, спрямованих на забезпечения
рацiонального природокористування i сталий розвиток регiону.

Залежно вiд призначенкя здiйснюсться загальний (стандартний),
оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг навколишнього
природного середовища.

Загальний монiторинг навколишнього середовища — це оптимальнi за
кiлькiстю параметрiв спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину
iнформацiйно – технологiчну мережу, якi дають эмогу на основi оцiнки i
прогнозування стану довкiлля регулярно розробляти управлiнськi рiшення
на всiх рiвнях.

Оперативний монiторинг навколишнього природного середовища — це
спостереження спецiальних показникiв у цiльовiй мережi пунктiв у
реальному масштабi часу за окремими об’єктами, джерелами пiдвищеного
екологiчного ризику в окремих регiонах, якi визначено як зони
надзвичайної екологiчної ситуацiї, а також у районах аварiй iз
шкiдливими екологiчними наслiдками, щоб забезпечити оперативне
реагування на кризовi ситуацiї та прийнягггя рiшень щодо їх лiквiдацiї,
створити безпечнi умови для населення.

Фоновий монiторинг навколишнього середовища це спецiальнi високоточнi
спостереження за всiма складовими навколишнього середовища, а також за
характером, складом, кругообiгом та мiграцiєю забруднювальних речовин,
за реакцiєю органiзмiв на забруднення на рiвнi окремих популяцiй,
екосистем i бiосфери в

25. Платежі за ресурси , їх види та нормативи.

Основою для формування нового економічного механізму забезпечення
розширеного відтворення природних ресурсів, їх охорони, регулювання
раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за
змістом природокористування зі створенням системи відповідних платежів.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів.

Плата за природні ресурси може вносити ся у вигляді спеціальних зборів,
податку ( земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах.

Платежі за користування природними ресурсами є формою реалізації
економічних відносин між державою або іншим власником природних
ресурсів, з одного боку , і суб’єктами господарської діяльності, що
здійснюють їх експлуатацію ,- з іншого.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з
урахуванням їх поширення , якості, можливості відтворення, доступності,
комплексності, місцезнаходження, можливості переробки й утилізації
відходів та інших факторів.

Види: платежі за використання водних ресурсів, плата за
лісокористування, плата за земельні ресурси, плата за використання надр.

26. Платежi за забруднення та критерiї нарахування

Платежi за забруднення навколишнього середовища с складовою частиною
фiнансового механiзму охорони довкiлля та рацiонального використання
природних ресурсiв. Основу платежiв становлять нормативи плати за
забруднення навколишнього середовища.

Втрати вiд забруднення можна класифiкувати за двома видами: економiчний
i соцiальний.

Економiчнi втрати спричиняються через погiршення виробництва певних
об’сктiв i втрат продукцiї; соцiальнi — як наслiдок негативного впливу
на здоров’я та жи-гтсдяльнiсть людини (квороби, втрати працездатностi,
велика смертнiсть).

Сучасна полiтика держав в галузi охорони навколишнього середовища вiд
забруднення будусться на принципi «забруднювач платить». В цьому
принципi вiдображена полiтика покладення на забруднювачiв
вiдповiдальностi за всi дiї, що спричиняють шкоду навколишньому
середовищу.

В системi регулювання суспiльних вiдносин в галузi охорони довкiлля
плата за забруднення несе велике рiзноманiтне навантаження— стимулююче,
координацiйне, контролююче.

Розмiри платежiв за забруднення навколишнього природного середовища
встановлюються на пiдставi лiмiтiв та фактичних обсягiв викидiв i скидів
забруднювальних речовин, розмiщення вiдходiв, а також базових нормативiв
плати за них i вiдповiдних регулювальних коефiцiєнтiв.

Плата за забруднення навколишнього середовища в межах установлених
лiмiтiв корегується за регiонами Украни iз застосуванням коефiцiєнтiв,
що враховують територiальнi екологiчнi особливостi, та коефiцiентiв
iндексацiї базових нормативiв плати.

За понадлiмiтнi виквди i скиди забруднювальних речовин i розмiщення
вiдходiв установлюсться пiдвищений розмiр плати на пiдставi базового
нормативу плати, коефiцiснта iндексацiї, коефiцiєнтiв, що враховують
територiальнi екологiчнi особливостi, i коефiцiєнтiв кратностi плати за
понадлiмiтнi викиди i скиди забруднювальних речовин i розмiщення
вiдходiв. У разi вiдсутностi на пiдприємствi затверджених у
встановленому порядку лiмiтiв викидiв i скидiв забруднювальних речовин
та розмiщення вiдходiв нормативи плати за викиди i скиди забруднювальних
речовин та розмiщення вiдходiв установлюються як за понадлiмiтнi.

Платежi пiдприсмств за викиди i скиди забруднювальних речовин i
розмiщення вiдходiв у межах встановлених лiмiтiв (тимчасово погоджених
величин) вiдносяться на витрати виробництва, а при перевищеннi лiмiтiв
провадяться за рахунок прибутку, що залишасться у розпорядженнi
пiдприємств.

Крiм цього, законом також передбачено платежi за пошкодження природних
ресурсiв (зниження родючостi рунтiв, продуктивностi лiсу i водоймищ)
вiдповiдно до встановлених нормативiв.

Вiдповiднi платежi стягуються з пiдприсмств незалежно вiд форм власностi
i вiдомчої належностi. Внесення плати за забруднения не звільняє
пiдприемства вiд дотримання заходiв по охоронi навколишнього середовища,
а також сплати штрафних санкцiй за екологiчнi правопорушення i вiд
повного вiдшкодування шкоди.

27. Економічні збитки від забруднення атмосфери, їх види та методи
нарахування.

Збитки ,заподіяні державі в результаті наднормативних викидів
забруднювальних речовин в атмосферне повітря, відшкодовуються
підприємствами незалежно від форм власності та видів господарської
діяльності.

Величина збитку від забруднення атмосфери За визначається за формулою:

За = f1*f2* Зd*Ma,

Де f1 – коефіцієнт , що враховує розташування джерел викиду;

f2 – коефіцієнт, що розраховує висоту викиду;

Зd – питомий збиток від викиду 1т забруднювача в атмосферу;

Ма – маса викиду в атмосферу за рік, т.

Стягнення платежів за викиди забруднювальних речовин в атмосферне
повітря не звільняє об’єкти від відшкодування збитків за наднормативні
викиди.

Наднормативними вважаються:

Викиди забруднювальних речовин, які перевищують рівень гранично
допустимих або тимчасово погоджених викидів забруднювальних речовин в
атмосферне повітря, встановлених дозволами на викид, які оформлені
відповідно до діючих вимог;

Викиди забруднювальних речовин в атмосферу, що здійснюються з
перевищенням граничних нормативів утворення їх для окремих типів
технологічного та іншого обладнання;

Викиди забруднювальних речовин джерелами, які не мають дозволів на
викид, у тому числі й за окремими інгредієнтами.

28. Економічні збитки від забруднення гідросфери, їх види та методи
нарахування.

де l – коефіцієнт водозабезпечення регіону;

Об’сми скидiв забруднювальних речовин та їх концентрацiя визначаються на
пiдставi даних обстеження об’єктiв та аналiзу журналiв облiку
водоспоживания, водовiдведенкя, роботи каналiзацiйних насоснiих станцiй
тощо з урахуванням вимог дозволiв на спецводокористування та
затверджених норм гранично допустимых скидiв (ГДС). Визначенi при цьому
показники включаються в розрахунковi формули.

Середню концентрацiю забруднювальних речовин у стiчних водах за перiод
порушення водоохоронного законодавства визначають з усiєї сукупностi
вiдiбраних i пiдданих хiмiчному аналiзу проб стiчної води i обчислюють
за формулою:

За вiдсутностi даних про кiлькiсть нафти чи iнших забруднювальных
речонин їх масу визначають за формулою:

Збитки за наднормативнi скиди комунальними каналiзацiями вiдшкодовуються
у разi порушення технологiчних режимiв роботи очисних споруд,
передбачених проектом у розмiрi, який не повинен перевищувати 50 %
прибугку за послуги каналiзацi за час пору- шения природоохоро иного
законодавства (крiм аварiйних скидiв).

Збитки вiд аварiйних скидiв комунальними каналiзацiями вiдшкодовуються у
розмiрi, що не повинен перевищувати 50 % рiчного прибутку за послуги
каналiзацiї.

Загальну суму збиткiв при одночасному забрудненнi водного об’єкта
кiлькома забруднювальними речовинами (але однiєю юридичною чи фiзичною
особою) визначають додаванюм до найбiльшої з усiх розрахованих суми
збиткiв для інших забруднювальних речовин, помноженої на коефiцiснт
0,15.

У разi Залпового скиду, що призвiв до забруднення водного об’єкта в
контрольному отворi до 50 i бiльше ГДК, розраховану суму збиткiв
помножують на коефiцiент 10.

Строк лiквiдацi наслiдкiв забрудненюI вод розраховусться для кожного
вiдрiзку часу як рiзниця мiж:

• часом в момент початку скиду (якщо його встановлено) i часом на момент
закiнчення лiквiдацiї наслiдкiв забруднення вод, Т;

• часом в момент виявленю скиду (якщо час початку скиду не з’ясовано) i
часом на момент закiнчення лiквiдацii наслiдкiв забруднення вод, Т.

Якщо одночасно вiдбувасться скид i збiр забруднювальнн речовин, строк
визначаеться як час роботи технiчних засобiв.

Базовi нормативи плати за скидання i-о забруднювальної речовини у
поверхневi води, територiальнi та внутрiшнi морськi води, а також
пiдземнi горизоiти (Нбі,) встановлюються на пiдставi гранично допустимої
їх концентрацi, відносної агресивностi та оцiнки економiчного эбитку вiд
шкiдливої дiї i затверджуються Мiнiстерством охорони навколишнього
природного середовища УкраТни за погодженням з Мiнiстерством фiнансiв
Укратни.

29. Економічні збитки від забруднення грунтів та специфіка їх
обрахування.

Обсяг економiчних збиткiв вiд забруднення земельних ресурсiв
визначаеться за формулою:

Згр =

де q — коефiцiент, що враховує родючiсть земельних ресурсiв;

Зd— питомi эбитки вiд викиду 1т забруднювальних речовин на грунт;

Мв, — маса викиду на грунт.

Ця формула використовуеться для пiдрахункiв економiчних збиткiв за
використання землi пiд побутовi, органiчнi вiдходи; якщо ж вiдходи
пов’язанi з небезпечними речовинами, Мiнiстерство охорони навколишнього
природного середовища України використовус методику визначення
економiчних збиткiв з урахуванням м’якостi грунтiв, токсичностi речовини
та глибини її просочування у грунт.

Основою розрахункiв величини збиткiв вiд забруднення земельних ресурсiв
є грошова оцiнка конкретної земельної дiлянки, яка на пiдставi Закону
України «Про плату за землю» визначасться та уточнюеться Держкомземом
України. Витрати на здiйсненя заходiв щодо зниження чи лiквiдацiї
забруднення земельних ресурсiв эростають залежно вiд глибини
просочування забруднювальної речовини у спiввiдношеннi 10:3, тобто зi
збiльшенням глибини в 10 разiв витрати для лiквiдацiї забруднення
зростають утричi.

Всю складнiсть впливу забруднювальних речовин на земельнi ресурси
зведено до чотирьох груп небезпечностi, основою для яких е показники
гранично допустимих рiвнiв (ГДР) та орiєнтовно допустимих концентрацiй
(ОДК) хiмiчних речовин у iрунтi, мг/кг.

Отже, розмiр вiдшкодування збиткiв (Р3.) визначасться за формулою:

Рв.з. = А *Гд* Кз* Кн.* Шегз,

де А — питомi витрати на лiквiдацiю наслiдкiв забруднення земельнот
дiлянки, визначенi як 0,5 Г

Гд — грошова оцiнка земельної дiлянки до забруднення, грн;

К3 — коефiцiент, що характеризус вмiст забруднювальної речовини (м3) в
об’смi забрудненої землi (м3) залежно вiд глибини просочування;

К — коефiцiент небезпечностi забруднювальних речовин;

Шег3 — показник (шкала) еколого-господарського значения земель.

30. Методи визначення економічної ефективності від впровадження природо
захисних пристроїв.

Економічне обґрунтування природоохоронних заходів здійснюється через
зіставлення їхніх економічних результатів із необхідними для їх
упровадження витратами з допомогою показників економічного ефекту від
цих засобів.

Економічним результатом природоохоронних заходів є:

Приріст обсягів чистої продукції або прибутку;

Економія витрат на виробництво і надання послуг;

Скорочення витрат з особистих коштів населення.

Економічним результатом природоохоронних заходів є сума таких величин:

Приріст економічної оцінки природних ресурсів, збереження чи поліпшення
реалізації природоохоронних заходів;

Приріст грошової оцінки реалізованої продукції, отриманої завдяки
утилізації сировинних, паливно – енергетичних та інших матеріальних
ресурсів унаслідок здійснення природоохоронних заходів.

Процес створення нових природозаповідних об’єктів триває. Так, у 2004 р.
було створено три нові національні природні парки: Галицький
(Івано-Франківська обл.), Ічнянський (Чернігівська обл.),
Гомельшанськіліси (Харківська обл.).

Основні функції цих парків — охорона природних комплексів лісостепу.
Природні заповідники й національні природні парки створено в усіх
природних зонах України. У лісовій зоні (Українському Поліссі) — Шацький
національний природний парк (створений 1983 р., площа — 32,5 тис. га);
Рівненський природний заповідник(1999 р., 47 тис. га); Поліський
природний заповідник (1968 р., 201 тис. га); Деснянське-Старо-гутський
національний природний парк (1999р., 16,2 тис. га); Че-ремський
природний заповідник (2001р., З тис. га).

У лісостеповій зоні — Природний заповідник Розточчя (1984 р., 2,1 тис.
га); Яворівський національний парк (1998 р., 7,1 тис. га); Природний
заповідник Медобори (1990р., 10,4 тис. га); Природний парк Подільські
Тов. три (1996 р., 261,3 тис. га); Канівський природний заповідник
(1968р., 2 тис. га).

У степовій зоні — Луганський природний заповідник (1968р., 1,6 тис. га);
Український степовий заповідник (1961 р., 2,8 тис. га) (філіали:
Хомутівський степ, Кам’яні могили, Михайлівська цілина, Крейдяна флора);
Дніпровсь-ко-Орільський природний заповідник (1990 р., 3,8 тис. га);
Природний заповідник Єленецький Степ (1996р., 1,7 тис. га); Національний
природний парк Святі Гори (1997 р., 40 тис. га); Біосфер-ний заповідник
Асканія Нова (1921 р., 33,3 тис. га); Чорноморський біосферний
заповідник

(1985 р., 46,4 тис. га); Дунайський біосферний заповідник (1998 р., 46,4
тис. га);Азово-Сиваський національний природний парк (1993 р., З тис.
га); Опукський природний заповідник (1998 р., 1,6 ти-с. га);
Казантипський природний заповідник (1998 р., 450 га).

В Український Карпатах — Карпатський національний природний парк
(1980р.,50,3 тис. га); Національний природний парк Синевир (1989р.,
40,4тис. га); Карпатський біосферний заповідник (1993 р., 57,9 тис. га);
Національний природний парк Вижницький (1997р., 7,9 тис. га); Природний
заповідник Ґорґани (1997р., 5,3 тис. га); Міжнародний біосферний
заповідник Східні Карпати (1999 р., 208 тис. га); Національний природний
парк Гуцульщина (2002 р., 32,3 тис. га).

У Кримських горах — Кримський природний заповідник(1991 р.,42тис.
га);Ялтинський гірсько-лісовий заповідник (1973 р., 14,6 тис. га);
Карадазький природний заповідник (1979 р., 2,9 тис. га); Природний
заповідник Мис Мартьян (1973 р., 240 га); Нікітський ботанічний сад
(1812р., 1000га).

За роки української незалежності проведено значну роботу по створенню
нових природозаповідних об’єктів. Тепер такі об’єкти різних рангів
заповідності є в усіх природних зонах і гірських районах України.
Організовано перший міжнародний українсько-польсько-словацький
заповідник в Карпатах. Проте тут залишається ще чимало невирішених
питань. Серед них — створення нових спільних природоохоронних об’єктів з
Польщею, Білорусією, Російською Федерацією та іншими країнами-сусідами.
Назріла проблема створення спільного українсько-польського заповідника
«Розточчя», формування нового природозаповідного фонду на межі Степу й
Лісостепу в південно-західній частині України, на півночі Харківської та
Луганської областей спільно з Російською Федерацією, на півночі
Волинської Рівненської

областей спільно з Білоруссю, у північно-східній частині Придніпровської
височини тощо. В період посилення впливу людини на природне середовище
формування нових природоохоронних об’єктів набуває принципового
значення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение
    Заказать реферат
    UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2019