.

Вплив місцевих виборів 2006 року на політичну структуризацію територій (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1950
Скачать документ

Вплив місцевих виборів 2006 року на політичну структуризацію територій

Вибори 2002 року створили унікальну можливість, коли представницькі
органи місцевого самоврядування були сформовані з урахуванням кінцевого
представництва територіальних одиниць, як того вимагає Конституція
України. Здавалось би, що вдалося вийти на такий рівень організації
виборчого процесу, коли подолано існуючі до 2002 року проблеми
територіального представництва, адже до цього часу у обраних місцевих
радах зосереджувалось до 70-80% людей, що проживають в обласному центрі
при виборах до обласної ради, чи в районному центрі при виборах до
районної ради. Місцеві ради у 2002-му році формувалися вже за принципом
територіального представництва, коли від кожної територіальної громади
обиралося 2-4 депутати відповідної районної чи обласної ради. Так
досягалося справедливого представництва адміністративно-територіальних
одиниць на регіональному рівні.

У 2006 році вперше за роки незалежності вибори до обласних, районних та
міських рад відбулися за пропорційною системою. Практика проведення цієї
виборчої компанії надала унікальний шанс для вивчення можливостей
політичного впливу партійної системи України на процес формування
представницьких органів місцевого самоврядування відповідного рівня.
Унікальність запровадженого нововведення дає змогу вивчити політичні
процеси з достатньо репрезентативним масивом виборчих орієнтацій на
конкретну політичну партію.

Вивчаючи пропорційні вибори, львівський політолог Юрій Шведа звернув
увагу на дві дуже істотні речі: з одного боку він наводить існуючу в
науковій літературі критику пропорційної системи, яка стимулює
багатопартійність і політичну дестабілізацію, що підтверджується
досвідом Веймарської республіки та Четвертої республіки у Франції.
Досвід Італії в часи першої республіки теж є одним із наочних
підтверджень даного факту. Однак, указує автор, «що однозначний зв’язок
політичної нестабільності з пропорційними виборчими системами є дещо
спрощеним» [1 c.17].

З іншого боку відмінною рисою пропорційних виборів, на його думку, «є
здатність до адекватнішого відображення настроїв виборців, хоча
виявляється вона з різною силою» [там же].

Наступною складністю місцевих виборів 2006 року, за оцінкою народного
депутата України Ю.Ключковського, позицію якого в цьому питанні
абсолютно поділяють автори даної статті, є те, що «Перехід на формування
районних і міських рад за партійними списками в єдиному окрузі означає,
що в цих органах будуть представлені інтереси політичних партій, а з
представництвом територіальних громад буде досить складно. Отже,
видається, що така пропорційна система не відповідає конституційному
статусові цих органів» [2 c.3].

Вибори до сільських і селищних рад проводилися за мажоритарною системою
і виборча компанія 2006 року ще раз наочно висвітлила проблему,
пов’язану з великою кількістю сільських і селищних рад. Кількість
сільрад зросла від 9211 в 1991 р., до 10263 у 2001 р. І якщо одна
сільрада в 1971 році обслуговувала в середньому 3,6 населених пунктів з
чисельністю 2,5 тис. чол.., то в 1991 році – відповідно 3,1 і 1,8 тис.
чол.., а в 2001 – 2,8 населених пунктів з чисельністю населення 1,5 тис.
чол. [3 С. 295]. За даними Управління по зв’язках з місцевими органами
влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради
України у 2006р., всього зафіксовано 12112 рад, із яких в 12108
відбулися вибори.

Слід визнати, що сучасна територіальна організація влади в України не
відповідає жодним демократичним вимогам. Територіальні розбіжності,
підсилені радикально поляризованою партійною структуризацію, створили
реальну базу для того, щоб політичні сили, що виграють вибори на тій чи
іншій території, вимагали призначення своїх голів місцевих
адміністрацій. Там, де голови районних адміністрацій та обласних рад
різні за політичними орієнтаціями, починається майже обов’язкове
дострокове усунення останніх з посад. На Луганщині після виборів 2006
року 12 головам районних адміністрацій районні ради виказали недовіру
понад 2/3 складу новообраних рад. У Миколаївській області обрані ради
оголосили свої території вільними від НАТО. У Харківській області
обласна рада оголошує російську регіональною мовою, а Богодухівська і
Краснокутська приймають зворотне рішення. Політична риторика перетворює
окремі території в зони політичного хаосу.

В процедуру розбалансування також можна віднести і дві найбільші міські
структури – Київ і Харків, до яких висловлюється багато політичних
претензій та зазіхань в перспективу дострокових виборів. Тому вважати
парламентські вибори 2007р., виключно процесом переобрання нового складу
Парламенту недоречно. В ході виборчих перегонів одні політичні сили
вимагали (зокрема Ю.Луценко, як один із лідерів «Нашої України Народної
Самооборони») оновлення влади у м. Києві, а «БЮТ» використовував виборну
компанію 2007 р., у Харкові, в контексті відставки міського голови М.
Добкіна та його команди. Значною мірою – це був вдалий вибір, адже
Партія регіонів в Харкові втратила більш 100 тис., голосів, а кількість
прихильників БЮТ у області збільшилося на 30 тис.

Спробуємо проаналізувати результати партійної складової на місцевих
виборах 2006 року. Об’єктом даного аналізу виступили результати виборів,
що отримані в 24 областях України, АР Крим та містах Києві і
Севастополь, які відбулись до обласних та районних рад, а також міських
та районних у містах з районним поділом. Наведені дані обраховані
авторами на підставі результатів голосування по результатам виборів 2006
року. Результати були узагальнені «Управлінням по зв’язкам з місцевими
органами влади та органами місцевого самоврядування Апарату Верховної
Ради України» [4].

В пропорційних виборах до місцевих органів влади взяли участь 208
політичних партій і блоків. Із них 17 блоків загальнодержавного
значення. Від цих блоків обрано 49 317 депутатів. «Блок Безпартійних
«Сонце» не отримав жодного мандату. Найбільше представників обрано від
БЮТ – 11620, Партії Регіонів – 11566, від блоку «Наша Україна» 5844,
Соціалістична партія України – 3634, від народного блоку Литвина – 3033,
Комуністична партія – 2312, Народний Союз Наша Україна 1836, Український
народний Блок Костенко-Плюща отримав 1481. Блок Наталії Вітренко
«Народна опозиція» отримав 980, більше ніж по 300 мандатів «Блок
Лазаренко» та Громадянський блок «Пора-ПРП», опозиційний блок «Не Так».
Більш 200 міст отримав блок НДП та Блок Юрія Кармазіна. Від 4 до 12
мандатів отримали 5 блоків та 26 партій.

14 політичних партій набрали більше 100 мандатів, а 48 – не отримали
жодного. Регіональні блоки налічують 73 блоки, 13 з яких не отримали
жодного мандата. Персоніфіковані блоки відповідного регіонального лідера
– 28 блоків. Ще 28 блоків – регіонально-патріотичного спрямування: рідне
місто, район, регіон, область.

У цих виборах взяли участь у 4 разів більше суб’єктів ніж на виборах до
парламенту –208 політичних блоків і партій. Для багатьох із них місцеві
вибори стали реальним іспитом на їх політичну спроможність. Один
загальнонаціональний блок «Сонце» та 48 політичних партій не отримали
жодного мандата на місцевих виборах, що можна вважати реальним критерієм
їх дієвості.

З оглядом на такі результати доцільним є внесення змін до закону України
про політичні партії, згідно з якими по відношенню до партій, що на
парламентських та місцевих виборах не набрали жодного мандата, або
набрали мізерну кількість (наприклад до 0,1% по всій Україні), має бути
призупинена реєстрація, як суб’єктів політики, котрі не користуються
підтримкою суспільства. Тим самим партійна система України очиститься
від тих, хто не має громадської підтримки, а тільки нагромаджує
політичні структури політичною пустотою. Введення такої норми примусить
окремих політичних лідерів приборкати свої політичні амбіції майбутньою
оцінкою безперспективності, тоді у нас на місцевих виборах будуть дійсні
гравці, а не пасивні співучасники, або суто технологічні проекти
(наприклад участь у виборах виключно заради формування корпусу членів
дільничних виборчих комісій чи спостерігачів).

? в залежності від території, на якій вони проживають. Вибори до
місцевих органів влади 2006 року підтверджують цей факт наочно.
Розглянемо більш детально цей факт.

Детальний аналіз результатів виборчих перегонів по кожній області надає
можливості точно визначити політичне розмежування території України. За
майже однодумними політичними уподобаннями та деякими місцевими
особливостями країну можна «поділити» на так званих три регіони: Західна
Україна, Східна-Південна Україна, Центральна Україна. Розглянемо цю
аксіому більш детально.

Західна Україна. У всіх цих областях більше 50-60% всіх місцевих
мандатів дісталися демократичним та національно-демократичним силам.
Виходячи з такого факту можна вважати, що головним пріоритетом західної
України є національна ідея та демократія в Україні. Абсолютну більшість
голосів виборців Західної України отримали так звані
«націонал-демократичні сили» помаранчевого забарвлення,
пропрезидентській блок «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко». В різних
областях також виказане довіру багатьом більш дрібним політичним силам,
які мають гідну кількість представників у місцевих органах влади.

Яскравим прикладом є Закарпатська область. Хоча вона дещо і
відрізняється від сусідніх регіонів, але заслуговує уваги. Формування
пріоритетів виборців Закарпатської області проходить у ситуації широкого
впливу сусідніх держав, етноси яких широко представлені в даному
регіоні. Цей факт підтверджений гідною кількістю представників
політичних сил у місцевих органах влади, які представляють інтереси
угорського етносу в області. Такий «закордонний» вплив на цю область,
мабуть, і забезпечив перемогу проющенківській «Нашій Україні», яка має
більший авторитет серед сусідніх західних країн. До речі, кількість
прихильників Нашої України залишається майже однаковою, на протязі
останніх двох років, а от авторитет БЮТ дещо виріс, але ж ще не
настільки, щоб обійти свого опонента.

Західні області є найрозпорошеними за кількістю сільських та селищних
рад. Кількість впливових місцевих та районних рад є відносно малою у
порівнянні зі всіма областями України. Така ситуація склалася з причини
малонаселеності західних областей, та малої концентрації людей у великих
містах чи районах. Мала кількість населення західних областей надають
менших політичних можливостей загальнонаціональним політичним силам, які
користуються підтримкою саме цього регіону. Але у загальнонаціональному
вимірі вони сприяють більш активній конкуренції регіональних політичних
сил, які виборюють мандати у місцевих органах влади. До речі, в західних
областях дуже велика альтернатива представників від різних політичних
сил в місцевих, районних та обласних радах.

Східна та Південна Україна. Політичні уподобання виборців Східної та
Південної України майже кардинально відрізняються від розглянутої вище
Західної. Погляди Партії регіонів дуже суттєво співпадають з
пріоритетами виборців Сходу та Півдня. Докорінно визначити причину такої
високої довіри не можливо, але існує багато припущень. Одно з них
полягає в тому, що політика Партії регіонів – проросійського напрямку,
нашого східного сусіда. Особливе місце посідає також штучна спекуляція
над мовною проблемою, проблемами НАТО, інтеграція з Євросоюзом тощо.

Більшість районних, міських та обласних рад було сформовано у 2006 році,
за абсолютної більшості даної сили, що надало їй значній територіальній
монополії в Донецькі, Харкові, Дніпропетровську та інших областях. А в
більшості міст – міським головою було обрано представників даної
політичної сили.

Така політична монополія однієї політичної сили потягла за собою
недоброякісне виконання своїх обов’язків багатьма представниками Партії
регіонів, яке в умовах сучасної демократії повинно спричинити суттєву
хвилю спаду прихильності до даної політичної сили. Дійсно в більшості
областей вона дещо втратила свої позиції, про що свідчать результати
парламентських виборів 2007 року – в Харківській області вона втратила
близько 100 тис., виборців, в Донецькій – 130 тис., Луганській – 70
тис., але у процентному співвідношенню це відобразилось не значною
мірою, особливо якщо згадати, що активність виборів 2007 року значно
уступила аналогічній компанії 2006 року.

Але цими всіма так би мовити «проблемами» скористалися інші політичні
сили, які спекулювали цим на авансцені східної та південної України.
Блок Юлії Тимошенко набрав впевнену кількість голосів виборців цього
регіону, навіть подолав 3% бар’єр у Донецькій області, а в інших
областях подекуди взяв друге місце.

Особливістю місцевих виборів стало дике використання бренду «Партії
Регіонів» багатьма регіональними лідерами та представниками, завдяки
чому вони були обрані головами міських рад, чи депутатами міських,
районних та обласних рад. Виборці обирали орієнтуючись на бренди Партії
регіонів та її лідера Віктора Януковича. Наприклад, в АР Крим найбільш
всього було віддано місцевих мандатів Блоку «За Януковича». Наслідки
такої «сліпої» довіри нам добре відомі. Більшість обранців взагалі не
реалізують ідеї цієї партії, а лише турбуються своїми власними
бізнесовими інтересами.

Східні області є відносно густо населеним регіоном, тому найбільшу
кількість представників отримали переможці місцевих виборів 2006 року в
цих областях, завдяки чому отримали суттєві важелі та інструменти впливу
на майбутнє регіону. На жаль, відомо багато прикладів, коли представники
політичних сил, турбуються не за майбутнє регіону, який виказав йому
довіру, а за свої особисті інтереси, не маючи жодної відповідальності
перед місцевим населенням.

Центральна Україна. Ці території особисто відрізняються від вкрай
правого заходу та ліво-центристських сходу та півдня. Центральна Україна
є свого роду «балансом політичних терезів». Ця частина України є найменш
радикальною у своїх політичних пріоритетах. Незважаючи, на той факт, що
майже у більшості областей перемогу на місцевих виборах отримав Блок
Юлії Тимошенко, який провів найактивнішу так і найвдалішу передвиборчу
компанії серед своїх опонентів, її відрив не є колосальним. В більшості
областей суттєво змінилися політичні пріоритети, якщо порівняти місцеві
вибори 2006 року з парламентськими 2007. Такі зміни свідчать про період
становлення та визначення політичних пріоритетів Центральних регіонів.
Інше питання наскільки вдало цим скористалися політичні сили у 2007 року
на парламентських виборах.

Одна з причин появи великої кількості «вільних голосів», які були
виказані на долю тієї чи іншої політичної сили, пов’язані з виходом з
“політичної гри” Соціалістичної Партії України. Ця політична сила більш
всього користувалась попитом саме в центральній Україні, про що свідчать
результати виборів 2006 року до місцевих органів влади, але виборці не
пробачили «забавок» та «хитрощів» Олександра Мороза, які він
продемонстрував під час роботі в парламенті 2006-2007 року. Єдине, що
цікаво, що ці голоси, розійшлися майже по всім політичним силам, як
лівоцентристського так і правого спрямування.

Звернемо увагу на те, що в регіоні не існує чіткої визначеності. Не
зважаючи на демократичного лідера БЮТ, який зайняв перше місце на
виборах до місцевих органів влади 2006 року, та доволі гідного
результату їх «колег» «Нашої України» сказати впевнено, що
націонал-демократичні сили впевнено взяли перше місце в цьому регіоні
неможливо. В багатьох випадках Партія регіонів зайняла друге місце,
недалеко відставши від БЮТу, але ж існує ще і багато менш значущих сил,
таких як КПУ, СПУ, Блок Литвина та ін., які набрали гідну кількість
мандатів на місцевих виборах. Така ситуація створює деякі передумови
для встановлення балансу та конкуренції між всіма політичними силами,
так як у жодної з них не існує монополії на владу.

Необхідно відзначити, що важливу політичну роль відіграє і столиця
України –місто Київ, яке теж знаходиться на території Центральної
України. В багато чому формування політичних уподобань жителів центру
залежить саме від Києва. Політичні пріоритети столиці багато в чому
сходяться та є якимось особливим «показником» довіри політичним силам в
Україна на території всіх центральних областей країни.

Список використаних джерел:

Шведа Ю. Політичні наслідки виборчих систем // Віче. – 2007. – №17(206).
– С. 17–20.

Ключковський Ю. Вибори 2006: проблеми та перспективи. // Аспекти
місцевого самоврядування. – 2006. – №1(33). – С. 2 – 7.

Куйбіда В.С., Принципи і методи діяльності органів місцевого
самоврядування. – К. – 2004 р. С. 295

rada.gov.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020