Процеси розвитку в територіальних громадах малих міст України на
сучасному етапі розвитку місцевого самоврядування
Для місцевого самоврядування (як і для державної влади) в Україні
сьогодні гострим питанням є, з одного боку, порушення балансу прав і
обов’язків, а з другого – відсутність механізмів, які гарантували б
спроможність суб’єкта ефективно скористатися наданим правом. Для
місцевого самоврядування наслідком цього є те, що економічна слабкість
територіальних громад, їхня фінансова залежність від держави,
відсутність чіткого розмежування повноважень „по вертикалі” змушують
місцеву владу орієнтуватися на обслуговування, головним чином, державних
інтересів. Без ефективного місцевого самоврядування подальший розвиток
України, як демократичної держави з безпечним проживанням та добробутом
її громадян, неможливий.
Потреба в нових методах, механізмах і технологіях сучасного управління
малими містами гостро відчувається як на місцевому, так і на
загальнодержавному рівнях. Стимулюючим фактором для впровадження нової
бюджетної політики є криза житлово-комунального господарства, значні
соціальні та економічні проблеми в малих містах, неефективність
більшості сучасних українських практик управління розвитком
територіальних громад. Важливим елементом системи управління містом є
методика поєднання інтересів, думок і дій трьох секторів – місцевої
влади, бізнесу та громадськості. Побудова моделі стратегічного
управління розвитком міста є ефективним інструментом стимулювання
розвитку територіальних громад.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Підвищенню активності територіальних громад приділяється все більше
уваги в українській науковій літературі, виступах політиків, на
конференціях і форумах, у засобах масової інформації. Вимога
стратегічного планування на основі застосування демократичних методів
управління задекларована багатьма нормативними актами.
Проблема стратегічного управління розвитком територіальних громад
розглядалася багатьма вітчизняними та зарубіжних авторами. Дослідження
теорії управління розвитком територіальних громад малих міст України є
важливим й актуальним для розуміння сучасних особливостей побудови
моделі державної влади, територіальної організації управління та дієвого
й ефективного місцевого самоврядування, адже сьогодні малі міста
(чисельність населення до 50 тис. чоловік) посідають особливе місце в
історичному розвитку України. Вони є осередком формування національної
культури, основою прогресу та створення великих виробничих і
містобудівних комплексів, гарантом стабільності суспільства та держави.
Питання демократизації української спільноти, децентралізації державної
влади завжди були в центрі уваги багатьох вітчизняних і зарубіжних
учених, науковців, спеціалістів. У галузі державного та регіонального
управління й місцевого самоврядування науково-практичними проблемами
займаються відомі українські науковці. У працях В.Б.Авер’янова,
Г.В.Атаманчука, В.Д.Бакуменка, В.М.Вакуленка, В.М.Князєва,
В.В.Кравченка, В.І.Кравченка, Ю.П.Лебединського, О.М.Невелєва,
В.І.Нудельмана, О.Ю.Оболенського, Г.С.Одінцової, М.О.Пухтинського,
М.В.Пітцика, В.П.Рубцова, С.М.Серьогіна, А.Ф.Ткачука, В.П.Удовиченка,
А.О.Чемериса, Ю.П.Шарова та інших науковців приділено увагу розвитку
місцевого самоврядування в Україні та державному управлінню в цілому.
Проведені дослідження та зроблені ними висновки є важливими для розвитку
науки державного управління.
Невирішені раніше частини загальної проблеми.
Донедавна в Україні широко не практикувалося складання стратегій
розвитку територіальних громад малих міст, тим більше за активної участі
в цій справі представників усіх секторів місцевих громад. Та й сам
термін «територіальна громада» не входив до робочого лексикону науковців
і практиків місцевого та регіонального розвитку. Але останніми роками
окремі територіальні громади в Україні розробляють стратегії свого
розвитку. Так, Бердянськ, Кам’янець-Подільський, Комсомольськ, Славутич
та інші міста почали використовувати західні технології стратегічного
планування в сучасному правовому полі та розробляти власний інноваційний
досвід.
Водночас українськими фахівцями впродовж багатьох років напрацьовано
значний методичний потенціал щодо планування та прогнозування
соціально-економічного розвитку малих міст. Накопичений таким чином
досвід і знання мають неоціненне значення та повинні використовуватись
як база для формування сучасного інструментарію й розроблення сучасних
методів планування місцевого розвитку в Україні.
Дослідження, спрямовані на реалізацію державної політики щодо
прискорення соціально-економічного розвитку малих міст, забезпечення їх
соціально-культурного та духовного відродження, мають важливе значення
для вітчизняної наукової думки та формування громадянського суспільства.
Необхідність використання наукових розробок на практиці та втілення їх у
життя в повсякденній роботі органів місцевого самоврядування очевидна й
не потребує доведення. Сьогодні перед управлінцями місцевого
самоврядування стоїть завдання поєднати науково-теоретичні знання та
практичний досвід міст-лабораторій і використати це для реального
розвитку територіальних громад малих міст України в повсякденному житті.
Мета або цілі статті.
Створення ефективної системи управління розвитком територіальних громад
малих міст України – це актуальне питання сьогодення. Цей процес
потребує спеціальних методів прийняття необхідних рішень. Тому
необхідність детального вивчення ції теми та широке обговорення проблем
стратегічного управління на рівні територіальних громад малих міст
України може допомогти у втіленні на практиці сучасних методів
стимулювання розвитку малих міст і системи місцевого самоврядування в
цілому. При цьому необхідність і важливість фінансового забезпечення
бюджетів територіальних громад малих міст виходить на одне з перших
місць. Адже на сучасному етапі основною проблемою місцевого
самоврядування є соціально-економічний розвиток.
Виклад основного матеріалу.
На даному етапі розвитку місцевого самоврядування в Україні відсутні
належні механізми координації зі сторони центральних органів виконавчої
влади а також між ними і місцевими органами виконавчої влади й органами
місцевого самоврядування в узгодженні цілей та пріоритетів. Відсутні
чіткі межі сфер повноважень і відповідальності між цими органами. Органи
місцевого самоврядування не мають ефективного законодавчого підґрунтя й
фінансового забезпечення для виконання делегованих і навіть власних
повноважень. Крім того, якщо розглянути бюджети малих міст, то помітимо,
що в них тільки 15-17% коштів – це ресурси на виконання власних
повноважень. За схемою розподілу видатків і доходів між бюджетами,
відповідно Бюджетного кодексу, понад 90% видатків місцевих бюджетів
спрямовано на фінансування “делегованих повноважень”[ 8, с. 45] Причина
повільного розвитку малих міст вбачається у відсутності системного
підходу до реалізації стратегічного управління, нерозвиненості
стратегічного планування розвитку малих міст.
Таблиця 1. Частка коштів на власні повноваження в бюджетах малих міст
Полтавської області у 2007 році.
№пп Місто, селище Бюджет на 2007 рік Кошти на власні повноваження %
1 Гадяч 5607360 693400 12,4
2 Глобине 6018354 1534688 25,5
3 Зіньків 2383100 302300 12,7
4 Карлівка 5670000 1738500 30,6
5 Кобеляки 3225475 510000 15,8
6 Комсомольськ 77372100 12402500 16,0
7 Лохвиця 3229083 425500 13,2
8 Миргород 27884500 4582800 16,4
9 Решетилівка 3206640 293000 9,1
10 Хорол 4482600 596200 13,3
Тому щоб визначити реальні шляхи підвищення ролі органів місцевого
самоврядування у зміцненні потенціалу місцевого розвитку та їхньої
відповідальності за розвиток відповідних територіальних громад треба,
насамперед, збільшити надходженя до місцевих бюджетів шляхом сприяння
підприємницькій діяльності, зокрема малому бізнесу, розвитку сучасних
форм ділової активності. Джерелом забезпечення розвитку малих міст може
стати мобілізація їхнього внутрішнього потенціалу, модернізація відносин
відповідно до вимог формування й запровадження інноваційної моделі
розвитку економіки. Адже стратегічного управління – це управлінський
процес створення та підтримки стратегічної відповідальності між цілями
організації, її потенціалом і можливостями у зовнішньому середовищі. [5,
с.5] Сьогодні важливо створення не стільки процесу розвитку взагалі,
скільки формування стратегії управління сталого місцевого розвитку. Для
цього державою зроблено кроки назустріч місцевого самоврядування –
зокрема, ухвалено закони України “Про Генеральну схему планування
території України” (від 7 лютого 2002 року), “Про затвердження
Загальнодержавної програми розвитку малих міст” (від 4 березня 2004
року) прийнято Бюджетний кодекс, тощо. [ 6, с. 91] Зроблено значні кроки
у врегулюванні міжбюджетних стосунків, у напрямі законодавчого
забезпечення та сприяння розвитку місцевого самоврядування. Однак, ще є
багато неврегульованих питань регіонального розвитку й управління, які
потребують більш активної законотворчої діяльності зі створення
цілісного правового поля у цій сфері. Головною проблемою є
неузгодженість дій і відсутність належних механізмів координації.
Рис. 1. Головні механізми стратегічного управління.
Серед головних механізмів, які застосовуються державою для регулювання
розвитку, необхідно виділити: запровадження програмування розвитку,
удосконалення міжбюджетних відносин, поліпшення умов інвестування,
здійснення централізованих капіталовкладень та надання інвестиційних
субвенцій. Запровадження цих механізмів дало б змогу суттєво зменшити
темпи поглиблення соціально-економічних диспропорцій.
Бюджетна система України сьогодні далеко не відповідає потребам
місцевого розвитку. Існує суттєва диференціація на різних рівнях у
доходах і видатках місцевих бюджетів. Контрастність за сумою власних
доходів становить 7,5 раза, за видатками, що враховуються при визначенні
міжбюджетних трансфертів, – 5,8 рази. [ 13, с. 3] Суттєва обмеженість у
здійсненні політики з реалізації місцевих інтересів негативно впливає на
авторитет органів місцевого самоврядування. На часі – поглиблення
реформи з метою посилення самостійності місцевих бюджетів, стратегія
вдосконалення міжбюджетних відносин; відновлення економічної бази малих
населених пунктів. Подолання кризи в житлово-комунальному господарстві.
Рис. 2. Схема залежності проблем у житлово-комунальному господарстві
малих міст України.
На даний час в Україні реконструкції потребують більшість об’єктів
комунальної власності, що забезпечують надання комунальних послуг
населенню. Так, вкрай незадовільним є технічний стан мереж і споруд, які
експлуатуються підприємствами житлово-комунального господарства.
Зокрема, в аварійному стані перебуває 30% водопровідних та 27%
каналізаційних мереж, майже 14 тис. кілометрів теплових мереж. Постійно
погіршується стан житлового фонду України, близько 40 тис. будинків (4%
житлового фонду України) належать до категорії аварійних, а всього
потребує ремонту кожний третій будинок. [11, с.27].
В Стратегії економічного та соціального розвитку України “Шляхом
європейської інтеграції” на 2004-2015 роки зазначається, що, державна у
2004-2015 рр. повинна забезпечити формування оптимальної
високорозвинутої інфраструктури, історико-культурних надбань і традицій
з використанням переваг та можливостей геополітичного становища
регіонів, але проблеми в житлово-комунальному господарстві
перекладаються на відповідальність місцевої влади та керівників органів
місцевого самоврядування.
Застосування договірних засад при визначенні спільних дій центральних і
місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у
стимулюванні розвитку так і не впроваджено. А вирішення спільних
регіональних та міжрегіональних проблем розвитку шляхом об’єднання
фінансових ресурсів місцевих органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування знаходиться у зародковому стані.
Удосконалення системи державного стратегічного програмування місцевого
розвитку, розробка стратегій розвитку регіонів, децентралізація влади,
розмежування функцій та повноважень центральних і місцевих органів
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з розширенням
повноважень місцевих органів виконавчої влади та місцевого
самоврядування на сьогодні залишається питанням відкритим.
Отже, наміри і сьогодні залишаються лише декларацією. Недоліком великої
кількості програм є те, що в них нічого не говориться про дії, необхідні
для їх виконання, про те, як перетворити їх у чиєсь конкретне завдання
та відповідальність. [ 12, с. 57]
Майбутнє територіальних громад – необхідність пошуку нових інструментів
стимулювання економічного розвитку, зокрема об’єднання зусиль місцевого
бізнесу, громадськості, самоврядування та держави. Місцеві органи влади
мають стати ключовими в організації розвитку держави, яка має делегувати
їм низку повноважень з метою максимального наближення послуг
адміністративного та суспільного характеру до населення, підсилення
спроможності територіальних громад та їхніх представницьких органів до
вирішення місцевих проблем власними силами. Йдеться про створення
інституційних умов, які б дозволили містам повністю реалізувати наявний
у них потенціал, максимально збільшити їхній внесок у національну
економіку, здобути конкурентні переваги. [ 10,с. 33]
Доцільно розглянути питання, надання можливості міським радам
встановлювати нові види місцевих податків і зборів та удосконалювати
існуючі (змінювати ставки та систему адміністрування). Ще один можливий
напрям підвищення самостійності місцевого самоврядування на рівні малих
міст – за погодженням з Урядом перевести податки, що сплачують учасники
спрощеної системи оподаткування, до місцевого бюджету розвитку та
зараховувати 100% податку з доходів фізичних осіб, який збирається на
території міста, до міського бюджету. У тому числі варто перенести
частку податку з прибутку підприємств (2% загальної ставки) до доходів
бюджету розвитку. В територіальних громадах повинна залишатися значна
частина загальнодержавних податків. І мова не про місцеві податки і
збори. У всьому світі їх частка становить від 2 до 4 %. [ 1, с. 94]
Необхідно також забезпечити доступ органів місцевого самоврядування до
кредитних ресурсів шляхом розміщення облігацій місцевих позик на
міжнародних та внутрішніх фінансових ринках, пільгове кредитування
комунальних підприємств під гарантії органів місцевого самоврядування. [
7, с. 102]
Удосконалюючи існуючі механізми регулювання розвитку малих міст, які
сьогодні недостатньо ефективні – першочерговими питаннями є:
запровадження у державному бюджеті спеціальної бюджетної програми,
впровадження загальнодержавних пріоритетів на практиці, застосування
договірних принципів між органами місцевого самоврядування та Кабінетом
Міністрів України не минаючи обласний рівень та залучаючи обласні ради
до цих заходів, забезпечення належного фінансування з бюджету усіх
заходів запланованих у державних програмах.
Для цього з боку територіальних громад малих міст України необхідно
завершити розробку довгострокових стратегій економічного і соціального
розвитку та затвердити їх на сесії місцевих рад; активізувати діяльність
зі створення сприятливого інвестиційного клімату, розробити місцеві
інвестиційно-інноваційні програми, у тому числі на рівні районів та
малих міст і узгодити їх між собою; здійснити заходи, спрямовані на
подолання негативних тенденцій на ринку праці; забезпечити розробку і
реалізацію проектів статутів міст.
Рис. 3. Структурна схема розподілу та динаміки процесів управління під
час впровадження інноваційного проекту.
Важливість та особливість пропонованої схеми фінансування інноваційного
проекту полягає в раціональному поєднанні обсягів і джерел фінансування
залежно від характеру інновації та етапу її впровадження. Суть новизни
полягає в одержанні синергетичного ефекту від раціонального поєднання
інвестицій різного спрямування з різних джерел, які у кінцевому
підсумку, вирішують актуальне завдання прискорення науково-технічних
змін в управлінні територіальними громадами.
?????????®
???????????® ???????®
??????
??????
??????
??????
??????
??????
??????
??????
??????
??????
хорони довкілля та використання природних ресурсів, механізмів та
інструментів вироблення і реалізації на місцевому рівні екологічної
політики.
Для малих міст, що мають значний природний та історико-культурний
потенціал, і які є центрами сільськогосподарських районів важливий
розвиток соціально-економічного потенціалу, пов’язаного з
обслуговуванням виробництва та потреб сільського населення; стабілізація
розвитку з урізноманітненням виробничої бази, створення умов для
самостійної зайнятості населення. Обов’язковою умовою є надання
мешканцям малих міст соціальних послуг на рівні великих міст. Під час
проведення реформ у Польщі – принцип рівності можливостей мешканців
малих міст із населенням крупних поселень був обов’язковим. Також
цікавою закономірністю є те, що під час опитування польських громадян
щодо проведення реформ, більшість висловилось за децентралізацію і
передачу коштів і відповідальності на рівень гміни і повіту. [ 3, с.
188]
Головними пріоритетами діяльності центральних і місцевих органів влади
щодо розвитку виробничо-економічного потенціалу малих міст мають бути
реструктуризація і підвищення конкурентоспроможності господарських
комплексів та окремих великих підприємств, розширення їх галузевої
спеціалізації, екологізація виробництва, розбудова виробничої,
транспортної і ринкової інфраструктур, сприяння розвитку підприємництва,
реалізація інноваційної політики, забезпечення ефективного управління
комунальною власністю, земельними та іншими ресурсами. Залучення
додаткових ресурсів місцевого та регіонального розвитку потребує
принципової зміни управлінських підходів як на місцевому, так і на
державному рівнях, високого рівня кваліфікації та організації роботи
щодо розширення ресурсної бази для забезпечення стійкого розвитку
українських міст.
Одним з головних чинників посилення соціально-економічної взаємодії
регіонів є усунення нерівності у забезпеченості соціальними благами
(послугами) на місцях. Для започаткування ефективної дії цього механізму
необхідно удосконалити нормативи соціальних видатків з місцевих
бюджетів, які повинні враховувати регіональну і місцеву специфіку;
формувати місцеві бюджети на основі гарантованих державою соціальних
стандартів надання послуг населенню незалежно від місця його проживання;
здійснювати розподіл видаткових зобов’язань між бюджетами різних рівнів
таким чином, щоб було встановлено відповідальність органів влади за
виконання зобов’язань та ефективність бюджетних витрат; надати місцевим
органам влади більших прав щодо регулювання ставок податків, закріплених
за місцевими бюджетами. Радикальні заходи до зменшення числа комун були
застосовані в останні десятиріччя в Швеції, Бельгії, Данії, ФРН та інших
європейських країнах. Наприклад, в Швеції число комун було скорочено з
848 (1969р.) до 288 (1995р), в Бельгії – з 2359 (1975р.) до 589
(1988р.). В той же час чисельність низових самоврядних одиниць (комун) в
країнах-членах Ради Європи ще залишається досить значною: у Франції
-–36757 ( в 1851 році – 36835 комун); ФРН – 8500; в Італії – 8090;
Іспанії – 8056; Греції – 5750; Нідерландах – 714; Бельгії – 589;
Фінляндії – 464; Португалії – 305; Данії – 275. В більшості країн Ради
Європи середня площа низових самоврядних одиниць (комун) становить від
10 до 40 кв. м., зокрема, у Франції – 15; Люксембурзі – 22; Греції – 23;
ФРН – 29; Італії – 37; Бельгії – 52; Нідерландах – 57; Іспанії – 62;
Данії – 141; Португалії – 310; Великій Британії – 505; Ірландії – 837.
Середня чисельність населення комун в цих країнах складає 5-7 тис. чол.
В окремих країнах – членах Ради Європи значна питома вага малочисельних
комун. Так, наприклад, в Італії 8,1 % комун мають чисельність меншу 500
чоловік, а 60% – менше 3 тис. чоловік. В окремих країнах
(постюгославські держави) відбуваються зворотні процеси – комуна
розукрюпнюється. Це пов’язано з тим, що існуючі комуни мають надмірно
великі розміри. Наприклад, в Словенії середня комуна має територію в 321
кв. м. і населення 31 тис. 740 жителів, в Македонії середній розмір
муніципалітету складає 850 кв. м., а число жителів перевищує 60 тис.
чоловік.
Таким чином, має відбутися розширення повноважень місцевих органів у
сфері затвердження та виконання бюджету. Водночас доходна база місцевих
бюджетів повинна значно зрости внаслідок запровадження механізмів
мотивації місцевих органів до зміцнення місцевих фінансів шляхом
довгострокового закріплення за місцевими бюджетами частки
загальнодержавних надходжень; визначення нормативів відрахувань від
загальнодержавних податків до місцевих бюджетів на основі
диференційованих коефіцієнтів, що враховують місцеві особливості, рівень
розвитку регіону; прийняття Податкового Кодексу з чітким визначенням
переліку місцевих податків і зборів та їх граничних ставок; унормування
порядку надання місцевих позик (визначення гарантій прав кредиторів,
об’єктів застави тощо).
Іншим чинником трансформації міжбюджетнихвідносин є досягнення
раціонального балансу між власними коштами місцевих бюджетів і
трансфертами, що надаються з державного бюджету. Такий баланс повинен
забезпечити уникнення утриманських настроїв в органах місцевої влади –
одержувачах трансфертів і послаблення економічної незацікавленості у
донорів, які перераховують кошти.
Нинішній рівень частки трансфертів у доходах регіональних бюджетів
(понад 40%) є неприйнятним для досягнення такого балансу, оскільки
суперечить місцевій економічній та бюджетній ініціативі. Тому він
потребує коригування.
Нагальною є потреба у трансформації міжбюджетних відносин відповідно до
потреб держави, регіону та кожного громадянина, яка передбачатиме
поступовий перехід до взаємовідносин державного бюджету безпосередньо з
бюджетами місцевого самоврядування та започаткування дії конкурсних
процедур фінансування місцевих і регіональних програм. [ 4, с.8]
Очевидною є необхідність заміну дотацій вирівнювання на субвенції для
виконання конкретних середньо- та довгострокових бюджетних програм. Та
припинення ганебної практики вилучення коштів із бюджетів міст районного
значення до районних бюджетів. Цим самим буде досягнуто справедливості у
відносинах як на місцевому рівні, так і на рівні держава – місто.
Впровадження таких заходів посилить фінансову самостійність місцевих
бюджетів, зміцнить економічне становище малих міст, сприятиме їх
подальшому економічному зростанню. Що і відповідає статтям 61, 62, 63,
64, 66 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Справжнім надбанням місцевого самоврядування для розвитку громадянського
суспільства та держави повинне стати явище рівності у міжбюджетних
відносинах. І це повинно забезпечуватися надійним інструментом –
контролем за витрачанням бюджетних коштів. Контроль слід розглядати як
важливий елемент управління, вагомий фактор ефективності, що відповідає
європейським вимогам. Тому необхідно активізувати дії органів влади як
на центральному, так і на місцевому рівнях. [ 9, с. 131.]
Побудова в Україні сучасної системи бюджетного контролю, яка б
забезпечувала стабільний стан в регіонах, має здійснюватися за такими
напрямами: створення в органах місцевої влади всіх рівнів (область,
місто, село тощо) чітко функціонуючої й прозорої системи внутрішнього та
громадського контролю за витрачанням бюджетних коштів; надати місцевим
органам влади більших прав щодо регулювання ставок податків, закріплених
за місцевими бюджетами. [ 2, с. 67] Таким чином, має відбутися
розширення повноважень місцевих органів у сфері затвердження та
виконання бюджету. Водночас доходна база місцевих бюджетів повинна
значно зрости внаслідок: запровадження механізмів мотивації місцевих
органів до зміцнення місцевих фінансів шляхом довгострокового
закріплення за місцевими бюджетами частки загальнодержавних надходжень;
визначення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до
місцевих бюджетів на основі диференційованих коефіцієнтів, що враховують
місцеві особливості, рівень розвитку регіону; чітким визначенням
переліку місцевих податків і зборів та їх граничних ставок; унормування
порядку надання місцевих позик (визначення гарантій прав кредиторів,
об’єктів застави тощо). Іншим чинником трансформації міжбюджетних
відносин є досягнення раціонального балансу між власними коштами
місцевих бюджетів і трансфертами, що надаються з державного бюджету.
Висновки.
Отже, необхідно змінювати державні підходи щодо механізмів підтримки
розвитку органів місцевого самоврядування. Створені системи контролю
фінансів через виконання видатків бюджетів міст за погодженням з
органами державного казначейства необхідно вдосконалити шляхом
збільшення відповідальності державних органів за створення додаткових
перепон. Адже відбувся непомітний крок до контролю та координації
органів місцевого самоврядування з метою впровадження принципу
деконцентрації влади. При цьому не відбувається децентралізації.
Помилкою також було впровадження принципів обрання місцевих рад за
пропорційною системою. Отримали в результаті непрацездатні депутатські
корпуси та невідомих нікому лідерів місцевих осередків, які за два роки
роботи так і не зрозуміли суті своїх повноважень. Необхідно унеможливити
спроби державних політиків впливати на органи місцевого самоврядування
шляхом стримування зростання тарифів у комунальній сфері. Добре б було
ліквідувати створені при обласних державних адміністраціях комісії з
питань обрахування та застосування тарифів на житлово-комунальні
послуги. Це був ще один крок до централізації державної влади та
придушення процесів розвитку місцевого самоврядування.
Закон про державні закупівлі та прийняття тендерного законодавства є
найбільшою помилкою державної влади. Щоб громадська організація тримала
в міцних обіймах всі бюджети України та заробляла на цьому мільярди
коштів – на це потрібно було б добру уяву та любов до громад. Рідкісним
винаходом української регіональної та національної політики є трансферна
практика і процеси надання субвенцій. Бажання “рулити” непереборне і
тому кошти спочатку вилучаються із бюджетів територіальних громад, а
потім надаються подачки за які міським головам доводиться принижуватися
і тинятися по коридорах державних адміністрацій та обласних управлінь. І
все заради того, щоб в грудні поточного року отримати кошти, які не
можливо освоїти або із-за того, що номер будинку де буде ремонтуватися
дах неправильно вказаний у постанові Кабінету Міністрів України, чи то
тому, що вже настали морози і водогін не можливо будувати. Тому
посадовим особам органів місцевого самоврядування приходиться під
погрозами відмови в наданні наступних субвенцій підписувати акти
«невиконаних робіт» і потім зі страхом чекати інспекторів
контрольно-ревізійного управління через деякий час.
Черговим кроком, який планується для місцевого самоврядування – це
обов’язкова реєстрація рішень в органах юстиції та право голів районних
державних адміністрацій накладати вето. Це вже винахід достойний
«парламентської республіки». Також для особливо вільнолюбивих міських
голів готується проект закону про спрощений порядок проведення місцевого
референдуму про відкликання із займаних посад. Це що, після кожного
підняття цін чи тарифів будемо проводити референдум? Чи це політики
придумують план встановлення контролю над місцевими радами?
Необхідно згадати про роздержавлення ЗМІ і кількість коштів, які
місцеві органи державної виконавчої влади витрачають на утримання газет
і телебачення з районних та обласних бюджетів. А скільки доводиться
платити за послуги державним органам, що оформлюють землю. Це більше,
ніж коштує сама земля.
Безперечно, що успішними є стратегії міст, які спираючись на підтримку
мешканців міст усвідомлено разом рухаються вперед. Коли стратегія
належить в однаковій мірі і виборцям, і місцевій владі – рівень
громадянської активності підіймається дуже високо.
Таким чином, важливим моментом для стимулювання розвитку територіальних
громад малих міст України є зміцнення засад громадянського суспільства,
розвиток демократії та ініціативи населення у вирішенні питань місцевого
значення, удосконалення правових засад місцевого самоврядування,
зміцнення матеріально-фінансової основи територіальних громад малих
міст, поліпшення умов для забезпечення життєдіяльності та соціального
захисту населення міст. Необхідно вдосконалити механізми управління
об’єктами права комунальної власності та спільної власності
територіальних громад, надання ефективної науково-методичної допомоги
органам місцевого самоврядування, постійно підвищувати професійний
рівень посадових осіб та забезпечувати підготовку кадрів для цих
органів. Для здійснення ефективного керівництва з боку органів місцевого
самоврядування необхідно сформувати модель стратегічного управління
розвитком територіальних громад як інструмент та механізм стимулювання
процесів розвитку малих міст України.
Список використаних джерел
Адміністративно-територіальний устрій України. Шляхи реформування. / За
ред. Р.П.Безсмертного, С.А.Романюка, А.А.Максюти, В.І.Гілко. – К.:
“Геопринт”, 2007. – 366 с.
Взаємодія між міською владою та недержавними організаціями – запорука
поглиблення демократичних реформ в Україні / Асоціація міст України та
громад . – К., 2001. – 136 с.
Вторая волна польских реформ. / Под ред. Л. Колярской-Бобиньской. –
Варшава, 2000. – 209 с.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” //Голос
України.-1997-12 червня № 102 (1602) -с.5-13 .
Карий, О. І. Стратегічне планування розвитку міста / О. І. Карий. – Л. :
ЗУКЦ, 2007 – 317 с.
Котлярська О.В., Голинська О.В., Мєтєлєва І.Д., Садова А.С. Управління
міським бюджетом за програмно-цільовим методом / Асоціація міст України
та громад – К., 2007. 180с. – Серія навчальних програм для працівників
місцевого самоврядування. (За заг. ред. Пітцика М.В.).
Кравченко, В. В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні
(основи муніципального права) : навч. посіб. / В. В. Кравченко, М. В.
Пітцик. – К. : Арарат-центр, 2001. – 176 с.
Кравченко, В. В. Фінанси місцевого самоврядування України: проблеми
становлення. (1989 -2001). – К. : Видавничий дім “КМ Academia”, 2001. –
460 с.
Місцеве самоврядування у громаді : практ. посіб. для депутатів місц. рад
та активістів громад / За ред. А. Ф. Ткачука. – К. : Ін-т громадян.
суп-ва : ТОВ «ІКЦ ЛЕСТА», 2004. – 304 с.
Місцевим стратегіям державну увагу // Столичний регіон – 2003. – №1. –
С.40.
Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст : Закон
України // Уряд. кур’єр. – 2004. – 6 травня № 84.
Теорія і практика прийняття управлінських рішень: Навч. посіб. / Крупник
А.С., Линьов К.О., Нужний Є.М., Рудик О.М. – К.: Видавничий дім
“ПРОСТІР”, 2007. – 156 с.
Указ Президента України від 30 серпня 2001 р. № 749/2001 “Про державну
підтримку розвитку місцевого самоврядування в Україні”.
Механізми впровадження стратегічного управління на рівні територіальних
громад малих міст України
Наукові
Правові
Економічні
Організаційні
Інформаційні
Низький тариф
Недостатній дохід підприємств
Незадовільний технічний стан основних фондів
Неякісні послуги
Показники, прямі цілі
Верифікація
Результати, продукти, наміри
Дії, кошти
Стратегічна ціль, наміри
Уряд
Стратегія муніципального розвитку країни
Область
Стратегія регіонального розвитку
Місто
Стратегія сталого місцевого розвитку
Партнери
Громадські організації, програми, бізнес.
Формується ідеологія та загальна стратегія, законодавче регулювання
створення дієвих механізмів.
Сприяє місцевому та регіональному розвитку шляхом встановлення
стратегічної інтегрованої системи планування.
Плани розвитку сформовані “знизу-вгору” є більш орієнтованими на людей.
При менших бюджетних затратах з боку установ досягається більша
продуктивність, пропонуються інноваційні підходи.
– внести зміни до Бюджетного Кодексу для забезпечення можливості
мобілізації ресурсів на всіх рівнях влади, впровадження спільного
фінансування та спільного планування “знизу-вгору”
– внести до закону можливість координації та спільного планування,
взаємного узгодження.
– при реформуванні міжбюджетних трансфертів передбачити надання грантів
для фінансування ініціатив та програм з місцевого розвитку
– доповнити перелік принципів організації та діяльності органів
самоорганізації населення.
Самоорганізація
Контроль за прийняттям рішень
Функціональна участь
Участь за стимули
Участь шляхом консультування
Участь шляхом надання інформації
Проінформованість
Пасивний
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
