.

Основні напрямки, етапи та завдання становлення інноваційної економіки в сучасних економічних умовах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
2 3509
Скачать документ

Основні напрямки, етапи та завдання становлення інноваційної економіки в
сучасних економічних умовах

Нинішня економіка України є економікою експортно-сировинного типу і
орієнтована на випуск сировини та продукції з низьким рівнем обробки.
Сировинні галузі відіграють вирішальну роль у формуванні бюджету, є
основним джерелом інвестиційного ресурсу в Україні і, відповідно, —
найбільш стабільно працюючою виробничою сферою.

Водночас це гальмує впровадження нових технологій, структурну реформу
економіки, обумовлює політику низької заробітної платні.

Наслідки експортно-сировинної моделі очевидні: низький рівень доходів та
відсутність стимулів для формування розгалуженого споживацького ринку
блокують розвиток галузей, що працюють на споживчий кошик. Це
призводить до “натуралізації” економіки, її само замиканню, зменшенню
попиту на кваліфіковану робочу силу. Відбувається стихійна
деіндустріалізація окремих галузей, і зокрема — агропромислового
комплексу.

Вихід — радикальна зміна економічної політики, що дозволить
переорієнтувати національну економіку з експортно-сировинної на
високотехнологічну економіку інноваційного типу. Це — ключове завдання
нового економічного циклу, що охоплює період від 6 до 12 років.

Потрібно відмітити, що дискусії про перехід економіки України на
інноваційний етап розвитку майже стільки ж років, скільки самій нашій
державі. У 1996 році з’явилося і перше владне рішення — розпорядження
Президента “Питання створення технопарків і інноваційних структур інших
типів”. Після цього був прийнятий ряд законів України і постанов уряду,
сформульовані національні науково-технічні пріоритети, прийнята
Концепція науково-технічного й інноваційного розвитку. З 2000 року в
країні створюються технологічні парки, у багатьох регіонах розробляються
власні концепції і стратегії розвитку. Мотив інноваційного розвитку став
головним змістом щорічних послань Президента країни Верховній Раді. З
його доручення була підготовлена розширена редакція Концепції
інноваційного розвитку економіки України. Віз вітчизняної економіки
намагаються підштовхнути на колію інноваційно-структурної модернізації
центральні і регіональні органи влади, наукові і промислові кола.

Рівень суспільної згоди щодо обраного курсу на подив високий. Але
внутрішній інноваційний попит, на жаль, залишається як і раніше
надзвичайно низьким. Український капітал практично не інвестує складне
виробництво, а вітчизняні технології і сучасна техніка лише в рідких
випадках мають збут на ринках розвинутих країн. Відомі лише одиничні
випадки ефективної міжнародної кооперації у високотехнологічних галузях.

Щодо економічного росту, то він забезпечується переважно галузями
виробництва з низкою часткою доданої вартості, вони ж переважають у
структурі українського експорту. Закордонні інвестори воліють вкладати
засоби в нашу сферу послуг, торгівлю, зв’язок, харчову і металургійну
промисловість. У загальному можна сказати, що негативна ситуація в
науково-технічному комплексі загрозливо консервується. Винахідницька
діяльність залишається низькою, а господарство країни усе більш здобуває
риси економіки колоніального типу. Схоже, за якісними показниками воно
сьогодні знаходиться далі від “інноваційної економіки”, як це було на
початку і в середині 90-х років.

Однією з причин цього — дуже спрощений і однобічний погляд на зміст
інноваційних господарських систем. Приймається за аксіому, що головне
—високий темп створення й освоєння нових технологій і перевага складних,
наукомістких виробництв. А найважливішими передумовами створення
інноваційної економіки вважається наявність високорозвиненого наукового
комплексу і відповідної індустріальної бази. Саме на цьому сфальцована
увага в “Концепції інноваційного розвитку-99”.

Економіка може бути названа інноваційною, якщо у всіх її секторах
—видобувній, переробній, аграрній, сфері послуг і т.д. – присутні
динамізм, готовність до конкуренції, пошуку й освоєнню нових ринків.
“Батько” сучасного менеджменту П.Друкер у своїй книзі “Ринок. Як вийти в
лідери” крім науки і високотехнологічного виробництва вказує ще й на
кілька джерел інноваційних ідей.

Будь-які пророблення стратегій і механізмів переходу на інноваційну
модель розвитку повинні базуватися на результатах ретельного аналізу
загальних тенденцій розвитку світової господарської системи і
скрупульозної оцінки ситуації в кожнім її значимості для України
секторі. Без цього просто неможливо визначити реалістичні напрямки
прориву і стратегії формування власних виробничих ніш у світовому
господарстві, а також запропонувати адекватні цьому завданню механізми.

Сама можливість реалізації національної Концепції інноваційного розвитку
залежить від успішності інтеграції України у світову господарську
систему. Причому вибір її головних напрямків у першу чергу повинен
визначатися виявленою зацікавленістю в співробітництві з Україною
світових економічних гравців. І лише в другу – ґрунтуватися на оцінках
її власного потенціалу, геополітичного, наукового, промислового чи
кадрового. Тобто першочергова увага аналітиків і розроблювачів владних
рішень по інноваційній проблематиці повинне зміститися з аналізу
внутрішніх передумов переходу до інноваційної моделі розвитку на
зовнішні.

Тим часом сучасне виробництво на Заході вже споконвічно проектується як
мобільну систему, максимально сприйнятливої до змін. Це гнучке, часто
модульне виробництво з високим рівнем уніфікації і стандартизації
устаткування і виробничих операцій. Його функціонування, можливість
швидкого переналагодження операцій і технологічної модернізації
підтримується комплексом, що забезпечують різні підвиди, починаючи з
постачань сертифікованої і комплектуючої сировини, і закінчуючи
гарантійним і сервісним обслуговуванням споживачів продукцією. Такі
виробничі системи легко тиражуються і переносяться на території з
найбільш сприятливими умовами. Інвестору найчастіше вигідніше вкладати
кошти в купівлю і монтаж нового заводу, чим у модернізацію старого.

Наші ж виробництва завантажені власними інструментальними,
ремонтними, допоміжними, складськими, транспортними й
іншими підрозділами. Не говорячи вже про висячу над ними дамоклевим
мечем соціальну сферу. Консервація старої моделі організації зробила
вітчизняну промисловість неповороткою і, відповідно, свідомо
неконкурентною в інноваційній економіці. Останнім часом у нас теж
з’являються сучасні виробництва, на яких встановлюються
імпортні технологічні лінії.

Наприклад, для переробки сільськогосподарської продукції у
фармакології…

Поки це виключення. Якщо ми не знайдемо шляхів і засобів для
організаційно-технологічної модернізації вітчизняної промисловості, ми
не зможемо перейти до інноваційного етапу господарського розвитку.

Може бути, справа в тім, що в Україні зараз немає конкретної владної
структури, яка б відповідала за реалізацію державної політики саме в цій
сфері? Адже усім відомо, що робота з переходу України на інноваційний
етап розвитку стала загасати.

Таким чином, основою економіки України мають стати вітчизняні виробники,
тобто виробники товарів та послуг, що розташовані на території України,
незалежно від того, належать вони громадянам України чи інших держав.
Виходячи з того, що ці виробники сплачують податки до національного
бюджету, соціальних фондів, створюють нові робочі місця для наших
співгромадян та розвивають внутрішній ринок.

Можна виділити такі основні етапи впровадження інноваційної моделі
економічного розвитку (в кожній сфері):

• у фінансовій сфері:

соціальний бюджет з обов’язковим щорічним „бюджетом розвитку”, який
включає кредитну підтримку інноваційних статей на зворотній основі;

відмова від фіскальної податкової системи на користь стимулюючої, що
означає встановлення системи партнерства громадянина, капіталу та
держави;

політика сильних національних грошей, яка забезпечить довіру до них та
перетворить національні гроші в джерело стабільного економічного
розвитку;

державна політика високої заробітної платні за рахунок гнучкої моделі
перерозподілу прибутку між державою та приватними підприємствами;

кредитна підтримка інноваційного імпорту та експорту та комерційних
банків, які фінансують інноваційні проекти.

P

????^?у сфері промислової політики:

встановлення системи високого попиту за рахунок підвищення
платоспроможності населення та розвитку ємності внутрішнього ринку,
стимулювання галузей промисловості зі швидким обігом — виробництва
товарів народного попиту та будівництва;

визначення пріоритетних галузей як „точок зростання”, які здатні
забезпечити прорив української економіки в галузі високих технологій
(літакобудування, космічна промисловість, озброєння та військова
техніка, суднобудування тощо) та її вихід на світовий ринок з
конкурентоспроможною продукцією, надання їм 100-відсоткової бюджетної
підтримки на зворотній основі, переорієнтування інших галузей економіки
на обслуговування цих виробництв;

стимулювання експортної орієнтації високотехнологічних виробництв та
розширення внутрішнього ринку цієї продукції;

політика енергозбереження та зниження ресурсоємності, розвиток власного
паливно-енергетичного комплексу;

цільове бюджетне фінансування фундаментальних та прикладних наукових
досліджень, розвиток освіти, захист прав інтелектуальної власності;

створення сучасної національної інформаційної інфраструктури,
телекомунікаційних мереж, засобів інформатики та систем зв’язку.

• у сфері державного управління:

створення сучасної системи державного управління з широким застосуванням
новітніх інформаційних технологій;

створення системи цивілізованих взаємовідносин між державою та бізнесом
у сфері спільного економічного та соціального проектування, де держава
має виконувати функції організатора та координатора, а бізнес –
провідника цих проектів;

державна управлінська політика поступового переходу від адміністрування
до сучасного економічно освіченого менеджменту, постійне кадрове
омолодження органів державної влади, розробка прозорої системи
кар’єрного росту державних службовців та їх матеріального заохочення.

Слід зауважити, що навіть у роки глибокої економічної кризи найбільш
стійкі інноваційні підприємства змогли вижити, зберегти свою конкурентну
спроможність. Це, насамперед, аерокосмічний комплекс. У 2004 році
Україна володіла з 22-х базових світових технологій в аерокосмічному
комплексі 17-ма (що було зазначено Президентом). На висоті й авіаційна
промисловість, ми входимо в п’ятірку країн, які мають замкнутий цикл, –
від проектування до повного виготовлення літаків. Міцний, досить
перспективний і визнаний у світі високотехнологічний потенціал
демонструють також суднобудування та деякі галузі військово-промислового
комплексу.

Так що базу ми маємо, до того ж швидко розвиваються на основі
інноваційної моделі й інші галузі. Наприклад, машинобудування: нині воно
задовольняє не лише потреби внутрішнього ринку, суттєво зріс і експорт.
Україна, по суті, перетворюється на центр машинобудування на
пострадянському просторі.

Найголовніше — слід чітко усвідомити: перехід на інноваційну модель — не
щось ілюзорне і випадкове, це реальність, зумовлена всім попереднім
розвитком економіки держави. Можна сказати, що об’єктивні серйозні
передумови, які дають змогу рухатися в напрямі інноваційної моделі
економіки, в Україні є. Але для цього потрібні ще й відповідні
механізми, а також політика підтримки високотехнологічного експорту. В
роки економічної кризи ми відійшли від суто ринкових принципів
регулювання економіки. Водночас, згідно з указами Президента, було вжито
низку серйозних заходів щодо підтримки суднобудування, літакобудування,
танкобудування, харчової промисловості тощо. З цього приводу лунало
чимало критики, західні експерти закидали нам відхід від суто
ліберальних принципів ринкової економіки. Та результат виявився
очевидним: завдяки цим крокам галузі вижили й досягли нині добрих
результатів.

Для освоєння високих технологій, запровадження інноваційної моделі,
безумовно, необхідне стабільне і достатнє фінансування. У нас є Закон
“Про інноваційний розвиток”, але ми з року в рік, посилаючись на брак
коштів, відкладаємо реалізацію його вимог.

Необхідно також зміцнювати національний капітал, оскільки лише крупному
капіталу до снаги вирішувати складні проблеми інноваційного розвитку.
Водночас не можна забувати й про малі підприємства, венчурні фірми, які
працюють на інновації. їх у нас поки що одиниці.

Для становлення інноваційної моделі економіки слід:

• розробити теоретичні основи створення системи фінансування інновацій в
умовах формування інноваційної моделі розвитку вітчизняної економіки;

• сформулювати концептуальні положення щодо економічного

стимулювання інноваційної діяльності;

• виконати дослідження окремих інноваційних складових

структурної перебудови економіки України з метою вирішення

задачі оцінки розділу експорту та імпорту України за трьома

технологічними секторами (сектор низьких технологій; сектор

середніх технологій; сектор високих технологій).

Отже, інноваційна модель економічного зростання змінює його основу:
рушійною сферою розвитку стає не просто промислове виробництво, а
залучені в ньому наукові розробки й технології. Показник валового
випуску начебто відходить на другий план, головною є комерційна
діяльність із продажу нової продукції (яка зазвичай випускається малими
серіями). Інтелектуальній складовій відводиться провідне місце серед
виробничих чинників. Саме тому активізується робота з прогнозування
інноваційно-технологічної сфери. Крім систематичної підготовки
відповідної річної програми, розроблено середньо термінову Національну
програму „Україна-2010″, довготермінову національну програму відродження
України до 2015 року тощо.

Основними напрямками інноваційної економіки є:

зростання рівня доходів і якості життя населення за рахунок створення
конкурентоспроможної наукомісткої продукції розвитку секторів економіки,
покликаних формувати людський капітал, зокрема освіти і науки, охорони
здоров’я;

технологічну модернізацію та заміну основних фондів у провідних галузях
реальної економіки;

забезпечення ресурсозбереження, що послабить залежність вітчизняної
економіки від імпорту енергетичних і сировинних матеріалів.

Оскільки в Україні проголошено курс на розвиток інноваційної економіки,
то в межах цього завдання передбачено не менше як 25% коштів, отриманих
від приватизації державного майна, спрямувати на інноваційне
інвестування казенних підприємств і господарських товариств, у яких
частка державної власності сягає 50%.

Такі ресурси мають направлятися насамперед на заходи щодо скорочення
витрат виробництва, реалізацію енергозбережних технологій, екологічних
програм, інноваційне оновлення матеріально-технічної бази підприємств,
будівництво нових і реконструкцію діючих виробничих потужностей,
підвищення експортного потенціалу та збільшення обсягів реалізації
кінцевої продукції. Значна їхня частка витрачатиметься на реалізацію
проектів, спрямованих на впровадження у виробництво
прогресивних науково-технічних розробок і технологій, освоєння випуску
наукомістких видів продукції, що відповідають міжнародно визнаним
стандартам.

Розроблено концептуальні засади інноваційного розвитку економіки на
2002-2006 рр. У зв’язку з обранням інноваційної стратегії розвитку
економіки України, що ґрунтується на впровадженні у виробництво та
комерціалізації найсучасніших наукових розробок, реформування наукової
сфери та створення національної інноваційної системи стають
найважливішим завданням державної інноваційної політики в найближчі
10-15 років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ:

Зимовець В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки.//
Економіка України. – 2003. – №11. – с. 9.

Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку
України.// Фінанси України. – 2004. -№7. – с.96.

Рубан В. Інноваційна модель стратегічного розвитку України: методологія
і досвід.// Економіка України. – 2003. – №6. – с. 14.

http://www.meta.com…einfo.php

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Оставить комментарий

avatar
  Подписаться  
Уведомление о
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020